0

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра екології і фізики

А.С. Толстих

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

(Модуль 2 Безпека життєдіяльності.

Модуль 3 Цивільна оборона)

Конспект лекцій

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

Донецьк 2010

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра екології і фізики

А.С. Толстих

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

(Модуль 2 Безпека життєдіяльності. Модуль 3 Цивільна оборона)

Конспект лекцій

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

Затверджено на засіданні кафедри

Екології і фізики

Протокол № 9 від 4.01.2010 р.

Донецьк 2010

2

ЗМІСТ

стор.

МОДУЛЬ 2 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ…………………………..3

Лекція 1 «Основні поняття і визначення БЖД» ………………………...3

Лекція 2 «Система «Людина-техніка-середовище»»…………………….8

Лекція 3 «Ознаки виникнення небезпеки. Джерела і

типи небезпеки»………………………………………………….18

Лекція 4 «Негативні фактори середовища перебування»……………….22

Лекція 5 «Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часу»…………….34

Лекція 6 «Засоби захисту людини від негативних факторів»…………..41

МОДУЛЬ 3 ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА …………………………………….53

Лекція 7 «Основи законодавства України в сфері

цивільного захисту»…………………………………………….53

Лекція 8 «Організація захисту населення»……………………………….70

Лекція 9 «Моделювання сценаріїв виникнення НС і

оцінка обстановки»……………………………………………...80

Лекція 10 «Радіаційно-хімічний захист населення в

надзвичайних ситуаціях»………………………………………104

Лекція 11 «Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій»………………115

Лекція 12 «Державне керування і нагляд за БЖД»………………………140

Література ………………………………………………………………….147

3

МОДУЛЬ 2 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ЛЕКЦІЯ 1

«ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ БЖД»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Функції, мета і завдання БЖД

Об'єкти вивчення БЖД і стійкий розвиток суспільства

Функції, мета і завдання БЖД

БЖД повинна виконувати складний соціально-педагогічний процес із

відповідними функціями - освітньої, виховної та психологічної.

Метою освітньої функції є забезпечення знаннями про загальні

закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їхніх

властивостях, можливому впливу на життя та здоров'я людей і сформуванні

необхідних умінь і навичок для їхнього запобігання й ліквідації, захисту людей

і навколишнього середовища.

Мета виховної функції - формування у студентів нового наукового

світогляду, активної соціальної позиції, творчого мислення при рішенні

виробничих і побутових проблем.

Психологічна функція складається у формуванні психологічної готовності

до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Головні цілі БЖД полягають:

- у формуванні в людини свідомого й відповідального відношення до

питань особистої та колективної безпеки;

- навчанні людини здатності розпізнавати й оцінювати потенційні

загрози;

- визначенні шляхів надійного захисту від небезпек;

- умінні надання допомоги собі та постраждалим;

4

- у навичках оперативної ліквідації наслідків небезпек у різноманітних

сферах людської діяльності.

Науковим змістом дисципліни є - теоретичні основи БЖД людини в

системах "людина - навколишнє природне середовище", "людина - техніка -

середовище".

Предмет розглядає:

- загальні питання безпеки;

- взаємодію людини з навколишнім середовищем;

- основи фізіології та раціональних умов роботи;

- анатомо-фізіологічні наслідки дії на людину небезпечних і шкідливих

факторів та причини їхнього формування;

- ідентифікацію небезпечних і шкідливих факторів впливу надзвичайних

ситуацій;

- способи й методи підвищення безпеки технічних засобів і технологічних

процесів;

- основи проектування та використання екобіозахисної техніки;

- методи дослідження стійкості функціонування об'єктів і технічних

систем у НС;

- прогнозування НС;

- розробку дій для захисту населення і виробничого персоналу та

ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих;

- правові, нормативно-технічні й організаційні основи БЖД;

- контроль і керування умовами життєдіяльності.

Завдання дисципліни "Безпека життєдіяльності" полягають у

навчанні:

- ідентифікації потенційних небезпек, визначенні розміру та імовірності

їхнього прояву;

- визначення небезпечних, шкідливих і вражаючих факторів;

5

- прогнозування можливості та наслідків впливу негативних факторів на

організм людини;

- використання нормативно-правової бази захисту особи й

навколишнього середовища;

- розробки заходів і застосуванню засобів захисту від дії небезпечних

факторів;

- запобігання НС, а у випадку їхнього виникнення прийняттю адекватних

рішень і виконанню дій, спрямованих на їхню ліквідацію;

- використанню у своїй практичній діяльності суспільно-політичних,

соціально-економічних, правових, технічних, природоохоронних, медико-

профілактичних і освітньо-виховних заходів.

Безпека життєдіяльності - це інтегрована дисципліна гуманітарно-

технічного напрямку, що вивчає загальні закономірності виникнення загроз,

їхні властивості та наслідки впливу на організм людини, основи захисту

здоров'я, життя людини і середовища проживання від цих ризиків, а також

розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки

здорових і безпечних умов життя та діяльності людини.

БЖД, як наука, розглядає проблеми охорони здоров'я і безпеки людини в

навколишньому середовищі, розкриває небезпечні та шкідливі фактори,

розробляє методи й способи захисту людини шляхом зниження небезпечних і

шкідливих факторів до припустимих значень, розробляє способи ліквідації

наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.

Об'єкти вивчення БЖД і стійкий розвиток суспільства

Об'єктами вивчення БЖД як науки є людина і суспільство, навколишнє

середовище та процес взаємодії людини з ним і виникаючі при цьому

небезпеки.

Предметами вивчення БЖД є фізіологічні й психологічні можливості

людини, формування безпечних умов існування, їхня оптимізація й т.д.

6

Сталий розвиток суспільства - це процес гармонізації продуктивних сил,

забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів

суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності

навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги

між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь.

Наука БЖД розглядає сталий розвиток суспільства не тільки з позиції

сприяння економічного росту, але і як створення системи справедливого

розподілу результатів цього розвитку, поновлення навколишнього середовища,

що, у свою чергу, приводить до росту можливостей людства в цілому й людини

зокрема.

Такий розвиток повинен розглядати людину як центральну фігуру,

орієнтовану на збереження природи.

Найбільше економічно розвинені країни в основному завершили перехід

до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює

достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань.

Головними факторами сприяння цьому стали:

- структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку

високотехнологічних і безвідхідних технологій;

- значні обмеження на використання власних природних ресурсів.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для України, що на

даний час переживає еколого-економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки,

що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації

середовища проживання людей, характерні глибинні диспропорції

загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між

розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу,

зростаюча науково-технічна й технологічна відсталість.

В Україні, яка має сприятливі умови життя, паралельно розвиваються й

негативні процеси і явища - підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші

7

види забруднень, що значною мірою впливають на якість життя людини, його

здоров'я й тривалість життя.

В 1998 році Верховною Радою України були схвалені "Основні напрямки

державної політики України в області охорони навколишнього природного

середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної

безпеки". Проголошена національна екологічна політика базується на

органічному об'єднанні рішення економічних і екологічних проблем у процесі

соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для

рішення екологічних проблем на ґрунті:

- усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для

рішення природоохоронних проблем на національному, регіональному,

місцевому і об'єктовому рівнях;

- формування реальних економічних можливостей для реалізації

природоохоронної політики;

- розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стратегії

регулювання природокористування;

- інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в

європейський і світовий екологічний процес.

В Україні сталий розвиток вможлив тільки на основі інтенсивної

економіки, шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів (людських,

природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації

виробництва.

8

ЛЕКЦІЯ 2

«СИСТЕМА «ЛЮДИНА-ТЕХНІКА-СЕРЕДОВИЩЕ»»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Фізіологічні особливості людини

Психологічні особливості людини

Фізіологічні особливості людини

Будова і властивості аналізаторів

Інформація про навколишній світ сприймається органами почуттів

людини, передається в мозок, де вона аналізується й синтезується, після чого

мозок видає відповідні команди виконавчим органам. Тому необхідно мати

поняття про будову органів почуттів і їхній взаємодії з навколишнім

середовищем та один з одним.

У цей час використається ряд термінів близьких за значенням: "органи

почуттів", "аналізатори", "аферентні системи", "сенсорні системи". Розрізняють

вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або

тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор

внутрішніх органів). При виявленні небезпеки домінуючими виступають

зоровий, слуховий і шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну функцію.

Однак, у сучасному світі існує ряд небезпечних факторів не реєструються

природними аналізаторами - це іонізуючі випромінювання, НВЧ-

випромінювання й т.д..

Будова аналізаторів. У цілому аналізатори являють собою сукупність

взаємодіючих утворень периферичної та центральної нервової системи, які

здійснюють сприйняття і аналіз інформації про навколишнє середовище та про

процеси усередині організму. Всі аналізатори мають на своїй периферії

сприймаючі апарати - рецептори, у яких і здійснюється перетворення енергії

подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чутливим)

9

нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітками) сигнали надходять у

центральну нервову систему. Розрізняють наступні основні види рецепторів:

механорецептори, що сприймають механічну енергію (до них належать

рецептори слуховий, вестибулярної, рухової, тактильної, частково вісцеральної

чутливості); хеморецептори - нюх, смак; терморецептори, які має шкірний

аналізатор; фоторецептори - зоровий аналізатор.

Кожний рецептор виділяє з безлічі впливів зовнішнього і внутрішнього

середовища свій адекватний подразник.

Властивості аналізаторів. Всі аналізатори, завдяки своїй однотипній

будові, мають загальні психофізіологічні властивості.

1. Надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників. Кількісною

мірою чутливості є найменша гранична інтенсивність відчуття.

2. Абсолютну, диференціальну та оперативну границі чутливості до

подразника. Абсолютна границя має верхній і нижній рівні. Нижня абсолютна

границя чутливості - це мінімальна величина подразника, що викликає

відчуття. Верхня абсолютна границя - максимально допустима величина

подразника, що не викликає у людини болю. Диференціальна чутливість

визначається найменшою величиною, на яку варто змінити силу подразника,

щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

3. Здатність до адаптації, тобто можливість пристосовувати рівень своєї

чутливості. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і

навпаки.

4. Здатність до тренування. Дана властивість виражається як у підвищенні

чутливості, так і прискоренні адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії

подразника. Тривалість послідовного образа значно залежить від інтенсивності

подразника.

6. Взаємодія аналізаторів, що дає можливість одержання повної

інформації про навколишнє середовище.

10

Характеристика основних аналізаторів БЖД

Зоровий аналізатор. Більше 90 % інформації про зовнішній світ ми

одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає в результаті

впливу електромагнітних хвиль на рецепторні структури зорового аналізатора

(сітківки ока). Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття

спектрального складу світлового випромінювання.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, вона може тривати до 8-10

хвилин. Щодо сприйняття об'єктів, у тривимірному просторі розрізняють

поняття "гострота зору", "глибина зору", "поле зору".

Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору,

зорове відображення (міражі, гало, ілюзії та ін.), що говорить про участь у

процесі нашого мислення.

Слуховий аналізатор - реагує на механічні впливи, пов'язані з

періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні.

Коливання повітря, що діють із певною частотою, характеризуються

періодичними проявами областей високого і низького тиску та сприймаються

нами як звуки.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття

звукових коливань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових

образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо.

Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна

перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де

розташовані рецептори, які сприймають звукові коливання).

Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря

перебуває в діапазоні від 20 Гц (Герц) до 20 кГц.

Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку існує спеціальна

шкала, одиницею виміру якої є децибел (дБ).

11

Шкірний або тактильний аналізатор. Тактильна чутливість зобов'язана

функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом

тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішня (епідерміс), з'єднально-

тихорєцька (власне шкіра - дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі

перебуває багато нервових волокон і нервових закінчень, розподілених вкрай

нерівномірно, що забезпечують різним ділянкам тіла, різну чутливість.

Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість

тактильного аналізатора.

Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у

результаті чого виникає рецепторний потенціал і поява нервового імпульсу.

Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію

подразника, передається до центральної нервової системи в її вищий відділ -

кору головного мозку, де й формуються відчуття. Відмінна риса цього

аналізатора полягає в тім, що рецепторна площа контакту більша, ніж в інших

органів почуттів. Це забезпечує шкіряному аналізатору високу чутливість.

Шкіра також виконує ще ряд важливих функцій у забезпеченні

життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від

шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів,

мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну,

обмінну й іншу функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла,

тобто в процесах терморегуляції. Температурно-сенсорну систему розглядають

як частину шкірного аналізатора завдяки збігу в розташуванні рецепторів і

провідникових шляхів. Температурна чутливість має характерні риси при

аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація та наявність

температурного контрасту.

Аналізатор внутрішніх органів (вісцеральний аналізатор). Для

розуміння біологічної значимості внутрішнього аналізатора необхідно

визначити поняття "внутрішнє середовище організму".

12

Людина є складовою частиною природного середовища, і адаптація до її

умов виражається: у сталості температури тіла (36,5-370С), тиску (приблизно

760 мм рт. ст.), змісті води (приблизно 70 %), складі повітря, чергуванні

біоритмів і т.д.

Для стабілізації внутрішнього середовища організму при зміні

зовнішнього впливу існує спеціальний регуляторний апарат, складовою

частиною якого є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в

центральну нервову систему сигнали про діяльність внутрішніх органів

людини, що координує їхню роботу та приводить її у відповідність із

потребами всього організму. Внутрішні органи мають величезну кількість

різноманітних рецепторів, що перебувають на внутрішній поверхні судин, у

слизуватих оболонках майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині

їхніх стінок і на їхній поверхні. Вони діляться на механорецептори,

хеморецептори, терморецептори, осморецептори, рецептори болю.

Психологічні особливості людини

Психіка людини і БЖД

Психіка - це властивість нервової системи, завдяки якій: здійснюється

зв'язок із зовнішнім миром; координується робота всього організму; організм

діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка людини проявляється в наступних трьох видах психічних явищ:

психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси - це короткочасні процеси одержання, переробки

інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції,

воля і т.п.).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання,

які впливають на життєдіяльність людини (настрій , депресія, стрес).

Психічні властивості - стійкі щиросердечні якості, які створюються в

процесі життєдіяльності людини та характеризують його здатність відповідати

13

на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер,

здатності, інтелект і т.п.).

Психіка людини тісно пов'язана із БЖД. Причинами більшості нещасних

випадків (до 75 %) можуть бути внутрішні фактори (індивідуальний

психологічний, фізіологічний або емоційний стан, недолік знань і досвіду), що

впливають на дії, учинки, поводження в процесі життєдіяльності.

Значення нервової системи в життєдіяльності людини

Нервова система поєднує діяльність всіх органів і забезпечує

функціонування організму як єдиного цілого. Вона сприймає зовнішні й

внутрішні подразнення, аналізує цю інформацію, вибирає та координує функції

організму.

Людина має центральну і вегетативну нервові системи. Центральна

нервова система керує зв'язком людини із зовнішнім миром і включає: спинний

мозок, стовбур мозку, більші півкулі головного мозку, пов'язані із проміжним

мозком.

На мозок людини безупинно діють різноманітні по кількості і якості

множинні подразники із внутрішнього і навколишнього середовища, що

викликають створення безумовних і умовних рефлексів в організмі людини, і

все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і закінчується створенням

динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації

приводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім

середовищем, тобто до стресу.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів, вона

включає: нервові вузли, що перебувають біля внутрішніх органів; чутливу й

напівчутливу системи; вищі центри, розташовані з різних сторін стовбура

мозку та півкуль.

Вегетативна нервова система пов'язана із центральною системою і

підтримує сталість внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові),

14

регулює роботу органів кровообігу, дихання, травлення, ендокринних залоз,

обмін речовин.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість

організму реагувати охоче до можливих змін. Зв'язок між відчуттям і

поведінкою установлюється в певних ділянках кори головного мозку, т. е

виробляється рефлекс. Рефлекси можуть бути безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси - це стереотипи поведінки, придбані людиною в

постійних умовах зовнішнього середовища, сформовані в процесі всієї

попередньої історії розвитку, і передаються в спадщину.

Умовні рефлекси - це поведінка, що здобувають у результаті навчання або

у випадку повторюваних дій, що називаються динамічним стереотипом.

Значення психіки людини в забезпеченні БЖД

Людині притаманні наступні види поведінки: інстинкт, звички,

усвідомлена поводження.

Інстинктивна поведінка - це дії, вчинки, які успадковуються видом

"homo sapiens". На цьому рівні концентрується вся інформація, накопичена в

ході еволюції людства (самозбереження, розмноження).

Звичайна поведінка - це дії, що склалися та доведені до автоматизму

шляхом проб і помилок або тренувань.

Усвідомлена поведінка - найвищий рівень психічного відображення

дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує його

духовну активність у конкретних умовах.

Розрізняють свідомість конкретної людини (знання про світ) і його

самосвідомість (знання про себе - реальних і потенційних можливостях).

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що: обумовлює

її відмінність від інших (стать, темперамент, риси); проявляється у взаємодіях з

15

іншими суб'єктами або предметами навколишнього середовища (особливості

поведінки, спілкування, поводження в конфліктних ситуаціях).

Властивості людини можна класифікувати по трьох основних ознаках:

1. Атрибути - це невід'ємні властивості (стать, вік, темперамент).

2. Риси - це стійкі властивості, що проявляються постійно (інтелект,

характер і т.п.).

3. Якості - це властивості, що мають різний ступінь прояву залежно від

умов ситуацій (здатності, відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення і т.п.).

Атрибути людини

До атрибутів людини належать: стать, вік, темперамент, здоров’я.

Стать - сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що

забезпечують продовження роду і дають можливість розрізнити жіночі та

чоловічі особливості.

Вік - поняття, які характеризує період (тривалість) життя людини, а також

стадії його життя. Виділяють 4 підвиди віку: хронологічний, біологічний,

соціальний і психологічний.

Темперамент - це чорта, що визначає нашу індивідуальність. В

екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності

істотно підсилюється, тому що необхідна додаткова мобілізація організму.

Риси людини

Риси людини - це стійкі особливості поведінки, що повторюються в

різних ситуаціях і істотно впливають на життєдіяльність людини і його безпеку.

Інтелект (розуміння) - це розумові здатності людини, що зводять до

можливості виділити в ситуації найважливіші властивості та адаптувати до них

свою поведінку.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки

ситуації, ухваленню рішення і відповідної поведінки.

16

Характер - це постійні риси особистості, що формуються і проявляються

в її діяльності та спілкуванні. Характер, найчастіше, визначає результативність

і ефективність життєдіяльності людини.

Якості людини

Якості людини - це властивості, що проявляються залежно від

сформованих умов і ситуацій.

Здатності - це психофізіологічні властивості людини, які реалізують

функції відображення існуючого миру та регуляції поведінки: дотик,

сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, дії).

Відчуття - це основа знань людини про навколишній світ, що

представляють відображення властивостей об'єктів.

Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів, як

цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи почуття.

Пам'ять - це здатність людини фіксувати, зберігати та відтворювати

інформацію. Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну й

придбану.

Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції

протягом багатьох тисячоріч. Вона виявляється безумовними рефлексами та

інстинктами і передається в спадщину.

Придбана пам'ять зберігає інформацію, засвоєну в процесі життя і

реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють наступні види придбаної

пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну й логічну).

Мислення - це найвища форма відображення реальності та свідомий

цілеспрямованої діяльності людини. Вся інтелектуальна діяльність складається

з наступних розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення,

абстракція і конкретизація.

Психомоторні здатності характеризуються діями, спрямованими на

досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

17

Увага - це спрямованість і зосередженість у свідомості на об'єктах або

явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової

активності.

Емоції - це психічні процеси, що відображають особисту значимість і

оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі

переживання (афекти, власно емоції, почуття, настрій і стрес).

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення його

безпеки життєдіяльності.

18

ЛЕКЦІЯ 3

«ОЗНАКИ ВИНИКНЕННЯ НЕБЕЗПЕКИ. ДЖЕРЕЛА І

ТИПИ НЕБЕЗПЕКИ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Поняття небезпеки і небезпечних ситуацій (ризиків)

Класифікація небезпек

Загальні поняття аналізу і оцінки ризиків

Види аналізу небезпек (рівня ризиків)

Поняття небезпеки і небезпечних ситуацій (ризиків)

Небезпека - це вплив на людину несприятливих або несумісних з життям

факторів.

Різна діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна

небезпека - це небезпека, що має неявний характер і проявляється в умовах, які

важко передбачити. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне

виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина перебуває в зоні

дії небезпеки; відсутність досить ефективних засобів захисту.

Небезпечною ситуацією називаються умови, що дозволяють небезпеки

реалізуватися в подію.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.

Екстремальною називають ситуацію, що викликає у людини таке

психофізіологічне навантаження, при якому вона губить раціональне мислення.

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне

середовище і людські дії. Небезпеки існують у просторі та часі і реалізуються у

вигляді потоків енергії, речовини й інформації. При ідентифікації небезпек,

тобто при знаходженні типу небезпеки та установленні її характеристик,

необхідно виходити із принципу "все впливає на все", тобто джерелом

небезпеки може бути все живе і неживе.

19

Безпекою життєдіяльності можна назвати такий стан навколишнього

середовища, при якому виключається можливість ушкодження організму.

Класифікація небезпек

Дотепер існує кілька різновидів класифікації небезпек. Прикладом одного

з видів такого обліку може служити розподіл небезпек: по походженню

(природна, техногенна, екологічна); по локалізації (атмосфера, літосфера,

гідросфера); за результатами (захворювання, травми, загибель); по

принесеному збитку (соціальна, технічна, екологічна); по сфері прояву

(побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою є класифікація по джерелах походження, відповідно до

якої всі небезпеки діляться на 4 групи: природні, техногенні, соціально-

політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята у державних

стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три групи належать до елементів життєвого середовища, що

оточує людину – природного, техногенного і соціального. До четвертої групи

належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні

небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого

середовища (природно-технічні, природно-соціальні, соціально-технічні

небезпеки).

Загальні поняття аналізу і оцінки ризиків

Об'єктом аналізу небезпек є система "людина-техніка-навколишнє

середовище (ЛТС)". При аналізі небезпек виділяються наступні поняття:

- НП - небажана, незапланована, ненавмисна подія в системі ЛТС, що

порушує звичайний хід речей і відбуває у відносно короткий відрізок часу;

- нещасний випадок - НП, що полягає в ушкодженні організму людини;

- відмова - НП, що полягає в порушенні працездатності компонента

системи;

20

- інцидент - вид відмови, пов'язаний з неправильними діями або

поводженням людини;

- джерело небезпеки - явище, звідки може виникати небезпека, що

включає все, що може стати перед нашим поглядом або в думках.

Аналіз небезпек робить передбачуваними перераховані вище НП і, отже,

їх можна запобігти відповідними мірами. До головних моментів аналізу

небезпек ставиться пошук відповідей на наступні питання: які об'єкти є

небезпечними; які НП можна запобігти; які НП не можна усунути повністю і як

часто вони будуть мати місце; які неподоланні ушкодження НП можуть

нанести людям, матеріальним об'єктам, навколишньому середовищу.

Аналіз небезпек описує небезпеки якісно і кількісно та закінчується

плануванням попереджувальних заходів. З метою уніфікації різні наслідки і

шкоду позначають терміном збиток. Збиток вимірюють грошовим

еквівалентом або числом летальних результатів, або кількістю травмованих

людей і т.п..

Види аналізу небезпек (рівня ризиків)

До якісних методів аналізу небезпек відносять:

Попередній аналіз небезпек звичайно здійснюють у наступному порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи, процесу;

- установлюють закони, стандарти, правила, дії яких поширюються на

даний технічний об'єкт, систему, процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам,

правилам, принципам і нормам стандартів безпеки;

- складають перелік небезпек.

Аналіз наслідків відмов - переважно якісний метод ідентифікації небезпек

звичайно здійснюють у наступному порядку:

- технічну систему (об'єкт) підрозділяють на компоненти;

- для кожного компонента виявляють можливі відмови;

21

- вивчають потенційні НП, які може викликати та або інша відмова на

досліджуваному технічному об'єкті;

- відмови ранжирують по небезпеках і розробляють запобіжні заходи,

включаючи конструкційні зміни.

Існує ряд інших методів якісного аналізу, серед яких виділяються аналіз

небезпек за допомогою дерева причин, аналіз небезпек за допомогою дерева

наслідків, аналіз небезпек методом потенційних відхилень, аналіз помилок

персоналу, причинно-наслідковий аналіз.

Практичний інтерес представляє чисельний аналіз ризику. Ризик у

широкому змісті слова - це піддання впливу ймовірності економічного або

фінансового програшу, фізичного ушкодження або заподіяння шкоди в якій-

небудь формі через наявність невизначеності, пов'язаної з бажанням здійснити

певний вид дій.

Варто розрізняти ризик при наявності джерела небезпеки та ризик при

наявності джерела, що робить шкідливий вплив на здоров'я. Джерело небезпеки

потенційно має пошкоджуючи фактори, які впливають на організм, власність

або навколишнє середовище протягом короткого відрізка часу. Для оцінки

ризику використають різні математичні формулювання, вибір яких залежить від

наявної інформації. Коли наслідки невідомі, то під ризиком звичайно розуміють

просто імовірність настання певного сполучення небажаних подій. При погрозі

здоров'ю збиток у грошовому вираженні можна оцінити тільки частково у

вигляді витрат на оплату лікарняних аркушів і підміну персоналу. Ще

сутужніше в грошовому виді оцінити збиток від летальних результатів. Тому

ризик, пов'язаний з нещасними випадками, оцінюють ймовірностями.

22

ЛЕКЦІЯ 4

«НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА ПЕРЕБУВАННЯ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Шкідливі фактори виробничої сфери й побуту

Хімічні й біологічні фактори небезпек

Психофізіологічні фактори небезпек

Шкідливі фактори виробничої сфери й побуту

Дія шуму на організм людини

Шум - це хаотична сукупність різних по силі та частоті звуків, що

заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота, звуковий тиск,

інтенсивність або сила звуку, звукова потужність і т.п. Інтенсивність понад 60-

80 дБ негативно впливає на здоров'я.

Шум має акумулятивний ефект і шкідливо діє практично на всі органи і

системи організму.

Інфразвуки особливий вплив роблять на психіку людини: вражають всі

види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з'являється відчуття

розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття

слабості.

Ультразвуки, що займають особливе місце в гамі виробничих шумів,

вкрай негативно позначаються на нервовій системі людини.

Дія вібрації на організм людини

Вібрація - це коливання твердих тел. Ступінь і характер впливу на

людину залежить від амплітуди і частоти коливань. Так, власні частоти

внутрішніх органів перебувають в області 6 - 9 Гц. Тому, вібрація машин,

ручних інструментів, що працюють при частотах 8 - 12; 17 - 25 Гц і т.д.

23

небезпечна, тому що вона може бути резонансною для органів. При роботі з

ручними машинами (їхня вібрація перебуває в області 100 Гц) виникають

судинні розлади. Загальна вібрація впливає на центральну нервову систему,

вестибулярний апарат, шлунково-кишковий тракт, викликає запаморочення,

оніміння кінцівок, захворювання суглобів. Тривала дія вібрації викликає -

вібраційну хворобу.

Іонізуючі випромінювання

Іонізуюче - будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем

приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Іонізуюче випромінювання ділиться на електромагнітне (фотонне), до

якого належать рентгенівське і гамма-випромінювання, і корпускулярне (альфа-

бета-випромінювання, нейтрони, протони).

Людина належить до одного з найбільш чутливих до радіації біологічних

об'єктів (в 50 % випадків при дозі опромінення 4 Зв протягом 30 діб

відбувається загибель людини).

Різні органи неоднаково сприймають дію радіації, тому уведено поняття

"критичний орган" - орган, що позначає, тканину, частину тіла, опромінення

якого в даних умовах завдає найбільшої шкоди здоров'ю.

Джерела іонізуючого випромінювання діляться на природні та штучні.

Дія іонізуючого випромінювання на людину

Деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм полягають

у наступному:

- органи почуттів не реагують на випромінювання;

- малі дози випромінювання можуть підсумуватися і накопичуватися в

організмі (кумулятивний ефект);

24

- випромінювання має генетичний ефект.

Радіоізотопи, що потрапляють в організм розподіляються і локалізуються

селективно.

Ефекти, викликані дією радіації, систематизуються по видах ушкоджень і

часу прояву. Ефекти по видах ушкоджень класифікуються на 3 групи:

соматичні, соматико-стохастичні (випадкові) і генетичні. Час прояву вказує на

дві групи поразок - ранні (або гострі) і пізні.

Результати досліджень показують:

- не існує ніякої граничної зони, за якої відсутній ризик захворювання

раком;

- ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення.

Дія електричного струму на організм людини

Термічна дія викликає опіки та обвуглювання тканин.

Електролітична дія полягає в тім, що електричний струм розщеплює

наявні в організмі розчини на складові частини.

Біологічна дія складається в подразненні та збудженні живих тканин

організму і порушенні внутрішніх біологічних процесів, що приводить до

мимовільних рухів кінцівок, голови; зміні ритму серця; порушенні роботи

легенів.

Механічна дія електричного струму може приводити до розриву тканин

внаслідок електродинамічного ефекту.

Вплив електричного струму на організм людини класифікують по ступені

складності:

1. Електротравми - опіки, електричні знаки (специфічна поразка тканин);

металізація шкіри; електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під

дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження

25

(розриви шкіри, вивихи, переломи й т.д., викликані мимовільним скороченням

м'язів).

2. Електричний удар. Розрізняють 4 ступеня електричного удару:

1 ступінь - судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості;

2 ступінь - судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі

збереженням дихання і роботи серця;

3 ступінь - втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;

4 ступінь - клінічна смерть.

Наслідки поразки людини електричним струмом залежать від опору тіла,

тривалості протікання струму, шляху струму, роду і частоти струму, напруги.

Розрізняють три ступені впливу струму:

а) граничний відчутний струм - це мінімальний струм, що викликає

чутливі, контактні подразнення відповідних аналізаторів шкіри. Величина

змінного відчутного струму 0,5 - 1,5 мА, постійного - 5 - 7 мА.

б) граничний струм (невідпускний) - це мінімальний струм, що викликає

судорожне скорочення м'язів. Величина змінного невідпускного струму - 6 - 10

мА; постійного - 50 - 80 мА.

в) граничний фібриляційний струм - це струм, при якому починається

фібриляція серця. Величина змінного фібриляційного струму - 80 - 100 мА;

постійного - 300 мА. Правилами безпеки встановлено, що електричний струм

силою 0,1 А (100 мА) - смертельний. При цьому струм не розділяють на

постійний або змінний. Для жінок зазначені граничні значення струму в 1,5

рази нижче.

Має значення і шлях струму через тіло. Найнебезпечніший - через серце і

м'язи легенів, а також через мозок. Найнебезпечнішими вважаються: права рука

- ноги; голова (скронева частина) - будь-які частини тіла.

За інших рівних умов змінний струм високих частот менш небезпечний

змінного струму промислової частоти (50 Гц).

26

Електромагнітні поля і їхня дія на організм людини

Джерела електромагнітних полів можуть бути природного і

антропогенного характеру. До природних джерел належать: Земля, Сонце,

Космос. Джерелами антропогенного характеру є промислове

електроустаткування, лінії електропередач, високочастотні металургійні

установки, радіопередавачі й засоби персонального радіозв'язку, персональні

комп'ютери, мікрохвильові печі, телевізори, електроплити, праски,

холодильники. Класифікація антропогенних електромагнітних випромінювань

по частоті:

- низькочастотні випромінювання 0,003 Гц-30 кГц

- радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц-300 МГЦ

- радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30-300 МГЦ

- надвисокочастотні НВЧ: 300 МГЦ-300 ГГЦ

Вплив електромагнітних полів (ЕМП) на організм людини

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини

залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру

випромінювання, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, що

опромінюється та індивідуальних особливостей організму.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ і

УВЧ діапазонів (30 кГц - 300 МГЦ) спостерігаються: загальна слабість,

підвищена стомлюваність, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний

біль, болі в області серця, порушується робота внутрішніх органів і систем.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опромінення.

Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або

локалізованому нагріванню тканини. Особливо шкідливий перегрів очей,

мозку, нирок і т.п. З ростом інтенсивності проявляється вплив на нервову

27

систему, умовно-рефлекторну діяльність, клітки печінки, підвищення тиску,

відбуваються зміни в корі головного мозку, втрата зору.

ЕМП низькочастотного діапазону (промислової частоти 50 Гц) викликає

порушення центральної нервової системи, серцево-судинної діяльності,

спостерігається підвищена стомлюваність, млявість, разкоординація рухів,

зміна кров'яного тиску й пульсу, аритмія, головний біль.

Випромінювання субсвітлового спектру

Інфрачервоне випромінювання (ІЧ) - частина електромагнітного спектра з

довжиною хвилі 700 нм - 1 000 мкм, поглинання якого викликає тепловий

ефект. До природних джерел ІЧ випромінювання ставиться природна

інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами ІЧ випромінювання є будь-

які поверхні, температура яких вище 36 - 37 0С.

Дія ІЧ випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до

порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної

системи, органів травлення.

Ультрафіолетове випромінювання (УФ) - спектр електромагнітних

коливань із довжиною хвилі 200-400 нм.

Штучними джерелами УФ випромінювання є дугове електрозварювання,

електросталеплавильні печі. УФ випромінювання штучних джерел може

вражати очі й шкіру. Під впливом УФ опромінення виникає головний біль,

запаморочення, підвищення температури тіла, відчуття розбитості, підвищена

стомлюваність, нервове порушення.

Хімічні й біологічні фактори небезпек

Залежно від практичного застосування шкідливі хімічні речовини можна

розділити на:

28

- промислові отрути, що використаються у виробництві (органічні

розчинники, барвники);

- отрутохімікати, що застосовуються в сільському господарстві для

боротьби з бур'янами, гризунами, комахами;

- лікарські препарати;

- побутові хімічні речовини, що вживаються як харчові добавки, засобів

санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- біологічні отрути: рослинного і тваринного походження;

- отруйні речовини: зарин, іприт, фосген і ін.

Дія шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості

речовини, токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії.

Токсичність - це ступінь фізіологічної активності з речовини.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією великої

кількості шкідливих речовин і яскравим проявом через невеликий проміжок

часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії невеликої кількості

шкідливих речовин.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини

діляться на:

Загальнотоксичні речовини - це речовини, що викликають отруєння

всього організму людини або впливають на його окремі системи. Вони можуть

викликати патологічні зміни деяких органів (нирок, печінки). До цих речовин

належать: чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот або лугів і т.п..

Дратівні речовини викликають роздратування слизуватих оболонок,

дихальних шляхів, очей, легенів, шкіри (хлор, фтор азотовмісні з'єднання й ін.).

Мутагенні речовини приводять до порушення генетичного коду - зміні

спадкоємної інформації (свинець, радіоактивні речовини й т.п.).

Канцерогенні речовини - викликають злоякісні пухлини (ароматичні

вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром і т.п.).

29

Речовини задушливої дії приводять до токсичного набряку легенів (оксид

азоту, отруйні речовини).

Прикладом речовин, які впливають на репродуктивну функцію, можуть

бути радіоізотопи, ртуть, свинець і т.п..

Сенсибілізатори - речовини, що діють як алергени. Це різні розчинники,

формалін, лаки на основі нітросполук і т.п..

Залежно від того на якій ділянці метаболізму відбувається втручання

шкідливої речовини залежить і ступінь поразки організму. Найбільш

токсичними є хімічні сполучення, що впливають на найважливіші ферментні

системи, що є причиною гальмування або припинення цілого ряду життєво

важливих функцій організму. Більшість шкідливих речовин, у вигляді газів,

пар, аерозолів, попадає в організм людини через органи дихання.

Аерозолі викликають загальнотоксичну дію в результаті проникнення

часток (до 5 мкм) у глибокі дихальні шляхи, альвеоли, частково або повністю

розчиняючись у лімфі й, надходячи в кров, викликають інтоксикацію.

Через шлунково-кишковий тракт отруйні речовини попадають,

найчастіше , внаслідок недотримання правил особистої гігієни. Ці речовини

відразу попадають у кров з ротової порожнини. До них ставляться

жиророзчинні з'єднання, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть попадати в організм людини і через шкіру,

розчиняючись у шкірному жирі й потових залозах. До них належать

легкорозчинні у воді та жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін і

т.п..

Характеристика хімічно небезпечних речовин (ХНР)

ХНР - це токсичні хімічні сполуки, що приводять до поразки всіх живих

організмів і забрудненню місцевості. Ступінь поразки ХНР залежить від їхньої

30

токсичності, вибірковості дії, тривалості, а також від їхніх фізико-хімічних

властивостей.

По синдрому переважної дії ХНР розділяються на:

- нервово-паралітичної дії, породжують бронхоспазми, ядуху, параліч;

- загальтоксичної дії - викликають набряк, кому, параліч, судороги,

прискорене серцебиття;

- подразнюючої дії - приводять до подразнення слизуватих оболонок

носа, ротової порожнини;

- шкірорезорбтиної дії - викликають місцеві запалення і некротичні

зміни.

По вибірковості дії ХНР розділяють на:

- сердечно – кардіотоксичної дії: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію,

кобальту, кадмію; нервові - порушення функцій нервової системи (чадний газ,

аміак, вуглеводні, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотичні засоби,

снотворні ліки й ін.); печіночні - хлорвуглеводні, альдегіди, феноли, фосфор і

ін.; ниркові - з'єднання важких металів, щавлева кислота та ін.; кров'яні -

похідні аніліну, нітрити; легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.

По тривалості дії отруйні речовини можна розділити на три групи:

- летальні, що приводять до смерті (в 5 % випадків): термін дії до 10 діб; -

тимчасові, що приводять до нудоти, блювоти, набряку легенів, болю в груди:

термін дії від 2 до 5 діб; короткочасні - тривалість кілька годин. Приводять до

роздратування в носі, ротовій порожнині, головного болю, ядусі, загальній

слабості, зниженню температури.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Нормативи якості природного середовища виражаються в гранично

допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимих

викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН),

31

максимально дозволеному рівні (МДР), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) і

орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин.

В основі нормативів якості лежать три показники: медичний,

технологічний, науково-технічний.

Медичний показник установлює граничний рівень загрози здоров'ю

людини.

Технологічний показник оцінює рівень установлених границь

техногенного впливу на людину і середовище існування.

Науково-технічний показник оцінює можливість науково-технічних

засобів контролювати дотримання границь впливу за всіма необхідними

характеристиками.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - кількість шкідливої речовини

в навколишньому середовищі, що при постійному контакті або взаємодії за

певний проміжок часу не робить впливу на здоров'я людини і не викликає

небажаних наслідків у майбутніх поколінь. Установлені 2 норми ГДК:

1) максимально разова ГДКМР, що викликає рефлекторні реакції (запах,

тепло, світло й т.п.) внаслідок 20 хв. дії на людину;

2) середньодобова ГДКСС, що не має шкідливого впливу на людину у

випадку тривалої дії.

Результати досліджень свідчать, що нижніх безпечних границь впливів

канцерогенів і іонізуючої радіації не існує.

Біологічні фактори небезпеки

До них належать бактерії, віруси, грибки і т.п. Характерними

властивостями цих речовин є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання в результаті контакту здорової

людини із хворим або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду;

32

- труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в приміщення і інженерні споруди.

В організм людини збудники інфекцій можуть попадати наступними

шляхами: через верхні дихальні шляхи (з повітрям); через шлунково-кишковий

тракт (повітряно-крапельним шляхом); через кров (в основному передаються

кровоносними паразитами); через шкіру; через слизуваті оболонки.

Психофізіологічні фактори небезпек

Будь-яка трудова діяльність характеризується двома взаємозалежними

елементами - фізичним і психологічним. Кожний вид діяльності висуває

особливі вимоги до психологічних властивостей і стану працівників.

Небезпечні фактори, обумовлені особливостями фізіології й психології людини,

називаються психофізіологічними. До них ставляться: недоліки органів почуття

(дефекти зору, слуху і т.п.); порушення зв'язків між сенсорними і моторними

центрами; підвищена емоційність; втома (фізіологічна і психологічна); емоційні

явища (конфліктні ситуації, стреси); необережність; відсутність мотивації до

трудової діяльності (незацікавленість у досягненні цілей, невдоволення

оплатою праці, монотонність роботи, відсутність пізнавального моменту і т.п.);

брак досвіду.

Для професій, пов'язаних з ризиком необхідно враховувати фактори, що

визначають готовність до небезпек: недостатню психологічну підготовленість

до екстремальних ситуацій; втрату пильності, ігнорування небезпеки, невміння

вчасно неї розпізнати; переоцінку своїх можливостей, самовпевненість;

відсутність почуття небезпеки; неврівноваженість і підвищена схильність до

ризику; загальмованість реакцій; як низька активність, так і підвищена

активність; схильність до паніки; довірливість; легковажність; гарячність;

імпульсивність; низький інтелектуальний рівень.

33

Критичними станами називаються:

1. Стрес - це реакція організму на ситуацію, при якій він має потребу у

функціональній перебудові та адаптації.

2. Фрустрація - сильна мотивація досягнення мети при наявності

серйозної перешкоди (фізична - обмеженість волі; біологічна - старіння,

хвороба і т.д.; моральна - норми і правила поведінки і т.п. ).

3. Конфлікт - відрізняється від фрустрації тим, що при фрустрації

перешкоди аксіоматичні, а в конфлікті перешкода переборна, можна знайти

рішення, компроміс.

4. Криза - це перешкода, стан, проблема, від яких неможливо піти.

5. Транс - це стан, при якому втрачається контроль тіла вольовими

зусиллями.

6. Екстаз - стан ейфорії.

34

ЛЕКЦІЯ 5

«НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ МИРНОГО І ВОЄННОГО ЧАСУ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Основні визначення

Загальна класифікація НС

Структура класифікації НС в Україні

Особливості надзвичайних ситуацій воєнного часу

Основні визначення

В Україні термінологічною основою з питань надзвичайних ситуацій,

захисту населення й територій при їхньому виникненні є Закон України “Про

захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і

природного характеру, підписаний Президентом України 8 червня 2000 року №

1809.

У відповідності зі ст.1 Закону вводяться наступні визначення.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що привела до

загибелі людей або створює на об'єкті, окремій території загрозу життю й

здоров'ю людей і може привести до руйнування будівель, споруджень,

устаткування й транспортних засобів, порушенню виробничого або

транспортного процесу або завдає шкоди навколишньому середовищу.

Катастрофа – велика по масштабах аварія або інша подія, що приводить

до важких наслідків.

Надзвичайна ситуація техногенного і природного характеру –

порушення нормальних умов життя й діяльності людей на окремій території

або об'єкті на ній, або на водному об'єкті, викликане аварією, катастрофою,

стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією,

епізоотією, пожежею, що привело (може привести) до неможливості

35

проживання населення на території або об'єкті, ведення там господарської

діяльності, загибелі людей, і (або) значним матеріальним втратам.

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного і природного

характеру – система, відповідно до якої надзвичайні ситуації техногенного і

природного характеру підрозділяються на класи й підкласи, залежно від їхнього

характеру.

Класифікаційна ознака надзвичайних ситуацій техногенного й

природного характеру – технічна або інша характеристика аварії або

катастрофи, що дозволяє віднести її до надзвичайної ситуації техногенного й

природного характеру.

Загальна класифікація НС

Техногенні надзвичайні ситуації можуть бути класифіковані по

галузевому принципі - будівництво, транспорт, енергетика, металургія і т.д.

По масштабах наслідків техногенних аварій і катастроф, а також

природних явищ НС розділяються на об’єктові, місцеві, регіональні й

загальнодержавні.

По характері негативного фактора НС бувають пов'язані з:

а) викидом небезпечних речовин (радіоактивних, ХНР, біологічно

небезпечних речовин) в атмосферу.

б) пожежами й вибухами на потенційно небезпечних об'єктах і

транспорті.

в) катастрофічними затопленнями при аваріях на гідроспорудах (греблях,

дамбах і т.д.)

г) порушеннями систем життєзабезпечення (енергосистеми, інженерні

системи, міський транспорт і т.д.)

36

Надзвичайні ситуації техногенного й природного характеру можуть бути

класифіковані по розмірах матеріальних втрат. По оцінці закордонних

фахівців шкала матеріальних втрат у НС виглядає в такий спосіб:

- мала техногенна аварія (НС) до 100.000 доларів;

- середня НС - до 1 мільйона доларів;

- більша аварія (НС) - до 10 мільйонів доларів;

- велика НС - до 10 мільярдів доларів.

НС можуть класифікуватися по кількості потерпілих. Причому така

класифікація носить і галузевий характер. Наприклад, число загиблих в

авіаційній катастрофі, дорожнім зіткненні, аварії морського судна й т.д. У

загальному виді цей класифікаційний підхід можна представити в такий спосіб:

- мала НС - число потерпілих від 25 до 100 чоловік, з яких 10 - 15 вимагає

госпіталізації;

- середня НС - число потерпілих від 100 до 1000 чоловік, підлягає

госпіталізації 25-250 чоловік;

- більша НС - потерпілих більше 1000 чоловік, підлягає госпіталізації

більше 250 чоловік.

Надзвичайні ситуації з погляду класифікації природних аномальних явищ

(стихійні лиха) можна розділити на три основні групи:

- НС, обумовлені ендогенними процесами (землетруси, активізація

тектонічних процесів по лініях розламів, грязьова вулканізація);

- НС, пов'язані з екзогенними процесами (селі, зсуви, обвали, карстові

провали, просідання ґрунтів);

- НС гідрометеорологічного характеру (суховії, посухи, пилові бури,

сніжні лавини й замети, повені, шторми, смерчі, зливи, град й т.д.).

Надзвичайні ситуації будь-якого характеру можна також класифікувати по

динаміці розвитку й тривалості впливу, на населення й територію.

По динаміці розвитку виділяються:ь раптові (практично миттєві) НС

(вибухи ВР, газоповітряних сумішей, транспортна аварія); що повільно

37

розвиваються - характеризуються процесами повільного накопичення

(акумуляції) небезпечного фактора (утворення пилового й хімічного смогу,

підвищення концентрації алергенів в атмосфері, торф'яні пожежі); швидко

розвиваються (аварії з викидом ХНР, пожежі).

По тривалості негативного впливу небезпечного фактора надзвичайні

ситуації можна розділити на одномиттєві, при виникненні яких населення

реагує на наслідки небезпечного явища – землетрус, вибух, лавина й т.п. і

тривалої дії – епідемії, паводок і т.п.

Структура класифікації НС в Україні

У законодавстві України обумовлені «Загальні ознаки градації НС

відповідному рівню за критеріями розміру заподіяних або очікуваних

економічних збитків». Визначено граничні загальні ознаки по яких НС може

бути віднесена до того або іншого рівня реагування і є відправною крапкою

діяльності системи повсякденного керування й органів постійного керування по

реагуванню на НС.

Виділяється шість позицій галузей або напрямків життєдіяльності, для

кожної з яких визначені загальні ознаки віднесення НС до якого-небудь рівня

реагування: сільське господарство; лісове господарство; рекреаційні, заповідні

території; об'єкти особливого природоохоронного значення; водоймища;

матеріальні об'єкти інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-

комунального господарства; населення (персонал підприємств і установ,

мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів і т.д.)

Положенням про Класифікації НС в Україні визначені чотири рівні

надзвичайних ситуацій: НС загальнодержавного рівня; НС регіонального

рівня; НС місцевого рівня; НС об'єктового рівня.

До загальнодержавного рівня ставляться НС, що розвиваються на території

двох і більше областей, АРК, Києва, Севастополя або загрожують

38

трансграничним поширенням, а також у випадках, коли для їхньої ліквідації

необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні

можливості окремої області (АРК, Києва, Севастополя), але не менш одного

відсотка витрат, що відповідає бюджету.

До регіонального рівня ставляться НС, що виникають на території двох і

більше адміністративних районах (міст обласного підпорядкування) області,

АРК, м. Києва, Севастополя або загрожують поширенням на територію сусідніх

областей України, а також у випадку, коли для їхньої ліквідації необхідні

матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості

окремого району (міста обласного підпорядкування), але не менш одного

відсотка обсягу витрат, що відповідає бюджету.

До місцевого рівня ставляться НС вихідні за межі потенційного об'єкта, що

загрожують розширенням ситуації і її вторинних факторів на навколишнє

середовище, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у випадках,

коли для їхньої ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах,

що не перевищують власні можливості потенційно небезпечних об'єктів, але не

менш одного відсотка обсягу витрат відповідного бюджету. До місцевого рівня

ставляться також НС, що виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери й

інших об'єктів, що не входять до затверджених переліків потенційно

небезпечних об'єктів.

До об'єктового рівня ставляться всі НС не попадають під перераховані

вище визначення.

Виходячи із причин походження аварійних подій, які можуть привести до

НС на території України розрізняють:

- НС техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі,

вибухи на вибухонебезпечних об'єктах або їхній погрозі, аварії з викидами

(погрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин,

раптове руйнування споруджень і будівель, аварії на інженерних мережах і

спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на дамбах, греблях і т.п.

39

- НС природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні,

гідрологічні, морські й прісноводні явища, деградація ґрунтів і надр, природні

пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей,

сільськогосподарських тварин, масова поразка сільськогосподарських рослин

шкідникам і хворобами, зміна стану водних ресурсів біосфери й т.п.;

- НС соціально-політичного характеру, пов'язані із протиправними діями

терористичного й антиконституційного напрямку: здійснення або реальна

загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання

важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку й

телекомунікації, напад або замах на екіпаж повітряного або морського судна),

викрадення (спроба викрадення) або знищення суден, захоплення заручників,

установка вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або

захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів і т. п.

- НС військового характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї

масової поразки й звичайних засобів поразки, під час яких виникають вторинні

фактори поразки населення, внаслідок руйнування атомних і

гідроелектростанцій, складів і сховищ, радіоактивних і токсичних речовин і т.п.

Особливості надзвичайних ситуацій воєнного часу

Особливості проведення заходів щодо захисту населення й територій від

НС у воєнний час носять об'єктивний характер і викликані істотними

відмінностями параметрів і умов виникнення й поширення НС у воєнний час.

В – перших, в умовах воєнного часу НС будуть відрізнятися

масштабністю, множинністю й практично одночасністю виникнення.

По-друге, вплив на територію в умовах воєнного часу буде не разовим, а

багаторазовим, що створить додаткові труднощі при ліквідації виникаючих НС.

Все це приведе до необхідності істотних змін в організації заходів щодо

захисту населення й територій, організації життєдіяльності населення і його

40

забезпечення в керуванні роботами по ліквідації НС і їхніх окремих наслідків,

причому частка наслідків НС, на які необхідно реагувати негайно, буде рости.

У третіх, істотною відмінністю НС військового характеру є обмеженість

або значне зниженні ресурсних можливостей по всіх видах забезпечення дій

сил і засобів реагування, насамперед по матеріально-технічному й

транспортному забезпеченню, а також можливостями (у силу проведення

мобілізаційних заходів) професійних аварійно-рятувальних (пошукових) і

аварійно-відбудовних сил.

В-четвертих НС військового характеру об'єктивно викличуть

необхідність проведення масових заходів щодо переселення населення, аж до

евакуації населення на тривалі строки глибокого освоєння нових районів

розміщення.

У-п'ятих особливою проблемою воєнного часу є необхідність дозволу

комплексу питань, пов'язаних з організацією життєдіяльності населення.

У шостих, НС військового характеру непередбачені за часом і по

територіальному поширенню.

Таким чином, НС військового характеру мають яскраво виражені

особливості й зажадають для їхньої ліквідації мобілізації всіх наявних ресурсів,

сил і засобів для підтримки життєдіяльності населення області, корінної

реорганізації систем керування, забезпечення й взаємодії. При цьому істотно

зростає роль невоєнізованих формувань ГЗ територіального й об'єктового

підпорядкування, а також служб цивільної оборони і їхніх спеціальних сил і

засобів.

41

ЛЕКЦІЯ 6

«ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ ВІД НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Засоби індивідуального і колективного захисту від небезпечних

виробничих факторів

Захист населення на побутовому рівні

Засоби індивідуального і колективного захисту від

небезпечних виробничих факторів

Засоби колективного захисту на виробництві

До заходів колективного захисту належать захисні пристрої, що

забезпечують запобігання або зменшення впливу на працівників вражаючих,

небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Огороджувальні захисні пристрої - це фізична перешкода, різного роду

кожухи, щити, екрани, козирки, планки, бар'єри. Вони можуть бути стаціонарні,

пересувні, знімні, розсувні та т.п. Внутрішня поверхня огороджень краситься в

сигнальний колір. На зовнішню поверхню наноситься (вивішується)

попереджуючий знак.

Блокувальні захисні пристрої забезпечують функціонування робочих

органів, механізмів або доступ до них тільки в тому випадку, якщо вони

перебувають у певному заздалегідь заданому положенні.

Попереджуючі захисні пристрої забезпечують безпечну експлуатацію

машин, пристроїв, установок шляхом обмеження небезпечного параметра

(швидкості, температури, сили струму і т.д.), подальший ріст якого може

привести до руйнування устаткування або до нещасного випадку.

42

Спеціальні пристрої характерні для певного устаткування. Наприклад,

уловлювачі в ліфтах, шахтах, підйомниках (зупиняють кабіну при розриві

троса).

Гальмові пристрої служать для вповільнення та припинення руху частин

або самого устаткування при виникненні небезпечного фактора.

Пристрої автоматичного контролю та сигналізації - це пристосування

для передачі інформації з метою залучення уваги персоналу. Вони здійснюють

контроль параметрів: тиску, температури, швидкості, вологості й т.п.

Пристрої дистанційного управління - це механізми для керування

устаткуванням на відстані, людина при цьому перебуває за межами небезпечної

зони.

Для попередження про можливу небезпеку застосовуються знаки безпеки.

Вони діляться на 4 групи:

- заборонні (форма знака кругла, ободок червоного кольору);

- попереджуючі (форма знака трикутна, ободок чорного кольору);

- що пропонують (форма знака прямокутна, ободок зеленого кольору);

- що вказують (форма знака прямокутна, ободок синього кольору).

Носіями інформації про небезпеці є сигнальні кольори:

- червоний - "небезпека", "стоп". У червоний колір офарблюються: знаки,

інструмент, техніка пожежної безпеки; вимикаючі пристрої; внутрішні поверхні

кожухів, огороджень; частини, що рухаються і обертаються; аварійні крани,

ключі, ручки і т.п.;

- жовтий - "увага", попередження про можливу небезпеку. У жовтий

колір красяться: попереджуючі знаки безпеки; елементи будівельних

конструкцій і обладнання, які можуть бути причиною нещасного випадку;

підйомно-транспортне устаткування; ємності та трубопроводи з небезпечними і

шкідливими речовинами;

43

- зелений - "безпека", "дозвіл", показує, що шлях вільний. У зелений

колір офарблюються: евакуаційні, запасні виходи; сигнальні лампи, табло

пунктів першої допомоги; місця знаходження аптечок, рятувальних засобів.

- синій колір несе в собі інформацію.

- білим кольором позначають границі проїзду, проходу, місць

складування.

Засоби індивідуального захисту персоналу

ЗІЗ персоналу діляться на: засоби захисту шкіри, рук, ніг, голови,

обличчя, очей, органів слуху, дихання. Крім того, для захисту від електричного

струму застосовуються діелектричні засоби захисту. При роботі на висоті,

усередині ємностей, колодязів і ям застосовують спеціальні захисні пояси із

страховочним ланцюгом або мотузкою. Спеціальні засоби застосовуються

також для захисту від іонізуючих, електромагнітних і інших випромінювань.

Засоби захисту від шуму й вібрації

Колективні засоби і методи боротьби із шумом розділяються на дві

категорії:

1. Що знижують шум у джерелі виникнення:

- застосування малошумного устаткування, заміна металевих частин на

пластмасові, установка глушителів;

- розміщення джерел звуку в кожухах, приміщеннях зі звукоізоляцією або

звукопоглинанням;

- установка устаткування на демпфіруючих прокладках;

- установка "антизвуку", тобто встаткування, що працює у звуковий

протифазі.

2. Що знижують шум на шляху поширення:

44

- архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, устаткування,

зелених захисних смуг, екранів і т.д.);

- звукоізоляційні кабіни, акустичні екрани робочих місць;

- оснащення гучних машин і технологій засобами дистанційного

управління.

До засобів індивідуального захисту від шуму належать:

- протишумові навушники;

- протишумові вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;

- протишумові шоломи - закривають всю голову (застосовують у

сполученні з навушниками);

- протишумові костюми.

Методи боротьби з вібрацією зводяться в основному до демпфірування

установок, машин, механізмів, використанню різного роду амортизаторів,

вібропоглиначів.

Радіаційна безпека

Основні захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної

безпеки при роботі закритих джерел (виключаючих влучення радіації в

навколишнє середовище), засновані на знаннях наступних законів поширення

іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною:

а) доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності

випромінювання і часу впливу;

б) інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна

кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і

обернено пропорційному квадрату відстані;

в) інтенсивність випромінювання зменшується за допомогою екранів.

Із цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення

радіаційної безпеки:

45

1) зменшення потужності джерел до мінімальних величин ("захист

кількістю");

2) скорочення часу роботи із джерелом ("захист часом");

3) збільшення відстані від джерел до працівників ("захист відстанню");

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають

іонізуюче випромінювання ("захист екраном").

Основні принципи захисту від відкритих джерел іонізуючого

випроміннювання такі:

1) використання способів захисту, що застосовуються при роботі із

закритими джерелами випромінювання;

2) герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що

приводять до витоку радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

3) заходи планувального характеру;

4) застосування санітарно-технічних засобів і устаткування;

5) використання засобів індивідуального захисту та санітарної обробки

персоналу;

6) виконання правил особистої гігієни (у випадку забруднення

радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття підлягають дезактивації

під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості

дезактивації - похованню);

7) дезактивація будівельних конструкцій, апаратури і засобів

індивідуального захисту.

Захист від медичних діагностичних джерел опромінення

1. Виключення необґрунтованих радіологічних досліджень.

2. Зміна структури досліджень на користь методів з малим дозовим

навантаженням.

46

3. Впровадження нової апаратури, оснащеною сучасною електронною

технікою посиленого візуального зображення.

4. Застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають

дослідженню.

Основні захисні заходи від поразки електричним струмом

До них ставляться:

1. Застосування малих напруг і низьковольтних електричних мереж. Для

забезпечення безпеки електроспоживачів варто застосовувати напругу до 42 В,

у приміщеннях з підвищеною небезпекою – 36В, а в особливо небезпечних-12В.

2. Контроль ізоляції.

3. Захисне заземлення

4. Захисне автоматичне відключення.

5. Захист від випадкового торкання до струмопровідних частин.

6. Вирівнювання потенціалів для виключення виникнення крокової

напруги.

До організаційних заходів електробезпечності належать:

а) вимоги до електротехнічного персоналу:

- вік персоналу для самостійної роботи зобов'язаний бути не менше 18

років;

- персонал не повинен мати хвороб і каліцтв, що перешкоджають роботі

на електроустановках;

- допуск до роботи тільки навченого персоналу;

б) всі роботи на електроустановках повинні виконуватися строго

відповідно до правил.

До технічних заходів електробезпечності належать:

- відключення від напруги робочого місця при налагоджувальних

роботах;

47

- установка попереджуючих, заборонних плакатів і огороджень;

- перевірка відсутності напруги;

- накладка переносних захисних заземлень на відключені струмопровідні

частини.

Захисні засоби

Захисними засобами в електроустановках називаються прилади, апарати,

переносні пристосування і пристрої, що служать для захисту персоналу від

поразки електричним струмом, а також від впливу електричної дуги, продуктів

її горіння і т.д.

Ізолюючі захисні засоби - це вироби, виготовлені з діелектрика (бакеліт,

текстоліт, порцелян, гума, пластмаса та ін.). Вони, у свою чергу, діляться на

основні і додаткові.

Основні захисні засоби - це такі, ізоляція яких надійно витримує робочу

напругу електричної установки. До них відносяться: вимірювальні штанги;

покажчики напруги; спеціальні пристрої для ремонтних робіт, індикатори.

Додаткові захисні засоби - це засоби, не гарантуючі надійну ізоляцію від

робочої напруги і, що з’являються додатковим заходом. До них належать

діелектричні рукавички, діелектричні боти та калоші, діелектричні коврики;

ізолюючі підставки.

До огорочуючих захисних засобів відносяться: ширми, бар'єри, щити,

сітки і т.д.; попереджуючі та заборонні плакати.

Захист від електромагнітних випромінювань

Для запобігання професійних захворювань, що виникають під впливом

ЕМП, установлені допустимі норми опромінення.

48

Як захисні засоби і заходи застосовуються: захист часом, відстанню,

екранування джерел випромінювання, зменшення випромінювання

безпосередньо в самому джерелі випромінювання, екранування робочих місць,

засоби індивідуального захисту, виділення зон випромінювання.

Методами захисту від дії ІЧ (інфрачервоного) випромінювання є:

теплоізоляція гарячих поверхонь, охолодження поверхонь, що випромінюють

тепло, екранування джерел випромінювання, застосування засобів

індивідуального захисту, організація раціонального режиму роботи і

відпочинку.

Зниження інтенсивності УФ опромінення досягається захистом

відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих

місць, засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень

і раціональним розміщенням робочих місць.

Для захисту від лазерного випромінювання застосовують: телевізійні

системи спостереження, захисні екрани (кожухи), огородження зони дії лазера,

ЗІЗ - спеціальні протилазерні окуляри, маски, халати, рукавички.

Захист населення от ХНР

Основним у захисті людини від дії шкідливих речовин є санітарне

нормування їхньої концентрації в різних середовищах, а також різні методи

очищення газових викидів і стоків.

Біологічний захист

Насамперед, профілактикою інфекційних захворювань є дотримання

правил особистої гігієни.

Специфічна профілактика заснована на створенні штучного імунітету

шляхом щеплень. Проти ряду захворювань (віспа, дифтерія, туберкульоз)

49

попереджуючі щеплення проводяться по певному розробленому плану.

Боротьба з іншими інфекціями передбачає щеплення лише у випадках

небезпеки їхнього поширення.

Для захисту від проникнення в організм людини збудників хвороб під час

НС використають такі ж засоби, як і для захисту від РР (радіоактивних

речовин) і ХНР. Ці засоби захисту розділяють на:

- індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);

- колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

У комплексі заходів біологічного захисту обов'язковою складовою

частиною є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Захист населення на побутовому рівні

Правила поведінки людей у зоні зараження

Оповіщення населення про погрозу зараження у випадку виникнення

аварій проводиться негайно після встановлення факту аварії та попереднього

прогнозу про напрямок поширення хмари зараженого повітря. В інформації про

аварію говориться: яка речовина викинута в навколишнє середовище, у яких

районах (житлових кварталах) може виникнути найбільша небезпека

поширення хмари зараженого повітря, які міри захисту необхідно терміново

почати.

Якщо сигнал застав на вулиці, то не слід піддаватися паніці. Необхідно

зорієнтуватися, де перебуває джерело виникнення небезпеки. Після цього

почати прискорений рух убік, перпендикулярний напрямку вітру. Якщо на

шляху прямування зустрінуться перешкоди (високий забір, ріка, озеро і т.п.),

що не дозволяють швидко вийти з небезпечної зони, а поблизу перебувають

житловий або громадського призначення будинок, необхідно тимчасово

вкритися в ньому. У випадку поширення пар хлору, варто здійнятися на верхній

50

поверх, якщо це аміак, необхідно вкритися на першому поверсі. Більше

надійним укриттям у цьому випадку будуть приміщення житлових будинків.

Якщо сигнал застав вдома, то не треба його залишати. Необхідно закрити

вікна, фрамуги, кватирки й підготувати ЗІЗ. При їхній відсутності швидко

виготовити ватно-марлеві пов'язки, у крайньому випадку, взяти рушник,

шматок тканини, змочити їх 2%-м розчином питної соди (при захисті від хлору)

або 5%-м розчином лимонної кислоти (при захисті від аміаку), у крайньому

випадку простою водою.

Необхідно прийняти заходи щодо герметизації житлових приміщень від

проникнення в них небезпечних речовин.

Якщо не було рекомендацій про евакуації з житлових приміщень, то

перейдіть у кімнату, що знаходиться з підвітреного боку відносно поширення

хмари зараженого повітря. При відсутності такої можливості найкраще зайти в

ту частину квартири (будинка), що найменше піддається впливу протягів.

Не забувайте, що вітер може змінити свій напрямок, істотно скоротивши

тривалість дії зараженої хмари. Після одержання сигналу "Відбій хімічної

тривоги", відкрийте вікна і провітрите приміщення.

Необхідно знати, що ширина зони зараження залежно від відстані від

джерела зараження і швидкості вітру може коливатися від десятків до декількох

сотень метрів. А це значить, що на вихід з небезпечної зони при русі зі

швидкістю 4 км/год буде потрібно 10-15 хвилин. При наявності стерпних

концентрацій цього часу може бути досить, щоб вбезпечити себе.

Іти треба швидко, уникаючи при цьому ярів, лощин, парків. Обов'язково

обходити видимі скупчення пар отруйних речовин і диму.

При виході із зони зараження необхідно використати протигази

(респіратори), а при їхній відсутності - найпростіші пов'язки з марлі або

тканини, змочені водою.

51

Захист продуктів харчування і води

Основним способом захисту продуктів харчування і води від зараження є

їхня ізоляція від зовнішнього середовища.

Найкраще захищені консервовані продукти, а також загорнені в

пергамент, целофан і щільний папір. Упаковані продукти рекомендується

зберігати в буфетах, шафах, ящиках і домашніх холодильниках. Для захисту

продуктів харчування можна використати скляні та глиняні банки, різний

домашній посуд, захисні мішки із прогумованої тканини або поліетиленових

плівок, дерев'яні або фанерні ящики, вистилений зсередини щільним папером.

Особливо ретельно потрібно захищати хліб, сухарі, кондитерські вироби.

Для цього застосовують поліетиленові мішечки, пергамент, плівки та інші

подібні матеріали Для захисту рідких продуктів використаються посуд з добре

пригнаними кришками, посудини із притертими пробками термоси, бідони,

банки, пляшки. Картоплю, капусту та інші свіжі овочі варто зберігати в

дерев'яних або фанерних ящиках, вистелених зсередини щільним папером,

целофаном, поліетиленовою плівкою або клейонкою і укритих брезентом або

іншою щільною тканиною.

Запаси питної води варто тримати в герметичному скляному або

металевому посуді. Цю воду бажано щодня заміняти свіжою.

Для герметизації різних сховищ щілини в їхніх стелях і стінах замазують

глиняним (цементним, вапняним) розчином. У дерев'яних приміщеннях щілини

проконопачують мохами або ганчірками і штукатурять. Стіни цих приміщень

зовні обвалують землею. Вікна наглухо закладають цеглою і замазують глиною

або зашпаровують по обидва боки щитами, простір між якими засипають

землею (піском). Частина вікон може залишатися незакритими. На ці вікна

роблять знімні щити, що обшитые толем або іншим щільним матеріалом.

Щілини між деталями вікон варто промастити замазкою або яким-небудь

розчином. Двері ремонтують, оббивають толем, прогумованим або плівковим

52

матеріалом. На дверну раму кріплять прокладку із пружного матеріалу: гуми

губчатої, поролону. Із внутрішньої сторони дверних прорізів роблять занавеси

із щільного матеріалу або солом'яних матів, які за допомогою планок щільно

притискають до дверної рами. Повсякденно використовувані двері повинні

мати тамбур такої величини, щоб, входячи в нього, можна було спочатку

закрити за собою, а потім відкрити наступні двері. У тамбурі повинне бути

місце для зберігання забрудненого одягу, комбінезонів, зміни взуття.

Система вентиляції повинна відповідати всім вимогам захисту: дверцята

або заслінки вільно відкриватися і закриватися, і в той же час щільно пригнані.

У вентиляційну трубу ставлять фільтри з підручного матеріалу: мішковини або

рогожини в кілька шарів. Керування систем вентиляції повинне здійснюватися

тільки із приміщення. Щоб у сховище не проникали гризуни, вентиляційні

отвори, віддушини, вікна і дверні прорізи забезпечуються дрібними металевими

сітками, а нижню частину дверей оббивають смужкою листової сталі.

53

МОДУЛЬ 3 ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

ЛЕКЦІЯ 7

«ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В

СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Основні положення міжнародного права з питань захисту людей.

Цивільна оборона України.

Єдина система цивільного захисту.

Організація Цивільної оборони на об'єктах господарської

діяльності.

Основні положення міжнародного права

з питань захисту людей

У цей час міжнародне право з питань захисту людей, в основному,

базується на чотирьох Женевських Конвенціях (12 серпня 1949 р.) і двох

Додаткових Протоколу до Женевських Конвенцій (8 червня 1977 р.).

У Конвенціях викладаються норми гуманності, під час війни, стосовно

поранених, хворих у діючих арміях і на флоті, осіб, що потерпіли корабельну

аварію, обігу з військовополоненими, а також захисту цивільного населення.

В умовах сучасного ведення воєн Конвенції не забезпечують повний

захист всім жертвам. Додаткові Протоколи розширюють і поглиблюють

правове поле в справах захисту осіб, що беруть участь у збройному конфлікті.

У цих документах дається чітке визначення всім учасникам конфлікту.

Так, особи, що входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в

конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони

мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Будь-який комбатант,

54

що попадає під владу противної сторони, є військовополоненим. Всі

військовополонені користуються захистом.

Всі поранені, хворі і особи, що потерпіли корабельну аварію, незалежно

від того, до якої сторони вони належать, користуються повагою і захистом. При

всіх обставинах з ними поводяться гуманно і надають їм у максимально

можливій мері і у найкоротший термін медичну допомогу і догляд, що вимагає

їхній стан. Між ними не проводиться ніякого розходження, по яким би те не

було міркуванням, крім медичних.

Цивільне населення повинне ставитися з повагою до перерахованих

категорій осіб, навіть якщо вони належать до противної сторони, і не допускати

стосовно них актів насильства.

Осіб, що перебувають під владою противної сторони, заборонено

піддавати фізичному або психічному насильству або шкоді шляхом якої-небудь

невиправданої дії або недогляду. Зокрема забороняється піддавати таких осіб

навіть із їхньої згоди: фізичним каліцтвам, медичним або науковим

експериментам, видаленню органів або тканин для пересадження.

Проти зазначених осіб забороняються репресалії.

У четвертій частині Першого Додаткового Протоколу обмовляється

захист цивільного населення від наслідків воєнних дій. Для забезпечення

поваги і захисту цивільного населення і цивільних об'єктів сторони, що

перебувають в конфлікті, повинні завжди проводити розмежування між

цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними об'єктами і

військовими об'єктами і відповідно направляти свої дії тільки проти військових

об'єктів.

Цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути

об'єктами нападів. Забороняються акти насильства або погрози насильством,

що мають основною метою тероризувати цивільне населення.

Напад невиборчого характеру забороняються, а зокрема:

- напади, які не спрямовані на конкретні військові об'єкти;

55

- засоби ведення бойових дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні

військові об'єкти;

- напади, що попутно тягнуть за собою втрати життя серед цивільного

населення, поранення цивільних осіб і збиток цивільним об'єктам.

Забороняється напад на цивільне населення або на окремих цивільних

осіб у порядку репресалій.

Присутність або пересування цивільного населення або окремих

цивільних осіб не повинні використатися для захисту певних пунктів або

районів від воєнних дій, зокрема, у спробах захистити військові об'єкти від

нападу або прикриття воєнних дій.

Напади повинні строго обмежуватися військовими об'єктами, тобто

об'єктами, які в силу свого розташування, призначення або використання

вносять ефективний вклад у воєнні дії. У випадку сумніву в тім, чи не

використається об'єкт, що призначений для цивільних цілей, наприклад місце

відправлення культу, житловий будинок або школа, для ефективної підтримки

воєнних дій, передбачається, що такий об'єкт використається в цивільних цілях.

Відносно захисту культурних цінностей і місць відправлення культу

забороняється:

- робити які-небудь ворожі акти, спрямовані проти тих історичних

пам'ятників, творів мистецтва або місць відправлення культу, які становлять

культурну або духовну спадщину народів;

- використати такі об'єкти для підтримки військових зусиль;

- робити такі об'єкти об'єктами репресалій.

У Протоколах обмовляється захист об'єктів необхідних для виживання

цивільного населення і захист природного середовища. Так забороняється

використати голод серед цивільного населення як метод ведення війни, а

відповідно до цього забороняється піддавати нападу або знищувати, вивозити

або приводити в непридатність запаси продуктів харчування,

56

сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу,

споруди для постачання і запаси питної води, а також іригаційні спорудження.

При веденні бойових дій повинна проявлятися турбота про захист

природного середовища від великого, довгострокового і серйозного збитку. Це

мається на увазі заборона використання методів або засобів ведення війни, які

заподіюють такий збиток природному середовищу і тим самим завдають шкоди

здоров'ю або життю населення.

У Документах особлива увага приділяється захисту установок і споруд,

які містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби і атомні електростанції не

повинні ставати об'єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є

військовими, якщо напад може викликати вивільнення небезпечних сил і

наступні важкі втрати серед цивільного населення.

Шоста глава Першого Додаткового Протоколу дає визначення Цивільної

оборони і установлює завдання ГО.

«Цивільною обороною» є виконання деяких або всіх згаданих нижче

гуманітарних завдань, спрямованих на те, щоб захистити цивільне населення

від небезпек і допомогти йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або

лих, а також створити умови, необхідні для його виживання. Цими завданнями

є: оповіщення; евакуація; надання сховищ; проведення заходів щодо

світломаскування; рятувальні роботи; медичне обслуговування, включаючи

першу допомогу, а також релігійна допомога; боротьба з пожежами; виявлення

і позначення небезпечних районів; знезаражування і інші подібні міри захисту;

термінове надання даху і постачання; термінова допомога у відновленні і

підтримці порядку в районах лиха; термінове відновлення необхідних

комунальних служб; термінове поховання трупів; допомога в збереженні

об'єктів, істотно необхідних для виживання; додаткова діяльність, необхідна

для здійснення кожної з вищезгаданих завдань, включаючи планування і

організацію, але не обмежувана цим.

57

Цивільна оборона України

3 лютого 1993 р. введений у дію Закон України «Про Цивільну оборону

України». Потім в Закон були внесені зміни відповідно до поточного

законодавства України.

Законом визначається, що Цивільна оборона України є системою органів

керування, сил і засобів, які створюються для організації і забезпечення захисту

населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного,

природного і військового характеру.

Систему Цивільної оборони становлять:

- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені

функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням,

реагуванням і діям у надзвичайних ситуаціях;

- органи повсякденного керування процесами захисту населення в складі

міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міських державних

адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від

форм власності і підпорядкування;

- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів,

передбачених на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв'язку, оповіщення і інформаційного забезпечення;

- спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади, до

повноважень якого віднесені питання цивільної оборони;

- курси і навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців і

населення з питань цивільної оборони;

- служби цивільної оборони.

Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі

категорії населення, а розподіл по обсязі і відповідальності по їхньому

виконанню здійснюється по територіально-виробничому принципу.

58

Завданнями Цивільної оборони України є:

- попередження надзвичайних ситуацій техногенного і природного

характеру і ліквідація їхніх наслідків;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій

у мирний і воєнний час і постійне інформування його про існуючу обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, більших пожеж,

стихійного лиха і застосування засобів поразки;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф,

стихійного лиха і у воєнний час;

- створення систем аналізу і прогнозування, керування, оповіщення і

зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і

бактеріологічним зараженням, підтримка їхньої готовності для постійного

функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її

органів керування і сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби

індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Єдина система цивільного захисту

24 червня 2004 р. прийнятий Закон України «Про правові принципи

цивільного захисту», що багато в чому доповнює і дає новий напрямок системі

Цивільної оборони України.

У Загальних Положеннях даного Закону приводиться визначення ряду

термінів:

- цивільний захист – система організаційних, інженерно-технічних,

санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і інших заходів, які здійснюються

центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого

самоврядування, підлеглими їм силами і засобами, підприємствами, установами

і організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними

59

формуваннями, які забезпечують виконання цих заходів з метою попередження

і ліквідації надзвичайних ситуацій, що загрожують життю і здоров'ю людей, що

створюють матеріальні збитки в мирний час і особливий період;

- єдина державна система цивільного захисту населення і територій

(далі – єдина система цивільного захисту) – сукупність органів керування, сил і

засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого

самоврядування, на які покладається реалізація державної політики в сфері

цивільного захисту;

- підсистеми єдиної системи цивільного захисту – сукупність підлеглих

спеціально вповноваженому центральному органу виконавчої влади

функціональних і територіальних органів керування, на які покладають

визначені законом завдання в конкретних сферах цивільного захисту;

- служба цивільного захисту – державна служба особливого характеру,

пов'язана із забезпеченням пожежної безпеки, попередженням і реагуванням на

інші надзвичайні ситуації техногенного, природного і військового характеру,

ліквідація їхніх наслідків, захистом населення і територій від їхнього

негативного впливу;

- оперативно-рятувальна служба цивільного захисту – спеціальне

воєнізоване формування, на яке покладається захист населення і територій від

надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового характеру,

участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних і

інших гуманітарних операціях;

- сили і засоби цивільного захисту – особовий склад і працівники органів і

підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна і

аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне і аварійно-рятувальне

устаткування, засоби пожежогасіння і індивідуального захисту, інше майно,

призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повідь, землетрусів і

інших катастроф техногенного, біологічного, радіаційного, хімічного або

60

екологічного і військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської

катастрофи;

- зона можливого зараження – окрема територія або об'єкт, на яких

внаслідок надзвичайних ситуацій, техногенного, природного або військового

характеру виникає загроза життю або здоров'ю людей або заподіяння

матеріальних втрат;

- ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій – проведення комплексу

заходів, що включають аварійно-рятувальні і інші невідкладні роботи, що

здійснюються у випадку виникнень надзвичайних ситуацій техногенного,

природного і військового характеру (далі – надзвичайні ситуації), і спрямовані

на призупинення дії небезпечних факторів, порятунку життя і збереження

здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій;

- першочергові заходи щодо ліквідації наслідків надзвичайної ситуації –

оперативне здійснення організаційно-технічних і інших невідкладних заходів,

спрямованих на забезпечення мінімальних потреб життєзабезпечення

населення, що постраждало внаслідок надзвичайної ситуації;

- техногенна безпека – стан захищеності населення, територій, об'єктів

від негативних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

- несприятливі побутові або нестандартні ситуації – ситуації, що

виникають у побуті, невиробничій сфері, які не придбали масштаб

надзвичайної ситуації, або являють собою загрозу життя і здоров'ю людей і

заподіяння матеріальних збитків.

Цивільний захист здійснюється з метою:

- реалізації цивільної політики, спрямованої на збереження безпеки і

захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей і

навколишнього середовища від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у

мирний час і особливий період;

- подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків

надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до

61

міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких дано Верховною

Радою України.

Цивільний захист здійснюється на принципах:

- гарантування державою конституційного права на захист життя,

здоров'я і їхнього майна, а юридичним особам - на безпечне функціонування;

- добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері

цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для життя і здоров'я;

- комплексного підходу до рішення завдань цивільного захисту;

- створення системи раціональної превентивної безпеки з метою

максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності

виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їхніх наслідків;

- територіальності і функціональності єдиної системи цивільного захисту;

- мінімізації заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

- гласності, вільного доступу населення до інформації в сфері цивільного

захисту відповідно до законодавства.

Основними завданнями цивільного захисту є:

- збереження і аналітична обробка інформації про надзвичайні ситуації;

- прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних

ситуацій;

- здійснення нагляду і контролю в сфері цивільного захисту;

- розробка і виконання законодавчих і інших нормативно-правових актів,

притримування норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

- розробка, збереження і раціональне використання матеріальних

ресурсів, необхідних для попередження надзвичайних ситуацій;

- оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу

виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про

складну обстановку і заходи, що застосовуються для попередження

надзвичайних ситуацій і подолання їхніх наслідків;

62

- організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій,

надання невідкладної психологічної, медичної і іншої допомоги потерпілим;

- проведення невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних

ситуацій і організація життєзабезпечення постраждалого населення;

- забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до

попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків;

- надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної

допомоги населенню у випадку виникнення несприятливих господарських або

нестандартних ситуацій;

- навчання населення способам захисту у випадку виникнення

надзвичайних, несприятливих або нестандартних ситуацій і організація

навчань;

- міжнародне співробітництво в сфері цивільного захисту.

Структуру єдиної системи цивільного захисту представляють центральні і

місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створені

ними функціональні і територіальні підсистеми ЕДСЗ.

Функціональні підсистеми ЕДСЗ створюються центральними органами

виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної з попередженням НС і

захистом населення і територій у випадку їхнього виникнення.

Територіальні підсистеми ЕДСЗ створюються в АРК, областях, містах

Києві і Севастополі для попередження і ліквідації наслідків НС у границях

відповідних територій і включають територіальні органи керування спеціально

вповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань цивільного

захисту і відповідні комісії техногено-екологичної безпеки і НС.

ЕДСЗ може функціонувати в режимі повсякденного функціонування,

підвищеної готовності і у режимах НС, які встановлюються виконавчої влади і

державних адміністрацій всіх рівнів.

63

Режими функціонування ЕДСЗ

Режим повсякденного функціонування

1. Режим повсякденного функціонування ЕДСЗ установлюється за умови

нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (у тому

числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної

обстановки, при відсутності епідемій, епізоотій, епифитотий.

2. У режимі повсякденного функціонування органи керування, сили і

засоби ЕДСЗ:

- забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно

небезпечних об'єктах і прилягаючих до них територіях, а також чергування

оперативного персоналу;

- розробляють і виконують науково-технічні програми по попередженню

НС і зменшенню можливих втрат;

- здійснюють заходи щодо забезпечення безпеки і захисту населення під

час НС;

- забезпечують підготовку органів керування до дій у надзвичайних,

несприятливих побутових або нестандартних ситуаціях, організують навчання

населення обігу із ЗІЗ у таких ситуаціях;

- створюють і обновляють матеріальні резерви для ліквідації наслідків

НС;

- проводять постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, що

може привести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовності

1. Режим підвищеної готовності ЕДСЗ установлюється у випадку

суттєвого погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної,

біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки,

при наявності погрози виникнення НС.

64

2. У режимі повішеної готовності органи керування ЕДСЗ:

- надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до

забезпечення цивільного захисту, у випадку виникнення несприятливих або

нестандартних ситуацій;

- формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки

безпосередньо в районі можливого виникнення НС, готовлять пропозиції по її

нормалізації;

- підсилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно

небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють

прогнозування можливості виникнення НС і їхніх масштабів;

- розробляють заходи щодо захисту населення і територій в умовах НС;

- приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування,

залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їхніх дій і направляють їх

у випадку потреби в район виникнення НС;

- здійснюють заходу щодо попередження виникнення НС.

Режим надзвичайної ситуації

1. Режим НС ЕДСЗ установлюється у випадку виникнення і під час

ліквідації наслідків НС.

2. У режимі НС органи керування ЕДСЗ:

- визначають границі територій, на якій виникла НС;

- організують захист населення і територій в умовах НС;

- організують роботу з локалізації або ліквідації наслідків НС, залучають

необхідні сили і засоби;

- здійснюють безперервний контроль за розвитком НС, станом аварійних

об'єктів і прилеглих територій;

- оперативно доповідають вищим органам керування про розвиток НС і

заходах, що виконуються.

65

Керування ЕДСЗ

Загальне керівництво ЕДСЗ здійснює Кабінет Міністрів України.

Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керування діяльністю ЕДСЗ покладає на спеціально

уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного

захисту.

Керівництво територіальними підсистемами ЕДСЗ здійснюється першими

керівниками місцевої виконавчої влади.

У складі спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої

влади з питань цивільного захисту діють:

- урядовий орган державного нагляду в сфері цивільного захисту;

- органи оперативного реагування на НС у сфері цивільного захисту;

- органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи і інших НС.

Спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади з питань

ЦЗ:

- забезпечує реалізацію державної політики і здійснює державний нагляд

за дотриманням законів і інших нормативно-правових актів у сфері ЦЗ;

- забезпечує діяльність ЕДСЗ;

- контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист

населення і територій від НС;

- перевіряє стан готовності своїх територіальних органів, сил і засобів ЦЗ

до дій у режимі НС;

- забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і

правил у сфері ЦЗ;

- контролює накопичення, збереження і цільове використання

матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків НС;

66

- забезпечує перевірку наявності і підтримки в постійній готовності на

потенційно небезпечних об'єктах систем виявлення НС і локальних систем

оповіщення;

- перевіряє наявність і готовність до використання по призначенню у

випадку виникнення НС засобів колективного і індивідуального захисту

населення, майна ЦЗ, їхній зміст і облік;

- проводять вибіркові перевірки підготовки до дій в умовах НС на

підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності;

- з'ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів щодо

попередження цих ситуацій;

- здійснює інші заходи, передбачені законом.

До сил ЦЗ належать:

- оперативно-рятувальна служба ЦЗ;

- спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні

формування і їхні підрозділи;

- аварійно-відбудовні формування, спеціальні служби центральних і

інших органів виконавчої влади, на які покладені завдання ЦЗ;

- формування особливого періоду;

- аварійні і піротехнічні підрозділи;

- технічні служби і їхні підрозділи;

- підрозділу забезпечення і матеріальних ресурсів.

Організація Цивільного захисту на об'єктах

господарської діяльності

Об'єкт господарської діяльності – це підприємства (державні і

приватні), установи і організації, навчальні заклади і ін. На всіх об'єктах ЦЗ

організується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків НС,

67

зниження витрат, створення умов для підвищення стійкості об'єктів і

своєчасного проведення АРІНР.

Відповідальність за організацію і стан ЦЗ, за постійну готовність її сил і

засобів до проведення АРІНР несе начальник ЦЗ об'єкта - керівник

підприємства, установи і організації.

Начальник ЦЗ об'єкта підкоряється відповідним посадовим особам

міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого перебуває об'єкт, а також

начальникові ЦЗ міста (району), на території якого розташований об'єкт. У

допомогу начальникові ЦЗ об'єкта призначається заступник, або декілька. Як

правило, призначаються заступники по: інженерно-технічної частини,

евакуації, матеріально-технічному забезпеченню.

Заступник начальника ЦЗ по евакуаційних заходах керує розробкою

плану евакуації на кожну можливу НС, організує підготовку місць для

розміщення евакуйованих.

Заступник начальника ЦЗ по інженерно-технічній частині – головний

інженер об'єкта – керує розробкою плану перебудови підприємства на

особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи

підприємства в умовах НС, керує аварійно-технічною, протипожежною

службою і службою сховищ і укриттів.

Заступник начальника ЦЗ по матеріально-технічному постачанню або

помічник директору з постачання – забезпечує накопичення і збереження

спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На

нього покладається матеріально-технічне забезпечення: будівництво

(прибудовування) укриттів, евакозаходів, проведення АРІНР і інші заходи.

До складу керівництва ЦЗ об'єкта також входять керівники громадських

організацій.

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності

створюються наступні служби ЦЗ - оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного

і хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна;

68

енергопостачання і світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів;

транспортна; матеріально-технічного постачання і ін. На них покладається

виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні

АРІНР.

Служба оповіщення і зв'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкта

(диспетчерській зв'язку, електроцеху). На службу покладається організація

своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення

про загрозу НС. Крім того, служба усуває аварії в мережах і спорудах зв'язку,

що перебувають в осередках поразки, районах лиха.

Медична служба організується на базі медсанчастини (поліклініки)

об'єкта. Начальник служби - головлікар. Служба забезпечує комплектацію,

навчання і підтримку в готовності медичних формувань; накопичення запасів

медичного майна і медичних засобів індивідуального захисту; медичну

розвідку і санітарно - епідеміологічне попередження.

Надає медичну допомогу ураженим і евакуює їх у лікувальні установи,

здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їхніх родин у

місцях розміщення евакуйованих.

Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і проводить заходи

щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних і

отруйних речовин; створює і навчає формування і установи радіаційного і

хімічного захисту; здійснює контроль за змістом засобів індивідуального

захисту і спеціальної техніки. Проводить радіаційну і хімічну розвідку,

реалізовує контроль за опроміненням і зараженням особового складу,

проводить заходу щодо ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів

охорони і народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта;

підтримує громадський порядок у районах лих і під час проведення АРІНР.

Служба енергопостачання і світломаскування створюється на базі

відділу головного енергетика. Начальник служби - головний енергетик об'єкта.

69

Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійного постачання газом,

теплом, електроенергією об'єкта. Оснащує уразливі ділянки енергетичних

мереж різного роду системами і засобами захисту.

Аварійно-технічна служба організується на базі виробничих, технічного

відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи щодо

захисту устаткування, підвищення стійкості основних споруджень, спеціальних

інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи з розбору

завалів, локалізації і ліквідації аварій на комунікаціях і спорудженнях об'єкта.

Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального

будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона

займається розробкою розрахунків укриття робітників, службовців і населення;

забезпеченням готовності сховищ і укриттів, за правильністю їхньої

експлуатації; організацією будівництва захисних споруджень.

Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража).

Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезення

евакуйованих; організує перевезення сил і засобів до вогнища поразки (у

районах нещасть); готовить транспорт для перевезення людей; евакуації

постраждалих і інших цілей ЦЗ; проводить роботи зі знезаражування

транспорту.

Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу

матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-

технічного постачання; вчасно забезпечує формування всіма видами оснащення

і продовольства; організує ремонт техніки і різного майна, його підвіз до

ділянок (місцям) робіт, збереження і облік; забезпечує продуктами і

предметами першої необхідності персоналу, як на об'єкті, так і в місцях

розселення (евакуації).

70

ЛЕКЦІЯ 8

«ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Принципи захисту населення і територій у випадку загрози і

виникнення надзвичайних ситуацій

Оповіщення і інформування

Спостереження і лабораторний контроль

Інженерний захист населення

Організація евакуаційних заходів

Медичний захист

Принципи захисту населення і територій у випадку загрози і

виникнення надзвичайних ситуацій

Принципи захисту виникають із основних положень Женевської

Конвенції про захист жертв війни і Додаткових Протоколів до неї, можливого

характеру воєнних дій, реальних можливостей держави по створенню

матеріальної бази захисту. До них ставляться:

- принцип безумовного примата безпеки;

- принцип ненульового (прийнятного) ризику, що полягає в старанні

досягти такого ризику на підприємстві, який можна було б розглядати як

прийнятний;

- принцип платежів за ризик. Розмір платежів залежить від

потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині

можливого збитку;

- принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права піддавати

людини ризику без його згоди;

- принцип невід'ємного права кожного на здоров'я;

71

- принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти

функціонування системи захисту населення і територій регламентуються

відповідними законами і іншими нормативно-правовими актами;

- принцип свободи інформації, щодо безпеки людини, полягає в

обліку суспільної думки під час прийняття рішень по будівництву небезпечних

підприємств;

- принцип раціональної безпеки передбачає максимальне-можливе

економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення НС і пом'якшення

їхніх наслідків;

- принцип превентивної безпеки – максимально можливе значення

ймовірності виникнення НС;

- принцип необхідної достатності і максимально можливого

використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту

населення і території у випадку загрози НС.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення

матеріальних втрат і недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним

цінностям і навколишньому середовищу у випадку виникнення НС центральні і

місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підлеглі їм

сили і засоби, підприємства установи і організації незалежно від форми

власності, добровільні формування здійснюють: оповіщення і інформування,

спостереження і лабораторний контроль, укриття в захисних спорудженнях,

евакуацію, інженерну, медичну, психологічну, екологічну, радіаційний і хімічний

захист.

Оповіщення і інформування

Оповіщення і інформування в сфері цивільного захисту включають:

- оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення

або можливу погрозу виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі через

72

загальнодержавну, територіальні і локальні автоматизовані системи

централізованого оповіщення;

- завчасне створення і організаційно-технічне об'єднання постійно діючих

локальних систем оповіщення і інформування населення по спеціальних

системах спостереження і контролю в зонах можливого зараження;

- централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлення, телебачення

і інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форм власності і

підпорядкування у випадку виникнення надзвичайних ситуацій.

Спостереження і лабораторний контроль

Спостереження і лабораторний контроль включають:

- створення і підтримування в постійній готовності загальнодержавної і

територіальної систем спостереження і лабораторного контролю;

- організацію збору, обробки і передачі інформації про стан

навколишнього середовища, зараження продуктів харчування, харчової

сировини, фуражу, води, радіоактивними, хімічними речовинами і

інфекційними мікроорганізмами.

Інженерний захист територій

З метою створення умов безпечного проживання населення на території з

підвищеним техногенним навантаженням і ризиком виникнення НС

здійснюються заходи інженерного захисту території, які включають:

- облік під час розробки генеральних планів забудови населених пунктів і

ведення містобудування в умовах підвищеного ризику можливості виникнення

НС на окремих територіях і в регіонах;

73

- здійснення контролю за раціональним розміщенням потенційно

небезпечних об'єктів з урахуванням можливих наслідків НС для безпеки

населення і навколишнього середовища у випадку виникнення таких ситуацій;

- будівництво споруд, будинків, інженерних мереж і транспортних

комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності;

- розробка і впровадження заходів щодо безаварійного функціонування

потенційно небезпечних об'єктів;

- створення комплексних схем захисту населених пунктів і об'єктів від

небезпечних природних процесів шляхом організації будівництва

протизсувних, протипаводкових, протисельових, протилавинних,

протиерозійних і інших інженерних споруд спеціального призначення.

Укриття в захисних спорудах

Для забезпечення вкриття населення в містах, селах, селищах

створюється фонд захисних споруджень шляхом:

- комплексного освоєння підземного простору населених пунктів для

взаємопогоджуваного розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-

побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням

необхідності приєднання і використання частини приміщень для вкриття

населення у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;

- обстеження і узяття на облік підземних і наземних будівель і

споруджень, що відповідають захисним вимогам, споруджень підземного

простору населених пунктів, гірських вироблень і природних порожнеч;

- дообладнування з урахуванням вимог захисту підвальних і інших

поглиблених приміщень;

- будівництва поглиблених споруджень, інших нерухомих об'єктів,

пристосованих для виконання завдань цивільного захисту;

74

- будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій

найпростіших укриттів;

- будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.

Захисні споруди підрозділяються по:

місткості: малої місткості (150-600 чол); середньої місткості (600-2000

чол); великої місткості (більше 2000 чол);

призначенню: для захисту населення; для розміщення органів керування і

медичних установ;

місцю розташування: вбудовані; що знаходяться окремо; метрополітени;

у гірських виробленнях;

строкам будівництва: побудовані заздалегідь; швидкозбудовані;

захисним особливостям: сховища; протирадіаційні вкриття (ПРУ);

найпростіші вкриття – щілини (відкриті і перекриті).

Сховища повинні будуватися з обліком наступних основних вимог:

- забезпечувати безперервне перебування в них людей не менш 2

доби;

- будуватися на ділянках, які не затоплюються;

- бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;

- не дозволяється прокладка транзитних інженерних комунікацій

через сховища;

- прокладка трубопроводів каналізації і водопостачання допускається

при наявності вимикаючих пристроїв;

- мати входи і виходи з тим же ступенем захищеності, що і основні

приміщення, а на випадок завалу мати аварійний вихід.

Протирадіаційні вкриття (ПРУ) використаються головним чином для

захисту від радіоактивного зараження населення сільської місцевості і

невеликих міст; крім того, вони захищають від рідкокрапельних отруйних

75

речовин і частково від хімічних і бактеріологічних аерозолів. Частина з них

будується завчасно в мирний час, інші зводяться (пристосовуються) тільки в

передбаченні надзвичайних ситуацій або виникненні загрози збройного

конфлікту.

Найпростіші укриття будуються на маршрутах евакуації і тимчасово в

заміській зоні, коли кількість існуючих сховищ не забезпечує необхідну

кількість людей.

Захисне спорудження повинне завжди перебувати в готовності до

прийому людей. Поняття готовності захисного спорудження містить у собі

комплекс вимог, яким повинні відповідати сучасні сховища і укриття для

забезпечення захисту людей.

Найважливішими із цих вимог є:

- цілісність конструкцій і встаткування;

- надійна герметизація приміщень і наявність систем

повітропостачання;

- оснащення сховищ і вкриттів санітарно-технічним і іншим

устаткуванням, контрольно-вимірювальними приладами, забезпеченістю

запасами води;

- справність систем внутрішнього встаткування, приладів і пристроїв,

наявність потрібного оснащення інвентарю і документації по експлуатації і ін.;

- підготовленість обслуговуючого персоналу;

- підлягаючий санітарний стан приміщень.

Здійснення заходів щодо евакуації населення

1. В умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами в

населених пунктах, де розміщені об'єкти підвищеної небезпеки, а також в

особливий період основним способом захисту населення є його евакуація і

розміщення в зонах, безпечних для проживання.

76

2. Евакуації підлягає населення, що проживає в населених пунктах, які

перебувають у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного

радіоактивного забруднення, хімічного зараження, у районах виникнення

стихійного лиха, аварій і катастроф, якщо виникає безпосередня загроза життю

і здоров'ю людей.

3. У випадку виникнення надзвичайної ситуації проводиться загальна або

часткова евакуація населення тимчасового або остаточного характеру.

4. Загальна евакуація населення в особливий період проводиться в

окремих районах за рішенням Кабінету Міністрів України у випадку:

- небезпеки радіоактивного забруднення біля АЕС (якщо виникає

безпосередня загроза життю і здоров'ю населення, що проживає в зоні

зараження);

- загрози катастрофічного затоплення місцевості не менш чим

чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

- виникнення загрози життю і здоров'ю населення, що проживає в зоні

виникнення НС військового характеру.

5. Часткова евакуація населення у випадку виникнення або загрози

виникнення НС на відповідній території проводиться за рішенням Кабміну,

якщо інше не встановлене законом.

6. Під час проведення часткової або загальної евакуації не зайняте у

виробництві і сфері обслуговування населення, студенти, учні навчальних

закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери і інваліди, які втримуються в

будинках для осіб літнього віку, разом з викладачами і вихователями,

обслуговуючим персоналом і членами їхніх родин евакуюються в першу чергу.

7. Евакуація населення з небезпечних районів проводиться пішки і

шляхом вивозу основної його частини наявним транспортом.

8. З метою попередження проявів паніки і недопущення загибелі людей

під час евакуації забезпечується:

- планування евакуації населення;

77

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованого населення з

потенційно небезпечних зон;

- організація оповіщення керівного складу центральних і місцевих органів

виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і

організацій незалежно від форми власності і населення про початок евакуації;

- керування проведенням евакуації;

- створення мінімально необхідних умов для життєдіяльності

евакуйованого населення;

- навчання населення діям при проведенні евакуації.

Медичний захист населення

Для попередження або зменшення ступеня поразки населення,

своєчасного надання допомоги постраждалого і їхнього лікування,

забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС здійснюються наступні

заходи:

- планування і використання існуючих сил і засобів охорони здоров'я

незалежно від форм власності і господарювання;

- розгортання в умовах НС необхідної кількості додаткових лікувальних

установ (пунктів);

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів і

санітарно-епідеміологічних заходів;

- контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної

води і джерел водопостачання;

- своєчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного і іншого

спеціального майна і техніки;

- здійснення контролю за станом навколишнього середовища, санітарно-

гігієнічною і епідеміологічною ситуацією;

78

- навчання населення способам надання першої медичної допомоги і

притримування правил належної санітарії;

- забезпечення недопущення впливу на здоров'я людей шкідливих

факторів навколишнього середовища і наслідків НС, а також умов для

виникнення і поширення інфекційних захворювань;

- санітарна охорона територій і об'єктів у зоні НС.

Психологічний захист

Попередження або зменшення ступеня негативного впливу на населення і

своєчасне надання ефективної психологічної допомоги забезпечується

здійсненням наступних заходів:

- планування діяльності і використання існуючих сил і засобів

підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого

центрального органа виконавчої влади з питань цивільного захисту;

- своєчасне застосування психопрофілактичних методів;

- виявлення за допомогою психологічних і соціологічних методів

факторів, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;

- використання сучасних технологій психологічного впливу для

нейтралізації негативного впливу на населення.

Біологічний захист

Захист від біологічного зараження включає:

- виявлення біологічного осередку зараження;

- прогнозування масштабів розвитку наслідків біологічного зараження;

- використання колективних і індивідуальних засобів захисту;

- введення режимів карантину і обсервації;

- знезаражування вогнища біологічного зараження;

79

- здійснення заходів екстреної і специфічної профілактики;

- притримування протиепідемічного режиму суб'єктами господарювання,

лікувальними закладами і населенням.

Захист населення від інфекційних хвороб

Карантин – система протиепідемічних і режимно-обмежувальних мір,

спрямованих на повну ізоляцію всього осередку поразки і ліквідацію в ньому

інфекційних захворювань. Він передбачає: повну ізоляцію осередку поразки;

установлення на зовнішніх границях охорони; заборону виходу людей, тварин і

вивіз майна; дозвіл в'їзду тільки спеціальним формуванням; заборона

транзитного проїзду; поділ населення на невеликі групи і доставку харчування,

води у квартири, окремі будинки; зупинку роботи всіх підприємств і установ,

крім деяких, що мають особливе значення для господарства проведення

профілактичного лікування населення, а також санітарна обробка, дезінфекція,

дезінсекція; використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти, що продовжують роботу в зонах карантину переходять на

особливий режим роботи: робітники та службовці переходять на казармене

положення з виконанням протиепідемічних мір; зміни розділяються на

окремі групи, контакт між ними і вихід із приміщень забороняється;

Якщо вид збудника не належить до групи особливо - небезпечних,

замість карантину вводиться режим обсервації.

Обсервація - спеціальні заходи, що попереджають поширення інфекції

в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно-

обмежувальні заходи, а конкретно: максимально обмежується в'їзд і виїзд;

вивіз із вогнища майна дозволяється після знезаражування; підсилюється

медичний контроль; обмежуються масові культурно - просвітительські заходи і

ін.

80

ЛЕКЦІЯ № 9

«МОДЕЛЮВАННЯ СЦЕНАРІЇВ ВИНИКНЕННЯ НС І

ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Оцінка радіаційної обстановки

Оцінка інженерної обстановки

Оцінка пожежної обстановки

Оцінка хімічної обстановки в НС

Оцінка радіаційної обстановки

Іонізуючі випромінювання

Іонізуюче випромінювання викликає в організмі ланцюжок оборотних і

необоротних змін.

Іонізуюче - будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем

приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Гамма-випромінювання - електромагнітне (фотонне) випромінювання, що

випускає при ядерних перетвореннях або при анігіляції часток.

Характеристичне - фотонне випромінювання з дискретним спектром, що

випускається при зміні енергетичного стану ядра.

Гальмове - фотонне випромінювання з безперервним спектром, що

випускається при зміні кінетичної енергії заряджених часток. Гальмове

випромінювання виникає в середовищі, що оточує джерело бета-

випромінювання, у рентгенівських трубках, прискорювачах електронів і т.п.

Рентгенівське - сукупність гальмового і характеристичного

випромінювань, діапазон енергії фотонів яких становить 1-1000 кеВ.

81

Корпускулярне - іонізуюче випромінювання, що складається із часток з

масою спокою, відмінної від нуля (альфа- і бета-частинок, протонів, нейтронів і

ін.)

Ультрафіолетове випромінювання і видиме світло не ставляться до

іонізуючих випромінювань.

Дози і рівні опромінення

Мірою вражаючої дії радіації є доза опромінення. Для обліку

особливостей джерел радіації і їхніх впливів на різні об'єкти використають

деякі різновиди дози опромінення.

Експозиційна доза характеризує здатність гама- і рентгенівського

випромінювання іонізувати навколишнє середовище. Експозиційна доза

визначається тільки для повітря. У практичному застосуванні використаються

позасистемні одиниці виміру експозиційної дози: Р (рентген), мР (мілірентген),

мкР (мікрорентген).

Еквівалентна доза – поглинена доза в органі або тканині D, помножена

на відповідний коефіцієнт якості для даного випромінювання Q.

,

Одиницею виміру еквівалентної дози є Дж/кг, що має спеціальне

найменування зіверт (Зв).

Коефіцієнт якості Q – безрозмірний коефіцієнт, що визначає залежність

несприятливих біологічних наслідків опромінення людини.

Гранично допустима доза (ГДД) - найбільше значення індивідуальної

еквівалентної дози за рік, що при рівномірному впливі в плині 50 років не

викличе в стані здоров'я персоналу (категорія А) несприятливих змін, що

виявляють сучасними методами; ГДД є основною дозовою межею для осіб

категорії А

82

Границя дози (ГД) - гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої

частини населення (категорії Б); межа дози встановлюється менше ГДД для

запобігання необґрунтованого опромінення цього контингенту людей; межа

дози контролюється по усередненій для критичної групи дозі зовнішнього

випромінювання і рівню радіоактивних викидів і радіоактивного забруднення

об'єктів зовнішнього середовища; є основною дозовою межею для осіб

категорії В

Допустимі рівні - нормативні значення надходження радіоактивних

речовин в організм, зміст радіоактивних речовин в організмі, їхня концентрація

у воді і повітрі, потужності дози, щільності потоку і т.п., розраховані зі значень

основних дозових меж ГДД і ГД

Допустима концентрація (ДК) - відношення ГДД радіоактивної речовини

до обсягу V або повітря, з якими воно надходить в організм людини протягом

року.

Доконтрольні рівні - річне надходження радіонукліда в організм, зміст

радіонукліда в організмі, потужність дози, щільність потоку, концентрація

радіонукліда в повітрі (а для категорії Б і в воді), забруднення поверхні,

установлювані з метою обмеження опромінення персоналу і населення.

Контрольні рівні встановлюються окремо для категорій А и Б

Радіаційно-небезпечні об'єкти

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають

радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, становлять особливу

небезпеку для людей і навколишнього середовища і вимагають притримування

специфічних заходів попередження і захисту. У зв'язку з тим, що небезпека

схована від органів почуттів людини, необхідно при всіх видах робіт на РНО

обертати на це особливу увагу, щоб не допустити поразки (зараження) людей

через їхню непоінформованість і недостатню захищеність. До типових РНО

83

ставляться: атомні електростанції (АЕС), підприємства по виготовленню і

переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-

дослідні і проектні організації, що працюють із ядерними реакторами, ядерні

енергетичні установки на об'єктах транспорту і ін.

Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин

(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачувані

проектом для нормальної експлуатації радіаційно-небезпечних об'єктів, у

кількостях більше встановленої границі їхньої безпечної експлуатації.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних

матеріалів строго регламентуються спеціальними правилами.

Наслідки аварій і руйнування об'єктів з ядерними компонентами

характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення

навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від:

геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість поширення

викиду; розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і

виробничих будівель у зоні аварії; здійснення захисних заходів і ряду інших

факторів.

Радіаційні аварії на РНО можуть бути двох видів:

- викид радіонуклідів у навколишнє середовище здійснюється внаслідок

аварії або теплового вибуху і руйнування РНО;

- аварія відбувається внаслідок ланцюгової ядерної реакції. У цьому

випадку зараження навколишнього середовища буде таким же, як і при

наземному ядерному вибуху.

Найнебезпечнішими із всіх аварій на РНО, є аварії на АЕС. Характер і

масштаби радіоактивного забруднення місцевості залежать від характеру

вибуху (теплового або ядерний), типу реактора, ступеня його руйнування,

метеорологічних умов і рельєфу місцевості. У ядерних реакторах на теплових

нейтронах як паливо використається слабко збагачений природний уран-235.

84

Такі реактори розділяються на: водо-водяні енергетичні реактори (ВВЭР-

1000), у яких вода є одночасно і теплоносієм і сповільнювачем і реактори

великої потужності канальні (РБМК-1000, РБМК-1500), у яких графіт

застосовується як сповільнювач, а вода - теплоносій, циркулює через активну

зону.

Оцінка радіаційної обстановки

Оцінка радіаційної обстановки передбачає визначення методом

прогнозування або за фактичним даними (за даними розвідки) масштабів і

ступеня радіоактивного забруднення місцевості і атмосфери з метою

визначення їхнього впливу на життєдіяльність населення, дій формувань або

обґрунтування оптимальних режимів діяльності робітників та службовців

об'єктів господарської діяльності.

Попередній прогноз радіаційної обстановки здійснюється шляхом

рішення формалізованих завдань, що передбачають можливі наслідки впливу

аварії на населення, особовий склад формувань при всіх видах їхніх дій і

оптимізації режимів роботи формувань на забрудненій місцевості, режим

роботи підприємств.

Порядок розрахунків при оцінці радіаційної обстановки

при аварії на АЕС

Роблячи прогноз для ймовірної радіаційної обстановки, вирішують кілька

завдань:

- визначення зон радіаційного забруднення і нанесення їх на карту;

- визначення часу початку випадання радіаційних опадів на території

об'єкта;

- визначення доз опромінення, які може витримати людина на зараженій

території;

85

- визначення тривалості перебування на зараженій території;

- визначення можливих санітарних втрат при радіаційній аварії.

Вихідними даними для проведення такого прогнозу є: тип і потужність

ядерного реактора; кількість аварійних реакторів – n; частка викинутих

радіоактивних речовин РР – h (%); координати РНО; астрономічний час аварії –

Тав; метеоумови; відстань від об'єкта до аварійного реактора – Rk (км); час

початку роботи робітників та службовців об'єкта – Тнач (годин); тривалість

роботи – Траб (годин); коефіцієнт ослаблення дози опромінення – Косл.

Оцінка радіаційної обстановки при застосуванні

сучасних засобів поразки

Оцінка радіаційної обстановки, як правило, проводиться з використанням

карти, на яку наносяться зони забруднення або рівні радіації, а також дані про

місцезнаходження або маршрути руху формувань ЦО.

Для оцінки радіаційної обстановки необхідно мати наступні вихідні дані:

- час ядерного вибуху, внаслідок якого відбулося радіоактивне

зараження;

- рівні радіації в районі дії;

- коефіцієнти ослаблення захисних споруджень, будівель, техніки,

транспорту;

- поставлені завдання і строки їхнього виконання (час початку роботи).

Оцінка радіаційної обстановки передбачає рішення наступних завдань:

- визначення можливих доз опромінення при діях у зонах забруднення;

- визначення можливих доз опромінення під час виходу із зон

забруднення;

- визначення допустимого часу знаходження в зонах зараження при

заданій дозі опромінення;

86

- визначення допустимого часу роботи в зоні зараження по заданій дозі

опромінення.

- визначення допустимого часу початку виходу із зони зараження при

заданій дозі опромінення;

- визначення кількості змін для виконання робіт у зонах забруднення;

- визначення можливих втрат під час дій у зонах зараження.

Завдання по оцінці радіаційної обстановки вирішують аналітично і

графоаналітично, за допомогою таблиць або спеціальних лінійок (РЛ, ДЛ-1).

Для рішення цих завдань спочатку необхідно знати радіаційну

обстановку, обумовлену методом прогнозування або розвідки.

Для прогнозування можливого радіоактивного зараження необхідно

знати: час вибуху; потужність і вид вибуху; швидкість і напрямок середнього

вітру.

На карті (схемі) у першу чергу позначається місце вибуху і проводиться

лінія в напрямку середнього вітру. Потім визначаються розміри зон, які

наносяться на карту. Оскільки прогноз дає погрішності, то обстановка

додатково уточнюється за допомогою радіаційної розвідки.

Оцінка інженерної обстановки

Руйнування розділяються на кілька видів: повні, сильні, середні і слабкі.

Кожного ступеня руйнування відповідають свої значення збитку, обсяг

рятувальних і аварійних робіт, а також обсяги і строки проведення

відбудовних робіт.

Повне руйнування - руйнування всіх елементів будинків включаючи

підвальні приміщення. Збитки становлять більше 70% вартості основних

виробничих фондів (більше 70% балансової вартості будівель, споруджень,

комунікацій), подальше їхнє використання неможливо.

87

Сильне руйнування - руйнування частини стін і перекриттів верхніх

поверхів, виникнення тріщин у стінах, деформація перекриттів нижніх

поверхів, поразка значної частини людей, що перебувають у них. Збитки

становлять від 30 до 70% вартості основних виробничих фонів можливість

обмеженого використання потужностей, які збереглися. Відновлення

можливо в порядку капітального ремонту.

Середнє руйнування – руйнування головним чином, другорядних

елементів будинків і споруджень (покриттів, перегородок, віконних і дверних

прорізів), виникнення тріщин у стінах. Перекриття, як правило, не провалені,

підвальні приміщення збережені. Збитки становлять від 10 до 30% вартості

основних виробничих фондів. Промислове устаткування, техніка, засоби

транспорту відновлюються в порядку середнього ремонту, а будівлі і споруди

після капітального ремонту.

Слабке руйнування - руйнування віконних і дверних заповнень і

перегородок. Можлива поразка людей уламками конструкцій. Підвали і

нижні поверхи повністю збереглися і придатні для тимчасового

використання після поточного ремонту будинків, споруджень, устаткування і

комунікацій. Збитки становлять до 10% вартості виробничих фондів.

Відновлення можливо в порядку середнього або поточного ремонту.

Оцінка стану поразки міст і населених пунктів

При оцінці матеріальних збитків і величини втрат серед населення в

містах (населених пунктах) після виникнення ЧС, викликаних вибухами і

створенням ударної хвилі надлишкового тиску, узагальненим критерієм

служить ступінь поразки міста (населеного пункту).

Ступінь поразки міста (населеного пункту) Су визначається по формулі:

Су = Sпл.р. /Sг , (9.1)

88

де Sпл.р. – площа руйнування;

Sг – загальна площа міста.

Загальноприйняті ступені поразки міст (населених пунктів) і об'єктів

господарської діяльності залежно від величин розрахункового відношення

наведені в таблицях 9.1 і 9.2.

Розрахунок втрат незахищеного населення в місті (населеному пункті) від

дії ударної повітряної хвилі (вибухової хвилі) виконується з урахуванням

ступеня поразки міста (населеного пункту) відповідно до таблиці 9.3.

Сили і засоби медичної служби визначаються, виходячи з кількості

потерпілого населення (табл. 9.4).

Таблиця 9.1 - Ступені поразки міст (населених пунктів), %

Ступінь поразки

міста (населеного

пункту) Су

Характер руйнування будинків і споруджень об'єктів

господарської діяльності, %

слабкі середні сильні і повні

1 2 3 4

1 2 3 4

Слабка - < 0,2 до 75 до 5 до 20

Середня – від 0,21 до 48 6 – 12 21 – 50

Сильна – від 0,51 13 - 20 51 – 80

Повна - > 0,8 більше 80

Таблиця 9.2 - Ступінь руйнування об'єктів господарської діяльності

залежно від ступеня поразки міста (населеного пункту)

Ступінь руйнування

об'єктів

Ступінь поразки міста (населеного пункту)

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0

Повні і сильні 8 16 20 30 40 50 60 70 85 90

89

Середні 2 3 5 8 10 12 15 18 15 10

Таблиця 9.3- Визначення втрат населення залежно від ступеня поразки

міста (населеного пункту)

№Види втрат

населення, %Ступінь поразки міста (населеного пункту)

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,01 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 121 Загальні 4 8 10 12 16 28 40 80 90 1002 Непоправні 1 2 2,5 3 4 7 10 20 25 30

3

Санітарні, у т.ч.- легені- середньої ваги- важкі

3 6 7,5 9 12 21 30 60 65 701,5 2,5 3 4 5 9 13,5 27 28 301 2,5 3 3,5 5 8 12 24 27 30

0,5 1 1,5 1,5 2 4 4,5 9 10 10

4

Потреба в першій мед. помо-щи, з них:

- саме- і взаємо-допомога

- сандружинами

100 100 100 100 100 100 100 100 100 100

15 15 15 10 10 10 10 5 5 5

85 85 85 90 90 90 90 95 95 95

5Потреба в пер-виття мед. допомоги

80 80 80 80 80 80 80 80 80 80

Примітка: Структура санітарних втрат: травми - 50-60 %, опіки - 25-30 %,

отруєння - 5-10 %.

Таблиця 9.4 - Кількість складу медичних формувань ЦО, що залучаються

для надання медичної допомоги потерпілому населенню

(на 100 тис. чоловік)

Необхідність особового складу

Ступінь поразки міста (населеного пункту)0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0

Особовий склад 0,5 1,0 1,2 1,5 2,0 2,0 2,3 2,4 2,4 2,5

90

формувань, (тис. чіл.)

Потреба в санітарних дружинах (Nдр) визначається по формулі:

(9.2)

де П – кількість уражених;

ас.др. - можливості сандружини за годину;

t – час роботи (годинники).

Потреба (NОПМ) у загонах першої медичної допомоги (ОПМ) визначають

по формулі:

(9.3)

де П – кількість уражених;

аОПМ – можливості ОПМ за годину;

t – час роботи (годинники).

Потреба в транспорті (Nтр) визначається по формулі:

(9.4)

де П – кількість уражених;

Е – місткість одиниць транспорту;

Р – кількість рейсів.

Для визначення кількості сил і техніки, потрібної для проведення

аварійних і інших рятувальних робіт використають таблицю 9.5.

91

Оцінка стану інженерних мереж і комунікацій міста (населеного пункту),

залежно від площі забудови і довжини комунікацій у метрах на квадратний

кілометр площі наведені в табл. 9.6.

Таблиця 9.5 - Кількість особового складу сил ЦО і техніки, необхідної

для проведення аварійно-рятувальних робіт (на 100 тис.

чол.)

Необхідно особового складу,

техніки

Ступінь поразки міста (населеного пункту)

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0

Особовий склад формувань, (тис. чол.)

0,6 1,3 1,9 2,3 2,4 2,6 2,8 2,9 3,3 3,6

Інженерна техніка (одиниць)

8 16 28 33 38 46 63 66 68 75

Таблиця 9.6 - Кількість аварій на інженерних мережах і комунікаціях

залежно від ступеня поразки міста (населеного пункту)

Ступінь поразки

міста

Довжина комунікацій,

м/км2

Площа міста, км2

до 25 50 100 300

0,1

5000/10000

3/5 5/10 15/20 35/550,2 5/10 10/20 25/40 68/1200,3 8/15 15/30 35/60 100/1800,4 10/20 20/40 45/80 135/2400,5 13/25 25/50 55/100 180/3000,6 15/30 30/60 65/120 210/3600,7 18/35 37/70 75/140 240/4200,8 20/40 40/80 90/160 270/4800,9 23/45 45/90 100/180 300/5401,0 25/50 50/100 120/200 375/600

Примітка: Структура аварій: водопостачання - 16 %; каналізація - 23 %;

газопостачання - 27 %; теплопостачання - 13 %; електропостачання - 21 %.

92

Оцінка інженерної обстановки на об'єкті господарської діяльності

Під час проведення оцінки інженерної обстановки на об'єктах

господарської діяльності (ОГД) максимально використаються розрахункові

дані і результати паспортизації будинків, споруджень і інженерно-технічних

систем забезпечення.

Ступінь руйнування конкретного об'єкта може бути орієнтовно по

ступені руйнування основних будинків, споруджень, а також комунікацій при

надлишковому тиску ударної хвилі для руйнувань слабкого, середнього,

сильного і повного типу. Для промислових об'єктів слабкі, середні, сильні і

повні ступені руйнування можуть бути визначені залежно від кількості

вибухової речовини (ТНТ) або від тиску у фронті ударної хвилі вибуху

газоповітряної суміші згідно з даними, наведеним у табл. 9.7. Стан інженерних

мереж і комунікацій визначається залежно від ступеня руйнування об'єкта

господарської діяльності і довжини комунікацій на квадратний кілометр площі

об'єкта по табл. 9.8.

Таблиця 9.8 - Визначення ступеня руйнування об'єктів господарської діяльності залежно від характеру дій на нього

Характер дії на об'єктСтупінь руйнування об'єкта господарської

діяльностіслабка середня сильна повна

Вибух вибухової речовини (тротил), т.

4,5 13,5 24 45

Обсяг газоподібної суміші (вибухо-повітряна сила), кг/с/см2.

0,1 0,2 0,3 0,5

Таблиця 9.9 - Кількість аварій на інженерних мережах і комунікаціях залежно від ступеня поразки об'єкта господарської діяльності

Площа об'єкта, км2

Довжина комунікацій,

м/км2

Ступінь руйнування ОГД

середня сильна повна

1 5000/10000 2/3 3/5 5/9

93

2 3/4 4/6 6/123 3/5 5/7 7/144 4/6 7/13 10/205 5/8 10/19 13/2710 8/16 19/37 27/55Примітка. Структура аварій: водопостачання - 20 %; каналізація - 20 %;

газопостачання - 25 %; теплопостачання - 15 %; енергопостачання - 20 %.

Залежно від ступеня поразки об'єкта визначається склад сил і засобів для

проведення інженерних робіт. Тривалість виконання робіт одного виду в

годинниках (Т) визначається по формулі:

, (9.5)

де β1 – коефіцієнт, що враховує погіршення умов роботи від задимлення,

загазування території і при дії інших факторів, що дорівнює 1,4 – 2,0;

β2 – коефіцієнт, що враховує роботу в нічний час і який рівняється 1,3-1,4;

W – імовірний обсяг роботи;

П – продуктивність формування при виконанні роботи.

Кількість формувань (Nф) для виконання деякої роботи визначається по

формулі:

(9.6)

де t – тривалість роботи (орієнтовно 10 годин).

Ступені руйнування різних об'єктів господарської діяльності, будівель,

споруджень і комунікацій від величини надлишкового тиску у фронті ударної

повітряної хвилі наведені в спеціальних таблицях.

94

При визначенні інженерної обстановки на ОГД необхідно приймати в

увагу комплексний підхід, що враховує всі елементи можливої дії на об'єкт як

первинних так і вторинних факторів поразки.

Одним з видів аварії на вибухонебезпечних об'єктах є вибух

газоповітряної суміші. При такому вибуху визначають три зони у вигляді кола.

Зона І (зона детонаційної хвилі) перебуває в границях хмари вибуху.

Радіус цієї зони (R1) приблизно визначається по формулі:

(9.7)

де Q – кількість що скопились углеводнього газу, т.

Кп – коефіцієнт переходу повітря, що скопилося, у газоповітряної суміші,

що дорівнює 0,6.

Зона ІІ (зона продуктів вибуху) охоплює всю площу розлітання продуктів

вибуху внаслідок детонації, Радіус цієї зони:

Rn = 1.7Ri, (9.8)

Надлишковий тиск у границях зони дорівнює 1,35-0,3 кг/см2, і може бути

знайдене по формулі:

(9.9)

де R - відстань від місця вибуху.

Зона ІІІ (зона дії продуктів вибуху), що поширюється уздовж поверхні

землі. Надлишковий тиск розраховується по формулах.

Для цього спочатку визначають відносну величину

(9.10)

де R – відстань від місця вибуху, м;

95

RII – радіус другої зони, м.

Потім розраховують надлишковий тиск (ΔРІІІ), використовуючи формули:

при Ψ ≤ 2 (9.11)

при Ψ > 2 (9.12)

Оцінка інженерного захисту робітників та службовців ОГД

Оцінка інженерного захисту робітників та службовців полягає у

визначенні показників, що характеризують захист працюючого персоналу

(місткість, захисні особливості сховища), і проводиться для найбільш

несприятливих умов роботи об'єкта. При цьому вихідними даними є

характеристики основних і додаткових приміщень сховищ і будівельних

конструкцій, кількість людей, що вкривають, рівні радіації після вибуху і

застосовуване фільтровентиляційне встаткування.

Прогнозування і оцінка пожежної обстановки на об'єктах

Масштаби і характер пожеж залежать від типу об'єкта і обсягів поразки,

характеристик забудови, пожежної небезпеки об'єкта, метеорологічних умов і

інших факторів.

Під пожежною обстановкою розуміють масштаби і щільність поразки

пожежами населених пунктів, об'єктів і прилягаючих до них лісових масивів,

що впливають на роботу об'єктів господарської діяльності, життєдіяльності

населення, а також на організацію і проведення рятувальних і інших

невідкладних робіт.

96

Попередня оцінка пожежної обстановки має на меті виявити можливі

осередку виникнення суцільних пожеж і вогненних штормів на випадок їхнього

виникнення.

При оперативній оцінці пожежної обстановки визначають зони суцільних

пожеж, довжина фронту вогню у осередках поразки і кількість протипожежних

сил, необхідних для ліквідації пожежі. Всі розрахунки проводяться залежно від

ступеня поразки міста (населеного пункту) і їхньої площі.

Оперативна оцінка пожежної обстановки виконується на плані міста з

відображенням на ньому: важливих об'єктів, основних джерел протипожежного

водопостачання і під'їздів до них, можливих зон суцільних пожеж і вогненних

штормів, розміщення протипожежних сил, організацію взаємодій з іншими

силами і органами керування з питань ЦО і НС.

При оцінці пожежної обстановки крім того проводяться розрахунки

потреби кількості сил для ліквідації пожежі.

На виникнення і поширення пожеж на об'єктах господарської діяльності

головним чином впливають такі фактори, як вогнестійкість будинків і

споруджень, пожежонебезпека виробництва, щільність забудови і

метеорологічні умови.

Вогнестійкість будинків і споруджень визначається горючістю їхніх

елементів і границями вогнестійкості основних конструкцій.

Границя вогнестійкості будівельних конструкцій – це час початку дії

вогню до виникнення наскрізних щілин або досягненні температури 200 0С на

поверхні протилежній дії вогню або її руйнуванні.

Пожежонебезпека виробництва визначається технологічним процесом,

матеріалами, що використаються у виробництві. По пожежонебезпеці

технологічного процесу всі об'єкти розділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г,

Д - їхня характеристика наведена в довідниках. Найнебезпечніші в пожежному

відношенні виробництва категорій А и Б. Для об'єктів категорій В, Г, Д

97

можливість виникнення пожеж практично залежать від ступеня вогнестійкості

будов.

Оцінка хімічної обстановки в НС

Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) – об'єкт, на якому зберігають,

переробляють, використають або транспортують небезпечну хімічну речовину,

при аварії на якому або при руйнуванні якого може відбутися загибель або

хімічне зараження навколишнього природного середовища.

Техногенна небезпека – стан, внутрішньо властивій технічній системі,

промисловому або транспортному об'єкту, реалізоване у вигляді вражаючих

впливів джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє

середовище при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку

для людини і навколишнього середовища в процесі нормальної експлуатації

цих об'єктів.

Руйнування хімічно небезпечного об'єкта – результат катастроф і

стихійних лих, що привели до повної розгерметизації всіх ємностей і

порушенню технологічних комунікацій.

Аварія – порушення технологічних процесів на виробництві, ушкодження

трубопроводів, ємностей, сховищ, транспортних засобів, що приводить до

викиду ХНР в атмосферу в кількостях, які можуть викликати масова поразка

людей і тварин.

Аварійно хімічно небезпечна речовина (ХНР) – небезпечна хімічна

речовина, застосовувана в промисловості і сільському господарстві, при

аварійному викиді (розливі) який може відбутися зараження навколишнього

середовища у вражаючий живий організм концентраціях (токсодозах).

Аварійно хімічно небезпечна речовина інгаляційної дії – аварійно

хімічно небезпечна речовина, при викиді (розливі) який може відбутися масова

поразка людей інгаляційним шляхом.

98

Небезпечна хімічна речовина – хімічна речовина, прямий або

опосередкований вплив якого на організм людини може викликати гострі і

хронічні захворювання людей або їхня загибель.

Середньодобова гранично допустима концентрація (ГДКСС) – це така

концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, що при

щоденному перебуванні людини протягом 24 годин, не може викликати

захворювання або відхилення від норми стану здоров'я, що виявляють

сучасними методами досліджень, у процесі життя дійсних і наступних

поколінь.

Гранично допустима концентрація робочої зони (ГДКРЗ) – це така

концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони, що при щоденній

роботі протягом 8 годин, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього

робочого стажу не може викликати захворювання або відхилення в стані

здоров'я, що виявляють сучасними методами досліджень, у процесі роботи або

віддалених строків життя дійсних і наступних поколінь.

Токсодоза – це величина, рівна кількості токсичної речовини, що

надходить в організм, віднесеному до маси його тіла.

Гранично допустима токсодоза – така доза (концентрація), при якій

симптоми отруєння ще не наступають.

Середня гранична (токсодоза РС50) – доза, що викликає початкові

симптоми отруєння ХНР в 50 % уражених;

Середня вивідна (токсодоза ІС50) – доза, що приводить до втрати

працездатності в 50 % уражених;

Середня смертельна (токсодоза LC50) – доза, що приводить до загибелі

50% людей або тварин при 2 – 4 годинній інгаляційній дії.

Хімічне зараження – поширення небезпечних хімічних речовин у

навколишньому природному середовищі в концентраціях або кількостях, що

створюють загрозу для людей, сільськогосподарських тварин і рослин протягом

певного часу.

99

Осередок хімічної поразки – територія, у межах якої в результаті впливу

небезпечних хімічних речовин відбулися масові поразки людей,

сільськогосподарських тварин і рослин.

Зона хімічного зараження – територія або акваторія, у межах якої

поширені або куди привнесені небезпечні хімічні речовини в концентраціях або

кількостях, що створюють небезпеку для життя і здоров'я людей, для

сільськогосподарських тварин і рослин протягом певного часу.

Глибина зараження – максимальна довжина відповідної площі

зараження за границями місця аварії.

Глибина поширення – максимальна довжина зони поширення первинної

або вторинної хмари ХНР.

Тривалість хімічного зараження – час випару ХНР, на продовженні

якого існує небезпека поразки людей.

Первинна хмара – хмара ХНР, що утвориться в результаті миттєвого (1-3

хв) переходу в атмосферу частини ХНР з ємності при її руйнуванні.

Вторинна хмара – хмара ХНР, що утвориться в результаті випару

речовини, що розлилося, з поверхні, що підстилає.

Еквівалентна кількість ХНР – така кількість хлору, масштаб якого при

інверсії еквівалентний масштабу зараження при даному ступені вертикальної

стійкості атмосфери кількістю ХНР, що перейшла в первинну (вторинну)

хмару.

Площа зони фактичного зараження ХНР – площа території, зараженої

ХНР у небезпечні для життя межах.

Площа зони можливого зараження ХНР – площа території, у межах

якої під впливом зміни напрямку вітри може переміщатися хмару ХНР.

Класифікація ХНР по ступені впливу на організм людини

100

Здатність будь-якої аварійно хімічно небезпечної речовини легко

переходити в навколишнє середовище і викликати масові ураження

визначається його основними фізико-хімічними і токсичними властивостями.

Найбільше значення з фізико-хімічних властивостей мають агрегатний стан,

розчинність, щільність, летючість, температура кипіння, гідроліз, тиск

насичених пар, коефіцієнт дифузії, теплота випару, температура замерзання,

в'язкість, корозійна активність, температура спалаху і температура запалення і

ін.

Механізм токсичної дії ХНР полягає в наступному. Усередині людського

організму, а також між ним і зовнішнім середовищем, відбувається інтенсивний

обмін речовин. Найбільш важлива роль у цьому обміні належить ферментам -

хімічним (біохімічним) речовинам або з'єднанням, здатним управляти

хімічними і біологічними реакціями в організмі.

Токсичність тих або інших ХНР полягає в хімічній взаємодії між ними і

ферментами, що приведе до гальмування або припинення ряду життєвих

функцій організму. Повне пригнічення тих або інших ферментних систем

викликає загальну поразку організму, а в деяких випадках його загибель.

Класифікація аварійно хімічно небезпечних речовин здійснюється: по

ступені впливу на організм людини; по переважному синдрому, що складається

при гострій інтоксикації (табл. 9.10); по важливості впливу на підставі обліку

декількох найважливіших факторів; по здатності до горіння.

Значна частина ХНР є легкозаймистими і вибухонебезпечними

речовинами, що часто приводить до виникнення пожеж і вибухів у випадку

руйнувань ємностей, а також утворенню в результаті горіння нових токсичних

з'єднань.

Таблиця 9.10 - Класифікація ХНР по переважному синдрому, що складається при гострій інтоксикації

№п/п

Найменування групи

Характер дії Найменування ХНР

101

1 2 3 4

1

Речовини із переважно задушливою дією

Впливають на дихальні шляхи людини

Хлор, фосген, хлорпікрин

2

Речовини переважно загальотрутної дії

Порушують енергетичний обмін

Окис вуглецю, ціаністий водень

3

Речовини, що володіють задушливою і загальотрутною дією

Викликають набряк легенів при інгаляційному впливі і порушують енергетичний обмін при резорбції

Амил, акрилонитрил, азотна кислота, окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень

4Нейротропні отрути

Діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу

Сірковуглець, тетраетилсвинець, фосфорорганичні з'єднання.

5

Речовини, що мають задушливу і нейтрону дію

Викликають токсичний набряк легенів, на тлі якого формується важка поразка нервової системи

Аміак, гептил, гідразин і ін.

6Метаболічні отрути

Порушують процеси метаболізму речовини в організмі

Окис етилену, діхлоретан

7Речовини, що порушують обмін речовин

Викликають захворювання з надзвичайно млявим плином і порушують обмін речовин

Діоксини, поліхлоровані бензфурани, галогенизовані ароматичні з'єднання і ін.

По здатності до горіння всі ХНР діляться на групи:

- негорючі (фосген, діоксини і ін.). Речовини даної групи не горять в

умовах нагрівання до 900°С и концентрації кисню до 21 %;

- негорючі пожеже небезпечні речовини (хлор, азотна кислота, фтористий

водень, окис вуглецю, сірчистий ангідрид, хлорпікрин і ін. термічно нестійкі

речовини, ряд зріджених і стиснених газів), які не горять в умовах нагрівання

102

до 900°С и концентрації кисню до 21%, але розкладаються з виділенням

горючих пар;

- важкогорючі речовини (зріджений аміак, ціаністий водень і ін.), здатні

займатися тільки при дії джерела вогню;

- горючі речовини (акрилонітрил, аміл, газоподібний аміак, гептил,

гідразин, діхлоретан, сірковуглець, тертраетилсвинець, окисли азоту і т.д.),

здатні до самозаймання і горіння навіть після видалення джерела вогню.

Прогнозування і оцінка хімічної обстановки при аваріях на ХНО

Під хімічною обстановкою при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах

(ХНО) мають на увазі ступінь хімічного забруднення атмосфери і місцевості,

що впливає на життєдіяльність населення і проведення аварійно-рятувальних і

відбудовних робіт. Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає

рішення наступних завдань:

- визначення напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин,

внаслідок аварії або руйнування технологічного устаткування або ємностей для

зберігання ХНР, за метеоданими;

- визначення розмірів зон забруднення місцевості за очікуваним

значенням доз поразки;

- визначення площі поразки ХНР;

- визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкта і тривалості

вражаючої дії ХНР;

- визначення можливої поразки людей, що перебувають в осередку

зараження;

- порядок нанесення зон поразки на карти і схеми.

При оцінці хімічної обстановки варто дотримуватися вимог, викладених у

керівному документі РД 52.04.253-90 «Методика прогнозування масштабів

зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях)

103

на хімічно небезпечних об'єктах і транспорті», а також наказу № 73/82/64/122

від 27.03.2001 р. Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у

справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і ін.

Дійсна методика дозволяє здійснювати прогнозування масштабів зон

зараження при аваріях на технологічних ємностях і сховищах, при

транспортуванні залізничним, трубопровідним і іншим видами транспорту, а

також у випадку руйнування хімічно небезпечних об'єктів.

Методика поширюється на випадок викиду ХНР в атмосферу в

газоподібному, пароподібному або аерозольному стані.

Масштаби зараження ХНР залежно від їхньої фізичної властивостей і

агрегатного стану розраховуються для первинної і вторинної хмари:

- для зріджених газів - окремо для первинного і вторинного;

- для стиснених газів - тільки для первинного;

- для отрутних рідин, що киплять вище температури навколишнього

середовища, - тільки для вторинного.

Вихідними даними для прогнозування масштабів зараження ХНР є:

- загальна кількість ХНР на об'єкті і дані про розміщення їхніх запасів у

технологічних ємностях і трубопроводах;

- кількість ХНР, викинутих в атмосферу і характер їхнього розливу на

поверхні, що підстилає («вільно», «у піддон» або «в обвалування»);

- висота піддона або обвалування складських ємностей;

- метеорологічні умови: температура повітря, швидкість вітру на висоті

10 м (на висоті флюгера), ступінь вертикальної стійкості повітря.

При завчасному прогнозуванні масштабів зараження на випадок

виробничих аварій у якості вихідних даних рекомендується приймати: викид

ХНР (Q0) – кількість ХНР у максимальній по обсязі одиничної ємності

(технологічної, складський, транспортної і ін.), метеорологічні умови – інверсія,

швидкість вітру 1 м/с.

104

Для прогнозу масштабів зараження безпосередньо після аварії повинні

братися конкретні дані про кількість викинутого (розлитого) ХНР і реальні

метеоумови.

Зовнішні границі зони зараження ХНР розраховуються по граничної

токсодозі при інгаляційному впливі на організм.

105

ЛЕКЦІЯ 10

«РАДІАЦІЙНО-ХІМІЧНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЯХ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Загальні положення

Організація дозиметричного і хімічного контролю

Режими радіаційного захисту і порядок введення їх у дію

Засоби індивідуального захисту від ХНР

Загальні положення

1. Радіаційний і хімічний захист включає виявлення осередків

радіаційного і хімічного забруднення і проведення його оцінки, організацію і

здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розробка і впровадження

типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами радіаційного і

хімічного захисту, організацію і проведення спеціальної і санітарної обробки.

2. Радіаційний і хімічний захист забезпечується шляхом здійснення

наступних заходів:

- завчасне накопичення і підтримування в постійній готовності засобів

радіаційного і хімічного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються

диференційовано відповідно зон можливої поразки;

- своєчасне впровадження засобів, способів і методів виявлення і оцінки

масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радиаційно і хімічно небезпечних

об'єктах;

- створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної, хімічної

розвідки і дозиметричного контролю;

- надання населенню можливості придбання в особисте користування

засобів радіаційного і хімічного захисту;

106

- розробка типових режимів радіаційного захисту населення і

функціонування об'єктів в умовах радіоактивного забруднення місцевості;

- завчасне встаткування радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів

засобами для проведення спеціальної обробки одягу, майна і транспортних

засобів, а також санітарної обробки населення, що постраждало внаслідок НС;

- розробка загальних критеріїв, методів і методик спостереження по

оцінці радіаційної і хімічної обстановки.

Організація дозиметричного і хімічного контролю

Дозиметричний контроль включає:

- контроль опромінення;

- контроль радіоактивного зараження.

Контроль опромінення проводиться з метою одержання даних при

поглинанні дози радіації для первинної діагностики. Для виміру частки

опромінення використають дозиметри. Контроль опромінення людей

розділяється на дві групи: груповий і індивідуальний.

При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей

(бригаду, ланку), або проводиться розрахунковим методом за допомогою

формули:

Д = Рср * Т/Косл

де Д - поглинена доза

Рср – середній рівень радіації (визначається приладом)

Косл – коефіцієнт ослаблення захисного спорудження

При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному

працівникові. Цей метод застосовується у випадках неможливості

використання групового методу.

107

Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні документи

дозиметричного контролю: відомість видачі вимірників дози і показників;

журнал контролю опромінення; картка обліку доз опромінення; журнал відбору

і здачі проб (тільки в службах і штабах ЦО); повідомлення про працездатність і

зараження людей, техніки і ін.

Припустимі дози опромінення становлять:

а) у воєнний час:

- при одноразовому опроміненні (до 4 діб) – 50 Р;

- при багаторазовому опроміненні за 30 діб. - 100 Р;

за 3 міс. - 200 Р;

за 1 рік - 300 Р;

б) у мирний час:

- у нормальних умовах для населення за 1рік – 0,5 Р;

- для персоналу в нормальних умовах за 1 рік – 5 Р;

- для населення аварійне опромінення за 1рік – 10 Р;

- для персоналу аварійне опромінення за 1 рік – 25 Р.

Перевищення допустимої дози опромінення: для населення 1м3в

(мілізиверт)/рік; для персоналу не більше 20м3в/рік;

Структура дози опромінення поглиненої в рік виглядає в такий спосіб:

природне тло – 200 мР; медична радіодіагностика – 150 мР; будівельні

матеріали – 100 мР; додаткові джерела опромінення - 50 мР.

Природне радіаційне тло обумовлене космічним випромінюванням і

радіоактивними природними речовинами. Інтенсивність космічного

випромінювання залежить від висоти над рівнем моря і сонячною активністю.

Земним джерелом є природні радіонукліди, що удержуються в речовинах, які

людина використає в повсякденній діяльності. Природне радіаційне тло для

України становить 0,01-0,03 мР/год.

Контроль радіоактивного зараження здійснюється з метою визначення

ступеня забруднення радіоактивними речовинами людей, тварин, а також

108

техніки, одягу, засобів індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу і

інших об'єктів. Ступінь радіоактивного зараження визначається шляхом вимірів

потужності експозиційної зони випромінювання від цих об'єктів приладами

(ДП-5, ИМД-21 і ін.) і порівнянням їх з нормою.

Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності і

ступеня зараження ОР, ХНР людей, тварин, техніки, одягу, засобів

індивідуального захисту, продуктів, води, фуражу і ін. Контроль здійснюється

за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також

користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ - 54, ПХЛ - ЛБ).

Якщо немає можливості визначити ОР або ХНР- відбирається проба і

направляється на аналіз у СЕС.

Відповідальність за відбір проб контролю покладає:

- у містах і районах – на начальників штабів і служб ГЗ міст, районів,

командирів територіальних формувань ГЗ;

- на ОГД - на начальників штабів і служб ГЗ і командирів об'єктових

формувань;

На об'єктах розробляється наказ по організації дозиметричного і

хімічного контролю, у якому визначається:

1. Порядок забезпечення технічними засобами контролю.

2. Організація видачі засобів контролю.

3. Облік доз навчання і контролю забруднення РР, ОР, ХНР.

4. Обов'язки посадових осіб по веденню контролю.

Режими радіаційного захисту і порядок введення їх у дію

Режими радіаційного захисту передбачають послідовність і тривалість

використання захисних споруджень, захисних можливостей промислових і

житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

109

Тривалість тривалості режиму захисту залежить від ряду факторів: рівня

радіації; захисних потенціалів захисних споруджень; захисних можливостей

промислових і житлових будинків.

У випадку ядерного вибуху відпрацьовано 8 типових режимів

радіаційного захисту: № 1 – 3 - для непрацюючого населення; № 4 – 7 - для

робітників та службовців об'єктів, що продовжують виробничу діяльність у

випадках радіаційного зараження (працюють у закритих приміщеннях); № 8 –

для особового складу формувань, що проводять аварійно-рятувальні роботи на

зараженій місцевості.

Виконання режиму радіаційного захисту передбачає кілька етапів:

а) для населення: 1-й етап - укриття населення в захисних спорудженнях;

2-й етап - поперемінне вкриття в захисних спорудженнях і будинках; 3-й етап -

укриття в будинках з обмеженим перебуванням на вулиці;

б) для робітників та службовців: 1-й етап - укриття в захисних

спорудженнях; 2-й етап - робота з використанням для відпочинку захисних

споруджень; 3-й етап - робота з відпочинком у житлових будинках з

обмеженим перебуванням на відкритій місцевості.

Заходи щодо вкриття людей передбачаються, якщо протягом перших 10

діб загальна ефективна очікувана доза опромінення може перевищувати 5м3в

Тимчасова евакуація людей здійснюється якщо протягом тижня

ефективна доза опромінення може досягати 50м3в.

Рішення на введення режимів радіаційного захисту приймають:

- для населення начальник ЦО, міста, району, сільради, де проживає

населення;

- для робітників та службовців – начальник ЦО об'єкта.

При рівнях радіації, коли захист не може бути забезпечена введенням

режиму, проводиться евакуація. Рішення на евакуацію приймає старший

начальник.

110

Засоби індивідуального захисту від ХНР

Засоби індивідуального захисту органів дихання

До засобів індивідуального захисту органів подиху відносять фільтруючі

протигази (загальновійськові, цивільні, дитячі, промислові), що ізолюють

протигази, респіратори і найпростіші засоби.

Для захисту населення від ХНР можуть застосовуватися цивільні

протигази (ГП-5, ГП-7) і дитячі - (ПДФ-7, ПДФ-Д, ПДФ-Ш, ПДФ-2Д, ПДФ-

2Ш). Вони захищають від хлору, сірководню, сірчистого газу, соляний кислоти,

синильної кислоти, тетраетилсвинця, етилмеркаптану, нітробензолу, фенолу,

фурфуролу, фосгену, хлор ціану. З метою розширення можливостей протигазів

по захисту від ХНР для них уведені додаткові патрони (ДПГ-1 і ДПГ-3).

Промислові фільтруючі протигази

Даний вид протигазів призначений для захисту органів подиху, очей і

шкіри обличчя від впливу шкідливих речовин, що втримуються в повітрі у

вигляді газів і пар. У комплект протигаза входить маска, виготовлена з

еластичної гуми із клапанами вдиху і видиху, протигазна коробка великого або

малого габаритів певної марки, гофрована трубка для приєднання коробки

великого габариту до шолома-маски і сумка для зберігання і носіння протигаза.

Коробка малого габариту прикріплюється безпосередньо до шолома-маски без

гофрованої трубки.

Протигазові коробки відповідно до призначення розрізняються колірним

фарбуванням і маркуванням. Коробки, постачені крім поглиначів

протиаерозольним фільтром, мають ті ж кольори і білу вертикальну смугу

посередині, а коробки малого габариту із пластмаси - дно білих кольорів.

111

Ізолюючі автономні дихальні апарати

Принцип дії регенеративних кисневих дихальних апаратів (РДА) полягає

в тім, що видихуваний людиною повітря звільняється від діоксиду вуглецю,

поповнюється киснем і знову надходить у дихальні шляхи людини. У різних

системах РДА застосовують три схеми циркуляції повітря у повітряводній

системі: кругову, маятникову і напівмаятникову. По способу резервування

кисню РДА діляться на три групи: зі стислим, рідким і хімічно зв'язаним

киснем.

Респіратори

Для захисту органів подиху від пар, газів і аерозолів ХНР порівняно

невеликих концентрацій (10 - 15 ГДК) можуть використатися газопилозахисні

респіратори: РУ-60М с патронами КД і В, РПГ-67 з патроном КД, «Снежок».

Засоби захисту шкірних покривів

Ізолюючими костюмами називаються засоби індивідуального захисту, що

ізолюють людину від навколишнього середовища і які забезпечують його

захист від усіляких шкідливих і небезпечних виробничих факторів. До них

ставляться пневмокостюми і скафандри, застосовувані як у різних виробничих

ситуаціях, так і в екстремальних умовах, - під водою, у космосі, при наднизьких

і надвисоких температурах у вогнищах зараження ХНР, біологічних факторів і

т.п.

Залежно від способу подачі повітря в підкостюмний простір ці ЗІЗ

підрозділяються на дві групи:

- шлангові, у яких повітря для подиху і вентилювання підкостюмного

простору надходить по шлангу;

112

- автономні, що мають у своєму складі власний, що носить на людині

джерело постачання повітрям для подиху і вентиляції підкостюмного простору;

У конструкції костюма може бути і пристрій для регулювання

температури повітря підкостюмного простору.

Ізолюючі костюми повинні гарантувати надійний захист людини

протягом заданого часу безперервного користування, установлене нормативно-

технічною документацією на конкретне ЗІЗ.

Спеціальний захисний одяг

Спеціальний захисний одяг застосовується при тривалих діях на

зараженій місцевості, а також при виконанні дегазаційних, дезактиваційних

дезінфекційних робіт.

Є наступні види спеціального захисного одягу: легкий захисний костюм

Л-1, що складається з куртки і штанів. Костюм Л-1 забезпечує захист від

безпосереднього влучення радіоактивних і отруйних речовин і бактеріальних

засобів, а також від впливу пар отруйних речовин на шкірні покриви людини.

Костюм Л-1 виготовляється із прогумованої тканини Т-15 або УНКЛ-3. На

рукавах куртки є манжети, що надійно облягають зап'ястя, як у рукавичках, так

і без них. Костюм не захищає від рідких хлору і аміаку.

Загальновійськовий захисний комплект (ОЗК)

Підвищення рівня захисту шкірних покривів від ОР досягається

використанням комплектів ізолюючого типу ОЗК і КЗП.

Загальновійськовий захисний комплект (ОЗК) може бути використаний

для захисту військ і формувань ЦО від ХНР при проведенні рятувальних робіт.

Використається в сполученні із загальновійськовим комплексним захисним

костюмом. У комплект костюма входять куртка, штани, підшоломник, пілотка з

козирком, захисна сорочка, захисні кальсони, захисні панчохи, захисні

рукавички, захисний плащ.

113

Засоби індивідуального захисту шкірних покривів фільтруючого типу

До засобів індивідуального захисту шкіри фільтруючого типу ставляться:

загальновійськовий комплексний захисний костюм (ОКЗК), загальновійськовий

комплексний захисний костюм модернізований (ОКЗК-М), загальновійськовий

комплексний захисний костюм десантний (ОКЗК-Д), загальновійськовий

фільтруючий комплекс ОФК, захисний костюм КЗС.

Загальновійськовий комплексний захисний костюм (ОКЗК)

Загальновійськовий комплексний захисний костюм (ОКЗК),

загальновійськовий комплексний захисний костюм модернізований (ОКЗК-М)

призначені для захисту шкірних покривів особового складу збройних сил від

ОР, ХНР, РР і БЗ. Захист шкірних покривів від ОР і ХНР костюмом ОКЗК

(ОКЗК-М) забезпечується знешкодженням пар ОР і ХНР просоченням захисної

білизни, багатошаровістю і герметичністю конструкції костюма. Підвищення

рівня захисту шкірних покривів від ОР і ХНР досягається використанням ЗІЗ

ізолюючого типу (ОЗК, КПЗ). При зараженні ОР, РР, БЗ костюм ОКЗК (ОКЗК-

М) піддають спеціальній обробці і використають багаторазово.

Комплект фільтруючого захисного одягу ФЗО-МП

ФЗО-МП призначений для захисту людей при ліквідації аварій, евакуації

потерпілих, а також в охороні небезпечної зони, проведенні ремонтних робіт.

Комплект забезпечує захист шкірних покривів людини від впливу пар

високотоксичних продуктів: гідразину, окислів азоту, амінів, має фунгіцидні і

бактерицидні властивості. Комплект може використатися як з фільтруючими,

так і з ізолюючими засобами захисту органів подиху. До складу комплекту

входять: білизна з бавовняної тканини (сорочка і штани) і рукавички. Комплект

експлуатується в сполученні із протигазом і захисним взуттям.

114

Підручні засоби захисту шкірних покривів

Як найпростіші засоби захисту шкіри людини може бути використани,

насамперед, виробничий одяг: куртки, штани, комбінезони, халати з каптурами,

що зшиті в більшості випадків із брезенту, вогнезахисної або прогумованої

тканини, грубого сукна. Вони здатні не тільки захищати від влучення на шкіру

радіоактивних речовин при аваріях на АЕС і інших радіаційно-небезпечних

об'єктах, але і від крапель, пар і аерозолів багатьох ХНР. Брезентові вироби,

наприклад, захищають від рідкокрапельних ОР і ХНР узимку до 1 год, улітку -

до 30 хв.

Із предметів побутового одягу найбільш придатні для цієї мети плащі і

накидки із прогумованої тканини або тканини, покритою хлорвініловою

плівкою.

Захист до 2 год можуть забезпечити також і зимові речі: пальто із грубого

сукна або драпу, ватники, дублянки, шкіряні пальто. Все залежить від

конкретних погодних і інших умов, концентрації і агрегатного стану аварійно

хімічно небезпечних або отруйних речовин. Після відповідної підготовки

захист можуть забезпечити і інші види верхнього одягу: спортивні костюми,

куртки, особливо шкіряні, джинсовий одяг, плащі з водонепроникної тканини.

Для захисту ніг найкраще використати гумові чоботи промислового або

побутового призначення, гумові боти, калоші. Можна застосовувати також

взуття зі шкіри і шкірозамінників, але бажано з гумовими калошами. Гумові

вироби здатні не пропускати рідкокрапельні ОР, ХНР до 3 - 6 год. На руки

варто надягти гумові або шкіряні рукавички, можна рукавиці із брезенту.

Щоб звичайний одяг краще захищав від пар і аерозолів ХНР і ОР, його

потрібно просочити спеціальним розчином. Просоченню підлягає тільки одяг із

тканинних матеріалів. Для просочення одного комплекту одягу і пристосувань

до нього (нагрудного клапана, каптура, рукавичок, носок) досить 2,5 л. розчину.

Просочувальний розчин може готуватися на основі водних синтетичних

миючих речовин (ОП-7, ОП-10, «Новость», «Дон», «Астра» і ін.),

115

застосовуваних для прання білизни. При іншому варіанті для цього можна

використати мінеральні і рослинні масла. Для готування розчину, потрібно

взяти 6 л води, нагріти її до 60-70°С. Потім розчинити в ній 250-300 г

здрібненого господарського мила, додати 0,5 л мінерального або рослинного

масла і розчин знову підігріти. Після цього одяг замочити в розчині, потім

несильно вичавити і просушити на відкритому повітрі. Просочена в такий

спосіб одяг захистить при виході з району зараженого отруйними речовинами.

116

ЛЕКЦІЯ 11

«ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Аварійно-рятувальні і інші невідкладні роботи при ліквідації НС

Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Захист сільськогосподарських тварин

Захист запасів продовольства в надзвичайних ситуаціях

Спеціальна обробка

Аварійно-рятувальної і іншої невідкладні роботи при ліквідації НС

По своїм цілям, методам реалізації, технічному забезпеченню, а також

напрямкам завдань і рівням професійної орієнтації АРІНР можна якісно

розділити на аварійно-рятувальні роботи і роботи невідкладного характеру.

Аварійно-рятувальні роботи - це роботи, спрямовані на пошук, порятунок

і захист людей (у тому числі надання їм невідкладної медичної допомоги), а

також матеріальних і культурних цінностей і захист навколишнього

середовища при виникненні надзвичайних ситуацій, вимагаючих залучення

працівників, що мають спеціальну підготовку, засоби індивідуального захисту і

оснащення. Левина частка зусиль при проведенні аварійно-рятувальних робіт

спрямована безпосередньо на захист людини, Ії життя і здоров'я.

Аварійно-рятувальні роботи при виникненні НС і її ліквідації включають:

- розвідку маршрутів аварійно-рятувальних сил і ділянок, об'єктів зон

проведення робіт;

- локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і ділянках

робіт;

- пошук уражених і витягання їх з ушкоджених і палаючих будинків,

загазованих, затоплених і задимлених приміщень, завалів;

117

- розкриття зруйнованих, ушкоджених і завалених споруджень і

порятунок людей, що перебувають у них.

Характер і обсяги АРР багато в чому визначаються конкретною

ситуацією і масштабами (рівнем) НС. У загальному виді АРР включають:

- розвідку зон поразки при техногенних НС і районів стихійних лих

при НС природного характеру;

- визначення в умовах НС маршрутів висування до небезпечних зон

(районів) і усередині них;

- пошук потерпілих у зонах (районах) НС і витягання їх із завалів,

ушкоджених палаючих будинків, засипаних, затоплених споруджень,

загазованих, задимлених приміщень;

- розкриття завалених підвальних і інших приміщень;

- надання першої медичної (долікарської) і лікарської допомоги

постраждалих, евакуації їх у лікувальні установи;

- вихід (вивіз) населення із зон (районів) НС у безпечні місця (райони);

- санітарну обробку уражених і знезаражування їхнього одягу;

- знезаражування територій, споруджень, транспорту виробничих і

житлових будинків (при необхідності);

- оточення і охорону території з метою забезпечення характерних і

інших заходів.

Не менше значення в ході ліквідації НС має також якісне і своєчасне

проведення цілого комплексу інших невідкладних робіт. У відміні від АРР,

націлених на надання допомоги постраждалим, ці роботи, як правило,

спрямовані на розширення можливостей і якості аварійно-рятувальних робіт,

а також відновлення окремих елементів життєдіяльності територій.

Комплекс невідкладних і відбудовних робіт при ліквідації НС передбачає:

- тимчасове відновлення транспортних шляхів і дорожніх споруджень

для забезпечення пересування аварійно-рятувальних формувань у зони поразки

і райони лих;

118

- локалізація техногенних аварій, флегматизація розвитку аварійних

ситуацій і переростання їх у НС вищих рівнів на газових, енергетичних,

водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах;

- тимчасове відновлення ушкоджених і зруйнованих ліній зв'язку,

електропередач і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення

більше ефективного проведення аварійно-рятувальних робіт;

- зміцнення або обвалення нестійких конструкцій, що загрожують

обвалом, що перешкоджають безпечному руху і веденню рятувальних робіт;

- тимчасове відновлення водозабірників і очищення води;

- забезпечення охорони і вивозу (виносу) з небезпечних зон (пожеж,

затоплень) значних матеріальних цінностей (банківських, музейних,

торговельних точок) і т.д.;

- здійснення залежно від необхідних заходів щодо недопущення

виникнення вторинних органів і факторів.

Аварійно-рятувальні і інші невідкладні роботи здійснюються в три етапи.

На першому етапі вирішуються завдання: по екстреному захисту

населення; по попередженню розвитку або зменшенню впливу наслідків; по

підготовці до виконання РІНР.

На другому етапі проводяться: пошук потерпілих; витягання потерпілих

з-під завалів, з палаючих будинків, ушкоджених транспортних засобів;

евакуація людей із зони ураження, аварії, осередку зараження; надання

медичної допомоги; санітарна обробка людей; знезаражування одягу, майна,

техніки, територій; проведення інших невідкладних робіт, що сприяють і

забезпечують здійснення рятувальних робіт.

На третьому етапі вирішуються завдання по забезпеченню

життєдіяльності населення в районах, що потерпіли від наслідків НС:

відновлення і будівництво житла; відновлення енерго-, тепло-, водо-,

газопостачання, ліній зв'язку; організація медичного обслуговування;

забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;

119

знезаражування продуктів, води, фуражу, техніки, майна, території; соціально-

психологічна реабілітація; відшкодування збитків; знезаражування майна,

території, техніки.

Всіма АРІНР керує уповноважений керівник по ліквідації НС,

призначуваний відповідно до діючого законодавства. Йому ж підкоряються і

всі сили, виділені для ліквідації НС. Основу цих сил становлять професійні

аварійно-рятувальні формування державних і комунальних аварійно-

рятувальних служб, а також сили і засоби функціональних підсистем і їхніх

ланок і аварійно-рятувальні служби громадських організацій і об'єктів

господарської діяльності. Залежно від класу, групи виду НС до її ліквідації

можуть залучатися формування професійних спеціалізованих аварійно-

рятувальних служб при НС, пов'язаних з небезпечними хімічними

речовинами, газовими викидами, підводними і надводними роботами і т.д.

Особливості проведення аварійно-рятувальних інших невідкладних робіт

у різних надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру

АРІНР при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного характеру,

пов'язаних з руйнуваннями будинків і споруджень

Організація АРІНР здійснюється з урахуванням сформованої обстановки і

характеру небезпечних наслідків аварій і катастроф.

Серед обов'язкових заходів слід зазначити:

- визначення ступеня руйнування будинків і споруджень, ушкодження

технологічного встаткування, агрегатів, ліній;

- визначення можливих осередків (місць, районів) загоряння, характеру

ушкоджень і ймовірних наслідків руйнування комунально-енергетичних мереж;

- оцінка небезпеки впливу негативних факторів об'єктової НС на

прилягаючу територію міста (району) і переростання її в НС вищого рівня;

120

- визначення необхідних додаткових інженерних засобів механізації

робіт.

АРІНР при виникненні надзвичайних ситуацій, пов'язаних з викидом

(виливом) небезпечних хімічних речовин

Ліквідація НС, пов'язаних з викидом (виливом) в атмосферу ХНР вимагає

особливої (спеціальної) підготовки особового складу аварійно-рятувальних

формувань. Небезпеку представляє особливість утворення зони поразки -

практично зона поразки від утворення первинної хмари ХНР утвориться в

плині 3-5 хвилин і, далі швидко поширюється відповідно до фактичних

метеоумов. Проведення АРІНР в осередку хімічного зараження має ряд

особливостей:

- обов'язкове використання індивідуальних засобів захисту;

- особливе значення тимчасового фактора по оповіщенню персоналу і

населення;

- необхідність у найкоротший термін приступитися до пошуку, виносу

потерпілих із зони зараження і надання першої медичної допомоги;

- важливість оперативного визначення ймовірного розвитку подій

(здійснення аварійного прогнозування можливої обстановки);

- необхідність на основі даних аварійного прогнозування визначення

зон зараження;

- обов'язковий облік динамічного розвитку ситуації залежно від

метеоумов;

- необхідність виходу персоналу і населення в безпечні райони

(місця);

- складність здійснення заходів щодо локалізації джерела аварії;

- необхідність проведення комплексу заходів щодо дегазації

приміщень, споруджень, устаткування і території;

121

- необхідність обов'язкової санітарної обробки людей.

АРІНР при виникненні надзвичайних ситуацій на транспорті

Проведення АРІНР при великих транспортних аваріях практично всі

заходи зводяться до пошуку, витягу потерпілих, наданню їм необхідній першій

медичної і лікарської допомоги і транспортуванню їх на лікарняну базу для

надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

Розмаїтість транспортних НС - авіаційних, водних, залізничних,

автомобільних, трубопровідних, вимагає специфічної підготовки, особового

складу аварійно-рятувальних формувань, спеціального технічного оснащення.

До числа невідкладних робіт при цьому можна віднести відновлення

ушкоджених залізничних колій, тимчасове відновлення мостів, переїздів і т.д.

Особливе місце займає АРІНР при аваріях корабля торговельних,

транспортних і пасажирських судів. Такі НС найбільше трагедійні,

супроводжуються численними жертвами і вимагають значних витрат.

Певну специфіку мають численні дорожньо-транспортні випадки, що

несуть по самих скромних підрахунках щорічно не менш півмільйона жертв,

більш ніж на два порядки більше, ніж гине щорічно в авіаційних катастрофах.

АСНДР при виникненні надзвичайних ситуацій

природного характеру

АРІНР при землетрусах

Основні зусилля аварійно-рятувальних формувань при землетрусах

направляються, насамперед, на розшук і витягання потерпілих з-під завалів, що

носять при землетрусах 7-9 балів масовий характер. Землетруси

супроводжуються, як правило, виникненням всіляких вторинних небезпечних

122

проявів техногенного характеру в основному за рахунок масових ушкоджень і

руйнування комунально-енергетичних мереж - газового, електричного,

водопровідних, теплопостачання, каналізаційних, які стають джерелами пожеж,

вибухів, затоплень, виникнення надзвичайної епідеміологічної обстановки.

Локалізація таких негативних проблем - найперше завдання АРІНР.

Важливе місце займають роботи із пророблення проїздів і підходів для

роботи великогабаритної інженерної техніки - автокранів великої

вантажопідйомності (10-50 т), проїзду вантажних транспортних засобів і

евакуаційних перевезень. Практика показує, що особливо відповідальне

навантаження при цих НС лягає на формування і установи медицини катастроф

через кількість потерпілих і різноманіття і скомбінованості поразки - травми

різної ваги, опіки, отруєння і т.д.

Іншим важливим напрямком невідкладних робіт є забезпечення

мінімальних умов життєдіяльності потерпілого населення - забезпечення

водою, електроенергією для лікувальних установ і площадок ведення

рятувальних робіт, елементарних житлових умов, гарячим харчуванням і т.д.

АРІНР при повенях і зсувах

Аварійно-рятувальні і невідкладні роботи в зонах затоплень у першу

чергу спрямовані на пошук людей на затоплених територіях, навантаженні їх на

наявні плавзасоби або вертольоти і евакуації в безпечні місця. При необхідності

потерпілим надається перша медична і перша лікарська допомога. До завдань

АРР при повенях ставиться також організація і проведення евакуації із

затоплених районів сільськогосподарських тварин. До комплексу АРІНР варто

також віднести:

- тимчасове відновлення під'їзних доріг, постів і інших дорожніх

споруджень для забезпечення підходу рятувальників у райони затоплення;

розшук людей, що опинилися ізольованими на піднесених місцях, високих

123

будинках і спорудженнях. При цьому використаються всі наявні плавзасоби -

човна, катера, пороми, плити, інші підручні засоби;

- доставку потерпілим води, харчування, одягу, особливо в холодну

пору року;

- зведення додаткових насипів, водовідвідних каналів і дамб, у тому

числі і вибуховому методі для запобігання подальшого затоплення;

- закладення проломів і розмивів в існуючих насипах і дамбах;

- вивіз у безпечні місця матеріальних і культурних цінностей,

унікального встаткування;

- тимчасове відновлення ушкоджених комунально-енергетичних

мереж, зокрема опор ліній електропередач і ліній зв'язку;

- зміцнення підмитих, ушкоджених конструкцій, що загрожують

обваленням;

- відкачку води з підтоплених приміщень;

- руйнування заторів на ріках і каналах у період весняного паводка.

При проведенні АРІНР у зонах затоплення необхідно враховувати

можливість різкої зміни обстановки, обумовленої нестійким станом погоди,

особливо у весняні і осінні місяці. Тому при плануванні АРІНР у районах

повеней і паводків варто завчасно визначати шляхи відходу із зон можливого

інтенсивного підвищення рівня води.

Близькі по змісту АРІНР проведені при виникненні селевих потоках і

зсувах. У цих випадках головним завданням аварійно-рятувальних робіт є

пошук і порятунок потерпілих у районах селевих потоків і зсувів. Основні

невідкладні роботи пов'язані із проблемою керування рухом селевих потоків і

призупиненні руху ґрунтових мас при зсувах. Крім цього АРІНР припускає

евакуацію населення з небезпечних районів, пристрій проїздів, очищення

оглядових колодязів комунально-енергетичних мереж, відновлення

ушкоджених доріг, гідротехнічних і дорожніх споруджень.

124

При зсувах велике значення мають попереджувальні заходи, одним із

яких є постійне спостереження в зсуві небезпечних районів і своєчасне

оповіщення населення і об'єктів господарської діяльності про загрожуючу

небезпеку. У районах зсувів у першу чергу проводиться розшук людей у

провалах, ушкоджених будинках, спорудженнях і надання відповідної медичної

допомоги. Слід зазначити, що при зсувах на територіях населених пунктів і

прилягаючих зон висока ймовірність руйнування транспортних комунікацій -

залізних і автомобільних доріг, мостів, переїздів, а також підземних інженерних

мереж - водопостачання, теплопостачання, енергетичних, зв'язку,

каналізаційних, газових. Це у свою чергу створює базу для виникнення

вторинних факторів поразки - пожеж, затоплень, загострення санітарно-

епідеміологічної обстановки. Виходячи із цього в числі невідкладних робіт

основними будуть роботи з попередження виникнення вторинних факторів

поразки і забезпеченню життєдіяльності населення в населених пунктах, а

також руху транспорту.

АРІНР при штормових вітрах, сніжних заметах, бурах, зледенінні

Успішна протидія негативним наслідкам метеорологічних лих - сніжних

заметів, зледеніння, бурах, штормових вітрів забезпечується насамперед за

рахунок постійного спостереження за метеоумовами своєчасного оповіщення

відповідальних осіб і населення про небезпеку, що насувається.

При рясному снігопаді і сніжних заметах основне завдання аварійно-

рятувальних формувань - пошук потерпілих від заметів, надання їм необхідної

допомоги і вивіз у безпечні місця. Як правило, це повинні бути теплі

приміщення, у крайньому випадку опалювальні автомобілі, автобуси,

залізничні вагони.

Основними невідкладними роботами при сніжних бурах і заметах є

снігоочисні роботи на головних автомобільних і залізничних магістралях і

125

забезпечення діяльності комунально-енергетичних мереж - у першу чергу

теплопостачання, енергетика, водопостачання.

Снігоочисні роботи є також визначальними з погляду життєдіяльності

населення.

Важливе значення має вчасно початі роботи по антиобледенінню.

Найбільш піддані руйнівному впливу при зледенінні повітряні лінії

електропередач і зв'язку, контактна мережа міського і залізничного

електротранспорту. Спеціалізовані аварійно-відбудовні структури

електроенергетики в боротьбі зі зледенінням використають три основних

способи - механічний, тепловий і хімічний. З огляду на особливі умови роботи

енергетиків, фахівці цього напрямку повинні проходити обов'язкову

професійну підготовку.

Боротьба зі сніжними заметами вимагає залучення великої кількості

інженерної техніки - бульдозерів, самоскидів, грейдерів, тягачів різного

призначення, кранів всіх видів і т.д.

Час підходу до певного регіону циклонів, що несуть із собою різке

погіршення погодних умов, як правило, з достатньою точністю визначається за

3-5 діб і дозволяє вчасно сповістити відповідні органи місцевого

самоврядування, керівників ОГД і населення про небезпеку, міри

превентивного захисту і прогнозом розвитку подій. Тому робота АРФ

спрямована в цей період на максимальне зниження можливого збитку від

стихії. Це закріплення окремих зразків техніки і устаткування, що працюють на

відкритому повітрі, зниження запасів на складах і т.д. У цей час проводяться

заходи готовності до безаварійної зупинки технологічних систем і процесів,

своєчасному обґрунтованому відключенню енерго-, газо-, водо-,

теплопостачання, максимально можливої герметизації будинків, споруджень і

приміщень.

Різноманіття гідрологічних, гідродинамічних, метеорологічних стихійних

проявів, аномальних геопроцесів екзогенного і ендогенного характеру, так само

126

як і широкий спектр позаштатних небезпечних явищ у техносфері не дозволяє,

у рамках лекції зупинятися на кожному з них. Однак світова практика і сучасна

ідеологія рятувальної справи показує, що в основі аварійно-рятувальних і

інших невідкладних робіт лежить триєдине завдання - порятунок людей,

забезпечення життєдіяльності населення, нерозповсюдження небезпечних

факторів.

АРІНР при бактеріологічному (біологічному) ураженню

В осередку бактеріологічної (біологічного) поразки організуються і

проводяться:

- бактеріологічна розвідка і індикація бактеріальних засобів;

- карантинний режим або обсервація відповідно до рішення старшого

начальника;

- санітарна експертиза;

- контроль зараження продовольства, харчової сировини, води,

фуражу, їхнє знезаражування;

- протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні,

лікувально-евакуаційні, протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні заходи, а так

само санітарно-роз'яснювальна робота.

При організації робіт з ліквідації осередку бактеріологічної поразки

враховуються:

- здатність бактеріальних засобів збуджувати інфекційні

захворювання серед людей і тварин;

- здатність деяких мікробів і токсинів тривалий час зберігатися в

навколишнім середовищі;

- наявність і тривалість інкубаційного періоду виявлення хвороби;

- складність лабораторного виявлення відповідного збудника і

тривалість визначення його виду;

127

- небезпека зараження особового складу формувань і необхідність

використання засобів особистого захисту.

У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів, у район

негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних

установлюється зона карантину або зона обсервації; намічається обсяг і

послідовність проведення заходів, а так само порядок застосування сил і засобів

для ліквідації осередку бактеріологічної поразки.

Після того, як буде визначений вид збудника, проводиться екстрена

профілактика - застосування специфічних для даного збудника препаратів:

антибіотиків, сироваток і ін., своєчасне використання, яких зменшить кількість

жертв, і буде сприяти прискореній ліквідації осередку поразки.

Для проведення заходів щодо ліквідації осередку бактеріологічної

поразки залучаються в першу чергу сили і засоби, що перебувають на території

осередку, у тому числі СЕС, ветеринарні станції, пересувні протиепідемічні

бригади, лікарні, поліклініки і ін. медичні і ветеринарні установи і формування.

Правила безпеки при проведенні аварійно рятувальних і

інших невідкладних робіт

Проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт при

ліквідації НС вимагає, відповідно до законодавства, спеціальної фізичної і

психологічної підготовки.

Центральне місце в системі підготовки особового складу АРФ грає

професійна спеціальна підготовка - рятувальника загального призначення,

рятувальників спеціалізованих формувань - газорятівників, горнорятівників,

рятувальників на водних об'єктах і водному середовищі, професійних

пожежних підрозділів, формувань медицини катастроф і т.д.

128

Виходячи з різноманіття конкретних надзвичайних ситуацій і можливих

небезпек, правила безпеки при проведенні АРІНР можна умовно, але досить

обґрунтовано розділити на 2 рівні:

- загальні правила безпеки при проведенні аварійно-рятувальних і

інших невідкладних робіт;

- спеціальні норми і правила безпеки при проведенні певних робіт.

Принципово будь-яка аварійно-рятувальна робота сполучена з

небезпекою, тому що здійснюється в умовах НС і в зонах поразки (райони НС).

У загальному випадку, незалежно від класу, групи і виду НС, це можуть бути

цілком певні небезпеки. Це можливість травматичної поразки (механічного

впливу на організм), екстремального температурного впливу - опіків і

переохолодження, токсичного впливу - поразки органів подиху і токсикація,

отруєння і поразка шкірного покриву токсичного походження.

Правила безпеки при проведенні АРІНР передбачають, насамперед,

забезпечення, при їхньому дотриманні, здоров'я і життя рятувальників і, тим

самим, підтримка ефективності аварійно-рятувальних і інших невідкладних

робіт.

Разом з тим ці норми і правила рівною мірою стосуються населення, що

опинилося в зонах поразки.

Дотримання мер безпеки сприяє зниженню кількості нещасних випадків

серед населення і втрат у рядах рятувальників.

Забезпечення безпеки проведення рятувальних і інших невідкладних

робіт закріплено законодавчо. Рятувальники повинні бути екіпіровані

відповідно до конкретних умов ліквідації НС, забезпечені відповідним

спецодягом, взуттям, захисним одягом.

Розглянемо основні правила безпеки при проведенні аварійно-

рятувальних і інших невідкладних робіт.

129

1. Ділянки проведення робіт повинні бути чітко позначені, всю

відповідальність за безпеку на ділянці несе уповноважений керівник по

ліквідації НС.

2. Уповноважений керівник по ліквідації НС зобов'язаний при локалізації

і ліквідації аварійних ситуацій на комунально-енергетичних мережах погодити

свої дії із представниками відповідних служб і організацій.

3. При виконанні інженерних робіт повинні використатися тільки штатні

інженерні засоби пристосування і механізми.

4. При організації розшукових робіт у дозволених будинках і

спорудженнях, у завалах, а також у зимовий час, при повенях, при пожежах

пошукові групи повинні бути не менш 2-х чоловік.

5. При ліквідації НС, пов'язаних з ХНР, рятувальники мають право входу

в зону зараження тільки з особистими (закріпленими) засобами індивідуального

захисту.

6. При роботі вантажопідйомних засобів обов'язково повинен бути

призначений старший на ділянці крановик і стропальники, що мають

посвідчення встановленого зразка на проведення розвантажно-

навантажувальних робіт.

7. Робота рятувальників на висоті повинна обов'язково передбачати

страховку (пояса, лонжі, страхувальні троси).

8. При проведенні робіт в умовах поганої видимості і у нічний час

площадки робіт повинні бути освітлені. При цьому електрика повинне бути

автономна (забороняється підключатися до мереж).

9. Небезпечні місця і ділянки на проїздах і дорогах, у районах

зруйнованих будинків і споруджень повинні бути відзначені спеціальними

знаками (у нічний час світловими знаками).

10. Всі роботи, пов'язані з гасінням пожеж, повинні виконуватися тільки в

спеціальному одязі, у касках.

130

11. Робота рятувальників у зонах радіоактивного зараження повинна

вестися в строгій відповідності з нормами радіаційної безпеки.

12. У зонах задимлення, хімічного зараження робота рятувальників

повинна здійснюватися з підтримкою зорового зв'язку.

Таким чином, дотримання правил безпеки при проведенні аварійно-

рятувальних і інших невідкладних робіт є одним з важливих факторів

ефективної протидії надзвичайним ситуаціям, сприяє підтримці високої

готовності аварійно-рятувальних і аварійно-відбудовних формувань.

Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є

комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримку нормальних умов,

життя, здоров'я і працездатності людей.

Заходи включають:

- керування діяльністю робітників, службовців і всього населення

при погрозі і виникненні НС;

- захист населення і територій від наслідків аварій, катастроф, а так

само стихійних лих;

- забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами

першої необхідності;

- захист продуктів, харчової сировини, вододжерел від

радіоактивного, хімічного і біологічного зараження;

- житлове забезпечення і працевлаштування;

- комунально-побутове обслуговування;

- медичне обслуговування;

- навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

- розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах

радіаційного, хімічного і біологічного зараження;

131

- санітарну обробку;

- знезаражування території, споруджень, транспортних засобів,

устаткування, сировини, матеріалів і готової продукції;

- підготовка сил і засобів і ведення РІНР у районах лих, у осередках

безпосередньої поразки;

- забезпечення населення інформацією про характер і рівень

небезпеки, порядок поводження;

- морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримки

високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

- заходу, спрямовані на попередження або ослаблення небажаних для

людей екологічних наслідків НС і ін.

Захист сільськогосподарських тварин

Основним і надійним способом захисту сільськогосподарських тварин є

їхнє вкриття в герметичних приміщеннях. Для герметизації приміщень

необхідно:

- всі існуючі щілини замазати глиняним або цементним розчином;

- 2/3 вікон закрити щитами або закласти цеглою;

- віконні прорізи без рам закласти цеглою або мішками з піском

(землею) і зовні закрити плівкою;

- вхідні двері підігнати і загерметизувати за допомогою гумових,

поролонових прокладок або ганчіркового валика, оббити толем;

- у вентиляційні труби вставити найпростіші фільтри з мішковини,

сіна або мохів;

- на вихідні отвори (вентиляції) установити дерев'яні засуви;

- водопойні корита і всі ємності для годівлі закрити щільними

кришками або плівкою;

132

- розрахувати і заготовити 5-7 добовий запас кормів і води в

приміщеннях із тваринами;

- обладнати місце відпочинку для обслуговуючого персоналу.

Необхідно захистити запас кормів, що знаходиться поблизу приміщень із

тваринами. Соковиті корми варто закопати в спеціально приготовлені ями; над

скиртами роблять навіси або накривають плівкою, брезентом або іншими

вологостійкими матеріалами. Вода зберігається в цистернах, бочках і інших

щільно закритих ємностях. Здійснюються профілактичні протипожежні заходи,

приводяться до готовності протипожежні щити, вогнегасники; створюються

запаси води, піску і ін.; приводяться до готовності безпечні в протипожежному

відношенні засобу висвітлення; територія очищається від легкозаймистих

матеріалів; біля господарства викопується протипожежна смуга шириною 6-10

метрів, щоб вогонь із поля не перекинувся на територію господарства.

Проведення протиепізоотичних заходів

При виявленні перших ознак захворювання тварин негайно потрібна

ізоляція цих тварин і повідомлення ветеринарного лікаря або фельдшери. У

господарстві, де виявлені хворі тварини, установлюється карантин. До його

зняття забороняється: будь-яке переміщення тварин у господарстві; вивіз

незнезаражених продуктів тваринництва; ввіз нових тварин; проїзд через зону

карантину; вхід на тваринницьку ферму стороннім. За розпорядженням

ветеринара проводяться заходи щодо ізоляції і лікування хворих тварин,

ліквідації (утилізації) загиблих тварин, знищення підстилки, гною, дезінфекція

приміщень, знезаражування території, предметів роботи із тваринами.

Захист запасів продовольства в надзвичайних ситуаціях

Основними завданнями служби торгівлі і харчування є:

- проведення попереджувальних заходів щодо захисту продовольства

на базах, складах постачання і збереження від вражаючих факторів НС;

133

- проведення заходів щодо захисту запасів продовольства в період

загрози і виникнення НС, при ліквідації інших наслідків;

- організація контролю за зараженням продовольства від РР, ОР, БЗ;

- забезпечення мер особистої безпеки персоналу при проведенні

робіт на зараженій території;

- проведення заходів щодо знезаражування продовольства;

- забезпечення порядку у видачі дозволу на вживання знезаражених

продуктів харчування, утилізація або знищення продуктів, що не піддаються

знезаражуванню;

- організація харчування для населення, особового складу формувань

ЦО в осередках радіоактивного, хімічного зараження і у районах стихійних лих,

організація пересувних пунктів харчування, продовольства і речового

постачання.

Завчасні заходи щодо захисту запасів продовольства

Значна частина запасів продовольства, харчової сировини зосереджена в

більших містах. При НС мирного і воєнного часу ці запаси можуть піддаватися

знищенню або зараженню РР, ОР, БЗ. Тому повинні передбачатися заходи для

раціонального розміщення споруджуваних баз, складів і розподільних

холодильників.

Склади довгострокового зберігання продовольства, харчової сировини

повинні розміщатися поза зонами можливих руйнувань, катастрофічних

затоплень, можливих аварійних викидів ХНР, радіоактивного забруднення і

відповідати наступним вимогам:

- забезпечуватися зручними під'їзними дорогами для прийому і

видачі харчової сировини;

- відповідати санітарно-технічним і протипожежним нормам;

134

- забезпечуватися резервними або автономними джерелами

електропостачання;

- захищатися від проникнення ґрунтових і поталих вод.

Розосередження (вивіз) запасів продовольства в безпечні місця

Вивозу в першу чергу підлягають:

- продукти першої необхідності, особливо в захисній тарі – борошно,

крупа, цукор у мішках з поліетиленовими вкладками, всі види консервів; жири

пряжені в бочках; масло вершкове, маргарин, масло рослинне в бочках і

пляшках; молоко сухе в бочках фанерно-фанерно-штампованих з

поліетиленовими вкладками; риба в дерев'яних заливних бочках; м'ясо і риба

морожені при наявності в безпечних зонах холодильних ємностей;

- продукти, які можуть використатися без кулінарної обробки і

швидкого готування (ковбаси копчені і напівкопчені; шпик, сири сичугові,

яєчний порошок, харчові концентрати і т.д.)

При визначенні кількості продовольства, що підлягає вивозу з міста, із

загального запасу продовольства віднімається та частина, що необхідна для

забезпечення гарячим харчуванням змін, що залишаються в місті, що працюють

на промислових об'єктах з невпинним виробництвом, і особового складу

формувань ЦО, які беруть участь у локалізації і ліквідації наслідків НС.

Продовольство, вивезене в безпечні місця, розміщається на складах,

холодильниках, базах організацій торгівлі всіх форм власності, споживчої

кооперації, інших міністерств і відомств.

Одним з надійних засобів захисту продовольства є використання для цієї

цілі складів, холодильників, обладнаних у відпрацьованих гірських або

шахтних виробленнях і печерах.

135

Заходи щодо герметизації складських приміщень

Основним засобом захисту запасів продовольства, харчової сировини,

майна від зараження РР, ОР, БЗ є їхня максимальна ізоляція від навколишнього

середовища. Це досягається шляхом:

- проведення заходів щодо герметизації приміщень, овочесховищ,

місць уведення і пропущення інженерних комунікацій, вентиляційних отворів,

вантажних люків, віконних і дверних прорізів і інших отворів;

- використання захисної тари для продуктів харчування;

- використання при транспортуванні спеціального закритого

транспорту (рефрижераторів, фургонів, машин із закритим кузовом, а також

транспорту обладнаного цистернами, контейнерами і ін.);

- використання вкривочного матеріалу.

Захисні властивості тари, її категорії і види

Використання захисної тари дозволяє не тільки зберегти якість і

зменшити втрати продуктів при транспортуванні, прийманні і зберіганні, але і

попередити їхнє можливе забруднення небезпечними домішками, що

перебувають у навколишнім середовищі.

Тара розділяється на транспортну (ящики, мішки, бочки металевої і

дерев'яні, фляги з гумовою кільцевою прокладкою і т.д.) і споживчу (банки для

консервів, банки із кришками, пляшки, пакети, коробки, пачки). По захисних

властивостях тара ділитися на 3 категорії:

- вища категорія, що захищає від будь-яких забруднень – це герметична і

непроникна тара з металу (жерсті), стекла і пластмаси, включаючи дерев'яні

заливні бочки, а також багатошарова тара із ламінованого і фольгованого

паперу (упакування «Тетра-Пак-Асептік»);

136

- перша категорія, що захищає від РР і БЗ (гази і пари ХНР може

пропускати) – це дерев'яна, картонна, тихорєцька (текстильна) і паперова тара з

полімерними вкладишами, тобто двошарова тара, що не забезпечує повну

герметичність, а також бочки дерев'яні сухотарні, ящики дощаті, пляшки з

поліхлорвінілу для рослинного масла і різних напоїв, подвійні паперові пакети

для борошна, пакети із ламінованого паперу (упакування «Тетра-Пак»);

- друга категорія, що захищає тільки від РР – це різновид тари 2-ї

категорії, але без полімерних вкладишів (щільні ящики, тканинні і паперові

мішки, коробки, пачки, бочки і т.д.).

Багато продуктів розфасовуються в споживче впакування, що відповідає

інтересам споживача. Ніж дрібніше фасування, тим вище захищеність продукту

від зараження, тому що при ушкодженні впакування в умовах зараження

губиться менша кількість продукту.

Спеціальна обробка

Спеціальна обробка – спеціальна частина ліквідації наслідків

радіаційного, хімічного, бактеріологічного забруднення і проводиться з метою

відновлення техніки, транспорту і особового складу формувань до виконання

своїх завдань по проведенню рятувальних робіт.

Спеціальна обробка включає:

- санітарну обробку – видалення з особового складу РР,

знешкодження ОР і БЗ;

- дезактивацію – зменшення РР із забруднених поверхонь до

припустимих розмірів зараження, безпечних для людини;

- дегазацію – знешкодження забруднених об'єктів шляхом

руйнування (нейтралізації) ОР;

- дезінфекцію – знищення заразних мікробів і руйнування токсинів на

заражених об'єктах;

137

- дезінсекцію – знищення комарів і кліщів;

- дератизацію – знищення гризунів.

Залежно від обстановки, часу, засобів спеціальна обробка підрозділяється

на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка проводиться особовим складом

формувань, робітниками та службовцями об'єктів, населення у всіх випадках,

коли встановлений факт радіологічного, хімічного або біологічного

забруднення.

При зараженні РР обробка містить у собі механічне видалення РР із

відкритих частин тіла, зі слизуватих оболонок очей, носа, ротової порожнини,

одягу і одягнених засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після

зараження безпосередньо в зоні радіоактивного зараження і повторюється після

виходу із зони зараження.

При проведенні часткової санітарної обробки в зоні радіоактивного

зараження ЗІЗ не знімають. Спочатку варто протерти, обмести або обтрусити

забруднені засоби захисту, одяг, спорядження, взуття, а потім усунути РР із

відкритих частин рук і шиї. При проведенні часткової санітарної обробки на

незараженій місцевості дотримуються наступної послідовності:

- знімають засоби захисту шкірних покривів і обтрушують їх або

протирають ганчіркою, змоченою водою або дезактивуючим розчином;

- не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний

пил з одягу;

- обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску

протигаза;

- знімають протигаз і старанно миють водою особа;

- полощуть рот і горло;

При зараженні рідко крапельними ОР необхідно не знімаючи протигаза,

негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок

одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з

138

використанням індивідуального протихімічного пакета (ИПП-8), причому

краплі необхідно видалити протягом 5 хв після влучення.

Замість ИПП можна також використати 3% розчин перекису водню, і 3%

- їдкого натру (при відсутності їдкого натру, його можна замінити силікатним

клеєм тієї ж кількості).

У кожному разі не можна використати для часткової санітарної обробки

шкіри розчинники (діхлоретан, бензин, спирт), тому що це може збільшити

вагу поразки.

Повна санітарна обробка містить у собі омивання всього тіла людини

теплою водою з милом.

Ціль обробки - повне знешкодження РР, ОР, БЗ одягу, взуття, поверхні

тіла. Повній санітарній обробці підлягає особовий склад формувань, робітники,

службовці і евакуйоване населення після виходу з осередку поразки. Обробку

потрібно проводити не пізніше 5 годин після забруднення.

Дезактивація. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування,

вода, забруднені радіоактивними речовинами підлягають дезактивації. При

частковій дезактивації техніки і одягу видаляють радіоактивні речовини з усією

поверхні.

Повна дезактивація здійснюється такими способами:

- змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з

одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і

приладів;

- змивання РР струменем води під тиском;

- видалення РВ газокрапельним потоком;

- змітання радіоактивного пилу віниками, щітками і т.д.

Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть

дезактивації, таким чином, у відриванні радіоактивних часток від поверхні і

видалення їх з оброблених об'єктів.

139

Дезактивацію будинків здійснюють, починаючи з даху, і ведуть ії зверху

вниз. Особливо старанно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи

будинків.

Дезактивацію внутрішніх приміщень і робочих місць проводять

починаючи зі стелі. Стелю, стіни, майно протирають вологими ганчірками,

підлоги миються теплою водою з милом або 2-3 % содовим розчином.

Дезактивація ділянок територій, що мають тверде покриття, може

проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під більшим

тиском за допомогою поливальних машин або змітанням РР подмітально-

вбиральними машинами.

Дезактивація води проводиться декількома способами: фільтрацією,

перегонкою за допомогою іонообмінних смол або відстоюванням колодязів, з

багаторазовим відкачуванням з них води і видаленням ґрунту із дна. Ділянка

місцевості, що прилягає до колодязя в радіусі 15-20 метрів, дезактивується

зняттям ґрунту товщиною 5-10 см і наступним засипанням його незабрудненим

піском.

Дезактивація продуктів і харчової сировини проводиться шляхом

обробки або зміни тари.

Дегазація може проводитися хімічним, фізико-хімічним, фізичним і

механічним способами.

Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з ОР, внаслідок

чого виникають нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється

протиранням зараженої поверхні дегазуючими розчинами, або їхньою

обробкою водними кашками хлорного вапна. При відсутності штатних речовин,

що дегазують, можна використати промислові відходи, що містять речовини

лужної і окисно-хлорної дії.

Фізико-хімічний спосіб заснований на змиванні ОР із забрудненої

поверхні миючими речовинами або розчинниками. При дегазації розчинниками

ОР не знешкоджуються, а розчиняються і віддаляються із зараженої поверхні

140

разом з розчинником. Як розчинники використають бензин, гас, дизпаливо,

діхлоретан, спирт.

Фізичний спосіб заснований на випарюванні ОР із зараженої поверхні і

частковим їхнім розкладанням під дією високотемпературного газового потоку.

Проводиться за допомогою теплових машин.

Механічний спосіб має на увазі зрізання і видалення верхнього шару

ґрунту за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7-8 см, а снігу до 20 см,

або нейтралізації забрудненої поверхні з використанням покриття із соломи,

очерету і т.д.

Дезінфекція може проводитися хімічним, фізичним, механічним і

комбінованим способами.

Хімічний спосіб знищення хвороботворних мікробів і руйнування

токсинів дезінфікуючими речовинами – основний спосіб дезінфекції.

Фізичний спосіб дезінфекції – кип'ятіння білизни, посуду і інших речей.

Використається в основному при кишкових інфекціях.

Механічний спосіб здійснюється такими ж методами що і дегазація і

передбачає видалення зараженого ґрунту або використання масел.

141

ЛЕКЦІЯ 12

« ДЕРЖАВНЕ КЕРУВАННЯ І НАГЛЯД ЗА БЖД»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Заходи щодо забезпечення безпеки техносфери

Заходи щодо поліпшення екологічної обстановки і раціональному

природокористуванню

Заходи щодо забезпечення безпеки техносфери

Державна стандартизація

Стандартизація становить основу проведення державної політики по

встановленню єдиних норм, правил, приватних характеристик і вимог,

спрямованих на забезпечення: високої якості продукції та послуг відповідно до

рівня розвитку науки, техніки і технологій; безпеки продукції, робіт і послуг;

єдності вимірів; безпеки ОГД із урахуванням ризику витримування

встановлених припустимих (прийнятних ризиків) техногенних і природних НС.

Стандартизація - це діяльність, що складається у встановленні положень

для загального і багаторазового застосування, щодо наявних або можливих

завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній

сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів

і послуг їхньому функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі

та підтримці науково-технічного співробітництва.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси і послуги, зокрема:

матеріали, складові частини, устаткування, системи і їхня сумісність, правила,

процедури, функції, методи і діяльність.

Метою стандартизації в Україні є:

- забезпечення безпеки для життя і здоров'я людини, тварин і рослин;

- забезпечення безпеки майна і охорони навколишнього середовища;

142

- створення умов для раціонального використання всіх видів

національних ресурсів;

- визначення відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню.

Діяльність державних органів різних рівнів обумовлена статтею 13

Закону, у якій говоряться: "Технічні регламенти й інші нормативно-правові

акти встановлюють обов'язкові вимоги по: захисту життя, здоров'я й майна

людини; захисту тварин і рослин; охороні навколишнього середовища; безпеки

продукції, процесів або послуг; запобіганню введення в оману щодо

призначення й безпеки продукції".

Таким чином, стандартизація є одним з важливих напрямків діяльності

держави по забезпеченню техногенної безпеки і зниженню ризику виникнення

НС.

Державна експертиза

Державна експертиза проектів і рішень об'єктів виробничого і

соціального призначення та процесів, здатних викликати НС і вплинути на стан

захисту населення і територій організується і проводиться відповідно до

законодавства спеціально уповноваженими центральними і місцевими

органами виконавчої влади. Якщо буде потреба зазначена експертиза може

проводитися об'єднаннями громадян, незалежними експертами і фахівцями

міжнародних експертних організацій, у порядку, установленому

законодавством України.

Державний нагляд і контроль

Нагляд і контроль полягає в забезпеченні:

- безаварійного функціонування об'єктів економіки і зменшення

масштабів можливих збитків при виникненні НС техногенного і природного

характеру;

- готовності технічних засобів і споруд інженерного захисту населення і

територій від пожеж і небезпечних гідрологічних явищ.

143

Ліцензування певних видів діяльності

Ліцензування окремих видів діяльності здійснюється з метою проведення

єдиної державної політики по об'єднанню життєво важливих інтересів

громадян, суспільства і держави. Основними принципами в сфері ліцензування

діяльності техносфери є: забезпечення рівності прав і законних інтересів

суб'єктів господарювання; захист прав, законних інтересів, життя і здоров'я

громадян.

Ліцензуванню підлягає досить широке коло різних видів господарської

діяльності, у тому числі ті їхні види, які пов'язані з ризиком виникнення

ситуацій небезпечних для життя і здоров'я громадян, життєдіяльності

територій. До них ставляться:

- виробництво вибухових речовин і матеріалів;

- виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;

- виробництво пестицидів і агрохімікатів;

- виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами

сльозоточивої та подразнюючої дії, засобів індивідуального захисту і активної

оборони;

- транспортування нафти, нафтопродуктів, транспортування природного і

нафтового газу, його розподіл і зберігання;

- централізоване водопостачання і водовідвід;

- перевезення пасажирів і вантажів повітряним, залізничним, річковим,

морським, автомобільним транспортом;

- операції в сфері обороту з небезпечними відходами і ін.

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки

Декларування безпеки передбачає: оцінку ризику виникнення на

промислових об'єктах НС із урахуванням визначення джерел загрози, умов

144

розвитку і можливих наслідків аварій, катастроф, у тому числі викидів

шкідливих речовин у навколишнє середовище;

- оцінку готовності до експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки

відповідно до вимог техногенної безпеки;

- аналіз достатності та ефективності мер по попередженню, локалізації і

ліквідації аварійних ситуацій на промислових об'єктах.

Сертифікація продукції

Сертифікація організується і здійснюється з метою підтвердження

відповідності продукції, що випускається, установленим вимогам, якості

безпеки для життя і здоров'я людей, навколишнього середовища і майна.

Сертифікація може носити обов'язковий і добровільний характер і

здійснюється спеціально вповноваженими структурами органів державної,

виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Заходи щодо поліпшення екологічної обстановки і раціональному

природокористуванню

Раціональне розміщення потенційно небезпечних виробництв

Шляхи дозволу цієї складної проблеми представляються наступними:

- удосконалювання законодавчої і нормативної бази по зміні об'єктів

підвищеної небезпеки убік жорсткіших вимог по безпеці;

- закриття і реконструкція підприємств із застарілою технологією і

виробленими строками експлуатації;

- введення в містобудівні норми і правила твердих вимог функціонування

промислових зон в міській границі та за її межами.

145

Системи екологічної експертизи

Екологічній експертизі повинні підкоряти всі проекти законодавчих і

нормативно-технічних документів, пов'язаних з розвитком техносфери і

експлуатацією навколишнього середовища. Екологічну експертизу повинні

проходити всі види діяльності від стадії планування до реалізації діючих

об'єктів і комплексів, а також всі населені пункти.

Розробка цільових природно-охоронних програм

Метою таких програм є створення безпечних умов життя людини і

відновлення якості природного середовища. Реалізація цієї мети повинна дати

можливість довести зміст шкідливих речовин у гідросфері, атмосфері та ґрунті

до гранично допустимих показників, забезпечити збереження в відновлення

ландшафтів і біорізноманіття.

Пріоритетними напрямками цільових програм є:

- керування природоохоронною діяльністю і станом природного

середовища;

- охорона природи;

- зниження техногенного навантаження на природне середовище і

середовище перебування людини;

- ресурсозбереження;

- екологічна освіта і виховання.

Створення національної і регіональної систем моніторингу

навколишнього середовища

Державна система моніторингу навколишнього середовища - це система

спостереження, збору, обробки, передачі, зберігання і аналізу інформації про

146

стан навколишнього середовища, прогнозування його зміни і розробки науково

обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень по попередженню

негативних змін стану навколишнього середовища і дотримання вимог

екологічної безпеки. Система моніторингу є частиною національної системи

інформаційної інфраструктури, зв'язаної по завданням і цілям з аналогічними

системами інших держав.

Система моніторингу спрямована на:

- підвищення рівня інформації про екологічний стан навколишнього

середовища;

- підвищення оперативності і якості інформаційного обслуговування всіх

зацікавлених фізичних і юридичних осіб;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва в сфері охорони

навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і

екологічної безпеки.

Основними завданнями суб'єктів моніторингу є:

- довгострокове систематичне спостереження за станом навколишнього

середовища;

- аналіз екологічного стану навколишнього середовища;

- інформаційно-аналітична підтримка ухвалених рішень у сфері охорони

навколишнього середовища;

- інформаційне обслуговування органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією

населення країни і міжнародних організацій;

- розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття

управлінських рішень.

147

Нормування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки

Нормування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки визначає кількісні і

якісні показники функціонування небезпечних технологій і процесів з погляду

безпеки для персоналу, населення, навколишнього середовища.

Нормування, при рішенні питань безпеки, може вироблятися як по

відповідності параметрів процесів і кінцевої продукції необхідним нормам, так

і по кількісних і тимчасових рамках функціонування таких виробництв.

148

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного

благополуччя” №4004-ХІІ ВР від 24.02.94.

2. Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих

випромінювань” від 14 січня 1998 р.

3. Закон України “Про статус і соціальний захист громадянин, що

постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи ” від 28 лютого 1991 р.

4. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України.

5. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу: Закон

України.

6. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення:

Закон України.

7. Про концепцію захисту населення й територій у разі загрози та

виникнення надзвичайних ситуацій: Наказ Президента України від 26.03.99 р.

№ 284/99.

8. Про об'єкти підвищеної небезпеки: Закон України.

9. Про пожежну безпеку: Закон України.

10. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України.

11. Про правові засади Цивільного захисту: Закон України.

12. Про цивільну оборону України: Закон України.

13. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и

измерения – Киев, «Урожай», 1990, 144 с

14. Гольдштейн Д.С. Організація індивідуального захисту в атомній

промисловості: Моногр. / Д.С. Гольдштейн, В.С. Кощіїв.- М:. Энергоатомиздат,

1983.

15. Гринин А.С., Новиков В.Н. Экологическая безопасность. Защита

территорий и населения при чрезвычайных ситуациях. Учебное пособие. –

М.:ФАИР-ПРЕСС,2000 – 336 с.

149

16. Депутат О.П. Цивільна оборона: Навчальний посібник / О.П. Депутат,

І.В. Коваленко, І.С. Мужик; За ред. В.С. Франчука.- Львів, Афіша, 2000.- 336 с.

17. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. –

К.: Каравелла; Львів: Новий світ, 2000. – 320 с.

18. Желібо Є.П., Чмир А.І., Троян В.С., Савінов Є.О. Безпека

життєдіяльності: Курс лекцій. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 356 с.

19. Захисні властивості засобів індивідуального захисту органів дихання.

Методичні вказівки / А.С. Толстих. - Донецьк: Дондует, 2006. - 48 с.

20. Ісаєв В.С. Аварійно хімічно небезпечні речовини (АХОВ). Методика

прогнозування й оцінки хімічної підготовки: Навчальний посібник. - М.:

Військові знання, 2003.

21. Каменський С. Л. Засоби індивідуальної зашиті: Довідкове видання /

С.Л. Каменський, К.М. Смирнов, В.И. Жуків, Н.А. Краснощеков.- Л.: Хімія,

1989.

22. Первая доврачебная помощь. Учеб.пособие /под редакцией

В.М.Величенко – М.: Медицина, 1990. -272 с.

23. Радіаційний захист населення. Методичні вказівки / А.С. Толстих, І.А.

Федоркіна. - Донецьк: Дондует, 2006. - 70 с.

24. РД 52.04.253 - 90. Методика прогнозування масштабів зараження

сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуваннях) на хімічно

небезпечних об'єктах і транспорті. Госгидромет СРСР, 1991. - 23 с.

25. Экология и безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие для

вузов /Под редакцией Л.А.Муравья. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 447 с