МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНТЕУ

БЄЛГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Г. ШУХОВА

БЄЛГОРОДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КООПЕРАЦІЇ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ

УМОВАХ: НАУКОВІ ЗДОБУТКИ МОЛОДІ

збірник статей магістрантів, аспірантів, молодих учених

Харків 2013

2

УДК 338.22

ББК 65.050. 11-55*65

А-43

Проведення конференції зареєстровано в УкрІНТЕІ,

посвідчення № 112 від 22 лютого 2013 р.

Рекомендовано до друку вченою радою Харківського торговельно-

економічногоінституту КНТЕУ. Протокол № 7 від 20 березня 2013 року.

Редакційна колегія: К. Д. Гурова, голова редакційної комісії, к.е.н., проф.;

Н. Ю. Олійник, заступник голови редакційної комісії, к.пед.н., доц.;

О. М. Гавриш, к.е.н.; В. І. Ганін, к.е.н., проф; Ю. А. Дорошенко, д.е.н., проф.

(Росія); Л. О. Лігоненко, д.е.н., проф.; Є. В. Мних, д.е.н., проф.; В. А. Павлюк,

д.ф.-м.н., проф.; Н. В. Притульська, д.т.н., проф.; В. Б. Рабухін, д.ф.-м.н., проф.;

Т. Л. Ріполь-Сарагосі, д.т.н., проф. (Росія); К. В. Свідло, к.т.н., доц.;

Л. В. Соколова, д.е.н., проф.; Є. Є. Тарасова, д.е.н., проф. (Росія);

О. М. Теліженко, д.е.н., проф.; О. І. Черевко, д.т.н., проф.

А-43 Актуальні проблеми розвитку соціально-економічних систем у

трансформаційних умовах: наукові здобутки молоді. Збірник статей

магістрантів, аспірантів, молодих учених – Харків, 21-22березня 2013 р. :

Харків: КНТЕУ, ХТЕІ КНТЕУ, 2013. – 392 с.

До збірника увійшли статті за матеріалами наукових доповідей студентів та

аспірантів, що були представлені на всеукраїнській науково-практичній

інтернет-конференції «Актуальні проблеми розвитку соціально-економічних

систем у трансформаційних умовах: наукові здобутки молоді».

Тези опубліковані в авторській редакції з дотриманням індивідуального стилю.

За достовірність матеріалів та їхню інтерпретацію відповідальність несуть

автори та їх наукові керівники.

© Київський національний торговельно-економічний університет, 2013 р.

© Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, 2013р.

3

УДК 637.52

РОЛЬ ХАРЧОВИХ ВОЛОКОН В СТВОРЕННІ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ

М’ЯСНИХ ПРОДУКТІВ

Авакян Микола

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного

торговельно-економічного університету

Науковий керівник

Шубіна Л.Ю., к.т.н., доц.

avakyanol@mail.ru

На сьогодні виробництво і споживання харчових продуктів повинне

відповідати принципам здорового та оптимального харчування. Це, з одного

боку, обумовлено розвитком науки про харчування, з іншого - турботою

споживача про своє здоров'я.

При створенні продуктів здорового харчування застосовують широкий

спектр фізіологічно функціональних інгредієнтів (вітаміни, мінеральні

речовини, поліненасичені жирні кислоти, тощо). Особливе місце серед

функціональних інгредієнтів займають пребіотики, до яких відносяться харчові

волокна (ХВ) [1].

По суті ХВ - це полісахариди, що складаються з 10 і більше мономерних

залишків, стійких до гідролізу ферментами тонкої кишки людини. Згідно

затвердженим нормам, фізіологічна потреба людини в харчових волокнах

складає 20 г на добу. Американська дієтологічна асоціація рекомендує

споживати їх щодня 25-30 г. За рекомендаціями ФАО ВОЗ, нормою

споживання ХВ вважається 25-35 г на добу, а лікувальна добова доза - не

більше 40-45 г (максимальна - 60 г) [2].

До основних фізіологічних ефектів, які здійснюють ХВ на організм

людини, відносять нормалізацію моторної функції шлунково-кишкового

тракту. В результаті ферментації кишковою мікрофлорою розчинних і

нерозчинних ХВ утворюються коротколанцюгові жирні кислоти (в основному

оцтова, пропіонова і масляна), що мають позитивну дію на функцію товстої

кишки, покращуючи всмоктування електролітів і рідини, а також покращуючи

м'язову активність кишечника. Багато ХВ володіють пребіотичним ефектом, так

як ферментація волокон знижує кількість патогенних бактерій, що сприяє

поліпшенню стану нормальної мікрофлори кишечнику, її зростання, може

запобігати діарею, яка виникає в результаті впливу бактеріальних токсинів [3].

Харчові волокна відіграють ключову роль і в корекції ліпідного і

вуглеводного обміну в організмі. Гіпоглікемічна дія ХВ обумовлена їх

здатністю утворювати гелі або в'язкі розчини, які можуть уповільнити

швидкість проходження їжі через шлунок і абсорбцію глюкози, тим самим

впливаючи на зниження глікемічного індексу та підвищення толерантності до

вуглеводів у хворих на цукровий діабет. Деякі ХВ також надають

гіпохолестеринолітичну дію, сприяючи нормалізації в сироватці крові вмісту

загального холестерину, загальних ліпідів - за рахунок зв'язування та

4

прискорення обміну жовчних кислот, а також збільшення їх виведення з

організму [3].

Різні види харчових волокон в залежності від прискорення і властивостей

застосовуються для виробництва та збагачення харчових продуктів, так як, крім

фізіологічних ефектів, що впливають на організм людини, вони володіють

важливими технологічними властивостями, дозволяючи отримати продукти зі

зниженим вмістом жиру, поліпшеними текстурою і смаковими показниками.

Враховуючи це, слід зазначити, що досить часто в рецептурах складних

харчових продуктів доводиться стикатися з непередбаченими наслідками

взаємодії різних інгредієнтів їжі. Зокрема, це відноситься до взаємодії ХВ з

макро- і мікроінгредіентами їжі, що визначає характер і властивості

утворюваних харчових комплексів, а також ступінь їх впливу на швидкість і

повноту засвоєння різних харчових інгредієнтів, перш за все білків, жирів,

вітамінів та інших біологічно активних речовин [1].

Розпорядженням Уряду України, у зв’язку з концепцією дій щодо

впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне

суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»,

затверджені зміни до Закону України «Про безпечність та якість харчових

продуктів». Одним з основних завдань державної політики в області здорового

харчування є розвиток виробництва харчових продуктів, збагачених мінорними

біологічно активними речовинами, макро- і мікронутріенами, в основному

вітамінами і мінеральними речовинами. У світлі сказаного перш за все йдеться

про спеціалізовані продукти, продукти функціонального призначення, дієтичні

(лікувального і профілактичного призначення) продукти. Практична реалізація

цієї концепції передбачає розробку, виробництво та надходження на споживчий

ринок вищезазначеного типу харчових продуктів [4].

У нашій країні поняття «функціональні» і «збагачені» харчові продукти

використовуються в основному для певних груп харчових продуктів, що

надають оздоровчу дію. Маючи багато спільного, «функціональні харчові

продукти» та «збагачені харчові продукти» тим не менше вельми істотно

розрізняються.

Головною метою «збагачених» харчових продуктів є поліпшення

забезпеченості організму вітамінами, мінеральними речовинами, ліквідація

існуючого дефіциту мікронутрієнтів, в той час, як метою «функціональних»

харчових продуктів, є - сприятлива дія на фізіологічні функції організму [4].

Важливим моментом є також надходження до організму людини не тільки

певної кількості основних харчових речовин, але і їх якість та співвідношення

харчування. Так, наприклад, оптимальним співвідношенням білків, жирів і

вуглеводів у раціоні є 1 : 1 : 4, що сприяє кращому засвоєнню цих

макронутрієнтів в організмі людини.

Аналіз харчового статусу населення нашої країни виявляє деякі відхилення

від формули збалансованого харчування: завищена калорійність раціону в

основному за рахунок тваринних жирів і вуглеводів; дефіцит білків, вітамінів і

харчових волокон, а також недостатнє споживання жирів рослинного

5

походження. В теперішній час людина не отримує половини необхідних

нутрієнтів. Однією з причин такого дисбалансу є виробництво харчовою

промисловістю продуктів, які не відповідають сучасним вимогам за

показниками харчової та біологічної цінності. Особливо це стосується

посічених напівфабрикатів із м’яса птиці. На даний вид м’ясної продукції

відсутній національний стандарт. Весь асортимент напівфабрикатів із м’яса

птиці виробляється по технічним умовам, за якими складно простежити

рецептуру, технологію тощо.

Останнім часом визначилась тенденція створення і випуску спектру

харчових продуктів заданої якості – низькокалорійних, зі зниженим вмістом

тваринного жиру, легкозасвоюваних вуглеводів, збагачених білками,

вітамінами, мінеральними і баластними речовинами (харчовими волокнами).

Метою роботи є дослідження ролі харчових волокон в створенні

функціональних м’ясних продуктів, а саме посічених напівфабрикатів із м’яса

птиці.

Ранок напівфабрикатів останні роки розвивається більш ніж прискореними

темпами. На основі маркетингових досліджень можна говорити, що

український ринок напівфабрикатів щорічно збільшується на 20-25%. Темпи

зростання виробництва м’ясних напівфабрикатів представлені на рис.1.

Рис.1. Динаміка виробництва м’ясних напівфабрикатів за 2010-2012 р.р.

Підвищеним попитом користуються посічені швидкозаморожені та

охолоджені котлети, шніцелі, біфштекси, фрикадельки, м’ясний фарш,

пельмені, що найбільш доступні по ціні населенню з невеликими доходами

Ціль роботи – поліпшення споживних властивостей посічених котлет із

м’яса птиці з використанням харчових волокон – СО2 шроту льону.

Слід зазначити, що посічені напівфабрикати з м'яса птиці виробляють

головним чином з м'яса механічної обвалки. За складом і властивостями воно

істотно відрізняється від м'яса ручної обвалки. Під час механічної обвалки

м'ясо-кісткова маса піддається сильному стиску, відбувається руйнування

кісткової тканини, що містяться в ній губчасту речовину, кістковий жир,

мінеральні компоненти потрапляють у м'язову тканину.

Хімічний склад м'яса птиці ручної обвалки складає: білки 23%, жири 5,2%,

вода 71,7%; в той час як хімічний склад м'яса птиці механічної обвалки

становить: білки 13,2%, жири 14,4% , вода 65% [5].

0

10000

20000

30000

40000

50000

60000

70000

2010 2011 2012

25545

53975 65725

6

Для дослідження були взяті зразки посічених напівфабрикатів з м'яса

птиці, а саме котлети, рецептура яких: м'ясо куряче біле або червоне - 33%;

м'ясо куряче механічного обвалювання - 44%; молоко коров'яче - 10%; хліб із

пшеничного борошна - 10% ; сухарі панірувальні - 4%.

Контролем служили котлети пожарські виготовлені за ТУ 9214-404-

23476484-01, в рецептуру яких вводилися СО2 шроти льону, замість хліба з

пшеничного борошна.

У таблиці 1 представлені результати дослідження зміни харчової та

енергетичної цінності котлет в залежності від зміни частки хліба за рахунок

СО2 шроту льону.

Таблиця 1

Використання СО2 шрот льону в рецептурі посічених напівфабрикатів

Хімічний

склад, та

енергетична

цінність

Маса нетто, г.

Контрольний,

г. на 100 г

продукту

С добавкою СО2 шроту льону від загальної

кількості хлібу з пшеничної муки, %

10% 50% 100%

Вода 63, 59 63,66 63,94 64,29

Білки 18,25 18,47 19,37 20,45

Жири 9,24 9,36 9,84 10,45

Вуглеводи 8,96 8,87 8,52 8,09

Ккал 189,63 191,29 197,91 206,21

Виходячи з отриманих результатів ми можемо простежити зміну

збалансованості даного продукту.

У контрольному зразку співвідношення білків, жирів і води єскладає:

0,5 : 1: 3,48. У міру заміни хліба на СО2 шроти льону спостерігаємо такі зміни:

1) 10% шроту льону від загальної кількості хліба: 0,5: 1: 3,44; 2) 50% шроту

льону від загальної кількості хліба: 0,5: 1: 3,3; 3) 100% заміни хліба шротами

льону: 0,51: 1: 3,14.

Література

1. Бессонова В.В. Вопр. дет. диетологии / В.В. Бессонова, О.И. Передеряева, М.Н. Богачук / Вопросы диетологии. – 2011. – Т. 9, № 1. – С. 22-26.

2. Методические рекомендации. Нормы физиологических потребностей в энергии пищевых веществ для различных групп населения / – МР 2.3.1.2432-08.

– М., 2008. – 39 с.

3. Бессонов В.В. Взаимодействие пищевых волокон с различными функциональными ингредиентами пищи / В.В. Бессонов, Е.К. Байгарин,

К.Д. Грошунова, П.А. Семёнова, А.П. Нечаев // Вопросы питания. Том 81, № 3,

2012. – С. 41-45.

4. Мазо В.К. Обогащённые и функциональные пищевые продукты: сходства и различия / В.К. Мазо, В.М. Коденцова, О.А. Врежесинская, И.С.

Зилова // Вопросы питания. Том 81, № 1, 2012. – С. 63-68.

5. Технология полуфабрикатов из мяса птицы / [Гущин В.В., Кулишев Б.В., Маковеев И.И., Митрофанов Н.С.]. – М.: Колос, 2002. – 200 с.

7

УДК 657: 658

ПРОБЛЕМЫ УЧЕТА, ОЦЕНКИ И АНАЛИЗА ЭЛЕМЕНТОВ

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА КОМПАНИИ

Агафонова Мария

Белгородский государственный технологический университет им. В.Г. Шухова

Научный руководитель

Бендерская О.Б., к.э.н., доц.

agafonova_maria@mail.ru

В структуре интеллектуального капитала компании можно выделить три

составных элемента (человеческий, отношенческий, структурный капитал), в

рамках которых целесообразно изучать особенности отражения их в учете.

Возможность учета человеческого капитала в составе нематериальных активов

зависит от условий контракта, заключенного с сотрудником, с помощью которого

организация в состоянии продемонстрировать наличие контроля за активом. При

этом решение по данному вопросу принимается в каждом конкретном случае, и

однозначной практики не существует.

При построении модели учета человеческого капитала важно предусмотреть

отражение человеческого капитала по справедливой стоимости и исключить

необходимость проведения тестов на обесценение.

Отношенческий капитал включает активы, призванные обеспечить

конкурентные преимущества и выгодное положение организации на рынке (в

первую очередь, взаимоотношения с клиентами). Значение таких активов особенно

возрастает в условиях постиндустриального общества.

Структурный капитал представляет активы, связанные с внутренней средой

организации, поддерживающие ее бесперебойное функционирование, содержит

инновационную и процессную составляющие. Структурный капитал является

наиболее распространенным в учете и наиболее полно находит отражение в

финансовой отчетности.

Последняя составляющая интеллектуального капитала представлена

гудвиллом. По МСФО, гудвилл – это будущие экономические выгоды, связанные с

активами, которые не могут быть индивидуально идентифицированы и признаны в

качестве самостоятельных активов. Он может включать все элементы

интеллектуального капитала. Его отражение в финансовой отчетности организации

возможно только в случае сделок по объединению бизнеса. Стоимость гудвилла

представляет собой остаточную величину объединения бизнеса после признания

всех идентифицируемых активов, обязательств и условных обязательств.

Внутренне созданный гудвилл достоверно оценен и идентифицирован быть не

может, так как является неотделимым от организации в целом. В ближайшее время

ожидаются кардинальные изменения стандартов учета аренды в соответствии с

МСФО, которые могут дать дополнительный толчок для решения проблем,

связанных с учетом элементов интеллектуального капитала [2].

Таким образом, существует реальная возможность для отражения отдельных

элементов интеллектуального капитала в составе финансовой отчетности.

8

Возможности отражения нематериальных активов в финансовой отчетности для

организации в рамках обычной деятельности во многом зависят от контрактных

условий, особенно это касается человеческого и отношенческого капитала.

Поэтому для более полного их отражения и повышения информативности

финансовой отчетности можно пересмотреть систему заключения контрактов в

организации.

В то же время, в настоящее время отражению подлежит лишь незначительная

часть элементов интеллектуального капитала. Использование методики расчета

гудвилла тоже не может служить панацеей для решения всех проблем по учету и

оценке интеллектуального капитала, особенно для российских компаний.

Мероприятия по реформированию учета интеллектуального капитала в России

пока носят обрывочный, точечный характер и представляют собой попытку

приспособить традиционную индустриальную систему бухгалтерского учета под

новые реалии общества. В настоящее время назрела реальная потребность в

создании новой системы бухгалтерского учета, соответствующей и отвечающей

потребностям постиндустриального общества.

Большинство ученых сходятся во мнении, что современный этап развития

мирового хозяйства соответствует наступлению постиндустриального общества. В

качестве главных его признаков можно отметить радикальное ускорение

технического прогресса, снижение роли материального производства,

выражающееся, в частности, в уменьшении его доли в совокупном общественном

продукте, развитие сектора услуг и информации, появление нового типа

вовлекаемых в производство ресурсов. Проведения анализа на основе

традиционной финансовой отчетности в целом недостаточно для получения

объективного мнения о современной организации. Необходимо учитывать

показатели интеллектуального капитала, который становится основной движущей

силой и фактором выживания и развития компаний в современном мировом

хозяйстве.

По причине отсутствия полного и регламентированного отражения элементов

интеллектуального капитала в бухгалтерском учете, а следовательно, и

невозможности разработки на данном этапе универсальной методики анализа их

состояния и использования, заинтересованные организации при проведении такого

анализа должны руководствоваться экономической логикой и ориентироваться на

специфику своей деятельности [3].

Литература

1. Быстрова Ю.О. Интеллектуальный капитал в финансовой отчетности / Ю.О. Быстрова, Л.А.Чайковская // Международный бухгалтерский

учет. – 2011. – N 4.

2. Графова Т.О. Бухгалтерские теории интеллектуального капитала / Т.О. Графова // Международный бухгалтерский учет. – 2011. – N 12.

3. Кравченко Л.Н. Критерии оценки эффективности управления интеллектуальным капиталом предприятия / Л.Н. Кравченко // Актуальные

проблемы экономического развития: сб. докл. Междунар. науч.-практич. конф.

– Белгород: изд-во БГТУ им. В.Г. Шухова, 2012. – Ч. 1. – С. 233-239.

9

ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ З ПРОДАЖУ

ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

Ажель Юлія

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного

торговельно-економічного університету

Науковий керівник

Огієнко С.О., к.е.н., доц.

JUL_KA1992@MAIL.RU

Характерною рисою науково-технічного прогресу на сучасному етапі є

його розвиток не тільки в промисловості, але і в інших галузях народного

господарства і особисто в торгівлі.

Дослідженням питання торгівлі займалося багато науковців, серед яких

В. В Апопій, П. Ю. Балабан, 3.В.Герасимчук, Л.Л.Ковальська, І.М. Вахович.

Торгівля – це процес обміну товарами, послугами, цінностями і грошима.

Організація торгівлі – це сукупність упорядкованих і взаємодіючих

організаційних елементів (торговельних підприємств, організацій, підсистем),

що створюють цілісну систему, а також комплекс цілеспрямованих

організуючих дій, що забезпечують функціонування торгівлі. Технологічний

процес в торгівлі – це сукупність способів і засобів завершення процесів

виробництва в сфері обігу, переміщення товарів з пунктів виробництва в

райони споживання і їх продажу [1].

Основними принципами організації технологічних процесів в

продовольчих магазинах є [2]:

- комплексний підхід до вироблення оптимальних варіантів продажу

товарів;

- відповідність технології сучасному науково-технічному рівню;

- економічна ефективність прийнятої схеми продажу товарів;

- збереження якості товарів.

Організації торгово-технологічного процесу продажу продовольчих

товарів та особисто продаж здійснюється в продовольчих магазинах.

Продовольчі магазини – це магазини, що торгують продовольчими

товарами. В них розрізняють три основні схеми технологічного процесу

продажу.Перша схема включає приймання товарів і подачу їх безпосередньо з

прийомної площадки в торговий зал для продажу. Застосування цієї схеми

технологічного процесу обуславлює необхідність виділяти для її здійснення два

функціональних приміщення: для приймання товарів і для їх продажу.У другій

схемі технологічний процес складається з трьох операцій: приймання,

зберігання товарів і їх продаж. Найбільш складною є третя схема

технологічного процесу, яка застосовується при організації продажу товарів,

що вимагають попереднього доопрацювання перед подачею їх в торговий зал

(наприклад, звільнення від фабричної упаковки, фасування, упакування) [2].

Застосування цієї схеми вимагає наявність ще одного функціонального

mailto:jul_ka1992@mail.ru

10

приміщення, яке необхідне для підготовки товарів до продажу.

Невід’ємною частиною будь-якого технологічного процесу в торгівлі є

безпосереднє обслуговування покупців, яке виступає однією з основних його

функцій. Складові елементи процесу продажу товарів у продовольчих

магазинах діляться на [4]:

- основні: пропозиція товару, консультації покупців, операції з відпуску

товару, розрахунково-касові операції;

- допоміжні: приймання товарів, розміщення та укладання їх на складі,

підготовка товарів, робочих місць і зон обслуговування покупців до продажу,

внутрішнє транспортування товарів.

Дуже важливе значення мають допоміжні елементи процесу продажу.

Адже на цих етапах проводиться перевірка кількості та якості товарів, що

прибули для продажу, їх розміщення на складах та підготовка до продажу.

Тому саме їх і розглянемо детальніше. Допоміжні елементи застосовуються

поетапно: приймання і зберігання товарів; підготовка товарів до продажу та

безпосередньо продаж товарів [7], які слід розгляну більш детально.

І етап – приймання і зберігання товарів є важливими етапом роботи

торгового підприємства. Недотримання правил приймання товарів,

неправильне їх оформлення призводить до ускладнення пред'явлення претензій

до постачальника або до транспортної організації за недопоставку або поставку

недоброякісних товарів. Приймання здійснюється матеріально відповідальними

особами за кількістю та якістю (завідуючими відділами, секціями,

товарознавцями) на підставі супровідних документів (рахунків-фактур,

товарно-транспортних накладних, описів, пакувальних ярликів). Якщо товари

прибули без супровідних документів, приймання проводиться за актом, в якому

вказують фактичну наявність товару і відзначають відсутність документів.

Приймання товарів за кількістю полягає в звірці маси, числа місць, одиниць

товару, що фактично надійшли з показниками рахунків-фактур, товарно-

транспортних накладних та інших супровідних документів.

Особливостями умов поставки, договорами може бути передбачено

вибіркове приймання за кількістю з поширенням результатів перевірки на всю

партію. При виявленні недостачі приймання товарів призупиняється, і для

подальшого приймання і складання двостороннього акта викликається

представник постачальника. У разі неявки представника постачальника

приймання товарів за кількістю здійснюється [4]:

- з участю представника іншого промислового підприємства (організації),

виділеного його керівником;

- з участю представника громадськості підприємства-одержувача, якого

призначає керівник організації торгівлі. Громадські представники

затверджуються рішенням місцевого комітету торгової організації;

- приймання може бути одностороннім, якщо на це дана згода

постачальника.

В організації приймання товарів велике значення має попереднє

встановлення часу прибуття і кількість товарів, що дозволяє своєчасно

11

підготуватися до приймання товару на складі.

Склад – це споруда, різноманітне обладнання та внутрішня транспортна

система, яка застосовується для прийому, розміщення та зберігання

матеріальних цінностей, підготовки їх до споживання та видачі споживачу. До

підготовчих заходів із приймання товарів на складі відносяться [5]:

- встановлення місця розвантаження транспортних засобів, максимально

наближеного до приміщення для зберігання;

- розрахунок необхідної кількості і видів підйомно-транспортного

устаткування і підготовка їх до прибуття товарів;

- завчасне визначення місць зберігання, номерів штабелів і т.п. для

прибуваючих на склад товарів;

- підготовка документації, пов'язаної з оформленням приймання-здачі

товарів.

Приймання товарів за якістю проводиться відповідно до вимог,

передбачених стандартами, технічними умовами, а також за супровідними

документами (сертифікатами, посвідченнями про якість) і, як правило шляхом

вибіркової перевірки. Суцільне приймання проводиться лише у випадках,

передбачених стандартами, технічними умовами, умовами договору.

Одночасно відбувається приймання тари за кількістю, перевіряється

комплексність товару, маркування. При виявленні невідповідності якості,

маркування продукції і тари встановленим вимогам одержувач зобов'язаний

забезпечити зберігання товарів в умовах, що запобігає подальшому погіршенню

їх, викликати для участі у продовженні приймання і складання акту

представника постачальника. Якщо ж представник постачальника не з'явився,

то перевірка якості товару проводиться експертом бюро товарних експертиз,

представником інспекції якості, якщо на неї покладено цей обов'язок.

Результати приймання оформляються актом, який служить документом для

пред'явлення претензій постачальнику за кількість і якість.

Забраковані товари приймаються на тимчасове зберігання (під схоронну

розписку) до рішення постачальника про їх подальше використання.

З моменту надходження товару до моменту продажу проходить час,

протягом якого товар зберігається в магазині.

Зберігання продовольчих товарів в умовах магазину має деякі

особливості [6]:

- короткочасність перебування товару в магазинах, і отже, більш швидке

оновлення товарних запасів;

- дотримання умов, температурних режимів та строків зберігання товарів;

- відносно невеликі розміри товарних запасів.

Особливості, які визначають умови зберігання товарів у магазині,це:

створення надійного режиму зберігання; раціональне розміщення товарів;

проведення санітарно-гігієнічних та попереджуючих заходів [5,6]. При

організації зберігання товару основна увага повинна бути приділена боротьбі з

товарними втратами. Розрізняють такі види втрат:

- природне зменшення товарів: природний спад (сушіння, витік)

12

відбувається неминуче за нормальних умов зберігання і обробки товарів в силу

їх фізико-хімічних властивостей. Для природної втрати встановлюються певні

норми по кожному окремому товару, які і диференціюються по періодах року і

за кліматичними зонами. Норми встановлені у відсотках до роздрібного

товарообороту незалежно від термінів зберігання товарів у магазині. На штучні

товари та товари, що надійшли в магазин у розфасованому вигляді, ці норми не

поширюються;

- втрати, що актуються: товари-бій, лом, псування товарів.

Проведення досконалої прийомки товарів являється одним з факторів, що

впливає на його якість в магазині.

ІІ етап – підготовка товарів до продажу, яка сприяє звільненню продавців

та інших працівників від зайвих витрат часу й праці в процесі обслуговування

покупців, швидкому відпуску товарів і збільшення відпускної здатності

магазинів, скорочує товарні втрати і підвищує коефіцієнт використання

торговельного залу. Операції з підготовки товарів до продажу діляться на:

сортування, калібровка, миття, фасування, пакування [5].

ІІІ етап – продаж товарів є заключним етапом технологічного процесу на

торговельному підприємстві. Особливість продажу товарів, послідовність

проведення окремих операцій залежить від складності асортименту товарів, що

продають, характеру попиту покупців, застосовуваних форм продажу.

Незважаючи на принципові відмінності в організації продажу товарів із

застосуванням різних форм (особливо самообслуговування) і з індивідуальним

обслуговуванням покупців, вони мають і спільні риси. У магазинах процес

продажу складається з наступних операцій [3]:

- зустріч покупця і виявлення попиту – початковий елемент процесу

продажу. Його завдання – виявити споживчі переваги покупців відносно

якості, ціни та інших ознак товару;

- пропозиція і демонстрація товарів є найважливішим складовим

елементом процесу обслуговування покупців. Правильна організація показу

товарів можлива тільки на основі добре продуманої схеми розміщення товарів,

застосування сучасних способів їх викладки. Раціональна викладка товарів

здійснюється на основі наступних принципів: використовувати всі вільні місця

в торговому залі; товари, що мають однакове значення, повинні бути

розташовані в одному відділі магазину; супутні товари повинні бути виставлені

в безпосередній близькості від основних; нові товари, на які необхідно звернути

особливу увагу покупців, потрібно викладати на видних місцях; товари

зниженого попиту доцільно розташовувати з відповідними групами товарів, що

мають підвищений попит;

- допомога у виборі товарів і консультація підвищує культуру торгівлі,

проводиться при показі і відборі товарів і включає відомості про призначення

товарів різних виробників, властивості товару і норми споживання окремих

товарів. Консультація не повинна обмежуватися лише відомостями про товар,

якими цікавиться покупць, а й сприяти пропаганді нових товарів, вихованню

смаків покупців;

13

- оплата вартості товарів, упаковка та видача товарів – заключна стадія

процесу обслуговування покупців і може здійснюватися у розрахунковому

вузлі, де покупець пред'являє товари контролеру-касиру, самостійно відібрані в

залі самообслуговування.

Велике значення в технологічному процесі має рекламне оформлення

магазинів, яке вирішується з урахуванням архітектурних особливостей будівлі,

інтер'єру магазину і конструкції торгово-технологічного обладнання. Для

підвищення якості і прискорення обслуговування покупців у торговельному

залі слід розміщувати різні покажчики та довідкові таблиці.

Таким чином, торгівля, будучи пов'язаною з багатьма галузями народного

господарства, використовує досягнення науково-технічного прогресу кожної з

них. Так, науково-технічний прогрес у сфері виробництва продовольчих товарів

робить істотний вплив на вдосконалення форм і методів продажу товарів.

Розвиток виробництва сучасних продовольчих товарів та їх впровадження

змінюють зміст процесів управління торгівельною діяльністю.

Торгово-технологічні операції мають велике значення для діяльності

всього підприємства. Тому дуже важливо правильно і раціонально організувати

торговельно-технологічний процес. А саме ретельне і уважне приймання

товарів за кількістю та якістю дозволяє своєчасно виявити і запобігти

надходженню відсутньої кількості товарів, а також товарів, якість яких не

відповідає вимогам. Застосування при зберіганні раціональних способів

укладання, дотримання основних принципів зберігання, підтримання

оптимальних режимів зберігання і організація постійного контролю за товарами

забезпечують збереженність товарів.

Література

1. Апопій В. В. «Організація торгівлі» - К.: Центр учбової літератури,

2009. - 632 с.

2. Герасимчук 3.В., Ковальська Л.Л., Вахович І.М. Організація та

технологія торгівлі. – Л. «Видавництво», 2009. – 653 с.

3. Мерчандайзинг: Управление розничными продажами. – М.: Изд-во

Жигульского, 2002. – 223 с.

4. Егоров В. Ф. Организация торговли. – СПб.: "Питер", 2004. — 352 с

5. Правила торговли. Сборник нормативной документации (с

изменениями и дополнениями по состоянию на 01.01.2012) – Х.: ООО «Конус»,

2012.-224с.

6.Тимофеева В.А. Товароведение продовольственных товаров. – М .:

Экономика, 2005.

14

УДК 658.5:004

ПРОБЛЕМАТИКА ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ

ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ

Акушко Денис

Белорусский торгово-экономическийуниверситет потребительской

кооперации

Научный руководитель

Мовшович С.М., к.т.н., доц.

akushko@tut.by

С момента бума автоматизации предприятий в рамках ERP-систем прошло

более 20 лет, но до сих пор проблема оценки экономической эффективности

ERP-систем остается по большому счету не решенной. В данной статье

делаются попытки разобрать особенности и нюансы оценки экономической

эффективности информационных технологий (ИТ) и в частности ERP-систем.

К настоящему времени наиболее распространенным способом оценки

ERP-систем по-прежнему остается «benchmarking» или практика лучших

внедрений. В основе данного подхода лежит сравнение собственной системы, с

каким либо иным успешным примером внедрения с учетом отраслевых

особенностей, экономической ситуации и других факторов. При подобном

подходе, не приходится говорить о какой либо адекватной оценке

эффективности, такой подход будет весьма полезен при стратегическом

планировании, для определения целевых показателей ERP-системы в будущем,

но, ни как не при тактическом анализе. Тем не менее, данный подход имеет

очевидные плюсы – стоимость подобного анализа минимальна, и к тому же,

руководство имеет ориентировочные показатели и может вполне опираться на

них при увязке дальнейшего развития ERP-системы со стратегическими целями

предприятия.

Что касается более серьезных методик оценки эффективности ERP, то

можно выделить три общепринятых направления в методиках оценки:

1. статистико-вероятностные методы, которые используют статистические и математические модели;

2. финансово-экономические - используют традиционные финансовые расчеты с учетом специфики ИТ;

3. качественные методы, называемые еще эвристическими - предпринимают попытки дополнить количественные расчеты

субъективными и качественными оценками.

Каждая из этих групп обладает как сильными, так и слабыми сторонами, и

ее применение целесообразно в соответствующих условиях с учетом

поставленных задач, имеющихся ресурсов, требований к получаемым

результатам и т. д. Тем не менее, не один из этих методов не совершенен и не

дает абсолютно достоверный результат в силу различных обстоятельств. Среди

наиболее существенных обстоятельств можно выделить несколько. Так, какой

бы методологией не пользовалось предприятие в основе любого расчета

15

эффективности лежит отношение эффекта и затрат. С калькулированием затрат

особых проблем нет – всё достаточно четко прослеживается. С эффектом от

ERP дело обстоит сложнее. Прежде чем перейти непосредственно к

проблематике определения эффекта от ERP, хотелось бы заострить внимание на

еще одном существенном препятствии в оценке ERP – человеческий фактор.

Так руководители многих компаний отмечают, что руководители служб

разного уровня не всегда способствуют процессу анализа эффективности,

объяснить это можно тем, что по результатам анализа можно сделать вывод об

эффективности, как отдельных сотрудников, так и структурных подразделений

в целом.

Что касается определения вышеупомянутого эффекта от внедрения ERP, то

здесь присутствует целый набор проблем, который препятствует адекватной

оценке эффективности ИТ. Для начала стоит определиться, где искать этот

самый эффект. Здесь можно выделить три направления[1]:

производительность;

прибыльность;

ценностные показатели. Именно анализ эффекта от внедрения ERP по трём вышеперечисленным

направлениям позволит произвести наиболее адекватную оценку

эффективности.

Производя анализ в контексте прибыльности, стоит учесть, что эффекта в

этом направлении может и не быть вовсе, т. к. статистически установлено, что

нет никакой корреляционной зависимости между внедрением ERP и ростом

прибыли, рост прибыли можно наблюдать лишь по прошествии 5 - 7 лет [2].

Что касается производительности, то ERP-система позволяет повысить

продуктивность и эффективность выполняемых операций на протяжении всех

этапов производства товаров и услуг, будь то этап учета или непосредственно

производства. Проблема заключается в необходимости проанализировать тот

прирост производительности, который образовался после внедрения ERP,

причем в масштабах всего предприятия и на всех этапах производства, учета и

реализации товаров и услуг. Не стоит забывать и о том, что в процессе анализа

неизбежно будут сравниваться показатели разных лет, соответственно

необходимо учитывать изменяющуюся экономическую конъюнктуру и

технологическую оснащенность предприятия и отделять всё это от ERP

эффекта.

Исследовательский институт при компании McKinsey - McKinsey Global

Institute опубликовал исследование, в котором производился анализ ситуации

1995-2000 годов. Тогда на протяжении пяти лет в США наблюдался

значительный рост производительности труда и многие исследователи

связывали данный рост с тем, что компании повсеместно стали активно

использовать ИТ в своей деятельности, тем не менее, исследовательский

институт довольно скептически отнесся к ключевой роли ИТ в данном

процессе, но обратил внимание на то, что ИТ-технологии значительно

повышают производительность в таких отраслях как розничная торговля и

16

сфера банковских услуг[3]. Данную ситуацию можно объяснить тем, что

данные сферы более остальных нуждаются в оперативном управлении, в

частности в сокращении операционных затрат. Так для предприятий розничной

торговли, типичным явлением после внедрения ERP является ускорение

оборачиваемости оборотных средств и сокращение складских запасов.

Таким образом, подводя итог по двум вышеизложенным направлениям

можно сделать парадоксальный вывод о том, что внедрение ERP повышает

производительность труда на предприятии в целом, но в плане конечного

результата любого предприятия – прибыли (за счет ERP-системы) это

проявляется в лучшем случае не сразу. Чтобы отчасти разрешить данную

парадоксальную ситуацию можно отнести всё на пресловутый эффект

масштаба. Так эксперты Gartner Group установили, что эффективность от

внедрения системы уровня SAP R/3 целиком зависит от масштаба предприятия,

на котором это внедрение осуществляется. В частности, статистические данные

по западным промышленным предприятиям позволяют утверждать, что при

объемах производства менее 100 млн долл. в год, не следует ожидать

повышения относительной эффективности (отношения достигнутого эффекта к

понесенным затратам) от внедрения ERP-системы. Устойчивый положительный

результат здесь наблюдается лишь при оборотах, превышающих 500 млн долл.,

когда отношение полученного эффекта к затратам на внедрение и содержание

системы доходит до 100 % [4].

Стоит отметить, что все вышеизложенное справедливо для предприятий с

высокой организационной, производственной и корпоративной культурой, т. к.

у подобных предприятий резерв для улучшения деятельности в силу своего

высокого развития, как правило, ограничен. В подобной ситуации делаются

попытки изыскать скрытые и неочевидные резервы, которые предоставляет

ERP-система, эти самые скрытые резервы и представляют самое сложное

направление в оценке эффективности – оценка ценностных показателей. Для

анализа, данные показатели наиболее неоднозначные, с одной стороны, именно

они зачастую несут основной эффект от внедрения ERP, а с другой стороны,

они довольно часто носят субъективный характер и их невозможно выразить в

количественном выражении. Ключевой особенностью ценностных показателей

является то, что они явно не проявляются в коммерческих результатах работы

предприятия. Основной причиной тому является тот факт, что в конкурентных

отраслях компании могут передавать прибыль, полученную от повышения

производительности, своим клиентам. К примеру, компании часто отдают часть

доходов своим клиентам в форме снижения цен, расширения услуг или и того,

и другого [5].

Для лучшего понимания сути ценностных показателей можно привести

интересный пример: компания Wal-Mart вложила серьезные деньги в

экспериментальную систему управления каталогом, причем заведомо было

известно, что абсолютно никакой прибыли этот проект не даст. Возникает

вопрос: зачем Wal-Mart вкладывает капитал в информационную систему, а в

итоге получает такую же прибыль, как и ее конкуренты? Это можно объяснить

17

стратегией бизнеса Wal-Mart, направленной на снижение издержек, передачу

сэкономленных средств потребителям и повышение доходов за счет увеличения

объемов продаж [1].

Таким образом, положительный эффект был во многом достигнут за счет

того, что удобство использования электронного каталога привлекло новых

клиентов и удержало уже имеющихся, к тому же в глазах потребителей данная

компания выглядела в гораздо лучшем свете, по сравнению с фирмами-

конкурентами, не имеющими данной услуги. И поэтому сам факт отсутствия

ощутимой прибыли еще не означает неудачу, потому что целью

инвестирования в ИТ может служить защита рыночной доли либо другие

стратегические цели, и тогда становится понятным почему абсолютное

большинство предприятий не получает явной прибыли от внедрения ERP-

системы.

Еще одним типичным примером ценностных показателей может служить

то, что компаний, не внедривших ERP-систему, уже как 10 лет не существует

на фондовом рынке США, т. к. предприятие просто не получит высокую оценку

от аудиторов. Отсутствие ERP для западных компаний, это явный признак того,

что компания не может быть конкурентоспособной. Таким образом, только

лишь факт наличия ERP позволяет компании выглядеть более привлекательной

в глазах инвесторов и тем самым привлекать дополнительные инвестиции – это

ярчайший пример неявного эффекта от внедрения ERP. И здесь же возникает

вопрос: как оценить данный неявный эффект? Данный вопрос ярко

иллюстрирует всю проблему оценки эффекта от ERP.

Всё вышеизложенное говорит о том, что нельзя рассматривать ERP-

систему лишь как инструмент прямого увеличения прибыли и

производительности. Неявный, скрытый эффект от внедрения ERP гораздо

весомее конечных показателей деятельности. ERP - это в первую очередь

огромный источник различных конкурентных преимуществ, которые еще

нужно реализовать. Понимание скрытых механизмов эффекта ERP-систем,

обеспечит эффективную оценку рентабельности информационных технологий

и реализацию этих самых конкурентных преимуществ.

Резюмируя, можно отметить, что эффект от ценностных показателей с

одной стороны, должен является приоритетным направлением в оценке

эффективности ERP, а с другой стороны данное направление является наиболее

сложным и неоднозначным, и слабо поддается количественной оценке, также

стоит уделить серьёзное внимание оценки эффективности по направлению –

производительность. Здесь стоит понимать, что охватить все этапы

производства и реализации товаров и услуг в поисках прироста

производительности, задача как минимум трудновыполнимая, и поэтому с

точки зрения автора данной статьи нужно выделить приоритетные области для

анализа производительности.

Таким образом, вследствие всех вышеизложенных проблем вопрос оценки

эффективности по-прежнему остается открытым и весьма актуальным.

Напоследок стоит добавить то, что сам факт наличия ERP-системы не

18

гарантирует наличия конкурентного преимущества. Питер Г. В. Кин,

выдающийся мыслитель в области управления ИТ, по этому поводу отмечает,

что когда компании имеют доступ к одному ресурсу информационной

технологии, разница в конкурентных и экономических выгодах, которые

компания получает от ИТ, основана на разнице в управлении, а не на самой

технологии [1].

Литература

1. Деверадж, C. Тайны ИТ: Измерение отдачи от инвестиций в ИТ. / С. Деверадж, Р. Кохли. – Москва: Бук-Пресс, 2006. 192 с.

2. Brynjolfsson E. The Productivity Paradox of Information Technology: Review and Assessment // Communications of The ACM. – 1993

3. US productivity growth, 1995-2000 [Электронный ресурс]. – Портал «McKinsey Global Institute» - Режим доступа:

http://www.mckinsey.com/insights/mgi/research/productivity_competitiveness_and_

growth/us_productivity_growth_1995-2000 - Дата доступа 24.10.2012;

4. Найдены истоки эффективности [Электронный ресурс]. – Портал «CNews» - Режим доступа: http://www.cnews.ru/reviews/index.shtml?2006/06/20/2

03959 - Дата доступа 01.08.2012;

5. Brynjolfson, E. Productivity, Business Profitability, and Consumer Surplus: Three Different Measures of Information Technology Value / E.

Brynjolfson, L. M. Hitt // MIS Quarterly. – 1996. - №20. – С. 121–142.

http://www.mckinsey.com/insights/mgi/research/productivity_competitiveness_and_growth/us_productivity_growth_1995-2000http://www.mckinsey.com/insights/mgi/research/productivity_competitiveness_and_growth/us_productivity_growth_1995-2000http://www.cnews.ru/reviews/index.shtml?2006/06/20/203959http://www.cnews.ru/reviews/index.shtml?2006/06/20/203959

19

УДК 331.2

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Багач Ірина

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного

торговельно-економічного університету

Науковий керівник

Алексєєва Т.І., к.е.н., доц.

irusha_t_91@mail.ru

Важливим елементом механізму визначення індивідуальної заробітної

плати є система оплати праці. Вона виступає, з одного боку, з'єднувальною

ланкою між нормуванням праці і тарифною системою, а з другого - засобом

досягнення якісних показників, таких як прибуток та рентабельність.

Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають

співвідношення між мірою праці та мірою винагороди працівників. При

почасовій оплаті праці працівника її розмір залежить від тривалості

відпрацьованого часу, а відрядній – від кількості виробленої продукції,

виконаних робіт і наданих послуг відповідної якості [2].

Актуальність даної теми полягає в тому, що питання організації системи

оплати праці є істотним на підприємстві. Оплата праці є основним

інструментом підвищення ефективності праці працівників.

Метою даної роботи є обґрунтування рекомендацій по удосконаленню

системи оплати праці на підприємствах в умовах ринку у напрямку підвищення

економічної ефективності їх функціонування на сучасному етапі економічного

розвитку. Досягнення даної мети здійснюється через рішення наступних задач:

- аналіз існуючої тарифної системи оплати праці; - розробка рекомендацій по вдосконаленню системи організації оплати

праці персоналу підприємства.

Проблеми удосконалення системи оплати праці знаходиться в центрі

уваги наукових досліджень таких вчених як: Бутицький О., Бондаренчук К.,

Горська М., Жуляй І., Жибак М., Замора О., Семенов Г., Андрущенко Л.,

Каправий В., Лагута В., Левчунь Г., Прилипко С., Ярошенко О., Синько Н.,

Панкова Л., Петренко І., Синяєва Н., Чигринська О., Червінська Л., Шелудько

Л., Шевчук Л., Юрчишена В. [3,5]. Ці науковці стверджують, що для виходу з

руйнівної економічної і ресурсно-фінансовї кризи економіки важливо

підвищувати ефективність використання праці, знайти резерви підвищення її

продуктивності шляхом впровадження дійового механізму стимулювання

праці. А такі вчені як І. Бондар, М. Волгін, Ю. Фокін, А. Колот, Е. Лібанова,

А. Чухін, Р. Яковлєв, Г. Ярошенко [2]. Вони запропонували нові підходи до

оплати праці, напрями вдосконалення діючих підходів в організації оплати

праці з урахуванням розвитку економіки, змін у господарській діяльності.

Система організації, оплати, мотивації праці повинна бути націлена на

підвищення її ефективності. При цьому повинні бути використані різні підходи,

інструменти матеріального і морального стимулювання, організаційні заходи.

20

Як стверджують соціальні опитування, в даний час найбільш дієвим стимулом

до поліпшення роботи є підвищення заробітку. На другому місці стоїть

справедливість в оплаті праці. На третьому і четвертому місцях знаходяться

організаційні чинники: добра організація праці, поліпшення організації

виробництва [3].

Для вдосконалення системи оплати праці необхідно:

- забезпечення механізмів послідовного встановлення мінімальної ставки першого тарифного розряду на рівні прожиткового мінімуму;

- підтримка стабільності і своєчасності виплати заробітної плати, впровадження її індексації з урахуванням інфляції;

- забезпечення обліку в системі оплати праці, змінності, професійної майстерності, продуктивності, інтенсивності, складнос