ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ · 2016-08-28 · Європейське...

Бонь О. І., Іванюк О. Л.

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯпідручник для 7 класу

загальноосвітніх навчальних закладів

Матеріал підручника охоплює історію Старого Світу (Європи, Азії, частини Аф-рики) доби Середньовіччя (ІІ–XV ст.). Навчальний матеріал структурований за про-блемно-тематичним принципом. Особливу увагу приділено формуванню в учнів уяв-лень та знань про еволюцію політичних структур середньовічної Європи, зародження європейського парламентаризму, становлення європейського права, контакти та вза-ємовплив християнської, арабо-мусульманської та традиційних цивілізацій Сходу. Відповідно до вимог навчальної програми передбачено сім практичних занять, де учні напрацьовують навички роботи з ілюстративним матеріалом, текстовими доку-ментами, історичними картами. Розширенню уявлень про повсякденну, «живу» істо-рію середньовічного суспільства, актуалізації раніше вивченого матеріалу та напра-цюванню предметних компетентностей сприятиме опрацювання рубрик «Історична довідка», «Галерея портретів», «Пригадайте», «Наказ короля (вивчіть слова та їхнє значення)», «Велика мандрівка (позначте на контурній карті)», «Запам’ятайте дати», «Перевірте себе (тестові завдання до кожного розділу)».

Для учнів 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів.

«Документ» – уривки з джерел доби Середньовіччя

«Історична довідка» – цікаві факти та події

«Наказ короля» (вивчіть слова та їхнє значення) – словничок

«Велика мандрівка» (позначте на контурній карті) – завдання з історичноїгеографії

«Виклик рицаря» – запитання та завдання до параграфів

«Пригадайте» – завдання на повторення вивченого матеріалу

«Галерея портретів» – портрети і біографічні довідки про найвидатніших діячівдоби Середньовіччя

3

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................................. 5

РОЗДІЛ І. ПЕРШІ СЕРЕДНЬОВІЧНІ ДЕРЖАВИ .............................. 11

§ 1. Людина за Середньовіччя ......................................................................... 13 § 2. Народження середньовічної Європи ...................................................... 20 § 3. Візантійська імперія ................................................................................... 30 § 4. Культура Візантійської імперії ............................................................... 42 § 5. Арабський халіфат ...................................................................................... 47 § 6. Знання та культура арабського світу .................................................... 55 § 7. Вплив перших середньовічних імперій на європейську історію. Практичне заняття ....................................................................................... 62Узагальнення ........................................................................................................ 67Перевірте себе ...................................................................................................... 68

РОЗДІЛ ІІ. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СВІТ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ .......... 73

§ 8. Середньовічне європейське суспільство .............................................. 75 § 9. Роль християнської церкви в становленні середньовічного суспільства .................................................................................................... 84 § 10. Європейське рицарство. Практичне заняття ..................................... 96 § 11. Європейське середньовічне місто ....................................................... 101§ 12. Господарське та повсякденне життя в середньовічній Європі. Практичне заняття .................................................................................. 111Узагальнення ...................................................................................................... 122Перевірте себе .................................................................................................... 123

РОЗДІЛ ІІІ. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВИ В Х– XV СТ. ........................................................................... 127

§ 13. Вікінги. Вільгельм Завойовник. Практичне заняття .................... 129 § 14. Хрестові походи ........................................................................................ 137 § 15. Середньовічні держави: від роздробленості до станово- представницьких монархій .................................................................. 146 § 16. Франція ....................................................................................................... 148 § 17. Франція і Столітня війна (1337–1453) ................................................. 153

4

ЗМІСТ

§ 18. Англія ........................................................................................................... 158§ 19. Велика хартія вольностей. Практичне заняття .............................. 163§ 20. Німеччина ................................................................................................... 165§ 21. Країни басейну Середземномор’я ....................................................... 170Узагальнення ...................................................................................................... 178Перевірте себе .................................................................................................... 180

РОЗДІЛ IV. МАТЕРІАЛЬНИЙ І ДУХОВНИЙ СВІТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ....................... 185 § 22. Середньовічна культура Західної Європи ........................................ 187§ 23. Середньовічні храми. Практичне заняття ....................................... 199Узагальнення ...................................................................................................... 204Перевірте себе .................................................................................................... 205

РОЗДІЛ V. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ...... 207

§ 24. Польське королівство та Угорщина в Х–XV ст. ................................ 209§ 25. Чехія ............................................................................................................. 219§ 26. Північно-Східна Русь. Утворення та зміцнення Московської держави ...................................................................................................... 227§ 27. Виникнення слов’янської писемності. Кирило і Мефодій. Практичне заняття .................................................................................. 238Узагальнення ...................................................................................................... 241Перевірте себе .................................................................................................... 241

РОЗДІЛ VI. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД ................................................ 245

§ 28. Індія .............................................................................................................. 247§ 29. Китай ............................................................................................................ 258§ 30. Османська імперія ................................................................................... 271Узагальнення ...................................................................................................... 280Перевірте себе .................................................................................................... 280

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО КУРСУ .................................................................. 285

5

ВСТУП

Поняття «середні віки», або «Середньо-віччя», з’явилося у ХV ст. Першим йо-го вжив італійський мислитель Фла-

віо Бьондо, назвавши так проміжок часу між V ст. – падінням Західної Римської імперії – і ХV ст., чаcом, коли європейці відкрили Амери-канський континент.

Науковці доби Відродження вважали заги-бель могутньої держави великою катастрофою, яка означала завершення цілого періоду в історії людства. Тривалий час побутувала думка, що Се-редньовіччя – це передусім час кривавих хресто-вих походів, інквізиції, спалювання єретиків на вогнищах, суцільної неписьменності, релігійної ворожнечі.

Проте історики «забували», що за тих самих часів було зведено міцні замки й величні храми, створено чудові рукописні книги, благородні ри-царі на пишних турнірах захищали честь пре-красних дам, романтичні трубадури складали піднесені пісні...

Насправді, як і в усі часи, за Середньовіччя співіснували красиве й потворне, висока куль-тура й дике неуцтво, подвиги в ім’я вітчизни та підступ і зрада.

Народи, що жили у Європі й Азії, відрізня-лися за рівнем розвитку. Зміни у житті більшо-сті народів Сходу відбувалися повільно. Східна людина жила в умовах панування всевладних правителів. Для неї головною цінністю було збе-реження традицій і звичаїв пращурів. Тимчасом у Європі швидкими темпами розвивалися міста,

1. Поняття «середніх віків». Хронологічні межі Середньовіччя

Пригадайте з курсу історії Стародавнього світу, що таке «цивілізація». Які ознаки цивілізації ви знаєте?

Пригадайте

Галерея портретів

Бьондо Флавіо (1392–1463), італійський історик. Уперше виділив середні віки в окремий період. У головній своїй праці «Три декади історії від падіння Римської імперії» він починає оповідь від взяття Риму Ала- ріхом і завершує1440 р. Істо-рію Середньовіччя викладено у хронологічному порядку. Ф. Бьондо є також автором першої роботи з історії та ге-ографії Італії – «Ілюстрованої Італії».

6

ВСТУП

виникали нові форми управління державою, формувалися станові монархії.

Ці особливості перебігу історії Сходу і Захо-ду зумовили дещо відмінну періодизацію часу Середньовіччя для країн Сходу. Зазвичай вва-жають, що період Середньовіччя для цих країн бере початок у ІІ ст., але триває довше, аж до ХІХ ст. Проте й зараз, за традицією, історія се-редніх віків східних країн вивчається у тих са-мих часових межах, що й історія європейських країн, тобто з V ст. до кінця ХV ст.

Незважаючи на відмінності, між Сходом і За-ходом було багато спільного: основу економічного життя становило сільське господарство, а голов-ним багатством залишалася земля. Селяни, які працювали на цій землі, були прикріпленими до неї та залежними від землевласника.

Середньовічна людина значно відрізнялась від сучасної. Вона мала інші житєві цінності, по-іншому поводилася, сприймала себе, навко-лишній світ і Бога. Сторінка календаря 1420 р.

2. Періодизація історії середніх віків Середньовіччя – це не просто період в історії людства,

це певний стан і рівень розвитку господарства, суспільства, культури. Тому вчені поділяють його на частини.

Раннє Середньовіччя – V–ІХ ст. (на Сході – ІІ–ІХ ст.). Почалося воно у ті неспокійні часи, коли незліченні орди варварів зруйнували Західну Римську імперію. Давня римська цивілізація відійшла у минуле, а на її руїнах по-ступово постала середньовічна Європа.

У цей час у Західній Європі утворилися три основні су-спільні верстви – селянство, духовенство та феодали-зем-левласники. На Заході й Сході сформувалися панівні релі-гії, які все більше впливали на життя суспільства.

Високе (розвинуте) Середньовіччя – Х–ХІІІ ст. (на Сході – ХІ–ХІІ ст.). У цей час відбувався швидкий розви-ток сільського господарства і ремесел. Зростали міста, які

7

ВСТУП

поступово вибороли право на самоврядування. Панівне становище в суспільстві посіло рицарство. Великі держави розпадалися, відбулися хрестові походи та виникли черне-чі ордени.

На Сході відбувалися переміщення народів, зокрема, арабів та монголів. Вони утворили величезні держави. Однією з найбільших у світі стала імперія монголів, яка простягалася від Китаю на сході до Центральної Європи на заході. Проте господарство й суспільне життя народів Сходу мало змінилося, воно й надалі було засноване на традиціях і всевладді правителів.

Пізнє Середньовіччя – ХІV–XV ст. (у більшості країн Сходу закінчилось у ХІХ ст.). На Заході на зміну безлічі дрібних ворогуючих держав прийшли об’єднані монархії. Послабився вплив церкви на життя суспільства, було від-крито численні світські навчальні заклади. Поступово се-ляни Західної Європи звільнилися від кріпацтва.

V – XV ст.

ІІ – XІХ ст.

3. Спадщина Середньовіччя. Історичні джерелаСередньовіччя залишило нам у спадок освітні й наукові

центри – університети, один із найважливіших винаходів людства – книгодрукування, інструмент сучасної демо-кратії – парламент. А як не згадати мистецькі досягнення Середньовіччя, без яких зараз неможливо уявити вигляд

8

ВСТУП

багатьох європейських і азійських міст, колекції всесвітньо відомих музеїв?!

Так само, як і про історію стародавнього світу, про Се-редньовіччя ми дізнаємося з історичних джерел. Завдяки тому, що Середньовіччя ближче до нас у часі, історичних джерел з цього періоду дійшло значно більше, ніж від ста-родавніх часів. Усі джерела зазвичай поділяють на:

етнографічні – традиційний одяг, обряди, казки, піс-ні, звичаї;

речові – археологічні знахідки, пам’ятки архітектури, скульптури, твори живопису, предмети побуту тощо;

писемні – книги (писані й друковані), написи на меда-лях, стінах будівель, гербах тощо.

Писемні джерела Середньовіччя поділяють на оповід- ні (житія святих, церковні твори, художня література тощо); документальні (статути ремісничих організацій, торгові угоди, укази правителів); законодавчі (тогочасні закони). Надзвичайно важливими є історичні твори – хроніки, анна- ли – записи подій за роками (у слов’ян їх називали «літопи-сами»), біографії тощо.

Собор Паризької Богоматері: Париж, Франція

9

ВСТУП

Трон єпископа Максиміана, VI ст.

Серед найвідоміших писемних джерел раннього Серед-ньовіччя – збірник законів візантійського імператора Юс-тиніана – «Кодекс Юстиніана»; збірки законів варварських народів (германців, слов’ян, кельтів) – судебники («Саліч-на правда», «Бургундська правда» та інші). Надзвичай-но цікаво передано дух епохи у працях тогочасних істори- ків: у «Історії франків» Григорія Турського, «Церковній істо-рії народу англів» Беди Шановного та «Діяннях саксів» Ві-дукінда Корвейського.

Неоціненними джерелами є епічні літературні твори – «Пісня про Нібелунгів», «Беовульф», «Пісня про Роланда» та багато інших.

Більше збереглося писемних джерел про високе й пізнє Середньовіччя. Значну частину їх становлять грамоти ко-ролів, феодалів, римських пап (булли, енцикліки). Дуже цінними джерелами є переписи населення. «Книга Страш-ного Суду» (1086), укладена в Англії, дістала таку назву тому, що за умовами перепису слід було говорити щиру правду про своє майно, як на Страшному Суді.

Історики широко використовують у роботах статути міст і ремісничих цехів, наприклад, «Книгу ремесел міста Парижа» (ХІІІ ст.), істо-ричні хроніки, які писали й духовні, і світсь- кі особи: «Взяття Константинополя» Жоффруа Віллардуена, «Історію Людовіка Святого» Жана Жуанвіля.

Сторінка збірника Євангелій («Книга Ліндісфарн»).

Англія. Близько 698–700 рр.

10

ВСТУП

Більшість книг у Європі написана латиною – мовою давніх римлян, що стала мовою науки, літератури й релігії у середні віки. Писали на папірусі, а з ХІ ст. – на пергамен-ті (спеціально обробленій шкірі молодих телят і ягнят). І лише в ХІІІ ст. в Європі почали виготовляти папір, який через 100 років витіснив дорогий пергамент.

1. Назвіть хронологічні межі середніх віків.2. Які види історичних джерел допомагають вивчити історію середніх віків? Охарактеризуйте їх.

3. Чому періодизація історії середніх віків Заходу й Сходу є різною?

Виклик рицаря

12

ПЕРШІ СЕРЕДНЬОВІЧНІ ДЕРЖАВИ

У середині І тис. н. е. Європа потерпала від постій-них нападів варварів, які ніби хвилі накочува-лися зі Сходу. У цей час співіснували й боролися

між собою два світи – римський і варварський. Численні ворожі племена у багатовіковому протистоянні з римляна-ми не лише змогли знайти собі місце на теренах Європи, але й стали переможцями. Вони захопили землі Західної Римської імперії, і держава, що проіснувала понад тисячу років, загинула. Проте частину найкращих здобутків Риму в царині культури й політичної організації варвари все ж прийняли. У боротьбі й поступовому злитті варварського й римського світів народився світ Середньовіччя.

Після занепаду Західної Римської імперії Східна – Ві-зантія – існувала ще протягом тривалого часу. Вона була досить могутньою і впливовою державою у Середземномор-ському регіоні.

З виникненням варварських держав на території ко-лишньої Римської імперії політична карта Європи почала поступово змінюватися. Найміцнішим з усіх варварських держав стало королівство франків у Галлії. За династії Ка-ролінгів франки панували у Західній Європі. Їхні королі зосередили в своїх руках чималу владу, провели реформи управління, освіти, релігійної сфери.

Основною релігією середньовічної Європи стало христи-янство. З кожним століттям християнська церква набирала все більше сили й авторитету. Вона впливала на суспільне й державне життя країн Європи. Європейські правителі, сходячи на престол, просили благословення в очільників християнської церк-ви – папи римського або константино-польського патріарха.

У Європі за доби Середньовіччя формувалися нова, по-рівняно зі стародавніми часами, система державної влади, феодальні відносини і нова християнська культура. Це був болісний процес. Нерідкими в тогочасній Європі були економічні негаразди, епідемії, голод, війни. І лише у XV ст., вирвавшись завдяки Великим географічним відкриттям за межі Старого Світу, європейці змогли відкрити нову сто-рінку своєї історії – добу Нового часу.

13

Людина за Середньовіччя

§1. Людина за Середньовіччя 1. Взаємодія людини і природи

Життя людини Середньовіччя так само, як і в давні часи, було тісно пов’язане з природою і значною мірою від неї залежало. У середині

I тис. н. е. клімат на півдні Європи став вологішим і по-мірнішим. На північ від Альпійських гір зросла кількість опадів і стало холодніше. Зміни клімату сприяли поширен-ню і розвитку в Європі землеробства. З’явилися осушені за допомогою каналів поля на узбережжі моря на півночі Єв-ропи – польдери.

Але примітивні засоби обробітку землі не давали селя-нам можливості збільшити врожаї. Причинами неврожаїв були також часті посухи. Все це призводило до нестачі сіль-ськогосподарської продукції і, як наслідок, – до голоду.

Протягом XI ст. 48 років зі 100 були неврожайними. За-галом у середні віки кожен п’ятий рік населення потерпа-ло від голоду.

У неврожайні роки вижити допомагали ліси, які вкри-вали дві третини суходолу Європи. Туди виганяли пастися худобу. У лісах збирали дикі ягоди, добували мед диких бджіл, полювали на дичину.

На відміну від доби Римської імперії, за часів Середньо-віччя кам’яниці мурували дуже рідко; зводили здебільшо-го дерев’яні будинки

З хроніки Рауля Глабера 1032–1034 рр.Голод взявся до своєї спустошливої справи, і можна було тривожитися, що щезне майже весь людський рід. Атмосферні умови стали настільки несприятливими, що не можна було вибра-ти слушний день для сівби, але головне, що через повені не було жодної змоги зібрати хліб. Тривалі дощі просочили землю так, що протягом трьох років не мож-на було провести борозну, в яку б поклали зерно. А під час жнив дикі трави вкрили всю поверхню полів... Багато людей діставали з ґрунту білу землю, схожу на глину, домішували до неї трохи борошна або висівок і пекли з цієї суміші хліб, вважаючи, що завдяки цьому вони не помруть від голоду...

1. У чому, на думку автора, полягали причини голоду?2. Як люди намагалися врятуватися від смерті?

Документ

14


Саме ліс давав середньовічній людині най-доступніший будівельний матеріал – деревину. Водночас лісові хащі становили неабияку загро-зу для людини. Ліс був прихистком для хижаків, розбійників, грабіжників.

Деякі вчені вважають, що в Англії вже у IX ст. видобували кам’яне вугілля. Але поши-рення у Європі воно набуло лише у XIII ст. Крім вугілля, у середні віки видобували залізо, мідь, марганець, свинець, золото, срібло.

Важливу роль у житті середньовічної люди-ни відігравали річки. Вони були джерелом жит-тєдайної вологи для людей, тварин, рослин. Річ-ки забезпечували людей рибою, рухали колеса водяних млинів, слугували шляхами сполучен-ня. Найбільше значення мали річки Луара, Сена, Рона у Франції, Темза в Англії, Рейн, Ельба в Ні-меччині, По в Італії.

Природа не тільки ставала у пригоді серед-ньовічним людям, вона була й грізною руйнів-ною силою. Неодноразово в Європі ставалися

землетруси. Про один із землетрусів чернець монастиря св. Морціала писав, що він розпочався посеред ночі. Ченці, які співали у церковному хорі, кинулися тікати, миряни зривалися зі своїх ліжок. Навіть птахи тремтіли від страху, а вода в джерелах вирувала голосніше, ніж завжди.

Протягом 1180–1223 рр. Європою прокотилося сімна- дцять буревіїв. Вони знищили лани й виноградники, зруй-нували житла, вежі церков і замків. У 1221 р. грози трива-ли протягом восьми днів. Під час гроз із блискавками часто виникали пожежі. Нерідко траплялися повені, які руйну-вали житла, укріплення, мости, заливали поля. Загалом неврожаї, повені, пожежі завдавали великих збитків гос-подарству людини Середньовіччя.

Свинопас. Мініатюра з «Пречудового часослова

герцога Беррійського»Художники брати Лімбурги.

XV ст.

2. Чисельність і рух населенняСклад і чисельність населення середньовічної Європи

не були сталими. Чисельність населення суттєво колива-лася залежно від того, врожайним чи неврожайним видав-ся рік.

15


Пош

ирен

ня ч

уми

в Є

вроп

і

16


Тисячі людськіх життів забирали численні війни: Столітня війна між Англією й Францією, що тривала насправді 116 років, війна Білої і Червоної троянд в Англії та багато інших.

До того ж населення потерпало від частих і тривалих епі-демій чуми («чорної смерті»), холери, прокази, грипу та інших хвороб, поширення яких відбувалося через незадовільний са-нітарний стан у містах, відсутність необхідних знань і ліків. На той час засобів боротьби з більшістю таких хвороб просто не існувало. Смертність від чуми становила до 99 %. Найстраш-нішою була епідемія 1347–1349 рр. Тоді у Європі загинуло від чверті до половини населення деяких регіонів. Найбільше по-страждали міста з великою скупченістю населення – до 70 % жителів було втрачено.

Значно змінювалася чисельність і склад населення під впливом міграцій. За Середньовіччя відбулося кілька мі-граційних хвиль: ІV–VІІ ст. – Велике переселення народів; VІІІ–Х ст. – набіги племен вікінгів (так європейці називали предків норвежців, данців, шведів); арабів, слов’ян, угор-ців (мадяр); ХІІІ ст. – прихід із глибин Азії орд монголів.

Смерть, яка душить хворого. Середньовічна мініатюра

Смерть, яка вражає стрілою і короля, і папу римського.

Середньовічна книжкова мініатюра

17


Велике переселення народів, яке змінило карту світу, було спричинене появою в Європі гунів. Цей могутній і за-гадковий народ прийшов від кордонів Давнього Китаю. Страх перед навалою гунів змушував племена, що населяли Європу, кидати свої землі й шукати безпечних місць.

Прихід вікінгів розпочався їх раптовими на-бігами на прибережні території Західної Євро-пи. Вони вирізнялися особливою жорстокістю. Водночас частина військових дружин вікінгів на чолі з вождями осідала на землях Західної Євро-пи, збільшуючи чисельність населення.

Кочівники угорці, вихідці зі степів Приурал-ля, у IX ст. здійснювали напади на Північну Іта-лію, Німеччину, Францію. Вони завдали декіль-кох поразок франкам і розселилися на землях Паннонії.

Ще одним народом, який вплинув на чисель-ність і склад населення у Європі, були араби. У IX ст. вони завоювали острів Сицилію. Напри-кінці IX ст. візантійські війська вигнали їх з ос-тровів, проте вони залишилися в Іспанії, створивши тут власну державу – Кордовський халіфат.

Навала монголів спричинила руйнування і занепад ба-гатьох регіонів Європи, особливо Східної. Її наслідком ста-ло захоплення кочовиками міст і скорочення чисельності населення, яке гинуло під час багатьох битв.

Водночас на територіях держав середньовічної Європи відбувалися внутрішні міграції. Численні війни, епідемії та неврожаї змушували населення шукати кращих або без-печніших умов життя.

Демографія (від грец. demos – «народ» і grafos – «опис») – наука, яка вивчає развиток населення. Насам-перед демографи займа-ються дослідженням зміни поколінь, переселеннями людей на інші території (мі-граціями), та вивченням змін у певних групах населення.

Міграція – від лат. migra-tio – «переходжу», «пересе-ляюся») – переміщення на-селення, пов’язані зі зміною місця проживання.

Наказ короля

1. Середня тривалість життя за Середньовіччя становила 40–45 років для чоловіків і 35 для жінок. До 50 років доживала тільки чверть людей. 2. На зріст середньовічні люди були невисокі. Можливо, в музеї вам доводилося бачити обладунки середньовічного рицаря – їх може вдягнути хіба що сучасний школяр, ваш ровесник. Проте чи зміг би хтось із вас підняти дво-ручний меч вагою до 50 кг? Тимчасом це була звична рицарська зброя. Отже, за Середньовіччя люди були сильними й витривалими.

Історичнадовідка

18


Міграційні хвилі в середньовічній Європі

19


Переселення, що призводили до освоєння нових земель, вчені називають внутрішньою колонізацією. Багато людей переселялися з сільської місцевості до міст, де розвивалися торгівля й ремесло.

У ХІ–ХІІІ ст. відбувся справжній демографіч-ний «вибух». Населення Європи збільшилося з 20 до 60 млн осіб.

Проте у ХІV–ХV ст. Столітня війна та епідемії чуми у 1347–1349 рр. знову зменшили кількість населення, і лише у ХVІ ст. воно досягло рівня ХІІІ ст.

Загалом міграційні процеси призводили до заселення й освоєння нових територій, форму-вання нових спільнот, утворення нових держав. Міграції сприяли розвиткові обміну, торгівлі, ремесла, взаємообміну знаннями й іншими здо-бутками культури. Зростання чисельності населення спри-яло виникненню нових сіл, міст, їхньому економічному розвиткові.

Золоті прикраси з кінської збруї.

Поховання воїна-угорця. Галичина

1. Доведіть, що середньовічна людина так само залежала від природи, як і людина в стародавні часи.2. Що впливало на зміну чисельності населення серед-ньовічної Європи?

Позначте на контурній карті:

1. Напрямки вторгнення вікінгів, арабів, угорців.2. Райони, охоплені чумою в Європі.

Велика мандрівка


20


Варварський світ формувався й існував поряд і одночасно з римським. Племена варварів, які шукали нових земель або

рятувалися від ворогів, заполонили терени Євро-пи. Деякі з них силою зброї захоплювали прикор-донні провінції. Інші укладали угоди з Римом, оселялися на території могутньої держави й ста-вали її союзниками. Вони переймали писемність і закони римлян, служили у війську імперії і були воєначальниками, займали все більше місць у сенаті. Варвари інколи навіть самі ставали пра-вителями: імператори Траян і Адріан походили з Іспанії, Антонін – з Галлії; за династії Северів ім-ператорами ставали вихідці з африканських про-вінцій. На початку ІІІ ст. варвари, які оселили-ся на землях Римської імперії, одержали ті самі права, що й римляни.

Серед варварських племен, які розселилися на теренах Європи у IV–V ст., історики згадують племена кельтів: бритів, скоттів, лузитанів, гал-лів. Потужну групу становили слов’яни – серби, хорвати, дуліби, поляни та інші. З глибин Азії прийшли тюрки. Найчисленнішими з них були племена гунів, аварів, хозарів, булгарів, печенігів.

Племена гунів здолали подиву гідний шлях від пустелі Гобі в Азії до Атлантичного океану. У 375 р. вони розгромили готську державу Гер-манаріха у Північному Причорномор’ї та вдерли-ся до володінь Римської імперії. Коли вождь гу-нів Аттіла зажадав за дружину римську царівну Гонорію та половину імперії як посаг, римляни оголосили гунам війну.

21 червня 451 р. відбулася знаменита битва на Каталаунських полях поблизу міста Труа на території сучасної Франції.

§ 2. Народження середньовічної Європи 1. Римський і варварський світи в середині І тисячоліття


Аттіла, за описом одного з давніх авторів. Зріст його був невеликий, груди мав широ-кі й велику голову, очі вузькі, рідку бороду з сивиною, ніс ввігнутий і тіло смаглявого ко-льору... Напередодні Катала-унської битви гуни ворожили на нутрощах тварин, і випала перемога гунів, але Аттіла мав загинути. Тоді спеціаль-но з глибин Азії було приве-зено священних білих коней. Цього разу ворожбити про-рокували програш гунів, але збереження життя їх вождя. Тільки після цього Аттіла нака-зав розпочати бій.

21

Народження середньовічної Європи

Євр

опа

у V

–IX

ст.

22


За переказами, у битві загинуло 300 тис. воїнів, але імо-вірнішим є повідомлення історика готів Йордана – 165 тис. загиблих. Аттіла був змушений відступити. Наступного року він знову почав наступ на Рим, але у 453 р. несподіва-но помер. Гунський союз племен розпався.

Античні (давньогрецькі й давньоримські) автори гер-манцями називали численні народи, які розселялися на

північ від Альп і на схід від Рейну. Це були готи (остготи та вестготи), вандали, свеви, бургунди, фран-ки, англи, сакси й лангобарди. Вони займалися переважно ско-тарством і полюванням. Землероб-ство, через невеликі площі орних земель, було слабо розвинене. У германців плем’я поділялося на роди. Кожен рід проживав у окре-мому селищі. Коли чисельність роду перевищувала 2000 осіб, про-годуватися ставало важко, і тоді рід розділявся, засновуючи нове селище. Земля перебувала у влас-ності роду. Рід часто називали сот-

нею, адже в разі небезпеки він мав виставити самостійний військовий загін чисельністю у 100 осіб.

У різний час германські племена утворили Вестготське, Вандальське, Свевське, Остготське, Лангобардське, Бур-гундське, Франкське та Англосаксонське королівства.

Римські воїни часів імперії

У 455 р. вандали взяли колись неприступну для ворогів сто-лицю Західної Римської імперії – Рим. Два тижні вони грабу-вали й руйнували Рим. Тисячі жителів «вічного міста» загину-

ли, захищаючи домівки, чимало римлян було перетворено на рабів. Було знищено культурні досягнення багатьох поколінь народів імперії, зруйновано величні будівлі, втрачено шедеври мистецтва. Відтоді поняття «вандалізм» вживають, коли йдеться про безглузду жорстокість і зни-щення надбань культури.

Пригадайте з історії Стародавнього світу, який рік вважають датою загибелі Західної Римської імперії. Чому?


23


Всі вони виникли на заході Європи: жодна з варварських держав не сформувалася на тере-нах Східної Римської імперії, тобто Візантії. Ця держава під час Великого переселення народів, досить могутня на той час, укладала з ними уго-ди та надавала їм землі.

Вандальське королівство виникло на по-чатку V ст., коли разом із іншими племенами вандали перейшли річку Рейн і осіли у римській провінції Іспанія. Згодом вандали захопили розташоване у Північній Африці місто Карфа- ген. Першим королем вандалів став Гейзеріх (429–477). У VI ст. королівство було знищене вій-ськами Візантії.

Вестготське королівство було утворене на землях Галлії, Іспанії й Північної Африки.

Першим вестготським вождем, якого проголо-сили королем, був Валлія (415–418). На початок VI ст. вестготи зберегли землі тільки навколо м. Толедо в Іспанії. На початку VIII ст. королів-ство під ударами арабів припинило існування.

Остготське королівство протягом 62 років було однією з наймогутніших варварських дер-жав у Європі. Племена остготів у 471 р. розпоча-ли війну з Візантією. Імператору Зенону вдалося вмовити варварів припинити війну і спрямувати їхній наступ на землі Західної Римської імпе-рії, що були на той час захоплені варварами на чолі з Одоакром. Війська вождя остготів Теодорі-ха, прозваного Великим (493–526), завдали ар-мії Одоакра кількох нищівних поразок і оточили м. Равенну, де він сховався.

У 493 р. після трьох років облоги, під час пере-говорів Одоакра було підступно вбито. Захопивши землі Італії, Теодоріх заснував Остготське королів-ство.

Правитель укладав із сусідами – франками, бургундами, вестготами й вандалами – союзи, які часто скріплювалися шлюбами. Сам Теодоріх одру-жився із сестрою франкського правителя Хлодвіга.

Корона короля вестготів Рікасвінда. VII ст.

24


Особлива роль в історії середньовічної Європи належала Франкській державі. Франки жили у нижній течії річки Рейн, на кордоні з римською провінцією Галлія. Сусідство з римлянами істотно впливало на звичаї цих племен. Наприклад, на відміну від готів чи лангобардів, франки носили одяг, виготовлений із тканини, а не з хутра звірів. Наприкінці V ст. частину племен франків об’єд-нав під своєю владою вождь Хлодвіг із роду Ме-ровея (481–511). У 486 р. Хлодвіг розбив війська римського намісника у Галлії і на завойованих землях утворив власну державу – королівство франків. Для зміцнення влади він вдавався до будь-яких засобів. Інколи у чесному двобої, а ча-сом підступом він винищував можливих супер-ників. Зрозумівши, що римська церква може стати для нього потужним союзником, Хлодвіг у 498 р. одним із перших серед варварських вож-дів прийняв християнство за римським зразком. Римляни ж були задоволені діями Хлодвіга і вважали його охрещення своєю перемогою.

Прийняття християнства Хлодвігом сприяло об’єднан-ню завойовників і місцевого населення Галлії. Зміцненню влади Хлодвіга сприяло й саме християнське вчення, яке проголошувало божественне походження влади.

2. Франкська держава Меровінгів

Воїни франки. Сучасний малюнок

Сідоній Аполлінарій про зовнішній вигляд франків у V ст....З маківки їхньої руде волосся спадає на чоло, а оголена потилиця сяє, втративши свій покрив. У них світлі очі сіро-

блакитного відтінку. Вони чисто поголені й замість бороди носять рідкі вуса, за якими сумлінно доглядають, розчісуючи гребенем. Тісний одяг облягає струнке тіло чоловіків; одяг високо підібраний, настільки, що видно коліна, широкий пояс охоплює їх вузьку талію. Вони розважаються тим, що кидають дволезові сокири на велику відстань ...вимахують своїми щитами, стрибками випереджають кинуті ними списи, щоби таким чином першими дістатися ворога.

Користуючись текстом документа та малюнком, опишіть зовнішній вигляд франків.

Документ

25


Відтак Хлодвіга вважали Божим обранцем, а володарі Візантії визнали за рівного – король франків отримав від візантійського імператора звання консула й символи коро-лівської влади – діадему та пурпурову туніку.

Назва династії і держави Меровінгів походить від легендар-ного засновника – Меровея. За легендою, він походив від франкського конунга і морського чудовиська (звідси й ім’я – «народжений морем» – Меровей). Меровінги на знак приналежності до роду правителів мали довге волосся. У гербі Меровінгів було вміщено лілію – «квітку Діви Марії».


Григорій Турський про боротьбу Хлодвіга за владу40. Коли ж король Хлодвіг перебував у Парижі, він таємно відрядив посла до сина Сігіберта зі словами: «Ось твій бать-ко зістарівся, у нього хвора нога і він кульгає. Якби він помер, то тобі по праву дісталось би разом з нашою дружбою і його королівство». Той, охоплений жадо-бою, задумав убити батька. Одного разу Сігіберт залишив місто Кельн і перепра-вився через Рейн, щоби погуляти в Буконському лісі. У полудень він заснув у своєму шатрі. Син же, щоби заволодіти його королівством, підіслав до нього убивць і на-казав там його убити... Він відрядив до короля Хлодвіга послів із повідомленням про смерть батька, сповіщаючи: «Мій батько помер, і його багатство і королівство у мене в руках. Присилай до мене своїх людей, і я тобі охоче перешлю із скарбів Сігіберта те, що їм сподобається»... Коли люди Хлодвіга прибули, він їм відкрив ко-мору батька... Коли він це зробив і сильно нахилився, то один із них підняв сокиру і розтрощив йому череп. Так недостойний син отримав таку саму долю, яку він підготував своєму батькові...Хлодвіг... скликавши весь народ, сказав: «...Хлодеріх, син мого родича, вирушив за своїм батьком Сігібертом і оббрехав мене, нібито я хочу убити його [Сігіберта]... Хлодеріх підіслав до нього вбивць і велів їм убити його. Сам же він [Хлодеріх] заги-нув, не знаю, ким уражений, коли він відкривав комору свого батька. Але в усьому цьому я зовсім не винен...»Щойно вони це почули, вони на знак схвалення стали бити в щити і кричати, потім підняли Хлодвіга на круглому щиті і зробили його над собою королем...

1. Якими методами король Хлодвіг зміцнював свою владу і розширював володіння?2. Чи виправдовує автор дії Хлодвіга? Доведіть свою думку.

Документ

Поступово Хлодвіг розширив територію своєї держави, приєднавши землі вестготів між Луарою та Гароною. Про-тягом останніх років правління він завершив об’єднання зе-мель по лівому берегу Рейна, проте об’єднати всіх франків під своєю владою не встиг. Помер король у своїй новій резиден- ції – у Парижі.

26


Після смерті Хлодвіга державу успадкували й поділили між собою четверо його синів. Згодом вони пересварилися між собою й у «війні коро-лів» переміг Хлотар I. Ненадовго йому вдалося об’єднати під своєю рукою землі від Дунаю до Ат-лантичного океану.

Проте сини Хлотаря I воювали між собою. У цій війні загинули найкращі представники роду Ме-ровінгів. Шукаючи підтримки, нащадки Хлотаря I роздавали землі представникам місцевої знаті, які з часом перетворилася на великих землевласників. Розбагатілі вельможі вже не зважали на королів.

Поступово влада зосередилася у руках майор-домів – управителів королівськими маєтками.

Тим часом королі жили непомітним життям у своїх маєтках і лише кілька разів на рік навіду-валися до королівської резиденції в Парижі, де заслуховували звернення підлеглих і проголо-шували заздалегідь підготовлені для них відпо-віді. Завдяки цьому вони увійшли в історію під назвою «лінивих королів».

У 687 р. владу в усіх землях Франкського ко-ролівства захопив майордом Піпін Герістальський. Після його смерті до влади прийшов його син Карл на прізвисько

Мартелл («Молот») (715–741). Карл запрова-див нову форму землеволодіння – бенефіцій (від латинського «bene fa-cio» – «роблю добро», «до-брочинність»). Бенефіцій можна було отримати тільки за військову службу. Бенефіцій надавався пожиттєво і спочатку не переходив у спадок. Але згодом його почали передавати нащадкам. Влас-ник такого земельного володіння мав за власний рахунок озброюватися, харчуватися, утримувати коня, купувати потрібне спорядження. Ці заходи сприяли створенню сильної кінноти, яка стала ос-новою армії Карла.

Нова армія змогла зупинити просування ара-бів, які підійшли до кордонів Франкської держави. Карл Мартелл зібрав численне військо, до яко-

го увійшли, крім франків, сакси, алемани, фрізи, баварці. У 732 р. збройні загони зустрілися з силами супротивника на

Сини Хлодвіга – Хільдеберт, Хлотар, Хлодомер, Теодоріх.

Мініатюра XV ст.

Майордом (від латинсько-го слова «майордомус») – старший у домі, управитель маєтком. Спочатку це були люди, які лише керували палацовим господарством королів. Згодом вони пере-творилися на великих зем-левласників, воєначальників, увійшли до кола аристокра-тів, а дехто з них отримав ре-альну владу в королівстві.

Наказ короля

27


Після смерті Карла Мартелла владу успадку-вав один із двох його синів Піпін, прозваний за невеликий зріст (135 см) Коротким.

Піпін вирішив остаточно позбавити «лінивих королів» навіть формальної влади й самому по-сісти королівський трон. Він надіслав папі рим-ському листа, у якому запитував: «Хто має бути королем – той, хто має титул, чи той, хто має владу?» Папа дав таку відповідь: «Королем слід називати того, хто править державою». У 751 р. Піпін наказав постригти в ченці останнього коро-ля династії Меровінгів – Хільдеріка (до цього його ніколи не стригли на знак недоторканності особи) – і відправити в монастир.

Після цього Піпін прийняв корону. Він запо-чаткував нову династію правителів, яку пізніше назвали династією Каролінгів. Найвідомішим представником цієї династії вважається син Пі-піна – Карл (768–814), прозваний Великим. Він очолював державу протягом 46 років.

рівнині між містами Тур і Пуатьє. Битва завершилася пере-могою франкських військ. Існує думка, що ця битва врятувала народи Європи від поневолення арабами.

Араби атакували військо Карла протягом 7 днів, але не змогли зламати опір піхоти франків. Коли араби зовсім ви-снажилися, у бій було кинуто франкську важку кінноту, яка й вирішила долю битви. Командир арабів Абдаррахман за-гинув, і лише тоді араби залишили поле битви.

Історична довідка

3. Держава Каролінгів За правління Карла Великого франки здійсни-

ли понад 50 військових походів проти своїх сусідів, 30 із них очолював особисто король. Вирушивши походом на Італію, франкське військо захопило Лангобардське королівство. Згодом Карл рушив на Іспанію. Захопивши Барселону, він створив прикордонну зону і розмістив там війська. Ця те-риторія дістала назву «Іспанська марка». Згодом для зміцнення кордонів держави Карла Великого було створено й інші марки.


Карл Великий – франкський король, імператор. Створив одну з наймогутніших серед- ньовічних імперій Європи. Коронований папою рим-ським. До своїх наказів як пе-чатку король прикладав удар руків’ям меча, яке мало його особистий знак. При цьому він говорив: «Це мої накази, а це – те, що змусить їх виконувати». Карл не вмів читати й писати, але мав досить жвавий розум і був гармонійно розвиненою людиною – далі всіх міг проплив-ти, найдовше протриматись у сідлі, любив мистецтво і всіляко підтримував діячів культури.

28


Протягом 772–802 рр. Карл Великий вів три-валі та кровопролитні війни на півночі Європи у Саксонії. Ті, хто перейшов на бік франків, отри-мували від нього багаті подарунки та величезні земельні володіння.

Такі дії франків розкололи верхівку суспіль-ства саксів і дали можливість у 782 р. у битві на річці Везер здобути вирішальну перемогу. Франкський король підкуповував прихильників, а непокірних карав, переселяв на нові землі, щоб відірвати від батьківщини.

Унаслідок завойовницьких походів Карла Ве-ликого Франкське королівство перетворилося на імперію. До її складу увійшли території сучасних Франції, Італії, Іспанії, Угорщини, Німеччини, Австрії.

У 800 р. Карла було короновано імператор-ською короною. Імперія Карла Великого із столицею у м. Аахен була наймогутнішою західноєвропейською держа-вою упродовж кількох десятиліть.

Карл Великий і Роланд. Середньовічна мініатюра

Придворний історик Ейнгард про Карла ВеликогоКарл був широкої і сильної статури, високий на зріст, але не перевищував міри, очі дуже великі і живі, ніс розміру

помірного, красива сивина, обличчя веселе й усміхнене. Хода Карла була твер-да, всі обриси тіла – мужні, голос, хоча і гучний, але не зовсім відповідав статурі; здоров’я міцне, за винятком того, що перед смертю часто страждав на лихо-манку і навіть кульгав на одну ногу.

Як ставиться автор до особи франкського імператора? Підтвердіть думку слова-ми з документа.

Документ

4. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи Карл Великий мав синів Піпіна, Людовіка, Лотара і до-

чок Аделаїду, Ротруду, Берту, Жізель і Хільдегарду. Щоб запобігти новим міжусобним війнам, король поділив свою імперію на три частини. Ще за життя Карла Великого єди-

29


ним спадкоємцем імперії лишився Людовік. У 813 р. піс-ля смерті Піпіна та Карла Молодого, Карл передав ім-ператорський меч Людовіку, що згодом стало частиною це-ремонії коронації всіх французьких королів.

Людовік, прозваний Благочестивим, намагав-ся не допустити розпаду імперії, яку створив його батько. У 817 р. він поділив державу між трьома синами: Піпіном, Людовіком і Лотарем. Верховну владу повинен був отримати старший син Лотар. Згодом у короля народився ще один син, якого назвали Карлом. Людовік вирішив переглянути декрет і залишити частину імперії наймолодшому синові. Проте дії батька привели до війни. Щоб по-класти край усобицям, у 843 р. у місті Вердені зібралося 120 найвпливовіших і найбагатших феодалів імперії. Вони уклали угоду. Згідно з нею наймолодший онук Карла Великого, Карл на прізвисько Лисий, отримав західні землі. Його брат Людовік отримав східні землі й став Людовіком Німецьким, Лотареві було передано Італію та протекторат над Римом. Крім того, Лотар вимагав надати йому вузьку смугу земель між володіннями своїх братів з містом Аахен, яке вважалося символом величі імперії Карла Великого.

Завоювання Карлом Великим Рима.

Середньовічна мініатюра

Перемога над саксами 782 р. Середньовічна мініатюра

Зображення Карла Великого на його гробниці в

м. Аахені. XII ст.

30


Відтоді на честь Лотаря цю територію називають Лотарин-гія. Таким чином, згодом утворилися три європейські дер-жави – Італія, Німеччина, Франція.

Візантійська імперія з’явилася у 395 р. за правлін-ня імператора Діоклетіана внаслідок поділу Рим-ської імперії на Західну й Східну частини. Східна

частина з центром у Константинополі, на відміну від Захід-ної, змогла вистояти у боротьбі з варварами та проіснувала ще майже тисячу років. До її складу входили Балканський півострів, острови Егейського моря, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Кіпр і Крит, частина Дворіччя й Вірменії, а також територія півострова Мала Азія. До складу Візан-тійської імперії входили високорозвинуті країни з родючи-ми землями, багатою культурою й безліччю міст.

Тривалий час Візантія була однією з наймогутніших країн Європи. Значна частина земель Візантії була розташо-вана на півострові Мала Азія, захищеному морями та горами. Імперія мала могутню армію, основу якої становила кава-лерія, і потужний флот. На відміну від Західної Римської

1. Назвіть варварські племена, які вплинули на історію країн Західної Європи.2. Охарактеризуйте діяльність найвизначніших представників

династії Меровінгів.3. Чому першого франкського імператора назвали Великим?


1. Кордони основних варварських королівств і найважливіші держави Середземномор’я V ст.2. Кордони імперії Карла Великого.

3. Поділ імперії Карла Великого.



§ 3. Візантійська імперія 1. Народження Візантії

З курсу історії Стародавнього світу пригадайте, за яких об- ставин відбувся поділ Римської імперії на Західну та Східну.


31

Візантійська імперія

імперії, у Візантії правитель мав необмежену владу. У по-стійній боротьбі за трон імператорами ставали представни-ки різних народів і різних верств суспільства. Зміцнювала державу і єдина релігія – християнство.

2. Правління Юстиніана У 518 р. на престол Візантії зійшов командир військової

гвардії Юстин. Він походив з простого селянського роду з Македонії, був людиною неосвіченою, і тому управління державою здавалося для Юстина справою нездійсненною.

Але він мав племінника Юстиніана, наділе-ного талантом організатора й, до того ж, людину освічену. Коли Юстиніан (527–565) став імпе-ратором, то розпочав масштабні реформи. Він створив спеціальну комісію, якій було доручено підготувати новий звід законів. Цей звід дістав назву «Кодекс Юстиніана» і налічував 50 томів. Після появи нових законів змінювати або пояс-нювати їх міг тільки імператор. Відповідно до нововведень, навіть аристократи вносили по-датки із своїх володінь, торговельної діяльності, власних майстерень.

Велику увагу Юстиніан приділяв релігійним реформам. Так, імператор наказав усім підда-ним іншої віри прийняти хрещення.

Тих, хто не виконував накази, позбавляли пра-ва обіймати державні посади. Проти тих, хто відмо-вився прийняти хрещення, було розпочато трива-лу війну. Імператорські війська знищили близько 20 000 чоловік, ще 20 000 було продано у рабство, решту охрещено.

Серйозним випробуванням для влади Юстиніана було повстання «Ніка», яке відбулося у 532 р. в Константинопо-лі. Воно розпочалося з конфлікту між двома політичними партіями, у який імператор не втручався. Але коли кон-флікт переріс у збройне протистояння, правитель наказав стратити винних у заворушеннях. Під час покарання двоє засуджених зірвалися з шибениці, проте Юстиніан їх не помилував, хоча це вважалося спасінням Божим. Обидві партії об’єдналися й виступили проти імператора. Повсталі нищили охорону, палили державні споруди.

Імператор Юстиніан зі своїм почтом. Мозаїка церкви

Сан Віталле, Равенна

32


Віза

нтій

ська

імпе

рія

та А

рабс

ький

хал

іфат

33


Згорів майже весь центр Константинополя. Юстиніан вийшов до народу з Євангелієм в руках і взяв усю провину за минулі події на себе, обіця-ючи амністію учасникам повстання. Але повсталі вимагали обрати нового імператора і проголоси-ли ним одного із сенаторів – Іпатія.

Юстиніан, зачинившись у палаці, чекав по-чатку штурму. Він навіть збирався тікати з Кон-стантинополя, але дружина, імператриця Феодо-ра, відмовила його.

Юстиніан зібрав усіх воїнів, які перебували в палаці, й зненацька напав на повсталих. До ночі повстання було придушене. Коронованого наро-дом Іпатія стратили.

Повстання спонукало Юстиніана до проголо-шення божественного походження імператор-ської влади. Згідно з нею, імператор поставлений на чолі держави самим Богом і всі його дії і вчин-ки відбуваються з волі Господа.

Прагнув Юстиніан розширення кордонів сво-єї держави до меж колишньої Римської імперії. У 527 р. він розпочав війну з Персією, але, не досягши успіху, уклав мир, за яким Візантія зо-бов’язалася виплатити 110 000 літр золота. Ще однією загрозою для Візантії були повстання міс-цевого населення у Вандальському королівстві на півночі Африки.

У червні 533 р. Юстиніан спорядив до земель вандалів військову експедицію на чолі з пол-ководцем Велізарієм (16 000 воїнів на 500 ко- раблях). Візантійці висадилися неподалік Карфа-гену й невдовзі розбили війська вандалів і взяли у полон їхнього короля Гелімера. Візантійці захо-пили королівство, і воно припинило існування. На честь Велізарія у Константинополі влаштували пишний тріумф.


Імператриця Феодора (близь-ко 500 – 548) дружина імпера-тора Юстиніана. Народилася на о. Кіпр. Ще дитиною батьки привезли її до Константинополя. Батько працював на іподромі. Коли він помер, родина біду-вала. Феодора змушена була заробляти на життя, виступаю-чи у театральних виставах. За свідченнями сучасників, вона була надзвичайно вродливою, розумною, веселою. Водно-час Феодора мала твердий характер, у години небезпеки виявляла більше мужності й ви-тримки, ніж її чоловік.

У Візантії літра це фунт, одиниця ваги монет. Із неї карбували 72 золоті монети – номісми. На номісму можна було купити 60 модіїв (8–13 кг) пшениці.


34


У VІІІ ст. імперію сколихнув рух іконоборців. Так називали християн, які вважали, що треба поклонятися Богові, а не його зображенню. Ідеї

іконоборства підтримав візантійський імператор Лев III Ісавр (717–741). У 726 р. за його наказом почали зні-мати, ламати або зафарбовувати ікони. Розпорядження імператора викликало невдоволення серед духовенства,

Переможцем було проголошено і Юстиніана, який при-йняв титули імператора «вандальського» й «африкан-ського». Перемога над вандалами породила впевненість у можливість звільнення від остготів столиці Римської імпе-рії – міста Рим. Велізарій захопив згодом і всю Італію.

Пізніше було захоплено столицю остготів – місто Равен-ну. Полоненого остготського короля відправили до Кон-стантинополя. Здавалося, що мрія про відродження могут-ньої Римської імперії здійснилася.

Але Персія розірвала «вічний мир» і у 541 р. ввела війська на територію Візантії. Війна точи-лася понад 20 років. В цей самий час розгорнули-ся могутні повстання у Північній Африці.

Остготи, скориставшись війнами Візантії на Сході, об’єдналися й вигнали візантійців з Італії. У 542 р. Візантію вразила епідемія чуми. Від хво-роби померло майже 40 % жителів Константино-поля.

Попри всі негаразди візантійці перемогли ост- готів і заволоділи землями Італії, а також півден-но-західною частиною Іспанії.

Ще одним ворогом Візантії були слов’яни. У 559 р. вони завоювали Фракію і підійшли до стін Константинополя. Юстиніан закликав до зброї всіх жителів міста, хто міг її тримати. Навіть сенатори поряд із простими городянами стали на мурах столиці. Згодом імператору вдалося вмо-вити слов’ян відійти від міста. Правління Юсти-ніана, за якого Візантійська держава зміцніла і змогла протистояти ворогам, закінчилося в ніч з 14 на 15 листопада 565 р., коли 83-річний імператор помер.


Велізарій (близько 504–565) – візантійський полководець. Народився у Фракії. Протя-гом 25 років обіймав най-вищу військову посаду – вій-ськового магістра. Всі вдалі походи Візантії за доби прав-ління імператора Юстині-ана були здійснені під його проводом. Наприкінці життя звинувачений у зраді. Його маєтки конфіскували.

3. Іконоборство

35


Основу візантійського суспільства становило об’єд-нане у общини селянство. Селяни переважно були вільними. Серед них можна виокремити кілька категорій. Найвищу сходинку посідали дінати – «сильні люди». Вони були повноправними членами общини, мали право бути обраними на різні посади й у першу чергу купувати землю й майно общинни-ків, використовували працю найманих або залежних селян. Згодом дінатами стали називати вищих світ-ських і церковних посадовців, які зосереджували в своїх руках не лише землю і майно, а й владу.

Другу сходинку посідали стратіоти – у VII–Х ст. вільні землероби, які мусили відбувати державну військову службу (з власним конем і

особливо ченців і простолюду. Під час знищення ікон відбувалися сутички. Населення Греції, де рух іконоборців не підтримували, навіть прого-лосило власного імператора й підняло повстан-ня, яке втім, було швидко придушене Левом III.

Син Лева III Константин V Копронім (741–775) продовжив іконоборчу політику, розпочату батьком. У 754 р. імператор скликав церковний собор і остаточно заборонив ушанування ікон. За-мість ікон внутрішній простір храмів оздоблюва-ли орнаментами. Засуджувалося й ушанування мощей святих. Монастирі зачиняли, перетворю-вали на арсенали й казарми. Їхнє майно конфіс-ковували й передавали до імператорської скарб-ниці. Ченців примусово забирали до війська або змушували одружуватися. Це призвело до того, що тільки на південь Італії переселилося близько 50 000 ченців.

У 787 р. сьомий Вселенський собор у Нікеї під-тримав прихильників поклоніння іконам. Іконо-борців визнали єретиками й відлучили від церкви. Проте за час боротьби з іконами імператори встигли відібрати у монастирів чимало земель, які потім роздавали за службу феодалам.

Медальон із зображенням святого. Візантія. XI–XII ст.

Архангел Михаїл. Ікона з позолоченого срібла.

XI ст.

4. Візантійське суспільство

36


зброєю). Згодом стратіоти стали основою верстви рицарів-феодалів.

Третю сходинку займали апори, вільні селя-ни, які здавали свої землі в оренду.

Складовою візантійського суспільства також були містії – наймані робітники, на сільсько-господарських роботах, у ремісничих майстернях у містах.

У VIII ст. з’явилися парики. Вони були осо-бисто вільними і не прикріплені до землі, але сплачували податки у 2–3 рази вищі, ніж пред-ставники інших груп, і мусили відпрацьовувати панщину на землі заможних господарів. Парики

не мали права носити зброю і служити у війську.Найнижчу сходинку у суспільстві посідали раби. Основним

джерелом рабства були війни. Нерідко зубожілі жителі Візан-тійської імперії самі продавалися в рабство або продавали власних дітей.

На початок XI ст. у Візантії остаточно сформувалася верства великих землевласників.

Суспільний устрій Візантійської імперії

Сановна знать

Землевласники(проніори)

Духовенство Чиновництво

Городяни

Вільні селяни(дінати, стратіоти, апори)

Залежні селяни(парики)

Раби

Золотий браслет із зображенням Богоматері.

Близько 600 р.

У Константинополі рабами торгували на площі Тавра. Ціни на них регулювала держава. У ХІ ст. – раб-писець коштував 50 номісм, лікар – 60, ремісник – 40, не навчений ремеслу – 20–30, дитина – 10.


37


Вони отримували дозвіл імператора на зби-рання державних податків, але самі їх не спла-чували. Представники цього стану відбували військову службу, їм також було дозволено мати власні військові загони.

Численним було духовенство. Очолював ві-зантійську церкву патріарх. Нижче за нього стояли митрополити, які керували церковни-ми організаціями у провінціях. Їм підпорядко-вувалися архієпископи – керівники церковних округів.

Далі йшли єпископи, які керували церков-ними справами у містах і у великих селищах. Ще нижче стояли ченці, які жили у монастирях. Найбільшими з монастирів були Афонський і Студійський.

Особливістю візантійського суспільства було численне чиновництво. У X ст. чиновників поді-лили відповідно до обов’язків і посад на 18 ран-гів. Вірність і відданість керівництву були запо-рукою успішної кар’єри.

Візантія у середні віки мала найбільшу кіль-кість міст серед усіх тогочасних держав. У містах утворювалися об’єднання (корпорації) купців і ремісників, подібні до європейських цехів, але контрольовані державою. Ці об’єднання, на від-міну від цехів, не мали самоврядування.

Держава встановлювала критерії якості ви-робів, ціну, кількість виготовленої продукції, час торгівлі.

Той, хто не входив до корпорації, не мав пра-ва торгувати доти, доки не будуть продані товари об’єднання ремісників.

Голови об’єднань брали участь у державних і релігійних церемоніях. Їх основним завданням була підтримка порядку й нагляд за своєчасною сплатою державних податків. Візантійські купці підтримували зв’язки з усіма країнами Серед-земномор’я, Чорноморського регіону, Дворіччя, Центральної Азії.

Заможна жінка. Фрагмент скульптури.

Візантія V–VI ст.

Кадильниця у вигляді багатокупольного храму.

Візантія. XII ст.

38


Візантія успадкувала устрій римської держави, а також римську податкову систему, військову організацію та закони.

На чолі держави стояв імператор (василевс), якого з VII ст. почали називати автократором, тобто самодержцем. Його вважали правителем «милістю Божою», яка сходила на нього через волевиявлення народу. Тому імператором могла стати людина, яка належала до будь-якого народу, будь-якого стану. Але ця людина обов’язково мала бути християнином. Символами влади імператора були діадема – (подвійна корона з хрестом посередині), скіпетр і держава (золота куля), червоний плащ (багряниця) із зображенням двоголових орлів, червоні чоботи і мішечок із землею. Імпе-ратор очолював не лише державу, а й церкву.

5. Державне управління

Державний устрій Візантії

Імператор

Сенат (синкліт) Консисторій

Логофісії

1. Побут імператора був надзвичайно розкішним. Він з’яв-лявся перед народом лише у супроводі почту, з озброєною й численною охороною. Під час коронації на ньому було стільки одягу й прикрас, що василевс ледь тримався на но-

гах. Так, Михайло V Калафар втратив свідомість під час коронації. 2. У Візантії за посадові злочини не передбачалося кримінальної відповідальності. Хабарі були офіційно дозволені й вважалися подарунками чиновникам. Розмір хабара залежав від посади, яку обіймав чиновник.


39


Найвищими органами державної влади були сенат (з VII ст. – синкліт), і державна рада – консисторій. Сенат складався з 200 осіб. Оскільки у Візантії ніколи не існувало законів про спадковість влади, то імператор у присутності сенаторів називав свого наступника і оголошував його співправителем.

У VII ст. для зміцнення влади і ефективні-шого управління державою були сформовані спеціальні відомства – логофісії. Очолювали ві-домства логофети. У цей же час було створено військово-адміністративні одиниці – феми. На чолі феми імператор призначав стратига, на якого покладав усі повноваження – від оборони до збирання податків.

У Константинополі існували організації гро-мадян – діми. Залежно від того, чиї інтереси вони захищали, діми об’єднувалися в партії. Їх було чотири: венети (сині), левки (білі), прасіни (зелені) і русії (червоні). До першої належала аристократія, до другої – підприємці, до третьої і четвертої – інші громадяни Константинополя.

Для розв’язання важливих питань усі партії і вільні городяни міста збиралися на іподромі, який вміщував до 60 000 осіб. На іподромі виголошували нові закони, а та-кож повідомляли про початок війни і укладення миру, про смерть імператора. Схвалювали рішення оплесками, ви-явом незгоди були свист і тупотіння ніг.

Іподром у Константинополі

Іподром був передусім центром політичного життя і лише потім осередком відпочинку. Перегони на конях тут прово-дили тільки у перервах між вирішенням важливих політичних питань. Згодом роль іподрому зменшилася. Були випадки, коли правителя під час процесій люди закидали брудом і яйцями.

6. Візантія у XII–XV ст.


Колись могутня Візантія з XI ст. поступово почала за-непадати. Прискорили цей процес напади ворогів: вікінги витіснили візантійців з Італії, турки-сельджуки у 1071 р. завдали поразки візантійцям у Вірменії і захопили в по-лон імператора Романа IV Діогена. Наслідком цієї поразки стало заснування турками на південному сході Малої Азії

40


власної держави – Румського султанату (за мусульман-ською назвою Візантії – Рум). Турки почали розселятися на теренах Візантійської імперії, поступово витісняючи з

цих земель греків.Посилилися й внутрішні негаразди. Влада ві-

зантійських імператорів була слабкою, аристокра-тія вела постійну боротьбу за владу. Так тривало до 1081 р., коли константинопольський трон захопив полководець Алексій, засновник нової імператор-ської династії Комнінів. Новий імператор приборкав аристократію, конфіскував майно своїх супротивни-ків, найняв воїнів (слов’ян, тюрків, європейців) для захисту кордонів імперії. Скориставшись Першим хрестовим походом, він потіснив турків-сельджуків. Імператори династії Комнінів повернули Візантії ко-лишню могутність.

Але ця могутність виявилася тимчасовою. Візантійці знову були розбиті сельджуками й втратили більшу ча-

стину Малої Азії; повстали болгари й серби, які звільнилися з-під влади Візантії й утворили власні держави.

Але найбільшого удару завдали Візантії хрес-тоносці, які з’явилися біля Константинополя у квітні 1204 р. Попри те, що Візантія була христи-янською країною, рицарі Четвертого хрестового походу захопили столицю. Константинополь уперше з дня заснування став здобиччю ворогів. Хрестоносці нищили й грабували церкви, біблі-отеки, палаци. Після такого удару Візантія вже ніколи не відродила колишньої могутності.

На руїнах Візантії хрестоносці заснували влас-ну державу. У тогочасній Європі її називали Рома-нією, а сучасні історики називають Латинською

імперією. Романія одразу розпалася на кілька дрібних кня-зівств, які суто формально визнавали владу імператора.

Після падіння Константинополя на землях, не завойо-ваних хрестоносцями, виникли три самостійні держави – Нікейська імперія (на заході Малої Азії), Епірське царство (на Пелопоннеському півострові), Трапезундська імперія (на сході колишніх візантійських володінь). Правителі цих держав вважали себе законними спадкоємцями візантій-ських імператорів.

Візантійський золотий солід. VII ст.

Візантійська й арабська кіннота у бою. Мініатюра. XI ст.

41


Наймогутнішою виявилася Нікейська імперія, яку очо-лив колишній константинопольський посадовець Феодор Ласкаріс. У одній із битв Феодор розбив сельджуків і в ду-елі на мечах переміг їхнього султана.

У 1261 р. військовий загін нікейців підійшов до стін Константинополя. Війська хрестоносців здійсни-ли морську вилазку проти нікейців і відтак зали-шили місто без охорони. Підтримані місцевими жителями, нікейці легко оволоділи Константи-нополем. 15 серпня 1261 р. нікейський імпера-тор Михаїл VIII Палеолог, засновник останньої династії візантійських імператорів, увійшов до Константинополя. Візантійську імперію було відновлено. Візантія на той час володіла лише частиною Балканського півострова, деякими землями у Малій Азії й кількома островами в Егейському морі.

У XIV ст. посилився тиск на Візантію турків- османів. Згодом під їх владою опинилася Мала Азія, Фракія і Балканський півострів.

За таких умов візантійський імператор Іоанн V Палео-лог змушений був визнати себе васалом турецького султа-на, сплачувати йому данину і за потреби надавати війська. Але туркам цього було замало.

У 1453 р. вони розпочали облогу Константинополя. Май-же два місяці городяни на чолі з імператором Константи-ном XI Драгашем відважно захищали своє місто. Але сили були нерівні.

До того ж туркам вдалося заволодіти підземним ходом до Константинополя. Вони напали на захисників із тилу. Імператор загинув зі зброєю в руках, а місто було захоплено. 29 травня 1453 р. о восьмій годині ранку султан Мехмед II на чолі своїх військ урочисто увійшов до міста. Колись могутня Візантійська імперія, так само як раніше Римська, припинила існування.

Штурм Константинополя турками. Сучасний малюнок


Територію Візантійської імперії за правління Юстиніана.Велика

мандрівка

42


На початку Середньовіччя культура Ві-зантії зберігала досягнення античного світу, запозичувала у сусідніх народів і

розвивала власні.У Візантії школа залишалася доступною для

всіх верств населення. Освіта давала людині можливість зробити кар’єру. Навчання почина-лося в елементарній школі з 6–7 років. Там на-вчали письма, читання, каліграфії, лічби, спі-вів. Коли дитині виповнювалося 9–10 років, її переводили до школи граматиста, де вивчали грецьку мову, літературу, історію, міфологію, гео- графію. Учні мали знати твори грецьких драма-тургів Арістофана, Есхіла, Софокла, історичні твори Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Плутарха. Обов’язковим було вивчення праць діячів церк- ви – Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. У 16–17 років учні переходили до школи ритора, де опановували мистецтво декламування, основи ораторського мистецтва. Учні мусили вміти скла-дати байки, оповідання.

У 425 р. у Константинополі за наказом імпе-ратора Феодосія ІІ було відкрито університет з

кафедрами філософії, права, риторики, грецької і латин-ської мови. У 855 р. поблизу Константинополя почала ді-

1. Назвіть основні досягнення у внутрішній і зовнішній політиці імператора Юстиніана.2. У чому полягала суть іконоборства? Чим закінчилася

боротьба між прибічниками й противниками поклоніння іконам?3. Охарактеризуйте суспільний і державний устрій Візантійської імперії.4. Охарактеризуйте становище Візантійської імперії у XIV–ХV ст.


§ 4. Культура Візантійської імперії 1. Освіта


Лев Математик – візантій-ський вчений ІХ ст. Займав-ся дослідженнями у галузях фізики, математики, астро-номії, механіки. Викладав у столичній вищій школі, вима-гав від учнів розуміння мате-ріалу, а не зазубрювання. Його шанували при імпера-торському дворі. Був митро-политом у м. Фессалоніки.

43

Культура Візантійської імперії

Злет архітектури спостерігався у Візантії за правління імператора Юстиніана, коли в містах імперії постали нові храми й палаци. Столицю називали Царгородом – «царицею міст» або «оком всесвіту». У V ст., за правління імператора Феодосія II, місто оточували міцні мури, а потрапити до візантійської столиці можна було через численні брами. Головними вважалися Золоті ворота. За ними розпочина-лася вулиця, яка вела до центральної вулиці міста – Меси. Вздовж неї розташовувалися численні торгові ряди. Меса вела до центальної площі Августеон, де знаходилися Вели-кий імператорський палац та іподром.

На головній площі стояв і найбільший храм імперії – храм Святої Софії (Премудрості Божої), споруджений за наказом Юстиніана. Історія зберегла імена його архітек-торів – Ісидора з Мілета й Анфімія з Тралл. Будівництво тривало понад шість років. На зведення храму йшли най-кращі будівельні матеріали. Багато з них було вилучено з язичницьких святилищ.

Храм Святої Софії було споруджено з червоної цегли, оздоблено мармуром і прикраше-но мозаїками й фресками У плані храм являє собою прямокутник, його центральна частина перекри-та куполом, до якого примикають ще два напівкуполи. Біля основи купола по колу розташовано сорок вікон. Коли людина стоїть у хра-мі і дивиться вгору, то світло, яке ллється з вікон, і велика відстань до купола створює враження, що купол висить у повітрі. У давни-ну говорили, що купол Святої Со-фії нібито прикріплений золотими ланцюгами до самого неба. Коли

Храм Святої Софії у Константинополі. Сучасний вигляд

яти школа математичних наук, яку очолив Лев Математик. У ХІ ст. з’явилася релігійна Патріарша академія. Освіта у Візантійській імперії була платною. Але існували й школи для тих, хто не міг заплатити. Держава також сплачувала за навчання найталановитіших учнів.

2. Архітектура й живопис

44


Довжина храму Святої Софії – понад 70 м, висота – понад 50 м, діаметр купола становить більш як 30 м.

Історична довідка

храм освячували, імператор Юсти-ніан вигукнув: «Слава Богу, який надихнув мене звершити таку справу! Соломоне, я переміг тебе!».

В образотворчому мистецтві переважала біблійна тематика. Сюжетні зображення створювали й розміщували у храмах відповід-но до усталених правил – канонів. Особливий жанр живопису – іко-нопис (від грецького «ікона» – кар-тина), так само подпорядковувся канонам. Проте за часів іконобор-ства церкви прикрашали тільки декоративним орнаментом, а іко-

ноборці встигли знищити чимало ікон, мозаїк і фресок у Константинополі й по всій країні.

Інтер’єр храму Св. Софії

Неймовірних висот досягло у Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис суворість ка-нону не поширювалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр, виконання яких потре-бувало дивовижної майстерності й тонкого смаку (від лат. «мініум» – червона фарба).

Проте розквіт переживали не всі види мистецтва. Занепадають театральне й музичне мистецтво: глядачі могли дивитися лише ву-личні вистави акторів або слуха-ти просте декламування творів. Влада й церква запроваджували хоровий храмовий спів під час церковної служби. Він допомагав, як вважали, спілкуванню людини з Богом. Зникла велика скульпту-ра. Натомість розвивалася скуль-птура малих форм і ювелірне мис-тецтво.

Рукопис Четвероєвангелія з мініатюрами. Візантія. Кінець XI ст.

45

Культура Візантійської імперії

Візантійські механіки, інженери, архітектори, використовуючи досягнення своїх попередників, зробили значний внесок у розвиток техніки. Було створено різноманітні машини, які застосовували під час штурму фортець. У VIII ст. візантійський інженер Калінник винайшов нову зброю, яку було названо «грецьким вогнем». За її допомогою візантійцям вдалося зупинити вторгнення на їхню територію арабів. Суміш, яку неможливо було загасити, кидали на кілька десятків метрів за допомогою спеціального механізму.

Про успіхи хімії свідчить технологія виготов-лення смальти для мозаїк. «Дивами» візантійської техніки були механічні леви, які пересувалися без допомоги людини, грифони, які махали кри-лами й голосно і войовничо кричали, птахи, що

У середньовічній літературі зберіглася тра-диція складати гімни. Творили християнські пи-сьменники і у жанрі епосу. Чималою є спадщина візантійських істориків. Вони жили й працю-вали, зазвичай, при дворі правителя. Імпера-тор Константин Багрянородний сам був автором кількох книг. Дуже цікавою є особистість істори-ка Прокопія Кесарійського. Він жив за часів ім-ператора Юстиніана. В офіційному творі «Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами» Прокопій вихваляє імператора, детально описує його перемоги. Натомість у мемуарах, за якими закріпилася назва «Таємна історія», він вислов-лює абсолютно інші погляди, описує Юстиніана як вискочку, гостро критикує його.

Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від самої держави. Після перетво-рення Константинополя на столицю турецької Османської імперії її перейняли й розвивали народи Східної Європи, запозичивши разом із християнством.

Сережки. Візантія. VI ст.

3. Література

Оклад книги, прикрашений перлами й дорогоцінним

камінням. Візантія. Межа Х–ХІ ст.

4. Техніка

46


співали. Все це було встановлено в одному з візантійських палаців. Творцем технічних дивовиж вважають видатного мислителя Лева Математика. Йому також належить вина-хід світлового телеграфа.

Богоматір з Константином і Юстиніаном. Мозаїка над бічним входом до Святої Софії. Х ст.

Використання «грецького вогню».

Середньовічна мініатюра.

Грецький вогонь являв собою займисту суміш. Припуска-ють, що її складовими були селітра, нафта, сірка, смола й деякі інші речовини. Його не можна було загасити водою. Ця суміш втратила значення лише з появою вогнепальної

зброї.


За допомогою світлового сигналу, що його передавали з веж, розташованих за 100 км одна від одної, можна було отримувати або передавати інформацію у найвіддаленіші провінції імперії. Протягом лише однієї години імператор, який перебував у Константинополі, дізнавався про все, що відбувалося у провінціях його держави.

1. Які навчальні предмети опановували учні візантійських шкіл? 2. Назвіть основні технічні досягнення візантійських меха-

ніків, інженерів.3. Розкрийте особливості архітектури Візантії. Які ви знаєте найвизначніші споруди Візантійської імперії?


47

Арабський халіфат

Однією з наймогутніших держав Середземномор-ського регіону у середні віки був Арабський халі-фат. Він утворився внаслідок об’єднання племен

Аравійського півострова. Розвиток Арабського халіфату супроводжувався виникненням і становленням нової релі-гії – ісламу.

§ 5. Арабський халіфат

1. Аравійський півострів і його населенняАравійський півострів, найбільший на планеті, має пло-

щу майже 3 млн км2, що дорівнює чверті площі Європи. На заході його омиває Червоне море. Вздовж узбережжя Чер-воного моря простягається гориста область Хіджаз, висота якої сягає 3000 м. Між горами та морським узбережжям розташо-вана вузька піщана смуга, яка має назву Тіхама. Місцевість у гірській частині на південному за-ході Аравійського півострова на- зивається Ємен («щаслива Ара-вія»). Це найпридатніша для зем-леробства територія. Центральну частину півострова займає за-сушливе плоскогір’я Недж. Неви-сокі гірські пасма тут оточені пу-стелями.

У долинах річок утворилися невеликі оази з придатними для землеробства землями.

Населення центральної части-ни – бедуїни (від арабського «ба-дані» – жителі пустелі, кочівники-пастухи). Ширше відома збірна назва цих племен – араби.

Кочівники-бедуїни, так само як і осіле землеробське населення оаз, поділялися на племена. Керував племе-нем шейх, який розпоряджався господарською діяльністю, розглядав скарги, залагоджував суперечки, налагоджував зв’язки з сусідніми племенами. Кочівники поділялися на дві групи – тих, хто розводив верблюдів, і пастухів-вівчарів. Перші вважалися привілейованою та найбільш войовни-

Арабськй вождь зі своїм почтом. Художник А. Шреєр. ХІХ ст.

48


чою частиною суспільства. Перетинаючи величезні просто-ри пустель, вони нападали на сусідні племена та держави й швидко зникали зі здобиччю серед пісків.

2. Доісламські вірування арабівРелігійні переконання населення Аравійського півостро-

ва вирізнялися надзвичайною строкатістю. Кочівники-беду-їни були язичниками. Вони поклонялися деревам, скелям, небесним світилам. Верховне божество араби називали Ал-Лах. Найпоширенішим був культ небесних світил, адже у мандрівках пустелями бедуїнам доводилося орієнтуватися за Сонцем, Місяцем, зорями. Посередниками між людьми та богами були добрі та злі духи – джини та шайтани.

На півночі Аравії, на кордонах з Візантією, завдяки про-повідникам, які разом з торговельними караванами відвіду-вали півострів, поширилося християнство. Поряд із христи-янськими проживали громади, які сповідували іудаїзм.

3. Мухаммад і виникнення ісламуОб’єднанню арабських племен сприяла нова

релігія – іслам (мусульманство). Її засновником вважають Мухаммада, який народився у місті Мекка близько 570 р. Він рано втратив батьків. З дитинства Мухаммад змушений був заробляти собі на життя – пас худобу, переганяв каравани. Поліпшити майновий стан Мухаммаду вдалося, коли він одружився з заможною вдовою Хадіджею.

На початку VII ст. Мухаммад брав участь у відбудові язичницької святині арабів – Кааби в Мецці, яка постраждала від пожежі. Коли її від-новили, між старійшинами розгорілися супереч-ки, хто має встановити священний «чорний ка-мінь». Мухаммаду довірили вирішити цей спір. Він розстелив на землі простирадло, поклав по-середині камінь і запропонував вождям чотирьох племен віднести його на місце. Там Мухаммад узяв камінь і сам встановив його. Ніхто не був ображений, а Мухаммад отримав титул Ал-Амін – «той, хто заслуговує на довіру».

Кааба. Зображення на килимі

49


У 610 р., за легендою, Мухаммад почав бачити видіння та чути різні голоси. Про свої унікальні здібності він спо-чатку розповідав тільки рідним. Згодом він почав пропо-відувати. У своїх проповідях він відкидав багатобожжя і проголошував єдиного бога для всіх людей – Аллаха.

Більшість жителів Мекки відмовилися вірити у слова Мухаммада. Пророка та його учнів (близько 150 чоловік) переслідували. Дехто з прихильників ісламу змушений був залишити Мекку. У 622 р. Мухаммад переїхав до міста Ясріба і став учите-лем і духовним наставником місцевого населен-ня. Так народилася нова релігія – іслам.

Кааба – головна святиня ісламу, священний храм у вигляді куба. Коли він був споруджений, невідомо. До поширен-ня ісламу у ньому стояло 360 ідолів богів різних арабських племен. Існує легенда, що Каабу збудував ще біблійний Адам. Після Вселенського потопу її поновили Авраам і його син Ісмаїл, який вмон-тував у стіну священний чорний камінь.


Пророк Мухаммад (зліва) і імам Алі (справа)

на березі річки Гадір. Середньовічна мініатюра

Храм пророка Мухаммада у Медині. Кахель. VII ст.

Віра в Аллаха все більше поширювалася серед арабів. Мухаммад заснував мусульманську общину. Ясріб почали називати містом Пророка – Ал-Медина. Перебуваючи у Медині, Мухаммад заклав підвалини ісламського віро-вчення.

50


Пророк визначив п’ятницю днем загальної молитви, встановив піст у місяць рамадан та практику щорічного паломництва вірних до Мекки (хадж), оголосив заборону на вживання вина.

У 630 р. прихильники ісламу на чолі з Мухаммадом захопили Мекку. Каабу було перетворено на центр іслам-ського світу. Всі язичницькі ідоли у Каабі та довкола неї було знищено. У 631–632 рр. Мухаммад об’єднав під сво-єю владою більшість племен Аравійського півострова. Він розробив податкову систему, порядок успадкування майна, засади кримінального права, сімейних відносин, прагнув поширити іслам в усьому світі. У 632 р. Мухаммад тяжко захворів, помер і був похований у Медині.

Мухаммад помер, не залишивши по собі сина чи наступ-ника, який би продовжив його справу в утвердженні ново-го віровчення і зміцнення влади на землях Аравійського

півострова. Прихильники ісламу присягнули на вірність Абу

Бекру (632–634), одному з найближчих сподвижників Мухаммада. Абу Бекр завершив розпочате Мухам-мадом завоювання Аравійського півострова і захопив південну частину Палестини. Його наступник халіф Омар (634–644) продовжив завойовницьку політику своїх попередників і підкорив території Сирії, Персії, Єгипту. Захопивши території Північної Африки, на почат-ку VIII ст. араби вторглися на територію Європи. У 714 р. вони захопили майже всю Іспанію і дійшли до Індії, де підкорили територію під назвою Сінд.

4. Розквіт і занепад Халіфату

Посудина. Сирія. XIV ст.

Ібн Хішама про життя пророка МухаммадаКоли посланець Аллаха сказав своїм родичам про іслам і повідомив про нього, як звелів йому Аллах, вони не зре-

клися його й не сперичалися з ним... доки він не згадав їхніх богів і не почав лаяти їх. Коли ж він зробив це, вони вирішили, що це занадто, засудили його, всі як один почали протидіяти йому і демонструвати ворожнечу, крім тих, кого Аллах захистив від цього завдяки тому, що вони прийняли іслам. Але було їх небагато й вони при-ховували свою віру.

Чи одразу сприйняло іслам арабське суспільство? Обгрунтуйте свою думку, вико-ристовуючи текст документа.

Документ

51


Боротьба за владу завершилася встановленням влади халіфа Муавії (661–680) з роду Омейядів, сина одного з вождів арабських племен і родича Мухаммада. Здобувши владу, він заснував спадковий халіфат зі столицею у місті Да-маску, що в Сирії. За часів його правління було проведено перепис земель, тривали воєнні походи до Середньої Азії, Афганістану, Індії, Північної Африки. Почастішали напади на візантійські володіння.

Муавія був покровителем уче-них і поетів. Серед християн він зажив поваги як справедливий правитель, який не допускав релі-гійних переслідувань.

Халіфи з роду Омейядів прави-ли країною упродовж 661–750 рр. До VІІІ ст. мусульманська держа-

Розширивши володіння, араби утворили власну держа-ву – халіфат. Головнокомандувачі військ із часом стали намісниками на завойованих територіях. Вони виконува-ли функції релігійних керівників – імамів, одночасно були суддями, відповідали за збирання податків. Усі завойовані землі вважалися власністю всіх мусульман, а місцеві жи-телі сплачували грошима або натурою податок – харадж. Усіх чоловіків-немусульман віком від 15 років також об-кладали податком (джізья). За умови сплати податків іно-вірцям дозволялося сповідувати власну віру та володіти землею і майном. Християн та іудеїв мусульмани вважали «людьми Писання» і не насаджували серед них іслам.

За халіфа Османа (644–656), коли чиновники зловжи-вали владою, процвітало казнокрадство, у провінціях по-частішали заворушення. 17 липня 656 р. у Медині натовп невдоволених увірвався у дім Османа, вимагаючи, щоб він зрікся влади. Коли халіф відмовився, його вбили. Це стало початком розколу у мусульманському суспільстві, який пе-реріс у громадянську війну.

Багдад. Центральна частина міста

5. Халіфат за Омейядів і Аббасидів

52


ва зросла і простягалася від річки Інд на сході до Атлан-тичного океану на заході, від нільських порогів на півдні до Каспійського моря на півночі.

У 750 р. династію Омейядів було усунуто від влади Абба-сидами – нащадками Аббаса, дядька пророка Мухаммада. Вони перенесли столицю держави на береги річки Тигр до Багдада.

Влада династії Омейядів збереглася тільки на захо-ді Європи, в Іспанії. Вони не визнали нових правителів арабського світу і заснували власний халіфат зі столицею в Кордові. Згодом з’явилися самостійні династії в Єгипті, Північній Африці й інших частинах країни. Головну роль відігравали правителі окремих провінцій і навіть окремих міст. Могутній єдиний халіфат припинив існування.

Суспільний устрій Арабського халіфату відрізнявся від устрою країн тогочасної Європи. Власником усієї землі Арабського халіфату була держава, а не окремі землевлас-ники. Під час будівництва каналів, копалень, майстерень використовували переважно працю рабів. У Арабському ха-ліфаті становище особи в суспільстві визначалося віроспові-данням. Найбільше прав мали ті, хто сповідував іслам.

Нову столицю халіфату, місто Багдад, було засновано халіфом Ал-Мансуром у 762 р. Місто будували одночасно 100 тис. людей і звели його всього за чотири роки. Багдад було захищено трьома рядами мурів. У центрі знаходився

палац халіфа «Зелений купол», названий так за кольором бані над тронною залою.


6. Суспільний і державний устрій халіфату

Абу Юсуф про взаємовідносини арабів з населенням підкорених територійМіж мусульманами й зімміями (християнами – підданими

халіфату) було укладено мир за умови сплати поголовної податі, і міста були здані за умови, що ні храми, ні церкви їхні не руйнуватимуть ні у місті, ні за його межа-ми, щоб їм було даровано життя, щоб мусульмани воювали за них і захищали їх від тих ворогів, які їх ображатимуть, і щоб вони виносили хрести під час свят їхніх.

Чи об’єктивно автор розкриває відносини між мусульманами й християнами? Обгрунтуйте свою думку, спираючись на історичний матеріал.

Документ

53


Спочатку ставлення до підкорених немусульманських народів було толерантним: вони зберігали самоврядуван-ня, мову, звичаї, традиції, судочинство. З часом почали примусово насаджувати іслам і арабську мову. Немусуль-мани мусили вбиратися в одяг, який відрізнявся від му-сульманського, забезпечувати арабське військо продукта-ми харчування, сплачувати високий податок на володіння землею. Їм було заборонено брати шлюб з мусульманами.

На початку існування халіфат очолював халіф, у руках якого зосереджувалася необмежена релігійна та світська вла-да. Перших халіфів обирали, але досить швидко вони почали передавати владу у спадок за заповітом.

Радником халіфа і найвищим державним посадовцем був візир.

Центральними органами влади були спеціальні кан-целярії – дивани, які сформувалися ще за Омейядів. Ди-ван військових справ розпоряджався озброєнням і забез-печенням війська, вів реєстри людей, які перебували на постійній службі. Диван внутрішніх справ контролював фінанси держави, збирання податків, вів статистичний об-лік. Диван поштової служби опікувався доставкою пошти й державних вантажів, будівництвом доріг, таємним на- глядом за можливими політичними суперниками халіфа.

Державний устрій Арабського халіфату

Халіф

Імам Емір

Візир

Сахіби

Дивани

54


Територія халіфату поділялася на провінції, якими керували військові намісники – еміри. За свою діяльність вони відповідали тільки перед халіфом і призначалися виключно ним. Еміра-ми зазвичай були особи, наближені до правите-ля, або представники місцевої знаті. Управління життям міст і селищ у халіфаті здійснювали ке-рівники місцевих релігійних общин – шейхи.

Верховним суддею вважався халіф. Спеціаль-на колегія, призначала з числа духовенства суд-дів нижчої ланки й уповноважених, які контро-лювали їхню діяльність, – каді. Вони розглядали всі судові справи. Судові рішення виносили від-повідно до Корану. Такі рішення не підлягали скасуванню або оскарженню, за винятком тих, які особисто скасовував халіф.

Важливу роль в Арабському халіфаті відігравало вій-сько. Воно виконувало головне завдання, яке проголошу-валося халіфами, – завойовувало нові землі. До війська зараховували всіх вільних повнолітніх мусульман. Зрідка наймали й загони, сформовані з немусульманського насе-лення. Основною силою була рухлива, швидка кіннота.

1. Охарактеризуйте природні умови Аравійського пів-острова.2. Які права мало немусульманське населення? Чим

вирізнялося його становище?3. Спираючись на текст параграфа і схему, розкажіть про державний устрій Арабського халіфату.


1. Територію Арабського халіфату.2. Межі поширення ісламу.3. Напрямки походів арабів.



Каді. Середньовічна

арабська мініатюра

55

Знання та культура арабського світу

Араби велику увагу приділяли збереженню й засвоєнню знань, здобутих іншими народами та цивілізаціями.

§ 6. Знання та культура арабського світу

1. Практичні знання і розвиток техніки

Розвиток наукових знань в арабському світі був тісно пов’язаний з Будинком мудрості, своєрідною мусульманською академією, ство-реною халіфом Гарун ар Рашидом (786–809). Там перекладали арабською мовою вавилонян, індійців, найкращі праці давніх греків Евкліда, Птоломея. Центрами тогочасної науки були міста Басра, Куфа, Багдад, Александрія. Базую-чись на математичних досягненнях індійців, ара-би у 827 р. виміряли дугу меридіана і визначили розміри земної кулі. Араби запозичили індійські цифри та систему числення й удосконалили її. Європейці перейняли ці цифри під назвою «арабських» і з XI ст. використовують їх.

Арабські мудреці навчилися виготовляти се-літру та виявили її вибухові властивості, тому набагато раніше, ніж у Європі, вони почали ви-готовляти порох. Арабські ковалі успадкували від давніх народів секрети обробки заліза. Вони ство-рили нову марку сталі – булат. Зброя, виготовлена з неї, була надзвичайно міцною і дуже ціну-валася не лише у арабському сві-ті, а й у Європі.

Араби раніше за європейців на-вчилися виготовляти папір, поча-ли використовувати компас і стали одними з найкращих мореплавців того часу.

Відомий арабський мудрець Аль-Кінді (801–873) був одним із

Вчені у бібліотеці. Мініатюра. XIII ст.

Зображення сузір’я у вигляді корабля. Мініатюра. XIII ст.

Аркуш арабського рукопису. Середина ХІІІ ст.

56


найкращих знавців вчення Арістотеля. Ібн Рушд вважав світ речей матеріальним, створеним при-родою, а не Богом.

Мухаммад Аль-Баттані (858–929) створив обсерваторію для спостереження за зоряним не-бом. Він висловив припущення, що Земля обер-тається навколо Сонця.

Славнозвісний Аль Біруні (973–1048) був іс-ториком, математиком, астрономом, географом і фізиком.

Особливо помітними були досягнення араб-ської медицини. В її основу лягли праці давніх греків Гіппократа і Галена. Араби робили опера-ції з видалення катаракти ока. Знали вони і ке-сарів розтин. Славетним лікарем вважали зна-менитого Ібн Сіну, якого європейці називають Авіценною. Ібн Сіна виклав свої знання у пра-цях «Книжка зцілення» та «Канон лікарської нау-ки». За цією книжкою вивчали медицину мало не всі європейські лікарі починаючи з XI і до кінця XVII ст. Ібн Сіна був не лише світилом медицини, а й філософом, поетом, хіміком.

Географічні знання також розвивалися. Це було пов’язано з проблемою ефективного управ-ління величезною імперією, яку створили араби. Їм потрібні були знання про кордони, розташу-вання міст, чисельність і склад населення. Ці-кавою географічною працею є «Книжка шляхів і країн». Її написав у IX ст. чиновник Ібн Хор-дадбех. Вона містила описи шляхів сполучення, якими найкраще можна було дістатися того чи іншого міста, частини країни.

У X ст. арабські вчені розробили «Атлас ісла-му». Він містив загальну карту світу, у центрі якої було зображено Мекку, 20 карт окремих областей халіфату. До атласу було вміщено та-кож окремі карти Середземного й Каспійського морів. Видатним математиком, астрономом і гео-графом був Аль-Хорезмі (787–850). Він створив карту Азовського моря.

Астрономи при дворі Аббасидів у Багдаді.

Середньовічна мініатюра

Модель земної кулі

57



Авіценна (Ібн Сіна) (980–1037) – перський учений-ен-циклопедист, відомий лікар. З дитинства прагнув здобути якомога більше знань, тому у 18 років вже вважався дуже освіченим. Авіценна був ві-зирем і особистим лікарем кількох правителів. Відмова служити султану Махмуду Газневі призвела до того, що лікар змушений був трива-лий час подорожувати, ря-туючись від переслідувань, а згодом потрапив до в’язниці. Авіценна залишив по собі багатий науковий спадок – праці з математики, музики, астрономії.

2. Образотворче мистецтво та архітектура

Релігія мала значний вплив на розвиток обра-зотворчого мистецтва й архітектури в арабсько-му світі. Але, на відміну від християнства, іслам навіть не припускав можливості зовнішньої по-дібності Аллаха з людиною або будь-якою іншою земною істотою. Вважалося, що зображати лю-дину або тварину – прямий шлях до поклоніння ідолам і справа диявола. Тому не зображення, а слово, у вигляді напису або графічного символу, стало головним носієм релігійної ідеї ісламу.

Живопис у халіфаті не був розвинений, зате орнаментальний розпис стін, килимів та виробів художнього ремесла досяг надзвичайної доско-налості. Ці орнаменти зазвичай поєднувалися із цитатами з Корану. Такі тексти дістали в Європі назву «арабески». В ісламському світі дуже ви-соко цінувалося мистецтво каліграфії, у якому араби досягли вражаючої майстерності.

Араби були вправними будівничими і ар-хітекторами. Спочатку в завойованих країнах вони лише перебудовували християнські й зоро-астрійські храми, а в рідних напівпустелях, як і раніше, обмежувалися позначенням місця мо-ління і напряму до Мекки й Кааби на піску. Про-те згодом вони почали зводити нові, до того часу невідомі типи будівель: мечеті (храми), мінаре-ти (вежі для закликання мусульман до молит-ви), медресе (богословські школи різного рівня).

У 687–691 рр. на місці зруйнованого римля-нами храму царя Соломона в Єрусалимі було зведено мечеть Куббат ас-Сахра («Купол скелі»). Побудована в формі восьмигранника, увінчана куполом, прикрашена мозаїками і мармуровими колонами, вона досі вражає уяву. Разом із сусід-ньою мечеттю Аль-Акса мечеть Куббат стала тре-тьою святинею мусульман (перша – храм Кааба в Мецці, друга – могила пророка Мухаммада в Медині).

58


1. Спочатку мечеті були просто великими площами, ото-ченими галереями й портиками. Згодом частина кожної площі була перекрита склепінням, яке підтримували сотні витончених колон. На початку VІІІ ст. мечеті почали увінчувати

куполами. Минув час, і поряд з ними з’явилися високі мінарети, з яких глашатаї-муедзіни закликали вірян до молитви. Мечеті стали центрами суспільного життя. 2. Конструктивні елементи мечетіМінарет (від арабського «манара» – маяк) – вежа, з якої муедзин закликає до мо-литви.Міхраб – священна ніша у стіні мечеті, яка вказує напрямок на Каабу.Дакка – платформа у мечеті для муедзина, який проголошує другий і третій заклик до молитви.Килими – ними застилали внутрішні приміщення мечеті.


«Блакитна мечеть». Стамбул. ТуреччинаБудівництво мечеті.Мініатюра. XV ст.

Ще одна уславлена споруда, «Велика мечеть», постала зусиллями Омейядів в 705–715 рр. в Дамаску з христи-янської базиліки Іоанна Хрестителя, спорудженої на місці римського храму Юпітера. У IX ст. було зведено грандіозну мечеть у Самаррі – улюбленому місці літнього відпочин-ку халіфів. До нашого часу від неї зберігся тільки мінарет

59


Протягом тривалого часу єдиною книгою арабів був Ко-ран (від арабського «аль-куран» – «те, що читають»). Згідно з мусульманською традицією, Коран був повідомлений Мухаммаду самим Аллахом, а пророк вже переказував його божественні сури (так називаються розділи Кора-ну) єдиновірцям усно. Деякі слухачі тут-таки записували висловлювання пророка. Через вісімнадцять років після смерті пророка записи його висловлю-вань зібрали воєдино.

В основу арабської літератур-ної мови покладена мова давньо-арабських поетів. Серед найвідо-міших творів – збірка віршів семи славетних бедуїнських поетів VI– VII ст., а також величезне зібран-ня пісень «Кітаб аль-агані» – «Кни-га пісень». Серед сюжетів «Книги пісень» найвідомішою є розповідь про трагічну любов юного поета до дівчини на ім’я Лейла. Поет дістав прізвисько Маджнун («той, що збожеволів від кохання»). Роз-лучений ворогами і злою долею зі своєю коханою, юнак від-далився від людей у пустелю, де спілкувався тільки з ди-кими звірами і, зрештою, помер з ім’ям коханої на вустах.

заввишки 50 м у вигляді зрізаного конуса, із зовнішніми спіральними сходами, які ведуть на культовий майданчик.

Мінарети – типова ознака мусульманської архітектури. Це високі й стрункі вежі, що стояли поруч з мечеттю. Вва-жалося, що колодязі для омовіння в усіх мечетях під зем-лею пов’язані з головною святинею у Мецці – Каабою.

Від римлян і візантійців араби перейняли звичай митися у лазнях і поширювали його на всіх завойованих територіях. Лазню оздоблювали мармуром, прикрашали мозаїками і розписами. Там працювали досвідчені лікарі, масажисти, перукарі. Особливо полюбляли ходити до лазень жінки, там вони вільно спілкувалися.


3. Література

Мухаммад скаче земним раєм на священному коні Бураку. Книжкова

мініатюра. 1436 р.

60


Арабські міста майже не відрізнялися від міст Давнього Сходу. Вузенькі вулиці зміїлися між високими глиняними мурами, які захищали внутрішні двори від стороннього ока. У палацах могло бути кілька дворів. При будинках замож-них господарів обов’язково розбивали сади.

Центральна будівля містила зали, галереї, кімнати, що групувалися навколо основного дво-ру або дворів. Зазвичай, внутрішні приміщення ізольовували від зовнішнього світу. У дворі обов’язково розташовували басейн або фонтан, адже вода для країн Близького Сходу була не-абиякою цінністю. Вікна закривали різьбленими решітками з дерева або алебастру і розташовува-ли у верхній частині стін.

Меблів, так само як і у європейських житлах, було небагато. Це, насамперед, були дивани-софи, які вкривали килимами та м’якими подушками.

Ніжки, спинки та інші елементи меблів вкри-вав орнамент. Частиною інтер’єру слугували скри-ні, ширми, етажерки. Функції шафи виконували ніші у стінах, які прикривали дверцята. Великого значення надавали посуду – чашам, глечиками. Їх виготовляли з металу, прикрашали карбуванням. Поширеним був керамічний і фаянсовий розпис-ний посуд.

Наприкінці VIII ст. досягла розквіту арабська проза. Одним із прозових жанрів був народний ро-ман. З тих, що дійшли до наших днів, найвідомі- ший – «Життєпис Антара». Його герой, поет-воїн, з раба стає уславленим полководцем, який очолює війська арабів проти військ Ірану і Візантії.

Між X і XV ст. на Близькому Сході було укла-дено збірку народних казок «Тисяча й одна ніч», яка з XVІІІ ст. стала всесвітньо відомою. Поряд із арабськими, до нього увійшли перлини творчості всіх народів, що опинилися в складі халіфату.


Омар Хайям (1048 – після 1131) – перський і таджиць-кий поет і вчений. Про його життя збереглося небагато відомостей. Жив у містах Самарканді, Балху, Ісфа-хані. Добре знав роботи ан-тичних авторів. Поділяв філо-софські погляди Арістотеля та Авіценни. Створив роботи з геометрії й алгебри. Писав вірші на ліричні й філософ-ські теми. Критикував релі-гійну обмеженість. Возвели-чував людський розум.

4. Житло й хатнє начиння

Сторінка Корану

61


Таріль доби Аббасидів. Ірак.

Х ст.

Деталь фонтану у вигляді лева. Іспанія. ІХ ст.

Срібна куриль-ниця для пахощів.

Сирія. Х ст.

Срібна скринька

ІХ ст.

У IX ст. жив музикант Зірйаб. Він мешкав у Багдаді у палаці халіфа Гаруна ар Рашида. Зірйаб уславився як непере-вершений законодавець моди. Він увів моду вдягати різне вбрання, залежно від пори року, переконав, що тонкий по-суд зі скла витонченіший і зручніший, ніж золотий чи срібний, а також встановив чітку послідовність страв, які подавали до столу: спочатку супи, далі страви з м’яса, потім птицю і лише наприкінці солодке печиво.

1. Які особливості мало житло та архітектура на арабсько-му Сході?2. Назвіть найвідоміші літературні твори арабських пи-сьменників.3. Назвіть основні досягнення арабських вчених і інженерів.



ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ · 2016-08-28 · Європейське...

Documents