Сметюх О. В.

Парад героїв

Свято до 200-річчя М. В. Гоголя

Здомишель

2010

Сметюх О. В. Парад героїв. Свято до 200-річчя М. В. Гоголя. 2010.- 32 с.

Редактор Сметюх О. В. Комп’ютерна верстка Сметюх О. В. Дизайн обкладинки Сметюх О. В.

© НВК «загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок» с. Здомишель, 2010

2

Передмова Естетичне і художнє виховання учнів засобами художньої літератури здійснюється у процесі най-різноманітніших позакласних заходів з літератури. Метою їх є: розширити літературну освіту учнів, поглибити читацьку культуру школярів, розвинути літературні творчі здібності учнів, виховати естетичні смаки юних літераторів, закріпити громадянські та моральні світоглядні позиції школярів на матеріалі творів художньої літератури тощо. У пропонованому посібнику міститься розробка свята до 200-річчя М. В. Гоголя. Видання призначене для вчителів світової літератури.

3

Звучить музика

В е д у ч и й. Україна ... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю ...

Україна - країна смутку й краси, країна, де найбільше шанують волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю.

Україна - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки ...

В е д у ч а. Україна ... Це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі ... Україна ... Це хати у вишневих садках, і весною там дуже гарно. А скільки тут соловейків щебече, і злічити, здається, не можна.

Коли сонечко заходить за обрій, стає дуже тихо: чутно тільки, як шорошать листочки під віконечком, навіть соловейко відпочиває.

В е д у ч и й. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Подивіться на нього і полиньте думками до самих зірок, а вони покажуть вам нашу Землю, де на ній є край, що нагадує собою серце - це Україна!

Саме таку Україну тримав у своєму серці і палко любив її М. В. Гоголь.

Звучить «Пісня про Україну» Тараса Петриненка. 4

В е д у ч и й. Століття за століттями, крапля за краплею, зернятко за зернятком, одне добре слово до інщого - йшов у товщі народній незримий процес «набуття людяності й невичерпного морального ресурсу гyмaнізму». Ми вдячні предкам за чистоту їхніх думок і переживань. Вдячні за те, що навіть у ті часи (жорстокі століття), вони, пригноблені, берегли в собі людяність, мріяли про справедливе життя, про людину, в якій були б гармонійно поєднані духовна сила, внутрішня краса, фізична досконалість.

В е д у ч а. Гоголь пише: «Чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно-гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши у млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх!»

В е д у ч и й. Відгомін минулих часів, запеклих битв вчувався у парубоцьких гуляннях, наприклад у «Майській ночі».

«Гуляй, козацька голово, - казав кремезний гультяй, вдаривши ногою об ногу й ляснувши руками. - Що за розкіш! Що за воля! Як розпочнеш дуріти, то здається, наче давні літа згадуєш. Любо, вольно на серці, а душа наче в раю». (Український народний танець)

В е д у ч а. Протягом своєї багатовікової історії український народ склав безліч прекрасних казок, прислів'їв, загадок, інших творів. І серед них - народна

5

пісня, особливо обрядова. У цих піснях народ висловлює побажання щастя, здоров'я, доброго врожаю.

У «Ночі перед Різдвом» пасічник зауважує: колядувати у нас називається співати під вікнами проти Різдва пісень, що звуться колядками.

В е д у ч и й. «Голосніше й голосніше лунали на ву-лицях пісні та крики. Раптом один із юрби замість колядки пускав щедрівку й ревів на все горло:

Щедрик, ведрик! Дайте вареник, Грудочку кашки, кільце ковбаски ... »

Виконується колядка «Нова радість стала» у ви-конанні вокальної групи дівчат 8 класу

В е д у ч а. А який чудовий опис української ночі в повісті «Травнева ніч, або Утоплена»!

(Читає учениця 11 класу)

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося, розширилося іще безмежніше. Горить і

дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млосно, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Нерухомо стали гаї, виповнені темрявою і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави ... » 6

В е д у ч и й. У «Вечорах ... » звучить красива мова малорусів, яка була для нього близькою та рідною. Для нього мова і пісня - дві найважливіші фортеці, які народ береже як найбільш дорогоцінне.

На сцену виходить сам М. В. Гоголь

Го г о л ь. Киньте погляд на всю Україну! Скільки гарних людей поруч, але поруч живуть і ті, які псують нам життя. На сцену їх! Нехай бачить їх народ! Нехай посміється над ними. О, сміх - це велика сила! Нічого більше не боїться людина так, як сміху. Він не відніме ні життя, ні маєтку у того, хто винен: він йому зв'яже сили, та, боячись сміху, людина утримається від того, від чого б не утримала її ніяка сила.

В е д у ч а Ви знаєте, не тільки ради сміху, Тут сцена розгуляється на втіху! Ця п'єса має назву «Ревізор» - Росії, безперечно, приговор. Чиновників побачите ви ряд, В усій красі - чудовий маскарад!

1-у ч е н ь

Я городничий Сквознік -Дмухановський, Хабарник перший, перший в місті плут, Пліткують: «Всі живуть, як я, Не вірте, чиста то брехня!»

7

2-у ч е н ь

Я Ляпкін -Тяпкін перед вами, І прочитав аж шість я книг, Беру хабар я «борзыми щенками», Щоб правосуддя образ геть не зник ...

3-у ч е н ь.

Я Земляніка, вам моє вітання. Керую лікарнями, хворими в них теж, Крутом свій ніс я суну і живу плітками, Але ж повірте, друзі, все ж я славний.

4-й у ч е н ь

Ось перед вами Шпекін, наш поштар, Цікава дуже ця персона, люди, Усі листи читає, шо приходять. Говорить всім, шо чесно служить.

5-й учень

Я Хлестаков, малесенький чинуша, Нікчемну роль тут доля відвела, Усе, шо тут почуєте ви, люди, Все правда, автору хвала! В село до батечка я їхав, Застряв в містечку Ен. І тут зі мною трапилася втіха, Попав я до чинуш в полон, Це стало матеріалом для піїта. Таке в житті буває лишень раз, 8

Мені хабар всі тикали відкрито, Та ви самі почуєте, у вас Від подиву відкриє рота.

В е д у ч и й

Почнемо нашу дію ми з зав'язки. Верхушка всіх чинуш зібралась тут, Де городничий всім дає підказки, Очолює команду цих хапуг.

Г о р о д н и ч и й О боже, шо ж це за позор, До нас приїхав ревізор! Тут не було турботи, так подай! Давно не бачили такого чина, 15 років тут сиджу, запам'ятай. Не зрозуміло, в чому ж тут причина.

Л я п к і н -Тя п к і н

Я думаю, Росія буде воювать, І їде він до нас для того, шоб пронюхать, Чи зради серед нас тут не бува, Але з ним бути нам потрібно на сторожі.

Г о р о д н и ч и й

Таке придумав! Геть ти перебрав! Яка війна? Яка тут може бути зрада? Важлива штучка ця столична видасть нам, Прийде в лікарню, чи до вас, а там

9

Кругом одне смітгя, немає одягу, Хвороби нeвiдомi, усе смердить, Пропахло тютюном.

3 е м л я н і к а

Тут хворі виліковуються роєм, До нас - всі на носилках, а від нас - бігом. О, тут ми з нашим лікарем герої, Врятуєм, якщо в тебе гроші є.

Г о р о д н и ч и й

А вaм, суддя, шановний Ляпкін -Тяпкін, Порядок строгий треба навести. Та і в паперах ваших чи порядок? Ну, а приміщення вам треба підмести, Провітрити, винний завод закрити.

10

Інсценізація епізоду з «Ревізора»

Входить Хлестаков.

Х л е с т а к о в

Ох і хропів же я, така загадка! В житті моїм успішна смуга, Такі всі милі! Так у мене гладко. Ну, а жінки, чи втримаюся я ...

Кладе руку на серце. Чиновники по одному входять до Хлестакова, який сидить на стільці.

Л я п к і н –Тя п к і н

О, Боже, як же трусяться коліна, Рука тремтить, хоча б не підвести. Як полум'я, душа моя не винна, Хоча б скоріш хабар цей піднести.

Х л е с т а к о в

Вам що, шановний? О, так ви суддя? Підходьте ближче, чом так несміливо? Чому ж рука тремтить? Папери чом упали? О, ви так милі. (Падають гроші, Ляпкін -Тяпкін нахиляється, щоб підняти.) О, так це гроші? Вчасно ви прийшли.

11

Л я п к і н –Тя п к і н

З великим задоволенням. Це вам ... (Простягує руку з грішми.) Служу я чесно, кожен це вам скаже ...

Виходить, до себе: «Перетремтів, противно, ну, живий, Нікого не підвів, усе скінчилось».

На сцену виходять ведучий і ведуча.

В е д у ч а

Ці герої вам відомі. Гоголь добре всипав їм, На балу, в гостях і вдома, Скрізь іронія, а втім, Словом вдалим, ім'ям влучним Всіх лікує він і всім, Всім виписує пілюлі, всім поради він дає, Від брехні хапуг лікує ... По пороках влучно б'є.

В е д у ч и й Слово влучне - це Мистецтво, Ліки це і вітамін, Гоголь - вічне є джерельце, Кожен бачить себе в нім!

12

В е д у ч а

200 років промайнуло, все змінилося в житті. Та незмінними сміливо йдугь герої, і в бугті Зустрічаєм ми Ноздрьова,Чічіков, Манілов, Чуб, І Вакула, що Оксані черевички роздобув... Всі живуть і будуть жити, бо герої – це народ. Це пісні, обряди, звички, Всі поганії привички теж побачити не гріх.

В е д у ч и й. У нас, мої любі, на хуторах, заведено здавна: як тільки закінчаться роботи в полі, мужик залізе відпочивати на цілу зиму на піч і наш брат приховає своїх бджіл у темний льох, коли ні журавлів на небі, ні груш на дереві не побачиш більше – тоді, тільки настане вечір, вже, напевно, де-небудь в кінці вулиці мигтить вогник, пісні і сміх чути, здалеку бренькає балалайка, гамір, шум... Але ніде не було оповідано стільки дивних речей, як на вечорах у пасічника Рудого Панька. Ось одна з них.

В е д у ч а. У Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяця. Щоправда волосний писар, виходячи рачки з шинку бачив, як місяць, не знати чого, танцював на небі, і запевняв, божачись, у тому все село: та миряни хитали головами й навіть підіймали його на сміх. Та як тільки чорт заховав у свою кишеню місяця,раптом по всьому світі зробилось так темно, що не кожен знайшов би дороги до шинку, не тільки до дяка. На небі і під небом зробилось так темно, що нічого не було видно.Чому ж чорт украв місяць? А ось чому. Він знав, шо багатого козака Чуба запросив до себе на кутю дяк.

13

Чубова донька Оксана, красуня на все село, напевно, залишиться вдома сама і до неї прийде коваль Вакула, якого чорт ненавидів більше, ніж проповіді отця Кіндрата. Була у коваля картина, на якій він намалював страшний суд і чорта, що плигав у різні боки, чуючи свою погибель. Відтоді нечистий і присягнув мстити ковалю.

Виходять на сцену Чуб і Панас

Ч у б. То ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті? Там тепер буде добра пиятика! Як би тільки нам не спізнитись! (Чуб поправляє пояс, глибше насуває шапку, стискає батіг і дивиться вгору.) Що за дідько! Дивись! Дивись, Панасе!..

14

П а н а с. А що? (Дивиться догори.)

Ч у б. Як то що? Місяця нема.

П а н а с. Що за лиха година! Справді нема місяця.

Ч у б. Тож бо й воно, що нема! Тобі, мабуть, і за вухом не свербить.

П а н а с. А що мені робити!

Ч у б (витирає рукавом вуса). Треба ж було якомусь дідькові, бодай йому не довелося, собаці, зранку чарку горілки випити, - устряти!.. Далебі, начебто на сміх... Навмисно, сидівши в хаті, дивився у вікно: ніч – навдивовижу. Ясно, сніг виблискує проти місяця. Все було видно, як удень. Не встиг вийти за поріг, і ось, хоч око виколи! (Чуб довго топчеться навколо Панаса. Панас чеше потилицю. Чуб незадоволено бурчить щось незрозуміле.) То таки нема, куме, місяця?

П а н а с. Нема.

Ч у б. Дивно, далебі. А дай понюхати табаки! У тебе , куме, добряча табака! Де ти береш її?

П а н а с. Де в біса добряча! Стара курка не чхне!

Ч у б. Я пам’ятаю, мені покійний шинкар Зозуля якось привіз табаки з Ніжина. Ех, табака була! Добряча табака була! Та що ж, куме, що будемо робити? Адже ж темно надворі.

15

П а н а с. То, мабуть, залишимося удома. (Повертається до дверей).

Ч у б. Ні, куме, ходім! Не можна, треба йти! (Бере Панаса під руки і ведечерез залу.) Як не піти?

Обидва, спотикаючись і щось бурмочучи, ідуть за завісу.

В е д у ч и й. А тепер погляньмо, що ж робить, зали-шившись сама, красуня донька. Оксані не минуло ще й сімнадuяти років, як у всій Диканьці тільки й було про неї розмов. Парубки казали, що кращої дівки не знайти на селі. Оксана знала про те, тож, як всяка красуня, була вередлива. Парубки, втративши надію привернути її увагу до себе, загравали до інших дівчат. Один тільки коваль Вакула палко кохав Оксану і продовжував домагатися її прихильності.

На лаві сидить Оксана, чепуриться перед невеликим люстерком, розглядає себе, поправляє волосся та стрічки на голові.

О к с а н а. І звідки це слава пішла, ніби я гарна? Неправду кажуть, я зовсім не гарна. Хіба чорні брови чи очі мої такі гарні, що вже й рівних їм немає у світі? Що гарного в цьому носі, в щоках і в вустах? Та невже такі вже гарні мої чорні коси? Ух, можна їх злякатися поночі: вони, немов довгі змії, переплелися і обвилися навколо моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна (відштовхнула від себе люстерко, скрикнула). Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво!

16

Тихо входить Вакула

В а к у л а. Чудна дівка! І хвастощів у неї немало! З годину стоїть, вдивляється в люстерко і не надивиться, та ще й вихваляє себе вголос.

О к с а н а (обернувшись, побачила коваля й скрикнула). Чого прийшов сюди? Невже хочеш, щоб виштовхнула за поріг лопатою?

В а к у л а. Не сердься на мене! Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

17

О к с а н а. Хто ж тобі боронить? Говори й дивись. (Сідає на лаву.)

В а к у л а. Дозволь і мені сісти біля тебе.

О к с а н а. Сідай.

В а к у л а (сідає). Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе! (Нахиляється до Оксани, але вона відштовхує його).

О к с а н а. Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо, та й від самого димом тхне. Чи не обмазав ти й мене своєю сажею (Відходить від нього і знову дивиться в люстерко.) А чи то правда, що твоя мати відьма? (Сміється).

В а к у л а. Що мені мати? Ти в мене і мати, й батько, і все, що є найдорожче у світі!

18

О к с а н а. Он ти який! Щось дівчата досі не прийшли. Що це означає? Мені скучно.

В а к у л а. Тобі з ними весело?

Ок с а н а. Та вже ж веселіше, ніж з тобою. Ой! Стукає хтось. Може, дівчата? (Виходить).

В а к у л а (один). І чого мені більше чекати? Вона глузує з мене. Я їй так потрібен, як переіржавіла підкова. (Входять Оксана і Одарка.)

О к с а н а. Е, Одарко! У тебе такий чоловік , що все тобі купує, а мені нема кому дістати таких гарних черевичок.

В а к у л а. Не сумуй, моя мила Оксано! Я тобі дістану такі черевики, які не всяка панночка взуває.

Ок с а н а. Ти? Побачу, де ти візьмеш такі черевички, які б я взула на мою ногу! Хіба ті, що взуває цариця?

О д а р к а. Бач, яких захотіла?

О к с а н а. Так! Будь свідком: якщо Вакула принесе ті ж самі черевички, які взуває цариця, то ось моє слово: в ту ж мить я піду за нього заміж!

В а к у л а. Прощавай, Оксано! Дури, кого знаєш, а мене вже не побачиш на цьому світі! Прощавайте. Дасть Бог, побачимось на тому світі, бо на цьому не гуляти нам разом. Не поминайте лихом!

19

В е д у ч а. У той час, коли меткий ферт з хвостом та цапиною бородою літав з димаря і потім знову в димар, місяць вислизнув у нього з кишені й крізь димар Солошиної хати плавно здійнявся на небо. А чорт тим часом не на жарт розніжився у Солохи: цілував руку господині, хапався за серце, охав.

Кімната Солохи. Солоха поправляє на столі макітру,миски. З’являється Чорт, порохкуючи звивається навколо Солохи. Солоха кокетує, між ділом завішує образ на стіні, запрошує чорта до столу, наливає йому, але він продовжує звиватись коло неї.

Ч о р т. Мила Солохо! Ви, як завжди, прекрасні! Я не в силі... О-ох!.. Які муки я терплю! О! О-о! Якщо ви не винагородите...я готовий на все: я кинусь у воду, а душу відправлю у самісіньке пекло! Я!.. Я!...

20

Солоха повертається до чорта з наміром обняти, але чути стукіт у двері. Солоха іде відчиняти. Чорт бігає по хаті, шукаючи, де б сховатись, потім залізає у мішок. Повертаються Солоха і Голова. Голова, обтрусивши сніг з капелюха, випив чарку з рук Солохи.

Г о л о в а. Вельмишановна Солохо! Який я радий тебе бачити!.. Я йшов до дяка, але здійнялась така завірюха!.. Така завірюха... А у твоєму вікні я побачив світло і вирішив повернути сюди... (Потирає руки.) Я залишусь на увесь вечір...

(Знову чується стукіт у двері і голос дяка: «Солохо, відкрий, ти вдома?»)

Г о л о в а. Сховай мене куди-небудь... (Пошепки.) Мені не хочеться тепер зустрітися з дяком.

21

Солоха стоїть в нерішучості посеред кімнати, довго думає, озирається навколо; потім звільняє найбільший мішок, примушує Голову залізти в нього. Виходить і повертається разом з дяком. Дяк увійшов, покректуючи та потираючи руки, увесь час позираючи на Солоху. Солоха Знімає заслінку з образа.

Д я к. До мене ніхто не прийшов, і я дуже радий з цієї нагоди погуляти у вас, дорогенька!.. Я навіть не злякався заметілі!.. (Підходить до Солохи ближче; кашлянув, усміхнувся, торкнувся пальцем до її оголеної руки.) А що це у вас, велеліпная Солохо? (Відскакує назад.)

С о л о х а. Як то що? Рука, Йосипе Никифоровичу!

Д я к. Гм! Рука! Хе! Хе! Хе! (Проходжується кімнатою.)

22

А це що у вас, дражайшая Солохо? (Підходить до неї і торкається шиї, а потім знову відскакує.)

С о л о х а. Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу, шия, а на шиї намисто.

Д я к (знову проходжуючись кімнатою і потираючи руки). Гм! На шиї намисто! Хе! Хе! Хе! А це що у вас, незрівнянна Солохо? (Чути стукіт і голос Чуба.) Ой, боже мій, стороння особа! (З переляком.) Що ж тепер, як застануть особу мого звання?.. Дійде до отця Кіндрата!.. (Метушливо бігає по кімнаті.) Бога ради, доброчесна Солохо!.. Ваша доброта, як сказано в писанні Луки, глас трина... трин... Стукають, їй-богу, стукають. Ой, сховайте мене куди-небудь!..

Солоха звільняє другий мішок і запихає у нього дяка. Потім упускає Чуба.

Ч у б. Здорова будь, Солохо! Ти, може, і не чекала мене, га? Правда ж, не чекала? Може, я перебив...

23

Може, ви тут і розважались з ким-небудь!.. Може, ти кого-небудь і сховала вже, га? (Сміється.) Ну, Солохо, дай тепер випити горілки. (Солоха наливає.) Я думаю, в мене горло замерзло від проклятого морозу (п’є). І послав Бог таку ніч перед Різдвом! Як здійнялося, чуєш, Солохо, як здійнялося... Ото задубіли руки: не розстебну кожуха! Як здійнялась метелиця... (Крик за сценою: «Відчини!» та стукіт у двері.) Стукає хтось? (За сценою: «Відчини!») Це коваль! (У паніці.) Слухай, Солохо: куди хочеш сховай мене; я нізащо у світі не хочу потрапити на очі цьому виродкові проклятому, бодай йому, чортовому синові, набігло під очима по пухиреві з копицю завбільшки!

Солоха заставляє Чуба залізти в мішок. Вривається ще один гість, Солоха виводить його. Коваль мовчки сидить на лаві, озирає хату.

В а к у л а. Сьогодні свято, а тут чогось мішки стоять. Треба віднести їх до кузі! (Суне).

В е д у ч и й. Яких тільки див не буває на хуторі? Між іншим Вакула вирушив до цариці за черевичками для своєї коханої Оксани. Давайте і ми підемо в гості.

Інсценізація епізоду між старою Переперчихою і товстою Ткачихою

Т к а ч и х а. Утопився! Їй-Богу, утопився! Нехай не зійду я з цього місця, якщо не утопився.

П е р е п е р ч и х а. Хіба я обманщиця якась? Хіба я

24

у когось корову вкрала, зурочила кого, що мені не вірять. (Розмахує руками). Та щоб мені ніколи води не довелося пити, якщо стара Переперчиха не бачила на власні очі, як коваль утопився.

Т к а ч и х а. Скажи краще, щоб тобі довіку не довелося горілки пити, стара п’янице! Треба бути такою дурепою, як ти, аби повіситись!

В е д у ч а. І пішов поголос по хуторі: «Утопився коваль!»

В е д у ч и й. Але, як і будь-яка казка, так і наша закінчується щасливо. Коваль все-таки привіз Оксані черевички, однак вона покохала його і без них.

В е д у ч а. Серце, сповнене коханням, ніколи не мовчить. Згадаймо один уривок із «Травневої ночі» або

25

«Утопленої»: «Голосно і дзвінко перекликались чарівні співи солов’їв, і коли вони, здавалось, умирали в солодкій знемозі, чути було, як шелестять та тріскотять коники і гуде болотний птах. Солодку якусь тишу та тихе роздолля відчув Левко у своєму серці.

Л е в к о. Грім, сміх, пісні чути все тихше і тихше. Смичок завмирає, втрачаючи невиразні зуки в порожнечі повітря. Скрізь стало порожньо і глухо.

Тихо звучить пісня «Ніч яка місячна»

Л е в к о (сідає на пеньок, задумався). І на річці тихо. Навіть очерет не шелесне.

З’являється Русалка-Панночка. ЇЇ довгі вії напівопущені, вона дуже бліда.

П а н н о ч к а (плаче). Заспівай мені, молодий козаче якої пісні! (Схиляє голову набік, закриває очі).

Л е в к о. Якої ж тобі пісні заспівати, моя ясна панночко?

П а н н о ч к а (сумно). Парубче... Парубче, найди мені мою мачуху! Я нічого не пожалію для тебе. Я нагороджу тебе. Вона страшна відьма: мені не було від неї спокою на білому світі. Глянь на обличчя: вона зігнала рум’янець своїми нечистими чарами з щік моїх. Глянь на білу шию мою: на ній сині плями од залізних пазурів її... Глянь на очі: вони світу не бачать за сльозами... Знайди її, парубче, знайди мені мою мачуху!..26

Л е в к о (схопившись). Я все зробив би для тебе, моя панночко! Та як мені, де її знайти?

П а н н о ч к а. Глянь! Глянь – вона тут! Вона на березі водить танок із моїми дівчатами. Та вона лукава та хитра. Вона прийняла подобу утопленої; але я знаю, я відчуваю, що вона тут. Мені тяжко, мені душно від неї. Я не можу через неї плавати легко та вільно. Відшукай її, парубче!

З’являються русалки, водять хоровод. Співають. Серед русалок чуються голоси: «Нумо гратися у ворона!»

О д н а з р у с а л о к. Кому ж бути за ворона?

Дівчата обирають одну з русалок, яка виходить з 27

натовпу. Обрана русалка з неохотою починає ловити, але не може нікого зловити.

Р у с а л к а-В о р о н. Ні, я не хочу бути за ворона. Мені шкода одбирати курчат у бідної матері!

Л е в к о (убік). Ти не відьма!

Серед русалок: «Хто ж буде за ворона?»

Р у с а л к а-В і д ь м а. Я буду за ворона!

Русалка-Відьма ловить одну з дівчат, жорстоко хапаючи її, чути крик упійманої русалки.

Л е в к о (вказуючи на Русалку-Відьму). Відьма! (Панночка засміялась. Інші виводять Відьму, яка упирається зі сцени.)

П а н н о ч к а. Чим же віддячити тобі, парубче? Я знаю, тобі не золота треба: ти кохаєш Ганну; та суворий батько твій не дає тобі побратися з нею. Він тепер не стане на заваді; візьми, оддай йому цю записку...

Левко бере записку, нерішуче ходить по сцені. Русалка зникає. Левко сідає на попереднє місце і знову дрімає. Знову чути спів солов’я. Левко різко схоплюється.

Л е в к о. Невже я спав? Так ясно, ніби наяву!.. Дивно, дивно! (Озирається і повільно йде зі сцени).

28

В е д у ч и й. Як далеко сягають наші українські корені! Проте й сьогодні в народі люблять українські пісні, котрі звучать віками і звеселяють нашу душу. Яка велика і прекрасна наша українська культура!

Звучить українська пісня.

В е д у ч а. Ведуча. Сьогодні ми з вами перегорнули сторінки творів великого Гоголя. За справедливим висновком О. І. Білецького: «Не тільки рідний йому земляк, а й російський читач полюбив і розкішний день українського літа; і чарівну українську ніч, "дивне повітря" з якої віє і теплом, і прохолодою, і млостю, і розливає океан пахощів, і пишний Дніпро, якому" немає рівної ріки в світі"; і страшенно прекрасні українські степи, "зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів"; і народ, який не спасує перед нечистою силою, відповідає посмішкою на всі небезпеки і в той же час здатний до найтонших почуттів, що передаються мовою, подібно до ніжної лі-ричної пісні. В сліпучих барвах, у нестримних гіперболах вилилась у Гоголя його любов до України».

29

Фото учасників свята на пам’ять

30

Для нотаток

31

32