НОВИЙ ДІМ – УКРАЇНА

НОВИЙ ДІМ – УКРАЇНА НОВИЙ ДІМ – УКРАЇНА

1Історії успішної інтеграції біженців

НОВИЙ ДІМ – УКРАЇНА

Історії успішної інтеграції біженців

Київ 2012


2 Історії успішної інтеграції біженців

Місцева інтеграція в країні притулку – це одне з трьох довгострокових рішень, разом із добровільним поверненням та переселенням, які

УВКБ ООН намагається впровадити для біженців по всьому світі. Біжен-ці, які мають бажання, потенціал або потребу інтегруватися, повинні мати змогу це зробити. На жаль, для багатьох біженців інтеграція в місцеве суспільство пов’язана з багатьма перешкодами через відсутність полі-тичної волі приймаючих країн, що також погіршується у зв’язку з негатив-ним образом біженців, створеним засобами масової інформації та недо-брозичливим ставленням громадськості. Багато хто забуває, що місцева інтеграція є двостороннім процесом: біженці не тільки отримують виго-ду від інтеграції в країні, вони також роблять значний внесок у розвиток приймаючого суспільства. В процесі соціальної та економічної інтеграції біженці не займають чиєсь місце в країні притулку; вони завжди можуть знайти власне місце, якщо їм надати таку можливість і належним чином підтримати їхні прагнення. Процес місцевої інтеграції має супроводжува-тися відповідною правовою та соціальною допомогою, включно з фінан-совою підтримкою спонсорів і консультацією міжнародних організацій.

Ми не повинні забувати, що біженці, як і інші громадяни, мають пра-во на освіту та прибуткове працевлаштування. Надаючи їм можливість досягати професійних успіхів, ми створюємо краще та культурно різно-манітніше оточення для себе. Біженці привносять нові навички в наше життя; вони відкривають нові обрії для людей, які їх оточують.

Саме на надання біженцям допомоги в інтеграції у новій країні, у до-сягненні ними самодостатності та у зменшені їх залежності від зовнішньої допомоги спрямовані зусилля працівників Проекту «Місцева інтеграція біженців у Білорусі, Молдові та Україні», який фінансується Європей-ським Союзом та втілюється у життя УВКБ ООН.

Цей буклет створено для того, щоб проілюструвати можливість міс-цевої інтеграції біженців в українське суспільство. Всі героїні та герої цих історій походять з різних країн, вони різного віку та статі, мають різне віросповідання та професію, але їх усіх об’єднує одна мрія – жити в мирі та гідності в тій країні, яку вони обрали (навіть якщо і не за власним ба-жанням) собі за нову домівку



Маріанна, біженка з Анголи, – дизайнер і декоратор. У 1992 році грома-дянська війна змусила її залишити Анголу та шукати статусу біженця

в Україні, який вона отримала в 2000 році. Після приїзду в Україну Марі-анна працювала на вуличному ринку протягом трьох років. У якийсь мо-мент вона почала купувати ескізи з шиття та вишивала хрестиком, коли

була вільна хвилина. Не-забаром їй прийшла в го-лову ідея ви-вчати дизайн інтер'єру в університеті, але її подру-га, викладач-ка в інституті

дизайну, пообіцяла навчити її. Таким чином, вона продовжувала працю-вати на ринку та почала вчитися у вихідні дні. Маючи великий інтерес до декоративних елементів інтер'єру, вона зрозуміла, що це було її покли-канням. Прогрес був поступовим: починала Маріанна з участі в невели-ких виставках, а тепер працює в студії-магазині «Арт-Нуво». Вона рада, що змогла перетворити своє хобі на щось більше, і дійсно насолоджуєть-ся тим, що робить.

Нещодавно Маріанна була прийнята до Міжнародного відкритого університету розвитку людини «Україна», на відділення міжнародної ін-формації. Вона хоче отримати вищу освіту та розпочати власний бізнес. Вона сподівається, що в майбутньому це дасть їй більше можливостей для сприяння миру в усьому світі і вона зможе працювати в гуманітарній сфері на міжнародному рівні.

Бути біженцем – це не хвороба, а скоріше обставини, які потрібно подолати... Для того, щоб краще впоратися з конкретною ситуацією, вам просто необхідно змінити своє ставлення до неї. Вам потрібно перегорнути цю сторінку свого життя та почати все спочатку. Іноді буває важко. Іноді ви не схильні це робити. Але як тільки бачите результат, ви розумієте, що це коштувало зусиль. Я знаю це з власного досвіду».

«

Ім’я: Маріанна Нкіаветте Нан

Країна походження: Ангола

В Україні з 1992 року

Професія: дизайнер і декоратор

Місце проживання: Одеса



Ульяна в Україні з 1992 року. Вона приїхала до Києва з мамою, оскільки в Грозному їм загрожували переслідування з релігійних

причин. Ульяна має сестру, яка теж мешкає в Києві; мама наразі про-живає в Росії. Че-рез місяць після приїзду до Києва Ульяна пішла до школи, де спо-чатку їй було над-звичайно важко, оскільки вона не володіла мовою. Проте з часом все налагодило-

ся, і після школи вона вступила до Інституту підприємства, права та ре-клами. Там Ульяна закінчила бакалаврат за спеціальністю «графічний дизайнер». Після навчання вона підпрацьовувала на корпоративах, та-кож працювала в художній академії та приймала замовлення як дизай-нером інтер’єру та графічний дизайнер. Згодом її запросили на посаду графічного дизайнера на заводі «Оболонь», де вона працює вже більше року. Ульяні, як і будь-кому, хочеться більшого, ніж вона має, але наразі вона дуже задоволена своєю роботою, оскільки вона дає дівчині можли-вість розвиватися професійно та здобувати цінний досвід.

У майбутньому Уляна хотіла б працювати графіком, а також її дуже цікавить фотографія, якою вона мріє займатися професійно.

Для мене Україна – рідний дім. Я приїхала сюди зовсім маленькою, тому, фактично, все моє життя пройшло в Україні. Я почуваю себе дуже комфортно в цій країні: я маю тут друзів і роботу. На мій погляд, головне – це бажання працювати. Роботу можна знайти завжди. Можливо, спершу це не буде робота, про яку Ви мрієте, але це стане першим кроком на шляху до її реалізації.»

«

Ім’я: Ульяна Штепа

Країна походження: Чеченська Республіка


Професія: графічний дизайнер

Місце проживання: Київ



Флора, біженка з Демократичної Республіки Конго, є професійною швачкою, дизайнером і стилістом. У 2006 році вона була змушена

тікати з Конго і шукати притулку в Україні, отримавши офіційний статус біженця два роки потому.

Мати назвала її Флорою на честь жінки, яка була дизайнером. Дівчин-ці було вісім років і її хрестили в церкві, коли вона побачила цю жінку в костюмі, зробленому власноруч, і саме тоді Флора вирішила стати дизай-

нером. Вона закінчила ін-ститут дизайну в Конго і хоті-ла викладати; проте, оскіль-ки її чоловік був в Україні, вона повинна була приїхати

сюди та відмовитися від цієї ідеї. В Україні у неї не було швейної машинки протягом, але через деякий час вона вирішила купити її та повернутися до своєї професійної діяльності. Спочатку вона шила тільки для себе, тому що в той час ніхто її не знав. Її першими клієнтами були друзі і ті, хто відвідував церкву з нею. В даний час Флора працює сама. Іноді їй вдається організувати шоу.

У майбутньому Флора хотіла б відкрити ательє та магазин модного обя-гу. І з того моменту, вона впевнена, прогрес буде поступово збільшуватися.

Проживання в чужій країні схоже на всиновлення: це не означає, що всі зобов’язані любити вас, але люди намагаються зрозуміти та прийняти вас. Ви чужі, але вони вас люблять по-своєму. Наприклад, в сім’ї, яка усиновила дитину батьки, зазвичай, люблять її, в той час як інші члени сім’ї, не обов’язково, відчувати те саме. І це нормально. Найголовніше – не втратити своє серце та віру.»

«

Ім’я: Нганді Музама (Флора)

Країна походження: Демократична Республіка Конго


Професія: швачка, дизайнер і стиліст




Брахіма походить з Малі і є одним із 15 дітей в сім’ї. Він закінчив школу та ліцей на батьківщині та почав викладати історію та географію в ко-

леджі міста Гао. Невдовзі після цього, коли йому було 23 роки, він отримав стипендію від Радянського культурного центру в Малі для навчання в уні-верситеті Радянського Союзу. Спершу він відвідував підготовчі курси в Ки-шиневі, а згодом вчився в Одеському університеті. В той час, коли він мав захищати диплом, Радянський Союз розпався. Він п’ять років відвідував університет, але не захистив диплом, а отже не отримав наукового ступеня. У 1992 році він одружився з українкою; на той момент у них уже був одно-

річний син. Сім’я Брахіма не хоті-ла переїжджати в Африку, і він вирішив повер-нутися додому сам, однак його родина в Малі

переконала його не робити цього через загрозу переслідувань. Брахіма подав заяву на отримання статусу біженця, який йому надали менш ніж за рік. Впродовж 90-х років життя в Україні було надзвичайно важким, тому вижити Брахіма і його родина могли лише завдяки своїй діяльності в сфері торгівлі. Він також викладав французьку мову, але не міг офіційно працев-лаштуватися в університеті, оскільки був іноземцем. У 2007 році Брахіма почав працювати у друкарні, пізніше – у фармацевтичній фірмі, з якої пі-шов у 2011 році. Потому вони з дружиною заснували власну кравецьку справу і наразі шиють ковдри.

Брахіма живе сьогоднішнім днем і не будує довгострокових планів. Ра-зом з дружиною він обмірковує можливість розширення своєї кравецької крамниці. Вони б хотіли винайняти приміщення (наразі вони виконують за-мовлення вдома) та придбати додаткове обладнання.

Ім’я: Дембеле Брахіма

Країна походження: Малі


Професія: кравець


Ретельно обирайте свій життєвий шлях. Те, чим ви займаєтесь, має збігатися з вашими прагненнями та внутрішнім світом. Якщо ви обираєте те, що подобається і на чому знаєтесь, то ви обов’язково досягнете успіху. Ви маєте любити свою справу, і тоді все буде добре».

«



Ель Сафі – біженка з Іраку, яка, подолавши багато труднощів, знайшла своє місце в Україні. Вона приїхала сюди більше п’яти років тому й оселилася зі сво-

єю родиною в Харкові. У 2006 році її чоловік загинув в автомобільній катастрофі. Вона не мала змоги повернутися на батьківщину через розпал громадянської війни. В Україні вона спочатку працювала приватним викладачем російської мови для студентів підготовчих курсів, а також підпрацьовувала в крамниці.

Отримавши статус бі-женця у 2009 році, вона

запропонувала друзям заснувати власне перекладацьке агентство та, попри численні труднощі, змогла зареєструвати власне підприємство того ж року. Спершу справи не клеїлися, але поступово все налагодилося. Агентство Ель Сафі надає послуги з підготовки документів для іноземних студентів, які ма-ють намір вступати до українських вищих навчальних закладів; усні та пись-мові переклади документів, необхідних для вступу до навчальних закладів; консультації щодо системи вищої освіти в Україні.

У 2010 році, за підтримки УВКБ ООН, Ель Сафі успішно закінчила кур-си української мови й отримала сертифікат. Згодом для вдосконалення своїх навичок вона також пройшла курс Adobe Photoshop. Ель Сафі також скористалася можливістю отримати грант для успішної інтеграції в рамках Проекту «Місцева інтеграція біженців», завдяки якому вона змогла замі-нити старе обладнання в офісі своєї компанії на більш сучасну техніку та програмне забезпечення. Ель Сафі дивиться у майбутнє з оптимізмом. У неї багато планів, наприклад, розпочати співпрацю з вищими навчальними закладами, які зараховують іноземців.

Будьте чесними, не очікуйте підтримки від інших, допомагайте собі й іншим, ставте перед собою цілі та досягайте їх». «

Ім’я: Ель Сафі Байан Максед

Країна походження: Ірак


Професія: перекладач

Місце проживання: Харків



Дежене приїхав в Україну ще за часів Радянського Союзу по обміну – на навчання в Державний економічний університет, який закінчив у 1993

році за спеціальністю економіста. У той час в Ефіопії відбулася зміна влади і повертатися назад було небезпечно, тож Дежене вирішив залишитись у Ки-єві, де почав разом з дружиною займатися торгівлею. З часом через трудно-щі їм довелося закрити магазин і саме в той час у Дежене, як у справжнього

ефіопа, вини-кла ідея за-початкувати проект з ре-алізації ефі-опської кави. Спочатку він працював на-глядачем у

цеху по обсмаженню кави, але згодом зрозумів, що хоче не лише контр-олювати певну частину процесу, але робити все самостійно. Щоб втілити свою мрію в життя він звернувся за допомогою в УВКБ ООН, де отримав грант на придбання необхідного обладнання. Починаючи з кінця 2011 року, він разом з декількома іншими працівниками працює на власному, хоча й невеликому, підриємстві. Незважаючи на те, що до моменту, коли підпри-ємство запрацює на повну потужність, необхідно щоб пройшло чимало часу, Дежене вірить, що все в нього вийде і що він, недарма, вирішив влаштувати своє життя саме в Україні.

У його планах на майбутнє – розширення підприємства та можливість наймати на роботу своїх співвітчизників та інших біженців, аби допомогти їм влаштувати свої життя на новій батьківщині та повірити у власні сили.

Ефіопію я вважаю своєю батьківщиною, а Україну – своєю домівкою. Тут я прожив півжиття. Тут у мене сім’я, дитина. Я мрію, щоб вона була тут щасливою. Я задоволений, що живу в Україні. Так, тут мені доводиться зіштовхуватся з багатьмя перешкодами, але найголовніше те, що всі їх можна подолати. На це необхідні лише час та терпіння.»

«

Ім’я: Дежене Гемберу Йіргу

Країна походження: Ефіопія


Професія: економіст




Олена приїхала в Україну з Узбекистану в 2006 розі разом з дітьми. Їй до-велося залишити батьківщину через переслідування з боку державу у

зв’язку з її діяльністю у міжнародній суспільній організації «Асамблея куль-тур народів цен-тральної Азії». Олена звернула-ся за статусом біженця через місяць після при-їзду в Україну. На батьківщині в неї забрали кварти-ру, отже повер-татися їй було нікуди. В часи

Радянського Союзу її чоловік вчився в Одесі в Політехнічному інституті. З того часу в нього залишилися хороші спогади. Олена та її чоловік сподівалися, що тут у них буде більше можливостей для розвитку і перспектив для дітей.

Спочатку вона зіткнулася з багатьма труднощами, оскільки їй довелося довго чекати на документи, що спричинило проблеми з пошуком роботи та продовженням навчання. Також досить важко було знайти житло, і бракува-ло моральної підтримки. Залишалося лише одне – терпляче чекати. В липні 2008 року Олена нарешті отримала документи, а в жовтні влаштувалася на роботу соціальним педагогом, пройшла складну процедуру нострифікації диплому та змогла продовжити отримувати освіту. Пізніше Олена знайшла більш підходящу для себе роботу – зайнялася проблемами дітей-біженців і за підтримки УВКБ ООН розпочала приватну практику.

В майбутньому Олена планує розвивати свій бізнес, хотіла б придбати жит-ло в місті, отримати громадянство і почувати впевненість в прийдешньому дні.

Кожен біженець повинен намагатися прийняти нову культуру, розібратися в ній, зрозуміти людей, з якими він живе. Найвищий ступінь адаптації – це інтеграція в таку культуру за умови збереження власних коренів. Все залежить від людини, її прагнень та мотивації. Допомога та підтримка інших необхідна, проте треба щось робити і для власного розвитку. Варто використовувати будь-яку можливість для вивчення мови, отримання освіти, влаштування на роботу та не боятися починати з чогось незначного.»

«

Ім’я: Олена Хван

Країна походження: Узбекистан


Професія:




Томас опинився в Україні у 1994 році, коли йому довелося рятувати своє життя від військових дій і залишити Анголу. Він єдиний з родини, кому

вдалося вижити. На той час йому було 17 років і він не мав до кого звер-нутися в Україні. Крім того він зовсім не знав мови і довго не міг звикнути до клімату. На щастя, Томас не опустив руки і вирішив налагодити своє

життя за будь-яких умов. По-троху він вивчив мову, відвідував к о м п ’ ю т е р н і курси, де досяг хороших резуль-татів, а також

закінчив курси бармена-офіціанта. Але прийшов час перейти від теорії до практики, і Томас вирішив офіційно працевлаштуватися. Оскільки Томас цікавився готельним бізнесом, він хотів знайти роботу в одному зі столич-них готелів. Перші декілька спроб виявилися невдалими, але у 2002 році він все ж досягмети і отримав спершу позицію стажера, потім портьє, а незабаром старшого адміністратора в одному із приватних готелів Киє-ва. З 2006 року Томас працює менеджером в готелі «Перлина Дніпра».

Томасу вдалося багато чого досягти завдяки вірі у свої сили, пра-цьовитості та наполегливості. Проте він не зупиняється на досягнутому. Томас підтримує своїх співвітчизників, навчаючи їх основам готельного бізнесу та допомагаючи в пошуках роботи. У Томаса також є мрія – од-ного дня він хотів би відкрити власний приватний готель або туристичне агентство у Києві.

Моя порада всім біженцям: необхідно прагнути інте-груватися в приймаюче суспільство, а також нама-гатися знайти роботу. Треба починати з малого і все обов’язково вдасться. А ще надзвичайно важливо під-тримувати одне одного. Мені це дуже допомогло, тому зараз я намагаюся чинити так само».

«

Ім’я: Томас Лукай

Країна походження: Ангола


Професія: менеджер готельного бізнесу




Ялді приїхала в Україну з Афганістану в 1995 році з родиною: батьком, матір'ю та старшою сестрою, рятуючи своє життя від військових дій. На

той час їй не було й 2 років. Вона почала вивчати російську та українську, хоча вдома сім'я спілкується рідною мовою. В садочок Ялді не ходила, а у 5 років вже пішла до школи. Вона мала досить високі бали і після школи

в с т у п и л а до Націо-н а л ь н о г о медичного ун іверси-тету ім. О.О. Бого-мольця в Києві. Пер-

ші 2 курси Ялді провчилася власним коштом, але потім захворів батько, і не було можливості платити за навчання. Вона звернулаяс до УВКБ ООН з проханням про фінансову допомогу і наразі є стипендіаткою ДАФІ. Ялді надзвичайно вдячна за цю підтримку, оскільки це була єдина можливість продовжити навчання.

В найближчих планах Ялди – закінчити виш: їй залишилося ще 2 роки загального навчання і 2 роки інтернатури, якщо вдасться вступити на акушера-гінеколога. А потім хотіла б працювати за спеціальністю. Також Ялді хотіла б відвідати Афганістан. Після переїзду в Україну вона там ще не була, але дуже хотіла б побувати в країні, в якій народилася. Попри це, своєю вітчизною вона вважає Україну і планує будувати своє життя саме тут.

Багатьом біженцям нелегко жити в чужій країні. Але найголо-вніше те, що їх життю нічого не загрожує. Надзвичайно важ-ливо не почуватися самотнім і мати підтримку: матеріальну і моральну. Для успішної інтеграції, на мій погляд, в першу чергу варто вчити мову – це демонструє повагу до себе і приймаючої сторони».

«

Ім’я: Ялді Гулам

Країна походження: Афганістан


Професія: студентка


® Ця публікація була підготовлена за підтримки Європейського Союзу.Зміст публікації є відповідальністю УВКБ і не є відображенням позиції ЄС.

Публікація підготовлена в рамках проекту «Місцева інтеграція біженців»,

який фінансується ЄС та впроваджується УВКБ ООН

НОВИЙ ДІМ – УКРАЇНА

Documents