ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

В І С Н И К

ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

СЕРІЯ «ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ»

НАУКОВИЙ ЗБІРНИК

№ 4 (62)

Чернігів 2012

ISSN 2225-7543

ВІСНИК ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ № 4 (62), 2012

2

УДК 330.14 ББК 65.12.45

В53

Друкується за рішенням вченої ради університету (протокол № 9 від 26.11.2012). «Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія “Економічні науки”» включено до нового переліку наукових фахових видань ВАК України, затвердженого постановою Прези-дії ВАК України від 10 березня 2010 р. № 1-05/2, Бюлетень ВАК України № 4, 2010.

Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія “Економічні науки”: науковий збірник / Черніг. держ. технол. ун-т. – Чернігів: Черніг. держ. технол. ун-т, 2012. – № 4(62). – 363 с.

У цьому випуску «Вісника Чернігівського державного технологічного університету. Серія “Еконо-мічні науки”» вміщено статті, присвячені теоретичним проблемам розвитку національної економіки; га-лузевим аспектам розвитку національного господарства; проблемам менеджменту та розвитку продукти-вних сил регіону, державного управління, фінансовим ресурсам, обліку, контролю та аудиту.

«Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія “Економічні науки”» буде корисним для науковців, аспірантів, магістрантів та студентів вищих навчальних закладів.

УДК 330.14 ББК 65.12.45

Головний редактор: Шкарлет С.М., доктор економічних наук, професор, ректор Чернігівського державного техно-логічного університету. Заступники головного редактора: Бутко М.П., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту та державно-го управління Чернігівського державного технологічного університету; Ільчук В.П., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри фінансів Чернігівського державного технологічного університету; Олійченко І.М., доктор наук з державного управління, професор кафедри менеджменту та дер-жавного управління Чернігівського державного технологічного університету.

Члени редакційної колегії: Дацій Н.В., доктор наук з державного управління, професор; Козаченко С.В., доктор економічних наук, професор; Корецький М.Х., доктор наук з державного управління, професор; Левківський В.М., доктор економічних наук, професор; Пепа Т.В., доктор економічних наук, професор; Удовиченко В.П., доктор економічних наук, професор; Чернюк Л.Г., доктор економічних наук, професор; Дерій Ж.В., кандидат економічних наук, доцент; Лень В.С., кандидат економічних наук, доцент; Стрілець М.І., кандидат наук з державного управління, заступник голови, керівник апарату Чернігівської обласної державної адміністрації.

Заснований у 1996 році. Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 14995-3967 ПР від 05.03.2009.

ISSN 2225-7543

© Колектив авторів, 2012 © Чернігівський державний

технологічний університет, 2012

В53


3

ЗМІСТ

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Базілінська О.Я., Кривошия О.А. Етапи формування стратегії ціноутворення в умовах інформаційної асиметрії: побудова базової теоретичної моделі.................................................................................................5 Вдовенко Ю.С. Економічні детермінанти міжсекторного партнерства .........................................................10 Дерій Ж.В. Модифікація методів оцінювання людського капіталу ................................................................15 Зосименко Т.І. Компаративний аналіз ключових індикаторів якості регуляторного середовища в різних країнах ....................................................................................................................................................23 Ільєнко О.В. Роль концепції міжнародного маркетингу у підвищенні ефективності маркетингових механізмів .............................................................................................................................................................32 Хитра О.В., Мамчур О.І. Особливості функціонування міжнародних команд ............................................38 Марченко Н.А. Інвестиційна привабливість України: теорія і практика .......................................................42 Пілевич Д.С. Теоретичні аспекти формування інвестиційної політики в Україні ........................................49 Подимова Л.А. Стан та перспективи розвитку інноваційних процесів і національної інноваційної системи в Україні .................................................................................................................................................57 Буднікова Ю.В. Дослідження сутності поняття «точка біфуркації» в економіці ..........................................64 Корнієнко Т.О. Економічна безпека підприємства як категорія економічної науки.....................................68 Пачева Н.О. Особливості формування позаекономічних інститутів у контексті економічного розвитку ......... 75

ГАЛУЗЕВИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА Ільчук В.П., Романенко Т.О. Проблеми інвестиційного забезпечення розвитку інноваційних процесів машинобудівного комплексу ..............................................................................................................80 Левківський В.М., Єфремов В.В. Пошук нових підходів під час вдосконалення освітянської галузі в Україні...................................................................................................................................................................87 Сич Є.М., Бойко О.В. Інституціоналізація економічних інтересів суб’єктів транспортного ринку............95 Черкаський І.Б., Хоменко І.О. Системні параметри функціонування та розвитку транспортних кластерів .............................................................................................................................................................108 Бондар В.В., Ганжа Я.Л. Агротуризм як вид диверсифікаційного розвитку сільськогосподарського підприємництва ..................................................................................................................................................113 Гавриленко Н.І., Кислинський С.С. Особливості механізму формування прибутку підприємств харчової промисловості .....................................................................................................................................120 Горшунова І.В. Сучасні інноваційні перетворення економіки та вищої освіти в Україні..........................128 Демчук О.В. Адаптивность системы управления финансово-хозяйственной деятельностью рыбной отрасли АР Крыма в рыночных условиях хозяйствования ............................................................................133 Парубець О.М., Сугоняко Д.О. Організаційно-економічні особливості надання транспортних послуг туристам..............................................................................................................................................................140 Струк Н.С., Мельник Н.В. Державно-приватне партнерство у будівельному секторі економіки України .............................................................................................................................................147 Кальченко О.М. Методичні аспекти оцінювання ефективності функціонування підприємств туристичної сфери в інноваційних умовах ......................................................................................................153 Сахневич Л.В. Організаційні заходи вдосконалення стратегічного управління у сфері забезпечення енергоефективності підприємств АПК ............................................................................................................161 Мороз В.В. Роль сфери послуг малих підприємств в економічній системі України ...................................170

ПРОБЛЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ РЕГІОНУ Зеленська О.О., Зеленський С.М. Система чинників продовольчої безпеки територій різного рангу .....174 Самко О.О. Тенденції та перспективи розвитку туристичного ринку Чернігівського регіону..................181 Худолей В.Ю. Домінанти управління забезпеченням енергоефективності реального сектору економіки регіонів України...............................................................................................................................190 Бикова Ю.В. Сучасний стан та перспективи розвитку галузі легкої промисловості: регіональний аспект...........................................................................................................................................202 Лисенко І.В. Аналіз процесів кластеризації у регіонах України...................................................................209


4

Садчиков В.С. Тенденції розвитку та функціонування малого підприємництва в аграрному секторі Чернігівського регіону.......................................................................................................................................218 Тарасенко А.В. Тенденції та особливості розвитку сільського господарства в Чернігівській області .....225 Нікончук Н.В. Шляхи вдосконалення управління трудовим потенціалом на регіональному рівні за допомогою моделювання ..............................................................................................................................232 Пінчук А.О. Інноваційно-інформаційні домінанти стратегії промислового зростання в регіонах держави ...............................................................................................................................................................236 Сидоренко І.В. Оцінка рівня інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку виробничої інфраструктури регіону .....................................................................................................................................241

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

Журавка Ф.О. Міжнародні стандарти фінансової звітності в контексті трансформаційних перетворень національної системи бухгалтерського обліку..........................................................................251 Кравчук Г.В. Специфіка банківського сектору як об'єкта податкового регулювання ................................255 Жарій Я.В., Дубина М.В. Експрес-діагностика рівня фінансової безпеки комерційного банку................259 Олійник К.А. Розвиток системи сільської кредитної кооперації в Україні..................................................269 Святокум І.О. Досвід запровадження іпотечних цінних паперів у країнах Центральної Європи ............276 Артеменко О.С. Окремі індикатори ведення банківського бізнесу в Україні та тенденції їх розвитку ........... 282 Schkarlet S.М., Petrakov I.V. Environmental Taxation Evolution in Ukraine: trends, challenges and outlook.......... 287

ОБЛІК, КОНТРОЛЬ ТА АУДИТ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Лень В.С., Крот Ю.В. Соціальні витрати: класифікація та облік.................................................................302 Сизоненко О.В., Дарнопих Т.В., Ломоносова А.М. Модифікація аудиторської думки щодо звітності спеціального призначення.................................................................................................................................310

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Бутко М.П., Харченко Ю.П. Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні соціального захисту дітей без батьківської опіки .....................................................................316 Никоненко Д.М. Інформаційна складова відносин влади і громадськості в системі державного управління ..........................................................................................................................................................323 Олійченко І.М. Формування інформаційного забезпечення у функціональних підрозділах обласної державної адміністрації .....................................................................................................................331 Дітковська М.Ю. Аналіз системи інформаційного забезпечення органу державної влади на регіональному рівні.......................................................................................................................................337 Забаштанський М.М. Державне управління концесійними відносинами в Україні .................................342 Оліфіренко Л.Д. Державна політика реалізації стратегії розвитку корпоративних структур ....................348

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТА ПОДАЧІ РУКОПИСІВ НАУКОВИХ СТАТЕЙ .....356


ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

5

УДК 338.53

О.Я. Базілінська, канд. екон. наук, доцент Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів, Україна

О.А. Кривошия, аспірант Національний університет «Києво-Могилянська академія», м. Київ, Україна

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ЦІНОУТВОРЕННЯ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АСИМЕТРІЇ: ПОБУДОВА БАЗОВОЇ

ТЕОРЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ Визначено сутність поняття «стратегія ціноутворення». Досліджено основні фактори, що впливають на процес

формування ціни та запропоновано теоретичну модель ціноутворення підприємства в умовах інформаційної асиметрії. Ключові слова: стратегія ціноутворення, модель ціноутворення, інформаційна асиметрія. Определена сущность понятия «стратегия ценообразования». Исследованы основные факторы, влияющие на

процесс формирования цены и предложено теоретическую модель ценообразования предприятия в условиях инфор-мационной асимметрии.

Ключевые слова: стратегия ценообразования, модель ценообразования, информационная асимметрия. The essence of "pricing strategy" is defined. The basic factors of a price formation are researched and the theoretical

enterprises’ pricing model in conditions of informational asymmetry is proposed. Key words: pricing strategy, pricing model, information asymmetry.

Постановка проблеми. У поточній кризовій економічній ситуації підприємства пере-бувають у складних умовах оскільки, з одного боку, при жорсткій конкуренції ціни на то-вари необхідно знижувати, а з іншого – для уникнення збитковості діяльності вони мають зростати. Саме тому формування стратегії ціноутворення є одним із пріоритетних напрям-ків діяльності підприємства. Однак, незважаючи на свою важливість, нині практично не-має методичних розробок та нормативних документів з питань обґрунтування встановлен-ня цін на товари. Крім того, наявність інформаційної асиметрії на ринку значно ускладнює формування ефективної стратегії ціноутворення, оскільки спотворює загальну картину си-туації на ринку та унеможливлює адекватне прогнозування ринкових змін.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням розроблення стратегії ціно-утворення присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Це, насам-перед, А. Войчак, С. Дайновська, Л. Данілова, П. Клівець, Ф. Котлер, Я. Литвиненко, І. Ліпсиц, Р. Ноздрьова, А. Павленко. В їх роботах представлено методичний підхід до використання на підприємствах моделей та методів формування та коригування цін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. На сучасному етапі залишаються недостатньо чітко визначеними послідовність і суть етапів формування стратегії ціноутворення підприємства, відсутнє врахування фактора взаємодії між ринко-вими гравцями, не досліджено вплив ринкової асиметрії на ціноутворення підприємства.

Мета статті. Метою роботи є узагальнення поняття «стратегії ціноутворення», сис-тематизація основних факторів ціноутворення та формування моделі ціноутворення підприємства в умовах інформаційної асиметрії.

Виклад основного матеріалу. Сучасні автори визначають поняття стратегії ціноут-ворення так: «Стратегія ціноутворення – це формування довгострокових цілей ціноут-ворення, вибір та обґрунтування ефективних шляхів їх досягнення, зв’язаних з встанов-ленням ціни та вибором її оптимального розміру, адекватного коригування цін відпові-дно до змін зовнішніх та внутрішніх умов діяльності підприємства» [4, с. 123].

Л. Л. Данілова визначає це поняття дещо по-іншому: «Цінова стратегія – основні на-прямки, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики підприємства, це довго- і середньострокові рішення щодо встановлення і зміни цін, вибір фірмою можливої динаміки зміни ціни товару в ринкових умовах» [5, с. 74].

Комплексний характер стратегії ціноутворення пояснюється тим, що вона пов’язує господарські рішення, що мають різний характер, а саме: економічні, фінансові, марке-



6

тингові, конкурентні та соціально-психологічні. Для кожного окремого підприємства цілі стратегії ціноутворення є різними, проте загалом їх можна об’єднати у такі блоки:

– стратегія ціноутворення відображає основну мету існування підприємства на ринку; – показує взаємозв’язок підприємства з іншими учасниками ринкових відносин; – містить мотиви та стимули функціонування підприємства; – є критерієм оцінки ефективності господарських рішень. С. М. Дайновська об’єднує цілі формування та використання стратегії ціноутворен-

ня в три групи цілей, а саме: – цілі, пов’язані з прибутком: максимізація прибутку, досягнення цільового розміру

прибутку, мінімізації затрат; – цілі, пов’язані з обсягом реалізації: максимізація виручки від реалізації, збільшен-

ня частки ринку, забезпечення темпів зростання реалізації; – цілі, пов’язані з ринковою кон’юнктурою: виживання на ринку, стабілізація цін,

позиціонування відносно конкурентів [4, с. 127]. Як зазначалося, на стратегію ціноутворення впливає значна кількість факторів, які

можна поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів належать: курс націо-нальної валюти, рівень інфляції, стан фінансово-кредитних відносин, платоспромож-ність населення, тип ринку, на якому працює підприємство, кон’юнктура ринку, рівень конкуренції, попит на товари, ціни на аналогічні товари та товари-замінники, рівень державного регулювання економіки, державна цінова політика, система оподаткування, антимонопольна та митна політика держави.

До внутрішніх факторів, що впливають на стратегію ціноутворення, відносять: витра-ти підприємства, розмір виробничих потужностей підприємства, кількість підрозділів, що виробляють продукцію, характер продукції, фінансовий стан підприємства, кількість каналів розподілу продукції, життєвий цикл підприємства, життєвий цикл товару [4].

Процес формування стратегії ціноутворення охоплює етапи, поступова реалізація яких дозволить підвищити рівень ефективності (рис. 1).

Рис. 1. Етапи формування стратегії ціноутворення в умовах інформаційної асиметрії

Стратегія ціноутворення являє собою найбільш прийнятний для конкретних умов підхід до формування ціни, що забезпечує з мінімальним ризиком ефективність вироб-

Збір інформації

Аналіз інформації

Формування стратегії ціноутворення

Мікроекономічний рівень: 1. Інформація про фінансові та маркетингові цілі.

2. Інформація про витрати підприємства. 3. Інформація про конкурентів

1. Визначення вагомості впливу держави на ціноутворення. 2. Аналіз фінансового стану підприємства. 3. Прогнозування ймовірної поведінки конкурентів. 4. Попереднє сегментування ринку

1. Вибір цілей стратегії ціноутворення. 2. Виявлення похибок та помилок. 3. Апробація стратегії ціноутворення

Впл

ив сер

едов

ища,

для

яко

го хар

актерн

ою

є інфор

мац

ійна

аси

метрія

Макроекономічний рівень: 1. Інформація про державну політику щодо обраної групи товарів.

2. Інформація про попит на задану групу товарів. 3. Інформація про споживчі очікування щодо певної групи товарів



7

ництва і реалізації товарів. Враховуючи вищенаведене, видається доцільним запропо-нувати таку модель ціноутворення, представлену на рис. 2.

Рис. 2. Модель ціноутворення

Оскільки модель ціноутворення носить комплексний характер, то вона включає таку групу дій. Спочатку, залежно від стратегії підприємства, типу ринку і товару, визнача-ються цілі ціноутворення. Другий етап включає розподіл ринку на сегменти згідно з обраними критеріями та подальше стимулювання попиту в окремих сегментах. Сегмен-тація ринку може здійснюватися згідно з такими принципами:

– за географічним принципом (зовнішній та внутрішній ринки); – за демографічним принципом (стать, вік, розмір сім’ ї, раса, національність, релігія); – за соціально-економічними характеристиками (рівень доходів споживачів, прина-

лежність до певного класу, професія, освіта); – за психологічним принципом (тип особистості, стиль життя); – за споживчими мотивами (прихильність до торгових марок, інтенсивність спожи-

вання, пріоритетність мотивів придбання). Зважаючи на умови виникнення інформаційної асиметрії, найдоцільніше сегменту-

вати ринок за споживчими мотивами, як такими, що найлегше піддаються аналізу та прогнозуванню.

1. Визначення цілей ціноутворення

Максимізація прибутку, виручки, зростання частки ринку, мінімізація затрат, виживання на ринку,

позиціювання відносно конкурентів та ін.

2. Розподіл ринку на сегменти згідно з обраними критеріями та подальше стимулювання попиту

в окремих сегментах

Географічний, демографічний, соціально-економічний, психологічний принципи або споживчі мотиви

3. Виявлення факторів, що впливають на ціну товару

Зовнішні та внутрішні фактори впливу

4. Вибір стратегії ціноутворення

5. Розробка формули для визначення кінцевої ціни

6. Визначення шляхів коригування ціни

Знижки, повернення, цінові стимули, географічні виправлення, неокруглені ціни

7. Моніторинг змін на ринку і контроль цін

Інфор

мац

ійни

й

сигн

ал

Швидкість передачі сигналу

Необхідна корекція

Інфляція

Ризик

Інфор

мац

ійни

й

сигн

ал


Інфор

мац

ійни

й

сигн

ал


Необхідна корекція

Інфор

мац

ійни

й

сигн

ал




8

Наступним процесом, який включає модель ціноутворення, є виявлення факторів, що впливають на ціни загалом. Такі фактори доцільно виявляти за рахунок оцінювання витрат підприємства, визначення попиту на товар та аналізу його ефективності, а також одержання інформації щодо цін на сировину, транспортні та рекламні послуги. Факто-ри цієї групи за характером приналежності до конкретного середовища є внутрішніми. До групи зовнішніх факторів належать обставини, пов’язані з учасниками ринкових відносин, а саме: із споживачами, урядом, учасниками каналів збуту, конкурентами.

Негативні наслідки нехтування умов інформаційної асиметрії: – прийняття цінових рішень, що забезпечують максимізацію частки ринку, а не

прибутковість продажу; – прийняття цінових рішень, що не дають можливості для розширення збуту та

зниження на цій основі постійних витрат; – прийняття цінових рішень, результативність яких зводиться до нуля при реакції

конкурентів на наші дії. Наступним етапом запропонованої моделі ціноутворення є вибір стратегії ціноутво-

рення. Серед існуючих видів стратегій слід виокремити ціноутворення, що ґрунтується на ступені новизни товару, як найбільш ефективної при диференційному ціноутворенні в умовах інформаційної асиметрії. Так, для нового товару оптимальною є стратегія орієн-тації на лідера ринку (наслідування лідера), при якій ціна встановлюється, виходячи з ці-ни на товар-аналог цінового лідера. Для удосконаленого товару оптимальною є стратегія ціни окремого споживчого сегмента ринку, коли встановлюються різні ціни на одні й ті самі споживчі товари, що реалізуються через різні сегменти на ринку. Для товарів, що традиційно виробляються та реалізуються, найкращою є стратегія гнучких цін, при якій ціна швидко змінюється при зміні співвідношення попиту і пропозиції на ринку.

Розроблення цінової стратегії носить комплексний характер, її обов’язково рекоме-ндується здійснювати у випадках, коли: створюється новий товар, він проходить через різні стадії життєвого циклу, змінюється конкурентне середовище; конкуренти зміню-ють ціни на свої товари-аналоги, зростають або знижуються витрати виробництва і ви-трати обігу, відбуваються істотні зміни в макросередовищі.

П’ятим етапом реалізації моделі ціноутворення є вибір формули для встановлення остаточної ціни. На цьому етапі використовуються різні варіанти формул ціноутворен-ня (залежно від характеристик ринку і встановлених підприємством цілей).

Одним із найнеобхідніших елементів моделі ціноутворення в умовах інформаційної асиметрії є подальше коригування підприємством встановлених цін. Оскільки умови внутрішнього та зовнішнього середовищ постійно змінюються, то при ціновому регу-люванні варто використовувати такі способи:

– знижки, які є ефективними у випадку, коли дії покупців сприяють зниженню ви-трат підприємства;

– повернення – виплати покупцям з боку продавців в обмін на товари або визначені дії; – цінові стимули, а саме, короткострокові знижки, що пропонуються підприємством

з метою спонукати споживачів купити товар; – географічні виправлення – підприємство вносить зміни в ціни з урахуванням розхо-

джень у транспортних витратах у зв’язку з місцем розташування продавця або покупця; – неокруглені ціни – підприємство коригує початкову ціну так, щоб вона закінчува-

лася на непарну цифру, що випливає за парним числом [1]. Завершальною складовою моделі ціноутворення в умовах інформаційної асиметрії є

моніторинг змін на ринку та контроль встановлених та/або коригованих цін. Контроль визначає з’ясування необхідності їх зміни та коригування стратегії ціноутворення у зв’язку із змінами внутрішнього та зовнішнього середовищ.



9

Причини, згідно з якими підприємство може прийняти рішення про зниження ціни, є такими:

– необхідність завантаження вільних виробничих можливостей підприємства; – під впливом цінової конкуренції, що існує на ринку; – підприємство намагається зайняти домінуюче положення на ринку. Прийняти рішення про збільшення ціни підприємство може за таких умов: – зростання інфляційних процесів у світі та країні; – наявність надмірного попиту на товар, задовільнити який не дозволяють виробни-

чі можливості підприємства. Умови інформаційної асиметрії значно збільшують кількість ризикоутворюючих

факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовищ. Тому, формуючи стратегію ціноутворення в таких умовах, необхідно враховувати ризик, який характеризується як ймовірність виникнення збитків або втрат можливостей (наприклад, недоотримання прибутку, зменшення обсягів продажів, падіння частки на ринку) внаслідок необґрун-товано сформованої та встановленої ціни.

Висновки та пропозиції. Стратегія ціноутворення являє собою найбільш прийнятний для конкретних умов підхід до формування ціни, що забезпечує з мінімальним ризиком найбільшу ефективність виробництва і реалізації товарів. Вона носить комплексний хара-тер і поєднує у собі такі етапи: визначення цілей ціноутворення, розподіл і сегментація ри-нку, виявленя факторів, що впливають на формування ціни, вибір стратегії ціноутворення, розроблення формули для визначення кінцевої ціни, визначення шляхів коригування цін та їх постійний моніторинг.

Список використаних джерел 1. Балабанова Л. В. Маркетинг підприємства : навчальний посібник / Л. В. Балабанова,

В. В. Холод, І. В. Балабанова; Міністерство освіти і науки України ; Донецький національний уні-верситет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2010. – 599 с.

2. Балабанова Л. В. Стратегічний маркетинг / Л. В. Балабанова, В. В. Холод, І. В. Балабанова ; Мі-ністерство освіти і науки, молоді та спорту України ; Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Інститут економіки і управління. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2011.

3. Борисенко М. А. Промисловий маркетинг : навчальний посібник / М. А. Борисенко, О. В. Гронь, В. М. Щетинін ; Міністерство освіти і науки України ; Харківський національний економічний університет. – Х. : Видавництво ХНЕУ, 2010. – 291 с.

4. Дайновська С. М. Ціноутворення : підручник / С. М. Дайновська ; за заг. ред. С. М. Дайнов-ської; Міністерство освіти і науки України ; Київський національний торговельно-економічний уні-верситет. – К. : ННТЕУ, 2009. – 319 c.

5. Данілова Л. Л. Ціноутворення та маркетингова цінова політика : навчальний посібник / Л. Л. Данілова, С. В. Петровська ; Київський національний торговельно-економічний універси-тет. – К., 2006. – 129 с.

6. Загородній А. Г. Торгівля, маркетинг, реклама : термінологічний словник / А. Загородній, І. Вознюк, І. Комарницький ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ; Національний університет «Львіська політехніка». – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 311 с.

7. Клівець П. Г. Стратегія підприємства : [навчальний посібник] / П. Г. Клівець. – К. : Ака-демвидав, 2007. – 32 с.

8. Котлер Ф. Основи маркетинга / Ф. Котлер; пер. з англ. В. Б. Боброва. – М. : Прогрес, 1991. – 695 с.

9. Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення : навч. посіб. / Я. В. Литвиненко. – К. : Вид. центр МАУП, 2010. – 212 с.

10. Павленко А. Ф. Маркетинг : підручник / А. Ф. Павленко, А. В. Войчак. – К. : КНЕУ, 2003. – 246 с.

11. Тормос Ю. Г. Ціни та цінова політика : навч. посіб. / Ю. Г. Тормос. – К. : КНЕУ, 2001. – 122 с.



10

УДК 330.322.16 Ю. С. Вдовенко, канд. екон. наук, доцент Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів, Україна

ЕКОНОМІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ МІЖСЕКТОРНОГО ПАРТНЕРСТВА У статті розглядаються питання економічної взаємодії суб’єктів, що належать до різних секторів: державного,

бізнесового, громадського. Досліджено процес ресурсного забезпечення діяльності організацій громадського сектору та визначено елементи витратного механізму, що формують економічну складову міжсекторного партнерства.

Ключові слова: громадський сектор, партнерство, економічні відносини. В статье рассмотрены вопросы экономического взаимодействия субъектов, принадлежащих к разным секто-

рам: государственному, предпринимательскому, общественному. Исследован процесс ресурсного обеспечения дея-тельности организаций общественного сектора и определены элементы затратного механизма, формирующие экономическую составляющую межсекторного партнерства.

Ключевые слова: общественный сектор, партнерство, экономические отношения. The article considers the economic interaction of subjects belonging to different sectors: government, business, non-

government. The process of resourcing activities of non-government sector is researched, and elements of costly mechanism are defined, that form the economic dimension of cross-sector partnership.

Key words: non-government sector, partnership, economic relations.

Постановка проблеми. В умовах глобальних соціально-економічних трансформа-цій широкого поширення у різноманітних сферах отримав термін «партнерство». Про багатомірність та багатозначність цього поняття свідчить його застосування під час до-слідження та характеристики відносин у міжнародній, галузевій, регіональній, міжсек-торній співпраці, на рівні різних суб’єктів – влади, бізнесу, громадських структур тощо.

Підґрунтям і ключовими передумовами партнерства є ринкова економіка з власти-вою їй багатоманітністю форм власності та відкритою конкуренцією, яка робить мож-ливим підтримання у суспільстві балансу міжсекторних інтересів та їх адекватну реалі-зацію. Традиційно міжсекторне партнерство розглядають як союз між сторонами, що представляють державний, бізнесовий і громадський сектори, які об’єднують свої ре-сурси і можливості для вирішення важливих проблем. Відповідно основою функціону-вання та розвитку новітніх соціально-економічних систем вважається партнерство трьох незалежних секторів:

− ринкової економіки, яку уособлює приватне підприємництво; − державної та місцевої влади у вигляді відповідних інституцій; − громадських об’єднань, заснованих на добровільних засадах. У межах відносин суб’єктів представленого трикутника на засадах партнерства мо-

же ефективно вирішуватись надзвичайно широкий спектр питань: − економічний розвиток: активізація торгівлі, підтримка малого та середнього під-

приємництва, зменшення рівня безробіття, професійно-технічне навчання, соціальний діалог, захист прав споживачів тощо;

− реформування державного управління: послуги для громадян, фінансове управ-ління, реалізація регуляторної політики, управління людськими ресурсами тощо;

− реформування місцевого самоврядування: комунальні заходи, транспорт, енер-гопостачання, міське/регіональне планування (створення земельного кадастру, страте-гічний розвиток), послуги у сфері охорони здоров’я тощо;

− розвиток соціальної сфери: соціальна реінтеграція маргінальних груп населення, розвиток стійкої системи охорони здоров’я і соціального захисту, допомога незахищеним верствам населення, ресоціалізація людей з обмеженими фізичними можливостями тощо;

− охорона навколишнього середовища: боротьба із забрудненням навколишнього середовища, ефективність використання енергії, екологічний туризм тощо.

Вирішення цих та інших завдань у оптимальний спосіб кожним із вищезазначених секторів поодинці можливе далеко не завжди, внаслідок чого виникає потреба форму-вання відносин на засадах партнерства. Міжсекторне партнерство забезпечує тривалі-



11

ший і сильніший вплив у різноманітних сферах діяльності завдяки більш цілісному під-ходу до вирішення завдань розвитку та кращому управлінню [1].

Сьогодні в Україні громадський сектор вже відіграє помітну роль у соціально-економічному житті, динамічно розвивається та ефективно працює, про що свідчать ви-сокі темпи зростання випуску продукції і послуг некомерційних організацій у складних умовах нестабільного фінансування, заснованого на безоплатній фінансовій допомозі. Однак потенціал громадського сектору залишається істотно не розкритим, некомерційні організації мінімально включені у систему надання суспільно важливих послуг, фінансо-ваних державою, не розвиваються платні послуги для населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний масив наукових та експертних до-сліджень щодо діяльності громадського сектору виконується закордонними вченими. Останнім часом зростає інтерес і вітчизняних науковців та дослідників до питань функціо-нування та розвитку некомерційних організацій. Вивченням різних аспектів існування громадського сектору займалися такі вчені, як: О.Ю. Вінніков, І.С. Дзюбко, В.С. Журав-ський, В.О. Купрій, М.В. Лациба, В.Т. Нанівська, В.Ф. Цвих. Проте дослідження у згаданій сфері в основному носять оглядовий характер, або ж стосуються специфічних питань дія-льності некомерційних організацій, залежно від їх галузевої спрямованості.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Слід відзначити, що в українських реаліях громадський сектор переважно досліджується з історико-ретроспек-тивних позицій або ж з точки зору ефективності здійснюваної діяльності некомерційними організаціями. При цьому у громадській сфері залишається практично недослідженим над-звичайно широкий пласт соціально-економічних питань, оскільки більшість наукових до-сліджень економічного спрямування стосуються двох перших секторів (державного та біз-несового) та практично не вивчають економічні відносини, пов’язані з функціонуванням громадського сектору. Тому нині фінансово-економічні засади функціонування громадсь-кого сектору, особливо у взаємодії з іншими секторами, залишаються маловивченими і, як наслідок, потребують запровадження науково обґрунтованого підходу до їх реалізації.

Мета статті. У зв’язку з вищезазначеним, метою дослідження є детермінація еко-номічної складової міжсекторного партнерства з позиції функціонування суб’єктів гро-мадського сектору, яка опосередковує його відносини з державними та бізнес-сектором і присутніми у системі посередниками.

Виклад основного матеріалу. В українській практиці термінологія для визначення організацій громадського сектору є досить різноманітною: об’єднання громадян, непід-приємницькі організації, некомерційні організації, неприбуткові організації тощо. На сьогодні в Україні сформувалось досить велике коло організацій, які по своїй суті є різ-ними формами самоорганізації громадян. Мова йде найчастіше про локальні спільноти або некомерційні організації, формальні і неформальні, утворені фізичними, а в біль-шості випадків і юридичними особами для вирішення найрізноманітніших проблем. Статистика підтверджує, що кількість таких організацій, зокрема формальних, досить значна. За статистичними даними, кількість офіційно зареєстрованих об’єднань грома-дян на рівні громадських організацій із всеукраїнським та міжнародним статусами, а також на місцевому рівні постійно збільшується по країні в цілому й у всіх її регіонах.

Узагальнено до громадського сектору належить дві групи некомерційних організацій, які утворюють політичні партії і громадські організації. Ці формування об’єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.

Політичною партією є об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціо-нальної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у вироблен-ні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самовря-дування і представництво в їх складі.



12

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спорти-вних та інших спільних інтересів.

Ці групи мають особливості як щодо загального функціонування, так і внутрішніх та зовнішніх економічних відносин. У цьому дослідженні будуть розглянуті економічні відносини, які стосуються другої групи суб’єктів.

Діяльність громадського сектору пов’язана з реалізацією соціально-економічних від-носин, що мають грошовий характер і виникають з приводу формування, розподілу та використання грошових фондів, орієнтованих на здійснення суспільно важливої діяльно-сті. Насамперед, йдеться про інституціоналізовані некомерційні організації, які надають неринкові послуги для колективного споживання. Некомерційні установи та організації, головним чином, належать до невиробничої сфери і їх фінансова діяльність відмінна від діяльності комерційних підприємств. Основною особливістю цих організацій є те, що вони не виготовляють матеріальний продукт, не створюють вартість і існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; на-укові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства тощо. Характерною ознакою їх є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від інших суб’єктів. Серед об’єднань громадян особливе місце займають творчі та професійні спілки, благодійні фонди [2].

Професійна спілка – добровільне об'єднання трудящих за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів. Професійні спілки об’єднують великі колективи трудящих і відіграють важливу роль у житті суспільства. Вони мають у своєму розпорядженні господарські підрозділи та значні кошти. Ці кошти можуть зберігатися в комерційних банках і виконувати роль інвестиційних фондів. Дуже часто під егідою професійних спілок фінансуються заходи культурно-масової роботи та від-починку не тільки членів організації.

Творча спілка – добровільне об’єднання осіб творчих професій за професійною ознакою. Фінансується за рахунок добровільних внесків її членів. Діяльність творчих спілок в основному спрямована на захист певної категорії творчих митців – художни-ків, артистів, письменників тощо. За рахунок коштів цих організацій утримуються за-клади лікувально-оздоровчого та відпочинкового характеру, що обслуговують членів спілок та їхні сім’ ї.

Благодійний фонд – форма реалізації і розвитку благодійної діяльності. Доходи до-брочинних фондів формуються за рахунок: внесків членів фондів; благодійних внесків та пожертвувань фізичних та юридичних осіб; коштів, що передаються на фінансування конкретних програм, що відповідають завданням фонду; кредитів та інших позик.

Загалом внутрішні та зовнішні фінансово-економічні відносини у громадських об’єднаннях відбуваються:

− між членами об’єднання щодо сплати членських внесків; − між структурними підрозділами щодо передачі майна, розрахунків за комерційну

діяльність; − з державними, бізнесовими та донорськими структурами щодо одержання ресурс-

ного забезпечення; − з державним бюджетом щодо сплати податків, реєстраційних зборів, штрафів. Аналіз діяльності громадського сектору демонструє наявність передумов, які при-

зводять до необхідності його співіснування і з бізнесом, і з державою. Це, насамперед,



13

пов’язано з тим, що громадські організації обмежені у своїй здатності акумулювати ре-сурси в тих масштабах, які необхідні для забезпечення суспільно значущих послуг на сучасному етапі економічного розвитку. Тому традиційним донором громадського сек-тору є бізнес, який створює матеріальні блага та держава, яка здатна отримати необхід-ні ресурси через систему оподаткування [3].

Таким чином, доходи некомерційних організацій формуються із членських внесків, надходжень від діяльності їх комерційних структур, платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб. Основні ресурси цих одиниць надходять безпосередньо чи опосередковано з платежів, що здійснюються суб’єктами інших секторів. Схема ресурсного забезпечення громадського сектору наведена на рис. 1.

БІЗНЕС-СЕКТОР

ГРОМАДСЬКИЙ СЕКТОР

внутрішній ресурс: членські внески, волонтерство,

підприємницька діяльність

ДОНОРСЬКІ СТРУКТУРИ

КВАЗІДЕРЖАВНІ ФОНДИ

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

П О Д А Т К И

бюджетні асигнування

благодійні внески

пряме фінансування

пряме фінансування

ДЕРЖАВНИЙ

СЕКТОР

гранти,

конкурсне

фінансування

ГРОМАДЯНИ

благодійні внески

Рис. 1. Схема формування доходів громадського сектору

Нездатність громадського сектору акумулювати значні обсяги ресурсів пов’язана як з проблемою внутрішньої ідеології, так і коливаннями економічної кон’юнктури. Кон’юнктурні коливання, які обумовлені складністю економічного життя, призводять до того, що ті індивіди й інститути, які надають допомогу іншим на етапі економічного підйому, самі опиняються в тяжкому становищі на етапі спаду. Проблемою ресурсного забезпечення громадського сектору є також вузький груповий інтерес. Йдеться про те-нденцію некомерційних організацій і донорів фокусувати свої зусилля на певних неве-ликих групах. Проте існує вірогідність, що ці групи населення будуть неадекватно представлені у структурі некомерційних організацій.

Також виникає проблема обмеження незалежності. Таке явище пов’язане з ситуаці-ями, коли найбільший вплив на визначення суспільних потреб мають ті групи, в яких сконцентровані фінансові ресурси. Це може привести до того, що характер некомерцій-ної діяльності формується не на основі інтересів всієї комуни (групи, спільності), а на основі переваг її багатих членів, внаслідок чого можуть бути забезпечені саме їх потре-би. Ця ситуація може створити відчуття залежності з боку бідних верств населення, оскільки вони практично не беруть участі в розподілі ресурсів, які витрачаються під гаслом реалізації їх інтересів.

Крім того, необхідно зазначити, що в організаціях сфери бізнесу виникає бажання здійснювати комерційну діяльність під виглядом некомерційних організацій з метою отримати різні податкові і неподаткові пільги. Для того, щоб уникнути таких прецеден-тів, некомерційним організаціям необхідно дотримуватись вимоги максимальної від-критості і прозорості своєї діяльності.



14

У зв’язку з цим, важливим елементом системи міжсекторної економічної взаємодії є наявність адекватного витратного механізму ресурсів, акумульованих громадським се-ктором. Схема економічних відносин громадського сектору, пов’язаних зі здійсненням видатків у межах операційної діяльності некомерційних організацій, наведена на рис. 2.

ДЕРЖАВНИЙ

СЕКТОР

БІЗНЕС-СЕКТОР

ГРОМАДСЬКИЙ СЕКТОР

ресурси

оплата товарів, послуг, робіт

оплата праці

податки

ПРОГРАМНА СТАТУТНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Г Р О М А Д Я Н И

ВНУТРІШНЄ СПОЖИВАННЯ

товари, послуги, роботи

Рис. 2. Схема здійснення видатків громадського сектору

Слід відзначити, що статус некомерційних організацій в Україні наразі дає право на звільнення тільки від сплати податку на прибуток у цілому або щодо окремих видів дохо-дів. Тобто статус неприбутковості, як такий, не надає пільг щодо інших податків і зборів.

Висновки і пропозиції. Досліджувана складова міжсекторного партнерства є бази-сом ефективної діяльності некомерційних організацій та потребує проведення комплек-сного наукового дослідження, спрямованого на забезпечення чіткого розуміння фінан-сово-економічного механізму функціонування громадського сектору. Аргументом на користь ґрунтовного вивчення економічних відносин між державним, бізнесовим і гро-мадським секторами є тенденції децентралізації управління суспільними процесами. Багатократне зростання ефекту, від якого полягатиме по можливості використання пе-реваг міжсекторного партнерства, як з позиції акумуляції ресурсів, так і з позиції вста-новлення демократичних пріоритетів.

Список використаних джерел 1. Сич Є. М. Партнерство як основа розвитку відносин у сучасних соціально-економічних сис-

темах / Є. М. Сич, Ю. С. Вдовенко // Збірник наукових праць Київського університету економіки і технологій транспорту. Серія “Економіка і управління” // Вип. 9. – К. : КУЕТТ, 2007. – С. 198-202.

2. Політологія : підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін. ; за заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – К. : Вища школа, 1998. – 304 с.

3. Журавський В. С. Концепція гармонізації законодавства України із законодавством держав-членів ЄС / В. С. Журавський // Правова держава: щорічник наук. праць ІДП НАН України. – Вип.13. – К., 2002.

4. Вінніков О. Ю. Показники розвитку громадянського суспільства в Україні / О. Ю. Вінніков, А. О. Красносільська, М. В. Лациба ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К. : [Агентство “Україна”], 2012. – 80 с.

5. Паливода Л. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України 2002-2010 роки : звіт за даними дослідження / Л. Паливода, С. Голота. – К. : КуПол, 2010. – 118 с.

6. Нанівська В. Розвиток недержавних організацій в Україні [Електронний ресурс] / В. На-нівська. – Режим доступу : http://www.icps.com.ua/files/articles/36/71/ngo_development_ukr.pdf.



15

УДК 331.108:330.322

Ж.В. Дерій, канд. екон. наук, доцент Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів, Україна

МОДИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ОЦІНЮВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ Дослідження механізмів функціонування та нарощування людського капіталу є актуальною темою у зв’язку зі

зростанням ролі знань та науково-технічного прогресу в сучасній економіці. В цьому аспекті гостро відчувається по-треба вибору методів оцінювання економічної ефективності здійснених інвестицій у людину з метою обґрунтованого прийняття рішень відносно внесків, які здійснено, і доцільності подальшого інвестування у людський капітал.

Ключові слова: людський капітал, методика, оцінка, інвестиції, вартість. Исследование механизмов функционирования и наращивания человеческого капитала является актуальной те-

мой в связи с возрастанием роли знаний и научно-технического прогресса в современной экономике. В данном аспе-кте остро ощущается необходимость выбора методов оценивания экономической эффективности инвестиций в человека с целью обоснованного принятия решений относительно взносов, которые осуществлены, и целесообраз-ности дальнейшего инвестирования в человеческий капитал.

Ключевые слова: человеческий капитал, методика, оценка, инвестиции, стоимость. Investigation of the mechanisms of operation and growth of human capital is a hot topic due to the increasing role of

knowledge and scientific progress in the modern economy. In this aspect of the acute need for the choice of methods for assessing the economic efficiency of the investments in people to sound decision-making regarding contributions which are implemented and the feasibility of further investment in human capital.

Key words: human capital, methods, evaluation, investment, cost.

Постановка проблеми. Сучасний етап економічного розвитку країни підтверджує необхідність та значимість оцінки людського капіталу як основного чинника нарощу-вання національного багатства.

Традиційно використовувалися дві методики вартісного оцінювання людського капіта-лу – це вартість виробництва і капіталізація заробітків. Вартість виробництва оцінювалась через витрати засобів існування людини, а капіталізація заробітку передбачала оцінку дій-сної цінності майбутнього доходу індивіда. Звичайно, сьогодні ми не можемо говорити тільки про кількісну оцінку людського капіталу без акценту на якісну складову, крім того, сучасна концепція людського капіталу потребує оцінки не тільки вкладень у людину, а й визначення обсягу доходу, який потенційно може акумулювати індивід. Також необхід-ність модернізації оцінки людського капіталу в сучасній ринковій системі господарювання визначається багатьма факторами: домінуючою роллю людини у системі суспільного ви-робництва; прискоренням науково-технічного прогресу, який є одним із головних чинни-ків успішного розвитку суспільного виробництва; суттєвим значенням і цінністю інтелек-туальних ресурсів порівняно

ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО...

Documents