Свято коханняВедуча. Сьогодні ми пригадаємо, як описували це почуття у творах

українські майстри пера і почуємо ще багато нових поезій про кохання.Ведучий. Про кохання сказано й написано безліч хороших слів:Кохання — це животворний вогонь у душі людини, і все, створене під

впливом цього почуття, має знак життя і поезії. (Т.Шевченко)Кохати — означає жити життям того, кого коахаєш. (Л. Толстой)Тільки любов буває раз або ніколи! ( Л. Костенко)Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання. (М.

Стельмах)Ведуча. Про кохання люди здавна складали легенди, поети оспівували

його у своїх віршах.

Спини мене, отямся і отям,Така любов буває раз в ніколи.Вона ж промчить над зламаним життям,За нею будуть бігти видноколи.Вона ж порве нам спокій до струни,Вона ж слова поспалює вустами.Спини мене, спини і схамени,Ще поки можу думати востаннє.Ще поки можу, але вже не можу,

Настала черга й на мою зорю.Чи біля тебе душу відморожу,Чи біля тебе полум'ям згорю.Ліна КостенкоОбражайся на мене як хочеш,Зневажай, ненавидь мене —Все одно я люблю твої очіІ волосся твоє сумне.Хай досада чи гнів жевріє,Хай до сліз я тебе озлю —Ти для мене не тільки мрія,Я живою тебе люблю.Для кохання в нас часу мало,Для мовчання — у нас віки.Все віддав би, що жить осталось,За гарячий дотик руки.Влийся сонцем у щиру мову,У думок моїх течію —Я люблю твої губи, і брови,І поставу, і вроду твою.Ображайся на мене як хочеш,І презирством убий мене —Все одно я люблю твої очіІ волосся твоє сумне.В. Симоненко

Ведучий. Кажуть, що очі — дзеркало нашої душі. Трапляються такі моменти, коли найважливішу для себе інформацію можна і потрібно прочитати в очах людини, не чекаючи на слова.

Очима ти сказав мені: люблю!Душа складає свій тяжкий екзамен.Мов тихий дзвін гірського кришталю,Несказане лишилось несказанним.Життя ішло, минуло той перон.Гукала тиша рупором вокзальним.Багато слів написано пером,Несказане лишилось несказанним.Світали ночі, вечоріли дні.Не раз хитнула доля терезами.Слова, як сонце, сходили в мені,Несказане лишилось несказанним.Ліна КостенкоВедуча. Кохання приходить у життя людини, як правило, несподівано. І

звичайний день тоді стає особливим, і звичний світ, у якому ти жив досі, раптом змінюється, наповнюється новими, яскравими барвами.

Вона прийшла, непрохана й нежданаІ я її зустріти не зумів.Вона до мене виплила з тумануМоїх юнацьких несміливих снів.Вона прийшла, заквітчана і мила,І руки лагідно до мене простягла,І так чарівно кликала й манила,Такою ніжною і доброю була.І я не чув, як жайвір в небі тане,Кого остерігає з висоти...Прийшла любов непрохана й неждана —Ну як мені за нею не піти?В. СимоненкоВедучий. У нашому житті буває багато зустрічей, і тільки одна —

особлива, навколо безліч красивих і розумних, цікавих і добрих людей, і лиш одна — твоя доля. І тому дуже важливо не розминутися, розпізнати її, знайти і зберегти.

Як пишно квітка лотоса цвіте,Яка жагуча врода у тюльпана,

Яке в ромашки серце золоте,Яка троянда горда і духмяна!Отак жінки: ця — ніжність й доброта,А та ясна і гожа, мов зірниця.І кличе погляд, і зовуть вуста,І кожна вабить, наче таємниця.Од кожної хмелієш без вина,Але не кожну назовеш судьбою.Усе-таки на світі є одна,Яка заступить цілий світ собою,Щоправда, можна все життя прожиті.,А так оту, єдину, й не зустріти. (М. Луків)Ведуча. Ми всі дуже різні. І долі у нас не схожі.Комусь судилося, раз зустрівши кохання, пронести його крізь усе життя, а

комусь – шукати в інших ту єдинуТричі мені являлася любов.Одна несміла, як лілея білаЗ зітхання й мрій уткана, із обсновСріблястих, мов метелик, підлетіла.Купав її в рожевих блисках май.На пурпуровій хмарі вранці сілаІ бачила довкола рай і рай!Вона була невинна, як дитина,Пахуча, як розцвілий свіжо гай.Явилась друга — гордая княгиня.Бліда, мов місяць, тиха та сумна,Таємна й недоступна, мов святиня.Мене рукою зимною вонаВідсунула і шепнула таємно:«Мені не жить, тож най умру одна!»І мовчки щезла там, де вічно темно.Явилась третя — женщина чи звірГлядиш на неї — і очам приємно,Впивається її красою зір.Та разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір...І. ФранкоВедучий. Вважають, що кохання — це подарунок неба, і воно не може

бути щасливим чи нещасливим, бо навіть нерозділене кохання дарує людині чимало радісних хвилин.

І як тепер тебе забути?Душа до краю добрела.Такої дивної отрутиЯ ще ніколи не пила.Такої чистої печалі,Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,Такого сяйва навкруги.Такої зоряної тиші,Такого безміру в добі!..Це, може, навіть і не вірші,А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко

Чого являєшся меніУ сні?Чого звертаєш ти до менеЧудові очі ті ясні,Сумні,Немов криниці дно студене?Чому уста твої німі?Який докір, яке страждання,Яке не сповнене бажанняНа них, мов зарево червоне,

Займається і знову тонеУ тьмі?Чого являєшся меніУ сні?В житті ти мною згордувала,Ти моє серце надірвала,Із нього визвала одніОті ридання голосні —Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,Вклонюся — навіть не зирнешІ головою не кивнеш,Хоч знаєш, знаєш, добре

знаєш,Як я люблю тебе без тями,Як мучусь довгими ночамиІ як літа вже за літамиСвій біль, свій жаль, свої пісніУ серці здавлюю на дні.О, ні!Являйся, зіронько, меніХоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.Так най те серце, що в турботі,Неначе перла у болоті,Марніє, в'яне, засиха, —Хоч в сні на вид твій оживає,Хоч в жалощах живіше грає,По-людськи вільно віддихаІ того дива золотого, зазнає

щастя молодого,Бажаного, страшного тогоГріха!І. Франко

Ведучий. Ще кажуть, що кохання — жертовне, і заради нього людина здатна на неймовірні вчинки. Так, наприклад, дехто віддає коханій людині своє щастя і приймає замість неї всі удари долі.

Чому смуток з тобою поручЧасто ходить у світлі дні?Певне, є в тебе біль і горе,Невідомі зовсім мені.Хоч на щастя життя багате,Але кожну людину ждутьІ печаль, і сум, і втрати,І не можна їх обминуть.Але к бісу цю мудрість убогу!І догадки під три чорти!Я бажаю, щоб всю дорогу,

Все життя усміхалася ти.Щоб ніколи сльоза на віїНе світилася, мов роса,Хай же щастям завжди яснієНекриклива твоя краса.Я не йму тобі зовсім віри,Як сумною побачу тебе,Небо в сутінь буває сірим.А насправді воно — голубе.В.Симоненко

Ведуча. Тема кохання оспівується і в прозових творах української

літератури. Інсценізація уривку з роману у віршах «Маруся Чурай»Біля столу стоїть Маруся. До неї підходить Грицько, падає навколішки.

Грицько говорить, благально дивлячись на дівчину. Маруся не дивиться на коханого.

Гриць. - Марусю! – каже. – Я прийшов навіки. Я на коліна стану, ти простиш?

Маруся. – Я найдорожчі сплакала літа. Чого вернувся до моєї хати?Ми ж розлучились… Матінка свята! Чи я ж тебе примушую кохати?! Коли своїм коханням поступився заради грошей і багацьких нив, чи ти тоді од мене одступився, чи сам себе навіки обманив?

Гриць. - Себе, Марусю. Не дивись вороже. Мені тідні повік не одболять. Тут двоє матерів, твоя і Божа.Хай нас на шлюб вони благословлять.

…Маруся. А мати – з дому. Плачуть, затинаються і говорить не хочуть ні

про що. А мати кажуть. –Руки не здіймаються.Іди туди, і звідки ти прийшов!

Гриць. Я зрадив, так, Але це біль чи злочин?Скажи всю правду, ми тепер одні. Кому з нас гірше? Я одвожу очі,а ти у вічі дивишся мені.

… Тобі дано і вірити, й кохати. А що мені? Які такі куші?

Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще не легше – жить на дві душі!Як хочеш знати, - так, я їм продався,але в душі на тебе я молюМаруся: Йди собі, іди! Йди до неї. Будеш між панами. А я за тебе, Грицю, не піду. Це ж цілий вік стоятиме між намиА з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Інсценізація – уривок з твору «Лісова мавка»

Лукаш Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така? Мавка Я — Мавка лісова. Лукаш (не так здивовано, як уважно придивляється до неї). А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам. Мавка А бачити хотів? Лукаш Чому ж би ні?.. Що ж,—ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій, як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи... А чом же в тебе очі не зелені? (Придивляється). Та ні, тепер зелені... а були, як небо, сині... О! тепер вже сиві, як тая хмара... ні, здається, чорні, чи може карі... Ти таки дивна! Мавка (усміхаючись). Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись). Хіба я знаю?..

Мавка (сміючись). А хто ж те знає?

Лукаш (зовсім засоромлений). Ет, таке питаєш!..

Мавка (щиро дивуючись). Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш А я й не знав, що в них така розмова, я думав — дерево німе, та й годі.

Мавка Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш Чи то ти все отак сидиш у лісі? ..... Лукаш Я душу дав тобі? А тіло збавив! Бо що ж тепер із тебе? Тінь! Мара! (З невимовною тугою дивиться на неї). Мавка О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю,— стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.

Я озовуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю... Грай же, коханий, благаю!Ведучий. От і закінчився наш вечір. Сподіваємося, що твори, які ми

сьогодні пригадали, і поезії, які почули, вам сподобались і ви частіше звертатиметеся до творчості українських письменників, коли у вашій душі оселиться любов.

…Читайте вірші про любов.Хоч, кажуть, все придумали поети, -І почуття, в яких нуртує кров,І ніжності, і вірності тенета.Не вірте! Є любов така в житті,Що може навіть душу спопелити!Знайдіть для себе ці слова святі,Що змусять вас і плакать, і радіти.Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.Читайте вірші – в них любов жива!Тож хай вона у вас в душі не в’яне!Ведуча. Дякуємо за увагу.