ДОНЕЦЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 140ДОНЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

До дня пам’яті Тараса Григоровича Шевченка

«ЙДЕМО З ДИТИНСТВА ДО ТАРАСА»

І мене в сім'ї великій.В сім'ї вольній, новій.Не забудьте пом'янутиНезлим, тихим словом… Т. Шевченко

ІДЕ ВЕСНА, ІДЕ ВЕСНА,МОВ КВІТОНЬКА ПРЕКРАСНА.І СПОГАД НАМ НЕСЕ ВОНАПРО ВІЩОГО ТАРАСА.

СВІТОВА ВЕЛИЧ ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ

Ось знайомий нам з дитинства портрет нашого генія Тараса Григоровича Шевченка. Привертають увагу його очі, допитливі, спостережливі. Здається, зазирають до самої душі. А високе чоло говорить нам про неабиякий його розум, талант. Вуса ж ховають мудрість, лагідність і ніжну посмішку. Одяг простий, але вишуканий. Такий він, автор безсмертного “Кобзаря”…

 КОБЗАРЕМ МИ ЙОГО ЗВЕМОТАК ВІД РОДУ І ДО РОДУ,

КОЖЕН ВІРШ СВІЙ І ПОЕМУ ВІН ПРИСВЯЧУВАВ НАРОДУ.

МЕНІ ТАК ЛЮБО, ЛЮБО СТАЛО…

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було?

ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ ЧЕРВОНА КАЛИНА, НІБИ ЗАСМІЯЛАСЬ ДІВЧИНА-ДИТИНА.

САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ,ХРУЩІ НАД ВИШНЯМИ ГУДУТЬ.ПЛУГАТАРІ З ПЛУГАМИ ЙДУТЬ,СПІВАЮТЬ, ІДУЧИ, ДІВЧАТА,А МАТЕРІ ВЕЧЕРЯТЬ ЖДУТЬ.

ХЛОПЧИК. МАТУСЮ, А ПРАВДА ЩО НЕБО НА ЗАЛІЗНИХ СТОВПАХ ТРИМАЄТЬСЯ?МАТИ. ТАК, СИНКУ, ПРАВДА.(ЖІНКА СІДАЄ НА ЛАВУ, ХЛОПЧИК БІЛЯ НЕЇ, КЛАДЕ ГОЛОВУ НА КОЛІНА МАТЕРІ, ВОНА СПІВАЄ «КОЛИСКОВУ»)ХЛОПЧИК. А ЧОМУ ТАК БАГАТО ЗІРОК НА НЕБІ?МАТИ. ЦЕ КОЛИ ЛЮДИНА НА СВІТ ПРИХОДИТЬ, БОГ СВІЧКУ ЗАПАЛЮЄ, І ГОРИТЬ ТА СВІЧКА, ПОКИ ЛЮДИНА НЕ ПОМРЕ. А ЯК ПОМРЕ, СВІЧКА ГАСНЕ, ЗІРОЧКА ПАДАЄ. БАЧИВ.ХЛОПЧИК. БАЧИВ, МАТУСЮ, БАЧИВ... МАРУСЕЧКО, А ЧОМУ ОДНІ ЗІРОЧКИ ЯСНІ, ВЕЛИКІ, А ІНШІ ЛЕДЬ ВИДНО?МАТИ. БО КОЛИ ЛЮДИНА ЗЛА, ЗАЗДРІСНА, СКУПА, ЇЇ СВІЧКА ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ТЛІЄ. А КОЛИ ДОБРА, ЛЮБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЯСНО І СВІТЛО ЦЕ ДАЛЕКО ВИДНО.ХЛОПЧИК. МАТУСЮ, Я БУДУ ДОБРИМ. Я ХОЧУ, ЩОБ МОЯ СВІЧЕЧКА СВІТИЛА НАЙЯСНІШЕ.МАТИ. СТАРАЙСЯ МІЙ ХЛОПЧИКУ. (ГЛАДИТЬ ЙОГО ПО ГОЛОВІ).

РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ,СЕРДИТИЙ ВІТЕР ЗАВИВА,

ДОДОЛУ ВЕРБИ ГНЕ ВИСОКІ,ГОРАМИ ХВИЛЮ ПІДІЙМА.

І БАРВІНКОМ, І РУТОЮ, І РЯСТОМ КВІТЧАЄ ВЕСНА ЗЕМЛЮ; МОВ ДІВЧИНУВ ЗЕЛЕНОМУ ГАЇ…

ДИВЛЮСЯ, АЖ СВІТАЄ, КРАЙ НЕБА ПАЛАЄ, СОЛОВЕЙКО В ТЕМНІМ ГАЇ СОНЦЕ ЗУСТРІЧАЄ.

Думи мої, думи мої, квіти мої, діти!..

МОЛИТВА ПРО РІДНУ НЕНЬКУ УКРАЇНУ

ХОТІЛОСЯ Б ВИСЛОВИТИ СЛОВА ПОДЯКИ ЮНИМ ПОЕТИЧНИМ ДАРУВАННЯМ ЗА ТІ ПОЧУТТЯ Й ДУМКИ, ЯКІ ПРОБУДИЛИ ВОНИ В НАС. І, МАБУТЬ, УСІ ПРИСУТНІ У ЦІЙ ЗАЛІ ПОГОДЯТЬСЯ ЗІ МНОЮ, ЩО “ЯКЩО І Є НА СВІТІ БОГ, ТО ЦЕ ПОЕЗІЯ”, ЦЕ СЛОВО, ЦЕ НАША МОВА, ЦЕ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД НАЦІЇ.

УКРАЇНА – ЦЕ ТИХІ ВОДИ І ЯСНІ ЗОРІ, ЗЕЛЕНІ САДИ, БІЛІ ХАТИ, ЛАНИ ЗОЛОТОЇ ПШЕНИЦІ, МЕДОВІЇ ТА МОЛОЧНІЇ РІКИ…

ПОЕЗІЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА СПОВНЕНА ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ ДО РІДНОГО НАРОДУ, ДО ВСІХ ДІТЕЙ. ТОМУ ТАК ВИСОКО ШАНУЮТЬ ДОРОСЛІ І МАЛІ ПАМ’ЯТЬ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ, ТОМУ ТАК ЛЮБЛЯТЬ ЙОГО ПОЛУМ’ЯНЕ І ЛАСКАВЕ СЛОВО.

БАГАТО ЛІТ МИНУЛО З ТОГО ЧАСУ,ПРАПРАВНУКИ ВИВЧАЮТЬ «ЗАПОВІТ».НАРІД ВКЛОНЯЄТЬСЯ ТАРАСУ,НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНА – ЦІЛИЙ СВІТ.

9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезене в Канів і поховане на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Минуло 200 років з дня народження славного сина України, але пам’ять про нього жива і досі в серцях людей.

Т.ШЕВЧЕНКО ЗАЛИШИВ НАМ ЗАПОВІТ: «УЧІТЬСЯ, ЧИТАЙТЕ, І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ,

Й СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ»

Я, маленька українка,Дев’ять років маю,Про Тараса ШевченкаВже багато знаю.Він – дитя з-під стріхи,Він – в подертій свиті,Він здобув нам славу,Як ніхто на світі.А та наша славаНе вмре,та не загине.Наш Тарас Шевченко – Сонце України.

ВЕЛИКА ПОДЯКА ЗА ПІДГОТОВКУ ТА ПРОВЕДЕННЯ УРОЧИСТОСТЕЙ

учасникам – учням 3-А класу та їхнім батькам класному керівнику Задорожній Анні Миколаївні студентці-практикантці Ромащенко Анжеліці

Вадимівні музичному керівникові Тютюнніковій Тетяні Степанівні зав. бібліотекою Зинченко Валентині Михайлівні

керівник навчального закладу, укладач презентації

Фадєєва Олена Олександрівна