bulletin 8-2015

Служителями цього ранку був дитячий хор, який виспівував

славу Богові, а вчителі недільної школи провели імпровізовані занят-тя з фізики, географії, історії, хімії, на яких в цікавій формі акцентували

увагу, як у кожній навчальній дис-ципліні побачити велич і всемогут-ність нашого Творця.

Із заключною проповіддю звер-нувся до братів і сестер Павло Доброхід, який приїхав до нас із села Помазаного, що в Одеській об-ласті. Він нагадав батькам, що вони зобов’язані спрямовувати своїх дітей на стежку Істини. Адже дитячі серця – це чистий аркуш, і від того, що ми вкладемо в ці серця, яке на-сіння посіємо, залежить, якими вони виростуть.

Наприкінці богослужіння пасто-ри церкви звершили молитву, в якій просили Божого благословення, Божого захисту на дітей у новому навчальному році.

«АГАПІВЦІ» ПОВЕРНУЛИСЯ З ТАБОРУстор. 2

БУТИ СВІТЛОМ ДЛЯ ЛЮДЕЙÊñåí³ÿ ÂÅÐÁ²ÖÜÊÀстор. 3

ТАБІР, БЛАГОСЛОВЕННИЙ БОГОМ Ìàð³éêà ÊÎÐÍ²É×ÓÊстор. 4

ЇХ ОБ’ЄДНАВ «ДОТИК НЕБА»Òåòÿíà ×ÅÐÅÄÍÈ×ÅÍÊÎстор. 6

УХОПІМОСЯ ЗА ВІЧНЕ ЖИТТЯ!Îëåêñàíäð ËÈÒÂÈÍстор. 7

ДУЕТ «ВІНЕЦЬ» ПОДАРУВАВ ЧУДОВІ ПІСНІÑâ³òëàíà ÁÅÐÅÇÀстор. 8

Ó ÖÜÎÌÓ ÍÎÌÅÐ²:

серпень 2015 р., №8 (008)

На ранковому богослужінні церква

«Відродження» в молитвах благословляла

своїх дітей та внуків на новий навчальний рік в загальноосвітніх та недільній школах.

Життя церкви ЄХБ “Відродження” №8,2015 - 1 -

Життя церкви ЄХБ

“ВІДРОДЖЕННЯ”

БЛАГОСЛОВИЛИ ДІТЕЙ

Іповернення молодих служителів очікували з нетерпінням. Уважно

стежили щодня за повідомлення-ми, які залишав у мережі Фейсбук директор місії «Агапе» в Україні Сергій Нестерук, аби впевнитися в тому, що з командою все гаразд.

Нарешті, наші хвилювання за-лишилися в минулому — і 30 серпня на ранковому богослужінні Сергій Нестерук подякував усім, хто мо-литовно підтримував служителів, а також поділився враженнями від того, що довелося побачити і по-

чути. Його розповідь, думаю, не залишила нікого байдужим — на-віть скептиків. Подумати лишень: зі спокійного краю поїхати туди, де рвуться снаряди, де йде війна, щоб розказати тим, хто став жерт-вою цієї війни, про Бога, про Його дивну і велику неземну любов — для цього, погодімося, потрібно мати дуже сильну віру і жертовність.

— Нас зустріли не те, що насто-рожено, — розповів брат Сергій, — а вороже: мовляв, ненавидимо вас і вашу мову, забирайтеся звідси геть.

Але, на щастя, так було лишень в перший день. Невдовзі діти, від-чувши щирість християнських слу-жителів, потягнулися до них, і вже наприкінці табору розлучалися з ними зі сльозами на очах. Багатьом хотілося швидше вирости, щоб і самим прилучитися до служіння в місії «Агапе».

Роздумуючи над тим, що від-бувається сьогодні на сході і чому, незважаючи на невпинні молитви, війна досі триває, Сергій провів паралель з історією, записаною в

ПОВЕРНУЛИСЯ З ТАБОРУ

За табір для сиріт, який команда «Агапе» проводила наприкінці серпня в зоні АТО, молилося багато братів

та сестер нашої церкви.

«АГАПІВЦІ»


Життя церкви ЄХБ “Відродження” №8,2015- 2 -

Мета, яку ставила перед собою наша

команда — це разом із дітьми поринути в часи Ісуса Христа, зрозуміти краще Його життя, служін-ня. Ми не тільки проводили біблійні уроки, а й зав’язали гарні стосунки з дітьми. На уроках рукоділля, скажімо, які проводилися щодня, діти вчилися виготовляти цікаві саморобки. Музика сприяла вивченню христи-янських пісень, а ще допо-магала виявити ті таланти, які Бог вкладає в кожно-го. Під час спортивних

занять діти мали чудову нагоду пострибати, побіга-ти, розім’яти м’язи. У ході

щоденних табірних ігор вони вчилися правильно поступати в різних життє-

вих ситуаціях, а також бути дружніми, згуртованими.

Ми бачили, як у таборах Бог змінював дітей, а разом з ними змінювалися, духо-вно мужніли й ми. Думаю, що всі наші вихованці (або принаймні більшість із них) зрозуміли в таборах важ-ливу істину: якщо будувати своє життя на Ісусі Христі, постійно перебувати в Слові Божому та в молит-ві – тоді неодмінно будеш світлом і сіллю для людей, котрі поруч.

Ксенія ВЕРБІЦЬКА

Євангелії від Марка 4:35-41 про втихомирення бурі на морі. Після примирення з Богом, сказав про-повідник, початок християнського шляху у всіх правильний — ми беремо без вагань у свою земну мандрівку Христа, проте з часом Христос чомусь «засинає» у наших серцях, а лукавий щораз активніше посилює свої атаки — і тоді ми в розпачі запитуємо: «А де ж Бог?

Невже Йому байдуже до нас?» Варто повсякчас пильнувати і жити так, щоб Христос не «заснув» у на-шому житті. Адже це не просто веде до розгулу гріха — є велика небезпе-ка, що Той, Хто спить, прокинеться, і тоді горе тим, котрі чинять безза-коння. Пам’ятаймо, що без Христа життя стає вбогим і жалюгідним; із Христом воно завжди радісне, навіть тоді, коли рвуться снаряди і смерть чатує на кожному кроці.

Враження, якими поділилися цього недільного ранку «агапівці», ще більше зміцнили в думці, що потрібно ревно молитися, аби мир настав і на сході нашої країни, і в інших гарячих точках планети, і щоб всі, чиє серце ще не прийняло Бога, якомога швидше пережили радість особистої зустрічі з Ним.

БУТИ

для ЛЮДЕЙ

Упродовж нинішього літа молодь нашої церкви взяла участь у проведенні двох таборів: у с. Харалуг із 17 по 22 липня та в с. Новосілки із 17 серпня по 23 серпня. Тема цих таборів — «Думками в минуле сягаєм». СВІТЛОМ



Отож, підлітковий табір «FoRestcamp», що в перекладі

означає «Табір для відпочинку», розпочався 27 липня 2015 року і тривав до 5 серпня 2015 року у ма-льовничому куточку Рівненщини — в селі Ходаси.

Близько 45 підлітків мали змогу побувати у таборі і за 10 днів стати дружнішими, ближчими один для одного — просто іншими.

Екстрім-ігри, волейбол, футбол, лакрос, купання, інші спортивні ігри приносили за-доволення всім: і підліткам, і лідерам, і навіть тим, хто готував їсти. Також впевнено можу сказати, що найбільше всім сподобалося кольорове обливання водою. На тери-

торії табору стояли великі бочки з кольоровою водою, кожна коман-да мала свій колір і… обливалася досхочу, адже в такі спекотні дні хочеться тільки до води…

Досить цікаві, корисні, повчальні біблійні уроки не лишили байдужим жодне серце. «Такий, як треба»

— такою була загальна тема, яка об’єднувала всі уроки: «Такий, як треба, син чи донька», «Такий, як треба, громадянин», «Такий, як треба, християнин».

Щодня наша люба кухня дивува-ла нас чимось смачним та цікавим. Особливо всім сподобалися сирні кульки під шоколадом, які кухарі приготували нам на недільний сніданок.

Вечірні зібрання проходили також захоплююче. Починалися вони кумедними веселими іграми-

зачіпками до теми, пере-глядом відео— та фотодня, але закінчувалися Словом, яке залишиться в наших серцях назавжди. Щодня до нас приїздили нові, моло-ді проповідники, пастори, які ділилися своїми думка-ми, читали Біблію і давали мудрі та корисні поради. Кожен із нас мав змогу роздумувати над власним життям, вчинками, зважу-

Т А Б І Р, БЛАГОСЛОВЕННИЙ БОГОМ

«Добрий, люблячий Боже, дякуємо Тобі, що всі молитви, які лунали, до початку табору і під час його проведення, Ти почув. Адже це були надзвичайно дивовижні, благословенні Тобою дні! Амінь». Саме такими словами молитви подяки Богу, без Якого

не було б нічого, хочеться почати цю розповідь.



вати: приймати чи не приймати якісь рішення. Слово, яке читалося, і речі, про які роздумували, були справді потрібними і практичними для сучасного життя.

Після зібрання ми ще збиралися на загальне вогнище і мали змогу ділитися думками, спогадами дня, який вже минув.

Кожен новий день табору був для нас цікавішим і кращим, ніж попередній. Щодня звучала фрази підлітків «Чому так мало? Чому 10, а не 20 днів табір?» Ці фрази були доказом того, що всім подобалося і всі бажали б ще лишитися та брати участь у цікавих і різноманітних за-ходах табору.

А в неділю, 9 серпня, команда підліткового табору на ранковому богослужінні у церкві розповіла про те, що впродовж усіх днів від-чувалися молитви братів і сестер, відповідаючи на які, Господь щедро благословляв кожен захід, який про-водився тут. Починаючи від ранко-вої гімнастики і до загального вечір-нього багаття, все, що проводилося, ставило перед собою ціль показати, що тільки з Божим Іменем у серці людина стає у кожній справі такою, якою має бути, якою її хоче бачити Господь. «Під час табору, — сказав лідер молоді Орест Панасюк, — ми навчилися довіряти Богові, бо, якщо довіряєш, тоді, навіть молодим і

недосвідченим людям, якими ми є, під силу великі справи. Зараз, коли табір закінчився, ми не втрачаємо зв’язків із підлітками: зустрічаємося з ними, разом читаємо Слово Боже, спілкуємося і стараємося бути для них тим світлом, яке врешті-решт приведе їх до пізнання Істини».

Слава Богу за кожного підліт-ка, за служителів, які погодилися працювати в таборі, за пасторів, за всіх членів церкви, котрі молилися за нас, за всіх, хто допомагав: ма-теріально, продуктами, молитвами чи просто добрим словом. Ми всі робимо одну справу на ниві Божій — кожен тими дарами, які отримав від Господа.

Марійка КОРНІйчУК



В єднанні сердець і молитов табір зібрав сестер-християнок із

багатьох куточків Західної України. Здебільшого прибули сестри з церков Рівненської області, проте до табору долучилися і жінки з Тернопільщини, Волині та Хмельниччини; активну участь у житті табору взяли і сестри церкви «Відродження».

Головною темою богослужінь і сестринських спілкувань було небо. «Небеса — дім мого Отця» — саме під цим гаслом сестри об’єдналися у групи і готували щоденні вечірні програми на зібрання. За основу поєднання взяли пори року — весна, літо, осінь, зима, які незмінно плинуть одна за одною і мають кожна свої неповторні риси та виконують на землі призначену Богом місію.

Незважаючи на серйозну духовну працю у підготовці до зібрань, у табо-рі панувала невимушена атмосфера доброзичливості і любові.

Гостей на зібраннях радо вітали учасниці табору і дякували братам та сестрам за самовіддане служіння в ім’я нашого Спасителя Господа Ісуса Христа.

Боже Слово, що лунало із уст братів, по-особливому глибоко про-никало в серця і звершувало там свою

святу працю. На простих життєвих прикладах брати пояснювали, як Божа Любов та милість діє у нашому повсякденні; зворушливі свідчення бадьорили дух і додавали наснаги й рішучості стояти у Господі до кінця.

Сестринські милозвучні співи та щирі вірші торкалися душі і підштов-хували замислитися над своїм земним буттям та омріяним вічним життям.

Предметом щоденних богослужінь та спілкувань у таборі незмінно були святі Божі Істини: вічність, віра, життя, спасіння.

Сестри захоплено поділилися своїми враженнями: «Кожен день у таборі — це свято. Особливе і неповторне, бо кожна сестрин-ська зустріч несе із собою радість і єдність. В такі незабутні моменти, коли збирається група і відбуваєть-ся знайомство, коли ми чуємо щирі розповіді сестер і бачимо сльози переживань, коли на руках молитви сестри несуть тягарі одна одної — ми стаємо, як одна сім’я…»

У невимушених сестринських бесідах думки знаходять спочинок, стомлена душа — підтримку, а серце — радість. Всі почуття від перебуван-ня в таборі сестри змогли вмістити в одне, таке ємке, таке чарівне слово

— «благодать». Благодать Божа, що злинула із неба і пролилася дрібною росою на зелену м’яку траву, а також, здається, на серця — відкриті, тендітні жіночі серця.

Благодать Божа відкрилася се ст-рам і в комфорті, який огортав їх упродовж тижня: м’які стільці, дивани, ліжка, смачні сніданки, ситні обіди, апетитні вечері. Тиша і спокій по всій території бази відпочинку, буйна зелень природи навкруги, денна довгоочікувана прохолода і дрібний

Нинішнього літа знову, як і минулими роками, проводився християнський жіночий табір «Дотик неба». І хоч благословенні

дні перебування на базі відпочинку «Берізка» в с. Олександрія вже позаду, в серцях сестер назавжди залишилися теплі

спогади про цей незабутній час.

Їх ОБ’єДНАВ «ДОТИк НЕБА»



де так багато неправди. Статистика стверджує, що за якихось 10 хвилин розмови один із одним ми зазвичай два, або й три рази обманюємо один одного, і частенько робимо це, аби продемонструвати свою значимість: «Я досягнув… Я ска-зав… Я зробив». Навіть тоді, коли людина, зустрівшись із друзями чи знайомими, стверджує, що в неї все гаразд, досить часто це є прихова-ною неправдою. Перелік подібних прикладів можна продовжувати довго. Але чи можливо прожити життя тільки у правді? Слово Боже стверджує, що так. Згадаймо хоча б Корнилія, про якого йдеться в 10 розділі книги Дії святих апосто-лів. Він був людиною побожною, милостивою, і хоча при цьому за-лишався язичником, Бог побачив його праведність і захотів послати цій людині спасіння через Петра, який, хоча спершу і з недовірою поставився до такого Божого дору-чення, проте врешті-решт прийшов до висновку: «…Не дивиться Бог на обличчя», але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35). Інший приклад — це Йосип з Ариматеї, який після смерті Ісуса пішов до Пилата, аби той видав йому Тіло

Ісуса для поховання. Чому він це зробив? Звісно, тому, що був також людиною праведною (Лк. 23:50).

Богові завжди до вподоби люди, які живуть за правдою, навіть якщо вони далеко не досконалі. Скажімо, Савла, який гнав християн, Бог зу-пинив посеред шляху і освітив його Істиною, подарувавши спасіння, оскільки знав, що той чинив гонін-ня лише тому, що був переконаний у правдивості своїх дій. І Ноя Бог врятував під час потопу лишень тому, що він був носієм правди. Ще не було Закону Мойсея, але цей чоловік ходив за Божою правдою, тому й знайшов благовоління в Господніх очах.

І в сьогоднішньому дні, якщо ми хочемо, щоб Бог працював у нашому житті і завжди був поруч, ми маємо, скориставшись порадою апостола Павла, гнатися за прав-дою. Будемо відвертими, правдо-любів люблять далеко не всі і не всюди. Навіть у церкві, якщо нам кажуть правду (гірку правду!) в очі, ми ладні крізь землю провали-тися, настільки неприємно те чути. Хотілося б, аби кожен із нас замис-лився, чи завжди ми чесні один із одним та із Богом? Пригадаймо

Для спільних роздумів мені хо-четься запропонувати відомий

текст, який апостол Павло залишив як пораду своєму улюбленому учню Тимофію: «…Женися за правдою, благочестям…, ухопися за вічне життя» (1 Тим. 6:11-12).

Подекуди і сьогодні люди дума-ють, що покаяння, примирення з Богом — це наче перепустка в небо, і після покаяння можна нічого не робити, а, склавши руки, чекати, коли Господь забере у Свої вічні оселі. Проте Павло радить: ухопися і тримайся. Що для цього треба? Передусім гнатися за правдою. Різні тлумачні словники трактують зміст слова «правда» як «істина», «чес-ність», «непідкупність» тощо. Слово ж Боже стверджує: «Промовляє Ісус: «Я — дорога, правда і життя» (Ів. 14:6). Трохи пізніше у Своїй перво-священницькій молитві Син благає Отця: «Освяти ж їх правдою… Твоє Слово є Правда».

На жаль, ці слова зрозумілі да-леко не кожному, і тому, подібно Пилатові, чимало людей і досі запи-тують: «Що є правда?» Більше того, частенько стверджують, що правда — це відносне поняття, і вона — у кожного своя. Ми живемо в світі,

__________________________(Продовження на ст. 8)

дощик — як подарунок неба серед задушливої літньої спеки.

«Тим, хто любить Господа, все діє на благо» — і цей час, проведений у таборі «Дотик неба» — не виняток. Адже саме тут літні жінки мали наго-ду знайти втіху і розраду у щирому спілкуванні, в заняттях з рукоділля, у ранкових усамітнених молитвах та вечірніх неспішних бесідах між собою. Молоді ж сестри могли просто відпо-

чити від буденних справ і насолодити-ся красою природи та величчю Божої любові. Кожна з них повезла із собою сувеніри на згадку і теплі спогади про це Боже благословення.

Жінки. Молоді та старші, самітні і не зовсім, жваві і спокійні. Такі різні і такі схожі… Схожі їхні непрості долі, схожі їхні очі, що вже немало виплака-ли сліз, схожі і натруджені турботливі руки. Кожна має в житті той тягар, що

іноді забирає посмішку, сіє глибокі зморшки на світлому доброму облич-чі і додає срібла у дбайливо загорнене хусткою волосся.

Але ж є і дещо прекрасне та радісне, що їх об’єднало: це — віра. Це — наш Спаситель. Це — наш Ісус. Це — вічне небо, до якого ми всі так прагнемо…

Тетяна чЕРЕДНИчЕНКО

В одному із недільних богослужінь у нашій церкві взяв участь Олександр ЛИТВИН, молодий проповідник із м. Вишневого Київської області. його проповідь торкалася багатьох аспектів життя християн — саме тому друкуємо виклад цієї проповіді в скороченому варіанті, з тим аби кожен мав можливість замислитися над своїми стосунками один із одним, а також із Богом.

У х О П І М О С Я ЗА ВІчНЕ жИТТЯ!



9 серпня у нашій церкві побували гості із Молдови. Участь у ранково-

му богослужінні взяв дует «Вінець» із тираспольської церкви «Нове життя». Брат Микола, учасник цього дуету, приємно подивував усіх бездоганним знанням української мови, якій не зрадив навіть під час проповіді Слова Божого. Сестра Лариса майстерно прочитала вірш «Випадок на вокза-лі», а потім дует виконав пісню про Доброго самарянина. Затамувавши подих, всі слухали й інші пісні, які так майстерно і натхненно (як власне, й має бути, коли робиш щось для слави Божої) виконало це співуче подружжя.

У заключній проповіді брат Микола повів мову про Божі та людські якості

у нашому характері. В основу пропові-ді він поклав уривок з 1-ої та 2-ої глав книги Йова. Проповідник зауважив, що Йов був людиною невинною та праведною і від злого втікав – саме ці якості є Божими, і хтозна, чи змогли б ми сьогодні стати поруч із таким чоловіком, якби зустрілися з ним. Отож варто повсякчас перевіряти себе, чи завжди ми є непорочними в очах Бога, чи завжди, справедливі, богобійні. Щоб бути саме такими, потрібно докладати максимум зусиль і ухилятися від зла, до якого нас час-тенько спокушає лукавий. Людськими якостями Йова названо те, що він був багатим, мав владу та славу, проте до жодної з цих якостей серця свого не прикладав. Підсумовуючи сказане, проповідник зауважив, що, якщо ми хочемо зберегти і розвивати в собі наші духовні якості, маємо не при-хилятися до земного, розуміючи, що воно тимчасове.

По закінченні ранкового богослу-жіння всі, хто того бажав, мали гарну нагоду придбати диски з піснями дуету «Вінець».

Cвітлана БЕРЕЗА

хоча б своє хрещення, коли на запитання, чи обіцяємо служити Богові добрим сумлінням, відпо-відали без вагань: «Обіцяю!» На жаль, минає час — і дехто з нас забуває про свою обітницю (отже, стає неправдомовцем в очах Бога). Чи не тому у багатьох служіннях ми відчуваємо брак служителів, чи не тому так багато вільних місць і в хорах, і в залі. Це — порушення обіцянки, даної не перед людьми, а перед Богом…

Між тим, самі ми охоче хапає-мося за обітниці, дані нам Богом: «Покликуй до Мене — і тобі відпо-вім» (Єр. 33:3). У мене, приміром, підростає донечка, їй нині три роки, а я думаю, що з нею буде, скажімо, через десять літ. Невимовно хочеть-ся захистити її від усіляких негараз-дів, які трапляються в світі, проте сам я не знаю, що буде через десять літ зі мною, з країною, зі всім сві-том. Не знаю, але маю тверде пере-конання: якщо правдиво ходитиму перед Богом, служитиму Йому, то так само будуть ходити та служити і мої діти. Бог завжди відповідає тим, хто ходить за правдою, бо Він є Правдою. З іншого боку, батьком неправди є диявол, бо він «у правді не встояв, бо правди нема в нім» (Ів. 8:44). Отож, чинячи будь-яку, навіть найменшу неправду, думаймо, кому мимовільно при цьому служимо. Трапляється, скажімо, в родинах ми далеко не праведно поводимося один із одним, а потім приходимо до церкви і думаємо при цьому, що є чесними людьми. Якщо хтось в по-дібних епізодах впізнає себе, то дуже доречно, не відкладаючи, як кажуть, у довгий ящик, спокутувати свої гріхи правдою. Ухопімося за вічне життя і тримаймося його, живучи праведно і ходячи за правдою.

ДУЕТ «ВІНЕЦЬ» ПОДАРУВАВ чУДОВІ ПІСНІ

(Продовження. Початок на ст. 7)____________________

УхОПІМОСЯ ЗА ВІчНЕ жИТТЯ!



facebook.com/dvorecka41 E-mail: [email protected]

Життя церкви ЄХБ Головний редактор – Володимир Нестерук.Відповідальна за випуск – Світлана Береза.Над номером працювали: Микола Адамюк, Ксенія Вербіцька, Марійка Корнійчук, Тетяна Чередниченко.Комп’ютерна верстка – Віра Фесянова.Точка зору редакції може не збігатися з думкою авторів.Надані матеріали не рецензуються і не повертаються.

Наша адреса:“Віродження”

вул. Дворецька, 41, м. Рівне,Україна, 33001

“ВІДРОДЖЕННЯ” dvorecka41.com

bulletin 8-2015

Documents