СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

НАУКОВА БІБЛІОТЕКА

Бібліотечне заняття – година історичної пам’яті

“З присвятою замордованим голодом…”

Коли вони вмирали, їм дзвони не дзвонили,

Були уже спаплюжені церкви.. Лише земля стогнала, коли дітей ховали

І зорі тут вмивалися слізьми!...

Філонік В.

Багатовікова історія українського народу — сумний літопис життя і смерті народу-великомученика, якому випало достатньо лиха і випробувань. Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, позначене голодними роками, чужоземними навалами, руйнівними війнами. ХХ ст., без усякого сумніву, є найтяжчим у багатотисячолітній історії українського народу. Дві світові війни, що точилися на українській землі, найбільш руйнівна і кривава громадянська війна, голоди.

Найтрагічнішою сторінкою української історії є голодомори ХХ ст. Їх було три: голодомор 1921-1923 рр., 1932-1933 рр.,1946-1947 рр.

Пропонуємо коротку інформаційну довідку до години памяті, присв'яченої жертвам голодоморів.

Адже якщо сучасні українці не навчяться пам’ятати і поважати сторінки своєї історії, їх змушуватимуть пам’ятати і поважати сторінки чужих історій. Якщо українці не навчяться жити для України, то Україна житиме без українців. Хоча… То вже буде не Україна…

Історія запровадження

День пам'яті жертв голодоморів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. В 2015 р. - це 28 листопада.

Запроваджений згідно з указом Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента № 431/2007 від 21 травня 2007 р. називається «День пам'яті жертв голодоморів».

В Указі сказано:

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій,

Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада.

24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006р. — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду.

У квітні 2010 року ПАРЕ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв Голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

Голодомор 1921-1923 рр.

Причинами голоду 1921—1923 рр., який, за приблизними оцінками, коштував Україні від 1,5 до 3 млн. жертв, у т. ч. 70 % новонароджених дітей, були: 1) післявоєнна розруха; 2) неврожай, спричинений посухою 1921 р.; 3) політика воєнного комунізму, насаджувана більшовиками; 4) примусове вивезення українського хліба в Росію та експорт його за кордон.

За історичними даними, у грудні 1921 р. голодувало 12% населення України, в січні 1922 р. — 20, а в травні — вже 48 %, тобто не менше 10 млн. осіб. Особливо болісно цей голод відбився на дітях. В Україні в червні 1922 р. голодувало до 2 млн. дітей. Нерідко вони залишалися безпритульними навіть за живих батьків. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Газети повідомляли про відчай людей, які харчувалися сурогатами й були доведені внаслідок голоду до людоїдства.

Архівні документи свідчать про те, що українське керівництво за будь-яку ціну намагалося виконати державні плани хлібозаготівель, навіть на шкоду власному господарству. Плани неодноразово корегувалися. Так, у червні 1921 р. план хлібозаготівель в Україні складав 137 млн пудів. Восени його було зменшено до 95 млн, а на початку 1922 р. – до 81,5 млн пудів.

Лише після грудневої партконференції 1921 р. в Україні ЦК РКП(б) визнав факт голоду. Українські керівники вчинили «бунт на колінах». Характерною у цьому відношенні може бути доповідна записка Х. Раковського до В. Леніна щодо організації продовольчої роботи та збирання хліба в Україні від 28 січня 1922 р. Керівник УСРР заявив, що «дальше закрывать глаза перед ужасами голода в украинских губерниях, перед неслыханным там падежом скота, перед свирепствующим тифом мы не можем...».

Трагічні події 1921–1923 років – перша сторінка в історії радянської української державності, пов’язана з масовими смертями населення від голоду. В Україні тоді померло понад один мільйон осіб. Голод призвів до важких соціально-економічних наслідків і спричинив духовну стагнацію суспільства.

Голодомор 1932-1933 рр.

У пам’яті українців та інших націй голодомор 1932-33 рр. назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого, яка сприймається на рівні емоцій. Але, в той же час, голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Для більш чіткого розуміння, чим же був голодомор, слід наголосити на таких фактах:

1. Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 до листопада 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.

2. Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно підрахувати досить важко. Між істориками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але все одно мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. А якщо взяти до уваги непрямі втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідки голодомору, число жертв за приблизними підрахунками сягає 14 мільйонів.

Для порівняння: сучасне населення Данії складає приблизно 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн., Угорщини - 10,1 млн. Тобто під час голодомору зникла ціла європейська країна... Наша країна...

3. За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

4. Дехто й досі намагається представити голодомор 1932-33 рр. як „співпадіння об’єктивних та суб’єктивних обставин”: посухи та „перегинів на місцях”. Але факти свідчать зовсім про інше. Це не було співпадіння, це була свідома політика сталінського режиму.

Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932року. На відміну від 1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків).

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередкован — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році.

Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисяч, то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932–1933 роках, разом з демографічним відлунням 1943 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932-1933років в Україні.

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять попередніх років.

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

Голодомор 1932–1933 рр. став національною трагедією.

Ці сторашні події згодом знайшли відображення і в художній літературі.

Так, у повісті «Все тече» (1955–1963), яка вперше надрукована в 1970 році Василь Горссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):

А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Голод 1946-1947 рр.

Стан сільського господарства після закінчення війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл. Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою. Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років.

Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.

Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946–1947 р.р. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн т зерна.

А в Молдові, Бессарабії й південних областях України стрімко поширювався голод.

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях України їли також дрібних гризунів, собак, кішок. Були навіть випадки людоїдства. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч знаходилися у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей — дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф.

Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.

Мільйони невинних жертв голодів замовкли навіки. Вони не просять у нас порятунку, але їх дух кличе нас сказати світові правду про них. Пам'ятаймо, що мертвий іноді сильніший, ніж той, що живе.

Хвилина мовчання сльозою горить, Пронизує струмом немов би ця мить, Щипає за душу, бере за живе І дзвоном тривожним у серці гуде. Я бачу той розпач безсилих людей І погляд голодних дитячих очей, В долоні затиснуті п'ять колосків, Гвинтівку і вирок жорстоких катів. Спустошені села, порожні хати І сни про матусю дитя-сироти, Яке, наче паросток роду, живе Й натхненно шукає коріння своє. Я чую той стогін крізь щільність років, Крізь спогадів тугу померлих батьків... У вічність нестиму сторінку сумну - Про жертв геноциду пам'ять святу.

Н.Купрієнко-Тривайло

Посилання

• Указ Президента України «Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів»

• Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року N 1310»

• Указ Президента України № 797/2004 «Про внесення змін до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року N 1310»

• Указ Президента України № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937–1938 років»

• Електронний архів голодомору в Україні 1932–1933 років

http://www.history.org.ua/?discussion&nazva=_Holod_

• Геноцид українського народу: Голодомор 1932–1933 рр. Спеціальний

розділ офіційного веб-порталу Державного комітету архівів України

http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/

Книги онлайн

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / кер. Кол. Упоряд. Р. Я. Пиріг. – К. : Політвидав україни, 1990. – 605 с.

http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Fam-Pyrig.php

Голодомор на Луганщині 1932-1933 рр. Документи. Аналіз. Коментарі / авт.- упоряд. М.М. Старовойтов, В.В. Михайличенко. – К.: Стилос, 2008. - 288 с., іл. – Режим доступу: http://www.archives.gov.ua/Publicat/Luganshina_golod2.phphttp://www.archives.go

v.ua/Publicat/Golodomor_Luganshina.pdf

Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 : матер. до бібліографії документальних публікацій / упоряд. Л.П. Одинока, Л.Ф. Приходько, Р.В. Ромноаський. – К. : [УНДІАСД], 2005.– 55 с. – Режим доступу: http://www.archives.gov.ua/Publicat/Golodomori.pdf

Дзеркало душі народної: Спогади та враження відвідувачів виставки про Голодомор 1932-1933 років в Україні "Розсекречена память" / упоряд. В. Даниленко. – К. : Києво-Могилянська академія, 2008. – 767 с.

Колективізація і голод на Україні: 1929-1933 : збірник матеріалів і документів // АН України. Ін-т історії України [та ін.] ; упоряд.: Г. М. Михайличенко, Є. П. Шаталіна ; відп. ред. С.В. Кульчицький. - К. : Наук. Думка, 1992. – 736 с.

Копитько І. Свіча нашої пам’яті: голодний мор 1932-1933 років / І. Копитько // Вісник книжкової палати. – 2007. - №11. – С. 47-48. – Режим доступу:

http://www.ukrbook.net/DAD/publ/Kopitko_11_07.pdf

Кульчицький C. B. Гoлoд 1932-1933 pp. в Укpaїнi як генoцид: мoвoю дoкументiв, oчимa свiдкiв / C. B. Kyльчицький. - К.: Haш чaс, 2008. - 239 c. – Режим доступу:

http://shron.chtyvo.org.ua/Stanislav_Kulchytskyi/Holod_1932-1933_pp_v_Ukpaini_iak_henotsyd_movoiu_dokumentiv_ochyma_svidkiv.pdf

Палій О. Голодомор як масове вбивство за етнічною ознакою [Електронний ресурс] / О. Палій // Українська правда. – 2006. - 15 лист. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2006/11/15/3177422/?attempt=1

Прихована правда .Статті, матеріали, документи [Електронний ресурс] / авт. і упоряд. Я. Хортяні. – Будапешт, 2004. – Режим доступу: http://www.sulinet.hu/oroksegtar/data/magyarorszagi_nemzetisegek/ukranok/az_elrejtett_igazsag/pages/ukran/000_konyveszeti_adatok.htm

Український хліб на експорт. 1932-1933 / за заг. ред. В. Сергійчука. – Київ : ПП Сергійчук М. І., 2006. – 432 с. – Режим доступу:

http://fs152.www.ex.ua/get/822c0d9dbacacc98a2d506b681f0d2a5/4027298/Укр.хлеб на экспорт 1932-1933_0001.pdf

Хроніка подій голодомору // Прихована правда .Статті, матеріали, документи [Електронний ресурс] / авт. і упоряд. Я. Хортяні. – Будапешт, 2004. – Режим доступу:

http://www.sulinet.hu/oroksegtar/data/magyarorszagi_nemzetisegek/ukranok/az_elrejtett_igazsag/pages/ukran/009_ukran9.htm

Кирій І. Голодна весна : автобіогр. повість / І. Кирій. - К. : Молодь, 1993. - 256 с.

Барка В. К. Жовтий князь : роман / В. К. Барка. - К. : Київ. правда, 2003. - 320 с.