МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ ПЛАН

Дослідити образ вовка у

народних казках, байках,

анекдотах та інших

творах.

Вовк звичайний.

Характеристика звіра.

Образ вовка в українських

народних казках.

Прислів’я та приказки

про вовків.

Вовкулака в українській

міфології та художніх

творах.

Образ вовка в байках

Л.Глібова, співомовках

С.Руданського.

Вовк, вовк звичайний(Canis lupus L.) —хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Також відомий як сірий вовк, сірко, або дикий собака або дикий пес.

Вовк справжній мисливець. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу родичів, особливостіландшашту.

Він благородний і справедливий – за нормальних умов він не буде нападатина противників слабших за себе.

Він чистий – вовк не харчується падлом.

Вовк вільний, свободолюбивий та самостійний, в той час як левівдресирують у цирках.

Він безстрашний – б’ється до перемоги чи смерті.

Образ вовка в українських народних

казках

У казках східних слов'ян

дуже поширений образ

вовка. Справа в тому, що

саме вовк, як

небезпідставно припускає

С. Токарєв, у слов'ян

здавна був особливо

шанованою, «священною

(тому, що найбільш

небезпечною) твариною».

Серед українських казок про тварин є давня за походженням казка (відома в кількох порівнянонезначних варіантних відмінностях) про вовка-«колядника» (або «щедрівника»). Тут вовк забирає(«виколядовує») у діда овечку, козу, коня, бабу, а потім і самого діда, відносить усе це до себе в ліс із'їдає. У цих творах мовби відлунює думка первісноїлюдини про її безпорадність, безсилість перед сильним звіром, якого неможливо перемогти, а можна лише якось задобрити, принісши йому щось у жертву. Тільки в деяких варіантах твору дід збабою обманюють вовка, а часом і розправляютьсяз ним, що є, очевидно, пізнішим нашаруванням.

Вовк майже завжди

зображується як

нерозумний, зажерливий

хижак-невдаха. Його

неодноразово обманює і

лисиця, і собака, і баран, і

гуси, і звичайно, людина.

Часто потерпає він і від

своїх же «родичів» —

інших вовків.

―ЯК ВОВК ГУСЯМ ГРАВ‖. ―КРИВИЙ ВОВК‖.

― ЧОМУ ВОВК НЕ СХОТІВ СОБАЧОГО ЖИТТЯ‖.

― ДІД ТА БАБА І ВОВК-СПІВАК‖. ― ДВА ВОВКИ‖.

― ВОВК ТА ЗАЄЦЬ‖. ― ВОВК ПІД ВІКНОМ‖.

― БІЙКА ВОВКІВ ІЗ СВИНЯМИ‖. ― ВОВК ТА СЕМЕРО

КОЗЕНЯТ‖. ―БІЙКА ПСА З ВОВКОМ‖. ― ЛИСИЧКА-

СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ‖. ―ВОВК І ЧАПЛЯ‖.

―ВОВК І КОБИЛА‖. ― ВОВК І БУЗЬОК‖.

1.Вовків боятися - в ліс не ходити.

2.І вовки ситі, і вівці цілі.

3.Віділлються вовку і Овечкін слізки.

4.Скільки вовка не годуй, він у ліс дивиться.

5.Дешево вовк в пастухи наймається, та світ

подумує.

6.На вовка слава, а овець тягає Сава.

7.Вовка зуби годують, зайця ноги носять,

лисицю хвіст береже.

8.Вовк - не пастух, свиня - не городник.

9.Вовка б'ють не гонкою, вовка б'ють вивертом.

10.Вовка в плуг, та він у луг.

11.Худо вівцям, де вовк воєвода.

12.Вовк кожен рік линяє, та все сер буває.

13.Вовка видно і в овечій шкурі.

14.Вовк вовка не з'їсть.

15.Вовк вовком не труїли.

16.Бачачи козу, вовк забуває грозу.

17.Вовка словом не вб'єш.

18.Вовком родясь, лисицею не бувати.

Вовкулака в українській міфології та художніх

творах

ка (грец. λσκάνθρωπος, англ.

Werewolf, нім. Werwolf, фр. loup-garou,

італ. lupo mannaro) — міфічна істота,

людина, що перекидається на вовка, або

перетворена у вовка, тобто перевертень.

Вірування у вовкулак були свого часу

поширені по всій Європі, включаючи й

Україну. У «Слові о Полку Ігоревім»

згадується, що князь Всеслав

Полоцький вмів перекидатися на

вовкулаку. У «Лісовій Пісні» Лесі

Українки на вовкулаку перекинувся

(був звернений чарами) Лукаш.

Леонід Глібов.

“Вовк та ягня”.

―… Аж суне Вовк -

такий страшенний

Та здоровенний!

Та так прямісінько

й біжить

До бідного Ягняти.

Леонід Глібов.

“Вовк і Кіт”.

―І рад би Вовк в які

ворота вскочить,

та лишенько йому:

куди не поглядить –

усюди Вовченька

недоленька морочить,

Хоч сядь та й плач…‖

С. Руданський.

“Вовки”.

―Чого, брате, так

збілів?

Що з тобою

сталось?‖

―Ах, за мною через

став

Аж сто вовків

гналось!‖