Зміст

Вступ.......................................................................................................................3

Розділ 1 Державна мова як складова загальнонаціональної культури......6

1.1. Українська мова як державна..................................................................6

1.2. Культура мови........................................................................................10

Висновки до розділу 1..................................................................................13

Розділ 2 Культура мовлення української молоді..........................................14

2.1. Проблеми культури мовлення молоді..................................................14

2.2. Поняття жаргону і сленгу......................................................................17

2.3. Жаргон і сленг українських студентів.................................................18

Висновки до розділу 2..................................................................................19

Висновок...............................................................................................................20

Література.............................................................................................................21

Додаток 1...............................................................................................................23

Вступ

Українська мова – єдина національна мова українського народу. Нею

також послуговуються українці, які проживають за межами України: в Росії,

Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Канаді, США й ін.

Літературна мова – це вдосконалена, унормована найвища форма

загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної

діяльності людей. Вона реалізується в усній і письмовій формах.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання

загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними,

фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами

мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим,

синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе

мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу,

звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі

висловлювання, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє

мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе,

перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти

висловлювання.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо

людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки,

якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або

не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими

словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно

якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко

сприймається, зрозуміле.

Актуальність дослідження. Сьогодні надзвичайно актуальним є

вивчення проблем ціннісних орієнтирів української молоді в європейському

контексті з метою виявлення реальної картини всього, що відбувається з

сучасною молоддю. Адже не секрет, що пройшли внутрішні трансформації

українського суспільства, які спричинили суттєву зміну цінностей і

3

відповідно ціннісних орієнтацій (змінилися стосунки між людьми: відчутні

озлоблення, користолюбство, низька культура, байдужість, зневажання честі,

совісті, зростання корумпованості, злочинності). Ці процеси не оминули й

молодь, адже саме молодь є тим елементом, для якого найбільш складно у

невизначеності формувати свою власну систему цінностей.

Для різних категорій молоді існують свої уявлення про авторитети,

норми поведінки, пріоритети. Особливо це помітно у ставленні молоді до

мови свого народу, яка є універсальним засобом вираження внутрішнього

світу індивіда, складовою загальнолюдських цінностей. Адже сьогодні

доведено, що чим досконаліше особа володіє мовою, тим виразніше постає

перед людьми як особистість Грамотне, багате мовлення – не тільки

ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до

людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Тому особливої актуальності набуває проблема виховання у мовця

загальнолюдських ціннісних орієнтирів, оскільки культура мовлення всього

нашого суспільства і культура мовлення студентів зокрема – це чи не

найяскравіший показник стану їх моральності, духовності, культури взагалі.

Проблема культури мовлення завжди була у центрі посиленої уваги

вітчизняних лінгвістів і методистів (Н.Д. Бабич [1], І.К. Білодід, О.М. Біляєв,

С.Я.Єрмоленко [3, 4, 5], М.А. Жовтобрюх, А.П. Каніщенко, Н. Косяк [9],

Л.І.Мацько, М.І. Пентилюк, М.М. Пилинський, В.М. Русанівський та ін.).

Вченими визначено питання мовної культури людини та суспільства, теорії

мовної норми, комунікативні якості культури мовлення., психологічний та

психолінгвістичний аспекти породження та особливостей усномовленнєвих

висловлювань, які досліджували Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, І.О. Зимня,

О.О. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, І.О. Синиця та ін.

Питання щодо об’єктивної потреби й можливості формування у

студентів чистоти мовлення стало об’єктом науково-творчих пошуків

Д. Бараник, О. Бєляєва, Л. Виготського, А. Годлевської, І. Зимньої,

А. Капської, О. Кретової, Р. Короткової, Л. Паламар, В. Пасинок,

4

А. Первушиної, В. Поторацької, Г. Сагач, Л. Струганець, О. Штепи та ін.

Проте відчувається дефіцит спеціальних досліджень, які б розкривали

проблему студентського сленгу, специфіку формування у студентів культури

мовлення. Недостатня розробленість даної проблеми в педагогічній теорії та

практиці обумовили вибір теми реферату «Державна мова і проблеми

культури мовлення молоді».

Об’єкт: культура українського мовлення.

Предмет: жаргонізми українських студентів, вживані студентами в

комунікативному просторі, їх семантичні аспекти.

Мета: розкриття проблеми культури мовлення в українському

молодіжному середовищі, аналіз семантичних аспектів студентського сленгу.

Реалізація загальної мети роботи передбачає вирішення таких

завдань:

- вивчити теоретичний матеріал з проблеми дослідження;

- розкрити становлення української мови як державної;

- проаналізувати проблему культури мовлення української молоді;

- зібрати достатній фактологічний матеріал;

- визначити сутність поняття «жаргон», «сленг»;

- охарактеризувати жаргон українських студентів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у ній дані лексичні і

семантичні характеристики молодіжного сленгу.

Для вирішення поставлених завдань використані такі методи

дослідження: теоретичні (вивчення й аналіз лінгвістичної та навчально-

методичної літератури з проблеми дослідження, синтез емпіричного

матеріалу; емпіричні (спостереження, вивчення продуктів мовленнєвої

діяльності студентів, бесіди).

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів

(присвячених відповідно загальним питанням української мови як державної

та культурі мовлення українських студентів) висновків і додатку. Робота

також містить список використаних джерел, що налічує 23 назви.

5

Розділ 1

Державна мова як складова загальнонаціональної культури

1.1. Українська мова як державна

Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова,

вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства,

громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних

закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики [20,

с. 104]. Термін з’явився у часи виникнення національної держави. В

однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення

державності мови. В багатонаціональних країнах конституцією

(законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою

більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього етнографічного

складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді –

англійській та французькій). У демократичних країнах із статусом однієї

мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною

ознакою, носії іноземних мов мають право користуватися ними для

задоволення своїх потреб.

Українці мають більш як тисячолітню історію уживання рідної мови в

різних сферах громадського і культурного життя. Давньоруська мова в добу

Київської Русі була не лише мовою художньої літератури, літописання, а й

мовою законодавства та діловодства, офіційного і приватного листування.

Отже, вона фактично була мовою державною. Історична доля українського

народу склалася так, що його мова протягом історії не завжди функціонувала

як державна.

Після монголо-татарської навали переважна більшість українських і

білоруських земель опинилася у складі Великого князівства Литовського.

Сформована на давньоруській основі українсько-білоруська літературна

мова, що, залежно від живого мовного середовища, виступала в українських

чи білоруських варіантах, починаючи з 14 ст. функціонувала в законодавстві,

6

судочинстві, великокнязівській та князівських канцеляріях, державне і

приватне листуванні. Становище українсько-білоруської мови (що

традиційно називалася руською) як державної закріпилося у Статуті 1566 р. –

Зводі законів Великого князівства Литовського, де зазначено: «А писар

земский по руску маєть литерами и словы рускими вси листы и позвы

писати, а не инъшым языком и словы» (ст. 1 розд. IV) [10, с. 43].

Українська мова мала статус, близький до державного, у 14 – 1-й пол.

16 ст. і на землях Галичини та Західній Волині, що тоді перебували під

владою Польщі. Українською мовою іноді користувалися татарські хани у

зносинах з польськими королями. Протягом 14 – 16 ст. українська писемна

література та мова вживалася на державному рівні у Молдовському

князівстві. Значна частина пам’яток українського ділового стилю того часу

походить з канцелярії правителів Молдови. Отже, українська літературна

мова в 14 -16 ст. мала функції міжнаціональної.

Укладена 1569р. в Любліні унія Литви з Польщею призвела до того, що

майже всі українські землі перейшли до складу Польського королівства.

Представники української шляхти (зокрема, Київщини та Волині) на

Люблінському сеймі домоглися від короля привілеїв, які далі забезпечували

функціонування української мови в офіційно-ділових сферах. Наприклад, у

привілеї шляхті Київщини 1569р. зазначено, що «в усяких справах їхніх

судових, …так і в судах наших замкових і земських, як і в канцелярії нашій

коронній, декрети наші у всіх потребах наших королівських, у земських

коронних до них листи не яким іншим, тільки руським письмом писані».

Проте з самого початку чинності привілеїв вони порушувалися. На

Варшавському загальному сеймі 1590 р. посли від Волинського,

Брацлавського та Київського воєводств домоглися нової ухвали про те, що на

зазначених територіях юридичні документи «згідно з їх правом, руською

мовою та письмом мають бути писані» [10, с. 48]. Але й ця ухвала часто не

виконувалася, і в юридично-ділову сферу дедалі більше проникають польські

і латинські мови, витісняючи українську.

7

Після приєднання України до Росії спеціального акта про державність

української мови не було прийнято, бо функціонування її у генеральній,

полкових, сотенних канцеляріях, у судах, ратушах – у всіх державних

установах Гетьманщини вважалося природним. Листування

Б. Хмельницького з російським царем Олексієм Михайловичем велося

українською писемно-літературною мовою, а Олексія Михайловича з

Б. Хмельницьким – російською [4, с. 19].

На землях, що залишилися під владою Польщі, українська мова дедалі

більше зазнавала всіляких утисків. На сеймі 1669р. ухвалено постанову, що

король давніх привілеїв дотримуватися не буде і всю документацію

видаватиме тільки польською і латинськими мовами. Постанову було

підтверджено й на сеймі у Варшаві 1696р. У 18 ст. українська мова тут майже

цілковито зникла з офіційного вжитку.

На Лівобережній Україні в державних установах українська мова

збереглася до поч. 80-х pp. 18 ст., коли російський царат ліквідував залишки

автономії України. Відтоді аж до 1917р. на всіх історичних землях України,

що були в складі Російської імперії, вона перестала функціонувати не тільки

в державних установах, а й в освітніх закладах: друкування книжок

українською мовою, крім художніх текстів та історичних пам’яток, було

заборонене (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876 та ін.). Українські

школи, українська преса і книговидання діяли лише в Австро-Угорщині

(навіть у часи найбільших національних-мовних утисків). Тільки в січні

1919р. законом Директорії Української Народної Республіки українська мова

була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних

меншин [1, с. 16]. Такий самий Закон ухвалила (15. II 1919)

Західноукраїнська Народна Республіка. Державність української мови була

утверджена згодом і на Закарпатті ‒ в конституції Карпатської України,

прийнятій 15. III 1939.

Статус української мови, близький до державного, гарантувався

«Положенням про забезпечення рівноправності мов та про сприяння

8

розвиткові української культури», затвердженим ВУЦВК та РНК УСРР 6. VII

1927, в якому зазначалося: «Відповідно до переважного числа людності

УСРР, що говорить українською мовою, брати як переважну мову для

офіційних зносин українську мову» (розд. І) [1, с. 24]. «Положення»

забезпечувало рівноправність мов усіх національних меншин України. Однак

з 30-х pp. до жовтня 1989р. воно не виконувалося, що спричинило обмежене

використання української мови як державної й призвело до звуження її

функцій на більшій частині території України.

Усе це неминуче вело до денаціоналізації українського народу,

гальмувало його національно-духовний розвиток. У зв’язку з цим

громадськість республіки дедалі наполегливіше порушувала питання про

необхідність надання українській мові статусу державної. Особливо велику

активність у цьому плані розгорнуло Товариство української мови

ім. Т. Шевченка (утворене в лютому 1989р.). 28. X 1989р. Верховна Рада

УРСР прийняла Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», в якому сказано:

«Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української

Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР

забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх

сферах життя» (ст. 2 розд. І) [10, с. 76]. Разом з тим у Законі зазначено, що

держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов

іноземних національностей, які проживають в Україні. Було складено й

затверджено урядову програму розвитку української та іноземних мов

України до 2000 р. В ній передбачено утвердження української мови як

державної поетапно в різних регіонах країни. Однак програма виконується

надто мляво, особливо в південних та східних областях. Справу

пригальмувало й те, що певні політичні сили протягом 1994 - 1-ї пол. 1996

настійно домагалися проголошення російської мови як «офіційної» поряд із

державною українською, тобто фактично двох державних мов, оскільки

термін «офіційна мова» в міжнародній практиці – це синонім терміна

«державна мова». Визнання російської мови як офіційної призвело б до

9

істотного обмеження функції української мови в ролі єдиної державної мови.

У гострій політичній боротьбі, що точилася навколо тексту нової Конституції

України, питання про державність української мови було одним із

центральних. Перемогли державно-патріотичні сили. У Конституції України,

прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996, зафіксовано: «Державною

мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і

функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій

території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і

захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування

мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом»

(ст. 10) [21, с. 32].

1.2. Культура мови

Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовним

вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття

матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому

людина виступає не тільки суб’єктом, що створює ці поняття, а й об’єктом на

якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні – мовної

культури. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально

зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. Обмеження сфер,

де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури.

Адже «мова для культури – те саме, що центральна нервова система для

людини» [13, с. 38]. Мову називають акумулятором, інтегратором культури,

її живий складний організм реагує не лише на стан мовної освіти в

суспільстві, а й на функціонування таких, здавалося б, формальних чинників,

як інформативна реклама, вивіски, оголошення. В них на перший план

виступає умовність знаків, їхня застандартизованість, стереотипність.

З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити і

писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин

спілкування.

10

З часу виникнення науки про мову можна говорити і про культуру

мови. Адже при створенні словників, граматик, тлумачень текстів, завжди

доводилось вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти. А узагальнені

в лінгвістичних працях, вони сприяли усталенню, поширенню тих чи тих

норм, їх кодифікацій.

Культура мови – це загально прийнятий мовний етикет: типові

формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються

залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового

рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти

донедавна не залучалися до сфери культури мови, котра розглядалася як

рекомендації щодо правильності – неправильності, нормативності – не

нормативності висловів [2, с. 81].

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості.

Вона зароджується і розвивається там де носіям національної літературної

мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в

різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто

культура мови безпосередньо пов’язана з соціологією і психологією не тільки

в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й що до формування

мовної свідомості.

У зв’язку з потребою виховання культури міжнаціональних відносин

великої ваги набувають соціолінгвістичні й психолінгвістичні аспекти

культури мови. Уважне, дбайливе ставлення до мови кожного народу,

виховання взаємоповаги передбачає розширення гак званої фонової,

мовокраїнознавчої інформації, що обов’язково входить в умовне виховання, а

отже, і в культуру мови.

Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираженого в

типовій формулі: «Яка різниця, як говориш!». Виявляється, що люди, які

недбало ставляться до своєї мови, позбавлені і почуття власної гідності.

Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не

можуть бути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення до

11

культури своєї мови індивідуума, а також суспільства в цілому, віддзеркалює

загальний рівень культури – або її пасивний, споживацький, або творчий

характер.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або

недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження.

Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в

лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення

мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і

емоційного заряду.

Для української літературної мови дуже важливою є регулювальна

функція, яка забезпечує стабільність, збереження літературних традицій і

водночас оновлення їх, витримане в межах міри і краси. Про це так писав

О.О.Потебня : «У грамотної людини – дві течії мови, хоча в кращих випадках

і не позбавлені взаємодії але роздільні...» [1, с. 84]. В організованому

суспільстві з серйозним ставленням до літератури складається і щодо

писемної мови громадська совість, чуття користі, міри і краси, які однаково

зв’язують письменника і читача. Думка повинна розвиватися, отже і мова

повинна рости, але непомітно, як трава росте. Все, що зупиняє увагу на

самому слові, будь-яка не тільки неясність, але й помітна незвичайність його

відволікає увагу від змісту. Лише прозорість мови дає змісту можливість

діяти легко, сильно, художньо.

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості,

зокрема і мовне. Трактування її не може обійтися без опори на національну

мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює мовну

культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних

цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь-якій галузі

суспільної діяльності.

Ослаблення зв’язків з культурою свого соціуму, втрата його мови,

нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинків

12

індивідуума, на його ставленні до співвітчизників, до результаті колективної

й індивідуальної діяльності.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних

вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде

заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки

бездуховності.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки,

розвиненості людських почуттів, у вихованості діяльного, справжнього

патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм

міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру

нашого сучасника. Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого

інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань

культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення –

це стереотипи мислення.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона

забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення

всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню

загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру

мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Це – чи

не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури

взагалі.

Висновки до розділу 1

Отже українська мова пройшла складний шлях до своєї державності.

Вона така ж багатостраждальна, як і народ український. Однак попри всі

заборони, переслідування і перешкоди для мільйонів українців вона

залишилася рідною мовою батьків та дідів, і буде рідною для їхніх дітей.

Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить

питання культури мови. Досконале володіння мовою, її нормами в процесі

мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

13

Розділ 2

Культура мовлення української молоді

2.1. Проблеми культури мовлення молоді

На сучасному етапі, коли відбувається трансформація суспільного

життя України, змінюються пріоритети діяльності й розвитку особистості,

особливого значення набуває культура спілкування. Поява у мовленні

значної кількості сленгів, жаргонів, використовуваних різними групами

змушує нас серйозно замислитися над проблемою чистоти мови. Ця

проблема є ключовою з погляду національної культури, у тому числі і

мовної. Сьогодні є небезпека її перекручувань, зокрема різних

ненормативних включень. Саме тому проблема культури мови була, є і ще

довгий час буде знаходитися в центрі уваги громадськості.

У кожній певній соціальній групі існують свої норми літературної

мови, способи вираження форм мовних засобів, що є своєрідним еталоном

спілкування. Певною мірою культура мовлення молоді є виявом її

соціального життя.

Аналізуючи публічну комунікацію, ми можемо помітити очевидне

зниження (усереднення, масовізація, огрубіння) мовного стандарту, що

супроводжується активним уведенням елементів розмовного мовлення.

Спостерігається посилення впливу розмовного типу мовлення на літературну

мову [16, с. 58].

Сьогодні мова засобів масової інформації розглядається як

нормотворчий фактор, що впливає на формування норм сучасної

літературної мови, а також на рівень мовної культури молоді. Вивчаючи

публічну комунікацію, ми не можемо не відзначити, що зміни досить часто

не збігаються з традиційними уявленнями про норму мовної поведінки. Ми

не можемо не відзначити масове введення сленгових маніфестацій

розмовного мовлення, результатом якого є зниження мовної культури, і

навпаки, зростання експресивності, посилення «особистісного» начала [5,с.18].

14

Ще одна причина, яка на наш погляд, сприяє поширенню

ненормативної лексики у молодіжному середовищі – демократизація мовної

культури. У даному випадку ми маємо кримінальну «вульгарну» лексику, яка

поширюється навіть серед дітей та підлітків.

Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє

зменшення прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем

літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної

культури суспільства.

Вживання сленгів найчастіше диктується певним комунікативним

наміром, тобто є актуалізованим, функціонально обумовленим, а, отже,

контрольованим. Так, у мовленні окремих публічних політиків відбивається

продумана попуалістична мовна стратегія, для того, щоб вписатися в мовний

стандарт певного соціального шару населення, бути в ньому комунікативно

успішним і, як наслідок цього, – залучити його на свій бік. Ми можемо

навести приклади таких сленгових включень: «кинути», «замочити»,

«навалом», «повний привіт», «таким макаром», «лажу», «жратва»,

«кумекати», «закидон», «вішати локшину на вуха», «тягтися», «балдєть»,

«відтягатися», «на стрьомі» [21, с. 52].

Кримінальний жаргон згодом розчиняється в молодіжному сленгу й іде

на периферію мови, і тільки окремі компоненти зберігаються, виконуючи

чисто експресивну функцію. Іноді особи з високим рівнем мовної

компетенції часто навмисно допускають мовні вольності, які виконують

певну значеннєву чи стилістичну функцію. Для створення атмосфери довіри,

симпатії до співрозмовника журналісти останнім часом усе частіше

використовують емоційно експресивну лексику. Телебачення і радіо також

сприяють поширенню вживання ненормативної лексики.

Негативний вплив на стан мовної культури молоді здійснює

прогресуюче зниження якості друкованої продукції. Тираж книжкової

продукції зменшується, знижується якість редакторської і коректорської

обробки тексту. Не можна не враховувати й обмеження можливостей

15

здійснення централізованого контролю за дотриманням літературної норми,

розосередженість центрів впливу на масову мовну свідомість. Розпалася

єдина видавнича мережа, з’явилася величезна кількість комерційних

видавництв, що не приділяють належної уваги рівневі редакторської

підготовки тексту, заповнюють книжковий ринок літературою сумнівної

художньої вартості [18, с. 92].

Звичайно, слід звернути увагу і на ступінь освіченості населення.

Найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не

гарантує володіння нормою літературної мови. Підтвердженням цього

служить зниження чисельності реальних носіїв літературної норми порівняно

зі зростанням кількості користувачів мовного феномена. Фактом є і те, що

для активного володіння усною літературною мовою необхідний досить

високий рівень мовної компетенції.

Ще однією причиною поширення ненормативної лексики серед молоді

є виховання в неблагонадійній родині. У процесі формування особистості

родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички

спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи

і відбувається професійне самовизначення. Дитина копіює і відображає

особливості життя оточуючих дорослих людей. Варто підкреслити і те, що в

засвоєнні дитиною соціального досвіду важливу роль відіграють імітація й

ідентифікація, тобто наслідування поведінки важливих для неї людей, що

призводить до прийняття їхніх цінностей, установок, норм поведінки. Таким

чином, несприятливе середовище, де відсутня система життєвих цінностей,

оточує дитину і стає зрозумілим, що вона вбирає в себе усі його недоліки.

Соціальна позиція підлітка визначається бажанням бути схожим на

своїх батьків. Якщо з раннього дитинства дитина є свідком суперечок, що

супроводжуються «нецензурною лайкою», то, безумовно, вона починає

ставитися до цього як до природної норми спілкування. Цим обумовлюється

більш лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у

мовній поведінці підлітків у спілкуванні однолітками. Часто саме в такий

16

спосіб підлітки намагаються привернути до себе увагу, здаватися

дорослішими, демонструвати силу і перевагу над іншими [7, с. 155].

2.2. Поняття жаргону і сленгу

З терміном «жаргон» проблем виникає найменше, власне, їх не виникає

зовсім, що має дуже просте пояснення: «жаргон» є своєрідним

термінологічним еталоном, від якого відштовхуються у визначенні арго та

сленгу. Найбільший відсоток у загальній кількості досліджень нелітературної

лексики припадає на тлумачення саме цього мовного явища. Інтенсивний

розвиток соціолінгвістики значно посприяв усесторонньому аналізу цієї

групи лексичних засобів розмовного мовлення.

Засадничою властивістю жаргону є його соціальна обумовленість.

Жаргон – це мовне утворення, засноване насамперед на соціальній

організації людей [5, с. 11]. Але його значення значно ширше, аніж соціальна

основа формування: соціальність жаргону є скоріше формоокреслювальним,

ніж визначальним чинником. Доказом цього є те, що мовці обов’язково

володіють будь-якою іншою підсистемою, тобто вони диглосні.

Використання жаргонізмів зумовлюється стилістичною метою: мовним

контекстом, ситуацією, співрозмовниками.

Таким чином, жаргон – це розмовне, експресивно забарвлене мовлення

окремих соціальних груп, об’єднаних за професійною, віковою,

кримінальною або за ознакою інтересів [20, с. 144].

Отже, ми можемо схарактеризувати жаргон за кількома основними

ознаками [5, с. 12]:

– жаргон належить до нелітературного усного розмовного мовлення;

– жаргонізми виражають емоційне, гумористично-іронічне ставлення

до предмета мовлення;

– жаргон свідчить про соціальну приналежність мовця.

17

2.3. Жаргон і сленг українських студентів

Як відомо, у сьогоднішньому світі постійно відбувається процес

мовної творчості. Тільки в США кожен рік видається словник сленгу, який

зростає в середньому на 40 тисяч слів на рік. Інша справа, що з цієї кількості

лише одна – півтори тисячі мовних одиниць закріплюється у мові,

пройшовши перевірку часом [17, с. 4].

У сучасній Україні це питання набуває особливої гостроти. І тому

доречно було б розглянути бодай деякі аспекти цієї культури в сучасному

студентському середовищі.

Кожен день, спілкуючись з товаришами, співробітниками, батьками,

студенти використовують величезну кількість слів у переносному сенсі. Як

відомо з класичного тлумачення, сленг – лексика вузької соціальної чи

професійної групи, не зовсім зрозуміла стороннім [15, с. 4].

Сучасні студенти не намагаються щось приховати. Разом з тим вони

прагнуть бути оригінальними, «не такими, як усі». Тому більшість із

задоволенням підхоплює нові, іноді абсолютно безглузді конструкції і

радісно «втрамбовують» їх в свою побутову мову... Найбільш поширені

«Словникові перли» подано в додатку 1.

На жаль, сучасний жаргон дійсно можна вважати зіпсованою мовою.

Але, повертаючись до класичного вислову «Скільки мов ти знаєш...»,

можливо, слід зараховувати жаргон хоча б за третину мови.

Треба очевидно розрізняти жаргонні і сленгові нашарування в

сучасному мовному середовищі. Відокремимо і постійний для столиці

суржик, який дістався нам ще з радянських часів. Не треба забувати, що і

провідні вчені-мовознавці балансували на різних правописах (як української,

так і російської мов) і на різних тезаурус одних і тих же понятійних

категорій.

У новій державі, як не дивно, формується новітня українська мова,

якій, незважаючи на її нинішні недоліки, властиві й такі історичні риси, як

точний гумор і образність, оперативне пристосування іншомовного матеріалу

18

до вітчизняного лінгвістичного грунту, з якого підніметься на ноги якась

невідома мова наших нащадків.

Основна маса студентства не надто стежить за своєю мовою, просто

повторює все, що чує. Основний запас слів (а також манеру одягатися, вести

себе з однолітками, старшими і т.д.) сучасна молодь бере не з книжок, а з

телевізора, радіо та світової павутини Інтернет.

Молодіжний сленг нікому не нав’язується, він просто існує. І для того,

щоб бути включеним у молодіжне співтовариство, стати в ньому «своїм»,

підлітку треба не тільки бути молодим за віком, але також і говорити мовою,

властивою його віковій категорії. Цей сленг по-своєму кодує, зберігає й

передає інформацію від однієї особи до іншої. Але оскільки молодь не існує

поза суспільством і не являє собою якоїсь монолітної єдності, то в її сленгу

можна, виділити різні шари: студентський, комп’ютерний, спортивний сленг

та інші [11, с. 42].

Висновки до розділу 2

Хоча жаргон є складовою практично будь-якої мови і взагалі-то має

право на існування, втім, його вживання, може бути прийнятним лише в

певних ситуаціях. А саме, під час спілкування молоді між собою чи

застосування професійного сленгу при спілкуванні людей окремої професії.

Проте навіть у таких випадках вживати сленгові слівця варто у мікродозах.

Студентський сленг є одним із шарів лексики молодіжного сленгу.

Відмінність студентського сленгу від сленгів інших типів полягає у тому, що:

- по-перше, дані сленгові слова слугують для спілкування людей однієї

вікової категорії;

- по-друге, студентський сленг відрізняється “зациклюванням” на

реаліях світу молоді та студентства;

- по-третє, у числі сленгової лексики нерідко зустрічаються і досить

вульгарні слова.

19

Висновок

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості,

зокрема і мовне. Трактування її не може обійтися без опори на національну

мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює, мовну

культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних

цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь-якій галузі

суспільної діяльності.

Студентський сленг – це лексика притаманна студентам різних вищих

навчальних закладів, яка позначає переважно реалії навчального процесу,

його ознаки. Студентський сленг – невід’ємна частина студентського життя.

Майже уся молодь більшою чи меншою мірою вживає у своєму мовленні

сленгізми. За даними соціологічного дослідження 96% студентів вживають

сленгові слова і вирази у своєму мовленні.

На думку студентів, причинами цього є бажання надати своєму

висловлюванню лаконічності та експресивного забарвлення; бажання

закодувати інформацію, щоб її не зрозуміли сторонні; прагнення вирізнятися

серед інших; також причиною використання сленгізмів є розвиток мови і

модернізація мовлення взагалі.

Наша рідна літературна мова настільки красива, багата на чудові й

часом нам мало знайомі слова, які просто загубились у вирі історичного

розвитку мови, але й досі вражають своєю милозвучністю, влучністю, що

дивуєшся, чому ми не використовуємо їх у своєму мовленні. Багато

застарілих і рідковживаних слів заслуговують на повернення до нашого

активного словничка та якомога частішого їх використання. І тоді, можливо,

нам і не знадобиться жаргон, бо стане модним і престижним спілкуватися

навіть зі своїми однолітками чистою, граматично правильною, літературною

українською мовою. Ознакою сучасної людини має бути прагнення до

вдосконалення своєї мовної культури й заохочення до цього інших.

20

Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення: Навч. посібник для вузів /

Н.Д. Бабич. ‒ Львів: Світ, 1990. ‒ 232 с.

2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посібник

для вузів / Т.Б. Гриценко. ‒ К.: Центр навч. літератури, 2005. ‒ 534 с.

3. Єрмоленко С. Знати і «фільтрувати»: З практики вивчення жаргонізмів/

С. Єрмоленко // Українська мова й література в середніх школах,

гімназіях, ліцеях та колегіумах. ‒ 2005. ‒ № 7-8. ‒ С. 168-174.

4. Єрмоленко С. Українська мова серед інших слов’янських/

С. Єрмоленко // Дивослово. ‒ 2001. ‒ № 5. ‒ С. 18-21.

1. Єрмоленко С. Я. Вивчення жаргонів / С. Я. Єрмоленко // Українська

мова та література. – 2004. ‒ №38. – С. 11 – 13.

5. Жаргон українських студентів // Позакласний час. ‒ 2007. ‒ № 10. ‒

С. 82-84.

6. Жаргон школьника // Позакласний час. ‒ 2010. ‒ № 1. ‒ С. 155-157.

7. Климова К.Я. Основи культури і техніки мовлення: Навч. посібник для

вузів / К.Я. Климова. ‒ 2-е вид., випр. й доп. ‒ К.: Ліра-К, 2007. ‒ 238 с.

8. Косяк Н. Стилістично маркована лексика : арго, жаргон, сленг, суржик,

варваризми, екзотизми, пуризми. Їх місце та роль у мовленні/ Н.

Косяк // Українська мова та література. ‒ 2011. ‒ Ч. 41-42. ‒ С. 10-15.

9. Кузьменко Юрій Історія української мови в конспектах Юрія

Кузьменка / Юрій Кузьменко. – К. : Пульсари, 2003. ‒ 123 с.

10. Мартос С.А. Молодіжний сленг: міф чи реальність? / С.А. Мартос //

Культура слова. – Вип. 62. – К., 2003. – С. 39 – 44.

11. Мосенкіс Ю. Український молодіжний сленг: Стан і перспективи

досліджень/ Ю. Мосенкіс // Дивослово. ‒ 2007. ‒ № 12. ‒ С. 32-35.

12. Олійник О.Б. Культура мовлення: навч. посібник для ВНЗ /

О.Б. Олійник, В.Д. Шинкарук. ‒ К.: Кондор, 2008. ‒ 295 с.

13. Пащенко В. Українська ‒ не жаргон/ В. Пащенко // Урядовий кур’єр. ‒

2005. ‒ 15 квітня. ‒ С. 7.

21

14. Пиркало С. Походження сучасного українського молодіжного сленгу /

С. Пиркало // Українська мова та література. ‒ 1998. ‒ № 25. ‒ С. 4 – 5.

15. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-

Винницький. ‒ К.: Знання, 2008. ‒ 291 с.

16. Словник сучасного українського сленгу / Упорядник Т. М. Кондратюк.

– Харків : Фоліо, 2006. – 359 с.

17. Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг: Соціальна диференціація

української мови / Л. Ставицька. − К. : Критика, 2005. – 464 с.

18. Ставицька Л. Український жаргон: Словник. Містить близько 4070 слів

і понад 700 стійких словосполучень / Леся Ставицька. ‒ К.: Критика ,

2005. ‒ 494 с.

19. Українська мова : Енциклопедія / Кер. наук.-ред. підгот. М.П. Зяблюк.

– К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2000. – 751 с.

20. Чугаєвський М. Мова та політична культура/ М. Чугаєвський //

Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та

колегіумах. ‒ 2001. ‒ № 1. ‒ С. 52-56.

21. Шумейкіна А. Сучасний український сленг: конотативний аналіз /

Шумейкіна А. // Дивослово. – 2010. № 7. – С. 31 – 34.

22. Щур І.Словник жаргонної лексики/ І. Щур // Дивослово. ‒ 2004. ‒ № 4.

‒ С. 74-75.

22

Додаток 1

Баклан – 1. Людина, яка наговорює на інших.

2. Непорядний в усіх відношеннях чоловік. Синонім – козел.

Бейсік (запозичене з примітивних шкільних уроків програмування) –

людина, яка професійно розбирається в обчислювальній техніці.

Вася – 1. Дорогий хлопчик, хлопець.

2. Дурень, невдаха, лопух. Синоніми – Петя, Петька, лось.

Герла – особа жіночої статі, ще не перебуває в шлюбі, дівчина.

Синоніми – жаба, друг людини, шельма, Василина.

Горніст – дурний, наївний. Очевидним чином виникло серед сучасної

молоді, яка іронічно ставиться до піонерів, але близьке до часто вживаного

«фанфарон».

Динамік - нечесний чоловік, обманщик. Синонім – прогонщик. Звідси

ж – «гнати динамо».

Дятел – дурень, тупиця. Синоніми – лось, чушок (від російського -

чушка), дода, додик, тундра, долбак.

Йо – дурний і вперта людина. Синонім – осел.

Кент – друг, приятель, товариш. Синоніми – земляк, свояк, браток,

брателло.

Крутик – той, хто вдає з себе крутого, але не є ним насправді.

Синоніми – чебуратор, чембо-рембо.

Щур – зрадник. Синоніми - редиска, стукач.

Папік – нормальна людина. Синоніми – пацан, браток.

Стукач – людина, яка доповідає кому-небудь про будь-чиї вчинки.

Синоніми – тесляр, стрілочник.

Гальмо – людина, повільна у своїх інтелектуальних і фізичних діях.

Чимало слів використовуються для посилення передачі певного

почуття, емоції, характеристики предмета чи події тощо:

Безбашенство – стан людини, яка не в змозі керувати власними діями.

23

Безбашений – некерований, непередбачений.

Бобик здох, бобик здох – «Я втомився, більше не можу».

Валом – багато, вдосталь, скільки завгодно.

Відволікатися – 1. Сміятися, веселитися. Синоніми - гаснув, випадати.

2. Забувати про реальність.

3. Припиняти активні дії.

Дикий – про людину або речі незвичайного виду.

Кайф – радість, задоволення, захоплення.

Круто – 1. Дуже добре, цілком пристойно, чудово. Синоніми - космо,

клас, супер, кайф, повний угар (отпад), файно.

2. Дуже сильно, істотним чином.

Не канає – про відсутність бажання, потреби в чому-небудь.

Паралельно – байдуже, все одно, неважливо. Синонім – коллінеарність.

Під’їжджати – звертатися до кого-небудь з проханням, ласкаво

домагатися чого-небудь. Синонім - підкочується.

Підірвати – знятися з місця і відправитися куди-небудь.

Пішла спека – про початок визначної події.

Повний угар – висловлює радість, захоплення. Синоніми – отпад,

повний отпад.

Потяжний – красивий, смішний, цікавий, чудовий. Синоніми -

прокольний, крутий.

Прогресивний – розвинений, що йде в ногу з часом. Синонім -

просунутий.

Пропираться – фатально помилятися. Синонім - облажался.

Напр.: Ну ти , чувак, Пропер!

Фіолетовий – байдужий, що не має важливого значення, не становить

інтересу.

Хавчик – продовольство, їжа.

Ховайся – про що-небудь неприємне, скрутне.

Яловий – дуже круто, чудово.

24

Кадр – особистість, індивід. Синоніми – крендель, кекс, персонаж,

товариш.

Кадрити – під’їжджати до об’єкту протилежної статі. Синоніми -

підбивати клини, чіпляти, клеїти.

Обламати – стримати будь-чий прояв вчинку, який не відповідає

вимогам ситуації.

Обламався – 1. Розчаруватися в своїх очікуваннях.

2. Вести себе скромніше, втихомиритись, заспокоїтися,

стримати прояв чого-небудь. Синоніми – всохнути, піти в підпілля, піти в

осад, скинутися в тюбик.

3. Залишити свої претензії на компетентність в якому-

небудь питанні.

Облом – 1. Лінь, небажання щось робити.

2. Невдача, розчарування в надіях, зрив планів.

Прикид – 1. Одяг.

2. Манера одягатися.

Прикинути – 1. Осмислити, зрозуміти значення чого-небудь.

2. Продумати, прорахувати, спланувати що-небудь.

Прикол – 1. Щось, що робиться не всерйоз, заради розваги.

2. Подія, яка порушила звичайний хід речей.

3. Специфічна риса предмета або людини. Синоніми –

прибамбас, пунктик.

Велика кількість слів просто похідних від англійських в близькому до

перекладу значенні.

Гоушоу – демонстрація, хід, парад.

Динаміти, дієслово – брехати, обманювати. Синоніми – гнати,

наколювати.

Філкі, множин. число – гроші.

Комп’ютерний жаргон:

Глюк (комп.) – 1. Технічна проблема, збій в роботі комп’ютера.

25

2. Специфічна риса комп’ютера, яку необхідно

враховувати при роботі з ним.

3. Відхилення від норми.

4. Галюцинація.

Юзать, дієслово (від англ. Use) – користуватися чимось.

Юзер – безкоштовний користувач, нахлібник. Синонім – шаровик.

І ще дуже багато слів.

Було б дивно не згадати «класичний» студентський набір:

Універ – університет

Технар – технікум.

Бурса – навчальний заклад.

Пруха (непруха) – везіння, невезіння

Завалив (екзамен) – не здав екзамен.

Лаба – лабораторне заняття.

Шара – без особливих зусиль, даром.

Автомат – автоматично складений залік.

Абітура (студ) – Абітурієнти.

Аскет – людина, яка постійно працює і не розважається.

Бойове хрещення – зимова сесія 1-го курсу.

Доза – домашнє завдання.

Шпора – шпаргалка.

Общага – гуртожиток.

Курсак – курсовий проект.

Фізра – урок фізкультури

Екватор – період зимової сесії 3-го курсу.

Препод – викладач вузу.

Твікс (учнівський) – Двійка.

26