Особливості прояву

дитячої агресивності

Багато століть дитину розглядали

як дорослого, тільки невеликого,

слабкого, який не має прав.

Дітям навіть шили ті ж речі,

що і дорослим,

тільки меншого розміру.

Про специфіку дитячої психіки заговорили після романів Діккенса - спочатку в площині літератури, причому дітей уявляли справжніми янголами:

лагідними, добрими, нещасними.

Психологію дитячого віку стали серйозно вивчати в основному після робіт 3. Фрейда, який довів вплив подій, що відбулися в дитинстві, на всю подальшу долю людини.

Прояви дитячої агресивності є однією з найбільш поширених форм порушення поведінки, з якими доводиться мати справу дорослим - батькам і фахівцям.

Сюди відносяться спалахи дратівливості, неслухняність, надмірна активність, войовничість, жорстокість.

У переважної більшості дітей спостерігається пряма і непряма вербальна агресія - від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз.

У багатьох дітей відзначаються випадки змішаної фізичної агресії - як непрямої, так і прямої .

Основними причинами проявів

дитячої агресивності є:

• Прагнення привернути до себе увагу;

• Прагнення отримати бажаний результат;

• Прагнення бути головним;• Захист та помста;

• Бажання принизити гідність іншого з метою підкреслити

свою перевагу.

Особливості агресії дітей та підлітків

Більшість вихователів вважає, що пригнічення агресивних проявів приведе до встановлення в групі (класі) дружелюбності і врівноваженості. На жаль, це не просто зовсім невірно, але навіть небезпечно:

пригнічена агресія не зникає, а накопичується в несвідомому дитини. В один, зовсім не прекрасний день, вона вирветься назовні у вигляді шаленого вибуху,

причому, зазвичай дістається невинним людям. При цьому дитяча агресивність викликає зустрічну агресію у дорослих та однолітків і утворюється порочне коло, вибратися з якого без допомоги фахівця учасники часто не можуть.

Що стосується

батьків, то дуже часто вимоги вести себе тихо, не шуміти і не стрибати, відображають не турботу про дитину, а тільки їх власні проблеми: втома, підвищена нервозність і тривога, які посилюються під дією дитячого галасу і метушні.

Пуританське виховання призводить до того, що діти перестають (вірніше, не навчаються) проводити необхідну грань між допустимим проявом агресії і неприпустимим - у них не вистачає практики. Напевно, у кожного з нас в дитинстві був сумний, але корисний досвід, коли ми дуже сильно били кого-небудь з однолітків (часто

"перевищуючи межі необхідної самооборони "). Реакція батьків та інших дорослих

тоді, та й власний страх від скоєного, стали коштовним внеском у наш розвиток і навчили надалі узгоджувати

силу своєї агресії.

Формування дитячої агресивності

У перші роки, життя дитини повністю залежить від батьків, особливо матері:

саме вона дає їй їжу, захист, обслуговує і зігріває почуттям любові і прийняття. У цей період, більше, ніж у будь-який інший, дитина шукає батьківської уваги і схвалення своєї поведінки. Прояви агресивності є одним з механізмів залучення уваги і способом домогтися своїх цілей.

Тому перші прояви агресивності проявляються у дитини вже на третьому місяці її життя: вона б'є ручками, стукає ніжками, хватає будь які предмети, що лежать в межах досяжності.

Ця активність носить чисто інструментальний характер, виступаючи засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбутися від чогось неприємного, що заважає.

Багато що залежить від реакції дорослих: вони можуть миттєво виконувати всі вимоги рідного чада (особливо тривожні і невпевнені в собі мами і бабусі), а можуть і не звертати на нього уваги.

Цікаво, що обидві ці дороги приведуть до одного результату – дитина виросте надзвичайно агресивною.

Механізми психологічного захисту у маленьких ще не сформовані, тому зазвичай вони прагнуть змінити ситуацію – за допомогою агресії. Але рано чи пізно, прояв агресивності перестає викликати посмішки батьків і все частіше призводить до несхвалення, а то й покарання, і це породжує у дитини

почуття тривоги і страху.

Для того щоб викликати схвалення батьків, дитина вчиться контролювати свою агресію, причому на перших порах це досягається зовнішнім контролем, диктується реакціями оточуючих і страхом. Тривога зазвичай двояка: це і страх покарання, і страх викликати роздратування батьків і позбутися через це їх підтримки. При нормальному розвитку, система соціальних норм і заборон поступово стає частиною психіки людини, і контроль стає внутрішнім. Тоді велика частина поведінки, в тому числі і прояви агресивності, регулюються вже совістю і / або почуттям провини, в різних пропорціях у різних особистостей.

У багатьох людей, особливо агресивних за природою, внутрішній контроль в силу різних причин формується погано, і зовнішній контроль залишається провідним на все життя. Тоді підліток (а потім і доросла людина), якщо і підпорядковується законам і суспільним вимогам, то не за велінням совісті, а через страх покарання або погрози матеріальних і моральних втрат. Тому коли пута страху скидаються (ослаблення влади, смута, перебування в натовпі), а внутрішнього контролю - совісті - немає, людина дозволяє собі робити все, що завгодно.

І не треба дивуватися поведінці наших юних футбольних і хокейних фанатів після невдалих виступів їх улюблених команд.

Розвиток внутрішнього контролю у дітей і підлітків проходить за допомогою процесу ідентифікації - прагнення чинити як значима людина. У ранньому віці це імітація батьківської поведінки - адже саме наслідуючи поведінку батьків ми отримуємо схвалення своєї поведінки. А "виправляючи помилки" після батьківського засудження ми отримуємо, знову ж таки, жадане

батьківське схвалення. • Правда, тут є одна складність. Діти в розмовах,

іграх тощо намагаються копіювати поведінку дорослих, вважаючи її зразковою, але ось самим батькам у власній поведінці подобається далеко не все. Причому дорослі не завжди усвідомлюють неприйнятні форми своєї поведінки, зате коли бачать це зі сторони - відразу ж напружуються і реагують дуже бурхливо. В наших дітях ми найбільше не любимо ті риси, які нам не подобаються в нас самих.

У підлітковому віці діти, намагаються позбутися залежності від батьків і вести себе максимально самостійно. У своїй поведінці вони ідентифікуються вже не з батьком чи матір'ю, а з іншими значимими для них людьми - старшими друзями, авторитетними педагогами, кіногероями та ін. І тут агресивна дитина поводиться не так, як більш спокійні діти:

вона протистоїть батькам набагато більше. Чого домагаються діти і особливо підлітки своєю агресивністю?

Вони хочуть, щоб від них відстали, і, врешті-решт, отримують своє: від них не чекають великих досягнень і рідше вимагають виконання обов'язків. Маючи двох або більше дітей, замучена мати нерідко звалює більше справ на менш агресивну дитину (він називається "слухняним"), викликаючи в того почуття невдоволення і комплекс неповноцінності, але так їй поступити легше. Більш агресивну дитину залишають у спокої і дають більше свободи. Однак і агресивні діти платять за це свою ціну: вони гірше соціалізуються, оскільки не засвоюють досвід дорослих і не беруть участь в різних справах, що сприяють дорослішанню.

У молодшому шкільному віці ініціаторами агресії є вже не окремі особистості, а угруповання дітей. Агресивна поведінка стає все більш організованою. У міру набуття навичок конструктивного спілкування інструментальна агресія поступово змінюється конструктивними способами досягнення мети, а ворожа деструктивність - бажання завдати шкоди опонентам і отримати

від цього задоволення - залишається незмінною. Крім того, діти все частіше намагаються вирішувати

проблеми у своєму колі, не вдаючись до допомоги та заступництва дорослих. Формування угруповань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає їм можливість почуватися комфортно і захищено, і відчути підвищення його можливостей. Наслідком цього бувають зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання утвердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівність та інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи.

Особливе місце займає підліткова агресивність. Дорослі повинні розуміти, що підліток, для того щоб навчитися науці комунікативності, повинен більшу частину часу проводити серед однолітків. Серед реальних людей і в реальних ситуаціях діти вчаться справлятися з життєвими труднощами: вирішувати психологічні проблеми, долати страх, ревнощі, ворожість, формувати моральні уявлення, вчитися конструктивно з'ясовувати стосунки. Для підростаючої людини батьки повинні залишатися тільки добрими порадниками, надійним тилом. Підліток повинен знати, що йому є з ким розділити тривоги, обговорити складні ситуації, запитати ради - але діяти він повинен сам.

Сучасний підліток може реалізувати свою агресію двома способами:

- Виявляти відкрито, отримуючи стусани і життєвий досвід - йдучи цим шляхом, він або домагається авторитету, престижу і самореалізації, або ламається, спивається, наркотизується, сідає у в'язницю та ін.;

- Ховати та придушувати, ставати слухняним пай-хлопчиком (дівчинкою), але при цьому втрачати частину енергії, нічого особливого в житті не домагаючись. Пригнічена енергія в цьому випадку буде прориватися назовні у вигляді або неврозу, або психосоматичного захворювання.

Фактори, що сприяють росту агресивності у підлітків:

1. Ендокринний вибух, різке наростання статевих гормонів, головним чином тестостерону у хлопчиків, сприяє зростанню агресивності.

2. Органічні ураження головного мозку - травми, менінгіти і т. ін.

3. Ставлення дорослих - школи і, головне, батьків.

Розвитку підліткової агресії батьки сприяють

двома основними способами. • А. Емоційне відторгнення.

Батько частіше відштовхує своїх дітей, особливо сина. Ці татусі страждають підвищеною тривожністю, невпевненістю в собі і великими переживаннями з приводу своєї маскулінності і сексуальних можливостей. Матері провокують розвиток агресивності підлітків рідше. Зазвичай це відбувається, коли вони або вважають, що діти виросли і повинні вирішувати свої проблеми самостійно, або коли "переживають другу молодість" і займаються влаштуванням своїх особистих справ.

•Б. Посилення контролю.

Батьки (частіше мами і бабусі), налякані повідомленнями про зростання підліткової злочинності, наркоманії, розпусті і пр., прагнуть контролювати кожен крок своєї дитини. Особливо дістається при цьому дівчаткам. Нормальні хлопці і дівчата, яким не дають перетворитися в самостійну особистість, перетворюються на бунтарів. А оскільки розуму і досвіду для конструктивного бунту недостатньо, то молоді люди роблять асоціальні або взагалі абсурдні вчинки, алкоголізуются, наркотизуються і взагалі творять саме те, чого так бояться дбайливі мами і бабусі. До речі, цікаво, що карають агресивних підлітків найчастіше матері, ніж батьки.

Які ж діти виростають агресивними

найбільш часто? Хлопчики:

А. "Кумири сім'ї", які виросли без батьків у суцільному жіночому оточенні (мами, бабусі, тітки, кузини та ін.) Прикладом може служити М. Ю. Лермонтов, який виховувався бабусею і її оточенням, велика частина якого була представлена жіночою статтю. Хлопчик виріс великим поетом, але при цьому досить збудливою, впертою і непоступливою людиною, схильною до конфліктів. Під час одного з них він в запальності образливо висловився про сестру Мартинова, що і спровокувало фатальну дуель.

Б. Виросли в сім'ях з жорстким авторитарним батьком і м'якою, поступливою, непослідовною матір'ю. Використовуючи механізм ідентифікації з батьком, підліток буде протистояти всьому, у тому числі і самому батькові. І якщо той хлопчиська не зламає, то він виросте таким же

жорстким і авторитарним.

А. У родині з жорсткою авторитарною матір'ю, при м'якому, поступливому батькові. Спрацьовує механізм ідентифікації з матір'ю. Такий тип формування добре відображено в цілому ряді казок Яскраві приклади - сестри головних героїнь у "Попелюшці" і "Поляна". Рідні матері дівчаток - жінки владні, самолюбні, напористі до грубості. Матусі перебували у повторному шлюбі за слабкими, млявими, спокійними і поступливими чоловіками. Спостерігаючи за поведінкою матерів, дівчатка теж набули рис агресивності, грубості, конфліктності, правда, до цього ще виросли ледащо, нечупара і нездари.

Б. Надані самі собі і самостійно пробиваються у житті, у цих випадках агресивність служить механізмом виживання і зазвичай носить інструментальний характер. Класичний приклад - Пеппі-Довга Панчоха. Матері у неї не було, прикладом міг служити лише шебушний, безбашений і напористий тато Ефраїм, який нею цікавився мало і дівчинці довелося пристосовуватися до навколишнього світу самої, використовуючи батьківський приклад і виробляючи в собі активність і агресивність.

Дівчата:

Відмінності в прояві агресивності

хлопчиків і дівчаток Хлопчача агресія зазвичай проявляється більш відкрито, грубо, вона менш керована і

контролювати її хлопці починають пізніше, ніж дівчата. Крім того, до цих пір зберігається стереотипний погляд суспільства на те, що дівчаткам не личить виявляти свою агресивність, і тому їх набагато раніше починають вчити стримувати її. Наприклад, хлопчику у відповідь на скаргу про те, що його образили, побили, кажуть "піди і дай здачі", дівчинці ж така порада дається набагато рідше: зазвичай їй рекомендують не зв'язуватися і відійти в сторону.

Ще одна відмінність. Дівчатка сензитивні і вразливі, брутальний вияв агресії зазвичай їм не пасує. Тому вони дуже рано замінюють фізичну агресію вербальною, а деякі змалку привчаються майстерно камуфлювати агресивність іронією та сарказмом. Це виглядає м'якше, зате б'є болючіше.

Жіноча стать раніше навчається контролювати свою агресивність, тому вона рано стає у них вибірковою, що б'є точно в ціль. Дівчатка чітко спрямовують свою агресію на адресу конкретної людини, причому точно в його психологічно вразливе місце. Дівоча агресивність нерідко завуальована і зовні менш ефектна, зате більш ефективна. Хлопці контролюють свою агресію погано, вона носить у них більш генералізований характер і щедро вихлюпується на всіх оточуючих без розбору.

Особливо помітна різниця між агресивністю полів між десятьма і чотирнадцятьма роками, коли дівчатка у своєму психічному та фізичному розвитку йдуть далі хлопчиків. Володіючи найкращим контролем, дівчатка досить часто "підставляють" хлопців.