ТОВАРИСТВО «ЗНАННЯ» УКРАЇНСЬКОЇ РСР

СЕРІЯ 6 «ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ», № З

Тематичний цикл«КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА»

Л. Т. МАСЕНКО,кандидат філологічних наук

УКРАЇНСЬКІ ІМЕНА

І ПРІЗВИЩА

КИЇВ 1990

ББК81.2УК—ЗМ31

Масенко Л. Т.М31 Українські імена і прізвища.— К.: Т-во «Знан-

ня» УРСР, 1990.— 48 с.— (Сер. 6 «Духовний світлюдини»; № 3).

Історія виникнення і побутування імен та прізвищ тісно пов'язаназ історією народу, з особливостями його матеріальної і духовної куль-тури. У брошурі розглядається походження українських імен і прізвищ,історичні етапи становлення прізвищ, роль народних говірок у форму-ванні цієї лексичної групи. Висвітлюються питання правопису імен іпрізвищ у сучасній українській мові.

Розрахована на лекторів, пропагандистів, викладачів вузів, вчите-лів, студентів філологічних факультетів, широке коло читачів.

Редактор: А. В. Ж и х о р с ь к а

© Товариство «Знання»ISВN 5-7770-0158-0 Української РСР

Сучасна офіційна форма іменування людини —явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з якихця форма складається,— ім'я, ім'я по батькові та прізви-ще, має свою історію й специфіку побутування як в офі-ційному вжитку, так і в усній народнорозмовній традиції.

Процеси становлення й еволюції формули іменуванняособи тісно пов'язані із звичаями й особливостями ду-ховної культури народу, його історією. У системі нашихвласних найменувань, що склалась протягом минулихвіків, знайшли відображення різні сторони суспільної,господарської, культурної і мовної діяльності народу нарізних історичних етапах. Тому імена і прізвища україн-ців є одним з важливих джерел для дослідження мови,історії, матеріальної і духовної культури нашого народу.

Уся сукупність особових імен (індивідуальні імена,імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдонімитощо) називається антропонімією, а відповідна галузьзнання, яка вивчає систему особових імен, антропонімі-кою. Антропоніміка є частиною ономастики — науки провласні імена взагалі (куди входять, крім антропонімії,географічні назви, найменування космічних об'єктів, наз-ви літературних персонажів, клички тварин тощо).

Систематичне наукове вивчення східнослов'янськоїантропонімії розпочалося порівняно недавно — в останнітри десятиліття, але за цей час українська антропонімі-ка вже досягла значних успіхів. Шість видань витримавукладений в Інституті мовознавства ім. О. О. ПотебніАН УРСР словник власних імен (останнє видання:Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей.—К-, 1986). До перших спроб нормативного словника пріз-вищ належить «Довідник українських прізвищ»Ю. К- Редька (К., 1969), який містить близько чотирьохтисяч антропонімів.

Видано кілька фундаментальних монографічних дос-ліджень української антропонімії: «Сучасні українськіпрізвища» Ю. К. Редька (К-, 1966), «Антропонімія За-карпаття» П. П. Чучки (Ужгород, 1970), «З історії укра-їнської антропонімії» М. Л. Худаша (К-, 1977), «Україн-ська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування»Р. И. Керсти (К-, 1984), «Слов'янські автохтонні особовівласні імена в побуті українців XIV-—XVII ст.»М. О. Демчук (К., 1988). У мовознавчих виданнях опуб-ліковано також низку досліджень з антропоніміки зга-дуваних авторів, а також І. Д. Сухомлина, І. М. Желез-няк, Л. Л. Гумецької, С. П. Бевзенка, В. В. Німчука,О. Б. Ткаченка, А. М. Залеського, О. Д. Неділько та ін.

Зазначені праці започаткували ту велику роботу, якоїпотребує збирання, систематизація й дослідження бага-тющого і розмаїтого матеріалу, що його містить історич-ний і сучасний український антропонімікон. До першо-чергових завдань нашої ономастичної науки належить,зокрема, створення фундаментального історико-етимоло-гічного словника прізвищ українців.

В усіх сферах духовного життя людини — релігій-ній, провіденціально-профетичній, спекулятивно-філософській, художньо-естетичній, соціально-су-спільній — роль імені не лише велика, але й по-особливому відзначена, і те, що піддається облі-кові й переповіданню, творить лише поверховийшар тієї таїни, яка пов'язана з іменем. Але навітьдоторкання до цього шару натякає і на глибинуцієї таїни і на ту силу, котра від неї невіддільна.

В, М. Топоров

«ЩО В ІМЕНІ ТВОЇМ...»

«Щоб викинув тебе господь із уст!»«Щоб згинуло ім'я твоє, як слина!» — таке прокляття

кидають левіти співцеві Елеазарові у драматичній поеміЛесі Українки «Вавілонський полон». Слова «знаю ім'ятвоє», «знаю всі імена твої» часто повторювались у дав-

ніх заклинаннях. У цих словесних формулах яскравовідбились властиві багатьом народам світу давні віру-вання в магічну силу імені, його нерозривний зв'язок злюдиною, яку воно називає. Вірили в це і давні слов'яни.Тому часто нарікали дітей назвами звірів — Вовк, Вед-мідь, Зубр, вважаючи, що такі імена відлякуватимутьзлих духів. Дитину могли назвати й негарним ім'ям (Не-крас, Нехорош, Мал, Крив), сподіваючись, що воно несподобається нечистій силі і вона залишить дитину в спо-кої.

Деякі давньослов'янські язичницькі вірування і забо-бони, пов'язані з вибором імені для дитини, збереглисядо нового часу. Так, видатний сербський філолог ВукКараджич в укладеному ним «Сербському словнику...»1818 р. під словом вук (вовк) написав: «Коли у якої-не-будь жінки діти довго не живуть, тоді дитині дають ім'явук - вовк (щоб відьми не могли її звести з світу і томуй мені дали таке ім'я)».

Велике поширення в Давній Русі мали двоосновніслов'янські імена з другим компонентом -волод, -мир,-слав, -полк, -гост, -жир і под.: Всеволод, Володимир,Житомир, Боримир, Творимир, Брячислав, Мстислав,Ростислав, Ярослав, Ярополк, Святополк, Доброгост,Мутижир і т. п.

У кінці IX ст., коли Київська Русь прийняла христи-янство, на зміну давньоруським найменням прийшлихристиянські імена грецького, латинського і староєврей-ського походження, запозичені з Візантії разом з релі-гією. Але давньоруські імена ще тривалий час продов-жували побутувати паралельно з новими християнськимиіменами. Так, великий київський князь Володимир, якийзапровадив на Русі християнство, одержав при хрещенніім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церков-ним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князівлише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в X ст.,а й пізніше, у XI і XII ст., особи князівського дому малипо два імені — при хрещенні дитина одержувала церков-не ім'я, але одночасно вона нарікалась давньоруським,так званим «мирським», іменем. У літописах натрапляє-мо на такі записи: під 1177 р. «родися у Игоря сынъ инарекоша имя ему в крещеньи Андреянъ, а княжее Свя-тославъ», під 1113 р. «преставися князь Михаилъ, зово-мый Святополк», під 1164 р. «Константинъ, а мирскыДобрыло» та ін.

Писемні пам'ятки староукраїнської мови засвідчуютьвипадки паралельного вживання двох імен аж до XVI—XVII ст. «Маючи два імені — церковно-християнське іслов'янське автохтонне,— зазначає М. О. Демчук,— іме-нований, згідно з забобонними віруваннями наших дале-ких предків, знаходився, таким чином, під захистом двохпротилежних містичних начал — християнського і тради-ційного поганського. Церковно-християнське ім'я неслойому покровительство відповідного церковного святого(і ім'я це він зобов'язаний був мати як християнин),а слов'янське автохтонне ім'я несло йому відповідне, пе-реважно захисне або профілактичне побажання батьків ібуло даниною давньої, ще поганської традиції. За свід-ченням писемних пам'яток, сила традиції була настількивеликою, що, маючи два імені — церковно-християнськеі слов'янське автохтонне, багато осіб фігурували тількипід другим, хоча це не є доказом відсутності першогоімені. Церковно-християнські імена були, але, очевидно,в побуті не вживались, або, згідно з відомим повір'ям,приховувались. Відмічене явище спостерігається в укра-їнській писемності майже до кінця XVII ст.» '. Яскравимприкладом цього може бути найменування БогданаХмельницького, загальновідомого під автохтонним сло-в'янським ім'ям Богдан, хоча гетьман мав і церковно-християнське ім'я Зіновій.

Частина давніх слов'янських імен пізніше перейшлав розряд індивідуальних прізвиськ, а частково й сімей-но-родових прізвиськ і прізвищ.

Що ж стосується церковно-християнських імен, запо-зичених з Візантії, то довгі віки їх постійного вживаннязробили свою справу — вони стали звичними, своїми.Християнські імена грецького, латинського і староєврей-ського походження мали спеціальну слов'янську форму,так звану канонізовану, тобто узаконену церквою форму,зафіксовану в святцях, календарному церковному спискусвятих. Але в живомовній народній стихії канонізованіформи імен зазнавали адаптації, пристосування до зву-кової і словотворчої системи рідної мови. В результатівиникали відмінні від канонічних народні варіанти хрис-тиянських імен. В імені Федір важко впізнати каноніч-ну форму Теодор (Феодор), в Панасі — Атанасія (Афа-насія), в Якимі — Іоакима, в Остапі — Євстафія. Зміни-

' Д е м ч у к М. О. Слов'янські автохтонні особові власні іменав побуті українців XIV—XVII ст.— К., 1988.—С. 144.

лись запозичені імена згідно з місцевими мовними особ-ливостями і в інших народів. Адже такі різні, на першийпогляд, імена, як східнослов'янське Іван, польське Ян,фінське й естонське Юхан, англійське Джон, французькеЖан, походять від одного імені, яке .в давній Іудеї ви-мовлялось як Йоханаан і означало «божа благодать»,«божий дар». Те саме значення має наше ім'я давньо-грецького походження Федір і слов'янське Богдан.

Певні фонетичні й словотворчі відмінності мають та-кож імена у близькоспоріднених мовах і навіть у діалек-тах однієї мови. Так, основний набір імен трьох братніхсхіднослов'янських народів — російського, українськогоі білоруського — є спільним, але форми імен — і офіцій-ні і, особливо, зменшені, пестливі — мають в кожніймові виразні національні особливості. Характерною фо-нетичною рисою українських імен є, наприклад, замінацерковнослов'янського початкового а на о: Олександр,Олексій, Опанас, Оверко, Онисим та ін. (у російськіймові відповідно Александр, Алексей, Афанасий, Авер-кий, Анисим та ін.), заміна початкового є на я, о: Олена,Омелян, Явдоха, Ярема (рос. Елена, Емельян, Евдокия,Еремей); до кінцевих приголосних у багатьох чоловічихіменах в українській мові додається о: Данило, Дмитро,Карпо, Кирило, Марко, Михайло, Павло, Петро (в ро-сійській мові Даниил, Дмитрий, Карп, Кирилл, Марк,Михаил, Павел, Петр) тощо. Популярне сьогодні ім'яІрина побутувало в говорах української мови у фонетич-ній формі Ярина, згадаймо героїню Шевченкової поеми«Невольник»: «А Ярина, Мов тая ялина При долині,похилилась...»

Національна мовна специфіка кожного народу вияв-ляється також у сфері творення здрібніло-пестливихформ імен. Так, у говорах російської мови Александраназивають Алексашею, Сашею, Санею, Сашурою, Шу-рою, Шуриком, в українській — Сашком, Олесем, Лесем,Лесиком.

Характерною рисою східнослов'янських мов є надзви-чайне розмаїття здрібніло-пестливих форм імен. Частовживані імена побутували в уснорозмовніи народній сти-хії у численних варіантах. За спостереженням Р. й. Кер-сти, в пам'ятках української мови XVI ст. фіксується до40 продуктивних суфіксальних варіантів власних імен,зокрема здрібніло-пестливі форми імен з суфіксом -ко(Иванко), -ец (Гаврилец), -ик (Дмитрик), -чик (Наум-чик), -ка (Савка), -аш (Петраш), -хно (Сахно), -ула

(Петрула), -ач (Лукач), -ина (Петрина) та ін. У старо-українській мові поширеним було також усічений основиімені, скорочення його до початкового складу: Хведь,Клим, Юр замість Хведорг., Клименгь, Юрий '.

Великою варіативністю у творенні похідних від осо-бових власних імен характеризуються деякі говори су-часної української мови. Як зазначає П. П. Чучка, наЗакарпатті жіноче ім'я Ганна має пон,ад 70 розмовнихваріантів: Аннйна, Аннйчка, Аннуся, Ануша, Аннушка,Анюрка, Анниско, Аннище, Аннуца, Андя, Анніка, Ганя,Ганька, Ганиско, Ганьча, Ганьчуша, Низя, Ниця, Онйзя,Онуша тощо2. Ім'я Микола побутує на цій же території утаких формах: Миколка, Миколав, Миколай, Миколайко,Миколаїк, Миколайцьо, Микула, Микулик, Микульцьо,Никола, Никора, Никоцьо, Коця, Коцьо та ряд інших 3 .

Слід відзначити і таку властивість українського на-родного іменника, як вживання здрібнілих форм імен уфункції повних. Б. Грінченко у списку імен, доданому до«Словаря української мови», пише: «Дуже часто імена,шо є за формою зменшеними, вживаються народом якосновні, такими є, наприклад, Грицько, Харько, Химката ін.». Зазначену народну традицію широко відображаєукраїнська класична література. Можна назвати хоча бвідомих літературних персонажів — типових представни-ків тогочасного українського селянства у творах І. Не-чуя-Левицького: Палажка, Параска, Карпо, Лаврін, Ме-лашка, Мотря, Настя, Василь, Ганна, Марина, Одарка,Петро, Маруся, Онися, Олеся, Олекса, Оришка, Охрім,Домаха, Зінька та ін.

Використання повної канонізованої форми імені ущоденному спілкуванні сприймалося у народному сере-довищі як порушення звичаю. Так, коли один з представ-ників зденаціоналізованого прошарку селянства Тереш-ко Бубка робить спробу «культурно» позалицятись додівчини («Чом же не подаєте мені руки, Варваро Омель-ківно?»), то одержує таку відповідь: «Хіба ж я свята,щоб мене Варварою звали? Мене звуть Варкою» (І. Не-чуй-Левицький, «Хмари»).

Зневажливе ставлення до народнорозмовних формособових власних імен як до «мужицьких» належить до

1 Див.: К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чо-ловічі іменування.— К., 1984.

2 Ч у ч к а П. П. Антропонімія Закарпаття.— Ужгород, 1970.—С, 23.

3 Т а м ж е.— С. 29.

8

характеристичних рис місцевого русифікованого панства,зображеного у творах Г. Квітки-Основ'яненка. Порівняй-мо, наприклад, репліку поміщиці Аграфени Семенівнибпецьковської з п'єси «Шельменко-денщик»: «...Вообра-зи, что хозяйка меня и теперь так же называет, как домоей поездки в Петербург: Горпинка! Ах, какая малорос-сиянка!».

За народною традицією, сучасний словник :Власніімена людей» Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської подаєімена Кость, Олекса, Гнат, Панас, Наталка, Одарка таінші як рівноправні офіційні варіанти поряд з іменамиКостянтин, Олексій, Ігнат (Ігнатій), Опанас (Афанасій),Наталія, Дарина та інші.

Розмовні форми імен лишаються основним джере-лом поповнення офіційного іменника і в наш час. Так, донедавнього часу ім'я Леся вживалося лише як пестливаформа повних імен Лариса, Олександра, Олена, але, завимогами батьків, які хотіли записати ім'я дочки в до-кументах саме в такій формі, ім'я Леся набуло прав пов-ного імені. У згадуваному вище словнику-довіднику ім'яЛеся винесено в реєстр з такою позначкою: «скороч. ва-ріант від ряду імен (Лариса, Олександра та ін.), якийвсе частіше фіксують як документальне ім'я на честь ук-раїнської поетеси Лесі Українки».

Статусу офіційного набуло в наш час і ймення Олеся,а також паралельні форми чоловічого імені — Олесь,Лесь, що раніше побутували лише як здрібніло-пестливіваріанти повного імені Олександр. На усталення цих імену ролі офіційних великий,вплив мали літературні наймен-ня видатних українських письменників і діячів культури,таких як Лесь Мартович (документальне ім'я та ім'я побатькові Олекса Семенович), Лесь Курбас (ОлександрСтепанович), Олесь Гончар (Олександр Терентійович).

Які,ж імена були найпоширенішими серед наших пра-дідів?

Львівський мовознавець Р. І. Осташ провів дослі-дження відомих козацьких «Реєстрів», складених післяЗборівської угоди 1649 р. і виданих О. Бодянським у1875 р. «Реєстри» зберігають імена й прізвища (пра-вильніше, за термінологією М. Л. Худаша, «прізвищевіназви», оскільки «прізвище» в сучасному розумінні цьо-го слова —"явище пізнішого часу) понад 40 тисяч козаківз Наддніпрянської України. За підрахунками Р. І. Оста-ша, у «Реєстрах» зафіксовано близько 200 імен. Основненавантаження припадає на 120. За частотою вживання

2. Л. Т. Масенкв 9

вони розподіляються у такій послідовності. Першість на-лежить двом іменам — Іван (11 % від загальної кіль-кості імен), Василь — 6 %. Далі йде 9 імен, кожне з якихмає частотність 2—3 %. Це Федір, Степан, Грицько,Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій, Фесько (похід-не від Феодосій). Близько 1 % набрали імена: Гаврило,Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин;0,5 % — Кондрат, Левко, Лук'ян, Марко, Матвій, Мики-та, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідневід Яків).

Поширення таких імен в народному антропоніміконівсієї території України засвідчує і фольклор:

Я нікого не любила,Тільки Петра та Данила,Грицька, Стецька та СтепанаВийду заміж за Івана.

І українська класична література: «Перерахували себе,та й начислили, що є їх чотири Івани, один Микола і одинМихайло» (Марко Черемшина. «Бо як дим підоймаєть-ся»).

Незмінним лишався набір найуживаніших імен до са-мої революції, для прикладу можна навести імена дітейв селянській родині Макара Гончара, батька відомогоскульптора Івана Гончара: Хросина, Дунька, Грицько,Іван, Клим, Михайло, Василь, Семен (Україна.—-1989.—№4.—с. 13).

Як ми вже зазначали, у дореволюційний період обряднаречєння новонародженого належав церкві. Під часцерковного обряду хрещення піп обирав із святців, ка-лендарного церковного списку святих, ім'я для новона-родженого. Процес наречєння дитини не був лише фор-мальним ритуалом, він розглядався як духовне прилу-чення людини через ім'я до релігії. Ім'я в християнськійрелігійній традиції виконувало сакральну функцію. Свя-тий, за ім'ям якого було наречено дитину, вважався їїдуховним охоронцем, небесним заступником. У церков-них календарях вказувалась і етимологія кожного імені,тому значення їх було загальновідомим. Характерним є,наприклад, обігрування етимологічного значення імендля староукраїнської поезії. Так, у вірші на день наро-дження Василя Томари Гр. Сковорода пише: «І не з най-мення лише, будь і ділами Василь» (ім'я Василь похо-дить від давньогрецького basileus — цар). У поезії Соф-ронія Почаського, присвяченій Петрові Могилі, є так:слова: «А хвалячи, дивуйся, який кам'янистий В бою

10

Петро,— в житті він, немов кришталь, чистий» (ім'яПетро походить від грецького petra — скеля, камінь).

У православних святцях, на відміну від католицьких,на кожен день року припадає, як правило, поминаннякількох святих, отже піп мав можливість вибору іменіз-поміж кількох. Деякі імена згадувались у святцях не-одноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось79 днів на рік, лише в січні були дні Иоанна Предтечи,Иоанна Кушника, Иоанна Златоуста тощо) ', інші жбули рідкісними, екзотичними. Згадаймо в цьому зв'язкуісторію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького«Микола Джеря»: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піпбув сердитий на її неслухняного батька й надавав йогодітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не моглиубгати їх собі в голову, а баба-повитуха ніколи не могладонести в своїй голові того ймення додому і губила йогона поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодо-ра, а люди на селі звали її Нимидорою».

Цікаві факти появи у деяких закарпатських селахрідкісних імен, викликаної протистоянням уніатської Ч.православної церков, наводить у праці «АнтропоніміяЗакарпаття» П. П. Чучка (с. 41—42): «Прагнучи відме-жуватися від уніатів чи навіть протиставитися їм, деякіправославні попи самовільно надавали селянським дітямтакі імена, які серед уніатів цієї місцевості не функціо-нували... Таким чином у цих селах (Драгово, Копашново,Теребля, Чумальово та ін. на Хустщині і Тячівщині.—Л. М.) з'явилося багато біблійних, переважно староза-вітних, імен типу Авраам, Веньямйн, Герасйм, Давид,Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, На-зарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл, Сахарій,Серафим, Соломон, Філімон, Версавія, Гликерія, Діоні-сія, Єфросінія, Макрйна, Рахйля, Ребека, Саломія, Таїса,Февронія та ряд інших».

Після Великої Жовтневої соціалістичної революціїбуло ліквідовано церковний список і введено свободу ви-бору імені. У 20-х роках іменник значно розширився йоновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запо-зичення західноєвропейських імен Альберт, Артур, Еду-ард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора,Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніхімен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових, зокрема аб-

1 Див.: С у п е р а н с к а я А. В. Из истории русских календар-них Ішєн // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах.—К., 1986.—С. 120—121.

\ і

ревіатурних, наймень Вілен (з ініціалів Володимира Іл-ліча Леніна), Владлен (з рос. Владимир Ленин), Кім —«Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «револю-ція, електрифікація, машинобудування», Ревмира —(рос. революция мировая), Пятвчет— (рос. пятилетка вчетьіре года) та ін.

У нових іменах знайшли відбиття революційні події,атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, спо-дівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей нази-вали такими іменами, як Революція, Інтернаціонал,Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан,Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифіка-ція, Мартен, Трактор і т. п. Щоправда, побутування та-ких імен не набуло масового характеру, більшість з нихне витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вонипочали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з ново-створених імен, такі як Вілен, Владлен, Світлана, Октяб-рина, Майя та деякі інші.

Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той часглибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імені які призвели до значної перебудови старого іменника.Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за час-тотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валенти-на, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь,Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес про-тікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зай-няли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, за-лишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.

У наш час, як зазначає російський мовознавецьВ. А. Никонов, усталився досить постійний і компактнийнабір імен. Спостерігається, крім того, значна концент-рація імен, тобто невелика кількість їх охоплює переваж-ну більшість новонароджених. Так, за підрахункамиВ. А. Никонова, які він провадив за даними загсів, ум. Ульяновську п'ять найпоширеніших чоловічих імен(Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шістьжіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Мари-на) одержали майже три чверті всіх народжених у1967 р. хлопчиків та дівчаток.

Така ж група найпоширеніших імен (з незначнимизмінами) отримала першість у 1967 р. і в м. Києві. Даніпро це опублікував мовознавець В. І. Кононенко у «Ве-чірньому Києві» від 18 квітня 1967 р. У замітці зазнача-лось: «У 1967 р. в Києві було використано лише 66 жіно-чих і 52 чоловічих імені. Якщо ж не брати до уваги іме-

12

на, що було вжито одноразово, то кількість жіночих імензменшиться до 31, чоловічих — до 38. А «Словник влас-них імен людей» містить близько 1400 імен! Більше'і'того,п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, На-

: таля) охопили половину маленьких киянок. А серед чо-ловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег,Володимир, Ігор».

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дити-ни, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певномуколективному смакові, моді на імена, примхи якої незавжди вдається встановити.

Але чи можна вважати позитивним таке відчутне зву-ження кола популярних імен? Звичайно, ні. З кількохпричин. Насамперед воно призводить до появи числен-них тезок. Сьогодні часто можна почути від виховательокдитсадків і вчителів нарікання на одноманітність іменнашого наймолодшого покоління. В одній групі дітей бу-ває стільки Саш або Наташ, що вихователі змушені,звертатись до чотирьох-п'ятилітніх малюків за прізвища-ми. На уніфікованість дитячих імен звертають увагу йписьменники. Так, у гротескно-сатиричній повісті «Пух»Вал. Шевчук пише: «Таксі сколихнуло сонну тишу око-лиці, і таксистиха схвильовано вибігла надвір, сподіва-ючись того, чого вже перестала сподіватися. Але таксі незупинилося біля її двору, проминуло й рябу Надьку накамені, за машиною чкурнув щосили босякуватий Оле-жик з десятком інших Олежиків й п'ятіркою Лен». Несамі імена — Олег і Олена — нічим не гірші за інші, вис-міює тут письменник, а їх надмірну популярність,внас-лідок якої ім'я втрачає своє основне призначення — ви-діляти.

Другий негативний момент цього явища — забуттяспоконвічних народних традицій у сфері'-іменування.

Микитки та Васильки та ОлесіІ кожен третій на ім'я Іван,При тихім Пслі, при голубому плесіЗамурзаний і войовничий клан,—

писав А. Малишко про імена своїх ровесників. Чи частозустрінемо сьогодні хлопчиків з такими іменами? А жіно-чі ймення? Куди поділись улюблені народні імена Дари-на, Соломія, Софія, Уляна, Христина та інші? Не потра-пила в десятку найпоширеніших імен навіть Марія, а цеж те ім'я, яке не лише у нашого народу, а і в багатьохінших протягом століть вважалось найкрасивішим, хрвія-

\13

ним легендою, поезією. М. Рильський присвятив цьомуйменню одну з кращих своїх поезій:

Єсть ім'я жіноче, м'яке і ясне;В йому і любов, і журба, і надія;Воно як зітхання бринить весняне:

Марія.

А яким мелодійним звукописом сповнене це ім'я ійого пестлива форма у вірші М. Вінграновського «Качкилетять! Марієчко,— качки...»

Маріє, мріє, мрієчко моя,Моя Марієчко тривожна,Твоїм гірким, як світ, ім'ямМені звучить хвилина кожна.

Стандартизація охопила не лише повні форми імен,а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Пет-ра кличемо лише Петею, начебто не взивали його нашіматері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася,Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика,Михася — Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю,Василька, як і загалом більшість таких природних дляукраїнської мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко,Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под.А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже самевін утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -коі -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

Прикро, що явище забуття українських народнихформ імен навіть «узаконюється» у підручниках для най-молодших школярів, про що писав на сторінках «Літера-турної України» (1986.— 18 лют.) літературознавецьМ. Косів: «А з якого мовного регіону добираються фор-ми дитячих імен: Маша, Наташа, Саша, Лара, Рома,Щура, Вова, Віта, Коля, Вася, Миша (за «Букварем»Б. С. Саженюк, М. Т. Саженюк), які поступово витісня-ють споконвічні й загальнонародні: Маруся, Марійка,Наталка, Олесь, Лесик, Ромчик, Миколка, Володя, Ва-силько, Михась і т. д.».

Таке «узаконення» спостерігається і в діяльності де-яких працівників загсів і сільрад. Неодноразово до Інс-титуту мовознавства АН УРСР приходили скарги відбатьків на працівників загсів південних районів України,які відмовляли їм у реєстрації імені Оксана, вважаючи

І «правильною» лише форму Ксенія. І це при тому, щоім'я Оксана здавна'побутувало на Україні як одне з най-популярніших жіночих імен. Більше того, воно^ сталонадбанням і російського іменника. «Словник російських

14

особових імен» Н. О. Петровського подає, поряд з ім'ямКсенія, і ймення Оксана як запозичення з українськоїмови, що набуло і в російській мові прав повного офіцій-ного імені.

На закінчення розмови про імена хотілося б нагадатище одну народну традицію, пов'язану з обранням іменідля дитини, а сам? звичай називати ЇЇ на честь котрогосьз батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу збе-рігається традиція наречення першого сина іменем діда,а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'ясвого батька чи матері, ви не лише виявите цим своюлюбов і повагу до них, а й продовжите життя імені у колівашої родини, створите певну традицію роду, яку, мож-ливо, продовжать і ваші діти.

ПО ІМЕНІ НАЗИВАЮТЬ,ПО БАТЬКОВІ ВЕЛИЧАЮТЬ

Назви людей за ім'ям батька, так звані патроніми, ві-домі ще з давньоруського періоду, хоча в минулу істо-ричну добу вони за своєю функцією не були цілком то-тожними сучасним іменам по батькові, які входять доскладу загальноприйнятого у нашій країні повного офі-ційного найменування людини.

Патроніми зустрічаємо у найдавніших писемних па-м'ятках східних слов'ян. Так, нащадків князя Ігоря удавньоруських літописах іменують Ігоревичами, князяМстислава — Мстиславичами, Ізяслава — Ізяславичамитощо. Під найменням по батькові (Ярославна) відома ге-роїня давньоруського епосу «Слово о полку Ігоревім».У літописах трапляються й поодинокі випадки творенняформ на -ич від імені матері. Позашлюбного сина Ярос-лава Галицького літописець називає за ім'ям його мате-рі — Олег Настасьич.

Спосіб іменування осіб назвами, утвореними від іме-ні батька за допомогою суфіксів -ич, -ович, -евич, уже вперіод Київської Русі мав виразний становий характер.Ним мали право користуватися лише представники со-ціальної верхівки суспільства. Почесним привілеєм вва-жались найменування по батькові на -ич, -ович, -евич і впізніші часи — у XIV—XVIII ст.

У староукраїнських пам'ятках вони вживаються лишестосовно представників князівських і шляхетських родів,а також міської ремісничої і купецької верхівки.

Зафіксовані в пам'ятках XIV — XVIII ст. патронімипоходять від різних форм християнських імен: СеменьИгнатовичь, Дорофей Омилияновичь, Федорь Карпо-вичь, Яцко Патрикиевичь, Никита Онанковичь (відОнанко<Анания) ' та ін. Чимало імен по батькові, зас-відчених пам'ятками, утворено від язичницьких, дохрис-тиянських імен: Вячковичь, Маличь, Грибовичь, Шило-вичь, Зубовичь, Путиловичь, Радичь, Немировичь (відВячко, Маль, Грибь, Шило, Зубь, Путило, Радь, Не-

У староукраїнських писемних пам'ятках трапляютьсяй іменування, утворені від слів, що вказували на занят-тя батька (Антонь Гребенниковичь, Ивашко Поповичі,,Горинь Снтниковичь тощо) або його етнічну чи тери-торіальну приналежність (Федорь Сербиновичь, ЮркоЧеркасовичь, Процко Пинчуковичь, Федорь Русиновичьта ін.) 3.

Суворо регламентованим було вживання імен по бать-кові на -ич, -ович, -евич у середньовічній Російській дер-жаві. Звертатися за двочленною формулою (ім'я + ім'япо батькові) можна було тільки до князів, царів та наб-лижених до них осіб. Сам Московський государ- вказу-вав, кого слід писати з -вичем. За часів Катерини II буловидано указ, який обмежував право іменуватись побатькові на -вич вузьким колом людей. В указі зазнача-лось: «Особ первьіх пяти классов писать полньїм отчест-вом; лиц от шестого до восьмого классов включитель-но — полу-отчеством, а всех остальннх — без отчества,только по имени». Слід пояснити, що за Петра І всі дер-жавні цивільні й військові чини було розподілено на 14класів від генерала-фельдмаршала і канцлера (особи Ікласу), до колезького реєстратора і прапорщика (особиXIV класу). Отже, Іваном Петровичем в офіційних доку-ментах можна було іменувати лише канцлера, радників ігенералів. Усі інші чини задовольнялись так званим «по-луотчеством» на -ов, -ин: Іван Петров Маликов або ІванПетров син Маликов.

Соціальна градація визначала й склад тогочасної офі-ційної формули найменування особи. Зокрема, бояр у се-

1 К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічііменування.— С. 18—19.

2 Д е м н у к М. О. Слов'янські автохтонні особові власні іменав побуті українців XIV—XVII ст.— К., 1988 —С. 23.

3 К е р с т а Р. й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічііменування.— С. 19.

16

редньовічній Росії іменували за тричленною формулою,близькою до сучасної (індивідуальне ім'я + повне ім'япо батькові на -вич + родове ім'я), поміж середніх верств(поміщиків і заможних купців) поширеною була дво-членна формула (індивідуальне ім'я + ім'я по батькові на-ов, -ин).

Як атрибут привілейованості тричленна формула іме-нування особи певний час побутувала і на Україні: «НаУкраїні, так само, як і в Білорусії,— зазначає дослідникукраїнської антропонімії М. Л. Худаш,— тричленне іме-нування спостерігається також як своєрідна прерогативасоціальної верхівки, а у XVI—XVII ст.— заможного мі-щанства, яке в писемних пам'ятках, очевидно, і в побуті,охоче вживає патріархальні, традиційні іменування побатькові на -ич, -ович, -евич часто разом з третім компо-нентом, де може виступати назва за місцем походження,професією, заняттям, або якимось прізвиськом» '.

Але поступово діапазон -вживання тричленних імену-вань на Україні і в Білорусії було звужено, особливо назахідноукраїнській території, яка входила до складушляхетської Польщі, де діяла двойменна антропонімічнасистема.

Нетиповість тричленної формули найменування особидля народного середовища, властиве українському селян-ству сприйняття цієї форми як чужої і панської яскравовідображають відомі рядки Шевченкової поеми «Юроди-вий», в яких поет блискуче пародіює офіційне тричленнеіменування представників російської суспільної верхів-ки — київського генерал-губернатора Дмитра Гаврило-вича Бібікова та харківського генерал-губернатора кня-зя Долгорукова:

Во дні фельдфебеля-царяКапрал Гаврилович БезрукийТа унтер п'яний ДолгорукийУкрайну правили.

Показово, що московські канцеляристи, вважаючиімена по батькові на -вич виключним привілеєм росій-ської аристократії, переінакшували на «полуотчества»відповідні найменування українців і білорусів, причомупомилково поширювали цей звичай і на ті антропоніми зсуфіксами -ович, -евич, які в XVI—XVII ст. уже пере-йшли з розряду імен по батькові у розряд спадкових пріз-

j\1 Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.— К., 1977.—

С. 132.

17

вищевих назв. Так, посли Богдана Хмельницького, які вукраїнських грамотах звуться Герасим Яцкович, ПавелОбрамович, Самуйло Богданович, у документах москов-ських канцелярій іменуються Герасим Яковлев, ПавелАврамов, Самойло Богданов. Родову прізвищеву назвувеликого гетьмана Литовського Григорія Олександрови-ча Ходкевича московські бояри у посланні до нього пе-реробили за зразком російських «полуотчеств» на Хот-кеева '. Богданові Хмельницькому московські канцеля-ристи неодноразово робили зауваження, що він «неприс-тойно величається» ім'ям по батькові на -ович (Михай-лович).

У російських офіційних документах соціальна дифе-ренціація у вживанні «отчеств» і «полуотчеств» зберег-лась до самої революції. Безсмертний зразок бюрокра-тичного стилю державних установ минулого століття за-лишив нам М. Гоголь. У скарзі на сусіду, яку подав доповітового суду його знаменитий персонаж Іван Івано-вич, письменник точно відтворює, іронізуючи, тогочасніформули російської ділової мови, у тому .числі офіційнеіменування особи: «...Й потому прошу оного дворянинаЙвана, Никифорова сьша, Довгочхуна, яко повинного взажигательстве, в оскорблении моего чина, имени й фа-милии й в хищническом присвоєний собственности,а паче всего в подлом й предосудительном присовокуп-лении к фамилии моей названия гусака, ко взьісканиюштрафа».

З другої половини XIX ст. імена по батькові на -вичпоширились у побутовому спілкуванні і серед іншихверств населення Росії, Але їх аристократичне похо-дження знайшло відображення у сфері застосування цихформ — у народнорозмовній мові вони побутували як під-креслено шанобливі форми звертання до поважних осібабо людей старшого віку.

В цей же період під впливом російської мови звичайвживати імена по батькові на -ович, -евич, -івна, -овна уфункції шанобливої форми іменування осіб набув поши-рення і на Лівобережній Україні, що знайшло відобра-ження у творах Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Згадаймо, яквеличали односельці конотопську відьму: «...Ніхто несмів її не тільки відьмою або чим взивати, та ще й вели-чали її по менню: Семеновна або пані Зубиха» або го-

1 Ч й ч а г о в В. К. Из истории русских имен, отчеств й фами-лий.—М., 1959.—С. 49—50.

18

ловного героя оповідання «Знахар»: «...Й каждьш, уча-ствуя в приношений, вприбавок не назьівает уже знаха-ря просто Данилом, а величает, как й других почстнмхв слободе людей, по отчеству; вот й пошел он «Радиво-новичем». Герой п'єси Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Щиралюбов» наймит Микола не сміє називати дружину, щозаймає вище соціальне становище, за ім'ям: «Заприсяга-юсь... любити вас, Олексіївно, шановати, почитовати вас,не як є ви моя жінка, а як проти мене господиня». Такможе звернутися, і дівчина до нареченого, виявляючицим .повагу до нього: «Семеновичу! бачу я, що ви менедуже любите» («Сердешна Оксана»).

Проникнення в український антропонімікон росій-ських форм імен по батькові на -вич засвідчує й першаграматика української мови, складена ОлександромПавловським на початку XIX ст. Як зазначає автор гра-матики, паралельно з антропонімами на -вич широковживались питомі українські іменування сина за бать-ком, утворені від батькового імені за допомогою суфік-са -енко, що пізніше були офіційно закріплені в україн-ській мові в іншій функції — у функції прізвищ. «Отече-ственнне имена,— пише О. Павловський у граматиці,—кончающиеся в Российском язьіке на -вичь у Малорос-сиян имеют своє окончание на -енко, которьіе часто оз-начают их й фамилии, например: Грищенко, Хведоренко,Онопрієнко, Карпенко, Павленко. Однакоже если онихотят кого почестить, то из уважения к нему говорят так-же Григоріевнч, Хведоровьіч, Онухріевьіч, Карповьіч,Павлович».

Традиція шанобливого звертання до старших людейза ім'ям по батькові (Трохимович, Гаврилівна) зберіга-ється у неофіційному вжитку і в наш час.

Крім імен по батькові на -вич, що були своєрідниматрибутом соціальної вищості, отже, мали обмежену сфе-ру застосування, в живій діалектній мові українськогонароду широко побутували інші, нейтральні за значен-ням, найменування осіб за батьком. Серед них найпоши-ренішими були форми з суфіксами -енко та -ук (-юк),-чук. У різних говорах української мови патронімічні наз-ви утворювались також за допомогою суфіксів -еня, -ат(-ят), -ак (-як), -чак, -ів, -єв, -ин *.

Якщо назви синів за батьком мали в уснорозмовній

* Зазначені типи патронімів у XIX ст. перейшли в розряд пріз-вищ, тому вони розглядатимуться в наступному розділі.

19

народній стихії досить численні словотворчі варіанти, тонаймення дочок здавна побутували на всій території Ук-раїни в одній формі — вони утворювались від імені, пріз-виська або назви професії батька за допомогою суфікса-івна. Такі назви широко відображені і у фольклорі(«У містечку Богуславку, Каньовського пана, Там гулялаБондарівна, як Пишная пава»), і в художній літературі(порівняймо наймення дівчат у творах Г. Квітки-Осно-в'яиенка: Одарка Макотрусівна, Пазька Левусівна, при-кажчиківна, Дротівна Маруся, хорунжівна Олена, Явдо-ха Горшковозівиа, Галочка Таранцівна та І. Нечуя-Ле-вицького: Мотря Довбишівна, Настя Топілківна, ОлесяМузиківна, Килина Левадівна, Уляна Редьківна, Якили-на Бондарівна та ін.).

ЩО ЗНАЧИТЬ ПРІЗВИЩЕ

Ім'я родини — це і перша згадка,й загадка в естафеті поколінь.

А. Непокупний

Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменуваннялюдини, що складається з імені, імені по батькові тапрізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних,введених державою норм ідентифікації особи не існува-ло і в адміністративно-юридичній практиці для позначен-ня людини використовували різноманітні мовні засоби.Вживались одночленні наймення, виражені індивідуаль-ним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Бог-дашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчасті-ше складались із християнського імені і патроніма абопрізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), три-членні, виражені християнським іменем, патронімом іпрізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Гри-горович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гав-рило Маслов зять, Миско трубач пана Черленковского) '.

Формула іменування значною мірою залежала від ха-1 К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Ч о л п п і ч і і м е -

нування.

20

рактеру документа. Найточнішої ідентифікації особи ви-магали різного роду юридичні акти — про наслідуваннямайна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти і т. п., томув цих документах формула іменування людей нерідкобула розгорнутою і включала, крім імені, назви за бать-ком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей —про стан, професію, місце проживання, стосунок до іншихродичів тощо.

Додаткові до індивідуального імені особові назви,зафіксовані в староукраїнських пам'ятках, ще не можнавважати-прізвищами в сучасному розумінні цього слова.Вони не мали головної ознаки сучасного прізвища — небули спадковими найменуваннями, які у єдиній незміннійформі переходили від батька до сина.

Процес виникнення і усталення прізвищ як окремогокласу спадкових найменувань людей охоплює великийпроміжок часу. Найраніше спадкові родові назви виник-ли в середовищі вищих верств феодального суспільства —князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків.Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські наймену-вання, як Андреи Михайловичі» Сангушкович'ь Кашир-ский. Другу частину цих наймень дослідники кваліфіку-ють як родову прізвищеву назву, тобто вона позначалаАндрія Михайловича з роду Сангушковичів каширських '.Поширеним типом спадкових іменувань князівських ішляхетських родів були наймення, що утворювались відназв населених пунктів за допомогою суфіксів -ський,-цький, -зький. Як зазначає М. Л. Худаш, «є численні до-кази того, що назви представників феодальної верхівкина -ський, -цький, -зький, особливо у XIV—XVI ст.,у більшості випадків — це назви за певним населенимпунктом, що був місцем'проживання князя і тому вва-жався центром феодального володіння, а такі назвипредставників соціальних низів та середніх станів убільшості прямо вказували на місце їхнього походжен-ня» 2. Низку розглядуваних відтопонімічних найменуваньз реєстру землевласників Волинської землі наводить усвоїй монографії з антропонімії XVI ст. Р. Й. Керста:князь Порицький (Порицьк — містечко у Володимир-ському повіті), князь Буремський (Боремель, Борем-ля — містечко у Дубнівському повіті), пан Ощовський(Ощов — село у Володимирському повіті), князь Доль-

1 Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.— С. 138.2 Там же.—С. 120—121.

21

ський (Дольськ — село у Ковельському повіті), Охло-повський (Охлопов — село у Володимирському повіті) '.

Найменування княжеських родів, утворені від назввотчин за допомогою суфікса -ський (Волконські, Вязем-ські, Коломенські, Мещерські, Милославські, Одоевські,Пожарські, Трубецькі, Хованські та ін.) побутували і уфеодальній Росії.

Спадкові прізвищезі назви на -ський, похідні від назвнаселених пунктів, /відомі всім слов'янським народам,але особливого поширення набули в Польщі. У середньо-вічному Королівстві Польському прізвищеві назви на-ski, -cki були ознакою шляхетного походження і протис-тавлялись міщанським і «хлопським» особовим наймену-ванням. Польська аристократія навіть вимагала від уря-ду офіційної заборони іменуватись прізвищами цьоготипу нешляхтичам.

Історична протиставленість родових найменуваньпольського й українського панства безіменності безпрап-них народних мас підкреслена у романі П. Загребельного«Я, Богдан»: «Так моя земля стала займанщиною длянаїздів, а народ на ній— лиш гречкосіями, броварника-ми, погоничами, пастухами, кашоварами, лугарями, ко-мишниками, збігами, безіменний і безправний, а над нимгриміли імена вельможних родів Острозьких, Збаразь-ких, Заславських, Вишневецьких, Потоцьких, Конец-польських, Калиновських, Рожинських, Замойських, Лю-бомирських, Даниловичів, і кожен намагався випхатисяпоперед іншого».

Цей же мотив історичної безіменності трудящого се-лянства, своєрідно переосмислений у семантичному зв'яз-ку із вельможними найменнями на -ський, -цький, зву-чить у вірші І. Драча «Голос з-за двохсот літ»:

Ми — теліженські і тетіївські,Дзвіняцькі, михайлівські, і скомороські,Росішські, і голодьківські, й висоцькі,Ми — свирські і володарські,Білоцерківські, богуславські, й канівські,Ми — безіменні, ми — бидло, ми — безмовні,Ми — орачі і сіячі, ми — гречкосії і пастухи,До тебе рвемося з-за літер, як з-за ґрат.Нема в нас родослівних — в тебе нема.

Звичай обирати собі шляхетне прізвище на -ський,-цький, -зький поширився у XVII—XIX ст. і серед право-

славного духовенства. Характерною є, зокрема, історія ви-1 К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іме-

нування.— С. 16.

22

никнення прізвища Івана Нечуя-Левицького, яку письмен-ник переповідає в «Автобіографії»: «Отець мій, Се-мен Степанович Левицький, був священиком в Стеблеві,де був священиком і мій дід, і прадід. В грамоті на чинсвященика мій прадід записаний не Левицьким, а Леон-товичем; він змінив своє прізвище, як мені розказувавбатько, тим, що прізвище Левицький було тоді модне».Прізвище на -ський прибрав собі, перейшовши в духов-ний стан,і дід письменника по материнській лінії: «Матимоя, Анна Лукіянівна, з дому Трезвінських, була родомз Лебединського панянського монастиря, Чигиринськогоповіту. Мій дід, Лукіян Трезвінський, був простий козак,родом з Полтавщини,4! зайшов звідтіль в Київщину зсвоїм братом. Вони поставали священиками, і мій діддав собі шляхетське прізвище Трезвінський, а брат йогоназвав себе Коцевольським».

У сучасному українському антропоніміконі прізвищана -ський, -цький, -зький належать до найпоширеніших,посідаючи третє (після прізвищ на -енко та -ук, -чук)місце Ч

Соціальне маркованим у минулі епохи був ще одинсловотвірний тип найменувань, що згодом закріпилисьяк прізвища — прізвищеві назви на -ович, -евич, генетич-но пов'язані з розглядуваними вище іменами по батько-ві. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич по-ходить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Ан-тонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевич,Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич,Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв'язокз патронімами. Оскільки імена по батькові цього типупобутували в середовищі шляхти і міщанства, слід при-пускати, що й у ролі спадкових родових назв наймену-вання на -ович, -евич закріпились насамперед серед при-вілейованих верств населення. Як показало проведенеС. П. Бевзенком дослідження козацьких реєстрів, скла-дених після Зборівської угоди 1649 p., велика кількістьирізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евичфіксується в реєстрі Київського полку, до якого потра-пила значна частина української шляхти та київськихміщан2.

1 Р е д ь к о Ю. К- Сучасні українські прізвища.— К., 1966.—С. 198.

2 Б е в з е н к о С. П. Із спостережень над старокиївською ант-ропонімією // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'ян-ських мовах,—К., 1986.—С. 25.

23

До розряду прізвищ перейшли також патронімічніназви, що належали до народних уснорозмовних форміменування синів за батьком, зокрема два найпоширені-ших типи українських патронімів з суфіксами -енко(-єнко) та -ук (-кж), -чук. Найменування з формантом-енко, що виник шляхом поєднання суфіксів -еня і -ко,мали первісне так зване демінутивне значення, тобто, які слова на -еня (зайченя, козеня, хлопченя), позначалималих, недорослих істот: бондаренко — первісне «малийбондар, син бондаря», Іваненко — «малий Іван, синІвана».

Утворення цього типу зустрічаються уже в давнійнародній обрядовій поезії:

А у городочку царівна, царівна,Та за городочком царів син, царів син.Вона по городу ходила, ходила,Золотим перстенем дзвонила, дзвонила,До себе царенка манила, манила.Приступи, царенку, доблизу, доблизу,Поклонись цареві донизу, донизу,Приступи ж, царенку, ще ближче, ще ближче,Поклонись царівні ще нижче, ще нижче!Пророби, царенку, ворота, ворота,Виведи царівну з города, з города '.

Подібне значення мали й слова з суфіксом -ук (-юк),-чук: баранчук «невеликий баран», ведмедюк і ведмед»чук «молодий ведмідь», парубчук «молодий парубок»і т. ін.

Широке побутування в живомовній народній стихіїзагальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфік-сом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструва-ти численними прикладами відповідних утворень, похід-них від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяль-ності, поданих у словнику української мови за редакцієюБ. Д. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук"^двома значеннями — «син коваля»" і «учень коваля»; пи-саренко «син писаря»чі писарчук «син писаря», «моло-дий писар, канцелярист»; циганенко «син цигана»--! ци-ганчук «син цигана», «молодий циган»; бондаренко «синбондаря» і бондарчук «підмайстер бондаря»; маляренко«син художника, маляра» і малярчук «учень художника,маляра», Шевченко «син шевця» і шевчук «підмайстер ушевця, учень шевця» та ін.

1 З о л о т о с л о в . Поетичний космос Давньої Русі / У п о р .релмова та переклади VI. Москаленка.— К., 1988.-*-С. 121.

24

Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів і мо-лодих за віком осіб сьогодні широко'побутують в укра-їнській мові в ролі індивідуальних прізвищ.

За дослідженням М. Л. Худаша, особові назви з су-. фіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемніпам'ятки з західноукраїнської території у першій поло-вині XV ст. ' У пам'ятках XVI ст. патроніми на -енко ло»калізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зуст-річаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині 2.У XVII ст. утворення на -енко уже належать до найпо-ширенішого антропонімічного типу на території СхідноїУкраїни. У козацьких реєстрах, складених після Зборів-ської угоди 1649 p., прізвищеві назви на -еико мають аб-солютну кількісну перевагу над всіма іншими. За підра-хунками С. П. Бевзенка, у реєстрі Київського полку най-менування на -енко становлять 60 % від усього складупрізвищевих назв. Справедливим слід вважати й вислов-лене дослідником пояснення такої величезної кількостіназв на -енко у основному джерелі української антропо-німії XVII ст. тією обставиною, що до реєстрів записува-лись переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки малинайменування без суфікса -енко: Коваль — Коваленко іт. ін.3. Зазначений факт свідчить і про те, що прізвищевіформи у XVII ст. ще не мали тієї стабільності, якої вонинабули пізніше, зокрема, антропоніми на -енко ще невтратили живого зв'язку із загальними словами, вжива-ними на позначення синів за батьком. Цей зв'язок прос-тежується навіть у першій половині XIX ст., коли вжерозпочалось офіційне впровадження прізвищ серед ши-роких мас населення. Так, головний герой повістіГ. Ф. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма», одер-жавши батькову посаду і, разом з нею, вищий соціаль-ний статус, одночасно позбавляється у своєму наймену-ванні й суфікса -енко, який додавався до батьковогопрізвища: «Як же відпили сорочини і громада зібраласяна пораду, кого начинити сотником, то всі ув один голосі гукнули: «А кому ж буть? Уласовичу, Забрьощенку,якого нам луччого ськати? Отак-то й настановили його

1 Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.— С. 122.2 К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі

іменування.— С. 32.3 Б е в з е н к о С. П. Із спостережень над старокиївською антро-

понімією // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янськихмовах —С. 23.

25

сотником, і став він із Забрьощенка вже й сам За-брьоха».

Але уже в творах І. Нечуя-Левицького народні форминайменувань синів на -енко, похідні від імен або пріз-вищ батьків, трапляються дуже рідко. Можна навестилише поодинокі приклади такого слововживання: УласПрохоренко (син Прохора в повісті «Пропащі»), Кайда-шенко (так у повісті «Кайдашева сім'я» один раз назва-но Карпа Кайдаша). Це свідчить про завершення в дру-гій половині XIX ст. процесу стабілізації антропонімія-ного типу на -енко у юридичній функції спадкових пріз-вищ.

Що стосується утворень на -ук (-юк), -чук, то вонизустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в дже-релах XVI ст. з території західного регіону: Сенко Пав-люкъ, Омельянъ Менюкь, Сава Сниманюкъ та інА Наінші території такі найменування поширюються у XVII—XVIII ст., представлені вони і в козацьких реєстрах: Ки-рило Сенчукъ,, Федоръ Гаврукъ, Пилипъ Бунчукь, Гриць-ко Карасюкь та ін2. Як і патроніми на -енко, іменуванняпо батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. перехо-дять у розряд спадкових прізвищ.

У наш час розглядувані антропонімічні типи нале-жать до найпоширеніших українських прізвищ, що побу-тують на всій території України, проте мають виразнийрегіональний розподіл за ступенем поширеності. Якщопрізвища на -енко можна вважати основним східноукра-їнським типом, то прізвища на -ук (-юк), -чук належатьдо західноукраїнського типу. За даними Ю. К. Редька,за кількістю носіїв прізвища на -енко посідають першемісце у тринадцяти областях центральної і східної час-тини України, а саме у Київській, Чернігівській, Черкась-кій, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Лу-ганській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізь-кій, Херсонській і Кримській. Прізвища на -ук (-юк),-чук тримають першість у семи областях ПравобережноїУкраїни: Волинській, Ровенській, Житомирській, Він-ницькій, Хмельницькій, Івано-Франківській і Чернівець-кій.

З найменуваннями по батькові генетичне пов'язані йдеякі інші, менш поширені типи українських прізвищ,

1 К е р с т а Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іме-нування.— С. 21.

2 Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.— С. 123.

26

зокрема характерні для західноукраїнського ареалу ут-ворення на -ак (-як), -чак: Андрусяк, Грицак, Юрчак,Ганусяк, Марунчак, Прицак, Собчак, Худяк, Бариляк,Верхоляк та деякі інші типи антропонімів, які сьогодніналежать до рідкісних серед українських прізвищ,— ут-ворення на -енок, -онок:„ (Остапъко Дудиченокь, МакарейБорисенокь), -еня (Масло Микитеня), -а(-я), -ат(-ят)(Яцько Пахирча(т), Олекса Занчя) та ін.

Серед зазначених типів прізвищ, в тому числі й пріз-вищ на -енко та -ук(-юк), -чук, абсолютну більшість ста-новлять утворення, що в минулі віки побутували як пат-роніми. тобто імена по батькові. Від імені матері наймен-ня дітей утворювались дуже рідко, головним чином у тихвипадках, коли жінка рано лишалась вдовою і ставалаглавою сім'ї (поширене прізвище Вдовиченко, Удовичен-ко). Тому серед основних типів українських прізвищ най-менування, похідні від жіночих імен, представлені неве-ликою кількістю утворень: Ганненко, Катренко, Мару-сенко, Мотренко, Настенко, Пазенко (від Пазя — здріб-ніле від Палажка), Улитенко, Явдощенко, Гандзюк, Ма-ланчук, Паращук, Химчук та ін. Дещо вищий процентпохідних від жіночих імен виділяється в групі прізвищна -ак (-як): Ганусяк, Ганущак, Мариняк, Марунчак, Ма-рущак, Марусяк, Настасяк, Паращак, Хим'як і т. ін., щолокалізуються у Наддністрянщині.

Можна виділити також одну невелику за обсягом ант-ропонімічну групу, основу якої становлять жіночі іме-на — це група прізвищ із суфіксом -ич: Ганнич, Горпи-нич, Зіїїич, Катрич, Кулинич, Магдич, Маринич, Маре-нич, Мартич, Марусич, Мотрич, Оленич, Христич, Яри-нич та ін. Зазначені антропоніми найчастіше зустріча-ються в закарпатському регіоні. На Закарпаття як імо-вірний територіальний осередок виникнення зазначеногопрізвищевого типу вказує й низка прізвищ на -ич, твір-ною основою яких виступають характерні для закарпат-ських говірок назви заміжніх жінок на -ул(я): Вовкулич(від Вовкуля, дружина Вовка), Данкулич (від Данку-ля),Дзямулич (від Дзямуля), Лешкулич (від Лешкуля),Цапулич (від Цапуля), Панкулич (від Панкуля) 2, а та-

1 Див.: Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.—ІС. 122—123.

2 Ч у ч к а П. П. Словотвір українських андронімів // Питаннясловотвору.—К., 1979.—С. 156.

27

кож назви жінок на -аня: Пироганич (від Пироганя —дружина Пирога).

Найменування заміжніх жінок з суфіксом -иха висту-пають твірною основою групи західноукраїнських пріз-вищ на -ишин, -ишинець типу Гринчишин (первісне «синГринчихи»), Дмитришин, Ільчишин, Романишин, Юрчи-шин, Фединишинець, Яцишин та ін. Цей тип прізвищ ехарактерною рисою антропонімікону галичан 1 .

Якщо розглядувані антропонімічні групи побутувалив час виникнення як найменування вдовиченків, то пріз-вища, утворені від жіночих імен за допомогою іменнико-вого суфікса -ій, мали інше значення. За спостережен-нями Ю. К. Редька, «прізвища типу Марусій, Парасій,Калинчій і под. були, здається, первісне глузливими наз-вами (на зразок «бабій», «плаксій») парубків, що зали-цялись до Марусі, Парасі чи Калинки» 2. До цього можнадодати, що в зазначену групу входять іронічні прізвиськачоловіків за жіночим ім'ям, яким їх наділяли сусіди утих випадках, коли жінка як особистість перева-жала чоловіка. «Довідник українських прізвищ»Ю. К- Редька фіксує такі прізвища розглядуваного типу:Галій, Гандзій, Гапій, Паращій, Химій, Хоптій, Пазій(від Пазя, здрібнілий варіант імені Палажка), Тацій(від Таця — здрібніле від Тетяна), Мартій, Мотрій та ін.Семантичне близькими до них є прізвища Бабій, Мамій,Плахтій.

Щодо чоловічих імен, то вони стали твірною основоювеличезної кількості прізвищ. Лише група прізвищ, по-хідних від імені Іван і його різноманітних варіантів, на-лічує десятки, а може, й сотні одиниць: Іваненко, їван-ченко, Іваничук, Іванович, Іванів, Іванина, Іваниця, Іва-нишин, Іваньо, Іваночко, Іванчо. Іванисенко, Івасюк, Іва-щенко, Івашко та ін. Прізвище Іванов належить до най-поширеніших російських прізвищ. Тільки в Москві меш-кає близько 90 тисяч Іванових, серед яких майже тисячає повними тезками — Іванами Івановичами Івановими.

Якщо прізвища, утворені від імен за допомогою пат-ронімічних суфіксів -ич, -ович, -евич, -енко, -ук (-юк),-чук, -ак(-як), -чак-та деяких інших, перш ніж перейтидо класу прізвищ, минули стадію'побутування у функціїімен по батькові, то ряд інших типів українських пріз-

1 Х у д а ш М. Л. З історії української антропонімії.— С. 124.6 Р е д ь к о Ю. К. Сучасні українські прізвища.— С. 12.

28

вищ утворився безпосередньо від розмовних в а р і а н т і вцерковно-християнських імен. У ролі прізвищ було офі-ційно закріплено багато здрібнілих форм іменч-з суфік-сами -ко: Гринько, Гурко, Данько, Зінько, Ілько, Левко,Лесько, Мацько, Мисько, Панько, Сенько, Стецько,Тронько, Фесько, Хзрко, Юрко, Ясько, Яцько та ін.; з су-фіксом -ик (-чик): Андрусик, Василик, Грицик, Данилик,Костик, Мигалик, Миколайчик, Петрусик тощо; -ець:Богданець, Василець, Гринець, Якубець; -унь: Павлунь,Петрунь, Федунь; -усь: Павлусь, Петрусь; згрубілі формиімен з суфіксами -ина: Іванина, Ядина.; -хно: івахно,МІхно та ін.

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищвиявляється і у великій групі іменувань, що вказують наремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища.Народні найменування осіб за родом діяльності збері-гають, зокрема, такі популярні українські прізвища, якШвець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців,Шевчишин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець(Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельничен-ко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Тка-ченко, Ткачук), Колесник, Колісник (Колесниченко, Ко-лісниченко), Скляр, Шкляр (Скляренко, Склярук, Шкля-р у к ) , Килимник, Шкіряк, Шаповал (Шаповаленко), Ша-бельник, Ґонтар (Гонтаренко, Гонтарук), Дігтяр (Діг-тяренко, Дігтярук), Різник (Різниченко, Різничук), Сто-роженко, Лоцманенко, Чабан (Чабаненко), Пастух(Пастушенко), Чумак, Коновал (Крноваленко, Коно-вальчук), Гайдай (від,«пастух овець», Гайдаєнко, Гай-дар-Гайдай), Стадник (Стадниченко, Стадничук), Че-редник (Чередниченко), Олійник, Пивовар, Лимар (Ли-маренко, Лимарчук), Римар (Римаренко, Римарук), Ку-хар (Кухаренко, Кухарчук), Кухта (від кухта «кухар-чук», Кухтенко), Табакар та ін.

Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськлюдей тієї чи іншої професії, ремесла. Просторічнимикличками теслярів були первісне прізвища Дубогризенко,Короцюпенко, Корощупенко; мельників — Мукосієнко.Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців — Тягнишкіра,Тягнишкура; різників — Козоріз, Козолуп; склярів -Шклобій; кушнірів — Кошкодав, паламарів — Заплюй-свічка тощо '.

1 Х у д а ш М. Л. Із спостережень над українськими к о з а ц ь к и м иособовими назвами-композитами середини" XVII ст. 'Ономастика:П и т а н н я мовознавства.— К., 1966.— С. 137—138

21)

Народні назви співців і музикантів спричинились допояви прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник,Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк таін.; специфічну групу «музикальних» прізвищ становлятьутворення на -іст, -ист (-іста, -иста): Басістий, Капеліс-тий, Органістий, Гуслистий, Цимбаліст, Цимбаліста тощо.

Церковнослужителі різного рангу представлені, в та-ких прізвищах, як Дяк, Дяченко, Дячук, Поденко, По-пик, Паламар, Паламарчук, Паламаренко, Пономар, По-номаренко, Титар, Титаренко, Титарчук, колишнє міськей сільське начальство — у прізвищах Війт, Войтенко,Пустовійт, Комісар, Комісаренко, Возний, Ратушний, Ра-тушняк, Гуменний, Гуменюк, Присяжний, Присяжнюк іт, ін.

У окрему групу виділяються прізвища, походженняяких пов'язане із перебуванням їх перших носіїв у Запо-різькій Січі: Запорожець, Запорожченко, Козак, Коза-чук, Козаченко, Січовик, Кошовий, Хорунжий, Хорун-женко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш, Гарма-щук, Гармашенко та ін.

Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гетьман,Сердюк («гетьманський охоронець»), назви народнихмесників дійшли до нашого часу у прізвищах Гайдамак,Гайдамака, Дейкека, Левенець.

Чималу групу становлять антропоніми, похідні відназв осіб за етнічною приналежністю: Литвин, Литви-ненко, Литвинчук (литвинами на Україні називали нелише литовців, а й білорусів), Турчин, Турченко, Турче-няк, Москаль, Москаленко, Циган, Циганенко, Циганчук,Лях, Ляшенко, Чех, Чешко, Молдаван (Молдован), Воло-шин, Татаренко, Татарчук і т. ін. Слід зауважити, що да-леко не завжди перший носій такого прізвиська належавдо неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь пус-титися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб піс-ля повернення одержати від земляків відповідне пріз-висько. Згадаймо, як пояснює своє наймення кобзар зШевченкової поеми «Гайдамаки»: «Та я й не волох; тактілько — був колись у Волощині, а люде й звуть Воло-хом, сам не знаю за що». Прізвисько Москаль моглобути первісне найменуванням росіянина (як у п'єсіІ. Котляревського «Москаль-чарівник»), але частіше такназивали в народі солдатів, які відслужили в царськійармії (порівняймо найменування героя поеми Т. Шевчен-ка «Москалева криниця»).

ЗО

В той же час на інонаціональне походження першогоносія могли вказувати такі прізвиська як Німий, Німець(і похідні — Німенко, Німченко, Німчук), оскільки німи-ми в народі називали не тільки людей із "вродженим ка-ліцтвом, але й зайшлих іноземців, які говорили незрозу-мілою мовою (порівнюймо етимологічне значення слова«німець», «німота»).

Вихідців з інших областей України первісне познача-ли такі найменування, як Бойко (похідні Бойченко, Бой-чук), Волинець, Подолян, Гуцул, Гоцул (похідні Гуцу-ленко, Гоцуленко), Поліщук, Віштяк (Віштак, Виштак —«прізвисько подільського селянина ближче до Кам'янцяза те, що, поганяючи коней, кричать «віштя!» (Б. Грін-ченко). У прізвищах може зберігатися пам'ять про дав-ні територіальні назви, що належать далекому минуло-му. Так, «Реєстри всього війська запорізького» неоднора-зово фіксують прізвищеве найменування Болоховець,генетичне споріднене із назвою давньоруської Болохів-ської землі, яка зникла з сторінок літописів ще в 1262 р.після драматичної боротьби Данила Галицького з боло-ховцями.

Група прізвищ з суфіксом -ець вказує на вихідців зрізних міст України: Богуславець, Бориславець, Батури-нець, Гайсинець, Канівець, Козинець, Мглинець, Полта-вець, Уманець, Хоролець, Чигринець та ін.

Назва мешканців міста Коломиї, відомого багатимисоляними промислами, стала загальною назвою добувачаабо торгівця сіллю (порівняймо у.народній пісні «Ой чити козак, чи ти чумак, чи ти коломиєць? передай меніхоть сухарь на гостинець»), яка ввійшла і до українсько-го антропонімікону.

Говорячи про походження сучасних українських пріз-вищ, не можна оминути й таке важливе їх джерело, яквуличні прізвиська. Генетичний зв'язок із прізвиськом за-кріпився в самому значенні українського слова «прізви-ще». Інше походження має російське слово «фамилия»,запозичене через польську або німецьку мову з латин-ського fami l ia — «домочадці, родина». Щоправда, слово«фамилия» почало вживатися лише з часів Петра І, дотого друге найменування людини позначали в російськіймові словом «прозвище» '.

Прізвиська, в тому числі й спадкові, були невід'єм-

! С у п е р а н с к а я А. В., С у с л о в а А. В. Современнне рус-ские фамилии.— М., 1981.—- С. 13.

ЗІ

ною рисою сільського народного антропонімікону. Пока-зово, що навіть офіційне закріплення прізвищ не змогловитіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашогочасу. Мешканці багатьох українських сіл, крім прізви-ща, мають вуличне прізвисько, причому останнє нерідкоє більш вживаним серед односельців. Паралельне побу-тування офіційного й вуличного прізвища відзначає яктипову рису сучасного закарпатського антропоніміконуП. Чучка: «Поняття «прізвище» народним масам булонав'язане адміністрацією, до того ж дрсить пізно. Саміслова, які нині правлять за прізвища, односелам найме-новуваного здебільшого добре відомі, але якоїсь принци-пової різниці між прізвищами та спадковими прізвиська-ми сільське населення не робить. Найсуттєвішу різницюміж прізвиськами та прізвищами воно вбачає лише втому, що перші відповідають на питання «Як ся кличе?»,а другі — на питання «Як ся пише?»

Відмінність між двома видами додаткового наймену-вання людини має чисто юридичний характер — прізви-ще є офіційним, документальним найменуванням, вулич-не прізвисько побутує лише в усному мовленні. У мину-лому в багатьох селах України вуличне прізвисько, по-ряд з офіційним, носив кожен мешканець села, нерідкоодна й та ж особа мала два або й більше прізвиськ. Проце розповідає, наприклад, письменник В. Минко в авто-біографічній повісті «Моя Минківка»: «Українське село.вигадливе на прізвиська. Причепить кличку — і носи наздоров'я усе життя. Мій тато з юнацьких літ почав житиз трьома найменнями: Петро Минко — за метрикоюа Петро Школьниченко і Петро Святий — по-вуличному.Святим прозвали його за те, що він до старості співав уцеркві на криласі і за все своє довге трудове життя непив, не курив, ніколи погано не лаявся».

За будовою і значенням твірних основ прізвиськамайже не відрізняються одне від одного, і межа між нимивизначається лише юридичним статусом. Антропонім,який в одній місцевості виконує роль офіційного прізви-ща, в іншій побутує як вуличне прізвисько. Для прикла-ду можна порівняти прізвища й прізвиська деяких сіл наВінниччині, Миколаївщині та Кіровоградщині, записаніавтором цих рядків під час експедицій 1967—1968 pp.Жителі села Кіблич Вінницької області, відомі під пріз-вищами Цвігун, Чорний, Мельничук, «по-вуличному»

1 Ч у ч к а П. П. Антропонімія Закарпаття.— С. !6.

32

прозиваються Кабак (як пояснюють, прізвисько йде віддіда, що був невисокий на зріст і кремезний), Кравець(бо прадід шив кожухи), Лев (як пояснюють односельці,«за особливостями вдачі»). У с. Краснопілк^ на Віннич-чині в ролі офіційних прізвищ серед старожилів села по-бутують антропоніми Янковенко, Коломієць, Кбсенко,Мартинюк, Мйна, а у функції вуличних прізвиськ — Те-реха (прадіда звали Терень), Цюра (від цюра — джура,«козацький слуга», «товариш»), Галушка, Гандзюк, Анд-рієць, Коцюба.

У селі Курячі Лози Кривоозерського району на Мико-лаївщині здавна побутують офіційні прізвища Варивода,Продай, Когутенко, Плаксивий, і вуличні прізвиська Чай-ка, Іскра, Деркач, Ґудзь; у селі Ониськовому того ж ра-йону — прізвища Гонтарук, Багрій, Чечельнйцький і пріз-виська Пугач, Сириця, Лисий, Копійка, Вареник. У сели-щі Новоархангельську на Кіровоградщині серед старо-жилів поширені офіційні прізвища Шевченко, Вовнянко,Поліщук, Куйбіда, Півень, Ліподат, Паскал, Гулий, Бай-раченко, Арделян і вуличні прізвиська Корчак, Циган,Молдаван, Томак, Бугай, Лановий, Шевчик, Голда, Блю-ма. У селі Бондареве Новоархангельського району відо-мі прізвища Лозовий, Шепета, Гончарук, Яровий, Грабо-вий, Войцехівський, Віденський і прізвиська Калита, Гон-чар, Галай, Турок, Циган, Грабак, Кирпак, Силюк, Гой,Гебза, Заєць, Рабецький.

Отже, на тлі загальноукраїнського антропоніміконуофіційні і неофіційні особові найменування не мають від-мінностей ні за типами .творення, ні за лексичним значен-ням слів, від яких походять. Слід підкреслити, проте, щов антропонімії одного села кожна з цих двох груп най-менувань часом виявляє тенденцію до відособлення, вна-слідок чого утворюються дві окремі антропонімічні си-стеми, кожна з яких має свою семантичну й структурнуспецифіку. Для прикладу можна навести антропоніміюсела Рахнівки Гайсинського району на Вінниччині, депоширені такі старожитні прізвища, як Бондар, Гонча-рук, Шевчук, Кравчук, Іщук, Попик, Юпик, Сіньковський,Грушковський, Крюковський, Новаковський, і вуличніпрізвиська Цар, Голод, Самійло, Півень, Орел, Гусак,Рабець, Бульба. Якщо в групі прізвищ переважають най-менування, похідні від назв професій і населених пунк-тів, то в другій — лексеми на позначення птахів. Різнять-ся вони й у словотворчому плані — прізвища представле-ні головним чином утвореннями з суфіксами -ук (-чук) і

33

-ський, а прізвиська — безафіксними найменуваннями,утвореними від загальних слів («цар», «голод», «півень»та ін.) лексико-семантичним способом.

Прізвища та індивідуальні й колективні прізвиська,які здавна побутують в тому чи іншому селі, нерідко донашого часу зберігають -відомості про історію його засе>лення. Так, мешканці села Мізяків на Вінниччині маютьколективне прізвисько гуцули, яке, імовірно, вказує нате, що першопоселенці його були вихідцями з гірськихрайонів Карпат. Місцевий переказ про заснування селаБерізки Кривоозерського району на Миколаївщині запо-рожцями, які розбрелись степами південної України піс-ля розгрому Запорізької Січі у 1775 p., підтверджує най-поширеніше серед старожилів села прізвище Запоро-жець. Цей же історичний факт опосередковано відобра-жає колективна назва мешканців села Курячі Лози тогож району, яких сусіди прозивають оселедцями.

З інших країв прийшли колись перші поселенці су-сіднього села Гедвилове. Заснували його вихідці з Поль-щі, що підтверджує абсолютне переважання в селі пріз-вищ на -ський (-цький): Крушельницький, Душенків-ський, Стефанський, Романовський, Чайковський, Мат-ковський, Білявський, Бартковський, Ільницький, По-пельницький, Чемерицький, Болтовський, Годловський,Самборський, Козловський, Словіковський, Гловацький,Чеховський, Теліженський. Побутує в селі і прізвищеМазур (за словником під редакцією Б. Д. Грінченка, ма-зур — «поляк з Мазурії»). Назву Мазурове носить сусід-нє з Гедвиловим село. Очевидно, його заснував один зпрадідів гедвилівських Мазурів.

Численні подібні факти свідчать про те значення, якеможе мати антропонімія у комплексних дослідженнях зісторії міст і сіл України. Тому важливим практичнимзавданням нашої науки є збирання і вивчення місцевихпрізвищ і прізвиськ у максимально повному обсязі.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутуєсьогодні у поважній ролі офіційних прізвищ, належатьдо найколоритнішої групи особових найменувань. Вониє своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв,духовної культури. В них яскраво відбився національ-ний характер українця, його схильність до жарту, доте-пу, веселого, влучного слова. «Серед нашого народу, ска-жу я вам,— пише Є. Гуцало,— трапляються всякі прізви-ща — чудернацькі, химерні, дивовижні, неправдоподібні.Про ніякі — й мови ніякої: вони веселою усмішкою не

34

скроплять вуста, глузливим жаром не запалять очей,А тільки залетіло до вух кому незвичайне чи кумеднепрізвище, як, дивись, розгладилися зморшки на обличчі,прокинулося серце, а розум погострішав умить, так і бро-дить, щоб спромогтися на дошкульний жарт, на перчис-тий кпин чи солоний дотеп.

Тільки в нашому селі небувало багатий урожай напрізвища, які то хлібом, здається, пахнуть, то дьогтем ісмолою від них відгонить за верству, а то квіткою — са-довою чи луговою — дурманять. А є прізвища, так би мо-вити, які начебто самі на городі виросли: Буряк, Гарбуз,Гичка, Хміль. Є прізвища, які, либонь, із лісу прибіглита й прилучилися до людського гурту: Лисиця, Вовк,Ведмідь, Борсук. Звісно, не без тих у нашому селі во-диться, що з пташиної зграї: Горобець, Орел, Півень.Було ще в повоєнні часи прізвище Сало, та це Сало ку-дись виїхало на шахти Донбасу, так і не повернулось на-зад. Зате можемо похвалитись Кендюхом — таким Кен-дюхом може повеличатись не кожне село, як і прізвища-ми Макуха, Вареник, Галушка, Довбня, Гайдамака, Бу-цол, Шепета».

І дійсно, значеннєвий діапазон прізвищ, які походятьвід вуличних прізвиськ, є надзвичайно широким. Вонимогли вказувати на якусь рису зовнішності або вдачіпершого носія прізвиська, як наприклад: Безбородько,Білоус, Голобородько, Безух, Безпалько, Бородай, Дзю-ба, Довгань, Горбаль, Мовчан, Стогній, Шумило, Черво-нописький (від «червоний писок»), Кривобок, Довгошия,Кирпа, Лисий, Тонконіг, Білоножко, Криворучко, Худаш,Циба, Щербань та ін.

Нерідко причиною виникнення вуличних найменуваньлюдини був якийсь недолік у її вимові, звичка часто пов-торювати одне й те ж слово або вигук тощо. Характер-ним в цьому плані є, наприклад, походження прізвиськаПохвап, яке зустрічається в одному з сіл Черкащини. Запоясненням односельців, чоловік одержав таке прізвись-ко через свою звичку говорити «дощ похвапав» замість«дощ покрапав».

Певну ваду мовлення відбивала первісне значна час-тина прізвиськ на -ало типу Цокало, Цикало, Цмокало,Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало, Няйкало, Хрупалоі т. п.

Специфічне для певної говірки діалектне слово абовигук, незвичний для мешканців сусідніх областей, може

35

спричинитися до виникнення колективного прізвиська,яке поширюється на всіх представників говірки. Так з'я-вилися, зокрема, відомі колективні назви жителів Кар-пат — бойки і лемки, перше з яких походить від харак-терного для місцевого діалекту вигуку бой (бойє) «їй-богу», а друге — від частки лем «лише, тільки».

Словник української мови за редакцією Б. Д. Грін-ченка фіксує прізвисько подільських селян в районі Ка-м'янця-Подільського — віштяк, що походить від вигуку«віштя!», яким в цій місцевості понукали коней. Не ві-домо, чи збереглося це колективне прізвисько в сучаснихподільських говірках, але як індивідуальне прізвищевоно побутує і в наш час — Віштяк, Віштак, Виштак.

Є група прізвищ, що відображає якусь особливістьодягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка,Довгопол, Сіроштан, Білоштан; характерну прикметужитла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохи-жа, Кривохижа; особливості розташування житла, сади-би: Заболотний, Загребельний, Зарудний, Луговий, Лісо-вий, Наріжний, Підгорний, Підгайний, Підлужний, Гайо-вий, Долішній, Нижник, Крайносвіт, Царйнний і т. ін.Новоприбулу особу могли прозвати Забродою, Забігою,Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришля-ком, Новожилом тощо.

Цікаву групу утворюють прізвища, які походять відназв коней та волів, володіння якими було настількиважливою обставиною селянського побуту, що характер-не для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншоюознакою односельці могли перенести на її господаря. Таквиникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябо-віл, Рябокінь, Громак (від громак «баский кінь»), Чалий(оспіване в народній пісні «Ой був в січі старий козак,На прозвище Чалий»), Багрій (від багрій «сіробурийвіл»), Смаглій (від смаглій «віл майже чорної масті»),Мазій (від мазій «віл попелястого кольору»), Чубрій(від чубрій «віл із жмутиком вовни між рогами»), Гул й й(«безрогий віл або корова»), Гнідий та ін.

На кількість коней у селянському господарстві вка-зували в час виникнення такі прізвища, як Однокіннийі Парокінний, що й досі побутують на Поділлі.

Далеко не завжди первісне значення прізвиськ булопозитивним або нейтральним. Використання в ролі про-зиванок таких поетичних слів, як Квітка (прізвище пись-менника Г. Ф. Квітки-Основ'яненка) або Барвінок (такепрізвище відоме в с. Куна на Вінниччині), становлять у

36

народній антропонімії швидше виняток, ніж норму *. Ві-домо, що сусіди значно частіше підмічають певні вади,слабості, якісь смішні риси зовнішності, характеру абозвички людини, аніж її позитивні риси.

Далеко не кожне прізвище легко піддається тепер по-ясненню навіть у тих чипадках, коли основа його прозо-ра. Як пояснити, наприклад, мотиви виникнення такихпрізвищ, як Буряк, Куліш, Лобода, Плачинда, Пиріг,Мороз, Стародуб, Качур, Редька, Книш, Цвях, Ковбаса,Король, Апостол, Шелест, Явір, Шабатура та багатьохінших? Можна припускати, що котрийсь із прадідів Тара-пати був неспокійним за вдачею чоловіком (слово «тара-пата» означає «клопоти, неспокій»), Недайкаші чи Не-дайборща — неподільчивим, а Простибоженко занадточасто повторював слова «прости боже». Проте справжніпричини появи цих і багатьох інших прізвищ, в основуяких лягли прізвиська, сьогодні встановити неможливо.Мотиви надання прізвиськ у будь-якому колективі є над-звичайно примхливими. Ось яку історію про походженнясвого прізвища переповідає, наприклад, колишній запо-різький козак: «Я був дуже прудкий і проворний: одногоразу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високумогилу й, поскакавши кілька хвилин, стали спускатися.Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумавіти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха,я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клу-бок або корж. «Коржем, коржем покотився!» закричаликозаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на пріз-висько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись проце, сказав мені: «Нехай буде й Корж» '.

Причини значно ширшого, порівняно з іншими наро-дами, побутування серед українців колоритних прізвищз виразним гумористичним відтінком у значенні слід шу-кати в нашій історії. Адже величезна кількість сучаснихукраїнських прізвищ кувалась у горнилі Запорізької Січі.Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстраціївеликого числа козаків. За звичаями Запорізької Січіновоприбулий до війська повинен був прибрати новепрізвисько, під яким його записували до козацьких ре-єстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове

* Як нормативне сприймається таке утворення лише в літера-турній антропонімії (порівняймо псевдонім письменниці ОлександриБілозерської-Куліш — Ганна Барвінок).

' Я в о р н и ц ь к и й Д м и т р о . Історія запорізьких козаків / /Жовтень.— 1988,— № 7.— С. 88.

37

товариство мало слушну нагоду повною мірою виявитисвою схильність до жарту й дотепу.

Ритуал прийняття до війська новоприбулого козакаописує Дмитро Яворницький у праці «історія запорізь-ких козаків»:

«Прийнятий до лав запорізьких козаків насампередзаписувався в один із 38 січових куренів, у той чи іншийз них, залежно від власного вибору, й тут же, при записів курінь, міняв своє власне прізвище на якесь нове пріз-висько, котре дуже часто характеризувало його з зовніш-нього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робилидля того, щоб приховати минуле новоприйнятих у Січ.Часто на запит російського чи польського уряду, чи немав Січі якогось Іванова чи Войновича, запорізький Кішвідповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвістчи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків приб-лизно в той час, про який запитують московські чи поль-ські люди. Змінивши ім'я й приписавшись до куреня, но-вачок приходив у той курінь, і курінний отаман у при-сутності козаків відводив йому місце завдовжки три ар-шини й завширшки два, кажучи при цьому: «От тобі йдомовина! А як умреш, то зробим ще коротшу».

В цій же праці Дмитро Яворницький наводить за пи-семними джерелами цікаві свідчення козаків, що вихо-вувались у Січі з дитинства, про те, як їм давали пріз-виська. Ось одне з них: «Народився я на Україні, у са-мий день Івана Купала, котрого року — не знаю; мійбатько, Сидір Пересунько, виховував мене до 9 років,тобто вчив працювати та богу молитися. Потім узялимене в Січ, де я при пані кошовому був молодиком, а в20 років мене взяли й записали у військо. У війську на-звали мене Журбою, бо я усе мовчки працював, а післятого, як на чатах недоглядів, як поляки нашу здобич від-няли, назвали мене Іваном Присліпою».

Породженням відчайдушного й розкутого духу запо-різького січового товариства є, очевидно, така своєріднане лише за значенням сполучуваних основ, а й за самимспособом творення група прізвищ, що не має аналогій вантропонімії інших слов'янських мов, як Затуливітер,Неїжборщ, Недайкаша, Непийвода, Непийпиво, Підкуй-муха, Задерихвіст, НагнибІда, Убийвовк, Паливода, Пе-ребийніс, Печиборщ, Покиньчереда, Прудивус (Пруди-ус), Роздайбіда, Цідибрага, Куйбіда та ін.

Традицію наречення новобранців прізвиськом успад-кували від запорізьких козаків учасники гайдамацьких

38

повстань, що знайшло художнє відображення у відомійсцені Шевченкової поеми «Гайдамаки»:

«...А як тебеЗовуть? я не знаю».

«Яремою».«А прізвище?»

«Прізвища немає!»«Хіба байстрюк? Без прізвища —Запиши, Миколо,У реєстер. Нехай буде...Нехай буде Голий,"Так і пиши!»

«Ні, погано!»«Ну, хіба Бідою?»«І це не так».

«Стривай лишень,Пиши Галайдою».

«Галайда вполовину видуманий». Ці Шевченкові сло-ва можна віднести не лише до образу Яреми, але й дойого наймення, бо навіть якщо власна назва Галайда іне була реальністю народного антропонімікону тогочас-ної Черкащини, то потенційно цілком могла нею бути,оскільки слово галайда вживалось у народнорозмовніймові цієї території із загальним значенням «бродяга, без-притульний». У сучасну поетичну мову слово галайдазнову повернулось із загальним значенням, але вже ос-вяченим ореолом Шевченкового образу народного мес-ника: «Прийдіть, мої брати й мої діди, Опришки, запо-рожці, галайди» (Д. П а в л и ч к о . Вогнище). Аленаймення Галайда належить уже іншій сфері— сфері лі«тературної ономастики...

У цьому короткому огляді особових найменувань, щостали основою сучасних прізвищ, ми, звичайно, не змог-ли охопити всі типи українських прізвищ — цього вели-чезного за обсягом і надзвичайно розмаїтого за будовоюі значенням основ лексичного шару нашої мови. Хочеть-ся лише ще раз підкреслити, що наше прізвище — це несухий, позбавлений смислу паспортний знак. Це живеслово, пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі іс-торію роду, то всі разом вони складають історію народу.

39

НАРОДНІ НАЙМЕНУВАННЯЗАМІЖНІХ ЖІНОК

У післяреволюційний період, коли жінка одержаларівні з чоловіком права, обидва члени нової родини, всту-паючи до шлюбу, мають можливість вибору прізвища.Вони можуть або лишити за собою два різних дошлюб-них прізвища, або ж прибрати одне з них, незалежно відтого, кому воно належить — нареченому чи нареченій.Але в життєвій практиці жінки не часто користуютьсясвоїм правом збереження дошлюбного прізвища, випад-ки ж, коли чоловік бере прізвище дружини, належать доунікальних. Отже, і в наш час жіночої емансипації мож-на говорити про збереження давньої традиції іменуван-ня заміжніх жінок за прізвищем чоловіків, що, зрештою,є цілком природним. Але сучасні уніфіковані офіційніформи найменування жінок за прізвищем чоловіка сут-тєво відрізняються від тих численних уснорозмовних ва-ріантів назв жінок, які побутували в говірках україн-ської мови в минулому.

До найпоширенішого загальноукраїнського типу іме-нування заміжніх жінок належали назви з суфіксом-иха. Вони могли утворюватись і від прізвища або пріз-виська чоловіка, і від його імені, і від назви професії,посади, національної приналежності тощо. Згадаймо ві-домих героїнь І. Нечуя-Левицького бабу Параску і бабуПалажку. Перша мала повне наймення за ім'ям чолові-ка — «баба Параска Гришиха», друга — за прізвищем«баба Палажка Солов'їха». До цього ж типу належатьтакі назви жінок у творах І. Нечуя-Левицького, як Мару-ся Джериха, Кайдашиха, Балабушиха, Варка Хомихата ін. Паралельно письменник'вживає і найменування жі-нок з суфіксом -ка, похідні від прізвищ чоловіків (Про-коповичка, Довбишка, Масючка, Радючка, Грицайка,Погребнячка, Макаревичка), що також відбиває того-часну народнорозмовну традицію говорів Середньої Над-дніпрянщини.

Численні народні форми найменувань жінок у сере-довищі дореволюційного селянства Слобожанщини відо-бражають твори Г. Квітки-Основ'яненка. Для прикладуможна навести найменування конотопських «відьм» з ві-домої повісті: «Перша— збудь-вік Пріська Чирячка...Друга була Химка Рябокобилиха, стар чоловік... Тре-тя— Явдоха Зубиха... Четверта—Пазька Псючиха, не зтак стара... П'ята була Домаха Карлючківна.. . Шоста

40

була Векла, старого Штирі невістка, а сьома Устя Жо-лобиха».

Територіальним варіантам української мови прита-манні й специфічні риси у використанні засобів творен-ня назв заміжніх жінок. Так, в оповіданнях Марка Че-ремшини, присвячених зображенню гуцульського селадругої половини минулого століття, поряд із загальноук-раїнськими назвами жінок за ім'ям і прізвищем чоловікатипу Курилиха Сівчучка (дружина Курила Сівчука)вживаються й специфічні гуцульські форми. Характернезвертання сільського старости до місцевих молодиць ідівчат зустрічаємо в оповіданні «Бодай їм путь про-пала.!_ :

«Плачі опинилися перед Дзельманом, а він став їхрозпізнавати:

— А то ви, Митришко-душко?— А то ви, Николаїшко-зазулько?— А то ви, Петришко-душко?

— То ви, Марічко чічєна?— Ба ци то ти, Анничько срібна?— То ти, Кіцо солодка?— Люб'єтка мої любі, вас є штири ґаздині, а три дів-

чині, то я один ретенно вас не перекричю; кажіт, сарачє-та, чого плачете, чого з'їдаєтеси, най вам що поможу».

За місцевим звичаєм, Дзельман називає дівчат Ма-річку, Анничку й Кіцу за іменами, а звертаючись до за-міжніх жінок, вживає назви, похідні від імен їх чоловіківМитра, Николая, Петра й Василя.

Деякі говірки української мови відзначаються особ-ливим розмаїттям у творенні форм іменування заміжніхжінок. Так, дослідник закарпатської антропонімії про-фесор Ужгородського університету-П. П. Чучка виділяєпонад десять словотвірних типів таких назв у говіркахЗакарпаття, зокрема, назви з суфіксом -ан(я): Мудра-ня — від прізвища чоловіка Мудра, Воробканя — відпрізвища Воробок; із суфіксом -к(а): Воскобійничка —від прізвища Воскобійник, Юрашка — від прізвищаЮраш; -их(а): Бециха — від прізвища Беца, Ціпкали-ха — від Ціпкало; із суфіксом -ул(я): Барнуля — відБарна, Мацуля — від Мацо; Сазанскуля •—від Сазан-ський; -янк(а): Шекерянка — від Шекера; -овк(а): Іва-новка — від Іван; -ов(а): Свидова — від Свида та ін.

Строкатість словотвірних типів найменувань заміж-ніх жінок у Закарпатській області пояснюється тим, щопоряд із традиційними загальноукраїнськими формами

41

тут побутує й чимало словотвірних елементів, запозич^них з сусідніх говорів і мов '.

Введення єдиної офіційної форми прізвища, процесуніфікації формули ідентифікації особи звузили сферувживання розглядуваної лексичної категорії назв. У су-часній літературній мові вони сприймаються як елементипросторіччя.

ДЕЯКІ ЗАУВАЖЕННЯЗ ПРИВОДУ ПРАВОПИСУ ПРІЗВИЩ

У галузі правописної нормалізації українських влас-них імен, зокрема прізвищ, «Український правопис» об-межується одним загальним положенням: «Українськіпрізвища передаються на письмі за загальними нормамиправопису українських слів».

Проте порівняно із загальними словами літературноїмови, написання й вимова яких суворо уніфікована пра-вописним і орфоепічним кодексами, регламентація влас-них імен виглядає значно слабшою. Так, паралельні фор-ми має досить значна частина імен, наприклад: Антін іАнтон, Гнат, Ігнат та Ігнатій, Григорій і Григір, Костян-тин і Кость, Олексій і Олекса, Панас, Опанас і Афанасій,Анастасія і Настасія, Дарія, Дар'я і Дарина, Ірина іЯрина, Наталія, Наталя і Наталка, Уляна і Оляна та ін.На практиці ж у письмовій фіксації імен та імен по бать-кові спостерігається значно більший різнобій, оскільки вофіційні записи нерідко потрапляють розмовні та ско-рочені форми: Панько, Юрко, Настя, Галя, Оля, Слава,Соня тощо.

Орфографічні та фонематичні варіанти є явищем зви-чайним і поширеним також серед українських прізвищ ізтією суттєвою різницею, що кожна з паралельних формвиконує свою юридично-правову функцію як окремепрізвище, а не варіант одного й того ж прізвища.

Значна частина паралельних написань прізвищ зу-мовлена тим, що вони походять від різних варіантів імен,які становили одне з основних джерел творення розгля-дуваного класу антропоніміє (порівняймо прізвища Ге-расименко і Гарасименко; Гнатенко й Ігнатенко; Єфи-

1 Ч у ч к а П. П. Словотвір українських андронімів // Питаннясловотвору.— С. 159.

42

менко, Євхименко, Йовхименко і Юхименко; Касян, Ка-сіян і Касьян; Панасенко й Опанасенко; Онопрієнко,Онупрієнко і Онуфрієнко; Самійленко і Самойленко, Хо-менко і Фоменко).

Велика кількість варіантних написань властива і пріз-вищам, що походять від загальних слів (Бондаренко,Бондарчук, Бондарець і Боднаренко, Боднарчук, Бодна-рець; Буряк і Бурак; Дейнега і Дейнека; Заболотський іЗаболоцький; Задорожний і Задорожній; Колесник, Ко-лесниченко і Колісник, Колісниченко; Кудра і Кудря;Погрібняк і Погребняк; Скляр, Скляренко і Шкляр,Шкляренко; Стельмах і Штельмах; Сологуб і Салогуб;Чебурко і Чепурко та багато інших).

Різнобій, який спостерігаємо в написанні прізвищ, по-яснюється кількома причинами. На відміну від загальнихслів літературної мови, загальнонародних за своїм ха-рактером, переважна більшість прізвищ належить окре-мій групі людей (а то й одній особі), побутує в невели-кому колективі, залишаючись невідомою загалові мов-ців, внаслідок чого прізвища значно більшою мірою, ніжзагальні слова, зберігають в офіційному вжитку впливособливостей місцевих говірок, розмовної мови, традиційназивання, що склалися в тому чи іншому колективі.

Офіційний запис прізвищ, який провадився до Вели-кої Жовтневої соціалістичної революції церковнослужи-телями, а після революції працівниками місцевих Рад,найчастіше здійснювався за принципом «як вимовляєть-ся, так і пишеться», і тому форми прізвищ відображаютьнайрізноманітніші фонетичні особливості діалектів. Так,антропоніми Шкляр, Штельмах засвідчують фонетичнийперехід ск, ст>шк, шт, характерний для волинських, по-дільських та північної частини наддністрянських говорів,прізвища Бурак, Озеранський відбивають тверду вимовур, властиву західнополіським говорам та більшій частиніпівденно-західних говорів, у прізвищах Заболотній, Задо-рожній, Заворотній, Зарудній (поряд із Заболотний, За-дорожний, Заворотний, Зарудний) спостерігаємо діалект-ну особливість східнополтавських, слобожанських і схід-новолинських говірок, де в ряді прикметників тверді ос-нови стали м'якими. Прізвища Герасимлюк, Горблюк,Карплкж, Остаплюк відбивають діалектну рису більшос-ті південно-західних говорів, де після губного перед [j]з'являється вставне л.

Написання Богач, Богачук, Богацький, Кочан, Хозя-єнко фіксують особливості вимови полісько-волинських і

43

частини південно-західних говорів, яким невідома гар-монійна асиміляція о перед наголошеним а(я), засвоєналітературною мовою.

Цілий ряд прізвищ відбиває таку фонетичну особли-вість української мови, як вимова ненаголошеного еблизько до й: Вихристюк (від вихрестити), Пелих, Пи-лишенко (від пелехатий), Тисленко (від тесля) і, навпа-ки, вимову ненаголошеного « як є фіксують прізвищаДрогобецький (від Дрогобич), Керпатенко (від кирпа-тий), Нечипорук (від Ничипір), Цвинтарний (від цвин-тар) та ін.

У написанні й вимові ряду прізвищ зафіксовано та-кож властиве розмовній мові випадіння голосних або й:Компанець (поряд із Компанієць), Новченко (поряд ізНовиченко і Новаченко), Передрій, Передрієнко (порядіз Передерій, Передерієнко), Черватюк (поряд із Чере-ватюк), Примак, Примаченко (-поряд із Приймак, Прий-маченко), Пустовіт (поряд із Пустовійт); окремі формипрізвищ виникли внаслідок метатези: Черемис (поряд ізЧемерис), Цилюрик (поряд із Цирюлик).

Для деяких словотвірних типів українських прізвищхарактерним є побутування у двох паралельних фор-мах. У двох варіантах функціонують, зокрема, такі ант-ропоніми:

1) Прізвища прикметникового типу з присвійними су-фіксами -is та -ов, -ев (-єв): Андрухів, Василів, Гринів,Данилів, Федорів і Г'рицьков, Данилов, Іванов, Кравцов,Павлов, Приймаков, Шевцов, Гусєв. Прізвища на -is та-ов (-ев, -єв) мають досить чіткий територіальний розпо-діл — перші характерні для західних областей України,а другі — для східних. На виникнення форм із суфіксом-ов (-ев, -єв) мала вплив російська мова, про що свід-чить і ареал їх поширення.

2) Прізвища прикметникового типу із суфіксами-івськ(ий) та -овськ(ий), -евськ(ий), -євськ(ий): Банд-рівський, Дзендзелівський, Дідківський, Кістяківськпй,М'ястківський, Петраківський, Хмелівський та Грабов-ський, Козачковський, Маковський, Соколовський, Кот-ляревський, Андрієвський. Деякі прізвища цього типувідомі в обох варіантах: Кожухівський і Кожуховський,Крижанівський і Крижановський, Василівський і Васи-левський, Данилівський і Данилевський, Писарівський іПисаревський.

3) У двох варіантах побутують прізвища, утворенівід основ, що закінчуються на приголосні д, т за допо-

44

могою суфікса -ськ(ий). За орфографічною нормою,прийнятою для загальних слів, у цих випадках при збі-гу кінцевого приголосного основи з суфіксом фонетичнізміни не відбуваються (брат — братський, студент —студентський). Але* оскільки прізвища найчастіше запи-сувалися так, як вимовлялися, більшість антропонімів,утворених за допомогою суфікса -ськ(ий) від основ над, т, побутує у написанні з суфіксом -цьк(ий): Водосаць-кий (від Волосатий), Головацький (від Головатий), Дро-боцький (від Дробот), Лакоцький (від Лакота), Скоро-багацький (від Скоробагатий), Новохацький (від новахата) та ін. Паралельно існують і написання на-дськ(ий), -тськ(ий): Бершадський, Забродський, Верх-ратський, Калниболотський, Славутський, Хащеватськийтощо.

4) Два паралельних написання мають прізвища імен-никового типу з суфіксом -іт/-от: Бовкіт, Дробіт, Шкро-біт і Дробот, Трескот, Туркот, Ціркот, Шкробот.

5) У кількох варіантах функціонують прізвища імен-никового типу на -іль, -оль, -ель: Пігіль, Ригіль, Свистіль,Чечіль, Чикіль, Сердоль, Смоголь, Фіголь, Щоголь, Че-пель.

6) У групі складних прізвищ слід відзначити пара-лельне функціонування утворень з нормативним перехо-дом о в і у закритому складі другої частини прізвища ібез нього. Це стосується як утворень з іменником у дру-гій частині (Біловіл, Білокінь, Довгоніс, Тонконіг, Кри-вобік, Лисогір, Товсторіг, і Біловол, Білоконь, Довго-нос, Тонконог, Кривобок, Лисогор, Товсторог), так і ут-ворень з другим компонентом дієслівного походження(Гологон, Добротвор, Маковіз).

Однією з причин появи неправильних форм україн-ських прізвищ було свідоме перекручення їх дореволю-ційними урядовими органами, намагання надати їм фор-ми, властивої тій мозі, якою велась офіційно-ділова до-кументація — російської для тієї частини території Ук-раїни, яка входила до складу Російської імперії, і поль-ської для західноукраїнських областей. Так виникло ба-гато написань прізвищ, у яких порушено орфографічнінорми української мови: Алєксєєнко, Андрєєнко, Ани-щенко, Ануфрієнко, Беспалько, Бєлік, Заяць, Ільєнко,Калініченко, Лєвий, Подлєсний, Залєський, Памазан,Рєзниченко, Сєрик, Слєпян і т. п.

Звичайно, не всі форми прізвищ, які мають розбіж-ності з написанням загальних слів, що лежать'в їх осно-

45

ві, вимагають змін. Зокрема, можна вважати закономір-ними в антропонімії більшість із наведених вище діа-лектних і словотвірних варіантів прізвищ. Але форми,що виникли внаслідок безграмотного запису прізвищ(Алєксєєнко, Беспалько, Заяць і т. п.), безперечно, пот-ребують виправлення.

Унормування правопису пррвищ є "необхідною умо-вою піднесення культури української мови. Щоправда,справа нормалізації правопису прізвищ ускладнюєтьсятим, що вони виконують юридично-правову функціюідентифікації особи. Зміна навіть однієї літери прізвищає рівноцінною його заміні. Отже, виправити помилковенаписання прізвища на правильне можна, лише прой-шовши відповідну процедуру заміни прізвища у загсі.

У цьому зв'язку надії на успіх у справі виправленнянеправильних документальних записів прізвищ можнапокладати лише на підвищення престижу українськоїмови, досягнення високого культурного рівня в суспіль-стві, однією з неодмінних ознак якого є повага до рідноїмови. Це б зумовило, відповідно, й повагу до власногопрізвища і бажання замінити його на правильну орфо-графічну форму в разі неграмотного написання.

ЗМІСТ

«Що в імені твоїм...»...................................................................... 4По імені називають, по батькові величають........................... 15Що значить прізвище.................................................................. 20Народні найменування заміжніх жінок ......................................... 40Деякі зауваження з приводу правопису прізвищ ......................... 42

История возникновения и бытования имен и фамилий тесно свя-зана с историей народа, с особенностями его материальной й духов-ной культури. В брошюре рассматривается происхождение украин-ских имен и фамилий, исторические этапы становления фамилий,роль народных говоров в формировании зтой лексической группы.Освещаются вопросы правописания имен и фамилий в современномукраинском язьіке.

Рассчитана на лекторов, пропагандистов, преподавателей вузов,учителей, студентов филологических факультетов, широкий круг чи-тателей.

47