ці дні увесь християнський світ згадує чудову подію в історії людства: Свято Різдва Христового.

Це не просто свято, а свято особливої радості, радості з неба, «тому що нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Котрий є Христос Господь!», «слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях добра воля!» – так сповістили ангели пастухам, першим свідкам народження нашого Спасителя (Лк. 2:14). Свято Різдва Ісуса Христа – чергове питання для кожного християнина: чи справді в моєму серці є місце народженому Ісусу? Чи справді моя добра воля направлена до пізнання Господа? Чи цілком я співпричетний до Різдва Ісуса Христа – цієї найвеличнішої події на землі?

На жаль, не зважаючи на радість Різдва у серцях щирих християн, приходить смуток від того, що при святкуванні Різдва навіть не згадують головну особу свята – Ісуса. Чи не є це прямим знущанням над самою ідеєю християнства? Доводиться з гіркотою констатувати, що для багатьох лю-дей це свято – лише чергова нагода повеселитися. Інші сприймають це свято, як якийсь чудовий народний звичай, що допоможе нам бути в якійсь мірі кращими. І не розуміють люди, що кращими без Христа стати неможливо!

Доводиться чути, читати, як високоповажні керівники держави, президент, губернатори, депутати вітають народ з цим чудовим святом, але якщо їх запитати: чи справді вони вірять в те, що написано в Євангелії від Луки? Чи вірять у те, що є Бог, котрий відкрився людству таким чудовим способом? Всевишній Бог прийняв образ людини через народження від простої богобійної дівчини Марії. Щоб це сталося, Дух Святий злинув на Марію. Якщо відверто, то більшість тих, хто святкують Різдво, не вірять у це. Власне, вони ще ніколи не задумувалися над цією подією.

Печально спостерігати, як свято Різдва Христового сьогодні сатана хитро змішує з поганськими звичаями, що ще глибоко сидять у свідомості нашого народу, корені якого поганські, хоч сьогодні ми й називаємося християнами. Ворожіння, дідух, кутя, закликання померлих, годування їх, заговори, відверта пиятика тощо. Все й не перелічити. На шпальтах газет поряд з вітанням Різдва Христового друкують астрологічні прогнози. Яких тільки гороскопів сьогодні сатана через своїх рабів не навигадував, аби тільки задовольнити поганські пожадання мас! Ведуча по радіо «Промінь» докладно розповіла про способи ворожіння дівчат на Різдво, а потім

Безкоштовна християнська газета №1 (50)Січень лютий 2009 р.

УРІЗДВО ІСУСА ХРИСТА – СВЯТО ДІТЕЙ БОЖИХ!

ще й проголосила: «Христося рождає!» Яке блюзнірство! Та для Бога все це є мерзотою! Навіщо Ісуса Христа змішувати з поганськими звичаями?! Написано в Біблії: «Так як вони не захотіли мати Бога в розумі, то попустив Бог, щоб вони мали перевернутий, розпусний розум і чинили непристойне» (Рим.1:28). На жаль, це саме продовжує відбуватися і в нашій Україні. А все по тій причині, що не вірять в Євангеліє, як справді історичну подію, а сприймають Різдвяну історію, як якесь містичне народне передання.

* * *Але є люди, істинні християни, які щиро вірять у кожне

слово, кожну букву цієї події, що записана в Євангелії. Саме для них це справжнє Свято, справжня радість, про яку звіщали ангели пастухам.

У чому ж зміст цієї радості? Коли Йосип, чоловік Марії, побачив, що його наречена вагітна, то хотів її тихенько відпустити, але ангел Божий з’явився йому вві сні і сказав: «Не бійся прийняти Марію, дружину твою, бо зачате в ній є від Духа Святого. І вона народить Сина, а ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх». Отже, зміст радості в тому, що з приходом Христа на землю у людства з’явилася чудова нагода спастися від гріхів. У Божих очах усі

Эта тайна велика не потому, что в ней так много загадочного, а потому, что она совершенно поразительна. Эта тайна – та изумительная истина, что Бог явился во плоти. Это означает, например, что Вечный родился в мир времени. Он, существующий вне времени, стал жить под диктатом часов и календарей. Он, вездесущий, пребывающий в одно и то же время во всех местах, ограничил Себя присутствием в одном месте – например, в Вифлееме, Назарете, Капернауме или же Иерусалиме.

Мы поражаемся тому, что великий Бог, заполняющий небеса и землю, пошёл на то, чтобы ограничиться человеческим телом. Глядя на Него, люди могли с полным правом сказать: «В Нём обитает вся полнота Божества во плоти!» (Колосян, 2:9)

Он, всемогущий, становится беспомощным младенцем. Не будет преувеличением сказать, что Тот, Кого Мария держала на руках, Сам нёс Марию, ведь Он не только создал вселенную, но и держит её в Своих ладонях.

Он, всеведущий, есть источник всей мудрости и всего знания, но всё равно мы читаем, как, будучи ребенком, Он набирался мудрости и знания. Невозможно поверить, что Ему, Господину всего, в Его собственных владениях оказали такой нерадушный приём. Из небесного дворца – в загон для скота, в хлев, в ясли! Для Него не оказалось места в гостинице. Мир Его не познал. Свои Его не приняли. Хозяин пришёл в этот мир, как слуга. Господь славы скрыл эту славу в теле из плоти. Господин жизни пришёл в этот мир, чтобы умереть. Святой вошёл в джунгли греха. Он, Кто стоит превыше всех, стал людям ближе всех. Он, на Ком пребывает благоволение Отца, Кого славословят Ангелы, страдал от голода и жажды, сидел уставший у колодца Иакова, спал в лодке в Галилее, скитался, «подобно бездомному страннику, в том мире, что создали Его руки». Из роскоши Он пришёл в нищету, где у Него не было места, чтобы преклонить голову. Он работал плотником. Никогда не спал на перине. Никогда не видел ни водопровода, ни других современных удобств, без которых нам трудно представить своё существование. И это всё было ради вас и меня! Склонимся ж пред Ним в поклонении!

Уильям Макдональд

«И беспрекословно великая благочестия тайна: Бог явился во

плоти» (1Тим.3:16).

« С л а в а в в ы ш н и х Богу, и на земле мир, в ч е л о в е к а х б л а -говоление!» Лук.2:14

Бедная душа, думающая, что Бог уничтожит тебя, что Бог никогда не будет к тебе милостив, вспомни о поющих ангелах, и не смей больше сомневаться в благоволении Бога! Не иди в синагогу лицемеров с постным лицом, чтобы услышать нудного проповедника с выражением отчаяния на лице, который будет говорить тебе о благой воле Бога к людям. Знаю, ты не поверишь его словам, потому что он рассказывает о доброй вести не радуясь, он мычит вместо того, чтобы петь от счастья. Иди прямо на Вифлеемскую равнину, где расположились пастухи, и когда ты услышишь ангелов, воспевающих Евангелие, то по благодати Божьей ты не сможешь не поверить, что Благая весть действительно самая большая радость для ангелов и людей. Благословенно Рождество, ибо ангелы спускаются с небес, чтобы укрепить нас в вере в благоволении Бога к людям!

Ангелы воспели то, о чём никогда не пели прежде. «Слава в вышних Богу...» – это стараястарая песня; её ангелы пели ещё до создания мира. Но после воплощения Иисуса на земле они перед Божьим престолом пели новую песнь, добавив новую строфу: «...и на земле мир». В Эдемском саду они её не пели. Там был мир, но это было абсолютно естественно, и в этом не было ничего удивительного. Тогда они пели о славе Божьей – в то время это было

важнее. Но человек пал, и с того дня, когда херувим огненным мечом выгнал людей из сада, на земле не было мира, кроме как в сердце верующих, которые почерпнули его из источника жизни, воплощённом во Христе. Войны бушевали во всех концах земли, люди убивали друг друга, сваливая трупы в огромные кучи... Война шла не только под открытым небом, но и внутри человека. Совесть сражалась с бессовестностью человека, сатана терзал людей мыслями о грехе. Земля не знала мира со дня падения Адама. Но теперь, когда явился новорожденный Царь, пелены, в которые Его завернули, стали белым флагом мира. Пещера превратилась в место, где прекратилась война между человеком и его совестью, между человеком и его Богом. Именно тогда, в тот день, прозвучала труба: «Вложи меч в ножны, человек, вложи меч в ножны, совесть, потому что отныне человек в мире с Богом и Бог в мире с человеком». Разве не чувствуете вы, братья, что Евангелие – это мир для человека? Где ещё можно отыскать мир, как не в вести Христа? Мира нигде нет, он есть только в Том, о Ком сказано: «И будет Он – мир» (Мих. 5:5). И какой прекрасный этот мир, возлюбленные! Этот мир, как река, праведность, как морские волны. Это мир Божий, он превосходит всякое разумение человеческое, он хранит наши сердца и наш разум через Господа Иисуса Христа. Это святой мир между прощённой душой и Богом, простившим её, между грешником и его судьёй. Именно о нём пели ангелы: «... и на земле мир...».

Чарльз Сперджен

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

люди без винятку грішні. Людська душа безсмертна, її кінцеве пристановище, перебування – вічність. Через гріх люди навіки відділили себе від Святого Бога. Їхнє перебування у вічності – місце без Бога. А там, де нема Бога – вічні муки та страждання. Бог не хоче, щоб Його творіння вічно мучилося, тому Він послав на Землю Свого Сина, щоб Той відкрив нам шлях для спасіння людей від вічного місця страждань. Тепер через віру в Ісуса Христа грішні люди можуть отримати прощення своїх гріхів і увійти до блаженної вічності з Богом, у святі Небеса.

Апостол Павло викликує: «Безперечно, велика тайна благочестя: Бог з’явився людям у тілі, виправдав Себе у Дусі, показався Ангелам, проповідуваний між народами, прийнятий вірою у світі і вознісся у славі!» (1Тим.3:16). І сьогодні, у цей святковий день Різдва Христового, лунає проповідь про цю радісну, тобто євангельську, звістку.

Нам не з’являлися ангели, як Віфлеємським пастухам, але й ми можемо пережити цю надзвичайну подію в своїх серцях і кожен – поособливому. Коли я вперше молився, то ще не вірив усьому, що написано в Біблії, але я став на коліна і просив невидимого Бога відкритися мені – грішнику. Милосердний Господь дав мені особливе переживання, яке підкріпило мене у подальших кроках віри. Якщо це переживання з чимось порівняти, то можна сказати так: якась невидима рука огорнула всю мою внутрішність до мозків кісток неземною ніжністю і любов’ю. Я не знав, що таке може бути. Це було засвідченням від Бога саме особисто для мене. Хоч я вже багато разів чув про подібні переживання інших людей.

Кожен християнин має своє особисте переживання від близькості з невидимим, але реальним Богом. Дорогий друже! Може ти ще стоїш осторонь цієї Різдвяної звістки, то невідкладно приєднуйся до тих, хто щиро шукає Бога. Я запевнюю тебе, якщо ти будеш робити свої кроки віри так, як заповідав Ісус Христос у Новому Заповіті, то обов’язково отримаєш відповідь від Бога і тверде засвідчення у своєму серці, що Бог живий, реальний. І Він не десь далеко, а поряд тебе, і хоче постійно перебувати Духом Святим у Твоєму серці. Нехай саме цьогорічне Свято Різдва Ісуса Христа стане для тебе особливим святом – твоїм особистим святом.

Геннадій Андросов

2 СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ 2009 р., №1ЖИВА НАДIЯЖИВА НАДIЯ

ДІАГНОЗ ЛІКАРІВ: «ДАНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕ

ЛІКУЄТЬСЯ!»Коли мені було 9 місяців, лікарі

обласної лікарні м. Луцька поставили діагноз: «вроджена ломкість кісток». Захворювання рідкісне і невиліковне. З цим я повернулася додому, у віддалене село області, де ми проживаємо. На той час у мене вже були переломи правого і лівого стегна. Батьки шукали поради в людей, писали в інститути, але відповідь була одна: «Дане захворювання не лікується». Так минали роки мого дитинства і юності. Я старалась менше рухатися, бо кожний різкий рух загрожував новим переломом. Кістки легко ламалися і швидко знову зросталися. Я була обмежена в спілкуванні з людьми, батьки були зайняті важкою сільською працею, два брати і сестра мали свої інтереси і турботи, а я часто лишалася сама, придумуючи для себе якесь цікаве заняття, щось ліпила з пластиліну чи малювала, і коли це бачили люди, то були приємно здивовані. Вчителі приходили до мене додому, тому що навчатися в школі з іншими дітьми я не могла.

ПЕРШІ КРОКИ ДО БОГАФізичний біль хоч і приносив

страждання, але спонукував до роздумів над змістом життя, над майбутнім. Тому я рано почала про це думати, але не могла знайти конкретної відповіді на хвилюючі мене питання: «Навіщо людині дане життя і ким? Що чекає людину після смерті? Одні люди живуть добре, інші страждають, але всі вони помирають, невже їхня участь однакова?» Коли так роздумувала, то дуже заздрила розумово відсталим: їм легше. Вони задоволені їжею та одягом, а потреби їх душ – незначні. А я маю страждати! І не стільки від болю фізичного, як від болю душі, від потреби в спілкуванні і розумінні. Дорослішаючи, я ще більше шукала сенс свого життя. Мої перші віршовані твори були сповиті тими ж думками і почуттями.

Одної ночі, коли я від болю не могла заснути, вперше в сльозах звернулась до Бога: «Якщо Ти є і чуєш мене, то зроби так, щоб у мене не було переломів. Більшого щастя я не прошу в Тебе».

Минуло небагато часу після тої пам’ятної ночі, і я почала помічати, що мої руки і ноги стали зміцнятись і все рідше були переломи. Я раділа і пояснювала ці зміни тим, що дорослішаю, і кістки стають міцнішими.

Коли ж мені було 17 років, я

згадала ту пам’ятну, незвичайну ніч, коли зверталася в сльозах до Бога, і нарешті зрозуміла, що то саме Бог виконав моє прохання. Проте я відчувала, що для справжнього щастя мені ще чогось не вистачає. Дивлячись на оточуючих людей, я зрозуміла, що не можна назвати щасливою ту людину, яка має добре здоров’я. Чи є взагалі щасливі люди? І що є справжнім щастям?

Але Бог передбачив для мене щось краще, ніж просто сидіти в ліжку і думати. Коли мені було 19 років, я зробила перші в своєму житті кроки! Я декілька раз була в Києві, в дослідному інституті. Одного разу я взяла з собою в дорогу Євангеліє від Іоанна. Я його не читала, бо нічого не могла зрозуміти, та молодий чоловік, який працював там масажистом, побачив у мене цю книгу і попросив почитати. Він прочитав її за одну ніч, а на ранок повернув мені. Мене здивувала зацікавленість релігією такої молодої, інтелігентної людини (в ті часи ще заборонялась проповідь Євангелії). Він запитав, чи не могла б я дістати і йому таку ж книгу. Пізніше, коли я вже була вдома, мені принесли Біблію, сказали, що вона коштує 25 карбованців. Це були великі гроші, та знайомий масажист згідний був платити будьяку ціну! Це дивувало мене ще більше. Готуючи йому бандероль, я відкрила цю Біблію. Перше, що побачила, було: «Подарунок. Не для продажу!» Це вразило мене. Я побоювалася, що масажист не повірить, що я купила цю Книгу, і тому я вирішила йому її подарувати. Вперше я щиро помолилась, просила Бога зберегти цей дорогий подарунок. У ту ніч Господь показав мені дивний сон: я бачила схід сонця та багато світла, яке воно випромінювало. Радість, яку я пережила уві сні, супроводжувала мене кілька днів.

СПРАГА ДО СЛОВА БОЖОГОПісля того, як я надіслала Біблію, у

мене самої з’явилося палке бажання читати її, і я почала кожний день читати Слово Боже. І хоч мало що розуміла з прочитаного, але ті почуття дивної радості і благоговіння перед цим Словом були так приємні мені, близькі і дорогі. У мене з’явилося бажання зустрітися з людьми, які читають Біблію. Коли ж мені сказали, що в село приїдуть віруючі люди, які читають Біблію, я відразу вирішила піти, щоб познайомитися з ними. Коли слухала розповідь в служінні, то все сприймала з дитячою вірою: скоро прийде Ісус, і хто в житті не був готовий до зустрічі, хто не полюбив Його і не оцінив Його жертви, хто в цьому світі посоромиться Його

перед людьми визнати Господом і Спасителем – того посоромиться і Він, коли прийде. На той момент я Господа не знала і не чекала. Але я згідна була Його прийняти, не соромлячись. Коли проповідник запитав: хто хоче прийняти Господа сьогодні – підійдіть для молитви. Я мала велике бажання вийти, але мої милиці лишилися в автомобілі (мене внесли в приміщення на руках). Я розгубилась, як бути? І втішна думка прийшла до мене: якщо Господь і прийде на Землю, Він не залишить мене, адже Він бачить бажання мого серця! Після служіння я розповіла проповіднику про свої почуття, і побачила в його очах сльози радості. Він заспокоїв мене і пообіцяв приїхати в гості.

ЩИРЕ НАВЕРНЕННЯ ДО БОГАТі християни знову приїхали до

нашого села і відвідали мене. Був чудовий вечір нашого спілкування, вечір мого особистого спілкування з Богом. На молитві я вручила своє життя Господу і пізнала те щастя, якого прагнула моя душа 23 роки. Я пізнала істину: ціль приходу людини на цю землю. Моє життя почало змінюватися. І хоч у нашому селі не було молодих людей, які б любили Бога і вивчали Його Слово, я поспішала до стареньких сестер, щоб розділити радість, яку нам дає Бог. Мені постійно хотілося розділяти цю радість з людьми, яким важко в житті.

Якось, гостюючи у сестри в Кузнєцовську, б іля п ід ’ їзду познайомилась з інвалідом. Спілкуючись з ним, я довідалася, що він сирота, проживає один. Тоді я подумала: скільки ж таких людей, які не знають Божої любові, які не мають надії і не розуміють, що життя таке коротке і біль тіла і душі — тимчасові. А потім — Вічність! Хто розповість їм правду про це? Важко інваліду зрозуміти про Божу турботу і любов з вуст фізично здорової людини. А от коли почують це від людини подібної долі, яка хоч і хвора фізично, але щаслива в надії, то краще приймуть і головне: повірять... Моє серце горіло бажанням знаходити таких людей і розповідати їм про Живого Бога, про щастя, яке дарує Він, молитися за них. А ще — вислухати людину, яка так прагне спілкування і розуміння. Колись я також мала в цьому потребу, шукала цього. Тому мені легко зрозуміти їхні проблеми, біль самотності і безнадії. Мені були добре знайомі ті почуття, коли біль і неміч тіла переплітаються з іще болючішими стражданнями душі...

СЛУЖІННЯ ЛЮДЯМПовернувшись додому, я почала

шукати адреси та телефони таких людей. І ось перші хвилюючі зустрічі, після яких від щастя я не могла заснути! Бог благословив мене в спілкуванні, дав бажання знайомому брату слугувати мені в поїздках своїм автомобілем. Нерідко їздила й автобусами. Якось прийшло бажання відвідати інваліда, який часто запрошував. Але чим їхати? Почула голос в серці: «Виходь на дорогу. Я пошлю транспорт». Моє село віддалене і рідко можна під’їхати попутнім транспортом. Але я вийшла. З’явився автомобіль і біля мене зупинився. Виявилось, що люди помилились і не туди повернули. Запитали, як їм проїхати саме в те село, куди було потрібно мені. О, дивний Господь, Він турбується про нас!

Я стояла в черзі на автомобіль понад 10 років. Як виявилось, за цей період та черга вже не була дійсною, її треба поновлювати, отримавши висновок комісії після медогляду. Я вирішила спробувати, адже як добре було б самій водити машину, відвідувати друзів і людей подібної долі. Іще раніше, коли я ставала в чергу, комісія не дала дозвіл на керування машиною ізза мого малого зросту. Але цього разу сталося чудо – я отримала дозвіл і могла навчатися, щоб отримати посвідчення водія! У цьому я бачила благословляючу Руку Божу. Я перед Богом молилася: якщо саме Господь благословляє мене автомобілем, то він має бути білого кольору. В одному оголошенні я побачила, що продається «Таврія» з ручним керуванням (саме така, що потрібна

БАЧИТИ ДОБРОТУ ГОСПОДА!

народилася в 1977 р. Дуже вдячна Богу, що з

дитячих років пішла по тій дорозі, котра веде до блаженної вічності з Ісусом Христом. Коли мені було 12 років, я тяжко захворіла. Надії на життя майже не було. Але у мене була жива надія на Господа. У лікарні я пробула 24 дні. У роздумах над Словом Божим записала такі рядки в щоденник, що прийшли мені на думку: «Бувають хвилини в житті цим земному, що сил недостатньо йти далі одному, тоді на коліна тихенько склонюся, сердечно та щиро я Богу молюся. Він відповідь скоро мені посилає, а сумнів і страх від душі проганяє!» Зрозуміла, що це від Бога. Також

А ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, ВСЕ СПРИЯЄ НА ДОБРО!Я зрозуміла, що кожен із нас, хто є

членом церкви Ісуса Христа, має талант, який потрібно реалізовувати для будови міцного фундаменту у вірі, а також для того, щоб наш Господар був задоволений, отримавши Свій талант з прибутком.

Хочу засвідчити, що Бог неодно-разово виходив мені на допомогу. Нещодавно я знову потрапила в реанімацію. І хоч я була обезсилена, але в найтяжчі моменти згадувала місця Писання: «А тим, хто лю-бить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Інколи при-ходила думка, яке ж тут може бути добро, коли мені так тяжко? Але я переживала сильну присутність

Божу, а це велике благо – бути в присутності Господа. А ще за мене молилися багато братів і сестер, а також мої рідні по плоті. Я зрозуміла слова мудреця, що нема життя без втрат, нема щастя без страждань. І Бог дав мені здатність радіти життю, пройшовши крізь сльози, муки і страждання.

Шлях християнина не є легким, але Христос йде поруч нього. Коли ти озираєшся, то бачиш лише один слід і приходять думки, що ти опинився сам на життєвому шляху. Ти думаєш, що то твій слід, а слідів Христа нема, але насправді це не так, бо то не твої сліди, а – Христа. А твоїх слідів на той момент нема, бо Він несе тебе на руках! «Бог не залишить, ти не

бійся, Він завжди поруч тебе йде, а як потрібно, то й на руки Він без вагань тебе візьме!»

Пройшовши болі і страждання, отримуєш здатність співчувати, молитися за ближнього: «Коли тобі друзі не всі співчувають, у розпач не падай, а в вірі кріпись, можливо проблеми такої не мають – ти стань на коліна й за них помолись!»

«Але недовго ще нам тут терпіти насмішки, недовіру і печаль, ста-раймося якнайсвятіше жити, щоб не було нам днів прожитих жаль…» З Божою поміччю я намагаюся виконати цілком волю Отця Небес-ного, призначену Ним для мого життя і пройти цей земний шлях без нарікань, а з подякою Господу!

Надія Сільмаха, вул. Київська, 34, с. Гораймівка, Маневицький рн, Волинь, тел.: 8 097 196 89 03.

мені), але по телефону забула спитати якого кольору машина. Коли приїхала за адресою, то просто завмерла, коли побачила як із гаража виїхала білосніжна «Таврія». Ось уже два роки я звершую працю серед інвалідів, використовуючи Божий подарунок.

І ДЛЯ ІНВАЛІДІВ Є ЖИВА НАДІЯ!

Бог по особливому турбується про немічних людей! Він виливає надзвичайну любов і турботу, зігріваючи їхні серця Своїм теплом. Часто Господь змінює не обставини нашого життя, а нас і наше відношення до них. Він дає сили зносити обставини життя в терпінні з надією на краще, дає крила віри, на яких ми піднімаємося над обставинами і з радістю в серці можемо дякувати за все. Своїм небесним світлом Дух Святий освітлює наше розуміння, дає мудрість пізнавати Його волю.

Дуже хочу дарований Богом час і життя використовувати для того, щоб люди нелегкої долі пізнали істину, щастя з Богом, в якому перебуваю я сама. Воно (це щастя) не залежить від стану нашого тіла, ні від людей, які нас оточують. Залежить тільки від того, чи знаємо ми особисто нашого Творця, Який дав життя людині. І це життя дане нам, щоб ми пізнали для чого ми живемо на Землі. Ціль мого життя: прославити свого Спасителя, познайомити з Ним людей, які шукають щастя і зцілення. Бо Він – наш Батько, Лікар і Учитель.

Галина Леонович, с. Набруска, Маневицький рн, Волинська обл., 44620. Тел.: 80971599670.

СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ 2009 р., №1ЖИВА НАДIЯЖИВА НАДIЯ3

Дорогі читачі, брати та сестри! Багато в’язнів просять надсилати їм газету «Жива Надія». Звичайно, вони пишуть, що не мають коштів на покриття витрат. У зв’язку з значним подорожанням друку і пересилки газет, редакція не може в повній мірі задовольнити всіх бажаючих. Можливо хто з Вас бажає послужити для в’язнівхристиян, але має сумнів у цільовому використанні коштів, надісланих в’язням? То надішліть їх до редакції з поміткою «Для ув’язнених». І таким чином ми матимемо чудову можливість збільшити тираж газети і надіслати газети всім бажаючим.

Чи справедливі перед Богом наші виправдання: я не маю грошей, не маю здоров’я, не маю часу, щоб виконувати вказівку Господа: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався…» (Іоан.15:16); «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Марка, 16:15); «Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал.6:10)? Такі виправдання не є згідно волі Божої, а згідно волі нашої. Хоч не обов’язково йти по цілому світові, можна бути на одному місці, але прекрасно навчитися робити добро (по зразку Господа нашого Ісуса Христа).

«Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!» (Як. 4:17). Я знаю, як чинити добро, та не маю засобів! А може – бажання? І чи справді справедливі слова деяких християн, що вони такі бідні, що не мають коштів допомогти іншій (ще біднішій) людині? Та й чи справді вони такі бідні? Зазвичай, такі люди (по простому кажучи) прибідняються.

Слід кожному християнину зрозуміти, що Божа любов до нього буде прибувати лише тоді, коли він цю любов буде віддавати. Так само й наше добро буде прибувати до нас, коли ми будемо віддавати: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його» (Екл.11:1). Апостол сказав до однієї з церков: «Я тішусь за вас, але хочу, щоб були ви мудрі в доброму, а прості в злому» (Рим. 16:19). Найпростіше сказати, що я й сам бідний та нужденний, це не для мене іншим допомагати (хто б мені краще допоміг?). Певен, що Господь все контролює і не покладе на нас тягарю понад нашу силу, а якщо зводить нас з тією чи іншою нужденною

ХРИСТИЯНИ ПРИЗВАНІ БОГОМ ЧИНИТИ ДОБРО!

«А роблячи добро, не знемагаймо, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Гал. 6:9).

людиною, то дасть сили виконати все, як для Господа. Хоч звичайно, не варто самому покладати на себе зайві тягарі (ті, що Бог не кладе). Для цього важливо мати мудрість (Рим. 16:19) і по пораді апостола Петра мати в «добродетели рассудительность» (2Пет.1:5). Біда в тому, що християни, які мають достатньо коштів для того, щоб чинити багато добра, не чинять його або чинять лише інколи. Хоч все одно втрачають сотні й тисячі в чомусь марному, наприклад, на своє лікування, яке не приносить позитивного результату чи на автомобілі, які скоро розбивають чи їх викрадають злодії і т. д. Або ж витрачають значні кошти на розкішні бенкетування (наприклад, весілля), на яких буває присутніх по декілька сот гостей, де від наїдків і напоїв столи вгинаються, їжі, солодощів стільки, що хватило б накормити досита не одну в’язницю. А понад силу намагаються чинити добро іншим людям саме вбогі старенькі сестрипенсіонерки. І вони бідкаються і плачуть, що не в змозі виконати все, що хотіли б.

Бог не кладе зайвого тягарю, але, на жаль, в багатьох помісних церквах нема правильного розподілення труда на ниві Божій і виходить так, що одним надлишок, а іншим – недостача: «Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Часу теперішнього ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була, як написано: Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі» (2Кор.8:1315). Станьмо мудрішими (тільки мудрістю згідно Якова, 3:17), для того, щоб чинити добро ближньому: «Навчіться чинити добро!» (Іс.1:17). Петро Українець

1. Мені 15 р., навчаюсь у 10 кл. Коли мені було 9 р., мої мама та бабуся прийняли Завіт з Богом через водне хрещення. У 2002 р. я також почала ходити до церкви в Чорнухах, а самі ми проживали в селі Хейлівщина. Одного разу моя бабуся тяжко захворіла. Їй ставало все гірше. Мені було вже несила дивитися на її страждання. Я стала на коліна і слізно просила Бога, щоб Він зцілив бабусю. Через декілька днів вона вже вставала з ліжка. Коли вона стала цілком здоровою, я дякувала Богові і піснями і віршами, у мене начебто крила виросли. Після 11 кл. я хочу навчатися у біблійній школі, щоб потім самій навчати діток у недільній християнській школі, щоб дітки раділи і славили Бога. Хоч я ще не прийняла Завіт з Богом через водне хрещення, але сподіваюся прийняти у 2009 р. Зараз ми живемо в іншому селі і ходимо до церкви у місті Гадячі, де пастором Володимир Хмілевський. Гайворонська Тетяна, с. Краснознаменка, Гадяцький рн, Полтавська обл., 37332. Тел.: 8 050 98 43 706.

2. Щиро дякую за газету «Жива Надія», що я отримувала цілий рік. Тепер я хочу отримувати «Живу Надію» і в 2009 році. Мені подобається читати свідчення людей, які прийшли до пізнання Господа Бога Ісуса Христа, я отримую підкріплення моєї віри. А ще я знайшла через газету сестру, з якою листуюся по сьогоднішній день. А ще я прошу Вас молитися за те, щоб я прийняла святе водне хрещення. Валентина Клименко, с. Дягова, Менський рн, Чернігівська обл., 15670.

3. Мне 29 л. Приняла водное крещение в 1996 г. Посещаю церковь «Завет». Я очень страдаю от одиночества, мечтаю о здоровой христианской семье. Я очень общительная, а мои подруги все замужем, мне не могут уделять время. Надежда Никитина, ул. Репина, 66, г. Кременчуг, Полтавская обл., 39618. Тел.: 8 096 4245835, 8 050 8398278, 8 (0536) 728180.

4. Мені 14 р. Цього літа я прийняла святе водне хрещення і стала членом церкви в м. Зугрес. Дитинство у мене важке, бо батька нема, а нас у мами п’ятеро. Ще мама хворіє. Та дякую Богу за Його дітей, через яких Господь нас вдягає й обуває. На жаль, в громаді (де я є членом) і в церкві (по місцю мого проживання) мало членів і майже немає молоді. Хотіла б знайти віруючих ровесників для духовного спілкування. Оксана Руденко, вул. Польова, 12, с. Одеради, Ківерцівський рн, Волинь, 45253.

5. Когдато вы напечатали моё объявление в

газете, мне пришло много писем от заключённых. Таким образом я вела переписку с ними. Не-которые покаялись и уже на свободе. А вот два письма прислал Серёжа. Он сидит на пожизненном заключении и очень болен. У него выпали почти все зубы, осталось полжелудка, проблемы с позвоночником. Он просит, чтобы я прислала ему посылку, потому что сейчас ему никто не помогает. Но я не могу ему помочь, потому что теперь я сильно болею, и сама с большим трудом еле дохожу до калитки. И муж у меня неверующий и весьма отрицательно реагирует на мою добродетель. Серёжа пишет, что он пока неверующий, но мне его так жаль. Ему 41 г. Его адрес: Кравченко Сергей Александрович, ул. Островского, 2, ВТ1, «ДУ» г. Винница, 21100. Антонина Ревуцкая, Запорожская обл.

6. В нашей церкви есть замечательный братслужитель Владимир. Он имеет талант от Бога: писать стихи, он поёт, имеет писательские дарования (недавно вышли его две книги). Он также имеет большую семью и сейчас испытывает некоторые материальные трудности. Он весьма скромен и стеснителен, просим молиться за его семью. Его моб. тел.: 8 097 639 77 65. Владимиру Ткаченко, Дом Молитвы, ул. Свердлова, 12, г.

Богуслав, Киевская обл.

7. Я – християнка віри Євангельської з 1994 р., мені 38 р. Господь явив мені милість – подарував будинок у райцентрі, але я в ньому живу одна (я розлучена і згідно нашого віросповідання вийти заміж вдруге не можу, тому прошу не турбуватися тих, хто шукає дружину!). Якщо ви знаєте віруючу жінку, яка не має житла, яка потребує спокою – я б з радістю розділила з нею все. Бажано, щоб жінка була пенсійного віку, бо роботи у нашому містечку для молодих майже нема. Щоб вона могла жити на свою пенсію, бо я не зможу утримувати людину лише на свою платню. Я працюю по ремонту квартир, а вільний час стараюся віддавати служінню в церкві. Так само це може бути й молодша самотня жінка, з дитиною. Катерина, Кіровоградщина, тел.: 8 099 068 94 27.

8. Прошу помолитися за фізичне зцілення членів моєї сім’ї, а головне – за духовне зці-лення (покаяння) наших синів. Також прошу молитися за 30 сімей, що живуть у нашому районі, за їхнє спасіння. Ілля Соколюк, вул. Комарова, 6, с. Хащувате, Гайворонський рн, Кіровоградщина.

9. Пока мои дети были маленькими, ходили со мной в церковь ХВЕ, теперь выросли и пошли в мир. Мой муж – неверующий. Прошу молиться о покаянии моего мужа и детей. А сейчас ещё появилась одна важная нужда – моя 15летняя дочь находится в Днепропетровске, в больнице. У неё туберкулёз лёгких. Ей хотят делать операцию. Пусть Господь явит ей Свою милость, прошу молиться о её покаянии и исцелении. Мелания Шрам, ул. Школьная, 28, с. Правобережное, Верхнеднепровский рн, Днепропетровская обл.

10. Хочу вам дати добру пораду: не друкуйте сторінку «Християнська сім’я»! Новонавернені віруючі (з ув’язнених) дуже розбиваються духовно через подібну переписку. Через одне щастя – сто нещасть. Особисто я переписувалася з багатьма віруючими, що покаялися у в’язниці. Але зрозуміла, що тільки одній людині із ста переписка йде на користь. Тому що зі свободи в основному пишуть сестри (бо брати дуже зайняті або грошей не мають на листи). А брати з в’язниці прив’язуються серцем до сестер, що пишуть їм листи і через те духовно падають. І так само в’язні не розуміють, чому ми не можемо висилати їм посилки. Наприклад, одна віруюча сестра з в’язниці написала мені обурено: «Що у вас за церква, що ви не можете вислати посилку бідній, хворій і одинокій жінці?» Лише одна людина із тисячі ув’язнених не просить посилку. Пояснення того, що я також хвора і одинока, в’язні не при-ймають. Бувають моменти, що віруюча людина зі свободи не має грошей на конверт, не те що на посилку. Таких прохань про матеріальну допомогу з в’язниць приходять сотні і треба мати спеціальну місію, яка б тим займалася, а одній людині не-можливо вирішити проблеми сотень в’язнів. Снігур Оксана В., вул. Галицька, 4/42, смт. Заводське, Чортківський рн, Тернопільська обл., 48523.

11. Мне 36 л. Я живу в живописном карпатском селе с матерью, занимаюсь домашним хозяйством и малым бизнесом, бывший офицер. Несколько лет посещаю церковь ХВЕ. Ищу невесту, скромную

богобоязненную девушкухристианку, можно вдову, с ребёнком. Мирослав Буняк, ул. Центральная, 20, с. Рокосово, Хустский рн, Закарпатская обл., 90410.

ЛИСТИ З В’ЯЗНИЦІ12. Мне 38 л., до конца заключения осталось

меньше года, я – христианин, рож-дённый свыше, имею статус заболевания: ВИЧинф. Хотел бы познакомиться с сестрой или братом, имеющими такое же заболевание. Виталий Лавренко, СИК45, отр.3, п. Макорты, Софиевский рн, Днепропетровская обл, 53121.

13. Мне 33 г. Покаялся 5 лет назад, пребывая в камере для пожизненного заключёния. По милости Божьей я получил 9,6 г. в ка-мереодиночке. С того времени я только Господом живу. Хотел бы обрести брата или сестру для духовного общения. Алексей Гавриш, ЗВК58, 331, вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельницька обл., 30300.

14. Мне 50 л. Я не знал Бога и мне никогда не приходили мысли: любит ли меня Бог? Сегодня же я могу с уверенностью сказать, что меня любит Бог! Он даёт мне осознание моих грехов и желание изменить жизнь в лучшую сторону. Теперь я имею радость, которую я могу получать через исполнение за-поведей Господа. Я радуюсь, что пусть и в тюрьме,

но благодатью Божьей я получил прощение и мир Божий и имею надежду быть с Господом на Небесах. У меня на свободе нет друзей – верующих. Напишите, пожалуйста, мне письмо в колонию. Николай Атаманов, ИК36, 8 отд., г. Суходольск, Краснодонский рн, Луганская обл., 94421.

15. В одному з попередніх випусків газети ви надрукували моє оголошення з проханням духовного спілкування. Я ніколи раніше не зіштовхувався з подібним, тому по наївності своїй думав, що мені прийде стільки листів, що прийдеться ночами відписувати. Але насправді … Соромно (тільки не за себе) про те сказати. Так само, коли я повірив Богові, пізнав Боже Слово, воно мені здалося таким простим (якщо мені, такому закоренілому грішнику, відкрився Бог!), то я думав, що ось кому я розкажу, то він також обов’язково увірує. Але насправді такого зовсім не відбулося. На початку мого увірування я був дуже наївним, а тепер бачу, що християни так само, як і світські люди, насамперед, дбають про себе, а потім про ближнього. Та проблема в тому, що через «сучасні утиски» черга до ближнього зазвичай не доходить. Невже далі своєї сім’ї, своєї церкви ніхто нічого не хоче бачити? Правда, такі люди вміло маніпулюють Писанням і в таких випадках своїм опонентам зазвичай цитують місце Писання, що хто не турбується про домашніх, той відрікся від віри (1Тим.5:8). Андрій Федорук, СВК47, д/у, смт Жвирка, Сокальський рн, Львівська обл., 80040.

16. Мне 25 л. Я вырос в селе, в школе учился плохо, был самым плохим учеником. В 6летнем возрасте начал курить и воровать. Потом стал употреблять алкоголь. Всё это со мной произошло после того, как я связался с компанией сельских хулиганов. Родители старались меня исправить, но у них ничего не вышло. После того, как отец стал меня жестоко наказывать за проступки, я стал убегать из дому. Когда я в 17летнем возрасте убежал надолго, то мама обратилась в розыск, и милиция не смогла меня найти. Тогда она обратилась к гадалке и та сказала, что я жив, но меня ждёт тюрьма. Да, сатана прямо сказал, что меня ждёт тюрьма, но он не знал, что именно в тюрьме я познакомлюсь с Господом Иисусом Христом. Меня всё же поймали и осудили на 10 лет. В лагере я познакомился с верующим заключённым Арсеном. Неверующие меня предупредили, чтобы я с ним не общался, так как он затянет меня в свою веру. Я послушал их и целый год с ним не общался. Я освоился на зоне, присмотрелся к людям и увидел, что Арсен не такой, как все. Но сатана меня уже крепко взял в оборот, я стал употреблять наркотики. Однажды я так нанюхался клея, что залез в петлю, меня оттуда спас один человек (он уже умер). После этого, я шесть дней не мог понять, что со мной происходит. Я увидел смерть воочию, я увидел дьявола. Но Бог помиловал меня и спас. Я стал беседовать с братом Арсеном, стал посещать собрание церкви в зоне, стал читать Библию. Однажды я слушал свидетельство Рустама Фатулаева, я увидел всю свою греховную жизнь, я стал горько плакать и просить прощения у Господа. Я потом узнал, что Арсен молился за меня шесть лет, пока я, наконец, полностью не покаялся и не обратился к Богу всем сердцем. Хотел бы иметь общение по переписке с верующими со свободы. Олександр Новосад, МВК42, 6, 62, вул. К. Маркса, 25, смт Маневичі, Волинь, 44600.

17. Я молился Господу и просил у Бога одежду на зиму каждый день. И вот 8 октября я получил посылку. Я теперь знаю, что Господь есть, Он отвечает на молитвы. Мне здесь очень сильно тяжело. Но я рад, что именно в тюрьме я услышал об Иисусе Христе. Теперь я стал читать Библию и удивляюсь, почему я раньше её не

(продовження на стор. 4)

До уваги дописувачів! Якщо Ви бажаєте, щоб Ваш лист був надрукований в рубриці «Християнська Сім’я», то пришліть до редакції листа з щирою оповіддю про свої переживання, про наболіле. Розкажіть про своє життя, про навернення до Бога. Після цього Ваш лист буде надрукований з Вашою поштовою адресою (редакція залишає за собою право значно скорочувати та редагувати текст). Так само приймаються листи й тих людей, хто ще не вважає себе справжнім християнином, але шукає Бога і має духовні питання, переживання, прохання, насущні потреби. Приймаються листи від християн, народжених згори (згідно Іоанна, 3:37), котрі шукають чоловіка (дружину). Якщо ви надіслали такого листа, це значить, що ви в мирі з Богом і церквою, ви – член помісної церкви, і ви маєте дозвіл від служителів церкви на ваш шлюб. Листи з проханням матеріальної допомоги бажано, щоб були завірені пастором церкви і церковною печаткою.

Примітка: 1) бажано надіслати друкований текст (укр. чи рос. мовою), якщо ж такої можливості нема, то пишіть каліграфічно, розбірливим почерком, чітко вказуйте ім’я, прізвище, адресу, телефон (у сучасних умовах мобільний телефон значно спрощує спілкування!); 2) будьякий лист, надісланий Вами до редакції, може бути надрукований в газеті «Жива надія» (з редакційною правкою) з Вашою адресою (хіба що Ви вкажете, що не для друку); 3) листи і фотографії (всі інші матеріали, надіслані до редакції) не повертаються.

До уваги в’язнів: листи в однедва речення з проханням надрукувати, друкуватися не будуть! Лише щира, (правдива, відверта, без прикрас) розповідь сприяє тому, що ваш лист буде обов’язково надрукований.

До уваги служителів церкви, духовних працівників, душеопікунів: редакція зацікавлена в тому, щоб Ви прислали для друку в газеті Ваші настанови згідно Слова Божого, Ваші слушні поради, зауваження, прохання. Будь ласка, поділіться Вашим досвідом! Якщо Ви отримали це від Бога, не закопуйте талант! Додаток «Християнська сім’я», насамперед, направлений на духовне спілкування і збудування!

ХРИСТИЯНСЬКА

СІМ’Я

ЖИВА НАДIЯЖИВА НАДIЯ 4СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ 2009 р., №1

Слава Богу, шановна редакція і всі читачі газети «Жива надія», вітаємо Вас щирим християнським привітом та любов’ю Христа.

Ми, Нікос Геліс та Ірина Онишко, хочемо поділитися з Вами радістю народження нашої сім’ї та свідченням Божої сили та ведення.

Наше знайомство відбулося через оголошення в газеті «Жива Надія». Друзі Нікоса розмістили його, щоб допомогти своєму брату у Христі знайти його другу половинку. Мою увагу на це оголошення звернула мама, яка також бажала мені, своїй дочці, щасливого і благословенного подружнього життя. Саме так (4 роки тому) розпочалося наше з Нікосом спілкування. Ще з першого листа ми обоє відчули дивну спорідненість сердець. З кожним наступним листом ми все більше розкривалися один перед одним – ділилися своїми мріями, своїми переживаннями, підбадьорювали один одного в вірі, завжди намагаючись засвідчити про Божу любов до нас, про Його милість, котру Він виявляє до Своїх дітей, та про Його лагідну і сильну руку, якою Він нас веде крізь всі життєві обставини до Його цілей. Ми обоє відчували велику радість від кожного отриманого листа і

нестримне бажання спілкуватися ще більше. Звичайно, кожен з нас молився за те, щоб Бог виявив Його волю щодо цього спілкування, щоб все відбувалося згідно Його задуму та плану. Якщо сам Господь запланував нам бути разом, стати одним цілим, бути прикладом Його дії в житті людей, то Він звершить Свій план і задум до кінця. Саме такою була наша молитва і наше звернення до Творця.

Дорогі наші брати і сестри, хочемо засвідчити Вам про те, що Господь справді вірний завжди і відповідає на молитви своїх дітей! Незважаючи на здавалося б значні труднощі, яких було немало, Господь все ж провів нас, навчивши терпінню і надії тільки на Нього. Хоча між нами існував мовний бар’єр, так як я не розмовляла грецькою (рідною мовою мого чоловіка) Господь послав на нашому шляху людей, котрі погодилися допомагати нам в листуванні (перекладаючи наші листи). А згодом дав мені можливість самій почати вивчати мову мого чоловіка. Не дивлячись на те, що мої батьки не розуміли мого рішення, адже я погодилася вийти заміж за чоловіка, з котрим ще навіть не бачилася (Нікос зробив мені пропозицію по телефону

напередодні нового 2008 року і тільки через 8 місяців мав можливість приїхати в Україну), Господь дивним способом змінив серця моїх батьків, давши їм мир і спокій, і вони надалі більше не заперечували проти наших стосунків. Крім цього Господь допоміг нам, давши терпіння, чекати довгих 8 місяців, підтримуючи нашу віру і провадячи нас у всьому. Тільки Господь і ми віримо, що саме Він через багатьох братів і сестер допоміг моєму чоловікові приготувати всі необхідні документи для реєстрації шлюбу тут на Україні і також вклав бажання в серця людей, котрі допомагали і мені тут на Україні залагодити усі формальності з мого боку. Складалося таке враження, що сам Господь задіяв усіх цих людей, щоб допомогти нам, щоб ще і ще раз підтвердити нам Його вірність, Його всемогутність і Його благовоління до нас.

Наша перша зустріч та безпосередній контакт у спілкуванні ще раз довели, що справді сам Господь об’єднує серця – у нас виявилося набагато більше спільного, ніж ми думали – в багатьох речах ми схожі, у нас практично однакові смаки, однакові погляди та думки. Характер мого чоловіка, його інтереси навіть подібні

«І НИТКА ПОТРІЙНА НЕ СКОРО ПОРВЕТЬСЯ...» Еклезіаста 4:12до характеру та інтересів мого батька. Ще і ще раз переконавшись, що це справді провидіння Боже, через 2 тижні після нашої першої зустрічі з Нікосом 14 серпня 2008 року ми зареєстрували наш шлюб.

Дорогі брати і сестри, всі хто читають ці рядки, історією нашого знайомства ми хочемо поділитися з Вами свідченням вірності Божої і Його могутності і віддати всю славу тільки Йому, єдиному Господу, нашому Спасителю і другу Ісусу Христу. Улюблені брати та сестри, хочемо сказати те, що у нас на серці – Господь не позбавляє нас труднощів, не огороджує від всіх проблем і тривог, але дає нам сили, терпіння і витримки пройти крізь все це з Його допомогою, щоб крізь усі ці обставини була чітко видна рука Божа і Його ведення у всіх скрутних ситуаціях. Хочемо лиш нагадати, що кожна складна, заплутана (можливо на перший погляд безвихідна) ситуація для того допущена в Ваше життя, щоб засяяла Божа слава і Його велич, коли Він проведе Вас крізь неї чи дасть чітке розуміння її вирішення.

Тим дорогим сестричкам і братам, котрі ще не одружені, але прагнуть створити здорову християнську сім’ю, бажаємо не знемагати у вірі і не

впадати у відчай, як ми це пережили на власному досвіді – Господь дає навіть ще більше і ще краще, ніж ми можемо собі уявити і ніж ми в Нього просимо.

Також хочемо висловити сердечну подяку редакції «Жива надія», адже саме Вашу працю Господь використав, щоб ми могли познайомитися.

Велика подяка також нашим рідним, близьким, нашим сестрам і братам, хто протягом усіх цих років нас підтримував і словом, і матеріально, і молитовно. Хай Господь усіх Вас рясно поблагословить і зіллє милість свою на Вас.

м. Львів–Корінфус, еmail: onja@inbox.ru

Я народився і виріс в Миргороді. Змалку довелося побачити, яку біду робить горілка з людиною, яке горе приносить в сім’ю. Я мріяв якомога швидше стати дорослим, щоб поїхати кудись з дому. У школі навчався добре і думав, що вищий учбовий заклад відкриє мені двері для подальшого успіху в житті. Але в батьків коштів на оплату мого навчання не було, тому я поступив до Харківського Військового університету, де було державне забезпечення. З успіхом закінчив навчання і коли став на службу, то швидко зрозумів, що моє теоретичне уявлення про неї не відповідало дійсності. Хоч я мав непогану платню, офіцерські пільги, але не знаходив спокою, мучився в душі. Я відчув себе, як то кажуть, не в своїй тарілці. Враховуючи свій досвід, хотів би одразу порадити молодим людям шукати свою професію, а не аби яку. Спочатку я думав підніматися по службовій драбині, але побачив яким чином це досягається і не зміг піти проти своєї совісті. Моє життя, так і не надбавши якогось змісту, почало втрачати усілякий сенс. Я почав випивати, провадити вільний час в кафе, барах, бездумно витрачати по пів зарплати на гральні автомати. Мій батько помер від алкогольного отруєння, тому я ненавидів спиртне і думав, що ніколи не буду пити горілку, але не вчувся, як ставав поступово залежним від алкоголю. Невже яблуко від яблуні недалеко падає? Від цього мені ставало страшно. Знайомі мені говорили про Бога і приводили в приклад віруючих хлопців, які ведуть порядне життя, не курять і не п’ють спиртне. Я ніколи не вникав в життя християн, мені їхнє життя здавалося сірим, повним усіляких заборон та правил. Але я думав, що можливо в них є якийсь рецепт, що вони можуть так легко не вживати спиртне? На той час я мав достатньо вільного часу (на службі я потрапив під скорочення штату), тому вирішив сходити на богослужіння християн. Ще не задаючи нікому запитань, я внутрішньо відчув, що потрапив туди, куди мені треба було давно прийти. Проповідника я бачив вперше, а він – мене, але він мовби

читал? Я раньше курил сигареты, этот грех был одним из самых любимых. Я раньше даже не считал курение вредной привычкой. Теперь же я вполне осознал, что это грех, который отдаляет меня от Иисуса. Мне стало очень стыдно, я просил Господа помочь мне побороть этот грех. Теперь я больше не курю! Я убедился, что Иисус отвечает на молитвы верующих. Здесь много людей, которые не знают Бога, всем им я стараюсь свидетельствовать о живом Боге! Дмитрий Шаповалов, ИК36, 8 отр., Суходольск, Краснодонский рн, Луганская обл., 94421.

18. Я відбуваю довічне ув’язнення з 2002 р. Під час судового процесу я не говорив правди, плутав слідство, тепер розумію, що мій вирок був би інакший, тому що я не причетний був до вбивства. Але вже пізно щось виправити, але, дякуючи Богу, виявилося не пізно для мене вирішити найголовніше питання мого подальшого життя у вічності. Нещодавно у мене з’явилася нагода отримати газету «Жива Надія», яку я читав зі сльозами на очах. Вона мені показала шлях від вічних мук в аду до щасливого благословенного життя в царстві Божім. Дякую Богу за все, за все! Хотів би по милості Божій отримати Біблію українською мовою великого формату. Володимир Юрченко, уч. «ДУ», ДВК89, вул. Будьонного, 1. жм Західний, Дніпропетровськ, 49600.

19. Мне сейчас 45 л. Уже четыре года я с Господом и все эти четыре года я получаю газету «Жива Надія». Для нас, зэков, это драгоценность, так как мы особо нуждаемся в духовной пище и общении. К сожалению, прочитал в рубрике «Христианская семья», как одна сестра очернила всех зэков. Она поспешно взяла на себя роль судьи – это грех. Лично я знаю много случаев, когда зэки освобождались и ставали хорошими семьянинами и христианами. Только Божья любовь способна вершить чудеса, изменять огрубевшие сердца. Господь заповедал детям Своим быть носителями Его любви и заповедал передавать её нуждающимся людям. Но мало кто способен на это. Был период в моей христианской жизни, когда я тоже осуждал других христиан в бездушии, холодности, невнимании ко мне. Но Господь обличил меня и сказал, чтобы я был смиренным, умел любить даже врагов: «Что тебе до других, бери свой крест и неси…». Искренне хотел бы иметь общение и духовные диалоги с христианами со свободы. Александр Ковалёв, ЕИК52, 22 бр., пос. Еленовка, г. Енакиево, Донецкая обл., 86489.

(закінчення, початок на стор.3) МОЄ ЖИТТЯ НАДБАЛО СПРАВЖНІЙ ЗМІСТ!

знав мене і розповідав про моє життя. На той час я не знав, для чого мені жити на світі, переді мною був глухий кут, з якого я не бачив виходу. І тут я вперше зрозумів, що саме Дух Святий мені допоможе знайти вихід. Я також зрозумів, не запитуючи нікого, у чому полягає рецепт свободи молодих віруючих хлопців. Я з цікавістю відвідував деякий час служіння, а потім вийшов наперед на молитву покаяння грішника і сказав Богові, щоб Він змінив моє життя згідно Своєї волі. Я покаявся в своїх гріхах, яких у мене накопичилося так багато, що вони тяжким вантажем давили мою душу. Коли ж після молитви я вийшов надвір, то відчув незвичайну легкість в середині. Я повірив, що Бог – це реальна особа, яка хоче мати особисті стосунки зі мною. Це було в 2005 році. У тому ж році я увійшов в Завіт з Богом через водне хрещення згідно заповіді Ісуса Христа (Марка, 16:16). Потім закінчив біблійну школу в Слов’янську. Тепер я проповідую Слово Боже і дякую Богу, що моє життя знайшло новий прекрасний зміст. Христос цілком змінив мене. Також я маю нову роботу по душі: займаюсь будівництвом, ремонтую квартири. Зараз мені 31 рік. Думаю, що прийшов час мені знайти супутницю життя, з якою ми разом би служили Богові.

Ігор Унтило, вул. Корсунського, 15, м. Миргород, Полтавська обл., 37600. Тел.: 8 066 910 74 07, 8 063 615 47 37.

Когда мне было 20 лет, я вернулся с армии и думал, что уже достаточно имею соображения, понимания, как правильно жить. С тех пор прошло 15 лет и теперь мне просто смешно об этом вспоминать: я во многом ошибался. Хотя мне с детства моя верующая бабушка говорила о живом Боге, в моей жизни не было планов стать верующим. Я не хотел расставаться с уже привычным для меня образом жизни грешника, к тому же я хотел жениться, но закавыка была в том, что я хотел жениться на верующей девушке, потому что не понаслышке знал, что именно такие девушки – наилучшие жёны: послушные, верные. Но я не понимал, что верующая девушка не захочет выйти за неверующего парня, каким был я. Поэтому мои попытки в этом плане провалились. Но однажды я познакомился с хорошей девушкой Мариной, она хоть и не была на тот момент полностью христианкой, но я уже не думал о другой. Но потом выяснилось, что она очень больна. Она стала угасать на глазах. Ей сделали обследование в институте в Черновцах и положили в больницу с диагнозом: рак крови. Она сбежала из той больницы, потому что считала, что её дни сочтены, зачем время зря тратить в больнице? Родители девушки обратились к гадалкам, и они сказали, что она скоро умрёт. Но моя бабушкахристианка сказала мне, что она может жить, но ей никто не поможет, кроме Бога. Моя мама, видя мои переживания, тоже мне сказала, что мне и моей девушке нужно обратиться к Богу. Это по-может и мне, и моей девушке. Я подумал: если моё покаяние поможет моей девушке, я готов. Я вспомнил, что Марина тоже раньше мне не раз говорила о том, что нам надо обра-титься к Богу. Я вдруг вспомнил, как ещё будучи школьником, я обещал Богу, что обязательно буду верующим. Но вот только через добрый десяток лет я вспомнил о своём обещании.

И однажды на Пасху мы пришли в церковь. Я так сидел вроде без-участно, а потом вдруг услышал, что именно

ОБЕЩАНИЕ СЛУЖИТЬ БОГУ ко мне сказали: «Смотри, чтобы Христос не прошёл мимо тебя!» Я сильно испугался. Я стал бороться с противоречивыми мыслями, что роились в моей голове. Я посмотрел на Марину, она была бледной и скорченной, она простонала, что чувствует, что умирает. Я тогда встал и сказал, что хочу покаяться! Марина тоже сказала, что хочет покаяться. Нас пригласили к алтарю и за нас долго и вдохновенно молились. Я и раньше плакал (к примеру, когда меня наказывал отец), но так, как плакал тогда в церкви – такое было впервые. Я каялся во всех своих грехах, просил изменить меня и просил об исцелении Марины.

Когда вечером (после собрания в церкви) я провожал Марину домой, то спросил, как она себя чувствует, и она (на удивление мне) сказала, что у неё впервые за полтора последних года ничего не болит. И она сказала, что хочет жить, она не хочет умирать...

Потом мы поженились. У нас не было детей, врачи сказали, что она бесплодна изза перенесённого за-болевания и ей никакие медикаменты не помогут избавиться от бесплодия. Но мы знали, к Кому обращаться. Мы на коленях молились, чтобы Господь дал нам ребёнка, моя жена просила девочку. В один прекрасный день она предложила мне пойти в детдом, но я сказал – не надо. Прошло немного времени, и однажды она сказала мне: «Вова, наверное, мы не пойдём в детдом, а – в роддом!» Она родила девочку! Потом у нас родилось ещё трое детей: два сына и девочкакрошка. За всё слава Богу: за исцеление, за детей, за жизнь, за радость и счастье!

Владимир Лупо, с. Медвежье, Бричанский рн, Молдавия.

поїхала в гості в село Краснік Верховинського району в

Карпатах зі своєю подругою. У суботу нам треба було повертатися додому. Сусід господарів, де ми гостювали, саме їхав своїм автомобілем до тещі і нас з подругою зголосився підвезти. Ми поїхали в дорогу після обіду, але проїхали всього вісім кілометрів, як бурхливий потік перегородив наш шлях.

У той день зранку ми молилися (з постом) за Боже благословення нашої дороги, за погоду – аж до третьої години дня. Але я чомусь молилася за те, щоб Господь мене приготував до зустрічі з Ним. Я дуже сильно молилася духом, не знала причини того, про що просить Дух Святий, але розуміла, що щось важливе має статися...

Ми спробували шукати дорогу, але скрізь, куди б ми не рушали, була вода. І вона все прибувала. Мовби море було навколо. Ми зупинилися на якомусь горбочку. На наших очах поряд було село і ми бачили, як всі будинки забрала вода. Міст, через який ми хотіли їхати, на наших очах був вщент зруйнований. Смеркалося. Нам нічого не залишалося робити, як виїхати трохи вище в гори і ночувати в автомобілі. Наш шофер був невіруючий і він почав нас запитувати про Бога, ми йому свідчили про живого, реального Бога. Він слухав з непідробною цікавістю. У такі

СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ 2009 р., №1 5ЖИВА НАДIЯЖИВА НАДIЯ

Я хвилини, коли навколо гримить, йде дощ, стугонить бурхлива вода, і не знаєш, що тебе чекає в наступну мить, людська душа особливо відчутна до голосу Духа Святого.

На ранок вода не спала, а піднялася ще більше, вже дійшла до автомобіля, де ми були. Нам нічого не залишалося робити, як спробувати добратися пішки до села, з якого виїжджали в дорогу. Навколо все дуже змінилося: навіть стовпи високовольтної електромережі попадали. Ми переступали дроти, нам було трохи страшно. Мені не хотілося вертатися, хотілося лише плакати до Бога.

Ми пройшли десь зо три кілометри, я йшла перша, позаду – шофер з моєю подругою. Я побачила кусок дороги та через декілька метрів дороги знову не стало, але попереду у воді було велике каміння, і я подумала, що можливо можна пройти. Був такий шум води, що за два метри ми не могли чути один одного. Я ненароком ступила у воду, яка обпекла мою ногу (така була крижана), я одразу ступила назад, і тут (не знаю як) я побачила, що шофер опинився попереду і ступив у воду. Я кричала йому, щоб не йшов вперед, там пройти неможливо, він не почув і ступив крокдругий і раптово його збила з ніг хвиля набіглого потоку. Це сталося за якусь долю секунди, так швидко, що не встигаєш щось подумати. Його вода накрила з головою, потім він виринув,

протягнув до мене руку, я змогла його вхопити своєю рукою. Але що я могла зробити? Шофер потягнув і мене в той потік...

Я опинилася посередині річки Черемошу, яка розлилася тоді більше, ніж на 500 метрів. Потік, перемішаний з ґрунтом, піском, камінням, деревами, був настільки сильним, що я не могла ніяк йому противитися. Я раптом ясно зрозуміла, що моє життя закінчується. Хоч у серці страху не було. Я також зрозуміла, чому була та молитва зранку у суботу. У воді я одразу молилася не за себе, а за шофера Володю, щоб Господь його порятував, щоб він примирився з Богом. Також я згадала про маму, якто вона переживе мою смерть?

Свідомість я не втрачала, тільки швидко втрачала силу. У холодній воді я вже не відчувала свого тіла, також дуже побилася об каміння. І тоді я зрозуміла, що мій Бог живий, реальний. Я звернулася до Нього: «Господи, спаси мене!» Хоч не розуміла, як це могло бути. І сталося справді чудо: я відчула, як хтось мене штовхає проти течії до берега. Я дуже нахапалася води з піском, живіт у мене був роздутий, як у вагітної жінки. Мене побачили люди, що були біля річки і витягли на берег. У той момент я кричала, що там шофер потопає. А потім побачила, що він також порятувався. Я згадала, що у воді залишилася сумка і попросила,

щоб подивилися, де вона. Люди говорили, що неможливо знайти сумку – цілі будинки потонули, а то якась маленька сумка… А я сказала, що там Біблія і сумка десь повинна бути. І справді та сумка якимось чином зачепилася за гілку дерева. Я й зараз користуюся тією Біблією, що була в тій сумці.

У мене тіло було дуже розпухле, руку я взагалі не відчувала, вона була чорною, ноги також порозпухали. Нам допомогли добратися до місця, де ми гостювали. Там ми були ще деякий час, але я сказала своїй подрузі, що до середи ми вже будемо вдома. Я так вірила. Уже у вівторок вся вода і пісок вийшли з моїх легень. Я стала ходити. У середу ми вирішили 30 км йти пішки з Божою поміччю до Верховини, хоч дороги не було. На півдороги ми побачили батька моєї подруги, який виїхав нам назустріч, хоч він не знав, де нас шукати. Потім я спитала його про це, то він сказав, що у вівторок увечері Дух Святий дав йому вказівку в якому напрямку їхати нам назустріч.

Вдома мене одразу хотіли покласти в лікарню. Але я не лягла, а вирішила до кінця довірятися лише Богу. У неділю в зібранні я молилася: «Ісусе, скажи тільки слово, і я буду здорова!» У понеділок я зробила перевірку в діагностичному центрі. Лікар, що хотів мене покласти в лікарню, довго переглядав результати аналізів і не

ЧУДО БОЖЕ В МОЄМУ ЖИТТІ!вірив, що можливе таке моє швидке зцілення. Але ми віримо в живого Бога, Який може робити те, що неможливо людям.

Мені зараз 22 роки. Переживши таке надзвичайне випробування і чудо, я більше оцінила життя, дане Богом. Я переконалася, що у Бога є план для кожного життя, і ми не знаємо, коли Богом визначено нас забрати: молодими чи старшими, тому як важливо бути завжди готовими до зустрічі зі Своїм Творцем.

Оля Ротар, вул. Довбуша, 38. с. Кам’янка,

Глибоцький рн, Чернівецька обл. Тел.: +3 8 096 83 206 95.

Я народилася в 1965 р. З дитинства була здоровою дівчиною, здавалося, що моє життя складалося добре, я о т р и м а л а с п е ц і а л ь н і с т ь працівника культури, була активною спортсменкою, в и с т у п а л а н а о б л а с н и х змаганнях. Але потім (особливо після народження дитини) я відчула, що погано бачу (моєму сину зараз вже 21 рік). Почалися мої ходження по лікарнях. Нарешті, у мене виявили розсіяний склероз. Але спочатку лікарі не поставили правильний діагноз і зробили мені багато операцій на очах (я перенесла 9 операцій). З 1991 р. я – інвалід І групи по зору. Я вже була однією ногою за межею смерті, але Бог мене порятував. З таким діагнозом, як у мене, помирають, а я живу.

Сказати, що в мене все добре, то це не так, бувають моменти, коли стає дуже тяжко на душі. Але не зважаючи ні на що, в моєму житті сталася найважливіша подія: я прийшла до віри в живого Бога. У 2008 р. я склала Завіт з Богом через водне хрещення. Довший час я бувала на служіннях в багатьох церквах, але не розуміла Слова Божого. Нарешті я прийшла до церкви християн віри євангельської в Сумах,

ДЛЯ НЕЗРЯЧОЇ ЛЮДИНИ ВАЖЛИВЕ ДОБРЕ СЛОВО!

що по вул. Баумана, 62. У цю церкву мене ніхто не кликав, але саме тут я відчула щось особливе і стала розуміти Євангеліє.

Мені доводиться часто ходити самій по місту, без провідника. В такі моменти я відповідаю людям, які дивуються, як я сама можу ходити, що мене провадить Господь Бог. Звичайно, як кожній фізично незрячій людині, мені приходиться часто падати, так, що рани на ногах не встигають заживати.

Хоч я й на групі інвалідності, але працюю з незрячими людьми в соціальній сфері. Наскільки мені відомо, у Сумській області близько 500 незрячих людей, а в Україні – 3000.

Мені приходиться часто звертатися в державні інстанції з різноманітними проханнями. Хотілося б, щоб інші люди, керівники, зрозуміли, що ми дуже гостро відчуваємо фальш у відношенні до нас. Для нас, людей незрячих, важливим є не стільки матеріальне вирішення тієї чи іншої потреби (ми не бачимо блиску срібла, золота), а для нас важливе добре слово, уважне й щире відношення.

Сестра Світлана П., вул. Баумана, 62, м. Суми, 40009.

Мені зараз 54 р. З самої ранньої юності Господь кликав мене до покаяння, але я вперто робив посвоєму, живучи так, як усі люди цього світу, віддаючись гріхам, а не Господу. Я не відкидав Бога, вважав людину Божим творінням і ніколи не погоджувався, що людина – процес еволюції по теорії Дарвіна. Якщо людина правильно розуміє певні речі, навіть погоджується з тим, що є Бог, але якщо вона Йому не служить, вона нічим не відрізняється від затятого атеїста, безбожника. Таким був я.

Я довго жив своїм життям, заспокоюючи свою совість відвідуванням храму і виконанням деяких релігійних обрядів (то свічку поставлю, то прийму причастя). Але я залишався всередині тим самим грішником. У храмі я бив поклони, а вийшовши надвір, знову робив той самий гріх, що й раніше. Я переконався, що зовнішнє благочестя, виконання церковних обрядів людину не змінить на краще. Переміну людини (і то – внутрішню переміну) робить Дух Святий, в її серці. Я бачу: скільки людей мовби щиро вірують у Бога, але їх священики правильно не наставляють у вірі згідно Слова Божого, Євангелії. У цьому вся біда.

Та по милості Своїй мене Сам Господь

МОМЕНТ ДУХОВНОГО ПРОЗРІННЯ

прикликав до Себе. Але я нікому не побажаю такого шляху до Бога, як у мене, бо поштовхом до мого покаяння перед живим Богом стала трагічна смерть мого 20річного сина, у чому я вбачаю й свою вину.

Щоб привести людину до Себе, Господь промовляє до неї через Слово Євангелії. Якщо ж людина не приймає

Слова, то Господь веде людину до покаяння іншим шляхом. Бог допускає в її житті тяжку хворобу, скрутні обставини, щоб людина зупинилася на своєму погибельному шляху і навернулася до Господа в покаянні. Ось такі обставини склалися й у моєму житті. Після смерті сина я ясно зрозумів, що наступним буду я. Тому я цілеспрямовано прийшов у Сумах до церкви, де лунає проповідь Слова Божого, Євангелії, де поклоняються живому Богу (що по вул. Баумана, 62). Я покаявся у своїх гріхах, а рік тому прийняв Завіт з Богом через водне хрещення. Хоч я змарнував багато років свого життя, не покоряючись Господу, та безмежно вдячний тепер Богові, що все ж таки настав момент мого духовного прозріння і навернення до живого Бога.

Олександр Котвяковський,с. Бездрик, Сумський рн, 42350.

«И беспрекословно – великая благочестия тайна: Бог явился во плоти…» (1Тим.3:16). «Слово стало плотию, и обитало с нами, полное благодати и истины» (Иоан.1:14). «Он уничижил Себя Самого, приняв образ раба, сделавшись подобным человекам и по виду став, как человек» (Фил. 2:7).

Для нас, христиан, несомненно, что все эти слова апостолов из Священного Писания повествуют об Иисусе Христе. Именно Иисус Христос стал человеком, принял образ человека! Мы исповедуем

И и с у с а Х р и с т а Б о г о м в человеческой плоти. Многим это не понятно (ибо велика тайна благочестия!), вот и измышляют человеческим разумом всякие еретические вещи, извращая Евангелие и умаляя божественную природу Господа нашего Иисуса Христа, отведя Ему на небесах изначальную роль всего лишь а р х а н г е л а М и х а и л а , н о н е всемогущего Творца.

Апостол Павел признал, что Иисус Христос стал человеком, но в то же время говорит и так: «Возвещаю вам, братия, что Евангелие,

которое я благовествовал, не есть человеческое, ибо и я принял его и научился не от человека, но через откровение Иисуса Христа» (Гал.1:1112). Т.е. в этом стихе ап. Павел делает ударение на то, что Иисус Христос – Бог, равный по величию БогуОтцу.

« Д у х а Б о ж и я ( и д у х а заблуждения) узнавайте так: всякий дух, который исповедует Иисуса Христа, пришедшего во плоти, есть от Бога; а всякий дух, который не исповедует Иисуса Христа, пришедшего во плоти, не есть от Бога, но это

дух антихриста, о котором вы слышали, что он придёт и теперь есть уже в мире» (1Иоан.4:23). Т.е. апостол конкретно говорит, кто не исповедует Иисуса Христа, как Господа Бога, пришедшего во плоти человека, не есть от Бога. Такой человек пребывает в духовном заблуждении.

Если к вам подойдут или постучат

«ПО ВИДУ СТАВ, КАК ЧЕЛОВЕК…» в двери вашего дома люди (пусть даже с широкими улыбками на лицах), которые не исповедуют Иисуса Христа Богом во плоти, не принимайте таковых, ибо они не несут в своих проповедях правды Божьей о Спасителе нашем Иисусе Христе, а несут дух заблуждения, дух антихриста.

Геннадий Андросов

Біда, горе, розчарування? Християнський телефон ДОВІРИ у Києві: 8 800 50 777 50

(дзвінки по території України з стаціонарних телефонів безкоштовні).

ПЕРЫШКО АНГЕЛА

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то прийміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожний нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2Кор. 9:7).

Засновник газети Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Мир-город, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.

Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей.

Редакція залишає за собою право на ре-дагування та скорочення тексту.

Будьякі надіслані матеріали не рецензу-ються і не повертаються.

Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети.

Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій.

Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».

Віддруковано ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.

Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород,

Полтавська обл., 37600 Україна Ukraine

Email: givanadiya@yandex.ru

січень лютий 2009 р., №1

Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань

і розповсюджується безкоштовно

ЖИВА НАДIЯ

СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ 2009 р., №1ЖИВА НАДIЯЖИВА НАДIЯ

Редактор: Андросов Г. М.

Реєстраційне свідоцтво ПЛ №386 від 20. 11. 2000.

Зам. № 2880 Тираж 11 000 екз.

6

П р о п о н у є м о В а м в і д в і д а т и б о г о с л у ж і н н я х р и с т и я н в П о л т а в с ь к і й о б л а с т і , щ о відбуваються ЩОНЕДІЛІ:

смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, Дім Молитви;

м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А;м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова,

5;м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52;м. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33;м. Кременчук: з 1000, вул. Щорса, 20/1; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33;смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8;м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква

«Жива Надія»;с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського,

9А;м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87;м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького,

19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»;c. Ул’янівка, Гребінківський рн: з 900, Дім

Молитви, Церква «Ковчег».м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції,

12;cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького,

105А; м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6;

тут ви можете дописати додаткову інформацію

про місце та час зібрання вашої церкви

УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо.

Дорогі друзі, жителі України! Можливо Ви багато років слухаєте радіопередачу «Жива Надія». Засновник цієї передачі Іван Зінчик, який народився в селі Хейлівщина, що на Полтавщині. Він більше 30 років вів цю програму. Хоч пастор І. Д. Зінчик відкликаний Господом з цієї землі, але його праця продовжується.

Можливо, що за багато років існування цієї передачі Ви не раз зверталися до Бога у молитві на заклик проповідника радіопрограми, і Господь Вам давав відповідь: допомагав, зціляв, давав мир і спокій.

Ви можете розповісти нам у своїх листах про те, що для Вас зробив Господь через цю програму. Так само напишіть нам свої побажання, зауваження, прохання.

Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115.

Якщо: Ви любите читати проповіді та духовні статті; Вас хвилюють проблеми сучасного духовного життя суспільства і церков; Ви цікавитеся життям та служінням відомих служителів Божих; Ви любите читати свідчення про чудеса Божі та Його працю серед людей; Ви отримуєте натхнення від християнської поезії; Вам цікаво, як і чим живуть християнські церкви в Україні та за її межами, — то журнал «Благовісник» саме для Вас! Ви також можете замовити деякі попередні номери журналу.

Звертайтеся за адресою: Журнал «Благовісник», вул. Вороніхіна, 14а, м. Луцьк, Волинська обл., 43020. Тел.: (03322)54406; (0332)789985. ЕmаіІ:blagovisnyk@yandex.ru www.blag.org.ua

«БЛАГОВIСНИК»християнський журнал

Церкви Християн Віри Євангельської

УМОВИ ПІДПИСКИ НА ГАЗЕТУ!

Газету «Жива Надія» Ви можете отримати безкоштовно в домі молитви церкви «Жива Надія» м. Миргорода. Якщо ж Ви бажаєте отримувати гту поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті для покриття витрат по пересилці газети.

Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (чи більше). На бланці електронного грошового переказу (в графі «поштове повідомлення») можете написати всі Ваші зауваження (наприклад, скільки Вам надсилати екземплярів газети або ж — якщо Ви бажаєте отримувати іншу кількість примірників газети — також повідомте про це).

Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою коштує 1,30 гр. ПРОХАННЯ ДО АБОНЕНТІВ:

Я к щ о В а ш а а д р е с а змінилася, чи не співпадає вулиця, номер будинку, поштового відділення тощо, просимо повідомити редакцію газети.

ДО УВАГИ МІСІОНЕРІВ!Запрошуємо для постійної євангельської

праці і проживання в смт Градизьк Полтавської області (біля Кременчука) сім’ю місіонера за підтримки української церкви з діаспори. За довідками звертайтеся по тел. пастора церкви м. Глобине Олександра Степанюка: 8 097 9303269, 8(05365)23908 або по емейлу відповідального керівника за працю в цьому регіоні Олександра Печеного: pec_alex@yahoo.com

Маленькое пёрышко легло на мою ладонь. Белый пух нежно касался руки, а Антошка, мой сын, заглянув мне в глаза, сказал:

— Видишь, это ангел пёрышко обронил, а я нашёл.

Его глаза блестели, и губы он поджимал, как настоящий заговорщик. Он только что проснул-ся, и, найдя на подушке пёрышко, прибежал мне его показать. Он был уверен, что это тот самый ангел потерял, который ночью его оберегает. Ангел, который спас его, когда он ещё не родился. Он любит слушать эту историю своего спасения. Часто, прижавшись щекой к моей руке, он просит:

— Расскажи, как ангел меня спас.

И я рассказываю ему эту историю, и верю в неё так же сильно, как мой маленький сынишка.

У меня уже было трое детей, когда я узнала о четвёртой беременности. Она совершенно не вписывалась в мои планы. Я работала, вечерами и в выходные дни занималась домом и детьми. Старшие мальчишки учились в школе, младшая Верочка собиралась в первый класс. Муж много работал, но на большую семью нам едва хватало денег. Словом, у нас не было возможности «заводить» нового ребенка, и я решилась на аборт. Тогда я не знала, что плод (так называют малыша, когда он ещё не родился) на самом деле живой и всё чувству-ет. Я говорила Антоше, что мы с папой не знали этого, и потому мама пошла в больницу, чтобы «отказаться от нового мальчика». Но случилось чудо.

Я сидела у кабинета и ожидала своей очереди, когда рядом со мной присел незнакомый мужчина. Он спросил меня, почему я здесь. Спросил с такой искренностью и учас-тием, что я не нашла, что ответить. Тогда он коснулся моей руки, едваедва, и прошептал:

— Не убивайте его! Бог сотворил его

ЖИВЫМ! И сердце его уже бьётся.Я смутилась, ничего не успела ответить,

потому что дверь в кабинет открылась, и меня вызвали на аборт. Я вошла в сверкающую кафелем стерильностью комнату, а внутри

меня звучал голос этого странного человека: «Бог сотворил его живым. И сер-дце его бьётся...»

Сестра перекладывала инструменты. Их холодный металлический звон резал мне душу. Делайте тото и тото, сказал мне врач, но я не услышала его слов. Я посмотрела на него и вдруг спросила:

— Е г о с е р д ц е у ж е бьётся?

Врач не ожидал та-кого вопроса, и потому переспросил:

— Что?— Я с п р а ш и в а ю ,

сердце моего малыша уже бьётся?

Тот посмотрел в карточку, потом на меня:

— Да, бьётся. Срок достаточный для этого. А что?

Мне стало душно. Я вдруг поняла, что хочу погубить собственного ребёнка. Малыша, у которого уже бьётся сердце. Я и раньше знала об этом, но прежде я никогда не решалась остановить это сердце...

Я вышла из кабинета, зная, что не дам в обиду моего крохотного сыночка. Он не бездушный плод, а маленький человечек внутри меня, и должен жить.

Когда я вышла на улицу, солнце светило ярко и радостно. Я улыбнулась ему, и вдруг увидела на своём рукаве маленькое белое пёрышко. Этой руки, у дверей кабинета, коснулся незнакомец. Тогда я поняла, что это был ангел. Бог послал ангела, который спас жизнь моему мальчику. А пёрышко — так это он обронил из своего крыла, когда улетал на небо.

Светлана Нестерова

БАТЬКИ, ПОДАРУЙТЕ ДІТЯМ СВЯТО РІЗДВА!

ка мати не хоче, щоб її дитина була щасливою? Який батько

не бажає подарувати своєму синові справжнє свято? Та, на жаль, не всі батьки знають, які саме засоби використати для цього. Як не банально звучить, але якщо асоціювати благополучне майбутнє дитини з суто матеріальним достатком, то воно не є еквівалентне щастю.

Ісус Христос заповідав так: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких є Царство Боже!» (Мрк.10:14). Також згідно вчення Ісуса Христа для батьківхристиян в Новому Заповіті є й така вказівка: «Виховуйте дітей в напоумлянні й остереженні Божому!» (Єф. 6:4)

Дорогі батьки, чи розповідали Ви своїй дитині про Ісуса Христа? Чи поєднуєте Ви свято вашим дітям з Ісусом Христом, Його вченням?

Дивлячись на сьогодення, можна побачити, що батьки (більшість з яких традиційно називають себе християнами і можливо над дітьми провели обряд хрещення) зовсім не розуміють цих християнських заповідей. Вчителі загальноосвітніх шкіл також не сприяють вихованню підростаючого покоління в дусі Євангелії, вважаючи це релігійною агітацією, а натомість закривають очі на все інше, не даючи

дітям альтернативи, права вибору. На жаль, приходиться визнати й той факт, що багато сучасних вчителів далекі від образу, з якого можна брати гідний приклад для наслідування. І діти, не маючи правильного спрямування (ні вдома, ні в школі), наповнюють свої юні душі всяким брудом, що суцільним потоком виливається на них на вулиці, з екранів телевізорів, Інтернету, бульварних книжок, світської періодики, рекламних видань. Діти фактично позбавлені вибору. Вони змушені брати лише те, що їм пропонують дорослі дяді і тьоті з бізнесових структур.

Наближаються Новорічні та Різдвяні свята. Батьки та державні благодійні організації на свято здатні накупити дітлахам солодощів, прикрасити ялинку, провести веселі «утрен-ники», зробити дітям подарунки. Але зазвичай такі свята направлені на тілесні пожадання, а як же вічна душа вашої дитини? Як же за-повіді Христа, дорогі християни? Хто, як не ми, батьки, відповідальні за майбутнє наших дітей! Невже спокійно будемо дивитися, як дітипідлітки (дівчата на рівні з хлопцями) з цигарками в зубах і з пляшками пива марнують свій час і здоров’я? Хто ж їм вклав у руки і в голову ту отруту? Та ж дорослі люди, яких називають батьками!

Сьогодні в Україні ще, дякуючи Богу, не забороняють проповідь Євангелії, практично при кожній церкві діє недільна християнська школа, де ваші діти змогли б почути єван-гельські розповіді та отримати настанови кваліфікованих вчителів недільних шкіл. Батьки, Ви б зробили незрівнянно краще свято для Ваших дітей, якби разом з ними пішли до церкви на святкове різдвяне богослужіння. Дорогі батьки, зрозумійте, що кращої альтернативи євангельському вченню немає! Але як важливо дитину змалку наставляти у вченні Господнім, тому що кожен рік, кожен місяць, кожен день, коли Ви добровільно віддали долю дитини на самоплив у цьому гріховному світі сприятиме лише тому, що Ваша дитина ніколи не матиме у своєму серці справжнього свята Різдва.

Я

Тел. редактора:+3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282; +3 8 093 0531463;+3 8 (05355) 48556