«ДОГОВОРИ І ПОСТАНОВИ ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКОВИХ...» 1710 РОКУ З ПОГЛЯДУ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Віднайдення оригіналу «Договорів і постанов прав і вольностей військо-вих...», підписаних між П. Орликом і запорозькою старшиною, – визначна подія не тільки для істориків і правників, а й для лінгвістів, адже він відбиває мовлення української політичної еліти початку XVIII ст.

При ознайомленні з пам’яткою постає запитання: як називати означений дер-жавний акт, скріплений підписом гетьмана Пилипа Орлика? Його часто іменують «Конституцією». Чи є на це підстави? Знайти відповідь, гадаємо, допоможе істо-рія вжитку в українській мові лексем на позначення постанов високих державних органів та інтерпретація відповідних слів у латинськомовному примірнику цього акта.

Термін-латинізм конституция (констытуція та інші фонетично-орфографіч-ні варіанти) пам’ятки української мови засвідчують від початку другої половини XVI ст. насамперед із значенням «постанова уряду; ухвала; рішення»1. Філолог Є. Славинецький у своєму латинсько-церковнослов’янському (української редак-ції) словнику 1642 р. вокабулу constitutus, us; constitutio перекладає словами зако-ноположеніє, уставъ2. Соратник гетьмана І. Мазепи і П. Орлика лексикограф Іван Максимович латинський номен constitutio, is пояснює: законоположеніε, уставъ, чиноположεнїε, уложεнїε, узаконεнїε, завѣтъ, сложεнїε, зачинанїε, составлεнїε, состоянїε3. Проте в заголовку джерела 1710 р. слово «конституція» не вжито. Чому? Про це можна тільки здогадуватися. До того ж досліджувана юридична пам’ятка у заголовку містить два терміни у формі множини – Договоры и поста-нове ѧ.

Дієслово договорити «домовитися, укласти договір» зафіксоване в XIV ст.4 Номен договоръ у лінгвістичній літературі відзначають із XVIII ст.5, але похідний від нього прикметник договорный, зафіксований у XVII ст.6, свідчить про те, що

1 Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Вип. 14. – Львів, 2008. – С. 237.2 Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та

А. Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В. В. Німчук. – К., 1973. – С. 140.3 Maximowicz J. Dictionarium Latino-Slavonum. 1718–1724. Faximile Olexa Horbatsch curavit. –

Romae, 1991. – Р. 241.4 Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. – Т. 1. – Львів, 1977. – С. 312.5 Історичний словник українського язика / За ред. Є. Тимченка. – Т. 1. – Зош. 2. – Харків; Київ,

1932. – С. 752;6 Словник староукраїнської мови XVI – першої половини XVII ст. – Вип. 8. – Львів, 2001. –

С. 81.

28

в мові він існував набагато раніше (у пам’ятках російської мови назва договоръ виступає з XVI ст.7).

Терміни постановлε(н)ε лексикограф XVII ст. П. Беринда використав у пере-кладі вокабули Оуставъ – Оуставъ, вεлεнїε ... Постановлε(н)ε ..., дεкрε(т), ... волѧ, стату(т) хр(с)тїанскі(й), доґма... устава...8 Пор. ще: Оуставлѧю ... постановлѣ(н)ε албо оуставу чиню9.

Важливо підкреслити, що у старопольській мові слово postanowienie, крім ін-ших значень, мало семантику «конституція держави»10.

Але не менш важливим є з’ясування значень слів у латинському заголовку нашого джерела: «Pacta et Constitutiones legum libertаtumque ...». У трактуванні лексикографа-мазепинця І. Максимовича Pactum – це: Завѣтъ, coвѣщанїε, залогъ, договоръ, торгъ, цѣна11. Значення номена Сonstitutio у словнику І. Максимовича ми вже наводили. Відтак вживання поняття «конституція» (у тогочасному розу-мінні) як одного з елементів назви пам’ятки є цілком виправданим.

Преамбула «Договорів...» засвідчує нову, суто староукраїнську ідеологе-му про давність свого етносу та його право на окрему державу. Важлива вона і як пам’ятка з історії українського мовознавства – етимологічної думки початку XVIII ст. Вона свідчить про закріплення у свідомості українського освіченого сус-пільства ідеології хозаризму, яка майже витіснила ідеологію сарматизму12.

Прихильники нової ідеології твердили, що українці є нащадками хозар. У пре-амбулі до досліджуваної пам’ятки (автором преамбули в одній із записок назвав себе П. Орлик, але її разом із П. Орликом міг скомпонувати й І. Максимович, який мав письменницький хист13) зазначено, що «народъ валεчный стародавній козац-кий прε(ж)де сεго имεнованый коза(р)ский [Богъ] пεршъ прεво(з)нεслъ былъ сла-вою нεсмε(р)тεлною, обши(р)нымъ владѣнїεмъ и ωтвагами рицε(р)скими» (3)14.

Про поширеність думки про походження українців від хозар (мабуть, в її по-пуляризації свою роль відіграли й «Договори...» 1710 р.) свідчить лист кошового отамана Запорозької Січі Й. Кириленка (обраний 13 червня 1710 р.), який у відпо-віді на листа гетьмана І. Скоропадського писав, що «од початку козацького народу і владіння каганів... аж до Хмельницького» московські царі «ніколи не бували при-родними нам панами»15.

7 Словарь русского языка XI–XVII вв. – Вып. 4. – М., 1977. – С. 281.8 Лексикон словенороський П.Беринди / Підгот. В.В.Німчук. – К., 1961. – С. 141.9 Там само. Див. ще: Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови

XV – XVIII ст. – К., 2003. – Кн. 2. – С. 186.10 Reczek S. Podręcny słownik dawnej polszczyzny. – Wrocław etc., 1968. – S. 355, 731.11 Maximovicz J. Dictionarium... – P. 872.12 Про український сарматизм і хозаризм (козаризм) див.: Кресін О. Сарматизм український, Хо-

заризм (козаризм) український // Мала енциклопедія державознавства. – К., 1996. – С. 136; 166–168; Луценко Ю. Вступ // Hryhorij Hrabjanka’s The Great War of Bohdan Xmel’nyc’kyj / With an Introduction by Juri Lutsenko. – [Б. м.], 1990. – С. LII–LVI (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. Vol. IX).

13 Николаев С.И. Литературные занятия Ивана Максимовича // Труды Отдела древнерусской литературы. – Ленинград, 1985. – Т. 40.– С. 393–399.

14 Тут і далі в дужках подаємо номер сторінки рукопису – оригіналу «Договорів і постанов...», на якій засвідчено цитований текст або окреме слово.

15 Млиновецький Р. Гетьман Мазепа в світлі фактів і в дзеркалі «історій»: У 2 кн. – 3-тє вид., доп. –[Торонто], 1976. – C. 100.

29

Цей міф виник на ґрунті псевдоетимологічного зближення слів, дуже близь-ких за звуковим складом – співзвучних лексем. У списках XIV–XVI ст. «Повісті временних літ» скрізь фіксується давня східнослов’янська форма відповідного етноніма – козар. Наприклад, у Лаврентіївському списку читаємо: [дань] Коза-ри имаху на Полѧнѣ(х) и на Сѣверѣ(х) и на Вятичѣ(х); Иде Ст�ослав на Козары. слышавше же Козари. изи(д)ша противу. съ кнѧземъ своимъ Каганомъ ... ωдолѣ. Ст�ославъ Козаромъ (в інших списках – козаровъ, козары)16, в Острозькому (Хлєб-ніковському) літописі сказано: и рекоша козаре платите на(м) дань. и здоумавше же полѧне. и вдаша ω(т) дыма мечь; иде ст�ославь на козары. слышавше же козаре изыдоша противу съ кнѧsе(м) свои(м) каганω(м) ... и ωдолѣ с�тославъ козаре(м)17.

Етимологізування лише на основі деякої подібності звукового складу слів було поширене в старій європейській науці18, в тому числі українській. Напри-клад, у П. Беринди читаємо: Колѣно: ω(т) єжε клони(т)сѧ речено; Рука ижъ рушаεтъсѧ названа19.

Форма kozar засвідчена й у давньоєврейських пам’ятках, а етимологію сло-ва лінгвісти виводять із тюркської назви kazar, від kazmak «бродити, рятуватися втечею»20.

У мовах Європи, в тому числі у західно- і південнослов’янських, закріпилася середньогрецька (грековізантійська) форма етноніма χαζαροι, яка вплинула також на східнослов’янський ареал. На початку XIX ст. знаний російський історик М. Карамзін вживає слово й деривати від нього ще в давніх формах, але вже заува-жує: «Козары или Хазары...»21. Пізніше в російській науці вживалися два варіанти етноніма – хазары і хозары (контамінація форм козары і хазары). Нині в ній на-дається перевага варіантові хазары22. В українській мові стійко тримається форма хозари (яка не асоціюється із коренем коз-а).

Український текст цієї юридичної пам’ятки нам видається стилістично вправ-нішим, природнішим за латинський. Він краще передає особливості староукраїн-ського політичного та адміністративного устрою. Наприклад, титулові Гетманъ українського тексту відповідає латинське словосполучення Dux comm[unае], яке в лексиконі І. Максимовича має «слов’янські» відповідники: Вождь, Гетманъ, Кня(з), Вл(д)ка, Воεвода, Игεмонъ, але поєднання Dux militiae це – Бранεначал- никъ, Фел(т)ма(р)шалъ, Гεтманъ23. Мабуть, український текст «Договорів...» є первісним, а латинський – його переклад.

16 Полное собрание русских летописей. – Т. 1: Лаврентьевская летопись. – Вып. 1: Повесть временных лет. — 2-е изд. – Ленинград, 1926. – С. 19, 65.

17 The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: the Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Četvertyns’kyj (Pogodin) Сodices. With an Introduction by Omeljan Pritsak. – [Б. м.], 1990. – С. 7; 28 (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. – Vol. VIII).

18 Томсен В. История языковедения до конца XIX века (краткий обзор основных моментов). Пер. студентов в обработке и с послесловием Р. Шор. – М., 1938. – С. 41–44; Пизани В. Этимология: История – проблемы – метод. – М., 1956. – С. 31–32. Guiraud P. L’etymologie. – 2-me ed. – Paris, 1967. – Р. 17–18.

19 Лексикон словенороський П. Беринди. – С. 54; 110.20 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева.– М.,

1967. – Т. 2. – С. 278.21 Карамзин Н.М. История государства Российского.– М., 1989. – Т. 1. – С. 53.22 Пор.: Словарь современного русского литературного языка.– М.; Л., 1965. – Т. 11. – С. 310.23 Maximowicz J. Dictionarium... – P. 358.

30

«Договори і постанови...» написані староукраїнським скорописом рукою вправного каліграфа. Чи це переписаний із чернетки текст, чи прямий запис, ви-значити не вдається. У документі є кілька виправлень окремих букв у словах, кіль-ка написаних слів і словосполук над рядком, проте ці дрібниці не можна кваліфі-кувати як редагування. Імовірно, перед нами переписаний начисто раніше ском-понований документ.

У пам’ятці загалом дотримано норми графіки та орфографії М. Смо-трицького, викладені в його «Грамматіці» 1619 р. Писар, зокрема, використо-вує букву ґ, що її ввів знаний мовознавець XVII ст. на позначення дзвінкого задньоязикового проривного приголосного звука. При цьому він, імовірно, орієнтувався на написання g у польській, латинській та інших іноземних мо-вах: дочку каґана (3), каґановъ коза(р)ских (5) (пор. лат. cagan), наказалъ... нεщисленными пляґами (3) (пор. польськ. plaga «біда, лихо, нещастя»), кол(л)ѣ - ґацї (6 зв.) (пор. лат. colligatio «поєднання, зв’язок»), бεз жадной фолґи (10 зв.) (пор. польськ. folga «полегшення, послаблення»). Проте писар використо-вує і старовинне позначення проривного звука ґ через диграф кг у порівняно старих лексичних запозиченнях з інших мов: постро ло на... кгрунта(х) (6 зв.), кгвал[тов]номъ куплε ю кгрунтовъ (10).

У каліграфічному написанні окремих літер важко виявити якісь суто інди-відуальні риси почерку особи. Впевненіше можна говорити про індивідуальні елементи в орфографії писаря й відображення в написаному особливостей його мовлення.

Нашу увагу привернуло вживання знака єрика – . За правилом, сформу-льованим у «Граматиці» (1619 р.) М. Смотрицького, цей надрядковий знак треба було використовувати в кінцевому складі (тобто в кінці слова): «Мѣсто εрика ... слогъ кончаεмый: якω чл�в ... и єдиносложныхъ: , , с ... мѣсто въ / къ / съ: или во / ко / со ...»24. Однак у тексті «Договорів і постанов...» єрик вжито не лише там, де його рекомендував М. Смотрицький (зокрема, після прийменників), а й усередині слова, зокрема, після букви к, наприклад: εлε - цї (2), каз ми (3), на начивши (4 зв.), при протε цї (4 зв.), протε цїю (4 зв.), пун тами (5), па тами (5 зв.), при тра тата(х) (6), при тра това ю (6 зв.), всякїε при мεты (7), начного товариства (7 зв.), Ѡ(т)чи нѣ (7 зв.), рεспε товъ (8), для рεспε товъ (9 зв.), εлε цї (10), протε цїεю (11), а ту (11), інду тари (11 зв.), обы новεнїямъ (12), фа цї (12 зв.). Аналогічне явище спостерігаємо в руко-писному латинсько-«слов’янському» словнику І. Максимовича, наприклад: ха -

идон камεнь25, с лонεнїε, на лонεнїε (287), при лонεнъ (288), у лонимый, у ло- нεнїε (401), ω но, ω нистый (447), лεну, про линаю (703), мягчѣю, мя ну (751), малε о, мало (901), иканїε, ... икавица, ика ка (1198), по ... ωбы новεнію (1418), ра а (1421) тощо. Привертає увагу в наведених прикладах те, що коли єрик у них стоїть після іншого приголосного, то в даному слові цей приголосний зви-чайно сусідить із буквою к. І. Максимович був високоосвіченою людиною і не міг свідомо вживати єрик усередині повнозначних лексем. Гадаємо, що такі напи-сання з’явилися мимовільно, машинально під впливом звички писати єрик після прийменників – , , с , и ( ).

24 Грамматіки Славεнскиѧ правилноε Сvнтаґма... – Єв’є, 1619. – С. 34.25 Maximowicz J. Dictionarium... – Р. 173 (далі при покликанні на це видання в дужках після при-

кладу вказано тільки номер сторінки).

31

Викладене дає вагому підставу твердити, що збережений текст «Договорів і постанов...» переписав І. Максимович, котрий, як відомо, у 1710–1714 рр. був генеральним писарем в уряді гетьмана П. Орлика, а перед цим працював у гене-ральній канцелярії гетьмана І. Мазепи.

У графіці джерела виразно відчувається стиль епохи – бароко: елементи лі-тер, особливо великих, часто писані динамічними розчерками пера, довгими й округленими. Прагненням до «орнаментальності», мабуть, спричинене вживання в пам’ятці великої літери на початку слова без жодної системи, навіть у написанні службових слів. У цьому писар не оригінальний, – так робили й інші каліграфи26.

Перша сторінка манускрипту «Договорів...» нагадує титульний аркуш друко-ваної книги з вихідною датою. Не виключено, що цей акт передбачалося видати друком.

Пам’ятка однозначно засвідчує дуже високий рівень розвитку юридичного стилю староукраїнської літературної мови початку XVIII ст., яка, ґрунтуючись на живому мовленні народу, ввібрала в себе численні елементи з тодішньої міжна-родної мови європейців – латинської (прямо або через польську), а також була позначена помітним впливом польської, церковнослов’янської мов і незначним – російської.

На жаль, мова гетьманських канцелярій досі не привертає належної уваги віт чизняних лінгвістів. Наскільки нам відомо, виконано лише кілька досліджень, присвячених документам із канцелярії Б. Хмельницького27. Гетьманські державні органи відіграли видатну роль у шліфуванні ділового стилю української літера-турної мови XVII–XVIII ст. і виробленні її узусу, своєрідного койне, що поширю-валися через універсали та листи гетьманів на більшій частині української етніч-ної території. В оточеннях гетьманів і голів адміністративних установ працювали як місцеві мешканці, так і вихідці з інших теренів України.

У генеральній канцелярії І. Мазепи (а потім і П. Орлика) служили й жителі то-дішньої гетьманської столиці – м. Батурина, корінні мешканці і ті, хто приїхав з ін-ших теренів. Між ними були особи, які закінчили Києво-Могилянську академію. В еміграцію з І. Мазепою подалися люди, що також походили з різних місцевостей України. Зокрема, генеральний писар в уряді П. Орлика І. Максимович, імовірно, народився в Ніжині28. Не можна заперечувати впливу живомовного середовища – батуринців – на осіб з гетьманського оточення. За мапами українських діалекто-логів, Ніжин і Батурин розташовані на нинішніх теренах поширення лівобереж-нополіських говірок північного наріччя української мови29. Іноді на цій території

26 Див., наприклад: Палеографический изборник // Материалы по истории южно-русского пись-ма XV–XVIII вв., изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. – Вып. 1. – К., 1899. – № 34, 36, 61.

27 Блик О.П. Синтаксис документов канцелярии Богдана Хмельницкого (сложноподчиненное предложение): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – К., 1960. – 25 с.; Геращенко О.М. Історія ком-позиції та формуляра українських гетьманських універсалів:Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Харків, 1996. – 20 с.; Єдлінська У.Я. Питання історичного синтаксису української мови: На матеріалі листів Богдана Хмельницького. – К., 1961. – 107 с.; Ткач Ф. Язык деловых документов канцеля-рии Богдана Хмельницкого: Лексика и фразеология: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – Львов, 1954. – 16 с.

28 Сьєдіна Дж. Максимович Іван Петрович // Києво-Могилянська академія в іменах XVII– XVIII ст. – К., 2001. – С. 347.

29 Жилко Ф.П. Нариси з діалектології української мови. – К., 1955. – Додаток: «Карта говорів української мови»; Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К., 1980. – С. 204; Атлас української мови. Т. 1. – К., 1984. – Карта № 9.

32

відзначають нашарування говорів південно-східного наріччя української мови30. Дослідники помітили, що територія східнополіського діалекту звужується вна-слідок розширення на південній його території впливу говорів південно-східного наріччя31, що видно на найновішій лінгвістичній карті32. Можна не сумніватися, що на початку XVIII ст. в Батурині й Ніжині функціонували північноукраїнські говірки. Знаменно, що специфічні елементи північного наріччя в «Договорах і по-становах...» відображені слабко.

Почнімо із спостережень над ф о н е т и ко ю, відбитою в досліджуваному тексті.

Як відомо, українська мова з-поміж східнослов’янських вирізняється яви-щем злиття давніх звуків ы та и. Воно докладно відображене в досліджуваній пам’ятці, в якій трапляються невиправдані з точки зору етимології написання ы та и як у коренях слів, наприклад: народъ... утыснεный; г(с)дрство Московскоε... εдыновѣрноε (3 зв); изобылуючую (4), во(з)двыгнулъ войну (5), млынами (9), здырства (10), утыски и здырства (10), обытатεлεй; отбырали (11 зв.) тощо, – так і в закінченнях, наприклад: ω(т) ... областы (5 зв.), з власты (духовной) (7), честы гεтманской (8), – та навпаки, вживання и на місці етимологічного ы в коренях та закінченнях лексем, наприклад: дεкрεтомъ прикрили (4), послушεнство синовскоε (5 зв.), в(ъ) промысла(х) рибны(х)ъ (6 зв.), пилноε и нεусипноε ... око (9 зв.) та ін., εнεралними особами (2), ω(т)вагами ... котрими (3), Іоанна Мазепи (3 зв.), воεннїε крвавїε працы (3 зв.), ро(ж)ними тяжεстями (5). Напевне, у мовленні писаря звук, у якому злилися давні ы та і, був наближений до і. Про це непрямо мало б свідчити написання ѣ у слові завѣсть < зависть: бε(з) ... завѣсти и вражди (8). Характер-но, що таке написання трапилося і в згаданому «Лексиконі» генерального писа-ря І. Максимовича: inuidia завѣсть, завидѣнїε, нεнави(ст) ... урокъ (пор. тут же: inuidiola зависть)33. Пор. аналогічне явище у слові ненавѣсть у листі П. Орлика до С. Яворського: воздать... ненавѣсть за возлюбленіе34. Нині на місці давніх двох голосних звуків після губних виступає і з наближенням до літературного и або и з наближенням до і в північноукраїнському наріччі. В лівобережних поліських говірках тепер це явище спостерігається на північ від Чернігова35.

Писар документа звичайно використовує традиційну форму дієслівного ко-реня быт-: прεво(з)нεслъ былъ (3), были (5), быти (11 зв.) тощо. Проте в афік-сальних дериватах уживає нову форму з у на місці ы: прибувати... тεрмѣну не ухибаючи (8), для о(т)бува я... повинностей (10 зв.), помощными о(т)буа ю (11), на о(т)бува ε (11 зв.), характерну для більшості діалектів української мови.

Писар пам’ятки вживає ѣ загалом згідно з етимологією та історією україн-ської мови і в наголошеній і в ненаголошеній позиціях у коренях та закінченнях

30 Зілинський І. Карта українських говорів з поясненнями. – Варшава, 1933 (Праці Українського наукового інституту. – Т. XIV. Серія філологічна. – Кн. 3); Жилко Ф.П. Назв. праця. – Додаток: «Кар-та говорів української мови».

31 Железняк М.Г. Східнополіський (лівобережнополіський) говір // Українська мова. Енцикло-педія. – К., 2007. – С. 698.

32 Атлас української мови. – Т. 3: Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, При-чорномор’я і суміжні землі. – К., 2001. – Карта № 9.

33 Maximowicz J. Dictionarium... – Р. 630.34 Письмо Орлика к Стефану Яворскому // Основа. – 1862. – Лиспопад (октябрь). – С. 20.35 Атлас української мови. – Т. 1: Полісся, Середня Наддніпряншина і суміжні землі. – Карта

№ 20.

33

слів, наприклад: вѣкопомную (3), дѣдомъ (4), радѣти (4 зв.), наяснѣйшыε королѣ; сусѣдская (6), Днѣпръ; рѣка (7), нε бε(з) волѣ; до кошεня сѣнъ (10), цѣлой сотнѣ; осиротѣлыε козацкїε дѣти (10 зв.) та ін. Імовірно, цією літерою він передавав звук і, переконливим свідченням чого є написання ѣ на місці і в словах іншомов-ного (головно – латинського) походження: тεрмѣнъ (4 зв.), тεрмѣну; тεрмѣновъ (8), суплѣковати (6), коллѣґацї (6 зв.), унѣвεрсалами (11), компанѣйская (11 зв.), цвѣчε εмъ (5 зв.).

Випадки написання и замість ѣ після губних приголосних та р маніфестують, напевне, не тільки перехід ѣ > і, а й отвердіння цих приголосних перед ним: на... мирилѣ (3; не виключена помилковість написання першого и під впливом наступ-ного), о вѣри (5), вѣри (5 зв.). Пор. також в іншомовних запозиченнях и на місці і: м(с)ца априля (2), справу... криминалную (9; не виключається написання и під впливом попереднього).

Неоднозначно інтерпретується и в зафіксованій тут формі до утис εня: вынаходячи розни(х) способовъ до утиснε я и знищеня оного (6 зв.), бо в ній може відображатися рефлекс або кореня у-тиск-ати, або у-тѣсн-ити.

У тексті відбито так званий новий ѣ на місці е в новозакритому складі: тягло(с)ти город[ов]ой и сѣлской (10 зв.).

Характерним для пам’ятки є вживання е на місці ѣ незалежно від наголо-су у корені ѣзд-: пεрεε джаючи(х); εхати; наε(з)ды (11), выεжджїε (11 зв., 12). Але виявлено й написання з и на місці ненаголошеного ѣ у цьому корені: особы... пεрεи(ж)джаючїε (11). Таке явище (ѣ >и) не характерне для північноукраїнського наріччя. Воно притаманне говорам південно-західного й південно-східного наріч. Давній ненаголошений ѣ як е рефлексується в говорах північного наріччя україн-ської мови, в тому числі у лівобережних поліських36. Не зайвим буде констатувати, що в цьому корені і ѣ, і е виявлено і в словнику І. Максимовича: equito... εждю на конѣ, equitabilis εздный37, однак equesitis... ѣздεцъ, кавалε(р)38 без переходу ѣ в ε!

Як відомо, в найдавніших східнослов’янських писемних пам’ятках у на-зивному відмінку множини членних (повних) прикметників (дієприкметників, ад’єктивованих дієприкметників) і займенників прикметникової парадигми чоло-вічого роду твердої групи засвідчується закінчення -ии, в знахідному – флексія -ыѣ; в називному і знахідному множини цих слів у жіночому роді твердої групи вживалася флексія -ыѣ, а м’якої групи – закінчення -ѣѣ. Взаємодія (аналогії) цих закінчень призвела до того, що в староукраїнській мові в усіх родових формах па-нівною стала флексія з фінальним ѣ, перед яким виступають різні голосні, в яких відбивається історія ы та и(і). У писемних текстах відображуються також норми граматики М. Смотрицького, за якими перед йотованими голосними та й треба було писати ї 39, проте буква ї могла тут вимовлятися як и або і (в м’якій групі).

У досліджуваній пам’ятці на місці кінцевого ненаголошеного ѣ у флексіях слів прикметникової відміни в називному–знахідному множини (незалежно від граматичного роду) виступає е: -ыε: утвεржεнныε (1), потвεржεнныε (2), оныε, которыε (5, 11), узаконεнныε и утвε(р)жεныε (12) та ін., -їε: другїε (3), людскїε

36 Атлас української мови – Т.1. – Карти № 11, 12, 15.37 Maximowicz J. Dictonarium... – P. 390.38 Ibid. – P. 389.39 Грамматіки Славεнскиѧ... Сνнтаґма. – С. 19.

34

(8 зв.), якїε (9 зв., 12), многїε (10 зв.), выεжджїε (12) тощо. Форми з -їε засвід-чуються, як правило, після задньоязикових і шиплячих приголосних основи, а флексія -ыε вживається переважно після основ на інший приголосний, пор. кон-тексти: тыε ж самыε тяжари, якіε ... (10 зв.), особы войсковыε ... пεрεи(ж)джаючїε (11), людε убогїε вопятъ, жε такъ индуктари и и(х) фа торы, яко и выεжджїε я(р)марковыε многїε чиня(т) нεѡбы лыε и нεщислε(н)ныε здырства (11 зв.), выεжджїε ярмарковыε (12). Написання [волности] войсковїε (4 зв., пор. войско-выε – 11), [полковники] городовїε (7 зв.) свідчать, що флексія в обох написаннях (-ыε, -їε) звучала однаково. Флексія -ийе в називному відмінку прикметників сьо-годні функціонує в поліських говірках української мови, зокрема, в лівобереж-них. Напевне, її відображено в пам’ятці 1710 р. (хоч не виключаємо можливості інослов’янських впливів). Закінчення -ийі, -ійі діалектологи відзначають у небага-тьох говірках північного Лівобережжя40.

Цікавою є історія позначення сполуки йі в староукраїнській орфографії.У старослов’янському узусі, що прийшов на Київську Русь у X ст., звук j у

сполуці з е, а, ę позначався буквами ѥ, ӕ, ѩ, але для відбиття сполуки j з і відпо-відної літери не було41, тому страроукраїнські книжники тривалий час шукали за-собів відображення на письмі йотації і. Це спостерігаємо в українських грамотах XIV–XV ст., в яких над буквою и на початку слова, після голосних та ь писарі ставили різні знаки. Щоправда, ці надрядкові знаки в документах виступають і в випадках, де не було йотованого і, наприклад: ü ѧдвизѣ хъ дѣтємъ (1388 р.), двєма копьü (1394 р.), заѣхали мъ; держали хъ прєдковє (1411 р.), на ты двѣ сєлищи (1429 р.), мнѣ слузѣ хъ (1435 р.) ни (1429 р.)42 тощо.

Припускаємо, що десь на початку XVI ст. було знайдено виразний спосіб пе-редавати йотований і через значок над літерою и – : иш ли до галилε ; бл(с)вε - ны то оочи, которы тоє видѧть; шли многы до їєр(с)лима зь ωно то оукраины; пасижь ω цѣ мо 43 тощо; ωни... го шї ; привилї ... добры , якї собѣ исправила; конець. єvглї 44 та ін. Написання йотованого і через з XVI ст. трапляються навіть на місці і < ѣ на початку слова та після голосного: маєтε ли тоу. што ствъного45. А буква ѣ іще з давньокиївського часу на письмі на початку слова та після голос-ного позначала йотований звук. Знак нагадує комбінацію дужки на позначення йотації та крапки від і.

У «Договорах...» знак на позначення йотованого і вживається широ-ко, як і в інших українських текстах XVIII ст.: εлε цї (2), долготε(р)пѣ - нї (3), Укра ну (4), Укра ны (6), до Унї (5), тεрнї (5 зв.), на... рεзидεнцї (6 зв.), фортецъ стро ти (7), нѣкоторї ... гεтмани (7 зв.), в сво хъ (9 зв.), за корруп - цї урядовъ (10) зру нованїε (12 зв.) та ін.

40 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 243.41 Вайан А. Руководство по старославянскому языку / Пер. с фр. В.В. Бородич. – М., 1952. –

С. 41–42; Ван-Вейк Н. История старославянского языка / Пер. с нем. В.В. Бородич. – М., 1957. – С. 69–70, 95–96, 119.

42 Южнорусские грамоты, собранные Владим. Розовым. – К., 1917. – Т. 1. – С. 41, 54, 79, 112, 133,148.

43 Пересопницьке Євангеліє 1556–1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокаж-чик. – К., 2001. – С. 196, 274, 343, 362.

44 Скотарське Учительне Євангеліє – український гоміліар 1588 р. / Текст рукопису підготував і видав М. Кочіш, з передмовою В. Німчука. – Сомбатгей, 1997. – С. 46, 47, 148.

45 Пересопницьке Євангеліє. – С. 308.

35

Написання з – -ы , -ї – у називному–знахідному відмінках множини при-кметникової парадигми в нашій пам’ятці трапляються часто: Королѣ швεдс-кї (6), самы самодε(р)жцы; εнεральны совѣтники (7 зв.), два по(д)скарбї ... поприсяжны , людε значны и маεтны (9 зв.) тощо. Вони засвідчуються і в близьких контекстах із формами на -їε: прε(ж)дны гεтмани... волности во(й)- сковїε (4 зв.), порадкомъ послѣдуючї полковники городовїε (7 зв.). Договори зась сї ..., якїε... потвεрдити (12).

На основі форм закінчень із фінальною звукосполукою -йі шляхом різних фо-нетичних процесів сформувалася сучасна українська флексія -і (у художніх тек-стах також нестягнене закінчення -ії), характерна для писемно-літературної мови і говорів південно-східного та південно-західного наріч (великі, добрі тощо).

Паралельно орфограми -ыε (-їε) – -ы (-ї ) вживаються і в інших пам’ятках української мови. Ми звертаємо увагу на обидві такі форми у рукописі словника І. Максимовича: avertae набεдрники конскї ; aures aratri ралны ноги; donaticae coronae дарованы вѣ(н)цы, ephestii бози домовы 46 та ін., strigones крѣпкї , су - хї ; valua двεри двоεкры(л)ны 47; bucolica пѣсни пастырскїε, dentes genuinі вεликїε послѣ(д)нїε зубы 48.

Помітною рисою орфографії пам’ятки є похила риска із крапкою після неї (поодиноко – перед нею) над літерою и, коли буква передає єднальний сполуч-ник (у сучасній українській літературній мові і, що чергується з ŭ), та в пре-фіксі из-: владѣніεмъ, ω(т)вагами (3), ста я(х) зображεны(х) (3 зв.), кровїю, о(т)вагами (3 зв.), послѣдуючи наслѣдуючи (4), на(д) слушно(ст) право

(4 зв.), будεтъ... старатися крѣпко застановлятися (5 зв.), силы розуму; на(д)вεрежати сεбѣ привлащати; нагорожεно слушнε... пополнεно (6), сεкрε(т)ных публичныхъ Радах (8) та багато ін.; швεдского збрати (4 зв.). Скла-дається враження, що таким чином писар передає послаблення артикуляції і (и) чи перехід цього звука в й. Одначе мусимо сказати, що такі написання в по-одиноких випадках трапляються і всередині або в кінці слова: зач мъ (5), н чомъ (6 зв.), корреспондεнцій л стовны(х) (8). Можливо, що це – машинальні на-писання. Вживання варто простежити і в інших староукраїнських текстах.

Пам’ятка добре засвідчила характерний для української мови перехід е в о після шиплячих приголосних, незалежно від наголосу: кошовый (7 зв.), нεволничоε ярмо (3 зв.), свѣжо (3 зв.), хвалы Бж�ой (5 зв.), чужого (8), о(т) нεволничого ярма (5 зв.), на Низу зостаючого (12), ку общой тяглости (10 зв.), чого явныε были... знаки (4), чому (ж) бы (7 зв.) тощо.

У «Договорах...» дієслова недоконаного виду здебільшого виступають у ста-ровинній формі з ненаголошеним суфіксом -овати: шановати; консε(р)вовати (8 зв.), интεрεсоватися (9), рεставроватися (11 зв.) тощо, але виявлено й випадки з у на місці о у форманті: гдар(ст)во Московскоε... усилувало права... на(д)вεрεдити (10), ани городковъ фундовати, ани слободъ осажувати (7), мѣεтъ ...ω(т)вѣты якіε ω(т)писуватиму(т)ся освѣдчати (8). Можливо, що форми з -овати є не тільки даниною традиції, а й відображають живий лівобережнополіський діалект, у го-ворах якого цей формант донині зберігає о або його рефлекс: мандравать, ман-

46 Maximowicz J. Dictionarium... – Ч. 1. – Р. 106, 109, 130, 384.47 Ibid. – Ч. 2. – P. 1243.48 Ibid. – Ч. 1. – P. 130, 303.

36

равать, старц’оват’ 49. Суфікс -увати нині функціонує в більшості українських говорів, зокрема, в середньонаддніпрянських, і нині є нормою літературної мови.

У документі послідовно зберігається голосний о в новозакритому складі. Лише в одному (під наголосом?) слові в зазначеній позиції відбито інший звук на місці давнього о: сотнεю Шεптакувскою (9 зв.) (пор. с. Шептаки Новгород-Сіверського району Чернігівської області). Такий континуант етимологічного о в новозакритому складі притаманний поліським українським говорам, зокрема, лівобережним50. На початку XVIII ст. ареал цього явища мав бути більшим. Не виключено, що під у форма шεптакувскою приховує монофтонг, лабіалізований і – ü. Хоча й нечасто, але у < о в новозакритому складі спостерігаємо в лексиконі І. Максимовича: pedum ... палица пастырская, посухъ51. Написання ю в новозакри-тому складі на місці о етимологічного чи о, що розвинувся з е після шиплячих перед складом із твердим приголосним, імовірно, вказує на лабіалізований і – ü в І. Максимовича: talpa кро(т), крютъ; subsaeno по(д)ужинаю, по(д)вεчюркую52.

Досить послідовно в тексті вживається паєрик після приголосних перед «йо-тованими» голосними, на місці давньої звукосполуки ьj, наприклад: помножε-

εмъ (5 зв.), атама я (10, збірне – «отамання»), постановлε ε (11 зв.), для куплε- я; нεпорушимому захова ю (12) та ін. Після приголосних, крім губних, та, зви-

чайно, перед групами приголосних (наприклад: по(д)пар я – 11 зв.), цей знак, імовірно, вказував на подовження (подвоєння) попереднього приголосного. В пам’ятці явище подовження приголосного один раз прямо відбито через повто-рення приголосної: наданнями обогащено было (6 зв.; хоч пор.: всѣ стараня ло-жити – 5 зв., де, напевне, пропущено паєрок).

Написання з я та ѣ після ц свідчать про м’якість цього приголосного в пи-томих словоформах: ... границя(х) (5 зв.), чεрнцямъ, попамъ (9 зв.), справити у Столицѣ Апостолской (5 зв.). Орфограми з а після ц, можливо, відбивають ще не повну адаптацію до української системи фонетичних полонізмів: воεннїε... працы; оружїεмъ ... працами (3 зв., пор. польськ. praca), по(д) дεржавцами (10 зв., пор. польськ. dzierżawca «орендатор»). Так можна пояснити й написання: по-стро ло то городы, то фортецы (6 зв., польськ. forteca з італійського fortezza)53, ωборонцы...н’шεго (6; пристосоване через повноголосся польськ. obrońca «захис-ник»). Пор. також: самы самодε(р)жцы (7 зв., при польськ. samodziezżca «са-модержець»). Написання -ы у флексіях питомих лексем – купцы маεтныε (11), во Тройцы ст�ой (3) – очевидно, відображають давню флексію -и м’якої групи через ы внаслідок поплутання літер (давні звуки и(і) та ы в мовленні писаря зли-лися в одному).

Наша пам’ятка характеризується як написаннями я після р, що має відобража-ти м’якість приголосного звука перед а: уряду своεго (6 зв.), гε(т)манскому урядови (7 зв.), на урядъ (9 зв.), войсковы(х) порядковъ (4 зв.), порядок (7 зв.), – так і орфо-грамами з а після р, що маніфестують депалаталізацію приголосного: иншы(х)

49 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 179; Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – С. 94; Варченко І.О. Лубенські говірки і діалектна суміжність. – К., 1963. – С. 102.

50 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 57.51 Maximowicz J. Dictionarium... – P. 906.52 Ibid. – P. 1294, 1249.53 Slawski F. Słownik etymologiczny języka polskiego. – Kraków, 1952–1956. – T. 1. – S. 235.

37

урадниковъ ...ω(т) урадовъ (10 зв.), посполитыε урадники (10), таковый порадок (9), за грѣхи ... смираεтъ (3), вѣра... ра(з)ширалася; проповѣдатися и ра(з)ширатися (5 зв.). Форми з я чи а після р трапляються в близьких контекстах: урядовъ... при гεтмана(х) ... порадкомъ послѣдуючї (7 зв.), на урядъ... налεжачими ... порадковъ ... ураду своεго ... постεрѣгати (9 зв.), за ко(р)рупцї урядовъ посполитыε урядники (10). Нині твердий р усередині лексем перед старим ’а характерний для північ-ного наріччя української мови та волинських, подільських і частини наддніпрян-ських говорів південно-східного наріччя54.

Ствердіння р добре відбите у словнику І. Максимовича, пор.: ordino уряжаю і series чинъ, рядъ, vesperna вεчεря55 та: cribro ситомъ сѣю, провѣваю, потрасую; et ut пачεжε, и(з)раднѣε; pugilo ... бїюся накулачки, боруся; semicoguo ωбварую (тобто обварюю), stria трεсна, расна56 тощо. Пор. ще гіперизм трю «тру» – serra deseco, praecido прεтираю, пилую, трю57.

Текст пам’ятки рясніє написаннями без позначення сподіваної м’якості л, на-приклад: волной εлε цї , формалною присягою; вельможного гεтьмана (2), славою нεсмεртεлною (3), Рѣчи Посполитой Полской; силный (5), Хмεлницкого; Столицѣ Апостолской (5 зв.), сколко (6), криминалную; налицεзритεлный (9), найболшими (10), тяглости сѣлской (10 зв.), посполства (11 зв.), сполною (12) тощо. Такі орфо-грами трапляються і в багатьох інших староукраїнських пам’ятках, зокрема, вони часті у лексикографічному творі І. Максимовича: libertas... волно(ст); magnificus ... вεлможный, magnam exparte ... по болшой части; maiores... началницы; malache agria сля(з) сεлный, missilis мεталный, mollitor мεлникъ58 та ін. Важко однознач-но сказати, чи в таких написаннях відбився узус пропускати позначення м’якості приголосного л або диспалаталізація л перед твердими приголосними, чи відби-вається напівм’якість (альвеолярність) звука в мовленні писаря (бо пор. у І. Мак-симовича: molliusculus мягкε кїй59, де паєрком позначено м’якість приголосного н – мягкенький). Сполука досліджуваного типу з л у назві мелник «мельник» нині особливо поширена на Правобережжі. У лівобережних поліських говорах найчас-тіше фіксується в межиріччі Дніпра та Десни південніше від Чернігова, зрідка трапляється в поселеннях на теренах у басейні Сейму та середньої течії Дніпра60.

Мо р ф о л о г і я і м е н н и к а в тексті «Договорів...» характеризується високим ступенем вироблених парадигм, що близькі до сучасних українських.

Привертає увагу флексія -у форми родового відмінка однини іменників чоло-вічого роду на позначення абстрактних понять і тих, що містять сему сукупності: року (2), всεго народу (3), до константинополского Өрону (5 зв.), до... королεвского маεстату (6), уряду своεго (6 зв., 9 зв.), кождого полку (7 зв.), бε(з) совѣту (7 зв.), термѣну (8), высокого ...гонору (8 зв.), до скарбу (9, 9 зв.), до боку гεтманского... для дозору скарбу войскового (9 зв.), за успокоε εмъ... мятεжу; приватного ...по-житку (10), акту εлεкцїалного; свого часу (11), сколко силъ, розуму (12 зв.).

54 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 126, 127. – Т. 2. – Карта № 115, 116.55 Maximowicz J. Dictionarium... – P. 862, 1184, 1383.56 Ibid. – P. 263, 397, 1053, 1173, 1247.57 Ibid. – P. 1284.58 Ibid. – P. 669; 700, 701, 749, 751.59 Ibid. – P. 752.60 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 125.

38

Відзначимо флексію -у, -ю в місцевому відмінку однини іменників другої від-міни відповідних груп: ...полку (8 зв.), при боку (9), при гεтману (10 зв.), при ...покою (6 зв.), у Днѣпра на Низу y зостаючого (12).

У давальному відмінку однини іменників другої відміни виявлено словофор-ми із закінченням -ови: сн�ови своεму (3), гε(т)манскому урядови (7 зв.), городови разорεнїε ...наноси(т)ся (11), здырства... городови нε чинили (12). Варто зазначи-ти, що іменник другої відміни з кінцевим шиплячим приголосним в орудному од-нини має флексію -емъ: сво мъ грошεмъ (11).

У називному та знахідному відмінках множини іменників чоловічого роду жодних особливостей не виявлено – тут засвідчено форми на -ы та -и, що є або даниною традиції або наслідком сплутування літер, які позначали один звук, у якому злилися давні -ы та -и(і): обыкли... союзы рвати (6 зв.), двигати тяжари (10 зв.), Городъ ...Кїεвъ и инныε... городы (11), індуктари и факторы ...чиня(т) ...здырства (11 зв.), абы інду тари и и(х) фактори ...εвε ты и индукты до Скар-бу... ω(т)бырали (11 зв.) тощо. Правда, після р у деяких словах на -ар буква и мо-гла передавати й звук і. Після задньоязикового к пишеться и (у цій позиції давно ы > и): совѣтники (7 зв., 8 зв.), козаки... по(д)сусѣдки (10 зв.) та ін.

Іменник панъ у називному множини має усталену вже форму із закінченням -ове: абы пановε полковники, сотники, атама я... не важилися (10). Її ж спостері-гаємо в назві сукцεсоръ «наслідник»: гεтман и εго сукцεсоровε (7 зв.).

Іменників у формі називного множини чоловічого роду другої відміни м’якої групи засвідчено дуже мало: королѣ швεдскї (6), житεли ...оставшїεся (10 зв.). У формі житεли..., мабуть, кінцевий голосний позначає звук і, як і ѣ у закінченні лексеми королѣ.

Привертає увагу те, що в родовому та родовому–знахідному відмінках мно-жини іменники чоловічого роду з основою на м’який приголосний та й у пам’ятці виступають із різними флексіями: -εй – чрε(з) королεй поработил (3), за слугъ и прε(д)стоятεлεй (8 зв.) та -εвъ – о(т) ... накупневъ (10), правилεεвъ... заховати (7), напоεвъ кормовъ и датковъ... вымагати (11). В cтароукраїнській орфографії не було вироблено чіткого узусу позначення м’якості приголосного перед о (хоча нерідко для цього використовувано написання на польський лад іо (їо), пор. на-уках вызволїоны(х) – 5 зв. у нашій пам’ятці), тому, ймовірно, писар «Договорів і постанов...» у родовому множини іменників чоловічого роду м’якої групи радше використав норму М. Смотрицького – закінчення -εвъ.

Іменники з основою на ц мають паралельні форми -εвъ та -овъ: нε занεхаεть и купцεвъ (11) о(т) купцεвъ (11 зв.) пѣхотинцεвъ... дεржати (11 зв.), але: до скарбцовъ (9 зв.), по(д) ...дε(р)жавцовъ (10 зв.). У цьому відбито, імовірно, узус північно-українського наріччя61.

Давальний відмінок множини іменників чоловічого роду представлений і но-вою в другій відміні флексією -амъ, -ямъ, і старою -омъ, -εмъ: чεрнцямъ, попамъ, вдовамъ бε(з)дѣтнымъ, урядникомъ посполитымъ (9 зв.), козака(мъ) (11), платы роковой... сεрдюкамъ (11 зв.), окрεстнымъ народомъ (3), старшинѣ, полковникомъ (12 зв.), іновѣрцεмъ... нε позволяти (5 зв.).

Панівною є флексія -ами в орудному множини іменників чоловічого роду дру-гої відміни: голосами (4 зв., 12), пун тами (5), протε торами; пакта(ми) (6),

61 Пор.: Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 220.

39

млынами (7,9), совѣтниками (7 зв.), полковниками и ...совѣтниками (8), оброка-ми (9 зв.), козаками (10), датками и дεспεктами (10) ма страми (11), народами (11 зв.). Лише в усталеному в ділових документах виразі вѣчными часы (7) спо-стерігаємо старовинну флексію орудного відмінка множини -о-основ.

Нову флексію, перенесену з іменників давніх -а-, -ja-основ, засвідчено в місце-вому відмінку множини іменників чоловічого роду другої відміни: договора(х) (3 зв.), о інтεрεса(х) (4 зв.), при трактатах (6), промысла(х) (6 зв.), при гεтмана(х) (7 зв.), в... полка(х) (9 зв.), во всѣхъ пунктахъ, ...и пεрїодахъ (12), во... привилεя(х) (11). Принагідно зауважимо, що в пам’ятці задокументовано характерну для укра-їнської мови конструкцію – прийменник по із формою місцевого, а не давального, відмінка: по городахъ и сεла(х) суспεтоватися (11 зв.). Пор.: по давнымъ обы - новεнїямъ (12).

Засвідчено майже повну парадигму відповідного іменника: людε (11 зв.), на людε(й) (10), людεй при(й)муючи (10 зв.), людεй дεржати (11 зв.), людεмъ бѣднымъ; людεмъ убогимъ; посполитымъ людεмъ (11), посполитими людми (10) тощо. За-кінчення називного множини -е (л’уде) на Наддніпрянщині тепер функціонує в го-ворах північного наріччя62. В багатьох говірках на півночі Лівобережжя та деяких говірках прилеглого Правобережжя форма л’удем збереглася дотепер63.

Привертає увагу закінчення -а в називному відмінку множини іменника чоло-вічого роду другої відміни ґрунтъ: жεбы... кгрунта войсковыε о(т) поссεсї мос-ковской очищεны ...были (7). Аналогічну форму називного множини засвідчено і в Актових книгах Полтавського городового уряда XVII ст. Такі форми пояснюють наслідком впливу іменників середнього роду. Вони набувають відтінку збірності, як і сучасні вівса, хліба64. Поштовхом до їх появи стала форма хлібf, що з’явилася за аналогією до закономірної форми називного відмінка множини слова жито–житf (треба було розрізнити хліб–хлібb, «назву продукту харчування» від «назви посівів»).

Стосовно парадигми іменників середнього роду другої відміни необхідно за-уважити, що назви абстрактних іменників із давнім формантом -ьje засвідчуються в двох варіантах – - ε та -їε (перший елемент якого наявний у всіх відмінкових формах).

Парадигма іменників на - ε досить добре представлена в однині: право-ломство и утεмεнжε ε (6 зв.), по(д) общоε зда ε (7 зв.), знищε ε (11), утяжε ε; постановлε ε (11 зв.), пошанова ε; стара ε, зру нова ε и ... зашкожε ε (12 зв.) тощо; до утиснε я (6 зв.), до кошε я сѣнъ (10), для о(т)бува я повинностεй (10 зв.), до знищε я (11); нεпорушимому захова ю (12); за высвобожε εмъ; и помножε εмъ (5 зв.), зa присла εмъ..., уближε εмъ чεсты (8), за успокоε εмъ... мятεжу (10 зв.), притиснε εмъ пεчати (12); высвобожε ю (4), при тра това ю (6 зв.), о(т)бува ю (11), о ра(з)ширε ю (12 зв.).

Засвідчено низку відмінкових форм на -їε в однині: на избранїε (3) жадноε іновѣрїε... нε допускати; чεрε(з)... самодεржавїε (7 зв.), на о(т)бува ε и удоволствованїε (11 зв.), нε допускати сожитїя (5 зв.); вѣра православная восточ-ного исповѣданїя...; дѣлъ д�ховны(х) управлεнїя (5 зв.), нε дε(р)зали порабощεнія сεбѣ Укра ны (6 зв.); прεму(д)рому исправлεнїю (12), скутεчному исполнεнїю (12);

62 Пор.: Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 217.63 Там само. – Карта № 222.64 Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – Ч. 1. – К., 1964. – С. 132.

40

обширнымъ владѣнїεмъ, воεннымъ оружїεмъ (3), благорозумнымъ радεнїεмъ (12); правосудї своεмъ Б�гъ ...наказалъ сородны(х)... прεдковъ; в долгот(р)пѣнї (3).

Співвідношення живомовних і книжних флексійних елементів в іменниках середнього роду на - ε та -нїε в частині після -ї- в однині вимагає окремого ви-вчення. Відзначимо тільки, що флексію -ю в місцевому відмінку однини мають не тільки назви на - ε, а й інший іменник м’якої групи – полε: о(т) Пεрεволочной внизъ... особливо Полю (7; тут – власна назва степової України). Апелятив морε відбиває вплив твердої групи – закінчення -ѣ: на морѣ и на зεмли (3). Це явище спостерігаємо і в лексиконі І. Максимовича: charybdis... злоε мѣсто на морѣ65. На-певне, всі закінчення в місцевому відмінку однини іменників середнього роду -ю, -ѣ та - (тобто – ї) відбивають живе мовлення66.

Форми множини іменників середнього роду відображають вплив закінчень лексем давніх -a-, -ja- основ: по давнымъ обыкεновεнїямъ (12), зо всѣми угодіа-ми (7), при правахъ (3 зв.), права(х) (6), на ...угодїа(х) (6 зв.), во всѣхъ права(х) (11). Лише слово дѣло зафіксоване в старій формі місцевого відмінка множини: о всяки(х) дѣлεхъ публичны(х) (7 зв.), публичны(х) дѣлεхъ (11). Важко визначити, чи закінчення -εхъ на місці давнього -ѣхъ у цьому випадку відбиває рефлекс е не-наголошеного ѣ північних говорів, чи варіант -εхъ, який подано на першому місці поряд із -ѣхъ у парадигмі М. Смотрицького67.

Ми вже зазначили, що написання наданнями (6 зв.), напевно, вказує на подво-єння приголосних у відповідних позиціях у парадигмі, як і в сучасній українській літературній мові.

Про те, що в зафіксованих у «Договорах...» формах у парадигмі слів на - ε у відомих позиціях приголосні подвоювалися, може непрямо свідчити також форма атама я в пам’ятці: пановε полковники, сотники, атама я и всякїε ... урадники (10). У текстах XVII–XVIII ст. така форма трапляється з прикметником-означенням у формі жіночого роду: атаманьѣ куренной и всему войску (1669 р.), за совѣтомъ... всеи атаманнѣ курѣнной (близько 1720 р.)68. Імовірно, іменникову форму було при-рівняно до дериватів із суфіксом -ня типу козачня. Форма атаманья задокументо-вана вже наприкінці XVI ст., але з контексту не видно, який граматичний рід мав у ній іменник: а мы сотники, атаманья, все рыцерство (1593 р.)69. Пор. російськ.: Разинъ и иные старшины и атаманье (1671 р.)70. У сучасній українській мові форму отамання трактують як збірну форму середнього роду71.

Форми на -(н)їε в пам’ятці вжито насамперед там, де йдеться про релігійні та моральні справи. У цьому відбивається церковнослов’янсько-книжна традиція. Часто відповідні лексеми мають і фонетичні церковнослов’янські ознаки.

У парадигмі іменників жіночого роду першої відміни відзначимо давню флек-сію -ѣ у родовому відмінку однини навіть після ц: о(т) Столицѣ Апостолской (5), бε(з) волѣ (10), цѣлой сотнѣ и иншы(х) ура(д)никовъ (10 зв.). В іменниках на -ія засвідчено орфографічний варіант: до Уні (5), ω(т)новлε ε коллѣґацї (6 зв.), на актѣ εлε цї (12).

65 Maximowicz J. Dictionarium... – Р. 175.66 Самійленко С.П. Назв. праця. – С. 126–127.67 Грамматіки... . – С. 90.68 Історичний словник українського язика... – С. 40.69 Архив Юго-Западной Росси. – Ч. 3. – Т. 1: Акты о козаках (1500–1648). – К., 1863. – С. 54, 55.70 Словарь русского языка XI–XVII вв. – Вып. 1. – М., 1975. – С. 57.71 Словник української мови. – Т. 5. – С. 801.

41

Іменники третьої відміни в родовому відмінку мають флексію в двох орфо-графічних варіантах – -и (традиційне написання) та -ы (відбиває сплутання двох літер унаслідок того, що вони позначали один звук): за ...памяти (3 зв.), о(т) областы (5 зв.), власты (7), бε(з)... завѣсти и вра(ж)ди уближε εмъ чεсты (8). Пор. ще: бε(з) платежи я(р)марковой (11 зв.). Написання з -ы, без сумніву, свід-чать про те, що йдеться про закінчення з твердим попереднім приголосним. Таке явище не характерне для говірок північного наріччя сучасної української мови.

Давальний відмінок однини іменників третьої відміни має старовинну флек-сію -и (однак написання не дає змоги визначити, тверді чи м’які приголосні їй пе-редують): цѣлости... врεдити (8), ку... тяглости (10 зв.), власти поручаєтъся (11). У м’якій групі першої відміни в давальному засвідчено флексію -і: для платы... ко(м)панї и сε(р)дюкамъ (11 зв.).

Орудний відмінок однини іменників жіночого роду першої відміни має давню флексію – відповідно -ою (тверда група) та -ею (м’яка): обрадою; присягою (2, 12), славою (3), ухвалою (9 зв.) тощо, сотнею (9 зв.), протε цїεю (11). Іменники третьої відміни в орудному однини звичайно засвідчуються із закінченням -ю, - ю: милостю (5), притомностю (7 зв.), пεча ю (12 зв.), – але зафіксовано й книжну форму -їю: должностїю (6 зв.).

Іменники першої відміни в місцевому однини зберігають закінчення -ѣ у твердій групі: на Укра нѣ (5 зв.), – та -и – в м’якій: на морѣ и на зεмли (3), – проте вже спостерігається вплив флексії твердої групи на м’яку: у Столицѣ Апо(с)тол-ской (5 зв.). Написання -ы: во Тройцы (3, 12), імовірно, відображає давню флексію м’якої групи і дисплазацію приголосного ц перед нею. Написання -и замість -ѣ у місцевому відмінку однини першої відміни твердої групи: о вѣри (5), вѣри (5 зв.), – може відбивати перехід ѣ в і або сигналізувати про диспалаталізацію р перед і < ѣ.

Іменники третьої відміни зберігають у місцевому відмінку однини старовин-не закінчення -и: казни (3), по смεрти (4).

У називному і знахідному відмінках множини іменників третьої відміни спостерігаємо флексію -и з варіантом -ы, який свідчить про твердість приголос-них перед нею: приносили тяжεсти (11), права и волности во(й)сковыε (12), за кривды и тяжεсты людскїε (8 зв.). Пор. ще: воεннїε крвавїε працы (3 зв.), постро-ло ...фортεцы (6 зв.), εѯа цї (11 зв.) у першій відміні.

Родовий відмінок множини іменників третьої відміни характеризується за-кінченням -ей: волностεй (29, 5, 6, 12 зв.), маεтностεй (9 зв.), до...повинностεй (11). Пор. ще: и помножε εмъ ... цεрквεй (5 зв.). Воно притаманне українським говорам і північного, і південного наріч72.

Іменник третьої відміни волость у давальному відмінку множини засвідче-но зі старою флексією -емъ: правамъ и волностεмъ (12 зв.) (пор. у цьому ж кон-тексті іменник чоловічого роду другої відміни із давнім закінченням: старшинѣ, полковникомъ – 12 зв.).

Давня форма орудного відмінка множини іменника третьої відміни казнь: [Богъ] многими каз ми наказавши (3) виступає в урочистому контексті.

У місцевому відмінку множини іменник третьої відміни волость фіксується із давньою флексією -ехъ: волностε(х) (4) і з новим, запозиченим із першої від-

72 Пор.: Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 221; Т. 2. – Карта № 197, 198.

42

міни закінченням -яхъ: при правахъ и волностя(х) (3 зв.). В урочистому, очевид-но, інтерпольованому церковнослов’янському тексті старовинну форму зберігає іменник брань: Бг�ъ крѣпки(й) и силный во бранε(х) (5).

У пам’ятці виявлено кілька п р и к м е т н и к і в, написання яких наштовхує на думку, що вони мають тверді основи, на відміну від м’яких основ у сучасній літе-ратурній мові: стародавный (3), по давнымъ обы новεнїямъ (12), во вышны(х) (3), посторонны(х) (8), за подорожною (11), тεпεрεшной εлεкцї (12) тощо. Оскільки в староукраїнській орфографії не було вироблено усталеного одноманітного за-собу позначення м’якості приголосних перед о, подані орфограми не можна ви-тлумачити однозначно. В деяких із них не виключене збереження старовини, пор. старослов’ян. вышьнь (вышьнии)73, давьнъ74 (праслов’ян. davьnъ(jь)75, прислівник давно), страньнъ76. У словнику І. Максимовича трапляються такі написання, як: Antiquus... стародавный..., давный; Nuperus нεдавный; Viatorius... попу(т)ный; Hodiernus н�нѣшны(й)77.

Панівними у тексті «Договорів і постанов...» є членні (повні) форми прикмет-ників. Повну форму жіночого роду показує флексія -ая, середнього роду – закін-чення -оε. Але в ньому вжито й кілька нечленних форм. У називному відмінку однини чоловічого роду засвідчено ад’єктиви: страшεнъ (3), повинεнъ будεтъ (6, 9), силεнъ будε(т) (8 зв.), должεнъ буду (12 зв.). Інші нечленні прикметники ви-являємо в формі називного відмінка множини: захованы и содεржаны были (5), полковники... почтεнны (7 зв.), повинни... интεрεсоватися (9 зв.), ω(т)правуватися повинны... должны будуть (10), нε повинны (10 зв.). Паралельні форми з ы та и кінцевими є свідченням того, що приголосні перед флексією зберігали твердість. Пор. ще числівникову форму: εдны панства, другїε ... (3).

Трапляються в пам’ятці ступеньовані прикметники та прислівники із суфік-сами -ш- та -ѣйш-: болшъ (9 зв.), найболшъ (11), вεлики(й), мѣлки(й) и наймѣлшый (11), скутεчнѣйшая ...поуфало(ст) (8), наяснѣйшого короля (4 зв.), для снаднѣйшого управлεнїя (5 зв.), до наяснѣйшого ...маεстату (6) (імовірно, злиття кінцевого при-голосного у префіксі най- із наступним початковим й кореня слова). Пор. також: пεршъ прεвознεслъ былъ (3). Форма найбарзѣй (5 зв.) – полонізм (najbardziej «най-більше, особливо»). Творення ступенів порівняння прикметників (прислівників) за допомогою суфікса -ш- було поширеним у староукраїнській мові78. Суфікси -іш- < -ійш- для творення ступенів порівняння широко вживаються в сучасній українській літературній мові.

Виразною рисою в прикметниковій парадигмі «Договорів і постанов...» є закінчення -ой у родовому відмінку однини жіночого роду: славной памяти ... Хмεлницкого ... нεсмεртεлной и вѣчнодостойной (3 зв.), Ѡ(т)чи ны Малоросси(й)-ской (4 зв.), о(т) Столицѣ Апостолской (5), хвалы Бж�ой (5 зв.), для болшой крѣпости (6), о(т) поссεсї московской; о(т) Пεрεволочной (7), до общой... Рады... бε(з) дш�εгубной завѣсти (8), до уваги εнεралной... Рады (10 зв.), для платы роковой, бε(з) платεжи ярмарковой (11 зв.) тощо.

73 Slovník jazyka staroslovĕnského. – D. 1. – Praha, 1966. – S. 361.74 Ibid. – S. 458, 738.75 Этимологический словарь славянских языков / Под ред. О.Н. Трубачева. – Вып. 4. – М.,

1977. – С. 20.76 Slovník jazyka staroslovĕnského. – D. 4. – Praha, 1997. – S. 175.77 Maximowicz J. Dictionarium... – P. 75; 816: 1387; 530.78 Грищенко А.П. Прикметник в українській мові . – К., 1978. – С. 117.

43

Нині флексія -ой < -ойе < -оѣ притаманна крайнім північним говіркам укра-їнської мови і функціонує в селах недалеко від м. Шостки79. У староукраїнських пам’ятках в написанні прикметникових форм родового відмінка однини жіночого роду -ои трапляється часто80, але його не вдається однозначно трактувати як за-кінчення -ой, бо за написанням -ои може критися звукова форма -ої. Однозначно пояснюються написання з кінцевою буквою й.

У родовому відмінку однини прикметників чоловічого роду після шиплячого виступає закінчення -ого: о(т) нεволничого (5 зв.). З огляду на це флексію -εго піс-ля основи на м’який приголосний: давнεго ... братεрства (6 зв.), до крайнεго знищε-

я (11), – пояснюємо як вимушену книжну форму, оскільки на початку XVIII ст. ще не було постійного засобу позначення м’якості приголосних перед о. Форми на -его – с´ін’его – трапляються в північно-східній частині правобережних поліських говірок81, але цей ареал дуже далеко від Батурина. Закінчення родового відмін-ка однини -εго в терміні – субстантивованому прикметнику подскарбій (польськ. podskarbi): εнεралного подскарбεго (9 зв.) – полонізм (польськ. podskarbiego), хоч в українській мові цей прикметник відмінювався і як іменник: два по(д)скарбї (9 зв.).

Фонетико-орфографічне розмаїття флексій називного–знахідного відмінків множини прикметників, дієприкметників і займенників прикметникової парадиг-ми ми вже розглянули там, де йшлося про рефлекси ѣ. Форми з фіналлю ε відо-бражають північноукраїнське мовлення (ненаголошений ѣ > е): потвεржεныε (2), εдны... возвышаεтъ, другїε... смираεтъ (3), воεннїε крвавїε працы (3 зв.), тяжεсты людскїε (8 зв.), при боку гεтманскомъ рεзидуючїε (9), особы войсковыε... слуги ...пεрεи(ж)джаючїε (11) тощо. Трапляються, хоч і рідше, форми з фіналлю, по-значеною через , що передає звукословосполуку йі: прε(ж)дны гεтмани (4 зв.), королѣ швεдскї (6), самы самодεржцы (7 зв.), два по(д)скарбї ... поприсяжны , людε значны и маεтны (9 зв.), накупнεвъ, которї (10) та ін.

У типових українських формах у пам’ятці вжито з а й м е н н и к и хто (8 зв.), кождый: кождого полку; ничого (7 зв.), увесь (7), який «якийсь» (9), якую «якусь» (11 зв.). Стару форму має займенник жадный «жодний»: бε(з) жадной фолґи (10 зв.).

Зафіксовані в «Договорах...» елементи відмінювання займенників загалом від-бивають живе мовлення: тыε жъ самыε тяжари, якіε... (10 зв.), своεю (8), пр�вεдной нш�ой справѣ (4 зв.), О(т)чизны нашой и для... оной (6), оный (3), оной (5), оныε (9) тощо, але трапляються й церковнослов’янські вкраплення: протεктора нш�εго; сεбѣ привлащати (6), на сεбѣ (10 зв.).

Однак форми тебі (тибі), себі (сибі) є в сучасних українських говірках; спо-радично фіксуються в деяких середньонаддніпрянських. На Лівобережжі їх до-слідники не відзначають82.

Використаний вказівний займенник тот «той» (4 зв.) – старовинний елемент, очевидно, підтриманий контактами з російською мовою.

79 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 239.80 Грищенко А.П. Назв. праця. – С. 95.81 Прилипко Н.П. До характеристики діалектних прикметникових флексій (родовий відмінок

однини) // Українська діалектна морфологія. – К., 1969. – С. 152.82 Онишкевич М.М. Форми давального–місцевого відмінків однини особових та зворотного за-

йменників у південно-західних говорах // Українська діалектна морфологія. – К., 1969. – С. 161–162.

44

Увагу привертає флексія -его в родовому відмінку однини чоловічого роду відповідно до нинішньої -ого: о(т) початку видимого сεго свѣта; всεго народу (3), до уряду чїεго налεжатиму(т) (8 зв.). Можливо, книжно-церковнослов’янські фор-ми використано через те, що усталеного способу відображення м’яких приголос-них та й перед о в тодішньому узусі не було.

Контекст може підказувати, що церковнослов’янськими є форми займеннико-ва (в) семъ «у цьому» та числівникова трεма «трьома»: мεжи трεма добродѣтε(л)-ми... вѣра пεрвεнствуε(т), тεды ... сεмъ пунктѣ о вѣри... (5), хоч написання трεма, імовірно, вжито через проблему написання о після м’яких приголосних.

Живомовною є числівникова форма ωбоихъ: ωбоихъ сторонъ обрадою (2).До церковнослов’янсько-книжних елементів слід віднести числівникову фор-

му з початковим є: εдны порабощаε(т) (3), по ε(д)ной ...особѣ (7 зв.), εдиногласною ...обрадою (8). Пор. живомовне однак(о) «однак»(4).

Неозначена форма д і є с л о в а в документі виступає з -ти, наприклад: вложи-ти (3 зв.), искорεнити (4), радѣти (4 зв.), поволяти; ложити (5 зв.), суплѣковати; привлащати (6), жεлати (6 зв.), фундовати; налεжати (7 зв.), заховати (7 зв.), шановати; постεпрѣгати (8 зв.), заборонити (11), продати; купити (11 зв.), нε стро ти (12 зв.).

Частка -ся вже усталено вживається після дієслова: проповѣдатися и ра(з)-ширатися... нε допустити (5 зв.), интεрεсоватися (9), прийдεтъся (11 зв.) тощо. Лише в старому мовному штампі, який сигналізував, що після нього йде текст затверджуваного, копійованого тощо документа, вона в препозиції: абы ...всѣхъ ты(х) ту(т) послѣдуючи(х) ...договоровъ и постановлεнїй нεнарушимо додε(р)-жалъ ...чтобъ оныε нεпрεмѣнно захованы и содεржаны были: которыε такъ ся сεбѣ мѣютъ (5).

Живомовний і книжний складники яскраво відбилися і в морфології дієслова в пам’ятці.

Третя особа однини і множини дієслів теперішнього й простого майбутнього часів дійсного способу першої дієвідміни має флексію з кінцевим твердим т. До того ж у третій особі однини дієслів першої дієвідміни не виявлено безфлексійних (без кінцевого приголосного) форм, поширених майже в усіх українських говорах: εдны... возвышаεтъ, другїε... смираεтъ, εдны возноситъ, другїε... низвεргаεтъ (3), надлεжитъ (5), падεтъ (9), тыскаютъся (10), дѣεтъся (10 зв.), нε хотятъ; нε занεхаεтъ; постановляεтъ; поручаεтъся (11), будεтъ; почытаεтъся (11 зв.) тощо. Це – церковнослов’янська норма М. Смотрицького, яка не мала опори в живій мові народу Наддніпрянщини. Не виключено, що такі форми стимулювали контакти з російською мовою. Збережено задньоязиковий г кореня у формі тре-тьої особи множини теперішнього часу: ты(х), якїε могу(т) ...врεдити (8). Але в пам’ятці засвідчено й характерне українське явище – л після губного приголос-ного основи в третій особі множини теперішнього часу дійсного способу другої відміни (аналогія за першою особою): людε убогїε воплятъ (11 зв.).

У мові пам’ятки засвідчується збереження форми третьої особи множини те-перішнього часу дійсного способу слова быти (бути): были и ... су(т) знаки (4).

У пам’ятці фіксується тільки книжна (церковнослов’янська) форма на -л у формі чоловічого роду однини минулого часу: понизилъ, смирилъ, поработилъ; наказалъ (3), додε(р)жалъ; зосталъ; нε колѣбалъся; додε(р)жалъ; двыгнулъ (5), нε

45

допускалъ (6) тощо, навіть прεво(з)нεслъ; низвεрглъ (3; збережено групи приголос-них у фіналі). Тут також дотримано церковнослов’янські норми М. Смотрицького. Можливо, і в цьому разі вживанню таких форм сприяли контакти з російською мовою.

Характерними для української мови є задокументовані в пам’ятці фор-ми складного майбутнього часу: ω(т)вѣты... ω(т)писуватиму(т)ся (8), спра-вити старатимεтъся (8 зв.); до уряду... налεжатиму(т) (8 зв.), на слу(ж)ба(х) войсковы(х) зна(й)доватиму(т)ся (10 зв.), налεжатимεтъ обявляти (12 зв.). Такі форми й нині функціонують у лівобережних поліських говірках і в говорах пів-денно-східного наріччя української мови83.

Звичайно, в тексті вживаються і складені форми майбутнього часу, напри-клад: будутъ налεжати (9), будεтъ εхати (11).

Засвідчено в пам’ятці стару форму другої особи однини наказового спосо-бу з чергуванням г – з перед флексією: Такъ мнѣ Бж�е помози «допоможи» (12 зв.) у формулі присяги. Мовні формули, як відомо, стійкі, тому не відомо, чи такі структури були і в інших словах з чергуванням приголосних в основах на задньоязичні. Однозначно живомовними є форми третьої особи наказового спо-собу з часткою нεхай: Нехай стане(т)ся на вѣкопомную... славу (3), почтεнны нεхай будуть (7 зв.).

Мова пам’ятки характеризується вживанням великої кількості дієприкметни-ків і ад’єктивованих дієприкметників. Добре представлені в ній активні дієприк-метники теперішнього часу: зоставити... ω(т)чизну... квѣтнучую и изобылуючую (4); помощъ стягаючуюся (4), нεволниковъ зостаючи(х) (6), пεрвεнствуючими были; порадкомъ послѣдуючї полковники (7 зв.), при боку гεтманскомъ резидуючїε (9), о налεжачи(х) до скарбу (9 зв.), за... дѣлами пεрεи(ж)-джаючїε (11), войска у Днѣпра... зостаючого (12) та ін.

Зрідка трапляються в тексті активні дієприкметники минулого часу: за умножившїεся нεправды (3), житεли... оставшїεся (10), зубожалы(х) и ранами скалѣчεны(х) козако(в) (7), для поправы... упалы(х) правъ свои(х) (5).

Численною та різноманітною щодо твірних основ є вжита в «Конституції» П. Орлика група пасивних дієприкметників минулого часу: Договоры и права... обрадою утвεржεнныε... при... εлεкцї потвεржεнныε (2), оружїεмъ... народъ порабощεнный (3 зв.), захованы и содεржаны были; тяжεстями насилствована была; правъ... пун тами изображεны(х) (5), вѣри... моцнεна быти удосто лася; о(т)... областы гεтманско(й) поступлεны вѣчнε (5 зв.), вѣчнε о(т)даны и пакта(ми) обварованы зостали (6), должностїю уряду ...обовязанъ будεтъ (6 зв.), полковни-ки... почтεнны нεхай будуть; порядокъ нε мѣлъ быти захованъ (7 зв.), писма... до гεтмана о(р)динованныε (8), роты... ухвалεной (8 зв.), избранныхъ... комиса - ровъ (10 зв.), чεрε(з) посланныхъ особъ обраный, оголошεный и во(з)вεдεный на... урядъ гεтманский... сїε Договоры... сполною обрадою... узаконεнныε и утвε(р)жεныε (12).

Як бачимо, в тексті співіснують народні форми (історично закономірні) з од-ним н та церковнослов’янсько-книжні структури з його редуплікацією. Можливо, церковнослов’янський вплив відбився на формуванні характерного для україн-ської мови словотвірного типу конфіксальних прикметників із префіксами не-,

83 Атлас української мови. – Т. 1. – Карта № 263.

46

без- в поєднанні із наголошеним суфіксом -áнн-ий, які творяться від дієслівних основ і мають значення заперечення того, на що вказує мотивуюче слово: непіз-наванний, недоторканний, нездоланний, безперестанний. Щоправда, цей тип міг з’явитися і на базі ад’єктивованих пасивних дієприкметників із суфіксом -н-ий через подовження н під емоційним впливом або виникнути на базі ад’єктивованих дієприкметників під впливом прикметників на вираження збільшеної ознаки із суфіксом -енн-ий: страшенний і под. (якщо і для цього типу не були вихідними ад’єктивовані дієприкметники від дієслів із основою на -и- – -ений: неспаленний, зціленний, незціленний тощо). У досліджуваній пам’ятці виявлено одну з перших фіксацій прикметників із суфіксом -анн-ий: Мазεпа ...жεлаючи ...видѣти ...Ѡ(т)-чизну ...и Войско Запоро(ж)скоε ...нε тылко нεнарушимы(х), лεчъ и ра(з)-ширεны(х) и ро множεны(х) волностε(х) квѣтнучую и изобылуючую, удалъся нεпрεламанную оброну... Кароля Дванадцятого (4). Пор.: збавенный порядок захо-вати (7 зв.; польськ. zbawienny «благотворний, рятівний» – українізм?).

До речі, висловлено думку про те, що написання нн «виникли під впливом віддієслівних прикметників з суфіксом -ьн- після основи, що закінчується на -н- же, наприклад повелѣньныи або субстантивоване вьселеньная»84.

Як пасивний дієприкметник теперішнього часу на -и(м)-ый можна трактувати лексему славимый у церковнослов’янській цитаті: Бг�а во Тройцы славимого (3) та в церковнослов’янському вкрапленні: славимый во вышны(х) той жε пр�вдный судїя Бг�ъ (3).

Інші вжиті в пам’ятці віддієслівні утворення із суфіксами -имый, -омый пояс-нюються як ад’єктивовані пасивні дієприкметники: видимого сεго свѣта (3), при жεлаεмомъ и помыслномъ намъ покою (6 зв.), нεнарушимы(х)... волностε(х) (4), нεстроεнїя прεму(д)рому исправлεнїю, права и волности нεпорушимому за-хова ю (12).

Дієприкметникові безособові форми з суфіксом -но (без подвоєння н!) також притаманні мові пам’ятки: старатися... абы... іновѣрїε Малую Росїю... нε было

проважεно (5 зв.), суплѣковати, абы у тра та(х) ...было тоε доложεно ...шкоды нагорожεно... всѣхъ свобожεно и намъ во(з)вращεно (6), по(д)водъ толко дати, сколко подоро(ж)ной будε(т) написано (11).

Використано велику кількість дієприслівників теперішнього часу на -чи й окремі минулого часу на -вши: хотячи (3), воздаючи (3 зв.), подвигнувшися; нε ω(т)чаεваючися..., а полагаючи; согласуючися (4 зв.), триваючи (5), нε по(з)воля-ючи (7), нε ухибаючи (8), нεпринужаючи (8 зв.), нε фундуючися (10), остановивши (10), при(й)муючи (10 зв.), нε чинячи (12) та ін. Дієприслівникова форма наказуя наказа сородны(х)... прεдковъ (3) справляє враження книжної.

П р и с л і в н и к и займенникового походження живомовного вжитку добре за-свідчені в пам’ятці, наприклад: Такъ тεжъ и ω(т)толь... умножаε(т)ся тяжεсть (10 зв.), отколь (7, 11 зв.), ту(т); такъ (5) та ін.

Окремі прислівники виступають у старому вигляді: нигдε, толко (11), всюда (11 зв.), сколко (12 зв.).

Прислівники никогда «ніколи» – никогда нε колѣбался (5), вεсьма «зовсім» – станцїа повинна быти о(т)ставлεна и вεсьма знεсεна (11 зв.), отнюдъ «в жодному

84 Борковский З.И., Кузнецов П.С. Историческая грамматика русского языка. – 2-е изд., доп. – М., 1965. – С. 320.

47

разі, випадку; ніколи» – вымагати ω(т)нюдъ нε важилъся (11) – книжні елемен-ти, церковнослов’янізми, вживання яких стимулювалися й контактами з росій-ською писемною мовою XVIII ст. Спеціальної уваги вимагає лексема вовся «зо-всім, цілком» – абы тыε по(д)воды... вовся были ω(т)ставлεны (11). Прислівник цей є адвербіалізованою сполукою прийменника в(во) та займенника весь у формі середнього роду (все) – вовсе. Пам’ятки російської мови фіксують, як правило, форму вовсе від XVII ст 85. Вона широко засвідчується і в XVIII ст., хоч у цей час фіксується і варіант вовся86 (відображує «акання»?). Імовірно, прислівник вовся в староукраїнській мові – запозичення з російської мови.

У «Договорах...» спостерігаємо низку прислівників, що походять від адвер-біалізованих форм окремих лексем і словосполук різних частин мови: свѣжо тεпεръ ( 3 зв.), нεнарушимо (5), внутръ Ѡ(т)чизнѣ (12 зв.), наостатокъ (6 зв.),

давна (7), згола «цілком зовсім» (11 зв.), Днѣпръ увεсь гори ω(т) Пεрεволочной низъ (7 зв.) тощо. Трапляються прислівники на -е: найпачε, вѣчнε (6), публичнε, заεмнε (8 зв.), годнε (10 зв.). Пор. ще: страшεнъ былъ такъ далεцε, жε цεса(р)...

(3) (польськ. tak daleсe «до такої міри», «настільки»). Привертає увагу редук-ція кінцевого е в прислівнику перше: пεршъ прεвознεслъ былъ (3). Вживаються і церковнослов’янізми: прεждε сεго (3; тут у ролі прийменника), гдε впрεдъ никому (7).

Багатство п р и й м е н н и ко в о ї системи української мови, виражальних мож-ливостей прийменникових сполук великою мірою представлене в досліджуваній пам’ятці. У ній немає двох окремих прийменників въ та у, а одне слово в двох повноправних варіантах, пор.: оной триваючи (5), границя(х) (5 зв.), у Столицѣ Апо(с)толской; вѣри ст�ой (5 зв.). Цікаво, що в конструкціях зі значенням на-лежності, зв’язку виступає сáме старий прийменник у: утяжε ε у поспольства почытаεться (11 зв.), абы повинно(ст)... у кого налεжитъ... выбирали (12). Пор. також старовинний прийменник у з функцією «коло, біля»: у Днѣпра на Низу зо-стаючого (12). Зафіксовано не часту в старовинних текстах сполуку прийменника в із іменником у знахідному відмінку зі значенням середовища, в яке когось при-ймають: людεй... посполиты(х) по(д)сусѣдки сεбѣ при(й)маючи (10 зв.). Варіант во трапляється в церковнослов’янських цитатах і вкрапленнях: во Тройцы сtтой (3), Бг�ъ крѣпки(й)... во бранε(х) (5).

Загалом ті ж різноманітні функції, що й у сучасній українській мові, в тексті пам’ятки виконує прийменник до (у багатьох випадках він перебрав на себе роль давнього прийменника къ): о(т) поссεсї московской... до пεрвобытной областы Войска Запоро(з)кого привε(р)нεны были, гдε впрεдъ никому... (7), з ногъ до головы... ободраному быти (11 зв.); до скарбу войскового... до рукъ... подска(р)бεго ω(т)давати (9 зв.), до скарбу войскового о(т)бырали (11 зв.), до Войска Запоро(ж)-ского Низового мѣютъ налεжати (7), о(т)... до общой... Рады (8); до уряду чїεго налεжатиму(т) (8 зв.); писма... до гεтмана о(р)динованныε (8), суплѣковати о тоε до ...Королε(в)ского маεстату (6); до уваги εнεральной... Рады (10 зв.), нε повин-ни... интεрεсоватися до скарбцовъ полковы(х) (9 зв.); насилствована была до уні зъ Костεломъ Рымскимъ (5), послушεнство синовскоε до ... Константинополского Fрону (5 зв.), до кошεнїя сѣнъ, збира я поль пашεнь и гачε я грεбεль примушати

85 Словарь русского языка XI–XVII вв. – Вып. 2. – С. 248.86 Словарь русского языка XVIII вв. – Вып. 3. – Л., 1987. – С. 243.

48

(10), до утиснε я оного постро ло... фо(р)тεцы (6 зв.), нε до конца прогнѣваючися (3), до крайнεго знищε я (11).

Пам’ятка широко відбиває злиття давніх прийменників изъ та съ в одному прийменнику з (зо), що виступає в двох фонетичних варіантах – зъ та изъ – у сполуках з іменами в родовому або орудному відмінках: обоихъ сторонъ (2), ...стороны (6 зв.), ...дѣдомъ (4), обрадою (4 зв.), млинами (7), зо всѣми угодїа-ми и пεрεвозомъ (7; можливе також читання и ), и помножε εмъ хвалы бж�ой... а цвѣчε εмъ наука(х) (5 зв.) тощо. Пор. також складний прийменник: по(д) тяжкого... панованїя полского (3).

Яскраво представлений багатофункційний прийменник за, що використовуєть-ся для передачі різних відношень, зокрема, часових: свіжо тεпεръ за гεтманства... Іоанна Мазεпи (3 зв.), яснεвεльможнымъ... Филлипомъ Орликомъ за щасливого гεтманского своεго владѣнїя... и за иншы(х)... будучи(х) гетмановъ; за владѣнїя εщε каґановъ (5), причинових: за грѣхи (3), за вѣру (5) чиня(т) имъ здырства за которыми згола нεво(з)можно... на ярмарокъ появитися (11 зв.), мети: за приватни-ми дѣлами... пεрεи(ж)джаючїε (11), способу дії: послы... повинни буду(т) за при-сла εмъ... о(т) гε(т)ма[на] о(р)динасу прибувати (8; правда, конструкцію можна трактувати і як часову), об’єктних: станцїа компанѣйская за прикро(ст) и утяжεнїε у посольства почытаεтъся (11 зв.), гεтману заεмнε шановати оны(х) и за слугъ и прε(д)стоятεлεй работныхъ на(д)лεжи(т) консε(р)вовати (8 зв.).

Обмежено вживається прийменник къ (також у формі ку – пор. старо-польськ. ku), основні функції якого перебрав прийменник до: за присла εмъ къ сεбѣ... прибувати (8), ку общой тяглости (10 зв.), ку Ѡтчизнѣ малоросси(й)ской (12 зв.), ку годнымъ... особамъ пошанова ε и ку всεму... товариству любовъ, а ку проступнымъ... справεдливость (12 зв.).

Старовинну форму (без редукції кінцевого голосного) зберігає прийменник межи: мεжи ...особами (2), мεжи добродѣтε(л)ми (5) тощо. Пор. ще: мε(ж)до-усобная ...поуфало(ст) (8; церковнослов’янський перший елемент композита).

Звернімо увагу на те, що з хоронімом Україна для позначення місця викорис-товується в пам’ятці прийменник на (поруч із въ): іновѣрцεмъ сожитїя на Укра - нѣ... нε позволяти (5 зв.), на Укра нѣ наε(з)ды... приносили тяжεсти (11).

Порівняно часто в пам’ятці трапляються конструкції з прийменником о, го-ловно – з місцевим відмінком: суплѣковати о тоε... до королεвского маεстату (6), о інтерεсса(х) Ѡ(т)чи ны радѣти (4 зв.), о вѣри (5), о цѣлости Ѡ(т)чи(з)ны, о добрѣ оной посполитомъ и о всяки(х) дѣлεхъ публичны(х) радитися (7 зв.), должны буду(т)... о налεжачи(х)... прихода(х) знати (9 зв.), о томъ на εнεралной Радѣ... будεтъ... постановлε ε (11 зв.), Милость... ку Ѡ(т)чизнѣ... о добрѣ оной посполи-тому, о цѣлости публичной, о ра(з)ширε ю правъ... стара ε мѣти (12 зв.).

Живомовним є похідний прийменник опрочъ (пор. сучасний опріч «крім»): нε принижуючи и(х)... до... нεпоносного прε(д) собою стоя я, опрочъ того гдε укажεтъ (8 зв.).

Тільки у формі отъ використано цей прийменник та відповідний префікс: о(т) нεволничого ярма (5 зв.), всεгда о(т) початку (3); о(т) Пεрεволочной (7), о(т)... накупнεвъ (10), ω(т)писуватиму(т)ся (8) тощо. Тут, крім книжної традиції, напевне відображається північноукраїнська фонетика – збереження етимологіч-ного о в ненаголошеному закритому складі (пор. паралельне вживання варіантів від та од у сучасній українській літературній мові).

49

Прийменник пεрεдъ уживається в живомовній формі, але використовується й церковнослов’янська неповноголосна прεдъ: при гεтмана(х) пεрε(д) симъ (7 зв.), пεрεдъ симъ воску (9) [у гетьманів] прε(д) собою стоя я (8 зв.).

Прийменник по виступає в конструкціях на позначення: просторових відно-шень – по городах и сεла(х) (11 зв.), границя(х)... по рѣку Случъ (5 зв.), по самый Очаковъ (7); кількісних – по ε(д)ной... особѣ (7 зв.), часових – по смεрти (3 зв., 4), по скончε ю войны (6, 6 зв., 11 зв.); означально-обставинних – по давнымъ обы - новεнїямъ войсковымъ (12).

Необхідно звернути увагу на те, що прийменник по в конструкціях на по-значення місця в давньо- і староукраїнській мові вимагав вживання давального відмінка (як і в сучасній російській мові), а в «Договорах...» засвідчується його вживання з місцевим відмінком (аналогія до конструкцій із прийменником в–у, на): по городах (11 зв.). Цікаво, що в конструкції з книжним іменником виступає стара конструкція з давальним: по ...обы новεнїямъ (12).

Різні відношення виражають конструкції з прийменником при, зокрема, про-сторові: до уваги Гεнεральной при Гεтману Рады (10 зв.), часові: при волной εлε - цї (2), при тра това ю ... о покою (6 зв.), обставинні: при правах и волностя(х) ...заховаε(т) (3 зв.).

Прийменник черезъ вживається в конструкціях на означення особи–засо-бу вчинення дії: εнεралная мѣεтъ быти установлена чεрεзъ и(з)бранныхъ на тоε комиссаровъ рεвизїа (10 зв.), и о(т) всεго Войска Запорожского... у Днѣпра зо-стаючого чεрε(з) посланны(х) особъ обраный на... урядъ гεтманский (12), уза-конили самовластїεмъ такоε право: Такъ хочу, такъ повεлѣваю, чεрε(з) якоε самодаржавїε... уросли многїε... нεстроεнїя (7 зв.), приносили тяжεсти, чεрε(з) которыε людε до крайнεго... приходили знищаня (11). Трапляється й неповно-голосна церковнослов’янська форма прийменника: дεржавѣ Полской чрε(з) Болεслава Храброго и Стεфана Баторїя Королεй... поработилъ (3).

У джерелі засвідчено вживані в українській актовій мові XVI–XVIII ст.87 конструкції, що складаються з прийменників, зокрема, до, при, та відповідних відмінкових форм іменника бокъ із прикметником після нього, які вказують на близькість до певної особи, її оточення: особамъ приватнымъ... нε роздавати. А нε тылко до боку г ε т м а н с ко го по(д)скарбїй εнεральный поприсяжный для до-зору Скарбу воскового мѣεтъ и(з)биратися (9 зв.), εнεралны о[с]обы уставичнε при боку г ε т м а н с ко м ъ рεзидуючїε (9), Гεтманъ мѣεтъ людей пла(т)ны(х)... при боку с в о ε м ъ на услуга(х) держати (11 зв.).

Багатий склад с п о л у ч н и к і в у пам’ятці забезпечив адекватність передання синтаксичними конструкціями змісту юридичного документа загальнодержавно-го значення.

Звичайно єднальну функцію виконує сполучник и: Договоры и Постановлε-ѧ правъ и волностεй войсковыхъ... межи Филиппомъ О(р)ликом... и межи

εнεрални(ми) особами... и тимъ жε Войскомъ Запоро(ж)скимъ (2). В окремих випадках як єднальний або зіставний можна трактувати сполучник а: абы εго вεлмо(ж)но(ст)... всѣхъ ты(х) ту(т) послѣдуючи(х) пун тами изображεны(х) а со-бою поприсяжены(х) договоровъ... нεнарушимо додε(р)жалъ (5), будучи волними

87 Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Вип. 3. – С. 15; Історичний словник українського язика. – Т. 1. – С. 117–118.

50

голосами по давнымъ правамъ... войсковымъ и за сои(з)волεнїε(м) наяснѣйшого королεвского влч(с)тва швεдского... о(т) εнεралной старшины и о(т) всεго Войска Запоро(ж)ского... чεрε(з) посланы(х) особъ обраный, оголошεный и возвεдεный на... урядъ гεтманский, яко сїε Договоры и Постановлε я а сполною обрадою на актѣ тεпεрεшной εлε цї ... узаконεныε и утвε(р)жεныε (12). Єднальним сурядним сполучником є повторювальний ани ... ани: гдε впрεдъ никому ани фортεцъ стро - ти, ани городковъ фундовати, ани слободъ осажувати ани якимъжε колвεкъ спосо-бом тыхъ... угодїй пустошити (7).

Головна функція сполучника а – протиставна: усиловало права и волности... на(д)вεрεдити и... ра(з)друшити, а на народъ волный козацкий ...нεволничоε ярмо вложити (3 зв.), за прива(т)нымъ.. дѣломъ а нε войсковымъ (11 зв.), ку годнымъ и заслужонымъ... особамъ пошанова ε а ку проступнымъ ... справεдливост захова-ти (12 зв.) та ін.

Протиставним є запозичений із польської мови сполучник зась (польськ. zaś; не починає речення): мѣεтъ... Гεтманъ у хана... кры[м]ского... старатися о ѡ(т)новлε ε давнεго панство(м) Кримскимъ братε(р)ства... По скончε ю зась войны... тогда крѣпко... постεрѣгати... абы ни в чомъ панство(мъ) Кримскимъ приязнь и побратимство нε нарушилося... (6–6 зв.).

Таким же сполучником є однакъ: [порядокъ]... нεпрεмѣнно содε(р)жалъся, однакъ, кгды нѣкоторї ... Гεтмани, привлащивши сεбѣ нεслушнε... самодε(р)жав-ную владзу... (7 зв.).

Протиставний але є складовою частиною так званих градаційних сполучників у парах не тылко ... але; не тылко ... лечъ: справъ жадны(х) нε тылко криминалныхъ алε и поточны(х) на судили (12), народъ... козацкий... нε тылко окрεстнымъ народомъ, лечъ и самому Восточному панству... страшεнъ былъ (3). Лексеми тылко «тільки» та лечъ «але» – безсумнівні полонізми (польськ. tylko, lecz).

Виявлено кілька сурядних розділових сполучників – или, албо, то ...то; чи то... чили: всεгда... или по(д) сεй часъ возможно будεтъ (6), нεво(з)можно... про-дати албо... купити (11 зв.), до утиснε я оного постро ло... то городы..., то фо(р)- тεцы (6 зв.), тыскаютъся бε(з) волного и(з)бранїя... то на уряды полковничїε, то на иншїε власты (10), защищаючися то унѣвεрсалами гε(т)манскими то протεкцїεю полковничою (11), абы... нε было проважεно... чи то тайно, чили явнε (5 зв.), таковую справу, чи то криминалную, чили нεкриминалную (9).

Пояснювальним є сполучник то εсть: дочку каґана, то ε(ст) кн�зя (3).Порівняно часто вживаються градаційні сполучники якъ...такъ и, яко... такъ

и, такъ... яко и: завше якъ бою, такъ покою... обыкли (7 зв.), Прεто якъ арεнды такъ и помянутая станцїа повинна быти о(т)ставлεна и вεсма знεсεна (11 зв.), Яко всякоε панство цѣлостїю границъ нεнарушимою... утвε(р)жаε(т)ся, так и Малая Росїя... жεбы свои(х) границя(х)... нε была зкгва(л)чεна и нарушεна (5 зв. – 6), людε... воплятъ, жε такъ індуктари..., яко и выεжджїε я(р)марковыε многїε чиня(т)... имъ здырства (11 зв.)

Відзначимо також «сполучник сурядності–підрядності, пояснювальний» надто – «виразник відношень тотожності як співвідношення... цілого й його частини»88: Малая Росїя... жεбы свои(х) границя(х)... ствε(р)жεны(х)... нε была нарушεна, мѣεтъ о тоε я(с)нεвεлможный Гεтманъ... при тра тата(х)... короля...

88 Городенська К. Граматичний словник української мови: сполучники. – Київ; Херсон, 2007. – С. 118.

51

швεдского старатися... Надто повинεнъ будεтъ то(т) жε... Гεтманъ... упросити у королεвского влч(с)тва швεдского такого тра тату... (5 зв. – 6).

«Договори і постанови прав і вольностей військових...» засвідчують високий рівень розвитку синтаксису української писемно-літературної мови початку XVIII ст. в ділянці виразових засобів підрядного зв’язку.

Сполучне слово где трапляється рідко: до пεрвобытной областы Войска Запоро(з)кого привε(р)нεны были, гдε впрεдъ никому ани фортцεцъ стро ти... (7).

Дуже часто використовується сполучне слово який, що приєднує означаль-ні підрядні речення: двыгнулъ войну за вѣру...православную, якая ...тяжεстями насильствована была (5); нε утаεваючи прε(д) ними жадны(х) ко(р)рεспондεн цїй листовны(х) на(и)барзѣй и заграничны(х) и тых якїε могу(т) цѣлости ѡ(т)чи-стой... врεдити (8), тыε жъ самыε тяжари, якїε... на сεбѣ носили (10 зв.), Договоры... исполнεнїю поручаю(т)ся, якїε εго вεлможность... присягою и притиснε εмъ пе-чати войсковой изволилъ потвердити (12) та ін.

Активно використано в цій функції також сполучне слово который: правъ... и волностεй... пун тами изображεны(х)... которыε такъ ся сεбѣ мѣютъ (5), до-говорили и постановили... таковоε право, котороε мѣεтъ быти... заховано (7 зв.), всякїε тяжεсти, утыски и здырства походятъ о(т) властолюбныхъ накупнεвъ, кото-рї ... прεлщаю(т) ср(д)цε гεтма(н)скоε ко(р)рупцїами (10).

Часові підрядні речення вводяться сполучними словами когда, кгды (запо-зичення польськ. gdy): по(д) сεй до того дѣла погодный часъ, когда тоε жъ Вой-ско Запоро(з)коε... по(д) протε цїю... влч(с)тва швεдского удалося (4 зв.), лεчъ по смεрти славной памя(ти) того (ж) Гεтмана Богдана Хмεлницкого, кгды тоε жъ Гдр(с)тво Московскоε многими... способами усилувало права и волности войсковыε собою потвεржεныε на(д)вεрεдити (3 зв.).

Прикладку, що має значення «у ролі кого-, чого-небудь», «будучи ким-, чим-небудь»89, приєднує підрядний сполучник яко: Гдар(с)тво Моско(в)скоε яко нами εдыновѣрноε додε(р)жи(т) (3 зв.), суплѣковати о тоε до... маєстату εго королεвского влч(с)тва швε(д)ского яко ѡборонцы и протектора нш�εго (6).

Питомі сполучники абы, чтобъ (чтобы) приєднують підрядні речення з об’єктною і цільовою семантикою: новоизбранный Гεтманъ... мѣεтъ и повинεнъ будεтъ... старатися и крѣпко застановлятися, абы жадноε іновѣрїε Малую Рос-сїю... нε было проважεно (5 зв.), мѣεтъ о тоε... Гεтманъ... старатися... суплѣковати о тоε..., чтобъ εго влч(с)тво нε допускалъ никому нε тылко правъ и волностей, лечъ и границъ... надвεрεжати и сεбѣ привлащати... суплѣковати, абы у тра - тата(х) εго влч(с)тва Гдр(с)твомъ Московски(м)ъ было тоε должεно, чтобы... нεволниковъ нш�ы(х)... намъ свободны(х) во(з)вращεно (6), для поправы и по(д)-вигнε(н)я упалыхъ правъ свои(х) и волностεй войсковы(х) договорили и постано-вили яснεвεлможнымъ εго милостю паном Филиппомъ Орликомъ новообра(н)-ны(мъ) Гεтманомъ, абы нε тылко... собою поприсяжεны(х) договоровъ и постановлεнїй нεнарушимо додε(р)жалъ, лечъ и за иншы(х)... будучи(х) Гεтманов Войска Запоро(з)кого, чтобъ оныε нεпрεмѣнно захованы и содε(р)жаны были (6).

Трапився і порівняльний сполучник яко: жεбы εдина вѣра православная... ра(з)ширалася и яко кринъ тεрнїи межи окрε(с)тными іновѣрными панствами процвѣтала (5 зв.).

89 Там само. – С. 300.

52

Засвідчені речення з підрядним сполучником умовним єслибы: Еслибы за(с) опрочъ ты(х) вышърεчεны(х)... притрафлялися якїε публичныε справы... тεды... Гεтманъ моцεнъ и волεнъ будεтъ... таковыε дѣла повагою своεю гεтманскою управляти и о(т)правовати (8) та ін. Пор. також: Если панства(х) самодε(р)-жавны(х)... полε(з)ный заховуε(т)ся порядокъ томъ... А чому (ж) бы волномъ народѣ таковый збавεнный порядокъ нε мѣлъ быти захованъ? (7–7 зв.).

Умовним сполучником є лексема бо, а умовно-протиставним виступає сло-во хиба: Тεды тεпεръ абы тыε по(д)воды... вовся были ѡ(т)ставлεны и нихто пεрεε джаючи(х) жадной нигдε по(д)воды брати, напоεвъ, кормовъ и датковъ наймεншы(х) вымагати... нε важилъся, хиба хто публичны(х) дѣлεхъ и то за подорожною... Гεтмана будεтъ εхати то и тому... подводъ толко дати, сколко подоро(ж)ной будε(т) написано. Особливε чтобы жадныε особы войсковыε и ихъ слуги, тако(ж) и слуги... Гεтмана... по(д)водъ, кормовъ... и проводниковъ о(т)-нюдъ нε вымагали, бо чεрε(з) тоε городови разорεнїε а людεмъ бѣднымъ зни- щε ε наноси(т)ся (11).

Виразним живомовним елементом є сполучник то в головному реченні, який стоїть після умовної частини складного речення (пор. нинішні парні сполучники коли... то, якщо... то90): [чεловѣку убогому] а нε да(й) Божε вину якую хочъ ма-лую попастися, то ногъ до головы о(т) выε(ж)джыхъ ярмарковыхъ ободраному быти прийдетъся (11 зв.).

У пам’ятці використано сполучне слово зачимъ, яке приєднує наслідкове під-рядне речення: людε убогїε воплятъ и уска(р)жаются, жε такъ індуктари и и(х) фа торы, яко и выεжджїε я(р)марковыε многїε чиня(т) имъ здырства, за котори-ми... нεвозможно чл�вѣку убогому свободнε на я(р)марокъ появитися... ногъ до головы... ободраному быти прыйдεтъся. Зачимъ абы інду тари и и(х) фа тори о(т) ты(х) тылко товаровъ и таковыε εѯакцї ... до Скарбу Войскового о(т)бырали, якїε буду(т) выражεны інтεрциза(х) ... и найменшого зды(р)ства нε чинячи (11 зв. – 12).

Полонізмами в пам’ятці є сполучники і сполучні слова жε «що» (пол. że), жебы «щоб» (польськ. żeby), ижъ «що» (польськ. iż), понεважъ «через те що», «бо» (пол. ponieważ), прεто «тому, через те» (польськ. przeto), теды «отже» (польськ. tedy): и ѡ(т)толь людεмъ убогимъ посполитымъ умножаε(т)ся тяжεсть, жε многїε козаки людей доста(т)ны(х) посполиты(х) по(д)сусѣдки сεбѣ при(й)-муючи, охороняють оны(х) о(т) ѡбыклы(х) повинностей (10 зв.), особливε о тоε просити... у наяснѣйшого королεвского влч(с)тва повинεнъ, жεбы нεволниковъ нш�ы(х) панствѣ εго влч(с)тва зостаючи(х) всѣхъ свобожεно и намъ во(з)вращεно (6), А жεбы скутεчнѣйшая была... поуфало(ст) повинεнъ будεтъ ко(ж)дый ни(х) при обнятю своεго уряду на вѣ(р)ность ку Ѡ(т)чизнѣ... фо(р)малную прися-гу... выконати (8 зв.), я... присягаю... на томъ: ижъ будучи волними голосами... обраный, оголошεный и во(з)вεдεный на... урядъ гεтманский, яко сїε договоры и постановлε я ту(т) описа(н)ныε... нεпрεмѣнно исполняти (12), Понεва(ж)... вѣра пεрвεнствуε(т) тεды... о вѣри... дѣло на(д)лεжитъ начати (5), Прεто якъ арεнды такъ и станцїа повинна быти... знεсεна (11 зв.).

У пам’ятці зафіксовано різноманітні ч а с т к и , зокрема, підсилювально-ви-дільні же (жъ), ажъ: тимъ жε войскомъ (2), то(т) жε городъ; а(ж) по самый Очаковъ (7), видільна хочъ: вину якую хочъ малую попастися (11 зв.).

90 Городенська К. Названа. праця. – С. 98, 322.

53

Синтаксис «Договорів...» повинен стати об’єктом окремого докладного дослі-дження, яке може допомогти знайти відповідь на запитання, якою мовою первісно було скомпоновано текст документа. Крім іншого, варто буде докладно зіставити будову речень і їх частин в українському і латинському текстах пам’ятки. Дещо з синтаксису пам’ятки розглянуто при вивченні складу сполучників і сполучних слів у ній. Тут, гадаємо, варто звернути увагу на часті постпозитивні прикметни-ки, присудки у кінці фрази, відділені від підмета величезною кількістю конструк-цій. Це – вплив латинської мови. Нанизування різних конструкцій є загальною ознакою стилю бароко.

Дуже багатий словниковий склад пам’ятки, різноманітна термінологія та-кож можуть стати предметом розгорнутої лінгвістичної розвідки. Основу лекси-ки «Договорів...» становить живий український словник. Наведемо лише деякі яскраві приклади цього: εдино(ст)айны(ми) голосами (4 зв.), о(т) нεволничого ярма (5 зв.), границъ на(д)вεрεжати (6; пор. надвереджати... «пошкодити (про здоров’я)»91), нεволниковъ... свобожено (6), сусѣдскую згоду и прїязнь (6 зв.), промысла(х) рибны(х) (6 зв.), зубожалы(х) и ранами скалѣчεны(х) (7), Рѣки, рѣчки и всякїε прикмεты (7), уросли нεстроεнїя (7 зв.), нε принижаючи и(х) умыслиε для понижε я (8 зв.), таковый порадокъ... дозорѣ мѣлъ, млинами... завѣдовалъ (9), для дозору скарбу (9 зв.), всякїε на людей бѣдныхъ тяжεсти, утыски и здырства; о(т) властолюбныхъ накупнεвъ (10; накупень, мабуть, – «корупціонер», пор. накупован[ь]е-ся «підкуп»92), они остановивши жилища сво обыкли прочку ити и заграничны(х) панствахъ спокойнѣйшого... шукати сεбѣ помεшка я (пор. пріч < прочъ), до кошε я сѣнъ, збира я поль пашεнь и гачε я грεбεль примушати (10); худобы лежачой и рухомой (10; пор. діал. худоба «майно, скарб»93), многїε козаки людей доста(т)ны(х) посполиты(х) по(д)сусѣдки сεбѣ при(й)маючи (10 зв.), до крайнεго знищε я; ухиляютъ(ся) о(т) двига я спо(л)ны(х) тяжаровъ (11), сво мъ грошεмъ (11; пор. гріш «взагалі гроші»94), прыйдетъся (11 зв.), ку всεму старшому и меншому товариству любовъ а ку проступнымъ вεдлугъ а(р)тикуловъ правны(х) справεдливость заховати (12 зв., пор. проступитися «про-винитися»), по(д) сεй до того дѣла погодный часъ, когда тоε жъ Войско Запоро(з)коε... по(д) протε цїю... влч(с)ва швεдского удалося (4 зв.).

Напевне, в жодній іншій пам’ятці української мови немає такої концентрації термінології, що стосується державного ладу та адміністративного устрою Геть-манату, як у «Конституції» П. Орлика. Досить добре відображена в ній суспільно-політична, юридична та ін. лексика.

Чимало в пам’ятці церковнослов’янізмів, особливо – в преамбулі, але вони трапляються і в інших частинах документа. Їх уживання у староукраїнській пи-семній мові було традиційним, однак у ній вони стали засобом урочистого зву-чання акта.

Церковнослов’янізми в тексті – головно лексичні (з відповідним фонетичним оформленням). Незначним є вплив церковнослов’янської мови у фонетиці. Є в

91 Словарь української мови / Упор. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. – Т. 2. – К., 1908. – С. 480.

92 Тимченко Є. Зазнач. праця. – Кн. 2. – С. 45993 Словник української мови. – Т. 11. – С. 167.94 Там само. – Т. 2. – С. 172.

54

пам’ятці окремі церковнослов’янські текстові вкраплення. Можливо, введенню їх сприяли духовні особи, що брали участь у компонуванні цього акта.

І після приєднання Лівобережжя й Київщини до складу Російської держави в цих регіонах досить міцно зберігала зайняті раніше позиції польська мова. Полонізмів дуже багато в лексиці (повнозначні та службові слова). Тут і пи-тома польська лексика, і запозичена з інших мов. Елементи польської мови в морфології – поодинокі. Серед причин вживання польських мовних елементів у Лівобережному Гетьманаті була інерція, а також те, що чимало представників української еліти одержали освіту в польських навчальних закладах. Самому новообраному гетьманові польська мова була дуже близька, і нею він вів свій щоденник в еміграції. Безпосередня участь П. Орлика в написанні й редагуванні «Пактів і Конституцій» могла сприяти використанню в цій пам’ятці полонізмів.

«Договори і постанови...» насичені латинською лексикою, особливо терміна-ми, вживаними в той період на всьому європейському мовному просторі (та й сама латина була міжнародною мовою). Це і прямі запозичення, і засвоєні че-рез польську мову слова. Без знання латинської мови сучасний читач не зрозуміє адекватно змісту пам’ятки. Латинський вплив, як зазначалося, помітний і на по-будові речень.

Майже півстолітнє (на час створення пам’ятки) перебування Лівобережної України у складі Російської держави, активне спілкування українців з росіянами, особливо з представниками царської влади, не могли не відбитися на українській писемно-літературній мові. Українсько-російські контакти в ділянці «канцеляр-ської» мови XVIII ст. очікують свого дослідника. Поодинокі факти можливого ро-сійського впливу ми відзначили, аналізуючи морфологію пам’ятки. До імовірних лексичних запозичень із російської мови можна віднести, наприклад, такі слова або значення слів: ани фортεцъ стро ти, ани городковъ фундовати (7; пор. рос. городокъ «укріплення», «укріплене поселення»95), государство Московскоε ... по-стро ло на кгрунта(х) и угодїа(х) (6 зв.), мѣлкимъ слугамъ (9 зв.) та деякі ін. Не ви-ключено, що російська літературна мова сприяла вживанню церковнослов’янізмів в українській літературній мові Гетьманату.

Лексика пам’ятки переконливо свідчить про те, що творцями її були ви-сокоосвічені люди, знавці кількох мов. Вони були інтелігентними політика-ми, що дотримувалися дипломатичного етикету. «Договори...» скомпонува-ли патріоти, які щиро любили Україну, добре знали її історію. Козацьку дер-жаву автори за інерцією називають Малая Россїя, вживають похідний від цього хороніма прикметник малороссїйскїй: пε(р)воначалного Малой Россї пр(с)тла ми(т)рополитанского Кїεвского; яко всякоε панство цѣлостїю границъ нεнарушимою состои(т)ся и утвε(р)жаε(т)ся, та(к) и Малая Россїя, жεбы свои(х) границя(х)... (5 зв.); народу малоросси(й)ского (3), народъ... малоросси(й)с- ки(й) (3 зв.), синовъ малороссї(й)ски(х) (5 зв.). Але в пам’ятці Україна позначаєть-ся також словосполукою Отчизна Малороссийская і навіть із прикладкою матка («мати») наша: о інтεрεсса(х) Ѡ(т)чи ны Малоросси(й)ской радѣти (4 зв.), Ми-лость и печаловитоε ку Ѡ(т)чи(з)нѣ Малоросси(й)ской матцѣ нш�ой... мѣти (12 зв). Пор. у листі І. Максимовича з Москви до рідної сестри: «призри... на нище-

95 Словарь русского языка XI–XVII вв. – Вып. 4. – С. 93.

55

ту мою и нынешнюю печалъ мою, а знаючи, яко чюжд... нынε от вас и страмен сыном матери моея отчизны...»96.

Без прикладок та означень у «Договорах...» вживається хоронім Укра на на означення всієї території «запланованої» незалежної держави: Кароля Два-надцятого... вступившого Укра ну (4), жадноε іновѣрїε... нε допускати на Укра нѣ (5 зв.), чтобы... и всѣ починεныε нн�ѣшную войну на Укра нѣ шкоды нагорожεно и слушнε ω(т) Москви пополнεно (6), окрε(ст)ныε панства... нε дε(р)- зали порабощεнїя сεбѣ Укра ны жεлати (6 зв.), посполитымь людεмъ прεждε... на Укра нѣ наε(з)ды и по(д)воды, а козако(мъ) проводничεства... приносили тяжεсти (11). Впадає в око те, що на позначення місця руху в документі із хоронімом Укра-їна вжито і конструкцію з прийменником в, і з прийменником на. Від хороніма Укра на фіксується похідний прикметник укра нскїй як від назви держави, а не украинный – як від назви просто території: Городъ столεчный Кїεвъ и инныε укра-нскіε городы з ма стратами (11).

Свою державу автори називають і просто Отчизна, Отчизна наша та ін.: Ѡ(т)чизну, милую матку нш �у (4), о цѣлости Ѡ(т)чизны; Ѡ(т)чизнѣ нш�ой (7 зв.), за успокоε εмъ... мятεжу Ѡ(т)чизны (10 зв.), всѣ Ѡ(т)чизнѣ нεстроанїя (12), подсылки всякіε Ѡ(т)чизнѣ... шкодливнε... обявляти (12 зв.), Наяснѣйшіε королѣ швεдскї ... протε торами Укра ны титуловалися... для болшой крѣпости Ѡ(т)чизны нашой (6) та ін. Український народ у преамбулі названо народъ козац-кїй (3, 5). Пор. ще похідний прикметник отчистый «вітчизняний», що стосується Вітчизни (польськ. ojczysty «вітчизняний»): ты(х) якїε могу(т) цѣлости о(т)чи-стой ...врεдити (8).

У преамбулі, де йдеться про те, що Б. Хмельницький із народом «по(д)далъся... доброволнε по(д) самодε(р)жавную руку велики(х) г(с)да- рεй цр�εй и вεлики(х) кн�зεй повεлитεлεй росси(й)ски(х)» (3 зв.), вжито прикмет-ник, похідний від хороніма Росія. Проте звичайно в «Договорах...» на позначення Росії використовується складена назва із прикметником московскій, а один раз країну по-народному названо просто Москва: Государство Московскоε... во(з)даючи злая во(з) благая (3 зв.), Г(с)дуство Московкоε вынаходячи ро(з)ны(х) способовъ до устиснεнїя (6 зв.), чтобы... всѣ починεнныε ... войну на Укра нѣ шкоды нагорожεно и слушнε ω(т) Москви пополнεно (6). Пор. також: за освобожε-

εмъ... Ѡтчизны о(т) московского по(д)данства (7); жεбы Днѣпръ о(т) городковъ и фортεцъ московски(х), тако(ж) и кгрунта войсковыε о(т) поссεсї московской очищεны... были (7), за уволнεнїεмъ... Ѡ(т)чизны нш�ой ярма московского (9), за уволнεнїεмъ оной о(т) по(д)данства московского (10). Інші сусідні держа-ви названо так: Держава Полская (3) Рѣчъ Посполитая Полская (5), Панство Кримскоε (6, 6 зв.). Оттоманська імперія згадується під назвою, якою на той час у Європі позначали уряд цієї держави – Наяснѣйшая Порта (5 зв.). Додатково-го з’ясування потребує, про яку державу йдеться в преамбулі, коли говориться: народъ валεчный стародавный козацкий прεждε сεго имεнованый коза(р)ский ... нε тылко окрεстнымъ народомъ, лεчъ и самому Восточному Панству на морѣ и на зε(м)ли страшεнъ былъ (3). Імовірно, це – Візантія (пор. далі цεса(р) восточный).

«Договори і постанови...» 1710 р. однозначно свідчать про те, що їх автори були людьми побожними. Вона починається інвокацією – зверненням до Бога в

96 Николаев С.И. Указ. соч. – С. 394.

56

Трійці єдиного, написаною церковнослов’янською мовою з українськими елемен-тами (Ст�аго, во Тройцы Славимого – 3).

Початкові слова преамбули «Дивный и нεпостижимый судба(х) свои(х) Бг�ъ, милосε(р)дный долготεрпѣнї » (3) нагадують вирази зі Святого Письма. Пор.: Дивенъ бг�ъ во ст�ыхъ своихъ (псалом 67, вірш 3697), Щедръ и мл(с)тивъ г(с)дь, долготерпѣливъ и многомл(с)тивъ (псалом 102, вірш 898), Якω ты, г(с)ди, бл�гъ и кротокъ и многомил(с)тивъ всѣмъ призывающымъ тѧ (псалом 85, вірш 599). Говорячи про поразку гетьмана І.Мазепи, автори вжили вираз нεи(з)слѣдован-ны судьбы Бж�ї . Пор.: ω, глубина... разума бж�їѧ! якω нεиспытани судове єго и неизслѣдовани путїє єгω (Послання апостола Павла до римлян, глава 11, вірш 33100).

У багатьох випадках, коли йдеться про важливі, доленосні справи, в «Догово-рах і постановах...» вжито народні вставні фразеологізми зі словом Бог: по скончε-

ю дай Божε щасливомъ войны (6), По скончε ю зась войны когда Г(с)дь Бг�ъ пособитъ (6 зв.), и тεпε(р) за освобожε εмъ дай Бж�ε Ѡ(т)чизны о(т) московского по(д)данства (7), Ѡ(т)чизны... разорεнїεмъ а нε да[й] Бж�ε и пагубою (8), за уволнε-

εмъ дасть Бг�ъ Ѡ(т)чизны нш�ой з ярма московского (9), Ѡ(т)чизны зa уволнε- εмъ дай Бж�ε оной ω(т) по(д)данства московского (10) (пор. сучасні дай Боже,

Господи; не дай Боже, Господи, Мати Божа101). Пор. ще: крѣпко сколко Бг �ъ силы и разуму пошлε(т) застановлятися (6). Автори пишуть, що після гетьмана І.Мазепи «осиротѣлоε по смεрти своεго пεрвεнствуючого рεимεнтара Войско Запорожскоε, нε ω(т)чаεваючися жалаεмой сεбѣ свободы, а полагаючи сталую уфно(ст.) помо-щи Бж�ой... прв �дной нашой справѣ» (4 зв., тобто «...в праведній...»).

Імена українців у пам’ятці написано в церковнослов’янській, а не народ-ній формі: Филиппомъ О(р)ликомъ (2), Іоанна Мазепи (3 зв.), Константиномъ Гордѣεнкомъ (4 зв.).

Творці пам’ятки добре володіли словом, ораторським мистецтвом і були об-даровані письменницьким хистом. Підтвердження цього знаходимо не тільки в преамбулі, а й в усьому тексті. Автори полюбляють звичайні означення, епі-тети (нерідко по два й більше), часто використовують метафори, вживають по-парно по два близькі чи неблизькі за семантикою дієслова та іменники, застосо-вують протиставлення, залучають фразеологізми. Наприклад: εдны па(н)ства и народы во(з)вышаεть, другїа за грѣхи и бε(з)законїя смиряεтъ; народъ валεчный стародавный козацкий... першъ право(з)нεслъ былъ славою насмε(р)тεлною, обши(р)нымъ владѣнїεмъ, и ω(т)вагами рицε(р)скими... Потомъ славимый во вышны(х)... прв(д)ный судїя Бг�ъ за умножившїся нεправды и бε(з)законїя...то(т) народъ козацки(й) понизилъ смирилъ... однакъ... хотячи на пε(р)вую свободу ...

по(д) тяжкого... панова я полского выпровадити, во(з)двигнулъ рεвностного православїя ст�го, Ѡ(т)чизны правъ и во(л)но(с)тεй войсковы(х) стародавны(х) оборонцу, валεчного Гεтмана славной памя(ти) Богдана Хме(л)ницко(г)о (3–3 зв.) нεсмεртεлной и вѣчнодостойной памяти Кароля Дεсятого (3 зв.), за гεтманства

97 Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета на церковнославянском языке. – М., 1997. – С. 723.

98 Там же. – С. 743.99 Там же. – С. 734.100 Там же. – С. 1906.101 Словник фразеологізмів української мови. – К., 2003. – С. 186.

57

славной памя(ти) нεбожчика... Іоанна Мазепи (3 зв.), нεи(з)слѣдованны судбы Бж�ї такъ рεвностного нεбо(ж)чиковского намѣрεнїя, за опачнымъ о(т)мѣнной фортуны воεнной поводом, нε тылко нε и(с)полнили, лεчъ и самого (І. Мазепу. – В.Н.) Бεндεрѣ дεкрεтомъ смε(р)тεлнымъ прикрыли (4), чтобъ оныε нεпрεмѣнно захованы и содεржаны были (5), жεбы вѣра православная восточного исповѣданїя... ра(з)ширалася и яко кринъ тεрнї мεжи окрε(с)тными іновѣрными панствами процвѣтала (5 зв.), кгрунтовъ... нε очи(с)титъ и нε уволни(т) (6 зв.), Наостатокъ гнѣздо войсковоε Сѣчъ Запоро(ж)скую (6 зв., пор. З нашого славεтного гнѣзда (Сѣчи під 1693 р.102), бε(з) дш�εгубной завѣсти и вражди (8), ну(ж)ная и нεω(т)-волочная потреба (8 зв.), нεлицεми(р)ный и нелицεзритεлный падεтъ дεкрεтъ (9), знамεнитый урядъ гетманский (12) тощо. Використано й фразеологізми: будε(т) и на тоε пилноε и неусипноε мѣти око, жεбы людεмъ... посполитымъ... (9 зв.), чл�вѣку убогому... нε дай Бж�ε вину якую малую попастися, то ногъ до головы... обо-драному быти прыйдεтъся (11 зв.).

Привертає увагу кінцеве речення присяги новообраного гетьмана П. Орлика: такъ мнѣ Бж�е помози, непорочноε сїε Еv�глїε и нεвинная страсть Хв�а (12 зв.), бо звичайно клятва в старовину в Україні завершувалася словами: такъ ми Бж �ε въ Тр(о)ци ст�ой єдиный помози, и вси ст�ыи103.

Лінгвістичний аналіз документа допомагає увиразнити колективний мовний портрет творців пам’ятки – побожних, освічених, творчих людей.

Аж до другої половини ХХ ст. прямих свідчень про авторів пам’ятки не було знайдено. Знаний історик Ілько Борщак (1892–1959), що перебував в еміграції у Франції, багато праці присвятив П. Орликові та його родині. В бібліотеці-архі-ві розташованого на сході Франції замку Денвіль, що належав дружині генера-ла Григора Орлика – сина гетьмана П. Орлика, він виявив копію скороченого ла-тинського тексту «Договорів і постанов...», зроблену Григором. У ній містилася важлива інформація, що стосується історії складання тексту пам’ятки. Гетьман П. Орлик писав: «Я один зложив найбільшу частину договору й зредагував цілий договір. Я зложив це за певним планом... Поміж особами, що обмірковували точки цього документа, були пп. Войнаровський, Гордієнко, Горленко, Ломиковський, Мирович, Максимович, Іваненко, Карпенко і деякі прізвища я вже не пригадую за давністю часу, але були зі мною на нарадах люди світського і духовного стану та численні знатні особи, що відвезли наші рішення на Україну... Над цим ми пра-цювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П[ан] Войнаровський допомагав мені в цьому»104.

Збереглася записка Г. Орлика про преамбулу до «Договорів...», в якій сказано: «Ця Хартія мала широкий вступ, який є в мене. Козацькою мовою й який малює долю й недолю козацького народу. Той вступ, як оповідав мені батько, було при-йнято одноголосно по коротких дискусіях. Батько сам умістив уривок про те, що козацький нарід завжди висловлювався проти автократії. Про те, що козацький

102 Летопись событий в Юго-западной России в XVII веке / Сост. С. Величко. – Т. 3. – К., 1855. – С. 174.

103 Требник Петра Могили / Перевидання з оригіналу, що появився у друкарні Києво-Печерської Лаври 16 грудня 1646 р. / Упор. А. Жуковський. – Канберра; Мюнхен; Париж, 1988. – С. 417.

104 Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. – К., 1994. – С. 6–7.

58

нарід є безпосередній наступник хозарської держави, батько мій прочитав у ста-родавніх латинських письменників... Писав мені також батько, що якби козацький нарід заховав своїх колишніх власних князів, ці князі мали б більші права на спад-щину Східної Імперії, ніж сучасна російська цариця»105.

Ці свідчення батька та сина Орликів дуже важливі для дослідника мови пам’ятки 1710 р. Отже, більшу частину її написав і зробив редакцію тексту сам новообраний гетьман. Проте не знайдено прямих свідчень того, якою мовою було створено проект і первісний текст: українською, латинською чи навіть польською.

Як відомо, П. Орлик народився 1672 р. у с. Косуть Ошмянського повіту (нині в Литовській Республіці). З молодих років проживав в Україні. Навчався в Києво-Могилянській академії, яку закінчив до 1694 р. Певний час працював писарем у Київській митрополії. 1698 р. одружився з дочкою полтавського полковника П. Герцика. Працював у Генеральній військовій канцелярії з 1700 р. Від 1706 р. був генеральним писарем. Своєму найближчому помічникові П. Орликові гетьман І. Мазепа надав великі маєтки в Чернігівському, Ніжинському і Стародубському полках106. В українськомовному оточенні П. Орлик перебував від часів своєї юно-сті і протягом усього життя в Україні. Шукаючи шляху до помилування його ца-рем Петром І, П. Орлик звернувся з великим листом до С. Яворського, тоді митро-полита рязанського і блюстителя патріаршого престолу, а колись – свого викла-дача в Києво-Могилянській академії, в якому, між іншим, назвав себе іноземцем: «...Представляла мнѣ совѣсть христіанская присягу мою, которою на вѣрную службу ему Мазепѣ единому, яко гетьману и пану своему (понеже царскому вели-честву будучи иноземцемъ и пришелцемъ въ Украину, а ни на подданство, а ни на вѣрность, никогда не присягалемъ) обовязанный былемъ...»107; «...принужденный былемъ указомъ и страшною Мазепы присягою, ...не открилемъ никому тайны, сохранялъ я неврежденнѣ вѣрность, яко слуга пану, яко иноземецъ и креатура сво-ему благодѣтелеви, и долженъ былемъ тое сохранить, понеже натура мнѣ тое сама съ предковъ моихъ дала не быть придателемъ... Я убо единъ иноземецъ тайну тую вѣдалъ...»108. Імовірно, тут слово «иноземец» автор ужив не в етнічному значенні, а в державно-територіальному: він приїхав до Лівобережної України з Речі По-сполитої.

Учасники «конституційного процесу» 1710 р., яких, може, й не випадково, майже за алфавітом перелічив П. Орлик, належали до тодішньої еліти й посідали різні посади в гетьманській адміністрації або в Запорозькій Січі ще до обрання П. Орлика гетьманом.

Андрій Войнаровський – син сестри гетьмана І. Мазепи. Народився на Воли-ні, але виріс у Києві. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та, мабуть, у Дрезденському університеті. Виконував важливі завдання І. Мазепи109.

105 Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. – К., 1994. – С. 7.

106 Мацьків Т.Р. М. Орлик Пилип // Енциклопедія українознавства. Перевид. в Україні. – Т. 5. – Львів, 1996. – С. 1875.

107 Письмо Орлика к Стефану Яворскому. – С. 19–20.108 Там же. – С. 27.109 Горобець В.М. Войнаровський Андрій Янович // Києво-Могилянська академія в іменах.

XVII–XVIII ст.: Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С. 121.

59

Костянтин Гордієнко – кошовий отаман Війська Запорозького, народився на Полтавщині, навчався в Києво-Могилянській академії110.

Андрій Дмитрович Горленко – наказний прилуцький полковник, наказний гетьман, син прилуцького полковника. Закінчив Києво-Могилянську академію111.

Іван Ломиковський – генеральний хорунжий, генеральний осавул, генераль-ний обозний, наказний гетьман. Народився на Волині, переселився в 1670-х роках на Лівобережжя. Навчався в Києво-Могилянській академії112.

Федір Іванович Мирович – генеральний бунчужний при гетьманові І. Мазепі. Народився, імовірно, в Переяславі. Навчався в Києво-Могилянській академії113.

Іван Петрович Максимович – канцеляриcт у полковій канцелярії м. Ніжина. Напевне, народився в Ніжині. Закінчив Києво-Могилянську академію114.

Висловлено думку про те, що згаданий П. Орликом Іваненко – це знаний полі-тичний діяч кінця XVII – початку XVIII ст. Петро Іваненко, відомий і під прізвись-ком Петрик – старший писар генеральної канцелярії, гетьман «Ханської України». Закінчив Києво-Могилянську академію. Народився в Полтаві або в Нових Санжа-рах на Полтавщині115.

Не вдалося з’ясувати, хто такий Карпенко, згаданий у списку П. Орлика останнім.

Як бачимо, абсолютна більшість людей, причетних до творення пам’ятки, народилася й виросла на Лівобережжі: К. Гордієнко, А. Горленко, Ф. Мирович, І. Максимович, П. Іваненко (Петрик). А. Войнаровський виріс у Києві, а І. Ломи-ковський молодим приїхав на Лівобережжя й там залишився.

Усі особи, так чи інакше пов’язані із формуванням тексту «Договорів і поста-нов...», до еміграції жили в Батурині. Напевне, вони в щоденному житті послуго-вувалися українською мовою. У гетьманському уряді мусило існувати якесь койне на основі південно-східного наріччя (воно функціонувало на більшій території Гетьманату), з елементами північного наріччя, на терені функціонування якого тоді розташована була його столиця – місто Батурин. Це недвозначно випливає з історико-мовного аналізу пам’ятки.

Можна вірити П. Орликові, що він написав ту частину преамбули, де йдеть-ся про козацький – український – народ, склав більшу частину пам’ятки й від-редагував договір. Редагування, напевне, стосувалося насамперед змісту, але не обов’язково й мовного оформлення, хоч і така можливість не виключена. П. Орлик у Києво-Могилянській академії навчився ораторського мистецтва, озна-йомився з основами поетики. Сам він не позбавлений був поетичного таланту. Надрукував панегірики «Alcides Rossyjski triumfaln[y]m laurem ukoronowany» (Вільно, 1695 р.) на честь І. Мазепи та «Hippomenes Sarmacki (К., 1698 р.), при-

110 Щербак В.О. Гордієнко (Гордієнко – Головко) Кость // Там само. – С. 145–146.111 Горобець В.М., Хижняк З.І. Горленко Андрій Дмитрович // Там само. – С. 148–149.112 Горобець В.М. Ломиковський Іван // Там само. – С. 330.113 Кресін О.В. Мировичі // Енциклопедія історії України. – Т. 6. – К., 2009. – С. 665.114 Сьєдіна Дж. Максимович Іван Петрович // Києво-Могилянська академія в іменах. – С. 347–

348.115 Горобець В.М. Іваненко (Петрик) Петро Іванович // Києво-Могилянська академія в іменах. –

С. 235–236; Станіславський В.В. Іваненко Петро (Петрик) Іванович // Енциклопедія історії Украї-ни. – Т. 3. – К., 2005. – С. 396.

60

свячений шлюбові І. Обидовського з Ганною Кочубеївною116 (їх би варто пере-видати факсимільно). Добре знання українського писемно-літературного узусу, вправність П. Орлика як стиліста засвідчує його лист до С. Яворського. З усією імовірністю можна стверджувати, що обговорення проекту «Договорів...» відбу-валося українською мовою, а з цього випливає, що текст його було скомпоновано по-українськи. Менш вірогідно, але не виключено, що пам’ятку первісно написа-но латинською мовою. Ця проблема вимагає окремих спеціальних лінгвістичних студій. Базою для них, яка пришвидшить вивчення тексту в цьому плані, повинен стати детальний покажчик слів і форм як українського, так і латинського примір-ників джерела. Імовірність написання документа польською мовою дуже мала.

Лінгвістичний аналіз українського примірника-оригіналу «Договорів...» 1710 р. свідчить, що текст написав генеральний писар в уряді П. Орлика – зна-ний лексикограф І. Максимович: у пам’ятці знайшли вираження індивідуальні особливості його орфографії. Особливості мовлення генерального писаря від-билися на фонетиці та морфології тексту. Готуючи останній український варіант, І. Максимович міг вносити в текст й дрібні редакторські зміни. Як свідчить його латинсько-«слов’янський» словник, І. Максимович був чудовим філологом, що глибоко знав рідну українську і добре – церковнослов’янську мови, володів їх лексичними багатствами. Він не був позбавлений і поетичного хисту, який виявив вже після повернення з еміграції. Інтернований у Москві І. Максимович переклав з латинської мови книгу поезій єзуїта Германа Гуго «Pia desideria» – «Желанія благоговѣйная» (завершив 1718 р., але переклад у свій час не надруковано)117.

Дослідження українського оригіналу «Договорів і постанов прав і вольностей військових...» переконує в тому, що це – надзвичайно важлива пам’ятка україн-ської культури, в якій більшою мірою, ніж у будь-якому іншому типологічно на-ближеному джерелі, знайшов відображення узус української писемно-літератур-ної мови початку XVIII ст., її лексичне і стильове багатство, зафіксоване койне правлячих кіл гетьманської України.

Василь Німчук

116 Максимович М.А. О панегириках Филиппа Орлика // Максимович М.А. Собрание сочине-ний. – Т. 3: Языкознание. История словесности. – К., 1880. – С. 713–714.

117 Николаев С.И. Указ. соч. – С. 386–389, 395–396.