Усі дороги ведуть до Риму

1

С к о т т і К і м б е р л і Х а н

ÓÑI ÄÎÐÎÃÈÂÅÄÓÒÜ

ÄÎ ÐÈÌÓнаша подорож

до католицизму

2

Дозволяється друкувати:

Архієпископ і митрополит

Івано-Франківський УГКЦ

† кир Володимир (Війтишин)

Богословський редактор о. Роман Терлецький

Єпархіальний цензор о. Іван Козовик

Переклад з англійської Руслани Морикін

Редактор Оксана Осадчук

Літературний редактор Любов Пена

Коректор Алла Давиденко

Дизайн обкладинки та верстка Тетяни Єфтимовської

Перекладено за виданням: Scott and Kimberly Hahn

“Rome Sweet Home: Our Journey to Catholicism”

ISBN 978-966-2351-13-2

© 1993 Ignatius Press

© 2012 «Видавництво «Апостол»

3

Зі вдячністю Богові за наших батьків Джері та Патрісію Кірк,

Моллі Лу Хан та на спомин з любов’ю про Фреда Хана.

Дякуємо за дари життя й любові.

Для нас є привілеєм віддати вам честь як син та дочка.

Зі вдячністю Богові за наших дітей

Майкла Скотта, Габріеля Кірка,

Анну Лорейн та Джеремі Томаса Уолкера.

Ви є Божими дарами життя і любові, ви творите нашу сім’ю.

Бути вашими татом і мамою є великою радістю.

4

Скотт і Кімберлі Хан. Липень 1993 року

5

ÇìiñòПередмова ........................................................................7

Передмова ......................................................................11

Вступ ...............................................................................13

Вiд колиски до Христа .....................................................15

Вiд служiння до одруження ..............................................29

Нове розумiння Завiту .....................................................45

Завiт як сiм’я ...................................................................67

Скотт у пошуках церкви ...................................................87

Скотт стає католиком .................................................... 121

Напруження у мiжконфесiйному подружжi ..................... 135

Романтичне возз’єднання ............................................. 161

Життя католицького подружжя ...................................... 217

Висновки ....................................................................... 231

6 Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó

7

ÏåðåäìîâàОдна з найпрекрасніших і найяскравіших зірок на

небосхилі надії в наші часи зневіри – ця пара, Скотт і Кімберлі

Хан, та історія їхнього життя й навернення. Це одна з числен-

них історій, які несподівано виникають в усій американській

Церкві, як весняні квіти крізь сніговий покрив.

Усі ці історії навернення є різними – як сніжинки, як

відбитки пальців. Але всі вони драматичні. Єдина історія,

яка може бути ще драматичнішою за історію навернення до

Христової Церкви, – це історія навернення до самого Хри-

ста. Але ці обидві драми – становлення християнином і ста-

новлення католиком – є двома кроками одного й того самого

процесу та напряму, як народження і зростання. Ця книжка є

прекрасною ілюстрацією цієї правди.

Через те, що справжньою драмою є пошук людиною Бога

і Богом людини, усі історії навернення варті уваги. Але не всі

будуть приковувати вашу увагу і захоплювати, наче повно-

водна ріка, як у випадку з цією історією. Мені видається, що

на те існують чотири причини.

По-перше, автори є розумні, чітко висловлюють і точно

обґрунтовують свої думки. Мені б не хотілося бути в ролі ан-

тикатолика в дебатах із ними двома!

По-друге, вони пристрасно закохані в правду і чесність.

Вони не здатні розповідати небилиці.

Ïåðåäìîâà

8

По-третє, вони пишуть просто і чітко, з любов’ю, благо-

даттю, дотепністю, ентузіазмом та радістю.

По-четверте, вони приємні й чудові люди, які діляться со-

бою і тим скарбом, який вони віднайшли. Коли ви познайо-

митеся з ними на сторінках цієї книги, то зустрінетесь із тією

невиразною якістю, яку все ж можна відчути – євреї називали

це «emeth» – щось, чому можна довіряти. Коли ви торкнетеся

їх, ви пізнаєте, що торкаєтесь правди.

Існують також і релігійні причини, чому ця книжка є силь-

ною.

Одна з них – очевидна любов до Христа.

Друге – це любов до Писання і знання його. Я не знаю

жодних інших католиків у світі, які б настільки знали Біблію і

користувалися нею.

Третє, це їхня хрестоподібна комбінація традиційного

біблійного і католицького ортодоксального з сучасним

персоналізмом і чутливістю. Ця подвійна любов і є тим пер-

шочерговим секретом великих учителів.

Врешті, існує їхній теологічний фокус на сім’ї – як

біологічній, так і духовній – Церква як сім’я. Ця доктрина,

як і кожна краплина церковної мудрості, стає чіткою осо-

бливо тоді, коли виникає загроза єресі, яка б її заперечува-

ла. Сьогодні вся ця фундаментальна основа всієї людської

і божественної спільноти зазнає нападів і здається, що

помирає на наших очах. Ось тут ми маємо двох воїнів в армії

святого архангела Михаїла, які відбивають контратаки кня-

Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó

9

зя цього світу. Божі воїни отримають перемогу, а церковне

море мудрості переллється в потік, який омиє нашу землю

від скверни. Скотт і Кімберлі є тими першими хвилями при-

пливу, що очищує.

Серед американських католиків немає популярніших

аудіозаписів, аніж записи сім’ї Ханів. Тепер ми маємо повний

варіант їхньої розповіді. Тож нехай ця книга знайде свого чи-

тача і задовольнить його духовну спрагу.

Пітер Кріфт.

Ïåðåäìîâà

10 Óñi äîðîãè âeäóòü äî Ðèìó

11

ÏåðåäìîâàПокійний Архієпископ Фултон Шін одного разу написав:

«Не знайдеться і сотні американців, які ненавидять Католиць-

ку Церкву; однак існують мільйони, які ненавидять те, що вони

помилково вважають Католицькою Церквою».

Ми обидвоє колись вважали, що належали до першої гру-

пи, проте пізніше відкрили, що насправді були в тій останній.

Але коли ми побачили різницю в сприйнятті, то поволі става-

ло зрозумілим, що насправді ми не належали до жодної з тих

груп. На той час ми були на шляху додому. Книжка й описує

цю подорож. Це розповідь про те, як ми відкрили Католицьку

Церкву, яка є Божою завітною сім’єю.

Ми зосередились на тому, як Святий Дух використав Пи-

сання, щоб прояснити наші помилкові поняття; ми не намага-

лися прояснити всі помилкові поняття, які хтось може мати.

Можливо, одного дня ми напишемо і таку книгу.

Ця книжка не могла б бути написаною, якщо б не Террі Бар-

бер з організації «Комунікації святого Йосифа», який надав нам

свій ноутбук та наші аудіозаписи, а також Кімберлі, яка перекла-

ла всі ці аудіозаписи на папір. Робила вона це нагорі, у той час,

як наші четверо дітей були поруч з нею, оскільки Скотт, забив-

шись у тихий куточок підвалу, працював над своєю дисертацією.

Г. К. Честертон одного разу сказав: «Якщо щось варто

робити, то його потрібно робити – навіть якщо й погано!». Це

Ïåðåäìîâà

12

і пояснює причину, чому ми ризикнули поділитися нашою по-

дорожжю у друці в цей дуже зайнятий період нашого життя.

Скотт і Кімберлі Хан,

свято святих Петра і Павла

29 червня 1993 року


13

ÂñòóïМи вдячні Господу за ласку навернення до Ісуса Христа і

заснованої Ним Католицької Церкви. Cаме завдяки безмежній

Божій благодаті ми змогли віднайти наш шлях додому.

Я, Скотт, дякую Богові за Кімберлі – другу найдивовижнішу

благодать у моєму житті. Саме через неї Бог відкрив мені

істину союзу сім’ї. У той час, як я захоплювався теорією,

Кімберлі втілювала її в життя, з радістю слугуючи провідником

для ще однієї Божої благодаті, наших дітей: Майкла, Габріеля,

Анни і Джеремі. Господь скористався вищезгаданими благо-

датями, щоб допомогти цьому незграбному біблійному детек-

тиву («Колумбові теології») віднайти суть католицької віри та

повернутися додому.

Направду, на початку мандрівка нагадувала детективну

історію. Та згодом вона стала схожа на історію жахів, аж поки

не завершилась величною любовною історією, коли Христос

показав свою наречену – Церкву. (До речі, було б корисно

пам’ятати про ці три етапи в процесі читання книги).

Я, Кімберлі, вдячна Господу за мого коханого чоловіка Скот-

та. Він серйозно пройнявся Божим покликом, щоб годувати мене

Божим Словом і виховувати Божою ласкою (Еф. 5:29). Він ви-

мостив дорогу для нашої сім’ї назад, до Церкви, поклавши своє

життя – освіту, мрії, кар’єру – заради нас, бо йшов за Христом,

незважаючи на всю ціну, яку йому довелося заплатити.

Âñòóï

14

З духовним зростанням Скотта змінювалась і я: у тонах і

кольорах, подібно до того, як змінюються пори року. Та лише

не могла собі й уявити, як довго триватиме період від літа до

весни.

Сім’я Ханів, 1975 рік. Скотт вгорі праворуч


15

Âiä êîëèñêè äî Õðèñòà

1

Скотт:

Я був наймолодшим із трьох дітей, що народилися в сім’ї

Моллі Луї та Фреда Хана. Охрещений пресвітеріанцем, я ви-

ховувався і зростав у формальній протестантській родині.

Церква і релігія відігравали незначну роль у житті нашої сім’ї.

І то лише через соціальні причини, а не завдяки глибоким пе-

реконанням.

Пригадую останній раз, коли ми відвідували нашу церк-

ву. Священнослужитель піддавав сумнівам народження Ісуса

Дівою і Його тілесне воскресіння. У середині проповіді я

піднявся й вийшов. Пригадую, як мені думалося: «Я не впев-

нений у що я вірю, але принаймні я достатньо чесний, щоб

піднятись і вийти, коли нападають на ті переконання, яких

мене мають навчати». Мене цікавило, чому цей чоловік не

покидає свого служіння у пресвітеріанській церкві і не йде


16

туди, куди веде його віра. Тоді я не знав, що був очевидцем

провісництва свого майбутнього.

Що я не робив, було воно правильним чи ні, – усе вико-

нував із ентузіазмом. Типовий підліток, що втратив інтерес

до церкви і почав дуже цікавитися світом. Як наслідок швид-

ко потрапив у величезну халепу. З ярликом правопорушни-

ка я повинен був постати перед судом. Мене засудили до

однорічного арешту за кількома звинуваченнями, однак мені

вдалося уникнути засуду і я отримав тільки шість місяців умов-

ного покарання. На відміну від мого найкращого друга Дейва,

я боявся того, до чого це все могло призвести. Я знав, треба

щось змінювати. Моє життя стрімголов летіло в безодню, і я

втратив контроль над ним.

Я помітив, що Дейвові було байдуже. Я знав про те, що

він був католиком. Та коли він вихвалявся, що обманув свя-

щеника в сповіді, я подумав, що краще було б мені цього не

чути. Говорити про лицемірство! Я лише спромігся сказати:

«Дейве, я справді радий, що ніколи не визнаватиму своїх гріхів

перед священиком». Як мало я знав!

Першого року мого навчання у старших класах Господь

подарував мені товариша, на той час студента університету

на ім’я Джек. Він був лідером «Молодіжного життя» –

міжконфесійного служіння, заснованого для проповідування

Євангелія серед правопорушників та таких неоцерковлених

дітей, як я і мої друзі. Джек став моїм хорошим другом і наші

стосунки важили для мене чимало. Він проводив із нами


17

дозвілля, закидав м’ячі під час гри у крокет, а потім розвозив

по домівках на своєму авто.

Познайомившись зі мною ближче, Джек запросив мене

на зустріч «Молодіжного життя». Я ввічливо подякував йому,

не маючи жодного наміру йти на будь-яку релігійну зустріч,

навіть якщо вона відбувалася не в церкві.

Тоді Джек згадав, що туди приходить дівчина, яку звали Кеті.

Він точно знав, що саме до неї я в той час намагався залицятись.

Тож я вирішив подумати. Далі він повів мову про хлопця на ймення

Уолт, який був одним з найкращих гітаристів у Пітсбурзі. Він грав

на цих зустрічах, а потім ще залишався трохи поімпровізувати з

зацікавленими гітаристами. У тому ж році, і Джек це добре знав,

гітара практично стала моєю релігією, витіснивши менш вагомі

заняття. Аж тепер я міг представити своїм друзям вагому при-

чину, чому я йду на зустріч «Молодіжного життя».

Отож я пішов. Трохи порозмовляв із Кеті, а потім

поімпровізував з Уолтом, який виявився й справді вражаючим

гітаристом. Він навіть показав мені декілька цікавих акордів.

Наступного тижня я прийшов знову, а потім ще і ще.

Щотижня Джек розповідав одну з євангельських історій

про Ісуса. Потім він розповів нам, у чому полягає головна суть

Євангелія: ми грішні й потребуємо спасіння, а Христос по-

мер на хресті, щоб заплатити за наші гріхи. І щоб спастися,

ми повинні обрати Його своїм особистим Господом і Спаси-

телем. І це не робиться автоматично. Я слухав, та це мене не

надто вражало.


18

Згодом, через місяць, Джек запросив мене поїхати на

реколекції. Проте я відповів: «Ні, дякую. У мене інші плани».

Тоді він повідомив, що там буде Кеті протягом усіх вихідних.

Кмітливий хлопчина. Тож мої «інші плани» змогли зачекати.

Реколектант представляв Євангеліє просто, але з викли-

ком. У перший вечір він сказав: «Погляньте на хрест. І якщо

маєте спокусу легковажити своїми гріхами, тоді вдивляйте-

ся в нього пильно і довго». Він змусив мене вперше збагнути

те, що і мої гріхи були причиною, яка привела Ісуса на хрест.

Наступної ночі він зробив ще один виклик, промовив-

ши: «Якщо ви легковажно ставитесь до Божої любові, то

подивіться знову на хрест. Саме Божа любов послала туди

Христа заради вас». До тієї миті я вважав Божу любов чимсь

сентиментальним. Але хрест аж ніяк не був сентиментальним.

Тоді цей чоловік закликав нас учинити посвяту Христові.

Я побачив, як відгукнулося багато моїх ровесників. Та я зава-

гався, бо думав, що не хочу діяти під впливом емоцій. Я заче-

каю. Якщо все це правда сьогодні, то й через місяць вона буде

такою ж правдою. Я пішов додому, відклавши своє рішення

віддати життя Христові.

На реколекціях я придбав дві книги. Одного вечора, десь

через місяць, я прочитав книжку Пола Литтла «Знай, чому ти

віриш» повністю і декілька розділів із «Простого християн-

ства» К.С. Люїса. Ці книги дали відповіді на багато моїх за-

питань – про еволюцію, існування Бога, можливість чудес,

воскресіння Ісуса та достовірність Писання. О другій годині


19

ночі я вимкнув світло, схилився і помолився: «Господи Ісусе,

я грішник. Я вірю, що Ти помер, щоб спасти мене. Я хочу за-

раз віддати своє життя Тобі. Амінь».

Я пішов спати. Не було ні ангельських співів, ні звучання

сурм, ані напливу емоцій. Усе здавалося таким незначним.

Проте наступного ранку, коли я побачив ці дві книги, я прига-

дав своє рішення та молитву. Я знав: щось відбулося.

Мої друзі також помітили цю переміну. Мій найкращий

друг Дейв, який був найпопулярнішим серед школярів, вия-

вив, що я не хотів більше затягуватись. Він відвів мене вбік і

сказав:

Не ображайся, Скотте, але ми не хочемо, щоб ти тусу-

вався з нами. Ми з хлопцями вважаємо, що ти наркоман.

Я відповів:

– Та ну, Дейве, ти ж знаєш, що я не наркоман.

– Гаразд. Ми не знаємо, хто ти є. Але ти змінився, і тобі

нема що з нами робити. Щасливої дороги!

І вони пішли.

Я був приголомшений. Упродовж місяця після того, як я

присвятив себе Христові, я був самотнім, без жодного това-

риша і почувався зрадженим. Тож звернувся до Бога й про-

мовив:

– Господи, я віддав Тобі своє життя, а Ти забрав усіх моїх

друзів. У чому річ?

В той час я не міг знати, що Бог закликав мене пожерт-

вувати чимось, що заважало моїм стосункам із Ним. Це був


20

важкий і повільний процес. Та за наступні два роки я розвинув

міцні й дружні стосунки з людьми. Це була справжня дружба.

Наприкінці другого курсу я відчув і збагнув перемінювальну

силу Божої благодаті у наверненні. Упродовж наступного року

я досвідчував вилиття Святого Духа особливим способом –

способом, який перемінював моє життя. Як наслідок у мені

з’явилася ненаситна жага до вивчення Біблії. Я до безтями

закохався у Боже Слово – вірний і безпомильний проводир

у житті нас, християн, а також захопився вивченням теології.

Два останні роки навчання я присвятив грі на гітарі та вивчен-

ню Писання. Джек і його друг Арт навчали мене Писанню. На

останньому курсі Арт навіть приводив мене на свої заняття у

семінарії, які вів доктор Джон Герстнер.

Я вирішив, що двома особами, які мені найбільше подо-

балися і про яких завжди говорили Джек і Арт, були Мартін

Лютер та Джон Кальвін. Саме вони були великими проте-

стантами-реформаторами в історії християнства. Спочатку

я вивчав, як Мартін Лютер наново відкрив Євангеліє (чи рад-

ше, я вважав, що він це зробив), цілковито відділившись від

Католицької Церкви. Я почав просто поглинати його праці.

Отож я дуже зміцнився у своїх антикатолицьких пере-

конаннях. У мене вони були такими твердими, що я вирішив

написати курсову роботу з англійської мови в міс Денглер

саме про погляди Лютера. Я відчував, що моєю місією було

виправляти католиків, звільняючи їх від небіблійного вчення

про праведність, яка досягається власними зусиллями. Лютер


21

переконав мене, що католики вірять у те, що вони спасають-

ся своїми ділами. А Біблія навчає, що людина оправдовується

тільки вірою, або ж sola fide.

Одного разу з проповідницької кафедри Лютер прого-

лосив, що він міг би чинити перелюб сотню разів на день і це

не вплинуло б на його виправдання перед Богом. Очевидно,

що це було риторично, проте здійснило неабиякий вплив на

мене. Я ділився цим із багатьма своїми друзями-католиками.

Погляньмо правді у вічі: антикатолицизм може бути

цілком слушним. Якщо гостія* в католиків не є Христом (а

в цьому я був упевнений), тоді те, що роблять католики, –

поклоняються перед гостією і відправляють Євхаристію – є

ідолопоклонством і блюзнірством. Я був упевнений у цьо-

му. І робив усе, що від мене залежало, щоб поділитися цим з

іншими людьми. Будь ласка, зрозумійте, що мій палкий ан-

тикатолицизм виник через моє палке прагнення Бога і щире

бажання допомогти католикам бути християнами. Окрім того,

саме католики випереджали мене за кількістю спожитої ви-

пивки й за злослів’ям ще до того, як я став християнином. Тож

я знав, як багато допомоги вони потребували.

У той час я зустрічався з дівчиною-католичкою, дав їй

книжку, що вважається біблією антикатолицизму – це книжка

Лорен Беттнер «Римський католицизм», яка, як тепер я пере-

конаний, наповнена перекрученнями й брехнею про Церкву.

*Гостія – Євхаристійний Хліб у католиків латинського обряду


Усі дороги ведуть до Риму

Documents