НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ХХІ СТОЛІТТЯ:

ВІД СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ДО СУСПІЛЬНОГО КОНСЕНСУСУ

ЗБІРНИК ТЕЗДО XІV МІЖНАРОДНОГОНАУКОВОГО КОНГРЕСУ

ХарківВидавництво ХарРІ НАДУ

“Магістр”2014

УДК 35.085ББК 67 Д88

Видано за рішенням Вченої ради Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

протокол № 2/190 від 11 лютого 2014 р.

Голова редакційної колегії – В. А. Ландсман, к.пед.н., заслужений працівник освіти України.

Заступник голови редакційної колегії – О. Ю. Амосов, д.е.н., проф., заслужений діяч науки і техніки України.

Відповідальний секретар – А. О. Кузнецов, к.держ.упр.Члени редакційної колегії: В. В. Нікітін, к.і.н., доц.; М. З. Барка, д.е.н., проф.;

К. Вацьковські, д.е.н., проф.; Л. Ю. Величко, к.ю.н.; О. Горелік, PhD у сфері економіки ЗМІ; А. О. Дєгтяр, д.держ.упр., проф.; В. Б. Дзюндзюк, д.держ.упр., проф.; А. Х. Дікінов, д.е.н., проф.; Д. В. Карамишев, д.держ.упр., проф.; Ю. О. Куц, д.держ.упр., проф.; М. А Латинін, д.держ.упр., проф.; В. М. Мартиненко, д.держ.упр., проф.; О. В. Орлов, д.держ.упр., доц.; П. О. Редін, к.філол.н., доц.; В. О. Сивоконь, к.е.н., доц.; М. М. Сорокун; В. М. Шур, к.пед.н., доц.

Публічне управління ХХІ століття: від соціального діалогу до суспільного консенсусу : зб. тез до XІV Міжнар. наук. конгресу. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2014. – 332 с.

ISBN 978-966-390-099-1.У збірнику тез наукових доповідей, представлених до XІV Міжнародного

наукового конгресу “Публічне управління ХХІ століття: від соціального діалогу до суспільного консенсусу”, висвітлено проблеми публічного управління в умовах соціально-політичних трансформацій демократичного суспільства, визначено місце і роль держави в соціальному діалозі, діалектику взаємозобов’язань і взаємовідповідальністі держави та громадянського суспільства, розкрито мету і процес пошуку суспільного консенсусу.

ISBN 978-966-390-099-1 УДК 35.085 ББК 67

© Харківський регіональний інститут державного управлінняНаціональної академії державного управління при Президентові України, 2014

Д88

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСфОРМАЦІй ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА .................................................................................................. 8

Ландсман В. А. Діалог як соціальний інструмент ..................................................................................... 8Іжа М. М. Процеси регіоналізації та децентралізації в контексті підвищення ефективності

публічного управління ........................................................................................................................................10Амосов О. Ю., Гавкалова Н. Л. Публічне адміністрування: методологічний контекст ...................... 12Воронкова В. Г. Управління суспільством в умовах соціальних трансформацій як головне

призначення публічного адміністрування ....................................................................................................... 13Древаль Ю. Д. До питання про механізми управління конфліктами у сфері публічних відносин .. 15Крюков А. И. Демократия как фактор современного публичного управления ....................................17Лунячек В. Е. Оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів в Україні:

проблеми становлення ........................................................................................................................................ 19Майстро С. В., Колєнов О. М., Вітренко-Хрустальова Т. М., Хірамагомедов М. Г. Механізм

державного регулювання інноваційного розвитку галузей економіки України на екологічній основі ......21Грицко Р. Ю., Надюк З. О. Концепція державного управління безперервним професійним розвитком

фахівців сімейної медицини на регіональному рівні ..................................................................................... 22Некрасов В. Н., Мелихова Б. С. Противоречия публичного управления и их современные

особенности ......................................................................................................................................................... 24Радченко О. В. Проблематика визначення функцій науки “державне управління” ........................... 26Сичова В. В. Гендерна складова демократизації державного управління ............................................ 28Вацьковські К. С., Гордієнко Л. Ю. Проекти публічно-приватно партнерства Польщі 2014 – 2020,

що підтримуються фондами ЄС ........................................................................................................................ 30Соснін О. В., Савченко С. В. Інформатизація і публічне управління – шлях до суспільства знань:

аспекти взаємодії ..................................................................................................................................................31Авраменко Т. П. Сучасне державне управління сферою охорони здоров’я – управління змінами ...... 33Ажажа М. А. Теоретичні аспекти застосування концепції Good Governance в контексті

формування демократичного суспільства ....................................................................................................... 35Амосова Л. В. Формування іншомовної комунікативної компетенції фахівців у сфері публічного

управління в умовах соціальних трансформацій ........................................................................................... 37Андреєв С. О. Про готовність єдиної державної системи цивільного захисту до встановлення

спеціальних режимів функціонування ............................................................................................................ 38Астапова Т. О. Навчання іноземній мові як інструмент соціально-політичних трансформацій

демократичного суспільства .............................................................................................................................. 40Безуглий О. В. Публічне адміністрування суспільно-політичних трансформацій у контексті теорії

сталого розвитку глобалізованого світу .......................................................................................................... 42Богачев Р. М. Значення геополітичних процесів у формуванні та реалізації політики щодо охорони

здоров’я населення .............................................................................................................................................. 44Бондаревська К. В. Державне регулювання аграрного сектора економіки: методи та інструменти

впливу ................................................................................................................................................................... 45Ватковська М. Г. Інформаційне забезпечення системи державного управління в галузі освіти

України ................................................................................................................................................................. 47Гербеда С. В. Соціальний діалог як спосіб зниження суспільно-політичних ризиків при прийнятті

органами публічної влади управлінських рішень .......................................................................................... 49Дегтярьова Ірина Олександрівна. Академічна автономія та децентралізація управління вищою

освітою .................................................................................................................................................................. 50Загайнова Л. І. Публічне управління в науково-освітній сфері України в умовах суспільних реформ ...52Загребельна Л. С., Піддубна В. В. Словотвірні особливості лексики офіційно-ділового стилю ....... 54Захаров В. М. Воспроизводство профессионального потенциала кадров регионального управления ....56Кирій С. Л., Щегорцова В. М. Цінності як основа формування громадянського суспільства в Україні ..58Коваленко М. М. Державне регулювання банківського сектора в умовах соціально-економічних

трансформацій в Україні .................................................................................................................................... 60

ЗМІСТ

Ковальчук В. Г. Принципи регіонального управління в умовах трансформацій демократичного суспільства ........................................................................................................................................................... 62

Козюра І. В. Особливості розвитку місцевого самоврядування в Україні: інституційний аспект ... 64Кравченко Т. А. Стратегічні пріоритети розвитку сільських територій у контексті регіональної

політики ................................................................................................................................................................ 66Меляков А. В., Поступна О. В., Степанко О. В. Соціальний діалог як механізм узгодження інтересів

громадян у контексті реалізації державної політики України з розвитку вищої освіти ........................... 68Мельникова К. І. Шляхи підвищення якості надання публічних послуг в умовах соціально-

політичних трансформацій ................................................................................................................................ 70Нестеряк Ю. В. Державна політика у сфері інформаційної безпеки України ..................................... 71Редін П. О. Застосування технологій ЗНО при атестації державних службовців у галузі

мовленнєвої культури ......................................................................................................................................... 73Романенко К. М. Щодо маркетингової парадигми державного управління ........................................ 75Сапрыка В. А. Публичная дипломатия в процессе трансформации интеграционных моделей

российско-украинского приграничного сотрудничества .............................................................................. 77Селютіна Н. Ф. Взаємодія місцевих органів влади та населення: соціокультурний підхід ............. 78Степаненко С. В. Соціальні трансформації: підходи до реалізації інноваційної політики .............. 80Тарасенко Т. М. Питання децентралізації в реформуванні місцевого самоврядування в Україні ... 82Терещенко Д. А. Соціальне партнерство як складова державного управління розвитком трудового

потенціалу України ............................................................................................................................................. 84Федчишин С. А. Проблеми розвитку дипломатичної служби в контексті останніх законопроектів

про внесення змін до Закону України “Про дипломатичну службу” .......................................................... 85Фоміцька Н. В., Шевченко О. М. Підходи до розуміння судового контролю через діяльність

спеціальних контролюючих органів ................................................................................................................. 87Фурсін О. О. Теоретико-методологічні основи публічного адміністрування як дисципліни, науки

і наукового напрямку .......................................................................................................................................... 89Чала Н. Д. Теорія ігор як інструмент моделювання державноуправлінських рішень ........................91Кучерява К. Я. Взаємодія кооперативних об’єднань з органами державної влади в аграрній сфері ... 92Мілєва Т. С. Управління розвитком агропромислового виробництва і сільських територій в умовах

соціально-політичних трансформацій суспільства ........................................................................................ 94Полковниченко Д. Ю. Стратегічне управління процесом попередження надзвичайних ситуацій ... 95Салієнко О. О. Парламентський контроль як форма взаємодії законодавчої та виконавчої гілок

державної влади в Україні .................................................................................................................................. 97Носик О. А. Узагальнення закордонного досвіду щодо запровадження компетентністного підходу

в органах публічної влади .................................................................................................................................. 98Александров О. В. Інформаційно-аналітичне забезпечення публічного управління ....................... 100Белец Ж. А. Державне регулювання застосування програмно-цільового методу бюджетування

на місцевому рівні ............................................................................................................................................. 102Білоконь М. В. Негативні та позитивні аспекти соціально-політичних інтеграцій .......................... 104Бовдуй С. С. Охорона праці як об’єкт державного управління ........................................................... 106Гнатенко А. І. Особливості стратегічного планування регіонального розвитку в умовах

трансформації демократичного суспільства в Україні ................................................................................ 107Дзюндзюк Б. В. Стан і перспективи розвитку у сфері інформатизації в Україні ............................... 109Долотенко Є. В. Поняття державного управління системою охорони здоров’я України в контексті

взаємодії держави та суспільства .....................................................................................................................111Загребельна Н. В. Аналіз трудової міграції в сучасних соціально-економічних умовах .................113Кібкало В. В. Основні напрямки вдосконалення діючої системи пенсійного забезпечення .............114Кондаков К. Г. Шляхи вдосконалення державної політики впровадження електронного

урядування в Україні .........................................................................................................................................116Коняєв Є. А. До питання про існування війтівського управління у слобідсько-українських

поселеннях ..........................................................................................................................................................117Король А. В. Сучасні проблеми державного управління екстреною медичною допомогою

в Україні: методологічні підходи до вирішення ............................................................................................119Крестьянинова Е. Н. Современные особенности развития публичного управления ...................... 120Кутьков В. П. Використання системного підходу в маркетинговому управлінні регіоном ........... 122Линник Р. В. Перспективи розвитку сфери адміністративних послуг у Харківській області ......... 124Лобойченко В. В. Можливості та напрями використання стратегій в органах влади ...................... 126Морозова Н. Г. Особливості та зміст соціально-трудових відносин суб’єктів зайнятості

в інституті державної служби ......................................................................................................................... 127Негода А. С. Умови конкурентоспроможності малого бізнесу в період трансформаційної кризи

в Україні ............................................................................................................................................................. 129

Неділько А. І. Деконцентрація та децентралізація в системі публічного управління на місцевому рівні в Україні .....................................................................................................................................................131

Олефіренко С. В. Функції Головних управлінь юстиції у сфері співпраці з громадськістю ............132Олешко О. М. Морально-психологічні передумови корупції ............................................................... 134Парамонов А. О. Специфіка територіальної організації влади в результаті соціально-економічних

трансформацій ................................................................................................................................................... 136Ромазанов О. С. Щодо визначення соціальної ролі державного службовця ......................................137Торгало Т. О. Основні проблеми публічного управління регіональним розвитком України ...........139Чеботарьова І. О. Формування мовної компетентності керівників освіти в умовах ВНЗ ...............140Чорнорук А. М. Трансформаційні перетворення в системі публічного управління ..........................142Шульга І. Л. Використання математичного апарату для визначення кількісних показників

ефективності державного управління ............................................................................................................ 144Юр’єва О. І. Поняття механізму державного управління податковим боргом у контексті

модернізації системи публічних фінансів ......................................................................................................146Ящук Л. П. Роль органів місцевого самоврядування у запобіганні соціального сирітства ..............148Капустін І. В. Система моніторингових досліджень якості освіти на місцевому рівні: проблеми

становлення (на прикладі Харківської області) ............................................................................................ 150Новикова И. П. Национальные интересы в условиях современных политических трансформаций ...152 МІСЦЕ ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У СОЦІАЛЬНОМУ ДІАЛОЗІ ........................................................ 154

Бабенко А. Г. Удосконалення механізму державного регулювання в аграрному секторі: макроекономічний аспект ................................................................................................................................ 154

Zine M. Barka. Social cohesion – economic development and social dialogue: some considerations .......156Бобровська О. Ю. Системний підхід як спосіб організації суспільного діалогу ...............................157Дикинов А. Х., Дикинова А. А. Инструменты повышения конкурентоспособности региональной

экономики ............................................................................................................................................................160Газарян С. В. Основи соціального діалогу у сфері трудових ресурсів ................................................162Жадан О. В. Функції держави в соціальному діалозі у сфері праці .....................................................163Mazuryk Marcin, Zuzankiewicz Piotr. The institutionalization of social dialogue in Poland ....................165Руденко О. М. Публічна влада та політична стабільність суспільства ................................................166Барило О. Г., Потеряйко С. П., Тищенко В. О. Соціальний захист населення від надзвичайних

ситуацій техногенного та природного характеру ..........................................................................................168Бєлай С. В. До питання взаємодії органів державної влади з громадськістю під час врегулювання

кризових явищ соціально-економічного характеру ......................................................................................170Гамова Г. І., Ткаченко Л. П. Соціальний діалог як чинник становлення правової держави .............172Єльчанінов Д. Б. Соціальний діалог: ймовірнісні моделі теорії обмежень ..........................................173Закоморна К. О. Конституційно-правові засади соціального діалогу в пострадянських країнах ..175Мартиненко В. О. Механізм удосконалення управління державними установами ..........................177Немченко О. А. Оптимизация государственного аудита в процессе управления социальными

процессами в регионе ........................................................................................................................................179Оленцевич Н. В. Соціальне партнерство як форма здійснення соціального діалогу .........................180Сергєєва Л. М., Сергєєв М. А. Шляхи інституалізації форм взаємодії органів державної влади

щодо звернень громадян ...................................................................................................................................182Соболь Р. Г. Вплив держави на систему соціального захисту громадян ............................................ 184Смірнова О. М. Державне регулювання як необхідна умова соціальної стабільності (на прикладі

забезпечення психологічного захисту населення України) ..........................................................................186Мишко А. М. Роль держави в реалізації проектів державно-приватного партнерства в морських

портах України ...................................................................................................................................................187Пастух К. В. Сутність механізму реалізації державної економічної політики на регіональному

рівні ......................................................................................................................................................................189Фінкільштейн О. В. Роль держави в соціальному діалозі між бізнесом і ВНЗ .................................. 190Хлєбнікова А. А. Система державно-громадянського управління як умова реалізації

публічної влади ................................................................................................................................................. 192Яцкін В. І. Реалізація принципів соціального партнерства у сфері охорони праці .......................... 194Сапа Н. В. Формування антикризової програми публічного адміністрування ................................ 196Нарожний С. М. Роль держави в розвитку державно-приватного партнерства ............................... 197Нікулін К. О. Організаційні засади державного управління місцевими органами військового

управління .......................................................................................................................................................... 199Камок Т. В. Роль риторики в державному управлінні .......................................................................... 201Гук А. С. Європейський адміністративний простір у вимірах публічного врядування ................... 202

ДЕРЖАВА І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: ДІАЛЕКТИКА ВЗАєМОЗОБОВ’ЯЗАНЬ І ВЗАєМОВІДПОВІДАЛЬНІСТІ .............................. 204

Бабинцев В. П. Бюрократия и интеллектуальное сообщество как субъекты гражданского диалога: практика российского диалога ........................................................................................................................ 204

Бєлова Л. О., Мельман В. О. Роль молоді в соціальному діалозі “суспільство-влада” ...................... 206Куц Ю. О. Етнополітична толерантність як засіб успішності соціального діалогу .......................... 207Толкованов В. В. Концепція “доброго врядування” в публічному управлінні .................................. 208Бєльська Т. В. Глобальне громадянське суспільство як провідний актор міжнародного політичного

процесу ................................................................................................................................................................210Сергієнко М. Г., Бобрицький С. М., Кривулькін І. М., Державний реєстр потенційно небезпечних

об’єктів як основа для взаємодії між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування ..................................................................................................................................................211

Гайдукова Г. Н. Роль территориального общественного самоуправления в развитии муниципального управления ...........................................................................................................................214

Даудова Г. В. Проблеми реалізації державної інформаційної політики в Україні .............................215Кулініч О. В., Ігнатьєв С. Є., Ткачов Д. С. Інноваційні підходи до залучення міжнародної технічної

допомоги на регіональному рівні .....................................................................................................................217Карпенко А. В. Державно-приватне партнерство як механізм активізації інноваційної діяльності ...219Кравцов О. В. Вплив держави на розвиток громадянського суспільства в Україні .......................... 220Луговенко Н. В. Роль інституту соціального діалогу в реалізації соціальної політики ................... 222Мороз В. М. Взаємозобов’язання і взаємовідповідальність між державою та громадянським

суспільством: теоретичні аспекти виникнення протиріч ............................................................................ 223Надуткина И. Э. Проблема этики в государственном управлении и вопрос морального выбора

в профессиональной деятельности чиновника. ............................................................................................. 225Орел Ю. Л. Роль держави у становленні громадянського суспільства: досвід провідних країн

світу з точки зору можливості його адаптації в Україні .............................................................................. 227Сорокіна Н. Г. Особливості взаємодії органів публічної влади з громадськістю на сучасному

етапі державотворення ..................................................................................................................................... 229Червякова О. В. Глобалізаційні впливи як чинник суспільного розвитку України .......................... 230Григоренко Н. В. Організаційно-правовий механізм підвищення рівня цивільної безпеки

на регіональному рівні ...................................................................................................................................... 232Шовгеня С. А. Инновационное развитие системы образования: риски сторон, диалектика

взаимных обязательств и взаимной ответственности. ................................................................................ 234Афанасьєва Ю. В. Узамозобов’язання та взаємовідповідальність держави та соціального

інституту сім’ї ................................................................................................................................................... 236Кваша А. С. Зміна парадигми суспільного розвитку як виклик для держави ................................... 238Книш П. В. Транспарентність як атрибутивна характеристика сучасного публічного управління ... 239Коновалов Л. С. Впровадження аудиту ефективності як напрямок удосконалення державного

фінансового контролю .......................................................................................................................................241Лопатченко І. М. Cоціально-психологічні фактори соціального сирітства та його профілактика ... 243Михайлик І. М. Відповідальність держави в питаннях оплати праці педагогів системи загальної

середньої освіти ................................................................................................................................................. 244Попова С. В. Соціальне партнерство як інститут розвитку ринку соціальних послуг .................... 246Третяк М. В. Благодійна діяльність українського бізнесу як прояв соціальної відповідальності .... 248Капінус О. Я. Вплив соціальних мереж на державне управління та громадянське суспільство

в Україні ............................................................................................................................................................. 250Кошкін А. О. Подолання інцидентів – спільна справа держави, громади і людини ......................... 252

ПОшУК СУСПІЛЬНОГО КОНСЕНСУСУ – МЕТА й ПРОЦЕС ................................................. 253

Дрешпак В. М. Модернізація моделей упровадження державної інформаційної політики України ..... 253Бутирська Т. О. Державне будівництво як чинник досягнення суспільного консенсусу ................ 254Коротич О. Б., Дегтярьова Ія Олександрівна. Соціальний капітал як джерело суспільного

консенсусу та конкурентоспроможності регіону .......................................................................................... 256Крутій О. М. Публічний діалог: від форми спілкування до методологічної основи суспільного

консенсусу .......................................................................................................................................................... 258Лозинська Т. М., Малько Ю. С. Обґрунтування необхідності розробки стратегії розвитку

сільських громад ............................................................................................................................................... 260Машкаров Ю. Г. Партнерство для забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні .... 262

7

Мельниченко О. А. Принципи соціального діалогу ............................................................................... 263Огнева В. В. Диалог власти и общества в современной России: как повысить отдачу? ................... 265Орлов О. В. Соціальний діалог – шлях до соціального консенсусу? .................................................. 266Пархоменко-Куцевіл О. І. Реінжиніринг у системі державного управління: теоретичні засади .... 268Хижняк Л. М. Самоорганізація студентів як фактор розвитку публічного управління у процесі

модернізації вищої школи України ................................................................................................................. 270Попов С. А. Модель-підхід до формування напрямів удосконалення інноваційного розвитку

системи державного управління ..................................................................................................................... 272Альбощій О. В., Ященко О. А., Могилко В. О. Свобода і демократія у структурі цивілізованого

суспільства ..........................................................................................................................................................274Боковикова Ю. В. Особливості побудови суспільних відносин у сфері природокористування ......275Болховитина Т. С. Общественный мониторинг избирательного процесса в России как условие

эффективности результатов политического участия ................................................................................... 277Козуб В. П. Принцип консенсусу в системі відносин громадянського суспільства ......................... 278Кузнецов А. О. Человек и власть: к иррациональному обоснованию политики ................................ 280Медведєв І. А., Івашина Л. П. Ефективність взаємодії освіти і туризму на регіональному рівні .... 283Минко П. Є., Серенок А. О. Портал знань “Ми розвиваємо електронне урядування” як ефективний

інструмент для соціального діалогу ............................................................................................................... 284Мирна Н. В. Регіональна політика як засіб подолання конфлікту цінностей в об’єднаній Європі .... 286Наконечний В. В. Консенсусність сфери впливу держави і ефективності державних інститутів ...... 287Обідіна Я. І., Атрощенко Н. М., Пінчук Д. М. Формування державної кадрової політики ............... 288Тарабан С. В. Інновації – важливий чинник економічного зростання і конкурентоспроможності

національних економік ..................................................................................................................................... 290Терещенко В. М. Мова викладання у вищих навчальних закладах України: проблеми

й перспективи .....................................................................................................................................................291Шамраєва В. М. Зовнішньополітичні пріоритети України: результати 2013 р. і перспективи

на майбутнє ........................................................................................................................................................ 294Борисенко К. Б. Підготовка фахівців для сфери освіти у ВНЗ в умовах глобалізації ...................... 295Гаврилова О. О. Володіння іноземною мовою як необхідна умова здійснення соціального

діалогу на міжнародному рівні ........................................................................................................................ 297Інковська Ю. М., Черноіваненко А. В. Пошук суспільного консенсусу через довіру до влади ........ 298Мезенцева Е. Е. Противоречия стратегического управления организацией ..................................... 300Радинська-Калініченко А. В. Інститут публічно-приватного партнерства в системі економічних

і соціальних відносин ....................................................................................................................................... 302Архипова О. И. Публичный аудит управленческих решений .............................................................. 304Бізікін С. В. Історичні напрями розвитку земельних відносин в Україні .......................................... 305Бучина О. В. Публичное управление государственными услугами ................................................... 307Глуха В. В. Механізм оцінки динаміки розвитку депресивних регіонів України як процес

пошуку суспільного консенсусу ...................................................................................................................... 309Довгалюк І. Г. “М’яка влада” як спосіб впливу на територіальну громаду .........................................311Лазько О. М. Державна політика у сфері міжетнічних відносин .........................................................313Радченко О. О. Делегітимізація публічної влади в Україні як головна передумова масових

протестів ..............................................................................................................................................................314Федоров Г. О. Функціонування територіальних кластерів: зарубіжний досвід ................................316Горблюк С. А. Діалогова взаємодія як ключовий чинник розвитку індустріальних парків

у регіонах України ..............................................................................................................................................318Капленко О. Ю. Механізми забезпечення участі громадськості в місцевому самоврядуванні ...... 320Кравченко С. Г. Пам’ятки національного значення малих історичних міст як складова

державного та самоврядного партнерства ......................................................................................................321Сурнін В. О. Механізми системи стримувань та противаг у розподілі повноважень між гілками

влади в Україні .................................................................................................................................................. 323

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ ................................................................................................................. 325

8

ПублІчне уПравлІння в уМовах СоцІально-ПолІТичних ТранСфорМацІй

деМокраТичного СуСПІльСТва

Діалог… Слово, яке ми вживаємо в різних сферах нашого життя часто й автоматично, не замислюючись над його значенням. А це іно-ді не дозволяє нам дійсно перейти від моно-логу, коли чуєш тільки себе, до діалогу, коли необхідно почути інших. Це вміння – слухати і чути інших – важливо в будь-якому спілку-ванні, в будь-якій комунікації, але, мабуть, найбільш важливе воно в соціальному діалозі, коли необхідно, нехай не завжди швидко, але завжди мирно, розв’язувати гострі соціальні проблеми й вирішувати конфлікти. І тоді діа-лог стає не просто розмовою, бесідою двох і більше суб’єктів (як відомо, саме таке первин-не значення цього поняття), а ефективним со-ціальним інструментом.

Про соціальне значення діалогу, в тому чи іншому контексті, писали і говорили різні ав-тори, наприклад, досить яскраво це виявилося в концепціях М. Бубера і М. Бахтіна.

Наприклад, М. Бахтін стверджував, що діалог у своєму універсальному філософсько-му сенсі можна розуміти як формат пізнання та існування, в якому осягається людина та її буття [1]. Не випадково філософ говорив про два взаємопов’язані значення поняття “діалог”: вузьке – діалог як подія спілкування людини, і широке – діалог як певна загальнолюдська реальність [3]. Зокрема він наголошував: “Діа-логічні стосунки мають специфічну природу: вони не можуть бути зредуковані ані до чисто

логічних (навіть якщо це діалектичні), ані до лінгвістичних (композиційно-синтаксичних) стосунків. Вони можливі лише між завершени-ми висловлюваннями суб’єктів, які розмовля-ють, що різняться. Там, де немає слів і немає мови, не може бути жодних діалогічних сто-сунків; вони не можуть існувати серед об’єктів і логічних величин (понять, суджень тощо). Ді-алогічні стосунки передбачають мову, але вони не живуть в системі мови. Вони неможливі між елементами мови” [4, с. 117].

При цьому М. Бахтін вважав, що все живе є взаємопов’язаним, і тому діалог створює нове розуміння ситуацій, які вимагають змін [6].

З ідеями цього та інших авторів про важ-ливість діалогу в суспільстві важко спереча-тися, а ось що дійсно важко – організувати діалог таким чином, щоб він став соціальним інструментом – інструментом досягнення суспільної злагоди, розв’язання конфліктних ситуацій і соціальних проблем. Для того щоб це відбулось, щоб учасники діалогу рухалися назустріч один одному, а не в різні боки, ру-халися до розуміння, а не до протистояння, досягли, врешті-решт, наміченого результату, слід звернути увагу на три важливі моменти.

По-перше, діалог має на увазі не лише двосторонню комунікацію, але й спільне мис-лення, що вимагає більшої міри участі всіх сторін діалогу в цьому процесі, ніж просто спілкування.

В. А. ЛАНДСМАН

дІалог як СоцІальний ІнСТруМенТ

Зустріч двох осіб подібна до контакту двох хімічних речовин: якщо є хоч щонайменша реакція, змінюються обидва елементи.

К. Г. Юнг

Особа виявляється, вступаючи у відношення з іншими особами.М. Бубер

1

9

Публічне управління в умовах соціально-політичних трансформацій демократичного суспільства

По-друге, діалог вимагає майстерного дотримання балансу між пошуком розуміння інших і бажанням бути зрозумілим іншими. Цим діалог, у певному сенсі, схожий на про-цес дихання: “вдихання” ідей інших зміню-ється наступним “видихом” своїх нових ідей, які, у свою чергу, “вдихаються” іншими, спо-нукаючи вже їх до “видиху” нових ідей і т.д. Дотримання вказаного балансу вимагає на-явності в учасників діалогу чотирьох умінь: слухати, відсторонятися, поважати, ви-словлюватися.

Вміння слухати дозволяє дати відповіді на низку запитань: Які ідеї хочуть донести спів-розмовники до інших? Що для них важливо насправді? Що це означає для інших? Що ко-рисного можна взяти для себе? У чому я по-миляюся? У чому ми всі помиляємося? Яким чином нова інформація може змінити точку зору? І тому подібне.

Вміння відсторонятися дозволяє зробити “крок назад”, відійти від звичної точки зору, прийняти (чи “приміряти”) нову, і рефлексу-вати вже з нової позиції. Це дозволяє не лише досягати консенсусу з іншими учасниками діа-логу, але й знаходити неординарні, нерутинні рішення, уникати пасток аберації свідомості.

Повага до інших, до їх точки зору, її ви-знання нарівні з власною точкою зору – це саме те, що дозволяє перейти від безлічі моно-логів (які іноді помилково приймають за діа-лог) власне до діалогу.

Вміння висловлюватися не означає вміння красиво говорити. Воно означає здатність до-нести свою оригінальну ідею до іншого учасни-ка (учасників) діалогу. Це вимагає правильного вибору каналу комунікації й зрозумілої форми кодування повідомлення, що несе ідею.

Таким чином, володіння цими чотирма вміннями створює згаданий вище баланс за-вдяки тому, що вміння слухати, вміння відсто-ронитися і повага до інших учасників діалогу дозволяють зрозуміти й тією чи іншою мірою прийняти точку зору, відмінну від власної. Водночас, уміння висловлюватися дозволяє реалізувати бажання бути зрозумілим інши-ми. Усе це робить діалог динамічним і резуль-тативним.

По-третє, необхідно розуміти, що най-страшнішим “вбивцею” діалогу є недовіра

учасників по відношенню один до одного. Саме вона не дозволяє здійснювати справжній діалог, а не його імітацію. Ставлення під сум-нів того, у що ти вірив багато років, і визна-ння правоти інших, розуміння своїх помилок і прийняття нових ідей, порушення status quo і готовність до змін, які можуть порушити звичний устрій, – усе це може викликати не-довіру і побоювання, але без цього неможли-вий повноцінний і результативний діалог.

За великим рахунком, усе, що потрібно для організації діалогу, – це встановлення принаймні мінімальної довіри між усіма учас-никами діалогу, повага до них, уміння слуха-ти і чути, готовність відмовитися від старого і пропонувати й сприймати нове. Просто? Лег-ко? Ні, не просто і не легко, особливо, якщо йдеться про соціальний діалог. Проте очевид-ним є і те, що без діалогу неможливе існуван-ня не лише окремих індивідів, але й суспіль-ства в цілому. Підтвердженням цьому є слова К. Ясперса, який наголошував, що ми повинні жити в постійному взаємообміні з іншими й постійно творити наново з того, що ми дізна-ємося, чуємо, розуміємо і засвоюємо; тільки так, завдяки співучасті наших співтоваришів по роду людському, ми зможемо залучитися до духу [5, с. 27].

Список використаних джерел:1. Бахтин М. М. Эстетика словесного твор-

чества / М. М. Бахтин ; [сост. С. Г. Бочаров, примеч. С. С. Аверинцев и С. Г. Бочаров]. – М. : Искусство, 1979. – 423 с.

2. Бубер М. Два образа веры / М. Бубер ; под ред. П. С. Гуревича, С. Я. Левит, С. В. Лезова ; пер. с нем. – М. : Республика, 1995. – 464 с.

3. Копьев А. Ф. Психологическое консуль-тирование: опыт диалогической интерпрета-ции / А. Ф. Копьев // Вопросы психологии. – 1990. – Т. 3. – С. 17–25.

4. Bakhtin M. M. Speech Genres and Other Late Essays / M. M. Bakhtin. – Tx. : University of Texas Press, 1986. – 177 р.

5. Jaspers K. Philosophy of Existence / K. Jaspers. – Pens. : University of Pennsylvania Press, 2011. – 128 p.

6. Maranhao T. The Interpretation of Dialogue / T. Maranhao. – Chicago : University of Chicago Press, 1990. – 376 p.

Публічне управління XXI століття: від соціального діалогу до суспільного консенсусу

10

Проблема ефективності публічного управління вимагає пошуку механізмів її підвищення відповідно до викликів часу. У контексті цього виникає потреба розглянути процеси регіоналізації та децентралізації як глобальних тенденцій, які знаходять свої про-яви і в Україні.

Регіоналізація є процесом регіонального структурування простору, а також повноцін-ного включення регіонів в економічне, соці-альне й політичне життя на національному та транснаціональному рівнях [3, с. 107].

Переважна більшість дослідників причи-ни регіоналізації вбачають у кризі сучасної держави-нації, яка вже не здатна так ефектив-но, як раніше, виконувати свої функції. Тому вона змушена передавати значну частину сво-їх повноважень, з одного боку, наднаціональ-ним структурам (наприклад, Європейський Союз), а з іншого – регіонам. Прихильники такого підходу доводять, що передача повно-важень і ресурсів на регіональний рівень може стати механізмом для більш ефективного ви-рішення проблем, які стоять перед суспіль-ством, так як місцева влада завжди ближче до конкретних людей.

Розглядаючи проблему регіоналізації в межах Європейського Союзу, британський до-слідник У. Булман виділяє низку причин регі-оналізації та децентралізації, серед яких:

– спроба модернізації систем управління, яка завжди спирається на особливі національ-ні традиції;

– спроба надати регіонам більше можли-востей для самостійного зростання, внутріш-нього розвитку і залучення зовнішніх ресур-сів в умовах глобалізації;

– відповідь сучасних національних дер-жав на ускладнення соціальних, економічних і екологічних проблем, що вимагають іншого підходу, ніж традиційний універсальний іє-рархічний підхід згори донизу;

– віддзеркалення культурно-історичних проблем і відповідь на вимоги територіаль-

ної автономії, розширення політичних прав регіонів;

– поглиблення інтеграційних процесів та їх проникнення в компетенцію регіонів [1, с. 61].

До загальних причин, які зумовлюють регіоналізацію, на нашу думку, слід додати і внутрішньоуправлінські, а саме:

– намагання центрального уряду уникну-ти відповідальності за деякі рішення, тобто перекласти їх на регіональний рівень;

– зосередження уваги центрального уряду на політичних проблемах, розв’язання яких пов’язане з легалізацією вимог регіонів;

– неспроможність або нездатність цен-трального уряду контролювати або перешко-джати процесу розпорошення влади між рів-нями управління.

Таким чином, регіоналізація – це процес делегування центром регіонам як територі-альним одиницям субнаціонального рівня ширших повноважень у галузі державного управління, а також підвищення статусу регі-ону через реформування державного устрою країни. У Європі регіоналізація виступає, з одного боку, як протиставлення уніфікації і втраті своєї самобутності, а з іншого – як про-позиція нових, ефективніших форм управлін-ня і модернізації.

Разом із тим слід відзначити, що процес регіоналізації позитивно впливає на демокра-тичні перетворення в країнах, і в Україні, зо-крема. З точки зору підтримки демократично-го процесу в державі, до позитивних моментів процесу регіоналізації можна віднести:

– розширення можливостей для регіо-нального експерименту, що є важливим ас-пектом процесу реформування суспільства;

– зменшення залежності регіонів від цен-тру за рахунок отримання істотного обсягу повноважень, забезпечення відповідними ре-сурсами;

– скорочення дистанції між регіональною політичною елітою і пересічними громадя-

М. М. ІЖА

ПроцеСи регІоналІЗацІЇ Та деценТралІЗацІЇ в конТекСТІ ПІдвиЩення ефекТивноСТІ

ПублІчного уПравлІння

11

Публічне управління в умовах соціально-політичних трансформацій демократичного суспільства

нами, що створює останнім додаткові канали для участі в політичному житті.

Крім процесу регіоналізації в контексті підвищення ефективності публічного управ-ління для нашої держави актуальним також є питання децентралізації.

Формування демократичної моделі управ-ління, становлення громадянського суспіль-ства можливі лише за умови оптимального співвідношення централізації і децентраліза-ції у сфері державного управління. Механізм взаємодії централізації і децентралізації ви-ступає відправною передумовою ефективнос-ті й конструктивності управління.

Централізація в управлінні фактично під-креслює замкненість системи управління, коли воно будується з єдиного центру в на-прямку “зверху вниз” з дотриманням строгих принципів єдності та чіткості розпорядни-цтва. Характерними рисами централізації є збільшення кількості рівнів в управлінській ієрархії, зосередження прийняття більшості рішень на верхніх рівнях управління, обме-ження участі органів управління нижчих рів-нів у прийнятті рішень.

Децентралізація в управлінні, навпаки, підкреслює відкритість системи управління для рішень “знизу”. Багато локальних рішень можуть прийматись на середніх і нижчих рівнях організаційної ієрархії без шкоди для інтересів системи, яка функціонує як єдине ціле. Система управління, в якій гармонійно враховані принципи централізації і децентра-лізації (досягнуто оптимальної пропорції між ними), є по суті відкрито-замкнутою.

Централізація в державному управлін-ні покликана внести організуючий момент у функціонування органів державної влади, спрямовувати їх діяльність у русло реалізації єдиної державної політики. Цьому присвяче-но розділ VI Конституції України, де конкре-тизуються принципи державного управління, відповідно до яких воно має один вищий ор-ган у системі органів виконавчої влади – Ка-бінет Міністрів України, який забезпечує за-гальне спрямування діяльності з організації виконання законодавчо-нормативних актів і якому підпорядковуються всі інші органи ви-конавчої влади [2].

Децентралізація є характерним явищем для сфери сучасного державного управління і зу-мовлена об’єктивними та суб’єктивними факто-рами. Проблема децентралізації в Україні стала актуальною внаслідок недосконалості розподілу управлінських функцій та повноважень між ор-ганами виконавчої влади різних організаційно-правових рівнів. Реальне здійснення державно-го управління постає як органічне переплетіння централізації і децентралізації.

Роль децентралізації постійно зростає, що становить загальну закономірність раціональ-ного, конструктивного й ефективного управ-ління. Разом з тим, перекоси в сторону децен-тралізації також є небезпечними, оскільки можуть зумовити деструктивність діяльності місцевих органів виконавчої влади.

Однак надмірна централізація, локалізу-ючи прийняття рішень на вершині державної піраміди, стримуючи ініціативу місцевих ор-ганів виконавчої влади у виробленні сучасних механізмів публічного управління, слабо вра-ховуючи інтереси окремих регіонів, терито-ріальних громад, колективів, організацій не може забезпечувати ефективності управлін-ня. Ця ситуація спостерігається в Україні, що надає особливої актуальності проблемі осу-часнення державного управління.

Таким чином, основним завданням для України в умовах сьогодення є активно ви-користовувати потенціал процесів регіоналі-зації та знайти баланс між централізацією та децентралізацією, що сприятиме підвищенню ефективності публічного управління.

Список використаних джерел:1. Іжа М. М. Система регіонального управ-

ління: світовий досвід і Україна : монографія / М. М. Іжа. – Одеса : Друкарський дім, 2011. – 368 с.

2. Конституція України : офіц. текст [при-йнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.]. – К : Мін-во Юстиції Укра-їни, 2006. – 124 с.

3. Топалова Е. Х. Особливості вітчизня-ної та європейської моделей регіоналізації / Е. Х. Топалова // Актуальні проблеми держав-ного управління, педагогіки та психології. – 2011. – № 1 (4). – С. 107–115.

Публічне управління XXI століття: від соціального діалогу до суспільного консенсусу

12

Розвиток України в сучасних умовах гос-подарювання визначається складним шляхом перетворень: від молодої незалежної держави у 1990-х до країни, яка за наші часи претендує на паритетне місце серед Європейських кра-їн. Додамо до цього структурні перетворення, трансформації, модернізацію на рівні держав-ного управління, що впливає на посилення впливу інститутів, які забезпечують дієвість публічного адміністрування.

В Україні публічне адміністрування пе-реживає реформування та трансформацію, що визначається Законом про Адміністратив-ну реформу. Необхідність реформування та трансформації викликана низкою проблем, які, перш за все, стосуються створення науково-методологічного підґрунтя публічного адміні-стрування, усвідомлення його провідної ролі в процесі здійснення регіонального управління та місцевого самоврядування, створення пере-думов для ефективності реалізації публічного адміністрування, визначення рівня владних повноважень на місцях, формування місцевих бюджетів та їх цільового розподілу, формуван-ня та розподілу синтезованого капіталу. Озна-чене вище визначає актуальність і своєчасність питань, розглянутих у даному дослідженні.

Зазначені проблеми відображені в питаннях, що розглядаються в рамках нещодавно сформо-ваного в Україні наукового напрямку – публіч-ного адміністрування, – незважаючи на його розвиненість в світі, тривалий шлях еволюції та існуючі наукові доробки в багатьох країнах. Ви-никнення публічного адміністрування в Укра-їні співпало з набуттям країною незалежності, що, на нашу думку, є символічним та позитив-но вплинуло на розвиток теорії та практики публічного адміністрування в державі. Осно-вні доробки провідних вітчизняних науковців з означених питань продовжують виникати поряд із еволюцією публічного адміністрування [1–3]. Незважаючи на численні публікації, в сучасній Україні відбувається процес еволюції моделі публічного адміністрування та продовжують існувати протиріччя у визначеннях публічного управління та публічного адміністрування, що

визначає доцільність представлення авторської дефініції явища, що досліджується.

З огляду на зазначене, метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування пу-блічного адміністрування та визначення пріо-ритетів його розвитку в сучасній Україні.

Публічне адміністрування розтлумачуєть-ся у широкому та вузькому сенсі. У вузькому значенні публічне адміністрування пов’язане з виконавчою гілкою влади та розглядається як професійна діяльність державних службовців та осіб, що працюють у соціальній сфері, у не-урядових організаціях, в установах та в орга-нізаціях, що мають бюджетне фінансування та існують на спонсорські кошти з метою забезпе-чення життєдіяльності країні на рівні держав-ного, регіонального, місцевого управління й здійснюють вивчення, розробку і впроваджен-ня публічної політики. Публічне адміністру-вання у широкому сенсі пов’язане з функціо-нуванням всіх гілок влади: законодавчою, ви-конавчою, судовою. Ми вважаємо при цьому, що публічне адміністрування – це модифікація класичного менеджменту в різних сферах жит-тєдіяльності всього суспільства, тобто плану-вання, організація, мотивація з акцентом на контроль за формуванням ресурсів, що має за мету їх ефективне використання органами вла-ди (у тому числі, регіональними та місцевими), бізнесом, громадянами (всі зацікавлені сторо-ни) за процесом надання публічних послуг.

Таким чином, представимо авторське бачен-ня публічного адміністрування – це сукупність безпосередньої взаємодії громадян, держав-ного та неурядового секторів, це планування, управління загальними справами міста, регіо-ну, це – відносини, які включають офіційні ін-ституції, неформальні домовленості й пов’язані із синтезованим (людським, інтелектуальним, соціальним) капіталом громадян. Таким чином, публічне адміністрування – це залучення всіх зацікавлених громадян до процесів, що відбу-ваються на рівні міста, району, регіону, країни з метою використання їх права, здібностей, мож-ливостей здійснювати народну владу, самостій-но приймати рішення та реалізовувати функції

О. Ю. АМОСОВ, Н. Л. ГАВКАЛОВА

ПублІчне адМІнІСТрування: МеТодологІчний конТекСТ

13

Публічне управління в умовах соціально-політичних трансформацій демократичного суспільства

публічного адміністратора – соціального кон-тролера, що має здатність до самоорганізації.

Під методологією в контексті наукової галузі розуміємо фундаментальні положення вчення про структуру, логічну організацію, принципи, функції, методи та засоби діяль-ності. У контексті зазначеного представимо на розсуд авторське бачення методологічного підґрунтя публічного адміністрування. Так, об’єкт публічного адміністрування – відно-сини з приводу упорядкування суспільних справ на державному, регіональному, місцево-му рівнях управління.

Предметом публічного адміністрування є закономірності, принципи, методи, форми, тенденції теорії та практики упорядкування та забезпечення вирішення суспільних проблем.

Функції публічного адміністрування: визначення, формулювання та ранжування суспільних проблем; реалізація публічного контролю, оцінка ефективності та результа-тивності публічного адміністрування.

Відмінність публічного адміністрування полягає в тому, що воно базується на “само”: самодіагностиці проблеми, самовизначенні проблеми, самоформулюванні, самопропо-зиції вирішення проблеми, самовизначенні кращого варіанту політики, самовизначе