№13 (13)/2017 -...

№13 (13)/2017

VOL.1

“The scientific method”

(Warszawa, Poland)

ISSN 2708-5341

The journal is registered and published in Poland

It is published 12 times a year.

Articles are accepted in Polish, English, Russian, Ukrainian, German,

French languages for publication.

The journal is a batch of articles embracing all fields of modern sciences, enabling our

readers seeing a wholesome picture of the development of science. The multi-science

format attracts readers from throughout the world, which increases the citation index

of each author of our journal.

Editorial board:

Chief editor: Mariusz Nowak - Adam Mickiewicz University, Warsaw

Managing editor:

Dariusz Kowalski - University of Maria Curie-Sklodowska University, Lublin

Tadeusz Wisniewski - University of Lodz, Lodz

Mateusz Wójcik - Nicolaus Copernicus University, Torun

Jerzy Kowalczyk - University of Silesia, Katowice

Zbigniew Kaminski - University of Gdansk, Gdansk

Józef Lewandowski - Opole University, Opole

Adam Zielinski - University of Warmia and Mazury, Olsztyn

Lukasz Szymanski - Rzeszow University, Rzeszow

Grzegorz Wozniak - University of Zielona Góra, Green Gora

Marek Dabrowski - University of Casimir the Great, Bydgoszcz

Michal Kozlowski - Jan Kochanowski University, Kielce

Ciołka 13, Warszawa, Poland

E-mai: [email protected]

Web: www.smt-journal.com

mailto:[email protected]

CONTENT

AGRICULTURAL SCIENCES

Svitenko O.V., Kalmykov Z.T., Zatuleev V.V. MILK PRODUCTIVITY OF AIRSHIIR COWS

DIFFERENT BREEDING ................................... 3

Serdyuchenko I.V., Bobkin S.S.,

Kalmykov Z.T., Balyuk L.S. EFFECTIVE WAY TO REDUCE THE

PATHOGENIC FLORA OF THE DIGESTIVE

TRACT OF THE BEES AND INCREASE

MEDOPRODUKTIVNOST ................................. 4

HUMANITARIAN SCIENCES

Sabadukha V.О. A SINGLE SEMANTIC FIELD OF

PHILOSOPHICAL, THEOLOGICAL AND

PSYCHOLOGICAL UNDERSTANDING OF THE

SPIRIT ................................................................. 7

Gorban R.A. CHARACTERISTIC ASPECTS OF RUSSIAN

PERSONALISTIC THOUGHT ........................... 13

Romanova L.N. THE WORK OF G.P. BASHARIN “THREE YAKUT

REALIST- ENLIGHTENERS (FROM THE

HISTORY OF THE PUBLIC THOUGHT OF PRE-

REVOLUTIONARY YAKUTIA) IN THE ASPECT

OF THE STUDY OF THE INTELLECTUAL

HISTORY OF THE PEOPLE OF SAKHA ......... 18

MEDICAL SCIENCES

Kuzmina Y.S., Mishhenko T.A.,

Rogozhkina Y.A., Jusupova E.Y. ELECTROCARDIOGRAPHIC CHANGES IN

PATIENTS WITH LIVER CIRRHOSIS ............. 23

Mazur T.V., Myronenko A.P. LIOPHIFILISED CULTURE OF PASTEURELLA

HAEMOLYTICA : LIFE INFLUENCE .............. 25

SOCIAL SCIENCES

Bakirova K.Sh., Sailaubekova P.N. ECOLOGICAL AND LEGAL CULTURE FOR

HANDLING WASTE ELECTRICAL AND

ELECTRONIC EQUIPMENT ............................. 28

Mukhin V.V. INDIVIDUAL LEGAL REGULATION: MAIN

APPROACHES TO STUDY ............................... 35

Pashintsev V.G. INFLUENCE OF ZODIAC SIGNS ON A GAIN OF

A RANK OF THE CHAMPION (MAN) OF THE

OLYMPIC GAMES IN JUDO ............................ 40

Pashkovskaya S. S. TEACHING POLISH STUDENTS RUSSIAN

PRONUNCIATION ............................................. 45

Polianska O.S., Polianskiy I.Y. NEW APPROACHES TO EVALUATION OF

EDUCATIONAL RESULTS OF

STUDENTS ......................................................... 47

Sydorchuk O., Novak-Kalyayeva L., Kuczabski A. CULTURE OF SAFETY AS A PRE-CONDITION

FOR SOCIAL SECURITY DEVELOPMENT IN

THE STATE......................................................... 50

The scientific method №13 (13)/2017 3

AGRICULTURAL SCIENCES

MILK PRODUCTIVITY OF AIRSHIIR COWS DIFFERENT BREEDING

Svitenko O.V.

Kalmykov Z.T.

Zatuleev V.V.

Kubanski Gay Named After I.T. Trubilina

Russia

Abstract

In Krasnodar Krai, there are 5 planned breeds of dairy cattle, among which Ayrshire is the third largest in

terms of numbers. When breeding animals of the Ayrshire breed, bulls of Canadian and Finnish origin are used.

Comparative study of economically useful signs of Airshire cows of different origin is actual.

Keywords: milk, cow, productivity, breed, animal.

Livestock is a branch of agriculture engaged in the

cultivation of farm animals for the production of live-

stock products.

Cattle breeding is one of the leading branches in

animal husbandry, which is caused by the wide spread

of cattle in various natural and economic zones and a

high proportion of milk and meat in the total mass of

livestock products both in our country and abroad.

Dairy cattle breeding in Russia was and will be a

promising branch of animal husbandry. Suffice it to say

that more than 90% of agricultural enterprises are en-

gaged in the production of milk in our country. At the

same time, domestic dairy cattle breeding should be,

first of all, profitable, competitive and highly produc-

tive [5, p. 4].

At present, to increase milk production, economic

and technological conditions are being created and im-

proved on farms, the breeding base is being strength-

ened, and new complexes are being modernized and

built, the use of highly productive breed animals [4, p.

4].

The livestock breeding base is the basis for the ef-

fective management of the industry and the decisive

factor of the active influence on the productive poten-

tial of the commodity livestock breeding [2, p. 267].

The genotypic variety of animals within the breed

makes it possible to select animals in the direction of

increasing certain signs of milk productivity [1, p. 180].

The aim of the work was a comparative study of

the dairy productivity of Ayrshire cows of Canadian

and Finnish origin.

To conduct the experiment, we formed two groups

of animals according to the principle of para- ana-

logues, 15 groups were selected for each group.

During the period of scientific and economic ex-

perience, the animals studied were in the same condi-

tions of feeding and maintenance. This allowed us to

obtain reliable data.

Milk production was taken into account by lacta-

tion results for 305 days. A sample of milk was taken

from a group of cows according to the generally ac-

cepted method. Qualitative indicators of milk were de-

termined in a dairy laboratory.

Milk productivity is one of the most important in-

dicators characterizing the breeding and productive

qualities of dairy cows. This is a quantitative trait,

which is determined by the action of many factors.

Some researchers note that the amount of milk is

inherited as an intermediate sign and largely depends

not only on the hereditary qualities of bulls-producers

and queens, but also on the methods of selection and

selection that are used in certain herds.

In the Krasnodar Krai, 5 planned dairy breeds of

productivity are bred. The Ayrshire breed takes the

third place among them, as well as the protein and fat

content in milk. However, in terms of productivity, it is

second only to the Holstein breed.

The gradual increase in milk productivity and the

quality of the milk of the Ayrshire cattle is not only due

to the introduction of progressive technologies of keep-

ing and feeding, but also as a result of the use of the

breeding material of the leading countries in the selec-

tion of the Irish cattle - Finland and Canada.

Analysis of the milk yield of the Ayrshire cows,

obtained from Finnish and Canadian bulls, showed that

the animals of the experimental group outperform the

peers of the control group. The yield of the daughters

of bulls of Canadian origin was 5628.1 kg, which is

391.4 kg more compared to peers. However, the differ-

ence is not reliable. Coefficients of variability at the

level of 14.2% in group I and 19.1% in group II, indi-

cate a high variability of this trait.

According to the amount of milk fat, the daughters

of bulls of Canadian origin are 17.5 kg below the age

of their contemporaries. The difference is reliable.

Since there is a high positive correlation between the

amount of milk fat and milk yield, the coefficients of

variability of this feature indicate high variability. The

coefficient of variability in the amount of milk fat in the

animals of the experimental group was 12.4%, in the

control age group - 16.3%.

The amount of milk protein in the cows of group I

was 162.3 kg, in group II - 175.6 kg. Since the protein

content in the milk of the experimental and control

groups was almost at the same level (3.10% in the I

group and 3.12% in the II group), this difference in the

amount of milk protein is provided only at the expense

of a larger yield of animals in the experimental group.

The coefficients of variability in the amount of milk

protein at the level of 17.0% in the experimental and

4 The scientific method №13 (13)/2017

13.2% control groups, also indicate a high variability of

this indicator.

Coefficients of variability in the mass fraction of

fat and protein in the milk of experimental animals in

the range of 1.9 - 5.6% confirm that the percentage of

fat and protein in milk is stable and persistently trans-

mitted from parents to descendants. This is also largely

due to breed characteristics.

The milk milk ratio of cows over 1000 indicates a

well-expressed dairy cow type. In the animals of the ex-

perimental group, the milk ratio was 1223.5 kg, in the

control group 1138.4 kg, which is 85.1 kg less than in

the group II analogues.

Ayrshire cattle refers to highly specialized breeds

of dairy direction of productivity. It is characterized by

a high content of fat and protein in milk.

At the present time, a stable opinion has been

formed that proteins are the most valuable constituents

of milk. The nutritional value of proteins is determined

by the high degree of digestibility, as well as by the

presence of essential amino acids in the milk protein,

which are not synthesized by the human body.

When carrying out a comparative assessment of

animals, the qualitative composition of the products

produced is of particular interest. It is known that the

qualitative indicators of milk are largely determined by

the breed (genetic) characteristics of the animal.

Considering the importance of this issue, we de-

termined the chemical composition of the milk of the

experimental animals.

According to the chemical composition of milk,

there are no significant differences between the experi-

mental groups. However, the obtained data indicate a

higher content of dry matter and, correspondingly, of

various components in the milk of the experimental

group cows. Our studies confirm that the characteristic

feature of the Ayrshire breed is a high percentage of dry

matter in milk. In cows of the experimental group this

indicator was 13.2%, and in the case of peers of the

control group - 13.02%.

References [1] Svitenko O.V. Features of growth of repair

heifers Holstein breed of different genotypes. / O.V.

Svitenko // In the collection: Scientific provision of the

agro-industrial complex. Collection of articles on the

materials of the 71st scientific and practical conference

of teachers on the results of research for 2015. Respon-

sible for the issue A. G. Koshchaev. 2016. P. 180-181.

[2] Svitenko O.V. Productive features of Holstein

cows of different breeds / O.V. Svitenko // In the col-

lection: Scientific provision of the agro-industrial com-

plex. Collection of articles on the materials of the 72nd

scientific and practical conference of teachers on the re-

sults of research work for 2016 2017. P. 267-268.

[3] Tuzov I.N. Productive and interior features of

Holstein cattle in the Krasnodar Territory / I.N. Tuzov,

O.V. Svitenko // Krasnodar, 2017.

[4] Fisin V. Successes and problems of Russian

livestock breeding / V. Fisin // Livestock breeding in

Russia. - 2008. - No. 1. - P. 4-6.

EFFECTIVE WAY TO REDUCE THE PATHOGENIC FLORA OF THE DIGESTIVE TRACT OF THE BEES AND INCREASE MEDOPRODUKTIVNOST

Serdyuchenko I.V.

Bobkin S.S.

Kalmykov Z.T.

Balyuk L.S.

Fsbei He Kuban Sau Named After I.T. Trubilin,

Krasnodar, Russia

Abstract The influence of feed additive hydrogemol on the microflora of the intestinal tract of bees, when administered

in the diet of the bee family. Found that feeding the bees at the end of the wintering Kandy with acid hydrolysate

of the blood of slaughtered animals with the addition of lactic, benzoic and succinic acids causes a rapid decline

in flesh to extinction, in their digestive tract bacteria groups, coliforms, Pseudomonas and yeasts, which eliminates

the preconditions for the development of diarrhea, contributes to the sound, the intensity of spring development,

and, consequently, increase productivity.

Keywords: аpis mellifera, microorganisms, microflora, an intestines, gidrogemol.

The most difficult period in the life of bees is a

wintering and out of her. It was during this period killed

the greatest number of individuals, because of the

weakened bees are exposed to disease-causing effect of

various microorganisms and adverse environmental

factors. To preserve the health of bees and improve

their health by beekeepers used technological method

such as fertilizing insects before hibernation or after the

sugar syrup or Kandy (dough containing 1 part honey

and 4 parts powdered sugar). However, feeding carry

some risks, because they are alkaline pH and may con-

tribute to the development in the intestinal tract of bees

opportunistic bacteria, causing them intestinal diseases.

In this regard, in sugar feeding beekeepers add acetic

acid which lowers the pH of the feeding and makes it

more digestible [1, p. 85; 2, p.84].

For the prevention of digestive disorders are en-

couraged to use a variety of drugs: probiotics, antibiot-

ics, sorbents, immunomodulators, blood products, but

they are not always effective enough. A new method


for prevention of intestinal disorders caused by condi-

tionally pathogenic microorganisms, which is to stimu-

late the development of their own specific to each type

of bees, the flora, i.e. the method enabling prevention

by enhancing colonization resistance [3, p. 6].

This object is achieved in that for use in beekeep-

ing was offered a feed additive hydrogemol, which is

an acid hydrolysate of the blood of animals for slaugh-

ter (cattle and pigs) adding lactic, benzoic acid and suc-

cinic in the following ratio of components, wt.%: lactic

acid is 0.3-0.4; benzoic acid of 0.04-0.05; succinic acid

of 0.1-0.2; acidic hydrolyzate of blood − the rest. the

pH of the drug is 3.5-4.0 [3, p. 7].

The result is achieved in that in the method of

keeping bees, including the feeding of bees feeding

Kandy, adding the drug in his blood at the end of the

winter, with an interval of 3 weeks, at the rate of 1 kg

per 1 bee colony, characterized in that as the drug of

blood using an acid hydrolysate of the blood of slaugh-

tered animals with the inclusion of lactic, benzoic and

succinic acids, which is introduced in an amount of 1.5-

2 l 35 kg kandy.

Introduction to Kandy number of feed additives in

the amount of 1.5-2 l is optimal, since this does not

change the consistency of Kandy, bees it willingly eat

and provides needed preventive and economic effect

With the introduction of kandy feed additives in the

amount of less than 1.5 l, the effect is observed only in

improving productivity but it does not guarantee pre-

vention of intestinal diseases of bees.

With the introduction of Kandy feed additives

more than 2 years it becomes watery and spreads, also

increases economic costs.

Under the experience was 36 bee colonies, which

were divided into 3 groups − 1st group (12 families)

together with Kandy fed the acid hydrolysate of the

blood of slaughtered animals with the addition of lactic,

benzoic and succinic acids, which was introduced in

Kandy from calculation 1,5-2 l 35 kg; 2nd group (12

families) together with Kandy fed Aminopeptid pro-

duction OOO "Samson-Med" (Saint-Petersburg),

which was introduced in Kandy from the calculation of

3-3,5 l 35 kg; 3rd group (12 bee colonies) were fed with

pure Kandy no additives. Kandy was fed to bees in late

winter in the period of revival before the first departure

from the hives. It laid out in hives all groups 2-fold with

an interval of 3 weeks, at the rate of 1 kg of candy on a

hive. 7 days after re-feeding garden assessing the con-

dition of bees in families, the presence of diarrhea in

the nests, and conducted bacteriological studies to

study the qualitative and quantitative composition of

the intestinal microflora of bees. For bacteriological

analysis were taken at 10 live bees from 3 hives each

group.

Studies have shown that bees 1st group was active,

ate well dressing, all frames were clean without stains

diarrhea.

Bees 2nd group also actively ate fertilizer, but in

some of the hives were discovered in the framework of

the poop.

Bees of the 3rd group were sluggish, not actively

ate Kandy, at some part there were spots of diarrhea.

The results of bacteriological studies showed

(tab.1) that the feeding of Kandy with acid hydrolysate

of the blood of slaughtered animals with the addition of

lactic, benzoic and succinic acid has a positive influ-

ence on the intestinal microflora of bees.

Table 1. - The quantitative composition of microflora of intestines of bees

Группа

пчёл

№

улья

Количество микробных клеток в пищеварительном тракте пчёл

Enterobacter

aerogenes

Escherichia

coli

Pseudomonas

aeroginosa

Streptococcus

sp. Yeast-like fungi

1

1 0 0 0 1,5 х 104 1,5 х 102

2 0 0 0 1,3 х 104 1,4 х 102

3 5,3 х 102 5,3 х 102 0 8,0 х 102 0

2

1 2,4 х 105 6,7 х 105 1,4 х 103 3,9 х 102 5,3 х 103

2 3,6 х 104 2,3 х 104 4,5 х 104 6,8 х 105 3,8 х 103

3 2,9 х 105 7,2 х 104 3,3 х 103 6,5 х 104 6,7 х 104

3

1 1,9 х 105 1,7 х 105 6,7 х 105 2,8 х 105 6,7 х105

2 6,5 х 106 3,3 х 105 1,3 х 105 6,0 х 106 9,3 х104

3 1,6 х104 1,3 х 105 1,9 х104 8,7 х 103 2,0 х 103

The bees of all three groups in the intestine by the

end of the wintering are present in a large number of

different types of pathogens causing diarrhoea (Entero-

bacter aerogenes, Escherichia coli, Pseudomonas aer-

oginosa). The use of Kandy with acid hydrolysate of the


benzoic and succinic acids in the 1st group caused a

significant decrease in the number of in the flesh to

complete elimination, of bacteria groups, coliforms

(Enterobacter aerogenes, Escherichia coli) and yeast-

like fungi and complete disappearance of Pseudomonas

aeruginosa (Pseudomonas aeroginosa). The findings

suggest that giving the bees a simple Kandy or Kandy

with the addition of Aminopeptide contributes to the

number they have in the intestinal tract of conditionally

pathogenic bacteria and, consequently, the develop-

ment of intestinal diseases. On the contrary, due to the

organic acids feed additives in the intestinal tract of

bees from the 1st group, the causative agents of intesti-

nal infections are suppressed, thus the prerequisites for

development in insects of diarrhea.

Generalized results of the experiment to study the

effect of adding in Kandy with acid hydrolysate of the

http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Escherichia&action=edit&redlink=1


blood of slaughtered animals with the inclusion of lac-

tic, benzoic and succinic acids presented in table 2.

Table 1. - The results of the introduction of Kandy feed additives on the basis of the acid hydrolysate of the blood

of slaughtered animals with lactic, benzoic and succinic acids

Figure 1 group 2 group 3 group

The total number of bee families in group 12 12 12

Winter hardiness, % safety 95 83 72

The degree of spring, development unit 3,6 2,9 2,5

The average medoproduktivnost, kg per bee family 83 69 56

Including acacia 32 15 11

It turned out that the bees from the families of the

1st group not only more actively consumed Kandy with

the addition of the acid hydrolysate of the blood of

slaughtered animals with the inclusion of lactic, ben-

zoic and succinic acids, but they did not have diarrhea

from wintering out on 12-23% more individuals, which

further affected the intensity of the spring brood and

medoproduktivnost. The degree of the spring brood in

bee colonies from the 1st group was 3.6.ed., and the av-

erage medoproduktivnost – 83 kg In bee colonies from

the 2nd and 3rd groups, these figures were much more

smaller and 2.9 and 2.5.ed. and 69 and 56 kg, respec-

tively.

Important for beekeepers is an indicator of getting

honey from a white acacia, because it is believed that it

can actively take only physiologically active bees. Met-

aproducts with acacia at bee colonies from the 1st group

was 32 kg, whereas the bee colonies from the 2nd and

3rd groups 15 and 11 kg, respectively.

Therefore, when the content of bees, including a

double, with an interval of 3 weeks, feeding them at the

end of the wintering Kandy with acid hydrolysate of the


benzoic and succinic acids causes a rapid decline in

flesh to extinction, in their digestive tract bacteria

groups, coliforms, Pseudomonas and yeasts, which

eliminates the preconditions for the development of di-

arrhea, contributes to the sound, the intensity of spring

development, and, consequently, increase productivity.

References [1] Komarov A. Beekeeping. –Tula: publishing

house "Filin", 1993. –P. 84–85.

[2] Kozin, R. B., Yankova N. In. Lebedev V. I., a

Workshop on beekeeping. –SPb.: Publishing house

"LAN", 2005. –P. 84–85.

[3] RF Patent №2186497 , KL.IPC А23К 1/4,

1/18.


HUMANITARIAN SCIENCES

A SINGLE SEMANTIC FIELD OF PHILOSOPHICAL, THEOLOGICAL AND PSYCHOLOGICAL UNDERSTANDING OF THE SPIRIT

Sabadukha V.О.

PhD. In Philosophy Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas

ЄДИНЕ СМИСЛОВЕ ПОЛЕ ФІЛОСОФСЬКОГО, ТЕОЛОГІЧНОГО І

ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗУМІННЯ ДУХУ

Сабадуха В. О. Івано-Франківський національний технічний університету нафти і газу

Україна

Костянтину Зарубицькому – присвячено

Abstract

The article examines the general content of philosophical, theological and psychological understanding of

spirit and spirituality based on ideas of K. Jung about the existence of a single semantic field in the world. In

philosophy and theology they unnecessarily focus on differences in the understanding of the problem of spiritual.

It is revealed that personality, love and perfection are the only semantic field of philosophical, theological and

psychological understanding of the spiritual. Personality, love, and perfection are that common things that must

be the metaphysical ground of being. The elucidation of a single semantic field will provide philosophers, theolo-

gians, priests, psychologists and teachers additional opportunities to counteract the ideological crisis faced by

humanity in the absence of metaphysical foundations of being. The necessity of the joint efforts of the Church,

theologians, philosophers, and psychologists for the implementation of the philosophical law: "a person is the

principle of existence" has been proved.

Анотація

У статті досліджено зміст філософського, теологічного і психологічного розуміння духу й духовності

на основі ідеї К. Юнга про наявність у світі єдиного смислового поля. У філософії й теології необґрунто-

вано акцентують увагу на відмінностях розуміння проблеми духовного. Виявлено, що єдиним смисловим

полем філософського, теологічного і психологічного розуміння духовного є особистість, любов і доско-

налість. Особистість, любов і досконалість – це те спільне, що має стати метафізичним підґрунтям буття.

З’ясування єдиного смислового поля надасть філософам, теологам, священикам, психологам і педагогам

можливості протидіяти світоглядній кризі, перед якою опинилося людство через відсутність метафізичних

засад буття.

Keywords: spirit, single semantic field, personality, love, perfection.

Ключові слова: дух, єдине смислове поле, особистість, любов, досконалість.

Проблему духовного досліджують філософи,

теологи, психологи й педагоги, проте залишають

поза увагою найскладніше: виявити й обґрунтувати

спільне у філософському, теологічному й психо-

логічному розумінні проблеми. Постає питання: «А

чи є підстави для такого узагальнення?» Для

розв’язання цієї проблеми спиратимемося на ідею

смислового поля К. Юнга, який стверджував, що

існує єдиний зміст різних явищ, хоча висловлюють

його різним понятійним апаратом [1]. Пошук

єдиного смислового поля філософського, теологіч-

ного і психологічного розумінні духовного ще не

став предметом уваги. Нагальна потреба з’ясування

єдиного смислового поля продиктована тими

викликами, які постали перед людством і християн-

ським світом зокрема. Отже, мета розвідки – до-

слідити спільне в філософському, теологічному і

психологічному розумінні феномена духовного.

Пошук спільного має виявити точки перетину,

спираючись на які можна розпочати роботу з від-

родження духовного – особистісного – начала люд-

ського буття світоглядними і психологічними засо-

бами. З’ясовувати спільне у світоглядних засадах

різних течій християнства розпочали представники

Католицької і Православної Церкви (Московський

Патріархат), видавши словник «Богословская ан-

тропология. Русско-православный / римско-католи-

ческий словарь» (2013) [2]. Автори словника

виділили основні поняття, спільні для католицизму

й православ’я: Боголюдина, людина, особистість,

душа, любов. На основі цих понять осмислено фун-

даментальні феномени внутрішнього й соціального

буття людини: гідність, гріх, досконалість, дух,

обожнювання, свобода, тіло, суспільство, праця

тощо й сформульовано виважені трактування.

Наскільки відомо, першим у сучасній україн-

ській філософській думці намагався подолати

світоглядну прірву між філософією й релігією

В. Табачковський (1944 – 2006). Підсумовуючи

різні підходи до розуміння духу, філософ виділив

афінсько-платонівську й александрійсько-біблійну

традиції. Перша шукала позалюдські істини ро-

зуму, утім як друга усвідомила, що найглибша


істина прихована в людині: вона є результат Боже-

ственного Одкровення, або, говорячи філософсь-

кою мовою, віри в можливість людської доскона-

лості [3, с. 22]. Уважаємо, що роздуми В. Табач-

ковського свідчать про відмову від матеріалізму й

визнання значущості ідеального в українській філо-

софській думці.

Розв’язання проблеми духовного потребує су-

часного розуміння його взаємовідносин з ма-

теріальним. Російський філософ С. Л. Франк під

впливом Жовтневого перевороту 1917 р. почав пе-

реосмислювати взаємовідносини між духовним і

матеріальним, віддавши пріоритет духовному.

Філософ доводив, що необхідно раз і назавжди

відмовитися від хибного напряму думок і дій, бо

життя осмислюють лише зреченням від його

емпіричного змісту; тверде, істинне підґрунтя для

нього ми знаходимо лише поза ним [4, с. 116].

Отже, вбачати першоначала розвитку лише в ма-

теріальному й соціальному – це хибний шлях ро-

зуміння буття. Соціальне лише момент абсолют-

ного, засіб щодо реалізації духовного призначення

людини. Філософ критикував матеріалістичні по-

гляди на свідомість як щось вторинне, пишучи:

«Істина про вторинне або похідне буття як самодо-

статня істина взагалі неможлива, бо всяке знання

має врешті-решт лише один предмет – сама

всеєдність…» [5, с. 279].

Сучасний російсько-американський філософ

М. Епштейн, критикуючи моністичні підходи до

розуміння першоначал буття, зазначає, що це шлях

насилля, концептуального безсилля й множення

принципів без спроби пояснити їхній взаємозв’язок

[6, с. 92]. Від себе додамо, що філософський монізм

– це продукт лапласівського детермінізму. Не

можна розділяти матеріальне і духовне, бо вони

взаємопов’язані. Проблема протиставлення ма-

теріального і духовного, на думку філософа,

розв’язується через «ланцюгову В-структуру» [6,

с. 92], яка розкриває взаємну залежність обох начал

одна від одної. Матерія і свідомість міняються

місцями на різних рівнях буття: «Я завжди застаю

свою свідомість уже в світі, і разом з тим завжди

застаю світ всередині своєї свідомості» [6, с. 92].

Взаємозалежність матерії і свідомості М. Епштейн

трактує як: «взаємну закольцованість суб’єкта і

об’єкта пізнання, що вкладені одне в одне» [6, с.

92]. Ці роздуми доречні, утім потребують уточ-

нення. Якщо розглядати взаємовідносини ма-

теріального і духовного в соціумі, то у цю

взаємодію «втручається» етика, яка вносить додат-

кові аспекти в характер взаємовідносин між ма-

теріальним і духовним. Із появою усуспільненої

людини й народженням рефлексії лапласівський

детермінізм уже не працює. Отже, на часі стоїть

проблема переосмислення взаємовідносин між ма-

теріальним і духовним. Проаналізуємо зміст духу з

позиції теології, філософії і психології.

Аналіз християнського розуміння духовного

доводить, що воно багатовимірне. За християнсь-

ким символом Святого Духа стоять істина,

мудрість, творчість. Очевидно, що наведені ознаки

пов’язані з інтелектуальною діяльністю людини, а

саме дозволяють отримати такі результати, що не

до снаги пересічній людині. Дух з погляду релігії –

це трансцендентна самостійна реальність, він во-

лодіє чарівними якостями: відкриває людині очі на

таємниці життя, надає можливість наблизитися до

істини, бере участь в її Воскресінні. Якості Св.

Духу підсумували І. Дамаскін й Г. Палама,

назвавши Його сутнісною силою. Пізнання Св.

Духу виступає смислом буття християнина. Незва-

жаючи на те, що Дух – це трансцендентна сутність,

він не відчужений від людського буття, тому між

Св. Духом й людиною утворюються відносини лю-

бові. Св. Дух має здатність сходити на вимогливих

до себе, обдаровуючи їх мудрістю, розумінням

таємниць світу й такими чеснотами як Віра, Надія й

Любов. Велика кількість визначень Духу говорить

про те, що його розуміння ієрархічне й залежить від

контексту, але, головне, від рівня розвитку людини.

Найпростіше розуміння Духу – це інтелектуальна

діяльність і творчість; складніше – це сутнісні сили

людини та її здібності; найвище – любов. Отці

Церкви та християнські мислителі зрозуміли, що

діяльність, інтелектуальна зокрема, має поєднува-

тися з любов’ю. Діяльність без любові перетво-

рюється на зло. Діяльність має здійснюватися з лю-

бов’ю, а любов має бути діяльною – це дві сторони

досконалого, особистісного буття.

У філософії погляди на дух розділилися. Іде-

алістична філософія трактує його як самосвідомість

і рефлексію, які виступають інтелектуальними за-

собом самопізнання. Визначення духу через само-

свідомість і рефлексію дає підстави стверджувати,

що він є реальність. Якщо абстрагуватися від пи-

тання хто є носієм духу, то за філософським і

релігійним його розумінням прихована здатність

бути суб’єктом цілісної інтелектуальної діяльності.

Матеріалістична філософія визначає дух через про-

тилежне поняття – матерію. Дух за такого підходу

не має самостійного буття, він є продуктом ро-

звитку матеріального світу.

Із позиції концепції чотирьох рівнів духовного

розвитку людини [7, 8] дух – вищий рівень само-

свідомості й рефлексії, притаманний особистостям

і геніям, проявляється в іхній здатності діяти й

розв’язувати суспільно значущі проблеми, що не

під силу пересічній людині. Дух – це вищий рівень

творчої енергії, якого людина досягає, поєднуючи

любов до діяльності із самою діяльністю. Уна-

слідок цього суб’єкт й об’єкт стають органічною

єдністю, або, як би сказав Г. Гегель, тотожністю.

Носієм духу за концепцією чотирьох рівнів ро-

звитку є особистість як досконала людина. Ува-

жаємо, що трактування духовного з позиції пропо-

нованої концепції є конкретизацією гегелівського

підходу.

У психологічному розумінні дух – це певний

архетип поведінки, для якого характерна єдність за-

перечення й утвердження. Проте цей принцип має

інтенцію до персоніфікації, спільної для релігії,

філософії й психології. У релігії це виявляється в

Одкровенні, у філософії – в ідеї особистості, яка є

уособленням абсолютної ідеї Гегеля й здатна жити


за категоричним імперативом Канта, у психології –

у контролі свідомості над підсвідомим.

Отже, у підґрунті філософського, релігійного й

психологічного розуміння духу є активна інтелек-

туальна діяльність досконалої людини, особи-

стості в поєднанні з рефлексією, але досліджують

її з різних позицій. Якщо зробити метаузагальнення

щодо наведених підходів розуміння духу, то слід

сказати, що дух пробуджує й виводить людину з те-

мряви тілесного існування до духовного, осо-

бистісного, досконалого буття. Спільним у духов-

ному з позиції філософії та релігії є те, що дух озна-

чає рух до трансцендентного, хоча філософія та

релігія розуміють його по-різному.

Простежимо спільне в християнському, філо-

софському й психологічному розумінні духовності.

Пошук спільних точок перетину – це пошук, за

К. Юнгом, єдиного смислового поля. За релігійним

поняттям духовності стоїть віра у здатність людини

пройти шлях від знеособленого існування до осо-

бистісного буття, яка ґрунтується на християнсь-

кому Одкровенні, єдності з Богом, релігійній вірі та

любові. Із філософської – духовність теж єдність,

але зі Світом, а також любов і діяльність заради

його збереження, яку людина здатна відчувати

лише тоді, коли підніметься до рівня особистості.

Із психологічної точки зору духовність – це

спрямованість до контролю за власним підсвідо-

мим, що веде до єдності душ на основі духовної

спорідненості, – життя відповідно до людського

призначення. Сучасна людина відчуває брак цієї

єдності, утім не може зрозуміти її причин. Теологи,

філософи й психологи, з одного боку, мають

орієнтувати людину на подолання власного під-

свідомого, а з іншого, – мусять діяти заради збере-

ження Світу і в цьому полягає духовність, яка мож-

лива лише в процесі самовдосконалювання. Збере-

ження Світу має водночас статус духовного і

матеріального, що потребує участі кожної свідомої

людини.

Отже, маємо три точки перетину релігійного,

філософського і психологічного розуміння духу.

Перша й найголовніша – це особистість, що зро-

зумів ще А. Августин, особистість – принцип буття.

Ідея особистості в релігії, філософії і психології по-

стає як єдність протилежностей: конечності й без-

конечності, тварності й духовності, існування й

сутності. Цей синтез уперше здійснив А. Августин,

що, на думку С. Л. Франка, є «найвищим все-

світньо-історичним досягненням духовного

пізнання» [9, с. 405]. В ідеї особистості поєднано

видиме й невидиме, земне й небесне, заперечення й

утвердження, реальне буття й ідеал, релігійну та

філософську віру в те, що людина здатна оволодіти

своєю тварною природою й піднятися до розуміння

необхідності пріоритету духовного над матеріаль-

ним.

На жаль, у постмодерному автопортреті люд-

ської спільноти особистості немає, на загал цей

портрет сьогодні складається з посередностей.

Філософія протягом XIX століття шукала ідеал,

проте не змогла знайти, оскільки епоха Просвіт-

ництва його знищила, утвердивши концепт «кожна

людина – особистість», який закріпився в індивіду-

альному й колективному свідомому та підсвідо-

мому [7; 8]. У цьому твердженні немає ідеалу. Су-

часне буття вимагає відродити ідеал особистості як

досконалої людини й розбудовувати суспільне

життя з його позиції, отже, на порядку денному –

відродження ідеї особистості. Благо людини поля-

гає в тому, щоб поєднатися зі своєю сутністю – до-

сягти рівня особистості. У релігійній формі ця

думка А. Августина звучить так: («Наше благо,

відносно кінцевої мети якого між філософами ве-

лика неузгодженість, полягає ні в чому іншому, як

у тому, щоби бути поєднаним із Ним» (Богом, В. С.)

[10, с. 408].

Пріоритет духовного означає установку на

вдосконалення. Людина має жити з потребою са-

мовдосконалювання. У модерну й постмодерну

епоху процес духовного вдосконалювання суттєво

загальмувався. У людини спрацьовують механізми

психологічного самозахисту, вона ховається за

звичні стереотипи повсякдення й забуває про го-

ловну мету свого життя – досягти рівня особи-

стості, тобто ігнорує потребу духовного розвитку.

Людині слід подолати в собі рабську інертність і

знайти підстави для вдосконалення, а для цього

особистість мусить стати абсолютним творчим цен-

тром – Творцем буття. Це ж саме говорить і христи-

янство, але з релігійної точки зору.

Сучасна антропологічна ситуація потребує но-

вої метафізики. На нашу думку, задовольнити ме-

тафізичні потреби епохи може лише ідея особи-

стості. Особистість буде здатна стати першонача-

лом буття лише за умови пріоритету духовного над

матеріальним, деонтології (етики) над онтологією.

Концепція чотирьох рівнів розвитку людини роз-

криває метафізичну, неосяжну глибину кожної лю-

дини, яка є абсолютним творчим началом, яке нама-

галися пізнати релігія, філософія та позначали її як

«субстанція», «дух», «Бог». У пізнанні цієї сутності

філософи припустилися суттєвої методологічної

помилки. Вони будували свої теорії на запереченні

попередніх. У природознавстві такий підхід подо-

лано, попередні теорії, як правило, ставали момен-

том нових, більш досконалих. Утім як філософи й

теологи намагаються взаємно поборювати один од-

ного. Філософія й теологія мають стати на шлях

взаємодоповнення.

Особистість – це нова життєва практика й

розпочав її Ісус. Виступаючи проти спрощеного ро-

зуміння християнства, Ф. Ніцше писав: «Той

«радісний вісник» помер так, як і жив, як і вчив, –

не для «спасіння людства», а щоб показати, як лю-

дям потрібно жити. Людству він полишив практику

– як поводитись перед суддями, сторожею, обви-

нувачами, як терпіти будь-який глум і наругу, – як

підніматися на хрест» [11, с. 369]. Осмислюючи

думки Ніцше, зазначимо, що філософ необґрунто-

вано протиставив спасіння й належне. Людська

свідомість побудована так, що людина сприймає

належне тоді, коли стає свідком його реалізації.

Поєднання конкретного й загального на шляху до

належного висловлено в Євангелії від Іоана, де Ісус,

говорячи Фомі куди йому йти, водночас говорить і


нам: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить

до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14, 6).

Отже, християнство й сучасна філософія під

тиском антрополого-глобальної катастрофи мають

визнати земним Абсолютом людську особистість і

покласти на неї повну відповідальність за земне

життя. Людство має сказати рішуче «Ні!» недоско-

налості, посередності й знайти в собі сили для по-

шуку в собі істини як прагнення до вдосконалення.

При досягненні рівня особистісного буття дола-

ються протиріччя між душею і тілом, людина отри-

мує можливість контролювати потреби свого тіла й

своє Его. Єднання душі й тіла відбуваються на ос-

нові духу як усвідомлених потреб суспільства.

Отже, християнські цінності – це особистісні цін-

ності.

Другою точкою перетину філософії, релігії і

психології щодо проблеми духу є любов. Із христи-

янської позиції Бог є любов. Своє трактування лю-

бові архієпископ Константинопольський І. Золото-

устий починає з того, що зазначає: «Любов є дар і

пречудовий шлях до отримання всіх дарів. Без лю-

бові жодні обдаровання ніщо» [12, с. 123]. Людина

недосконала, а тому дуже часто видається не здат-

ною до любові, бо якби була здатна до любові, «тоді

не було би потреби ні в законах, ні в судилищах, ні

в катуваннях, ні у стратах і ні в чому подібному. Бо,

якщо би всі любили і були любленими, то ніхто

нікого не ображав би, не було б убивств ані сварок,

ані воєн, ані заколотів, ані грабіжництва, ані кори-

столюбства, ніякого зла, й сама назва пороку була б

невідома. Проте чудеса не можуть зробити

цього…» [12, с. 123]. Любов як форма людських

взаємовідносин притаманна лише особистостям і

наближення до такого стану можливе лише тоді,

коли пріоритет в суспільстві належатиме особисто-

стям.

І. Золотоустий зрозумів, що любов має бути

поєднана із досконалим знанням. Любов стане ре-

альністю в суспільстві, коли, з одного боку, філо-

софи досягнуть досконалого знання про людину

(уважаємо, що таким знанням може бути концепція

чотирьох рівнів духовного розвитку), а з іншого, –

коли особистостям належатиме пріоритет у сус-

пільстві. Досконале знання про людину, засноване

на любові до людини й буття, стане здатним

змінити і людину, і буття. Цю силу любові відчув І.

Золотоустий, а тому писав: «Любов змінює саму

суть речей і нерозлучно приносить зі собою всі

блага; вона є ніжніша за всяку матір, щедріша за

всяку царицю; трудне вона робить легким і зруч-

ним, чесноту представляє привабливою, а порок –

огидним» [12, с. 125]. Отже, християнство зро-

зуміло чарівну силу досконалого знання про лю-

дину, проте панівний тип посередньої людини до

сьогодні не здатний цього визнати й прийняти, бо

продовжує бути засліпленим егоїстичною любов’ю

до себе. На думку архієпископа, любов є чеснота,

яка перевершує будь-що. «Її не перемагає ані багат-

ство, ані бідність або, краще, не було би ні бідності,

ні надмірного багатства, якщо би була любов, а

було б лише добро, котре походить із того і дру-

гого» [12, с. 124]. Покликаючись на ап. Павла, І. Зо-

лотоустий називає любов «матір’ю всіх благ і від-

дає перевагу їй, а не чудотворенням й іншим обда-

рованням» [12, с. 125]. Проте сучасна філософія та

психологія до розуміння значущості любові лише

наближаються. Матеріалістична й ідеалістична

філософії, що вийшли з афінсько-платонівської

традиції, орієнтували людину на пізнання, а не на

любов до світу. Людина не навчилася любити

буття, якби вона його любила, то не опинилася б на

межі самознищення. Людство перебуває в межах

тілесного існування, за Гегелем – буття-для-себе. У

більшості людей немає духовних цінностей. Зазна-

чені факти свідчать про те, що афінсько-пла-

тонівська традиція розуміння духу потребує пев-

ного доповнення. На часі поєднання афінсько-пла-

тонівської традиції з александрійсько-біблійною,

яке має допомогти людині піднятися до особистості

як Істини, яка знаходить себе в єдності зі Світом.

Доказом того, що особистість і любов є точкою

поєднання релігії, філософії і психології, є те, що ці

проблеми сьогодні опинилися в центрі уваги тео-

логів, релігієзнавців, філософів, психологів, митців

і письменників. Любов – це безумовна віра в мож-

ливість людини подолати власну недосконалість,

віра в людський дух, здатний досягти рівня особи-

стості. Любов, дух, особистість – поняття одного

порядку. К. Зарубицький у своєму розумінні любові

поєднує філософію, теологію й психологію. «У лю-

бові утверджується буття іншого. У любові до Хри-

ста ми утверджуємо буття світоустрою в цілому, бо

Христос, Образ Світу і сам Світ – єдині» [13, с. 59].

І далі: «Любов – творіння на основі Єдності. При-

частя – частина вбирає в себе Ціле і стає частиною

Цілого» [13, c. 60]. Любов породжує творчість на

підставі єдності, а окремий індивід на основі лю-

бові стає Цілим. «Вершиною цього спів-чуття (як і

усіх почуттів загалом) є любов, тобто визнання за

іншою істотою безумовного значення. Звідси похо-

дить визнання й безумовне значення Христа» [13,

с. 58]. Любов відкриває людині шлях до розумної і

творчої діяльності, що найкраще висловив А. Авгу-

стин: «Люби – і роби, що хочеш». Любов розширює

простір узаємодії між людьми й поле взаємного

усвідомлення. Простір усвідомлення стає більш

важливим, ніж предметне поле взаємодії. Ці роз-

думи К. Зарубицького корелюються з думками су-

часного американського психолога Е. Толлє: «Го-

ловною метою взаємодії стає поле усвідомлення,

що постає між вами. Цей простір усвідомлення стає

важливішим за те, про що ви говорите, важливішим

за фізичні чи мисленнєві об’єкти. Людське Буття

стає важливішим, ніж речі цього світу» [14, c. 291–

292].

Третьою точкою перетину в розумінні духов-

ного є прагнення досконалості, що має стати загаль-

нолюдським принципом життєдіяльності. На його

реалізацію мусить працювати релігія, філософія й

психологія. Зрозуміло, що не всі здатні й не всі

прагнуть досконалості, проте установка на доско-

налість має бути визнана суспільством і проявитися

в прийнятті науковою й суспільною свідомістю

світоглядного закону: «Особистість – принцип


буття». У духовному вдосконаленні християнство

бачило спасіння від тілесного існування.

Установка на внутрішнє вдосконалення є

надзвичайно актуальна, бо людина в зовнішній

діяльності дійшла до антрополого-глобальної ката-

строфи. Крах зовнішніх цілей змушує людину пе-

реорієнтовуватися на внутрішнє. Про цю діалек-

тику Е. Толлє пише: «Внутрішня мета проявляється

лише тоді, коли зовнішня мета руйнується і шкар-

лупа Его починає розколюватися» [14, с. 307]. Уста-

новка на духовне вдосконалення була відкрита в

християнстві, але яким важким цей шлях пізнання

виявився у філософії та психології. Складність і

тривалість цього шляху ми пояснюємо тим, що

філософи переважно були і є представниками

зовнішньої людини (Г. Палама), отже прагнуть

істини, а не Істини.

На наш погляд, у боротьбі матеріального і ду-

ховного за пріоритет стоять різні типи людини, точ-

ніше, різні спонукання до діяльності. За ма-

теріалістичною традицією приховані претензії по-

середньої людини на пріоритет у бутті, яка

спирається на народні маси й обіцяє їм перетворити

каміння на хліб. За ідеалістичною орієнтацією

стоїть об’єктивна потреба вдосконалення й саморе-

алізації, яку на суб’єктивному рівні не завжди

усвідомлюють і не кожен її може досягти. Пріори-

тет і значущість матеріального представники ма-

теріалістичної традиції обґрунтовують тим, що

воно первинне в онтологічному сенсі, а якщо так,

то дух підпорядковують матерії. Пріоритет ма-

теріального втрачається з виникненням соціальної

форми руху матерії, з появою усуспільненої лю-

дини, а точніше з формуванням рефлексії, яка «за-

пліднює» соціальне духовним. Світоглядний

пріоритет духовного в релігійний формі сформу-

льовано в Новому Заповіті. Матеріалізм себе еко-

номічно, політично, світоглядно вичерпав. За цією

вичерпаністю стоїть інтелектуально-психологічна

обмеженість посередньої людини.

Будь-які досягнення в матеріальній сфері не

зможуть надати людині відчуття цілісності буття, а

тому А. Шопенгауер мав рацію, коли сказав: «Утіху

можемо ми шукати лише в моральній стороні світу,

бо тут для спостереження відкриваються глибини

нашої власної внутрішньої істоти» [15, c. 134].

Німецький мислитель залишився недооціненим як

за життя, так і сучасними філософами. Лише зараз

ми можемо адекватно зрозуміти здавалося б його

зухвалі претензії на те, що моралі в суспільстві має

належати пріоритет: «Моя філософія, між тим, –

єдина, яка надає моралі все належне: бо лише тоді,

коли визнати, що сутністю людини є її власна воля

і що вона (людина), відповідно, у найточнішому

смислі слова, є своїм власним творінням, – лише

тоді її вчинки дійсно складають цілісність і їх

можна ставити їй за вину. Якщо ж людина має інше

джерело свого розвитку чи є творінням якоїсь іншої

істоти, тоді всяка провина лягає на це джерело чи

на його творця» [15, с. 134]. Криза буття, яку відчу-

вали і про яку писали А. Шопенгауер і Ф. Ніцше,

посилюється, але зорієнтована на матеріальне лю-

дина цього не відчуває, не розуміє, а можливо, не

хоче відчувати й розуміти.

Сьогодні в умовах антрополого-глобальної ка-

тастрофи та деградації духовних засад буття ми мо-

жемо належним чином оцінити настанови А. Шо-

пенгауера щодо пріоритету моралі. Дати певний

лад соціальному світові, – на думку філософа, –

здатна лише звичаєвість. Мислитель доводив, що

моральний світопорядок є підґрунтям світопорядку

соціального й у цьому з часів Сократа полягало за-

вдання філософії [15, с. 134], отже, ще з часів Со-

крата відчувалася потреба розбудовувати суспіль-

ство на чітких моральних принципах. Ці засади зро-

зуміло християнство, яке поклало принцип

духовної ієрархії в основу буття й на основі цього

побудувало християнську метафізику.

Зазначені точки перетину мають стати ду-

ховними засадами буття людини. К. Зарубицький

укотре намагається переконати філософів почати

переосмислювати проблему взаємовідносин між

онтологією й етикою. Так, філософ пише: «Не он-

тологія повинна передувати етиці (деонтології), а

навпаки. Тобто не світоустрій вимагає певної мо-

ральної позиції, а мораль вимагає певного світо-

устрою, а точніше, моралі повинна відповідати

певна картина світу, в якій деонтологія передує он-

тології» [13, с. 10]. Отже, К. Зарубицький розвиває

ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, С. Франка щодо пе-

реосмислення першоначал буття. Сучасний стан

хаосу в людському суспільстві й українському зо-

крема на філософському рівні можна пояснити від-

сутністю метафізичної концепції буття, в основі

якої лежав би пріоритет духовного.

Постала проблема пошуку механізмів ре-

алізації первинності духовного. Це можна ре-

алізувати на основі концепції чотирьох рівнів ду-

ховного розвитку людини, яку слід сприймати не як

заперечення гуманізму й підставу нерівності, а як

повернення до традиції, яка йде від Конфуція, Пла-

тона й цілісно втілилася в християнстві. Постав-

лену проблему пошуку єдності між релігійним,

філософським і психологічним розумінням духов-

ного в межах цього дослідження не можна

розв’язати. Ми намагалися зробити лише перший

крок у цьому напрямі, довести наявність єдиного

смислового поля між філософією, релігією та пси-

хологією в розумінні духу.

У якому напрямі має відбуватися пошук ви-

ходу із цієї ситуації? Намагаючись знайти відповідь

на цю нагальну проблему, К. Зарубицький звер-

тається до духовних пошуків С. Франка, який теж

страждав над подібними проблемами й поставив

питання: «Звідки в людини беруться сили для

втілення моральних цінностей?». С. Франк пропо-

нував розглядати людське життя із зовнішнього і

внутрішнього боків. Із зовнішнього боку воно

розірване, людина відокремлена від інших, а з

внутрішнього – поєднане з ними. «Що глибше лю-

дина йде всередину, то більше вона розширяється

й знаходить природній й необхідний зв’язок з усіма

іншими людьми, з усім світовим життям у цілому»


[4, с. 107]. Самовдосконалення свого Я – це діяль-

ність, яка невід’ємна від потреб зовнішнього, ма-

теріального світу. Така заглиблена в себе людина,

на думку С. Франка, здійснює роботу, яка необ-

хідна для всіх. Мислитель пише: «Ця глибока,

внутрішня діяльність є загальна робота, яку

здійснює кожен не для себе одного, а для всіх» [4,

с. 108]. Зовнішні цілі людей сильно відрізняються і

не вічні, утім як внутрішні – єдині. Максимуму роз-

ширення й поєднання людина досягає в любові.

Але на любов здатна лише людина третього й чет-

вертого рівнів духовного розвитку – особистість

або геній.

Узагальнюючи ці фундаментальні роздуми

щодо ролі духу й духовності в життєдіяльності лю-

дини й суспільства, зазначимо, що започаткувати

цей рух можна лише спільними зусиллями теологів,

священників, філософів і психологів. Спільне в ро-

зумінні духовності слід убачати в зростанні

усвідомленості буття, що проявляється в контролі

над індивідуальним і колективним несвідомим. Цей

факт Е. Толлє зафіксував у твердженні «безпреце-

дентне зростання усвідомленості» [14, с. 32]. Побо-

роти несвідоме (колективне безумство) можна

лише спільними зусиллями філософів, теологів і

психологів, а для цього вони мають зробити кілька

теоретичних і практичних кроків.

Перший – визнати пріоритет духовного над ма-

теріальним.

Другий – перейти до тривимірного розуміння

людини. Перший вимір вимагає: у контексті сут-

ності й значущості людської діяльності мусить

діяти світоглядний закон «особистість – принцип

буття», тобто пріоритет має належати досконалим,

шляхетним, які живуть за принципом: буття-для-ін-

шого. Другий вимір (контекст існування й ко-

мунікацій) із позиції моралі вимагає до кожної лю-

дини ставитися як до особистості, тобто має діяти

принцип: «кожна людина – особистість». Третім

виміром розуміння людини є динамічний підхід:

людина рухлива істота, вона або розвивається, або

деградує. Досягнутий рівень особистості не є га-

рантією від можливого падіння. Особистість му-

сить постійно докладати зусилля, щоб утриматися

на цьому рівні. Теоретичне розуміння й практичне

ставлення до людини має охоплювати три виміри,

які сукупно забезпечуватимуть відкриту змагаль-

ність між людьми на основі загальних правил.

Пріоритет досконалих і здібних дозволить

здійснювати контроль над індивідуальним і колек-

тивним несвідомим. Спеціально підкреслюємо, що

тривимірна концепція людини не суперечить дог-

мату Св. Тройці. Як усі Іпостасі Тройці єдиносущі,

так і до кожного слід ставитися як до особистості.

Незважаючи на те, що три Іпостасі єдиносущі, вони

мають свої особливі властивості, так і всі люди в

соціально-політичному, правовому й моральному

відношенні є особистості, хоча мають різний інте-

лектуально-психологічний і духовний потенціал.

Третій крок – філософи, теологи і психологи

мусять стати носіями пріоритету духовного над ма-

теріальним.

Вищий акт розуму полягає в поєднанні різних

точок зору для з’ясування метафізичних підстав

людського буття. Названі кроки здатні забезпечити

перехід від знеособленої парадигми буття людини

(де панує несвідоме, матеріальне) до особистісної,

де несвідоме контролюватимуть за рахунок пріори-

тетного становища особистостей у суспільстві.

Єдине смислове поле філософського, теологічного

й психологічного розуміння духовного здатне роз-

ширити уявлення про межі можливого буття.

Орієнтація на матеріальне зробила суб’єктом діяль-

ності посередню людину, яка обмежила можли-

вості інших духовно розвиватися, а найголовніше –

виключила особистість із буття. Утім, буття мож-

ливе лише за умов, якщо особистість стане абсолю-

том, метафізичним гарантом суспільно-політич-

ного життя. Таке розширення буття відповідає ду-

ховним потребам кожної людини, яка бажає

духовного розвитку. Отже, філософське, християн-

ське та психологічне розуміння духу й духовності

спрямоване на подолання хаосу, що йде від

індивідуального й колективного підсвідомого.

Спільними зусиллями Церкви, теологів, філо-

софів і психологів можна реалізувати світоглядний

закон: «Особистість – принцип буття» й скерувати

людину до досконалого – особистісного – буття.

Поняття особистості має стати метафізичною

підставою людського і суспільного буття.

Література

[1] Юнг К. Г. Синхрония. М., Киев: Рефл-бук:

Ваклер, 2003. – 320 с.

[2] Богословская антропология. Русско-право-

славный / римско-католический словарь: издания

на русском и немецком языках / Под науч. ред.

прот. Андрея Лоргуса, Б. Штубенрауха. – М. : Па-

ломник; Никея, 2013. – 736 с.

[3] Табачковський В. Ноосферна альтернатив-

ність персонального універсуму Сергія Кримського

// Філософія. Екологія’2001. – К. : Стилос, 2001. –

С. 12–27.

[4] Франк С. Смысл жизни // Франк С. С нами

Бог. – Сост. и предисл. А. С. Филоненко. – М. :

АСТ, 2003. – С. 19 –132.

[5] Франк С. Предмет знания // Франк С. Пред-

мет знания. Душа человека. – СПб. : Наука, 1995. –

С. 35–416.

[6] Эпштейн М. Предлог «в» как философема.

Частотный словарь и основной вопрос философии

// Вопр. философии. – 2003. – №6. – С. 86–95.

[7] Гречаний О. Ф., Сабадуха В.О. Філософія

здібностей в контексті пріоритету духовного над

матеріальним. – Івано–Франківськ, 2015. – 211 с.

[8] Сабадуха В. Українська національна ідея та

концепція особистісного буття. Івано-Франківськ:

Фоліант, 2-е вид., виправлене, 176 с.

[9] Франк С. Реальность и человек // Франк С.

Реальность и человек / Сост. П. В. Алексеев; Прим.

Р. К. Медведевой. – М. : Республика, 1997. – С. 208

– 431.

[10] Августин Блаженный. О Граде Божием.

Книги I-XIII / Блаженный Августин // Августин


Блаженный Творения. – Т. 3. – СПб. : Алетейа,

1998. – 595 с.

[11] Ніцше Ф. Жадання влади // Ніцше Ф. Так

казав Заратустра; Жадання влади / Пер. с нем.

А. Онишка, П. Таращука. – К. : Основи, 1993. – С.

329– 414.

[12] Золотоустий Й. Зібрання повчань. Кн. 2. –

Пер. з рос. І. Жеребецької. – Жовква: Місіонер,

2009. – 456 с.

[13] Потустороннее, которое реально суще-

ствует. Немістичне потойбіччя / [К. Зарубицький]

Сост. К. Малеев. – К. : Стилос, 253 с.

[14] Толле Э. Новая земля. Пробуждение к

своей жизненной цели [пер. с англ. Г. П. Тимоши-

нова]. М. : РИПОЛ класик, 2012. – 336 с.

[15] Шопенгауэр А. Идеи этики // Шопенгауэр

А. Избранные произведения / Сост., авт. вступ. ст.

и примеч. И. С. Нарский. – М. : Просвещение, 1992.

– С. 133–188.

CHARACTERISTIC ASPECTS OF RUSSIAN PERSONALISTIC THOUGHT

Gorban R.A.

Kosiv Institute of Applied and Decorative Arts of Lviv National Academy of Arts

Ukraine

СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ ПЕРСОНАЛІСТИЧНОЇ ДУМКИ

Горбань Р. А.

Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва

Львівської національної академії мистецтв

Україна

Abstract

In this article, the author provides insight into peculiarities of moulding of personalistic thought in Russia of

the late 19th and early 20th century, that influenced the development of Russian version of Personalism. He states

that the advancement of personalistic ideas based on Russian culture and history can be ascribed to the fact that

the home country, driven by expansive intentions, aimed at not only forcible acquisition of foreign territories but

also their cultural heritage, has been drawing into its circle foundational beliefs, alien to its mentality and estab-

lished on the basis of other traditions, a lot older than Russian. Russian philosophy, unable to adequately adapt

them and integrate into its mental environment, has not found an axiological centre, which would crystallize spe-

cific personalistic structure.

Анотація

У статті висвітлено особливості формування персоналістичної думки в Росії кінця ХІХ – початку ХХ

ст., які вплинули на становлення російського варіанту персоналізму. З’ясовано, що специфіка розвитку

персоналістичних ідей на російському культурно-історичному ґрунті, пов’язана з тим, що метрополія, ке-

руючись експансивними інтенціями, спрямованими не лише на підкорення інших територій, а й чужорід-

ної культурної спадщини, залучала до свого кола неорганічні для її менталітету, світоглядні системи, сфо-

рмовані на ґрунті інших традицій, значно старших за російську. Неспроможна їх адекватно засвоїти й ін-

тегрувати у своє ментальне середовище, російська філософія не сформувала аксіологічного центру,

довкола якого мала б викристалізуватися питома персоналістична структура.

Keywords: personalism, personality, idealism, Russian Personalism, personalistic metaphysics, concept of

personality.

Ключові слова: персоналізм, особа, ідеалізм, російський персоналізм, персоналістична метафізика,

концепція особи.

Постановка проблеми. Формуючи знання про

людину як про особу, що є вихідним пунктом у тра-

ктуванні світу, проблематика персоналізму від

доби античності перебуває у фокусі філософської

думки. У всі наступні часи вона мала суттєве зна-

чення для подальшого культурно-історичного руху,

позаяк людина потребує безнастанного відкри-

вання правди про себе, вимагає нового і щораз

більш зрілого самоствердження, представлення

глибини своєї істоти, суті, єства. Проте тільки у

ХІХ столітті персоналістичні інтенції почали фор-

муватися у послідовне філософське вчення, в якому

проблема особи постає аксіальною, а сама особа ви-

ступає єдиною реальністю і найвищою духовною

цінністю. У ХХ столітті відбулося становлення пе-

рсоналізму на ґрунті національних світоглядів в

контексті філософських традицій різних країн, що

дало змогу говорити про американський, французь-

кий, польський, український чи російський персо-

налізм. Однак з останнім не все виявляється одноз-

начним, оскільки навіть сучасні російські спеціалі-

сти в ділянці історії національної філософії, які

безпосередньо досліджують її розвиток у ХІХ – ХХ

століттях, змушені визнати, що можуть говорити

лише про «персоналістичний вектор російської фі-

лософської думки» та розглядати певні «персоналі-

стичні аспекти творчості російських філософів» [6,

с. 4, 6].


Аналіз останніх досліджень і формування

мети статті. Російський персоналізм у сучасній Ук-

раїні опрацьовували в контексті та на засадах істо-

рії філософії, зокрема такі науковці як Р. М. Вер-

бова, В. О. Плужнік, Є. В. Козлов, передусім у

зв’язку з науковою та педагогічною діяльністю ки-

ївських філософів. Зокрема Є. В. Козлов у дисерта-

ційному дослідженні «Екзистенційний персоналізм

Миколи Бердяєва» (2006) розглядає вчення

М. О. Бердяєва про особистість людини як засад-

ниче підґрунтя та базисний принцип усього його

філософування, а передусім як системоутворюю-

чий фактор [11, c. 12]. Однак, для з’ясування специ-

фіки російської персоналістичної думки, більш ці-

кавим, на наше переконання, вбачається науковий

підхід і погляд на розвиток російського варіанту пе-

рсоналізму, так би мовити з середини, тобто думка

авторитетних у сучасній Росії вчених, які безпосе-

редньо займаються дослідженням філософських

концепцій мислителів репрезентативних для персо-

налістичної течії насамперед періоду модернізму.

Виклад основного матеріалу. Зародження і

розвиток персоналістичних ідей в контексті росій-

ської філософської думки сучасні російські науко-

вці пов’язують з іменами таких мислителів другої

половини ХІХ – першої половини ХХ століття як

П. Я. Чаадаєв, В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен,

П. Л. Лавров, М. К. Михайлівський, О. С. Хом’яков,

К. С. Аксаков, І. В. Киреєвський, Ю. Ф. Самарін,

Ф. М. Достоєвський, О. О. Козлов, Л. М. Лопатін,

Є. О. Бобров, С. О. Алєксєєв (Аскольдов), М. О. Бе-

рдяєв, Л. І. Шестов, Г. П. Федотов, В. С. Соловйов,

В. В. Зіньківський, С. Й. Гессен, М. О. Лоський,

І. О. Ільїн, Б. П. Вишеславцев, Л. П. Карсавін,

С. Л. Франк та ін. При цьому йдеться про розвиток

певних персоналістичних ідей в контексті характе-

рних для російської філософської думки тієї епохи

проблем і концепцій. Сучасні дослідники говорять

про наявність персоналістичних тенденції у творчо-

сті різних російських мислителів, скажімо, таких як

«критичний індивідуалізм» Є. О. Боброва [17,

с. 416], «фанатичний персоналізм» В. Г. Бєлінсь-

кого [19, с. 95], «етичний персоналізм» Ф. М. Дос-

тоєвського [10, с. 551], «плюралістичний субстанці-

оналізм» О. О. Козлова [1, с. 265], «історіософський

персоналізм» Г. П. Федотова, «персоналістичний

спіритуалізм» Л. М. Лопатіна [7, ЕР], «історичний

персоналізм» Л. П. Карсавіна [12, с. 12], «діалогіч-

ний персоналізм» М. М. Бахтіна [22, с. 213], «пер-

соналістичний атеїзм» В. І. Вернадського [2, с. 102]

і т. п. Як бачимо, постає не зовсім структурована

картина.

У дужках зазначимо, більшість зі згаданих ро-

сійських мислителів персоналістичного спряму-

вання є вихідцями з Латвії, Литви, Німеччини,

Польщі, України, деякі з названих філософів з

огляду на політичну ситуацію, що склалася на по-

чатку ХХ століття, змушені були емігрувати до

Центральної Європи чи тривалий час жили та тво-

рили свої філософські концепції поза межами Росії.

Слід визнати і взяти до уваги той факт, що у значній

частині випадків становлення та формування філо-

софського світогляду цих мислителів відбувалося

не в російському культурному середовищі. З огляду

на те, що персоналізм – це передусім філософсько-

релігійна система поглядів, необхідно враховувати

і той факт, що далеко не всі, кого зараховують до

російського персоналізму, належали до ортодокса-

льного російського православ’я, були й такі, релі-

гійна свідомість яких й зовсім формувалася в рі-

чищі іншого, не християнського віросповідання. Це

є принциповим моментом для розуміння специфіки

національного варіанту персоналізму, адже релігій-

ний світогляд виступив ключовим чинником у фо-

рмуванні національних персоналістичних систем,

так зокрема протестантизм визначив основні риси

американського персоналізму, католицизм – фран-

цузького і польського, Київське православ’я – укра-

їнського.

Щодо нашої країни то йдеться про українців,

які з відомих причин мусили віддавати свої творчі

зусилля метрополії, як П. Д. Юркевич, М. О. Бер-

дяєв, В. В. Зіньківський, В. І. Вернадський та ін.,

свідомо чи підсвідомо залишаючись у річищі укра-

їнської ментальності й української духовної тради-

ції, котрі виступають ключем до розуміння та тлу-

мачення філософських ідей цих мислителів. Також

йдеться про тих, хто, як В. В. Зіньківський, «нале-

жали за своїм походженням на 7/8 до українців» (за

словами самого В. В. Зіньківського) [16, с. 120–

121]; чи про «напівукраїнців» (за словами

Є. О. Сверстюка) [18, c. 95], як В. С. Соловйов; або

тих, чия доля була пов’язана з Україною, як

Л. І. Шестов чи С. О. Алєксєєв і його батько

О. О. Козлов, який продукував й запроваджував

свої ідеї на кафедрі Київського університету і для

якого київський період його філософської діяльно-

сті став найбільш плодотворним. Позаяк за словами

української дослідниці В. О. Плужнік, як професій-

ний філософ О. О. Козлов сформувався саме в Ки-

єві, де пройшов шлях від приват-доцента до профе-

сора університету [14, с. 155]. У дисертації «“Київ-

ська школа філософії”: Гносеологічні пошуки кінця

ХІХ – початку ХХ ст.» (1998) В. О. Плужнік розг-

лядає концепції О. О. Козлова, В. В. Зіньківського

та П. Д. Юркевича саме в контексті формування

традицій «київської школи філософії» [15].

Попри значну кількість доволі авторитетних

постатей, навряд чи можна говорити про наявність

у російській філософії персоналізму як повноцін-

ного філософського напряму з формуванням окре-

мих шкіл, як в американській чи польській філосо-

фії, або ж про органічний розвиток персоналістич-

них ідей в річищі національного світогляду,

філософської і релігійної думки та становлення пе-

рсоналістичної філософської системи послідовно,

обґрунтовано та концептуально викладеної, як це

відбувалося в українській, французькій і польській

філософії. Позаяк представник саме персоналістич-

ної філософії як філософсько-релігійної системи,

якого визнають за одного з найяскравіших філосо-

фів ХХ століття, М. О. Бердяєв не є природним для

російської філософської думки, адже його персона-

лістичне вчення виявляється органічним поро-

дження української ментальності та продовженням

української духовної традиції й персоналістичної


думки, що ми доводимо в низці статей [3, 4, 5],

тому, на наш погляд, його слід розглядати в україн-

ському контексті як представника українського пе-

рсоналізму. Персоналістична концепція, створена

М. О. Бердяєвим, виявляється полярною по відно-

шенню до персоналістичних думок більшості з на-

званих філософів і навіть з ідеями Г. П. Федотова, з

яким його пов’язують дослідники, має вельми сут-

тєві розбіжності, як на це вказують сучасні росій-

ські вчені І. В. Грєбєшєв, С. А. Ніжніков і В. В. Сє-

рбіненко, котрі останнім часом активно розробля-

ють проблематику персоналізму в історії російської

філософії, а також сам Г. П. Федотов, стверджуючи,

що «Бердяєв зі своєю філософією особи, свободи та

творчості більше пов’язаний духовно із Заходом,

ніж із Росією» [21, с. 395].

Цікаво, що у статті «Персоналізм» нового ен-

циклопедичного видання «Російська філософія»

(2007), підготовленого кафедрою російської філо-

софії Московського державного університету, ім’я

ключової фігури у становленні не лише персоналі-

стичних ідей, а й самого філософського мислення в

пореформеній Російській імперії ХІХ століття, не

згадується зовсім [17, с. 415–417]. Ім’я П. Д. Юрке-

вича сучасними російськими дослідниками персо-

налістичної думки згадується хіба що побіжно, по-

при те, що коли у 1861 році після десятирічної за-

борони в Московському університеті було відкрито

кафедру філософії, в усій Російський імперії знай-

шлася лише одна особа, здатна її очолити, – три-

дцяти трьохлітній професор з України. У цей час

російський філософ (киянин польсько-німецького

походження) Г. Г. Шпет оцінював П. Д. Юркевича

як філософа, який спромігся в нефілософську епоху

подати приклад істинно філософського мислення

[19, с. 245]. Так звана «прогресивна» думка тогоча-

сної Росії зацькувала свого найерудованішого в ді-

лянці філософії сучасника за критику вульгарно-

матеріалістичного підходу М. Г. Чернишевського

до антропологічного принципу у філософії. Нато-

мість, як зауважує Є. О. Сверстюк: «Основною при-

чиною неприйняття Юркевича був його органічно

український ідеалістичний світогляд» [18, c. 96].

Зазначимо, що науковий світогляд, сформова-

ний у річищі раціоналістичної російської менталь-

ності, не зважаючи на зміну ідеологічних настанов,

що відбулася на початку 1990-х рр., і до сьогодні не

сприймає (і навряд чи зможе сприйняти) ідеалісти-

чний світогляд ні П. Д. Юркевича, ні М. О. Бердяєва

– двох головних представників персоналізму, філо-

софське вчення яких традиційно розглядається в

межах історії російської філософії. На ґрунті цієї

проблеми постають обвинувачення М. О. Бердяєва

з боку сучасних російських бердяєвознавців у гно-

стицизмі з маніхейських ухилом, як це робить

І. І. Євлампієв [8; 302] і С. А. Титаренко [20, с. 151–

152], чи закидання М. О. Бердяєву романтичних те-

нденцій, або ставлення до бердяєвського ідеалізму

з негативним оцінювальним знаком, як це робить

згадуваний С. А. Титаренко [20, с. 111–135]. Нато-

мість в «Історії російської філософії» (1948–1950)

В. В. Зіньківський стверджує, що персоналізм жод-

ним чином не може бути поєднаним з матеріаліз-

мом» [10, c. 502].

Канадський дослідник Дж. Уернхем тради-

ційно розглядаючи М. О. Бердяєва як представника

російської філософії, висвітлює російський персо-

налізм крізь призму філософських інтенцій цього

мислителя. Він стверджує, що російський персона-

лізм створювався на основі філософського ідеаліс-

тичного руху початку ХХ століття. Його прихиль-

ники вважали особу єдиним суб’єктом історичного

процесу та носієм творчого культурного начала,

при цьому акцентувалося значення та цінність ін-

дивіда, як особи, а не суспільства. Творчість окре-

мої особи, індивіда протиставлялось масовій куль-

турі. Особа взагалі протиставлялася суспільству та

заперечувалися тогочасні тенденції аналізувати все

через міру суспільства та цим визначати роль і за-

вдання індивіда, все його життя і спрямованість [24,

c. 41]. Доля особи протиставлялась теорії прогресу.

Теоретичною базою розвитку ідеї персоналізму

стало намагання знайти або створити третій напря-

мок у філософії, який давав би можливість вирі-

шити протистояння та кардинальну протилежність

і різновекторність матеріалізму і ідеалізму, об’єкта

і суб’єкта [24, c. 63]. Як бачимо, західні науковці

сприймають російський персоналізм через посере-

дництво бердяєвської філософії, екстраполюючи її

питомі риси на всю російську філософію, що вияв-

ляла схильність до персоналістичних тенденцій.

Натомість російські дослідники вже тради-

ційно, зародження персоналістичних тенденцій у

національній філософській думці пов’язують зі

слов’янофілами, які розглядали особу в межах со-

борності. Так В. В. Зіньківський, розбираючи філо-

софські погляди О. С. Хом’якова, І. В. Киреєвсь-

кого, Ю. Ф. Самаріна, К. С. Аксакова, вказує, що ці

мислителі розвинули думку про те, що персоналізм

як заперечення індивідуалізму призводить до вста-

новлення внутрішнього зв’язку особи із соціальним

цілим. У цьому світлі соборність поставала не лише

як єдність осіб, але в певному розумінні і як сво-

бода. Щоб розкрити цю тезу, К. С. Аксаков зверта-

ється до метафори «хорового» життя, на його пог-

ляд, особа в російській общині не пригнічена, а

лише позбавлена свого буйства, виключності та

егоїзму і є свобідною, як у хорі, де кожний співає

своїм голосом, але підкорюється завданням, які ви-

конує хор у цілому [10, c. 502–504]. Пізніше зусил-

лями В. С. Соловйова ідея соборності була транс-

формована в концепцію всеєдності.

З іншого боку, зародження персоналістичних

тенденцій у російській філософії пов’язують з під-

несенням педагогічної думки на теренах Російської

імперії в процесі реформ 1860-х рр. та впроваджен-

ням у гімназіальній освіті педагогічної концепції

видатного німецького філософа, психолога й педа-

гога Й. Ф. Гербарта. Говорячи про персоналістичні

принципи в педагогіці цього періоду, невипадково

російські науковці І. В. Грєбєшєв і С. А. Ніжніков

передусім називають «ідеал життєвого світогляду,

запропонований М. І. Пироговим, і вчення про

«значення серця в духовному житті людини», роз-

винуте П. Д. Юркевичем [7, ЕР]. Адже саме завдяки


посередництву українців відбувалося перенесення

західно-європейської філософії освіти на російсь-

кий ґрунт і її адаптація. У «Курсі загальної педаго-

гіки» (1869) в персоналістичній інтерпретації

П. Д. Юркевича «моральна свобода» розглядається

як найсуттєвіша ознака Богоподібності людини і

визнається за головну мету виховання, філософ

стверджує, що «народи освічені й вільні вміють ро-

бити школу місцем, яке оточує їх моральною атмо-

сферою свободи» [23, с. 194, 247]. І. В. Грєбєшєв і

С. А. Ніжніков зазначають, що в ХХ столітті педа-

гогічний персоналізм набуває послідовно філософ-

ського характеру в системах, розбудованих В. В. Зі-

ньківським і С. Й. Гессеном [7, ЕР].

Останнім часом персоналістичний вектор ро-

сійської думки розглядається в аспекті метафізики

особи чи персоналістичної метафізики, що спира-

ється на визнання субстанційної природи людсь-

кого «я» та метафізичної першості особового на-

чала не лише у сфері пізнання, але і в онтологіч-

ному розумінні. Проявлення метафізичного

розуміння особи російські дослідники вбачають у

різних напрямках російської думки: педагогічної,

літературно-художньої, релігійної, суспільно-полі-

тичної, філософської. При цьому стверджується,

що на рубежі ХІХ – ХХ століть на теренах Російсь-

кої імперії формується метафізичний напрямок в

російському неолейбніціанстві й неокантіанстві,

представники якого послідовно критикують інтеле-

ктуальні настанови, котрі заперечують чи прини-

жують метафізичну гідність людини. У межах цієї

філософської течії з’являються персоналістичні

концепції, представлені зокрема «спіритуалістич-

ним персоналізмом» Л. М. Лопатіна, персоналісти-

чними теоріями С. Л. Франка і Л. П. Карсавіна, ро-

звинутими на основі метафізики всеєдності, неока-

нтіанською філософією освіти С. Й. Гессена,

метафізикою особи, обґрунтованою у світлі христи-

янської антропології В. В. Зіньківським, екзистен-

ціальним персоналізмом М. О. Бердяєва та Г. П. Фе-

дотова і т. п. [7, ЕР]. Зрозуміло, що з цього ряду без-

апеляційно виключається Л. І. Шестов, який взагалі

не визнається за персоналіста [6, с. 5].

Наразі пропонується й інший погляд на розви-

ток персоналістичного вектору російської філософ-

ської думки на межі ХІХ – ХХ століть. Йдеться про

так звану «концепцію людини», в якій з найбіль-

шою повнотою, на переконання дослідника росій-

ського філософії цього періоду І. І. Євлампієва, від-

билася своєрідність національної філософської тра-

диції. На думку цього вченого, концепція людини

об’єднала відомих мислителів епохи, набувши цілі-

сної та послідовної форми у творчості М. О. Бердя-

єва, С. Л. Франка і Л. П. Карсавіна, решта філосо-

фів, таких як І. О. Ільїн, М. О. Лоський, Б. П. Више-

славцев розробляли лише її окремі аспекти.

Зазначена концепція пов’язана з критикою спро-

щено-реалістичного погляду на людину як частину

буття. Як зауважує І. І. Євлампієв, згадані мисли-

телі розглядали людину не як частину, а як ціле, на-

магаючись осягнути не людину в бутті, а буття – в

людині, тобто все суще зрозуміти виключно через

людину та у відношенні до неї [9, с. 196].

Інший російський вчений, який також займа-

ється цим періодом, В. В. Сєрбіненко, навпаки саме

М. О. Лоського розглядає як більш-менш послідов-

ного персоналіста, який розробив вчення про «суб-

станціальних діячів» – індивідуальних людських

«я», що не тільки пізнають світ, але і творять усе

реальне буття. Натомість у філософії Л. П. Кар-

савіна цей дослідних не вбачає і не окреслює пер-

соналістичних концептів [19, с. 352–354]. Дослід-

ниця безпосередньо концепції особи, сформульова-

ної цим філософом, Н. Ю. Мальгіна наполягає на

тому, що метафізика Л. П. Карсавіна спричинила

переворот у традиційному персоналізмі О. О. Коз-

лова, Л. М. Лопатіна і М. О. Лоського, у філософії

яких метафізичним «центром» виступала особа як

духовна надчасова субстанція, натомість у метафі-

зиці всеєдності Л. П. Карсавіна центральна роль на-

лежить особовим відношенням і зв’язкам [12, с. 21].

Тут криється певний парадокс – не зважаючи

на раціональність російського менталітету як філо-

софів, так і дослідників їхньої спадщини, відчува-

ється неможливість скласти все до купи і структу-

рувати в логічно обумовлену, науково обґрунто-

вану систему. Йдеться не про брак «більш високого

рівня концептуальної системності» [6, с. 4], на який

вказує І. В. Грєбєшєв, а про відсутність системи як

такої, головне – відсутність аксіального центру,

обумовленого базовими національними чинни-

ками, довкола якого мала б викристалізуватися пи-

тома структура. І якщо говорити про російський пе-

рсоналізм як про органічне явище національної фі-

лософської думки, що викристалізовувалося

протягом століть у лоні російської культури, то не

варто шукати його у «Повчаннях…» Володимира

Мономаха чи Кирила Турівського, які писалися чу-

жою мовою в часи, коли ні Московії, ні Російської

імперії ще не було на мапі Євразії, а напевно слід

зосередити всі наукові зусилля на дослідженні на-

самперед творчості мислителів, які генетично

пов’язані з російською традицією, і ментальність

яких від народження формувалася в лоні цієї тради-

ції. Але ж проблема полягає в тому, що серед назва-

них мислителів рубежу ХІХ – ХХ століть, тобто

представників російського модернізму, яких визна-

ють ключовими філософами Срібного віку, цим ви-

могам відповідає хіба що Л. П. Карсавін, який на-

родився в Санкт-Петербурзі й здобув освіту, а й зго-

дом посаду приват-доцента, пізніше професора в

Санкт-Петербурзькому університеті, до того ж пе-

ребував у родинних стосунках з відомим слов’яно-

філом О. С. Хом’яковим. І як зазначає сучасна ро-

сійська дослідниця його філософської спадщини

Ю. Б. Меліх, в еміграцію Л. П. Карсавін потрапив

уже сформованим філософом [13, с. 411].

Висновки. Таким чином, намагаючись визна-

чити особливості формування персоналістичної ду-

мки в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ

століття, які вплинули на становлення російського

варіанту персоналізму, ми з’ясували, що специфіка

розвитку персоналістичних ідей на російському ку-

льтурно-історичному ґрунті, пов’язана з тим, що

метрополія, керуючись експансивними інтенціями,


спрямованими не лише на підкорення інших тери-

торій, а й чужорідної культурної спадщини та істо-

рії, залучала до свого кола неорганічні, а часом й

антагоністичні, для російського менталітету, світо-

глядні системи, сформовані на ґрунті інших націо-

нальних духовних традицій (культурних, філософ-

ських, релігійних), значно старших за російські, зо-

крема українських, єврейських, польських,

литовських, латвійських, німецьких. Автентична

російська філософська думка була неспроможна

адекватно засвоїти справжню, глибинну сутність

запозичених світоглядних систем, часто змінюючи

їх зміст, а відтак не змогла до кінця інтегрувати у

своє ментальне середовище, тому не сформувала

аксіологічного центру, довкола якого мала б викри-

сталізуватися питома персоналістична структура,

тому російський персоналізм представляє собою не

до кінця сформований феномен.

Літературa 1. Вербова Р. М. Духовно-персоналістські ас-

пекти філософської спадщини Олексія Козлова і

Семена Франка / Роксолана Миколаївна Вербова //

Актуальні проблеми духовності: Збірник наукових

праць. Вип. 9. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008.

– С. 263–272.

2. Гаврюшин Н. К. Прозрения и иллюзии рус-

ского космизма / Н. К. Гаврюшин // Философия рус-

ского космизма / отв. ред. А. П. Огурцов. – Москва:

Фонд «Новое тысячелетие», 1996. – С. 96–107.

3. Горбань Р. А. Етнокультурні джерела релі-

гійного екзистенціалізму Миколи Бердяєва / Річард

Анатолійович Горбань // Релігієзнавство в Київсь-

кому університеті: Інституційний та персональний

виміри. До 55-ї річниці кафедри релігієзнавства.

Матеріали всеукраїнської науково-практичної кон-

ференції, 22 вересня 2014 р. / редкол. А. Є. Конвер-

ський та ін. – К.: Видавничо-поліграфічний центр

«Київський університет», 2014. – С. 43–47.

4. Горбань Р. А. Кордоцентричні й екзистен-

ціально-персоналістичні інтенції філософсько-ре-

лігійної думки України / Річард Анатолійович Гор-

бань // Держава і Церква в новітній історії України:

Науковий збірник [У друці].

5. Горбань Р. А. Культурно-етнічні засади

комюнаторного персоналізму Миколи Бердяєва /

Річард Анатолійович Горбань // Сучасна політична

нація: Духовно-моральні, культурно-етичні та соці-

ально-економічні засади розвитку: Матеріали ХІV

науково-практичної конференції / упор: Т. В. При-

валко. – К.: ВНЗ «Національна академія управ-

ління», 2014. – С. 105–107.

6. Гребешев И. В. Метафизика личности: пер-

соналистические традиции в русской философии

конца XIX – нач. XX вв. автореф. дис. ... док. филос.

наук: спец. 09.00.03 «История философии» / Игорь

Владимирович Гребешев. – Москва, 2010. – 46 с.

7. Гребешев И. В. Метафизика личности в

русской философии / Игорь Владимирович Гребе-

шев, Сергей Анатольевич Нижников; [Электрон-

ный ресурс] // Электронное научное издание Аль-

манах Пространство и Время. – 2016. – Т. 13. –

Вып. 1. – Режим доступа: http://j-

spacetime.com/actual%20content/t13v1/PDF/2227-

9490e-aprovr_e-ast13-1.2016.51.pdf.

8. Евлампиев И. И. История русской метафи-

зики в XIX–XX веках. Русская философия в поис-

ках абсолюта. Ч. 1. / Игорь Иванович Евлампиев. –

Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. – 415 с.

9. Евлампиев И. И. Концепция человека в

русской философии начала ХХ века: Феноменоло-

гические истоки и параллели // Персональность.

Язык философии в русско-немецком диалоге:

Научный сборник / под ред. Н. С. Плотникова,

А. Хаардта, В. И. Молчанова. – Москва: Модест Ко-

леров, 2007. – С. 196–210.

10. Зеньковский В. В. Очерки русской филосо-

фии / Василий Васильевич Зеньковский / Зеньков-

ский В. В. Христианская философия / состав. и отв.

ред. О. А. Платонов. – Москва: Ин-т русской циви-

лизации, 2010. – С. 312–915.

11. Козлов Є. В. Екзистенційний персоналізм

Миколи Бердяєва: дис... канд. філос. наук: спец.

09.00.05 «Історія філософії» / Євген Васильович

Козлов. – Київ, 2006. – 173 с.

12. Мальгина Н. Ю. Личность и история в ме-

тафизике всеединства Л. П. Карсавина: автореф.

дис. ... канд. филос. наук: спец. 09.00.03 «История

философии» / Наталья Юрьевна Мальгина. –

Москва, 2014. – 25 с.

13. Мелих Ю. Б. О личности Л. П. Карсавина.

К 125-летнему юбилею / Юлия Борисовна Мелих //

Вестник МГУ. – Т. 10. – 2007. – № 3. – С. 409 –417.

14. Плужнік В. О. Ідеї персоналізму в київсь-

кій школі філософії. Олексій Козлов / Вікторія Оле-

ксандрівна Плужнік // Філософська і соціологічна

думка. – 1995. – № 1/2. – С. 138–157.

15. Плужнік В. О. «Київська школа філософії»:

Гносеологічні пошуки кінця ХІХ – початку ХХ ст.:

автореф. дис. … канд. філос. наук: спец. 09.00.05

«Історія філософії» / Вікторія Олександрівна Плу-

жнік. – Київ, 1998. – 19 с.

16. Політологічна енциклопедія: Навчальний

посібник. Кн. 3 / укл. Карасевич А. О., Шачков-

ська Л. С. – Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016. – 768

с.

17. Русская философия: Энциклопедия / под

общ. ред. М. А. Маслина; сост. П. П. Апрышко,

А. П. Поляков. – Москва: Алгоритм, 2007. – 736 с.

18. Сверстюк Є. О. Українське коріння росій-

ської релігійної філософії / Євген Олександрович

Сверстюк // Сверстюк Є. О. Правда полинова. – К.:

Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. –

С. 94–98.

19. Сербиненко В. В. Русская философия: Курс

лекций: Учебное пособие по дисциплине «Филосо-

фия» для студентов вузов, обучающихся по нефи-

лософским специальностям и направлениям / Вяче-

слав Владимирович Сербиненко. – 2-е изд., стер. –

Москва: Омега-Л, 2006. – 464 с. – (Университет-

ский учебник).

20. Титаренко С. А. Специфика религиозной

философии Николая Бердяева: дис. … д-ра филос.

наук: 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія

історії»; 09.00.13 «Религиоведение, философская

антропология, и философия культуры» / Сергей

http://j-spacetime.com/actual%20content/t13v1/PDF/2227-9490e-aprovr_e-ast13-1.2016.51.pdf




Анатольевич Титаренко. – Ростов-на-Дону, 2007. –

404 с.

21. Федотов Г. П. Бердяев-мыслитель / Геор-

гий Петрович Федотов // Бердяев Н. А. Самопозна-

ние. – Москва: Книга, 1991. – С. 395–408.

22. Щитцова Т. В. Идея отвечающей «субъек-

тивности» в творчестве Киркегора и Бахтина / Та-

тьяна Валерьевна Щитцова // Персональность.

Язык философии в русско-немецком диалоге:

Научный сборник / под ред. Н. С. Плотникова,

А. Хаардта, В. И. Молчанова. – Москва: Модест Ко-

леров, 2007. – С. 211–219.

23. Юркевич П. Д. Курс общей педагогики /

Памфил Данилович Юркевич. – Москва: Типогра-

фия Грачева, 1869. – 404 с.

24. Wernham J. C. S. Two Russian Thinkers: An

Essay on Berdyaev and Shestov /

James C. S. Wernham. – Toronto: University of To-

ronto Press, 1968. – 118 pp.

THE WORK OF G.P. BASHARIN “THREE YAKUT REALIST- ENLIGHTENERS (FROM THE HISTORY OF THE PUBLIC THOUGHT OF PRE-REVOLUTIONARY YAKUTIA) IN THE ASPECT OF THE STUDY OF THE INTELLECTUAL HISTORY

OF THE PEOPLE OF SAKHA

Romanova L.N.

Institute for Humanities Research and

Indigenous of the North

Russian Academy of Sciences Siberian Branch,

Russia, Republic of Saha (Yakutiya)

ТРУД Г.П. БАШАРИНА “ТРИ ЯКУТСКИХ РЕАЛИСТА-ПРОСВЕТИТЕЛЯ

(ИЗ ИСТОРИИ ОБЩЕСТВЕННОЙ МЫСЛИ ДОРЕВОЛЮЦИОННОЙ ЯКУТИИ)

В АСПЕКТЕ ИЗУЧЕНИЯ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ ИСТОРИИ НАРОДА САХА

Романова Л.Н.

Институт гуманитарных исследований и проблем малочисленных народов Севера СО РАН

Россия, Республика Саха (Якутия)

Abstract

In the article is analyzed the scientific monograph of historian G.P. Basharin “The three Yakut realist- en-

lighteners (from the history of the public thought of pre-revolutionary Yakutiya)” as first scientific research in the

historical and literary science of Yakutiya in the river bed “new historical method” and the intellectual history.

Monography is the study of the biography of the founders of Yakut literature in the wide historical and literary

context and the `historical reading` of literary text. Contributor proves, that G.P. Basharin stoody at the sources of

shaping of the supra-disciplinary fields ofsocial-humanitarian knowledge, which enlarged considerably the bound-

aries of Yakut historical and philological science.

Аннотация

В статье анализируется научная монография историка Г.П. Башарина “Три якутских реалиста-

просветителя (Из истории общественной мысли дореволюционной Якутии)” как первое научное

исследование в исторической и литературоведческой науке Якутии в русле “нового историзма” и

интеллектуальной истории. Монография представляет собой изучение биографии основоположников

якутской литературы в широком историко-литературном контексте и историческое прочтение

литературного текста. Автор статьи доказывает, что Г.П. Башарин стоял у истоков формирования

наддисциплинарных областей социогуманитарного знания, что расширило значительно границы якутской

исторической и филологической науки.

Keywords. Intellectual history, new historical method, historical reading, Yakut literature.

Ключевые слова. Интеллектуальная история, новый историзм, историческое прочтение, яякутская

литература.

Одной из ведущих сфер взаимодействия исто-

рии и литературоведения — относительно автоном-

ных и в то же время общезначимых дисциплин —

является интеллектуальная история.

Исследовательское поле интеллектуальной ис-

тории обширно и многогранно. По утверждению

Л.П. Репиной, данная область “изучает историче-

ские аспекты всех видов творческой деятельности

человека – ее условия, формы и результаты. Наряду

с историей идей в него включаются какими-то сво-

ими составляющими – но не всем своим простран-

ством – и история литературы, и история филосо-

фии, и история религии, и история искусства, и

прежде всего история науки, история знаний раз-

ного рода. Словом – креативная деятельность чело-

века”[3]. Как видим, литературное творчество как

вид креативной деятельности человека законо-

мерно становится одним из важных составляющих

интеллектуальной истории.


Изучение литературы в аспекте интеллекту-

альной истории связано с появлением нового гума-

нитарного направления междисциплинарного ха-

рактера – “новым историзмом”, который сложился

в американском литературоведении в последние

два десятилетия ХХ века.

По утверждению исследователя А.Э. Аниси-

мовой, “на примере “нового историзма” можно

проследить, как осуществляется сдвиг литературо-

ведческих исследований в сторону исследований

культуры, характерный для гуманитарных наук

разных стран” [1, с.7]. В таком ракурсе новое

направление восходит к семиотике культуры Ю.М.

Лотмана [4], который соотносит разные тексты од-

ной культурной системы и литературу с другими

типами дискурса.

“Новый историзм” предполагает как историче-

ское прочтение литературных текстов (привлече-

ние исторического контекста), так и литературовед-

ческую герменевтическую интерпретацию текстов

исторического характера (историко-документаль-

ных текстов), способствовавших или создавших

условие для порождения литературного текста.

Несмотря на то, что в основу “нового исто-

ризма” как направления интеллектуальной исто-

рии, легло постмодернистское филологическое, ли-

тературоведческое начало, в российской историо-

графии научных исследований в этой области мало,

не говоря уже, о филологической науке националь-

ных регионов. Между тем, “новоисторической”

подход в истории национальной литературы, в

частности якутской литературы, может предста-

вить благодатный материал для реконструкции эт-

нической интеллектуальной истории.

Изучение якутской литературы в широком ис-

торическом контексте явление по сути не новое в

якутской историографии. Любопытно, что задолго

до появления понятия “новый историзм” в изуче-

нии истории якутской литературы схожие методо-

логические принципы и методы исследования были

применены историком Г.П. Башариным в работах о

творчестве основоположников якутской литера-

туры А.Е. Кулаковского, А.И. Софронова, Н.Д.

Неустроева. В его трудах впервые биография писа-

телей и литературные тексты, созданные ими, рас-

сматриваются через призму исторической реально-

сти. В основу исследования Г.П. Башарина прежде

всего легло историческое прочтение литературного

текста.

В 1943 г. Георгием Прокопьевичем Башари-

ным в Институте истории АН СССР защищена кан-

дидатская диссертация «Три якутских реалиста-

просветителя: Кулаковский, Софронов и Неустроев

(Из истории общественной мысли)», а в 1944 г. эта

работа вышла отдельной книгой.

Нужно объяснить, в каких условиях защи-

щался и издавался данный труд. Творчество пер-

вого якутского поэта А.Е. Кулаковского, драма-

турга, поэта, прозаика А.И. Софронова, прозаика

Н.Д. Неустроева, восторженно принятое в начале

ХХ века, в конце двадцатых годов стало подвер-

гаться критике как буржуазно-националистическое

по своему содержанию и форме. Начало ожесточен-

ной борьбе против наследия классиков положила

статья А.А. Иванова-Кюндэ “Фатализм, мистицизм

и символизм в произведениях якутских писателей”,

опубликованная 17-18 марта 1926 г. в газете “Авто-

номная Якутия”, в которой автор под рапповским

влиянием обвинил Кулаковского, Софронова,

Ойунского в мистицизме и символизме, расценива-

емым как пережитки буржуазного общества, тор-

мозящие развитие молодой якутской литературы.

Резкое отрицание наследия так называемых

дореволюционных писателей оформилось в более

открытое и ожесточенное после постановления ЦК

ВКП(б) от 9 августа 1928 г. “О положении в Якут-

ской организации”, в котором Якутский обком был

обвинен в поддержке “верхушечной части национа-

листически настроенной якутской интеллигенции,

“что привело к искажению классовой линии в руко-

водстве Обкома”[5], после которого начались ре-

прессии творческой интеллигенции. В августе 1928

г. А.И. Софронов по обвинению в контрреволюци-

онной деятельности, участию в заговоре Ксенофон-

това и Артемьева осужден и выслан в Архангельск,

где находился вплоть до 1933 г. А.Е. Кулаковский

и Н.Д. Неустроев, не дожившие до этого времени,

посмертно обвинялись в национализме и неприя-

тию советской власти. В 1927 г. арестован, приго-

ворен к высшей мере наказания с заменой на 10 лет

лагеря видный общественный и государственный

деятель, автор первой якутской драмы В.В. Ники-

форов-Кюлюмнюр (умер в тюрьме в 1928 г.). В

1939 г. репрессирован, объявлен врагом народа гос-

ударственный деятель, писатель, первый председа-

тель правления Союза советских писателей Якутии

П.А. Ойунский (скончался в тюремной больнице в

том же году).

На Первом съезде советских писателей Якутии

в 1939 г. А.Е. Кулаковский, А.И. Софронов, Н.Д.

Неустроев открыто были объявлены буржуазными

националистами, а П.А. Ойунский врагом народа.

Произведения писателей были изъяты из обраще-

ния в библиотеках, школьных заведениях и т.д.

Начался период якутской литературы без класси-

ков, а народ саха без лучшей части национальной

творческой интеллигенции. Насильственное иско-

ренение имен классиков литературы из истории

национальной культуры явилось попыткой уничто-

жения уникальной шкалы ценностей, определяю-

щей лицо каждой нации, что послужило причиной

разрыва целостности, последовательности, преем-

ственности, естественной логики развития нацио-

нальной литературы (как и всей культуры) как еди-

ной эстетической системы.

В таких сложных для народа саха условиях

начинает свою работу по восстановлению истори-

ческой справедливости по отношению к первым

писателям молодой ученый Г.П. Башарин.

До защиты кандидатской диссертации и вы-

хода монографии Г.П. Башарина имелись опыты

создания обзорной характеристики истории форми-

рования национальной литературы в начале ХХ в. в

очерках Н.М.Заболоцкого “Якутская литература”

(1937), отдельных статьях и выступлениях


А.А.Иванова-Кюндэ, П.А.Ойунского, В.М.Нови-

кова-Кюннюк Урастырова, С.Р.Кулачикова-Элляя,

Д.К.Сивцева-Суорун Омоллона и др. Но книга Ба-

шарина стала первым исследованием биографии и

творчества основоположников якутской литера-

туры в широком историко-культурном контексте с

привлечением обширного архивно-документаль-

ного материала, с анализом всего творчества в со-

отнесении с биографическими данными писателей.

Об этом сам ученый в предисловии писал: “Источ-

ники, на которых основана данная работа, до сих

пор были совершенно неизвестны исторической

науке и историкам, не знающим якутского языка

(архивные документы и литературные произведе-

ния якутских реалистов-писателей) и вообще чита-

телям (неопубликованные научные труды Кулаков-

ского по языку, фольклору и истории якутов, не-

опубликованные художественные прогизведения

Софронова и Неустроева). Поэтому автор старался

как можно полнее привести ряд важных, по его

мнению, документов, с целью представить читате-

лям хоть некоторый фактический материал... В

настоящей работе основное внимание обращено на

исследование общественно-политической эволю-

ции якутских реалистов-просветителей и на исто-

рико-философское рассмотрение их литературного

наследства, но почти не затронуты вопросы соб-

ственно литературно-эстетические, заслуживаю-

щие специального исследования” [2, с.3]. Так впер-

вые в научный оборот автором введены археогра-

фические сведения о подлиннике программного

письма “К якутской интеллигенции” А.Е. Кулаков-

ского, привлечены для анализа документы из руко-

писного фонда А.И. Софронова, хранящиеся Руко-

писном фонде НИИЯЛИ ЯАССР, например, его по-

служной список, и множество документов и писем

из Государственного архива ЯАССР, освещающие

деятельность якутских писателей во время граж-

данской войны и в последующее время.

Несмотря на то, что ученый отрицал литерату-

роведческую составляющую своей работы, на са-

мом деле в его исследовании немаловажное место

занимает характеристика литературного процесса и

собственно литературный текст, его формы отража-

ющие мировоззрение автора.

Само название работы изначально указало на

новаторский характер монографии. Характери-

стика первых трех якутских писателей как «реали-

стов-просветителей» стало впоследствии домини-

рующим в определении творческого метода писате-

лей-основоположников, и в объяснении их

просветительских интенций и стимулов, повлек-

ших за собой прогрессивный «прорыв» националь-

ной культуры и науки на рубеже ХIХ-ХХ вв. И хотя

автор недооценивал значение национального про-

светительства в истории народа, но как историк вы-

нужден был признать его основной центробежной

силой «эпохи Кулаковского, Софронова, Неустро-

ева».

Основную часть работы Башарина представ-

ляет раздел, посвященный личности А.Е. Кулаков-

ского. Это вполне объяснимо, потому что именно

его фигура была самой неоднозначной в истории

якутской литературы начального этапа. Это был

первый якутский поэт, целенаправленно занимав-

шийся литературной деятельностью, по сути, со-

здатель национальной литературной традиции, си-

стемно продумавший пути ее развития, начиная с

истоков, традиций, жанровой систематики, идей-

ного содержания и национально-стилевого своеоб-

разия. Его взгляды и гражданская позиция в пере-

ломные годы (служба комиссаром и уполномочен-

ным Верхоянской земской управы при Временном

правительстве, участие в работе Якутского област-

ного совета, враждебно встретившего большевиков

в 1918-1919 гг.) не вписывались в идеологические

рамки новой советской власти. Но авторитет Кула-

ковского как поэта, собирателя и хранителя живой

национальной традиции, его влияние на умы и

настроения соотечественников не позволяли новой

власти расправиться с ним. Да и сам поэт в двадца-

тые годы, более увлеченный литературным творче-

ством и научной деятельностью, не желал занимать

какую-либо политическую платформу, поэтому

был активно вовлечен местной властью к научно-

просветительской работе вплоть до его смерти в

1926 г. Г.П. Башарин в своей монографии не мог

обойти острый болезненный вопрос неприятия Ку-

лаковским большевиков, и ради благой идеи вос-

становления его имени в истории народа был вы-

нужден некоторые исторические документы инте-

претировать в соответствии с идеологическими

требованиями времени, представив Ексекюляха

(псевдоним Кулаковского) не как противника со-

ветской власти, а как заложника сложившихся об-

стоятельств, и даже как человека, сознательно сабо-

тировавшего работу антибольшевистских органи-

заций. Историческая ситуация того времени, когда

была написана монография вполне оправдывает по-

добную несколько искаженную интерпретацию.

Иных путей защиты и реабилитации имени клас-

сика в то время не было.

Естественно, что для Башарина как историка,

прежде всего важно, в каких исторических усло-

виях зрела личность творца, и создавались ключе-

вые, самые значительные его произведения. Он

первым начал рассматривать художественное твор-

чество, научную работу и общественную деятель-

ность А.Е. Кулаковского как целостную систему

взглядов первопоэта. Объединяющим, ключевым

моментом стали философские, мировоззренческие

концепции поэта.

Георгий Прокопьевич одним из первых пред-

принял попытку периодизации творческого пути

первого якутского поэта и систематизации его поэ-

зии по проблемно-тематическому принципу. Ис-

ходя из политических представлений своего вре-

мени, автор в основу классификации вполне объяс-

нимо положил идеологический подход. Из трех

групп только первая охарактеризована как резуль-

тат творческого освоения предшествующей тради-

ции художественно-словесной культуры народа

саха, в нее вошли произведения, имеющие ярко вы-

раженный фольклорный характер («Заклинание

Байаная», «Клятва старинного якута», «Старинное

заклинание»). Произведения, вошедшие в другие


две группы, поделены сообразно представлению о

характере общественного строя дореволюционной

Якутии и расцениваются как критика «полупатри-

архального-полуфеодального строя» и «торгово-

промышленной буржуазии». Сам принцип группи-

рования произведений по хронологическому и про-

блемно-тематическому принципу оставался основ-

ным еще многие годы. Отталкиваясь от первой ба-

шаринской систематизации, строило свои

классификации большинство последующих поко-

лений исследователей творчества Кулаковского

(Е.Е.Алексеев, Г.Р.Кардашевский, Г.С. Сыромят-

ников, В.Н. Протодьяконов и др.), которые на ос-

нове вновь найденных архивных источников уточ-

няли, углубляли предложенную Башариным перио-

дизацию.

Основное внимание ученый в главе о Кулаков-

ском уделил анализу поэмы «Сновидение шамана»,

которая выделена как классическое произведение,

отражавшее «множество общеисторического, фи-

лософского и политического характера вопросов»

[2, c.19]. Башарин напрямую связал проблематику

поэмы с письмом А.Кулаковского «Якутской ин-

теллигенции», которое впервые вошло в научный

оборот именно в рассматриваемой работе. Сопо-

ставление художественного произведения с про-

граммным документом исторического значения

позволило автору монографии более наглядно про-

иллюстрировать цельность и последовательность

убеждений и взглядов поэта. Естественно, что к

этим сочинениям исследователь подходил, прежде

всего, с точки зрения историка и философа, но по-

ложения, выдвинутые в работе, имели огромное

значение и для литературоведения.

Подход ученого подтверждает необходимость

научной интерпретации художественного текста в

широком историко-культурном контексте. Он на

большом документальном материале выявляет ис-

торический фон создания поэмы, событийно-моти-

вационные стимуляторы его замысла. Безусловно,

Башарин в оценке произведения несвободен от

идеологических догм своего времени, критикуя Ку-

лаковского за отсутствие «правильного, научного,

с точки зрения марксизма, понимания классов и

классовой борьбы» [2, c.34] и считая утопичными

его просветительские взгляды, согласно которым

средством «разрешения жизненных проблем» ста-

новится только моральное усовершенствование че-

ловека.

Бесценным выводом анализа поэмы следует

считать то, что Башарин доказал общечеловече-

скую ориентацию «Сновидения шамана», выводя

его за пределы этноцентристского понимания, что

само по себе было новым словом в изучении насле-

дия Кулаковского в 40-е гг. ХХ столетия: «мысли и

стремления Кулаковского иногда далеко выходили

за пределы узких национальных интересов одного

якутского народа, он поднимался до понимания

сущности крепостного права, до критики самодер-

жавия с позиции национальных интересов не

только якутского, но и русского и всех народов Рос-

сии» [2, c.43].

Георгий Прокопьевич был прав в определении

широкомасштабности мировоззрения поэта. Сего-

дня очевидно, что судьба народа саха и проблема

его выживания в поэме «Сновидение шамана»

должны восприниматься как универсальная модель

сохранения всей цивилизационной системы. Выжи-

вание цивилизации (как и жизни на земле) обеспе-

чивается сохранением всех ее региональных компо-

нентов, ее составляющих как элементов единой си-

стемы.

К исследованию биографии творчества А.И.

Софронова и Н.Д. Неустроева автор монографии

подходит с тех же методологических позиций, что

и к Кулаковскому. Отправной точкой служат миро-

воззренческие концепции писателей в их художе-

ственном отражении. Немаловажное, если не ос-

новное, внимание уделено их гражданской позиции

в период переустройства социального строя, их

восприятие постреволюционных реформ и участие

в жизни нового общества. Автор привлекает мно-

жество исторических документов и интерпретирует

их в пользу лояльности и активного приятия писа-

телями новой идеологии, чтобы полностью реаби-

литировать их имена в глазах советской власти. Но

при этом важным и актуальным до сегодняшнего

дня остается ценностный подход к творческой био-

графике и литературному тексту, который выделил

самые сущностные аспекты личности и творчества

первых якутских писателей.

Монография Г.П.Башарина «Три якутских ре-

алиста-просветителя» может и должна быть расце-

нена как первый опыт воссоздания интеллектуаль-

ной истории, в которой были заложены основные

методологические положения изучения личности,

судьбы и творчества основоположников якутской

литературы. Башарину принадлежит заслуга опре-

деления исторической и философской базы их

творчества, освещение жизненного пути в истори-

ческом контексте эпохи, систематизация художе-

ственных произведений по хронологическому, про-

блемно-тематическому и жанровому принципу. Им

впервые сделан проблемно-тематический и струк-

турно-композиционный анализ произведений, в ко-

тором определяющее значение имел исторический

контекст. В этом аспекте монография Георгия Про-

копьевича Башарина занимает особое положение в

историографии изучения личности и творчества

А.Е. Кулаковского, А.И. Софронова, Н.Д. Неустро-

ева.

Труд Г.П. Башарина по восстановлению исто-

рической справедливости по отношению к первым

писателям-просветителям представляет собой

своеобразную “борьбу с небытием” по С. Грин-

блатту [см.кн.1], поднятие из насильственного за-

бвения имен личностей, составляющих плоть наци-

ональной культуры.

Монография Г.П. Башарина вызвала широкий

резонанс не только в якутском обществе, но и при-

обрел российский масштаб. Споры вокруг него,

особенно вокруг авторской интерпретации истори-

ческих фактов в биографии писателей и их граж-

данской позиции продолжаются до сих пор. Но бес-

спорно одно, что данный монументальный (не по


объему, а по широте содержательного контексту-

ального плана) труд стал ключевым в истории ин-

теллектуальной культуры народа.

Междисциплинарный характер исследования

обеспечил понимание истории зарождения якут-

ской литературы как части истории нации. В этом

отношении он близок к пониманию литературоцен-

тричности культуры. По сути, автор-историк стоял

у истоков формирования наддисциплинарных об-

ластей социогуманитарного знания, что расширило

значительно границы якутской исторической и фи-

лологической науки.

Литература 1. Анисимова А.Э. “Новый историзм” науко-

ведческий анализ. Монография. Москва, 2010.

154с.

2. Башарин Г.П. Три якутских реалиста-про-

светителя (из истории общественной мысли доре-

волюционной Якутии. Якутск: Госиздат ЯАССР,

1944. 140 с.

3. История мысли и мысль в истории. Интер-

вью Репиной Л.П. для журнала «Знание- сила» –

http://www.znanie-

sila.su/?issue=articles/issue_2754.html&rr=3&razd=1

&r=1 История мысли и мысль в истории) (Дата об-

ращ. 15.04.2017).

4. Лотман Ю.М. Статьи по семиотике и топо-

логии культуры. Таллин: «Александра», 1992; он

же. В школе поэтического слова: Пушкин, Лермон-

тов, Гоголь. М., 1998; он же. Беседы о русской куль-

туре. Быт и традиции русского дворянства

(XVIII — начало XIX века). М, 1993 и др.

5. Постановление ЦК ВКП(б) “О положении в

Якутской организации” // Правда, 1928, 11 августа.

https://ru.wikipedia.org/wiki/1993


MEDICAL SCIENCES

ELECTROCARDIOGRAPHIC CHANGES IN PATIENTS WITH LIVER CIRRHOSIS

Kuzmina Y.S.

Mishhenko T.A

Rogozhkina Y.A.

Jusupova E.Y.

ЭЛЕКТРОКАРДИОГРАФИЧЕСКИЕ ИЗМЕНЕНИЯ У БОЛЬНЫХ

ЦИРРОЗОМ ПЕЧЕНИ

Кузьмина Ю.С.

Мищенко Т.А.

Рогожкина Ю.А.

Юсупова Е.Ю.

ФГБОУ ВО Тюменский государственный медицинский университет

Министерства здравоохранения России

Abstract

The study assessed the nature of arrhythmias in patients with cirrhosis of different etiologies. Were recruited

2 groups of patients. The first group consisted of patients with cirrhosis and 30 patients, the second group of 10

patients with chronic hepatitis. All patients underwent standard clinical and laboratory examination. The duration

of the QTc interval in patients with liver cirrhosis was significantly higher than in patients with hepatitis. It was

revealed in the patients of the first group growing prolong the Qt intervalfrom as the worsening of the severity of

liver cirrhosis. The most frequent rhythm disturbances in liver cirrhosis according to the ECG is ventricular ar-

rythmia. It is obtained that the interval QTс significantly higher in patients with cirrhosis , evidence of a systemic

disruption of metabolic processes and involvement of all systems in this category of patients.

Аннотация

В исследовании проведена оценка характера аритмий у больных с циррозом печени различной этио-

логии. Были набраны 2 группы пациентов. Первую группу составили больные циррозом печени – 30 па-

циентов, вторую группу – 10 больных хроническим гепатитом. Всем больным было проведено стандарт-

ное клинико- лабораторное обследование. Длительность интервала QTc у пациентов циррозом печени

была достоверно больше, чем у больных гепатитом. Было выявлено у пациентов первой группы нараста-

ющее удлинение интервала QTс по мере усугубления тяжести цирроза печени. Наиболее частыми нару-

шениями ритма при циррозе печени по данным ЭКГ является желудочковая экстрасистолия. Получено,

что длительность интервала QTс достоверно больше у пациентов с циррозом печени , что свидетельствует

о системном нарушении обменных процессов и вовлечении всех систем у данной категории больных.

Keywords: cirrhotic cardiomyopathy, liver cirrhosis, arrhythmia.

Ключевые слова: цирротическая кардиомиопатия, цирроз печени, аритмия.

Актуальность

Цирроз печени остается серьезной социально-

экономической и клинико- эпидемиологической

проблемой здравоохранения всех стран мира и за-

нимает значительное место в структуре заболева-

ний органов пищеварения [1, с. 775].

В последнее время, все больше исследователей

уделяют внимание гемодинамическим расстрой-

ствам со стороны различных органов и систем, зна-

чительно усугубляющим течение цирроза печени и

негативно влияющим на прогноз заболевания [2,

с.14].

В 2005 году на Всемирном съезде гастроэнте-

рологов в Канаде, были предложены диагностиче-

ские критерии цирротической кардиомиопатии

[3,с. 10. 4, с. 20]. Однако синдром цирротической

кардиомиопатии еще не окончательно классифици-

рован и механизмы развития дисфункции миокарда

при циррозе известны только частично [5,с. 938].

Все эти данные диктуют необходимость тща-

тельного обследования сердечно – сосудистой си-

стемы у больных циррозом печени, в том числе, вы-

полнение электрокардиографического исследова-

ния с оценкой нарушений ритма сердца.

Цель исследования

Изучить характер аритмий у больных с цирро-

зом печени различной этиологии.

Материалы и методы исследования

В исследование были включены 40 пациентов.

Первую группу составили больные циррозом пе-

чени – 30 пациентов, вторую группу – 10 больных

хроническим гепатитом. Больные с диагнозом цир-

роз печени были распределены по классам Чайлд –

Пью, класс А был представлен в 10% случае, класс

В – 50%, класс С – 40%. В первой группе мужчины

составили 25 человек (62,5%), соответственно жен-

щины - 15 человек (37,5

%). Во второй группе мужчины составили 4 че-

ловека (40%), женщины – 6 человек (60%). Среди


пациентов с циррозом печени средний возраст со-

ставил 51,2±2,0 года, в категории пациентов с хро-

ническим гепатитом - 43,4±1,0.В структуре этиоло-

гии циррозов печени на первом месте алиментарно

– токсические (70%), на втором месте – исход ви-

русных гепатитов (30%). Из исследования были ис-

ключены пациенты, злоупотребляющие алкоголем,

имеющие сердечно-сосудистые, психические и си-

стемные заболевания. Всем больным было прове-

дено стандартное клинико- лабораторное обследо-

вание. При анализе ЭКГ рассчитывался скорректи-

рованный интервал QT по формуле Базетта. QTc =

(Q-T измеренный) / (√(R-R измеренный)).

Результаты исследования

Таблица 1. Клинические и лабораторные показатели

Показатель Цирроз печени

(n=30)

Хронический гепатит

(n= 10)

Асцит 90% 0

Среднеезначение АСТ (ед) 247,9±3,2 209,9±2,0

Среднеезначение АЛТ (ед) 217,9±1,2 205,9±0,9

Средний диаметр портальной вены (мм) 14,2±0,2 9,4±0,3

Жалобы со стороны сердечно – сосудистой системы (%) 8 0

Таблица 2. Данные электрокардиографии

Заключение по ЭКГ

(% от числа пациентов)

Цирроз печени (n=30) Хронический гепатит (n= 10)

Синусовая тахикардия 10 50

Синусовая брадикардия 5 20

АВ блокада 1 ст 25 0

Предсердные экстрасистолы 25 15

Желудочковые экстрасистолы 30 15

Блокада левой ножки пучка Гиса 5 0

Длительность интервала QTc у пациентов цир-

розом печени (442,3±3,2 мс) была достоверно

больше, чем у больных гепатитом (411,4±2,7)

(р<0,001). Было выявлено у пациентов первой

группы нарастающее удлинение интервала QTс по

мере усугубления тяжести цирроза печени. Дли-

тельность интервала QTс составила в классе А

409±1,8 мс

, 431±2,6 мс у пациентов с циррозом класса В

по Чайлд – Пью, и 442,3±1,1 мс в классе С по Чайлд

– Пью (р<0,001) (рис.1).

Рисунок 1 . Длительность интервала QTc у пациентов в классах Чайлд - Пью

При оценке длительности интервала QTc у па- циентов с циррозом печени, обращает на себя вни-

ЦП класс С

ЦП класс В

ЦП класс А

390

400

410

420

430

440

450

МС


мание, различия между длительностью данного ин-

тервала в зависимости от этиологии цирроза пе-

чени. У пациентов с циррозом печени алиментарно

– токсического генеза интервал QTc составлял

432,3±1,2 мс , у пациентов с вирусной этиологией

цирроза печени - 439±1,6 мс (р<0,001) (рис.2).

Рисунок 2. Длительность интервала QTc (мс) у пациентов с циррозом печени в зависимости от

этиологии

Выводы

Цирроз печени оказывает влияние на все си-

стемы организма человека, в том числе на сердечно

– сосудистую. При циррозе печени нарушения

ритма встречаются чаще, чем при хроническом ге-

патите; наиболее частыми нарушениями ритма при

циррозе печени по данным ЭКГ является желудоч-

ковая экстрасистолия. Получено, что длительность

интервала QTс достоверно больше у пациентов с

циррозом печени, что свидетельствует о системном

нарушении обменных процессов и вовлечении всех

систем у данной категории больных. Выявлена вза-

имосвязь между величиной удлинения интервала

QTс и этиологией цирроза печени. С целью улуч-

шения качества диагностики цирротической кар-

диомиопатии и определения неблагоприятного ис-

хода необходимо комлексное обследование сер-

дечно – сосудистой системой с записью

электрокардиограммы.

Литература

1. Малиновская Ю.О., Моисеев С.В., Мойсюк

Я.Г. Цирротическая кардиомиопатия и трансплан-

тация печени. // Альманах клинической медицины.

2016 . 44 (6). С. 775–784.

2. Гарбузенко Д.В. Механизмы компенсации

структуры и функции печени при ее повреждении и

их практическое значение// Российский журнал га-

строэнтерологии, гепатологии, колопроктологии.

2008. Т.18, №6. С. 14-21.

3. Левитан Б.Н., Касьянова Т.Р. Частота

встречаемости ведущих диагностических крите-

риев кардиамиопатии при циррозах печени.// Док-

тор.ру. 2014. 7. С. 9-13.

4. Мамаев С.Н., Каримова А.М., Ильясова

Т.Э. Цирротическая кардиомиопатия. // Российский

журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопрок-

тологии. 2010. 2 (3).С. 19-28. 8.

5. Liu H., Ma Z., Lee S.S. Contribution of nitric

oxide to the pathogenesis of cirrhotic cardiomyopathy

in bile duct-ligated rats. // Gastroenterology.-

2000.Vol.118.-P.937- 944.

LIOPHIFILISED CULTURE OF PASTEURELLA HAEMOLYTICA : LIFE INFLUENCE

Mazur T.V.

Myronenko A.P.

National University of live and environmental sciences of Ukraine

Ukraine

Abstract

The research of the properties of lyophilized dried samples of hemolytic pasteurel at a temperature of 4-100

С for 12 months of storage was as follows. Loss of living cells in specimens enclosed in ampoules was 24.5%. At

a storage temperature of 20-220 ° C, this figure was 76.8%.

The obtained data suggest that the viability of bacteria at a temperature of 4-100 C has a level that meets the

international requirements for working with biological bacterial agents.

Keywords: lyophilized, hemolytic, bacteria.

мс


2.Introduction. Most researchers believe that the

most important factors that affect the high viability of

cells and particles in dried bacterial and viral drugs is

the temperature [1, p. 50].

The selection of an optimal temperature regime

when storing freeze-dried microorganisms does not

cause doubts among researchers. All comes from the

fact that the lower the temperature of the chamber, the

greater the likelihood of maintaining the maximum

number of living cells. As a rule, the authors who

studied the effect of storage conditions on the viability

of freeze-dried microorganisms, they observed at

temperatures from 0 ° C to 37 ° C [2, P. 219].

The results of numerous studies indicate that the

temperature from 0 ° C to 6 ° C can be considered quite

satisfactory for the long-term storage of dried bacterial

cultures [3, p. 39].

In recent years, the method of storing

microorganisms at low temperatures (from -20 ° C to -

85 ° C) has become increasingly important.

By studying the benefits of low-temperature

storage, some researchers noted that genetic changes

with the use of this method of conservation is quite rare,

and microorganisms that are stored in a frozen state at

low temperatures are less damaged and have a higher

viability than drying and freeze-drying. At low

temperatures it is possible to store and freeze dried

preparations [2, p. 221].

However, the creation and maintenance of low

temperatures requires special refrigeration equipment,

uninterrupted operation and a significant amount of en-

ergy.

Another promising method of prolonged storage

of microorganisms is cryopreservation (freezing and

storage in liquid nitrogen at -196 ° C). The storage time

of cryopreserved crops is very long. For some microor-

ganisms, cryopreservation is the only possible way for

their long-term storage, as(because) during lyophiliza-

tion and other methods of microorganism preservation

there can be violations which are not recovered during

reactivation: damage to cell membranes, nuclear equip-

ment. It is also possible arising mutations associated

with the processes of rehydration [4, p. 102]. However,

the use of cryopreservation is technically possible only

for the long-term storage of collectable cultures of mi-

croorganisms. In addition, at large volumes of produc-

tion of lyophilized biologics it would be very expensive

[5, p. 69; 6, p. 237].

Thus, todays the most optimal way of long-term

storage of microorganism cultures is lyophilization and

further storage at temperatures close to 0 ° C [7,8].

The aim of the study. Сomparing the results

(about) the stability of the lyophilically dried culture of

hemolytic pasteurel at different storage temperatures.

While storing a certain percentage of cell death in a

lyophilically dried bacterial material, it is necessary to

determine at which stage of storage the highest dying

rate is.

3.Materials and methods. Long-term storage of

epizootic strains of hemolytic pasteurized was achieved

by lyophilic drying, which was conducted on the basis

of the Institute of Veterinary Medicine of the National

Academy of Agrarian Sciences of Ukraine. The dried

cultures were stored at t 4-10 ° С, 20-22 ° С.

After initial control of the viability of the drug, the

survival of the microbial cells in the sample, which was

stored at a temperature of 4-10 ° C and 20-22 ° C, was

checked after a certain period of time.

4.Results and discussion. The question about the

stability of the lyophilically dried culture, namely, the

maximum preservation of its viability, is an extremely

important indicator of microbiological work. The re-

search used materials that reflect the content of live

pasteurals in ampulsed freeze-dried specimens when

stored for 12 months from the time the initial

concentration was determined.

The information of many researchers to determine

the effect of storage temperature on the viability of

lyophilized cultures of hemolytic pasteurel makes it

possible to consider that the temperature regime that is

quite suitable for this is from 4 to 10 ° C. Such

parameters are comparatively easy to create and

maintain, taking into account the considerable volume

of freeze-dried crops that are deposited.

Taking these facts into account, we checked the

viability of the lyophilized strain of hemolytic

pasteuria, keeping it at that temperature (Table 1).

Table 1. Survival of pasteurils at a storage temperature of 4-10 ° С

Number of

samples

The percentage of live pastures at the time of research

3 months 6 months 9 months 12 months 16 months

15 87,4±2,8 82,3±4,9 79,0±4,5 75,5±3,9 62,7±3,8

The data in Table 1 represents the dynamics of the

death of microbial cells, depending on the storage time.

The maximum extinction of pasteurals occurred during

the first three months of storage of freeze dried crops.

After this period, the number of dead cells was 12.6%,

whereas in the next 9 months their number was 11.9%.

The obtained results made it possible to conclude

that the average number of live pastelets in ampoules

with lyophilized strains, which lasted for 3 months,

significantly differed from the same strain that lasted

for 16 months.

The choice of a temperature range of 20-22 ° C to

verify its effect on the viability of lyophilically dried

strains of hemolytic pasteurel is due to the fact that (of-

ten) most works with culture are carried out under such

a regime (Table 2). In addition, this temperature or its

approximate value can be decisive in case of failure of

the refrigeration equipment or for other reasons.


Table 2. Survival of pasteurens in samples at a storage temperature of 20-22 °

Number

of

samples

The percentage of live pastures at the time of research

3 months 6 months 9 months 12 months 16 months

15 49,4±3,2 39,2±3,9 29,0±3,9 23,1±3,4 11,5±2,7

The results shown in Table 2 indicate a stable,

significant disappearance of microbial cells in all series

of samples of lyophilized dried pasture cultures. During

the first three months of storage, the average amount of

non-viable pasteurals was 50.6%. Subsequently, at the

end of every three months, the storage of non-viable

pasteurals was about 10%, and after 16 months of

storage, the number of viable cells was 11.5 ± 2.7.

Thus, based on the obtained data, it is often

difficult to predict the stability of the freeze-dried

cultures of hemolytic pasteurils at a storage with

temperature of 4-10 ° C and 20-22 ° C.

5.Conclusions

1. Samples of the lyophilized dried Pasteurella

haemolytica culture, which was stored for 12 months at

a temperature of 4-10 ° C, lost 24.5% of viable cells.

2. The storage of authentic samples of freeze-

dried hemolytic pasteurel under the same conditions,

but at a temperature of 20-22 ° C, led to the loss of

76.8% of viable bacteria.

3. The greatest effect on the rate of death of

bacterial cells in the lyophilized samples was the

temperature factor, which had a degree of efficacy of

91.3%.

6.Prospects for further research. The prospect

of work is to study the influence of these factors on the

immunogenic properties of freeze-dried pasteurals,

which will be stored at various temperature.

References

1. Goldovsky A. M., Anabios[Anabiosis]. – L.

Nauka Publ.,-1981. – 136p.

2. Aschwood-Smith M.J. Prezervation of microor-

ganisms by freezedring and desiccation //in: Low tem-

perature preservation in medicine and biology /Ed. By

M.J. Aschwood-Smith and J. Farrant.- London:Pitman

Press.- 1980.- p.219-225.

3. Veterinarnie preparaty [Veterinary drugs] /

Spravochnik/ pod red. D.F. Osidze.- M.:Kolos Publ.,-

1981. – 448p.

4. Pushkar N.S., Belous A.M., Cvetikov I.D. Te-

oriya i praktika kriogennogo i sublimatsionnogo kon-

servirovaniy [Theory and practice of cryogenic and

sublimation canning].- Kiev, Naukova dumka Puble.,-

1984.-295p.

5. Belous A.M., Bondarenko V.A. Strukturnyye

izmeneniya biologicheskikh membran pri okhlazhdenii

[Structural changes in biological membranes upon

cooling]. –Kiev, Naukova dumka Publ.,-1982.-255p.

6. Tutova E.G., Kuc P.S. Sushka productov mikro-

biologicheskogo proiskhozhdeniye [Drying products of

microbiological origin].// “Аgropromizdat” Publ.,-

1987 – 303p.

7. Gerna R. Hranenie mikroorganizmov [Storage

of microorganisms] \\ Metodi obch’ey bacteriologii

[Methods of general bacteriology] \\ М.Мir Puble.,-

1984.- v.1.- p.512-533.

8. Griffin C.W., Cook E.S. Predicting the stability

of freese-dried Fuzobacterium mortiferum proficiency

testing samples by accelerated storage test // Cryobiol-

ogy.- 1981.-v.18 - N.5.- p.420-425.


SOCIAL SCIENCES

ECOLOGICAL AND LEGAL CULTURE FOR HANDLING WASTE ELECTRICAL AND ELECTRONIC EQUIPMENT

Bakirova K.Sh.

Doctor of pedagogical sciences Professor

Sailaubekova P.N.

graduate student

Kazakh National Pedagogical University named of Abay

Kazakhstan

ЭКОЛОГО-ПРАВОВАЯ КУЛЬТУРА ПО ОБРАЩЕНИЮ С ОТХОДАМИ

ЭЛЕКТРИЧЕСКОГО И ЭЛЕКТРОННОГО ОБОРУДОВАНИЯ

Бакирова К.Ш.

д.п.н., профессор

Сайлаубекова П.Н.

магистрант

Казахский национальный педагогический университет имени Абая

Казахстан

Abstract The article contains the results of a sociological survey of target groups of respondents in relation to the

system of handling, utilization, transportation and processing of electrical and electronic equipment (EEE) wastes.

8 questions were used in the questionnaire, which made it possible to judge the environmental and legal culture of

the respondents. Analysis of the answers made it possible to draw conclusions about insufficient promotion and

advertising of services for utilization and recycling opportunities, and location of service centers in Almaty city.

Аннотация

В статье приводятся результаты социологического опроса целевых групп респондентов по отноше-

нию к системе обращения, утилизации, транспортировке и переработке отходов электрического и элек-

тронного оборудования (ЭЭО). В анкетировании использованы 8 вопросов, которые позволили судить о

эколого- правовой культуре опрошенных. Анализ ответов позволил сделать выводы о недостаточной про-

паганде и рекламе услуги возможностей по утилизации и переработке отходов, месторасположения сер-

висных центров в г. Алматы.

Keywords: waste electrical and electronic equipment (EEE), sociological survey, ecological and legal culture

Ключевые слова: отходы электрического и электронного оборудования (ЭЭО), социологический

опрос, эколого-правовая культура

Требование раздельного сбора отходов и отде-

ление опасных составляющих отходов в целях их

последующей переработки установлено Экологи-

ческим кодексом Республики Казахстан (2007) [1].

В этой связи в Казахстане уже созданы предпо-

сылки для создания централизованной системы

сбора и дальнейшей переработки отходов электрон-

ного и электрического оборудования.

По оценкам фонда ElectronicsTakeBack, в Ка-

захстане ежегодно накапливается около 126 тыс. т

отходов электрического и электронного оборудова-

ния (ЭЭО). Это серьезный удар по окружающей

среде, поскольку многие компоненты данных отхо-

дов содержат такие опасные вещества, как свинец,

ртуть, полихлорированные дифенилы, поливинил-

хлорид [2].

Нами был проведен опрос по отношению ре-

спондентов к проблеме обращения к электронным

отходам. Возрастной состав опрошенных можно

увидеть в диаграмме

№1.

1 вопрос. Сколько Вам лет?


Рисунок 1 Возрастной состав респондентов

Как видно из построенного графика в опросе

приняли участие 65 человек (рис.1). Наибольшее

количество опрошенных (14 человек) являются мо-

лодые люди, которым 24 года. Самому молодому

респонденту - 21 год, самому старшему - 58 лет.

Таким образом, в анкетировании нами был

охвачен широкий диапазон возрастного состава

населения. В качественном отношении это предста-

вители самых различных целевых групп – сту-

денты, магистранты и профессорско-преподава-

тельский состав университета.

Для дальнейшего анкетирования нами важно

было выяснить, знакомы ли наши респонденты с

экологическим кодексом Республики Казахстан

(РК), который был выпущен в 2007 году. С этой

целью был задан следующий вопрос.

2 вопрос. Укажите действующий закон РК,

регулирующий вопросы охраныокружающейсреды.

Рисунок 2 Знание основных экологических документов РК

Результаты показали, что большинство опро-

шенных (90,8%), к великому сожалению, не знают

и не слышали о действующем (уже более 10 лет)

экологическом кодексе РК (рис. 2). И только 9,2 %

опрошенных ответили, что знают о существующем

кодексе. Таким образом, вышеуказанные данные

свидетельствуют о низкой правовой экологической

культуре. Хотя в СМИ РК, специальных програм-

мах, посвященных охране природы, очень часто

специалисты ссылаются на этот очень важный до-

кумент, которые регулирует взаимоотношения об-

щества с окружающей средой. Практика показы-

вает, что не всегда отсутствие знаний законов сви-

детельствует об отсутствии экологической созна-

тельности. Поэтому следующей важной задачей

были вопросы, связанные с обращением респонден-

тов к электронным отходам. В этой связи были

поставлены следующие вопросы.

3 вопрос. Знали ли Вы, что электронные от-

ходы (батарейки, аккумуляторы, оргтехника и др.)

должны утилизироваться и перерабатываться

специализированными предприятиями?

Возрастная категория опрошен-ных 65 ответов

14

12

10

8

6

4

2

Лет

0

21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 33 34 39 40 41 55 58


Рисунок 3 Знание об утилизации и переработке электронных отходов

Как видно из рисунка № 3 абсолютное боль-

шинство (95,4%) знают, что существуют специали-

зированные предприятияпо утилизации электрон-

ных отходов. Примечательно, что только 4.6%

населения не знают об этом. Вместе с тем для

успешного решения проблемы недостаточно

только знать, важны и поступки, активные позиции

опрошенных, т.е. следуют ли они своим знаниям в

жизни. С этой целью был задан следующий вопрос.

4 вопрос.Как вы обычно поступаете с отра-

ботанными электронными приборами?

Рисунок 4. Варианты обращения с электронными отходами

Как видно из диаграммы 31 (47,7 %) опрошен-

ные выбрасывают электронные отходы на свалку и

только 11 (16,9%) сдают в специализированные

сервис центры, которые в последующем проводят

утилизацию (рис.4). Отрадно, что 20% опрошенных

хранят электронные отходы в кладовке, вероятно, с

целью сдачи в дальнейшем в пункты приема втор-

сырья, т.е. это потенциальные люди, которые пони-

мают и осознают необходимость утилизации элек-

тронных отходов. Сравнивая результаты опроса

предыдущего вопроса можно констатировать, что

не всегда низкая экологическая правовая грамот-

ность свидетельствует о неправильном экологиче-

ском поведении. Если суммировать правильное

экологическое поведение респондентов, то получа-

ется, что 69% респондентов стараются предпринять

те или иные действия, чтобы утилизировать от-

ходы.

Для выяснения существующих уже в городе

Алматы месторасположения и знаний о пунктах

приемах вторсырья был задан следующий вопрос.

5 вопрос. В какие пункты приема (организа-

ции) г. Алматы Вы сдаете электронные отходы?

Продаю по запасным частям 6

Сдаю в сервисные центры 11

Выбрасываю на свалку 31

Храню в кладовке 20

Продаю недорого 13

0 5 10 15 20 25 30 35

4.60%

Знаю

Не знаю

95.40%


Рисунок 5. Пункты приема электронных отходов

20 человек из опрошенных ответили, что ни-

куда не сдают электронные отходы. 10 человек не

сдают, т.к. не знают куда сдавать отходы. И самое

примечательное, что оставшиеся, а это более 50%

респондентов, все-таки находят и сдают отходы

ЭЭО в соответствующие организации. Это свиде-

тельствует об активной позиции исследуемых нами

респондентов.

Анализ ответов, в какие организации по утили-

зации электронных отходов сдают наши респон-

денты, показал, что лидирует ИП RG-SERVICE (8

человек). Второе место принадлежит ИП

«ECODOM KZ» (7 человек). Наименьшее количе-

ство в ИП «Строй Инжениринг» (1 человек).

Такие результаты свидетельствует о плохой

рекламе и недостаточной просветительской работе

существующих организаций по утилизации элек-

тронных отходов среди населения. В этой связи

нами был проведено исследование по поиску и

наличию таковых организаций в г. Алматы с целью

пропаганды их среди студентов и преподавателей

нашего вуза (таблица 1).

Таблица 1. Действующие предприятия г. Алматы, занимающиеся утилизацией электронных отходов

№ Наименование Основной вклад в утилизации элек-

тронных отходов (год и численность) Основатель

Местопо-

ложение Контакты

1

ТОО

"NewCapitalCo

mpany"

Разработали сервис по безотходной и

безопасной утилизации электронного

оборудования. Принимают электрон-

ную технику практически любого вида

Год образования – 2006. Численность

штата – 25

Кульджинск

ий тракт, 4а

info@newcap

ital.kz

8 (727) 239

49 43

2 ТОО

"Алтынко"

Принимает на переработку электрон-

ные платы,

аккумуляторы, радиодетали,

компьютерную технику.

Зайцев Олег

Борисович

ул.

Жетысуская,

43

admin@altyn

co.kz

8 (727) 258

17 96, 258 17

Принимает также цветные металлы

Год образования – 1999. Численность

штата – 78

95, 8

(777)215-90-11

3

ТОО

"ПромТехно

Ресурс"

Списывают и утилизируют промыш-

ленные оборудования; компьютер-

ную технику и оргтехнику; бытовую

технику; аккумуляторы и батареи;

энергосберегающие, люминесцентные,

ртутьсодержащие лампы

ул. Красногор-

ская д.69

info@tresurs.

kz,

tresurs2013@

mail.ru 8

(727) 328 55

77, 317 34 77

4 ИП "ЭКО-

ДОМ KZ"

Утилизируют промышленное оборудо-

вание, оргтехнику, офисную и быто-

вую технику, аккумуляторы и батареи

Утегулов Га-бит Кажиму-рат ович, Му-кажа- нов Се-рикбо- сын Каиртае- вич

ул. Зенькова,

д. 24, оф.

108

9 (727) 317

44 53, 8

(727) 279 28

92

Не сдают 20

Не знают 10

Частные лица 3

ИП "Строй Инжениринг" 1

ТОО "New Capital Company" 5

ТОО "ПромТехноРесурс" 4

ТОО «Technic Destroy» 3

ТОО «Кызыл бель» 2

ИП «ECODOM KZ» 7

ТОО "Алтынко" 2

ИП RG-SERVICE 8

0 5 10 15 20 25


5 ТОО

«TechnicDestro y»

Осуществляет утилизацию бытовой

техники, оргтехники, радиотехники

Алматинс- кая

область, Кара-

сайский район,

п. Жармухам-

бет, террито-

рия ТОО

Терминал А

technicdestro

[email protected]

8 (727) 329

27 95

6 ТОО "Утиль Эко

Сервис"

Утилизирует оргтехнику,

аккумуляторных батарей

Желтоксан

ул.103

2720633@m

ail.ru

8 (727) 261

49 49

8 (727) 272

06 33

7

ТОО

"D&DTechnolo

gy"

Утилизирует оргтехнику,


Сальников

Дмитрий

Сергеевич

ул.Шевченк о

118, 12

офис

8 (702) 747

48 36

8 (727) 327

16 35

8 ТОО "Кызыль

бель"

Переработки электронного лома и

оборудования

Год образования – 2005.

Пупко

Владимир

Ильич

ул. Ауэзова, 3,

ул. Шевченко,

д.149,8/Б

info@kyzylb

el.kz

8 (727) 375

18 23

8 (727) 376

05 52

9 ИП "Техно-

сервис"

Утилизация бытовых электронных

отходов

Туркебаева

148

remont@tehn

o-servis.kz

8 (727) 317

55 23

8 (777) 044

81 20

8 (707) 332

05 06

10 ТОО "Кайнар

AKB" Утилизация аккумуляторов

ул. Полежаева

92 г (Район

Мясокомбин

ата)

bugubaev_as

@mail.ru

8 (727) 223

32 80;

233 28 42

8 (701) 247

46 35

11 Аккумуляторн

ый центр "Барс" Утилизация аккумуляторов

пр.

Райымбека,

182а

info@acbars.

kz

8 (727) 297

44 24

12 RG-Service Утилизирует оргтехнику,


пр.

Сейфуллина,

д.284

8 (777) 278

41 20

13 ИП «Строй

Инжениринг»

Утилизация бытовых электронных

отходов

Улица

Микрорайон 2,

Дом 34, 30

8 (727) 395

16 61

Таким образом, в г. Алматы существуют доста-

точное количество организаций, занимающихся

проблемами обращения, утилизации и переработки

электронных отходов. Необходимо только их знать

и шире представлять услуги в торговых точках, где

продается эта продукция. В последнее время этим

занимаются волонтеры экологического проекта «E-

waste», куда входит и автор статьи (Сайлаубекова

Пакизат). Указанный проект проходит при под-

держке компании ТОО "New Capital Company" и

ТОО "Алтынко", которые являются специализиро-

ванными предприятиями по обращению с элек-

тронными отходами, занимающиеся сбором, транс-

портированием, переработкой и утилизацией отхо-

дов ЭЭО, куда поступает списанное электронное

оборудование с разных предприятий и организа-

ций, а также отходы сервисных центров. У государ-

ственных учреждений специализированные орга-

низации принимают отходы ЭЭО на безвозмездной

основе, у частных организаций – некоторые за

плату. Многие специализированные предприятия

принимают отходы ЭЭО у населения и осуществ-

ляют свою деятельность без поддержки со стороны

государства.




Для выявления к различным мероприятиям по

регулированию отношения к окружающему миру

нами был задан 6 вопрос. Как Вы относитесь к ак-

циям по защите экологии или «зеленым» маршам

протеста?

Рисунок 6 Мнение опрошенных к акциям по защите экологии или «зеленым» маршам протеста

52,3 % опрошенных участников относятся по-

ложительно только существенным акциям, решаю-

щие конкретные экологические проблемы. 16,9 %

никогда не интересовались «Зелеными» акциями, и

только 1,5 % относится негативно к экологическим

акциям. Данная диаграмма говорит нам о том, что

большинство населения готово участвовать в эко-

логических маршах, решающие существенные про-

блемы окружающей среды. При такой готовности

участвовать нам было интересно выявить реальных

участников таких мероприятий среди наших иссле-

дуемых. С этойцелью был задан 7 вопрос. Как ча-

сто Вы участвуете в экологических мероприятиях,

экологических субботниках?

Рисунок 7 Участие опрошенных в экологических мероприятиях, экологических субботниках

38,5 % опрошенных принимают участие в эко-

логических мероприятиях только раз в году, тогда

как 27,7 % никогда не участвовали в данных меро-

приятиях. И отрадно отметить, что только 4,6% ни-

когда не участвовали в таких мероприятиях.

В заключении нам было интересно и важно

узнать, как объективно сами респонденты оцени-

вают общий уровень своей экологической куль-

туры. С этой целью рассмотрим результаты во-

проса 8. Оцените Ваш уровень своей экологической

культуры.

4.60%

27.70% 20%

9.20%

1 раз в месяц

1 раз в пол года

1 раз в год Од-

нажды

Никогда

38.50%


Рисунок 8 Уровень оценки своего уровня экологической культуры

Большинство опрошенных (66,2 %) относят

себя к среднему уровню личной экологической

культуры. Это говорит нам о том, что для большин-

ства населения города Алматы важно воспитывать

в себе экологически ориентированное поведение

(культуру экологического поведения), когда повсе-

дневные действия, основанные на бытовых и про-

фессиональных привычках, навыках, которые поз-

воляют уменьшить негативное воздействие дея-

тельности человека на окружающую среду, снизить

экологические риски и угрозы экологической без-

опасности.

Вместе с тем, несмотря на это, особое значение

при переходе на путь устойчивого развития обще-

ства имеет создание механизмов формирования

экологической культуры как цели дальнейшего раз-

вития цивилизации, определения возможностей

управления этими процессами.

В экологическом законодательстве можно

встретить следующее определение:

«Экологическая культура – неотъемлемая

часть общечеловеческой культуры, включающая

моральные ценности, нормы поведения, способы

взаимодействия людей в сфере охраны окружаю-

щей среды и систему формирующих их социальных

отношений, проявляющаяся в экологически ориен-

тированном поведении людей, осознании общей

ответственности за качество окружающей среды и

высокой социальной значимости предотвращения

негативного воздействия человека на окружающу-

юсреду» [3-4].

Из вышеизложенного следует, что в настоящее

время часто складывается ситуация, когда при до-

статочно высоком внутреннем уровне культуры мо-

жет наблюдаться неэкологичное поведение сту-

дента, и, наоборот, «экологические» поступки со-

вершают студенты, не обладающие достаточной

суммой знаний, умений и навыков по взаимовыгод-

ному сотрудничеству с природой. Это объясняется

тем, что в городских условиях приобретается эф-

фект привыкания, равнодушия к отходам, в том

числе и ЭЭО, к свалкам, полигонам. Стираются гра-

ницы экологического благополучия и неблагополу-

чия, снижается планка возможного. Все это способ-

ствует проявлению антиэкологического поведения

населения в связи с преобладанием ценностей тех-

нологической цивилизации и снижением экологи-

ческих ориентаций в общественном сознании.

Центр «Содействие устойчивому развитию»

реализовал проект «Анализ системы обращения с

отходами обращения с отходами электронного и

электрического оборудования в РК». Проект осу-

ществлялся при финансировании IPEN (Междуна-

родная сеть по ликвидации стойких органических

загрязнений) и при поддержке Министерства

охраны окружающей среды РК (МООС РК), аки-

мата г. Алматы и Балхаш-Алакольского департа-

мента экологии. Министерством охраны окружаю-

щей среды РК разработан проект государственного

стандарта РК «Отходы электронного и электриче-

ского оборудования».

Таким образом, несмотря на существующие

законы, социологический опрос и анализ ответов к

системе обращения и утилизации отходов ЭЭО по-

казал, что в Алматы они неэффективно утилизиру-

ются и перерабатываются. Это связано, прежде

всего, с тем, что население г. Алматы, поставщики,

(производители, продавцы электронных товаров),

органы государственной власти, а также специали-

зированные предприятия по сбору и переработке

электронных отходов работают разрозненно, Необ-

ходима тесная и четкая взаимосвязь на всех этапах.

Как это поставлено во многих европейских странах.

В ряде стран [5, 228 с., 6] законодательные акты

сближены с требованиями Евросоюза по управле-

нию отходами. В Германии действует несколько за-

конодательных актов по проблемам охраны окру-

жающей среды (ООС) и утилизации отходов, в ко-

торых предусмотрена строгая ответственность за

нарушение правил хранения и уничтожения отхо-

дов вплоть до уголовной ответственности. Законом

запрещено выпускать упаковочные материалы, ко-

торые нельзя утилизировать, введена официальная


статистика в области ООС, которая включает также

сведения об образовании и использовании отходов.

Постоянно издается государственная программа по

утилизации отходов, охватывающая решение прак-

тически всех вопросов, касающихся проблем ис-

пользования вторичного сырья. Так, например, в

настоящее время в Казахстане отсутствует специ-

альный нормативный акт, регламентирующий об-

ращения с отходами ЭЭО. Наличие такого доку-

мента способствовало бы за собой такие меры, что

многие компании, занимающиеся торговлей элек-

тронными и электрическими товарами, в обязатель-

ном порядке будут заключать договоры на утили-

зацию и переработку отходов с поставщиками и

сервисными центрами или возврат оборудования

после окончания эксплуатации, или введение

услуги обмена сломанного ЭЭО, или вышедшего из

строя оборудования на новое. И только тогда ЭЭО

его части (как опасные отходы) не попадут в кон-

тейнеры для сбора коммунальных отходов.

Литература [1] Экологический Кодекс Республики Казах-

стан от 09 января 2007 года (с изменениями и до-

полнениями на(25.07.2012).-

http://www.online.zakon.kz/Document/?doc_id=3008

5593 (25 сентября 2017)

[2] Отраслевой ресурс «Твердые бытовые от-

ходы» -

http://www.solidwaste.ru/dict/dictionary.html?termin=

557 (30 октября 2017)

[3] Экологическое просвещение и образова-

ние.-

http://www.ecominfo.spb.ru/news/index.php?id=695

(22 ноября 2017)

[4] Экологическая культура. -

http://www.ecoline.ru (27 ноября 2017)

[5] Акиншин А.С. Экологическая политика за-

рубежных стран и России, Волгоград, 2003, 228 с

[6] Директива Европарламента и Совета

2006/бб/ЕС от 6 сентября 2006 г. по батареям и ак-

кумуляторам и отслужившим батареям и аккумуля-

торам и отменяющая Директива 91157EEC. –

base.garant.ru/70198106/ (22 августа 2017)

INDIVIDUAL LEGAL REGULATION: MAIN APPROACHES TO STUDY

Mukhin V.V.

Yaroslav Mudryi National Law University

Ukraine

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО

ВИВЧЕННЯ

Мухін В. В.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Україна

Abstract

The author, by analyzing the approaches to studying individual legal regulation presented in the legal science,

suggests the following definition: individual legal regulation is an independent form of legal regulation, which

represents a legal influence on social relations, connected with the establishment, change and termination of legal

rights and the obligation " their participants individually and is aimed at resolving specific situations that require

a legal solution and implemented in the form of unilateral lawful legally significant actions, the conclusion of

agreements and agreements, or through the power of law enforcement activities, the result of which are the indi-

vidual legal acts.

Анотація

Автор шляхом аналізу представлених в юридичній науці підходів до вивчення індивідуального пра-

вового регулювання пропонує таке його визначення: індивідуальне правове регулювання є самостійним

видом правового регулювання, яке представляє собою правовий вплив на суспільні відносини, пов’язаний

зі встановленням, зміною і припиненням юридичних прав і обов’язків їх учасників в індивідуальному по-

рядку та спрямований на врегулювання конкретних ситуацій, які вимагають юридичного вирішення, і здій-

снюваний у виді односторонніх правомірних юридично значущих дій, укладення договорів і угод, або

шляхом владної правозастосовної діяльності, результатом чого виступають індивідуальні правові акти.

Keywords: legal regulation, individual legal regulation, normative legal regulation, individual legal acts,

legal rights and duties.

Ключові слова: правове регулювання, індивідуальне правове регулювання, нормативне правове ре-

гулювання, індивідуальні правові акти, юридичні права і обов’язки.

Теорія правового регулювання суспільних від-

носин як складова частина загальної теорії права

пройшла складний шлях становлення і розвитку в

юридичній науці. Дослідники кінця XIX – початку

XX ст. не користувалися терміном «правове регу-

лювання». Однак багато сучасних розробок з пи-

тань правового регулювання значною мірою ґрун-

туються на ідеях, які сформулювали у своїх працях




http://www.solidwaste.ru/dict/dictionary.html?termin=557





http://www.ecoline.ru/


такі дореволюційні вчені як С.А. Муромцев, Н.М.

Коркунов, Г.Ф. Шершеневич, Б.Н. Трубецькой та

ін.

С.А. Муромцев вважається основоположни-

ком соціологічного напряму в теорії права. Як за-

значає Ю.І. Гревцов у вступній статті до книги С.А.

Муромцева «Визначення і основний поділ права»,

«система понять і визначень, використовуваних

С.А. Муромцевим, в більшості своїй звична і зрозу-

міла вченим не тільки його часу, однак інтерпрета-

ція деяких з них може викликати труднощі у сучас-

ного читача» [1, c. 10]. С. А. Муромцев не користу-

вався термінами «правове регулювання» або

«індивідуальне правове регулювання» в їх сучас-

ному розумінні. Разом з тим, низка положень, ви-

кладених в його фундаментальній праці, сприяли в

подальшому формуванню названих категорій. Дос-

лідник виходив із того, що «замість сукупності

юридичних норм під правом розуміється сукуп-

ність юридичних відносин (правовий порядок). Но-

рми ж є певним атрибутом порядку». На розвиток

цього положення вчений пропонує вирізняти дві

форми захисту – неорганізовану і організовану. Ор-

ганізований захист, на його думку, здійснюється

певним заздалегідь встановленим порядком і, зви-

чайно, за сприяння особливих, встановлених для

його забезпечення, органів. Організована форма за-

хисту називається формою юридичною, або право-

вою.

Саме категорія «правовий порядок» в пропоно-

ваному розумінні означає урегульованість суспіль-

них відносин нормами права, навіть якщо вони є

тільки атрибутом цього порядку. Встановлення пе-

вного порядку юридичного захисту свідчить про

правову регламентацію відповідних відносин. При-

близно так у сучасній теорії права розуміється нор-

мативне правове регулювання.

Великий внесок у становлення і розвиток зага-

льної теорії права вніс інший дореволюційний

юрист Н.М. Коркунов. У своїх працях, серед яких

особливо слід виділити «Лекції з загальної теорії

права», він сформулював низку положень, які ба-

гато в чому стали основою сучасної теорії держави

і права (перше видання вийшло в 1886 р.); це стосу-

ється поняття і структури норми права, джерел

права, юридичних фактів, застосування права й ін-

ших видів індивідуального правового регулювання

тощо. Н.М. Коркунов також не користувався термі-

нами «правове регулювання», «нормативне правове

регулювання», «індивідуальне правове регулю-

вання», але, разом з тим, він сформулював низку

положень, без яких важко уявити сучасну теорію

правового регулювання. Так, юридичні відносини,

на його думку, є тими самими житейськими, побу-

товими відносинами, тільки врегульованими юри-

дичною нормою [2, c. 176].

Ця думка певною мірою співпала з ідеями С.А.

Муромцева, але на відміну від «правового по-

рядку», про який писав С.А. Муромцев, за Н.М. Ко-

ркуновим юридичні норми регулюють життєві, по-

бутові (в сучасному розумінні – суспільні відно-

сини), перетворюючи їх в юридичні відносини (або

правовідносини в сучасній інтерпретації).

Урегульованість суспільних відносин нормами

права становить суть правового регулювання.

«Право діє серед людей, - писав Н.М. Коркунов, -

як необхідний і єдиний засіб встановлення хоча б

якоїсь гармонії індивідуальних інтересів, що пос-

тійно зіштовхуються, не завдаючи руйнівного

впливу на суспільство і не віддаючи в жертву інте-

ресам громадського порядку індивідуальності ок-

ремих людей і їх свободи» [2, c. 337].

Сьогодні положення про необхідність враху-

вання індивідуальних інтересів і особливостей ок-

ремої особи при вирішенні конкретної ситуації за

допомогою права є одним з основоположних в кон-

цепції індивідуального правового регулювання.

Свій подальший розвиток загальна теорія

права в цілому й концепція індивідуального право-

вого регулювання зокрема отримала на початку XX

ст. Перш за все, слід назвати роботи Г.Ф. Шерше-

невича, які стали основою для розвитку багатьох

юридичних наук. Щодо теми цього дослідження

особливе значення має книга «Загальна теорія

права» [3]. Низка цікавих положень, що стосуються

правового регулювання, сформульовані в параграфі

під назвою «Закон» (§ 39). Г.Ф. Шершеневич писав

про те, що формою права, яка переважає в даний

час у всіх цивілізованих народів, є закон, який аб-

солютно відсунув на задній план всі інші форми.

Головного властивості закону він називає нормати-

вність. Разом із тим, автор зазначав, що «державна

влада іноді приймає в законодавчому порядку за-

ходи, розраховані на один випадок їх застосування.

Наприклад, законодавча установа асигнує певну

суму грошей на допомогу голодуючій частини на-

селення, схвалює закордонну або внутрішню по-

зику, визначає надходження та витрачання за дер-

жавним бюджетом. У всіх таких випадках наявна

законодавча форма, в якій проявляється воля орга-

нів державної влади, але немає норми права». Від-

повідно, поряд із нормативним регулюванням вче-

ний, по суті, говорив про індивідуальне правове ре-

гулювання.

Низку принципових положень, які стосуються

правового регулювання, сформульовано Г. Ф. Ше-

ршеневичем у параграфі «Судова практика» (§ 46).

Серед іншого, інтерес становлять такі моменти: а)

до форм права відносять і судову практику, але да-

леко не з тією одностайністю, як закон і звичай; б)

судове рішення, яке винесено у конкретній справі,

може мати подвійне значення: воно вирішує той

конкретний випадок, який став приводом для судо-

вої діяльності, і може стати правилом для вирі-

шення подібних випадків у майбутньому.

Значний внесок у становлення і розвиток теорії

держави і права вніс E.H. Трубецькой, серед праць

якого особливо слід відзначити книгу «Енціклопе-

дія права». E.H. Трубецькой відзначав, що право –

це порядок, який регулює відносини окремих осіб в

суспільстві. Цей порядок проявляється, по-перше,

як зовнішня свобода особи, і, по-друге, як правило

або норма, яка, з одного боку, надає особі певну

сферу зовнішньої свободи, а з іншого – обмежує її

[4].


Зіставляючи точки зору E.H. Трубецького і

С.А. Муромцева, можна помітити, що обидва дос-

лідники використовують термін «порядок» при ви-

значенні права. Однак на відміну від С.А. Муром-

цева, який розумів під правом сукупність юридич-

них відносин, E.H. Трубецькой говорить про те, що

право є сукупністю норм. Причому в його розу-

мінні це об'єктивне право, поряд з яким існує ще і

суб'єктивне право. Надалі положення про те, що су-

купність юридичних норм регулює відносини між

людьми, стало одним з наріжних каменів теорії пра-

вового регулювання.

Далі, досліджуючи прецедент, E.H. Трубець-

кой пише: «Елементарною умовою всякого право-

суддя є те, щоб суд вирішував всі аналогічні випа-

дки на підставі одних і тих самих правил. Тому ви-

рішення окремого казусу здобуває статус

прецеденту, тобто загальної правової норми для

всіх аналогічних випадків. Таким чином, суд не

тільки застосовує закон, але і задає нові норми

права в додаток до нього».

Чіткіше про це сказано в розділі про судову

практику: «Суд є інстанцією, яка застосовує закон

до казусів, що мають місце в реальному житті. Але

в силу неможливості для законодавця передбачити

все розмаїття казусів, судова практика мимоволі не

обмежується одним лише застосуванням закону до

випадків дійсного життя. У житті суспільства трап-

ляються випадки, які законом не передбачено, і суд,

розглядаючи такі випадки, покликаний відігравати

творчу роль; він повинен вирішувати всякі казуси і,

«стикаючись з новими казусами, волею-неволею

змушений створювати для них нові норми права».

Набагато пізніше фахівці в галузі загальної те-

орії права стали говорити про те, що в наведених

положеннях йдеться про взаємозв'язок норматив-

ного та індивідуального правового регулювання і

про те, що індивідуальне правове регулювання ор-

ганічно доповнює нормативне.

Безумовно, розвиток теорії правового регулю-

вання не вичерпується тільки положеннями, сфор-

мульованими в працях С.А. Муромцева, Н.М. Кор-

кунова, Г.Ф. Шершеневича та E.H. Трубецкого. Ок-

рім цього, ідеї таких вчених, як І.В.

Михайловський, П.І. Новгородцев, Б.А. Кистяков-

ський, Л.І. Петражицький та інших видатних пред-

ставників юридичної науки, стали тим фундамен-

том, на якому вибудовується велика кількість су-

часних досліджень з загальної теорії держави і

права.

Радянський період розвитку юридичної науки

характеризується формуванням теорії правового

регулювання, в межах якої розглядалися окремі пи-

тання індивідуального правового регулювання.

Йдеться, серед іншого, про праці Л. С. Явича, С. С.

Алексєєва, В. М. Горшеньова, І. Я. Дюрягіна, В. Б.

Ісакова, А. Ф. Черданцева. Значний внесок здійс-

нили представники галузевих юридичних наук – Т.

І. Ілларіонова, О. О. Красавчиков, В. Ф. Яковлев

тощо.

Одним із перших, хто звернувся до цієї пробле-

матики у радянській юриспруденції, був Л.C. Явич.

У становленні ідеї індивідуального правового регу-

лювання JI.C. Явичем позначено два основні моме-

нти. По-перше, зазначалося, що правовідносини за

своєю формою виступають в якості індивідуально-

визначеного зв'язку уповноважених і зобов'язаних

осіб [5, c. 211-212]. По-друге, акт застосування

права визначається як індивідуальний акт, який мо-

жна розглядати в якості форми індивідуального

правового регулювання суспільних відносин.

Велике значення для теорії правового регулю-

вання має робота С.С. Алексєєва «Механізм право-

вого регулювання в соціалістичній державі». Впе-

рше в юридичній науці показано, що правове регу-

лювання пов'язане з дією певного механізму, який

включає в себе всю сукупність юридичних засобів.

Одним із додаткових елементів такого механізму є

індивідуальні веління, спрямовані на казуальне ре-

гламентування суспільних відносин. Зазначалося

також, що велике значення для забезпечення ефек-

тивності правового впливу при казуальному регу-

люванні має система юридичних гарантій [6, c. 103-

105]. Значну увагу в своїй роботі С.С. Алексєєв від-

водить індивідуальним актам.

Велика роль у становленні теорії правового ре-

гулювання належить В.М. Горшеньову. У своїх

працях дослідник говорив про те, що загальне нор-

мативне регулювання, задане правотворчістю за до-

помогою норми права, одночасно доповнюється ін-

дивідуальним (ненормативним) регламентуванням,

яке знаходить вираз шляхом уточнення правового

положення суб'єктів в реально існуючій ситуації.

Спираючись на розробки в галузі цивільного та тру-

дового права, автор зазначав, що договори, поряд з

актами застосування права, є індивідуальними ак-

тами і виконують регулятивну функцію. В.М. Гор-

шеньов називав це піднормативним регулюванням

[7].

Слід також назвати праці Ф.Н. Фаткулліна,

який вважав, що правове регулювання може здійс-

нюватися за допомогою засобів, які відрізняються

один від одного, - нормативних і індивідуальних

правових актів. На його думку, правове регулю-

вання пронизує дві сфери правової дійсності – пов-

ністю правотворчість і частково правореалізацію.

Відповідно, воно має двоступеневу будову, що до-

зволяє розрізняти два види правового регулювання

– загальне і індивідуальне правове регулювання [8].

На думку Ф. М. Фаткулліна, індивідуально-

правове регулювання не вичерпується правозасто-

суванням, воно ширше і багатше за нього, і може

проявлятися також у сфері правотворчості. Дуже

цікаві і багато в чому нові для свого часу висловлені

ним ідеї про правозастосовчу помилку як індивіду-

ально-правовий припис і про індивідуально-пра-

вове регулювання при складних формах правоза-

стосування – колізіях і прогалинах в праві.

У подальшому з'явилося багато нових питань,

які залишилися поза увагою згаданих вище авторів.

Крім того, основні положення, що було викладено

в їх роботах також потребують переосмислення і

розвитку.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної юри-

личної науки до окремих аспектів індивідуального


правового регулювання звертаються, переважно,

представники галузевих юридичних наук. Зокрема,

проблематика індивідуального правового регулю-

вання підіймається в роботах цивільного права,

присвячених договору, адміністративного права –

адміністративному договору. Також до проблем ін-

дивідуального правового регулювання звертаються

вчені, предметом дослідження яких стає управлін-

ська діяльність, питання окремих видів юридичної

відповідальності тощо. Так, наприклад, представ-

ники науки кримінального права пропонують ви-

значення індивідуального правового регулювання

кримінально-правових відносин як формалізовану

в індивідуальних правових актах правомірну діяль-

ність суб’єктів цих відносин (іноді за допомогою

юрисдикційних органів) з нормування суб’єктив-

них прав і обов’язків на основі вільного розсуду

суб’єктів такої діяльності в межах існуючого пра-

вопорядку. Шляхом індивідуального правового ре-

гулювання конкретизується не сама кримінально-

правова норма, а складається в процесі її реалізації

модель відновлювальних правовідносин. Сказаним,

однак, охоплюються не всі можливі прояви індиві-

дуального правового регулювання, але для механі-

зму реалізації кримінальної відповідальності вони

мають опосередковане відношення (наприклад, при

правотворчій діяльності, коли Верховна Рада Укра-

їни доручає кабінету Міністрів України врегламен-

тувати обіг наркотичних засобів, психотропних ре-

човин, їх аналогів та прекурсорів; в установчій дія-

льності, що полягає у створенні певного

державного органу (кримінального суду України), і

в скликанні чергової сесії представницького ор-

гану, і в оперативно-розпорядницькій діяльності,

супроводжуваній виданням приписів-доручень

щодо поліпшення роботи підконтрольної організа-

ції, і в оцінці стану справ тощо) [9, c. 630]. Договір

також здобуває характеристику як багатогранний

правовий феномен, який одночасно є актом право-

встановлення (у ньому виявляється автономія волі

сторін щодо врегулювання їхніх взаємовідносин на

власний розсуд у межах, дозволених законом, – ін-

дивідуальне правове регулювання) та акт правореа-

лізації [10, c. 24; 11, c. 219].

Однак загальнотеоретичної характеристики ін-

дивідуальне правове регулювання не здобуло, у

звязку із чим постає завдання розкрити його ознаки

та сформувати поняття, а також провести класифі-

кацію й надати характеристику актам індивідуаль-

ного правового регулювання.

Слід зазначити, що упродовж тривалого пері-

оду розвитку юридичної науки правове регулю-

вання розглядалося виключно як нормативне регу-

лювання. Такий підхід є поширеним у юридичній

науці і сьогодні. Правове регулювання часто повя-

зується лише со сферою нормативної регламента-

ції. Однак фактичні суспільні відносини з абсолют-

ною очевидністю свідчать, що індивідуальне регу-

лювання є необхідним елементом системи

правового регулювання суспільних відносин.

Нормативне та індивідуальне правове регулю-

вання, як два види правового регулювання, мають

низку спільних рис, до яких відносяться такі: 1) в

усіх випадках регулюються відносини між субєк-

тами права; 2) обидва види правового регулювання

засновані на специфічному соціальному регуля-

торі, яким є право; 3) нормативне і індивідуальне

правове регулювання є видами правомірної діяль-

ності. При нормативному правовому регулюванні

правомірна діяльність здійснюється в процесі нор-

мотворчості. В юридичній науці немає єдиної ду-

мки з питання, які саме види правомірної діяльності

(поведінки) включає в себе індивідуальне правове

регулювання. Передбачається, що в даному випа-

дку підхід має бути досить широким. Індивідуальне

правове регулювання здійснюється як за допомо-

гою здійснення односторонніх правомірних юриди-

чно значущих дій, так і шляхом укладання догово-

рів (угод), а також знаходить вираз у владній діяль-

ності уповноважених органів або посадових осіб з

вирішення конкретних юридичних питань в про-

цесі правозастосовної діяльності; 4) правове регу-

лювання, як нормативне, так і індивідуальне, но-

сить волевий характер. Вольовий характер право-

вого регулювання проявляється двояко. По-перше,

в ньому знаходить вираз воля законодавця (голов-

ним чином при нормативному регулюванні). І, з ін-

шого боку, в ньому проявляється воля самих учас-

ників, що більшою мірою є притаманним індивіду-

альному правовому регулюванню; 5) обидва види

правового регулювання забезпечені правовим захи-

стом.

Разом з тим, між нормативним та індивідуаль-

ним правовим регулюванням є і серйозні відмінно-

сті.

Перш за все, різні засоби, за допомогою яких

здійснюється правове регулювання: у першому ви-

падку – воно здійснюється засобами нормативного

характеру, у другому – засобами індивідуального

характеру.

Крім того, різні суб'єкти, від яких виходить

правове регулювання. Суб'єкти нормативного пра-

вового регулювання – це суб'єкти нормотворчості.

Коло суб'єктів індивідуального правового регулю-

вання є набагато ширшим – це індивіди, організації,

державні органи, спеціально уповноважені поса-

дові особи. У низці випадків, йдеться про суб’єктів,

які не мають правотворчих повноважень, але ці су-

б'єкти мають право врегулювати конкретні відно-

сини в індивідуальному порядку.

Відповідно, за наведеною характеристикою

можна виділити такі ознаки індивідуального право-

вого регулювання: а) є правомірною діяльністю; б)

охоплює собою стадію реалізації норм права, а

отже, здійснюється на їх підставі; в) спрямований

на конкретизацію моделей поведінки, заздалегідь

встановлених субєктами, наділеними правотвор-

чими повноваженнями; г) визначає поведінку конк-

ретно визначених субєктів; д) результат здобуває

форму індивідуального припису або індивідуаль-

ного правового акту. В юридичній літературі наводяться й інші ха-

рактеристики індивідуального правового регулю-вання, зокрема, як діяльності з упорядкування сус-пільних відносин, неврегульованих або недостат-ньо врегульованих норами чинного законодавства,


яка здійснюється правозастосовним органом відпо-відно до чинних правил й життєвих обставин, які виникли, шляхом вироблення особливих юридич-них конструкцій і правоположень.

Зазначене дає можливість виокремити ті особ-ливості, які характеризують індивідуальне регулю-вання. Воно є:

1) за загальним правилом, засобом реалізації нормативного регулювання, шляхом його конкре-тизації до певних життєвих обставин; водночас, ін-дивідуальне правове регулювання може здійснюва-тись в умовах повної відсутності нормативного ре-гулювання – як у випадку високої динамічності суспільних відносин, так і у випадку, коли відсут-ність нормативного регулювання є свідомим зали-шенням сфери автономного простору для вибору (визначення) учасниками відповідних відносин мо-делі поведінки в індивідуальному порядку;

2) має одноразовий, персоніфікований харак-тер;

3) спрямоване на вирішення певної ситуації чи стосується відповідного суб’єкта;

4) використовує систему індивідуальних за-собів регулятивного впливу, що утворюють його механізм;

5) досить широким є коло суб’єктів, які здій-снюють індивідуальне регулювання: окрім держав-них органів, організацій, уповноважених посадових осіб, це можуть бути субєкти приватного права.

Виділення відповідних ознак індивідуального правового регулювання дозволяє сформулювати його визначення, адже поняття є мисленевою фор-мою, в якій знаходять своє відображення істотні специфічні властивості (ознаки) предметів і явищ, що виникає і розвивається на основі суспільної практики. Це зумовлює необхідність звернутися до одного з традиційних прийомів формальної логіки – виделивши ознаки (характерні властивості) дослі-джуваного явища, розташувавши їх в логічній пос-лідовності, надати визначення. Але окремо слід та-кож вказати на необхідність поділу ознак індивіду-ального правового регулювання на обов’язкові і факультативні.

Обов’язковими слід визнати ті ознаки індиві-дуального правового регулювання, які є його не-від’ємними властивостями і при відсутності будь-якої з них індивідуальне правове регулювання змі-нює свою природу, перетворюючись на інше пра-вове явище.

До обов’язкових ознак індивідуального право-вого регулювання вважаємо за необхідне віднести такі:

1) за загальним правилом, виступає засобом реалізації нормативного регулювання шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин, однак може також здійснюватись в умовах повної відсут-ності нормативного регулювання – як у випадку ви-сокої динамічності суспільних відносин, так і в си-туації, коли відсутність нормативного регулювання є свідомим залишенням сфери автономного прос-тору для вибору (визначення) учасниками відпові-дних відносин моделі поведінки в індивідуальному порядку;

2) має вичерпний і персоніфікований характер; 3) спрямоване на врегулювання конкретної си-

туації;

4) використовує систему індивідуальних засо-бів регулятивного впливу, які утворюють його ме-ханізм. Тут окремо слід обумовити, що результатом індивідуального правового регулювання стає інди-відуальний правовий акт, який може мати форму акту-дії (вчинення правомірних дій без оформлення акта-документа) або акту-документу, який закріп-лює приписи індивідуального характеру;

5) здійснюється широким колом суб’єктів: ок-рім суб’єктів публічної влади, це можуть бути суб’єкти приватного права.

Серед факультативних ознак індивідуального правового регулювання слід назвати:

1) можливість суб’єкта діяти за своїм розсу-дом;

2) виконання праводоповнюючої функції (по-долання прогалин в праві шляхом аналогії закону або права, застосування норм у субсидіарному по-рядку);

3) здійснення за встановленою процедурою. Таким чином, на основі проведеного аналізу

можна дати таке визначення: індивідуальне пра-вове регулювання є самостійним видом правового регулювання, яке представляє собою правовий вплив на суспільні відносини, пов’язаний зі встано-вленням, зміною і припиненням юридичних прав і обов’язків їх учасників в індивідуальному порядку та спрямований на врегулювання конкретних ситу-ацій, які вимагають юридичного вирішення, і здій-снюваний у виді односторонніх правомірних юри-дично значущих дій, укладення договорів і угод, або шляхом владної правозастосовної діяльності, результатом чого виступають індивідуальні правові акти.


[1] Муромцев С.А. Определение и основное разделение права. СПб.: Юридический центр-Пресс, 2004.

[2] Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. Курс лекций. СПб.: Юридический центр-Пресс, 2004.

[3] Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. в 4-х вып. М., 1910-1912.

[4] Трубецкой E. H. Энциклопедия права. СПб, 1999.

[5] Явич Л. C. Общая теория права. Л., Изд-во ЛГУ, 1976.

[6] Алексеев С. С. Проблемы теории права: Ос-новные вопросы общей теории социалистического права. Курс лекций в 2-х томах. Т. 1; Науч. ред.: Ру-синов Р.К.; Отв. за вып.: Семенов В.М. Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1972.

[7] Горшенев В. М. Регулирование и его разно-видности // Сборник ученых трудов. Вып. 5: Сверд-ловск, 1966. С. 388-415.

[8] Фаткуллин Ф. Н. Проблемы теории госу-дарства и права. Казань: КЮИ МВД России, 2003.

[9] Митрофанов І. І. Поняття індивідуального кримінально-правового регулювання. Форум права. 2010. № 4. С. 629-636.

[10] Мілаш В. С. Комерційний договір у кон-тексті сучасних ринкових умов: монографія. Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007.

[11] Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій. К. : Атіка, 2004.


INFLUENCE OF ZODIAC SIGNS ON A GAIN OF A RANK OF THE CHAMPION (MAN) OF THE OLYMPIC GAMES IN JUDO

Pashintsev V.G.

doctor of pedagogical sciences, professor,

head of the department of physical training

МГАВМиБ of K. I. Scriabin

ВЛИЯНИЕ ЗНАКОВ ЗОДИАКА НА ЗАВОЕВАНИЕ ЗВАНИЯ ЧЕМПИОНА (МУЖЧИНЫ)

ОЛИМПИЙСКИХ ИГР ПО ДЗЮДО

Пашинцев В.Г.

доктор педагогических наук, профессор,

заведующий кафедрой физического воспитания

МГАВМиБ имени К.И.Скрябина

Abstract

In article the analysis of biographic these champions of the Olympic Games in judo (man) is carried out.

Zodiac signs optimum for this kind of activity are defined.

Аннотация

В статье проведён анализ биографических данных чемпионов олимпийских игр по дзюдо (мужчины).

Определены знаки Зодиака наиболее благоприятные для этого рода деятельности.

Keywords: zodiac signs, Olympic champions, astrological years, will power, bravery, courage, intelligence.

Ключевые слова: знаки зодиака, олимпийские чемпионы, астрологические года, сила воли, храб-

рость, смелость, интеллект. Подготовка высококвалифицированных

спортсменов становится индивидуальной, осо-бенно это требование относится к тренировке еди-ноборцев. Спортсмен, выходящий на спортивный поединок, остаётся один на один со своим соперни-ком и может рассчитывать только на свои силы и умения владеть техникой, которая также, во мно-гом, является индивидуальной. Основой индивиду-ального плана подготовки высококвалифицирован-ного спортсмена должно стать знание различных личностных характеристик борца, которые склады-ваются из физических состояний и психических свойств личности. Основой изучения личности борца может стать построение его астрологических характеристик, которые дадут направление на бо-лее детальное исследование конкретных психоло-гических качеств и их использование в индивиду-альной тренировке.

Астрология является одной из старейших наук на земле. По данным В.В. Шевченко [9] истоки аст-рологии, теряются во тьме времен. Самый ранний греческий гороскоп составлен в I веке до н.э., а пер-вый александрийский относится ко времени Авгу-ста, когда появились астрологические трактаты. Её зачатки можно найти в текстах 13 века до н.э., свя-зывающих будущее ребенка с месяцем его рожде-ния. Самый ранний из сохранившихся гороскопов составлен в Вавилоне в 410 г. до н.э. До последнего времени нет однозначного отношения к её рекомен-дациям. Есть люди, которые безоговорочно дове-ряют всем советам астрологов, но немало специа-листов утверждающих, что все гороскопы это вы-думки не имеющие никакого практического смысла.

В своей диссертационной работе Р. В. Броль [1] раскрывает исторический путь развития астро-логии как науки, определяет её культурное значе-ние в развитии цивилизованного общества, уста-навливает реальную роль и значение в духовной культуре человечества на различных исторических

этапах, выявляет основные пути и способы взаимо-действия астрологии с наукой, философией и рели-гией.

Работа М.М. Кива[3] представляет собой изло-жение истории философии, которая является под-тверждением астрологических законов. Парал-лельно даётся изложение истории литературы в том её аспекте, который подтверждает наличие астро-логической обусловленности мышления человека. Показывает действия астрологических законов в сфере науки, психологии, истории. Доказывает на творчестве нескольких сотен знаменитых лично-стей из разных сфер деятельности, что астрологи-ческие законы, воздействующие в момент рожде-ния человека, определяют его мировоззрение, ха-рактер, черты личности и выбор деятельности.

В работе О. Иванова [2] показано, как планеты влияют на судьбу человека в зависимости от астро-логического дома, в котором он родился. Раскрыты особенности влияния планет их характеристика, позитивные и негативные воздействия. Отмеча-ются психологические качества, проявляющиеся в зависимости от воздействия планеты и играющие ведущую роль в судьбе человека. Таким образом, видно, что склонности на судьбоносные решения в жизни зависят от года, месяца, числа и времени рождения.

В своей работе В.В. Петренко, В.Д. Бабаев[5] раскрывают основные астрологические понятия. Авторы указывают, что знаки зодиака отражают солнечно-земные связи, ритмы в Солнечной си-стеме, которые влияют на характер, судьбу и фи-зиологию человека.

Лепёшкин В. [4] высказывает мнение, что спе-циалисты, грамотно использующие астрологию, добиваются лучших результатов в разных областях человеческой деятельности. Предлагает определять тип темперамента человека по знаку Зодиака. Все сангвиники — это те, кто родился в Воздушных знаках (Близнецы, Весы, Водолей), холерики — в


Огненных знаках (Овен, Лев, Стрелец), меланхо-лики — в знаках Земли (Телец, Дева, Козерог), флегматики — в знаках Воды (Рак, Скорпион, Рыбы).

Русланов Д.В. [7] в своём исследовании направленном на астрологические аспекты выбора профессии, проанализировал массивы данных, ос-нованных на датах рождения исследуемых лиц. Каждое лицо было отнесено к определенному знаку Зодиака, границы которого отсчитывались от 22 числа каждого месяца по 21 число следующего. Первым знаком был Овен (22 марта - 21 апреля). Анализ графиков по отдельности показывает, что в среде студентов неявно преобладали Тельцы, Львы и Козероги (n=138). Большой интерес вызывают спортсмены теннисисты, среди которых лидиро-вали знаки Близнецов, Весов и Стрельцов. Здесь ак-центуация соответствовала психологическому типу спортсменок-победителей и потому может быть ис-пользована в качестве эффективного прогностиче-ского критерия отбора юных теннисисток. Заме-тим, что полностью отсутствовали последние три знака: Козерог, Водолей и Рыбы. Автор делает вы-вод, что проведенные исследования позволяют утверждать о правомерности и целесообразности применения астрологического познания в научных исследованиях. Результаты исследования могут ис-пользоваться в качестве прогностических крите-риев отбора элитных спортсменок в теннисе.

В работе Спиридонова Е.А. [8] приводятся данные об астрологических стихиях: Огня, Земли, Воздуха и Воды. Автор утверждает, что Стихия мо-жет проявляться в какой-либо форме, процессе, си-стеме и сама формировать систему. В подтвержде-ние своей точки зрения автор предложил классифи-кацию видов спорта на основании характеристик стихий, соответствующих физическому развитию и психологическим особенностям, конкретного вида спорта. Так к стихии «Воды» были отнесены виды

спорта, где особое значение имеет внешняя теку-честь, эмоциональность и чувственность. К стихии «Огня» отнесены виды, где основным компонентом являются: взрыв, разрушение, удар, ярость, гнев, активность. К стихии «Земля»: те, в которых свой-ственно проявление умеренности, равновесия, ос-новательности, терпения, что во многом, соответ-ствует физическому качеству выносливость. К сти-хии «Воздуха» были отнесены игровые командные виды спорта, которые характеризуются подвижно-стью, изменчивостью, общительностью.

Платон [6] в своей работе «Влияют ли звёзды на нас» указывал, что движение планет порождает бедность, богатство, здоровье и болезни, а, с другой стороны, - безобразие и красоту, планеты в каждом отдельном случае в тот или иной момент влияют на поступки, настроение, оказывают воздействие на людей. Они как смесь из различных жидкостей воз-действует на здоровье, поведение, характер людей.

Таким образом, из анализа литературы нельзя сделать однозначный вывод по использованию аст-рологических знаний в изучении судьбы и личност-ных качеств людей, поэтому было принято решение провести собственное исследование по изучению астрологических данных на развитие и становление таких черт характера как смелость, решительность, мужество, сила воли и т.д.

Для определения влияния астрологических знаков зодиака на завоевание звания олимпийского чемпиона в дзюдо, был проведён анализ биографи-ческих данных олимпийских чемпионов. Всего было проанализировано 117 человек.

Анализ астрологических данных по знакам зо-диака показал следующее табл. 1. Наибольший про-цент олимпийских чемпионов получили рождён-ные

под знаком «Дева» 16,2%, дальше можно вы-делить знак «Рак» 13,7% и «Водолей» 12%.

Таблица 1- Олимпийские чемпионы по дзюдо по знакам зодиака и астрологическим годам

Знаки Зодиака 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 всего

%

Козерог 2 1 1 0 0 1 0 2 0 0 2 0 9 7,7

Водолей 2 1 3 1 0 1 0 1 3 2 0 0 14 12

Рыба 2 1 2 1 1 7 6

Овен 2 0 2 0 1 1 1 1 0 0 1 1 10 8,6

Телец 0 0 0 2 0 1 3 1 0 0 2 0 9 7,7

Близнец 2 1 0 0 0 0 2 0 0 1 0 1 7 6

Рак 1 2 2 0 2 1 0 1 1 4 1 1 16 13,7

Лев 1 0 0 2 0 0 0 0 3 1 0 1 8 6,8

Дева 0 4 2 3 1 1 0 5 0 2 0 1 19 16,2

Весы 0 1 0 0 1 0 0 0 0 1 1 0 4 3,4

Скорпион 0 0 2 0 0 0 1 1 0 0 1 1 6 5,1

Стрелец 0 1 4 0 0 0 0 0 1 0 2 0 8 6,8

Итого 10 11 18 8 6 6 7 14 8 12 10 7 117

% 8,6 9,4 15,4 6,8 5,1 5,1 6 12 6,8 10,3 8,6 6

Примечание: 1- крыса; 2- бык; 3- тигр; 4- кот; 5- дракон; 6- змея; 7-лошадь; 8- коза; 9 - обезьяна; 10 -петух;

11- собака; 12- свинья.


Знак «Дева» обладает небольшими данными

по храбрости, агрессивности, решительности,

настойчивости, её сильная сторона это сила воли,

интеллект и способность к руководству, это позво-

ляет ему объединить все эти качества и направить

на решение поставленной цели.

Знак «Рак» занявший в нашем анализе второе

место обладает слабыми качествами храбрости,

агрессивности, решительности, настойчивости и

способности к руководству, в тоже время у него

сильная сила воли. На наш взгляд этот знак дей-

ствует в соревнованиях весьма осмотрительно в за-

щитной манере и с помощью силы воли достигает

победы.

Знак «Водолей» занявший в нашем анализе

третье место обладает небольшими качествами

храбрости, агрессивности, решительности, но вы-

соким интеллектом, способностью к руководству и

настойчивостью. Умело управляя своими способ-

ностями в технико-тактической подготовке и про-

являя настойчивость в ведении схватки эти спортс-

мены борются до победного конца и часто добива-

ются победы.

Знак «Дева» и «Рак» является знаками, кото-

рые характеризуются очень высоким уровнем силы

воли. Таким образом, чтобы стать олимпийским

чемпионом по дзюдо нужна сильная сила воли.

Анализ астрологических данных по годам по-

казал, что наиболее благоприятным годом для рож-

дения олимпийских чемпионов дзюдоистов, явля-

ется год «Тигра» 15,4 %, затем идёт знак «Коза»

12% и «Петух» 10,3%.

Год «Тигра» характеризуется небольшим

уровнем храбрости и способности к руководству,

низкой агрессивностью и интеллектом, но высокой

силой воли, что позволяет этим спортсменам доби-

ваться победы.

Год «Козы» характеризуются высоким уров-

нем силы воли и храбрости, это сильное сочетание

в дополнением с средней агрессивностью позво-

ляет спортсменам добиваться побед в олимпийских

поединках. что подтверждает значение наличия

сильной силы воли, для завоевания звания олим-

пийского чемпиона по дзюдо.

Год «Петуха» занимающий третье место в

нашем анализе обладает небольшими качествами

агрессивности, храбрости, силы воли, но высоким

интеллектом и способностями к руководству. Вы-

сокий интеллект позволяет ему организовать свои

действия таким образом, что эти спортсмены моби-

лизуя все свои слабые стороны получают хороший

результат.

Рассмотрение данных по астрологическим сти-

хиям показал табл.2, что наиболее благоприятной

является стихия «Земли» которая набрала 31,6%, ,

за ней следует стихия «Воды» 24,8%, «Огня»

22,2%, и «Воздуха» 21,4 %,

Таблица 2 – Герои СССР женщины по астрологическим стихиям

Показатели Огня овен,

лев, стрелец

Воздуха весы,

водолей, близ-

нецы

Воды рак, скор-

пион, рыба

Земли козе-

рог, телец,

дева

Олимпийские чемпионы (331) 26 25 29 37

% 22,2 21,4 24,8 31,6

Стихия «Земли» которая объединяет знаки

«Козерог», «Телец», «Дева» дополняют друг друга

и обладают высокой храбростью, агрессивностью,

силой воли, интеллектом, способностью к руковод-

ству. Эта стихия действительно олицетворяет

бойца высокого класса, о чём свидетельствуют и

статистические данные.

Рассмотрение данных по астрологическим

квадратам (крестам) показал табл. 3, что наиболее

благоприятным квадратом для рождения олимпий-

ских чемпионов по дзюдо, является Изменчивый

крест 35,0%, затем следует Кардинальный крест

33,3 % и далее Постоянный крест 31,6 %.

Таблица 3- распределение Героев СССР женщин по астрологическим крестам

Показатели Кардинальный крест

овен, весы, рак, козерог

Постоянный крест телец, скорпион, водо-

лей, лев

Изменчивый крест

близнецы, стрелец,

дева, рыбы

Олимпийские чемпи-

оны (331) 39 37 41

% 33,3 31,6 35,0

В изменчивый крест входят следующие знаки

Зодиака: «Близнецы», «Стрелец», «Дева», «Рыбы»

все эти знаки дополняя друг друга обладают высо-

ким уровнем храбрости, агрессивности, силы воли,

интеллектом, способностями к руководству. Все

эти качества желательны для высококвалифициро-

ванных спортсменов победителей олимпийских

турниров.

Дважды и более олимпийские чемпионы по

дзюдо (табл.4) составляют 9,4%, наибольшее коли-

чество процентов получили пять знаков «Козерог»,

«Водолей», «Овен», «Близнецы» и «Дева» по

18,2%.


Таблица 4- Дважды и более Олимпийские чемпионы по дзюдо (мужчины)

Знаки Зодиака 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 всего

%

Козерог 1 1 2 18,2

Водолей 2 2 18,2

Рыба 0

Овен 2 2 18,2

Телец 0

Близнец 2 2 18,2

Рак 0

Лев 0

Дева 1 1 2 18,2

Весы 0

Скорпион 0

Стрелец 1 1 9,1

Итого 2 1 1 1 1 0 2 1 0 2 0 0 11

% 18,2 9,1 9,1 9,1 9,1 18,2 9,1 18,2

Примечание: 1- крыса; 2- бык; 3- тигр; 4- кот; 5- дракон; 6- змея; 7-лошадь; 8- коза; 9 - обезьяна; 10 -петух;

11- собака; 12- свинья. Знак «Козерог» обладает высоким уровнем

храбрости, агрессивности, способности к руковод-ству, что позволяет ему направлять храбрость и агрессивность к достижению спортивных результа-тов.

Знак «Водолей» о нём, мы писали выше. Знак «Овен» Обладает высоким уровнем храб-

рости, агрессивности силой воли. Высокие способ-ности к руководству позволяют ему грамотно при-менять все эти качества для достижения спортив-ных побед.

Знак «Близнецы» обладает средними каче-ствами храбрости, агрессивности силы воли. Но сильный интеллект и способности к руководству позволяют ему организовать свои действия так, что они приводят к спортивным победам.

Знак «Дева» был описан выше.

Наиболее благоприятными годами рождения для дважды и более олимпийских чемпионов явля-ются года: «Крысы», «Лошади» и «Петуха» по 18,2% табл.2.

Год «Крысы» обладает высоким уровнем храб-рости, агрессивности, интеллектом и способностью к руководству. Этот год обладает практически всеми качествами необходимыми для достижения хороший спортивных результатов.

Год «Лошади» обладает высоким уровнем силы воли, что наверное и является причиной хоро-ших спортивных результатов.

Год «Петуха» был описан выше. В таблице 5 представлено распределение пси-

хологических качеств по знакам Зодиака по кото-рым проводился анализ.

Таблица 5 – распределение психологических качеств по знакам Зодиака

Знак

Зодиака

Смелость Агрессивность Сила воли

Интеллект

Руководство

Овен 4 4 3 2 1

Телец 1 1 1 3 3

Близнецы 2 2 2 4 3

Рак 1 1 3 2 1

Лев 4 3 4 2 1

Дева 2 2 2 4 3

Весы 1 1 1 3 4

Скорпион 4 4 4 2 2

Стрелец 4 3 3 1 2

Козерог 4 3 2 3 4

Водолей 2 2 1 4 4

Рыбы 2 1 3 1 2

Примечание: сила каждого качества определялась по четырёх бальной шкале где: 1- бал - обозначает малое

влияние психического качества на знак Зодиака; 2 – небольшое влияние; 3– среднее влияние; 4 – сильное

влияние.


По китайскому календарю влияние года опре-

деляется по положению Юпитера в знаке Зодиака.

Юпитер – планета социальная. Юпитер в знаке по-

казывает, насколько легко удается расширить

сферу влияния, добиться социальной значимости,

успеха, степень везения, помощью чего человек

приобретает вес в обществе. Таким образом, год

рождения влияет на социальный успех в обществе.

Влияние года рождения на психологические каче-

ства представлены в табл. 6.

Таблица 6- Влияние года рождения на психологические качества

Показатель

Знак

Зодиака

См

ело

сть

Хр

абр

ост

ь

Агр

есси

вн

ост

ь

Реш

ите

льн

ост

ь

Си

ла

Во

ли

Нас

той

чи

во

сть

Ин

теллект

Ру

ко

во

дст

во

♄

Крыса 4 3 3 2 4 3 4

Бык 2 2 2 1 3 4 4

Тигр 2 1 2 3 2 1 2

Кот 4 4 4 3 3 2 1

Дракон 1 1 1 1 2 3 3

Змея 2 2 2 2 3 4 3

Лошадь 1 1 2 3 1 2 1

Коза 4 3 4 4 2 2 1

Обезьяна 2 2 2 2 3 4 3

Петух 1 1 1 1 3 3 4

Собака 4 4 4 4 3 2 2

Свинья 4 3 3 3 3 1 2

Примечание: сила каждого качества определялась по четырёх бальной шкале где: 1 бал- обозначал малое

влияние психического качества на знак Зодиака; 2 балла– небольшое влияние; 3– среднее влияние; 4–

сильное влияние.

Обсуждение результатов исследования

Таким образом, в результате проведённого

анализа можно отметить, что наиболее благоприят-

ным знаком Зодиака для олимпийских чемпионов

по дзюдо является «Дева», а годом рождения год

«Тигра».

Знак «ДЕВА» обладает небольшой смелостью,

храбростью и агрессивностью, но очень сильной

силой воли, настойчивостью, сильным интеллек-

том. Год «Тигр» ещё больше усиливает силу воли.

Год «Тигра» считает, что ему все должны. Мощ-

ный, волевой, напористый, манипулятор, играю-

щий по крупному, всегда идущий до конца.

Для выступления в командных соревнованиях

наиболее благоприятными являются спортсмены

рождённые под знаками «Земли»: «Козерог», «Те-

лец», «Дева».

«Земля» характеризуется сильной силой воли,

настойчивостью, интеллектом, способностью к ру-

ководству, что необходимо для командных сорев-

нований.

Для дважды и более олимпийских чемпионов

по дзюдо наиболее благоприятны пять знаков Зоди-

ака «Козерог», «Водолей», «Овен», «Близнецы» и

«Дева» рождённые в года: «Крысы», «Лошади» и

«Петуха».

Литература 1. Броль Р. В. Астрология как историко-куль-

турный феномен: дис.. канд. культурологии.-М.:

МГУКИ, 2001.-236с.

2. Иванов О. Тайны гороскопа судьбы. Влия-

ние планет на нашу жизнь/ О. Иванов.-М.:

Амрита,2011.-192с.

3. Кива М.М. Астрология и философии/ М.М.

Кива .-М.: Едиториал УРСС,2003.-184с.

4. Лепёшкин В. Астрология и физкультура //

ФиС.-1999.-№11.-С.28-29.

5. Петренко В.В., Бабаев В.Д. Космические

законы и судьба человека. Астрология. Астроно-

мия/В.В. Петренко, В.Д. Бабаев.- М.: Амрита,

2012.- 272 с.

6. Платон Влияют ли на нас звезды // Чело-

век.-2004.-№ 3.-С.118-131.

7. Русланов Д.В. Астрологические и нумеро-

логические аспекты выбора профессии// Физиче-

ское воспитание студентов творческих профессий:

ХГАДИ: Харьков, 2001.-№5.-С.49-52.

8. Спиридонов Е.А. Физиоментальный под-

ход в процессе обучения и реабилитации в спорте.//

Спортивный психолог: № 3.-2007.-С. 33-39.

9. Шевченко В.В. Человек зодиака// Человек.-

2004.-№2.-С.54-66.


TEACHING POLISH STUDENTS RUSSIAN PRONUNCIATION

Pashkovskaya S. S.

Penza State University

Russia

ОБУЧЕНИЕ ПОЛЯКОВ РУССКОМУ ПРОИЗНОШЕНИЮ

Пашковская С.С.

Пензенский государственный университет

Россия

Abstract

The Analysis of the phonological systems of the studied (Russian) and native (Polish) language - a major

component of effective teaching phonetics of the Russian language. Linguistic justification cannot be divorced

from practice, our goal is to show the comparison of the phonetic structure of the two languages - and thus to

provide the students with a clearer and more coherent understanding of the basic phonetic rules of the target lan-

guage, to help avoid potential phonetic errors, which should facilitate the development of skills of correct pronun-

ciation and elimination of typical errors of Polish learners.

Аннотация

Анализ фонологических систем изучаемого (русского) и родного (польского) языков - важнейшая со-

ставляющая эффективного обучения фонетике русского языка. Лингвистическое обоснование не может

быть оторвано от практики, наша цель – показать в сравнении фонетический строй двух языков - и тем

самым сформировать у студентов более четкое и связное понимание основных фонетических закономер-

ностей изучаемого языка, помочь избежать вероятных фонетических ошибок, что должно способствовать

выработке навыков правильного произношения и устранению типичных ошибок польских учащихся.

Keywords: Russian language, phonetics, interference, analysis of phonological systems of the foreign and

native languages

Ключевые слова: русский язык, фонетика, интерференция, анализ фонологических систем изучае-

мого и родного языков

Объектом исследования данной статьи явля-

ется описание русской фонетики в прикладных це-

лях – в обучении польских учащихся русскому про-

изношению.

Целью такого описания является представле-

ние системного, но экономного описания фонети-

ческого материала: «… учёт двух психолингвисти-

ческих факторов: интерферирующего воздействия

родного языка учащихся и специфики функциони-

рования фонетической системы русского языка в

речевой деятельности» [1,с. 52].

Анализ фонологических систем изучаемого

(русского) и родного (польского) языков - важней-

шая составляющая эффективного обучения фоне-

тике РЯ. Лингвистическое обоснование не может

быть оторвано от практики, наша цель – показать в

сравнении фонетический строй двух языков - и тем

самым сформировать у студентов более четкое и

связное понимание основных фонетических зако-

номерностей изучаемого языка, помочь избежать

вероятных фонетических ошибок, что должно спо-

собствовать выработке навыков правильного про-

изношения и устранению типичных ошибок поля-

ков.

Наиболее выраженные признаки в области зву-

ков связаны:

1) в области гласных – со степенью открытости

гласных, долготой, дифтонгоидностью или неизме-

няемостью на всем протяжении звучания, редук-

цией или сохранением качества гласных в безудар-

ных слогах, изменением или сохранением качества

гласных по соседству с мягкими и твердыми со-

гласными, наличием второстепенных признаков;

2) в области согласных – со звонкостью и глу-

хостью, сохранением или изменением этого каче-

ства в различных положениях, твёрдостью и мягко-

стью, их сохранением или изменением в различных

положениях, долготой или краткостью, особенно

при удвоении согласной буквы, взаимозаменой фа-

рингальных и заднеязычных, апикальных и дор-

сальных, щелевых и смычных, щелевых и аффри-

кат, свистящих и шипящих, веляризованных и неве-

ляризованных, наличием второстепенных

признаков.

Перед преподавателем русского языка как

иностранного стоят следующие задачи:

1) выявление различий в сопоставляемых фо-

нологических системах двух языков (проводится

сопоставление одинаковых уровней фонетического

яруса: фонемный, вариативный, суперсегментный;

учитывается важность явлений для прикладных це-

лей обучения):

- различия / несовпадения (на сегментном и су-

персегментном уровне) – лингвистическая основа

прогноза предполагаемого акцента. Необходимо

некоторое уточнение: «Акцент – категория не

языка, а речи. Он формируется в процессе овладе-

ния речевой деятельностью…» [1,с.8].

2) Выявление того универсального, без кото-

рого усвоение иностранного языка было бы невоз-

можным. Положительный перенос навыков, сфор-


мированных на языке первичной системы, в рече-

вую деятельность на языке вторичной системы - яв-

ление крайне редкое (в силу идиоматичности

языка), но возможное. Вспомним предупреждение

А.А. Реформатского: «… опасаться любого схо-

жего, так как оно толкает на нивелировку индиви-

дуального и провоцирует подмену чужого своим»

[2,с.23], но «если бы не было этих универсальных

признаков, характерных для каждого конкретного

языка без исключения, то семья человеческих язы-

ков распалась бы» [3, с.551].

Преподавателю – практику важно помнить: не-

смотря на артикуляторно - акустическое сходство

звуков в различных языках, в определенных фоне-

тических позициях произношение этого звука (в

изучаемом языке) будет совсем другим. Это то, что

провоцирует «…отрицательный перенос как са-

мого языкового явления, так и слухопроизноси-

тельных навыков… разные проявления механизма

взаимодействия, взаимовлияния «контактирую-

щих» языков, т. е. механизма интерференции» [4,

с.17].

3) Особенности функционирования фонетико-

интонационной системы русского языка в речевой

деятельности.

Итак, на начальном этапе обучения преподава-

телю фонетики и интонации русского языка важно:

-знать лингвистические данные польского

языка в сопоставлении с русским; дифференциро-

вать существенные, нейтральные и несуществен-

ные факты языковой системы для прикладных за-

дач обучения (возможного акцента);

- иметь четкое представление о предполагае-

мых проблемах учащихся конкретной националь-

ности, модель – прогноз вероятного акцента. Сопо-

ставительный анализ возможен на материале

только двух языков: учитывается идиоматичность /

системность каждого языка;

- использовать положительный перенос навы-

ков родного языка в речевую деятельность изучае-

мого (помня о возможности «подмены чужого

своим»);

- знать особенности фонетической системы

русского языка как иностранного (соотношение

консонантизма-вокализма; ядро фонологической

модели РЯ: корреляция твердости-мягкости и глу-

хости – звонкости; оппозиции по месту и способу

образования (оппозиции по дифференциальным

признакам, важным для обучения иностранцев); по-

зиционные / факультативные варианты согласных,

появляющиеся лишь в потоке речи (о чем часто за-

бывают преподаватели РКИ, но что очень важно

при формировании слухопроизносительных навы-

ков русского языка!); особенности русского ударе-

ния как основы, организующей вокалическую и

ритмическую структуру русского слова;

-иметь представление об индивидуальных ко-

гнитивных особенностях и фонетических способ-

ностях конкретных учащихся [5].

При описании польского акцента опираемся

на работы Н. А. Кузнецова (1956), Е. А. Новикова

(1976), Т. С. Тихомирова (1978), А. И. Бондарева,

Н. Э. Луцкой, М. М. Павловой, Г. Н. Чумаковой

(1979, 1985).

Польский язык входит в группу славянских

языков и является родственным русскому. Этим

объясняется некоторое сходство фонетических си-

стем двух языков. В этой статье не будем приводить

полный сопоставительный анализ двух языков,

остановимся на выявленных различиях, имеющих

практическое значение для обучения поляков рус-

скому языку.

В польском языке 8 гласных фонем, 6 из кото-

рых имеют соответствия в русском языке. Гласный

[у] считается вариантом фонемы [i], выступающей

только после твёрдых согласных. В польском языке

есть ещё гласные, которые не имеют соответствия

в русском языке: носовой гласный о и носовой глас-

ный е. Артикуляционная природа польских и рус-

ских гласных различна. Наиболее близки по своей

артикуляционной природе гласные [а], [i]. В целом

артикуляция польских гласных отличается боль-

шей продвинутостью вперёд.

В области гласных наблюдается:

1. При произнесении звуков [о] – [у] недоста-

точна степень лабиализации.

2. Сдвиг вперёд артикуляции [ы]. Польские

учащиеся произносят звук, средний между [ы] - [и].

3. Открытое, недифтонгоидное произноше-

ние гласных среднего подъема.

4. Произношение вариантов[’a],[’o],[’u] по-

сле мягких согласных как сочетаний [j]+ гласный.

5. Отсутствие редукции.

В области согласных:

Есть различия и сходство: противопоставление

по фонологическому признаку твёрдость – мяг-

кость представлено в русском языке значительно

большим количеством коррелятивных пар, чем в

польском (это обусловливает недостаточную сте-

пень смягчения ряда русских согласных). В поль-

ской аудитории особое внимание придется уделить

таким противопоставлениям согласных как [т’] -

[ч’], [c’] - [ш’:] в словах тётка – чётко, весь – вещь,

потому что польская фонологическая система ха-

рактеризуется отсутствием палатального [ч’] и мяг-

кого свистящего [c’]. В польском языке в отличие

от русского большое количество (8) шипящих со-

гласных. В польском и русском языках имеются со-

ответствующие пары глухих и звонких согласных.

В польском языке, как и в русском, происходит

оглушение звонких согласных в абсолютном конце

слова, в позиции перед последующим глухим,

озвончение перед последующим звонким. Специ-

фическим для польского языка является прогрес-

сивное оглушение согласных [Z] и [v] после глухих

согласных.

1. Неразличение твёрдых – мягких согласных

часто наблюдается в позиции конца слова – для зву-

ков [п’], [ф’], [м’], [р’], [н’]: кров-кровь, нов-новь.

2. Замена мягких губных в конце слова твер-

дыми, перед [i], [ع]- полутвердыми, перед

[a],[o],[u]- сочетаниями «твёрдый + [j]».

3. Устойчивый польский акцент – произно-

шение мягких согласных с дополнительным j-


образным призвуком, вызывающим неразличение

[t’a] - [t’ja].

4. Твердость [č’] вследствие продвинутости

2-го фокуса артикуляции назад. Недостаточная сте-

пень смягчения [ч’] и [ш’:]. Замена [ш’:] сочета-

нием [шч].

5. Усиление фрикативного элемента при про-

изношении мягких согласных [т’], [д’], приводит к

их замене на аффрикаты [ч’], [ц], к неразличению

петь-печь, тех-цех.

6. Характерной польской ошибкой является

замена твёрдого [л] на звук, близкий к неслоговому

[у]: лампа, слон как [у]ампа, с[у]он. Артикуляция [l]

без смычки и с огублением, как [ů].

7. Апикальное произношение [l’].

8. Замена русских переднеязычных палатали-

зованных [т’], [д’], [с’], [з’] среднеязычными.

9. Прогрессивная ассимиляция согласного [в]

по глухости [тфоj], Моск[ф]а, а также озвончение

согласных перед [в], гласными и сонорными на

стыке слов при слитном произношении: [каг-вы]

как вы, [друг-н’ины] друг Нины.

В области суперсегментных явлений:

1. Большие трудности в усвоении места рус-

ского словесного ударения (в польском языке уда-

рение находится всегда на втором слоге от конца).

2. Отклонения в акцентно-ритмической орга-

низации русского слова являются устойчивой

ошибкой в речи польских учащихся.

3. Отклонения в произношении безударных

гласных выражаются в нарушении качественной и

количественной редукции.

4. Трудности в усвоении ИК-3 (в польском

языке движение тона в общевопросительном пред-

ложении зеркально по отношению к русскому: вниз

на последнем ударном слоге и вверх на заударной

части). Неразличение ИК-2 - ИК-3.

5. Возможно неразличение ИК-1 - ИК-2 в по-

вествовательном предложении.

Итак, в методике обучения русскому произно-

шению необходимо оценить, что является лёгким, а

что трудным для поляков. Сопоставительный ана-

лиз фонетических систем изучаемого и родного

языка даёт возможность разрешить много методи-

ческих проблем: от выявления трудностей фоноло-

гического уровня до создания подробной диффе-

ренцирующей модели обучения русскому произно-

шению польских учащихся.

Литература [1] Самуйлова Н.И. К вопросу об акценте. - В

кн.: Памяти академика В. В. Виноградова. - М. Изд-

во МГУ, 1971. - С.205-208.

[2] Реформатский А.А. О сопоставительном

методе // Русский язык в национальной школе. –

1962.- № 5. - С.23-33.

[3] Колшанский Г.В. Общее языкознание.

Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972.

[4] Любимова Н.А. Фонетическая интерферен-

ция и общение на неродном языке (эксперимен-

тальное исследование на материале финско-рус-

ского двуязычия): Автореферат дис…доктора фил.

наук. - Санкт-Петербург, 1991. - С. 33.

[5] Пашковская С.С. Тест фонетических спо-

собностей // Вестник российского университета

дружбы народов.- Серия Вопросы образования:

языки и специальность, 2009.- № 4 – С.102 -106.

NEW APPROACHES TO EVALUATION OF EDUCATIONAL RESULTS OF STUDENTS

Polianska O.S.

Doctor of Medical Sciences, Professor

Polianskiy I.Y.

Doctor of Medical Sciences, Professor

HSEI of Ukraine "Bukovinian State Medical University"

НОВІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СТУДЕНТІВ

Полянська О.С.,

професор, д.мед.н.

Полянський І.Ю.

Професор, д.мед.н. ВДНЗ України

«Буковинський державний медичний університет»

Abstract

The main objective of modernization of high school is improve scientific and methodological support of

teaching disciplines, development and use of new means of quality control knowledge and skills. Using interactive

technology in the classroom to help students discover a new quality to disclose his identity, improve the quality of

education and enable a favorable atmosphere to conduct process monitoring learning outcomes of students. The

teacher can identify deficiencies in knowledge and identify ways to address them, identify the degree of responsi-

bility of students found the causes which prevent the training, to identify the level of mastering practical skills and

identify ways of development, to stimulate interest in students to study subjects.


Аннотація

Основним завданням модернізації вищої школи є вдосконалення науково-методичного забезпечення

викладання дисциплін, розробка і використання нових засобів контролю якості знань і вмінь. Викори-

стання інтерактивних технологій на заняттях допомагають студентам відкривати в собі нові якості, роз-

кривати свою особистість, підвищувати якість навчання і дають можливість в сприятливій атмосфері про-

водити процес контролю навчальних результатів студентів. Викладач може визначити недоліки у знаннях

і намітити шляхи їх усунення, виявити ступінь відповідальності студентів, встановивши причини, які пе-

решкоджають у навчанні, виявити рівень опанування практичних навиків і намітити шляхи їх розвитку,

стимулювати інтерес студентів до вивчення дисципліни.

Keywords: evaluation, control knowledge, interactive technology.

Ключові слова: оцінювання, контроль знань, інтерактивні технології.

Інтеграція України в європейський освітній

простір вимагає як підвищення якості вищої освіти

в цілому, так і підвищення рівня контролю якості

освіти. Важливим структурним компонентом нав-

чального процесу, що пов’язаний з його цілями,

змістом і методами, є контроль. Від результатів

контролю значною мірою залежать постановка

цілей і завдань навчання, вибір і послідовність за-

стосування його методів. Завдяки контролю ре-

алізується зворотний зв’язок, що дає змогу мож-

ливість швидко змінювати процес навчання, ста-

вити конкретні завдання на наступне заняття

залежно від результатів навчання. Однак, будь-яке

оцінювання знань пов’язані з емоційним наванта-

женням студентів, які негативно впливають на

об’єктивність результатів оцінювання [3, 5]. В літе-

ратурі не освітлені питання використання у процесі

контролю знань і вмінь інтерактивних технологій.

У зв’язку з цим, поряд з традиційними методами

оцінювання пропонується використання інтерак-

тивних занять, де в сприятливій атмосфері може

відбувається процес контролю навчальних резуль-

татів студентів.

В період реформування галузі актуальним є

питання якісної підготовки студентів. Основним за-

вданням модернізації вищої школи є розробка та

вдосконалення науково-методичного забезпечення

викладання дисциплін, розробка і використання но-

вих засобів контролю якості знань і вмінь. До мето-

дик, які допомагають студентам відкривати в собі

нові якості, розкривати свою особистість, підви-

щують якість навчання належать інтерактивні тех-

нології навчального процесу. Незважаючи на

значну кількість досліджень проблем контролю та

оцінки знань, умінь і навичок студентів у вищих

навчальних закладах, вона залишається актуаль-

ною. Питання оцінювання знань студентів з вико-

ристанням нетрадиційних методів контролю зали-

шається відкритим.

При викладанні медичних дисциплін надзви-

чайно актуальними є інтерактивні форми навчання,

де навчальний процес відбувається через активну

взаємодію всіх учасників, як студента, так і викла-

дача. Задачами інтерактивних форм навчання є про-

будження зацікавленості до відповідної теми, моти-

вація студентів до поглиблення знань, ефективне

засвоєння навчального матеріалу, самостійний по-

шук шляхів та варіантів вирішення поставленої

навчальної задачі, взаємодія між студентами в про-

цесі навчання, набуття навичок роботи в команді,

прояв терпимості до іншої точки зору, формування

у студентів власної думки та професійних навичок

[6,7, 8]. До основних інтерактивних методів нав-

чання належить метод проектів, рольової гри,

мозкового штурму, метод кейсів[[1, 2], які можна

використовувати при вивченні медичних дисци-

плін. В дослідженнях [10] чітко визначаються

знання, уміння і компетенції, яких повинен набути

студент на заняттях з подальшим навчанням та са-

мовдосконаленням. Вирішення багатьох завдань,

яких потребує зміст педагогічної освіти вчена вба-

чає в наданні вузам свободи у процесі створення

навчальних програм, базованих на освітніх стан-

дартах. Вдосконалення стандарту для педагогічної

освіти, розроблення і запровадження механізмів

порівняння вітчизняного та зарубіжного стандарту

покликане необхідністю забезпечення досягнення й

підтримки навчальними закладами високого рівня

освіти [8, 9, 10]. На сьогодні проведена велика ро-

бота щодо класифікації контрольних завдань, фор-

мулювання основних вимог до їхнього розроб-

лення, самої процедури адміністрування контролю.

Метою дослідження є вивчення досвіду вико-

ристання інтерактивних технологій в контексті

здійснення оцінювання навчальних результатів сту-

дентів.

До недоліків організації сучасного контролю у

вищій школі фахівці відносять: застосовування

форм і методів оцінювання навчальних досягнень

студентів без урахування педагогічних цілей,

слабку реалізацію навчальної функції студента, бо

він не працює над своїми помилками, недо-

оцінювання навчальних досягнень студента як ре-

зультату старанності в його пізнавальній діяль-

ності, фіксацію лише нижчих рівнів засвоєння

знань, відсутність орієнтації на ґрунтовні знання та

бажання до накопичення позитивних оцінок, нев-

рахування під час розробки тестів пізнавальних

можливостей студентів.

Критеріями навчально-пізнавальної актив-

ності виступають, усвідомленість діяльності як її

вмотивованість і усвідомлене цілепокладання,

раціональність як вибір оптимальних засобів, ме-

тодів, інструментів для досягнення мети, результа-

тивність як позитивна характеристика підсумків

навчально-пізнавальної діяльності та рівня її

оцінки і самооцінки. Виділяють чотири рівні актив-

ності: 1) рівень пасивної діяльності, коли суб’єкт не

усвідомлює необхідності навчання і він не зацікав-

лений у результатах діяльності, а також відсутні

зовнішні впливи щодо стимулювання його навчаль-

ної діяльності; 2) рівень зовнішньо-стимульованої


активності, коли суб’єкт не має відповідного ком-

плексу потреб щодо здійснення навчально-пізна-

вальної діяльності, проте під впливом зовнішніх

чинників вимушений діяти; 3) рівень внутрішньо-

вмотивованої активності, коли суб’єкт усвідомлює

особистісну необхідність навчальної діяльності як

методу задоволення його потреб, проте він не

завжди раціонально та адекватно організує таку

діяльність і може потребувати стимулюючого

впливу зовнішніх факторів; 4) рівень системної ак-

тивності, коли суб’єкт діє усвідомлено, має сфор-

мовану ієрархію внутрішніх мотивів, раціонально

та ефективно здійснює діяльність відповідно до

плану, досягає конструктивних результатів. Діяль-

ність викладача щодо активізації навчально-пізна-

вальної діяльності в цьому випадку має бути спря-

мована на розвиток усіх її фаз – потребово-моти-

ваційної, цілепокладальної, орієнтовно-виконавчої

та рефлексивно-оціночної, – рівні розвитку яких і

визначають загальний рівень активності навчально-

пізнавальної діяльності [4.].

Проведення будь-яких контрольних робіт

завжди пов’язані у студентів із хвилюваннями,

емоційними стресами, особливо це відчувається у

студентів-першокурсників і щоб уникнути подібної

ситуації, доцільно проводити інтерактивні заняття і

корекції знань, умінь і навичок. Структура заняття

з використанням інтерактивних технологій розгля-

дається як послідовність таких етапів: 1) ор-

ганізаційний: мобілізація студентів до початку за-

няття; 2) інформаційний: повідомлення теми, мети

заняття, коротка характеристика його перебігу;

3) мотиваційний: мотивація активної навчально-

пізнавальної діяльності студентів; 4) функціональ-

ний: сукупність навчальних ситуацій, спрямована

на досягнення загальної мети заняття, адекватно до

змісту й цільових завдань яких обираються інтерак-

тивні технології навчання; 5) рефлексивний:

оцінювання кінцевого результату заняття, самоан-

аліз і самооцінка [4] Завдання поточного контролю

зводяться до того, щоб:

виявити обсяг, глибину і якість сприйняття ма-

теріалу, що вивчається; визначити недоліки у знан-

нях і намітити шляхи їх усунення, виявити ступінь

відповідальності студентів і ставлення їх до роботи,

встановивши причини, які перешкоджають у нав-

чанні, виявити рівень опанування навиків само-

стійної роботи і намітити шляхи і засоби їх ро-

звитку, стимулювати інтерес студентів до вивчення

дисципліни і їх активність у пізнанні.

Упровадження в навчальний процес рольових

ігор, семінарів, диспутів, обговорень сприяє виник-

ненню у студентів довіри, терпимості, взаємодопо-

моги, що впливає на створення сприятливої мо-

рально-психологічної атмосфери навчального про-

цесу. Студенти на занятті отримують завдання:

один виступає в ролі досліджуваного, другий в ролі

медика, а інший коментує дії як медика, так і до-

сліджуваного. Студенти вчаться у вигляді гри:

пізнають і запам’ятовують новий матеріал, орієнту-

ються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас

знань. Викладач на занятті проводить аналіз діям

кожного учасника, коментує відповіді. Рольова гра

як різновид ділової ігри передбачає розігрування її

учасниками ситуації за заздалегідь розподіленими

ролями з метою оволодіння певними поведінко-

вими та емоційними якостями професійної ситу-

ації. Використання рольових ігор під час занять

дозволяє зробити заняття більш різноманітними, бо

студенти спілкуються між собою, що дає їм мож-

ливість проявити самостійність, правильно вислов-

лювати свою думку, допомагати один одному,

відстоювати свою думку. Метод кейсів дає мож-

ливість моделювати ситуацію з метою аналізу да-

ного випадку і студенти всі разом аналізують ситу-

ацію, оцінюють запропоновані алгоритми та виби-

рають найкращий в рамках поставленої проблеми.

Використання цієї технології дозволяє організувати

самостійну роботу студентів, вчить працювати в

групі, демонструє навички володіння та застосу-

вання теоретичних знань на практиці, що і оцінює

викладач.

Особливість інтерактивних форм навчання –

високий рівень суб'єктів взаємодії, емоційне, ду-

ховне єднання учасників. Основна мета контролю

як дидактичного засобу управління навчанням по-

лягає в забезпеченні ефективності навчання шля-

хом систематизації знань, умінь і навичок сту-

дентів, самостійного застосування ними здобутих

знань на практиці. До його завдань також належить

стимулювання студентів старанно навчатися, фор-

мування в них прагнення до самоосвіти. Серед

функцій контролю головною є забезпечення зво-

ротного зв’язку, під час якого з’ясовується ступінь

відповідності досягнутих результатів

функціонування навчальної системи прогнозованій

меті. Контроль завжди пов’язаний з оцінюванням

реалізації намічених завдань і планів.

Отже, при інтерактивному навчанні ство-

рюється середовище освітнього спілкування, яке

характеризується відкритістю, взаємодією всіх

його учасників на рівних правах, що веде до нако-

пичення спільних знань і дозволяє забезпечити ви-

соку мотивацію, міцність знань, творчість, ко-

мунікабельність, активну життєву позицію, збере-

ження індивідуальності, свободу самовираження,

взаємоповагу. Інтерактивні методи сприяють інтен-

сифікації та оптимізації навчального процесу, до-

помагають студентам навчитися вирішувати про-

блеми, правильно формулювати власну думку,

аналізувати отриману інформацію, дискутувати,

відстоювати свою точку зору, бути більш впев-

неними та незалежними, що оцінюється виклада-

чем.

Висновки. Використання інтерактивних техно-

логій оптимізує формування професійної компе-

тентності у майбутніх медиків, дає можливість

краще засвоїти знання, сприяє опануванню прак-

тичними навичками, а викладачу дає змогу в спри-

ятливій атмосфері оцінити знання студента, визна-

чити недоліки і намітити шляхи їх усунення, ви-

явити ступінь відповідальності студентів,

встановивши причини, які перешкоджають у нав-

чанні, виявити рівень опанування практичних

навиків і намітити шляхи їх розвитку, стимулювати

інтерес студентів до вивчення дисципліни.


Перспективи подальших розвідок у даному

напрямі. Подальше вивчення нових методів кон-

тролю навчання дасть можливість змінювати

форми викладання, що буде сприяти розвитку ко-

мунікативних умінь і навичок майбутнього

фахівця.


1.Войцещук Л.Є. Інтерактивне навчання – тех-

нологія сучасного навчання/Л.Є.Войцещук//

Вісник Запорізького національного університету.

2011. №3(15). С.46-49.

2.Нестеренко І. Б. Модернізація змісту вищої

педагогічної освіти в Польщі (науково-педагогічні

розвідки)/ І. Б. Нестеренко //Педагогічні науки: тео-

рія, історія, інноваційні технології 2014. .-№ 3 (37).

С.54-61.

3.Максименко С.Д. Педагогіка вищої медичної

освіти/ С.Д. Максименко, М.М. Філоненко.-К.:

«Центр учбової літератури».-2014. 288с.

4. Сердюк Т. В. До проблеми впливу лідерів на

діяльність навчальних груп в умовах застосування

інтерактивних технологій навчання / Т. В. Сердюк

// Вісник Черкаського університету. Серія: Педа-

гогічні науки. – Вип. 149. Черкаси, 2009. С. 54–56.

5.Філоненко М.М. Психолого-педагогічна го-

товність викладача ВМНЗ в інноваційних умовах

освіти/ М.М.Філоненко// Гуманітарний вісник-До-

даток 1 до Вип.27, Т.ІІ(35): Тематичний випуск

«Вища освіта України в контексті інтеграції до Єв-

ропейського освітнього простору».-К.: Гнозис,

2012-С.333-339. 6.Хом’юк І. В. Застосування нетра-

диційних інструментів оцінювання навчальних ре-

зультатів студентів з вищої математики/ І. В.

Хом’юк//Вісник Вінницького політехнічного інсти-

туту. -2013. № 4 С. 127-132.

7.Polianska O.S. Using of interactive technologies

for teaching of discipline "Physical rehabilitation.

Sporting medicine"/ O.S Polianska, I.Y.Polianskyi

//Nowoczesna edukacja: filozofia, innowacja,

doswiadczenie.-2016. Nr1(5). Р.119-122.

8.Sekułowicz M. Nowe standardy kształcenia

nauczycieli - ich cel, rola,

zadania i dylematy realizacyjne [Електронний

ресурс] / M.Sekułowicz. – Режим доступу :

www.kul.pl/files/581/.../Sekulowicz.pdf .(12.01.17)

9. Wiśniewska E. Ksztalcenie nauczycieli w

Polsce a wyzwania współczesnego rynku pracy w

świetle aktualnych regulacji prawnych / E. Wiśniewska

// Edukacja a rynek pracy. Od procesów do efektów

ksztalcenia. – Płock : Wydawnictwo Naukowe

Państwowej Wyższej Szkoły Zawodowej, 2012. S.

103–135.

10. Rękawek А. Wokół standardów kształcenia

[Електронний ресурс] / А. Rękawek. –Режим до-

ступу

:http://isp.org.pl/files/15184530420359963001118066

595.pdf.(21.05.17)

UDC 008+304.44

CULTURE OF SAFETY AS A PRE-CONDITION FOR SOCIAL SECURITY DEVELOPMENT IN THE STATE

Sydorchuk O.

Novak-Kalyayeva L.

Kuczabski A.

Lviv Regional Institute for Public Administration of the National Academy for

Public Administration Under the President of Ukraine Ukraine

Abstract

The article considers the main approaches to the understanding of the essence and importance of social culture

in ensuring social security and societal prosperity. The functions of social culture are indicated and characterized

from the standpoint of the use of human capacity in the state building. Positive world experience, when social

culture became an engine of progressive changes in the country, is mentioned. The main problems available in

Ukraine in terms of inadequate level of social culture in the Ukrainian society are analyzed. It is suggested to

introduce the means approved by the global practice, capable of activating social progress, cultural development

of the population and adequate level of social security.

Keywords: social culture, social security, progress, society, state, population

Problem statement. Ukraine is now on the verge

of inadvertent transformations in all the domains of the

society’s life and activity. Crisis events that can be

traced in the society and that need to be overcome con-

stitute a direct threat to the national security of the

Ukrainian state. Since there is a need to update the na-

tional security concept, it is necessary to develop and

apply a comprehensive approach to the unification of

all its components, among which social security aiming

to ensure social progress in the country takes an im-

portant place.

Underestimation of social factors in the national

security concept can lead to an aggravated crisis in the

Ukrainian society, therefore if they are taken into ac-

count in further development of ways of improving life

and activity of the population that will become an addi-

tional driving force on the way to progressive changes

in the state. Human will for and perception of positive

changes should be crucial here, since they together

shape a phenomenon called social culture and act as the

main anti-crisis factor. It is high level of social culture

that may become the catalyst of the reforms Ukraine

needs, therefore, profound understanding of the essence


and role of the state in the societal development by each

citizen of the state will help the country move on to a

new level of progressive transformations.

Analysis of the recent studies and publications.

The issue of social culture and importance of raising its

level is considered in the papers of the researchers stud-

ying the issue of national security, in particular, social

security. Thus, theoretical and methodological as well

as practical issues relating to social security are raised

in the publications by such scholars as М. Volhin, V.

Hoshovska, І. Hrybidenko, А. Kolot, О. Kostenko, V.

Kutsenko, E. Libanova, О. Novikova, О. Radchenko, H.

Sytnyk, V. Troshchynskyy, V. Udovychenko, etc. But

due to a considerable scientific legacy in the above

range of problems, it should be indicated that the issue

of social culture as an independent notion requiring a

detailed study and analysis has found almost no reflec-

tion in specialized literature. Due to this, there is a need

for a deep comprehension of the role and importance of

social culture in the context of ensuring social, and

hence, national security.

Assignment statement. The article aims at as-

sessing different approaches to the essence of the no-

tion of social culture, characterizing its functions, ana-

lyzing the problems the Ukrainian society is faced with

due to low level of social culture and substantiating pro-

posals concerning activation of social progress and cul-

tural development of the population.

Basic material layout. Judging by the general in-

terpretation of culture as a specific integrity of means,

forms and guidelines of human interaction with their

environment, social culture should stand for a system

of values, standards and norms of conscious human be-

haviour available in the society and functioning as an

important mechanism of interaction of citizens working

towards constant development of the environment in

which the bearers of social culture stay. This notion

presupposes a degree of coordination between will and

perception of people with the laws of social nature,

since the situation and the level of population welfare

in this or that country directly depends on it. That is

what the Fundamental Law, which states that Ukraine

is a sovereign and independent, democratic, social state

and state of law, says [1], thus placing social priorities

among the factors characterizing successful perfor-

mance and prosperity of the state and its citizens.

It should be indicated that cultural development of

citizens constitutes one of the key factors of the state

prosperity, and that enables to claim that social culture

determines the level of national and social security in

the society.

Outstanding social scientists of the past centuries

stressed the importance of the cultural factor for state

and its population. They claimed that it is adequate cul-

tural development of citizens that plays the key role in

the country’s life, ensuring its integrity and signifi-

cantly influencing all the domains of human life and ac-

tivity. In particular, a famous French social scientist Е.

Durkheim claims that there is no master in the contem-

porary world, but for public opinion, which is, in its

turn, developed in accordance with the social culture.

He wrote: ‘For this master not to become an unwise

despot, he should be enlightened, and how else could

this be done if not via science?’ [2], thus, claiming sci-

entific achievements to be a cornerstone of all cultural

changes in the society.

Also, a German researcher M. Weber should be

mentioned, as he dedicated his works to substantiation

of the critical influence of the cultural factor on the eco-

nomic development of the state. In his well-known

book The Protestant Ethic and the Spirit of Capitalism

he proves that adequate level of cultural development

of the population creates motivation for labour, thus

contributing to the development of production rela-

tions. Along with that, Weber also does not reject a

back impact of economy on culture [3].

Modern scientists also speak of a substantial role

of social culture in societal development. Thus, О.

Коstеnko considers social culture of people, according

to the principle of social naturalism, to be a degree of

coordination of human will and perception with natural

laws of societal life. He is of the opinion that ‘…being

uncoordinated with those laws, will acquires the status

of high-handedness, while perception – the status of il-

lusions, and it is in such status that human will and per-

ception become the source of different social crises –

political, economic, legal, moral ones, etc.’ [4]. Thus,

the scientist stresses that non-compliance with the

norms and rules of social culture can lead to crisis phe-

nomena in the state with irreversible consequences.

Social culture results from availability of spiritual

values in the society, of which researcher O. Rad-

chenko says: ‘Spiritual state-building of Ukraine pre-

supposes transition to prevalence of spiritual, civil and

political values, interests of humans and the society,

principles of moral, open and responsible politics, high

professionalism and dedication – all those things that

may be called serving the people and the Motherland’

[5]. It is adequate level of social culture that is capable

of ensuring the priority of spiritual values, which, in

their turn, will determine a way towards welfare and

prosperity of the state in the context of national and so-

cial security in the society.

It should be noted that essential characteristics of

social culture, caused by its belonging to culture in gen-

eral, include its value and sense nature as well as its in-

ter-subject interaction as a source of value and sense

transformations. Specific features of social culture are

its topicality and representative nature, related to social

culture being the basis for actions taken by social enti-

ties and a determinant for the content and ways of their

activity, the results of which are objectified in the social

system.

Thus, the above gives grounds for stating that so-

cial culture plays an important role in the life of the so-

ciety, being a means of accumulation, storage and

transfer of human capacity and experience. Hence, it is

worth considering the main functions performed by so-

cial culture in the course of human development (table

1).


Table 1. The functions of population’s social culture in the context of state development *

No. Functions Their characteristics

1 Regulatory

Socialization of the society leads to the situation when everybody has certain values,

norms and samples of behaviour in the society. It is social culture that regulates this

behaviour via setting of the norms and values, in accordance with which the citizens of

the state have to act

2

Educational

and upbring-

ing

Social culture acts as the main factor socializing humans via acquisition of the respective

knowledge and skills and transforming them into personalities. In its turn, such progress

leads to further progressive transformations in the society

3 Integration

Characterizes the striving of people to live in the society, which, in its turn, influences

every citizen willing to integrate with other citizens, thus determining this or that level

of social culture

4 Progressive

It is social culture that constitutes the engine of progress in the society, since constant

compliance with clear norms and life prescriptions by every citizen in the society enables

to introduce transformation changes necessary to improve the welfare of the state’s pop-

ulation

5 Creative Social culture produces moral values of the society on the basis of a creative and tailored

approach to individuals, and thus general social conscience (perception) are developed

* Source: own generalizations

Judging by the functions considered, one may

draw a conclusion that social culture is one of the most

influential social institutes, which considerably deter-

mines the nature of social relations and direction of so-

cial processes. The global experience shows that a so-

ciogenic factor and availability of an adequate level of

social culture are capable of causing life-changing

transformations in the life of the state.

For instance, the experience of the reform carried

out by Franklin Delano Roosevelt, that ensured over-

coming of the Great Depression in the USA in the past

century, testifies to the fact that it is that reform that led

to the change of social (political, economic, legal,

moral, etc.) culture of the US citizens and progressive

changes in the American society. The driving engine of

the ‘Japanese miracle’ was a new sociogenic factor de-

veloped by the reformers – progressive social culture of

the Japanese people. The same can be said about the

‘Singapore breakthrough’, based on both rigid admin-

istrative approaches applied by the state administration

and deep understanding of the role of sociology factor

by it.

All in all, history provides a lot of evidence prov-

ing the following regularity: social progress and unin-

terrupted development of the society is always ensured

by the social culture of the citizens living in the state.

In its turn, there also works the opposite statement: if

the level of social culture of the country’s citizens is

very poor, this state will definitely become the source

of danger for other countries and will become vulnera-

ble to the influence of external aggressors.

Thus, one may speak of availability of certain reg-

ularities that must ensure new approaches to state gov-

ernance and that testify to the development of social

culture. They can generally be depicted as in fig. 1.

Fig. 1. New approaches to and regularities in ensuring adequate level of social culture*

* Source: own generalizations Therefore, recognizing social culture as the crucial

development factor in the society and the state, one should indicate that in current realia it is its inadequate

level that constitutes the reason for the crisis in Ukraine. The phenomena traced in all the domains of the economy result from neglecting of the main norms

New approaches to

ensuring adequate level

of social culture

Ensuring uninterrupted flow of cultural processes in

the society

Promotion of prevalence of cultural priorities in the

socially-guided state

Affirmation of primary values of human existence and

social development in social conscience

Development of social culture as the basis for social

and national security


and rules determining human life in the society both by residents, and by power elite. This results in crime rate growth, development of pseudo-entrepreneurship, cor-ruption, fraud, smuggling, tax evasion, increased unfair competition and environmental pollution.

In Ukraine the phenomenon of pseudo-elite domi-nation can be traced. Pseudo-elite representatives hold the majority of governing positions in the state author-ities. Its existence constitutes an impediment on the way to social progress and obstructs the development of social culture of the Ukrainian population, since pseudo-elite distorts social values: ideas of justice and human virtues, without which no social progress is pos-sible. Its false influence shapes distorted ideas of the legal, economic, political and moral freedom as arbi-trary will, which always goes into high-handedness, among the residents.

Thus, laws of nature, that must objectively be the bearers of cultural values under the influence of the so-ciety, have receded into the background, and instead there have developed pseudo-laws that ignore the role of social culture. It should be noted that their preva-lence is the catalyst of degrading changes, which are now characteristic of the Ukrainian society. Therefore, moving towards uninterrupted and stable development in the country, one should primarily recognize the pri-ority of social culture which will enable to ensure social progress in the state. Since no achievements of tech-nical, economic, political or legal sciences can ensure positive transformations in the country unless adequate level of cultural development of the population is achieved.

It should, however, be noted that in spite of the above problems the conditions for the development of social culture of citizens are currently highly favoura-ble in Ukraine, this being caused partially by the memory of the Orange Revolution, and the tragic events of the Revolution of Dignity, and by further re-alia. This experience must be used to ensure the success of the necessary reforms (political, economic, legal, moral, etc.), which will definitely take the country on to the path towards social progress and national pros-perity.

In order to ensure constant growth of the role and importance of social culture, activate social progress and cultural development of the population, it is neces-sary to introduce the means capable of creating a new society, approved by the global practice. In particular, this should include:

- activation of the elite, capable of enhancing the role of the state in the development of social culture of citizens;

- introduction of the practice of all-Ukrainian dis-cussions in the issues requiring urgent settlement and relating to the problems of improving the level of social culture in the society;

- propaganda of the importance of social sciences, which requires focusing on the awareness-raising direc-tion and popularizing the achievements of social scien-tists among residents in the context of improving the level of social culture;

- establishment of groups of experts and special-ists, aiming to solve social problems directly related to social security and social culture;

- introduction of the fundamentals of sociology, social security and social culture in schools, this ena-bling to ensure early cultural development of personal-ity towards development of the society guided by social values;

- introduction of the practice of studying abroad for Ukrainian youth, since after graduation they will ‘import’ the advanced social culture to Ukraine;

- active involvement of the citizens of Ukraine or foreign citizens with a well-developed social culture in the state governance, as well as probation of Ukrainian specialists in the countries with a well-developed social culture;

These and other activities need to be implemented via development and adoption of the respective regula-tory and legal acts, purposeful organizational, regula-tory and administrative actions taken by the state, prop-aganda and awareness-raising campaigns and active in-volvement of all the strata of the society in the achievement of the common goal – raising the level of social culture in the context of ensuring social, and hence, national security of the state.

Conclusions. To sum up, it should be noted that social culture consists in understanding of the fact that there are natural laws that do not depend on our will and perception, operated in the state, economy, politics, morale, etc. It is the factor that must necessarily consti-tute the basis for the reform in Ukraine, since adequate level of social culture, that may result from the cultural ‘revolution’, based on the achievements of social sci-ences, in the world outlook of citizens, may become a real driving force for Ukraine to find a way out of the long-lasting crisis. Transformation changes, introduced by the real elite at the level of state authorities, educa-tional institutions (including schools and universities), public entities and other civil society institutions in or-der to ensure adequate level of social culture in the country, will become an ‘engine’ of social progress in the state.

References

1. The Constitution of Ukraine. Adopted at the fifth session of the Verkhovna Rada of Ukraine on June 28, 1996, No.254/96-ВР [Text] // Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine (BVR). - 1996. – No.30. - art. 141.

2. Durkheim E. Sociology. Its Subject, Method, Designation / E. Durkheim // М., Znaniye. - 1995 – 629 pp.

3. Weber М. The Notion of Sociology and the ‘Sense’ of Social Action / М. Weber / General Sociol-ogy. Reading-Book / Compiled by А.H. Zdravomyslov, N.І. Lapin ; Tr. by. V.H. Kuzmina ; Gen. ed. N.І. Lapin - М. : Vishch. gik., 2006. – 162pp.

4. Kostenko О. Social Culture of Citizens – the Best Anti-Crisis Means : [Еlectronic resource]. – Ac-cess mode : http : //soskin.info/ea/2009/7-8/20095.html

5. Radchenko О. The National Idea of Ukraine – Value Approach : [Electronic resource] – Access mode : http : //www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-1/doc/1/07.pdf

http://soskin.info/ea/2009/7-8/20095.html

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-1/doc/1/07.pdf

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-1/doc/1/07.pdf

№13 (13)/2017

VOL.1

“The scientific method”

(Warszawa, Poland)

ISSN 2708-5341

The journal is registered and published in Poland

It is published 12 times a year.

Articles are accepted in Polish, English, Russian, Ukrainian, German,

French languages for publication.

The journal is a batch of articles embracing all fields of modern sciences, enabling our readers

seeing a wholesome picture of the development of science. The multi-science format attracts

readers from throughout the world, which increases the citation index of each author of our

journal.

Editorial board:

Chief editor: Mariusz Nowak - Adam Mickiewicz University, Warsaw

Managing editor:

Dariusz Kowalski - University of Maria Curie-Sklodowska University, Lublin

Tadeusz Wisniewski - University of Lodz, Lodz

Mateusz Wójcik - Nicolaus Copernicus University, Torun

Jerzy Kowalczyk - University of Silesia, Katowice

Zbigniew Kaminski - University of Gdansk, Gdansk

Józef Lewandowski - Opole University, Opole

Adam Zielinski - University of Warmia and Mazury, Olsztyn

Lukasz Szymanski - Rzeszow University, Rzeszow

Grzegorz Wozniak - University of Zielona Góra, Green Gora

Marek Dabrowski - University of Casimir the Great, Bydgoszcz

Michal Kozlowski - Jan Kochanowski University, Kielce

Ciołka 13, Warszawa, Poland

E-mai: [email protected]

Web: www.smt-journal.com


№13 (13)/2017 -...

Documents