ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

ПРИСВЯЧЕНА 175-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КЛОДА ОСКАРА МОНЕ

ТОЙ, ХТО ВІДТВОРЮЄ СВІТЛО…

"Я буду малювати навіть сліпим, як і Бетховен, що складав музику, будучи абсолютно глухим".

Клод Моне

КЛОД ОСКАР МОНЕ народився в Парижі 14 листопада 1840. Коли майбутньому художнику виповнилося п'ять років, його родина переїхала в портове місто Гавр на узбережжі Нормандії, де і пройшли дитинство та рання юність Моне. Його батько, Адольф, працював у свого зятя, який вів оптову торгівлю бакалійними товарами.

У школі Моне досить посередньо встигав з усіх предметів, за винятком одного - малювання, де Клод виявив природний талант художника, і в першу чергу як карикатурист. У 15 років він вже продавав свої карикатури і навіть придбав деяку популярність в місцевому масштабі. Батько Клода не схвалював це захоплення сина, сподіваючись побачити його продовжувачем і спадкоємцем своєї справи і добре знаючи про те, наскільки ненадійна кар'єра художника. Однак Моне знайшов союзника в особі своєї тітки, Марі Жанни Лекадр, художниці-ділетантки, яка взяла на себе більшу частину турбот про майбутнє Клода після смерті його матері в 1857 році.

Приблизно в той же час (точна дата не відома) Моне познайомився з художником Еженом Буденим, який переконав Клода потренуватися на ландшафтах, і юний Моне, якому тоді було близько шістнадцяти, виявив, що саме в цьому і полягає його покликання. Буден (що не було типово для того часу) любив писати на природі, оскільки вважав, що тільки таким способом можна запам'ятати побачене художником у всій чистоті та свіжості. Моне захопився цією ідеєю, і згодом вона стала одним із основних напрямків як для творчості самого художника, так і для всього імпресіонізму в цілому. Багато років по тому він писав Буденому: «Я не забув про те, що саме ви першими навчили мене бачити і розуміти».

Батькові все-таки довелося його відпустити, 1859-1860 роки він проводить в Парижі, де вивчає мистецтво. Його студентське життя, як і перші роки кар'єри художника, часто затьмарювалися фінансовими труднощами, оскільки Клод залишався повністю залежним від батька. Однак у 1861-1862 роках в житті художника відбулися значні зміни. Він відправляється на військову службу в Алжир. Як художник Моне був зачарований пейзажами Північної Африки, але невдовзі захворів анемією і був демобілізований.

Повернувшись на поправку до Гавра, Моне познайомився там з голландським художником-пейзажистом Іоханом Бартольді Йонкіндом. Як і Буден, Йонкінд зумів надихнути Моне і надав йому неоціненну допомогу, даючи уроки майстерності.     Восени 1862 року Моне повертається в Париж і стає учнем Шарля Глейра, відомого на той час живописця. Уроки в майстерні Глейра не багато дали Моне, але тут він познайомився із молодими художниками, деякі з них стали не тільки його друзями, а й увійшли до групи імпресіоністів. У майстерні Глейра Моне залишався до 1864 року. На наступний рік Паризький Салон відібрав дві його картини для своєї щорічної виставки, і це була чи не єдина можливість для художника стати відомим широкій публіці.

Однак Моне не вдалося утриматися на гребені первинного успіху. В1867 році безгрошів'я змусив його повернутися в Гавр. До цього часу у нього була кохана, Камілла Донс, з якою він познайомився у 1865 році, яка народила йому сина в Парижі в той час, коли сам Моне знаходився в будинку свого батька. Ймовірно, цей період у житті Моне був найгіршим у його житті. У художника почалися проблеми із зором, хоча, слава Богу, вони виявилися тимчасовими.

У 1870 році Моне одружився на Каміллі. Незабаром вибухнула Франко-прусська війна. З метою уникнути призову в армію художник перебрався до Англії. У Лондоні Моне залишався близько року і познайомився там з торговцем картинами Полем Дюран-Рюе-лем. Він став другом Моне, почав серйозно підтримувати його. Наприкінці 1871 Моне повернувся в Париж і найняв будинок у Аржантеє, невеликому містечку на березі Сени.

Моне був цілком зачарований човнами, мостами, річкою і природою навколо Аржантея, а його картини і малюнки, що відносяться до того періоду, з повною підставою можна назвати самими сонячними в його житті. Аржантьой залишався для Моне будинком до 1878 року. Тут його часто відвідували друзі, в тому числі Мане, Ренуар і Сислей, і їх роботи також несуть відбиток щасливої, спокійної атмосфери цього місця.

У 1874 році імпресіоністи влаштували у Парижі групову виставку своїх робіт. Втім, у той час вони називали себе ще «Акціонерним товариством художників-живописців», це трохи пізніше хтось з оглядачів причепився до назви однієї з картин Моне - «Враження. Схід сонця », в результаті чого і народилася назва - імпресіонізм. Самі художники почали офіційно називати себе імпресіоністами з 1877 року, коли їх роботи склали третину від загального числа картин, виставлених на спільній виставці. Подібні виставки допомагали імпресіоністам потроху зміцнити свою репутацію в міру того, як глядачі починали звикати до яскравих квітів і недбалим мазкам на їх полотнах.

На короткий час Моне довірив ведення своїх фінансових справ Ернесту Гошеде, бізнесмену, який купував картини художника. На жаль, в 1878 році Гошеде збанкрутував. На наступний рік сім'ї Моне і Гошеде об'єднали гроші що залишилися в них і переїхали в Ветей, село на березі Сени в 65 кілометрах на північний захід від Парижа.

Незабаром після переїзду народжується другий син Моне, Мішель. Однак здоров'я Каміллії стрімко згасає, і у вересні 1879 р вона вмирає. Ймовірно, на якийсь час зав'язується роман між Моне і Алісою Гошеде, її чоловік, Ернест, їде, залишивши Клода і Алісу з вісьмома дітьми на руках. Зрештою, Моне одружується на Алісі, але це відбувається тільки у 1892 році, після смерті її першого чоловіка. В1881 році сімейство Моне залишає Ветей і в 1883 переселяється в Живерні, інше село на березі Сени. Саме тут Моне і провів залишок свого довгого життя.

До цього часу кар'єра Моне круто пішла вгору, і це дає йому можливість викупити в 1890 році будинок, в якому жила його родина. До 50 років Моне став цілком забезпеченою людиною. Цей успіх дозволив йому розширити сад в Живерні, який став тепер найбільшою його любов'ю, і чи не єдиним об'єктом, який Моне зображував на своїх пізніх полотнах.

Незважаючи на погіршення зору, Моне продовжував працювати до останніх днів свого життя. Коли він помер у Живерні 6 грудня 1926 у віці 86 років, він був визнаним і шанованим патріархом французького живопису. Його будинок і сади були відкриті для відвідування в 1981 році, і з тих пір потік туристів не вичерпується, що є підтвердженням любові і вдячності до одного з найбільших художників усіх часів.

Клод Моне перший художник, який малював серію картин одного об'єкту з

метою передати найменші нюанси у зміні світла і кольору в різні періоди дня і погоди. Художник свідомо створює десяток картин на один мотив, немов бажаючи переконати

нас у тому, що можна і навіть потрібно створювати десятки, сотні і навіть

тисячі робіт, відображаючи кожну мить життя, кожне биття серця.

Неозброєним оком видно, що вигляд об'єкту постійно перетворюється в променях

світла. Навіть уважний погляд стороннього спостерігача здатний

вловити ці зміни, помітити ледь помітні коливання.

БУЗОК НА СОНЦІ…РОЗДІЛ І

Клод Моне : фотоальбом. –– Москва : Изобразительное искусство, 1974. –– 28 с.

У фотоальбомі «Клод Моне» розкрита біографія та творчий шлях художника. Представленні картини автора : Завтрак на траве, Бульвар Капуцинок в Париже, Сирень на Солнце, Скалы в Этрета, Скалы в Бель-Иль, Руанский собор в полдень, Руанский собор вечером, Белые кувшинки, Стог сена в Живерни, Городок ветей, Чайки.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ФОТОАЛЬБОМУ “КЛОД МОНЕ”, ЯКИЙ ЗНАХОДИТЬСЯ У ЧИТАЛЬНОМУ ЗАЛІ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКіМ

Моне був першим, хто волів малювати свої картини тільки на відкритому повітрі в будь-яку погоду й у будь-яку пору року. Клод часто підкреслював: "Я намагався

зробити неможливе - намалювати саме світло".

ЗАВТРАК НА ТРАВЕ, 1865ХОЛСТ, МАСЛО

Під час війни, публіка була з консервативними поглядами. Їй хотілося спокою й самовдоволеної впевненості в тому, що серед натовпу, вони єдині й монолітні,

а "Бульвар Капуцинок" стверджував, що в юрбі вони роз'єднані, безликі й самотні.

БУЛЬВАР КАПУЦИНОК В ПАРИЖЕ, 1873ХОЛСТ, МАСЛО

Клод Моне створив цю картину під враженням від свого чудесного саду, який до цієї пори являється одним із самих живописних місць Франції. На картині

експресивними мазками зображений бузок, на фоні блакитного неба.

СИРЕНЬ НА СОЛНЦЕ, 1873ХОЛСТ, МАСЛО

Також в фотоальбомі зображенні такі картини:

• СКАЛЫ В ЄТРЕТА, 1886• СКАЛЫ В БЕЛЬ-ИЛЬ, 1886• РУАНСКИЙ СОБОР В ПОЛДЕНЬ, 1894• РУАНСКИЙ СОБОР ВЕЧЕРОМ, 1894• БЕЛЫЕ КУВШИНКИ, 1899• СТОГ СЕНА В ЖИВЕРНИ, 1889• ГОРОДОК ВЕТЕЙ, 1901• ЧАЙКИ(РЕКА ТЕМЗА В ЛОНДОНЕ. ЗДАНИЕ ПАРЛАМЕНТА), 1904

РОЗДІЛ ІІ

Жоден художник до Клода Моне не

малював один об'єкт, краєвид по багато разів, але при різному освітленні і різних

погодних умовах. В період з 1892 по 1895 рік Клод Моне працював над великою серією картин, присвячених Руанському собору.

Серія складається з п'ятдесяти картин, виконаних в одному форматі. Кожні півгодини він намагався відобразити

швидкоплинний стан світло-повітряного середовища і передати ледь помітний тон

кольору. Художник писав один і той же мотив,

перебуваючи в будинку, розташованому навпроти знаменитого собору.

ПАЛІТРА ПРОМЕНІВ ДУШІ…

Література, в якій згадується про художника Клода Оскара Моне:

Музей д’Орсе. Т. 12 / ред. А. Барагамян. –– Київ : Комсомольська правда, 2012. –– 96 с. (Великі музеї Світу)

Серія альбомів «Великие музеи мира» у 30 томах присвячена найбільшим зібранням світового образотворчого мистецтва, знаменитим музеям та картинним галереям, в яких зосередженні видатні колекції живопису та скульптури. Альбоми розраховані на широке коло шанувальників мистецтва.

Калитина Н. Н. Музеи Парижа / Н. Н. Калитина. –– 2-е изд., перераб. и доп. –– Москва : Искусство, 1986. –– 239 с.

Книга знакомит читателя с замечательными памятниками мирового искусства, хранящимися в прославленных собраниях Парижа – Лувре, Музее импрессионизма, Музее Родена, Национальном музее современного искусства и других коллекциях столицы Франции.

Калитина Н. Н. Французское изобразительное искусство конца XVIII - XX веков / Н. Н. Калитина. –– Ленинград : Издательство Ленинградского ун-та, 1990. –– 280 с.

В учебнике рассматриваются история французкого изобразительного искусства конца ХVIII-XX вв. творчество ведущих мастеров (Давид, Гудон, Делакруа, Рюд, Домье, Курбе, Мане, Моне, Дега, Сезанн, Гоген, Матисс, Пикассо и др.), художественная жизнь Франции. Особое внимание уделяется развитию художественной критики в тесной связи с эволюцией искусства, что делается в изданиях такого рода впервые.

Книга рассчитана на студентов искусствоведческих специальностей, а также всех, интересующихся историей искусства.

История зарубежного искусства / под. ред. М. Т. Кузьминой, Н. М. Мальцевой. –– Москва : Изобразительное искусство, 1983. –– 488 с.

Учебник представляет собой сжатый курс истории зарубежного искусства, начиная с древнейших времен и кончая искусством ХХ века. В учебнике более 300 тоновых иллюстраций.

Государственный Эрмитаж : альбом / за ред. Э. З. Ганкина. –– Москва : Советский художник, 1987. –– 358 с.

В альбоме предоставленная история и коллекция Государственного Эрмитажа : первобытное искусство; античное искусство; искусства Востока; живопись, скульптура и графика Западной Европы; декоративно-прикладное искусство Западной Европы; русское искусство; художественное оружие;нумизматика;