30

Радянська влада – це не що інше, як окупанти на Україні. Вся політика Радвлади є продовженням «великоросійської царської політики».

Україна зараз грає роль колонії, що забезпечує з надлишком всім необхідним Москву, а сама змушена вести жалюгідне, напівголодне існування. Вчитель із с. Спичинці Бердичівського округу. Січень 1929 р.

За матеріалами секретного відділу ГПУ

Причини голодомору

Перший масовий голод, що розпочався одразу ж після закінчення Громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії.

Причини його частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 року, економічні наслідки Першої світової та Громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах унаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім розташованих за межами України.

Голод 1932–1933 років охопив ті самі регіони України, але цього разу його спричинили насамперед політичні чинники. Голодомор 1932–1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом,тобто геноциду.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не лише численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, а й цілі покоління землеробського населення.Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактора.

Мейс Д. Штучний голод 1933 року в Радянській Україні: що сталося й чому?

31

Аналіз змісту опублікованих протягом 1929–1933 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, таких життєвих умов, які призвели до їхнього відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932–1933 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися так звані «зелені ешелони» з України для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до Жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посів-ний матеріал, а навіть квашені огірки, капусту та помідори, напевно прирікаючи людей на голодну смерть.

Розпорядженнями уряду в сільській місцевості заборонялася будь-яка торгівля, призупиняло-ся продовольче постачання сіл, переслідувало-ся та каралося 10-ма роками ув’язнення і розстрілом будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більш як третину, а по окремих регіо нах перевищувала планові завдання для Північно го Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

До кінця 1932 року було колективізовано близько 70% господарств, понад 80% посівних площ. Селяни втратили власність. Урожай відтепер належав колгоспу. Режим мав тепер можливість повної реквізиції зерна. Голод в Україні в 1932–1933 роках не був спричинений неврожаєм чи посухою. Радянський уряд масово продає збіжжя та інші сільськогосподарські товари за кордон. В Україні на повну потужність працюють спиртзаводи, які переробляють дорогоцінний хліб на горілку. Вона також іде на експорт.У 1932 році з України за кордон експортують 1,72 млн тонн зерна.У 1933 році – 1,68 млн тонн зерна.Цією кількістю зерна голодуючих можна було врятувати.

...Селянство являє основну армію національного руху… Без селянської армії не буває і не може бути могутнього національного руху. Саме це й мають на увазі, коли говорять, що національне питання є, насправді, питанням селянським.Й. Сталін, 30 березня 1925 р.Й. Сталін. Питання ленінізму. Москва – Ленінград, 1930

Економічні наслідки колективізації:- падіння врожайності;- зниження продуктивності праці;- непомірні хлібозаготівлі.

Хлібозаготівлі викачали весь хліб із селян. Надій на урожай нема. Селянство голодує. Правда, особливо радянську владу звинувачувати не треба, оскільки вона робітнича, і, грабуючи селян, підтримує робітників...Тут важливий ще момент національний. Хліб десь є, але його з’їдять інші, а не ми. Якщо б хліб був у нас, ми могли б роздавати його селянству. А тепер немає не тільки хліба, але і посівного матеріалу...

Письменник Андрій Головко. Травень 1928 р. За матеріалами секретного відділу ГПУ

32

Опір народу.Людська взаємодопомога

Ні в якому разі не слухайте тих, хто підманює вас до колгоспу. Колгосп – це стара панщина.Найкраще – це зробити повстання, знищити радянську владу.Повстанська листівка, Київщина, січень 1930 р.

Більшовицька політика викликає спротив селян. Навесні 1930 року селянські заворушення і повстання набувають масового характеру. Селяни знищують колгоспні будівлі, забирають своє майно. Впродовж 1930 року в Україні відбулося понад 4 тис. виступів за участі близько 1,2 млн селян.

«Вчора приїхав до Тульчинської округи. Вся округа охоплена хвилюваннями і повстаннями. З 17 районів округи вражені 15 районів. На сьогоднішній день хвилювання відбуваються у 153 селах. Цілком вигнано радянську владу з 50 сіл. У деяких селах збройні виступи. Викопані окопи навколо сіл, які зайняті озброєними, що не пускають в село. В окремих селах співають «Ще не вмерла Україна» й викидають гасла «Геть Радянську владу! Хай живе самостійна Україна!».

Голова ГПУ УРСР Всеволод Балицький, 16 березня 1930 р.

33

Опір селян набував різних форм. Найчастіше це були масові виступи із вимогами повернути колективізоване майно, землю чи звільнити арештованих односельців. Їхніми ініціаторами й активними учасниками часто були жінки, тому подібні заворушення отримували назви «бабських бунтів», або «волинок».

«По селах жінки згуртовувались у великі гурти, озброювались кийками, коцюбами і йшли натовпом на колгоспні двори, де відкривали конюшні, комори, випускали скотину. Начальство і весь актив розбігались у різні боки. Хто потрапляв юрбі в руки, тих зачиняли в погреби.В кожному селі були свої жінки-верховоди. В Коханівці верховодили Горпина і Мотря, а в сусідньому Титькові – Олімпа та Василина. Часом вони робили походи в сусідні села. Так, з Титькова Олімпа зі своєю ватагою ходила в Коханівку, а коханівські жінки – у Великі Каленичі та Малі Каленичі. Для придушення цих “волинок” були спеціальні загони».

Никон Карась, с. Коханівка Шепетівського р-ну Хмельницької обл. 33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал / упоряд. Л.Коваленко, В.Маняк. – Київ, 1991

Постанова бюро Арбузинського райкому КП(б)У Одеської області про «куркульсько-шкідницьку» діяльність управи колгоспу «Жовтнева революція»17 липня 1933 р. Відмітити, що управа колгоспу «Жовтнева революція» – Богородицький, Мар’янов, Малиш – організували явну куркульсько-шкідницьку роботу, спрямовану на зрив закону про хлібоздачу.Скосивши 0,45 га посіву жита, обмолотили без відома МТС і без обліку й хліб роздали на трудодні. Цим грубо порушили закон, що із намолоченого повинні 90 % зараз же везти до елеватора у хлібоздачу, а 10 % витратити на внутрішньоколгоспні потреби, тобто перші 4-5 днів видавати ці 10 % щодня на трудодні, потім 10 % засипати у вімбар колгоспу для періодичної видачі колгоспникам на трудодні та фураж худобі, що видається також із цих 10 %.Доручити прокуратурі негайно розглянути справу і винних притягнути до відповідальності.Попередити всі партосередки, сільради, управи колгоспів посилити увагу до боротьби з такими куркульськими шкідницькими маневрами, що спрямовані на зрив хлібоздачі.Цю постанову оголосити в пресі.Секретар Кобзар Державний архів Миколаївської області

…В нас шефи були, кубанський полк в Чугуєві стояв. Давали нам крупу, хліб давали, особенно механізаторам давали. Народу солдати помогали, як могли.

Надежа Текля Іванівна, 1905 р.н., село Стара криниця, Чугуєвський р-н, Харківська обл.

У нашому селі люди не так голодували… Виручала посадка, шматок землі за ліском, там мали трохи поля, і воно не облагалось налогом. А по других селах люди бідували. Носили, бідні, що могли, обмінювали на харчі. Я виміняла образ в одної жінки, дала за це два відра бараболі. А ще приходив Петро, хлопчик 12 років, такий пухлий, давала йому хліба. Був такий Апатій Іван, дуже вони голодували.Я пекла хліб, такий, що в ньому все намішано – квасоля, бараболя. Поклала тісто на комин. Він в хату та за те тісто. Ледь вговорила – «Не бери того тіста, бо заслабнеш, я тобі хліба дам шматочок». Так люди помогали людям.

Любчаківська Параска Іванівна, 1902 р.н., село Покутино, Шаргородський район, Вінницька область.

34

Українська політична еміграція ще наприкінці 1932 року забила на сполох у засобах масової інформації. Особливу роль відігравала преса Галичини, в якій друкувалися свідчення втікачів із підрадянської України.

Протест ієрархів Української Греко-Католицької Церкви проти голоду.«До всіх людей доброї волі»

…Безсильні принести яку-небудь матеріальну поміч конаючим братам, взиваємо наших вірних, щоб молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіма можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч.А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, та гонителів оскаржуємо перед судом Всевишнього.Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе про помсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваофа.Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу.

Андрей (Шептицький). Митрополит. Григорій Хомишин. Станиславівський єпископ. Йосафат Коциловський. Перемиський єпископ. Никита Будка. Патарський єпископ. Григорій Лакота. Єпископ-помічник Перемиського єпископа. Іван Бучко. Єпископ-помічник Львівсього єпископа. Іван Лятишевський. Єпископ-помічник Станиславівського єпископа. 24 липня 1933 року

35

Реакція режиму на опір народу