Запасний вихід / NotausgangХарків 2012

Під час реалізації проекту художнє втручання ступило на нову

для сучасного харківського мистецтва територію порожніх

магазинів з написом «ОРЕНДА». На контакт йшли переважно ті

партнери, які певним чином самі причетні до мистецького про-

цесу. Але були й такі, хто перебував абсолютно поза художнім

контекстом. А це дозволяє розпізнати гарні перспективи для по-

дальшого співробітництва в урбаністичному просторі.

32

Х — ХарківБ — Берлін

Б Х Б Б Б Х Х Х

Х Х Б Х Б Х Б Б

Х Б Х Х Б Б Х

Б Х Х Х Б Б Х Х

54

Проект «Запасний вихід» харківський і для Харкова. Він

постав із контексту. Саме наявність порожніх мага-

зинів у місті спонукала до виникнення ідеї щодо серії

художніх інсталяцій у вітринах. Проіснувавши на рівні

ідеї деякий час, проект був реалізований в рамках прог-

рами Німецького культурного центру Goethe-Institut

«Центр компетенцій для менеджерів культури».

Отримавши стипендію Goethe-Institut, група художни-

ків з Харкова мала можливість побачити та зануритись

у контекст берлінського досвіду використання спіль-

ного людського простору. Художні течії та напрями в

сучасному глокалізованому світі можуть бути схожі

будь-де, однак публічний простір, підґрунтя міжосо-

бистісної буденності напряму залежить від історичного

контексту, сучасність публічного прямо укорінена в

історії, в наявності певної традиції. І головним стає те,

що «мається на думці», «звичайне». Власне ці буденні

деталі ніде не фіксуються, вони помітні лише у поведін-

ці людей, але щоб їх дослідити, потрібна усвідомлена

спрямованість на виявлення тих рис, що формують

саме таке ставлення до спільного простору, до можли-

востей публічної сфери. І художники мали можливість

тиждень спостерігати берлінське повсякденне життя.

Переносячи цей досвід на харківський контекст, можна

сказати, що визначальною є позиція «мій дім закінчу-

ється вхідними дверима». Далі існує тільки чужий і на-

віть ворожий простір, за який я не несу жодної відпові-

дальності. Хтось інший має відповідати, і цього «хтось»

можна, навіть потрібно лаяти: за те, що брудно на

вулицях, за те, що смердючі під’їзди, роздовбані вулиці,

забудовані гаражами двори, будинки розвалюються,

зникають дерева…

На тлі такого ставлення до власного життєвого про-

стору, інсталяції у вітринах викликають нерозуміння,

а то й обурення — чужа, незвична і при цьому кон-

структивна річ, яка не підпадає під комерційні закони

сучасності. Саме тут може виникнути бажання зро-

бити крок від нерозуміння до зацікавленості, бажання

дізнатись, що воно значить і де ще можна побачити

подібне.

Сучасне мистецтво у вітринах спонукає до сприй-

няття міста як небуденного, тобто переусвідомлен-

ня його. Таке відношення до життєвого простору

передбачає відповідальність. Відповідальне ставлення

до місця та людей поступово формує усвідомлення

важливості саме твого рішення, з чого виростає по-

чуття поваги до себе і залученості у життєвість світу. І

тоді міра твоєї особистої відповідальності виходить за

межі власної квартири. Зовнішні проблеми починають

тебе торкатись.

Мистецьке втручання в звичний хаос комерційного

простору відсторонює його, ставить під питання,

формує проблему: хто може змінювати вулиці, хто

несе відповідальність за це, що ще можна змінити?

Там, де вже була безнадійна крапка вертикальної

залежності від влади або бізнесу ставиться кома

горизонтальних можливостей. Інсталяції у вітринах —

це цивілізований шлях вуличного мистецтва, такий ви-

падок, коли воно представлене одночасно на вулиці,

але під склом, ніби захищене музейною вітриною.

Ярослава Бондарчук, куратор проекту

Вступ

76

Птахи з людськими головами. Головами відомих харківських поетів та

музикантів. Птахи-голуби, які відлітають з Харкова, а потім знову зліта-

ються на чорний та черствий харківський хліб.

У сусідній вітрині — величезний постер із серії «Love is...» — «Любов —

це... годувати птахів у міському парку».

Сильний образ та впізнавані герої зробили інсталяцію дієвою, вона за-

чепила та потрапила в поле зацікавленості харків’ян.

Юліана Алімова «Птахи»

98

Абсолютно чорне тіло – фізична абстракція, що вживається у термодина-

міці; тіло, яке цілком поглинає проміння (всіх довжин хвиль), що падає на

нього, та нічого не відображає. Незважаючи на назву абсолютно чорне

тіло може випускати елекромагнітне випромінювання будь-якої частоти

та візуально мати колір. Спектр випромінювання абсолютно чорного тіла

визначається тільки його температурою.

(Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії)

Артем Волокітін, Тетяна Малиновська, арт-група «SVITER» «Абсолютно чорне тіло»

1110

Іван Світличний «Віконниці»(дерево, цинк, 200х165х27см.)

1312

«Відсутність єдиної системи в реалізації програми боротьби з бездомними

тваринами призводить до того, що в різних регіонах України цим питанням

займаються різні відомства, найчастіше цю функцію виконують ті, хто не

має ані достатньої інформації про ситуацію, ані спеціальної підготовки. Це

відбувається через те, що координація між муніципальною владою, ветери-

нарною службою та товариствами охорони тварин дуже слабка. Існування

спеціалізованих муніципальних служб, що займаються виловом бродя-

чих тварин та їхнім знищенням, тільки погіршують ситуацію. Через важку

економічну ситуацію знайти для бездомної тварини нового власника буває

дуже непросто, тому відловлених собак у кращому випадку присипляють,

а частіше знищують негуманними методами. В окремих випадках собаки

просто гинуть від хвороб у непристосованих, переповнених притулках. У

таких умовах дуже складно зберегти життя тваринам. Зараз широко практи-

куються такі методи знищення бродячих тварин, як застосування отруєних

принад, відстріл, утоплення, застосування газових камер, забій палицями,

електрикою та просто голодом. Необхідність знищення частини собак у цій

ситуації неминуча, але проблема полягає у тому, щоб навчити відповідний

персонал, як зробити це гуманними методами».

Матеріал взято з сайту: «Українська асоціація лікарів ветеринарної

медицини дрібних тварин» http://usava.org.ua/

Арт-група «SVITER» «Буква про собаку»

1514

Зображення — знаки, що відсилають глядача

до базових емоцій розуміння, до почуттів, до

уявлень. Вони є своєрідною мовою, та при

цьому значення окремих піктограм взаємо-

діють між собою в цілому — розташування

та вибір саме цих картинок не є випадковим,

хоча художник віддає перевагу формуван-

ню семантики у процесі безпосереднього

витворення об’єкту. Простір тут — ідейний

співавтор. Саме в цьому приміщенні може

виникнути ілюзія зникнення: вдень інсталя-

цію видно зсередини, а ввечері, при штучно-

му освітленні, ззовні.

Назва тут скоріше вказує, ніж позначає.

Дерево не помічають, якщо навмисно

не вказати на нього, не постулювати як

об’єкт. Дерево під склом перетворюється

на музейний експонат. Воно виставлене

(змонтоване, представлене, показане) у

вигляді зигзагу — агресивного природ-

нього знаку, ієроглифу. Контекст ідеально

глянцевих поверхонь магазину випирає та

підкреслює структуру, фактурність дерева.

Ліс втручається у міський простір.

Віталій Кохан «Неявна»

Віталій Кохан «Дерево»

1716

Процес створення був схожий на дитячу гру у конструктор. Ми захоплено імпрові-

зували, збираючи з простого та податливого матеріалу великих метеликів та гусені.

Правила гри диктував простір, який ми не мали змоги змінити, направити, прибрати

або додати до нього світла, в нас не було інших технічних можливостей, окрім на-

явних. Ці суворі умови господаря приміщення були виконані та зовсім не заважали

втіленню ідеї, навіть навпаки, додавали азарту в нашу гру.

Проходячи повз вітрини, люди інстинктивно дивляться на них. Удень — на своє відо-

браження, ввечері — оцінюючи товари і послуги. У пошуках щастя люди нишпорять

світом, потрапляючи у пастки, розставлені продавцями, фірмами, корпораціями з ви-

робництва «щастєзамінника». Своїм проектом ми хотіли привернути увагу перехожих

до об’єкту, який викликає інтерес, але не як реклама товару, а як реклама ідеї, думки,

старої істини про те, що щастя не купиш.

Роман Мінін, Юліана Алімова «Про метеликів та людей»Мы с мотыльками так похожи,Мечтаем о луне, но, опускаясь низко, стучимся головою о фонарь.Большое счастье бесконечно близко.

1918

Глядачу надається можливість побачити диво перетворення нематері-

ального відображення в склі на реальний об’єкт, деформований за за-

конами перспективи. Рефлексія з приводу реальності та відображення

в дзеркалах є однією з найдавніших тем для творчості та містифікацій.

Відображаючись, об’єкт змінює форму, стає меншим або більшим. У

нашому випадку рекламний банер виставки стає меншим та змінює

свою форму. Цікаво було досліджувати те, як від таких мутацій форми

змінюється сутність і значущість змісту стосовно оригіналу.

Вуличний художник під псевдо Двірник «Закон перспективи»

2120

Сутність художнього висловлення авторів медіа-інсталяції «Фланери» полягає в тому,

що звичайна міська вітрина виконує роль своєрідного медіа-простору, а перехо-

жі, міщани разом із безпосередньо їм відправленою інформацією сприймають ще

якесь вербальне повідомлення, надійно заховане за багатим розмаїттям декорацій у

вітрині — предмети, що знаходяться за прозорим склом ніби «відводять» нас від ре-

альності, обіцяючи ілюзорні гаразди тим, кому пощастить володіти ними. Проходячи

повз мерехтливу, золоту вітрину магазину дорогого інтер’єрного декору, перехожий

краєм ока помічає сторонній предмет — телевізор. На екрані відбувається щось, що

змушує його підійти ближче і придивитися уважніше — саме в цей момент розкри-

вається суть інсталяції — людина на екрані телевізора уважно дивиться на глядача.

Золота маска на її обличчі символізує дзеркало, яке не просто відображає глядача,

воно розкриває саму сутність того, що відображається.

Денис Коін та Анна Скачкова «Фланери»

2322

Запасний вихід / NotausgangХарків 2012

Даний проект відбувся в рамках проекту Goethe-Institut «Центр компетенцій для менеджерів

у сфері культури» в країнах Східної Європи, Центральної Азії та Південного Кавказу.

Проект ініціативи Goethe-Institut «Культура і розвиток»

Дизайн: Марічка Рубан

Фото: Олексій Яловега