Голові спеціалізованої вченої ради К 26.709.04

Національного університету оборони України

імені Івана Черняховського

03049, м. Київ,

Повітрофлотський проспект, 28

ВІДГУК

офіційного опонента на дисертацію Кидоня Володимира Івановича на

тему: «Київська наступальна операція 1943 року: історіографія», подану на

здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю

20.02.22 – військова історія

Упродовж останнього часу на дослідницькій платформі вітчизняного

історієписання Другої світової війни з’явилися різноманітні студії

історіографічного штибу. У фокус таких аналітичних рефлексій потрапляють й

історіографічні дослідження тих чи інших наступальних ініціатив Червоної армії

на німецько-радянському фронті. Тема, задекларована В.І. Кидонем, перебуваючи

в цьому парадигмальному полі, унапрямлена на вивчення, систематизацію та

узагальнення історіографічного наративування Київської наступальної операції

радянських військ у 1943 році. Актуальність теми дослідження дисертанта

обумовлена як відсутністю комплексних, ґрунтовних історіографічних студій з цієї

проблеми, так і назрілою потребою синтезувати наукові оцінки Київської

наступальної операції та необхідністю виявлення недостатньо досліджених і

недосліджених узагалі аспектів наступальних потуг Червоної армії на київському

напрямі восени 1943 року.

Дисертація В.І. Кидоня є вагомим складником плану наукової та науково-

технічної діяльності, воєнно-історичної роботи Міністерства оборони України,

Генерального штабу Збройних Сил України, Національного університету оборони

України імені Івана Черняховського. Автор дослідження взяв участь у реалізації

науково-дослідної роботи «Розвиток воєнного мистецтва у ХХ – на початку

ХХІ століть» (шифр «Протидія», номер державної реєстрації 0101U001455),

підготувавши у співавторстві підрозділ «Воєнне мистецтво Червоної армії в

оборонних та наступальних операціях Другої світової війни».

У винесеній на публічний захист дисертаційній роботі чітко сформульовано

мету і завдання дослідження. Метою дослідження В.І. Кидоня є встановлення

«стану розкриття заявленої теми, виявлення дискусійних аспектів і невирішених

історичною наукою проблем, пов’язаних з Київською наступальною операцією

1943 р., з’ясування основних результатів наукового пошуку в цій тематичній ніші

представниками різних наукових шкіл та визначення напрямів подальших

досліджень» (С. 21). На підставі мети дисертації автор визначив завдання, які

адекватно відображають зміст досліджуваної проблеми, та дозволяють повною

мірою реконструювати процес теоретизування та історико-практичного

студіювання історії Київської наступальної операції 1943 року.

Наукова новизна дисертації зумовлена самою постановкою та розробкою

важливої дослідницької проблеми, яка ще не була предметом комплексного

студіювання й не отримала всебічного висвітлення в сучасному вітчизняному

історієписанні Другої світової війни. Актуалізуючи значний історіографічний та

вдокументований наратив, В.І. Кидонь систематизував і проаналізував радянську,

зарубіжну та модерну українську історіографію, обґрунтував періодизацію

історіографічного процесу наукового відображення характерних складників

Київської наступальної операції радянських військ, схарактеризував особливості й

основні тенденції еволюції наукових знань, визначив дискусійні аспекти та

рекомендації щодо перспективних напрямів дослідження актуального темарію

Київської стратегічної наступальної операції 1943 року, основним складником якої,

власне, і є Київська наступальна операція військ 1-го Українського фронту.

Заслуговує на увагу й авторська уточнююча експлікація військово-історичних

термінів «фронтова наступальна операція» та «стратегічна наступальна операція»,

а також проведений історіографічний аналіз наукових праць військових істориків,

які в радянську добу мали гриф, що обмежував доступ.

Наукова новизна дисертаційної роботи В.І. Кидоня кореспондується із

практичним значенням одержаних результатів, які можуть і повинні

використовуватися під час проведення подальших наукових вислідів історіографії

та історії Другої світової війни. Ці напрацювання стануть у пригоді у процесі

досліджень із суміжної проблематики, під час підготовки наукових праць,

навчально-методичних і довідкових видань та викладанні низки навчальних

дисциплін у вітчизняних військових і цивільних вишах. Варто зазначити, що

отримані у дисертації результати були апробовані в низці документальних фільмів

телевізійного проекту «Київські історії».

Дисертаційна робота має доволі чітку й логічну структуру, містить всі

обов’язкові складники та оформлена відповідно до чинних вимог, що висуваються

до такого штибу наукових праць. Дослідження В.І. Кидоня складається зі вступу,

трьох розділів, висновків, інтегрованих до структурних частин списків

використаних джерел (загалом 659 найменувань) і 7 додатків.

В анотації та вступі доволі чітко сформульовані мета та завдання, детально

обґрунтована актуальність та наукова новизна теми дисертації, основні

дослідницькі методи, практичне значення, хронологічні межі дослідження.

Перший розділ дисертації «Стан наукової розробки теми, джерельна база та

методологія дослідження» містить загальну характеристику стану наукової

розробки теми, структури та інформаційних можливостей використаного

джерельного комплексу, методологічні засади дослідження. Дисертант достатньо

скрупульозно проаналізував основні історичні праці радянських, зарубіжних і

вітчизняних фахівців, які в розрізі різних світоглядних підходів і ступенів

історизму та об’єктивності досліджували окремі аспекти задекларованої проблеми;

досить ретельно класифікував різні за походженням, видовими ознаками та змістом

історіографічні джерела, визначивши їхню репрезентативність та інформативний

потенціал; конкретизував використані методи дослідження.

У другому розділі «Еволюція історичних знань вітчизняних та зарубіжних

науковців щодо Київської наступальної операції 1943 року» показано періодизацію

та прикметні особливості історіографічного процесу, пов’язаного з наступальними

ініціативами радянських військ під Києвом (осінь 1943 року), виокремлено

характерні здобутки радянської, зарубіжної та сучасної вітчизняної історіографії

проблеми. Третій розділ дисертації – «Історіографічні джерела про умови,

підготовку та проведення Київської наступальної операції 1943 р.» – реконструює

особливості наукового відображення оперативної обстановки у смузі дій військ

1-го Українського фронту у вересні – на початку листопада 1943 року, розкриває

історіографічні теоретизування підготовки Київської наступальної операції, її

характерні ознаки, наслідки, дискусійні аспекти, виокремлює малодосліджені та

недосліджені аспекти як Київської стратегічної наступальної операції загалом, так і

Київської фронтової наступальної операції зокрема. Не вдаючись до детального

аналізу цих розділів, варто підкреслити, що кожен із них доречно вписується в

загальну канву дисертаційної роботи, репрезентує концептуальне бачення автором

проблематики дослідження та загальної картини історіографічної ситуації,

пов’язаної із Київською наступальною операцією Червоної армії в 1943 році.

У висновках дисертації В.І. Кидонь підбиває підсумки дослідження. Загалом

вони мають конструктивний характер і визначають значимість проведеної роботи

та її внесок у вітчизняну історіографію, військову історію й задекларовану

проблематику; видаються достовірними та такими, що відповідають завданням, які

автор поставив перед собою у процесі написання дисертаційної роботи.

Сформовані наприкінці кожного розділу списки використаних джерел є

достатньо репрезентативними та загалом налічують 659 позицій. Додатки

доповнюють не лише основний зміст дисертаційної роботи, а й ілюструють подієве

полотно Київської наступальної операції 1943 року, містять цікаві довідково-

фактуальні та картографічні матеріали.

Повнота викладу основних положень і висновків за темою дослідження, окрім

тексту самої дисертації, розкрита й пройшла апробацію в 9 опублікованих працях

здобувача, зокрема 8 статтях у наукових фахових виданнях (у тому числі одна – у

виданні, що входить до міжнародної науково-метричної бази), в одній статті в

закордонному науковому періодичному виданні, 6 збірниках науково-практичних

конференцій, в тематичному збірнику наукових праць і збірнику спогадів

учасників боїв за Київ, перелік яких наведений окремо в дисертації, у додатках до

дисертаційної роботи, порозділових списках використаних джерел і в авторефераті

дисертації. Аналіз публікацій В.І. Кидоня свідчить про достатньо репрезентативне

відображення в них отриманих дисертантом наукових результатів.

Автореферат ідентично відображає зміст і основні положення рецензованої

дисертаційної роботи, оформлений згідно з вимогами.

Загалом позитивно оцінюючи дисертаційну роботу В.І. Кидоня, слід

висловити деякі побажання, критичні зауваження та рекомендації:

1. Визначаючи об’єкт і предмет дослідження, автор зазначає: «Об’єктом

дослідження є Київська наступальна операція 1943 р. Предметом дослідження

виступає історіографія Київської наступальної операції 1943 р.» (С. 22). На нашу

думку, зважаючи на історіографічний характер дисертації, необхідно було дещо

розширити параметри цих елементів прикладання пізнавальних зусиль, на кшталт:

«Об’єктом дослідження є сукупність основних груп історіографічних джерел з

історії Київської наступальної операції 1943 року, діяльність провідних істориків у

цій ніші та їхні наукові надбання. Предметом дослідження виступає

історіографічний процес 40-х років ХХ ст. і початку ХХІ ст., провідні тенденції та

закономірності знань з історії Київської наступальної операції 1943 року,

встановлення їхньої повноти та достовірності». Варто також зауважити, що у

вступі до дисертації не визначені її географічні межі.

2. Підрозділ 1.3. «Методологія історіографічного дослідження», на нашу

думку, потребує назви «Методологія дослідження», позаяк визначена дисертантом

«забагато на себе бере», оскільки складається враження, що говоримо не стільки

про методологію конкретної дисертації, а розлого екскурсуємо про загальну

«кухню» та методологічний інструментарій продукування історіографічного

дослідження.

3. Висновуючи відмінності між дефініціями «фронтова наступальна

операція» та «стратегічна наступальна операція», дисертант окреслює лише

загальні відмінності між цими поняттями. Однак вважаємо, що необхідно було б

більш рельєфно показати цю відмінність поняттєвих трактувань, використовуючи

як конкретне подієве полотно Київської стратегічної наступальної та Київської

фронтової наступальної операцій, так і їхні хронологічні параметри, а також

чіткіше прописати авторське бачення дефініції «Київська наступальна операція

1943 року» та її місце в Київській стратегічній наступальній операції зокрема та

битві за Дніпро загалом. Окрім того, варто зазначити, що дисертант некоректно

оперує терміном «біоісторіографічні дослідження» (С. 32), адаптуючи його до

наукових розвідок, присвячених представникам радянського генералітету. Подібні

дослідження належать виключно до біографічних. Потребує певної кореляції й

вжита в першому розділі дисертації дефініція «музейні фонди» (С. 47), оскільки

здебільшого автор звертається до експонованих музейних джерел (С. 52).

4. Зміст ІІ розділу дисертаційного дослідження «Еволюція історичних знань

вітчизняних та зарубіжних науковців щодо Київської наступальної операції

1943 року», на наше переконання, потребує окремих доповнень й уточнень,

базованих на прискіпливому історіографічному аналізові окремих наукових праць

із проблеми, колективного доробку наукових інституцій тощо. Наприклад, автор

епізодично згадує про роботу Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при АН

СРСР, але нічого не говорить про здобутки республіканської комісії в

Україні (С. 150). У розділі ІІІ «Історіографічні джерела про умови, підготовку та

проведення Київської наступальної операції 1943 р.», на нашу думку, слід

ретельніше зосередитися на історіографічних моделях і ситуаціях, а не на викладі

подієво-фактуальних аспектів Київської наступальної операції 1943 року. З огляду

на це окремі подієві тези були б чіткіше та ілюстративніше доповнені

історіографічними фактами. Разом із тим проведений автором порівняльний аналіз

історіографічних джерел в окремих випадках міг би бути дещо глибшим.

5. Укладаючи списки-«опції» використаних джерел до розділів

дослідження, дисертант виокремив рубрику «Електронні джерела», до яких,

зокрема, включив сайтові ресурси архівних і музейних інституцій, а також сайт

«Воєнна література». Оскільки вміщені на онлайн-платформах історіографічні

джерела здебільшого дублюють використані автором праці з інших рубрик,

вважаємо за недоцільне виокремлювати цей різновид джерел, тим паче, що

посилання йдуть на загальний електронний контент, а не на конкретні

дигіталізовані історичні студії з проблеми.

6. З уміщених у дисертаційній праці додатків лише один – «Динаміка

кількості наукових публікацій на тему упродовж 1943 – 2017 рр.» стосується

безпосередньо історіографічного відображення теми, решта (складені за

історіографічними джерелами) – ілюструють динаміку бойового та чисельного

складу 1-го Українського фронту на час проведення Київської наступальної

операції 1943 року, показують його командний склад. Можливо, варто було б

відобразити кількісні параметри історіографічних джерел за походженням,

видовими ознаками тощо. Такі додатки значно підсилили б змістовий контент

дослідження.

7. Текст дисертації хибує на стилістичні та граматичні помилки. Так, в

окремих місцях трапляються дефініційні інваріації (наприклад, «букринський

плацдарм» – «Букринський плацдарм»; «лютізький плацдарм» – «Лютізький

плацдарм» тощо), відмінкові неузгодження та орфографічні огріхи (до прикладу,

С. 24, 69, 151, 153, 156, 175, 262, 299 та інші).

Однак висловлені побажання, зауваження та рекомендації мають здебільшого

уточнюючий характер, не стосуються суто основних принципових положень

дослідження й не знижують його загальної позитивної оцінки та наукової цінності.

Ознайомлення з дисертацією В.І. Кидоня дає підстави дійти загального

висновку, що вона є завершеною, одноосібно написаною, кваліфікаційною працею,

виконаною на належному науковому рівні.

Дисертаційна робота «Київська наступальна операція 1943 року:

історіографія» має важливе наукове та практичне значення і відповідає чинним

кваліфікаційним вимогам щодо дисертацій, що висуваються на здобуття наукового