МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет

«Львівська політехніка»

Інститут сталого розвитку

імені В‘ячеслава Чорновола

75-та студентська науково-технічна конференція

9-31 жовтня 2017 року

СЕКЦІЯ ЕКОЛОГІЇ,

ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ТУРИЗМУ

Збірник тез доповідей

Львів 2017

2

75-та студентська науково-технічна конференція,

9-31 жовтня 2017 р. Секція екології, природоохоронної діяльності та

туризму. Збірник тез доповідей. – Львів: НУ «Львівська політехніка»,

2017. – 155 с.

У збірнику представлено тези доповідей 75-тої студентської науково-

технічної конференції, секції екології, природоохоронної діяльності та

туризму. Матеріали присвячено актуальним проблемам сучасної екологічної

ситуації та функціонування торговельного підприємств, менеджменту

природоохоронної діяльності, моделювання екоінформаційних систем, різним

аспектам захисту навколишнього середовища, дослідженням рекреаційно-

туристичного потенціалу окремих територій, спеціалізованих видів туризму,

туристичної інфраструктури, а також проблемам забезпечення та підвищення

цивільної безпеки тощо. У доповідях студенти пропонують власні підходи до

вирішення актуальних проблем та презентують результати власних досліджень

існуючих підходів, алгоритмів і методів.

Матеріали подано в авторській редакції

(за рекомендацією наукових керівників).

© ІСТР, Національний університет «Львівська політехніка», 2017

3

ЗМІСТ

Підсекція кафедри екології

та збалансованого природокористування

С. Мандрик. Дослідження впливу оксидів азоту на приріст хлорофіл

синтезуючих мікроводоростей у водному середовищі ………………...

9

А. Габуда. Адсорбція катіонів Cu2+

та Cr3+

модифікованими

сорбентами ……………………………………………………………….

10

О. Гулюк. Моніторинг стану атмосферного повітря в результаті

діяльності ТОВ «БіоПЕК» ………………………………………….…..

12

С. Кобзей. Повернення супутньо-пластових вод у надра

Хідновицького газового родовища …………………….………………

14

С.Козій. Оцінка ризику забруднення підземних вод фільтраційними

водами Грибовицького сміттєзвалища…………………………………

16

О.-Дз. Лакатош. Дослідження проблеми забезпечення питною водою

жителів с. Топорів (Львівська обл.)…………………..………………...

17

М. Свідовий. Екологічний аспект озеленення дахів…………..…….. 18

О. Лапичак. Реконструкція каналізаційно-очисних споруд м.Хуст

потужністю 17 тис.м3/добу……………………………………………..

19

Н. Пархоменко. Оцінка гідрохімічного стану водного басейну

р.Десна (м. Чернігів)…………………………………………………….

21

С. Потапчук. Актуальність переробки макулатури. Позитивні і

негативні сторони………………………………………………………

23

І. Свирида. Моніторинг роботи підприємства «Таркетт Вінісні»

м. Калуш…………………………………………………………………..

25

І. Селецький. Моніторинг впливу на навколишнє природне

середовище Дрогобицьким ЛГ………………………………………....

26

О. Сеньків. Проблема очищення стічних вод від хрому………….… 27

У.Скрипець. Аналіз впливу ПАТ «Миколаївцемент» на навколишнє

середовище……………………………………….......................................

29

Х.Соловій. Принципи екологічного аудиту. Порівняльна

характеристика. Законодавство України, ISAs, ISO…………….……..

30

О. Яригіна. Утворення біогазу як один із сучасних методів переробки

відходів на виробництві T.B.FRUIT…………………………………...…

32

Підсекція кафедри екологічної безпеки

та природоохоронної діяльності

А. Цілинко Експериментальне оцінювання впливу коралового

кальцію на інтегральні характеристики питної води………….……….

34

Р. Кравців. Особливості техногенно-екологічної ситуації в зоні діяльності

ПАТ Стебницьке ГХП «Полімінерал» у сучасних умовах ………………….

36

4

В. Олеарчик. Утилізація рослинної біомаси………………………….. 38

Г. Пенцак. Перспективи будівництва пасивних сонячних будівель на

території України…………………………………………………………

40

А.Сас. Основні нормативно-правові документи щодо стимулювання

відновлюваної енергетики в Україні……………………………………

41

М. Троняк. Українська атомна енергетика: за і проти……….……….. 43

М. Патрій. Вплив радіації на організм людини……………..………… 45

Р. Біловус. Вплив довкілля на здоров‘я людини……………..………. 47

А. Бондарчук. Геоінформаційні системи (ГІС) у галузі охорони

довкілля…………………………………………………………………….

49

С.-С. Войтович. Екологічні проблеми України в контексті сучасної

політичної ситуації……………………………………………………….

51

Н. Хрептак. Проблема переробки твердих побутових відходів…….. 53

К. Цімерман. Геотермальні ресурси України……………….………… 55

К. Мельник. Якісний стан поверхневих вод в басейні Західний Буг у

Львівській області………………………………………………………..

56

О. Ядчишин. Екологічний стан поверхневих вод міста Львова…….. 58

Підсекція кафедри підприємництва

та екологічної експертизи товарів

В. Дзвоник. Макроекономічні чинники розвитку торговельного

підприємництва в Україні…………………………………………..…….

60

О. Зінько. Дослідження споживних властивостей та якості питних

йогуртів вітчизняних виробників………………………………….…….

62

Д. Генсецький. Гармонізація українських стандартів якості з

європейськими як інструмент підвищення конкурентоспроможності

продукції АПК……………………………………………………………

64

О. Олішевська. Особливості екологічного маркування харчових

продуктів в Україні…………………………………….…………………

66

О.Ягодинець. Проблеми та перспективи розвитку експорту

вітчизняної органічної продукції на ринок європейського союзу….

68

М.Бажило. Теоретичні аспекти товарознавчої експертизи ювелірних

виробів……………………………………………………………………..

70

С. Булацик. Переваги та недоліки упакування молока…….…………. 72

А. Пересунько. Якість та безпечність хлібобулочних виробів…….... 74

Підсекція кафедри туризму

О. Бобровська. Огляд проблематики сегментування та вивчення

ринку в туризмі…………………………………………..………..………

77

5

М. Гурьєв. Дослідження сучасного стану тур операторської

діяльності в Україні………………………………………………..…..…

78

М. Дзядик. Морські круїзи як спосіб пізнання світу……………..….. 80

О.Дідух. Аналіз динаміки туристичних потоків України…………..… 82

Х.Закалюжна. Державне регулювання розвитку сільського зеленого

туризму в Україні…………………………………………………….…..

84

А. Запотоцька. Роль та місце української гостинності в туризмі…... 86

І. Зровка. Вивчення і адаптація туристичного досвіду Туреччини

стосовно внутрішнього ринку………………………………………….

88

В. Ільїна. Перспективи розвитку історико-культурного туризму

Полтавської області……………………………………………………..

90

І. Карпюк. Роль і значення виставкових заходів для підприємств

сфери туризму………………………………………………………..…..

92

І. Карпюк Огляд проблематики та методів досліджень в галузі

менеджменту в туризмі: ефективність менеджменту в туризмі……….

94

С.Катинська. Особливості історико-культурної спадщини

Старосамбірщини у розвитку регіонального туризму…………….…..

96

Н.Козак. Тенденції розвитку санаторно-курортного господарства в

Україні ……………/////………………………………………………..….

98

О. Козьма. Аналіз методів комунікаційної політики маркетингу та

найпоширеніших каналів збуту туристичного продукту…….…….…

100

А. Кольгофер. Транспортні послуги як складова індивідуального

туру в міському туризм (на основі досвіду м. Будапешт

(Угорщина))……………………………………………………………….

101

Є. Кривко. Інноваційні маркетингові технології в закладах

розміщення……………………………………………………………….

103

Т. Криклива. Досвід Франції у виробництві та гастрономічному

туризмі…………………………………………………………………..

105

М. Ліщук. Оцінка забезпеченості Волинської області туристично-

рекреаційними ресурсами………………………………………………

107

Т. Лозинська. Екологічний туризм в контексті сталого розвитку

України…………………………………………………………………....

109

В. Локайчук. Закономірності функціонування ринку туристичних

послуг………………………………………………………………………

111

О. Марчук. Аналіз туристичних потоків в Україні…………………… 113

О.Мельник. Вплив глобалізацій них процесів на розвиток

міжнародного туризму……………………………………………………

115

А. Наскрипняк. Соціально-економічне значення туристичної галузі

на прикладі Львівської області…………………………………………

117

Л.Остапенко. Оцінка природно-бальнеологічних ресурсів на

території Львівської області………………………………………..……

119

6

Л.Остапенко. Індустріальний туризм: порівняння розвитку

міжнародних ринків……………………………………………………..

121

Л. Павлюк. Перспективи розвитку сільського туризму в Україні…. 123

У.Папірник. Проблеми розвитку інклюзивного реабілітаційно-

соціального туризму на прикладі реабілітаційного центру в смт.

Великий Любінь………………………………………………..…………

125

М. Перчиць. Огляд сучасної проблематики та методів досліджень в

галузі маркетингу у туризмі……………………………………………..

127

Г. Петько. Виїздний туризм: Україна-Греція……………….………… 128

Х.Рабченюк. Пріоритетні завдання в розвитку гірськолижного

туризму в Україні…………………………………………………………

129

М. Ребрик. Огляд досліджень в галузі менеджменту в туризмі:

Туристична організація як соціальна структура, моделювання

організаційних структур. Управління в туризмі………………………

131

В. Романюк. Огляд проблематики та методів досліджень в галузі

менеджменту в туризмі: Управління процесом праці в туризмі………

132

С.Саган. Огляд проблематики та методів досліджень в галузі

менеджменту в туризмі: Організація виробництва послуг як функція

туристичного менеджменту. Управління конфліктами………………

134

К.Секрет. Працевлаштування молоді в туристичній сфері

закордоном: реалії та перспективи……………………………..……….

135

К.Сідун. Огляд проблематики та методів досліджень в галузі

зрівноваженого (сталого) туризму: Туристичний бізнес і сталий

розвиток……………………………………………………………..…….

137

Д. Сімоненко. Міжнародна співпраця в сфері туризму……….…….. 139

М.Федорук. Екоготель як інноваційна концепція в сфері гостинності. 141

Ю. Цихівська. Особливості розвитку круїзного туризму в Україні… 143

С. Цюпер. Перспективи розвитку креативного туризму у м. Львові… 145

О. Чалайдюк. Огляд проблематики та методів досліджень в галузі

менеджменту в туризмі: Стиль керівництва. Мотивація і

стимулювання в туризмі. Управління персоналом……………………..

147

Л. Чорненька. Самоідентифікація та туристична привабливість міст. 148

Підсекція кафедри цивільної безпеки

О.Кінах. Впровадження концептуальних засад андрагогіки у

навчання з охорони праці………………………………………………..

151

В.Кондратюк. Гармонізація українського та європейського

законодавства з радіаційної безпеки…………………………………….

152

7

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ І ПРОГРАМНИЙ КОМІТЕТ

секції екології, природоохоронної діяльності та туризму

Науковий керівник – д-р техн. наук., проф. Мороз О.І.

директор інституту сталого

розвитку ім. В.Чорновола

Секретар секції – канд. техн. наук, доц. Казимира І.Я.

Підсекції:

екології та збалансованого природокористування

д.т.н., проф. Мальований М.С. (керівник підсекції)

к.т.н., доц. Венгер Л.О.

екологічної безпеки та природоохоронної діяльності

д.т.н., проф. Петрушка І.М. (керівник підсекції)

к.т.н., асист. Ріпак Н.С.

підприємництва та екологічної експертизи товарів д.е.н., проф. Князь С. В.(керівник підсекції)

к.е.н., асист. Холявка Л.Ю.

туризму

д.е.н., проф. Теребух А.А. (керівник підсекції)

д.ф.н., проф. Дуцяк І.З.

цивільної безпеки

д.т.н., проф. Нагурський О.А.(керівник підсекції)

к.т.н., асист. Литвиняк О.Я.

8

ІНФОРМАЦІЯ ПРО РОБОТУ СЕКЦІЇ

Засідання кафедральних підсекцій відбувалися 16 -17 жовтня

2017 р. Всього було зроблено 95 доповідей, тези більшості з них

опубліковано у даному збірнику. У результаті роботи підсекцій було

обрано 10 кращих робіт, які доповідались на підсумковій конференції

інституту 30 жовтня 2017 р. Переможцями секції стали: 1 місце

Мандрик Соломія (ЕКОм-21); 2 місце – Секрет Карина (ТУ-42); 3

місце – Генсецький Дмитро (ТП-31), а також відзначено доповідь

студентки Соловій Христини (ЕОм-21).

Тематика доповідей пов‘язана з напрямами наукової роботи

відповідних кафедр. Зокрема, доповіді студентів присвячено

актуальним проблемам сучасної екологічної ситуації та

функціонування торговельного підприємств, менеджменту

підприємств та природоохоронної діяльності, моделюванню

екоінформаційних систем, розробці та реалізації алгоритмів обробки

даних в інформаційних системах. Розглядались також різні аспекти

захисту навколишнього середовища, результати моніторингових

досліджень стану навколишнього середовища та рекомендації щодо

його покращення. Студенти досліджували рекреаційно-туристичну

діяльність на окремих територіях, спеціалізовані види туризму,

туристичну інфраструктуру, а також досліджували питання в сфері

цивільної безпеки та надзвичайних ситуацій техногенного і

природного характеру. Усі доповіді були цікавими та змістовними.

Студенти використовували під час доповідей власноруч розроблені

електронні презентації.

Розклад роботи секції

Дата і місце проведення Підсекція

16 жовтня 2017 р. 12:00

(ауд. 115, 8 навч.к.)

Підсекція кафедри екології та збалансованого

природокористування (ЕЗП)

16 жовтня 2017 р. 16:00

(ауд. 208, 38 навч.к.)

Підсекція кафедри екологічної безпеки та

природоохоронної діяльності (БПД)

17 жовтня 2017 р. 12:00

(ауд. 105, 38 навч.к.)

Підсекція кафедри підприємництва та екологічної

експертизи товарів (ПЕЕТ)

16 і 17 жовтня 2017 р. 16:00

(ауд. 302, 38 навч.к.) Підсекція кафедри туризму (ТУР)

17 жовтня 2017 р. 14:00

(ауд. 132, 3 навч.к.) Підсекція кафедри цивільної безпеки (ЦБ)

30 жовтня 2017 р. 14:00

(ауд. 208, 38 навч. к.) Підсумкова конференція ІСТР

9

ПІДСЕКЦІЯ

кафедри екології та збалансованого природокористування

С. Мандрик

Науковий керівник - д.т.н., проф. В.В. Дячок

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ОКСИДІВ АЗОТУ НА ПРИРІСТ

ХЛОРОФІЛСИНТЕЗУЮЧИХ МІКРОВОДОРОСТЕЙ У

ВОДНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

На сьогоднішній день людству необхідно вирішувати велику

кількість екологічних проблем. Кліматичні зміни на Землі змушують

бити на сполох всесвітню наукову спільноту та світових лідерів

держав сьогодення. Поштовхом до залучення уваги послугувало

стрімке підняття температури землі, що загрожує підняттям рівня

світового океану і катастрофічними наслідками в цілому.

Існує багато засобів для вирішення цієї проблеми, зокрема

використання біологічних методів очищення промислових газових

викидів із залученням фотосинтетичних властивостей рослинних

організмів.

На відміну від інших зелених рослин, водорості мають ряд

суттєвих переваг. Вони ростуть у 7-8 разів швидше, та відповідно,

поглинають більші концентрації оксиду азоту, здатні адаптуватися у

край несприятливих умовах. Такі переваги дозволяють вважати

доцільним впровадження процесів очищення газових викидів із

застосуванням одноклітинних хлорофілсинтезуючих водоростей в

промисловості.

При спалюванні палива окрім оксидів карбону (СО2) та

сульфуру (SO2) утворюється велика кількість оксидів нітрогену, які в

кінцевому результаті окисляються до NO2 киснем повітря. Коли мова

заходить про очищення промислових газових викидів за допомогою

хлорфілсинтезуючих мікроводоростей, то важливо встановити вплив

оксидів азоту на приріст цих мікроводоростей.

В літературі міститься мало даних про вплив оксиду азоту на

швидкість приросту біомаси мікроводоростей. Тому важливо

дослідити вплив оксиду азоту на життєдіяльність мікроводоростей. З

літературних джерел відомо концентрацію оксидів азоту яка згубно

впливає на рослинний світ. Важливо було дослідити концентрацію

10

згубного впливу на мікроводорості типу Chlorella. Поштовхом для

нашої роботи стала концентрація 0,17 – 0,18 мг/м3.

Об‘єктом лабораторних досліджень була культура зелених

мікроводоростей типу Chlorella. Під час дослідження спостерігається

інтенсивний приріст мікроводоростей, при додаванні , і при

подальшому спостереженні вони активно розмножувались та їх

кількість різко збільшувалася. Це пояснюється тим, що оксиди азоту є

джерелом азоту для мікроводоростей (поживним середовищем).

Головною метою досліду було знайти критичну концентрацію

при якій спостерігається згубний вплив на мікроводорості. В ході

експерименту така концентрація була встановлена при якій

розмноження мікроводоростей сповільнюється.

А. Габуда

Науковий керівник – к.т.н., доц. В.В. Сабадаш

АДСОРБЦІЯ КАТІОНІВ Cu2+

та Cr3+

МОДИФІКОВАНИМИ

СОРБЕНТАМИ

Важкі метали вважаються небезпечними забруднювачами

внаслідок їх токсичності навіть за низьких концентрацій та

нездатності їх до біодеградації. Підвищення рівня важких металів у

природних водоймах становить серйозну загрозу для всіх живих

організмів, включаючи людину [1,2]. Важливо, щоб концентрація

важких металів у стічних водах стічних вод перед скиданням у

водойми не перевищувала ГДК. Найбільш поширеними способами,

доступними для зниження концентрації важких металів є хімічне

осадження, іонний обмін, адсорбція і зворотній осмос.

Модифікацію природного клиноптилоліту здійснювали методом

кислотної обробки, що полягає у взаємодії зразків цеоліту з розчинами

сірчаної, соляної, фосфорної та оцтової кислот за певний проміжок

часу підчас нагрівання та перемішування. Цей метод впливу на

природні мінеральні сорбенти фактично прискорює процеси, що

протікають у природних умовах під впливом повітря, води, яка містить

вуглекислоту, тиску протягом тривалого часу (процес хімічного

вивітрювання в зоні гіпергенезу). Другий експериментальний зразок

сорбента одержували шляхом модифікації природного клиноптилоліту

розчином натрію гідроксиду. Дослідний матеріад однорідного

фракційного складу одержували шляхом просіювання природного

11

клиноптилоліту через сита з розміром комірок 2-3 мм. Для кислотної

модифікації сорбенту додавали розчин фосфатної кислоти (20%) в

об‘ємному співвідношенні 1:2 (тверда фаза:розчин), ретельно

перемішували, витримували утворену суспензію за нормальних умов

24 год. Для лужної модифікації сорбенту додавали розчин натрію

гідроксиду (20%) в об‘ємному співвідношенні 1:2 (тверда

фаза:розчин), ретельно перемішували, витримували утворену

суспензію за нормальних умов 24 год. Тверду фазу промивали

дистильованою водою в об‘ємному співвідношенні 1:10

(суспензія:дистилят). Після відстоювання осад, що утворився, збирали

і висушували при температурі 105 С

Для проведення дослідження зміни хімічного складу цеоліту

після адсорбції важких металів з рідкої фази використовували

природний цеоліт – клиноптилоліт Сокирницького родовища,

модифікований 20% розчинами H3PO4 та NaOH. Модельний розчин

містив масові кількості іонів купруму та хрому у співвідношенні 1:1.

Концентрація кожного іона в досліджуваних розчинах складала 0,01,

0,2, 0,4, 0,6 та 1 г/дм3. До вмісту кожної з проб додавали наважку

модифікованого цеоліту, перемішували і герметично закривали.

Процес адсорбції проводили упродовж 48 год у термостаті за

температури 20 0,5 С. Після завершення процесу розчин

відфільтровували, а цеоліт висушували до постійної маси. Кількість

поглинутих йонів купруму і хрому визначали фотометричним

методом.

Нами проводилися дослідження адсорбції суміші іонів купруму

то хрому на модифікованному сорбенті. Застосували наступні види

сорбентів клиноптилоліт модифікований натрію гідроксидом та

клиноптилоліт модифікований фосфатною кислотою. Адсорбція іонів

купруму на цеоліті модифікованому лугом проходила більш

інтенсивно порівняно зі сорбентом, модифікованим фосфатною

кислотою.

Адсорбція іонів хрому хрому проходить інтенсивно на поверхні

сорбенту модифікованого фосфатною кислотою. Порівняння

одержаних експериментальних даних з попередніми результатами

свідчить про збільшення сорбційної ємності модифікованого цеоліту

майже вдвічі порівняно з прироним сорбентом. Причиною цього є

утворення більш широких пор в результаті розчинення цеолітної

породи. Така тенденція підтверджується багатьма дослідниками що

працювали в галузі модифікації сорбентів мінеральними кислотами.

Вказується на утворення великої кількості мезо та макропор що

дозволяють поглинати великогабаритні молекули. На основі аналізу

12

експериментальних досліджень підтверджено ефективність

використання клиноптилоліту, модифікованого методом кислотної

активації, як сорбенту іонів Cu (II) таCr (III) зі стічних вод.

Досліджено сорбційні властивості природного та модифікованого

цеоліту щодо іонів Cu2+

Cr3+

. встановлено, що модифікація цеоліту

фосфатною кислотою збільшує ємність цеоліту щодо катіонів важких

металів порівняно з природним клиноптилолітом та цеолітом

модифікованим лугом. На основі аналізу експериментальних

досліджень підтверджено ефективність використання клиноптилоліту

Сокирницького родовища, модифікованого методом

фосфатнокислотної активації, як сорбенту іонів Cr (III) та Cu (II) зі

стічних вод.

О. Гулюк

Науковий керівник - к.т.н., доц. О.Р. Попович

МОНІТОРИНГ СТАНУ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

В РЕЗУЛЬТАТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «БіоПЕК»

Після декількох нафтових криз світове співтовариство

розпочало активні пошуки альтернативних видів палива, в тому числі

біопалив на основні відновлювальної сировини. Одним з таких видів є

біоетанол – етиловий спирт, що отримується на основі бродіння

крохмало і цукровмісної сировини.

В Україні необхідність використання біопалива зумовлена

високою енергозалежністю країни. Популяризацією біопалива в

Україні займеться ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія», яка

здійснює виробництво та реалізацію продукції на основі

відновлювальних органічних біокомпонентів, а саме етанолу

зневодненого, денатурованого.

Продукти цукроваріння, зокрема меляса, зелена патока та

дифузійний сік, є основною сировиною для виробництва біоетанолу та

біотехнічних компонентів. В основі технологічного процесу лежить

використання сучасного інноваційного обладнання. Збудований у 2016

році виробничий комплекс біотехнічних компонентів є взірцем

впровадження на території України новітніх інноваційних технологій в

галузі виробництва біотехнічної продукції на основі екологічно чистих

складників.

13

В процесі основного виробництва в атмосферне повітря

потрапляє ряд забруднюючих речовин, а саме:спирт етиловий, кислота

сірчана, бензол, ксилол, толуол, оксиди азоту, парникові гази (метан,

діоксид вуглецю, оксид діазоту).

Розрахунок концентрації в атмосферному повітрі

забруднюючих речовин виконується програмним комплексом ЕОЛ

2000. Алгоритми програми елементів комплексу реалізують

"Методику розрахунку концентрацій в атмосферному повітрі

шкідливих речовин, які знаходяться у викидах підприємства" ОНД-86.

Таблиця 1

Найменування основних забрудників

№

п/п

Найменування забрудника Кількість

викиду г/с

Кількість

викиду т/рік

1 діоксид вуглецю - 1833

2 спирт етиловий 0,084 2,22

3 кислота сірчана 0,00017 0,00015

4 оксиди азоту

(у перерахунку на діоксид)

0,055 1,88

5 вуглецю оксид 0,042 1,43

6 метан - 0,067

Рис. 1. Діоксид вуглецю

Рис. 2. Спирт етиловий.

Недоцільність проведення розрахунку розсіювання означає, шо

концентрація забруднюючих речовин в приземному шарі не

перевищує 0,05 ГДК. (п.5.2. "ОНД-86").

14

Концентрації забруднюючих речовин в приземному шарі

атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони, з врахуванням

фонового забруднення становлять:

Кислота о-фосфорна 0,31 + 0,4 = 0,71 ГДК

Діоксид азоту 0,01 + 0,4 = 0,41 ГДК

Кислота сірчана 0,17 + 0,4 = 0,57 ГДК

Спирт етиловий 0,30 + 0,4 = 0,70 ГДК

Таким чином, концентрації забруднюючих речовин в атмосферному

повітрі, з врахуванням існуючого фонового забруднення, на межі

санітарно-захисної зони не перевищують гігієнічних нормативів.

Якість атмосферного повітря на межі СЗЗ відповідає гранично

допустимому вмісту забруднюючих речовин, при якому відсутній

негативний вплив на здоров‘я людини та на стан навколишнього

природного середовища.

Отже, в результаті діяльності ТОВ «БіоПЕК» відбувається

виробництво біопалива. Варто зауважити, що в результаті виробництва

здійснюються викиди в атмосферне повітря, що не перевищують ГДК.

Також було розраховано та відображено на схемах розсіювання

основні забрудники атмосферного повітря, що виділяються унаслідок

процесу виробництва.

С. Кобзей

Науковий керівник – к.т.н., доц. О.Р. Попович

ПОВЕРНЕННЯ СУПУТНЬО-ПЛАСТОВИХ ВОД У НАДРА

ХІДНОВИЦЬКОГО ГАЗОВОГО РОДОВИЩА

Хідновицьке газове родовище розташоване на території

Мостиського району Львівської області безпосередньо біля

державного кордону з Польщею. На території України знаходиться

південно-східна частина родовища, а північно-західна - на теренах

Польщі

Суть технологічного процесу полягає в тому, шо підготовка

СПВ враховує особливості утворення, накопичення та відстою

супутньо-пластових вод. СПВ, що відокремлюються при підготовці

газу на УППГ Хідновицького та Садковицького родовищ, зливаються

у заглиблені залізні резервуари об‘ємом 25 м3, які є первинним

накопичувачем. Накопичення СПВ проводиться на трьох УППГ-1,

УППГ-2, УППГ-3 Хідновицького родовища та УППГ-4 Садковицького

15

родовища, до яких ці води поступають по шлейфах разом з видобутим

газом від експлуатаційних свердловин. На УППГ-1 проектуються дві

ємності об‘ємом 50 м3 кожна, в яких буде відбуватися збір і відстій

СПВ з УППГ Хідновицького та Садковицького родовищ, що

транспортуватимуться автоцистернами. Підготовка СПВ включає

доведення концентрацій компонентів до граничних рівнів згідно СОУ

90.0-30019775-041:2005. Ємності споруджені на поверхні, що

забезпечить можливість всебічного контролю за герметичністю.

Проектні поглинальні свердловини (127-Х, 28-Х) розташовані

на південно-східній перекліналі Хідновицької складки, де горизонт

НД-3 нижнього сармату характеризується найкращими ємкісно-

фільтраційними властивостями. Даний горизонт знаходиться у

гідродинамічній зоні вельми сповільненого водообміну, зверху і знизу

ізольований надійними регіональними водоупорами.

Супутньо-пластова вода (СПВ) - є пластовою водою, яка

відповідає за своїми фізико-хімічними є властивостями води

відповідного пласта. Ці води за походженням пластовими водами, що

піднімаються на поверхню разом з газом під час їх видобування, і

відповідають за своїми фізико-хімічними властивостями водам

поглинаючого пласта.

Супутньо-пластові води є складним природним розчином, який

складається з пластових вод водонасиченої частини продуктивного

горизонту, а також контурних і підошовних пластових вод, які

підпирають поклад і надходять у газоносні поклади із зниженням

тиску і, разом з газом та газовим конденсатом видобуваються на

поверхню, частково збагачуються техногенними домішками

(метанолом, хлористим кальцієм) у процесі промислової обробки газу.

СПВ належать до шкідливих для НС речовин, не піддаються

очищенню до гранично-допустимих концентрацій можливими

прийнятними економічними способами від мінеральних компонентів,

не підлягають скиданню у поверхневих умовах ( на поверхню грунту,

у відкриті водойми) за їх оцінений шестикомпонентний сольовий

склад (аніони: CL-, SO

2-4; катіони: К

+ + Mg

2+ Са

2+, водневий показник

рН; мікроелементи: нітрати, нітрити, алюміній, величини

мінералізації).

Спосіб повернення супутньо-пластових вод у надра являє собою

невід‘ємну частину єдиного і нерозривного технологічного процесу

експлуатації газових і нафтогазоконденсатних родовищ за принципом

безвідходної енергозберігаючої технології, що забезпечує захист

поверхневого простору від високомінера- лізованих пластових вод,

16

стабілізує гідродинамічну рівновагу, яка була порушена вилученням

газу та нафти.

С. Козій

Науковий керівник – к.т.н . О.В. Люта

ОЦІНКА РИЗИКУ ЗАБРУДНЕННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД

ФІЛЬТРАЦІЙНИМИ ВОДАМИ ГРИБОВИЦЬКОГО

СМІТТЄЗВАЛИЩА

Грибовицьке сміттєзвалище існує з 1956 року, займає більше

30 га Вважається одним із восьми найбільших у Європі. Там

накопичено 8 млн. тонн побутових відходів. Експлуатація міського

сміттєзвалища розпочалась у 1969 році на землях Грибовицької

сільської Ради Жовківського району. Максимальна висота полігону -

60 м, середня – 25 м.

Грибовицьке сміттєзвалище через свій катастрофічний стан

розглядається, як найбільше в Україні та одне з найбільших у Європі.

Воно становить екологічну небезпеку, що напряму загрожує здоров'ю

мешканців навколишніх сіл. Інфільтраційні продукти, що

утворюються внаслідок гниття та розпаду відходів, просочуються в

ґрунт, проникають в підземні води та водоносні потоки, з яких

здійснюється водопостачання для задоволення питних та побутових

потреб населення.

Конкретну найбільшу небезпеку для екології навколишніх сіл

в районі Грибовицького сміттєзвалища становлять ставки-

накопичувачі фільтрату. Хімічний аналіз стічних вод, відібраних зі

штучно створених ставків фільтратів розміщених на території

сміттєзвалища показує, що вони містять важкі метали, феноли,

нафтопродукти, фосфати, хлориди, та інші сполуки у концентраціях,

вищих від гранично допустимих норм для водних об‘єктів .

Межі фактичного впливу будь-якого об‘єкту (в тому числі і

Грибовицького полігону ТПВ) на навколишнє природне середовище

визначаються найбільш віддаленими межами розповсюдження

забруднила, концентрація якого перевищує ГДК. Проведеними

моніторинговими дослідженнями встановлено, що перевищення

границь ГДК поширюються на такі компоненти навколишнього

середовища як поверхневі води, води криниць та води спостережних

свердловин. Дослідженнями встановлено, що найбільші перевищення

17

вмісту ГДК спостерігаються для фенолів у всіх видах водних об‘єктів

(поверхневі води, води криниць та води спостережних свердловин).

Саме для цього забруднила, як найбільш масового, робилась спроба

встановити межі фактичного впливу сміттєзвалища, вважалось що ці

межі і будуть межами впливу сміттєзвалища на навколишнє природне

середовище.

О.-Дз. Лакатош

Науковий керівник - к.т.н., доц. З.С. Одноріг

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПИТНОЮ

ВОДОЮ ЖИТЕЛІВ С.ТОПОРІВ (ЛЬВІВСЬКА ОБЛ.)

Забруднення навколишнього середовища досягнуло значних, а в

деяких регіонах - катастрофічних розмірів. Тривале вживання

населенням питної води із вмістом іонів фториду, що перевищує 1,5

мг/дм3, викликає флюороз. При вмісті у воді іонів фториду більше 3-5

мг/дм3, окрім флюорозу, спостерігаються зміни в кістках скелета, а у

дітей – недокрів'я і рахіт. Є дані про несприятливий вплив підвищених

концентрацій іонів фториду на функціональний стан серцево-судинної

системи і загальний фізичний стан.

Вперше випадки захворюваності на гіпоплазію емалі зубів було

виявлене серед населення с.Топорів Буського району в 1996р. На

сьогоднішній день можна з упевненістю сказати, що масове

поширення даного захворювання серед населення (особливо, дітей

шкільного віку) Топорівської вони набуло внаслідок вживання для питних

цілей води водопроводу.

За даними досліджень було виявлено, що концентрація фтору у даному

регіоні потягом останнього десятиліття мала різі тенденції від зростання до

спаду, і навпаки. Це було спричинено зменшенням використання хімічних

мінеральних добрив поблизу с. Топорів. За цей період воду з точкових джерел,

а саме з колодязів та свердловини, добирали для аналізу на наявність важких

металів та інших хімічних речовин. Аналіз виконували двома способами:

лабораторним методом та методом рослинної біоіндикації.

Станом на 2016 рік вміст фтору у водах села був у межах встановлених

норми, але у 2017 році цей показник почав зростати, що вказує на те, що ризик

вибуху захворювань флюорозу у дітей може загостритися – вміст іонів

фториду, хоч і незначний, але присутній.

18

Дотепер не розроблені прості і дешеві методи видалення з води

надлишку іонів фториду. Звичайні методи осадження іонів фториду у

вигляді осадів малорозчинних фторидів для знефторення питної води

не можуть бути застосовані внаслідок того, що розчинність найменше

розчинних фторидів у багато разів перевищує ГДК в питній воді.

Причиною такого масового поширення у воді фтору та заліза

спричинене інтенсивним використанням с/г земель довкола села

Топорів англійською компанією для посіву сої, соняшника, а також

кукурудзи.

М. Свідовий

Науковий керівник - к.т.н., доц. З.С. Одноріг

ЕКОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ОЗЕЛЕНЕННЯ ДАХІВ

Враховуючи кліматичні зміни планетарного масштабу багато

економічно розвинених держав, особливо у країнах ЄС, спрямовують

свої дії на розвиток екологічного світогляду. Одним із таких аспектів

можна вважати залучення громадян та керівників мегаполісів до

програми озеленення дахів власниками будівель.

Рослини на даху виступають шумоізоляторами та

теплоізоляторами покрівлі (не дають перегріватися горищу влітку і

замерзати взимку), підвищують рівень вологості в навколишньому

повітрі, збирають на себе пилюку, а також поглинають вуглекислий газ

від вихлопів автомобілів. Велику роль у збереженні сприятливого для

людини довкілля відіграє і економічний фактор. Завдяки

використанню «зеленого даху» можна заощаджувати на електроенергії

(для обігріву та кондиціонуванні приміщення) Система озеленення

дахів дозволяє суттєво продовжити термін служби покрівельних

матеріалів в 2-3 рази, захищаючи їх від впливу агресивного

зовнішнього середовища. Перевагою є також створення декоративного

ефекту, який приносить естетичну насолоду для жителів великих міст.

Існує два способи озеленення даху: екстенсивний та

інтенсивний. Розрізняються вони за обсягом використовуваного

посадкового матеріалу і рівнем догляду, який згодом знадобиться.

Екстенсивний спосіб полягає у використанні невибагливих

рослин в якості декоративного елементу. Він є достатньо дешевим,

оскільки не потребує значних фінансових вкладень у, наприклад,

19

підсилення несучих конструкцій та опор – навантаження на

покрівельну конструкцію становить 7-15кг на 1 м2.

Інтенсивне озеленення дахів багатоповерхових офісних центрів

застосовується з метою активного використання ландшафтного

дизайну – організація зон відпочинку, навіть насадження невеликих

садів із карликових порід дерев та чагарників. Створення даного виду

покрівлі є більш дорогим і трудомістким процесом, оскільки

передбачає спорудження міцної металевої несучої конструкції, яка

повинна витримувати загальну вагу покрівлі – 200-900кг на 1 м2.

Екологічно корисні та естетично привабливі житлові зелені

дахи продовжують зростати у популярності.

О. Лапичак

Науковий керівник – к.т.н., доц. О.Р. Попович .

РЕКОНСТРУКЦІЯ КАНАЛІЗАЦІЙНО-ОЧИСНИХ СПОРУД

М.ХУСТ ПОТУЖНІСТЮ 17 ТИС. М3/ДОБУ

Виробниче управління водопровідно-каналізаційного

господарства (ВУВКГ м. Хуст), є підрозділом Державного комітету

житлово-комунального господарства України. Основним видом

виробничої діяльності управління є – водогосподарська.

По даних держстатзвітності за добу на КОС поступає 4863 м3

стічних вод. В 2016 році підйом води із підземних джерел

водопостачання для власних потреб і міста становив 1553 тис.м3/рік.

Скид стоків після проходження очистки на КОС здійснюється

однаковим береговим випуском в р.Тису – водойму

рибогосподарського водокористування. Стічні води поступають на

очисні споруди в приймальну камеру з 4-ох перекачувальних

каналізаційних станцій і проходять механічну та повну біологічну

очистку. Довжина каналізаційно-очисних споруд складає 28 км.

На даний час в м. Хуст функціонують споруди повної

біологічної очистки проектною потужністю 17 тис. м3/добу. До складу

очисних споруд входять: насосна станція перекачування стоків;

приймальна камера; піскопастки; первинні відстійники; аеротенки;

вторинні відстійники; контактні резервуари; мулові майданчики. В

2002-2005 роках проведено реконструкцію двох ліній. Третя не була

реконструйована із-за відсутності коштів. Кошторисна вартість по

проекту становила 500 тис.грн. Роботи були виконані тільки на 250

20

тис.грн. На даний час повітря у відстійники подається повітродувками

агрегатом ТГВ-80/160 кВТ, що призводить до великих витрат

електроенергії. Необхідна заміна на більш енергоощадні компресори.

В роботі проведено оцінку поверхневих вод у басейні р.Тиса

за показниками: завислі речовини, нітрат-іони, сульфат-іони, БСК5,

ХСК та СПАР за 2014 – 2016 роки. (рис. 1). Виявлено перевищення

встановлених граничних концентрацій для ІІ класу якості води для

БСК5, сульфат-іонів, ХСК та СПАР. Аналізуючи 2014-2016 роки

можна спостерігати тенденцію до збільшення використання зворотних

вод на 88 тис. м3

(16 %), а також збільшення недостатньо очищених

вод на 92 тис. м3

(48 %). Причиною забруднення є неефективна робота

очисних споруд, які потребують реконструкції або будівництва нових .

Рис. 1. Оцінка поверхневих вод р.Тиса (2014-2016 рр.)

Очисні споруди каналізації м. Хуст за період експлуатації ні

разу не підлягали капітальному ремонту. За цей час більшість споруд

та обладнання прийшли у повну непридатність та потребують ремонту

або заміни. Запропоновано реконструкцію очисних споруд.

Заміна металевих ерліфтів на склопластикові дозволить

безперебійно забезпечити відвід залишкового мулу з вторинних

відстійників та сирого осаду з первинних відстійників, тим самим

знизити експлуатаційні затрати, пов‘язані з ремонтом та заміною

металевих ерліфтів. Також виключається вторинне забруднювання за

рахунок накопичення осаду при постійному забиванню та корозії

металевих ерліфтів. Система аерації, яка пропонується в проектних

рішеннях, за характеристиками схожа з фільтроносною системою

аерації, при цьому питомі витрати повітря для склопластикових

аераторів 60 % нижчі, ніж при використанні дірчатих труб.

21

Порівняльний розрахунок свідчить, що замін існуючої системи

аерації на склопластикові аератори дозволить зменшити витрати

електроенергії за рахунок заміни повітродувки ТВ – 80/1,6 потужністю

160 кВт/год на повітродувку ТВ – 50/1,6 потужністю 100 кВт/год, або

за рахунок зменшення навантаження на існуючу повітродувку.

Орієнтовно економія електроенергії складає 60 кВт/год або 1440

кВт/доб (525600 кВт/рік). При експлуатації системи склопластикової

аерації економія електроенергії згідно розрахунку складає 525600

кВт/рік. Використання сучасного обладнання з пластику (водозливи,

напівзанурювальні дошки, стакани–відбивачі) та склопластику

(ерліфтів, аераторів) дозволить у декілька разів подовжити строк

служби цього обладнання та покращити якість стічних вод.

Н. Пархоменко

Науковий керівник - к.т.н., доц. З.С. Одноріг

ОЦІНКА ГІДРОХІМІЧНОГО СТАНУ

ВОДНОГО БАСЕЙНУ Р. ДЕСНА (М. ЧЕРНІГІВ)

Гідрографічна мережа Чернігівської області належить до

басейнів великих річок Десна та Дніпро. Ці басейни згідно Державного

водного кадастру в межах області розбито на водогосподарські

ділянки (басейн р.Дніпро – 7 ділянок, басейн р. Десна – 6 ділянок).

Особливості водного басейну полягають в тому, що ці притоки беруть

свій початок на території сусідніх держав - Гомельської області

Республіки Білорусь та Брянської області Російської Федерації.

Загальна площа земель водного фонду, згідно державної

статистичної звітності форми 6-ЗЕМ, становить 198,320 тис. га, в тому

числі площа відкритих заболочених земель - 130,290 тис. га. Площі,

зайняті водними об‘єктами, становлять 68,030 тис. га, в тому числі:

річками та струмками – 17,696 тис. га, озерами та прибережними

замкнутими водоймами – 10,293 тис. га, ставками та водосховищами –

29,704 тис. га, штучними водотоками – 10,330 га.

Головною водною артерією Чернігівської області являється р.

Десна. Вона ж є лівобережною притокою ріки Дніпро першого

порядку, яка впадає на відстані 894 км від гирла, на 10 км вище по

течії від Києва. Загальна довжина річки Десна в межах України 575 км,

з яких 70 км – протяжність по території Київської області, 468 км – по

території Чернігівської області та 37 км – по межі Чернігівської та

22

Сумської областей. До основних приток р. Десна відносяться середні

річки Судость, Снов, Остер та Сейм.

Водні ресурси Десни є джерелом господарського питного

водопостачання м. Києва та технічного водопостачання промислових

підприємств та теплоенергетики м. Чернігова. На питні та санітарно-

побутові потреби населення в області використовуються лише

підземні води.

Головні джерела забруднення поверхневих водних об‘єктів - це

підприємства комунального господарства, які в 2016 році здійснили

79,99% скидів від загального обсягу забруднених стічних вод.

Під час дослідження була проведена оцінка поверхневих водойм

міста Чернігів. Дана оцінка стосувалася трьох річок – Десна,

Стрижень, Білоус. Проби відбирались в спеціально відведених точках

– перед містом, за містом та в гирлі річок. Всі дослідження проведені в

лабораторії Чернігівської екологічної інспекції.

Під час проведення досліджень були використані хімічні,

фізико-хімічні, фізичні та електрохімічні методи аналізу. Зокрема, для

визначення масової концентрації ХСК використано фотометр Spectral;

виконання вимірювань розчиненого кисню відбувалось

йодометричним титруванням за Вінклером; визначення показника

заліза загального відбувалось фотометричним методом з орто-

фенантоліном.

При проведенні досліджень постійно фіксується підвищений

вміст сполук заліза загального у всіх досліджуваних водоймах області,

що є характерною ознакою водойм Поліської зони. Під час даного

дослідження виявлено наступні дані щодо вмісту заліза загального в

ріках: Десна – 0,11 мг/м3, Стрижень – 0,4 мг/м

3, та Білоус 0,64 мг/м

3 за

умови ГДК= 0,1 мг/м3. Незначні коливання концентрацій залежать від

сезонних явищ.

Екологічний стан досліджених водних об‘єктів, у порівнянні з

останніми роками, не набув суттєвих змін. За індексом забруднення

поверхневі води відповідали ІІ або ІІІ класу якості (чиста та помірно

забруднена).

23

С. Потапчук

Науковий керівник – к.т.н., доц. О.Р. Попович

АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕРЕРОБКИ МАКУЛАТУРИ. ПОЗТИВНІ І

НЕГАТИВНІ СТОРОНИ

Зростання рівня споживання паперу безпосередньо пов'язане з

розвитком переробки макулатури. З одного боку, збільшення

виробництва паперу тягне за собою збільшення кількості відходів ,а з

іншого – вимагає збільшення кількості вихідного матеріалу для його

виробництва.

Наслідком даної ситуації є те, що загальний обсяг повернення

макулатури у виробництво паперу та картону зараз складає близько 60

%. Зростання використання макулатури при виробництві паперу

пояснюється меншою енергоємністю і трудомісткістю, більш

низькими витратами на охорону навколишнього середовища та значно

нижчими капітальними витратами на будівництво нових підприємств.

Макулатура широко використовується для виробництва

найбільш масових видів паперово–картонної продукції. Загальний

обсяг повернення макулатури у виробництво паперу та картону

безперервно збільшується.

Однак розширення використання макулатури стримується, з

одного боку, поступовим погіршенням якісних характеристик

вторинного волокна, а з іншого – підвищенням вимог до якості готової

продукції. Причинами якісних змін макулатурної сировини є

багаторазовість його переробки і зростання частки забруднень у

вторинному волокні. Основну частку забруднень волокна складають

сторонні включення і включення, обумовлені попередніми

технологіями обробки та переробки паперово–картонної продукції, які

значно погіршують якість макулатури.

Згідно з даними Європейської конфедерації виробників паперу

(СEPI) з початку 90–х років обсяги переробки макулатури в світі

зросли більш ніж на 69 %, а в Європі – на 55 %. При загальних запасах

макулатурної маси, що оцінюються в 230–260 млн. тонн, у 2000 р було

зібрано приблизно 50 млн. тонн макулатури, а до 2011 р відбулося

подальше збільшення її збору

Переробка актуальна для тих відходів, яких не вдається

уникнути навіть при максимальній оптимізації виробництва. Хоча, в

будь–якій ситуації краще запобігти утворенню відходів, переробка

залишається одним з найважливіших інструментів для запобігання

24

потрапляння відходів у навколишнє середовище. Поліграфічні

підприємства виробляють багато різних відходів, потенційно

придатних до переробки. Також можлива переробка відходів

гофрокартону, офісного паперу, паперової тари. При оцінці

можливості утилізації тих чи інших макулатурних відходів

поліграфічного підприємства найбільш важливими є дані про їх якісну

структуру і темпи накопичення. Спираючись на економічний аналіз,

визначаються види відходів, накопичення яких доцільно. Важливою

умовою успішного збору та сортування відходів є зацікавленість

персоналу. Зазвичай, кон'юктура ринку не дозволяє компанії йти на

додаткові витрати при поводженні з відходами, тому якісна утилізація

можлива за наявності нематеріальної мотивації персоналу, його

заклопотаності проблемою охорони навколишнього середовища. Переробка макулатури – дуже наочний приклад охорони

навколишнього середовища одночасно з економією цінної природної

сировини. Збільшення збору та переробки макулатури прямо

пропорційно економії лісів, відновленню і збереженню екосистем,

вирішенню енергетичних та екологічних проблем. Розвиток цього

напрямку вирішує завдання раціонального і дбайливого використання

лісових ресурсів. Використання вторинної сировини в промисловості

захищає навколишнє середовище, економить природні та енергетичні

ресурси.

Енергоємність переробки макулатури – одна з головних

проблем, так як через це ціна вторинної сировини зростає. Друга

проблема переробки полягає в тому, що на багатьох етапах

виробництва використовується вода (для розпуску, змішування і т.д.).

Для поліпшення якостей макулатурної маси використовують різні

домішки – а–амілази, луги, ПАР. Також в технічну воду потрапляють

залишки клею, фарби, важкий осад – пісок, скріпки, скло і т.д. Як

наслідок цього, при переробці макулатури утворюється багато стічних

вод.

Кількість води, яка використовується, досягає декількох

десятків метрів кубічних на тонну продукції, тому при переробці

макулатури необхідно забезпечувати якісне очищення стічних вод та

утилізацію осаду після виробництва, що, в свою чергу побічно

збільшує ціну переробки макулатури.

25

І. Свирида

Науковий керівник - к.т.н., доц. О.Р. Попович

МОНІТОРИНГ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

«ТАРКЕТТ ВІНІСІН» М. КАЛУШ

Завод «Таркетт Вінісін» – єдине в Україні підприємство -

виробник високоякісного тафтингового покриття для влаштування

підлоги, а також текстильної текстурованої нитки тдля виготовлення

тафтингового покриття, класичних жаккардових килимів та

килимових виробів. Завод «Таркетт Вінісін» - це сучасна

новозбудована фабрика, обладнана найновішим імпортним

устаткуванням.

Проведено моніторинг роботи підприємства. ТзОВ «Таркетт

Вінісін» відноситься до другої групи об‘єктів по складу Документів,

у яких обґрунтовуються обсяги викидів, в залежності від ступеня

впливу об‘єкта на забруднення атмосферного повітря. На ТзОВ

«Таркетт Вінісін" розроблена і діє система управління охороною

навколишнього середовища, яка відповідає всім вимогам

законодавства України та відповідає основним положенням

стандарту ISO 14001. Цією системою визначені основні спільні цілі і

основи поведінки підприємства в екологічній сфері а також

відповідальність підприємства за охорону навколишнього

середовища на всіх рівнях.

Проектна потужність фабрики - 4 млн. м.кв. тафтингу на рік.

На підприємстві ТзОВ «Таркетт Вінісін» діє інтегрована

система менеджменту. Запроваджено систему стандартів ISO 9001;

ISO 9001; ISO 14001; BS OHSAS 18001. Всі виробничі, будівельні,

проектні роботи (в тому числі вибір і екологічний стан земельних

ділянок), які проводяться на підприємстві, погоджуються і

контролюються державними органами екології, санітарного нагляду,

пожежної безпеки, інспекцією з охорони праці.

Політика кoмпанії «Таркетт Вінісін» присвячена охороні і

збереженню навколишнього середовища. Вона продовжить вносити

свої вклади у збереження нашої екосистеми.

26

І. Селецький

Науковий керівник – к.т.н., доц. Л.О. Венгер

МОНІТОРИНГ ВПЛИВУ НА НАВКОЛИШНЄ

ПРИРОДНЕСЕРЕДОВИЩЕ ДРОГОБИЦЬКИМ ЛГ

Одне з найбільших лісових господарств львівської області –

дрогобицький лісгосп (загальною площею-29 891 га) знаходиться на

південному заході Львівщини на території Дрогобицького та

Стрийського районів. Його ліси входять до округу Передкарпаття, а їх

південна частина – до Гірськокарпатського округу.

На території господарства є високопродуктивні дубові,

ялицево-дубові, ялицево-смерекові-букові насадження. Молодняки

складають 14,1 %, середньовікові- 56,1 % , пристиглі-15 %, стиглі й

перестиглі-14,8 %. Ліси краю є важливим фактором забезпечення

нормального функціонування мінеральних джерел, зокрема родовищ

мінеральної води типу ―Нафтуся‖,отже за вирубкою й насадженням

лісу, їх балансом ведеться особливе спостереження як збоку місцевої

влади так збоку державних структур.

Збоку лісового господарства ведуться серйозні роботи з

відновлення лісових насаджень, зокрема на території підприємства

створено базовий лісорозсадник потужністю 1,5 млн. шт. , що

повністю забезпечує потреби підприємства, також ведеться практика

стосовно якої ,господарство повинне засадити на 10 % лісу більше

аніж вирубало, під ці потреби виділяються земельні ділянки місцевих

рад(сільських, міських),які втратили своє цільове

призначення(закинуті пасовища, сінокоси, тощо…)

Загальний обсяг суцільних рубок становить 79-81.5 га лісу на

рік, з яких приблизна половина залишається для природнього

розсадження лісоутворюючих порід.

Отже, завдяки правильно поставленим пріоритетам ,добре

сформованій структурі підприємства ,кваліфікованості робочих кадрів

та організації менеджменту ДП ―Дрогобицьке лісове господарство‖

веде ―зелену‖ політику з раціональним використанням своїх природніх

ресурсів.

27

О. Сеньків

Науковий керівник - д.т.н. проф. Я.М. Гумницький

ПРОБЛЕМА ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД ВІД ХРОМУ

У теперішній час різко загострилися проблеми, безпосередньо

пов‘язані з хімічними забрудненнями біосфери, нерідко призводячи не

тільки до гострих токсикологічних ситуацій, а й до хронічних

інтоксикацій і погіршенню основних медико-демографічних

показників стану здоров‘я населення. До найбільш небезпечних

екотоксикантів, як відомо, відносяться перш за все важкі метали,

особливості циркуляції яких в навколишньому середовищі

визначається їх стійкістю , біологічною доступністю і вірогідністю

викликати негативні ефекти в дуже малих концентраціях. Хром і його

з‘єднання, які довго циркулюють в навколишньому середовищі,

належить особлива роль. Будучи ессенціальним нутрієнтом, з одного

боку, і вираженим токсичним ядром при його попаданні в

надлишкових дозах, з іншого боку, хром викликає інтерес у

дослідників як мікроелемент і екотоксикант.

Стічні води, містять важкі метали, які утворюються в

автомобільній та хімічній промисловості, при виробництві

гальванічних елементів і обробці металевих поверхонь, в електронній

промисловості, у друкарні, на шкіряних фабриках та інших. Вони

становлять велику небезпеку для навколишнього середовища і для

людини. Токсичність деяких йонів виявляється навіть при незначних

концентраціях.

Проблема видалення важких металів із стічних вод зараз

особливо актуальна. Погано очищені стічні води надходять у природні

водойми, де важкі метали накопичуються у воді і донних

відкладеннях, стаючи таким чином джерелом вторинного забруднення.

Сполуки важких металів порівняно швидко поширюються за обсягом

водного об'єкта. Внаслідок чого вміст важких металів у відкладах

постійно збільшується, і коли адсорбційна здатність опадів

вичерпується, важкі метали надходять у воду, що і призводить до

екологічної кризи. Штрафні санкції за скидання важких металів у воду

стають дедалі жорсткішими, але це не вирішує проблеми.

Ряд виробництв скидає стічні води, які містять солі хрому(ІІІ)

або хромової кислоти: гальванічні цехи машинобудівних,

приладобудівних автомобільних, авіаційних заводів і т.п., цехи

текстильних підприємств, шкіряні заводи, на яких проводять хромове

28

дублення, хімічні заводи, які випускають хромпік та хромові квасці та

ін. Як правило, стічні води різноманітних виробництв містять іони не

лише хрому. Зокрема, найбільш концентровані стічні води шкіряно-

хутрового виробництва відносять до дубильних та після дубильних

процесів. Після хромового дублення стічні води мають синьо-зелений

колір, іноді з голубоватим відтінком, сильно каламутні, містять велику

кількість речовин, що повільно осідають. Відпрацьовані рідини від

процесу дублення – нейтралізації в найбільшій кількості містять солі

хрому(ІІІ), натрію або ж калію.

Постійне зростання об'ємів забруднених природних та стічних

вод внаслідок антропогенного впливу потребує пошуку нових

безпечних методів їх очищення. Існує велика кількість методів

очищення стічних вод, проте кожен із методів має свої недоліки. Так,

до недоліків екстракційних методів відносять складність технологічної

схеми, більшість вживаних екстрагентів в тій чи іншій мірі

розчиняються в оброблюваній воді. Недоліком методу осадження є

поява в розчинах великої кількості йонів Na+ , K+ , Ca2+; методів

іонообмінного очищення стічних вод – невисока робоча обмінна

ємність іонообмінного матеріалу ; коагуляційного методу – утворення

невідновлюваних відходів та низький ефект очистки від органічних

домішок. Останнім часом значну увагу дослідників привертають

адсорбційні методи очищення стоків від забруднювачів, зокрема із

застосуванням природних дисперсних сорбентів. Перевагами

застосування адсорбційних матеріалів є: 52 природні сорбенти широко

розповсюджені в Україні; природні сорбенти є доступним, недорогим

матеріалом; адсорбційні технології з використанням природних

дисперсних сорбентів забезпечують високу ступінь очищення;

відпрацьований природний адсорбент необхідно утилізувати шляхом

застосування в технологіях отримання інших продуктів, він не

потребує регенерації .

Очищення водних розчинів за допомогою дисперсних

сорбентів відповідає багатьом вимогам екологічно чистого та

енергоощадного виробництва, що базується на принципі

безвідходності. Потужні геологічні запаси, дешеве видобування

породи, проста підготовка до транспортування та використання,

можливість використання відпрацьованих сорбентів у інших

технологіях, завдяки чому відпадає потреба у дорогій за вартістю

регенерації – основні переваги використання природних мінералів.

29

У. Скрипець

Науковий керівник – к.т.н., доц. Л.О. Венгер

АНАЛІЗ ВПЛИВУ ПАТ «МИКОЛАЇВЦЕМЕНТ» НА

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Цементна промисловість − одна з найважливіших галузей

промисловості будівельних матеріалів, підприємства якої виробляють

різні види цементу. На Миколаївському цементі збудовано багато

заводів-гігантів не тільки у Львові і прилеглому регіоні, але і в інших

областях та за її межами.

Зокрема в процесі виробництва цементу, основними джерелами

забруднення в нашому регіоні є пилові викиди цеху помолу, у меншій

мірі сировинного та транспортного цехів.

На цементному виробництві за умов поганої аспірації та

недостатньо ефективного пилеочищення утворюються значні джерела

забруднення атмосферного повітря. Особливістю складу пилу у

викидах є залежність його від хімічного складу цементу. У пилових

викидах присутні клінкерні мінерали, зерна сировини, що не

розклалася в процесі випалу, та окисли кальцію. Цементний пил є

причиною професійних захворювань, органів дихання, зниження

чутливості нюхового аналізу та вегетативного відділення нервової

системи, тощо.

Шкідлива дія цементного пилу в значній мірі пов‘язана з різко

вираженою лужною реакцією та гігроскопічністю, що безпосередньо

діють на слизові оболонки дихальних органів та шкірних покривів.

Подразнюючу дію спричинює, головним чином, окис кальцію.

Питання знепилення повітря тісно пов‘язане із станом

повітряного басейну навколишніх населених пунктів, який значною

мірою визначається рівнем очищення технологічних викидів.

Очищення технологічних викидів є частиною основного виробництва,

яке передбачається ще на стадії проектування. Для видалення твердої

речовини з димових газів з високою ефективністю можуть

використовуватися різноманітні технологічні засоби, наприклад такі,

як електростатичні фільтри (ЕСФ), рукавні фільтри. На ПАТ

«Миколаївцемент» встановленні електрофільтри для очистки

шкідливих викидів з обертових печей та рукавні фільтри для очистки

викидів з цементних млинів. Електростатичні фільтри широко

використовуються серед заводів-виробників цементу і працюють у

широкому діапазоні температур, тиску та матеріалу пилу. Вони не

30

сильно чутливі до розмірів твердих частинок і збирають пил у сухих та

вологих умовах.

З метою захисту атмосфери від забруднення пилом необхідно,

щоб газові викиди максимально очищались, зокрема у нашому регіоні

основне забруднення пилом на довкілля несе підприємство ПАТ

«Миколаївцемент». За останні роки дане підприємство втілило нові

сучасні технології та здійснило капіталовкладення з метою зменшення

негативного впливу на довкілля в основному на атмосферне повітря.

Х. Соловій

Науковий керівник – д .т. н., проф. М.С. Мальований

ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ. ПОРІВНЯЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА: ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ, ISAs, ISO

У системі екологічного аудиту можна виокремити три

джерела, які перераховуватимуть принципи екологічного аудиту.

Найперше, що нас цікавитиме, це законодавство України, що в даному

випадку буде представлене Законом України «Про екологічний аудит».

Наступним джерелом визначення принципів екологічного аудиту є

принципи, трактовані Міжнародною організацією зі стандартизації

(ISO), що користується великим попитом у світі. Третім джерелом, яке

ми будемо брати до уваги, є Міжнародні стандарти аудиту, що містять

положення, які стосуються питань, пов`язаних з довкіллям.

Основним законом в Україні, що регулює питання

екологічного аудиту, є Закон України «Про екологічний аудит».

Стаття 10 даного закону передбачає 9 основних принципів

екологічного аудиту: незалежність, законність, наукова

обґрунтованість, об‘єктивність, неупередженість, достовірність,

документованість, конфіденційність, персональна відповідальність

аудитора.

Стосовно Міжнародної організації зі стандартизації, то

стандартом 19011 виокремлено 5 наступних принципів екологічного

аудиту: чесність, етичність, професіоналізм, незалежність,

фактичність.

У Міжнародних стандартах аудиту подані наступні принципи

для проведення аудиторських процедур: незалежність, чесність,

об‘єктивність, професійна компетентність та належна ретельність,

31

конфіденційність, професійна поведінка, дотримання технічних

стандартів.

Даний перелік поступається лише на 2 позиції переліку

принципам, трактованих Законом, проте багато принципів є

спільними: незалежність, конфіденційність, об‘єктивність.

Порівняльна характеристика принципів екологічного аудиту

за ISAs, ISO, ЗУ «Про екологічний аудит» подана в Таблиці 1.

Таблиця 1

Принципи екологічного аудиту за МСА, ISO,

ЗУ «Про екологічний аудит»

Джерела принципів екологічного аудиту

Міжнародні

стандарти аудиту

(ISAs)

Міжнародна

організація зі

стандартизації (ISO)

Закон України «Про

екологічний аудит»

Незалежність Чесність Незалежність

Чесність Етичність Законність

Об`єктивність Професіоналізм Наукова

обгрунтованість

Професійна

компетентність та

належна ретельність

Незалежність Об`єктивність

Конфіденційність Фактичність Неупередженість

Професійна поведінка Достовірність

Дотримання

технічних стандартів

Документованість

Конфіденційність

Персональна

відповідальність

аудитора

32

О. Яригіна

Науковий керівник – к. т. н., ст..викл. С. І. Гуглич

УТВОРЕННЯ БІОГАЗУ ЯК ОДИН ІЗ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ

ПЕРЕРОБКИ ВІДХОДІВ НА ВИРОБНИЦТВІ T.B. FRUIT

Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії стали останнім

часом одним із важливих критеріїв сталого розвитку світової

спільноти. Здійснюється пошук нових і вдосконалення існуючих

технологій, виведення їх до економічно ефективного рівня та

розширення сфер використання. Головними причинами такої уваги є

очікуване вичерпання запасів органічних видів палива, різке зростання

їх ціни, недосконалість та низька ефективність технологій їхнього

використання, шкідливий вплив на довкілля, наслідки якого все більше

і більше турбують світовому спільноту.

Одним з провідних лідерів на світовому ринку є T.B. Fruit.

Підприємство впроваджує сучасні нові технології у виробничий

процес. Під час виробничого процесу утворюється велика кількість

відходів у вигляді вичавок овочів та фруктів, які потрібно кудись

дівати щоденно. Для відходів від такого підприємства потрібні були

великі площі для зберігання, а також під час гниття вичавок

утворювався б страшний сморід, який повітрям зумів розноситися до

навколишніх сіл та погіршувати екологію району.

Тому було запропоновано організацію на території

підприємства сучасних біогазових установок, задля забезпечення

безвідходної технології виробництва та його замкненого циклу.

Для роботи біогазових установок використовують органіку, в

нашому випадку це безпосередньо вичавки овочів та фруктів.

Принцип роботи біогазової установки передбачає максимальну

автоматизацію та зведення до мінімуму витрат людської праці.

Відходи надходять в приймальний резервуар. У ньому відбувається їх

попереднє накопичення, підігрів і ретельне перемішування. Подача

сировини в ферментатор відбувається 4-6 разів на добу за допомогою

спеціального насоса для рідких і драглистих субстратів. Ферментатор

є газонепроникним, герметичним резервуаром. Для підтримки

стабільної температури всередині ферментатор обладнується

системою обігрівання днища і стін. У холодних кліматичних умовах,

щоб уникнути втрати тепла, ферментатор теплоізолюється зовні.

Субстрат постійно перемішується за допомогою низькошвидкісних

механічних мішалок, що гарантує повне і дбайливе перемішування.

33

Вивантаження перебродженого субстрату відбувається

автоматично з такою ж періодичністю, як і завантаження. Управління

роботою всієї біогазової станції проводиться за командами системи

автоматики. Біогаз збирається в газгольдері. Газгольдер

використовується в якості газонепроникного покриття ферментатора і

виконує функцію акумулювання газу. Зовнішній купол має високу

стійкість до ультрафіолету, стійкий до підпалювання і є надзвичайно

розтяжним. Схема біогазової установки передбачає високу

еластичність цього елемента і надійну фіксацію конструкції.

Відведення біогазу відбувається по трубопроводу, який оснащений

пристроями автоматичного відведення конденсату і запобіжними

пристроями, які захищають газгольдер від перевищення допустимого

тиску. З газгольдера йде безперервна подача біогазу на когенераційну

установку або систему очищення біогазу. Перероблений субстрат

після установки подається на сепаратор. Система механічного поділу

працює від 4-6 разів на добу і розділяє залишки бродіння після

ферментатора на тверді та рідкі біодобрива. Все обладнання

контролюється системою автоматики.

Таким чином T.B. Fruit вирішує важливі задачі:

1. Екологічна - Анаеробна переробка відходів в біогазовій установці

дозволяє: істотно зменшити інтенсивність запахів, зменшити

корозійні властивості, ліквідувати забруднення повітря метаном.

А також біогазова установка дозволяє переробити вихідну

сировину у високоякісне добриво.

2. Отримання електричної енергії.

3. Отримання теплової енергії - використовують для обігріву та

гарячого водопостачання адміністративних та побутових

приміщень підприємства, а також у технологічних процесах на

підприємстві.

4. Економічна – зменшення витрат на оплату електроенергії та газу

для виробничого процесу, завдяки утилізації відходів.

34

ПІДСЕКЦІЯ

кафедри екологічної безпеки та природоохоронної діяльності

А. Цілинко

Науковий керівник – д.т.н., проф. В.Д. Погребенник

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ

КОРАЛОВОГО КАЛЬЦІЮ НА ІНТЕГРАЛЬНІ

ХАРАКТЕРИСТИКИ ПИТНОЇ ВОДИ

Вступ. Якість питної води безпосередньо впливає на здоров‘я

населення та рівень екологічного благополуччя. Своєчасний,

оперативний і якісний контроль за хімічним складом води, що

використовують в господарсько-побутових цілях, є одним із способів

вирішення проблеми незадовільної якості питної води та однією з умов

покращення стану здоров‘я людини

Одним з альтернативних методів покращення інтегральних

параметрів води є кораловий кальцій. «Coral Mine» – натуральний

продукт, який виробляють в Японії з глибоководних коралів

склерактіній, що виростають в Японському морі, поблизу островів

Окінава і Токуносима. Скелет корала – це комплекс мінеральних

солей, який обумовлює його унікальні властивості і вплив на організм.

В основному, це солі кальцію і магнію. До його складу також входять

калій, натрій, залізо, фосфор, сірка, кремній, хром, марганець, цинк та

інші елементи. Подрібнені корали Санго, які опускають в воду для

отримання коралової води «Coral Mine», нерозчинні у воді, але підчас

взаємодії з нею здатні змінювати її фізико-хімічні властивості.

Метою роботи є дослідження впливу коралового кальцію на

інтегральні показники питної води підчас взаємодії з нею.

Результати досліджень.

До методів вимірювання інтегральних параметрів належать

методи вимірювання густини, в‘язкості, електропровідності,

заломлення світла, швидкості та поглинання звуку, рН, солоності,

нелінійного акустичного параметра тощо.

Для визначення показників питомої електропровідності

використовували кондуктометр кишеньковий HI 98303 DIST 3, для

визначення водневих показників – лабораторний pH-метр (рН-301).

Нами визначалися ці показники вихідної води та досліджували

динаміку змін після додавання до води об‘ємом 1,5 л одного пакетика

35

коралового кальцію. Початкове значення водневого показника

очищеної води (вул. Бой-Желенського, 14) становило 7,413, а після

додавання одного саше коралового кальцію (через дві години) зросло

до 8,603 (рис.1). Показник питомої електропровідності змінився

відповідно з 212 См/м до 231 См/м (рис. 2).

Вихідні дані води з крану (вул. Ген. Чупринки, 130) такі:

показник рН становив 7,367, показник питомої електропровідності –

319 См/м. Через дві години після взаємодії води з кораловим кальцієм

показники зросли відповідно до 8,024 (рис. 3) та 325 См/м (рис. 4).

Рис. 1. Динаміка зміни водневого

показника очищеної води в

процесі реагування з кораловим

кальцієм.

Рис. 2. Динаміка зміни значення

питомої електропровідності

очищеної води в процесі

реагування з кораловим кальцієм.

Рис. 3. Динаміка зміни водневого

показника води з крану в процесі

реагування з кораловим кальцієм.

Рис. 4. Динаміка зміни значення

питомої електропровідності

води з крану в процесі реагування

з кораловим кальцієм.

Згідно з гігієнічними вимогами до питної води, її рН має

знаходитися в діапазоні 6,5-8,5, у випадку мінеральних вод – рН – 4,5

(відповідно до ДСанПіН 2.2.4-171-10 ―Гігієнічні вимоги до води

питної, призначеної для споживання людиною‖).

У результаті виконаних досліджень виявлено, що кінцеві

показники рН та показники електропровідності у порівнянні з

вихідними дещо зростають.

Висновки. Отже, проблема незадовільної якості води, що

використовується в господарсько-побутових цілях, є актуальною в

умовах сьогодення. Встановлено, що деякі параметри питної води

7

8

9

0 50 100 150

рН

хв

200

220

240

0 50 100 150

См/м

хв

7

8

9

0 50 100 150

рН

хв 310

320

330

0 50 100 150

См/м

хв

36

набувають змін у результаті взаємодії з кораловим кальцієм –

водневий показник та показник питомої електропровідності мають

тенденцію до незначного зростання.

Р. Кравців

Науковий керівник – д.т.н., проф. В.І. Мокрий

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОГЕННО-ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

В ЗОНІ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «СТЕБНИЦЬКЕ ГХП

«ПОЛІМІНЕРАЛ» У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Екологічна безпека Стебниківського гірничо-промислового

району (ГПР) обумовлена негативним впливом ПАТ «Стебницьке ГХП

«Полімінерал» на довкілля. Гірничо-видобувна діяльність ведеться з

1946 р. на базі однойменного калійного родовища, яке являє собою

унікальні поклади полімінеральних руд із запасами близько 700 млн.

тонн. До 1988 р. підприємство щорічно випускало мінеральних добрив

в обсязі 1-1,2 млн. т каїніту природного і 600-650 тис. т калійно-

магнієвого концентрату. Родовище відроблялося двома підземними

рудниками загальною потужністю 4 млн. т руди в рік. За час

видобутку калійної руди відроблено декілька сотень камер, в

результаті чого на двох рудниках на глибині від 90 до 370 м утворено

понад 30 млн. м3 пустот. В зоні впливу цих підземних порожнин на

поверхні розташовані житлові будинки міста Стебник, високовольтні

ЛЕП, водоканалізаційні мережі міст Дрогобича та Трускавця,

залізниця державного значення Київ-Трускавець, автомагістраль.

Підземні виробки сягають ІІ-ІІІ зони санітарної охорони курорту

Трускавець.

Суттєві природоохоронні проблеми розпочалися в 1978 році,

коли після землетрусу в Румунії стався аварійний прорив води в

підземні гірничі виробки на підземному руднику № 2, що є

аномальним явищем для соляних шахт. За період по 2003 рік із

рудника викачано близько 4,6 млн.м3

розсолів, що призвело до

утворення додатково понад 540 тис. м3. карстових пустот. В 1983 р. на

хвостосховищі збагачувальної фабрики трапилася аварія (прорив

дамби) з виливом в гідрографічну сітку ріки Дністер 4,5 млн. м3

солевих відходів. Збитки завдані народному господарству склали 72

млн. крб. (в цінах 1983 р.). Потенційну небезпеку на території впливу

підприємства створюють підземні гірничі виробки та утворені карсти і

37

хвостосховище. СГХП «Полімінерал» занесене до Державного реєстру

потенційно-небезпечних об‘єктів. Підприємство знаходиться на обліку

у відділі Державної інспекції цивільного захисту та техногенної

безпеки ГУ МНС України в Львівській області, як потенційно

небезпечний об‘єкт. Рудник № 1 відробляє центральну ділянку

родовища. В даний час у зв‘язку із незадовільним станом вузла

середнього подрібнення рудник не працює. Рудник № 2 перебуває в

аварійному стані через надходження прісних поверхневих вод,

інтенсивне карстоутворення та провали земної поверхні.

Згідно довідки ПАТ «Стебницьке ГХП «Полімінерал» від

17.03.2017 р., на протязі 2014-2016 рр. перекачано з хвостосховища в

підземні виробітки рудника №2 – 976595 м3 росолів і 1607946 м

3

надсолених розсолів поступило природним шляхом. Відповідно до

Протоколу технічної наради з розгляду техногенно-екологічної

ситуації від 03.03.2015 р., починаючи з березня 2014 р., відбулось

руйнування виробок дренажного, вентиляційного і I-го горизонтів. У

районі ствола Західний біс стався обвал стелини між квершлагом і

конвеєрним шнеком. З того часу ситуація стала погіршуватись.

У 2015 р. в руднику продовжувалось руйнування ціликів (МКЦ

і стелин) обсягом ~ 205600 м3. Результати замірів рівня заповнення

гірничих виробок з січня по листопад 2016 р. показали можливість

руйнування МКЦ і стелин з загальним об‘ємом розрушених ціликів ~

727 тис. м3. У зв‘язку з виведенням людей з шахти і відсутністю

моніторингового устаткування неможливо визначити місце

руйнування. Протягом 1999-2009 рр. на шахтному полі рудників №1 і

№2 утворилися декілька десятків карстових провалів об‘ємами від 6 до

28 тис. м3. кожен. Більш небезпечні останні, які розміщені в

заболоченій низинній місцевості в річковому руслі та у 150 метрах від

автодороги Львів-Трускавець і створюють реальну небезпеку прориву

води в руднику № 2. Всі карстові провали на даний час ліквідовані

методом їх заповнення породами провалів, крім карстів № 20 і № 25.

У ніч із 29 на 30 вересня 2017 р. поблизу Дрогобича, Стебника і

Трускавця стався землетрус. Поштовхи були настільки незначними,

що не вдалося зафіксувати точно їхню силу. Незважаючи на це, вранці

30 вересня у Стебнику і Трускавці все ж виявили неприємний наслідок

поштовхів. На місці видобутку калійних солей між двома містами

провалилося земне склепіння над порожнечею. Загальна зона зсуву –

близько 300 метрів діаметром і 50 метрів глибиною. Зсув пошкодив

електроопори мережі, з якої живилася частина Стебника і Трускавця.

У зоні небезпеки залишається дорога «Дрогобич-Трускавець».

38

Для розробки конструктивних заходів забезпечення екологічної

безпеки Стебницького ГПР доцільне розроблення системи

екологічного моніторингу. Пропонується модель системи моніторингу

в складі системи техногенної безпеки регіону, у якій використовується

геоінформаційна система, що дозволяє оперативно прогнозувати

розвиток ситуації з урахуванням просторових даних, забезпечувати

управління ризиком можливих НС. Основним завданням системи

моніторингу техногенної безпеки регіону є отримання оперативної

інформації про стан об'єктів, в першу чергу – потенційно небезпечних

об'єктів (ПНО) та територій регіону для попередження надзвичайних

ситуацій (НС), а також оцінки масштабів і наслідків НС, які виникли.

В. Олеарчик

Науковий керівник – д.т.н., проф. В.Д. Погребенник

УТИЛІЗАЦІЯ РОСЛИННОЇ БІОМАСИ

Вступ. Біомаса – це будь-яка органічна речовина, отримана від

рослин або тварин та доступна на поновлювальній основі. До біомаси

належать деревина та сільськогосподарські культури, відходи

рослинництва та тваринництва, муніципальні органічні відходи тощо.

Підчас переробки біомаси утворюється енергія, при чому в цьому

процесі біомаса може використовуватися безпосередньо як паливо або

перед цим перероблятися у газ чи паливо.

Україна володіє достатнім потенціалом біомаси, доступної для

виробництва енергії – більше 27 млн. т у.п./рік. Основними

складовими потенціалу є первинні агровідходи (солома, відходи

виробництва кукурудзи на зерно і соняшника) та енергетичні

культури, вирощування яких у промислових масштабах активно

розвивається в країні останніми роками. Загалом економічний

потенціал відходів сільського господарства складає 12,2 млн. т у.п./рік,

енергетичних культур – 10 млн. т у.п./рік. Наразі на енергетичні

потреби в Україні використовують лише близько 10% загального

потенціалу біомаси – 2,7 млн. т у.п./рік.

Метою даного дослідження є удосконалення процесу утилізації

рослинної біомаси.

Результати досліджень. Понад 90 % енергії з біомаси отримують

спалюванням. Основними показниками під час вибору технології

39

спалювання є характеристики палива, вартість обладнання та

потужність енергетичної станції.

Спалювання біомаси відбувається в топках котлів, а тепло, що

виділяється, передається теплоносіям (воді, парі або повітрю) частково

в самій топці, а частково – від продуктів згоряння, які з топки

протягом свого руху контактують з конвективними поверхнями

теплообміну та поступово віддають тепло теплоносіям. Основні

відмінності полягають саме в організації процесу спалювання біомаси,

що має свої особливості залежно від виду біомаси. Процес спалювання

накладає певні вимоги на конструкцію топки, спосіб подачі палива

тощо.

Технології спалювання біомаси розділяють на три основні типи:

спалювання в шарі, пилове спалювання, спалювання в

псевдозрідженому шарі, а також комбінований тип – сумісне

спалювання біомаси з іншими паливами.

Технологія прямого спалювання – це найбільш очевидний спосіб

добування енергії з біомаси. Вона проста, добре вивчена і комерційно

доступна. Тепло, одержуване підчас спалювання біомаси, може

використовуватися для опалення та гарячого водопостачання, для

виробництва електроенергії і в промислових процесах. Однією з

проблем, пов‘язаних з безпосереднім спалюванням, є його низька

ефективність.

У багатьох європейських країнах важливе місце у їхньому

паливно-енергетичному балансі займає солома. Спалювання соломи,

що не використовується як корм або підстилка для тварин, у

спеціальних пристроях є раціональним способом одержання теплової

енергії. Солома залежно від форми її збирання може бути в різному

вигляді: в маленьких прямокутних тюках, циліндричних рулонах

великого розміру, прямокутних тюках великого розміру, міцно або

вільно зв‘язаних. Враховуючи таке велике різноманіття форм соломи,

що збирається, у поєднанні з видовим розмаїттям (пшениця, ріпак,

міскант), підготовка соломи до спалювання є трудомісткішою, ніж

деревини. У печі солому можна завантажувати вручну або механічним

шляхом. Конструкції печей для спалювання соломи мають різну

продуктивність й займають діапазон від печей з малою тепловою

потужністю, пристосованих для одноквартирних домівок, до печей, які

забезпечують цілі села гарячою водою для опалювання в зимовий

період і протягом всього календарного року.

У печах, призначених для спалювання тюків із соломи,

застосовують досить прості технологічні рішення. Солому в

пресованому вигляді розміщують у середині камери згорання. Такі

40

пристрої дають низький тепловий коефіцієнт корисної дії, який не

перевищує 40%, і обумовлюють викиди в атмосферу досить великої

кількості СО2 та пилу. Оскільки такі печі призначено для невеликих

теплових потужностей (до кількох МВт), у них спалюють незначну

кількість біопалива. Тому топкові гази, що виділяються цими печами,

не мають серйозної екологічної загрози.

Висновок. Україна, як розвинена сільськогосподарська держава,

має значні запаси рослинної біомаси. Використання соломи як палива

зменшує ціну за одиницю виробленої теплової енергії, значно зменшує

загрозу пожеж та сприяє зменшенню викидів СО2.

Г. Пенцак

Науковий керівник – к.т.н., доц. Н.Ю.Хомко

ПЕРСПЕКТИВИ БУДІВНИЦТВА ПАСИВНИХ СОНЯЧНИХ

БУДІВЕЛЬ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Сонячна енергія дозволяє нагрівати наші будинки природним

шляхом. Традиційно це називається пасивним використанням сонячної

енергії. Пасивні геліосистеми отримуються з допомогою проектування

будівель і підбирання матеріалів таким чином, щоб максимально

використати енергію Сонця. У пасивній сонячній системі сама

конструкція будівлі виконує роль колектора сонячної енергії.

Пасивні сонячні будівлі – це будівлі, проект зведення яких

розроблений з максимальним врахуванням місцевих кліматичних

умов, і де використовують відповідні технології та матеріали для

обігрівання, охолодження та освітлення будинків за рахунок Сонця.

Сюди можна віднести також технології і матеріали, якими є ізоляція,

масивні підлоги, обернені до півдня вікна. При спорудженні житлових

будинків з пасивними системами сонячного нагрівання, з метою

зменшення теплових втрат через огородження, північну сторону

виконують мінімальної висоти, також передбачається використання

вхідного тамбура та посиленої теплоізоляції стін, підлоги, стелі, вікон.

Південну (добре освітлений сонячний бік) стіну виконують

максимальної висоти та повністю заскленою, що дозволяє забезпечити

більш повне використання сонячної енергії. З метою зменшення

нерівномірності надходження сонячної теплової енергії частину

прозорої (заскленої) поверхні стіни використовують для природного

освітлення та інсоляції приміщень, а решту поверхні – для нагрівання

41

спеціально зачорнених залізобетонних стінових панелей, які

знаходяться за склом із невеликим проміжком (8…10см) для створення

тепличного ефекту. У даному випадку за рахунок примусової

циркуляції відбувається відведення тепла від стінних панелей і, таким

чином, відбувається додаткове нагрівання приміщень. Дослідження

показали, що витрата енергії на опалення та охолодження пасивного

будинку буде на 80 відсотків нижча, ніж у звичайних будівлях.

Відомо, що такі будинки ще називають канадськими через те,

що в таких спорудах живе більшість населення Канади, Норвегії,

Фінляндії, Швеції та півострова Аляски. Будинки пристосовані для

суворого клімату цих регіонів. Панелі товщиною 30 см дозволяють

будівлі не промерзати у сильні морози навіть без опалення.

Проте не тільки фінансовий фактор змушує споживачів

вибирати пасивні будинки. Для багатьох це інвестиції у власне

здоров'я. У пасивному будинку температура стабільна і регульована, а

свіже, очищене повітря подається безперервно. Мікроклімат такої

будівлі сприяє продовженню життя людини.

Висновки. Великого значення набуває позитивна політика

уряду щодо геліосистем в домобудуванні і є дуже важливою у

розвитку ринку. Ми повинні розуміти, що промисловість має

розвиватися і адаптуватися до умов зростаючого ринку із його

зростаючим професіоналізмом. Пасивні сонячні будинки є екологічно

чистими приміщеннями, що сприяють створенню енергетичної

незалежності в енергетично збалансованому майбутньому.

А. Сас

Науковий керівник – к.т.н., доц. Н.Ю.Хомко

ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО

СТИМУЛЮВАННЯ ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

В УКРАЇНІ

Рівень матеріальної, а відповідно і духовної культури людства

прямо залежить від кількості енергії, що воно має. Для того щоб

виготовити будь-яку річ нам потрібна енергія. Матеріальні потреби

людства як і популяція людей постійно збільшуються, тому потреба у

енергії збільшується геометрично. Отже єдиний спосіб змусити

людину перейти на більш екологічно чисті джерела енергії – це

42

прийняття на державному рівні та на рівні світової спільноти низки

регулюючих актів, котрі б обмежили видобуток паливних ресурсів

Україна намагається не відставати від розвинених

європейських країн, які динамічно розвивають «зелену» енергетику,

максимально використовуючи власний природний потенціал. Лише у

2015 р. з державного бюджету на розвиток альтернативної енергетики

в Україні було виділено 500 млн. грн. Основними законами, що регулюють правовідносини у сфері

альтернативної енергетики є Закон України «Про альтернативні

джерела енергії», прийнятий Верховною Радою України 20 лютого

2003 р. 26 вересня 2008 р., 17 лютого 2009 р. Верховна Рада України

прийняла Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів

України з питань оподаткування щодо стимулювання використання

альтернативних джерел енергії та видів палива. 1 квітня 2009 р.

Президентом України був підписаний Закон про внесення змін до

Закону України «Про електроенергетику» щодо стимулювання

використання альтернативних джерел енергії. Верховна Рада України

ухвалила Закон про «зелені тарифи» на електричну та теплову енергію.

Зелений тариф – механізм, призначений для заохочення населення

для вироблення електроенергії з альтернативних джерел енергії.

Застосування зеленого тарифу зазвичай включає використання

наступних інструментів: гарантований доступ до енергомережі;

довгострокові контракти на придбання електроенергії; встановлення

відносно високих закупівельних цін, які враховують вартість

відновлюваних джерел енергії.

Зелений тариф в своїй структурі має враховувати місцеву

складову – певну частку українського походження, що визначається та

підтверджується в порядку, передбаченому діючим законодавством

України. Держава гарантує, що зелена енергетика має пріоритетне

значення в порівнянні з традиційною. Національна комісія, що

здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних

(НКРЕКП) послуг постановою від 30 червня 2017 року № 864,

встановила нові «зелені» тарифи на електричну енергію для приватних

домогосподарств.

Українською владою було здійснено ряд кроків по

стимулюванню альтернативної галузі енергетики, але існує ряд

проблем, які потребують держаного врегулювання. Щодо

реформування законодавчої бази у сфері альтернативної енергетики,

необхідно більш чітко визначити механізми та інструкції надання

преференцій компаніям, що працюють на ринку альтернативної

енергетики України. Існуюче законодавство, що регулює ринок

43

альтернативної енергетики, потребує доопрацювання у сфері

створення відповідних інструкцій та механізмів стимулювання

енергокомпаній, які працюють на альтернативних джерелах енергії.

М. Троняк

Науковий керівник — к.т.н., доц. С.П. Стасевич

УКРАЇНСЬКА АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА: ЗА І ПРОТИ

Ядерна енергія (атомна енергія) – це енергія, що міститься в

ядрах атомів і виділяється при ядерних реакціях. Зазвичай, для

отримання ядерної енергії використовують ланцюгову ядерну реакцію

поділу ядер урану-235 або плутонію. До ядерної енергетики відносять

лише використання керованих реакцій в ядерних реакторах. Ядерний

реактор – пристрій, у якому здійснюється керована ланцюгова ядерна

реакція, що супроводжується виділенням енергії.

Перший ядерний реактор побудований у грудні 1942 року в

США під керівництвом Е.Фермі. У Європі першим ядерним реактором

стала установка Ф-1. Вона була запущена 25 грудня 1946 року в

Москві під керівництвом В.Курчатова. Всі реактори, що діють в

Україні, зроблені за проектом ВВЕР (водо-водяний енергетичний

реактор) і належать до так званого другого покоління. Саме до нього

належали енергоблоки на АЕС Фукусіма-1 і реактори Чорнобильської

атомної електростанції.

На сьогоднішній день Німеччина планує повність відмовитись

від атомної енергії до 2022 року, до 2034 року від атомної енергетики

відмовиться Швейцарія.

В Україні планують лише збільшувати кількість атомної

енергетики та енергоблоків. Зараз в нашій країні діють такі атомні

електростанції: Рівненська АЕС, Хмельницька АЕС, Південно-

Українська АЕС, Запорізька АЕС. Дивлячись на український досвід,

досвід Японії, будуючи нові енергоблоки в Україні та використовуючи

старі, слід застосовувати та розробляти нові заходи щодо запобігання

другої «Чорнобильської» катастрофи.

Основними заходами є спорудження над атомними

електростанціями захисних герметичних оболонок, особливу увагу

потрібно приділяти захисту дизельних генераторів. Старі реактори

другого поління потрібно заміняти на реактори третього покоління, які

44

мають покращену систему екстреного охолодження і цифрову систему

управління захистом. У майбутньому реактори четвертого покоління,

за задумами фізиків, мають виробляти в 100-300 разів більше енергії, а

працюватимуть на існуючих ядерних відходах.

Справжнім проривом буде застосування реакторів, які

працюватимуть на швидких нейтронах. Декілька таких

експериментальних установок вже працюють в Японії, Китаї, Індії.

Уран, який застосовують в «швидких» реакторах не потрібно

добувати, а отримувати його будуть з радіоактивних відходів, що

назбирались в сховищах. Запасів такого урану вистачить на тисячі

років.

На даний момент найсучаснішим є реактор з рідкометалевим

свинцевим теплоносієм. Його особливість полягає в тому, що у разі

витоку, свинець сам закриває собі отвір і взаємодії з навколишнім

середовищем не відбудеться. Проте їх не застосовують, адже це в рази

дорожче звичайних теплоядерних реакторів. Сучасними реакторами,

які також розроблені з дотриманням максимальної безпеки для

довкілля та людей є реактори поміщені в басейн з водою, що дозволяє

охолодити паливо в разі аварії.

Україна є великим експортером електроенергії. Лише за перше

десятиліття XXI сторіччя (2000-2010 рр.) Україна експортувала

60,5 млрд. кВт-год електроенергії. У 2013 році експортовано 9,9 млрд.

кВт-год, далі був спад експорту, а у 2016 році експорт електроенергії

знову почав зростати і склав 4,014 мільярда кВт-год, за першу

половину 2017 року експорт електроенергії зріс ще на 43%.

На сьогоднішній день за даними різних джерел близько

половини (до 49%) електроенергії України виробляється власне

атомними електростанціями. Постійний контроль за станом безпеки

атомних електростанцій здійснюють відповідні міністерства та служби

(зокрема, Міністерство енергетики та вугільної промисловості

України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, тощо).

Розвиток атомної енергетики і подальше будівництво нових

реакторів може не лише повністю задовольнити потреби країни в

електроенергії, а й принести великі додаткові кошти в бюджет. Слід

лише враховувати всі небезпеки, які несе з собою використання

ядерних реакторів, і робити наголос на забезпеченні безпечного їх

функціонування.

45

М. Патрій

Науковий керівник — к.т.н., доц. І.Я. Казимира

ВПЛИВ РАДІАЦІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

У більшості людей слово «радіація» асоціюється з

небезпекою. І це, безумовно, правильно. Радіоактивне

випромінювання не фіксується органами чуття людини, проте відомо,

що воно може призвести до згубних наслідків.

Радіоактивність – нестійкість ядер деяких атомів, що

виявляється в їх здатності до мимовільних перетворень (розпаду), що

супроводжується виділенням іонізуючого випромінювання або

радіацією. Радіація, або іонізуюче випромінювання – це частинки і

гамма-кванти, енергія яких досить велика, щоб при впливі на речовину

створювати іони. Організм людини реагує на радіацію, а не на її

джерело. Ті джерела радіації, якими є радіоактивні речовини, можуть

проникати в організм з їжею і водою (через кишечник), через легені

(при диханні) і, незначною мірою, через шкіру, а також при медичній

радіоізотопній діагностиці. Крім того, людина може піддатися

зовнішньому опроміненню від джерела радіації, яке знаходиться поза

її тілом. Ліквідатори аварії на ЧАЕС, в основному, піддавались

зовнішньому опроміненню. Радіацію не можна викликати за

допомогою хімічних реакцій. Радіацію створюють радіоактивні

речовини або спеціально сконструйоване обладнання. Сама ж радіація,

впливаючи на організм, не утворює в ньому радіоактивних речовин і

не перетворює його на нове джерело радіації. Таким чином, людина не

стає радіоактивною після рентгенівського або флюорографічного

обстеження. До речі, і рентгенівський знімок (плівка) також не несе в

собі радіоактивності.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини

визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом,

повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи

розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець,

залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор,

стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій),

накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці

(рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Вплив радіації на організм може бути різним, але майже

завжди він негативний. У малих дозах радіаційне випромінювання

46

може стати каталізатором процесів, що призводять до раку або

генетичних порушень, а у великих дозах часто призводить до повної

або часткової загибелі організму внаслідок руйнування клітин тканин.

Складність відстеження послідовності процесів, викликаних

опроміненням, пояснюється тим, що наслідки опромінення, особливо

при невеликих дозах, проявляються не відразу, найчастіше розвиток

хвороби триває роками. Крім того, внаслідок різної проникаючої

здатності різних видів радіоактивних випромінювань, вони впливають

на організм по-різному, в той же час захист від них є різним: α-

частинки найбільш небезпечні, однак для α-випромінювання навіть

аркуш паперу є непереборною перешкодою; β-випромінювання здатне

проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметри; γ-

випромінювання характеризується найбільшою проникаючою

здатністю і його може затримати лише товста плита з матеріалів, що

мають високий коефіцієнт поглинання (наприклад, бетон чи свинець).

Людина, що підпала під дію радіації, не обов'язково повинна

захворіти на рак або стати носієм спадкових хвороб; проте вірогідність

або ризик таких наслідків у неї більші, ніж у людини, яка не

отримувала опромінення. І ризик цей тим більший, чим вища доза

опромінення. Якщо доза опромінення досить велика, людина, яка була

опромінена, загине.

Найбільш уразливі при опроміненні червоний кістковий мозок

та інші елементи кровотворної системи, вони втрачають здатність

нормально функціонувати вже при дозах опромінення 0,5-1 Гр. Однак

якщо доза опромінення не настільки велика, щоб викликати

пошкодження усіх клітин, кровотворна система може повністю

відновити свої функції. Якщо під радіаційні промені підпадає не все

тіло, а яка-небудь його частина, то неушкоджених клітин кісткового

мозку буває достатньо для повної заміни ушкоджених клітин.

Діти також дуже чутливі до дії радіації. Відносно невеликі

дози опромінення хрящової тканини можуть уповільнювати або зовсім

зупинити у них ріст кісток, що призводить до аномалій розвитку

скелета. Чим менший вік дитини, тим більший вплив на ріст кісток має

опромінення. Сумарної дози близько 10 Гр, отриманої протягом

кількох тижнів при щоденному опроміненні, буває достатньо, щоб

викликати деякі аномалії розвитку скелета. Для такої дії радіації немає

ніякого порогового ефекту. Виявилось також, що опромінення мозку

дитини при променевій терапії може викликати зміни в її характері,

призвести до втрати пам'яті, а у дуже маленьких дітей – до

слабоумства. Кістки та мозок дорослої людини здатні витримувати

більші дози.

47

Для запобігання шкідливому впливу різних видів радіоактивного

випромінювання на організм людини використовують захисні

перешкоди різної товщини, виготовлені з різних матеріалів. Хоча

радіоактивне випромінювання приносить не лише шкоду, а й користь.

Наприклад, радіоактивні ізотопи застосовуються в медицині для

визначення діагнозу і в терапевтичних цілях (зокрема для лікування

онкозахворювань, а деякі ізотопи застосовують як анальгетики й

стерилізатори).

Р. Біловус

Науковий керівник – к.т.н., доц. І. Я. Казимира

ВПЛИВ ДОВКІЛЛЯ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Якість життя людини у сучасному світі залежить від багатьох

факторів. Чисте і безпечне довкілля безумовно є одним із них.

Вивченням різних аспектів охорони навколишнього середовища та

впливу людської діяльності на нього займається екологія – наука про

взаємодії живих організмів і їх спільнот між собою та з довкіллям.

Термін «екологія» із середини XX ст. часто вживається як синонім

понять «довкілля», «стан навколишнього середовища», зокрема

зустрічається у словосполученнях «екологічна криза», «екологічний

стан», «екологічні проблеми», «екологічна катастрофа», тощо.

Довкілля має безпосередній вплив на фізичне здоров‘я

людини, можна навіть сказати, що це один з найважливіших чинників,

які впливають на здоров‘я людини. Стан навколишнього середовища в

Україні та світі з кожним роком погіршується, умови проживання

людей відповідно також. Як така ситуація впливає на стан здоров‘я

людей?

Відповідно до даних звіту Всесвітньої організації охорони

здоров‘я (ВООЗ), забруднене навколишнє середовище є однією з

причин високої смертності у світі. ВООЗ зазначає, що інсульти та

інфаркти (2,5 млн. на рік) – найбільші «екологічні» вбивці у світі.

Наступними за частотою хворобами є захворювання серця (2,3 млн.) та

рак (1,7 млн.), респіраторні хвороби (1,4 млн.) та діарея (846 тисяч). У

звіті зазначено цілий ряд причин і їхній зв‘язок зі смертністю, а саме:

забруднення навколишнього середовища, вплив хімічних речовин,

зміна клімату та ультрафіолетового випромінювання, більш ніж 100

захворювань і травм. Забруднення повітря теж впливає на показники

48

смертності, включаючи вплив вторинного тютюнового диму, що несе

відповідальність за серцево-судинні захворювання, рак і хронічні

респіраторні захворювання.

В Україні теж можна спостерігати несприятливу екологічну

ситуацію. Найбільше, що впливає на здоров‘я українців, – це

забруднення повітря. Щороку в атмосферу на території України

виділяється близько 17 млн. тонн шкідливих речовин. Деякі з цих

речовин згубно впливають і на зміну клімату, що в подальшому

призведе до погіршення стану здоров‘я людей. Серед активних

забруднювачів повітря є підприємства чорної металургії, енергетики,

вугільної промисловості, хімічної та нафтохімічної промисловості,

автомобілі. Також в Україні виявлено проблеми з питною водою.

Оскільки більшість джерел питної води нашої країни забруднюються

різними підприємствами та населенням. Але найбільшу небезпеку

становить Чорнобильська катастрофа, наслідки якої світ ще досі

відчуває на собі. Найбільше постраждали ті, хто тоді був ще дитиною,

оскільки хвороби проявилися у більш зрілому віці. Науковці та лікарі

стверджують, що з кожним роком ситуація погіршуватиметься.

Ідея необхідності гармонізувати взаємовідносини між

людьми і природою офіційно отримала назву «сталого розвитку». За

визначенням Комісії ООН, це такий розвиток суспільства, який

задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозу

можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби. Тобто

сутність концепції сталого розвитку полягає в необхідності

збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо)

планети Земля для наступних поколінь за рахунок зменшення

антропогенного тиску на природне середовище.

Відомий український вчений, дослідник біорізноманіття Ігор

Загороднюк зазначає: «Охорона природи завжди збиткова для

поточного часу. Це як витрати на власне здоров‘я: вони не дають

прибутку, вони важливі для нормального життя».

Отже, для того, щоб припинити забруднення навколишнього

середовища, потрібно суспільству докласти чималих зусиль на шляху

до сталого розвитку. Ефективним може бути введення штрафів як за

порушення екологічних норм і стандартів в промисловості, так і за

побутове сміття. Потрібно створити необхідні умови не лише для

підприємств, організацій, а й для окремих громадян. На рівні держави

слід не лише звертати увагу на проблеми навколишнього середовища,

а й намагатися запобігати їх виникненню. Тоді можна досягти

загального покращення рівня здоров‘я громадян.

49

А. Бондарчук

Науковий керівник – к.т.н., доц. І.Я. Казимира

ГЕОІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ (ГІС)

У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Географічні інформаційні системи (ГІС) у наш час є найбільш

ефективним інструментом пізнання й опису географічного

середовища, що постійно змінюється. Ці системи використовуються

для рішення багатьох практичних завдань, пов‘язаних, так чи інакше, з

просторово-розподіленими даними, які використовуються для

забезпечення екологічної безпеки й сталого розвитку регіонів.

Географічні інформаційні системи можуть використовуватися,

зокрема, в таких галузях як:

- створення цифрових карт, що демонструють стан

навколишнього середовища;

- аналіз даних екологічного моніторингу;

- аналіз змін довкілля, що відбулися в досліджуваному регіоні;

- прогнозування наслідків прийняття тих чи інших господарських

рішень.

У розвинених країнах світу ГІС використовують надзвичайно

широко, у нас же усвідомлення їхнього потенціалу тільки починається.

Останнім часом спостерігається усе більш активне використання ГІС-

технологій у нафтовій галузі, а також у геологорозвідці. Однак

можливості використання ГІС цим, безумовно, не обмежуються. Будь-

яка галузь, що має розподілену на деякій території мережу

виробництва або послуг, стає зацікавленою у використанні ГІС-

технологій для підвищення ефективності своєї діяльності. Величезне

значення ці системи відіграють при вирішенні різноманітних

екологічних завдань.

Особливість використання ГІС-технологій при розв‘язанні

проблем екологічної безпеки визначається тим, що відомості,

використовувані для підтримки прийняття рішень в області

природоохоронної діяльності, надзвичайно різноманітні і, як правило,

містять:

- дані дистанційного (супутникового) моніторингу;

- дані підсупутникових спостережень, отриманих за допомогою

локальних методів моніторингу, наприклад, з борту судна;

- дані офіційної статистики й архівні дані.

50

Крім того, останнім часом при прогнозуванні наслідків

господарської діяльності й природних катастроф всі частіше

використовують результати математичного моделювання.

Різноманітність типів використаних даних (векторні й растрові

просторові дані, а також численні таблиці) призводить до необхідності

використання різноманітного інструментарію. Тому для рішення

завдань екологічної безпеки рівною мірою необхідні растрові й

векторні ГІС.

Для прикладу розглянемо одну з українських розробок в галузі

ГІС-технологій. Це Електронний атлас України, що є пілотним

проектом Національного атласу України, виконавцями його є

співробітники Інституту географії НАН України і Товариства з

обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні системи ГЕО».

Електронний атлас України за допомогою системи карт

наводить інформаційний образ держави стосовно її природних,

соціальних, економічних і екологічних особливостей. Він належить до

атласів загального використання, які розраховані на широке коло

користувачів і призначені, перш за все, для довідкових цілей. Атлас

забезпечує можливість отримати загальне і досить повне уявлення про

зображені на його картах природні і соціально–економічні явища. Крім

того, Атлас може стати посібником при вивченні України та її регіонів.

Головною складовою інформаційного забезпечення Атласу є

набір електронних карт. Але до складу Атласу також входять текст,

діаграми, таблиці і фотографії, які значно доповнюють картографічну

інформацію. Він структурований за тематичними блоками:

– загальні відомості про країну;

– природні умови і природні ресурси;

– населення;

– економіка;

– екологія.

За допомогою Атласу можна вирішувати такі завдання в

екологічній сфері як аналіз стану і динаміки екологічної ситуації в

Україні та її регіонах.

Висновок. Використання геоінформаційних технологій (ГІС) в

екологічних дослідженнях та природоохоронній справі є відносно

новим напрямом досліджень, який дає змогу виконувати одночасний

аналіз багатовимірних даних з використанням цифрових карт, спрощує

процедури екологічного прогнозу та оцінювання комплексного впливу

на природне середовище.

51

С.-С. Войтович

Науковий керівник – к.т.н., доц. І.Я. Казимира

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ

СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Події, які відбуваються вже третій рік поспіль на сході нашої

країни, мають багато жахливих наслідків. Сотні загиблих і скалічених,

тисячі людей, що втратили домівки. Проте є й інші наслідки

антитерористичної операції, про які зараз не говорять. І ці наслідки –

екологічні. Негативний вплив війни на довкілля може тривати ще

десятки років після закінчення військових дій на сході України.

У 2014 році в зоні АТО був зафіксований 2901 випадок пожеж

в лісових і степових територіях, що в 14 разів більше, ніж поза зоною

бойових дій. Вогнем було пройдено 36 226 га лісів, 113,735 га пасовищ

і сінокосів, 147,045 орних земель. Від вогню постраждало 20% всіх

кам‘янистих степів в межах України (за даними інтернет-джерел).

На Донбасі вже зараз спостерігаються незворотні процеси в

екосистемі. Деякі райони Донбасу можуть перетворитися в техногенну

пустелю, непридатну для життя людей. Ліквідація наслідків такого

«господарювання» на землі може зайняти десятиліття і потребуватиме

мільярди гривень.

Всі негативні впливи військових дій на заповідні території

Донецької і Луганської областей (за даними Урядового порталу),

можна розділити на кілька груп.

1. Найбільш масштабний вплив мають пожежі, які охопили, за

даними організації ―Екологія-Право-Людина‖, 17% лісів та 24% степів

у зоні АТО. У тому числі вогнем пошкоджені і низка об‘єктів

природно-заповідного фонду: заповідники «Провальський степ»,

«Трьохізбеніський степ», регіональні ландшафтні парки «Донецький

кряж» та «Зуївський», національний природний парк «Святі гори», 13

заказників.

2. На території регіонального ландшафтного парку

«Донецький кряж» є інформація про поховання загиблих під час боїв

за Савур-Могилу. Враховуючи складні ґрунтові умови та ландшафт,

поховання є неглибокими, а продукти розкладання тіл з часом

потраплять до місцевих річок.

3. За межами зони АТО, на території ландшафтного парку

«Ізюмська лука» на Харківщині, а також на території заповідної зони

52

національного парку «Святі гори» невідомі особи здійснюють масове

вирубування лісу.

4. Користуючись відсутністю реального контролю, на

території окремих заповідних об‘єктів розпочалась самовільна

діяльність, що веде до їх нищення. Наприклад, в межах ландшафтного

парку «Краматорський» самовільно розорано 100 га, а в парку

«Ізюмська лука» встановлені мисливські вишки і розпочате

полювання.

5. Серед безлічі промислових підприємств, пошкоджених в

результаті бойових дій, виявилися найбільш екологічно небезпечні

виробництва – Ясинуватський, Авдіївський і Єнакіївський

коксохімічні заводи, Єнакіївський металургійний завод, Лисичанський

нафтопереробний завод, Донецький казенний завод хімічних виробів,

Слов‘янська, Луганська і Курахівська теплові електростанції,

сєверодонецький «Азот» і горлівський «Стирол». Так, в результаті

артилерійського обстрілу на Авдіївському коксохімічному заводі

сталася пожежа і витік коксового газу з великим вмістом бензолу,

толуолу, нафталіну, сірководню, синильної кислоти і аміаку.

Тільки в Луганській області забрудненими водами затоплено

близько 20 шахт, що веде до подальшого забруднення підземних вод.

В районі боїв відбувається масове забруднення грунтів паливно-

мастильними матеріалами, металевими осколками від снарядів і мін, а

також збідненим ураном, який використовується для підвищення

бронебійною здатності деяких боєприпасів. При подачі води на

окупованих територіях нерідко не проводиться їх дезінфекція

активним хлором, що може стати причиною виникнення інфекцій.

Ще одним серйозним наслідком ведення бойових дій є

небезпека руйнування об‘єктів промисловості, яких є чимало на

території Донецької та Луганської областей. Згідно Державного

реєстру об‘єктів підвищеної небезпеки, станом на 2013 рік у

вищезгаданих областях зареєстровано 21 об‘єкт класом підвищеної

небезпеки від 1 до 2. Пошкодження будь якого з промислових об‘єктів

може призвести до вибухів, руйнування складів і сховищ токсичних

або сильнодіючих отруйних речовин та інших катастрофічних

наслідків.

Події на сході України мають страшні наслідки для

навколишнього природного середовища регіону і невідомо якими ці

наслідки будуть для майбутніх поколінь. Тому необхідно негайно

починати розробляти державну стратегію щодо відновлення довкілля в

районі проведення АТО та запобігання подальшому знищенню

природи регіону.

53

Н. Хрептак

Науковий керівник – к.т.н., асист. Н.С. Ріпак

ПРОБЛЕМА ПЕРЕРОБКИ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ

ВІДХОДІВ

З кожним роком збільшується кількість побутових відходів, які

накопичуючись розкладаються утворюючи багато шкідливих речовин,

що отруюють воду, забруднюють повітря, завдають шкоди рослинам

та тваринам. Побутові відходи – тип відходів, що створюються у

житлово-комунальному господарстві (побуті). До твердих побутових

відходів відносять картон, газетний, пакувальний або споживчий

папір, всіляку тару (дерев'яна, скляна, металева); предмети та вироби з

дерева, металу, шкіри, скла, пластмаси, текстилю та інших матеріалів,

що вийшли з ужитку або втратили споживчі властивості; зламані або

застарілі побутові прилади, сміття, а також сільськогосподарські та

комунальні харчові відходи.

У Львові складається важка ситуація з твердими побутовими

відходами, пов‘язана з сміттям. На сьогоднішній день ТПВ

представляють собою суміш, яка складається з різноманітного

непотребу. Але аналіз показує, що вона складається з харчових

відходів, паперу, картону, деревини, металобрухту чорних і

кольорових металів, кісток, шкіри, гуми, текстилю, скла, полімерних

матеріалів. Але разом з тим, в цій суміші можна знайти солі ртуті з

батарей, фосфоро-карбонати з флуоресцентних ламп, токсичні

хімікати, які містяться в залишках фарб та розчинників, лаків та

аерозолів, акумуляторах . Його кількість залежить від: пори року,

побутових та харчових потреб людини, розвитку економіки товарів

народного вжитку, тари та інших чинників. Так, осінню кількість

твердих побутових відходів зростає за рахунок опалого листя з дерев

та відходів фруктів та овочів. Щорічний об‘єм викидів твердих

побутових відходів в Україні становить близько 50,5 млн. тонн, або

200 млн м3 і мають тенденцію до зростання.

Походження, кількісна та якісна характеристика відходів.

1. Джерела надходження відходів: відходи від багатоповерхової

забудови – біля 63 %; відходи від приватної житлової забудови – біля

26 %; відходи від комерційних та інших суб‘єктів господарювання –

біля 11 %.

2. Середній коефіцієнт співвідношення маси відходів до їх

об‘єму (тонн/м3) – в 1 м

3 - 270 кг твердих побутових відходів.

54

3. Середня вологість відходів в залежності від пори року не

визначалась. Разом з тим, відповідно до санітарно-технічного паспорту

полігону по захороненню ТПВ середньорічна кількість опадів –

570 мм. Найбільша їх кількість припадає на червень-серпень,

найменша – на січень-березень. Величина випаровування з поверхні

суші – 460-470 мм за рік. Зона зволоження – площа нестійкого

зволоження, коефіцієнт зволоження 0,75 – 1,2.

4. Морфологічний склад побутових відходів: харчові відходи –

33,1 % ; папір – 5,9 %; метал – 3,3 %; полімерна упаковка – 13,2 % ;

деревина – 4,1 % ; скло – 13,5 % ; ганчір‘я – 2 % шкіра, гума – 1,4 % ;

будівельні відходи – 3,7 % ; інші – 8,8 %.

Комплексна система управління твердими побутовими

відходами передбачає наступну схему розв‘язання проблеми з їх

утилізацією: - роздільний збір небезпечних компонентів твердих

побутових відходів; - скорочення відходів; - вторинна переробка

відходів; - спалювання відходів; - захоронення твердих побутових

відходів.

Важкі метали - це елементи з порівняно великою атомною

масою (свинець, ртуть, цинк, стронцій). Накопичення у ґрунті важких

металів, руйнує ґрунтово-поглинальний комплекс. До особливо

токсичних відносяться Ni, Zn, Ca, РЬ, Сu. Поглинання і накопичення

важких металів рослинами залежить від багатьох факторів: типу

ґрунту, його фізичних і фізико-хімічних властивостей, вмісту

органічної речовини, окислювально-відновних умов, антагонізму чи

синергізму між металами, їх кількості в педосфері; температури

ґрунту, типу рослинності, тощо. Найбільше накопичується у ґрунті: Zn

– коефіцієнт біологічного поглинання 10,8; Мn - 7,5; Сu - 6,0.

Отже, в результаті проведення дослідження найбільшу

небезпеку становлять такі важкі метали: свинець, кадмій і ртуть, які

містяться в акумуляторних батареях, потрапляють в ґрунт і воду,

отруюючи їх. Ртуть під дією мікроорганізмів перетворюється на і

повертаються до нас разом з їжею. Одна пальчикова батарейка може

забруднити 20 м2 ґрунту.

Для зменшення впливу відходів на навколишнє середовище

необхідно вдосконалювати законодавчу базу, оновлювати обладнання

підприємств, розробляти нові схеми утилізації та знешкодження

відходів, пропагування екологічної сумлінності громадян нашої

держави.

55

К. Цімерман

Науковий керівник – к.т.н., доц. Н.Ю.Хомко

ГЕОТЕРМАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Відомо,що геотермальна енергія-це енергія земних надр,що

знаходиться в твердих породах Землі і в підземних водах. Тепло,що

знаходиться в земних надрах,є частково первинним теплом,яке

виникло в процесі формування нашої планети, і,частково, теплом, яке

проходить від розпаду радіоактивних елементів (урану,торію,калію

тощо). Із наближенням до центра Землі температура іі збільшується на

25…30°C на 1 км і в самому ядрі Землі вона становить понад 6000 °C.

Енергія внутрішнього тепла Землі, як джерело, ще дуже мало

використовується. У разі споживання геотермальної енергії постає

проблема відпрацьованих термальних вод. Адже вони сильно

мінералізовані і їх не можна випускати у водостоки. Тому, як правило,

такі відпрацьовані води знову закачують у підземні водосховища

(горизонти) для повторного використання. Іноді з деяких таких

розсолів добувають йод, бром, літій та деякі інші елементи.

Розрізняють гідротермічні та петротермічні запаси. До перших

з них відносять води чи пароводяні суміші, які виступають через

тріщини порід і мають температуру 200…300°C, а також водяні потоки

та водоносні шари із температурою 80…95°C.

Гідротермічні запаси є перспективними на сьогодні. Способи

використання геотермальних запасів залежить від температури

теплоносія (при температурі теплоносія 120…150°C їх доцільно

використовувати у виробництві електроенергії). Геотермальні запаси

із нижчою температурою теплоносія використовують для систем

опалення, кондиціювання, підігрівання води міських та промислових

систем гарячого водопостачання, для обігрівання оранжерей, рибних

господарств, для бальнеологічних та рекреаційних цілей.

Геотермальна енергія найбільш поширена в системах

опалення країни Ісландії (частка в системах опалення складає 86%, а у

виробництві електроенергії – 14%.

Використання геотермальної енергії, в свою чергу, створює

екологічні проблеми, зокрема в емісії шкідливих газів, які

вивільнюються із георідин (наприклад, сірководню, радону тощо).

В Україні досі немає установок такого типу,хоча у нас є

перспективні зони для для застосування геотермальної енергії – це

Карпати, Закарпаття та Крим.

56

К. Мельник

Науковий керівник – асист. Голодовська О.Я.

ЯКІСНИЙ СТАН ПОВЕРХНЕВИХ ВОД В БАСЕЙНІ

ЗАХІДНИЙ БУГ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Проблема комплексного оцінювання якості води на сучасному

етапі має важливе і першочергове значення. Комплексний підхід до

оцінки забруднення поверхневих вод дає можливість мати уявлення

про характер та ступінь забрудненості поверхневих вод зростаючою

кількістю хімічних речовин, пов'язаних із посиленням антропогенного

навантаження на водні об'єкти. Практично всі великі річки України є

інтегрованими в єдину гідрологічну систему, яка функціонує як у

нашій країні, так і за її межами. Міграція забруднюючих речовин з

потоками річкової води з території однієї держави до іншої,

спричинення внаслідок цього шкідливих наслідків для довкілля,

здоров'я і безпеки людини, становить не лише одну з важливих

національних проблем, а і свідчить про її міжнародний характер.

Саме тому, необхідним є своєчасне проведення спостережень за

якісним станом поверхневих вод басейну, виконання аналізу та

узагальнення інформації про стан водних об‘єктів.

Оцінка якості поверхневих вод за відповідними категоріями

здійснюється відповідно до «Методики екологічної оцінки якості

поверхневих вод за відповідними категоріями», яка була розроблена та

затверджена наказом Мінекобезпеки України від 31.03.1998р. №44, як

міжвідомчий керівний нормативний документ.

Використовуючи вищезазначену методику та результати

проведених вимірювань була проведена екологічна оцінка якості

поверхневих вод в басейні Західного Бугу. Згідно отриманих

результатів найгіршими значеннями показників вмісту забруднюючих

речовин характеризуються створи Львівської області (Таблиця 1).

Найбільші перевищення нормативних значень ГДК для

рибогосподарських водойм зафіксовані в пункті спостереження р.

Полтва, с. Кам‘янопіль по вмісту амонію сольового (перевищення у 23

рази), фосфатів (перевищення у 5 разів), нітритів (перевищення у 15

разів), БСК5 (перевищення у 16 разів), ХСК (перевищення у 6 разів),

розчиненого кисню (вміст складає 0,9 мгО2/л). Причиною такого

забруднення р. Полтва є неефективна робота каналізаційних очисних

споруд м. Львова.

57

Таблиця 1

Дані про якість поверхневих вод в затверджених створах

р. Західний Буг

№

р.

По

лтв

а, с

.Кам

‘ян

оп

іль,

Пу

сто

ми

тівсь

ки

й р

айо

н

(піс

ля с

ки

ду

з о

чи

сни

х

спо

ру

д)

м.

Кам

'ян

ка-

Бу

зька

До

бр

отв

ірсь

ке

во

до

схо

ви

ще

м.

Вел

икі

Мо

сти

, р

. Р

ата,

лів

а п

ри

тока

р.

Зах

ідн

ий

Бу

г

м.

Со

кал

ь

р.

Зах

ідн

ий

Бу

г, с

.

Ста

рго

ро

д,

Со

кал

ьсь

ки

й

рай

он

(ви

хід

р.

Зах

ідн

ий

Бу

г за

меж

і Л

ьвів

сько

ї

об

лас

ті)

ГД

К

Колірність 200 70 45 35 35 30

Прозорість 3 19 11 28 15 17

Зав. реч 152 9 11 0 8 5

Гідрокар-

бонати 451,4 408,7 353,8 280,6 317,2 317,2

Калій +

Натрій 115,08 68,05 42,92 16,43 57,92 55,11 170

Кальцій 118,24 116,23 122,24 92,18 108,22 104,21 180

Магній 15,81 17,02 15,81 9,73 13,38 17,02 40

Сульфати 110,42 97,23 97,64 46,56 91,46 90,23 100

Сухий

залишок 726 574 522 328 502 526 1000

Хлориди 121,59 66,01 50,37 19,11 62,53 62,53 300

рН 7,15 7,3 7,6 7,7 7,45 7,25 6.50-8.50

Амон.

сольовий 13,5 5,86 0,7 0,74 0,89 0,72 0.5

БСК5 56,32 5,37 7,88 1,94 4,66 3,87 3

Жорсткість 7,2 7,2 7,4 5,4 6,5 6,6

Лужність 7,4 6,7 5,8 4,6 5,2 5,2

Нітрати 1,4 2,3 11,9 5,6 17,25 17,1 40

Нітрити 0,12 0,7 1,58 0,3 0,52 0,6 0.08

Розч. кисень 81 6,13 6,09 7,12 7,32 7,02 4

Фосфати 3,15 2,56 3,17 0,71 1,53 1,64 0.17

ХСК 105,82 18,19 19,1 13,75 16,79 16,11 15

Залізо 0,68 0,39 0,18 0,24 0,2 0,19 0.10

58

На виході з території Львівської області у воді р. Західний Буг

(с. Старгород Львівської області) спостерігаються перевищення

нормативів ГДК по вмісту нітритів (перевищення у 7,5 рази) та

незначні – по азоту амонійному, БСК5, ХСК, залізу загальному.

Причина – неефективна робота каналізаційних очисних споруд

Львівської області.

Висновок. Згідно проведеного узагальнення отриманих

результатів досліджень якості води поверхневих водойм басейну,

встановлено, що якість води р. Західний Буг не завжди відповідає

існуючим нормам. Причиною цього є потрапляння у поверхневі

водойми забруднених зворотних вод. Тому необхідно вирішити

питання фінансування заходів по будівництву сучасних очисних

споруд, в першу чергу очисних споруд м. Львова.

О. Ядчишин

Науковий керівник - к.т.н., асист. Н.С. Ріпак

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ПОВЕРХНЕВИХ ВОД МІСТА ЛЬВОВА

Поверхневі води на даний час продовжують належати до числа

найбільш забруднених природних ресурсів. На екологічний стан

поверхневих вод впливають різноманітні фактори, які тісно

взаємопов‘язані, а саме забруднення ґрунтів, атмосфери, зміна

ландшафтної структури та техногенне перевантаження території,

неефективна робота каналізаційно-очисних споруд, не винесення в

натуру і картографічний матеріал прибережних захисних смуг і

водоохоронних зон, а також їх недодержання, насамперед в населених

пунктах. Незадовільний стан водних ресурсів обумовлений

недотриманням підприємствами технологічного процесу, екологічних і

санітарних норм, низькими темпами впровадження сучасних очисних

технологій, відсутністю ефективних очисних споруд.

У 2017 році мобільна хімічна лабораторія КП

«Адміністративно-технічне управління» обстежила 80 водних об‘єктів

на перевищення гранично-допустимих концентрацій забруднюючих

речовин. Так, в усіх 80-ти досліджуваних водних об‘єктах виявлені

перевищення гранично-допустимих концентрацій. Наднормативні

концентрації спостерігались за такими показниками: залізо загальне,

азот амонійний та аміак, фосфати, завислі речовини, СПАР, БСК та

59

ХСК. Найбільш «забрудненими» (перевищення п‘яти і більше

компонентів) виявились водойми: потік «Водяний» (вул. Авіаційна, 7,

Залізничний р-н); став (вул. Богданівська - вул. Пластова (середня

водойма) Личаківський р-н); озеро парк «Шевченківський гай» (вул.

Чернеча Гора,1) та став (вул.Вахнянина,29, Палац творчості дітей та

юнацтва Галичини), річка «Зубра» (с. Зубра, місток (300м від КНС);

потік «Білогорський» (вул. Широка (в‘їзд у с. Білогорща), Залізничний

р-н); потік «Водяний» (вул.Авіаційна,7, Залізничний р-н), став (вул.

Богданівська – вул. Пластова (середня водойма), Личаківський р-н);

річка «Марунька» (500м від дороги Львів-Винники, Личаківський р-н);

потік «Кривчицький» (вул. Старознесенська, 200, Личаківський р-н) та

потік «Лисиницький» (вул.Тракт-Глинянський, 150, Личаківський р-н).

Найбільші перевищення нормативів екологічної безпеки у ІІ

кварталі 2017 р. для рибогосподарських водойм зафіксовані в пункті

спостереження р. Полтва за вмістом амонію сольового (перевищення у

майже 11 разів), БСК-5 (перевищення у 19 разів), ХСК (перевищення в

2 рази), розчиненого у воді кисню (вміст складає 0,78 мгО2/л).

Причиною такого забруднення р. Полтва є неефективна робота

каналізаційних очисних споруд м. Львова. Порівняно з аналогічним

періодом минулого року суттєвих змін не зафіксовано. У р. Полтва,

яка є лівою притокою Західного Бугу і найбільш забрудненою річкою

басейну, оскільки є колектором стічних вод м. Львова, її вода

характеризувалася як «дуже брудна». Порівняно з І кварталом 2017 р.

(березень) якість води в річці значно погіршилася, що, ймовірно,

зумовлено підвищенням температури повітря, гідрологічними

умовами річки (літня межень), а також кількістю та якістю скинутих

стічних вод м. Львів. У результаті, знизився вміст розчиненого у воді

кисню (в 1,5 рази), підвищилося БСК-5 (в 1,5 рази), ХСК (в 1,2 рази),

концентрація амонію (у 2,8 рази) і фосфатів (у 5,2 рази). Мінералізація

води підвищилася в 1,2 рази. У результаті цього відбулась зміна

категорії якості води з «брудної» на «дуже брудну».

Суть моніторингу якості поверхневих вод полягає у визначенні

оптимальної схеми управління поверхневими водами. Перевищення

ГДК частіше зумовлено забрудненням водойм твердими побутовими

відходами, використанням води для миття автомобілів, загниванням

рослинності та цвітінням водойм тощо.

60

ПІДСЕКЦІЯ

кафедри підприємництва та екологічної експертизи товарів

В. Дзвоник

Науковий керівник – д.е.н., проф. В.П. Мартинюк

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

На сьогоднішній день у економічному житті України

спостерігаються процеси стабілізації, адже валютний курс

нормалізується, ВВП у державі зростає, попит на ринку підвищується

через збільшення доходів населення, реформи зроблені в державі,

зокрема створення ЦНАП полегшали відкриття бізнесу. Ці кроки,

зроблені на державному рівні, посприяли розвитку торговельного

бізнесу в Україні, і стануть запорукою подальшого успіху країни.

В Україні діє велика кількість підприємств зокрема найбільшу

кількість, та найбільші надходження до бюджету надають торговельні

підприємства. Даний вид економічної діяльності є перспективним в

Україні та Європі. Одним з ключових чинників розвитку торгівельних

підприємств є те, що цей вид бізнесу не потребує великих затрат та

має швидку віддачу порівняно з підприємствами категорій A, B, C, D,

F. Ці підприємства є сільськогосподарськими або промисловими, і у

них набагато більші ризики та дуже довгий процес збуту товару

порівняно з торгівельним підприємством. Тому, торгівельне

підприємство є в рази перспективнішим у короткостроковому періоді.

Основним чинником розвитку цієї підприємницької діяльності

є простота створення та управління діяльністю. Окрім цього, цей вид

діяльності є доволі розгалуженим. Шлях від продавця до покупця

може мати велику кількість ланок, які є невід‘ємними та важливими.

В Україні торговельні підприємства є більш інноваційно

розвинутими підприємствами ніж інші, через велику конкуренцію та

дешевші технології покращення діяльності ніж підприємство, яке

займається лісозаготівлею або машинобудуванням. Та ще одним

головним фактором є те, що даний вид підприємницької діяльності має

прямий контакт із покупцем. І в більшості випадків покупець надає

перевагу тому торгівельному підприємству, де є більш інноваційні

технології та більш кваліфікований персонал. Це є головними

критеріями успішної комерційної діяльності та

конкурентоспроможності на ринку.

61

В Україні вагомим фактором, який сприяє розвитку

торговельного підприємництва, є порівняно дешева робоча сила, при

цьому праця є висококваліфікованою. Водночас, є присутність бар‘єрів

досягнення рентабельності підприємства. Створюють їх олігополісти

через вплив органів державної влади. Зокрема, це побудова законів, які

сприяють розвитку великого бізнесу та руйнують малий і середній

бізнес, несправедливе податкове навантаження. Також, уряд під

тиском ЄС створює повільні кроки для розвитку малого та середнього

торговельного підприємництва.

Водночас, є чинники, які негативно впливають на розвиток

торгівельної діяльності. Перший і головний чинник є той, що присутнє

несправедливе оподаткування для бізнесу, адже різниця у відсотковій

ставці для малого і для великого бізнесу є однаковою. Ще однією

суттєвою проблемою є те, що ринок в Україні є фактично

олігопольним. Великі підприємства мають перевагу на ринку та

фактично диктують таку ціну, яку потрібно їм. А коли уряд приймає

нововведення, то вони ніяким чином не знищують олігополію, а

навпаки розвивають її становище.

Якщо звернути увагу на значення глобального індексу

конкурентоспроможності України, то у ньому відображається мала

сила захисту інвестора. Це відлякує закордонних інвесторів, адже є

великий ризик неповернення їхніх коштів. Окрім цього, ключові

макроекономічні показники є на низькому рівні. Також, оподаткування

для інвесторів є доволі великим порівняно з іншими державами, що у

значній мірі уповільнює розвиток торгівельного підприємництва в

Україні.

Отже, торговельне підприємництво є перспективним видом

підприємницької діяльності в Україні, адже у Європі основним

надходженням до бюджету країни є малі та середні підприємства у цій

сфері бізнесу. При цьому, потрібно вирішити ключові проблеми, які

стосуються оподаткування, встановлення меншої ставки для малого

бізнесу порівняно з великим. Також, потрібно зробити сприятливі

умови для іноземних інвесторів, оскільки надходження іноземних

інвестицій є однією з суттєвих умов покращення макроекономічних

показників, зокрема ВВП та збільшення надходжень іноземної валюти

і, як наслідок стабілізації національної грошової одиниці.

62

О. Зінько

Науковий керівник – к.е.н., доц. Н.П. Яворська

ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТА ЯКОСТІ

ПИТНИХ ЙОГУРТІВ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИРОБНИКІВ

Молоко і молочні продукти є основою раціону сучасного

суспільства, тому збільшення виробництва і покращення якості

продукції із молока набуває великого значення, зокрема

кисломолочної продукції. Серед кисломолочної продукції чільне місце

займає йогурт – це кисломолочний продукт з підвищеним вмістом

сухих знежирених речовин, який отримують сквашуванням молока.

В процесі дослідження встановлено, що український ринок

йогуртів динамічно розвивається і причин тому багато: загальне

зростання попиту на молочну продукцію, прагнення до здорового

способу життя, «європеїзація» культури споживання і тотальна мода

на йогурт, яка виявилася найбільш вагомою причиною популярності

йогуртів. Насичений ринок питних йогуртів засвідчує готовність

покупців платити за натуральність та корисність йогуртів, проте

зважаючи на широкий асортимент на ринку споживачу не завжди

пропонується продукція належної якості. На сьогоднішній день

асортимент питних йогуртів різноманітний, тому перед споживачем

стоїть непросте завдання – вибрати якісний, корисний і смачний

продукт.

З метою виявлення не якісної продукції актуальним є

дослідження якості питних йогуртів за органолептичними

показниками відповідно до вимог державних стандартів. Для

дослідження обрано шість зразків питних йогуртів зі смаком полуниці

найвідоміших та найпопулярніших товарних марок (ТМ)

представлених у супермаркеті «Сільпо»: «Галичина», «Активіа»,

«Дольче», «Чудо», «Актимель», «Злагода».

Використано органолептичний метод дослідження споживних

властивостей питних йогуртів, а для проведення оцінки якості питних

йогуртів застосовано експериментальний підхід, який дав змогу

використати сучасний метод сенсорного аналізу з використанням 5-

бальної шкали (дескрипторно-профільний метод).

Ідентифікація якості питних йогуртів регулюється ДСТУ

4343:2008 «Йогурти. Загальні технічні умови», на основі якого обрано

п‘ять основних характеристик органолептичних показників якості:

пакування та маркування; колір; смак; консистенція та запах.

63

Дослідження пакування та маркування засвідчило, що всі

вимоги щодо пакування та маркування зазначеного ДСТУ дотримано у

всіх зразках питних йогуртів Щодо кольору йогуртів, то деякі із

вибраних показників мали світло рожевий колір: «Галичина», «Чудо»,

«Злагода», а інші – «Активіа», «Актимель», «Дольче» - мали яскраво

виражений рожевий колір. Консистенція у всіх зразках була

однорідною, в міру щільною і зі шматками наповнювача, проте у ТМ

«Галичина» було помітне утворення газоутворення. За

органолептичними показниками смаку встановлено, що йогурти ТМ

Дольче, Чудо, Активіа і Актимель мали чистий, кисломолочний смак

без сторонніх, непритаманних недоброякісному продукту, присмаків, з

добре вираженим присмаком полуниці. Дослідження органолептичних

показників запаху, засвідчили, що майже у всіх зразках був солодкий

полуничний запах, проте у йогуртах ТМ «Злагода» та «Галичина»

запах майже не виражений, або слабо виражений.

Проведено профілювання органолептичних дескрипторів якості

обраних зразків питних йогуртів за розробленою 5-бальною шкалою.

Результати проведеного сенсорного аналізу дескрипторно-профільним

методом дозволили встановити рівень якості і зробити висновок про

те, що відмінної якості немає жоден із зразків питних йогуртів зі

смаком полуниці представлених у супермаркеті «Сільпо» (рис.1).

Рис. 1. Рівень якості досліджуваних зразків питних йогуртів зі смаком

полуниці за дескрипторно-профільним методом сенсорного аналізу.

Отже, не зважаючи на те, що конкуренція на українському

ринку йогуртів досить жорстка, проте якість ще й досі не стала

головним засобом у боротьбі за вітчизняного споживача, що

засвідчують результати проведеного експериментального дослідження

якості питних йогуртів шести найвідоміших та найпопулярніших

торгових марок представлених на полицях супермаркету «Сільпо».

4

4,4

4,6

4,8

4,6

4,4

3,6

3,8

4

4,2

4,4

4,6

4,8

5

Галичина Дольче Чудо Активіа Актимель Злагода

64

Д. Генсецький

Науковий керівник – к.е.н., доц. О.В.Фарат

ГАРМОНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ СТАНДАРТІВ ЯКОСТІ З

ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ЯК ІНСТУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ АПК

Лібералізація зовнішньої торгівлі та зростаючий попит

міжнародних ринків на органічно чисту продукцію обумовили

домінування в вітчизняній економіці агропромислового сектору.

В умовах розвитку міжнародної торгівлі усі підприємства й

галузі економіки на внутрішньому і зовнішньому ринках залежать від

того настільки їхня продукція відповідає світовим стандартам якості.

Агропромисловий комплекс України – один з найбільших і

найважливіших секторів економіки. Від рівня його розвитку залежить

фінансова і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і

зовнішнього ринків. Сьогодні АПК України дає 95% продовольчих

ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду

споживання. На сільське господарство припадає біля 18% загального

обсягу валового продукту держави. Тому одним із головних завдань

української економіки є забезпечення й підвищення контролю якості

продукції саме на сільськогосподарських підприємствах.

Вітчизняний досвід комплексного управління якістю стане

гарною основою для розробки та освоєння міжнародних стандартів

якості ISO 9000, головною особливістю яких є застосування їх будь-

якими підприємствами й організаціями, незалежно від їх розміру

форми власності та сфери діяльності.

Важливим етапом виходу українських товарів на зовнішні

ринки - запровадження й контроль якості продукції. Даний аспект

надає ряд переваг, а саме: 1) для держави, зокрема, можливості виходу

на зовнішні ринки, розвиток підприємств та галузь економіки, а також

збільшення податкових надходжень, скорочення безробіття тощо;

2) для підприємств, зокрема підвищення якості продукції, поява

зовнішніх ринків збуту, запровадження нових технологій виробництва;

Невідповідність української продукції світовим стандартам -

одна з найголовніших загроз розвитку вітчизняного агропромислового

сектору. Угода про асоціацію дозволяє освоювати з квотами ринок

країн ЄС вітчизняним компаніям, що займаються виробництвом,

перероблюванням та реалізацією тваринницької продукції, зернових

культур, соняшника й цукрового буряку.

65

У найближчій перспективі заповнити встановлені квоти для

даної продукції є неможливим, оскільки переважна більшість тварин

утримується господарствами населення, які не мають можливостей

застосовувати сучасні технології виробництва продукції, що зумовлює

її низьку якість та невідповідність європейським санітарним нормам.

Для переважної більшості вітчизняних сільгосппідприємств

також існують проблеми забезпечення відповідності власної продукції

європейським стандартам, оскільки процеси гармонізації

законодавства у сфері технічного регулювання заходів потребують не

тільки тривалого часу, але й значних матеріальних ресурсів.

Наприклад, сукупні витрати на адаптацію до стандартів ЄС тільки

м‘ясної промисловості Польщі становили близько 2 млрд євро.

Отже, постає гостре завдання вироблення механізмів державної

політики щодо підвищення ефективності використання наявного

потенціалу аграрного сектору економіки, його адаптації до нових

умов, у тому числі з урахуванням можливих ризиків, що виникатимуть

внаслідок лібералізації зовнішньоторговельних відносин.

На основі досліджуваного матеріалу можна зробити висновок,

що прогрес та розвиток економіки неможливі без гарантії забезпечення

підвищення стандартів якості, чого не можливо досягнути без

застосування досконалої системи управління якістю.

Для її запровадження необхідно: імплементувати в українське

законодавство вимоги директив та регламентів ЄС а також не менше

80 % чинних європейських стандартів, реалізувати низку заходів

державної аграрної політики, які забезпечать умови для підвищення

конкурентоспроможності товару аграрного сектору й захистять

національного виробника. Наприклад, можна активізувати роботу з

міжнародними донорськими організаціями (ЄБРР, USAID, Світовий

Банк тощо) щодо розроблення та реалізації проектів технічної

допомоги, а також ініціювати розроблення з подальшим

розповсюдженням рекомендацій щодо впровадження

сільгоспвиробниками та переробними підприємствами необхідних

змін у господарській діяльності, які призведуть до підтвердження їх

продукції та виробничих процесів міжнародним нормам якості та

безпечності.

66

О. Олішевська

Науковий керівник – к.е.н., асист. Л.Ю.Холявка

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО МАРКУВАННЯ ХАРЧОВИХ

ПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ

У сучасному світі більшість покупців розуміють, що потрібно

вживати екологічно чисті товари. Для того, аби перевірити корисність

продукту, треба звернути увагу на маркування. Основною ціллю

маркування є інформування споживачів щодо якості та екологічних

аспектів товарів та послуг. Цим підприємства розширюють свій попит

та пропонують вироби, які менше впливають на навколишнє

середовище. Такі товари мають вищу ціну, але вони варті того, адже

якісний, перевірений товар є набагато надійнішим і кориснішим.

Процес екологічного маркування проходить в 3 етапи:

1. Вибір і розробка екологічних критеріїв продукції.

2. Сертифікація та укладання ліцензійної угоди

3. Нагляд за сертифікованою продукцією.

Об‘єктами сертифікації є харчові продукти, різні вироби,

окрім медичних препаратів та лікарських засобів. Основною

проблемою якості продуктів харчування є забрудненням ГМО та

небезпечними для людини матеріалами. На сьогодні в Україні

Технічний регламент встановлює вимоги щодо застосування

екомаркування.

В Україні існує знак екологічного маркування, який називають

«Зелений журавлик». Він зображує зеленого паростка журавлика на

фоні Землі, це символізує життя на нашій планеті. Також в Україні,

крім знаку «Зелений журавлик», існує знак «Екологічно чистий», який

вказує на відповідність міжнародним критеріям та дає гарантії щодо

якості продукції та її екологічності. Екологічна сертифікація товару є

добровільною, адже до звичайної сертифікації додається ряд вимог до

життєвого циклу товарів: від сировини – до знищення продукту.

Екологічні критерії для отримання такого знаку різні, це

залежить від продукту, який сертифікується. Головними вимогами для

отримання сертифікації є: 1.Вплив продукції на навколишнє

середовище на всіх етапах його життєвого циклу: отримання сировини,

виробництво, споживання та утилізація. 2.Заміна шкідливих матеріалів

більш безпечнішими за допомогою технічних розробок. 3. Повторне

використання товару після його споживання.

67

В Україні екологічний знак «Зелений журавлик» мають такі

продукти як соняшникова олія «Олейна», продукція ТМ

«Чернігівське», ТМ «Sniezka», мийний засіб виробництва США «Green

Unikleen».

«Зелений журавлик» відповідає вимогам не тільки української,

а й міжнародної сертифікації. Тому він є визнаним у 60 країнах світу, в

тому числі країнах ЄС та США. Таке сертифікування включене в

Глобальну мережу екологічного маркування. Велика частина

продуктів з екологічним маркуванням експортується з України.

Більшість країн дозволяє експорт тільки тих товарів, в яких є

сертифікація або екологічне маркування, що відповідає міжнародним

стандартам. Екологічний знак «Зелений журавлик» відповідає таким

критеріям, тому всі продукти, які мають екологічний знак,

експортуються в країни Європейського Союзу.

Особливими перевагами екологічного маркування в Україні є:

1. Продукт, який має екологічне маркування легше експортувати

в інші країни.

2. Споживачі впевнені в якості виробу та його безпеки.

3. Екологічне маркування впливає на збільшення продажів.

4. Такі товари підвищують свою конкурентоспроможність та

мають можливість покращити маркетингову сферу.

Проте, саме в Україні існують деякі недоліки, які виявили

науковці. Перш за все, люди не інформовані про те, що товари

перевірені і сертифіковані. Громадяни не купують вироби через

порівняно вищу ціну. Також подальше регулювання тих товарів, які

отримали сертифікацію, нечітке та несуворе, тому виробники інколи

фальсифікують товар різними способами і не дотримуються всіх

правил та вимог екологічного маркування. При цьому, коли органи

сертифікації все – таки дізнаються про такі випадки, вони забороняють

використання екологічного маркування, а споживачі, які звикли до

того, що продукція є безпечною, продовжують її купувати.

Отже, екологічне маркування повинне забезпечити

достовірною інформацією всіх споживачів, аби вони були готові

платити за екотовар більше, ніж за звичайний, оскільки екологічне

маркування засвідчує якість і приналежність товару до екологічно

чистих. Екологічні товари з відповідним маркуванням мають великі

переваги над іншими виробами, а особливо продуктами харчування.

Такі товари є якісними, корисними, безпечними та надійнішими, адже

пройшли державну експертизу та отримали сертифікацію.

68

О. Ягодинець

Науковий керівник – д.е.н., проф. С.В. Князь

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА РИНОК

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Сучасний етап розвитку економіки України – інтеграція у

світове господарство. На даний момент Україна є членом багатьох

міжнародних організацій як політичних так і економічних, зокрема

Ради Європи, ООН, СНД, ГУАМ, МВФ та інші, тому основною

формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля.

За даними Державної служби статистики України за 2016 р.

обсяг експорту товарів становив 36361711,2 тис. дол. США, імпорту –

39249797,2 тис. дол. Лідерство серед галузей по експортних операціях

в Україні займають металургія, машинобудування, сільське

господарство, хімічна промисловість. Серед імпортних галузей

переважають нафтопродукти, машинобудування фармацевтика.

Одними з найбільших країн до яких експортується українська харчова

продукція є: Єгипет, Індія, Італія, Німеччина та Туреччина.

Віднедавна в Україні починає швидко розвиватись експорт

органічної продукції. Україна одна з найбільших держав в Європі з

вигідним географічним розташуванням, тому вона має великий

потенціал розвитку органічного виробництва продукції. Європейські

країни розглядають Україну важливим стратегічним партнером у

постачанні органічної продукції на заміну сировині з Китаю, адже

вигідне географічне розташування нашої країни дозволяє здійснювати

постачання як автомобільним або залізничним транспортом, так і

морським шляхом.

Оскільки сільське господарство є одним з основних і

найпоширеніших видів діяльності людства, тому різні суспільні і

соціальні цінності, історія та культура знайшли своє відображення у

принципах сільського господарства:

- принцип здоров‘я;

- принцип екології;

- принцип справедливості;

- принцип турботи;

Дотримуючись саме цих принципів люди доглядають за своїм

господарством виробництва та переробки продуктів харчування.

69

Інтерес іноземних покупців на органічну продукцію з України

зростає з року в рік. Так , наприклад, США готові вести переговори

щодо поставок української органічної пшениці, адже в Україні землі

не такі забруднені і підходять для вирощування органічної продукції.

У 2016 році України експортувала зернових на 8 млрд. євро. Зараз

найбільший імпортер органічної продукції з України – це Німеччина.

За даними таблиці видно, що площа сільськогосподарських

угідь, які призначені для вирощування органічної продукції, а також

кількість органічних підприємств продовжує зростати з кожним роком.

Але, щоб українська органічна продукція потрапила на ринок і могла

експортуватись в країни ЄС та світу вона має пройти довгу і нелегку

процедуру отримання ліцензій, сертифікатів та дозволів, а також вона

має відповідати всім вимогам та стандартам якості. Насамперед ця

продукція повинна бути авторизована, підприємство повинно бути

сертифіковане контролюючим органом, що має міжнародну

акредитацію. В Україні для виробництва органічної продукції потрібно

мати сертифікат про здійснення екологічної сертифікації

сільськогосподарської продукції відповідно до критеріїв,

встановленими такими організаціями, як Глобальна мережа

екологічного маркування (GEN) та Міжнародна федерація органічного

сільськогосподарського руху (IFOAM).

Значною перевагою експорту органічної продукції є в тому,

що органічні товари є досить дорогими порівняно з неорганічними,

тому експорт такої продукції може приносити великі прибутки

підприємствам та державі. Вихід на ринок експорту органічних

продуктів налагоджує економічні зв‘язки між підприємствами та

державами світу, підвищується конкурентоспроможність виробників

на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Недоліками на ринку органічної продукції є нестабільна

цінова політика, це не той ринок що може гарантувати стабільну ціну.

Крім того, треба бути постійно готовим до будь-яких перевірок.

Також українські виробники органічної продукції проходять набагато

більший перелік аналізів ніж європейські виробники.

Отже, для покращення економіки та розвитку зовнішньої

торгівлі, Україна укладає все більше і більше політичних і

економічних угод з різними державами світу. Останнім часом ці угоди

стосуються також і експорту органічної продукції. Україна і

Європейський Союз намагаються все більше і більше стимулювати

виробництво та експорт органічної продукції, адже останнім часом

споживачі все більше і більше уваги приділяють саме органічній

продукції.

70

М. Бажило

Науковий керівник – к.е.н., доц. Т.І. Данько

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТОВАРОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ

На сьогоднішній день в Україні існує тенденція до збільшення

виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів та коштовного

каміння. Забезпечення ринку ювелірних товарів здійснюється також за

рахунок поставок виробів відомих фірм іноземного виробництва,

комісійної та антикварної торгівлі, аукціонної торгівлі. Якість таких

виробів та їх ціноутворення мають значні відмінності, однак,

відсутність на них експертних висновків або сертифікатів походження,

призводить до виникнення ситуацій щодо невизначеності товару та

ризиків, а в подальшому до виникнення конфліктів. Саме тому, щоб

гарантувати якість та ціну виробів, необхідно кваліфіковано проводити

товарознавчу експертизу або сертифікацію ювелірних виробів та

обґрунтовано скласти експертний висновок.

Закон України передбачає добровільну і обов‘язкову

експертизу ювелірних виробів, щодо сертифікації, то вона не

вважається обов‘язковою формою оцінювання. Єдиною формою

державного оцінювання якості дорогоцінних сплавів та коштовного

каміння, які виготовлені ювелірними підприємствами, є пробірний

контроль, який здійснює Державна пробірна служба України.

Товарознавча експертиза ювелірних виробів складається з

таких основних етапів:

1. атрибуція - повна характеристика виробу з наданням

компетентного висновку.

2. ідентифікація- досліджує походження виробу, за допомогою

лабораторних та органолептичних методів з метою встановлення

діагностичних ознак, які забезпечують однозначне розпізнавання

коштовностей і матеріалів, з яких вони виготовлені. Проте

ідентифікаційна експертиза не дає відповідь на запитання про те, чи є

предмет підробкою. Для цього проводиться експертиза справжності.

3. експертиза якості - встановлення критеріального показника

якості за визначними параметрами (ґатунок, група дефектності, група

за кольором, відсоток зносу виробу та ін.). Ця експертиза дає

розуміння про яку цінову політику ювелірного виробу йде мова.

4. оцінка - прогнозування оціночної вартості відповідної

асортиментної групи згідно з визначеними критеріями оцінки.

71

Вимоги до якості ювелірних виробів встановлює ДСТУ 3527-

97 «Вироби золотарські з коштовних металів. Загальні технічні

умови». Цей стандарт поширюється на золотарські вироби з

коштовних металів серійного і одиночного виробництва, а також

реставровані. Згідно ДСТУ 3527-97 ювелірні вироби повинні мати

державне пробірне клеймо, затверджене Міністерством фінансів

України. Даний стандарт встановлює основні вимоги до ювелірних

виробів, які формалізують як вимоги до якості, так і основні

діагностичні ознаки, які враховуються під час експертизи

Ювелірні вироби є товаром, який з часом дорожчає, а отже у

товарний обіг потрапляють підробки, та товари не відповідної якості.

Найбільш поширеними видами фальсифікування ювелірних виробів є

їх підробка - виробництво або продаж ювелірних виробів, навмисно

змінених або таких, які мають приховані недоліки. При цьому,

звичайно, підробляється одна чи декілька характеристик товару, що

дозволяє виділити такі види фальсифікації: інформаційна, видова,

якості, стилістична. Умовами визначення вищезазначених видів

фальсифікування ювелірної продукції є: аналіз супровідної інформації;

візуальний огляд, попереднє дослідження, дослідження якісних

показників.

Інформаційний аналіз здійснюється на підставі супровідної

документації щодо ювелірних виробів та їх митного оформлення,

іншої історичної та корисної інформації, а також наявних позначок

клеймування та маркування. Інформаційна фальсифікація є найбільш

поширеною серед інших видів, тому що спрямована на обман

споживачів за допомогою неточної чи перекрученої інформації про

товар. При видовій фальсифікації коштовність виконується за

допомогою часткової комплектації елементами від інших видів чи

найменувань або використання окремих деталей справжнього виробу

для створення більш дорогої продукції. Стилістична фальсифікація, як

правило, можлива тільки з метою зміни віку виробу, тобто

хронологічного періоду, до якого він відноситься. Проте це теж обман

споживача шляхом використання «нових» елементів форми виробу,

виду декору, виду конструкції, виду композиції та сюжету, які не

відповідають стильовому рішенню встановленого хронологічного

періоду.

Отже, у сучасних ринкових умовах визначення справжності,

цінності, оціночної вартості ювелірних виробів, можливе лише

шляхом проведення повної товарознавчої експертизи.

72

С. Булацик

Науковий керівник – к.е.н., доц. Н.П. Яворська

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ УПАКУВАННЯ МОЛОКА

Виробництво молока динамічно зростає і вже зараз займає

значний сегмент на ринку України серед інших продуктів харчування,

адже воно містить в собі легкозасвоювані органічні речовини (білки,

жири, вуглеводи), а також мінеральні речовини, необхідні людині.

За останні роки асортимент молочної продукції значно

розширився, як за рахунок вітчизняних, так і імпортних продуктів, а

відповідно і збільшився вибір пакування. Пакування - (англ. Packaging)

– комплекс засобів, що забезпечують: захист продукції від

пошкоджень і втрат, навколишнього середовища від забруднення, а

також процесу обігу продукції. Відповідно до ДСТУ 2391:94,

пакування це процес підготовки продукції із застосуванням упаковки

до транспортування, зберігання, реалізації та споживання.

Пакування та маркування молочної сировини та молочних

продуктів здійснюються відповідно до законодавства України. Згідно

із Законом України «Про молоко та молочні продукти» №1870-15,

стаття 5. «Вимоги до пакування і маркування молочної сировини та

молочних продуктів», тара та упаковка для молочної сировини та

молочних продуктів повинні бути виготовлені з матеріалів, дозволених

для використання центральним органом виконавчої влади з питань

охорони здоров'я.

В залежності від матеріалу упаковки розрізняють такі види

пакування молока: поліетиленова плівка, скло, пластмасові пляшки,

комбіновані матеріали на основі паперу та картону. Переваги та

недоліки упакування наведено у (табл.1). Провівши порівняльний

аналіз упакування молока, можна стверджувати, що однієї із

найкращих видів пакування є Pure-Pak, оскільки до її переваг

ваідносимо те що завдяки своїй формі, вони займають мало місця на

полицях магазину, а також при транспортуванні та зберіганні на

складах; вона є дуже міцною, витримує кілька літрів і не рветься.

Дослідження пакування молока проводимо на основі

роздрібних торговельних підприємствах мережі «Рукавичка», що

знаходиться у м. Львові. За період дослідження у даному супермаркеті

було нараховано близько 40 асортиментних позицій молока, які

представлені різними торговельними марками, проте ми обрали тільки

найпопулярніші.

73

Молоко до супермаркету «Рукавичка» постачають такі

популярні торговельні марки, як: Добряна, Галичина, Молокія,

Радимо, Ферма, Селянське та ін., дослідження яких дозволило

встановити, що найбільшою популярністю у споживачів користується

молоко в поліетиленовій плівці – трошки більше 65%, другу позицію

займає картонна упаковка 25%, третє місце – упаковка Purе-pak 15 %,

четверте місце в пластмасових пляшках ПЕТ – трошки більше 5 %, на

п’ятому місці - скляні пляшки – 2 %.

Таблиця 1 Переваги та недоліки упакування молока

Пакування Переваги Недоліки

По

ліе

тилен

о

ва

плів

ка Безпечна, не пропускає світло,

дотримана необхідна

стерильність, водо-, паро- і

газонепроникність, дешева

вартість пакування, мала маса.

Недостатня міцність пакування,

необхідність застосування

спеціальної тари, граничний термін

зберігання (до 5 діб), низька якість

друку на плівці, незручності у

використанні після відкриття.

Склян

і п

ляш

ки

Герметично закупорюється;

високі гігієнічні властивості

(не взаємодіє із вмістом);

зберігає смак молока (не має

зайвого смаку та запаху);

можливість вторинного

використання.

Відносно висока вартість

пакування; висока маса; короткий

термін зберігання;

крихкість (висока ймовірність

пошкодження під час

транспортування та розвантаження,

що спричиняє збільшення

собівартості молока).

Плас

тико

ва

пляш

ка

(ПЕ

Т) Стерильність та екологічність;

зручність як у виробництві,

так і у споживанні; легка;

зручна багаторазова кришка;

невисока собівартість

матеріалів.

Низька твердість; скромні

показники міцності; прозорі

пляшки пропускають УФ; малий

термін зберігання продукту

складність її вторинного

використання й утилізації (білі

пляшки не переробляються)

Ко

мб

іно

ван

а

уп

ако

вка(

в т

.ч.

Pu

re-P

ak)

Надійність, міцність та

герметичність;

ергономічність, як для

споживача, так і виробника;

компактне розміщення на

полицях магазину та при

транспортуванні.

Висока вартість пакування (вища

навіть ніж у скляної пляшки).

Дослідження критеріїв вибору молока споживачами, дозволило

встановити , що більшість людей в першу чергу звертають увагу на

74

дату виробництва молока, а також на марку (виробника). Майже для

50% споживачів більше звертають увагу на дату виробництва та

термін зберігання, для 30% – ціна, а 25% – відсоток жирності, а для 15

% покупців дуже важлива упаковка.

Отже, український ринок молока практично задовільняє

споживчий попит на продукцію. Конкуренція, сприяє до виготовлення

сучасного пакування молока, що відповідає жорстким вимогам:

розроблення і впровадження екологічно безпечних видів волокнистої

сировини.

А. Пересунько

Науковий керівник – к.е.н., доц. Т.І. Данько

ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ

Якість та безпечність хлібобулочних виробів завжди були

важливими питаннями через їх популярність та високі смакові

властивості. На сьогоднішній час якість хлібобулочних виробів

регламентується національною міждержавною та галузевою

нормативно-технічною документацією, яка висуває певні вимоги до

зовнішнього вигляду виробів, кольору скоринки, стану м‘якушу. Хліб

має відповідати встановленим нормам за фізико-хімічними

показниками - вологістю, кислотністю, пористістю. У виробах не

допускається наявність певних сторонніх включень, ознак хвороб та

плісняви. Також у хлібобулочних виробах повинні контролюватися

допустимі концентрації токсичних елементів, афлатоксинів,

пестицидів та радіонуклідів.

Проте, відповідно до законодавства, виробникам дозволяється

розробляти власні технічні умови й виготовляти хлібобулочні вироби

за рецептурами, які будуть відрізнятися від традиційних додаванням

різноманітних інгредієнтів та добавок - «поліпшувачів якості». Це

спричинено тим, що за останні роки відбуваються значні коливання

властивостей сировини. Проблема встановлення натуральності та

безпечності хлібобулочних виробів є досить актуальною, адже спроби

окремих виробників прискорити процес виробництва, знизити

собівартість та збільшити вихід готової продукції призводить до

включення до рецептури виробів, крім добавок, також різних

синтетичних, хімічних сполук, які спричиняють неоднозначний вплив

на здоров‘я людини і це змушує викликати занепокоєння у

75

нутриціологів та самих споживачів. Особливо якщо брати до уваги те,

що хлібобулочні вироби споживаються регулярно й щодня.

Результати багатьох досліджень свідчать, що питання

споживної цінності хлібобулочних виробів завжди було актуальним.

Розроблення нових методів переробки сировини дають можливість

хлібопекарській галузі застосовувати велику кількість харчових

добавок, що сприяють підвищенню якості хліба і як наслідок

зекономити виробникам. Багато хто бачить у цьому позитивні сторони,

проте, варто зауважити, що вивченню негативним сторонам на даний

час мало хто приділяє уваги.

До основних показників продовольчої безпеки країни можна

віднести стан зернового виробництва і його якісний. потенціал.

Хліб оцінюють за органолептичними ознаками, до них

належать: зовнішній вигляд, правильність форми, забарвлення

верхньої скоринки, стан м‘якушки, її розпущеність, смак, запах, а

також за фізико-хімічними показниками, такими як вологість,

кислотність, пористість. Також перевіряється вміст цукру й жиру,

якщо вони передбачені рецептурою.

Форма виробів повинна бути правильною, скоринка - без

великих тріщин і підривів. Забарвлення скоринки - від золотисто-

жовтого до темнокоричневого, залежно від виду виробів. М‘якушка

хліба має бути гарно пропечена, еластична, не крихка, рівномірно

розпушена.

Смак і запах мають бути характерними для кожного виду

виробів. Вони не повинні бути надмірно солоні, кислі або з гірким

присмаком і залежать від сорту борошна, з якого вироблений хліб,

рецептури, тобто вмісту солі, цукру, жиру, технології приготування

виробів.

Солоний смак хліба обумовлюється вмістом кухонної.

Носіями кислого смаку є кислоти, що накопичуються в тісті у процесі

бродіння. Солодкого смаку виробам надають внесені під час

замішування тіста цукор, патока, солодкі екстракти, оцукрена

борошняна заварка.

На повноту смаку й запаху впливають також спирти, ефіри,

леткі органічні кислоти, складна композиція інших сполук, що

утворюються у процесі бродіння тіста та випікання хліба. Однією із

надважливих споживчих якостей хліба є його свіжість. Зміни в якості

хліба у процесі зберігання пов‘язані зі старінням його високополімерів

- білків і крохмалю. Дослідники притримуються думки, що

клейстеризований під час випікання крохмаль у процесі зберігання

хліба знову повертається до кристалічного стану, зерна крохмалю

76

стискуються, зменшуються в об‘ємі. Разом із цим ущільнюється

структура білкових речовин, частково випаровується вивільнена при

цьому вода. Внаслідок цих процесів хліб стає крихким, його м‘якушка

жорсткою, змінюється смак і аромат.

Швидкість черствіння залежить від виду виробів, сорту

борошна, з якого вироблено хліб, рецептури, маси виробів, умов

зберігання тощо. Залежно від зазначених чинників є установлені певні

терміни реалізації виробів для житнього й житньо-пшеничного хліба -

не більше 36 год; для пшеничного - не більше 24 год; для дрібно-

штучних виробів - не більше 16 год. Після цього терміну зберігання

хліб вважається черствим і не підлягає реалізації у торговій мережі.

Отже, щоб гідно відповісти на виклики сучасності

хлібопекарські підприємства повинні приймати заходи щодо

підвищенню якості, харчової цінності, безпечності готових виробів.

Сприяти попередженню їх мікробіологічного псування, а також вести

політику з постійного розширення та поновлення асортименту

продукції, враховуючи інтересів споживачів і нутріціологів.

Впровадити новітню техніку та технології, що дозволятимуть

раціонально використовувати енергетичні, матеріальні та трудові

ресурси. А також дотримуватися вимог міжнародних систем якості і

безпеки хлібобулочних виробів з метою підвищення рентабельності та

конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

77

ПІДСЕКЦІЯ

кафедри туризму

О. Бобровська

Науковий керівник – д.ф.н., проф. І. З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ СЕГМЕНТУВАННЯ ТА ВИВЧЕННЯ

РИНКУ В ТУРИЗМІ

Опрацьовано найпрестижніші англійські наукові журнали в

галузі маркетингу в туризмі: ―Journal of Hospitality Marketing and

Managemen‖, ―Journal of Travel and Tourism Marketing‖ за період з 1992

по 2017 рік.

До найпоширеніших проблем досліджень в сфері сегментування

та дослідження ринку належать:

1. Однією з найголовніших проблем постає проблема вибору

критеріїв сегментування для виділення сегментів ринку, оскільки при

не правильному виборі подальші дії підприємства будуть не

актуальними для реальної дійсності.

2. Наступною проблемою сегментування є наявність в будь-якій

сфері індивідуумів, яких важко віднести до певного сегменту.

3. Туристські оператори та менеджери гостинності не

отримують великої уваги до сегментації відпочиваючих, виходячи з їх

характерних витратних звичок, через що можливі ситуації, при яких

туристи не отримують бажаного, оскільки воно не відповідає

максимізації витрат окремих людей.

4. Ще однією проблемою є важкий процес вимірювання якості

надаваних послуг туристу.

Сегментації ринку завжди передує маркетингове дослідження,

метою якого є виявлення типу і структури ринку конкретного товару,

знаходження ознак, відповідно до яких проводитиметься сегментація

споживачів.

В розглянутих журналах маркетологи постійно згадують

модифікацію відомого принципу Парето: 20-процентний сегмент

певного ринку забезпечує, як звичайно, 80 % доходів та прибутку

фірми, тобто виділення правильного сегмента – це 50% успіху.

Географія є, мабуть, найважливішою змінною в сегментації

ринку та маркетингових підходах до туризму. Погляд на будь-який

основний підручник з маркетингу та / або маркетингу туризму швидко

показує, що географічна сегментація зазвичай називається першою або

78

другою змінною у відповідній главі. Однак деякі спостерігачі

стверджують, що географічна сегментація втратила вирішальний

вплив і що інші змінні сегментації, такі як життєвий етап та стиль

життя, набувають більшої ваги.

В більшості розглянутих сегментації за різними критеріями,

було опитано клієнтів з різних груп користувачів разом із переліком

запитів та придбаного списку та згрупованими за географічним

розташуванням та стадією життєвого циклу сім'ї.

Для сегментування та при дослідженні ринку часто

використовували такі методи: аналіз технології дисперсії, проведення

статистичних тестів, кластерний та дискримінантний аналіз,

опитування, метод фокус-груп та інші.

Висновок: результати досліджень, описаних в найбільших

журналах з маркетингу і туризму забезпечують теоретичні та

практичні наслідки для ідентифікації однорідних сегментів,

прогнозування рівня задоволеності та підвищення ефективності

маркетингу, подають вирішення багатьох проблем через проведені

маркетингові дослідження.

М. Гурьєв

Науковий керівник – к. е. н., ас. О. Р.Роїк

ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ

ТУРОПЕРАТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Актуальність. Останнім часом у сфері туризму України

відбуваються серйозні зміни: різке зниження ділової і туристичної

активності, зниження доходів населення, погіршення соціально-

економічного положення, нестабільне політичне становище в країні у

2014 р. призвели до різкого спаду туристичних потоків у середині

країни та привабливості держави для іноземних туристів, і як наслідок,

стрімке падіння частки зайнятого населення в туристичній галузі. За

таких умов особливої актуальності набуває дослідження сучасного

стану туроператорської діяльності як головних гравців на ринку

туризму.

Мета даного дослідження полягає у визначенні основних

функцій туроператора, його діяльності та місця на туристичному

ринку України.

79

У світовій практиці туроператорами називають: «туристичні

організації (підприємства), які мають власні або орендовані засоби

туристичного обслуговування і пропонують своїм клієнтам комплекс

послуг» [1]; «підприємства, які поєднують дві або більше туристичні

послуги, такі як транспорт, проживання, харчування, розваги та

екскурсії і продають їх через туристичні агентства або безпосередньо

кінцевим споживачам як єдиний продукт по єдиній ціні [3]» .

Згідно із Законом України «Про туризм» (в редакції від

09.11.2013 р.) туристичні оператори – юридичні особи, створені згідно

із законодавством України, для яких виключною діяльністю є

організація та забезпечення створення туристичного продукту,

реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька

діяльність із надання характерних і супутніх послуг і які в

установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську

діяльність [2].

Отже, туроператор виконує головну роль у туризмі, тому що

саме він забезпечує створення турпродукту, просування, організацію

обслуговування туристів, контроль і оперативний супровід

турпродукту.

За даними державної служби статистики України, у 2015 році

налічувалось 667 туроператорів, 3069 турагентів (з них 1473

зареєстровані як юридичні особи та 1596 – фізичні особи), 149

суб‘єктів, що здійснюють екскурсійну діяльність (з них 58 юридичних

осіб та 91 – фізична особа) [3]. Незважаючи на стабільний розвиток

показників ліцензованих учасників туристичного ринку, їх частка на

туристичному ринку залишається незначною. Частка ліцензованих

операторів в обслуговуванні внутрішніх туристичних потоків за

останнє десятиріччя скоротилася з 26,9% у 2000 році до 2,7% у 2014

році, що лише підтверджує думку про недостатній розвиток

туристичної інфраструктури в Україні.

Таблиця 1

Соціально-економічні показники туристичної діяльності в Україні 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2014 2015

Кількість

ліцензіатів, тис. 2828 3052 3833 4631 4829 5346 5711 3885

Кількість

працівників, тис. о. 21,0 21,7 22,7 23,6 22,8 15,5 15,4 11,6

Відрахування до

бюджету, млн. грн. 112,9

131,

3

174,

0

208,

1

196,

5 н/д н/д н/д

Обсяг продажів,

млрд. грн. 2,8 3,8 5,5 8,1 9,4 6,7 6,1 5,5

80

Згідно першого українського онлайн-журналу для професіоналів

турбізнесу в топ-10 туроператорів виїзного туризму України увійшли:

TEZ Tour , TUI+Turtess, PegasTouristik, AnexTour, Join UP, NewsTravel,

Travel Professional Group, CoralTravel, NatalieTours, MouzenidisTravel.

Висновки. Таким чином, на туристичному ринку України

склалася досить складна ситуація: активно впроваджується виїзний

туризм, який користується великим попитом, і майже не робляться

зусилля з активізації внутрішнього та в‘їзного туризму.

Туроператорська діяьність в України має потребу в новому підході до

обслуговування клієнтів, у використанні міжнародного досвіду щодо

розробки маршрутів, диференціації пропозицій. Вирішення цих питань

має позитивно позначитися на розвитку туризму в Україні.

М. Дзядик

Науковий керівник – д.г.н. доц. Т.І.Божук

МОРСЬКІ КРУЇЗИ ЯК СПОСІБ ПІЗНАННЯ СВІТУ

Морський круїзний туризм є одним з тих видів туризму в світі,

що найбільш динамічно розвивається. Круїзний туризм є

універсальним видом туризму, який поєднує у собі практично всі його

форми, а також об‘єднує різні види сервісу та організації дозвілля.

У світі налічується понад 150 морських круїзних компаній -

грецьких, італійських, іспанських, американських, датських,

норвезьких, що експлуатують від 1-2 до 15-40 пасажирських суден. До

найбільш відомих перевізників в сфері морських круїзів відносять

Carnival Cruise Lines, Celebrity Cruises, Royal Caribbean International,

Princess Cruises, Costa Cruises, Norwegian Cruise Lines, багато з яких

входять в 3 великі круїзні холдинги - Carnival Corporation, Royal

Caribbean і Star Cruises. Велика частина операторів круїзів об'єднана у

професійну міжнародну асоціацію - Cruise Line International Association

(CLIA).

Згідно статистики поданої CLIA число туристів за останні 8

років зросло майже на 7 млн осіб, що становить зростання попиту на

58%. Динаміка зростання кількості туристів подані на рисунку 1. У

2017 році прогнозується 25,8 млн туристів.

На сьогодні пасажири круїзів походять з усього світу: 53% всіх

пасажирів припадає на Північну Америку, що становить 12,17 млн

81

пасажирів. На другому місці знаходиться Європа – 28%, 6,59 млн

пасажирів. Решта світу складає 19%, що становить 4,43 млн пасажирів

(за даними CLIA). Провідними країнами походження круїзних

пасажирів є: США – 11,28 млн пасажирів, Німеччина – 1,81 млн,

Велика Британія – 1,79 млн, Австралія – 1,06 млн, Китай – 0,99 млн,

Італія – 0,81 млн, Канада – 0,72 млн, Бразилія та Франція– 0,62 млн,

Іспанія- 0,47 млн. [1, 2].

Рис. 1. Кількість круїзних туристів 2009 – 2017 рр.

(за даними CLIA )

Сучасний морський круїзний туризм характеризується великою

географією маршрутів і стійкістю до сезонних коливань. Маршрути

морських круїзів охоплюють всі регіони світу. Традиційно компанії

пропонують десятки варіантів морських подорожей: по Середземному

або Червоному морях, навколо Західної і Північної Європи, по

Карибському басейну, Гавайських островів, уздовж узбережжя

Південної або Північної Америки (навколо Канади або Аляски),

Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії, по Океанії, в водах

Індійського океану і Атлантики.

У цілому для організації круїзних поїздок найбільш поширеною

(більше 60%) є класична європейська система, яка передбачає морську

подорож із заходом у порти з екскурсійною програмою. Проте все

більшу популярність завойовує й американська система, основною

метою якої є надання можливості круїзним пасажирам відпочивати і

засмагати на пляжах у пунктах заходу по маршруту.

Аналіз тенденцій та перспектив розвитку круїзного туризму у

світі та Україні показав, що українському бізнесу не варто

відвертатися від ідеї його розвитку в Чорноморському регіоні, тим

паче, що потенціал є. Перспективним для розвитку є місто Одеса.

Пропускна здатність пасажирського терміналу Одеського порту - до 4

млн. осіб на рік. Він здатний приймати до п'яти теплоходів одночасно,

у тому числі океанські лайнери завдовжки до 300 метрів з двома і

17,8 19,1 20,5 20,9 21,3 22,34 23,19 24,7 25,8

0

50

мл

н о

сіб

2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

82

більше тисячами пасажирів на борту. Також, Одеса має розвинену

систему об'єктів інфраструктури культурно-пізнавального туризму

(музеї, театри, пам'ятники тощо), що базується значною мірою на

використанні об'єктів історико-культурної спадщини; розвинена

система екскурсійної діяльності; досить розвинена транспортна

інфраструктура; система торгівлі та громадського харчування, що

динамічно розвивається; високий рівень освіти і ділової активності

населення тощо.

Отже, сучасна круїзна індустрія – це глобально інтегрована до

світової економіки галузь, пов‘язана практично з усіма базовими

галузями світової економіки. Україна має потенціал для розвитку

морського круїзного туризму та за умови створення комфортних умов,

технічних можливостей прийому та обслуговування круїзних суден,

розвиненої інфраструктури з прийому пасажирів, якісної організації

берегового та екскурсійного обслуговування суден у портах заходу

привабить до країни більше іноземних туристів.

О. Дідух

Науковий керівник – к.е.н., доц. О.П. Макар

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ УКРАЇНИ

Актуальність теми: туризм в Україні розвивається дуже стрімко,

з'являються нові тенденції, напрямки, виникають нові проблеми та

пропозиції їх вирішення.

Мета дослідження: визначити основні тенденції розвитку

туризму в Україні, виявити проблеми та запропонувати

найоптимальніше їх вирішення.

Аналіз вчених, які досліджували цю тематику: Іващенко А.В.,

Маценко А.А., О. Бордун, М.П. Мальська, І.В. Черніна, А.В. Кузишин

та Я.О. Мариняк.

В Україні виїзний туризм переважає над в‘їзним. Згідно з

Державною службою статистики України, у 2016 році 24668233 особи

виїжджали за кордон, з них 2060974 з туристичною метою, в той час як

іноземних громадян прибуло до України значно менше, а саме

13333096 осіб [1]. Найпопулярнішими цілями виїзду за кордон є ділова

поїздка, організований туризм та приватні інтереси. Найбільше

Українці виїжджали до країн-сусідів. На першому місці у цьому

83

списку Польща(10111086), далі ідуть Російська Федерація (3859820),

Угорщина (2893370), Молдова (1655775), Білорусь (1114457), Румунія

(8577280) і Словаччина (886120). Також високе місце по відвідуванню

займає Туреччина (930657) [2]. За даними досліджень туристичних

фірм України, цього року збільшилася кількість закордонних поїздок

українців у зв‘язку з полегшенням візових формальностей. Для

літнього відпочинку провідними напрямками були і залишаються такі

країни як Туреччина і Єгипет. А ось поїздки у Польщу можна

пояснити малим прикордонним рухом, часто це короткотривалі

подрожі. Найменше зафіксовано туристів до Алжиру, Палестини,

Тайваню, Японії, Малайзії, Південної Африки, Сирії (1), Бразилії,

Ісландії (2).Отже, найбільш популярні напрямки — це Європа, а саме її

схід.

Внутрішній туризм в Україні є достатньо розвинутий, проте, на

нашу думку, варто брати приклад з Німеччини, яка є найбільш

подорожуючою нацією, і саме внутрішній туризм є найрозвинутішим.

Це благотворно впливає на економіку країни.

Загалом, якщо розглядати як змінювалися зовнішні туристичні

потоки України з роками, то можна побачити, що у 2000-2007 році

кількість туристів зростала, потім у 2008-2009 був невеликий спад, а

потім значення знову почали зростати [2].

Провівши дані дослідження, виявлено наступні проблеми:

1. Достатньо низька активність внутрішніх туристів у

порівнянні з закордонними подорожами.

2.Відсутність достатньої кількості реклами внутрішнього

туризму.

3. Недостатня кількість туристичних послуг і нерозвинута

індустрія туризму.

4. Низький рівень автоматизації та впровадження новітніх ІТ-

технологій.

5. Недостаній рівень освіченості кадрів.

Саме тому громадяни надають перевагу закордонним

подорожам, де можна отримати високий рівень сервісу, а також

достатню кількість інформації, більший рівень автоматизації [3].

Наші рекомендації:

1. Впровадити туристичну рекламу про Україну на рівні із

рекламою закордонних об‘єктів.

2. Впровадити новітні ІТ-технології та зробити інформацію

більш доступною і систематизованою.

3. Покращити рівень обслуговування в Україні.

4. Вдосконалити рівень освіти кадрів у туристичній сфері.

84

Вважаємо, що саме такі заходи змінять ситуацію, що

стосується туристичних потоків. Це допоможе в Україні покращити

туристичний імідж і залучати як внутрішніх, так і закордонних

туристів.

Висновок: розвиток туризму в Україні набуває все нових

напрямків. Загалом більше розвинутий виїзний туризм, що сприятливо

для розвитку економіки країни. Тому необхідно приділяти більшу

увагу сприянню внутрішньому туризму і залучення туристів з-за

кордону. Для цього необхідно працювати з вдосконаленням рівня

обслуговування, ринком праці, транспортним сполученням, рекламою

та впровадженням новітніх технологій.

Х. Закалюжна

Науковий керівник – к. е. н., ас. О. Р. Роїк

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО

ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

На думку експертів Всесвітньої туристичної організації, з

початку XXI ст. зелений туризм став провідним сектором туристичної

індустрії, що динамічно розвивається. Розвиток сільського туризму як

суттєвої складової загального сільського розвитку є важливим для

України й заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

Проте аналіз наявних у системі національного законодавства

нормативно-правових актів щодо сільського зеленого туризму

свідчить, що вони не створюють необхідної законодавчої бази для

забезпечення його сталого розвитку, не дозволяють вирішувати наявні

проблеми щодо визначення суб‘єктів права на надання відповідних

послуг, підстав і порядку здійснення їх діяльності. На жаль, у країні

досі не прийнятий окремий спеціальний законодавчий акт щодо

регулювання організації сільського зеленого туризму.

Метою даного дослідження є встановлення правових аспектів з

урахуванням сучасних наукових підходів та тенденцій правового

регулювання здійснення сільського зеленого туризму в Україні.

Термін «сільський зелений туризм», зміст якого трактується як

відпочинок в українському селі, у правовому полі України з‘явився у

1996 р. з реєстрацією у Міністерстві юстиції України громадської

неприбуткової організації Спілки сприяння розвитку сільського

зеленого туризму в Україні [1, с. 3].

85

Однак розвиток сільського зеленого туризму в Україні як

провідного виду туристичної галузі гальмується через відсутність

належного нормативно-правового забезпечення.Серед нормативно-

правових актів, які містять окремі норми, присвячені становленню та

розвитку суспільних відносин у сфері сільського зеленого туризму в

Україні, можна назвати: Закон України «Про особисте селянське

господарство» від 15 травня 2003 р., Закон України «Протуризм» від

15 вересня 1995 р., Закон України «Про сільськогосподарську дорадчу

діяльність» від 17 червня 2004 р., постанова Кабінету Міністрів

України «Про затвердження Порядку надання послуг із тимчасового

розміщення (проживання)» від 15 березня 2006 р., Наказ Міністерства

аграрної політики та продовольства України «Про затвердження Плану

заходів Мінагрополітики України щодо розвитку сільського зеленого

туризму на період до 2015 року» від 18 січня 2013 р.[2]. В умовах

загальноекономічної кризи закріплення назаконодавчому рівні

можливості особистим селянським господарствам надавати послуги у

сфері сільського земельного туризму було позитивним кроком дія їх

подальшого розвитку та функціонування. Так, станом на 1 січня 2016

р. в Україні налічувалось 4 млн 108,4 тис. подібних господарств, що

свідчить про суттєву популярність такої форми сільськогосподарської

діяльності, яка є основою селянського способу життя [2].

Слід зазначити, що великого значення набуває також належна

правова регламентація і підвищення стандартів якості прийому

туристів сільськими господарями. З 2004 р. впроваджуються

відповідні знаки сертифікації об‘єктів сільського зеленого туризму:

система якості послуг «Українська гостинна садиба», а також з 2008 р.

введено Програму екологічного маркування «Зелена садиба» [1, с. 4].

Вони спрямовані на стимулювання власників сільських садиб до

екологічно сприятливого способу ведення господарства та розвитку

різних форм поселення туристів у сільських садибах, підвищення

якості їх комплексного обслуговування, зокрема послуг розміщення.

Висновки і пропозиції. Таким чином, для того, щоб сільський

зелений туризм став провідною галуззюпотрібно вжити таких заходів,

як: розробити нормативно-правову базу щодо визначення

організаційних умов надання послуг з сільського зеленого туризму в

межах особистого селянського господарства та надати методичні

рекомендації з добровільної категоризації житла, передбаченого для

розміщення відпочиваючих; впровадити систему пільгового

довгострокового кредитування сільського населення на розвиток

сільського туризму; створити інформаційні засоби та технології з

даними щодо клієнтської бази та інформуванням клієнтів про

86

пропозиції з послуг відпочинку в селі; продовжити підготовку

профільних фахівців, навчання й перекваліфікацію сільських

господарів, незайнятого сільського населення для роботи в секторі

сільського зеленого туризму.

А. Запотоцька

Науковий керівник – ст. викладач О. В. Недзвецька

РОЛЬ ТА МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ГОСТИННОСТІ В ТУРИЗМІ

Гостинність кожного народу неповторна за своєю сутністю і

набуває різних форм, в той же час гостинність є загальнолюдським

явищем, особливим культурно-історичним феноменом, оскільки, де б

вона не формувалася, розвивалася, завжди відображала думки і

почуття людини. Гостинність нації, народу, окремої людини

виявляється в життєвих настроях, національному характері,

проявляється у формах взаємин між людьми. У різних народів широко

поширені традиції гостинності, яка забезпечувала заступництво

мандрівникам і виступала формою захисту їх особи і майна. У

культурах всіх народів існують правила прийому гостей, які, не

дивлячись на певне національне забарвлення, універсальні.

Гостинність, за визначенням практиків туристичної діяльності,

– це система заходів, що забезпечують високий рівень комфорту,

задовольняють різноманітні побутові і господарські запити гостей,

сервіс. Як соціокультурний феномен вона виникає виключно у

людській спільноті на певному етапі розвитку людей.

Основними науковцями які розглядали проблеми гостинності є:

Г.Я. Круль, Х.Й. Роглєв, Джон Р. Уокер; українську гостинність

досліджували Г.Г. Вишневська, Г.О. Гарбар,. В.А. Русавська.

Гостинність як комплексну послугу, що задовольняє потреби туристів

і створює позитивну думку про якість обслуговування на сьогодні

досліджена лише частково.

Гостинність – це саме та турбота про гостя, і здатність відчути і

задовільнити його потреби; це саме той елемент, що зробить спогади

туристів яскравішими та приємнішими, а враження

запам'ятовуватимуться як довше. В гостинності виокремлюють складні

і прості типи. Складні типи орієнтовані на людину, яка прибула

здалеку, незнайому або малознайому. Прості типи гостинності

характерні для прийомів добре знайомих гостей.

87

Гостинність, як процес, що має власні закономірності,

виявляється в різноманітності дій, які тотожні або схожі за

внутрішньою сутністю і відрізняються лише просторовою або часовою

варіативністю форм. Українські вчені Г.О. Гарбар,. В.А. Русавська

виділяють громадську, родинну, повсякденну, святкову і світські

форми гостинності. Особистість українця формується здебільшого у

процесі святкової та повсякденної гостинності. Родина, як головний

осередок українського суспільства шляхом передавання традицій і

звичаїв гостинності від старшого покоління молодшому та їх

засвоєння сприяє гармонійному розвитку стосунків з іншими людьми.

Ритуал приймання гостей перетворюється на формальну

процедуру, яка не має реального значення і не містить смислового

навантаження для індивіда, що здійснює цей ритуал. Різноманітні види

приймання гостей в традиціях українців дозволяють виявити

закономірності побутування різних форм гостинності, при яких

приймання гостя розгортається як ритуал з чіткою послідовністю та

деталізацією залежно від обставин прийому.

Важко дати повне і точне визначення гостинної поведінки в

туризмі. Гостинність – це якість обслуговування, а не рівень

підготовки або досвід, якому вчаться. Належне навчання дає персоналу

навички, необхідні для створення умов, при яких може проявитися

гостинність. Наприклад, поінформованість працівників у всіх

питаннях, що стосуються самого підприємства, його найближчого

оточення навіть без явних проявів гостинності створюють у гостя

відчуття домашньої обстановки. У результаті продуктом гостинності

на підприємствах туристичної індустрії визначається комплекс

фізичних, соціальних і емоційних компонентів.

Навчання персоналу гостинності в туризмі має включати

вивчення особливостей гостей, що користуються послугами даного

туристичного підприємства. Службовець напевно виявить до

відпочивальників більше турботи, якщо буде знати, що гості, що

прибувають ввечері, знаходились в дорозі тривалий час. Розвиток

привітності залежить як від форми навчання персоналу так і від

особистої культури працівника. Добре підготовлений персонал може

керуватися власним досвідом та відчуттями, і легко усувати виникаючі

проблеми. Можна стверджувати, що гостинність в туризмі це більш

ніж запам'ятовування фактів і виконання кваліфікованої роботи. Вона

вимагає часу і має потребу в колективному співробітництві.

Отже, гостинність у туристичній індустрії має бути

впроваджена в широкий спектр підприємств, таких як готелі,

ресторани, туристичні фірми, об'єкти показу та ін. Гостинність це одне

88

з фундаментальних понять людської цивілізації та вже давно

перетворилось у індустрію, в якій зайнято багато професіоналів. Таким

чином українська гостинність у сучасному жорсткому туристичному

бізнесі посилює конкурентноздатність національного туризму на

світовому ринку туристичних послуг.

І.Зровка

Науковий керівник д.е.н., проф., зав. каф. туризму Теребух А.А.

ВИВЧЕННЯ І АДАПТАЦІЯ ТУРИСТИЧНОГО ДОСВІДУ

ТУРЕЧЧИНИ СТОСОВНО ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

Досвід стрімкого розвитку туристської сфери в Туреччині,

особливо важливий для тих країн, які обрали туризм як пріоритетний

розвиток економіки, в тому числі для України.

Туреччина обрала азіатську модель розвитку туризму, згідно

якої держава створює на своїй території окремі анклави та саме в них

докладає всіх зусиль для постійного розвитку туризму: розвиває

інфраструктуру та підтримує її у належному вигляді за державний

рахунок, а також дає серйозні поштовхи та заохочення для

туристичного бізнесу.

Влада Туреччини запропонувала інвесторам безкоштовно

орендувати землі в туристичних регіонах терміном на 49 років, а

майбутні власники готелів отримали пільги на комунальні послуги. Їх

звільнили від багатьох податків і надали пільгові кредити для

будівництва. Інвестори вкладали гроші не лише у будівництво готелів,

але і в інфраструктуру. Приватні компанії побудували в горах тунелі,

які ведуть до популярних курортів.

За допомогою політики стимулювання важливої для економіки

туристичної галузі, за короткий проміжок часу, влада Туреччини

надала робочі місця для місцевого населення, побудувала розгалужену

мережу готелів, і привабила до країни іноземних туристів. При цьому

надаючи рівні можливості як для бізнесу місцевого населення, так і

для бізнесу іноземців.

Не дивлячись на популярність турецьких курортів, держава і

надалі вживає всіх заходів для їх рекламування. Влада Анталії

впроваджує заходи для того, щоб їх курорт функціонував впродовж

всього року. В несезон для внутрішього туриста для дайвінгу вони

пропонують завітати до Анталії, де можна занурюватися до затонулих

кораблів. Ті, хто полюбляють трекінг можуть випробувати пішохідний

89

маршрут «Лікійська тропа», яка проходить вздовж узбережжя Анталії

протяжністю 540 км.

Для спортивного туризму турецька влада розвиває: дайвінг,

рафтинг, риболовлю, джип-сафарі, яхтинг, польоти на повітряній кулі,

віндсерфінг, гірськолижні траси та інші напрями. У Туреччині діє 14

полів для гри в гольф, 20 центрів лижного спорту й близько 40

пристаней для яхт.

Враховуючи досвід Туреччини, перш за все наша влада повинна

розвивати внутрішній туризм, вживаючи заходів для спонукання

українців проводити літні відпустки в своїй країні. Однак в Україні

недостатня кількість готелів високого рівня, а також відсутня система

«all inclusive». В Україні харчування пропонується додатково та за

окрему плату.

На рівень обслуговування в турецьких готелях рівняється

багато курортів у світі. Номери є зразковими, комфортабельними та

чистими. Персонал готелів володіє багатьма іноземними мовами, тому

бар'єру в спілкування не виникає. Одним з плюсів турецьких готелів є

демократичні ціни з високим рівнем сервісу. Постійний контроль зі

сторонни туроператорів допомагає підтримувати належний рівень

сервісу в готелях.

В Україні багато готелів відмовляються працювати з великими

туроператорами, через те, що висуваються додаткові вимоги відносно

якості (замінити весь посуд, білизну, а також навчання і підвищення

кваліфікації персоналу тощо).

В Україні потрібно розробити політику для розвитку окремих

туристичних регіонів. Наприклад, щоб побудувати готель в Коблево

або в Луцьку треба пройти через один і той самий бюрократичний

процес. Для приваблення туристів у Херсонську, Миколаївську або

Одеську області, необхідно облаштувати комфортабельні готелі, чисті

пляжі та залучати іноземних інвесторів. Як і в Туреччині, держава

повинна надати їм пільговий податковий режим, і так само вкладати

кошти в розвиток інфраструктури.

Принципова різниця між Туреччиною та Україною, полягає у

стратегії розвитку туристичної сфери діяльності. В Туреччині держава

та бізнес діють спільно дотримуючись стратегії планового,

поступового розвитку туризму.

Враховуючи досвід Туреччини, можна кардинально покращити

якость туристичних послуг на внутрішньому ринку України. Держава

повинна відкорегувати політику, стосовно туристичної сфери

діяльності та запровадити win-win-стратегію для туроператорів,

готелей та інвестиційних компаній.

90

В. Ільїна

Науковий керівник – к.б.н., ст. викладач Н.Є. Паньків

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО

ТУРИЗМУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для

розвитку економіки та соціальної сфери Полтавщини. Розвиток

туризму істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт,

торгівля, зв‘язок, будівництво, виробництво товарів широкого вжитку,

і є одним з найбільш перспективних напрямків структурної

перебудови економіки області.

Метою цього дослідження було пошук заходів з підтримки та

ймовірних шляхів розвитку історико-культурного туризму

Полтавської області; посилення конкурентоспроможності на

всеукраїнському внутрішньому ринку обласного територіального

туристичного продукту, здатного максимально задовольнити

туристичні потреби споживачів туристичної послуги, забезпечення на

цій основі комплексного розвитку Полтавщини.

Аналіз історико-культурних ресурсів Полтавської області.

Полтавська область має потужний потенціал розвитку туристичної

галузі. На всю Україну відомі опішнянські глечики, гоголівські місця,

диканські хутори, полтавські військові події, козацькі вистави тощо.

Область має значні історико-культурні рекреаційні ресурси, зокрема,

музеїв - державних і громадських («народних»). Загальна чисельність

експонатів усіх категорій музеїв становить близько 700 тис. одиниць

збереження; 24 пам‘ятки архітектури загальнодержавного значення;

близько 50 пам‘яток археології скіфсько-сарматського часу (VІІ - ІІІ

ст. до н.е.), понад 70 пам‘яток черняхівської (ІІ - ІV ст.) і роменської

культур (VІІІ - Х ст.). Найбільший історико-культурний потенціал

мають території Полтавського та Кременчуцького районів. Також

важливим туристичним ресурсом є унікальна атмосфера та культурне

середовище. Унікальність його пов‘язана із етнічним складом

населення (згідно з переписом населення 2001 р. – 87,6% складають

українці), традиційною культурою, мовою та національною кухнею

Полтавщини.

Шляхи розвитку історико-культурного туризму Полтавщини.

У зв‘язку із погіршенням соціально-економічного становища в

Україні внаслідок втрати суверенітету держави на тимчасово

окупованій території та зниженням традиційного туристичного потоку

91

до Полтавщини з Харківської, Дніпропетровської та інших областей

даного регіону, посилюється загроза втрати своїх позицій Полтавської

області в туристичній сфері Центральної України.

Саме тому доцільним було б вжити наступних заходів задля

підтримки та розвитку історико-культурного туризму Полтавщини:

Створення нового сприятливого іміджу регіону шляхом

впровадження рекламних та стимулюючих заходів;

Будівництво належної транспортної інфраструктури;

Впровадження системи надання послуг міжнародного рівня з

проведенням відповідної стандартизації та сертифікації;

Залучення нових інвестицій, як державних, так і міжнародних;

Моніторинг туристичної інформації та проведення туристсько-

екскурсійних досліджень;

Підтримка суб‘єктів туристичної галузі, які надають послуги з

внутрішнього та в‘їзного туризму.

Покращення роботи по охороні пам‘яток історії та культури;

Підвищення культурного рівня населення.

Очікувані результати. Виконання вищезазначених заходів дасть

змогу забезпечити розвиток туристичної інфраструктури Полтавської

області відповідно до міжнародних стандартів та з урахуванням

національних інтересів, збільшити туристичний потік та

завантаженість основних туристичних об‘єктів показу міста, створити

якісний територіальний туристичний продукт, здатний максимально

задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток

економіки області, створити рівні умови для суб‘єктів туристичної

діяльності для розвитку ефективного та прозорого туристичного

ринку, сприяти ефективному туристичному розвитку та зміцненню

позитивного іміджу Полтавщини.

Отже, Полтавська область має значний потенціал розвитку

історико-культурного туризму завдяки великій кількості ресурсів та

своєму унікальному культурному середовищу. За умови вжиття

відповідних заходів Полтавщина може стати провідним регіоном

надання туристичних послуг в Центральній Україні, а також

привабити до країни більшу кількість іноземних туристів.

92

І.Карпюк

Науковий керівник – к.е.н., ас. М. І. Габа

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ВИСТАВКОВИХ ЗАХОДІВ ДЛЯ

ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ТУРИЗМУ

У маркетинговій діяльності туристичного підприємства

особливе значення має популяризація галузі (зокрема її представників,

продукції, послуг) через виставково-ярмаркові заходи. Вони надають

туристичному підприємству великі можливості одночасного

розповсюдження і отримання широкого спектру економічної,

організаційної, технічної, комерційної інформації за відносно низьких

витрат.

На сьогоднішній день виставки - один з ефективних способів

просування продукції та послуг турфірм на туристичному ринку.

Щорічно у світі відбувається понад 100 міжнародних виставково-

ярмаркових заходів тематичного напряму «Туризм. Відпочинок.

Дозвілля». Слід зазначити, що ефект виставки посилюється за рахунок

її масового характеру та значної кількості контактів. Це дозволяє

виставці бути більш ефективним інструментом збуту туристичної

продукції у порівняні з іншими [1].

Виставкові заходи в туризмі є ніби дзеркалом розвитку галузі,

біржею інформації, показником цін, а також засобом прогнозування

кон‘юнктурних змін. Участь в роботі виставок та ярмарок – активний

та потужний засіб формування маркетингових комунікацій

туристичних підприємств. Одночасно це складний комплекс прийомів

та засобів, що відображають основні елементи маркетингового

комплексу – рекламу (друковану, стендову тощо), пропаганду,

особистий продаж (праця стендистів), стимулювання збуту, розподіл

сувенірів, надавання знижок тощо.

Виставки стабільно займають перші місця серед інструментів

комплексу просування товарів, випереджаючи рекламу в ЗМІ, direct-

mail тощо. Це найдієвіший з усіх маркетингових активів, тому що

працює в режимі «тут і зараз». Жодна розсилка, жоден сайт і реклама

не зможуть дати клієнту повного враження про компанію, надати

інформацію про продукти та новинки, про характер роботи в цій

компанії і ставленні до процесу роботи. Менеджер, що працює на

виставці, в особистому контакті завжди переконливіший, його

розповідь - у кілька разів наочніша, ніж телефонна розмова. А також

виставка - це завжди майданчик, де зустрічаються професіонали.

93

Крім інформаційних та комерційних функцій, всі виставкові

заходи формують основні напрями розвитку індустрії туризму як на

національному, так і на світовому рівні, будучи важливим

інформаційно-аналітичним центром прогнозування розвитку сфери

туризму і гостинності, «свого роду дзеркалом розвитку галузі, біржею

інформації, термометром цін, засобом прогнозування кон'юнктурних

змін, а також соціальним явищем».

Беручи участь у виставці, туристичне підприємство володіє

численними можливостями, які допоможуть перетворити для

потенційних клієнтів відвідування виставки у вражаюче переживання,

наприклад, за допомогою організації шоу-програм, вікторин, лотерей.

Значення виставкових заходів для туристського підприємства можна

порівняти з функцією барометра: його одного недостатньо для

прогнозу погоди, але і без нього зробити прогноз неможливо.

В Україні виставкові заходи теж відіграють важливу роль для

підприємств сфери туризму. Варто відзначити, що до найвідоміших

виставкових заходів в Україні належать: UITT: «УКРАЇНА - Подорожі

та Туризм», яка відбувається щороку у березні в м. Києві, Міжнародна

туристична виставка «Україна»(UITM), Львівський міжнародний

форум індустрії туризму та гостинності (м. Львів) та ін.

Саме Львівський міжнародний форум індустрії туризму та

гостинності визначна подія у сфері туризму, гостинності та розваг у

Західному регіоні України, що поєднує в собі дві взаємопов‘язаних

виставки, а саме міжнародну виставку-ярмарок «ТурЕКСПО» та

спеціалізовану виставку «Готельний та ресторанний бізнес».

Виставка-ярмарок «ТурЕКСПО» – це визначна подія у

туристичному бізнесі Західної України, місце зустрічі національних та

представників міжнародних туристичних організацій, керівників

закладів розміщення відпочинку та оздоровлення. Основною метою

виставки є популяризація туристичних можливостей та маловідомих

об`єктів України та світу, демонстрація широкому колу фахівців

новітніх досягнень в сфері туристичних послуг та гостинності.

Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що в

даний час виставкові заходи є важливим засобом для вирішення

популярності туристичного підприємства, а саме участь у великих

виставках свідчить про солідність організації, що створює їй

особливий імідж і престиж. Участь у роботі виставок і ярмарків є

ефективним і потужним засобом формування маркетингових

комунікацій туристських підприємств.

94

І. Карпюк

Науковий керівник – д.ф.н., проф. І. З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ: ЕФЕКТИВНІСТЬ

МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ

Для даної наукової роботи я опрацювала статті з журналу

«Tourism Management» з 1982 по 2017 роки, щодо проблематики

«Ефективності менеджменту в туризмі». В опрацьованих публікаціях

висвітлено 87 статей на дану тематику.

Найпоширенішими аналізованими проблемами стали такі:

1.Інформація про поточний та прогнозний рівень туризму та

його внесок у економіку важлива для формування політики бізнесу та

урядів.

2. Це дослідження вивчає причинно-наслідкові зв'язки між

розширенням туризму та економічним розвитком на Тайвані. Тест

причинності Грейнджера проводиться за методом коінтеграції, щоб

виявити напрям причинності між економічним зростанням та

експансією туризму. Результати випробувань вказують на

довготривалі відносини рівноваги та подальшу дворічну причинність

між двома чинниками. Іншими словами, на Тайвані туризм та

економічний розвиток посилюють один одного. Наступна дискусія і

менеджерські наслідки визначаються на підставі емпіричних

висновків.

3. Аналіз важливості-ефективності (IPA) - це проста та

ефективна методика, яка може допомогти практикам у визначенні

пріоритетів атрибутів клієнтів при підвищенні якості обслуговування

та задоволеності клієнтів. Як показали численні теоретичні та

емпіричні дослідження, взаємозв'язок між продуктивністю атрибута

замовника та загальним задоволенням є асиметричною, а зв'язок між

значенням атрибута та продуктивністю атрибутів є причинно-

наслідковим. Ці висновки ускладнюють застосування традиційних

IPA. Тому в цьому дослідженні представлений переглянутий IPA, який

об'єднує концепцію трифакторної теорії, частковий кореляційний

аналіз та натурно-логарифмічну трансформацію.

4. З огляду на те, що Інтернет став провідним засобом

призначення та менеджменту, це дослідження порівнювало

американські та російські матеріали веб-сайтів, пов'язані з поїздками

до Росії, для визначення того, чи є обидві сторони відмінними: (1)

95

найчастіше згадуються місця в країні; і (2) описи Росії як пункту

подорожі. Ці різні точки зору можуть сприяти кращому розумінню

індукованої складової зображення обраного регіону в онлайн-

середовищі, і їх аналіз призвів до важливих маркетингових наслідків.

Дослідницький підхід до цього дослідження полягав у тому, щоб

розглядати кожен веб-сайт як випадок у вибраній вибірці всього

населення американських та російських веб-сайтів. Це дослідження

наочно свідчить про те, що американські туроператори вузько

позиціонують Росію як головним чином як історичне та культурне

призначення, причому відносно жорсткий географічний наголос на

західній частині країни.

5. Це дослідження намагалося ідентифікувати менеджментні

уявлення про Макао в Інтернеті, аналізуючи вміст різноманітних

джерел веб-інформації - веб-сайт офіційного туризму Макао, веб-сайти

туроператорів та туристичних агенцій, онлайн-журнали про подорожі

та веб-сайти довідників, а також онлайн-подорожі ". "Для контенту

аналізували описові та візуальну інформацію на обраних веб-сайтах як

якісного (висновок тексту та експертного судження), так і кількісних

підходів (аналіз відповідності). Результати показали, що образ Макао,

який проеціюється в Інтернеті, залежить від різних джерел інформації

в Інтернеті. Цю варіацію можна багато в чому пояснити різними

цілями комунікації та цільовою аудиторією різних джерел веб-

інформації. Це дослідження підкреслює важливість розуміння

множинності уявлень про призначення місць в Інтернеті та викликів

щодо управління та доставки бажаного зображення призначення в

Інтернеті.

Розглядаючи сутність проблематики поняття "Ефективність

менеджменту в туризмі", насамперед слід враховувати, що туризм —

важливе соціально-економічне явище. Наслідки туристичної

діяльності дедалі більше відчувають як кожна людина, так і

суспільство в цілому. Туризм — це вид діяльності, який безпосередньо

впливає на соціальну, культурну, освітню, економічну сфери всіх

держав, на їхні міжнародні відносини.

3 огляду на зростання впливу туризму на суспільство виникає

необхідність дослідження його ефективності. Правильна оцінка

менеджменту в туризмі дає змогу активно впливати на поточний стан

та тенденції розвитку туристичних фірм, встановлювати їхню

величину, відстежувати та корегувати явища і процеси, створювати

прогнози й плани розвитку фірм та їхніх структурних підрозділів.

96

С. Катинська

Науковий керівник – ст. викладач О.В. Недзвецька

ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

СТАРОСАМБІРЩИНИ У РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО

ТУРИЗМУ

У сучасному світі туризм набуває не просто масового

характеру, а стає однією з провідних, високоприбуткових та найбільш

динамічних галузей світового господарства. Однією із спеціалізацій

бізнесу Львівщини традиційно вважається туристична індустрія. На

території Львівської області хочеться розглянути Старосамбірський

район багатий на рекреаційно-відпочинкові території, історико-

культурні об‘єкти, особливу народну спадщину. Туристичні об‘єкти,

які знаходяться на території Старосамбірського району Львівської

області також привертали увагу дослідників. Про це, зокрема, зазначає

відомий історик І. Крип‘якевич у своєму дослідженні ―З історії

галицького краєзнавства‖, розповідаючи про мандрівки ―академічної

молоді 1883 – 1889 рр., що були одними з перших спроб зорганізованої

туристики і причинилися значно до оживлення краєзнавчих студій‖.

Різні аспекти історії та культури цього району у своїх працях

висвітлювали М. Ваврик, М. Грушевський, М. Голубець, Е. Грицак, М.

Коссак, В. Кобільник, І. Крип‘якевич, С. Стшетельська-Гринбергова,

Ю. Никорович, В. Площанський, автори багатотомного словника

географічного Королівства Польського.

Незважаючи на високу зацікавленість районом різними

науковцями Старосамборщина як туристичний регіон залишається

мало досліджена та на даний період є мало розвинена в туристичній

сфері. Територія Старосамбірського району охоплює 1245 км2 , що

займає 5 місце в області та становить 5,7 % її території. За кількістю

населення теж посідає п‘яте місце. Район займає надзвичайно вигідне

геополітичне становище, чому сприяє його прикордонне

розташування, близькість до центральноєвропейських держав,

зокрема, Словаччини, Чехії та Австрії.

Старосамбірський район має дуже цікаву і насичену історію.

Перші сліди діяльності людей на цій території виявлені в басейнах

Сяну і Дністра. Протягом віків відбулися значні історичні зміни, що

були пов'язані з поперемінним вторгненням різних етносів.

У другій половині IX ст. через українське Підкарпаття

пройшла угорська кочова орда. Для захисту від її набігів місцеві

97

мешканці зводили численні укріплення. У X-XIV ст. українське

Підгір'я розвивалося в умовах інтеграції володінь під владою князів з

династії Рюриковичів. У середині XIV ст. землі Старосамбірщини

потрапили під польське панування. З кінця XV ст. Старосамбірщина

стала об'єктом набігів кримських татар.Після першого поділу Польщі

(1772) Старосамбірщина опинилася у складі монархії Габсбурґів.

Зважаючи на багату історію краю на її теренах залишилось безліч

сакральних пам‘яток, пам‘яток історії, край багатий традиціями і

звичаями, його самобутня культура приваблює туриста.

У районі можна побачити десятки унікальних мурованих

храмів, костели, дзвіниці, придорожні каплиці. Старосамбірщина

відома насамперед діючими Лаврівським та Добромильським

монастирями. Багата бойківська земля й численними церквами. На

Сліпій горі поблизу Добромиля збереглися руїни замку

Гербуртів (пам'ятка архітектури другої половини XVI ст.

загальнодержавного значення).

На теренах Старосамбірщини проводяться численні фестивалі.

Найвідоміші з них: екофестиваль «Карпатія»; фестиваль «Зелені

лози»; «Народні умільці»; «Куховарня Rado Fest»; «Стар‘ява-фест»;

«Європейські дні добросусідства». На теренах Старосамбірщини

функціонують декілька музеїв. Багатий край і неповторними

традиціями і звичаями.

Отже, зважаючи на усю спадщину Старосамбірщини в даному

регіоні, на нашу думку, можна розвивати такі види туризму: сільський

туризм, релігійний (пілігримний) туризм, пізнавальний туризм,

торгівельний туризм, сентиментальний (ностальгічний) туризм.

Незважаючи на високий лікувально-оздоровчий, пізнавально-

естетичний та туристичний потенціал, а також вигідне географічне

положення району є і ряд недоліків у розвитку регіонального туризму.

Це: абсолютно не сформований туристичний ринок у цій частині

Прикарпаття; слабка матеріально-технічна база та недостатня

інфраструктура туристичної сфери; відсутність туристичних стежок

при необмежених природних, історичних та культурних можливостях.

98

Н. Козак

Науковий керівник – к. е. н., ас. О. Р. Роїк

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО

ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

Актуальність. Україна має значний потенціал для розвитку

лікувально-оздоровчого туризму. На території країни присутні всі

види ресурсів (бальнеологічні, грязьові, кліматичні), які необхідні для

функціонування закладів із надання санаторно-курортних та

оздоровчих послуг. Наявність різноманітних рекреаційних ресурсів

робить Україну привабливою для розвитку санаторно-курортного

господарства в Україні.

Мета даної роботи полягає у визначенні тенденцій розвитку

санаторно-курортного господарства в Україні, виявленні основних

проблем та певних заходів щодо їх вирішення.

На жаль, потужна санаторно-курортна база, яка існувала в

Україні з радянських часів і була добре сформована та сприяла

оздоровленню всіх категорій громадян завдяки наданню соціально

орієнтованих та доступних для населення послуг (переважно за

рахунок фондів соціального страхування), нині зменшилась удвічі.

Так, якщо в 1990 р. працювало 3782 санаторно-курортні та оздоровчі

заклади, то в 2005 р. їх було вже 3152 од., у 2010 р. – 3011 од., а в

2015 р. – тільки 1847 од. [1].

Однією з найактуальніших проблем у санаторно-курортній

сфері, яка загострилася з початку перебудови економічної системи

України, є значне зменшення державного фінансування та зниження

ефективності управління спеціалізованими лікувально-оздоровчими

закладами, що негативно вплинуло на рівень їх

конкурентоспроможності порівняно з іншими колективними засобами

розміщення. Причинами цього явища є соціально-політичні (анексія

АР Крим, бойові дії в зоні проведення АТО) та виробничо-

господарські проблеми, зокрема: виведення з експлуатації окремих

об‘єктів; капітальний ремонт чи реконструкція санаторно-курортних

закладів; зміна власника тощо [2].

В Україні спостерігається катастрофічне зменшення туристів,

що користуються засобами розміщення санаторно-курортного та

оздоровчого профілю. Так, якщо за 2011–2015 рр. загальна кількість

засобів розміщення скоротилася на третину (31,5%), то чисельність

99

відпочиваючих зменшилася майже наполовину (46,4%), що в

абсолютному вираженні становить 1,25 млн. осіб [1].

На прикладі регіональної структури санаторно-курортного

господарства України можна простежити, що зменшення кількості цих

закладів відбувається не тільки через нестачу даних із тимчасово

окупованих територій [3].

Проаналізувавши думки науковців [2; 3] щодо організації

санаторно-курортного комплексу України, виявлено основні причини,

що гальмують розвиток даної галузі: зміна моделі соціальної політики

держави; незадовільне економічне становище галузі; сезонність

споживання санаторно-курортних послуг у зимовий період;

непродумана цінова політика на рекреаційно-оздоровчі послуги;

відсутність системи мотивації персоналу позначається на плинності

кадрів; ймовірність виведення з експлуатації земель курортно-

рекреаційного призначення; рейдерські атаки на окремі рекреаційно-

оздоровчі об‘єкти; нечесна конкурентна боротьба, перерозподіл сфер

впливу та власності в рекреаційно-оздоровчій сфері).

Висновки. Для вдосконалення діяльності закладів санаторно-

курортного та оздоровчого профілю запропоновано вжити низку

заходів: створити дієві умови для залучення інвестицій у розвиток

санаторно-курортної діяльності з метою модернізації матеріально-

технічної бази наявних комплексів; встановити систему податкових

пільг для санаторно-курортних та оздоровчих закладів; забезпечити

конструктивну взаємодію органів державної влади України та її

суб‘єктів для комплексного раціонального використання природно-

рекреаційних ресурсів та їх збереження; розробити та впровадити

державну і регіональні програми розвитку санаторно-курортної галузі

для координації зусиль усіх сторін, зацікавлених в її успішному

функціонуванні; забезпечити впровадження європейських стандартів у

діяльність українських санаторно-курортних та оздоровчих установ

для підвищення якості обслуговування клієнтів.

100

О. Козьма

Науковий керівник – д.ф.н., проф. І. З. Дуцяк

АНАЛІЗ МЕТОДІВ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

МАРКЕТИНГУ ТА НАЙПОШИРЕНІШИХ КАНАЛІВ ЗБУТУ

ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ

Я опрацювала анотації найбільш відомих англійських журналів

з маркетингу та туризму, починаючи від 1992 року і дотепер: Journal of

Hospitality Marketingand Management, Journal of Travel and Tourism

Marketing та Journal of Vacation Marketing, аналізуючи публікації за

темою «Аналіз методів комунікаційної політики маркетингу та

найпоширеніших каналів збуту туристичного продукту»

Маркетинговою політикою комунікацій називають комплекс

заходів щодо формування системи маркетингових комунікацій, їх

інтеграції, впровадження нових технологій в комунікаційний процес.

Специфіка діяльності будь-якого туристського підприємства

полягає не тільки в тому, щоб зробити туристичний продукт, а й, а

найчастіше перш за все, продати його, визначивши тим самим

остаточний результат всіх маркетингових зусиль самого підприємства.

До найпоширеніших проблем, які є предметом досліджень

належать такі:

1. Проблема полягає в тому, що продукти, що виносяться на

ринок, не обов'язково збігаються з тими, які потребують покупці.

Туристи розуміють туристський продукт більш широко, ніж

виробники. Як виявилось, туристам не цікавий сам продукт в

класичному сенсі слова, а нові відчуття, пригоди, можливість

розширити бізнес і т.д.

2. При побудові того або іншого каналу збуту туристського

продукту виникає проблема якісної оцінки посередників та визначення

їхньої кількості. Відомі три основних підходи до її рішення:

інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл, селективний розподіл.

3.Туристські підприємства стикаються з двома проблемами, як

показати клієнтам свою пропозицію і пояснити, за що вони платять

гроші. Підприємства, що надають туристичні послуги, для зміцнення

довіри клієнтів роблять комплекс заходів. Вони підвищують

відчутність своїх послуг, підкреслюють їх значущість, загострюють

увагу на одержуваних клієнтом вигодах. Під час аналізу анотацій я

з‘ясувала, що останнім часом постачальники все частіше звертаються

до новітніх інформаційних технологій, щоб підвищити матеріальність

101

послуг. Нематеріальний характер послуг утрудняє процес

ціноутворення і просування туристичного продукту на ринку.

Проаналізувавши анотації, можна сказати, що з часом все

більшої популярності набуває метод електронного продажу

турпродукту, зокрема через Інтернет. Туроператор, який має свою веб-

сторінку в Інтернеті, отримує власне свій електронний офіс, який

дозволяє йому максимально й у цілодобовому режимі представити

себе та свою продукцію для широкого загалу та здійснювати продаж

турпродукту, у онлайн-режимі.

Говорячи про канали збуту в туризмі, не можна не відзначити

той факт, що більшість з них будується за принципом вертикальних

маркетингових систем. Використання цього принципу обумовлено

перш за все специфікою виробництва туристського продукту. Разом з

тим, як показує досвід зарубіжних країн, при побудові збутових

каналів туроператори, як правило, не обмежуються використанням

лише одного каналу збуту.

Висновок: аналізуючи результати досліджень, описаних в

найбільших журналах з маркетингу і туризму можна підсумувати, що

формування відповідних каналів продажів у туризмі виступає не

тільки як нагальна потреба чинності специфіки даної сфери, але і є

запорукою успішного функціонування туристського підприємства на

ринку, збільшення обсягів продажів і максимізації прибутку за

рахунок широкого охоплення реальних і потенційних ринків збуту.

А. Кольгофер

Науковий керівник – к. геогр.н., доц. Л.В. Теодорович

ТРАНСПОРТНІ ПОСЛУГИ ЯК СКЛАДОВА

ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТУРУ В МІСЬКОМУ ТУРИЗМІ (НА

ОСНОВІ ДОСВІДУ М. БУДАПЕШТ (УГОРЩИНА))

Сьогодні туризм є важливою частиною життя людини, та все

більше проникає в кожну сферу життя суспільства. Подорожі стають

доступнішими та різноманітнішими. Особливо популярним у країнах

Європи є автобусний туризм, який безпосередньо пов'язаний з

міськими автобусними маршрутами, які прокладені з урахуванням

розташування на шляху певних туристичних об'єктів. Купуючи

багаторазовий квиток, турист може оглянути визначні пам'ятки та

найбільш відвідувані туристичні об‘єкти у місті, його околицях, і не

102

тільки. У вартість туру включені вхідні квитки на відвідування

туристичних об‘єктів, послуги аудіо-гіда або гіда-екскурсовода,

наявність якого є гарантією того, що автобусний тур буде цікавим для

всіх учасників подорожі. Інколи до складу туру входять послуги

харчування. Міські автобусні тури досить популярні. Вони мають

дуже широке коло споживачів, починаючи від дітей, закінчуючи

пенсіонерами.

Головні і незаперечні переваги таких турів обумовлені їх

доступною ціною та мобільністю. Туристів приваблюють великі

пізнавальні можливості автобусних екскурсійних програм. Крім цього,

є унікальна можливість організовувати маршрути по цікавих місцях у

зручні для туристів терміни, так як автобусні подорожі мобільні і

відносно не залежать від транспортних комунікацій і розкладів.

Цікавим в організації таких турів є досвід м. Будапешт

Туристична компанія «City Tour Hop-on Hop-off» забезпечує повний

сервіс транспортного обслуговування для туристів, має велику

кількість різних автобусів (двоповерхові автобуси, двоповерхові

автобуси-кабріолети, автобуси-кабріолети та звичайні автобуси),

обладнаних аудіо-гідами, в яких вмонтована система керування звуком

і є функція вибору двадцяти двох мов. Створено 2 лінії-руху за

маршрутами, що включають 50 зупинок. Такі тури користуються

великою популярністю серед туристів через помірну ціну на комплекс

послуг. Наприклад, ціна пакету на 72 годин для дорослого коштує 28

€, а для студентів коштує 26 € - на 72 години. У вартість пакету

входить: користування двома автобусними маршрутними лініями;

прокат велосипеда; екскурсійна подорож на човні; пішохідна екскурсія

містом.

Крім цього пропонуються такі послуги: нічна програма для

молоді; купони на харчування; знижки на відвідування туристичних

об‘єктів.

У місті Львові існує екскурсійний маршрут «Чудо-бус», який

пропонує автобусну екскурсію центральною частиною міста. Але

турист прив‘язаний до початкової зупинки біля міської Ратуші.

Автобус рухається без зупинок, що виключає можливість огляду

туристом цікавих йому об‘єктів

На основі досвіду м. Будапешт, можна запровадити у м. Львів

систему надання екскурсійних послуг за допомогою міських

туристичних автобусів, що рухатимуться двома маршрутними лініями.

1. Перша лінія – загальний автобусний маршрут;

2. Друга лінія – малий автобусний маршрут в центральній

частині (також можна використовувати його як нічний тур для молоді).

103

Перша лінія: :Пр. Свободи (Оперний театр) – Костел Святого

Іоана Хрестителя – Високий Замок – Палац Римо-католицьких

Єпископів – Музей «Арсенал» – Костел Бернардирів – Музей історії

Медицини Галичини – Шевченківський гай – Личаківський цвинтар –

Музей Підков – Пл. Івана Франка – Стрийський парк – Мотузковий

парк – вул. Сахарова – Національний університет «Львівська

політехніка» - Храм святих Ольги і Єлизавети – Пл. Двірцева

(головний вокзал) – готель «Рейкарц» – Архітедральний собор Святого

Юра – Храм святої Анни – Музейно-культурний комплекс пивної

історії – Львівський державний університет безпеки – велотрек СКА –

Форум Львів – Палац Культури ім. Гната Хоткевича – Пивна

ресторація «Кумпель» – Пр. Свободи (Оперний театр).

Друга лінія: Львівська Ратуша - Порохова вежа – площа Старий

ринок – Оперний театр – Будинок Вчених – Львівський національний

Університет ім. Івана Франка – Головна пошта – палац Потоцьких –

Львівська Ратуша).

До пакету включені: пішохідна екскурсія «Середньовічний

Львів», прокат велосипедів, вхідні квитки, купони на харчування в

громадських закладах. Квитки розраховані на термін від 24 до 72 год.

Передбачені знижки для студентів, діти 0-6 років – безкоштовно.

Висновки: Недостатньо розвинена система транспортного

обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому

піднесенню та розвитку туризму в країні. Запропоновані автобусні

тури сприятимуть мобільності туристів та збільшенню відвідуваності

туристичних об‘єктів у м. Львові.

Є. Кривко

Науковий керівник – к.е.н., доц. Г.Я.Ільницька-Гикавчук

ІННОВАЦІЙНІ МАРКЕТИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

В ЗАКЛАДАХ РОЗМІЩЕННЯ

Постійні інновації в процесі виробництва товарів і послуг -

обов‘язкова умова розвитку або навіть виживання підприємства в

умовах жорсткої конкуренції. Щоб встигнути за швидкоплинними

потребами ринку і максимально використовувати можливості, які

відкриваються у зовнішньому середовищі, підприємствам потрібна

постійна робота над новими продуктами, технологіями, відносинами з

навколишнім світом. Ключем до вирішення цих завдань є інноваційна

104

маркетингова діяльність, яка в сучасних умовах стає ядром

корпоративних конкурентних стратегій.

Маркетингові інновації – реалізовані нові або значно поліпшені

маркетингові методи, що охоплюють істотні зміни в дизайні та

упаковці продуктів; використання нових методів продажів і

презентації продуктів (послуг), їх представлення і просування на

ринки збуту; формування нових цінових стратегій. Вони спрямовані на

більш повне задоволення потреб споживачів продукції, відкриття

нових ринків збуту, розширення складу споживачів продукції та

послуг з метою підвищення обсягів продажів.

До найважливіших маркетингових інновацій в готельному

бізнесі можна віднести впровадження нових технологій аналізу

тенденцій ринку, поточних потреб споживачів і попиту в режимі

«реального часу», створення різноманітних рекламних кампаній в

Інтернеті, а також активне використання систем онлайн-бронювання.

Інновації в готельному бізнесі є економічно доцільними та

ефективними за умови, якщо вони приносять готелю додаткові доходи,

забезпечують конкурентні переваги на ринку, підвищують частку

ринку, знижують витрати, вдосконалюють процес обслуговування,

підвищують ефективність роботи окремих підрозділів та готелю в

цілому.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проводиться

дослідження інноваційних маркетингових ходів в роботі готельних

підприємств, які потенційно можуть привернути увагу до готельного

підприємства, залучити нових клієнтів і, як результат, збільшити його

прибуток.

Існує безліч способів залучення клієнтів в готелі. Інноваційні

рішення є одними з найпривабливіших факторів для постояльців

готелів. Наприклад, в готельних мережах світу для збільшення числа

клієнтів використовують такі інноваційні види послуг:

- ексклюзивне меню вінілових платівок;

- послуги для відвідувачів з домашніми тваринами;

- інноваційний сервіс «Textit, Getit» (TiGi) для замовлення послуг

за допомогою смайликів Emoji;

- подарунки для клієнтів у вигляді брендових аксесуарів з

логотипом готелю;

- «парфумерне меню» у барі готелю;

- послуги «Мильного дворецького»;

- застосування анти-реклами як інструменту привернення уваги

клієнтів та інші.

105

Ще одним, не менш важливим маркетинговим інструментом є

використання сучасних інтернет-ресурсів та соціальних мереж, які

сьогодні активно використовуються не лише споживачами послуг, а й

підприємствами, як додаткова платформа для просування своїх послуг.

В готельному бізнесі ця маркетингова технологія реалізується через

декілька ресурсів. Це, перш за все, останнє оновлення пошукової

системи Google. Дане оновлення дозволяє «в один клік» отримувати

повну інформацію про місцезнаходження, клас готелю, склад

номерного фонду, наявність вільних номерів та їх вартість, а також

знаходити усі можливі варіанти розміщення у місцевості, яку клієнт

задає в пошуку. Також за останній час було представлено нові

функції Facebook для бізнес-сторінок, які так само допомагають

готельним підприємствам активніше просувати свої послуги. Серед

них: створення онлайн-вітрини, додавання відео на обкладинку

сторінки, нові можливості Messenger для розсилки рекламної

інформації, проведення live-трансляцій для рекламування готелю

тощо.

Т. Криклива

Науковий керівник – к.геогр.н., доц. Н.В.Чорненька

ДОСВІД ФРАНЦІЇ У ВИНОРОБСТВІ

ТА ГАСТРОНОМІЧНОМУ ТУРИЗМІ

Винно-гастрономічний туризм – це відносно новий напрям

туризму для України. Проте він інтенсивно розвивається та набуває

неабиякої популярності у світі, зокрема в Європі. Саме цей вид

туризму дає змогу не лише ознайомитися з окремими популярними

дестинаціями, а й відчути національний колорит країни через призму її

кулінарних традицій та винних якостей. Це спеціалізований вид

туризму, повʼ язаний з ознайомленням з історією, технологією та

культурою споживання алкогольних напоїв у певному регіоні та

дегустацією алкогольних напоїв безпосередньо у виробника, а також

відвідування спеціальних закладів та заходів, серед яких дегустаційні

зали, винні підвали, винні виставки, фестивалі тощо.

Можливість популяризувати таким чином культуру у світі та

стимулювати розвиток багатьох регіонів, зокрема через притік коштів

до місцевих бюджетів, робить цю тему особливо актуальною на

сьогодні і в Україні. Досвід Франції, як колиски винно-

106

гастрономічного туризму, набуває особливого значення для розвитку

українського потенціалу в цьому напрямі.

Серед найпопулярніших виноробних регіонів Франції – Бордо,

Бургундія, Долини Рони та Луари, Ельзас, Шампань, Лангедок-

Русільйон та Прованс. Кожен із них розділений на субрегіони та

аппелясьйони.

Міський винно-гастрономічний туризм можна розглядати як

наслідок зростання добробуту населення. Просто похід у ресторан не

лише став загальнодоступним, а й перестав здаватися чимось

надзвичайним. Споживач став більш вимогливим та обізнаним щодо

кулінарії. Одним із найвідоміших та найвпливовіших ресторанних

рейтингів на сьогодні є «Червоний путівник» або «Червоний гід

Мішлен», що оцінює ресторани за тризірковою шкалою.

Французька кухня справедливо вважається зразком світової

кулінарії, еталоном вишуканості та витонченості. Її велич побудовано

на вмілому підборі продуктів і грамотному поєднанні інгредієнтів, а

також скрупульозній увазі до найдрібніших деталей поєднання їжі та

вина.

Туризм і відпочинок у Франції немислимий без її знаменитих

страв та видів вина, які зробили країну винно-гастрономічним центром

Європи.

Теоретики люблять ділити французькі традиції на три види, але

мистецтво, до якого повною мірою відноситься і кулінарія, не

визнають рамок, ні кордонів, тому подібний розподіл дуже умовний.

Можна виділити, насамперед, регіональну кухню. Кожен район і

провінція Франції: Нормандія, Бургундія, Бретань, Гасконь,

Лотарингія, Шампань, Прованс або будь-яка інша, внесли свою лепту

у велику справу.

Інший різновид французької гастрономії – загальнопоширена

кухня – це страви, які вживаються всюди і відомі далеко за межами

країни. І, нарешті, вишукана або висока французька кухня – спадщина

французький королів, які любили смачно попоїсти і розуміли суть в

справжніх делікатесах.

Франція в силу географічних, кліматичних, екологічних,

культурних та політичних умов є одним з найбільших у світі

виробником і експортером вин високої якості.

Україна володіє великим потенціалом для розвитку винно-

гастрономічного туризму, проте використовує його не в повному

обсязі. Найбільш наближеною за кліматичними характеристиками є

південна виноробна частина України, такі виробники як «ТМ

Колоніст» Придунайська Бессарабія, Одеська область, виноградники

107

якого знаходяться на одній широті з Бордо в Франції, а також

«Виноробне господарство князя П.М Трубецького», Херсонська

область. Ідеальне місце для вирощування винограду в Закарпатті –

неширока смуга передгір‘я від Ужгорода до Виноградова.

Отже, Франція є осередком винного туризму, який розвивається

потужними темпами. Проте сьогодні в Україні також доцільно

розвивати і підтримувати цей вид тематичного туризму, відповідно,

рекламувати продукцію місцевих виробників винної продукції та

просувати місцевий туристичний продукт та національні страви,

одержуючи додаткові економічні та соціальні вигоди від туристів –

поціновувачів вина та місцевої кулінарії. Перш за все Україна має

орієнтуватись на досвід Франції, як країни з цінними традиціями,

неперевершеними ознаками процвітання в провідних регіонах

виноробства та гастрономії. Для цього необхідно окреслити

можливості зросту українського виноробства, оцінити власний

потенціал, розробити або запозичити в інших країн, таких як Франція,

способи досягнення розвитку та виділити переваги відмінностей

винного туризму в різних країнах.

М. Ліщук

Науковий керівник – к.б.н., ст. викладач Н.Є. Паньків

ОЦІНКА ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИМИ РЕСУРСАМИ

Метою цього дослідження було: визначення видів ресурсів які

використовуються в туристичні сфері області, оцінка фізико-

географічного положення Волині; визначені проблеми та перспективи

подальшого розвитку туризму даного регіону.

Волинська область відзначається унікальністю природного

середовища з високоцінними мальовничими водно-болотними та

лісовими ландшафтами, надзвичайно вразливими до антропогенної

діяльності.

Фізико-географічне положення Волинської області

Вихід до моря Волинська область знаходиться на північному

заході нашої держави, є віддаленою від Чорного та Азовського морів,

за відносною віддаленістю отримує 5 балів. Однак, велика кількість

кришталево чистих озер Шацького та Турійського районів дають

змогу це компенсувати.

108

Розташування відносно гірських систем Українські Карпати

простягаються в основному через Івано-Франківську область, тому,

власне Волинська одласть оцінюється в 2 бали.

Близькість до головних річкових артерій Відносно Дніпра,

головної та найбільшої річки України, яка протікає через Київську

область, Волинська область оцінюється в 3 бали.

Загалом, коефіцієнт фізико-географічного положення

Волинської області що складається з суми коефіцієнтів кожного з

критеріїв (близькості до річок, гір і тд.). Кв = 5+3+2+3 = 13. Звідси,

визначили середній ранг сусідства – Rs. Rs = 13/25= 0.52.

Природні ресурси

В області налічується 209 природно-заповідних територій і

об'єктів. Природа краю, різноманітність його флори і фауни

створюють умови для відпочинку і оздоровлення, розвитку індустрії

туризму. Особливою привабливістю для туристів відзначається

північно-західна частина Волині - край лісів і озер. Різноманітністю

ландшафтів характеризується створений у 1983 р. Шацький

національний природний парк.

Сучасний стан туризму в Волинській області

Волинська область володіє значними туристично-

рекреаційними ресурсами. На території області під охороною держави

перебуває 1534 об‘єкти культурної спадщини, налічується 20

історичних населених місць, діють два історико-культурні

заповідники, знаходиться 265 озер, 231 рекреаційна зона та три

Національні природні парки (Цуманська пуща, Припять-Стохід,

Шацький), достатньо розвинена мережа туристично-рекреаційних

закладів.

На даний час працює більше 130 туристичних фірм

(туроператорів та турагентів). Мережа санаторно-курортних і

відпочинкових закладів області нараховує понад 200 установ, більше

300 садиб сільського зеленого туризму, 226 з яких у Шацькому районі.

З метою створення додаткових атракцій, туристичних подій,

майже щорічно на Волині проходять: інтеркультурна феєрія «Ніч у

Луцькому замку», фестиваль з екстремального водного туризму

«Поліська регата», фольклорні фестивалі «Поліське літо з фольклором» та

Берегиня, сучасного театрального мистецтва «Мандрівний вішак» та

«Різдв‘яна містерія», джазу «АртДжазКооперейшн» сільського туризму

«Мальованка» та багато інших.

Для подальшого розвитку туристсько-рекреаційної галузі

Волинської області необхідно вирішити такі першочергові завдання у

розвитку туризму: проведення наукових досліджень щодо виявлення й

109

оцінки рекреаційних ресурсів і перспективного рекреаційного фонду,

реконструкція та модернізація існуючої інфраструктури туризму,

залучення як внутрішніх, так і іноземних інвесторів до розбудови

туристично-рекреаційного комплексу Волині, утворення інфраструктури

туризму в зонах міжнародних і внутрішніх транспортних коридорів на

території області, створення туристично-рекреаційної системи сервісу на

рівні європейських стандартів у Шацькому національному природному

парку, розвиток співпраці в галузі туризму в рамках транскордонного

об'єднання "Єврорегіон Буг».

Отже, підсумувавши все, можна з впевненістю сказати, що

Волинь – надзвичайно багатий край, який має досить високий

потенціал та забезпечений туристичними ресурсами достатньо, для

того щоб бути конкурентоспроможним.

Т. Лозинська

Науковий керівник – к. геогр. н., ас. М. В. Мирош

ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО

РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Актуальність. Однією з головних ознак світового туризму на

сучасному етапі є його сталий розвиток, який знайшов відображення у

документах ООН, Всесвітньої туристичної організації і нині є

історичним фактом. Сьогодні розуміння сталого розвитку у

туристичній галузі все більше набуває комплексного усвідомлення

єдності екологічних, соціальних, політичних та економічних проблем

[1, с. 103].

На особливу увагу в цьому контексті заслуговує сучасна

екологічна криза, яка вимагає від людства не лише мінімізації

негативного впливу на довкілля шляхом раціонального

природокористування, а й зміни системи цінностей, вироблення нових

форм взаємодії суспільства і природи. Одним із пріоритетних

напрямків гармонізації взаємовідношень у системі «людина –

природа» в контексті концепції сталого розвитку туризму є

екологічний туризм, який швидкими темпами набуває поширення,

причинами цього є деструктивний вплив людства на навколишнє

середовище та усвідомлення необхідності його мінімізації.

110

Мета даного дослідженняполягає у визначеннісутності

екологічного туризму як форми взаємодії суспільства з природою та як

чинника його розвитку в контексті сталого розвитку України.

Сталий розвиток туризму, як зазначається у Порядку денному

на ХХІ століття для галузі подорожей і туризму, — це здатність

туризму упродовж тривалого періоду зберігати свої кількісні і якісні

показники, тобто виправдовувати очікування резидентів і туристів як у

короткий, так і більш тривалий період, без шкоди довкіллю тієї

території, яка зацікавлена у його розвитку [1, с. 105].

Актуальність розвитку туризму на територіях природно-

заповідного фонду, на наш погляд, є очевидною. Відповідно до статті 9

Закону України «Про природно-заповідний фонд України» [1], одним

із видів використання територій та об‘єктів природно-заповідного

фонду є використання в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Доцільно розмежовувати поняття екологічного та сталого

туризму. Терміном «екологічний туризм» позначають лише один із

сегментів туристичної сфери діяльності, тоді як принципи сталості

розвитку мають бути дієвими для різних видів туристичної діяльності,

включаючи як альтернативні, так і традиційні [4, с. 167].

Отже, розвиток екотуризму є міцним важелем для розв‗язання

завдань під час переходу до сталого розвитку та навчання важливості

збереження біорізноманіття й місцевих культур. Екотуристична

діяльність може, зберігаючи природу і залишаючись дохідною,

виконувати свою важливу соціальну роль.

Таким чином, екологічний туризм є яскравим прикладом

поєднання і збалансованої взаємодії трьох складових сталого розвитку

– соціальної, екологічної та економічної. Так, соціальна функція

екологічного туризму полягає у досягненні таких основних цілей:

відновлення духовних і фізичних сил людини; екологічна освіта та

підвищення культури взаємин людини з природою. Екологічна

функція екологічного туризму складається з таких основних цілей:

створення нових особливо охоронюваних природних територій;

сприяння сталому використанню природних ресурсів і зниження

загрози для біорізноманіття. Щодо економічної функції екологічного

туризму, то вона орієнтована на такі цілі, як: утворення

безпосереднього доходу для захисту охоронюваних територій, у тому

числі для програм охорони природи; отримання економічної вигоди

для місцевих зацікавлених кіл, у тому числі для населення [2].

Висновки. Підсумовуючи все вищенаведене, зазначимо, що

розвиток екологічного туризму може стати моделлю збалансованого

використання природних ресурсів як важливого чинника сталого

111

розвитку держави, шляхом вирішення багатьох нагальних та складних

проблем, які існують на сьогодні в галузі рекреаційно-туристичної

діяльності та її розвитку на територіях природно-заповідного фонду в

Україні.

В. Локайчук

Науковий керівник – к. геогр. н., ас. М. В. Мирош

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ

ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

Актуальність всебічного дослідження туризму обумовлена

його багатогранністю та суспільною значущістю. Основна увага в

дослідженнях явищ та процесів, пов‘язаних з туризмом, приділяється

питанням маркетингу та організації, в останні роки стали більше уваги

приділяти правовим та екологічним аспектам функціонування

туризму. Питання щодо закономірностей функціонування

туристичного ринку туризму розглядаються побіжно, розчиняючись в

маркетингових дослідженнях, у той час як за умов глобалізації та

інтенсифікації розвитку туризму значення закономірностей його

функціонування зростає. Саме тому данедослідження присвячене

аспектам формування національних туристичних ринків як окремих

складових міжнародного туристичного ринку.

Мета даного дослідження.Дослідження закономірностей

функціонування національних туристичних ринків як складових

світового ринку туристичних послуг.

Основний матеріал дослідження. Туризм є явищем

суспільного життя, що підвладний дії економічних законів: закону

вартості, продуктивності праці, суспільного поділу праці, постійного

зростання людських потреб та іншим. Зокрема, закон зростання потреб

населення спричинив появу туризму як суспільного явища, що

виникло на певному етапі розвитку людства. Закон суспільного поділу

праці лежить у самій основі виокремлення туристичної діяльності як

галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в ускладненні

внутрішньогалузевої структури та зв‘язків, у формуванні

міжгалузевого комплексу індустрії туризму [1].

Слід відмітити, що розвиток туризму потребує значного обсягу

інвестицій, особливо для розбудови сфери гостинності, на екологічні

та реставраційні програми, тощо, що вказує на зв‘язок туризму з

112

іншими галузями економіки, його залежність від загального рівня

економічного розвитку країни. Разом із тим, розвиток туризму

стимулює розвиток економіки, забезпечує мультиплікаційний ефект,

особливо відчутний у сфері зайнятості [2].

Крім того, величина туристичних потоків залежить від вартості

послуг, від ціни на основні та додаткові послуги, супутні послуги та

товари, що впливають на рівень цін індустрії туризму. Цінова політика

країни в галузі туризму, а також обмінний курс валют створюють

порівняльні переваги і впливають на конкурентні позиції

національного туристичного ринку на ринках вищих рівнів [3].

Інтенсивна розбудова індустрії туризму сприяє її інтеграції в

національну та світову економіку і закріпленню провідних позицій на

світовому туристичному ринку, що дає можливість спостерігати

наступну закономірність: чим вищий рівень економічного розвитку

країни, тим більш інтегрованою до національної економіки є індустрія

туризму і тим більше вона інтегрована у світову економіку, має на

світовому ринку туристичних послуг більший вплив. Прикладом

прояву даної закономірності виступають національні туристичні ринки

США, розвинених європейських країн, які займають ключові позиції

на світовому туристичному ринку [2].

Щодо формування туристичного ринку України, то він є ринком

країни з ринковою моделлю економіки та середнім рівнем соціально-

економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію

туризму відповідно до регіональних (європейських) стандартів [3].

Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у

світовому туристичному обміні. Мотиваційними цінностями для

розвитку внутрішнього та іноземного туризму залишиться класичне

поєднання природних і культурно-історичних ресурсів країни.

Висновки. Отже, туризм підвладний дії економічних законів:

закону вартості, продуктивності праці, суспільного поділу праці,

постійного зростання людських потреб та іншим, а також

характеризується такими ознаками як: розвиток туризму потребує

значного обсягу інвестицій, що вказує на зв‘язок туризму з іншими

галузями економіки, його залежність від загального рівня

економічного розвитку країни; величина туристичних потоків

залежить від вартості послуг, від ціни на основні та додаткові послуги,

супутні послуги та товари, що впливають на рівень цін індустрії

туризму; чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим більш

інтегрованою до національної економіки є індустрія туризму.

113

О. Марчук

Науковий керівник – к. е. н., ст. викладач Ю. М. Римар

АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ В УКРАЇНІ

Актуальність. Зростання обсягів туризму у світовому

масштабі, його вплив на роз- виток соціально-економічних показників

роблять туризм потужною силою у просуванні сталого розвитку. Це

знайшло відображення у декларуванні Генеральною асамблеєю ООН

2017 року Міжнародним роком сталого туризму, в рамках якого у нас

також проголошено Рік туризму заради розвитку в Україні. Це дає

можливість для просування вкладу туристичної галузі в економічну

стійкість, також туризм для України важливий і як засіб об‘єднання

нації, і як складова економічного піднесення держави та зміцнення

авторитету країни на міжнародному ринку туристичних послуг[1].

Мета даної роботи полягає у аналізі туристичних потоків в

Україні, а саме: аналіз динаміки в‘їзного та внутрішнього туризму,

оцінка державної політики в галузі туризму, визначення напрямів

подальшого вдосконалення та розвитку туристичної галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження.У 1990-х рр. туризм

в Україні розвивався, переважно, з орієнтацією на виїзд. Однак за

останнє десятиліття намітилася тенденція переорієнтації на в‘їзний і

внутрішній туризм. Проте, політично-нестабільна ситуація, а

найперше воєнні дії на Сході України спричинилися до зменшення

кількості іноземних туристів протягом останнього року. Зокрема, різко

знизились туристичні потоки до тимчасово окупованого Криму та й

інші регіони відчули зменшення іноземних відвідувачів. Але з іншої

сторони вітчизняні туристи збільшили кількість мандрівок Україною,

тим самим стимулюючи надходження від внутрішнього туризму,

особливо в Карпатському регіоні, Закарпатті, Львівщині та Одещині.

Щоб оцінити сучасний стан туризму в Україні ми проаналізуємо

обсяги в‘їзного та внутрішнього туризму.Спостерігається тенденція до

зростання кількості іноземних туристів, метою поїздки яких був

туризм. 2016 рік характеризується збільшенням в‘їзного потоку

туристів на 19912 осіб порівняно з попереднім роком [2].

Протягом останніх двох років спостерігається збільшення

потоку внутрішніх туристів Так, кількість внутрішніх туристів

збільшилася з 357027 осіб у 2015 році до 453561 особи у 2016 році [2].

На фоні досить непростих умов ведення туристичного бізнесу в

Україні, останнім часом спостерігається збільшення кількості осіб, які

114

мандрують за кордон, що можна пояснити все більшою доступністю

іноземного турпродукту для людей із середнім рівнем доходу.

Також позитивною (до 2014 р.) була тенденція, яка відображала

невпинне збільшення кількості іноземних громадян, бажаючих

відвідати Україну – їхня чисельність за останніх тринадцять років

збільшилася у 3 рази. Проте минулі 2014-2015 роки після окупації

Кримського півострова та введення російських військ на територію

Східної України стали не надто сприятливими для розвитку туризму.

За прогнозом ЮНВТО очікується, що Україна до 2020 р. може

ввійти в першу двадцятку країн з найбільш популярними напрямами

туризму. ЗУ «Про туризм» від 15 вересня 1995 року туризм визнано як

одну з найперспективніших галузей і проголошено пріоритетним

напрямом соціально- економічного та культурного розвитку.

Також, в нашій країні склалась досить складна ситуація із

отриманням відповідних доходів від туристичної галузі та їх

підрахунком.Наприклад, за даними на сайті ВТО, Україна у 2013 р. за

кількістю туристичних прибуттів прирівнюється до Австрії – 24 млн.

осіб, проте Австрія отримала прибутки від туристів у розмірі 19,4 млн.

$, а Україна – 3 млн. $ (Всесвітня Туристична Організація, 2014).

Так, за даними ЮНВТО, Франція залишається найбажанішою

країною для туристів зі всього світу – у 2015 р. її відвідало 84,5 млн.

чол. За результатами аналізу статистичних даних, можна зробити

висновок, що трійку лідерських позицій по кількості відвідувань за

2015р. займають Франція, США та Іспанія, однак найбільші доходи від

туризму в цьому ж році отримали США, Китай та Іспанія, тоді як

Франція внаслідок низки причин, найперше внаслідок побоювання

туристів за свою безпеку через кількість терактів, втратила у 2015 р.

порівняно з 2014 р. понад 5 млн. дол. [1].

Висновки. Підсумовуючи зазначене, ми можемо

конкретизувати проблеми щодо розвитку туризму в контексті

зовнішньоекономічної діяльності країни, а саме: висока чутливість

туристичної діяльності до стану зовнішнього середовища і в тому

числі міжнародного; значна залежність розвитку іноземного туризму в

Україні від небагатьох країн; незначна питома вага кількості

міжнародних туристів, обслужених суб‘єктами туристичної діяльності;

невідповідність темпів зростання міжнародних туристичних прибуттів

у світі з відповідними показниками в Україні.

115

О. Мельник

Науковий керівник – к.е.н., доц. О.П. Макар

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РОЗВИТОК

МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

Глобалізація, як сукупність процесів націлених на світову

уніфікацію та інтеграцію, торкається усіх сфер людської діяльності.

Враховуючи таку широку сферу впливу, стає зрозуміло, що вона

безпосередньо впливає і на чинники розвитку міжнародного туризму.

Вплив глобалізаційних процесів на розвиток міжнародного

туризму досліджували такі вчені як: Воронін І.М., Вороніна

А.Б., Грико Є.В., Зайцева В.М., Корнієнко О.М., Кучеренко К. В. та ін.

Глобалізація у сфері міжнародного туризму має різні прояви,

насамперед, її прикладами у галузі туризму є створення

транснаціональних компаній (ТНК), зокрема, готельних мереж

(Marriott International, InterContinental Hotels Group, Hilton Worldwide,

AccorHotels), міжнародних туроператорів (TUI, Adventures by Disney,

Emirates Holidays, Thomas Cook Tours), об‘єднань авіаперевізників

(«Star Alliance», «SkyTeam», «Oneworld»), а також міжнародних

проектів («Світ Майя»).Створення ТНК призвело до спроб

міжнародної стандартизації у галузі туризму.На міжнародний туризм

також вплинув і розвиток ІТ-технологій, зокрема, створення та

використання глобальних систем розподілу («Galileo», «Amadeus»,

«Sabre», «Worldspan») та електронної комерції, що дозволилобудь-де

отримувати та розподіляти необхідну інформацію та ресурси в режимі

реального часу, а також спростити процеси продажу

туристичногопродукту.

Створення готельних ланцюгів, міжнародних туроператорів,

об‘єднань авіаперевізників, а також поширення електронної комерції

та глобальних систем розподілу і бронювання, також зумовило

неминучий вплив процесів глобалізації на міжнародні відносини, і як

результат, виникла потреба в управлінні туристичною діяльністю на

міжнародному рівні. В такому випадку випливає ще одна перевага

процесів глобалізації – створення глобального соціуму: розширення

наукових, соціальних, екологічних та культурних зв‘язків між

державами (ЮНВТО, СОТ, ООН, ОЕСР).Як результат,

розпочавсярозвиток міжнародної співпраці, що сприяєспрощенню

туристичних формальностей тастворенню орієнтирів для сталого

розвитку світового туризму (Глобальний етичний кодекс туризму)[1].

116

Однак, все ж непотрібно забувати, і про економічний ефект

туризму, який є основною категорією міжнародної торгівлі послугами.

Розглядаючи статистику туристичних субрегіонів у 2016 р. за

кількістю прибуттів туристів та доходів від туристичних подорожей,

варто відзначити, що Європа й досі залишається туристичним лідером.

Наступні рейтингові сходинки займають Азія і Океанія, Америка,

Африка та Близький Схід.Головними світовими країнами-лідерами за

попередніми показниками є: Франція, Америка, Іспанія,Китай та

Італія.Окрім надходжень, міжнародний туризм також сформував

експорт на 216 млрд. доларів за рахунок міжнародних послуг

пасажирського транспорту, що надавалися нерезидентам у 2016 році.

За період із 2015-2016 рр. частка міжнародного туризму у світовому

експорті товарів та послуг зросла на 1%. Таким чином, туризм зростає

швидше, ніж світова торгівля за останні п‘ять років.Також, згідно з

довгостроковим прогнозом ЮНВТО "Туризм до 2030 року",

очікується, що в період з 2010 по 2030 рр. кількість міжнародних

туристичних прибуттів у світі зросте на 3,3% у рік і до 2030 року

досягне 1,8 млрд. доларів США. Також, вважається, що в цей період

кількість туристичних прибуттів в країни, що розвиваються, зросте на

4,4% у рік, а в країнах з розвиненою економікою лише на 2,2% у

рік.Частка ринку країн з перехідною економікою зросла з 30% у 1980

р. до 45% у 2016 р., і як очікується, досягне 57% до 2030 р., що

відповідає понад 1 млрд. іноземних туристів [2].

Основний вплив процесів глобалізації на міжнародний

туризмможна прослідкувати у екологічній, економічній, культурній та

соціальній сферах людської діяльності. Усі ці аспекти є

взаємопов‘язаними, як і наслідки впливу глобалізації у сфері туризму.

На сьогодні, глобалізаційні процеси мають значний та беззаперечний

вплив на міжнародний туризм, а останній, в свою чергу,став не лише

проявом глобалізації, але й його рушійною силою, адже розвиток

міжнародного туризму сприяє комплексному розвитку усіх сфер

суспільної діяльності, що допомагає посилити глобалізаційні процеси.

117

А. Наскрипняк

Науковий керівник – к. е. н., ст. викладач Ю.М. Римар

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ

ГАЛУЗІ НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Актуальність. У сучасному глобалізованому світі туризм як

сфера господарської діяльності має величезне значення. Туризм є

джерелом отримання доходів як на мікро, так і на макроекономічному

рівнях. Створення конкурентоспроможного на внутрішньому та

світовому ринках туристичного продукту – одне з найважливіших

стратегічних напрямків розвитку Львівської області. Розвиток туризму

сприятиме зростанню добробуту і якості життя населення регіону,

вирішенню проблеми наповнення бюджетів усіх рівнів, залученню

іноземних інвестицій, створенню нових робочих місць.

Мета даної роботи полягає у визначенні соціально-

економічного значення туристичної галузі на прикладі Львівської

області, а такожїї впливу на соціально-економічний стан регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. Соціально-

економічне значення туристичної галузі полягає у тому, що вона

поєднує в собі понад 50 суміжних галузей: культуру, мистецтво, науку,

освіту, спорт, готельне господарство, медицину, торгівлю, харчування,

транспорт, зв‘язок, фінанси, побут, інше. Проте загальноекономічний

спад, політична нестабільність, втрата значного туристичного та

курортно-рекреаційного потенціалу через окупацію Криму, військові

дії на сході країни мають значний негативний вплив на розвиток

туристичної індустрії в Україні. Однак, крім глобальних чинників,

стримують розвиток туризму низький рівень готельного сервісу,

недостатня кількість комфортабельних готельних місць, дефіцит

кваліфікованих кадрів, низький рівень маркетингу туристичної

діяльності тощо.

Проаналізуємо більш детально розвиток туризму на прикладі

Львівської області, де туристичний бізнес стрімко інтегрується у

світову туристичну індустрію, набуває все відчутнішого значення для

місцевого господарства. Львівська область серед областей України

посіла друге місце у 2015 р., після м. Києва, за кількістю реалізованих

туристичних путівок, друге – за чисельністю розміщених у готелях і

п‘яте – за кількістю суб‘єктів туристичної діяльності. Упродовж 2016

року в області діяли 272 суб‘єкти туристичної діяльності. Їх послугами

скористалися 182 тис. осіб, що в 1,6 раз більше, ніж у 2015 році[2].

118

Упродовж 2015 р. в області діяв 221 суб‘єкт туристичної

діяльності, серед них 60% – турагенти, 24% - туроператори та 16% –

екскурсійні фірми. У 2015 р. тут працювало 715 осіб, з яких 49,8%

мали вищу або середню спеціальну освіту в галузі туризму[2].

Суб‘єкти туристичної діяльності Львівщини у 2015 р. надали

послуги 112 тис. осіб (у 2014 р. – 92,1 тис. осіб). Серед них 54% склали

громадяни України, що виїжджали за кордон, 43% – внутрішні туристи

та 3% - іноземці[3]. Кількість вітчизняних туристів, що скористалися

послугами турфірм Львівської області для відпочинку за кордоном

сягнула у 2015 р. 61 тис. осіб, які відвідали 59 країн світу, лідерами

серед яких були Болгарія (11 тис. ос.), Єгипет (8 тис. ос.), Туреччина (8

тис. ос.), Польща (5 тис. ос.), Греція (5 тис. ос.) та Угорщина (4 тис.

ос.).

У 2015 р. туристичними підприємствами Львівщини надано

послуги іноземним туристам із 34 країн світу, лідерами з яких є

Азербайджан, Білорусь, Німеччина, Молдова та Австрія.

Найпопулярнішою метою туристично-екскурсійних подорожей

залишається дозвілля і відпочинок – з такою метою у 2015 р.

подорожувало 76,7% від загальної кількості туристів.Однак, варто

зазначити, що при сумарних надходженнях від туристів і екскурсантів

за 2015 р., що потрапили в економіку регіону в розмірі 509,4 млн. грн.

прямі податкові надходження, направлені в бюджет, склали всього 8,9

млн. грн., що може свідчити про значну тінізацію доходів турфірм [1].

Висновки. Такий великий розрив між надходженнями від

туристів, які потрапляють в економіку, і прямими надходженнями до

бюджету свідчать про наявність таких проблем:відсутність

ефективного фіскального механізму і системи обліку надходжень від

туризму; відсутність чітких та ефективних дій зі сторони органів

управління туризмом щодо боротьби з недоплатою платежів до

бюджету. Щоб туризм став однією з найбільш розвинених галузей

національної економіки потрібно активніше популяризувати

внутрішній туризм, систематично проводити великі рекламні кампанії,

розробляти різноманітні програми для залучення різних категорій

іноземних туристів тощо.

119

Л. Остапенко

Науковий керівник – к.,б.,н., ст.викладач Н.Є. Паньків

ОЦІНКА ПРИРОДНО-БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

НА ТЕРИТОРІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У процесі формування ринкового середовища в Україні значне

місце відводиться реформуванню туристичної галузі. Актуальність даної

теми полягає у тому, що визначення туризму провідним напрямком

розвитку економіки, спрямування державної політики на стимулювання

туристичної сфери дає змогу підприємствам туристичної галузі

підвищувати ефективність господарювання, розширення ринкової

пропозиції з урахуванням вимог вітчизняних та закордонних туристів.

Об‘єктом даної роботи є природні та бальнеологічні ресурси

Львівької області. Предметом є особливості формування і

використання туристичних ресурсів Львівської області, їх географічне

розповсюдження, потенційні запаси, сучасний та перспективний

рівень використання.

Мета дослідження - розкрити сутність географічного положення

даної області, оцінити перспективи розвитку туризму, проаналізувати

напрями його реалізації та відповідно дати орієнтовну оцінку

ресурсним можливостям Львівської області.

Львівська область розташована в західній частині України. Як

адміністративна одиниця вона утворилася 4 грудня 1939 року у складі

УРСР. Її площа складає 21,8 тисяч кв. км. (3,6% від загальної території

України). Область Межує: на півночі і північному сході — з

Волинською і Ровенською областями, на заході і південному сході — з

Тернопільською й Івано-Франківською областями, на півдні — із

Закарпатською областю, на заході — з Польщею. На південному

заході області розташовані хребти Українських Карпат. Північна

частина області розташована в лісостеповій зоні. Має сприятливі

умови для розвитку сільського та рекреаційного господарства.

Природні умови області різноманітні. Основна частина її території

входить у зону лісостепу, на півночі розташована зона лісів, а на півдні -

гори Карпати. Близько 80% території області рівнинна, зайнята

розчленованою Волино-Подільською височиною, що поділяється на

Волинське та Подільське плато. На території області беруть свій початок

ряд важливих водних артерій Центрально-Східної Європи - Дністер,

Західний Буг та Сян. Ґрунти - переважно темно-сірі підзолисті та лучні.

120

Клімат помірно-континентальний. Природні умови області сприятливі для

розвитку сільського та рекреаційного господарства.

На території області знаходяться родовища нафти і газу, поклади

вугілля, великі запаси глини, піску, гіпсу, вапняку, пісковиків, піщано-

гравійних сумішей; відкрито 4-й родовища лікувально-мінеральних вод

типу „Нафтуся". Область відома курортами Трускавець, Моршин,

Східниця.

Лікувальні торф'яні грязі Львівщини, представлені Неми-

рівським, Велико-Любінським, Моршинським родовищами та

родовищем Щкло із загальними запасами 462 тис. м3, повністю

забезпечують теперішні і перспективні потреби функціонування на

їх базі санаторно-курортних установ.

Область складається з п'яти природних районів - гірські Карпати

на півдні, прилегла до них Передкарпатська височина, Подільська

височина (плато) - в центральній частині. Мале Полісся й Волинська

височина - на півночі. Найвищими гірськими вершинами є гори Розлуч

( 935 м над рівнем моря), Парашка ( 1271 м ), Пікуй ( 1406 м ).

Природно-заповідний фонд області складається з 335 об'єктів

загальною площею 112,9 тис. га (5,2% території області) і

представлений всіма категоріями заповідності. Найціннішими з них є

заповідник "Розточчя", національні природні парки "Яворівський" та

"Сколівські Бескиди".

Для водних видів відпочинку, оздоровлення і туризму найбільш

придатними є ріки: Дністер, Стрий, Свіча, Західний Буг, окремі штучні

водойми в околицях Львова та Яворівському районі.

Отже, природний рекреаційний потенціал області є досить

великий, проте використовується він далеко неефективно. Особливо це

стосується бальнеологічних ресурсів, які навіть в Трускавці

використовуються на 50 %, в інших курортах - на 2-10%. Лікувальні

мінеральні води інших родовищ в кращому випадку використовуються

для розливу (Солуки, Олеська, Надбужанська та інші).

Однак, для більш ефективного розвитку області сфері економічних

відносин слід зосередитися на пошуку шляхів і засобів вирішення

існуючих проблемних питань, а саме: підвищення ефективності

функціонування закладів санаторно-курортної сфери, туризму і

відпочинку шляхом створення більш сприятливих умов господарювання;

зниження податкового тиску; запровадження гнучких систем платежів за

природні, в тому числі рекреаційні, ресурси; надання їм більшої

фінансової незалежності.

121

Л. Остапенко

Науковий керівник – к.е.н.,ас. Стадницька Ю.Ю.

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ: ПОРІВНЯННЯ РОЗВИТКУ

МІЖНАРОДНИХ РИНКІВ

«Індустріальний туризм» – це вид активного туризму,

зосередженого в промислових регіонах, що має за мету ознайомлення з

витворами індустріальної архітектури, відвідування працюючих

виробничих підприємств, визначено за автором Каурова А.Д та ін.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що даний

напрямок туризму набуває все більшого розмаху, та знаходить дедалі

більшу кількість прихильників.

Мета дослідження - розкрити сутність індустріального туризму,

оцінити його розвиток на різних міжнародних ринках, проаналізувати

напрями його реалізації та відповідно дати орієнтовну оцінку

ресурсним можливостям цього виду в нашій країні.

До завдань даного дослідження можна віднести пошук нових

об‘єктів, які можуть бути перетворені в туристичні атракції, тобто

адаптовані для туристичних потреб, а також просування таких

об‘єктів, показ кращих творінь індустріальної цивілізації.

У світі користуються попитом екскурсії на великі заводи та

фабрики, де туристів знайомлять з функціонуванням промислових

комплексів, технологією та історією створення певної продукції,

наприклад, надзвичайно популярний ретротур на металургійний завод

«A. Finkl and Sons steel factory» у Чикаго. Туристи не лише дізнаються

про каторжну працю металургів у ХІХ столітті, але і мають

можливість відчути її на собі. Загалом, місто Чикаго є досить вдалим

прикладом розвитку індустріального туризму. Туристи можуть

замовити дводенний тур індустріального Чикаго по виробничих

підприємствах міста.

США справді можна вважати лідером розвитку індустріального

туризму. У практиці країни є розроблені тури індустріального

напрямку як не одноразового випадку, а широкого спрямування.

Якщо говорити про розвиток індустріального туризму у Європі,

то звичайно виділяється стрімким розвитком Німеччина. Земля

Північний Рейн - Вестфалія відома своїми масштабними проектами по

перетворенню індустріальних монстрів в сучасні зони відпочинку та

житлові квартали. Практично всі основні визначні пам'ятки регіону -

це колишні металургійні заводи або шахти. Прикладом є ландшафтний

122

парк Дуйсбург-Норд. Це не тільки суспільний простір, але і місце

проведення різних виставок, фестивалів та концертів. Є тут і басейн,

глибиною 13 метрів, в колишньому газометр, і величезний театр в

приміщенні колишньої електростанції.

Ще одним прикладом у Європі є Швеція, де знаходиться

промисловий об‘єкт, що приваблює туристів є Залізнодорожній завод

Енгельсберг - металургійний завод, історична пам'ятка, віднесена в

список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Об‘єктів реалізації та розвитку індустріального туризму є багато

у Європі – Шахтарське місто Рерус у Норвегії, деревообробна фабрика

у Верлі (Фінляндія), Піденний канал у Франції, Кам‘яновугільний

басейн у регіоні Нор-Па-де_капе у Франції тощо.Таким чином, на

території Європи індустріальний туризм є досить поширеним. Однак

це поняття тут ще не настільки диверсифіковане як у США.

На території України є також чимало об‘єктів на яких частково

впроваджені екскурсії, а деякі мають великий потенціал. А саме:

Дніпровська ГЕС в Запоріжжі - під час екскурсії можна побачити діючі

турбіни в машинному залі, макет станції, дізнатись про її історію.

Чорнобильська зона відчуження – це справжній техногенний спадок.

Дренажно-штольна система «Микільська» в Києві - поблизу від Києво-

Печерської лаври в глибині косогору на початку XX століття була

побудована дренажна штольня, що налічує близько трьох кілометрів

підземних ходів на двох рівнях. Одеський морський порт – це окремий

об‘єкт який ззовні не оцінити, лише всередині можна насолодитися

цією атмосферою. Кар'єр Південного гірничо-збагачувального

комбінату в Кривому Розі- найбільший у Європі, Взагалі, Кривий Ріг –

це центр індустріального туризму, адже тут багато великих

промислових виробництв, кожне з яких може стати об‘єктом для

екскурсії. Таким чином, в Україні практика проведень екскурсій на

промислові об‘єкти існує, проте такі екскурсії тут носять не

систематичний, а швидше разовий характер.

Україна має досить потужний потенціал щодо розвитку даного

виду туризму. Основні переваги для підприємств та заводів – це

реклама продукції, додатковий прибуток, зайнятість площ, які

простоюють, також можливість залучення інвестицій.

Переваги для туристів – ознайомлення з різними видами

виробництва, розширення кругозору, також можливість вибрати нову

професію, чи перекваліфікуватися. Для іноземних туристів такі

екскурсії допомагають зрозуміти, які виробництва функціонують у

місті, не лише побачити архітектуру міста чи регіону, але ще й

123

ознайомитися з виробничим комплексом, і вітчизняною продукцією,

побачити місто «із-середини».

Л. Павлюк

Науковий керівник – к. геогр. н., ас. М. В. Мирош

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ В

УКРАЇНІ

Актуальність. Важливим напрямом розвитку аграрного сектора

економіки України та сільських територій є прискорення розвитку та

функціонування сільського туризму. Пріоритетність розвитку

сільського туризму в країні зумовлюється необхідністю невідкладного

розв‘язання соціально-економічних проблем сучасного села,

головними з яких є різке зменшення кількості населення, зростання

безробіття, масова міграція селян.

Мета даного дослідження розглянути сучасний стан та

визначити основні перспективи розвитку сільського туризму в

Україні.

Розвиток та популяризація сільського зеленого туризму в нашій

країні пов‘язані зі створенням у 1996 р. Спілки сприяння розвитку

сільського зеленого туризму як всеукраїнської громадської

неприбуткової організації, що запровадила поняття «сільський зелений

туризм»[1]. Сутність цього поняття полягала не лише у відпочинку, а й

у збереженні (відновленні) природного середовища та етнокультурної

ідентичності українського селянина.

Протягом останніх років в Україні формується розуміння

сільського зеленого туризму як специфічного виду туризму, що має

рекреаційний, відпочинковий, оздоровчий та/або пізнавальний

характер, зосереджений у сільській місцевості і пов‘язаний із наданням

послуг (з тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного за-

безпечення тощо) фізичним особам шляхом використання майна,

земельних ділянок та трудових ресурсів осіб, які займаються

сільськогосподарською діяльністю та/або проживають у сільській

місцевості, а також природного, культурного, етнографічного та

соціального потенціалу регіону [1].

Характерним показником при дослідженні стану

підприємництва у сфері сільського зеленого туризму є кількість

агроосель чи агросадиб. Розміщення агросадиб на території України є

124

нерівномірним, що зумовлено природно-кліматичними умовами,

наявністю історико-культурних об‘єктів та збереженням національних

самобутніх традицій. Найбільша кількість агроосель зосереджена у

Карпатському регіоні України, зокрема 68,7% садиб від загальної

кількості знаходяться в Івано-Франківській області, 13,5% садиб

розташовані в Львівській області, а 7,4% - зареєстровані в

Чернігівській області [3].

За даними Державної служби статистики України, за період

2012-2014 pp. спостерігається скорочення туристичних потоків та

обсягів діяльності туристичного підприємництва, у тому числі і в

сільській місцевості. Результати дослідження показали, що кількість

фізичних осіб - підприємців, які здійснюють підприємницьку

діяльність в сфері сільського туризму, в Україні у 2014 р. порівняно з

2013 р. загалом зменшилась на 52 садиби і становить 233 [2].

Якщо ж оцінювати кількість туристів, які скористалися

послугами сільського зеленого туризму в 2014 р. у розрізі областей

України, то беззаперечним лідером залишається Івано-Франківська

область (8316 осіб у 2014 р.), друге місце по кількості відпочиваючих

туристів посідає Львівська область (5227 осіб у 2014 р.), зразу ж нею

розташовується Чернівецька область (5207 осіб у 2014 р.) [2].

Розвиток сільського туризму є позитивним для України,

враховуючи можливість із його допомогою створити нові робочі місця

за відсутності потреби у значних капіталовкладеннях на розвиток цієї

сфери. Однак є фактори, які гальмують розвиток сільського туризму:

відсутність нормативно-правової бази, яка регламентує розвиток

сільського туризму, відсутність належних умов для розміщення

туристів, незадовільний стан об‘єктів туристичної інфраструктури,

незадовільний стан щодо гарантування безпеки туристів [3].

Висновки. Пріоритетність розвитку сільського зеленого

туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю

невідкладного розв‘язання соціально-економічних проблем сучасного

села, що передбачає відновлення трудового потенціалу, припинення

безробіття, міграційних процесів, підвищення матеріального

добробуту сільського населення тощо. У цьому контексті сільський

туризм слід розглядати як один із засобів отримання доходів сільським

населенням, як компонент комплексного розвитку сільських територій

і сільської інфраструктури, а також як один із чинників стратегії

подолання бідності у сільській місцевості .

125

У. Папірник

Науковий керівник – к. е. н., ас. О. Р. Роїк

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОГО

РЕАБІЛІТАЦІЙНО-СОЦІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ НА ПРИКЛАДІ

РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ В СМТ. ВЕЛИКИЙ ЛЮБІНЬ

У системі світового розвитку туризму особливе місце на

сьогодні відводиться інклюзивному туризму (туризму для осіб з

інвалідністю або з обмеженими можливостями здоров‘я)[1], який

знаходиться у структурі соціального туризму та в Україні практично

не розвинений.

Мета даного дослідження – висвітлити основні проблеми

правового забезпечення розвитку інклюзивного туризму в Україні.

Інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм – це сучасний

вид туризму, який дозволяє включити у туристичну діяльність будь-

яку людину, незалежно від її фізичних можливостей, з урахуванням

особливостей її фізично-психологічного стану і забезпеченням

доступності до об‘єктів туристичного інфраструктури [2]. Складається

з таких напрямків: лікувально-оздоровчого; культурно-пізнавального;

професійно-трудового; неолімпійського фізкультурно-спортивного;

сімейно-молодіжного та професійно-трудового.

Актуальність впровадження інклюзивного реабілітаційно-

соціальному туризму в Україні на сьогодні набуває особливого

значення у зв‘язку з проведенням антитерористичної операції. В

державі на початок 2016 року кількість осіб з інвалідністю становить

2,74 млн. осіб.

Розроблено законопроект № 4271 «Про внесення змін до деяких

законів України щодо інклюзивного реабілітаційно-соціального

туризму». Мета законопроекту – запровадити на законодавчому рівні

поняття інклюзивного реабілітаційно-соціального туризму, як систему

заходів спрямованих на відновлення та розвиток фізичного,

соціального, духовного, творчого та інтелектуального рівня

життєдіяльності особи з урахуванням фізичних та психічних

можливостей для сприяння її інтеграції в суспільство[3].

Водночас законопроект потребує доопрацювання, так як лише

дублює статті з чинного закону про «реабілітацію інвалідів», які

представлені в іншому порядку або частково змінені. Крім того,

бюджетні кошти, виділені на реабілітацію, використовуються

126

неефективно, тому що лікувальні заклади перебувають у

підпорядкуванні різних міністерств і відомств.

Яскравим прикладом постає будівництво реабілітаційного

центру у Великому Любліні, розпочате у 2008 році. Реабілітаційний

комплекс включатиме готель на 150 місць, 13 аудиторій для

впровадження новітніх технологій, конференц-зал, їдальню на 200

осіб, бальнеологію, відкриті спортивні майданчики та бювет.

Будівництво такого комплексу дозволило б не тільки збільшити

кількість реабілітаційних місць, підвищити їх якість, надати нові

освітні професії, а й створити нові робочі місця для осіб з особливими

потребами паралельно з реабілітаційним процесом.

Минуло вже майже 10 років з початку будівництва, а комплекс

ще досі не працює, і яка його подальша доля невідомо. Початково

згідно з кошторисною вартістю І черги будівництва реабілітаційного

комплексу (99127,7 тис. грн у цінах 2012 року), затвердженою наказом

Мінсоцполітики від 20.12.2012 № 771, і титулом будови цього об‘єкта

вартість робіт у 2015 році становила 2000 тис. грн (у т.ч. будівельно-

монтажні роботи – 1223,5 тис. грн; устаткування, меблі, інвентар –

190,7 тис. грн, інші витрати – 585,8 тис. гривень). Аудит свідчить, що у

вересні 2015 року Мінсоцполітики було активізовано роботу із

завершення будівництва І черги реабілітаційного комплексу і

доручено Фонду визначити обсяг коштів, необхідних для його

завершення з наступним передбаченням видатків Львівському центру

на цю мету.На даний момент триває також збір коштів на добудову

реабілітаційного комплексу, теперішнім призначенням якого має бути

реабілітація бійців, що зазнали травм під час АТО[1].

Висновки і пропозиції. Таким чином, основною метою

розвитку інклюзивного реабілітаційно-соціального туризму має бути

забезпечення рівних можливостей та реалізація конституційних прав

цієї категорії громадян, створення сприятливих правових, політичних,

соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних

умов і гарантій для забезпечення людського розвитку та інтеграції у

суспільне життя.

127

М. Перчиць

Науковий керівник – д.ф.н., проф. І.З. Дуцяк

ОГЛЯД СУЧАСНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ

ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ МАРКЕТИНГУ ТУРИЗМУ

Опрацьовано найпрестижніші англійські наукові журнали в

галузі маркетингу в туризмі: ―Journal of Hospitality Marketing and

Managemen‖, ―Journal of Travel and Tourism Marketing‖, ―Journal of

Vacation Marketing‖ за період з 1992 по 2017 рік.

Маркетингові дослідження в туризмі — це функція, що пов'язує

за допомогою інформації туристичне підприємство з ринками,

споживачами, конкурентами й іншими елементами середовища його

функціонування.

До найпоширеніших проблем досліджень належать:

1. Однією з найголовніших проблем постає проблема вибору

методів маркетингових досліджень.

2. Наступною проблемою є відсутність зацікавленості з боку

керівництва і нерозуміння необхідності проведення

маркетингових досліджень.

3. Нестача досвіду у правильності використання результатів

досліджень.

4. Ще однією проблемою є наявність сумнівів щодо результатів

дослідження.

Кожна фірма самостійно визначає тематику і обсяг

маркетингових досліджень з наявних проблем неї можливостей та

потреб у маркетингової інформації, тому види маркетингових

досліджень, проведених різними фірмами, можуть бути різними.

Проаналізувавши анотації, можна сказати, що найпоширенішим

методом збору первинної маркетингової інформації є опитування.

Його переваги полягають, передусім, в практично необмеженої сфери

його можливого застосування. Це дає їм змогу отримати дані як про

поточному поведінці об'єкта, а й її поведінку у минулому і намірах у

майбутньому.

Більшість осіб, які приймають рішення про проведення

досліджень, бачать основні перешкоди в розвитку дослідницької галузі

у внутрішньо - організаційних факторах. Так, крім нерозуміння

керівництвом необхідності досліджень (30%), також виділяють

невміння використовувати отримані дані (23%), та відсутність

128

фінансування (16%). Тільки 12% відзначають некомпетентність

зовнішніх провайдерів.

Не всі керівники підприємств до кінця розуміють доцільність

проведення маркетингових досліджень. Через недовіру до їх

результатів замовляють дослідницьким компаніям лише польовий

етап, а планування й аналіз здійснюють самі. Проте невміння

правильно використовувати результати досліджень призводить до

негативних наслідків, тому більшість замовників дедалі частіше

очікують на виході не просто базової інформації, а дієвих рішень, що

будуть здатні допомогти у досягненні цілей їх компаній.

Обсяг інформації, отриманий внаслідок огляду публікацій,

у даній публікації може бути висвітленим лише фрагментарно.

Г. Петько

Науковий керівник – д. г. н., доцент Т. І. Божук

ВИЇЗНИЙ ТУРИЗМ: УКРАЇНА – ГРЕЦІЯ

Сучасний етап розвитку суспільства визначає туризм як одну із

невід‘ємних складових життя людей. У процесі інтенсивного розвитку

туристичної індустрії відбувається досить швидкий процес зміни

основних туристичних напрямків, оскільки і смаки туристів

змінюються із такою ж швидкістю. Напрямок Греція став популярним

зовсім нещодавно, продовжує набирати обсяги, тому і став метою

дослідження виїзного туризму до цієї країни.

Виїзний туризм, згідно зі законом України «Про туризм»

визначено як – «подорожі громадян України та осіб, які постійно

проживають на території України, до іншої країни» [1]. В процесі

отримання візи та виїзду за кордон кожен турист стикається із такими

туристичними формальностями: паспортні та візові, поліцейські, митні

та валютні, медичні, страхові.

Найпопулярнішим регіоном за кількістю туристів (згідно даних

ЮНВТО станом на 2016 р.) є, звичайно, Європейський регіон, друге

місце посідають країни Азії, третю позицію займає Американський

регіон тощо. Для українських туристів (за даними Державної служби

статистики за 2016 р.) популярними були: Туреччина, Єгипет, ОАЕ,

Греція, Білорусь, Польща, Австрія, Німеччина та Болгарія.

Територія Греції розкинулась на Балканському півострові, має у

своєму підпорядкуванні значну кількість островів, омивається

129

Середземним та Егейським морями. Найпопулярнішими містами у

Греції (за даними туристичного сайту Tripadvisor) є острови Крит,

Санторіні, Корфу та Афіни.

Цей цікавий напрямок для відпочинку на сучасному ринку

пропонують Баварія-тур, Музенідістревел, Тур груп, ТПГ та Анекс

тур. Таким чином, на основі проведеного дослідження можемо

сказати, що явище виїзного туризму набуває все більшого розвитку.

Напрямок Греція займає лідируючу позицію у списку країн, які

обирають українські туристи для відпочинку, оскільки вона має всі

необхідні для цього передумови: ресурси, інфраструктурну базу та

невисоку цінову політику.

Х. Рабченюк

Науковий керівник – к.е.н., доц. І.С. Дулин

ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ В РОЗВИТКУ ГІРСЬКОЛИЖНОГО

ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Гірськолижний туризм став одним з найважливіших соціально-

економічних явищ, що впливають на розвиток окремих гірських

територій, країн і регіонів. При його розвитку виявляється сильний

мультиплікативний ефект на багато галузей, що сприяє сталому

соціально-економічному розвитку територій.

На жаль, в Україні, не приділяється належної уваги розвитку

гірськолижного туризму, хоча його економічна вигода визнана у

всьому світі. Наслідком цього стала відсталість існуючих вітчизняних

гірськолижних туристичних центрів від світових стандартів і

нездатність їх задовольнити зростаючий попит на гірськолижний

відпочинок. Низький рівень сервісу і швидко зростаючі ціни

приводять до переорієнтації вітчизняних любителів гірськолижного

туризму на закордонні гірськолижні туристичні центри.

В останні роки все більшої популярності в світі отримує

гірський туризм, і Україна тут не виняток. За різними оцінками

сьогодні у нашій країні налічується лише любителів гірськолижного

спорту більш 3 млн. з щорічним приростом їх числа приблизно на 8% в

рік. Але вітчизняні гірськолижні центри поки що розвинені

недостатньо і не можуть надати необхідний рівень послуг.

Теоретичні аспекти відбудови сфери туризму досліджуються в

роботах таких вітчизняних вчених: Барчукова Н.С., Онищенко В.О.,

130

Долішнього М.І., Євдокименко В.К., Жупанського Я.І., Ткаченко Т.,

Шаблія О.І., Квартальнова В.А., Кифяка В.Ф., Крачило М.П., Благуна

І.С., Кравціва В.С. та інших.

Основним фактором розвитку гірськолижного спорту є

відповідність природних умов - необхідна наявність щільного

сніжного покриву протягом декількох місяців в році. Також

значущими факторами є рельєф, висота місцевості, погодні умови

сезону та інші. У любителів цього виду спорту на території України

популярністю користуються чотири основні гірськолижні курорти,

це – Буковель, Яблуниця, Славсько та Драгобарт.

Гори розташовані на території 4 областей України: Львівської,

Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецький. Регіон також

умовно поділяється на 2 частині - Прикарпаття і Закарпаття. Прикар-

паття - це Івано-Франківська і Чернівецька області, Закарпаття -

Закарпатська область. Частина Львівської області також розташована

на території гір (південна).

Туризм упродовж усієї історії свого економічного існування

переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно

розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш

помітне місце в світовій економіці за показником швидкості обігу

капіталу, кількістю зайнятих, обсягом експорту послуг, в якості

джерела доходів для національних бюджетів. Рівень споживання

туристичних послуг є одним з важливих індикаторів якості життя.

Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є

пріоритетним напрямком національної економіки і культури,

важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни,

джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою

умовою збереження історико-культурної спадщини.

Розвиток лижного туризму викликає необхідність розробки на

науковій основі генеральної схеми розміщення зон туризму та

організованого відпочинку в країні. Туристичне зонування території

країни повинне передбачати не лише місця для будівництва

туристичних установ, але і резервування територій для туристичних

маршрутів, які є головним вмістом активного відпочинку.

Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем

забезпеченості цінними природними та історико-культурними

ресурсами, здатними генерувати значний інтерес у вітчизняних та

іноземних туристів. Розвиток сфери туризму і діяльності курортів

України в цілому характеризується позитивною динамікою,

зростанням кількісних та якісних параметрів в'їзного та внутрішнього

туристичного потоку.

131

М.Ребрик

Науковий керівник – д.ф.н. проф. І.З.Дуцяк

ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ

В ТУРИЗМІ: ТУРИСТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА

СТРУКТУРА, МОДЕЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ

СТРУКТУР. УПРАВЛІННЯ В ТУРИЗМІ

Опрацьовано статті в журналі ―Tourism management‖ щодо

проблематики ―Туристична організація як соціальна структура,

моделювання організаційних структур. Управління в туризмі‖ за

період з 1982 по 2017 рр. Зі згаданої проблематики в опрацьованих

публікаціях було 82 статті.

Найпоширенішими проблемами досліджень виявилися такі:

Поширеною проблемою є виявлення впливу соціальної

ідентичності та ролі етнічної спільноти у розвитку туризму етнічної

спадщини; кількісні дослідження економічного, соціального та

культурного впливу туризму на стан дестинації; дослідження

чинників, які визначають стан партнерських відносини в туристичній

галузі, в тому числі стан партнерства з органами центральної,

регіональної та місцевої влади; проблеми туристичного бізнесу в

малих острівних державах (зокрема, йдеться про виявлення шкідливих

природних небезпек в цих країнах та їх вплив на прибутковість

туризму)

Ефективність управління діяльністю залежить від того,

наскільки правильно сформовано організаційну структуру управління

та наскільки вона відповідає меті діяльності організації. Організаційна

структура — це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів,

з стійкими відносинами, що забезпечують їх функціонування та

розвиток як цілого. Можна сказати, що структура управління — це не

що інше, як оптимальний розподіл роботи, прав і відповідальності,

порядку і форм взаємодії між членами колективу організації.

Унаслідок огляду публікацій на тему ―Туристична організація

як соціальна структура, моделювання організаційних структур.

Управління в туризмі.‖ виявлено широкий спектр проблем, які є

предметом зацікавлення фахівців у галузі туризмознавства, для

висвітлення яких потрібний більший обсяг публікації.

132

В.Романюк

Науковий керівник – д.ф.н.,проф. І.З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ: УПРАВЛІННЯ

ПРОЦЕСОМ ПРАЦІ В ТУРИЗМІ

Опрацьовано статті в журналі―Tourismmanagement‖ щодо

проблематики ―Управління процесом оплати праці в туризмі‖ за період

з 1982 по 2017 рр. Зі згаданої проблематики в опрацьованих

публікаціях було 97 статей.

Актуальними питанням статей є:виявлення та аналіз чинників,

які впливають на вибір роботи працівниками і задоволення роботою;

опрацювання студентами ситуацій, які можуть з ними статися на

майбутній менеджерській роботі; значення іноземних мов у сфері

туризму, як для працівників, так і для туристів; особливості управління

малими туристичними фірмами; застосування Інтернет-технологій у

галузі туризму;взаємозв'язок між конфліктом між сторонами: сім‘я

робочої сили (WFC), організаційні зобов'язання (OC) та задоволеність

роботою (JS) в готельній мережі; проблематика зацікавлення

менеджерів не тільки обізнаністю в галузі туристичного управління, а

й екологією навколишнього середовища; людські ресурси в туризмі;

сприяння навчальному туризму в сфері управління; зростання ділових

поїздок; роль ―зеленого‖ трансформаційного лідерства у просуванні

―зеленої‖ творчості через ―зелені‖ організації; роль зацікавленості у

співпраці з клієнтами у підвищенні лояльності, довіри та оцінки

брендів.

До поширених тем належать такі:

1. Проблема гендерного розриву у оплаті праці серед керівників

туристичних і виробничих фірм. Знання отримувалися дослідженням

того, що більше 20% керівників у туризмі - це жінки, на відміну від

менш ніж 6% у вибірці виробничих фірм. Розрив між чоловіками і

жінками в оплаті праці більший у туризмі, оскільки керівники жінок у

цій галузі працюють у порівняно менших компаніях, ніж у

виробництві. Індустрія туризму пропонує жінкам кращі шанси досягти

вершини, але жіночі керівники працюють у менших фірмах, які

пропонують меншу плату. Результати повинні спонукати до сприяння

тому, щоб жінки в індустрії туризму вирішували складніші завдання і

потрапляли на вищі лідерські позиції.

133

2. До проблем, які привертають увагу дослідників, належить

виявлення чинників, які формують у працівників туристичної галузі

відчуття задоволення роботою. Зокрема відзначають, що до таких

чинників належить відчуття працівником своєї конкурентоздатності,

можливостей своєї самореалізації та кар‘єрного росту.

3. Для аналізу проблем, які виникають під час управління

малими туристичними фірмами, переважно використовують метод

опитування, а також метод глибинного інтерв‘ю з

власниками-менеджерами.

4. Одним з напрямів досліджень, є також проблема володіння

іноземними мовами в туризмі. Внаслідок таких досліджень виявилося,

зокрема, що студенти туризму в континентальній Європі більше

зацікавлені у вивченні чужоземних мов порівняно зі своїми

британськими колегами.

5. Низка досліджень спрямована на аналіз проблеми дефіциту

кваліфікації у сфері гостинності. Результати оцінок показують, що

погодинна чиста заробітна плата є основними інструментами, що

використовуються фірмами для зменшення вад у важкодоступних

місцях та дефіциту кваліфікації. Проте є декілька чинників, що

впливають на умови місцевого ринку праці, такі як рівень безробіття,

рівень ділової активності, ціни на нерухомість та місцезнаходження

фірми в порівнянні з основними регіональними туристичними

напрямками, що суттєво впливає на ймовірність наявності

важкодоступних вакансій та дефіциту кваліфікації.

Очевидним є також те, що в процесі надання туристичних

послуг можуть виникнути проблематичні обставини, які неможливо

було передбачити. Правильне реагування працівників на нові

обставини має вирішальний вплив на ступінь задоволення потреб

туристів. Працівники, які безпосередньо беруть участь у процесі

надання послуг, визначають великою мірою структуру цих послуг та їх

рівень. Від їх знань, кваліфікації, умінь, досвіду та винахідливості

залежать результати діяльності, яка виявляється у ступені

задоволеності потреб туристів. Дуже часто в процесі реалізації

туристичного заходу ці працівники покладаються на власні сили та

вміння. Окрім знань і кваліфікації, вони мають володіти певними

особистісними ознаками, такими як креативність, комунікабельність,

особиста культура та культура обслуговування, здатність ризикувати,

творчо підходити до вирішення проблем.

Унаслідок огляду публікацій на тему ―Управління процесом

праці в туризмі‖ виявлено широкий спектр проблем, які є предметом

134

зацікавлення фахівців у галузі туризмознавства, для висвітлення яких

потрібний більший обсяг публікації.

C. Саган

Науковий керівник-д. ф. н., проф. І. З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ: ОРГАНІЗАЦІЯ

ВИРОБНИЦТВА ПОСЛУГ ЯК ФУНКЦІЯ ТУРИСТИЧНОГО

МЕНЕДЖМЕНТУ. УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ

Для даної наукової роботи я опрацювала статті з журналу

«Tourism Management» з 1982 по 2017 роки, щодо проблематики

«Ефективності менеджменту в туризмі». В опрацьованих публікаціях

висвітлено 79 статей на дану тематику.

Найпоширенішими аналізованими проблемами стали такі:

1. Статистичні дослідження, проведені протягом останніх

кількох років, які оцінюють важливі аспекти туризму, показали, що

пропозиція та попит на туристичні продукти зросли. Це дослідження

зосереджується на різних методах оцінки основної змінної

туристичних витрат: середні щоденні витрати на одного туриста.

2. Туристичні напрямки та туристи завжди були "м'якими

цілями" для терористичної діяльності. Хоча широко визнано, що

питанням є не те, ―чи терористи нападуть‖, а скоріше те, "коли", "як"

та "як підготуватися" до вирішення цих проблем. Запропоновані

підходи в літературі з кризового менеджменту, як видається, мало

допомагають туристичній владі в розробці та реалізації стратегії,

спрямованої на запобігання та пом'якшення терористичних нападів.

Дослідники приходять до висновку що організації, які займаються

управлінням туризмом, можуть і повинні відігравати активну роль у

координації зацікавлених сторін у галузі туризму в боротьбі з загрозою

тероризму.

3. Поширеним предметом дослідженьо є вплив конфліктів на

ефективне управління. Дослідники пропонують різні моделі, зокрема

модель, яка визначальним бере взаємозалежність зацікавлених сторін,

яка може стати підставою для їх об'єднання навколо спільних цілей.

Так звана "Модель керування м'якими цінностями" була обрана та

сконструйована в контексті корпоративного управління туризмом. Ця

135

модель забезпечує теоретичну основу, на основі якої потенційно може

бути виміряний ефективний процес керування поїздками.

4. На деяких дестинаціях провідними галузями економіки є

туризм і сільське господарство. Для прикладу, туризм є провідною

галуззю в Пенсільванії, поступаючись лише сільському господарству.

Предметом маркетингових досліджень є зв'язок цих галузей. Зокрема,

на таких дестинаціях виникають сприятдливі умови для

сільськогосподарських ярмарок. Предметом аналізу таких поєднань

галузей також спектр ризиків, пов‘язаний з великими скупченнями

туристів. Зокрема, важливо не тільки враховувати найімовірніші

ризики з низьким рівнем наслідків. Чесний план управління

надзвичайними ситуаціями повинен враховувати також низько

ймовірні події зі значними шкідливими наслідками, зокрема такими як

тероризм.

Таким чином, розглядаючи проблематику питання «Організація

виробництва послуг як функція туристичного менеджменту.

Управління конфліктами», можна зробити висновок, що до визначення

поняття функції менеджменту «організація» можна підходити з двох

точок зору: структурної та поведінкової. Внаслідок виконаного

дослідження, виявлено проблематику функцій менеджмену.

У структурному ракурсі ця функція визначається як сукупність

організаційних методів розподілу виробничих обов'язків та передання

певних повноважень і відповідальності.

При поведінковому визначенні цього поняття в центрі уваги є

трудовий колектив. Тому що, за найдосконалішої організаційної

структури рівень виробничої діяльності підприємства насамперед

визначається трудовими ресурсами, їх фаховою кваліфікацією та

мотивацією до праці.

К. Секрет

Науковий керівник – к.е.н., доц. І.С. Дулин

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В ТУРИСТИЧНІЙ СФЕРІ

ЗАКОРДОНОМ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

З проблемою працевлаштування людина стикається ще у

молодих роках. Але саме особи молодого віку є найактивнішою

частиною працездатного населення. Лише з урахуванням динаміки

рівня їх зайнятості можна розробляти прогнози розвитку країни на

136

довготривалу перспективу.Тож забезпечення задовільного рівня

зайнятості молоді на сьогодні має виступати одним із пріоритетних

завдань розвитку держави, яка поки що неспроможна вирішити

проблему. Це часто спонукає до зовнішніх трудових міграцій, що є

цілком зрозумілим.

Провівши маркетингове дослідження зовнішньо-трудової

міграції молоді України визначили основні позитивні та негативні

чинники, загрози та перспективи. Серед позитивних результатів

зовнішньої трудової міграції молоді України можна назвати такі:

послаблення потоку безробіття на національний ринок праці,

зниження соціальної напруженості в суспільстві; надходження до

України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів

трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через

створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

спонукання продуктивнішої діяльності через створення конкуренції з

закордонними фахівцями.

Серед перспектив зовнішньо трудової міграції населення

визначили: сприяння інтеграції молоді України до світового ринку

праці; надання молодому населенню можливості реалізувати свої

здібності за кордоном, підвищення рівня кваліфікації, поліпшення

матеріального становища. Серед негативних наслідків: збільшення

тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними

громадянами конкуренції місцевій робочій силі; втрата Україною

іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

дискримінація та експлуатація молоді з боку місцевих

роботодавців.Також можна виділити загрози, які виникають при

працевлаштуванні закордоном: виникнення політичних та

економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв‘язку зі

збільшенням нелегальної трудової міграції українців; втрата Україною

конкурентноспроможної частини власної молодої робочої сили, що

призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу.

З аналізу можна зробити висновок, що залучення переважно

молодих, добре освічених осіб до міграційних процесів є свого роду

демографічною і демоекономічною «інвестицією» до країн імміграції, та

навпаки, погіршення трудоресурсного потенціалу в країнах еміграції.

Провівши опитування у людей у формі анкетування, за основу

якого був взятий досвід працевлаштування закордоном50 осіб віком

18-25 років працюючих в туристичній сфері, зробили наступні

висновки:найбільше українців-мігрантів серед молоді в сфері туризму

працює в Польщі, Італії, Греції, Німеччині, Болгарії, Єгипті,

Америці;основні вакансії для українців закордоном у сфері готельно-

137

ресторанного та туристичного бізнесу: бармени, офіціанти, кухарі,

покоївки, адміністратори на рецепцію, аніматори, артисти, рятівники

біля басейну, гіди в автобуси, екскурсоводи, доглядачі дітей.Серед 50

опитувальників лише 13 не змогли влаштуватись на роботу: з яких 8

осіб не отримало американської візи у програмі «Workandtravel» і 5

осіб залишали заявки і досі очікують відповідь.Відзначено 3 основних

способи отримання роботи закордоном в туристичній сфері: через

туристичні агентства, освітні компанії, самостійне працевлаштування.

Туристичні агентства пропонують роботи впродовж цілого року у час

туристичних сезонів у різних країнах. Договори укладаються

переважно від 3 до 6 місяців, але можуть тривати і довше. Коли в

іншому випадку, щоб працювати по програмі ―WorkandTravel‖, вийти

на яку можливо через освітні компанії, потрібно пройти масу етапів:

співбесіди, резюме, заповнення анкет. Оплата за послуги компанії

висока, термін роботи лише на період літніх канікул і тільки для

студентів 1-3 курсів вищих навчальних закладів.Також освітні

компанії спеціалізуються на круїзних лайнерах. Контракти тут тільки

від пів року і вимагають від кандидатів багато різних особистих

якостей і навичок. Вищі навчальні заклади пропонують студентам

переважно проходження практик.

На перший погляд може здатись, що працевлаштування

закордоном - це дуже небезпечний крок. Насправді суспільство

повинне позбавитись цих застарілих стереотипів. Світ відкритий для

кожного з нас і дає нам безліч можливостей для подорожей та

відкриття його з усіх сторін.

К. Сідун

Науковий керівник – д.ф.н., проф. І.З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ ЗРІВНОВАЖЕНОГО (СТАЛОГО) ТУРИЗМУ:

ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС І СТАЛИЙ РОЗВИТОК

За темою науково-дослідницької роботи я опрацювала двадцять

п‘ять томів з журналу «Journal of SustainableTourism» за 1993-2017

роки та 16 томів з журналу «Journal of Ecotourism» за 2002-2017 роки.

В опрацьованих журналах на цю тему було опубліковано 85 статей.

Найпоширенішими аналізованими проблемами стали такі:

138

1. Проблеми розширення асортименту продуктів екотуризму на

підприємствах, які надають туристичні послуги. Для аналізу та

дослідження цих проблем використовувався метод аналізу вторинної

інформації (кількісний та якісний аналіз існуючих даних, їх

систематизація та шкалювання) та експериментальний метод

(безпосередньо стосуються реальних даних, які існують у конкретній

ситуації, і призначаються для прогнозування результатів). При

дослідженнях даної проблеми вчені найчастіше приходили до

висновку, що туристичні підприємства працюють в умовах зростання

туризму, але мало хто розширив свій бізнес в екотуризмі, тому що

більшість із них зазнали серйозної конкуренції з боку операторів, які

будують туристичні програми на основі звичної природи. А інші

оператори для поширення екотуризму вибирали досі незаймані

території.

2. Проблема системи управління навколишнім середовищем

туроператорами. Для дослідження цієї проблеми переважно

використовувався вторинний метод. Це дослідження визначало,

наскільки туристичні оператори, які використовують природні,

державні активи як основну особливість своїх господарських операцій,

розробили систему управління навколишнім середовищем і які

елементи вони використовують найчастіше та найбільш успішно. При

дослідженнях даної проблеми вчені найчастіше приходили до

висновку, що оператори, які шукають екологічних результатів бізнесу,

мають цінності розвитку туризму та мають більше ділового досвіду,

будуть розробляти більш складні системи і ці системи будуть більш

корисними для забезпечення гарної екологічної ефективності.

3. Проблема кризового менеджменту, туристичного бізнесу та

сталого розвитку. Збиток від туризму, спричинений кризою або

катастрофою, може мати серйозні наслідки для національної

економіки. Метою такого частого дослідження є моніторинг кризових

показників, що може дозволити втручання з метою мінімізації кризи та

дасть можливість захистити туризм на користь усіх зацікавлених

сторін. Для дослідження цієї проблематики в більшості

використовувались емпіричні дані, зібрані під час інтерв'ю з

представниками державних та приватних секторів різних країн та

висвітлюють деякі практичні питання, пов'язані з ідентифікацією та

моніторингом відповідних показників. Вчені в більшості роблять

висновок, що необхідна нова класифікація кризових показників, що

дозволить кризовому менеджменту бути більш рентабельним та може

також стати ключем до розвитку показників для інших аспектів

сталого туризму. Торгівля у сфері подорожей може мати ключ до

139

індикаторів ринкових тенденцій, але існує проблема отримання

необхідної інформації з міркувань конфіденційності.

4. Проблема підвищення якості екскурсійного руху: отримання

сертифікату екскурсовода. Професійна сертифікація - це один із

механізмів, який допомагає підтримувати та вдосконалювати

професійну або технічну компетентність у багатьох галузях. Метою

цих досліджень було критично проаналізувати розвиток програм, як

основу для побудови моделі сертифікації, як одного з механізмів

підвищення якості керування туром. Для досліджень на дану тематику

використовувалися змішані методи, але в більшості аналіз вторинних

даних. Висновки вчених щодо цього аналізу представлені в

проектуванні моделей сертифікації гіда.

5. Проблема ролі етичних проблем турагентів під час надання

посередницької інформації у маркетингу та продажу продуктів сталого

туризму.

Метою даних досліджень є зосередження уваги на розгляді

етики агентів, оскільки вони є інформаційними брокерськими

організаціями між туристами та операторами. Для досліджень на дану

тематику використовувався дедуктивний аналіз вмісту на основі шести

загальних концепцій та теорій етичного прийняття рішень. Результати

цих досліджень підкреслюють непрямий вплив у туризмі на етичні

аспекти туризму, одночасно визначаючи численні обмеження, що

перешкоджають повному розгляду та розкриттю етичних проблем у

процесі продажу. Найважливіше, що агенти переважно роблять

помилку щодо клієнтів, надаючи перевагу продажу туристичного

продукту, а не були готові обговорити більш чутливі питання,

пов'язані з збереженням своїх клієнтів. Вченими в результаті

досліджень було рекомендовано розробити низку рекомендацій щодо

необхідності обговорювати етику з агентами в процесі продажу.

Д. Сімоненко

Науковий керівник – к.,б.,н., ст. викладач Н.Є. Паньків

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В СФЕРІ ТУРИЗМУ

На сьогоднішній день Міжнародне співробітництво в сфері

туризму є невід‘ємною частиною розвитку туристичної діяльності.

Саме співробітництво з іншими країнами дає змогу розвивати

140

міжнародний туризм, тим самим запроваджуючи нові заходи щодо

вдосконалення власного туристичного продукту.

Метою нашого дослідження було: проаналізувати та виявити

основні перспективи розвитку та чинники, які негативно впливають на

розвиток міжнародного туризму в Україні. Україна відкрита для

міжнародного співробітництва. Цілеспрямована та системна діяльність

щодо розвитку міжнародних туристичних зв‘язків є чинником

інтеграції нашої країни до європейської спільноти, розвитку

національної економіки та культури та розбудови транскордонної

інфраструктурної мережі.

Основні цілі міжнародної співпраці: першочерговим напрямом

діяльності у цій сфері залишається розбудова договірно-правової бази

зовнішніх зносин, укладання міжнародних угод міжурядового та

міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму.

Безумовною складовою міжнародних зв‘язків є розвиток

інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у

діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично

реалізуються договірні відносини, активізується входження України до

світового туристичного простору.

Членство України у Всесвітній туристичній організації значно

підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристичному

співтоваристві, створило передумови подальшого розвитку

національного туризму відповідно до тенденцій світового

туристичного ринку із залученням до інформаційної мережі,

інвестиційних пропозицій, системи підготовки кадрів, наукових

досліджень, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної

співпраці з країнами-членами на всіх рівнях.

Останніми роками відбувається розширення зв‘язків з

міжнародними, регіональними та національними туристичними

асоціаціями, зокрема з: ТААТР (Туристична асоціація Азіатського та

Тихоокеанського регіону), ААТА (Американська асоціація

туристичних агентств), ГАТА (Грецька асоціація туристичних

агентств), БАТА (Болгарська асоціація туристичних агентств), АБТА

(Асоціація британських туристичних агентств) та іншими.

Міжнародне співробітництво в сфері туризму розвивається в

двох формах:

1. Співробітництво на двосторонній основі;

2. Співробітництво на багатосторонній основі.

Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві сторони

домовляються між собою щодо довгострокових дій відносно розвитку

141

взаємних туристичних зв'язків. Цілі, форми і методи співробітництва

закріплюються в спеціальних договорах, які зазвичай мають назву

міждержавних (міжурядових) угод про співпрацю в сфері туризму.

Багатостороннє співробітництво передбачає координацію спільних

дій щодо розвитку міжнародного туризму між кількома країнами. Така

співпраця здійснюється на основі регулярного скликання міжнародних

нарад, форумів з питань туризму і подорожей, а також створення і роботи

різних міжнародних туристичних організацій.

Позитивні сторони розвитку міжнародного туризму:

використання туристичних зв'язків для укріплення взаємопорозуміння

й довіри між країнами; використання туризму для розвитку

взаємовигідних економічних і торгових відносин; розширення зв'язків

і контактів по лінії науково-технічних та культурних організацій і

окремих особистостей; створення на взаємних засадах більш

сприятливих умов для туристичного обміну між країнами.

У розвитку міжнародної туристичної співпраці велику роль

відіграє державне регулювання у сфері туризму. В Україні воно

недосконале і має такі недоліки: постійна реорганізація органу

державного управління від Державного комітету України з туризму, до

Департаменту туризму та курортів (при Мінекономрозвитку України);

недостатнє фінансування туристичної галузі обмежує можливості

України співпрацювати з міжнародними організаціями; слабка

нормативно-правова база для діяльності туроператорів.

Отже, проаналізувавши стан розвитку міжнародного туризму в

Україні, можемо констатувати, що на сьогоднішній день відбувається

активізація у цій сфері як в інформаційно-технологічному розвитку

так і в певній зацікавленості з боку іноземних інвесторів. Туризм в

Україні наразі знаходиться в активному процесі свого розвитку та

впевнено рухається в напрямку здобуття європейських стандартів.

М. Федорук

Науковий керівник – к.е.н., доц. Г.Я. Ільницька-Гикавчук

ЕКОГОТЕЛЬ ЯК ІННОВАЦІЙНА КОНЦЕПЦІЯ

В СФЕРІ ГОСТИННОСТІ

Вплив на довкілля закладів розміщення туристичної

інфраструктури є досить істотним. Діяльність таких закладів часто

пов'язана із надмірним споживанням природних ресурсів (прісної

142

води, енергії), забрудненням вод через відсутність досконалих систем

очищення стоків, продукуванням великої кількості твердих побутових

відходів. Концентрація великої кількості таких об'єктів на територіях з

високою рекреаційною цінністю може призводити до погіршення

естетичної цінності ландшафту.

Індивідуально готелі не здійснюють значний негативний вплив

на навколишнє середовище. Однак, разом вони можуть бути дуже

марнотратними і споживати величезну кількість ресурсів. За

підрахунками фахівців, 75% впливу готелів на навколишнє

середовище безпосередньо пов‘язані із надмірним споживанням.

Загострення проблем, пов‘язаних з розвитком індустрії

гостинності, стало поштовхом для розвитку еко-готелів. Екологічний

готель – це екологічно-сертифіковане житло, метою якого є

поліпшення стану навколишнього середовища шляхом зведення до

мінімуму власного негативного впливу на довкілля. Еко-готель, як

інноваційна концепція гостинності, має низку особливостей, якими

відрізняється від звичайного готелю, зокрема: залежністю від

природного середовища; екологічною стійкістю; внеском у збереження

навколишнього середовища; забезпеченням екологічної програми

підготовки кадрів; врахуванням місцевої культури; забезпеченням

економічної віддачі для місцевої громади та ін.

Обов‘язковою умовою, яка служить для присвоєння готелю

статусу «екологічний», є добровільна сертифікація незалежною

третьою особою або державою. Екологічна сертифікація готелів - це

система еко-маркування для туристичних закладів, основною метою

якої є сприяння зменшенню тиску на природне середовище від

експлуатації туристичних об‘єктів шляхом відзначення, популяризації

та стимулювання розвитку корисних ініціатив і екологічних методів

управління туристичною індустрією.

В останні роки відбулись серйозні зрушення в сфері екологічної

сертифікації підприємств готельного господарства України. На

готельний ринок вийшла міжнародна програма екологічної

сертифікації готелів та курортів «Green Key». «Green Key» –

міжнародний знак якості, що присуджується готелям за досягнення у

сфері захисту навколишнього середовища. Щоб отримати еко-

сертифікат, готель має відповідати п'ятдесяти обов'язковим критеріям.

Критерії охоплюють кілька напрямів: екологічний менеджмент,

інформація для гостей, водоспоживання, прибирання і прання,

управління відходами і т. ін. Участь готелів у програмі базується на

принципі зменшення негативного впливу на навколишнє середовище

без шкоди для комфорту гостей.

143

Основними критеріями, яким має відповідати еко- готель, є:

використання для енергозабезпечення відновлювальних джерел

енергії, таких як сонячна або енергії вітру; енергоощадне освітлення;

рециркуляція стічних вод, які повторно використовуються на кухні, у

лазні і пральні, а також для саду і озеленення; системи подачі свіжого

повітря; програма утилізації відходів; господарське використання

нетоксичних мийних засобів і пральних порошків; номери для людей,

які не палять; перевезення на місцях «зеленими» автомобілями;

харчування органічною продукцією місцевого вирощування; заборона

використання одноразового посуду.

Світове господарство налічує понад 300 готелів, відзначених

сертифікацією програми Green Key. У Франції 226 готелів, Данії -86,

Німеччині -27, Україні - 14, Латвії - 5, Туреччині -4, Греції та Італії по

1. Україна є на четвертому місці за кількістю «зелених» готелів світу.

Для успішного функціонування еко-готелів потрібні 3

складники: наявність природних екологічно чистих територій,

екологічна сертифікація третьою незалежною стороною, виважена

екологічна політика закладу.

Розвиток еко-готельного бізнесу є перспективним напрямом для

України, адже у регіоні є значна кількість територій, придатних для

розбудови еко-готелів, порівняно низький рівень індустріалізації

території, відзначається зростання інвестиції з-за кордону в готельну

індустрію, наявний попит на послуги еко-готелів як серед внутрішніх,

так і іноземних туристів. Однак ці конкурентні переваги не

використовуються повною мірою.

Створення та розвиток екоготелів є новим трендом

функціонування сфери готельного господарства для нашої країни.

Впровадження екологізації готельних підприємств сприяє підвищенню

їх туристичної привабливості і дає конкурентні переваги на

туристичному ринку.

Ю. Цихівська

Науковий керівник – к.е.н., доц. О.П.Макар

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРУЇЗНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Круїзний туризм є перспективною галуззю, що позитивно

впливає на економічний розвиток приморських регіонів

України.Економіко-організаційні засади державної регуляторної

144

політики сприяння розвитку туризму, зокрема круїзного, розглянуто в

працях таких вітчизняних та іноземних науковців, як: С.М. Боняр, А.

Вівер, В.В. Вінніков,. Логунова, І.Л. Мельник, С.Г. Нездоймінов та ін.

На сьогоднішній день ситуація в Україні по відношенню до

власного національного морського флоту є складною, що ускладнює й

без того складні економічні проблеми в країні, зокрема це стосується

здійснення зовнішньоторговельних перевезень.Це означає втрату

колосальних можливостей для економіки України в цілому, а більш за

все - для розвитку південного регіону країни.Основними чинниками,

що стримують розвиток круїзного судноплавства є недосконалість

податкової системи, а також політика по штучному зниженню цін на

пропоновані туристичні продукти і як наслідок, це веде до витіснення

з ринку вітчизняних туроператорів.

За результатами SWOT-аналізу, доцільно виділити наступніі

чинники спротиву розвитку морського туризму в

Україні:невідповідність нормативно-правової бази світовим і

національним тенденціям функціонування морського

туризму;використання неефективних економіко-організаційних

інструментів реалізації державної політики у сфері регулювання

морського туризму;неналагодженість інформаційного зв‘язку та

фінансової підтримки між учасниками національного ринку послуг

морського туризму;відсутність державної фінансово-кредитної

підтримки учасників ринку послуг морського туризму;низький рівень

національного виробництва круїзних послуг порівняно з іноземними

представниками морського туризму;низька якість обслуговування

туристів, застарілість пасажирського флоту;слабкість гарантій безпеки

пасажирів, недосконалість системи захисту їх прав та прав екіпажу

суден.

Для реалізації круїзного потенціалу у вітчизняних приморських

регіонах країни необхідно здійснити низку наступних кроків.

1. Забезпечення співпраці між портами Чорного моря з метою

розвитку круїзного судноплавства, шляхом ухвалення країнами

Чорноморського регіону Конвенції щодо пасажирського

судноплавства.

2. Сприяння відродженню в Україні власного круїзного флоту

шляхом запровадження податкових стимулів придбання пасажирських

суден українського виробництва.

3. Удосконалення транспортної інфраструктури у круїзних

портових містах:реконструкція аеропортів Одеси, Миколаєва,

Херсону;відновлення причальної лінії Одеського порту задля

збільшення її довжини та збільшення обсягів

145

пасажиропотоків;здійснення днопоглиблювальних робіт в районі

пасажирських портів.

4. Покращення туристичної інфраструктури круїзних портових

міст, у тому числі:розробка мережі туристичних центрів, щодо

надання інформації про туристичні послуги;забезпечення міст

вказівниками англійською (в основному) та іншими іноземними

мовами;збільшення та створення де потрібно місць для паркування

автотранспорту.

5. Вдосконалення податкової політики для сприяння розвитку

вітчизняних туроператорів, що працюють у сфері круїзного туризму.

6. Стимулювання туроператорів до розробки нових круїзних

турів шляхом використання інструменту податкових пільг.

7. Проведення інтенсивної маркетингової політики серед

туроператорів та туристів іноземних держав для представлення

туристичного потенціалу приморських регіонів України.

З метою зменшення негативного впливу визначених чинників

спротиву розвитку круїзного туризму в Україні пропонується розробка

дієвих економіко-організаційних інструментів державної регуляторної

політики сприяння морському туризму. Розвиток круїзного

судноплавства сприятиме розвитку суміжних галузей регіональної

економіки (готельний бізнес, громадське харчування, транспорт,

суднобудування, судноремонт тощо). Це сприяє залученню інвестицій,

створює мультиплікативний ефект розвитку регіональної економіки, а

отже – сприяє створенню нових робочих місць.

C. Цюпер

Науковий керівник – к.е.н., ас. М. І. Габа

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО ТУРИЗМУ

У М. ЛЬВОВІ

Туризм для багатьох країн світу є важливою галуззю економіки

та вагомою статтею прибутків. На перший погляд здається, що він уже

досягнув свого піку розвитку, проте з цим варто не погоджуватися,

адже на заміну уже класичним видам туризму таким як культурного-

пізнавальний, спортивний та лікувальний, приходять інші, інноваційно

перспективні види, їхня новизна привертає увагу нових потоків

туристів.

146

До таких видів туризму можна віднести креативний, який на

даний час є дуже популярним напрямком в туризмі. Він поєднує в собі

не тільки приємний відпочинок і нові враження, але і можливість

зануритися в абсолютно інше середовище, зазирнути за лаштунки

звичного життя [1, с.232].

Слід відзначити, що креатив (creative або творчий) - це

визначення, що характеризує продукт діяльності людини, створеної

способом, що відрізняється від аналогічних, новизною підходу,

творчим рішенням. Як правило створюється для привертання уваги, в

основному за рахунок шокування, пародіювання, легкості сприйняття,

яскравості і високої запам'ятованості образу.

Ідея такого відпочинку полягає не тільки в знайомстві з

місцевими пам‘ятками, відвідуванням барів, ресторанів і клубів, але в

набагато більшому. Такий вид відпочинку дозволяє отримати не лише

незабутні нові емоції, але і назавжди відкластися в пам‘яті споживачів

даного виду туризму.

Все більше людей починають усвідомлювати, що архітектура,

національна кухня і ринок сувенірів - це далеко не все, що може

запропонувати вам будь-яка країна. А тим часом, з поля зору випадає її

самобутність та етнічне розмаїття. Саме тому, утворився новий підхід

до відпочинку – креативний туризм. Це свіже віяння є одночасно і

дуже багатообіцяючим, і прогресивним, кількість його прихильників з

кожним роком значно зростає.

Даний вид туризму відрізняється від інших різновидів тим, що

завдання організаторів туру - не розслабити туристів, а синтезувати їм

такі умови, в яких вони змогли б щось відкрити для себе, знайти,

пізнати, зрозуміти, скинути з себе тягар повсякденних проблем,

зарядитися позитивом і енергією для нових подвигів. Його відмінна

особливість полягає в тому, що головне - це не місце, куди вирушає

група, а враження, які мандрівники виносять з туру. У цьому турі

головне не переміщення в просторі, а створення особливої атмосфери.

Причина популярності креативного туризму - доступність

подібних заходів, гнучкість формату і можливість створення їх під

будь-які цілі і завдання будь-якої компанії туристів. [1, с.233].

Львів – місто, яке має всі можливості для розвитку креативного

туризму, адже сьогодні – це дуже красивий фасад для туристів і,

водночас, це те місце, в якому існує багато маленьких ресторанчиків, в

яких затишно. Варто зазначити, що саме Львів має можливості стати

креативним кварталом, адже він містить багато об‘єктів для такого

виду туризму, це і оповиті легендами закинуті заводи, старі трамвайні

147

вагони чи депо, ринки, які дають дуже багато енергетики, яку відчуває

людина, коли потрапляє сюди.

Ще однією цікавинкою для розвитку цього виду туризму є

місця, в яких не існує туристів взагалі, тобто коли мешканці

залишають його за собою. Це вид креативного туризму, який у Львові

уже існує і його потрібно більш повніше розвивати. Наприклад, до

таких місць варто віднести Площу Старий ринок, Високий Замок,

Музей Визвольної боротьби, Львівський університет безпеки

життєдіяльності, «Фабрика повидла» та інші.

Однією з перспективних ідей розвитку креативного туризму у

місті Львові є створення «креативного кварталу» в приміщенні старої

будівлі трамвайного депо на вул. Вітовського. це буде комплекс з

коворкінгами, стартап-боксами, залами для майстер-класів та заходів,

творчими майстернями, центром з розвитку дітей, поштовим

відділенням, амфітеатром, еко - парком, паркінгом та багатьом іншим.

Цей проект реалізується спільно з Intel, Cisco, Microsoft, Hewlett-

Packard, Ericsson, Schneider Electric, Mastercard а також за підтримки

УКУ, LvBS, Дзиги, Музею Ідей та інших. Ці приміщення зможуть

перетворитися на місце для креативу та інноваційності.

Підсумовуючи, вище зазначене, можна зробити висновок, що

креативний туризм - це повна протилежність відпочинку в закритих

готелях «all-inclusive» з заїждженими екскурсіями, де кожен день

схожий на попередній. Він створений для людей, допитливість і

ентузіазм яких дають можливість їм відчути всю романтику

подорожей та отримати незабутні відчуття та враження.

О.Чалайдюк

Науковий керівник – д.ф.н.,проф. І.З. Дуцяк

ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ: СТИЛЬ

КЕРІВНИЦТВА. МОТИВАЦІЯ І СТИМУЛЮВАННЯ

В ТУРИЗМІ. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Опрацьовано статті в журналі ―Tourismmanagement‖ щодо

проблематики ―Стиль керівництва. Мотивація і стимулювання в

туризмі. Управління персоналом.‖ за період з 1982 по 2017 рр. Зі

згаданої проблематики в опрацьованих публікаціях було 85 статей.

148

Актуальні питання: туризм як область навчання та область

професійної практики, стмулювання винного туризму; неформальні

мікрофінансові установи, які підтримують розвиток туристичного

підприємництва; мотивація подорожей та намір виїзду в подорож;

частіші, короткі подорожі протягом року; вплив економічних криз на

туристичні напрямки. Можна виокремити, зокрема, такі проблеми.

1. Проблема диссонансного досвіду відвідувачів на дестинаціях;

методи підвищення зацікавленості у відвіданні головних об‘єктів

етнічної спадщини.Такі дослідження виконують опитуванням

відвідувачів.

2. Одна з поширених тем досліджень – це шляхи розвитку

винного туризму. Важливим аспектом цієї проблеми є здатність галузі

стимулювати стабільну дохідну базу для малих та середніх

винзаводів. Дослідники пропонують теоретичні моделі основних та

додаткових послуг, щоб визначити, які з низки факторів є

найвпливовішими у прийнятті рішень про відвідування винзаводу та

визначення ролі винних та туристичних послуг у сприянні винному

туризму.

3. Широко досліджуваною є проблема досягнення задоволеності

клієнтів. Результати показують, що загальне задоволення клієнтів

повністю відповідає відношенню між сприйманою якістю послуг,

намірами щодо закупів та суб'єктивним добробутом.

Унаслідок огляду публікацій на тему ―Стиль керівництва.

Мотивація і стимулювання в туризмі. Управління персоналом‖

виявлено широкий спектр проблем, які є предметом зацікавлення

фахівців у галузі туризмознавства, для висвітлення яких потрібний

більший обсяг публікації.

Л. Чорненька

Науковий керівник – к.геогр.н., доц. Н.В.Чорненька

САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ТУРИСТИЧНА

ПРИВАБЛИВІСТЬ МІСТ

Туристична привабливість міст визначається кількістю

природних, культурних та історичних ресурсів, географічним

розташуванням, рівнем розвитку інфраструктури, що залежить від

наявності інвестицій, рекреаційних та туристичних ресурсів, а також

екологічного стану регіонy.

149

Відмінна риса нинішніх ринкових відносин полягає в тім, що на

наших очах територія перетворюється в мету і засіб конкурентної

боротьби. Якщо природа або історія не подбали про унікальність і

привабливість міста, то його жителі повинні відшукати або створити

їх, сформувавши сприятливий набір вражень, переконавши себе й

навколишній світ у неповторній і знаковій атракції міста чи прилеглої

території.

Однак сьогодні зручне географічне положення та наявність

туристичних ресурсів уже не гарантують місту економічний успіх. Як

у такій ситуації містам України знайти свою нішу в туризмі?

Важливою характеристикою, що визначає прив‘язаність до

населеного пункту, є його самоідентифікація, що є наслідком любові

до міста, звідки й витікає бажання краще, глибше, ширше та

якнайповніше пізнати йогота підкреслити унікальність.

Культурні ознаки є об‘єктивними, бо люди, народжуючись, не

обирають мови, традицій і релігій, до яких їх долучає оточення. У

результаті взаємовпливу різних культур впродовж тривалого

історичного часу утворилося неповторне історико-культурне

середовище – все, що оточує нас та є надбанням нашого минулого –

місцева церква, вулиця, міський парк чи міст, замок, монастир чи

громадська будівля, життя і творчість відомих особистостей. Завдання

громади та місцевої влади зберегти історичні та культурні ресурси з

усвідомленням того, що стан культурної спадщини формує

неповторний соціокультурний образ міста та сприяє його

самоідентифікації.

У кожному містечку чи великому місті та їх околицях є куточки

природи – парки, озерця, величні старі дерева з широкою кроною,

осередки із статусом територій та об'єктів природно-заповідного

фонду, які ідентифікують місто та додають туристичної привабливості.

Наприклад, став в Тернополі, парк Софіївка в Умані і т.д.

Вважаємо брендинг основою самоідентифікації міста. Бренд

міста – це «премія» у вигляді соціальної стабільності, припливу

інвестицій, збільшення туристичних потоків і т. ін. Це гарантоване

майбутнє міста та його соціуму.

Загалом у світі налічується понад 36 типів міських брендів,

серед яких: міста-вузли, міста-фортеці, «смачні» міста на кшталт

турецького Кемера, що обрав своїм символом помідори. Ці бренди не

склалися історично, а були обрані містами свідомо.

В Україні на сучасному етапі ведуться практичні роботи з

формування й просування брендів багатьох міст. Наприклад, над

новим брендом Львова працював креативний клас міста – усі, хто має

150

досвід роботи з брендами – від дизайнерів та піар-фахівців до

небайдужих львів‘ян – які запропонувати інструменти комунікацій та

можливі майбутні промоційні кампанії міста. В результаті отримали

ре-дизайн промоційного логотипу та доповнення бренд-буку міста.

Основні зміни пов‘язані з використанням зображень самих веж – тепер

їх можна міняти місцями та зміщувати по вертикалі – це створює

враження простору міста, так наче дивимося на нього з різних

ракурсів. З‘являються додаткові графічні елементи – піктограми, які

зображають різні напрямки роботи та життя міста. Цінові

композиційні та зображальні засоби дають змогу творити динамічну

візуальну ідентичність та створювати безліч тематичних композицій

для різноманітних комунікаційних потреб міста.

До брендингу все частіше вдаються невеликі міста, що

втрачають економічну платформу та інвестиційну привабливість і

потребують формування нового образу, у тому числі за рахунок

туризму.

Отже, створюючи власний імідж та формуючи туристичну

привабливість, місто повинно придумати яскраву, що

запам‘ятовується, історію про себе й розповідати її часто й талановито.

Тут знадобиться цілий комплекс дій: переосмислення та популяризація

міської символіки, активізація місцевої громади для генерації

іміджевих ідей, партнерство з місцевими рекламними і

дизайнерськими фірмами для розкручування міських культурних

брендів і багато чого іншого.

151

ПІДСЕКЦІЯ

кафедри цивільної безпеки

О. Кінах

Науковий керівник – ст. викл. Корж Г.І.

ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД

АНДРАГОГІКИ У НАВЧАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Навчання у сфері охорони праці - зона особливої уваги,

оскільки воно адресовано дорослим людям. На це і спрямована

сучасна педагогічна наука андрагогіка - галузь педагогічної науки, яка

розкриває теоретичні та практичні проблеми навчання та освіти

дорослої людини протягом усього її життя.

Навчання з охорони праці має деякі особливості, що

відрізняють цей предмет від багатьох інших навчальних дисциплін,

відповідно особливості має й викладання охорони праці. Тривалість

навчання протягом десятків років становить характерну ознаку цього

напряму професійної підготовки й складається з формальної,

неформальної освіти та освіти інформальної, при цьому більшість часу

припадає на неформальну освіту під час професійної діяльності

працівників. Неформальне навчання припадає на дорослий період

життєдіяльності людини, тому основною навчальною парадигмою

повинна стати андрагогіка як наука навчання дорослих.

Поступово формуються протиріччя між усталеними

традиційними методиками виробничого навчання і швидкоплинними

виробничими умовами, що стимулює необхідність пошуку ефективних

андрагогічних технологій навчання, що розширять діапазон

можливостей працівника в безперервному вдосконаленні і

самореалізації в сучасних мінливих умовах техносфери.

Андрагогічна діяльність, що враховує особливості освіти

дорослих, може стати дуже значущим чинником як для розвитку

професіоналізму працівників, підвищення якості праці, так і для

освоєння професійних і соціальних навичок і вмінь.

На відміну від педагогічної моделі навчання, де панівне

положення займає вчитель, в андрагогічній моделі провідна функція

належить самому учневі. Вона відбиває як особливості дорослої

людини як суб'єкта навчання, так і позицію всього соціуму в освіті

дорослих, підкреслюючи ініціативу і самостійність людини в освіті.

152

Американський вчений Малколм Шеппард Ноулз в своїй

праці «Сучасна практика освіти дорослих. Андрогогіка проти

педагогіки» обгрунтував основні положення андрагогіки:

1) в міру дорослішання людей їх навчання набуває більш

самостійного характеру - людині належить провідна роль в процесі

навчання;

2) попередній досвід служитиме ресурсом і стимулом до

навчання;

3) готовність і бажання вчитися з'являється, коли необхідно

дізнатися корисне для професійного життя;

4) навчання дорослих найчастіше є проблемно-орієнтованим,

а не предметним;

5) для дорослих внутрішні чинники мотивації сильніші за

зовнішнє оцінювання, тобто, їхнє навчання стає самоспрямованим;

6) процес навчання організований у вигляді спільної

(партнерської) діяльності того, хто навчається і навчає на всіх етапах.

В основі всієї системи навчання з охорони праці покладено

диференціацію видів навчання (за термінами, глибиною,

спрямованістю навчання) для різних груп (окремих категорій)

працівників на основі вимог до освіти, освітнім цензам і кваліфікацій з

урахуванням потреб виробництва. У такому підході до навчання,

зберігаються загальна типова база і програма, розмежовані категорії

за тривалістю навчання, обсягом наданого матеріалу для того, щоб цей

диференційований підхід дозволив охопити всі категорії працівників.

Підготовка персоналу з охорони праці на андрагогічних

принципах повинна мати неперервний характер, всі кроки необхідно

об´єднувати в єдиний освітній процес.

Андрагогічна модель навчання з охорони праці найкращим

чином впроваджує найдавнішу формулу навчання: non scholae, sedvitae

discimus — вчимося не для школи, а для життя.

В.Кондратюк

Науковий керівник – к. ф.-м. н., доц. С.І. Качан

ГАРМОНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО

ЗАКОНОДАВСТВА З РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Законодавство України у сфері ядерної та радіаційної безпеки

(що узагальнено називають ядерним законодавством) інтенсивно

153

формувалось переважно впродовж 1995-2000 років. На сьогоднішній

день зібралась чимала кількість законодавчих і нормативних актів, які

потребують взаємного узгодження. Окрім того, у зв‘язку з

підписанням документа про Асоціацію України з Європейським

Союзом (ЄС), виникла потреба зовнішньої (міжнародної) узгодженості

ядерного законодавства України.

Україна, будучи країною-учасником МАГАТЕ, офіційно

приймає участь у розробці оновлених Основних Стандартів Безпеки

(ОСБ, англ. Basic Safety Standards або скорочено BSS-115). У свою

чергу ОСБ принципово базуються на фундаментальних розробках

визнаної неурядової науково-експертної організації – Міжнародна

комісія з радіаційного захисту (МКРЗ).

Важливими нововведеннями [10 заповідей культури безпеки.

Доступ за посиланням: http://urps-notices.blogspot.com/2010/10/10.html]

Європейського документу, на якому базується Ядерний кодекс, у

порівнянні із існуючими Українськими слід відзначити наступне.

Поруч з плановим і аварійним опроміненням вводиться новий

тип ситуації опромінення – це ситуація існуючого опромінення, що

включає опромінення від природного радіаційного фону і залишкового

радіоактивного матеріалу з минулої практики .

Також чітко визначена і широко застосовується гранична доза.

Це прогнозна прив‘язана до джерела величина індивідуальної дози, що

використовується як інструмент оптимізації радіаційного захисту і

безпеки джерела. Гранична доза є розширеним аналогом квот ліміту

дози (з регламентів 1-ї групи НРБУ-97 [НРБУ-97/Д-2000 Норми

радіаційної безпеки України]).

Також у європейських документах ясно зазначено, що через

синергічність куріння і опромінення радоном, абсолютний ризик

розвитку раку легенів на одиницю опромінення радоном для курців

більш ніж у двадцять разів вище, ніж для тих, хто не палить. Ця

різниця в ризику має бути прийнята до уваги при розробці підходів

радіаційного захисту в установленні правил куріння на робочих

місцях.

Остаточно визначені рівні втручання і звільнення – чітко

встановлені числові параметри (звільнення практичної діяльності чи

джерел іонізуючого випромінювання в рамках практичної діяльності

від регулюючого контролю) причому окремо для помірних і великих

обсягів радіоактивних матеріалів, чого не було у НРБУ-97.

Згідно новітніх документів уряд забезпечує проведення, у міру

необхідності, заходів для переходу від ситуації надзвичайного

опромінення до ситуації існуючого опромінення. Уряд та регулюючий

154

орган або інший відповідний орган забезпечує обґрунтування

реабілітаційних заходів та захисних дій, а також оптимізацію

радіаційного захисту, забезпечує призначення суб‘єктів,

відповідальних за зони із залишковим радіоактивним матеріалом,

розробку та здійснення програм реабілітації і, при необхідності,

заходів пост-реабілітаційного контролю, а також встановлення

належної стратегії поводження з утвореними відходами

Актуалізується питання реабілітації територій, забруднених

залишковими радіоактивними матеріалами, опромінення від радону на

робочих місцях, опромінення від космічної радіації. Ця вимога дуже

актуальна в Україні для початку практичного переходу до

відновлювальної фази Чорнобильської аварії [Бєгун В.В. та ін.

Культура безпеки в ядерній енергетиці – К., 2012. – 544 с.].

В розвиток цього документу пропонуємо акцентувати увагу на

деяких важливих аспектах , що стосуються практичних питань

радіаційного захисту населення України. 25 січня 2012 р. було видане

Розпорядження Кабінету Міністрів України №44-р «Про затвердження

плану заходів щодо створення Єдиної автоматизованої системи

контролю радіаційної обстановки на період до 2015 року». Але досі

нема ніяких звітувань про виконані роботи згідно плану-графіку. В

умовах терористичної загрози і ведення війни становлення такої

системи відіграло б колосальну роль в гарантуванні безпеки громадян ,

в зміцненні обороноздатності держави та у нашому європейському

поступі. Тому цю програму необхідно відновити.

155

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

Збірник тез доповідей

75-тої студентської науково-технічної конференції, жовтень 2017 р.

Секція екології, природоохоронної діяльності та туризму.

Збірник тез доповідей 75-тої студентської науково-технічної

конференції, жовтень 2017 р. Секція екології природоохоронної

діяльності та туризму. – Львів: НУ «Львівська політехніка», 2017. –

155 с.

Матеріали подано в авторській редакції

(за рекомендацією наукових керівників).

Комп‘ютерне складання: Данилюк Н.Є.