czasopismo techniczne. // Галицька брама. 1995. №...

12

числі керамічного), та українських технічних товариств, І. Левинський сприяв розвитку економіки Львова. На його підприємствах навчали професійних керамістів Галичини, які створювали конкуренцію європейським майстрам, поступово витісняючи їх з фабрик краю. Йому належали найкращі у Львові фабрика будівельних матеріалів і будівельна фірма, що взяли участь у спорудженні та художньому оформленні багатьох видатних будівель міста.

Список використаних джерел та літератури: 1. Нога О. Іван Левинський: художник, архітектор, промисловець, педагог, громадський діяч / Олесь Нога, передм. І. Гургула - Львів: Основа, 1993 - 76, [1] с: порт.: 6 арк. іл. 2. Pamietnikjubileuszowy (1877- 1902). - Lwow, 1902. 3. Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова/ Ю. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2010. – 336 с. 4. Зоря.-Львів, 1893. - Ч. 10. 5. Czasopismo Techniczne. - Lwow, 1899. 6. W sprawie III zjazdu techikow polskicn we Lwowie // Czasopismo Towarzystwa Technicznego Krakowskiego. - . - Krakow, 1894. - № 13. 7. ЛД НБ ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. - ТЛБ. - 96. 8. Федосова І.В. Розвиток вищої інженерно-технічної освіти в Україні (кінець XIX - перша половина XX ст.) : монографія /1.В. Федосова . - Умань: ФОП Жовтий О.О., 2014. - 397 с. 9. Стрийщина: історично-мемуарний збірник. - Нью-Йорк, 1990. - Т.2. - 604 с. 10. Czasopismo Techniczne. - Lwow, 1902. 11. J. Lewinski. Znaczenie rzutu poziomnego w budownictwie utylitarnem // Czasopismo Techniczne. -Lwow, 1903.-№23; №24. 12. Жук І. Іван Левинський - портрет на фоні епохи / І. Жук // Галицька брама. - 1995. - № 7. 13. Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії/ Ю. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2005. – 184 с. 14. Czasopismo Techniczne. - Lwow, 1904.

Барановська Надія Михайлівна кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України та етнокомунікації [email protected]

Галятовська Олеся студентка групи СМ-41 ІГСН

Національного університету «Львівська політехніка» [email protected]

КНИГОВИДАВНИЦТВО У КУЛЬТУРІ УКРАЇНСЬКОГО МІСТА ПЕРІОДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Період Національної революції 1917-1921 рр. став для України часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій та складних катаклізмів. Разом з тим процес національного державотворення і політичного відродження нації, що розпочався після краху Російської імперії, сприяв зростанню національної свідомості та відродженню української культури. У розмаїтті проявів національно-культурного відродження особливе місце посідало українське книговидання, безпосередньо пов'язане з історичним розвитком книги та її роллю у житті суспільства, а також з національно-визвольним рухом в Україні. Книговидавнича справа в українських містах у 1917-1921 рр. була значимим чинником культурного, ідеологічного, політичного впливу на суспільство, формування у його членів світоглядних засад. Якщо у роки Першої світової війни книговидавнича справа в Україні переживала глибоку кризу, то з початком Національної революції у 1917 р. та в наступні її роки книговидавнича та книгознавча діяльність в українських містах значно активізувалася. Цьому сприяли законодавчі акти про книгу і пресу Центральної Ради, Гетьманського уряду та Директорії УНР. Саме в роки

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

13

Української революції була фактично сформована система національної книговидавничої справи та періодики. Уже з перших днів свого існування Центральна Рада приділяла особливу увагу створенню видавництв і друкарень, налагодженню бібліотечної справи. До її складу входили високоосвічені люди, які розуміли, що без розвитку української книги та преси неможливий і поступ національного відродження народу. «У розвинутому суспільстві ми бачимо широку хвилю друкованого слова…, бачимо, як різні угрупування намагаються використати друковане слово для впливу на широкі маси населення» [1, с. 5]. На початку 1917 р. в українських містах розпочався масовий друк не лише суспільно-політичної, науково-популярної, а й художньої літератури. Ініціатива належала «Просвітам», іншим культурно-освітнім організаціям, товариствам на чолі з представниками патріотично налаштованої творчої української інтелігенції. Саме українська інтелігенція, усвідомлюючи важливість виховного, патріотичного, просвітницького потенціалу української книги, з 1917 р. всебічно сприяла налагодженню вітчизняного книжкового видавництва в усіх містах України. Україномовна художня книга була головним джерелом ознайомлення різних верств українського народу з творами вітчизняних літераторів, досягненнями світової класики.

Насамперед видавалися твори Т. Шевченка, І. Котляревського. Л. Українки, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Грабовського та ін., а також нових українських письменників, які почали писати перед революцією. Діяльність української інтелігенції в галузі видавництва художньої літератури визначається як важлива складова процесу національно-культурного відродження 1917-1921 рр. Важливу роль у розробці стратегічної мети в галузі книговидання відіграв голова Центральної Ради М. Грушевський, який не тільки сприяв появі нових видавництв в українських містах, а й створив власне видавництво в Києві, що друкувало його численні праці з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору, які мали велике значення для піднесення національної свідомості українського народу. Видрукувані брошури М. Грушевського, головною політичною метою проголошували здобуття національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку, яка повинна мати всі державні атрибути. У той час «брошура справді знайшла колосальний нечуваний доти збут, розходячись сотнями тисяч примірників...» [2, с, 53]. У Києві існувало велике приватне видавництво М. Грінченкової, що видавало праці Б.Грінченка, та видавничий осередок В.Різниченка, який публікував твори цього письменника та публіциста, присвячені важливим подіям з історії України (за 1917 р. тут вийшло друком близько 20 назв книг). Усього у 1917 р. в Україні налічувалося 78 державних і приватних видавництв, а також різних товариств, об’єднань, громадських організацій, тобто таких осередків, що мали свою окрему назву й видрукували більш ніж дві книжки [3, с. 62]. Характерною ознакою даного періоду Національної революції є те, що всі ці видавництва знаходилися не лише у великих містах і культурних центрах, а й у найвіддаленіших куточках України, а видавничою справою активно займалися самі автори та приватні особи. За підрахунками дослідників навесні 1917 р. з друкарень вийшло майже 300 тис. українських книжок, що кількісно становило 10% україномовної літератури, випущеної в Україні за попереднє десятиліття. На літо 1917 р. було надруковано близько 100 найменувань різних книг тиражем по декілька тисяч примірників кожної. Упродовж другої половини 1917 – весни 1918 р. спостерігалося нарощування масового випуску україномовної літератури (видруковано понад 700 найменувань різних книг з накладом окремих видань у декілька десятків тисяч примірників). Загалом у 1917 р. у Великій Україні побачили світ 1373 назви видань. З них 747 вийшли українською мовою, що становило 54,4 % від загальної кількості усіх видань.


14

Загальний тираж усіхвиданих книг становив 12 млн. 448 тис.примірників [4, с.9]. На виданні українських книжок спеціалізувалися видавництва "Вік", "Дзвін", "Криниця""Сяйво", "Сіяч", "Слово", "Вернигора", "Промінь" та ін. До значних досягнень відродження національної книговидавничої справи належить становлення українського навчально-педагогічного книговидання, у розвитку якого помітну роль відіграв міністр освіти УНР І. Огієнко. Друкування шкільних підручників здійснювали Товариство шкільної освіти в Києві, засноване і кероване І. Стешенком, видавництво "Українська школа", під керівництвом С. Русової та С. Черкасенка, видавництва "Вік" і "Час" у Києві. Чимало навчальної літератури виходило в кооперативних товариствах у Харкові, Полтаві, Катеринославі. Товариство "Час" у Києві видавало підручники, наклади яких сягали небувалої на той час в Україні кількості - понад 250 тис. примірників. Це сприяло розвитку нової української школи та впровадженню нових освітніх програм. Видавниче товариство "Час" з вересня 1917 р. започаткувало публікацію у| Києві часопису „Книгарь" (1917-1920 pp.), який став першим критико-бібліографічним та видавничо-книгознавчим періодичним виданням України і в трагічні роки революцій і контрреволюцій майже 3 роки намагався бути, як писали його організатори, „спокійним і безстороннім літописом нашого письменства" [5, с. 18]. Наклад видання у 3,5 тисячі примірників засвідчував про розмах і значимість української видавничої справи в умовах революційного часу та наявність потужного творчого потенціалу дописувачів і співробітників видання. Аналітичні статті, до яких були причетні відомі політики, діячі української культури, а також бібліографічна складова часопису давали підстави для глибокого розуміння стану і перспектив української книговидавничої діяльності. Можна стверджувати, що увесь 1917 рік характеризувався «книжковим бумом». Це переконливо підтверджують слова одного із лідерів Української революції Д. Дорошенка: «Відродження нашого національного життя з початком революції викликало нечуваний попит на українську книжку, й за короткий час весь запас, який був по книгарнях, вичерпався без останку, отже відразу з’явилася потреба не тільки у виданні нових книжок і брошур, які б відповідали на питання дня, а й в перевиданні давніших творів літератури, особливо таких, що цікаві з погляду моменту і сприяють пробудженню чуття національної свідомості» [6]. Апогей росту українськомовних видань як за назвами, так і накладами припадає на 1918-1919 рр. На початку 1918 р. у складі Міністерства народної освіти утворився спеціальний видавничий відділ. Із травня 1918 р., у період Гетьманату, було засновано Бюро преси й Українського Телеграфного агентства, яке очолив відомий публіцист і літературний критик Д. Донцов. Воно зайнялося організацією видавничої справи. Керівництво книгодрукуванням в українських містах здійснювало Міністерство внутрішніх справ. У червні 1918 р. було створено Українське державне видавництво, перед яким П. Скоропадський поставив мету «...засипати українське село гарними українськими книжками – художніми, популярними, науково-популярними, дитячими. Та не тільки село, а й українську людність взагалі» [7, с. 74]. А видавничий відділ Міністерства народної освіти та мистецтва Української держави оголосив конкурс на написання підручників для українських шкіл з усіх предметів. До осені 1918 р. в Україні було видруковано 130 назв підручників і посібників тиражем понад 2 млн. примірників. Загальний тираж книжок, надрукованих в Українській державі, не враховуючи шкільних підручників, сягав 4,5 – 5 млн. примірників і дав можливість поступово наповнювати необхідною літературою як численні навчальні заклади різних рівнів, так і громадські бібліотеки. Усього в 1918 р. на Наддніпрянщині вийшло 1525 назв видань, з яких 1084 були українською мовою, 386 російською і 56 мовами інших меншин [8, с. 481]. У період діяльності Гетьманату Павла Скоропадського були створені нові як державні, так і


15

кооперативні видавництва. Помітно активізувалась діяльність приватних видавництв щодо випуску українськомовної друкованої продукції. Вирізнялися видавничою активністю й українські університети (Київський та Кам’янець-Подільський) і наукові установи (Академія наук). Серед видавництв досить помітними були «Час», «Вік», «Дзвін», «Криниця», Український Кооперативний Видавничий Союз, Всеукраїнське видавництво вчителів, «Дніпросоюз», «Сяйво», «Книгоспілка» і «Рух», видавництва Є. Вирового, М. Кащенка, М. Загірної [9, с. 408–409]. 24 січня 1919 р. Директорія УНР, очолювана В. Винниченком, затвердила „Закон про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві", за яким вперше на вітчизняних теренах створювалася спеціальна державна бібліографічна установа „для реєстрації, - як говорилося в Законі, — всієї друкарської продукції на Україні, наукового її систематизування та для обміну книжками з іншими книжними інституціями". Для досягнення цих цілей Директорія прийняла Закон «Про обов’язкову надсилку друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань»: усі друкарні мали подавати для державної реєстрації та розподілу одинадцять примірників своїх видань. І хоча в буремні роки Національної революції Книжна Палата змогла реалізувати небагато зі своїх широкомасштабних планів, вона зробила найголовніше: зібрала і зберегла безцінний документальний фонд друкованої продукції того часу, який став фундаментом для пізніших книгознавчих, бібліографічних, статистичних та інших наукових досліджень [ 5, с. 18]. У лютому 1919 р. Директорія прийняла Декрет про утворення Управління преси й інформації, якому підпорядковувались всі друкарні, літографії, цинкографії та друкарські майстерні на території УНР. Ця організація розробила проект Закону «Про попередню цензуру витворів друку на час воєнних подій» і внесла його у серпні 1919 р. на розгляд Ради народних міністрів. Відповідно до нього, цензурі підлягали «...всі періодичні і неперіодичні часописи і журнали, відозви і карти; не підлягали цензурі всі видання Центральних урядових установ і Академії наук, університетів, інших навчальних закладів» [7, с. 135]. У добу Директорії УНР в Україні було видрукувано в 1919 р. - 1450, а в 1920 р. – 1350 найменувань навчальної, художньої, суспільно-політичної та іншої літератури загальним тиражем близько 10 млн. примірників, більшість з яких були надруковані українською мовою. Ці показники були значно вищі, навіть порівняно з кількістю випущеної літератури у більш сприятливий в економічному й політичному плані період Гетьманату. [ 10, с. 217]. Незважаючи на важке політичне становище, уряд УНР намагався всіляко підтримувати національну видавничу індустрію. Проте статистичні дані свідчать, що кількість назв друкованої книжкової продукції за цей час порівняно з 1918 р. зменшилася на 112 одиниць, а відсоток українськомовних назв знизився до 47 у порівнянні з 64,4 у 1918 р. [7, с. 81]. У силу політичних, фінансових, воєнних та інших дестабілізуючих чинників, які не були сприятливими для українського книговидавництва загалом і для друку художньої книги зокрема, в добу Директорії УНР частина вітчизняних друкарень перевела роботу за кордон – до мм. Відня, Берліна, Лейпціга та ін. Цьому сприяла фінансова урядова підтримка та особиста ініціатива видавців і літераторів. Встановлення на більшій частині українських земель влади більшовицького режиму негативно позначилось на культурному житті та українськомовному книговиданні, яке сприймалося радянською владою як ідеологічно вороже явище. Відбувається нищення української книжки та зросійщення книговидання. Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що в період Національної революції 1917-1921 рр. книговидання було важливою складовою національно-культурного та політичного життя українського міста, яке збагатило та урізноманітнило


16

вітчизняну культурну спадщину. Завдяки організації роботи видавництв по всій Україні, особливо у великих містах, у 1917-1921 рр. вийшли друком твори не лише знаних українських літераторів, а й нової генерації поетів, прозаїків, драматургів, а також кращі зразки зарубіжної літератури. Цей процес набув масовості з початку революційних подій в Україні весною 1917 р. і активно продовжувався в часи Української Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР, коли були закладені основи національного книговидавництва. Випущена у період Української революції література поступово забезпечувала школу, позашкільну освіту, потреби населення художньою та іншою літературою, що друкувалася рідною мовою. Завдяки напруженій організаційній, творчій роботі, спільним зусиллям державних діячів, видавців і літераторів у 1917-1921 рр. у громадському житті, суспільній свідомості народу та культурі міста утвердилося поняття «українська художня книга».

Список використаних джерел та літератури: 1. Ігнатієнко В. Українська книжка й преса в історичному розвитку / В. Ігнатієнко // Книга. –

1923. – №3. – С. 3-6. 2. Єфремов С. Голод на книжку / С. Єфремов // Книгарь. – 1917. – №2. – С. 52-54. 3. Гринівський Т. Державна підтримка друку як запорука українського національно-

культурного відродження 1917-1920 рр.// Український інформаційний простір: Науковий журнал Інституту журналістики і міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв / Гол. редактор М. С. Тимошик. – Число 2. – К.: КНУКіМ, 2014. – 380 с.

4. Фідельман Б. До підсумків видавничої роботи на Україні за 15 років / Б. Фідельман // Рад. книгар. — 1932. — № 31. — С. 9–12.

5. Низовий М.А. Вступ до книгознавства: Навчальний посібник / М.А. Низовий. – К.: Кондор, 2009. 144 с.

6. Дорошенко Д. Українське письменство в 1917 році / Д. Дорошенко // Нова рада. – 1918. – 10 січня.

7. Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище (1917-1923) / Т. Ківшар. – К.: Логос, 1996. – 344 с.

8. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. — К. : Наук. думка, 2001. — 912 с. 9. Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання :витоки, розвиток, проблеми / Я. Д. Ісаєвич. —

Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. — 520 с. 10. Дончик В. Історія української літератури ХХ ст. – К., 1993. – 509 с.

Білавич Данута Ярославівна завідувач наукового відділу

Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

асистент кафедри історії України та етнокомуніації НУ “Львівська політехніка”, м. Львів

ВИСТАВКОВА РОБОТА І МУЗЕЙНА КОМУНІКАЦІЯ (НА ПРИКЛАДІ

ДІЯЛЬНОСТІ МУЗИЧНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ)

Важливим напрямком діяльності Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької є виставкова робота, яка є основною формою популяризації фондової колекції. Це пов’язано з особливостями фондової збірки музею, в якій поруч з архівом Соломії Крушельницької зберігаються матеріали, пов’язані з історією музичної культури Галичини. Впродовж двадцять семи років діяльності установи в Музичному салоні музею та в інших виставкових приміщеннях відбулося більше двохсот виставок.

Усі музейні виставки можна поділити на декілька груп. До першої відносяться презентативні виставки, виставки-цикли, які зазвичай організовуються за межами музею. В


czasopismo techniczne. // Галицька брама. 1995. №...

Documents