У верхній частині стенду розміщена карта–схема Волині, на якій умовними знаками позначені:селянські повстання з назвами населених пунктів іроків, у яких відбувались повстання, наявні в пові-тах підпільні повстанські організації, повстанськізагони, райони, охоплені стихійними виступами(«волинками»), та райони діяльності загонів само-оборони. У центрі стенду подаються статистичнідані про кількість осередків опору в губернії (обве-дено червоною рамкою).

До 1917 року Волинська губернія належалацарській Росії. З 1922 р., у відповідності до Ризь-кого договору, частина території губернії включноз Луцьком увійшла до складу Польщі, як Во-линське воєводство. Губернським центром другоїчастини Волинської губернії стає Житомир.

Житомирська область була створена в 1937 р.відповідно до адміністративної реформи шляхомрозукрупнення Київської і Вінницької областей.Область ділиться на дві частини: Північно–По-ліську, яка включає в себе 24 райони, і Південно–Степову з 11–ма районами. До 1939 р. область засвоїм територіальним розташуванням була при-кордонною з Польщею. Протяжність кордону ста-новила 170 км.

У період 1918–1920 рр. на Волині деякий часперебували німецькі та польські війська. Після оку-

пації України військами російських більшовиківзначна частина бійців Армії УНР осіла на територіїВолині, де в подальшому вони створювали під-пільні організації та формували селянські по-встанські загони.

Також у Житомирі та повітах і волостях діялиорганізації та осередки російських меншовиків, со-ціалістів–революціонерів, ПОВ, сіоністів та іншихоб’єднань національних меншин. У бюлетені Звя-гельського повітового Інформаційного бюро від9 січня 1919 року зазначалося : «В м.Житомир міс-цеві чорносотенці на чолі з Ястрембським із жи-дівських недоростків образували совіти козацьких,робітничих та селянських депутатів. Вони активноагітують проти влади Директорії УНР»

Найактивнішими були українські національніполітичні угруповання, які відкрито, а після 1920 р. —підпільно вели боротьбу з російськими окупантами.

21 березня 1921 р. в Києві було створено Цент-ральний Український Повстанський Комітет (Цуп-ком). Аналогічні повстанкоми почали створюватисьу повітах та волостях губерній. Ними, як правило, ке-рували відомі вже в повстанському русі попе ред ніхроків отамани. 12 квітня 1921 р. головою Радо-мишльського повстанкому розпорядженням С. Пет-люри був призначений вже відомий отаман ЮліанМордалевич. 24 травня 1921 р. Ю. Мордалевича

191

ВОЛИНЬ(СТЕНД 26)

Дивізія Синьожупанників — гетьманське військо 1918 р.

Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

призначено командувачем Другою повстанськоюгрупою військ. Вже в першій половині травня доЦупкому та місцевих повстанкомів для зміцненняїх кадрового потенціалу з закордону присланогрупу військових спеціалістів. До Ю. Мордалевичаприбув Тихон Бесарабенко, як отаман повстансь-ких куренів Таращанського, Сквирського і Берди-чівського повітів.

Завдяки організаторським здібностям Морда-левича осередки Радомишльського повстанкомупоширили свою діяльність і на територію Київщиниі Поділля. Ось як характеризували Радомишль-ський повстанком більшовики:

«Радомышльский районный повстанческийкомитет проводил работу на територии четырехуездов. Комитет имел свои органы более, чем в100 пунктах и был посредником между этими пунк-тами, губповстанкомом и Цупкомом». К моментуприхода польско–петлюровских войск комитетприступил к формированию повстанческой групы

под руководством Мордалевича, причом для идей-ной и организационной работы комитет намери-вался привлечь больше украинской интелегенции.Комитет объединил и подчинил себе все повстан-ческие группы и организации на линии железнойдороги между станциями Киев–Коростень и Киев–Козятин.»

(ГДА СБУ. Ф.13, спр.№ 451, арк. 22.)

У 1918–1924 рр. на Волині діяло ряд чисель-них повстанських загонів: Тютюнника, Мордале-вича, Соколовського, Шепеля, Гальчевського,Закусила (район Базару), Прокопенка, Валушки,Загін «Вільного козацтва» Бердичівський повіт,Прейзера, Сака, Мельника, Коростень — Балах–Балаховича, Солов’я, Марусі, Струка, Лисиці, Ді-денка, Бесараба, Заіки, Авери, Огородника,Журавського, Гарася та ін., які формувалися і по-повнювались за рахунок місцевого населення.Загін Гарася діяв до 1931 р.

192

Народна війна

Юліан Мордалевич,голова Радомишльського

українського повстанськогокомітету, начальник

Другої повстанської групивійськ УНР

С. Дукельский «ЧК на Украине».Державне видавництво України

1923 р., с. 82, 83.Передрук з додатками,

Едмонтон–Канада, 1989 р.

Загалом всі повстанські утворення, що діялина Волині, ставили за мету визволення України відбільшовиків і створення самостійної Українськоїдержави. Для здійснення цієї мети в 1922–1923 рр.була створена Волинська Повстанська Армія(ВПА), яка підняла збройне повстання проти ра-дянської влади. ВПА була ліквідована більшовиць-кими військами в 1924 р.

У 1920 р. під час наступу Армії УНР і польськихчастин, за підтримки місцевого населення союзнівійська майже без боїв пройшли через Волинь доКиєва. Протягом 1919–1920 рр. на Волині всі повіти

193Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Волинь

Шепель Яків, повстанський

отаман, комадувач6–м повстанським

районом. Загинув у 1921 р.

при переході кордону

Мудренко Гаврило,повстанець загонуШепеля, амністований у1922 р., в 1929 р.засуджений до роз-стрілу

Паньковський (стоїть) — ад’ютант отамана Шепеля

Брати Борис та Іван Валенто,повстанці загону Шепеля,

амністовані у 1921 р., аарештовані й розстріляні в 1930 р.

Крючковський Леонід — отаман «Крюк» (у центрі),командир 60–ї бригади Червоного козацтва, постачав повстанцям оперативні матеріали, медикаменти, проводив агітаційну роботу

по переходу бригади на бік повстанців. Зарештований разом з ад’ютантом,

який вбив комісара бригади. Обидва засуджені до страти 15.10.1921 р.

194

Народна війна

Модестов Микола — комендант Новоград–Волинського, у 1919 р. розстріляний за підтримку повстання ДАЖО, спр. 19497–оф, арк. 37, 40. Публікується вперше.

були охоплені селянськими антибільшовицькимиповстаннями. Під контролем повстанців пере -бувала майже вся губернія. Під час повстання уНовоград–Волинську на бік повстанців отаманаСоколовського перейшов комендант міста, полков-ник старої царської армії Модестов.

Найбільш відомими повстанськими діячамиВолині були отамани Соколовські. Вся багатодітнародина Соколовських боролась з більшовицькимиокупантами. Першим створив і очолив повстансь-кий загін Олекса Соколовський. Молодий отаманзагинув 5 січня 1918 р. під час Коростишівського

195Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Волинь

ДАЖО, спр. 19497–оф, арк. 37, 40. Публікується вперше.

повстання. Старший брат Дмитро, вчитель за про-фесією, колишній прапорщик царської армії іактив ний член Радомишльського осередку соціа-лістів–революціонерів, перебрав загін Олекси.Дмитро Соколовський та його повстанці користу-валися великим авторитетом серед інших по-встанських загонів та місцевого селянства. У 1917 р.родина Соколовських заснувала у своєму селіГорбулів гімназію, яку за власний кошт і утриму-вали. Загін Дмитра Соколовського воював нетільки на Волині, але й на Київщині і Поділлі.Штаб загону Дмитра Соколовського очолювавйого 67–річ ний батько Тимофій, а сестра Олек-сандра — учениця 4–го класу гімназії, майбутня от-аманша Маруся — була зв’язковою. У боях збільшовиками повстанці здобули багато зброї, якувіддавали в інші загони, озброюючи повстанців.У своєму рідному селі Дмитро створив зброярню,яку селяни називали «рушничний верстат».

4 квітня 1919 р. у Харкові Рада Народних Комі -сарів оголосила отаманів Соколовського, Гончаря(Батрака) і Орловського поза законом. У постановізазначалось: «В районі Радомишльського повіту —Соколовський і в районі Мотовиловки. Поміж Фа-стовим і Васильковим (у волостях: Мотовилівській,Оленівській, Марянівській, Оскерівській, Сквирсь-

кій, Кортнівській, Димівській, Чорноградській іінших) — Гончар (Батрак), що називав себе укра-їнським лівим соціалістом–революціонером, атакож само у районі Білої Церкви якийсь Орловсь-кий, бувший старшина, утворили банди грабіжни-ків, гвалтують мирне населення, розстрілюють іграбують, ведуть людожерне цькування євреїв.

За повстання проти Робітничо–Селянськоївлади і порушення державної влади, що ви-являється грабунками і гвалтами над мирним на-селенням, Соколовського, Гончаря (Батрака) іОрловського оголошено поза законом»(Збірник законів та розпоряджень Робітничо–СелянськогоУряду України — 1919 р. № 35., ст. 501–502.)

За голову отамана Дмитра Соколовськогобільшовицька влада встановила винагороду сіммільйонів рублів. Але охочих до злочинних грошейдовго не було. І все ж знайшовся перевертень, якийспокусився на ці юдині мільйони та організував під-ступне вбивство отамана. Трагедія сталася в однійз кімнат гімназії, де проживав з сім’єю отаман. Колиродина з старшинами і вчителями гімназії сіливечеряти, пролунали постріли у вікно і до кімнатибуло вкинуто кілька бомб. Після пострілів дружиназ сином Євгеном і братом отамана Василем вибіглиз кімнати, отамана ж пошматовано бомбами. Та не-довго тішився Матей (справжне прізвище Мазур)більшовицькими мільйонами. Односельці впіймализрадника і до смерті забили киями. На запланова-ний на 11 серпня похорон отамана збирались нетільки місцеві жителі, але й селяни навколишніх сіл.На похоронну процесію налетів (кимось проінфор-мований) більшовицький каральний загін.

Повстанцям і брату отамана вдалося відбитинападників і труну з останками Дмитра Соколовсь-кого поховали в лісі. Останнє місце спочинку слав-ного отамана — цвинтар с. Корчівка нинішньогоЧерняхівського р–ну Житомирської області.

(Завальнюк К., Стецюк Т. Українська амазонка ОлександраСоколовська (отаманша Маруся). — Вінниця, 2010. с. 27–30.)

Керівництво повстанським загоном загиблогоДмитра перебирає його старший брат Василь.Серед повстанців Волині, Київщини і Поділля йогозагін називають Повстанською бригадою ім. Д. Со -ко ловського. Разом з Василем у бойових операціяхбере участь і його батько. Сестра Олександра, якадобре володіла словом, ходить по селах, агітуючиселян у повстанські загони. Блискучими були на-ступальні акції повстанців загону Соколовського.Зокрема в історичній літературі відзначається, що25 серпня 1919 р. повстанці Соколовського допо-могли війську УНР визволити Житомир, а через2 дні з корпусом УГА очистили від російських оку-пантів Брусилів.

Підступом і зрадою Дмитрового кума Т. Олек-сієнка отамана було схоплено і передано Радо-мишському ЧК, де Василь Соколовський бувзакатований. Так родина Соколовських поклала на

196

Народна війна

Соколовський Дмитро (сидить),повстанський отаман, разом з братами

Олексою та Василем очолювали повстанські загони, загинули в боях з більшовиками

вівтар визволення України життя ще одного —третього сина. Четвертий син Степан не міг взятизброю в руки, оскільки вибрав шлях священика —був настоятелем церкви у с. Янівка на Потіївщині.

(Завальнюк К., Стецюк Т. Українська амазонка ОлександраСоколовська (отаманша Маруся). — Вінниця, 2010 р. с. 33–34.)

Повстанську родинну естафету перебирає16– річна гімназистка Олександра Соколовська,яка, очоливши повстанський загін у 300 шабель та700 багнетів, бере на свої дівочі плечі весь тягарповстанської війни в регіоні.

В оповіданні К. Поліщука «Отаманша Соко-ловська» подається розповідь самої Соколовської:«Життя мене змусило стати отаманшою. — Всілюди, що знаходяться зараз біля мене, дісталисямені в спадщину після мого брата, якого заморду-вали червоні. Якийсь час людьми керував мійбатько, але і його спіткала та сама доля, тоді вжея мусила взятися за діло. Нічого було робити, коливсі в один голос кричали: «Немає Соколовського,то хай Соколовська атаманствує! Інших отаманівне хочемо!..» Я згодилась лише для того, аби по-мститись за мої втрати. Ви думаєте, що мені по-трібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, яхочу жити, але що робити? Все, що тільки було унас, розбито і розграбовано. Спалили навіть тушколу, де ви колись вчителювали. Коли почаласьреволюція, батько мій почав працювати у «Се-лянській Спілці». Він дуже жалкував, що колись таквчинив з вами, але він зробив так для мене. Обе-рігав. Боявся, щоб я не покохала вас. Ну, а нині, якбачите, мене оберігати нікому, а навпаки… Я обе-рігаю… Майте на увазі, що починаючи від цьогосела і аж до самого Радомишля, скрізь і всюди моїсела і мої люди. Вже не один раз нападали на нихчервоні, але нічого з того не вийшло. Тепер вониготують напад на моє рідне село, будучи впевне-ними, що я там, а я готую на них наступ тут.»

(Поліщук К. Атаманша Соколовська. — Львів, 1922. — 45 с.)

Повстанський загін Марусі Соколовської діяв іна Поділлі. За архівними документами прізвищеотаманші згадується, як учасниці наради отаманіву Германівні, де були присутні отамани Лихо,Ангел, Голуб, Кармалюк та інші. Восени 1919 р.відбулись бої повстанців Соколовської біля поділь-ських сіл Сміла і Петриківці нині Хмільницькогорайону. Є відомості про участь Соколовської таінших повстанських отаманів у нараді про ство-рення спільного з більшовиками антиденікінськогофронту. З цього приводу навіть було створено спе-ціальну комісію для переговорів. Комісія засідалау Козятині. Від повстанців до неї увійшли Ангел іШумський. При більшовицькому командуванні бувстворений дорадчий орган, до якого увійшли ота -мани Ангел і П’ятенко. Ця українська наївність до-вела до того, що більшовики почали роззброюватиповстанців і арештовувати отаманів.

Великого розголосу набули бої Соколовськоїз білими під Фастовом і Мотовилівкою в листопаді1919 р. Якщо під Фастовом бій був успішним, то підМотовилівкою повстанці наштовхнулись на пере-важаючі сили денікінців і змушені були відступати.Маруся зі своїм ад’ютантом Шабатуркою та по-встанцями у с. Тиха Балка зібрали у селян борониі поскладали їх у калюжах сільської дороги вістрямдогори. Це дещо затримало денікінську кінноту іповстанці змогли відступити.

(Завальнюк К., Стецюк Т. Українська амазонка ОлександраСоколовська (отаманша Маруся). — Вінниця, 2010 р. с. 33–34.)

На цьому обриваються будьякі відомості проподальшу долю отаманші Марусі. Існує безліч ле-генд та різних версій про її загибель. В одних Ма-руся Соколовська була вбита власним ад’ютантом.В других — Маруся була схоплена і розстрілянабільшовиками десь під Житомиром. Твердили, щоМаруся зі своїм нареченим, теж повстанським от-аманом, Оверком Куровським перебувала десь вРумунії або в Польщі у таборах інтернованих, апотім виїхала до Канади. Старожили рідного селаГорбуліва навіть раділи, що бодай одній Марусі зславного роду Соколовських та вдалося вижити.Дійсно, герої не вмирають, вони живуть у легендахі народних переказах. Про долю її нареченого

197Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Волинь

Соколовська Олександра (отаман Маруся), очолила повстанський загін після смерті брата Дмитра.

Розстріляна більшовиками в 1921 р.поблизу Житомира разом з нареченим —

отаманом Куровським (Малюнок І. Огородника)

О. Куровського відомо, що загинув він під час та-ємного переходу кордону при поверненні доУкраїни в 1925 р.

У чекістських документах українських по-встанців часто звинувачують у єврейських погро-мах. Це недаремно, адже окремими таємнимибільшовицькими циркулярами наказувалось широко висвітлювати випадки погромів таобов’язково їх приписувати українським націо -наліс там — повстанцям. Водночас замовчува-лися погроми, вчинені «білими» та «червоними»росіянами під гаслом «Бей жідов, спасай Росію».Разом з тим, численні архівні документи свідчатьпро активну участь євреїв у масових репресіяхщодо українців.

Гальчевський Яків — Орел — повстанськийотаман, полковник Армії УНР, командувач по-встанськими силами Правобережної України(1922–1923 рр)., який найдовше боровся з окупан-тами на Поділлі і Волині писав:

«Жиди по містах і містечках тримали наше се-лянство в економічній і торговельній залежності, апотім утворили кадри большевицького урядов-ництва, судівництва, міліції і грізної черезвичайки.

Все разом жидівство в Україні зіграло ганебну йжахливу ролю. Воно судило, катувало, в’язнило йрозстрілювало наш народ, а саме кричало «Гівалт!Погром!» А надалі то всі жертви, які понесла нашанація від жидів, на 5 млн. перевищує все жидівствоу світі».

З початком суцільної колективізації селянсь-кий рух на Волині активізовується. В губернії від-бувається 6 великих повстань, у яких берутьучасть по 4–6 сіл і цілі райони. З 35 районів Во-лині 25 охоплені стихійними виступами селян(«волинками»). У Чуднівському районі всі селаохоплені стихійними виступами селян («волин-ками»). У Ружинському районі за участь у стихій-них виступах селян («волинках») репресовано600 селян. У Черняхівському районі підпільна по-встанська організація, як вказано в паспорті «пет-люровская», ліквідована карателями в 1932 р. Тодібуло арештовано 150 осіб.

Як зазначається у чекістських звітах, впро-довж 1928–1939 рр. у всіх районах Волині булиповністю знищені організації, а в селах — осе-редки СВУ, УНЦ, ПОВ та інші підпільні по-встанські організації.

198

Народна війна

Поіменниї склад загону Я. Гальчевського 1922 р. (ст.1, 2, 3) ГДА СБУ, ф. 13, спр. 1093, арк. 238–240.

199Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Волинь

Статистичні данні про національно–визвольний рух

1917–1932 рр.на Волині

1. Кількість підпільних організацій та їх осередків — 76

2. Кількість повстанських загонів — 97з них: відомих — 45невідомих — 52

3. Кількість селянських повстань — 91918–1924 рр. — 31928–1932 рр. — 6

4. Кількість районів, охоплених стихійним виступами селян («волинками») 1928–1932 рр. — 23з них з фізичною розправою над радянським керівництвом — 3

5. Кількість волостей, де діяли антибільшовицькі загони самооборони 1917–1920 рр. — 27.

200

Народна війна

Шевчук Костянтин, повстанець загону

отамана Сірка. Емігрував

у Румунію, в 1929 р.повернувся, в 1932 р.

заарештований і засуджений до

3–х років. Подальша доля

невідома

Галюк–Киріяченко О. Ф.,

повстанець, дружина отамана

Галюка, заарештована

в 1930 р., подальша доля

невідома

Українські офіцери й викладачі біля школи ім. Т. Шевченка1919 р.

201Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Волинь

Найбільш відомі повстанські загони, що діяли на Волині

Список складений за паспортами областей(ГДА СБУ. Ф.13, спр. № 457, № 462. № 452.)

1. Антонюка2. Ангела3. Бабича4. Авери5. Балах–Балаховича 6. Бесараба7. Богатиренка8. Валушки9. Верпаховського

10. Воловського11. Гальчевського12. Гарася13. Глазюка14. Гончара15. Гордія

16. Гоцака17. Віденка18. Журавського19. Жмудя 20. Козловського21. Заіки22. Заклинка23. Закусила24. Зухи25. Івасюка26. Ковалевського27. Крючковського28. Кузбаського29. Куравського 30. Лисиці

31. Маркова32. Марусі33. Махна34. Мельника35. Мордалевича37. Огородника38. Орлика39. Орловського40. Потановського41. Прейзера42. Прокопенка43. Пятенка44. Редчиці45. Рудого46. Сака

47. Солов’я48. Соколова49. Соколовського В.50. Соколовського Д.51. Соколовського О.52. Сороки53. Струка54. Суботського55. Творського56. Тютюнника57. Філонського П.58. Чернова59. Шепеля

Ферфецький Антон,повстанець, зведений брат отамана Гальчевського, схоплений при спробі перейти кордон. У 1931 р. засуджений до страти

Вознюк Петро,повстанець загонуШепеля, амністований 1921 р., засуджений в 1932 р.до 5 років

Повстанці Волині

202

Народна війна

Паспорт Волинської обл., Ярунський р–н.ГДА СБУ. Ф.13, спр. № 457, арк. 39. Публікується вперше.