Крім державної символіки, існують також народні символи України: верба, барвінок і калина.

ЗАЦВІЛА ВЕРБА — ПРИЙШЛА ВЕСНА!

Верби над ставом – традиційна прикмета українського села. Недарма в народі кажуть: «Де срібліє вербиця, там здорова водиця».

Верба – символ краси, неперервності життя. І вона поширена по всій Україні, легко приживається на новому місці, володіє цілющими влас-тивостями, які з давніх-давен використовувалися в народній медицині. В Україні вербу вважали святим деревом. Вірили, що її освячені гілочки оберігають поля від граду, а житло і людей – від хвороб.

На планеті росте 500 видів верб, у нас в Україні – 30.

Ой, вербичка-вербиченькаПри дорозі схилилася,При дорозі схилилася,Про щось зажурилася.

Не журися вербиченько, - На порозі весна,

Синьооким барвінком Вкриє землю вона.

Білим цвітом калинонькаЗабуяє в гаю,Звеселить Україноньку,Україну мою.

ВЕРБА(Легенда)

Одна жінка вдень жила зі своєю сім'єю, а на ніч перетворювалась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу, – тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві.

Зроблена з верби колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

1

ХРЕЩАТИЙ БАРВІНОК

Барвінок – символ вічності. В цій скромній вічнозеленій рослині з тендітними синіми квіточками прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди і полюбили барвінок.

ЗагадкаЗемлю рястом укриває,Синьо-синьо проквітає.В’ється стрічкою в’юнкою,Всіх вітає із весною. (Барвінок)

Хрещатий барвінок Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах багатьох

поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски і до могили, У барвінку купали немовлят, щоб вони росли здоровими і красивими. Барвінкові вінки носили дівчата, адже він ріс біля кожної криниці і завжди був до послуг людини. Барвінок садили на могилах — на знак вічної пам'яті про померлих.

І хоч як довго росте він в Україні, і хоч як ми до нього звикли, а все ж він — чужинець. І назва у нього чужинська. Сьогодні є це слово і в нас, і в білорусів, і в росіян, і в чехів, а все ж воно не слов'янське. У латинській мові рослина звалася вінка, первінка, а корінь цього слова означав «обв'язувати», «обвивати». З первінка слов'яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

Про лікувальну силу барвінку знали ще в Стародавньому Римі. У часи середньовіччя люди приписували барвінку надприродну силу. Вони вважали, що барвінок може захистити людину, яка має його при собі, від усього злого. Тому часто барвінок вивішували над дверима; його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку чи ставок, щоб не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його «лікарську допомогу»: з нього виготовляють ліки від тяжких хвороб. Але не менш ми цінуємо його за витончену красу.

А ви навесні візьміть одну гілочку барвінку – щоб була квітка і кілька листочків – і роздивіться цю гілочку уважно. Вона прекрасна – наче намальована геніальним художником. Листочки тверді, темні, блискучі, а квіти м'які, світлі, кольору весняного неба. Подумайте тільки: ним милувалися вже тисячі років тому!

За Аллою Коваль2

ОЙ КАЛИНО, КАЛИНОНЬКО …

Калина – символ краси, кохання, щастя. Нею уквітчують весільний коровай, оселю. Калина також має багато цілющих властивостей. Народ склав про неї чимало легенд та пісень.

З давніх-давен калина коло хати — найперша й найвизначніша ознака оселі українця, символ рідної землі, батькової хати, невмирущості роду людського. Тому-то коло хати садять калину, щоб не переводився рід.

Калина(Легенда)

Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські.Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже

багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів, приказок.

Калина Край вулиці стоїть самотня хатина в батьковім саду. Навіки вже одійшли

господарі оселі, але їхня пам'ять живе тут: дерева, плекані татовими руками, і калина, випещена маминою любов'ю. Сиджу на призьбі, гортаю в пам'яті сторінки спогадів. Дві сусідки, йдучи дорогою, зупиняються біля обійстя. «Бач, Насте, — чую

3

голос тітки Сані, – як уродила нині Мотрина калина». – «Атож! – відгукнулася Настя. – Вона ж її пестила, мов рідну дитину...»

Не було, здається, в селі хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А вже коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом, а хати, неначе в коралях, червоніють густими намистинами до пізніх заморозків.

Очевидно, не було в народній медицині помічніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові.

А як потрібна була калина в обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною.

Майже в усіх народів є улюблені рослини – символи. У канадців — клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів'я: «Без верби й калини нема України».

З давніх-давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні «Червона калина», де калина символізує дух боротьби за національну незалежність.

Гей, у лузі червона калина,гей, гей, засмутилася...А ми ж тую червону калину,гей, гей, та піднімемо.А ми ж свою славну Україну,гей, гей, та розвеселимо...

Чи ж не тому так дбайливо охороняли й доглядали в народі калину? Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали цвіту, казали: «Не ламай калину, бо накличете мороз». Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки …

Василь Скуратівський

4

… І РУШНИК ВИШИВАНИЙ НА ЩАСТЯ, НА ДОЛЮ ДАЛА.

А ось іще один символ українського народу – вишитий рушник. Він – старовинний оберіг дому.

Рушник – старовинний оберіг дому та родини, атрибут народних свят: весілля, хрещення, зустрічі та проводів гостей, похорону тощо. Знакова природа рушника не обмежується лише його орнаментом. У дохристиянський період рушники виконували роль, схожу на ту, що надалі перейшла до ікон. Аж до наших часів збереглося ритуа-льне використання рушників. Вони були необхідним складником наших традицій і прикрашалися своєрідним орнаментом, пов'язаним з культом сонця, місяця і зір. Рушники, що були оберегом, розвішували на покуті, над вікнами та на стінах.

У стародавніх пам'ятках, як мотив, на рушниках, виступає рослинний орнамент у вигляді дерев (Дерево життя), стилізоване зображення жінки-матері з піднесеними вгору руками у супроводі павичів. Ці рушники зазвичай обведені хвилястою безперервною галузкою, що є символом тяглості життя, її називають «каймою» або «габою».

Вишитий різними візерунками, рушник був неодмінним атрибутом багатьох обрядів. З рушником зустрічали дорогих гостей, виходили в поле чи справляли обжинки. Дівчина подавала рушник на знак згоди при сватанні, молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду. З рушником проводжали в останню дорогу.

На рушниках часто вишивали написи: "На щастя, на долю", "Хай щастить тобі, доню" та інші.

Вишивали рушники різними способами і кольорами. Найчастіше це було поєднання червоного і чорного кольорів. Червоний символізував любов, а чорний - журбу. Життя кожної людини проходить через радість і смуток – про це і нагадує вишитий малюнок на рушнику.

На більшості рушників зустрічаємо орнаменти, створені з трикутників, ромбів, квадратів, а також стилізованих людських постатей, птахів, звірів та дубового листя. Кольори і розміщення мотивів на рушниках залежать від того, з

5

яких околиць України вони походять.Рушник є одним із найдавніших ритуальних атрибутів, символів. Він поєднує

людину з її пращурами.У весільному обряді заручин старший староста клав на накритий рушником

хліб руку нареченої, зверху — руку нареченого та перев'язував їх рушником. Опісля молода пов'язувала старостів рушниками, що сама вишивала. На весіллі рушниками також пов'язували молодих, сватів, прикрашали вільце, вистеляли дорогу від порогу до столу.

Рушники можуть бути ткані або вишивані. Ними прикрашають хату, а при будові хат пов'язували рушниками будівничих.

Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Вони вражали багатим декором, соковитістю барв, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку.

«Хай стелиться вам доля рушниками!» — кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди та любові.

6

Пісня про рушник

Слова А. Малишка, музика П. Майбороди

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,Ти водила мене у поля край села,І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжалаІ рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжкаІ зелені луги, й солов’їні гаї,І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов

7