Моє село-ти мій маленький рай.

Моя фортеця ти і моя сила.

Ти спокою дзвінкий розмай.

Щастя моє, мої міцні вітрила.

Ти є мій дім, мій перший крок.

Благословенна кожна мить з тобою.

Ти моя радість,мій cвятий куток.

Без тебе почуваюсь сиротою.

Герб села Буданів— один з офіційних символів (разом з хоругвою)

села Буданів Теребовлянського району Тернопільської області.

Затверджений 25 березня 1999 р. рішенням N17 III сесії сільської ради XXIII

скликання.

Мал.1.Герб села Буданів.

Звивистою стрічкою на південний захід стелиться дорога з Теребовлі на Чортків, обабіч неї то віддаляючись, то наближаючись повільно і тихо несе свої води річка Серет. Вона, мов голуба стрічка, обмиває золоті лани, окрайці лісу.

Ось тут за 22 кілометри від Теребовлі у мальовничі долині річки Серет, на обох берегах розкинулось типове галицьке містечко Буданів , а тепер село Буданів.

Вперше село згадується у 1549 році, коли польський король Сигізмунд

II Август дозволив шляхтичці Катерині із Золотників дружині воєначальна

і галицького воєводи Якуба Будзановського заснувати на теренах

дідичного села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів

(Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше).

Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову

(Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру

( будз). Шляхтичі Бодзановські (Будзановські), за даними польських

дослідників, походили з Куявії в Польщі.

Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (помер

1583 р.), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими

татарами міста частини мешканців своїх поселень в Мазовії. В останніх роках

XVI - на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року

шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у

власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський;

1625 року - Шимон Ходоровський, ймовірно, син

львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з

Ельжбетою Тарановською - представницею роду Тарановських (тодішніх

власників Будзанова). 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із

замком, їхніми околишніми селами Александру Сєненьському (сину Даніеля

Сєненьського та Ельжбети Тарновської; пізніше місто належало

Лєвочиньським. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. місто мало майстрів -

представників 21 ремесла.

Гористий рельєф місцевості приваблював поселенців. На одному з пагорбів

біля 1550 р. галицьким воєводою був побудований дерев'яний замок. Місто

часто зазнавало набігів турків і татар. Під час одного нападу у 1575 році

дерев’яний замок був спалений.

На початку XVII ст. наступні власники Будзанова - Ян і Мартин

Ходоровські - збудували на місці старого дерев'яного замку прямокутну

муровану фортецю з чотирма округлими кутовими баштами.

У 1631 році замок перейшов у володіння О. Сємінського, потім — до

родини Лєвочинських.

Під час повстання під керівництвом Богдана Хмельницького у 1648

році козаки за допомогою і підтримкою місцевого населення захопили замок.

Особливих пошкоджень йому задано не було, адже опору козаки майже не

отримали. Проте після спаду першої хвилі повстанського руху замок знову

потрапив у руки поляків і був відновлений та частково перероблений.

У 1651 році під час наступного етапу козацьких повстань замок знову

потрапив в руки повстанців. Цього разу він отримав значні пошкодження і

втратив свою захисну функцію на довгих 10 років. Відразу після нападу

повстанців був напад турків і татар. Через те, що замок вже не міг захищати

людей, багато мешканців Будзанова потрапили в ясир.

У 1660 роках знову не обминула турецька навала Будзанів. Відразу ж

після того, як місцеві жителі відбили навалу новий власник Будзанова з

Томаш Лужецький, спробував відновити фортифікації, розуміючи всю

погрозу ситуації неподалік турецького кордону. На жаль, не вдалось. Міцна

османська армія напала на княже місто Теребовлю, а потім у 1672 році пішла

на Буданів. Мужньо захищали жителі своє рідне місто, хоч їх був лише

невеличкий гарнізон, неабияк відзначився у боях і Томаш Лужецький. Багато

людей погинуло під час тієї оборони, а тих хто вижив, а також і самого

Лужецького османи жорстоко стратили. Оборона міста була настільки

мужньою що історія її дотепер збереглася в писемних історичних джерелах

Речі Посполитої.

Проте османи повели себе дуже жорстоко. Після своєї перемоги вони

повбивали всіх жителів села. Не тільки чоловіки, захисники були вбиті. Не

пошкодували османи і жінок та дітей. Всіх вони порізали жорстоко і

безжально, не залишивши нікого живими.

Вижили лише ті, хто в останній момент зміг підземним ходом

вибратись із замку та заховатись у лісах.

Всіх загиблих було поховано неподалік села в урочищі що дотепер

зветься Погибниця. Поховали їх в 49 могилах, чоловіків усіх разом у трьох, а

жінок і дітей кожного окремо. На місці цих могил і зараз стоять 3 хрести.

Руїни замку були дуже значними, але відновлювати його не дуже

спішили, він не розглядався вже як міцна оборонна фортеця.

У 1685 році загін опришків під керівництвом Сулименка захопив

Будзанів. Проте невідомо чи було захоплене ціле місто, чи лише замок.

На початку 18 століття Будзанів почав відроджуватись. В 1705 році

тодішній власник міста А. Шука переселив сюди частину ремісників зі свого

Білорайського маєтку. Ремісники почали об’єднуватись в цехи – швецький,

гончарський, рільницький, кушнірський, ситярський. Тепер щороку

відбувалось 12 ярмарків, де ремісники збували свої вироби.

При активному розвитку міста замок все ж стоїть в руїнах.

У 1765 році західну частину замку та дві башти перебудовані в

латинський костел і помешкання для пароха, а в 1846 році перебудовано

північну частину замку на монастир Сестер Милосердя, де примістили ще й

шпиталь. Цю перебудову фінансували Євстахій та Марія Потоцькі. Замок і

костел мав такий вигляд:

Мал.2. План-схема фортеці.

Мал.3. Вигляд фортеці після перебудови.

У 1772 році Будзанів потрапив під владу Австрії. Посилився соціальний гніт, зокрема зросли податки, збільшилась кількість повинностей. Важко стало жити мешканцям.

1779-1782 роки – Австрійські воєнні картографи склали «Карту Міга» , на якій разом з іншими населеними пунктами було позначено і населення Будзанова. Територія замку на цій карті була позначена у вигляді прямокутника з двома напівкруглими виступами на місці двох башт, які збереглися до того часу. Західне крило замку, перероблене в костел на карті позначене у вигляді великого хреста.

Мал.4. «Карта Міга».

У 1799 році місто з підлеглими землями купив польський поміщик Баворовський. Йому належало 1750 га лісу і орної землі. Місцевий торговець Райзберг мав 80 га землі, монастир сестер милосердя 300га. Селяни тулились на мізерних клаптиках ґрунту.

Та ще гірше жилося міщанам у 1809 – 1815 р.р., коли округа Тернопільська опинилась під пануванням Росії. Після 1815 року Будзанів знову відійшов до Австрії.

У 1817 році Баворовський, який володів Будзановом, передає замок у вічне користування місцевому пробсту. Після закріплення замку за католицькою парафією велика його частина використовується в якості житла для приходського священика.

У 1846 році в монастирі Сестер Милосердя було відкрито навчальний заклад та лікарню.

Революція 1848 року, наростання антифеодального руху змусила Габсбургів скасувати панщину, проте це мало змінила важку долю селян.

Протягом другої половини 19 – початку 20 століття в Будзанові активно розвивались ремесла. Зокрема значного розвитку набуло гончарство. Посуд місцевих гончарів мав широкий попит в навколишніх містах і селах. Значного розвитку набуло і ситярство, яке мало тут давні традиції. В 1898 році було засновано ткацьку школу. Працювали також в місті шевці, каменярі, ковалі.

В 1890 році в Будзанові проживало 5600 чоловік,було дві школи – початкова і чотирикласна.

У роки Першої світової війни Будзанів опинився в зоні воєнних дій. В 1915 році тут проходила лінія фронту. На території села проходили жорстокі бої, тому замок і саме місто зазнало значних руйнувань.

Мал. 5. Будзанів у 20-х.р.р. ХХ століття. (інші фото Будзанова того часу подані в додатках)

Після Першої світової війни знову настали важкі часи панування Польщі. В роки окупації економіка в Будзанові не розвивалась. Діяла лише каменоломня, ремесла занепали. Реміснича діяльність була в польських руках, торгівля – в руках євреїв, яких тут було чимало. Більшість населення займалось сільськогосподарською діяльністю. Був обмежений доступ українців до урядової влади.

Масовий наступ польського шовінізму примушував українців згуртуватись, зберегти себе. У цьому їм допомагала «Просвіта», яка активно розвивалась тоді в місті. Найбільше пожвавлення просвітницької роботи в Будзанові припадає на 30-ті роки. Спочатку трудова молодь сходилась до хатини Стеція Михайла, де проводили репетиції аматорських гуртків, читали літературу, пресу.

Протягом 1934 – 1935р.р. спільними силами в центрі містечка побудували Народний Дім з великим залом для глядачів, сценою, читальнею. Незадовго до війни приїхав зі Львова хлопець Володимир Роса, який добре грав на музичних інструментах. При читальні «Просвіти» він створив гарний хор.

Також в містечку діяла організація «Луг», куди входили самі дівчата. Вони робили фізкультурні вправи, співали українські маршові пісні, читали вірші, виступали до пам’ятних дат Т.Шевченка та М.Шашкевича. керувала дівчатами Леся Стецій.

У 1932 році була висипана могила Січовим Стрільцям.

У давнину в Будзанові було 3 церкви: одна з них – дерев’яна – згоріла у 1794 році, друга – дуже стара – на передмісті, а третя стояла там, де зараз знаходиться мурована церква.

За даними перепису населення на 1935-1936 роки в Будзанові проживало 5990 чоловік.

Парохом Греко-Католицької Церкви був старенький, 80- річний отець

Чемєринський. В містечку діяли міський суд, поштовий уряд, станиця поліції

і семикласна школа.Її директором був учитель Славський.

У вересні 1939 року почалася нова сторінка в історії Буданова. У цей час з

назви містечка було вилучено літеру «з». В січні 1940 р. Буданів став

районним центром. Були утворені райком партії, райвиконком, міліція, а в

березні 1940 р. організовано перший колгосп імені Тимошенка, головою

якого обрали Івана Володимировича Шозду.

Водночас припинили свою діяльністьТовариство “Просвіта" і організація

"Луг". Навесні 1940 року більшовицький режим скинув маску

демократичності та розпочав репресії проти місцевого населення. В числі

перших постраждали Ч.Островський та М.Земський, лісник Корнель Тригук з

маленькими дітьми.

З початком війни частина українців зустріла німців як визволителів,

надіючись на відродження Української держави. В селі було створене

місцеве самоврядування, яке очолив Василь Окунський. Однак надії

українців не здійснилися. Розпочався жорстокий окупаційний режим.

Почалось переслідування українців. Від жорстоких катувань загинув

Василь Окунський. Замордували юнака Федора Полівчака, якого оплакувало

все село.

Після визволення села 325 місцевих жителів пішли в Червону Армію, 96 із

них загинули на війні.

Протягом 1948-1949 рр. у Буданові виникли три колгоспи —

ім.Будьонного, ім.Тимошенка та іменіЛ.Українки, які в 1961 році

об'єдналися в одне господарство "Україна".

В повоєнний періоду у Буданові продовжується боротьба проти

окупаційних властей. Підпільну группу членів ОУН-УПА, до якої входило

близько двох десятків місцевих патріотів, очолив Іван Цвігун ("Кармелюк").

Майже всі вони загинули у сутичках з винищувальними загонами КДБ або в

тюрмах.

В 1953-1954 рр. в селі діяла націоналістична організація "Молода

Україна,", яку очолив учитель історії Володимир Михайлович

Крушельницький — рідний брат видатного українського актора по батькові.

Найактивнішими членами були учні місцевої школи М. Павлишин, В.

Скубицький, Б. Поперечний, Марія Бобрик і Катерина Конко. Це вони

інсценізували страту "вождя народів" через повішання: почепили петлю на

шию статуї Й.Сталіна у центрі села. Організацію було розкрито, а її членів

покарано на різні строки ув'язнення.

У перші повоєнні роки були вивезені в Сибір сім'ї Якова та Михайла

Кобильників, Василя Окунського, Івана Зіника, Анастасії Кобильник, Петра

Дринки.

В 1959 р. Буданів увійшов до складу Теребовлянського району. А колгосп

"Україна" нещодавно перетворений у селянську спілку.

З 1990 р. в селі почав діяти осередок Народного Руху України, куди

входило 7 чоловік.

У 1992 р. Відроджено Товариство "Просвіта".

Станом на 1 січня 1996року в селі проживало 2586 чоловік, нараховувалось

747 дворів. Площа села 571 га.

Сучасний стан і розвиток села Буданів

На даний час в селі функціонує загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в

якій навчається 119учнів. Школа налічує 3 корпуси, також є шкільна

майстерня, столова, бібліотека.

Мал.6. Головний корпус загальноосвітньої школи.

Також у селі функціонує професійний ліцей, який здійснює підготовку

молодших спеціалістів за спеціальністю кухар-кондитер, електрик,

тракторист, будівельник, при ліцеї діє автошкола, яка проводить навчання як

на державній так і на платній основі.

Мал. 7 Буданівський професійний ліцей.

На території професійного ліцею знаходиться будівля тюрми, в якій утримували та вбивали жертв репресій 1939 -1950років.

Мал. 8. Приміщення тюрми та меморіальна дошка.

В селі діє психоневрологічна лікарня, лікарська амбулаторія, швидка медична допомога. Працює Будинок культури та сільська бібліотека. Сільська рада, до якої прикріплене село Папірня (розміщене за 7км. від Буданова).

Мал. 9. Будинок культури та сільська бібліотека.

Мал.. 10. Приміщення Буданівської сільської ради.

У селі є дві церкви – православна та греко-католицька. Функціонує ветеринарна дільниця та аптека.

Мас.11. Українська православна автокефальна церква Київського патріархату.

Мал.12.Українська греко-католицька церква.

Мал.13.Буданівська аптека.

Мал.14. Буданівська ветеринарна дільниця.

Замкові споруди, незважаючи на значні перебудови, непогано збереглися. Старий оборонний периметр все ще непогано «читається», з трьох сторін збереглись частини старих замкових стін. Костел зберігся найкраще, у 2012 році зовні і всередині був зроблений капітальний ремонт.

Мал.15. Сучасний вигляд костелу.

Мал. 16. Сучасний вигляд південно-східної башти.

Традиції і свята села

Святкування Івана- Купала

Івана-Купала цікаве і веселе свято для молоді і святкують його у Буданові за таким сценарієм. Коли вже надворі вечоріє молодь збирається над річкою, хлопці розкладають і розпалюють вогнище, дівчата збирають квіти та плетуть віночки. Потім усі разом співають, дівчата пускають віночки на воду, і дивляться чий швидше попливе, адже існує прикмета, чий віночок найшвидше попливе, та дівчина найшвидше заміж вийде. Хлопці в той час стрибають через вогнище . Святкування закінчується українськими танцями.

Святкування Анд рія

Традиційно по всій Україні на Андрія дівчата ворожать. Починається свято в школі Андріївськими вечорницями. Пізніше, дівчата збираються у когось вдома і ворожать. Хлопці ж в той час не сплять, а намагаються дівчатам всякі капості робити. В кого ворота вкрадуть і заховають, а в кого поросят на вулицю з хліва повипускають. Словом, веселяться хлопці, а дівчатам з самого ранку на наступний день приходиться ходити по селі, тай шукати пропаж.

Святий вечір

У селі є така традиція, що після святої вечері неодружені хлопці збираються гуртом і йдуть з колядками до молодих неодружених дівчат. Дівчата завжди за коляду вгощають хлопців, а тоді збираються і йдуть з ними до інших, кого ще не «заколядували».

Щедрий вечір

У Буданові свята вечеря на щедрий вечір починається з того, що найстарша людина в сім’ї окроплює свяченою водою всі кімнати, подвір’я, хлів, сарай. А з нею ходить наймолодша дитина, носить калач і роздає його всім домашнім тваринкам. Тільки після цього родина сідає до столу.

Після вечері неодружені дівчата збираються в компанії і йдуть щедрувати до неодружених хлопців. Ті хлопці, яких защедрували можуть йти з дівчатами до інших, в кого ще не були дівчата.

« Обливний понеділок»

Традиційно в понеділок після паски усі в селі обливають один одного водою. Вважається що вона цілюща в цей день, і дає сили і енергію на цілий

рік. Виключень немає, обливають всіх і дорослих, і дітей. Це весела і цікава традиція, особливо її люблять діти.

Люди, які прославили село

У селі Буданів народились і проживали такі відомі люди, як професор Степан Костишин, поет Борис Павлівський, журналісти Стефанія Гошовська, Богдан Проник, тощо.

Степан Костишин – ректор Чернівецького національного університету ім.Ю. Федьковича. Також він є доктором біології, академік, заслужений діяч науки і техніки України. Почесний Доктор Права Саскачаванського університету в Канаді.

Борис Павлівський – поет, автор кількох книг, в’язень сталінських концтаборів. На жаль, дуже багато його віршів було втрачено – знищено в тюрмах, концтаборах. Залишився лише скромний доробок, який ввійшов у збірку «Любов на тернистій дорозі».

Мал.17. Б.Павлівський «Любов на тернистій дорозі»

Богдан Проник –Тернопільський журналіст (працює у газеті «Вільне життя»), виходець із села Буднів. Зараз живе і працює в м. Тернопіль. Автор книг «Таке коротке життя», «Райський куточок», «Страх».

Мал.18. Б.Проник «Страх»

Михайло Петрович Ласько – художник. В нього є безліч картин, які просто зачаровують своєю красою. (додатки відео).

Село Буданів – це маленька зернинка української землі,та живуть тут люди, які вміють працювати, радіти і співати. Живуть вони з мрією, надією на світле і прекрасне майбутнє.

Пам’ятник збудований у 2004р. Присвячений Синам і Донькам України – Воїнам УПА.

Пам’ятник зведено у середині 50-х років ХХ ст. , тим хто обороняв рідний край в роки Великої Вітчизняної Війни. Реконструйований у 1987р.

Пам’ятка споруджена у 1968 односельчанам, які загинули в роки Другої Світової війни.