Моє рідне село
TRANSCRIPT
18.11.201118.11.201118.11.201118.11.201118.11.201118.11.2011
18.11.2011
18.11.2011
Країна Україна
Область ЧернівецькаУтворення 18 листопада
1393 рокуНаселення 2120 осіб
Площа 1700 га
Густота населення 125
Телефонний код (037)-40-*****
Поштові індекси 60513
Історія села
В античності говорили про історію, що вона є вчителем життя.Справді, знання історичних подій, їх правильне наукове тлумачення допомагає нам краще зрозуміти сучасність і дає нам приклади на майбутнє.
Минуле завжди в пам'яті жителів села як національна гордість. Історія одного села може бути вивчена на основі досліджень історичних подій. Вони доходять до нас за допомогою дуже давніх пам'яток, що є історичними джерелами.
18 листопада 1393 року у Сучаві Роман Воєвод дарує синам Драгомира Албу: Дмитру, Петрові, Михайлові та Жіуржіу село в Сучаві. Ця пам’ятка цікава тим, що історик Михай Костекеску дослідив родовід цієї сім'ї і прийшов до висновку, що Міку Албу походить саме з Молниці. Цей, починаючи з 1403 року, прозвав себе Міку Албу. Ймовірно те, що Міхул Старости є саме Міку з Молниці, який нас цікавить.
29 червня 1400 р. Сучава: цього року виданий перший документ, який зберігся від Олександра Воєводи, що подарував два села – Пояну та Гиртану боярам Строє та Іону. Це перший документ, який засвідчує про появу села Молниця.
12 квітня 1639 р. – документ купівлі-продажу засвідчує про продаж Іоном Прежеску трьох частин з села Молниця Ісакові з Сінехеу.
16 травня 1755р. – документ, який документує, що шоста частина Молниці разом з іншими поселеннями мали перейти під владу Петра Луки замість боргу у сумі 275 лей.
1770 р. – село Молниця перейшло під владу Молдови, що була створена Бауром.
1803р. – село Молниця документується у Герцаївському повіті, мало 67 платників податку, які щорічно платили по 780 лей, 7 осіб були відхилені від плати податків. Господарями Молницького маєтку був Штефан Холбан.
1829 р. – у Молниці збудований млин.
1843 р. – збудована дерев'яна церква святого Миколая.
1912 р. – населення складало 1315 людей, з яких 646 чоловіків та 659 жінок. Село мало 301 господарство, 287 – будівель населених, 20 – ненаселених.
1932 р. – були збудовані дві хатинки Молницької школи.
1940-44 р. – 18 чоловіків з села загинули на війні, воюючи у румунській армії, а 43 односельчан з 77 були репресовані. Вночі 15 червня 1941 року вони стали жертвами сталінського тоталітарного режиму. З них 21 особа загинула у Сибірі, а 22 – в озері Онега.
Листопад 1949 р. – рік заснування колгоспу ім.Леніна.
1956 р. – у семирічній школі навчаються приблизно 300 учнів
колгоспників. У селі створюється бібліотека, в якій понад 5000 томів й
яка має понад 400 читачів. Бібліотекарем був Дмитро Вієру, керівником
будинку культури - Михайло Чукля, який займав цю посаду з 17 років.
Микола Гуцану був кіномеханіком. Директором сільської школи був
Віктор Левицький з Новоселицького району. Ілля Чукля був головою
колгоспу з початку існування.
Пам'ятка свідчить, що Молниця є одним з найстаріших поселень
Герцаївського повіту. Сьогодні, як і шість століть тому, село носить ту ж
назву – Молниця . 29 червня 1400 року Олександр чел Бун нагородив
панів Строє та Іоана двома селами за справедливість та вірну службу,
Міку з Молниці з іншими панами були свідками. Цей Міку був паном при
царській думі Олександра чел Бун. Як свідчить М.Костеску, починаючи
з 1403 року, він назвав себе Міку Албу, як виходцем з сім'ї Албу.
Назва нашого села має декілька версій походження. Одна
з них – від прізвища Іона Молничана, який перший оселився в
цій місцевості. Згідно іншої версії назва села, бере початок від
річки, що простягається вздовж села і розділяє його на дві
частини. Інші говорять, що в цих місцях, на березі річки Прут були
розташовані багато водяних млинів, ймовірно від цього походить
назва Молниця. Дослідниця Дідіна Церущ – Аштевкулесе
автор книги "Molniţa şase veacuri de statornicie românească" вважає,
що назва нашого рідного села походить від того, що колись на цій
території, де зараз розташоване село, крім буків та дубів росло
багато ялинок та сосен. Від корення слово "molid" ("mol"), що з
румунської мови перекладається як сосна і походить назва села.
Легенда ПрутДжерельце, з якого витікає струмок, люди дуже любили, бо в ньому завжди
була чиста і приємна на смак вода. До того ж вона влітку холодна, а взимку, навіть у найбільші морози, не замерзала. Любовно селяни називали струмок Прутиком, мабуть, за те, що був він дуже жвавим і прудким.
Але панував у цих місцях чужинець. Він не любив народних назв, одягу, мови і взагалі всього буковинського.
Зібрав він людей і наказав, щоб ніхто й ніколи не називав цей струмок Прутиком. Вигадав свою чи то румунську, чи то німецьку, чи хтозна-яку назву.
Люди мовчки погодилися з новою панською примхою, бо жорстокості цього нелюда не було меж.
Та не скорилася панові наша рідна земля. Вона заховала в собі Прутика і джерело зникло. Тільки сухе каміння на дні нагадувало про його існування.
Повертався якось з далеких заробітків буковинець. Не знав він та й не хотів би миритися з панськими заборонами. Нахилився над висохлим джерелом і промовив:Ого, зник Прутик!І в ту ж мить задзюркотіла, завирувала водичка. Чиста, свіжа і приємна. Пострибала вона через камінці, полилася по леваді, покотилася між деревами. Став струмок повноводною річкою. Назвали люди його Прутом. І більше не хотіли коритися панським примхам.
Основним заняттям людей того часу було землеробство, скотоводство. Здебільшого орали легким плугом, який тільки борознив землю, але не перевертав скиб. Плуг тягли самі селяни, рідко коні та бики. Землю розпушували бороною і граблями. Коли достигав врожай, колоски збирали серпами. Молотили палками або дерев'яними ціпами. Зерна, звичайно, мололи кам'яними жорнами і водяними млинами. Врожаї були низькими. Зерно збирали тільки вдвічі - втричі більше, ніж сіяли.
У сільському господарстві переважала дрібна худоба: вівці, кози, свині. Вже в ІІ половині ХVІІІ століття територія села належала боярину Горовей. Пізніше, у зв'язку зі змінами, ці землі перейшли до трьох братів - бояр Жиржовяну. За переказами старих – селяни були задоволені, вони працювали у пана і отримували за це півурожаю. Залишки селяни продавали у містах повіту У середині 70-х років пані Аштефкулес Дідіна, навчаючись в аспірантурі Московського інституту, знайшла у бібліотеці ім. Леніна документ, датований 29 червня 1140року, в якому згадувалося про село Молниця.
У 2000 році виповнилось шість століть з того часу, як існує село.
У своїй роботі "Історія Герцаївського повіту"(до 1940 року),
опублікована у 1977 році, Іоан Мураріу спирається на документи, де
згадується про існування багатьох сіл цього повіту, і де датовано рік
заснування нашого села - 29 червня 1400 року.
З травня 2000 р. с. Молниця перейшло з Глибоцького району до
складу Герцаївського району, населення на цей час складає 2020
осіб. Тут знаходиться 560 господарств, будинок культури, велика
середня школа, бібліотека, медичний пункт.
ОСВІТА
Рік, коли була відкрита школа в Молниці, невідомий. Відомо
тільки те,що в другій половині XIX століття в Молниці існувала школа.
З точністю відомо, що в селі Помирла, яке знаходилось недалеко
від Молниці, теж в Герцаївському повіті, А. Валюта відкрив у 1338 році
школу. Директором школи був письменник Самсон Боднареску, котрий
дружив з Михайлом Емінеску. У тому ж році Емінеску гостював у
Помирлі. Молниця розташована між Помирлою та Чернівцями. Хто
знає, може поет, який направлявся в Чернівці , зупинив свій погляд і на
Молницю.
Інша школа – школа садівництва почала діяти у 1904 році в
Піліпеуці -Лунка, яка знаходилась близько 5 км. від Молниці. Тут
вивчали виноградництво, скотоводство, грецьку мову, арифметику,
гігієну та мораль.
До 1932 року, коли були збудовані дві кімнати школи, за згадками молничан, уроки велись в декількох будівель. Одна знаходилась на дворі пана Траяна Жоржовяну, біля церкви Святого Миколая, інша там, де сьогодні амбулаторія. У 1932 році була збудована нова школа на землі, придбаної у вдови Алекси.
Селяни згадують, що дружина директора була дочкою директора Новоселицької школи, який був засуджений Радянською владою у 1940 році на 25 років ув'язнення. У 1940 році Дмитро Алекса утік до Румунії. У 1941-1944 роках директором Молницької школи була сестра дружини Дмитра Алекси. Вона, за згадками односельчан, була відповідальною, доброзичливою та жінкою рідкісної краси.
Після 1944 року, за часи Радянської влади, директорами семирічної, восьмирічної, середньої школи-ліцея у 90-х роках працювали: Гейничеру (1944-47), Борис Сандуляк (1947- 53) , Георгій Траян (1953), Віктор Левицький (1953-56), Шугані, Михайло Рехтер, Іон Кілару, Іван Горбатюк, Вікторія Хаснаш, Михайло Онофрей, Віктор Ліліяк, Іон Андрієш, Пінтілей Андрієш, Дмитро Житарашу. Місцевими були І. Кїлару - поет та редактор обласної газети „Зоріле Буковінєй”, яка виходить румунською мовою. Теперішній директор - Дмитро Житарашу.
У 1932 році була заснована перша школа , яка була створена з двох будівель.
Війна, емігрування за кордон, заслання залишили село без
інтелектуалів, як і всі села, що були окуповані. З'ясовуємо скільки
приблизно молоді здобули освіту після 1944 року: близько 400 дітей здобули
вищу та середню спеціальну освіту, з яких більше 200 мають вищу освіту.
Не враховуємо тих, хто оселилися у селі після одруження. Вибрали собі
різні професії: більшість стали педагогами, медиками, медичними
сестрами та фінансистами. П'ять молничан мають звання докторів наук. В
післявоєнні роки діти села виявили бажання навчатися, здобувати знання.
Селяни посилали своїх дітей на навчання для того, щоб вони
утверджувались у житті.
Поряд з румунською мовою у школі вивчається українська мова як
державна мова та англійська мова як іноземна. Декілька вчителів
виховують дітей, які проживають у дитячому будинку при монастирі, що
знаходиться у Молниці.
Дитячий садок
КУЛЬТУРА
Перший будинок культури в селі Молниця був заснований у 1944 році,
директором був Чукля Михайло Георгійович , який працював на цій посаді з 17 років .
При будинку культури діяв ансамбль народних інструментів,
який виступав на сценах району та області.
Новий будинок культури був відкритий в 1981 році.
На даний час директором клубу є Брума Георгій Георгійович –
відомий музикант нашого краю, який є керівником молницького
оркестру народних інструментів "Busuioc moldovenesc", в складі
якого також виступають Аміхалакіоає Михайло, Бомпа Михайло,
Ровенко Михайло, Пінтілей Михайло, Куті Костянтин. Далеко за
межами нашого краю стала видомою чоловіча вокальна група
"Sumanelul" - керівник Матвієвич Іван. В складі групи
виступають: Чукля Віктор, Алекса Василь, Кожокару Дмитро,
Брума Георгій, Дулгеру Аурел, Пінтілей Михайло. Ці чоловіки,
закохані в народну пісню, прославляли наше село на сценах
України, Росії, Румунії, Угорщини, Польщі.
Будинок культури
Сільська бібліотека знаходиться у приміщені будинку культури в
Молниці. Фонд: універсальний - 12621 тис. прим. з яких українською
мовою - 999; молдавською і румун-ською-3206; російською мовою - 8416
тис. прим. ДБА: каталоги: алфавітний, систематичний.
Картотеки: СКС, зведена краєзнавча, літератур них премій,
цінних і рідкісних видань. Щорічно бібліотека філіал обслуговує 1100 чи
тачів; книговидача складає 25900 прим.
Довідково-бібліографічна робота: інформаційні виставки
новинок, списки нових надходжень, пам’ятки читачам дітям, абонементи
групової та індивідуальної інформації, дні інформації
Загальна площа приміщень бібліотеки - 150 кв. м. У т.ч. для зберігання фондів - 109,5; для обслуговування користувачів - 40,5. Нині сільська бібліотека-філіал с. Молниця розміщена в будинку культури на другому поверху і займає три кімнати, де працюють відділи обслуговування: Відділ 1-4 класів; Відділ 5-8 класів; Відділ для молоді та дорослих. Цей храм книжкової мудрості має свою історію. Не завжди бібліотека була такою привабливої з багатим книжковим фондом, періодикою. Створення Молницької бібліотеки як свідчать архівні дані припадає на 1951 рік. І хоча умови роботи бібліотеки були складними, вона розповсюджувала книги несла знання. В ті часи бібліотека розташовувалась в невеличкому приміщенні. Цей будинок не зберігся, але старожили пам’ятають що розміщувалась бібліотека в одній невеликій кімнаті з приблизно 2000 книг. Першим зав. Бібліотеки була Кілару Марія Георгіївна. У 1956 рік - книжковий фонд складає 5000 книг, зав . бібліотеки Думитру Вієру. Значний внесок у розвиток та становлення бібліотеки-філіал зробили: Житарашу Д.Г., Пиргару Е. Г., Маланка Д.Г.-яка була зав.бібліотекою 35 рік; Гочу Е.С. До 1992р. бібліотека була у складі бібліотек Глибоцького району. Квітень 1992 року - ство¬рення Герцаївського району, або вірніше, його відродження. У цьому ж році рішенням сесії районної ради народних депутатів була створенана Герцаївська ЦБС, до складі якої ввійшло 25 бібліотек-філій. Незважаючи на складні фінан¬сово-економічні умови, ЦРБ намагається якісно укомплектувати бібліотечні фонди бібліотек філіалів
ВИЗНАЧНІ ПОДІЇ
ТА ОСОБИСТОСТІ
У 1946 році був створений колгосп імені Леніна, який багато років був колгоспом – міліонером. Першим председателем колгоспу був Чукля Ілля Георгійович.
Аштефкулесе – Церуш Дідіна - доктор математичних наук перше за всю історію села видала книжку , яка
називається « Molniţa şase veacuri de statornicie»
У 2006 році було закінчено газифікація села Молниця.
Кожне село славиться своїми мешканцями. Видатні особистості роблять свій край відомим по всій країні та й у цілому світі. У нас теж є люди, чиї імена відомі за межами
Молниці . Вони прославили своє село своєю творчістю і працею.
Народився в с. Молниця і видатний композитор, музикант, керівник ансамблю „Бусуйок молдовєнєск” - Михайло Аміхалакіоає. Займав призові місця на фольклорних фестивалях України, Молдови, Румунії. Разом з оркестром багато років подорожує різними країнами. Проживає в м. Кишинеу республіка Молдова і працює в театрі «Опери та балету».
Аштефкулесе – Церуш Дідіна - доктор математи-чних наук. Також дослідила історію рідного села та видала збірку "Molniţa şase veacuri de statornicie românească"
Георгій Аміхалакіоає – голова спілки юристів Республіки Молдова, працює адвокатом в м. Кишинеу, є керівником асоціації адвокатів Молдови. Був депутатом першого скликання парламенту Молдови з 1990 по 1994 роки.
Житарашу Микола - вчений, кандидат математичних наук, зав. кафедроюКишинівського університету республіки Молдова.
Дмитро Житарашу - художник , педагог. Закінчив художню школу в м. Вижниця. Після навчання багато років працював в Пермі, Російської Федерації на текстильному комбінаті. Тут він розпочав свою діяльність як художник. У 1982 повертається на батьківщину та починає працювати педагогом в рідному селі. На даний час є пенсіонером, але продовжує писати неймовірні картини, якими захоплюються наші односельчани.
Алукі Дмитро Дмитрович – отримав орден Герой Соціалістичної Праці, єдиний в Герцаївському районі, за багаторічну працю в колгоспі ім. Леніна
Юрій Пиргару - народився в с. Молниця, тут закінчив загальноосвітню школу, отримав вищу освіту в Кишинівському університеті, став доктором технічних наук і працює в Канаді.
Аурел Чукля - кандидат ветеринарних наук. закінчив ветеринарний медичний факультет Аграрного університету в м.Кишинеу. На даний час є викладачем університету, доктор медичних наук у сфері ветеринарії. Захистив докторську, видав монографію та підручник, і продовжує видавати наукові статті.
Іон Матвієвич та Марія Морару
Подружжя Марія Морару та Іон Матвієвич - талановиті співаки народної музики. У 1971 році закінчили Чернівецьке культурно-освітне училище. Повертаються у рідне село, де Марія Морару займає посаду художнього керівника, а Іван Матвієвич – директора Будинку культури. Марія Морару також багато років була методистом Герцаївського Будинку культури. Подружжя 38 років у складі районного оркестру народної музики виступали на сценах Польщі, Румунії, Молдавії, Росії.
Сіміон Сіміонович гочу
• Сіміон Гочу - поет, прозаїк, педагог, журналіст, публіцист. Закінчив Чернівецький Національний Університет за спеціальністю румунська мова та література та продовжував свою педагогічну діяльність в Молницькій ЗОШ як викладач румунської мови та літератури та заступник директора з виховної роботи. Керував районною газетою «Газета де Герца». Видав дві збірки віршів та збірку байок. На даний час є пенсіонером та продовжує видавати дитячі журнали «Fagurel» «Bună dimineaţă, septembrie!”
Іван Іванович Кілару Кілару Іон– румунський поет і перекладач. Народився 15 лютого 1937 року в Молниці,
тепер Герцаївського району, в багатодітній сім'ї. Його батько був сліпим, мати, Касандра піклувалася про своїх дітей. Дитинство його пройшло на березі маленької річки Молниця, яка вливається у Пруті. Всі п’ятеро дітей здобули вищу освіту. Спочатку Іон навчався в рідному селі, а потім закінчив Горбівську середню школу. В 1954 вступає до Чернівецького педагогічного інституту. Але у 1956р. інститут об'єднується з Чернівецьким державним університетом, і у 1960 р. І.Кілару стає його випускником. З 1960 по 1962 рр. працює директором в Молницькій школі. З 1963р. працює заступником головного редактора в обласній газеті «Радянська Буковина». З 1970 по 1994 рр. працює головним редактором обласної газети «Зориле Буковиней». «Зоря Буковини», яка виходила 5 раз на тиждень румунською мовою. І всі ці роки якими він керував знав завжди як допомогти і бадьорити своїх колег. Він виступає як прозаїк, літературний критик і драматург. Творець багатьох од і гімнів присвячених Батьківщині та рідному народові (Destăinuire, 1968, Amiezi bucovinene, 1972, Arborele frăţiei, 1987 ş.a.)Член спілки письменників України лауреат літературних премій. І. Кілару почав систематично друкуватись у шістдесятих роках. У доробку поета понад десять збірок віршів. У 1968 році видав першу збірку поезій «Визнання». Особливо плідним на твори були в нього сімдесяті й вісімдесяті роки. За цей час поет опублікував збірки віршів «Батьківщина в мені», «Буковинські полудні», «Його величність. Людина», «Гарячі джерела», «Пісні життя» та інші – всього кільканадцять книжок. Всі видані мовою оригіналу. Значне місце у творчості І. Кілару займає інтимна лірика. Вірші цього жанру в поета близькі до молдавського фольклору, мелодійні. І. Кілару відомий і як перекладач. Він переклав ряд поезій Федьковича, Ткача, М'ястківського та інших українських поетів. Окремі поезії І. Кілару переклали М. Влад, В. Колодій, А. М'ястківський, М. Ткач та інші. Помер поет 3 червня 1994 року.
ДУХОВНІСТЬ
Саме фортецями віри можна назвати церкви, які пережили
атеїстичний період і були для селян місцем зміцнення віри народу.
Церква Вознесіння Христа з Молниці, яка діяла безперервно в усі
періоди життя, була опорою, і для віруючих сусідніх сіл. Церква святого
Миколая, з другої половини села була знищена, як і багато інших
священних місць. Розповідають, що декілька селян, які брали участь у
знищенні церкви, мали трагічну долю, тобто через короткий час загинули.
Церква Вознесіння Христа була побудована на початку ХІХ. століття (1808).
Була закладена за допомогою Василя Холбана, який належав до родини
Холбан, що сприяла будівництву багатьох церкв: у Герцах (1738), Великій
Буді (1798), Малій Буді (1818), Горбові (1831), Петрашівці (1818), Великосіллі
(1762,1831).
Церква розташована по середині села, на горбі, і виділяється
серед сільської панорами. До церкви ведуть багато доріг, ніби проміння
зустрічаються вулиці і провулки, по яких йдуть на божу службу
мешканці села з обох сторін. Ворота церкви знаходяться на сході. До
недавнього часу церква мала дерев'яні ворота, але їх замінили на
нові, зроблені з бляхи майстрами з сусідніх сіл.
На подвір’ї церкви викопали криницю,
підняли розп'яття - усе за допомогою
мешканців села. Криниця і ворота
мають дах, вироблений з сріблястої бляхи.
На території церкви знаходяться могили священиків і дві трійці,
які були привезені з інших місць села. Одна з них, як згадують мешканці
села, була принесена від церкви святого Миколая, коли її знищили. Є
Трійця, поставляла у 1941 році, на тому ж місці де була знищена 29 червня
1940 року. Як згадує Іван Гафу (тепер мешканець Бухаресту), що
емігрував з Молниці 1944 року. Трійця була збудована
у 1918 році на перехресті доріг, біля церкви
святого Миколая за допомогою Костянтина
Катаржіу. Вона має надпис з образом
Божої Матері, де записано: „На честь пам'яті
всім героям війни 1914-1918”. Ця трійця,
зараз знаходиться на подвір’ї церкви. На
ній відсутня нижня частина і зберігся лише
фрагмент запису. "На честь пам'яті героїв".
У 1843 р. - збудована дерев'яна церква святого Миколая, яка була
знищена радянською владою і на її місці з 1956р., довгий час існувала
їдальня школи, потім – пункт прийому молока. Тепер на території
знищеної церкви Св.Миколая збудована капличка .
У 2002 році на території села був відкритий Дитячий Будинок при Банченському монастирі.
На території села архімандритом Лонгіном (наразі Владика Лонгін) була збудована церква Пресвятої Діви Марії „ Радість всіх скривджених".
СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ БАНЧЕНСЬКИЙ ЧОЛОВИЧИЙ
МОНАСТИР
Молницька сільська рада
Кафе- бар- сауна «Атлантік»
Млин с.Молниця
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ