Безпековий огляд ЦДАКР №16 (32)

1 вересня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики і ризики для України у другій половині серпня 2015 р.

США заинтересованы в «отделении» Украины от других двусторонних интересов или точек взаимодействия с Кремлем

Загальні рекомендації (уроки) щодо покращення функціонування центрального апарату Збройних Сил України в умовах кризи

Російський вплив на Балканах: загрози і можливості для Заходу

Міжнародна безпека України: засоби захисту від зовнішніх загроз в умовах кризи

Вооруженные силы России: новая армия и дивизии

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

4

Основні виклики і ризики для України у другій половині серпня 2015 року пов’язані із загострен-ням економічних проблем та збільшенням можливостей для Росії щодо використання внутріш-ніх проблем України, зокрема, конкуренції всередині влади та просування окремими політични-ми силами інтересів сепаратистів на сході країни.

Варто наголосити, що виклик масштабної війни та широкого на-ступу російських регулярних військ залишається актуальним і на поточний момент, та ймовірно Кремль підтримуватиме таку мож-ливість впливу і надалі за умов протистояння із США.

Однак в цілому, незважаючи на критичний момент у середині серпня, спроможності РФ щодо організації продовження активної війни суттєво зменшилися. Пере-дусім цьому сприяли три вагомих

фактори: по-перше, різко зросли бойові можливості сил оборони України; по-друге, на ситуацію суттєво вплинули негативні по-казники російської економіки та такі ж негативні економічні про-гнози на майбутнє; нарешті, тре-тім чинником стала певна послі-довність ключових західних гравців, які продемонстрували рі-шучість щодо подальших кроків у сфері руйнування економічної системи Росії.

Головні ризики військового харак-теру

У серпні, незважаючи на чи-сельні залякування (через ЗМІ, за-яви чиновників та експертів) мож-ливістю проведення воєнної операції проти України, росій-сько-терористичні угруповання обмежилися обстрілами та дивер-сійними атаками опорних пунктів сил оборони України.

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у другій половині серпня 2015 р.

Варто наголосити, що виклик масш-табної війни та широкого наступу

російських регулярних військ залиша-ється актуальним і на поточний

момент, та ймовірно Кремль під-тримуватиме таку можливість

впливу і надалі за умов протистоян-ня із США

5

Незважаючи на те , що навіть 28 серпня ватажок незаконної ор-ганізації «ДНР» Олександр Захар-ченко зробив чергову заяву про те, що бойовики не збираються при-пиняти бойові дії, а збираються воювати і далі, щоб захопити всю Донецьку область, проросійське угруповання не має відповідних потужностей для розвитку успіху на ТВД.

Негативним для України чин-ником стало фактичне завершен-ня Росією створення потужного професійно укомплектованого те-рористичного угруповання чи-сельністю до 40 – 45 тис. осіб. Як вважають фахівці, у підрозділах, які воюють на Донбасі з Україною, місцеві мешканці й найманці з Ро-сії тепер складають менше полови-ни, а керують ними кадрові росій-ські офіцери - імена деяких із них відомі. Зокрема, згідно з заявою секретаря Ради національної без-пеки й оборони України Олексан-дра Турчинова, «рядовий склад корпусів складається до 40% з мешканців окупованої території Донецької та Луганської областей, а також з контрактників та на-йманців із Росії, які набули бойо-вого досвіду під час військових дій на сході України та у гарячих точ-ках РФ. Штатна чисельність двох корпусів – до 35 тисяч чоловік».

Головною метою Путіна, як і раніше, залишається дискредита-ція української влади та створен-

ня умов для її зміни, ймовірно по-етапної. Після 20 серпня військова загроза перестала бути головним викликом державі – така ситуація, скоріш за все, зберігатиметься протягом першої половини верес-ня – з тенденцією переносу центру тяжіння в інші сфери.

Важливим також у цьому кон-тексті є справедливі висновки за-хідних фахівців, що Росія не пред-ставляє серйозної загрози для сил НАТО в Європі. У російських Збройних сил не вистачає особо-вого складу, союзників і можли-востей для того, щоб серйозно за-грожувати навіть країнам колишнього Варшавського дого-вору.

Виклики для України на міжнародній арені

На тлі зменшення суто воєнно-го тиску на Україну та готовності використати Україну як полігон для боротьби із Західним світом, Кремль активізував роботу у на-прямку пошуку потужних союз-ників, які можуть зіграти роль во-рога США. Передусім, йдеться про Іран. Так, 28 серпня з’явилася ін-формація про переговори Ірану щодо придбання у Росії військо-вих літаків. При цьому, перегово-ри про постачання С-300, як за-значив віце-президент Ірану Сорена Саттарі, йдуть своєю чер-гою. На цей час точна кількість та моделі літаків, які збирається при-

«Рядовий склад корпусів складаєть-ся до 40% з мешканців окупованої

території Донецької та Луганської областей, а також з контрактни-ків та найманців із Росії, які набули бойового досвіду під час військових

дій на Сході України та у гарячих точках РФ. Штатна чисельність

двох корпусів – до 35 тисяч чоловік»

6

дбати Іран, не встановлено. Однак можна передбачити готовність РФ на безпрецедентні угоди в умовах нинішнього протистояння з США. Ще у квітні 2015 року Володимир Путін підписав указ, що дає змогу передати ракети Ірану, що викли-кало серйозну критику. А, як пові-домляло агентство Bloomberg, Ро-сія готується розпочати поставку комплексів С-300 до Ірану в 2016 році. Тож, можна казати про появу нової «точки зіткнення» інтересів РФ і США, що в цілому сприятиме зростанню напруження між краї-нами та збільшить ризики для України.

Протистояння між РФ та Захід-ним світом посилюється, що міс-тить додаткові ризики для Києва. На тлі таких подій 25 серпня Спо-лучені Штати оголосили, що неза-баром розмістять в Європі вини-щувачі F-22 як більш широку підтримку східноєвропейських членів НАТО, які стурбовані вій-ськовою агресією Росії в Україні. До того ж, США розмістили в Лат-вії два БЛА MQ-1 Predator і 170 осіб персоналу, які будуть перебу-вати в Балтійській республіці до 15 вересня. США підтверджують намір тимчасово розмістити в кра-їнах Центральної та Східної Євро-пи 250 одиниць важкої військової техніки: танки, бойові машини пі-хоти і самохідну артилерію.

Також 31 серпня стало відомо, що російські та китайські грома-

дяни, а також РФ і КНР компанії можуть потрапити під санкції США через комп’ютерні атаки проти американських комерцій-них підприємств.

Виклики у площині економікиПодії в економіці також не

сприяють деескалації конфлікту. Фактично ознаки світової еконо-мічної кризи досить суттєво та цілком негативно впливають як на російську, так і на українську еко-номіки.

Важливим негативним чинни-ком для України стає загострення політичної конкуренції. Цей фак-тор став однією із складових зни-ження Національним банком офі-ційного курсу гривні 31 серпня (він встановлений на 1 вересня на рівні 62 копійки до 21,8 гривні за долар).

Протягом проміжку часу, що вивчається, з’явилися дані про не-офіційне скорочення в Росії вій-ськових витрат на 10%. 28 серпня The Wall Street Journal дійшов ви-сновку, що слабка економіка зму-шує Кремль урізати свої амбітні плани. За даними видання, скоро-ченню витрат посприяли еконо-мічні проблеми РФ через західні санкції. Незважаючи на обіцянку президента РФ Путіна на відкрит-ті Міжнародного авіаційно-кос-мічного салону МАКС-2015, що Росія буде просувати модерніза-цію свого оборонного сектору і

Ознаки світової економічної кризи досить суттєво та цілком нега-

тивно впливають як на російську, так і на українську економіки

7

оснащувати свої збройні сили кра-щими і більш потужними техно-логіями, існують небезпідставні підозри щодо неможливості про-сувати нові амбіційні проекти.

Крім того, різке падіння цін на нафту суттєво вдарило по росій-ській економіці, а низка оборон-них підприємств опинилася у так званих «чорних списках».

Щоправда, протягом останньо-го тижня періоду, що вивчається, ціни на нафту дещо зросли: вар-тість «чорного золота» марки Brent досягла у останні дні серпня $48,28.

Ставлення у світі до агресії Росії та її керівництва

Можна стверджувати щодо на-явності прямого зв’язку між ініці-ативою

28 серпня депутата законодав-чих зборів Санкт-Петербурга Ві-талія Мілонова створити всеро-сійську патріотичну організацію з обов’язковим для всіх дітей член-ством, з ситуацією довкола сприй-няття постаті Путіна у світі та в РФ. Основним завданням руху по-літик назвав протистояння «про-паганді західних цінностей», через громадські роботи в позаурочний час, волонтерську роботу і відвід-ини патріотичних гуртків. В ре-альності це означає, що збудова-ний монументальний образ Путіна вкривається іржею. Негативні оцінки першої особи Росії збіль-

шуються та неконтрольовано по-ширюються навіть в РФ.

Російська репресивна система досягла 25 серпня ще одного попу-лярного сегменту інтернету: ро-сійські користувачі різних про-вайдерів почали повідомляти про початок повного блокування сай-ту «Вікіпедії». А 18 серпня засно-вник видавничого дому «Комер-сант» Володимир Яковлєв, який нині живе в Ізраїлі, закликав росі-ян залишати країну.

В цілому така тенденція, що по-стійно набирає обертів, є вкрай негативною для Путіна, - вона сут-тєво збільшує ризики його змі-щення.

Основні виклики всередині держави

В останній день серпня відбу-лася непересічна подія, коли Вер-ховна Рада у першому читанні по-годилася внести зміни у Конституцію щодо децентраліза-ції влади. Хоча за це проголосува-ли 265 депутатів, низка противни-ків прийняття цих змін наполягала на появі після ухвалення змін над-то широких прав у окупованих ра-йонах Донбасу. Ця подія виклика-ла масштабні сутички під Верховною Радою між силовиками та мітингувальниками, які вима-гали не ухвалювати зміни до Кон-ституції. У зв’язку з означеними подіями Президент Петро Поро-шенко заявив, що децентралізація

В цілому така тенденція, що постійно набирає оберти, є вкрай

негативною для Путіна, вона суттєво збільшує ризики його

зміщення

Такий підхід можна кваліфікувати як наявність подвійних стандартів Заходу по відношенню до України. В

цілому події підтверджують, що Україна має покладатися у боротьбі

з РФ на себе, формуючи на майбут-нє низку факторів стримування

8

є частиною його мирного плану, а відсутність голосування могло б зруйнувати міжнародну проукра-їнську коаліцію. «Зникло б з по-рядку денного питання про продо-вження санкцій, які дуже боляче б’ють по агресору», - зазначив гла-ва держави, фактично визнавши наявність тиску на Київ з боку за-хідних лідерів. Такий підхід можна кваліфікувати як наявність по-двійних стандартів Заходу по від-ношенню до України. В цілому по-дії підтверджують, що Україна має покладатися у боротьбі з РФ на себе, формуючи на майбутнє низ-ку факторів стримування.

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков вже звину-ватив партію «Свобода» й її лідера Олега Тягнибока у наслідках про-тистояння. Станом на ранок 1 ве-ресня зафіксовано, що в результаті вибуху гранати під Верховною Ра-дою 131 поранений знаходиться в лікарнях, 7 з них тяжкі. Внутрішнє протистояння 31 серпня стало найбільшим ризиком для стабілі-зації ситуації в серпні 2015 року.

18 серпня стало відомо, що план призову в рамках шостої хви-

лі мобілізації виконано лише на 60%. Це стало свідченням занадто слабких та невдалих кроків влади у сфері модернізації національно-го війська, реформування армії в цілому та пропозицій вдалого мо-тиваційного пакету. Більше того, у своєму інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» (28 серпня) начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко визнав, що контрактники нині отримують грошове забезпечення у менших обсягах, ніж мобілізова-ні. Проблеми заохочення військо-вослужбовців набули системного характеру та не розв’язуються, що сформувало окремий виклик для влади і суспільства.

Україна поступово зменшує свої економічні зв’язки з РФ, і у та-кий спосіб зменшує свою залеж-ність від сусідньої, вороже нала-штованої держави. Так, 28 серпня стало відомо про намір ДК «Анто-нов» розірвати співпрацю з РФ в авіабудуванні. «Антонов» незаба-ром може вийти з спільного укра-їнсько-російського підприємства, що буде об’єктивним наслідком тривалої антиукраїнської політи-ки Кремля.

Внутрішнє протистояння 31 серпня стало найбільшим ризиком для

стабілізації ситуації в серпні 2015 року

Проблеми заохочення військовослуж-бовців набули системного характеру

та не розв’язуються, що сформува-ло окремий виклик для влади і сус-

пільства

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

9

О роли Москвы в переговорах по Иранской ядерной программеРоссия была довольно полез-

ной для США, хотя эта сделка на-несет ущерб её интересам в связи с влиянием на цену нефти. Иран всегда был объектом американо-российских отношений, о чем те-перь Москва сожалеет и работает над тем, чтобы загладить «вину» перед Тегераном. Тем не менее, в переговорах Россия не защищала интересы Ирана, ведь её позиция не далека от политики США в во-просе иранской ядерной программы. Россия не хочет, чтобы Иран обладал ядерным оружием, также как и его ра-спространения на Ближнем Вос-

токе или очередной воздушной кампании /интервенции США.

Москва обеспечила отмену санкций, и условия отмены эмбарго на поставки оружия в течение пяти лет. В идеале Кремль хотел бы по-лучить доступ к иранскому рынку уже сейчас, но будет довольство-ваться, продавая товары, не указанные в списке эмбарго, при этом разрабатывая промежуточные предложения, которые могут быть реализованы позже. Россия думает, что иранские рынки будут открываться, и в результате Кремль получит на Ближнем Востоке го-раздо более сильного друга. Одна-ко в американо-иранских отноше-ниях мало что принципиально

США заинтересованы в «отделении» Украины от других двусторонних интересов или точек взаимодействия с Кремлем

У дзеркалі експертноі

думки

Майкл КОФМАН (Michael KOFMAN), эксперт по вопросам безопасности и обороны (сегмент Россия и Евразия)

Института Кеннана (Kennan Institute), научный сотрудник Центра военно-морского анализа, США

10

изменится, и в результате это мо-жет привести к краху соглашений, также как ранее произошло в слу-чае с КНДР.

Эти договоренности напрямую не влияют на Украину, за исключе-нием того, что они демонстрируют тенденцию к нормализации отно-шений между США и Россией. Это соглашение было главным прио-ритетом для президента США, и Россия ему подыграла. У Москвы нет никаких путей к восстановле-нию доверия нынешних западных лидеров, но она упорно сглаживает гнев Запада по поводу того что произошло в Украине. США также заинтересованы в «отделении» Украины от других двусторонних интересов или точек взаимодей-ствия, а соглашения по Ирану де-монстрируют, что это возможно.

Как в США воспринимают «ядер-ный» шантаж» России

Не только общество, но и вся система национальной безопаснос-ти США находится в процессе переосмысления концепции взаи-моотношений с Россией, которая сложилась после окончания Хо-лодной войны. Москва обладает большими возможностями, но она сигнализирует об изменении наме-рений. Правда это или нет – во-прос, но ни одно ответственное должностное лицо в правительстве не может это игнорировать. Веро-ятность конфликта между Россией

и Западом при некоторых сценари-ях возросла от неправдоподобного до вполне возможного варианта развития событий. Бряцание Рос-сией ядерным оружием невероятно эффективно, потому что США все-рьез озаботились стратегической стабильностью. Основные ядерные державы являются единственной экзистенциальной угрозой для США, общества и страны, где ви-дят свою главную уязвимость в терроризме. Конечно, терроризм - это не угроза существованию, и вряд ли все общество фокусирует свое внимание на этом каждый день. А вопросы ядерного оружия всегда были в сфере внимания США.

Стоит признать, что Россия эффективно повышает ставки в противостоянии с США относи-тельно Украины и превращает нынешнюю ситуацию в очаг неста-бильности для Запада. России не нравится жить под санкциями и в ответ она принуждает Запад чув-ствовать себя абсолютно незащищенным, пытаясь привне-сти элемент нестабильности в су-ществующую систему безопаснос-ти Европы.

О возможных контрмерах США в качестве создания очагов

нестабильности в регионах, где Кремль чувствует себя комфортно

На это у Вашингтона нет ни же-лания, ни ресурсов. Помимо того,

Вся система национальной безопас-ности США находится в процессе

переосмысления концепции взаимо-отношений с Россией, которая

сложилась после окончания Холод-ной войны

Россия эффективно повышает ставки в противостоянии с США

относительно Украины и превра-щает нынешнюю ситуацию в очаг

нестабильности для Запада

11

что это абсолютно не соответству-ет американским ценностям, которым мы уделяли так много внимания со времен Холодной войны, такой сценарий лежит вне интересов США.

По иронии судьбы, способность США дестабилизировать страну лучше всего проявляется при попытке помочь реализовать не-кий проект национального масш-таба или в условиях длительного противостояния повстанцам. Так что, несомненно, Россия будет обеспокоена, если Вашингтон объявит о запуске большого про-екта национального значения, к примеру, в Азербайджане.

Я бы хотел предложить альтернативный взгляд на ситуа-цию. Региональная нестабильность также может стать нежелательным и непреднамеренным следствием конфликта вокруг Украины. И наи-более вероятной причиной неста-бильности будут санкции в сочета-нии со спадом цен на энергоносители и, как следствие, спад российской экономики. Многие бывшие совет-ские республики, в том числе, Укра-ина, зависят от денежного оборота с российской экономикой, где-то на 20-50% от их ВВП. Это без учета российского рынка товаров вну-треннего производства, который также существенно страдает. В отличие от России, эти страны не имеют достаточных финансовых резервов и их политические системы

гораздо менее стабильны. Недавние события в Армении – яркий пример того, как быстро ситуация может измениться, когда правительство делает политические ошибки. Если российская экономика продолжит сокращаться, это может повлечь серьезные и непредсказуемые по-следствия для стран, которые от нее зависят, и все эти страны - более слабые соседи России.

Что скрывается за поставками ЗРК С-300 в Иран

Есть два параметра, о которых нужно помнить, говоря об этой сделке. Во-первых, несмотря на фактические договоренности, по-прежнему понадобится несколько лет, прежде чем любой комплекс вооружения поступит в Иран. Но даже в этом случае речь не идет о больших объемах продаж – ни о чем таком, что принципиально из-менит видение США своих военных задач. Во-вторых, анонсирование поставок С-300 означает не новое соглашение, а урегулирование ра-нее отложенной сделки, которая, очевидно была достигнута между Россией и Ираном в ходе январско-го визита Шойгу в Тегеран.

Тем не менее, контракт прода-жи, который Россия приостанови-ла в 2010 году, не может быть про-сто возобновлен. Первоначально речь шла о С-300 ПМУ1, которые уже не производятся и могут быть заменены другим представителем

России понадобится два или более года для того, чтобы развернуть в

Иране свои С-300. На протяжении этого времени Россия получит

возможность использовать эту сделку в качестве разменной монеты в торгах с Западом

12

семейства С-300. Например, С-300ВМ или С-300ПМУ2 более совершенны, но для этого понадо-бится другой договор. В качестве альтернативы, возможно иранцы будут готовы купить подержанные и уже развернутые ПМУ1, но я считаю, что Россия и Иран должны подписать новое соглашение. Это может произойти быстро или дол-го и трудно, но после достижения взаимопонимания понадобится не-которое время для производства и подготовки кадров. Я думаю, что России понадобится два или более года для того, чтобы развернуть в Иране свои С-300. На протяжении этого времени Россия получит воз-можность использовать эту сделку в качестве разменной монеты в торгах с Западом.

На месте Ирана, я бы просто обошел вниманием С-300 и стре-мился бы договориться о поставке С-400, исходя из оптимистических прогнозов, что Россия решит проблемы с ракетами большой дальности для этой системы. После подписания соглашения Иран все равно будет ждать, по меньшей мере, несколько лет пока получит эти системы. Так, почему им не ин-вестировать в то, что станет стан-дартом систем ПВО в 2020-х? По-

хоже, Алжир именно так и поступил и вероятнее всего, уже получил партии такого вооруже-ния. Другие страны Среднего Вос-тока (Египет) также покупают системы новее, чем С-300.

Конечно, несколько единиц не обновят эффективность противо-воздушной обороны: нужна ком-бинация ракет средней дальности и радаров. Чтобы достичь этого, Ирану необходимо заменить свои стареющие радары и ПВО на более надежную многоуровневую систе-му. В этом отношении понимание проблемы должно развиваться в самом Иране.

За последние 20 лет Иран купил лишь две единицы российских ЗРК Тор-М1, чтобы защитить свою АЭС (вероятно, от Израиля). Эти ЗРК были поставлены в 2005 году. Также Ирану нужно значительное количество систем Бук-М2 и Тор-М2, чтобы инвестиции в С-300 и С-400 окупились. Я подозреваю, что, если эта сделка состоится, на протяжении следующих 10 лет кон-церн «Алмаз-Антей» получит мно-го иранских заказов, а другие пред-приятия российской оборонной отрасли - множество заказов от ге-ополитических конкурентов Ира-на.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

13

1. Система військового управ-ління на всіх рівнях напо-внена страхом щодо при-йняття рішень і можливістю покарання.

Більшість офіцерів бояться при-ймати рішення через можливість помилок та покарання з боку на-чальників. Ця проблема небезпеч-но впливає на ефективність дій військових, що стало головним чинником втрати Криму. Офіцери часто добре усвідомлюють суть проблеми, але намагаються проси-ти інших, щоб підняти проблему замість них. Згадане є явною небез-пекою та наслідком дистанціюван-ня влади від поточних справ і про-блем. Замість того, щоб всі

військові розглядалися як рівні за Християнською моделлю, звання та посади занадто цінуються і ша-нуються з неправильних причин. Існує прийняття скоріше рангів ніж професійних здібностей. Вва-жається кращім той хто просто «старше», ніж той хто молодший і більш здатний.

Ця проблема може бути виріше-на тільки шляхом визнання керів-ництвом факту її існування і чіт-кою демонстрацією намірів скоротити дистанцію між керівни-цтвом та особовим складом. Пере-вага має віддаватися кращій освіті і підбору таких старших офіцерів, які комфортно почувають себе в компанії молодших офіцерів і сол-

Загальні рекомендації (уроки) щодо покра-щення функціонування центрального апа-рату Збройних Сил України в умовах кризи

Глен Грант, провідний фахівець Центру цивільно-військових відносин ВМС США

(Університет імені Святого Джона, Йорк, Великобританія)

14

датів, хто може бути делегатом їх-ніх думок та здатним приймати рі-шення. Зовнішні «прикраси» влади повинні бути зменшені.

2. В системі управління сліду-ють догмам, а не креативно-му мисленню, розумним і швидким рішенням.

Слідування догмам стало осно-вою системи, прийняття рішення при цьому є вкрай шаблонним, зо-середжено навколо суворих норм і правил. Догма сприймається як основа рішення проблеми як копі-ювання вимог посібників або ду-мок одноосібних можновладців, а не процесу мислення.

Систему освіти і навчання необ-хідно зосередити на вивченні мето-дології рішення проблем (зокрема методом мозкового штурму), а не пошуку шаблонних рішень з пам’яті.

3. Уроки бойових подій мають вивчатися і втілюватися на всіх рівнях негайно.

Основним методом розвитку збройних сил у кризовий період є вивчення і негайне втілення отри-маних у бойових діях уроків. Цього у Збройних Силах України не спо-стерігається.

Систематично використання уроків військових операцій має стати ключовим методом розвитку вітчизняного військового потенці-алу. Вони повинні бути зібрані від частин на передовій, опрацьовані через штаби і надані міністрові.

Процес втілення уроків має вклю-чати визначення відповідальної структури, бюджету та пріоритетів для фінансування змін. Зміни за підсумками уроків бойових дій по-винні бути швидкими.

4. Мобільні тренувальні групи мають здійснювати оста-точну підготовку підрозді-лів до участі у бойових діях.

На теперішній час підготовка підрозділів є неадекватною до бо-йових дій на сході України.

Мобільна тренувальна група має проводити інтенсивну остаточ-ну підготовку підрозділів до бойо-вих дій. Група має очолюватися офіцером у ранзі полковника, скла-датися з: головного інструктора (підполковник, з досвідом участі у операції) та декількох досвідчених інструкторів офіцерів і сержантів, які можуть навчити особовий склад питанням тактики та за ви-дами бойового забезпечення. Група має провести блочну підготовку підрозділу тривалістю 3 тижні, до переліку навчальних питань термі-ново необхідно включити особли-вості боротьби з повстанцями.

5. Лідерство на всіх рівнях ба-жає кращого.

Розуміння та слідування «сенсу існування» (почуття небезпеки) у багатьох лідерів було втрачено. В ході прийняття рішень лідери за-надто часто використовують авто-ритарні методи і надмірну центра-лізацію процесу.

15

Старші офіцери повинні усвідо-мити наслідки своїх дій (скоріше – бездіяльності) та пройти перепід-готовку з питань лідерства. Повинно чітко розуміти як погане керівництво пошкоджує культурну атмосферу організації. Існує гостра необхідність делегувати повнова-ження підлеглим діяти і дозволяти їм робити помилки.

6. Бюрократія повинна бути зменшена щоб забезпечити відродження життєздатнос-ті після завершення росій-ської «руйнації».

Протягом останніх майже 20 років система була фактично зруй-нована «зсередини» через значне збільшення бюрократії, більшість якої складає з чисельних правил і законів, які зупиняють належну роботу.

Бюрократичні правила і закони, які перешкоджають функціонуван-ню та розвитку системи повинні бути офіційно визначені і змінені, що дозволить системі нормально працювати. У певному сенсі це має бути формою військової «люстра-ції», з метою відкрити систему для змін.

Робота “по папірцю” має бути скоріше винятком ніж правилом.

7. Українські військові мають створити нове почуття гор-дості за свою професію.

Українські військові мають від-новити себе у моральному сенсі, диференціювати себе від старого

військового устрою, який існував до кризи.

Мета полягає в тому, щоб ство-рити в підрозділах нову гордість. Одним з рішень може бути найме-нування всіх батальйонів видатни-ми історичними назвами з історії України замість звичайної нумера-ції. Ці назви можуть бути на честь відомих боїв, міст України або ви-датних осіб.

8. Смерть повинна бути пра-вильно зрозуміла і викорис-тана.

Смерть військових є одним з найбільш емоційних понять, ін-струментом впливу на політиків, рубцем в серцях усієї нації і потуж-ним інструментом моралі військо-вослужбовців.

Загибель військовослужбовців в бою має впливати на корегування бойової підготовки, згуртування та відточення майстерності особово-го складу перед направленням в ра-йон операцій. Це змушує політиків і командирів відноситься до своїх обов’язків серйозно. Загибель по-винна влаштовуватись системою належним чином, зокрема - чітке розуміння того, як слід ставитися з дружинами і сім’ями загиблих має бути пріоритетним інтересом сус-пільства.

9. Дуже багато постів займа-ють особи у занадто висо-ких військових званнях.

Багато посад в Міноборони і Ге-неральному штабі займаються

16

людьми занадто високого рангу, робота при цьому виглядає дуже простою для них, через що вони не працюють належним чином, систе-ма ж витрачає більше грошей, ніж необхідно. Крім того, система по-збавляється молоді, яка приїжджає останнім часом з операцій і прино-сить нове мислення, але молоді офіцери не можуть бути призначе-ні на посади з дуже високими ран-гами, вони позбавлені можливості росту і розвитку. Це означає, що на верхівці системи зосередилось дуже багато старших офіцерів, які страждають від браку сучасного досвіду і практичних випробувань та фактично не мають достатнього рівню для зайняття цих посад. Крім того, після переходу від призову до професіоналізації не відбулось адекватного підвищення професій-них навичок офіцерів, який тепер командують професійними солда-тами.

Вся організаційно-штатна структура має бути змінена з ура-хуванням реальних операційних вимог до будь-якої посади і пра-вильного рангу, якому вона відпо-відає. Кожна посада має принести в діяльність системи жорсткий вплив і корисний досвід. Офіцера-ми мають комплектуватися тільки ті посади, які вимагають навичок керівництва, військового досвіду і авторитету.

Офіцери, які не показують ви-соку продуктивність на посадах,

особливо - практичних результа-тів, не виявляють творчість і ініціа-тиву, не мають бути прасовані до наступного військового звання.

В системі занадто багато стар-ших офіцерів. Відсоток майорів, що можуть стати підполковниками має бути 25-30%, ще менше з них повинна стати полковниками. Більшість посад в органах управ-ління до оперативного рівня включно повинна комплектувати-ся капітанами і майорами, в більш старших органах управління – ма-йорами і підполковниками. Кіль-кість полковників має бути невели-кою.

10. Міністр перевантажений вирішенням адміністратив-них дрібниць.

Через ієрархічну структуру Мі-ноборони багато дрібних і незна-чних за суттю документів йдуть для затвердження до Міністра обо-рони, але за здоровим глуздом мо-жуть і повинні розглядатися на більш низьких рівнях.

Міністру потрібен апарат на чолі з висококваліфікованим виконав-чим помічником, який координує потоки документів, проводе їх селек-цію для міністра з метою надання йому тільки необхідної для його рів-ня інформації. Необхідно надати по-вноваження візувати документи на більш низьких рівнях, ніж міністр оборони: начальникам департамен-тів, відділів або навіть окремим фа-хівцям за напрямами діяльності.

17

Необхідно ввести посаду Статс-секретаря міністерства оборони для вирішення та координації усіх питань забезпечення збройних сил (зі статусом заступника міністра оборони). Ця посада не має бути політичною, а комплектуватися за професійними навичками на під-ставі конкурсу. Статс-секретар щорічно доповідає у Парламенті звіт за використані збройними си-лами ресурси та фінанси.

11. Офіс зв’язків з громад-ськістю недостатньо пов’язаний із загальною ді-яльністю системи і не забез-печує ефективного реагу-вання на виникаючі проблемні питання.

Офіс зв’язків з громадськістю налаштований на мирний лад і не має розпису діяльності щодо дій у кризовій ситуації.

Міністерству оборони потрібен цілодобовий центр зв’язків з гро-мадськістю.

12. Режим захисту (безпеки) інформації перешкоджає нормальної роботі з союз-никами і партнерами Украї-ни.

Режим захисту (безпеки) інфор-мації в Міністерстві оборони і ви-дах надзвичайно суворий для со-юзників і партнерів України для здійснення роботи з допомоги пе-ретворень. Через це мінімізується потенціал союзників і партнерів у веденні цієї діяльності.

Правила і інструкції мають бути переглянуті для забезпечення лег-кого доступу ключових союзників. Радники мають працювати у систе-мі на тих самих умовах, що й укра-їнські офіцери.

13. Міністерство оборони і Ге-неральний штаб не бачать і не спілкуються один з од-ним.

Міністерство оборони і Гене-ральний штаб побудовані у вер-тикалі управління, у який вся ін-формація і робочі документи спочатку йдуть наверх, а потім вже по горизонталі у відповід-ний департамент. Це дуже по-вільно, ускладнено, вимагає у будь-якому випадку візування відповідного начальника, хоча за своєю суттю виконується зви-чайним офіцером, які вже навіть не мають бажання робити це тільки за своєю ініціативою. Вза-ємодія по горизонталі існує тіль-ки у випадку коли люди знають один одного й то з певним почут-тям ризику.

Декілька варіантів вирішення проблеми. Один з них об’єднати Міністерство оборони і Генераль-ній штаб. Другий – наказати пра-цювати по горизонталі на рівні експертів за відповідними напря-мами у ході підготовки документа, карати якщо це не виконується. Трете – це навчання усього цен-трального апарату новим методам і менеджменту роботи.

18

14. Система кадрового ме-неджменту не спрацювала в умовах кризи, не реалізува-ла повністю переваг профе-сійної армії, не має мораль-ного підживлення з боку громадськості.

Система кадрового менеджменту має технократне мислення мирного часу, яке зараз виглядає дуже статич-ним і незрозумілим у небажанні трансформуватися до умов кризи. Процеси призначення на посади біль-ше не відповідають вимогам реаль-ності і людської сутті. Введення про-фесіоналізації було дуже швидким без концептуальних змін, які малі б цей процес успішно втілювати у життя.

Система кадрового менеджмен-ту має бути повністю переглянута з метою реалізації переваг професій-ної армії та набуття моральної під-тримки з боку населення.

15. Військова освіта більше не задовольняє потреби сього-дення.

Військова освіта є дуже важ-кою і повільною, повною непо-трібних предметів. Багато часу проводиться в класах, що є нее-фективним та має надмірні витра-ти. Це не відповідає сучасним ме-тодам.

Система військової освіти має бути переглянута з початкових принципів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

19

«Порохова діжка» на «задньому дворі» ЄС

Криза в стосунках Росії та Заходу проявилася не лише в Україні, але й у цілому ряді європейських субрегіо-нів. Говорячи про ознаки гібридної війни, яку Росія розв’язала проти ЄС, ми зазвичай звертаємо увагу на провокаційну поведінку російських ВПС у небі над Північною Європою чи фінансування радикальних полі-тичних проектів. При цьому україн-ське експертне середовище та медіа фокусуються майже виключно на прибалтійських країнах, в той час як ситуація на Балканах залишається без належної уваги.

Збігнев Бжезінський у своєму magnum opus - «Великій шахівниці»

- влучно зазначав, що в Європі «сло-во «Балкани» викликає асоціації з ет-нічними конфліктами і суперни-цтвом великих держав». Праця відомого американського політолога побачила світ у 1997 році. На той мо-мент найкривавіші сторінки Югос-лавської війни - Хорватська і Босній-ська, вже були перегорнуті, хоча повного затишшя вдалося досягнути лише через чотири роки, у 2001-му. Тоді здавалося, що Захід завдяки своєму монопольному становищу єдиної геополітичної сили в регіоні остаточно загасив гніт «порохової діжки» на «задньому дворі» Європи. Але сьогодні, коли Балкани знову опинились у сфері інтересів світових гравців, стає очевидно - зовнішнє

Російський вплив на Балканах: загрози і можливості для Заходу

Володимир Солов’ян,керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР

Cьогодні, коли Балкани знову опини-лись у сфері інтересів світових грав-

ців, стає очевидно - зовнішнє втру-чання лише посилює соціальну

напруженість і фантомні болі наро-дів регіону

20

втручання лише посилює соціальну напруженість і фантомні болі наро-дів регіону.

Скелети у шафіВ першу чергу, залишається не-

вирішеним питання зовнішньопо-літичної інтеграції Косова. У квітні цього року прем’єр-міністр Албанії Еді Рама заявив, що «об’єднання албанців Албанії та Косова є неми-нучим та беззаперечним». Місяцем раніше верховний представник ЄС із питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні назва-ла колишній автономний край Сер-бії суверенною країною. Хоча При-штина проголосила незалежність ще у 2008-му, публічне визнання з вуст єврочиновника високого ран-гу пролунало вперше. Варто відзна-чити, що 5 країн ЄС, з яких 4 є чле-нами НАТО (Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія, Словаччина), досі не ви-знали суверенітет Косова. Та, на-віть попри відсутність повного консенсусу, в Брюсселі розуміють небезпеку підігрівання Тираною ідеї «Великої Албанії». Більше 90% населення Косова становить субет-нічна група албанців-гегів, серед яких перспектива приєднання до Албанії досить популярна. У тако-му випадку може спалахнути Пів-нічне Косово (регіон Ібарський Колашин), де проживає сербська меншість, яку Белград не залишить без підтримки. Тому, щоб уникну-ти можливості поглиблення напру-

женості у стосунках Сербії та Ал-банії, Євросоюз намагатиметься закріпити статус-кво Косова.

Іншим фактором дестабілізації Західних Балкан сьогодні є активі-зація албанських кланів за межами Албанії. Тривожний дзвіночок – недавні зіткнення в місті Куманово на півночі Македонії у травні 2015-го. Жертвами конфлікту стали 8 македонських поліцейських і 14 бо-йовиків. Незважаючи на очевидну кримінально-терористичну скла-дову подій, багато місцевих і за-кордонних інформаційних видань озвучили тезу про «назрівання ві-йни між Албанією і Македонією». Деякі оглядачі також відзначають опортунізм албанських общин Чорногорії, який з часом може лише посилитись у зв’язку із тери-торіальною суперечкою з Косовом. Мова йде лише про 6 тис. гектарів землі, але сторони не змогли досяг-нути консенсусу і справу, вочевидь, передадуть до міжнародного суду.

Іншою зоною потенційного конфлікту може стати Боснія і Гер-цеговина. На початку грудня 2014 року республіку збурили масштаб-ні заворушення, спричинені масо-вим безробіттям, падінням рівня життя, корупцією та непрозорою приватизацією державних компа-ній. Повідомлення про ці бунти фіксували в міжнародній громад-ській свідомості тезу про виключно соціальні причини, які змусили людей вийти на вулиці Сараєва,

21

Тузли, Зениці та інших міст країни. Соціальна нестабільність, справді стала ключовим фактором. Але у федеративній країні зі складною етнічною структурою, якою є Бос-нія і Герцеговина, не можна не вра-ховувати національний аспект.

Точних даних про етнічний склад учасників акцій протесту не-має, однак, безсумнівно, абсолют-ну більшість становили мусульма-ни-боснійці. Показовою була і реакція політичних представників босняків і боснійських сербів. Пре-зидент Республіки Сербської (дер-жавне утворення в складі Боснії та Герцеговини) Мілорад Додік зая-вив, що пишається громадянами Республіки Сербської, які «не ве-дуться на провокації». Його «коле-га» у Президії Боснії і Герцеговини Бакір Ізетбегович, навпаки, визнав право народу змінити владу на до-строкових виборах. Та, як би там не було, більшість вимог суспільства були проігноровані владою. Відпо-відно, протестний потенціал насе-лення залишається досить висо-ким. І, хоча питання національної приналежності перебуває в тіні згадуваних подій, ми не можемо виключати сценарій, за якого кон-флікт виллється за межі соціальних негараздів.

Російський вплив Зі слів Бжезінського, Балкани

це не лише «етнічні конфлікти», але й «суперництво великих дер-

жав». Інтерес останніх обумовлю-ється стратегічним положенням на шляху енергетичних і транспорт-них потоків, які живлять економіку європейського континенту. Саме тому стабільність на півострові – один із ключових факторів безпеки Центральної Європи.

У Кремлі не забули де знахо-диться ахіллесова п’ята ЄС. При цьому Росія не зацікавлена у роз-гортанні справжнього військового конфлікту. Це ускладнить експорт її енергоносіїв, та й протистояти НАТО на Балканах Москва не в змозі. Тому стратегія Кремля спря-мована на підігрівання ситуації зсередини і посилення залежності балканських країн від російського газу та фінансових інвестицій.

Геополітичний інтерес до цього регіону Білокам’яна черпає зі свого імперського минулого. З XVIII ст. Росія позиціонувала себе захисни-ком православ’я в Османській ім-перії, а від початку ХІХ ст. просува-ла на Балканах ідеологію панславізму. Відповідно сьогодні Кремль заграє з народами, які кіль-ка століть тому стали частиною цієї матриці.

Так уже склалося історично, що Москва і Белград мають особливо тісні стосунки. У період 2003-2012 рр. Росія інвестувала в економіку Сербії щонайменше $2,85 млрд. (близько 10% усіх прямих інозем-них інвестицій). На початку 2013-го Москва видала уряду Сербії кре-

У Кремлі не забули де знаходиться ахіллесова п’ята ЄС

22

дит для реконструкції залізничної системи країни на суму $800 млн. Белград відповідав «взаємністю»: в 2008-му році компанія «Газпром нєфть» придбала 51% акцій ключо-вої сербської енергетичної компа-нії НІС (Нафтова Індустрія Сербії) всього за €400 млн., а «Південному потоку» в Сербії було присвоєно статус національного проекту.

Попри це, сучасні стосунки двох країн будуються на прагма-тичному розрахунку. Сербський воєнний експерт Свєтозар Йокано-вич у коментарі ЦДАКР пояснює: «Свого часу президент Борис Тадіч проголосив «чотири стовпи зо-внішньої політики Сербії – США, Євросоюз, Китай і Російська Феде-рація. Усі наступні уряди Сербії, включаючи нинішню адміністра-цію Олександра Вучіча, намагають-ся будувати свої стосунки зі Сполу-ченими Штатами та Європейським Союзом з одного боку, і з Росією та Китаєм з іншого».

Але у сфері безпеки Москва може запропонувати значно мен-ше, ніж Захід. США залишаються найбільшим покупцем сербського озброєння – лише в 2010-му сума контрактів на експорт зброї до США становила €500 млн. «Рівень відносин між Трансатлантичним блоком і Сербією постійно підви-щується, свідченням чого є нові до-мовленості про комплекс заходів у межах плану дій індивідуального партнерства та нові спільні вій-

ськові навчання», - зазначає С.Йо-канович. Якщо ж у липні 2016 року на Варшавському саміті НАТО Чорногорія і Македонія вступлять до Альянсу, Белград, швидше за все, буде змушений переглянути нинішню політику і пришвидшити темпи інтеграції до північноатлан-тичних структур. Тому, щоб збе-регти свій вплив, Росія не гребує маніпуляціями з історичною пам’яттю народів Балкан. 8 липня вона наклала вето на резолюцію ООН про засудження різанини в Сребрениці, жертвами якої стали тисячі боснійських мусульман. Та-кими діями Москва розраховує зміцнити й без того помітний авто-ритет серед боснійських сербів.

Втім, політико-економічний влив Росії помітний і в інших краї-нах регіону. У Болгарії на виборах 2013 року націоналістична русо-фільська партія «Атака» здобула підтримку 7,3 % виборців і отри-мала своє представництво у ниж-ній палаті парламенту. «Ця партія, цілком очевидно, працює на інтер-еси Кремля», - роз’яснює ЦДАКР професор Інституту інформацій-них і комунікаційних технологій Болгарської академії наук Тодор Тагарєв. За організацією протестів проти видобутку сланцевого газу стоять проросійські партії та рухи. На думку Тодора Тагарєва, ці про-тести були інспіровані і підтриму-валися Кремлем, адже доступ за-хідних компаній до родовищ

23

сланцевого газу в Болгарії – це пря-ма загроза енергетичним інтересам Росії.

За останні кілька місяців голо-вним «ньюзмейкером» серед Бал-канських країн була Греція, яка та-кож знаходиться у фокусі уваги Кремля. Схоже, прихід до влади в цій країні євроскептиків на чолі з Коаліцією радикальних лівих (СІ-РІЗА) керівництво Росії сприйняло як власну перемогу. Але скориста-тися шансом аби поглибити кризу в Єврозоні і розколоти ЄС Росії не вдалося. Внаслідок падіння цін на нафту і санкцій Заходу її власна економіка скорочується, тож ком-пенсувати Афінам фінансову під-тримку Європи Москва не може.

Проте не слід забувати, що Ро-сія має канал впливу на грецьке суспільство, і він надійніший за мі-льярдні кредити, - це православна церква. Науковий керівник Інсти-туту соціальної економіки (Салоні-ки, Греція) Іоаніс Насіоулас у своїй статті для ЦДАКР вказує на те, що «Росія дуже зацікавлена у зміцнен-ні своєї присутності на святій горі Афон. […] У цьому контексті існує постійна активність, що включає пожертвування від російської сто-рони 21-му монастирю Святої Гори, які компенсують витрати на релі-гійні та культурні заходи в рамках «Року грецько-російської дружби - 2016».

Як бачимо, попри тривалу від-сутність у політичному житті регі-

ону після розпаду СРСР і нинішнє домінування євроінтеграційних процесів, Росія продовжує вмонто-вувати власні шматочки смальти в строкату етнічну, конфесійну та ідеологічну мозаїку Балкан. Втім, це лише розпалює суперництво зо-внішніх гравців.

Газ і конкурентиНі для кого не є секретом, що

основний інструмент впливу Москви на балканські країни – це експорт природного газу. Болгарія, Македо-нія, Боснія і Герцеговина залежать від російського газу на 100%, Сербія – на 80%, Греція – на 60%, Румунія – на 25%, Хорватія – на 20%. Закріпити становище монополіста на газовому ринку Балкан і зменшити залежність від поставок через територію Украї-ни Росія планувала завдяки «Півден-ному потоку». Але самовпевненість і зверхність Кремля у процесі реаліза-ції проекту зіграли на руку його кон-курентам. «Південний потік» дове-лося замінити на менш інвестиційно привабливий і політично обґрунто-ваний «Турецький потік». ЄС, у свою чергу, отримав час і можливість за-шкодити спробам Росії конвертувати енергетичну залежність Балкан у по-літичну.

Для Заходу ключовий напрямок – так званий Південний газовий ко-ридор. Він має сполучити ЄС із азер-байджанськими газовими родови-щами, а в перспективі з покладами природного газу Каспію та Ірану.

Попри тривалу відсутність у політичному житті регіону після

розпаду СРСР і нинішнє домінування євроінтеграційних процесів, Росія продовжує вмонтовувати власні шматочки смальти в строкату

етнічну, конфесійну та ідеологічну мозаїку Балкан. Втім, це лише

розпалює суперництво зовнішніх гравців

24

Планується, що на початковій стадії експлуатації (орієнтовно з 2018 року) Трансанатолійський газогін (TANAP) матиме пропускну здатність 16 млрд. кубометрів, із яких 10 потрапляти-муть до європейських ГТС, а 6 – до турецьких. Інша альтернатива – тер-мінали скрапленого газу. Греція має термінал зі здатністю щорічно рега-зифікувати 5,3 млрд. куб. метрів і планує будівництво ще двох. Хорва-тія також вирішила побудувати влас-ний СПГ-термінал потужністю 6 млрд. куб. метрів, що дасть можли-вість навіть поставляти газ транзи-том до інших країн вже з 2020 року.

Сьогодні загальний об’єм імпор-ту цього енергоносія в регіоні (включ-но з Румунією і Хорватією) становить близько 25 млрд. кубометрів на рік, з яких 9,5 – продукт російського похо-дження. Втім, коли зазначені проекти будуть втілені в життя, позиції Росії на Балканах можуть похитнутися. Більш того, вони вже чуттєво по-страждали після закриття «Півден-ного потоку», а наступне дітище Кремля, «Турецький потік», цілком може стати ще більшим провалом.

Ідея з «Турецьким потоком» ста-вить Москву в залежність від полі-тичної волі Анкари. При цьому в Кремлі, схоже, недооцінили зростан-ня геополітичних амбіцій Туреччи-ни. Нещодавно міністр енергетики і природних ресурсів Танер Йилдиз заявив, що його країні «не вигідно бути тільки транзитною країною для російського газу». Влада Туреччини

розглядає проекти на кшталт «Ту-рецького потоку» чи TANAP як ін-струменти для відновлення регіо-нального лідерства і посилення енергетичної залежності від Росії, а це суперечить планам Кремля. Пріо-ритетним напрямком розширення для Анкари залишається Близький схід (Сирія, Ліван, Палестина). Однак це не означає, що в Туреччині забу-дуть про свою присутність на Балка-нах. Навпаки, популярна серед міс-цевих еліт ідея неоосманізму спонукає їх до підвищеного інтересу до Балкан.

Інший геополітичний гравець - Китай, реалізуючи власну стратегію розвитку зовнішньої торгівлі («Шов-ковий шлях 0.2»), активно інвестує в інфраструктуру балканського регіо-ну. Міст через Дунай в Сербії, авто-страда в Чорногорії, аеропорт у Хор-ватії… У пріоритеті також розвиток системи залізничного сполучення: будівництво першої ділянки швид-кісної залізниці Белград - Будапешт вартістю €1,5 - 2 млрд., купівля Маке-донією китайських швидкісних поїз-дів... Втім, на відміну від Росії, Китай не претендує на політичний вплив. В першу чергу, Піднебесна зацікавлена у місцевому ринку збуту і транзит-ному потенціалі Балкан.

Підсумовуючи, варто відзна-чити таке:

1. Сьогодні можливі причини дестабілізації Західних Бал-кан лежать у площині про-блем соціального розвитку та

25

економічної нестабільності. Водночас, не варто забувати про наявність конфліктів ет-нонаціонального характеру, що продовжують тліти, не-зважаючи на домінування євроінтеграційних процесів. Тож активне втручання зо-внішніх сил на основі мані-пулювання історичною пам’яттю народів Балкан може порушити хиткий ба-ланс сил, який встановився в регіоні після завершення Югославських воєн.

2. Жодна зі сторін, яка намага-ється потіснити ЄС і ззовні впливати на політику дер-жав регіону, не зацікавлена у дестабілізації Балкан. Тому перевага надається енерге-тичній та економічній екс-пансії. Донедавна така стра-тегія давала змогу Росії претендувати на помітну роль у цій частині Європи. Однак диверсифікація дже-рел постачання енергоносіїв

дозволить країнам Балкан-ського півострову у серед-ньостроковій перспективі (у 2020-х) звільнитися від за-лежності від російського газу.

3. На цьому тлі у Кремля з’явилося чимало конкурен-тів у боротьбі за вплив на Балканах. В енергетичному секторі це - Азербайджан (а в перспективі країни Цен-тральної Азії та Іран) і краї-ни-експортери скрапленого газу. Отож російська страте-гія впливу на балканські країни завдяки експорту енергоносіїв не принесла Москві очікуваних дивіден-дів. У сфері фінансових ін-вестицій можливості Крем-ля також обмежені. На цьому фоні Китай стає більш при-вабливим інвестором, аніж російська сторона, адже в обмін на економічну під-тримку Пекін не вимагає по-літичної відданості.

Активне втручання зовнішніх сил на основі маніпулювання історичною

пам’яттю народів Балкан може порушити хиткий баланс сил, який

встановився в регіоні після завер-шення Югославських воєн

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

26

Втрата Криму і конфлікт у Дон-басі продемонстрували критичну вразливість України в системі міжнародної безпеки, яка пережи-ває найгострішу кризу з часу роз-паду СРСР і війни в Югославії. Основні завдання, що стосуються відновлення прийнятного рівня зовнішньої та внутрішньої безпе-ки України, залишаються, і судячи з усього, ще впродовж тривалого періоду залишатимуться у поряд-ку денному. Кризова ситуація во-чевидь вимагає реалістичної оцін-ки можливостей використання зовнішніх факторів, здатних за-безпечити врегулювання конфлік-ту в Донбасі, прийнятний рівень стабільності та сприяти створен-

ню умов для економічного віднов-лення країни.

Поточні обставини та проблеми Проблема залучення зовніш-

ньої допомоги задля гарантування безпеки України містить декілька аспектів, кожен з яких має власну вагу, значення та способи реаліза-ції.

Завдання теперішнього момен-ту передбачають:

• зміцнення обороноздатності держави та водночас запобі-гання повномасштабній ві-йні з Росією;

• припинення воєнних дій у Донбасі, врегулювання кон-флікту і відновлення контр-

Сергій Толстов,Завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту загальної історії

Національної Академії наук України,директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень

Аналітичні розробки

Міжнародна безпека України: засоби захисту від зовнішніх загроз в умовах кризи

27

олю української влади над всією територією Донецької і Луганської областей, вклю-чаючи ділянку кордону між Україною та РФ;

• продовження публічних за-ходів, які артикулюють по-вернення під юрисдикцію України Криму і Севастопо-ля;

• пошук механізмів та міжна-родних гарантій, які підтри-муватимуть незалежність і територіальну цілісність держави.

Засоби, потенційно необхідні для забезпечення цих цілей мають різне наповнення.

Загальну основу для всіх пере-рахованих напрямків складають внутрішнє реформування країни, стабілізація економіки і забезпе-чення стимулів для її відновлення та розвитку.

В ієрархії конкретних цілей і на-прямків найбільш терміновим і пріоритетним є припинення воєн-них дій і врегулювання конфлікту в Донбасі. Швидше за все, про по-вномасштабне врегулювання ситу-ації в Донбасі мова що поки не йде. Позиція російського керівництва свідчить про наміри зберегти цей локальний конфлікт як важіль по-стійного тиску на Київ, зокрема з метою запобігання зближенню України з Заходом і дестабілізації ситуації в країні в цілому. Тим не менше, з точки інтересів україн-

ської сторони будь-які дії, що при-пускають деэскалацию конфлікту необхідні й доцільні, включаючи імовірність замороження конфлік-ту (припинення його військової фази) на умовах стабільного перемир’я, роз’єднання сторін і твердого дотримання домовленос-тей про припинення вогню. В цьо-му плані присутність міжнародних спостерігачів і, можливо, мирот-ворчих сил, здатних гарантувати невідновлення воєнних дій, вида-ється цілком доцільним.

Цілі забезпечення обороноздат-ності держави та запобігання по-вномасштабної війни з Росією вза-ємообумовлені та взаємопов’язані. Зміцнення військового потенціалу України повинно служити стриму-ючим фактором, що гарантує не-прийнятний рівень втрат для ро-сійських військ у випадку, якщо протилежна сторона прийме рі-шення про повномасштабну насту-пальну операцію.

В умовах конфлікту в Донбасі посилення оборонних можливос-тей України забезпечує стримуван-ня нових наступальних операцій з прямим залученням російських військ на зразок тих, що мали місце в районах Іловайська, Новоазов-ська (серпень 2014 р.) та Дебальце-вого (лютий 2015 р.).

Найбільш проблемними цілями залишаються повернення під юрис-дикцію України Криму і Севасто-поля, а також забезпечення міжна-

28

родних гарантій незалежності і територіальної цілісності. Аналіз цих аспектів дозволяє відзначити специфічну взаємозв’язок між ними. Можна зробити припущен-ня, що ніхто з зовнішніх акторів не має наміру гарантувати Україні по-вернення Криму і Севастополя, оскільки це виводить зазначену проблему на рівень конфлікту з ядерною державою, якою є Росія. Відносно скоромний обсяг санк-цій, запроваджений США, G7 та ЄС після анексії Криму, може збері-гатися як завгодно довго, оскільки він істотно не впливає на загальні перспективи відносин та економіч-ні зв’язки між Заходом і Росією.

Проблема Криму сама по собі створює стійкий бар’єр для вступу України до НАТО, оскільки при-йом України до альянсу тягне за со-бою виконання зобов’язань щодо захисту території країни-члена, тобто залучає НАТО до прямого конфлікту з Росією. В той же час невиконання відповідних зобов’язань означає демонстратив-не порушення статті 5 Вашингтон-ського договору, що рівнозначно свідченню про недієздатність НАТО.

Конфлікт у Донбасі створює до-даткові проблеми в відносинах України з ЄС і НАТО, які на ниніш-ньому етапі зумовлюють неготов-ність їх членів відкрито надавати Україні новітні озброєння та вій-ськову техніку.

В умовах порушення суверені-тету і територіальної цілісності країни питання про надання Украї-ні міжнародних гарантій безпеки виглядає ще більш проблематич-ним. У цьому сенсі цілком слушна з формально-логічної точки ідея пе-ретворення Будапештського мемо-рандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї на ефективний меха-нізм гарантування державного су-веренітету і територіальної ціліс-ності є скоріше політичною декларацією, аніж частиною при-датного до реалізації плану дій [1].

По-перше, умови меморандуму вже однозначно порушені, а його прямі учасники – США, Велика Британія і Росія – зайняли проти-лежні позиції. Ненадання допомо-ги Україні з боку США та Великої Британії проти Росії пояснюється їх очевидною неготовністю вступа-ти у відкритий конфлікт з РФ.

По-друге, санкціонування будь-якого рішення про застосування сили проти РФ за допомогою резо-люції РБ ООН неможливе через на-явність у Росії права вето. В цьому контексті РБ ООН продовжує ви-конувати свою головну функцію, яка полягає в запобіганні міжна-родно-правової легалізації рішень про застосування сили однією або кількома постійними членами про-ти інших. Тобто, мова йде про за-побігання прямого конфлікту між

29

традиційними великими держава-ми. Оскільки інші принципові суб’єкти міжнародних відносин пов’язані з постійними членами РБ ООН тими чи іншими союзниць-кими або партнерськими відноси-нами, Рада Безпеки зберігає роль механізму, що запобігає санкціону-ванню дій, здатних призвести до нової світової війни.

З урахуванням цих обставин виглядає цілком доцільною поста-новка питання про те, наскільки взагалі реалістичним за теперішніх обставин виявляється надання прямих міжнародних гарантій без-пеки Україні, і який статус країни може бути гарантований зовнішні-ми гравцями. Зазначимо, що по-вернення до початкових умов, що існували до лютого 2014 р. м’яко кажучи малоймовірне. Що стосу-ється Донбасу, інтернаціоналізова-ний локальний конфлікт потенцій-но міг би бути врегульований у результаті повного виконання Мін-ських угод, і в першу чергу – виводу незаконних військових формувань та відновлення контролю Києва за всією ділянкою російсько-україн-ського кордону. Однак, як ступінь виконання Мінських угод, так і можливий сценарій врегулювання залежать переважно від позиції Москви.

Що стосується Криму і Севасто-поля, зміну їхнього нинішнього фактичного статусу вже закріпле-но в конституції РФ, що створює

практично нерозв’язну політико-правову проблему.

Таким чином, з урахуванням реальної ситуації в міжнародних відносинах, багатосторонні міжна-родні зобов’язання, включаючи введення і скасування санкцій, і тим більше – багатосторонні га-рантії, можуть стосуватися лише конкретних аспектів проблеми врегулювання конфлікту в Донбасі чи розміщення в Донбасі міжна-родного миротворчого континген-ту. Оскільки Росія присутня в усіх міжнародних структурах, повно-важних приймати рішення про проведення миротворчої операції або розміщення відповідної місії (РБ ООН, Постійна рада ОБСЄ), навряд чи є підстави розраховува-ти на затвердження ними рішень, спрямованих безпосередньо проти дій сепаратистів або на витіснення російських військових формувань із зони конфлікту.

Судячи з усього, вкрай слабка з точки зору обсягу повноважень і практичних можливостей Спеці-альна моніторингова місія ОБСЄ в Україні відображає граничний рі-вень згоди РФ на міжнародну при-сутність в зоні конфлікту. В свою чергу режим діалогу в «норманд-ському форматі» дозволяє Москві розраховувати на інтернаціоналі-зацію підсумкових рішень, які сто-суються врегулювання конфлікту с східних районах України. Позиція Москви з цього приводу була гра-

30

нично відверто викладена росій-ським міністром закордонних справ С.Лавровим у радіоінтерв’ю (22.04.2015 р.):

• формальна цілісність Украї-ни (без Криму і Севастопо-ля) необхідна для збережен-ня миру і безпеки в Європі;

• в інтересах РФ тримати Україну нейтральною, на-самперед, у військово-полі-тичному сенсі;

• Україна повинна залишатися «дружньою» і по відношенню до РФ, «і по відношенню до Європи». Для цього треба відмовитися від «обов’язкового збереження унітарної України», від спроб українізації її територій, у тому числі, зони ДНР/ЛНР.

• РФ домагалася укладення Мінських угод, щоб Україна «залишилася єдиною» і щоб не було спроб загнати всіх в одне прокрустове ложе наці-оналістичної ідеології. З цією метою в угоді Мінськ-2 («Комплекс заходів з вико-нання Мінських угод» від 12.02.2015 р.) зафіксовано необхідність децентралізації України та проведення кон-ституційної реформи за участю та за погодженням з ДНР і ЛНР;

• розкол України призведе до спроб НАТО повернути цю країну проти Росії [2].

Іншими словами, Москва поси-лює тиск з метою контролю зо-внішньої політики України і нав’язування Києву свого геополі-тичного сценарію. Такі пропозиції будуть висуватися російським ке-рівництвом і в ході переговорів у «нормандському форматі», і в ході мінських переговорів аж до вклю-чення до спільних документів ви-мог, які передбачають визнання За-ходом військового нейтралітету України, а також автономного, якщо не конфедеративного статусу «особливих територій» Донбасу.

Зазначимо, що можливість за-безпечення міжнародних гарантій підсумкової схеми врегулювання теж виглядає сумнівною. Посилаю-чись на нечленство України в НАТО, Захід ухилятиметься від надання воєнних гарантій безпеки України. З другого боку, можливі російські гарантії нічого не варті, оскільки Москва вже порушила весь пакет багатосторонніх (Заключний акт НБСЄ 1975 р.) і двосторонніх зобов’язань, оформлених у числен-них українсько-російських догово-рах та угодах. У такій ситуації будь-які гарантії безпеки України можуть мати, по-перше, односторонній, а по-друге – умовний, неформальний та/або непрямий характер. Швидше за все, вони будуть супроводжува-тися вимогами західних партнерів щодо дотримання українським урядом низки умов, виконанням жорсткого пакету їхніх рекоменда-

По направлению создания и разви-тия автоматизированных средств

управления и связи ВС сорваны на 1-2 года сроки выполнения 8

опытно-конструкторских работ

31

цій, а також можуть бути обумов-лені посиланнями на виникнення певних надзвичайних обставин. До того ж, рамки та обсяги реагування та надання допомоги визначати-муться в односторонньому поряд-ку.

Уряди США і провідних країн ЄС і НАТО координують свою по-літику щодо України і Росії в струк-турах G7 і НАТО, а також в формі консультацій на найвищому та мі-ністерському рівнях між США і найбільш впливовими країнами ЄС, включаючи Велику Британію, Німеччину, Францію та Італію. Така п’ятистороння нарада на най-вищому рівні за участю Б. Обами, лідерів перерахованих держав і го-лови Європейської Ради мала місце 03.03.2015 р. (в режимі відео кон-ференції). Основні питання наради стосувалися санкцій відносно Ро-сії, ситуації в Україні та анархії в Лівії [3].

Хоча в підходах урядів США та країн ЄС помітні суттєві нюанси та розбіжності, вони сходяться в тому, що консолідована і зважена позиція євроатлантичного співто-вариства важлива й необхідна для запобігання розширенню зони агресії з боку Росії та повної деста-білізації європейської системи без-пеки. При цьому саме поняття єв-ропейської безпеки як певної узагальнюючої категорії, втрачає сенс через підрив необхідного ба-зису, що визначає загальні інтереси

і спільні правила поведінки її учас-ників.

Варіанти позиціонування Статус України в європейській

системі міжнародних відносин за-лишається невизначеним. Колиш-ній статус позаблокової держави (фактичний – з 1991 р. і офіційно задекларований в 2010–2014 рр.) не виконав функції захисту від зо-внішньої агресії та порушення те-риторіальної цілісності.

23.12.2014 р. парламент при-йняв закон «Про внесення змін у деякі закони України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості» [4]. Проте скасу-вання позаблокового статусу, який обумовлював неучасть країни у військових блоках, як норми укра-їнського законодавства, є вочевидь політичним жестом, оскільки при-дбання іншого статусу цей крок не обумовлює. Вважається, що скасу-вання позаблокового статусу ви-значає орієнтацію офіційного Киє-ва на членство в НАТО, підкріплює розрахунок на збільшення зовніш-ньої допомоги та підтверджує ба-жання українського керівництва подати заявку на вступ до альянсу. Однак оскільки з ряду причин єв-роатлантичне співтовариство в ці-лому не бачить перспективи член-ства України в НАТО, зміна законодавства принципово нічого не вирішує, принаймні, в осяжно-му майбутньому.

Хоча в підходах урядів США та країн ЄС помітні суттєві нюанси та розбіжності, вони сходяться в

тому, що консолідована і зважена позиція євроатлантичного співтовариства важлива й

необхідна для запобігання розши-ренню зони агресії з боку Росії та

повної дестабілізації європейської системи безпеки

32

Перспектива членства України в ЄС і НАТО, яка і раніше вигляда-ла вельми непевною, тепер уявля-ється ще менш реалістичною, ніж до початку кризи 2014–2015 рр. Ко-ментуючи рішення Верховної Ради про скасування позаблокового ста-тусу, Генеральний секретар НАТО Й. Столтенберг (інтерв’ю норвезь-кому телеканалу NRK, 23.12.2014 р.) визнав, що НАТО не планує іні-ціювати процес, спрямований на прийняття України в свої члени [5]. Територіальні проблеми, що вини-кли в 2014 р., стали серйозною пе-решкодою для вступу до альянсу, враховуючи зобов’язання НАТО і можливість відправки солдатів для участі в бойових діях у східній Україні та Криму.

Інакше кажучи, в разі розбіж-ності між положеннями Конститу-ції України та реальним обсягам її суверенітету членство в НАТО не видається можливим.

Виходячи з окреслених обста-вин основний інтерес українського суспільства полягає в припиненні військового конфлікту в Донбасі та посиленні засобів захисту від по-дальших спроб окупації території країни. В такому ракурсі ієрархія цілей виглядає наступною:

Короткострокові цілі• Припинення військової фази

конфлікту в Донбасі та недо-пущення його поширення на інші райони України.

• Забезпечення політичної, військової та фінансової під-тримки України з боку США, ЄС та міжнародних фінансо-вих організацій.

• Підвищення рівня оборон-ного потенціалу з метою за-побігання окупації інших територій держави.

• Використання всіх доступ-них засобів для забезпечен-ня політичного врегулюван-ня конфлікту в східних районах України або його за-мороження, якщо врегулю-вання конфлікту виявиться неможливим.

• Прагматична нормалізація торговельно-економічних і транзитних відносин з РФ із залученням Європейської Комісії в якості третього учасника переговорів.

Середньострокові цілі• Зміцнення режиму європей-

ської безпеки шляхом поси-лення обов’язкових норма-тивів та засобів їх колективного захисту.

• Перегляд і вдосконалення засад миротворчої діяльнос-ті, уточнення мотиваційних чинників та способів ухва-лення рішень про створення та спрямування миротвор-чих місій.

• Забезпечення на постійній основі підтримки міжнарод-

33

ного співтовариства з метою відновлення територіальної цілісності України.

• Розробка та реалізація моде-лі економічного розвитку країни з урахуванням реаль-них умов і обмежених мож-ливостей економічного по-тенціалу.

• Підвищення ефективності економіки шляхом подолан-ня корупції, раціоналізації державного регулювання та поліпшення клімату підпри-ємницької діяльності.

• Раціоналізація системи гос-подарських зв’язків з залу-ченням внутрішніх ресурсів для економічної модерніза-ції та стимулювання розви-тку внутрішнього ринку.

• Нарощування воєнного по-тенціалу держави для фор-мування системи стриму-вання зовнішньої агресії.

• Використання методів дер-жавного регулювання для технологічного оновлення та залучення іноземних ін-вестицій.

Таким чином, якщо виключити різні крайні сценарії, типу тоталь-ного наступу російських військ на територію України або чергового державного перевороту, сенс пове-дінки офіційного Києва передбачає мінімізацію збитків від втрати Криму і конфлікту в Донбасі з ме-тою забезпечення виходу країни з

системної кризи, створення умов для економічного відновлення і підвищення соціальних стандартів, забезпечення перспектив приско-реного позитивного розвитку.

Конфлікт у Донбасі має чотири логічних альтернативи, включаючи війну, стан «ні миру, ні війни» (по-стійні перестрілки без великих на-ступальних операцій), «заморожу-вання» (стійке припинення вогню, розведення сил сторін, розміщення миротворчої місії) і врегулювання (визначення статусу території, узгодження та застосування полі-тичного рішення).

В цих умовах при виборі між різ-ними альтернативними сценаріями, що стосуються конфлікту в Донбасі, головним пріоритетом є припинен-ня воєнної фази конфлікту. Бойові дії можуть бути припинені в трьох випадках У т. ч. в результаті (а) вре-гулювання конфлікту за застосу-ванням політико-дипломатичних методів; б) замороження конфлікту – фіксації позицій сторін та припи-нення воєнних дій; (в) військової поразки однієї з сторін. Враховуючи нерівність силових потенціалів Ро-сії та України цей варіант тлума-читься як неможливість розв’язання конфлікту за допомогою воєнних методів, або неспроможність Украї-ни виграти війну з Росією. Якщо вважати пріоритетом припинення війни, а не її ескалацію з метою ви-рішення проблеми територіальної цілісності воєнними методами, пе-

34

ревага однозначно має бути надана тим аспектам Мінських угод, які можуть забезпечити припинення військової фази конфлікту і ста-більне роз’єднання сторін.

Перераховані радником прези-дента України В.Горбуліним варі-анти розвитку українсько-росій-ських відносин можуть розглядатися скоріше як загальна абстрактно-логічна схема, однак жодним чином не як практичне ке-рівництво. В.Горбулін зауважує, що теперішня ситуація патова – «ні миру, ні війни», проте всі сторони зазнають значних втрат: Україна потерпає від тривалого конфлікту на її території; Росія – від участі в цьому конфлікті, утримання анек-сованого збиткового Криму, а та-кож від міжнародних санкцій; за-хідні країни – від розриву економічних зв’язків із Росією. Якщо ж російське керівництво ви-рішить почати відкриту збройну агресію з метою одержати сухопут-ний коридор до Криму або безпе-решкодний доступ до свого вій-ськового контингенту в Придністров’ї, В.Горбулін припус-кає можливість початку «тоталь-ної» російсько-української війни. Втім, його міркування з цього при-воду не виглядають однозначними. В.Горбулін визнає, що «такий сце-нарій не є метою України» і держа-ва «буде змушена його реалізувати тільки у разі повномасштабного відкритого нападу з боку Росії», а

також що «цей сценарій може не тільки принести перемогу, але й за-вдати значних втрат країні» [6]. Втім, В.Горбулін робить висновок про можливість перемоги України в тотальному конфлікті з РФ, хоча й не обґрунтовує відповідні засоби, які могли б забезпечити досягнен-ня такого результату.

Враховуючи потенційну загрозу й небезпеку ескалації локального конфлікту в Донбасі в повномасш-табну міждержавну війну відзначи-мо, що до небагатьох форм прямої підтримки, на які за певних обста-вин могло б розраховувати держав-не керівництво України, належать отримання гарантій «закриття» по-вітряного простору України засо-бами, якими володіють США і НАТО. Тобто, за певних обставин Вашингтон міг би обіцяти, і, мож-ливо, публічно продекларувати, що в разі розширення агресії РФ про-ти України Захід забезпечить вій-ськово-повітряний захист терито-рії України з використанням космічної розвідки, сил ПВО та ПРО. Станом на літо 2015 р. офі-ційний Київ отримав від НАТО лише згоду на обмін інформацією в сфері авіаційної безпеки та переда-чу даних від диспетчерських служб Польщі, Норвегії та Туреччини. За неофіційними джерелами, Києву також передаються деякі дані кос-мічної розвідки, однак із значним запізненням та у ретельно відреда-гованому вигляді.

35

В сфері міжнародних відносин офіційний Київ змушений шукати і використовувати такі механізми і способи зміцнення своїх позицій, які дозволяють забезпечувати до-сягнення реальних цілей та отри-мувати відчутні результати. В практичному сенсі це передбачає встановлення пріоритетних зв’язків з партнерами, які мають близькі або співмірні інтереси в рамках європейської безпеки в ці-лому та в відносинах з Росією зо-крема. Проте таких країн вочевидь небагато. Країни НАТО і ЄС мають суттєві гарантії безпеки, побудова-ні на принципах солідарності та взаємних зобов’язаннях. Туреччи-на, Азербайджан та Іран мають власні інтереси та суперечності в відносинах з РФ, що обумовлює складну дипломатичну гру. Японія може виступати як віддалений по-літичний союзник. Однак попри наявність проблеми Південних Ку-рильських островів, головну зо-внішню небезпеку політичні кола Японії все ж вбачають у військово-му посиленні та активізації геопо-літичних амбіцій Китаю. Отож за-лишаються Молдова, яка, окрім проблеми Придністров’я та сепара-тизму в Гагаузії, переживає низку внутрішньополітичних усклад-нень, та Грузія, складною пробле-мою у відносинах якої з Україною стало несподіване призначення М.Саакашвілі головою Одеської облдержадміністрації.

Окрім Молдови та Грузії серед партнерів України з відносно спів-мірними інтересами залишаються хіба що Польща та країни Балтії, які можуть частково впливати на політику ЄС і НАТО, проте не ма-ють вирішального голосу в керів-них установах цих об’єднань. Тому успішність політико-дипломатич-них зусиль Києва залежить від спроможності державного керів-ництва, включаючи уряд та дипло-матичне відомство, зацікавити провідні країни трансатлантично-го співтовариства в посиленні під-тримки України як засобу реаліза-ції їхніх принципово важливих зовнішньополітичних інтересів.

Основним методом напрацю-вання спільних підходів та узго-дження спільних дій з зовнішніми партнерами можуть стати фор-мальні та неформальні структури «активного діалогу». Підставою для узгоджених дій мають бути спільні інтереси, які Україна має з низкою країн, розташованих по пе-риметру кордонів РФ, включаючи країни Балтії, Фінляндію, Польщу, Молдову, Румунію, Грузію. Режим «активного діалогу» може спирати-ся на формальні інститути страте-гічного партнерства або ж зберіга-ти неформальний характер. З приводу інших потенційно можли-вих завдань і способів позиціону-вання України, їх оцінка має сенс лише з урахуванням ступеня реа-лістичності.

36

Серед різних джерел забезпе-чення безпеки України в політич-них колах обговорювалися три основних варіанти, включаючи вступ до НАТО, отримання статусу основного союзника США поза членством у НАТО і включення України до військових формувань та операцій ЄС у рамках спільної політики безпеки і оборони.

Відзначимо, що в низці заяв українських посадовців присутнє розуміння нереалістичності забез-печення вступу України в НАТО, принаймні, за наявних обставин і в осяжній перспективі. Основна причина полягає в тому, що надан-ня Україні прямих гарантій безпе-ки буде означати зобов’язання кра-їн НАТО вступити в конфлікт з РФ з метою відновлення територіаль-ної цілісності України.

З тих же причин у вересні 2014 р. Б.Обама відмовив П.Порошенку в наданні статусу основного союз-ника США поза членством у НАТО. Доцільно відзначити, що в число таких союзників входять Австра-лія, Аргентина, Афганістан, Бах-рейн, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ку-вейт, Марокко, Нова Зеландія, Республіка Корея, Пакистан, Таї-ланд, Філіппіни, Японія, а також Туніс (з липня 2015 р.). Адміністра-ція Б.Обами погодилася надати відповідний союзницький статус Тунісу й відмовила в ньому Україні, оскільки надання союзницького статусу Тунісу не передбачає

зобов’язань, здатних втягнути США в прямий конфлікт з ядерною державою.

Що стосується програм та опе-рацій у межах спільної політики безпеки і оборони ЄС, вони носять обмежений та в основному стабілі-зуючий, патрульний чи поліцей-ський характер. За відсутності по-стійної європейської армії, військові програми та операції ЄС зводяться до виконання локальних допоміжних функцій. В головних аспектах, пов’язаних з підтриман-ням безпеки і забезпеченням обо-роноздатності, європейські країни орієнтуються в основному на мобі-лізаційні можливості НАТО, а фак-тично розраховують на військовий потенціал США і ряд колективних програм, включаючи розгорнуті в Європі «сили швидкого реагуван-ня» Альянсу, що мають бути збіль-шені до 40 тисяч осіб, та програму ЄвроПРО. Переговори і консульта-ції по всіх перерахованих напрям-ках вочевидь доречні та доцільні, але вони не зможуть забезпечити швидкого й бажаного ефекту.

З приводу реальних можливос-тей, які можуть бути використані і вже частково використовуються, можна назвати такі форми співп-раці, як надання різного військово-го обладнання, озброєнь і техніч-них засобів (транспорту, локаторів, засобів зв’язку, радіоелектронної розвідки), програми з навчання персоналу Збройних Сил України

37

методам проведення спецоперацій з нейтралізації розвідувально-ди-версійних груп супротивника, створення і тренування армійсько-го спецназу, розвиток промислової кооперації у сфері ВПК.

У відносинах з НАТО, крім сек-торальних річних програм, дореч-но звернути увагу на можливості використання механізму Хартії особливого партнерства. На дода-ток до Хартії 2009 р. була прийнята декларація, яка посилила роль Ко-місії Україна-НАТО в розгляді ор-ганізаційних рішень. Такий преце-дент у діяльності НАТО дозволяє ставити питання про підписання нових угод або нових додатків до Хартії, які б накладали на НАТО більш конкретні зобов’язання в рамках «особливого партнерства» з Україною.

Виходячи з цих міркувань мож-на визначити декілька основних на-прямків подальшої роботи, які мо-жуть бути задіяні в умовах кризи безпеки України. До них належать:

• встановлення активного діа-логу та постійних консульта-цій з країнами, які відчува-ють реальні безпекові загрози з боку РФ, або заці-кавлені в стримуванні росій-ської експансії (держави Балтії, окремі учасники Ви-шеградської групи, Молдо-ва, Грузія);

• активізація партнерства з НАТО, включаючи ініцію-

вання внесення доповнень до Хартії про особливе парт-нерство та/або укладення додаткових угод політико-безпекового та воєнного ха-рактеру;

• продовження діалогу з пи-тань безпеки зі США (на основі Хартії про стратегіч-не партнерство) та іншими учасниками групи G7;

• розвиток співробітництва та виробничої кооперації з оборонним комплексами країн ЄС і НАТО;

• винесення на рівень міжна-родних організацій низки актуальних питань, включа-ючи перегляд і реформуван-ня нормативної та правової бази європейської безпеки, створення практичних ме-ханізмів, які стосуються га-рантій безпеки європей-ських держав від зовнішньої агресії, проведення мирот-ворчої операції з метою роз’єднання сторін та при-пинення воєнних дій у зоні конфлікту в східних районах України.

Парадоксальна, хоча й зрозумі-ла ознака ситуації, що склалася, по-лягає у тому, що в умовах локаль-ного військового конфлікту в Донбасі США і НАТО, виходячи з побоювань щодо подальшої еска-лації конфлікту, відмовили Києву в наданні високотехнологічних ле-

38

тальних озброєнь, а адміністрація Б.Обами – в статусі особливого со-юзника поза членством у НАТО. При цьому в разі ескалації кон-флікту через активізацію прямого російського втручання позиція За-ходу в плані вибору форм підтрим-ки України виявиться ще більш вразливою, оскільки свідчитиме про неспроможність євроатлан-тичного співтовариства зупинити експансію РФ та забезпечити вре-гулювання або хоча би заморожен-ня конфлікту.

Причини, які обумовлюють не-бажання США і європейських чле-нів НАТО надати Україні статус со-юзника, полягають у небажанні прямого втягнення до конфлікту з РФ. Надавши Україні статус союз-ника, США мали б дбати про уник-нення воєнної поразки України в разі-будь якого подальшого пере-бігу подій та надавати воєнну допо-могу, яка спричинятиме подальше розширення втручання та застосу-вання сучасних озброєнь з боку Росії. Проте адміністрація Б.Обами не вважає Східну Європу зоною принципово важливих інтересів Америки і не має наміру ані пропо-нувати Україні членство в НАТО, ані застосовувати свої війська для порятунку України від повномасш-табного вторгнення [7; 8].

В Москві це чудово розуміють. Й тому російське керівництво не надто переймається загрозою еска-лації конфлікту і його переростан-

ня в європейську війну, попри ви-багливі виверти російської воєнної пропаганди. Попри суттєвий тиск західних економічних обмежень та масштабні економічні втрати Мо-сква повною мірою зберігає ініціа-тиву в регулюванні рівня інтенсив-ності конфлікту в Донбасі. Так само, в Вашингтоні розглядають українську кризу скоріше як зна-ряддя послаблення російської вла-ди, знаряддя стримування Росії в інших регіонах і навіть як засіб, який створює умови для можливої зміни російського владного режи-му.

Що стосується ставлення про-відних країн ЄС, воно поєднує ро-зуміння небезпеки російської екс-пансії в просторі СНД та усвідомлення необхідності порозу-міння з Москвою. В цьому сенсі по-казові міркування європейських політиків, які декларують готов-ність повернутися до співпраці та нормалізації відносин з РФ за умо-ви припинення вогню та досягнен-ня згоди щодо прийнятних умов врегулювання конфлікту в Донбасі. На щорічній конференції за участю німецьких послів за кордоном мі-ністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєр процитував ні-мецького політика Егона Бара: «Неможна відмовитися від стосун-ків з нашими американськими со-юзниками, а Росію неможна усуну-ти з європейського континенту». Закликаючи до поліпшення відно-

39

син з Москвою, Штайнмайєр зау-важив, що «європейський мирний порядок кінець-кінцем можливий лише з залученням Росії». Тому, «поза лаштунками кризового ме-неджменту» в конфлікті на сході України, Москву треба знову «інте-грувати до світового порядку» [9].

За емпіричними спостережен-нями, союзницький статус найчас-тіше надається країнам, що не зна-ходяться безпосередньо в стані війни, однак відчувають певні за-грози своїй безпеці. Відзначимо, що укладення союзницьких угод далеко не завжди призводить до втілення цих зобов’язань на прак-тиці. До того ж, після закінчення «холодної війни» провідні держави Заходу надавали перевагу встанов-ленню з країнами, що не входять до НАТО, менш зобов’язуючих парт-нерських стосунків, які суттєво відрізнялися від союзів оборонно-го та військово-політичного харак-теру. Наразі Україна з об’єктивних причин не має союзницьких відно-син з жодною іншою державою, і цю обставину недоречно вважати провиною попереднього держав-ного керівництва.

З урахуванням потенційної за-грози повномасштабного конфлік-ту між РФ і Україною доречним і корисним з практичного боку ви-глядало б отримання від США і Ве-ликої Британії недвозначних роз’яснень про те, як, у якій формі та за яких умов вони можуть по-

вернутися до виконання зобов’язань, окреслених у Буда-пештському меморандумі 1994 р. Проте повернення до такої ритори-ки в публічному ракурсі можливе лише за умов суттєвого послаблен-ня Росії та зміни її зовнішньополі-тичного курсу, а також в разі про-довження відчутної фінансово-економічної підтримки України з боку США, ЄС та міжна-родних фінансових інституцій.

В розробках різних аналітичних центрів зустрічаються оцінки між-народного досвіду та пропозиції про створення перехідних регіо-нальних структур безпеки, на кшталт «Північного оборонного співробітництва» (2008 р.) чи На-ради міністрів оборони держав пів-денно-східної Європи (1996 р.). Схожий план у вигляді «дуги стри-мування» протяжністю від Естонії до Азербайджану був окреслений американським експертом Дж.Фрідманом у березні 2014 р. [10].

Однак практична реалізація планів створення регіональних співтовариств безпекового спряму-вання, які значною мірою нагаду-ють балто-чорноморські проекти 1920-1930-х рр. з метою стриму-вання та часткової ізоляції СРСР, наштовхується на низку перешкод, таких як специфічні інтереси Фін-ляндії, Туреччини, Азербайджану та країн Вишеградської групи. Не менш важливо враховувати статус Польщі та країн Балтії, зобов’язаних

40

дотримуватися колективної лінії ЄС і НАТО. Таким чином, у кризо-вій ситуації створення регіональ-ного спільноти або спільнот безпе-ки з метою протидії Росії кшталт «Північного оборонного співробіт-ництва» істотно ускладнено. Одна з головних причин – у тому, що такі країни як Литва, Естонія, Польща, як і інші учасники Вишеградської четвірки, розглядають зовнішню загрозу своїй безпеці як потенцій-ну та істотно нижчу в порівнянні з уже виявленими й цілком матеріа-лізованими загрозами безпеці України, Грузії і Молдови.

Таким чином, важливою і вод-ночас типовою характеристикою кризи європейської безпеки є різні становище і статус держав Європи, які визначають їх ставлення до ро-сійського фактору та оцінки харак-теру наявних загроз. З точки зору провідних країн ЄС українська криза є суттєвим викликом ста-більності та безпеці, але цей чин-ник не розглядається як пряма за-гроза європейської війни чи навіть як початок масштабної територі-альної експансії Росії в Східній Єв-ропі. На українському прикладі За-хід отримав лише чергове підтвердження того, що Москва не допустить продовження розши-рення НАТО за рахунок вступу України чи Грузії. Конфлікт на схо-ді України вважається серйозним дестабілізуючим чинником, який продемонстрував розпад «залиш-

кової» нормативно-правової бази біполярної епохи, включаючи Гель-сінський заключний акт (1975 р.) і режим контролю над звичайними озброєннями і збройними силами в Європі. ЄС декларував припи-нення курсу на стратегічне парт-нерство з РФ, переговори щодо якого були, по суті, згорнуті ще в 2006 р. Тим не менше, застосував-ши пакет економічних обмежень і посиливши контроль над розміще-ними в західних банках російськи-ми активами, Захід обмежився по-передженням на адресу Москви, що основна частина економічних санкцій буде знята за умови врегу-лювання конфлікту в Донбасі і по-вернення Росії до діалогу з питань міжнародної безпеки.

В позиції США і ЄС виглядає показовим відокремлення «крим-ського» та наступного сектораль-ного пакетів санкцій, які обумовле-ні різними причинами та приводами. На відміну від доволі обмеженого і символічного, «крим-ського» пакету санкцій, запрова-дження якого було безпосередньо пов’язане з анексією Криму, лідери США і ЄС декларують можливість скасування пізніших обмежень у разі повного виконання Мінських угод і припинення військової фази конфлікту в Донбасі. Так само, лі-дери США і ряд європейських по-літиків, декларуючи намір не про-вокувати Росію через надання Україні сучасних високоточних

41

озброєнь, висунули Києву низку умов про дострокове виконання окремих положень мінських до-мовленостей по Донбасу, аж до зго-ди з вимогою Москви врахувати особливий статус контрольованої сепаратистами частини території Донецької і Луганської областей в ході конституційної реформи. Та-кий підхід вказує на схильність за-хідних лідерів до компромісу з РФ, який у перспективі може спричи-нити витіснення на периферію проблеми Криму, а також припус-кає визнання позаблокового або нейтрального статусу посткон-фліктної України та демілітариза-цію частині її території. Примітно, що з початком кризи навесні 2014 р. тезу про «фінляндизацію» Украї-ни неодноразово висловлювали провідні американські експерти, включаючи З.Бжезінського, Р.Кіс-сінджера і навіть сенатора Дж.Мак-Кейна.

З урахуванням низки непрямих ознак можна припустити, що ко-жен з принципових акторів, вклю-чаючи США, Німеччину, Францію та Росію, дотримується власних пріоритетів у «великій грі», в епі-центрі якої опинилася Україна з її проблемами і суперечностями. Оскільки основні гравці, включаю-чи США та Росію, бачать Україну крізь призму своїх власних інтере-сів, у перебігу їх взаємодії не можна виключати як досягнення компро-місу в формі «стратегічного розмі-

ну», так і тривалого протистояння за рахунок інтересів України, що спричинятиме величезні економіч-ні збитки та людські втратами.

Реальні інтереси основних грав-ців щодо України артикульовані доволі невиразно. З точки зору ад-міністрації США регіон Східної Європи не входить до зони життє-во важливих або пріоритетних ін-тересів. У форматі розподілу ролей в Європі та Євразії, Україна відне-сена до сфери компетенції та відпо-відальності ЄС, який і повинен у першу чергу перейматися питання-ми врегулювання конфлікту в Дон-басі. Тому не випадково, що саме А. Меркель і Ф. Олланд зрештою вия-вилися головними дійовими особа-ми в переговорах по врегулюванню конфлікту в Донбасі.

Позиція США в цих питаннях визначається загальним контек-стом відносин з РФ. Цілком оче-видно, що Б. Обама і його адміні-страція не бачать жодних підстав для переведення суперечностей з Росією в режим глобальної конф-ронтації та відкидають можливість прямого воєнного конфлікту. На-явність глибоких протиріч і роз-біжностей між США і РФ супрово-джується введенням санкцій і створенням інших економічних пе-решкод, які Вашингтон, судячи з усього, має намір зберігати протя-гом тривалого періоду. Однак така тактика поступового знесилення Росії зовсім не обов’язково означає

42

приділення пріоритетної уваги ви-рішенню українського питання, яке розглядається скоріше як засіб для досягнення більш вагомих ре-зультатів. Спровокований росій-ським керівництвом локальний конфлікт в Україні не вважається підставою для припинення діалогу та епізодичної співпраці між Ва-шингтоном і Москвою щодо про-блем глобального характеру. При цьому адміністрації США вочевидь не потрібна повномасштабна війна в Україні, яка загрожує Києву важ-кою воєнною поразкою.

Позиція А. Меркель і Ф. Оллан-да щодо України визначається складним співвідношенням стур-бованості, викликаної зростанням воєнної загрози в Європі, збитками для європейської економіки вна-слідок введених санкцій та частко-вої, хоча й не артикульованої від-повідальності за події в Україні після відмови В.Януковича від під-писання Угоди про асоціацію з ЄС. Зрештою, саме Європейська Комі-сія під керівництвом Ж.-М. Барро-зу демонстративно відкидала трис-торонні консультації з торговельного режиму за участю Росії. Лідери ЄС зацікавлені в по-верненні Росії до більш м’яких форм міжнародної взаємодії й не надто схильні до розширення захо-дів тиску, не кажучи вже про засто-сування сили.

Що стосується Москви, цілі ро-сійського керівництва передбача-

ють закріплення ексклюзивних прав на пострадянському просторі, залякування Заходу непередбачу-ваністю поведінки РФ у військово-політичній сфері, та, за можливос-ті, заохочення США до геополітичної угоди в дусі Ялтин-ської конференції 1945 р. Усвідом-лення стратегічної важливості України для Росії дозволяє припус-тити довготривале застосування комбінованих форм політичного, економічного і військового тиску та різних форм втручання.

Одним із суттєвих наслідків та-кого співвідношення підходів та ін-тересів є практична неможливість спільних багатосторонніх гарантій будь-якої схеми врегулювання кри-зи в українсько-російських відно-синах. В залежності від того, яка зі сторін доб’ється переваги, такі га-рантії можуть бути односторонні-ми (наприклад, у формі надання статусу союзника США чи навіть кандидата в члени НАТО), або ж закріплення положень про нейтра-літет у двосторонніх угодах з вико-ристанням досвіду радянсько-фін-ляндського договору 1948 р. У разі, якщо нормалізація ситуації буде забезпечена в результаті досягнен-ня компромісу в «нормандському форматі», зовнішні гарантії врегу-лювання знову ж таки можуть бути викладені в декларативній формі, яка не передбачатиме конкретних зобов’язань з боку Франції та ФРН. Окрім цього, в ході багатосторон-

43

ніх консультацій цілком вірогідна активізація дискусії про різні моде-лі врегулювання кризи, аж до за-кріплення нейтрального чи поза-блокового статусу України.

У підсумку можна констатува-ти, що до вступу в ЄС і НАТО, яке ніким не гарантовано і навіть не обіцяно, Україна буде залишатися позаблоковою державою й не мати-ме змоги гарантувати свою безпеку зовнішніми чи колективними зобов’язаннями. Наявні проблеми та загрози можуть зберігатися впродовж доволі тривалого періо-ду, аж до досягнення двосторон-нього врегулювання конфлікту з Росією, або ж багатостороннього врегулювання за участю держав ЄС і США.

Посилення позицій України в надзвичайних кризових умовах по-требує реалістичного планування зовнішньої та безпекової політики. Такий підхід вимагає приділення пріоритетної уваги використанню різноманітних засобів, здатних за-безпечити довгострокову підтрим-ку з боку зовнішніх партнерів та стимулювати активізацію стратегії стримування Росії з боку Заходу. Прагнучи послаблення зовнішніх та внутрішніх загроз, українське керівництво має орієнтуватися на-самперед на встановлення режиму активного діалогу з пріоритетними партнерами, позиціонування яких найбільшою мірою співпадає з ін-тересами та підходами України.

Разом з тим, раціонально-праг-матичний підхід жодною мірою не може означати послаблення сто-сунків та діалогу з провідними партнерами в трансатлантичному співтоваристві (США, ФРН, Фран-ція, Польща, Велика Британія, Ка-нада) та обстоювання інтересів держави у відносинах з незахідни-ми країнами.

Список використаних джерел1. Див.: Указ Президента Украї-

ни «Про рішення Ради національ-ної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»«. 26 травня 2015 р. № 287/2015. - http://z a k o n 4 . r a d a . g o v . u a / l a w s /show/287/2015/paran7#n7

2. Нейтралитет и единство Украины соответствуют интересам России – Лавров / Интерфакс-Украина. 22.04.2015. - http://interfax.com.ua/news/political/261899.html

3. Туск: Обама и лидеры стран ЕС провели видеоконференцию по Украине / РИА Новости. 03.03.2015. h t t p : / / r i a . r u /w o r l d / 2 0 1 5 0 3 0 3 / 1 0 5 0 7 4 2 1 3 4 .html#ixzz3fqVBXhrd

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснен-ня політики позаблоковості» / Вер-ховна Рада України; Закон від 23.12.2014 № 35-VIII. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/35-19

5. Elster K. Stoltenberg: – Langt frem i tid til ukrainsk Nato-medlemskap

44

/ NRK, 23.12.2014. http://www.nrk.no/verden/stoltenberg_-_-langt-frem-i - t i d - t i l - u k r a i n s k - n a t o -medlemskap-1.12118434

6. Горбулін В. П’ять сценаріїв для україно-російських відносин / В.Горбулін // «Дзеркало тижня. Україна». – 2015. – 19 червня. – № 22. http://gazeta.dt.ua/internal/p-yat-scenariyiv-dlya-ukrayino-rosiyskih-vidnosin-_.html

7. Фрідман Дж. Нові аспекти американської зовнішньої політики щодо Росії / Дж. Фрідман // Зовніш-ні справи. – 2014. - № 2. – С. 38-39.

8. Landler M. Facing Perilous Fights, Obama Turns to History and Donors /

M. Landler // The New York Times. – 2014. – September 13. – P. A12.

9. Демидова О. Штайнмайер: Без России невозможно урегулиро-вание многих конфликтов / Deutsche Welle. 24.08.2015. - http://www.dw.com/ru/штайнмайер-без-р о с с и и - н е в о з м о ж н о -у р е г у л и р о в а н и е - м н о г и х -конфликтов/a-18668769

10. Friedman G. From Estonia to Azerbaijan: American Strategy After Ukraine / Geopolitical Weekly (Stratfor). – 2014. – March 25. https://www.stratfor.com/weekly/estonia-azerbaijan-american-strategy-after-ukraine

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 вересня 2015

45

Возвращение 1-я гвардейской танковой армии и 10-й гвардей-

ской танковой дивизииЭто сообщение в ИНТЕРНЕТе,

несмотря на всю его сенсацион-ность, не вызвало особого ажиота-жа. В России его не афишировали, и, похоже, даже пытались замол-чать. Зарубежная пресса об этом тоже мало писала. А напрасно – о таком надо трубить во всех СМИ стран, граничащих с Россией. И не только граничащих. Что же прои-зошло?

13 ноября 2014 г. в сухопутных войсках России было сформирова-но управление 1-й гвардейской Краснознаменной танковой армии (ТА). Впервые это выяснилось из

стенда, установленного перед КПП штаба 2-й гвардейской Таманской мотострелковой дивизии в посёлке Калининец Наро-Фоминского рай-она Московской области (эта диви-зия вошла в состав 1-й гв. ТА) [1].

На стенде было написано: «1-я гвардейская Краснознаменная тан-ковая армия сформирована 13 ноя-бря 2014 года. Является преемни-ком 1-й танковой армии, действовавшей в годы Великой От-ечественной войны в составе 1-го Украинского и 1-го Белорусского фронтов». Факт создания армии подтвердил офицер одного из вхо-дящих в эту армию соединений и офицер из центральных органов военного управления МО [2].

Вооружённые силы России: новая армия и дивизии

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

46

Напомним, что в ВС СССР и России управление 1-й гв. ТА суще-ствовало с апреля 1944 г. (путем переименования 1-й ТА, сформи-рованной в июле 1942 г.) по 1999 г. С лета 1945 г. армия непрерывно находилась в составе Группы Со-ветских войск в Германии (Запад-ной Группы войск) со штабом в Дрездене (с конца 1945 г. по 1957 г. именовалась 1-й гвардейской меха-низированной армией). В 1991-1993 годах силы армии были выве-дены из Германии, в том числе управление армии в 1992 году было перемещено в Смоленск, где и было расформировано в 1999 г.

Сообщается, что сейчас управ-ление 1-й гв. ТА находится в Баков-ке (г. Одинцово Московской обла-сти). По всей видимости, это управление сформировано в связи с переводом в Воронеж из Мулино (Нижний Новгород) управления 20-й гвардейской общевойсковой армии (ОА).

Управление 20-й гв. ОА, нахо-дясь в Мулино с 2010 по 2014 годы, объединяло основные силы Запад-ного военного округа (фактически группировку войск на территории бывшего Московского военного округа), включая восстановленные в 2013 г. 2-ю гвардейскую Таман-скую мотострелковую и 4-ю гвар-дейскую Кантемировскую танко-вую дивизии (МСД и ТД). Как можно понять, перевод управления 20-й армии снова в Воронеж вы-

зван развертыванием постоянной группировки войск ЗВО на грани-це с Украиной – эта группировка и будет объединена управлением 20-й армии.

Предположительно, в состав 20-й армии с управлением в Воро-неже вошли (войдут):

• 9-я Краснознамённая отдель-ная мотострелковая бригада (ОМСбр), переведенная  из Нижнего Новгорода к ново-му месту дислокации в Богу-чар (Воронежская область);

• 1-я отдельная танковая бри-гада (ОТбр), развертывае-мая в Богучаре из созданной при расформировании 10-й гвардейской танковой диви-зии 262-й базы хранения и ремонта военной техники (по последним данным пла-нируется в 2016 г. целиком воссоздать 10-ю гв. танко-вую дивизию [3]);

• 33-я ОМСбр (бывшая гор-ная, из 49-й ОА), недавно переведенная из Майкопа (Адыгея) в Новочеркасск Ростовской области [3];

• новая отдельная МСбр, пла-нируемая  к формированию в 2015 г. в Ельне Смоленской области.

Боевые соединения 20-й гв. ОА имели следующий состав:

9-я ОМСбр по штату включает управление, 8 батальонов (3 мото-стрелковых, танковый, разведыва-

47

тельный, связи, инженерно-сапёр-ный, материально-технического обеспечения), 6 дивизионов (2 гау-бичных самоходно-артиллерийских, реактивный, противотанковый, зе-нитный ракетно-артиллерийский и зенитно-ракетный), 7 рот (снайпе-ров, беспилотных летательных аппа-ратов (БпЛА), РЭБ, РХБЗ, ремонт-ная, медицинская, комендантская), батарея управления и артиллерий-ской разведки, 2 взвода управления (начальников ПВО и разведки), взвод инструкторов, учебно-трени-ровочный комплекс, полигон и ор-кестр.

В бригаде 4,4 тыс. чел., 41 танк Т-72Б3, 124 БМП-2, 5 БТР-80, 33 МТ-ЛБТ, 4 БРДМ-2, 36  152-мм СГ «Акация», 18 122-мм РСЗО «Град», 18  120-мм миномётов «Сани», 24 самоходных ПТРК 9П149 «Штурм-С», 6 ЗПРК «Тунгуска», 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3» и 12 – «Оса-АКМ».

Сообщается, что при воссозда-нии 10-й гв. танковой дивизии мо-жет быть использована часть лич-ного состава 9-й ОМСбр.

1-я ОТбр (ранее планируемая) включила бы управление, 7 батальо-нов (3 танковых, мотострелковый, разведывательный, связи, матери-ально-технического обеспечения), 4 дивизиона (самоходный гаубичный, реактивный, зенитный ракетно-ар-тиллерийский и зенитный ракет-ный), 8 рот (БпЛА, РЭБ, инженерно-сапёрная, РХБЗ, ремонтная,

медицинская, комендантская), бата-рею управления и артиллерийской разведки, 2 взвода управления (на-чальников ПВО и разведки), взвод инструкторов, учебно-тренировоч-ный комплекс, полигон и оркестр.

В бригаде было бы 94 танка Т-72Б3, 55 БМП-2, 6 БТР-80, 20 МТ-ЛБТ, 4 БРДМ-2, 18  152-мм СГ «Мста-С», 18  РСЗО «Град», 6  82-мм миномётов «Поднос», 6 ЗПРК «Тун-гуска», 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3» и 18 57-мм АЗП С-60 [4]. Но по послед-ним данным вместо 1-й ОТбр будет воссоздана 10-я гв. ТД.

10-я гв. ТД (история). Дивизия была сформирована в начале 1943 г. как 30-й Уральский добровольче-ский танковый корпус, который в октябре 1943 г. был переименован в 10-й гв. Уральский добровольче-ский танковый корпус, завершив-ший свой боевой путь в Великой Отечественной войне в Чехослова-кии. Летом-осенью 1945 г. корпус был переформирован в 10-ю гв. танковую дивизию, которая дисло-цировалась в Германии (входила в ГСВГ и ЗГВ в состав 3-й ОА со шта-бом в Альтенграбове).

В 1993-1994 годах дивизия, ос-нащенная танками Т-80Б, была вы-ведена из Германии и дислоцирова-на в Воронежской области со штабом в Богучаре, войдя в подчи-нение также выведенного из Герма-нии в Воронеж управления 20-й гв. ОА. В 1997 г. в состав дивизии был включен 6-й гв. мотострелковый

48

полк (переформированный из вы-веденной из Германии 6-й гв. от-дельной мотострелковой бригады). Этот полк дислоцировался в Кур-ске. Фактически 6-й гв. мотострел-ковый полк после этого был един-ственным развернутым (на 50%) полком дивизии, все остальные ча-сти которой были «свернутыми». 6-й  гв. мотострелковый полк при-нимал участие во II-й Чеченской кампании.

1 декабря 2009 г. при переходе СВ на «новый облик» 10-я гв. ТД была расформирована, а на основе её ВВТ в Богучаре была создана 262-я гв. база хранения и ремонта военной техники (танковая), кото-рая должна была служить основой для развертывания при проведе-нии мобилизационных мероприя-тий 1-й гв. отдельной танковой бригады.

Информацию о предстоящем восстановлении в среднесрочной перспективе 10-й гв. танковой ди-визии подтвердил известный воен-ный эксперт В. Мураховский, кото-рый сообщил, что дивизию планируется полностью комплек-товать контрактным личным со-ставом.

10-я гв. ТД на 1 января 2003 г. включала 6 полков (61-й и 62-й тан-ковые, 6-й и 248-й мотострелковые, 744-й самоходно-артиллерийский, 359-й зенитно-ракетный) и ряд от-дельных батальонов (112-й разве-дывательный, 152-й связи, 127-й

РХБЗ и другие). Оба танковых и ар-тиллерийский полки были развёр-нуты на 25%, 6-й мотострелковый и зенитно-ракетный – на 50%, 248-й мотострелковый – на 20%.

61-й танковый полк имел 304 чел., 95 Т-80Б, 19 БМП (15 БМП-1, 4 БМП-2), 24 СГ «Акация», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

62-й танковый полк имел 304 чел., 95 Т-80Б, 23 БМП (2 БМП-1, 16 БМП-2, 5 БРМ-1К), 24 СГ «Ака-ция», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

6-й мотострелковый полк имел 1095 чел., 13 Т-80Б, 54 БМП (40 БМП-1, 9 БМП-2, 5 БРМ-1 К), 2 БТР-70, 24 СГ «Акация», 18 мино-мётов «Поднос», 9 ПТРК «Кон-курс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

248-й мотострелковый полк имел 402 чел. 18 Т-80Б, 125 БМП (107 БМП-1, 13 БМП-2, 5 БРМ-1 К), 1 БТР-70, 24 СГ «Акация», 18 мино-мётов «Поднос», 9 ПТРК «Кон-курс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

744-й самоходно-артиллерий-ский полк имел 141 чел, 36 СГ «Мста-С» и 12 РСЗО «Град».

359-й зенитно-ракетный полк имел 185 чел. и 20 БМ ЗРК «Оса-АКМ».

112-й разведывательный бата-льон имел 36 чел., 16 БМП (5 БМП-2, 11 БРМ-1К), 5 БТР-70.

152-й батальон связи имел 85 чел., 127-й батальон РХБЗ – 10 чел.

49

Всего в дивизии было 3,1 тыс. чел., 221 танк Т-80Б, 245 БМП (164 БМП-1, 47 БМП-2, 26 БРМ-1К) и 8 БТР-70, 132 СГ (36  2С19 «Мста-С» и 96 2С3 «Акация»), 12 РСЗО БМ-21 «Град», 36 миномётов 2Б14 «Под-нос», 18 ПТРК 9П148 «Конкурс», 20 БМ 9А33БМ3 ЗРК «Оса-АКМ», 24 БМ 9А34/35 ЗРК «Стрела-10», 24 ЗПРК 2С6М «Тунгуска» и другое ВВТ.

На 1.01.2008 г. в 10-й гв. ТД было уже 2,1 тыс. чел., 223 танка (3 Т-64, 220 Т-80Б), 152 БМП (126 БМП-1, 26 БМП-2) и 8 БТР-70, 132 СГ (60  2С19 «Мста-С» и 72 2С3 «Акация»), 12 РСЗО БМ-21 «Град», 36 миномётов 2Б14 «Поднос», 18 ПТРК 9П148 «Конкурс», 20 БМ 9А33БМ3 ЗРК «Оса-АКМ», 24 БМ 9А34/35 ЗРК «Стрела-10», 24 ЗПРК 2С6М «Тунгуска» и другое ВВТ. От-сюда видно, что дивизия к тому времени была почти полностью скадрирована (кроме 6-го мото-стрелкового полка).

6-й мотострелковый полк имел 1086 чел., 16 танков (3 Т-64 и 13 Т-80Б), 102 БМП (95 БМП-1, 7 БМП-2), 2 БТР-70, 24 СГ «Мста-С», 18 миномётов «Поднос», 9 ПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

248-й мотострелковый полк имел 316 чел., 18 Т-80Б, 40 БМП (29 БМП-1 и 11 БМП-2), 1 БТР-70, 24 СГ «Акация», 18 миномётов «Под-нос», 9 ПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

33-я ОМСбр (горная) на 1.01.2013 г. включала управление, 4 батальона (2 горнострелковых, раз-ведывательный, связи), гаубичный самоходно-артиллерийский диви-зион и 5 рот (инженерно-сапёрная, РЭБ, ремонтная, МТО, медицин-ская), зенитную ракетно-артилле-рийскую батарею, 4 взвода (управ-ления начальников артиллерии и разведки, РХБЗ, комендантский), полигон и оркестр.

В бригаде было 2,11 тыс. чел., 23 БМП МТ-ЛБМБ, 118 МТ-ЛБ, 18 122-мм СГ 2С1 «Гвоздика», 8 ЗУ-23 и 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3». По последним сообщениям [3] она была переформирована в отдель-ную мотострелковую бригаду обычного состава.

Кроме того, в 20-й армии были: • 288-я артиллерийская бри-

гада (Мулино; 8  220-мм РСЗО «Ураган», 18 СГ «Мста-С», 6 100-мм пушек «Рапира» и 18 ПТРК «Штурм-С»);

• 112-я ракетная бригада (Шуя; 12 ПУ ОТРК «Искандер-М»);

• 448-я ракетная бригада (Курск; 12 ПУ ТРК «Точка-У»);

• 49-я зенитно-ракетная бри-гада (Красный Бор; 24 СОУ и 12 ПЗУ ЗРК «Бук-М1»);

• 53-я зенитно-ракетная бри-гада (Курск; 24 СОУ и 12 ПЗУ ЗРК «Бук-М1»);

50

• 69 бригада материально-тех-нического обеспечения (Му-лино);

• 7015-я база хранения и ре-монта военной техники (Му-лино; 16 РСЗО «Ураган», 54 гаубицы «Мста-Б», 12 пушек «Рапира» и 36 ПТРК «Штурм-С»);

• 99-я база хранения и ремон-та военной техники (13-я ОМСбр, Тверь).

В 13-й ОМСбр после развёрты-вания будет 41 танк Т-72Б3, 130 БТР-80, 33 МТ-ЛБТ, 4 БРДМ-2, 36  СГ «Мста-С», 18  РСЗО «Град», 18  миномётов «Поднос», 12  пушек «Рапира», 12 самоходных ПТРК 9П149 «Штурм-С», 6 ЗПРК «Тунгу-ска», 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3» и 18 АЗП С-60.

1-я гв. танковая армия:Управлению вновь сформиро-

ванной 1-й гв. ТА теперь подчиня-ются:

• 2-я гв. Таманская МСД (Ка-лининец);

• 4-я гв. Кантемировская ТД (Наро-Фоминск);

• 27-я ОМСбр (Мосрентген); • 6-я ОТбр (Мулино). Боевые соединения 1-й гв. ТА

имели следующий состав:2-я гв. МСД на 1 января 2013 г

имела развёрнутыми только 4 пол-ка (1-й и 15-й мотострелковые, 147-й самоходно-артиллерийский, 1117-й зенитно-ракетный), 1174-й противотанковый дивизион и 7 от-

дельных батальонов (136-й разве-дывательный, 47-й связи, 1586 РЭБ, 211-й инженерно-сапёрный, 614-й РХБЗ, 1063-й материального обе-спечения и 370-й медицинский). Кроме того, были частично развёр-нуты (с 25% личного состава) 283-й мотострелковый и 1-й танковый полки. Возможно, что сейчас они разворачиваются, или их планиру-ется развернуть, но боеготовность этих полков низка.

1-й мотострелковый полк имел 2,38 тыс. чел, 31 Т-90А, 147 БТР (146 БТР-80, 1 БТР-70), 7 БМП (2 БМП-2, 5 БРМ-1К), 24 СГ «Акация», 18 миномётов «Поднос», 9 ПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

15-й мотострелковый полк имел 2,2 тыс. чел., 31 Т-90А, 129 БМП (124 БМП-3, 5 БРМ-1 К), 3 БТР (2 БТР-80, 1 БТР-70), 24 СГ «Акация», 18 миномётов «Поднос», 9 ПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стрела-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

283-й мотострелковый полк имел 553 чел. 30 Т-80, 65 БТР-80, 6 БМП (1 БМП-2, 5 БРМ-1 К), 23 СГ «Акация», 12 миномётов «Поднос», 9 ПТРК «Конкурс», 6 ЗРК «Стре-ла-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

1-й танковый полк имел 274 чел., 93 Т-80, 20 БМП (15 БМП-2, 5 БРМ-1К), 3 БТР (2 БТР-80, 1 БТР-70), 24 СГ «Акация», 6 ЗРК «Стре-ла-10» и 6 ЗПРК «Тунгуска».

147-й самоходно-артиллерий-ский полк имел 620 чел, 36 СГ

51

«Мста-С», 1 СГ «Акация» и 1 «Гвоз-дика», 1 гаубицу Д-30, 12 РСЗО «Град».

1117-й зенитно-ракетный полк имел 414 чел. и 20 БМ ЗРК «Оса-АКМ».

1174-й противотанковый диви-зион имел 92 чел., 9 ПУ ПТРК «Кон-курс», 12 пушек «Рапира» и 13 МТ-ЛБТ.

136-й разведывательный бата-льон имел 283 чел., 25 БМП (12 БМП-2, 13 БРМ-1К), 6 БТР-80 и 1 МТ-ЛБТ.

47-й батальон связи имел 212 чел., 211-й инженерно-саперный батальон – 245 чел., 1586-й бата-льон РЭБ – 156 чел., 614-й батальон РХБЗ – 64 чел.

Всего в дивизии было 8,45 тыс. чел., 185 танков (62 Т-90А и 123 Т-80У), 188 БМП (124 БМП-3, 19 БМП-2, 33 БРМ-1К) и 223 БТР (220 БТР-80 и 3 БТР-70), 133 СГ (36  2С19 «Мста-С» и 96 2С3 «Акация», 1 122-мм 2С1 «Гвоздика»), 12 РСЗО БМ-21 «Град», 48 миномётов 2Б14 «Под-нос», 36 ПТРК 9П148 «Конкурс» и 12 противотанковых пушек МТ-12 «Рапира», 20 БМ 9А33БМ3 ЗРК «Оса-АКМ», 24 БМ 9А34/35 ЗРК «Стрела-10», 24 ЗПРК 2С6М «Тун-гуска» и другое ВВТ [5].

4-я гв. ТД включала 4 развёрну-тых полка (12-й и 13-й танковые, 275-й самоходно-артиллерийский, 538-й зенитно-ракетный) и 5 от-дельных батальонов (137-й разве-дывательный, 413-й связи, 330-й

инженерно-сапёрный, 1088-й мате-риального обеспечения и 165-й ме-дицинский). Впоследствии был ча-стично развёрнут 423-й мотострелковый полк (вероятно с 25% личного состава).

Номенклатура вооружения – почти как в мотострелковой диви-зии, только нет пушек «Рапира», а вместо ЗРК «Оса-АКМ» – ЗРК «Тор». [4].

27-я ОМСбр, в отличие от обычной МСбр, имеет 4 мотострел-ковых батальона (1 на БМП и 3 на БТР), 1 артдивизион и 1 зенитный ракетно-артиллерийский дивизи-он. Реактивный и зенитный ракет-ный дивизионы отсутствуют, а вместо противотанкового дивизи-она – батарея.

В бригаде св. 5 тыс. чел., 41 танк Т-90А, 8 БМП-2, 45 БМП-3, 195 БТР-80, 1 МТ-ЛБТ, 4 БРДМ-2, 18 СГ «Акация», 24  миномёта «Сани», 9 самоходных ПТРК 9П148 «Кон-курс», 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3» и 6 23-мм ЗУ-23.

6-я Тбр имеет 2,7 тыс. чел., 94 танка Т-72Б3, 60 БМП-2, 6 БТР-80, 22 МТ-ЛБТ, 4 БРДМ-2, 18  СГ «Мста-С», 18  РСЗО «Град», 8 мино-мётов «Сани», 6 ЗПРК «Тунгуска», 6 БМ ЗРК «Стрела-10М3» и 12 – «Оса-АКМ» [4].

Известно, что уже сформирова-на новая отдельная бригада управ-ления в составе 1-й гв. ТА (в посел-ке Селятино  Наро-Фоминского района Московской области). В то

52

же время вопрос распределения сил остального бригадного ком-плекта 20-й армии между этой ар-мией и новой 1-й гв. ТА неясен – не исключено, что можно ожидать формирования новых бригад еще одного армейского комплекта (ар-тиллерийской, ракетной, зенитно-ракетной, и т.д.). Хотя 20-я армия имела двойной комплект ракетных и зенитно-ракетных бригад.

Вооружение 1-й гв. ТА и 20-й гв. ОА будет усилено количествен-но и качественно. В войсках танки Т-80БВ активно заменяются модер-низированными танками Т-72Б3. В частности, Т-72Б3 уже переосна-стили две бригады 20-й гв. ОА и 6-ю ОТбр 1-й гв. ТА.

Очевидно, в эти армии в бли-жайшие годы будут поставляться также модернизированные БМП-3М и БТР-82АМ, СГ 2С3М2 и 2С19М2, новые РСЗО «Торнадо-Г», ПТРК «Хризантема-С» и ОТРК «Искандер-М». Старые 57-мм АЗП С-60 очевидно заменят на ЗРК «Тор-М2У», а устаревшие ЗРК «Стрела-10М3» – на модернизиро-ванные «Стрела-10М4», и впослед-ствии – на новые ЗРК «Сосна». А ЗРК «Бук-М1» будут заменены на ЗРК «Бук-М2/3». В войска посту-пят новые средства управления, связи, РЭБ и БпАК. А в более отда-лённой перспективе, в случае успешного завершения войсковых испытаний, на вооружение армий поступят новые боевые машины на

платформах «Армата», «Курга-нец-25», «Бумеранг» и другие си-стемы вооружений.

Комментарии российских во-енных экспертов по поводу созда-ния 1-й гв. ТА всячески пытаются принизить важность этой новости. По их словам, речь идет о создании не всей армии, а лишь командных структур, которым будут перепод-чинены существующие соедине-ния. Как рассказал военный экс-перт В. Мураховский, то, что новое крупное соединение названо тан-ковой армией, не более чем дань традиции. «Это историческая тра-диция, название не отражает сути. Это так же, как в Великобритании может существовать драгунский полк, а в США – бронекавалерий-ская часть. Это историческая тра-диция, она показывает преемствен-ность», – сказал он.

А заместитель главного редак-тора «Ежедневного журнала» А. Гольц, рассказал, что одна из при-чин появления армии заключается в том, что «в связи с созданием За-падного военного округа с коман-дованием в Санкт-Петербурге, ча-сти, дислоцированные в Москве, оказались вдали от командных центров, что, наверное, с точки зрения военных, неправильно». По его словам, тот факт, что создание такой крупной военной структуры не был замечен в России, является не более чем «частным вопросом военной организации». «Это, ко-

53

нечно, заметил командир Кантеми-ровской дивизии, а стороннему на-блюдателю это не так и важно», – сказал он. Кроме того, нынешнее воссоздание армии связано также с тем, что руководство 20-й армии, в состав которой входили соедине-ния, было срочно переброшено к границе с Украиной – там срочно создается группировка из несколь-ких переброшенных и развернутых вновь общевойсковых бригад.

«Ранее это направление счита-лось безопасным, и у нас ни в од-ной из пяти областей, граничащих с Украиной, частей постоянной го-товности не было», – пояснил В. Мураховский [2].

Итак, что недоговаривают российские эксперты? СВ России, имевшие десять армий и корпус, получили одиннадцатую армию, причём фактически это не 1-я гв. ТА, созданная из наличных соеди-нений 20-й армии, а 20-я гв. ОА, с рядом новых соединений. И если боевой состав 1-й гв. ТА действи-тельно был создан за счёт перерас-пределения существующих соеди-нений (ей были переданы 2-я гв. МСД, 4-я гв. ТД и 6-я ОТбр 20-й ОА, а также 27-я ОМСбр ЗВО), то 20-я гв. ОА, управление которой и 9-я ОМСбр передислоцировались в Воронежскую область, создается за счёт развёртывания новых сое-динений (10-й гв. ТД и новой ОМСбр), а также передачи ей 33-й ОМСбр. Кроме того, предполагает-

ся развёртывание новых соедине-ний армейского комплекта.

Также несложно предвидеть на-ращивание сил этих двух армий в перспективе. Например, 1-я гв. ТА может быть значительно усилена за счёт полного развёртывания 2-й гв. МСД и 4-й гв. ТД до 4-х боевых полков каждая (сейчас их по 2), а 20-я гв. ОА – за счёт развёртыва-ния баз хранения с ВВТ 13-й ОМСбр, полков реактивной и про-тивотанковой артиллерии. И если в начале 2013 года 20-я ОА имела 313 танков, то, получившая её сое-динения, 1-я гв. ТА сейчас имеет 405, а в перспективе, после полного развёртывания обеих её дивизий будет иметь 630. А 20-я гв. ОА, се-годня имеющая 150 танков, в пер-спективе будет иметь 343. И это бу-дут армии, обладающие наибольшими ударными возмож-ностями в Европейской части Рос-сии (в 58-й ОА 197 танков, во 2-й – 143, а в 6-й – 55). То есть в СВ создаются мощные ударные танко-вые кулаки. Куда они будут нацеле-ны?

Как говорилось, управление 20-й гв. ОА, срочно перебазиро-ванное к границе с Украиной, возь-мёт на себя руководство россий-скими силами, нацеленными на это направление, что является под-тверждением планов руководства России по подготовке широкомас-штабного наступления на Украину или демонстрации угрозы этого

54

наступления. А 1-я гв. ТА может в этом случае стать вторым эшело-ном наступающих войск, и войти в прорыв, когда 20-я гв. ОА прорвёт оборону украинских войск.

Также хочется ответить россий-ским экспертам, что это не украин-ское направление стало опасным для России, а российское направле-ние стало опасным для Украины, по причине массированного нара-щивания российских сил на укра-инских границах, и участия их в войне на Донбассе против ВС Укра-ины.

Развёртывание новых соединений ВДВ и усиление существующих

Как сообщил источник в Ген-штабе ВС России, 31-ю отдельную десантно-штурмовую бригаду ВДВ (г. Ульяновск) преобразуют в 104-ю десантно-штурмовую дивизию. Воссозданное соединение будет иметь в боевом составе три десант-ных полка [6].

Он же сообщил, что 345-я от-дельная десантно-штурмовая бри-гада ВДВ будет сформирована в Воронеже не ранее 2017 года, воз-можно, в 2018-м. Решение об этом уже принято. Первоначально пла-нировалось создать бригаду в 2016 году, но в связи с непростой фи-нансово-экономической ситуацией в стране этот срок был сдвинут на год [7].

При этом ВДВ в ближайшие годы полностью войдут в состав

войск быстрого реагирования. Создание этих войск является глав-ной причиной усиления состава ВДВ. Именно в связи с этим в ВДВ воссоздадут 104-ю десантно-штур-мовую дивизию, сформируют 345-ю десантно-штурмовую бригаду, увеличат до трех число десантных полков во всех существующих воз-душно-десантных и десантно-штурмовых дивизиях, реорганизу-ют отдельный полк связи в отдельную бригаду управления. Возможны и другие структурные изменения. В частности сообща-лось, что в соединения ВДВ войдут танковые батальоны, После завер-шения этих мероприятий числен-ность ВДВ резко увеличится и с нынешних 45 тыс. чел. приблизит-ся к 60 тыс. [8]

Сейчас в состав ВДВ входят 4 дивизии (2 воздушно-десантных и 2 десантно-штурмовых) и 4 десант-но-штурмовых бригады, а также отдельная бригада специального назначения, а после реорганизации число дивизий увеличится до 5 (2 воздушно-десантных и 5 десантно-штурмовых).

Перспективы перевооруже-ния ВДВ. Согласно Концепции развития техники ВДВ до 2025 г, ВДВ будут преимущественно воо-ружаться гусеничной плавающей бронетехникой (на 70%). Планиро-валась поставка танков, улучшен-ных СПТП «Спрут-СДМ-1», новых БМД-4М и БТР-МДМ (в 2014 г – 40

55

БМД-4М и 30 БТР-МДМ, в 2015 г. – 64 БМД-4М и 22 БТР-МДМ), а так-же перспективных САО «Зауралец-Д» на шасси СПТП «Спрут-СДМ-1» (120-мм 2С36 и 152-мм 2С37). До 2025 года ВДВ должны получить более 1,5 тыс. но-вых БМД-4М и свыше 2,5 тыс. БТР-МДМ «Ракушка», а также обеспе-чивающих машин на его базе.

Часть гусеничной бронетехники в десантно-штурмовых соединени-ях намечено заменить колёсными машинами БТР-82АМ. Планируется закупить 100-150 бронеавтомоби-лей «Тигр» для бригады спецназа и десантно-штурмовых соединений (в роты разведки), а после доработки для обеспечения сбрасывания с па-рашютом они поступят и в ВДД. В ВДВ поступают КРУС «Стрелец», АСУ войсками «Андромеда-Д», АСУ ПВО «Барнаул-Т», МРЛО (РЛС) «Гармонь», комплексы РЭБ «Леер-2», «Инфауна» и «Лесочек», цифро-вые системы связи «Цивик». Пред-полагается пополнить автопарк машинами КамАЗ-43501 (г/п 3 т), гидро- и квадроциклами, машинами «багги» и мотопарапланами, кото-рые оснастят подразделения развед-ки и спецназа. Планируется постав-ка БпАК «Искатель» и других, нового стрелкового вооружения и комплек-тов боевой экипировки «Ратник», парашютов Д-10 и Д-12, управляе-мых парашютов «Арбалет-1/2». Так-же намечено поступление перспек-тивной БМД, по которой в настоящее

время идут НИР и ОКР. Предполага-ют, что в 2016 г она будет готова к серийному производству [9, 10].

Выводы:• В ноябре 2014 г. в СВ России

было сформировано управ-ление 1-й гвардейской тан-ковой армии (ТА). Ему были подчинены 2-я гв. МСД, 4-я гв. ТД и 6-я ОТбр 20-й ар-мии, а также 27-я МСбр За-падного ВО. А управление 20-й гвардейской общевой-сковой армии (ОА) было пе-редислоцировано в Воронеж и стало руководить постоян-ной группировкой войск ЗВО, развертываемой на границе с Украиной. При этом 9-я МСбр 20-й гв. ОА была перебазирована в Бо-гучар. Кроме того, в 20-ю гв. ОА войдут 1-я ОТбр (по бо-лее поздним данным – 10-я гв. ТД), развёртываемая из 262-й базы хранения, 33-я ОМСбр (бывшая горная, пе-реведена из Майкопа в Но-вочеркасск) и новая ОМСбр, которая будет сформирова-на в Ельне в 2015 г. Как будет поделен армейский ком-плект 20-й гв. ОА между ней и 1-й гв. ТА, и какие новые соединения армейского ком-плекта будут развёрнуты в 1-й гв. ТА – пока неизвестно. 1-я гв. ТА может быть усиле-на за счёт полного развёрты-

56

вания её дивизий (сейчас у них по 2 боевых полка из 4-х), а 20-я гв. ОА – за счёт развёртывания 13-й ОМСбр из 99-й базы хранения.

• Вооружение 1-й гв. ТА и 20-й гв. ОА будет усилено количественно и качествен-но. В войсках танки Т-80БВ заменяются на модернизи-рованные танки Т-72Б3, бу-дут поставляться модерни-зированные БМП-3М и БТР-82АМ, СГ 2С3М2 и 2С19М2, новые РСЗО «Торнадо-Г» и ПТРК «Хризантема-С», ОТРК «Искандер-М». Старые 57-мм АЗП С-60 заменятся на ЗРК «Тор-М2У», устаревшие ЗРК «Стрела-10М3» – на мо-дернизированные «Стрела-10М4» и «Сосна», а ЗРК «Бук-М1» – на «Бук-М2/3». В войска поступят новые сред-ства управления, связи, РЭБ и БпАК. А в более отдалён-ной перспективе на воору-жение армий могут посту-пить новые боевые машины на платформах «Армата», «Курганец-25», «Бумеранг» и другие системы вооруже-ний.

• В ВДВ планируется развёр-тывание новых соединений и усиление существующих. В т.ч. 31-ю отдельную десант-но-штурмовую бригаду ВДВ

(г. Ульяновск) преобразуют в 104-ю десантно-штурмо-вую дивизию, а 345-я отдель-ная десантно-штурмовая бригада ВДВ будет сформи-рована в Воронеже в 2017-2018 гг. Во всех существую-щих воздушно-десантных и десантно-штурмовых диви-зиях число десантных пол-ков увеличат до трех, в сое-динения ВДВ войдут танковые батальоны, а от-дельный полк связи будет реорганизован в отдельную бригаду управления. В итоге численность ВДВ увеличит-ся с 45 тыс. чел. до 60 тыс.

• В ВДВ планируется поставка улучшенных танков, СПТП «Спрут-СДМ-1», новых БМД-4М и БТР-МДМ, ко-лёсных БМП БТР-82АМ и бронеавтомобилей «Тигр». Поступают АСУ «Андромеда-Д» и «Барнаул-Т», РЛС «Гармонь» и комплексы РЭБ «Леер-2», «Инфауна» и «Лесочек», цифровые системы связи «Цивик». Предполагаются поставки машин Ка-мАЗ-43501, гидро- и квадро-циклов, машин «багги» и мо-топарапланов, беспилотных авиакомплексов, нового стрелкового вооружения и комплектов экипировки «Ратник», парашютов Д-10,

57

Д-12 и «Арбалет-1/2». Разра-батываются перспективные БМД и САО «Зауралец-Д» (120-мм и 152-мм).

• Эти организационно-техниче-ские мероприятия свидетель-ствуют о дальнейшем наращи-вании количества объединений и соединений в СВ России и соединений в ВДВ, а также количественно-качественном усилении их во-оружения. При этом, на грани-цах Украины разворачивается сильная группировка СВ и ВДВ, о предназначении кото-рой несложно догадаться.

ЛИТЕРАТУРАСформирована 1-я гвардейская

танковая армия // http://bmpd.livejournal.com/1324525.html

Россия негласно создала гвардей-скую танковую армию // http://www.b b c . c o . u k / r u s s i a n /russia/2015/06/150602_russia_tank_army

На границе с Украиной будет восстановлена 10-я гвардейская

танковая дивизия // http://bmpd.livejournal.com/1379450.html

Яровой А. Возврат дивизий // Defense Express. – 2013. – №4. – С.30-37

Таманская дивизия // http://www.prizyvnik.info/threads/144021-tamanskaya_diviziya_v_ch_23626_gnaro-fominsk_pkalininets

Источник в Генштабе: Ульянов-скую бригаду ВДВ преобразуют в дивизию // http://tass.ru/armiya-i-opk/2018476

Источник: новая бригада ВДВ в Воронеже появится не ранее 2017 года // http://tass.ru/armiya-i-opk/2018479

Источник: ВДВ полностью вой-дут в состав войск быстрого реаги-рования в ближайшие годы // http://tass.ru/armiya-i-opk/2018491

Воздушно-десантные войска // ht tp : / / b e r l o g am i s h a . my b b. r u /viewtopic.php?id=44

Шаманов: ВДВ будут расширять зоны своего присутствия за преде-лами России // http://itar-tass.com/politika/1354652