e�mail: nacija@ukr.net www.cun.org.ua 24–31 грудня 2015 року № 51–52 (630–631)

КонгресУкраїнськихНаціоналістів

Поспішіть передплатити газету «Нація і держава» на наступний рік!Вартість видання з доставкою для розповсюдження на території України в 2016 році становитиме:

на 1 міс. – 10,80 грн; на 3 міс. – 32,40 грн; на 6 міс. – 64,80 грн.

Наш передплатний індекс – 09715.

Змагатимеш до поширення сили, слави,багатства і величі Української Держави

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!СЛАВІМО ЙОГО!

Дорогі співвітчизники!Дорогі побратими!До нас надходить святкова пора

радості і світла.Створімо у наших домівках родин-

ний затишок, полишімо щоденні труд-нощі і проблеми. Підготуймося до таїн-ства Святого вечора та РіздваХристового.

А на порозі Нового року згадаймовсе добре, що ми здобули в цьому році,щоб твердо і впевнено продовжуватинаш шлях.

Від імені Конгресу УкраїнськихНаціоналістів звертаюся до кожногоукраїнця зі щирими побажаннями віри-ти у нашу перемогу, бо на нашому боціВоля, Правда і Бог. Наш провідникСтепан Бандера, християнин-націона-ліст, у своїй праці «З невичерпногоджерела» заповідав: «Віра найбільшескріплює сили душі. ... З цього джерелавіри ми повинні за черпнути найбільшесили, щоб витримати на правильномушляху. Свідо мість, що з нами Бог, – ценайпевніша і найбільша поміч для насусіх, зокрема, для всіх борців і страдни-ків українського визвольного змаган-ня». Пиша й мося тим, що ми є україн-цями, із власним національним харак-тером і своєю ідентичністю.

Наша віра в Бога, наша віра в ідеюукраїнської нації і віра в могутністьукраїнської держави стає ще сильні-шою і шириться усюди твердо і невід-ступно. Усвідомлюймо і не відступай-мо: Україна – це держава з єдиноюмовою, культурою, тисячолітньоюісторією.

Успіхи і досягнення держави почи-наються із кожного з нас. Не будьмобайдужими, пам’ятаймо слова нашоїСлави Стець ко: «…Будуй Українунавколо себе».

Вдивляючись у майбутнє нашоїнації і держави, закликаю весь україн-ських народ до консолідації і єдності.

Тільки разом зможемо захиститисвою свободу і незалежність, приско-римо незворотній поступ до економіч-ного процвітання, поборення бруталь-ного впливу корупції, очистимо нашудержаву – наш спільний Храм відфарисеїв і міняйл.

Нехай Господь дарує всьому нашо-му народу, нашим сім’ям, для кожногоз нас міцного здоров’я, щастя і добра.

Нехай наші домівки наповнятьсялюбов’ю і надією.

Веселого Різдва! Щедрих колядок!Смачної куті! Здійс нення мрій ібажань!

Степан БРАЦЮНЬ,Голова Конгресу Українських Націоналістів

Шановні подруги і друзі!Щиро вітаємо Вас і Ваші родини із Новим роком та

Різдвом Христовим!Цей Новий рік ми зустрічаємо більш зрілими і загар-

тованими. Загартованими у жорстокій і підступній війніз нашим одвічним недругом – Російською неоімперією,яка посягнула на святая святих – нашу вистраждану івиборену у кровавій борні незалежність.

У ці тривожні і водночас героїчні дні ми постійно від-чуваємо підтримку нашого Небесного Отця.

Тож відчуймо себе єдиною християнською родиною,у якій сьогодні народжується наш Спаситель. Згадаймодобрим словом і з любов’ю і тих, хто в цей час на пере-довій захищає власну гідність, гідність своєї родини тасвого народу. Хай нас наповнить непохитна віра в пере-могу добра над злом, правди над кривдою, світла надтемрявою, а світло Вифлеємської зорі вказує нашомународу дорогу до миру, злагоди та добра.

Веселого Вам Нового року, смачної куті та дзвінкоїРіздвяної коляди!

Христос народився! Славімо Його!З повагою,

Богдан БОРОВИЧ,Голова Всеукраїнського Братства ОУН УПА

Кожний Новий рік відкривається днемйого народження. Степан Бандера наро-дився першого січня 1909 року. Когортународжених у січні українських лицарів поповнивостанній Головнокомандувач УПА Василь Кук – йогодень народення 11 січня. Утім, відомих і незламнихВасилів в Україні набралося так багато, що незабутнійЄвген Сверстюк якось задумав їх вшановувати 14 січня– акурат на Василя, в їхній день ангела. Тож щороку, наВасиля, в Київському Будинку вчителя говорили-слави-ли Василів – Стуса, Симоненка. А ми ще додаємоВасиля Галасу, соратника Кука. Та хіба лише їх…Чомусь саме січень такий щедрий на крики народженьлюдей неординарних…

А розпочинається рік і перший його місяць народ-женням провідника нації, її символу. Степан Бандерауспадкував генетичну силу і пам'ять свого роду. І ставнезламним.

(Продовження теми на стор.6)

СВЯТКОВЕ!

Вдивляючись у її світлину, укра-їнці з любов’ю та сумом кажуть:«Наша Надія». При цьому вкладаютьу ці слова не лише ймення нашоїГероїні, яка для всіх людей доброїволі є уособленням Честі та Відваги,а й великі сподівання на майбутнєнації та держави: Надя – наша надія.Надія – на відродження притаманнихще з княжих і козацьких часів кож-ному українцеві цінностей – почуттявласної гідності, самоповаги, без-межної любові до рідної землі, вір-ності матері-Вітчизні. Надія – щоврешті «заживемо і ми, браття, усвоїй сторонці» щасливо і заможно,збудуємо потужну й багатуУкраїнську державу, якій не буде рів-них у людській силі й військовійміці, тож жодний супостат не посмієзазіхати на нашу свободу, на нашуземлю. Саме так і буде, якщо гене-тичний код нашого народу, який все-лив у душу й характер Наді Савченконескореність і непіддатливість воро-гові в умовах жорстокого і принизли-вого полону, пробудиться і живитимесерце і розум кожного українця.

Хто з нас задумувався над диво-вижним феноменом українки, якавже другий рік перебуває в неволітирана? Так, її не катують (поки що)електричним струмом… Теперішнімосковські кати вишколені, їхніморально-психічні тортури щеболючіші від фізичних. Приниженняй неволя нестерпніші від смерті.Саме тому деякі українські вояки,щоб не датися живим у московськийполон, носять при собі «рятівну»гранату.

Путінські сатрапи, та й більшістьодурманеного ними російськоголюду, не можуть збагнути поведінкуНадії. Її гідна постава одних дратує,інших дивує, ненормальна, мовляв,чому навколішках не просить поща-

ди, не погоджується з усім, чогодобиваються від неї «слідчі», в тре-тіх незалежна поведінка українкивикликає лють і дику ненависть.Утім, це типові рефлексії людей, якініколи не були по-справжньому віль-ними, тож дух свободи, такий орга-нічний і природний для НадіїСавченко, для них незбагненний і –ненависний.

Так, ми пишаємося Надією. Та,схоже, ще не вповні збагнули важли-вість її феномену для всієї нації, боякби збагнули, то хіба дозволили бпреспокійно існувати різним путін-ським представництвам – і не лише вукраїнських містах, а й по всьомусвіту? Хіба не знайшлася б горсткасміливців, здатних на відплатні акціїна тих же окупованих територіяхДонбасу? Хіба в нас нема профі,спроможних затримати з десяток мос-ковських бузувірів, аби наша Надіястала вільною? На владу, яка веде«гуманні» перемовини з Кремлем,особливих сподівань не покладаємо.Але ж є ще й справжні чоловіки вУкраїні! Не одній же Надії Савченковідстоювати честь Вітчизни.

…Вона оголосила голодівку. Нетреба, Надіє…

Якби ж вона знала, які надії пле-кає наш народ, уповаючи на неї! Он,кажуть, віщували екстрасенси, щоУкраїна тоді по-справжньому роз-квітне, коли її Президентом станежінка… І не знайдеться жодноїлюдини, яка б не довіряла її держав-ному розуму і вірності Україні.Чекаємо. І сподіваємося.

Марія БАЗЕЛЮК

ХАЙ ЩАСТИТЬВАМ У НОВОМУ

РОЦІ!

НА ПОРОЗІ – РІЗДВО

ВІТАННЯ! ДОЧКА ТВОЯ, УКРАЇНО!

НАША НАДІЯ

Цього дня, в надвечір’я, землю огортає особлива тиша, така уро-чиста й таємнича, що все єство твоє огортає чекання чогось незви-чайного. Дітям нетерпеливиться: чи скоро вже підуть з вертепом?І всі щоразу позирають на небо: коли ж бо то? Нарешті – сталося.З’явилася Вечірня Зоря. Спершу несміливо визирнула поміж хмар,ніби справді за Іродовими вояками розглядалась, а потім засіяла, заяс-ніла все більше, більше, більше. Понесла від Бога до людей щасливувість. Христос родився! З’єднала Небо і Землю в радісній надії. Богвоплотився! Сповнила світ торжеством віри: явився Спаситель наш.Сідаємо до Святої вечері. Довкола стола зібралася вся сім’я. І не тіль-ки сім’я – родина, рід. Бо не лише живі, а й мертві приступають доцієї вечері. Ми запросили їх у своїх молитвах. Наші душі лучатьсядокупи, як ланки одного довгого й міцного ланцюга. Нас багато. Ми– дужі. Ми – немов єдина могутня артерія, якою пульсує кров, щоживить покоління наступні, може,ще й не народжені. Ми – народ.

___________________________Закінчення на 3�й стор.

СТЕПАН БАНДЕРА – СИМВОЛ НАЦІЇ

УКРАЇНСЬКІ ЛИЦАРІ!

НА ПОРОЗІ – РІЗДВО

Організація Українських Націона -лістів засуджує антиукраїнську кампа-нію, започатковану в Голландії під при-водом розслідування долі викраденихкартин. В опублікованих у цій країніпсевдо сенсаційних матеріалах та підчас проведених прес-конференцій при-ватних осіб, які нібито розслідуютьсправу викрадених в одному з провін-ційних музеїв цієї країни картин тапредметів старовини, висунуто необ-ґрунтовані звинувачення на адресу про-відних українських політиків, громад-ських діячів та українських націоналіс-тичних організацій, у яких вони булизвинувачені у спробах вимагання гро-шей за викрадені картини, які буцімтоперебувають на території України.

Ця «фейкова» новина одразу облеті-ла увесь світ. Прикро, але багато поваж-них українських ЗМІ без жодних пере-вірок по-лакейськи підхопили ці звину-вачення і долучилися до їхнього масо-вого тиражування. Показово, що до цієїбрудної кампанії долучилися і такі собісучасні «попи Гапони» з деяких псевдо-патріотичних організацій, які не поми-нули можливості і від себе хлюпнутибензину у те провокаційне антиукраїн-ське вогнище.

Поза усякими сумнівами, Україні,як державі, завдано репутаційних втрат.Кинуто тінь на відомих українськихпатріотів, зокрема, на Бориса Гуме ню -ка. Намагаються облити брудом Орга -нізацію Українських Націоналістів,Українську військову організацію, ВО«Свобода», увесь український добро-вольчий рух загалом.

Політична спрямованість цієї про-вокації не залишає сумніву у тому, що їїсправжні витоки та цілі виходять дале-ко за рамки турботи про долю втраче-них творів мистецтва і переслідуютьцілком конкретні геополітичні завдан-ня. Абсолютно невипадково провока-ційна інформація була «вкинута» у сві-товий медіа-простір саме напередодні іпід час візиту в Україну віце-президен-та США Дж. Байдена. Саме в цей часготується рішення голландського суду усправі так званого кримського «скіф-ського золота», за яке Україна спереча-ється з Росією. Питання підписанняГолландією договору про асоціаціюУкраїни з ЄС фактично відтермінованоі винесено на референдум, який маєвідбутися у квітні 2016 р. Ці факти незалишають сумніву у тому, хто є най-більш зацікавленим у саме такомунапрямку розгортання міжнародногоскандалу, – Росія, Москва і, конкретно,кремлівська кліка.

Подальший перебіг подій вказує нате, що призвідця цього міжнародногоскандалу громадянин Голландії та«приватний детектив» п. Артур Бранд,чим далі, тим більше починає заплуту-ватися у своїх свідченнях. Під час пря-мого ефіру, в якому він брав участьразом з Борисом Гуменюком, а такожпід час інших інтерв’ю українськимтелеканалам він був змушений визнати,що ні Борис Гуменюк, ні ніхто інший невимагав жодних 50 млн. евро за повер-нення нібито знайдених картин. Що цевін сам називав цю цифру як їх орієн-товну вартість. А.Бранд визнав, що він

сам пропонував 50 тис. евро тим смі-ливцям, які зможуть розшукати викра-дені картини, котрі нібито перебуваютьна підконтрольній російським бойови-кам території. Він визнав, що не маєжодних прямих доказів про причетністьдо вимагання грошей за викрадені кар-тини. Мало того, в інтерв’ю одному зтелеканалів Бранд прямо визнав, щоприплів у всю цю вигадану історіюукраїнських націоналістів та «правора-дикалів» і відомих українських політи-ків, щоб «додати їй спецій» і викликатирезонанс! А це є шахрайство!

Повністю відкидаємо інспірованізвинувачення на адресу України, укра-їнських політиків, зокрема, головиУВО Бориса Гуменюка та українськихнаціоналістів загалом.

Закликаємо усі патріотичні медіадати відсіч спланованій у Москві анти-українській провокації, виконавцемякої, на жаль, став громадянинГолландії.

Закликаємо українські силові ві -домства провести розслідування дійА.Бранда та притягти його до відпові-дальності за поширення у світі завідо-мо неправдивих інсинуацій протиУкраїни, які завдали Українській дер-жаві колосальної моральної шкоди.

Висловлюємо надію, що викраденібагато років тому у Голландії творимистецтва будуть все ж таки знайдені іповернуті законному власнику.

Сподіваємося, що громадськістьГолландії зможе розібратися у витокахта цілях організованої проти Українипровокації і у своїй абсолютній біль-шості підтримає на референдуміУкраїну на її шляху до остаточногооформлення асоціації з ЄвропейськимСоюзом. І це буде достойна відповідьМоскві за збитий «Боїнг» з громадяна-ми Голландії на борту!

ОУН заявляє, що український націо-налізм був, є, і буде головною рушій-ною силою у боротьбі українців занезалежність і свою Українську держа-ву, власну ідентичність і самобутністьсеред світової сім’ї народів. І світ,нарешті, має це зрозуміти – поки будутьіснувати українці, доти буде існуватиукраїнський націоналізм!

Слава Україні!

Президія Проводу Організації Українських Націоналістів

Нація і держава2 24–31 грудня 2015 р.

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!У ці зимові дні на межі 2015 і

2016 років від Різдва Христовогоми опиняємося в піднесенійатмосфері переживання радіс-ної зустрічі з Божим Сином.Здається, увесь світ рушає за

сяйвом провідної зорі й гуртується в замилованомуспогляданні ясел у вифлеємському вертепі.

Та, вслухаючись у розповідь євангелиста Луки, мираптом здригаємося від слів: «...бо в заїзді місця нестало для них» (Лк. 2:7). Як могло таке трапитися вЮдеї, котра віками жила в очікуванні саме Його, Ме сії,передреченого пророками? Хіба не лунало в тамтеш-ніх синагогах рік у рік: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хочмалий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, щобуде Владика в Ізраїлі» (Мих. 5:1)? Владика прийшов,– але для нього бракує місця в оселях Вифлеєму...

Українська колядка виразно передає драму зуст -рі чі Божої Матері з непривітним і самовдоволенимсвітом земного успіху:

А Пречиста Діва по світу ходила,Прийшла до багача, на ніч ся просила.А той пан господар не хтів ночувати,Сказав своїм слугам собаками гнати.Господарі вифлеємських осель не побажали ризи-

кувати прибутком і власним ілюзорним затишком,впускаючи додому убогих мандрівників. Вони побоя-лися втратити відносну стабільність, не схотіли посту-питися частинкою відвойованого для себе життєвогопростору. Страх змін став для них нездоланною пере-шкодою на шляху в майбутнє.

Нагадування про драму людства, котре виявилосяне готовим до зустрічі з очікуваним Спасителем, – цепересторога, звернена до кожного з нас. Наро -джений у Вифлеємі Господь стоїть перед нами в очі-куванні: а чи відкриємо ми перед Ним власний внут-рішній світ? Чи впустимо Його в оселю свого серця?

Ми можемо перетворити своє серце на теплі ясладля Немовлятка Христа, коли вирушимо назустрічодин одному, озброєні силою прощення і милосердя.Ми відкриємося перед Ісусом, відкидаючи старі міфий забобони. Наше життя розчиниться для всеосяжноїприсутности Господа через жертовне служіння єван-гельській правді, самозречену допомогу скривдже-ним і знедоленим.

Аби чесно зустріти Месію, необхідно бути готовимдо боротьби з власним страхом, з запобігливим при-стосовництвом до суспільної кон’юнктури. А ще слідперемогти скепсис і зневіру, які заважали помітитиМе сію в звичайному галилеянині усім, хто зневажли-во твердив: «Хіба ж може бути з Назарету що добре?»(Ін. 1:46).

Минулорічна ініціятива міжцерковного діялогу,виявлена Харківсько-Полтавською єпархією, стала,може, найціннішим внеском нашої спільноти у тво-рення Єдиної Помісної Церкви в Україні. Ми розчини-ли свої серця перед братами і сестрами, належнимидо єдиної київської християнської традиції, керую-чись Христовим заповітом: «Щоб були всі одно» (Ін.17:21). З вірою і любов’ю ми чекаємо на відповідь,аби разом стати перед єдиним престолом. Це відбу-деться лише якщо в убогих яслах із вифлеємськоїпечери ми зможемо відкрити для себе престолГоспода слави. А отже, коли переможемо архаїчніупередження, звільнимося від політичних амбіцій,вийдемо з полону ілюзій минулого. Коли зможемопобачити в своєму ближньому Самого Христа,Котрий стоїть і чекає: а чи впустимо ми Його в оселюсвого серця? Амінь.

Христос народжується! – Славіте Його!† Ігор,

архиєпископ Харківський і Полтавськийм.Харків

Різдво Христове 2015/ 2016 року

ДУХОВНІСТЬ!РIЗДВЯНЕ

ПОСЛАННЯархиєпископа Харківського

і Полтавського ІГОРЯвсечесному священству й побожним мирянамХарківсько-Полтавської єпархії Української

Автокефальної Православної Церкви

Березовський В'ячеслав Чередниченко ОлександрФурман АнатолійОлій ник Ма ріяТимчина ВасильСа ли га Ро манТріщенко ВікторСа ха ць кий Оле к сандр

Шепетюк ЮрійМельник ОлександрМаксимович Олег Динилиха ІгорСалтиченко МихайлоРоговський Дмитро Небилович Микола Бідюк ЮрійПроценко ВолодимирОв ча рук Ва силь

Він ни ця ДніпродзержинськДніпропетровськДо не ць к Запоріжжя Іва но� Фра н ків сь к Кі ро во град Ки їв ська обл.

(067) 258�55�71(098) 242�54�87

(050) 695�83�48, (097) 243�71�72(062) 337�23�48(0612) 67�31�82

(0342) 3�11�35(0522) 36�95�25(04597) 4�92�93

Ки їв Кривий РігЛуцьк Львів Ми ко ла їв Оде са Пол та ва Рі в не Се ва с то польСімферополь

(044) 278�63�89, 279�68�34(096) 298�19�56(095)�672�11�98

(0322) 38�67�63(067) 942�64�71(063) 790-15-37(096) 924�79�83(050) 435�34�34(0692) 48�79�46(0652) 54�64�07

Друзь ВікторТкач ВолодимирСачко ОлександрДя ків Бог данРеуцький ІванБенюк НінаСавченко МаксимЛютик ВікторРябченко Валерій

СумиТер но піль УжгородХа р ків Херсон Хме ль ни ць кий Чер ка си Че р ні вці Че р ні гів

(096) 485�67�37(098) 711�05�50(099) 053�48�69(057) 716�02�18(097) 285�32�96

(8096) 362�72�23(067) 647�35�24

(050) 540�16�81, (097) 235-60-20(04622) 4�38�81

На ш і ко рп ун кт и

Традиційно завершує-мо волонтерську поїздкуДо неччиною в артилерис-тів «Азову». Вони зазвичайнічого не просять – однілише книги, книги, кни -ги… Годують хлопців –ресторани б деякі поза-здрили – смачно і калорій-но. Екіпі ровані добре. Під -тягнуті. Есте тично вишу-кані. Розу міються на різ-них музичних стилях. Цевидно на фото, як вонисприймають пісні ВасиляРябка і Юлі Майбороди.

Еволюція потреб у книж-ках в «Азові» така. Рік томупросили, щоби література була різно-жанрова, художня, але виключно украї-номовна. Потім щоби більше привози-

ли книжок із світової історії, такожісторії Визвольних Змагань, військовоїсправи, з теорії і практики українського

націоналізму, праці Степана Бандери,Ярослава Стецька, Степана Ленкав -ського. У цю нашу зустріч попросилипривозити найновіші книги з питаньдержавного будівництва, різних аспек-тів управління, менеджменту, права, якписати закони. Готуються по перемозінад московськими окупантами брати

владу у свої руки й будуватимодерну національну дер-жаву. Щоби ніякі силові«любителі русской словес-ності» з вищих владнихешелонів не ганьбили нашукраїну.

Цього разу бійці «Азо -ву» отримали майже всікниги професора історіїВолодимира Сергійчука, якінадійшли з бібліотекиМолодіжного Націо наліс -тичного Конгресу, волон-терської мережі «Вільнілюди», а також від іменіавтора передані головнимредактором газети «Нація ідержава» Марією Базелюк.Книги з історії чемпіонатів

світу з футболу надіслав ЕдуардКопилов з Фастова.

Ольга РІЗНИЧЕНКО

ВОЛОНТЕРСЬКІ ХРОНІКИ!

ДЛЯ «АЗОВА» НАЙЦІННІШИЙ ДАРУНОК – КНИГА

ШАХРАЙСТВО ЯКСПРОБА ДИСКРЕДИТАЦІЇУКРАЇНИОУН засуджує антиукраїнську кампанію, організованупід приводом розслідування долі викрадених картин

ОФІЦІЙНО!

Це вони проявляють неабиякутурботу про наших бійців в зоні АТО.І ця турбота постійна. Ці люди – із За -став нівщини, одного з районів Чер -нівець кої області. Покликом їхньоїдуші є слова: «Нагодувати тисячібійці в».

Їхня турбота надзвичайна. Вони вжевдесяте готують домашні страви, які пере-дають для воїнів у зону АТО, на схід. Нарідкість так сильно згуртувались люди,щоб напекти, наварити якомога більшевсього необхідного для наших захисників.Це фірмові голубці, квасоля з реберцями,домашній хліб, хрін, копчена риба, соло-дощі – всього й не перерахувати. Все цевідбувається на подвір’ї Марії М’якоти.Люди замащували аж десять печей, щоб

наготувати їжу. Гроші здавали підприємці,парафіяни Свято-Миколаївської церкви,працівники райлікарні, дитсадок №2, гім-назія, Баламутівська школа – всі-всінебайдужі до долі наших бійців. Допомігфінансово і депутат ВР Максим Бурбак,який хоче поїхати з волонтерами в зонуАТО. Закупили четверо свиней. Працю -вали вдень і вночі, розуміючи, що їх чека-ють на сході. Чоловіки привезли два бусидров, порубали.

Для одних лише пирогів використали400 яєць. На цей раз спекли 600 буханцівхліба.

Тепер туди планують їхати трьомабусами, повідомила заступник головиволонтерської організації «Буковина –українському війську» Тамара Шевчук.

Не стоїть осторонь всіх доброчиннихсправ мер Чернівців Олексій Каспрук. Вінназиває цю справу першорядною. І всіля-ко підтримує всіх, хто причетний до допо-моги бійцям АТО. До відправки готуютьзасоби гігієни, креми від опіків, антисеп-тичні препарати. Волонтер Леся Вакарюкговорить, що готує деякі посилки, отрима-ні з Італії з ліками, перев’язочними мате-ріалами. Власниця пекарні Руслана Лупулне натішиться тим, як люди активно зно-сили до неї вишню, яйця для випічки.

Заставнівці закоптили 65 ящиків буже-нини і ковбаси, 250 кг ставкової риби.

Воістину неоціненний внесок цихдобрих людей в справу допомоги бійцям узону АТО. Низький уклін вам, шановнілюди з Заставнівщини. Доземний уклінвам, волонтери, бо ризикуючи не тількинедоспаними ночами, а й своїм життям, виробите таку потрібну справу для всіх нас.

Допомагаючи бійцям на сході України,ви допомагаєте всім нам захистити мир внашому спільному домі Україна!

Честь і шана вам!Слава Україні! Героям слава!

М. КИСИЛЬОВА

3Нація і держава24–31 грудня 2015 р.

ЛЮДИ ДОБРА!

ЯК ЗАСТАВНІВЦІДБАЮТЬ ПРО ВОЇНІВ

18 грудня 2015 року, напередодніДня Святого Миколая, у місті Києвівідбулося щорічна зустріч представни-ків Всеукраїнського благодійногофонду «Соборність» з учнями Україн -сь кого гуманітарного ліцею Київськогонаціонального університету іменіТараса Шевченка.

Вже традиційно, на це свято завітав іГолова Конгресу Українських Націоналіс -тів та Голова правління Всеукраїнського

благодійного фонду «Со -борність» Степан Бра -цюнь. Він поспілкувався з учнями, вручивліцеїстам «миколайчики» у вигляді сти-пендій та подарунків. Вже другий рікпоспіль серед них були і переселенці зокупованих територій Сходу України, зок-рема, з м. Луганська та м. Донецьк.

«Всеукраїнський благодійний фонд«Соборність» завжди, навіть у найскрут-ніші часи, традиційно приділяє особливу

увагу не лише успішним у навчанні, а йзнедоленим дітям, адже це обов’язок кож-ного дорослого – допомагати св. Миколаюздійснювати всі дитячі мрії. Другий рік цімрії все частіше співпадають з основноюмрією дорослих: миру та добробуту вУкраїні! Віримо, що переможний час вжеблизько!» – зазначив Степан Брацюнь.

Прес-служба КУН

ДОБРОДІЙНІСТЬ!

Так цілком справедливо можутьзаявляти всі слухачі, які мали щастяпобувати на концерті Гітариста з вели-кої літери Марка Топчія. Концерт від-бувся в переповненому залі Націо -нальної музичної академії Україниім. П.Чайковського.

Марко настільки майстерно віддавав-ся виконанню музичних творів, що, здава-лось, навколо нього не існує нічого, крімсвятої музики і гітари, з якими музикантзливався воєдино! Бездоганна технікавиконання і природній артистизм – ось щохарактеризує нову зірку українськогогітарного мистецтва. Недарма ж Топчій –володар понад 50 (!) престижних премій,26 з яких – перші, здобуті у професійнійкатегорії на міжнародних конкурсах кла-сичної гітари в Іспанії, Італії, Франції,Німеччині, Сполучених Штатах, Китаї,Японії, Україні та в багатьох інших краї-нах світу.

Марко почав займатись музикою зчотирьох років у класі В.Гуменюка, а зго-дом у класі Б.Бельського, далі брав майс-тер-класи у відомих музикантів-гітаристівсвіту. Закінчив екстерном Харків ськийнаціональний університет мистецтвім. І.Котляревського по класу гітари підкерівництвом професора В.Доценка. І осьзавершення музичної освіти в якості асис-тента-стажиста в Національній музичнійакадемії України у творчого керівникапрофесора Ю.Алексика. Окрім власнесольних виступів, значне місце у творчійкар’єрі гітариста займають виступи у суп-роводі симфонічного оркестру, викладан-ня майстер-класів та створення архівнихзвукозаписів в студіях.

На концерті в залі Академії прозвуча-ли класичні твори для гітари композито-рів Х. Родріго, М. Кастельнуово-Тедеско,Ф.Таррега, серед них і знаменитий твірХ.Родріго – концерт «Аранхуес» для гіта-ри з оркестром. Глядачі довго не відпуска-ли Марка Топчія зі сцени, вимагаючишквалом оплесків чудового виконання на«біс» все нових і нових шедеврів гітарно-го мистецтва.

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

ТАЛАНТИ ТВОЇ, УКРАЇНИ!

УКРАЇНСЬКИЙ ФРЕНСІС ГОЙЯ

_______________________________________Закінчення. Початок на 1-й стор.

У цей дивний вечір химерно єднаються міжсобою християнство й язичництво, культдуховного і земного, і ми, не роздумуючи, при-ймаймо його таким, яким він є. У нашихщирих, відкритих для Бога серцях, дуже тихо,але владно озиваються голоси і Перуна, іЛада, і Даждьбога. І ми не лякаємося, і несоромимося їх, може, в ту єдину в роціРіздв’яну ніч. Бо це голос нашого роду. Бо нате воля і ласка Божа, щоб той рід був саметаким. У Різдв’яну ніч, кажуть, відкриваєтьсянебо. Народженню Христа радуються не лишеангели й люди, а й усе живе і не живе, що є вприроді. Худоба й птахи, і деревина кожна втой час між собою говорять. Справді, віща ніч.Гість перед Різдвом – добрий знак для госпо-дарів. Тож послухайте уважно, чи не стукає хтодо одвірка. І навіть якщо ви нікого не запрошу-вали, і не приблудився ніхто по вашої оселі, виобов’язково почуєте той легкий, але вимогли-вий стукіт. То – ваша пам’ять. І батька вашого, ідіда, і прадіда. Пам’ять поколінь. Відчинітьшироко двері перед цим дорогим гостем!Запросіть до хати. Привітайте. А коли спогадивервечкою пустяться плисти по ріці життя,покажіть той плин вашим дітям. Не дайтеперерватися цій тонкій, вистріпаній життям,випаленій вогнем і кров’ю нитці. Бо тоді –смерть. Для цілого народу, для нації. Не бійте-ся спогадів, якими болючими вони б не були.Бійтеся попелу забуття, що рік за роком при-сипає і добро, і зло минулого. Присипає надії іподії, муки і кривди, присипає людей, яківідійшли. А найгірше – присипає пам’ять проте, за що вони відійшли. Струсіть цей попіл!

Нехай у цей Святий вечір кожна українськасім’я, що радіє радощами і боліє болями своєїДержави, залишить одне порожнє місце занакритим столом. Місце почесне, на покутті,бо увійдуть спогади і на ньому сяде чеснийгість. Може, то буде хтось з князів руських, щомечем, грудьми і розумом своїм рідну землювід напасників боронили. А може, козак запо-різький, що, посічений, порубаний, кров’ю їїсвоєю полив, але не віддав нікому. Чи Стрілецьсічовий, що на смерть ішов жартуючи, з піс-нею, бо то – за волю. Їх так багато,славнихГероїв, хто у безнадії й безвиході не зрадивідеї, бо по ньому прийдуть інші. І плечем доплеча стануть біля них інші вої: у касках-шоло-мах, зелених плащ-палатках, взуті у важкістоптані кирзаки. Вони у тих кирзаках пів-Європи пішки пройшли, тисячі разів умирали,поливаючи своєю кров’ю кожну п’ядь дорогоїземлиці, і тисячі разів воскресали, набираю-чись від неї снаги і сили, щоб іти далі, щобгнати ворога поперед себе – геть від рідногопорога, геть від рідного міста, геть від рідноїземлі. Різними шляхами водило їх життя, але уВічність увійшли однією брамою – їх привеласюди любов до Батьківщини, така любов,перед якою меркне все інше.

Будуть тут і ті, що загинули по Гулагах, вмер-ли з голоду, замерзли в сибірських снігах, вневолі вмерли на чужині, – всі гідні нашоїпам’яті. Нікого й нічого не можна викинути зісторії. А цього року до вас завітають ще однігості. Вони нагадають не тільки про плин часу такоріння вашого роду, а й спитають суворо: а щоти зробив для того, щоб наша земля ста ла віль-ною від чужого й свого непотребу? Чи маєшзаслужене право гордо називатися українцем?Це будуть воїни Небесної сотні і ті, хто загинувна фронті, захищаючи нашу землю і нашу неза-лежність. Дайте їм чесну відповідь. А потімзасвітіть для них свічечку, щоб ясно полум’яні-ла. Хай у цьому чистому полум’ї згорять всі вашінегаразди, недобрі помисли, невдачі. Очистітьу ньому своє серце і зробіть там якнайбільшемісця для найдорожчого Гостя, який у цю дивнуніч маленьким босим хлопченям у біленькійсорочині поспішає до вас, зігрійте його своєюлюбов’ю. Тоді увійдуть до вашої оселі добро ізлагода, втіха і свята віра в те, що й ваша працяне буде марною. І долине спершу тихе, а потімщораз голосніше «Ра-аду-уй-ся-а-а, ой, ра-дуй-ся зе-е-ем-ле...» І нарешті дитяче: «Доз -вольте колядувати!»

Настає Різдво. Леся РУПНЯК

СВЯТКОВЕ!НА ПОРОЗІ –

РІЗДВО

До різдвяно-новорічних свят у Заліурочистостей КМДА, люб’язно наданомуорганізаторам столичною адміністраці-єю, відбулась уже традиційна благодійнаакція дитячої творчості з виготовленняподарунків для захисників Батьківщини.Майстри декоративно-прикладного мис-тецтва навчали діточок та їх батьків мис-тецтву виготовлення сувенірів-оберегів:

ляльок – мотанок, використаних гільз змотивами петриківського розпису, чай-них чашок з патріотичнми гаслами,вітальних листівок з побажаннями вої-нам, а також вишиванню сердечок, роз-пису на солодкому печиву та виготовлен-ню художнього кольорового мила.

Всі вироби, виготовлені дитячимиручками будуть надіслані до різдвяно-но -ворічних свят через «Пошту Майдану» увійськові підрозділи, що знаходяться напередовій, щоб зігріти серця наших за -хисників в холодних окопах. У майстер-класах активну участь взяли члени «Со -ловецького братства» та «Просвіти».

Георгій ПЕРЕМОЖЕЦЬ

Марко ТОПЧІЙ

Степан Брацюнь: «Допомагати Св. Миколаю – обов’язок кожного дорослого»

ШЛЯХЕТНІСТЬ!Діти – захисникамВітчизни

24–31 грудня 2015 р.4 Нація і держава

Кияни, які жили на далеких Те рем кахроків десять-дванадцять тому, не можутьне згадати колоритного сивого дідуся зрозкішною бородою й лагідними очима.Його можна було зустріти на тролейбус-ній зупинці, в черзі за продуктами, анедільного ранку – на стежці біля окруж-ної траси, яка вела до невеличкої Бо ри -соглібської церкви. Навіть старші пара-фіянки, бувало, називали його просто«ста рим батюшкою», на відміну від «мо -ло дого батюшки» – настоятеля о. ЮріяБойка. І лише одиниці чули, що цей «ста-рий батюшка» очолює не визнану владоюУкраїнську Автокефальну ПравославнуЦеркву й титулується «ПатріярхомКиївським і всієї України Димитрієм».

Отець Володимир Ярема мав уже 77 ро -ків, коли єпископат УАПЦ звернувся донього з проханням прийняти патріяршес-тво. Неформальним лідером УАПЦ він був іраніше, відколи в 1989 році першим заявивпро перехід з Московського Патріярхату підвладу митрополита УАПЦ Мстислава.Отець Володимир успадкував від батьківміцне селянське здоров’я, завжди бувчужий шкідливих звичок, вів поміркованежиття й зберігся для своїх років дужедобре. Тим не менше вік давався взнаки. Тай набридли постійні звинувачення в підпо-рядкуванні своєму впливу і парафії, іЛьвівської єпархії в цілому. Солідарність ізотцем Яремою його численної родини,насамперед дітей, Святослава й Віри, щовід початків належали до ядра мирянськогоруху УАПЦ, виглядала в темних очахнедоброзичливців «владою клану Яремів».Отож о. Володимир вирішив відійти відцерковних справ і спочити, віддаючисьдослідженню сакрального мистецтва й під-готовці до друку своєї книги «ІконописЗахідної України ХІІ–XV ст.». Настоя -тельство в Петропавлівській церкві пере-брав спочатку о. Іван Пашуля, а потімо. Микола Кавчак.

І ось у цей час помирає патріярх Мсти -слав. Вірна йому частина УАПЦ лишиласяосиротілою, а діалог материкової та діас-порної спільнот не склався. Було очевид-ним, що жоден із українських єпископів незможе очолити церкву. Тоді архиєпископПетро Петрусь і запропонував звернутисядо старенького о.Яреми та його родини зпроханням дати згоду на монаший постриг,рукоположення в єпископи й вибір на патрі-ярха піонера відродження УАПЦ. Іншієпископи підтримали владику. Підтримавйого й о. Юрій Бойко.

Церква тоді ще не подолала кризу,викликану брутальним втручанням у її

життя уряду президента Кравчука. УАПЦне була визнана леґально, в Києві мала тіль-ки одну маленьку капличку з бетонних бло-ків, а загальне число парафій не перевищу-вало 300. Крім Львівської єпархії, всі інші –Волинська, Дніпропетровська, Білоцерків -ська, Харківсько-Полтавська – налічувалибуквально по кілька громад, часто без хра-мів. Про єпископські резиденції та єпархі-яльні центри не було мови. Заняття уЛьвівській семінарії проводилися в тіснихкімнатах при консисторії. За цих умовтитул патріярха не давав ані реальної влади,ні засобів до існування. Натомість прийнят-тя цього титулу автоматично спрямовувалона особу всю ворожу силу посткомуністич-ного адмінресурсу.

Родина Яремів виступила категоричнопроти ідеї прийняття батьком патріяршес-тва. Коли єпископи УАПЦ приїхали доїхнього дому, і дружина, і доньки о. Во ло -димира відмовилися віддати його на наругу.Бо саме так і сприйняли архиєрейську про-позицію. Знаючи львівську атмосферу, вонипопереджали, що ймовірна висвята лишепородить низку пліток. Їмость о. Воло ди -мира, пані Юлія, нагадувала про цілковитунепристосованість чоловіка до самотньогожиття: він завжди жив у родині, не пере-ймався побутовими клопотами, не звикдбати про гроші, і розрив з родиною таокреме перебування в Києві стане для ньогонепосильним тягарем.

Довгі переконування єпископів далинаслідок. Дружина й частина дітей неохочезгодилися, якщо батько зважиться напостриг, прийняти його волю з пошаною.Їмость пообіцяла й сама стати в цьому разімонахинею, як належало за канонами.Вирішальним стало те, що о. Володимир,переконавшись у відсутності інших пер-спектив для УАПЦ, згодився на постриг заумови допомоги йому з боку інших єписко-пів. Допомоги не стільки матеріяльної,скільки організаційної, адміністративної:адже о. Володимир не мав жодного досвідууправління церковною структурою.

Серед найважчих переживань могожиття назавжди залишиться участь у чинімонашого постригу о. Володимира Яреми.Його відправляв архиєпископ ПетроПетрусь пізно ввечері 23 серпня 1993 р. вПетропавлівській церкві. Були присутні щеми з о. Миколою Кавчаком і єромонахомОнуфрієм Думичем. О. Володимир, якийтого вечора став Димитрієм, на честь свт.Димитрія Ростовського, тримався мужньо,зосереджено. Але, мабуть, ніколи чинпостригу так не нагадував похорону, яктого разу. Трагічне відчуття посилювали

голосні ридання одного з родичів, якийувірвався до храму й намагався переконатиприсутніх змилосердитися над старцем.Я до смерті не забуду цих ридань…

Два тижні постриг тримався в таємниці.А вже 5 вересня 1993 р. в Борисоглібськійцеркві Києва о. Димитрія було висвячено наєпископа, 7 вересня обрано й 14 жовтняінтронізовано на патріярха. Під церквоюСпаса на Берестові, де відбулася інтроніза-ція, львівські жіночки радісно виспівували:

В нас велика слава нині – Патріярх на Україні.Сам же Патріярх опинився на 15-му

поверсі нового будинку на околиці Києва,без канцелярії, без допомоги, без матеріяль-ного забезпечення. «Християнський банк»,заснований київськими парафіянамио. Юрія Бойка, зумів знайти й придбатипомешкання, але відразу ж став об’єктомжорсткого тиску неприхильних до УАПЦустанов. Завирували плітки. Наляканийними, Патріярх уникав використовуватидля канцелярії запропоновані йому примі-щення «Християнського банку» на терито-рії Свято-Михайлівського монастиря, від-мовився від пропонованого транспорту,почав уникати контактів із організаторамибанку. Згодом опонентами було підступноорганізовано крах банку й приміщення наТеремках було втрачено.

Кожному, хто бував у патріяршомупомешканні в ці роки, смішно було чутипро поширювані у Львові чутки про банків-

ські капітали Патріярха. Помешканнявиглядало просто убогим. Не дочекавшисьобіцяних ремонту й умеблювання, нимзаопікувалися діти Патріярха Димитрія.Вони придбали меблі, приїздили щомісяця,аби прибрати й приготувати їсти. Часомпобутом займався келійник. Але нерідкобувало таке, що бракувало найелементарні-шого. І тоді майже 80-річна людина живи-лася макаронами, а по молоко ходила сама,пішки спускаючись з 15-поверху, коли небуло світла. Це ж був час інфляції, затримокзарплат, веєрних відчлючень електроенер-ґії. А на лекції, зустрічі, прийняття Пат -ріярх часто їздив у громадському транспор-ті, підібравши під плащ поли ряси…

Львівська єпархія не просто відмовила-ся допомагати Патріярхові, але й зробилавсе для того, аби не допустити створення вКиєві реального центру, водночас же забло-кувати приїзд Патріярха до рідного міста.І досі в архіві зберігається колективнийлист колишніх учнів і соратників Патрі -ярха, які гостро критикують його за втру-чання в справи Львівської єпархії. Залюб -лений у Львів, Патріярх швидко переконав-ся, що його переїзд до Києва багато комубув потрібен лише для усунення його з най-більшої єпархії УАПЦ. А зрозумівши – при-йняв виклик. Він пережив зради, обмови,ганьбу від аморальної поведінки непокір-них йому єпископів. Його примудрилисявтягти в авантюру з «об’єднанням УАПЦ іУПЦ-КП», залучили до судового процесупроти «Християнського банку», а потімоголосили «виведеним поза штат» УАПЦ.Патріярх відповів посланням «Про спробиліквідації УАПЦ в Україні», циклом«Розмов про страшне сьогодення», а вжеперед смертю – поїздкою до США та запо-вітом про перехід УАПЦ під омофор митро-полита Константина.

Він зумів зберегти совість і свободу –неймовірно важливі цінності для християн-ського ієрарха. Тож, хоча останні рокиПатріярх прожив на межі злиднів, він бувбагатшим за більшість церковних ієрархівсучасного світу. Його обирали на наругу –він же відкрив духовні виміри патріяршоїгідності, неприступні для багатьох сучас-них носіїв патріярших реґалій. Цей сивийдідусь зумів стати справжнім Патріярхом,чесне пастирське слово якого лишаєтьсявагомим чинником церковного життяУкраїни. Тому не вгавають ганебні спробиочорнити світлу пам’ять спочилого дикимичутками й фальшивими звинуваченнями. Ікожна нова плітка, лягаючи важким тягаремна сумління її автора, підносить у нашихочах образ того, хто сподобився пройтисвою Голгофу, заохочуваний Христовимсловом: «Блаженні ви, як ганьбити та гнативас будуть, і будуть облудно на вас нагово-рювати всяке слово лихе ради Мене.Радійте та веселіться, нагорода бо вашавелика на небесах!» (Мт. 5:11-12).

Архиєпископ Ігор ІСІЧЕНКО(Збережено правопис автора)

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА УАПЦ ДИМИТРІЯ!

СИВИЙ ДІДУСЬ ІЗ ТЕРЕМКІВ

13 грудня 2015 р. по вулиці КурінногоЧорноти (Володимира Чав’яка) в м. Івано-Франківську відбулось урочисте дійство.О 13-ій годині біля будинку, що на початкуцієї вулиці, зібралися члени обласного таміського проводу Конгресу, комбатанти табратчики ОУН-УПА, члени обласного това-риства «Меморіал», представники обласноїмолодіжної організації «Патріот України».Саме тут відбулося відкриття меморіальноїдошки курінному Чорноті, яку виготовленоз ініціативи обласного проводу КУН таобласного музею визвольної боротьби іменіСтепана Бандери.

Святкове дійство відкрив голова облас-ної організації КУН, голова Всеукраїн сько -го Братства ОУН-УПА Богдан Борович,котрий наголосив на тому, що народ пови-нен пам’ятати своїх героїв, а саме такимгероєм був курінний УПА «Чорнота»(Володимир Чав’як). Адже після загибелікурінного Різуна «Чорнота» очолив бороть-бу Української Повстанської Армії проти

комуністичного режиму на Прикарпатті.Був арештований у Чехословаччині в 1947р., відбув 25 років каторги у сталінськихконцтаборах і ще дочекався незалежноїУкраїни. Помер Володимир Чав’як – курін-ний «Чорнота» 13 грудня 1991 року. Героїне вмирають. Не вмирає і пам’ять про них.А їхні нащадки сьогодні продовжують тво-рити подвиги у війні з путінською Росією.

Освятив меморіальну дошку священикУГКЦ о. Василь Сливоцький і нагадав при-сутнім про священний обов’язок кожного –захищати свою Вітчизну і віддавати шанупам’яті полеглих.

Про героя, його життєвий і бойовийшлях говорили міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків та директорІвано-Франківського обласного музеювизвольної боротьби імені С. БандериЯрослав Коретчук. Голова ОУН-УПАКарпатського краю Степан Гах, який осо-бисто був знайомий із «Чорнотою», відбу-вав разом з ним покарання у сталінських

концтаборах, розповів цікаві сторінки ізбіографії курінного УПА. Керівник облас-ної молодіжної організації «ПатріотУкраїни» Сергій Сивачук наголосив навзаємозв’язку тих минулих і сьогоднішніхподій в Україні і їхній вплив на героїкумолодого покоління українців.

Курінний УПА «Чорнота» (ВолодимирЧав’як) – незламний борець і вірний синУкраїни. За виявлені у боях мужність тагероїзм, вміле керівництво бойовими відді-лами Володимир Чав’як одержав Брон -зовий Хрест Бойової Заслуги від Крайового

Командира УПА-Західта Срібний ХрестБойової Заслуги IIкласу від Головногокомандира УПА.

На відкриттіпам’ятної дошкиВоло димиру Чав’яку,курінному «Чорноті»всі промовці акценту-вали на тому, що в нашчас приклад такихлюдей повинен бутидонесений до кожногоукраїнця, українки,аби множились рядиборців за незалежність

Вітчизни. А Гімн Українських Націона ліс -тів «Зродились ми великої години» у вико-нанні присутніх звучав як заклик до про-довження боротьби за гідність і честь, завизволення від нападників та щасливежиття у Соборній Українській державі. Домеморіальної дошки лягли живі квіти.Прикарпаття віддало пошану ще одномусвоєму герою і скромно увіковічнило йогопам’ять!

Роман САЛИГА,Голова секретаріату

Івано-Франківської ОО КУН

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ПАМ’ЯТІ КУРІННОГО ЧОРНОТИ

Патріарх Димитрій (Володимир Ярема)

Нація і держава24–31 грудня 2015 р. 5

«Час нашого спасення вже настав. Готуйся, вертепе, бо Діва надходить,

щоб родити» (Стихира вечірні надвечір’я)

Історія святкування надвечір’я передпразником Христового Різдва сягає першихвіків християнства. Надвечір’я празникаРіздва має окрему богослужбу, що зветьсяВеликі, або Царські часи, які уклавЄрусалимський Патріарх Софроній, де впсалмах та читаннях пророків зі СтарогоЗавіту зібрано основні пророцтва відноснообіцяного Месією. Зі святого Євангеліячитають події, пов’язані з ХристовимРіздвом, а стихири оспівують воплоченняБожого Сина, місце й обставини Різдва. Підчас відправи Царських часів святе Єван ге -ліє лежить на тетраподі як символ Христа,що вже прийшов і голосить нам Божу науку.День надвечір’я завершує Пилипівськийпіст перед Різдвом, тому цього дня є стро-гий піст.

ПРИГОТУВАННЯ ДО СВЯТВЕЧОРА

„До Різдва в Україні готувалися ще зліта. Під час жнив перший, а в деяких міс-цевостях – останній сніп збіжжя (жита абопшениці) залишали необмолоченим. Донього додавали також по кілька стеблин зінших злаків і перев’язували одним, двома,а інколи трьома перевеслами. Цей сніпвносили до хати в надвечірня РіздваХристового. Називали його по-різному:«дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль»(король) на Холмщині, «зажин» наЧернігівщині, «баба» в Чорткові наТернопільщині”, – розповідають у книзі„Обряди і страви Святого Вечора” ОльгаВербенець і Віра Манько. В деяких місце-востях «бабою» називали сіно, яке такожвносилося до хати.

Приготування до Різдва охоплювало всісторони життя української родини.Готувалося доволі їжі, варився мед, виго-товлялися різні наливки, вишняки, сливня-ки, тощо. Господиня купувала нові горщи-ки, ложки, миски, дбала про нове вбраннядля дітей і дорослих.

Традиційні в наш час ялинки в хатахукраїнців з’явилися переважно аж у першійполовині ХХ ст. Спочатку їх підвішувалидо сволока і лише згодом почали ставити напідлогу. Прикрашали ялинку свічечками,горішками, яблучками, медівниками абодомашніми тістечками.

На Лемківщині і в деяких районахЛьвівщини виготовляли так званих «паву-ків», що символізують павутиння, яке, зале гендою, врятувало Христову родину відІродових воїнів. Виготовляли павуків ізсоломи або із тонких дерев’яних прутиківчи з дроту, а у місцях з’єднання чіпляликвіти, свічечки або скляні ялинкові при -краси.

Для святкування Святвечора та Різдвавипікали багато різновидів хліба, який маврізні назви (корун, крачун, крайчун, кере-чун, книш, калач, струцля і просто хліб) таформи, залежно від місцевості, і випікався зрізного борошна, міг бути прісним або ско-ромним (його під час вечері не споживали,а просто клали на столі). Різдвяний хліб бувсимволом новонародженого Ісуса, і в дея-ких місцевостях до нього додавали трішкисвяченої води. Обов’язковим на святковомустолі мав бути „книш” – кругла паляниця змалесеньким хлібенятком зверху – для душпомерлих. Подекуди перед випіканням цейхліб позначали голівкою маку або відтис-

ком склянки зі змоченими в олії краями.Книші символізують єдність поколінь родуі заступництво-опіку предків.

На Лемківщині й у Галичині посередстолу клали «струцлю» – плетенку, посипа-ну маком, яку ще називали «кукелкою». НаПоділлі випікали три обрядові хліби, які наСвятвечір клали на столі один поверх іншо-го. Нижній (його називали «Хазяїном»),прісний, пекли з житнього борошна, другий(називався «Василь») – з пшеничного, вер-хній («Йордан»), менший також з пшенич-ного. «Хазяїна» розрізали і їли на першийдень Різдва, «Василя» – на Новий рік, а«Йордан» – на Водохрестя. В Козові наТернопільщині теж клали на стіл три хліби– два нижні житні й зверху – круглий пше-ничний калач, в який вставляли восковусвічку. Цей калач був особливим, бо скла-дався з багатьох шишок, які скручувалися зпасочків тіста і щільно вкладалися у круглуформу. Вважали, що сіно під обрусом сим-волізує стаєнку, перший житній хліб – ясла,другий житній – колиску, калач – Ісусика,бо дуже він був солодкий і смачний.

Обов’язково пекли на свята калачі –круглі обрядові хліби з білого пшеничногоборошна, замішані на молоці з додаваннямяєць. З двох валків тіста скручували джгут,з якого формували коло з діркою всередині.На півдні Поділля калач виплітали з восьмивалків тіста. На Черкащині печуть прямо-кутний хліб, який має назву «Господар».

Обов’язково на столі мали бути пиріжкиз різною начинкою – капустою, горохом,сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роз-давали їх онукам, і кожен мав запам’ятати,з якою начинкою пиріжок. Казали, що колидитина заблукає, варто згадати з якоюначинкою пиріжок на Святвечір, і Господьзразу допоможе пригадати дорогу. Окремо,господині пекли хліб для пригощання худо-би. На Поділлі цей хліб називали «Рожест -во», і мав він дуже цікаву форму. Ви -робляли його з двох валків тіста, які скру-чували джгутом, надавали йому форми під-кови, клали на горщик з кутею.

Щоб устигнути приготувати страви насвяткову вечерю, господиня вставала дужерано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хочпісна, але багата, бо має аж 12 традиційнихстрав. Звідси її назва – Багата кутя.

Чому на цю вечерю готують саме12 страв? Етнографи кажуть, що це можебути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш часчисло 12 трактують як згадку про дванад-цять апостолів Ісуса Христа.

Господиня розпалювала піч, добуваючиживий вогонь при допомозі шматків дерева,або кресала (цей звичай ще донедавна збе-рігався на Гуцульщині). У піч клала сім абодванадцять полін. Для приготування стравнабиралася досхідня вода, нею заливалипшеницю, сушені фрукти, і ставили в пічварити дві головні страви – кутю та узвар.

Між стравами Святої Вечері на першо-му місці стоїть кутя, або коливо. Це варенапшениця з медом. Кутя з’явилася ще вдохристиянську добу. З тих часів вона збе-регла символізм поминальної страви.Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому єсимволом вічності, а мед – символ вічногощастя святих у небі. Варили кутю у спеці-альному горщику, в якому нічого іншого неварилося, або купували щораз новий. У різ-них регіонах кутю готували по-різному. НаЛемківщині варили кутю з ячмінної каші(панцаку), оскільки пшеницю в горах несіяли.

Узвар варився з сушених яблук, грушок,слив, вишень. На Тернопільщині його щеназивали сушеницею.

Окрім цих головних страв, господиніставили варити голубці, капусняк із пшо-ном і квасолею, затертий олією, який наВінниччині та на Гуцульщині називали«шупенею», горох, борщ пісний з карася-ми, кашу гречану, пшоняну, вареники зкапустою, картоплею. Також смажилирибу, пекли млинці з кислого тіста (наПоділлі), варили страви з грибами.Голубці, як правило, робили із заквашени-ми головками капусти, і начинка у них буларізною.

Традиційно вважається, що страв маєбути 12, але їх кількість і складники дещовідрізняються – залежно від місцевості ізаможності родини. Так, Лемківщина виріз-нялася низкою особливих страв, які більшеніде не готували. Наприклад, «бобальки» –подовгасті, посередині потовщені, розкача-ні в руках шматки тіста, що їх варили абопекли і мастили розтертим маком з медом іолією. Інша страва – «киселиця» – сьогоднізовсім забута. Напередодні Святвечоразамочували мелений овес, потім перецід-жували той заквас через сито, щоб відділи-ти востюги. Очищену густу рідину варили,постійно помішуючи, щоб не пригоріла.Заправляли її кмином, часником та лляноюолією.

На Тернопільщині робили напій, якиймав назву «голопас». Його готували зазда-легідь із відвару сушених фруктів, до якогододавали житню закваску або дріжджі, атакож карамель.

Поки господиня порається в хаті, госпо-дар приводить до порядку обійстя, напуваєі годує худобу.

Цікавий звичай зафіксований на Лем -ківщині. Коли вже все в хаті було готове,ціла родина йшла до потоку і там старанномилася крижаною водою, а втиратисяпоспішали до хати. Останньою йшла мити-ся господиня.

ТРАДИЦІЯ ВНЕСЕННЯ ДІДУХА І ПРИГОТУВАННЯ СТОЛА

Наступним кроком є традиція внесеннядідуха. Господар, здійнявши шапку, пере-хрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, асин – дві в’язки. Сіно при цьому розтрушу-вали, а батько приговорював: «Хай трусить-ся сіно, хай годує худібку. Хай м’яко будедушечкам, хай м’яко буде Святому Дитятіта худібці на сіні лежати!».

Повільно і урочисто батько з сином під-ходили до хати і ставали перед порогом, деїх вже чекала господиня з книшем в руках.Входили в хату і батько говорив такі слова:„Святки йдуть!” „Святки прийшли!” – від-казував після батька син. „Шануємо і про-симо дідуха й вас завітати до господи!”, –відповідала мати. Так відбувалось наСхідній Україні, а на Галичині газда (госпо-дар) промовляв такі слова: «Дай Боже,добрий вечір, ті свята упровадити, другихдочекати в здоровлю, щастю до другогороку, на многая літа». Опісля сім’я заходи-ла до хати, хрестилася, розстеляли в’язочкусіна на покутті й ставили на нього дідуха,другу в’язку сіна клали на стіл, а третю –під стіл. Під час того, як на підлогу стелилисолому, діти під столом квокали: «Кво-кво –завтра Різдво».

На Тернопільщині та Львівщині на стілукладали сіно тонким шаром, господиняклала на чотири кути зілля і часник. Зверхустелили білий обрус, а поверх нього частостелився другий.

На святково застелений стілклали хліб, і в ньому робилидірку, в яку вставляли високувоскову свічку. На Лемківщині і вГаличині свічку ставили в горня,наповнене ярим зерном, яке зго-дом підмішували до посівногозерна. Запалену свічку ніхто немав права погасити весь вечір істаралися запалити так, щобвона випадково не погасла, бо цене є доброю прикметою, бо віщу-вала смерть когось з родини.Після цього господар клав у сінопід столом сокиру, косу, серпа,частину рала, частину граблів –щоб добре оралося, жалося,косилося та щоб було, що жати ікосити в Новому році. Тількиопісля господар брав горщик зкутею, а господиня з узваром.Вони урочисто несли їх на по -куття.

Поки мати ставила страви настіл, господар йшов у хлів годувати худобушматочком хліба з застромленим у ньогочасником, посипаним сіллю, починаючи знайстаршої, закінчуючи наймолодшою.Символізм цього звичаю у тому, що худобасвоїм ди ханням зігрівала новонародженогоІсусика. Потім вся родина ставала до спіль-ної молитви. Спочатку моляться за помер-лих, а потім за всіх присутніх.

Після господар змішував ложку куті тавсіх інших страв з борошном і знов йшов ухлів пригощати худобу, щоб й та могла при-ймати участь у святкуванні. Потім виходивна подвір’я, щоб запросити на вечерю всіправедні й не праведні душі, сонце ймісяць. Запрошення повторював тричі. Неотримавши відповіді, голосно говорив:«Як не йдете, то щоб повіки віків не прихо-дили». Господар, повернувшись до хати,зачиняв двері. Після цього вже ніхто здорослих у цей вечір не міг виходити. НаПрикарпатті збереглася ще досі традиціяперед вечерею йти з кутею та свічкою нацвинтар і запрошувати померлих родичівна спільну трапезу.

РІЗДВЯНА ЗІРКА

Коли на небі з’являлася перша зірка, ажтоді родина могла сідати до столу після днясуворого посту, під час якого ніхто не мавправа їсти, окрім малих дітей, яким давалитрішки вареної картоплі. Проте перед тимяк сісти, кожен дмухав на місце на лаві,щоб бува не придушити душі, які, вважало-ся, на Святвечір приходили до хати.

Починали вечерю з куті. Їли всі зі спіль-них мисок і пили з одного кухля, що симво-лізувало мир і злагоду в сім’ї впродовжроку. Окремі тарілки і ложки ставили лишедля покійних родичів, або того з родини,кого не було в цей вечір вдома. Неспо -діваний гість віщував щастя на цілий рік,тому йому старалися догодити. Також вва-жалося доброю прикметою запрошувати навечерю одиноких, бездомних та убогихлюдей. Вечеряли довго і ніхто не мав прававставати, окрім господині, яка підносиластрави.

В кінці вечері батько, а за ним і всяродина вставали з-за столу та дякувалиГосподові за прожитий рік і просили продолю на наступний.

Після вечері на столі залишали кутю,інші страви, ложки, бо вірили, що вночіпомерлі прийдуть ще раз на вечерю.

В центральній та східній частиніУкраїни після Святвечора існував звичайносити вечерю дідусю і бабусі (якщо вонимешкали окремо), хрещеним батькам тадобрим знайомим. «Нести вечерю» – тозначить шанувати старійшину, ділитинадію, долю, добро, згадувати померлих.

Після Вечері у деяких регіонах молодьпочинала колядувати. Дехто йшов наВсеношне Богослужіння, яке завершувало-ся святковою Різдвяною Літургією.

Загалом традиції святкування надве-чір’я Різдва носять однаковий характер повсій Україні, а відмінність у південних тапівнічних областях пояснюється впливомінших культур. Багато із самобутніх звичаїввтратилися або призабулися внаслідокмасових депортацій українців з їх етнічнихземель або через радянську атеїзацію.Попри все, українці сьогодні по-новомувідкривають себе для Бога, рідні традиції таобряди.

Юлія КОЦАН

УКРАЇНСЬКИЙ ЗВИЧАЙ!

ТРАДИЦІЇ НАДВЕЧІР’ЯХРИСТОВОГО РІЗДВА

Свято Христового Різдва належить до найбільших християнськихсвят, які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святковогоприготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту.Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусімвін багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і звичаї.

Нація і держава 24–31 грудня 2015 р.6

13 грудня християни України шаноб-ливо святкують День св.Андрея. Звер -таючи погляди до Андрія Первозванного– апостола, який залишив благодатнупечать Україні, варто згадати й іншихзнакових для України постатей, щоносять його ім'я. Таким є наш величниймитрополит Андрей Шептицький.Таким є і отець Андрій Бандера, ймен-ням якого за велінням долі нарекли всіхсвідомих українців.

11 грудня – день народженняо. Андрія Бандери.

У наш час кожному відоме ім'я СтепанаБандери. Хто з великою шанобливістю йвдячністю, а хто з люттю й острахом згаду-ють це ім'я – ім'я, що дало назву великійчастині українців.

Бандерівцями або просто бандерамивороги іменували наших героїчних борцівза волю України, і взагалі вихідців зГаличини, на теренах якої ОУН і УПА велинерівну боротьбу з різними окупантами заБогом дане право українцям жити у власнійдержаві. Мало того, північно-східні оку-панти в непогамованій ненависті до всьогоукраїнського нарекли бандерівською навітьнашу мову.

І тепер багато недоброзичливців і воро-гів всього українського шукають гріхиСтепана Бандери, вишукують допущеніним помилки, але ніхто й не пробує закида-ти йому, що діяв задля своєї вигоди й збага-чення, що прагнув чогось особисто длясебе…

Ми ж, згадуючи Степана Бандеру, рідкозгадуємо того, хто породив цю людину, хтовиховав українського провідника і напов-нив його так величним духом. А постатьйого батька о. Андрія Бандери гідна вічноїпам'яті й пошани. Це справді великийукраїнець!

Мабуть, саме провидіння передбачилонебуденність і велич цьому роду, давши їмпрізвище Бандера, що в перекладі з іспан-ської мови означає «прапор». І мабуть, невипадково це прізвище стало відомим уцілому світі.

Тож звернімо свої погляди до постатіотця Андрія Бандери та його родини.

Андрій Бандера народився 11 грудня1882 року в сім'ї міщан-рільників Ми -хайла Бандери і Розалії, з дому Білецької(в деяких джерелах її названо Єфро -синою). У ті часи міщанами-рільникаминазивали громадян, які жили у невеликихмістечках і володіли певною кількістюземлі, на якій вони вирощували сільсько-господарські культури, якими забезпечу-валася родина.

Михайло Бандера з дружиною Розалієюмешкали в м. Стрию на дільниці, званійЛанам и, володіли там полем і займалисьрільництвом. Крім того, Михайло Бандераслужив дяком у сусідній Благовіщенськійцеркві.

У сім'ї було четверо дітей – два сини ідві дочки. Андрій був найстаршим.

Він закінчив Стрийську гімназію табогословський факультет Львівського уні-верситету. Священичу діяльність почав у с.Угринові Старому на Калущині в 1906 році.Сім років о. Андрій допомагав тамтешньо-му парохові о. Володимирові Глодзін сь -кому, з дочкою якого, Мирославою, буводружений. Після смерті тестя в 1913 роціо. Андрій став там парохом.

Він належав до тих українських свяще-ників, які не відділяли церкву від націо-нальних справ. У Стаpoмy Угринові булачитальня «Просвіти», гурток «Ріднашкола», сільськогосподарські установи, ізначною мірою вони були створені зусилля-ми о. Андрія Бандери.

Про світогляд отця Андрія Бандери ійого життєву позицію свідчать самі фактийого життя.

Під час Лис то -падового чину 1918року о. Андрій Бан -дера займався тво-ренням Українськоїдержави, належавдо організаторівдержавного перево-роту в Калуськомуповіті, формував ізселян українськівійськові відділи.

Із проголошен-ням Західно-Укра -їнської Народної Республіки він був обранийдепутатом західно-українського парламенту,тобто став членом Національної Ра ди, а зпочатком українсько-польської війни ставкапеланом Української Галиць кої Армії, якав липні 1919 року перейшла за ріку Збруч наСхідну Україну. У той час серед січовихстрільців масово поширилась епідемія тифу,о. Андрій самовіддано сповідав хворих,виконував інші духовні потреби, при чомутеж заразився і ледве уникнув смерті.

Повернувшись улітку 1920 року вГаличину, він мусив переховуватися відпольської окупаційної влади і лише восенизнову почав працю на своїй парафії, за -знаючи різноманітних утисків від польськоївлади. До квітня 1933 року перебував вУгринові Старому. В 1933 році перейшов напарафію у с. Волі Задере вецькій наСтрийщині. Через три роки отримав пара-фію в с. Тростянці біля м. Долини. Прицьому стеження, переслідування з бокупольської влади не припинялися.

Нелегким було і родинне життяо. Андрія Бандери. Він не лише був главоюбагатодітної родини, що в ті часи булотиповим явищем, але йому доля доручиласамому виводити в люди своїх семеродітей, оскільки його дружина померла відтуберкульозу горла весною 1922 pоку,маючи всього 32 роки. Перед тим вони схо-ронили наймолодшу доню Мирославу, щопомерла немовлям. Коли померла дружинаотця Андрія, найстаршій дочці Марті було15 років, а наймолодшому Богданові – небуло й трьох. Та о. Андрій з Божою поміч-чю та доброзичливою допомогою родичів ідрузів усіх гарно виховав, усім дав освіту, івсі вони стали гідними дітьми свого народу,окрасою України.

Тут слід поіменно назвати їх. 1. Марта-Марія 1907 р.н.2. Степан 1909 р.н.3. Олександр 1911 р.н.4. Володимира 1913 р.н.5. Василь 1915 р.н.6. Оксана 1917 р.н.7. Богдан 1919 р.н. (Тобто, кожні два роки в цій сім'ї народ-

жувалася дитина!)З приєднанням у 1939 році Західної

України до Радянської України утиски на о.Андрія Бандеру, погрози нової влади сталище сильнішими, ніж за Польщі. Пере -буваючи на той час за кордоном, СтепанБандера через довірених людей двічі про-понував батькові таємно виїхати разом здочками за кордон і обіцяв допомогу в ційнебезпечній справі. Отець Андрій відповівпосланцям: «Я священик і не можу покину-ти свою паству».

23 травня 1941 року, за місяць до почат-ку німецько-радянської війни, на плебаніюо. Бандери приїхали легкова і вантажнамашини НКВД. Червонозіркові кати схопи-ли священика, а також дочок Марту йОксану. Спочатку їх відвезли в м. Долину,де сестер розлучили з батьком.

Деякий час о. Андрія тримали в станіс-лавівській тюрмі і допитували, звинува-чуючи і за «переховування в його хаті наре-ченого служниці», і за його батьківство«руководітєля краковского центра ОУНБандери Степана Андрєєвіча». З цьогодобре видно істинний мотив ув'язненнясвященика.

Далі допити продовжувалися в київ-ській тюрмі, тривали цілий червень і закін-чились на початку липня 1941 року. Вжейшла війна, німці наступали, а «доблесні»совєтські органи допитували батька україн-ського націоналіста, який прославився, якборець проти польського поневолення, ініякого стосунку до СССР не мав!

Батько Провідника заперечив припису-ване йому членство в Організації Укра -їнських Націоналістів, чого не булонасправді, однак не скривав своїх симпатійдо українських націоналістів, підтримкуїхніх дій. Не заперечував, що знав проактивну участь його дітей Степана, Марти іБогдана в ОУН.

Отець Андрій сміливо говорив на допи-тах, що, за його переконаннями, кожнийнарод має право на власну державу.Найсвідоміша частина нації – інтелігенція –не визнає окупантів, звідки б вони не при-ходили і за кого б себе не видавали. Йогодіти в рядах ОУН стали на шлях боротьби зокупантами, чим о. Андрій пишався. Призагрозі смерті він ні в чому не розкаявся і непросив помилування.

8 липня 1941 року трибунал Київськоговійськового округу під головуваннямЯковченка на закритому засіданні, без учас-ті прокурора, адвоката і свідків, засудивсвященика Андрія Бандеру до розстрілу.Хоч вирок трибуналу, згідно з законом, мігбути оскаржений протягом п'яти днів змоменту вручення підсудному копії рішен-ня, його розстріляли всього через день –10 липня 1941 року.

Так не стало українського священика,патріота, батька семи дітей Андрія Бан -дери. Без сумніву, не помри від хворобиїхня матір, вона теж була б репресована ізнищена в катівні чи сибірському конц -таборі.

А син отця – Степан Бандера – у той жечас, п'ять днів перед смертю батька, потра-пив до рук гестапівців за ініціювання про-голошення 30 червня 1941 року у ЛьвовіАкта відновлення самостійності України івідмову відкликати цей Акт. Отже, майжеодночасно батька стратили московсько-більшовицькі окупанти, а проти сина тайого соратників по боротьбі за волю народупочали репресії німецько-фашистськізагарбники. Тож яка різниця між тими оку-пантами?

Трагічно-героїчними стали долі іншихдітей о. Андрія.

Найстарша Марта-Марія (1907–1982)була членом ОУН, за дорученням якої вико-нувала ряд небезпечних завдань. Передарештом виконувала обов'язки районногокоменданта ОУН Долинського району.Арештована разом з батьком і непричетноюдо політики сестрою Оксаною (1917-2008).Після виснажливих допитів їх відправилина поселення в Сибір. І потяглися для сес-тер Бандер довгі роки виселення – важкіроботи, часті перевезення з місця на місце,суворі кліматичні умови, голод, холод…Їхня хресна дорога тривала найдовше.

Більшу частину заслання вони перебу-вали в Красноярському краю. Там Марта йпомерла. У 1990 році тлінні останки МартиБандери було перевезено в Україну і пере-поховано на Угринівському цвинтарі.

Оксана Бандера рідну Україну побачилатільки через 48 років після того арешту в1941 році. Замешкала в Стрию і відійшла увічність 24 грудня 2008 року.

Арештували большевики і ВолодимируБандеру, яка була дружиною священикаФедора Давидюка. Вона була заарештованаразом із чоловіком у березні 1946 року, колинищилася Українська Греко-КатолицькаЦерква. Отець Давидюк помер у мордов-ських таборах, а Володимира довгі літамучилася по різних гулагівських таборах,де зовсім втратила здоров'я. Повернулася вУкраїну в 1956 році і знову зазнавала різнихпереслідувань совєтської влади. Померла2001 року.

Вельми показовим щодо постави сес-тер Бандер є такий факт: їх трьох у 1953році за наказом високих чинів привезли доМоскви. Влада вважала, що ці жінки вжедостатньо зломлені, і приступила до ново-го задуму. Їм обіцяли звільнення, помеш-кання в Москві і, взагалі, «золоті гори»лише за те, щоб вони відреклися від свогобрата Степана та підписали звернення дочленів ОУН і вояків УПА із закликомвийти з підпілля і здатися на милість пере-можців.

Звернімо увагу: це вже був 1953 рік, а ті«переможці» все ще не могли дати собіраду з героїчними ОУН і УПА. Та всі вмов-ляння, переконування й погрози щодо сес-тер Бандер не дали бажаного совєтськійвладі результату – дочки отця АндріяБандери ні на що не спокусилися, не зради-ли ні родинній вірності, ні національнійідеї. І були відправлені ці непіддатливіукраїнки назад у Сибір, де їхні стражданнятривали далі…

Ще трагічнішими були долі синіво. Андрія Бандери.

Син Олександр (1911–1942) теж нале-жав до ОУН, за скеруванням організаціїстудіював у Римі журналістику і суспільнінауки. Там він захистив докторську дисер-тацію, працював у закордонній станиціОУН.

Після проголошення Акта відновленняУкраїнської держави 30 червня 1941 рокуОлександр Бандера повернувся до Львова іза дорученням Організації займався робіт-ничими справами.

На початку 1942 року він знову відбувдо Італії. Там гестапо арештувало його і22 липня 1942 привезло в концтабірОсвєнцім. Гітлерівці насадили в Освєнціміна допоміжні посади переважно польськихполітичних в'язнів та кримінальних злочин-ців, які з жорстокістю й садизмом знущали-ся над українськими в'язнями, особливонад політичними, що ними переважно буличлени ОУН. Гестапівський офіцер Грабнернаказав польським табірним наглядачам-капо без довгих зволікань розправитися зОлександром Бандерою.

Відомо, що головну роль у скоєнні зло-чину відіграли капо Юзеф Краль та Болєк іСташек Подкульські з Перемишля. В тойже день Олександра було побито так, щовін ледве пересував ноги. Тоді його скеру-вали на будівництво нового блоку. На кож-ному кроці польські капо знущалися наднещасною жертвою. Вони наказалиОлександрові закачати штани вище колін іголими ногами місити вапняно-цементнийрозчин, який роз'їв м'ясо до кісток.Водночас на нього сипались удари палиця-ми, кулаками й ногами, кілька разів вінпадав у розчин.

Закривавлений, почорнілий від побоїв,Олександр ледь чутним голосом просивводи. Кати схопили його за ноги, занурили

ПОДВИЖНИКИ НАЦІЇ!

ПОСВЯТА УКРАЇНІ РОДИНИ АНДРІЯ БАНДЕРИ

Родинний дім Андрія Бандери у Старому Угринові

о. Андрій БАНДЕРА

Нація і держава24–31 грудня 2015 р. 7

головою в бочку з водою, потримали ічерез хвилину витягнули непритомно-го. В такому стані в'язень опинився втабірній лікарні, де відразу помер.Труп спалили в газовій камер і.

Така ж доля спіткала і ВасиляБандеру (1915–1942).

Він теж закінчив Стрийську гімна-зію, потім – агрономічні студії Львів -ської політехніки. Одружився з Ма -рією Возняк, старшою сестрою Любо -ві Возняк, дружини виконавця атента-ту на секретаря радянського консуль-ства у Львові Майлова Миколи Леми -ка. За польської влади чотири рокиВасиль Бандера провів у польськомуконцтаборі Березі Картузькій.

На початку німецько-совєтськоївійни Василь прибув до Львова іактивно включився в українськегромадсь ко-політичне життя. У 1942році гестапівці арештували його та зіншими українськими політв'язнямивідтранспортували до концтаборуОсвєн цім. Доки там опинився йогобрат Олександр, польські капо встиг-ли довести Василя до напівживогостану.

Звироднілі капо били його кулака-ми й довбеньками, зламали кількаребер, вибили зуби, змасакрувалиобличчя. Відтак Василеві наказали йтибудувати той самий новий блок, що йОлександрові. Йому дали залізнутачку возити на другий поверх цемент.Сил у нього майже не залишилось, іпід вагою він заточився. Бандит вдаривйого, і нещасний в'язень упав.

Ударами, лайками капо піднялиВасиля, обсипали цементом і занурилицілого у бочку з водою. Тоді взялисяколючою «рижовою» щіткою шурува-ти обличчя і голову. Такі садистськізнущання повторювалися кілька разів.Крім того, капо з усієї сили кидалийого на бетонну долівку, копали нога-ми, рвали на ньому волосся. Алепатріот мужньо і мовчки терпів муки,не благаючи в катів пощади. Тількисвоїм друзям прошепотів: «Вони меневб'ють, я це знаю».

Через два-три дні Василь Бандеразі здорового чоловіка перетворився вледве живого і зліг до табірної лікарні,де і помер. Тіло було теж спалено вкрематорії.

Отак загинули в німецькому таборіОсвєнцімі, закатовані в нелюдськийспосіб, два сини о. Андрія Бандери.

Наймолодший із Бандер – БогданБандера (1919–194?) теж був активнимчленом ОУН і, за припущенням, заги-нув під час бою з німецькими гестапів-цями.

Отже, німцями були знищені братиСтепана Бандери, а сам він перебував унімецькому концтаборі. Проте це нестримує сучасних ворогів всього укра-їнського повторювати про співпрацюБандери з німцями.

Ми ж не забуваймо, якою героїч-ною і трагічною є історія родиниБандер!

На героїчному прикладі їхньогожиття, боротьби та загибелі в ім'я неза-лежності і во славу рідної землі повин-ні виховуватися наступні поколінняпатріотів. Постаті родини Бандер – цедобрий орієнтир, якими мають бутидуховні цінності та які слід плекатириси характеру, щоб людина, носій їх,була Людиною з великої літери. А саметаких людей потребує наша нація,наша Держава.

І всім нам слід знати їхні історії іпротистояти тим злобним наклепам,які ще й досі лунають із уст україноне-нависників, яких ще, на жаль, є немалоі у чужих державах, і на нашій землі.Не мовчімо на їхні наклепи й інсину-вання щодо наших змагань за волюУкраїни!

Завжди пам’ятаймо, якою велич-ною була посвята Україні родинио. Андрія Бандери!

Лідія КУПЧИК, голова Львівської міської організації

Всеукраїнської Ліги Українських Жінок

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ЧИННИКНАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Ще в 2000 році незабутній Джеймс Мейсзвертався до нас із мудрим застереженням:«Це сувора діалектика – щоб піти далі, требазнати, звідки йти. Щоб стати європейцем,треба стати українцем. Щоб стати громадя-нином світу, треба стати українцем і євро-пейцем. І цей шлях самоідентифікації требапройти. І починати сьогодні і тепер, бозавтра буде пізно».

Як ніхто інший, Мейс розумів згубнуроль масового послаблення національної сві-домості серед українців і вважав завданнядерусифікації не менш важливим для май-бутнього країни, ніж декомунізація.

Колективна національна ідентичність, яквідомо, формується з усвідомлення своєїокремішності, відмінності від інших націй.Саме тому метою довготривалого імперсько-го проекту асиміляції українців було зни-щення їхньої мовно-культурної самобутнос-ті. Нагадаю, що слово «асиміляція» в пере-кладі з латини означає «уподібнення».

Як свідчить історичний досвід, процесиасиміляції, поглинання одного народу іншимвідбуваються в два етапи. Першим етапом єчасткова асиміляція – мовно-культурна, дру-гим – етнічна, що означає завершення асимі-ляційного процесу, втрату первинної іден-тичності і набуття іншої, нав’язаної колоні-затором чи добровільно засвоєної.

Хоча імперії, попри всі зусилля, все ж невдалося довести до завершення проект упо-дібнення українців до росіян, тобто до масо-вого набуття українцями російської ідентич-ності, в українських середовищах, передусіму великих містах, набуло поширення явищенезбіжності мовної й етнічної свідомості, атакож подвійної українсько-російської іден-тичності.

Рівень мовно-культурної асимільованостінаселення України можна визначити до пев-ної міри за співвіднесенням показників рід-ної мови і мови щоденного вжитку. Ті росій-ськомовні українці, які визнають рідноюукраїнську, пройшли перший етап мовноїасиміляції, але, попри це, зберігають усві-домлення своєї належності до українськоїспільноти. Ті ж українці, які не лише вжива-ють російську у повсякденному житті, а йвизнають її своєю рідною мовою, змінилиукраїнську самоідентифікацію на російську.

Згідно з переписом 2001 року, 85,2 від-сотка етнічних українців назвали рідноюукраїнську мову, а 14,8 відсотка українціввважали рідною російську. Але абсолютнабільшість останніх була зосереджена наСході та Півдні – там їх до окупації частиниДонбасу мешкало 87,9 відсотка від загальноїчисельності по Україні (За дослідженнямиетнолога В. Скляра, проведеному у 2007році).

Саме в цих областях колишня радянськапропаганда досягла найбільшого успіху,впровадивши в ментальність значної части-ни місцевих українців сприйняття російсько-го народу як братнього, а співвітчизниківзахідних областей як ворожих бандерівців.

У пострадянський період київська владанічого не зробила для ліквідації цього мен-тального розколу населення, а російська оку-пація інформаційно-культурного просторуУкраїни лише поглибила його. Таким чиномбула створена соціальна база для російськоїокупації Криму і збройного вторгнення наДонбас.

Яку загрозу для національної безпекистановить втрата української ідентичностізначною частиною населення південно-схід-

них областей засвідчили результати опиту-вання, проведеного Центром Разумкова утравні 2009 року. Респондентам було постав-лено запитання «Чи зміцнює безпекуУкраїни угода з Росією про продовження на25 років терміну перебування Чорномор -ського флоту РФ у Криму?».

Ствердно на це запитання відповіли зага-лом по Україні 35,7 відсотка респондентів.Регіональний розподіл ствердних відповідейвиглядав так: Захід – 6,0 відсотка, Центр –16,2 відсотка, Схід – 60,5 відсотка, Південь –60,8 відсотка.

Як бачимо, більшість населення Сходу йПівдня не вважало російський флот флотоміноземної держави.

Високий рівень денаціоналізації цихобластей дав можливість Володимиру Путі -ну виправдовувати агресію проти Українифальшивою тезою про захист прав росій-ськомовного населення. 16 квітня цього рокуна прямій лінії він заявляв: «Важной частьюдля нас является, конечно, соблюдениезаконных прав и интересов русских, прожи-вающих на Украине, и тех людей, которыесчитают себя русскими вне зависимости оттого, что у них в паспорте написано. Людей,которые считают русский язык родным язы-ком, а русскую культуру родной культурой икоторые чувствуют свою неразрывную связьс Россией».

Відкрита агресія Росіїпроти України, окупація Кримунарешті позбавила багатьохукраїнців впровадженого імпе-рією в їхню свідомість переко-нання в тому, що російськийнарод є «братнім». Проте й досізначна частина нашого насе-лення перебуває в полоніросійської «м’якої сили», тобтопід впливом стереотипу про«вищість» російської культурий меншовартість своєї.

Поширення серед ук раїнцівросійської мови, як мовиповсякденного вжитку, дозво-лило Росії ефективно застосо-вувати щодо них тактику«м’якої сили», що полягає упопуляризації своєї культури йвитісненні української з інформаційно-куль-турного простору України. Про необхідністьвикористовувати російську мову як засіб«м’якої сили» цілком відверто говорила вінтерв’ю «Кримській правді» у липні 2013року професор кафедри російської мовиКиївського національного університету іменіТараса Шевченка Людмила Куд ряв цева:«В борьбе за свои права мы должны исполь-зовать концепцию «мягкой силы». И самаяидеальная «мягкая сила» – преподавателирусского языка, которые нуждаются вподдержке России. Мы представляем Рос -сию. Наша профессия – русский язык, и мыбудем бороться за него».

Показово, що навіть тепер, після окупаціїКриму й частини Донбасу, Росія продовжуєтримати багатьох українців у полоні своєїмасової культури. Так, у жовтні в Палаці«Україна» відбувся концерт російського поп-співака Валерія Меладзе та його братаКостянтина. Вартість квитків не була деше-вою – вона коливалась від однієї тисячі гри-вень до трьох з половиною. Попри це, залбув заповнений вщерть. Можна з певністютвердити, що на концерт українських співа-ків любителі пісень Меладзе не витратили бі значно меншої суми.

Нинішнє керівництво України, здавалосяб, мало усвідомлювати необхідність проти-

дії мовно-культурній експансії Росії, адже,як показали останні події, вона торує шляхдля військової окупації українських тери -торій. Проте Президент Петро Порошенко ійого оточення обрали хибну стратегіюпідтрим ки й пропаганди українсько-росій-ської двомовності, що в ситуації домінуван-ня російської у великих містах призводитьдо нового витка зросійщення й денаціона -лізації.

Очевидно, вислів Порошенка «можналюбити Україну російською мовою», як іпедалювання теми про «російськомовногопатріота», мотивоване прагненням гармоні-зувати стосунки російськомовної й україно-мовної частин соціуму. Але варто нагадати,що російською мовою Україну можна люби-ти, як це довела солідарність україномовнихі російськомовних учасників Євромайдану,але, поряд з цим, можна зневажати й ненави-діти. Не слід забувати, що російська мовавпродовж трагічного ХХ століття була длябагатьох українців мовою насильства йобману. І якою мовою, як не російською,зачищають нині будь-які сліди українства вКриму й на Донбасі.

А серед загарбників, які вбивають нашихлюдей і руйнують інфраструктуру захопле-них міст і сіл, є й «землячки з циновими ґуд-зиками» – винародовлені українці. Ба біль-

ше – є вони і в найближчому оточенніПутіна. Нещодавно з’явилась інформаціяпро заміну куратора щодо угруповань«ДНР» і «ЛНР» Владислава Суркова натакого собі Дмитра Козака, уродженця селаБандурове на Кіровоградщині, який бравучасть у створенні на території Молдовисамопроголошеної Придністровської мол-давської республіки. Нинішнім же завдан-ням цієї довіреної особи Путіна є створенняна окупованих територіях України псевдо-державного утворення, яке заблокує Українішлях до Євросоюзу.

Російською мовою, отже, можна любитиУкраїнську державу, проте зберегти й зміц-нити її можна лише державною українськоюмовою.

А щодо російськомовних патріотівУкраїни варто навести одне влучне застере-ження, яке з’явилось у мережі: «Русско -язычный патриот Украины – двойная опас-ность. Сначала как русскоязычного тебя при-дут освобождать, а когда узнают, что тыпатриот Украины, – тебя просто пристре-лят».

Лариса МАСЕНКО,доктор філологічних наук,

професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА!

ПОМИЛКА ПОРОШЕНКА І НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ РОСІЙСЬКОМОВНИХПАТРІОТІВ УКРАЇНИВідкрита агресія Росії проти України позбавила багатьох українців впровадженого імперією в їхню свідомість переконання, що російський народ є «братнім»

Нація і держава 24–31 грудня 2015 р.8

Наталка ПРУДКА

Ще 2013 року настав час, колиУкраїна повинна була забрати назад зРосії вивезене туди на 20-річне зберіган-ня та переробку відпрацьоване ядернепаливо (ВЯП), вивантажене з двох ядер-них енергоблоків ВВЕР-440 РівненськоїАЕС. Але, не створивши належної інф -раструктури для прийому назад та збері-гання цих смертоносних відходів, термінповернення спочатку перенесли на 2016рік, а тепер знову – на 2018-й.

Якщо нинішня влада не вживе належ-них заходів, то й 2018-им роком термін необмежиться. Адже й досі нічого не робить-ся для того, щоб збудувати ці сховища, хочакошти на це державний фонд акумулює,починаючи з 2009 року. Напрошуєтьсязапитання: кому ж вигідно й хто лобіюєпрограшний для України сценарій?Детальне висвітлення історії цього питан-ня, сподіваємося, «проллє світло» на запла-новану оборудку, обсяги можливих доходіввід якої вимірюються сотнями мільйонівдоларів.

А нашій державі ця оборудка приноситьлише збитки. За пролонговане зберігання вРосії державна компанія «Енергоатом» невиправдано платить шалені кошти за цізанадто дорогі послуги. Водночас росіяниготуються запровадити штрафні санкції,але поки що лише погрожують, адже й саміхочуть добре «нагріти руки» саме на пере-робці відпрацьованого палива з України.Відомо, що відпрацьоване ядерне паливопротягом паливної компанії (паливні збіркизавантажують в реактор на 3-4 роки) виго-рає лише на 3-5 відсотків, а решта 95-97відсотків – це дуже цінні ядерні матеріалидля вироб ництва ядерного палива для реак-торів майбутніх поколінь.

Саме для того, щоб вичленити цінніскладові з ВЯП, його везуть на переробкув Росію, платять за ці послуги великігроші, але остання не збирається поверта-ти їх назад Україні, складуючи їх у себедля майбутнього виробництва ядерногопалива. Натомість оскловані високоактив-ні відходи (ВАВ), що створилися післяпереробки ВЯП, Росія намагається повер-нути в десятикратному обсязі, тобто,додаючи до них відходи не українськогопоходження. Все це намагаються провер-нути всупереч існуючому законодавствуУкраїни.

До сказаного варто додати, що такийсценарій розвитку подій підготували неодні лише росіяни, а й свої «наглядачі»галузі. Хто винен, що, починаючи з 1993року, вивезення з РАЕС кожної партії ВЯПздійснюється у відповідності до підписа-них угод, в яких закладені ущербні длянашої держави умови?

Чому Україна й досі не готова при -йняти назад свої радіоактивні відходи,термі н повернення яких настав ще 2013року, він постійно переноситься, адже йдосі в Україні не збудовано сховище, якеповинне забезпечити ізоляцію цих смер-тоносних радіаційних відходів від навко-лишнього середовища на сотні тисячроків наперед? Куди зникають виділенідля цього кошти – це понад 4 мільярдигривень?

Хто відповість за створений штучнопровальний для України сценарій? Пробле -ма роками приховується від преси та гро-мадськості – жодної вичерпної інформаціїна цю тему в пресі ви не знайдете. Причетнідо цієї оборудки державні структури прихо-вують інформацію, як військову чи держав-ну таємницю, хоча законодавство, навпаки,вимагає оприлюднювати громадськості ці

проблеми. Детальніше про те, що відбува-ється з ВЯП Рівненської АЕС, приводимонижче.

ЯК ПОПЕРЕДИТИ ЗАВЕЗЕННЯ В УКРАЇНУ ВІДХОДІВ

НЕУКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ?

Джерелом для занепокоєння стала ціл-ком реальна загроза ввезення до нашої дер-жави радіаційного сміття неукраїнськогопоходження, активність якого в десять разівперевищує радіаційні викиди Чорнобиль -ської катастрофи!

Наскільки реальною є загроза ввезенняв Україну цього небезпечного вантажу таяким чином її можна зупинити? Відповідьна це запитання найближчим часом дастьРобоча група, створена з експертів різнихміністерств та відомств, за участі інститутівНаціональної Академії Наук України згідноз наказом Міненерговугілля №612 напри-кінці вересня 2015 року.

Згідно з цим наказом, Робоча група під-готує рекомендації для компанії «Енер -гоатом» з метою підписання контракту проповернення з виробничого об’єднання«Маяк» (Челябінська обл., РФ) осклованихвисокоактивних відходів, а також відпра-цює позицію України на переговорах звизначення власних цінних продуктів пере-робки відпрацьованого ядерного палива(ВЯП) реакторів типу ВВЕР-440 Рів нен -ської АЕС. Що за цінні продукти містятьсяу відпрацьованому паливі та чому з нимивиникли непорозуміння, розповімо трохипізніше.

Чому виникла підозра, що в Українуможуть ввезти чужі радіаційні відходи(РАВ)? Відповідь можна знайти в докумен-ті, що визначає процедуру повернення вУкраїну осклованих високоактивних відхо-дів – це нормативний документ Мініс -терства палива та енергетики під назвою«Методика розрахунку кількості високоак-тивних відходів, що повертаються вУкраїну після технологічного зберігання тапереробки партії ВТВЗ (відпрацьованихтепловиділяючих збірок – авт) ВВЕР-440»(наказ №332 від 25 серпня 2010 року).

Підпис на цьому наказі тоді поставивмі ністр палива та енергетики Юрій Бойко.Контроль за виконанням покладено назаступника міністра Наталію Шумкову.В розпорядженні редакції є вищезгаданідокументи, включно з Методикою. Відразупісля затвердження Методики, «Енерго -атом» почав інтенсивно узгоджувати кон-тракт з росіянами на повернення в Українувисокоактивних відходів (ВАВ), але без

цінних матеріалів (урану, плутонію таінших ізотопів), що містилися у вивезеномув Росію ВЯП з Рівненської АЕС.

У вересні 2013 році Наталія Шумкова,вже займаючи посаду виконавчого директо-ра ядерної та радіаційної безпеки НАЕК«Енергоатом», виступаючи на ГенеральнійАсамблеї МАГАТЕ, заявила, що контрактна ввезення ВАВ може бути підписаний увересня 2013 року. Але терміни перенесли,адже «Енергоатом» запідозрили у сприянніввезенні в Україну чужих відходів та незрозумілій втраті цінних ізотопів.

КЛІНЧ МІЖ НЕДАШКОВСЬКИМ ТА ДЕМЧИШИНИМ?

Стосунки ключових фігур у вирішенніпитання ввезення в Україну небезпечнихвідходів, схоже, увійшли в клінч. Зди ву -вання викликає той факт, що президент«Енергоатому» Юрій Недашковський вкоментарях автору піддав сумніву статус-ний рівень Робочої групи, створеної Мі -ністром енерговугілля Володимиром Дем -чишиним, до речі, за ініціативою самогоЮрія Недашковського. Тому можна прогно-зувати, що в такий спосіб намагатимутьсязвести нанівець роботу експертів високогорівня, які входять до її складу.

Міністр енерговугілля ВолодимирДемчишин в коментарях автору запевнив,що чужі відходи в Україну не потраплять.«Ви боїтеся, що нам віддадуть не наше?Я хочу сказати, що кожна партія ВЯП (від-правлена до Росії, – авт.) має дуже деталь-но прописану специфікацію. Для вирішен-ня питання щодо поводження з високоак-тивними відходами ми сформували Робочугрупу. І для себе підготуємо матеріали, щобпотім можна було прийняти зважене рішен-ня, що з цими відходами робити. Чи домов-лятися про так званий «нульовий» варіант,щоб залишити все там (в Росії – авт.)», –повідомив Володимир Демчишин.

Доцільно внести уточнення: згаданий«нульовий» варіант виник тому, що Росіязалишає собі наші цінні матеріали (плуто-ній, уран тощо), але при цьому хоче ввезтив Україну якісь еквівалентні осклованівисокоактивні відходи російського поход-ження. Згідно з «нульовим варіантом» укра-їнська сторона пропонує не забирати вУкраїну оскловані високоактивні відходи –в обмін на забрані росіянами цінні матеріа-ли з ВЯП Рівненської АЕС.

Проте сподіватися, що «нульовий» варі-ант стане можливим, схоже, не варто: якповідомив автору президент «Енерго ато -му» Юрій Недашковський, «для того, щобми могли якось проштовхнути «нульовий»

варіант, потрібно дві речі. Перше – це клю-чова річ: з цим повинна погодитися Росія,тому що це переговорна позиція двох сто-рін. А по-друге: щоб українська сторонаякимось чином їй цей «нульовий» варіантзапропонувала».

Ситуація дійсно складна, але ж хтосьтаки задумав такий сценарій, забезпечившиможливість залишати в Росії цінні продук-ти, а оскловані високоактивні відходиросійського походження ввозити в Україну.І тепер робить все можливе, щоб реалізува-ти такий сценарій – з метою отримати коло-сальні прибутки? За словами Юрія Не даш -ковського, «у нас є певні статті законодав-ства, які говорять про те, що всі ядерніматеріали – це власність України, але вконтрак тах (на вивезення ВЯП з РАЕС вРосію, – авт.) цього не передбачено. Друге:повертати ці високоактивні відходи сьогод-ні немає куди».

Це дійсно так, але чому й досі наші пра-воохоронні органи не розібралися в такихочевидних речах? Чому в контрактах непередбачено повернення в Україну ціннихматеріалів? Адже всім добре відомо, щоуран в ядерному паливі, відпрацювавши4 роки в реакторі АЕС, вигорає лише на 3–5відсотків, а решта 97 відсотків – це цінніматеріали, які б могли стати сировиною длявиробництва ядерного палива для реакторівмайбутніх поколінь. Чому Росія за рахуноктаких відходів, як стверджують російськівчені, запасається сировиною на тисячуроків уперед, а Україна, як завжди, про-грає? Та все тому, що хтось намагаєтьсядобре нагріти руки.

А що стосується програми поводженняз РАВ, то вона була ухвалена 2008-го, а кон-цепція до неї, як це не дивно – 2009-го, алеїї виконання успішно, точніше, штучнопровалено, хоча «Енергоатом» щорокуперераховує в державну скарбницю навиконання цієї програми по 600–700 млнгрн. Ці гроші в невідомому напрямку спря-мовує Мінфін, не зважаючи на необхідністьвирішення однієї з найскладніших та най-небезпечніших проблем в державі. А тимчасом росіяни вже загрожують штрафнимисанкціями, адже терміни повернення ВАВдавно порушено.

«Росіяни готові виставляти штрафнісанкції. Тут дуже багато запитань, томуповинна бути створена міжвідомча комісія,що передбачено законодавством. І тудиповинні ввійти всі міністри з ключовихпитань. Міністр енерговугілля там буделише однією з фігур. А та Робоча група, прояку ви згадали, всього лише один з його(міністра – авт.) інструментів», – заявивЮрій Недашковський.

З якою метою Недашковський піддавсумніву доцільність започаткованої роботи,яку, до речі, потрібно було зробити ще20 років тому? Напрошується висновок, щоРобочу групу намагатимуться позбавитиважелів впливу на цю проблему.

Таке категоричне неприйняття ще неіс-нуючих висновків цієї робочої групи, ство-реної наказом міністра Демчишина і якийзайняв позицію не ввозити в Україну чужівідходи, – пряме свідчення клінчу у стосун-ках Недашковського та Демчишина. Томуварто, щоб учасники цієї робочої групи (а їх30 осіб) виявили всі секрети, що криютьсяв розробленій Методиці, і зрозуміли, чидійсно там закладено міну уповільненої дії.

НЕЗРОЗУМІЛІ ПОСТУЛАТИМЕТОДИКИ!

Згідно з Методикою, передбачаєтьсяввезення в Україну якихось еквівалентних,тобто, не обов’язково українських осклова-них високоактивних відходів. Дослівно цезвучить так: «Кількість РАВ розраховуєтьсявиходячи з умови радіаційної еквівалент -ності активності завезених раніше з метоюпереробки опромінених збірок і активностіпродуктів переробки, що повертаються, зурахуванням природного розпаду радіонук-лідів при технологічному зберіганні опро-мінених збірок і продуктів переробки, атакож у ході переробки опромінених збі-рок». Далі йдеться про нібито припустимезмішування радіоактивних відходів (РАВ)українського походження з РАВ неукраїн-ського походження:

«…Можливе також часткове змішуван-ня РАВ, що утворяться при переробцідекількох партій ВТВЗ (ВТВЗ – відпрацьо-вані тепловиділяючі збірки), які належатьрізним постачальникам ВЯП. Тому одержа-

ПИЛЬНУЙ!!

ХТО ГОТУЄ ЯДЕРНИЙ МОГИЛЬНИК ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ВІДХОДІВ?

Нація і держава24–31 грудня 2015 р. 9ти кондиціоновані (оскловані, – авт.) РАВ,які по відносному нуклідному складу таповному вмісту радіонуклідів у точностівідповідають конкретній партії переробле-них ВТВЗ (з урахуванням довгостроковоївитримки ВТВЗ перед переробкою) немож-ливо. Відповідно, активності продуктівподілу та актиноїдів у кондиціонованихРАВ можуть відрізнятися від активностейрадіонуклідів у партії ВТВЗ, що надійшлана переробку».

Експерти в ядерній енергетиці переко-нують, що цей витяг з Методики став пря-мим свідченням про наміри ввозити вУкраїну відходи з переробленого ВЯП зРАЕС, змішані з відходами російськогопоходження в незрозумілому співвідношен-ні. Про це свідчать і російські фахівці.

У жовтні цього року в одному з провід-них російських видань російські вченіО.Муратов та М.Тіхонов опублікувалистаттю «Радіологічні аспекти поводження зРАВ та ВЯП», з якої стає зрозумілим, щоросійський завод «Маяк» виготовляє оскло-вані радіоактивні відходи з мішанини роз-чинених та змішаних разом різних типіввідпрацьованого ядерного палива – з росій-ських підводних човнів, російських атом-них криголамів, російських дослідницькихреакторів тощо, а також з реакторів ВВЕР-440 з країн Східної Європи, в тому числі зУкраїни. Тобто, «Маяк» не може виготови-ти оскловані високоактивні відходи саме зВЯП Рівненської АЕС.

Оскловування з такої мішанини ВАВпідтверджується і вищезгаданою Методи -кою. Водночас з публікацій в ЗМІ й розмі-щених на сайті «Енергоатома» повідомлень(http://www.energoatom.kiev.ua/ua/press/nnegc/44137-u_rf_vje_pdgotuvali_proekt_dodat-kovo_ugodi_pro_povernennya_vyap_v_ukran/?print) відомо, що комбінат «Маяк» вжеспрямував до «Енергоатома» проект кон-тракту на ввезення в Україну високоактив-них відходів, активність яких, за тверджен-нями фахівців галузі, дорівнює десятиЧорнобилям. Тому так важливо як можнаскоріше отримати результати дослідженьвищезгаданої робочої групи при Мін -енерго вугілля.

КІЛЬКІСНА ОЦІНКАРАДІАЦІЙНОГО СМІТТЯ

ДЛЯ УКРАЇНИ

Величезне здивування викликає кіль-кість високоактивних відходів від перероб-ки ВЯП ВВЕР-440 Рівненської АЕС, задек-ларовану в цій Методиці: 1590-1650 кг ВАВна тонну відправленого до РФ опроміне -ного палива! Це при тому, що в Статті 5Закону України «Про використання ядерноїенергії та радіаційну безпеку» йдеться про«забезпечення …мінімального рівня утво-рення радіоактивних відходів».

Якщо ж врахувати, що в кожній тоннівідправленого до РФ на переробку ВЯПміститься, за даними різних джерел, більше970 кг регенерованого урану, який добува-ють у результаті переробки, та інших цін-них матеріалів із досить значною вагою – ізалишають їх в Росії, то від такої переробкиз подібною «мінімізацією» у фахівців пере-хоплює подих! Це пряме свідчення того, щов Україну готувалися завезти чужі відходита ще й в непомірно великих обсягах!

За твердженням джерел інформації,якщо «Енергоатом» підпише контракт з ро -сійським «Маяком» за вищенаведеною про-цедурою, поставки високоактивних РАВнеукраїнського походження будуть супере-чити положенням статті 53 Закону «Провикористання ядерної енергії та радіаційнубезпеку» про трансграничне перевезеннярадіоактивних відходів (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/39/95-%D0%B2%D1%80).Зокрема, в законі написано:

«Перевезення на територію Українирадіоактивних відходівз територій іншихдержав забороняється, крім тих, що утвори-лися внаслідок послуг, які було наданоУкраїні іншою державою і на які поширю-ється дія контрактної угоди між ними щодоповернення таких відходів в Україну.Порядок трансграничних перевезень радіо-активних відходів на територію України абочерез її територію визначається міжнарод-ними договорами, учасником яких єУкраїна».

Але президент НАЕК «Енергоатом»Юрій Недашковський в коментарях авторукатегорично заперечив наявність такихвимог в статті 53 вищезгаданого закону:

«Є різні там трактування, в більшій мірівони спекулятивні і демагогічні. Стаття 53«Закону Про використання ядерної енергії»– є у нас там такі псевдонаукові діячі, якірозказують, що мають повертатися відходилише українського походження. Ні, жодно-го такого словосполучення в цій статті 53 –немає. Значить, на цю тему теж роздува-ються спекуляції, а оскільки довести в нор-мальній дискусії вони не можуть, то під-ключають журналістів. Вони, може й вамщось на цю тему наговорили. Це дужескладне питання», – сказав Юрій Недаш -ковський. Коментарі зайві.

Великий подив викликає позиція деякихміністерств та відомств, куди були спрямо-вані запити щодо роз’яснення цієї надзви-чайно важливої для нас проблеми. Зокрема,всупереч закону про доступ до публічноїінформації, Міністерство закордоннихсправ відмежувалося відпискою, про сутьякої соромно говорити. А міністерство еко-логії та природних ресурсів проігнорувалонаш запит. Це ж саме зробила й компанія«Енергоатом».

У таких випадках напрошується одноз-начний висновок: у них є поважні причинидля приховування запланованих злодіянь,отже, «рука руку миє». Залишається додати,що лише Міненерговугілля коректно відпо-віло на поставлені запитання, дозволивширедакції зрозуміти суть запланованих дій.Мабуть, саме тому позиція міністра невлаштовує Юрія Недашковського.

ПРО ЦІННІ МАТЕРІАЛИ ВІД ПЕРЕРОБКИ ВЯП

Рівненська АЕС почала свою діяльністьз 1980 року. Сьогодні там функціонує4 енергоблоки, два з яких – ВВЕР-440.Щороку з активної зони реактора блоківВВЕР-440 вивантажують 78 паливнихкасет (з 2-х блоків – 156), які потім розмі-щують на 3-5 років в пристанційних басей-нах витримки з метою зниження радіоак-тивного випромінювання, а потім вивозятьу Росію.

Починаючи з 1993 року і до сьогодні,ВЯП реакторів ВВЕР-440 вивозять на челя-бінський комбінат«ПО «Маяк» з метоютехнологічного зберігання і наступної пере-робки – саме заради отримання ціннихматеріалів й здійснюється ця переробка.

Згідно з вищезгаданою Методикою,кількість відходів, що підлягають повер-ненню в Україну, визначається окремо длякожної партії відпрацьованих теплових збі-рок, відправлених на переробку. Термінповернення відходів – 20 років з моментунадходження поїзда з партією ВЯП на ком-бінат «Маяк». «При оцінці еквівалентаактивності ВТВЗ і ВАВ ВЯП враховуютьсяпродукти поділу, представлені в таблиці 1, іактиноїди, представлені в таблиці 2», – ска-зано в Методиці. Ці дані – в додатку достатті – для тих, хто захоче познайомитисяз назвами радіоактивних ізотопів.

Доречно уточнити, що відповідно доЗакону України «Про поводження з радіоак-тивними відходами» відпрацьоване ядернепаливо (ВЯП) не належить до відходів. Цедуже цінна сировина для виробництваядерного палива для реакторів майбутніхпоколінь, адже, як уже згадувалося напочатку статті, після чотирирічної експлуа-тації паливних касет в ядерному реакторіАЕС в паливі вигорає лише 3–5 відсотківізотопів.

Тому паливо, вилучене з реактора(і непридатне для подальшого використан-ня в реакторі даного типу – ВВЕР), післяйого переробки – з вилученням урану, плу-тонію тощо – стане цінною сировиною дляреакторів на швидких нейтронах та тепло-вих реакторів. Росіяни називають ВЯПопроміненим ядерним паливом. Крім того,велика кількість отриманих ізотопів при-датна для широкого використання в меди-цині, науці та промисловості.

Об’єднана Конвенція про безпекуповодження з відпрацьованим ядернимпаливом і радіоактивними відходами гово-рить: кінцева відповідальність за безпечнеповодження з ВЯП повністю покладаєтьсяна ту державу, в якій вони утворюються впроцесі роботи реактора. Кожна державамає право заборонити імпорт на свою тери-торію закордонного відпрацьованого пали-ва та радіоактивних відходів.

Чому ж після переробки ВЯП з РАЕСРосія залишає у себе видобуті з нього цінніізотопи, а високоактивні відходи російсько-

го походження намагається поставити вУкраїну? Експерти стверджують: тому, щоукраїнська Методика була написана піддиктовку росіян, а вони себе забезпечуютьсировиною для виробництва свіжого ядер-ного палива на сотні, а то й тисячі роківвперед.

Відомо, що Росія активно розвиваєперехід на реактори на швидких нейтронахвід БН-350 до БН-1200. Нещодавно бувзапущений реактор БН-800, а нині бу -дується експериментальний реакторБРЕСТ-ОД-3 з замкнутим паливним цик-лом (стає економічно виправданим за наяв-ності в державі потужностей в 30 ГВт).Виділений з українського ВЯП плутонійРосія накопичує на складах з перспективоюподальшого використання для реакторів нашвидких нейтронах.

Чому ж Україна повинна втрачати такуцінну ядерну сировину, яка б забезпечиламайбутні покоління паливом? Відповідатина такі запитання повинні наші силовіструктури. Доцільно навести довідку, щобзрозуміти масштаби запланованої оборуд-ки, від реалізації якої хтось (але точно – недержава Україна) отримає колосальні над -прибутки.

За даними вищезгаданих російськихвчених, перед початком опроміненняпаливних збірок, тобто, перед тим, як поча-лася ланцюгова реакція в реакторі АЕС, водиниці маси (в 1 тоні урану) стандартногопалива реактора ВВЕР-1000 міститься 44 кгурану-235 та 956 кг урану-238. Після три-річної паливної компанії уран часткововигорає, залишаючи 40 кг продуктів поділуі 11 кг актинідів, в яких міститься близько10 кг плутонія, 0,6 кг нептунія, 0,2 кг аме-риція, 60 г кюрія. Наявність в складі ВЯПізотопів, які спонтанно діляться, а, отжевипромінюють радіацію, вимагає суттєвіобмеження для технологій поводження зВЯП – з метою захисту людей та довкілля.

При виробництві 1 ГВт електроенергіїна АЕС щороку створюється: плутонію –200 кг, трансуранових елементів – 4,53 кг,нептунія – 11,25 кг та продуктів поділу –82,1 кг. З кожним роком, і не лише вУкраїні, загострюється проблема накопиче-ного десятиліттями ВЯП – на початок 2014року в світі накопичилося 340 тис. тоннВЯП (світовий парк – 438 ядерних реакто-рів), з яких майже 22 тис. тонн – в Росії.Протягом усього часу існування ядерноїенергетики перероблено лише 97 тис. тоннВЯП – щорічні обсяги переробки не пере-вищують 5 тис т.

Згідно з даними МАГАТЕ, на початокXXI століття в Росії (завдяки її мілітарист-ським устремлінням) накопичилася майжеполовина всіх радіаційних відходів світу –на 1 січня 2015 року обсяг РАВ становив431 мільйон кубометрів рідких відходів та

76 млн тонн твердих. Тому не важко здога-датися, чому для сусідньої держави так важ -ливо відправити до України в таких над -великих кількостях свій радіаційний бруд,як це задекларовано в згаданій Методиці.

Ізоляція цього бруду від навколишньогосередовища вимагає величезних фінансо-вих затрат, адже порушення в поводженні зРАВ може призвести до глобальної еколо-гічної катастрофи. Вивантажене з реакторівАЕС відпрацьоване ядерне паливо стаєодним з найпотужніших джерел.

КУДИ ЗНИКЛИ МІЛЬЯРДИ НА ЗБЕРІГАННЯ ЯДЕРНИХ

ВІДХОДІВ?

Створювати цілісну систему поводжен-ня з радіоактивними відходами всіх типів ікатегорій передбачалося протягом най-ближчих 50 років. Цей термін визначено«Стратегією поводження з радіоактивнимивідходами (РАВ) в Україні», прийнятоюКабміном у серпні 2009 року. СтвореноДержавний фонд поводження з РАВ, меха-нізм наповнення якого передбачає перера-хування від виробників цих відходів, атакож надходження у вигляді міжнародноїтехнічної допомоги і добровільних внесківпідприємств і фізичних осіб.

Проте відповідальні за цю проблемудержавні структури приховують інформа-цію, куди зникають гроші з цього фонду –за 6 років жодного разу не інформували ніпресу, ні громадськість. До речі, приблизно90 відсотків усіх надходжень до Держ фон -ду поводження з РАВ забезпечує операторатомних електростанцій – НАЕК «Енерго -атом»: за 6 років до фонду перерахованоприблизно 4 мільярди гривень, адже, заданими Юрія Недашковського, щорокуперераховують по 600–700 млн грн.

Чому «Енергоатом» не піднімає тривогуз приводу того, що не виконуються програ-ми поводження з ВЯП та РАВ – як відправ-ник ВЯП АЕС України на переробку до РФта як перший отримувач в Україні ціннихматеріалів та високоактивних відходів відпереробки з метою їх подальшої передачіостаточним отримувачам в Україні?

Всупереч чинному законодавству, темаатомно-енергетичного комплексу, ядерногопалива та ядерних відходів приховуєтьсявід громадськості. Там в обігу мільярдигривень, які обертаються в тіньових схемах,створених певними представниками цієїгалузі, чи «наглядачами» за нею. А гроші,як відомо, люблять тишу. Відповіді напоставлені запитання повинні дати силовіструктури, а ми й надалі досліджуватимецю тему. Адже масштаби проблеми радіо-активних відходівздатні отруїти життя всімприйдешнім поколінням на найближчідесятки тисяч років.

Ч.ч. Радіонуклід Тип розпаду

Період напіврозпаду Т1/2,

років

Постійна розпаду,

с-1

Коефіцієнтвпливу

1. Sr-90* β 29,1 7,548 E-10 3,07 E-08

2. Cs-137* β 30,0 7,322 E-10 1,3 E-08

*) – Внесок короткоживучих дочірніх радіонуклідів врахований у коефіцієнті впливу батьківського ядра

Ч.ч. Радіонуклід Тип розпаду

Період напіврозпаду Т1/2,

років

Постійна розпаду,

с-1

Коефіцієнтвпливу

1. Cm-244 α 18,1 1,214 E-09 1,2 E-07

2. Pu-240 α 6,54 E+03 3,358 E-12 2,5 E-07

3. Am-243* α 7,38 E+03 2,976 E-12 2,01 E-07

4. Pu-239 α 2,41 E+04 9,114 E-13 2,5 E-07

5. Pu-241 β 14,4 1,525 E-09 4,8 E-09

6. Am-241 α 4,32 Е+02 5,084 E-11 2,0 E-07

7. Pu-238 α 87,7 2,505 E-10 2,3 E-07

*) – Внесок короткоживучих дочірніх радіонуклідів врахований у коефіцієнті впливу батьківського ядра

Таблиця 2 – Актиноїди

Додаток:

Таблиця 1 – Продукти поділу

Нація і держава 24–31 грудня 2015 р.10

На Київському книжковому яр -мар ку, що проходив нещодавно вУкра їн сь кому домі, можна булопобачити і придбати за цінами самихвидавництв (!) багато різноманітних іза якістю, і за ціною нових видань.

Від різноманіття художньої, науко-во-пізнавальної, довідкової, дитячоїлітератури та подарункових коштовнихвидань розбігалися очі та миттю порож-ніли гаманці численних відвідувачів.Багато з них приходили з маленькимишанувальниками друкованого слова,щоб зробити їм приємний і такий бажа-ний гарний подарунок. Слава Богу,гарно виданої різновікової дитячої літе-ратури українською мовою на будь-який смак вистачало.

Відбувались авторські презентації,де імениті в читацьких колах письмен-ники розповідали про свої творіння тазалюбки ставили на них автографи.Серед їх потоку відбулась і презентаціядуже цікавого, а головне, надзвичайноактуального для нашого сьогоденнявидання. Це перевидання спеціальноросійською мовою вже добре відомоговсім, хто цікавиться вітчизняною історі-єю, за першим, власне українськомов-ним виданням історичного дослідженнязнаного історика, доктора історичнихнаук Тараса Чухліба, автора багатьохкниг з історії України, Польші, Росії…

«Мечом и оралом. Донбасс – древ-няя земля Украины» розкриває передчитачем малознану для більшості гро-мадян нашої держави, вже не кажучипро іноземців, правдиву історію бороть-би за землі Донеччини між різниминародами, незамулену іржею москов-ської пропаганди та псевдоісторичнихмістифікацій.

Давня історія Донецького краю, якпитомого історичного регіону України,насичена цікавими, проте, на превели-кий жаль, маловідомими для більшостісторінками. З XVI століття степові при-азовські землі між річками Дніпро і Донбули ареною протистояння багатьохнародів. За цю важливу стратегічнутериторію боролись в середньовіччіВелике князівство Литовське (з 1569 р. –Річ Посполита), Польша, Кримське хан-ство, Московське царство та Османськаімперія. Та з другої половини XVII–XVIIIвіці цю межову територію підкорюють тапочинають господарювати тут україн-ські козаки. За допомогою «меча» й«орала» українці засновують на ДикомуПолі свої поселення, від яких берутьпочаток більшість міст, селищ та сіл вмежах сучасної Східної України, а бага-то мешканців цього славного краюносять питомо українські козацькі пріз-вища! Їх могло б бути набагато більше,якби не злочинно спланований москов-сько-сталінський геноцид – голод, щопокосив всуціль заселені етнічнимиукраїнцями села Донецького краю! ДоГолодомору 1932–1933 років українціскладали на цій землі 75–80 відсотків!!!

Ця книга може стати по праву на -стільною і для воїна АТО, і для жителівсіл та міст Донеччини, і для політика чидипломата… До речі, готується англо-мовна версія книги. Тут хочеться звер-нути увагу наших державних діячів:книга конче потребує уваги до себе якдо важливого і переконливого аргумен-ту в інформаційно-пропагандистькійвійні, що веде всіма засобами імпер-ська Росія проти України! Адже виданавона лише на невеликі кошти волонте-рів обмеженим накладом! На це мали бзвернути увагу в своїй діяльності іновостворене Міністерство інформації,і Держкомітет з телебачення та радіо-мовлення, і доброчинні фонди, та й про-сто небайдужі до долі рідної державиособи… Це видання вкрай потрібнесаме зараз і на фронті, та й на Доне ччи -ні в цілому!

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

КНИЖКОВИЙ ЯРМАРОК!

ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Про Ромни та культурне життя роменцівможна розповідати багато. Та сьогодні при-гадалися чиїсь мудрі слова про те, що суди-ти про окрему людину чи громаду можна заїї ставленням до культурної спадщиниминулого. Взагалі ж, минуле – поняття від-носне, воно може позначати і роки, і віки.Проте справжня його цінність із часом нетільки не втрачається, а й стає виправданою,більш зрозумілою, невпинно ваблячи досебе нові покоління поціновувачів. Ймо вір -но, що саме з такими думками та відповід-ним настроєм громадяни міста, гості Ромензібралися 27 листопада 2015 року у місько-му Будинку культури, аби вшанувати сторіч-ний ювілей із дня народження славетногоземляка, вчителя і поета Йосипа Дудки.В залі зібралися сотні присутніх, серед якихбули і ті, кому пощастило особисто знатиЙосипа Дудку, – колишні учні шкіл, де пра-цював Учитель, поети та інші митці, якідобре знали Йосипа Ми хайловича, а такожмайстри слова, що вважають Йосипа Дудкусвоїм духовним на ставником, хрещенимбатьком у поезії.

У залі була присутня донька ювіляра –Надія Йосипівна Карпенко з родинами

своїх синів. Саме доньціпоета слід віддати на -лежне щодо організаціїлітературно-мистецько-го свята на честь вшанування пам’яті бать-ка. Адже він для неї був не лише татом, а йнаставником, світочем. Атмосфера зуст річібула максимально віддалена від пусто -слів’я, якого так не любив Дудка за життя,від непотрібних звичних атрибутів: помпез-ності, фальшивих панегіриків, випадковихвиступаючих. Панували щирість і вдяч-ність, захоплення поетом, які на дві годинавідчутно зріднили тих, хто був у залі.Вшанувати поета приїхали мистецтвозна-вець Вален тина Єфремова, історик ЮрійКухарчук, які від Сумського земляцтва при-були зі столиці на ювілей. На жаль, черезповажні обставини не змогли бути в числізапрошених гостей Данило Кулиняк,Наталя Околітенко, Олександр Шугай –письменники, які особисто знали ЙосипаДудку і високо цінували його талант, пере-ймалися непростою долею вчителя і поета.Прибув на ювілейний вечір і поет ВікторСкакун, який є членом НСПУ, проживає вСумах.

У день урочистостей знайшов дорого-цінний час прибути і учень поета, який такмайстерно володіє словом правди, – Воло -димир Салій. Він виступав на сцені протя-гом вечора кілька разів – читав улюблене зтворчої спадщини Дудки. Вірш «Вишневагілка України» в його виконанні набув особ-ливого відтінку. Бо ж і сам Дудка – та невми-руща цвітом справжньої поезії вишневагілка України. Цікавими були виступи жур-наліста Андрія Кубаха, вчительки ТамариМарченко, Юрія Кухарчука, інших гостейювілейного заходу. Промови дорослих чер-гувалися з виступами юних читців, пере-можців шкільних конкурсів Дудківськихчитань, які вже за кілька років стали тради-ційними. Подарували присутнім насолодуколишні учениці Йосипа Михайловича, асьогодні – поетеси Роменщини ЛюбовШемчук та Ніна Правдюк. Скільки ж душітреба було віддати кожному з учнів, аби вмайбутньому вони зрозуміли і відчулинезрівнянну силу поезії! Додали веселихкольорів на ювілеї виступи юних танцюрис-тів із Бобрика, Пустовійтівки та співочийгурт із села Вовківці. Символічно, що середюних танцюристів була і правнучка поетаСофійка, а правнук Богданчик прочитав зісцени дідусів вірш про капітана.

Всі присутні – на сцені чи в глядацькійзалі – були небайдужими співучасникамицього незабутнього вечора. Хочеться споді-ватися, що життя Йосипа Дудки та його вог-ненні вірші торкнуться душ багатьох нашихсучасників, нададуть привід переосмислитисьогодення, зміст життя, посіють зерналюбові до правди, мужності, українськоїмови, до України!

Любов МАТУЗОК

Напевно чимало читачів з подивом роз-мірковуватимуть, чи можна віднестиГабсбургів до українських родів. Вочевидьтаке твердження було б перебільшенням,проте ми не можемо забувати, що цей вели-кий рід загальноєвропейського і світовогомасштабу має давнє коріння в Русі-Україніта впродовж століть демонструє пієтет своїхчільних представників до української нації.Більше того, нині Габсбурги є єдиним у світімонаршим родом, що має серед своїх членівукраїнця, який зі зброєю в руках боровся засамостійну Україну.

Габсбурги є одним із найдавнішихмонарших домів Європи. Впродовж тисячо-ліття вони правили (в різні періоди)Священною Римською імперією герман-ської нації, Іспанією, Італією, Нідерлан -дами, Австрійською імперією, Австро-Угорською монархією, до яких належала,зокрема, більша частини Східної Європи.

Для нашого контексту є важливимпоходження австрійської гілки Габсбургіввід святої Ольги і великих князів київськихСвятослава Хороброго, Володимира Вели -кого, Ярослава Мудрого. Засновниками цієїгілки були імператриця Марія-Терезія(1717–1780) з дому Габсбургів та її чоловікФранц І Стефан (1708–1765) з Лотарінг -ського дому. Останній був нащадком герцо-га лотарінгського Карла ІІІ (1543–1608) ійого дружини Клод, доньки короля ФранціїГенріха ІІ (1519–1559) і Катерини Медичі. Всвою чергу Генріх ІІ був прямим нащадкомкороля Генріха І (1008–1060) і Анни Яро -славни – доньки Ярослава Мудрого, онучкисвятого Володимира Великого, правнучкиСвятослава Хороброго і праправнучки Ігоряі святої Ольги. Таким чином, вся австрій-ська гілка Габсбургів, яку ще називаютьГабсбургсько-Лотарингським домом, зокре-ма імператор Франц-Йосиф І, є нащадкамивеликих князів київських.

В останній третині XVIII ст. Європапережила три поділи Речі Посполитої. Зник -нення цієї польсько-литовського-білору-сько-української держави катастрофічнопорушило політичну рівновагу. КордониРосійської імперії опинилися в серці Євро -пи, а Прусія отримала потужні ресурси, яківикористала для домінування в німецькомусвіті. Габсбурги набули Галичину і частину

Малопольщі, та, згодом,Буковину. Ці землі отри-мали назву КоролівствоГаличини і Лодомерії,нагадуючи про галицько-волинські володінняДанила Романовича і йогокорону.

Саме українська час-тина цього Коро лівства зістолицею у Львові стала вХІХ і на початку ХХ ст.нашим П’ємон том. Підскіпетром австрійськихімператорів, які від се ре -дини ХІХ ст. стали авст -ро-угорськими монарха-ми, розвинулася українська преса, шкіль-ництво і вища освіта. Саме тут у часи забо-рони в Російській імперії українськогодруку видавалися твори класиків нашоїлітератури. Саме до Львова спрямовуваласвої пожертви на Наукове товариство іменіШевченка малоросійська аристократія, бо вКиєві, Полтаві і Чернігові неможливо булопровести навіть маніфестацію на честьТараса Шевченка. Саме у Львові МихайлоГрушевський отримав професорську поса-ду, написав і видав більшу частину своєїбезсмертної «Історії України-Руси». Саме вАвстро-Угорщині українці (зокрема, йселянство) здобули свій перший досвід пар-ламентської боротьби – великої політики удемократичний спосіб.

Важко переоцінити внесок Габсбургівдо цих дуже важливих для української націїі нашої державності здобутків. Їхня рольпов’язана із загальною підтримкою україн-ства, в якому вони бачили вірну опору своготрону, а також з ліберальним законодав-ством, яке уможливлювало те, за що на східвід Збруча загрожувало позбавлення всіхправ і заслання до Сибіру.

На цьому тлі слід звернутися до непере-січної постаті – згаданого на початкуГабсбурга-українця. Ним був Вільгельм фонГабсбург-Льотрінген – праправнук імпера-тора Леопольда ІІ та троюрідний небіжФранца-Йосифа І. Він народився 10 лютого1895 р. поблизу м. Пула (Істрія, сучаснаХорватія) та закінчив 1915 р. військову ака-демію в Австрії. Його військова кар’єра

припала на Першу світовувійну, коли в Австро-Угорській монархії відбулисявеличезні зміни. 1916 рокупомер його дядько-імператор,а престол зайняв небіж Карл І.На прикінці 1918 р. Австро-Угорщина розпалася на кількадержав.

Це був час, коли на руїнахімперій нації починали буду-вати свої держави. Вільгельмфон Габсбург-Льотрінген,якому було трохи більше задвадцять років, воював начолі, зокрема, Легіону Укра -їнських січових стрільців,перейнявся українською куль-турою, світоглядом і сприйнявнашу національну ідею. Доукраїнського життя, політики,а згодом й історії цей Габсбург

увійшов як Василь Вишиваний.В 1919 р. Вишиваний-Габсбург став

полковником армії Української НародноїРеспубліки та співробітником відділу закор-донних зв’язків Міністерства військовихсправ УНР. Він пережив останні рокиУкраїнської революції, останні спробивибити більшовиків з України та 1921 рокуповернувся до Відня, де йому належав заводз виробництва фарб.

Слід зауважити, що Вишиваний-Габс -бург був винятком із закону, що заборонявГабсбургам мешкати в Австрії. ХочаУкраїнська революція закінчилася, як тодівважали, поразкою, Україна назавжди зали-шилася в серці Вільгельма фон Габсбург-Льотрінгена. 1921 року у Відні вийшла збір-ка його віршів українською мовою «Ми -нають дні». Також у міжвоєнний періодВишиваний публікував статті в українськійеміграційній пресі.

Під час Другої світової війни Виши -ваний-Габсбург брав участь у французькомурусі Опору. Він уникнув смерті у катівняхгестапо, проте був заарештований радян-ською контррозвідкою у Відні в 1947 р. таопинився у Лук’янівській тюрмі в Києві. Заофіційною версією тут він і помер від сухот18 серпня 1948 року. Так далекий нащадоквеликих князів київських упокоївся у давнійстолиці своїх пращурів.

Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, генеалог

Газета «День», №184, (2013)

ЗЕРНА ЛЮБОВІ ПОДВИЖНИКИ НАЦІЇ!

ГЕНИ ПАТРІОТИЗМУ

З НАГОДИ 120-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ВИШИВАНОГО (ГАБСБУРГА)!

Вечір пам’яті, присвячений 100-річчю з дня народження Йосипа Михайловича Дудки

Вільгельм фон ГАБСБУРГ-ЛЬОТРІНГЕН

(Василь Вишиваний). 1918 р.

Нація і держава24–31 грудня 2015 р. 11

Саме з такими словами, по філо-софському перефразованими з біблій-них рядків: «шануйте батьків своїх ібудете пошановані», звернувся доприсутніх видатний диригент На -ціонального театру опери і балетуім.Т.Г.Шевченка Іван Гамкало на від-критті концерту пам’яті корифеяКССМ МШ ім.М.В.Лисенка Яро сла -ва Верховинця з нагоди його 90-річ-ного ювілею. Народний артистУкраїни поділився роздумами пророль Вчителя у житті кожного з нас.

Ярослав Верховинець жив і творив уважкі часи. Батько – Василь Верхо -винець, на працях якого вчивсявсесвітньо відомий Вірський, та йогорідний брат Орест були розстріляні впід час Великого терору 1937–1938років, а дід з бабою померли з голоду щеу 1933-му… Проте, пройшовши таківипробування життям, зумів і сам стативеликим музикантом, і виховати цілуплеяду своїх послідовників – таланови-тих музикантів, котрі стали окрасою івітчизняної, і зарубіжної музичної куль-

тури. Серед них і його перший учень –Володимир Турбовський, Заслуженийартист України, соліст оркеструНаціонального театру опери і балету ім.Т.Г.Шевченка. Він протягом більше 40років незмінно завідує відділом духовихі ударних інструментів КССМ МШ ім.М.В.Лисенка та є доцентом кафедридерев яних духових інструментівНаціональної музичної академії. Саметалановиті студенти його класу з цієїкафедри, нині очолюваної залуженимдіячем мистецтвУкраїни, професоромРоманом Вовком, і презентували при-сутнім на вечорі пам’яті різноманітнітвори для флейти: від епохи барокко досучасності.

У прекрасному професійному вико-нанні студентів I-IV курсів музичноїакадемії Павла Шевчука, Тараса Гуд -зеляка, Катерини Мовчан, Марії Біло -ножко, Олексія Яременка, Ганни Сме -таніної, Катерини Юрченко, БогданаЄремєєва та талановитих учнів з музич-ної школи ім. М.В.Лисенка ВікторіїГрицун, Катерини Пирогової, Дарини

Конєвої та Михайла Білаша прозвучалитвори основоположника українськоїкласичної музики Миколи Лисенка,Баха, Моцарта, Генделя, Вівальді,Прокофєва, Тома… А на завершенняконцерту прозвучав твір ЯрославаВерховинця для флейти та фортепіано«Елегія», який до сліз розчулив присут-ню на концерті доньку ЯрославаВасильовича пані Ольгу… Допомагалистудентам та учням творити музичнедиво концертмейстери, лауреати міжна-родних конкурсів Наталія Федусів-Пушкар та Євген Дашак. Вечір велачарівна Ксенія Гумененко.

До речі: про високий клас кафедримузичної академії та музичної школи вцілому, і клас Володимира Турбовсь ко -го зокрема, красномовно говорять циф -ри: 76 його вихованців 214 (!) разів ста-вали лауреатами всеукраїнських та між-народних конкурсів. А музична школаім. Миколи Лисенка славиться ще йтим, що кращі її учні щороку регулярнопоповнюють лави студентів музичноїакадемії ім. Петра Чай ковського.

Цим цікавим і змістовним концер-том Національна музична академіяУкраїни імені П.І.Чайковського започат-кувала серію, яка може стати доброютрадицією – «Вшанування пам’яті вчи-теля». На слухачів очікують цікаві і різ-номанітні концерти, присвячені видат-ним корифеям національної музичноїкультури.

Георгій ПЕРЕМОЖЕЦЬ

НЕЗАБУТНІ!

Під такою назвою у видавництві «МузичнаУкраїна» з’явився на світ фоліант, присвяченийкорифеєві національної музики Миколі Віталі йо -вичу Лисенку. Презентація громадськості ошатноговидання, випущеного за програмою «Українськакнига», відбулась в столичному Музеї видатних дія-чів української культури. Листи й документи, спога-ди і особисті матеріали змальовують портрет осо-бистості Великого українця з усіма правдивимижиттєвими реаліями. Широко використано такожепістолярну спадщину та спогади сучасників, щомістять цікаві для нас характеристики МиколиВіталійовича, його творів та подій, пов’язаних ізжиттям і діяльністю мистця. Публікації в тогочас-ній періодиці допомагають відтворити й емоційнуатмосферу, в якій жив і творив великий композитор.

Поринаючи у «Дні і роки» Лисенкового життя,дістаєшся витоків нашого національного самоусві-домлення, засвоюєш досвід попередніх поколінь усенсі національного духовного пробудження. АджеМикола Лисенко був справжнім фундатором і про-роком для української музичної культури. Такожважливою є його роль у становленні сучасної укра-їнської мови, яка саме в той час набувала теперіш-нього вигляду. Запропоноване читачам видання, якеготувалось авторами Роксаною Скорульською та, нажаль, вже покійною Мариною Чуєвою з 2005-гороку, матиме значний інтерес не тільки серед фахів-ців – дослідників української музики, театру, історіїмистецтв та мовознавців, але й найширших шану-вальників вітчизняної культури. Цьому передувалакропітка наукова робота науковців Музею видатнихдіячів української культури, а також науковцівМарії Загайкевич, Віри Козієнко та РостиславаПилипчука, без напруженої праці яких, книги моглоі не бути. До появи книги на світ у продовж 1992–2015 років в Україні відбулось майже 30 науковихконференцій, на яких висвітлювалось життя, твор-чість та громадська діяльність основоположникаукраїнської класичної музики, багатосторонньогокультурного і громадського діяча, постаті величній іунікальній – Миколи Віталійовича Лисенка.

Про це розповіли в своїх виступах: авторРоксана Скорульська, заступник директора МузеюОльга Гураль, донька Марини Чуєвої Катерина,видавець книги Валентина Пономаренко, директорвидавництва «Музична Україна» Богдан Кривопуст,науковець Сергій Гальченко, редактор журналу«Музика» Ольга Голинська та інші промовці.Відзначили дуже важливу роль у появі першого вукраїнському музикознавстві фундаментальногодослідження про життя видатного композитораУкраїни, творчість і громадська діяльність котрого всилу певних історичних обставин недооцінена сус-пільством в повній мірі й досі: «Лисенко прославивУкраїну й Україна мусить віддати йому належне!».

На вечорі виступили мистці: Хор «Думка» уні-верситету ім. Т.Г.Шевченка із духовним гімномУкраїни, написаний Лисенком: «Боже, Єдиний,Великий…», піаністи Павло Лисий, ЛюдмилаЧачук, Ксенія Баришевська майстерно виконалиряд творів українських класиків. Співачка Анас та -сія Іванишина натхненно виконала пісню «Ой,одна, я одна…», а у виконанні кобзаря Тараса Си -ленка прозвучала пісня «Ой, виїхав Гонта та й зУмані…». Як зауважив Сергій Гальченко: « Ми булиприсутні на рідкісному святі української куль -тури…».

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

НОВІ ВИДАННЯ!«МИКОЛА ЛИСЕНКО.

ДНІ І РОКИ»

«Шануйте вчителів своїх і будете пошановані в житті»

Я єсмь євшан і суть моя гірка.Скорботно злилось в ній минуле

і прийдешнє,настояне на крові і віках,щоб завтра вже забулось моє ім'я.Я єсмь євшан. Полин на ваші душі,останній пагінець,та не остання кров,що поїть соками нутро землі моєї.

Ірина Калинець

У грудні 2015 року громадськістьЛьвова широко й урочисто вшанову-вала пам'ять незабутньої ІриниКали нець.

75 років тому, 6 грудня 1940 року,народилася Ірина Стасів-Калинець, якувесь світ знає й шанує як письменницю,наукового дослідника, публіцистку,освітянку, громадську діячку, бранкусовєтських таборів.

75 років тому, у такі ж грудневі дні,прийшла вона на світ, щоб прикраситийого, щоб трудитися над покращеннямсвіту, над облагородженням людей, іякій вдалося залишити по собі незгаси-мий слід.

На жаль, три роки тому пані Іринапокинула земний світ…

Проте світла пам'ять про неї живе,розквітає. У Львові відбувалися числен-ні урочисті заходи, теле– і радіопереда-чі, присвячені Ірині Калинець.

Львівська Ліга Українських Жінокзробила і свій вклад у пошануваннясвітлої пам'яті Тієї, яку добре знали,дуже шанували, з якою не раз співпра-цювали. У Музею історії релігії провелиурочисту зустріч під гаслом "Доро -говкази від Ірини Калинець".

У рамках цієї імпрези було вкотрезгадано життєвий шлях пані Ірини танадзвичайно величну творчу спадщинуїї, яку явив світові її вірний подруг,шанований поет і громадський діяч ІгорКалинець. Зібрання творів у 8-ми томах,які вилились у 12 солідних книг, сталичудовим дарунком для всієї України.

Ці книги продовжують справу ІриниКалинець – справу мобілізації україн-ського духу. Ці книги – життєдайне дже-рело любові до Бога й людей, чіткийдороговказ на дорозі правди й поступу.Зі сторінок своїх численних творівІрина Калинець продовжує до нас про-мовляти, і нашим святим обов'язком єприслухатися до закликів пані Ірини і вміру своїх можливостей продовжуватиїї справу.

Членкині Ліги Українських Жіноквисловили глибоку вдячність пануІгореві за подарований для організаціїповний комплект творів ІриниКалинець.

Під час цієї урочистості булодокладно поінформовано про преміюім. Ірини Калинець, засновану Між на -родним освітнім фондом імені ЯрославаМудрого та його президентом Ва -лентиною Стрілько.

Ця премія служитиме благодатнимпоштовхом до активної громадянськоїпозиції, до продовження справи відрод-ження і розвитку української нації, якійтак самовіддано служила ІринаКалинець.

Інформацію про цю премію та її лау-реатів було зроблено посередництвомдемонстрування фрагментів із трьохтелепередач, які відомий журналіст,лауреат премії ім. Ірини КалинецьВасиль Глинчак присвятив ІриніКалинець та справі премії її імені.

Рефреном звучало, що отриматипремію імені славної Ірини Калинець –це не лише приємно й почесно. Це

зобов'язує наслідувати її активну грома-дянську позицію, переймати естафетусправжнього, дієвого патріотизму.Звичайно, не кожному можливо зрівня-тися з Іриною Калинець, але рівнятисяна неї треба!

Поміж відео-фрагментів, які давалиможливість почути і голос самої ІриниКалинець, звучали зворушливі спогадипро неї Ірини Ключковської, ЛідіїКупчик, Марти Лунь, Ярослави Гунько,Василя Глинчака, а також юних Софії йОстапа Якимців, які будучи учасникамидитячого табору "Цікаві канікули" в2010 році мали приємні й змістовні зус-трічі з пані Іриною. Вони, тепер ужестуденти, присвятили її пам'яті своїхудожні виступи.

Тепло зустрічали присутні пісні увиконанні солістки хору "Нескорені"Ярослави Гунько та солістки вокально-го колективу "Рута" Ольги Стефанко.

Та найбільш тепло зустрічав залІгоря Калинця, якого сприймаємо якнайбільш послідовного й відданого про-довжувача їхньої спільної з дружиноюсправи. Його сентенції і часто конкрет-ні важливі повідомлення є вказівкамидо дії сучасним справжнім патріотам.

Ведучою урочистого дійства булачленкиня Ліги Українських Жінок,майстер художнього читання ЛюбовШумська, яка натхненно читала поезіюІрини Калинець та неймовірно актуаль-ну поезію, написану сто літ тому відо-мим поетом і перекладачем ПетромКарманським.

Вкотре прийшлось задуматись, на -скільки наша історія знаменується чис-ленними повторами страждань, пережи-вань, болів і боротьби…

Проте не гасне любов до Вітчизни,прагнення волі для неї! І життя й діяль-ність Ірини Калинець – свідчення того.

Хоч немає її поміж нас, її дух, спів-звучний із соборним українським духомбагатьох поколінь українців, витає наднами. Як діяла Ірина Калинець прижитті, так дух її діє з потойбіччя. Їїжиття, діяльність і твори – це чудовідороговкази для сучасників.

"Не розчаровуйсь в Україні" – слова-ми пісні закликала Ярослава Гунько.

Отож, не розчаровуймося в Україніми, кожен на своєму місці думаймо, чимможемо причинитися до її збереження йрозквіту. І слідуймо у цьому за доро -говказами, отриманими від ІриниКалинець!

Віра ГАЛИЦЬКАм.Львів

ЗА ДОРОГОВКАЗАМИ ІРИНИ КАЛИНЕЦЬ

ВИДАТНІ УКРАЇНКИ!

Роксана СКОРУЛЬСЬКА ставить автографи

Не доживши трьох тижнів до свого86-річчя, полинув у засвіти мешканецьславного Яготина Василь Матвієнко –великий син українського народу, гро-мадський і політичний діяч, унікальнаособистість, людина-легенда. Уро дже -нець Черкащини, більшу частину свогожиття – понад 45 років прожив він умальовничому місті над Супоєм.

Народився Василь Матвієнко у деньРіздва Христового, 1930-го року, в Шев -ченковому краї, на Звенигородщині, знанійтакож як земля козаків і гайдамаків. По -чинаючи з дитячих років, був свідком усіхтих драматичних подій, які пережив нашнарод впродовж останніх восьми десятиріч.

Василь Хомович був не тільки землякомТараса Шевченка. Він мав у собі бунтівнийШевченківський дух, Тарасову любов доУкраїни, до нашого народу, його мови йкультури, до правди і волі. Ввібрав у себекозацько-гайдамацьку хоробрість, відвагу йнескореність. У ранній юності, ризикуючижиттям, допомагав місцевим патріотамборотися проти гітлерівців. Під час вико-нання бойового завдання був поранений.Лікувався у військовому госпіталі. Томубув, можливо, наймолодшим на Київщиніреальним учасником бойових дій у Другійсвітовій війні.

Любов до Батьківщини, бажання знатиминуле рідного народу привели молодогоВасиля до Київського Шевченкового уні-верситету. Він хотів здобути фах історика,

щоб навчати дітей правдивої минувшиниУкраїни. Проте не врахував однієї обстави-ни. Історичний факультет був наскрізьзаідеологізований. Комуністи розглядалиісторію не як спосіб об’єктивного пізнанняминулого і чесного пояснення перебігусучасних подій. Вони використовували цюнауку як ідеологічне обґрунтування своєїоднопартійної диктатури, як засіб насад-ження суспільству власних, наскрізь фаль-шивих уявлень про суспільні процеси.І цим виправдовували свою антинародну,антиукраїнську політику: голодомори, реп-ресії, підневільний статус України вМосковській імперії, зросійщення та асимі-ляцію десятків народів, свавілля чиновниц-тва і безправність людини. Високою метоюобґрунтували доцільність перманентноїжорстокої репресивної політики.

Усе це викликало обурення і протест удопитливого юнака. Через довірливість інедосвіченість він ділився своїми спостере-женнями, думками і висновками з деякимистудентами, яких вважав друзями. Проте неврахував того, що серед них були «донощи-ки і фарисеї». Через це Василь потрапив уполе зору всюдисущих «органів». Сміливісудження молодого студента видалисянебезпечними для окупаційної влади. Вонавбачала в ньому небезпечного ворога.Розправа не забарилася. Василя виключилиз університету і за вироком «найгуманнішо-го» суду запроторили до концентраційноготабору.

Після відбуття покарання В. Матвієнкоповернувся в Україну. Спочатку працювавробітником, потім закінчив Київськийінститут народного господарства, де здобувфах економіста.

У середині «перебудовчих» 1980-х ро -ків, коли послабшав ідеологічний і репре-сивний пресинг тодішньої влади, патріо-тична інтелігенція започаткувала широкийгромадський рух за національно-культурневідродження України. Василь Матвієнкостав активним учасником цього процесу.Він брав участь у багатьох масових заходах,що проходили в Києві та інших містах.Став одним із засновників низки демокра-тичних організацій – Товариства україн-ської мови, історико-просвітницького това-риства «Меморіал» ім. Василя Стуса,Народного руху України. Поширював про-грамні положення цих патріотичних фор-мувань серед знайомих і земляків. Прово -див агітаційну діяльність не тільки середяготинців, але й серед пасажирів електро-поїздів під час поїздок з Яготина до Києва ів зворотному напрямі. В. Матвієнко мав дарспілкуватися з людьми, тому викликав дові-ру до себе. Його аргументи були логічні іпереконливі. Навіть представники тодіш-ньої влади, які завжди начіплювали на своїхопонентів і критиків всілякі ярлики, немали жодних підстав звинуватити ВасиляХомовича, поважну, заслужену, інтеліген-тну людину, в якихось «гріхах». Наприклад,у неробстві, кар’єризмі, праці на американ-ських імперіалістів тощо.

Для всіх нас, представників молодшогопокоління борців за незалежну Україну,Василь Матвієнко завжди був непохитнимавторитетом. Служив прикладом патріотиз-му, людяності, доброти й оптимізму. Йогокритичне слово чи добра батьківська пора-да завжди були слушними і вагомими. Мені

він іноді нагадував козака-характерника:сміливого, героїчного, завжди впевненого управоті справи, якій служив. І в перемож-ному завершенні українським народомборотьби за свою національну вільну, демо-кратичну, могутню державу. За свій вели-кий внесок у цю боротьбу за сувереннуУкраїну Василь Хомович був нагородженийдекількома відзнаками, в тому числі орде-ном «За заслуги» Ш ст.

Останніми роками Василь Матвієнковажко хворів, майже не виходив з дому. Ми,як і чим могли, підтримували його в цейперіод життя. Незважаючи на хвороби, вінуважно стежив за подіями в Україні і світі.Вболівав за наших героїв, які стримувалиагресію московської орди на Донбасі.Неодноразово допомагав їм матеріально.Назбирав зі своєї пенсії одну тисячу дола-рів і передав для придбання автомобіляволонтерам.

Друзі Василя Хомовича плекали надіюразом відзначити видатну подію – 25-туріч ницю незалежності України. Попросилийого написати спогади про вікопомні події.Але не судилося… Ми назавжди збережемопам'ять про нашого побратима і соратника!

Вважаємо, що мешканці Яготина маютьувічнити пам'ять про свого унікальногоземляка й вірного сина України. Його імямварто назвати одну з міських вулиць. А кра-єзнавчий музей у розділі про події мирноїнаціонально-демократичної революції1989–1991 рр. має присвяти сторінку по -движницькій діяльності цієї людини.

Вічна пам'ять і безсмертна слава Васи -лю Хомовичу Матвієнку!

Анатолій КОВАЛЬЧУК, Голова Київського обласного структурного

підрозділу ГО «Євромайдан всеукраїнськогонародовладдя імені героїв «Небесної сотні»

ВТРАТА!

24–31 грудня 2015 р.12 Нація і держава

Видавець Конгрес Українських Націоналістів

Засновник та шеф�редактор Степан Брацюнь,

головний редактор – Марія Базелюк.

Редакційна колегія Ярослав Радевич�Винницький.

Адреса редакції: 01001, вул. Хрещатик, 21, пом. 111, м.Київ;тел./факс (044) 279�78�08 e�mail: nacija@ukr.net

Адреса видавця: 01004, вул. Антоновича, 3б, м. Київ, тел./факс 235�37�61

Реєстраційне свідоцтво: Серія КВ № 7970, видане Державним

комітетом інформаційної політики,телебачення та радіомовлення України

08.10.2003 р.Передплатний індекс: 09715

Банківські реквізити: ФОП Брацюнь С.І.Філія ГУ по м.Києву та Київській обл.

№ 10026/0195. АТ «ОЩАДБАНК». МФО 322669

ЕДРПОУ 2305606776№26003500849590(UAH)

Газету набрано і зверстано у ком п’ю тер но�ви дав ни чо му цен трі Конгресу Українських Націоналістів.

Газету видрукувано у ТОВ “Поліграфічнакомпанія “Інтерекспресдрук”

Замовлення № Наклад 6 200 прим.

Ціна договірна

Реклама прий ма єть ся тіль ки від на ці о наль -но го то ва ро ви роб ни ка. За дос то вір ність рек -ла ми ре дак ція від по ві даль нос ті не не се.

Від по відаль ність за дос то вір ність фак тівне се ав тор. Ре дак ція не зав жди по ді ляє точ -ку зо ру ав то ра. Ре дак ція за ли шає за со боюпра во ре да гу ва ти і ско ро чу ва ти ма те рі а ли.

Ру ко пи си не ре цен зу ють ся і не по вер та -ють ся. Лис ту ван ня ли ше на сто рін ках га зе ти.

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Дата 8 грудня 2015 року надовгозапам’ятається багатьом українцям. Нетільки через те, що в нашому парламен-ті з півгодинною промовою виступив Дж.Байден, віце-президент США, другий зарангом керівник наймогутнішої країнисучасності. І цим продемонстрував: весьдемократичний світ підтримує Україну упротистоянні з хижим, агресивним мос-ковським імперіалізмом, лютим ворогомнашого народу, палієм нової світовоївійни.

Цього дня у Верховній Раді відбуласятакож непересічна, а тому пам’ятна куль-турно-мистецька подія – відкриття вистав-ки картин художниці Марини Соченко,активістки Революції Гідності, члена Конг -ресу Українських Націоналістів. Симво -лічно, що це сталося саме в день 147-ї річ-ниці Всеукраїнського Товариства «Про -світа» ім. Тараса Шевченка, найдавнішої внашій державі громадської організаціїнаціонально-патріотичного спрямування.В Україні пані Марину знає багато людей,особливо з великою повагою і любов’юставляться до неї активісти РеволюціїГідності. Адже на Майдані вона перебувалау всі найгарячіші революційні дні. Щодняприносила з дому не тільки бутерброди ігарячу каву, але й мольберт. Вико -ристовувала кожну вільну хвилину і малю-вала портрети учасників видатної історич-ної події. На очах художниці діставали

поранення і навіть гинули героїчні дітиУкраїни. Мужня жінка-митець своїм вчин-ком продемонструвала: в час, коли ревутьгармати, музи не мають права мовчати.

На відкриття виставки прийшли Ма ри -нині колеги, колишні наставники, друзі,журналісти. Виставу оглянули відомі полі-тики і громадські діячі. Серед них – чиннийнародний депутат України Олег Мусій,депутати попередніх скликань ОлександрГудима, Михайло Ратушний – нині головаВсесвітньої української координаційноїради і Євген Лупаков – капітан першогорангу, перший заступник Голови спілкиофіцерів України. На відкритті виставкипобували також, зокрема, Голова КонгресуУкраїнських Націоналістів Степан Бра -цюнь, а також активний борець проти кому-ністичного режиму, політв’я зень, майдані-вець, учасник АТО Микола Кунцевич, голо-ва Товариства воєнних істориків Воло ди -мир Кривобок. Усі названі особи булиактивними учасниками Революції Гідності.Вони поділилися з присутніми спогадамипро драматичні події дворічної давності.Зокрема, пані Марина розповіла, що неод-норазово бачила на Майдані багатьох своїхстудентів, хоча нікого з них не закликалабрати участь у протестних акціях.

Ми також мали велику приємністьпознайомитися з декількома майданівцямиз числа тих революціонерів, чиї портретипобачили на виставці. Декотрі з них потім

воювали на Донбасі, там зазнали пораненьі контузії. Відчувалося: ці люди – справжнігерої, високопорядні і скромні. Вони нехизувалися своїми подвигами у Вітчиз -няній війні українського народу проти про-клятої Московії. Але коротко розповіли прозагиблих у боях побратимів, про те, що самідивом вижили під Іловайськом, де осатані-лі кацапські бандити підло добивали нашихбеззбройних поранених хлопців. На окре-мому полотні ми з великою увагою огляну-ли портрети кількох героїв-майданівців, якілітом минулого року полягли на Донбасі.На жаль, про декотрих з них ми досі нічогоне знаємо: хто вони і звідки, за яких обста-вин загинули. Відомі лише псевдоніминаших побратимів. До речі, того пам’ятно-го дня Верховна Рада ухвалила закон, згід-но з яким, усі, хто зазнав поранень під часРеволюції Гідності чи війни проти москаліві їхніх поплічників на Донбасі, мають правона безплатне отримання медичної допомо-ги в лікувальному закладі, призначеномудля самих нардепів та інших високопостав-лених чиновників.

Загалом, на картини Марини Соченконеможливо дивитися байдуже чи оглядатиїх з незворушною цікавістю. Бо кожен від-відувач виставки відчуває:її полотна ввіб-рали в себе протестний дух Майдану, пат -ріотизм і рішучість його учасників, фізич-ну, інтелектуальну і психологічну енергію,

навіть душевну доброту сотень тисяч синіві дочок України. А також їхню непереборнувіру у правоту нашої спільної справи, востаточну перемогу повсталого українсько-го народу над зловорожими силами темря-ви. Картини у сконденсованій формі ре -транслюють цей оптимізм учасників Май -дану глядачам. Вони випромінюють щирулюдську й християнську любов художницідо зображених нею українців, її гордість занаш народ, особливо за молодь. Від портре-тів майданівців іде таке душевне тепло, щокожному здається, ніби ми розглядаємо зоб-раження дорогих і рідних нам людей.

Зазначу: картини, присвячені подвигуреволюціонерів-майданівців, і портретибагатьох із них подвижниця українськогодуху пані Марина малювала й дооформлю-вала у час, вільний від викладацької праці ідомашніх турбот. Недешеві тепер полотно,фарби і пензлі купляла за гроші зі своєїневеликої викладацької зарплати. Від іменіучасників святкового дійства висловлюювелику подяку Марині Соченко – справжнійукраїнці, великій патріотці, талановитійхудожниці і мудрій наставниці молоді.

Анатолій КОВАЛЬЧУК,Голова Бориспільського об’єднання

Всеукраїнського товариства«Просвіта» ім. Тараса Шевченка

ВИСТАВКА!

КОЛИ РЕВУТЬ ГАРМАТИ,МУЗИ НЕ МАЮТЬ ПРАВА МОВЧАТИ

ПАМ’ЯТІ ВАСИЛЯ МАТВІЄНКА

Мар

ин

а С

оче

нко

. "Т

ри

вож

на

ніч

"