МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ, РЕКЛАМИ ТА PR-ТЕХНОЛОГІЙ

ПОГОРІЛА

Юлія Олександрівна

МИСТЕЦЬКА РЕЦЕНЗІЯ В ІНТЕРНЕТІ

Спеціальність 7.030201 – журналістика

Дипломна робота

студентки V – Ж курсу

ННІ української філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник –

НАДТОЧІЙ Олена Леонідівна,

кандидат філологічних наук, доцент

Черкаси – 2011

2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I. ОПИС ПРОЕКТУ «СУЧАСНА

ОНЛАЙН-РЕЦЕНЗІЯ»………………………………………………………….8

1.1. Обґрунтування проекту

«Сучасна онлайн-рецензія»……………………………………………..……...8

1.1.1. Ідея, мета створення, вибір жанру, жанрової форми

та героя……………………………………………………………………...9

1.1.2. Очікуваний соціальний ефект……………………………………..13

1.1.3. Зовнішня композиція, оформлення та обсяг рецензій………….17

1.2. Сфера застосування авторських матеріалів…………………………….19

РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА ПРОДУКУВАННЯ

МИСТЕЦЬКОЇ РЕЦЕНЗІЇ……………………………………………………22

2.1. Жанр (жанрова форма) створеного інформаційного продукту……….22

2.2. Композиція рецензій………………………………………………………29

2.3. Умови впровадження авторських публікацій…………………………….35

РОЗДІЛ ІІІ. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В

НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ……………………….…………………...38

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...........45

ДОДАТКИ………………………………………………………………………48

Додаток А. Блок авторських онлайн-рецензій ………………………………46

Додаток Б. Опитування «Мистецька інтернет-рецензія:

принципи функціонування й особливості сприйняття»………………………65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..68

3

ВСТУП

У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства значна

частина журналістських матеріалів успішно функціонує в інтернет-

середовищі. Це зумовлено поступовим переходом до нової моделі

функціонування ЗМІ, яка докорінно змінила уявлення про формат

традиційної журналістики, форму подання матеріалу, його жанрові

особливості. Актуальним сьогодні є стрімкий розвиток новітніх технологій

конструювання реальності, зокрема інфотейменту. Обсяги розважальної, а

також культурно-масової інформації стрімко збільшуються, внаслідок чого

виникає потреба в аналізі й поясненні мистецьких явищ крізь призму

журналістського бачення. За таких умов особливо важливим є перегляд

підходу до трактування рецензії як функціонально обмеженого жанру

журналістики. Крім того, існування рецензійних матеріалів в інтернет-

просторі як одному з найбільш сприятливих середовищ із погляду

прагматичної мети також заслуговує на пильну увагу.

Зважаючи на постійне розширення тематичної палітри та перехід

частини журналістських матеріалів у віртуальне середовище, можемо

констатувати необхідність аналізу та виокремлення теоретично-практичних

настанов продукування журналістських матеріалів в інтернет-просторі.

Рецензія як один із жанрів аналітики переживає поступовий відхід від суто

аналітичного до аналітично-інформаційного висвітлення, що зумовлено

новою сферою її функціонування [42, с. 78]. Дослідники наголошують, що

поступовий перехід рецензії у віртуальне середовище існування зумовлений

зменшенням кількості мистецьких видань масового спрямування, а також

розширеними і більш привабливими з погляду функціональних можливостей

перевагами інтернету.

Функціонування рецензійних матеріалів в інтернет-середовищі

спричинює зміну формально-змістової структури рецензій: зменшення

обсягу, формальне спрощення тексту, часткове нівелювання аналітичної

4

складової, появу синкретичних жанрів тощо [45, с. 200]. З огляду на

активізацію процесу трансформації стилістичного, семантичного та

прагматичного аспектів функціонування рецензії, особливо актуальною стає

потреба теоретико-практичного дослідження сучасного стану рецензування.

Аналіз наукової літератури дає змогу стверджувати, що проблема

функціонування та жанрових особливостей мистецьких рецензій є

недостатньо простудійованою з позиції масово-інформаційного існування в

інтернет-середовищі. Теоретичною базою нашого дослідження стали праці

науковців В. Здоровеги [13], О. Тертичного [36], В. Карпенка [16],

О. Кузнецової [22], Н. Кенжегулової [17], О. Самарцева [27], А. Бучинської

[7], Ю. Гордєєва [8], Т. Синенко [29], К. Кузьменко [23], Л. Костюкова [20],

які в загальному розумінні трактують поняття жанрового поділу

журналістики, а також аналізують особливості функціонування

журналістських текстів у віртуальному просторі.

Так, на думку дослідника О. Тертичного, рецензія – це критичний

відгук про твір мистецтва, що ґрунтується на аргументованому доказовому

роздумі автора про рецензований твір. Науковець вважає, що завданням

автора рецензії є повідомити аудиторії інформацію про нове мистецьке

явище та дати його оцінку [37]. Рецензія – це доказовий аргументований

роздум, який розкриває основну ідею автора і, не зважаючи на виразний

суб’єктивізм розповіді, базується на об’єктивних фактах реальності.

Науковець Л. Костюков визначає рецензію як «культурний об’єкт, який

відсилає читача до нового культурного об’єкта». На думку дослідника,

функціонування рецензій із високим рівнем критичного сприйняття і

негативною оцінкою рецензованого мистецького явища є недоцільним,

зважаючи на нівелювання прагматичної складової матеріалу [20].

Дослідниця К. Кузьменко проаналізувала рівень тональності й

критичного викладу сучасних українських рецензій, визначила сутність

жанру, окреслила основні різновиди рецензій, які функціонують у сучасному

інформаційному просторі. Науковець наголошує, що в сучасному медійному

5

середовищі найбільш поширеними є інформативні рецензії [23]. Цей тип

рецензійних матеріалів характеризують невеликим обсягом, а також низьким

рівнем критичного сприйняття та аналітичного начала.

Спробу пояснити принципи функціонування журналістських матеріалів

в інтернет-просторі реалізувала науковець Т. Синенко. Дослідниця

наголошує, що інтернет, на відміну від інших ЗМІ, дає унікальну можливість

розмістити в одній площині інформацію в текстовому, відео- й

аудіоформатах, що суттєво підвищує ступінь впливу на аудиторію [29,

с. 190]. Зважаючи на особливий предмет відображення в рецензії, а саме:

поєднання текстової, звукової, візуальної інформації – інтернет має

найбільший потенціал для виконання журналістським матеріалом своїх

функцій.

Особливості й принципи функціонування журналістських матеріалів в

інтернет-просторі висвітлювали також дослідники С. Батманова [6],

В. Молчанов [24], Д. Соколов [32], Д. Шикула [44]. Наукове зацікавлення

становлять студії С. Страшнова [34], О. Чагіної [42], М. Яковлєвої [45], де

вивчено різні жанрові форми та особливості їх продукування для сучасного

інформаційного інтернет-середовища.

Доцільність вибору теми наукової студії зумовлена браком ґрунтовних

наукових студій, орієнтованих на дослідження формально-змістової,

структурно-композиційної та практичної складової продукування

рецензійних матеріалів для інтернет-простору.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою проаналізувати

принципи функціонування та формально-змістову складову матеріалів

рецензійного змісту відповідно до тенденцій розвитку сучасного

медіапростору. Розширення функціональних можливостей інтернету, а також

перехід частини журналістських матеріалів у віртуальне середовище

зумовлює необхідність проаналізувати семантичні, синтаксичні та

прагматичні особливості онлайн-рецензій. В умовах зменшення кількості

масових видань мистецького спрямування актуалізується проблема

6

функціонування критичних і мистецтвознавчих статей у віртуальному

просторі.

Метою дослідження є аналіз матеріалів рецензійного типу, створених

для розміщення на спеціалізованих інтернет-ресурсах мистецького

спрямування.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

– з’ясувати сутність поняття «рецензія», окреслити його змістові

концепти;

– розглянути жанрові, структурно-композиційні та прагматичні

аспекти функціонування рецензії в сучасному інформаційному полі;

– проаналізувати особливості й принципи функціонування рецензії в

інтернет-просторі;

– проаналізувати авторські матеріали з позиції семантичної,

синтаксичної та прагматичної адекватності вимогам інтернет-середовища;

– узагальнити результати дослідження особливостей функціонування

рецензії в інтернеті крізь призму доцільності, ефективності й дієвості

рецензійних матеріалів.

Об’єктом вивчення в нашому проекті є мистецька рецензія в інтернеті.

Предметом дослідження обрано структурно-змістові особливості

рецензійних матеріалів, розміщених на інтернет-ресурсах kinofilms.com.ua,

kino-teatr.ua, sumno.com, а також на інтернет-порталі «Гоголівська академія»

та сайті «ХайВей».

Методи роботи. Для вирішення поставлених завдань застосовано

комплексний підхід до вибору методів наукового пошуку. За допомогою

описового методу проаналізовано специфічні особливості, а також визначено

основні тенденції функціонування рецензії у інтернеті. У роботі застосовано

елементи структурного методу, зіставний, порівняльний методи, а також

метод систематизації. Також у процесі наукового пошуку використано такі

загальнонаукові методи: системний аналіз та синтез, принципи історизму та

наукової об’єктивності.

7

Наукова новизна нашого проекту полягає насамперед у тому, що він є

однією з перших спроб простудіювати особливості написання та

функціонування мистецьких рецензій в інтернет-середовищі. Доцільність

нашого проекту зумовлена трансформацією інформаційного наповнення

сучасного медіапростору та розширенням матеріально-технічної бази. Гостра

необхідність у науковому проекті зумовлена реаліями існування та

функціонування жанру рецензії в сучасному медійному просторі. Вагоме

місце в роботі відведено аналізу авторських матеріалів, з’ясовано специфіку

та доцільність розміщення рецензій в інтернеті. Це визначає широкий спектр

можливих сфер застосування наукової студії.

Практичне значення результатів роботи полягає у можливості

використання концептуальних положень дослідження в процесі викладання

медіадисциплін. Зважаючи на стрімкий розвиток різних напрямів

журналістської освіти, а також інтенсивне освоєння онлайн-журналістики,

наш проект може бути використаний під час проведення тренінгових занять,

а також у практичній діяльності журналістів і редакторів інтернет-видань.

Результати дослідження дають додаткове теоретичне узагальнення і

практичну базу для наукового перегляду й майбутнього вивчення

функціонування жанрів в інтернет-середовищі загалом, а також мистецької

рецензії зокрема. Тема і проблематика дослідження є цікавою та

перспективною для майбутніх наукових пошуків, зважаючи на динамічні

процеси трансформації сучасного інформаційного середовища.

Структура дослідження. Дипломний проект складається зі вступу,

трьох розділів, висновку, списку використаних джерел (46 позицій) та

додатків. Авторський інформаційний проект є добіркою мистецьких рецензій

(10 публікацій) для інтернет-видань.

8

РОЗДІЛ І

ОПИС ПРОЕКТУ

«СУЧАСНА ОНЛАЙН-РЕЦЕНЗІЯ»

1.1. Обґрунтування проекту «Сучасна онлайн-рецензія»

Останніми роками в сучасному інформаційному просторі відбуваються

динамічні процеси трансформації та вдосконалення інформаційного

наповнення й жанрової палітри журналістики відповідно до актуальних

потреб аудиторії. Постійна зміна та розширення інформаційних запитів

зумовлює пристосування теоретичних і практичних засад журналістської

діяльності під потреби часу. Відповідно до аналізу інформаційного контенту,

дослідники виокремлюють такі основні тенденції розвитку сучасного

медіаринку 5:

1) трансформація аналітичних та інформаційних жанрів;

2) перехід до більш швидкого й оперативного інформування;

3) динамічний синкретизм різних жанрових груп;

4) актуалізація аналітично-синкретичних жанрових форм винятково на

сторінках спеціалізованих видань;

5) перехід значної частини медіаконтенту в інтернет-простір.

Відповідно до зазначених тенденцій розвитку медіаринку, визначених

інформаційними потребами аудиторії та вимогами часу, спостерігаємо

значну трансформацію всієї системи журналістської творчості. Рецензія як

один із жанрів аналітики переживає поступовий відхід від суто аналітичного

до синкретичного аналітично-інформаційного висвітлення.

Крім того, зважаючи на зменшення кількості спеціалізованих

друкованих видань мистецького спрямування та через розширення інтернет-

простору, спостерігаємо перехід рецензії зі сторінок періодичних видань в

інтернет-середовище. Це спричинює зміну формально-змістової структури

9

відповідно до вимог функціонування віртуального простору: зменшується

обсяг матеріалів рецензійного змісту, аналітично-критичне висвітлення

набуває ознак інформаційного. Спостерігаємо також появу нових жанрових

форм, наприклад, рецензії-анотації чи рецензії-репліки, існування яких стає

можливим і актуальним лише у інтернет-просторі.

Зміна світогляду та ідеології суспільства, а також розширення

матеріально-технічної бази зумовлює трансформацію жанрової палітри

рецензійних матеріалів 27. Дослідники констатують появу масової

мистецької рецензії, характерними ознаками якої є: інформаційно-

розважальне начало, мінімальний рівень критики, широкий спектр

тонального забарвлення, віртуальне середовище існування. Натомість,

глибоко аналітичні рецензії стали вузькопрофільними: їх публікують

переважно в спеціалізованих виданнях, орієнтованих на кількісно обмежені

групи аудиторії.

Попит на рецензійні матеріали відзначається стабільною динамікою,

що зумовлено предметом відображення критичних матеріалів. Предметом

відображення в рецензії є певне мистецьке явище, яке медійник трактує крізь

призму власного об’єктивно-суб’єктивного бачення. Зважаючи на велику

кількість інформаційних приводів для написання рецензій, можемо

констатувати зростання попиту аудиторії на критичні матеріали, які б

зорієнтували її у культурно-мистецькому житті.

Отже, характерними особливостями нашого проекту є комплексний

аналіз жанрово-композиційної структури сучасної рецензії, особливостей

функціонування критичних матеріалів в інтернет-просторі та принципів

продукування авторських матеріалів для інтернет-сайтів.

1 . 1 . 1 . І д е я , м е т а с т в о р е н н я , в и б і р ж а н р у

( ж а н р о в о ї ф о р м и ) т а г е р о я ( п р е д м е т а ) . Продукування

рецензій для інтернет-ресурсів розпочинається з народження ідеї та

визначення мети твору. Зважаючи на характерні жанрові особливості рецензії

10

як різновиду аналітичного тексту, а саме: специфічний предмет

відображення, «вторинний» характер аналізу дійсності, специфічне

середовище існування – вибір ідеї та мети створення рецензій суттєво

відрізняється від інших аналітичних жанрів журналістики.

Рецензія – це критичний відгук про твір мистецтва, що ґрунтується на

аргументованому доказовому роздумі автора про рецензований твір.

Завданням автора рецензії є повідомити аудиторії інформацію про нове

мистецьке явище та дати його оцінку. Не зважаючи на суб’єктивізм рецензії,

виклад інформації повинен базуватися на об’єктивному аргументованому

аналізі. Рецензія – це доказовий аргументований роздум, який розкриває

основну ідею автора. Авторське «я» виявляється відкрито з метою

раціонального та емоційного впливу на читача. На думку дослідників,

рецензія в сучасному інтернет-просторі виконує дві функції: інформаційно-

пізнавальну та дослідницьку, яка передбачає ґрунтовний аналіз мистецького

явища.

Специфічною особливістю рецензії є те, що предмет висвітлення в

критичному творі рецензійного змісту – це відображена дійсність. На відміну

від інших аналітичних жанрів, предметом відображення в яких є факти

дійсності, в рецензії предметом відображення є інформація про мистецькі

явища, тобто факт у рецензії зазнає «вторинного» аналізу. Тому вибір ідеї

критичного твору та глибина аналізу залежать від предмета відображення.

Аналіз предмета відображення ґрунтується на двох типах аргументації:

описовій (заснованій на конкретному описі рецензованого твору) і

абстрактній (заснованій на емоційному висвітленні предмета та його

суб’єктивній оцінці) 30, с. 65.

Ідея журналістського твору – це співвідношення тематики та

проблематики, які взаєморозкриваються в процесі авторського викладу 20.

Саме авторська ідея є концентратом змістової складової матеріалу. Ідея в

журналістському творі вербалізована, тобто логічно й чітко сформульована і

не допускає множинності тлумачень.

11

Виникнення ідеї написання творів рецензійного змісту зумовлене

необхідністю потлумачити мистецькі явища з позиції журналіста-фахівця.

Моніторинг та аналіз інтернет-простору дає підстави стверджувати, що

кількість інформаційних приводів для написання рецензій неухильно зростає.

Щодня з’являються нові мистецькі твори та явища, у соціально-

економічному контексті актуалізуються раніше написані твори. Все це дає

поштовх до написання матеріалів рецензійного змісту. Зростання кількості

інформаційних приводів, а також стрімке розширення інтернет-простору

зумовлює запит аудиторії щодо інформування про стан сучасного

мистецького світу, а також аналізу культурних явищ.

Поштовхом до написання творів рецензійного змісту є широкий спектр

явищ, які підлягають рецензуванню. Кожен різновид мистецтва має

специфічні особливості, тому під час вибору теми критичного відгуку ми

врахували свою обізнаність у культурно-мистецькому процесі та кожному

окремому його сегменті. Інтернет-аудиторія відчуває потребу в фаховому

розгляді окремих явищ мистецького життя й трактуванні їхньої художньої

вартості. Отже, виникнення ідеї написання рецензій зумовлене необхідністю

подати повний об’ємний аналіз окремих фактів культурно-мистецького

життя, простежити взаємозв’язок цих явищ у контексті функціонування в

масово-інформаційному просторі, а також з’ясувати реакцію інтернет-

користувачів на авторські рецензійні матеріали.

Дослідники виокремлюють кілька рівнів критичного аналізу: рецензія

на окремий твір; рецензія на твір у контексті творчості певного автора;

рецензування твору крізь призму культурно-мистецької епохи. Відповідно до

цієї класифікації автор рецензії формує задум майбутнього матеріалу. Задум

твору включає прагматичну складову, тобто те, чого прагне досягти автор

рецензії. У сучасному інтернет-просторі поширеними є рецензії, предметом

аналізу яких є один твір. Це зумовлено спрощенням формально-змістової

структури журналістських матеріалів для більшої ефективності прагматичної

складової. Нами було обрано два різновиди рецензійних матеріалів: рецензія

12

на окремий твір із елементами аналізу творчості автора. Саме такий кут

подачі матеріалів формує задум нашого проекту.

Метою створення матеріалів рецензійного типу є потреба

проаналізувати рецензії, які функціонують у сучасному інтернет-просторі, а

також визначити, чи доцільним є написання матеріалів критично-

аналітичного спрямування в умовах віртуального середовища.

Функціонування мистецької рецензії в інтернеті засновано на принципі

спрощення усіх складових аналітично-критичного тексту. Не зважаючи на те,

що інтернет-простір не обмежує обсяг журналістських матеріалів,

спостерігаємо тенденцію до зменшення, а подекуди й нівелювання

аналітичної складової критичного твору. Цієї мети автор рецензії досягає

шляхом обмеження кола аналізованих питань, а також за допомогою

концентрації змісту, актуалізації елементів аналізу, коротких висновків.

Вибір жанру журналістського твору зумовлений взаємозв’язком

прагматичної та семантичної складових майбутнього твору. Рецензія – це

єдиний жанр журналістики, який дозволяє подати аналіз «вторинних» фактів

мистецького життя й зорієнтувати аудиторію у культурному процесі. Крім

того, вибір жанру рецензії зумовлений браком україномовних інтернет-

ресурсів, орієнтованих на аналіз мистецьких явищ як з погляду пересічного

користувача, так і з позиції рецензента-фахівця.

У сучасному інтернет-просторі рецензовані факти постають у

широкому контексті: автор простежує взаємозв’язок явища з дійсністю, надає

твору полемічного звучання, одіозності, скандальності. Ще однією

поширеною тенденцією є надмірне спрощення формально-змістової

структури рецензійних матеріалів, наслідком якого є поява рецензій-анотацій

і реплік, у яких нівельовано аналітичну складову. Жанрова форма рецензії

передбачає наявність у тексті однієї або кількох складових:

1) повідомлення про мистецьку подію;

2) короткий виклад змісту рецензованого твору;

13

3) характеристика твору з погляду проблематики, персони автора,

зв’язку із культурним процесом, актуальними суспільними настроями;

4) пряме чи приховане порівняння предмета відображення із схожими

творами;

5) оцінка рецензованого явища 34, с. 42.

Варто зазначити, що жанр рецензії актуалізувався останніми роками у

зв’язку з динамічним розвитком індустрії розваг. У сучасному

інформаційному просторі можемо виокремити нетипові різновиди рецензій,

предметом відображення яких можуть бути телепрограми, мистецькі шоу,

реклама, тобто всі факти культурного життя, які можна проаналізувати з

позицій мистецької вартості та актуальності.

Ми обрали кілька жанрових форм, які, на нашу думку, мають

найбільший потенціал для вираження критично-мистецького бачення автора:

театральні, книжкові та кінорецензії. Вибір зазначених жанрових форм

зумовлений стрімким збільшенням кількості мистецьких фактів, які є

інформаційним приводом до написання рецензійних матеріалів. Вибір

жанрової форми, крім усього, продиктований предметом відображення: вихід

нового фільму, показ вистави, необхідність трактування книги певного

автора крізь призму актуальних суспільно-культурних подій.

Отже, рецензія – це специфічний журналістський жанр, створення

якого передбачає тісний взаємозв’язок ідеї, теми та мети створення матеріалу

на усіх стадіях творчого процесу. Зважаючи на особливий предмет

відображення («вторинну реальність»), ідея, задум, мета створення і вибір

жанрової форми тісно пов’язані саме з предметом виступу.

1 . 1 . 2 . О ч і к у в а н и й с о ц і а л ь н и й е ф е к т . Будь-який

журналістський матеріал створюють із певною метою. Залежно від того, чи

досягнув автор поставленої мети, визначають критерії ефективності

журналістського твору. Ефективність матеріалу – це форма результативності

журналістського твору, досягнення автором певної мети, реалізація

14

ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та інших функцій

тексту. Ефективність мистецької рецензії в інтернеті визначається ступенем

зацікавленості інтернет-користувачів викладеним матеріалом, а також

ступенем безпосереднього досягнення поставленої мети. Зважаючи на

специфічний характер предмета відображення, автор рецензії ставить перед

собою такі завдання: повідомити про мистецький твір; оцінити

першоджерело, дати його адекватну інтерпретацію.

Ступінь досягнення поставленої мети, зважаючи на специфічні жанрові

особливості рецензії, оцінити важко. Адже рецензія, по своїй суті, є відгуком

на певний мистецький твір, який не передбачає зворотної реакції. Однак

специфіка функціонування рецензій в інтернет-просторі уможливлює

зворотний зв’язок із рецензентом.

Одним із критеріїв ефективності створених нами матеріалів є

зворотний зв'язок, який виявляється в коментуванні змістово-формальної

складової рецензій. Таким чином, рецензійний матеріал, аналізуючи певне

мистецьке явище, сам перетворюється на предмет дослідження. На основі

аналізу реакції читачів на розміщені нами рецензійні матеріали можемо

констатувати, що рівень зворотного зв’язку є низьким. Так із 125 переглядів

рецензійних матеріалів на сайті «ХайВей» лише 10 інтернет-користувачів

(12,5 %) залишили свої відгуки та коментарі. Більшість відгуків і рецензій-

реплік стосуються питання теми та ідеї мистецького явища, аналізованого у

тексті: «Не мог пройти мимо такой темы... Я вообще не очень хорошо

отношусь к постановкам тех вещей Булгакова, которые он написал прозой.

Считаю, что у него достаточный драматургический запас, на который и

следует обращать внимание. А эти «вариации на тему...» ни к чему

положительному не приводят. Что, собственно, и подтверждает

статья...», «Прекрасним зразком сучасної літератури», может, книга и

есть, учитывая плачевное состояние нынешней литературы…Фильм

выигрывает от актерского ансамбля…»

15

Ми пояснюємо такий стан речей особливою природою жанру, який не

передбачає зворотної реакції. Крім того, більшість інтернет-сайтів

мистецького спрямування не надають технічної можливості для

коментування рецензій. Це відбувається тому, що рецензія має на меті не

безпосередній показ журналістської майстерності й розкриття

журналістського задуму, а трактування певного мистецького факту. У

сучасному інтернет-просторі рецензія виконує роль «помічника», який

допомагає зорієнтуватися у великому масиві культурно-масової інформації.

Загалом, дослідники виокремлюють такі функції рецензійних

матеріалів: інформативна, оцінна, пояснювальна, апелятивна 23.

Мистецькі рецензії в інтернеті зазвичай виконують дві функції:

інформативну і оцінну. Інформативна функція є невід’ємною складовою

будь-якого матеріалу рецензійного змісту. Крім того, певна група інтернет-

рецензій сьогодні виокремилася в окремий, суто інформаційний, різновид,

втративши аналітичне начало. Оцінка в рецензії виявляється у наявності

висновків рецензента з приводу рецензованого явища мистецького життя.

Дослідники виокремлюють два різновиди оцінки: раціональну і емоційну 34,

c. 41. Ефективність рецензії залежить від адекватного співвідношення

емоційної та раціональної складової, хоча у сучасному медіапросторі більш

поширеною є емоційна аргументація.

Для визначення цільової ефективності рецензії журналіст повинен

з’ясувати: чи знайома аудиторія з рецензованим твором; чи варто радити цей

твір для прочитання (перегляду). Ефективність нашого проекту виявляється у

взаємозв’язку інформаційної та оцінної функцій рецензії в контексті

задоволення культурно-розважальних потреб масової аудиторії. Для того,

щоб з’ясувати ступінь ефективності нашого проекту, варто окреслити

основні цілі рецензій, створених нами для розміщення на інтернет-ресурсах:

1) повідомити аудиторії інформацію про нове мистецьке явище («Ілюзія

документалізму?!. Made in Ukraine», «Степан Бандера. Без політики»);

16

2) привернути увагу до актуальних соціально-культурних проблем у

контексті розгляду рецензованого твору («Роздуми псевдоінтелігента»);

3) об’єктивно проаналізувати рецензований твір («Викрутився…»,

«Ліна Костенко. «Записки…». Враження»);

4) зацікавити читача (глядача, слухача) («Про те, як із трагікомедії

зробити фільм жахів», «неМАЙСТЕРна МАРГАРИТА»);

5) прорекламувати мистецький твір («Гаррі Потер: початок кінця»).

Варто зауважити, що рівень реальної ефективності рецензії перевірити

важко, адже реальна ефективність таких матеріалів зумовлена безпосереднім

досягненням мети автора: чи вплинули рекомендації та аналіз автора на

читача, чи він зацікавився рецензованим твором, яке враження про твір

сформувалося в читача під впливом авторського викладу.

Реакція аудиторії на рецензію залежить від кількох чинників: мети

автора, функціонально-емоційного навантаження твору, очікуваного

прагматичного ефекту, специфічних особливостей сфери функціонування

рецензій, типу аудиторії. На думку деяких дослідників, журналістський твір

викликає такі типи реакції 43:

– реакція залучення (аудиторія ототожнює події свого життя з

описаними у матеріалі);

– реакція виконання (безпосереднє виконання рекомендацій, порад чи

настанов, даних журналістом);

– реакція соціальної відповідальності (відповідальність певних

соціальних груп за результати публікації).

Зважаючи на такий поділ, створені нами рецензійні матеріали

орієнтуються на реакцію виконання, адже рецензія передбачає пряму чи

приховану настанову на прочитання (перегляд) мистецького твору. Рецензія

завжди прямо чи опосередковано містить імперативну настанову, виражену в

м’якій чи жорсткій формі.

З метою аналізу потенційної ефективності матеріалів рецензійного

змісту ми провели анкетування користувачів інтернету віком від 18 до 50

17

років (див. Дод. Б). Згідно з результатами соціологічного дослідження,

прочитання рецензій і відгуків реально впливає на мистецький вибір третини

інтернет-користувачів. Решта робить свій вибір самостійно чи під впливом

порад друзів, а також завдяки вдалому піару книги, фільму тощо. У той же

час, 72% опитаних стверджують, що переглядають рецензії на мистецькі

твори час від часу, 20% – завжди, 8% – ніколи не читають рецензії (див.

Дод. Б). Зважаючи на результати анкетування, можемо стверджувати, що

рівень потенційної ефективності створених нами матеріалів є високим, однак

реальна ефективність рецензійних матеріалів залежить від комплексу

суб’єктивних факторів сприйняття аудиторії. Визначення ступеня реальної

ефективності авторських публікацій, на нашу думку, є недоцільним,

зважаючи на специфічну сферу функціонування матеріалів, а також особливу

мету й предмет рецензії.

Отже, ефективність, результативність та реакція аудиторії залежать від

комплексу факторів, серед яких вирішальне значення мають: мета автора і

очікуваний прагматичний ефект, композиційно-смислове навантаження,

формальне вираження настанови автора тощо.

1 . 1 . 3 . З о в н і ш н я к о м п о з и ц і я , о ф о р м л е н н я т а о б с я г

р е ц е н з і й . Реалізація функцій журналістського матеріалу залежить від

задуму й мети автора, обраної відповідно до цих критеріїв жанрової форми, а

також технічних особливостей реалізації творчої ідеї. Визначальною

складовою під час оформлення матеріалів є зовнішня композиція твору.

Зовнішня композиція твору – це система композиційно-структурних

елементів, які створюють візуально-смислову єдність тексту. Зовнішня

композиція твору складається з комплексу візуальних компонентів, серед

варто виокремити фото, вставки, виноски, додаткові відеофрагменти, аудіо

матеріали тощо. Саме цей комплекс візуальних методів підвищує рівень

ефективності й потенційної результативності авторських матеріалів.

Характерною особливістю функціонування інтернет-ресурсів є можливість

18

розміщення інформації в текстовому, аудіо- та відео форматах на одній

сторінці, що значно підвищує ступінь впливу на аудиторію.

У контексті розгляду питання про мистецьку рецензію в інтернеті,

варто зазначити, що у віртуальному середовищі представлені усі різновиди

мистецтва: текстове (поезія, література); візуальне (живопис, скульптура);

звукове (музика); аудіо-візуальне (кіно, театр, мультиплікація, телебачення).

Розміщення рецензій саме у віртуальному просторі є найбільш ефективним з

огляду на інтерактивні та мультимедійні можливості інтернету.

Розміщення рецензій на інтернет-ресурсах передбачає також

можливість додавання відео- чи аудіофайлу, зміст якого відповідає

предметові відображення рецензії. Мультимедійність є важливою складовою

зовнішньої композиції інтернет-рецензії, яка значно розширює функціональні

можливості публікації, оскільки читач може отримати не лише текстову, але

й відео- чи аудіо інформацію (переглянути трейлер до фільму чи уривок

нової вистави) 29, с. 189. Функціональні обмеження, пов’язані з

розміщенням та оформленням матеріалів, зумовлені технічними

можливостями інтернет-ресурсів. Варто зазначити, що інтернет-сайти

мистецького спрямування часто відрізняються простим інтерфейсом з

обмеженими технічними можливостями щодо додавання відео- чи аудіо

інформації. Це суттєво зменшує рівень реальної ефективності тексту.

Рецензент може використовувати відео- чи аудіофрагменти як доказову базу

під час критичного викладу. Цей фрагмент композиційної структури є

доступним або в прямому доступі на інтернет-ресурсі, або через

гіпертекстове посилання.

Гіпертекстові посилання, які часто використовують в інтернет-

публікаціях, дозволяють представити критичний матеріал максимально

повно, запропонувати читачу саме ту інформацію, якої він потребує. Ці

посилання утворюють багаторівневий гіпертекст, який дозволяє розглядати

мистецьке явище на кількох смислових рівнях.

19

Ще одним складовим елементом зовнішньої композиції інтернет-

рецензії є обов’язкова наявність зворотного зв’язку. Інтерактивність

інтернету дає можливість отримати миттєву реакцію-репліку на розміщений

текст рецензії. Саме інтерактивність як основна характеристика інтернет-

середовища перевела мистецьку критику з розряду академічних до розряду

масових жанрів 6, с. 159.

Обсяг рецензійних матеріалів визначається жанровою формою твору та

метою автора. Обсяг рецензії залежить також від рівня журналістського

сприйняття, ступеня критики й тональності матеріалу. Загалом, сьогодні

спостерігаємо тенденцію до зменшення обсягу журналістських матеріалів

32, с. 177. У контексті розгляду питання про функціонування рецензії в

інтернеті, варто зазначити, що більшість рецензійних матеріалів мають

невеликий обсяг.

Отже, оформлення та розміщення рецензій зумовлено об’єктивними

факторами сприймання аудиторією інформації, розміщеної на інтернет-

сайтах. Основним критерієм у питанні визначення обсягу матеріалу є мета

автора. Саме від реалізації прагматичної складової твору залежить вибір

жанрової форми (рецензія-репліка, рецензія-огляд) і обсягу журналістського

тексту.

1.2. Сфера застосування авторських матеріалів

Авторський проект «Мистецька онлайн-рецензія» може бути

використаний у процесі викладання журналістикознавчих дисциплін: «Теорія

журналістики», «Жанри журналістики», «Теорія і практика журналістської

творчості», «Нові медіа». Теоретичні положення авторського проекту

поглиблять знання регіональних журналістів про умови та принципи

функціонування матеріалів в інтернет-просторі. Відповідно до цього,

дипломний проект можна використовувати під час тренінгових занять.

Актуальні питання авторського проекту можуть стати темою для

20

обговорення на журналістських конференціях, форумах, семінарах.

Результати практичного пошуку є цікавими для подальшого студіювання.

У контексті розгляду питання про сферу застосування авторських

матеріалів, варто зазначити, що умови запровадження наших матеріалів

обмежуються технічними можливостями, які надає конкретний інтернет-

ресурс. Інтернет-ресурси мистецького спрямування можна умовно розділити

на декілька груп відповідно до особливостей цільової аудиторії,

інформаційного контенту та авторського складу. За цільовою аудиторією

інтернет-сайти поділяють на такі групи: професійного спрямування;

масового спрямування.

За тематичним наповненням виокремлюють: інформаційно-аналітичні

сайти; сайти кінокомпаній, театрів; сайти акторів, письменників, сценаристів;

сайти, присвячені окремим книгам, фільмам, виставам, виставкам тощо;

інтернет-портали, які представляють широкий інформаційно-розважальний

контент (рецензії, релізи, трейлери, статті тощо); бази даних, книжкові й

кіномагазини.

Відповідно до авторського складу серед усього масиву інтернет-

ресурсів виокремлюють такі різновиди: професійні; любительські мистецькі

портали 26, с. 189. Відповідно до наведеної класифікації ми спробували

охопити декілька різновидів інтернет-сайтів мистецького спрямування.

Авторські матеріали було розміщено на сайтах kinofilms.com.ua, kino-teatr.ua,

sumno.com, а також на мистецькому порталі «Гоголівська академія» та сайті

«ХайВей».

Сайти kinofilms.com.ua, kino-teatr.ua – це інтернет-портали масового

спрямування, які об’єднують широкий інформаційно-розважальний контент

(рецензії, релізи, трейлери, статті, фільми тощо). Доцільність розміщення

авторських матеріалів саме на цих інтернет-порталах зумовлена великим

ступенем популярності зазначених сайтів, україномовною спрямованістю, а

також можливістю об’єднати текстову інформацію з аудіовізуальною.

21

Соціальне інтернет-видання та мережа блогів про культуру sumno.com

є спеціалізованим сайтом професійного спрямування, який об’єднує новинні

та рецензійні матеріали про різні факти мистецького життя. На нашу думку,

таке мережеве видання має найбільший потенціал для реалізації цілей

рецензії, зважаючи на його професійну спрямованість та вузьку

спеціалізацію.

Портал громадянської журналістики «ХайВей» репрезентує масово-

інформаційну групу сайтів як професійного, так і любительського

спрямування. Метою розміщення авторських матеріалів на сайті «ХайВей» є

можливість залучити фахову думку про опубліковані матеріали і простежити

зворотний зв'язок, а отже визначити ступінь ефективності та

результативності рецензій.

Мистецький портал «Гоголівська академія» (gak.com.ua) є

спеціалізованим інтернет-ресурсом мистецького спрямування, який об’єднує

художні твори та мистецтвознавчу критику. Розміщення авторських

матеріалів на цьому сайті, на нашу думку, є доцільним з огляду на

максимальне досягнення прагматичної мети тексту. Зважаючи на специфічні

особливості аудиторії мистецького порталу та вузьку спеціалізацію видання,

авторські публікації максимально реалізують свої функції.

Загалом, варто зазначити, що кількість інтернет-ресурсів, які

відповідають авторським вимогам з позиції контенту та реалізації технічних

можливостей, дещо обмежена. Найбільшу групу серед сайтів мистецького

спрямування становлять масово-інформаційні портали з розширеними

аудіовізуальними можливостями.

22

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ПРОДУКУВАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ РЕЦЕНЗІЇ

2.1. Жанр (жанрова форма) створеного інформаційного продукту

Будь-який журналістський задум втілюється у формі певного жанру.

Жанр є однією з основних категорій журналістики, характерні особливості

якої принципово відрізняють журналістську діяльність від художньої

літератури. Слово «жанр» (з франц. genre – рід) вживають у двох значеннях –

рід і вид, що створює певні труднощі в процесі трактування поняття, а також

під час практичного втілення журналістського задуму в певній жанровій

формі. Загалом, поняття «жанр» найчастіше використовують у двох

значеннях: рід літератури в широкому розумінні, а також для позначення

родових відмінностей творів (повість, есе, нарис) [18]. Дослідники

визначають поняття «жанр» як усталений тип твору, який склався історично і

відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу та

характеризується чіткими структурними ознаками. Жанри в журналістиці

традиційно поділяють на інформаційні, аналітичні та художньо-

публіцистичні. Рецензія як один із аналітичних жанрів журналістики,

основою якого є критичний відгук про певний мистецький твір,

характеризується чіткими жанрово-композиційними особливостями. Від

інших жанрів рецензія відрізняється предметом висвітлення: це не

безпосередні факти дійсності, а відображена реальність. Основою рецензії є

всебічний аналіз рецензованого явища, який ґрунтується на аргументованому

викладі авторського бачення певного мистецького твору. Обов’язковими

елементами жанрової форми рецензії є аналіз і оцінка.

Жанрова форма рецензії передбачає наявність у тексті однієї або

кількох складових:

– повідомлення про мистецьку подію;

23

– короткий виклад змісту рецензованого твору;

– характеристика твору з погляду проблематики, персони автора,

зв’язку із культурним процесом, актуальними суспільними настроями;

– пряме чи приховане порівняння предмета відображення із схожими

творами;

– оцінка рецензованого явища 23.

Відповідно до визначених жанрових особливостей, проаналізуємо

авторські матеріали рецензійного типу, розміщені на популярних інтернет-

ресурсах мистецького спрямування: kinofilms.com.ua, kino-teatr.ua,

sumno.com, «Гоголівська академія», «ХайВей».

Рецензія відрізняється від інших жанрів предметом відображення.

Основою рецензійних матеріалів є так звана «вторинна» інформація. Тобто,

предметом авторських публікацій є не «чистий» факт, а інформація, подана

крізь призму творчого бачення митця. Рецензент аналізує і трактує творче

бачення автора мистецького твору відповідно до своїх морально-етичних

принципів і світоглядних настанов. Предметом відображення в авторських

публікаціях є різноманітні факти мистецького життя.

Відповідно до мети й завдань дипломного проекту, ми охопили три

типологічні групи рецензій, які, на нашу думку, є найбільш поширеними й

актуальними в сучасному інтернет-просторі: книжкові, театральні, а також

кінорецензії. Специфіка продукування зазначених різновидів матеріалів

залежить насамперед від предмета відображення й мети автора. Важливою

жанровою особливістю рецензійних матеріалів є відкрита авторська позиція.

Так, у матеріалі «Степан Бандера. Без політики» автор відкрито констатує

неоднозначність як самого мистецького твору, так й історичної постаті-

головного героя: «Вистава «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери»,

яку ставить київський театр «Дзеркало», розповідає про останній день з

життя провідника українського націоналізму Степана Бандери. П’єса

неоднозначна, як і постать лідера ОУН. У ній немає політики, суперечок на

націоналістичні теми, пропаганди оунівських принципів, націоналістичного

24

пафосу. У виставі переплелися правда і вигадка, історія і режисерський

вимисел, мистецький модерн і культурна традиція…» (див. Дод. А).

Цікавою жанровою формою рецензійних матеріалів є симбіоз кількох

типологічних груп рецензій. Так, у матеріалі «Про те, як із трагікомедії

зробити фільм жахів» нами здійснено спробу зіставити літературне

першоджерело з екранізацією (див. Дод. А). Матеріали такого типу є більш

складними для написання й розуміння, оскільки передбачають обізнаність із

кількома пластами аналізованого мистецького явища. У цьому випадку ми

аналізували предмет відображення у двох вимірах (літературному та

екранному).

Варто зазначити, що в інтернет-середовищі функціонують різні типи

рецензійних матеріалів, серед яких значну частину складають так звані міні-

рецензії. Такі типи матеріалів будуються на основі оцінки різних критеріїв

мистецького явища за принципом «сподобалось – не сподобалось»:

майстерність режисера, акторів, постановки, загальне враження від твору. Не

зважаючи на те, що формально такі різновиди матеріалів можна вважати

рецензійними, ми не брали їх до уваги з огляду на відсутність аналітичного

начала й журналістського бачення.

Основою рецензії будь-якого типу є зовнішня оцінка, яка складається з

двох частин: головної тези висловлювання та аргументації на користь

головної тези. З одного боку, головна теза рецензії не обов’язково повинна

бути викладена в формі чіткої дидактичної оцінки мистецького твору. З

іншого боку, констатація головної тези, яка є основою рецензійного

матеріалу, передбачає однозначність позиції автора: «Книга Олеся Бузини

«Революція на болоті» – яскравій приклад того, як примітивні думки

втілюються у примітивну книгу популістського спрямування. Сирі думки

«малороса»-монархіста, який живе в Україні і заробляє гроші на тому, що

впарює «селянським» масам скандальні есеї про історію, мову, політику,

бидлоту, під якою Олесь Бузина розуміє Україну. Книга однозначно

привертає увагу…» Друга частина матеріалу є доказовим роздумом з

25

приводу наведеної тези: «…Книга «Революція на болоті» – це збірка есе

автора, написаних у період помаранчевого «панування» і опублікованих у

різних періодичних виданнях. Крізь всі оповіді проходить фірмовий різкий

глум і сарказм автора. Ми зупинимося на першому розділі, не вникаючи у

«Мою філософію» та подорожні пригоди автора. Перша частина

присвячена соціополітичним роздумам Бузини, щедро приправленим

примітивними метафорами, часто сороміцького змісту, які, як гриби,

ростуть в сучасній масовій літературі. У цьому Бузина не є новатором.

Люди люблять прочитати розповіді, у яких зачіпають сороміцькі теми.

Яскраві порівняння кабінету міністрів із предметами жіночої гігієни у

критичні дні, або прем’єра і президента, які «имеют» одне одного, – все це

вже було… Примітивно-еротичні теми вже вийшли з категорії

трендових…» (див. Дод. А). Авторські роздуми є суто суб’єктивними, що

передбачено жанром рецензії. Однак наведені авторські думки підкріплені

певними фактами дійсності, які надають викладу доказовості. Як правило,

двоскладна структура рецензії будується за принципом протиставлення, яке

пояснює головну тезу виступу, наприклад: «Легендарний містифікований

роман М. Булгакова «Мастер и Маргарита» у виконанні акторів

«Московського независимого театра» залишив після себе відчуття

невиправданих очікувань». Друга частина розширює і деталізує тезу автора:

«Очевидно, що охопити всі «підводні течії» геніального роману за дві з

половиною години неможливо. Для постановки були «витягнуті» цілком

передбачувані, як на мене, епізоди. Те, що найлегше поставити на сцені:

сцену на Патріарших, «лікування» Бездомного, допит у прокуратора, бал

Сатани…» (див. Дод. А). Наступний виклад матеріалу є чітким

аргументованим доказовим роздумом на підтвердження основної тези.

Характерними особливостями авторських матеріалів є чітке тематично-

проблемне коло питань, обмежене жанровими вимогами. Рецензійні

матеріали містять аналіз винятково художньої складової мистецького явища.

У випадку, коли рецензійні матеріали засновані на ґрунтовному аналізі

26

фактів навколишньої дійсності, які опосередковано пов’язані з мистецьким

твором, рецензія перетворюється вже на літературно-критичну статтю чи

мистецтвознавче дослідження. Зважаючи на жанрові особливості рецензій,

ми не простежували глибинні взаємозв’язки рецензованих явищ із суспільно-

політичною дійсністю. Аргументований аналіз подано шляхом концентрації

змісту. Використання прийому концентрації змісту виявляється також у

розгляді чітко обмеженого кола питань, пов’язаних із мистецькою вартістю

художніх творів. Крім того, аргументований аналіз визначених аспектів

художнього явища є максимально стислим, завдяки використанню

безпосередніх авторських оцінок. Так, у авторських кінорецензіях коло

розглянутих проблем обмежується:

– коротким викладом змісту твору («Далекобійник Георгій вирушає у

черговий рейс, у якому йому доведеться пізнати «все прелести» життя у

російській провінції. «Его грузовик медленно движется к цели, а сам он

совершает погружение в мир страха, жестокости и предательства,

трансформирующий его личность...» – ось що заявили творці фільму. Схоже

на анонс чергової драми чи трилера за участі Рудгера Хауера. Але у Лозниці

все інакше…» (див. Дод. А);

– аналізом ідеї та задуму режисера («Розповідь балансувала на межі

хоррору, трилера та психологічної драми. Схиблений маніяк і

неперевершений філософ в одній особі творив свою справедливість. Його

звірства не були безпричинними. Основна мета твору – показати, що за все

в житті треба платити. «Зрадив друга – відріж руку, обманювала коханців

– обери, хто з них загине першим» з останньої частини якось не тягне на

«глибоку філософічність». З кожною наступною серією зникав будь-який

сенс…» (див. Дод. А);

– аналізом жанрової форми твору («Російський варіант роуд-муві має

значно глибший зміст. Перевертнями-недоумками є звичайні люди з

периферії. У стрічці показано узагальнений образ «мешканців глибинки»,

безвідносно до конкретної країни, населеного пункту чи часу. Це

27

пострадянська дійсність, яка вражає своєю неосвіченістю, жорстокістю і

ницістю. Схожим із американськими стрічками в жанрі роуд-муві є лише

фінал: відкритий і маніакальний. Від пережитого головний герой, який

протягом дії фільму мав дещо змазаний невиразний характер, стає вбивцею

і продовжує свій шлях. З’являється динаміка і розвиток. На чому, власне, й

звучать слова «The end». Далі кожен малює власну картинку…»

(див. Дод. А);

– розглядом майстерності сценаристів («…сюжетна лінія – трошки

нижче середнього. Особливо прискіпливі критики закидають сценаристам

повну розірваність сюжетних ліній і характерів персонажів. Але хто

задумується над цими дрібничками… Логіка викладу і сценарна чіткість – це

не бекмамбетовська фішка, він бере глядача іншим. Реклама – ось візитівка

Бекмамбетова. Дайте Бекмамбетову гроші – і він перепише сценарій, щоб

ваша реклама втулилася у сюжетну канву…» (див. Дод. А);

– аналізом акторської гри, операторської зйомки, спецефектів,

музичного супроводу («Музичний супровід ідентичний всюдисущим

«Сутінкам». Крім того, багато сцен, задуманих як емоційно напружені

(Гаррі в роздумах про своє нелегке життя-буття), без музичного супроводу

видалися надто затягнутими. Тож ефекту емоційного нагнітання не

вийшло…»; «Хабенський «на ура» відіграв свою роль тихого «простофили»,

яка личить йому набагато більше, ніж образ «иного адмирала». Міла

Йовович із мамою у фільмі задля рейтингу. Саме на українську красуню

клюнула половина глядачів. Ваня Ургант, зважаючи на його просування у

кінематографі, мітить на місце нового головного героя. Щоправда,

акторське мистецтво – не для нього, конферанс – саме те, що треба…»

(див. Дод. А);

– трактуванням художніх деталей, авторського бачення проблеми

(«Дорога у фільмі – це не просто заасфальтований шматок місцевості, по

якому їде далекобійник Георгій. Дорога – це уособлення життєвого шляху,

28

який кожну людину змушує робити вибір. Персонажі стрічки зробили свій

вибір…» (див. Дод. А).

Варто зазначити, що глибина авторського аналізу залежить від мети

автора та місця публікації матеріалу. Авторські рецензійні матеріали

відповідають масово-інформаційному характеру сучасного інтернет-

простору, а також вимогам вузькоспеціалізованих (мистецьких) інтернет-

ресурсів, на яких розміщено рецензії. Аналіз предмета відображення в

авторських рецензіях поєднує описовий (подає конкретну «картинку») і

абстрактний (передає емоційне враження від мистецького явища,

спрямований на оцінку) методи. Наприклад, у матеріалі «Роздуми

псевдоінтелігента» автор подає предмет відображення за допомогою

описового методу під абстрактно-емоційним кутом подачі: «У текстах

Бузини багато непотребу. Але саме завдяки цьому непотребу його твори

читають у метро, а його ім’я стало брендом. Його твори зачіпають і

провокують. «Українці – хохли із телячою мовою, котрі читають Остапа

Вишню, який породив стоси словесного сміття, і викопують кухонні

горщики, називаючи їх археологічними пам’ятками» – Бузина відверто

заперечує усе, чим пишається українець. Він висміює націоналістів у

вишиванках, салоїдство (називаючи це канібалізмом «Нация свиноубийц»),

мера Черновецького («Мэр с сосиськой»), українську інтелігенцію. Окреме

есе «Как я погубил украинскую интеллигенцию» присвячено сумнозвісній

українській інтелігенції, про яку всі чули, але ніхто не бачив…» (див. Дод. А).

Варто зазначити, що авторські рецензійні матеріали більшою мірою не

мають чіткої часової прив’язки. Це пов’язано, в першу чергу, з характером

предмета відображення. Мистецьке явище, яке є предметом виступу, існує в

масово-культурному середовищі безвідносно до певного часу чи простору.

Використання часового принципу, на нашу думку, доцільне лише як

інформаційний привід для написання матеріалу. Загалом же, рецензії вільно

функціонують у сучасному інтернет-просторі без прив’язки до дати виходу

книги, п’єси чи фільму.

29

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що представлені авторські

матеріали повною мірою відображають весь спектр жанрових особливостей,

характерних для рецензії: відкрита авторська позиція, доказовість роздумів,

двоскладна структура матеріалу, використання аналітичних та емоційно-

абстрактних методів викладу, оцінка рецензованого мистецького явища.

2.2. Композиція рецензій

Рецензія як один із жанрів аналітичної журналістики має чітку

композиційно-формальну структуру, зумовлену метою автора, предметом

відображення та призначенням твору. Зважаючи на завдання дипломної

роботи, розглянемо основні композиційно-структурні особливості

авторських матеріалів рецензійного типу.

Загалом, варто зазначити, що внутрішня композиція рецензії, яка

функціонує в інтернет-середовищі, втрачає чіткі вимоги до структурного

поділу тексту. Це зумовлено «ліберальністю» інтернет-простору та бажанням

автора привернути увагу до свого матеріалу. Тому мистецька рецензія в

інтернеті суттєво відрізняється від аналогічних матеріалів, призначених для

публікації в друкованих медіа. Крім того, зважаючи на тенденцію до

спрощення формально-змістової структури рецензійних матеріалів, можемо

стверджувати, що композиційні вимоги до рецензій сьогодні перебувають на

етапі трансформацій та перетворень.

Рецензія як аналітичний жанр журналістики передбачає наявність

таких основних структурно-композиційних елементів: заголовок; лід-зачин;

констатація головної тези виступу; аргументований виклад на підтвердження

тези автора; висновок-оцінка. Другорядними композиційними елементами

можуть бути довідкові матеріали, відступи від теми, оформлені в окремі

структурні блоки.

Заголовок рецензії може бути інформативним і емоційним.

Інформативний заголовок, як правило, передбачає наявність цитати з

30

рецензованого твору, імені автора чи назви мистецького твору. Емоційний

заголовок апелює до нераціональної складової, не містить натяку на те, про

що піде мова. Такі типи заголовків повинні заінтригувати читача, привернути

увагу до образної мови рецензента, скласти перше враження про характер

рецензії. Як правило, автори мистецьких рецензій поєднують емоційно-

інформативні ознаки заголовків. Наприклад, заголовки «Степан Бандера. Без

політики», «Ліна Костенко. «Записки…». Враження», «Гаррі Потер:

початок кінця» прямо вказують на предмет відображення, в той же час

натякають на кут подачі матеріалу, інтригуючи читача. Вдалим, на нашу

думку, є використання прийому гри слів, що надає заголовку нового

звучання і емоційного забарвлення: «неМАЙСТЕРна МАРГАРИТА»,

«Выкрутился…». Зважаючи на особливості розміщення рецензій на інтернет-

сайтах, можемо констатувати відсутність необхідності точно окреслювати

назву, тему та мету рецензованого твору. На нашу думку, використання

емоційних заголовків та прийомів актуалізації є більш ефективним з погляду

прагматичної мети автора рецензії.

Лід-зачин у рецензії, як правило, відіграє інформативну роль. Саме в

зачині автор повідомляє про мистецьке явище, яке, на його думку, варте

уваги: «Ажіотаж навколо фільму Сергія Лозниці «Счастье мое», який

останніми місяцями здійняли ЗМІ, цілком виправданий, адже не щодня

стрічка українського режисера входить у конкурсну програму Канського

кінофестивалю, стає призером на «Кінотаврі» і виграє гран-прі

«Молодості». Прем’єра стрічки відбулася цьогоріч у травні. Всього за

півроку «Счастье мое» зібрало близько восьми нагород на престижних

міжнародних кінофестивалях…» (див. Дод. А). Інформативний зачин

повідомляє читачу тему рецензії й готує до сприйняття всього тексту:

«Сенсація останнього десятиліття – так охрестили перший після

двадцятилітнього мовчання прозовий роман Ліни Костенко «Записки

українського самашедшего», який з’явився на книжкових полицях наприкінці

2010 року. Вихід книги супроводжувався гучним піаром і низкою скандалів.

31

Через негативні відгуки деяких літераторів, Ліна Василівна перервала тур

на підтримку роману…» (див. Дод. А).

Ще одним ефективним різновидом ліду є емоційно-експресивний

зачин, який одразу занурює читача в проблематику твору, дає категоричну

оцінку і, по суті, є однозначним висловленням головної тези виступу.

Варіантами експресивного ліду можуть бути: цитата з рецензованого тексту,

враження рецензента, ліричні відступи, оцінка твору.

Так, у матеріалі «Роздуми псевдо інтелігента» лід-зачин є головною

тезою виступу: «Книга Олеся Бузини «Революція на болоті» – яскравий

приклад того, як примітивні думки втілюються у примітивну книгу

популістського спрямування. Сирі думки «малороса»-монархіста, який живе

в Україні і заробляє гроші на тому, що впарює «селянським» масам

скандальні есеї про історію, мову, політику, бидлоту, під якою Олесь Бузина

розуміє Україну…» (див. Дод. А). Наступний виклад матеріалу є

аргументацією на підтвердження цієї тези. У рецензії «Степан Бандера. Без

політики» в ліді використано ліричний відступ, побудований за допомогою

прийому умовності: «Так могло б бути… Богдан Сташинський не застрелив

Степана Бандеру у під’їзді будинку. Жертва й кат відмовилися від своїх

намірів. Вони спокійно поспілкувалися у затишній мюнхенській кав’ярні про

Армстронга і ляльку Барбі, й обрали інший шлях. Степан Бандера втік, а

Богдана Сташинського замучило сумління і він не виконав завдання НКВС.

Жертва не стала жертвою, а кат відмовився від ролі ката. Так могло б

бути…» (див. Дод. А). Іноді доцільним є поєднання оцінки твору з коротким

переказом суті. Так, у матеріалі «Викрутився» перше враження від твору

поєднано із коротким переказом фільму: «Фільми Тимура Бекмамбетова уже

давно відокремилися у свій особливий різновид – «бекмамбастери». Черговим

фільмом, який зійшов з конвеєра «бекмамбастеріади», стала стрічка

«Викрутаси». Все за старим голівудсько-російським сценарієм: бідний

хлопець завоював серце багатої дівчинки. Простий шкільний вчитель

32

«Колотуша» поспішає на весілля до своєї нареченої Наді з провінційного

містечка Пальчики у Москву…» (див. Дод. А).

На нашу думку, однією з найбільших помилок авторів рецензій є лід-

біографічна чи бібліографічна довідка, який суттєво ускладнює розуміння

тексту. Зважаючи на сферу застосування рецензій (інтернет-простір), ми

вважаємо, що для них найбільш прийнятними є інформативні ліди, а також

зазначені різновиди емоційних лідів-зачинів.

Головна теза рецензії є незмінним обов’язковим структурним

елементом, який не залежить від мети автора та середовища функціонування

матеріалу. Головна теза автора може видозмінюватись відповідно до

формально-змістового бачення твору рецензентом. Теза не передбачає

двозначності, це точне об’ємне вираження авторського ставлення до

аналізованого мистецького явища. Як правило, головна теза виступу містить

оцінну інформацію загалом про весь твір. Зважаючи на відсутність чітких

змістово-композиційних вимог до інтернет-рецензії головна теза матеріалу

може традиційно передувати аргументованому викладу, а також виконувати

роль узагальнювального висновку, який дає оцінку мистецькому явищу.

Тезу, як правило, подають у формі твердження: «Книга однозначно

привертає увагу. І безумовно, є люди, які розмірковують достоту так, як і

Олесь Бузина. Саме вони вважають сміливо-іронічний опис Бузини

«праведним шляхом до духовного відродження», «Після перегляду фільму

виникають неоднозначні почуття…», «Власне, те, на що сподівалася, я

побачила: достойна гра акторів, майстерне втілення містичних елементів і

переплетінь сюжетних ліній, модерна постановка роману, якому цьогоріч

виповнюється 70 років. Але не більше!» (див. Дод. А). Головна теза має бути

однозначною, чіткою, зрозумілою.

Аргументація авторської тези становить основну частину матеріалу.

Доказовий роздум автора на підтвердження головної тези будується за

допомогою прийомів аналізу, синтезу, узагальнення, типізації тощо. Основна

частина матеріалу включає:

33

– короткий переказ мистецького твору;

– виокремлення основних тематичних блоків, які розгляне рецензент;

– аналіз різних сторін рецензованого явища.

Короткий переказ мистецького твору має бути стислим, лаконічним і

орієнтованим на смислові проблеми роботи: «Далекобійник Георгій вирушає

у черговий рейс, у якому йому доведеться пізнати «все прелести» життя у

російській провінції. «Его грузовик медленно движется к цели, а сам он

совершает погружение в мир страха, жестокости и предательства,

трансформирующий его личность...» – ось що заявили творці фільму. Схоже

на анонс чергової драми чи трилера за участі Рудгера Хауера. Але у Лозниці

все інакше. Чорне небо, чорні люди, чорні думки. Це історія про те, як стати

виродком у суспільстві виродків. Мінімум слів і максимум змісту, який

завдяки майстерності оператора втілено у зовнішніх деталях: рухах, одязі,

ході, пейзажах» (див. Дод. А). У випадку, коли рецензований твір не

потребує додаткової «реклами», переказ тексту і фабульних частин є зайвим

(«неМАЙСТЕРна МАРГАРИТА»).

Композиція рецензії зумовлена також її одно- чи багаторівневістю. У

контексті одно- і багаторівневості рецензії можемо виокремити такі

різновиди:

– рецензія на один мистецький твір без прив’язки до творчості автора;

– рецензія на твір у контексті творчості автора;

– рецензія на мистецьке явище в контексті культурно-естетичної доби.

Варто зазначити, що найбільш поширеними є рецензійні матеріали

перших двох видів. Відповідно до цього, можемо констатувати, що одно- та

дворівневі рецензії мають спрощену базу аргументації.

Основна частина рецензії є доказовим міркуванням рецензента з

приводу певного культурно-мистецького явища, що дає можливість оцінити

конкретний твір, виявити його переваги і недоліки, простежити творчий

поступ митця, його майстерність, художню манеру тощо.

34

Висновок-оцінка в рецензії формально є першочерговим

найважливішим елементом композиції, задля якого, власне, матеріал і

написаний. Реалізація прагматичної складової журналістської рецензії

залежить саме від безпосередньої оцінки рецензентом аналізованого твору.

Оцінка може бути виражена безпосередньо вербально або бути закономірним

наслідком висновку рецензента. Висновок автора рецензії ґрунтується на

суб’єктивно-об’єктивному баченні аналізованого твору, створеного за

допомогою прийому узагальнення. Варто зазначити, що в сучасному

інтернет-просторі оцінка твору має формалізований характер. Багато сайтів

пропонують автоматичне оцінювання твору чи окремих його складових за

певними параметрами. Найпростішим різновидом висновку є констатація

суб’єктивного враження рецензента: «Однозначний висновок: фільм

приваблює майстерним втіленням режисерського задуму і відштовхує

документалізмом, який лежить в його основі. Жодних повчань чи осуджень,

тільки чітка фіксація фактів – без зайвих слів…» (див. Дод. А). Ще одним

вдалим прийомом закінчення рецензії, на нашу думку, є пряма чи

опосередкована настанова чи рекомендація автора рецензії для ознайомлення

з мистецьким явищем: «Легкий доступний виклад, ненав’язливі жарти і

правильне емоційно-смислове навантаження – ось, що характеризує повість

Павла Санаєва. Екранна версія від слова трагікомічність залишила тільки

частину «трагі». Тим, хто читав книгу, для порівняння варто подивитися

стрічку. Тим же, хто не знає оригінального тексту, фільм видасться

черговим яскравим прикладом людської жорстокості і несправедливості…»

(див. Дод. А). Інколи заключна частина рецензії має вигляд класичного

висновку з узагальненням: «Загалом, цей фільм – своєрідний подарунок

фанатам «Пили». Це фільм для «своїх», тих, хто дивився попередні частини,

пам’ятає всіх героїв, захоплюється винахідливістю Пили і його помічників.

Численні флеш-беки, розкидані по фільму, ще раз підтверджують думку про

те, що творці фільму не подумали про свою потенційну аудиторію…А для

35

фанатів це – саме те, що треба. Такий собі вінегрет із усіх попередніх

частин…» (див. Дод А).

Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що композиційні частини

матеріалів рецензійного типу можуть видозмінюватися відповідно до сфери

функціонування та прагматичної мети автора.

2.3. Умови впровадження авторських публікацій

Умови впровадження матеріалів – це система організаційно-технічних

особливостей публікації текстів на інтернет-ресурсах. Умови впровадження,

які залежать від технічних можливостей, наданих сайтом, включають

премодерацію, модерацію, затвердження матеріалу, а також

постпублікаційний період (коментування, написання відгуків на рецензію

тощо). Впровадження матеріалів є обов’язковою складовою, необхідною для

виконання прагматичної мети журналістського тексту.

Модерація матеріалів у сучасному інтернет-просторі є обов’язковою

складовою, оскільки дозволяє виключити приховану рекламу, замовні

матеріали та порушення етичних норм журналістських матеріалів. У

випадках, визначених власниками сайту, модерація може проходити у формі

колегіального розгляду. Редакційна колегія розглядає авторські матеріали

відповідно до статутних норм і кодексів, після чого ухвалює рішення про

публікацію або відмову у публікації.

Офіційне затвердження матеріалу редколегією інтернет-сайту є

обов’язковим елементом впровадження матеріалу, оскільки саме цей етап

зумовлює безпосередню публікацію. Як правило, затвердження й публікація

матеріалу означає високу якість журналістського тексту. Після затвердження

тексту автор має доступ до профілю та постійної сторінки матеріалу, а отже,

отримує змогу редагувати, видаляти та опрацьовувати опублікований

матеріал та відгуки на нього.

36

Варто зазначити, що функціонування рецензії в інтернет-просторі не

обмежується часовими межами. Специфічною особливістю функціонування

рецензії в загальному інформаційному полі є відсутність прив’язки до часу. У

віртуальному середовищі часові межі повністю стираються, отже, аудиторія

інтернет-сайту може звернутись до опублікованого матеріалу у будь-який

час. Тобто інтерактивний зв'язок із аудиторією і публікація нових коментарів

та відгуків на рецензію є безперервним процесом.

Умови впровадження авторських матеріалів на інтернет-сайтах

kinofilms.com.ua, kino-teatr.ua, sumno.com, «Гоголівська академія» та

«ХайВей» залежать від технічних можливостей, які пропонують мережеві

ресурси, а також від мети автора. Принцип публікації матеріалів

визначається редколегією сайту. Усі зазначені сайти мистецького

спрямування є аполітичними і позиціонують себе як максимально коректні в

контексті висловлення різних поглядів і думок. Тому перед безпосередньою

публікацією на сайтах sumno.com, «Гоголівська академія» та «ХайВей»

авторські матеріали пройшли модерацію. Модератор і рада редакторів має

право затвердити або відхилити статтю відповідно до статутних вимог, а

також критеріїв якості та спрямування мережевого ресурсу. Авторські

матеріали на зазначених сайтах пройшли модерацію і були розміщені у

відповідних рубриках: «Культура», «Рецензія», «Кіно». Після публікації

матеріали відображаються у профілі автора, який має змогу працювати як із

самим текстом публікації, так і з відгуками, коментарями та репліками.

Публікація матеріалів на масово-інформаційних сайтах мистецького

спрямування kinofilms.com.ua, kino-teatr.ua відбувається за аналогічним

принципом, за винятком розгляду матеріалів радою редакторів. Авторські

публікації пройшли модерацію, щоб виключити приховану рекламу, замовні

матеріали й некоректні висловлювання. Після цього мистецькі рецензії

публікуються на відповідній сторінці. Інтернет-сайти kinofilms.com.ua, kino-

teatr.ua пропонують розширені технічні можливості, тому після публікації

рецензії на сторінці відображаються також довідкова й візуальна інформація

37

(трейлери, кадри з фільму, постери тощо). За бажанням, автор може додати

постери, трейлери, посилання на відео- чи аудіофайли, інформацію про

акторів, їхні фото, додаткові дані.

38

РОЗДІЛ ІІІ

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА

В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Охорона праці та безпека життєдіяльності в сучасному техногенному

світі відіграє важливу роль, оскільки саме дотримання принципів охорони

праці – це запорука високої працездатності робітників, а також підвищення

рівня продуктивності та ефективності праці. За даними Всесвітньої

організації охорони праці, смертність від нещасних випадків сьогодні посідає

третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань. Щодня

травмуються 140-180 осіб, із них 20 осіб повністю втрачають працездатність,

4-5 людей гинуть [2]. У цьому контексті варто зазначити, що актуалізація

принципів охорони праці та захисту в надзвичайних ситуаціях набуває

нового значення.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних

засобів та заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і

працездатності людини в умовах виконання трудової діяльності. У цьому

контексті варто визначити сутність поняття «праця». Праця – це

цілеспрямована діяльність людини, у результаті якої створюються

матеріальні цінності і забезпечується життєдіяльність людини й існування

всього суспільства. Тобто охорона праці є не просто важливим складником

життя людини, вона має важливе соціально-економічне значення.

Аналіз причин смертності в Україні показує, що основною причиною

смертності чоловіків працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, травми

(30 – 35% усіх смертей у цьому віці). Відповідно до Закону України «Про

охорону праці» основним принципом державної політики України є

пріоритет життя й здоров’я людини над результатами її праці [25, с. 6]. Серед

39

інших принципів реалізації державної політики у сфері охорони праці

можемо визначити такі:

1) повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і

нешкідливих умов праці;

2) обов’язків соціальний захист працівників;

3) забезпечення участі профспілок, громадськості у вирішенні питань,

пов’язаних із охороною праці.

Принципи охорони праці і захисту у надзвичайних ситуаціях

регламентують такі нормативні документи: Конституція України (ст. 43, 45,

46), також низка Законів України «Про охорону здоров’я», «Про

загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату

працездатності», «Про колективні договори та угоди», «Про пожежну

безпеку», «Про санітарно-економічне благополуччя населення».

Закон України «Про охорону праці» регламентує обов’язки працівника

щодо охорони праці і захисту життя і здоров’я у надзвичайних ситуаціях.

Так, обов’язками працівника, за порушення яких він несе персональну

відповідальність, є:

дбати про особисту безпеку й здоров’я людей, які перебувають поряд

чи виконують будь-які роботи на території підприємства;

знати й виконувати вимоги нормативно-правових актів із охорони

праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та

іншими засобами виробництва, вміти користуватися засобами колективного

та індивідуального захисту;

проходити в установленому законодавством порядку попередні та

періодичні медичні огляди [25].

Система охорони праці як важлива соціально-економічна складова

будь-якого виду трудової діяльності важливе значення відіграє і у

інформаційній галузі та сфері медіа. В Україні розроблено і впроваджено

законодавчу базу, яка регламентує основні принципи охорони праці

40

журналіста під час виконання редакційних завдань. Під час виконання своїх

професійних обов’язків журналіст може послуговуватися такими

нормативно-правовими актами: Законом України «Про інформацію», «Про

видавничу справу», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про державну

підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»,

«Про авторське право та суміжні права», «Про телебачення і радіомовлення»,

Кодексом законів про працю України та Кримінальним Кодексом України.

Робота журналіста пов’язана насамперед із комп’ютером. У цьому

аспекті варто знати й виконувати усі вимоги щодо роботи з комп’ютером,

визначених санітарно-гігієнічними документами. Так, під час природного

освітлення для захисту від прямого та відбитого світла з поверхні екранів і

клавіатури треба забезпечити наявність спеціальних сонцезахисних

пристроїв, а також дотримуватися правил розташування робочих місць

відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з

лівого боку). Важливо також слідкувати за чистотою віконних шибок та

внутрішньої поверхні рам. Шибки треба чистити не менше двох разів на рік,

віконні рами – не менше одного разу на три роки. Крім того, важливо

пам’ятати, що природний потік світла повинен бути вільним, тому на

підвіконнях не варто розставляти великі вазони, а також предмети інтер’єру,

які заважатимуть нормальному освітленню приміщення.

Ще одним важливим аспектом дотримання санітарно-гігієнічних вимог

на робочому місці є правильна організація штучного освітлення. Штучне

освітлення досягається системою загального освітлення. Для окремих

робочих місць застосовують систему комбінованого освітлення: загального

та місцевого. У світильниках необхідно використовувати переважно

газорозрядні люмінесцентні лампи, у світильниках місцевого освітлення

допускається використання ламп розжарювання. Застосовувати відкриті

лампи для загального та місцевого освітлення не рекомендовано.

Не менш важливою є правильна організація робочого місця, що може

значно підвищити продуктивність та ефективність праці, а також вберегти

41

журналіста від низки професійних захворювань і виробничих небезпек.

Важливим є пристосування умов праці до фізіологічних і психологічних

особливостей журналіста, що включає нормальний рівень освітлення на

робочому місці, відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших

чинників. Саме це забезпечує необхідну ефективність праці при мінімальних

затратах біологічних ресурсів і створює безпечні умови праці. Організовуючи

робоче місце, необхідно:

1. Встановити оптимальні параметри освітлення робочого місця

(природного й штучного);

2. Розмістити оргтехніку (включаючи принтери, сканери, копіювальні

апарати та інше багатофункціональне обладнання) у редакції відповідно до

санітарно-гігієнічних вимог.

3. Якщо робоче місце обладнане персональними комп’ютерами,

оргтехнікою та іншими приладами, звернути увагу на вимоги щодо вибору

зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання тощо). Під час

вибору зони робочих рухів варто враховувати: антропометричні дані людини

– довжину рук і ніг, зріст, поле зору; надмірний поворот голови (не більше

40° у горизонтальній площині й 30° у вертикальній площині від лінії зору);

надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч);

витягування рук (не більше 500 мм в сторону і 300 мм уперед) чи ніг (не

більше 500 мм уперед і 300 мм угору).

Постійна робота журналіста за комп’ютером у випадку недотримання

санітарно-гігієнічних вимог призводить до виникнення професійних

захворювань і суттєвого погіршення стану здоров’я. Тому особливо

актуальним для медійника є дотримання рекомендацій фахівців щодо захисту

від шкідливого впливу комп’ютера:

– положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна

поза призводить до захворювань опорно-рухового апарату;

– нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче від рівня очей;

42

– рівень верхнього поля дисплея монітора повинен бути нарівні з

чолом;

– екран комп’ютера повинен бути на відстані 75-120 см від очей;

– висота клавіатури повинна бути такою, щоб кисті рук користувача

розміщувались прямо;

– спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;

– кут між стегнами й хребтом має становити 90°;

– якщо під час роботи доводиться дивитись на документи, то підставку

з оригіналом документа слід встановлювати в одній площині з екраном і на

однаковій висоті;

– варто уникати яскравого освітлення, не втомлювати очі різкою

зміною потужності світлових потоків;

– екран комп’ютера треба розміщувати під прямим кутом до вікон,

самі вікна під час роботи доцільно завішувати або закривати жалюзі;

– у робочому приміщенні доцільно збільшувати вологість (оптимальна

вологість – 60 % при температурі 21° С), розміщувати квіти, акваріум у

радіусі 1,5 м від комп’ютера.

Режим роботи журналіста, зважаючи на особливий (творчий) характер

праці відрізняється від інших видів трудової діяльності. Під час виконання

трудових обов’язків журналіст працює з великою кількістю інформації,

випуск матеріалу до друку або в ефір часто здійснюється в швидкому

робочому темпі, який вимагає великої зосередженості й уваги. Результатом

неправильної організації режиму роботи може бути втома, а критичним

наслідком – перевтома, яка призводить до творчої кризи і тимчасової втрати

працездатності. Під час планування режиму роботи журналіст має

дотримуватися таких вказівок:

безперервна робота за комп’ютером (редагування програм, читання

інформації) не повинна перевищувати чотирьох годин при восьмигодинному

робочому дні, кількість опрацьованих символів (знаків) не повинна

перевищувати 30000 за чотири години роботи;

43

через кожну годину необхідно робити перерву на 5 – 10 хв., а через

дві години – 15 хв., під час яких доцільно виконувати комплекс вправ

виробничої гімнастики та проводити сеанс психофізіологічного

розвантаження.

Зважаючи на типові особливості організації праці журналіста (робота у

приміщеннях з великою кількістю технічних пристроїв, постійна робота за

комп’ютером), особливої актуальності набуває питання про дотримання норм

пожежної безпеки. Відповідальність за протипожежний стан у приміщенні,

де розташований ЗМІ, лежить на керівниках творчих та технічних відділів.

Відповідальність за дотримання протипожежних правил на робочому місці

персонально покладається на працівника. Журналіст має знати алгоритм дій

у разі виникнення пожежі:

негайно повідомити телефоном пожежну охорону (101);

повідомити про пожежу керівника чи відповідальну за пожежну

безпеку посадову особу та (або) чергового в установі;

вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей, збереження

важливих документів, локалізації пожежі та збереження матеріальних

цінностей;

у разі необхідності викликати аварійно-рятувальні служби (медичну,

газорятувальну тощо);

у випадках загрози життю людей необхідно негайно організувати їх

порятунок (евакуацію) [26, с. 46].

У контексті порятунку чи евакуації людей варто зазначити, що

журналіст має знати основні принципи надання першої медичної допомоги і

у разі необхідності оперативно надати таку допомогу. Надання першої

медичної допомоги є обов’язком журналіста не лише при виникненні

надзвичайних ситуацій у редакційному приміщенні, а й під час виконання

виїзних завдань, відряджень, роботи у гарячих точках. Медійник

зобов’язаний знати основні ознаки порушення життєво важливих функцій

організму людини, загальні принципи надання першої допомоги, основні

44

способи перенесення й евакуації потерпілих, місцезнаходження аптечки для

надання долікарняної допомоги.

Важливе значення охорона праці має під час роботи журналіста у

надзвичайних ситуаціях, гарячих точках, на виїзних редакційних завданнях.

У будь-якій ситуації журналіст повинен пам’ятати, що пріоритетним є життя

і здоров’я працівника, а не виконання службового доручення.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що сьогодні особливого

значення набуває чітка координація діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони

здоров’я, гігієни та безпеки праці. Важливим етапом на шляху до

становлення системи охорони праці є консультативна і роз’яснювальна

робота із роботодавцями і трудовим колективом.

45

ВИСНОВКИ

Дослідивши теоретичну й практичну базу дипломного проекту, ми

дійшли висновку, що в сучасних умовах стрімкого розвитку інформаційно-

розважальної індустрії жанр рецензії набуває особливої актуальності. Це

пов’язано насамперед із появою нових інформаційних запитів аудиторії,

активізацією процесів трансформації та вдосконалення жанрово-тематичної

палітри журналістики, а також розширенням мистецтвознавчої галузі.

У науковій роботі розкрито сутність поняття «рецензія», окреслено

його змістові концепти, виокремлено основні жанрові, структурно-

композиційні та прагматичні аспекти функціонування рецензії у сучасному

інформаційному полі. Так, рецензія – це критичний відгук про певний

мистецький твір, основою якого є всебічний аналіз рецензованого явища,

який ґрунтується на аргументованому викладі авторського бачення певного

мистецького твору. Специфічною особливістю рецензії є те, що предмет

висвітлення в критичному творі рецензійного змісту – це відображена

дійсність. На відміну від інших аналітичних жанрів, предметом відображення

в яких є факти дійсності, в рецензії предметом відображення є інформація

про мистецькі явища, тобто факт у рецензії зазнає «вторинного» аналізу.

Узагальнивши результати аналізу теоретичної бази, ми дійшли

висновку, що рецензія як один із жанрів аналітики переживає поступовий

відхід від суто аналітичного до синкретичного аналітично-інформаційного

висвітлення. Крім того, зважаючи на зменшення кількості спеціалізованих

друкованих видань мистецького спрямування та через розширення інтернет-

простору, спостерігаємо перехід рецензії зі сторінок періодичних видань в

інтернет-середовище. Це спричинює зміну формально-змістової структури

відповідно до вимог функціонування віртуального простору: зменшується

обсяг матеріалів рецензійного змісту, аналітично-критичне висвітлення

набуває ознак інформаційного, з’являються нові жанрові форми, наприклад,

рецензії-анотації чи рецензії-репліки, існування яких стає можливим і

46

актуальним лише в інтернет-просторі. Відповідно до завдань наукового

пошуку, ми проаналізували особливості й принципи функціонування рецензії

в інтернет-просторі. У цьому контексті можемо констатувати появу масової

мистецької рецензії, характерними ознаками якої є: інформаційно-

розважальне начало, мінімальний рівень критики, широкий спектр

тонального забарвлення, віртуальне середовище існування. Натомість,

глибоко аналітичні рецензії стали вузькопрофільними: їх публікують

переважно у спеціалізованих виданнях, орієнтованих на кількісно обмежені

групи аудиторії.

З огляду на теоретичні студії, які стали підґрунтям нашої наукової

роботи, можемо стверджувати, що попит на рецензійні матеріали відзначається

стабільною динамікою, що зумовлено предметом відображення критичних

матеріалів. Реальним показником рівня попиту на рецензії є критерій

ефективності. Ефективність рецензії в інтернет-просторі виявляється у кількості

відгуків, рецензій-реплік, зауважень та коментарів, появу яких зумовила

публікація критичного матеріалу. Варто зазначити, що рецензійні матеріали в

сучасному медіапросторі набувають великої популярності через стрімке

збільшення кількості мистецьких творів, акцій та подій. Це змушує людину

шукати спосіб, як зорієнтуватися в насиченому масово-інформаційному

просторі. Інтернет-рецензія є найбільш популярним, доступним та

результативним способом досягнення цієї мети. Відповідно до завдань,

передбачених жанром рецензії, критичні відгуки на мистецькі твори,

опубліковані в інтернет-просторі, однозначно мають високий рівень

ефективності.

Під час наукового пошуку ми з’ясували, що функціонування мистецької

рецензії в інтернеті засновано на принципі спрощення усіх складових

аналітично-критичного тексту. Не зважаючи на те, що інтернет-простір не

обмежує обсяг журналістських матеріалів, спостерігаємо тенденцію до

зменшення, а подекуди й нівелювання аналітичної складової критичного твору.

Цієї мети автор рецензії досягає шляхом обмеження кола аналізованих питань, а

47

також за допомогою концентрації змісту, актуалізації елементів аналізу,

коротких висновків.

У науковій студії також здійснено аналіз авторських матеріалів з

позиції семантичної, синтаксичної та прагматичної адекватності вимогам

сучасного інформаційного середовища. Відповідно до мети і завдань

дипломного проекту, ми охопили три типологічні групи рецензій, які, на

нашу думку, є найбільш поширеними і актуальними у сучасному інтернет-

просторі: книжкові, театральні, а також кінорецензії. Під час теоретичного

дослідження та практичної апробації авторських публікацій ми з’ясували, що

рівень потенційної ефективності створених нами матеріалів є високим, однак

реальна ефективність рецензійних матеріалів залежить від комплексу

суб’єктивних факторів сприйняття аудиторії. Визначення ступеня реальної

ефективності авторських публікацій, на нашу думку, є недоцільним,

зважаючи на специфічну сферу функціонування матеріалів, а також особливу

мету й предмет рецензії. Варто зазначити, що в інтернет-середовищі

функціонують різні типи рецензійних матеріалів, серед яких значну частину

складають так звані міні-рецензії. Такі типи матеріалів будуються на основі

оцінки різних критеріїв мистецького явища за принципом «сподобалось – не

сподобалось». Не зважаючи на те, що формально такі різновиди матеріалів

можна вважати рецензійними, ми не брали їх до уваги з огляду на відсутність

аналітичного начала й журналістського бачення.

Підсумовуючи результати наукового пошуку, зауважимо, що

представлені авторські матеріали повною мірою відображають весь спектр

жанрових особливостей, характерних для рецензії: відкрита авторська

позиція, доказовість роздумів, двоскладна структура матеріалу, використання

аналітичних та емоційно-абстрактних методів викладу, оцінка рецензованого

мистецького явища. Висвітлена у роботі проблема не претендує на

вичерпність, але дозволяє окреслити потенційні проекції, які можуть стати

базовими для подальшого студіювання зазначеної тематики.

48

ДОДАТКИ

Додаток А. Блок авторських онлайн-рецензій

Ілюзія документалізму?!. Made in Ukraine

Ажіотаж навколо фільму Сергія Лозниці «Счастье мое», який останніми місяцями здійняли ЗМІ, цілком виправданий, адже не щодня стрічка українського режисера входить у конкурсну програму Канського кінофестивалю, стає призером на «Кінотаврі» і виграє гран-прі «Молодості». Прем'єра стрічки відбулася цьогоріч у травні. Всього за півроку «Счастье мое» зібрало близько восьми нагород на престижних міжнародних кінофестивалях.

«Счастье мое» – це фільм, із яким відомий режисер-документаліст дебютував в якості постановника ігрового кіно. Раніше відомий за архівним фільмом «Блокада», а також іншими документальними розповідями, Сергій Лозниця відзняв принципово нову для свого амплуа стрічку. І не прогадав. Фільм «Счастье мое», створений спільною українсько-німецько-нідерландською продакшн-студією, обіцяє зібрати мільйони глядачів біля великих екранів після виходу в прокат. Уже зараз можна сказати, що значна частина людей піде на цей фільм через «розкрученість» і вдалий піар. Любителі масового кіномистецтва однозначно будуть розчаровані, оскільки ані «засвічених» облич, ані динамічного розвитку подій, ані «легкої» операторської зйомки вони не побачать.

«Заказуха» чи режисерський замисел?Після перегляду фільму виникають неоднозначні почуття. З одного боку – надто

гіпертрофований показ людської жорстокості. З іншого – усвідомлення того, що все це має місце у реальному житті, а обличчя героїв до болю знайомі. Такий собі ігровий фільм із претензією на документалізм. Стрічку, навряд чи, можна назвати легким фільмом для вечірнього перегляду.

Далекобійник Георгій вирушає у черговий рейс, у якому йому доведеться пізнати «все прелести» життя у російській провінції. «Его грузовик медленно движется к цели, а сам он совершает погружение в мир страха, жестокости и предательства, трансформирующий его личность...» – ось що заявили творці фільму. Схоже на анонс чергової драми чи трилера за участі Рудгера Хауера. Але у Лозниці все інакше.

Чорне небо, чорні люди, чорні думки. Це історія про те, як стати виродком у суспільстві виродків. Мінімум слів і максимум змісту, який завдяки майстерності оператора втілено у зовнішніх деталях: рухах, одязі, ході, пейзажах. Це той випадок, коли мовчання багатослівне, діалоги зайві, а зі слів найяскравішими є матюки. Флеш-беки, які повертають глядача у часи Великої Вітчизняної війни, викликають двозначні відчуття і, як на мене, ускладнюють і без того не легкий сценарій і операторську зйомку.

«Мєнтовской» бєспрєдєл, неповнолітні проститутки і небачена бідність – ось чим славиться Росія пострадянських часів. Лозниці неодноразово закидали кон’юнктурність, мовляв «замовлене кіно, відзняте на чужі гроші, яке «чорнить» і без того чорну Росію». Ми не будемо вдаватися до пошуку підводних течій, які пояснюють художнє перебільшення, використане режисером. Адже кіно ігрове, а отже, Лозниця цілком міг відійти від звичної архівної хроніки і вдатися до творчої гіперболізації.

«Счастье мое» не має нічого, що було б відзняте «просто так». Затягнутий початок і широкі плани занурюють в атмосферу одноманітної буденності. Сіре небо і похмурі пейзажі втілюють внутрішній настрій мешканців периферії, які опинилися на узбіччі життя. Затягнуті паузи і нецензурна лексика акцентують увагу на документалізмові, ще більше занурюючи в атмосферу безвиході й людської «темноти». Фільм важко зрозуміти. Важко зрозуміти героїв, які чинять саме так, а не інакше. Важко зрозуміти маленьку

49проститутку із великою людською гідністю, дядьків-міліціонерів, які чинять славнозвісний «мєнтовський бєспрєдєл», і головного героя, який постійно «лізе туди, куди не треба».

Роуд-муві по-російськиУкраїнський режисер наповнив традиційний для американського кіно жанр

«дорожніх пригод» новим змістом. Якби фільм знімали американці, то вже на 15 хвилині у кадрі з’явилася б інопланетяни, людина з сокирою чи монстри-перевертні, які до кінця стрічки намагалися б пошматувати головного героя-втікача. Традиційний американський сценарій роуд-муві: компанія підлітків вирушає на відпочинок на авто. З’являється схиблений недоумок, який по одному вбиває головних героїв. Фінал традиційно відкритий: одному з компанії вдається втекти, але маніяк-вбивця залишається живим і чатує на нову жертву. Крапка. Думати не треба.

Російський варіант роуд-муві має значно глибший зміст. Перевертнями-недоумками є звичайні люди з периферії. У стрічці показано узагальнений образ «мешканців глибинки», безвідносно до конкретної країни, населеного пункту чи часу. Це пострадянська дійсність, яка вражає своєю неосвіченістю, жорстокістю і ницістю. Схожим із американськими стрічками в жанрі роуд-муві є лише фінал: відкритий і маніакальний. Від пережитого головний герой, який протягом дії фільму мав дещо змазаний невиразний характер, стає вбивцею і продовжує свій шлях. З’являється динаміка і розвиток. На чому, власне, й звучать слова «The end». Далі кожен малює власну картинку. Думати треба.

Цікавим в плані режисерського вирішення проблеми є те, що головний герой стрічки по суті не є головним персонажем. Це статичний, сірий образ, який є тлом для розвитку режисерського задуму. Це швидше суб’єкт, а не об’єкт дії. Динаміка і розвиток характеру, які з’являються наприкінці фільму, – фінальний акорд, який по суті є передбачуваним і закономірним. Головний герой виконує свою «головну» роль суто формально: він об’єднує новели в одне ціле. Такий режисерський хід є вдалим з погляду актуалізації головної ідеї стрічки: показати жорстокість і ницість людей, яких життя поставило в умови, коли інакше вижити не можна. Мінімум уваги до внутрішньої характеристики героя, максимум – до зовнішніх обставин, деталей, антуражу. Фільм не має ані кульмінації, ані розв’язки, це безперервний початок, втілений в образі дороги.

Дорога у фільмі – це не просто заасфальтований шматок місцевості, по якому їде далекобійник Георгій. Дорога – це уособлення життєвого шляху, який кожну людину змушує робити вибір. Персонажі стрічки зробили свій вибір. Лозниця їх не осуджує і не критикує, він приймає їх вибір. Кінець-кінцем свій вибір зробив і головний герой: він став убивцею. Ницість, жорстокість і пітьма, які панували навколо, штовхнули Георгія на злочин. Тепер «правильний хлопець» Георгій став набагато ближче до проститутки, грабіжників і рекетирів, які траплялися йому на шляху. Не тому, що порушив закон і зрадив совісті. Просто, він їх зрозумів. Дійсність зробила цих людей такими, якими вони є. Ницість, жорстокість і пітьма, які панують навколо, змусили їх стати такими. У світі людей закони джунглів є набагато більш безжальними.

Однозначний висновок: фільм приваблює майстерним втіленням режисерського задуму і відштовхує документалізмом, який лежить в його основі. Жодних повчань чи осуджень, тільки чітка фіксація фактів – без зайвих слів. «Мы с оператором хотели создать иллюзию документальной съемки» – так Сергій Лозниця пояснює песимізм своєї ігрової розповіді. Стрічка не сподобається тим, хто любить динамічні фільми без претензії на «розумове наповнення».

Погоріла Ю. Ілюзія Документалізму?! Made in Ukraine / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://kino-teatr.ua/uk/main/review/review_id/1539.phtml.

50неМАЙСТЕРна МАРГАРИТА

Писати великі твори важко. Але ще важче ставити спектаклі за цими творами. Легендарний містифікований роман М. Булгакова «Мастер и Маргарита» у виконанні акторів «Московського независимого театра» залишив після себе відчуття невиправданих очікувань.

Власне, те, на що сподівалася, я побачила: достойна гра акторів, майстерне втілення містичних елементів і переплетінь сюжетних ліній, модерна постановка роману, якому цьогоріч виповнюється 70 років. Але не більше! Вистава очікування виправдала, але не «превзошла». Це як у їдальні: ти замовляєш вареник із картоплею, а тобі приносять із м’ясом. Так-от, вареника із м’ясом не було!

Очевидно, що охопити всі «підводні течії» геніального роману за дві з половиною години неможливо. Для постановки були «витягнуті» цілком передбачувані, як на мене, епізоди. Те, що найлегше поставити на сцені: сцену на Патріарших, «лікування» Бездомного, допит у прокуратора, бал Сатани. Із мудруватими булгаковськими перевтіленнями і стрибками у часі режисер-постановник В. Рачковський особливо не грався. Хоча з іншого боку, варто відзначити «масштабність» задуму: режисер охопив усе, що можна було поставити, не обмежуючи себе новаторським трактуванням якоїсь однієї сцени, як це часто роблять при постановці «Мастера и Маргариты». Творчо осмислених відступів від тексту також не було, що, як на мене, є плюсом.

Театральний реквізит і зміна декорацій після першого акту заслуговують на тверду четвірку. На сцені було мало «пустоти», а там, де вона з’являлася, актори майстерно заповнювали прогалини енергійними танцями на кшталт хороводів та дзвінкими гаслами. Як на мене, суттєво недопрацював художник по костюмах. Але про це нижче. Окреме спасибі за образ Гелли – глядачі не могли відірвати погляду від напівоголеної сексуальної блондинки із довгим волоссям, яка дзвінким голосом наспівувала вірші Івана Бездомного. У її образі яскраво виявився вплив сучасної масової культури, що у нашому випадку зіграло на користь постановки: чоловіки, яких «притягли» на виставу дружини, не встигли навіть задрімати.

Цікавим у плані втілення режисерського задуму є те, що більшість акторів у виставі грали по декілька ролей. Абстрактні декорації не могли відобразити внутрішню атмосферу, яка панувала на сцені, тому акторам доводилося окреслювати своє амплуа за допомогою гри. Це той випадок, коли одна деталь в одязі актора змінює весь образ. Зняв капелюха чи зав’язав хвостик – і ти граєш вже зовсім іншу роль.

Так-от, складалося враження, що актори подекуди не встигали зануритися у паралельну роль і продовжували грати попередню. Прийом, коли один актор грає кілька ролей, дуже складний як в плані акторського мистецтва й емоційного навантаження, так і в площині сприймання твору глядачами. Такий рольовий паралелізм нагадує нелінійну творчість Милорада Павича. Але якщо в літературі ти можеш обрати, який епізод читати, а до якого повернутися потім, то в сценічній грі така гіпертекстуальність звела нанівець усю майстерність акторів.

Звукове оформлення додавало дещо затягненим сценам динамізму, а на балі у Сатани нарешті з’явилася довгоочікувана енергетика, за якою ми, власне, і прийшли. Актори пожвавішали, відпустили свої почуття і нарешті пройнялися образами, які грали. Загалом, другий акт, де з’являється любовна сюжетна лінія мав набагато більш об’ємний і довершений вигляд. А от емоційно навантажені, геніально виписані епізоди за участю Понтія Пілата та Ієшуа Га-Ноцрі чомусь не вразили. Та й з усієї постановки було видно, що режисер не планував робити ставку на ці важкі для розуміння й сприймання сцени.

Акторську гру можна охарактеризувати словами моєї колишньої вчительки: «Кто старался, а кто на полу валялся». Посередньому Воланду у виконанні Віктора Черненка не вистачило величі й влади, які приписав йому Булгаков. Блискуче зіграний Бегемот Валентина Мельника зі сторінок роману перенісся на сцену у всій своїй іронічній красі.

51Майстер у виконанні Володимира Філатова не запам’ятався взагалі. «Гвоздь» програми Івар Калниньш у ролі Пілата мав пристойний вигляд, якщо не зважати на латвійський акцент. Загалом, Івар не надто напружувався і пробув на сцені близько десяти хвилин, що вже можна вважати честю для маленького провінційного містечка. Зате як він порадував своєю присутністю жінок!

Особливий пункт – Маргарита. Це не моя Маргарита. Кожна людина, читаючи роман Булгакова, малює в уяві свій неповторний образ «женщины, у которой не было счастья и которая однажды стала ведьмой». І навряд чи комусь із нас вдасться відшукати на театральній сцені чи на знімальному майданчику реальну героїню, яка відповідала б уявному образу. Та, по суті, це й непотрібно. Моя Маргарита назавжди залишиться ідеальним, але уявним образом. Маргарита на сцені була блідою і непримітною подобою жінки, достойної бути господинею балу Сатани. Ні погляд, ні зовнішність, ні енергетика, ні голос актриси не нагадували Маргариту. Її образ ще більше зблід на фоні сексуальної білявки Гелли. Другорядний персонаж у Булгакова, Гелла, стала мало не головною героїнею в постановці В. Рачковського. «Хороша, чертовка!» – почулося в залі, і було щирою правдою. Можливо, ролі Воланда, Майстера і Маргарити у виконанні інших акторів, які задіяні у цьому спектаклі, були б більш виразними, та нам не випало честі побачити гру інших акторів. Але якщо Маргарита – володарка сатанинського балу – блідне на фоні привабливої чортиці Гелли, то з добором акторів щось там «не срослось»!

Одним словом, зважаючи на містичність і складність сюжету безсмертного творіння М. Булгакова, постановка В. Рачковського заслуговує на увагу. Вареник із картоплею також може бути смачним. Але другий раз я його вже не замовлю!

Погоріла Ю. неМАЙСТЕРна МАРГАРИТА / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://yulia.sumno.com/play-review/nemajsterna-margaryta/.

52

Про те, як із трагікомедії зробити фільм жахів

Нещодавно натрапила на екранізацію твору Павла Санаєва «Похороните меня за плинтусом», що змусила мене змінити свій погляд на цю автобіографічну повість. Фільм, знятий за мотивами книги, вийшов у прокат у 2009 році. Режисер Сергій Снєжкін, прославлений стрічками у стилі «російського кримінально-мєнтовського бєспрєдєла», подав санаєвський «сміх крізь сльози» у звичному для себе жанрі напруженої соціальної драми, схожої на фільм жахів, у якому роль Фредді Крюгера грає бабця головного героя.

Фільм вийшов моторошний, похмурий і песимістичний. Порушивши фабульні частини повісті, режисер поверхово окреслив описане у книзі життя 8-річного хлопчика і повністю змістив смислові акценти. Снєжкін втиснув життя головних героїв в один екранний день, викресливши з фільму важливі частини, які дозволяють зрозуміти всю трагікомічність оповіді. Але справа не в цьому. Якщо після прочитання книги ви думали, що зрозуміли мету Санаєва, який написав начебто автобіографічну повість, то побачивши екранізацію, ви зміните свою думку. Адже фільм – це приклад того, як іронічний легкий вигляд стає важкою розповіддю про нестерпне життя маленького хлопчика. У фільмі прохання «похороните меня за плинтусом» із виразного експресивного засобу перетворилося у єдину мету маленького героя. Однобокий показ приреченості й зламаності маленького Саші Савельєва та знущань бабусі-монстра знищив іронію і гумор, на які «купилися» усі читачі книги. Екранний варіант повісті повністю «чорний», хоча насправді не все було так сумно. Зникла родзинка – «сміх крізь сльози», місце якої посів жалісливо-пригнічений осад. А мета у Санаєва, який писав свій автобіографічний твір, була зовсім інша.

По-перше, важливим є те, що книга не є повністю автобіографічною. Вона містить елементи вигадки, а отже, у реальності, за словами самого Санаєва, не все було так сумно. Тому смішно читати незадоволені відгуки читачів, мовляв, як можна показувати публіці власні скелети у шафі. Тим паче, якщо ці скелети висять у шафі відомої акторської родини: Всеволода Санаєва, його доньки Олени Санаєвої та її чоловіка Ролана Бикова. Ще більш смішно читати відгуки на кшталт «У книзі зображено типову родину. Таких тисячі було, є і буде. Вражає повний документалізм розповіді», тобто бабусі-монстри – це звична справа для кожної дитини. Не варто сприймати все надто буквально. Автобіографічність повісті полягає у тому, що Павло Санаєв і справді до одинадцяти років жив із бабою та дідом, які надміру опікали хлопчика своєю гіперактивною любов'ю. «На вулицю не виходь, не пітній, не чіпай нічого руками, одягай дві шапки». Колоритна мова бабусі Ніни із «Похороните меня за плинтусом» також запозичена з дитинства Санаєва. Інколи йому годинами доводилося слухати віртуозні бабині прокльони і вислови, яких хлопчик на той час не розумів. Навряд чи вона щиро бажала смерті онука, чи хотіла, щоб він згнив зсередини чи його з'їли черв'яки. У колоритних прокльонах і нецензурній лайці – весь шарм «бабоньки». Так вона виявляє свою любов і опіку. Бо інакше не вміє! Любов, яка просочується крізь вихор слів «уродик, змееныш, дрянь, сволочь», вражає своєю трагікомічністю.

По-друге, сам Санаєв визначав своє дитинство як комедію абсурду. У книзі ця тональність зберігається аж до останнього рядка, де ховають бабусю. Працюючи над повістю, Санаєв розумів, які прийоми варто використати, щоб описати своє дитинство очима восьмирічного хлопчика. Не дарма розповідь у творі ведеться від першої особи. Як на мене, «Похороните меня за плинтусом» аж ніяк не «погляд дорослої людини на своє дитинство». Це спогади, які закарбувалися у пам'яті, і виринули у формі іронічної оповіді про слабкодухого діда, матір-гульвісу, її пришелепуватого коханця і бабусю-тирана. Це не спроба створити портрет радянської епохи і типізувати сотні радянських родин, не розповідь про трагічне життя обездоленого хлопчика, і не притча з прихованим змістом про те, як не треба виховувати власних дітей, і тим паче не «попередження наступним епохам». «Похороните меня за плинтусом» – це розповідь про те, яким життя видається у

53дитинстві, коли все круг тебе є більш об'ємним і виразним. Звідси неповторний шарм бабусиних матюків, шалена радість від маминих подарунків і жах перед страшною карою за маленькі провинності. Це дитинство, у якому кожен може впізнати себе. І окремі риси «бабоньки» із повісті також видаються до болю знайомими.

По-третє, у книзі є надзвичайно сильні моменти, у яких виявляється любов «жорстокої» бабусі до свого онука. Вони в екранізацію фільму чомусь не ввійшли. У книзі Павла Санаєва гармонічно співіснують любов і ненависть, жах та іронія, сміх і сльози. Саме цей вихор почуттів, які відчуваєш після прочитання твору, вже другий десяток років приваблює мільйони читачів. Не дарма, книга витримала вже близько двадцяти перевидань і вважається «прекрасним зразком сучасної літератури».

Легкий доступний виклад, ненав'язливі жарти і правильне емоційно-смислове навантаження – ось, що характеризує повість Павла Санаєва. Екранна версія від слова трагікомічність залишила тільки частину «трагі». Тим, хто читав книгу, для порівняння варто подивитися стрічку. Тим же, хто не знає оригінального тексту, фільм видасться черговим яскравим прикладом людської жорстокості і несправедливості. Думаю, сам Санаєв не був би в захваті від такого трактування свого «абсурдного дитинства»…

Погоріла Ю. Про те, як із трагікомедії зробити фільм жахів / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://kino-teatr.ua/uk/main/review/review_id/1539.phtml.

54

Гаррі Потер: початок кінця

Нарешті дочекалися: у прокат вийшла передостання частина славнозвісної «потеріани» – «Гаррі Потер і Дари Смерті». А це означає, що більшість фанатів «чарівника в окулярах» можуть починати сумувати за пригодами «святої трійці». Тим же, хто до фанатів Гаррі не належить, варто сходити на останню частину хоча б для того, щоб попрощатися, вшанувати і оплакати екранний кінець маленького чарівника. Власне, саме за цим я й пішла до кінотеатру.

Одразу варто зауважити, що у своєму житті я бачила кілька перших частин «потеріани». Тож Гаррі я пам’ятаю маленьким хлопчиком, який разом із розумною дівчинкою і рудоволосим другом потрапляли у різноманітні фантастичні пригоди. У передостанній частині я переконалася, що Гаррі виріс. Тепер під окулярами Потера проглядаються якісь дорослі емоції й переживання. Загалом, фільм сподобався. І це зважаючи на те, що я не фанатка цієї кіноепопеї.

Серед позитивів: гарні спецефекти, дотичність до реального життя (дія фільму відбувається не у школі магії Хогвардс), гарна акторська гра і висококласна операторська зйомка. Сценаристи майстерно обіграли вічний як світ любовний трикутник: «гарний хлопчик – розумна дівчинка – не дуже гарний і не дуже розумний хлопчик». Цього разу видно, що Гаррі, Герміона і Рон справді відчувають те, що грають у фільмі. Тепер про недоліки. Незважаючи на стрімке дорослішання акторів, напіверотична сцена із оголеною спиною сестри Рона виглядає не дуже вдало, нагадуючи якусь підліткову розпусту. Музичний супровід ідентичний всюдисущим «Сутінкам». Крім того, багато сцен, задуманих як емоційно напружені (Гаррі в роздумах про своє нелегке життя-буття), без музичного супроводу видалися надто затягнутими. Тож ефекту емоційного нагнітання не вийшло.

Але всі ці дрібні недоліки не зіпсували загального позитивного враження від перегляду стрічки. Якби не два нюанси, фільму можна було б сміливо ставити оцінку «відмінно».

По-перше, це вже далеко не безневинний фільм «про маленького чарівника у окулярах». Гаррі виріс – виросла його аудиторія. Але до числа фанатів Потера щодня додаються сотні маленьких прихильників. «Гаррі Потер і Дари Смерті» – не дитячий фільм. Якщо перша частина «потеріани» вражала невинними фантастичними забавками на кшталт перетворення у свиню, то останній фільм демонструє жорстокість і кровожерливість у кращих традиціях фільмів жахів. Навряд чи дитина, читаючи книгу, малює в своїй уяві крупні плани катувань і кровопролитних боїв, як це зроблено у фільмі. Любовні сцени також дозволяють зарахувати цю стрічку до більш «дорослого» кіно. Так, з одного боку характери героїв розвиваються разом із їх реальними прототипами, і було б дивно, якби сімнадцятирічний парубійко не звертав уваги на дівчат. З іншого боку, екранізація втрачає родзинку, яка є в паперовому варіанті, перетворюючись на звичайний переказ пригод Гаррі. Фільм втратив неповторну дитячу «казковість» і віру в добро.

По-друге, стрічку «Гаррі Потер і Дари Смерті» не можна вважати повноцінним фільмом. Це частина конвеєрного виробництва, у якому для того, щоб перейти до наступного етапу, треба знати технологію виготовлення продукту на попередньому. Якщо перші три фільми були самодостатніми завершеними стрічками, то всі наступні частини є взаємопов'язаними елементами, без одного з яких суть фільму стає незрозумілою. І тут не обмежитися одним поясненням, хто такий Волан-де-Морт. Пожирачі смерті, крестражі, букля, імена другорядних персонажів із попередніх частин – не знаючи всіх нюансів минулих пригод Потера і ко, важко зрозуміти суть фільму. Безсумнівно, після розкритикованих попередніх частин фільм «Гаррі Потер і Дари Смерті» вже зарекомендував себе як одна з найбільш вдалих екранізацій книжок про маленького чарівника. Але нерозривний зв'язок фільму із попередніми шістьма частинами – така ж особливість Гаррі Потера, як його окуляри чи шрам на лобі.

55Загалом же варто сказати, що інтерес до стрічки сильно підігріває не майстерність

режисера, оператора чи акторів, а усвідомлення того, що кіноепопея добігає кінця. Влітку на нас чекає останній фільм «Гаррі Потер і Дари Смерті: частина друга». На цьому запланований «the end». Хоча, як на мене, «потеріану» можна продовжувати до безкінечності. Щоправда, сорокарічний Деніел Редкліфф матиме безглуздий вигляд у ролі маленького чарівника, який рятує своїх друзів від жорстоких волан-де-мортів. Хоча, хто знає?..

Погоріла Ю. Гаррі Потер: початок кінця / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://www.kinofilms.com.ua/movie/27097_Harry_Potter_and_the_Deathly_Hallows_Part1/comments/?page=3.

56

Любителям садомазохізму присвячується…

«Пила-7» всього за один уїк-енд стала лідером американського прокату. Книга рекордів Гінесса також не залишилася осторонь виходу фільму в світ, нагородивши кіноепопею «Пила» званням «найбільш успішного фільму жахів у світі». Українці ж побачити цей славнозвісний хоррор на великому екрані не змогли, оскільки Нацкомісія з питань моралі вважає, що ця стрічка «…наносить шкоду моральному і фізичному вихованню, культурному розвитку і здоров'ю громадян …»

«Пилу-7» я дивилася на комп'ютері, інколи бігаючи на кухню, аби щось з'їсти. Вигляд бутафорних рук, пальців, голів і нутрощів не викликає у мене огиди і паніки, тому до кіношної крові й розчавлених під машиною тіл я ставлюся спокійно, а подекуди навіть зі сміхом. Це стосується і «Пили-7». Деякі моменти катувань у фільмі виглядали ну дуже нереалістично. При підготовці таких сцен на знімальному майданчику обов'язково присутній експерт-криміналіст, який знає, куди і скільки крові летить, коли на людину падає машина, і як розлітаються нутрощі, якщо тіло з розгону ріжуть на дві частини. Сценаристи, як на мене, зекономили на посаді такого асистента. Тому подекуди було непереконливо, а у фільмі жахів це означає неповагу до глядача! Це по-перше.

По-друге, нівелювався первинний сенс, закладений у першій частині. Перші частини «Пили» не були банальним фільмом жахів. Розповідь балансувала на межі хоррору, трилера та психологічної драми. Схиблений маніяк і неперевершений філософ в одній особі творив свою справедливість. Його звірства не були безпричинними. Основна мета твору – показати, що за все в житті треба платити. «Зрадив друга – відріж руку, обманювала коханців – обери, хто з них загине першим» з останньої частини якось не тягне на «глибоку філософічність». З кожною наступною серією зникав будь-який сенс, а випробування «притягувалися за вуха». Філософія Пили, який раніше дарував життя людині, якщо та заплатила за свій «гріх», в останній частині перетворилася на звичайнісіньку м'ясорубку, як у «Техаській різні бензопилою». У «Пилі-7» вже не важливо пожертвував ти власною ногою чи ногою товариша – все одно всі загинуть! Такі правила цієї гри.

Зник моралізаторський тон, який раніше змушував задуматися над тим, чи все в житті ти робиш по совісті. Чи не надурив ти сусідку, чи не підставив колегу, чи не знехтував чиїмсь проханням… Тому що за все це доведеться заплатити. А для героїв фільму плата була дуже високою. Тепер же ця ідеологічна лінія крутиться навколо попередніх частин. Вже притчовою стала сцена страти скінхедів на чолі з лідером групи Linkin Park, яка, до речі, є особливо сильною у фільмі.

Характерною особливістю «Пили» є те, що на відміну від інших фільмів жахів, глядача не лякають традиційними прямими прийомами хоррору: моторошною музикою, страшними криками чи несподіваною появою монстра. Їх використати найлегше. У «Пилі» ж роблять ставку на внутрішній зміст сцени. Це переляк від самої ситуації, у якій співіснують страх перед винахідливо-жорстоким маніяком і усвідомлення того, що він все робить по справедливості. Головна мета сценаристів – налякати не відрубаними пальцями чи бризками крові, а вражаючим поєднанням жорстокості й праведності в одній особі. В останній частині це ноу-хау «Пили» відчувалося вже набагато менше.

По-третє, щодо перегляду фільму в форматі 3D. Зрозуміло, що це ще один, вдалий спосіб привернути увагу до фільму, щоб отримати більші касові збори. Але я б сто разів подумала перш, ніж іти на фільм в 3D. Хоча справжнім шанувальникам видовищних хоррорів, у яких зображене реалістичне насилля, однозначно сподобається. Дітям і людям, які бояться крові, – показ заборонений! Не варто втрачати свідомість заради двох годин підвищеного рівня адреналіну.

Загалом, цей фільм – своєрідний подарунок фанатам «Пили». Це фільм для «своїх», тих, хто дивився попередні частини, пам'ятає всіх героїв, захоплюється винахідливістю Пили і його помічників. Численні флеш-беки, розкидані по фільму, ще раз підтверджують

57думку про те, що творці фільму не подумали про свою потенційну аудиторію. Багато чого є незрозумілим, натяки і відступи до попередніх частин (навіть за умови, що ти їх дивився) суттєво ускладнюють сюжет. Не думаю, що творці фільму спрогнозували про те, що не всі люди, які «зробили» фільму збори, є шаленими фанатами епопеї і дивилися всі попередні частини. А для фанатів це – саме те, що треба. Такий собі вінегрет із усіх попередніх частин. Любителям садомазохізму присвячується…

Погоріла Ю. Любителям садомазохізму присвячується… / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://kino-teatr.ua/ru/main/review/review_id/1565.phtml.

58

Ліна Костенко. «Записки…». Враження

«Сенсація останнього десятиліття» – так охрестили перший після двадцятилітнього мовчання прозовий роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшего», яка з’явилася на книжкових полицях наприкінці 2010 року.

Вихід книги супроводжувався гучним піаром і низкою скандалів. Через негативні відгуки деяких літераторів, Ліна Василівна перервала тур на підтримку роману. Зовсім не дивно, що це знову зіграло йому на користь: ті, хто ще не читав «Записок…», пішли до книжкової крамниці, щоб придбати книгу. Відомі і невідомі критики не полінилися написати десятки відгуків і критичних статей. Розкритикували тему, подачу матеріалу, відірваність від реальності, штучність, образ головного героя. Похвалили геній поетеси, глобальність ідеї, благородні наміри, поважний вік, минулі літературні заслуги.

Мене книжка зворушила. Тому що це – Ліна Костенко. З її вуст навіть биті-перебиті істини звучать як фірмові сентенції, які колись вчитимуть напам’ять. Книга написана у публіцистичному стилі. Сюжетна лінія «Записок» це химерне переплетіння записів у щоденнику і фабульних перипетій. Як зрозуміло з назви, літературним прототипом твору стали «Записки сумасшедшего» М. Гоголя, на якого Ліна Василівна часто посилається. У книзі описані події десятиліття, яке завершилося Помаранчевою революцією. Розповідь ведеться від імені програміста середнього віку, який переживає власні сімейні драми із дружиною і сином. Особисте горе переплетене із горем України, загальнолюдськими проблемами і глобальними вимогами часу. Стилістика, у якій написано роман, традиційно іронічна, знущальна, яскраво образна і відверта. Щоправда, у «Записках…» простежується і яскравий песимізм і скептицизм. Не зважаючи проблемність ідеї твору, метафоричність «Записок» не пафосна і зарозуміла, а їдка і правдоподібна.

Головний герой-програміст говорить словами Ліни Костенко, дарма що вона це заперечує. Надто вже багато у їхніх роздумах спільного: «І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду». Письменниця критикує всіх і все, від головного героя до сучасних літераторів і всього українського народу. Це такий собі памфлет «на злобу дня». Особливе місце у критичному сприйнятті Ліни Василівни посідає інтелігенція, яка мала б вести народ правильним шляхом. Натомість вона бездіяльна. Така ж бездіяльна як і головний герой-програміст, як його сусіди, як сусіди сусідів, як вся Україна. Саме до інтелігенції звертається письменниця словами героїв роману.

Розповідь від чоловічого імені проривають цілком емоційні недвозначні вигуки: «Я вперше відчула сором за мужчин своєї нації… Це ж не мужчини. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню. Але вони ніколи не схопляться за зброю». Нерішучість, бездіяльність, «болотність» українців переривається оптимістичною Помаранчевою революцією, яка приносить усвідомлення спільності міркувань, нації, лідерів: «Барабани б’ють, машини клаксонять, стрічки розвіваються — свобода! Весь Київ поспішає на Майдан. Тільки пам’ятники наших великих не можуть зрушити з місця… Стоїть кам’яний Сковорода в помаранчевому шарфі. І кам’яний Грушевський. І Шевченко. І Леся Українка. Сидить кам’яний Лесь Курбас, замучений на Соловках. Хтось пов’язав йому помаранчеву стрічку. Україна відчайдушно хотіла бути. І вона є. Я відчуваю гордість за Київ. Я милуюся киянами. Так ось же він, справжній портрет нації! Така маса людей, і не перетворюється на юрбу. Бо це вже не маса, це люди. І вивели їх на Майдан не політики, вони вийшли самі». І навіть абсурдність цих тверджень (з погляду сьогодення) не перекреслює їхньої історичної ваги. Кінець роману, в якому описано події Помаранчевого минулого, викликає болісно-щемливі спогади. Ліна Костенко нібито навмисно перериває свою оповідь на цьому яскравому помаранчевому дійстві (мовляв, ну ж бо, згадайте як все було), завершуючи роман словами: «Ми нікуди не підемо з Майдану. Ми будемо стояти тут до кінця. Але сьогодні востаннє гримлять барабани. Сьогодні на

59Майдан прийшли наші лідери. Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша».

Роман наскрізь просякнутий фірмовими глузливо-іронічними репліками Ліни Костенко, її неперевершеною гострою спостережливістю. Символічними є постійні натяки на відрубану голову Георгія Гонгадзе, яка ввижається головному героєві на кожному кроці. Гонгадзе символізує свободу слова. На жаль, обезголовлену, свободу. На зміну совковій системі приходить ринкова, яка нічим не краща. Роман просякнутий також специфічними і цілком звичними для поезії Ліни Костенко дидактичністю і моралізаторством.

«Записки українського самашедшего» не вражають новизною поглядів чи думок. Про все це говорили-писали не один десяток політиків-філософів. Книга приваблює мистецькою формою, традиційним для поетеси живим поглядом і пульсуючою зацікавленістю. Іронія, їдкий сарказм чи примітивізований жаргон – у всьому простежується Ліна Костенко. Це подарунок шанувальникам творчості авторки і всім, хто хоче розбавити постмодернову літературу більш традиційним «шістдесятницьким» поглядом. Дещо надмірними є постійні згадки про голову журналіста, радіацію, «совкове» минуле і «кризовість» українського шляху, у чому проявляється традиціоналізм і певна «законсервованість» поглядів письменниці.

Щодо розкрученості і піару роману, то його популярність зумовлена насамперед тим, що Ліна Костенко – це бренд, це символ минулого і сучасного, це класик-сучасник. Її проста, зрозуміла, метафорична мова, до якої не дотягує і ніколи не дотягне жоден із критиків «Записок…», гарантовано буде цитуватися окремими інтелігентами, які скучили за афоризмами «мейд бай Л.К.» з часів «Берестечка» і «Марусі Чурай».

Роман зворушує, заставляє думати, не зважаючи на те, що істини, які проголошує Ліна Костенко, не нові. Інтелігенція спить, сучасні письменники матюкаються, жінки і президенти продаються, середній клас гниє, Америка шукає нафту… Світ божеволіє… Все це вже було…

Погоріла Ю. Ліна Костенко. «Записки…». Враження. / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://www.gak.com.ua/creatives/1/29517.

60

Степан Бандера. Без політики

Так могло б бути… Богдан Сташинський не застрелив Степана Бандеру у під’їзді будинку. Жертва й кат відмовилися від своїх намірів. Вони спокійно поспілкувалися у затишній мюнхенській кав’ярні про Армстронга і ляльку Барбі, й обрали інший шлях. Степан Бандера втік, а Богдана Сташинського замучило сумління і він не виконав завдання НКВС. Жертва не стала жертвою, а кат відмовився від ролі ката. Так могло б бути…

Вистава «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери», яку ставить київський театр «Дзеркало», розповідає про останній день з життя провідника українського націоналізму Степана Бандери. П’єса неоднозначна, як і постать лідера ОУН. У ній немає політики, суперечок на націоналістичні теми, пропаганди оунівських принципів, націоналістичного пафосу. У виставі переплелися правда і вигадка, історія і режисерський вимисел, мистецький модерн і культурна традиція.

«Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери» – це фантасмагорія, яка наснилася режисеру Володимиру Петранюку, сценічному Степанові Бандері. Дія вистави переносить нас у мюнхенську кав’ярню 15 березня 1959 року, де подають славнозвісні сосиски і грає музика Луї Армстронга. «Який чудовий світ»… За вікном злива, а у затишній кав’ярні зустрічаються два чоловіка – Штефан і Йозеф, агроном, який «бореться зі шкідниками» і орнітолог, який «надає маленькі послуги залізниці». Вони гомонять про Армстронга, ляльку Барбі, Вестсайдську історію, Христа і Юду. Вони не знають один одного. Ця зустріч звела жертву і ката, кожен з яких веде свою гру. П’єса складається зі сцен, які розкривають характери головних героїв у ретроспективі й сучасності. Любовні сцени змінюють філософські роздуми. Чи міг Юда обрати інший шлях? Чи Христос сам вирішив свою долю, обравши жертовність? Степан Бандера згадує своїх жінок: Юлію, Анну, Ярославу. Богдан згадує свою кохану Інгу Поль, заради якої він вже вдруге іде на злочин за вказівкою органів. Образи жінок символізують життя, страх, сумління, смерть. Врешті-решт агент НКВС Сташинський виконує свою місію і вбиває Степана Бандеру. Жертва і кат дивляться в очі одне одному. Кожен з них зробив свій вибір: Степан не втік від кілера, а Богдан не прислухався до голосу сумління. Кожного з них після смерті чекає і слава, і прокляття…

У постановці привертає увагу її унікальність. Це перша у світі п’єса про Степана Бандеру. Крім того, у ній немає політики, пафосу і, як це не парадоксально, націоналізму. У ній Степан Бандера звільнився від посмертних нашарувань політиканства, жертовності, проповідництва і святості. Він проста людина зі своїми слабостями, переконаннями і помилками. Він кохав, ходив на футбол і пив пиво у пабі. Розвінчаний посмертний ореол мучеництва, яким наділяють усіх відомих людей, оголив справжню суть великого українця.

Цікавим є прийом умовності, який вдало контрастує з історичною канвою, покладеною в основу постановки. Умовною і вигаданою є тільки зустріч у мюнхенській кав’ярні за годину до смерті Бандери. Все інше, за словами режисера і виконавця головної ролі Володимира Петранюка, базується на історичних розвідках і фактах. Жінки Степана Бандери, життя Богдана Сташинського, навіть внутрішній стан героїв мали місце у реальності. У реальності Бандера «відчував кроки ката за спиною» і сміливо поглянув у дуло пістолета, зарядженого ціаністим калієм. Сташинський справді розкаявся у скоєному, коли побачив запис похорону провідника ОУН. Після суду, на якому він визнав себе винним і попросив пробачення, його звання Героя СРСР змінила люта ненависть і прокляття радянської системи.

У постановці автор використав також складний для розуміння прийом відступів у минуле. Бандера бачить своїх жінок, які постають перед ним у різні часи і за різних життєвих обставин. Сміливою є паралель із історією Христа і Юди. Порівняння головних героїв із біблійними персонажами – лейтмотив п’єси. Герої постійно прямо чи

61опосередковано згадують біблійну легенду про зраду Юди. Христос сам обрав свій шлях чи дав можливість Юді обрати свій? Режисер майстерно підводить глядача до головного конфлікту п’єси: проблеми вибору. Можна обрати гірку свободу або солодке пристосуванство. Можна втекти від ката і залишитися живим чи пройти «через терни до волі». Можна вбити людину і жити за принципом «їжа-дружина-робота-коханка-шоп» чи обрати чесний путь. Режисер не дає категоричних настанов і уникає моралізаторства. Володимир Петранюк говорить підтекстом, тонкими натяками, думками героїв.

П’єса важка для сприйняття, якщо не знаєш обставин життя і смерті головних героїв. Хоча деякі діалоги дуже прозорі. Степан Бандера називає себе агрономом, який бореться зі шкідниками. «Для того, щоб ліс одужав, треба знищити всіх шкідників і хворі дерева. Іншого шляху немає» – так алегорично режисер вводить у текст програмні настанови націоналістів. Водночас, непідготовленому глядачеві невідомо, чому Сташинський робить «маленькі послуги» залізниці і отримав від неї фотоапарат у подарунок. В основі цієї алегорії лежать реальні факти. Богдан Сташинський став «стукачем» НКВС у студентські роки за безквитковий проїзд, а фотоапарат він отримав за вбивство ідеолога ОУН Лева Ребета.

Любовна лінія розгорається у контексті філософсько-проблемного викладу основної теми: вибору між тернистим шляхом до духовної свободи і обивательським «їжа-дружина-робота-коханка-шоп». Жінки Бандери уособлюють світло, життя і кохання. Жінка Сташинського втілює сумління і смерть. Автор використовує любовну лінію як допоміжний прийом розгортання конфлікту. Підліткове кохання до Юлії, юнацька пристрасть до Анни і зріле почуття до Слави символізують три періоди життя Бандери. Танго зі смертю, яке танцює Степан Бандера, є апогеєм внутрішньопсихологічного конфлікту п’єси.

Цікавими є сценічні костюми: контрастність Бандери у білому костюмі і Сташинського у чорному ще більше підкреслює приреченість і абсурдність ситуації. Назву кожної сцени п’єси актори записували на дошці, на якій крейдою пишуть меню у європейських кав’ярнях і пабах. Просте оформлення сцени підкреслює важливість внутрішнього смислу. Особливе місце у постановці посідають свічки, які символізують пам'ять і воскресіння. Наприкінці вистави актори знімають маски і постають перед глядачами громадянами і патріотами. Вони виносять портрет Степана Бандери у рушниках. Це напевно єдиний епізод із політико-соціальним забарвленням.

«Який чудовий світ»… За вікном злива, а у затишній кав’ярні зустрічаються два чоловіка – Штефан і Йозеф, агроном, який «бореться з шкідниками» і орнітолог, який «надає маленькі послуги залізниці». Вони гомонять про Армстронга, ляльку Барбі, Вестсайдську історію, Христа і Юду. Так могло б бути…

Погоріла Ю. Степан Бандера. Без політики / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://yulia.sumno.com/play-review/stepan-bandera-bez-polityky/.

62

Викрутився…

Фільми Тимура Бекмамбетова уже давно відокремилися у свій особливий різновид – «бекмамбастери». Черговим фільмом, який зійшов з конвеєра «бекмамбастеріади», стала стрічка «Викрутаси». Все за старим голівудсько-російським сценарієм: бідний хлопець завоював серце багатої дівчинки. Простий шкільний вчитель «Колотуша» поспішає на весілля до своєї нареченої Наді з провінційного містечка Пальчики у Москву. Але цупкі Пальчики не готові так просто випустити Колотушу зі своїх обіймів, готуючи для нього низку перешкод, як от: чемпіонат із дворового футболу, закохану по вуха директрису, антипода тренера іншої команди тощо. Якщо Колотуша не встигне завоювати кубок дворового чемпіонату, його наречена цілком можливо проведе медовий місяць у обіймах свого шкільного шанувальника Дані. Це коротко по сюжету.

А тепер коротко по суті. Ніхто не може закидати Бекмамбетову бездарного продюсування і повного провалу. А що ви чекали від режисера, який зняв «Ночной дозор», «Дневной дозор», «Особо опасен», «Елки» тощо? Високої матерії і логічного трактування трансцендентальності? Тимур Бекмамбетов створює касовий фільм для масової аудиторії за голлівудським сценарієм, підігнаним під російського глядача (згадайте «Особо опасен»). Цього разу казахсько-американський кліпмейкер також не зрадив своєму жанру «бекмамбастеріади». «Викрутаси» – дітище американської індустрії розваг. Навіть концепція фільму зтягнута із відомого американського кідс-мюзикла. Чекати від Бекмамбетова високого кіно – все одно, що захоплюватися грою Зеленського, який останнім часом вдає з себе Юрія Нікуліна.

У фільмі є все, що від нього можна було очікувати. Любовна сюжетна лінія, всюдисущий Хабенський, прекрасна Міла Йовович із матусею, красень Ургант, який претендує на місце «любимчика режиссера», є «ребята с нашого двора», футбольні викрутаси. Гра акторів на достойному рівні, сюжетна лінія – трошки нижче середнього. Особливо прискіпливі критики закидають сценаристам повну розірваність сюжетних ліній і характерів персонажів. Але хто задумується над цими дрібничками. Чому у фільмах жахів дівчина завжди закривається у ванній кімнаті від маніяка, а не тікає з будинку? Це питання риторичне. Саме тому і Хабенський не міг поїхати до своєї коханої на автобусі, а весілля Наді могло тривати тиждень. Логіка викладу і сценарна чіткість – це не бекмамбетовська фішка, він бере глядача іншим. Реклама – ось візитівка Бекмамбетова. Дайте Бекмамбетову гроші – і він перепише сценарій, щоб ваша реклама втулилася у сюжетну канву. На постерах із майбутніми фільмами цілком можна писати не гучні імена акторів, а фразу «тут может быть ваша реклама».

Сцени Хабенського із хлопцями-безхатченками нагадують комедію Ігоря Зайцева «Каникули строгого режима», щоправда, у дзеркальному відображенні. Поганий вихователь стає зразковим учителем, а діти – розбишаками-безхатченками. Хабенський на ура відіграв свою роль тихого «простофили», яка личить йому набагато більше, ніж образ «иного адмирала». Міла Йовович із мамою у фільмі задля рейтингу. Саме на українську красуню клюнула половина глядачів. Ваня Ургант, зважаючи на його просування у кінематографі, мітить на місце нового головного героя. Щоправда, акторське мистецтво – не для нього, конферанс – саме те, що треба.

Вдала операторська зйомка, красива картинка, красиві обличчя, футбольні викрутаси, легкий гумор без будь-яких наворотів. Жодного напруження, кілька хвилин щирого сміху за весь фільм. Чергова стрічка конвеєрного виробництва «фабрики мрій» по-російськи. Подивився, посміявся – і забув.

Погоріла Ю. Викрутився… / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://www.kinofilms.com.ua/movie/32583_Vykrutasy/comments/?page=2

.

63

Роздуми псевдоінтелігента

Книга Олеся Бузини «Революція на болоті» – яскравій приклад того, як примітивні думки втілюються у примітивну книгу популістського спрямування. Сирі думки «малороса»-монархіста, який живе в Україні і заробляє гроші на тому, що впарює «селянським» масам скандальні есеї про історію, мову, політику, бидлоту, під якою Олесь Бузина розуміє Україну.

Книга однозначно привертає увагу. І безумовно, є люди, які розмірковують достоту так, як і Олесь Бузина. Саме вони вважають сміливо-іронічний опис Бузини «праведним шляхом до духовного відродження». Є інша категорія, яка не може дочитати навіть першу частину оповіді. Надто вже багато больових точок зачіпає автор. Надто гострі в’їдливі саркастичні метафори використовує, але саме це, як відомо, зробило Бузині ім’я. Чим далі пробираєшся у потаємні сховки душі, тим більш яскравою і несподіваною буде реакція людини. А у своїх есе Олесь Бузина інколи забирається надто далеко, переступаючи межу.

Бузині часто закидають кон’юнктурність. Насправді, Олесь Бузина вибрав найлегший шлях: скандальність. Написати скандальний пафосний трактат і стати брендом, який читають у метро, неважко. Набагато важче писати культові твори без пафосних міркувань і сильних слів. У Бузини своя теорія геніальної творчості: для того, щоб стати Гоголем, треба все обізвати лайном. Яскрава жовтизна із претензією на інтелігентність – в цьому весь Олесь Бузина. В цьому його «філософія» життя.

Книга «Революція на болоті» це збірка есе автора, написаних у період помаранчевого «панування» і опублікованих у різних періодичних виданнях. Крізь всі оповіді проходить фірмовий різкий глум і сарказм автора. Ми зупинимося на першому розділі, не вникаючи у «Мою філософію» та подорожні пригоди автора. Перша частина присвячена соціополітичним роздумам Бузини, щедро приправленим примітивними метафорами, часто сороміцького змісту, які як гриби ростуть в сучасній масовій літературі. У цьому Бузина не є новатором. Люди люблять прочитати розповіді, у яких зачіпають сороміцькі теми. Яскраві порівняння кабінету міністрів із предметами жіночої гігієни у критичні дні, або прем’єра і президента, які «имеют» одне одного, – все це вже було… Примітивно-еротичні теми вже вийшли з категорії трендових. Але Бузина любить засунути політику у трусики. І в першому, і в другому він бачить багато спільного. Обкладинка книжки, до речі, також натякає на те, через яке місце пройшла Помаранчева революція.

Образна мова Бузини аж сяє сотнями алегоричних висловів. Що не фраза – то перл, що не речення – то сентенція. Щодо змістового наповнення, не можна сказати, що усі думки Бузини – це фантастично-маразматичні міркування українофоба-запроданця. Є речі, які зачіпають не лише їдким сарказмом, а й гіркою правдою. Але останнього набагато менше. У есе «Дух чухраинской веры» Бузина майстерно образно змальовує політичне десятиліття після набуття Україною незалежності. Ненависної Бузині Америки автор не відкрив, але простий невибагливий правдивий виклад вдало контрастує із різкими псевдополітичними міркуваннями решти книги. Правдивим пафосом відзначається також есе «Политика кинопотугов», у якій Бузина розкриває справжнє призначення політиків – будувати, а не руйнувати. На фоні інших літературних потуг Бузини, ці спроби мають пристойний вигляд.

Бузина не соромиться висміювати майже всіх без винятку діячів української політики, починаючи від тих, чиї кості віками лежать у могилах і закінчуючи нашими сучасниками. Революція на болоті розповідає не власне про революцію (хоча і це має місце), а, радше, про Україну у просторово-часовому вимірі. Бузина сміливо може назвати себе істориком і астрологом. Тільки йому вдалося простежити «астрологічну» лінію в історії України (у есе «Украинский рок года крысы» і «Как быковала Украина»). Виявляється, «так встали звезды». Тільки Бузина може недвозначно назвати Тимошенко «самой известной крысой украинской политики». Бузині вдалося поєднати хрестоматійні

64дати цікавим астрологічним принципом, за яким усі визначні для України події відбулися у рік криси і бика.

У текстах Бузини багато непотребу. Але саме завдяки цьому непотребу його твори читають у метро, а його ім’я стало брендом. Його твори зачіпають і провокують. «Українці – хохли із телячою мовою, котрі читають Остапа Вишню, який породив стоси словесного сміття, і викопують кухонні горщики, називаючи їх археологічними пам’ятками» – Бузина відверто заперечує усе, чим пишається українець. Він висміює націоналістів у вишиванках, салоїдство (називаючи це канібалізмом «Нация свиноубийц»), мера Черновецького («Мэр с сосиськой»), українську інтелігенцію. Окреме есе «Как я погубил украинскую интеллигенцию» присвячено сумнозвісній українській інтелігенції, про яку всі чули, але ніхто не бачив. Тут із Бузиною важко посперечатися: «Это такой же мифический представитель фауны, как русалка. Его нет. И никогда не было. И, по-видимому, уже не будет. Ибо нельзя получить потомство от того, чего нет. Даже при искусственном оплодотворении в пробирке».

Як не може політикан-русофіл стати українським інтелігентом. Як би не старався. Скільки б не називав себе останнім «оплотом» і «надеждой» нації. І скільки б українофобської отрути не випускав на сторінки своїх опусів.

Погоріла Ю. Роздуми псевдоінтелігента / Ю. Погоріла. – Режим доступу : http://www.gak.com.ua/creatives/1/29516.

65

Додаток Б. Опитування «Мистецька інтернет-рецензія: принципи

функціонування й особливості сприйняття»

20%

72%

8%

1. Чи часто ви читаєте рецензії та критичні відгуки перед переглядом фільму, вистави, прочитанням книжки?

завжди час від часу ніколи не читаю

28%

28%

30%

14%

2. Що найбільше впливає на ваші мистецькі вподобання?

поради друзів, знайомихвдалий піар творупрочитання рецензій, відгуківя роблю свій вибір самостійно

66

14%

72%

14%

3. Як правило, ви переглядаєте рецензії на мистецький твір...

у пресі в інтернеті по телебаченню

36%

22%

42%

4. Якби ви мали можливість вибору, ви б обрали рецензію...

українською російською не має значення

67

10% 4%4%

82%

5. Назвіть кілька відомих вам друкованих видань (телепрограм, інтернет-ресурсів), які спеціалізуються на

рецензуванні мистецьких творів.

Кинопоиск, Аргумент кіно, filmin.ru

Кіноколо, Кореспондент, Про кіно, kinofilms.com.ua

24кадра, Кіноманія, kinoteatr.ua, sumno.com

не відповіли на запитання

25%

40%

35%

6. На що ви, перш за все, звертаєте увагу під час прочитання рецензії чи критичного відгуку?

відоме ім’я автора

оригінальну форму викладу

зміст рецензії

68

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акопов А. Аналитические жанры публицистики : учебно-

методическое пособие для студентов-журналистов / А. Акопов. – Ростов-на-

Дону, 2006. – 115 с.

2. Актуальні питання охорони праці в дипломних та кваліфікаційних

роботах майбутніх фахівців гуманітарної сфери : методичний посібник для

спеціалістів та магістрів вищих навчальних закладів / уклад. Н. В. Сисоєнко,

Л. З. Пакушина, Н. П. Черненко. – Черкаси, 2011. – 80 с.

3. Алешина Н. К вопросу о жанрах медиакритики / Н. Алешина //

Коммуникация в современном мире : материалы Всероссийской научно-

практической конференции. – Воронеж, 2006. – С. 3–4.

4. Ананьев В. Аналитическая журналистика / В. Ананьев. – Режим

доступа : www.pskovtelegraf. ru/analyt_zhurn.

5. Антонов Ю. Принципы формирования новой системы жанров

журналистики / Ю. Антонов. – Режим доступа :

www.lomonosov-msu.ru/archive/Lomonosov_2009.

6. Батманова С. Сетевая журналистика: особенности журналистского

процесса / С. Батманова // Проблемы массовой коммуникации на рубеже

тысячелетий : материалы Всероссийской научно-практической конференции.

– Воронеж, 2003. – С. 157–159.

7. Бучинская А. Место жанра в современной теории журналистики /

А. Бучинская // Проблемы массовой коммуникации на рубеже тысячелетий :

материалы Всероссийской научно-практической конференции. – Воронеж,

2003. – С. 8–11.

8. Гордеев Ю. Жанровые (текстовые) группы публикаций в

современной российской прессе / Ю. Гордеев // Коммуникация в современном

мире : материалы Всероссийской научно-практической конференции. –

Воронеж, 2007. – C. 21–23.

69

9. Гордеев Ю. О методике выделения и анализа жанров современной

журналистики / Ю. Гордеев // Коммуникация в современном мире : материалы

Всероссийской научно-практической конференции. – Воронеж, 2006. – C. 15–

16.

10. Долгополов А. Системные характеристики российского

литературного Интернета / А. Долгополов // Акценты: новое в массовой

коммуникации. – Альманах. – Вып. 5–6. – Воронеж, 2005. – С. 19–27.

11. Дускаева Л. Подходы к классификации императивных жанров в

газете / Л. Дускаева // Проблемы массовой коммуникации на рубеже

тысячелетий : материалы Всероссийской научно-практической конференции.

– Воронеж, 2003. – С. 25–26.

12. Дьякова Е. Особенности восприятия и анализа произведений

живописи. Рекомендации для критика / Е. Дьякова // Коммуникация в

современном мире : материалы Всероссийской научно-практической

конференции аспирантов и студентов “Журналистика, реклама и связи с

общественностью : новые подходы”. – Воронеж, 2006. – С. 21–24.

13. Здоровега В. Теорія i методика журналістської творчості : підручн. /

В. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с.

14. Кайда Л. Композиционная поэтика современной публицистики / Л. Кайда //

Коммуникация в современном мире : материалы Всероссийской научно-

практической конференции. – Воронеж, 2008. – C. 25–27.

15. Капустина А. Влияние конвергенции на трансформацию жанровых форм /

А. Капустина // Коммуникация в современном мире : материалы

Всероссийской научно-практической конференции. – Воронеж, 2009. – C. 42–

43.

16. Карпенко В. Газетні жанри як комунікативні форми журналістики :

текст лекції для студентів Ін-ту журналістики / В. Карпенко. – К. : Інститут

журналістики, 2002. – 37 с.

17. Кенжегулова Н. Аналитические жанры журналистики /

Н. Кенжегулова. – Режим доступа : www.unesco.kz/massmedia.

70

18. Князев А. Энциклопедический словарь СМИ / А. Князев. – Режим

доступа : edu.of.ru/medialibrary/default.asp?ob_no=34500.

19. Корконосенко С. Основы журналистики : учеб. для студентов вузов,

обучающихся по направлению “Журналистика” / С. Корконосенко. – М. :

Аспект Пресс, 2001. – 286 с.

20. Костюков Л. Журналистика мнений : учеб. пособ. / Л. Костюков. –

Режим доступа : Attachment.aspx?Id=16274.

21. Кузнецов И. Учебник по информационно-аналитической работе.

Информация: сбор, защита, анализ / И. Кузнецов. – Режим доступа :

www.library.cjes.ru/online/?b_id=234.

22. Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці : навч. посіб. /

О. Кузнецова. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 120 с.

23. Кузьменко К. Тональність та міра критики в критичній статті (на

прикладі сучасних українських рецензій) / К. Кузьменко. – Режим доступу :

http : //journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2294.

24. Молчанов В. Организация и ведение информационной деятельности с

помощью глобальной информационной сети Internet / В. Молчанов // Проблемы

массовой коммуникации на рубеже тысячелетий : материалы Всероссийской

научно-практической конференции. – Воронеж, 2003. – С. 167–168.

25. Науково-практичний коментар до Закону України “Про охорону

праці”. – К., 1997. – 528 с.

26. Правила пожежної безпеки в Україні. – К. : Укрархбудінформ,

1995. – 195 с.

27. Самарцев О. Современный коммуникативный процесс. Теория и

методика журналистики : учебн. пособ. / О. Самарцев. – Режим доступа :

www.library.cjes.ru/online/?a=con&b_id=539&c.

28. Синенко Т. Жанровая специфика сетевой полемики / Т. Синенко //

Вестник Воронежского государственного ун-та. – 2008. – № 1. – C. 214–222.

29. Синенко Т. Предпосылки интеграции аудиовизуальных видов

искусства в сетевое пространство интернета на примере кинематографа /

71

Т. Синенко // Коммуникация в современном мире : материалы Всероссийской

научно-практической конференции аспирантов и студентов “Журналистика,

реклама и связи с общественностью: новые подходы”. – Воронеж, 2006. –

С. 189–190.

30. Синявина А. Эссе и литературно-критическая статья : границы

жанров / А. Синявина // Коммуникация в современном мире : материалы

Всероссийской научно-практической конференции. – Воронеж, 2007. – С. 64–

66.

31. Скобелина А. Журналистская позиция как условие осуществления

профессиональной деятельности / А. Скобелина // Коммуникация в

современном мире : материалы Всероссийской научно-практической

конференции. – Воронеж, 2006. – С. 56–58.

32. Соколов Д. Журнализм и интернет / Д. Соколов // Проблемы

массовой коммуникации на рубеже тысячелетий : материалы Всероссийской

научно-практической конференции. – Воронеж, 2003. – С. 176–177.

33. Солганик Г. Общие замечания о формате и жанре / Г. Солганик. –

Режим доступа : www.mediascope.ru/node/416.

34. Страшнов С. Просветительская журналистика и современное

искусство / С. Страшнов // Акценты: новое в массовой коммуникации. –

Альманах. – Вып. 3–4. – Воронеж, 2004. – С. 39–49.

35. Тертычный А. Еще раз о теории жанров прессы / А. Тертычный //

Новое в массовой коммуникации : сб. научн. ст. – Воронеж, 2004. – Вып. 7–8.

– С. 31–38.

36. Тертычный А. Роль различных жанрообразующих факторов в

формировании жанров / А. Тертычный. – Режим доступа :

www.ca-oasis.info/analitic/?p=4&cont=45&id=7.

37. Тертычный А. Жанры периодической печати. – М. : Аспект Пресс,

2000. – 312 с.

72

38. Тимушева Е. Аналитические способы отображения

действительности в журналистике / Е. Тимушева. – Режим доступа :

www.library.cjes.ru/ online/?b_id=697.

39. Тулупов В. Жанр: от науки – к практике применения / В. Тулупов //

Коммуникация в современном мире : материалы Всероссийской научно-

практической конференции. – Воронеж, 2008. – С. 55–57.

40. Хорольский В. Журналистика и публицистика в пространстве

медийной коммуникации / В. Хорольский // Коммуникация в современном

мире : материалы Всероссийской научно-практической конференции. –

Воронеж, 2007. – С. 71–72.

41. Цвик В. Введение в журналистику : учебное пособие / В. Цвик. –

Режим доступа : www.library.cjes.ru/online/?b_id=334.

42. Чагина Е. Оценка чужой смысловой позиции в современной

публицистике / Е. Чагина. – Проблемы массовой коммуникации на рубеже

тысячелетий : материалы Всероссийской научно-практической конференции.

– Воронеж, 2003. – С. 78–79.

43. Шибаева Л. Жанры в теории и практике журналистики /

Л. Шибаева. – Режим доступа : www.library.cjes.ru/online/?a=con&b_id=458.

44. Шикула Д. Некоторые особенности новых видов интернет-

журналистики / Д. Шикула // Проблемы массовой коммуникации на рубеже

тысячелетий : материалы Всероссийской научно-практической конференции.

– Воронеж, 2003. – С. 184–186.

45. Яковлева М. Особенности интернет-вещания как новой формы

передачи информации / М. Яковлева // Коммуникация в современном мире :

материалы Всероссийской научно-практической конференции аспирантов и

студентов “Журналистика, реклама и связи с общественностью: новые

подходы”. – Воронеж, 2006. – С. 199–201.

46. Яркова А. Литературные рецензии Б. К. Зайцева как жанр /

А. Яркова. – Режим доступа : http://yarkova.lodya.ru/Alla54.htm.