2

ББК 91.9:66.75

М 75

В даному виданні розглядається проблема формування та розвитку

молодіжних субкультур як форми соціалізації молоді. Висвітлено

передумови виникнення, класифікація та характеристики основних,

сучасних молодіжних субкультур.

Видання розраховане для бібліотечних працівників, учнівську та

студентську молодь.

© Вудмаска Т.М., Горай Л.С.,

укладання, 2013

©Закарпатська обласна бібліотека

для дітей та юнацтва, 2013

3

Кожному з нас неодноразово

доводилося на вулиці бачити людей, які у

чомусь не схожі на інших. У когось на

голові ірокез, хтось увесь в металі, а хтось

у чорній шкірі проноситься повз вас на

мотоциклі. Найчастіше це і є представники

сучасних субкультур. Вони намагаються

показати свою індивідуальність, сказати

сірій масі: “Я – особистість”, кинути

виклик світу з його нескінченними буднями

та вистроюванням усіх в один рядок. Все більше підлітків кожного дня у

всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати

про це культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з

представниками у реальному житті.

Субкультура – соціальне угруповання, яке об'єднане тим, що кожен з

його представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени

такого угруповання можуть формувати групи безпосереднього спілкування

(компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і

віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура

“толкієністів”, які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей

Толкієна найчастіше мають власні клуби, а “поттеромани” (фанати Гаррі

Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки формується,

згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг.

Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності,

картину світу, стиль життя та інше за зразок свого існування. Але

паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про

приналежність до певного угруповання, як: жаргон (сленґ), зачіска, одяг,

зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а

для панків – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка

називається “ірокез”. До речі, скінхеди своїм взуттям вважають тільки

черевики фірми “Dr. Martins”, а байкери не визнають черевиків і воліють

навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою.

Спроби зоборонити, знищити молодіжні субкультури породжують

протестні, агресивні групи. Субкультура формується також у музиці, моді та

ритуалах. Наприклад, вершиною структури можуть бути модельєри, моделі,

рекламні агенства та відомі особистості. Молодь, отримуючи інформацію з

телепередач про моду, з музичних кліпів, журнальної реклами, створює

власне бачення та стає носієм або представником відповідної субкультури.

4

Поняття молодіжної субкультури

Молодіжні субкультури з’явилися у нас після падіння залізної завіси і

поширювалися вони досить швидко. На сьогодні молодіжні субкультури є

одним з істотних факторів соціалізації підлітків. Дані соціологічних

досліджень підтверджують, що значна частина учнів середніх і старших

класів ідентифікує себе з тією або іншою субкультурою або відчуває на собі

її вплив.

Молодіжні субкультури нічим не відрізняються від опису субкультури

загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному

молодь. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість

спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає

можливість демонструвати свою позицію у соціумі.

Можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур:

1. Специфічний стиль життя і поведінки;

2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають

вимогам певних соціальних категорій молоді;

3. Протиставлення себе решті суспільства;

4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення;

5. Ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином, з вище поданих характеристик випливає означення.

Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні

елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика),

традиції, тексти, норми і цінності.

Більшість молодих людей обирає традиційний шлях соціалізації, що

свідчить про те, що процес соціалізації в їх батьківській сім’ї і у формальній

групі не дав збою. У розряд субкультурної молоді і залежності від

історичної і соціокультурної обстановки потрапляє не більше 30% молоді. З

передумовами входження в молодіжну субкультуру ми маємо справу в

основному:

у сім’ї (зайвий контроль батьків, або надання підліткові надсвободи);

у формальній групі (відносини, що не склалися, з однокласниками,

вчителями);

в результаті участі в локальних війнах, коли молода людина набуває

незвичайного для мирного життя досвіду (болю, страху, вбивства, втрати

друзів) і вже не може вписуватися в те мирне життя, в яке повертається;

у середовищі безробітних, тимчасово зайнятих роботою молодих

людей (наявність вільного часу при одночасній відсутності можливості

самореалізації);

при невідповідності реального соціального статусу молодої людини,

що вже приступила до роботи, його бажаному (уявному) статусу.

Наприклад, не визнані суспільством музиканти, поети, учені, художники,

філософи, що працюють двірниками, кочегарами, сторожами.

5

Існують і інші можливості попадання юнаків та дівчат в молодіжні

об’єднання (прихід “за компанію”, надлишок вільного часу). Проте

базовими причинами першого кроку, зробленого у бік молодіжної

субкультури, вважаються вказані вище передумови.

Оскільки будь-яке неформальне молодіжне об’єднання об’єднує тих,

хто “не вписався” в нормальний хід соціального життя, то, з одного боку,

культивується протест проти суспільства з метою створити інше (краще), а з

іншою – саме перебування в неформальному молодіжному об’єднанні

покликане сприяти адаптації молоді до суспільства.

Молодіжна субкультура виконує цілий ряд позитивних функцій:

адаптація молодих людей до суспільства, надання можливості молодій

людині виробити первинний статус, допомога молодим людям в звільненні

від батьківської залежності і опіки, передача специфічних для певного

соціального шару ціннісних уявлень. Як правило, багато молодих людей

після виходу з руху вже не страждають підлітковими комплексами, не

“бунтують” через нікчемні приводи, не перетворюють життя на

нескінченний пошук пригод.

Сучасна наука виводить певну класифікацію молодіжних субкультур.

В короткому викладі їхня типологія виглядає так:

– романтико-ескапітські субкультури (хіпі, емо, толкієністи, байкери);

– гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери);

– кримінальні (гопники, скінхеди);

– анархо-нігілістичні (панки та інші).

Молодіжні субкультури – особлива частина суспільної культури.

Багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних

субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають ні найменшого

відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. Навпаки –

це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці – музиканти,

письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають

проти деяких чинних правил і для цього збираються в групи, створюючи

тим самим свою маленьку систему, зі своїм одягом та законами.

Одним з важливіших напрямів діяльності бібліотеки як соціального

центру, є об’єднання соціально-активної молоді з числа представників

позитивно спрямованої молодіжної субкультури навколо спільної для всіх

мети – відродження національної культури, що вбере в себе здобутки

складових культур.

До початку XXI субкультурний бум в наший країні згаснув. Але це не

означає, що молодіжні об’єднання зникли. Продовжують розвиватися старі

форми молодіжної субкультури і навіть виникають нові. Щоб більше

поринути в атмосферу тієї чи іншої субкультури, пропонуємо розглянути

молодіжні субкультури на прикладі тих світових культур, які формують

світогляд молодих українців.

6

СУБКУЛЬТУРИ

За підсумками різноманітних опитувань найбільшою популярністю в

підлітків та молоді користуються дві субкультури – готи та емо.

Го́ти Представники готичної

субкультури, натхненні естетикою

готичного роману, естетикою смерті,

готичної музики, відносять себе до

готики-сцени. Представники руху

з’явилися в 1979 році на хвилі пост-

панка. Панківський епатаж готи

направили в русло пристрасті до

вампірської естетики, до темного

погляду на світ.

Характерний зовнішній вигляд

готів:

– чорний (темний) одяг, чорне довге волосся, високі шнуровані

черевики;

– чорний корсет, облягаючі чорні нарукавники і чорне максі (для

дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг;

– шипований нашийник, срібні прикраси окультної тематики.

Готична естетика різноманітна за набором вживаних і популярних

символів: можна зустріти і єгипетську і християнську і кельтську символіку.

Основним готичним символом є єгипетський “Анх” – символ вічного життя,

ймовірно, у зв’язку з темою вампірів. Також часто вживаються й інші

єгипетські символи, такі як “Око Ра”.

Готи мають свій світогляд – завжди дивитися на темний бік життя, не

закриваючи на нього очі. Знати правду і похмуро іронізувати з неї (принцип

Die Loughing – “Вмирай посміхаючись”). Відчувати себе нормально з своїм

похмурим настроєм та поглядами. Готи беруть енергію і життєву наснагу з

тої музики, літератури, арту і філософії, яка інших просто депресує і

здається занадто похмурою. Представники цієї субкультури сповідують

достатньо серйозні життєві принципи: “Сьогоднішній день останній”, але

його потрібно відповідно по-справжньому прожити. Готи стверджують, що

ходять на кладовище лише для того, аби зрозуміти, що життя коротке.

Готична молодь загалом ділиться на дві групи: “перки-готи”, які

люблять повеселитися в шумних компаніях, і “мобі-готи”, котрі вважають за

краще думати на самоті.

Водночас потрібно чітко відрізняти субкультуру готів від інших

молодіжних субкультур, особливо від сатаністів (хоча бувають готи-

сатаністи), з якими часто ототожнюють готів через подібність одягу і

похмурий вигляд.

7

Емо

Це сленгове визначення субкультури,

що походить від прикметника “емоційний”.

Виникло воно в Америці, в 80 роках ХХ

століття. Споконвічно емо – це музика, стиль

емо з’явився набагато пізніше. Справжній

емо – це щира людина що не боїться

показувати свої негативні і позитивні емоції.

Емо перевагу віддають прямому,

чорному волоссю зачесанному набік, щоб

частина лиця була відкрита: вона символізує

їх відкритість світу, інша, закрита волоссям –

показує те, що їх внутрішній світ закритий

для сторонніх.

Емо носять одяг з двокольоровими

узорами і стилізованими значками.

Основними кольорами в одязі є чорний і рожевий (пурпурний), хоча і інші

яскраві кольори вважається допустимими.

Бувають поєднання в широку смужку. Часто на

одязі зображені назви емо-груп, смішні малюнки

або розколені серця. Зустрічаються риси

спортивного стилю одягу скейтбордистів.

І хлопці, і дівчата можуть фарбувати губи

під колір шкіри, використовувати світлий

тональний крем. Очі густо підводять олівцем або

тушшю, завдяки чому вони виглядають яскравою

плямою на блідому обличчі. Нігті покривають

чорним лаком. Такий макіяж робиться в

основному для концертів та дискотек.

Перші емо, як не дивно, були

вегетаріанцями, принципово не пили алкоголь, не

палили і не вживали наркотики. Сучасні емо

вважаються одними із самих тихих підліткових

субкультур. Вони самі пишуть пісні і музику, складають вірші й люблять

фотографувати – це ще один спосіб проявити свої емоції, почуття й

переживання. Часто емо роблять собі пірсинг, намагаючись цим показати,

що вони не бояться болю і смерті.

8

Хіппі

Напевно, найдавніша молодіжна

субкультура. Рух сформувався в Сан-

Франциско в середині 60-х років XX

століття як протест проти

обивательщини. Субкультуру хіппі

слід віднести до субкультури, якій

властиве прагнення до самопізнання і

самоусвідомлення.

Сьогодні чітко виділяються два

прошарки цього руху: так звана “стара

система” (“олдові хіпі” від англ. old,

тобто старий, “справжні хіпі”,

“мамонти”) та “нова система”.

“Стара система” складається з людей старшого віку (навіть до 50-ти

років), для яких “хіпізм” – це все їхнє життя. “Нова система” об'єднує в собі

молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій

“хіпізм” із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються

найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху – незалежність від

соціуму. Молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на

себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших

маніфестів хіпі – “Маніфесті Сталкера” написано: “Недаремно споконвіку

бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя,

люди мистецтва – художники, музиканти, поети – не дуже поважали

перукарів. Волосся – це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші

коливання фізичних і біологічних полів”.

Окрім розкішного волосся на голові, хіпі мали і інші форми відзнак,

найвідомішою з яких є “фенічка”, або “фенька”, котра вважається вершиною

хіпівського самовираження. Фенька може бути якою завгодно. Саме слово

походить від вільної інтерпретації англійського “thing”, тобто “річ”.

Початково так називалися будь-які дрібнички, які дарувалися одне одному.

Пізніше, так стали називати прикраси, причому виключно саморобні.

Найчастіше феньки – це сплетені з бісеру браслети, які крім функції декору,

несуть і інше смислове навантаження. Для того, щоб зрозуміти приховане

послання, зашифроване у ній, треба звернути увагу на кольори, розміри,

стиль виробу. Крім того, у більшості феньок існує своє ім’я, яке придумує

сам автор. Звісно, що існують і легендарні феньки, які переходять з рук в

руки.

Окрім зовнішніх прикрас і яскравого одягу, дуже часто хіпі

асоціюються у людей із вживанням наркотиків. Починаючи з 60-х років,

коли різні психотропні речовини почали активно використовуватися

молоддю для “пробудження своєї духовної і творчої потенції”, хіпі не

9

стояли осторонь цього процесу. В історію вони потрапили з двома

наркотиками – коноплею та LSD.

Але все має своє закінчення. З середини 70-х рух хіпі занепадає.

Більшість його активних учасників стрижуть волосся, знімають феньки і

повертаються до своїх батьків перебирати досвід сімейного бізнесу. Але не

варто думати, що рух цей у своїй класичній формі повністю зник. Зрозуміло,

що сьогоднішнє покоління хіпі далеке від тих духовних засад своїх

попередників. Сучасники уже не горланять на кожному перехресті гасло

Сартра “Вони украли в мене сенс життя!” і не збиваються у комуни. Тепер

це просто своєрідний клуб за інтересами, де переважає потяг до класичної

рок-музики і плетіння з бісеру. Але хіпі заслуговують на увагу хоча б тому,

що стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші “нові”

молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і

привнесли ідеали толерантності та розкутості в сучасне суспільство.

Растамани

Близькі по багатьох

параметрах до хіппі растамани.

Растафарі (раста) – це релігія

загального господа Джа (спотворене

“Єгова”). Растамани – переконані

пацифісти, особливо протестують

проти расизму. Дві особливості

породили всесвітній характер раста-

руху – маріхуана і реггі. У

останньому растаманство знайшло

щонайпотужніший музичний канал

трансляції своїх ідей. Марихуана для

сьогодення растамана – засіб не насолоди, а самопізнання.

Растаманський побут також передбачає здоровий спосіб життя,

заборону на тютюн і алкоголь, вегетаріанство, заняття мистецтвом. Їх

символи – червоно-жовто-зелена шапочка “пацифік”, натягнуті на косиці-

дредлокс (“дреди”). Растаманів часто можна зустріти в компанії хіппі.

Кажучи про субкультуру растафаріанства, слід зазначити, що молоді

растафарі, будучи практично необізнаніі з ідеологією національно-

релігійного руху афроамериканського населення, в більшості своїй є просто

фанатами музики реггі – цей напрям музики зародився в 60-і роки XX

століття на Ямайці.

Панки

Іншою важливою субкультурою є

“панк”. Деякі панки вважають, що вони –

справжні нащадки хіпі.

Термін “панк” прийшов в українську

мову з англійської і має дуже багато значень.

Найдавніша згадка про нього належить ще

до часів Вільяма Шекспіра, коли воно

10

означало найдешевшу категорію вуличних повій. У сучасній англійській

“punk” означає – гниле дерево, гниль, непотріб, неповнолітній сексуальний

партнер і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і

зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла

біля його витоків.

Розрізняють два типи панків:

1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну

музику (панк-рок музику);

2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті

сповідують панківські принципи.

Панк-музика є невід’ємною частиною субкультури. Перші групи

такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді

вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були

простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а

тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали

більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху

і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії.

Серед самих представників цього руху існує красива легенда про те,

що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо,

це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його

сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства,

повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

Саме з музикою пов’язані й ірокези – очевидно, найвідоміший символ

панку. У більшості людей існує хибна думка, що панк обов'язково повинен

бути саме з такою зачіскою. Це не зовсім так, тому що ірокези виникли на

початку 80-х років минулого століття і тоді їх носили тільки британські

панки. Ні до, ні після того такі зачіски більше не культивувалися і зараз їх

носять тільки ті панки, які в такий спосіб виявляють ностальгію за золотим

часом європейського панку (1981-1983 рр.).

Ірокез був запозичений у північноамериканських індіанців, а в Європу

їх вперше занесли музиканти панк-груп Wattie та Exploited.

В Україні є нечисленна групка людей, яка сповідує цю ідеологію, але

серйозного впливу на культурну ситуацію вона не справляє. З найвідоміших

груп, які працюють з панк-музикою чи якимось чином використовують її

здобутки у свої творчості, можна назвати Воплі Відоплясова (панк-рок),

Щастя (панк), дуже ранній Скрябін (панк).

Скінхеди

Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові

хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками,

сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого

голять свої голови і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-

фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських

індіанців.

Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого

зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах

Великобританії наприкінці 50-х – початку 60-х років двадцятого століття.

11

Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати

таку картину.

Відома легенда про виникнення цього руху.

Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих

сімей після звичайного трудового дня сиділи собі в

пересічному пабі і пили пиво в очікуванні

чергового конфлікту з матросами з торгових суден.

Довго чекати не доводилося, приходили матроси і

давали хлопцям доброго прочухана. Одного разу

після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже

зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися

(звідси і походить назва “скінхед” skinhead – в

перекладі з англійської – гола голова), відірвали від

своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr.

Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний.

Щоправда, матросів це все одно не лякало, але сам імідж міцно засів у

головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і

швидко поширили цю моду по країні.

Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю

ангелоподібною. Серед скінхедів був дуже поширений чоловічий шовінізм,

а в 70-х роках до нього домішався ще і побутовий расизм, хоча в основній

своїй масі політичні погляди рух формував в дусі інтернаціонального

пролетаризму. Але хитросплетіннями політики рядові скінхеди не

цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику “ска” і

поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала

сьогодні, класичною ознакою приналежності до цієї групи – підтяжки. Хоча,

тут варто зробити одну ремарку – важкі черевики, закочені джинси з

підтяжками і куртки без комірів – вважаються “робочим одягом скінхедів”.

Парадна форма – це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями.

Правда, для бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму.

А билися вони з будь-ким – з чорними, з білими, з жовтими, з багатими, з

фанатами, які вболівали за інший футбольний клуб, з іншими скінхедами і,

особливо, з хіпі. Хіпі найбільше діставалося від бритоголових, бо в їхній

уяві “діти квітів” були представниками середнього класу і завжди могли

відійти від своїх захоплень і зайнятися нормальним життям. Хіппі носили

довгі коси, а скіни голили голови.

В країни колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк рухом, на

данний момент він сильно змішався з рухом футбольних хуліганів в Україні,

скінхедів можливо часто побачити коли вони вболівають за свою улюблену

команду в якомусь пабі чи на стадіоні.

Хіп-хоп

Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру,

доводиться чути підміну цього поняття словом “реп”.

Отож “реп” – це виключно музичний стиль, в той час як “хіп-хоп” є

тією субкультурою, яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті,

12

специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно,

є значно ширшим поняттям, аніж просто

“реп”.

Історія хіп-хопу – це приклад того, як

буквально за одне покоління босяцький

фольклор американського негритянського

ґетто перетворився на світовий мейнстрім, а

дворові хулігани – на світових суперзірок.

Почалося все приблизно у 1969-му

році у “чорних” кварталах Нью-Йорка, які

називаються Південний Бронкс. Легенда

свідчить, що започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив у мову

слівце “b-boys” (скорочення від “break boys”, тобто, “ламані хлопці”, ті, які

танцюють брейк). Але суспільство розшифрувало це як “bad boys”

(хулігани), а їхніх подруг охрестили “flygirls” – тобто “мушки” – крикливо

одягнені і густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був

хіп-хоп, але початок було покладено.

Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними

групами було встановлено типовий “прикид” хіп-хопера – як правило, тоді

це були спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично

натягнуті на голову бейсболки і обов’язковий елемент – величезні кросівки

(бажано білі) зі ще більшими “язиками”. Аксесуарами до цього всього

слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком “$” та вузькі затемнені окуляри.

Масивні золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були

подібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам.

Найважливіші елементи хіп-хопу:

Читка (читання репу) – при видимій простоті цього уміння, воно

вимагає від майстра значно більше старань, аніж може здатися на перший

погляд. Читання текстів повинно бути не монотонним, а таким, щоб

запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному

підборові рим, інтонацій, і велика увага приділяється алітерації.

Брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент даної субкультури.

Описувати його надзвичайно складно. Це точно той випадок, коли краще

один раз побачити, а побачити можна майже у всіх кліпах реперів, а

останнім часом і не тільки у їхніх кліпах.

Ґрафіті – оригінальні малюнки на стінах та інших поверхнях міста, які

зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є

присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається

поступовий відхід від цього канону і перехід до просто живопису. Ґрафіті

ще називають бомбингом, від слова “бомбити”, а воно, в свою чергу,

походить від слова “бомба” – так у 80-х називалися зображення ґрафітчиків

на будинках, у переходах, на мостах.

Ді-джеїнг – музичний супровід для репу і брейку, хоча, ді-джеїнг

може існувати і окремо. Традиційно для нього використовуються вінілові

платівки, які крутять ді-джеї. Як один з підвидів ді-джеїнгу існує

“скретчінг” (від англ. Scratch – подряпина). В цьому випадку з платівок

13

видобувають специфічний звук який виникає від контакту вінілу та

звукознімальної голки.

Хоч перелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру,

вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп,

графіті малюють вже далеко не тільки репери.

Варто визнати, що хіп-хоп – субкультура, яка сформувалася і

перебуває зараз у стадії свого найбільшого впливу на молодь у всьому світі.

Гопники

Гопник (гоп, гопота) – представник радянської та пострадянської

субкультури, утвореної в результаті

проникнення кримінальної естетики в

робітниче середовище; людина, що

вимагає гроші або інші цінні речі від

інших людей, шахрай, грабіжник,

хуліган. Зазвичай походить з

малозабезпечених сімей.

Слово походить з російської мови.

За однією з версій, утворилось від старої

абревіатури ГОП (городское общество

призрения), ГОПи існували на початку XX століття у Петербурзі, за іншою –

від слова “гоп-стоп” (на злодійському жаргоні – пограбування, напад,

збройний грабіж).

Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок вкрай низького рівня

життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались

вулицею та тотальної зубожілості. В умовах такої “боротьби за шматок

хліба” з хлопців-підлітків виростали справжні злодії.

Характерні особливості гопів:

– ходять зграйками по декілька осіб;

– носять “кепку” та спортивні штани;

– улюблене прохання: “дай рубас”, “єсть пара двацать пять коп”,

“займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь”;

– усі один одного називають “васями”.

Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так:

спортивний костюм, кросівки, на верх цього може бути надягнута шкірянка

або сільська “дубльонка” (в зимню пору року), а найголовніше – “кєпка”,

цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку

знаходяться класичні чорні “шапки-воровки”. Стиль розмови гопів –

українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві

особи, та це й не дивно, адже вони – наслідок ніяк не задовільного стану

державної економіки і суспільно-ментальної ситуації.

Рейв

Рейв (англ. rave) – масова нічна дискотека з виступом диск-жокеїв;

також загальна назва електронної танцювальної музики, що грають на таких

дискотеках. Точного визначення рейву немає. В 1960-х роках сленгове слово

рейв вживали мешканці Лондона карибського походження у значенні

14

імпрези. В кінці 1980-х термін почав

функціонувати у значенні субкультури,

що виросла з рухів ейсид хауз в Чикаго

та Нью-Йорку після чого завоювала

британську сцену.

Початково рейви були

величезними нічними дискотеками, що

проводилися в складських приміщеннях

або на полях під відкритим небом, куди

з’їжджалися тисячі людей. Ці ніким не

контрольовані масові збори викликали в суспільстві негативну реакцію,

зокрема через широке вживання “екстазі” та більш важких наркотиків на

таких вечірках. Незабаром багато британських клубів стали проводити

рейви у своїх стінах, використовуючи багатоярусні танцмайданчики, для

кожного з яких грав свій діджей.

Основна музика на рейвах була ейсид хауз і техно та їхні подальші

різновиди – (транс, хардкор, драм-енд-бейс та ін.). Серед найвідоміших

колективів, що асоціюються з рейвом, були 808 State, The Shamen, A Guy

Called Gerald, The Prodigy, Grid.

Культуру рейвів увібрали в себе запроваджені в 1990-і роки в Берліні,

а потім інших містах світу “паради любові”. На пострадянському просторі

рейви проводилися з початку 1990-х років, найбільшим з них став фестиваль

“КаZантип”, що спочатку проводився на Кримському мисі Казантип, а потім

поміняв назву на “Республіка KaZaнтип” і переїхав спочатку у село Веселе

(поблизу Судака), а потім під селище Поповка (поблизу Євпаторії).

Фурі Субкультура фурі (англ. furry)

поєднує людей, які захоплюються

антропоморфними тваринами в

образотворчому мистецтві, анімації,

художній літературі та дизайні.

Відмінною рисою субкультури є

прагнення до втілення образу

антропоморфної тварини у творчості,

або у собі через ідентифікацію з нею.

Антропоморфною твариною

прийнято вважати вигадану істоту, що поєднує у собі якості людини та

тварини як в анатомічному, так і духовному плані.

Наділяються людськими якостями в основному хижі ссавці – леви,

гепарди, лиси, вовки, а також гризуни. Ці звірі покриті хутром, тому у

англомовних носіїв субкультури мають призвісько “пухнасті” (furrіes). Це

слово традиційно є назвою субкультури. Антропоморфні тварини присутні у

творчості різних епох. Завдяки розвитку інформаційних технологій,

головним чином Інтернету, стихійно утворилося спільне співтовариство, що

поєднало розрізнені групи шанувальників антропоморфної анімації вже не

на основі симпатії до того чи іншого твору, а заради антропоморфності як

15

такової. Через нечисленність представників субкультури і нерівномірного

розподілу по планеті, основним засобом їх спілкування є Інтернет.

Поняття субкультури furry поєднує:

– шанувальників анімаційних фільмів або оповідань з участю

антропоморфних тварин. Наприклад: мультфільм “The Lion King” або цикл

романів “Редволл” письменника Брайена Джейкса;

– художників, що полюбляють малювати антропоморфних тварин,

тобто митців фурі-арта;

– усіх, хто ототожнює себе з антропоморфними тваринами.

Металісти На відміну від, наприклад,

субкультур готів і панків, субкультура

металістів позбавлена яскраво

вираженої ідеології і зосереджена,

головним чином, навколо музики.

Проте, є деякі риси, які вважаються

характерними для представників

субкультури.

Тексти метал-гуртів пропагують

незалежність, самостійність і

впевненість у собі, культ “сильної

особи”.

Відомий давній зв’язок культури

металістів з культурою байкерів.

Мотоцикли і швидкість загалом

оспівуються метал-гуртами як символ

сили і незалежності, тому мотоциклетне

хобі поширене серед металістів. У свою

чергу, серед байкерів “важкий метал” є

найпопулярнішою музикою.

Металісти не асоціюються з вживанням наркотиків, але вважаються

схильними до вживання алкоголю.

Типову моду серед багатьох металістів можна описати так:

– довге волосся у чоловіків;

– шкіряна куртка “косуха”, шкіряна жилетка;

– чорні футболки або балахони з логотипом улюбленого метал-гурта;

– напульсники – шкіряні браслети із заклепками, або шипами,

шипасті, клепані ремені, ланцюги на джинсах;

– нашивки на одязі і інших предметах із зображеннями метал-гуртів;

– важке взуття – “камелоти”, “гріндерси”, “мартінси”, “стіли”, “гади”,

звичайні високі черевики. Короткі чоботи з ланцюгами – “козаки”, туфлі як

правило, гостроносі, ”готичні” штиблети.

– джинси (зазвичай сині або чорні), шкіряні штани, як правило,

заправлені у взуття.

16

Сатаністи

Деструктивний і нігілістичний характер носить субкультура

сатаністів. Ще в кінці 80-х років від субкультури металістів відокремилася

група “чорних металістів”, що зближується з прихильниками Церкви сатани.

В середині 90-х років формується сатанинська субкультура.

Копіюючи “пекельну” естетику своїх кумирів, доморослі металісти

одягаються у все чорне, носять майки з “бісівськими” пиками і черепами,

ланцюги, перевернуті пентаграми, малюють ці ж пентаграми на стінах,

додаючи число “666”. Світоглядом сатаністів є спрощене християнство, що

вивернуло навиворіт: місце Ісуса займає Сатана. У сатанізмі немає, і не

може бути чітких принципів або догм, обов'язкових для дотримання, тому

що, як вже вказувалося, сатанізм – індивідуалістичний світогляд. Джерелом

сатанізму є сам сатаніст, а не якісь документи, в яких можуть бути

зафіксовані принципи і догми. До того ж сатаніст розуміє, що неможливо

сформулювати такі принципи, які були б вірні для будь-якої ситуації.

Сатаніст в будь-якій ситуації думає самостійно; йому глибоко осоружно

жити по шпаргалці, ким би не була ця шпаргалка складена. Ніякі догми, що

існують в суспільстві, і стереотипи, чого б вони не стосувалися – уявлень

про навколишній світ, поведінки в суспільстві, любові і сімейних відносин,

або чогось ще – не мають сили для сатаніста. Але, оскільки йому доводиться

жити серед суспільства, сатаніст просто враховує при ухваленні життєвих

рішень особливості суспільства як чинник, який він не в силах змінити, –

подібно до того, як моряки і льотчики стежать за погодою. Сатаніст – не

ворог суспільства, але і не член суспільства, він – осторонь. Інтереси

суспільства: політика, економіка і тому подібне – хвилюють його лише тоді,

коли вони зачіпають його власні інтереси. Свої інтереси для сатаніста

завжди стоять вище чужих; сатанізм – світогляд розумних егоїстів.

Розваги у них різні: нічні походи на кладовища, осквернення церков,

напади на хіппі з метою примушення їх поклонитися Сатані. Деякі з

сатаністів заграються: відомі випадку, коли підлітки вбивали свого

товариша, обставляючи це як ритуальне жертвопринесення.

Байкери Байкер – це водій мотоцикла. Це

саме субкультура. Для них байк – стиль

життя, а не просто швидкий та зручний

спосіб пересування. Серед байкерів

зустрічаються релігійні люди, чимало й

атеїстів. Але всіх їх об'єднує віра в

одного кумира – Швидкість. Байкер

живе і помирає, прагнучи до

позамежного. У цьому байкери схожі на

спортсменів. У певній мірі байкінг є

спорт, але спорт екстремальний. Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до

голови покритий татуюваннями, може виявитися майстром спорта

міжнародного класу по мотокросу та чемпіоном країни у якомусь році, але

17

він прийшов у субкультуру байкерів, щоб насолоджуватися свободою та

швидкістю.

Вітчизняна субкультура байкерів, як і хіппі, пережила принаймні два

підйоми: один в кінці 70-х – початку 80-х років, інший – вже в 90-і роки.

Російські байкери, наскільки можна судити, законопокірні і конформні

більшою мірою, чим американські “Ангели пекла”. Улюблений напій

байкера – пиво. Одягаються вони, як і належить любителям долі, в джинси,

чорні футболки, шкіряний жилет або куртку. Часто байкери суцільно

покриті татуїровками. Байкерів у великій кількості можна зустріти на

щорічному байк-шоу, а на вулицях – тільки вночі, коли є “свобода

пересування”. Звідси і назва тусовок – “Ангели ночі”, “Нічні вовки”.

Геймери Геймери – це прихильники

ком’пютерних ігор, які вбачають в іграх

сенс свого життя. Найчастіше геймерами

є підлітки. Фактично гра у підлітка займає

увесь вільний від навчання час. Найбільш

організованим різновидом геймерів є

“квакери”, прихильники комп’ютерної

гри “Quake”.

Субкультура геймерів зародилася

нещодавно. З появою комп’ютерних ігор, а пізніше й Інтернету молодь

стала активно спілкуватися в мережі. Комп’ютерні мережеві ігри для них –

це можливість спілкуватися в дії: разом з іншими, часто іноземними,

однолітками проходити завдання та перемагати ворогів. Існують також і не

мережеві ігри, у яких чисто розважальна функція. Багато ігор типу “Діабло”

чи “Варкрафт”, які дуже поширені у молоді, мають сюжет, і процес

проходження перетворюється нібито в читання книги, де є скелет – сюжетна

лінія, а решту потрібно нарощувати на скелет самостійно. Очевидно,

залишилося дуже мало підлітків, які жодного разу в житті не сідали за гру.

А є і такі, які буквально живуть в цій віртуальній реальності. Іноді ігри

негативно діють на психіку підлітків, але більшість все ж знає міру.

Геймер за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайної

людини. У геймерів свій жаргон, свої клуби за інтересами, свій

кінематограф, нарешті: останнім часом популярні ігри екранізують досить

часто, досить згадати “Лару Крофт”, “Doom” чи “Ненсі Дрю”. Тепер ось і

своя література, наприклад, серія романів “S. T. A. L. K. E. R.”

Ігри діють зовсім не тільки негативно на геймерів – вони розвивають

бистроту реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість,

навіть спритність. Ігри через Інтернет допомагають підучити англійську та

розширити коло своїх знайомих. Американські дослідження доводять, що

геймери, які прийшли в бізнес (відповідно досить юні хлопці) демонструють

небачені результати, оскільки бізнес для них – та ж гра.

18

Анімешники Сучасне суспільство не може прожити ані

дня без видовищ, тому постійно виникають все

нові його види, апогеєм чого є “видовище не

виходячи з хати” (сидячи за компом чи

телевізором). І на одвічне питання: що б таке

подивитись? в 1/3 молоді відразу спливає лише 1

слово, а саме АНІМЕ.

Аніме (від англ. animation [анімейшн] –

анімація) – японська мультиплікація, головна

відмінність від мультиплікації інших країн

полягає в тому, що аніме в основному робиться з

розрахунку на підліткову та дорослу аудиторію.

Вважається, що всесвітньої слави та визнання аніме набуло після

отримання премії Оскар в 2003 році аніме “Віднесені духами”.

Розповідаючи про аніме не можна не згадати про мангу, такий собі

різновид коміксу, зазвичай на основі якої знімається аніме, хоча буває і

навпаки, коли після виходу в світ аніме і набуття популярності твориться

манга.

В 90-х рр. аніме культура характеризується для нас лише Покемонами,

Трансформерами, Евангеліоном та Сейлор мун. Створюються клуби,

влаштовуються фестивалі, скачуються величезні кількості аніме та манги зі

всесвітньої мережі, перекладаються, дублюються...

На території України значущість даної культури можна підтвердити

фактом святкування в жовтні 11-ої річниці першого українського аніме

клубу Crystal Power. Для чого пошановувачі аніме об’єднуються в клуби?.

Все дуже просто, для обміну аніме та розповсюдження його в маси, хоча не

виключається така вагома частка діяльності клубу як аніме фестиваль та

косплей.

Отже, косплей це буквально переодягання в персонаж з манги чи

аніме, часто з розігруванням сценок з них же. Розпочалось звичайно все в

Китаї та Японії, але як і усе цікаве перейшло до нас. Народ витрачає не малі

гроші на пошиття костюмів, адже чим більше деталей в самому костюмі тим

більше грошей на тканини, прикраси та парик. Згодом з даним косплеєм

їздять по різних фестах та отримують призи.

Фріки

Англійське слово “freak” (дивацтво,

потворність, примха) міцно увійшло в

лексикон молодіжної аудиторії, як

визначення людини з нетиповою і, як

правило, демонстративною моделлю

поведінки. Визначення “фрік” – це прикмета

нового століття: наші батьки та бабусі

називали таких людей “міськими

божевільними”, а ще раніше в ходу було

19

слово “юродивий”.

Цими характеристиками наділяють людей, чия поведінка, зовнішній

вигляд і стиль життя істотно відрізняється від прийнятих норм, однак, як

правило, не несе ніякої загрози суспільству. У категорію фріків, таким

чином, потрапляють представники різних верств громадянського

суспільства: художники, музиканти, актори і майстри перфомансу, для яких

нетипова поведінка і зовнішній вигляд – це спосіб привернути увагу до

своїх робіт, крім того, фріками нерідко називають трансвеститів і

шизофреніків.

Принципова відміна “фріка” від всіх інших “психів” полягає в тому,

що він не небезпечний для оточуючих; це таке “кишенькове” безумство, що

виражається в дивних нарядах, прийнятті картинних поз і декламації текстів

безладною мовою зі складними асоціативними рядами. Як не дивно,

суспільство на різних етапах історичного розвитку, в основному, досить

терпимо ставиться до фріків. Образити юродивого не дозволяла

християнська релігія, міські божевільні ставали частиною місцевого

фольклору, а сучасні фріки отримують непогані дивіденди від свого дивного

зовнішнього вигляду з безліччю фенічок і неадекватної поведінки.

Головним фріком минулого сторіччя, безсумнівно, був Сальвадор

Далі, ексцентричність якого виходила далеко за рамки чистої творчості і

була невичерпним джерелом для захоплень, жаху і наслідування. На

сьогодні іконою фріків є Леді Гага.

Ролери Ролерами називають любителів роликових ковзанів. Вони віддають

перевагу спортивному одягу яскравих забарвлень; також їх можна

ідентифікувати по різноколірних наліпках на колінах. На роликах не просто

катаються, але перекидаються, описують немислимі піруети і сальто.

Виникнення груп ролерів відноситься до середини 90-х років. В основному

ролери – школярі старших класів (13-16 років), але є і студенти, молодші

школярі.

Нарівні із захопленням роликовими ковзанами послідовники хіп-хопа

пустилися і на інші екстремальні експерименти, пов'язані із задоволенням

потреб в нових фізичних відчуттях, свіжих порціях адреналіну в крові.

Виник цілий рух екстремальних ролерів, до яких відносяться

скейтбордисти (катання на роликових дошках), bmx (гірський велосипед,

або маунтінбайк), сноубордисти (катання з гір на дошках), серфери

(плавання на дошках), трейсери (біг з подоланням природних перешкод) та

інші. Головне для екстремалів – не досягнення певних результатів, а

гострота відчуттів.

Ванільки

Виключно дівчача субкультура, яка

з’явилася нещодавно. Головні атрибути:

фотоапарат з великим об’єктивом,

окуляри, чобітки уги. Полюбляють каву,

сигарети з ванільним запахом, Нью-Йорк.

20

Вони наївні, ніжні, романтичні дівчата, чуттєві, які “літають в небесах”.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Більченко, Н. З маскою по життю : TEEN-образ / Н. Більченко //

JustТEEN. – 2012. – № 10. – С. 4-7.

2. Бусел, Ю. Молодіжні субкультури в Україні / Ю. Бусел //

Психолог. – 2009. – № 31-32. – С. 3-16. : іл.

3. Веленко, А. Діти й сучасний світ субкультур : робота психолога

з батьками : батьківські збори 7-9 кл. / А. Веленко // Психолог. – 2012. – №

18. – С. 32-35.

4. Веленко, А. Про дітей-емо без емоцій / А. Веленко // Психолог. –

2009. – № 18. – С. 23-26.

5. Вертипорох, Н. К. Цикл уроків за темою “Життя молоді.

Молодіжна культура” / Н. К. Вертипорох, Л. М. Лук’ященко // Англ. мова та

л-ра. – 2012. – № 16-18. – С. 51-70.

6. Готи: страшне, сумне і невеселе : підліткова субкультура //

Безпека життєдіяльності. – 2013. – № 6. – С. 33-34.

7. Журавська, Г. Чорно-рожевий світ емо / Г. Журавська //

Однокласник. – 2009. – № 5. – С. 26-28.

8. Заглада, Л. Неформали: бунтівники і “непротивленці” / Л.

Заглада // Освіта України. – 2013. – 15 квіт. – С. 8-9.

9. Заглада, Л. Неформали: діти чорного жаху / Л. Заглада // Освіта

України. – 2013. – 1 квіт. – С. 8.

10. Куценко, М. Готи – племена, меланхоліки, вампіри :

стилістичний лікнеп / М. Куценко // Однокласник. – 2009. – № 8. – С. 22-23.

11. Літераті, Т. “Ми – не стадо”, або Для чого молоді величезна

кількість нових субкультур / Т. Літераті // Ужгород. – 2009. – 27 черв. (№

25). – С. 5,7. : фото.

12. Любенко, В. Молодіжні субкультури : сценарій діалогу-огляду /

В. Любенко // Бібліосвіт. – 2009. – № 1. – С. 53-67.

13. Молодіжна субкультура – складова розвитку підлітка : матеріали

до бесід з учнями // Позаклас. час. – 2009. – № 19-20. – С. 123-132.

14. Молодіжні субкультури // Історія та правознавство. – 2013. – №

8. – C. 16-9 – 16-16.: фото.

15. Поріцька, О. Традиційне та модерне в культурних цінностях

молоді урбанізованого середовища України: молодіжні субкультури : (за

матеріалами інтернет-ресурсів) / О. Поріцька // Нар. творчість та етнографія.

– 2010. – № 1. – С. 78-83.

16. Прудиус, О. Сказати сірій масі : “Я – особистість” : молодіжні

субкультури / О. Прудиус // Шк. світ. – 2011. – №7. – Музика. – 2011. – № 2.

– С. 14 – 19.

17. Раскіна, О. Не все те Гот, що чорне носить / О. Раскіна, О.

Стусенко // Однокласник. – 2011. – № 8. – С. 26-27.

18. Ужгородські трейсери : новий погляд на молодь // РІО. – 2009. –

12 груд. (№50). – С. 8.

21

19. Фанфіки: молодіжна субкультура чи початок штурму

літературного Евересту? / Г. Чух // Укр. мова й л-ра в сучас. шк. – 2012. – №

10. – С. 42-44.

20. Чомко, Н. Світові дурощі : що таке планкінг, оулінг і тіпотінг,

хто такі стрікери і фрігани? / Н. Чомко // Освіта України. – 2011. – 3 жовт. –

С. 14.

21. Шимановський, М. Підліткові субкультури в сучасній Україні /

М. Шимановський // Позашкілля. – 2009. – № 4. – Вкладка. – С. 1-28.

ЕЛЕКТРОННІ ДЖЕРЕЛА

Про молодіжні субкультури (Емо, готи) [Електронний ресурс] –

Електрон. текст. дані. – Режим доступу : http://koxana.com/rodina/ditivih/398-

subkulturi.html – Загол. з титул. екрану. – Перевірено : 17.07.2013.

Мюллер, К. Молодіжні субкультури [Електронний ресурс] / К.

Мюллер. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу :

http://www.azh.com.ua/lib/molodizhni-subkultury – Загол. з титул. екрану. –

Перевірено : 17.07.2013.

Карп’як, В. Молодіжні субкультури [Електронний ресурс] / В.

Карп’як. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу :

http://www.cym.org/ua/content/subcult1.asp – Загол. з титул. екрану. –

Перевірено : 17.07.2013.

Молодіжні субкультури [Електронний ресурс] – Електрон. текст. дані.

– Режим доступу : http://forum.x-city.ua/molodijni-subkulturi/ – Загол. з титул.

екрану. – Перевірено: 18.07.2013.

Шапошнікова, І. В. Молодіжна субкультура в сучасному

соціокультурному просторі [Електронний ресурс] / І. В. Шапошнікова. –

Електрон. текст. дані. – Режим доступу :

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/grani/2012_4/27.pdf - Загол. з титул.

екрану. – Перевірено : 15.07.2013.

Якуба, О. Молодіжні рухи та їх базова типологізація [Електронний

ресурс] / О. Якуба. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу :

http://www.ji.lviv.ua/n24texts/yakuba.htm – Загол. з титул. екрану. –

Перевірено : 17.07.2013.

22

ЗМІСТ

Поняття молодіжної субкультури…………………………………….4

Субкультури……………………………………………………………6

Інформаційні джерела………………………………………………...20

Електронні джерела…………………………………………………...22

23

М 75 Молодіжні субкультури : методико-бібліографічний

матеріал / Закарпат. обл. б-ка для дітей та юнацтва ; уклад. Т. М. Вудмаска,

Л. С. Горай. – Ужгород, Видавництво Олександри Гаркуші, 2013. – 24 с. :

фото.

В даному виданні розглядається проблема формування та розвитку

молодіжних субкультур як форми соціалізації молоді. Висвітлено

передумови виникнення, класифікація та характеристики основних,

сучасних молодіжних субкультур.

Видання розраховане для бібліотечних працівників, учнівську та

студентську молодь.

ББК 91.9:66.75

Методичне видання

МОЛОДІЖНІ СУБКУЛЬТУРИ

Методико-бібліографічний матеріал

Відповідальна за випуск В.Д. Чіка

Укладачі : Т. М. Вудмаска, Л. С. Горай

Художньо-технічна редакція О.Є.Гаркуша

Комп’ютерна верстка О.Ю. Гаркуша