Новий будинок парламенту Німеччини ... · 2017-08-14 ·...

Новий будинок парламенту Німеччини — Рейхстагу — побудовано

у 1999 році. Його скляний дах символізує відкритість і прозорість

демократичної політики. Вставка: Колишній будинок Рейхстагу, який

згорів невдовзі після того, як у 1933 році до влади прийшли нацисти.

Після пожежі Гітлер скасував багато громадянських прав і свобод.

З М І С Т

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2Майкл Джей Фрідман

Дорога до 1989�го . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5Фрітц Штерн

Відстояти майбутнє . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13Роберт Джей Лібер

«Я пам’ятатиму цей день усе своє життя» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21Адам Міхнік

«Що то були за дні, мій друже!» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27Анна Гусарська

Берлін поділений… і возз’єднаний (1961–1989) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32(Хронологія подій)

«Круглий стіл» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44У чому полягає значення 9 листопада 1989 року?

Тереза Бонд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46

Януш Бугайський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Едвіна Кемпбелл . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Рой Гінсберг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52

Рональд Лінден . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

Андреас Руде . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

Сімон Серфаті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58

Манфред Стіннс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60

Джеремі Сурі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

2 БЕРЛІНСЬКА СТІНА: 20 РОКІВ ПО ТОМУ

Берлінська стіна — це символ поділеного міста,поділеної нації посеред поділеногоконтиненту. Символ, що постав унаслідокісторичних суперечностей, які виникли ще закілька десятиліть до його побудови.

Якнайшвидше перемогти нацистську Німеччинуможна було лише спільними зусиллями багатьохнародів під проводом англо�американськихдемократичних капіталістів і радянських комуністів.Їхнє спільне визволення окупованої нацистськимальянсом Європи цілком природно породилозапитання: чия система візьме гору і де саме?

Нездатність переможців знайти відповідь на цезапитання теж була спричинена певними історичнимисуперечностями. Радянський Союз вважав себеавангардом світового повстання пролетаріату іперебував, за словами Леніна, в очікуванні того, що йінші підрозділи світової соціалістичної революціїприйдуть йому на допомогу. Уряди західних країн, усвою чергу, теж розуміли, що комуністичні рухи вїхніх країнах ітимуть у фарватері Москви, як і те, щотим часом Радянський Союз не сидить склавши руки,а постійно і без зайвого галасу працює на поширенняреволюції у світі. А ще британці й американці (атакож поляки, фіни, латиші та інші) добре пам’ятали,що Друга світова війна почалася зі змови диктаторівГітлера і Сталіна — поділу Польщі між Німеччиноюта Радянською Росією.

І лише після проведення операції «Барбароса»,вторгнення Німеччини у Радянський Союз у червні1941 року, проголошення Гітлером війни СполученимШтатам і нападу японців на Перл�Гарбор західнідемократії та провідна комуністична сила нарештіоб’єдналися.

Друга світова війна не закінчилася підписаннямоднозначної мирної угоди. Натомість, якщо говоритидосить спрощено, сили, які своєю зброєю звільнялиту чи іншу країну від фашистів, у подальшому й

формували її політичний устрій та геополітичнуорієнтацію. Західна Європа, таким чином, сталавільною, демократичною і в основному орієнтованоюна Сполучені Штати. Східною Європою почалиправити комуністичні режими, які влаштовувалиМоскву і проводили зовнішню та військову політикупід радянським диктатом. У Німеччині склаласяособлива ситуація, а надто в Берліні. Британці, СРСРі американці перемогли сили Вермахту у різнихчастинах Німеччини. На Ялтинській конференції 4–11лютого 1945 року «велика трійка» домовилася, щоНімеччину має бути поділено на чотири зонитимчасової окупації (четвертою окупаційною силоюмала стати Франція). Берлін, головне місто і столицяНімеччини, «врізався» майже на 180 кілометрів углибрадянської окупаційної зони. На Потсдамськійконференції 17 липня — 2 серпня 1945 року союзникидомовилися застосувати цей принцип розподілу міжчотирма силами і стосовно Берліна.

Вже тоді було зрозуміло, що контроль надлюдськими і промисловими ресурсами Німеччинивирішальним чином впливатиме на повоєннурозстановку сил. Німеччина двічі нападала на Росіюпротягом сорока років. І Радянський Союз буврішуче налаштований на те, що після війни Німеччинаперебуватиме під владою комуністів або принаймнізавжди залишатиметься слабкою, нейтральною іроззброєною. Західні ж союзники невдовзі дійшливисновку, що коли Німеччина та інші європейськікраїни не будуть демократичними і заможними, тоРадянський Союз дуже скоро поширить свій вплив навесь континент. Більше як 13 мільярдів допомоги відСША, наданих за планом Маршалла, допомоглизабезпечити це процвітання. Радянський Союз, а підйого впливом і інші східноєвропейські країнивідмовились від допомоги за планом Маршалла. Тимчасом Червона армія почала демонтувати і вивозити зрадянської зони окупації в СРСР німецькі заводи та

ПЕРЕДМОВАМАЙКЛ ДЖЕЙ ФРІДМАН

БЕРЛІНСЬКА СТІНА: 20 РОКІВ ПО ТОМУ 3

інші виробничі структури як компенсацію за тівеличезні збитки, яких Вермахт завдав РадянськомуСоюзові.

Пізніше, у 1962 році, радянський лідер МикитаХрущов назвав Західний Берлін «яйцями» Заходу.«Завжди, коли я хочу примусити Захід скрикнути, яcтискаю Берлін», — казав він. Його попередники,хоча й висловлювалися не так різко, але теж вважалиЗахідний Берлін анклавом загрози посередновоствореного радянського блоку, на який вониможуть чинити тиск. У червні 1948 року, коли західнісоюзники та Радянський Союз не змогли дійти згодиу питанні економічної реабілітації Німеччини,Червона армія вдалася до блокади Західного Берліна.У відповідь американці та британці налагодилироботу Берлінського повітряного моста, через якийщоденно до міста постачали 13 000 тонн продуктів.Так тривало до травня 1949 року, коли Сталін знявоблогу. Через кілька днів у західних окупаційнихзонах було проголошено Федеративну РеспублікуНімеччини (Західну Німеччину). У жовтні того жроку в радянській окупаційній зоні було оголошенопро створення Німецької Демократичної Республіки(Східної Німеччини).

Протягом наступних дванадцяти років берлінцікористувалися привілеєм, який мав мало хто зєвропейців часів «холодної війни». Вони могли робитисвій вибір ногами. З вересня 1949 по серпень 1961 року2,7 мільйона східних німців, переважно молодих іосвічених, перейшли в Західний Берлін, а вже звідтилітаком перебралися в ФРН. В ідеологічному змаганніщодо того, яка з систем може краще задовольнитиматеріальні потреби і духовні прагнення своїхгромадян, ця масова еміграція (НДР, власне, втратилачастину свого населення за цей період) сталазвинувачувальним вироком комуністичній системі.Так само, як і придушення повстання східнонімецькихробітників у 1953 році, угорського повстання у 1956році, чеської революції 1968 року та польськихпротестів у 1956, 1970 та 1981 роках.

У серпні 1961 року НДР почала споруджуватиБерлінську стіну. Спочатку це була лише огорожа зколючого дроту, але невдовзі її перетворили на 165�кілометрову систему бетонних мурів з колючимдротом на верхівці під охороною озброєних вояків насторожових вежах і в підземеллях. Віллі Брандт,тодішній мер Західного Берліна, побоювався, що

Стіна може перетворити його місто наконцентраційний табір. Він попереджувавПрезидента США Джона Кеннеді, що у західнихберлінців можуть здати нерви. Кеннеді поставився доцього попередження з розумінням, але вважав, що«мур — це набагато краще, ніж війна». Він, однак,прилетів у Берлін у червні 1963 року і виступив зізворушливою промовою, заявивши перед чвертюмільйона присутніх (а це п’ята частина населенняміста!): «Ich bin ein Berliner» (Я — берлінець)! Зодного боку, Берлінська стіна принесла Європі певнустабільність. Вщухли періодичні міжнародні кризи,що виникали довкола Берліна. Дотепно сказавфранцузький майстер пера Франсуа Моріак: «Я таклюблю Німеччину і радий з того, що їх стало дві».

Але комуністичний блок не був такимстабільним, як це могло здатися на перший погляд.Східні берлінці у пошуках свободи вирушали наЗахід. Історик Девід Рейнолдс констатував:«…Біженці й надалі шукали можливості втекти —стрибали з вікон, перерізували дріт, пробиралисячерез тунелі попід стіною, навіть перелітали її наповітряних кулях». Близько 200 чоловік загинуло приспробі втечі. А всередині радянського блоку комунізмзазнавав поразки. Східноєвропейські країни зарозвитком значно відставали від західних і добре церозуміли. Нові технології краще уживалися іззахідними моделями особистої автономії таекономічного підприємництва. До 1989 рокусуперечності всередині радянського блоку, як бисказали комуністи старого гарту, примножилися івиросли — стали вищі за саму Берлінську стіну. Цякнига розповідає про те, як і чому розвалиласяБерлінська стіна. Серед голосів, що в ній звучать, єголоси провідних науковців, є голос дисидента з тихчасів, коли висловлення незгоди вимагало справжньоїхоробрості; є голос журналіста, який був там, колистіни рушилися по всій Східній Європі. Ми з гордістюі надією хочемо запропонувати цю книгу сучасномучитачеві. Тому, хто насолоджується нині свободою,— щоб цінував її завжди. А тому, хто ще не вільний,— для натхнення подіями, які відбувалися не такдавно, лише двадцять років тому.

Майкл Джей Фрідман — Голова відділу друкованихвидань Бюро міжнародних інформаційних програм. Маєступінь доктора з політичної історії та історії дипломатії.


Падіння Берлінської стіни 9 листопада— найдраматичніший символповернення свободи тогодивовижного 1989 року, коли вполітичному житті Східної Європи

речі, які неможливо було навіть уявити,буквально за кілька днів ставали буденноюреальністю. Мільйони людей у Центрально�Східній Європі вийшли на мирні демонстраціїпроти існуючих режимів, і комунізм,здавалося, ось�ось зовсім зачахне. Більшістьлюдей світу раділи цим подіям, але дляамериканців кінець цього жахливого поділуБерліна мав особливе значення. Протягомпівстоліття Сполучені Штати, відповідно досвоєї політики стримування, так чи інакшеохороняли свободу західних берлінців івзагалі всіх західних німців. Поступовоколишні вороги стали щирими друзями, і цейпроцес був взаємним.

Нам слід було б глянути у минуле ізамислитися, звідки виросла та Стіна.Одержавши спільну перемогу у 1945 році,Сполучені Штати, Радянський Союз і ВеликаБританія поділили Німеччину на три, апізніше, після долучення Франції, на чотириокупаційні зони. У Берліні розташувалиКонтрольну раду союзників, що малавизначати основну політику в усіх зонах.Радянська зона окупації з усіх боківоточувала колишню столицю Німеччини, іБерлін, сам поділений на чотири сектори,таким чином опинився островом у червономуморі. Єдність союзників, яку РадянськийСоюз уже ставив під загрозу своїми діями уСхідній Європі у 1944–1945 рр., поступовопереросла у «холодну війну». Такого

результату не хотіла жодна зі сторін, але тимне менше кожна з них долучилася до того, щоподії набули саме такого розвитку. Після1948 року, коли комуністи захопили владу вЧехословаччині й назвали свій уряддемократичним, західні союзники втратилинадію на співпрацю з СРСР у Німеччині таможливість досягти яких�небудь результатіву тому, що згодом можна було б назватиретельною підготовкою до створеннязахіднонімецького демократичногодержавного устрою. Коли у 1948 роцісоюзники підтримали запровадження новоїнімецької валюти — німецької марки (нехайтільки у Західному Берліні), радянський лідерЙосиф Сталін у відповідь влаштував повнублокаду Західного Берліна. Цей крок мав наметі якщо й не зруйнувати західні плани щодостворення західнонімецької держави, топринаймні взяти під свій контроль усе місто.Сполучені Штати і Велика Британія,

ДОРОГА ДО 19896ГОФРІТЦ ШТЕРН

На попередній

сторінці:

Західні берлінці

11 листопада

1989 року

руйнують частину

Берлінської стіни.

Східнонімецькі

прикордонники

намагаються

розігнати їх за

допомогою

брандспойтів.


намагаючись уникнути політичноїконфронтації, знайшли несподівануальтернативу: постачати продовольство длямайже двох мільйонів жителів містаповітряним шляхом. Берлінський повітрянийміст став чудовим унаочненням того, якангло�американські сили можна булозастосувати в мирних цілях для досягненнядемократичної мети. У цьому недешевомузаході американці розраховували навитривалість західних берлінців, очолюванихмером — соціал�демократом ЕрнстомРойтером, — першим повоєнним німецькимполітиком, якому вдалося справити враженняна американців. У травні 1949 рокуРадянський Союз погодився припинитиблокаду, одержавши взамін символічнувинагороду. Зважаючи на слабкістьвійськового фронту, це можна було вважатитріумфом західних союзників. У 1948 роціамериканці вже повернули додому більшістьсвоїх частин, а Радянський Союз утримувавчисленні війська у багатьох країнахЦентральної Європи.

В часи «холодної війни» Берлінзалишався водночас і символом, і джереломзагрози. Він був рятівним вікном для східних

німців, які вирішили проміняти життя у вседепресивнішій в економічному плані країні нажиття в умовах свободи думки і пересуванняу Західній Німеччині, яка переживала період«економічного дива» завдяки соціальноорієнтованій ринковій економіці. (Допомогазахідних союзників сприяла одужуваннюЗахідної Німеччини, тоді як Радянський Союзвимагав репарацій від Східної Німеччини, чиміще більше знесилював її і без того слабку таще й контрольовану державою економіку).Президент Джон Кеннеді (1961–1963), зодного боку, розумів, що цей єдинийвідкритий вихід з комуністичного СхідногоБерліна до Західного становить справжнюзагрозу для режиму Східної Німеччини. Алеводночас він розумів і те, що існує загрозапомсти з радянського боку і якщо почнетьсяТретя світова війна, то це станеться саме вБерліні. Про це він заявив після катастрофи у

Вгорі: Бунт

східних німців

у Берліні 1953

року. Влада

намагається

розігнати їх з

водометів.

Прибувають

радянські війська.

Оголошено

військовий стан

і вбито багатьох

демонстрантів.

Справа: Західні

берлінці

розвантажують

продовольство,

доставлене

американцями

через

Берлінський

повітряний міст

у 1953 році.


затоці Свиней (провалу висадки на Кубубіженців від режиму Кастро, яка проводиласяза підтримки американських військових).Спадкоємець Сталіна, непередбачуванийМикита Хрущов, теж усвідомлював, що владаСхідної Німеччини не може далі миритися здемографічними втратами, бо вона постійновимагала від Радянського Союзу вжитирішучих заходів і закрити цей вихід.

У 1960–1961 рр. потік східнонімецькихбіженців різко зріс, і стало зрозуміло, що цейтунель слід замурувати. Нарешті, 13 серпня1961 року Східна Німеччина з радянськогоблагословення звела цей детальнорозпланований жахливий мур, який поділивмісто навпіл. Західні берлінці залишалисягромадянами вільного світу, але опинилися воблозі й були відірвані від своїх родичів іблизьких. Східні ж німці залишилися упостійній неволі за «антифашистськиммуром» — так офіційно його називали всуспільстві подвійних стандартів.Американська реакція на цей крок буладосить стриманою, що розчарувалоновообраного мера Західного Берліна ВілліБрандта і всіх західних берлінців. Два Берлінивідтепер стали двома конкурентними

вітринами двох конкурентних систем.Західний Берлін і далі процвітав, отримувавпостійну допомогу від американського урядута приватних осіб і перебував під знаковимзахистом розташованих там військ союзників.У той самий час Східний Берлін, що постав зісталіністської сірості, у плані матеріальногодобробуту був бідним і залишавсяслаборозвинутим, не кажучи вже про репресіїу суспільстві, наскрізь контрольованомуШтазі.

Для західних лідерів і багатьох західнихнімців Берлінська стіна і надалі залишаласямовчазним нагадуванням про неприроднийподіл Німеччини, але вони, зціпивши зуби,змушені були з цим примиритись ізосередитись на розвитку європейськоїспільноти. Західні уряди були налаштовані напереговори, що мали б пом’якшити багатообмежень і незручностей, які створювалоіснування Стіни. Захід сподівався і напотепління у відносинах з СРСР, і ці політичнінадії набували різних форм. У 1975 роціСполучені Штати та їхні європейськісоюзники, а також СРСР з його союзникамипідписали ряд Гельсінських угод. Перші двіугоди підтверджували непорушність існуючих

Вгорі:

Поліцейський

НДР патрулює

Берлінську стіну,

а робітники

збільшують її

у висоту.

Справа:

Прибули

радянські танки,

щоб насильно

вгамувати

натовп

демонстрантів

під час Празької

весни в

Чехословаччині

у 1968 році.


кордонів і, таким чином, легітимізували зміникордонів, які сталися де�факто у повоєннійЦентральній Європі. А третя угода, яку частоназивали «третім кошиком», передбачала, що всіпідписанти поважатимуть основні права людини ігромадські права своїх громадян. Згодом, зістворенням ОБСЄ (Організації з Безпеки іСпівробітництва в Європі), Радянському Союзовівдалося відновити довіру до себе, що для нього булодосить важливо. Що ж до «третього кошика», топопервах далеко не всі лідери з обох сторінусвідомлювали його вибухонебезпечний потенціал.Але не слід забувати, особливо щоб зрозуміти 1989рік, що ця угода надавала моральну підтримку ікрихти правового захисту дисидентським рухам уСхідній Європі та Радянському Союзі.

Радянські танки не раз придушували сильніпротести проти наявних режимів у країнах�сателітах— у Східній Німеччині 1953 року, у Польщі таУгорщині 1956�го, у Чехословаччині 1968�го. Алепісля Гельсінкі групи тихих, героїчних і невойовничихдисидентів, як це показала «Хартія–77» ВацлаваГавела у Чехословаччині, стали значно більшоюсилою у зоні радянської диктатури. Вони булизародками громадянського суспільства і черпалинатхнення у тому, що Вацлав Гавел називав «силоюбезсилля». Хоча ці групи й викликали симпатію імали певний вплив, самі вони не могли змінитирепресивний режим. Для цього потрібні були змінисеред владної верхівки, і це стало можливим лишепісля приголомшливої і безпрецедентної в історіїодночасної появи когорти духовних і політичнихлідерів, які усвідомлювали безперспективність життяв умовах стагнації — життя невільного, нетворчого ізнесиленого.

Комуністи самі вже почали сахатися твердоїруки Москви. У 1975 році критичне ставлення доМоскви лідерів великих комуністичних партій Італіїта Іспанії вилилося у створення нової течії, яку вониназвали єврокомунізмом. Західноєвропейськікомуністи, які були послідовними марксистами�ленінцями навіть під час домінування найпотворнішоїформи комунізму — сталінізму, відмовилися віддеяких основних принципів, наприклад, висловилиготовність співпрацювати з демократичнимипартіями. Таким чином вони зреклися догми, якавимагала, щоб комуністична партія була єдиною і

головною силою у будь�якій комуністичній країні.Єврокомуністи вже відкрито критикували радянськевторгнення в Чехословаччину 1968 року. Можливо,як вважали багато консерваторів, єврокомунізм і бувбутафорією, звичайним трюком. Але принаймні вінбув провісником чогось більшого.

Польща — найбільший радянський сателіт —мала власну історію унікальних страждань. Спочаткупід окупацією Німеччини і пізніше, вже післярадянського «визволення». А історія ще ранішихподілів Польщі між сусідніми європейськимидержавами виплекала її власну формунаціоналістичної непокори й опору. Повоєнніекономічні злидні спровокували відкриті протестипроти польських комуністичних лідерів та їхніхогидних російських шефів. Повстання 1956 рокустало найвідкритішим виявом цього протесту, таксамо, як і страйки 1970 року. Та, незважаючи на це, у всьому радянському блоці тривали репресії піддулами радянських танків.

Але 1978 року сталася подія, яка різко зміниласитуацію. Краківського кардинала Кароля Войтилуобрали папою римським. Польським папою! Це бувбезпрецедентний в історії католицької церквивипадок, а ще — знак того, що історія вийшла настадію несподіваної відкритості. Папа Ян Павло ІІ, немаючи за собою жодної військової сили, постійновселяв усе більше й більше надії у своїхспіввітчизників. «Будьте сміливими», — сказав вінмільйонам людей, які зібралися, щоб побачити його іпомолитися разом із ним під час його першогопапського візиту до Польщі у 1979 році. Він ставнайвищим моральним авторитетом у своїй країні, бобув харизматичним, надзвичайно людяним і спиравсяна ауру та підтримку католицької церкви. (Я впершеприїхав до Польщі у 1979 році через місяць післяцього візиту. І вплив його відчувався в усьому). Вінхотів звільнити Східну Європу від спустошливоговпливу комуністів�безбожників. А те, що він мавзастороги і щодо західного ліберального суспільства,стало зрозуміло пізніше.

Усі радянські держави�сателіти, та й сам СРСР,страждали від економічних нестатків і відсталості, ісаме невдоволення економікою найчастішеспричиняло протести з боку людей, які об’єднувалисязаради побудови громадянського суспільства.Страйки вибухали і раніше, але такого потужного,


який почався на верфі імені Леніна 14 серпня1980 року, ще не було. Страйк очоливпрофспілковий лідер Лех Валенса, якийприїхав з Варшави. Серед людей, якіпідтримали страйк, були і двоє інтелектуалів:Броніслав Геремек і Тадеуш Мазовецький. Зміжзаводського страйкового комітету, якийкерував страйком до його завершення увересні, виріс могутній національний рух«Солідарність», що кинув виклик тоді вжеослабленому режиму. Відтоді «Солідарність»почала розбудову країни. По суті, це булаперша вільна спілка у комуністичній країні,вперше у польській історії керована ненерозсудливою романтичною пристрастю, аполітичною розважливістю і категоричнимзапереченням насильства. «Солідарність», якаоб’єднала робітників та інтелігенцію,відродила колишні соціал�демократичні надії,і протягом певного часу ці надії домінували усуспільстві. «Солідарність» була зародкомгромадянського суспільства. До неї входилимільйони людей, і вона становила загрозусамому існуванню радянської системи. 13грудня 1981 року глава держави генералВойцех Ярузельський, прагнучи ліквідуватицю загрозу, запровадив у країні військовий

стан і заарештував лідерів «Солідарності».Але економічні злидні, що тривали й надалі, атакож незламна воля народних мас змусилипартію піти на поступки і сісти за «круглийстіл» переговорів у лютому 1989 року. Самаформа «круглого столу» символізувала мирніпереговори, після яких, починаючи з Польщі,комуністичні партії стали поступатисявладою і в інших країнах. Перші напіввільнівибори привели до влади у Польщі ТадеушаМазовецького, який став першимнекомуністичним прем’єр�міністром у на тойчас комуністичній країні. (Без сумніву,польський папа незримо був причетний доцих історичних змін).

І все ж таки на політичному небосхиліось�ось мала з’явитися вирішальна фігура. У1985 році після низки старих і немічнихрадянських лідерів Генеральним секретаремКомуністичної партії було обрано МихайлаГорбачова — молодшого від іншихкомуністичних ватажків і радикально іншогоза способом мислення. Він виріс ісформувався в умовах радянської системи,тому добре знав її вади. Він прийшов до владиз розумінням термінової необхідностіпроведення в СРСР радикальних реформ як у

Кароль Юзеф

Войтила —

папа римський

Ян Павло ІІ —

вітає натовп

вірян, які

зібралися у його

рідному місті

Вадовіце у

Польщі (червень

1979 року).


царині економіки (перебудова), так і всуспільному житті (гласність). Він бачивреформовану комуністичну Росію успільному європейському домі. Те, що цейрозрив з комуністичними догмами неминучепризведе до конфлікту між соціалістичною такапіталістичною системами, було очевидним.Він усвідомлював силу Сполучених Штатів.Він знав, що Президент Рональд Рейган(1981–1989) затаврував «імперію зла» ізапочаткував вікопомну стратегічну обороннуініціативу, чув і його демонстративну вимогу:«Зруйнуйте цю стіну!» До честі обохполітиків, перед загрозою атомногоголокосту вони досягли важливихдомовленостей із роззброєння у 1986 та 1987роках. Також у 1986 році Горбачов повернуву Москву з внутрішнього заслання уГорькому великого астрофізика іправозахисника Андрія Сахарова. Цей вчиноккрасномовно засвідчив прихильністьГорбачова до захисту прав людини. А щечерез два роки він вивів радянські війська зАфганістану, таким чином зменшившивійськовий складник у радянській політиці.Спочатку обережно і непомітно, а згодомвідкрито він відмовився від брежнєвськоїдоктрини, згідно з якою СРСР мав право навійськове вторгнення до країн�сателітів, якщотам становище комуністичної партії

опинялося під загрозою. І, зрештою, тим, щовідкрило дорогу до 1989�го, стала віраГорбачова у здатність країн�сателітів знайтивласний шлях реформування комунізму бездопомоги радянських танків. Зрештою,Горбачов як реформатор зазнав поразки усвоїй країні, але він дав змогу народам�сателітам здобути свободу. Заворушення урадянському блоці, починаючи з«Солідарності», згодом виникли і в іншихкраїнах, навіть у Німецькій ДемократичнійРеспубліці, чиє ортодоксальне керівництвобоялося і з підозрою ставилося до будь�якихвизвольних тенденцій і вдавалося навіть доцензурування промов Горбачова. Служби замир, які восени 1989 року почали відправлятиу східнонімецьких кірхах, дуже швидкопереросли у мирні демонстрації у кількохвеликих містах. 9 жовтня близько 70 тисячжителів Лейпцига вийшли на мирнудемонстрацію під гаслами «Ми — народ!»,вимагаючи проведення демократичнихреформ. Вони вийшли на цю демонстрацію,незважаючи на те, що влада мобілізуваладодаткові війська і завезла додаткові запасикрові до місцевих лікарень. І люди про цезнали. Вони, як і демонстранти в інших містахі країнах, знали і про те, що комуністичнавлада володіє засобами розгону демонстрацій— досить було згадати події на пекінському

Внизу зліва:

Михайло

Горбачов (зліва)

аплодує після

того, як він

разом з

Рональдом

Рейганом

(справа) підписав

епохальний

Договір про

ліквідацію ракет

середньої

дальності у 1987

році. Внизу

справа: Тисяча

східнонімецьких

прихильників

демократії

утворили живий

ланцюг у

Східному Берліні

у жовтні 1989

року.


майдані Тяньаньмень, які сталися за кількамісяців до того.

Але прагнення свободи брало гору і йогобуло не спинити. У червні угорсько�австрійський кордон став фактично відкритимі східні німці, які могли безперешкодноподорожувати до «братньої» Угорщини,відтепер через Австрію могли дістатисяЗахідної Німеччини вже без штурмуБерлінської стіни. Інша частина східнихнімців окупувала західнонімецькі посольствау Празі й Будапешті, налаштованазалишатися на території посольств доти, докиїм не буде надано змогу перебратися доЗахідної Німеччини. Звичайно, східні німціризикували — чи то в акціях за кордоном, чище більше, виходячи на демонстрації у себевдома. Падіння Берлінської стіни 9 листопадазнаменувало успіх першої мирної революції уНімеччині, успіх, можливо, дещонедооцінений їхніми братами у ЗахіднійНімеччині.

Наприкінці 1989 року сателітиРадянського Союзу здобули свободу. Малохто вірив у можливість мирного позбавленнявід радянського впливу, але воно сталодійсністю. Історики ще довго будутьдебатувати навколо того, хто і що зробив для

цього звільнення. Але ясно одне: воно булорезультатом концентрації непередбачуванихпроцесів. Я свідомий того, що для багатьохдуже спокусливо було б вбачати у цьому тихуконспірацію справедливості. Події у Берлінібули символом і реальним тріумфом західних,а отже, й американських ідеалів.

Я лише натякнув на приховані зв’язки,які ще слід дослідити. Через 200 років післявеликої Французької революції зовсім іншареволюція спробувала створити нову Європу.І вперше, завдяки сприятливому збіговіісторичних обставин, потрібні лідери івідважні й розсудливі громадяни виступили вунісон. Можливо, ніколи до того і після тогоу повітрі не було стільки надій. І можливо, цебуло надто чудово, щоб тривати довго. Бо всилу різних причин, зокрема поверненнявойовничого націоналізму, дійсність убагатьох країнах стала знову жахливою ікривавою. Але вже був прецедент, успішнийпрецедент, що підтвердив «силу безсилля». Яне вірю, що іскри тих днів згасли назавжди.Бо хіба не очевидно, що за абсолютно іншихобставин і заради іншої мети мільйони іранцівна вулицях Тегерана, вимагаючи іншого,кращого життя, намагаються повторити цейпрецедент?

Фрітц Штерн — професор Колумбійськогоуніверситету на пенсії, історик сучасної Європи,зокрема Німеччини. Має міжнародні відзнаки і нагороди, автор численних публікацій у США і за кордоном. Одна з його останніх праць —«П’ять Німеччин, які я знав» (2006). Працювавстаршим радником Посольства США у Німеччині (1993–1994), коли Послом США у Німеччині був Річард Голбрук.

Неподалік відновленої частини Берлінської стіни та

музею на місці КПП «Чарлі» чоловік проходить через

поле дерев’яних хрестів у пам’ять про загиблих біля

Стіни.


Епохальні події живуть своїм життям.Американська революція 1776 року,французька революція 1789 року,початок Першої світової війни у 1914році, російська революція 1917 року,

закінчення Другої світової війни у 1945 році…Всі ці події стали водорозділом між новою істарою ерами, навколо них точаться тривалідебати, покликані з’ясувати їхнє політичне,культурне й історичне значення. ПадінняБерлінської стіни повною мірою заслуговуєна те, щоб бути включеним до цього списку.Ця подія і через два десятиліття викликаєрізні оцінки її значення та наслідків.Сповнена радості, юрба східних берлінців, щоринула у Західний Берлін 9 листопада 1989року, — це не лише незабутні спогади жителівцього міста. Це насамперед символглибинніших змін: мирного возз’єднанняНімеччини, демократизації всієї Європи,закінчення світової «холодної війни», яказагрожувала втягнути Сполучені Штати,Радянський Союз, а значить, і їхніх союзниківу катастрофічний конфлікт. Хтось може непогодитись, але, мабуть, найважливішим єінше. Ця подія стала беззаперечним доказомтого, що коли народ отримує змогу вибирати,він обирає політичну свободу. Чи не кожен,хто жив у часи «холодної війни» (і не лише вНімеччині), пам’ятає її ключові моменти:Берлінський повітряний міст 1948–1949 років,корейську війну (1950–1953), секретнупромову Хрущова із засудженням злочинівСталіна у 1956 році, запуск РадянськимСоюзом першого космічного супутника у 1957році, побудову Берлінської стіни у серпні1961 року, кубинську ракетну кризу у жовтні

1962 року, в’єтнамську війну, радянськевторгнення в Угорщину в 1956 році і вЧехословаччину в 1968 році, а такожперебудову Радянського Союзу, яку почавМихайло Горбачов у 1985 році.

Я досі чітко пам’ятаю, як іще молодимстудентом пішки проходив через пропускнийпункт «Чарлі» одного холодного грудневогодня лише через кілька років після побудовиСтіни. Огорожі, попереджувальні знаки«Achtung, Sie verlassen den AmerikanischenSektor» («Увага! Ви залишаєте американськийсектор»), мовчазні й недовірливісхіднонімецькі прикордонники і поліцаїстворювали атмосферу, варту пера Джона ЛеКарре (його «Шпигун, що повернувся зхолоду» передає загальний настрій тих часів).Я пам’ятаю і зустрічі зі східнонімецькимистудентами під час моїх відвідин східноїчастини міста. Пам’ятаю також одногоамбітного й талановитого студента�фізика,який вірив в ідеали його системи і все ж такитужив за соціалізмом з людським обличчям.Менше ніж через десять років його разом іздрузями заарештували і кинули до в’язниці,

ВІДСТОЯТИ МАЙБУТНЄРОБЕРТ ДЖЕЙ ЛІБЕР

Справа: Берлінці

з нетерпінням

чекають

прибуття

американських

літаків, які

доставляли

продовольство

через

Берлінський

повітряний міст

з червня 1948

по травень 1949

року. На

попередній

сторінці: Східні

берлінці на

Берлінській стіні

неподалік

Бранденбурзьких

воріт 22 грудня

1989 року.


бо вони намагалися влаштувати акціюпротесту проти участі східнонімецькихвійськових частин у придушенні Празькоївесни. Після того я не бачив ні його самого, нійого рідних, аж поки через два десятиліттяСтіна якимось дивом упала.

Вона впала в силу багатьох причин, алежодна з них не здатна зменшити того ступеняздивування, навіть шоку від того, що цетрапилось так раптово і без крові. З одногобоку, люди голосували ногами. Післястворення комуністичної НімецькоїДемократичної Республіки (НДР) у східномусекторі Німеччини, окупованому післязакінчення Другої світової війни радянськимивійськами, багато людей скористалисяможливістю переїхати зі Сходу на Захід (як

це зробив інший мій товариш, разом із сім’єюпереїхавши звичайною електричкою у ще нерозділеному стіною Берліні). Після серпня1961 року ті, що вирішили втікати, мусили церобити за небезпечних умов, а інколи й підзагрозою смерті. Вони залишали домівки ідрузів у пошуках кращого життя. Їх вабилиматеріальний достаток Заходу і перспективаособистої свободи по той бік Муру. В останнімісяці, коли Чехословаччина та Угорщинавже стали ліберальнішими, східні німціпочали десятками тисяч виїжджати черезсусідні країни. І цей потік влада НДР безкровопролиття вже зупинити не змогла б. Якне змогла б зупинити і чотиристатисячнаЧервона армія, розташована у СхіднійНімеччині, бо це вже був 1989 рік. Не могла

Вгорі:

Протистояння

американських

і радянських

танків під час

особливого

напруження в

епоху «холодної

війни». Справа:

Кілька

десятиліть по

тому берлінці

вільно

проходять повз

знак, який

позначав

кордон, що

його більше не

існує.


За годинниковою стрілкою згори: Прибуття біженців (в основному жінок з

дітьми) у Західний Берлін. (Зліва направо) Лідер Комуністичної партії

Радянського Союзу Микита Хрущов, прем’єр Микола Булганін та заступник

прем’єр]міністра Анастас Мікоян вітають делегатів ХХ з’їзду комуністичної

партії у Москві. Канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер (другий зліва)

разом з іншими представниками НАТО у 1956 році.


вона врятувати і загниваючий режим. Насправді падіння Берлінської стіни

репрезентувало лише одну з чотирьохтрансформацій, спресованих у незвичайнокороткий проміжок часу: кінець поділуНімеччини і поділу Європи; закінчення«холодної війни» — конфлікту, який тежпочався в Європі; колапс радянськогокомунізму і майже всіх його імітаторів тарозпад СРСР на 15 окремих республік. Цінадзвичайні трансформації викликалинебувалий ентузіазм і вселяли оптимізм.

То що, маємо «кінець історії»?Події, які відбулися після падіння

Берлінської стіни, знаменували початокдраматичних змін у Східній Європі, наКавказі, в Центральній Азії, ЛатинськійАмериці та Африці. Колишні країни�учасниціВаршавського договору почали перехід додемократії, відмовились від державногоконтролю економіки. Найбільшого успіху вцьому процесі досягли Польща, ЧеськаРеспубліка та Угорщина. Хоча й повільнішими

темпами, але зміни відбувалися і в іншихкраїнах регіону. Російська Федерація табільшість із інших 14 колишніх республікСРСР також перейшли до демократичнихформ правління, почали здійсненняекономічних реформ, хоча у багатьохвипадках із невтішними результатами.Могутня хвиля політичної відкритості йекономічних реформ в інших частинах світу,здавалось би, мала бути провісником світлогомайбутнього. Цей оптимізм вдало відтворив усвоїй, цитованій багатьма, книзі «Кінецьісторії» політолог Франсіс Фукуяма. Віннаполягав на тому, що у світлі цихепохальних змін стало очевидним: ліберальнадемократія і ринково орієнтованийекономічний порядок — найжиттєздатнішийвибір для сучасного суспільства.

На жаль, переваги цих політичних таекономічних моделей виявилися не такимипередбачуваними, як це здавалося у першіп’янкі дні й місяці після падіння Берлінськоїстіни. Для декого створення і стабілізація цих

Празька весна,

1968 рік. Чеські

демонстранти

оточили

радянський танк.

Їхній протест

жорстоко

придушили, але

розчарування

комунізмом

поглиблювалось

і надалі.


нових систем виявилися набагатопроблематичнішими, ніж вони того очікували.У багатьох країнах Східної Європи таПрибалтики успішно відбулися карколомніполітичні й економічні зміни, хоча сам цейпроцес часом був тривалим і нелегким. А наБалканах, у деяких країнах Кавказу,Центральної Азії та Африки процес змінстикався з труднощами. Підігріті закликамидо екстремального націоналізму, вибухалиетнічні конфлікти, у багатьох випадкахвибори були демократичними лише на першийпогляд.

У самій Росії початкові форми демократіїчасів президентів Горбачова (1985–1991) іБориса Єльцина (1991–1999) були обтяженіпроведенням хаотичних змін та економічнимколапсом. З 1999 року державні інститутипочали працювати стабільніше, натомістьсама форма державного управління, поприсвій демократичний фасад, за часівпрезидентства Володимира Путіна(1999–2008, а з 2008 — прем’єр�міністр)набула напівавторитарних рис. Журнал «TheEconomist» назвав сучасну Росію «однією з

найбільш криміналізованих ібюрократизованих країн світу». Нині росіянисамостійніші у повсякденному житті, ніжбули за радянських комуністичних часів. Алевони існують у системі, що придушуєнезалежні політичні партії і не визнаєверховенства права, за умов відсутностінезалежного судочинства, у системі, щовіддає контроль над найбільшими компаніямилише «в свої руки», контролює телебачення іпресу.

Навіть там, де ліберальна демократія іринкова економіка пустили міцне коріння,первісний ентузіазм і нестримний оптимізмзначно вщухли. Деякі країни, наприклад,Болгарія та Румунія, мають проблеми зкорупцією і неспроможністю державногоапарату успішно виконувати свої функції.Велике бажання східноєвропейських країнвступити в НАТО та ЄС значною міроюдопомогло їм утриматися на шляхудемократичних змін у перші роки післязакінчення «холодної війни». Такі вимоги, якдотримування принципу верховенства права,громадський контроль над армією,

Чехословацька

«оксамитова

революція»

звільнила народ

від радянського

домінування.

200]тисячний

натовп на

вулицях Праги.

На білому

транспаранті

написано: «Вільні

вибори».


дотримування прав меншин, політичнихсвобод і підзвітності, довели своюнеобхідність під час перехідного періоду,особливо коли країни�претенденти стикалисяз конкуренцією пріоритетів у себе вдома абоконкурували між собою за кордоном.

Тут важливо розуміти різницю міжліберальною і неліберальною демократією.Ліберальна демократія передбачає не лишепроведення виборів і наявність певнихдемократичних інституцій (парламент,президент, суд), а й існування вільної преси,верховенства права, незалежногосудочинства, поважання прав меншин,свободи слова і зібрань, можливість дляпартій та окремих осіб здобувати владумирним шляхом через проведенняальтернативних виборів; функціонуванняінституцій громадянського суспільства, вяких засоби існування і спосіб життя незалежатимуть повністю лише від уряду.Неліберальна демократія (термін, якийзапровадив видатний журналіст, редактор інауковець Фарід Закарія) позначає систему, вякій проводяться вибори, але в якійгромадянські свободи, права та інші численнівиміри справді демократичного суспільствасуворо обмежені, а то й відсутні взагалі.Суспільства, що постають з диктатури,суспільства, що їх роздирають етнічні та іншісектантські поділи, особливо чутливі до такихвнутрішніх конфліктів.

Навіть там, де корупція і робота уряду неє основними чинниками, вагання і сумнівизалишаються. Одне з останніх опитуваньгромадської думки у колишній СхіднійНімеччині показало, що дуже висока часткаопитаних (57 відсотків) захищають колишнюНДР. І навіть ті, хто визнає її недоліки,вважають, що «все�таки за тих часів жилосядобре». Вочевидь, у людях говоритьнедоречна ностальгія, викликанапередбачуваними труднощами повсякденногожиття, особливо в часи спаду виробництва івисокого безробіття. Дається взнаки іставлення до життя та історичні обставини.Щоб пояснити такого роду виправдання

диктатури, слід зрозуміти його витоки іврахувати історичний досвід людей.Населення Східної Німеччини булонепризвичаєним до нових викликів, ризиків іможливостей життя в умовах вільногосуспільства. 56 років вони прожили в умовахдиктатури: з 1933�го по 1945 рік — піднацистами, а потім до 1989 року — піднасадженим СРСР комуністичним режимом.Тому призвичаїтися до життя в умовахліберальної демократії та ринкової економікизможе тільки наступне покоління.

Хотілось би думати, що всі благаприйдуть одночасно: свобода, суверенністьнародів, рівні можливості й рівні умови. Але,як зазначив професор Майкл Мандельбаум усвоїй праці «Добре ім’я демократії», сама ідеядемократії історично поєднала в собі двавзаємопов’язані, але інколи й суперечливіпоняття: свободу особистості й суверенністьнароду. Ці поняття можуть протистояти іпротистоять одне одному, коли політика надогоду інтересів більшості ущемляє праваособистості або навіть придушує чи обмежуєправа деяких членів суспільства. Стабільніліберальні демократії вирішують цюсуперечність шляхом конституційногозахисту прав від зазіхання більшості або ж задопомогою незалежного суду, до якого можезвернутися по захист кожен громадянин.

Якщо брати ширше, то в поєднанняліберальної демократії та ринкової економікитеж закладено певну напруженість. Ринковаекономіка допомагає охороняти свободуіндивідуума, але водночас вона сприяєзростанню значної соціальної нерівності. Аця нерівність зазвичай суперечить поняттямсвободи, рівності народів і соціальноїсолідарності.

Ззовні приходять інші виклики. Як пишеу своїй провокативній і часто цитованій праці«Міжнародні відносини» політолог Азар Гат,«зростання авторитарних капіталістичнихдержав становить оновлену загрозупануванню ліберальної демократії». Вониунаочнюють існування альтернативногошляху модернізації. І так само, як поразка у


ХХ столітті їхніх попередників, таких, якімперіалістична Німеччина, нацистськаНімеччина та імперіалістична Японія,залежала від допомоги Сполучених Штатів,тепер майбутнє залежить від активної іпослідовної позиції європейських демократійта активного залучення американської участівід імені ліберально�демократичних урядів ісуспільств.

У цьому змаганні проблемою є різніпогляди західних демократій. Країни часто неможуть дійти згоди між собою з важливихполітичних питань, таких як просуваннядемократії, міжнародна економічна політика,з приводу того, як найкраще убезпечити себевід загрози, що її створює збільшеннякількості новоутворених держав, якдопомогти проблемним державам, вирішитиетнічні конфлікти чи виправити порушенняправ людини. Незважаючи на заклики до

створення Ліги демократичних держав, яка бкомпенсувала слабкість ОрганізаціїОб’єднаних Націй, Європейського Союзу таінших міжнародних організацій у вирішеннісучасних глобальних суперечностей, критеріїтого, де провести лінію між ліберальною танеліберальною демократією, досить розмиті. Інебагато країн, виходячи зі своїх зобов’язаньперед регіональними суб’єктами, іншимиінституціями або вужче сформованиминаціональними інтересами, готові піти наперегрупування своїх пріоритетів у зовнішніхвідносинах.

Підсумовуючи, слід сказати, що через двадесятиліття після падіння Берлінської стінизамість кінця історії та очікуваного тріумфуліберальної демократії й ринкової економікимаємо ще поборотись за таке майбутнє. Тавсе ж підстави для оптимізму є. До певноїміри інформаційна революція і розвиток

Боснійці

святкують

перемогу на

вулицях Сараєва

у 1995 році за

кілька днів до

підписання

Дейтонської

угоди, якою

офіційно було

покладено край

війні у Боснії.


сучасних освічених суспільств, здається,формують сприятливе середовище длялібералізації та демократії. Оглядаючись уминуле і дивлячись у майбутнє, ми розуміємо,

що не лише падіння Стіни, а й розпадРадянського Союзу, закінчення «холодноївійни», успіх оксамитових революцій вУкраїні та Грузії, повільний, але тим не меншреальний прогрес демократизації у багатьохчастинах світу, а також масові демонстраціїіранців за свободу свідчать про глибинність іфундаментальність прагнення до політичноїсвободи. Стовідсотковий успіх негарантовано, але, як заявляли президентиСША, починаючи від Франкліна Рузвельта доГеррі Трумена, Джона Кеннеді, РональдаРейгана, Білла Клінтона, Джорджа Буша�молодшого та Барака Обами, прагнення досвободи і демократії є внутрішнім прагненнямлюдини. Те, що демократіям у світі буденелегко, віщував ще один із «батьків�засновників» Америки Бенджамін Франклінпісля історичного Конституційного конвенту1787 року. Коли один із перехожих запитавйого про те, якими будуть нові СполученіШтати — республікою чи монархією, вінвідповів: «Республікою. Якщо ви зможете їїутримати». Майже те саме можна сказати іпро глобальне майбутнє вільних суспільств тасучасної ринкової економіки. Їхню повнуперемогу ще не можна перебачити, але якщодокласти необхідних зусиль і присвятити себецій справі, то ймовірність того, що це такистанеться, буде досить високою.

Роберт Джей Лібер — професор з державногоуправління і міжнародних відносинДжорджтаунського університету. Автор і редактор 15 книг з міжнародної політики та зовнішніх зв’язків США. Має багатопублікацій і публічних лекцій, часто виступає на телебаченні у США та за кордоном.

Вгорі: Після

фальсифікації

виборів у 2003

році грузини

почали

«революцію

троянд».

Справа: Угорські

жінки вкидають

виборчі бюлетені

у 2009 році.

Внизу: Сільська

родина в Румунії

демонструє свої

політичні симпатії.


У1989 році ніхто не чекав падіннякомуністичного режиму — жодналюдина у світі. Коли ПрезидентСША Рональд Рейган (1981–1989) уЗахідному Берліні вигукнув:

«Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну!» —люди сприйняли ці слова радше як відголосокриторики часів «холодної війни», а неполітичний проект, який має під собоюреалістичне підгрунтя.

І все ж таки Стіна впала.Я пам’ятатиму цей день усе своє життя. У

цей час делегація керівників ФедеральноїРеспубліки Німеччини з офіційним візитомперебувала у Польщі, якою тоді вже керувавТадеуш Мазовецький — перший прем’єр�міністр серед країн радянського блоку, якийне був комуністом.

Було це в пообідню пору. Менезапросили на зустріч із західнонімецькимміністром закордонних справ ГансомФрідріхом Геншером. Ми обговорювалиперспективи на кілька наступних місяців. Підчас нашої розмови до кімнати зайшов йогопомічник і подав міністрові аркуш паперу.Геншер прочитав, подивився на мене і сказав:«Пропускний пункт через Берлінську стінувідкрито». На цьому наша розмовазакінчилася. Я побіг до редакції «Газетивиборчої» (демократична газета, заснованаМіхніком та іншими журналістами таполітичними активістами. — Прим. перекл.) і

накидав кілька рядків коментаря на першусторінку. Я написав, що це велике свято. Утривалій боротьбі людини і колючого дротусьогодні людина здобула перемогу, аколючий дріт зазнав поразки.

У ті дні складалося враження, що всіполяки були родом з Німеччини, якавиборювала свою свободу. Скрізь тільки йчутно було: «Ich bin Berliner… Ich binBerliner» (Я — берлінець).

За всіма ознаками Східна Німеччина(Німецька Демократична Республіка, абоНДР) була комуністичною державою, і все жу чомусь вона була унікальною. Вона малатипово некомпетентний уряд, керованийпартійними номенклатурниками;всепроникний поліцейський нагляд, буланаскрізь корумпованою і перебувала впостійній економічній кризі. І що, власне,було нетиповим, то це існування поруч іншоїнімецької держави — демократичної ібагатої, а також існування на території НДРгарнізонів Радянської армії. Колись проПруссію казали, що це не держава, у якої єармія, а армія, що має державу. НДР не буладержавою з радянськими гарнізонами, адержавою для радянських гарнізонів. Ось учому була причина і гарантія самогоіснування НДР.

У 1989 році радянські гарнізони, що в1953 році врятували режим НДР, придушившиповстання робітників, одержали нові

«Я ПАМ’ЯТАТИМУ ЦЕЙ ДЕНЬ УСЕ СВОЄ ЖИТТЯ»

АДАМ МІХНІК


інструкції. Нові правителі Кремлязапочаткували нову політику перебудови. Посуті, це був відхід у внутрішній і зовнішнійполітиці від логіки «холодної війни». ЛідерНДР Еріх Хонекер відмовився прийняти цюнову політику. Його поплічники говорили:«Хіба ми повинні міняти шпалери у себе вдомі лише тому, що їх міняє у себе сусід?»

Але східним німцям теж не подобалисястарі шпалери. Коли 20 червня 1989 рокуміністр закордонних справ Угорщини ГюлаГорн разом зі своїм австрійським колегоюрозрізали колючий дріт на кордоні міжсвоїми країнами, східні німці кинулисьнавтіки через Угорщину до Австрії. Трохизгодом ті, хто не захотів емігрувати, почаливиходити на вулиці міст Східної Німеччини.На це їх надихнула нова політикарадянського лідера Михайла Горбачова, алютеранська церква в НДР завжди булаприхистком для незгодних. Західнонімецькийпрезидент Ріхард фон Вайцзекер точновизначив два джерела падіння режимуХонекера: Горбачов і церква.

Під час візиту Горбачова до Берліна ужовтні 1989 люди вигукували «Горбі!» іскандували: «Ми — народ!» Пізніше цейслоган замінили на «Ми — єдиний народ!».Таким чином у головах людей Стіна впалараніше, ніж це сталося насправді. Та й

реальне падіння не забарилося. 22 жовтняЕріха Хонекера було усунуто з посади, а 9листопада Гюнтер Шабовскі, завідувачвідділом пропаганди і член політбюроправлячої Соціалістичної єдиної партіїНімеччини заявив на прес�конференції:«Сьогодні ми прийняли рішення, яке дозволяєкожному громадянинові НДР залишатикраїну через будь�який пункт перетинукордону». І трохи згодом додав, щорозпорядження вступає в силу негайно.

Якщо Шабовскі й помилився на слові, тоце була найважливіша і найпрекраснішаобмовка в історії Німеччини. Бо відразу післяцієї заяви берлінці, взявши до рук кийки іломи, рушили руйнувати Стіну. Те, чого неможна було собі навіть уявити, сталодійсністю. Німецьке коло стало квадратом.

Падіння Берлінської стіни значноюмірою вплинуло на процес розпадукомуністичної системи в усьому блоці. Втім,не ця подія все ж таки була вирішальною. Сампроцес, принаймні так це виглядає, якщодивитись на події з Варшави, почався у серпні1980 року, коли великий страйк на Гданськійверфі поставив під сумнів легітимністьдиктатури комуністичної партії, яка називалаце «диктатурою пролетаріату». То буланадзвичайна подія — пролетаріат виніс вирокдиктатурі пролетаріату — і найбільшаморальна поразка комуністичної системи. Іпроцес демонтажу Берлінської стіни почавсясаме там і саме тоді. Компроміс, досягнутийпід час засідань «круглого столу» в Польщі іпроведені після нього у червні 1989 рокунапіввільні вибори завдали Стінікарколомного удару.

Інші події не забарилися. Політикаамериканського Президента Джиммі Картера(1977–1981), в основу якої покладено захистправ людини, була спрямована на «розрядку злюдським обличчям». Ця політика вступила впротистояння з Радянським Союзом, з якогоостанній не міг вийти переможцем. Так самоне міг він звитяжити у гонці озброєнь, в якуйого втягнув Президент Рейган, що кинуввиклик «імперії зла». Надзвичайну роль у

Внизу: Останній

радянський лідер

Михайло

Горбачов

вітається за руку

з мешканцями

Бонна у червні

1989 року.

На попередній

сторінці: Східні

берлінці на

Берлінській стіні

неподалік


воріт 22 грудня

1989 року.


цьому процесі відіграло й обрання папоюримським Яна Павла ІІ, який закликавповажати свободу людини та її гідність напротивагу комуністичній доктрині,побудованій на насиллі і брехні. Увесь цей хідподій, а також нездатність СРСР наздогнатиСША у технологіях і провал операції вАфганістані призвели до появи нової

політики Горбачова. А згідно з цієюполітикою, радянські війська більше не моглизахищати комуністичний режим НДР.Мабуть, ніхто не зробив так багато для світу,як останній Генеральний секретарКомуністичної партії Радянського Союзу,хоча руйнація комунізму точно не входила вйого плани.

Справа: Лех

Валенса

виступає перед

робітниками

гданської верфі у

1980 році.

Гданська угода

стала наріжним

каменем у

створенні

профспілки

«Солідарність»,

яка була

першою

незалежною

профспілкою у

східному блоці.

Внизу: Адам

Міхнік (у центрі)

віддає свій голос

під час перших

напіввільних

виборів,

проведених у

країні

радянського

блоку.

«Солідарність»

отримала

переконливу

перемогу над

польськими

комуністами.


Повалення Берлінської стіни означалокінець післяялтинської Європи; воноозначало і кінець віри в комуністичну утопіюта вічне існування радянського режиму,кінець покарання Німеччини за те, що далажиття фашизмові й розв’язала війну; кінецьприниження для демократичної Європи, якадовгі роки мирилася з існуванням упрекрасному місті колючого дроту історожових веж.

Втім, повалення Берлінської стіни ікінець комунізму мали ще кілька важливихаспектів. Так само, як побоїще на пекінськійплощі Небесного миру в червні 1989 рокузатьмарило успіх польських виборів, щозасвідчили поразку комунізму, паралельно зоксамитовими революціями у країнахЦентральної Європи сталися й криваві події уРумунії, почалася тривала війна у колишнійЮгославії. Оксамит було заплямованокров’ю. І запах цієї крові ще й досі відчутно вЄвропі. Я чув його у багатьох місцях.Наприклад, коли горіли будинки біженців укількох німецьких містах. І це вже було післятого, як Стіна впала. Тисячі томів уженаписано про парадокси возз’єднанняНімеччини, і я мало що можу до цього додати.Але я пригадую анекдот, розказаний одним ізмоїх німецьких друзів. Невдовзі післяоб’єднання у Берліні зустрічаються Оссі іВессі (східний і західний німці. — Прим.перекладача). Оссі каже: «Добридень! Ми —один народ!» — «Ми теж», — відповідає йомуВессі, посміхаючись.

Хоча я і вважаю себе поляком,позбавленим германофобії, цей сміх і досівідлунює у моїх вухах. Особливо коли я бачу,як чимало німецьких політиків таінтелектуалів не сприймають критичнихміркувань щодо німецької історії,переймаються лише тим, якої шкоди булозавдано німцям, і, як правило, паралельно якморальне виправдання побіжно згадують прошкоду, що її німці завдали полякам. Талегкість, з якою дехто проводить паралеліміж тим, як німці виганяли поляків та євреїв зїхніх домівок і міст після нападу на Польщу у

1939 році, та процесом вигнання німців зарішенням союзників після того, як Німеччинапрограла війну, мене бентежить і засмучує.

Я помічаю подібні феномени і в іншихєвропейських країнах, і у себе на батьківщині.Але ніде вони не є такими небезпечними, як у Німеччині.

Інакше кажучи, хоча Європа сильнозмінилася на краще після падіння Берлінськоїстіни, однак вона не стала Аркадієюпроцвітаючої толерантності, поваги догідності інших і розкутої любові до своїхсусідів. На нашому континенті ще й досічимало мінних полів, пасток і небезпек, зякими ми мусимо рахуватись.

І все ж після цих двадцяти років язалишаюся оптимістом. Чому? Бо іншогошляху не бачу.

Адам Міхнік — головний редактор «Газетивиборчої», найбільшого польського щоденноговидання. У 1968–1989 рр. був одним із головнихорганізаторів демократичної опозиції в Польщі.Історик, есеїст і політичний публіцист, бувредактором кількох самвидавівських часописів.За діяльність на захист демократії його не разарештовували і ув’язнювали. У 1980–1989 рр.був радником незалежної профспілки«Солідарність» та її лідера Леха Валенси. У 1989році брав участь у переговорах за «круглимстолом», невдовзі після яких комуністичнасистема у Польщі припинила своє існування.Міхнік є автором кількох книг — «Листи з волі»,«Церква і ліві», «Листи з в’язниці» та інших.


«Д е сидиш — те й бачиш», —каже старе польське прислів’я.І те, як ми у Східній Європісприймали процес падінняБерлінської стіни, якнайкраще

ілюструє цю народну мудрість. Ось що бачилая, сповнена співчуття до польськогоісторичного досвіду.

По�перше, що таке Берлінська стіна? Окрім усього іншого, це ще й метафора.

Різниця в тому, що саме люди бачили пообидва боки цієї споруди, дуже багатоговорить нам про Європу, поділену міжрадянською і нерадянською зонами, про злудолю, скріплену печаткою Ялтинськоїконференції у 1945 році.

Із західного боку можна було підійти доСтіни, торкнутися її, навіть намалювати наній графіті. А зі спеціального підйомникаможна було і на Схід подивитися. Берлінськастіна була своєрідною сценою дляамериканських президентів. Джон Кеннедівисловлював тут свою солідарність зоточеним містом словами «Я — берлінець!».Рональд Рейган тиснув на радянського лідера:«Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну!»

Зі Сходу Стіна була сірою і депресивною.Ми знали (але побачити не могли), що забетонною спорудою, обплутаною згоригострим колючим дротом, простягалисясемиметрова смуга вирівняного граблями

дрібного гравію і, — принаймні так казалилюди, — мінне поле.

І оскільки Стіна огороджувала ЗахіднийБерлін (французький, британський таамериканський сектори), то її можна буловважати символом відгородження іпоневолення половини континенту.

Для нас у Східній Європі найгнітючішим інайскладнішим приниженням була стіназаборон.

Стіна комуністичних законів і приписів,що забороняли вільний виїзд додемократичної частини світу, яку і нині (!)називають збірним поняттям «Захід». Це щобдивитися на світ через призму брехнітогочасного режиму. Стіна комуністичноїцензури зводила нанівець можливість читати

«ЩО ТО БУЛИ ЗА ДНІ, МІЙ ДРУЖЕ!»АННА ГУСАРСЬКА

Справа: «Велика

трійка» (перший

ряд, зліва

направо) Вінстон

Черчілль,

Франклін

Рузвельт і Йосип

Сталін

сформували

обличчя Європи

на Ялтинській

конференції

у лютому 1945

року. На

попередній

сторінці:

Берлінська стіна

заблокувала

доступ до

знаменитих


воріт.


що�небудь інше, крім пропагандистськихтекстів. Це щоб не заразитися буржуазноюкапіталістичною ідеологією. Нецензурованікниги, журнали і газети завозили лишенелегально, і ми жадібно їх зачитували додірок.

Стіна комуністичних глушниківвідгороджувала нас від проникнення хвильзарубіжних радіостанцій — Бі�Бі�Сі, радіо«Вільна Європа», «Голосу Америки». Уприймачах було чутно лише постійне гудіння.Це щоб ми краще могли чути «правду» проподії у світі й у власній країні з офіційнихджерел.

Але ще гіршою була стіна всерединікожного з нас. Стіна, що змушувала насшизофренічно існувати в двох світах. Вдома йу товаристві друзів ти міг бути сам собою. Аінший світ — фальшивий і до болю знайомий.У цьому світі всі носили маски покори.Навчали вмінню жити в умовах такогороздвоєння з раннього дитинства. Читаликазочку про Вінні Пуха і навчали політичнимслоганам, гралися з ведмедиками і вирізали зпаперу серпи й молоти.

По�друге, сама дата (чи дати) падінняСтіни. Вони теж сприяють повноті розуміння.

9 листопада 1989 року. Ця дата викликаєнайсильніші асоціації з кінцемнесправедливого поневолення половиниЄвропи. Але Стіна почала тріскатися ще у1980 році, коли на верфі імені Леніна уГданську було створено польську профспілку«Солідарність» і вона виборола право

страйкувати. Дехто може зробити висновок,що по�справжньому Європа, створена у Ялті,перестала існувати лише у 2004 році, коли доЄвропейського Союзу прийняли вісімсхідноєвропейських країн. Але якщо цей«дехто» живе у Білорусі, то він так іще недумає.

Навіть у annus mirabilis 1989 (чудовому1989 році. — Прим. перекл.) багато подійможуть позмагатися між собою за важливістьі більшу увагу. У Польщі це перші переговориміж комуністичним режимом і йогополітичною опозицією у квітні та першінапіввільні вибори 4 червня, затьмаренітанками, що того самого дня чавили людськімрії в іншому куточку світу — на площіТаньаньмень. Це й історична реабілітаціяІмре Надя та його соратників ізБудапештського повстання 1956 року (16червня, Угорщина). Оксамитова революція уЧехословаччині, яка назрівала 12 років післяутворення «Хартії–77», дала свої плоди улистопаді, а вже через місяць колишнійдисидент, письменник Вацлав Гавел ставпрезидентом. І, зрештою, Румунія — тоді,здавалось би, найсильніший комуністичнийрежим. Його несподіваний крах того ж таки1989 року став найкривавішим з усіх.

Тим часом історія самої Німеччини тогороку розвивалася у характернійпослідовності. А її віхами стали дві події. 19січня східнонімецький лідер Еріх Хонекерзаявив, що «Стіна стоятиме і через 50, і навітьчерез 100 років, якщо не щезнуть причини її

Справа: Східні

берлінці стоять

у черзі до

державного

магазину.

Правіше: Лідер

польської

профспілки

«Солідарність»

Лех Валенса

вкидає в урну

виборчий

бюлетень під час

виборів 1989

року, а його син

Богдан

спостерігає.

Пізніше Валенсу

буде обрано

президентом

Польщі.


існування». А 19 грудня у Дрездені канцлерФРН Гельмут Коль звертався зімпровізованою промовою до громадян НДР,які скандували «Німеччина! Німеччина!» та«Ми — єдиний народ!».

І по�третє, власне, сама дата фізичногознесення стіни. Берлінська стіна — це не лише106 кілометрів бетонних плит і 68 кілометрівметалевої гратчастої огорожі з 302сторожовими вежами, що розрізали навпілмісто. Це була найпомітніша у прямому й

переносному значенні частина залізної завіси,що розділяла вільну і підневільну Європу.

То коли, власне, впала ця завіса?Тріщини з’явилися, коли угорські військовізняли колючий дріт на кордоні з Австрією. Цесталося у травні 1989 року. Того ж літа тисячісхідних німців сіли в свої одіозні трабанти(надзвичайно ненадійний автомобіль, якийвипускали у Східній Німеччині, як дехтовважав, з картону) і взяли курс на Варшаву чиПрагу, а вже звідти на Будапешт,

За годинниковою

стрілкою згори

зліва: Щасливі

східні німці їдуть

до своїх нових

домівок на Захід

у листопаді

1989 року. На

ідентифікаційних

знаках

автомобілів

затирали напис

НДР і залишали

тільки літеру D —

Німеччина. Під

час однієї з

демонстрацій у

Дрездені у грудні

1989 року східні

німці несуть гасло

«Єдина

Німеччина».

Після падіння

Берлінської стіни

східні німці

переходять через

КПП «Чарлі» у

Західний Берлін.


сподіваючись далі потрапити на Захід. А колидо того ж 11 вересня угорці відкрили свійкордон для вільного в’їзду громадян НДР,близько 15 тисяч німців «проголосувалиногами». Це вже була серйозна пробоїна усхожій на греблю Берлінській стіні. Через тритижні, посилаючись на «гуманітарніпричини», влада НДР дозволиласпеціальному поїзду, що виїхав з Варшави змайже тисячею східнонімецьких біженців,проїхати транзитом через НДР на територіїФедеративної Республіки Німеччини.Невдовзі з Польщі було відправлено щекілька таких потягів, які вивезли 7600біженців. Станом на 3 листопада 40 тисяч

східнонімецьких біженців перебралися уЗахідну Німеччину через територіюЧехословаччини. Гребля протікала всесильніше, і Стіна вже не здавалася такоюнепохитною.

Зважаючи на заформалізованість ізакостенілість системи НДР, навіть у деньдовгоочікуваного відкриття Стіни 9 листопада1989 року не обійшлося без курйозів. Це бувбюрократичний ляпсус. Один із лідерівкомуністичної партії Гюнтер Шабовскі, небудучи достатньо поінформованим, урочистозаявив на прес�конференції, якатранслювалася наживо по телебаченню, прозняття всіх обмежень на поїздки громадян закордон. Коли журналісти почалидопитуватися, відколи перестають діятиобмеження, він сказав: «Негайно». А що булодалі — бачили всі.

Я не була в Берліні в ніч падіння Стіни. 9 листопада 1989 року я була в редакції газети«Нью�Йорк Таймс». Її редактор МаксФранкель влаштував мені короткочаснестажування. Я мала набратися досвідуфункціонування незалежної преси ізастосувати його в своїй журналістськійроботі у Східній Європі, що ставала на шляхдемократизації. Той факт, що у Польщі тодіце вже було можливо, говорить лише прострімкість розвитку подій.

За кілька днів до падіння Берлінськоїстіни одна польська акторка, говорячи пронаші напіввільні вибори у програмі новин нателебаченні, заявила: «Пані та панове! 4червня 1989 року у Польщі закінчивсякомунізм». Це було справді так. І щоденна«Газета виборча», створена у рамках планупроведення цих виборів, стала, як про неїказали, «першою вільною газетою міжБерліном і Владивостоком».

Я повернулася до Польщі навесні 1989року після 15 років перебування за кордоном,щоб приєднатися до редакційної команди цієїгазети. Я не могла повірити в реальністьобіцяної свободи, але мої колеги не тількизнали, що це не обман, а й вірили, що ефектдоміно спрацює і зруйнує весь радянський

Бухарест, грудень

1989 року.

Члени організації

громадського

захисту

роздають їжу

революціонерам.


блок. Звичайно, вони сперечалися про те, чи єв цьому заслуга поляків. Мій внутрішнійголос патріота з цим погоджувався.

Але як репортер я хотіла все цепобачити на власні очі. Робота вміжнародному відділі «Газети виборчої»давала мені такий привілей — писати зпередової про розпад комунізму. У 1989�му іособливо у 1990 році я писала у «Газеті» проте, як одна за одною падають фішки доміно —спочатку у Чехословаччині, потім у Румунії таНікарагуа. Згодом я почала писати дляновоствореного тижневика про події вАлбанії та державах Балтії. Маючи досвідроботи у «Солідарності», я дуже багато чогочекала від схожих рухів у Східній Європі.

Писати про Чехословаччину булонайцікавіше. Їхня революція буланайчистішою й найелегантнішою з�поміжінших революцій. І найшвидкоплиннішою.Графіті у Празі тієї зими являли собоюпростий список:

«Польща — 10 років,Угорщина — 10 місяців,Східна Німеччина — 10 тижнів,Чехословаччина — 10 днів».

Насправді все це тривало понад 10 днів.Але то був час, коли все здавалося можливим,коли східноєвропейці думали і співали: «Мибудемо жити життям, яке оберемо самі. Доперемоги боротись будемо за нього».

Після «оксамитової революції» уЧехословаччині писати про «кривавуреволюцію» в Румунії було все одно, щоспуститися із сьомого неба у земне пекло.

У своєму щоденнику з тих часів язнайшла такі записи:

«12 грудня 1989 р. Прага.Люди на Вацлавській площі танцюють і

співають: «Хочемо, щоб на Різдво Гавел ставпрезидентом!» а в дула гвинтівокзбентежених поліцаїв встромляють квіти».

«25 грудня 1989 р. Бухарест.На Палацовій площі пахне горілим —

щойно спалили будинок ЦК компартії. Людискандують «Сьогодні Різдво! Тиранові —кінець!» і дивляться відеозапис стратиНіколає Чаушеску».

«28 грудня 1989 р. Бухарест.Державне телебачення Румунії показало

фільм з Чарлі Чапліном, який раніше бувзаборонений, — “Великий диктатор”».

О, що то були за дні!

Анна Гусарська працювала редактором іперекладачем у закордонному офісі«Солідарності» у Парижі, журналістом «Газетивиборчої». У США була штатним репортеромчасописів «The New Republic» та «The NewYorker» — писала репортажі з гарячих точокпланети. Старший політичний аналітикМіжнародної кризової групи та старшийполітичний радник Міжнародного комітетупорятунку.Редакція може не поділяти всіх думок,висловлених авторкою у цій статті.

Угорська

прикордонниця

перевіряє проїзні

документи на

угорсько]

австрійському

кордоні у 1996

році. Кордон,

який став першим

відкритим

кордоном між

країнами

радянського

блоку і Заходом,

тепер є одним із

багатьох

відкритих

кордонів у

об’єднаній

Європі.


1961

13 БЕРЕЗНЯ. Президент Джон Кеннедізустрічається з мером Західного Берліна ВілліБрандтом, щоб запевнити його у подальшій підтримціСША.

3–4 ЧЕРВНЯ. На конференції у Відні ПрезидентКеннеді та радянський лідер Микита Хрущовпредставляють кардинальні точки зору щодосамовизначення Німеччини. Хрущов післяшестимісячних переговорів з підписання мирноїугоди зі Східною Німеччиною погрожує вжитиодносторонніх заходів, які змінять повоєнний статус�кво, і обіцяє перекрити Заходу доступ до поділеногоБерліна. У відповідь Кеннеді погрожує «холодноюзимою», оголошує про значне збільшення звичайнихвійськових сил США і обіцяє захищати доступсоюзників до Західного Берліна.

ЛИПЕНЬ–СЕРПЕНЬ. Зважаючи на великукількість біженців, що покидали Східний Берлін таНДР (з 1 по 12 серпня щодня у середньому 2000 осіб),уряд Східної Німеччини обіцяє вжити «суворихзаходів для гарантування безпеки НімецькоїДемократичної Республіки».

13 СЕРПНЯ. Удосвіта цього недільного ранкусхіднонімецькі поліцейські, щоб запобігти подальшійміграції, почали відгороджувати східний секторБерліна від трьох західних секторів. Через два дніНДР почала спорудження велетенської бетонної

стіни. Прикордонники почали розстрілюватибіженців, які намагалися втекти на Захід.Міністерство закордонних справ Великої Британіїзаявило, що цей крок зроблено всуперечдомовленостям чотирьох сторін про статус Берліна,отже, він є нелегітимним. У редакційній статті «Нью�Йорк Таймс» пише, що ті, хто втік на Захід, вчинилитак тому, «що не могли знести принижень і злиднів утак званій Німецькій Демократичній Республіці».

БЕРЛІН ПОДІЛЕНИЙ… І ВОЗЗ’ЄДНАНИЙ (1961–1989)(Хронологія подій)

Вгорі: Стіни ще немає. Один із пропускних пунктів у Берліні

у 1952 році. На наступній сторінці: У серпні 1961 року дві дівчинки

розмовляють зі своїми бабусею і дідусем через огорожу з

колючого дроту. Так близько і так далеко.


За годинниковою стрілкою згори: Після того, як люди

дізналися, що НДР почала відгороджувати Західний

Берлін стіною з бетонних блоків, обплетених

колючим дротом, східні берлінці почали втікати, поки

ще не було пізно, забравши з собою лише

найнеобхідніші речі. Західні берлінці спостерігають

за тим, як східні робітники розділяють їхнє місто у

серпні 1961 року. Західнонімецький прикордонник

спостерігає за тим, як східнонімецькі робітники

складають бетонні блоки у стіну.


26 СЕРПНЯ. Для західних берлінців закрито всіпропускні пункти. Уряд Східної Німеччини дозволяєвхід лише власникам спеціальних перепусток, які самже відмовляється видавати. Таким чином, вхід булофактично закрито.

1962

24 СІЧНЯ. Група з 28 осіб (чоловіки, жінки ідіти) втекла в Західний Берлін, викопавши підземнийхід під Стіною. Серед них була 72�річна паралізованажінка та 8�річна дівчинка.

8 ЧЕРВНЯ. 14 східних берлінців, серед них —жінка з немовлям на руках, захопили пасажирськийпором на річці Шпрее і під вогнем прикордонниківНДР неушкодженими дісталися західноберлінськогоберега. «Сьогодні здійснилася моя мрія. Ценайщасливіший день мого життя», — заявив офіціанткорабля.

17 СЕРПНЯ. 18�річний Петер Фехтер став 50�южертвою Стіни. Його було застрелено охоронцямипід час спроби втечі. Його наскрізь продірявленекулями тіло залишилося лежати на східному боціСтіни, а в цей час західні берлінці по той бік Стінивигукували: «Вбивці!»

1963

26 ЧЕРВНЯ. Президент Кеннеді підбадьоривНімеччину і шокував світ своєю сильною промовою уЗахідному Берліні, яку він закінчив словами: «Всівільні люди, де б вони не жили, є жителями Берліна.Тому, як вільна людина, я хочу з гордістю сказати:Ich bin ein Berliner (Я — берлінець!)».

Зліва: Прикордонники

НДР перевіряють

автомобілі на КПП

Гельмштедт у Берліні

у грудні 1961 року.

Внизу: Президент США

Джон Кеннеді вітає

радянського прем’єра

Микиту Хрущова на

зустрічі у Відні 3 червня

1961 року за два місяці

до зведення Берлінської

стіни.


Зліва: Східнонімецький поліцейський пробирається через тунель,

збудований у Західному Берліні. НДР вважала, що його

збудували для проникнення західних шпигунів. Захід стверджував,

що збудував його для допомоги біженцям. Вгорі: Двоє хлопців

відкривають цистерну, у якій вони нелегально перевезли своїх

дівчат у Західний Берлін у 1965 році.

Зліва: Західнонімецькі робітники розмовляють під

Берлінською стіною у вересні 1967 року. Вгорі:

Британські солдати наглядають за кордоном у листопаді

1968 року. З іншого боку східні німці добудовують

Берлінську стіну.


За годинниковою стрілкою згори зліва:

Західні берлінці стоять у черзі, щоб отримати

перепустку для відвідання своїх родичів на

Сході. Східні берлінці не мали такого права.

Західні берлінці сім’ями повертаються

додому після відвідин своїх родичів у

Східному Берліні. На плакаті напис: «До

нових зустрічей у столиці НДР!» Краєвид з

висоти пташиного польоту на Берлінську

стіну зі східного боку. Східнонімецькі

прикордонники стережуть укріплену Стіну.

Вони мали наказ стріляти у кожного, хто

спробує перейти кордон.


17 ГРУДНЯ. Уперше після перекриття кордонуугодою між урядами Західної та Східної Німеччинизахідним берлінцям було дозволено отриматикороткочасні перепустки на період Різдвяних святдля відвідання свої родичів у східній частині міста.

1964

5 ЖОВТНЯ. 57 східних берлінців успішнодісталися Західного Берліна через 130�метровийтунель, викопаний під фундаментом покинутоїкондитерської. Тунель копали протягом 6 місяців, асама втеча стала наймасовішою на той час.

1965

26 ГРУДНЯ. Понад 800 тисячзахідних німців скористалисяспеціальним двотижневимпослабленням пропускного режиму,щоб відвідати на Різдвяні свята своїхдрузів і родичів у Східному Берліні.Східним берлінцям було забороненопереходити на Захід. Під час спробизробити це нелегально було вбитоодну людину і одну поранено.

1967

2 ЛЮТОГО.Східнонімецький

парламент прийняв закон про окреме громадянствоСхідної Німеччини, наділивши ним і жителів СхідногоБерліна. Цей крок мав означати, що Німеччина будепостійно розділена.

3 ЛЮТОГО. Східна Німеччина випустила наволю чотирьох американців, ув’язнених 1965 року зазвинуваченням у допомозі східним берлінцям тікатина Захід.

1970

19 БЕРЕЗНЯ. Колишній мер Берліна, а на той часуже канцлер Західної Німеччини Віллі Брандтзустрівся у Ерфурті (Східна Німеччина) з ГоловоюРади міністрів НДР Віллі Штофом.

26 БЕРЕЗНЯ. США, Велика Британія, Франція таСРСР почали переговори щодо підписанняБерлінської угоди.

1971

31 ГРУДНЯ. Вперше за 20 років берлінцям обохчастин міста дозволено телефонувати одне одному.

Президент Рональд Рейган вітає присутніх після пам’ятної

промови у червні 1987 року, у якій він звернувся до Горбачова:

«Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну!» Йому аплодують

канцлер ФРН Гельмут Коль (справа) та Президент ФРН

Філіп Єнінгер (зліва).


3 ТРАВНЯ. Ініціатор створення Берлінськоїстіни Еріх Хонекер переймає естафету у ВальтераУльбріхта і стає лідером Східної Німеччини.

3 ВЕРЕСНЯ. Представники США, Франції,Великої Британії та Радянського Союзу підписуютьчотиристоронню угоду, якою підтверджено, що всічотири сторони залишають за собою всі права іобов’язки стосовно Німеччини і, відповідно, Берліна.

1972

21 ГРУДНЯ. Західнонімецький міністр Егон Бар ідержавний секретар НДР Міхаель Коль зробиливажливий крок до примирення, підписавши базовуугоду про відносини між Федеративною РеспублікоюНімеччини та Німецькою ДемократичноюРеспублікою. Вона передбачала посиленняторговельних, дипломатичних, культурних зв’язків ітуристичного обміну.

1975

29 ЖОВТНЯ. Незважаючи на триваленапруження, ФРН і НДР домовилися, що будь�якасторона може рятувати людей, які тонуть уприкордонних ріках і каналах. Ця проблема виниклапісля того, як на очах західнонімецьких пожежниківу річці Шпрее втопився хлопець. ПрикордонникиНДР не дозволили їм врятувати потопельника.

1980

9 ЖОВТНЯ. Намагаючись відновити обмеженняна поїздки громадян, НДР підняла плату за перебування відвідувачів із Західного Берліна до 25 німецьких марок на добу.

1982

11 ЧЕРВНЯ. Перебуваючи з першимпрезидентським візитом у ФРН, Рональд Рейганзакликав Радянський Союз активніше працюватизаради досягнення тривалого миру. У своєму виступіперед американськими солдатами він запитав: «Чомутут стоїть ця стіна? Чому вони так бояться свободипо цей бік муру?»

1984

20 СІЧНЯ. Посольство США у Східному Берлінідопомогло шістьом громадянам НДР перебратися наЗахід, надавши їм статус політичних біженців.

24 СІЧНЯ. Ще 12 східних німців попросилипритулку у Постійному представництві ФедеративноїРеспубліки у Східному Берліні. Для НДР сталоприголомшливою новиною те, що їм надали притулокі у Західному Берліні.

14 БЕРЕЗНЯ. Не будучи в змозі стримати потіксхідних німців, що прямують на Захід, НДР у розпачібудує другу стіну між Бранденбурзькими воротами іПотсдамською площею. Західна Німеччина спочаткухоче скористатися таким розвитком подій і чітковизначити кордони Берліна. Газета «Нью�ЙоркТаймс» висловлює думку, що ні США, ні СРСРзначною мірою не контролюють ситуацію в Берліні.За 23 роки свого існування Стіна забрала життящонайменше 70 людей.

1985

11 БЕРЕЗНЯ. Михайла Горбачова,наймолодшого члена радянського Політбюро, обраноГенеральним секретарем комуністичної партії. Газета«Нью�Йорк Таймс» назвала його стильним інетерплячим лідером.

Туристи спостерігають за тим, як східнонімецькі прикордонники

націлюють зброю на втікачів після невдалої спроби перетнути

кордон.


За годинниковою стрілкою згори:

120 тисяч східних німців вийшли на

демонстрацію у Лейпцигу в жовтні

1989 року. Східнонімецький

військовий погрожує кулаком

протестантам, які закидали

пляшками новозбудовану огорожу

на КПП «Чарлі» 7 жовтня 1989

року. Сотні східних німців через ліс

тікають в Угорщину, щоб дістатися

до відкритого кордону з Австрією

і перейти на Захід у серпні 1989

року.


1986

Горбачов припинив надавати економічнудопомогу радянським сателітам у Східній Європі. Цейкрок змусив виробити нову політику наданнявійськової допомоги і політичного втручання у цьомурегіоні, а згодом, коли Східною Європоюпрокотилися революції, СРСР не залишалося нічогоіншого, як змиритись із цим.

1987

7–8 ЧЕРВНЯ. У Західному Берліні відбувсявеликий рок�концерт просто неба британського гурту«Genesis». Молодь Східного Берліна слухала концерт,стоячи під Стіною. Коли поліція НДР намагаласярозігнати натовп з 3–4 тисяч молодих берлінців, вонипочали скандувати: «Стіна має впасти!» Багато людейотримали поранення внаслідок побиттяполіцейськими, багатьох затримали і відвезли довідділків поліції.

12 ЧЕРВНЯ. Президент Рейган виступає зпромовою біля Бранденбурзьких воріт і закликаєГорбачова: «Містере Горбачов, зруйнуйте цю стіну!»Дехто з радників Рейгана вважав цю фразу надтопровокативною. Але Рейган усе ж вирішив її сказати,чим викликав схвалення берлінців.

8 ГРУДНЯ. Рональд Рейган і Михайло Горбачовпідписали знаковий Договір про ліквідацію ракет

середньої та меншої дальності. Ключова фраза, наякій наполягав Рейган: довіряй, але перевіряй.Зміцнення довіри між супротивниками часів«холодної війни» різко збільшує шанси досягтидипломатичного вирішення проблеми роз’єднаноїНімеччини.

10 ГРУДНЯ. Поліція НДР перешкоджаєпроведенню запланованої протестної акції«Ініціатива заради миру та прав людини».

1989

18 СІЧНЯ. Хонекер вперто переконує в тому, щоСтіна стоятиме «і 50, і 100 років», якщо капіталістичнікраїни і надалі протистоятимуть його режимові.

6 ЛЮТОГО. При спробі перебратися на Західвбито громадянина Східної Німеччини, який ставостанньою, 79�ю зареєстрованою жертвою Стіни.Пізніше цього ж року Стіну буде зруйновано.

27 ЛЮТОГО. Східнонімецький теоретиккомунізму Отто Рейнхольд виступив з промовою, в якій засудив реформи Горбачова. Радянськіаналітики резюмували його погляди, зауваживши:«Не обов’язково ремонтувати стіну лише тому, що це робить сусід».

8 БЕРЕЗНЯ. Молодий громадянин СхідноїНімеччини спробував перелетіти на Захід насаморобній повітряній кулі. Куля впала у ЗахідномуБерліні у районі Целендорф, і хлопець розбивсянасмерть.

12 БЕРЕЗНЯ. Суперечка довкола прав на виловриби поблизу Щецина у Західній Польщі виявилатріщину у Східному блоці, яка намітилася ще під часДругої світової війни. Згодом це питання стало одниміз каменів спотикання для дипломатів у процесіоб’єднання Німеччини.

7 ЧЕРВНЯ. У Східному Берліні демонстрантивиступили проти порушень при проведенні місцевихвиборів у Східній Німеччині. 123�х учасників протестутимчасово заарештували.

Берлінці співають і танцюють на Берлінській стіні вранці наступного

дня після її падіння — 10 листопада 1989 року.


8 СЕРПНЯ. У будинку Постійногопредставництва Федеральної Республіки у СхідномуБерліні зібралося дуже багато громадян СхідноїНімеччини, які вимагали надати їм притулок івідмовлялися покидати будівлю. Представництвозакрили, оскільки не могли забезпечити «належнихумов для гідного утримування людей».

19 СЕРПНЯ. Близько 900 громадян СхідноїНімеччини втекли в Західну Німеччину черезУгорщину і Австрію. Вони брали участь у акції «Зірвиїї й візьми з собою». Учасників акції закликализривати колючки з дроту вздовж кордону. Близько100 німців пробралися через зачинений шлагбаумкордону, а угорські охоронці тим часом вдавали, щонічого не помічають. Протягом серпня подібнимчином через кордон перейшли близько 3000 біженців.У наступні тижні ця кількість значно зросла.

11 ВЕРЕСНЯ. У Східному Берліні критикирежиму НДР утворили організацію «Новий форум».Угорщина відкрила свій кордон з Австрією,влаштувавши показову церемонію розрізуванняколючого дроту. 10 тисяч східних німців у вересніперебралися через Австрію в Західну Німеччину.

7 ЖОВТНЯ. Почалося офіційне святкування 40�ї

річниці НДР. Тисячі демонстрантів вийшли на вулиціБерліна, вимагаючи демократії та свободи. МихайлоГорбачов у своїй промові закликає режим ЕріхаХонекера почати реформи і визначити, що єпершопричиною невдоволення у Східній Європі. І по�пророчому додає: «Життя карає тих, хто спізнився».

9 ЖОВТНЯ. У Лейпцигу — колисці опозиції у НДР — проходить 70�тисячна демонстрація.

18 ЖОВТНЯ. Еріх Хонекер після перебуванняпротягом 18 років на посту партійного і державноголідера йде у відставку. Причиною відставки вінназиває стан здоров’я після проведеної операції нажовчному міхурі. На зміну йому приходить ЕгонКренц, якого газета «Нью�Йорк Таймс» назвалапросто «не Горбачов». Кренц обіцяє проведенняреформ, але цього вже мало. Та й пізно.

21–30 ЖОВТНЯ. У Берліні та інших великихнімецьких містах сотні тисяч демонстрантів взялиучасть у антиурядових протестах.

Зліва: В ніч відкриття Берлінської стіни 9 листопада 1989 року

берлінці, стоячи на Стіні, вимагають її знести. Вгорі: Затор

транспорту 11 листопада 1989 року на 17]й вулиці, що через

Бранденбурзькі ворота веде на Захід. Тисячі східних німців

виїхали на Захід після падіння Стіни.


7 ЛИСТОПАДА. Уряд Східної Німеччини уповному складі йде у відставку. За ним у відставкуйде і все Політбюро. Демонстрації тривають,кількість біженців зростає.

9 ЛИСТОПАДА. Після невиразного оголошенняпро зняття обмежень на поїздки громадян уряд НДРувечері несподівано відкриває кордон. Деякіприкордонники закликали «читати між рядків» іказали, що громадянам треба отримати спеціальніперепустки. Але вони не могли встояти під натискомтієї кількості громадян, які хотіли перейти кордон.Наказу зупинити їх не було, і десятки тисяч людейпішли в Західний Берлін.

10 ЛИСТОПАДА. Прикордонники почалирозбирати Стіну, щоб збільшити її пропускнуздатність. Берлінці з обох боків — зі Сходу і Заходу— з ентузіазмом кинулися їм на допомогу.

11–12 ЛИСТОПАДА. Три мільйони громадянСхідної Німеччини відвідали Західну Німеччину, щобпросто подивитися, скупитись і побачитися з ріднимиі друзями. Дехто залишився там жити. Десятки тисячвийшли на Курфюрстендам, заблокувавши вулиціміста. Західнонімецькі газети вийшли з додатками, вяких опублікували близько 4 тисяч вакансій (багатонавіть із житлом). Таким чином західні німцінамагалися дати східним прихисток у себе.

13 ЛИСТОПАДА. Народний парламентНімецької Демократичної Республіки обирає

прем’єр�міністром Ганса Модрова. Тим часом уЛейпцигу 200 тисяч демонстрантів вимагаютьреформ. Цього ж хочуть і численні демонстранти уінших великих містах Німеччини. «Понеділковідемонстрації» триватимуть протягом кількох тижнів.Радянський Союз не втручається.

3 ГРУДНЯ. Керівництво Соціалістичної єдиноїпартії Німеччини на чолі з Егоном Кренцом іде уповному складі у відставку. Разом з іншимипартійними функціонерами високого рангу з партії зганьбою виключають колишнього партійного ідержавного лідера Еріха Хонекера. Вся владазалишається у руках політика�реформіста з ДрезденаГанса Модрова.

22 ГРУДНЯ. Уперше за останні 28 років зновувідкрито Бранденбурзькі ворота. Вони були могутнімсимволом роз’єднаної Німеччини. Канцлер ЗахідноїНімеччини Гельмут Коль заявив, що це«найщасливіші години його життя».

31 ГРУДНЯ. Близько 500 тисяч людей з багатьохкраїн світу зібралися у новорічну ніч біляБранденбурзьких воріт, щоб зустріти початок новоїери.

Зліва: Східні й західні берлінці разом стоять під дощем 22 грудня

1989 року на відкритті парку «Бранденбурзькі ворота», що був

зачинений протягом 28 років. Угорі: Східнонімецькі прикордонники

вітаються із західнонімецькими поліцейськими під час демонтажу

залишків Стіни для створення пішохідного проходу.


КРУГЛИЙ СТІЛМи попросили кількох аналітиків дати відповідь на одне просте запитання:«У чому полягає значення 9 листопада 1989 року?»


9листопада 1989 року. Іконічна фотографіязафіксувала на Берлінській стіні людей, якісвяткують її падіння. Весь світ визнав це фотосимволом кінця світу, розколотогодеспотичними комуністичними режимами. Та

чи так це насправді?І через 20 років після цієї події жодної з цих

фотографій ще не бачив жоден із 23 мільйонівгромадян Північної Кореї, принаймні легально.Іронія долі полягає в тому, що за своєю суттюнайближчим до пропускного пункту «Чарлі» єприкордонний пункт Панмунджом на кордоні міжПівнічною та Південною Кореями. Там солдатиостанньої нації, роз’єднаної комунізмом, механічнодивляться одне одному в очі. Навряд чи комусь,навіть самому режимові Північної Кореї, до вподобиіснування Стіни між двома Кореями, але здинастичними і параноїдальними лідерами Півночіособливо важко мати справу.

Режим Куби теж тримається за комунізм ігнобить своїх громадян в ім’я цієї ідеології. Стіну наКубі уособлює бульвар Малекон — набережна уГавані, на яку кубинці виходять, щоб подивитися наморе і уявити світ поза їхнім островом, світ, до якоговони не мають права вільно поїхати. Жодне фото,зроблене біля Берлінської стіни 9 листопада 1989року, ще жодного разу не було легальноопубліковане на Кубі.

Це два екстремальні приклади тоталітарноїкомуністичної диктатури. Залишки Стіни подекудище збереглися і на території колишнього РадянськогоСоюзу. Білорусь, Туркменістан та Узбекистан —найкрасномовніші приклади. І мало хто в Мінську,Ашгабаті чи Ташкенті не помічає того зла, якеперетворює їх на жертви режиму. Там є дисидентськіпереконання, але люди не можуть їх озвучити.

Коли людей у Гавані запитати про дисидентськіпереконання, то не кожен зрозуміє, про що йдеться.А у Пхеньяні не знатимуть ані слова «дисидент», аніслова «переконання».

ТЕРЕЗА БОНДТереза Бонд — це псевдонім відомого політичного аналітика, що вивчає закриті суспільства

Напруження «холодної війни» ще залишається на Корейському

півострові. Південнокорейські військові дивляться зблизька

на північнокорейських на кордоні у селі Теншон.


За годинниковою стрілкою згори: Кубинські дисиденти вимагають

свободи і демократії (2003 рік). Жінки]депутати Народних зборів

Туркменістану. Узбецька жінка роздивляється іноземні газети

і журнали.


Залізна завіса впала задовго до того, як булозруйновано Берлінську стіну в листопаді 1989року. Комуністична система перебувала украйній стадії свого загнивання протягомбагатьох років. Однопартійні режими

придушували права людини й політичні свободи і немогли забезпечити найголовнішого виправданнякомунізму — економічної діяльності. Розрив міжСходом і Заходом особливо збільшився у 80�х роках,коли ринкова інтеграція посилилазахідноєвропейський добробут, а країниВаршавського договору під каблуком РадянськогоСоюзу не змогли стати гідною альтернативоюінтегрованій Європі. У регіоні періодично виникалирухи опору комунізмові, але влітку 1980 рокусправжній вибух струсонув Європу: у Польщі булосформовано вільну профспілку «Солідарність». Хочаїї й було тимчасово придушено і загнано у підпілля, їїмасовість і далекоглядне керівництво свідчили про те,що дні нав’язаного Радянським Союзом комунізмудобігають кінця. Невідомо лише було, чи комунізмвідійде з гуркотом, чи з пшиком.

На щастя, комунізм уже був безсилий чинитиопір власному згасанню. Ідеологічно збанкрутілий,економічно некомпетентний і політично примітивниймарксизм�ленінізм зайшов у ще одинекспериментальний глухий кут. Більше того,

ЯНУШ БУГАЙСЬКИЙЯнуш Бугайський — директор проекту «Нові європейські демократії» у Вашингтоні.

Працював старшим аналітиком на радіостанції «Вільна Європа» у Мюнхені напередодні занепаду комунізму.


радянський режим, що розсадив вірнопіддані режимипо країнах Східної Європи, втратив колишні важелівпливу і ресурси, щоб силою позбавити «братнінароди» права скористатися плодами плюралізму танаціональної незалежності. Коли Берлінська стіна щетільки тріщала по швах, Польща вже маладемократично обраний уряд, а Угорщина іЧехословаччина вийшли на шлях політичногоплюралізму, оскільки їхні лідери усвідомилинеминучість системних змін. Оглядаючись назад улистопад 1989 року, часто не помічають, що хоча тіісторичні події й знаменували колапс комунізму, вонище й віщували національне визволення центрально�та східноєвропейських держав від радянськогопокровительства. Якщо комунізм у цих країнахзалишається тільки танучим нічним кошмаром, їхняборотьба за збереження державної незалежності відусе настирливішого російського уряду триває і досі.

Справді, офіційна Москва намагаєтьсяпереглянути ступінь важливості 1989 року інаголошує на тому, що Радянський Союз неокуповував половину Європи після Другої світовоївійни. Водночас вона закриває очі на те, як радянськарука встановлювала там репресивну тоталітарнусистему, що протягом майже півстоліттяпригнічувала політичний та економічний прогрес.Деякі російські речники стверджують, що радянськийблок розпався з доброї волі Кремля, а «холоднавійна» закінчилася сама по собі, і не хочутьвизнавати, що радянська система довела своюнеспроможність і розпалася зсередини.

На жаль, цю версію милосердної і навітьпрогресивної радянської системи застосовують навиправдовування нинішньої і майбутньоїдогматичності. Тому і європейці, й американціповинні виявляти пильність і захищати справжнійісторичний спадок листопада 1989 року.

Вгорі: Напередодні виборів у НДР у жовтні 1989 року східні

німці сидять навпроти Палацу республіки з мирними вимогами

проведення реформ. На попередній сторінці: Транспаранти

на захист «Солідарності» (серпень 1988 року).


9листопада 1989 року я перебувала у ЗахіднійНімеччині, де виступала з лекціями відІнформаційної агенції США. День я провела уСаарбрюкені, сіла на потяг до Франкфурта,трохи почитала і рано лягла спати. Вранці

наступного дня я прокинулася, так і не знаючи нічогопро події в Берліні. Ніхто не обмовився про них і насніданку. Коли ж я нарешті увімкнула телевізор, тона кожному каналі репортери на фоні Берлінськоїстіни передавали свої репортажі, а люди за ниминамагалися її розбирати. Я ошелешена сіла на ліжко іне могла відвести очей від екрана.

Що можна робити холодного ясного дня, колиприходять у рух стратегічні тектонічні пласти світу? Япішла до франкфуртської Паулькірхе, яка буласвідком невдалої спроби створити об’єднанудемократичну Німеччину ще у 1848 році. У кірсі наекскурсії було чимало школярів, але жоден гід нерозповідав їм про те, що дорога до об’єднання, якесаме в той момент відбувалося біля Берлінської стіни,почалася саме тут у 1848 році. Цілий день я не чуларозмов про відкриття Берлінської стіни. Про цезаговорили лише ввечері в університеті наполітологічній конференції, у якій я брала участь.

Я рада, що того разу не побувала у Берліні, —там, де була я, атмосфера була унікальна. Згодом вінших містах Західної Німеччини я бачила те саме, щой у Франкфурті. Я спостерігала величезну різницю

між науковцями, політиками і дипломатами, з одногобоку, та більшістю західних німців у зацікавленостіподіями довкола Берлінської стіни. Коли я все�такипочинала говорити з людьми про це, дехто з нихвисловлював нервове побоювання з приводуподальшого розвитку ситуації, а багатоспіврозмовників просто не приховували своєїбайдужості.

Мої спогади про ті давні листопадові дні дужеважливі для мене щодо розуміння впевненого курсурозвитку німецько�американських відносин зсередини 90�х і донині. Вочевидь, найбільшоювідмінністю між двома країнами у культурному іполітичному плані є їхнє ставлення до змін. ВідкриттяБерлінської стіни у час глобальних політичних змінздається безпрецедентним, принаймні з 1918 року, аможливо, і безпрецедентним взагалі. Трансатлантичніпарадигми ХХ століття стали непридатними, алеНімеччина все ніяк не могла від них відійти. І цеможна зрозуміти.

Західнонімецька зовнішня політика будуваласяна двох речах: стабільності й передбачуваності. У1989 році вона ще дотримувалася плану співпраці зіСходом, започаткованого у 70�і, та ще давнішогоплану взаємин з блоком НАТО. 9 листопада 1989року ця ера стабільності й передбачуваностізакінчилася, і західні німці, принаймні такими я їхпобачила тоді, інстинктивно це відчували і

ЕДВІНА КЕМПБЕЛЛЕдвіна Кемпбелл з 2003 року працює викладачем в Американському університеті повітряних сил.До того займала різні посади в академічних та аналітичних інституціях. Працювала і надипломатичній роботі, відповідала за військово6політичні питання. Має численні публікації, середяких — «Консультації та консенсус у НАТО» та «Минуле Німеччини і майбутнє Європи». У статтіавторка викладає особисті погляди, які не представляють точку зору Університету повітряних сил,Повітряних сил США чи Міністерства оборони США.


сором’язливо намагалися сховатися від реальностітого, що відбувалося у ті дні в Берліні.

В американців історія інша. Ми намагаємосядивитись на часи політичної непередбачуваності йнестабільності як на шанс, який слід використати. Іперспектива кризи при цьому нас не лякає. Це додаєнам оптимізму щодо наших можливостей сприйнятизміни. І трансатлантична криза останніх років зайвийраз це доводить. Американська впевненість у тому,

що проблему можна вирішити, неминуче входить усуперечність із німецькою переконаністю в тому, щоситуацію треба взяти під контроль.

Мають рацію обидві сторони. 9 листопада 1989року сорокарічна «холодна війна» припинилася, босоюзники спільними зусиллями змогли владнати своїчасто досить напружені відносини з РадянськимСоюзом. Відповідь на «німецьке питання» простознайшли у процесі трансатлантичного стратегічногодіалогу, що тривав десятками років. Обидві країниповинні пам’ятати, що й відповідь на сучасніглобальні політичні питання можна знайти лише прибажанні продовжувати цей діалог і протягомнинішнього століття.

Нова ера. Вгорі: Канцлер Німеччини Ангела

Меркель і Президент США Барак Обама у квітні

2009 року. Зліва: Колись противники, тепер

союзники. Німецькі й польські військові разом

несуть службу в складі військ НАТО.


Д вадцять років минуло з дня падінняБерлінської стіни, а в пам’яті зринає ціланизка болючих спогадів. І самі берлінці, івесь світ пам’ятає убитих при спробі втечі,пам’ятає родини і друзів, розділених після

1961 року, коли комуністи звели Стіну, що малавберегти їхню систему від розпаду. Втім, нікомунавіть на думку не спадало рятуватися від свободиЗахідного Берліна під крилом тиранії БерлінаСхідного. Стіна була ще однією ілюстрацієюочевидного факту: союзникам не вдалося дійти згодиз приводу того, що слід робити з переможеноюНімеччиною. Двічі зазнавши брутального нападузбройних сил Німеччини у ХХ столітті, РадянськийСоюз хотів мати нейтрального, ослабленого ізалежного сусіда. Американці та їхні союзники,навпаки, хотіли, щоб демократична і вільнаНімеччина слугувала твердинею проти поширеннякомунізму і протистояла поверненню фашизму. Післятого, як воєнні союзники визначилися зокупаційними правами у 1949 році, західнаФедеративна Республіка Німеччини (ФРН) тарадянський сателіт Німецька ДемократичнаРеспубліка залишалися незалежними, але неповністю суверенними. І лише у 1989–1990�х роках,коли Стіна впала, воєнні союзники відмовилися відзалишків своїх окупаційних прав. Обидві Німеччинивозз’єдналися, і Друга світова війна нарештізавершилася.

Ця Стіна була символом штучного поділуНімеччини і вибухонебезпечного світу. Світу, під часіснування якого я ще студентом приїхав у СхіднийБерлін 1974 року. Що я, як громадянин вільноїкраїни, запам’ятав найбільше, то це недобрепередчуття на в’їзді й відчуття свободи на виїзді зкраїни. А ще жаль з приводу того, що ті, хтозалишився там, не могли піти за мною. П’ятнадцятьроків по тому я біг в аудиторію, щоб поділитисярадісною новиною про падіння Стіни. Мої студентибули заінтриговані, але особливої радості невиявляли. Їхній життєвий досвід відрізнявся віддосвіду мого покоління. Ми, діти й онуки тих, хтоборовся заради перемоги над фашизмом, відчувалибільшу причетність до героїв воєнного часу і доповоєнного лідерства Сполучених Штатів та їхніхсоюзників. Починаючи з плану Маршалла, доктриниТрумена і Берлінського повітряного мосту наприкінці40�х до політики стримування комунізму в 50�і й 60�іроки, Захід протистояв комунізмові. Дипломат ідослідник російських питань Джордж Кеннанпередбачав, що процес атрофування комунізмупочнеться зсередини. Так воно і сталося. А політикастримування обмежувала радянську експансіюкордонами Східної Європи.

Західних німців можна привітати з успішноюпобудовою демократичної держави у повоєнний час,яка водночас давала надію і Сходу. ЗахіднаНімеччина у порівнянні з Веймарською республікою

РОЙ ГІНСБЕРГРой Гінсберг викладає державне управління у Скідморському коледжі (Саратога Спрінгс, штат Нью6Йорк). Автор книги «Демістифікація Європейського Союзу: логіка регіональної інтеграції».


— її знедоленою історичною попередницею — маладві переваги. Вона, будучи частиною утворення, якепізніше сформувало Європейський Союз, отрималагарантії економічної безпеки, добробуту ідемократичного розвитку. Організація Північно�Атлантичного Договору (НАТО) захищала їїфізично. Таким чином, ФРН більше не могла нікомузагрожувати, а також була убезпечена від загроз збоку інших європейських держав.

Нині об’єднана Німеччина, яка має гарантії ЄС іНАТО, виступає на захист демократії і стабільності усвіті, набагато небезпечнішому для багатьох народів,ніж це було у 1989 році. Якщо Німеччина, діючи черезЄС і НАТО, буде лідером у справі підвищеннястабільності й безпеки у світі, що цього потребує, тоу такий спосіб вона віддячить тим, хто свого часудопоміг їй стати безпечною і вільною.

Вгорі: Німецькі десантники

готуються до участі в

миротворчій операції у

Македонії (2001 рік).

Зліва: Німецький суд

розчистив шлях до ратифікації

угоди про реформування

Європейського Союзу.


Pік 1989 застав Європу поділеною ще з часузакінчення Другої світової війни. Понад стомільйонів людей жили у країнах СхідноїЄвропи, які перебували під впливомРадянського Союзу і де правили комуністичні

партії. Видатний драматург і правозахисник ВацлавГавел сидів у в’язниці у Чехословаччині, тираниНіколає Чаушеску і Тодор Живков, відповідно, третійі четвертий десяток років одноосібно правили уРумунії та Болгарії. А в Німеччині Стіна заввишкимайже чотири метри розрізала по живому Берлін,знаменуючи у такий брутальний спосіб реальний ісимволічний поділ континенту.

Та вже наприкінці цього року Вацлав Гавел бувпрезидентом Чехословаччини, диктаторські режимивід Балкан до Балтії було скинуто і народи СхідноїЄвропи, повернувши свою суверенність, взялися допобудови демократії та вільної економіки. І падінняБерлінської стіни в ніч на 9 листопада 1989 року булосимволом кінця поділу Європи.

Окрім неймовірної швидкості й розмаху, ці подіїстали знаменними в силу ще кількох причин. По�перше, хоча аналітики і політичні гравці одноголоснотвердили про неефективність комуністичних режимів,їхнє майже одночасне падіння у Східній Європі все жтаки було несподіванкою. Попередні зміни

відбувалися, як правило, в якійсь одній країні. Цьогож разу демонстрації та суспільні вимоги в однійкраїні викликали ланцюгову реакцію в інших. Арезультати ставали все вагомішими — від заміникомуністичного прем’єр�міністра у Польщінаприкінці серпня до страти Ніколає Чаушеску в

РОНАЛЬД ЛІНДЕНРональд Лінден — професор політології в університеті Піттсбурга. Здобув ступінь доктора наук у Прінстонському університеті у 1976 році. В 1984–1989 рр. та 1991–1998 рр. — директор Центру російських і східноєвропейських досліджень в університеті Піттсбурга. У 1989–1991 рр. — директор відділу досліджень радіо «Вільна Європа» у Мюнхені. Має численні публікації з проблем Центральної та Південно6Східної Європи. Заступник редактора видання «Проблеми посткомунізму».

Михайло Горбачов обговорює хід реформ у сільському

господарстві з робітниками заводу сільськогосподарської техніки.


Румунії на Різдво. До того ж, за винятком Румунії,революційні зміни відбувалися ненасильницькимшляхом. Режими змінювалися не під загрозоювтручання іноземних військ, а під натиском власнихнародів, які переконались у тому, що панівніпротягом останніх років доктрини несуть невизволення, а репресії. Але ці зрушення виходили зарамки простого невдоволення провалом політики, щоне виправдала надій. Ці події підтвердили іважливість легітимності правлячого режиму, ідеї проте, що правити має не лише керівна партія, а й уряд. Зсамого початку східноєвропейці не вважали місцевихкомуністичних керівників «своїми», а ставилися доних, як до «продукту» радянського домінування.Коли радянський лідер Михайло Горбачов, якийпроштовхував реформи у своїй країні, зняв загрозуінтервенції, похідні режими було зметено геть.

Є ще два фактори, які пришвидшили кінецькомунізму і падіння Берлінської стіни. Одним із нихбуло поширення інформації про Захід і справжнюситуацію у Східній Європі. Розуміння того, якфункціонує система державного управління уЗахідній Європі та Америці і як там живуть люди,збільшувало привабливість альтернативних моделейрозвитку. Хоча саме поняття демократії та свободи уСхідній Європі й не мало чітких обрисів, інформаціяпро те, що ці речі спрацьовують деінде, була могутнімстимулом.

Але жоден із перелічених факторів не відіграв битакої ролі, якби люди не виявили мужності й не

скористалися вдалим моментом. Якби вони невідчули, що настав час розкидати, як вони зробили цебіля Берлінської стіни у 1989 році, і час збиратикаміння, чим займаються і зараз у своїх оновленихдемократичних суспільствах.

За годинниковою стрілкою згори зліва: Колишній дисидент

Вацлав Гавел вітає натовп людей 29 грудня 1989 року у перший

день після свого обрання Президентом Чехословаччини. Близько

100 тисяч людей відгукнулися на заклик групи дисидентів

«Громадський форум» вийти на демонстрацію проти

комуністичного режиму Чехословаччини. Чоловік читає

повідомлення у газеті про хід парламентських виборів у Болгарії в

червні 2001 року.


«Ходімо пошукаємо калькулятор!»

Влітку 1989 року я входив до складу невеликоїкомісії експертів з питань безпеки уКопенгагені. Щодня за обідом ми велинеформальні дискусії довкола поточнихподій. Та в серпні того року трапилося щось

надзвичайне і дивовижне. Східнонімецький уряддозволив своїм громадянам переходити кордон міжНімецькою Демократичною Республікою іЧехословаччиною та Угорщиною, щоб потімдістатися Австрії. І всі ми бачили, що натовп біженцівщодня зростає. Ситуація була швидкоплинною — цеще м’яко кажучи. Один із моїх колег у захваті вжепочав було вираховувати, коли сусідня країна, доякої ставилися з острахом, повністю спорожніє,відпустивши на волю 16 мільйонів своїх громадян.Треба було терміново знайти калькулятор.Зухвальство створювало відповідний настрій.

У це важко було повірити — чарівна казка уцинічному світі міжнародної політики! Коли улистопаді Стіна нарешті впала, ейфорія заполонилавсіх і все. У Центральній та Східній Європі мирніреволюції спалахували одна за одною, і похмуріпобоювання щодо настання анархії танасильницького опору з іншого боку поступилисямісцем справжньому оптимізмові. Його причини малиочевидне моральне підгрунтя: права людини, турбота

про довкілля, падіння авторитарних режимів підтиском власної брехні й порожніх гасел. Історіяпішла у правильному напрямі.

Та чи не найліпшим наслідком падіння цієїдивної споруди було народження нового світогляду,не загальмованого логікою протистояннясупердержав. Європейська культура і політикадістали змогу вільного розвитку, а європейці почалисприймати самих себе так, як не робили цього вжепівстоліття. Темним боком медалі був кривавийрозпад Югославії та серія етнічних чисток. З іншогобоку, возз’єднання Німеччини стало логічнимнаслідком падіння Стіни, а Берлін відновив свійколишній статус визначного політичного,інформаційного і мистецького центру. Важливовідзначити, що він зберіг і додав до своєї величі йамериканську повоєнну спадщину, бо перш ніж статиєвропейською історією успіху, він був утіленнямуспіху американського.

«Холодна війна» закінчилася тоді, коли Стінубуло зруйновано і довга низка трабантів рушила зіСходу на Захід. Вивільнився потужний струміньенергії, стримуваної цим конфліктом. Європа сталабагатшою і самовпевненішою, Європейський Союзрозширився майже на весь континент, а НАТОприйняла до своїх лав колишніх супротивників.«Мозкові центри» теж зміцніли, бо перед намипостали нові виклики, про які кілька десятиліть тому

АНДРЕАС РУДЕАндреас Руде — спеціаліст із зв’язків з громадськістю у Посольстві США в Данії; відповідає також за питання безпеки. Пише статті й веде рубрики у провідних данських газетах.


ще ніхто і гадки не мав. І серед усього цього —дискусія довкола майбутнього Європи, що вийшла наякісно новий щабель у 1989 році, сповненамогутнього позитиву. Хоча критики не бракує з обохбоків Атлантики, вона приносить результати, яківражають. Поглиблюючись із плином часу, ця

дискусія ще дуже далека від завершення. І це немусить нікого дивувати. Правила гри, наче змахомчарівної палички, було змінено у 1989 році. Але йчерез 20 років ми намагаємося наздогнати час,робимо історію на марші.

За годинниковою стрілкою згори зліва: Солдати

військ НАТО несуть національні прапори своїх

країн. Масова демонстрація на захист миру в

Східній Європі.

Колишні вороги — колишній лейтенант

американської армії (зліва) та колишній офіцер

Служби безпеки НДР (справа) читають про колись

поділене місто.


Tе, що сталося у Берліні 20 років тому і щовідбувалося у Москві наступного року, булоякимось дивом. Минуло не так уже й багаточасу, а емоції, які ми переживали в той момент,не згасли і зараз, під час святкування ювілею.

Багато людей так довго жили у «напівтемрявіборотьби» — а саме так ми називали «холоднувійну», — що її закінчення інакше ніж дивом складнобуло пояснити. Важко було повірити в те, що такарозв’язка стала результатом прозорливості людей,які наважилися припустити можливість занепадуімперії зла, колапс фатально хибної ідеології тамирного відродження Європи після двох самовбивчихвоєн.

Однак прозорливість — це те, що залишається упам’яті після того, як події стають історією. А те, щовтрачається на радощах успіху, — це складники цієїпередбачливості: терпіння у разі невдачі, витримкаперед обличчям небезпечних провокацій, рішучість упрагненні впоратися з трагічним тягарем історії. Усеце й призвело до подій осені 1989 року. Багато виявівцієї прозорливості слід добре запам’ятати. І не лишетому, що вони дали результат у 1989 році. Вонидовели свою необхідність і під час пізніших подій —драматичного вибуху цілого спектра нових загроз 11вересня 2001 року.

Основою завбачливості, що призвела доформування політики «холодної війни» і так само доїї закінчення, було глибоке розуміння СполученимиШтатами того, що, попри безсумнівну могутність

СІМОН СЕРФАТІСімон Серфаті змінив Збігнєва Бжезинського на посту завідувача відділу світової безпеки і геополітики вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень. Одна з його останніх книг «Архітектори ілюзій» вийшла 2009 року у видавництві університету Пенсильванії.


нації, існують речі, які, трапившись рік тому «десьтам», сьогодні можуть статися «ось тут» і нестимутьзагрозу американським інтересам і цінностям. І такможе повторитися не раз. Щоправда, закликивідмовитися від участі в операціях у гарячих точкахпланети і повернутися додому не раз лунали у період«холодної війни». Як аргумент наводили перспективуекономічного занепаду і неминучість катастрофи.Але ці заклики не похитнули рішучості американців ідалі нести важкий тягар своїх зобов’язань, бо вонирозуміли, що жоден народ, яким би неповторним вінне був, не може довго перебувати в ізоляції, не маючисоюзників, які поділяють його цінності, інтереси тацілі і які готові надати свої можливості, досвід іподілитися різними підходами для реалізації спільноїполітики.

Втім, кінцевою метою лідерства США була нелише перемога у війні, а й прагнення побороти війну

як явище на європейському континенті, для якоговійна вже почала перетворюватися на спосіб життя внепевності. Як наслідок, події листопада 1989 рокустали не лише тріумфом трансатлантичного Заходупід проводом Сполучених Штатів над РадянськимСоюзом, а й тріумфом Європи над історією. Длябагатьох було несподіванкою, коли європейськікраїни відмовились від політики сили і приступили дооб’єднання своїх національних суверенітетів,утворивши тісну спільноту, яка згодом стала союзом.Це дало їм більше демократії, підвищило достаток,стабільність і гарантії миру до рівня, якого вониніколи не мали раніше.

20 років тому були і такі, хто вбачав у закінченні«холодної війни» і возз’єднанні Німеччини загрозуєвропейській єдності та її солідарності зіСполученими Штатами. Те, що ці побоюваннявиявились марними, свідчить про глибину тієїпрозорливості, яка привела Америку разом ізЄвропою до того дивовижного історичного моментудвадцятилітньої давнини і сприяла розширенню іпоглибленню євроатлантичних інституцій, які йнадалі розвивають свої відносини. Щоправда, під час«холодної війни» ця передбачливість стосуваласялише половини світу, на чому не раз наголошувавДержавний секретар Дін Ачесон. Нині ці обмеженнянагадують про те, що передбачливою має бути і рештасвіту, щоб дати змогу іншим народам жити в мирі,достатку і свободі.

Вгорі: Політичні активісти вимагають більшої прозорості у

прийнятті державних рішень і запускають повітряні кульки біля

будівлі Рейхстагу (2004 рік). Справа: На ювілейному саміті

НАТО вітають нових членів Хорватію та Албанію і відзначають

60]річчя Альянсу. На попередній сторінці: Турист оглядає

рештки Берлінської стіни.


Ніхто не буде заперечувати геостратегічнихнаслідків падіння Берлінської стіни:радянська імперія почала розпадатися, а їїкраїни�сателіти, в тому числі й СхіднаНімеччина, позбулися радянського

домінування. Відкриття кордону між Східним іЗахідним Берліном позначило початок поперваххиткого процесу, який завершився 3 жовтня 1990року актом об’єднання Німеччини. Якщо вживатичіткіші історичні й конституційні терміни, тоНімецька Демократична Республіка (НДР)саморозпустилася і приєдналася до ФедеративноїРеспубліки Німеччини. Цього вдалося досягтимирним шляхом, і такий процес слід вважатидипломатичним тріумфом західного мистецтвадержавного управління, досягнутим певною міроюзавдяки отриманню згоди Москви на такуперестановку у повоєнному статус�кво.

Ця подія мала надзвичайно важливі наслідки длявсього континенту. Протягом ХІХ і на початку ХХстоліття Німеччині протистояли реальні стратегічніконкуренти, тож вона виробила свою одіознуполітику пристосовництва (Schaukelpolitik), якаполягала у фатальному політичному маневруванніміж Сходом і Заходом. Після мирного возз’єднаннядвох повоєнних Німеччин ця дилема відійшла уминуле. Вперше у своїй історії Німеччина ниніперебуває в оточенні дружніх держав. Після 1949року Федеративна Республіка Німеччини була

західною країною і такою ж залишалася після подій1989–1990 років.

Нова і непорушна прозахідна орієнтаціяНімеччини є гарантією для її європейських сусідів. Азапорукою цієї гарантії є особливі німецько�американські відносини. Цей зв’язок добре ілюструєанекдотичний випадок, коли телефонний операторМіністерства закордонних справ Німеччини, першніж з’єднати міністра закордонних справ Ганса�

МАНФРЕД СТІННСМанфред Стіннс здобув ступінь доктора наук в університеті Міннесоти у 1978 році. З 2003 року викладає курс міжнародних відносин в університеті імені Гумбольдта у Берліні.

Східнонімецькі біженці стоять у черзі до бюро з надання притулку

і харчування після втечі в Західну Німеччину через територію

Угорщини та Австрії 8 серпня 1989 року.


Дітріха Геншера з Держсекретарем США ДжеймсомБейкером у лютому 1990 року, сказав Бейкерові:«Боже, благослови Америку!». Німецько�американські відносини ніколи не були такимитісними, як у 1989–1990 роках. То були часи великогооптимізму. І експерти, і прості люди говорили продивіденди від миру і сподівалися на поширеннядемократичних процесів у всесвітньому масштабі.

Події у Берліні мали величезне символічне іпрактичне значення, а дорогу до них вимостилиопозиційні рухи у Польщі та Угорщині. Польськаопозиція домоглася проведення 4 червня 1989 року

перших майже вільних виборів у комуністичнійкраїні, а угорський уряд комуністів�реформаторіввідкрив у травні того ж року кордон з Австрією. Всеце сталося буквально за кілька місяців до того, якбуло пробито Берлінський мур.

Та й самі східні німці теж виявляли хоробрість.Деякі парафії протестантської церкви у СхіднійНімеччині були прихистком для демонстрантів таопозиційно налаштованих громадян, котрі не бачилиперспектив існування НДР. Південні регіони СхідноїНімеччини були справжнім оплотом опозиції, аЛейпциг — її неформальною столицею.

Відносини між урядом НДР та опозиційнимрухом ставали все напруженішими, а переломниммоментом були відомі нічні понеділкові демонстраціїу Лейпцигу. Відсвяткувавши 4 жовтня 1989 року 40�вурічницю існування НДР, уряд мав намір вжитирішучих заходів і навіть, як того боялися багато

Навіть за місяць до падіння Берлінської стіни у

Східній Німеччині мали місце політичні репресії.

Вгорі: Східнонімецькі поліцейські розганяють

демонстрантів, які вимагають демократії. Зліва:

Молоді громадяни Східної Німеччини запалюють

свічки на знак протесту проти політичних арештів.


людей, готовий був піти на «китайський варіант» дляпридушення демонстрацій, що мали відбутисянаступного понеділка — 9 жовтня. Було мобілізовановійськові частини і численні поліцейські сили, якіоточили центр старого міста. У лікарнях цілі поверхиприготували для надання невідкладної медичноїдопомоги великій кількості поранених. Демонстрантигартували волю, і багато хто не був упевнений, чивдасться вистояти у нічних демонстраціях тогопонеділка. Героїчний дух заполонив місто. І коли 70тисяч демонстрантів вийшли мирним маршем навулиці міста, військові й поліцейські чини не змоглинаважитися віддати наказ стріляти. Це був початоккінця ери комуністичного правління у СхіднійНімеччині. Вперше у німецькій історії успішновідбулася ненасильницька революція. А падінняБерлінської стіни лише поставило крапку в перемозідемократичної революції.

Двадцять років по тому багато колишніх східнихнімців перестали пишатися здобутками 1989–1990

років. Дехто навіть перестав вживати термін«ненасильницька революція», замінивши його сухимбюрократичним словом «поворот» (wende). МіжСходом і Заходом країни відчувається певненапруження, спричинене економічними труднощами.І якщо в Берліні святкують 9 листопада як деньпадіння Берлінської стіни, у Лейпцигу воліютьвідзначати річницю ненасильницької революції тапам’ятної ночі 9 жовтня. Через двадцять років цірозділені спогади свідчать про необхідність чесноїоцінки і досягнення взаєморозуміння з цьогопитання. Хоча ці почасти обгрунтовані розбіжності йіснують реально, вони все ж таки бліднуть упорівнянні з надзвичайно вагомими здобуткаминімецького народу та його сусідів і подіями,символом яких є падіння Берлінської стіни іоб’єднання вільного німецького народу.

Після об’єднання Німеччини художники графіті пристосували

залишки Стіни для своїх цілей.


Падіння Берлінської стіни позначило кінець50�літнього періоду постійної конфронтаціїсупердержав, існування жорстких світовихальянсів, загрозливої гонитви ядернихозброєнь і жорстокого придушення інших

ідеологій. «Холодна війна» — це був час, коли панівнідержави світу посилювали свою міць і ставалимогутніми важелями впливу навіть на віддалені відних країни. І цей процес набув безпрецедентнихмасштабів. Розпад традиційних колоніальних імперійу Африці, Азії та на Близькому Сході лише підсиливвплив Сполучених Штатів, Радянського Союзу іКитаю у цих регіонах. Найсильніші державидомінували у світі з останніх днів Другої світовоївійни до 9 листопада 1989 року, коли прочинилисядвері для приходу нової політики.

Комуністичні режими зазнали краху у СхіднійЄвропі та Радянському Союзі, оскільки народи цихкраїн втратили віру у професійні ідеали своїх лідерів.Громадяни перестали боятися і наслідків репресій збоку урядових сил, які поступово втрачаливпевненість у тому, у що вчора ще свято вірили. Небули вони впевнені й у тому, що і надалі можутьчинити насильство легітимним шляхом. У СхіднійЄвропі комуністи правили до 1989 року, а вРадянському Союзі — до 1991�го. Але реальнийполітичний авторитет вони втратили ще за кількароків до того.

Падіння Берлінської стіни знаменувало перехідполітичного впливу від комуністичних правителів до

освічених і адекватних громадян, які щойно отрималивладу. Вацлав Гавел, Лех Валенса і Борис Єльцинстали національними героями. Ці особистості булипідтримані народом, який хотів мати справжніхлідерів, що приходять до влади через незалежність, ане завдяки кар’єризмові. Вони мали чималопослідовників і прихильників в інших країнах світу,

ДЖЕРЕМІ СУРІДжеремі Сурі — професор історії, директор Центру досліджень ЄС і директор стратегічнихпрограм університету Вісконсин6Медісон. Автор трьох книг, зокрема «Генрі Кіссінджер і американське століття». Професор Сурі багато публікується в академічних виданнях, газетах,науково6популярних журналах. Веде чимало різних блогів, у тому числі власний:http://jeremisuri.net.

Робітниця ремонтує стіну, а на неї дивляться з портретів

російський лідер Микита Хрущов та східнонімецькі політичні діячі.


бо їхні слова і образи тиражувалися далеко замежами власних країн. «Холодна війна» почалася в еру залякування народу радіопромовамиперестарілих політиків, а закінчилася виплескоммолодої енергії привабливих діячів з телеекранів.

Нова політика ери телебачення, а невдовзі й інтернету була фрагментарною і нетерплячою.Об’єднання людей, що виникали у цих країнах, —колишніх політичних в’язнів, релігійних дисидентів,профспілкових діячів та інших — кидали викликнепорушним політичним установкам авторитарнихкомуністичних і ліберальних капіталістичнихсуспільств. Вони вимагали, щоб держава служилаїхнім особливим інтересам. Групи споживачів,інвесторів і студентів заперечували доцільністьколективної самопожертви і виступали за постійневинагородження. Вони вимагали політичногосьогодення і не вірили обіцянкам світлогомайбутнього. Те, що було політичним, тепер ставалоособистим.

У цьому контексті падіння Берлінської стінививільнило енергію мрій про кращі умови життя, але

це були маленькі мрії. Вони обіцяли свободу замістьбрехні й репресій. Але вони не обіцяли, що шлях допобудови нового світу буде рівним і чистим. Розмовипро «кінець історії» маскували нездатність подуматипро те, що буде далі. Визволення, яке супрово�джувало закінчення «холодної війни», частопризводило до небезпечної інтоксикації. Думати промайбутнє з кожним днем ставало все складніше.

9 листопада 1989 року відкрило нові можливостіособистої свободи і самоорганізації. Воно створилонові проблеми у сфері міжнародних відносин.Зробити так, щоб свобода, яка прийшла з падіннямБерлінської стіни, служила інтересам усескладнішого світу, — це політичне завдання дляпершого покоління, яке прийшло після «холодноївійни».

Вгорі: Прихильники Бориса Єльцина —

першого посткомуністичного лідера Росії.

Справа: Ангела Меркель стала першим канцлером Німеччини —

вихідцем з колишньої Східної Німеччини, першою жінкою

і наймолодшим політиком, що зайняв цей пост.

Права на використовування фотографій

Права на використовування усіх фотографійналежать AP Images. Виняток становлять такіілюстрації:Внутрішня сторона титульної обкладинки, внизусправа: Library ofCongress, Prints and Photographs Division.с. 5. © Microsoft Corporation. All Rights Reserved.с. 6. зліва направо: © Bettmann/CORBIS; CarlMydans/Time Life Pictures/Getty Images.с. 7. зліва: dpa/Landov.с. 15. внизу зліва: © Bettmann/ CORBIS.с. 24 знизу вгору: Erazm Ciolek/Reuters; ChrisNiedenthal/Time Life Pictures/Getty Images.с. 28. зліва: dpa/Landov.с. 32: Gunter Bratke/dpa/Landov.с. 33: Keystone/Getty Images.с. 34. вгорі: dpa/Landov.с. 35. вгорі: Volkmar K.Wentzel/NationalGeographic/Getty Images.с. 36. вгорі справа: Express Newspapers/Getty Images;bottom left, Terry Fincher/Express Newspapers/ GettyImages.с. 37. вгорі зліва: dpa/Landov.с. 63: Popperfoto/Getty Images.с. 64. справа: John MacDougall/AFP/Getty Images.

Головний редактор — Джордж КлакВипусковий редактор —

Майкл Джей ФрідманДизайн — Мін Чін�ЯоРедактори — Джон Роуз Платт,

Ентоні КрюзБільд�редактор — Меггі Джонсон СлайкерПереклад на українську мову

Анатолія ЄремиРедактор українського тексту —

Світлана Нілова

Державний департамент СШАБюро міжнародних інформаційних програм

2009http://www.america.gov

..

У тривалій боротьбі людини і колючого дроту нині людина здобула перемогу, а колючий дріт зазнав поразки.

Адам Міхнік

Новий будинок парламенту Німеччини ... · 2017-08-14 ·...

Documents