ЗЕМЛЯ МОГО ДИТИНСТВА

Вихователь 11-В класу Дмитрієва Владлена Володимирівна народилась 3 лютого 1969 року, закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна у 1991 році. Владлена Володимирівна працює в облкомплексі з 2006 року, вивчає науково-методичну проблему “Морально-етичне виховання учнів гімназії шляхом вивчення та корекції їхніх звичок, життєвих орієнтирів, емоційно-вольових якостей”. У роботі над темою користувалася матеріалами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, яка свідчить, що «пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідального ставлення до власного здоров`я і здоров`я оточуючих як до найвищих суспільних та індивідуальних цінностей»

Головними завданнями своєї роботи вихователь визначила такі:

1. Формування в учнів навичок безпеч-ної поведінки.

2. Стимулювання в молоді прагнення до здорового способу життя.

3. Виховання загальнолюдських культур-них цінностей.

Мета: залучити учнів до духовної спадщини свого народу, зацікавити дітей вивченням та дослідженням історії свого рідного села або міста, його традиції, звичаї; виховувати любов до рідного краю, отчого дому; прагнення дбати про добробут своєї рідної землі.

Обладнання: мультімедійна дошка, комп’ютер.Форма роботи: бесіда з елементами дискусії.

Хід бесіди:

Врахування інте-ресів дітей.Встановлення зв’язків із батьками, громадськістю.Залучення до твор-чої діяльності влас-ного досвіду вихо-ванців.Формування сус-пільної та пізна-вальної активністі вихованців

І. Презентація (музичне оформлення – пісня «Душі криниця» слова Андрія Демиденко, музика Олександра Морозова)

Учениця:Пахне рідне село тишиною лугів,І роздоллям небес, і піснями гаїв,І полями, де сонячне світить чоло.І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідомПахне рідне село, моє рідне село.Будить рідне село і зорю, і росу.Я любов до землі все життя пронесу,Все, що бачу навкруг, все в мені проросло.І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідомПахне рідне село, моє рідне село.Вихователь: Дитинства світ… Земля дитинства… Які чудові ,

теплі слова… Говориш їх і уявляєш батьківський дім, чуєш колискову, яку співає матуся. Немає в житті нічого більш важливого та близького, чим земля батьків – рідний край. З чого починається Батьківщина?

Учениця:Рідний край! Починається він із

батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелеться в садочку. Для кожної людини найдорожчий той край , де вона народилася, звідки пішла у світ. Людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місця, де вона народилася, де минуло її дитинство.

Учениця: Рідний край! Це та стежина, якою вранці я йду до школи. Це вулиці і будинки мого рідного села, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики та дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

Учениця: Рідний земля! Рідне село! Вони зігрівають душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де би ми не були, манить до себе, кличе з далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, немає нічого кращого на світі за побачення зі

знайомими вулицями, батьківською хатою, рідним селом.Вихователь: Наша рідна земля – наша гордість, і кожен із нас

несе цю гордість по життю. А якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика держава Україна. А яке місце у вашому селі або місті найкраще для вас? Чим ви особливо пишаєтесь?

(Відповіді учнів)Вихователь: протягом двох місяців ми працювали над своїм

власним проектом «Земля мого дитинства», в якому зібрали розповіді про рідні місця. Пропонуємо його вашій увазі.

Учениця:Рідна земле моя,Я листок твій зелений, Пісня в шелесті трав,Промінь сонця в росі.Я з грудей твоїх п`ю,Україно, натхнення.Я спішу до землі,Що цвіте у красі.

Скільки світлих дорігТи для мене відкрилаДо високих зірок, У широкі поля.У мені твоя кров,У мені твоя сила,Найдорожча з усіхРідна земле моя.

Учень:Одна Батьківщина, і двох не буває.Місця, де родилися, завжди святі.Хто рідну оселю свою забуває,Той долі не знайде в житті.У рідному краї і серце співає.Лелеки здалека нам весни несуть,У рідному крає і небо безкраєПотоки, потоки, мов струни, несуть.

Вихователь: Я дуже пишаюся вами, вашому прагненню прославити рідну землю. Слухаючи ваші розповіді, ми не лише ніби опинилися на вашій «малій» батьківщині, а й отримали запрошення на гостину. Та реалії сьогодення нагадують нам про те, що рідний край – це не тільки красоти природи, це також проблеми та біль рідної землі.

Тож яке воно – сучасне село? Які проблеми сучасного села потребують свого вирішення?

(Відповіді учнів.)Вихователь: Ви молодці, бо дійсно не байдужі до долі «малої»

Батьківщини. Саме небайдужість є однією з вирішальних рис патріота. На вашу думку, чи в силах сучасна молодь змінити на краще становище на селі та взагалі в країні? Яким ви бачити майбутнє своєї «малої» Батьківщини?

Вихователь: Я сьогодні пере-коналася, що ви виростите справж-німи синами й доньками рідної матері -України, не залишите її в біді, допоможете піднятись, розквітнути, щоб із гордістю і ви, і ваші діти могли сказати: «Ми – із Світловодська, я – із Гайворона, ми – українці». Своє життя ви присвятите рідному краю, щоб вам не було соромно повертатись додому й бачити пусті вікна покинутих домівок.

Презентація проекту «Земля мого дитинства»Пилипенко Олена:Моє село – найкраще в світі. Я думаю, що ніде немає таких

безкрайніх полів, якими навколо оточене моє село, таких прекрасних, старих і могутніх садів, що знаходяться на окраїнах села, такого чистого, безхмарного неба, як над моєю «маленькою» Батьківщиною. Це найсвятіше у світі місце для мене – батьківська земля. Немає такої точки на Землі, яка замінила б мені моє село. Воно – найбільша відрада для душі, і я сподіваюсь, що для кожного, де б ви не жили і куди б вас не закинуло життя, та ваша «маленька»

Батьківщина залишиться найдорожчим місцем на планеті.Крючихіна Віра:Моє місто – найкраще. Я мешкаю в мальовничому куточку під

назвою Знам`янка. В ньому живуть найпривітніші люди. Це вузлова станція, майже всі потяги з різними напрямками руху проходять через неї. А яка чудова, дивовижна природа в нашому місті!!! Буває, ідеш і милуєшся чудовою, незрівняною красою міста. Є гарний парк, у якому можна провести свій вільний час не лише дихаючи чистим повітрям, а й відчуваючи справжню красу природи.

Я дуже пишаюся своїм містом і сміливо можу назвати його найкращим.

Владико Валерія:Світловодськ – найчарівніше місто Кіровоградського краю! Завжди привітне, пишно-зелене, воно нікого не залишає

байдужим! Незабутні сині води Дніпра, яскраві вогні гідроелектростанції – це те, чим я пишаюсь.

Світловодськ – перлина мистецтв! Саме звідси виходять талановиті письмен-ники і художники, тут вони проводять конференції, вис-тавки та конкурси.

Я дуже люблю своє місто! Завжди, коли я далеко від рідної домівки, з теплотою у душі згадується мені моя «мала» Батьківщина – Світловодськ!!!

Сабліна Юлія:Я живу в місті Бобринець, тому вважаю, що воно - найкраще в

цілому світі, бо має свою власну душу, притаманну тільки йому. У нас, крім звичайних будинків, гарні парки і сквери. Мальовничі місця милують очі, особливо собор – візитівка нашого міста. Назва йому – Преображенський. Збудований на початку ХХ століття видатним архітектором Кіровограду Я.Павученком. «Лебедина пісня» – так його назвав сам архітектор. Не менш значним історичним слідом мешканці Бобринця ввважають той факт, що в нашому місті жив Лев Троцький.

Про те, що колиска українського театру знаходиться саме в

Бобринці, говорити навіть не треба, бо здається, про це знають усі.І звичайні люди, яких ви можете зустріти на вулицях мого

міста, переважно добрі і сердечні. Тому моє місто – найкраще на Землі!!

Топонар Юлія:«Моя маленька Батьківщина»Здавлося б, що ми іще малі,Щоб усвідомить тугу по домівці. Ми не бували десь на чужиніІ з книг життя прожили по сторінці.Такі всі різні ми зібрались тут -Із різних сіл і міст по Україні,Та поїзда додому усі ждуть,Хоч один одному ми стали, немов рідні.Та, коли потрапиш у свою оселю,Не сидиться вдома. Дивно, та чомусьХочеться пройтися босоніж по полю,Назбирати квітів, дарувать комусь.Хочеться побігти в ліс, у гай, в діброву,Хочеш обійняти землю і степи,Хочеш - вплав по річці, хоч не знавши броду,Перебігти швидко - й далі знов піти.Важко пояснити – важче написатиТе, чому так тягне звідусіль, як в рай,Не моря чужинні, не царів палати –Нашої малої Батьківщини край.

«Схід сонця в моєму селі»Описати цього неможливо,Мені просто не вистачить слів:Божественно все це, красиво, Найдивніше з природних див.Тихо – тихо прокинулись квіти,А за ними й травинки встають,Ретельно росою умитіОживають, радіють, цвітуть…Із-за обрію сонце яскраве

Запустило проміння між хмар,Не зійшло ще, а видно вже стало…Потроху прокинулись люди,Поспішає з косою косар,Але враз все замовкло усюди,-Краса дивна, що й не описать.Світає!... Яке ж бо це диво!Котить куля вогняна з землі,

І на небі всіх барв переливиВиграють, мов веселки малі.Зійшло сонце, прокинулось все:Осушило росу, освітило поля,Піднімається вище і радість несе…А зайде – потемніє земля …Ніч мине…І знову промінчик небо протне,Небо знов загорить, запалає.І не віриш, що все це мине…Варто прокинутись вранці,Щоб побачити диво оце,Щоб відчути, скільки же щастяЧистий світанок у душу несе!...

Сушко Олександра, Новоархангельськ:Моє мальовниче село названо Мартинівкою на честь кохання

пана Мартина, який тут мешкав. Одного разу селяни запросили пана на свято. Він був здивований тим, що побачив: селяни настільки красиво співали, танцювали й грали на музичних інструментах, що пан просто затамовував подих. Особливо його захопив спів молодої дівчини, яку звали Оксана. Мартин у неї закохався. Дівчині також дуже сподобався пан. Вони вирішили одружитися. Після одруження молода пара залишилася жити в цьому поселенні. Мартин зробив дуже багато для розквіту села, саме тому воно було названо в його честь – Мартинівка.

Брюховецька Марина, Ульянівка:Ульяновські ґрунти відомі своїми чорноземами та родючістю.

Моя рідна земля славиться своїми багатствами. Територія Ульянівського району здавна була заселена людьми, про що свідчать археологічні знахідки. Біля села Сабатинівка були знайдені залишки трипільських поселеннь, які належать до однієї з найяскравіших археологічних культур. Сабатинівка дала назву археологічній культурі пізнього періоду бронзового віку – Сабатинівська.

Сушко Саша, село Мартинівка Новоархангельського району:

З великим болем і хвилюванням дивлюся я на мою рідну домівку – рідне село. Перебуваючи у гімназії, я навчилась критично ставитися та аналізувати проблеми сучасного стану українського села, які вимагають негайного вирішення. Повертаючись додому, я з болем у серці дивлюся на покинуті будинки, їх пусті вікна.

Мене дуже турбує те, що моя «мала» Батьківщина поступово зникає з землі. У нашому селі немає дитячого садочку, клубу, жодного магазину. На їхньому місці – руїни, які, немов рани, постійно нагадують про біль рідної землі.

Я дуже люблю моє рідне село, хочу побачити свою Батьківщину квітучою та успішною. Я мрію приїхати через кілька років і зробити все можливе для піднесення мого села.

Вихователь:Завжди пам`ятайте традиції й історію рідного краю. У складну

годину і в радості повертайтеся на батьківській поріг, міцно станьте на рідну землю, а вона віддасть вам твердиню духу, потребу життя, глибину віри. Пам`ятайте заповідь: любіть свій рідний край, дбайте про його розвиток і не кидайте рідної землі.

(Презентація «Моя Україна» на пісню М. Поплавського)

Відгуки учнівТопонар Юлія:

«Проект “Земля мого дитинства” – це не лише звичайний виховний захід, також це не бесіда, як то кажуть, “ для галочки ”. Це надзвичайний захід, котрий можна назвати святом соборності районів, міст і сіл Кіровоградської області. По завершенні виступу ми чули слова подяки за подаровану мандрівку в дитинство. Адже кожен із присутніх мимоволі згадував свою «малу» Батьківщину, згадував своє дитинство, батьків, друзів. У думках повертались в те “колись”, коли були безтурботними, веселими дітьми. І час від часу ми помічали задумливу посмішку кожного… Сміялися губи, сміялися й очі… І посмішки ці значили для кожного з учасників набагато більше, ніж слова перемоги. Бо вони все пояснювали!Як учасниця цього проекту, я отримала великий заряд енергії. Адже що може бути краще, ніж згадка про рідну домівку, особливо якщо знаходишся далеко від неї.»