ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ ЕНТОМОЛОГІЧНИХ...

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ННІ РОСЛИННИЦТВА, ЕКОЛОГІЇ ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ

ФАКУЛЬТЕТ ЗАХИСТУ РОСЛИН

ГО УКРАЇНСЬКЕ ЕНТОМОЛОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО

ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ

ЕНТОМОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Матеріали міжнародної науково-практичної конференції присвяченої

70-річчю з дня заснування кафедри

ентомології ім. проф. М.П. Дядечка

(20-23 травня 2014 року)

Київ – 2014

Generated by Foxit PDF Creator © Foxit Softwarehttp://www.foxitsoftware.com For evaluation only.

УДК 632.7:631 Досягнення і перспективи ентомологічних досліджень: матеріали міжнародної

науково-практичної конференції присвяченої 70-річчю з дня заснування кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка (20-23 травня 2014 року). – К.: НУБіП України, 2014. – __ с.

У збірнику подано матеріали міжнародної науково-практичної конференції

«Досягнення і перспективи ентомологічних досліджень». Викладено результати наукових дослідженьіз загальної та сільськогосподарської ентомології, фізіології та екології комах, біологічного та хімічного захисту рослин від шкідливих організмів.

Тези подаються в авторській редакції

Редакційна колегія Мельничук М.Д. – проректор з наукової, інноваційної та міжнародної діяльності,

голова організаційного комітету; Федоренко В.П. – професор кафедри ентомології ім. М.П. Дядечка, співголова

оргкомітету; Демидась Г.І. – директор ННІ рослинництва, екології і біотехнологій, заступник

голови оргкомітету; Ющенко Л.П. – завідувач кафедри ентомології ім. М.П. Дядечка, заступник голови

оргкомітету; Коваленко В.П. – заступник директора ННІ рослинництва, екології і біотехнологій; Макаренко Н.А. – директор НДІ рослинництва, ґрунтознавства та сталого

природокористування; Сикало О.О. – декан факультету захисту рослин; Мороз М.С. – доцент кафедри ентомології ім. М.П. Дядечка; секретар оргкомітету; Пучков О.В. – доктор біологічних наук, завідувач відділу колекцій інституту зоології

НАНУ; Плиска М.М. – доцент кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка; Доля М.М. – професор кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка; Довгань С.В. – доцент кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка; Пасічник Л.П. –доцент кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка. Чорномаз Н.М. – старший лаборант кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка.

Засновник – кафедра ентомології ім. проф. М.П. Дядечка Адреса кафедра ентомології ім. проф. М.П. Дядечка м. Київ, вул.. Героїв Оборони, 13, навч. корпус. № 4, к. 23a телефони: (044) 527-85-14 E-mail: [email protected] Зав. видавничим центром НУБіП України А.П. Колесніков Підписано до друку ____________ Формат _______ Наклад ____ пр. Зам. № _____

Видавничий центр НУБіП України 03041, Київ, вул.. Герої Оборони, 15


Програма міжнародної науково-практичної конференції «Досягнення і перспективи ентомологічних досліджень»

присвяченій 70-річчю дня заснування кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка

Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ)

20 травня 2014 року Приїзд учасників конференції та реєстрація ( ауд. 24 к. 4 ) 21 травня 2014 року 9.00 – 10.00 – Рєстрація учасників конференції ( ауд. 24 к. 4 ) 10.00 – 13.00 – Пленарне засідання ( ауд. 50 к.4 ) ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ Голова оргкомітету, проректор з наукової та інноваційної діяльності Мельничук М.Д. Віце - президент НААН України Гадзало Я.М. Директор ННІ рослинництва, екології і біотехнологій Демидась Г.І. Завідувач кафедри закритого грунту, Герой України, професор Приліпко О.В. Декан факультету захисту рослин Сикало О.О. Завідувач кафедри ентомології НУБІП України доцент Ющенко Л.П. «Погляд в історію кафедри ентомології» - доценти кафедри ентомології Плиска М.М, Рубан М.Б.

ВІТАННЯ ГОСТЕЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ПЛЕНАРНІ ДОПОВІДІ «Стан та перспективи ентомологічної науки» - академік НААН України, професор кафедри ентомології Федоренко В.П. Агроекологічне обгрунтування захисту зернових колосових культур від шкідників в Україні - член-кореспондент НААН України, професор кафедри ентомології Доля М.М. Досвід контролю шкідливих організмів в агроценозах – к. с.-г.н. Лапа О.М., директор компанії Syngenta Ентомологічні дослідження на Сумщині - к.с.-г.н. Кабанець В.М., директор Інституту сільського господарства північного Сходу НААН України 14.00 – 17.00 – Робота у секціях ( ауд. 50 к.4, ауд. 24 к. 4) 22 травня 2014 року 10.00 – 13.00 - Робота у секціях ( ауд. 50 к. 4, ауд. 24 к. 4 ) 14.00 – 16.00 – Круглий стіл на тему: «Вклад М. П. Дядечка у розвиток української ентомологічної науки» - академік НААН України, професор кафедри ентомології Федоренко В.П. ( ауд. 24 к. 4 ) 16.30 – 17.30 – Підведення підсумків ( ауд. 24 к. 4 ) 18.00 – Товариська вечеря (кафе «Орхідея») 23 травня 2014 року Екскурсія до дендропарку « Олександрія » м. Біла Церква Від’їзд учасників конференції


Під час проведення конференції буде працювати виставка художника-анімаліста А.В. Федоренка «Природа та світ шестиногих України»

СЕКЦІЯ «ЗАГАЛЬНА ЕНТОМОЛОГІЯ, АКАРОЛОГІЯ»

Керівники секції – доцент Плиска М.М., д.б.н. Пучков О.В.

КЛІЩІ РОДИНИ ERIOPHYIDAE – ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР

Аньол О.Г., Черній А.М., Власова О.Г. Інститут захисту рослин НААН України

ВЕКТОРИ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ ЛОПУХА ВЕЛИКОГО Дащенко А.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України Журавльов В.В.

Інститут зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України Глущенко Л.А., Горошко В.В

Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і природокористування НААН України

СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ КОЛЕМБОЛ СУБПАНОНСЬКИХ ЛУЧНИХ СТЕПІВ

ЗАКАРПАТСЬКОЇ РІВНИНИ Гоблик К.М. Державний природознавчий музей НАН України

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДОВОГО СКЛАДУ КЛІЩІВ-ФІТОСЕЇД

ПАРКІВ КИЄВА Грабовська С.Л.

Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини

ЗООГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ФАУНИ ПАНЦИРНИХ КЛІЩІВ (ACARI: ORIBATIDA) ЛУЧНИХ БІОТОПІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ

Гуштан Г.Г. Державний природознавчий музей НАН України

ЗЛАКОВІ КЛІЩІ – НЕБЕЗПЕЧНІ ШКІДНИКИ ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР

УКРАЇНИ Дубовик Б., Бондарева Л.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ РОСЛИНОЇДНИХ КЛІЩІВ В ЯБЛУНЕВИХ НАСАДЖЕННЯХ ПІВНІЧНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Журавель Я.В., Бондарева Л.М. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПРИРОДООХОРОННИЙ СТАТУС РЕЦЕНТНИХ ВИДІВ ДЕННИХ ЛУСКОКРИЛИХ

ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ Кравець Н.Я.

Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачовського

ІННОВАЦІЇ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ РОСЛИН НААН ІЗ ПРИКЛАДНОЇ ЕНТОМОЛОГІЇ


Круть М.В. Інститут захисту рослин НААН України

ДО ВИВЧЕННЯ СОВОК РОДУ EUXOA (LEPIDOPTERA: NOCTUIDAE: NOCTUINAE)

СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ Махіна В. О.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Ключко З.Ф. Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України

Голобородько К.К. Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ИЗУЧЕННОСТИ КАРАБОИДНЫХ

ЖУКОВ (COLEOPTERA, CARABOIDEA) АГРОЦЕНОЗОВ УКРАИНЫ Пучков А.В.

Институт зоологии им. И.И. Шмальгаузена НАН Украины

ИЗМЕНЧИВОСТЬ ДЛИНЫ ТЕЛА HARPALUS RUFIPES Решетняк Д. Е.

Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара

EFFICACY OF UKRAINIAN ISOLATE OF ENTOMOPATHOGENIC NEMATODES

STEINERNEMA CARPOCAPSAЕ WEISER. TO EUROPEAN MOLE CRICKET GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L.

Tatyana R. Stefanovska, PhD, Associate Prof. National University of Life& Environmental Science of Ukraine Hanna Legutowska, PhD, Senior Researcher Warsaw University of Life and Environmental Science (Poland)

К ИЗУЧЕНИЮ ЛИСТОЕДОВ ПОДСЕМЕЙСТВА DONACIINAE W.KIRBY, 1837

(CHRYSOMELIDAE, COLEOPTERA) МЕЗИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКА

Шешурак П.Н. Нежинский государственный университет имени Николая Гоголя

Назаров Н.В. Мезинский национальный природный парк

ШКІДЛИВА ЕНТМОФАУНА ПОСІВІВ ЛЮЦЕРНИ Яковлєв І. В.

Інститут захисту рослин НААН України

КОЛЕМБОЛИ (COLLEMBOLA) ЛІСОСТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ Махлинець Т.М., Капрусь І.Я.

Державний природознавчий музей НАН України ЕНТОМОПАТОГЕННІ НЕМАТОДИ – ЕФЕКТИВНИЙ КОНТРОЛЬ ГРУНТОВИХ

ШКІДНИКІВ В УМОВАХ ПЕЧЕРИЧНИЦЬ Решетова Є.Д., Федоренко В. П.


ЧЛЕНИСТОНОГІ - ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ АГРОБІОЦЕНОЗІВ


Федоренко В.П. Національний університет біоресурсів і природокористування України Мостов’як С. М., Седик В. М., Гур’євська О. В.

Уманський національний університет садівництва України

ТЕХНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СУЧАСНИХ ПРОТРУЙНИКІВ ПРОТИ ЗОЛОТИСТОЇ КАРТОПЛЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ФІТОФАГІВ

Дроздович В.В., Бабич А.Г., Бабич О.А. Національний університет біоресурсів і природокористування України

НОВЫЕ ДАННЫЕ О ВИДАХ РОДОВ BINODOXYS MACKAUER, 1960 И TRIOXYS

HALIDAY, 1833 (HYMENOPTERA APHIDIIDAE) ФАУНЫ УКРАИНЫ Калюжная М.А.

Інститут зоологии им. И.И. Шмальгаузена НАН Украины

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОБРОБКИ НАСІННЄВОГО МАТЕРІАЛУ ПРОТИ ВІВСЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ

Статкевич А.О., Бабич А.Г., Бабич О.А. Національний університет біоресурсів і природокористування України

СЕКЦІЯ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ЕНТОМОЛОГІЯ, ЛІСОВА ЕНТОМОЛОГІЯ»

Керівники секції – член-кореспондент НААН Доля М.М., д.с.-г.н. Довгань С.В.

ДО ВИВЧЕННЯ ПОШИРЕННЯ СОСНОВОГО ПІДКОРОВОГО КЛОПА В ДП «СКРИПАЇВСЬКЕ НДЛГ»

Мікуліна І.М., Тананіко М., Єрмоленко А., Жовтобрюх А., Коваль Л.М.

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

ВПЛИВ ПОШКОДЖЕННЯ ХРЕСТОЦВІТИМИ КЛОПАМИ НАСІННЯ КАПУСТЯНИХ КУЛЬТУР НА ЙОГО ЛАБОРАТОРНУ СХОЖІСТЬ

Вільна В. В. Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва

ЗЛАКОВЫЕ ТРИПСЫ В АГРОЦЕНОЗАХ ЗЕРНОВЫХ КУЛЬТУР БЕЛАРУСИ

Бойко С.В., Слабожанкина О.Ф. «Институт защиты растений», аг. Прилуки, Беларусь

ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ БЛІШОК НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ТВЕРДОЇ ЯРОЇ В

УМОВАХ ЧЕРНІГІВЩИНИ Горган М.Д.


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕНТОМОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ ФІТОФАГІВ В АГРОБІОЦЕНОЗІ ЛОПУХІВ ARCTIUM

Горошко В.В., Глущенко Л.А., Трубка В.А., Сірік О.М. Дослідна станція лікарських рослин ІАП НААН України


ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПЛОДОВОГО РОЗСАДНИКА ВІД ЯБЛУНЕВОГО КВІТКОЇДА В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Гричанюк В.П., аспірант Уманський національний університет садівництва

ЦИКАДКА ЯПОНСЬКА ВИНОГРАДНА (ARBORIDIA KAKOGAWANA MATS.) –

ДОМІНАНТНИЙ ВИД ЦИКАДОВИХ (AUCHENORRHYNCHA) НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ

Диденко Л. В. Національний інститут винограду і вина «Магарач» НААН України

ЗАХИСТ ГІРКОКАШТАНУ ІМ. АКАДЕМІКА М.І. ВАВИЛОВА ВІД КАШТАНОВОЇ

МІНУЮЧОЇ МОЛІ Білявський Ю.В., Стригун О.О., Матвєєва О.Ю.

Полтавська ДСГДС ім. М.І. Вавилова ІС і АПВ НААН України

ШКІДНИКИ СХОДІВ БУРЯКА СТОЛОВОГО В ЗОНІ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ Ткаленко Г.М., Киричук І.В.

Інституту захисту рослин НААН України

РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ КОВАЛИКА ПОСІВНОГО НА ПШЕНИЦІ ОЗИМІЙ В ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Доля М.М., Ковальська А.Т. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ЗАХИСТ СХОДІВ РІПАКУ ЯРОГО ВІД ХРЕСТОЦВІТИХ БЛІШОК У СХІДНОМУ

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Станкевич С. В.


ВИВЧЕННЯ КОМПЛЕКСУ РОСЛИННОЇДНИХ ТРИПСІВ (ТHYSANOPTERA) НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ

Радіоновська Я. Е. Національний інститут винограду і вина «Магарач» НААН України

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ І ОСОБЛИВОСТІ БІОЛОГІЇ ОЗИМОЇ СОВКИ

(SCOTIA SEGETUM SCHIFF.) У ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ. Сидоренко О.С., Доля М.М.


СМОРОДИНОВА СКЛІВКА В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Слонь А.С., Скоропад Ю.І.


ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ КЛОПІВ НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ Стригун О.О.

Інститут захисту рослин НААН України України


Гричанюк В.П., Яновський Ю.П. Уманський національний університет садівництва України


ОБМЕЖЕННЯ ЧИСЛЕННОСТІ ЯБЛУНЕВОЇ ПЛОДОЖЕРКИ Розова Л.В., Куртова І.В. Мелітопольська дослідна станція садівництва імені М.Ф.Сидоренка ІС НААН України

УТОЧНЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КАЛІФОРНІЙСЬКОЇ ЩИТІВКИ

(QUADRASPIDIOTUS PERNICIOSUS СОMST.) В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Кравець І.С., Крикунов І.В.


ОЛЕНКА ВОЛОХАТА В ПРОМИСЛОВИХ НАСАДЖЕННЯХ СУНИЦІ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Чепернатий Є.В., Яновський Ю.П. Уманський національний університет садівництва України

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВИШНЕВОЇ МУХИ В УМОВАХ ВП

НУБіП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ» смт. ВОРЗЕЛЬ КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Аскарова Г., Кава Л.П. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ЗАХИСТ КАПУСТЯНИХ ОВОЧЕВИХ ВІД ШКІДНИКІВ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Бабенко А.С., Федоренко В. П.


ПОШИРЕННЯ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ПІВДЕННОЇ СОНЯШНИКОВОЇ ШИПОНОСКИ В УКРАЇНІ

Горновська С.В., Федоренко В. П. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ШКІДЛИВІСТЬ БУКАРКИ В ЯБЛУНЕВИХ САДАХ

СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Євтушенко М.Д., Забродіна І.В.


ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВНУТРІШНЬОСТЕБЛОВИХ ШКІДНИКІВ СМОРОДИНИ В УМОВАХ ВП НУБіП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ» смт. ВОРЗЕЛЬ КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ірклієнко Г., Кава Л.П., Національний університет біоресурсів і природокористування України

ФЕНОЛОГІЯ БАВОВНИКОВОЇ СОВКИ HELICOVERPA ARMIGERA HB. В

ПІВНІЧНОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ Кузьминський А.В., Федоренко В. П.


ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН АГРОЦЕНОЗІВ КИЇВЩИНИ Пасічник Л.П., Гришко М.В., Сердюк О.Л.

Національний університет біоресурсів та природокористування України


СИСНІ ШКІДНИКИ ЦУКРОВОГО БУРЯКУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ ЧИСЕЛЬНОСТІ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Руденко Т.В., Федоренко В. П. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПРОГНОЗ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСНОВНИХ ШКІДНИКІВ ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР З РЯДУ ТВЕРДОКРИЛИХ

Федоренко А.В. Інститут захисту рослин НААН України

ЗАЛЕЖНІСТЬ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК БІЛОКРИЛКИ ОРАНЖЕРЕЙНОЇ

(TRIALEURODES VAPORARIORUM WEST.) ВІД ТРОФІЧНИХ ЧИННИКІВ В УМОВАХ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. АКАД. О.В. ФОМІНА

Шейко Я.І., Федоренко В.П. Національний університет біоресурсів і природокористування України

СУЧАСНИЙ МОНІТОРИНГ І ПРОГНОЗ РОЗМНОЖЕННЯ ХЛІБНОЇ ЖУЖЕЛИЦІ В

СТЕПУ УКРАЇНИ Довгань С.В.


ВПЛИВ ЗАСТОСОВУВАНИХ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРОТИ ПОПЕЛИЦЬ НА УРОЖАЙНІСТЬ КІСТОЧКОВИХ НАСАДЖЕНЬ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Лисенюк О.Ю. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ЕФЕКТИВНИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ

ДОВГОНОСИКІВ РОДИНИ APIONIDAE Малиш І.Ю., Федоренко В.П. Інститут захисту рослин НААН України

ОСОБЛИВОСТІ СЕЗОННОЇ ДИНАМІКИ ЛЬОТУ ЗАХІДНОГО КУКУРУДЗЯНОГО

ЖУКА У ВЕРТИКАЛЬНО-ПОЯСНИХ ЗОНАХ ЗАКАРПАТТЯ Сікура О.О. Інститут захисту рослин НААН України

ЗАСЕЛЕННЯ СОРТІВ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО ХЛІБНОЮ СМУГАСТОЮ БЛІШКОЮ В

УМОВАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Ткачова С.В., Федоренко В.П. Інститут захисту рослин НААН України

ФУМІГАЦІЯ ШКІДНИКІВ ЗАПАСІВ ПРЕПАРАТАМИ НА ОСНОВІ ФОСФІНУ Середняк Д. П.


ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КАПУСТЯНОЇ СОВКИ НА ПОСІВАХ КАПУСТИ БІЛОГОЛОВОЇ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Ляшенко А.В. Інститут захисту рослин НААН України

ПІДГРИЗАЮЧІ СОВКИ НА КУКУРУДЗІ В УМОВАХ ВП «АДС» НУБіП УКРАЇНИ


Кава Л.П., Василенко І.В. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ГОЛОВНІ ЛУСКОКРИЛІ НА НАСІННИКАХ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР ТА РЕГУЛЯЦІЯ

ЇХ ЧИСЕЛЬНОСТІ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Лікар Я.О.


ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР Лікар І.Я.

Національний університет біоресурсів і природокористування України Лікар С.П.

Український інститут експертизи сортів рослин

СЕКЦІЯ «БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ, ТЕХНІЧНА ЕНТОМОЛОГІЯ, БІОХІМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ КОМАХ»

Керівники секції – доценти Ющенко Л.П., Мороз М.С., Пасічник Л.П.

ОПТИМІЗАЦІЯ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВЕДЕННЯ ГАБРОБРАКОНА HABROBRACON HEBETOR SAY. (HYMENOPTERA, BRACONIDAE)

Дрозда В.Ф., Кочерга М.О., Загайко О.І.


ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ЖИЗНЕСПОСОБНОСТИ ПОПУЛЯЦИЙ НАСЕКОМЫХ, НА ПРИМЕРЕ ТУТОВОГО ШЕЛКОПРЯДА (BOMBYX MORI L., LEPIDOPTERA, BOMBYCIDEA)

Маркина Т.Ю., Злотин А.З. Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды

ШЛЯХИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ НАСІННЄВОЇ ЛЮЦЕРНИ ВІД

ШКІДНИКІВ Рубан М.Б., Гур’євська С. В.


ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАНЬ СУЧАСНИХ СТРУКТУР ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ В ПОЛЬОВИХ СІВОЗМІНАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Сахненко В. В. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ IT-ТЕХНОЛОГІЙ У ВИВЧЕННІ КОМАХ НАДРОДИНИ

ВОДОЛЮБОВИХ (HYDROPHILOIDEA, COLEOPTERA) Шатровський О.Г. Харківська державна зооветеринарна академія України

МОНІТОРИНГ ФІТОСАНІТАРНОГО СТАНУ ПОСІВІВ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО

Швачунова І.С. Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

ВПЛИВ РІВНЯ АЗОТНОГО ЖИВЛЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ГЕРБІЦИДІВ НА

ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ І УРОЖАЙНІСТЬ СОЇ В ПОЛІСЬКІЙ ЗОНІ УКРАЇНИ


Жеребко В.М., Котоус О.М. Національний університет біоресурсів і природокористування України

Любченко Г.О., Рябчук П.О. Житомирський національний агроекологічний університет України

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КОНОПЕЛЬ ПОСІВНИХ

Кабанець В.В. Інститут сільського господарства Північного Сходу НААН України

ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОМОДЕЛЮЮЧИХ ПРЕПАРАТІВ У ЕНТОМОЛОГІЧНИХ

ТЕХНОЛОГІЯХ Мороз М.С.


АНАЛІЗ ФІТОСАНІТАРНОГО РИЗИКУ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ ЛІСОВИХ І ДЕКОРАТИВНИХ КУЛЬТУР

Сикало О.О., Мельничук В.В. Національний університет біоресурсів і природокористування України

КОМАХИ - ЕНТОМОФАГИ В ЕКОСИСТЕМАХ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ

Ющенко Л.П., Ситник П., Гуменюк М. Національний університет біоресурсів і природокористування України

TRICHOGRAMMA – БІОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ЗАХИСТУ РОСЛИН ВІД ШКІДНИКІВ

Ющенко Л.П., Ягодіна К О. Національний університет біоресурсів і природокористування України

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГАЛИЦІ АФІДІМІЗИ APHIDOLETES APHIMYZA ROND.

ТА СТАНДАРТНА МЕТОДИКА ЇЇ ВИРОЩУВАННЯ Мороз М.С., Дмитренко Ю.В.



ЗМІСТ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕНТОМОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ Федоренко

В.П. КЛІЩІ РОДИНИ ERIOPHYIDAE – ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР Аньол О.Г.,

Черній А.М., Власова О.Г. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВИШНЕВОЇ МУХИ В УМОВАХ

ВП НУБІП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ» Аскарова Г., Кава Л.П. ЗАХИСТ КАПУСТЯНИХ ОВОЧЕВИХ ВІД ШКІДНИКІВ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Бабенко А.С., Федоренко В.П. ЗАХИСТ ГІРКОКАШТАНУ ІМ. АКАЛЕМІКА М.І. ВАВИЛОВА ВІД КАШТАНОВОЇ

МІНУЮЧОЇ МОЛІ Білявський Ю.В., Стригун О.О., Матвєєва О.Ю. ЗЛАКОВЫЕ ТРИПСЫ В АГРОЦЕНОЗАХ ЗЕРНОВЫХ КУЛЬТУР БЕЛАРУСИ

Бойко С.В., Слабожанкина О.Ф. ВПЛИВ ПОШКОДЖЕННЯ ХРЕСТОЦВІТИМИ КЛОПАМИ НАСІННЯ

КАПУСТЯНИХ КУЛЬТУР НА ЙОГО ЛАБОРАТОРНУ СХОЖІСТЬ Вільна В.В. СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ КОЛЕМБОЛ СУБПАНОНСЬКИХ ЛУЧНИХ СТЕПІВ

ЗАКАРПАТСЬКОЇ РІВНИНИ Гоблик К.М. ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ БЛІШОК НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ТВЕРДОЇ ЯРОЇ В

УМОВАХ ЧЕРНІГІВЩИНИ Горган М.Д. ПОШИРЕННЯ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ПІВДЕННОЇ СОНЯШНИКОВОЇ ШИПОНОСКИ

В УКРАЇНІ Горновська С.В., Федоренко В.П. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕНТОМОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ ФІТОФАГІВ

В АГРОБІОЦЕНОЗІ ЛОПУХІВ (ARCTIUM) Горошко В.В., Глущенко Л.А., Трубка В.А., Сірік О.М.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДОВОГО СКЛАДУ КЛІЩІВ-ФІТОСЕЇД ПАРКІВ КИЄВА Грабовська С.Л.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПЛОДОВОГО РОЗСАДНИКА ВІД ЯБЛУНЕВОГО КВІТКОЇДА В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Гричанюк В.П.

ЗООГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ФАУНИ ПАНЦИРНИХ КЛІЩІВ (ACARI: ORIBATIDA) ЛУЧНИХ БІОТОПІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ Гуштан Г.Г.

ВЕКТОРИ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ ЛОПУХА ВЕЛИКОГО Дащенко А.В., Журавльов В.В., Глущенко Л.А., Горошко В.В.

ЦИКАДКА ЯПОНСЬКА ВИНОГРАДНА (ARBORIDIA KAKOGAWANA MATS.) – ДОМІНАНТНИЙ ВИД ЦИКАДОВИХ (AUCHENORRHYNCHA) НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ Диденко Л.В.

СУЧАСНИЙ МОНІТОРИНГ І ПРОГНОЗ РОЗМНОЖЕННЯ ХЛІБНОЇ ЖУЖЕЛИЦІ В СТЕПУ УКРАЇНИ Довгань С. В.

РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ КОВАЛИКА ПОСІВНОГО НА ПШЕНИЦІ ОЗИМІЙ В ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Доля М.М., Ковальська А.Т.

ОПТИМІЗАЦІЯ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВЕДЕННЯ ГАБРОБРАКОНА HABROBRACON HEBETOR SAY. (HYMENOPTERA, BRACONIDAE) Дрозда В.Ф., Кочерга М.О., Загайко О.І.

ТЕХНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СУЧАСНИХ ПРОТРУЙНИКІВ ПРОТИ ЗОЛОТИСТОЇ КАРТОПЛЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ФІТОФАГІВ Дроздович В.В., Бабич А.Г., Бабич О.А.

ЗЛАКОВІ КЛІЩІ – НЕБЕЗПЕЧНІ ШКІДНИКИ ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР УКРАЇНИ Дубовик Б., Бондарева Л.М.

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ШКІДЛИВІСТЬ БУКАРКИ В ЯБЛУНЕВИХ САДАХ СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Євтушенко М.Д., Забродіна І.В.


ВПЛИВ РІВНЯ АЗОТНОГО ЖИВЛЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ГЕРБІЦИДІВ НА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ І УРОЖАЙНІСТЬ СОЇ В ПОЛІСЬКІЙ ЗОНІ УКРАЇНИ Жеребко В.М., Котоус О.М., Любченко Г.О., Рябчук П.О.

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ РОСЛИНОЇДНИХ КЛІЩІВ В ЯБЛУНЕВИХ НАСАДЖЕННЯХ ПІВНІЧНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Журавель Я.В., Бондарева Л.М.

ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВНУТРІШНЬОСТЕБЛОВИХ ШКІДНИКІВ СМОРОДИНИ В УМОВАХ ВП НУБІП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ» Ірклієнко Г., Кава Л.П.

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КОНОПЕЛЬ ПОСІВНИХ Кабанець В.В.

ПІДГРИЗАЮЧІ СОВКИ НА КУКУРУДЗІ В УМОВАХ ВП “АДС” НУБіП УКРАЇНИ Кава Л.П., Василенко І.В.

НОВЫЕ ДАННЫЕ О ВИДАХ РОДОВ BINODOXYS MACKAUER, 1960 И TRIOXYS HALIDAY, 1833 (HYMENOPTERA, APHIDIIDAE) ФАУНЫ УКРАИНЫ Калюжная М.А.

УТОЧНЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КАЛІФОРНІЙСЬКОЇ ЩИТІВКИ (QUADRASPIDIOTUS PERNICIOSUS СОMST.) В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Кравець І.С., Крикунов І.В.

ПРИРОДООХОРОННИЙ СТАТУС РЕЦЕНТНИХ ВИДІВ ДЕННИХ ЛУСКОКРИЛИХ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ Кравець Н.Я.

ІННОВАЦІЇ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ РОСЛИН НААН ІЗ ПРИКЛАДНОЇ ЕНТОМОЛОГІЇ Круть М.В.

ФЕНОЛОГІЯ БАВОВНИКОВОЇ СОВКИ HELIСOVERPA ARMIGERA HB. В ПІВНІЧНОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ Кузьминський А.В., Федоренко В.П.

ВПЛИВ ЗАСТОСОВУВАНИХ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРОТИ ПОПЕЛИЦЬ НА УРОЖАЙНІСТЬ КІСТОЧКОВИХ НАСАДЖЕНЬ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ

УКРАЇНИ Лисенюк О. Ю. ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР Лікар І. Я., Лікар С. П.

ГОЛОВНІ ЛУСКОКРИЛІ НА НАСІННИКАХ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР ТА РЕГУЛЯЦІЯ ЇХ ЧИСЕЛЬНОСТІ У ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Лікар Я. О.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КАПУСТЯНОЇ СОВКИ НА ПОСІВАХ КАПУСТИ БІЛОГОЛОВОЇ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Ляшенко А.В.

ЕФЕКТИВНИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ДОВГОНОСИКІВ РОДИНИ APIONIDAE Малиш І. Ю., Федоренко В.П.

ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ЖИЗНЕСПОСОБНОСТИ ПОПУЛЯЦИЙ НАСЕКОМЫХ, НА ПРИМЕРЕ ТУТОВОГО ШЕЛКОПРЯДА (BOMBYX MORI L., LEPIDOPTERA, BOMBYCIDEA) Маркина Т.Ю., Злотин А.З.

ДО ВИВЧЕННЯ СОВОК РОДУ EUXOA (LEPIDOPTERA: NOCTUIDAE:NOCTUINAE) СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ Махіна В.О., Ключко З.Ф., Голобородько К.К.

КОЛЕМБОЛИ (COLLEMBOLA) ЛІСОСТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ Махлинець Т.М., Капрусь І.Я.

ДО ВИВЧЕННЯ ПОШИРЕННЯ СОСНОВОГО ПІДКОРОВОГО КЛОПА В ДП «СКРИПАЇВСЬКЕ НДЛГ» Мікуліна І.М., Тананіко М., Єрмоленко А., Жовтобрюх А., Коваль Л.М.

ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОМОДЕЛЮЮЧИХ ПРЕПАРАТІВ У ЕНТОМОЛОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ Мороз М.С.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГАЛИЦІ АФІДІМІЗИ APHIDOLETES APHIDIMYZA ROND. ТА СТАНДАРТНА МЕТОДИКА ЇЇ ВИРОЩУВАННЯ Мороз М.С., Дмитренко Ю.В.

ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН АГРОЦЕНОЗІВ КИЇВЩИНИ Пасічник Л.П., Гришко М.В., Сердюк О.Л.


ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ИЗУЧЕННОСТИ КАРАБОИДНЫХ ЖУКОВ (COLEOPTERA, CARABOIDEA) АГРОЦЕНОЗОВ УКРАИНЫ Пучков А.В.

ВИВЧЕННЯ КОМПЛЕКСУ РОСЛИННОЇДНИХ ТРИПСІВ (ТHYSANOPTERA) НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ Радіоновська Я.Е.

ИЗМЕНЧИВОСТЬ ДЛИНЫ ТЕЛА HARPALUS RUFIPES Решетняк Д.Е. ЕНТОМОПАТОГЕННІ НЕМАТОДИ – ЕФЕКТИВНИЙ КОНТРОЛЬ ГРУНТОВИХ

ШКІДНИКІВ В УМОВАХ ПЕЧЕРИЧНИЦЬ Решетова Є.Д., Федоренко В.П. ОБМЕЖЕННЯ ЧИСЛЕННОСТІ ЯБЛУНЕВОЇ ПЛОДОЖЕРКИ Розова Л.В., Куртова

І.В. ШЛЯХИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ НАСІННЄВОЇ ЛЮЦЕРНИ ВІД

ШКІДНИКІВ Рубан М.Б., Гур’євська С.В. СИСНІ ШКІДНИКИ БУРЯКУ ЦУКРОВОГО ТА РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ

ЧИСЕЛЬНОСТІ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Руденко Т.В., Федоренко В.П.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАНЬ СУЧАСНИХ СТРУКТУР ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ В ПОЛЬОВИХ СІВОЗМІНАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Сахненко В.В.

ФУМІГАЦІЯ ШКІДНИКІВ ЗАПАСІВ ПРЕПАРАТАМИ НА ОСНОВІ ФОСФІНУ Середняк Д. П.

ОСОБЛИВОСТІ СЕЗОННОЇ ДИНАМІКИ ЛЬОТУ ЗАХІДНОГО КУКУРУДЗЯНОГО ЖУКА У ВЕРТИКАЛЬНО-ПОЯСНИХ ЗОНАХ ЗАКАРПАТТЯ Сікура О.О.

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ І ОСОБЛИВОСТІ БІОЛОГІЇ ОЗИМОЇ СОВКИ (SCOTIA SEGETUM) У ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Сидоренко О.С., Доля М.М.

АНАЛІЗ ФІТОСАНІТАРНОГО РИЗИКУ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ ЛІСОВИХ І ДЕКОРАТИВНИХ КУЛЬТУР Сикало О.О., Мельничук В.В.

СМОРОДИНОВА СКЛІВКА В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Слонь А.С., Скоропад Ю.І.

ЗАХИСТ СХОДІВ РІПАКУ ЯРОГО ВІД ХРЕСТОЦВІТИХ БЛІШОК У СХІДНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Станкевич С.В.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОБРОБКИ НАСІННЄВОГО МАТЕРІАЛУ ПРОТИ ВІВСЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ Статкевич А.О., Бабич А.Г., Бабич О.А.

ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ КЛОПІВ НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ Стригун О.О.

EFFICACY OF UKRAINIAN ISOLATE OF ENTOMOPATHOGENIC NEMATODES STEINERNEMA CARPOCAPSAЕ WEISER. TO EUROPEAN MOLE CRICKET GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L. Tatyana R. Stefanovska, Hanna Legutowska

ШКІДНИКИ СХОДІВ БУРЯКА СТОЛОВОГО В ЗОНІ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ Ткаленко Г.М., Киричук І.В.

ЗАСЕЛЕННЯ СОРТІВ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО ХЛІБНОЮ СМУГАСТОЮ БЛІШКОЮ В УМОВАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Ткачова С. В., Федоренко В.П.

ПРОГНОЗ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСНОВНИХ ШКІДНИКІВ ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР З РЯДУ ТВЕРДОКРИЛИХ Федоренко А.В.


Федоренко В. П., Мостовяк С. М., Середик В.М., Гур'євська О.В. ОЛЕНКА ВОЛОХАТА В ПРОМИСЛОВИХ НАСАДЖЕННЯХ СУНИЦІ В

ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ Чепернатий Є.В. ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ IT-ТЕХНОЛОГІЙ У ВИВЧЕННІ КОМАХ НАДРОДИНИ

ВОДОЛЮБОВИХ (HYDROPHILOIDEA: COLEOPTERA) Шатровський О.Г. МОНІТОРИНГ ФІТОСАНІТАРНОГО СТАНУ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО Швачунова І.С.

ЗАЛЕЖНІСТЬ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК БІЛОКРИЛКИ ОРАНЖЕРЕЙНОЇ (TRIALEURODES VAPORARIORUM WEST.) ВІД ТРОФІЧНИХ ЧИННИКІВ В УМОВАХ


ЗАКРИТОГО ГРУНТУ БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. АКАД. О.В. ФОМІНА Шейко Я.І., Федоренко В.П.

К ИЗУЧЕНИЮ ЛИСТОЕДОВ ПОДСЕМЕЙСТВА DONACIINAE W. KIRBY, 1837 (COLEOPTERA: CHRYSOMELIDAE) МЕЗИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКА) Шешурак П.Н., Назаров Н.В.

КОМАХИ - ЕНТОМОФАГИ В ЕКОСИСТЕМАХ ЗАКРИТОГО ҐРУНТУ Ющенко Л.П., Ситник П., Гуменюк М.

TRICHOGRAMMA - БІОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ЗАХИСТУ РОСЛИН ВІД ШКІДНИКІВ Ющенко Л.П., Ягодіна К.О.

ШКІДЛИВА ЕНТОМОФАУНА ПОСІВІВ ЛЮЦЕРНИ Яковлєв І.В.


СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕНТОМОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

Федоренко В.П. доктор біологічних наук, професор, академік НААН України,

професор кафедри ентомології ім. проф. М.П. Дядечка НУБіП,

Президент УЕТ, Україна

Ми змушені констатувати факт погіршення фітосанітарного стану

довкілля, як наслідок глобального потепління, непередбачуваних сукцесій і, що

найголовніше, як підсумок нерозумної діяльності людини.

Cпалахи масового розмноження комах траплялися періодично впродовж

усієї історії землеробства. Наприклад, у 1932—1940 рр. в Україні щоденно

збирали 14387 т звичайного бурякового довгоносика (Мищенко, Любомудров,

1941). Близьким до цього стали і 2000-ний та нинішній роки, коли в осередках

налічувалося до 68 жуків на м² (за економічного порогу шкідливості 0,3).

І таких прикладів масового розмноження шкідників можна навести

безліч.

Аналіз фітосанітарного стану посівів сільськогосподарських культур

впродовж останніх років свідчить про його катастрофічне загострення.

З цієї причини недобір урожаю зерна становить 50%, а через навалу

шкідників, наприклад, у 2000 році було пересіяно 135 тис. га цукрових буряків.

Така ситуація значною мірою пов’язана з тим, що налагоджена система

захисту рослин порушена і в більшості має епізодичний характер.

Цьому сприяли і ті погодно-кліматичні зміни, що відбуваються останнім

часом.

Інтенсивне потепління клімату в Україні чітко простежується з 1988 року

і більш відчутне у зимові місяці. Поступово зростає температура і літніх

місяців. За 100 років метеоспостережень найтеплішим було останнє

десятиріччя, коли середня річна температура повітря перевищувала норму по

роках від 0,8°С до 2,1°С.

Середня річна температура повітря у Лісостепу за останні 15 років зросла

на 0,7°С.

Підвищення температури повітря призвело до змін в природних процесах

— більш раннього часу встановлення й руйнування снігового покриву,

настання м’яко пластичного стану ґрунту, переходу середньодобових

температур через певні межі, тобто до зміни тривалості сезонів року,

відповідно — розвитку сільськогосподарських культур, шкідників та хвороб,

що призвело до дестабілізації фітосанітарного стану агроценозів, який

сформувався впродовж попередніх десятиріч — багаторічні середні показники

чисельності основних комах-шкідників збільшилися у 2 рази.


Такий стан речей пояснюється і перебудовою системи

землекористування, яка відбулася в країні: починаючи з 1990 р. в Україні за

різними оцінками було вилучено з обробітку до 8,5 млн га орної землі, яка в

процесі сукцесії перетворилася на широку екологічну нішу для багатьох комах-

шкідників.

Потепління клімату оптимізує екологічні чинники довкілля для комах,

сприяє їх розмноженню та поширенню.

Моніторинг агросфери свідчить, що показники чисельності та поширення

основних шкідників сільськогосподарських культур невпинно із року в рік

збільшуються. На півдні України зареєстровано спалахи розмноження

саранових, при цьому за останнього спалаху чисельність личинок італійського

пруса в деяких осередках перевищувала 1000 особин на 1 м², а площа заселення

цим шкідником зросла до 215 тис. га з чисельністю ворочків в окремих

вогнищах до 63 на 1 м².

Водночас чисельність дротяників та несправжніх дротяників, хлібного

туруна та озимої совки, інших видів комах-геобіонтів продовжує зростати,

незважаючи на стабілізацію обсягів заходів із захисту рослин. Трендовий та

кореляційний аналіз наведених даних дозволив встановити, що потепління та

суттєве (в 3—5 разів порівняно з 1989 р.) зменшення обсягів захисту рослин

діють на комах сукупно і збільшують показники чисельності та заселених

площ. В той же час на щільність популяцій комах потепління впливає більш

жорстко, ніж захист рослин. Цей висновок підтверджує аналіз динаміки

чисельності основних шкідників озимої пшениці. Було встановлено, що втрати

урожаю озимої пшениці щорічно значно коливаються, мають сильний

кореляційний зв’язок (r = 0,73) із показниками потепління та помітний (r = 0,68)

— із обсягами застосування засобів захисту рослин.

За останні 10 років потепління відбилося на структурі видового складу

ентомокомплексу — через збільшення чисельності і шкідливості опомізи,

клопів-черепашок, пшеничної мухи, пшеничного трипса, хлібних жуків.

Ентомокомплекс шкідливих комах в посівах озимини в Лісостепу поповнився

таким видом як пшенична муха, чисельність якої у фазу сходи-кущіння

щорічно більше ніж в 3 рази перевищує пороговий рівень.

Таким чином, зміни клімату віддзеркалюються у фітосанітарному стані

агроценозів України, який погіршується, і цей процес буде продовжуватись.

Оскільки реакції біологічних систем на зовнішні впливи не лінійні, слід

очікувати суттєвих екологічних криз в агросфері. Перед вітчизняною

ентомологічною наукою постало надзвичайно складне завдання: дослідити

агроекологічні ефекти, зумовлені потеплінням, та обґрунтувати заходи

адаптації агросфери.


Аналіз динаміки агрометеорологічних показників дає підстави дійти

висновку, що за останні роки зміни клімату в Україні проявились через

вирівнювання температурного поля по території країни, підвищення середньої

річної температури та збільшення суми ефективних температур. В той же час

режим зволоження змінився мало, але набуває тенденції до збільшення. За умов

подовження зазначених тенденцій слід очікувати суттєвих загроз загальному

різноманіттю ентомофауни агросфери. Сучасні оцінки рівня глобального

різноманіття комах сягають від 4,9 до 100 млн видів (на території України на

кінець минулого століття було відомо більше 25000 видів комах), при цьому на

комах припадає від 53 до 75% видів біоти, а їх сумарна біомаса перевищує таку

усіх інших тварин разом узятих. Комахи заселили практично всі сфери планети,

в наземних екосистемах їм належить домінуюча роль в кругообігу речовин,

енергії та інформації.

Стабільність різноманіття комах підтримується за рахунок рясності

екологічних ніш, яку зумовлює наявність різноманітних стацій,

мікрокліматичних умов, фітоценозів тощо. В екосистемі первинною та

найбільш вразливою до абіотичних чинників ланкою є фітоценози — рослини

більш чутливі до кліматичних чинників, ніж тварини, які за рахунок адаптивної

поведінки здатні підтримувати екологічний оптимум при флуктації

гідротермічних умов. За змін клімату (мікроклімату) відбудеться перебудова

напівприродних фітоасоціацій (фітоценозів перелогів, лук, пасовищ, залишків

природних екосистем). Так, на залишках напівприродних екосистем Лісостепу

останні 20 років спостерігається поступове витіснення аборигенних видів

рослин видами, які характерні для степової зони. Перебудова фітоценозів через

трофічні ланцюги призводить до зміни ентомоценозів; багато видів комах

можуть взагалі зникнути в зв’язку із втратою відповідних екологічних ніш.

В агроценозах за змін клімату перебудова системи «культурна рослина —

комахи-фітофаги» відбуватиметься за рахунок змін продуктивності,

фізіологічного стану та фенології організмів. Дисбаланс в системі фенологічних

та біохімічних коадаптацій комах до кормової рослини також призведе до

перебудови структури існуючих ентомокомплексів.

Зменшення екологічної стабільності агроекосистем в першу чергу буде

проявлятися через погіршення фітосанітарного стану. Останнє може відбутися

за таких вірогідних механізмів.

Зміна зон шкідливості комах-фітофагів

Зони екологічного оптимуму різних видів будуть розширюватися на

північ, що призведе до перебудови видової структури домінуючих

ентомокомплексів та збільшення потенційних втрат врожаю.


Збільшення генерацій деяких видів комах

Багато з поширених видів комах-шкідників (попелиці, совки,

листокрутки, кукурудзяний метелик тощо) здатні збільшити свою шкідливість

внаслідок поширення їх зон на північ та поступового збільшення кількості

генерацій у зв’язку із подовженням сезону вегетації. Такі реакції на

агрокліматичні чинники зумовлені генетичним поліморфізмом природних

популяцій комах.

Ґрунтові шкідники

Цю групу комах об’єднують спільні риси біології, головною з яких є

багаторічний цикл розвитку у ґрунті, що уповільнює генетичний обмін між

географічними популяціями і, як наслідок, швидкість пристосувань до нової

агрокліматичної ситуації. За рахунок адаптивного потенціалу в умовах

зменшення суворості зим та подовження сезону вегетації ці види впродовж

останніх 20 років постійно збільшували площі заселення та чисельність.

Спеціалізовані шкідники польових культур

Будуть відбуватися зональні пристосування існуючих ентомокомплексів з

їх подальшим поширенням на північ та збільшенням чисельності домінуючих

комах-шкідників. Комплексна шкідливість цієї групи фітофагів буде зростати,

особливо в посушливі роки.

Багатоїдні шкідники (лучний метелик, саранові тощо)

Зміна агроекологічних умов за глобального потепління призведе до

зростання вірогідності масового розмноження багатоїдних шкідників і

поширення зони їх шкідливості на північ.

Особливе занепокоєння викликає ситуація із західним кукурудзяним

жуком — злісним шкідником кукурудзи в південній Європі. Цим шкідником у

нас заселене Закарпаття, продовжується його експансія в Прикарпаття, і без

вжиття відповідних заходів він може швидко поширитися на території країни.

Аналогічна ситуація складається і з південною соняшниковою шипоноскою,

каштановою міллю та багатьма іншими шкідниками.

В останні десятиріччя у відповідь на наші зусилля здолати їх, комахи

відповіли утворенням генотипів, резистентних до інсектицидів (листкова

бурякова попелиця, сірий буряковий довгоносик, оранжерейна білокрилка);

наростанням чисельності фітофагів, які раніше не мали господарського

значення (коренева бурякова попелиця, південна соняшникова шипоноска,

лободова щитоноска, мертвоїди); зміною деяких особливостей біології, етології

та екології (сірий буряковий довгоносик, крихітка, попелиці); інтенсивним

перерозподілом домінант у ядрі шкідливих та корисних комах на тлі змін у

структурі ентомокомплексів (ковалики: степовий буроногий; щитоноски:

бурякова, лободова; довгоносики: звичайний сірий, звичайний; кукурудзяний


жук); пристосуванням до нових кормових рослин (ріпаковий квіткоїд — ріпак,

плодові); розширенням ареалів та зон шкідливості (хлібний турун, клоп

черепашка, кукурудзяний жук); посиленням міжвидової конкуренції, при якій

види з більш широкою екологічною валентністю розширюють свої ніші і

займають домінуюче становище (ріпаковий квіткоїд).

З огляду на це ентомологічна наука повинна бути більш динамічною і

твердо опиратися на глибоку теорію. Без теоретичного підґрунтя і наукового

забезпечення подальший її розвиток неможливий.

Необхідний системний підхід до пізнання закономірностей зв’язку та

взаємодії фауни шкідливих та корисних комах у біоценозах різних рівнів для

розробки екологічно зорієнтованих прийомів управління динамікою популяцій

з урахуванням охорони довкілля.

Така перебудова і модернізація захисту рослин повинна починатися, перш

за все, із підвищення точності прогнозу.

Прогноз — це наша “розвідка”, очі і вуха служби захисту рослин. Без

нього неможливо знати і передбачити фітосанітарну ситуацію, раціонально,

грамотно, своєчасно і ефективно застосовувати систему спеціальних засобів.

Без нього неминучі, так звані, раптові спалахи розмноження багатьох

небезпечних шкідливих організмів, втрати врожаю, перевитрати матеріально-

технічних засобів.

Але, на жаль, прогноз і зараз є однією із слабких ланок в ланцюгу заходів,

що лежать в основі інтегрованого захисту рослин, тому що досить часто при

прогнозуванні ми маємо у багатьох випадках низький процент влучання у ціль.

А сьогодні, як ніколи, зростає значення прогнозу — обґрунтованого

передбачення строків появи, рівня поширення і розвитку шкідливих організмів

та можливих явищ і процесів фітосанітарного стану агроценозів у майбутньому.

Сьогодні основою прогнозу повинен бути фітосанітарний моніторинг —

система спостережень за видовим складом, поширенням та потенційною

шкідливістю популяцій, що спричиняють втрати сільськогосподарського

виробництва. Система фітосанітарного моніторингу має на меті прогноз

потенційних втрат урожаю, який є основою сучасних інтегрованих систем

захисту рослин.

Багатовимірність процесів популяційної динаміки свідчить про обмежену

можливість алгоритмів прогнозу на ґрунті передбачення агрокліматичних

показників. Надійно прогнозувати чисельність та поширення шкідливих

популяцій можливо тільки на підставі аналізу багаторічної динаміки їх

чисельності з урахуванням поточного стану сонячної активності і статистики

масових розмножень різних популяцій. Тому розробка і впровадження

сучасних систем фітосанітарного моніторингу — єдиний шлях розв’язання


проблеми надійного прогнозу можливих втрат урожаю, економічної оцінки

доцільності заходів захисту рослин.

Це положення є також основою для детермінаційного аналізу міжвидових

та внутрішньовидових стосунків в агробіоценозі, для прогнозу їх оптимальних

співвідношень, що підтримують гомеостаз екологічної системи.

Селекція на імунітет сільськогосподарських рослин до шкідників повинна

бути наріжним каменем інтегрованого захисту рослин.

В першій половині минулого сторіччя були розпочаті дослідження щодо

стійкості зернових колосових культур проти шкідників. Зокрема, це стійкі

сорти пшениці проти ярої мухи ( Сахаров), п’явиці ( Константинова, Кулова,

Кириченко), злакових мух і трачів ( Морошкіна).

Накопичений експериментальний матеріал дав змогу В. Н. Щоголєву

узагальнити класифікацію імунітету та прояви стійкості рослин проти

шкідників. Ці дослідження були використані для створення високостійких

сортів пшениці проти пошкоджень стебловими трачами та проти гессенської

мухи ( Заговора).

Нині відомо багато сортів і гібридів, стійких як проти поліфагів, так і

проти монофагів: кукурудзи — проти стеблового метелика; картоплі — проти

попелиці і колорадського жука; бавовнику — проти бавовникової совки.

Показовим щодо цього є панцирні сорти соняшнику, стійкі проти

пошкодження вогнівковою міллю.

Розробляються і абсолютно нові підходи до створення стійких сортів за

програмою «чисте поле» тощо.

Тому необхідна єдина державна програма, яка б координувала роботи і

давала всебічну характеристику сортам і гібридам за зазначеними ознаками на

підставі єдиної, уніфікованої методики з оцінювання сортів і гібридів

сільськогосподарських рослин на їх стійкість проти пошкодження шкідниками (

Трибель та інші, 2010).

Біологія та етологія шкідників, особливо полівольтинних, на перший

погляд, непомітно, але постійно змінюється під впливом інтенсифікації

виробництва. Відбувається процес пристосування комах до нової екологічної

ситуації, яку створює людина при впровадженні нових технологій.

Біологічний метод зараз незаслужено забутий. Нині вже йдеться не про

пошуки нових його прийомів, а про збереження й примноження надбаного.

Розвиток біологізації захисту рослин в Україні — важлива наукова і

виробнича проблема, від успішного розв’язання якої значною мірою залежить

рівень конкурентоздатності продукції сільського господарства на світовому,

європейському і внутрішньому ринках та поліпшення екологічного стану

довкілля.


Першочергове завдання аграрної науки в галузі захисту рослин —

розробка інтегрованих систем захисту сільськогосподарських культур, котрі

відповідали б усім вимогам Європейського союзу. Основна мета таких

розробок — забезпечення збереження врожаю з мінімальним застосуванням

пестицидів, що сприяє виживанню корисних видів комах, як важливого

елементу в складній системі трофічних зв’язків в агроценозах, котрий бере

безпосередню участь в природних процесах регулювання чисельності

шкідників.

Необхідно розробити системи оцінки ризику застосування засобів захисту

для корисних видів комах та кліщів у зв’язку з необхідністю виробництва

«органічної» (біологічної) продукції, без залишків пестицидів. Сучасні

дослідження вчених та спеціалістів всіх країн, що входять до Міжнародної

організації з біологічного захисту від шкідливих тварин і рослин, переконливо

свідчать, що біологізація захисту рослин, особливо в екологізованому

землеробстві, принципово можлива і перспективна.

У зв’язку з цим одним з першочергових завдань української

ентомологічної науки в галузі захисту рослин зі вступом у СОТ є забезпечення

стійкого фітосанітарного благополуччя агроекосистем, в тому числі — за

підвищення ролі ентомофагів та ентомопатогенів в біоценотичній регуляції

шкідливих видів разом з усіма складовими інтегрованого захисту рослин:

розробка новітніх технологій виробництва і застосування біологічних засобів

захисту, створення стійких сортів культур, оцінка фітосанітарного ризику

застосування сучасного асортименту засобів захисту рослин, розробка

оптимальних технологій ведення землеробства і рослинництва та ін.

В державі відсутня стратегія створення і промислового застосування

біозасобів в сільському господарстві. Номенклатура і обсяги випуску біозасобів

повинні визначатися сільськогосподарською спеціалізацією і потребою

кожного регіону, що дасть змогу своєчасно реагувати на кон’юктуру

споживчого ринку, оперативно забезпечити сезонне постачання біологічних

засобів.

Не можна обійти мовчанням й таке важливе питання, як створення

мікрозаповідників та мікрозаказників корисних комах. Мікрозаповідники для

комах надзвичайно актуальні, особливо зараз, в умовах реформування АПК,

при збільшенні кількості фермерських господарств та виведенні значних площ

із землекористування.

У зв’язку з цим постає гостра потреба ретельного обліку, вивчення і

охорони ще вцілілих угруповань ентомофагів, запилювачів, реліктів, ендеміків і

естетично цінних видів комах (жуків-скакунів, хижих турунів, ос-амофіл,

кокцинелід, золотоочок, дзюрчалок, джмелів, диких бджіл). Тому створення


таких ентомологічних мікрозаповідників — корисна і, головне, практично

беззатратна справа.

Такі заповідники будуть важливим компонентом інтегрованого захисту

рослин і засобом поліпшення фітосанітарного стану довкілля.

Ефективний захист рослин можливий лише на тлі високої культури

землеробства, яка сьогодні, м’яко кажучи, далеко не відповідає сучасним

вимогам.

Щоб виправити існуюче становище, слід насамперед здійснити

ентомологічну оцінку кожного агробіоценозу як цілісної екологічної системи.

Тут в нагоді стане величезне надбання нашої землеробської науки —

різноманітні стаціонарні, в т. ч. і багатофакторні, досліди з комплексного

вивчення ролі сівозмін, обробітку ґрунту, мінеральних та органічних добрив,

які розташовані в різних ґрунтово-кліматичних зонах України ( Зубенко, 2007).

Здійснення кадастру цих дослідних полів, їх систематизація та оцінювання за

єдиною методологією дасть величезний пласт інформації і відповіді на

численні запитання, які ставить виробництво.

Настав час дати і науково обґрунтовану відповідь щодо впливу різних

систем обробітку ґрунту на розвиток шкідливих організмів. Адже у сучасному

землеробстві, мабуть, жодна з проблем не викликала стільки суперечок,

діаметрально протилежних поглядів, гострих дискусій і протистояння між

прибічниками традиційної системи землеробства, що базується на оранці, та

прихильниками ґрунтозахисних заходів з мінімальним, або взагалі нульовим

обробітком ґрунту. При цьому прихильники і противники цих систем не беруть

до уваги їх дію і, головне, післядію на фітосанітарний стан агроценозів. Кожна

із систем має свої плюси і мінуси, тому лише різнопланове вивчення цих

підходів забезпечить об’єктивну оцінку.

Такі роботи — це питання не двох-трьох років. Повноцінно їх можна

виконати впродовж кількох ротацій. Ці дослідження дадуть змогу простежити

ґенезу ентомофауни в різних агробіоценозах і формування ядра найбільш

поширених шкідників та динаміку їх чисельності під впливом агротехнічних

заходів.

Безумовно, в захисті рослин немає і не може бути другорядних питань.

Слід поглиблювати вивчення біофізичних, фізико-механічних та інших методів,

більше уваги приділяти карантинним заходам, які потребують докорінного

реформування і є предметом окремої розмови.

З переходом до ринкової економіки ми безнадійно заплутались у

визначенні економічних порогів шкідливості (ЕПШ), які не відповідають

сучасним вимогам і не враховують популяційного характеру

сільськогосподарських культур, динамічних взаємозв’язків шкідливих та


корисних організмів в екологічних умовах, що змінюються на фоні постійного

антропічного пресингу.

Саме тому необхідне вивчення ЕПШ, що ґрунтується на ідеї управління

агроекосистеми — системному підході та детермінаційному аналізі

співвідношення авто- та гетеротрофів, порядку консуменсалізму, алелопатії,

конкуренції сегетальної флори, погодних, кліматичних та інших абіотичних і

біотичних чинників з урахуванням кон’юнктури ринку та використанням

сучасних комп’ютерних програм.

Комплекс існуючих напрямів досліджень зводиться до пізнання

екологічних закономірностей багаторічної та сезонної динаміки чисельності

основних шкідників сільськогосподарських культур у кожній з існуючих

ґрунтово-кліматичних зон України.

Це можливо лише за перегляду філософії ентомологічної науки, з

використанням величезного наукового і теоретичного надбання наших

попередників і не пересічного потенціалу сучасних дослідників ентомологів.

КЛІЩІ РОДИНИ ERIOPHYIDAE – ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР

Аньол О.Г., науковий співробітник, Черній А.М., доктор сільськогосподарських наук,

Власова О.Г., кандидат сільськогосподарських наук. Інститут захисту рослин НААН, Україна

В Україні плодові культури пошкоджують кліщі, що входять до складу

двох надродин: тетраніхоїдні, або павутинні (Tetranychidae Donn.) і еріофіїди,

або чотириногі (Eriophyidae Reibev).

В останні роки в плодових насадженнях відмічено зміни чисельності та

видового складу рослиноїдних кліщів. Насамперед ці зміни пов’язані з

широким застосування пестицидів в садах проти комплексу шкідників. Види,

що раніше не мали економічного значення, потрапляючи під вплив

інсектоакарицидів, трансформуються з супутніх в домінантні. Так, чотириногі

кліщі, що раніше не представляли загрози для плодових насаджень, різко

збільшили шкідливість під дією акарицидів нового покоління, що широко

застосовуються у боротьбі з тетраніховими кліщами. Є відомості про набуття

ними стійкості до інсектоакарицидів, що застосовуються в садах.


До найнебезпечніших шкідників належать такі представники еріофіїд:

грушовий галовий кліщ (Eriophyes pyri Pgst.), яблуневий галовий кліщ

(Eriophyes mali Nal.), кліщ Шлехтендаля (Aculus schlechtendali Nal.),

довгохоботковий листковий кліщ (Diptacus gigantorbynchus Nal.), яблуневий

повстяний кліщ (Eriophyes malinus Nal.), сливовий галовий кліщ (Acalitus

phloeocoptes Nal.), сливовий плямистий кліщ (Aculus fockeui Nal. Et Tr.).

Еріофіїди, в більшості випадків, живляться за рахунок соковитих, зелених

тканин.

Масове розмноження чотириногих кліщів призводить до виснаження

рослин через втрати поживних речовин, зниження асиміляційної діяльності

листків, загального ослаблення дерев. Втрати врожаю яблуні, сливи, груші,

чорної смородини, цитрусових, винограду можуть сягати 30-70%.

Наявність еріофіїд на рослинах можна визначити за деформацією листків,

ненормальному розростанню або відмиранню бруньок, зміною кольору листків

і плодів, а також по утворенню галів на пагонах.

Види, що живуть на поверхні листків і плодів, спричиняють зміну

забарвлення (іржавість, побуріння), а також різні деформації. Деякі з них

живуть і в бруньках і галах, що утворюються в наслідок введення в тканину

рослини ферментів слинних залоз. В галах розростаються епідермальні клітини,

утворюючи волоски, за рахунок яких живляться еріофіїди. Чотириногі кліщі

переносять більше 10 вірусних захворювань.

В сільськогосподарській акарології та захисті плодових культур

вітчизняними та зарубіжними дослідниками основна увага приділяється

павутинним кліщам. В літературних джерелах мало відомостей про поширення,

чисельність еріофіїд, а також ефективність сучасних інсектоакарицидів в

обмеженні їх чисельності.

У зв’язку з цим в 2010-2013 рр. був проведений моніторинг видового

складу рослиноїдних кліщів в промислових та присадибних насадженнях яблуні.

Еріофіїди виявлені в садах усіх ґрунтово-кліматичних зон України. Їх частка


серед рослиноїдних кліщів становила: в Поліссі – 41,3, в Лісостепу – 38,4, в

Степу – 31,2%, відповідно.

Встановлено чисельність та високу чутливість природної популяції

еріофіїд до інсектоакарицидів Аполло, 50% к.е., Бі-58 (новий) 40% к.е.,

Вертімек, 18% к.е. Для запобігання формування резистентності природних

популяцій необхідно проводити моніторинг чутливості еріофіїд до акарицидів.

В системах захисту плодових культур слід дотримуватись чергування

препаратів з різних класів хімічних сполук.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВИШНЕВОЇ МУХИ В УМОВАХ ВП НУБІП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ»

Аскарова Г., студент магістратури

Кава Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України

Щopічне світoве виpoбництвo (станoм на 2012 p.) культуpних вишневих

плoдів сягає близькo двoх мільйoнів тoнн. Близькo 40% світoвoгo виpoбництва

відбувається в Євpoпі і близькo 13% в Спoлучених Штатах. Світова практика

свідчить, що одним із найважливих резервів реалізації потенціалу врожайності

цієї культури є обмеження втрат заходами раціонального захисту від шкідливих

організмів, насамперед – від шкідників. Одним з небезпечних шкідників плодів

вишні є вишнева муха.

Метою досліджень було вивчення особливостей розвитку фітофага в

умовах ВП НУБіП України НДГ «Ворзель». Встановлено, що в умовах

досліджень зимували лялечки шкідника в несправжньококонах у грунті на

глибині до 5 см. Слід зазначити, що в природних умовах на повторну зимівлю

залишалося від 6,3 до 18,2% лялечок. Нормальний процес весняної реактивації

шкідника проходить тільки тоді, коли діапаузуючі пупарії проходять тривалий

(не менше 15 діб) морозний період, за температури повітря, що знижується до

мінус 10 ˚С. Виліт мух відбувався з ІІ декади травня по ІІ декаду червня, що

співпадало з утворенням зав'язі у вишні. Найбільш інтенсивний виліт


спостерігався з 7 по 14 червня. Літ імаго вишневої мухи тривав 59 днів. Після

додаткового живлення (близько 2 тижнів) самиці відкладали по 1-2 яйця під

шкірку плода. Плодючість становила у середньому до 70-80 яєць. Масове

відкладання яєць спостерігалось з 12 по 24 червня. Личинки виплоджувались

через 6-10 днів і живились м'якушем плодів. Розвиток личинок тривав 15-25

днів. Пошкоджені плоди загнивали і обпадали. Закінчивши розвиток, личинки

покидали плід і переміщалися у грунт на глибину 2-5 см для перетворення в

лялечку. Лялечки, що утворилися, залишалися в пупаріях до весни наступного

року. Розвивався фітофаг в умовах господарства в одному поколінні на рік.

Аналіз пошкодженості плодів вишень різних сортів показав, що

найбільше пошкоджувався сорт молодіжна (42%), а найменше – сорт Альфа (26

%).

Щo стoсується паpазитів вишневoї мухи, тo згіднo літеpатуpних джеpел їх

poль та гoспoдаpське значення є незначним. Pівень уpаження ними личинoк та

пупаpіїв мухи не пеpевищує 1,5-3,0%. Інкoли виявляються пooдинoкі випадки

уpаження пупаpіїв мухи пеpетинчастoкpилими хальцидами, щo зимували на

пoвеpхні гpунту. Значну пoмітну pегулятopну poль відігpають збудники

ентoмoпатoгенних хвopoб – бактеpіальнoї та гpибнoї пpиpoди. Pівень уpаження

ними буває висoким.

ЗАХИСТ КАПУСТЯНИХ ОВОЧЕВИХ ВІД ШКІДНИКІВ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Бабенко А.С., аспірант Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор.


Серед овочевих культур капуста займає одне з провідних місць як за

площами, що відводяться під неї, так і за масштабами споживання. В Україні у

структурі посівних площ овочевих культур вона займає більше 20%.

Поширенню капусти сприяли такі цінні господарські якості, як висока

врожайність, добра лежкість та висока транспортабельність. Наявність ранньо-,


середньо- і пізньостиглих лежких сортів та гібридів капусти білоголової дає

змогу вирішувати завдання цілорічного забезпечення населення свіжою

продукцією високої якості.

Комплекс шкідників капустяних овочевих характеризується великим

видовим різноманіттям. Капуста більше ніж інші культури пошкоджуються

фітофагами від сходів і до збирання урожаю. Але, як свідчать проведені

дослідження, посадкам капусти наносять відчутної шкоди 10 видів основних

фітофагів. Листогризучі, сисні і прихованоживучі фітофаги розвиваються у

широкому діапазоні температури і відносної вологості повітря, але за

сприятливих умов чисельність шкідників різко зростає і значно перевищує

економічні пороги шкідливості.

Встановлено, що до домінуючих фітофагів капусти належать хрестоцвіті

блішки, які щорічно характеризуються високим рівнем чисельності та

шкідливості. Серед факторів що знижують чисельність цих шкідників суттєву

роль відіграють хижаки, зокрема за високої щільності імаго фітофагів

спостерігались випадки хижацтва з боку жужелиць та стафілінід.

В останні роки розповсюдження набули грунтові шкідники на посадках

капусти – капустянки, дротяники, несправжні дротяники, кравчик-головач,

личинки хрущів, які наносять значні збитки переважно на початкових фазах

розвитку рослин.

Для зниження чисельності і шкідливості фітофагів капусти необхідно

постійно проводити фітосанітарний моніторинг протягом вегетації для їх

своєчасного виявлення і проведення захисних заходів. З агротехнічних

прийомів, що попереджають заселення і зниження чисельності ряду шкідників,

велике значення має глибока зяблева оранка;своєчасна посадка здорової, добре

розвиненої розсади;регулярний обробіток ґрунту в міжряддях; знищення

бур’янів, які є додатковим кормом для імаго та личинок шкідників;просторова

ізоляція насінників.


ЗАХИСТ ГІРКОКАШТАНУ ІМ. АКАДЕМІКА М.І. ВАВИЛОВА ВІД КАШТАНОВОЇ МІНУЮЧОЇ МОЛІ

Білявський Ю.В1., Стригун О.О.2, Матвєєва О.Ю.1

1Полтавська ДСГДС ім. М.І. Вавилова ІС і АПВ НААН, 2 Інститут захисту рослин НААН України

На території Полтавської ДСГДС ім. М.І. Вавилова, яка є найстарішою

науково-дослідною установою сільськогосподарського спрямування в

Україні, з 1887 р. росте кінський каштан (Aesculus hippocastanum), що є

пам’ятником природи місцевого значення. Каштану присвоєне ім’я академіка

М.І. Вавилова. Цю декоративну рослину останні роки супроводжують

хвороби та шкідники.

Встановлено, що гіркокаштан пошкоджують 36 видів фітофагів (34

види комах та 2 види кліщів). Серед комах, що загрожують існуванню

каштанів – головним їх ворогом є каштанова мінуюча міль. Зі зміною

погодних умов частішими стали спалахи розмноження шкідників. Так, у

Європі каштанова міль була невідома до 1985 року. Вперше її виявили в

Македонії на озер Охрид, згодом вона поширилася по більшій території

Європи. Шкідника вперше описали лише у 1986 році. У місті обприскування

дерев інсектицидами з повітря неприпустиме, оскільки небезпечне для людей

та навколишнього середовища.

Починаючі з 1998 року, коли на території України було вперше

зафіксовано каштанову мінуючу міль (Cameraria ohridella Deschka & Dimič,

1986), цей шкідник наразі поширений практично в усіх областях країни. В

умовах Полтавської області масове поширення каштанової молі почали

відмічати з 2006 року. Не винятком став і гіркокаштан ім. академіка М.І.

Вавилова. Вже у 2007 р. було відмічено масове пошкодження каштановою

міллю - 90-95 % листків нижньої частини крони. У деяких випадках

спостерігали від 5 до 8 личинок каштанової молі на 1 листок. Звичайною

причиною поширення комахи - вкрай неякісне прибирання опалих листків, де

зимує шкідник. Впродовж року буває три покоління мінуючої молі. Перше в


квітні, друге – на початку літа та наступне – наприкінці літу.

Шкідник викликає появу грибів-паразитів на деревах, а також затримує

синтез органічних речовин у листах. Лише хімічний захист може захистити

рослину проти македонського агресора. Відносно стійким до цього шкідника

вважають рожевий каштан, білий – більш слабкий, тому що це гібридна

форма.

Для збереження гіркокаштану ім. академіка М.І. Вавилова

співробітниками нашої лабораторії (м. Полтава) у співпраці з фахівцями

лабораторії стійкості проти шкідників Інституту захисту рослин НААН (м.

Київ) була розроблена науково-обґрунтована система захисту від каштанової

молі з урахуванням індивідуальних параметрів дерева.

Проведено внутрішню ін’єкцію стовбуру каштану хімічним препаратом

інсектицидної дії Камеркіл Плюс 25 SL, в.р.к. на початку вегетації (перед

сокорухом) - 05.03.08 р. Даний спосіб контролю за поширенням шкідника

відповідає вимогам охорони довкілля і придатний для застосування у міських

умовах. За контроль використовували гіркокаштан звичайний без обробки.

Вивчали динаміку чисельності метеликів; інтенсивність відкладання

ними яєць; щільність мін на листках та їх розміри.

Таким чином, на каштані ім. академіка Вавилова ефективність

Камеркіла Плюс 25 SL, у середньому по роках досліджень, становила: 2008 р.

– 97,7%; 2009 р. – 99,6%; 2010 р. – 96,8%; 2011 р. – 88,6%; 2012 р. – 88,5%;

2013 р. – 86,2%. Зниження ефективності застосованого препарату впродовж 5

років досліджень було незначним - 11,5%. Оскільки застосування препарату

інсектицидної дії забезпечує надійний захист від каштанової мінуючої молі,

то є можливість захистити ці насадження в будь-якому населеному пункті та

обмежити поширення та чисельність цього фітофага.


ЗЛАКОВЫЕ ТРИПСЫ В АГРОЦЕНОЗАХ ЗЕРНОВЫХ КУЛЬТУР БЕЛАРУСИ Бойко С.В., Слабожанкина О.Ф.

ведущие научные сотрудники РУП «Институт защиты растений», Беларусь

В условиях Беларуси злаковые трипсы выявлены на 56-77 % обследуемых

площадей озимых и на 32 % – яровых культур. В настоящее время в посевах

зерновых культур вредят три вида трипсов: ржаной (Limothrips denticornis Hal.),

пустоцветный (Haplothrips aculeatus F.) и овсяный (Stenothrips graminum Uzel.).

Из хищных трипсов преобладает вид Aeolothrips intermedius Bog., имаго и

личинки которого в основном питаются яйцами и личинками первых возрастов

трипсов-фитофагов. Количественное соотношение этих видов на озимых и

яровых зерновых культурах изменяется на протяжении вегетационного сезона.

Выход с мест зимовки ржаного трипса происходит в конце апреля –

начале мая. Заселение посевов озимых зерновых культур (тритикале, пшеницы

и ржи) наблюдается в мае, как правило, в период кущения - начале стеблевания,

массовое – в стадии флаг-лист. В конце июня - начале июля в фазе стеблевания

трипсы мигрируют на яровые – ячмень, тритикале и др., где проходит развитие

второго поколения фитофага. Третье поколение вредителя развивается на

поздних посевах яровых зерновых, культурных и диких злаковых травах.

У трипсов вредят имаго и личинки. Вредоносность личинок ржаного

трипса проявляется в отмирании поврежденных верхних листьев культуры. В

результате формируется щуплое зерно, масса которого снижается на 10-12 %.

Пустоцветный трипс заселяет посевы озимых зерновых культур весной

при температуре воздуха 8-9o С. Массовая откладка яиц наблюдается в фазу

колошения-цветения. Вредоносность пустоцветного трипса проявляется в том,

что, питаясь завязью, пыльниковыми нитями и лодикулами, фитофаг вызывает

засыхание цветка, что приводит к череззернице колоса. Личинки питаются

формирующейся зерновкой, вызывая щуплость и снижение качества зерна.

Развитие первой генерации проходит в посевах озимых, второй – на яровых

зерновых культурах. Жизнедеятельность пустоцветного трипса больше связана


с озимыми зерновыми культурами, среди которых явное пищевое предпочтение

отдается озимой ржи, ячменю, затем озимым: тритикале и пшенице; среди

яровых интенсивнее заселяется ячмень и пшеница.

Овсяной трипс заселяет посевы овса в период выметывания культуры. У

овсяного трипса вредят имаго и личинки. Взрослые трипсы питаются на

колосковых чешуйках и цветочных пленках овса, личинки – на зерне. У

овсяного трипса в течение года развивается одно поколение.

За период исследований (2008-2013 гг.) плотность популяции ржаного

трипса в среднем на ржи озимой составила 3,0-4,5 ос./стебель, на пшенице

озимой – 0,32, тритикале озимом – 2,4, ячменя озимого – 1,1-2,1, ячменя

ярового – 1,8-2,1, тритикале ярового – 0,1-0,3 на единицу учета. В кошениях

вылавливалось в среднем в посевах озимых 720-1960 экз./100 взмахов сачком,

яровых – 50-300 экз./100 взмахов сачком. Численность пустоцветного трипса на

ржи озимой, ячмене озимом и яровом достигала 1,7-3,5 ос./колос,

выкашивалось в среднем до 300 ос./100 взмахов сачком. Численность овсяного

трипса в посевах овса была ниже – 0,3-1,5 ос./метелку.

В связи с тем, что при миграции злаковых трипсов с мест зимовки

основная их масса концентрируется по краям зернового посева, экономически

целесообразно обрабатывать инсектицидами краевые полосы поля шириной 50-

60 метров.

При обработке посевов озимых зерновых культур и ячменя ярового

инсектицидами системного действия: Би-58 (1,2 л/га), Актара, СП (80 г/га),

Кинфос, КЭ (0,15-0,25 л/га), Биская, МД (0,2-0,3 л/га) и контактного – Децис

профи, ВДГ (0,03 кг/га) и Эфория, КС (0,15 л/га) снижение численности

ржаного трипса составила – на озимых 76,2-93,8 %, на яровых – 77,8-88,9 %,

что обеспечило сохранность урожая зерна озимых культур 1,2-4,8 ц/га и ячменя

ярового – 2,2-3,7 ц/га зерна.


ВПЛИВ ПОШКОДЖЕННЯ ХРЕСТОЦВІТИМИ КЛОПАМИ НАСІННЯ КАПУСТЯНИХ КУЛЬТУР НА ЙОГО ЛАБОРАТОРНУ СХОЖІСТЬ

Вільна В.В. Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва,

Україна

Визначення впливу пошкодження клопами насіння ріпаку ярого сорту

Отаман, гірчиці білої сорту Кароліна, та капусти сорту Харківська зимова

урожаю 2013 року на лабораторну схожість проводили відповідно до

ДСТУ 4138–2002 у лабораторії кафедри зоології та ентомології ХНАУ

ім. В. В. Докучаєва. Із очищеного насіння, було відібрано за допомогою

бінокуляру МБС-10 насіння пошкоджене клопами та без слідів пошкодження.

Насіннєвий матеріал розміщували у чашках Петрі (по 100 насінин кожного із

варіантів). Для підтримки в подальшому сталого рівня вологості, своєчасно

його зволожували. Обліки проростання насіння проводили щодоби о 12:00

годині.

В результаті пророщування насіння ріпаку ярого сорту Отаман в

лабораторних умовах було встановлено вплив пошкодження насіння

хрестоцвітими клопами на лабораторну схожість. На першу добу після посіву

схожість непошкодженого насіння ріпаку ярого склала 6,4 %, а пошкодженого

– 4,0 %. На п’яту добу після посіву схожість непошкодженого насіння була

89,4 %, а пошкодженого – 75,3 %. Остаточну схожість насіння ріпаку ярого в

лабораторних умовах фіксували на восьму добу, так як після не було відмічено

нових пророслих насінин. Для непошкодженого насіння ріпаку ярого сорту

Отаман вона склала 92,0 %, а для насіння пошкодженого – 83,3 %.

При пророщуванні насіння гірчиці білої в лабораторних умовах на першу

добу після посіву схожість непошкодженого насіння становила 8,2 %., а

пошкодженого – 3,0 %. На п’яту добу після посіву відповідно 87,7 % і 74,3 %.

Для непошкодженого насіння гірчиці білої остаточна схожість склала 97,0 %, а

для насіння пошкодженого – 86,4 %.


Пророщування насіння капусти сорту в лабораторних умовах також

показало, що насіння пошкоджене хрестоцвітими клопами має нижчу

лабораторну схожість. На першу добу після посіву схожість непошкодженого

насіння капусти становила 4,1 %., а пошкодженого – 2,0 %. На п’яту добу

непошкодженого насіння – 86,8 %, а пошкодженого – 47,3 %. Остаточну

схожість насіння капусти в лабораторних умовах фіксували на восьму добу.

Для непошкодженого насіння капусти вона склала 94,0 %, а для насіння

пошкодженого – 56,9 %.

Таким чином схожість насіння пошкодженого клопами на восьму добу

склала для ріпаку ярого 83,3%, гірчиці білої – 86,4%, капусти – 56,9% тоді як

для непошкодженого відповідно – 92,0%, 97,0%, 94,0%.

СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ КОЛЕМБОЛ СУБПАНОНСЬКИХ ЛУЧНИХ СТЕПІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ РІВНИНИ

Гоблик К.М.

Державний природознавчий музей НАН України, Україна

Даний тип біотопів на Закарпатті формується на кам’янистих схилах

вулканічного горбогір’я з домінуванням дернинних вузьколистих злаків.

Найкраще він збережений на Чорній горі біля м. Виноградів, де нами проведено

дослідження.

Населення колембол (Collembola) лучних степів Закарпаття досі не

досліджувалося. В літературі можна знайти лише інформацію про лучно-

степові угруповання лісостепової та широколистяно-лісової зон України і

Середнього Поволжя (Капрусь, 2013, 2003, Таращук 1994, Швеенкова, 2010).

В результаті проведених досліджень у період березень-листопад 2009

року виявлено 59 видів колембол. У весняний період у даному біотопі виявлено

34 види, осінній - 20. В середньому в одній ґрунтовій пробі стандартного

розміру зафіксовано 5,6 видів з діапазоном варіювання цього показника від 2 до

11. Аналіз таксономічної структури дослідженої колемболофауни показав, що

за видовим багатством переважають Isotomidae (14) Entomobryidae (11) і


Tullbergiidae (10). Решта 13 родин представлені 1-4 видами. Найбагатшими за

кількістю видів родами є Mesaphorura (6), Folsomia i Orchesella (по 4 види

кожен), а також Protaphorura, Lepidocyrtus, Pseudosinella i Sminthurinus (по 3).

Специфіка дослідженої фауни обумовлена з одного боку групою

ксерорезистентних видів: Xenylla maritimа, Xenylla uniseta, Doutnacia xerophila,

Protaphorura sakatoi, Folsomides marchicus, Isotomodes productus, Isotomurus

steposus, Orchesella multifasciata, Hemisotoma thermophila і Pseudosinella

octopunctata, що надають перевагу відкритим оселищам, з іншого - характерних

для різних типів трав’яних біотопів: Brachystomella parvula, Metaphorura affinis,

Orchesella orientalis, Leppidocyrtus paradoxus, Sphaeridia pumilis, Sminthurinus

elegans, Sminthurus multipunctatus, Heterosminthurus sp. і Bourletiella sp.

Щільність колембол за період дослідження варіювала у діапазоні 6,2-8,1

тис. ос./м2. Домінантними в дослідженому біотопі були 17 видів (весною - 5,

осінню - 9). Серед них у різні періоди збирання матеріалу виявлено по 0-1

еудомінантному, 0-4 домінантних і 2-8 субдомінантних таксони. Причому їх

склад весною і осінню помітно відрізнявся. Постійними домінантами у різні

сезони дослідження були еврибіонтні S. pumilis і Parisotoma notabilis. Решта 15

домінантних ногохвісток переважали за чисельністю лише в певні місяці року.

Специфічними домінантами колембол лучного степу, що не виявлені в лісових і

чагарникових біотопах Закарпатської рівнини, були X. uniseta, Mesaphorura

florae, F. marchicus, I. steposus, Orchesella orientalis i Lepodocyrtus cyaneus

Аналіз співвідношення різних біотопних груп колембол в угрупованні

субпанонського лучного степу показав, що за відносним видовим багатством і

чисельністю переважають евритопні та лучно-степові форми. Специфіка

дослідженого угруповання колембол обумовлена високою сумарною часткою

лучно-степових, степових і лучних колембол, які разом складають 39 %

видового багатства і 42,3 % чисельності. За критерієм організованості

угруповань Н.О. Кузнєцової (2005) досліджений таксоцен можна віднести до

спеціалізованого, оскільки частка чисельності видів-спеціалістів складає понад

40 % від загальної.


Таким чином, населення колембол субпанонського лучно-степового

біотопу характеризується високим видовим різноманіттям, низькою щільністю

та широким колом потенційних домінантів. Склад домінантних видів у різні

сезони мало перекривається. Серед них виявлено групу специфічних

домінантів, що не характерні для інших біотопів суббореального поясу Європи.

За видовим різноманіттям і чисельністю переважає група видів ногохвісток, що

резистентні до сухості середовища й населяють трав’яні біотопи (лучні+лучно-

степові+степові+лісо-лучні). Особливості біоморфологічної структури

населення колембол полягають у високій представленості атмобіонтних та

кортицикольних форм. В екологічній структурі переважають види відкритого

ландшафту. Саме тому лучно-степовий таксоцен колембол належить до

спеціалізованого типу.

ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ БЛІШОК НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ТВЕРДОЇ ЯРОЇ В УМОВАХ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Горган М.Д., кандидат біологічних наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України

На Поліссі серед злакових культур пшениця тверда яра займає невеликі

площі. Рослинам цієї культури шкодить значна кількість різних видів фітофагів,

зона шкідливості яких останнім часом швидкими темпами зростає, що

призводить до все більше відчутних наслідків. Причиною цьому погодні умови,

що формуються під впливом глобального потепління і супроводжуються

певними змінами та збільшенням частот кліматичних аномалій. До небезпечних

шкідливих організмів пшениці твердої ярої, які частково чи систематично

завдають досить значних пошкоджень, належать і хлібні блішки. Тому

вивчення видового складу, динаміки чисельності, особливості біології та

шкідливості згаданих фітофагів має велике наукове, практичне і економічне

значення.

Обліки та спостереження здійснювали в умовах Носівської селекційно-

дослідної станції Чернігівської області в 2010 – 2013 рр. на власних сортах


пшениці твердої ярої Букурія, Славута, Метиска та Тера. Площа ділянки – 25

м2, повторність чотирьохкратна плюс контроль. Щільність популяції жуків

визначали за допомогою ящика Петлюка, а личинок – методом ґрунтових

розкопок та відбору проб рослин з відрізків рядка і наступним аналізом у

лабораторії. Середню чисельність жуків і личинок хлібних блішок на 1м2,

ступінь пошкодження ними рослин та статистичну обробку даних провели за

загальноприйнятою методикою. Погодні умови у зоні за роки проведення

досліджень відмічалися значним коливання температури повітря та

нерівномірністю розподілу опадів.

При обстеженні посівів пшениці твердої ярої та місць зимівлі хлібних

блішок нами встановлені наступні види як Phyllotreta vittula Redt., Chaetocnema

arigula Gyll. і Chaetocnema hortensis Gepffr., що відносяться до родини

Chrysomelidae ряду Coleoptera.

Зимуючий запас блішок у різні роки сягав рівня 0,4 – 1,7 екз/м2 і більше.

Навесні, із-за нестійкої та прохолодної погоди, міграція жуків на сходи пшениці

та заселення ним посівів здійснювалися повільно. Спочатку більша частина

шкідників (3,5 – 16,2 екз/м2) зосереджувалася в крайових смугах, потім

поступово вони розселялися (1,4 – 9,1 екз/м2) по всій площі посівів. У цей

період пошкодження рослин імаго блішками складала відповідно 1,9 – 6,2 % та

0,4 – 3,5 %, що нижче порогових показників. Жуки прогризали паренхіму піхви

першого листка довгастими смужками, в результаті чого ріст та розвиток

рослин пшениці затримувався.

У фазі кущення-початку трубкування за високої температури і

відсутності опадів швидко зросла чисельність імаго хлібних блішок до 24,8 –

31,4 екз/м2 та інтенсивність пошкодження рослин у межах 1,9 – 2,3 %. В цей

період чисельність личинок смугастої хлібної блішки сягала рівня 0,2 – 0,5

екз/м2, а їх шкідливість була майже непомітна.

Обстеженням зразків рослин пшениці у лабораторії встановлено, що

чисельність личинок великої та звичайної стеблових хлібних блішок складає по

видах 5,1 – 9,3 та 4,5 – 8,7 екз/м2, а пошкодження ними стебел – у середньому


9,6 і 10,3 %. Личинки згаданих видів живляться серцевиною стебел, внаслідок

чого вони припиняють ріст та вилягають. Пошкодженні рослин перед

виколошуванням колос залишається у піхві листка, а пізніше виникає у

пшениці білоколосиця. За результатами структурного аналізу пошкоджених

рослин встановлено, що маса зерна з колоса складає 0,5 – 0,8 г при його

озерненості 45,2 – 76,9 %. Отже, хлібні блішки спричиняють суттєві втрати

врожаю зерна і навіть можуть привести до загибелі рослини в цілому.

Статистична обробка одержаних результатів показала, що між чисельністю

імаго хлібних блішок та ступенем пошкодження ними рослин кореляційний

зв’язок був середнім, позитивним та не достовірним (r =0,44 + 0,01 – 0,52 +

0,04), а між масою зерна з колоса та його озерненістю – високим,тісним і

достовірним (r = 0,89 + 0,013 – 0,93 + 0,007). Загроза пошкодження знижувалася

в залежності від погодних умов року та фізіологічного стану посівів – після

кущення та при збільшенні кількості листків. Тому у деяких рослин пшениці

рівень пошкодження хлібними блішками був високим, а кількісні втрати

врожаю не відмічалися.

Заселеність посівів пшениці твердої ярої хлібними блішками у фазі

кущення-трубкування були у межах порогової чисельності, а ступінь

пошкодження рослин класифікувався як слабкий та середній.

На сьогодні надзвичайно важливим резервом збільшення виробництва

високоякісного зерна і зменшення втрат врожаю є пошук методів обмеження

чисельності та шкідливості фітофагів. Стратегія і тактика регулювання

чисельності хлібних блішок на посівах пшениці твердої ярої основана на

ефективному поєднанні організаційно-господарських, агротехнічних і захисних

заходів.

В результаті отриманих даних обліків та обстежень ми рекомендуємо

наступні заходи:

- передпосівна обробка насіння одним з інсектицидів, що істотно знижує

шкідливість імаго і личинок хлібних блішок на ранніх стадіях розвитку рослин

пшениці;


- ранні строки сівби пшениці твердої ярої;

- обробка крайових смуг пшениці рано навесні, де було відмічене велике

скупчення імаго хлібних блішок одним з дозволених інсектицидів;

- підживлення рослин пшениці у фазі кущення азотним добривом;

- використання стійких сортів;

- створення умов для ефективної діяльності корисної ентомофауни.

Отже, застосування рекомендованих заходів на посівах пшениці здатне

забезпечити оптимальну фітосанітарну ситуацію на полі.

ПОШИРЕННЯ ТА ШКІДЛИВІСТЬ ПІВДЕННОЇ СОНЯШНИКОВОЇ ШИПОНОСКИ В УКРАЇНІ

Горновська С.В., аспірант Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор,


Соняшник – основна олійна культура в Україні. Насіння його

районованих сортів і гібридів містить до 52% олії. Порівняно з іншими

олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (7,5

ц/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98% загального

її виробництва в Україні.

Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій,

Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській,

Херсонській і Полтавській областях.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила 16-18

ц/га. Найвища в господарствах, де цю культуру вирощують за прогресивною

технологією – по 30 ц/га і більше, а в умовах зрошення до 40 ц/га.

Однією з основних причин, що знижує продуктивність соняшнику за

частішого його повернення на попереднє місце в сівозміні, є погіршення фіто

санітарного стану ґрунту і поширення шкідників, зокрема південної

соняшникової шипоноски - Mordellistena parvuliformis Stshegol. –Bar.


(Coleoptera, Mordellidae), що була вперше описана як вид Щеголєвою –

Боровською у 1930 році.

Починаючи з 2004 року, з різних місць південних і східних регіонів

України почали надходити повідомлення про пошкодження соняшнику

невідомим шкідником. Після виявлення у 2006 р. личинок і виведення з них

дорослих комах вони були ідентифіковані В.К. Односумом, як південна

соняшникова шипоноска (горбатка).

Така поява шипоноски є цілком закономірною, оскільки, починаючи з

2003р., посівні площі під соняшником зросли практично вдвічі і в структурі

сівозмін різко перебільшили науково обґрунтований і рекомендований

показник – 8%, що й стало основною причиною різкого наростання чисельності

цього шкідника.

Особливу небезпеку представляє шипоноска за чисельності 15

екземплярів на одне стебло, оскільки за такої щільності її популяції

відбувається суттєве зменшення продуктивності культури.

Пошкоджені рослини знижують врожайність , насіння стає дрібним,

багато слабко виповненого, спостерігається пустозерність. Крім того стебла, у

яких личинки знищили серцевину, не здатні протистояти поривам вітру, у

серпні-вересні часто ламаються від маси кошика, що робить неможливим

механізоване збирання врожаю.

Отже, розширення площ під соняшником та нехтування науково -

обґрунтованими агротехнічними заходами сприяло раптовій появі та

поширенню південною соняшниковою шипоноскою. Упорядкування

сівозмін, ретельне дотримання агротехніки вирощування соняшника,

застосування сучасних екологічно орієнтованих хімічних заходів сприятиме

зменшенню шкідливості південної соняшникової шипоноски.


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕНТОМОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ ФІТОФАГІВ В АГРОБІОЦЕНОЗІ ЛОПУХІВ (ARCTIUM)

Горошко В.В., Глущенко Л.А., Трубка В.А., Сірік О.М. Дослідна станція лікарських рослин НААН, Україна

Структура ентомологічних комплексів природних біоценозів

визначається характером рослинного компоненту, а агробіоценозів –

культурою, що вирощується. Оскільки в Україні переважають культурні

ландшафти з домінуванням сільськогосподарських культур, науковий і

практичний інтерес представляє встановлення закономірностей формування

ентомологічних комплексів агробіоценозів із введенням до їх складу нових

культивованих видів.

В останні роки розвинуті країни світу наполегливо ведуть пошук

природних лікарських засобів, при цьому особлива увага приділяється

лікарським рослинам та препаратам на їх основі. У зв’язку із зростанням вимог

щодо якості вихідної рослинної сировини постає питання введення в

агроценози багатьох автохтонних видів, що дозволяє гарантовано забезпечити

випуск фітопрепаратів якісною вихідною сировиною та знизити навантаження

на природні фітоценози. Так, як лише культивування забезпечує постійність

хімічного складу, відтворюваність якісних показників рослинної сировини,

тому все більше видів лікарських рослин вирощується в умовах культури, як в

цілому у світі, так і в Україні зокрема.

Серед перспективних для культивування видів флори України

заслуговують на увагу види роду лопух (Arctium) і в першу чергу лопух

справжній (A. lappa L.) – дворічна трав’яниста рослина родини айстрових

(Asteraceae). Лопух справжній важко назвати новою лікарською рослиною,

адже, вид здавна широко використовується в ветеринарії, медицині та

косметології. В якості фармацевтичної сировини використовують коріння

першого року вегетації, рідше листя і плоди.

Складність і тривалість процесу введення в культуру певного виду

лікарських рослин, пов’язана з цілою низкою природних факторів та


можливістю сформувати в рамках агроценозу умови максимально наближені до

оптимальних.

Формування біотичних комплексів в агроценозах відбувається у

стресових умовах, ступінь стійкості яких залежить від частоти і радикальності

технологічних прийомів, які застосовуються для одержання продукції, саме на

етапі введення в культуру важливо виявити всі ризиковані фази розвитку

рослини, чутливість її до певних технологічних процесів і шкідливих

організмів.

Моніторинг ентомокомплексу на посівах лопуха показав, що в агроценозі

з лопухом справжнім і павутинистим домінують переважно – поліфаги. У фазу

сходів переважали жуки сірого бурякового довгоносика (Tanуmecus palliates F.),

піщаного мідляка (Opatrum sabulosum L.) та зеленої щитоноски (Casida viridis

L.). Заселеність якими становила, сірого бурякового довгоносика 40% у

слабкому ступені, піщаного мідляка – 10%, зеленої щитоноски – до 20%. У

другій половині вегетації (фаза розвинутої розетки) посіви першого року

вегетації на 15-20% в слабкому ступені заселяли жовтувата (Empoasca

flavescens F.) та строката (Eupteryx atropunctata F.) цикади, а також гусениці

совки-гами (Phytometra gamma L.) і лучного метелика (Pyrausta sticticalis L.)

пошкоджуваність якими становила до 30% в слабкому ступені. Посіви другого

року вегетації у фазу стеблування до 60% в слабкому ступені заселяла бобова

попелиця (Aphis fabae Scop.). Зазначені види не представляли небезпеки для

посівів і не впливали на якісні показники сировини. Тобто, на етапі введення

лопуха в промислову культуру дієвими методами захисту є дотримування

сівозміни і виконання основних агротехнічних прийомів, серед яких важливо

уникати близького розміщення посівів кормового і цукрового буряка, не

допускати засмічення посівів бур’янами родин лободових, щирицевих і

гречкових, які є джерелом живлення основних шкідників до появи сходів

лопуха.


ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДОВОГО СКЛАДУ КЛІЩІВ-ФІТОСЕЇД ПАРКІВ КИЄВА

Грабовська С.Л. Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини, Україна

Київ вважають одним з найбільш зелених міст у Європі. Парки є

важливим рекреаційним елементом міського ландшафту. Нормальне

функціонування рослинних асоціацій у парках залежить від багатьох факторів.

Одним з них є діяльність шкідливих організмів, зокрема членистоногих.

Природними регуляторами чисельності шкідливих рослиноїдних кліщів та

дрібних комах, які завдають значної шкоди рослинам, у тому числі у паркових

насадженнях населених пунктів, є вільноживучі хижі кліщі з родини

Phytoseiidae.

Хижі кліщі–фітосеїди, як один з вагомих біотичних факторів, що

впливають на довговічність і декоративність ценозів парків, формують сталі та

досить стійкі комплекси, видова різноманітність яких може варіювати залежно

від особливостей флори та віку паркових насаджень.

При цьому видове різноманіття шкідників рослин повинно бути

збалансовано якісно і кількісно наявністю достатньо різноманітного видового

комплексу акарифагів. Трофічна специфіка хижаків, які складають

акарокомплекс конкретного паркового насадження, має видові відмінності. Це

забезпечує перебування різних видів шкідників під постійним пресом з боку

хижаків, завдяки чому чисельність різних груп фітофагів залишається на

безпечному для рослини рівні. Таким чином, стабільність функціонування

системи типа «жертва – хижак» залежить від видової різноманітності

комплексів акарифагів. У зв’язку з цим виникає необхідність виявлення

особливостей видового складу та поширення хижих кліщів родини Phytoseiidae

на рослинах парків Києва.

За результами проведенного обстеження восьми парків міста Києва

—парк Перемоги (1 — порядковий номер позиції у табл. 1), парк ім..Пушкіна

(2), парк Політехнічного інституту (3), парк ім.Фрунзе (4), Голосіївський парк


(5), парк ім. Т. Шевченка (6), Маріїнський парк (7), парк Нивки (8) — на 49

видах рослин знайдено 14 видів 9 родів хижих кліщів: Ambleseius andersoni, A.

rademacheri, Neoseiulus reductus, Euseius finlandicus, Kampimodromus aberrans,

Dubininellus echinus, D. juvenus, Typhlodromus cotoneastri, T. laurae, Typhloctonus

aceri, T. tiliarum, Paraseiulus incognitus, P. soleiger, Amblydromella pirianikae. Це

парки які знаходяться в міській зоні і зазнають максимального антропогенного

впливу, що накладає відбиток на функціонуванні сформованих ценозів.

Для порівняння в якості стандарту використовували результати

проведених раніше подібних досліджень в ботанічному саду ім. акад. А.В.

Фоміна (9), який розташован у центральній частині міста та зазнає суттєвого

антропогенного навантаження (Колодочка, Омери, 2011).

Таблиця 1. Подібність видового складу хижих кліщів-фітосеїд на

досліджуваних ділянках (індекси Жаккара та Серенсена, %)

індекс Жаккара,%

1 2 3 4 5 6 7 8 9

1 0,8 0,71 0,66 0,8 0,67 0,8 0,28 0,25

2 0,89 0,57 0,8 1 0,8 1 0,30 0,27

3 0,83 0,73 0,5 0,57 0,71 0,57 0,33 0,37

4 0,8 0,67 0,67 0,5 0,67 0,8 0,28 0,25

5 0,89 1 0,73 0,89 0,8 1 0,30 0,14

6 0,8 0,89 0,83 0,8 0,89 0,8 0,28 0,25

7 0,89 1 0,73 0,8 1 0,89 0,30 0,26

8 0,59 0,5 0,74 0,59 0,5 0,59 0,5 0,42

інд

екс

Сер

енсе

на,

%

9 0,5 0,42 0,55 0,5 0,42 0,5 0,42 0,67

Для характеристики видового складу фітосеїдних кліщів на рослинах

досліджених парків було розраховано коефіцієнти фауністичної подібності за

формулами Жаккара та Серенсена. Абсолютна подібність видового складу

хижаків відмічено в парках Голосіївському, Пушкіна, Маріїнському (Кs=1).


Якщо порівнювати відсоток подібності з еталоном, то його максимальне

значення спостерігається з парком «Нивки», мінімальне — з парком Перемоги.

Такі результати можна пояснити подібністю та відмінністю видового

складу рослин парків, адже фітосеїдні кліщі при заселенні проявляють

біотопічну приуроченість до певного виду, роду рослин.


Гричанюк В.П., аспірант Уманський національний університет садівництва, Україна

Важливу роль в отриманні стандартного садивного матеріалу має ефективний і

своєчасний захист рослин від основних шкідників. В останні роки важливого

значення набуло впровадження у виробництво більш безпечних пестицидів,

тобто тих, які швидко розкладаються і не акумулюються в об’єктах

навколишнього середовища (Яновський, 2007).

В останні чверть минулого століття спостерігається значне збільшення

чисельності шкідливих видів з родини довгоносиків (Сurculionidae), що пояснюється

впливом комплексів чинників, в першу чергу глобальним потеплінням, зміщенням

магнітних полюсів та ін. (Федоренко, 2001, Трибель, 2003), а також абіотичних

факторів (Яновський, 2007 ).

В зв’язку з цим уточнення біологічних особливостей розвитку яблуневого

квіткоїда та розробка сучасної технології захисту плодового розсадника від нього на

сучасному екологічному та економічно-доцільному рівнях, є надзвичайно

актуальними, що і послужило основою наших досліджень, які проводилися в умовах

Уманського національного університету садівництва впродовж 2006-2014рр. за

загальноприйнятими методиками (Трибель С.О. та ін., 2003 р.).

Сад закладений в 1984 році. Щільність садіння – 6 х 4 м. Форма крони –

округла (розріджено-ярусна). Кількість саджанців у варіанті – 100. Сорти – Спартан і

Кальвіль сніговий.


Об’єктом досліджень був квіткоїд яблуневий – Anthonomus pomorum L.

Результати наших досліджень свідчать, що цей шкідник є особливо небезпечним

видом, який постійно присутній в ценозі плодового розсадника, при відсутності

захисних заходів кількість пошкоджених бруньок в маточних насадженнях складає

42,7-69,9%, а в полях розсадника – 90,1-100%, що створює реальну загрозу для

отримання стандартного живцевого та садивного матеріалу.

Нами проводились дослідження на предмет технічної ефективності

застосування препаратів хімічного походження, які з’явились порівняно недавно на

агрохімічному ринку України, мають сучасні препаративні форми для їх

застосування, включають декілька діючих речовин і по лінії ВОЗР належать до 3-4

групи токсичності, що є перспективою для застосування в умовах плодового

розсадника, де є постійно присутнім робочий персонал згідно технології вирощування

садивного та підщепного матеріалів.

Еталонними препаратами були : БІ-58 новий, к.е. (2,0 л/га), Актара

25WG,в.г. (0,14кг/га) і Децис Профі, ВГ (0,1 кг/га).

Препарати випробовувались в таких нормах витрат : Актара SC, к.с. (0,15 л/га);

Енжіо 247 SC, к.с. (0,18 л/га); Протеус 110 OD, МД (0,75 л/га); Моспілан, РП (0,25

кг/га); Конфідор 240 SL, РК (0,25 л/га); Біскайя 240 OD, о.д. (0,5 л/га), Коннект 112,5

SC, КС (0,5 л/га), Каліпсо 480 SC, КС (0,3 л/га).

Результати досліджень свідчать, що ефективність використання вище

перелічених препаратів в указаних нормах їх витрат проти яблуневого квіткоїда в

фази “розпукування бруньок – зелений конус” в маточних насадженнях складала

94,6-98,2%, в полях вирощування саджанців – 95,9-98,4%, а вихід товарного

садивного матеріалу порівняно з контролем був вищим на 74,9-85,7%, а з еталонними

препаратами – на 35,3-49,9%. Тривалість захисного ефекту складала 20-25 днів, що є в

2,5-3 рази вищим порівняно з еталонними препаратами.

Застосування вище перелічених інсектицидів дозволить значно збільшити

вихід товарного садивного матеріалу, виключити 2-3 обприскування впродовж

вегетації, що істотно знизить вартість хімічних обробок та дозволить максимально


зменшити пестицидне навантаження на довкілля, істотно поліпшить екологічну

ситуацію в агробіоценозі плодового розсадника і в цілому по регіоні.

ЗООГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ФАУНИ ПАНЦИРНИХ КЛІЩІВ (ACARI: ORIBATIDA) ЛУЧНИХ БІОТОПІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ НИЗОВИНИ

Гуштан Г.Г.

Державний природознавчий музей НАНУ, Україна

Зоогеографічний аналіз панцирних кліщів проводився на матеріалі,

зібраному протягом 2009 – 2011, 2013 років в умовах лучних біотопів

Закарпатської низовини.

Використовувався метод відбору стандартних ґрунтових проб, об’ємом

125 см3 (5×5×5 см) (М.Б. Потапов, Н.А. Кузнецова, 2011). Вилучення цих

мікроартропод із ґрунтових проб здійснювалось за загальноприйнятими

методиками з допомогою високоградієнтного еклектора (М.Б. Потапов, Н.А.

Кузнецова, 2011). Загалом опрацьовано 273 ґрунтових проб з яких вилучено

понад 1800 екземплярів орібатид, які відносяться до 63 видів.

Показники щільності угруповань панцирних кліщів в умовах лук

Закарпатської низовини варіюють в межах від 2,2 тис. до 9,8 тис. екз. на м2.

Проведений аналіз угруповань орібатид дослідженої території дозволив

виявити основні зоогеографічні групи панцирних кліщів в умовах лучних

біотопів Закарпатської низовини.

Найменшу частку з усіх орібатид лучних біотопів Закарпатської низовини

складають види – космополіти (16% від видового складу). Це 10 видів

панцирних кліщів: Rhysotritia ardua ssp.afinis, Platynothrus peltifer,

Nanhermannia nana, Tectocepheus velatus, Microppia minus, Oppiella nova,

Medioppia obsoleta, Ceratozetes mediocris, Punctoribates punctum, Lucoppia cf.

lucorum.

Основу всього видового складу орібатид лук Закарпатської низовини

представляють голарктичні види (36% від видового складу). Серед них

представники 22 видів панцирних кліщів. Зокрема це Brachichthonius


bimaculatus, Poecilochthonius italicus, Synchthonius crenulatus, Hypochthonius

rufulus, Trhypochthonius tectorum, Metabelba papillipes, Cultroribula bicultrata,

Lauroppia cf. maritіma, Rhinoppia subpectinata, Rhinoppia subpectinata,

Graptoppia foveolata, Ramusella clavapectinata, Suctobelbella acrana,

Suctobelbella alloenasuta, Suctobelbella cf. longirostris, Suctobelbella palustris,

Suctobelbella subcornigera, Achipteria coleoptrata, Galumna obvia, Punctoribates

hexagonus, Liebstadia similis, Scheloribates laevigatus, Scheloribates latipes.

Відносно великою кількістю видів представлені палеаркти, частка яких

становить 30% від фауни панцирних кліщів лук Закарпатської низовини. Серед

них 18 видів: Brachichthonius cricoides, Liochthonius muscorum,

Sellnickochthonius cricoides, Hypochthonius luteus, Gustavia microcephala,

Liacarus cf. brevilamellatus, Liacarus coracinus, Berniniella bicarinata, Berniniella

cf. minuta, Suctobelbella latirostris, Conchogneta delacarlica, Scutovertex sculptus,

Scutovertex serratus, Peloptulus phaenotus, Achipteria nitens, Liebstadia panonica,

Scheloribates cf. fimbriatus, Zygoribatula frisiae.

Менш представлені на луках Закарпатської низовини види орібатид що

обмежені європейським ареалом. Частка їх складає 18% від видового складу

панцирних кліщів. Це 11 видів: Adelphacarus cf. sellnicki, Liochthonius alpestris,

Ctenobelba pilosella, Carabodes areolatus, Oppiella cf. loksai, Oppia nitens,

Multioppia glabra, Ramusella cf. furcata, Suctobelbella tuberculata, Ceratozetes

minutissimus, Punctoribates zachvatkini. З них 3 види мають південно-

європейський ареал (Ctenobelba pilosella, Ceratozetes minutissimus, Punctoribates

zachvatkini).

Отже, у складі фауни орібатид лучних біотопів Закарпатської низовини

частка широкоареальних видів становить близько 95% від видового складу. Що

вказує на низьку специфічність фауни панцерних кліщів у дослідженому

регіоні.


ВЕКТОРИ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ ЛОПУХА ВЕЛИКОГО

Дащенко А.В. Національний університет біоресурсів і природокористування України

Журавльов В.В., кандидат біологічних наук Інститут зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України

Глущенко Л.А., кандидат біологічних наук, Горошко В.В. Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і

природокористування НААН України

Лопух великий (Arctium lappa L.) належить до роду Arctium родини

Asteraceae. В Японії лопух культивують як городню овочеву рослину. Останнім

часом його почали використовувати для виробництва лікарських препаратів

фармацевтичні фірми Німеччини та Франції. Окрім кореня лопуха, також

використовують надземні частини рослини – черешки, листки, насіння

(Ashaeva, Alkhanova, 1995). Найважливішими компонентами, які зумовлюють

фармакологічну дію кореню лопуха великого є полісахариди, лігнани, фенольні

сполуки, терпеноїди, органічні кислоти та ін. (Харламов и др, 1968; Takasugi et

al., 1987; Umehara et al., 1996; Савина и др., 2013). Цілющі властивості

Arctium lappa використовують для лікування захворювань різної етіології та

ступеню тяжкості: пухлини кишково-шлункового тракту, сечокам’яна хвороба,

малокрів’я, інфекції верхніх дихальних шляхів та ін. В Україні лопух також

вводиться в культуру, розробляються відповідні агротехнічні та хімічні методи

захисту від шкідників і хвороб. Під час обстежень плантацій Arctium lappa

нами були виявлені рослини з симптомами вірусного ураження (жовто-зелена

мозаїка) та колоніями попелиць (Дащенко та ін., 2012; Дащенко 2014). Щорічно

відмічали високий ступінь ураженості дворічних рослин (70-80 % і вище). У

попелицях, відібраних на рослинах лопуха із симптомами хлоротичної мозаїки,

виявлено паличкоподібні вірусні частки розміром 300×12 нм. Одночасно у

рослинах лопуха великого з описаними вище симптомами виявлено

вірусоподібні частки розміром 180±20×11 нм. Симптоми мозаїчності та

наявність великої кількості попелиць на рослинах лопуха спостерігали і в 2013

р. Електронно-мікроскопічні дослідження підтвердили наявність вірусів. У соці


листків і попелицях були виявлені вірусні частки розміром 200±10×11 нм.

Ідентифікація виявлених нами попелиць на лопуху великому показала, що вони

належать до космополітичного виду Aphids fabae Scopoli. Це попелиці розміром

тіла 1,5-3,1 мм, чорного кольору, іноді з окремими світлими плямами віску. За

сучасними уявленнями A. fabae фактично є комплексом морфологічно майже

не відмінних видів двійників та підвидів попелиць. З цього комплексу з

Arctium lappa трофічно пов’язані підвиди A. fabae s. str., A. fabae mordwilkoi

Börner & Janisch та A. fabae solanella Theobald (останній підвид часто

розглядається, як окремий вид A. solanella). Всі ці попелиці мають дводомні

життєві цикли та заселюють Arctium lappa, як вторинну кормову рослину.

Міграція на вторинні кормові рослини розтягнута в часі. Перші переселенці на

вторинних кормових рослинах можуть фіксуватися на початку травня і ,навіть,

наприкінці квітня. В той же час на первинних кормових рослинах попелиці

спостерігаються й в першій половині липня. Протягом сезону переселенці

можуть колонізувати інші вторинні кормові рослини. З кінця серпня і до

закінчення сезону відбувається реміграція попелиць з вторинних кормових

рослин на первинні. Первинними кормовими рослинами для A. fabae s. str. є

Euonymus europaeus (бруслина європейська) та, іноді, Viburnum opulus (калина

звичайна) з яких попелиці мігрують на велику кількість видів трав’янистих

рослин та деякі кущі з родин Leguminosae, Papaveraceae, Chenopodiaceae,

Asteraceae та деяких інших, але не заселюють Cirsium arvense (бодяк польовий)

та Solanum nigrum (паслін чорний). За сучасними даними первинними

кормовими рослинами A. f. mordwilkoi є Viburnum opulus та Philadelphus

coronarius (садовий жасмин звичайний) з яких попелиці мігрують переважно на

Arctium spp. та Tropaeolum majus (настурція велика), однак, вірогідно, можуть

заселювати й деякі інші рослини. A. f. solanella мігрує з Euonymus europaeus на

багато тих самих видів рослин, що й A. fabae s. str., але, на відміну від

останнього, може заселювати й Solanum nigrum та Fallopia convolvulus (витка

гречка берізковидна). Ідентифікація виявлених ниткоподібних вірусів в

рослинах Arctium lappa L. та Aphids fabae Scopoli триває.


ЦИКАДКА ЯПОНСЬКА ВИНОГРАДНА (ARBORIDIA KAKOGAWANA MATS.)– ДОМІНАНТНИЙ ВИД ЦИКАДОВИХ (AUCHENORRHYNCHA)

НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ

Диденко Л. В. Національний інститут винограду і вина «Магарач» НААН України

В останнє десятиріччя вітчизняні і зарубіжні дослідники відзначають

кількісну і якісну перебудову в структурах ентомокомплексів виноградних

насаджень, у тому числі і появу адвентивних видів комах. Дослідженнями

Радіоновськой Я. Е. встановлено, що з 2008 року кримські виноградники

завойовує новий інвазійний вид – Arboridia kakogawana Mаts. (Hemiptera,

Auchenorrhyncha, Cicadellidae). – цикадка японська (далекосхідна) виноградна.

Імаго і німфи комахи живляться на нижній стороні листя виноградних рослин, в

результаті чого пошкоджені ділянки листкової пластинки знебарвлюються

через руйнування хлорофілу.

У результаті дворічних (2012-2013 рр.) спостережень, проведених у трьох

зонах виноградарства Криму (Південно-західний, Південнобережний і Гірничо-

долинний) за допомогою маршрутних обстежень і кольорових клейових пасток,

на виноградниках відмічено розвиток наступних аборигенних представників

родини цикадок (Cicadellidae) – Empoasca vitis Göethe., Synophropsis lauri

Horvath., Ledra aurita Linnaeus. Особини цих видів живлячись, висмоктують

соки із зелених частин винограду, проте їх чисельність невисока і, відповідно,

збиток для виноградних рослин незначний. На виноградниках Криму виявлено

також розвиток поодиноких екземплярів цикадки березкової Hyalestes obsoletus

(Cixiidae), яка є потенційним переносником небезпечного фітоплазмозу

винограду «почорніння деревини».

Встановлено видову структуру комплексу цикадових: Arboridia

kakogawana – домінантний вид; Empoasca vitis – субдомінантний вид;

Synophropsis lauri і Hyalestes obsoletus – другорядні види.

Проведеними дослідженнями встановлено сталий розвиток цикадки

Arboridia kakogawana на промислових виноградниках Південного Берегу Криму


і поширення шкідника з 2012 року на промислові виноградники Південно-

західного і Гірсько-долинного Криму.

В результаті вивчення в 2012-2013 рр. в умовах Південного Берегу Криму

біологічних та екологічних особливостей адвентивного виду цикадки на

дослідному винограднику встановлено розвиток не менш 4 генерацій шкідника

з високою інтенсивністю льоту імаго та заселеністю листків личинками (у 2013

році до 612 імаго на пастку за тиждень і 399 личинок на 30 листків, що було

значно більше, ніж у 2012 році: до 177 і 136 екземплярів відповідно).

Найбільша шкідливість цикадки відмічена у другій половині вегетації в період

розвитку другої-четвертої генерацій шкідника: в 2012 році в липні-серпні, у

2013 році в липні-вересні.

Дослідженнями підтверджена інформація щодо кольору клейових пасток,

котрим віддають перевагу цикадові: імаго всіх видів цикадових в 84,1-100 %

випадках летіли на жовті клейові пастки, в порівняні до синіх.

Встановлено, що при високій інтенсивності пошкодження цикадкою

Arboridia kakogawana листків винограду різних сортів, яка стрімко зростала з

початку червня по кінець серпня, сорт Каберне Совіньон пошкоджувався

найбільш інтенсивно (знебарвлення листової поверхні до 68 %) у порівнянні з

двома іншими дослідними сортами: Аліготе (до 63 %) і Мускат білий (до 62 %).

В умовах 2012-2013 років в захисті винограду від цикадки японської

виноградної отримано дані щодо технічної ефективності біологічних препаратів

Актофіт, к.е. (49 %) і Вертімек 018 ЄС, КЕ (72-91 %); неонікотиноїду Конфідор

200 SL, РК (77-81 %) і комплексного препарату Пірінекс Супер 420, к.е. (86-90

%).

Встановлено позитивний вплив захисних заходів від цикадки японської

виноградної на кількісні та якісні показники врожаю винограду: прибавка

врожаю з куща на варіантах з використанням інсектицидів сягала 20 %,

збільшення цукристості соку ягід – 4 %.


СУЧАСНИЙ МОНІТОРИНГ І ПРОГНОЗ РОЗМНОЖЕННЯ ХЛІБНОЇ ЖУЖЕЛИЦІ В СТЕПУ УКРАЇНИ

Довгань С.В., доктор сільськогосподарських наук


Знання закономірностей формування ентомокомплексів, трофічно

пристосованих до сучасних умов є передумовою оптимізації нових технологій

інтегрованого захисту рослин від комплексу шкідливих організмів, зокрема

хлібної жужелиці. У зв’язку з цим очевидною є необхідність розробки

концепції виникнення, виживання і розвитку ентомокомплексів, з оцінкою

рівнів економічного пошкодження фітофагами культурних рослин і

агроценотичного контролю чисельності їх популяцій.

Оцінена особливість процесу формування видового складу фітофагів

основних польових культур. Визначені рівні біорізноманіття фітофагів і

ефективність хижих видів комах у генезисі популяцій виявлених видів. Вивчена

роль агротехнічних заходів в процесі формування екологічного балансу в

системі трофічних зв’язків окремих видів і стацій фітофагів.

Злаковим культурам, а на Правобережжі України і деяким просапним,

значних збитків завдають хлібна жужелиця мала (Zabrus tenebrioides Goeze.) і

хлібна жужелиця велика (Z. spinipes Fabr.). Підвищеною шкідливістю жужелиці

відзначаються у Степу. Шкодять личинки й жуки, але найбільше — личинки

восени, особливо за теплої погоди. З метою визначення чисельності хлібної

жужелиці та необхідності хімічних обробок посіви зернових злакових культур

обстежують декілька разів. Перший - перед сівбою озимих.

Аналіз 40- річних даних пре дикторів прогнозу серед яких

найважливішими є: тривалість сонячного сяйва, середньорічна температура,

сума опадів мм, середньорічна вологість повітря в % та чисельність фітофага

попереднього року даю можливість змоделювати багаторічний прогноз

розмноження хлібної жужелиці.


Модель прогнозу:

у= -12,1490+0,0022х1+0,2621х2 + 0,0030х3 +0,749х4+0,1661х5

х1 – тривалість сонячного сяйва;

х2 – середня річна температура повітря в ºС;

х3 – сума опадів в мм;

х4 – середня річна вологість повітря в %;

х5 – чисельність хлібної жужелиці за попередній рік;

- 12,1490 – вільний коефіцієнт.


РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ КОВАЛИКА ПОСІВНОГО НА ПШЕНИЦІ

ОЗИМІЙ В ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Доля М .М., доктор сільськогосподарських наук, професор Ковальська А.Т., студент


Ковалик посівний – Аgriotes sputator, ряд: твердокрилі – Сoleoptera, родина:

коваликові – Elateridae.

Поширений в Україні повсюдно. Личинки пошкоджують злакові культури,

бульби картоплі, коренеплоди буряків і моркви, насіння та сходи

сільськогосподарських культур.

Зимують жуки в грунті у лялечкових колисочках, на глибині 100 см,

личинки різних віків – на глибині 50–80 см. У лісостеповій зоні України жуки

з’являються на поверхні грунту в першій половині травня і зустрічаються до

середини червня. Масовий літ і відкладання яєць – зазвичай на прикінці травня.

Максимальна плодючість сягає 100–120 яєць. Личинка, які відроджуються

наприкінці травня – на початку червня, живляться корінцями злаків,

пошкоджують насіння, вузол кущення, підземні стебла і бульби. Повний розвиток

завершують за 4 роки. Завершивши розвиток, личинка заляльковується в липні –

серпні. Жуки формуються в лялечкових колисочках наприкінці серпня. Посівний

ковалик – наймасовіший шкідник на орних угіддях.

Відмічено, що за період розвитку личинки проходять 11–12 віків. У

залежності від температури личинки розвиваються 3–4 роки і більше.

Заляльковуються личинки в липні чи навіть у серпні на глибині 10–20 см, через 8–

12 днів з лялечок з’являються жуки, які залишаються зимувати в грунті.

В 2013 – 2014 рр. у ВП “АДС” НУБіПУ на пшениці озимій чисельність

личинок посівного ковалика складала 2,3 – 5,6 екз./м2. Грунтові фітофаги,

зокрема, дротяники пошкоджували сходи пшениці на усіх варіантах дослідів,

головним чином після попередника багаторічні трави до 8% обстежених рослин.


ОПТИМІЗАЦІЯ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВЕДЕННЯ ГАБРОБРАКОНА HABROBRACON HEBETOR SAY.

(HYMENOPTERA, BRACONIDAE)

Дрозда В.Ф., доктор сільськогосподарських наук, Кочерга М.О., кандидат сільськогосподарських наук,

Загайко О.І., аспірант Національний університет біоресурсів і природокористування України

За оцінками фахівців, масштабами лабораторного розведення та

використання ектопаразит гусениць габробракон належить до основних засобів

біологічного захисту сільськогосподарських насаджень від комплексу

лускокрилих видів фітофагів, зокрема совок, листокруток (в т.ч. плодожерок),

вогнівок, молей, п’ядунів тощо. Особливо небезпечними є помідорна совка

(карадрина) Spodoptera exigua Hb., бавовникова Helicoverpa armigera Hb. та озима

Agrotis segetum Schiff. совки. Значного поширення в останні роки набув

кукурудзяний метелик Ostrinia nubilalis Hb. Захистити агроценози від цих

шкідників навіть з використанням хімічних препаратів досить складно.

Цю проблему вирішують шляхом послідовного використання як

габробракона (рівень паразитування гусениць цих фітофагів 75-88%) так і

спеціалізованих видів роду Trichogramma. Якщо технологія промислового

вирощування трихограми налагоджена і вона щороку використовується на

десятках тисяч гектарів, то лабораторне розведення паразита потребує детального

наукового обґрунтування.

Існуючі технології масового вирощування габробракона досить

фрагментарні, тому для їх досконального обґрунтування необхідні значні

інтелектуальні зусилля. Дослідження, які проводяться в Українській лабораторії

якості і безпеки продукції АПК НУБіПУ останні 5 років показали перспективу

підвищення технологічності масового вирощування габробракона з порівняно

незначними затратами матеріальних ресурсів.

В результаті вдосконалені окремі оригінальні елементи та технології в

цілому.


Лабораторну культуру габробракона формували шляхом збору гусениць

совок та вогнівок в екосистемах Хмельницької та Полтавської областей з

наступним виведенням з них імаго паразита. При цьому дотримувались

карантинних вимог, що виключали потрапляння в маточні культури грибних,

протозойних та бактеріальних патогенів, а також гіперпаразитів. Оптимальний

обсяг стартової популяції габробракона становив 150 -170 особин і більше.

Основні зусилля лабораторного вирощування були спрямовані на підтримання

етологічних та фізіологічних характеристик виду, властивих нативним

популяціям. Встановлено, що маточну культуру за дотримання таких умов

необхідно оновлювати через кожні 3 роки.

В лабораторних умовах вирощування паразита здійснювалось на гусеницях

великої воскової вогнівки Galleria melonella L. (патент України №25137).

Встановлено, що такий господар забезпечує оптимальні показники

життєздатності паразита за фізіологічними параметрами: тривалість життя імаго,

репродуктивна здатність, рухова активність та пошукова здатність самиць в

агроценозах. Оптимізовано також гідротермічний режим вирощування комах-

господарів.

Для реалізації біотичного потенціалу імаго паразита, що перевищує норму

реакції виду у складі технології передбачалась дієта у складі вуглеводневих та

білкових компонентів (пилок трав’янистих медоносних рослин,гемолімфа комах-

господарів). Крім того використовували морфогени з класу нативних та

модифікованих РНК та ДНК для індукції процесу овогенезу та подовження

терміну яйцекладки. Встановлено, що дієта є вирішальним елементом

формування репродуктивної стратегії самиць паразита.

Нашими дослідженнями вперше встановлено роль фотоперіоду в

лабораторному режимі вирощування. Це є складова технології підготовки

біоматеріалу до діапаузування. Апробовано також прийом вирощування паразита

за контрастних умов температури та вологості як в добовому ритмі так і

впродовж усього онтогенезу. Встановлено також, що важливу роль в технологіях

вирощування габробракона мають прийоми, які пов’язані з режимом тимчасової


реактивації діапаузуючих імаго в осіннє-зимовий період і згодовування їм

специфічної дієти. В зимовий період у складі дієти переважала вуглеводнева

компонента (понад 75%), а в період весняної реактивації зростала частка білкової

компоненти. Такі технологічні прийоми оптимізували життєздатність популяцій

паразита і стимулювали процес овогенезу.

Встановлено також, що дотримання режимів лабораторного розведення

паразита є необхідна передумова наступного етапу – експонування високо

життєздатних імаго у агроценози, перш за все кукурудзи, соняшника, плодово-

ягідних культур. Саме тому, необхідно використовувати промислові культури

тільки першого класу якості. Такі технологічні прийоми вирощування

габробракона є необхідною умовою отримання високожиттєздатних популяцій

паразита і гарантують необхідну господарську ефективність в технологіях

біологічного захисту.

З використанням оригінальних оціночних критеріїв на вісі r- і К-

континууму вперше сформульована життєва стратегія габробракона як типового

К-стратега.

ТЕХНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СУЧАСНИХ ПРОТРУЙНИКІВ ПРОТИ ЗОЛОТИСТОЇ КАРТОПЛЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ФІТОФАГІВ

Дроздович В.В., студент, Бабич А.Г., кандидат сільськогосподарських наук, доцент,

Бабич О.А., кандидат біологічних наук Національний університет біоресурсів і природокористування України

Передпосівна обробка насіння та садивного матеріалу пестицидами є одним

із раціональних способів хімічного захисту рослин. Порівняно із внесенням в

грунт мікрогранульованих, порошкоподібних чи рідинних пестицидів, токсикація

сходів при нанесенні на садивний матеріал системних препаратів має ряд

переваг: мінімальні витрати діючої речовини пестицидів на одиницю площі,

низька собівартість захисних заходів, а також найменший порівняно з іншими

відомими способами хімічного захисту негативний вплив на корисну фауну і

довкілля.


У сучасному „Переліку...” більшість дозволених для обробки насіння

хімічних препаратів, містять речовини одного спектру дії - фунгіцид чи

інсектицид. Проте досягнути гарантованого захисту сходів від комплексу

шкідливих організмів, які відрізняються способами живлення, періодами

шкідливості тощо одним, навіть високоефективним пестицидом, здебільшого

проблематично, а за систематичного використання подібних аналогів є висока

вірогідність формування резистентних популяцій фітофагів. Тому, для захисту від

комплексу фітофагів доцільніше віддавати перевагу комплексним протруйникам

чи застосовувати бакові (бінарні) суміші препаратів з різними діючими

речовинами.

Серед дозволених до застосування в Україні протруйників садивного

матеріалу картоплі: Престижу 290 FS, т.к.с. (імідаклоприд, 140 г/л + пенсикурон,

150 г/л) – 1 л/т; Шедевру, к.с. (імадаклоприд, 280 г/л + тіабендазол, 80 г/л) та

Круїзер 350 FS, т.к.с. (тіаметоксам) – 0,3 л/т дещо вищу технічну ефективність

(12,8-31,2% ) проти золотистої картопляної нематоди забезпечив останній

препарат (рисунок).

0

5

10

15

20

25

30

35

Те

хн

ічн

а е

фе

кти

вн

ість

, %

37

1428Престиж 290 FS,

т.к.с.

Круї зер 350 FS,

т.к.с.

Шедевр, к.с.

діб

Технічна ефективність протруйників бульб картоплі проти золотистої

картопляної нематоди ( смт. М-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської

області, 2007-2011 р.р.)

Отже, передпосадкова обробка садивного матеріалу сучасними

протруйниками забезпечує захист сходів у найбільш вразливі початкові фази


росту рослин не тільки від шкідників і хвороб, але і від фітопаразитичних

нематод. Тому, в системах інтегрованого захисту переважно пізньостиглих сортів

картоплі, допустимо використовувати даний захід як проти ґрунтових так і

наземних фітофагів, в тому числі і фітопаразитичних нематод.

ЗЛАКОВІ КЛІЩІ – НЕБЕЗПЕЧНІ ШКІДНИКИ ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР УКРАЇНИ

Дубовик Б., студент, Бондарева Л.М., кандидат сільськогосподарських наук, доцент


В умовах сучасної ринкової економіки перед аграріями гостро постає

проблема необхідності збільшення виробництва продукції та підвищення її якості.

Досягти високого рівня урожайності та якості сільськогосподарської продукції

можливо лише за умови інтенсифікації виробництва, ключовою ланкою якого є

застосування інтегрованого захисту посівів від комплексу шкідників і, зокрема,

кліщів що пошкоджують зернові колосові культури.

Обов’язковим заходом захисту озимих і ярих культур від шкідників є

своєчасний моніторинг застосування новітніх технологій контролю кліщів, що

сприяють поширенню вірусних хвороб рослин. Доцільно відмітити, що багатьом

видам шкідливих кліщів притаманна циклічність розвитку, яка залежить від

сонячної активності, погодно-кліматичних умов та інших факторів. Виходячи з

неї, у певні роки слід очікувати особливо великої чисельності злакових кліщів у

посівах зернових колосових культур.

Одним з небезпечних шкідників є пшеничний квітковий кліщ

(Steneotarsonemus panshini Wainst. et Belg.), який на ярих пшеницях викликає

стерильність квіток, що веде до череззерниці або повного пустоколосся і

суттєвого зниження врожаю. Відмічено його живлення на озимій пшениці, вівсі і

злакових травах. В посівах зернових трапляється також хлібний кліщ (Siteroptes

graminum Reut.). Він віддає перевагу ячменю, пшениці, житу, вівсу, кукурудзі,

рису. На молодих злакових викликає в’янення центрального листка (подібне


пошкодження спричиняє шведська муха) або всього пагона; на більш дорослих

рослинах відбувається спіральне скручування у верхньому вузлі колосоніжки і

часткова або повна білоколосість. За сезон розвивається чотири-п’ять поколінь

цього кліща.

Останніми роками в деяких регіонах України на падалиці та посівах озимої

пшениці виявлено осередки пшеничного чотириногого кліща (Aceria tritici

Shevtch.), який є небезпечним переносником вірусу смугастої мозаїки пшениці,

що досить поширена в Україні. Пошкоджує переважно пшеницю озиму,

розвивається також на житі, ярих колосових, кукурудзі. Спричиняє плямистість та

скручування листя.

Характерно що виявити наявність особин кліща в посівах пшениці досить

складно, оскільки самиці та личинки досить малі за розміром. Виявити заселення

можливо при застосуванні збільшення у понад 30 разів. Тіло самиць кліща

водянисто-біле, видовжене, червоподібне, завдовжки 220-290 мкм, черевце з 74

дорсальними поперечними півкільцями, щиток трикутний, ніг дві пари. Кліщі

живуть вільно в борозенках на поверхні листків. Зимують самки на посівах озимої

пшениці, сходах падалиці, злакових травах. Після пробудження одна самка

відкладає в середньому по 25 яєць, із яких розвивається весняне покоління. При

підвищенні середньодобової температури повітря до +9…+100С кліщі починають

пошкоджувати молоді листки. Заселені кліщами рослини спочатку мало

відрізняються від інших: листочки частково скручуються у вигляді човника,

згодом у місці значного скупчення кліщів листя знебарвлюється і листкова

пластинка набуває вигляду недорозвиненої. Якщо заселення листка відбулося на

початкових етапах росту рослини, то скручування листя перешкоджає виходу

нових листків із пазухи попередніх листків, і вони формуються у формі петлі. Ця

ознаки спостерігалася на посівах ранніх строків сівби на початку фази кущіння

пшениці. Живлення пшеничного кліща виснажує рослини, значно знижує їх

зимостійкість, але найбільша шкідливість їх полягає у перенесенні і зараженні

ними посівів озимої пшениці вірусом смугастої мозаїки пшениці. А на сучасному

етапі розвитку сільського господарства проти вірусів у посівах


сільськогосподарських культур практично відсутні спеціальні захисні заходи. А

отже, і контроль чисельності пшеничного кліща доцільно розглядати як

необхідний профілактичних захід, що перешкоджає розвитку смугастої мозаїки

пшениці.

Велике значення мають агротехнічні захисні заходи. Науково обґрунтовані

раціональні сівозміни. Оптимізація площ зернових колосових з обов’язковим

урахуванням попередників під озиму пшеницю із прогнозуванням резервацій

перенощиків вірусних хвороб рослин. Своєчасне і високоефективне знищення

сходів падалиці колосових культур, які є резервацією шкідника, на всіх полях

сівозміни. Посів як ярих, так і озимих культур в оптимальні строки. Для

локалізації поширення шкідника і попередження зараження рослин вірусом

смугастої мозаїки пшениці спалахи розмноження кліщів, як на озимій пшениці,

так і на ярих культурах доцільно обробляти насіння і рослини препаратами з

акарицидною дією як навесні, так і восени. Високий біологічний ефект

досягається при використанні проти кліща препарату Хлорпірівіт (н.в. 0,75 – 1,0

л/га).

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ШКІДЛИВІСТЬ БУКАРКИ В ЯБЛУНЕВИХ САДАХ СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Євтушенко М.Д., кандидат біологічних наук, Забродіна І.В. кандидат сільськогосподарських наук

Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Україна

Плодовим насадженням значних збитків завдають шкідливі види комах,

особливо на початку вегетації. Відчутною небезпекою для яблунь у період

розпускання бруньок є плодові довгоносики, особливо яблуневий квіткоїд і

букарка, чисельність яких у фенофазу висування бутонів в окремі роки сягає

понад 130 екз./дерево в старих садах і біля 10 екз./дерево в молодих садах які 2 – 3

роки як стали плодоносити.

Чисельність зазначених видів довгоносиків в значній мірі залежить від сили

цвітіння яблунь, системи утримання ґрунту в міжряддях і строків проведення


обприскувань інсектицидами до початку цвітіння яблуні. Навесні після виходу

жуків із місць зимівлі співвідношення букарки до яблуневого квіткоїда складає

1 : 3 в старих садах і 1 : 1,6 в молодих садах Харківського району.

Наші дослідження та дані Харківського пункту сигналізації і прогнозів

щодо динаміки чисельності букарки в садах Харківського району Харківської

області за останні десять років свідчать, що її чисельність у 2004 – 2007 роках

була в межах ЕПШ і становила 26 – 50 екз./дерево, а в 2008 – 2011 роках значно

зросла і склала 120 – 158 екз./дерево, що перевищувало ЕПШ в 3 – 4 рази. У 2012

– 2013 роках чисельність значно зменшилась і відповідно становила 32,7 – 27

екз./дерево, що менше ЕПШ.

У східному Лісостепу України букарка в основному пошкоджує яблуню і

грушу. З пошкоджених жуками бруньок розвивається потворне листя. Личинка є

спеціалізованим шкідником листя. Вона прогризає в черешку та центральній

жилці канал, що спричиняє порушення доступу води і пластичних речовин до

листка. Пошкоджене листя буріє, засихає, листок набуває переламаного вигляду і,

як наслідок наприкінці травня — на початку червня відбувається передчасний

листопад, що впливає на річний приріст і якість урожаю.

У 2012 – 2013 роках нами був визначений відсоток пошкодженості листків

яблуні різних сортів яблуні личинками букарки. Пошкодженість листків яблуні

личинками букарки підраховували методом обліку листків (по 25 листків з

чотирьох сторін дерева).

У 2012 році найбільша пошкодженість листків яблуні личинками букарки

була відмічена на сортах: Гала — 8,0%, Ліберті — 7,4%, найменша на сортах

Джонаголд та Ренет Симиренко, де склала — 3,2%. У середньому по сортам

пошкодженість листків личинками букарки склала 5,2 %.

У 2013 році найбільша пошкодженість листків яблуні личинками букарки

була відмічена на сорті Ренет Симиренко — 20,6%, найменша на сорті Ліберті —

8,4%. В середньому по сортам пошкодженість листків личинками букарки склала

13,9 %. У порівнянні з минулим роком пошкодженість зросла в 2,7 разу.


ВПЛИВ РІВНЯ АЗОТНОГО ЖИВЛЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ГЕРБІЦИДІВ НА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ І УРОЖАЙНІСТЬ СОЇ В ПОЛІСЬКІЙ ЗОНІ УКРАЇНИ

Жеребко В.М., доктор сільськогосподарських наук, професор,

Котоус О.М., аспірант, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Любченко Г.О. аспірант, Рябчук П.О., доцент, Житомирський національний агроекологічний університет, Україна

За останні 15-20 років обсяги вирощування сої в Україні зросли в 20-25

разів і досягли 1,6-2,0 млн. га, а валове виробництво насіння досягло 2,2-2,5 млн.

тон, що стало відповіддю на світовий ріст попиту щодо білкових компонентів

продовольчого і фуражного ринків.

Одночасно, змінилася структура посівних площ у господарствах різних

форм власності, а через глобальне потепління – значно поліпшилось забезпечення

теплолюбних культур у північних областях країни. Саме тому ми провели

дослідження з метою вивчення впливу рівнів азотного живлення і забур’яненості

посівів на урожайність агрофітоценозу сої у зоні Полісся України.

Дослідження проводили на полях Житомирського НАЕУ. Схема досліду

включала контрольні варіанти (без гербіцидів і без прополювань та без гербіцидів,

але з двома ручними прополками), а також з внесенням ґрунтового гербіциду

Примекстра TZ Голд 500 SС к.с. (4,5 л/га) та після сходового препарату Пульсар,

40% в.р. (1,0 л/га). Представлені варіанти розташовували на тлі N90 та інокуляції

бульбочковими бактеріями і без них.

Ґрунт – дерново-підзолистий з вмістом гумусу 1,2 % і рН 6,0. Висівали сою

після картоплі в першій декаді травня звичайним рядовим способом, коли ґрунт

на глибині загортання насіння прогрівався до 12-14 ºС.

Сіяли сою сорту Кивін з нормою 600-700 тис. насінин/га. Перед сівбою

насіння обробляли нітрагіном. Ґрунтовий гербіцид вносили на 4-й день після

сівби під до сходове боронування, після сходовий гербіцид вносили в фазу 1-3

трійчастих листків у сої ранцевим обприскувачем з витратою рідини 200 л/га.

Площа посівної ділянки 37,6 м², облікової – 32,4 м². Повторність – триразова.


Збирали сою у фазу повної стиглості обмолотом з облікової ділянки та

перерахунком урожайності на 1 га.

Отримані дані свідчать, що в дерново-підзолистих ґрунтах Полісся

відсутній спонтанний симбіоз сої з бульбочковими бактеріями, а гербіциди

ґрунтової і післясходової дії негативно не впливають на інокуляційний процес. За

вищого рівня мінерального живлення послаблюється біологічна азотфіксація

через високу енергозатратність для культури симбіотичного процесу та

доступність мінеральних форм азоту.

Урожайність сої в досліді залежала від потенціалу сорту, родючості ґрунту,

погодних умов, що склались за вегетаційний період, та від ефективності заходів

захисту культури від бур’янів. Без внесення мінеральних добрив і без

використання нітрагіну врожайність сої у контролі без прополок склала 9,2, а при

застосуванні гербіцидів – 20,0 ц/га. На тлі N90, але без нітрагіну, урожайність

становила 12,8 та 28,5 ц/га, а за внесення N90 + нітрагін збір зерна склав 13,5 і 27,5

ц/га відповідно.

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ РОСЛИНОЇДНИХ КЛІЩІВ В ЯБЛУНЕВИХ НАСАДЖЕННЯХ ПІВНІЧНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Журавель Я.В. студент, Бондарева Л.М., кандидат сільськогосподарських наук, доцент


Широке застосування в насадженнях яблуні спочатку хлорорганічних, а

потім фосфорорганічних і піретроїдних пестицидів в управлінні чисельністю

шкідниками плодового саду, призвело до розмноження рослиноїдних кліщів.

Постійними компонентами яблуневого агроценозу стали рослиноїдні кліщі. Серед

них кліщі з надродини Tetranychoidea Donn. є одними з найбільш небезпечних. В

зоні північного Лісостепу України у фауні плодових насаджень економічне

значення мають червоний плодовий (Panonychus ulmi Koch.), глодовий

(Amphitetranychus viennensis Zacher), звичайний павутинний (Tetranychus urticae

Koch), садовий павутинний (Schizotetranychus pruni Oudms.) кліщі.


Шкода, спричинена ними, негативно впливає на життєдіяльність плодових

дерев. За сильного заселення кліщем плоди дрібнішають, урожай знижується як у

поточному, так і в наступних роках. За даними Лівшиця З.С тетраніхові кліщі в

умовах Криму здатні знизити врожай плодів яблуні на 56%. Негативно впливає

пошкодження кліщем на ріст і розвиток саджанців. Так, за даними Яновського

Ю.П. за середньої заселеності кліщами рослин у саджанців зменшується загальна

площа листкової поверхні на 34%, річний приріст – на 25%, а товщина - на 11%,

порівняно з незаселеними.

Аналізуючи матеріали обліків, проведених нами в яблуневих насадженнях

дослідного господарства «Новосілки» інституту садівництва НААН у 2011-

2012рр. щодо щільності заселення листків яблуні рослиноїдними кліщами, слід

відмітити, що вона значно зменшилася в порівнянні з попередніми роками.

Домінуючим видом серед рослиноїдних кліщів у яблуневих садах північного

Лісостепу України в останнє десятиріччя був червоний плодовий кліщ, який в

акарокомплексі складає понад 80%.

Обстеженнями встановлено низьку чисельність кліщів-фітофагів (в

середньому 0,7-1,1 екз./листок), а заселено кліщами від 0,02 до 4,0% листків

яблуні. Така низька щільність заселення дерев кліщами пояснюється кількома

причинами. По-перше: несприятливими для них метеорологічними умовами, що

склалися в попередній і поточні роки. Вегетаційний сезон 2010 року в регіоні

досліджень характеризувався надзвичайною посушливістю і високими

середньодобовими температурами, порівняно з попередніми і середніми

багаторічними показниками. З початку липня середньодекадні температури

перевищували +250С. В окремі дні липня й серпня максимальна температура

повітря досягала +380С. Середньомісячні показники відносної вологості повітря в

червні-серпні коливалися в межах 26-52%. Такі погодні умови викликали

депресію червоного плодового, звичайного павутинного і глодового кліщів.

Ранньовесняними обліками 2011 року встановлено, що 97% зимуючих

стадій глодового і звичайного павутинного кліщів загинули взимку. В цей період

температура повітря знижувалася до -28,40С. Перша половина березня також


виявилася прохолодною (мінімальні температури опускалися до мінус 12,00С).

При такій загибелі шкідника чисельність його за період вегетації практично не

відновлювалася до критичних рівнів.

Основними причинами, що обмежували розвиток рослиноїдних кліщів на

нашу думку були високі температури повітря в літній період і низька його

відносна вологість, недостатня кількість поливів у саду і зменшення застосування

фосфорорганічних і піретроїдних пестицидів.

Червоний плодовий кліщ є гігрофільним видом, а тому в період червневих

дощів відмічено його розмноження, проте високі температури липня при низькій

відносній вологості повітря викликали загибель личинок кліща. Звичайний

павутинний кліщ в першій половині вегетації розвивається на бур’янах, а після

погіршення умов живлення переходить на культурні рослини. Він зустрічався в

плодових насадженнях як вид, але його шкідливість була не відчутна.

Отже, основними факторами, що регулюють чисельність рослиноїдних

кліщів у садах є метеорологічні умови, застосування інсектоакарицидів, їх

кратність, а також частково діяльність хижих кліщів. Система заходів захисту

плодових насаджень від шкідників повинна містити ретельний фітосанітарний

моніторинг чисельності кліщів протягом цілого сезону вегетації, особливо в

умовах кліматичних змін Це дає можливість прийняти правильне рішення про

доцільність та необхідність проведення захисних заходів, а також правильно

підібрати засоби захисту рослин.

ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ШКІДЛИВІСТЬ ВНУТРІШНЬОСТЕБЛОВИХ

ШКІДНИКІВ СМОРОДИНИ В УМОВАХ ВП НУБІП УКРАЇНИ НДГ «ВОРЗЕЛЬ»

Ірклієнко А., студент магістратури,

Кава Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України

За дотримання оптимальних умов вирощування ягідні культури

відзначаються високою врожайністю. Однак для задоволення потреб населення

рівень виробництва ягід в Україні за існуючої системи захисту недостатній.


На сьогодні проблема отримання високих та сталих врожаїв смородини, за

умови високого рівня агротехніки і догляду за насадженнями, в значній мірі

залежить від розповсюдження і шкідливості окремих видів шкідників. Для

розробки та вибору захисних заходів проти шкідників смородини необхідне

знання біологічних особливостей найбільш небезпечних видів. Захист ягідників

від шкідливих видів фітофагів без урахування складових агробіоценозу не сприяє

підвищенню продуктивності насаджень навіть при застосуванні ефективних

пестицидів. Нині кількість препаратів, дозволених для використання на

смородині, дуже обмежена, а втрати врожаю від пошкоджень фітофагами досить

суттєві, тому виникає потреба пошуку прийомів удосконалення та підвищення

ефективності захисних заходів, що є неможливим без визначення найбільш

шкідливих видів та пошуку заходів обмеження їх чисельності на основі

екологічного підходу до регулювання щільності популяцій.

Метою наших досліджень було уточнення видового складу шкідників

смородини та вивчення біоекологічних особливостей розвитку головних видів,

масове розмноження яких завдає значних економічних збитків, пов’язаних зі

зниженням врожайності та погіршенням якості ягід. В умовах досліджень на

смородині виявлено 2 види всередині стебел смородини: смородинова склівка та

смородинова вузькотіла златка. Серед цих видів найбільш чисельною і

шкідливою була смородинова склівка – 91% від загального числа

внутрішньостеблових фітофагів. Розвиток смородинової склівки в умовах

досліджень тривав 2 роки. Зимував фітофаг у фазі личинки всередині

пошкоджених пагонів.Залялькуваня шкідника спостерігалось з ІІ декади травня

по ІІІ декаду червня. Масове залялькування почалось 25 травня і тривало до 20

червня.Літ метеликів був розтягнутий і тривав з 27 травня до початку ІІ декади

серпня. Додаткове живлення метеликів в умовах господарства відбувалось на

квітках малини і бур’янів. Пошкодженість пагонів шкідником становило 28,7%

від загальної кількості, що спричинило зниження врожаю на 10,7 га.


Встановлено, що пошкодження рослин чорної смородини смородиновою

склівкою негативно впливає на кількість і якість врожаю ягід. Середній врожай з

однієї непошкодженої рослини становив 4,77 кг, а з пошкодженої – 1,20 кг.

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КОНОПЕЛЬ ПОСІВНИХ

Кабанець В.В., науковий співробітник Інститут сільського господарства Північного Сходу НААН України

Коноплі – луб’яна культура. Волокно й олія конопель з давніх-давен були

важливою складовою добробуту населення. Вирощування конопель посівних, як і

інших сільськогосподарських культур, пов’язане із ризиком. Поряд із стихійним

лихом (посуха, повінь, град, удари блискавки, пожежі тощо) культурним

рослинам загрожує небезпека з боку їх природних споживачів – шкідників.

Удосконалення технології вирощування конопель посівних вимагає оптимізації

хімічного захисту культури від шкідливих організмів з урахуванням складної

екологічної ситуації в Україні.

Дослідження проводились у 2011 - 2013 роках на рослинах конопель

посівних сорту Гляна в Північно-східній частині України в польових умовах

Дослідної станції луб’яних культур Інституту сільського господарства Північного

Сходу НААН України, що входить до природно-кліматичної зони Полісся.

Коноплі вирощували за рекомендованою для даної зони технологією.

Ефективність дії інсектицидів та способів їх застосування визначали за

загальноприйнятими методиками.

Встановлено, що серед шкідливої ентомофауни у агробіоценозі конопель

посівних конопляна блішка - Pselliodes attunuata Koch. займала домінуюче

положення. Її чисельність в середньому за роки досліджень склала 136,3 екз/100

помахів сачком або 92,4 % від усіх фітофагів конопель посівних.

Слід відмітити, що при такій чисельності конопляної блішки виникала

необхідність застосування інсектицидів при вирощуванні конопель посівних. В

результаті проведених досліджень встановлено, що всі досліджувані інсектициди


при різних способах застосування мали достатньо високу ефективність проти

фітофагу (табл.).

Найвищу урожайність конопель посівних (2,06 т/га насіння і 8,94 т/га

соломи) і найбільший її приріст (0,82 т/га насіння і 3,4 т/га соломи) отримали у

варіанті із застосуванням Круїзер 350 FS, т.к.с. 2,0 л/т для обробки насіння +

обприскування Карате зеон мк.с. 150 мл/га у фазу 3-4 пар справжніх листків

культури.

Таблиця

Вплив інсектицидів на урожайність конопель посівних, 2011-2013 рр.

Урожайність Насіння Солома

Варіант Спосіб/строк застосування

т/га +/- т/га +/- Контроль Без застосування 1,24 - 5,54 -

Круїзер 350 FS, т.к.с. 2,0 л/т

Обробка насіння 1,88 +0,64 8,43 +2,89

Круїзер 350 FS, т.к.с. 2,0 л/т

+ Карате зеон мк.с.

150 мл/га

Обробка насіння та обприскування у

фазу 3-4 пар справжніх листків

культури

2,06 +0,82 8,94 +3,40

Карате зеон мк.с. 150 мл/га

Обприскування у фазу сходів

культури

1,42 +0,18 7,08 +1,54

Карате зеон мк.с. 150 мл/га

+ Карате зеон мк.с.

150 мл/га

Обприскування у фазу сходів та

3-4 пар справжніх листків культури

1,55 +0,31 7,17 +1,63

Нір 05 0,041 0,064

Як бачимо, із способів застосування перевагу має передпосівна обробка

насіння, яка забезпечувала надійний і тривалий захист конопель посівних від

основних шкідників і в комплексі з іншими заходами, може забезпечувати

отримання високих і сталих врожаїв конопель посівних.


ПІДГРИЗАЮЧІ СОВКИ НА КУКУРУДЗІ В УМОВАХ ВП “АДС” НУБіП УКРАЇНИ

Кава Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Василенко І.В.,студент


Упродовж останніх семи років на посівах сільськогосподарських культур в

Україні спостерігається зростання кількості й шкідливості підгризаючих совок.

Серед цих шкідників найбільше поширення набула озима совка (Agrotis segetum

Schiff.), менше і в певні роки — оклична совка (A. еxclamationis L.). Особливості

біології та спосіб життя обох цих видів багато в чому подібні. І зустріти їх можна

в господарствах різних форм власності, навіть на присадибних ділянках. Гусениці

підгризаючих совок пошкоджують озимі зернові, буряки, ріпак, кукурудзу,

соняшник, рицину, картоплю, тютюн, коноплі, овочеві, баштанні та інші

культури. Вони підгризають рослини біля кореневої шийки. На буряках

перегризають черешки листків біля основи, виїдають коронку й верхню частину

коренеплодів. Високі рослини, такі як рицина, кукурудза тощо, внаслідок

пошкоджень совками вилягають, посіви зріджуються, знижується врожай,

погіршується його якість. Озима совка здатна розвиватися майже на 150 видах

рослин із 36 родин. Протягом 80-х і до середини 90-х років середня по Україні

чисельність гусениць підгризаючих совок на полях не перевищувала 0,5–0,7

екз./м2; максимальна щільність їх у вогнищах коливалася від 2–10 до 20–30

екз./м2. А починаючи з 1996 року середня щільність гусениць на посівах

підвищилася до 0,8–2 екз./м2. У вогнищах вона сягала 40–63, а подекуди 80 і

навіть 160 екз./м2. При цьому спостерігалася значна (40–100%) заселеність

першим поколінням совок кукурудзи, цукрових буряків, проса, соняшнику,

овочевих культур (особливо пізніх посівів), а також люцерни.

Нами встановлено, що в умовах ВП “АДС” НУБіП України домінантним

видом на посівах кукурудзи була озима совка (63,4% від загального числа

підгризаючих совок). Заселеність нею посівів була в межах 0,3-0,8 екз./м2.


Зимували гусениці 6-го віку в ґрунті на глибині 10-25см. Навесні при

прогріванні ґрунту до 10°С (середина квітня) гусениці починали підніматись у

верхній шар ґрунту, де і заляльковуються. Лялечка розвивалася 25-35 днів. Літ

метеликів в сутінках та вночі відбувався з початку травня до початку червня.

Ембріональний розвиток тривав 5-10 днів. Гусениці вдень жили в нірках,

підгризаючи рослини на рівні кореневої шийки. Вночі вони пошкоджували

надземні частини рослин.

В умовах досліджень фітофаг розвивався у двох поколіннях.

НОВЫЕ ДАННЫЕ О ВИДАХ РОДОВ BINODOXYS MACKAUER, 1960 И TRIOXYS HALIDAY, 1833 (HYMENOPTERA, APHIDIIDAE) ФАУНЫ УКРАИНЫ

Калюжная М. А. Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины

Роды Binodoxys и Trioxys относятся к подсемейству Trioxinae, семейства

Aphidiidae, все представители которого являются специализированными

эндопаразитами тлей. Виды этих родов имеют схожее строение и ранее

объединялись в один род – Trioxys Haliday, 1833 (Mescheloff, Rosen, 1993).

Наиболее заметным общим признаком является наличие двух выростов (пронгов)

на последнем стерните брюшка самки, которые служат для лучшего удержания

тлей-хозяев во время заражения (Völkl, Mackauer, 2000). В мире насчитывается 76

видов рода Trioxys и 71 вид рода Binodoxys, в Палеарктике – 55 и 23 вида, в

Европе – 30 и 9 видов, соответственно (Yu et al., 2012).

Отдельные сведения о видах родов Binodoxys и Trioxys фауны Украины

содержатся в работах Н. А. Теленги (1950), М. П. Ахвледиани (1983),

В. И. Тобиаса и И. Г. Кирияка (1986), В. В. Покиньчереды (2003), однако

специальное исследование этих родов в Украине ранее не проводилось.

Нами изучены материалы коллекции Института зоологии

им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины (1974–2013 гг.), Зоологического института

РАН (Россия, Санкт-Петербург) (1955–2012 гг.), коллекция П. В. Иванова (1896–

1902 гг.) в Музее природы Харьковского национального университета


им. В. Н. Каразина, сборы О. Г. Зубенко (Черкасский национальный университет

им. Богдана Хмельницкого) (2008–2013 гг.), собственные сборы (2009–2013 гг.), а

также литературные данные. Материал собран методами энтомологического

кошения и выведения из зараженных тлей. Для изучения особенностей

морфологии были изготовлены препараты.

В фауне Украины обнаружены 6 видов рода Binodoxys: B. acalephae

(Marshall, 1896), B. angelicae (Haliday, 1833), B. brevicornis (Haliday, 1833),

B. centaureae (Haliday, 1833), B. letifer (Haliday, 1833), B. similis (Mackauer, 1959) и

7 видов рода Trioxys: T. atriplecis Ivanov, 1925, Т. betulae Marshall, 1896,

T. cirsii(Curtis, 1831), T. curvicaudus Mackauer, 1967, T. glaber Starý, 1966,

T. pallidus Haliday, 1833, T. tanaceticola Stary, 1971. Виды, отмеченные звездочкой,

известны только по литературным данным, а отмеченные двумя звездочками,

указываются для фауны Украины впервые.

Среди выявленных видов T. pallidus успешно применяется в мире как агент

биометода против ореховой (Chromaphis juglandicola) и дубовой тлей

(Tuberculoides annulatus), а B. angelicae – против бобовой тли (Aphis fabae) (Stary,

1970, Wei et al., 2005).

Вопрос о родовой принадлежности вида T. atriplecis остается открытым,

поскольку в оригинальном описании П. В. Иванов отмечает, что вид близок к

Trioxys brevicornis (сейчас это Binodoxys brevicornis). Можно предположить, что

T. atriplecis может принадлежать к роду Binodoxys, или же сам является видом

B. brevicornis. К сожалению, этот вид не представлен в коллекции П. В. Иванова,

и неизвестно, где находится, и сохранился ли типовой экземпляр.

При изучении особенностей морфологии T. tanaceticola нами впервые было

отмечено наличие трех конических шипиков на вершине створок яйцеклада, что

может быть использовано для более точного определения этого вида.

Также нами впервые были изучены овариальные яйца T. curvicaudus. Они

имеют характерную для многих видов афидиид лимонообразную форму. Размеры

яиц: длина 55-57 мкм, ширина 19-21 мкм.


УТОЧНЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КАЛІФОРНІЙСЬКОЇ ЩИТІВКИ (QUADRASPIDIOTUS PERNICIOSUS СОMST.) В УМОВАХ

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Кравець І.С., Крикунов І.В., кандидати сільськогосподарських наук Уманський національний університет садівництва, Україна

В плодово-ягідних насадженнях України зареєстровано близько 500 видів

шкідників, з яких значної шкоди завдають понад 180 (Федоренко, Покозій, Круть,

2013). Каліфорнійська щитівка, серед них, є одним із найнебезпечніших

шкідників внаслідок широкої кормової бази. Колонії щитівок заселяють штамби,

гілки, листя та плоди, що призводить до розтріскування, відмирання кори,

передчасного опадання листя, втрат врожаю (на 30-40%) та зниження сортності

плодів (Яновський, 2003). Впродовж тривалого часу шкідник був об’єктом

внутрішнього карантину. У сучасному «Переліку регульованих шкідливих

організмів» (2010) щитівка віднесена до списку «Регульовані некарантинні

шкідливі організми», хоча її негативний вплив на плодові та ягідні насадження не

зменшився. Ареал поширення шкідника залишається великим, що зумовлено

відсутністю стійких сортів, недостатньою ефективністю пестицидів та

безконтрольним перевезенням садивного матеріалу.

Дослідження з уточнення біологічних особливостей каліфорнійської

щитівки проводилися впродовж 2012-2013 рр. в промислових насадженнях яблуні

господарств Черкаської, Вінницькій та Кіровоградської областей.

В результаті досліджень встановлено, що зимує шкідник у стадії L1 під

щитком на корі штамба та скелетних гілках. Зимуючі та діапаузуючі влітку L1

мають щиток чорного забарвлення, інші – темно-сірий, у них добре розвинуті

ноги та вусики. Низькі температури повітря під час зимівлі шкідника майже не

вплинули на чисельність популяції, виживання личинок становило 84-86%

Личинки виходять із зимової діапаузи в період набрякання квіткових

бруньок на деревах, (середньодобова температура повітря – 7,4-7,5°С), активно

живляться соком рослин. У 2012 р. це було відмічено у ІІІ декаді березня, в 2013

р. – у І декаді квітня. Через 6-7 діб личинка линяє та переходить у другій вік.


Подальший розвиток L2 залежить від майбутньої статі особини: частина

личинок (1-9%), що розвивається в самців проходять фази: пронімфи, німфи і

лялечки; а інші (91-99%) – у самок.

У самців тривалість життя складає від декількох годин до кількох днів, що

пояснюється відсутність ротового апарату. Після спарювання самці гинуть.

За нашими спостереженнями личинки-мандрівниці першого покоління в

Лісостепу України з'являються у ІІ декаді червня, в середньому через 30-35 днів

після початку льоту самців, при сумі ефективних температур 483,7-499,6°С. Тіло

мандрівниці лимонно-жовтого кольору, довжина – 0,26-0,3 мм, ширина – 0,14-

0,19 мм. Форма тіла видовжено-овальна, помітна сегментація. На останньому

черевному сегменті є два довгих волоски. Ноги розвинуті, тому личинки рухливі,

що сприяє їх розселенню.

Встановлено, що самиця впродовж доби відроджує 5-7 мандрівниць. В

середньому плодючість самиці за 2012 рік – 83 екз., 2013 р. – 94 екз.

Максимальний вихід личинок спостерігається вранці, в сонячні, теплі дні,

особливо після дощу. Личинки-мандрівниці рухаються вгору по кроні, через

кілька годин присмоктуються до дерева, вкриваються білим щитком, який через

3-4 доби стає темно-сірим. Через 6-7 днів після потемніння щитка L1 линяють.

При цьому втрачаються очі, вусики, ноги, личинкова шкірка закріплюється до

центральної частини внутрішньої поверхні щитка.

Аналіз личинок-мандрівниць першого покоління каліфорнійської щитівки

показав, що 33-42% їх популяції переходить у зимову діапаузу.

Дорослі особини каліфорнійської щитівки першого покоління відмічені у ІІІ

декаді липня. Відродження личинок-мандрівниць ІІ-го покоління розпочинається

з І-ої декади серпня, при Σ Теф/ 1475-1492°С, і триває до глибокої осені.

Отже, каліфорнійська щитівка в умовах Лісостепу України розвивається у

двох поколіннях.

ПРИРОДООХОРОННИЙ СТАТУС РЕЦЕНТНИХ ВИДІВ ДЕННИХ ЛУСКОКРИЛИХ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ


Кравець Н.Я., кандидат біологічних наук Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачовського,

Україна

Денні лускокрилі є однією з найпомітніших груп комах у природі, тому

зміни їх видового складу й чисельності яскраво відображають трансформаційні

процеси в екосистемах. Власне денні лускокрилі є невід’ємною складовою

антофільного комплексу комах Західного Поділля. У зв’язку із зростаючим

антропогенним навантаженням на природні біотопи, зміни в чисельності цієї

групи комах, також можна використовувати як індикатор стабільності певних

територій. Тому необхідність ревізії списків рецентних видів цієї групи комах,

особливо, рідкісних і зникаючих, на регіональному рівні актуальна. Це стосується

і Західного Поділля як території з високим ступенем розорюваності в Україні.

Матеріалом для роботи послужили збори і спостереження за антофільними

денними лускокрилими протягом 2004 – 2006 років. Облік видового складу і

чисельності здійснювали на суходільних луках.

Збір, фіксацію та етикетування матеріалу здійснювали за

загальноприйнятими в ентомології методами. Спостереження за комахами та їх

індивідуальний (ручний) збір на квітах проводили безпосередньо в природних

умовах з використанням ентомологічного сачка.

Для оцінки стану загрози чисельності лускокрилих використана узагальнена

система Ю. Некрутенка, В. Чиколовця (згідно IUCN).

В антропогенно трансформованих екосистемах суходільних лук Західного

Поділля виявлено 52 види денних антофільних лускокрилих, серед них 65,3% (34

види) відносять до звичайних, 21,1 % (11 видів) зустрічаються спорадично.

Локальні види складають 3,8% (2 види) від загальної кількості досліджуваних

видів. Вони були виявлені на територіях які мають статус охоронних, а саме ПНП

«Медобори», та на окремих відкритих ділянках з типовою лучною рослинністю,

що свідчило про збереження ентомофільної флори на цих ділянках та про

обмеженість антропогенного навантаження на них. На території Західного

Поділля виявлено 5 (9,6%) червонокнижних видів комах. При спостереженні за


Papilio machaon L. було встановлено, що цей вид поширений на всій території

дослідження, однак кількість його незначна. Такі види як Iphiclides podalirius L.,

Parnassius mnemosyne L., Apatura iris L., M. britomartis Ass. – зустрічаються

локально та поодиноко.

Серед чинників, які негативно впливають як на групу антофільних денних

лускокрилих, так і на ентомофільні рослини не можна недооцінювати

трансформацію і деградацію природних екосистем унаслідок господарської

діяльності людини: викошування, випасання худоби, пожеж, як випадкового так і

навмисного характеру. Ці фактори негативно впливають як на рослинний покрив,

так власне і на комах, трофіка котрих невіддільна від ентомофільних рослин. Крім

того на предімагінальніх стадіях вони зимують на стеблах рослин, та у верхніх

шарах ґрунту.

Отже, в Західному Поділлі рецентна ентомофауна антофільних комах

представлена звичайними, локальними, спорадичними та червонокнижними

видами. Слід зазначити, що антофільні денні лускокрилі є частиною екологічно

вразливих екосистем, а саме лучних біотопів, кількість яких на досліджуваній

території є незначною і потребує бережливого ставлення.

ІННОВАЦІЇ ІНСТИТУТУ ЗАХИСТУ РОСЛИН НААН ІЗ ПРИКЛАДНОЇ ЕНТОМОЛОГІЇ

Круть М.В., кандидат біологічних наук Інститут захисту рослин НААН, Україна

В нинішніх ринкових умовах великого значення набуває інноваційна

діяльність, що є основоположним і для Інституту захисту рослин Національної

академії аграрних наук України як головної установи Науково-методичного

центру з виконання програми наукових досліджень «Захист рослин та

фітосанітарна безпека». Враховуючи великі потенційні недобори врожаю

сільськогосподарських культур від шкідливих членистоногих, значна кількість

створюваних Інститутом інновацій пов’язана із прикладною ентомологією.

Згідно із вимогами аграрного виробництва розробляються теоретичні

основи технології виведення стійких сортів сільськогосподарських рослин до


шкідливих комах. Застосування розроблених уніфікованих 9-бальних шкал оцінки

рівня стійкості сортів озимої пшениці до комплексу шкідників (попелиці, п’явиці,

злакові мухи), картоплі до колорадського жука є передумовою для селекції на

стійкість, повної паспортизації сортів та правильного їх використання в

інтегрованих системах захисту.

Ринок потребує високоякісного зерна. Враховуючи економічні й екологічні

проблеми, розроблено і в господарствах степової зони впроваджено оптимізовану

систему хімічного захисту озимої пшениці від сисних шкідників (клоп-черепашка,

попелиці, трипси), що дозволило отримати високі врожаї зерна не нижче III класу

за зменшення пестицидного навантаження на агроценоз на 20-40%.

Доведено, що для ефективного захисту пшениці озимої, розміщеної після

стерньового попередника, від пошкоджень хлібними турунами доцільно

здійснювати обприскування посівів сумішами інсектицидів різного механізму дії

– фосфорорганічного з піретроїдом за знижених норм витрати, ніж окремими

препаратами за рекомендованих повних норм.

З оглядом на потреби населення країни в екологічно чистій продукції

овочівництва та плодівництва, Інститутом здійснюється пошук ефективних та

безпечних захисних заходів. Впровадження інновацій для захисту плодового саду

та посадок капусти від шкідників дозволяє широко застосовувати екологічно

безпечні засоби (регулятори росту і розвитку комах, гормональні та

мікробіологічні препарати, яйцепаразита трихограму) і тим самим отримувати та

зберігати додаткові врожаї, зменшуючи обсяги застосування традиційних

інсектицидів у 1,5–2 рази.

Для моніторингу поширення та розповсюдження найбільш небезпечних

шкідників сільськогосподарських культур (совки, кукурудзяний метелик,

картопляна міль) рекомендовано застосування феромонних пасток. Порівняно з

коритами з шумуючою мелясою, можна в 10 разів підвищити продуктивність

праці обліковців за рахунок збільшення денної норми обліку до 250 га, а також

селективного вилову лускокрилих комах.


В Інституті розроблена комп’ютерна програма прогнозу можливих

недоборів урожаїв озимої пшениці, цукрового буряку, кукурудзи, соняшнику,

ріпаку як від окремих шкідників, так і їх комплексів. Вона дозволяє в режимі

реального часу трансформувати оперативну екологічну інформацію щодо

поточного фітосанітарного стану в економічні категорії і разом із тим визначати

економічну доцільність хімічного захисту культур.

Виконуються численні дослідницькі роботи за договорами з вітчизняними й

зарубіжними виробничими підприємствами та відомствами, пов’язані з

випробуванням хімічних препаратів для вивчення їх ефективності в захисті

сільгоспкультур від шкідників, а також із карантином рослин. Тим самим

робиться значний внесок у підготовку Департаментом екологічної безпеки

Міністерства екології та природних ресурсів України «Переліку пестицидів і

агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Практичне використання

інновацій Управлінням карантину рослин Держветфітослужби України дає змогу

успішно вирішувати проблеми з виявлення, діагностики та фітосанітарного

контролю багатьох карантинних шкідників.

ФЕНОЛОГІЯ БАВОВНИКОВОЇ СОВКИ HELIСOVERPA ARMIGERA HB. В ПІВНІЧНОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ

Кузьминський А.В., аспірант,

Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор Інститут захисту рослин НААН України

Серед шкідників сільськогосподарських культур в Степу України значного

поширення і шкідливості набуває бавовникова совка Heliсoverpa armigera Hb. На

більшій частині свого ареалу вона розвивається як полівольтинний вид. Для

розвитку повного покоління шкідника необхідна сума ефективних температур ( за

порогу 15°С) близько 500°С.

Оскільки в умовах північного Лісостепу фенологія бавовникової совки не

вивчалась важливо дослідити умови необхідні для розвитку цього шкідника,


встановити дати настання фаз розвитку фітофага, розглянути питання про зміну

кормових рослин протягом сезону.

Дослідження проводились в Луганському НАУ вподовж 2011-2013 рр.

Ентомологічні спостереження здійснювали за загальноприйнятими методиками.

Фенологічні явища розраховували за температурними показниками за методикою

А.Є. Родда і зіставляли з даними власних спостережень.

За результатами досліджень, в умовах північного Степу України

бавовникова совка розвивається переважно в одному завершеному поколінні,

друге покоління, не завершується заляльковуванням. Такий розвиток шкідника

спостерігався в 2011 та 2013 рр., СЕТ (суми ефективних температур) у ці роки

складали 795 та 882,1°С , відповідно. В 2012 р., коли СЕТ склали 1109,1°С,

розвиваються два завершені покоління і третє факультативне. За всі роки

спостережень старішої в Україні метеостанції Луганськ, СЕТ коливалися від

414°С до1115,7°С. Перевищення СЕТ за 1000°С, що забезпечували б умови для

повноцінних двох поколінь бавовникової совки спостерігалися тільки в 2007,

2010 та 2012 рр. В деякі роки не створювалися умови для розвитку навіть одного

покоління фітофага. Період масової яйцекладки в 2011р. відмічений 13.07., в 2012

р. -24.06., в 2013 р.- 25.06., що в усі роки співпадало з квітуванням качанів

кукурудзи - найбільш вразливим періодом. На кукурудзі, як і на більшості

сільськогосподарських рослин, шкодило перше покоління бавовникової совки, в

подальшому фітофаг живився переважно на томатах та бур’янах.

В процесі спостережень нами відмічена важлива морфологічна ознака, не

описана раніше: оливково-зелений колір очей метеликів бавовникової совки, що

відрізняє її від інших совок.

ВПЛИВ ЗАСТОСОВУВАНИХ ІНСЕКТИЦИДІВ ПРОТИ ПОПЕЛИЦЬ НА УРОЖАЙНІСТЬ КІСТОЧКОВИХ НАСАДЖЕНЬ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Лисенюк О.Ю., аспірант Національний університет біоресурсів і природокористування України


Сисні шкідники можуть суттєво знижувати урожай кісточкових культур.

Тому без застосування інсектицидів неможливо забезпечити їх рентабельне

вирощування.

Для культурних насаджень вишні, наприклад, обприскування ефективні

починаючи із середини травня, після цвітіння, а для персика, до цвітіння. Слід

уникати застосування засобів хімічного захисту у дні із високою температурою

повітря. Захист дерев від пошкоджень фітофагами базується і на виборі

застосовуваного препарату, його типу дії, оскільки має значення збереження

корисної ентомофауни і зменшення пестицидного навантаження на навколишнє

середовище. Крім того, велика загущеність крони призводить до перевитрати

хімічного засобу.

Дослідження проводили протягом вегетаційного сезону 2010-2012 рр. у

кісточкових насадженнях виробничо-дослідного господарства «Новосілки»,

населеному пункті Любарці, садах агрофірми «Данилівська», населеному пункті

Іванковичі, в інституті помології ім. Л. П. Симиренка, та у Березанській

державній сортодослідній станції.

Інсектициди застосовували на сортах сливи проти сливової опиленої

попелиці, у вишневих насадженнях – проти чорної вишневої попелиці, а у

персикових садах проти зеленої персикової попелиці.

Результати досліджень свідчать про те, що найбільш продуктивним

виявився сорт сливи Ренклод Альтана. Так, врожайність продукції на контролі

сорту сливи Президент склала 11,47 т/га, а на сорті сливи Ренклод Альтана –11,80

т/га .

На сорті Президент максимальна врожайність зафіксована на рівні 12,76 т/га

за застосуванням препарату Моспілан з. п. (н. в. 1,5 кг/га), на другому місці

інсектициди Астабі 400 ЄС, к. е. (н. в. 0,3 л/га) і Конфідор Максі 70 % в. р. (н. в.

0,2 кг/га), відповідно 12,55 і 12,53 т/га. Дещо вищі показникизафіксовані на сорті

Ренклод Альтана, максимальну врожайність – 13,35 т/га отримали на варіанті із

застосуванням Енжіо 247 SC к. с. (н. в. 0,25 л/га). На варіанті з інсектицидом

Моспілан з. п. (н. р. 1,5 кг/га) –13,21 т/га.


Що стосується урожайності на сортах вишні, то у контрольному варіанті

більший урожай отриманий із сорту Подбельська – 6,61 т/га, а з сорту Жуковська

– 6,00 т/га. В загальному найвищі показники отримані на вишні сорту

Подбельська – 7,74 т/га урожаю із застосуванням препарату Енжіо 247 SC к. с. (н.

в. 0,3 л/га) і 7,72 т/га – із застосуванням інсектициду Моспілан з. п. (н. в. 0,3

кг/га). Врожайність продукції вишні сорту Жуковська становила 7,07т/га із

застосуванням препарату Енжіо 247 SC к. с. (н. в. 0,3 л/га) і 6,93 т/га – із

застосуванням інсектициду Моспілан з. п. (н. в. 0,3 кг/га).

Застосування препарату Енжіо 247 SC к. с. (н. в. 0,2 л/га) показало

найвищий результат серед застосовуваних інсектицидів – 23,59 т/га отриманої

продукції, в той час, як на контролі урожайність складала 21,07 т/га. Непоганий

результат відмічений із застосуванням інсектициду Астабі 400 ЄС, к.е. (н. в. 1,5

л/га), отриманий урожай - 23,08 т/га.

Порівнюючи ефективність дії інсектицидів з різних хімічних груп, можна

зробити висновок, що більш ефективними виявилися препарати з групи

неонікотиноїдів. Отже, у захисті кісточкових насаджень від попелиці та

поліпшення врожайності має значення період обприскування культури і тип дії

застосовуваного препарату. Також у захисті саду від попелиць більш доцільними

виявилися інсектициди з вираженою системною дією.

ШКІДНИКИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР

Лікар І.Я., студент, Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Лікар С.П. старший науковий співробітник, Український інститут експертизи сортів рослин, Україна

Значної питомої ваги у виробництві продовольства набуває вирощування

фруктів у фермерських, дачних та присадибних садових насадженнях, які

розраховані більше всього на забезпечення потреб сім’ї в плодах і ягодах та

реалізація деякої кількості продукції на ринку.

Під промисловими садами в Україні зайнято біля 70% всіх плодово –

ягідних культур. Але, в садівництві втрати врожаю і зниження його якості,


заподіяні шкідливими комахами дуже великі, в умовах України зареєстровано

близько 400 видів шкідників плодових культур. На чисельність фітофагів та їх

масове розмноження в агроценозах садів,обумовлено як абіотичними, так і

біотичними факторами. Важливим чинником в житі фітофагів є трофіка.

Збереження урожаю плодів досягається сучасною системою заходів захисту.

У сучасних інтегрованих системах захисту вагома роль належить хімічному

методу, тому для дачних та присадибних садових насаджень захист від шкідників

має проводитись у вигляді специфічної системи заходів, яка становить

невід’ємну частину загального комплексу прийомів. Ця система ґрунтується на

використання більш безпечних прийомів – механічних, агротехнічних,

біологічних, застосуванні рослинних екстрактів та ін., де хімічним препаратам

відводиться другорядне значення.

ГОЛОВНІ ЛУСКОКРИЛІ НА НАСІННИКАХ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР ТА РЕГУЛЯЦІЯ ЇХ ЧИСЕЛЬНОСТІ У ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Лікар Я.О., кандидат сільськогосподарських наук, доцент


Насінники селерових пошкоджуються зонтичною міллю, блідим лучним

метеликом. Крім того, значної шкоди завдають і такі види, що пошкоджують

рослини в різні періоди вегетації, починаючи з висіяного насіння, сходів, росту,

утворення і достигання насіння. До шкідників, які зустрічаються на всіх овочевих

культурах, належать представники багаточисельної родини совок.

Із загальної кількості виявлених лускокрилих, на овочевих культурах

найбільш чисельними були совки – 29, або 63,1%, вогнівки – 7 - 15,3%,

листокрутки і молі по 3 види – 8,8%, всі інші види складають 8,6%.

Крім вказаних видів, на овочевих культурах зустрічалися інші лускокрилі,

пов’язані переважно з бур’янами, тому суттєвої шкоди насінникам вони не

завдавали.


Найбільш багаточисельними були представники родини совок, частота яких

становила в межах 75%, а серед них у найбільшій кількості виявлена капустяна

(38,6 – 50,3%). В усіх інших частота коливалась в межах від 2,8 – 5 (оклична) і 9 –

13% с-чорне та озима.

Частота молей складала 6 – 10%, серед яких особливо у великій кількості

уловлювалась капустяна та кминна.

Найбільша кількість ( близько 34,2%), припадала на два види – озиму і

совку- гамма, а на всі решта 27 видів лускокрилих, відловлених пастками,

припадало 65,8%, в середньому на кожний вид від 0,9 до 2,4%.

Основними прийомами контролю за чисельністю шкідників є агротехнічні

заходи, які дозволяють попереджувати їх масове поширення і розмноження

(сівозміна, якісні основний і передпосівний обробіток ґрунту, внесення

збалансованих норм мінеральних і мікродобрив з урахуванням ґрунтово-

кліматичних особливостей.

Важливе місце в системі захисту овочевих від шкідників належить

використанню стійких сортів, гібридів, біологічному методу, спрямованого на

обмеження чисельності комах – фітофагів.

У зв’язку з цим для захисту овочевих культур від лускокрилих велике

значення надається біологічному методу.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КАПУСТЯНОЇ СОВКИ НА ПОСІВАХ КАПУСТИ БІЛОГОЛОВОЇ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Ляшенко А.В., аспірант

Інститут захисту рослин НААНУкраїни

Всі овочеві культури групи капусти належать до родини капустяних

(Brassicaceae або Cruciferae), але найбільш поширеною серед них є капуста

білоголова (Brassica capitata Zizg. Var. alba). Вона добре зберігається і може

використовуватися у свіжому вигляді протягом осінньо-зимового періоду. Посівні

площі капусти в світі сягають 1,6 млн. га, і зосереджені переважно в Азії і Європі.

В Україні у структурі посівних площ серед овочевих культур, вона займає друге


місце (понад 20%) після томатів. Її щорічно вирощують на площі майже 100 тисяч

гектар, а урожайність при належній агротехніці сягає 600-800 ц/га.

Одержання високого та якісного врожаю капусти білоголової лімітується

шкідниками, серед яких одним із небезпечних є капустяна совка (Mamestra або

Barathra brassicae L). При обгризанні фітофагом зовнішніх листків у фазу

утворення головки рослина, як правило не гине, але її вага зменшується на 14-

38%, а при живленні у більш пізні строки (у фазі рихлої і щільної головки) –

більш ніж на 25%. Крім того, в цей період гусінь проникає в середину головки,

забруднюючи капусту водянистими екскрементами, внаслідок чого, вона набуває

неприємного запаху (гнилі) і стає непридатною для зимового зберігання.

Дослідження проводили на полях господарства СФГ «ЛАД» Київська

область, Білоцерківський район, с. Іванівка впродовж квітня-липня та в

лабораторних умовах Інституту захисту рослин НААН. Обліки та обстеження

проводили на гібриді Агресор F1.

За результатами досліджень встановлено, що перших метеликів капустяної

совки І генерації у коритцях з шумуючою мелясою в 2013 р. було виявлено на

початку травня, за середньодобової температури повітря +18,3°С. Слід звернути

увагу, що впродовж весняного періоду поточного року літ імаго шкідника

відбувався досить мляво. Так, максимальну їх кількість було зафіксовано в ІІ

декаді червня лише 3 екз./коритце. В цей період повітря прогрілось до +21,5°С, а

опадів випало тільки 5,1 мм. Появу метеликів 2-ї генерації в коритцях з

шумуючою мелясою було відмічено в І декаді липня, і їх літ тривав впродовж

цього місяця та серпня включно. Пік чисельності імаго Mamestra brassicae L. було

відмічено у третій декаді липня 11 екз./коритце.

Перші яйцекладки весняного покоління в 2013 р. були відмічені у ІІ декаді

травня, а гусінь шкідника з’явилась наприкінці цього місяця. Варто відзначити,

що на посівах капусти білоголової вона зустрічалась поодиноко. Можливо цьому

сприяли високі температури +29,5°С, що спостерігались впродовж першої

половини цього місяця, внаслідок чого частина метеликів відкладала стерильні

яйця. Лялечки капустяної совки були виявлені в І декаді червня, а появу перших


метеликів другої генерації було зафіксовано тільки в першій декаді липня. Це

було обумовлено значною кількістю опадів 96,3 мм, що випали протягом червня,

оскільки більша частина лялечок в цей період загинула внаслідок ураження

патогенними організмами.

Перші яйцекладки літньої генерації були зафіксовані в другій декаді липня,

а гусінь з’явилась на декаду пізніше. Слід зауважити, що в цей період її

чисельність була досить низькою, як для цієї пори року. Цьому могли посприяти

високі температури повітря впродовж льоту імаго, внаслідок чого певна частина

метеликів, які вийшли з лялечок, відклала стерильні яйця. Проте, під час

проходження шкідником стадії гусені середньодобова температура повітря сягала

позначки +18,9°С, що сприяло розвитку гусениць І-VІ віків та появі у І декаді

серпня перших лялечок, які згодом перейшли до зимової діапаузи.

ЕФЕКТИВНИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ДОВГОНОСИКІВ РОДИНИ APIONIDAE

Малиш І.Ю., науковий співробітник,


Ретельне та своєчасне застосування агротехнічних заходів обмежує розвиток

шкідливих організмів і підвищує стійкість рослин до пошкоджень.

Пошук ефективних агротехнічних заходів захисту конюшини від довгоносиків

родини Apionidae залишається одним з пріоритетних напрямків у системі захисту

культури від цих шкідників. За літературними даними, рекомендують підкошувати

рослини конюшини. Доцільність застосування цього заходу обумовлюється

біологією довгоносиків-апіонів.

Довгоносики родини Apionidae представлені на посівах конюшини як

насіннєїдами, так і стеблоїдами. Розвиток передімагінальних стадій насіннєїдів-

апіонів проходить в генеративних органах конюшини (головках), де личинки

живляться квітками, зав’язями та насінням. Передімагінальні стадії розвитку

стеблоїдів-апіонів проходять у стеблах конюшини, де личинки живляться,


пошкоджуючи середину стебла. Зазвичай підкошування рослин конюшини

проводять у кінці бутонізації рослин, коли вони містять найбільшу кількість білка.

Враховуючи прив’язаність даних фітофагів до конкретних фаз розвитку,

застосування підкошування конюшини є ефективним, адже не дає можливість цим

шкідникам закінчити свій розвиток та досягти стадії імаго.

Досліджували вплив підкошування на сорті конюшини лучної Фалкон на

«Демонстраційному виставково-інноваційному полігоні сортів селекційно-

генетичних розробок» ДПДГ «Саливонківське» (Київська обл.) у 2011 р.

Підкошували рослини два рази протягом вегетації у період кінець бутонізації —

початок цвітіння. Для визначення чисельності довгоносиків родини Apionidae

проводили обліки (косіння ентомологічним сачком) впродовж вегетації культури

один раз у декаду.

Після першого підкошування конюшини на сіно у третій декаді травня у період

кінець бутонізації — початок цвітіння чисельність апіонів у першій декаді червня

знизилась майже втричі, порівняно з їх чисельністю до підкошування: у третій

декаді травня до підкошування спостерігалось 44 екз./100 п.с., а у першій декаді

червня було виявлено лише 16 екз./100 п.с. довгоносиків родини Apionidae. На

другому укосі чисельність апіонів була нижчою, порівняно з чисельністю на

першому укосі. Перед другим підкошуванням чисельність апіонів становила 28

екз./100 п.с. Після другого підкошування, проведеного у першій декаді липня у

період кінець бутонізації — початок цвітіння, чисельність довгоносиків родини

Apionidae знизилась у 3,5 раза та становила 8 екз./100 п.с. У третій декаді липня

було виявлено лише 6 екз. апіонів/100 п.с. Після третьої декади липня

спостерігалась незначна (1—2 екз./100 п.с.) чисельність даних фітофагів, що була

значно нижчою за економічний поріг шкідливості (ЕПШ) — 12 екз./100 п.с. в

умовах Лісостепу України.

Таким чином, підкошування конюшини у період кінець бутонізації — початок

цвітіння ефективно контролює чисельність довгоносиків родини Apionidae, адже

не дає можливості насіннєїдам та стеблоїдам з родини Apionidae нового покоління

закінчити свій розвиток та змушує жуків, що перезимували, шукати інше джерело


живлення, доки конюшина відросте. Після першого підкошування чисельність

апіонів значно зменшилась, порівняно з чисельністю шкідників на першому укосі, а

після другого — зменшилась до рівня, нижчого ЕПШ та становила 1—

8 екз./100 п.с.

ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ЖИЗНЕСПОСОБНОСТИ ПОПУЛЯЦИЙ НАСЕКОМЫХ, НА ПРИМЕРЕ ТУТОВОГО ШЕЛКОПРЯДА (BOMBYX MORI L., LEPIDOPTERA,

BOMBYCIDEA)

Маркина Т.Ю., кандидат биологических наук, Злотин А.З., доктор биологических наук

Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Украина

Проблема разработки научно обоснованных прогнозов динамики

численности насекомых напрямую связана с прогнозированием изменений их

жизнеспособности, как интегрального показателя, определяющего колебания их

численности в природе.

Важным является также прогнозирование жизнеспособности популяций

насекомых и для успешной реализации программ технической энтомологии.

К сожалению, существующие способы прогнозирования динамики

жизнеспособности позволяют выявлять лишь направление ее изменений в ту или

другую сторону, и не позволяют точно определить данный показатель.

Нами впервые, на примере тутового шелкопряда, разработан новый способ

прогнозирования жизнеспособности популяций насекомых, основанный на

установленной нами (Злотин, Маркина, 2009) прямой зависимости между уровнем

жизнеспособной популяций насекомых и интенсивность их таксисов.

На основании установленных закономерностей нами был предложен способ

прогнозирования фактической жизнеспособности популяций насекомых, при

котором достаточно определить интенсивность трофотаксиса личинок

тестируемой породы и базовой (для данной породной группы), для последней

также определяют фактическую общую жизнеспособность на выкормке. В

дальнейшем прогнозируемую жизнеспособность (Пж) определяют по формуле:


Пж= ИТБП

ФЖБПИТПП ⋅·100, где

ИТПП – интенсивность трофотаксиса прогнозируемой популяции; ФЖБП – фактическая жизнеспособность базовой популяции; ИТБП – интенсивность трофотаксиса базовой популяции.

При расчетах в формулу вводят абсолютное значение показателей,

прогнозируемую жизнеспособность выражают в процентах.

В 2012-2013 годах были проведены экспериментальные исследования

выдвинутых положений. Интенсивность трофотаксиса насекомых на запах листа

шелковицы определяли по принятой методике (Остапенко, Злотин, 2000).

Полученные на гибридных популяциях и породах данные выявили практически

полное совпадение фактической общей жизнеспособности с прогнозируемой.

Последнее позволяет рекомендовать новый способ прогнозирования как

высокоточный и мало затратный, так как не требует объемных учетов на

выкормках. Достаточно провести учет интенсивности трофотаксиса при

отрождении гусениц, выделить типичные для породной группы базовые породы и

полный объем учетов проводить только на базовых породах, а по остальным

провести расчет прогнозируемой жизнеспособности.

ДО ВИВЧЕННЯ СОВОК РОДУ EUXOA (LEPIDOPTERA: NOCTUIDAE: NOCTUINAE) СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

Махіна В. О., кандидат біологічних наук, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

Ключко З. Ф., доктор біологічних наук, професор, Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України

Голобородько К. К., кандидат біологічних наук, доцент, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

Рід Euxoa Hübner, [1821] найчисельніший у підродині Noctuinae Latreille,

1809. Налічує понад 300 видів у світовій фауні та майже 50 видів у фауні Європи.

Для совок роду Euxoa характерна висока варіативність не тільки у забарвленні та

рисунку крил, але й і у структурі геніталій в середині виду, це робить їх складним

та цікавим об'єктом для досліджень (Fibiger, 1990).


У перше Euxoa із сучасної території України розглянуті у публікаціях XIX

ст., де вони згадуються як шкідники сільськогосподарських культур. Так у

Харківській області впродовж 16 років досліджень (Иванов, 1881) на посівах

злаків спостерігалась Euxoa tritici (Linnaeus, 1761), а Euxoa nigricans (Linnaeus,

1761) зафіксована у Кіровоградській та Миколаївській областях (Шугуров, 1905).

Сьогодні для території України відомий 21 вид совок із роду Euxoa, 19

трапляються у Степовій зоні. Спеціалізовані роботи, присвячені дослідженням

цього таксону відсутні.

В основі роботи лежать дослідження, які тривали протягом польових сезонів

2001–2013 років, у 20 пунктах в межах Степової зони України. Зібрано понад 300

екземплярів совок роду Euxoa. Імаго виловлювали переважно на світлові пастки,

також совок відбирали удень за допомогою ентомологічного сачка.

Встановлені нові місця знаходження для рідкісних видів Euxoa, відомих зі

Степової зони України менше ніж по п'ятьом знахідкам. У перше для лівобережжя

р. Дніпро зареєстрована Euxoa eruta (Hübner, [1827]) (Запорізька область, НПП

«Великий Луг», 07.07.10., 3 екз.).

Euxoa vitta (Esper, [1789]), раніше відома для Степової зони України лише по

двом знахідкам у межах Північностепової підзони (Дніпропетровська та Луганська

область), знайдена у Запорізькій області (НПП «Великий Луг», 08.07.10., 1 екз.).

Euxoa christophi (Staudinger, 1870) трапляється спорадично, поодинокими

особинами. Нами знайдена одразу у трьох пунктах Північностепової підзони, а

саме: НПП «Великий Луг», (05.07.10., 5 екз.), м. Дніпропетровськ (11.09.09, 1 екз.)

та ПЗ «Дніпровсько-Орільський», Дніпропетровської області (28.07.10, 1 екз.).

Euxoa nigrofusca (Esper, [1788]) уперше знайдена для Середньостепової підзони

(Миколаївська область, РЛП “Тилігульський лиман”, 27.06.10,1екз).

КОЛЕМБОЛИ (COLLEMBOLA) ЛІСОСТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

Махлинець Т.М., Капрусь І.Я., доктор біологіччних наук

Державний природознавчий музей НАН, Україна


Для аналізу фауни і населення колембол Лісостепової зони використовували

як власні матеріали, зібрані на територіях Придністровсько-Східно-Подільської

височинної області, а також опубліковані дані М.В. Таращук (1987, 1993, 1994,

1995а,б, 1996) і О.В. Безкровної (2008), зібрані на території Придніпровської

височини і Канівських гір.

Незважаючи на те, що сьогодні фауна колембол українського лісостепу за

літературними та власними даними включає 277 видів із 87 родів, різні його

меридіональні сектори вивчені не однаково (Таращук, 1984, 1987, 1994, 1995а,б;

Прокопенко, 1988; Капрусь і ін., 2006 і ін.). Найкраще досліджено правобережно-

дніпровський сектор лісостепу, де відмічено загалом 275 видів, і значно гірше –

лівобережно-дніпровський у межах якого зафіксовано всього 91 вид.

Досліджені біотопні фауни включають 26-54 види, що становить в

середньому 32,9 % конкретної фауни і 13,2 % − зональної. Встановлено, що у

різних типах лісів фіксується, в середньому, більше видів, ніж на аналогічних

ділянках степової рослинності та суходільних луках. Ємність середовища для

колембол на рівні αa-різноманіття (грунтова проба стандартного розміру) у різних

типах біотопів коливається від 6 до 27 видів (в середньому 11,2-16,6).

Щільність населення колембол досліджених угруповань лісостепової зони

залежить не тільки від екологічної специфіки біотопу, але й від сезонної динаміки

ключових абіотичних факторів. Найбільші рівні чисельності угруповань колембол

зафіксовано в лісових едафотопах (14,2–61 тис.ос./м2), дещо менші в степових

(3,3-14,9) і лучних (5,3-19,5) при зростанні ксерофітності середовища.

За результатами проведених досліджень та літературними даними

встановлено, що масовими (еудомінанти + домінанти + субдомінанти) в

природних біотопах лісостепової зони (які домінували хоча б в одному з них)

було всього 31 видів. У конкретних типах біотопів виявлено від 7 до 12

домінантів разом із субдомінантами, на частку яких належало 52-66,5 %

чисельності біотопних угруповань.

У більшості угруповань переважали за чисельністю такі види як Parisotoms

notabilis, Isotomiella minor, Folsomia manolachei, Isotoma anglicana, Protaphorura


sakatoi i Sphaeridia pumilis. Причому, одночасно у зональних лісових та степових

біотопах домінували лише перші два види, а також Lepidocyrtus lignorum, які є

широко поширеними еврибіонтами. Специфічними домінантами зональних лісів

на Подільській височині були Protaphorura subarmata, Folsomia penicula i

Pseudosinella horaki, зональних лучних степів – Xenylla brevisimilis i Orchesella

multifasciata, інтразональних лісів – Ceratophysella armata, Folsomia fimetaria i

Megalothorax minimus, a для суходільних лук таких форм не виявлено.

В досліджених варіантах лісових і лучно-степових угруповань колембол

Західного Поділля за видовим багатством домінантів і їх відносною чисельністю

переважає родина Isotomidae (3-7 форм, 25,9-51,8 % від загального числа особин).

Друге і третє місця після ізотомід за показником відносної чисельності

найчастіше посідають Emtomobryidae (11,2-20,8%) і Onychiuridae (7,8-15%).

Досліджені типи угруповань колембол Поділля включають по чотири

біотопні групи видів кожний (лучних, лісо-лучних, лісових і лучно-степових).

Їхнє співвідношення у конкретних едафотопах має власну специфіку. Зокрема, в

степових і лучних угрупованнях виявлено 53-61% різноманіття лучно-степових і

лучних форм колембол, у лісових - 64,1-81% лісових і лісо-лучних. За показником

відносної чисельності видів у першій групі біотопів відмічено 56,6-63,9 % лучно-

степових і лучних форм колембол, у другій – 74,9-90,2 % лісових і лісо-лучних.

ДО ВИВЧЕННЯ ПОШИРЕННЯ СОСНОВОГО ПІДКОРОВОГО КЛОПА В ДП «СКРИПАЇВСЬКЕ НДЛГ»

Мікуліна І.М., кандидат сільськогосподарських наук,

Тананіко М. , Єрмоленко А., Жовтобрюх А., Коваль Л.М., студенти, Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Україна

Одним із типових шкідників соснових культур до їх зімкнення є сосновий

підкоровий клоп Aradus cinnamomeus Penzer (Heteroptera, Aradidae). Поширеність

цього виду останнім часом зростає внаслідок збільшення площі ділянок чистих

культур сосни та погіршення стану лісів під антропогенним навантаженням.


Метою досліджень було визначення чисельності популяції соснового

підкорового клопа у ДП «Скрипаївське НДЛГ» залежно від типу лісу, віку

соснових культур та розміщення дерев на ділянках.

Дослідження проведено у 2013 році у Скрипаївському лісництві державного

підприємства «Скрипаївське навчально-дослідне лісове господарство» ХНАУ

ім. В.В.Докучаєва Харківської області у соснових культурах віком від 3 до 15

років, створених на суцільних зрубах у типах лісу В2-дС (свіжий дубово-сосновий

субір) та С2-дС (свіжий дубово-сосновий сугруд).

Обліки щільності популяції соснового підкорового клопа проводили за

методом липкої стрічки (Рекомендації щодо обстеження соснових культур на

заселеність шкідливими комахами / Відпов. Укладач В.Л. Мєшкова // Методичні

вказівки з вирощування лісових культур та захисту їх від шкідників і хвороб. – Х.:

УкрНДІЛГА, 2008. – 9 с.) на 20 деревах кожної ділянки, розташованих у центрі

насадження та на освітленій межі. Липку стрічку (скотч) накладали на висоті 50,

100 і 150 см. Щоразу при проведенні обліку скотч знімали зі стовбурів і

прикріпляли до аркушів міліметрового паперу, на яких позначали дату обліку та

номер дерева. На знятих стрічках у лабораторних умовах підраховували кількість

особин соснового підкорового клопа. Щільність клопів перераховували на 1 дм2.

Результати обліків свідчать про низький рівень заселеності культур сосни

сосновим підкоровим клопом (до 3 шт./дм2) у Скрипаївському лісництві. Низьким

заселенням вважають наявність до 15 особин клопа на 1 дм2, середнім – 16–30,

високим – 31–50, дуже високим – понад 50 особин/дм2 (Рекомендації…, 2008).

Середня щільність соснового підкорового клопа була в 12 разів вища у В2-

дС (кв. 41, 73, 75, 104), ніж у С2-дС (кв. 106), і становила 2,4 та 0,2 шт./дм2.

Одержані дані підтверджують факт, що вид надає перевагу ділянкам із біднішими

лісорослинними умовами (Мєшкова, Бобров, 2011).

Найбільшу щільність соснового підкорового клопа (2,7 шт./дм2) виявлено на

висоті 50 см від поверхні ґрунту, тобто на рівні першого – другого міжвузлів. На

висоті 100 і 150 см цей показник становив 2,3 і 1,3 шт./дм2 відповідно.


Найбільш заселеними були 6-ти та 8-мирічні культури сосни, що росли на

найбільш освітлених ділянках у кв. 73 та 41. Так у шестирічних культур сосни

кв. 73 середня щільність соснового підкорового клопа становила 5 шт./дм2, у

восьмирічних культурах кв. 41 – 2,3 шт./дм2. У дванадцяти- та чотирнадцяти-

річних культурах кв. 75 та 104 середня щільність шкідника становила лише 1 та

1,3 шт./дм2. Найменшу щільність клопа (0,2 шт./дм2) визначено у шестирічних

культур кв. 106, що росли на більш затінених ділянках.

Отже, чисельність популяції соснового підкорового клопа у культурах

сосни в ДП «Скрипаївське НДЛГ» порівняно невисока. Цей показник є більшим у

лісорослинних умовах свіжого дубово-соснового субору (В2-дС), ніж в умовах

свіжого дубово-соснового сугруду (С2-дС), найбільшим у 6 – 8-річних культурах.

Найбільшу щільність шкідника (2,7 шт./дм2) визначено на висоті 50 см від

поверхні ґрунту.

ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОМОДЕЛЮЮЧИХ ПРЕПАРАТІВ У ЕНТОМОЛОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Мороз М.С., кандидат біологічних наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України

Неспростовним є той факт, що з метою підвищення якісних і кількісних

показників сільськогосподарської продукції виробники зацікавлені у сучасних

екологічно безпечних технологіях в основі яких є використання корисних

організмів – зоофагів, запилювачів культурних рослин тощо. Одночасно слід

відмітити, що виробництво ентомологічних культур для біологічного захисту

рослин потребує постійної підтримки їх якості.

Експериментально доведено, що за умови неконтрольованого

культурального процесу, негативного впливу абіотичних і біотичних чинників

спостерігається патологічна дія стресу, що зумовлює суттєве зниження

життєздатності і продуктивності корисних організмів. Так, у багатьох видів із

ряду лускокрилих необґрунтоване коригування живлення призвело до порушення

продуктивності, затримки реплікації дезоксирибонуклеїнової і накопичення


рибонуклеїнової кислот, а за незворотної дії дистресу – до різкого зниження

акумуляції рибонуклеїнової кислоти і деградації дезоксирибонуклеїнової. В

умовах песимуму відомі наслідки токсичної дії вільних радикалів на

життєдіяльність клітин корисних комах, що призвело до формування системи

тривкого антиоксидантного захисту. На культурі китайської дубової прядки

встановлені параметри, які характеризують антиоксидантний статус гемолімфи

лялечок в залежності від трофічного чинника. Виявлені і прогнозовані під час

культурального процесу фізіологічні переміни є важливим теоретичним

підґрунтям для контролю і практичної корекції життєво важливих функції

організму на період дії негативних екологічних чинників.

За використання наноаквахелатів, як біогенних хімічних елементів,

достовірно встановлена їх позитивна дія. Доведено, що наноаквахелати

нормалізують функції імунної системи, в типових культурах корисних комах

зменшують поширення горизонтальної інфекції, покращують гуморальну

регуляцію через механізм координації процесів життєдіяльності в період

онтогенезу.

Доведено, що внесення в дієту ряду йодованих сполук, аквахелату селену та

германію підвищують їх дію, як біологічно активні речовини, що впливають на

фізіологічний стан та онтогенез ентомофага. За використання наноаквахелатів як

біогенних хімічних елементів та нанокорекції мінерального раціонів

американського білого метелика Hyphantria cunea Drury., непаристої прядки

Lymantria dispar L., природної популяції павиноочки малої Eudia pavonia L.,

китайської дубової прядки Antheraea pernyi G.-M. та прядки перстенівки

Malacosoma neustria L. оптимізуються через фізіологічні реакції особин загально

популяційні функції. В результаті дії наноаквахелатів спостерігали підвищення

фенолоксидазної активності в захисних клітинах гемолімфи комах.

За використання біогенних хімічних елементів пропонується моделювання

та моніторинг фізіологічних процесів в організмі корисних комах за допомогою

поліноміальної апроксимації методом найменших квадратів. Математичні моделі

моніторингу фізіологічних процесів в організмі корисних комах ґрунтуються на


чинниках: життєздатності, толерантності до змін чинників в процесі онтогенезу

середовища; біологічній ефективності; репродуктивному потенціалі. В результаті

розроблено математичні моделі залежності життєздатності (V) від ступеня

стійкості (s). Для ентомофагів, що належать до різних груп толерантності,

зазначені математичні моделі має деякі відмінності. Зокрема для середньо

толерантних видів:

V, (s) = 4,32s + 0,53,

для толерантних:

V2(s)= 3,86s+ 0,42.

Відсутність суттєвої розбіжності між обома залежностями пояснюється тим,

що; життєздатність переважно залежить від активності фізіологічних процесів в

організмі корисної комахи, тому період онтогенезу майже не впливає на

життєздатність за однакового фізіологічного стану популяції.

При моделюванні ступеня стійкості враховували показники:

tµ – середня оптимальна температура повітря ;

wµ – середня оптимальна вологість повітря ;

dµ – середня оптимальна щільність популяції.

Відповідно до зазначених вище предикторів моніторингу здійснено

узагальнення наявних статистичних даних щодо їх значень. У результаті

поліноміальної апроксимації методом найменших квадратів отримано

математичну модель, яка є сукупністю залежностей рівня толерантності популяції

культури корисних комах від досліджуваного предиктора:

Y(tµ) = 0,87 tµ2 - 33,7 tµ + 299,2,

Y(wµ) = 0,16 wµ2 - 5,4 wµ + 177,8,

Y(dµ) = 0,96 dµ2 - 13,8 dµ + 69,1,

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГАЛИЦІ АФІДІМІЗИ APHIDOLETES APHIDIMYZA ROND. ТА СТАНДАРТНА МЕТОДИКА ЇЇ ВИРОЩУВАННЯ

Мороз М.С., кандидат біологічних наук, доцент Дмитренко Ю.В., студент магістратури



Галиця афідіміза Aphidoletes aphidimyza Rond. – аборигенний вид, широко

розповсюджений афідофаг на Європейському континенті. В умовах виробництва

галиця афідіміза різниця високою пошуковою здатністю. Навіть за низької

чисельності фітофагів личинка ентомофага вишукує поодинокі особини попелиць,

добре утримуються на поверхні листків і не залишає рослину до повного

знищення шкідника.

В природних умовах зимує личинка в коконі під рослинними рештками або

в поверхневому шарі ґрунту. Перші личинки галиці афідімізи в природних умовах

господарства з’являлись в колоніях бузиново-злакової попелиці на листках бузини.

Дорослі комахи потребували додаткового живлення, джерелом якого була медвяна

роса, що виділяється попелицями. Розмножувались галиці афідімізи переважно

гомогенетичним шляхом. Яйця самиці відкладали на стебла та листки рослин

серед колоній різних видів попелиць. Найбільшу активність галиці афідімізи

проявляли у вечірні години.

Зазвичай самиці галиці афідімізи дають одностатеве потомство (самців, або

самиць). Це явище називають моногамією. Плодючість коливалась від 65 до 130

яєць і значною мірою залежала від кількості та якості корму в личинковий період,

а також додаткового живлення імаго. Найвищу плодючість (110-125 яєць)

спостерігали за температури 23–240С і відносній вологості повітря – 85–90%. Під

час масового розведення у виробничих умовах галиці афідімізи кращим кормом

була бобова попелиця. Галиця афідіміза – широкий олігофаг, знищує близько 60

видів попелиць. Знайшовши жертву, личинка афідофага проколювала ротовим

апаратом тіло попелиці і вводила в неї сильнодіючий токсин, що призводив до

повного паралічу жертви. Акт живлення тривав від двох до чотирьох годин. За

постембріональний період розвитку галиця афідіміза знищувала від 45 до 56

особин попелиць.

Експериментально встановлено, що оптимальними абіотичними чинниками

для онтогенезу ентомофага є: температура 20–25 0С , вологість повітря 80–85% і

18 - годинний фотоперіод. За оптимальних умов через п'ять-шість діб личинка

закінчувала живлення і заляльковувалась в поверхневому шарі ґрунту або в


рослинних рештках. Стадія лялечки тривала 10–12 діб. За оптимуму

постембріональний розвиток галиці афідімізи триває 18–20 діб. Песимальні умови

довкілля уповільнювали онтогенез ентомофага. Так, наприклад, за

короткочасності світлового дня менше 16 годин і температурі нижче 19 0С

галиця афідіміза йшла в діапаузу. Період холодової реактивації особин під час

діапаузи становив 39–41 добу за температури 40С. Сума ефективних температур

для ембріонального і постембріонального розвитку галиці афідімізи становила

290–300 градусів. Нижній поріг ембріонального розвитку становив 10–11 0С, для

личинок 4–5 0С, для лялечок 5–6 0С. За вегетаційний період в умовах

відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і

природокористування України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка»

розвивалось п’ять – шість поколінь афідімізи. Період живлення афідімізи

попелицями займав в життєвому циклі хижака всього 20% часу. Ця біологічна

особливість є головним недоліком галиці як афідофага. Тому її необхідно

враховувати під час колонізації хижака. В теплиці, наприклад, за температури

20–25 0С інтервал між випусками має бути не менше п’ять-сім діб. Лише в цьому

разі личинки хижака будуть постійно присутні в теплиці. Збільшення інтервалів

між випусками призведе до того, що з'являться періоди, коли на рослинах не буде

личинок галиці афідімізи, і попелиця (за рахунок свого високого біотичного

потенціалу) почне швидко відновлювати свою чисельність. Це, в свою чергу,

спричинить необхідність у збільшенні норми випуску хижака і загальної витрати

біологічного матеріалу.

Експериментально з'ясовано, що функціонування лабораторної культури

галиці афідімізи можливе лише у відповідному діапазоні змін екологічних

факторів, у яких відбувається адаптиція популяцій.

Під стандартною методикою вирощування лабораторної та промислової

культури галиці афідімізи розуміється її виробництво із покоління в покоління з

використанням стандартних раціонів та методів вирощування. Зміни умов

культивування мають бути лише невеликими, поступовими.


ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН АГРОЦЕНОЗІВ КИЇВЩИНИ

Пасічник Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент,

Гришко М.В., Сердюк О.Л., студенти магістратури Національний університет біоресурсів і природокористування України

Світовий досвід показує, що нові форми землекористування, спеціалізація

та інтенсифікація при вирощуванні зернових колосових значною мірою впливають на розмноження і шкідливість фітофагів. За останнє десятиріччя недотримання вимог сівозміни особливо сприяло збільшенню чисельності спеціалізованих шкідників сільськогосподарських рослин.

Проведеними дослідженнями, в 2012-2013 рр. в ВП НУБіП «Агрономічна дослідна станція» Васильківського району, було встановлено, що навесні сходи зернових колосових пошкоджували такі підгризаючі шкідники, як дротяники, личинки хлібної жужелиці, хлібних жуків, травневого хруща, гусениці озимої та окличної совок; серед листогризучих та сисних: хлібні блішки, п’явиці, велика злакова та черемухова попелиці, злакові мухи та цикадки. Достигаюче зерно пошкоджували клоп шкідлива-черепашка, хлібний жук-кузька та хлібна жужелиця.

Температурний режим та невелика кількість опадів 2011-2012 рр. складали сприятливі умови для швидкого розмноження та різкого підвищення чисельності багатьох видів шкідників. Як очевидно, це сприяло збільшенню чисельності хлібної жужелиці, хлібних жуків та п’явиці. За нашими спостереженнями, посіви озимої пшениці повсюди були заселені хлібною жужелицею, хоча цей шкідник характерний для південних та степових зон України. Личинки хлібної жужелиці пошкоджували озимі з моменту появи сходів і до трубкування, при цьому їх чисельність (в окремих місцях) досягала до 10 особин на 1 м2, що перевищувало економічний поріг більше ніж у два рази.

В останні чотири-п’ять років спостерігається зростання чисельності та збільшення шкідливості хлібних жуків. В умовах дослідного господарства домінував жук-кузька, а жук-хестоносець шкідливого господарського значення не мав. Заселення посівів фітофагами вібувалося з третьої декади червня. Чисельність імаго при цьому становила 8-20 жуків на 1м2. Найбільше жук-кузька шкодив на присадибних ділянках (20-35 екз./м2), де на 1 колосі зустрічалось до 3-5 жуків. Пошкодженість колосся при цьому становила 5-10%.

Фітосанітарна оцінка посівів восени показала, що в період сходи -кущіння найбільш небезпечними для озимої пшениці були підгризаючі совки, а саме озима та оклична.

За даними відділу фітосанітарної діагностики і прогнозів Головдержзахисту у Лісостепу заселеність полів сівозміни озимою та іншими совками зросла і становила у 2011 р. – 28-57%, у 2012 р. – 33-67% від обстеженої площі с.г. угідь.


Особливо висока вона в Черкаській (73-67%), Київській (46-58%), Полтавській (57-50%) областях. Така висока чисельність підгризаючих совок у полях сівозміни в цих областях спостерігається і в наступні роки (2012-2013 рр.). Дещо меншою вона була у Поліссі і досягала 12-37% від обстежених площ, щільність гусениць при цьому коливалася в межах 0,3-0,9 екз./м2(1).

Для того, щоб можна було оцінити ступінь розповсюдженості шкідника наведемо такі дані: озима совка в умовах Полісся і Лісостепу на озимих посівах у звичайні роки зустрічається як мінімум у кількості 0,3-1,0 гусениці на 1м2. Встановлено, що протягом життя одна гусениця може знищити 30-40 рослин озимих або ярих колосових. Таким чином, навіть при мінімальному заселенні посівів, шкідник сричиняє зрідження сходів на 7-15%.

Осінні обстеження полів сівозміни за період, що аналізується, свідчать про незначну зміну і чисельність гусениць за роками, яка коливається від 0,7 до 2,5 екз./м2. Така чисельність вища економічного порогу і являє загрозу поширення та значної шкодочинності підгризаючих совок у більшості областей при сприятливих умовах для розвитку цих шкідників.

ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ИЗУЧЕННОСТИ КАРАБОИДНЫХ ЖУКОВ (COLEOPTERA, CARABOIDEA) АГРОЦЕНОЗОВ УКРАИНЫ

Пучков А.В., доктор биологических наук Институт зоологии им. И.И. Шмальгаузена НАН Украины

Первые отрывочные сведения о жужелицах встречающихся на с.-х.

культурах, приведены в единичных работах (Кеппен, 1882; Мокржецкий, 1901;

Лучник, 1917). Постепенно число работ, в которых с разной полнотой

затрагивались Caraboidea агроценозов, возрастает, особенно со второй половины

ХХ столетия (Знойко, 1929; Медведев, 1930, 1950, 1953, 1954, 1959, 1961, 1962;

Аверин, 1938; Медведев и др., 1951; Арнольди, 1952, 1953; Крышталь, 1956;

Медведев, Шапиро, 1959; Найденов, 1965; Петрусенко, 1966, 1969; Коваль, 1968).

Начиная с 70-х гг. во многих статьях, посвященных в основном фаунистике

карабоидных жуков агроценозов, затрагиваются уже и отдельные вопросы их

экологии, биологических особенностей и практического значения ряда

доминантных видов (Петрусенко, 1970, 1971; Писарев, 1971; Коваль, 1973, 1989,

1999, 2009; Федько, 1974; Заведнюк, Кулянда, 1976; Павлова, 1976, 1977;

Ткаченко и др., 1979; Бруннер, Семеняк, 1978; Богданов, 1980; Бруннер,

Колесников, 1980, 1988; Пучков, Гнатуш, 1981; Каневец, 1982; Эйдельберг, 1983,


1987, 1989; Пучков, 1976, 1985, 1989; Пучков, Лобко, 1998; Писаренко и др., 1988,

2013; Тамарин, Иванов, 1988; Никитенко и др., 1988; Тарусова-Назаренко, 1990;

Сумароков, 1991, 2001, 2003, 2005; Колесников, Сумароков, 1993; Вакаренко,

Хоменко, 1994; Пучков, Гаврилюк, 2010, 2011, 2012; Бабич, 2004; Пучков и др.,

2008; и многие другие). Обзор вредных видов жужелиц дан в обощающей сводке

А. Петрусенко (1973). В отдельных работах приведены также и сведения о

влиянии на жужелиц некоторых антропических факторов – обработки почвы

(Писаренко, Выгонная, 1979; Пучков, 1983; Пластун и др., 1988; Пластун, Пучков,

1989), орошения (Сусидко, 1954, 1969; Стовбчатый, 1984, 2000) и химических мер

защиты растений (Мирошниченко, Сумароков, 1987; Сумароков, 1985, 2002;

Секун, Пучков, 1988; Костюковский и др., 1988)

Отдельные обобщающие работы по карабоидным жукам агроценозов,

посвящены не только фаунистике, но и пространственной, экологической и

популяционной структурам надсемейства. Основные исследования такого плана

проведены на озимой пшеницы в степной зоне Украины (Пучков, 1988а, б, 1989,

1990а, б, в), плодовых и ягодных культурах всей Украины (Петрусенко и др.,

1999), картофельных полях Закарпатья и Крыма (Коваль, 2009). В

многочисленных публикациях А.М. Сумарокова (1991, 2001б, 2001в, 2002б,

2003а, б, в, г, 2004а, б, в, 2005а, б, 2007; 2009) детально рассмотрены видовой

состав и, отчасти, экологическая структура жужелиц большинства

агроландшафтов Степи Украины (причем как большинства полевых культур, так

и лесополос). Проанализированы также и некоторые тенденции изменения

карабидофауны в современных условиях земледелия, особенно при снижении

пестицидной нагрузки в агроценозах (Сумароков, 2009).

Однако, список работ, посвященных карабидофауне полевых культур в

Украине хотя и велик, но во многом односторонен. Большинство исследований

являются фаунистическими и только в отдельных работах приведены краткие

данные по экологии и биологическим особенностям ряда видов. Отсутствуют

обобщающие работы по распространению и встречаемости жужелиц в

агроценозах различных географических зон и Украины в целом, а также таблиц


для определений имаго и личинок, встречающихся в агроландшафтах.

Недостаточно разработаными являются и общие вопросы особенностей

формирования карабидокомплексов, характера изменений их экологической

структуры, образа жизни и сезонной динамики активности, особенно в условиях

усиливающегося антропического воздействия и интенсификации земледелия.

ВИВЧЕННЯ КОМПЛЕКСУ РОСЛИННОЇДНИХ ТРИПСІВ (ТHYSANOPTERA)

НА ВИНОГРАДНИКАХ КРИМУ

Радіоновська Я. Е., кандидат сільськогосподарських наук Національний інститут винограду і вина «Магарач» НААН України

Відомо, що негативним ефектом глобального потепління стає збільшення

чисельності фітофагів, зміна структури їх популяцій, рівня шкідливості і зон

акліматизації. Помітна трансформація відбувається і в фауні сисних шкідників

виноградних насаджень. За даними російських вчених, на виноградниках

Західного Передкавказзя близько 35-50% всього комплексу шкідливих сисних

членистоногих припадає на частку рослиноїдних трипсів і цикадок. На

виноградних насадженнях України також спостерігається поступове наростання

чисельності і розширення ареалу цих фітофагів, внаслідок чого стала проявлятися

їх господарсько відчутна шкідливість: при щорічному пошкодженні трипсами та

цикадками відбувається виснаження виноградних кущів, знижуються імунітет

рослин і якість виноградної продукції.

У результаті трьохрічних (2011-2013 рр.) спостережень, проведених у трьох

зонах виноградарства Криму (Південно-західній, Південнобережній і Гірничо-

долинній) за допомогою маршрутних обстежень і кольорових клейових пасток

встановлено, що видова структура комплексів рослиноїдних трипсів

ампелоценозів сформована, в основному, трьома видами яйцекладних

бахромчатокрилих (Insekta, Thysanoptera, Terebrantia, Thripidae): трипс

виноградний Drepanothrips reuteri Uzel. – домінантний вид; трипс звичайний

Frankliniella intosa Trybom – домінантний або субдомінантний вид; трипс

тютюновий Thrips tabaci Lindemann – субдомінантний вид I порядку.


На дослідному винограднику сорту Каберне-Совіньон (ДП «Лівадія»,

Південний берег Криму) початок розвитку імаго трипсу виноградного, що

перезимували, спостерігали на перших листках винограду в третій декаді квітня.

В фенологічну фазу розвитку виноградних рослин «3-5 листків» кількість імаго і

личинок трипсу виноградного складала від 0,1 до 5,8 екз/пагін. В фенологічну

фазу «перед цвітінням» встановлено високий рівень заселеності суцвіть

винограду личинками комплексу трипсів: до 10,8 екземплярів на суцвіття.

За допомогою синіх та жовтих клейових пасток (обліки раз у тиждень з

квітня по жовтень) і обліків заселеності листків винограду личинками трипсів

(обліки раз у тиждень з травня по жовтень) в умовах 2012-2013 рр. було

зафіксовано розвиток не менш чотирьох-п’ятій генерацій домінуючого виду

трипсів Drepanothrips reuteri. Інтенсивність льоту імаго трипсу виноградного

сягала 708 екз/пастку за тиждень. Високий рівень заселення листків винограду

личинками шкідника встановлено у травні-червні (до 29 екземплярів в пробі). В

період розвитку подальших генерацій шкідника чисельність личинок на листках

була значно нижчою, та не перевищувала 2-3 екземпляра в пробі.

Трипс звичайний є поліфагом і приурочений до живлення на квітучих

рослинах. На дослідної ділянці в 2013 році спостерігали досить інтенсивний літ

імаго першої генерації даного шкідника з 2 декаді квітня до середини червня.

Максимальна інтенсивність льоту трипса звичайного (до 400 екз/пастку за

тиждень) співпала з фенологічною фазою розвитку винограду «цвітіння». Літ

імаго наступної генерації шкідника зафіксували у вересні в невеликій чисельності

(до19 екз/пастку за тиждень). Розвиток трипсів в цей період був приурочений до

квітучих бур’янів на винограднику.

Щільність популяції трипса тютюнового Thrips tabaci на дослідній ділянці в

роки проведення досліджень була низькою і не перевищувала 5-6 екз/пастку за

тиждень. Частота зустрічаємості особин даного трипсу на винограднику була

трохи більшою в першої половині вегетації.


Таким чином встановлено, що періодом розвитку рослиноїдних трипсів на

виноградних рослинах, який характеризувався їх найбільшою шкідливістю, є

період від початку розпускання листків до початку росту ягід (квітень-червень).

ИЗМЕНЧИВОСТЬ ДЛИНЫ ТЕЛА HARPALUS RUFIPES

Решетняк Д. Е., аспирант Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Украина

Harpalus rufipes (De Geer, 1774) – жужелица волосистая – массовый вид,

высокой численности достигающий в антропогенно нарушенных природных

сообществах и созданных человеком искусственных сообществах. H. rufipes

представляет интерес как энтомофаг, уничтожающий вредителей, и как фитофаг,

повреждающий широкий спектр культурных растений. Исследования

изменчивости морфометрических показателей представляют существенный

научный и практический интерес. До настоящего времени практически

отсутствуют данные по анализу морфометрических показателей жужелицы

H. rufipes. Поэтому жужелица волосистая выбрана для проведения

морфометрического анализа.

Отлов имаго H. rufipes проводили с использованием почвенных ловушек без

фиксатора в точках условного четырехугольника, вершины которого образуют

пробные площади, отстоящие друг от друга на 24 и 52 км (Днепропетровская обл.,

Новомосковский район, Днепропетровская обл., Павлоградский район,

обрабатываемые поля ячменя и кукурузы в окрестностях г. Днепропетровск и

природный заповедник «Днепровско-Орельский»), в июле–августе 2013 года.

Исследовали морфометрические признаки H. rufipes в лаборатории кафедры

зоологии и экологии Днепропетровского национального университета им. Олеся

Гончара. Размеры имаго определяли с использованием бинокуляра МБС–9 и

фотокамеры с точностью 5 мкм. Размер выборки – 392 экз. имаго из

9 cубпопуляций, обитающих в различных типах экосистем. Расчет статистических

показателей проводили в программной среде MS Excel.


Средняя длина тела самки H. rufipes составляет 14,98 ± 1,53 (12,4–16,4) мм,

самца – 14,19 ± 1,38 мм (11,6–15,8 мм). Так как F больше F 0,05 (F = 109,53, F 0,05 =

3,87), самки достоверно крупнее самцов во всех исследованных экосистемах.

Зафиксировано различие длины тела самок и самцов H. rufipes, обитающих

в различных экосистемах. Наиболее отличны размеры самок из пойменной

дубравы, средняя длина тела которых равна 15,23 ± 1,27 мм, и самок, пойманных

в байрачной ясеневой дубраве (F = 2,69, F 0,05 = 1,98). Расстояние между данными

экосистемами составляет около 52 км. Размер самок из других исследованных

экосистем варьирует незначительно – от 14,65 ± 1,57 до 15,21 ± 0,78 мм

(обрабатываемые поля ячменя и кукурузы и мезоксерофильная степная целинка

соответственно). Показатели длины жуков из остальных экосистем находятся в

пределах указаного интервала.

Достоверно различие размеров самцов H. rufipes, пойманных в байрачной

ясеневой дубраве и ксеромезофильной степной целинке, расстояние между

которыми составляет около 2 км. Средняя длина имаго составляет 13,85 и

14,60 мм соответственно (F = 9,5, F0,05 = 4,1). Размеры самцов из других

обследованных экосистем находятся в пределах данного интервала с

незначительными колебаниями – от 13,94 ± 1,47 до 14,54 ± 1,24 мм (галофильная

бересто-чернокленовая дубрава и перепаханное люцерновое поле в верхней трети

склона байрака соответственно) (F = 3,09, F 0,05 = 1,99).

Результаты показали, что для большинства исследованных экосистем

изменчивость длины тела H. rufipes незначительна и не обусловлена

пространственно-географическим размещением местообитаний.

ЕНТОМОПАТОГЕННІ НЕМАТОДИ – ЕФЕКТИВНИЙ КОНТРОЛЬ ГРУНТОВИХ ШКІДНИКІВ В УМОВАХ ПЕЧЕРИЧНИЦЬ

Решетова Є.Д., аспірант, Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор,


Їстівні гриби займають значне місце в раціоні населення нашої країни.


Практично в усіх областях України є господарства, де вирощують різні

види їстівних грибів. Найбільш поширеною серед них є печериця двоспорова –

Agaricus bisporus L. У зв’язку з збільшенням площ штучного вирощування грибів

також зростає актуальність захисту печериці від комах-шкідників та отримання

екологічно чистої продукції харчування.

Основну шкоду врожаю їстівних грибів наносять представники двокрилих

комах з родин Sciaridae, Phoridae, Cecedomiidae. За високої щільності популяції

комах з цих родин – міцелій та плодові тіла грибів можуть уражуватись до 40%,

також бувають випадки повного знищення врожаю.

Живляться печерицею - личинки комах, протягом декількох стадій свого

розвитку. Шкідливість комах не обмежується механічними пошкодженнями.

Вони також є переносниками збудників небезпечних інфекцій, серед яких є як

грибні хвороби (Mycogone perniciosa, Trichoderma spp.), так і фітонематоди

(Caenoeabditis elegans).

Найбільшого поширення в грибних господарствах набули 12 видів грибних

комариків родини Sciaridae. Особливо небезпечним представником цієї родини є

грибний комарик Bradysia pilistriata Frey., який також завдає шкоди рослинам

закритого ґрунту (овочам, декоративним рослинам тощо).

У практиці сільського господарства для контролю чисельності комах-

шкідників у світі широкого застосування набули ентомопатогенні нематоди.

Вони мають декілька важливих особливостей, які забезпечують їх високу

ефективність у біологічному захисті рослин - застосування проти багатьох

ґрунтових шкідників, безпечність для людей, тварин та корисних комах; широке

розповсюдження в різних кліматичних зонах. Дослідження ентомопатогенних

нематод проводять у більш ніж 100 лабораторіях 60 країн світу, особливо в

останні 30 років. На Україні такі дослідження розпочато нещодавно.

Ідеальними агентами біологічного контролю шкідливих комах в грибних

господарствах визнано ентомопатогенні нематоди родів Steinernema та

Heterorhabditis та створені на їх основі біологічні препарати. Для контролю

чисельності грибного комарика застосовували ентомопатогенні нематоди


Steinernema feltiae F., з розрахунку 50 мільйонів нематод, які вносились з 20-50

літрами води на 100 м2, або 10 тисяч нематод на літр заливки компосту.

Наявність комариків з родини Sciaridae фіксувалися при нанесенні

покривної суміші. Внесення препарату на основі ентомопатогенної нематоди

Steinernema feltiae F. зменшувало чисельність Sciaridae на 15-20%.

ОБМЕЖЕННЯ ЧИСЛЕННОСТІ ЯБЛУНЕВОЇ ПЛОДОЖЕРКИ

Розова Л.В., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник,

Куртова І.В., молодший науковий співробітник Мелітопольська дослідна станція садівництва імені М.Ф.Сидоренка ІС НААН,

Україна

Серед комплексу шкідників у насадженнях яблуні досить небезпечною є

яблунева плодожерка (Laspeyresia pomonella L.). За сучасних умов

господарювання майже постійно утримується високий рівень ії чисельності.

Шкідливість яблуневої плодожерки призводить до зниження врожайності й

товарних якостей плодів.

Вивчення технічної ефективності застосування інгібітору синтезу хітину, з

додаванням до робочого розчину допоміжного агенту – поверхнево - активної

речовини проти яблуневої плодожерки проводили в плодоносних насадженнях

яблуні на сорті Ренет Симиренка. Норма витрати Діміліну, 25% з.п.

(дифлубензурон, 250 г/кг) 0,6 кг/га, Сільвету, к.е. (трисилоксан алкоксилат) 0,1%.

Еталоном була ділянка саду з щорічним застосуванням традиційної схеми

хімічних преаратів. На контрольній ділянці інсектицидних обробок не

застосовували.

Контроль за чисельністю і сезонною динамікою льоту метеликів яблуневої

плодожерки та встановлення оптимальних строків обробок у саду здійснювали за

допомогою феромонних пасток Атракон А із синтетичними феромонами

зазначеного виду. Розміщували їх у саду в період з першої декади травня по

першу декаду вересня. Метеликів реєстрували кожного тижня спостережень,

наслідком чого стало перекривання строків льоту першого та другого покоління.


Обробки регулятором росту комах проводили в період масового льоту

метеликів і відкладення яєць яблуневої плодожерки Регулятор росту комах

застосовували одноразово проти того покоління, що перезимувало, і літнього

покоління яблуневої плодожерки.

Пошкодженість плодів гусеницями підраховували на 10 модельних деревах

кожного варіанта під час росту плодів і повторно – за збирання урожаю.

Як показали спостереження, у насадженнях яблуні початок льоту метеликів

яблуневої плодожерки першого покоління перевищував економічний поріг

шкідливості (максимально від 7 до 18,3 метеликів у середньому на пастку за

тиждень).

Виліт метеликів шкідника другого покоління відмічено наприкінці червня –

початку липня. Сума ефективних температур повітря на цей період дорівнювала

від 665,70С до 967,30С.

Обліки чисельності, проведені в насадженнях протягом літа, показали, що

гусінню плодожерки пошкоджено плодів у середньому від 6,4% (з обробкою

препаратами Дімілін, з.п. + Сільвет, к.е.) до 11,5% – у еталоні. У контрольному

варіанті цей показник складав 40,8% .

Таким чином, проведений дослід показав, що за незначного льоту яблуневої

плодожерки достатньо включати в систему захисту яблуні (по одному

обприскуванню проти кожної генерації) препарат інгібітор синтезу хітину, який

належить до біоцидів і не має достатньої селективності, а також може замінити

традиційні інсектициди в інтегрованих системах від комплексу лускокрилих

шкідників.

Проведені розрахунки з визначення економічної ефективності одноразової

обробки у системі захисту яблуні від яблуневої плодожерки свідчать, що

урожайність плодів становила у варіанті з використанням інсектициду Дімілін,

з.п. – 180 ц/га, в контролі – 105 ц/га.

ШЛЯХИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ НАСІННЄВОЇ ЛЮЦЕРНИ ВІД ШКІДНИКІВ


Рубан М.Б., кандидат біологічних наук, доцент Гур’євська С. В., студент


Екологізація систем захисту, спрямована передусім на саморегулювання

популяцій шкідливих організмів в агроекосистемах за рахунок пригнічення їх

чисельності хижою і паразитичною фауною, передбачає необхідність віддачі

«Природі» значної частини енергетичних ресурсів, тобто продуктів рослинництва

для існування фітофагів, а разом із ними – і корисної ентомофауни. А це

суперечить завданням максимального збереження врожаю і недопущення втрат

від шкідливих організмів.

Аналіз наших досліджень і узагальнення літератури свідчать, що будь-яка

система землеробства неможлива без організованої служби захисту рослин, яка

визначає відносну стабільність тих або інших агроекосистем, а разом із цим – і

стабільність продуктивності сільськогосподарського виробництва. Організовані

заходи захисту рослин на науковій еколого-економічній основі дають можливість

запобігти втратам урожаю і розв’язувати завдання щодо управління цими

складними природними і господарськими процесами. Суть терміну «управління

популяціями шкідливих організмів» нами узагальнена і ключовими в ній є:

правильна агротехніка, стійкі сорти, збереження та активізація корисної

природної фауни, раціональність застосування хімічних засобів з врахуванням

порогів шкідливості.

У нашій роботі всі названі позиції враховані й були основою при розробці

оптимальної системи захисту насіннєвої люцерни від шкідників.

В своїх дослідженнях пріоритетними ми вибрали антропогенні фактори

впливу на агроценоз насіннєвих посівів люцерни, а точніше:

А = f (ТСПУХБ),

де А – антропогенний фактор; Т – тип насіннєвих посівів люцерни

(інтенсивний, екстенсивний); С – сорт люцерни, стійкість проти шкідників,

реагування на запилювачів; П – збалансованість застосування органічних і

мінеральних добрив; У – агротехнічний догляд за посівом (сівозміни, підкоси


тощо); Х – хімічне регулювання чисельності шкідників (пороги шкідливості,

асортимент інсектицидів із різним механізмом дії; диференційовані норми витрат,

оптимальні строки застосування з урахуванням фаз розвитку культури і характеру

мешкання фітофагів і ентомофагів, рівнів біологічної ефективності); Б –

біологічний захист насіннєвих посівів люцерни від фітофагів (хижаки, паразити з

урахуванням співвідношення «хижак - жертва», рівнів біологічної ефективності).

Вже при першому розгляді впливу антропогенних факторів можна

відзначити істотні відмінності. Так, в умовах великомасштабного насіннєвого

господарства, де насінники залишають кілька сот гектарів посівів люцерни,

формування біоценозу і вплив на нього ентомофагів буде неоднаковим. У

великомасштабному виробництві роль корисної фауни послаблюється порівняно з

вирощуванням насіннєвих посівів на невеликих ділянках. Тому в першому

випадку необхідні додаткові прийоми щодо активного регулювання чисельності

фітофагів і посилення біотичного індексу.

Отже, вищенаведені фактори і є шляхами екологізації системи захисту

насіннєвої люцерни від комах-фітофагів.

СИСНІ ШКІДНИКИ БУРЯКУ ЦУКРОВОГО ТА РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ ЧИСЕЛЬНОСТІ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Руденко Т.В., аспірант, Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор,


Цукрові буряки ушкоджує велика кількість шкідливих комах, серед яких

значне місце займають сисні види. Найбільш шкідливими серед останніх є

листкова і коренева бурякові попелиці, буряковий клоп, цикадки, які щорічно

масово заселяють як фабричні посіви культури, так і їх насінники. Особливо

небезпечні ці фітофаги в Правобережному Лісостепу України.

За даними досліджень, що проводяться на Білоцерківській дослідно-

селекційній станції встановлено, що серед 10 досліджуваних - такі сорти як Злука,

ЧС – 57, Анічка, Уманський ЧС – 97 та Ольжич за вегетаційний період були


стійкішими до пошкоджень листковою буряковою попелицею, а Олександрія,

Білоцерківська 45, Булава, Константа - виявилися менш стійкими.

В обліках були відмічені такі види корисних комах: мухи дзюрчалки -

представники з родів Sphaerophoria St. Farg i Syrphus F.; семикрапкове сонечко

(Coccinella septempunctata L); 13-крапкове сонечко (Hippodamia 13-punctata L.);

п’ятикрапкове сонечко (Coccinella 5-punctata L.); мінливе сонечко (Adonia

variegata Yoeze.); 18-крапкове сонечко (Myrrha octodecimguttata L.); золотоочка

(Chrysopa cornea L.). Семикрапкове сонечко обліковувалось на всіх стаціях і було

найчисельнішим видом серед афідофагів. Інші ентомофаги в обліках були

представлені лише подинокими особинами.

Сисні шкідники щорічно завдають відчутної шкоди посівам цукрових

буряків. Тому, здійснення ефективного контролю чисельності цих фітофагів як на

фабричних посівах, так і на їх насінниках в усі часи вирощування культури було

актуальним. При цьому надзвичайно важливо при проведенні захисних заходів

враховувати щільність ентомофагів, які в окремі роки здатні звести до мінімуму

чисельність цих шкідливих комах.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАНЬ СУЧАСНИХ СТРУКТУР ШКІДЛИВИХ

ОРГАНІЗМІВ В ПОЛЬОВИХ СІВОЗМІНАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Сахненко В.В., кандидат сільськогосподарських наук Національний університет біоресурсів і природокористування України

В 2005 – 2014 рр. посіви пшениці озимої в різні періоди органогенезу

заселяли злакові попелиці, хлібні жуки, внутрішньо стеблові фітофаги, клоп

шкідлива черепашка, пшеничний трипс, озима совка, ковалики, чорнотілки,

хлібна жужелиця і відчутної шкоди завдавали такі хвороби як септоріоз, фузаріоз

колоса, снігова плісень, кореневі гнилі та інші шкідливі організми, чисельність і

розвиток яких на 7 – 19 % перевищувала їх кількість у порівнянні із попередньою

багаторічною їх динамікою розмноження і розвитку. Характерно, що в структурах

як фітофагів, так і збудників хвороб переважали вузькоспеціалізовані шкідливі

організми, зокрема види, які інтенсивно поширюються в сівозмінах із короткою


ротацією польових культур. При цьому розвиток комплексів шкідливих видів

комах і збудників хвороб, які представлені в основному грибами, вірусами і

фітоплазмами спостерігався як масовий на ранніх посівах пшениці і на варіантах

із інтенсивним застосуванням азотних туків в допосівний період. Щорічні втрати

зерна від фітофагів складали 23 – 34 % і від хвороб 38 – 47 %. Заслуговує на увагу

моніторинг і своєчасність проведення оцінки розвитку і поширення фітофагів з

колюче – сисним ротовим апаратом, які є перенощиками збудників вірусних

хвороб на сортах вітчизняної селекції, і особливо провідних іноземних компаній.

В ресурсозберігаючих технологіях із інтенсифікацією виробництва та

збільшенням продуктивності рослин пшениці озимої нагальним є оцінка і

контроль екологічних і трофічних ланцюгів, що сприяють як формуванню так і

виживанню комплексів шкідливих організмів. Це сприяє розробці і

впровадженню у виробництво нових методологій управління агроценозом

пшениці озимої та інших сільськогосподарських культур.

ФУМІГАЦІЯ ШКІДНИКІВ ЗАПАСІВ ПРЕПАРАТАМИ НА ОСНОВІ ФОСФІНУ

Середняк Д. П., аспірант Інститут захисту рослин НААН Україна

Будь-які види шкідливих організмів, у тому числі й карантинні, найчастіше

розповсюджуються з продуктами рослинного походження під час зовнішніх та

внутрішніх торгових перевезень. Перешкодити такому процесу можна за

допомогою фумігації (знезараження) сільськогосподарської та промислової

продукції, тари, складів, вагонів, трюмів суден, контейнерів, виробничих

приміщень підприємств тощо. (Мовчан, 2000).

Маючи великий аграрний сектор, Україна є й продовжує бути крупним

експортером харчової і сільськогосподарської продукції. Впродовж останніх

років, Україна стала постійним постачальником зернових і олійних культур на

світові ринки. Більша частина українських зернових культур експортувалась до

Близького Сходу, Східної Європі та держав-членів ЄС.


Вітчизняний та зарубіжний досвід переконливо засвідчує перспективність

використання фумігації препаратами на основі фосфіну як одного з

найефективніших та екологічно безпечних методів захисту рослин від

небезпечних шкідливих організмів.

В результаті проведених досліджень встановлено, що для забезпечення

ефективності фумігації зерна в силосах елеваторів та зернового насипу під

синтетичною плівкою препаратами на основі фосфіну сумарний показник добутку

концентрації на час (ДКЧ) повинен дорівнювати 25 г-гр. При фумігації

зернопереробних підприємств та зернопродуктів в складських приміщеннях під

синтетичною плівкою сумарний показник добутку концентрації на час (ДКЧ)

повинен дорівнювати 7 г-гр. (Мордкович).

Проте, на сьогодні відсутні відповідні дослідження та інструктивні

матеріали які б мали варіабельність даних режимів фумігації з необхідними

нормами ДКЧ препаратами на основі фосфіну відповідно до видового складу

найпоширеніших шкідників запасів в різних умовах зберігання, переробки та

транспортування продукції запасів: складів, вагонів, трюмів суден, контейнерів,

виробничих приміщень підприємств та ін.

Тому у власних дослідженнях ми аналізували різні режими фумігації які

дозволені до використання. Серед препаратів на основі фосфіну був обраний:

магтоксин (фосфід магнію), виробник препаративної форми ф.Детіа Дегеш ГмбХ,

Німеччина. Даний препарат розкладається швидше ніж препарати які містять

фосфід алюмінію. При вологості 60% та температурі 200С вже через 24 години

виділяється майже 75% фосфіну. Об’єкти досліджень: рисовий довгоносик

(Sitophilus oryzae L.), комірний довгоносик (Sitophilus granarius L.), малий

борошняний хрущак (Tribolium confusum Duv.).

В результаті проведених досліджень встановлено, що летальні норми

відповідних годинограмів в однакових умовах використання мають різні

показники відповідно до видової належності шкідників. Також ми визначили

залежність концентрації від експозиції при відповідних температурних умовах та

вологості повітря робочої зони.


Таким чином у результаті проведених досліджень нами вперше визначено

необхідні летальні норми ДКЧ при фумігації препаратами на основі фосфіну

відповідно до видового складу найпоширеніших шкідників запасів. Найбільш

стійким до фуміганту виявився малий борошняний хрущак (Tribolium confusum

Duv.)

Визначено залежність концентрації РН3 (фосфіну) від температурних

показників та вологості повітря робочої зони, які необхідні для досягнення

відповідних летальних норм годинограмів.

Встановлено чітку залежність ефективності фумігації від експозиції яка

була визначена при відповідній температурі та вологості повітря робочої зони.

ОСОБЛИВОСТІ СЕЗОННОЇ ДИНАМІКИ ЛЬОТУ ЗАХІДНОГО

КУКУРУДЗЯНОГО ЖУКА У ВЕРТИКАЛЬНО-ПОЯСНИХ ЗОНАХ ЗАКАРПАТТЯ

Сікура О.О., молодший науковий співробітник

Інститут захисту рослин НААН, Україна

Інформаційне забезпечення щодо етапів сезонної динаміки льоту шкідливих

комах (початок льоту, масовий літ та його завершення) має важливе значення для

визначення строків проведення заходів з регуляції їх чисельності.

У зв’язку з тим, що західний кукурудзяний жук в Україні, окрім

Закарпатської області, присутній також у Вінницькій, Івано-Франківській,

Львівській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях, метою

наших досліджень було визначення термінів сезонної динаміки льоту шкідника та

відповідних до них показників сум ефективних температур (СЕТ).

Наші дослідження проводились протягом 2011-2013 рр. у вертикально-

поясних зонах Закарпаття (низинна, передгірна, гірська) в Ужгородському та

Великоберезнянському районах області. Вивчення сезонної динаміки льоту імаго

за допомогою феромонних пасток та підрахунках СЕТ понад 12,7ºС для певного

етапу льоту жуків проводилась з початку третьої декади червня до середини

другої декади жовтня.


Результати досліджень показали, що сезонна динаміка льоту в різних

вертикально-поясних зонах Закарпаття має свої відмінності (табл.).

Як видно, у низинній зоні початок льоту імаго ЗКЖ відбувається у кінці

третьої декади червня (30.06) при акумуляції СЕТ 416,3ºС. Масовий літ жуків

проходить з початку другої декади липня до кінця другої декади вересня (13.07–

18.09) – СЕТ 509,5-1036,1ºС. Завершується літ в першій декаді жовтня (04.10) –

СЕТ 1088,6ºС.

Таблиця

Динаміка льоту західного кукурудзяного жука у вертикально-поясних зонах

Закарпаття (2011-2013 рр.)

Низинна зона Передгірна зона Гірська зона Етапи динаміки

льоту

сере

дн

я

дат

а

сере

дн

я

СЕ

Т,°

С

сере

дн

я

дат

а

сере

дн

я

СЕ

Т,°

С

сере

дн

я

дат

а

сере

дн

я

СЕ

Т,°

С

початок льоту 30.06 416,3 09.07 379,9 16.07 344,5

масовий літ 13.07

18.09

509,5

1036,1

23.07

15.09

480,9

834,2

31.07

08.09

432,0

646,5

завершення

льоту

04.10 1088,6 02.10 872,7 23.09 692,3

У передгірній зоні початок льоту жуків відбувається майже на 10 днів

пізніше – 09.07 (СЕТ 379,9ºС). Період масового льоту триває з початку третьої

декади липня до середини другої декади вересня (23.07–15.09) за діапазону СЕТ

480,9–834,2ºС. Завершення льоту, як і у низинній зоні, проходить на початку

першої декади жовтня (СЕТ 872,7ºС).

У гірській зоні початок льоту жуків спостерігається тільки в середині другої

декади липня (16.07) за СЕТ 344,5ºС. Масовий літ у цій зоні нетривалий – з

третьої декади серпня до кінця першої декади вересня (СЕТ 432,0-646,5ºС).


Завершення льоту жуків у гірській зоні відбувається на початку третьої декади

вересня при накопиченні СЕТ 790,8ºС.

СЕЗОННА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ І ОСОБЛИВОСТІ БІОЛОГІЇ ОЗИМОЇ СОВКИ (SCOTIA SEGETUM) У ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Сидоренко О.С., студент магістратури, Доля М.М., доктор сільськогосподарських наук, професор


Останніми роками в Лісостепу України простежується чітка тенденція до

поширення і розмноження озимої совки. Цей фітофаг в окремих господарствах

призводить до значного пошкодження і зниження врожаю зернових, технічних,

овочевих та інших сільськогосподарських культур.

Разом з тим, особливості біології та фенології залишаються мало

вивченими.

Тому дослідження біології озимої совки та розробка заходів ефективного

захисту від неї на посівах кукурудзи та інших сільськогосподарських культур є

актуальними як в теоретичному, так і практичному значеннях.

За результатами спостережень встановлено, що в Лісостеповій зоні України

у озимої совки зимує гусениця шостого віку в грунті на глибині 10-25см.

Витримує зниження температури до - 11°С. Розвиток лялечок триває 12–14діб.

Літ метеликів починається у третій декаді травня. Яйця відкладають по одному

або невеликими групами на нижньому боці листків і черешків бур’янів.

Плодючість становить від 470 до 2200 яєць. Ембріональний розвиток за

температури повітря +28…+30°С триває 2-5 діб, а при +10…+12°С–24 доби.

Гусінь першого покоління з’являється наприкінці травня – на початку червня.

Виплоджені гусениці живуть в грунті, знищують висіяне насіння і проростки, а в

ночі виходять на поверхню й підгризають сходи рослин, об’їдають сім’ядолі.


Закінчивши живлення, гусінь в ґрунті на глибині 1-6см перетворюються на

пронімфу, а через 2-10діб – на лялечку. Через 11-14діб вилітають метелики

другого покоління, літ яких триває близько двох місяців; яйця відкладають

зазвичай у серпні, а наприкінці місяця з’являються гусениці.

В умовах Лісостепу озима совка розвивається у двох поколіннях.

Доцільно відмітити, що совока теплолюбова та вологолюбива комаха.

Оптимальними умовами для її розвитку є відносна вологість повітря в межах 70 –

100%, при ГТК–0,9–1,3 та середньодобової температури повітря 18 – 24оС.

В 2013-2014 рр. чисельність гусениць фітофага становила 0,6-2,3 екз/м2 .

Головним чином на пшениці озимій посіяній після кукурудзи на зелений корм і

зайнятих парів.

Ентомофагами озимої совки є трихограма, їздці (браконіди, іхнеумоніди),

мухи тахіни, теленомуси.

АНАЛІЗ ФІТОСАНІТАРНОГО РИЗИКУ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ ЛІСОВИХ І ДЕКОРАТИВНИХ КУЛЬТУР

Сикало О.О., кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Мельничук В.В., студент магістратури


У зв’язку зі збільшенням обсягів світової торгівлі товарами рослинного

походження, а також промисловими товарами, які упаковуються та

супроводжують вантаж у вигляді дерев’яної тари, піддонів, контейнерів, ґрунту

тощо викликає занепокоєння та постійно існуючий ризик проникнення з ними

комах та патогенних організмів. Управління шкідливими організмами та

попередження їх розповсюдження відіграє головну роль у забезпеченні здоров’я

лісів та успішного розвитку лісового господарства.

Широкий діапазон шкідливих організмів може здійснювати негативний

вплив на ліси та лісовий сектор. Місцеві види стають причиною значних проблем,

особливо якщо популяції здатні масово розмножуватися на інтродукованих видах

дерев. За даними ФАО (2010) вогнища тільки лісових комах пошкоджують


близько 35 млн. га щорічно, в першу чергу у зонах із помірним та бореальним

кліматом.

Значних збитків завдають чужинні та інтродуковані шкідливі організми, які

не спрямовано були інтродуковані при торгівлі лісовими продуктами, живими

рослинами чи іншими товарами. За таких умов інтродуковані шкідливі організми

не мають природних ворогів, які зазвичай підтримують популяції у рівновазі.

Нові рослини-господарі не мають стійкості або недостатньо стійкі до

інтродукованих шкідливих організмів. Міжнародне співробітництво є досить

вагомим важелем в обмеженні розповсюдження лісових шкідливих організмів у

нові зони.

У якості переносників та розповсюджувачів шкідливих організмів лісу та

лісоматеріалів можуть виступати: посадковий та насіннєвий матеріал (навіть

матеріал із розсадників, бонсай, укорінені різдвяні хвойні дерева тощо). Із

зрізаними гілками, деревиною, колодами, пиломатеріалами, паливною деревиною,

корою, дерев’яним пакувальним матеріалом, насінням лісових культур,

промисловими виробами із деревини тощо переміщуються численні шкідливі

організми: попелиці, щитівки, хермеси, жуки-короїди, довгоносики, молі,

нематоди, гриби, бактерії, віруси, віроїди і фітоплазми. Країни-імпортери

проводять аналіз фітосанітарного ризику, який визначає проблеми шкідливих

організмів та сприяє розробці специфічних імпортних вимог. До «Переліку

регульованих шкідливих організмів» (2010 р.) до відсутніх на території України

занесені комахи та хвороби лісових і декоративних культур. Серед них:

а) кліщі: ялівцевий (Oligonychus perditus Pritchard);

б) комахи: західна і східна чорноголові листокрутки-брунькоїди (Acleris

gloverana Wals., A. variana Fern.), листокрутки: велика тополева (Choristoneura

conflictana Walk.), ялинова (C. fumiferana Clem.), східна ялинова (C. occidentalis

Freem.), скошенополоса (C. rosaceana Har.); вусачів: узбецький (Aeolesthes sarta

Sols.), китайський (Anoplophora chinensis Forst.), азіатський (A. glabripennis

Motsh.), мінливий (Monochamus alternatus Hope), каролінський (M. carolinensis

Oliv.), мармуровий (M. marmоrator Kirb.), змінний (M. mutator Le Сont.), сяючий


(M. nitens Bat.), помічений (M. notatus Drury), тупий (M. obtusus Cas.), щитовий (M.

scutellatus Say), дрібний (M. titillator Fabr.), тонковусий (Tetropium gracilicorne

Reit.), алтайський модриновий (Xylotrechus altaicus Geb.), наманганський (X.

namanganensis Heyd.), смолівки: кедрова (Pissodes nemorensis Germ.), веймутової

сосни (P. strobi Peck.), верхівок сосни (P. terminalis Hop.); шовкопряди:

сибірський (Dendrolimus sibiricus Tschetv.), східно-американський похідний

(Malacosoma americanum Fabr.), лісовий похідний (M. disstria Hub.), гірський

кільчастий (M. parallella Staud.); заболонник Моравіца (Scolytus morawitzi Sem.),

каптурник зубчастий (Sinoxylon conigerum Gers.), чорно-блакитний рогохвіст

(Sirex ermak Sem), азіатський каштановий галовий пильщик (Dryocosmus

kuriphilus Yas.), киргизький гірський короїд (Ips hauseri Reit.), великий

модриновий короїд (Ips subelongatus Motsch.).

в) хвороби: вілт (в'янення) дубу Сeratocystis fagacearum (Bretz) Hunt рак,

синява деревини платану (Ceratocystis fimbriata Ellis), жовта іржа відьміних мітел

ялини (Chrysomyxa arctostaphyli Dietel ), стовпчаста іржа сосни (Cronartium

comptoniae J.C. Arthur), веретеноподібна іржа (Cronartium fusiforme Hed.),

пухироподібна іржа сосни (Cronartium himalayense Bagchee), іржа японської білої

сосни (C. kamtschaticum Jorstad), ріжкоподібна іржа букових (C. quercuum), іржа

груші і ялівцю (Gymnosporangium asiaticum), іржа американського глоду (G.

angium globosum Farlow), іржа яблуні і кедру (G.porangium juniperi-virginianae

Schwein), іржа яблуні і ялівцю (G. yamadae Miyabe ex Yamada), іржа тцуги

(Melampsora farlowii), іржа тополі (Melampsora medusae), коричневий плямистий

опік хвої (Mycosphaerella dearnessii), коричневий опік хвої сосни (M. gibsonii),

септоріоз хвої японської модрини (M. laricis-leptolepidis K.), септоріоз,

плямистість листя, рак, опік тополі (M. populorum ).

г) нематоди: соснова стовбурова (Bursaphelenchus xylophilus Nickle).

Згідно «Керівництва щодо застосування фітосанітарних стандартів у

лісовому господарстві» (2010) до усіх об’єктів регулювання (деревини, виробів з

дерева, лісоматеріалів тощо), які переміщуються через державний кордон України

застосовують: інспектування та фітосанітарну експертизу. При виявленні вище


зазначених видів у живому стані до вантажів рекомендують застосовувати

знезараження або перевезення та переадресування згідно карантинного

сертифікату. Вся деревина, що надходить із країн поширення карантинних для

України організмів у період з 1 квітня по 1 листопада повинна бути очищеною від

кори, оброблена парою, висушена (kiln drying) чи знезаражена.

СМОРОДИНОВА СКЛІВКА В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Слонь А.С., асистент, Скоропад Ю.І., студент Уманський національний університет садівництва, Україна

Лісостеп України є сприятливою агрокліматичною зоною вирощування

ягідних культур, а саме смородини чорної. В ягідних насадженнях країни

смородина займає близько 29,7% площі. Смородина чорна як культура

представляє собою корисний продукт харчування так і лікарський засіб.

Для захисту насаджень смородини чорної необхідно провести аналіз

сучасного фітосанітарного стану насаджень, уточнити біологічні особливості

шкідників, вивчити динаміку корисних і шкідливих видів комах, розробити

екологічно й економічно обґрунтовану систему інтегрованого захисту смородини

чорної в Україні.

Шкідлива ентомо- та акарифауна смородини чорної налічує близько 200

видів. Але постійно шкодять близько 20 видів комах та кліщів. Найбільш

небезпечними шкідниками пагонів є смородинова склівка (Synantecdontipuliformis

Cl.). Гусениці смородинової склівки зимують один або два рази в залежності від

погодних умов у пагонах, де в травні після першої або другої зимівлі

заляльковуються. Літ метеликів починається в кінці травня, масовий літ – на 4-15-

й день після закінчення цвітіння смородини. У фазу «ріст ягід» самиці

відкладають яйця по одному на пагони біля бруньки, у тріщини дво-,

чотирирічних гілок в нижній частині. Гусениці розвиваються 10-20 днів. Після

виходу з яєць вони проникають у пагони і проточують у них ходи. У фазу

достигання ягід, пошкодженні гусеницями пагони відстають у рості, навесні листя


на них розпускається повільно, спочатку відмирає верхівка, а потім усихає весь

пагін .

Методи дослідження - загальноприйняті в ентомології та захисті рослин:

польові та лабораторні дослідження біології шкідників, стійкості сортів

смородини, ефективності дії сучасних пестицидів і прийомів зниження

чисельності та обмеження шкідливості в агробіоценозі промислових насаджень

смородини .

Дослідження виконували в науково-навчальному виробничому відділі

(ННВВ) Уманського національного університету садівництва та на центральному

відділенні Інституту помології ім. Л.П.Симиренка НААН в промислових

насадженнях чорної смородини, а також, з метою вивчення стійкості сортів в

колекційних насадженнях. Площа насаджень, де проводились дослідження,

складає 2,6 га. Облік шкідників проводили на районованих сортах смородини

чорної: Пам'ять Правика, Муза, Віра, Мрія, Минай Шмирьов та ін.

Отже, після досконалого вивчення видового складу насаджень смородини,

проведених облікових досліджень шкідників на різних сортах культури і

визначення економічних порогів шкідливості, можна впроваджувати екологічно й

економічно обґрунтований інтегрований захист з використанням

високоефективних пестицидів.

ЗАХИСТ СХОДІВ РІПАКУ ЯРОГО ВІД ХРЕСТОЦВІТИХ БЛІШОК У СХІДНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Станкевич С.В., аспірант

Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Україна

Головними причинами одержання низького врожаю ріпаку ярого й гірчиці є

недотримання агротехніки та великі втрати від шкідливих організмів. Недобір урожаю

ріпаку й гірчиці, що спричиняється шкідливими організмами складає 30–40 % і

більше, тому розробка ефективної, науково обґрунтованої системи захисту посівів

ріпаку ярого й гірчиці за сучасної технології вирощування виходить на перше місце.


Найбільш шкідливими у фазі сходів є хрестоцвіті блішки (Phyllotreta spp.), котрі за

сприятливих погодних умов можуть за 1–2 дні знищити до 100 % сходів капустяних

культур і щорічно завдають великих збитків у Східному Лісостепу України.

Дослідження проведені у 2010–2012 рр. на дослідних полях Інституту

рослинництва ім. В. Я. Юрєва. Необхідність проведення передпосівного

протруювання та обприскування рослин у фазі сходів викликана тим, що в роки

проведення досліджень щільність популяції жуків хрестоцвітих блішок на сходах

ріпаку ярого досягала 81,4 екз./м², що перевищує ЕПШ (3 екз./м²) у 27,1 разу. Така

чисельність шкідника може привести до загибелі посівів за кілька годин.

У варіанті з обробкою насіння баковою сумішшю фунгіцидного протруйника

Роялфло, 48 % в.с.к. з інсектицидним протруйником Табу, 50 % к.с. щільність

популяції блішок на сходах становила 8,9 екз./м² і перевищувала ЕПШ майже у 3 раза.

У варіанті з обробкою насіння баковою сумішшю фунгіцидного протруйника

МаксимXL 035 FS з Круїзер, 35 % т.к.с. щільність популяції блішок на сходах

становила 8,2 екз./м² і перевищувала ЕПШ у 2,7 разу. Тобто передпосівна токсикація

насіння ріпаку ярого не забезпечує зниження щільності популяції хрестоцвітих

блішок при їх масовому розмноженні до рівня.

Ефективність захисту від хрестоцвітих блішками на посівах ріпаку ярого

способом наземного обприскування інсектицидом Карате Зеон, 5 % мк.с. визначали у

фенофазу 2-х справжніх листків (початок І декади травня). Щільність популяції

хрестоцвітих блішок до обприскування становила 81,4 екз./м² і перевищувала ЕПШ

(3 екз./м²) у 27,1 разу. Через 3 доби після обприскування у контролі їх щільність

популяції становила 102,3 екз/м² і перевищувала ЕПШ у 34,1 разу. У варіанті з

обприскуванням посівів інсектицидом Карате Зеон, 5 % мк.с. щільність популяції

блішок через 3 доби після обприскування становила 5,7 екз./м² і перевищувала ЕПШ у

1,9 разу. Тобто обприскування посівів ріпаку ярого у фазі сходів – 2-х справжніх

листків не забезпечує зниження щільності популяції хрестоцвітих блішок до рівня

ЕПШ при їх масовому розмноженні.

Ефективність боротьби з хрестоцвітими блішками на посівах ріпаку ярого

способом передпосівної обробки насіння інсектицидними протруйниками Табу, 50 %


к.с. та Круїзер, 35 % т.к.с. і обприскування у фазі сходів інсектицидом Карате Зеон,

5 % мк.с. визначали у фенофазі сходів – 2-х пар справжніх листків ріпаку ярого

(початок І декади травня). У варіанті з обробкою насіння баковою сумішшю

фунгіцидного протруйника Роялфло, 48 % в.с.к. з інсектицидним протруйником Табу,

50 % к.с. щільність популяції блішок на сходах становила 8,9 екз./м² і перевищувала

ЕПШ майже у 3 раза, а після наземного обприскування інсектицидом Карате Зеон,

5 % мк.с. щільність популяції блішок через 3 доби після обприскування становила

0,4 екз./м² і була меншою ЕПШ у 7,5 разу. У варіанті з обробкою насіння баковою

сумішшю фунгіцидного протруйника Максим XL 035 FS, 35 % т.к.с. з інсектицидним

протруйником Круїзер, 35 % т.к.с., щільність популяції блішок на сходах становила

8,2 екз./м² і перевищувала ЕПШ у 2,7 разу, а після обприскування інсектицидом

Карате Зеон, 5 % мк.с. щільність популяції блішок через 3 доби після обприскування

становила 0,3 екз./м² і була меншою ЕПШ у 10 разів. Тобто передпосівна токсикація

насіння ріпаку ярого з послідуючим наземним обприскуванням посівів у фазі сходів –

2-х пар справжніх листків забезпечує зниження щільності популяції хрестоцвітих

блішок нижче рівня ЕПШ у 7,5–10 разів.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОБРОБКИ НАСІННЄВОГО МАТЕРІАЛУ ПРОТИ ВІВСЯНОЇ НЕМАТОДИ ТА ІНШИХ ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ

Статкевич А.О., студент Бабич А.Г., кандидат сільськогосподарських наук, доцент,

Бабич О.А., кандидат біологічних наук Національний університет біоресурсів і природокористування України

Передпосівна обробка насіння першочергово має забезпечувати

гарантований захист початкових фаз росту і розвитку рослин, оскільки

відродження личинок із цист співпадає з появою сходів. Встановлено, що окрім

прямої токсичної дії, протруйникам притаманні дезорієнтуючі та репелентні

властивості, що також можна вважати позитивною ознакою їх ефективності. Варто

відзначити, що потрапляючи в токсичну зону личинки не завжди гинули, певна їх

частка може впадати в тимчасову діапаузу, індуковану діючими речовинами


протруйників. Отже, проведені нами дослідження дають змогу зробити висновок

про комплексну дію на фітофагів сучасних хімічних препаратів.

Серед досліджених протруйників вищу технічну ефективність на ячменю

ярому забезпечив Селест Топ 312,5 FS, т.к.с. (дифеноконазол, 25 г/л +

флудіоксоніл, 25 г/л + тіаметоксам, 262,5 г/л) в нормі витрати 2 л/т в складі якого

містяться речовини різного спектру дії, порівняно з комбінованими чи

однокомпонентними препаратами тільки з фунгіцидними або інсектицидними

властивостями – Анталом, к.е. (тебуконазол, 60 г/л + тіабендазол, 80 г/л + імазаліл,

125 г/л) – 0,4 л/т; Вінцитом Форте SC, к.с. (флутріафол, 37,5 г/л + імазаліл, 15 г/л +

тіабендазол, 25 г/л) – 1,25 л/т; Раксілом Ультра FS, т.к.с. (тебуконазол, 120 г/л) –

0,25 л/т та Круїзером 350 FS, т.к.с. (тіаметоксам) – 0,5 л/т (рисунок).

Передпосівна обробка насіння протруйниками забезпечувала зниження

рівня заселеності сходів личинками вівсяної нематоди на 17,2 - 46,7% особливо

впродовж перших 7-14 діб. В подальший період спостерігалася тенденція до

зростання заселеності коренів личинками фітопаразита. Однак, навіть через

місяць заселеність ячменю ярого вівсяною нематодою в контролі перевищувала

дослідні варіанти на 8,3-19,4%.

0

10

20

30

40

50

Тех

ніч

на

еф

екти

вніс

ть, %

37

1428Селест Топ 312,5

FS, т.к.с.

Антал, к.е. Вінцит Форте SC,

к.с.

Раксіл Ультра

FS, т.к.с.

Круїзер 350 FS,

т.к.с.

діб

Технічна ефективність протруйників насіння проти вівсяної нематоди на

ячмені ярому (ПОП ім. Войкова Чернігівського району Чернігівської області,

2009-2011 р.р.)


Таким чином, передпосівна обробка насіннєвого та садивного матеріалу

сучасними протруйниками забезпечує захист сходів у найбільш вразливі

початкові фази росту рослин не тільки від шкідників і хвороб, але і від

фітопаразитичних нематод. Це дає змогу стверджувати, що в збереженому від

комплексу шкідливих організмів урожаї певна частка є і від фітопаразитичних

нематод. Разом з тим, слід відмітити, що нематицидна ефективність досліджених

препаратів для передпосівної обробки насіння зернових колосових культур, дещо

поступається за ефективністю похідним із групи карбаматів.

ШКІДЛИВІСТЬ ХЛІБНИХ КЛОПІВ НА ПОСІВАХ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ

Стригун О.О., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник , Інститут захисту рослин НААН України

Пшениця (Triticum) – важлива продовольча культура, яка серед трійки

стратегічних культур (пшениця, рис, кукурудза) займає провідне місце в світі.

Середньорічне світове виробництво її зерна в 2004-2008 рр. склало 628-676 млн т,

відповідно 33,4-35,4 % від загальної кількості. Основними виробниками зерна

пшениці в 2000-2005 рр. були (в млн тонн): Китай (110-103), Індія (66,0-68,6),

США (69,4-58,7), Росія (26,9-47,0), Франція (39,9-36,8), Канада (24,4-26,8),

Австралія (21,9-23,7), Німеччина (20,0-23,7), Пакистан (21,6), Турція (21,5),

Україна (14,9-18,7) (Комчарський, 2009).

Попит на зерно пшениці на світовому ринку випереджає виробництво, що

обумовлено як стрімким зростанням населення, так і форс-мажорними

обставинами, великими втратами від комплексу шкідливих організмів (шкідники,

хвороби, бур’яни ), які інколи перевищують 30 %.

В Україні зернові колосові культури пошкоджують в різному ступені більш

ніж 300 видів фітофагів, серед яких економічне значення мають близько 140

видів, а 50 з них вимагає застосування захисних засобів. Найбільш

розповсюдженими, багаточисельними і шкідливими є хлібні клопи, а саме:

шкідлива черепашка (Eurigaster integriceps Put.), маврська черепашка (E. maurus


L.), австрійська черепашка (E. austriacus Schrk.), елія гостроголова (Aelia

acuminata L.), елія носата (A. rostrata Boh.) а також польові (Lygys sрp. Hahn).

Клоп черепашка (Eurygaster integriceps Put.) та інші види щитників (E.

austriacus Sch., E. maurus L.), елій (Aelia acuminata L., A. rostrata Boh.) шкодять на

IV – XII етапах органогенезу рослин, за шкалою Купермана, чи на 30-91 етапах -

за шкалою ЄС. За пошкодженості вегетативних органів рослин перезимувалими

клопами знижується продуктивність рослин, а за сильної пошкодженості рослини

гинуть. Пошкодженість рослин перед виколошуванням спричинює білоколосицю,

плюсклозерність та істотно знижує врожайність. За даними М.П. Секуна (2002)

продуктивність пошкоджених клопами рослин у весняний період може

знижуватись на 40-50 %. За пошкодженості зернівок личинками і молодими

клопами в період їх формування – повної стиглості вони гинуть чи погіршують

товарну і насіннєву якість. Боротьба з цими фітофагами особливо на

завершальних етапах органогенезу є складною і найбільш небажаною за

небезпеки залишків інсектицидів у зерні, що вимагає посиленої уваги до пошуку

альтернативних методів захисту рослин та біологізації інтегрованого регулювання

чисельності фітофагів.

Так, тільки в останні три роки (2010-2012) проти клопа черепашки було

оброблено 39-46 % посівів пшениці, площа якої становила 5,8-6,7 млн га. За

собівартості обробки 1 га посівів 19,85 грн. (Мельник, Довгань, Секун та інші,

2010). Затрати на захист від цих фітофагів становили 44,9-61,9 млн грн. З

врахуванням втрат від зменшення продуктивності рослин на незахищених посівах

і погіршення якості зерна ці втрати будуть в 2-3 рази більшими.

Чисельність перезимувавших клопів змінювалась по роках від 0,5 до 2,79

екз/м2 і в середньому становила 1,49 екз/м2. Середній, за роки досліджень, індекс

шкідливості (Іш) склав 1,0 (0,33-1,86), личинок – 0,69 (0,50-0,80), сумарний індекс

для перезимувавших клопів і личинок склав - 1,69 (1,13-2,57), що вказує про

необхідність застосування захисних заходів. Потенційні втрати врожаю від клопів

в середньому складають 5,05 (2,65-8,61) %. Фактичні втрати з врахуванням

застосування стійких сортів і обприскування інсектицидами становлять 1,96 (1,04-


4,0) %. Пошкодженість зерна на необроблених площах склала 21,2 (7-48) %, на

оброблених – 3,1 (1,3-5,0) %.

Таким чином, незважаючи на інтенсифікацію застосування інсектицидів

проти клопів, наявність стійких сортів втрати врожаю і пошкодженість зерна

вимагає посиленої уваги до цих шкідників. В першу чергу необхідно більш

інтенсивно впроваджувати стійкі сорти, які характеризуються підвищеною

толерантністю, а саме Панна, Селянка, Куяльник, Вдала, Ніконія, Скарбниця,

Русса, Уманка, Крижинка, Лузанівка одеська, Половчанка, Дальницка, Донський

сюрприз, Зразкова, Зміна, Комплимент, Почесна, Почаївка, Донска

напівкарликова, Золотоколоса, Єрмак (Трибель, Ретьман, Борзих, Стригун, 2012;

Топчій, 2013).

EFFICACY OF UKRAINIAN ISOLATE OF ENTOMOPATHOGENIC NEMATODES STEINERNEMA CARPOCAPSAЕ WEISER. TO EUROPEAN MOLE

CRICKET GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L.

Stefanovska Tatyana R. ¹, Legutowska Hanna ² ¹PhD, Associate Prof., National University of Life and Environmental Science of

Ukraine, ²PhD, Senior Researcher, Warsaw University of Life and Environmental Science,

Poland

Majority of vegetables in the Ukraine are grown in household and small private

farms where the Common European mole cricket Gryllotalpa gryllotalpa L.

(Orthoptera: Gryllotalpidae) is a serious problem. It is widespread general polyphagous

pest and causes damage to field, vegetable crops as well as to fruits and berries growing

at commercial plantations and nurseries. It was studied that households plots (0.5 ha an

average size) are more severely affected by pest than commercial scale fields and

gardens. Chemical control if insecticides are used in bates; soil application or

seedling/bulbs treatment is not environmentally friendly. Priority should be given to

non-chemical methods of vegetables pest control growing in households wherever it is

possible. Using of natural enemies of common mole cricket could be such an

alternative. Entomopathogenic nematodes (EPNs) represent widely applied biological


control agent and can be considered as alternative to chemical pesticides.

Entomopathogenic nematodes are known as natural enemies of European mole cricket.

Commercial product based on EPN for augmentative are available at EU market,

however in Ukraine it does not exist. Several surveys in the country has been conducted

targeting different host pests, including Common turopean moll cricket (CEMC).

Steinernema carpocapsae Wieser. (Rhabditida: Steinernematidae) was isolated from

household plots where cabbage, potato, sweet paper were grown and level of

G.gryllotalpa infestation is high (0,6-0,8 s/ м2). The laboratory study of life cycle,

development and pathogenicy of two strains of S. carpocapsae: commercial strain

(Nemastar) and local Ukrainian isolate in various concentrations in nymph and adults of

G. gryllotalpa is an objective of present study.

For infection we used only less than two-week’s old infective juveniles (IJs) of S.

carpocapsae. G. grylotapa adults were expose to 25, 50, 75,100,150 IJs of Steinernema

carpocapsae a Petri dish (90-mm) containing two filter papers. Small peaces of potato

were put in each dish. The experience had twenty replicates (two blocks off ten Petri

dishes for G. gryllotalpa exposed to doses of two EPNs strains. Insect mortality was

recorded after 1, 2, 3, 4 days after infections. Dead insects were dissected to determine

presence of nematodes presence. Statistical analyses have been conducted using

ANOVA test.

Gryllotalpa gryllotalpa was found as an susceptible host for both commercial and

local strains of S. carpocapsae. The life cycle of studied S. carpocapsae including egg,

four juvenile stages and adult stages (male and female) was found the similar as for

another Steinernema species. The life cycle of S. carpocapsae both strains in the adults

of G. gryllotapla with concentration 50 IJs per adult has been completed 12-15 days,

t=25 0C. Two generations of S. carpocapsae were able to develop in the host for both

strains. Two strains of S. carpocapsae nematode species tested were pathogenic to

adults of G. gryllotalpa. The mortalities of G. gryllotapla adult caused by S.

carpocapsae were recorded in every concentration tested at least 50 to 150 IJs per larva.

Mean adults’ mortality ranged from 53 to 95% depending upon nematode strain and rate

of application.


Steinernema carpocapsae causes increasing mortality to G. gryllotalpa adults

form second to fourth day of infection. Adult mortality generally increased with

increased nematode rates. It was significant for both S. carpocapsae strains (Ukr.

Isolate F=26>2,86 and commercial strain Nemastar F=102,95>2,86. Ukrainian local

isolate caused a greater percentage of mortality of G. gryllotapla adult (95%) than

commercial strain of S. carpocapsae tested (87%) but interactions between nematode

strains, application rates were not significant. On the basis of these results, Ukrainian

isolate of S. carpocapsae could be selected for further evaluation under more field-like

conditions.

ШКІДНИКИ СХОДІВ БУРЯКА СТОЛОВОГО В ЗОНІ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

Ткаленко Г.М., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник

Киричук І.В., аспірант Інституту захисту рослин НААН, Україна

В Україні площа вирощування буряка столового становить 40 - 45 тис/га.

Одним з важливих резервів зростання врожайності продукції є запобігання

втратам за раціональної боротьби зі шкідниками буряка столового, які призводять

не тільки до загибелі молодих рослин, але і до значного зниження якісного

урожаю. За нинішніх умов технології вирощування буряка столового на Поліссі

ентомологічний комплекс вивчений недостатньо, що значно обмежує розробку та

ефективне застосування заходів захисту. Виходячи з цього, завданням досліджень

було уточнення біологічних особливостей розвитку та удосконалення прийомів

регуляції їх чисельності.

На основі проведеного моніторингу на посівах середньостиглих сортів

буряка столового Детройт, Бордо і Делікатесний було виявлено домінантні види

фітофагів сходів. Встановлено, що найбільш поширеними і шкідливими були

західний травневий хрущ (Melolontha melolontha L.), ковалик смугастий (Agriotes

lineatus L.), західна бурякова блішка (Chaetocnema tibialis Illig.). В меншій мірі

заселяла посіви бурякова мінуюча муха (Pegomyиa betae Curt.).


Бурякові блішки пошкоджували посіви буряка столового починаючи від 1-ї

пари справжніх листків за чисельності 2,5 екз./м2. Вихід нового покоління

розпочався наприкінці червня за температури повітря +19˚С, живлення на буряку

столовому продовжувалося до початку вересня. Але варто зазначити, що висока

вологість повітря в липні - серпні (70-75,5%) не сприяла значному пошкодженню

культури звичайною буряковою блішкою. В середньому було пошкоджено до

24% рослин, при цьому і чисельність шкідника знизилася до 1,9 екз./м2.

Початок виходу із зимівлі жуків ковалика смугастого спостерігали з 1-ї

декади червня за температури повітря +18,1˚С і відносної вологості повітря в

межах 75-78%. Личинки пошкоджували посіви буряка столового починаючи із

фази сходів за чисельності 2,5 - 3 екз./м2 до фази змикання листків у рядках за

чисельності 1,8 екз./м2.. Пошкодженість личинками склала біля 30% рослин.

Літ жуків західного травневого хруща відмічали на початку останньої

декади квітня за температури повітря +14,6˚С. Шкодили личинки хруща від кінця

червня (фаза змикання листків у рядках) до технічної стиглості коренеплодів.

Чисельність даного фітофагу знаходилася у межах 1,8 - 3,5 екз./м2, що

спричинило до 35% пошкоджених рослин.

Підвищена вологість ґрунту навесні сприяла прискореному виходу із місць

зимівлі бурякової мінуючої мухи. Але досить волога весна (надмірна кількість

опадів понад 65 мм за декаду) і нестача опадів (30 мм) на початку літа завадили

масовому розмноженню шкідника. Значної шкоди бурякова мінуючи муха завдала

культурі починаючи від 2 - 3 пар справжніх листків. За середньої чисельності 1

екз./м2, пошкодженість рослин складала 16%.

Для обмеження чисельності фітофагів сходів буряка столового та

пошкодження ними культури, досліджували ефективність препаратів Гаучо з.п

(60,0 кг/т) і Круїзер 350 FS (15,0 л/т) при нанесенні на насіння, що на сьогодні є

одним з основних способів захисту буряка столового від шкідників, особливо на

початку вегетації. Встановлено, що протруйники системної дії (Гаучо з.п. і

Круїзер 350 FS) за обробки насіння буряка столового забезпечували високу

технічну ефективність проти комплексу шкідників сходів (ковалик смугастий,


західна бурякова блішка, західний травневий хрущ, бурякова мінуючи муха). За

нанесення на насіння протруювачів Гаучо з.п. і Круїзеру 350 FS зниження

фітофагів в дослідних варіантах складало 74,9 і 76,2% відповідно, що дозволило

одержати додатково урожайність коренеплодів сорту Детройт відповідно на 13,9 і

14,1 т/га, сорту Бордо – 14,7 і 15,0 т/га, сорту Делікатесний – 15,9 і 16,3 т/га.

ЗАСЕЛЕННЯ СОРТІВ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО ХЛІБНОЮ СМУГАСТОЮ БЛІШКОЮ В УМОВАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Ткачова С.В., кандидат сільськогосподарських наук, науковий співробітник,


Ячмінь є важливою продовольчою, технічною та кормовою культурою, яка

займає друге місце у вітчизняній структурі виробництва зерна. Високий попит на

ячмінь сприяє тому, що щорічно відводяться значні посівні площі під цю

культуру.

Виведення та добір сортів зернових культур, несприятливих для

розмноження шкідливих організмів, має виняткове значення в захисті посівів

проти шкідників, обмеженні застосування спеціальних захисних заходів,

особливо хімічних. У зв’язку з цим при розробці та освоєнні програм

інтегрованого захисту особливої уваги потребує добір і використання в

господарстві сортів, стійких проти найбільш поширених і небезпечних видів

шкідливих організмів.

Найбільш небезпечним шкідником на перших етапах органогенезу рослин

ячменю ярого, є хлібна смугаста блішка — Phyllotreta vittula Redt., (ряд

твердокрилі — Coleoptera, родина листоїди — Chrysomelidae). Живлячись

листками рослин, жуки зішкрібають з верхнього боку м’якуш у вигляді довгастих

смужок. Сходи відстають у рості, жовтіють і навіть гинуть.


Дослідження проводились у 2011—2012 рр. на дослідних полях

Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла у ґрунтово-кліматичній зоні

Центрального Лісостепу.

Найбільшу чисельність хлібної смугастої блішки було відмічено на сортах

ячменю ярого Триполь та Хадар — 87,1 та 81,9 екз./м2 відповідно. Дещо менша

чисельність спостерігалася на сортах Авгій — 66,3 екз./м2 та Лучезарний — 55,5

екз./м2. Чисельність на сорті Юкатан у досліджуваних роках становила 49,9

екз./м2. Найменша чисельність блішок спостерігалась на сорті Сонцедар і

становила 20,5 екз./м2.

Таким чином, в умовах Центрального Лісостепу України найбільш

сприйнятливими до заселення хлібною смугастою блішкою були сорти ячменю

ярого Триполь та Хадар. Чисельність фітофагів на сорті Юкатан була найменшою.

ПРОГНОЗ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСНОВНИХ ШКІДНИКІВ ЗЕРНОВИХ

КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР З РЯДУ ТВЕРДОКРИЛИХ

Федоренко А.В., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий

співробітник Інститут захисту рослин НААН України

У хлібних жуків (кузька, красун, хрестоносець) за перезимівлі 2012/2013

рр. загинуло 14% личинок шкідника. Вихід імаго жуків, та заселення ними полів

розпочався, з ІІІ декади травня – І червня.

У 2013 році, за видового домінування жука кузьки, ним впродовж наливу

зерна було заселено до 48,8 % полів зернових.

Середня чисельність імаго у період молочно-воскової стиглості становила –

0,81 екз/м2, показник максимальних значень чисельності в осередках – 4,6 екз/м2 .

За даними осінніх ґрунтових розкопок личинки хлібних жуків виявлені повсюдно

на 26% обстежених площ.

За чисельності вище ЕПШ (3-4 екз./м2), у період молочно-воскової стиглості

зернових, слід проводити крайові або суцільні обробки полів, що одночасно

захистять посіви і від ряду інших супутніх фітофагів.


Хлібний турун (жужелиця), переважно звичайний, або малий, шкодить в

більшій мірі на полях озимих зернових культур, що висіяні після зернових

колосових попередників майже в усіх областях України. Під час минулорічної

перезимівлі загинуло до 19% шкідника.

За даними осіннього вибіркового обстеження на всіх полях сівозміни,

хлібним туруном по Україні заселено 24% площ. Враховуючи те, що, у зимівлю

увійшли личинки переважно другого та третього віків, зимуючий запас шкідника,

а також недотримання правильної агротехніки (із року в рік господарства не

виключають з структури посівних площ посів по стерньовим попередникам)

навесні в 2014 році (за доброї перезимівлі) можливе формування осередків з

підвищеною чисельністю шкідника, де необхідно буде проводити заходи по

обмеженню його чисельності. Загроза можлива на всіх полях, особливо на тих які

йдуть по стерновим попередникам, і частково по кукурудзі.

Провідну роль у боротьбі з хлібною жужелицею повинні відігравати

агротехнічні заходи: сівба озимини у допустимо пізні строки, науково

обґрунтована сівозміна (в жодному разі не можна сіяти озиму пшеницю після

зернових попередників), збирання врожаю в оптимально ранні та стислі строки,

проведення лущення стерні, рання оранка, адже своєчасний обробіток ґрунту

також знижує нагромадження шкідників. Потреба в хімічному захисті може

виникати більше по крайових смугах, чи коли чисельність стане надпороговою

(ЕПШ понад 3-4 личинки/м2).


Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор,

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна, Мостов’як С. М., кандидат сільськогосподарських наук,

Седик В. М., Гур’євська О. В. – аспіранти, Уманський національний університет садівництва, Україна

Значна кількість тварин, що мешкають у ґрунті відносяться до

членистоногих, різноманіття яких визначає гомеостаз цієї екосистеми.


Коливання чисельності комах – важливий індикатор екологічного стану

агробіоценозу. Виходячи з цього необхідно систематично проводити моніторинг

агроекосистем з метою уточнення видового складу членистоногих ;

їх трофічних зв’язків ; сезонної та багаторічної динаміки чисельності

корисних, шкідливих і нейтральних видів, що входять до ентомокомплексу;

з’ясування існування балансу та зв’язків між видовим складом шкідливих,

корисних і нейтральних об’єктів і чергуванням культур у сівозміні та ступенем дії

антропічних факторів на систему.

Проведення обстежень на площах, зайнятих різними сільськогосподарськими

культурами, дозволило зробити висновки, що серед виявлених членистоногих у

їх комплексі переважали Carabidae, Histeridae, Coccinellidae, Chrysomelidae і

Curculionidae .

Серед виявлених комах до комплексу грунтових та сапрофагів відносяться:

Elateridae і Tenebrionidae та їх личинки дротяники і несправжні дротяники;

Silphidae; Oniscidea; Meloe; Heteroptera; Orthoptera.

Нами було зафіксовано наявність у агросферних ценозах нейтральних чи

приховано шкідливих видів членистоногих, роль яких ще потребує вивчення

(Nicrophorinae – 2, Geotrupidae - 2, Bombus - 1, Myriapoda - 5, Araneae – 4,5,

Scoliidae – 2,3 особин на 1 м2).

Розкопи ґрунту і обліки відкритоживучих членистоногих показало, що

видовий склад і щільність їх дуже варіює і залежить від культури, якою була

зайнята площа, рельєфу та основних елементів технології вирощування. Так

виявилося, що використання сидератів (хрестоцвітих) сприяло накопиченню на

площі гусениць совок та біланів до 5-8 особин на м2.

Особливої уваги заслуговує наявність зимуючих стадій злакових кліщів та

дротяників (6-8 особин на м2). Основну масу фауни представляли Scarabaeidae,

Chrysomelidae і Curculionidae, Noctuidae, Myriapodа.

ОЛЕНКА ВОЛОХАТА В ПРОМИСЛОВИХ НАСАДЖЕННЯХ СУНИЦІ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ


Чепернатий Є.В., аспірант, Уманський національний університет садівництва, Україна

Важливу роль в одержанні високих і стабільних урожаїв суниці в

промислових насадженнях має ефективний і своєчасний захист рослин від

основних шкідників, хвороб і бур’янів ( Лапа та ін., 2004).

Оленка волохата (Epicometeshirta Poda). є на сьогодні найбільш чисельним і

найшкідливішим видом у насадженнях суниці.

Вважалося, що цей фітофаг завдає шкоди саме садовим масивам і

зустрічався по всій території України. Спалах чисельності цього виду, як і

багатьох інших представників ряду жуків, можна пояснити теорією циклічності

динаміки популяції (Hannes,1981; Bazai,1986; Белецький, Трибель, Федоренко,

1998), що пов'язано з ритмом попадання на земну поверхню енергії сонця, яка

визначає добову, сезонну і багаторічну зміну всього фізичного середовища, в

тому числі і чисельність комах. Крім того, це пов'язано з впливом і інших

чинників, що стали основою наших наукових досліджень, які проводилися в ТОВ

“АГРАНА ФРУТ ЛУКА” та інших садівничих господарствах Вінницької області

за загальноприйнятими в ентомології методиками (Трибель та ін., 2003)

впродовж 2009-2013 рр.

Результати досліджень свідчать, що жуки оленки волохатої зимують в

ґрунті на глибині до 40 см. За середньодобової температури повітря +14,0°С і

вище та середній вологості повітря 68,9-87,3% відбувався вихід жуків із ґрунту

(початок льоту шкідника),що спостерігалося наприкінці третьої декади квітня -

початок травня під час цвітіння трав'янистих рослин: кульбаби лікарської, мати-й-

мачухи звичайної, барвінку малого, барвінку трав'янистого та чорної смородини.

Спостереження свідчать, що жуки літають в теплі сонячні дні, найбільш

інтенсивно з 10 годин ранку до 15 години дня (за цей період часу в полі зору за 10

хвилин обліку кількість жуків складало 18-24 особини). Заселення та

пошкодження насаджень суниці відбувалося впродовж першої декади травня –

першої декади червня.


Результати маршрутних обстежень за роки досліджень свідчать, що близько

35% площ суниці в садівничих господарствах області було заселено цим

шкідником, а при відсутності проведення захисних заходів до 93% квіток рослин

у насадженнях було пошкоджено цим видом.

Дослідження свідчать, що літ жуків призупиняються після 16 години дня

(що мабуть пов’язано з інтенсивністю сонячного випромінювання), а вже після 18

годин вечора (і пізніше) та в прохолодні ночі жуки ховалися в ґрунт на глибину

0,5-2,5 см. Літ поодиноких жуків ми спостерігали до половини серпня, а масовий

тривав до половини червня. Встановлено, що впродовж червня-першої декади

липня відбувалося активне відкладання яєць шкідника в ґрунт на глибину до 35

см. Основна маса яєць була сконцентрована (до80%) безпосередньо по периметру

насаджень, в першу чергу в тих місцях, які були незорані(де впродовж останніх

років не проводився агротехнічний обробіток ґрунту), що пов’язано

безпосередньо з діяльністю людини. Поодинокі яйця ми знаходили в місцях, де

були купки рослинних решток.

Личинки жили в ґрунті до кінця серпня - початку вересня і живилися

рослинними рештками. Заляльковування розпочиналося з кінця серпня і тривало

до половини вересня. Через 15-28 днів з’являлися молоді жуки, що залишалися

зимувати в ґрунті на необроблених ділянках до весни наступного року.

Чисельність шкідника досягала 0,8 екз./м2

Це потребує розробки ефективних прийомів для зниження чисельності

цього небезпечного фітофага в промислових насадженнях суниці.

ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ IT-ТЕХНОЛОГІЙ У ВИВЧЕННІ КОМАХ НАДРОДИНИ ВОДОЛЮБОВИХ (HYDROPHILOIDEA: COLEOPTERA)

Шатровський О.Г. кандидат біологічних наук, Харківська державна зооветеринарна академія, Україна

Однією з провідних рис сучасної науки є впровадження IT-технологій.

Навіть класичні науки – як ботаніка, зоологія, тощо – вимагають постійного

оновлення інструментів для досліджень, в тому числі – комп’ютерних програм.


Ринок пропозицій програмного забезпечення пропонує нові вдосконалення, – і

дослідники мають своєчасно стежити за змінами.

Ентомологію також не оминули інновації, які підвищили ефективність

дослідницької праці насамперед через сучасне програмне забезпечення. На

власному досвіді автор відчув переваги науково-технічного прогресу, з яким

пов’язаний подальший прогресивний розвиток ентомології.

Як вихованець із класичної школи вітчизняної ентомології, автор передусім

вирішував питання систематики й фауністики комах, спеціалізуючись на

надродині водолюбових (Hydrophiloidea). Надродина нараховує в світовій фауні

більш ніж 4000 видів, і сучасний фахівець-систематик має орієнтуватися в

різноманітті досліджуваної групи. Перша проблема, з якою зіштовхується

дослідник при зборі інформації, – це різні тлумачення таксонів, навіть на

родинному рівні. Якщо колишній провідний фахівець із водолюбивих

Ф. А. Зайцев виділяв у складі надродини лише дві родини (Hydrophilidae та

Georyssidae) – то сучасні джерела переважно схиляються до більшого дробіння

групи, виділяючи в її складі принаймні 5 родин: Helophiridae, Hydrochidae,

Spercheidae, Hydrophilidae та Georyssidae – із яких чотири є монотипними. Шоста

родина Hydraenidae в багатьох інформаційних матеріалах (включаючи

авторитетне періодичне видання Zoological Record) взагалі виводиться зі складу

надродини Hydrophiloidea і входить до складу Staphylinoideea.

Останній надрукований каталог для надродини Hydrophiloidea було видано

в 2004 році, і з того часу його дані вже вважаються застарілими. Приклад для

порівняння: на протязі усього минулого століття дослідники надродини

користувалися каталогами Ф. А. Зайцева (1905) та A. Knisch (1914) із серії

каталогів А. Вінклера (Winkler), і знаходили ці джерела достатніми. Відповідно

вимогам часу, для відстеження новітніх даних із різних таксонів, окрім

традиційних каталогів, створені численні бази і банки в загальному доступі в

мережі Інтернет. Автор залучився до створення бази з Hydrophiloidea на одному зі

створених сайтів.


Для впорядкування й структуризації даних можна рекомендувати, як

загально розповсюджені програми (Microsoft Access), так і створені для

спеціалізованих дослідницьких дій (EndNote та Zotero). Їх використання

дозволяють не тільки швидко знаходити й передавати інформацію, а також

угруповувати її за будь-якими змінними. Ще одне важливе надбання сучасних

програм – це можливість формувати список джерел відповідно вимогам видань –

без значних витрат часу.

Сучасні графічні редактори дозволяють точно відображувати біологічні

об’єкти і позбутися зайвих деталей – що не було можливим на мікрофотографіях.

Окремо слід сказати щодо вдосконалення методик збору та зберігання

ентомологічного матеріалу й аналізу результатів досліджень. Навіть звичайні

підсаки та скребки несуть ознаки модернізації та спеціалізації. Завдяки новітнім

програмам статистичний аналіз став доступними не лише математикам, хоча в

цьому напрямі виявилися нові проблеми, пов’язані з їхнім використанням.

Перелічені напрями підвищення якості результатів на основі перерозподілу

часу повинні знайти місце не тільки у дослідницькій роботі, а також і в підготовці

майбутніх фахівців-ентомологів. Традиції вітчизняної освіти дозволяють

застосувати комплексний підхід у підготовку фахівців на основі поєднання вже

впроваджених досягнень світової науки і практики з метою досягнення

синергічного ефекту – що може сприяти створенню конкурентної переваги

нашого освітнього простору, зокрема – в галузі ентомології.

МОНІТОРИНГ ФІТОСАНІТАРНОГО СТАНУ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО

Швачунова І.С. студен магістратури Харківський Національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Україна

У зерновому клині Лісостепу важливе місце серед зернових культур посідає

ячмінь. Це цінна фуражна та технічна культура, особливо як сировина для

пивоварної галузі, харчової промисловості. До чинників, що зумовлюють втрати

врожаю є шкідники та хвороби, останні розвиваються впродовж всієї вегетації

на усіх органах. Найбільш поширеними і шкідливими в Україні є різні види


сажок та іржі, кореневі гнилі, борошниста роса, плямистості, бактеріальні та

вірусні хвороби.

Одним із завдань нашої науково-дослідної роботи було виявлення

інфекційних хвороб ячменю ярого в умовах ФСГ «Марс» - базовому господарстві

Державної фітосанітарної інспекції Троїцького району Луганської області в 2012

та 2013 рр. та визначення їх поширеності і розвитку.

Система спостережень за розвитком хвороб передбачала декілька

обстежень посівів, які проводили у фази сходів, кущення, виходу у трубку,

колосіння, молочної стиглості та перед збирання врожаю.

Результати моніторингу посівів ячменю ярого на виявлення хвороб

представлені в таблиці. Як свідчать дані в роки досліджень на ячмені ярому

протягом вегетації перевагу мали темно-бура, смугаста та сітчаста плямистості,

«чорний зародок» та кореневі гнилі - звичайна і фузаріозна. Решта хвороб:

борошниста роса, ринхоспоріоз не мали господарського значення. Ураженість

посівів була в межах дозволеного рівня.

З метою визначення видового складу збудників кореневих гнилей ячменю

в лабораторних умовах Державної фітосанітарної інспекції проводили

мікроскопічний аналіз зразків уражених рослин.

Таблиця

Результати моніторингу посівів ячменю ярого на виявлення хвороб Троїцький

район Луганської області, 2012-2013 рр.

Середні максимальні показники, %

Назва хвороби та її збудника

Фенофаза рослини, в якій

виявлена хвороба поширеність хвороби

розвиток хвороби

Звичайна коренева гниль - Bipolaris sorokiniana (Sacc.)

Shoem

Сходи-кущення 12,6 4,2

Фузаріозна коренева гниль види роду Fusarium Linc

Сходи-кущення 6,4 2,8

Темно-бура плямистість Bipolaris sorokiniana (Sacc.)

Shoem

Кущення – вихід у трубку

19,3 5,5

Борошниста роса – Кущення – 3,7 1,1


Erysiphe graminis вихід у трубку Смугаста плямистість

Drechslera graminea Ito Вихід у трубку-

колосіння 6,9 3,4

Сітчаста плямистість Drechslera teres Ito

Вихід у трубку-колосіння

5,3 1,8

Ринхоспоріоз Rhynchosporium

graminicola Hensen

Цвітіння- молочна стиглість зерна

4,2

1,6

Було встановлено, що в патогенезі хвороби беруть участь гриби із класу

Deuteromycetes – Bipolaris sorokiniana (Sacc.) Shoem (cин. Helminthosporium

sativum Pam., King. et Bakke.) та види роду Fusarium Linc. За чисельністю

переважав збудник звичайної кореневої гнилі, який серед усіх хворих рослин був

виявлений на 79 – 85 % . Фузарії, серед видового складу збудників, мали значно

менше поширення – 15 – 21 %. Дані лабораторної фітоекспертизи насіння

ячменю ярого, яку проводили перед сівбою, свідчать про його інфікованість та

контамінованість грибами родів Bipolaris та Fusarium, які є збудниками

кореневих гнилей.

Дані фітосанітарного моніторингу ячменю у Троїцькому районі Луганської

області свідчать про необхідність проведення захисних заходів, які повинні

забезпечувати оздоровлення насіннєвого матеріалу та обмеження розвитку

збудників інфекційних хвороб під час вегетації.

ЗАЛЕЖНІСТЬ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК БІЛОКРИЛКИ ОРАНЖЕРЕЙНОЇ (TRIALEURODES VAPORARIORUM WEST.) ВІД ТРОФІЧНИХ ЧИННИКІВ В

УМОВАХ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. АКАДЕМІКА О.В. ФОМІНА

Шейко Я.І., аспірант

Федоренко В.П., доктор біологічних наук, професор, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Лі в своїй праці «Введение в популяционную генетику» зазначає, що

внаслідок інбридингу в ізольованих колоніях, які утворилися від кількох особин,

вірогідність утворення популяції, що прогресує, зазвичай дуже низька. Саме


подібну модель ми спостерігаємо в оранжереях, де на одному місці постійно

вирощуються одні і ті самі види рослин, а взаємозв’язок із зовнішнім

середовищем є обмеженим. Варіації у харчуванні за таких умов у комах сильно

обмежені.

Склад їжі є важливим, оскільки вона безпосередньо впливає на обмін

речовин в організмі і підтримує зв'язок з довкіллям. Живлення впливає на

морфологічні ознаки, плідність, швидкість розвитку, рухливість, діапаузу, темпи

смертності комах, на характер різноманітності популяцій на певній території.

Метою роботи було вивчення варіабельності морфологічних ознак

білокрилки оранжерейної в залежності від кормових рослин.

Дослідження проводили в оранжереях Ботанічного саду ім. акад. О.В.

Фоміна Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченко. Зразки

відбирали з гранату, дурману деревовидного та пуансентії.

Аналіз середніх показників морфометричних вимірів шкідника показав, що

вони відрізняються між собою і білокрилка оранжерейна в межах однієї теплиці

здатна утворювати мікропопуляції на різних видах рослин.

Таблиця

Середні показники досліджуваних морфологічних ознак білокрилки в залежності

від трофічного фактору

№ Рослина-живитель Довжина крила, (Lw)

Довжина тіла, (L)

Ширина тіла, (H)

1. Datura arborea L. 88,7 69,7 22,1

2. Punica granatum L. 79,3 62,6 21,6 3. Euphorbia

pulcherrima Willd. 78,6 56,9 20,4

На основі порівняння середніх вибіркових показників досліджуваних

параметрів було висунуто нульову теорію про те, що дані відмінності є суттєвими

і вибірки відрізняються одна від одної. Аналіз проводився шляхом визначення t-

критерію Стьюдента для однорідних даних з нормальним розподілом. Почергово

порівнявши можливість помилки статистичного висновку визначили, що дана

величина в жодному з випадків (крім порівняння довжини крила особин


відібраних на пуансентії, аналіз їх подібності з довжиною крила особин на гранаті

не виявив достовірних відмінностей) не перевищувала 0,05, тобто наша гіпотеза є

правдивою. Згідно зі статистичною обробкою одержаних даних параметрів, що

досліджувались, усі вони помітно різняться між собою на різних кормових

рослинах.

Дані математичного аналізу параметрів досліджуваних ознак дозволяють

чітко відмежувати окремі мікропопуляції білокрилки оранжерейної на різних

видах кормових рослин. Що підтверджує здатність поліфагів в цілому, і

білокрилки оранжерейної зокрема, освоювати нові види кормових рослин. Для

поліфагів кожен новий вид чи форма рослини є новим макрорівнем екологічного

середовища, що має свої відмінні біохімічні та фізіологічні особливості. І в свою

чергу призводить до зміни морфологічних, екологічних та етологічних

особливостей популяції.

К ИЗУЧЕНИЮ ЛИСТОЕДОВ ПОДСЕМЕЙСТВА DONACIINAE W.KIRBY, 1837 (COLEOPTERA: CHRYSOMELIDAE) МЕЗИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО

ПРИРОДНОГО ПАРКА

Шешурак П.Н., Назаров Н.В. Нежинский государственный университет имени Николая Гоголя,

Мезинский национальный природный парк, Украина

Листоеды (Chrysomelidae) — одно из самых многочисленных, широко

распространённых, имеющих существенное хозяйственное значение семейств

жесткокрылых. На территории Мезинского национального природного парка

(Коропский район Черниговской области Украины) на сегодня выявлено 238

видов жуков надсемейства Хризомелоидных (Chrysomeloidea): Cerambycidae – 85,

Orsodacnidae – 1, Bruchidae – 2, Chrysomelidae – 150. Семейство Листоеды

(Chrysomelidae) представлено 10 подсемействами: Donaciinae – 9 видов,

Criocerinae – 9, Clytrinae – 9, Cryptocephalinae – 18, Eumolpinae – 3, Chrysomelinae

– 36, Galerucinae – 15, Alticinae – 35, Hispinae – 1, Cassidinae – 15. Лишь о

Galerucinae Парка имеются данные в литературе (Шешурак, Назаров, 2013).


Сборы и наблюдения проводились стандартными методами во время

полевых практик Нежинского государственного университета имени Николая

Гоголя на территории Парка и в его ближайших окрестностях: с. Оболонье (51˚37’

с.ш., 32˚56’ в.д.), 23-25.V.2002 (2002Об-Ше), 27.V-7.VI.2003 (2003Об-1-Ше),

5.VI.2009 (2009Об-Ше), 16-20.V.2011 (2011Об-Ше).

Сборы и наблюдения проводились на берегах р. Десна, озёр и прудов.

В результате сборов и наблюдений на территории Парка и в его ближайших

окрестностях выявлено 9 видов жуков подсемейства Donaciinae (Coleoptera:

Chrysomelidae). Из них многочисленными (за день можно собрать более 100 экз. –

м) являются 2 вида, обычными (за день можно собрать 6-100 экз. – о) — 2 вида,

редкими (за день можно собрать 1-5 экз. – р) — 5 видов. Ниже приводим список

выявленных видов.

1. Donacia antiqua Kunze, 1818 – 2011Об-Ше – (р).

2. Donacia bicolor Zschach, 1788 – 2002Об-Ше – (о).

3. Donacia cinerea Herbst, 1784 – 2002Об-Ше – (р).

4. Donacia crassipes Fabricius, 1775 – 2009Об-Ше – (м).

5. Donacia dentata Hoppe, 1795 – 2003Об-1-Ше – (р).

6. Donacia impressa Paykull, 1799 – 2003Об-1-Ше – (р).

7. Donacia marginata Hoppe, 1795 – 2002Об-Ше – (о).

8. Donacia semicuprea Panzer, 1796 – 2002Об-Ше – (м).

9. Plateumaris sericea (Linnaeus, 1758) – 2003Об-1-Ше – (р).

Таким образом, на территории Мезинского национального природного

парка и в его ближайших окрестностях выявлено 9 видов донациин. Этот список

далёк от полного. На Черниговщине выявлено 19 видов донациин. Без сомнения,

при дальнейших целенаправленных исследованиях все они могут бать выявлены

на территории парка, а данные по относительной численности многих видов

изменятся.

КОМАХИ - ЕНТОМОФАГИ В ЕКОСИСТЕМАХ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ

Ющенко Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент


Ситник П., Гуменюк М. студенти Національний університет біоресурсів і природокористування України

Розвиток біометоду в закритому ґрунті вимагає формування комплексу

ентомофагів адаптивними видами, які здатні тривалий час існувати в специфічних

умовах теплиць та надійно стримувати чисельність шкідників на безпечному

господарському рівні. На сьогодні такий комплекс ентомофагів дозволяє

практично в повному обсязі контролювати чисельність попелиць. Історія

використання кокцинелід проти цієї групи шкідників налічує понад 100 років. На

жаль із 28 видів хижих сонечок завезених в країни СНД лише 2-3 види

акліматизувались і успішно застосовуються в практиці біологічного захисту

рослин. Одержано позитивні результати при використанні проти попелиць

Harmonia axyridis Pallas.

Подібним чином проводилось освоєння природних ресурсів золотоочок.

Вони були практично першими комахами яких розводили для захисту тепличних

рослин.

Найбільш ефективним видом для захисту рослин в теплицях є Chrysopa

carnea Steph., для якого було розроблено відносно просту та недорогу технологію

масового розведення в лабораторних умовах. Вона основана на використанні в

якості корму яєць зернової молі, що непридатні для розмноження трихограми.

Імаго і хижі личинки золотоочки живляться кліщами, дрібними комахами –

попелицями, медяницями. Використовують хижака на стадії яйця або личинки

другого віку. При середній щільності попелиці - 500 особин на рослину

співвідношення хижак:жертва становить 1:5, при високій щільності 1000

попелиць на рослину – 1: 10.

Природні ресурси ентомофагів із родин Coccinellidae та Chrisopidae можна

вважати відносно вивченими. Порівняно з ними клопи антокориди є групою,

вивчення якої почалось відносно недавно (10-15 років назад). Проводились

спроби застосування їх проти зеленої яблуневої попелиці, звичайного

павутинного кліща. Та основною мішенню антокорид, зокрема оріусів є трипси,

серед яких найбільш шкідливий Thrips tabaci.


Арсенал біологічних засобів захисту проти трипсів тривалий час

обмежувався хижими кліщами з роду Ambliseius, тому виникла необхідність в

його розширенні. Найбільш спеціалізованим хижаком тютюнового та західно

квіткового трипсів є оріуси з родини антокориди. Найпоширенішими є Orius

niger та Orius laevigatus.

Оріуси в порівнянні з хижими кліщами мають ряд переваг -

ненажерливість, здатність існувати на рослинах при відсутності жертви, живлення

соком рослин, а також доступна методика їх розведення на яйцях зернової молі.

В теплицях хижака розселяють при першому виявленні шкідника або

профілактично. Самиця оріуса за добу може знищити до 60-70, а личинка до 25-

30 трипсів, більшість з яких складають личинки шкідника. Профілактично або

при низькій чисельності трипсів норма випуску становить 1-2 клопа на 1м кв. При

значній чисельності шкідника норма випуску збільшується до 5-10 особин на 1м

кв. Також оріуси можуть знижувати чисельність таких тепличних шкідників, як

попелиці, павутинні кліщі, личинки білокрилки.

Отже, ентомофаги виконують особливу регуляторну функцію в тепличному

біоценозі – підтримувати біоценотичну рівновагу при якій шкідник не

представлятиме господарської загрози.

TRICHOGRAMMA - БІОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ЗАХИСТУ РОСЛИН ВІД ШКІДНИКІВ

Ющенко Л.П., кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Ягодіна К О. студент


Широке і, на жаль, не завжди обгрунтоване використання пестицидів

призводить до негативних наслідків – забруднення довкілля, порушення

санітарно-гігієнічних регламентів, руйнування природних ценозів.

Один із шляхів скорочення обсягів застосування пестицидів є – розробка і

впровадження біологічних методів захисту з шкідливими організмами. Розвиток

біометоду сприяє вирішенню проблем охорони природи. Широкому застосуванню


біологічних засобів сприє створення виробничих біолабораторій, в яких

здійснюється масове розведення ентомофагів.

В останні 20 років виявляють великий науковий і практичний інтерес до

використання в Україні та за кордоном одного з ентомофагів – трихограму. Цією

проблемою зайняті спеціалісти з 103 країн світу. Такою зацікавленості не

виявлено ні до жодного з відомих біологічних засобів захисту рослин.

Трихограма – є основним засобом біологічного захисту з багатьма видами

шкідників, а саме: листогризучими і підгризаючими совками, лучним та

стебловим метеликами, біланами, листокрутками (плодожерками) і іншими.

Використовують її на зернових, технічних, овочевих, плодових культурах.

Трихограма належить до родини трихограматид, надродини хальцид, ряду

перетинчастокрилих комах.

Види роду Trichogramma представлені виключно, як паразити яєць комах.

Переважна більшість видів трихограми (96,3% загальної кількості світової

фауни) віддає перевагу трофічним зв’язкам з рядом Lepidoptera.

Трихограма – це дрібна комаха завдовжки 0,4-0,9 мм, бурого, жовтого або

чорного кольору з червонуватими очима, однаковою будовою тіла у різних видів.

Трихограма розвивається в середині уражених нею яєць живителя.

Паразитичний спосіб життя властивий тільки личинкам. Заражені трихограмою

яйця живителя через декілька днів набувають характерного темного забарвлення з

синюватим металевим відтінком. Іноді трихограма тільки проколює яйця, які

згодом набувають солом`яно-жовтого забарвлення, зморщуються та гинуть.

В яйцях совок, плодожерок та листокруток паразитує, як правило, по дві

іноді 3-4 яйцеїди, в яйцях молі – по одному.

Тривалість життя імаго залежить від наявності яєць живителя, додаткового

живлення на квітучій рослинності, а також температури та вологості

навколишнього середовища. В умовах лабораторії при підгодівлі вона живе

близько 8-10, а без підгодівлі 3-4 доби. Особини природних популяцій живуть

близько 12 діб. Цикл розвитку трихограми триває 10-12 діб.


Недостатню пристосованість трихограми до циклу розвитку господарів

компенсують масовим розведенням її у виробничих умовах та багаторазовим

внесенням в агроценози в період яйцекладки шкідників.

ШКІДЛИВА ЕНТМОФАУНА ПОСІВІВ ЛЮЦЕРНИ

Яковлєв І.В., аспірант Інститут захисту рослин НААН України

Комахи є однією з найважливіших ланок у структурі агробіоценозу,

оскільки об’єднують представників різних трофічних рівнів. Контроль за

чисельністю комах-шкідників є необхідною умовою одержання високих врожаїв,

тому формуванню ентомокомплексу, особливо небезпечних видів, на посівах

культурних рослин приділяється велика увага.

Глобальні зміни клімату також сприяють посиленому розмноженню та

розселенню комах фітофагів сільськогосподарських культур і люцерни зокрема.

Багато комах із підвищенням температури швидко розселяються у тих регіонах,

що раніше були для них недоступними через недостатню кількість тепла. Тому

постала необхідність детальніше уточнити комплекс комах шкідників, що

формується на посівах люцерни. Фауністичні дослідження були проведені в

умовах Корсунь-Шевченківського району Черкаської області на посівах культури

першого року вегетації в СТОВ “Правда”. За період проведення досліджень у

2013 році на посівах люцерни було виявлено 43 види фітофагів, які належать до 8

рядів та 20 родин.

Найпоширенішими видами, що завдають суттєвої шкоди люцерні є

представники родини Curculionidaе, зокрема жовтий тіхіус насіннєїд, фітономус,

великий люцерновий довгоносик, а також родини Miridae- люцерновий клоп, та

родини Eurytomidae люцернова товстоніжка.

Поодиноко зустрічалися представники родини Pentatomidае ягідний і

розмальований клопи, люцерновий щитник, паломена зелена.

Виявлено, що представники ряду Coleoptera становили найбільшу частку від

загальної кількості видів 31,5 %, наступними за цим показником розташувались


ряди Lepidoptera та Hemiptera з часткою видів 28,3 % і 13,4 % відповідно.

Найменшу становили ряди Homoptera 4,5 % та Hymenoptera 1,3 %.

При вивченні особливостей формування видового складу фітофагів на

посівах люцерни виявлено, що його структура залежить від фази розвитку рослин

і формується за рахунок видів, що мігрують з інших біотопів, та полівольтинних

видів, життєвий цикл яких проходив в цьому ж агроценозі.


ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ ЕНТОМОЛОГІЧНИХ...

Documents