ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.Костюка АПН УКРАЇНИ

ЯКОВЕНКО Сергiй Іванович

УДК 152.22

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

ПОТЕРПІЛИМ ВІД КАТАСТРОФ

(на прикладi постчорнобильської ситуацiї)

19.00.01 – загальна психологiя, iсторiя психологiї

АВТОРЕФЕРАТдисертацiї на здобуття наукового ступеня

доктора психологiчних наук

Київ – 1998

1

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Iнститутi психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторіяекологічної психології.

Науковий консультант – доктор педагогiчних наук, професор, академiк АПН УкраїниКиричук Олександр Васильович, Державна академія керівних кадрів освіти, кафедра психологіїуправління, завідувач.

Офiцiйнi опоненти:доктор психологiчних наук, професор, академiк АПН України Моляко Валентин

Олексійович, Інститут психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології творчостізавідувач;

доктор психологiчних наук, професор, член-кореспондент АПН України, НосенкоЕлеонора Львовна, Дніпропетровський державний університет, кафедра вікової психології таанглійської мови, завідувач;

доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна, Українськийнауково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, відділмедичної психології, керівник.

Провiдна установа: Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова, кафедра психологiї.Міносвіти України, м. Одеса.

Захист вiдбудеться 26 січня 1999 року об 11 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої радиД.26.453.11 в Iнститутi психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, м. Київ, вул.Панькiвська, 2.

З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Iнституту психологiї iм.Г.С.Костюка АПНУкраїни за адресою: 252033, м. Київ, вул. Панькiвська, 2.

Автореферат розiсланий 25 грудня 1998 року.

Вчений секретарспецiалiзованої вченої ради Алексєєва М.І.

2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Природнi, техногеннi та антропогенні катастрофи – головнапричина масової загибелi та страждань населення, виникнення гострих і хронічних, патологiчних,межових і непатологiчних психiчних розладiв. Отже, перед психологічною наукою постаєзавдання дослідження негативних психічних наслідків катастроф, розробки ефективних засобів їхпопередження та надання дійової допомоги потерпілим від них.

Актуальнiсть дослідження теоретичних та прикладних аспектів проблеми наданняпсихологiчної допомоги потерпiлим внаслідок чорнобильської ядерної та інших катастрофзумовлена складною екологiчною ситуацiєю в Україні, а також реальною загрозою стихiйних лих(наприклад, землетрусу в Криму, повенi у басейнi Днiпра), пожеж та вибухiв на газо- танафтопроводах, шахтах, об’єктах хiмiчної промисловостi та ядерної енергетики тощо;необхідністю підготовки психологів до практичної роботи з потерпілими від них.

Ці обставини вимагають вирішення методологічних та методичних проблем наданняпсихологічної допомоги окремим особам та соціальним групам на гострих та віддалених етапахкатастроф, зокрема при пролонгованій дії несприятливих екологічних та соціальних чинників.

Міра наукової розробленостi проблеми. Наслідки катастроф традицiйно знаходилися уцентрi уваги медикiв, зусиллями яких була утворена медицина (зокрема психiатрiя) катастроф, щовирішує завдання лiкування тiлесних та душевних травм потерпiлих. Але розширене тлумаченнянаслідків катастроф з гуманістичних позицій ставить тепер на порядок денний не тільки питанняелементарного виживання потерпілих, а й створення у посткатастрофічний період належних умовдля їх повноцінного життя – на грунті сучасної психологiї та соцiологiї катастроф.

Досвід надання психологічної допомоги потерпілим внаслідок залізничної катастрофипоблизу Уфи (С.М.Масгутова), вибуху в Армавірі (В.П.Вахов), землетрусу у Вірменії(Ю.І.Дерюгін, В.С.Мухіна та ін.), міжнаціональних конфліктів та воєнних дій (Р.О.Абдурахманов,В.В.Знаков, І.О.Котєнєв, В.Є.Попов) свідчить, що вітчизняна психологія не готова повною міроюзадовольнити потребу потерпілих від катастроф у психологічній допомозі у концептуальному,організаційному та методичному плані. Це положення стосується не тільки психологічноїдопомоги потерпілим на гострому етапі катастроф. У постчорнобильській ситуації особливовідчутна нерозробленість методологічних та організаційно-методичних проблем психологічноїдопомоги на віддалених етапах масового лиха, за умов пролонгованої дії складної композиціїпсихотравмуючих радіоекологічних та соціальних чинників.

Розрив між теоретико-методологічними засадами академічної психології та рівнемрозвитку прикладної та практичної психології пояснюється тим, що конкретні дослідженняпсихологічних наслідків катастроф здійснювалися переважно у межах таких галузей психології, якмедична, вiйськова, праці в особливих умовах – без належної комплексностi та фундаментальнихузагальнень з позицій загальної психологiї. Враховуючи сучасні тенденції “екологізації”гуманітарних наук, теорія і практика психологічної допомоги потерпiлим внаслiдок катастроф маєбудуватися на грунтi широкого екологiчного пiдходу, що забезпечуватиме адекватну та ефективнуреабiлiтацiю потерпiлих.

Дисертаційне дослідження здiйснювалося впродовж 1987-1997 рр. вiдповiдно планівІнституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України, плану приоритетних дослiджень,передбачених союзно-республiканською, а з 1991 р. нацiональною програмою лiквiдацiї наслiдкiвчорнобильської катастрофи.

Об’єкт дослiдження становлять психологічні особливості потерпілих від катастроф.Предметом дослiдження є залежність психічного стану осіб, що потерпiли внаслідок

катастроф вiд об’єктивних характеристик екстремальних подiй, їх власнихiндивiдуально-психологiчних відмінностей, а також органiзацiйних форм та методiв надання їмпсихологiчної допомоги.

3

Загальна мета роботи полягає в узагальненні науково-практичного доробку в галузiвивчення та подолання негативних психологiчних наслiдкiв катастроф; розробці теоретичних таорганiзацiйно-методичних засад їх мiнiмiзацiї.

Основнi завдання дослiдження:1) розкрити закономiрностi та механiзми дiї екстремальних чинникiв катастроф на психiку

людини;2) визначити теоретичнi та практичнi засади попередження та подолання негативних

психічних наслідків катастроф;3) виявити головнi чинники та особливостi динамiки психiчного стану осіб, що

постраждали внаслiдок чорнобильської ядерної катастрофи;4) визначити органiзацiйні принципи та найбільш ефективні методи психологічної

допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи;5) виробити рекомендації щодо мінімізації негативних психологічних наслідків

надзвичайних ситуацій та катастроф.Методологiчна основа та джерела дослiдження. Методологiчною основою даної роботи

слугують загальні принципи психологічної науки (детермінізму, відображення, активності,системного підходу та ін.); теоретичнi положення загальної та генетичної психологiї, щорозкривають закономірності розвитку особистостi як суб’єкта власної життєдiяльностi.

Теоретичне підгрунтя психологічної допомоги потерпілим від катастроф закладено впрацях класиків психології, що розкривають діалектичний зв’язок зовнішнього та внутрішнього,об’єктивного та суб‘єктивного, психіки і діяльності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк,О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов та ін.). Важливі орієнтири щодо розуміння наслідків катастроф та сенсудопомоги потерпілим від них містяться в працях, присвячених психології життєвого шліхуособистості та активності суб’єкту життєдіяльності у критичних ситуаціях(К.О.Абульханова-Славська, О.В.Брушлiнський, Л.Ф.Бурлачук, Є.І.Головаха, О.О.Кронік,В.О.Моляко, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, В.Франкл).

Суттєве значення для розвитку прикладної психології катастроф мають дані про особливіпсихічні стани і реакції, що спостерігаються в екстремальних і субекстремальних ситуаціях(Ю.О.Александровський, Г.О.Балл, Ф.Ю.Василюк, M.Горовиц, Л.О.Китаєв-Смик, М.Д.Левітов,E.Ліндеман, Р.Ліфтон, Б.Ф.Ломов, В.О.Моляко, О.М.Морозов, А.І.Нягу, Р.Питман, С.Розенцвейг,Г.Сельє, Н.В.Тарабрина, Л.Ф.Шестопалова та ін.), праці з теорії та практики психологічноїдопомоги (О.Ф.Бондаренко, І.В.Дубровіна, З.Г.Кісарчук, В.С.Мухiна, В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва,Т.С.Яценко та iн.), вдосконалення діяльності навчально-виховних закладів в зонірадіоекологічного лиха (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук, С.Д.Максименко).

Джерела даної роботи складають опубліковані матерiали дослiджень наслiдкiв природнихта техногенних катастроф; емпiричні дані, отримані автором під час проведення досліджень танадання консультативно-коригувальної допомоги потерпiлим внаслiдок екстремальних подiй.

Дослiдження проводились впродовж 1987-1997 рр. на контингенті близько 5 тисяч дiтей та1 тисячi дорослих, що постраждали внаслідок екстремальних подій, насамперед чорнобильськоїкатастрофи.

Положення, що виносяться на захист:1. Предметом психології катастроф є межові та непатологічні психічні розлади, виниклі

внаслідок дії екстремальних чинників. Форми та методи психологічної допомоги потерпілим відних складають особливу галузь теорії загальної психології та практики психологічної діагностики,корекції та терапії.

Слід розрізняти об’єктивні (медичні і соціально-економічні), а також суб’єктивні(психологічні) критерії визначення потерпілих від катастроф, та їх комбінації. За психологічнимикритеріями до потерпілих внаслідок катастроф відносяться люди, які сприйняли екстремальнуситуацію як таку, що становить загрозу для життя та здоров’я їх самих та оточуючих. Внаслідокпереживання катастрофи їх внутрішній світ (образ Я та довкілля, ціннісні орієнтації) зазнаєсуттєвих змін: формується “комплекс потерпілого”, що потребує допомоги.

4

2. При впровадженні заходів, спрямованих на мінімізацію психологічних наслідківкатастрофи, мають враховуватися їх специфічні (викликані шкідливими агентами катастрофи) танеспецифічні (індивідуально-психологічні та соціально-психологічні) чинники.

При ядерних катастрофах головний шкідливий агент – значне одноразове радiацiйнеопромiнення, що може викликати церебральну форму променевої хвороби, а при триваломуопроміненні малими дозами – пострадiацiйні енцефалопатії.

Іонізуюче опромінення викликає у мешканців радіаційно забруднених регіонів небезпечніпсихосоматичнi ефекти: катастрофiчне зниження iмунiтету, багаторазове зростаннязахворюваностi, що проявляється у погіршанні функцiонального і психічного стану потерпiлих(хронічна втома, тривожнiсть, депресивний стан тощо). Компенсацiя радіаційного ризику вимагаєзапровадження спеціального режиму харчування, працi та вiдпочинку, особливої організаціїнавчально-виховної роботи та дозвілля дітей і пiдлiтків, їх оздоровлення і санаторно-курортноголiкування.

3. Опосередкований вплив радiацiйних інцидентів пов’язаний з такими психотравмуючимичинниками, як неадекватна iнформацiя про радіаційну загрозу на тлі масового ядерного жаху;“вторинна травматизацiя” пiд час евакуацiї та переселення; руйнування сталого життєвого устрою,деформація образу “Я” та довкілля; незадоволення компенсацією радіаційного ризику навіддаленому етапі інциденту; відчуття соціальної незахищеності та втрата впевненості умайбутньому.

4. Особливість чорнобильської ядерної катастрофи полягає у комплексному тапролонгованому в часі впливі на велику кількість потерпілих прямих та опосередкованихпсихотравмуючих чинників, які породжують специфічні та неспецифічні ефекти. Зокрема,виявлено неспецифічний (незалежний від ступеня радіаційного ураження) “комплекс потерпілоговід чорнобильської катастрофи”; виокремлено варіанти посткатастрофічних переживань таповедінки потерпілих (“рентна”, “пасивно-покірна”, реакція “заперечення” негараздів або їхсвідомого подолання за рахунок власних зусиль), виявлена підгрупа “псевдопотерпілих”.

5. Надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок аварiї на ЧАЕС має бутизорієнтована на популяцiйні стратегiї. Головна увага має придiлятися опосередкованiйпсихологiчнiй допомозi, спрямованiй на покращання якостi само- та взаємодопомоги потерпiлих,пiдвищенню психологiчної компетентностi працiвникiв соцiальної сфери, органів управління всіхланок.

Надання прямої професiйної психологiчної допомоги потерпiлим вiд радiоекологiчноїкатастрофи має здiйснюватись на грунтi формування позитивного мислення та виробленняефективних моделей поведiнки – за умов запровадження диференцiйного пiдходу до рiзнихкатегорiй потерпiлих, врахування їх сенситивностi по певних форм психотерапевтичноговтручання (директивного, когнітивного, поведiнкового тощо), базуватися на екстранозологічнихта симптоматичних методах психологічної допомоги.

6. В постчорнобильськiй ситуацiї найбiльш постраждали дiти, жiнки, люди похилого віку.Саме цi категорiї потерпiлих мають отримувати адресну соцiальну та психологiчну допомогу. Неварто намагатися повернути їх “до дочорнобильського” стану – це неможливо. Потерпілі маютьнавчитися жити у теперішніх складних радiоекологiчних та соцiально-економiчних умовах.

Наукова новизна даної роботи визначається тим, що вперше в українській психологіїпоставлена проблема психології катастроф, запропоновано теоретичні та прикладні підходи до їїрозв’язання.

Вперше узагальнено теоретико-експериментальні дані про вплив радіаційних катастроф напсихiчний стан осіб, що належать до різних територіальних та вікових груп, знаходились пiдпатогенним впливом рiзний промiжок часу.

Розкрита унiкальність психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, яка пов’язана ізкомплексною дією об’єктивних та суб’єктивних чинникiв різного походження та iнтенсивності,пролонгованістю психотравмуючої ситуації, соцiальним контекстом.

5

Описана та пояснена феноменологія “комплексу потерпілого внаслідок чорнобильськоїкатастрофи”, типові форми переживання “катастрофічності” та реагування на психотравмуючуситуацію, їх залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників.

Доведена необхідність та визначені методологічні засади диференційованоїпсиходіагностики, психокорекції та психотерапії різних категорій потерпілих.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації понятійного апарату, щовикористовується для опису психологічних наслідків екстремальних подій та катастроф,визначенні змісту поняття полімодальна життєва криза, обгрунтована доцільність йоговикористання для пояснення постчорнобильської феноменології, розробки типологіїпсихологічних моделей поведінки за умов пролонгованої дії психотравмуючих чинників.

На грунтi узагальнення теоретико-експериментальних даних медицини, соцiологiї тапсихологiї катастроф закладено підвалини нового напрямку досліджень – радiоекологiчноїпсихологiї. Визначено її предмет, методологічні та методичні засади.

Встановлено головні закономiрностi та механiзми впливу на психiку людинирадiоекологiчних чинникiв, визначені специфiчні та неспецифічні наслідки чорнобильськоїкатастрофи. Розроблена теоретична модель впливу на психiку людини “ядерного жаху”,“неочевидних стресорiв”, “вторинної соціальної травматизацiї”. Розкрито мiсце радiоекологiчноїпсихологiї в системi наук та її зв’язок з іншими галузями психологiї.

Розроблено теоретичнi, методичнi та органiзацiйнi підвалини (принципи, головнiнапрямки, форми та методи) надання психологiчної допомоги потерпiлим від радiоекологiчноголиха.

Окреслені шляхи вирішення прикладних проблем “екологiзації” суспільної свідомості,пiдготовки населення та персоналу спеціальних формувань до дій в умовах катастроф різноготипу, зокрема при радiацiйній небезпеці.

Практичне значення. Розроблено рекомендацiї та цiльові програми мiнiмiзацiї негативнихпсихологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, що використовуються органами державногота мiсцевого управлiння, в закладах народної освiти, оздоровчих та лiкувальних установах,психологами силових структур держави.

Модифiковано декiлька вiдомих та розроблено кілька нових психодiагностичних методик,що використовуються психологами у наукових та практичних цілях. Впроваджено деякi новiприйоми консультативно-коригувальної роботи з потерпiлими внаслiдок екстремальних подій такатастроф.

Матерiали дослiджень використовувались при пiдготовцi низки законодавчих танормативних документiв, що стосуються надзвичайних та екстремальних ситуацій, психологiчноїслужби МВС.

Запроваджено спецкурси: “Основи радiоекологiчної психологiї” (Мiжрегiональний iнститутвдосконалення вчителiв), “Психологiя дiяльностi в екстремальних умовах” (психологiчнийфакультет КІВС).

Особистий внесок. В 1987-1993 рр. автор виступав у ролi наукового керiвника абовiдповiдального виконавця дослiджень, що виконувались за планами Інституту психологiї ім.Г.С.Костюка АПН України, були передбачені союзно-республiканською, надалі нацiональноюпрограмою “Дiти Чорнобиля”. У 1993-1997 рр. автор особисто здійснював дослідження,передбачені планами наукових підрозділів МВС та МО України, що стосувалися психологічногозабезпечення діяльності в екстремальних ситуаціях.

В 6 наукових статтях, написаних у співавторстві, доробок здобувача становить 50 %. Заредакцiєю автора вийшли 4 колективнi методичнi розробки та 2 збiрники наукових праць. У 4-хметодичних рекомендацiях, написаних у спiвавторствi й адресованих санаторно-курортнимзакладам, здобувачу належить приблизно 25 % матеріалів (що стосуються використанняпсихологiчних знань при оздоровленнi дiтей із зони радiацiйного забруднення). Розробки та ідеї,що належать співавторам, в дисертації не використовувались.

6

Апробацiя роботи. Результати роботи викладались автором на 19 мiжнародних науковихконференцiях: “ЮНЕСКО – вчителям Чорнобиля” (Полiське, 1989), “Медицина катастроф” (Київ,1991), “Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей та пiдлiткiв, що постраждали внаслiдокЧорнобильської катастрофи” (Київ, 1992), “Проблеми соціально-психологічної реабiлiтацiї таправового захисту дiтей i пiдлiткiв в умовах впливу наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС”(Гомель, 1992), “Посттравматичний стрес сьогоднi” (Київ, 1992), “Психосоцiальнi, психологiчнi тапсихоневрологiчнi аспекти наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1992),“Медико-психологiчнi аспекти Чорнобильської аварiї” (Мiнськ, 1992), “Соцiально-психологiчнадопомога дiтям і пiдлiткам, що потерпiли внаслiдок Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1993),“Чорнобильська катастрофа: дiагностика i медико-психологiчна реабiлiтацiя потерпiлих” (Мiнськ,1993), “Екологiчна освiта в контекстi аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1993), “Пiдготовкамiсцевих мешканцiв як працiвникiв служб психологічної допомоги в районах, що постраждали”(Мiнськ, 1993), “Психолого-педагогiчна допомога учням зони РЕК на базi шкiл та позашкiльнихзакладiв” (Київ, 1993), з’їздi Товариства психологiв України (Київ, 1996); “Практична психологія:теорія, методи, технології” (Київ, 1997), “Наслiдки чорнобильської катастрофи та формуванняекологiчної свiдомостi” (Київ, 1997), “Соціально-психологічна реабілітація населення, щопостраждало від екологічних та техногенних катастроф” (Мінськ, 1998), “Аутодеструктивнаповедінка: діагностика, корекція, профілактика” (Київ, 1998); багатьох науково-практичнихсемiнарах та нарадах, неодноразово обговорювались на засiданнях Вченої Ради Інститутупсихологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, його пiдроздiлiв – науково-практичного центру “ДiтиЧорнобиля” та лабораторiї екологiчної психологiї.

Публiкацiї: Результати дисертацiйного дослiдження опубліковано в монографiї, 2посібниках, 17 статтях у наукових журналах та збiрниках наукових праць, 9 методичнихрекомендаціях та розробках, 25 тезах наукових конференцiй.

Структура роботи. Дисертацiя складається з вступу, 6 роздiлiв, висновків, спискувикористаних джерел та додаткiв. Рукопис дисертації має обсяг 484 стор. машинопису, з них 18стор. займають 20 таблиць, 1 стор. – 1 рис., 49 стор. – список використаних джерел (470найменувань), 41 стор. – 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ мiстить обгрунтування актуальності проблеми дослiдження та обраного напрямкудисертаційної роботи, розкриває її об’єкт та предмет, головну мету та завдання, методологiчнi таметодичнi пiдходи. Викладено положення, що виносяться на захист, наукова новизна, теоретичнезначення та практична корисність роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора,апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Перший роздiл “Психологiя катастроф” мiстить стислий огляд iсторiї вивчення впливуна психiку людини екстремальних чинникiв (природних та техногенних катастроф, соцiальнихпотрясiнь та вiйськових дiй) з кiнця XIX столiття до теперішнього часу. Показано, що найбільшуувагу їх наслідкам приділяла медицина (травматологiя, психоневрологiя та психiатрiя). Йдетьсяпро черепно-мозкові травми; реактивні, психотичні та невротичні стани, викликані надсильними“катастрофічними” подразниками; манiфестацiю латентних психiчних розладiв, загостренняакцентуацiй та дисгармонiй особистостi в складних життєвих ситуацiях.

Медична допомога в цих випадках передбачала лiкування психогенiй та наслiдкiвкомбiнованих (соматичних та психiчних) травм за допомогою фармацевтичних препаратiв танемедикаментозної психотерапiї (Дж.Ерiксен, Г.Опенгейм, В.М.Сєчєнов, Е.Стерлiнг, В.Краус,К.Рейхард, К.Шредер, З.Фрейд, Е.Крепелiн, T.Селмон, Д.Майер, Л.Я.Брусиловський та iн.).

Пiсля І та ІІ свiтових воєн значний внесок у розумiння механiзмiв психiчної травматизацiїза екстремальних умов зробила вiйськова психологiя, що нагромадила великий емпiричнийматерiал та практичний досвiд екстреної та “вiдставленої у часi” допомоги потерпiлим. Цiматерiали привернули увагу до питань профiлактики “бойових психiчних втрат”; сприяли

7

активiзацiї дослiджень з психологiї праці в особливих умовах; розв’язання проблем професiйногопсихологiчного вiдбору і пiдготовки працівників “екстремальних професій”. Зростання ж кiлькостiжертв техногенних катастроф на виробництвi та транспортi посилило увагу до психологiчнихаспектiв конструювання та безпечної експлуатацiї технiчних пристроїв.

Сучаснi погляди стосовно теорiї та практики психологiчної допомоги потерпiлим внаслідоккатастроф будуються навколо проблеми відмінностей психопатологічних і непатологічнихнаслідків екстремальних чинників. Головна увага приділяється інтрапсихічним феноменам,уявлення про які складалися пiд впливом концепцiй стресу, фрустрацiї, складних життєвихситуацiй, посттравматичного стресу та соцiальних стресових розладiв.

Оскiльки для опису психологiчних наслiдкiв екстремальних та субекстремальних ситуацiйрізної модальності викоpистовуються piзнi категоpiї (тpавма, травматичний, вiйськовий, бойовийневроз, бойовий шок, стpес, посттpавматичний стpес, фpустpацiя, конфлiкт, дисгармонiя, кpиза),слiд зазначити, що конкpетна подiя чи складна життєва ситуація може торкатися окремих чиодразу багатьох прошарків психiчного життя, викликаючи одразу i стpес, i фpустpацiю, i конфлiкт,i життєву кpизу. Отже ці феномени необхідно pозpiзняти, pозумiти їх “взаємодiю” у фоpмуваннiкiнцевого pезультату – наслiдкiв тpавмуючої ситуацiї.

Структурно-логічний аналіз понятійного апарату, що використовується для описупатологічних, межових та непатологічних психологічних наслідків катастроф обгрунтовуєдоцільність використання поняття “полімодальна життєва криза” для опису психічного станулюдей, які перебувають тривалий час під впливом несприятливих катастрофічних тасоціально-психологічних чинників, втрачають контроль над обставинами свого життя, не здатнівідновити успішне соціальне функціонування через негативні психічні стани, хибні когнітивнісхеми та неадекватні моделі поведінки.

Масовидний характер катастроф змушує враховувати не тільки інтрапсихічніiндивiдуально-психологiчнi реакцiї окремих потерпiлих, а і вивчати інтерпсихічні(соцiально-психологiчнi та соцiологiчнi) аспекти катастроф, їх взаємозв’язок та значення дляреабілітації потерпілих.

Тлумачення термiну катастрофа здійснюється з об’єктно-онтологічних тасуб’єктно-аксіологічних позицій. У першому випадку йдеться про чинники, що спричинилитравми, iнвалiднiсть, тимчасову непрацездатнiсть, втрату майна, роботи, рiдних, є підставою дляофіційного визнання статусу потерпілого та надання йому відповідної соціальної допомоги(потерпілі за об’єктивними критеріями).

З суб’єктивно-аксіологічної позиції “катастрофічність” визначають уявленням про втраченіцінності, зміст травмуючих психiку переживань, навіть якщо подiя не торкалася людинибезпосередньо (наприклад, свiдки автокатастрофи чи пожежi з людськими жертвами, їхні родичі єпотерпілими за суб’єктивними критеріями). Варто брати до уваги імовірність появи післяката-строф “псевдопотерпілих”, які безпідставно претендують на соціальну допомогу.

Деякi види природних катастроф (зокрема сейсмiчнi) внаслiдок несподіваності танадсильних “очевидних” подразникiв завжди викликають психогеннi розлади, iншi (наприклад,посуха) небезпечнi тривалим виснажливим впливом.

Природні катастрофи через відсутність “злого умислу” не так тяжко відбиваються напсихічному стані потерпілих, як техногенні, особливо якщо останні загрожують небезпечнимивiддаленими наслiдками (при хiмiчному або радiацiйному забрудненні), що виникають з вини абочерез недбалість конкретних осіб (винуватців катастрофи). Та найтяжчі наслiдки мають лихаантропогенного походження (злочини, терор, масові соцiальні заворушення та війни), оскільки їхініціатори свідомо прагнуть завдати шкоди іншим людям, намагаються захопити їх зненацька.

Третій підрозділ першого розділу присвячено розгляду психологiчних наслiдків ядернихвипробувань та вибухiв, інцидентів в ядернiй промисловостi та енергетицi. Головна увагапридiлена об’єктивним соматичним ефектам опромiнення (променева хвороба), патологiїспадковостi; специфічним змiнам психічного стану опромiнених (астенія, тривога, внутрiшнякартина хвороби та очiкування на майбутнє). Найбiльш дослiдженi медичнi та психологiчнi

8

наслiдки ядерного бомбардування Японiї, випробувань ядерної зброї та низки інцидентів в ядернiйпромисловостi та енергетицi (Англiя, Бразилiя, Гвiана, СРСР, США); розкрито походження“ядерного жаху” та його роль у формуванні психогеній.

Роздiл завершують висновки щодо патологiчних та непатологiчних, специфічних танеспецифічних психологiчних наслiдкiв катастроф, актуальних завдань психологiї катастроф.

Другий роздiл “Загальна характеристика постчорнобильської ситуації” мiстить оглядданих щодо причин та наслiдкiв чорнобильської ядерної катастрофи. Простежується перебiг подiйта динамiка змiн у їх оцiнцi, розкривається зв’язок мiж рiвнем радiацiйного забруднення,соматичними ефектами, соцiально-психологiчними феноменами та психiчним станом рiзнихкатегорiй потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї.

Через десятилiття пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС, її катастрофiчнi наслiдки ще нестали надбанням iсторiї. Бiльш того, за цей час погляди та оцiнки щодо аварiї на ЧАЕС та їїнаслiдкiв неодноразово змiнювались. Так, у 1988 р. керівництво МОЗ України повідомляло “провiдсутнiсть суттєвих вiдхилень у станi здоров’я населення “аварiйних районiв” у порiвняннi зконтрольними групами”1.

Але приховати дiйснi масштаби лиха (як це вже не раз було при ядерних аварiях в СРСР)цього разу не вдалося, насамперед завдяки виходу радiонуклiдiв за державнi кордони та активноїреакцiї свiтового спiвтовариства, незалежних засобiв масової iнформацiї.

Визначенi експертами причини аварiї примушують замислитись над проблемами психологiїконструювання, будівництва та експлуатацiї небезпечних об’єктiв. При цьому, на перший планвиступають морально-психологiчнi аспекти науково-технiчної діяльності, прикладнi аспектибезпечного функцiонування систем типу “Людина – Машина”, питання пiдготовки, тренування тадопуску до роботи операторiв АЕС, проблеми екологiчного виховання, формування почуттявiдповiдальностi у тих, хто має справу з екологiчно небезпечними об’єктами. Ще одним важливимпсихологiчним аспектом проблеми є забезпечення ефективної дiяльностi спецiальних рятувальнихпiдроздiлiв в умовах радiацiї.

Для розумiння наслiдкiв Чорнобильської ядерної катастрофи необхідно видiлити етапирозвитку ситуацiї, якi висвiтлюються з позицiй радiоекологiї, медицини, психологiї тощо.

Згiдно радiоекологiчнiй періодизації, тепер завершується другий етап радiоекологiчноголиха (обмеження переносу радiонуклiдiв та стабiлiзацiї радiацiйної обстановки), повну лiквiдацiюнаслiдкiв якого (якщо це взагалi можливе) слiд вiднести до вiддаленої на десятилiття перспективи.Для цього необхідно побудувати Укриття-2, аби припинити радіаційне забруднення довкілля(третій етап) та завершити роботи з дезактивації та рекультивації забрудненої радіонуклідамитериторії (четвертий етап).

Для психологічної перiодизацiї Чорнобильської катастрофи важлива не стiльки хронологiяподiй, скiльки їх суб’єктивне значення; не стiльки реальна ситуацiя, скiльки уявлення про неї;актуальнi проблеми чи переживання, з якими людина має справитись. З цього поглядупершорядною проблемою в контекстi Чорнобильської катастрофи була проблема життя тасмертi, конфлiкту мiж прагненням вижити за будь-яку цiну й обов’язком.

Коли безпосередня загроза для життя людей втратила свою гостроту, її місце зайнялапроблема здоров’я, в тому числi й психiчного. У її розв’язаннi провiдна роль належала медичнимпрацiвникам. Та, з часом, на початку 90-х рокiв, медичнi проблеми відійшли на другий план,поступаючись мiсцем проблемам виживання в кризовiй економiчнiй ситуацiї.

Екстремальна стресова ситуацiя гострого перiоду аварiї на ЧАЕС торкалась вiтальнихоснов буття та супроводжувалась однотипними реакцiями тривоги та страху рiзного ступенявиразностi. Зовнiшнi прояви стресових реакцiй гострого перiоду були типовими для будь-якихстресiв та зводились до гiпо- чи гiпердинамiї. За виключенням окремих випадкiв, цi реакцiї недосягали психотичного рiвня. Реактивнi психози спостерiгались, насамперед, у iстеричних

1 Медицинские аспекты аварии на Чернобыльской атомной электростанции. // Мат. научн.конф. – К., 1988, с. 44.

9

особистостей, що мали уявлення про можливi наслiдки радiацiйного ураження, але не володiлиданими про конкретну ситуацiю. У деяких випадках спостерiгались спровоковані загостренняранiше компенсованих психiчних захворювань.

Кiлькiсть психiчних розладiв гострого перiоду за оцiнкою фахiвцiв була меншою, нiж цебуває в екстремальних ситуацiях певної модальності, шкідливі агенти яких сприймаютьсяорганами почуттiв – як при землетрусi чи повенi. Варто відзначити “некатастрофічність”чорнобильської катастрофи в плані чуттєвого сприйняття – через відсутність явних ознакнебезпеки за межами зони аварії, що викликало сильний когнітивний дисонанс у людей певнихпсихотипів (помисливих, тривожних).

У постчорнобильськiй ситуацiї спостерiгалось наростання невротичних проявiв, щопояснюється тривалiстю стресогенної ситуацiї та впливом “вторинного стихiйного лиха” (втратажитла, майна, звичного соцiального середовища тощо), суперечнiстю мiж сподiваннями тареальнiстю, незавершеністю подiй. Цi обставини обумовили перенапруження (демобiлiзацiю)психологiчних механізмів адаптацiї (гiпеpадаптоз). Характерологiчнi форми дезадаптацiї набували,в залежностi вiд структури особистостi та соматичного обтяження, наявностi екзогеннихутруднень, астено-невротичної та iпохондричної форми, вiдбувалась декомпенсацiя латентнихрозладiв психiки, соціальна дезадаптацiя особистостi.

Не зважаючи на те, що рiвень радiацiйного забруднення мiсцевостi, питної води, продуктiвхарчування виявився нижчим, нiж очiкувалось, евакуацiя проведена органiзовано, а державнасистема медичного та санаторно-курортного лiкування спрацювала краще, нiж можна булосподiватись, стан здоров’я населення з кожним роком погiршується. За даними українськогонаукового центру радіаційної медицини (УНЦРМ), кiлькiсть здоpових людей в Чорнобильськомурегiонi зменшилась за 1986-1991 рр. у 1,5-2 pази, а станом на 1995 р. – у 3 рази. У 1998 роцікількість інвалідів серед “ліквідаторів” сягнула 68 тис. чол.

Про помiтний вплив на стан здоров’я психологiчних чинникiв свiдчить аналiз структуризахворюваностi, в якiй чільне мiсце посiдають саме психосоматичнi та нервовi захворювання. Так,за даними УНЦРМ у 1987-1991 pоках в Чорнобильському регiонi спостеpiгалось катастрофiчне (у15-20 pаз) збiльшення кiлькостi неpвово-психiчних захвоpювань. В 1995 р. вони посiдали 2-3 мiсцесеред захворювань, типових для потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї на ЧАЕС.

За свiдченням медичних психологiв, у хворих на гостру променеву хворобу, деякихкатегорiй “лiквiдаторiв” спостерiгається пiдвищення рiвня реактивної та особистiсної тривоги,зниження та змiна структури самооцiнки, погiршення психiчної працездатностi, специфiчнi змiниструктури особистостi. Навiть через 2,5 – 3 роки пiсля аварiї, не зважаючи на найсучаснiшелiкування та заходи з соцiального захисту, негативнi психiчнi прояви зберiгались у 82 % осiб, щоперехворiли променевою хворобою III ступеня, 71 % – II ступеня та у 34 % – I ступеня. Цей станможна назвати, слiдом за Р.Лiфтоном, “хвоpобою ядеpного вибуху”.

Принципове значення для розуміння психологічних наслідків чорнобильської катастрофимають результати нейрофізіологічних досліджень наслідків iонiзуючого опpомiнювання припост-pадiацiйних енцефалопатiях.

Зростання кількості психосоматичних та нервово-психiчних захворювань дає пiдстави длявисновку про їх виникнення на грунті взаємодiї як об’єктивних (доза опромiнювання), так ісуб’єктивних (преморбiтнi риси характеру, тривожнiсть, зниження самооцiнки здоpов’я, негативнiочiкування оточуючих тощо) чинникiв функцiональну та оpганiчну етіологію.

Данi дослiджень українських соціологів показали, що потерпiлi сприймаютьЧорнобильську катастрофу як особисту трагедiю, крах сталої картини свiту, звичного способужиття та життєвих планiв.

У суспiльнiй та iндивiдуальнiй свiдомостi спостерiгається ряд парадоксiв: незадоволеннявладою – полiтична пасивнiсть; неспокiй за власне здоров’я – небажання дотримуватисьздорового способу життя; нестача iнформацiї – небажання отримувати новi знання та iнформацiютощо. Одна з головних причин їх виникнення – помилки у здiйсненнi соцiальної полiтики, якапроводилась без урахування даних психології та соціології катастроф.

10

Проведенi у 1990-1994 рр. дослiдження показали, що “радiацiйний ризик” втрачає своюгостроту, поступаючись мiсцем “соцiальному ризику” (передчуття загрози громадянської вiйни,голоду, безробiття тощо).

Пiдводячи пiдсумки аналiзу загальних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, слiд зазначити,що серед численних проблем першочергового вирiшення вимагають “резонанснi” – медичнi тасоцiальнi. Для цього потрібно наpощувати обсяг й якiсть медичної та соцiальної допомогипотеpпiлим, яка має бути “адресною” та доповнюватись масштабними заходами зсоцiально-психологiчної реабiлiтацiї. Цi зусилля мають здiйснюватись у річищі комплексногомiждисциплiнаpного пiдходу, спiльно усiма зацiкавленими вiдомствами, при високiй активностiсамих потеpпiлих.

Третій роздiл “Дослiдження психологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи”побудовано за хронологiчним принципом. В ньому розкривається динаміка змiн уявлень пpомасштаби та сутнiсть психологiчних наслiдкiв Чорнобильської катастрофи вiдповiдно етапам їхдослiдження.

Варто нагадати, що у 1986 році панувала концепції, згідно якої соціально-психологічніефекти чорнобильської катастрофи пояснювалися “радіофобією”; а психогенії зводилися допоодиноких випадків реактивних станів, маніфестації латентних психічних розладів та масовихневротичних проявів тривоги, причини яких вбачалися у неадекватному розумінні можливихнаслідків радіаційного забруднення.

Результати першого масштабного експеpиментального дослiдження психiчного стануpiзних теpитоpiальних та вiкових гpуп (1200 учнiв 3, 5, 7, 9 класiв), здійсненого в 1987 р. виявилипогipшення на 10-30 % показникiв pозвитку вищих психiчних функцiй школяpiв, що пpоживали уpайонах, пpилеглих до зони вiдчуження, наявнiсть ускладнень адаптації до нових умов життяпеpеселенцiв, наявнiсть психологiчних пpоблем у Київських школярів.

Доведено, що потерпiлi не є однорiдною спiльнотою. Виокремлено критерії диференціаціїпотерпілих за територiальними, вiковими, статевими і професiйними критеріями, характеромучасті у подіях (випадковий, примусовий або добровільний) Дана диференційно-психологічнахарактеристика 9 пiдгруп “дітей Чорнобилю” що вiдрiзняються мiсцем проживання, чисельнiстю,спiввiдношенням психотравмуючих чинникiв, якісними та кількісними характеристикамипереживання кризової ситуацiї.

У 1988-1990 рр. головна увага автора приділялася учням-пеpеселенцям. Дослідна тапсихокорекційна робота пpоводилась на базi СШ № 270 м. Києва, де мiгpанти складали пpиблизнополовину (бiля тисячi) учнiвського та вчительського колективу, ствоpилася досить складнасоцiально-психологiчна обстановка.

Пpояви соціально-психологічної дезадаптацiї спостеpiгалися у понад 50 %учнiв-пеpеселенцiв, що втpичi пеpебiльшувало пpояви дезадаптацiї у їх однолiткiв-киян. Пpицьому статистично достовipних вiдмiнностей у pозвитку пізнавальних процесів мiж мiсцевими таевакуйованими не виявлено. Відмінності переважно торкалися емоційно-мотиваційної сфеpи(тривога, невпевненість у собі, зниження рівня домагань, надмірна фіксація на стані здоров’я).

У 1991 р. значно загостpилась ситуацiя в pегiонах, якi пiдлягали гарантованомуневiдкладному вiдселенню. В них залишалися нерозв’язаними пpоблеми лiкування таоздоpовлення населення, постачання екологiчно чистих пpодуктiв, pеоpганiзацiї дiяльностiнавчально-виховних закладiв, пiдготовки педагогiчних кадpiв до pоботи в умовахpадiоекологiчного лиха. А головне, обіцяне переселення відкладалося на невизначений термін.

Психологічні дослідження виявили в потерпілих комплекс симптомів психічноїдезадаптації, які проявлялися на психосоматичному, функціональному та психічному рівнях,зокрема у якісних змінах емоційно-вольової та мотиваційної сфери. Спостерігалося загостренняпреморбітних рис особистості, подвоєння кількості акцентуацій характеру насампередастено-невротичного та психотичного кола, випадки дисгармонійного та патологічного розвиткуособистості. Ці зрушення були більш виразні у дівчат, ніж серед юнаків

11

У старшокласників спостерігалося звуження інтересів, деформація ціннісних орієнтацій,серед яких на перше місце вийшла цінність здоров’я, а інші (продуктивне життя, цікава роботасправжня любов тощо) відійшли на другий план.

Суттєво змінилася самооцінка здоров’я не тільки мешканців зони радіаційногозабруднення, а і сусідніх, екологічно чистих регіонів. При цьому зростання зусиль щодозбереження здоров’я та дотримання здорового способу життя не спостерігалося. Навпаки,набувала поширення самодеструктивна поведінка, що виявлялося в масовій алкоголізаціїнаселення, зокрема підлітків.

Ці обставини змушували активізувати пpактичну психологічну допомогу учням на грунтіфоpмування позитивної життєвої оpiєнтацiї, свiдомого ставлення до пpофесiйного та життєвогосамовизначення, здатностi до само- та взаємодопомоги.

Окрім інтрапсихічних переживань, на порядок денний вийшли інтерпсихічні проблеми, щонабули гостроти серед вимушених переселенців. Йдеться про відчуття своєї непотрібності,відчуженості, ворожого ставлення оточуючих. Не дивно, що “чорнобильці” інколи приховуютьсвою приналежність до цієї спільноти.

На початку 90-х років пояснення тяжких медичних та соціально-психологічних наслідківчорнобильської катастрофи “радіофобією” змінилося концепцією колективного психологічногостресу. Такий підхід був конструктивним у перші роки після аварії, але він не пояснював віддаленінаслідки психотравмуючої ситуації, зокрема зростання кількості випадків раку щитовидної залозиу 20 разів, поширення інших соматичних захворювань.

Віддалені наслідки аварії на ЧАЕС більше відповідали концепції посттравматичного стресу,але з деякими уточненнями, що стосувалися впливу “неочевидних” стресорів (відсутність убагатьох потерпілих конкретних жахливих образів у сновидіннях та нав’язливих спогадах, як цезвичайно буває при дії “очевидних” стресорів) радіаційної аварії, неможливості чуттєвогосприйняття радіації. За даними Н.В.Тарабриної, критеріям посттравматичного стресу відповідаєстан тільки 20 - 40 % “ліквідаторів” гострого періоду катастрофи. Погіршення психічного станунаселення в постчорнобильській ситуації Ю.О.Александровський пояснює “соціальнимистресовими розладами”, які виникають через нездатність значної частини населення (60-65%)пристосуватися до змін в соціально-економічному та політичному житті на терені колишньогоСРСР, адже вони виходять за межі звичайного досвіду людини.

Важливе значення для пояснення специфічних наслідків чорнобильської катастрофи малидослідження резистентності нервової системи людини до впливу радіаційного чинника,органічних пошкоджень субстрату психічної діяльності (мозку людини).

Узагальнюючи результати психодіагностичних обстежень потерпілих різнихтериторіальних та вікових груп, проведені у 90-ті роки, можна констатувати поширенняастено-невротичних та іпохондричних проявів, симптомів гострого, хронічного абопосттравматичного стресу, акцентуацій характеру, декомпенсації латентних психічних розладів,дисгармонійного розвитку особистості, соціальних стресових розладів.

Така мозаїчна картина дає підстави для висновку про наявність екстранозологічноїполімодальної життєвої кризи, яка визначає сутність комплексу “потерпілого внаслідокчорнобильської катастрофи”. ЇЇ головні проявами – астенізація, тривожність, стан депресії,відчуття власної безпорадності, залежності від зовнішніх обставин, перебігу подій, втратаконтролю над ситуацією, впевненості у собі та своєму майбутньому.

Ці дані орієнтують практичних психологів на використання певних конкретних методівдіагностичної та коригувальної роботи з потерпілими, а з іншого боку, розкривають значеннядиференційного підходу до “чорнобильців”, вказують на необхідність їх комплексної реабілітаціїна грунті вчинково-біографічного підходу (К.О.Абульханова-Славська, Л.Ф.Бурлачук,Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.О.Моляко, В.А.Роменець, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко,Т.М.Титаренко).

Дані про місце, що посідає чорнобильська катастрофа у життєвому шляху підлітків різнихтериторіальних вибірок, отримані за допомогою “Футурологічного опитувальника”, свідчать, що в

12

постчорнобильській ситуації психологічної підтримки потребує майже 2/3 старшокласників, дляяких аварія все ще залишається значимою, “актуальною” стресогенною подією життя, наслідкиякої ще не вичерпані.

Обгрунтованість цих висновків підтвердили дані щодо вивчення моделейпосткатастрофічної поведінки дорослих потерпілих за допомогою опитувальника “Підсумки таперспективи”. Виокремленні моделі поведінки (“рентна”, “пасивно-покірна”, “заперечення”негараздів або їх свідомого “подолання”) свідчили, що в тих випадках, коли потерпілі займалиактивну життєву позицію та намагалися своїми ініціативними вчинками покращати життя, їхпсихічний стан виявлявся значно кращім, ніж у випадках пасивного виконання ролі “жертви”, якапокладається на допомогу ззовні.

Узагальнення даних психологічних досліджень наслідків чорнобильської катастрофидозволяє зpобити такі висновки:

1) недооцiнка значення соцiально-психологiчних та психолого-педагогiчних аспектiвчорнобильської катастрофи завадила своєчаснiй розробцi науково обгрунтованої концепцiїкомплексного подолання її наслiдкiв, що значно знизило ефективнiсть реабiлiтацiї потерпiлих;

2) недостатня ефективнiсть психологiчної реабiлiтацiї потерпiлих внаслiдок Чорнобильськоїкатастрофи пояснюється тим, що не були врахованi всi можливi патогеннi чинники (радiологiчнi,медичнi, соцiально-психологiчні тощо) специфічних та неспецифічних порушень психiчноїдiяльності потерпiлих. Тому психологічна допомога зводилася тільки до усунення окремихсимптоматичних проявів і не набувала цілісного, комплексного характеру.

3) психiчний стан потерпiлих внаслiдок Чорнобильської катастрофи, його динамiкавизначаються складним сполученням об’єктивних i суб’єктивних чинникiв, вивчення i урахуванняяких є необхiдною передумовою реалiзацiї принципу диференційного пiдходу до рiзних вiкових татериторiальних груп, вироблення науково обгрунтованих рекомендацiй стосовно дiяльностiдошкiльних закладiв, шкiл та позашкiльних установ рiзних зон радiоекологiчного контролю,лiкувально-оздоровчих та психореабiлiтацiйних закладiв, забезпечення цілеспрямованоїпiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї педагогiв, шкiльних психологiв, соцiальних працiвникiв,спецiалiстiв у галузi психотерапiї;

4) запобiгання та подолання вад у психiчному розвитку дiтей i пiдлiткiв, деформацiїцiннісних орiєнтацiй та Я–концепцiї потерпiлих, дiєвiсть надання їм психологiчної допомогизалежить вiд того, наскiльки адекватно використовується досвiд подолання наслiдкiв iншихекстремальних подiй; якою мiрою вдається надати їй комплексного характеру та гуманiстичноїспрямованостi, забезпечити максимальне пiднесення самоактивностi суб’єктiв прийняттядопомоги, обмежуючи її тiльки необхiдною та достатньою, орiєнтуючись на розвиток особистостiяк на головну мету та результат психологiчної допомоги потерпілим.

Четвертий розділ “Досвід соціальної і психологiчної допомоги потерпiлим внаслідокекстремальних подій” включає аналiз причин недостатньої ефективності спроб наданнясоцiально-психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок чорнобильської катастрофи, землетрусуу Вiрменiї, iнших надзвичайних ситуацiй.

Аналіз iсторiї виникнення та розвитку професiйної соцiальної pоботи, головних напрямківсоціальної політики, її теоретичного підгрунтя, органiзацiї соцiальної роботи в розвинутих країнах,де нагромаджено багаторiчний досвiд надання соцiальної та психологiчної допомоги людям ускладних життєвих ситуаціях, потерпілим від катастроф розкриває головні, перспективні лінії їїрозбудови в Україні. З 70-тих pоків домiнуючим пpинципом пiдготовки соцiальних пpацiвникiв єунiвеpсалiзм, оpiєнтацiя на загальну теоpiю систем, науково обгpунтованi засоби втpучання ужиття iндивiда, гpупи, соцiальної спiльностi.

Розкрито цiлi, завдання та методи соцiальної роботи з рiзними категорiями громадян; етапита методи її надання; специфiка надання психологiчної допомоги на рiзних етапах екстремальнихситуацiй (у гострому перiодi, на етапi стабiлiзацiї обстановки та пiсля завершення рятувальнихробiт), вiдмiнностi у тактицi надання допомоги при катастрофах рiзного виду та масштабу,

13

стосовно рiзних категорiй потерпiлих (дорослих i дiтей, чоловiкiв i жiнок тощо), оптимальнийобсяг допомоги, критерiї оцiнки її ефективностi.

При цьому принципового значення набуває положення соціальної політики, яке передбачаєставлення до потерпілого як до людини, яка через надзвичайну подію тимчасово не здатна донормального функціонування у суспільстві, але завдяки цілеспрямованій соціальній допомозі,психотерапевтичному втручанню, належній консультативно-коригувальної роботі може відновитисвій життєвий потенціал. Остання має бути спрямована на краще усвідомлення потерпілимоб’єктивних та суб’єктивних причин власного психічного стану, шляхів відновлення соціальнозначущих ціннісних орієнтацій, соціальних зв’язків, особистісних якостей, навичок поведінки,притаманних самостійній, соціально зрілій особі.

Слід враховувати, що потерпілими внаслідок катастроф можуть стати будь-які категоріїлюдей – дорослі й діти, чоловіки й жінки, представники різних соціальних груп чи психотипів. Цеозначає принципову неможливість вироблення уніфікованої моделі надання психологічноїдопомоги потерпілим – з одного боку, та бажаність вироблення такої моделі чи, принаймні,певних принципів її подання.

Визначено методологiчні засади оцiнки та прогнозування “психологiчних втрат” пристихiйних лихах та техногенних катастрофах, розробки сценарiїв їх перебiгу, засобiв ситуацiйногоаналiзу, гуманiтарної експертизи управлiнських рiшень тощо.

Порівняння основних психотерапевтичних парадигми, їх переваг та недолiків стосовнонадання допомоги потерпiлим вiд катастроф дає підстави констатувати такі сучаснi тенденцiївдосконалення психотерапевтичної роботи: скорочення термiну терапiї, робота не з окремимиособами, а групами, пiдвищення власної активностi клiєнта, диференцiйний пiдхід стосовнопiдбору методiв втручання на грунті системного еклектизму, інтегративної терапії, врахуванняекологiчного контексту тощо.

На гострому етапі катастроф ефективні психофармакологічні препарати. Найбільшперспективними в плані надання психологічної допомоги групам потерпілих є техніки дебрифінгута дефьюзінгу, а на віддаленому етапі катастрофи – техніки, розроблені у когнітивному,поведінковому та вчинково-біографічному підходах.

На грунті аналiзу досвіду організації допомоги потерпілим від катастроф визначено зміст таформи пiдготовки соцiальних працiвникiв, фахiвцiв з психологiчної допомоги та персоналупiдроздiлiв, що мають дiяти в екстремальних ситуацiях (зокрема при радiацiйному забрудненнiмiсцевостi). Прослідковано вiддалені наслiдки психічної травматизацiї та професiйної деформацiїспівробітників спеціальних підрозділів. Викладено деякi методичнi підходи стосовнопрофесiйно-психологiчного вiдбору та пiдготовки рятувальників. Обгрунтовано рекомендації зпсихопрофiлактики та психологiчної підтримки робiтникiв “екстремальних професiй”, спрямованіна попередження психiчної травматизацiї. Завершують роздiл мiркування щодо створенняпсихологiчної служби Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй та лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильськоїкатастрофи.

П’ятий розділ “Принципи, організаційні форми та методи психологічної допомогипотерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи” розпочинається з аналiзу потреб“чорнобильців” у допомозi. За підрахунками фахівців, в Українi право допомогу держави мають 60тис. дiтей, евакуйованих з 30-кiлометрової зони вiдчуження, 250 тис. дiтей зони безумовноговiдселення, бiля 600 тис. дiтей зон гарантованого добровiльного вiдселення та посиленогорадiоекологiчного контролю, а також дiти, що народилися чи будуть народженi батьками –“лiквi-даторами” наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. Отже, кiлькiсть дiтей, що потребуютьсоцiально-психологiчної допомоги в Українi наближається до 1 млн., а загальна кiлькiстьпотерпiлих перевищує 4,5 млн. чоловiк.

Звичайно психологiчної допомоги потpебують не тільки тi доpослi та дiти, якi маютьвiдповiднi посвiдчення, а й тi, хто вiдчуває потpебу у нiй. Реально задовольнити таку потpебу заpазпpактично неможливо, адже в Укpаїнi система установ психологiчної допомоги населенню тiлькиформується. Це центpи психiчного здоpов’я, “телефони довipи”, служби зайнятості, соцiальна

14

служба для молодi тощо. З ними конкуpують всiлякi шаpлатани, якi заповнюють нішу, якаутвоpилася через “розрив” мiж потpебою у психологічній допомозi та темпами розвитку їїiнфpастpуктуpи.

Узагальнення теоретико-експериментальних даних щодо наслiдкiв Чорнобильськоїкатастрофи пiд кутом зоpу досвiду надання психологiчної допомоги потерпiлим дозволивзапропонувати наступнi принципи надання психологiчної допомоги: 1) доступностiсоцiально-психологiчної допомоги (як територiально, так i фiнансово, останнє не означає, щодопомога обов’язково має бути безкоштовною); 2) оперативностi, своєчасностi, адекватностiстадiям pозвитку ситуацiї i пеpеживанням суб’єкту; 3) диференцiйного пiдходу до дорослих тадiтей рiзних вiкових та територiальних груп, з рiзними психологiчними проблемами; 4)систематичностi надання допомоги, адже поодинокi епiзоди надання допомоги окpемим особамтiльки пiдкpеслюють вiдсутнiсть системностi в цiй pоботi; 5) комплексного пiдходу, що пеpедбачаєpоботу на piзних piвнях: з iндивiдом, сiм’єю, контактною та iншими гpупами, бiльш шиpокимисоцiальними системами, в pамках яких має функцiонувати iндивiд, узгодженості заходiв, щоздiйснюються рiзними вiдомствами; 6) компетентностi та вiдповiдальностi тих, хто беретьсядопомагати iншим; 7) оpiєнтацiї на розвиток особистостi як на головну мету та результатпсихологiчної допомоги; 8) активностi суб’єкта, обмеження допомоги тiльки необхiдною тадостатньою; 9) прийнятності методiв надання допомоги, їх варіабельностi вiдповiдно запитампотерпiлих.

Реалізації наведених пpинципiв утруднена через значну кiлькiсть потеpпiлих. Ця обставинависуває на пеpший план оpганiзацiйнi питання, pозв’язання яких, в свою чеpгу, вимагає з’ясуваннясутностi поняття “допомога”, яке визначається як цiлеспрямоване втpучання в ситуацiюжиттєдiяльностi суб’єкту пpийняття допомоги (окремих осіб, груп чи спiльностей), спрямоване нарозвиток чи вiдновлення здатностi до соцiального функцiонування, а також на створенняналежних соцiально-психологiчних умов, яки б сприяли досягненню ними своїх цiлей, спpиялиpозвитку та pеалiзацiї їх потенцiалу, збеpеженню здоpов’я у шиpокому pозумiннi слова.

Психологiчна допомога розглядається як процес, що має об’єкт, суб’єкт, мету, засобидосягнення, певний результат, який залежить вiд проблем клiєнта, iнтенсивностi та тривалостiроботи з ним, квалiфiкацiї фахiвця, його помiчникiв – волонтерiв, власної активностi потерпiлого,пiдтримки рiдних та “опору змiнам” в соцiальнiй системi тощо. Таке pозумiння поняття“допомога” pобить очевидною специфiку надання допомоги дiтям та пiдлiткам, оскiльки вонитiльки входять у соцiум, та їхня здатнiсть до успiшного функцiонування насампеpед залежить вiдможливостей для особистiсного pозвитку, наявностi умов для ствоpення того потенцiалу, якийбуде pеалiзований ними у майбутньому.

Виокремлюються три напрямки психологiчної допомоги:1. Непpофесiональна само- та взаємодопомога потеpпiлих, яка є найбiльш доступною,

опеpативною та досить ефективною за умов достатнього загального piвня психологiчної культуpинаселення. Відзначені суттєві позитивні зрушення в плані поширення психологічних знань середнаселення та деякі проблеми, пов’язані з зростаючою відчуженістю людей за умов погіршаннярівня життя.

2. Пpофесiональна пpяма допомога потеpпiлим, яка здiйснюється силами психологiв, щопpацюють в установах охоpони здоpов’я, наpодної освiти, iнших вiдомствах. В дисертацiїобговорюються переваги та недолiки різних підходів до надання безпосередньої допомогипотерпілим від катастроф. Вiдмiчається необхiднiсть широкої пpопаганди психологiчної допомогиз метою фоpмування у потенційних клієнтів вiдповiдного запиту та здатностi коpистуватисядопомогою.

3. Пpофесiональна опосеpедкована допомога, що здiйснюється на рiвнi країни, областi,району, гpомади тощо. Вона пеpедбачає: а) участь психологiв у ситуацiйному аналiзi, гуманiтаpнiйекспеpтизi упpавлiнських piшень, що стосуються життєдiяльностi потеpпiлих; б) pозpобцi цiльовихпрограм соцiально-психологiчної реабiлiтацiї та правового захисту потерпiлих; рекомендацiйщодо створення належних умов для повноцiнного розвитку дiтей та пiдлiткiв, що постраждали

15

внаслiдок катастрофи для впpовадження за мiсцем проживання, оздоровлення та лiкування; в)пiд-готовцi кадpiв для pоботи з населенням pегiонiв компактного проживання чи вiдселенняпотеpпiлих, насампеpед з пpофесiй типу “людина–людина” (медикiв, педагогiв, психологiв,соцiальних пpацiвникiв, керівників різних рівнів та ланок).

Досвід консультативно-коригувальної роботи автора з 280 потерпiлими вiд наслідків аваріїна ЧАЕС та інших екстремальних подiй дає підстави для обгрунтування конкретних форм таметодів диференцiйної психологiчної допомоги особам рiзного вiку, рiвня розвитку (iнтелекту,творчої уяви, спонтанностi тощо), що розрізняються моделями посткатастрофічної поведінки тамотивами звертання до психолога. Розкрита відмінність у виборі тактики психологічноговтручання при парціальних та глобальних скаргах клієнтів, наявності специфічних танеспецифічних проявів посткатастрофічних змін психіки. Пояснено нестійкі результатиіндивідуальної психологічної допомоги за умов відсутності комплексної реабілітації потерпілих.

В шостому роздiлі “Сучасний стан та перспективи розвитку радiоекологiчноїпсихологiї” розглядається iсторiя становлення та сучасний етап розвитку екологiчної психологiї –метанауки про природу, людину та суспільство, що утворилась і інтенсивно розвивається у другійполовині ХХ ст.

В останнє десятиліття інтерес до екологічної психології помітно зріс і в Україні. Про цесвідчать публікації М.В.Костицького (1993), В.О.Скребця (1997) та ін., викладання цієї дисципліниу ВУЗах, а також й те, що у 1996 р. на з’їзді Товариства психологів України вперше працюваласекція з екологічної психології.

Зростання інтересу до екологічної психології зумовлюється не тільки тяжким станомнавколишнього середовища в Україні, а й усвідомленням того, що адекватне розуміння психологіїлюдей, їх реальної поведінки не можливе без урахування широкого екологічного контексту,послідовного використання переваг міждисциплінарного підходу в науці.

Жодна окрема галузь психології неспроможна охопити в повному обсязі всі виміри, всіаспекти впливу глобальних катастроф на психіку людину, адже вони торкаються практично всіхрівнів психічного – морфологічних, соматичних та фізіологічних основ вищих психічних функцій,емоційно-вольової регуляції, мислення та уяви.

Вони впливають на соціальну і духовну сфери життя, змінюють долю не тільки окремихіндивідів, а й сімей, малих та великих груп (територіальних, професійних тощо), цілих когорт,популяцій і соціокультурних спільнот.

Так і наслідки аварії на ЧАЕС не вкладалися у досить вузькі межі, означені радіаційноюмедичною психологією (М.І.Бобнєва, 1992) або екологічною нейропсихологією (К.Д.Хомська,1997). Ці галузі знань можуть бути корисним для розуміння механізмів пошкодження психікипотерпілих від безпосереднього впливу радіації, але не здатні пояснити “псевдопатологічні”“донозологічні” психічні стани тих людей, які знаходились за межами радіаційного забруднення,помітні зміни світогляду людства після аварії на ЧАЕС. Осмислити ці зміни можливо тільки нагрунті всебічного, комплексного дослідження всіх аспектів Чорнобильської катастрофи.Адекватність екологічного підходу саме до вивчення наслідків Чорнобильської ядерноїкатастрофи випливає з визнання глобального значення радіаційного чинника та пролонгованостійого дії у часі.

Вимушені зміни у способі життя великих мас людей (особливо селян), що складався вікамий має значну інерцію; зміни індивідуальної та суспільної свідомості (образ Я і довкілля) невстигають за змінами в радіоекологічній ситуації та радикальними зрушеннями у суспільномужитті. Спроби адаптації до постчорнобильської та пострадянської ситуації – неефективні,компенсація – недостатня. Звідси випливають проблеми дезадаптації, стресу, фрустрації,конфліктів, життєвих криз, що утворюють феноменологію радіоекологічної психології. За цихумов набуває актуальності проблема надання ефективної психологічної допомоги людям упсихотравмуючий ситуації катастрофічного руйнування раніше безпечного екологічного імакросоціального середовища. Констатується виникнення на стиках наук нового напрямкудосліджень з радiоекологiчної психологiї., яка має свій предмет, теорію і сферу практичного

16

застосування. Предмет радіоекологічної психології утворюють об’єктивні факти, закономірності імеханізми психічної діяльності в умовах складного сполучення різних за природою, інтенсивністюта тривалістю дії катастрофічних та посткатастрофічних чинників.

О.В.Киричук 2 вводить радіоекологічну психологію у загальну систематику напрямківсучасної психологічної науки. Радіоекологічна психологія є складовою частиною екологічноїпсихології, має тісні міждисциплінаpні зв’язки з загальною та соціальною екологією, екологієюпопуляцій, гpуп, людини; екологією довкілля. Вона тісно пов’язана з іншими галузями психології(зокрема, загальною, медичною, військовою, віковою і педагогічною, психологією праці,діяльності в особливих умовах, здорового способу життя тощо), а також з медициною,соціологією, педагогікою, юриспруденцією тощо. Відповідно вона сама дифеpенціюється назагальну, медичну, соціальну, вікову і педагогічну pадіоекологічну психологію, психологію праці вособливих екологічних умовах, здоpового способу життя за умов радіаційного забрудненнямісцевості.

Радiоекологiчна психологiя розбудовується на грунтi комплексного мiждисциплiнарногопiдходу, спирається на методологiю природничих та гуманiтарних наук, користується їх методами,розвивається за логiкою не галузевого, а проблемного пiдходу. Потреби практики змушуютьвчених об’єднувати зусилля, розробляти новi дослiдницькi методики для скринiнгу, моніторингу,психодiагностики, адекватнi завданням радiоекологiчної психологiї; створювати сучаснiапаратно-програмнi засоби збору та обробки рiзноманiтних баз даних (реєстрів) – радiометричних,демографiчних, антропометричних, фiзiологiчних, медичних, психологiчних, соцiологiчних,облiку нормативних документiв тощо.

Перспективи розвитку радiоекологiчної психологiї вбачаються у подальшому узагальненнiрезультатiв експериментального вивчення психiчного стану потерпiлих внаслiдок чорнобильськоїкатастрофи, простеженні його динамiки; узагальненнi досвiду психологiчної допомогипотерпiлим; розробцi рекомендацiї щодо повноцiнного розвитку дiтей та вiдновленнянормального життя дорослого населення.

ВИСНОВКИ

Підводячи загальні підсумки проведеного дослідження, що підтвердили положення,винесені на захист, можна сформулювати такі загальні висновки:

1. Реальна загроза для життя, соматичного та психічного здоров’я населення загалом таокремих професійних груп (“екстремальні професії”), зумовлена природними, техногенними таантропогенними катастрофами, змушує спрямовувати зусилля на розбудову психології катастроф.На відміну від психіатрії катастроф, ця галузь знань має своїм предметом тимчасові та стійкінепатологічні зміни психіки людини під впливом екстремальних чинників. Форми та методипсихологічної допомоги потерпілим від них складають особливу галузь теорії загальної психологіїта практики психологічної діагностики, корекції та терапії.

Враховуючи масовидний характер катастроф, її предметом є не тільки інтрапсихічніфеномени (гострий, хронічний чи посттравматичний стрес, дезадаптація, стан тривоги,переживання катастрофи, що впливають на світогляд та ціннісні орієнтації потерпілих), а такожінтерпсихічні явища (психічне зараження, паніка, поширення чуток, вплив засобів масовоїінформації на психічний стан та поведінку потерпілих, міжгрупові конфлікти тощо).

Доцільно розрізняти об’єктивно-онтологічні (медичні і соціально-економічні), а такожсуб’єктивно-аксіологічні (психологічні) критерії визначення потерпілих від катастроф, їхкомбінації. До потерпілих внаслідок катастроф відносяться люди, які безпосередньо знаходилися векстремальній ситуації, що становила загрозу для життя та здоров’я їх самих та оточуючих,зазнали відчутних морально-психологічних та соціально-економічних втрат, що унеможливлюють

2 Основи психології: Підручник / За загал. ред. О.В.Киричука, В.О.Роменця. – К.: Либідь,1995, с. 127.

17

“нормальне” життя; постраждали опосередковано та вважають себе такими, що потребуютьдопомоги.

2. При мінімізації психологічних наслідків катастроф мають бути враховані їх специфічні(спричинені шкідливими агентами певної модальності) та неспецифічнііндивідуально-психологічні та соціально-психологічні чинники.

Узагальнення специфічних відмінностей психологічних наслідків радіаційних катастроф даєпідстави констатувати, що психiчний стан потерпiлих визначається особливим характеромрадiацiйного впливу (неможливiстю його чуттєвого сприйняття), неадекватною iнформацiєю проiнтенсивнiсть та тривалiсть опромiнення, накопичену дозу та спiввiдношенням зовнiшнього тавнутрiшнього опромiнення; iндивідуально-психологiчними особливостями потерпілих (вiком тастаттю, приморбiтними рисами особистостi), іншими супутнiми чинниками (насампередекологiчними та соцiально-економiчними), якi детермінують полiмодальну життєву кризу тазнаходяться у складному, нелiнiйному зв’язку.

При ядерних катастрофах головний шкідливий агент – значне одноразове радiацiйнеопромiнення, що може викликати церебральну форму променевої хвороби, а при триваломуопроміненні малими дозами – пострадiацiйні енцефалопатії. Порушення норм радiацiйної безпекивикликає у населення забруднених регіонів небезпечні психосоматичнi ефекти: катастрофiчнезниження iмунiтету, багаторазове зростання захворюваностi, що негативно вiдбивається нафункцiональному і психічному станi потерпiлих (хронічна втома, тривожнiсть, депресивний стантощо).

3. Особливість чорнобильської ядерної катастрофи полягає у комплексному тапролонгованому в часі впливі на велику кількість потерпілих прямих та опосередкованихпсихотравмуючих чинників. Цi чинники породжують специфічні та неспецифічні ефекти, длямінімізації яких слід використовувати як екстранозологічні, так і специфічні симптоматичніметоди психологічної допомоги. Виявлено неспецифічний (незалежний від ступеня радіаційногоураження) “комплекс потерпілого від чорнобильської катастрофи”, інваріанти посткатастрофічнихпереживань та поведінки потерпілих: “рентна”, “пасивно-покірна”, реакції “заперечення”негараздів або їх свідомого “подолання” за рахунок власних зусиль, виокремлено підгрупу“псевдопотерпілих”.

4. При психодiагностичних обстеженнях “чорнобильців” виявленi переважноастено-невротичнi та iпохондричнi прояви, гострий, хронiчний чи посттравматичний стрес,загострення акцентуацiй характеру, декомпенсацiя латентних психiчних розладiв та дисгармонійособистостi, соцiальнi стресовi розлади. Все це дає пiдстави констатувати наявнiстьекстранозологiчної полiмодальної життєвої кризи, яка й визначає сутнiсть комплексу “потерпілоговід чорнобильської катастрофи”. Його головні прояви – астенiзацiя, генералізована тривога,депресiя, вiдчуття власної безпорадностi, невпевненiсть у майбутньому, які виявилися більшзалежними від індивідуально-психологічних особливостей потерпілих, ніж від ступеня їхрадіаційного ураження.

Строката, а подеколи й “розмита” симптоматика, парціальність або навпаки, глобальністьскарг потерпiлих вимагає зваженого підходу при постановцi психологiчного дiагнозу та виборiстратегiї надання допомоги, врахування інваріантів посткатастрофічних переживань та поведінкипотерпілих (“рентної”, “пасивно-покірної”, “заперечення” негараздів або їх свідомого “подолання”за рахунок власних зусиль) вірогідності звертання за допомогою “псевдопотерпілих”.

5. Враховуючи велику кiлькiсть потерпiлих внаслiдок аварiї на ЧАЕС та недостатнiй рiвеньрозвитку iнфраструктури надання професiйної психологiчної допомоги населенню, пріоритет маєнадаватися адресній соцiальній роботі, впровадженню комплексних програм “оздоровлення”довкiлля, громадського життя та економiки, територіальним та популяцiйним стратегiям. Головнаувага має придiлятися опосередкованiй психологiчнiй допомозi, що спирається на покращанняякостi само- та взаємодопомоги потерпiлих, пiдвищення психологiчної компетентностi всіх верствнаселення, лiдерiв суспiльної думки, працівників соцiальної сфери, керівників всіх рівнів.

18

Надання прямої професiйної психологiчної допомоги потерпiлим вiд радiоекологiчноїкатастрофи має здiйснюватися на грунтi формування позитивного мислення та виробленняефективних моделей поведiнки – за умов запровадження диференцiйного пiдходу до рiзнихкатегорiй потерпiлих, врахування їх сенситивності по певних форм та методівпсихотерапевтичного втручання (директивного, когнітивного, поведiнкового,вчинково-біографічного тощо).

6. В постчорнобильськiй ситуацiї найбiльш постраждали дiти, пiдлiтки, жiнки, особипохилого вiку. Значно погiршились умови для повноцiнного розвитку дiтей, що мешкають в зонiрадiацiйного забруднення. В їхніх інтересах автором розроблено та впроваджено низкуметодичних рекомендацій. Саме цi категорiї потерпiлих мають отримувати адресну соцiальну тапсихологiчну допомогу. Не варто намагатися повернути їх “до передчорнобильського” стану – ценеможливо. Потерпілі мають навчитися жити у теперішніх складних радiоекологiчних тасоцiально-економiчних умовах на грунті використання адекватних моделей поведінки.

Пiдвищення ефективностi заходiв щодо мiнiмiзацiї психологiчних наслiдкiв катастрофвимагає активiзацiї теоретичних та прикладних дослiджень в галузi психологiї катастроф,радiоекологiчної психологiї; створення за участю психологiв спецiалiзованих служб для лiквiдацiїнаслiдкiв надзвичайних подiй та катастроф, психологічного забезпечення їх діяльності.

Подальші перспективи дослідження автор вбачає в систематичному дослідженніпсихологічних наслідків екстремальних подій та катастроф. Для цього необхідно створитинауково-методичний Центр психології кризових ситуацій та катастроф, завдання якогополягатиме в розробці теоретичних та практичних засад надання психологічної допомогипотерпілим, питань запобігання “психічної травматизації” та забезпечення психологічної безпекинаселення, психологічного супроводження (відбору, підготовки та реабілітації персоналу)професійної діяльності в екстремальних умовах, сприяти впровадженню сучасних методівпрофілактики, діагностики та корекції психологічних наслідків катастроф у практику.

Головний змiст дисертацiї вiдображено у таких публікаціях:1. Монографія: Яковенко С.І. Психологiя людини за умов радiоекологiчного лиха. - К.:

Чорнобильiнтерiнформ, 1996. -171 с. (Рекомендовано до друку Вченою радою МІУУ, рецензенти:Л.Ф.Бурлачук, Трофімов Ю.Л.).

2. Посібники:2.1. Психологическая реабилитация учащихся, пострадавших вследствие Чернобыльской

катастрофы (пособие для учителей и школьных психологов)./ Под ред. С.И.Яковенко. – К.,1995. –177 с.

2.2. Яковенко С.І. Психологічна допомога особам, що постраждали внаслідокекстремальних ситуацій та радіоекологічного лиха. - К.: Стілос, 1998. - 58 с. (Рекомендовано додруку Вченою радою КІВС, рецензенти: В.М.Синьов, Т.С.Яценко.).

3. Статтi у наукових журналах i збiрниках:3.1. Яковенко С.И. Влияние ценностных ориентаций подростков зоны ЧАЕС на личное

самоопределение // Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей i пiдлiткiв, що постраждали вiдЧорнобильської катастрофи. – К., 1992. – C. 100-108.

3.2. Киричук А.В., Татенко В.А., Яковенко С.И. Становление радиоэкологическойпсихологии в Украине. // Психол. журнал. -1993. - N 3. – C. 176-179.

3.3. Яковенко С.І. Загальнi психолого-педагогiчнi данi пpо вплив фактоpiв pадiацiйногозабpуднення на pозвиток особистостi дiтей i пiдлiткiв // Розвиток твоpчої особистостi в умовахекологiчної кpизи. – К., 1993. – C. 7-14.

3.4. Яковенко С.І. Центр “Дiти Чорнобиля” // Iнформацiйний бюлетень АПН України. Вип.2. - 1993. – C. 8-9.

3.5. Яковенко C.И. Психологическая помощь детям, пострадавшим вследствие аварии наЧАЭС // Социально-психологические и психоневрологические аспекты последствий аварии наЧернобыльской АЭC. – К., 1993. – C. 113-117.

19

3.6. Зливков В.Л., Яковенко С.И. Безработные женщины: психологические аспектысоциальной защиты // Социальная работа с молодежью: Сб. научн. трудов Института молодежи. –К., 1994. – С. 77-81.

3.7. Киричук О.В., Яковенко С.І. Науково-методичне забезпечення державної програми“Дiти Чорнобиля” // Соцiально-психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, що постраждали вiдЧорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. – К., 1994. – C. 3-8.

3.8. Яковенко С.И. Основные направления и формы оказания психологической помощидетям, пострадавшим в следствии аварии на ЧАЭС // Соцiально-психологiчна допомога дiтям iпiдлiткам, що постраждали вiд Чорнобильської катастрофи. Зб. наук. праць. – К., 1994. – C. 66-73.

3.9. Яковенко С.И. Принципы и формы оказания психологиеской помощи пострадавшимвследствие Чернобыльской катастрофы / Адукацыя i выхаванне. - 1994. - N 12. – C. 86-90.

3.10.Яковенко C.I. Психологiчна допомога населенню в пост-чорнобильськiй ситуацiї //Соцiально-психологiчнi наслiдки аварiї на ЧАЕС. Проблеми органiзацiї i функцiонування центрiвсоцiально-психологiчної реабiлiтацiї. – К., 1995. – C. 36-47.

3.11. Яковенко C.I. Психологiчнi особливостi психiчного розвитку дiтей зониЧорнобильської катастрофи // Психологiчнi проблеми навчання, виховання, активностi i розвиткуособистостi. – К., 1995. – С. 340-347.

3.12.Яковенко C.I. Психiчне життя людей в постчорнобильськiй ситуацiї // Соцiальнiнаслiдки Чорнобильської катастрофи. – Харкiв: Фолiо, 1996. – C. 354-367.

3.13. Яковенко С.И. Психическая дезадаптация сотрудников ОВД как факторсуицидального риска. // Психопедагогика в правоохранительных органах. - 1996. - № 1 (3). - С.30-32.

3.14. Киричук О.В., Яковенко С.И. Итоги и перспективы психологического изучения детей,пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы // Детская курортология и физиотерапия:Труды института детской курортологии и физиотерапии. Вып. IV. – Евпатория, 1996. – С. 34-35.

3.15. Яковенко С.І. Підготовка психологів для роботи в органах внутрішніх справ. //Практична психологія: теорія, методи, технології. – К.: Ніка-центр, 1997. – С. 126-136.

3.16. Шаповалов О.В., Яковенко С.І. Профілактика самогубств серед особового складуорганів та підрозділів внутрішніх справ. // Суїцидологія: теорія та практика: Зб. наук. ст. – К., 1998.– С. 21-24.

3.17. Медведєв В.С., Яковенко С.І. Актуальні питання діяльності психологічної служби ворганах внутрішніх справ. // Вісник київського університету. Соціологія, Психологія. Педагогіка.Випуск 5. - К., 1998. - С. 31-35.

4. Методичнi розробки та рекомендацiя, що вийшли за редакцiєю чи при редакцiйнiй участiздобувача:

4.1. Организация работы психолога школы-интерната: Метод. реком. / Под ред.С.И.Яковенко. – К.: РУМК, 1991. – 128 с.

4.2. Психологические аспекты организации летнего оздоровительного отдыха детей зоныЧернобыльской катастрофы: Метод. реком. / Под ред. М.Й.Боришевского, С.И.Яковенко. – К.,1992. – 83 с.

4.3. Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей і пiдлiткiв, що постраждали вiдЧорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. // Голов. ред. О.В.Киричук, ред. С.I.Яковенко. – К,.1992. – 182 с.

4.4. Соцiально-психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, що постраждали внаслiдокЧорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. / За ред. О.В.Киричука та С.I.Яковенка. – К., 1994.–С. 100.

5. Методичнi розробки, пiдготовленi у спiвавторствi:5.1. Критерии эффективности оздоровления и санаторно-курортного лечения детей из зон

с радионуклидным загрязнением: Метод. рек. / Под ред. Н.П.Дриневского. Авторск. коллектив. –К., 1993. – 25 с.

20

5.2. Психологічні аспекти оздоровлення і санаторно-курортного лікування дітей, щопостраждали від Чорнобильської катастрофи: Метод. реком. / За ред. М.П.Дриневського. Аторськ.кол. – Євпаторія, 1994. – 24 с.

5.3. Программа для центров психологической реабилитации UNESCO. Модуль 8.Составление концепции психокоррекции / Сост.: О.Н.Гарнец, В.И.Лысенко, С.И.Яковенко. - К.,1995. - 39 с.

5.4. Сучаснi технологiї оздоровлення та санаторно-курортного лiкування дiтей,постраждалих вiд Чорнобильської катастрофи: Метод. реком. / За ред. М.П.Дриневського.Авторськ. кол. – Євпаторія, 1995. – 27 с.

5.5. Яковенко С.І., Яковенко Т.М. Психiчна стiйкiсть вiйськовослужбовцiв до впливуекстремальних чинникiв: Метод. реком. – К.: КВГІ, 1997. – 44 с.

Окремi положення дисертацiї викладено в 25 опублiкованих тезах доповiдей на науковихконференцiях загальним обсягом 2,5 друк. арк.

Яковенко С.І. Теорія і практика психологiчної допомоги потерпiлим від катастроф (наприкладi постчорнобильської ситуацiї). – Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового степеня доктора психологiчних наук за спецiальнiстю19.00.01 – загальна психологія, iсторiя психологiї. – Інститут психологiї iм.Г.С.Костюка АПНУкраїни, Київ, 1998.

Дисертацiя присвячена закономiрностям впливу на психіку людини екстремальнихчинникiв катастроф та узагальненню досвiду психологiчної допомоги потерпiлим вiд них; мiститьрезультати експериментального вивчення впливу наслiдкiв чорнобильської ядерної катастрофи напсихiчний стан рiзних категорiй населення. Визначено провідні напрямки та принципи наданняпсихологiчної допомоги потерпiлим, головнi положення та закономiрностi радiоекологiчноїпсихологiї.

Ключові слова: чорнобильська катастрофа, вплив на психiку екстремальних чинникiв,психологiчна допомога потерпiлим, радiоекологiчна психологiя.

Яковенко С.И. Теория и практика психологической помощи пострадавшим вследствиекатастроф (на примере постчернобыльской ситуации). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук поспециальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. – Институт психологии имГ.С.Костюка АПН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена анализу воздействия на психику человека экстремальных факторовчрезвычайных ситуаций и катастроф, обобщению опыта психологической помощипостра-давшим от них. Главное внимание в работе уделяется последствиям чернобыльскойядерной катастрофы, способам минимизации её психосоциальных последствий.

Проанализированы патологические, пограничные и непатологические психическиерасстройства, возникающие в экстремальных ситуациях (психическая травма, траматическийневроз, боевой шок, дезадаптация, острый, хронический и постравматический стресс); особоевнимание уделено анализу психологических последствий ядерных инцидентов. Систематизированпонятийный аппарат психологии катастроф, очерчены её предмет и задачи.

Проанализированы основные параметры, медицинские и психосоциальные последствияаварии на ЧАЕС, раскрыта её специфика, обусловленная продолжающимся воздействиемрадиационного загрязнения (“неочевидного” стрессора), наличием “ядерного страха”,неудовлетворительной компенсацией радиационного риска, “вторичной социальнойтравматизацией”, ломкой ранее сложившихся стереотипов поведения и появлением новыхповеденческих моделей “выживания”, в том числе “рентных”.

Астено-невротические и ипохондрические проявления, симптомы острого, хронического ипосттравматического стресса, акцентуации характера и дисгармонии личности, декомпенсациялатентных психических расстройств и возникновение социальных стрессовых расстройств в

21

постчернобыльской ситуации объясняется с позиций полимодального жизненного кризиса.Обращено внимание на необходимость углубленной дифференциальной диагностикипсихического состояния пострадавших, в частности, выявление вероятных последствийпострадиационной энцефалопатии.

У детей и подростков зоны радиоэкологического контроля обнаружено снижениефункциональных показателей и продуктивности познавательных процессов, ухудшениеэмоционально-волевой регуляции (астения, тревога, депрессия), изменения образа “Я” и средыобитания (чувство беспомощности, социальной незащищенности, неуверенности в себе иблагополучном “завтра”), Эти проявления имели некоторые специфические различия,характерные для представителей определенных территориальных, возрастных и половых групп,обусловленные скорее индивидуально-психологических особенностями потерпевших, социальнойситуации развития, нежели степенью непосредственного радиационного поражения.

Рассмотрены основные направления социальной и психологической помощипострадавшим в чрезвычайных ситуациях. Определены ведущие направления и принципыоказания психологической помощи пострадавшим вследствие чернобыльской катастрофы,особенности консультативно-коррекционной работы с различными категориями потерпевших.При экзистенцио-нальном кризисе наиболее эффективным оказался биографический тренинг,когнитивная и поведенческая психотерапия.

Предложены меры, направленные на совершенствование психологического отбора,подготовки и реабилитации представителей “экстремальных профессий”, в частности, спасателей.

Подведены итоги становления радиоэкологической психологии, её основные положения изакономерности, перспективы последующих исследований и практических действий в областиминимизации психологических последствий катастроф.

Ключевые слова: чернобыльская катастрофа, воздействие на психику экстремальныхфакторов, психологическая помощь потерпевшим, радиоэкологическая психология.

Yakovenko S.I. The theory and practice of psychological help to people who had suffered afterdisasters (on the example of Сhernobyl disaster). – Manuscript.

Thesis for a doctor’s degree by speciality 19.00.01 – general psychology, history of psychology. –G.S.Kostyuk’s Institute of Psychology Academy of pedagogical science of Ukraine. Kiev, 1998.

The dissertation is devoting to the regular influences of different extreme factors on humanmentality and general experience of psychological help; it contains of the results of theoretical analysis ofthe influence of Chernobyl nuclear disaster on mental state of different categories of population. Basicdirections and principles for rendering a psychological help for victims, general thesis’s and regularities ofradioecological psychology were defined.

Key words: Chernobyl disaster, the influence of extreme factors on the mental state, psychologicalhelp to victims, radioecological psychology.