Турисько-краєзнавчий (керівник Городиський Леон...

ТУРИСТСЬКО – КРАЄЗНАВЧИЙ ГУРТОК

Городиський Леон Леонович

Історичне краєзнавство – сходинка до пізнання учнями рідного краю, реалізація інтересів у вивченні навколишнього середовища та історико-культурного надбання України та світу, формування туристсько-спортивних та краєзнавчих знань, умінь і навичок засобами позаурочної освіти.Беручи до уваги, що членами гуртка є діти з вадами зору, його програма дещо адаптована і орієнтована на збереження та зміцнення їхнього здоров’я.

Мета:Метою гуртка “Історичне краєзнавство” є формування в дітей таких компетентностей:

вміння описувати краєзнавчі об’єкти оформляти польовий щоденник орієнтуватися на місцевості прокладати маршрути походів та екскурсій і складати їх описи встановлювати намети розпалювати вогнище в різних погодних умовах долати природні перешкоди дотримуватися техніки безпеки

Навчання у гуртку покликане виховувати у дітей здатність до співробітництва, культуру поведінки, повагу до людей , бажання зберегти звичаї та традицій рідного народу, формувати риси знаючого і дієвого патріота України.

Список членів гуртка: Бучковський Ярослав (10

клас) Вішка Марія (10 клас) Іванюк Тетяна (10 клас) Кучма Ольга (10 клас) Лещишин Володимир (10

клас) Луцків Марія (10 клас) Мельник Мар’яна (10 клас) Мельник Уляна (10 клас) Трендовацький Роман (10

клас)

Теслюк Віталій (10 клас)

Сівіцька Христина (10 клас)

Бліщ Вікторія (11 клас) Грошко Неля (11клас) Хома Ірина (11 клас)

Куди ми підемо в похід цього разу ?

Вчимося користуватися компасом

Екскурсія учнів за маршрутом:

школа- городище Костелок-

Підгірянський Святоспаський монастир- гора

Покрівка- Теребовлянський

замок

20 жовтня 2016р. члени гуртка "Історичне краєзнавство" під керівництвом вчителя історії Городиського Леона Леоновича  здійснили цікаву екскурсію.

Спочатку ми відвідали ділянку лісу недалеко від школи ,яку старожили називають Костелок. Назва говорить про те, що там колись могла

розташовуватися якась культова споруда. І дійсно, в цьому місці ми натрапили на залишки городища обнесеного подвійними валами і ровами. 

Виникла гіпотеза, що там первісно міг знаходитися древній  Святоспаський монастир. Але під час нападів турків і татар він згорів (сліди пожежі видно і сьогодні) а пізніше монахи перенеслися на те

місце , де  руїни монастиря знаходятся і по сьогодні. Фотографуємося на згадку на фоні городища і на фоні чудової

панорами долини р. Серет і прямуємо далі.

Перед нами відкривається неповторний вигляд Святоспаського монастиря розміщеного на крутому підвищенні Подільського плато біля

с. Підгора.  Перша згадка про нього сягає середини XVII cт.  Але вже тоді у грамоті польського короля Владислава він згадується як "стариниий".  Монастир являє собою неправильний прямокутник. Найдовша сторона

його мала майже півтора сотні метрів, ширина сягала до півсотні метрів. Був він оточений високими кам’яними мурами із двоповерховими кутовими баштами. Тобто, це була одночасно оборонна і культова

споруда.

Треба відмітити , що на початок XVIII ст. монастир був поважним чернечим осідком. У переліку монастирів він числиться п'ятим після

Маняви, Унева, Крехова та Львова. Тут навчалися діти у духовній школі - гімназії, де було два факультети: Богословський і

Філософський, а в одній із башт знаходилася обсерваторія. Настоятелем монастиря в той час був Діонісій Александрович, про

що свідчить напис старославянською мовою на дзвіниці, що зберігся до нашого часу:- "фундатор ігумен Діонісій 1716р."  Багато

для розвою монастиря зробив ігумен Іраклій Костецький. Пізніше він продовжував місійну роботу на Східній Україні і загинув під час

Уманської різні 1768 року. 

Монастир проіснував до 1788 року, коли був закритий, як і інші монастирі, австрійською владою. Час і люди завдали непоправної шкоди його спорудам. Особливо постраждав він під час Першої і

Другої світових війн. Після Другої світової війни вже із пошкоджених мурів камінь почали брати для мощення доріг.

Лише після відновлення незалежності України для стародавньої святині настали кращі часи. Парафіяни поближнього села

Підгора під керівництвом отця Ярослава Стрілки відбудували церкву. Робимо обов'язкові фотографії і прямуємо в сторону

міської фортеці.

   Дорога веде нас через гору Покрівку схили якої вкривають прекрасні білокорі берізки. Назва гори

походить від того , що колись на її вершині, а вірогідніше, біля підніжжя знаходилася церква

Святої Покрови. Сходимо із Покрівки і опиняємося біля Замкової гори. Саме тут знаходиться

Теребовлянський Замок

Замків в історії Теребовлі було декілька. Перший відомий , як фортеця князя Василька Ростиславовича. Цей правнук Ярослава Мудрого

вважається засновником нашого міста, якому не так давно минуло 900 років. Замок Василька був дерев’яним. Дерев’яним був і князівський палац, що містився всередині твердині. Зате князівська церква була

зведена із каменю. Добре княжив Василько. Заступив дорогу на Русь як південним так і західним сусідам. Але біда прийшла з несподіваного боку.

Підступно осліпили витязя його родичі: київський князь Святополк і волинський- Давид Ігоревич. Проте клятвопорушники були покарані, а Василько Ростиславович після осліплення ще майже 30 років княжив у

Теребовлі. У1360 р. згідно наказу короля Казимира Великого  на місці фортеці князя

Василька появився мурований замок, який відомий під назвою замок Казимира. Він витримав немало облог і штурмів турків і татар і простояв

до 1631 року. Тоді під керівництвом Теребовлянського старости Олександра Балабана був побудований новий замок, значно більший і

потужніший.

Замок Олександра Балабана витримав також багато нападів ворогів. Особливо є відомою його оборона 1675 року від турецьких військ очолюваних великим візиром Ібрагімом Шишманом. Під час цієї облоги прославилася дружина

коменданта фортеці Самуїла Хжановського- Софія. Вона викрила змову зрадників, котрі хотіли здати замок ворогові,

безпосередньо брала участь в бойових діях. Легендарній теребовлянській  Жанні д' Арк вдячні нащадки поставили пам'ятник. Красива молода жінка з рішучим поглядом і з

кинджалом в руці стояла біля стін замку і дивилася на місто. Автором скульптури був теребовлянський різьб'яр Ян Бохенек

У роки Другої світової війни скульптура була значно пошкоджена. І лише в наші дні її відновив в первісному

вигляді Тернопільський скульптор Роман Вільгушинський. Після 1675 року замок Балабана простояв ще понад два

десятиліття. У 1688 році він зазнав дуже значних пошкоджень під час татарського набігу. А коли від турків

було відвойовано Кам'янець- Подільський то Теребовлянський замок втратив своє оборонне значення і

вже не піднімався із руїн.

Відвідування виставки “Майдан. Революція, яка не відбулася ”

Минає вже 3 рік від буремної і героїчної пори – осені – зими кінця 2013 – початку 2014 року. У спогад цих подій 23

листопада 2016 року у центральній районній бібліотеці відкрилась виставка. Відвідавши її, оглянувши експонати та

послухавши розповідь екскурсовода Галанджія Миколи – колишнього учня нашої школи, ми немов опинились в

атмосфері тих незабутніх подій, відчули дух Майдану, дух революції, дух та силу народу.

Бронежилет, який не завжди захищав від підступних куль

злочинних снайперів.

Щит, як засіб активного захисту

Цікава розповідь

Фотографія на пам’ять.

Члени гуртка беруть участь у засіданні творчого клубу “ Сузір’я”, присвяченого 25 – річчю відновлення Теребовлянської

міської філії “ Союзу Українок ”

Вітальне слово отця Івана Сивака - настоятеля церкви Святого Миколая.

30 червня 1991 року у Теребовлі відбулись Установчі Збори на яких було відновлено діяльність міської філії “Союзу Українок”. Головою організації обрано активного громадсько – політичного діяча, педагога Оксану Білу, яка недавно відійшла у

вічність. Декілька років “Союз Українок” очолювала Світлана Пасіка. З перших же днів союзянки проводили змістовні вечори, зустрічі з цікавими людьми, Андріївські і

Миколаївські вечорниці, ставили вистави. Під керівництвом Михайло Йосиповича Облещука організувався хор “Союзу Українки”, який удостоєний звання Народного.

Виступає голова Теребовлянської міської філії “Союзу Українок” Дарія Кикіш.

З концертною програмою хористи побували майже в усіх селах району, багатьох районих центрах, Тернополі, Києві. Неодноразово хор ставав лауреатом багатьох конкурсів, фестивалів. Сьогодні Теребовлянський “Союз Українок” очолює діяльна та авторитетна союзянка Дарія Кикіш.

На свій ювілейний вечір хор союзянок під керівництвом Нелі Юзвишин підготував цікаву програму.

Доброю традицією стало проведення вечорів приурочених Героям Крут, Тарасу Шевченку, Івану Франку, Лесі Українці, Дню

Незалежності. Тісно співпрацюють союзянки з Центром дитячої творчості, церквою Святого Миколая, беруть активну участь у

волонтерському русі. Часто гостюють вони у дитячих садочках, в школах, гімназії, училищі культури.

Вітання від голови Теребовлянського районої державної адміністрації Юрія Ништи.

Диригує засновник хору “Союзу Українок” Михайло Облещук.

Уважно слухають концерт учні та педагоги Теребовлянського НВК.

Співає заслужений артист України Іван Громик.

Фотографія на пам’ять (і ми тут є).