1

Розділ 3 Оформлення та форми впровадження результатів

наукових досліджень

3.1 Узагальнення результатів наукового дослідження

3.1.1 Загальні положення

Виконуючи науково-дослідну роботу, студенти оформляють реферати,

курсові, дипломні, магістерські роботи, виступи на семінарі, конференції,

наукові статті і патенті; наукові працівники і спеціалісти готують інформації,

дисертації, звіти, аналітичні записки тощо (рис. 3.1, на якому надані форми

звітності та впровадження результатів дослідження).

Рис. 3.1

Наукові результати — це нові знання, отримані в процесі виконання НДР.

Вони повинні відповідати таким вимогам, як:

- актуальність на даний період розвитку науки і практики;

- новизна: вперше отримані, розвинуті, розроблені;

- практичне значення, використання в професійній роботі фахівця;

- достовірність - коректність використання математичних моделей,

формул;

- точність виконання розрахунків;

- повторюваність в процесі експерименту;

- однозначність формувань.

Наукові результати повинні пройти апробацію, бути опублікованими в

спеціальній науковій літературі, мати відповідні рецензії. В процесі апробації з

метою інформування про результати виконаних наукових досліджень, розробки

рекомендацій за напрямами подальшої роботи використання їх в навчальному

процесі чи в умовах виробництва організовується обговорення проблеми на

2

кафедрі, на семінарі, симпозіумах спеціалістів, науково-практичних

конференціях (рис. 3.1).

Результати НДР оформляють не лише у вигляді курсової, дипломної або

магістерської роботи. Вони узагальнюються також у звітах по НДР, наукових

дисертаціях, авторефератах дисертацій, тезах доповідей, статтях, монографіях,

методичних і практичних матеріалах, підручниках, навчальних посібниках

тощо.

Для майбутнього фахівця, науковця дуже важливим є володіння

методологією підготовки наукової публікації. Написання реферату, наукової

статті, тез доповідей на конференції повинно відповідати вимогам жанру

публікації і відповідно сприйматись читачами і слухачами. Це висуває певні

вимоги до логіки побудови їх, форми, стилю і мови.

Розглянемо методику підготовки окремих видів публікацій чи виступів,

враховуючи при цьому особливості кожного виду, залежність від рівня

завершеності дослідження, а також з врахуванням кола читачів чи слухачів, на

яких вони розраховані.

Наукова публікація - це доведення інформації до громадськості за

допомогою преси, радіомовлення, телебачення, Інтернету; розміщення в різних

виданнях (газетах, книгах, підручниках).

Головні функції публікацій:

- оприлюднення результатів наукової роботи;

- сприяння встановленню пріоритету автора при аналогічних за змістом

наукових статтях;

- свідчення про особистий внесок дослідника в розробку наукової

проблеми;

- підтвердження достовірності основних результатів і висновків наукової

роботи, її новизни та наукового рівня, оскільки після виходу в світ публікація

стає об'єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю.

- підтвердження факту апробації та впровадження результатів і висновків

дисертації;

- відображення основного змісту, наукового рівня та новизни дослідження;

- забезпечення первинною науковою інформацією суспільства,

повідомлення про появу нового наукового знання, передача його у загальне

користування.

Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі

видань. Державний стандарт України. 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни

та визначення» визначає видання як документ, який пройшов редакційно-

видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або

іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає

вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо

видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

Науковим вважається видання результатів теоретичних або емпіричних

досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток

культури, історичних документів, літературних текстів. Воно призначене

3

для фахівців відповідної галузі та наукової роботи. Наукові видання

можуть бути двох груп:

1) науково-дослідні;

2) джерелознавчі.

До науково-дослідних належать (рис. 3.2):

- монографія (наукова праця, присвячена дослідженню однієї теми);

- науковий реферат (автореферат) - коротке викладення автором

змісту наукового дослідження, дисертаційної роботи перед поданням її

до захисту;

- інформативний реферат - коротке письмове викладення однієї

наукової праці, що стисло висвітлює її зміст. Він акцентує увагу на

нових повідомленнях;

- тези доповідей, а також матеріали наукової конференції

(неперіодичний збірник підсумків конференції, доповідей, рекомендацій

та рішень);

- збірники наукових праць (збірники матеріалів досліджень наукових

статей, виконаних у наукових установах, навчальних закладах).

До другої групи наукових видань належать джерелознавчі видання

або наукові документальні видання, які містять пам'ятки культури та

історичні документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають

коментарі, вступи, статті, допоміжні покажчики тощо.

Серед наукових неперіодичних видань можна виділити:

- книги (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок);

- брошури (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок).

Статус наукового видання потребує суворого дотримання вимог

видавничого оформлення видання. Зупинимось на головних:

- вихідні відомості - сукупність даних, які характеризують видання і

призначені для його оформлення, бібліографічної обробки, статистичного

обліку й інформування читача. Це: відомості про авторів; заголовок ви-

Рис. 3.2

4

дання (назва); надзаголовні дані; підзаголовні дані; нумерація; шифр

зберігання видання; індекс УДК; індекс ББК; авторський знак; макет

анотованої каталожної картки; знак охорони авторського права;

міжнародний стандартний номер ISBN;

- вихідні дані включають: місце випуску видання, назву видавництва,

рік випуску;

- випускні дані передбачають: дату подання оригіналу на видання;

дату підписання видання до друку; формат паперу і частку аркуша; вид і

номер паперу; гарнітуру шрифту основного тексту; спосіб друку; обсяг

видання в умовних друкованих аркушах, що приведені до формату

паперового аркуша 60x90см; обсяг видання в обліково-видавничих

аркушах; номер замовлення поліграфічного підприємства; назву і поштову

адресу видавництв і поліграфічного підприємства. Випускні дані

розміщують на останній сторінці видання або на звороті титульного

аркуша.

Статті наукового характеру друкуються переважно в збірниках або

журналах.

Науковий журнал - журнал, що містить статті та матеріали

досліджень теоретичного або прикладного характеру і призначений

переважно для фахівців певної галузі науки.

За цільовим призначенням наукові журнали поділяють на:

- науково-практичні;

- науково-теоретичні;

- науково-методичні.

Особливе значення мають наукові статті для здобувачів наукового

ступеня доктора наук чи доктора філософії. Окрім, зазначених вимог до

них є ще й додаткові:

1) статті мають публікуватись у провідних наукових фахових журналах

та інших періодичних наукових фахових виданнях. Їх перелік

затверджує департамент атестації кадрів вищої кваліфікації (ДАК) при

МОН України при дотриманні таких вимог:

- наявність у складі редакційної комісії не менше п'яти докторів наук з

відповідної галузі науки, серед яких обов'язково три мають бути штатні

працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закла-

ду, що видає журнал (періодичні видання);

- журнали підписуються до друку виключно за рекомендацією Вченої

ради наукової установи (організації чи вищого навчального закладу), що

його видає, про що зазначається у вихідних даних;

- тираж не менше ніж 100 примірників;

- повне дотримання вимог до редакційного оформлення періодичного

видання згідно з державними стандартами України;

- наявність журналу (періодичного видання) у фонді бібліотек

України, перелік яких затверджено ДАК України;

5

2) публікація не більше однієї статті здобувача за темою дисертації в

одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання);

3) не зараховуються праці, в яких немає повного опису наукових

результатів, що засвідчує їх достовірність,або в яких повторюються

результати, опубліковані раніше в інших наукових працях, що входять

до списку основних.

Кількість і якість публікацій з теми дослідження є критерієм оцінки

роботи.

Вважається, що дисертація виконана на належному рівні, якщо з

кожного її розділу і підрозділу можна підготувати статтю, а за її

загальними результатами - монографію.

При захисті докторської дисертації здобувач повинен видати

монографію обсягом не менше 10 друкованих аркушів та не менше 20

статей у наукових провідних фахових журналах України (для

гуманітарних і суспільних наук), не менше 15 публікацій основного

змісту дисертації (для природничих і технічних наук).

Кількість публікацій може бути змінена, якщо:

- загальний обсяг індивідуальних публікацій перевищує 5 авторських

аркушів;

- у здобувача значна загальна кількість публікацій.

При загальній кількості статей не менше 20 кількість індивідуальних з них

має бути не меншою п'яти. При загальній кількості статей не менше 30

кількість індивідуальних має бути не менше чотирьох. Взагалі ДАК цінує,

коли більшість публікацій без співавторів і всі опубліковані до прийняття

дисертації до захисту. До статей без співавторів прирівнюються розділи

монографій, підручників, навчальних посібників, написані автором особисто.

Для здобувача ступеня доктора філософії (у даний час - кандидата наук):

- мінімальна кількість публікацій не менше п'яти статей основного змісту

дисертації у вигляді статей у наукових фахових виданнях України або інших

країн, перелік яких затверджує ДАК України, причому одна з них обов`язково

має буті опублікована у іншої країні;

- зараховуються лише ті статті, в наукових фахових виданнях, які на

момент прийняття дисертації до захисту вийшли з друку.

До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати

дисертації, належать авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти,

промислові зразки, рукописи праць депонованих в установах державної

системи науково-технічної інформації та анотованих в наукових журналах,

брошури, інформаційні картки на нові матеріали, що внесені до державного

банку даних, тези доповідей, матеріали, виголошені на наукових конференціях,

конгресах, симпозіумах, семінарах тощо. Тези доповідей включають до

списку опублікованих праць за умови, що вони слугують встановленню

пріоритету, або коли їх зміст не викладений в інших публікаціях.

Наукові видання (зокрема наукові монографії, журнали чи збірники), в яких

опубліковані основні результати дисертаційних робіт, мають бути доступними

6

читачеві, знаходитися у фондах провідних вітчизняних бібліотек, обов'язково

надсилатися в установлений перелік установ, який затверджений ДАК України.

Пенні труднощі у авторів виникають при визначенні обсягу праць, що

зумовлено недостатнім знанням основних одиниць обчислення наукової

інформації, поширюваних засобами друку.

До них належать:

- авторський аркуш;

- друкований аркуш;

- обліково-видавничий аркуш.

Найбільш вживаним в практиці є авторський аркуш — це одиниця обсягу

друкованого твору, що дорівнює 40.000 друкованих знаків (літери, цифри,

розділові знаки, кожен пробіл між словами тощо), один авторський аркуш

дорівнює 24 сторінкам машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали

на стандартному аркуші формату А4.

Обсяг оригіналу в авторських аркушах можна приблизно визначити,

розділивши загальну кількість сторінок машинописного тексту на 24.

У авторських аркушах визначається обсяг рукопису у видавничому

договорі.

Обліково-видавничий аркуш - це одиниця обліку друкованого твору, що

дорівнює, як авторський аркуш, 40 000 друкованих знаків прозового тексту, 700

рядкам віршованого тексту або 3000 см2 рекламного ілюстрованого тексту.

В облікоко-видавничих аркушах враховуються ті частини видання, які не є

результатом авторської праці (видавнича анотація, зміст, вихідні відомості на

обкладинці, справі, випускні дані, порядкові номери сторінок, редакційна

передмова, рисунок та ін.).

Кожний науковець систематично веде облік власних публікацій у картотеці

списку або комп'ютерному банку даних за схемою: назва праці; характер

роботи; вихідні дані; обсяг в авторських аркушах; термін та назва видання.

Потрібно мати оригінали або копії власних публікацій.

3.1.2 Наукова монографія, наукова стаття, теза доповіді

Монографія (див. також розд. 1.11.2) - це наукова праця, яка містить повне

або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або

декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні.

Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, предметом якої є

вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з

критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових

наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує

первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного

змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження.

Наукову монографію характеризує єдність змісту і вона свідчить про

науковий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова

праця. За цих умов вона заміняє дисертаційну роботу. Обсяг індивідуальної

монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як

дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних

7

і природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і

суспільних наук.

Другий тип наукової монографії - це наукова праця, яка є засобом

висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою

дослідження, при цьому до неї висуваються вимоги:

- обсяг - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;

- наявність рецензій двох докторів наук, за відповідною спеціальністю;

- наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або

вищого навчального закладу;

- тираж не менше 300 примірників;

- наявність міжнародного стандартного номера ІSBN.

Між дисертацією і монографією є певні відмінності:

1) в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків,

отриманих особисто автором. Монографія — це виклад результатів, ідей,

концепцій, які належать як здобувачеві, так і іншим авторам;

2) дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а

монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технічні

рішення, факти, які вже відомі;

3) дисертація за вимогами ДАК має визначену структуру і правила

оформлення, яких необхідно дотримуватись. До монографій таких вимог не

ставлять.

4) дисертація, це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості

примірників у певних бібліотечних установах. Монографія - це видання, яке

пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене

друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України.

5) дисертація виконується у відповідності з вимогами державних

стандартів щодо друку та оформлення, чого не встановлюється для монографії

і її структури.

Традиційно склалась наступна композиційна структура наукової

монографії: титульний аркуш, анотація, перелік умовних позначень (при

необхідності) вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова,

література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

Монографія призначена перш за все для вчених і має відповідати за змістом

і формою жанру публікації. Особливе значення тут мають чіткість формулювань

і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків.

Ії обсяг має бути не менший 6 друкованих аркушів. Вимоги до сутності

викладу матеріалу в розділах монографії, аналогічні до вимог інших наукових

публікацій з певними особливостями їх призначення.

Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні

або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою

дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал

надбанням фахівців.

8

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до

вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді

пам'ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5 — 0,7 авт. арк.).

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали

автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв'язок з

найважливішими завданнями, ідо постають перед Україною, значення для

розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких

спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена

стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється

головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень

про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага

на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій,

закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених.

Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних

публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній

висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження,

особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту;

- аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію

основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст

висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна

значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Наукові статті є фаховими при наявності таких необхідних елементів:

- постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими

науковими чи практичними завданнями;

- аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання

даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше

частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

- формулювання цілей статті (постановка завдання);

- виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням

отриманих наукових результатів;

- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у да-

ному напрямку.

При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за

необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п'яти слів);

- ініціали ставлять перед прізвищем;

- слід уникати стилю наукового звіту;

9

- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись

розповідними реченнями;

- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок,

положень, вимог;

- прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: «спочатку»,

«зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті»,

«по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою», «заданими», «між іншим», «в

зв'язку з тим», «на відміну», «поряд з тим», тощо;

- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити

посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг

присвячується викладу власних думок автора;

- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та

додається список використаних джерел.

Рукопис статті підписується автором і подається (разом і в електронному

вигляді) до редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті

до фахових видань дається анотація (резюме) українською, російською і

англійською мовами.

Обсяг публікацій залежить від конкретного журналу. Для статей і

оглядів він, здебільшого, не перевищує 20...25 сторінок машинописного

тексту, для інформаційних повідомлень – 3...5 сторінок.

Деякі науково-технічні матеріали (статті, звіти тощо) хоча й містять не

відомі раніше зведення, але можуть зацікавити лише невелику частину

фахівців, у зв'язку з чим публікувати їх у багатотиражних журналах

виявляється недоцільним. Алі для того, щоб фахівцям надати можливість

ознайомлення з такими роботами, у країні введене депонування, тобто такі

матеріали (рукописи монографій, оглядів, окремих статей, праць

конференцій) приймаються на збереження. Депонування передбачає не

тільки прийомі збереження рукописів, але й організацію інформації про них,

копіювання рукописів за запитами споживачів. Матеріали для депонування

оформляються за тими самими правилами, що й статті, які подаються для

опублікування. За автором депонованих матеріалів зберігається авторське

право, надалі він може опублікувати їх.

Статті є свідченням апробації НДР. Слід сказати, що апробація наукової

роботи на наукових конференціях, семінарах, є обов'язковою при написанні

дисертації.

Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення

наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду,

симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних

аспектів наукової доповіді.

Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5

— 2 інтервали.

10

Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування — доказ - аргумент

- результат - перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до

вимог:

- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали

та доповнюють відомостями про нього;

- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку,

положення (2-5 слів);

- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність,

проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея,

положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне

значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий

матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза

має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

3.1.3 Реферат, доповідь, виступ, книги, записки, звіт

Вже з першого року навчання у вузі студенти повинні вміти

підготувати реферат, виступ на семінарі, доповідь на науково-практичній

конференції.

Яких же вимог слід дотримуватись при їх підготовці та оформленні?

Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з

певної теми. При індивідуальній роботі з літературою реферат є короткий

збагачений запис ідей з декількох джерел. Часто реферат готують для того,

щоб передати ці ідеї аудиторії.

Обсяг реферату залежить від обраної теми, змісту документів, їх

наукової цінності або практичного значення.

Найчастіше маємо справу з інформативними і розширеними

(зведеними) рефератами.

Інформативний реферат повністю розкриває зміст теми, містить

основні фактичні і теоретичні повідомлення. Він потребує глибокого

вивчення першоджерел, доброї пам'яті, уміння пов'язувати теоретичні

положення з сучасністю, робити глибокий аналіз та практичні висновки,

нарешті вчить проводити дискусію.

В такому рефераті мають бути визначені: предмет дослідження і метод

роботи; наведені основні результати; викладені дані про умови

дослідження, сформульовані власні пропозиції автора щодо практичного

значення змісту і уміння довести його до аудиторії слухачів. Реферат може

бути посібником для усного виступу з елементами імпровізації.

Інформаційні реферати можуть розміщуватися у первинних (див.

також розд. 1.11.3) документах (книгах, журналах, збірниках праць, звітах

про НДР) і у вторинних документах (реферативних журналах і збірниках,

інформаційних картках та ін.).

Розширений або зведений (оглядовий, багатоджерельний) реферат

містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих

11

документів з однієї теми, зміст яких викладено у вигляді однорідного

тексту.

Типова структура реферату:

- вступ;

- розділ І. Історія та теорія питання;

- розділ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах;

- висновки;

- література;

- додатки (при потребі).

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її особливість і значущість в

конкретній галузі науки або практики.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні

дослідження з теми. Подається перелік основних змістовних аспектів

проблеми, які раніше розглядались вченими, визначаються недостатньо

досліджені питання, з'ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі II подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або

явища, тлумачення основних поглядів і позицій проблеми. Особлива увага

приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим

методикам вивчення проблеми, практичного досвіду та висловлення власної

думки щодо перспектив розвитку досліджуваної проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки,

пропозиції науковця.

До списку літератури включаються публікації переважно останніх 5-10

років. Особливо цінуються праці останнього року видання.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво

полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату студенти здійснюють відповідно до тематики

затвердженої на кафедрі та за погодженням з науковим керівником.

Обсяг розширеного реферату 20-24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. У рефераті

використовується стандартизована термінологія, значення якої зрозуміле з

контексту.

Реферат рецензується, оцінюється і враховується при проведенні

підсумкового заліку, іспиту з відповідної дисципліни.

Рецензія (відгук) на реферат або іншу НДР має об'єктивно оцінювати

позитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити

вміння автора поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення,

розуміння автором співвідношення між реальною проблемою і рівнем її

концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел; глибину їх аналізу,

володіння методами збору; аналізу та інтерпретації емпіричної інформації;

самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування

висновків і рекомендацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків,

тобто бути доброзичливим, але принциповим.

12

Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого

часу («Студент поставив..., розкрив..., довів..., обґрунтував») до самої роботи - в

теперішньому часі («реферат містить..., розкриває..., підтверджує...»).

Рецензію не слід завершувати оцінкою, вона має органічно випливати зі

змісту документа.

Досить поширеною формою оприлюднення результатів наукового

дослідження є доповіді та повідомлення.

Доповідь - це документ, у якому викладаються у певні питання, даються

висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та

обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

1) звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час);

2) поточні (інформація про хід роботи);

3) на теми наукових досліджень.

Наукова доповідь — це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий

виклад певної наукової проблеми (теми, питання), одна із форм оприлюднення

результатів наукової роботи, можливості за короткий проміжок часу «увійти» в

наукове товариство за умови яскравого виступу.

Структура тексту доповіді аналогічна плану статті і включає: вступ -

основну частину - підсумкову частину.

У вступі зазначається проблемна ситуація, яка зумовила потребу

публічного виступу, потім обґрунтовується основна ідея автора, наводяться

аргументи, факти, теоретичні викладки і на кінець висновки і рекомендації.

Порівняно з науковою публікацією публічна доповідь має свої особливості.

Є два методи написання доповіді:

1) дослідник готує спочатку тези свого виступу і на основі їх пише

доповідь на семінар чи конференцію, редагує і готує до опублікування у

науковому збірнику, як доповідь чи статтю;

2) дослідник пише доповідь, а потім у скороченому вигляді знайомить з

нею аудиторію.

При написанні доповіді слід зважати на те, що значна, суттєва частина її

надрукована в тезах, частина - на слайдах та плакатах, тому доповідач лише дає

окремі коментарі до ілюстрованого матеріалу, опубліковані тези. Це дозволяє

зекономити час виступу на 20-40%. Доцільним є посилання на попередні

виступи, полемічний характер доповідей, що викликає інтерес у слухачів.

При формуванні змісту доповіді слід врахувати, що за 10 хвилин людина

може прочитати текст надрукований на чотирьох сторінках машинописного

тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30

хвилини).

Повідомлення, виступ можуть бути обсягом на 4-6 сторінок.

При підготовці наукової публікації, доповіді, виступу потрібно уникати:

- неточності і розпливчастості формулювання назви;

- невизначеності особистого внеску в дослідження;

- поверхового викладу змісту та результатів дослідження;

13

- дублювання змісту публікацій;

- досить короткого терміну оприлюднення результатів дисертації.

При цьому тексти монографій, рефератів, виступів повинні відповідати темі і

змісту НДР.

Результати наукового дослідження можуть завершуватись написанням книг,

зокрема підручників і навчальних посібників.

Розглянемо їх особливості та структуру.

Підручник - навчальне видання, що містить систематизований виклад

змісту навчальної дисципліни, відповідає програмі та офіційно затверджений

як такий вид видання.

Навчальний посібник — навчальне видання, що частково чи повністю

замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид

видання.

При створенні підручників та навчальних, методичних посібників

необхідно врахувати такі вимоги:

- навчальні книги повинні мати високий науково-методичний рівень, містити

відповідний довідковий апарат;

- підручники та навчальні посібники мають бути написані в доступній

формі, навчальний матеріал повинен бути пов'язаний з практичними завданнями,

у книзі повинні простежуватись тісні міжпредметні зв'язки;

- у підручниках і посібниках необхідно посилити увагу до питань їх

професійної орієнтації з урахуванням використання ЕОМ.

Структура навчальної книги передбачає: зміст (перелік розділів);

вступ (передмова); основний текст; питання, тести для самоконтролю,

обов'язкові та додаткові задачі, приклади; довідково-інформаційні дані для

розв'язання задач (таблиці, схеми тощо); бібліографічний список; апарат

для орієнтації її матеріалах книги (предметний та іменний покажчики),

додатки, які мають безпосереднє значення до теми книги.

Інформаційна записка про дослідження є невеликою за обсягом, має ті ж

вимоги, що й інформація, але більш детально коментуються підсумки

дослідної діяльності з конкретними висновками.

Аналітична записка про дослідження може завершувати значні етапи

досліджень чи бути основним підсумковим документом невеликих науково-

дослідних робіт. Вона має більший обсяг і таку структуру:

1) вступ;

2) основна частина;

3) заключна частина.

У вступі обґрунтовується необхідність проведеного дослідження,

використання тих чи інших методів збору, обробки та аналізу інформації;

описується мета, завдання, дасться характеристика техніки дослідження.

Основна частина включає аналіз досягнутих результатів дослідження,

обробку та систематизацію кількісних і якісних понять, встановлення

закономірностей.

14

У заключній частині наводяться основні висновки та шляхи розв'язання

виявлених проблем, рекомендації для практичного застосування.

При проведенні фундаментальних наукових досліджень, головним

підсумковим документом є звіт про НДР. Він містить обов'язкові елементи, які

зображені на рис. 3.3.

При виконанні та оформленні звіту щодо проведеної НДР необхідно

дотримуватись загальних вимог (рис. 3.4), передбачених державним

стандартом до відповідного виду робіт.

Рис. 3.3

Рис. 3.4

15

Обсяг звіту не перевищує 90-100 сторінок одного тому, а томів має бути

декілька.

НДР, які виконані в галузі практичних розробок прикладних і особливо

технічних наук, нерідко містять результати, що представляють собою нову

конструкцію, матеріал, технологічний процес тощо. У зв'язку з цим усі

результати наукових досліджень слід аналізувати на предмет можливого

винаходу, і якщо таке виявляється, необхідно оформляти заявку на цей

винахід. Об'єктами винаходів можуть бути: пристрій (на приклад, машина,

прилад, інструмент тощо); спосіб (наприклад,

спосіб виготовлення виробу, одержання речовини; спосіб лікування тощо);

речовина (сплав, суміш, розчин, отриманий нехімічним шляхом матеріал,

хімічна сполука тощо); застосування раніше відомих пристроїв, способів,

речовин за новим призначенням з позитивним ефектом (без їхньої зміни,

власне кажучи); штампи мікроорганізмів (бактерій, вірусів, водоростей).

Варто мати на увазі, що винаходами не визнаються методи й системи

організації й управління господарством (планування, фінансування,

постачання, облік, кредит, бухгалтерія, прогнозування, нормування, форми

бланків, карток тощо); умовні позначки (наприклад, дорожні знаки,

маршрути, коди, шрифти тощо); розклади, правила (наприклад, правила гри,

вуличного руху тощо);

Значну частішу наукових інформації! та звітів використовують для

удосконалення управління процесом, підвищення ефективності діяльності

підприємств, організації! та установ.

3.1.4 Усне представлення інформації Широко використовується така форма впровадження наукових відомостей

як отримання інформації з усних джерел - доповідей та зі спілкувань на

нарадах, семінарах, симпозіумах, конференціях, бесідах при особистих

зустрічах і т. д.

Нарада - це форма колективних контактів вчених і фахівців одного

наукового напрямку (області). Склад учасників наради і тривалість виступу

строго регламентуються.

Колоквіум - форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються

думками вчені різних напрямків. Всі присутні є учасниками в невимушеній,

дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Симпозіум представляє собою напівофіційну бесіду із заздалегідь

підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники

симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Конференція - найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна

частина учасників - доповідачі - повідомляє про нові наукові ідеї, результати

теоретичних та експериментальних робіт, про промисловий досвід,

відповідає на запитання. Інша, набагато більша частина - слухачі, що

сприймають інформацію. Слухачі можуть задавати запитання і брати участь

у дебатах. На доповідачів і слухачів лягає більше інформаційне

навантаження, тому встановлюється строгий регламент для доповідачів і

16

виступаючих в дебатах, організовується секційна робота. Іноді на

конференціях організовуються стендові доповіді, при яких в визначеному

місці вивішується ілюстративний матеріал до доповіді й доповідачі відразу ж

відповідають на питання, так як ті, що задають питання могли ознайомитись

з основним змістом (ідеєю) завчасно, прочитавши збірник анотацій

доповідей, включених в програму конференції. Нерідко конференції

супроводжуються виставками книг, зразків, різного роду тематичними

експозиціями. В наукових установах і навчальних закладах конференції часто

проводяться систематично (річні, приурочені до різноманітних дат і т. д.).

Конференції зазвичай приймають рішення і рекомендації.

З'їзди і конгреси є вищою, найбільш представницькою формою

спілкування і мають національний або міжнародний характер. Тут

виробляється стратегія в певній галузі науки та техніки або в ряді суміжних

областей.

Найбільш відповідальне завдання у всіх вищеперерахованих заходах

випадає на долю доповідачів. Виступ з доповіддю - відповідальне наукове

доручення. Доповідь забезпечує можливість апробуванням результатів

наукового дослідження в думці інших осіб, перевірити зроблені висновки

через особисті оцінки спеціалістів, подолати сумніви і суперечності.

Особливо корисні в цьому сенсі виступи слухачів і наукові дискусії.

Публічні виступи з доповідями виховують звичку не боятися аудиторії,

вміння швидко концентрувати увагу при відповідях на питання, вести

наукову дискусію. Перед виступом з доповіддю слід підготувати короткий

план викладу і докладний конспект так, щоб на початку доповіді коротко

повідомити основні питання, які будуть викладені. Під час доповіді можна

користуватися записами, щоб не забути важливе (це надає почуття

впевненості, забезпечує ясність і навіть стислість у викладі матеріалу). Але

записи не повинні бути занадто докладними, оскільки це затрудняє

користування ними в момент доповіді. Хороша форма записів - картка, в якій

легко знайти те, що потрібно.

Якщо є необхідність користуватися дошкою, слід звернути увагу на

зовнішній вигляд матеріалу доповіді - тексту, креслень, схем і т. д. Вони

повинні бути чіткими, розбірливими. Якщо рисунки складні, то краще

користуватися заздалегідь підготовленими плакатами або в крайньому

випадку кольоровою крейдою.

У процесі доповіді триматися слід вільно, не концентрувати свою його

уваги на окремому слухачі, а звертатися до всієї аудиторії. При підготовці

доповіді необхідно попередньо її кілька разів прочитати вголос. Перед

доповіддю слід підготувати тези (див. вище 3.1.2).

Доповідачі у процесі доповіді часто використовують графічний матеріал

і техніку. Графічні матеріали виконуються на креслярської папері. За

форматом, умовних позначень ям, шрифтів і масштабами вони повинні

відповідати вимогам ЕСКД. В якості графічних матеріалів особливо часто

використовуються схеми та діаграми алгоритмів. Схеми відповідно до

17

вимогами ЕСКД (ГОСТ 2.701 - 84. ЕСКД. Схеми, види і типи. Загальні

вимоги до виконання) поділяються на структурні, функціональні, принципові

та ін. Виконуються вони без дотримання масштабу (дійсне просторове

розташування складових частин або не враховується взагалі, або

враховується наближено). На схемах допускається поміщати різні технічні

дані, вказуємі або близько графічних позначень, або на вільному полі схеми

(по можливості над основним написом).

Діаграми алгоритмів використовуються для наочного представлення

аналітичного рішення задачі, поділу процесу на самостійні і легко

перетворюємі частини і для забезпечення роботи з алгоритмами. Операція,

яка виконується на кожному кроці алгоритму, відображається діаграмним

символом, всередині якого дається словесний чи символічний запис. (ГОСТ

19.003 - 80. ЕСКД. Схеми алгоритмів і програм. Позначення умовні

графічні).

До технічних засобів, використовуваним при докладі, відносяться

слайді, діафільми, звукозаписі кінофільми, кодоскопи.

Виступ з доповіддю - це самоперевірка, самоконтроль автора через

звернення до допомоги колективного розуму. При цьому дуже корисні

поради, зауваження, зроблені по доповіді. Участь в науковій - дискусії

потребує від доповідача і фахівця-слухача визначеного вміння, якому

необхідно вчитися.

Дискусія - це корисна форма колективного мислення. Різні точки зору,

висловлювані в дискусії, сприяють активному мисленню, заставляють

ретельно продумувати і обгрунтовувати власну точку зору. Більш того, між

різними думками і факторами встановлюється ряд зв'язків, які без дискусії

могли б виявитися втраченими. Участь у дискусії - кращий метод розвитку

навику критичного судження і обмірковування, де перевіряється якість

накопичених людиною знань. Дискусія - це хороше тренування в публічних

виступах.

Форми участі в дискусії можуть бути різними. Наприклад, слухати і

записувати. Це не просто увага, а самостійне мислення, так як запис потребує

особистої оцінки висловлюваних думок. Записувати в момент дискусії важко,

бо висловлювані думки не такі систематичні, так як у їх автора не було

достатньо часу для чіткої логічного побудови свого виступу. Записувати слід

резюме, висновки, а також влучні слова, вирази, образні порівняння і

приклади, які згодом дозволяють віднови в пам'яті атмосферу дискусії,

допоможуть згадати зміст. Записи зручніше вести на картках, так як це

полегшує обробку матеріалу після дискусії.

Формою участі в дискусії є і постановка питань з метою уточнити неясні

моменти або отримати додаткову інформацію. Найактивніша форма участі в

дискусії - це висловлювання своєї думки, яке має бути достатньо

обгрунтованої. Етика поведінки під час дискусії може бути визначена так:

пошук істини, а не перемога над кимось, бо останній може виявитися правим.

18

Таким чином, кожний дослідник - науковець обирає найпридатнішу

форму впровадження наукових результатів.

3.1.5 Основні наукометричні бази, індекс цитування авторів

наукових статей в них та імпакт-фактор журналів, що публікують

наукові статті

В останній час набрала оберти мода на представлення опублікованих

наукових результатів у відомих міжнародних наукометричних базах, яких

є кілька десятків, але найбільш відомими і авторитетними з яких є три –

англомовні бази Scopus та Web of Sayens і російськомовна база РІНЦ

(Російський Індекс Наукового Цитування). Так, наприклад, SciVerse Scopus.

містить більше 50 млн реферативних записів, в т. ч. статті - 18 тис. назв

наукових журналів 5 тис. видавництв, 350 книжкових серій і 4600000 праць

конференцій і забезпечує отримання показників цитованості наукових робіт у

виданнях, опублікованих після 1996 г

Власні індекси наукового цитування також успішно функціонують в

Індії, Ірані, Іспанії, Китаї, Сербії, Тайвані, Туреччини, Хорватії, Японії та ін.

Найбільш успішні з цих проектів тісно інтегровані з Web of Science та / або

SciVerse Scopus, що дозволяє проводити моніторинг діяльності вчених як в

межах своєї держави, так і на міжнародному рівні.

Англомовні бази Scopus та Web of Sayens створені приватними

компаніями, а російськомовна – Науковою електронною бібліотекою Росії.

Англомовні бази надають перевагу вузькопрофільним науковим журналам,

російськомовна не відмовляє і багатопрофільним.

Основним недоліком міжнародних наукометричних баз є те, що вони

створили ілюзію, що масштабними вченими є лише ті наукові дослідники,

які публікуються в наукових журналах з високим імпакт-фактором, та мають

високий коефіцієнт Гірша (Хірша), що характеризує цитованість наукових

робіт кожного автора в журналах, що входять до цих міжнародних

наукометричних баз. Але ж незаперечним фактом є те, що у кожній країні

найбільш видатні вчені займаються науковими дослідженнями з грифом

«Цілком таємно», результати яких багато років містяться лише в грифова

них звітах та утаємничених сбірниках наукових праць з тиражем у кілька

екземплярів і розміщенням у спецвідділах «поштових скриньок».

Нагадаємо, як же розраховується коефіцієнт Гірша, який є індексом

цитування наукових робіт певного автора, розміщених в журналах, занесе-

них у відомі міжнародні наукометричні бази, та як визначається імпакт-

фактор наукового журналу, що входить в міжнародну наукометричну базу.

Якщо автор має якусь кількість наукових статей в різних наукових журналах,

то його коефіцієнт Гірша визначається по найбільшій кількості цитувань

якихось із цих наукових статей. Так, наприклад, якщо автор опублікував 20

наукових статей, на 5 із яких посилаються 5 разів автори інших наукових

статей, що не є його співавторами, а інші 15 статей цього автора мають

кількість посилань, меншу 5, то цей автор має значення коефіцієнта Гірша,

що дорівнює 5. Якщо ж інший автор опублікував 200 наукових праць, але

19

лише 2 із них мають по 2 цитування, а інші статті мають або по одному

цитуванню, або не мають цитувань на них зовсім, то цей інший автор має

коефіцієнт Гірша, що дорівнює 2. Тож опублікувавши лише 10 наукових

праць, на кожну з яких послались 10 авторів інших опублікованих наукових

праць, можна мати коефіцієнт Гірша, рівний 10. Ці приклади наочно

демонструють недолік коефіцієнта Гірша, незважаючи на його тріумфальну

ходу науковими видавництвами і наукометричними базами. Особливо

рельєфно цей недолік коефіцієнта Гірша підкреслює наступний приклад –

уявімо, що якийсь науковець опублікував серію із 10 статей, в кожній із яких

має місце помилка, допущена ще в першій із них і перенесена у наступні,

тобто, опублікував 10 наукових праць з нульовою науковою значимістю.

Цілком імовірно, що 10 інших наукових дослідників цієї ж тематики, які

мають значення коефіцієнта Гірша, що не перевищує , наприклад, 2, звернуть

увагу на його помилку і у своїх наукових статтях на неї вкажуть, включивши

статті з помилкою в число цитованих ними праць. Завдяки цитованню 10

більш розумними авторами, автор 10 статей з нульовою науковою

значимістю матиме коефіцієнт Гірша, що дорівнюватиме 10, і вважатиметься

в бюрократичних навколонаукових кругах набагато розумнішим за тих

науковців, які знайшли у його статті помилки, оскільки за усіма своїми

опублікованими статтями, як уже було відзначено, ці автори мають значення

коефіцієнта Гірша, не більше 2.

Тепер щодо визначення імпакт-фактора наукового журналу. Імпакт-

фактор визначається в конкретній наукометричній базі шляхом ділення

кількості посилань на статті, опубліковані за два попередні роки в журналах,

що представлені в цій наукометричній базі, на загальну кількість статей,

опублікованих за ці ж два роки в журналі, імпакт-фактор якого визначається.

Наприклад, якщо за 2010 та 2011 роки в науковому журналі, представленому

у наукометричній базі РІНЦ, опубліковано сумарно 250 статей, на які є 125

посилань в журналах, представлених у цій же наукометричній базі, то імпакт-

фактор 2012 цього журналу дорівнюватиме 0,5. Основним недоліком цього

показника є його незахищеність від договірного перехресного цитування

різними авторами один одного, про що свідчить те, що в статтях закордонних

авторів дуже часто в списках цитованої літератури поміщається два, а то й

три десятки джерел, про деякі із яких говориться лише те, що в них та задача,

яку розв’язуєавтор публікації, не розв’язувалась або навіть не ставилась. І у

цьому немає нічого дивного, оскільки від значення індексу цитування Гірша,

чи від значення імпакт-фактора журналів, в яких публікується професор

західноєвропейського чи американського університету, контракт з яким

підписується чи подовжується на новий термін, залежить розмір його окладу.

І чим більше міністерська та університетська адміністрації будуть

зациклюватись на цих показниках, тим швидше наші науковці переймуть

західний спосіб перехресного цитування.

Але поки-що ДАК при МОНУ, який затверджує результати захистів усіх

кандидатських та докторських дисертацій в Україні, своїм інструктивним

20

листом вимагає в якості обов’язкової умови допуску цих дисертацій до

захисту після 1-го вересня 2013 року лише те, щоб у здобувача

кандидатського ступеня було опубліковано не менше однієї статті в

науковому журналі, представленому у міжнародній наукометричній базі, а у

здобувача докторського ступеня – не менше 4 таких публікацій.

Однак незважаючи на зазначені недоліки необхідно впроваджувати

індекси цитування як нормативні показники оцінки ефективності діяльності

суб'єктів наукової діяльності України, оскільки ситуацію з доступом до баз

даних відстеження наукової цитованості, особливо в SciVerse Scopus і Web

of Science залишається незадовільною.

Проблема впровадження наукометричних показників в Україні

пов'язана з тим, що вітчизняні наукові видання недостатньо представлені на

наукометричних платформах. Україна має значний потенціал збільшення

своєї частки у світових інформаційних системах. Станом на 2013 рік на

платформі SciVerse Scopus індексуються 43 українських журналів, а на

платформі Web of Science тільки 16.

Вказану проблему слід вирішувати, зокрема, шляхом впровадження

національної бази даних відстеження наукової цитованості, яка б включала

широку номенклатуру наукових фахових видань України з різних областей

знань, дозволяючи таким чином обчислювати для вітчизняних суб'єктів

наукової діяльності об'єктивно обґрунтовані наукометричних показники і

приймати на їх основі зважені управлінські рішення.

Зазначений шлях розвитку характерний для науково-інформаційної

сфери неангломовних держав. Традиційно напрацювання таких держав,

недостатньо представляється в Web of Science і SciVerse Scopus, які

акцентуються в основному винятково на англомовній науці.

На початку 2014 Асоціація користувачів Української науково-освітньої

телекомунікаційної мережі "УРАН" на замовлення та за фінансової

підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та

інформатизації України завершила першу стадію робіт з розробки

програмно-апаратного комплексу для забезпечення наукометричного

моніторингу суб'єктів наукової діяльності України.

Результатом виконання проекту став сайт "Український індекс

наукового цитування". Призначення цієї системи - забезпечення збору,

обробки та надання доступу до даних за показниками активності

індивідуальних і колективних суб'єктів наукової діяльності України, надання

можливостей аналізу загальних тенденцій розвитку наукового комплексу

України, ролі і місця окремих учених і установ у розвитку національних

наукових шкіл. Створений сайт, зокрема, забезпечує:

- перегляд довідкової інформації про вчених і їх публікаціях;

- перегляд довідкової інформації про наукових установах України та їх

співробітників;

21

- перегляд аналітичної інформації про індивідуальні показники

публікаційної активності вчених, показників цитованості їх робіт і ключових

наукометричних показників;

- перегляд аналітичної інформації про показники публікаційної

активності та динаміки цитованості робіт співробітників наукових установ

України різних систем і відомств;

- перегляд зведених звітів про публікаційної активності вчених України

(окремого регіону) за певний період часу.

У базах даних "Українського індексу наукового цитування"

зберігаються реєстри індивідуальних і колективних суб'єктів наукової

діяльності. Реєстр індивідуальних суб'єктів наукової діяльності містить

інформацію про вчених України, які мають міжнародні ідентифікатори

ORCID. Ця система ідентифікації з'явилася в результаті домовленостей

ключових суб'єктів науково-інформаційної діяльності світу.

ORCID - це всесвітнє відкрите некомерційне об'єднання установ, яке

створює і підтримує реєстр унікальних ідентифікаторів вчених і пов'язаної з

ними інформації про місця роботи, біографії, переліки опублікованих

наукових праць, отримані гранти, зареєстровані патенти і т.п.

ORCID - це глобальний централізований реєстр вчених, який зберігає

інформацію про індивідуальних суб'єктів наукової діяльності всіх галузей

знання і країн походження. Дані до реєстру поставляються з

автоматизованих систем управління виробничими процесами видавців,

університетів, урядових структур та дослідницьких фондів, патентних

агентств і т.д.

Унікальний ідентифікатор ORCID дозволяє надійно і однозначно

зв'язати дані про вченого з даними про його професійної діяльності та

отримані результати, і, таким чином, відстежувати унікальне місце кожного

окремого вченого в науці світу. Створені функціональні компоненти

взаємодії з ORCID дозволяють імпорт переліків статей, опублікованих

вченими України у вітчизняних та зарубіжних періодичних виданнях, а

також, за наявності інформації в ORCID, біографій вчених, даних про

отримані гранти і опублікованих патентах, місця роботи та навчання,

членство в наукових товариствах, стажування і т.п.

Інформацію про показники цитованості публікацій система отримує із

зовнішніх наукометричних джерел. Тут слід зауважити, що для

повноцінного використання цих джерел необхідно оформлення ліцензій у

відповідних постачальників наукової інформації. За результатами виконання

першої черги робіт програмне забезпечення "Українського індексу

наукового цитування" дозволяє імпорт даних про цитованості наукових

публікацій з трьох наукометричних платформ:

1) Web of Science: бази даних Science Citation Index Expanded, Social

Sciences Citation Index;

2) Arts & Humanities Citation Index;

3) Conference Proceedings Citation Index.

22

Всього бази даних платформи індексують 12 тис. назв авторитетних

журналів, збірників наукових праць та комплектів первинних наукових

даних. Наукометричний апарат платформи здатний забезпечувати

відстеження показників цитованості публікацій з ретроспективою до 1900 у

фізико-технічних і медико-біологічних науках, в 1956 в соціальних науках і

в 1975 в мистецтвознавстві та гуманітаристиці.

Науково-видавнича інфраструктура "Наукова періодика України"

(Scientific Periodicals of Ukraine) забезпечує процеси редакційної обробки,

публікації та після публікаційной підтримки наукових видань України.

Ресурс розвивається на засадах добровільної партнерства видавців. Станом

на початок 2014 участь у проекті беруть понад 130 наукових журналів з

університетів різних регіонів держави, інститутів НАН України, АМН

України, АПН України, журнали комерційних видавців. Поки з цих видань

тільки 40 представлені з повноцінними архівами та списками пристатейний

бібліографії, придатними для підрахунку цитованості. Однак редакції

активно розвіваються, інтенсивно впроваджують стандарти DOI і ORCID і

переходять до прийнятих у світі форматам оформлення бібліографічних

посилань.

Програмні шлюзи зв'язку "Українські індексу наукового цитування" із

зовнішніми наукометричними джерелами дозволяють отримувати важливі

комплексні показники ефективності діяльності індивідуальних і колективних

суб'єктів наукової діяльності: "Кількість публікацій", "Роки публікаційної

активності", "Загальна кількість цитувань", "Кількість документів, цитують",

"Індекс Гірша", "Кількість цитувань без самоцітувань", "Індекс Гірша без

самоцітувань", "Відсоток нецітованіх статей".

Проект має важливе значення для НТУУ "КПІ". Зокрема, "Український

індекс наукового цитування" дозволяє Київській політехніці перейти на

якісно новий рівень повноти й оперативності моніторингу діяльності

наукових підрозділів, збільшити присутність видань університету в світових

науково-інформаційних базах даних і системах, активно впроваджувати нові

прогресивні стандарти інформаційної галузі, зокрема DOI і ORCID.

Станом на перший квартал 2014 з даними наукометричної платформи

SciVerse Scopus НТУУ "КПІ" має 4662 публікації. Вони сумарно

процитовані 8511 разів. Індекс "Найгірша" для НТУУ "КПІ" дорівнює 35.

Серед технічних вузів України ці показники є найвищими.

Контрольні запитання 1. Що таке наукова публікація та її основні види?

2. Монографія: поняття, алгоритм написання.

3. Наукова стаття, вимоги до її оформлення.

4. Що таке авторський, друкований та обліково-видавничий аркуш.

5. Які відмінності між дисертацією і монографією?

6. Тези доповіді, алгоритм тези.

7. Які методичні прийоми використовуються при підготовці публікації?

8. Реферат, алгоритм його підготовки.

9. Які вимоги до написання рецензії?

23

10. Доповідь, види та вимоги до підготовки.

11. Вимоги до підготовки підручників і навчальних посібників.

12. Яка структура звіту про НДР?

13. Які форми звітності з наукових дослідженнях?

14. Форми впровадження результатів наукового дослід ження.

15.Усне представлення інформації.

16. Основні наукометричні бази.

16. Індекс цитування авторів.

17. Імпакт-фактор наукових журналів.

18. Призначення і можливості сайту "Український індекс наукового цитування".

3.2 Особливості оформлення та управління інтелектуальною

власністю в наукових установах, вищих навчальних закладах та на

промислових підприємствах

3.2.1 Класифікація об`єктів інтелектуальної власності та

принципи її управління

Відомо, що управління – це процес, спрямований на досягнення цілі.

Ціль управління інтелектуальною власністю з економічної точки зору

полягає у досягненні додаткового прибутку від використання об’єктів

інтелектуальної власності понад той, що може бути отриманий без їх

використання.

Об`єкті інтелектуальна власність (рис. 3.5) є ефективним ресурсом для

досягнення цієї мети. Підставою для цього є те, що понад 80% вартості

найбільш успішних компаній світу складає інтелектуальний капітал, основою

якого є інтелектуальна власність. Ось чому цим ресурсом необхідно

управляти.

Рис. 3.5

Розглянемо стисло суть головних об`єктів інтелектуальної власності,

зображених на рис. 3.5, на якому для зручності всі об'єкти поділені на три

24

групи: об'єкти промислової власності, нетрадиційні об'єкти інтелектуальної

власності, об'єкти авторського права і суміжних прав.

В об'єктах промислової власності винахід (корисна модель - це результат

інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід

(корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену

до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений

працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням

роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з

використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і

обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною

моделлю). Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у

галузі художнього конструювання (рис. 3.6). Під торговельною маркою

(знаком) - розуміють

позначення, за яким товари

і послуги одних осіб

відрізняються від товарів і

послуг інших осіб (рис.

3.7). Географічне

зазначення - це назва

географічного місця, яке

вживається для позначення

товару, що походить із

цього географічного місця

та має певні якості,

репутацію або інші

характеристики, в

основному зумовлені

характерними для даного

географічного місця

природними умовами чи

людським фактором або їх

поєднанням. Сутність

фірмового найменування

витікає з самої назви цього

об'єкта. Але, на відміну від

Рис. 3.6 попередніх об'єктів, поки

що не існує закону, який би охороняв права на нього. К нетрадиційнім

об'єктам інтелектуальної власності відносять:

- сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого

покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів;

- під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у

тваринництві;

25

- зафіксоване на

матеріальному носії просторово-

геометричне розміщення

сукупності елементів інтегральної

мікросхеми та з'єднань між ними

визначене законом як топографія

інтегральної мікросхеми;

- комерційна таємниця - це

технічна, комерційна,

організаційна та інша інформація,

що здатна підвищити

ефективність виробництва або

іншої соціально доцільної

діяльності або забезпечити інший

позитивний ефект;

- відкриттям визнається

встановлення невідомих раніше

закономірностей властивостей і

явищ матеріального світу;

- раціоналізаторською Рис. 3.7

пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить

технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її

діяльності.

Об'єкти авторського права і суміжних прав - ці об'єкти права

інтелектуальної власності, які, у свою чергу, поділяються на дві групи:

1) власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва,

комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних);

2) об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться:

виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій

мовлення.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, наведений на рис. 3.5,

не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові

й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі

інформаційних і нано технологій, генної інженерії тощо.

Далі також стисло розглянемо спільні риси і відмінності у наукового

відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції та патентування

корисних моделей і способів іншого застосування запатентованих винаходів

чи корисних моделей

В якості прикладу наукового відкриття можна привести виявлення

електронної і діркової провідності через p-n перехід у напівпровідникових

матеріалах, в якості прикладу винаходу у цій же галузі можна привести

створення транзистора як напівпровідникового пристрою, що містить

керований p-n перехід, а в якості прикладу раціоналізаторської пропозиції

можна привести встановлення між одвірком і вхідними дверима будівлі

26

науково-дослідного інституту напівпровідників пружини, яка сама зачиняє

двері, якщо якийсь заклопотаний своїми ідеями дослідник, входячи до

будівлі інституту, забув їх зачинити за собою.

Виходячи з визначень та наведених прикладів, спробуємо розібратись,

які ж риси є спільними у наукового відкриття, винаходу і раціоналізаторської

пропозиції, а що між ними є відмінного.

Очевидно, що спільною є категорія новизни – це повинні бути або нові

закономірності у випадку наукового відкриття, або нові пристрої чи нові

технології у випадку винаходу, або нове вдосконалення в роботі чогось у

випадку раціоналізаторської пропозиції.

А що ж до відмінностей, то для їх визначення ми обіпремось на

категорію середовища поширення, яким у випадку наукового відкриття є

весь матеріальний світ, у випадку винаходу – це технічні задачі у будь-якій га

лузі народного господарства, а у випадку раціоналізаторської пропозиції –

це вдосконалення роботи чогось у межах підприємства, організації чи

установи, в якій працює конкретний раціоналізатор.

Мають місце відмінності і у документах, що підтверджують авторство

– у випадку наукового відкриття таким авторським документом є диплом,

що видається головним відомством країни, уповноваженим здійснювати

організаційну діяльність у цьому напрямку, в якому вписується прізвище,

ім’я та по-батькові особи, що здійснила наукове відкриття; у випадку

винаходу – це авторське свідоцтво, яке видається тим же таки головним

відомством; а у випадку раціоналізаторської пропозиції в разі її

впровадження – це запис у трудовій книжці працівника, котрий згенерував

раціоналізаторську пропозицію, який робиться у відповідності з наказом

керівника підприємства, організації чи установи, у якій працює ця особа, та

грошова винагорода, обсяг якої теж оговорюється у цьому ж наказі.

Для того, щоб мати можливість отримувати грошову винагороду за

винахід, яку називають роялті, його потрібно запатентувати у кожній із тих

країн, з підприємств, організацій чи установ яких автор винаходу хотів би

отримувати роялті у разі використання ними його винаходу.

Патенти не видаються безплатно, їх оформлення коштує у кожній

державі різні, але у всіх випадках не малі гроші, а тому не кожен винахідник

має змогу запатентувати свій винахід хоча б у одній країні, оскільки,

наприклад, взявши гроші для цього в кредит у банку, винахідник не може

бути впевненим у тому, що майбутні роялті йому забезпечать вчасне

повернення цього кредиту, адже, оформляючи патент у якійсь країні на

певний часовий термін, винахідник не має стопроцентної гарантії, що у цій

країні у визначений патентом термін хтось використає цей його винахід.

Для того, щоб видати авторське свідоцтво про винахід відповідне

відомство кожної країни проводить незалежну експертизу поданої заявки на

винахід, яка здійснюється, як правило, двома невідомими один одному

експертами. Для плідної роботи експертів кожна держава, яка видає авторські

27

свідоцтва на винахід, повинна мати банк авторських свідоцтв з їх описами,

уже виданих хоча б у провідних країнах світу протягом багатьох років,

починаючи, як мінімум, з року закінчення другої світової війни.

Якщо ж країна утворилась порівняно недавно, як, наприклад, Україна,

то вона не має достатньо заглибленого у час банку авторських свідоцтв, а

тому її експерти не в змозі проводити всеохоплюючу експертизу заявок на

винаходи з позицій встановлення новизни закладених у цей винахід

технічних рішень, а тому замість авторських свідоцтв на винаходи у такій

країні видається патент на корисну модель, який діє лише на території цієї

країни і не є тим документом, на основі якого винахідник має право вимагати

виплату роялті.

Крім патентування винаходів і корисних моделей існує ще один вид

патентування – це патенти на інший спосіб використання чужих винаходів

чи корисних моделей, не оговорений первинним винахідником у своїй заявці,

на основі якої йому було видане авторське свідоцтво, в описі до якого

обов’язково вказується область застосування цього винаходу чи корисної

моделі. Наприклад, П-подібний чотирьохполюсник з індуктивністю у

повздовжньому плечі і конденсаторами у поперечних плечах спочатку був

запропонований як фільтр, зглажуючий випрямлену напругу, але по мірі

розвитку електротехнічної теорії його стали застосовувати і як фільтр вищих

гармонік і як пристрій для регулювання реактивної потужності. Або колесо,

яке було придумане як пристрій для зменшення тертя при транспортуванні

вантажів, а потім почало використовуватись і як кермо для автомобіля і як

основа видовищного атракціону для огляду місцевості у парках відпочинку.

Для того, щоб управління інтелектуальною власністю було ефективним,

доцільно дотримуватися таких принципів:

1) усвідомте роль інтелектуальної власності;

2) дотримуйтеся балансу інтересів суб'єктів права інтелектуальної

власності;

3) зробіть інтелектуальну власність частиною стратегічного бізнес-

плану;

4) виявіть власні об'єкти інтелектуальної власності;

5) мати інформацію про інтелектуальну власність конкурентів;

6) ідентифікуйте потрібну вам інтелектуальну власність;

7) створіть потрібні вам об'єкти права інтелектуальної власності або

придбайте право на них;

8) здійсніть оцінку економічної ефективності ваших об’єктів

інтелектуальної власності;

9) навчитись захищати права на свою інтелектуальну власність;

10) навчитись розраховувати ефективність управління інтелектуальною

власністю;

11) сформуйте команду компетентних цілеспрямованих співробітників,

які творчо мислять.

28

3.2.2 Оформлення та управління інтелектуальною власністю на

етапі розроблення інноваційної продукції

Робота розпочинається з розроблення концепції інноваційної продукції.

Це завдання є найскладнішим, оскільки необхідно розробити образ

неіснуючого товару, який має бути конкурентоспроможним на ще

неіснуючому (майбутньому) ринку.

У процесі маркетингових досліджень і прогнозування майбутніх бажань

споживачів, що можуть змінюватися під впливом кон'юнктури, стану

економіки або політичної ситуації, попит та пропозиція на майбутньому

ринку на гіпотетичний товар є невідомими, тим паче невідомі плани

конкурентів. Тому ідея нового товару та його образ повинні бути

оригінальними, можливо навіть фантастичними.

Для того, щоб концепцію (задум) товару перетворити на конкретний

товар, необхідно зібрати якомога більшу кількість ідей, які б орієнтовно

могли допомогти у вирішенні даного завдання. Джерелами таких ідей

можуть бути наукові статті, дисертації, винаходи, наукові лабораторії, окремі

вчені, експерти, винахідники, пошукові системи в мережі Інтернет тощо. На

цьому етапі не варто відкидати ідеї, які на перший погляд видаються

"маренням". Оскільки в подальшому може виявитися, що деякі із цих ідей

стануть принагідними. На цьому етапі доцільно використати комплексний

аналіз наукових статей, існуючих винаходів а також технологій у вибраному

напрямі (рис. 3.8, на якому схематично зображено шлях від нової ідеї до

нової технології). Важливо розуміти, що перші ідеї з’являються у наукових

статтях. Потім кращі з них втілюються у винаходи та інші об’єкти

інтелектуальної власності. А останні через деякий час – в технології. Тому

ідеї для втілення у майбутні винаходи чи інший об’єкт інтелектуальної

власності слід шукати

якомога раніше,

найкраще на підйомі

першої кривої.

На стадії розроблення

продукції ефективним

прийомом є

використання патентних

досліджень. Основними

видами проведених

патентних досліджень є

оцінка охороноздатності

Рис. 3.8 створюваних технічних і

художньо-конструкторських рішень, оцінка технічного рівня та перевірка на

патентну чистоту створеного на цій стадії технічного прототипу продукції.

29

3.2.3 Управління інтелектуальною власністю на етапі правової

охорони

3.2.3.1 Стратегії правової охорони об’єктів інтелектуальної

власності

Незалежно від обраного режиму правової охорони, цілі підприємства

при цьому можуть бути різними. Існує кілька стратегічних напрямів правової

охорони:

– захист від конкурентів;

– напад на конкурентів;

– створення іміджу компанії;

– оптимізація фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до стратегії захисту від конкурентів здійснюють охорону

прав на ті об'єкти інтелектуальної власності, які використовують у

виробництві інноваційної продукції. Внаслідок цього власник прав одержує

монопольне право на нову продукцію, захищаючи її тим самим від

конкурентів. Одержавши виключні права на використання винаходу,

підприємство стає монополістом у невеликому сегменті ринку. Чим більше

патентів у фірми, тим більше шансів закріпитися в цьому сегменті ринку.

Аналіз конкурентної боротьби на ринках технологій свідчить, що наявність

не менше кількох десятків патентів визначають рівень монополізації ринку.

Це той мінімум, який дозволяє утримувати скромні позиції в конкурентній

боротьбі. Кілька десятків патентів – це рівень невеликого підприємства з

чисельністю в межах 100 працівників і річним обігом не більшим за кілька

сотень тисяч доларів. Якщо мова йде про ринок ємністю в мільярди доларів,

то мінімальною кількістю патентів, з якою можна заявляти про свої

монопольні права на великий сектор товарного ринку, повинен бути

портфель, що містить понад тисячу патентів. Саме така їх кількість

відповідає рівню солідних фірм. Наприклад, світовий лідер комп'ютерної

техніки – фірма «IВМ» має у своєму портфелі інтелектуальної власності

понад 3 000 патентів і щорічно оновлює понад тисячу патентів, витрачаючи

на це мільйони доларів.

Отже, щоб закріпитися на ринку і відстоювати свої позиції на ньому,

необхідно подбати про якомога ширшу правову охорону власних товарів

шляхом одержання охоронних документів на винаходи, корисні моделі,

промислові зразки, торговельні марки тощо (рис. 3.5), які використовують у

виробництві та реалізації цих товарів.

Одержавши один сильний патент А (рис. 3.9), підприємство забезпечує

монополію на невеликій частині ринку, межі якої визначаються формулою

винаходу (позначено кружком на рис. 3.9). Але для того, щоб впевненіше

почувати себе на ринку, необхідно навколо головного патенту створити

«заслін» з патентів, що його доповнюють (позначено хрестиками), щоб не

дати можливості конкурентам дістатися до головного патенту.

30

Стратегію нападу

на конкурентів

здійснюють шляхом

одержання

монопольних прав на

результати досліджень

і розробок, які допоки

не мали правової

охорони і якими

користуються або

Рис. 3.9 мають намір

скористатися конкуренти. Усіх, хто використовує аналогічні, але не захищені

об'єкти, намагаються придбати дозвіл у власника прав на продовження

користування ними. Якщо підприємство має право на винаходи, які є

основою технології виробництва продукції, то, навіть не випускаючи її,

можна на законній підставі контролювати ринок цієї продукції і

переслідувати конкурентів.

Схематично це показано на рис. 3.9 (Б). Якщо конкурент має сильний

патент Б і має намір розширювати монополію на ринку за межами,

визначеними формулою цього винаходу, потрібно випередити його і

створити заслін із власних або придбаних винаходів, щоб не дати йому

можливості розширювати монополію.

Що стосується стратегії створення іміджу компанії, то багато компаній

прагнуть перебувати у списку лідерів за кількістю отриманих патентів. Це

стимулює позитивну оцінку технологічного рівня компанії з боку

громадськості. Патенти є важливим свідченням перевищення цього рівня

відносно світового технічного рівня. Важливим є також власне факт їхньої

наявності, оскільки у закордонній практиці це є основним критерієм оцінки

ефективності роботи керівників і символом технічної переваги компанії над

конкурентами. Такі переваги є козирем у конкурсах на замовлення науково-

дослідної, дослідно-конструкторської або на випуск продукції, а також при

оцінці кредитоспроможності підприємства. Кредиторові завжди важливо

знати кількість патентів, якими володіє підприємство. Власний патентний

фонд також необхідний при укладанні угоди про співробітництво, при

проведенні спільних досліджень тощо.

Наявність великої кількості об'єктів права інтелектуальної власності

підвищує престиж підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках,

сприяє розвитку ділових контактів, збільшує ступінь довіри до підприємства,

дозволяє залучати позикові кошти в більшому обсязі.

Є і зворотний бік медалі. Збільшення кількості об'єктів права

інтелектуальної власності призводить до збільшення витрат на підтримку

чинності прав на них. Тому потрібно час від часу перевіряти, чи дійсно ті чи

інші об'єкти інтелектуальної власності потрібні для підприємства.

31

При виробітку стратегії оптимізації фінансово-господарської діяльності

необхідно враховувати, що правова охорона об'єктів інтелектуальної

власності може бути здійснена з метою збільшення кількості активів

підприємства або для зменшення податків. Зменшення податку на прибуток

можливе, якщо знизити базу оподатковування на розмір амортизації

поставлених на баланс підприємства прав на об'єкти права інтелектуальної

власності як нематеріальних активів, а також за рахунок віднесення витрат на

створення цих об'єктів на валові витрати підприємства.

За Податковим кодексом України базу оподатковування визначають

таким чином: П = Д – З – А, де:

П – прибуток, який в Україні є базою оподатковування;

Д – валовий дохід підприємства;

З – валові витрати;

А – амортизація.

Права на об'єкти права інтелектуальної власності стають

нематеріальними активами підприємства з моменту постановки їх на

бухгалтерський облік. Як тільки це відбулося, згідно з Законом включається

механізм амортизації цього активу і, як наслідок, прибуток зменшується на

величину амортизації. Відповідно до цього Закону, з метою оподаткування

валовий дохід підприємств зменшується на суму витрат за нематеріальними

активами у вигляді вартості придбаних патентів, авторських прав, ліцензій,

«ноу-хау»; вартості власного патентування, які виключають з валового

доходу методом часткового віднесення цих витрат до собівартості на період

використання активів, але не більше десяти років; на суму витрат на право

використання промислових зразків, товарного знаку, авторського права,

програмного забезпечення тощо.

Отримавши права на об'єкти права інтелектуальної власності і

поставивши їх на бухгалтерський облік, підприємство зменшує тим самим

базу оподатковування (прибуток підприємства) за рахунок зменшення

валового доходу і підвищення обсягу амортизаційних відрахувань.

3.2.3.2 Оптимальний період часу для правової охорони

Іноді ще на концептуальній стадії, коли тільки виникла ідея винаходу,

винахідник подає заявку на винахід до патентного відомства, побоюючись,

що якщо він не зробить це одразу, то його випередять конкуренти. Це

побоювання зрозуміле, але воно є помилковим і от чому. За процедурою у

разі позитивного рішення про видачу патенту Установа публікує в

офіційному бюлетені описання патенту, яке містить формулу та описання

винаходу, а також креслення, на які є посилання в описанні винаходу. Тобто,

з цього моменту повна інформація про винахід стає відомою конкурентам. За

час, поки патентовласник буде доопрацьовувати свій винахід до стану

придатного для промислового використання, конкурент буде мати

можливість обійти цей патент із усіма негативними наслідками для першого

патентовласника. Проти раннього патентування свідчить низька ймовірність

на ранніх стадіях інноваційного процесу комерційної реалізації патенту.

32

Вважають, що імовірність успіху на концептуальній стадії не перевищує

10%, на стадії лабораторного зразка – 20%, на стадії дослідного зразка – 66%,

а при виході товару на ринок – 75%.

Оптимальним є патентування в момент виходу товару на ринок (рис.

3.10). У цьому випадку у конкурента не залишиться часу на те, щоб

Рис. 3.10

спотворити винахід або створити контр-винахід. Але для цього слід точно

спрогнозувати початок етапу виведення товару на ринок і відняти від нього

інтервал часу, який, відповідно до обраної процедури патентування,

необхідний для одержання патенту. І саме тоді варто подавати заявку на

винахід.

3.2.3.3 Обґрунтування способу правової охорони

Перед кожним менеджером або інженером, які мають справу з об’єктами

права інтелектуальної власності, або патентним повіреним, часто постає

питання: який спосіб є оптимальним для охорони прав на конкретний

результат інтелектуальної діяльності? На цьому етапі слід відповісти на

низку запитань:

– чи можливо взагалі захистити отриманий результат інтелектуальної

діяльності?

– якщо так, то яку форму охорони слід обрати?

– варто запатентувати нове рішення чи захистити його в режимі

комерційної таємниці?

– чи треба реєструвати права на об'єкти авторського права?

За однієї ситуації, комерційна таємниця може забезпечити кращу

охорону, ніж будь-який патент, навіть якщо доступними є обидва способи. В

33

іншій ситуації, патент може забезпечити кращу охорону, ніж комерційна

таємниця.

Схема ухвалення рішення про правову охорону результатів досліджень і

розробок у загальному вигляді показана на рис. 3.11. Ця схема, по-перше,

Рис. 3.11

забезпечує використання системного підходу до кожної ситуації, пов'язаної із

інтелектуальною власністю. По-друге, вона гарантує розгляд усіх видів

інтелектуальної власності для кожної ситуації.

Першим кроком за схемою є визначення, чи достатню цінність має

створений об'єкт, щоб виправдати його правову охорону. Якщо об'єкт

достатньо цінний для компанії, то згідно зі схемою часто буває доцільним

присвоїти цьому об'єкту статус комерційної таємниці з відповідним

засекречуванням. У цьому випадку об’єкт підлягає не юрисдикційній формі

охорони (зберігання зафіксованої на матеріальному носії комерційної

таємниці у сейфі, обмеження доступу до неї третіх осіб тощо). Якщо ж

ухвалено рішення не захищати об'єкт у режимі комерційної таємниці, то

наступним кроком є ідентифікація його як потенційного об'єкта права

інтелектуальної власності. Можливі два варіанти:

1) об'єкт відноситься до групи об'єктів промислової власності;

2) об'єкт відноситься до групи об'єктів авторського права й/або

суміжних прав.

У першому випадку для забезпечення правової охорони подають

відповідну заявку на об'єкт промислової власності (винахід, корисну модель,

34

торговельну марку тощо) до патентного відомства і далі події відбуваються

за схемою на рисунку 3.11.

Найбільш сильною вважають охорону патентним правом, однак, як ми

побачимо далі, навіть, якщо об'єкт задовольняє всім вимогам правової

охорони, далеко не завжди варто отримувати патент на нього.

Об'єкти авторського права охороняються Законом України «Про

авторське право і суміжні права» з моменту їх виникнення. Однак за

бажанням автора у будь-який момент дії прав він може звернутися до

Українського агентства з авторських і суміжних прав і одержати свідоцтво

про правову охорону даного об'єкта. Таке свідоцтво є необхідним речовим

доказом у суді на випадок порушення авторських прав недобросовісним

конкурентом.

3.2.3.4 Оцінка доцільності правової охорони

Найперше, треба визначити чи варто здійснювати набуття прав на цей

об'єкт. Для цього потрібно проаналізувати ряд чинників:

- чи є об'єкт охорони відомим?

- чи є право на володіння об'єктом охорони виключним? З іншого боку,

можна обрати шлях опублікування інформації, якщо немає комерційного

інтересу до цієї технології та немає занепокоєння тим, чи будуть мати

конкуренти доступ до неї. У результаті опублікування ніхто, зокрема, і автор,

і його конкуренти, не зможе заволодіти матеріальними правами

інтелектуальної власності на цю технологію;

- чи є об'єкт охорони має практичне значення з економічного боку?

- чи сприяє об'єкт охорони зниженню витрат підприємства?

- чи сприяє об'єкт охорони задоволенню бажань споживача?

- чи сприяє об'єкт охорони досягненню цілей підприємства?

- чи сприяє об'єкт охорони здійсненню стратегії підприємства і

зміцненню його становища на ринку?

- чи готовий ринок прийняти дану технологію?

- чи підсилює об'єкт охорони становище підприємства у відповідній

галузі?

- чи об'єкт охорони потенційно «ліцензований»?

- чи поліпшить об'єкт охорони корпоративні позиції у сфері укладання

угоди?

- чи має об'єкт охорони достатню цінність, щоб виправдати витрати

обмежених ресурсів на його охорону? Більшість підприємств мають

відносно малі бюджети для охорони інтелектуальної власності. Тому вони

повинні вміти забезпечувати правову охорону своєї інтелектуальної

власності в умовах обмежених економічних можливостей. Зазвичай,

охороняти всі результати інтелектуальної діяльності неможливо. Проте,

якщо відмовитися від правової охорони взагалі, то це може спричинити

підприємству великих збитків. Не можна впадати у крайнощі,

використовуючи для охорони тільки комерційною таємницею. Зворотним

35

боком такої охорони будуть труднощі доказового характеру в судах, у

випадку порушення прав.

- чи підвищує об'єкт охорони вартість сумарних активів підприємства?

При прийнятті рішення про необхідність правової охорони результатів

творчої діяльності можна формалізувати у виді таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

№

з/п

На користь правової охорони

(+)

Відмова від правової охорони

(-)

Оцінка

(+) (-)

1 Об'єкт охорони не є широко

відомим

Об'єкт охорони вже широко

відомий

+

2

Є бажання мати виключні права

на об'єкт охорони

Виключні права на об'єкт

охорони не мають особливого

значення

-

3

Охорона запобігає можливості

володіти й використовувати

об'єкт охорони з боку конкурентів

Використання об'єкта охорони

конкурентами не має значення

-

4

Об'єкт охорони робить продукцію

підприємства більш

конкурентною

Об'єкт охорони ніяк не зміцнює

позицій на ринку продукції

підприємства

+

5

Об'єкт охорони економічно

вигідний і може мати

конкурентну ціну

Об'єкт охорони коштує занадто

дорого, щоб впровадити його у

виробництво

-

6 Об'єкт охорони знижує витрати

підприємства

Об'єкт охорони збільшує

витрати підприємства

+

7 Об'єкт охорони відповідає

бажанням споживачів

Об'єкт охорони не відповідає

бажанням споживачів

+

8

Об'єкт охорони сприяє

досягненню цілей підприємства

Об'єкт охорони ніяк не

співвідноситься з цілями

підприємства

+

9 Об'єкт охорони поліпшує

становище компанії на ринку

Об'єкт охорони не впливає на

становище компанії на ринку

-

10

Ринок дозрів і готовий прийняти

технологію, яка містить об'єкт

охорони

Ринок або не дозрів, або не

готовий прийняти технологію,

яка містить об'єкт охорони

+

11

Об'єкт охорони поліпшує

становище підприємства у сфері

підписання угод

Об'єкт охорони не поліпшує

становище підприємства у сфері

підписання угод

+

12 Об'єкт охорони має потенціал

щодо ліцензування

Об'єкт охорони не має

потенціалу щодо ліцензування

-

13

Об'єкт охорони має достатню

цінність, щоб виправдати певні

капітальні витрати

Об'єкт охорони не вартий

інвестування певного капіталу

-

14 Захищений об'єкт містить у собі

нематеріальні активи

Захищений об'єкт не містить

нематеріальних активів

+

Сумарна оцінка 8 6

Приклад за табл. 3.1 показує рахунок 8:6 на користь правової охорони.

Такий результат слід розцінювати як попередній, оскільки тут не враховано

вагомі компоненти чинників, що впливають на рішення щодо правової

36

охорони. За орієнтовної рівності «за» і «проти» доцільніше спочатку

охороняти об'єкт комерційною таємницею, що дозволить зберегти фінансові

ресурси, необхідні у випадку правової охорони. Надалі якщо виникне

необхідність у правовій охороні, то її можна буде здійснити.

3.2.3.5 Оцінка доцільності одержання патенту

Наступний етап схеми охорони (рис. 3.8) стосується визначення того, чи

варто патентувати об'єкт. Щоб це з'ясувати необхідно відповісти на два

запитання:

1) чи відповідає об'єкт критеріям охороноздатності?

2) чи правова охорона достатньо вигідна з позицій стратегії бізнесу?

Патентування буде вигідним при дотриманні умови: VP > C,

де:

V – вигода, яку одержить компанія в результаті патентування;

Р – імовірність того, що ця вигода буде отримана;

С – сумарні витрати на розробку винаходу, одержання патенту та

підтримку його дії.

Ця формула не претендує на точність, але може бути використана для

попередньої оцінки доцільності патентування. Витрати на оформлення

заявки і підтримку дії патенту коливаються в широких межах залежно від

об'єкта, процедури та країни патентування.

Наприклад, для оформлення патенту за системою РСТ патентування

вартуватиме приблизно $ 61 570. У випадку патентування при 25%

імовірності успіху воно буде прийнятним, якщо очікуваний прибуток від

використання винаходу буде перевищувати $ 246 280.

Щоб оцінити доцільність патентування на самій ранній стадії розробки,

коли є лише ідея майбутнього виробництва інноваційної продукції, а ризики

важко оцінити, можна скористатися емпіричною формулою: V > 100 C,

тобто, передбачувана вигода від патентування повинна, принаймні, у 100

разів перевищувати витрати на розробку винаходу, її правову охорону та

підтримку дії патенту (див., наприклад, рис. 3.12, на якому наведена

класифікація методів оцінки вартості прав на об'єкті інтелектуальної

власності).

3.2.4 Управління інтелектуальною власність на етапі її комерціалізації

Загальні способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності

(ОІВ) наведені на рис. 3.13. Розглянемо подрібніше особливості основних

способів комерціалізації ОІВ.

3.2.4.1 Формування портфеля об’єктів права інтелектуальної

власності на підприємстві

При власному виробництві на підприємстві мають портфель об'єктів

права інтелектуальної власності (ОПІВ) – це пакет патентів та інших

охоронних документів, які захищають низку науково-технічних розробок, у

рамках яких створено інноваційну продукцію.

37

Рис. 3.12

Рис. 3.13

Якщо підприємство випускає широку номенклатуру інноваційної

продукції, то воно повинно мати такий портфель ОПІВ, який повністю

захистив би весь перелік продукції. Мова йде про правову охорону науково-

технічних напрямів, які становлять науково-технічний потенціал

підприємства. Підхід до формування портфеля ОПІВ має ґрунтуватися на

обслуговуванні всіх цілей, починаючи з виникнення ідеї нового товару й

закінчуючи його реалізацією на ринку. Він пов'язаний з:

38

– конструктивними та функціональними особливостями наукомісткої

продукції, яка створюється;

– особливостями технології виробництва продукції;

– обраною технологією продажу на ринку;

– формуванням і монополізацією значного сегмента товарного ринку.

Для формування портфеля ОПІВ використовують кілька підходів.

Конструкційний підхід пов'язаний з особливостями конструкції виробу,

тобто з об'єктами, які відносять до пристроїв. Функціональний підхід

враховує виконання дій з матеріальними об'єктами, тобто він стосується до

способу. Технологічний підхід заснований на особливостях виробництва

наукомісткої продукції. Підхід з позиції технологій, продажів і формування

сегментів ринку пов'язаний із захистом продукції фірмовим найменуванням,

торговельною маркою або географічним позначенням.

Розробки на кожному з цих напрямів може захищатися патентами,

свідоцтвами, у режимі комерційної таємниці або як сукупність об'єктів права

інтелектуальної власності. Захист буде посилено, якщо додатково

використати фірмове найменування, торговельну марку, а також патенти на

технологічне обладнання тощо

Під час формування портфеля ОПІВ підприємства необхідно уважно

проаналізувати, чи не будуть порушуватися чужі права інтелектуальної

власності в результаті виробництва та продажу власної продукції.

Підприємство, яке виробляє наукомістку продукцію, і прагне, захистити й

розширити свої позиції на ринку, має володіти портфелем ОПІВ, який

містить кілька сотень, а, можливо, і кілька тисяч патентів. Зауважимо, що

високоефективний портфель ОПІВ можна сформувати лише шляхом

реалізації на підприємстві агресивної патентної політики, яка ґрунтується на

ефективному науково-технічному прогнозуванні та маркетингових

дослідженнях.

Підприємство повинно мати у своєму штаті експертів, здатних

компетентно формувати портфель ОПІВ, пов'язаний із продукцією, яка

випускається або планується до випуску. Головну увагу при формуванні

науково-технічних напрямів і відповідних портфелів ОПІВ слід приділяти

підвищенню конкурентоспроможності продукту (енергозбереженню,

зменшенню металоємності, підвищенню якості, поліпшенню технічних

характеристик, розширенню функціональних можливостей тощо). Портфелі

ОПІВ мають захищати продукцію, яка може вийти на товарні ринки в

найкоротший термін і з мінімальними інвестиціями.

3.2.4.2 Введення об'єктів права інтелектуальної власності в

господарський оборот

Створення об'єктів інтелектуальної власності, одержання прав на них,

доведення ОПІВ до стану, придатного до використання – усі ці дії пов'язані із

витратами. Патент на момент його одержання є збитковим. Для того, щоб

отримати від ОПІВ прибуток або іншу вигоду, необхідно ввести їх у

39

господарський оборот, тобто вивести на ринок. Існують два основні шляхи

введення об'єктів права інтелектуальної власності в господарський оборот:

1) безпосередньо через передачу (продаж) прав на об'єкти

інтелектуальної власності як інноваційні продукти;

2) опосередковано шляхом продажу інноваційної продукції, у

виробництві якої використано об'єкти інтелектуальної власності. Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» «…

інноваційний продукт – результат науково-дослідної і/або дослідно-

конструкторської розробки, який відповідає вимогам, визначеним цим

законом…». Тобто, результати науково-технічної діяльності Закон визнає

інноваційними продуктами. Цей же Закон визначає, що «Інноваційна

продукція – нові конкурентоспроможні товари або послуги, які відповідають

вимогам, визначеним цим Законом», тобто це товари і послуги, які вироблені

із використанням інноваційних продуктів.

В Україні існують, принаймні, дві обставини, які перешкоджають

комерціалізації ОПІВ – об'єктивна та суб'єктивна. Об'єктивна полягає в

існуванні чисельних бар’єрів на шляху комерціалізації ОПІВ. Суб'єктивна

обставина стосується помилкового розуміння комерціалізації. Так, багато

наукових працівників вважають, що спочатку необхідно створити щось нове,

а потім шукати споживачів на це нововведення. З точки зору маркетингу,

необхідно спочатку вивчити майбутній (на час виходу новації на ринок)

попит споживачів, а потім під цей попит створювати новацію . Друга

помилка полягає в тому, що багато наукових працівників переконані, що

лише їхня розробка найкраща, а тому тільки її варто просувати на ринок. У

той же час міжнародний досвід свідчить, що лише 12% винаходів доходять

до ринку, а решта 88% – «порожня порода».

Перший шлях введення ОПІВ до господарського обороту переважно

здійснюється шляхом укладання ліцензійних договорів. Розглянемо більш

детально другий шлях. Цей шлях є найбільш вигідним з погляду на прибутки,

що одержують від продажу інноваційної продукції, виготовленої з

використанням ОПІВ. Оскільки обсяг виготовленої продукції може бути

значним, то пропорційно йому і прибуток може у багато разів перевищувати

вартість прав на ОПІВ як інноваційних продуктів. Однак він пов'язаний зі

значними стартовими витратами (інвестиціями) на доведення ОПІВ,

наприклад, винаходу, до стадії його застосовності, випробування,

організацію технологічного процесу тощо. Однак, у разі успіху надходження

нової продукції на ринок дає можливість за певний період не лише

компенсувати початкові витрати, але й отримати значний прибуток для

подальшого розвитку виробництва.

Враховуючи ту обставину, що від ідеї до реалізації інноваційної

продукції проходить, зазвичай, кілька років, ухвалення рішення про такий

спосіб комерціалізації вимагає великого обсягу маркетингових досліджень на

всіх етапах життєвого циклу інноваційного продукту – від ідеї до

обслуговування після продажу.

40

Схему комерціалізації ОПІВ необхідно ретельно продумувати. В умовах

планової економіки, що панувала в Радянському Союзі, існувала досить

чітка, але недостатньо ефективна схема введення ОПІВ до господарського

обігу (рис. 3.14). За цією схемою наукові центри (академічні інститути,

університети, наукові лабораторії тощо) створювали інноваційну продукцію

– результати НДР. Галузеві науково-дослідні інститути (НДІ) відбирали

найбільш перспективні розробки й доопрацьовували їх до рівня технологій.

Готові технології передавали промисловим підприємствам для використання.

Однак в умовах ринкової економіки з ланцюга: «науковий центр - НДІ -

підприємство» випала вирішальна ланка – НДІ. Тому на сучасному етапі

виникла необхідність пошуку нових шляхів введення результатів НДР у

господарський оборот, наприклад, створення при ВНЗ «Наукових парків»

(перший такої парк в Україні створені при НТУУ «КПІ» з назвою «Київська

політехніка»).

З огляду на світовий досвід можна припустити, що у сучасних умовах

перспективною є схема комерціалізації ОПІВ, яка зображена на рис. 3.15.

Рис. 3.15

За цією схемою ОПІВ розробляють у дослідницькому центрі (університеті,

академії наук, НДІ тощо), потім разом із партнером (посередницькою

фірмою), яка має досвід комерціалізації ОПІВ, створюють нову компанію,

здатну довести ідею, розроблену в центрі, до стану «під ключ». Партнер

(інноваційний менеджер) знаходить промислову компанію, яка зацікавлена у

використанні нової технології та інвестора для нової компанії. Нова компанія

Рис. 3.14

41

виплачує дослідницькому центру ліцензійні платежі за використання ОПІВ.

У разі успіху проекту, нова компанія може зробити дослідницькому центру

нове замовлення на НДР, і цикл повториться. Цю модель комерціалізації

результатів НДР успішно застосовують у Великій Британії та у США

насамперед, для комерціалізації наукових розробок, що виконані в

університетах.

Якщо порівняти економічну ефективність різних способів

комерціалізації ОПІВ , то вона буде значно (на порядки) відрізнятися для

різних способів (табл. 3.2). З таблиці видно, що найменш ефективним є

Таблиця 3.2

№

п/п Спосіб комерціалізації

Економічна

ефективність, тис.

дол. США

1 Продаж інформації про розробку 5 - 20

2 Передача прав на використання

ОПІВ

15 - 50

3 Використання ОПІВ для

виробництва інноваційної продукції

на підприємстві

Весь прибуток

залишається на

підприємстві

4 Вирощування бізнесу для продажу

великій корпорації

500 - 2 000

5 Вирощування бізнесу для продажу

на фондовій біржі

Понад 10 000

спосіб комерціалізації через продаж інформації про розробку, тобто коли

продають результати НДР, права на які не захищені охоронним документом –

патентом або свідоцтвом. Відносно низькою є ефективність такого способу

комерціалізації, як передача прав на ОПІВ за ліцензійними договорами.

Набагато ефективнішим є спосіб комерціалізації ОПІВ шляхом вирощування

бізнесу на основі ОПІВ із подальшим продажем його великій компанії або на

фондовій біржі.

3.2.5 Управління інтелектуальною власністю на етапі правового захисту

3.2.5.1 Причини порушення прав інтелектуальної власності

Захист прав інтелектуальної власності – це відповідальний етап її

життєвого циклу. Без наявності ефективної системи захисту (рис. 3.16) всі

результати попередніх дій, пов'язані зі створенням, правовою охороною та

використанням об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути зведені

нанівець. У наш час чинник захисту прав набуває широкого значення ще й

тому, що у зв'язку зі швидким розвитком технологій порушення прав може

відбутися у таких обсягах, які були неможливими кілька десятиліть тому.

Порушення прав ймовірні як у рамках договору, укладеного між

правовласником і користувачем, так і у випадку позадоговірного

використання прав. Порушником прав найчастіше буває недобросовісний

конкурент, але в окремих випадках ним може бути держава і навіть колега-

співавтор.

42

Зі збільшенням кількості об'єктів інтелектуальної власності, зростанням

конкуренції на ринках товарів і послуг, збільшується і кількість порушень

прав на об'єкти інтелектуальної власності. Причини можуть бути різними,

починаючи від незнання порушником законів про інтелектуальну власність і

закінчуючи свідомим порушенням прав у гонитві за прибутком.

Основна причина порушення прав – економічна. Ймовірніше ніхто не

буде порушувати права на об'єкт інтелектуальної власності, якщо його

використання не обіцяє матеріальної вигоди. І навпаки, якщо використання

об'єкта інтелектуальної власності призводить до одержання додаткового

прибутку понад той, який приносять активи підприємства, з'являються

недобросовісні конкуренти, які прагнуть одержати цей прибуток незаконним

шляхом, тобто без дозволу на те правовласника. До того ж порушник

отримує прибуток навіть більший за той, який міг би одержати законний

правовласник. Це робить порушення прав ще більш привабливим.

Порушенням прав інтелектуальної власності є будь-яке використання об'єкта

інтелектуальної власності без дозволу на те правовласника.

3.2.5.2 Відстеження порушень прав інтелектуальної власності

Відслідковувати варто як порушення прав інтелектуальної власності

своєї організації, так і порушення чужих прав інтелектуальної власності цією

організацією.

Порушення прав інтелектуальної власності найбільш яскраво

проявляються на ринку товарів і послуг. Саме тут їх потрібно шукати в

першу чергу. Якщо буде виявлено, що обсяг продажів власної організації

різко впав, то це може бути наслідком порушення прав. Інший прийом

відстеження порушень прав полягає в розбиранні закуплених на ринку

аналогічних товарів конкурента. Цілком можливо, що в його товарі

використані ваші об’єкти інтелектуальної власності.

Потенційних порушників прав інтелектуальної власності можна виявити

також шляхом проведення патентних досліджень. Пошук компаній –

Рис. 3.16

43

конкурентів полегшується тим, що в графі 73 патенту на винахід наводяться

відомості про патентовласника. Беручи за відправну точку патенти своєї

організації, можна легко встановити компанії, які посилаються на ці патенти.

Якщо буде виявлено тісний зв'язок між патентами вашої компанії А та іншої

компанії Б, насамперед, потрібно встановити ступінь їх взаємозалежності.

Взаємозалежні патенти підлягають подальшому відстеженню, оскільки тут

виникає ймовірність актів передачі патентних прав, завершення терміну дії

одного з патентів або перехід винахідника до іншої організації. Зацікавлена

компанія може спробувати одержати необхідну технологію за ліцензією,

придбати патентні права або створити спільне підприємство. Якщо нічого

подібного не відбуватиметься, потрібно продовжувати відслідковувати дії

компанії на предмет можливого правопорушення.

Аналіз взаємозалежних патентів належить до діяльності, яку останнім

часом називають конкурентною розвідкою, і яка призначена переважно для

забезпечення керівників відомостями, необхідними для прийняття

обґрунтованих рішень.

На не менш суттєвими для організації можуть бути наслідки факту

порушення нею чужих прав інтелектуальної власності. Мова йде про так

звану патентну чистоту виробленої продукції, яка особливо важлива при

експорті продукції. Якщо в країні, до якої експортують продукцію, буде

виявлено, що порушено права інтелектуальної власності цієї країни, то

продукцію конфіскують, а на порушника накладуть великий штраф. Щоб

запобігти можливому порушенню чужих прав, необхідно дотримуватися

таких правил:

- перевірити всі технічні рішення, використані в інноваційній продукції

(перевірку проводять окремо для кожної країни, у якій передбачена

реалізація продукції, з урахуванням законодавства цієї країни);

- виявити у продукції, яку перевіряють, використані ознаки

запатентованого винаходу.

До уваги беруть тільки ті виявлені охоронні документи, що діють на

території країн, стосовно яких здійснюють перевірку. Ретроспектива пошуку

визначається номінальним терміном дії патентів, встановлених

законодавством країни перевірки. При проведенні аналізу патенту, основну

увагу приділяють виявленню обсягу прав, який встановлений формулою.

Перевірку здійснюють дуже ретельно, оскільки будь-яка неточність може

спричинити значні матеріальні збитки.

Не менш важливим є запобігання порушенню недобросовісними

конкурентами власних прав. Ефективними заходами профілактики таких

порушень є:

- усне чи письмове попередження порушника про незаконність його дій;

- нанесення на товари, що виготовлені з використанням ОПІВ

спеціальних позначень;

- звернення до третейського суду тощо.

44

Наприкінці даного розділу відзначимо, що в Україні діють більш 10

спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України:

"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на

промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про

охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення

походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних

мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної

конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та

фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів

господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для

лазерних систем зчитування" та ін.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти

інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України

та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають

міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є

учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні

відповідає Міністерство освіти і науки України (рис. 3.17).

Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки

України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності,

який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим

органом державного управління, що уповноважений представляти,

реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні

моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення

походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також

здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і

мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо.

Контрольні запитання 1. Класифікація об`єктів інтелектуальної власності.

2. Які принципі управління інтелектуальною власністю?

Рис. 3.17

45

3. Методика оформлення інтелектуальною власністю на етапі розроблення

інноваційної продукції.

4. Яка стратегії правової охорони об’єктів інтелектуальної власності?

5. Якій оптимальний період часу для правової охорони?

6. Обґрунтування способу правової охорони.

7. Схема ухвалення рішення про правову охорону результатів досліджень.

8. Основні чинники для оцінки доцільності правової охорони.

9. Оцінка доцільності одержання патенту.

10. Як формується портфель об’єктів права інтелектуальної власності на

підприємстві?

11. Які є загальні способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності?

12. Введення об'єктів права інтелектуальної власності в господарський оборот.

13. Схеми комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ).

14. Порівняльний аналіз економічної ефективності різних способів комерціалізації

ОПІВ.

15. Які причини порушення прав інтелектуальної власності?

16. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності.

17 Хто здійснює політику у сфері інтелектуальної власності в Україні?

3.3 Методика оформлення результатів досліджень у вигляді

наукової роботи, тези доповіді та патенту

3.3.1 Методика підготовки та оформлення публікацій до видання

Публікація будь-яких матеріалів є індивідуальною справою дослідника.

Стиль і методика їх підготовки залежить від творчості та задум у автора,

власного розуміння проблеми. При цьому можуть використовуватись різні

методичні прийоми викладу наукового матеріалу, зокрема:

1) послідовний;

2) цілісний (з наступною обробкою кожної частини, розділу);

3) вибірковий (розділи пишуться окремо).

Послідовний виклад матеріалу логічно зумовлює схему підготовки

публікації: ідея (задум), план, відбір матеріалу; групування, його

систематизація, редагування. Тут дотримуються послідовності викладу

матеріалу, виключено повтор; але звичайно, є зайві витрати часу на

послідовне опрацювання інформації;

Цілісний спосіб - це написання всієї праці в чорновому варіанті, а

потім обробка її в частинах і деталях, внесення доповнень, виправлень.

Тут економиться час, але є небезпека порушення послідовності викладу

матеріалу.

Вибірковий виклад матеріалу часто використовуються дослідниками

так, як їм зручно. При цьому важливим є доведення кожного розділу до

кінцевого результату, щоб при об'єднанні розділів в цілому матеріал був

готовий до видання.

У процесі написання наукової праці умовно виділяють декілька

етапів: формування задуму і складання попереднього плану; відбір і

підготовка матеріалів, групування їх та опрацювання рукопису.

На першому етапі задуму формулюється мета даної роботи, на яке

коло читачів вона розрахована, які матеріали в ній подавати;

передбачається повнота і ґрунтовність викладу; теоретичне та практичне

46

спрямування; які ілюстративні матеріали необхідні для розкриття її змісту.

Визначається попередня назва праці, яку потім можна корегувати.

Бажано зразу ж скласти план роботи або план-проспект, який

вимагають видавництва.

План-проспект відбиває задум праці і відтворює структуру

майбутньої публікації.

Відбір і підготовка матеріалів пов'язані з ретельним добром вихідного

матеріалу в будь-якій послідовності, окремими частинами, тобто все те, що

знадобиться на наступних етапах роботи над рукописом.

Наступний етап передбачає групування матеріалів за попереднім

планом-проспектом і паралельно визначається рубрикація праці, тобто поділ

її на логічно підпорядковані елементи: частини, розділи, підрозділи,

пункти, інакше створення чорнового макета праці.

При опрацюванні рукопису уточнюються його зміст, оцінюються

висновки, логічність і послідовність викладу матеріалу, відповідність назв

роботи та її розділів змісту, викладеному в них, перевіряється

аргументованість основних положень, новизна теоретична і практична

значущість роботи.

Досить важливим в підготовці білового рукопису є оформлення його та

літературна правка.

Після написання тексту автор практично і принципово його оцінює:

кожний висновок, формули, таблиці, окремі речення перечитуються,

перевіряються висновки, аргументи, факти, теоретична і практична зна-

чущість матеріалу публікації. Аналізується правильність оформлення

рукопису: літературні джерела, цитати.

Підготовлений для передачі у видавництво, рукопис має відповідати

певним вимогам, зумовленим процесом його подальшої підготовки до друку. В

зведеному вигляді вони мають бути такі:

- авторський текстовий оригінал (рукопис) включає в себе титульний

аркуш, анотацію (а для наукових видань - реферат), основний текст, тексти

довідкового характеру і додаткові тексти (покажчики, коментарі, примітки,

додатки), бібліографічні списки, посилання, зміст;

- текст рукопису і всі матеріали до нього подавати у видавництво у двох

примірниках;

- сторінки рукопису мають бути одного розміру (від 203x288 до

210x297мм);

- матеріал друкувати ЕОМ малими літерами через два інтервали на одній

стороні аркуша;

- в одному рядку має бути 60-65 знаків (рахуючи розділові знаки і пробіли

між літерами), на одній сторінці суцільного тексту - 28-30 рядків;

- при визначенні обсягу рукопису необхідно виходити з того, що в одному

авторському аркуші налічується 40 000 знаків;

поля сторінок оригіналу мають бути: ліві — не менше 20 мм, верхні - 20,

праві - 10, нижні - 20;

47

- абзацний виступ має бути однаковим;

- усі заголовки і виділення в тексті друкувати малими літерами, заголовки

відокремлювати від тексту згори і знизу прогалинами в три інтервали;

- посилання розміщуються в нижній частині сторінки, їх не переносять па

наступну сторінку;

- у рукописі зазначають всі необхідні, на думку автора, виділення літер і

частин тексту;

- чітко визначають підпорядкованість заголовків і підзаголовків;

- виправлення в рукописі дозволяються, але не більше п'яти на одній

сторінці; вони можуть бути вдруковані або написані від руки чорним чорнилом;

зайві літери або слова можна зчистити, заклеїти або зафарбувати;

- сторінки рукопису послідовно нумеруються, починаючи з обкладинки і до

останньої сторінки, в правому верхньому куті - простим олівцем; на титульному

аркуші вказувати загальну кількість сторінок та ілюстрацій;

- рукопис підписується автором (співавторами) або редакторові на

титульному аркуші з зазначенням дати;

- ілюстративні матеріали виконуються чітко, у форматі, що забезпечує

розуміння всіх деталей при можливому зменшенні зображення.

Наукові результати як було показано вище можна розділити на два види:

1) теоретико-методологічні (для теоретичних досліджень), зокрема:

концепція, гіпотеза, класифікація, закон, метод;

2) інструментальні (для прикладних і емпіричних досліджень), зокрема:

спосіб, технологія, методика, алгоритм, речовина + ефект, явище.

Негативний результат завжди являє особливу цінність для наукового

співтовариства, оскільки він "заощаджує" зусилля інших дослідників. Саме

тому слід особливо ретельно перевіряти ще раз вірогідність негативного

результату.

Якщо трохи вчених залучені в наукове дослідження й публікацію як

результат цієї роботи, співавторами можуть уважатися тільки ті, хто вніс

значний вклад у розробку плану досліджень або експериментів, обчислення,

аналіз і інтерпретацію даних і підготовку рукописи, причому вони також

повинні дати згоду на її публікацію. Автори несуть спільну відповідальність

за зміст публікації; "почесне авторство" не дозволяється.

3.3.2 Алгоритм створення наукової публікації

Процес написання й підготовки для видання наукової статті

підкоряється формалізації. Незважаючи на різноманіття форм наукових

письмових звітів (рис. 3.1), процедуру підготовки статей можна представити

у вигляді загальної схеми, що включає ряд послідовних етапів.

1. Поява задуму про публікацію матеріалу (формування ідеї публікації).

2. Консультації з можливими співавторами.

3. Ухвалення рішення про публікацію.

4. Доповідь на науковому семінарі.

5. Вибір місця (журналу) для публікації.

6. Вибір лідерів підготовки статті.

48

7. Написання варіанта № 1.

8. Визначення списку авторів і їх черговості.

9. Читання всіма лідерами варіанта № 1 і підготовка наступних варіантів

№ 2, 3 і т.д.

10. Виявлення принципових згод або незгод у викладі результатів і їх

обговорення.

11. Поступове уточнення положень статті.

12. Поступове зняття питань (шляхом ітеративного проходження через

усіх лідерів статті).

13. Підготовка першого корегованого варіанта.

14. Знайомство з підготовленим варіантом усіх співавторів, акценти на

тих або інших частинах публікації (у міру зацікавленості співавторів,

передбачуваної їхньої компетентності й відповідальності).

15. Подальше усунення питань, що виникають у співавторів.

16. Вибір автора (або авторів) для переписки.

17. Складання остаточного варіанта з повністю усунутими питаннями.

18. Підготовка рукопису статті відповідно до редакційних вимог.

19. Відправлення статті в редакцію журналу.

20. Знайомство з рішенням редакції.

21. У випадку висновку "відхилити":

а) оповіщення всіх лідерів рукописи про її відхилення;

б) рішення про подальшу долю даного матеріалу.

22. У випадку висновку "прийняти без виправлень": своєчасне

прочитання коректури (етап 24).

23. У випадку висновку "прийняти з виправленнями":

а) оповіщення лідерів статті про висновок редакції;

б) виробіток рішення по всіх критичних зауваженнях;

в) написання нового варіанта з урахуванням виправлень;

г) вистава нової версії в редакцію журналу.

24. Читання коректури й внесення необхідних виправлень.

25. Публікація.

Згідно з Постановою президії Вищої атестаційної комісії України (сей

час ДАК при МОНУ) від 15.01.2003 г. № 7-05/1 про підвищення вимог до

спеціалізованих наукових видань наукові статті повинні мати необхідні

елементи:

1) постановка проблеми в загальному виді і її зв'язок у важливими

науковими або практичними завданнями;

2) аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких почато рішення даної

проблеми й на які опирається автор;

3) виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким

присвячується дана стаття; формулювання цілей статті (постановка

завдання);

4) виклад основного матеріалу досліджень із повним обґрунтуванням

отриманих наукових результатів;

49

5) виводи по данім дослідженню й перспективи подальшого розвитку

даного напрямку.

3.3.3 Робота над статтею

Перед тем як почати писати статтю необхідно відповісти на кілька

ключових питань.

1. Яка основна мета роботи? Відповідь допоможе чітко визначити й

витримати формат викладу:

- чи описує стаття нові й важливі результати досліджень

(експериментальна стаття – найпоширеніший тип);

- чи дає стаття нове тлумачення раніше опублікованим

результатам (зведена аналітична стаття; використовується для

висування й обґрунтування великої гіпотези);

- чи є стаття оглядом літератури або великої теми.

2. У чому полягає відмінність цієї роботи від інших робіт з даної теми, її

новизна? Основні відповіді на дане питання полягають у наступному:

- новизна отриманих результатів для науки;

- чи друкувався цей матеріал раніше?

- яке він має відношення до інших робіт у цій області?

3. Де буде опублікована стаття, на кого вона орієнтована? Необхідно

познайомитися з "Правилами для авторів", щоб із самого почала намагатися

витримати вимоги редакції конкретного журналу.

Наступний етап роботи – визначення ідеї або основної гіпотези. В ідеалі,

у статті повинен бути задано одне питання й утримуватися такий обсяг

інформації, який дозволяє вичерпно на нього відповісти. Сформулюйте

робочі гіпотези, продумайте весь можливий спектр відповідей на основне

питання статті.

Назва є дуже важливим елементом статті. Не вникши в зміст назви

статті, багато просто не стануть її читати. Основні гідності назви – стислість і

ясність. У більшості рекомендацій довжина заголовка обмежується 10–12

словами. Робота над доданням заголовку стислості, змістовності й виразності

– робота непроста, тому не бійтеся переробляти заголовок багато раз.

Ключові слова, що відбивають суть роботи, намагайтеся ставити на початку.

Назва повинна більшою мірою характеризувати проблему, якої присвячена

стаття, чим отримані результати.

Розглянемо подрібніше структуру статті наданої у розд. 3.1.2.

Експериментальна стаття звичайно будується по єдиному стандарту:

1) у "Введенні" повинен бути дана відповідь на основне питання –

"Навіщо потрібно було проводити дослідження й, відповідно, писати дану

статтю?";

2) розділ "Опис матеріалу й методів роботи" відповідає на запитання,

"Яким образом були отримані результати статті?";

3) розділ "Результати" відповідає на запитання, "Що, де й коли

спостерігається?";

50

4) у розділах "Обговорення", "Висновок" і/або "Виводи" необхідно чітко

й виразно відповістити на запитання, "Чому це спостерігається, і що це

означає?";

5) останнім розділом будь-якої публікації є список використаних

джерел.

Звичайно стаття включає також "Реферат" і "Ключові слова".

В оглядових і аналітичних статтях деякі розділи можуть бути опущені, а

рубрикація може бути суттєво складніше.

У кожної складової структури статті також виділяють обов'язкові

положення, наприклад у введенні необхідно:

- визначити гіпотезу;

- дати вступну інформацію;

- пояснити, чому було почато дане дослідження;

- критично проаналізувати дослідження в даній області;

- показати актуальність теми.

Іноді корисно писати "Введення" на останньому етапі, уже після викладу

результатів і їх обговорення, тобто " під результат". У кожному разі

необхідно перевірити відповідність "Введення" іншим частинам статті після

завершення роботи. Однак слід пам'ятати, що написання "Введення" на

початку роботи над статтею структурирует процес розумової активності

автора й подальший виклад.

Саме "Введення" необхідно проаналізувати по наступних ключових

пунктах:

- чи чітко сформульовані мети й вихідні гіпотези, якщо вони існують?;

- чи немає протиріч?;

- утримуються чи у введенні посилання на основну використану

літературу?;

- чи сформульовані актуальність і новизна роботи?

Зміст інформації, що викладається в розділі "Опис матеріалу й методів

роботи", у тому, щоб інший учений достатньої кваліфікації зміг відтворити

дослідження, ґрунтуючись на наведених методах. У цьому розділі слід

описувати:

- місце, час, умови проведення досліджень (при необхідності об'єкт

досліджень);

- обсяг і структуру матеріалу;

- план експерименту для експериментальних робіт;

- використані лабораторні й статистичні процедури.

Обов'язково слід указати обмеження й допущення для використаних

методів і шляху їх подолання, якщо це вживало. Відсилання до літературних

джерел без опису суті методу можлива тільки за умови, що цей метод є

стандартним або загальновживаним, або ж у випадку написання статті для

вузькоспеціалізованого журналу. При орієнтації на широке коло читачів, або

при комбінації дослідницьких підходів з декількох наукових дисциплін,

методи повинні бути викладені гранично докладно.

51

При використанні складного експериментального або аналітичного

встаткування, від роботи якого суттєво залежать наступні результати, слід

указувати марку приладу й фірму - виробника, також як і виробників

унікальних речовин, програмних продуктів і т.д. При необхідності в

"Методах" слід давати визначення використовуваних термінів.

Основним розділом є "Результати", ціль якого – показати, якими даними

підтверджується робоча гіпотеза (гіпотези). При структурі статті, що включає

окремі розділи "Результати" і "Обговорення", у результатах слід описувати

тільки дані. До питань "Чому результати такі?" і "Що вони означають?" слід

звертатися тільки в тому обсязі, у якому це необхідно для збереження логіки

оповідання.

Результати, як правило, найбільш насичені ілюстраціями – таблицями,

графіками, фотографіями, які несуть основну функцію доказу, представля-

ючи в згорнутому виді вихідний, фактичний матеріал. Дані ілюстрацій не

повинні дублювати текст. У текстовій частині повинні приводитися тільки

пояснення значень даних таблиць і рисунків і роз'яснятися логіка перехід до

наступного блоку даних або до наступного кроку аналізу.

Оформлення ілюстрацій жорстко регламентується всіма журналами й

редакціями, і викладається в "Правилах для авторів".

Деякі загальні рекомендації при підготовці ілюстративних

матеріалів:

- написи, цифрові й текстові позначення на рисунках повинні бути

пропорційні масштабу зображення;

- для числових даних у рисунках і таблицях (і в тексті) слід вибирати

одиниці виміру таким чином, щоб максимум даних доводилося писати з

мінімальної кількістю нулів до або після десяткового знака;

- усі підписи, позначення й скорочення в таблицях і рисунках повинні

бути розшифровані.

"Обговорення результатів" може бути винесене в окремий розділ, але

може входити й у розділ "Результати". Важливо, щоб таке обговорення було.

Завдання цього розділу пояснювальна. Обговорення повинне показати, чому

представлені результати саме такі, і як вони співвідносяться з основною

ідеєю статті. В "Обговоренні" треба вказати характерні риси результатів

роботи, оцінити межі роботи, тобто ті рамки, у яких правомірні виводи з

результатів роботи. Необхідно зрівняти представлені в статті результати з

попередніми роботами в цій області. Таке порівняння краще виявить новизну

роботи, чому словесні докази, непідтверджені фактами.

В обговоренні доречно також сформулювати ті гіпотези, які випливають

із отриманих у роботі результатів. Таке формулювання, в-перших, є заявкою

на тематику дослідження в майбутньому, і, по-друге, дозволяє претендувати

на пріоритет у трактуванні результатів, у випадку, коли подібними дослід-

женнями паралельно займається кілька дослідницьких груп.

У розділі "Висновок" і "Виводи" необхідно зіставити отримані

результати з початковою метою проведення роботи. Наскільки вони

52

збігаються? Чому сприяє дана стаття? Чим отримані результати збагатили

науку? Важливо в цьому розділі визначити значення результатів статті для

подальших досліджень. Відповістіть на запитання, які направлення для

майбутньої роботи припускають отримані результати? Можливо, результати

виявили тупикову ситуацію, і продовження робіт безглуздо. Негативний

результат є самим коштовним – саме знання безперспективності подальших

досліджень дозволить заощадити час (і гроші) усім дослідникам.

"Реферат" готується останнім. Характерна риса гарного реферату –

висвітлення ключових моментів без їхньої деталізації. Більшість журналів

обмежують розмір реферату, який повинен строго відповідати статті й

відбивати наступні моменти:

- ціль дослідження;

- використані методи або технології;

- основні результати;

- авторські виводи.

"Список використаних джерел" – це ще один дуже важливий елемент.

Більшість журналів не приймуть Вашу статтю, якщо список літератури буде

складений не за правилами. Причина цього зрозуміла: якщо автор не

впорався навіть зі списком джерел, що говорити про саму статті.

При фінальній перевірці статті слід відповісти на такі питання:

- чи досить ясно сформульована мета статті – навіщо взагалі була

пророблена дана робота?;

- чи досить повно викладені принципи й методи дослідження для того,

щоб отримані результати могли бути незалежно перевірені колегами?;

- чи досить повно представлені й описані фактичні дані стосовно самих

даних і наступних виводів?;

- чи обговорені саме ті значеннєві аспекти, що випливають із

представлених даних, які хотілося б або варто було б обговорити?;

- чи оформлений рукопис у відповідність із вимогами редакції?

Вимоги до обсягу, змісту, рубрикації й оформленню статей різні в різних

журналах. Тому технічну доробку й оформлення статті необхідно проводити

у відповідність із "Правилами для авторів". Ці правила регулярно

публікуються журналами й, як правило, доступні в електронному виді.

Ще три практичні ради:

1) після закінчення роботи над рукописом відкладете її на тиждень-дві.

Переглянете її свіжим поглядом через тиждень, дві (або місяць);

2) обговорите статтю з колегами, у приватній бесіді або на семінарі.

"Свіжий погляд" колег дозволить усунути самі очевидні (і тому самі

образливі) огріхи в логіку викладу, в аргументації й в оформленні;

3) не затягуйте вдосконалення нескінченно, обов'язково відправте

статтю в редакцію. У науці не буває результатів "другої свіжості".

"Перетримавши" рукопис ви ризикуєте втратити пріоритет.

Усі роботи, призначені для публікації, проходять попереднє

рецензування. Рецензія – це зазвичай невелика стаття, що містить аналіз або

53

критичну оцінку друкованої праці. Кожна рецензія має містити заголовок

джерела, що рецензується, коротке перерахування основних питань,

відзначення позитивних і негативних сторін рецензованої роботи. Наприкінці

рецензії приводитися резюме, у якому оцінюється актуальність праці, його

теоретична й практична значимість, дається загальна оцінка правильності

доказів і висновків.

3.3.4 Особливості роботи над тезами

Як правило, першим досвідом наукової публікації для починаючого

дослідника (у нашому випадку магістра) є не стаття, а коротка публікація.

Найпоширеніший її вид – тези доповіді. У вихіднім розумінні тези – це аж

ніяк не маленька стаття, а зовсім особливий тип публікації. Тези звичайно

видаються до початку якого-небудь наукового заходи й дозволяють

ознайомитися з тим, що збирається висловити доповідач у своєму повідом-

ленні. Таким чином, одне з відмінностей тез від статті в тому, що написання

тез має на меті зацікавити тих, що зібралися, забезпечити деяку "рекламу"

доповіді й доповідача. Відповідно вони можуть (але зовсім не обов'язково

повинні) бути більш помітними, більш провокаційними.

Звичайний формат тез доповіді близький до формату "Реферату"

наукової статті (ціль дослідження, методи, основні результати, виводи). Але

цілком припустиме, що в тезах доповіді не відбиваються деякі обов'язкові

для статті розділи, наприклад, "Матеріали й методи" або " Результати", а

акцент робиться на формулюванні проблеми або на виклад гіпотези, яку

автор має намір довести у своєму виступі. У коротких публікаціях, видаваних

після наукового заходу, які також прийнято називати тезами, волі для

творчості менше, тому що рекламна функція публікації відпадає.

54

3.3.5 Складання й оформлення списку використаних джерел

Регулярна наукова праця обов'язково ґрунтується на попередніх

результатах, тому наукові статті й інші значні за обсягом публікації

обов'язково містять бібліографічні посилання як документальне

підтвердження знання цих результатів.

Використання в роботі чужих ідей, даних, методів або відтворення

тексту без посилання на їхніх авторів є плагіатом, одним з головних

порушень наукової етики.

Бібліографічні відомості, що приводяться в публікації, дають

можливість читачеві швидко визначити зв'язок роботи з попередніми

дослідженнями, вони в багатьох випадках дозволяють скласти уявлення про

наукові позиції автора, його приналежності до певної наукової школи,

перевірити фактичну вірогідність даних, що приводяться.

Практика показує, що фахівець, знайомлячись із новою публікацією,

часто переглядає її в такій послідовності: "Назва" – "Реферат" – "Список

літератури" – "Виводи" – "Сама публікація". Це свідчить про істотну

важливість правильного добору й оформлення посилань і їх бібліографічних

описів.

Посилання проводиться у двох випадках:

1) коли згадується добуток,

2) коли відтворюються чужий текст або відомості у вигляді цитати або

перекладання.

Посилатися можна на публікацію, архівний документ, рукопис твору,

особисте повідомлення. В останніх двох випадках необхідно особистий

дозвіл автора добутку, що згадується, або повідомлення. У список слід

включати тільки цитовані джерела. Прикнижковий список може бути

розширений за рахунок включення в нього рекомендованої літератури,

допоміжних, нормативних і інших джерел.

Слід підкреслити кілька бажаних умов:

1) з усіма роботами, що приводяться в списку цитованої літератури,

автор повинен бути знаком особисто;

2) у виді обмеженого обсягу більшості публікацій, випливає,

насамперед, цитувати найважливіші роботи, чому повинен передувати

певний відбір джерел;

3) немає нічого гарного в тому, щоб улаштовувати в тексті статті

"братські могили" з 10–20 наступних в одному посиланні прізвищ авторів

цитуемих робіт.

Головна вимога при оформленні посилань і списку бібліографічних

описів – ніякої творчості. Необхідно постійно звірятися з

Держстандартами, довідниками, "Правилами для авторів" (див. на сайти

ІТС, як приклад, вимоги до оформлення статті для журналу ІТС

“Information and Telecommunication Sciences”), консультуватися з

фахівцями-бібліографами.

55

3.3.6 Особливості оформлення заявки на винахід (корисну модель)

Основним документом, який піддається експертизі в головному

відомстві країни (в України Державний департамент інтелектуальної

власності (рис. 3.17)), уповноваженому здійснювати організаційну діяльність

у напрямку реєстрації та визнання прав винахідників, є заявка на винахід

(корисну модель), котра має п’ять складові, а саме:

1) лист звернення до цього відомства за підписом керівника організації

чи установи, в якій працює винахідник, з проханням розглянути заявку на

винахід (корисну модель) і встановити пріоритет автора;

2) опис винаходу (корисної моделі);

3) рисунок до опису винаходу (корисної моделі);

4) формула винаходу (корисної моделі);

5) реферат.

У таблиці 3.3 наведено структуризація опису винаходу (корисної

моделі), а у таблиці 3.4 – ілюстрація опису, на якої вже отримані патент

Україні на корисну модель № 64705.

Таблиця 3.3 Початок Назва винаходу (корисної моделі) 1-й абзац Віднесення винаходу (корисної моделі) до галузі використання і визначення

класу об’єктів, що використовуються 2-й абзац Існуючий аналог винаходу (корисної моделі) і його характеристика 3-й абзац Недоліки існуючого аналогу 4-й абзац Найближчий аналог винаходу (корисної моделі), тобто прототип і його

характеристика 5-й абзац Недоліки прототипу 6-й абзац Постановка задачі створення винаходу (корисної моделі) і що її розв’язанням

досягається 7-й абзац Як розв’язується поставлена задача, тобто суть винаходу (корисної моделі)? 8-й абзац Що досягається розв’язанням поставленої задачі? 9-й абзац Що зображено на рисунку з нумерацією фігур і елементів? 10-й абзац З чого складається винахід (корисна модель), тобто його структура і

внутрішньо-структурні зв’язки? 11-й абзац Як працює винахід (корисна модель), тобто опис його роботи?

В якости додаткових абзаців в тексту опису можливі такі абзаці:

- варіанти схемної реалізації основних елементів запропонованого

пристрою;

- джерела інформації якщо посилання на першоджерела аналогів і

прототипу розташовують не по тексту опису.

Таблиця 3.4 Поча

ток Широкосмуговий фазовий радіопеленгатор (МПК (2011.11) G01S 3/00)

1-й

абзац Корисна модель відноситься до радіотехніки та може бути використана для

визначення пеленга джерела непереревного гармонічного радіосигналу. 2-й

абзац 3-й

абзац

Фазовий радіопеленгатор (ФРП), що розглянутий [1(с.300, 301)], включає

три антени, три приймачі і два фазометри, причому кожен з фазометрів виконаний

на основі фазового детектора (ФД) і фазообертача на 90о. Причому одна з

відстаней між фазовими центрами антен (база) для розширення сектора

56

однозначності пеленга виконується зменшеною, з розміром бази, що не перевищує

половини робочої довжини хвилі, що забезпечує однозначність виміру фазових

зсувів. Тобто, в пеленгаторі створюються дві шкали: груба, побудована на основі

даних, отриманих при використанні однозначної бази, і точна, відповідна більш

протяжній неоднозначній базі. У такому варіанті входами відповідного фазометра

є перший вхід ФД і вхід фазообертача, а вихід фазообертача приєднаний до

другого входу ФД.

Такий же спосіб усунення неоднозначності застосований у фазовій системі,

функціональна схема якої зображена на стор. 150 в [2]. Ця система має чотири

антенно-прийомні канали і три фазометри. Фазові детектори, виконуючі роль

фазометрів, повинні містити фазообертачі на 90о.

Груба однозначна шкала в розглянутих ФРП з декількома базами

отримується завдяки використанню декількох близько розташованих антен і при

цьому розмір бази стає порівнянним з довжиною хвилі. Тому у вказаних

пеленгаторах зростає взаємний вплив антен, характеристики яких погіршуються,

зокрема, спотворюються діаграми направленості і зменшуються вхідні опори

антен.

Вказані недоліки усунені в патенті Російської Федерації [3], в якому при

рознесенні антен на відстані, що істотно перевищують робочу довжину хвилі,

область однозначного виміру кута приходу плоскої електромагнітної хвилі (ЕМХ)

знаходиться в межах від - /2 до /2 за рахунок використання не довжин баз, а

різниці їх довжин. Для цього у ФРП, що містить три антени, три ідентичні

приймачі, блок демодуляції сигналів, що має чотири входи та складається з двох

фазообертачів на 90о та чотирьох ФД, і блок логічної обробки сигналів. Проте

такий ФРП є вузькосмуговим і має помилки вимірювання пеленгу, обумовлені

дрейфом характеристик фазообертачів і пеленгаційною характеристикою (ПХ) у

вигляді тангенсоїди. 4-й

абзац Найближчим аналогом до запропонованого ФРП є патент [3]. Відомий ФРП,

обраний в якості найближчого аналога, містить три антени, розташовані в одній

площині на прямій лінії на відстанях (базах), мінімальна довжина яких обмежена

допустимим рівнем взаємного впливу антен, і з різницею довжин неоднозначних

баз між ними рівною 0sin4

b , де - середня довжина хвилі робочого

діапазону пеленгатора, 0 - задана границя сектора однозначності виміру пеленга,

три ідентичні приймачі, блок демодуляції сигналів, що має чотири входи та

складається з двох фазообертачів на 90о та чотирьох ФД, і блок логічної обробки,

причому виходи антен підключені до входів відповідних приймачів, виходи

першого і третього приймачів сполучені з першими входами фазометрів і

першими входами третього і четвертого ФД, а виході другого приймача з’єднані з

другими входами фазометрів і другими входами третього і четвертого ФД.

5-й

абзац Останній недолік полягає в наступному: 1) через непарність функції тангенса

при знаходженні ДРВ на нульовому пеленгу рівень ПХ на виході ФРП дорівнює

нулю, що призводить до невизначеності при виявленні ДРВ; 2) в пограничній

області чисельне значення знаменника ПХ наближується до нуля, що призводить

до виникнення значних помилок вимірювання пеленга при додаванні до

знаменника навіть шумів малого рівня.

6-й

абзац В основу корисної моделі поставлено визначення пеленга в широкому

діапазоні радіочастот при відсутності невизначеності в випадку знаходження ДРВ

на нульовому пеленгу, виключення помилок при вимірюваннях в пограничній

області ПХ та виключення систематичної помилки вимірювань, що обумовлена з

дрейфом характеристик фазообертачів.

57

7-й

абзац Поставлена задача вирішується наступним чином: в ФРП, що містить три

антени, які розташовані в одній площині по прямій лінії на відстанях (базах),

мінімальна довжина яких обмежена допустимим рівнем взаємного впливу антен і

з різницею довжин неоднозначних баз між ними рівною b , три ідентичні

приймачі, блок демодуляції сигналів, що має чотири входи та блок логічної

обробки, причому виходи антен підключені до входів відповідних приймачів,

виходи першого і третього приймачів з’єднані з першим та четвертим входами

блока демодуляції, а його другий та третій входи з’єднані з виходом другого

приймача, новим є те, що до нього введені частотомір та вісім аналого-цифрових

перетворювачів (АЦП), блок демодуляції виконаний на двох широкосмугових

фазорозщеплювачах, восьми суматорах з двома входами та восьми амплітудних

детекторах (АД), а блок логічної обробки виконаний у вигляді мікропроцесора;

причому входи блока демодуляції є входами фазорозщеплювачів, шістнадцять

виходів яких з’єднані з відповідними входами суматорів, вісім виходів яких

з’єднані з входами АД, а їхні виходи – з входами АЦП, виходи яких з’єднані з

першими вісьма входами мікропроцесора; вхід частотоміра підключений до

виходу другого приймача, його вихід з’єднано з дев’ятим входом мікропроцесора,

вихід якого є виходом пеленгатора.

8-й

абзац Принципові відмінності запропонованого широкосмугового ФРП полягають

у удосконалюванні обробки сигналів при більш високих характеристиках щодо

точності визначення пеленга в діапазоні радіочастот. 9-й

абзац На фіг. 1 наведена структурна схема широкосмуговий ФРП, а на фіг. 2,3 –

вигляд його ПХ в залежності від різниці довжин неоднозначних баз b . 10-й

абзац Широкосмуговий фазовий радіопеленгатор (фіг.1) містить: три антени А1,

А2, А3, встановлені на одній лінії, перпендикулярній осям симетрії їх

характеристик направленості, і на неоднозначних базах 1b та 2b , що відрізняються

на величину b , з мінімальними довжинами баз, обмеженими допустимим рівнем

взаємного впливу антен; три ідентичних приймачів 4-6; блок демодуляції

сигналів 7, що має чотири входи, в складі: двох широкосмугових

фазорозщеплювачів 8.1, 8.2, восьми широкосмугових суматорів 9.1-9.8 з двома

входами та восьми АД 10.1-10.2; частотомір 11; вісім АЦП 12.1-12.2 і блок

логічної обробки (мікропроцесор) 13.

Причому виходи антен А1, А2, А3 підключені до входів відповідних

приймачів 4-6, виходи першого 4 і третього приймачів 6 з’єднані з першим і

четвертими входами блока демодуляції 7, а його другий та третій входи з’єднані з

виходом другого приймача 5, входи блока демодуляції 7 є входами

фазорозщеплювачів 8.1, 8.2, шістнадцять виходів яких з’єднані з відповідними

входами суматорів 9.1-9.8, вісім виходів яких з’єднані з входами АД 10.1-10.8, а їх

виходи – з входами АЦП 12.1-12.8, виходи яких з’єднані з першими вісьма

входами мікропроцесора 13; вхід частотоміра 11 підключено до виходу другого

приймача 5, його вихід з’єднаний з дев`ятим входом мікропроцесора 13, вихід

якого є виходом пеленгатора. 11-й

абзац Широкосмуговий фазовий радіопеленгатор працює наступним чином. При

дії фронту ЕМХ на виходах антен А1-А3 утворюються сигнали, які підсилюються

приймачами 4-6, перетворюються за допомогою блока демодуляції 7 в напругу,

що несе інформацію про пеленг ( ) на ДРВ і поступають після АЦП 12.1-12.8 в

цифровому вигляді в мікропроцесор 13.

У мікропроцесорі 13 на першому етапі на відміну від найближчого аналога

введена обов'язкова процедура перевірки частоти сигналів, що приймаються, за

допомогою частотоміра 11, яка враховується як ВИМ при визначенні пеленгу.

Далі для усунення вказаних в аналозі недоліків в мікропроцесорі 13 на

58

основі напруг на виходах демодулятора 7 реалізується алгоритм визначення

пеленга за косинусною та синусною ПХ

sin

2cossin

4cos1

ВИМ

bbF , (1)

sin

2sinsin

4sin2

ВИМ

bbF , (2)

де /2 – коефіцієнт фази, 21b bb - різниця довжин баз (фіг.1).

Наприклад, при 2b ПХ (1) -(2) можна записати у вигляді

4cossin

2

)b(cos 231221

1

ВИМ

bF , (1.а)

4sinsin

2

)b(sin 231221

2

ВИМ

bF , (2.а)

де sin112 b – фазовий зсув між першою (А1) та другою (А2) антенами

ФРП, а sin223 b – фазовий зсув між другою (А2) та третьою (А3) антенами

ФРП.

Вигляд ПХ 1F та 2F згідно виразів (1) і (2) в залежності від b для

середньої частоти робочого діапазону ФРП приведений на фіг. 2,3, де крива 1 –

при 2b , крива 2 – при b , крива 3 – при 2b , яки дозволяють

обрати різницю довжин баз при заданому однозначному значенні 0 .

Розрахункові співвідношення для ПХ при найбільш вживаних на практиці

різницях довжин баз для середньої частоти робочого діапазону ФРП мають

наступний вигляд:

- 8b :

343412122312231223121 sinsincoscoscossin2

cos SSSSbF

, (3)

341212342312231223122 sincoscossinsinsin2

sin SSSSbF

; (4)

- 4b :

2

1

2cossincos 2312

1

SbF

, (5)

де 343412122312 sin2

coscos SSSSS

;

2

1

ˆ

2

sin2

cos1

2

sin2

sin

sincos2

sin2

sin

sinsin2

S

S

b

b

b

b

bF

, (6)

де 341212342312 sin2

sinsin2

sinsinˆ SSSSbS

;

- 2b :

59

2

2

11

2

2cos1

4cossin

2cos

2312

2312

1

S

bF

,

(7)

2

1112

ˆ

2

sin2

cos1

1sin2

cos12

sin2

sin

2

sincos1

sincos4

sin2

sin

2

sincos1

2

sinsin

sin2

cos2

sinsin

sin2

sin2

SS

S

b

b

b

b

b

b

b

b

b

b

bF

.

(8)

В виразах (3)-(8)

12212112 cos UUUUS , (9)

12214334 sin UUUUS , (10)

23212112 cos UUUUS , (11)

23214334 sin UUUUS , (12)

sincos1cos1 101201 bkUkUU , (13)

sincos1cos1 101202 bkUkUU , (14)

sinsin1sin1 101203 bkUkUU , (15)

sinsin1sin1 101204 bkUkUU , (16)

sincos1cos1 202301 bkUkUU , (17)

sincos1cos1 202302 bkUkUU , (18)

sinsin1sin1 202303 bkUkUU , (19)

sinsin1sin1 202304 bkUkUU , (20)

де k – коефіцієнт передачі фазорозщеплювача, суматора і амплітудного детектора,

0U – напруга сигнала на виході приймача.

Напруги на виходах АД 10.1 10.8, що описуються співвідношеннями (13)-

(20), отримані за результатами робіт [4-6] при виконанні фазорозщеплювачів 8.1,

8.2 і суматорів 9.1-9.8 з двома входами на основі широкосмугових квадратурних

мостів. 12-й

абзац

У якості антен А1 - А3 можна використовувати ненаправлені антени,

розташовані в одній площині по прямій лінії на відстанях, мінімальна довжина

яких обмежена допустимим рівнем взаємного впливу антен і може складати

одиниці або десятки довжин хвиль.

Приймачі 4-6 – стандартні підсилювачі високої частоти.

60

У якості широкосмугових квадратурних мостів можуть бути викорис-тані

мости Ланге [7].

У якості частотоміра 11 можуть бути застосований будь-який частотомір

діапазону хвиль, що використовується, у тому числі й частотоміри авторів [8,9].

АЦП 12.1-12.8 та мікропроцесор 13 зі спеціальним програмним

забезпеченням є стандартними цифровими пристроями і підбираються окремо під

параметри пеленгатора.

13-й

абзац

1. Теоретические основы радиолокации. Под ред. Ширмана Я.Д. Учеб.

пособие для вузов.- М.:Сов. Радио, 1970.-аналог.

2. Справочник по радиолокации. Под. ред. М. Сколника.- М.: Сов. радио,

1978. -аналог.

3. Патент № 2138061 (Россия) Фазовый радиопеленгатор. М. кл. G 01 S 3/48,

//Беспалов Е.С., Кургин В.В. Открытия, патенты, НИИПИ, 1999, №26. -

прототип.

4. Гранкин И.М., Ищенко В.А., Ясинский В.Л. К анализу широкополосных

четырехдетекторных фазоизмерительных систем. // «Известия ВУЗов,-

Радиоэлектроника» К.: 1968, №4 с.332.

5. Войтко Ю. Н., Якорнов Е.А. Определение фазовых сдвигов в

широкополосных четырехдетекторных фазоизмерительных схемах. //

«Известия ВУЗов,- Радиоэлектроника» К.: 1995, №5, с.57-61.

6. Карпенко Б. О., Якорнов Є.А., Авдєєнко Г.Л. Визначення подвійної різниці

фаз у фазових мікрохвилевих системах вимірювання координат. // Збірник

наукових праць військового інституту Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка. К.: 2007, вип. № 6, с.28-36.

7. Микроэлектронные устройства СВЧ/ Н.Т. Бова, Ю.Г. Ефремов, В.В. Конин

и др. К.: Техніка, 1984,-184 с.

8. Авт. свид. № 11935296 (СССР). Измеритель несущей частоты

радиосигналов, М. кл. G 01 R 23/00 // Серегин В.С., Федоров В.И., Якорнов

Е.А. и др. Открытия, изобретения, ВНИИПИ, 1985, №43.

9. Патент № 2073941 (Россия). Измеритель несущей частоты радиосигналов,

М. кл. G 01 R 23/00 // Войтко Ю.Н., Якорнов Е.А. Открытия, патенты,

НИИПИ, 1997, №30.

Завершується опис підписами начальника науково-дослідної частини,

завідувача патентним відділом і підписами усіх авторів.

Що стосується рисунка (фіг. 1 (рис. 3.18)), то на усіх його

пронумерованих фігурах зображені усі ті елементи (з їхніми номерами)

винаходу (корисної моделі), з використанням яких описується його структура

і робота.

У формулі винаходу (корисної моделі) спочатку вказуються елементи,

спільні з прототипом, а потім після слова «в і д р із н я є т ь с я»

вказуються ті елементи винаходу (корисної моделі і зв’язки між ними, яких у

прототипі немає, тобто які є новими.

Як приклад приведемо формулу корисної моделі вище розглянутого

патенту № 64705: «широкосмуговий фазовий радіопеленгатор що містить:

три антени, що розміщенні в одній площині по прямій лінії на неоднозначних

базах, мінімальна довжина яких обмежена допустимим рівнем взаємного

61

впливу антен та з різницею довжин баз між ними рівною 0sin4

b , де –

середня довжина хвилі робочого діапазону пеленгатора, 0 – задана границя

Фіг. 1 (Рис. 3.18)

сектора однозначності визначення пеленга; три ідентичних приймача; блок

демодуляції сигналів, що має чотири входи та блок логічної обробки,

причому виходи антен підключені до входів відповідних приймачів, виходи

першого и третього приймачів з’єднані з першим і четвертим входами блока

демодуляції, а його другий і третій входи з’єднані з виходом другого

приймача, який відрізняється тим, що до нього введені частотомір и вісім

62

аналого-цифрових перетворювачів, блок демодуляції виконаний на двох

широкосмугових фазорозщеплювачах і восьми суматорах з двома входами та

восьми амплітудних детекторах, а блок логічної обробки виконаний у вигляді

мікропроцесора, причому входи блока демодуляції є входами

фазорозщеплювачів, шістнадцять виходів яких з’єднані з відповідними

входами суматорів, вісім виходів яких з’єднані з входами амплітудних

детекторів, а їхні виходи – з входами аналого-цифрових перетворювачів,

виходи яких з’єднані з першими вісьма входами мікропроцесора; вхід

частотоміра підключений до виходу другого приймача, його вихід з’єднаний

з дев`ятим входом мікропроцесора, вихід якого є виходом пеленгатора».

Контрольні запитання 1. У чому полягає особлива цінність негативних наукових результатів?

2. Які вимоги до спеціалізованих наукових статей пред'являє Президія ВАК (зараз

ДАК) України?

3. На які ключові питання необхідно мати відповідь перед початком роботи над

науковою статтею?

4. Яка стандартна структура експериментальної статті?

5. Яку інформацію необхідно поміщати у введення до науковій статті?

6. Якій вимозі повинна задовольняти інформація, яку поміщають у розділ "Методи

досліджень" наукової статті?

7. Які особливості викладу матеріалу в розділах "Результати" і "Обговорення

результатів" наукової статті?

8. Особливості написання висновку й виводів наукової статті.

9. Які джерела слід вносити в "Список використаної літератури"?

10. Які особливості написання тез доповіді, що направляється на наукову

конференцію?

11. Які особливості складання й оформлення списку використаних джерел?

12. Які особливості оформлення заявки на винахід (корисну модель)?

3.4 Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження

3.4.1 Сутність магістерської роботи, її структура

Магістерська робота – це самостійна науково-дослідницька

кваліфікаційна робота, що синтезує підсумок теоретичної і практичної

підготовки в рамках нормативної та варіативної складових освітньо-

професійної програми (ОПП) підготовки магістра за відповідною

спеціальністю і є формою контролю набутих студентом (слухачем) у процесі

навчання інтегрованих знань, умінь і навичок, які необхідні для виконання

професійних обов’язків, передбачених освітньо-кваліфікаційною

характеристикою (ОКХ). Основне завдання роботи – продемонструвати

рівень наукової кваліфікації автора, вміння самостійно вести науковий пошук

і вирішувати конкретні наукові завдання. Вона, з одного боку, має

узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки за

відповідною ОПП, а з іншого – це самостійне оригінальне наукове

дослідження студента (слухача), що має практичну цінність для підприємств,

організацій, установ.

Процес підготовки магістерської роботи як окремого виду наукового

дослідження у контексті системного підходу приведено на рис. 3.19.

63

Метою магістерської роботи є глибоке осмислення професійної

проблеми, комплексне оволодіння матеріалом, методами наукового

дослідження, практичне застосування теоретичних знань при розробці

інноваційних пропозицій у певній галузі економіки і прийняття відповідних

Рис. 3.19

управлінських рішень.

Запропоновані у роботі інноваційні рішення мають бути науково

обґрунтованими, базуватися на комплексному аналізі існуючої ситуації і

прогнозі щодо результатів впровадження пропозицій автора з урахуванням

ризиків.

При підготовці магістерської роботи автор повинен уміти:

- формулювати мету і завдання дослідження, визначати його об’єкт і

предмет;

- складати план дослідження;

- вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних

інформаційних технологій;

- використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати

наявні та розробляти нові методи з урахуванням завдань конкретного

дослідження;

64

- обробляти отримані теоретичні й емпіричні результати, аналізувати і

синтезувати інформацію;

- оформляти результати досліджень відповідно до встановлених вимог.

Комплексні завдання, що вирішуються у роботі, мають

продемонструвати наявність умінь з обліково-аналітичної, прогнозно-

планової, інформаційно-комунікативної, організаційно-управлінської,

організаційно-розпорядчої і контрольної діяльності на посадах, передбачених

ОКХ, а також здатність до підготовки документів методичного і

консультативного характеру.

Робота повинна демонструвати рівень фахової підготовки її автора

до наукової і професійної діяльності, а саме:

- ступінь оволодіння теоретичними засадами у певній галузі економіки,

наприклад, телекомунікаційній;

- вміння узагальнювати й аналізувати наукові джерела і фактичні дані;

- здатність працювати з нормативно-правовими актами;

- здатність використовувати сучасні методики дослідження,

напрацьовані в галузях знань, та сучасні інформаційні технології;

- уміння знаходити аналоги розв’язання досліджуваних проблем у

вітчизняній і зарубіжній практиці, адаптувати їх до конкретного предмета

(об’єкта) дослідження;

- здатність до забезпечення інноваційної діяльності в процесі виконання

своїх професійних (функціональних) обов’язків;

- готовність здійснювати дії щодо розвитку (або сприяння розвитку) всіх

сфер життєдіяльності людини.

Робота готується українською мовою. Наукову інформацію в ній

необхідно викладати у повному обсязі, обов’язково розкриваючи хід та

результати дослідження, з детальним описом його методики. Повнота

наукової інформації має відбиватися в деталізованому фактичному матеріалі

з обґрунтуваннями необхідності використання, наприклад, в галузі

інфокомунікаций.

Текст повинен охоплювати весь наявний знаковий апарат (формули,

графіки, діаграми, схеми, таблиці тощо). В мовностилістичному оформленні

матеріалу необхідно враховувати особливості наукового стилю мови,

стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових

досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Назва роботи має бути якомога коротшою, відповідати галузі знань

(спеціальності) і суті досліджуваної наукової проблеми (завдання).

Магістерська робота повинна бути дослідницько-інноваційною працею,

котра підпорядкована певній меті і передбачає вирішення конкретних

технічних завдань на основі поглибленого вивчення навчальних дисциплін

університету, вітчизняної і зарубіжної літератури з інфокомунікаций,

передового досвіду телекомунікацийних компаній, власних досліджень

студентом реального або розроблювального об’єкта.

65

Тематика робіт розробляється випусковими кафедрами, які

забезпечують реалізацію ОПП підготовки магістрів згідно з вимогами

варіативної компоненти ОКХ фахівців з відповідної спеціальності

(спеціалізації) або програми підготовки згідно із затвердженими програмами

нормативних і вибіркових дисциплін. Вона щорічно переглядається і

поновлюється.

Крім цього, магістерські роботи можуть виконуватись за тематикою,

яку замовлятимуть державні установи, підприємства та підприємницькі

структури, що уклали контракти на навчання студентів або мають договори

про співпрацю і співдружність. Ці замовлення оформлюються листом.

Студент може запропонувати свою тему дослідження з обґрунтуванням

доцільності її розробки (відповідно до попередньої НДР, місця роботи тощо).

У будь-якому випадку студент після вибору теми подає на ім’я

завідувача випускової кафедри заяву з назвою магістерської роботи

та обґрунтуванням, вказує об’єкт, на матеріалах якого виконуватиметься

робота, методи дослідження, перелік досліджених питань. Вибираючи

тему, слід враховувати її новизну і перспективність, наявність наукової

бази, можливість отримання й опрацювання фактичного матеріалу (даних),

наявність наукових і методичних наробітків, перспективу професійного

росту тощо.

На засіданні випускової кафедри розглядаються і затверджуються

теми магістерських робіт, призначаються наукові керівники. Ними можуть

бути викладачі з науковими ступенями і вченими званнями, а також

спеціалісти підприємств, організацій та установ, котрі працюють за профілем

магістерської роботи і мають науковий ступінь або є магістрами за

відповідною спеціальністю. Як виняток, керівництво магістерською роботою

може здійснювати викладач, який не має вченого ступеня, за рішенням

вченої ради інституту. Кількість магістерських робіт на одного керівника

визначається нормативними документами МОН України.

Витяг із протоколу засідання кафедри подається в відділ кадрів

університету для формування наказу. Наказ про закріплення за студентами

тем магістерських робіт і наукових керівників оформлюється не пізніше, ніж

за вісім місяців до завершення навчання. Подальші зміни у формулюванні

назви магістерської роботи аргументуються письмовою заявою студента,

погоджуються з науковим керівником (віза на заяві) і потребують зміни у

наказі за письмовим поданням завідувача кафедри (витяг із протоколу

засідання) не пізніше ніж за три місяці до захисту. Зміни щодо керівників

магістерських робіт оформлюють також наказом ректора університету за

письмовим клопотанням завідуючого кафедри в момент виникнення такої

потреби.

Науковий керівник магістерської роботи:

- керує підготовкою роботи;

- формує разом зі студентом завдання на підготовку роботи;

- надає допомогу в розробці календарного графіку написання роботи;

66

- рекомендує необхідну основну літературу, довідкові та інші матеріали;

- контролює виконання графіка підготовки роботи;

- проводить систематичні консультації, бесіди;

- контролює рівень виконання роботи (частинами та загалом);

- надає письмовий відгук про завершену роботу.

При складанні завдання на підготовку роботи науковий керівник

передбачає в разі необхідності запрошення консультантів з окремих розділів

роботи за рахунок часу загального обсягу, що надається на керівництво

відповідно до норм часу. Призначення консультанта здійснюється

наказом ректора університету, а також фіксується в завданні та вказується на

титульному аркуші роботи.

Магістерська робота повинна виконуватись відповідно до затвердженого

календарного плану та завдання. На кафедрі складається графік консультацій

наукових керівників, в якому вказується час і місце їх проведення.

Текст роботи набирається на комп’ютері з використання текстового

–20 тис.

слів, що становить приблизно 80–100 сторінок комп’ютерного набору.

Рекомендується така структура роботи:

1) зміст;

2) перелік умовних позначень і спеціальних термінів (за необхідності);

3) вступ;

4) розділи основної частини;

5) висновки і пропозиції;

6) бібліографічний список;

7) додатки (за необхідності).

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається її темою.

В процесі підготовки слід застосовувати весь арсенал методичних і технічних

прийомів наукового дослідження.

3.4.2 Вимоги до магістерської роботи

Виконання та захист магістерської роботи має відобразити (виявити)

основні рівні досягнення навчальних цілей за відповідною магістерською

програмою і, зокрема, вміння:

- описати стан і рівень дослідження проблеми в спеціальній літературі,

висвітлити проблеми, що виникають у певній сфері діяльності;

- дати науково обґрунтовану інтерпретацію фактам, які виявлені в

процесі дослідження, порівняти характер підходів моделювання до

розв’язання проблеми в досліджуваній сфері діяльності з вітчизняними або

світовими аналогами;

- висвітлити об’єктивні та суб’єктивні причини, котрі обумовили певний

стан, експлуатаційну ситуацію тощо;

- запропонувати вирішення проблеми, визначити економічний ефект

запропонованих рішень, використати зарубіжний і вітчизняний досвід,

адаптувати його до конкретних умов, завдань і функцій;

67

- дати оцінку нормативним документам, проаналізувати інформаційну

базу, викласти обґрунтовану точку зору на існуючу практику в певній сфері

діяльності, показати власне бачення варіантів розв’язання проблеми,

розробити концепцію удосконалення діяльності ТКС та запропонувати

відповідні управлінські рішення.

Робота повинна містити розроблені автором положення наукового,

методичного і прикладного характеру, які є предметом захисту. У випадку

запозичення ідей, розробок та інших матеріалів (текст, таблиці, схеми

тощо) обов’язково робити посилання на автора і джерело інформації.

При виявленні зловживання авторським правом і плагіату магістерська

робота не допускається до захисту.

У роботі необхідно вказувати відомості про практичне використання

отриманих у процесі дослідження результатів або рекомендацій щодо їх

застосування, давати інформацію про апробацію результатів дослідження.

За наявності подають опубліковані праці (не менш двох), довідку про

апробацію (або впровадження).

Зміст розміщують на початку роботи. У ньому вказують назви розділів,

підрозділів, рубрик, які мають самостійний заголовок, номери їхніх

початкових сторінок. Заголовки змісту мають точно повторювати заголовки в

тексті. Скорочувати або давати їх за іншою редакцією, послідовністю і

підпорядкованістю порівняно з текстом не можна.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

подають у роботі окремим списком перед вступом, якщо вжито специфічну

термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення

тощо. Перелік друкують двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять,

наприклад, скорочення, а справа – їх детальне розшифровування. Якщо в

роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо

повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а розшифровування

наводять у тексті при першому згадуванні.

Вступ – дуже важлива частина роботи, оскільки розкриває суть і стан

дослідження наукової проблеми, її значущість, підстави та вихідні дані для

розробки теми. У ньому обґрунтовуються актуальність обраної теми, її

наукова новизна і практичне значення, ступінь висвітлення проблеми у

вітчизняній і зарубіжній літературі, мета і завдання дослідження, його об’єкт

і предмет, зазначаються обрані методи дослідження, теоретична

цінність, інформація про апробацію результатів роботи і публікації.

Основна частина розкриває зміст дослідження. Вона складається з

розділів, підрозділів (параграфів), пунктів, підпунктів. У розділах основної

частини детально розглядаються методика і техніка дослідження,

узагальнюються його результати. Всі несуттєві для вирішення наукового

завдання матеріали виносяться в додатки. Зміст розділів має точно

відповідати темі роботи і повністю її розкривати. Основна частина повинна

складатися не менше як з трьох розділів, кожний розділ не менше як з

68

двох параграфів. У магістерській роботі автор обов’язково має

продемонструвати вміння застосовувати сучасні інформаційні комп’ютерні

технології.

В розділах основної частини надають:

- огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження;

- виклад загальної методики й основних методів дослідження;

- опис експериментальної частини і методики дослідження;

- опис проведених теоретичних та експериментальних досліджень;

- аналіз та узагальнення результатів дослідження.

Рекомендується наступний зміст розділів магістерської роботи.

Перший розділ – оглядно-теоретичний. У ньому розкриваються основні

теоретичні і методологічні положення, проблеми, що існують у практиці,

невирішені аспекти теми, нормативно-правове забезпечення у певній сфері

діяльності, огляд літератури, зарубіжний досвід розв’язання проблеми.

Другий розділ – аналітико-експериментальний. У ньому описується

сучасний стан досліджуваного об’єкта, наводяться методи вирішення завдань

і їхні порівняльні оцінки, здійснюється аналіз і критична оцінка практики

стосовно визначеного об’єкта дослідження, його стану та перспектив

розвитку, розробляється загальна методика дослідження. Всі аналітичні

розрахунки, таблиці, графіки повинні супроводжуватися тлумаченнями та

висновками, котрі дають змогу визначити сутність досліджуваних явищ і

процесів.

Завданням третього розділу – проектно-рекомендаційного – є

розробка конкретних рекомендацій, пропозицій, моделей роботи ТКС та

досліджуваного об’єкта. Тут подаються виклади результатів дослідження з

висвітленням власного бачення шляхів вирішення проблеми, того нового, що

вносить автор у розробку проблеми. Доцільно також результати емпіричних

досліджень зіставити з теоретичними, розглянути питання впровадження,

ефективності дослідження, перспективи подальшої розробки проблеми.

У разі необхідності основна частина може складатися більше ніж з трьох

розділів. Кожний розділ основної частини завершується висновками, які

містять стислий виклад наукового результату (1–1,5 стор.).

Надзвичайно важливим розділом є – висновки, де наводяться основні

наукові результати, отримані автором особисто, стисло викладаються

підсумки проведеного дослідження. У них коротко розглядають

найважливіші наукові та практичні результати, формулюють суть

розв’язаних наукових завдань та їхнє значення для науки і практики,

визначають позитивні та негативні сторони запропонованих рішень,

порівнюють їх з відомими положеннями, дають рекомендації щодо наукового

і практичного використання здобутих результатів.

Бібліографічний список містить джерела, з котрих у роботі використано

матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розробки власних

проблем, завдань, питань. Цей список рекомендується розміщувати

в порядку згадування у тексті або в алфавітному порядку з їх наскрізною

69

нумерацією.

У додатки виносяться допоміжні або додаткові матеріали, які

переобтяжують текст основної частини, але необхідні для повноти її

сприйняття. За формою це може бути текст, таблиця, схема, графік, карта,

веб-сайт тощо.

3.4.3 Технологія підготовки магістерської роботи

Від самого початку виконання магістерської роботи необхідно мати її

план, хоча б попередній, такий, що буде коригуватись. Скласти його

допомагає магістранту науковий керівник. Серед обов’язків керівника –

допомога у складанні календарного графіка виконання магістерської роботи.

Крім цього, він рекомендує необхідну літературу, довідкові і статистичні

матеріали, проводить систематичні бесіди та консультації, оцінює

зміст виконаної роботи як частинами, так і загалом, дає згоду на захист

магістерської роботи.

У терміни, визначені календарним планом підготовки магістерської

роботи, студент звітує про виконану роботу перед науковим керівником,

який на основі аналізу підготовлених матеріалів фіксує ступінь

планомірності виконання дослідження, про що інформує відповідну кафедру.

Перевіряючи матеріали до магістерської роботи, науковий керівник вказує на

помилки і неточності, способи їх усунення та шляхи раціонального

вирішення завдання, уточнює недостатньо чіткі формулювання та виправляє

помилкові твердження.

Аналіз виконання і захисту магістерських робіт в Університеті дає

можливість акцентувати увагу магістрів на типових помилках, зокрема:

1) зміст роботи не відповідає плану магістерської роботи або не

розкриває тему повністю чи в її основній частині;

2) сформульовані розділи (підрозділи) не відбивають реальну проблемну

ситуацію, стан об'єкта;

3) мета дослідження не пов'язана з проблемою, сформульована

абстрактно і не відбиває специфіки об'єкта і предмета дослідження;

4) автор не виявив самостійності, робота являє собою компіляцію або

плагіат;

5) не зроблено глибокого і всебічного аналізу нової спеціальної

літератури (останні 2-10 років) з теми дослідження;

6) аналітичний огляд вітчизняних і зарубіжних публікацій з теми роботи

має форму анотованого списку і не відбиває рівня дослідження проблеми;

7) не розкрито зміст та організацію особистого експериментального

дослідження (його суть, тривалість, місце проведення, кількість

обстежуваних, їхні характеристики);

8) кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не

відповідають поставленим завданням;

9) у роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, з яких

запозичені матеріал;

70

10) бібліографічний опис джерел у списку використаної літератури

наведено довільно, без дотримання вимог державного стандарту;

11) як ілюстраційний матеріал використано таблиці, діаграми, схеми,

запозичені не з першоджерел, а з підручника, навчального посібника,

монографії або наукової статті;

12) обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам роботи,

виконана неохайно, з помилками.

Ознайомлення з опублікованими за темою магістерської роботи працями

починається відразу після вибору теми і складання плану. Це дає змогу

цілеспрямованіше шукати літературні джерела за обраною темою і краще

опрацювати матеріал, опублікований у працях вчених, оскільки витоки

основних питань проблеми майже завжди закладені в більш ранніх

дослідженнях. Опрацьовуючи літературні джерела, треба робити замітки,

бажано на одному боці аркуша. Це дає змогу надалі компонувати матеріал у

будь-якому порядку або, як кажуть, користуватись методом “клею і ножиць”.

Дуже велике значення має обробка записів у процесі їх накопичення.

Бажано для кожного розділу завести папку, куди складаються виписки у

тому порядку, що відповідає викладенню матеріалу. При цьому обов’язково

треба робити повний бібліографічний опис джерел.

При підготовці магістерської роботи є кілька методичних прийомів

викладу наукових матеріалів. Найчастіше використовуються такі прийоми:

1) послідовний;

2) цілісний (з подальшою обробкою кожного розділу);

3) вибірковий (розділи пишуться окремо в будь-якій послідовності).

Послідовний виклад матеріалу потребує більших витрат часу, оскільки

автор не може перейти до наступного розділу, не закінчивши роботу над

попереднім. При цьому кожний розділ практично завершений і майже не

потребує обробки.

Цілісний прийом вимагає майже вдвічі менше часу на підготовку

кінцевого варіанта рукопису, тому що з початку пишеться чернетка всієї

роботи, а потім відбувається її обробка в частинах і деталях.

Вибірковий виклад матеріалів також часто застосовується

магістрантами. З формуванням фактичного матеріалу автор пише текст у

будь-якому зручному для нього порядку.

Після виконання рукопису основної частини доцільно виокремити такі

композиційні елементи: вступ, висновки і пропозиції, бібліографічний

список, додатки.

Перед тим, як переходити до остаточного опрацювання чернетки,

доцільно обговорити з науковим керівником його основні положення.

Робота над остаточним варіантом рукопису. Коли макет робочого

варіанта рукопису готовий, усі потрібні матеріали зібрано, зроблено

необхідні узагальнення та є схвалення наукового керівника, починається

детальне шліфування тексту. Перевіряються і критично оцінюються кожен

висновок, формула, таблиця, речення, відповідність плану роботи її змісту,

71

уточнюється композиція, розміщення тексту, його рубрикація. Оскільки

магістерська робота насамперед кваліфікаційна праця, її мова і стиль мають

свідчити про рівень професійної підготовки автора і його загальну культуру.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-

логічний спосіб викладення матеріалу. Це відображається в усій системі

мовних засобів. Науковий виклад складається здебільшого з роздумів,

метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів

дійсності.

Для наукового тексту характерна смислова завершеність, цілісність і

взаємозв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків

тут є функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на

послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, передусім, по-перше,

по-друге), заперечення (проте, однак, тим часом, але, тоді як, тим не

менше), причинно-наслідкові зв’язки (таким чином, тому, завдяки цьому,

відповідно до цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої

(перед тим, як перейти до..., звернемося до..., розглянемо __________,

зупинимось на..., перейдемо до..., необхідно розглянути), результат, висновок

(отже, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати).

Засобами логічного зв’язку можуть бути займенники, прикметники і

дієприкметники (це, той, такий, названий, зазначений, вказаний).

Науковий текст характеризується тим, що він складається лише з точних

відомостей і фактів. Це зумовлює використання спеціальної термінології.

Треба пам’ятати, що науковий термін є не просто словом, а втіленням

сутності певного явища. Отже, добирати наукові терміни і визначення

необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному

тексті термінологію з різних галузей знань.

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог, тому виклад

ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті і логічній

послідовності викладу. Стало неписаним правилом використовувати замість

“я” прийменник “ми”, словосполучення “на нашу думку”, “на наш погляд”,

“ми вважаємо”, “автор вважає”, “автор пропонує”.

Точність, ясність і стислість визначають культуру наукової мови.

Смислова точність – одна з головних умов забезпечення наукової і

практичної значущості інформації. Недоречно вжите слово може суттєво

викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи

іншої фрази, надати тексту небажаної тональності.

3.4.4 Захист магістерської роботи

Відповідно до календарного плану підготовки магістерської роботи

студент повинен подавати її текст частинами на перегляд науковому

керівнику, а в установлений графіком кінцевий термін подати завершену

магістерську роботу для отримання письмового відгуку. В разі позитивної

рецензії наукового керівника магістерська робота допускається до

попереднього захисту (заслуховується на засіданні відповідної кафедри). У

72

разі негативної оцінки науковим керівником це питання розглядається на

засіданні кафедри за участі наукового керівника.

До проведення попереднього захисту на кафедрі випускник повинен

додати до магістерської роботи рецензію керівника організації (зовнішня

рецензія), яка була об’єктом дослідження, завірену печаткою. В ній має бути

засвідчено актуальність дослідження, достовірність наведеної інформації,

правдивість фактичних даних, самостійність дослідження, практична

значущість і перспективи впровадження рекомендацій. На попередньому

захисті кафедрою обов’язково перевіряється самостійність виконання роботи

її автором.

До роботи додаються:

- завдання на магістерську роботу;

- замовлення на магістерську роботу;

- довідка про впровадження чи апробацію;

- анотації українською та англійською мовами.

Зброшурована магістерська робота після попереднього захисту

подається завідувачу випускової кафедри не пізніше, ніж за 10 днів до

захисту, котрий приймає рішення щодо дозволу захисту перед Державною

екзаменаційною комісією (ДЕК) і призначення рецензента від університету

(внутрішня рецензія). Список рецензентів розробляється випусковою

кафедрою та затверджується директором інституту.

Якщо завідувач кафедри вважає за неможливе допустити магістерську

роботу до захисту через її незадовільний стан, це рішення оформлюється

протоколом засідання кафедри і подається на затвердження директору

інституту і ректору.

Списки студентів (слухачів), котрі допущені до захисту магістерських

робіт, подаються ДЕК, склад якої затверджується ректором університету.

Перед захистом слухач зобов’язаний ознайомитися з відгуком і

рецензіями, проаналізувати їх і підготувати відповіді на зауваження.

Захист магістерської роботи відбувається на відкритому засіданні ДЕК

за участю не менше половини її складу при обов’язковій присутності голови

комісії та керівника магістерської роботи. У разі відсутності наукового

керівника з поважних причин його може представляти завідувач кафедри.

Захист магістерської роботи має підтвердити необхідний рівень

знань випускника, його вміння репрезентувати результати дослідження.

Дата захисту визначається графіком засідань ДЕК, що затверджується

ректором і доводиться до відома голови та членів ДЕК і випускників.

Процедура захисту магістерської роботи складається з:

- короткого (до 15 хв.) повідомлення автора (доповідається мета

дослідження, його основні положення, наукова і практична цінність, основні

результати, висновки та пропозиції);

- відповідей на запитання членів ДЕК;

- відповідей на зауваження наукового керівника та рецензентів;

- підведення підсумків захисту магістерської роботи.

73

За необхідності студент готує та подає кожному члену ДЕК

роздавальний матеріал, в якому наводяться цифрові дані, графічні ілюстрації

тощо, на котрі він посилається у виступі.

За результатами захисту магістерської роботи ДЕК ухвалює рішення

щодо оцінки роботи та її захисту, про присвоєння кваліфікації магістра з

відповідної спеціальності і видачу диплома державного зразка. Результати

захисту магістерських робіт оголошують у день засідання ДЕК після

оформлення протоколу, а електронна версія захищеної роботи розміщається

на сайті кафедри.

Випускники, котрі мають не менше 75 відсотків відмінних оцінок з усіх

навчальних дисциплін і практичної підготовки за умови оцінок “добре” з

інших дисциплін і відмінних оцінок за результатами державної атестації,

згідно з рішенням ДЕК отримують диплом державного зразка з відзнакою та

можуть бути рекомендовані до навчання в аспірантурі.

Студенти, що не захистили магістерської роботи, мають право на її

захист протягом наступних трьох років. Таким студентам не видається

диплом магістра, а лише довідка про проходження навчання за ОПП

підготовки магістра.

Секретар комісії із захисту магістерських робіт після захисту здає їх до

бібліотеки (архіву), де вони реєструються і зберігаються у фонді

магістерських робіт протягом 5 років. Магістерські роботи, що мають вагоме

науково-практичне значення, можуть бути, за пропозицією комісії,

рекомендовані ДЕК - ом для опублікування у вигляді окремих навчальних

посібників. За магістерськими роботами зберігається статус авторського

права.

Контрольні запитання 1. Що автор повинен уміти при підготовці магістерської роботи?

2. Які показники повинні демонструвати рівень фахової підготовки магістранта?

3. Які функції наукового керівника магістерської роботи?

4. Яка рекомендована структура магістерської роботи?

5. Які вміння повинен показати автор магістерської роботи?

6. Короткий зміст основних елементів структури магістерської роботи.

7. Що надають у основної частини роботи?

8. Яка технологія підготовки магістерської роботи?

9. Які типові помилки при оформленні магістерської роботи?

10. Характеристика методичних прийомів викладу наукових матеріалів.

11. Основні положення про захист магістерської роботи.

12. Які документи додаються до роботи?

13. З чого складається процедура захисту магістерської роботи?