Навчально-методичний центрпрофесійно-технічної освіти

у Херсонській області

Самоосвітня діяльність вчителя як педагогічна проблема

Херсон -2013

1

С.П.Ткаченко, Л.М.Морозова . Самоосвітня діяльність вчителя як педагогічна проблема.

м. Херсон,НМЦ ПТО, 2013, с.26

Укладачі: Ткаченко Світлана Петрівна , директор навчально- методичного центру професійно-технічної освіти у Херсонській області , Морозова Лариса Миколаївна , методист НМЦ ПТО у Херсонській області.

У методичному збірнику проаналізовано проблему самоосвітньої

діяльності педагога в її історичному розвитку. Визначено основні

напрями, в межах яких це питання розглядалося впродовж значного

проміжку часу. Розкрито сутність, основні характеристики

самоосвіти та різні підходи до визначення цього поняття. Приведені

приклади організації та проведення самоосвіти викладачів в ПТНЗ.

Ключові слова: Освіта, самоосвіта, самостійна навчальна робота.

Розглянуто та рекомендовано для використання в навчальному

процесі радою НМЦ ПТО.

Протокол № 3 від 12 березня 2013року.

2

Ніколи не залишайте Вашої самоосвітньої роботи і не

забувайте,що, скільки би Ви не вчились, скільки би не знали ,

знанням та освіті немає ні кордонів, ні меж.

Н.А.Рубакін

Людина прагне досконалості. Учитель - це суспільна особистість, до якої постійно привернута увага багатьох людей: учнів, батьків, колег. На учителі сконцентрована увага, тому він повинен постійно бути більш досвідченим, більш розвиненим за інших. Освіта, яку він отримав - це платформа, на яку можна в процесі самоосвіти покластись. Самоосвіта в останній час - дуже актуальне питання розвитку професійних здібностей вчителів.

Тільки знання, здобуті добровільно мають для людини найбільшу ефективність, тому одним з найважніших напрямів сучасного менеджменту освіти повинен бути ефективне управління самоосвітою педагогічних кадрів.

Утворення незалежної української держави зумовило необхідність модернізації системи освіти. Основні шляхи оновлення освіти у новому тисячолітті визначено в положеннях Закону України “Про освіту”, цільовій комплексній програмі “Вчитель”, якими передбачається таке:

- відтворення інтелектуального потенціалу народу;- забезпечення можливостей для саморозвитку людини;- підготовка молоді до інтеграції в суспільство;- професійна адаптація фахівця в умовах трансформації суспільного устрою та формування його професійної мобільності і конкурентоспроможності.

Успішне розв’язання цих завдань вимагає від особистості вибору стратегії неперервної освіти впродовж усього життя на основі саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти.

Суб’єктом передачі основ самоосвітньої діяльності для молодого покоління є вчитель. Кваліфіковане керування самоосвітою та навчання своїх вихованців продуктивним способам її здійснення можливе за умови володіння самим учителем засобами самоосвіти. Тому однією з актуальних проблем педагогічної науки та практики є визначення сучасних підходів до самоосвітньої діяльності вчителя.

Однак на етапі розбудови системи педагогічної освіти виникають суперечності між традиційною професійною самоосвітньою діяльністю вчителя та новими вимогами суспільства до вчителів, які мають бути готовими до

3

активного самостійного використання знань та здобутої інформації у сучасних соціально-педагогічних умовах.

Останнє зумовлює потребу осмислення та узагальнення теоретичного і практичного досвіду самоосвітньої діяльності вчителя та вимагає опрацювання нових теоретико-методологічних положень зазначеного питання.

Загалом проблема самоосвіти вчителя є багатогранною. Її значущість (у навчанні) знайшла своє відображення як у класичній  педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Г. Герде, В. Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, В.А. Козаков та ін.).

Проблема самовдосконалення особистості засобами навчання привертає увагу багатьох дослідників.  Сутність,     структуру   та   зміст   самоосвіти   обґрунтовано   у працях   О.І. Кочетова, П.Г. Пшебильського, Є.П. Тонконогої, Я.С. Турбовського. Психологічні основи самоосвіти (мотиви, готовність) досліджені О.Я. Аретом, В.К. Буряком, А.К. Громцевою, Ю.М. Кулюткиним, Н.О. Половниковою, Л.І. Рувінським, П.С. Сухобською, А.В. Усовою. Питання професійної самоосвіти, зокрема застосування психолого-педагогічних знань у самоосвітній діяльності вчителя, самоосвіта молодого вчителя як умова вдосконалення його професійної діяльності та неперервності    його   освіти   розкриті   М.М. Заборщиковою,   Б.П. Зязюним,   Д.А. Казихановою, І.Л. Наумченко. Проблема оптимізації взаємозв’язку післядипломного навчання та самоосвіти вчителів у системі підвищення кваліфікації висвітлена Н.В. Косенко, Ю.В.Кричевським, В.І.Кубинським, В.Б.Новичковим, Т.М.Симоновою, П.В.Худоминським.

Отже, проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань. Проте питання організації самоосвітньої діяльності вчителів у системі підвищення кваліфікації та чинників, що впливають на її динаміку, є практично не розробленими і потребують комплексного вивчення та створення якісно нової моделі самоосвітньої діяльності вчителя, яка б відповідала новим соціальним, освітнім, культурно-просвітницьким тенденціям, підвищенню рівня професіоналізму і компетентності, соціальної відповідальності, формуванню загальнолюдських ціннісних орієнтацій учителів.

Для розв’язання проблеми самоосвітньої діяльності вчителя велике значення має вивчення, теоретичний аналіз і творче використання історії становлення та розвитку самоосвітньої діяльності вчителя у системі вищої педагогічної освіти в Україні з урахуванням специфічно-регіональних та конкретно-історичних умов.На основі аналізу різних підходів до дослідження самоосвітньої діяльності виділяємо три загальних напрями, в межах яких це питання розглядається впродовж значного періоду часу - з 1802 року по 2007 рік. Це гуманістичний, дидактико-методичний та психолого-дидактичний аспекти розроблено.  Засновником першого із вказаних напрямів – гуманістичного – прийнято вважати давньогрецьких вчених (Архімеда, Сократа, Платона та ін.), які виходили з того, що розвиток мислення людини здійснюється якісно лише у процесі самостійного вдосконалення особистості, а розвиток її здібностей – на основі самопізнання.

4

Ідеї самостійної пізнавальної діяльності як засобу розвитку людини розвинено наприклад, у працях Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Г.С. Сковороди та ін.Ф.-А. Дістервег зауважував: “Людина лише до тих пір здатна насправді виховувати та навчати, доки сама працює над своїм особистим вихованням та освітою”

Особливого значення самоосвіті надавав Г.С. Сковорода, який відзначав: “...якщо хочеш виміряти небо, землю та море, починай з виміру себе”. Самопізнання він розглядав не як самоціль, а як “міцну зброю морального самовдосконалення, усвідомлення людиною своєї ролі, свого місця у природі та суспільстві”. Пізнавати себе самого, віднайти у самому собі особистість – ось до чого завжди закликав філософ. Г.С. Сковорода підкреслював, що “самопізнання духовно перевтілює людину із раба своїх звичок та пристрастей у “справжню”, “духовну” людину. Ті ж з нас, хто не займається самоосвітою, мало чим відрізняються від тварин та втрачають свою людську сутність”

Другий – дидактико-методичний - напрям започаткований у працях Я.А.Коменського. Ним розроблено організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Предметом теоретичного обґрунтування визначених положень є процес викладання (діяльність учителя) без достатньо глибокого дослідження діяльності того, хто навчається. Цей напрям розвивається впродовж багатьох століть та продовжує досліджуватися сучасною дидактикою.

Характерною особливістю третього напряму – психолого-дидактичного – є самостійна діяльність особистості як предмет дослідження разом із вивченням педагогічних засобів та методів, за допомогою яких вона здійснюється. Він започаткований у працях К.Д. Ушинського, його психолого-педагогічні ідеї близькі до положень сучасної дидактики з питань сутності самостійної діяльності.

Таким чином, можемо зробити висновок, що на всіх етапах розвитку проблема організації професійної самоосвітньої діяльності визначалася та розв’язувалася відповідно до конкретної історичної, соціокультурної ситуації в державі, тобто від зародження самоосвіти як суто соціального явища (протягом 1802-1917 рр.) до створення системи спеціальної підготовки вчителів допрофесійної самоосвітньої діяльності (протягом 1917-2004 рр.).

У педагогічній літературі зустрічаємо такі взаємопов’язані поняття, як “освіта”, “самоосвіта” та “самостійна навчальна робота”. На основі категорійного аналізу визначимо взаємозв’язок між ними.

Визначити   відмінність   між зазначеними   поняттями  допоможе їх розмежування, здійснене А.К.Громцевою, П.І.Підласистим, Н.А.Половниковою, Г.Н.Сєріковим, А.В.Усовою.

Освітою називається процес засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок, спрямованих на формування світогляду або процес та результат завершеного навчання .

5

На основі узагальнення наявного понятійного загалу самоосвітою назвемо такий специфічний вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби або вдосконалює власні здібності, якості та властивості

Самостійною навчальною діяльністю вважаються різноманітні види індивідуальної та колективної навчальної діяльності, яка здійснюється на навчальних або позакласних заняттях за завданнями вчителя під його керуванням, однак без його безпосередньої участі. Реалізація цих настанов вимагає від особистості, яка навчається, активної розумової діяльності, самостійного виконання різних пізнавальних завдань, застосування раніше засвоєних знань на основі педагогічного керівництва [8].

У цілому самостійну навчальну роботу варто розглядати як засіб реалізації освіти та самоосвіти (мал. 1).

  

 

   мал. 1. Співвідношення між поняттями “освіта”,

“самоосвіта”, “самостійна робота”   

Аналіз самостійної роботи та самоосвіти особистості дозволяє зробити висновок, що це -  складні види діяльності, тісно пов’язані між собою. Дійсно, у визначенні обох понять підкреслюється діяльнісний характер формування особистості, але під час самостійної роботи вказаний процес відбувається на основі досягнення цілей, поставлених іншою особою - викладачем; в ході самоосвітньої діяльності – відповідно до задумів особистості.

Принципова відмінність між самоосвітою та самостійною роботою полягає в тому, що в ході самоосвітньої діяльності особистість виступає суб’єктом своєї діяльності у досягненні самостійно визначених цілей, які і складають головний мотив самоосвітньої діяльності, в ході самостійної роботи цілі перед особистістю ставить керівник.

Дослідження визначеної проблеми потребує насамперед проведення логіко-семантичного аналізу поняття “самоосвіта”. Цей термін увійшов до російської та української мов у 30-60-х рр. ХІХ ст. Дослідник Ю.С. Сорокін вважає, що інтенсивне включення у книжкову лексику слів із першою займенниковою частиною “само” зумовлене позамовленнєвими чинниками, а саме: “особливою увагою до будь-яких проявів духовних процесів окремої

6

особистості та до розвитку активної діяльнісної першооснови загальнополітичного життя” .С.І.Ожегов у “Словнику російської мови” тлумачить самоосвіту як “здобуття знань на основі самостійних занять, без дозволу викладача” . Дещо ширшим можна вважати визначення, подане в Українському педагогічному словнику: “Самоосвіта – самостійна освіта, отримання системних знань у певній галузі науки, техніки, культури, політичного життя та ін., яка передбачає безпосередній інтерес особистості в органічному поєднання із самостійністю у вивченні матеріалу”

Самоосвіта як педагогічна категорія розглядалася спершу як додаток (доповнення, підсистема, частковий прояв) категорії освіти і застосовувалася для розв’язання конкретних освітніх    завдань:   формування   волі,  усунення  недоліків,  розумового   самовдосконалення (А.А. Веденов, В.М. Екземплярський, С.М. Реверс). Ідея взаємозв’язку освіти та самоосвіти знайшла свій подальший розвиток у роботах О..Я. Арета, О.О. Бодальова, А.Г. Ковальова, О.І. Кочетовa, В.І. Селівсенова та ін. Сутність, структура та зміст самоосвіти відображені в дослідженнях Т.Г. Браже, М.В. Башкірової, Л.І. Боженко, М.М. Заборщикової, А.К. Моркової, П.Г. Пшебильського, Р.П. Сеульського, Я.С. Турбовського.М.Д.Касьяненко визначає самоосвіту як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань і умінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих та суспільних інтересів .А.К.Громцева розглядає самоосвіту як цілезумовлену самою особистістю систематичну пізнавальну діяльність з метою розвитку освіченості [8]. Категорійні ознаки цілезумовленості та систематичності вказують у цьому випадку на керований самою особистістю характер самоосвіти. У даному тлумаченні поняття “самоосвіта” зосереджено увагу на тому, що вона здійснюється згідно з внутрішніми потребами особистості та за її власним бажанням.

Різні підходи до визначення самоосвіти дозволяють розглядати це поняття як:

- форму отримання та поглиблення знань (Г.Б. Бичкова, С. Лебедєв);- процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов);- вид пізнавальної діяльності (І.Ф. Гончаров, Н.В. Косенко, П.Г. Пшебильський);- засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л.І. Рувiнський).

Розглянемо основні підходи до визначення поняття “самоосвіта” щодо його змісту та тлумачення .

7

Визначення самоосвіти як

категорії Загальний зміст та тлумачення

Форма

- отримання знань (Е.Лебедєва);- присвоєння досвіду (Л.Г. Борисова);- здійснення пізнавальної діяльності (А.П. Владиславлєв);- поглиблення знань (Г.Б. Бичкова)

Шлях - продовження освіти (Е.Лебедєва);- до самого себе (Л.Н. Кулікова)

Процес

- розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов);- оволодіннями знаннями з ініціативи самої особистості (Б.Ф. Райський, М.М. Скаткін)

Пізнавальна діяльність

- яка виходить за межі обов’язкових завдань (І.Ф. Гончаров);- яка характеризує високий ступінь саморегуляції (Н.В. Косенко)

Коригування - своєї розумової діяльності, її операції (Л.І. Рувінський)

Засіб - саморозвитку, творчої першооснови особистості (Л.І. Рувінський)

Удосконалення- своєї особистості за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності (О.І. Кочетов)

Результат - та умова освіти (О.І. Кочетов)

Основа росту - вчителя як спеціаліста (Р.П. Сеульський)

Вид - пізнавальної діяльності (П.Г. Пшебильський)

Компонент - системи освіти (В.Н. Турчанко)Система - розумового та світоглядного

самовиховання (К.М. Коджаспірова);- оновлення, розширення та поглиблення отриманих знань, удосконалення практичних умінь та

8

навичок (В.А. Козаков)

Ланка- що пов’язує та інтегрує навчання, працю та суспільну діяльність в єдине ціле (А.Л. Загорський)

Стрижень - що зумовлює цілісність системи освіти (С.Б. Орлов)

 Вважаємо, що зазначені категорійні ознаки терміна не протиставляються

одна одній, оскільки відображають багатозначність поняття, що розглядається. Окрім цього, аналіз трактувань поняття “самоосвіта” дозволяє виокремити три різних підходи до його тлумачення. Перший з них характеризує самоосвіту як цілеспрямовану, плановану самостійну роботу вчителя з метою підвищення своєї професійної майстерності (М.М. Заборщикова, В.В. Новічков, П.Г. Пшебильський). У цьому випадку самоосвіта розглядається як суто професійна функція, а мета її здійснення пов’язується з підвищенням продуктивності педагогічної діяльності.

Другий, більш широкий підхід, дозволяє тлумачити поняття “самоосвіта” як “процес цілеспрямованого та систематичного поліпшення, вдосконалення, розвитку себе та своєї діяльності” (Н.В. Козієв та ін). У цьому трактуванні саме особистісний характер самоосвіти як саморозвитку передбачає наявність процесу самопізнання (Ю.М. Кулюткін, Г.С. Сухобська).

Керуючись третім підходом, можна розглядати самоосвіту як вид, форму, засіб пізнавальної діяльності (Л.Г. Борисова, Г.Б. Бичкова, А.П. Владиславлєв, П.Г. Пшебильський).

Отже, враховуючи психологічний та педагогічний аспекти вирішення проблеми, специфіку самоосвіти, можна зробити такі висновки:

1. Самоосвіта є результатом освіти і обов’язковою умовою ефективності останньої. Взаємозв’язок процесів освіти і самоосвіти зумовлений тим, що:- самоосвіта сприяє накопиченню знань, формуванню інтелекту,

розвитку розумових сил та здібностей;- самоосвіта є інформативним процесом, є складовою розумового самовиховання, завдяки якому виробляються якості, необхідні для успішного оволодіння знаннями.

2. Самоосвіту не можна ототожнювати з самостійною роботою, тому що самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості в сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності.

Таким чином, самостійна робота є одним із засобів самоосвіти.

9

Зазначене вище дозволяє трактувати

Самоосвіту як вид пізнавальної діяльності, яка характеризується активністю, самостійністю, добровільністю

та спрямованістю на вдосконалення розумових здібностей, формування культури розумової праці.

Самоосвіту – як самостійно надбані знання , з урахуванням особистих інтересів і об»активних потреб ПТНЗ, із різних

джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах.

Реформування системи національної освіти вимагає всебічної уваги до кожної з її складових частин. Певною мірою це стосується підвищення педагогічної майстерності вчителів. На сучасному етапі ідея всебічно розвиненої особистості залишається актуальною і проблематичною. В ідеалі всебічно розвинена особистість – це особистість, яка має відповідальний рівень знань, творчості, моральності, рівень фізичного розвитку й здоров’я, рівень самореалізації.

Економічний і духовний розвиток України в ринкових умовах, демократизація суспільства вимагають по новому підійти до удосконалення рівня професійної компетентності педагогічних працівників.

Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної діяльності. Організація самоосвітньої діяльності відіграє вагому роль у створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання. Нормативно – правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:«Підготовка педагогічних і науково – педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти». (Національна доктрина розвитку освіти)«Педагогічні та науково – педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». (Закон України «Про освіту») При досконалому використанні різноманітних форм та методі методичної роботи у вчителя підвищується загальний рівень професійної педагогічної компетентності. Значну роль у цьому відіграє самоосвіта. При здійсненні самоосвіти необхідно дотримуватися комплексного підходу на кожному етапі самоосвітньої діяльності.

Головними завданнями методичних служб стали питання удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, надання своєчасної методичної допомоги, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості вчителів.

10

Підвищення уваги до самоосвіти педагогів як у процесі їх практичної діяльності, так і в процесі післядипломного навчання, наближує систему до реальних освітніх потреб фахівців, сприяє реалізації професійних і життєвих цілей педагогів. Для педагога самоосвіта – необхідна умова його професіоналізму, підвищення педагогічної майстерності. Тому визначення ролі самоосвіти в післядипломній освіті педагогічних кадрів є дуже важливим.

Самоосвіта педагогів являє собою органічну складову безперервної педагогічної освіти, хоча і досить специфічну складову. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі. Самоосвіта педагогів є безперервний, особливим чином організований процес розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих в нього освітніх потреб. Цей факт зумовлює особливе місце самоосвіти в системі післядипломної освіти педагогів.

По-перше, самоосвіта є основою безперервності освіти, вона об’єднує вищу освіту й післядипломну, підвищення кваліфікації в курсовий та міжкурсовий періоди.

По-друге, саме з самоосвіти починається післядипломна освіта пелагів.

По-третє, самоосвіта настільки тісно пов’язана з усіма без винятку підсистемами післядипломної освіти педагогів (підвищення кваліфікації, отримання нової або спорідненої педагогічної спеціальності, аспірантурою), що входить до їх складу і зумовлює ефективність функціонування кожної.

По-четверте, самоосвіта має і власну цінність як структурний елемент системи післядипломної освіти педагогів і може за певних обставин замінити будь-який з них. Шляхом самоосвіти можливо підвищувати кваліфікацію, здобувати нову або споріднену педагогічну спеціальність, науковий ступінь тощо.

Самоосвіта педагогів – це не просто різновид педагогічної освіти, а особлива система освіти, що має відносну самостійність та завершеність.

Самоосвіта вчителя спрямована на системно-цілісне формування його професійних знань і вмінь. З погляду змісту самоосвітньої діяльності вона складається з таких аспектів, як педагогічний – навчально-виховна та методична діяльність; психологічний – діагностична та консультативна діяльність; соціальний – участь у міжособистісних взаємодіях.

Одне з головних завдань методичної служби – створити умови, необхідні для розвитку особистості вчителя. Допомогти кожному знайти себе, знайти свою методику, свій орієнтир, який допоможе віддати серце дітям.

Методисти навчального закладу мають інформувати вчителя про досягнення педагогічної науки та практики; забезпечувати участь вчителя в роботі над єдиною темою колективного дослідження; допомагати чітко спланувати самоосвітню діяльність; всебічно та вдумливо проаналізувати успіхи та недоліки в організації навчально-виховного процесу; проводити огляд методичної літератури, педагогічних журналів, цікавих статей з питань навчання та виховання, надрукованих у періодичних часописах.

11

Самоосвіта педагогів має свій зміст, етапи становлення та протікання, організацію, джерела, форми, методи. Неодмінною умовою реалізації цілей безперервної освіти вчителів є засвоєння знань в поєднанні з науковою методологією.

Індивідуальні форми підвищення професійної майстерності вчителя Це зокрема:

- самоосвіта;- вивчення документів і матеріалів фахового спрямування;- аналіз власної діяльності;- накопичення та систематизація інформації з психології, педагогіки,

методики тощо;- створення власного банку кращих сценаріїв уроків, цікавих знахідок,

прийомів;- розробка власної наочності;- самостійне проведення досліджень;- робота над методичною темою;- розробка діагностик, завдань, тестів, проведення моніторингових

вимірів у режимі самоконтролю за процесом і результатом навчання;- відвідування уроків і позакласних заходів у колег;- індивідуальні консультації;- співбесіди з адміністрацією;- індивідуальна робота з наставником (якщо вчитель – стажист);- виконання індивідуальних завдань під контролем і за підтримки

голови МО;- розробка власної програми самоосвіти;- розробка авторських курсів, посібників, програм тощо.

Найпоширенішою індивідуальною формою роботи з учителями є самоосвіта, яка має усвідомлений довгостроковий (за спеціально розробленим планом) та епізодичний (участь у роботі методичного об’єднання, при підготовці до окремих заходів) характер.

Чільне місце у підвищенні фахового рівня, майстерності вчителя займає робота над індивідуальною методичною, педагогічною, психологічною темою (проблемою).

Орієнтовані теми (проблеми), які пропонують вчителям.

1. Методика проведення інтегрованих уроків.2. Управління пізнавальною і творчою діяльністю учнів на уроці. 3. Використання інтерактивних методів навчання на уроці.4. Метод проектів у навчально-виховному процесі.5. Навчання учнів аналізу й оцінювання власної діяльності.

12

6. Моніторинг навчальних досягнень учнів.7. Психологічні особливості підлітків.8. Особистісно зорієнтоване навчання і виховання.9. Система роботи зі здібними, обдарованими дітьми.10. Організація науково-дослідницької діяльності учнів на міжпредметній основі.11. Використання навчальних екскурсій як форми активізації пізнавальної діяльності учнів.12. Властивості, особливості й активізація пам’яті дітей.13. Оптимальні способи повторення вивченого матеріалу.14. Інновації в освіті.15. Дослідження причин зниження читацького інтересу підлітків.16. Створення належного психологічного клімату в процесі навчання.17. Створення ситуацій успіху на уроках. (Позитивний емоційний вплив на учнів)18. Навчання учнів роботи з першоджерелами.19. Використання діалогічного і монологічного мовлення в навчальному процесі.20. Навчальна лекція.21. Нестандартні підходи до стандартного уроку.22. Міжпредметні зв’язки та профспрямованість в процесі викладання основ

наук.23. Організація самостійної роботи учнів на уроці, впровадження способів

само- і взаємоперевірки, само- і взаємооцінювання.24. Наукова дискусія як засіб навчання.25. Освоєння нових освітніх технологій, які дозволять знизити навчальне

навантаження і підвищити якість уроків.26. Розробка системи творчих завдань для учнів.

Робота над індивідуальною проблемою спонукає вчителя до пошуку, досліджень, експериментів, глибокого вивчення й апробації.

Глобальною метою самоосвітньої діяльності вчителів є створення власної професійної «Я – концепції», яка відображає педагогічне кредо вчителя. Самоосвітня діяльність включає науково-дослідницьку експериментальну роботу з певної проблеми; вивчення наукової, педагогічної, психологічної та методичної літератури; участь у колективних та групових формах методичної роботи навчального закладу та районного методичного кабінету; вивчення педагогічного досвіду (безпосередньо – колег у навчальному закладі, опосередковано – через літературу); практичну апробацію власних матеріалів.

Сьогодення вимагає розробити такі форми і методи перепідготовки педагогічних працівників, що були б спрямовані не лише на засвоєння знань, а й на інтенсивний розвиток особистості вчителя, оволодіння ним засобами самостійного здобування знань, розвиток його творчої активності.

Ефективність вибору форми методичної роботи вчителем визначається мірою самостійної роботи вчителя, його самоосвітою. Самоосвіта базується

13

на високому рівні розвитку свідомості, потреби в самовдосконаленні та творчої самореалізації. Самоосвіта дорослої людини – це особистий вибір, але необхідна корекція самоосвітньої діяльності з боку досвідченого колеги авторитетного методиста, керівника школи. Спеціально організована методична робота, по організації самоосвіти побудована із врахуванням індивідуальних потреб учителів.

Самоосвіта включає такі направлення:

1. Отримання нових знань.2. Придбання нових дидактичних матеріалів.3. Підвищення загально-педагогічної культури.4. Підвищення кваліфікації (з отриманням відповідного свідоцтва)

Розвиток усіх цих напрямків можливе з використанням інтернет-технологій:

- інтернет дає можливість вчителю познайомитися з новими підручниками та програмами, поспілкуватися з їх авторами та поставити їм питання які цікавлять;

- знайти конспекти уроків, отримати цікаву інформацію, приймаючи участь у різних предметних олімпіадах, семінарах;

- пройти курсову перепідготовку через дистанційне навчання..

На рівні «самоосвіта вчителя» - удосконалюється педагогічна майстерність, формується індивідуальна навчально-методична система, орієнтована на розвиток та соціалізацію особистості учня.

Рушійною силою створення необхідних психолого-педагогічних умов для занять самоосвітою є управлінська діяльність адміністрації навчально-виховного закладу.

Важливою функцією, що мотивує вчителів до самоосвітньої діяльності, є засоби управлінського впливу. Під ними розуміємо систему чинників, завдяки яким особистість педагога саморозвивається. Вони можуть бути різноплановими за змістом, спрямованістю, тривалістю.

Керівники закладів освіти можуть використовувати два види контролю за роботою вчителя по самоосвіті. Колективний – виступи на педагогічній раді, профспілкових, батьківських зборах, звіти про проходження курсової перепідготовки, творчі звіти; участь у роботі конференції; виступи на методичних об’єднаннях, участь у семінарах, відвідування уроків.

Індивідуальна форма контролю та стимулювання самоосвіти вчителя проводиться за співбесідою по вибраній темі з адміністрацією закладу; звіт на засіданні при директорові; рецензування рефератів колег.

З метою своєчасної корекції самоосвітньої діяльності вчителів щодо досягнення запланованих результатів та відстеження результатів діяльності вчителів визначаються рівні якості самоосвіти згідно з основними критеріями організації самоосвітньої діяльності.

14

Спостереження, масове анкетування і тестування, хронометрія разом з бесідами, інтерв’ю вчителів дають можливість визначити готовність вчителів до самоосвітньої діяльності.

Самоосвітня діяльність учителів можлива за оптимальних психолого-педагогічних і навчально-матеріальних умов у загальноосвітньому навчально-виховному закладі. Завдання заступника директора з навчальної роботи – постійно спонукати педагогів до вмотивованої самоосвітньої діяльності.

Результативність діяльності заступника директора з навчальної роботи значною мірою залежить від повноти структури процесу педагогічного управління. Структура складається із кількох етапів, зміст яких пов’язаний з педагогікою, здійсненням і підведенням підсумків діяльності.

Основні елементи педагогічного управління: під час підготовки – з’ясування мети діяльності, збирання

інформації про стан об’єкта управління, визначення завдань роботи, її програмування;

під час здійснення – організації діяльності і взаємин, що складаються; аналіз ходу процесу, і його корекції;

під час підведення підсумків – аналіз ефективності зробленого, визначення нових завдань.

Керування процесом самоосвіти має певну циклічну форму. Замкнений цикл управлінської діяльності складається з етапів.

Перший етап – інформаційно-аналітичний (діалогічний): збирання й аналіз інформації про вчителів, рівень їхньої професійної компетентності й стан самоосвітньої діяльності.

Другий етап – прийняття управлінського рішення про поглиблення професійної компетентності педагогів через організацію їхньої самоосвітньої діяльності; визначення професійних запитів і об’єктивних потреб учителів професійно вдосконалюватися; з’ясування потреб щодо різних форм підвищення кваліфікації, в тому числі - самоосвіти.

Третій етап – постановка цілей і прогнозування результатів самоосвіти; з’ясування з учителем його бажання і, відповідно, важливих для нього форм підвищення професійного і загальнокультурного рівнів.

Четвертий етап – планування діяльності через його самоосвіту; переведення загальної мети на рівень конкретних завдань особистісного і колективного керівництва педагогічним колективом у різних сферах управлінської діяльності – методичній роботі, проблемному семінарі, творчих лабораторіях, індивідуальній роботі з педагогами.

П’ятий етап - організація самоосвітньої діяльності вчителів з метою їхнього професійного вдосконалення в процесі практичної діяльності;

Шостий етап - керівництво роботою методичних об’єднань; організації роботи проблемного семінару з самоосвіти вчителів заступником директора; індивідуальна робота з учителями в напрямі розвитку їхньої професійної і громадської самосвідомості (у процесі педагогічного аналізу відвіданих заступником директора уроків, позакласних заходів тощо).

Сьомий етап – аналіз ефективності керівництва самоосвітою вчителів; виявлення позитивного в діяльності педагогів; узагальнення їхнього досвіду;

15

проведення науково-практичних конференцій, звітів; впровадження інновацій у практичну діяльність.

Такий цикл наповнюється відповідним змістом і формами проведення роботи. На першому етапі заступник директора школи з навчальної роботи складає і використовує в повсякденній роботі

«Індивідуальну картку вчителя»: 1. Прізвище, ім’я, по батькові, сімейний стан, члени сім’ї.2. Фах, стаж роботи. 3. Категорія, звання, нагороди. 4. Індивідуальна методична тема, проблема.5.Ключові слова, поняття. Методичні розробки, друковані роботи. 6. Характеристика педагогічної діяльності, роботи над методичною

темою. 7. Участь у проблемному семінарі, творчій лабораторії тощо.8. Захоплення, громадські доручення. 9. Ставлення до своїх посадових обов’язків.10. Взаємостосунки з колегами, учнями, батьками та іншими людьми. 11. Примітки.

Форма картки (таблиця, план тощо) обирається керівником індивідуально, з огляду на потреби і зручність користування. Систематична робота з учителем і уважний професійний аналіз його роботи дають змогу отримати вдосталь матеріалів для об’єктивної атестації кожного педагога на відповідний кваліфікаційний рівень. Щоб з’ясувати стан і рівень організації самоосвітньої діяльності вчителів, проводять опитування, анкетування тощо. Спочатку дізнаються про те, як педагоги організовують свою самоосвіту і що заважає їм.

Наприклад:«Як Ви організовуєте самоосвіту?» (Планую на віддалену перспективу.

Планую за окремими проблемами в міру потреби. Ознайомлююсь з літературою, матеріалами, що виходять друком. Знайомлюся без конкретного плану; тільки за планом адміністрації. Довідуюсь про нове з випадкових джерел. Не маю плану самоосвіти.).

«Що заважає Вам організовувати самоосвіту?» (Брак часу. Відсутність умов для занять вдома. Обмаль літератури. Неуважне ставлення адміністрації до самоосвіти. відсутність методичного кабінету; творчої лабораторії. Відсутність прикладу для унаслідувань. Особиста інертність і незібраність. Інші причини).

На наступному етапі важливо нагадати або познайомити молодих і малодосвідчених педагогів з поширеними формами підвищення професійної кваліфікації і самоосвіти та формами, які передбачають елемент такої діяльності. Це , зокрема, перепідготовка на курсах підвищення кваліфікації; навчання в гуртках і семінарах; прослуховування радіопередач; перегляд телепередач, кінофільмів; читання газет, спеціальної літератури; стажування у досвідчених педагогів; відвідування уроків інших учителів; участь у роботі

16

секцій, творчих груп. Доречно знати думку педагогів щодо інших форм самоосвітньої діяльності та використати цю інформацію у плануванні.

Самоосвіта здійснюється індивідуально, її педагогічна діяльність буде продуктивною, творчою з широким включеним у свій “операційний склад” засобів творчої діяльності (“бачення” проблеми, перенесення знань та вмінь у нову ситуацію, відкриття нових знань і способів самоосвітнього пізнання, змін, переконструювання вже відомих способів). Важливу роль відіграє самоаналіз: допомагає вчителеві осмислити свій педагогічний досвід; забезпечує оптимальний вибір педагогічних рішень, методів навчання і виховання, успішних дій; дає змогу коригувати досягнення цілей у зв’язку зі змінами об’єктивних умов; є умовою саморегуляції професійної поведінки вчителя, зростання його педагогічної майстерності; стимулює формування дослідницького підходу до педагогічних явищ і процесів; активізує самоосвітню діяльність педагогів.

Дирекція навчального закладу має спонукати вчителів до самоосвіти: намагання знайти нове зі своєї спеціальності, добре підготуватися до уроків, лекцій, відповідей; бути ерудованими у спілкуванні з людьми; власна переоцінка у сфері праці й поза нею; бажання добре підготуватись до атестації; працювати на рівні сучасних вимог; “вирости” в колективі; внутрішні потреби в знаннях; обмаль знань; бажання наслідувати приклад колег; заняття самоосвітою під впливом колективу; вимога адміністрації. Для налагодження процесу самоосвіти важливо врахувати думки колег з цього приводу і звернути особливу увагу на вчителів, які не змогли сформулювати свої міркування.

Щоб визначити цілі і спрогнозувати результати самоосвітньої діяльності вчителів (третій етап), потрібно знати, якими проблемами цікавляться педагоги і як організовують свою самоосвіту. Зазвичай педагоги здебільшого приділяють увагу проблемі: викладання своєї дисципліни, діяльності вчителя; педагогіки (дидактика, теорія і методи виховання); суспільно-політичним; моралі, праву; трудового, сімейного виховання; загальної культури; економіки та екології; дитячої злочинності тощо.

Керівництво самоосвітою є планомірним і послідовним, чітким виконанням. Планування здійснюється за такими основними принципами: відповідності теорії і практиці; перспективної, педагогічної доцільності; об’єктивності, комплексності, конкретності; дотримання реальних строків; урахування специфічних умов середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів різних типів; доступності й посильної участі кожного педагога.

Доповнюється планування повноцінним прогнозуванням, створенням алгоритму процесів з опертям на сформований банк ідей і програми діяльності, з обов’язковим урахуванням особистісних якостей всіх співучасників процесу керівництва самоосвітньою діяльністю вчителів.

Процес складання перспективного й оперативного планів роботи з організації самоосвітньої діяльності педагогів ПТНЗ відображають в такій послідовності:

17

1) облік програм соціального розвитку суспільства, держави, прогнозів науково-теоретичного і науково-практичного спрямування, демографічних і соціальних даних;

2) урахування результатів аналізу попередніх років; 3) прогнозування мети, завдань, основних напрямів і принципів роботи з

педагогічним колективом, окремими вчителями, громадськими організаціями і центрами;

4) координація, погодження планів з громадськими організаціями, відділом освіти, закладами післядипломної освіти.

Календарно-графічна форма перспективного й оперативного планування за останні роки зарекомендувала себе як найоптимальніша форма. Її переваги над текстовим плануванням очевидні: зручно дотримуватися принципу єдності педагогічних вимог, відстежувати етапи виконання роботи й аналізувати її виконання, коригувати план і вдосконалювати його структуру, комплексно поєднувати форми управління, наочно аналізувати якість планування, оперативно контролювати планування і виконання різних видів робіт.

Ще М. Скаткін у праці “Робота вчителя над самоосвітою” наполягав на необхідності знайомства з досвідом роботи інших учителів, активній участі в науково-дослідницькій роботі, що сприяє творчому вдосконаленню професійної діяльності педагога. Сучасна психолого-педагогічна наука підтверджує думки науковців-попередників: проблеми самовдосконалення й саморозвитку залежать від активної участі особистості в науково-практичній діяльності.

На п’ятому етапі важливо залучити весь педагогічний колектив до творчої теоретико-практичної співпраці, аби дати змогу кожному виявити свої теоретичні знання і практичні навички розробляти зміст діяльності методичних об’єднань, творчих лабораторій, організувати роботу проблемного семінару.

Шостий етап замкнутого циклу керівництва самоосвітньою діяльністю вчителів передбачає регулювання і коригування самоосвіти педагогів на основі аналізу відвіданих заступником директора з навчальної роботи уроків і позакласних заходів учителів. Заступник директора прагне з’ясувати бачення вчителем досягнень і огріхів у своїй роботі. Якщо педагог чітко аналізує урок і визначає проблемні шляхи їх розв’язання, то втручання, звичайно, не бажане.

Тут краще дати змогу кожному спеціалістові бути ініціативним. Коли ж педагог не здатний грамотно зробити самоаналіз, керівник тактовно пропонує вчителеві переглянути відповідну науково-методичну літературу або відвідати уроки чи позакласні заходи колег як свого навчального закладу, так і кращих ПТНЗ району, міста, побувати на методичних і науково-практичних семінарах і конференціях. Доречно у такому разі запропонувати або вислухати пропозицію вчителя щодо повторного відвідання уроку, позакласного заходу, на якому демонструватиметься усунення помилок.

На сьомому етапі педагоги звітуються на засіданнях предметних методичних об’єднань ПТНЗ, педагогічних радах навчально-виховних закладів. На цьому етапі в керівника самоосвітньої діяльності вчителів

18

виникає необхідність кваліфіковано зробити аналіз діяльності всього педагогічного колективу і кожного його члена окремо, визначити позитивні починання, зрушення, зміни. Успіх проведення звітів, науково-практичних конференцій залежить від вдалого розроблення чи підбору форм узагальнення перспективного досвіду педагогів. За результатами аналізу проведеної роботи важливо колегіально вирішити, як упроваджувати інновації та сприяти їх популяризації.

Організаційно-педагогічні умови успішної самоосвіти вчителів: активність учителя залежить від знання методів і форми організації уроку, різних методик, навичок використання і складання алгоритмічних приписів, від оволодіння теорією поетапного засвоєння знань; посильна робота з дослідження загальношкільної методичної теми протягом кількох років дає змогу брати участь у колективному дослідженні, аналізувати власний внесок і визначити своє місце в колективі; чітке всебічне планування цієї роботи (бачення мети, складання програм і плану); всебічний аналіз досягнень і огріхів роботи вчителя (також і самим учителем); наявність відповідної навчально-матеріальної бази; усвідомлення, що джерелом інформації повинні стати не лише училищна бібліотека, методичний куточок, а й інші інформаційні системи.

При досконалому використанні різноманітних форм та методів методичної роботи у вчителя підвищується загальний рівень професійної педагогічної компетентності.

Позитивні наслідки самоосвітньої роботи можливі у тому разі, коли вона відповідно організована, довільна й усвідомлюється особистістю як соціальна потреба.

Картка обліку методичної діяльності вчителя

Предмет ______________________________ П.І.Б. __________________________________ПТНЗ________________________ Посада_______________Дата народження_______ Адреса____________ Домашній телефон________Освіта ____________ Фах_______________ Що закінчив_______________________________Педагогічний стаж_____________________Рік атестації_______Категорія____ Звання_________Нагороди________________________________________________________

Підвищення кваліфікації

Термін Назва курсів Тема завдання Тема самоосвітиДокурсового

Післякурсового

19

Анкета

Результативність реалізації самоосвітньої теми у міжкурсовий період

(на підставі рефлексії особистої діяльності)

Викладач ______________________________________________________________Предмет _____________________________________________________________Педагогічний стаж ___________________ категорія ,звання ___________

1. Де і коли розглядалось питання щодо виконання післякурсової самоосвітньої теми:

а) на засіданні училищного МО; б) на засіданні училищної ради; в) на засіданні міської ради; г) інше?2. У яких училищних документах відображено стан діяльності з даного

напрямку?3. Результативність методичної діяльності.3.1. Ознайомився й опрацював літературу за самоосвітньою темою (автор,

назва)3.2. Ознайомився з досвідом роботи вчителів з даної теми.3.3. Наявні розробки уроків щодо реалізації післякурсової самоосвітньої

теми. 3.4. За темою самоосвітньої діяльності працював на: а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні;3.5. Досвід за результатами опрацювання післякурсової самоосвітньої теми

узагальнено на: а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні.3.6. Досвід за результатами опрацювання післякурсової теми поширюється

на:а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні.3.7. За післякурсовою самоосвітньою темою виступав з доповідями на: а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні.3.8. Проведені відкриті уроки або позакласні заходи за темою самоосвітньої

діяльності на: а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні.

20

3.10. Проведені авторські семінари за результатами роботи над темою на: а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні. 3.11. Розроблена авторська програма за результатами роботи над самоосвітньою темою. 3.12. Підготовлені авторські методичні рекомендації щодо самоосвітньої післякурсової теми на: а) училищному рівні; б) міському рівні в) регіональному рівні 3.13. Наявні публікації за самоосвітньою курсовою темою. 3.14. Наявна друкована продукція за самоосвітньою післякурсовою темою. 3.15. Результати навчальної діяльності учнів на олімпіадах, конкурсах на:

а) училищному рівні; б) міському рівні; в) регіональному рівні 4. Які проблеми актуальні для Вас сьогодні ?

Рекомендаціїщодо організації та проведення в навчальних закладах

самоосвітньої роботи викладачів

При організації роботи викладачів з самоосвіти керівництву навчального закладу слід пам’ятати :

Єдина методична тема ПТНЗ повинна розкриватись у планах роботи вчителів.

Теми із самоосвіти варто обговорювати на засіданнях метод комісій. Давати рекомендації з роботи над даною темою. Роботу із самоосвіти треба починати навесні. У серпні затверджується методична тема ПТНЗ. Наприкінці року слід провести підсумкову конференцію. Видати наказ за підсумками самоосвітньої роботи. Питання самоосвіти треба заслуховувати на педрадах, метод

комісіях. Оцінювати роботу вчителя із самоосвіти необхідно і при відвідуванні

уроків. Необхідно створювати умови для занять учителів самоосвітою:

• Оформити в методкабінеті куточок «На допомогу самоосвітній роботі»;

• список літератури, що рекомендується; • матеріали з досвіду роботи; • вирізки з газет, журналів тощо; •стенди «Відвідайте їхній урок», «Радимо повчитись у колег», «Краще від кожного — колективу».

21

Складати відповідний раціональний розклад уроків, в якому є місце для самоосвіти вчителя;

надавати «методичний день»; Упорядковувати практики чергування викладачів по навчальному

закладу; Приділяти увагу унормуванню кількості засідань і часу їх проведення

(педради, метод комісії, практикуми, семінари, школи тощо) ; Не перевантажувати педагогів позакласною роботою Суворо дотримуватися вимог нормативних документів щодо

письмових матеріалів, які викладачі готують на вимогу адміністрації закладу. Не вимагати від викладачів «зайвої» документації, яка не обумовлена вимогами навчального процесу.

Рівномірно розподіляти громадські доручення. Створити належні умови для роботи викладачів в бібліотеці закладу

(час роботи бібліотеки, наявність відповідної методичної літератури , преси тощо).

Створити в навчальному закладі хороший методичний кабінет, який був би організуючим центром методичної роботи з педагогічними працівниками. В методичному кабінети на допомогу викладачам у їхній самоосвітній діяльності повинен формуватися банк матеріалів : списки рекомендованої літератури для самостійного опрацювання літератури; матеріали перспективного педагогічного досвіду; різні варіанти планів з самоосвітньої роботи ; тексти доповідей;зразки кращих планів уроків, рефератів, позакласних заходів, новинки психолого-педагогічної літератури.

План самоосвіти вчителя повинен місти :

1. Перелік літератури, яку планується опрацювати.

2. Визначені форми самоосвіти викладача.

3. Терміни завершення роботи.

4. Передбачувані результати (підготовка доповіді, реферату, розробка

уроку, позакласного заходу, предметного заходу, виступ на засіданні

метод комісії, педраді, опис досвіду роботи, створення методичної

папки «Мої педагогічні надбання»,)

22

МОДЕЛЬ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОДЕЛЬ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВЧИТЕЛЯ НА ПІДСТАВІ РЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВЧИТЕЛЯ НА ПІДСТАВІ РЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1 блок: Підготовчий

Нормативно - установчий етап

Діагностико - аналітичний етап

Мотиваційно - цільовий

етап

2 блок: Практичний

Планово-прогностичний

етап

Діяльнісно-акумуляційний

етап

Адаптивно-перетворюваний

етап

3 блок: Узагальнюючий

Контрольно-рефлексивний

етап

Результативно-узагальнюючий

етап

Корекційно-прогнозуючий

етап

23

Література

1. Барбина Е. С. Формирование мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования.— К., 1997.— С. 37.

2. Жерносек І. П. Науково-методична робота у загальноосвітній школі.— К., 1998.

3. Лизинський В. М. Про методичну роботу в школі.— К., 2002.

4. Методична служба школи / Укладачі: Ю. В. Буган та ін.— Тернопіль, 2003.

5. Павленко В. Педагогічна майстерність сільського учителя // Директор.— 2005.— № 1.— С. 87—91.

6. Рабченюк Т. С. Внутрішньошкільне управления.— К.: Рута, 2000.— 174 с.

7. Рабченюк Т. С. Підвищення професійної майстерності вчителя: організаційно-управлінський аспект.— К.: ІЗМН, 1997.— 132 с.

8. Бібліотека «Шкільного світу » Управління самоосвітою. К., 2006 .с.1289. Т.Десятов, О.Коберник. Наука управління загальноосвітнім навчальним закладом. Харків, «Основа», 2003, с. 240

24

25

26

27

28