Майже дорослі

Нова Надія

Майже доросліД-р Джеймс Добсон

© Copyright © 1978 by Regal Books

Publishing history:First edition: 1978Revised editions:1989,1999, 2006

Originally published in the USA by Regal Books,A Division of Gospel Light Publications, Inc.

Âèäàííÿ óêðà¿íñüêîþ ìîâîþ: ÏÊÂ “Íîâà Íàä³ÿ” © “Íîâà Íàä³ÿ”, Ëüâ³â, 2007. ÏÊÂ “Íîâà Íàä³ÿ”, ³äåíòèô³êàö³éíèé íîìåð [email protected]

Ïåðåêëàä öèòàò ç Á³áë³¿ çä³éñíåíî çà âèäàííÿì: Á³áë³ÿ àáî êíèãè Ñâÿòîãî Ïèñüìà Ñòàðîãî é Íîâîãî Çàïîâ³òó/Ïåðåêëàä ²âàíà Îã³ºíêà: United Bible Societes, 1993

Ïåðåêëàä ç àíãë³éñüêî¿ ²ðèíà Ìàòâ³¿âË³òåðàòóðíèé ðåäàêòîð ²ðèíà ÊîêîòÊîìï'þòåðíà âåðñòêà Â³êòîð Ñåí÷óê Â³äïîâ³äàëüíèé çà âèäàííÿ Â³êòîð Ñåí÷óê

ISBN 978-966-2121-01-8

Çì³ñò êíèãè òà îáêëàäèíêà íå ìîæóòü áóòè â³äòâîðåí³ ö³ëêîì àáî ÷àñòêîâî ó áóäü-ÿêîìó âèãëÿä³ áåç ïèñüìîâîãî äîçâîëó àâòîðà.

Ця книга присвячується всім підліткам, а також тим,

хто готується стати підлітками, хто направив свій корабель від берегів

дитинства до пристані дорослого життя. Це захоплююча подорож, хоч

інколи небезпечна. Моя молитва, щоб ця книга допомогла вам на цьому

нелегкому шляху.

Зміст

Останні настанови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Розділ 1. Секрет самоповаги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Ви дізнаєтесь, що всі ви сидите в одному дірявому човні,

намагаючись заткнути дірки.

Розділ 2. Усі це роблять . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33Більшість підлітків поважають тих хлопців і дівчат,

які мають сміливість залишатися самими собою, на-

віть коли з них насміхаються.

Розділ 3. З моїм тілом відбувається щось ненормальне . . . . . . . . .51Ці зміни в статевому дозріванні, які я описував вище,

можуть починатися вже в дев’ять чи десять, або запіз-

нюватися до сімнадцяти чи навіть вісімнадцяти, але

кожен хлопець чи дівчина має свій відведений час.

Розділ 4. Здається, я закохався! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Справжня любов – це здатність вкладати в щастя ін-

шої людини і не сподіватися отримати щось взамін.

Розділ 5. Поняття, яке називається емоціями . . . . . . . . . . . . . . . . 101 Молоді люди все відчувають набагато гостріше, особ-

ливо в підлітковому віці.

Розділ 6. Відкрита дискусія з підлітками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119

Останнє слово . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159

77

Останні нрастанови

До великої гри залишились лічені хвилини.Чотири тижні футбольні тренери фарширували футболістів осно-

вами гри: як блокувати, перехоплювати, пасувати і ловити м’яч. З дня на день тривало виснажливе і важке тренування.

А зараз стадіон переповнений галасливими фанатами, а на полі чека-ють суперники. Перед виходом з роздягальні тренер збирає всю команду. Для повчань більше немає часу, але він хоче сказати команді ще одне слово підбадьорення, востаннє нагадати про те, що чекає попереду. Він знає, що коли почнеться гра, можливості навчити чи наставити майже не буде. Його останні слова життєво важливі, і, фактично, навіть можуть вплинути на результат гри. Після того, як були сказані всі зауваження, він посилає свою команду вкласти у гру всі сили.

Батьки, які готують свою дитину до юності, дуже схожі на фут-больного тренера. З раннього дитинства вони навчали дітей “основам”, готуючи малюків до неминучого змагання. Вони муштрували і трену-вали їх під час навчання в початковій школі, і продовжують робити це в старших класах школи. Вони виховували відповідні духовні при-нципи і моральні цінності, особливо важко працювали над встановлен-ням самоповаги. Нарешті настав момент істини, і дано всі останні настанови.

Останні настанови

88

“Не забудь, чого ми тебе вчили”, – каже тато.“Будь обережним з нападаючим, про якого я тобі говорила”, – по-

переджує мама. “Постарайся, синку. Ми в тебе віримо!” – кричать обоє. Син ствердно киває і мчить на поле. Його батьки стоять осторонь і

уважно спостерігають, знаючи, що їхня праця тренера майже закінчена. Свій вклад вони зробили, а результат зараз залежить тільки від того худорлявого хлопця на полі.

Ви розумієте, в чому суть сказаного? Якщо у вас є дитина підлітко-вого віку, ви повинні приділити особливу увагу “настановам тренера” перед великою грою. Ви повинні використати цю можливість, щоб осві-жити пам’ять дитини, дати останні інструкції і висловити всі необхідні застороги. І пам’ятайте: якщо ви пропустите цей важливий момент, то іншої можливості, мабуть, не буде.

У цій книзі я в основному говоритиму про підлітків молодшого віку, які, сподіваюсь, пам’ятають те, що вивчили на тренуваннях, і які інколи відчувають, що залишилися на полі самі.

Більшість людей, що вже здійснили свою подорож через період юності, згадують про лячні фізичні зміни, що відбувались протягом тих років. Ми також пам’ятаємо свої сексуальні потяги і сором, який пов’язували зі своїми новими, дивними бажаннями. Ми не забули сумнівів і почуття неповноцінності, яке тоді здавалося нестерпним. І звичайно, ми пригадуємо свою емоційну вразливість, що турбувала нас протягом майже всього періоду юності... вразливість до помилок, до насмішок, до нерішучості, до батьківських принципів, і особливо до будь-якої форми неприйняття з боку протилежної статі. Щодо цього сумнівів немає: юнацтво було несамовитою, бурхливою подорожжю для більшості з нас, “стариків” (тобто тих, кому за тридцять!).

З цієї перспективи здається дивним, що ми, батьки, так неохоче ділимось досвідом своєї юності з власними дітьми. Вони також мо-жуть почерпнути щось корисне з того, чого навчилися ми, тому що

99

Останні нрастанови

ми вже були там, куди вони тільки йдуть. Але незважаючи на це, ми, як правило, бережемо свої спогади тільки для себе і дозволяємо своїм синам і дочкам пливти у бурхливих водах юності без підготовки, орієнтування чи застережень. Результат цього часто невтішний. Як я говорив уже у своєму попередньому виданні, “головна причина того, чому період юності такий тривожний, полягає в тому, що діти до кінця не розуміють, що з ними відбувається. Більшості їхніх страхів, хвилювань і розчарувань можна уникнути завдяки простій настановчій програмі”.

З чого починаються такі навчальні зусилля, і який зміст вони охоплюють? Книга, яку ви тримаєте в руках, присвячена саме таким запитанням. Вона написана спеціально для хлопців та дівчат віком від 10 до 15 років і такою мовою, яку вони здатні зрозуміти. В цій книзі описується типовий “підлітковий досвід” і сміливо обговорюються та-кі теми, як мастурбація, менструація, сексуальна моральність, кон-флікт між батьками і дітьми, вживання наркотиків, наслідування, і найважливіше – “прірва неповноцінності”.

Відкрита дискусія в Розділі 6, записана із розмови з чотирма під-літками, може виявитися найбільш корисною в цій книзі. Ці молоді люди взяли участь у відкритому обговоренні, мета якого – пояснити молодим читачам, що вони можуть відчувати і переживати у наступні роки. Розмова, що проходила у моєму домі, була важливим часом поділу відчуттями і побоюваннями, надіями і мріями. Мені здається, що цей розділ буде вам цікавим і корисним.

Отож, “Майже дорослі” – це книга для обговорення. Ви вже витратили кілька років, щоб навчити життєвих основ свого майбут-нього підлітка. Тепер перед вами велика гра. Але у вас ще є час для останньої розмови і для тих слів підбадьорення, які можуть стати ви-рішальними у тому, переможуть вони у грі чи ні.

Я впевнений, що ви адекватно скористаєтесь цією можливістю.

Джеймс К. Добсон, доктор філософії

11

Ви дуже близькі до того, щоб прочитати цю особисту книгу про важли-вий час у житті людини, який називають юністю – роки між дитинством і дорослістю. Комусь із вас зараз дев’ять, десять або одинадцять років, і ви тільки починаєте думати про те, що ростете. Ви не знаєте, що вас чекає попереду, але вас хвилює майбутній досвід, і ви хочете знати якомога більше деталей. Ця книга написана для вас.

Багато хто з вас вже є підлітком, але поради, викладені у цій книзі, будуть важливими і для вас. Незалежно від того, чи ви ще чекаєте, коли станете підлітком, чи вже стали ним, незабаром ви дізнаєтесь трохи більше про питання і проблеми, з якими обов’язково зустріне-тесь у наступні роки.

Але чому стільки галасу навколо цієї юності? Навіщо витрачати стільки сил, щоб вивчити цей період життя? Якщо бути чесним, рости і ставати дорослішим – це не так просто. Це було не легко тим, хто зараз вже дорослий, і вам також не буде легко. Дорослішати завжди було складно, тому що життя висуває багато нових вимог, коли ви входите у новий період. Я впевнений, що ви цього не пам’ятаєте, але до того, як ви народилися, ви, зручно звернувшись калачиком, були у теплому маминому животику. Ви могли чути її серцебиття – рівномірне, м’яке і впевнене, і відчували, що вам тепло, зручно, що ви захищені у тому

Розділ 1

Секрет самоповаги

1212

Розділ 1

світі, в якому помістив вас Бог. Всі ваші потреби були задоволені, і вас зовсім не турбував оточуючий світ. Вам не було про що турбуватися і хвилюватися.

Але коли настав відповідний час, вас грубо виштовхнуло назовні з того досконалого маленького куточка, хотіли ви цього чи ні (а вас ніхто і не питав), і ви увійшли в цей холодний світ, у якому, можливо, лікар підняв вас за ніжки вниз головою і ляскав по сідницях. (Так вітають кожного нового малюка сусідські діти).

А фактично, поки ви там висіли вниз головою і вперше бачили тих перевернутих догори ногами людей навколо вас, вам, напевно, хотілось назад, в той затишний світ, який ви щойно залишили. Але ви просто не можете залишатися в маминому животику, бо вам судилось рости, розвиватися і вчитися.

Виклики юностіУ вашій життєвій подорожі наближення до юності буде схожим на приклад, який я навів вище. Ви були в дуже затишному, безпечному світі дитинства. Всі ваші потреби задовольняли батьки: вони були поряд, щоб перев’язати вам великий палець на нозі, коли ви спіткну-лись об камінь; вони заспокоювали поцілунками ваші сльози, коли вам щось не вдавалось. Більшість часу ви просто бавилися, і життя здавалось таким рожевим і спокійним. Але ви не можете назавжди залишатися в дитинстві, так само як не можете назавжди залишитись у маминому животику. Попереду для вас приготоване дещо краще – радість дорослішання, перетворення на дорослу людину, власна сім’я, власний заробіток на життя, прийняття власних рішень і незалежність. Це природній, неминучий процес руху від дитинства до дорослості.

На жаль, ви не можете взяти і відразу стати дорослим. Спочатку ви маєте вилізти зі свого безпечного світу дитинства, і саме тут часто починаються труднощі. Буде час, коли життя наноситиме удари ззаду, так само як колись вас бив по сідницях лікар. Можливо, ви навіть

1313


відчуєте, що знову висите вниз головою. У вас з’являться нові страхи і нові проблеми, а світ виявиться зовсім не таким безпечним, до якого ви звикли. Але це світ радості, і він може бути навіть ще кращим, як-що ви знатимете, чого чекати.

Після такого вступу я б хотів описати кілька прикладів нового досвіду, який ви незабаром набудете. Скоро ви переживатиме най-радісніші моменти свого життя (і найстрашніші також!). Ми будемо говорити про речі, які найбільше непокоять підлітків, про події, які найчастіше викликають тривогу. Я хочу допомогти вам ближче по-знайомитися зі своїм мозком, своїми почуттями та емоціями, своїм сві-тосприйняттям, своїм тілом, своїми надіями і мріями; дізнатися, хто ви є; показати, як дістатися до мети, а також познайомити з тими труднощами, з якими ви обов’язково зустрінетесь у майбутньому. Ми збираємось по-говорити про ці питання відверто; ніщо не вважатиметься надто чуттє-вим або делікатним для дискусії, якщо ця тема важлива для вас.

Коли ви прочитаєте цю книгу, я сподіваюсь, ви захочете обговори-ти теми, викладені у ній, з людиною, якій ви довіряєте. Нехай це буде тільки початком; починайте ставити власні запитання, виявляти вла-сний інтерес і сприяти виникненню інших дуже особистих подій у сво-єму житті.

Темна прірваДавайте почнемо з того, що кілька хвилин пограємо в розумову гру. Уявіть, що ви самі ведете маленьку машину по широкому шосе. Ви щойно проїхали маленьке містечко під назвою Статева Зрілість, але зараз знову повертаєте на головну дорогу і справа бачите знак, який каже, що до міста Дорослість залишилося 8 років. Ви мчите по шосе зі швидкістю 140 км/год., наближаючись до цього нового міста, про яке так багато чули.

Але раптом за поворотом ви бачите чоловіка, який розмахує червоним прапором і тримає попереджувальний знак. Він показує

1414

Розділ 1

жестами, щоб ви якомога швидше зупинилися, тож ви тиснете на гальма і, стираючи колеса, зупиняєтесь якраз напроти нього. Він під-ходить до спущеного вікна вашого авто і каже: “Друже, в мене для тебе є дуже важлива інформація. Через кілометр звідси є міст, але він у страшному стані, а під ним – величезна темна прірва. Якщо ти не будеш обережним, то можеш збочити з мосту і зірватися просто у прірву. І звичайно, якщо ти впадеш, то ніколи не дістанешся до міста Дорослості”.

Заднього ходу немає

І що ж вам робити? Ви не можете повернути назад, бо ваш автомобіль не оснащений заднім ходом. Жодна машина, що їде цією трасою, не повертає назад. Це ніби ви їдете по швидкісному односторонньому шосе – повороту назад немає. Ви питаєте чоловіка з прапором: “То що ж мені робити?” А він каже: “В мене є одна пропозиція. Їдь далі, але повільно і обережно; уважно пильнуй, коли буде зруйнований міст. Коли дістанешся до мосту, поверни направо та проїдь приблизно один чи два кілометри. Там ти знайдеш дорогу, якою можна минути велику прірву і знову виїхати на головне шосе. Тобі зовсім не обов’язково падати в ту яму, ти можеш об’їхати її. Щасливої тобі дороги, і будь обережним”.

А тепер дозвольте пояснити значення цієї історії. Автомобіль, яким ви керуєте, – це ваше життя. На його дверцятах написане ваше ім’я. Фактично, авто має ваш характер і ваш темперамент, і ви ведете це авто по шосе життя до дорослості. А той чоловік з прапором на обочині – це я. Я махаю вам своїм прапором з усіх сил і тримаю попе-реджувальний знак, щоб ви зупинилися. Я хочу попередити вас про небезпеку, яка чекає вас попереду, про “прірву”, в яку падають біль-шість підлітків на шляху до дорослого життя. Ця небезпека чекає не тільки кількох підлітків; тим чи іншим чином з нею має зустрітися кожен, хто проходить через роки юності.

1515


Після того, як ви, зауваживши мою жестикуляцію, зупинилися, я нахиляюся до відчиненого вікна вашого авто і кажу, що багато інших підлітків змарнували своє життя, зірвавшись у цю темну прірву. Але я можу підказати вам, як цього уникнути, як об’їхати небезпеку.

Муки неповноцінностіЗ якою проблемою найчастіше зустрічаються юні хлопці та дівчата в цей період життя? Що приносить стільки болю і образ молодим людям віком від 12 до 20 років? Це – почуття безпомічності, яке ми називаємо “неповноцінністю”. Це жахливе відчуття, що ніхто тебе не любить, що ти не настільки хороший, як інші люди, що ти невдаха, ходяче не-щастя, що ти потворний, або дурний, або не маєш таких здібностей, як хтось інший. Це і є те депресивне почуття неповноцінності.

Шкода, що більшість підлітків вирішили, що у віці від 13 до 15 років вони не мають достатньо людської гідності! У декого з вас такі думки можуть з’являтися навіть ще раніше, але в більшості випадків у ранньому підлітковому віці ця проблема стає ще гіршою. Це та прі-рва, про яку я говорив, та темна дірка на шляху до дорослості, в яку потрапили багато молодих людей.

Недавно в мене брав інтерв’ю редактор журналу для підлітків. Він писав статтю на тему неповноцінності. Видавець цього журналу знав, що з цією проблемою стикається багато підлітків. Я намагався сказати читачам видання, що цей кризовий період не є неминучим! Ви можете обійти свої труднощі і уникнути їх, якщо знатимете, чого чекати. Але якщо ви просто мчите на всіх парах у своєму авто по швидкісній трасі, не думаючи про небезпеку і навіть не знаючи про неї, ви також можете стати жертвою почуття нікчемності. Це неправда, що ми всі повинні пройти через агонію поразки. Ми всі маємо людську гідність, хоч ба-гато молодих людей чомусь вирішили, що вони трохи інакші – що нас-правді вони неповноцінні, що їм не вистачає чогось для того, щоб бути гідною особистістю.

1616

Розділ 1

Проблема РонніДехто з вас вже знає, що я часто працюю з молодими людьми, які мають саме такі проблеми. Був час, коли я працював у середній школі і мав справу з підлітками, які переживали такі почуття, які я вам щойно описував.

Одного дня, після дзвінка на урок, я прогулювався по шкільному дворі. Більшість учнів вже повернулися в класи, але я побачив одного хлопця, який ішов прямо на мене з головного входу. Я знав, що його звали Ронні і що він був восьмикласником. Хоч я не був з ним близько знайомий, та бачив у ньому одного з тих багатьох учнів, які трималися в тіні класу, ніколи не викликали до себе уваги і ніколи не зав’язували дружби з тими, хто їх оточував. Дуже легко забути, що вони взагалі ще живі, тому що вони ніколи нікому не дозволяють взнати їх краще.

Коли Ронні був десь за п’ять метрів від мене, я помітив, що він чи-мось дуже засмучений. Було очевидно, що його щось мучило, тому що його внутрішні страждання відображались на обличчі. Коли він підійшов трохи ближче, то помітив, що я уважно за ним стежу. Наші погляди на якусь мить зустрілись, а коли хлопець підходив ближче, то дивився собі під ноги.

Коли ми з Ронні порівнялись, він раптом закрив обома руками лице і побіг назад у школу. Його шия і вуха почервоніли, і він почав схлипувати. Ні, він не просто плакав – здавалось, що емоції його про-сто розривали. Я поклав руку йому на плече і спитав: “Ронні, я можу тобі чимось допомогти?” Він ствердно кивнув, і я практично заніс йо-го у свій кабінет.

Я запропонував Ронні сісти, зачинив двері і дав йому кілька хви-лин, щоб оговтатись.

Потім він почав мені розповідати: “Я ходжу у школу в цьому районі вже вісім років і за весь цей час я не знайшов собі жодного друга! Жодного! В цій школі немає ні одної душі, якій не байдуже:

1717


живий я чи мертвий. Я завжди ходив у школу сам і додому йшов теж один. Я не ходжу на футбол, на баскетбол чи на якісь інші шкільні заходи, тому що мені соромно сидіти там самому. Я їм наодинці свій ранковий бутерброд і обідаю, відокремившись від решти. Потім сам іду в клас. У мене не ладяться стосунки з батьком, мама мене взагалі не розуміє, і з сестрою ми постійно сваримось. В мене нікого немає! Мій телефон ніколи не дзвонить. Я навіть не маю з ким поговорити. Ніхто не знає, що я відчуваю, всім до мене байдуже. Інколи мені зда-ється, що я цього більше не витримаю!”

Ронні не одинВажко полічити, скільки учнів ділилося зі мною схожими почуттями. Одна восьмикласниця, на ім’я Шарлотта, почувалася такою нещас-ною і такою непопулярною, що більше не хотіла жити. Одного дня вона прийшла в школу і розповіла мені, що випила всі таблетки, які знайшла в шкільному медкабінеті, щоб покінчити з життям. Але насправді вона не хотіла помирати, інакше вона не розказала б мені про те, що зробила. Насправді вона просила про допомогу. Ми зі шкі-льною медсестрою привезли її в лікарню якраз вчасно, щоб вряту-вати життя. І Шарлотта, і Ронні належать до тисяч тих учнів, яких пе-реповнює почуття власної нікчемності та безсилля, а це інколи вбиває у них бажання жити.

Дехто з молодих людей відчуває себе неповноцінним і смішним тільки час від часу, коли помиляється в чомусь дуже важливому. Але інші почуваються так увесь час. Можливо, ви один з тих, кому погано кожного дня. Чи вас ніколи не душили сльози, коли ви відчували, що всім до вас байдуже, що ви нікому не подобаєтесь і що вас навіть не-навидять? Чи ніколи вам не хотілося вилізти з власної шкіри і влізти в тіло іншої людини? Чи ніколи в класі ви не відчували себе порожнім місцем? Чи ніколи вам не хотілося провалитися в глибоку яму і про-сто зникнути? Якщо у вас коли-небудь з’являлися такі почуття, я

1818

Розділ 1

сподіваюсь, що ви прочитаєте цю книгу до кінця, тому що вона саме для вас! Шкода, що Ронні та Шарлотта, коли ділилися зі мною своїми почуттями, не могли прочитати те, про що я пишу зараз. Я б хотів, щоб вони усвідомили свою справжню людську гідність. Як бачите, вони попадали в ту прірву неповноцінності і навпомацки пробиралися через темряву там внизу.

Чому?А тепер дозвольте поставити вам дуже важливе запитання: чому так багато підлітків почуваються неповноцінними? Чому молоді люди не можуть виростати, люблячи себе? Чому для людей стало звичкою оцінювати себе і розчаровуватися тою особистістю, яку з них зробив Бог? Чому кожному з них необхідно битися головою об той самий старий камінь? Це дуже хороші запитання, і я вірю, що на них знайдуть-ся такі ж хороші відповіді.

Помилка матері-природиОскільки молоді люди виростають у нашому сучасному суспільстві, то є три речі, які вони повинні мати досконалими, щоб добре себе по-чувати. Перше і найважливіше – це фізична привабливість. Чи знаєте ви, що близько 80 відсоткам підлітків у нашому суспільстві не подо-бається, як вони виглядають? Восьмидесяти відсоткам!

Якщо ви запитаєте десять підлітків, що робить їх найнещаснішими, вісім із них скаже, що вони незадоволені деякими рисами свого тіла. Вони відчувають себе потворними і непривабливими і думають про це майже весь час. А ще їм здається, що вони не подобаються представни-кам протилежної статі. Дівчата здаються собі занадто високими, а хлопці – надто низькими, або надто товстими чи надто худими; або ж вони непокояться через прищі на обличчі, або веснянки на носі, або через колір свого волосся, або думають, що у них надто великі ноги чи дуже негарні нігті.

1919


Якою б незначною і смішною не була проблема, вона може при-звести до депресії. Більшість підлітків уважно вивчають себе в дзер-калі, щоб побачити, скільки помилок допустила матінка-природа, і те, що вони бачать, їм зовсім не подобається. Оскільки серед нас немає жодної досконалої людини, то вони легко знаходять у собі те, що їм не до душі. Тоді вони переживають і дратуються через цей недолік, мріючи, щоб його у них не було. Можете собі уявити, що хтось впадає у депресію і відчуває себе нікчемним тільки через те, що його ніс на кілька міліметрів довший, ніж він вважає за потрібне?

Які друзі?Одна з причин, чому підлітки такі чутливі до своїх найменших недолі-ків, полягає у тому, що через це з раннього дитинства їх дражнять і принижують “друзі”. На жаль, хлопці і дівчата часто дуже жорстокі один до одного, розкидаються образами, як отруєними стрілами. Я знав одну третьокласницю, яка, скажімо, в школі отримала записку від іншої дівчинки, що, очевидно, її ненавиділа. У цьому посланні були такі слова:

“Найпротивніша Джанет,

Ти найсмердючіша дівчина у світі. Я сподіваюсь, що ти помреш, але мені здається, що це неможливо. Тому в мене є декілька варіантів:

Ти…

а. граєшся на проїжджій частині; б. перерізаєш собі горло; в. випиваєш отруту; г. напиваєшся до смерті; д. заріжеш себе.

Будь ласка, зроби щось із цього, ти, здорове дівчисько. Ми всі тебе ненавидимо. Я у своїх молитвах кажу наступне: “О Господи, хай

2020

Розділ 1

Джанет помре. Щоб вона задихнулася. Ти чуєш мене, Боже, бо якщо ні, то ми всі повмираємо через неї. Ми не такі погані, як ця Джанет”.

Від Ванди Джексон”.

Ви ніколи не отримували подібних записок? І ще важливіше: чи ви ніколи такого не писали самі? Молоду людину легко образити, а біль, завданий таким посланням, проникає дуже глибоко і залишається надовго. Джанет може пам’ятати про це навіть тоді, коли стане доро-слою.

“Коротун” і “Корова”Найпоширеніша гра серед підлітків – це придумування образливих прізвиськ, які привертають увагу до того, що в людині незвичайне або не таке, як в інших. У такий спосіб вони виставляють на показ риси, які ця людина прагне приховати. Можливо, вам дали прізвисько або дражнять вас через ваше тіло. Якщо ти невисокий хлопець, то тебе називають “Коротуном”. Якщо ти висока і крупна дівчина, тебе нази-вають “Коровою”. Якщо у тебе великі вуха, тебе назвуть “Джамбо” (так звали вухатого слоника з мультфільму). Але розумієте, ні в кого немає досконалого тіла, і кожен має щось таке, з чого можна посмі-ятися.

Щоб краще зрозуміти сказане далі, давайте уявимо, що Матвій – здоровий хлопець років десяти. В нього міцне тіло, світлий розум і любляча сім’я. Життя цього хлопця наділене багатьма чудовими речами, і в нього майже ніколи не було проблем. Але одного дня групка підлітків на шкільній площадці почали дражнити його через великі ноги. Вони обзивали його “Ластоногим”. Здається, все було для сміху, але Матвій сприйняв це дуже серйозно. Він став надзвичайно чут-ливим щодо розміру своїх ніг, йому здавалося, що за його спиною всі сміються. В школі він старався сховати ноги під партою і просив маму купувати йому на 3 розміри менше взуття. Може статися, що

2121


Матвій впаде в депресію і перестане цікавитися життям замість того, щоб бути щасливим і насолоджуватися тими перевагами, якими наділив його Бог. Цей приклад може здатися вам неправдивим, але я прошу вас повірити мені. Я знаю багато таких Матвіїв, яких просто примусили не любити себе через якийсь незначний недолік.

Навіть якщо ви ще не стали підлітком, то все одно повинні знати, що, швидше за все, в майбутньому будете незадоволені своїм тілом. Якщо ви цим будете надто перейматися, то станете сором’язливим і легко ображатиметеся. А можливо, це приведе до зовсім протилеж-ного – ви станете грубим і злим, тому що почуватиметесь по-дурному і думатимете, що вас все одно ніхто не любить. І взагалі, просто немо-жливо підрахувати, скільки болю і переживань зазнають підлітки через свою зовнішність.

У сімнадцять*

Ці переживання виражені у словах популярної в Америці пісні, яку написала Дженіс Ієн. За цю пісню, “У сімнадцять”, вона виграла пре-мію Греммі. Слова пісні наведено нижче. Подивіться, як у ній зобра-жені ці спустошливі почуття.

Я дізналась правду у сімнадцять, Що любов – тільки для прекрасних королев,Для старшокласниць з чистою шкірою і білосніжними посмішками, Які одружуються молодими, а потім йдуть на пенсію.

Листи кохання, яких ніколи не отримувала, Молодіжні вечірки по п’ятницях Були для тої, хто гарніша;У сімнадцять я дізналась правду.

А ті, у кого неідеальні обличчя, Кому бракує соціального блиску, –

* Слова пісні (в перекладі з англійської) Дженіс Ієн, 1974, МОЯ МУЗИКА Лтд. (ASCAP). Використано з дозволу авторки.

2222

Розділ 1

У відчаї сидять вдома, Марячи коханцем, Який телефонує, щоб сказати: “Потанцюємо?”,І бурмоче незрозумілі непристойності. Не про таке ти мрієш у сімнадцять.

Ті з нас, хто знає біль Листів кохання, що ніколи не приходять,І ті, кого ніколи не окликають, Коли обирають, біля кого сісти на баскетбольній грі.

Це було дуже і дуже давно, Коли світ був молодший, ніж сьогодні, І мрії збувались безкоштовно Для такого незграбного дівчиська, як я.

Я не знайомий з Джаніс Ієн особисто, але одне знаю напевне: вона також побувала у прірві неповноцінності. Вона не змогла б написати таку пісню, якби в юності не відчувала себе не такою, як усі. Вона звертається до мільйонів людей, коли описує тих, у кого “неідеальні обличчя” (з веснянками і прищами), і тих, “кого ніколи не окликають, коли обирають, біля кого сісти на баскетбольній грі”. Сподіваюсь, що ви ніколи не станете членом цієї чисельної групи безнадійних людей, які вже “у сімнадцять” зазнали стільки болісних переживань.

Хто тупий?

Друга риса, яку підлітки не люблять в собі, – це те, що вони почува-ються нерозумними (або тупими). Це відчуття з’являється ще в пер-ших класах школи, коли дітям не вдається вивчити урок або коли їм важко дається читання, і вони починають хвилюватися через цю проблему; або коли вони дають такі відповіді на уроці, з яких всі починають сміятися. Такі діти поступово починають вірити, що всі в

2323


класі (включаючи вчительку) вважають їх дурними, і це приносить їм те саме почуття неповноцінності.

Чим більше учень помиляється в школі, тим більше він розчарову-ється. Однокласники обов’язково будуть називати його образливими прізвиськами, такими як “Дурень” або “Тупий”. Якщо ці образи надто болючі, діти можуть взагалі втратити інтерес до навчання, і навіть зовсім перестати вчитися. При цьому розвивається замкнуте коло: небажання вчитися веде до інших помилок, над якими ще більше смі-ється клас, при цьому ще меншою стає мотивація до навчання, а далі – нові помилки... і так коло за колом. Врешті-решт, така особистість приходить до страшного рішення: що у неї дефект мозку і що в жит-ті вона приречена на одні провали. Це просто жахливо, коли людина переконує себе, що у ній немає ні краплі людської цінності чи гідності.

Батьки також інколи ненароком змушують своїх дітей відчувати себе так, ніби вони не надто розумні. Дорослі – також люди, і вони швидко втомлюються і втрачають терпіння, як і ви. Саме через це во-ни стають дратівливими і називають своє чадо образливими іменами, які діти запам’ятовують на все життя.

Тому діти часто виростають з думкою, що вони дурні і тупі, і це друга причина того, чому почуття неповноцінності стало вже звичним серед учнів середніх і старших класів.

Міра грошейТретя величина, за допомогою якої підлітки визначають свою цінність, – це гроші. Розумієте, вони вважають, що заможна родина більш ва-гома, ніж бідна, і щоб бути популярним у своєму оточенні, вони повинні відповідно одягатися, або що їхня сім’я повинна мати модне авто, або жити у великому будинку в дорогому районі міста, або що батьки по-винні мати престижну роботу. Молоді люди, які не можуть собі цього дозволити, інколи почуваються неповноцінними, вважаючи, що не підходять іншим. Всі однолітки мають супермодний одяг, а він мусить

2424

Розділ 1

носити сорочку з секонд-хенду. Сьогодні такі фінансові проблеми вже не настільки поширені, як колись, бо тепер більшість молодих людей мають все необхідне для життя. Проте деякі сім’ї ще живуть в бід-ності, і їхні діти, які не можуть дозволити собі бути такими, як їхні друзі, інколи відчувають себе неповноцінними саме через бідність.

Краса, розум і гроші – три атрибути, які найбільше цінуються в сучасному суспільстві. І коли підліток вперше усвідомлює, що йому бракує чогось одного з цього списку (або усіх трьох атрибутів), то він починає впадати у відчай, перед ним ламається “міст”, і під ногами розкривається темна прірва.

І якщо ви один із тих молодих людей, що вже почувається невпев-нено у житті, якщо ви почуваєтесь нікчемним і хочете втекти від цієї реальності або якщо вам боляче, коли хтось називає вас образливими словами, – дозвольте дати вам кілька порад.

1. Зрозумійте, що ви не самотніПо-перше, почніть спостерігати за людьми навколо вас і перевірте, чи зможете ви виз-начити приховане почуття неповноцінності. Коли завтра підете до школи, крадькома стежте за учнями, які проходитимуть біля вас. Дехто з них посміхається, сміється, розмовляє, несе книги або розмовляє по телефону. Але поки ви не поглянете вдруге, ніколи не помітите, що їх щось турбує в цьому світі. Але запевняю вас: більшість із них має ті ж проблеми, що й ви. Вони проявляють свої сумніви через сором’язливу і тиху поведінку, або через надмірну агресивність

і злобу, або прикидаючись дурником, або через відмову приймати участь в іграх чи змаганнях, часто

Ви отримаєте більше впевненості, коли зна-тимете, що всі бояться опинитися в смішному

і незручному станови-щі і що всі ви си-

дите в одному дірявому човні,

намагаючись заткнути дірки.

2525


раптово червоніючи або поводячись гордо і зухвало. Ви незабаром навчитесь розрізняти ознаки почуття неповноцінності і зрозумієте, що це досить часте явище! Коли ви нарешті повністю усвідомите, що інші почуваються так само, як ви, то перестанете відчувати себе самотнім. Ви отримаєте більше впевненості, коли знатимете, що всі бояться опинитися в смішному і незручному становищі і що всі ви сидите в одному дірявому човні, намагаючись заткнути дірки. Ви не повірите, але я ледве не потонув у такому ж дірявому човні, коли мені було чотирнадцять!

2. Сміливо дивіться в лице своїй проблеміДруга порада, яка, я сподіваюсь, буде вам корисною, – не боятись смі-ливо дивитись в лице тому, що вас гризе. Сміливо прийміть ті думки із самого центру мозку і з глибини серця, які пригнічують вас вдень і вночі, скупчуючись над вашою головою чорними хмарами. Було б добре побути на самоті, де ніхто не зможе завадити вам думати. Потім складіть список тих речей, які вам найбільше в собі не подобаються. Ніхто не побачить цього аркуша паперу, окрім тих людей, яким ви самі захочете його показати. Тому ви можете бути абсолютно щири-ми. Записуйте все, що не дає вам спокою. Запишіть ті риси, які вам ду-же не до вподоби, включаючи схильність до люті і шпурляння речами (якщо це вам характерно).

Опишіть свою найсерйознішу проблему якомога зрозуміліше. Мож-ливо, ви дратуєтеся і злитеся на людей, а потім почуваєтесь через це погано? А можливо, ви надто сором’язливі і тому боїтесь бути серед інших людей? Чи, може, справа у вашому невмінні виражати свої ідеї, висловлювати свої думки? А може, справа у вашій ліні, або у вашій непривітності до інших людей, або у вашому світосприйнятті? Дуже ретельно записуйте все, що вас непокоїть. (Можливо, вам буде пот-рібний цілий рулон паперу, тому що багато людей знаходять безліч речей, які їм не подобаються в собі!). Не приховуйте нічого у цьому

Майже дорослі

Documents