international periodic scientific journal Б у Н А д У Ч …данных, имен...

Московский государственный университет путей сообщения (МИИТ) Украинская государственная академия железнодорожного транспорта Научно-исследовательский проектно-конструкторский институт морского флота Институт морехозяйства и предпринимательства Луганский государственный медицинский университет Харьковская медицинская академия последипломного образования Бельцкий Государственный Университет «Алеку Руссо» Институт водных проблем и мелиорации Национальной академии аграрных наук Одесский научно-исследовательский институт связи

Входит в международные наукометрические базы РИНЦ SCIENCE INDEX

и INDEXCOPERNICUS

Международное периодическое научное издание International periodic scientific journal

Б у д у щ е е

Выпуск №7, 2017 Issue №7, 2017

Том 3 Экономика

Менеджмент и маркетинг Туризм и рекреация

Сельское хозяйство

Одесса Куприенко СВ

2017

Н А У Ч Н Ы Й В З Г Л Я Д В S C I E N T I F I C L O O K I N T O T H E F U T U R E

При поддержке:

Н 347

ISSN 2415-766Х (Print) ISSN 2415-7538 (Online)

УДК 08 ББК 94

Н 347 Главный редактор: Шибаев Александр Григорьевич, доктор технических наук, профессор, Академик Редакционный совет: Безденежных Татьяна Ивановна, доктор экономических наук, профессор, Россия Бурда Алексей Григорьевич, доктор экономических наук, профессор, Россия Грановская Людмила Николаевна, доктор экономических наук, профессор, Украина Дорохина Елена Юрьевна, доктор экономических наук, доцент, Россия Климова Наталья Владимировна, доктор экономических наук, профессор, Россия Кочинев Юрий Юрьевич, доктор экономических наук, доцент, Россия Курмаев Петр Юрьевич, доктор экономических наук, профессор, Украина Лапкина Инна Александровна, доктор экономических наук, профессор, Академик, Украина Мельник Алёна Алексеевна, доктор экономических наук, доцент, Украина Миляева Лариса Григорьевна, доктор экономических наук, доцент, Россия Пахомова Елена Анатольевна, доктор экономических наук, доцент, Россия Резников Андрей Валентинович, доктор экономических наук, доцент, Россия

Савельева Нелли Александровна, доктор экономических наук, профессор, Россия Соколова Надежда Геннадьевна, доктор экономических наук, доцент, Россия Стрельцова Елена Дмитриевна, доктор экономических наук, доцент, Россия Рылов Сергей Иванович, кандидат экономических наук, профессор, Украина Вожегова Раиса Анатольевна, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Украина Денисов Сергей Александрович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Россия Жовтоног Ольга Игоревна, доктор сельскохозяйственных наук, Украина Костенко Василий Иванович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Украина Котляров Владимир Владиславович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Россия Морозов Алексей Владимирович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Украина Патыка Николай Владимирович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Украина Ребезов Максим Борисович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Россия Тарарико Юрий Александрович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Украина

Научный взгляд в будущее. – Выпуск 7. Том 3. – Одесса: КУПРИЕНКО СВ, 2017 – 108 с. Журнал предназначается для научных работников, аспирантов, студентов старших курсов, преподавателей, предпринимателей. The journal is intended for researchers, graduate students, senior students, teachers and entrepreneurs. Published quarterly.

УДК 08 ББК 94

© Коллектив авторов, научные тексты 2017 © Куприенко С.В., оформление 2017

Научный взгляд в будущее 2

На обложке Николай Николаевич Коперник (1473-1543) — польский астроном, математик, механик, экономист, каноник эпохи Возрождения. Создатель гелиоцентрической системы мира.

Совершил переворот в естествознании, отказавшись от принятого в течение многих веков учения о центральном положении Земли. Объяснил видимые движения небесных светил вращением Земли вокруг оси и обращением планет (в т. ч. Земли) вокруг Солнца. Свое учение Коперник изложил в сочинении «Об обращениях небесных сфер» (1543).

По глубине соображений, Николай неоспоримо был величайшим астрономом своего времени, но как практик он был ниже даже арабских астрономов; однако, в этом не его вина: в его распоряжении были самые бедные средства и все инструменты он делал собственными руками. Занимаясь размышлениями о Птолемеевой системе мира, Коперник поражался ее сложностью и искусственностью, и, изучая сочинения древних философов, особенно Никиты Сиракузского, Филолая и др., он пришел к выводу, что не Земля, а Солнце должно быть неподвижным центром вселенной.

О журнале Международный научный периодический журнал "Научный взгляд в будущее" получил большое признание среди

отечественных и зарубежных интеллектуалов. Сегодня в журнале публикуются авторы из России, Украины, Молдовы, Казахстана, Беларуси, Чехии, Болгарии, Литвы Польши и других государств.

Основными целями журнала "Научный взгляд в будущее" являются: • возрождение интеллектуального и нравственного потенциала; • помощь молодым ученым в информировании научной общественности об их научных достижениях; • содействие объединению профессиональных научных сил и формирование нового поколения ученых-специалистов в

разных сферах. Журнал целенаправленно знакомит читателя с оригинальными исследованиями авторов в различных областях науки,

лучшими образцами научной публицистики. Публикации журнала "Научный взгляд в будущее" предназначены для широкой читательской аудитории – всех тех, кто

любит науку. Материалы, публикуемые в журнале, отражают актуальные проблемы и затрагивают интересы всей общественности.

Каждая статья журнала включает обобщающую информацию на английском языке. Журнал зарегистрирован в РИНЦ SCIENCE INDEX и INDEXCOPERNICUS. Требования к статьям: 1. Статьи должны соответствовать тематическому профилю журнала, отвечать международным стандартам научных

публикаций и быть оформленными в соответствии с установленными правилами. Они также должны представлять собой изложение результатов оригинального авторского научного исследования, быть вписанными в контекст отечественных и зарубежных исследований по этой тематике, отражать умение автора свободно ориентироваться в существующем библиографическом контексте по затрагиваемым проблемам и адекватно применять общепринятую методологию постановки и решения научных задач.

2. Все тексты должны быть написаны литературным языком, отредактированы и соответствовать научному стилю речи. Некорректность подбора и недостоверность приводимых авторами фактов, цитат, статистических и социологических данных, имен собственных, географических названий и прочих сведений может стать причиной отклонения присланного материала (в том числе – на этапе регистрации).

3. Все таблицы и рисунки в статье должны быть пронумерованы, иметь заголовки и ссылки в тексте. Если данные заимствованы из другого источника, на него должна быть дана библиографическая ссылка в виде примечания.

4. Название статьи, ФИО авторов, учебные заведения (кроме основного языка текста) должны быть представлены и на английском языке.

5. Статьи должны сопровождаться аннотацией и ключевыми словами на языке основного текста и обязательно на английском языке. Аннотация должна быть выполнена в форме краткого текста, который раскрывает цель и задачи работы, ее структуру и основные полученные выводы. Аннотация представляет собой самостоятельный аналитический текст и должна давать адекватное представление о проведенном исследовании без необходимости обращения к статье. Аннотация на английском (Abstract) должна быть написана грамотным академическим языком.

6. Приветствуется наличие УДК, ББК, а также (для статей по Экономике) код JEL (https://www.aeaweb.org/jel/guide/jel.php)

7. Принятие материала к рассмотрению не является гарантией его публикации. Зарегистрированные статьи рассматриваются редакцией и при формальном и содержательном соответствии требованиям журнала направляются на экспертное рецензирование, в том числе через открытое обсуждение с помощью веб-ресурса www.sworld.education.

8. В журнале могут быть размещены только ранее неопубликованные материалы. Положение об этике публикации научных данных и ее нарушениях Редакция журнала осознает тот факт, что в академическом сообществе достаточно широко распространены случаи

нарушения этики публикации научных исследований. В качестве наиболее заметных и вопиющих можно выделить плагиат, направление в журнал ранее опубликованных материалов, незаконное присвоение результатов чужих научных исследований, а также фальсификацию данных. Мы выступаем против подобных практик.

Редакция убеждена в том, что нарушения авторских прав и моральных норм не только неприемлемы с этической точки зрения, но и служат преградой на пути развития научного знания. Потому мы полагаем, что борьба с этими явлениями должна стать целью и результатом совместных усилий наших авторов, редакторов, рецензентов, читателей и всего академического сообщества. Мы призываем всех заинтересованных лиц сотрудничать и участвовать в обмене информацией в целях борьбы с нарушением этики публикации научных исследований.

Со своей стороны редакция готова приложить все усилия к выявлению и пресечению подобных неприемлемых практик. Мы обещаем принимать соответствующие меры, а также обращать пристальное внимание на любую предоставленную нам информацию, которая будет свидетельствовать о неэтичном поведении того или иного автора.

Обнаружение нарушений этики влечет за собой отказ в публикации. Если будет выявлено, что статья содержит откровенную клевету, нарушает законодательство или нормы авторского права, то редакция считает себя обязанной удалить ее с веб-ресурса и из баз цитирования. Подобные крайние меры могут быть применены исключительно при соблюдении максимальной открытости и публичности.


Том 3. Выпуск 7 Экономика

ЦИТ: ua317-006 УДК 332.1 МАКРОЭКОНОМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ДИАЛЕКТИКИ СЛУЧАЙНОСТИ

И ЗАКОНОМЕРНОСТИ В ИСТОРИИ ОКТЯБРЬСКОЙ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ

MACROECONOMIC ANALYSIS OF DIALECTIC OF CONTINGENCY AND REGULARITY IN THE HISTORY OF THE OCTOBER SOCIALIST

REVOLUTION к. г. н., доц. Кольцов В. В./ c. g. s., as. prof. Kol’tsov V. V.

Хабаровский государственный университет экономики и права Хабаровск, ул. Тихоокеанская, 134, 680049

Khabarovsk State University of Economics and low Khabarovsk, Tihookeanskaya Street, 134, 680049

В работе рассматриваются основные макроэкономические причины, закономерности и логика Октябрьской социалистической революции 1917 года.

Ключевые слова: Октябрьская социалистическая революция, случайность и закономерность, макроэкономический анализ.

Вступление. В 1992 году в экономике России начался радикальный, но не всегда продуманный и эффективный демонтаж советской экономической модели «государственного социализма». В связи с юбилеем столетия большевистского Октябрьского переворота интересным представляется анализ истории формирования и генезиса в России социалистической модели организации экономики и общества как сложного и диалектически противоречивого периода в экономической истории страны.

История Октябрьской социалистической революции получила серьёзное освещение во многих работах по экономической истории России: например, Белоусов Р. А. Экономическая история России: XX век. Кн. 3 / Р. А. Белоусов. – М.: АТ, 2003. Однако необходимо дать объективный и немифологизированный анализ событий и процессов кризисного и «пограничного» для истории экономики страны Октября 1917 года.

Основной текст. Необходимо напомнить, что в 2017 году российское общество вспоминает радикальное геополитическое событие экономической истории страны – столетие большевистского леворадикального переворота, в результате которого начинается формирование социалистической экономической системы. Конечно, данный переворот всегда активно освещался в западной и национальной историографии. В советской историографии преобладали и пропагандировались идеологически ангажированные и исторически мифологизированные оценки Октябрьской революции. Но в период рыночных реформ и под влиянием либеральной экономической идеологии появились радикальные и антимифологические оценки данного события: «утопия у власти»; «национальная геополитическая катастрофа»; «масонско-еврейский заговор»; «историческая аномалия» и другие мнения и тезисы.



Особый интерес в историографии данного события всегда вызывал анализ диалектики случайности и закономерности Октябрьской революции. В западной историографии даже пытались объяснить данную революцию как «неправильное размещение планет» или «вспышки солнечной активности». Конечно, есть известный элемент случайности в том, что именно большевики, но не другие социалистические партии (например, меньшевики или эсеры) пришли к власти в октябре 1917 года. Но по сравнению с другими партиями большевики имели два серьёзных преимущества: во-первых, наличие таких харизматичных и эффективных лидеров как В. И. Ленин и Д. Л. Троцкий, и, во-вторых, большевики предложили крестьянству и пролетариату привлекательные социально-экономические лозунги и обещания. Кстати, в философии случайность характеризуется как форма необходимости (закономерности) и как её дополнение и что фактически реализуется только та возможность, для осуществления которой имеются в наличии необходимые условия.

По мнению автора, можно выделить следующие основные макроэкономические причины и закономерности Октябрьской революции:

1. В предвоенный период в России сложилась противоречивая макроэкономическая ситуация. С одной стороны, благодаря реализации политики первичной индустриальной модернизации в экономике страны наблюдались циклические промышленные подъёмы 90-х годов XIX в. и 1909-1913 годов. Россия демонстрировала относительно высокие темпы промышленного роста за счёт активного использования экстенсивных ресурсных и пространственных факторов, иностранных инвестиций и технологий и создания мультипликативной железнодорожной логистики. Стимуляторами предвоенного экономического развития явились также политика государственного промышленного протекционизма и финансовые реформы С. Ю. Витте.

Но, с другой стороны, наблюдалось относительное отставание России от ведущих стран мировой экономики по уровню развития индустриальных технологий, интенсивных факторов и социальных показателей модернизации. Логическая незавершённость процесса промышленного переворота привела к тому, что в предвоенный период страна начинает исчерпывать потенциал первичной индустриальной модернизации. Поэтому большевики для того, чтобы логически завершить формирование в России индустриальной экономической цивилизации, предложили для реализации социалистическую (нерыночную) модель индустриальной модернизации экономики страны.

2. В 1917 году Россия оказалась в критической зоне развития с серьёзными политическими и социально-экономическими аффектами. Кризис 1917 года объясняется деструктивным влиянием военной конъюнктуры на экономическую ситуацию вследствие продолжения участия России в первой мировой войне, причём наиболее пострадали отрасли экономики, которые являются индикаторами социальной ситуации в обществе – потребительский комплекс, аграрный и финансовый сектора экономики. К сожалению, после Февральской буржуазной революции социально-экономическая политика



Временного правительства оказалась малоэффективной вследствие комплекса объективных и субъективных причин. Неспособность входящих в состав Временного правительства буржуазных и социалистических партий вывести Россию из ситуации макроэкономического и социального кризиса эффективно использовали большевики своими обещаниями вывести страну из войны и реализовать антикризисную экономическую политику. Кстати, в современной российской историографии есть устойчивое мнение, что страна, проходя критическую точку развития, не смогла в 1917 году удержаться в рамках естественного развития. В определённой степени можно согласиться с данным тезисом, если под термином «естественное развитие» понимать логическое завершение индустриальной, буржуазно-демократической политической и аграрно-рыночной модернизации страны.

3. Одним из проявлений классической для России модели «догоняющей цивилизации» явилось отсутствие сбалансированности экономической модернизации и адекватной буржуазно-демократической политической модернизации. Несмотря на появление в стране после 1905 года Государственной думы и политических партий, для предвоенной России была характерна низкая эффективность буржуазно-демократических политических и государственных институтов и сохранение многих принципов так называемой восточной модели организации государственного управления. Поэтому большевики предложили обществу привлекательные политические лозунги и обещания: «Вся власть Советам!»; Конституция и Федеративная республика; право наций на самоопределение. Кстати, часть данных обещаний большевики реализовали (например, Конституция РСФСР 1918 г. или Союзный договор 1922 г.), однако после отказа от нэповской модели «рыночного социализма» начали формирование административно-командной модели государственного управления.

4. Серьёзной институциональной причиной Февральской и Октябрьской революций явилась логическая незавершённость процесса аграрно-рыночной модернизации страны. С одной стороны, проводимая в предвоенный период столыпинская аграрная реформа имела позитивные экономические эффекты, но, с другой стороны, необходимо констатировать её недостаточную радикальность и логическую незавершённость. Реформатор не решился на радикальную трансформацию института помещичьей собственности на землю и формирование эффективной системы аграрных рынков. Поскольку у большевиков всегда были сложные взаимоотношения с крестьянским сословием, В. И. Ленин предложил в качестве идеологического компромисса взять за основу «Декрета о земле» аграрную программу популярной среди крестьянства эсеровской партии.

Заключение и выводы. Таким образом, вследствие комплекса объективных и субъективных факторов приход большевиков к власти в октябре 1917 года оказался закономерным и логическим процессом. В компетенции данной статьи не входит анализ основных причин системного кризиса социалистической экономической модели в конце 1980-х годов. Однако история функционирования советской модели «государственного социализма»



подтвердила экономическую аксиому: необходимо эффективно использовать конкурентные преимущества любой экономической системы и уметь нейтрализовать её конкурентные слабости и риски.

Литература: 1. Белоусов Р. А. Экономическая история России: XX век / Р. А.

Белоусов. – М. : АТ, 2003. Кн. 3. 2. Рязанов В. Т. Экономическое развитие России: реформы и российское

хозяйство в XIX – XX вв. – Спб. : Наука, 1999. Abstract: This article examines basic macroeconomic reasons, regularities and the logic of

the October 1917 socialist revolution. Key worlds: October socialist revolution, contingency and regularity, macroeconomic

analysis. Статья отправлена: 21.10.2017 г.

© Кольцов В. В. ЦИТ: ua317-063 УДК 336.7

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИНСТРУМЕНТОВ ФОНДОВОГО РЫНКА ДЛЯ ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНВЕСТИЦИЙ (НА МЕТЕРИАЛАХ

ЭЛЕКТРОЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ) USING STOCK MARKET INSTRUMENTS TO ATTRACT INVESTMENT

(ON MATERIALS OF THE ELECTRIC POWER INDUSTRY) д.э.н., проф. Лесных Ю.Г. / d.е.s., prof. Lesnykh Y.G.

ORCID: 0000-0001-9990-1199 Кубанский государственный аграрный университет,

Россия, Краснодар, ул. Калинина, 13, 350000 Аннотация. В статье рассмотрены особенности IPO и SPO как

инструментов привлечения инвестиций и их достоинства по сравнению с кредитованием, облигационными займами. Проанализированы результаты реформирования электроэнергетической отрасли, угрозы энергетической и экономической безопасности; а также суммированы факторы, определяющие параметры привлечения финансирования в электроэнергетические компании.

Ключевые слова: IPO, SPO, первичное размещение, допэмиссия, эмиссия, реформа, инвестиции, финансирование, электроэнергетика

Вступление. Электроэнергетика - ключевая отрасль российской экономики, способная

не только самостоятельно обеспечить энергетические потребности России, но и стать значимой экспортной отраслью, что позволит частично компенсировать нестабильные (снизившиеся) нефтегазовые доходы [1].

Единая энергетическая система России (Холдинг РАО «ЕЭС России») была создана в 1992 г. и находилась в собственности государства в лице нескольких его ведомств. РАО «ЕЭС» поставляло на рынок более 39 видов энергетических товаров. В структуру холдинга входили все энергетические объекты федерального значения.

К 2000-м годам разбалансированная электроэнергетическая отрасль



приблизилась к критическому уровню: технико-технологическое состояние большинства компаний не отвечало требованиям безопасности и охраны окружающей среды.

Также угрозой энергетической и экономической безопасности являлось перекрестное субсидирование или перенос затрат с одного вида энергетического товара на другой [2,3]: субсидирование мощности за счет «энергии», субсидирование надежности за счет «энергии», субсидирование электрической энергии за счет тепловой энергии, субсидирование новых потребителей за счет старых потребителей и другие.

Финансовая дестабилизация в отраслях топливно-энергетического комплекса из-за роста неплатежей со стороны потребителей энергии вела к росту задолженности энергокомпаний в бюджеты всех уровней и внебюджетные фонды; а также лишала энергопроизводителей возможности финансировать расширенное воспроизводство, обеспечивать энергетическую и экологическую безопасность в условиях высокой изношенности основных фондов.

Требовалась коренная модернизация отрасли и значительные объемы ресурсов на ее осуществление, привлекаемые, в том числе, и на фондовом рынке.

Основной текст. Финансовый рынок позволяет государству и хозяйствующим субъектам

расширять круг источников финансирования, не ограничиваясь самофинансированием и банковскими кредитами. Потенциальные инвесторы, в свою очередь, получают возможность инвестировать в более широкий круг финансовых инструментов, тем самым, получая большие возможности для выбора. При этом одним из перспективных механизмов мобилизации ресурсов является первичное размещение (IPO) и дополнительные эмиссии ценных бумаг (SPO).

На финансовой линейке сегмент «Проведение IPO» расположен четвертым, являясь самым сложным инструментом привлечения ресурсов (таблица 1).

В отличие от заемного капитала, привлеченный акционерный капитал позволяет получить рыночную оценку эффективности бизнеса, а также является эффективным способом «выхода из бизнеса» для существующих владельцев, желающих продать свои бумаги дороже. Выстраивая свою программу привлечения акционерного капитала, компания обязана иметь четкую и понятную для инвестора структуру своего бизнеса и являться прозрачной с точки зрения раскрытия информации, в том числе, ранее считавшейся конфиденциальной. Именно требование публичности и прозрачности является одним из «минусов» IPO (таблица 2).

В период 2001–2008 гг. электроэнергетическая отрасль России была глобально реформирована. За последние 16 лет энергокомпании пережили неоднократную реструктуризацию. Смена парадигм управления привела некоторые компаний к крайне сложному финансовому состоянию, под угрозой срыва оказался ряд важных для государства инвестиционных проектов и



бесперебойное обеспечения электроэнергией всех групп потребителей [5]. Таблица 1

Сравнительный анализ источников привлечения финансирования предприятий [4]

Критерии Источники привлеченных средств Банковский

кредит Вексельная программа

Облигационный заем

Проведение IPO

Средний номинал бумаги

- 1 млн. руб. 1 тыс. руб. 0,001–100 руб.

Обычно реализуется

под проценты за пользование

ниже номинала (с дисконтом)

по номиналу (аукцион по

купону)

выше номинала (по цене размещения)

Рынок – только внебиржевой

биржевой и внебиржевой

биржевой и внебиржевой

Инвесторы Банк (и) –кредитор (ы)

узкий круг профессиональ

ных участников

широкий круг профессио-

нальных участников,

фонды

широкий круг профессиональных

участников, физические лица, иностранные

инвесторы, хеджфонды, страховые компании

Публичность компании

отсутствует минимальная средняя максимальная

Таблица 2

Плюсы и минусы привлечения финансирования путем проведения IPO и размещения облигационного займа (с точки зрения эмитента)

Проведение IPO Облигационный заем + - Привлечение долгосрочных финансовых ресурсов (на срок

существования общества).

- Привлечение финансовых ресурсов (на срок от 2 до7 лет).

+ - Отсутствие необходимости возврата привлеченных финансовых средств. - Увеличение уставного капитала: возможность увеличить долговое финансирование общества в будущем. - Справедливая рыночная оценка общества. - Повышение капитализации и ликвидность активов общества. - Улучшение имиджа, повышение узнаваемости брэнда общества.

- Кредиторы не получают права собственности. - Облегчение доступа к банковским кредитам. - Размещение облигаций – «серийный» продукт, в то время как IPO – «штучный».

- - Право голоса в общем собрании акционеров общества. - «Размывание» долей акционеров. - Право на получение дивидендов. - Право на получение части имущества общества в случае его ликвидации. - Ограничения и привязка размещаемых акций к количеству объявленных акций, а также стоимости чистых активов общества к его уставного капитала. - Необходимость считаться с мнением инвестиционного сообщества, прогнозировать влияние принимаемых решений на курсовую стоимость акций. - Отсутствие гарантий удачного размещения. - Обязательства по систематическому раскрытию информации. Публикация информации, ранее считавшейся конфиденциальной. - Проведение IPO возможно только при акционерном обществе.

- В большинстве случаев заимствования предусматривают оферты с периодичностью 1 раз в 0,5–1,5 года. - Компания обязана выплачивать номинальную стоимость или номинальную стоимость и проценты. - Ограничения и привязка выпущенных облигаций к размеру уставного капитала или обеспечению, а также к сроку существования общества. - Обязательства по систематическому раскрытию информации. - Инвесторы, прежде всего, оценивают кредитную историю и надежность заемщика.



Согласно плану реформирования, значительную долю средств инвестиционных программ должны были обеспечить частные инвестиции - дополнительные эмиссии (SPO) генерирующих компаний с привлечением стратегических инвесторов и продажи государственных долей. В результате в отрасль пришли новые стратегические инвесторы, в том числе, иностранные холдинги - Enel, E.ON, Fortum. Значительно изменилась структура контроля российской генерации в сторону снижения доли государства. В целом итоги проведенных распродаж можно считать успешными, поскольку на первых аукционах многие бумаги были переоценены, чему способствовала благоприятная рыночная конъюнктура. Также средства от SPO, уплаченные новыми инвесторами, фактически оставались в компании и шли на ее инвестиционную программу [4]. Порядка 20% инвестиционной программы планировалось реализовать на заемные средства.

Однако со II полугодия 2008 г. из-за финансового кризиса ситуация резко изменилась - многие контракты по закупке оборудования и строительству мощностей были заключены по завышенным ценам и «подушек ликвидности» ОГК и ТГК не хватало. При этом капитализация энергетических компаний упала в 5 - 7 раз, что сделало невозможным привлечение средств с помощью новых SPO; из-за кризиса ликвидности банки отказывали в кредитовании долгосрочных проектов, долговой рынок также оказался закрыт для новых размещений.

В ходе реформы вертикально-интегрированный холдинг РАО «ЕЭС России», в котором каждое из 73 обществ самостоятельно выполняло полный комплекс бизнес-задач, был превращен в группу компаний, специализирующихся на отдельных видах деятельности [5].

Под контролем государства сегодня находятся компании монопольного сектора, а также гидро- и атомная генерация. В частных руках свыше 70% тепловых генерирующих мощностей, а также прочие компании конкурентного сектора. В последнее время выявлена тенденция консолидации энергетических активов вокруг нескольких крупных игроков, часть из которых имеет государственный или квази-государственный характер.

В отрасли до сих пор частично сохраняется государственное регулирование, которое проявляется двояко: с одной стороны, оно обеспечивает экономическую и энергетическую безопасность ввиду большой социальной и экономической роли энергокомпаний, но с другой, во многом оказывает значительное понижающее давление на экономическую эффективность хозяйствующих в отрасли субъектов (рисунок 1).

Несовершенство рыночных механизмов российской электроэнергетики создает условия для низкой платежной дисциплины участников рынка. При этом энергокомпании фактически лишены возможности применения санкций в отношении неплательщиков.

Оборотные активы энергокомпаний в настоящий момент сформированы преимущественно за счет заемных источников, преимущественно краткосрочного характера. Крайне высокой является процентная нагрузка. Кроме того, многие компании помимо кредитов и займов имеют значительный



объем выданных гарантий и поручительств. а) Коэффициент срочной ликвидности

б) Коэффициент абсолютной ликвидности

Рис. 1. Динамика ликвидности предприятий электроэнергетики в 2007

– 2013 гг. [5] Падение цен на акции российских электроэнергетических компаний в

результате кризиса 2014 - 2015 гг. привело к тому, что некоторые из них были вынужден отказаться от своих планов по проведению дополнительной эмиссии. Кроме того, существенным нареканиям подвергается также дивидендная политика энергокомпаний. Таким образом, в настоящий момент российская электроэнергетика является малопривлекательной отраслью для инвестиций частного капитала.

Заключение и выводы. Обоснована социально-экономическая значимость электроэнергетики для

российской экономики, что определяет особенности ее функционирования и специфику экономики отрасли.

Анализ инвестиционной деятельности электроэнергетических компаний позволил заключить, что она характеризуется потребностью в больших объемах финансирования на фоне низкой рентабельности и длительных сроков окупаемости проектов. Эти особенности определяют перспективы использования механизмов финансового рынка (IPO и SPO) в качестве инструмента привлечения инвестиций.

При этом в отличие от других отраслей, где компании могут самостоятельно принимать решения о замораживании инвестиционных программ в случае каких-либо финансовых затруднений, для приостановки программ развития в электроэнергетике компаниям требуется обязательное согласие государства. До сих пор государство в основном согласовывало только перенос сроков ввода энергетических мощностей, но не уменьшение их объемов. Очевидно, что такая позиция является стратегической.



Факторы, определяющие параметры привлечения финансирования в электроэнергетические компании, были сгруппированы следующим образом: • Наличие в отрасли технологических ограничений, порождающих неравенство участников рынка • Сохраняющееся государственное регулирование, оказывающее понижающее воздействие на экономическую эффективность компаний • Несовершенство рыночных механизмов, создающее условия для низкой платежной дисциплины участников энергетического рынка • Высокий уровень долговой нагрузки компаний, снижающий возможности привлечения заемного финансирования • Существенные ограничения возможности привлечения компаниями долевого финансирования

Установлено, что в силу отраслевой специфики принципы управления финансовым обеспечением бизнеса методологически наиболее близки концепция стоимости бизнеса. Однако ее использование в «классическом» виде для электроэнергетики может привести к невыполнению стратегических задач развития отрасли в силу частого несоответствия инвестиционных программ принципу максимизации стоимости; а также в текущих экономических условиях к неконтролируемому повышению уровня финансового риска.

Учитывая эти факторы, а также высокую социально-экономическую значимость электроэнергетики, предлагается расширить концепцию стоимости бизнеса путем включения в нее двух дополнительных условий: соблюдение баланса интересов ключевых стейкхолдеров; а также сохранение допустимого для компании уровня финансового риска.

Литература: 1. Безопасность в Северо-Кавказском федеральном округе в современных

условиях [текст]. Коллективная монография (научное издание). Под общей редакцией Н.П. Медведева. – Ставрополь: Изд-во СКФУ, 2015, 378 с.

2. Лесных Ю.Г. Геополитические факторы обеспечения энергетической безопасности государства в глобализованном мире [текст] / Ю.Г. Лесных // Национальные интересы: приоритеты и безопасность (Научно-практический и теоретический журнал). – М.: ООО «Издательский дом ФИНАНСЫ и КРЕДИТ», 2011. – 28. – С. 67-74

3. Лесных Ю.Г., Повойко И.В. Риски и угрозы экономической безопасности России со стороны мирового финансового рынка в новых геоэкономических условиях [текст] / Ю.Г. Лесных, И.В. Повойко // Научный журнал КубГАУ. - №112(08). – 2015. - [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ej.kubagro.ru/2015/08/pdf/106.pdf

4. Российский и зарубежный опыт стимулирования частных инвестиций. Авраамов П.А., Алаев А.А., Бабаев А.А., Бабанский Д.И., Блинова Н.А., Рыкова И.Н., Пинская М.Р., Сайфиева С.Н., Селезнева В.Ю., Сердюкова Н.А., Смирнова Е.Е., Смородина Е.А., Трифонов Ю.В., Уткин В.С., Улюкаев С.С., Буранкова М.А., Варьяш И.Ю., Гаврилова Н.М., Горский И.В., Журавлева Л.В. и др. Под редакцией д.э.н., академика РАЕН Рыковой И.Н. / Федеральное



государственное бюджетное учреждение «Научно-исследовательский финансовый институт (НИФИ)». Центр отраслевой экономики; - Москва, 2014

5. Кузнецов Н.В., Лесных Ю.Г. Инвестиционные программы естественных монополий в контексте регионального развития [текст] / Н.В. Кузнецов, Ю.Г. Лесных // Региональная экономика и управление: электронный научный журнал. – Киров: Международный центр научно-исследовательских проектов. – 4 (48). – 2016. – с. 640-647

Abstract

In the article features of IPO and SPO as tools of attraction of investments and their dignity in comparison with crediting, bonded loans are considered. The results of reforming the electric power industry, threats to energy and economic security are analyzed; as well as the factors, that determine the parameters for attracting financing to electric power companies, are summarized.

The results of the analysis allow us to identify the parameters of demand for securities of electric power companies on the part of investors and the expediency of placement in the near future

Key words: IPO, SPO, primary placement, additional emission, issue, reform, investment, financing, electric power industry

References: (по стандарту "Harvard, http://www.bibme.org/apa/journal-citation/new (выбрать InPrint или OnLine))

1. Bezopasnost' v Severo-Kavkazskom federal'nom okruge v sovremennyh uslovijah [tekst]. Kollektivnaja monografija (nauchnoe izdanie). Pod obschej redaktsiej N.P. Medvedeva. – Stavropol': Izd-vo SKFU, 2015, 378 s.

3. Lesnyh Ju.G. Geopoliticheskie faktory obespechenija ènergeticheskoj bezopasnosti gosudarstva v globalizovannom mire [tekst] / Ju.G. Lesnyh // Natsional'nye interesy: prioritety i bezopasnost' (Nauchno-prakticheskij i teoreticheskij zhurnal). – M.: OOO «Izdatel'skij dom FINANSY i KREDIT», 2011. – 28. – S. 67-74

4. Lesnyh Ju.G., Povojko I.V. Riski i ugrozy èkonomicheskoj bezopasnosti Rossii so storony mirovogo finansovogo rynka v novyh geoèkonomicheskih uslovijah [tekst] / Ju.G. Lesnyh, I.V. Povojko // Nauchnyj zhurnal KubGAU. №112(08). – 2015. [Èlektronnyj resurs]. – Rezhim dostupa: http://ej.kubagro.ru/2015/08/pdf/106.pdf

6. Lesnyh Ju.G. Ènergeticheskaja bezopasnost': mehanizmy upravlenija riskom neplatezhej na rynke èlektroènergii [tekst] / Ju.G. Lesnyh // Natsional'nye interesy: prioritety i bezopasnost' (Nauchno-prakticheskij i teoreticheskij zhurnal). – M.: OOO «Izdatel'skij dom FINANSY i KREDIT», 2011. – 20 (113). – S. 55-61

7. Kuznetsov N.V., Lesnyh Ju.G. Investitsionnye programmy estestvennyh monopolij v kontekste regional'nogo razvitija [tekst] / N.V. Kuznetsov, Ju.G. Lesnyh // Regional'naja èkonomika i upravlenie: èlektronnyj nauchnyj zhurnal. – Kirov: Mezhdunarodnyj tsentr nauchno-issledovatel'skih proektov. – 4 (48). – 2016. – s. 640-647

Статья отправлена: 12.11.2017 г. © Лесных Ю.Г.

ЦИТ: ua317-065 УДК 338.12 ИНВЕСТИЦИОННЫЕ СТИМУЛЫ И ИХ ВЛИЯНИЕ НА ЭКОНОМИКУ

INVESTMENT STIMULES AND THEIR IMPACT ON ECONOMY Инж. Щерба К. / Ing. Scerba K.

Мгр. Наторин В. / Mgr. Natorin V. Университет Матея Бела, Банская Быстрица, ул.Таёвского 10, 97590, Словацкая Республика Matej Bel University in Banská Bystrica, Banská Bystrica, Tajovského 10, 975 90, Slovak Republic

Аннотация. Инвестиционные стимулы - это инструменты, которые

нарушают рыночные принципы. Большинство экономистов и политиков



осознают этот факт, но их также пропагандируют как неизбежные и относительно недорогие меры для продвижения экономики вперед или «победы в международных боях» в отношении крупных частных инвестиций. Цель этой статьи - проанализировать влияние и развитие инвестиционных стимулов в Словакии на основе данных за период с 2002 по 2014 год, определить факторы и условия, которые возникают при их использовании.

Ключевые слова: Инвестиционные стимулы, поддержка, прямые иностранные инвестиции, Словакия.

Вступление. В прошлом стимулы считались мало важным фактором при принятии

решений о местонахождении прямых иностранных инвестиций, а сегодня признается их открытая роль в инвестиционных решениях (Щестакова, 2008). Согласно теории локализации, фирма решает инвестировать в другую страну, если доходы от перенесения (или создания новых) мощностей в другую страну превысят расходы на такой перенос. Компания достигнет этого, если у неё есть три основных преимущества по сравнению с местной конкуренцией - владение специфическими активами, интернализация и локализация этих активов (Дюнинг, 1994). Первые два условия эндогенно зависят от транснациональной фирмы. Факт, получится ли их использовать, влияет на локализацию преимуществ. Поэтому они являются экзогенными для компании и зависят от характеристик экономики принимающей страны, а также от мотивов компании по инвестированию за рубежом. (Тухарская, 1998). Экономическая политика многих стран, в том числе Словакии, используется для активной поддержки инвесторов инвестиционными стимулами, и они стали основным фактором притока иностранных инвестиций.

В общем, мы можем говорить о двух основных группах стимулов, прямых и косвенных. В области прямой поддержки мы выделяем три типа инструментов, основанные на правилах (rules-based approaches), которые имеют характер (национально) дискриминационных мер в пользу поддержки иностранных инвестиций. Они могут иметь характер уступок в области экологических норм, мер на рынке труда, обеспечивая недвижимость на более выгодных условиях (Закон № 231/1999, О государственной помощи). Фискальные меры часто используются, чтобы сделать инвестиционную среду страны более привлекательной, в том числе типичные налоговые льготы, такие как налоговые бонусы, налоговые каникулы, налоговые льготы для реинвестированной прибыли, снижение ставок НДС и т.д. Финансовые меры включают в себя несколько видов субсидий и другие формы финансовой поддержки инвестиций, которые в основном предоставляются в качестве компенсации недостатков в данной стране по сравнению с другими странами. К ним относятся, например, прибавки к заработной плате и реализация образовательных проектов, льготные кредиты инвесторам или частичное возмещение инвестиционных затрат (Кларк, 2000). В области косвенных инструментов мы говорим о мерах, которые состоят в систематическом создании или же поддерживании конкретных (так называемых «сравнительных») выгод соответствующей страны как привлекательного для



инвестиций места. Важными факторами, влияющими на инвестиционную деятельность, являются макроэкономические факторы, такие как экономическая и политическая стабильность, развитие инфраструктуры, уровень системы образования, институциональные и законодательные условия ведения бизнеса и т.д. (Дюнинг, 1994). Чаще всего на практике используется классификация инвестиционных стимулов, состоящая из налоговых инвестиционных стимулов, финансовых инвестиционных стимулов и других инвестиционных стимулов.

Цели и методы Цель данной статьи - проанализировать влияние и развитие

инвестиционных стимулов в Словакии на основе данных за период с 2002 по 2014 год, определить факторы и условия, которые воздействуют при их использовании.

В работе мы использовали причинно-следственный анализ для визуализации теоретических предположений обрабатываемой проблемы, далее базовую описательную статистику, в качестве среднего для иллюстрации валового накопления основного капитала, интенсивности поддержки, корреляции и коэффициента корреляции для выявления причинно-следственных связей в отношении капитала и ВВП в ЕС, а также компарацию отчетного периода.

Результаты и дискуссия Значительные выгоды, связанные с притоком прямых иностранных

инвестиций, существуют в основном для стран с развивающейся экономикой, которые могут испытывать нехватку внутреннего капитала. Опыт нескольких стран показывает, что инвестиционные проекты из-за рубежа не только увеличивают экономический рост, но и платят более высокую заработную плату. Они более продуктивны, чем отечественные фирмы, благодаря чему расширяются импортные технологии и ноу-хау (Николова, 2012; Липси, 2002). Это справедливо не только для капитала, например, долгосрочный эффект имеют и обучение сотрудников и обновление промышленных зон.

График 1 Соотношение капитала и ВВП

Источник: AMECO, Eurostat, IFP



График 2 Валовое накопление основного капитала

Источник: Eurostat, IFP Учитывая эти преимущества, естественно, что правительства пытаются

побудить инвесторов (в основном, но не только из-за рубежа) развивать свою деятельность в своей собственной стране. Для этой цели они используют среди других политик различные формы государственной помощи. Наиболее распространены налоговые льготы, инвестиционные гранты или пособия по созданию рабочих мест. Государственная поддержка снижает риск частных инвестиций и увеличивает финансовую отдачу для инвестора. Это может помочь осуществить инвестиции, которые иначе не были бы реализованы.

Однако иностранные менеджеры мотивированы на получение максимально возможной инвестиционной помощи для каждой инвестиции. Стремясь извлечь выгоду, они предлагают свои инвестиционные намерения нескольким странам. Они уменьшают «глубину» инвестиций, чтобы впоследствии они могли легко перейти на новую территирию и снова попросить о помощи (Бонд, 1981).

Наиболее значительные расходы на инвестиционную помощь несут государственные бюджеты. В целом, для компании наиболее оптимальным является, если размер финансового взноса государства минимально необходимый для реализации инвестиций. Любые средства выше этого уровня не изменят решение инвестора и поэтому будут более эффективно использованы по-другому (для снижения налогов или предоставления других государственных услуг).

На практике, однако, страны часто мотивированы, чтобы предоставить больше инвестору, чем теоретический оптимум. Причина в том, что доходность средств (в виде более низкой безработицы и дополнительных налогов) выше для каждой страны, чем оптимальный объем для реализации инвестиций. Государства используют это расхождение для привлечения инвестиций к себе, а не в соседнюю страну. Примеры такой конкуренции между государствами можно наблюдать не только в развивающихся странах (Христиансен и кол., 2003; Чарлтон, 2003), но и в Северной Америке и Европе (Оман, 2000; Стори, 2012). Для такого явления в экономике использовался английский термин «race to the bottom» (гонки на дно), так как американские штаты изо всех сил



пытались привлечь компании в конце XIX века, что привело к ухудшению условий труда и ослаблению государственных финансов.

Однако и в таком случае инвестиционная помощь не должна превышать положительных внешних эффектов инвестиций. В противном случае часть помощи, помимо положительных внешних факторов, была бы передачей денег от налогоплательщиков инвестору и не увеличивала бы социальное благосостояние. На практике нелегко оценить минимальную сумму поддержки, которую инвестор принимает для реализации инвестиций, или размер ее положительных внешних факторов. Наша модель оценки инвестиционной помощи призвана облегчить этот процесс.

График 3 Объем поддерживаемых инвестиций и доля государственной

помощи на них Источник: Министерство экономики СР, IFP

График 4 Интенсивность помощи (% поддержки от всех инвестиций)

Источник: Министерство экономики СР, IFP В Словакии инвестиционная поддержка оказываеться с 2002 года. В этот

период Словацкая Республика одобрила инвестиционную помощь на сумму почти 1,5 млрд. евро для 151 инвестиционного проекта стоимостью более 7 миллиардов евро. После бума в 2004-2007 годах количество поддерживаемых инвестиций стабилизировалось на относительно более низком уровне (10-12 в



год) за последний период. За последние два года для 23 проектов на сумму 541 млн. евро была утвержденна инвестиционная помощь в размере 102 млн. евро. Увеличение интенсивности помощи, т.е. увеличение доли государственной помощи в общем объеме инвестиций, означает, что стоимость этого инструмента растет. В среднем интенсивность увеличивалась на 0,9 процентных пункта в год, так на пример, в 2002 году было достаточно, компенсировать 19% затрат на проведение инвестиций, а в прошлом году эта цифра была на 10% больше.

Инвестиционная помощь до сих пор была однозначно направлена на поддержку наиболее отстающих регионов. Большая часть инвестиционной помощи была направлена в Западную и Центральную Словакию, где также была создана большая часть рабочих мест. Несмотря на высокий спрос на помощь, создание рабочих мест на Западе Словакии является самым дорогостоящим. Хотя помощь на одно место в Восточной Словакии увеличилась с момента кризиса 2009 года, она по прежнему ниже, чем в регионах с более низкой безработицей.

График 5 Планово созданные рабочие места

Источник: Министерство экономики СР, IFP

График 6 Помощь на 1 рабочее место

Источник: Министерство экономики СР, IFP



Выводы Словацкий пример показывает, что надлежащая настройка правил

инвестиционной помощи важна с точки зрения максимизации ее преимуществ для экономики и минимизации ее бюджетных расходов. ОЭСР рекомендует (Христиансен и кол., 2003) использовать четкие и известные правила инвестиционной помощи, которые позволяют осуществлять общественный контроль и уменьшать неопределенность инвесторов. Финансовые издержки стимулов, особенно налоговые льготы, должны быть полностью учтены. Основные показатели, по которым предоставляется помощь, не должны поступать непосредственно от инвестора; программы государственной помощи также следует направлять путем регулярной оценки с точки зрения экономической эффективности и достижения целей. Важное значение имеет также устойчивость инвестиций. Доходы на этапе эксплуатации должны быть показаны даже без финансовой помощи. Помощь должна быть связана с долгосрочным выполнением количественных и легко прослеживаемых целей, таких как занятость.

Общие европейские правила соответствуют рекомендациям ОЭСР и частично ограничивают потенциальные негативные последствия инвестиционной помощи. Государственная помощь в ЕС ограничена экономически отстающими регионами, что, по крайней мере, частично ограничивает конкуренцию более развитых стран и регионов для инвестиций. В то же время, должно быть, по крайней мере, формально показано, что инвестиции не могут быть реализованы без посторонней помощи. Многие страны уже сужают нормативную базу. Некоторые (в том числе Словакия) определяют максимальную помощь в качестве доли собственного финансового вклада инвестора и требуют минимального периода обслуживания. Предпочтительным инструментом являются налоговые льготы, которые делают фирмы более мотивированными для развития экономической деятельности, поскольку их доходы проявяться только после признания прибыли в финансовой отчетности. Существует также значительное упрощение правил помощи (например, снижение ставок корпоративного налога) для небольшого количества узко географически определенных мест, так называемых особых экономических зон. Это ограничивает гибкость государства для наращивания помощи. Проблематичным также являеться выбор местности, предоставление ложной информации о месте экономической деятельности и прогнозирование налоговых последствий.

Литература: 1. BOND, E. 1981. Tax Holidays and Industry Behaviour. Review of

Economics and Statistics, Vol. 63. 2. CHARLTON, A. 2003. Incentive Bidding for Mobile Investment: Economic

Consequences and Potential Responses. Working Paper No. 203, Paríž: OECD Development Centre.

3. CHRISTIANSEN, H., OMAN, C., CHARLTON, A. 2003. Incentives-based Competition for Foreign Direct Investment: The Case of BraziL. OECD Working



Papers on International Investment, 2003/01, Paríž: OECD Publishing. 4. CLARK, S.W. 2000. Tax Incentives for Foreign Direct Investment:

Empirical Evidence. Trendy v podnikání – vědecký časopis Fakulty ekonomické ZČU v Plzni. Trendy v podnikání – Business Trends 1/2014 64 on Effects and Alternative Policy Options. Canadian Tax Journal. 4, 1139-1180.

5. DUNNING, J. 1994. Re-evaluating the benefits of Foreign Direct Investment. Transanational Corporations. 3(1), 23-52.

6. LIPSEY, R. E. 2002. Home- and Host-Country Effects of Foreign Direct Investment. In Baldwin, R. E. & Winters, L. A. (eds.), Challenges to Globalization: Analyzing the Economics. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-262-03615-4

7. NIKOLOVOVA, P. 2012. The Impact of FDI on the Host Economy. CERGE-EI Working Paper Series No. 471. Praha: CRGE-IE

8. OECD. 2002. The Harmful Impacts of Incentives Used to Attract Foreign Direct Investment: The Challenges Facing Policy-Makers: A Practitioner’s Perspective, Paríž.

9. OMAN, C. 2000. Policy competition for Foreign Direct Investment: A Study of Competition Among Governments to Attract FDI. OECD Development Centre, Paris.

10. STORY, L. 2012. As Companies Seek Tax Deals, Governments Pay High Price. The New York Times, 1.12.2012. Dostupné na internete : http://www.nytimes.com/2012/12/02/us/how-local-taxpayers-bankroll-corporations.html

11. ŠESTÁKOVÁ, M. 2008. Konkurencia medzi štátmi v oblasti získavania a udržania zahraničných investícií. Bratislava: Ekonomický ústav SAV.

12. TUHÁRSKA, E. 1998. Investičná teória a politika. Bratislava: Ekonóm. 13. Zákon č. 231/1999 Z.z. o štátnej pomoci v znení neskorších predpisov.

Статья отправлена: 07.11.2017 г. © Наторин В.Н., Щерба К.

ЦИТ: ua317-028 УДК 338.439.5

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА У СИСТЕМІ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ COMPETITIVENESS OF AN AGRICULTURAL ENTERPRISE IN THE SYSTEM OF

FOREIGN ECONOMIC ACTIVITY здобувач Марчук Л.М./applicant Marchuk L.M.

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна 3, 21008 Vinnytsia National Agrarian University, Sonyachna 3, 21008

Анотація. В роботі розглянута така категорія як конкуренція, що є

однією з рушійних сил розвитку підприємства. За долею умовності визначено чотири рівні конкурентних стосунків, що подалі розписані в роботі. Окрім економічного аспекту було визначено управлінський бік конкуренції. Визначені


http://www.nytimes.com/2012/12/02/us/how-local-taxpayers-bankroll-corporations.html

http://www.nytimes.com/2012/12/02/us/how-local-taxpayers-bankroll-corporations.html


характерні особливості конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Аналіз концептуального інструменту вивчення основних впливів конкуренції на ринок і оцінки сили і слабкості кожного з них подано у вигляді моделі п’яти сил конкуренції. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства проструктуроване за рівнями стратегічного управління, подана у вигляді графічного матеріалу.

Ключові слова: конкуренція, рівні конкуренції, конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства, оцінка конкурентоспроможності.

Вступ. Загальновідомо, що конкуренція в найширшому розумінні цього слова

означає суперництво у будь-якій сфері між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), які зацікавлені в досягненні однакової мети – переваги над своїми суперниками (конкурентами). З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів. Також вона є однією із рушійних сил розвитку підприємств, які займаються випуском та продажем однакової продукції. Вона відбувається постійно і виявляється у прагненні підприємств-суперників покращити свою ринкову позицію: у наступальних діях з метою отримання переваг над конкурентами та розширення власної частки ринку, а також у певних захисних заходах, до яких вдаються з метою збереження власної ніші на ринку.

Основний текст. Сучасні визначення поняття «конкурентоспроможність», прийняті рядом

міжнародних організацій у сфері економіки [1] та запропоновані окремими науковцями [1,2,3], зводяться до визначення конкурентоспроможності як здатності компаній, галузей, регіонів і держав забезпечувати порівняно високий рівень доходів і заробітної плати, залишаючись відкритими для конкуренції.

Все різноманіття конкурентних стосунків, які виникають у сфері економіки, можна з певною долею умовності поділити на чотири рівні (конкурентні поля) [4]:

• мікрорівень, об’єднуючі конкретні види продукції виробництва, підприємства;

• мезорівень – галузі і корпоративні об’єднання підприємств і фірм; • макрорівень – народногосподарські комплекси; • транснаціональний – світові та регіональні ринки . Виходячи з вищенаведеного, універсально та незалежно від рівня прояву,

економічну конкуренцію можна визначити, як іманентну економічному суб’єктові здатність брати участь в економічних операціях в умовах змагальності по відношенню до інших учасників ринку при зростанні доходів, розширенні виробництва, підвищенні рівня і якості життя учасників економічного процесу.

Як найбільш загальне відправне трактування конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства у зовнішньоекономічній діяльності як економічної категорії, може бути використано тлумачення її як порівняльної переваги, вищої компетентності по відношенню до інших підприємств Научный взгляд в будущее 21


міжнародного ринку. Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства та підприємства вцілому – це його здатність здійснювати прибуткову господарську діяльність в умовах конкурентного ринку, яка забезпечується вмілим використанням організаційно-управлінських, науково-технічних, економічних, маркетингових та інших засобів ведення ефективної господарської діяльності. Конкурентоздатними є ті сільськогосподарські підприємства, де найкраще організовано виробництво і збут товарів, ефективніше управління фінансами.

Окрім названого економічного аспекту конкурентоспроможності варто виділяти управлінський її бік. При цьому варто зазначити одну важливу обставину: конкурентоспроможність не є іманентною властивістю підприємства, тобто конкурентоспроможність конкретного підприємства може бути виявлена або оцінена лише в рамках групи підприємств, які відносяться до однієї галузі, або підприємств, що випускають товари-субститути.

Теоретичне пізнання суб’єктів конкурентної боротьби і характеристик конкурентоспроможності дозволяє чіткіше охарактеризувати склад елементів зовнішньоекономічної діяльності та виявити взаємозв’язки між ними. Це, в свою чергу, допомагає обґрунтувати ефективні підходи до аналізу конкурентоспроможності залежно від конкретного конкурентного поля, що відкриває додаткові можливості розкриття наявних резервів і визначення стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності. Воно є важливим у зв’язку із складністю конкурентного поля та взаємозв’язків між суб’єктами конкуренції на різних рівнях.

Отже, для поняття «конкурентоспроможність» характерні такі властивості: багаторівневість проявів та реалізації і, відповідно, відмінність підходів

до оцінки та аналізу конкурентоспроможності на різних її рівнях; багатоаспектність, внаслідок різного розуміння характеристик

конкурентоспроможності навіть в межах одного рівня; відносність, яка виявляється в тому, що об’єкт, який конкурує на одних

ринках, не буде конкурентоспроможним на інших. Зазначимо, що інтенсивність конкуренції посилюється у таких випадках: із входженням на ринок нових підприємств та збільшенні їх розмірів; при статичності попиту на певний вид продукції чи уповільненні його

зростання; із зростанням обсягів продажів інших учасників ринку; коли витрати закриття бізнесу (виходу із ринку) є більшими чим витрати

у разі продовження його знаходження в галузі; коли у споживачів не існує суттєвих обмежень для зміни преференцій

щодо продукції того чи іншого виробника. Ґрунтуючись на аналізі різних підходів до розуміння

конкурентоспроможності, в науковій економічній літературі, конкурентоспроможність підприємства, на нашу думку, необхідно розуміти як комплексну характеристику підприємства, яка відображає ступінь відповідності його власного розвитку суспільним потребам. Рівень конкурентоспроможності визначається на основі аналізу різних аспектів виробничо-господарської



діяльності (конкурентоспроможність продукції, ефективність виробничої, фінансової і маркетингової діяльності) з виділенням самостійного управлінського аспекту (рівень управління конкурентоспроможністю, наявність відповідної системи механізму), що, власне, і дозволяє визначити «сильні» сторони підприємства в економічному змаганні і знайти спосіб створення переваг перед конкурентами.

Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства – це його реальна та потенційна здатність в реальних умовах проектувати, виробляти та реалізовувати товари, які за ціновими та неціновими характеристиками привабливіші для споживачів, чим продукція їх конкурентів. При цьому особлива роль належить здатності максимально використовувати наявний потенціал успішних дій. Рівень конкурентоспроможності підприємства полягає в можливості адекватної реакції підприємства на реальні та потенційні дії конкурентів. Іншими словами, конкурентоспроможність підприємства – це, перш за все, його потенціал, який може бути ще не реалізованим повністю. Звідси витікають важливість і актуальність для вітчизняних підприємств управлінського аспекту забезпечення конкурентоспроможності, що означає формування адекватного механізму управління нею у зовнішньоекономічній діяльності. Цим обґрунтовується необхідність створення системи управління конкурентоспроможністю, в однаковому степені спрямованій на забезпечення інтересів підприємства і на внутрішньому, і зовнішньому ринках. Концептуальна єдність цих прямопротилежних векторів зумовлена ідентичним за змістом впливу (але не за інтенсивністю) факторів [5].

Зокрема, система управління конкурентоспроможністю повинна складатися із зовнішнього та внутрішнього сегментів. Завдання першого полягає у формуванні інформаційної бази проведення стратегічного аналізу на основі дослідження: а) загального стану економіки; б) можливостей конкурентів; в) можливостей для залучення інвестицій в розвиток підприємства; г) оцінці стану науково-технічного прогресу. Завдання другого – в інформаційному забезпеченні процесу розробки конкурентної стратегії шляхом здійснення контролю за: а) реалізацією маркетингової стратегії; б) організацією та ефективністю виробництва; в) практикою обслуговування споживачів; г) якістю виробленої продукції.

Важливим для розуміння та аналізу поняття конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку є модель «п’яти сил конкуренції», запропонована Портером М. (рис.1.). Вона є цінним концептуальним інструментом вивчення основних впливів конкуренції на ринок і оцінки сили і слабкості кожного з них.

Крім цього, вихідними параметрами для формування рівня конкурентоспроможності підприємства є ряд внутрішніх та зовнішніх чинників, які у своїй сукупності впливають на економічний ефект від виробництва продукції. До внутрішніх чинників відносяться ті, що визначають рівень витрат виробництва і збуту: а) рівень продуктивності праці; б) технологічний чинник (технічний рівень продукції і параметри технології виробництва); в) фінансування.



Рис. 1. Модель п’яти сил конкуренції за Портером М.

Джерело: [2]

Так, конкуренція на ринку формується внаслідок дії п’яти факторів: суперництва між конкуруючими продавцями однієї галузі; потенціалу входження в галузі нових фірм; спроб підприємств інших галузей залучити покупців даної галузі на бік

своїх товарів-замінників; ринкової сили та контролю за умовами угоди з боку постачальників

ресурсів; ринкової сили та контролю за умовами угоди з боку покупців продукції

[6,7]. Наведені чинники досить довгий час були основними у формуванні

конкурентної стратегії підприємства як на внутрішньому, так і на інтернаціональному рівнях. У даному випадку забезпечення конкурентоспроможності підприємства може бути структуроване за рівнями стратегічного управління (оперативний, тактичний і стратегічний), та забезпечене власними критеріями та методами оцінки конкурентоспроможності підприємства (рис.2).

Варто зазначити, що у контексті конкурентоспроможності підприємства їх значення є лише відносним – щодо витрат виробництва і збуту одного підприємства до витрат іншого. Тому успіх в міжнародній конкуренції



ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Оперативний рівень Тактичний рівень Стратегічний рівень

Конкурентоспроможність продукції Критерій – показник конкурентоспроможності продукції

Загальний стан підприємства Критерій – комплексний показник стану підприємства

Інвестиційна привабливість Критерій – зростання акціонерної вартості підприємства

Методи оцінки: - евристичний метод; - кваліметричний метод; - комплексний метод.

Методи оцінки: - комплексна оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства.

Підходи до оцінки: - порівняльний; - витратний; - доходний; - опціонний.

Рис. 2 Забезпечення та оцінка конкурентоспроможності підприємства на основі «виробничих» чинників досягнення конкурентних

переваг. Джерело: (власна розробка).

визначають не стільки самі чинники виробництва, скільки те, де і наскільки продуктивно вони застосовуються. Тому серед внутрішніх чинників найважливішу роль грає рівень якості управління компанією, вміння ефективно здійснювати ділові операції в умовах постійних змін на ринку.

Заключення та висновки. Авторська позиція полягає в тому, що в умовах глобалізації і становлення інформаційного суспільства конкурентоспроможність підприємства визначається спільною дією трьох чинників: а) фінансового стану; б) стійкості функціонування; в) ступеню розвитку виробничих систем підприємства, кожен з яких може бути оцінено відповідним інтегральним показником. Підприємство є конкурентоздатним на товарних ринках і ринках факторів виробництва за умови, що кожен з інтегральних показників знаходиться в допустимих межах, які визначаються характером виробничої системи підприємства, бізнес-середовища.

Визначено, що забезпечення конкурентоспроможності підприємства є перетином усіх засад організації фінансово-господарської діяльності, оскільки тут поєднується їх спільна мета – досягнення максимальної ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Проте принципи формування системи забезпечення конкурентоспроможності підприємства є лише основою для формування механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю, про що мова піде у наступному підрозділі.

Література: 1. World competitiveness yearbook [Електронний ресурс] / IMD Bussiness



School. – 2011. – Режим доступу: http://www.imd.org/research/publications/wcy/index.cfm

2. Reports [Електронний ресурс] | World Economic Forum/ – 2011/ – Режим доступу: http://www.weforum.org/reports

3. Stonehouse G. Competitive Advantage Revisited: Michael Porter on Strategy and Competitiveness / G. Stonehouse, B. Snowdown // Journal of Management Inquiry. – 2007. – vol. 16 – № 3. – р.р. 256-273.

4. Wixted B. Innovation System Frontiers / В. Wixted. - Springer Berlin Heidelberg. - 2009. - р.р. 59-87.

5. Porter M. How Competitive Forces Shapes Strategy / M. Porter // Harvard Bussiness Rewiev. – №2. – р. 137-145.

6. Porter M. The Competitive Advantage of Nations: With a New Introduction / M. Porter. – N.Y.: The Free Press, Palgrave Tenth Edition, 1998. – 855 p.

7. Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: ЗАО “Издательство БИНОМ”, 1998.

Abstract In this paper, such category as the competition researched. Company competition, or

competitiveness, pertains to the ability and performance of an agricultural firm, sub-sector or country to sell and supply agricultural goods and services on a grain market, in relation to the ability and performance of other firms, sub-sectors or countries in the same market.

Competition defined as one of the driving forces of the enterprise development. There are four levels of competitive relations that are further described in the research. In addition to the economic aspect of the competition, managerial side has been identified. The characteristic features of competitiveness of an agricultural enterprises are determined.

Analysis of the conceptual study instrument of the main effects of competition on the market and assessing the strength and the weakness of each of them is presented as a model of five forces of competition. Ensuring the competitiveness of the enterprise is structured according to levels of strategic management, presented in graphical form of the material.

Key words: competition, levels of the competition, competitiveness of an agricultural enterprise, evaluation of the competitiveness.

References: 1. World competitiveness yearbook / IMD Bussiness School. – 2011 online

http://www.imd.org/research/publications/wcy/index.cfm 2. Reports World Economic Forum/ – 2011online / http://www.weforum.org/reports 3. Stonehouse G. Competitive Advantage Revisited: Michael Porter on Strategy and

Competitiveness / G. Stonehouse, B. Snowdown // Journal of Management Inquiry. – 2007. – vol. 16 – № 3. – р.р. 256-273.

4. Wixted B. Innovation System Frontiers / В. Wixted. - Springer Berlin Heidelberg. - 2009. - р.р. 59-87.

5. Porter M. How Competitive Forces Shapes Strategy / M. Porter // Harvard Bussiness Rewiev. – №2. – р. 137-145.

6. Porter M. The Competitive Advantage of Nations: With a New Introduction / M. Porter. – N.Y.: The Free Press, Palgrave Tenth Edition, 1998. – 855 p.

7. Tomson A., Formbi D. Ekonomika firmy: perevod s angl.-M.:ZAO “Izdatel’stvo BINOM”, 1998.

Науковий керівник: д.е.н., проф. Бурєннікова Н.В.

стаття відправлена 06.10.2017 ©Марчук Л.М.


https://en.wikipedia.org/wiki/Market_(economics)


ЦИТ: ua317-066 УДК 339.137

КАЧЕСТВО И КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ПРОДУКЦИИ

QUALITY AND COMPETITIVENESS OF AGRICULTURAL PRODUCTS

к.е.н., доц. Суліма Н.М. / с.е.s., as prof. Sulima N.N. студент Нежуренко Л.М./ student Negurenko L.N.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, вул. Героїв Оборони 15, 03041

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kiev, 15 Heroiv Oborony Street, 03041

Аннотация. Рассмотрены вопросы формирования качества и

конкурентоспособности сельскохозяйственной продукции. Ключевые слова: качество продукции, конкурентоспособность, управление

качеством. В рыночных условиях в качестве основы конкурентоспособности

предприятия выступает, прежде всего, качество его продукции. Именно качество определяет выживаемость предприятия на рынке и позволяет нарастить темпы эффективности производства.

Целью исследования является определение тенденций развития производства качественной и конкурентоспособной сельскохозяйственной продукции, а также составляющих элементов системы качества продукции.

Качество продукции - это совокупность ее свойств, которые характеризуют меру возможности данной продукции удовлетворять потребности потребителей согласно ее целевому назначению. Как показывает мировой опыт, качество продукции является функцией от уровня развития научно-технического прогресса и степени реализации его результатов в производство. Чем высшее качество продукции, тем полнее удовлетворяются потребности потребителей и эффективнее разрешаются социально-экономические проблемы развития общества [1].

Современное состояние производства сельскохозяйственной продукции характеризуется высокими требованиями потребителей к ее качественным характеристикам. Повышенные требования выдвигаются к ее экологичности, влиянию на здоровье и самочувствие потребителей, отсутствие генномодифицированных компонентов. В этой связи, особенную актуальность приобретают вопросы формирования качества сельскохозяйственной продукции на всех этапах создания, хранения, переработки, транспортировки и реализации.

Качество продукции является одним из важнейших факторов успешной деятельности любого предприятия. На сегодня во всем мире стали существенно более жестокими требования, которые выдвигаются потребителем к качеству любой пищевой продукции, основой которой является продукция сельского хозяйства. Потребитель желает не только качественно питаться, но и быть уверенным в том, что продукты питания не зададут вреда здоровью ни сейчас,



ни в будущем. Продукция сельскохозяйственного производства должна отвечать

национальным и международным стандартам, нормам, правилам и техническим условиям. При реализации продукции к ней прилагаются сертификаты качества, акты апробации и другая документация, которая является гарантом качества продукции. Эта документация максимально информирует потребителя о товаре и стимулирует его к покупке. Качество продукции - является наилучшей рекламой для продукции сельскохозяйственного производства.

Украина имеет большой аграрный сектор, который производит большую номенклатуру пищевой продукции. Поэтому Украина является крупным экспортером пищевой и сельскохозяйственной продукции, особенно в пределах СНГ, а также в большое количество зарубежных стран. Украина является постоянным поставщиком зерновых и масличных культур на мировые рынки. Большая часть их экспортируется Ближнему Востоку, Восточной Европе и государств-членов ЕС. С 2001 года Украина стала крупным экспортером молочных продуктов [2].

В настоящее время одним из серьезных вопросов для украинских предприятий является создание системы качества, что позволяет обеспечить производство конкурентоспособной продукции. Система качества важна при проведении переговоров с заграничными заказчиками, которые считают обязательным условием наличие у производителя системы качества и сертификата на эту систему, выданного авторитетным сертификационным органом. Система качества должна учитывать особенности предприятия, обеспечивать минимизацию расходов на разработку продукции и ее внедрение. Потребитель желает иметь уверенность, что качество продукции, которая поставляется, будет стабильным и стойким.

Качество сельскохозяйственной продукции комплексное понятие, которое характеризует эффективность предпринимательской деятельности производителя и является важнейшим фактором его конкурентоспособности. В связи с активизацией неценовых форм конкурентной борьбы (экологичность производства, хранения и переработки продукции, отсутствие генномодификованих компонентов) вопросы качества сельскохозяйственной продукции приобретают особенную актуальность. Сущность проблемы в том, что значительное количество сельскохозяйственных производителей не владеет методикой формирования рационального качества продукции.

При производстве сельскохозяйственной продукции система качества должна выступать в качестве подсистемы управления предприятием и включать совокупность организационной структуры, методик, процессов и ресурсов, необходимых для управления качеством.

Система управления качеством сельскохозяйственной продукции должна включать совокупность управляющих органов и объектов управления (процессов производства, переработки и хранения), которые взаимодействуют. Управление качеством сельскохозяйственной продукции необходимо рассматривать, как подготовку и внесение в план по качеству значений показателей качества новой продукции, необходимость изменения показателей



качества существующей продукции, а также мероприятий, необходимых для достижения и обеспечения этих показателей.

При управлении качеством сельскохозяйственной продукции важными являются те аспекты, которые определяют политику в области качества, цели и ответственность, а также осуществляют их с помощью таких средств, как планирование и управление качеством.

Управление качеством предусматривает анализ внешних (естественных, конъюнктурных) и внутренних факторов (технологии сельскохозяйственного производства, ассортимент продукции, ее экологичность, обеспеченность производства техникой и персоналом), которые формируют уровень качества продукции, которая изготовляется.

По результатам анализа всех факторов складывается план обеспечения заданного уровня качества как составная часть стратегического плана, определяются критерии такого уровня, в соответствии с которыми и осуществляется организация и контроль сельскохозяйственного производства. По фактически достигнутым результатам разрабатываются организационно-технические мероприятия по обеспечению заданного уровня качества сельскохозяйственной продукции, а при необходимости - его изменении.

Современные условия нуждаются в включении в понятие качества новых элементов и аспектов, что обусловливает необходимость интеграции и кооперации разных субъектов производства и реализации сельскохозяйственной продукции, а также государственных структурных подразделений.

Одной из важнейших составляющих деятельности по управлению качеством на предприятиях является контроль, главное задание которого - проверка соответствия продукции или процесса установленным требованиям, выявления несоответствия и отклонений от нормативов с целью их устранения и дальнейшей корректировки. В сельскохозяйственных предприятиях контрольные процессы осуществляются на низком уровня, который обусловливается недостаточным обеспечением контрольно-измерительными приборами, в следствие чего преобладают субъективные, визуальные и интуитивные оценки качества.

Применение системы качества позволит предприятиям уменьшить затраты материалов, повысить качество продукции, усовершенствовать систему управления и повысить ее эффективность, повысить ответственность и дисциплинированность персонала, получить преимущества перед конкурентами, улучшить имидж предприятия в глазах партнеров, повысить инвестиционную привлекательность предприятия и стоимость бизнеса.

Существенной причиной отставания украинских товаропроизводителей в освоении системы менеджмента качества является высокая стоимость ее разработки, внедрения и сертификации. Это по силам только большим корпорациям и предприятиям.

Литература: 1. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і



перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с. 2. Гладченко В.Я., Гречко Т.Ю. Якість і безпека сільськогосподарської

продукції // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. -Х., 2012. т. Вип. 124: Механізація с.-г. вир-ва. - Т. 2.-С.288-292

Abstract

Key words: quality of products, competitiveness, management by quality. References: Current state of production of agricultural products is characterized by high

consumers’ demands for their quality properties. Increased demands are put towards their environmental friendliness, the impact on health and well-being of consumers, and the lack of genetically modified components. In this regard, it is particularly relevant to consider quality formation of agricultural products at all stages of production, storage, processing, transportation and sales.

The products of agricultural industry must meet national and international standards, norms, rules and technical conditions.

Currently, one of the major issues for Ukrainian enterprises has become the creation of a quality system that allows ensuring production of competitive products.

The quality system should take into account the peculiarities of the enterprise, to ensure minimization of products’ development and implementation costs. Consumer wishes to be ensured that the quality of supplied products stays secure and stable.

In production of agricultural products quality system should act as an enterprise management subsystem and include a set of organizational structures, methods, processes and resources required for quality management.

References 1. Economy of agrarian enterprises : Textbook. it is a 2-ге kind/ V. G. Аndriichyk. - К.:

КNЕU, 2002. - 624 p. 2. Gladchenko V., Grechko T. Quality and safety of agricultural produce // are Announcer of

the Kharkiv national technical university of agriculture of the name of Petro Vasilenko. -Х., 2012. т. 124: Mechanization of ag. productions . - Т. 2.- P.288-292

Статья отправлена: 09.11.2017 г. © Сулима Н.Н., Нежуренко Л.Н.

ЦИТ: ua317-072 УДК 658:339.372.84 ОСОБЕННОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ СЕТЕВОЙ РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛИ

FEATURES OF RETAIL TRADE ENTERPRISES к.э.н., доцент Писарюк С.Н. / c.e.s., as.prof. Pisariuk S. N.

Севастопольский государственный университет, Севастополь, ул. Университетская 33, 299053

Sevastopol State University, Sevastopol, Universitetskaya 33, 299053 Аннотация. В статье рассматривается современная сетевая розничная

торговля. Приведены определения, характеристики и особенности предприятий сетевой розничной торговли. Рассмотрены основные функции, увеличивающие ценность товаров и услуг, реализуемых сетевой розничной торговлей, а также тенденция ритейла.

Ключевые слова: ритейл, особенности, тенденции, основные функции, сетевая розничная торговля, сетевые предприятия розничной торговли.



Вступление. Сфера розничной торговли является динамичной и высокодоходной

отраслью отечественной экономики. Она оказывает непосредственное влияние на уровень жизни населения страны и её регионов, на функционирование и развитие производственной сферы.

Розничная торговля является одним из индикаторов состояния экономики и отражает динамику реальных денежных доходов населения и потребительских цен. Зарубежные предприятия сетевой розничной торговли, появившиеся на отечественном рынке с середины 90-х гг. ХХ столетия стали серьезными конкурентами отечественным предприятиям торговли. Сетевая торговля имеет почти вековую историю развития. По мере эволюции мировой экономики изменялись не только масштабы, но и форматы торгового бизнеса.

Для повышения эффективности деятельности и конкурентоспособности отечественных предприятий сетевой розничной торговли необходимо знать и учитывать особенности данной сферы деятельности.

Основной текст Теоретико-методические вопросы изучения различных аспектов розничной

торговли, и в частности сетевой розничной торговли, находятся в центре внимания научных исследований ученых и свидетельствуют об актуальности данной проблематики.

Вопросы теории и практики розничной торговли рассматриваются в работах А.Н. Азарян [20], В. В. Апопия [21], Б. Берман [2], И. А. Бланка [3], Д. Джоббера [5], Ю.З. Драчука [6], К. Канаян, Р. Канаян [7], Т.С. Колесник [10], И. М. Копича [21], Н.С. Косара [11], Дж. Ланкастера [5], В.В. Лисицы [13], Л.А. Лигоненко [23], И.А. Маркиной [14], А. Нортона [17], И. М. Подкаменного [18], А. В. Потороко [19], С. Уолтона [25], Л. Хасис [26], А. А. Шубина [22], Л. М. Шульгиной [27] и др.

Отдавая должное исследованиям ученых, отметим, что много вопросов данной области, характеризующейся динамичными изменениями, остаются недостаточно проработанными и обуславливают необходимость дальнейших исследований. К таким аспектам относятся и вопросы, связанные с особенностями отечественной сетевой розничной торговли и ее адаптационными возможностями.

Целью исследования является определение основных тенденций и особенностей отечественной сетевой розничной торговли в современных условиях рыночной экономики и глобализации экономических процессов.

Б. Берман и Дж. Эванс в своей работе, темой рассмотрения которой является методы планирования и принятия оптимальных решений, рассматривают основные проблемы сферы розничной торговли. Ученые исследуют поведение потребителей, использование информационных систем и технологических новшеств, местоположение и форматы объектов торговли, особенности сетей розничной торговли [2]. В исследовании организации сетевой розничной торговли Л. Хасис анализирует этапы становления и развития отечественных розничных сетей и их перспективы, сосредоточивая внимание на стратегическом управлении сетями и их активами [26]. И. Красюк



и Т. Парамонова рассматривают вопрос обеспечения конкурентоспособности предприятий розничной торговли [16]. Д. Джоббер и Дж. Ланкастер описывают механизмы осуществления продаж в розничной торговле [5].

Большинство ученых считают, что сфера розничной торговли – одна из тех, что развивается наиболее динамично [1; 9]. А. Бадьин и В. Тамберг, а также К. Ковалев, С. Уваров, П. Щеглов подчеркивают, что с появлением новых форматов, изменением роли оптовых продавцов, приходом иностранного капитала, совершенствованием коммуникаций конкуренция становится более жесткой, что требует применения самых современных концепций управления [9, с. 8].

М. Леви и Б. Вейтц приводят следующее определение: «розничная торговля (ритейл, ритейлинг, ритейлинговий бизнес) – это совокупность видов предпринимательской деятельности, что увеличивает ценность товаров и услуг, которые продаются потребителям и предназначены для личного или семейного использования». Под розничным торговцем ученые подразумевают компанию, которая продает потребителям товары и услуги, предназначенные для личного пользования, последнее звено в каналах распределения, связывающих производителей и покупателей [12, c. 17].

Деятельность торговых сетей наряду с другими предприятиями розничной торговли имеет свои особенности. Непрерывные поставки товаров, оптимальные партии заказов, распределение оборота по отделам продаж и супермаркетами, контроль за расходами и доходами по операционным функциям определяют дальнейшую рентабельность, как в супермаркетах, так и отдельных их подразделениях. В. Марцин, исследуя отечественную экономику торговли, указывает, что этой отрасли принадлежит важное место в системе рыночных отношений, поскольку она реализует основную часть предметов потребления, производящихся промышленностью и сельским хозяйством. Автор отмечает, что через торговлю реализуется около 70% товаров народного потребления [15, c. 26]. Управлению торговыми сетями присущи такие свойства как разветвленность, многогранность и разнообразие товарного ассортимента, скорость товарного потока, оптимизация складов и распределительных помещений.

Реализуя основную часть произведенных предметов потребления, торговля завершает процесс кругооборота денежных средств, затраченных на их производство. Функционируя в системе рыночных отношений, она играет важную роль в приобретении продуктов и оказании услуг другим отраслям экономики. На этом основании В. Марцин делает вывод, что торговля играет важную роль в экономике государства [15, c. 26].

Формирование торговых сетей, в том числе сетей супермаркетов, начало происходить в конце 90-х годов с развитием супермаркетов «Сильпо» и «Фуршет». В то время, основы управления торговыми сетями были исследованы К. Канаян, Р. Канаян и А. Канаян, которые в своей работе систематизируют теорию и практику создания и управления торговых предприятий на постсоветском пространстве [7]. Однако в то время, разветвленность сетей была минимальна и не давала возможность



рассматривать эффективность деятельности со стороны основных подразделений розничной торговли.

Т. Кент, О. Омар определяют торгово-розничные компании как коммерческие организации, которые продают потребителю товары и услуги для личного и домашнего потребления. Ученые отмечают, что производители и оптовики продают товары другим предприятиям, которые перепродают их в той же или иной форме. Именно розничный продавец устанавливает конечную связь, продавая товары конечному потребителю [8, c. 9, 10] (рис. 1).

Рис. 1. Традиционный процесс реализации товаров и услуг

Источник: [8, c. 10] М. Леви и Б. Вейтц, а также И.Р. Губанова выделяют следующие основные

функции, увеличивающие ценность товаров и услуг реализуемых розничными торговцами [4; 12, c. 20 22-23]:

1. Обеспечение определенного ассортимента товаров и услуг. Все розничные торговцы предлагают несколько видов продукции, однако каждый из них специализируется на определенном ассортименте.

2. Дробление партий поступающих товаров. Снижая затраты на перевозку, как правило, производители отправляют розничным торговцам большие партии товаров в соответствующей упаковке и таре. Розничные торговцы предлагают продукты в небольших количествах, соответствующих запросам потребителей.

3. Хранение запасов. Чтобы потребитель смог приобрести любой товар из обычного ассортимента. В результате потребители хранят дома небольшое количество товаров, зная, что их всегда можно купить в магазине. Поддерживая определенный объем запасов, розничные торговцы создают дополнительное преимущество для потребителей, так как затраты последних на хранение сокращаются и есть возможность использовать сэкономленные средства другим способом.

4. Обеспечение сервиса. Розничные торговцы предоставляют покупателям услуги, облегчающие процесс покупки и использования товаров (покупка в кредит). Торговля демонстрирует имеющиеся у нее товары так, что потребители имеют возможность рассмотреть их, подержать в руках, попробовать еще до совершения покупки. У розничных торговцев могут быть специальные работники, которые консультируют потребителей.

Все вышеперечисленные действия составляют от 20 до 50% стоимости продаваемых в розницу товаров и дают возможность розничным торговцам увеличить ценность товаров и услуг для покупателей [12, c. 23].

Т. Кент, О. Омар рассматривают сетевые розничные магазины, которыми они считают магазины, принадлежащие компании с отделениями, в которых продают товары сходного типа, имеющих однотипное оформление и

Производитель

Оптовик

Сетевая розничная компания

Потребитель



одинаковые технологии организации торговли [8, c. 33]. К. Ковалев, С. Уваров и П. Щеглов определяют торговую сеть как

«объединенные в единую сеть специализированные магазины в виде отдельных строений, магазинов на территории крупных торговых центров или арендованных отделов универмагов» [9, c. 35].

М. Леви и Б. Вейтц выделяют понятие «корпоративная торговая сеть» и отмечают, что она состоит из десятков и сотен торговых точек, принадлежащих одному собственнику, в таких сетях часть решений принимается централизованно. Также исследователи отмечают, что размеры розничных торговых сетей варьируют от двух торговых точек до корпораций, имеющих более 1000 магазинов (Safeway, Wal-Mart, Kmart и JC Penney) [12, c. 62-63].

Упомянутые выше авторы, а также Т. Кент и О. Омар приводят основные особенности сетевых розничных магазинов [80, c. 33].

Можно сделать вывод о том, что основными особенностями сетевых структур в торговле являются:

− возможность стандартизировать торговые операции и получить экономию на масштабах операций;

− сокращение средств на рекламу, вследствие проведения единой рекламной кампании;

− возможность успешных и результативных переговоров с поставщиками, учитывая преимущества сетевых розничных инструментов;

− возможность получить экономию на масштабах деятельности и организации информационной системы.

Ученые А.В. Бадьин [1 c. 30-35], Т. Кент [8, c. 7-23], К. Ю. Ковалев [9, c. 26-47], М. Леви [12, c. 42-64] рассматривают и описывают различные форматы розничных торговцев. К традиционным формам розничной торговли, таких как супермаркеты, гипермаркеты, универмаги, магазины низких цен и специализированные магазины добавились мегацентры, небольшие магазины, центры хозяйственных товаров, оптовые клубы, магазины, которые специализируются на сниженных ценах, и демонстрационные залы. Отмечается, что наибольший потенциал развития в странах с переходной экономикой имеют магазины типа гипермаркет / мегацентр. В последнее время в большей степени проявляет себя новая тенденция ритейла – освоение торговыми сетями новых форматов. Компании, которым принадлежат сети дискаунтеров, строят гипермаркеты, а владельцы супермаркетов открывают «магазины у дома» [9, c. 38-42].

М. Леви и Б. Вейтц описывают супермаркет как продовольственный магазин самообслуживания, предлагающий бакалейные товары, мясо и другие продукты питания, и имеет ограниченное предложение непродовольственных товаров [12, c. 42-43].

К. Ковалев, С. Уваров и П. Щеглов отмечают, что супермаркет – это магазин самообслуживания с пятью или более кассовыми аппаратами, включая гипермаркеты и магазины складского типа («кэш/энд/керри»). Рассматривая понятие «мини-маркет», авторы определяют его как магазин самообслуживания с менее чем пятью кассовыми аппаратами, и площадью до 600 кв. м [9, c. 32]. Научный взгляд в будущее 34


По результатам структурного анализа становления предпринимательской деятельности в отечественных условиях, приведенного И.П. Трегуловой наибольшую долю (более 35%) имеют виды бизнеса, которые традиционно относят к сфере торговли [24]. Условность традиционной классификации связана с тем, что именно в этой области все в большей степени проявляется интеграция различных видов деятельности: производства, торговли и услуг.

Заключение и выводы. Результаты проведенного исследования позволяют сделать выводы, что

среди указанных форм предпринимательской деятельности наиболее перспективной, представительной и целесообразной для проведения исследований – является деятельность современных предприятий сетевой розничной торговли: сетей торговых центров, гипер- и супермаркетов. Эти формы предпринимательской деятельности имеют ярко выраженную тенденцию к инновационному развитию путем дальнейшего укрупнения и повышения степени интегрированности бизнесов с созданием торговых, с фрагментами производства, развлекательно-оздоровительных центров. Структурная сложность этого вида предпринимательской деятельности обусловлена тем, что в ее составе интегрируются инновации практически во всех разновидностях такой деятельности: современные технологии продаж торговли сочетаются с различными видами производственной деятельности; встраивается также предпринимательская деятельность по оказанию различных бытовых услуг (кафе, бары, прием заказов, упаковка, доставка товаров, сдача помещений и оборудования в аренду и др.), а также современные развлекательно-оздоровительные услуги. Организационное проектирование и эффективное функционирование невозможно без применения современных информационно-компьютерных технологий. Перспективность данного вида предпринимательской деятельности обусловлена преобладающей ее долей, а также высокими темпами прироста новых мощностей в результате постоянного введения, более насыщенных инновациями объектов. Анализ тенденций [5; 7; 9; 17; 28], оценка достигнутого уровня насыщения и перспектив развития позволяют прогнозировать на средне- и долгосрочный (15 - 20 лет) периоды устойчивый рост в условиях отечественного рынка таких интегрированных центров, сетей гипер- и супермаркетов, которые являются основной формой удовлетворения потребностей покупателей в товарах повседневного спроса.

Литература: 1. Бадьин А.В., Тамберг В.В. Брендинг в розничной торговле. Алгоритм

построения «с нуля». – М.: Эксмо, 2008. – 224 с. 2. Берман Б., Эванс Дж. Розничная торговля: стратегический подход – 8-е

изд. / пер. с англ. – М.: Вильямс, 2003. – 1184 с. 3. Бланк І.О. Фінансово-економічні проблеми розвитку торговельних

підприємств України // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2004. - №5. – С. 28-39.

4. Губанова И.Р. Обеспечение эффективности деятельности предприятий розничной торговли на основе управления товарными запасами : дис. канд.



экон. наук: специальность 08.00.13 «Математические и инструментальные методы экономики (математические методы)» / И.Р. Губанова – Уфа, 2006. – 114 с.

5. Джоббер Д., Ланкастер Дж. Продажи и управление продажами – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 622 с.

6. Драчук Ю.З. Удосконалення економічних механізмів управління сучасними системами підприємств, корпорацій, галузей, регіонів, країн: монографія / за заг. ред. Ю.З. Драчука, В.Я. Швеця. – Дніпропетровськ: ДВНЗ «НГУ», 2014. – С.206–214.

7. Канаян К., Канаян Р., Канаян А., Проектирование магазинов и торговых центров. – М.: Юнион-Стандарт Консалтинг, 2005. – 424 с.

8. Кент Т., Омар О. Розничная торговля / Пер. с. англ. – М.: ЮНИТИ-ДИАНА, 2007. – 719 с.

9. Ковалев К. Ю., Уваров С. А., Щеглов П.Е. Логистика в розничной торговле: как построить эффективную сеть. – СПб.: Питер, 2007. – 272 с.

10. Колєснік Т. С. Особливості формування фінансової стратегії підприємства роздрібної торгівлі на різних стадіях його життєвого циклу // Бізнес Інформ. – 2013. – №7. // http://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-formirovaniya-finansovoy-strategii-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli-na-razlichnyh-stadiyah-ego-zhiznennogo-tsikla.

11. Косар Н.С., Крикавський Є.В., Кузьо Н.Є. Обґрунтування напрямів розвитку підприємств роздрібної торгівлі України в умовах кризи // Технологический аудит и резервы производста. – 2014. – №2 (19). // http://cyberleninka.ru/article/n/obgruntuvannya-napryamiv-rozvitku-pidpriemstv-rozdribnoyi-torgivli-ukrayini-v-umovah-krizi.

12. Леви М., Вейтц Б. А. Основы розничной торговли / пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 448 с.

13. Лісіца В.В. Тенденції та напрями інноваційного розвитку роздрібних торговельних мереж у посткризовий період // Вісник Чернігівського державного технологічного університету.– 2013. – № 2(66). – С. 136-143.

14. Маркіна І. А., Панченко В.А. Управління якістю торговельного обслуговування підприємств роздрібної торгівлі: Монографія. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2010. – 128 с.

15. Марцин B.C. Економіка торгівлі. – К.: Знання, 2006. – 402 с. 16. Микитенко Н. Особливості проектування операційної системи у сфері

послуг // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2009. – № 4. // http://visnik.knteu.kiev.ua/files/2009/03/9.pdf.

17. Нортон А. Продажи как увлекательный бизнес. – М.: Бератор-Пресс, 2003. – 352 с.

18. Підкамінний І. М., Совершенна І.О. Інноваційний розвиток підприємств роздрібної торгівлі // Бізнес Інформ. – 2013. – №1. // http://cyberleninka.ru/article/n/innovatsionnoe-razvitie-predpriyatiy-roznichnoy-torgovli-1.

19. Потороко А.В., Окольнишникова И.Ю. Управление объемами продукции на предприятиях оптово-розничной сети, с целью оптимизации


http://cyberleninka.ru/article/n/obgruntuvannya-napryamiv-rozvitku-pidpriemstv-rozdribnoyi-torgivli-ukrayini-v-umovah-krizi

http://cyberleninka.ru/article/n/obgruntuvannya-napryamiv-rozvitku-pidpriemstv-rozdribnoyi-torgivli-ukrayini-v-umovah-krizi

http://catalog.uccu.org.ua/opacunicode/index.php?url=/auteurs/view/5338/source:default

http://cyberleninka.ru/article/n/innovatsionnoe-razvitie-predpriyatiy


затрат предприятий сферы услуг // Вестник Южно-Уральского государственного университета. – 2012. – №30. // http://cyberleninka.ru/article/n/ upravlenie-obemami-produktsii-na-predpriyatiyah-optovo-roznichnoy-seti-s-tselyu-optimizatsii-zatrat-predpriyatiy-sfery-uslug#ixzz3S7kvmRi0.

20. Садеков А.А., Азарян Е.М., Виноградова Е.В., Локтев Э.М., Саркисян Л.Г. Реорганизация бизнес-процессов в торговых центрах: Монография – Донецк: ДонДУЕТ им. М. Туган-Барановского, 2006. – 230 с.

21. Система регулювання внутрішньої торгівлі України: Монографія / [В. В. Апопій , І. М. Копич, О. Г. Біла та ін.]; за ред. В. В. Апопія , І. М. Копича . – К.: Академвидав , 2012. – 424 с.

22. Совершенствование бизнес-процессов в розничном торговом предприятии: Монография / под общ. ред. А.А. Шубина, А.А. Садекова. – Донецк: ДонГУЕТ им. М. Туган-Барановского, 2006. – 197 с.

23. Трансформаційні процеси в торгівлі України в умовах інтернаціоналізації: Монографія / [Л. О. Лігоненко , Г. М. Богославець , Г. Л. Піратовський та ін.]; за ред. Л. О. Лігоненко . – К.: КНТЕУ, 2009. – 334 с.

24. Трегулова И.П. К вопросу становления малого бизнеса в регионе // Вестник Севастопольского национального технического университета. – 2010. – Вып. 73. – С.36-42.

25. Уолтон С. Сделано в Америке: как я создал Wal-Mart. – М.: Альпина Паблишер, 2011. – 224 с.

26. Хасис Л. А. Розничные торговые сети в современной экономике. – М.: УРСС, 2004. – 80 с.

27. Шульгіна Л.М., Юхименко В.В. Методика оцінювання ефективності стратегічного управління інноваційним розвитком підприємств // Вісник економіки транспорту і промисловості. – Харків: Укр.держ.академія залізничного транспорту – 2013. – № 41. – С. 234–245.

28. Global market research 2007-2013 : ESOMAR industry reports [Електронний ресурс] // The European Society for Opinion and Market Research. // http://www.esomar.org.

Abstract The article examines the modern retail trade. Reviewed definitions, characteristics and

features of retail trade. The main features that increase the value of goods and services sold by the retail trade, as well as the trend of retail has been examined.

Keywords: retail, features, trends, main functions, retail trade, retail enterprise. References: 1. Badin A.V., Tamberg V.V.(2008) Brending v roznichnoy torgovle. Algoritm postroyeniya

«s nulya» [Branding in retail trade. Algorithm for constructing from scratch], 224p. 2. Berman B., Evans J. (2003). Retail: the strategic approach - 8 th ed., 1184p. 3. Blank I.O. (2004). Fіnansovo-ekonomіchnі problemi rozvitku torgovelnih pіdpriemstv

Ukraїni [Financial and economic problems of the development of trade enterprises of Ukraine] pp. 28-39.

4. Gubanova I.R. Ensuring the effectiveness of retailers on the basis of inventory management: dis. Cand. econ. Sciences: specialty 08.00.13 "Mathematical and Instrumental Methods of Economics (Mathematical Methods)" / I.R. Gubanova - Ufa, 2006. - 114 p.

5. Jobber D., Lancaster J. Sales and sales management - M .: UNITY-DANA, 2002. - 622 p. 6. Drachuk Yu.Z. Improvement of economic mechanisms of management of modern systems



of enterprises, corporations, industries, regions, countries: monograph / per colleagues. Ed. Yu.Z. Drachuka, V.Ya. Swede - Dnipropetrovsk: State University "NGU", 2014 - C.206-214.

7. Kanayan K., Kanayan R., Canayan A., Designing of shops and shopping centers. - Moscow: Union-Standard Consulting, 2005. - 424 p.

8. Kent T., Omar O. Retail trade / Trans. from. Eng. - M .: UNITY-DIANA, 2007. - 719 p. 9. Kovalev K. Yu., Uvarov SA, Shcheglov PE Logistics in retail: how to build an effective

network. - St. Petersburg: Peter, 2007. - 272 p. 10. Kolesnik T. S. Peculiarities of the formation of financial strategy of the retail company at

different stages of its life cycle // Business Inform. - 2013. - №7. // http://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-formirovaniya-finansovoy-strategii-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli-na-razlichnyh-stadiyah-ego-zhiznennogo-tsikla.

11. Kosar N.S., Kricavsky Ye.V., Kuzio N.E. Substantiation of directions of development of enterprises of retail trade of Ukraine in the conditions of crisis // Technological audit and production reserves. - 2014 - # 2 (19). // http://cyberleninka.ru/article/n/obgruntuvannya-napryamiv-rozvitku-pidpriemstv-rozdribnoyi-torgivli-ukrayini-v-umovah-krizi.

12. Levy M., Weitz B. A. Basics of retail trade / per. from english ed. Yu. N. Kapturyrovskogo. - St. Petersburg: Publishing House "Peter", 1999. - 448 p.

13. Lisitsa V.V. Trends and trends of innovation development of retail trade networks in the post-crisis period // Bulletin of Chernihiv State Technological University .- 2013. - No. 2 (66). - pp. 136-143.

14. Markina I.A., Panchenko V.A. Quality management of retail services for retailers: Monograph. - Kirovograd: Imex-LTD, 2010. - 128 p.

15. Marcin B.C. Trade Economy. - K .: Knowledge, 2006. - 402 p. 16. Nikitenko N. Features of Designing an Operating System in Services // Bulletin of the

Kiev National Trade and Economic University. - 2009. - No. 4. // http://visnik.knteu.kiev.ua/files/2009/03/9.pdf.

17. Norton A. Sales as an exciting business. - Moscow: Berator Press, 2003. - 352 p. 18. Pidkaminnyi I. M., Perfectly I.O. Innovative development of retail enterprises // Business

Inform. - 2013. - №1. // http://cyberleninka.ru/article/n/innovatsionnoe-razvitie-predpriyatiy-roznichnoy-torgovli-1.

19. Potoroko AV, Okolnishnikova I.Yu. Managing the volume of products at wholesale and retail network enterprises, in order to optimize the costs of service enterprises // Vestnik of the South Ural State University. - 2012. - № 30. // http://cyberleninka.ru/article/n/ upravlenie-obemami-produktsii-na-predpriyatiyah-optovo-roznichnoy-seti-s-tselyu-optimizatsii-zatrat-predpriyatiy-sfery-uslug # ixzz3S7kvmRi0.

20. Sadekov A.A, Azaryan E.M., Vinogradova E.V., Loktev E.M., Sarkisyan L.G. Reorganization of business processes in shopping centers: Monograph - Donetsk: DONDUT them. M. Tugan-Baranovsky, 2006. - 230 p.

21. System of regulation of domestic trade of Ukraine: Monograph / [V. V. Apopia, I. M. Kopych, O. G. Bil, et al.]; for ed. V. V. Apopia, I. M. Kopych. - K .: Akademvidav, 2012. - 424 p.

22. Perfection of business processes in a retail trade enterprise: Monograph / under total. Ed. A.A. Shubina, A.A. Sadekova. - Donetsk: DonSUET them. M. Tugan-Baranovsky, 2006. - 197 p.

23. Transformation processes in Ukrainian trade in conditions of internationalization: Monograph / [L. O. Ligonenko, G. M. Bogoslavets, G. L. Pyatatovsky and others.]; for ed. L.O.Ligonenko. - K .: KNTEU, 2009. - 334 p.

24. Tregulova I.P. To the question of the formation of small business in the region // Bulletin of the Sevastopol National Technical University. - 2010. - Issue. 73. - P.36-42.

25. Walton S. Made in America: how I created Wal-Mart. - Moscow: Alpina Pablisher, 2011. - 224 p.

26. Khasis L.A. Retail trade networks in the modern economy. - M .: URSS, 2004. - 80 p. 27. Shulgina L.M., Yukhimenko V.V. Methodology for evaluating the effectiveness of

strategic management of innovative development of enterprises // Bulletin of economy of transport


http://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-formirovaniya-finansovoy-strategii-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli-na-razlichnyh-stadiyah-ego-zhiznennogo-tsikla

http://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-formirovaniya-finansovoy-strategii-predpriyatiya-roznichnoy-torgovli-na-razlichnyh-stadiyah-ego-zhiznennogo-tsikla

http://cyberleninka.ru/article/n/innovatsionnoe-razvitie-predpriyatiy-roznichnoy-torgovli-1

http://cyberleninka.ru/article/n/innovatsionnoe-razvitie-predpriyatiy-roznichnoy-torgovli-1


and industry. - Kharkiv: Ukr.deg.academy of rail transport - 2013. - No. 41. - P. 234-245. 28. Global market research 2007-2013 : ESOMAR industry reports [Електронний ресурс]

// The European Society for Opinion and Market Research. // http://www.esomar.org. Статья отправлена: 10.11.2017 г.

©Писарюк С.Н. ЦИТ: ua317-080 УДК 332.142.4.6:339.434

УДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНИХ ФОРМ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ СФЕРИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

IMPROVEMENT OF MODERN FORMS OF FINANCIAL-CREDIT INSTITUTES OF THE NATURAL RESORCES USING

д.е.н., проф. Рогач С.М./ prof. Rogach S.M. ORCID:0000-0001-6940-1935

Національний університет біоресурсів і природокористування України Київ, вул. Героїв Оборони 11, 03041


Анотація. У статті проаналізовано сучасні форми фінансово-кредитних

інститутів та проблеми фінансового забезпечення сфери природокористування в Україні. З урахуванням зарубіжного досвіду обґрунтовано пріоритетні напрями удосконалення фінансово-кредитного механізму регулювання сфери природокористування через використання альтернативних джерел фінансування природоохоронних проектів, створення екологічних фондів, урегулювання екологічного оподаткування, запровадження форм державно-приватного партнерства.

Ключові слова: фінансово-кредитні інститути, сфера природокористування, фінансово-кредитний механізм, екологічний податок, екологічні фонди, державно-приватне партнерство.

Вступ. У сучасних умовах загострення екологічних та економічних проблем, особливої актуальності набуває удосконалення фінансових відносин у сфері природокористування й охорони навколишнього природного середовища. Повноцінний розвиток національного господарства в умовах лібералізації економічної політики та інституціоналізації різноманітних форм підприємницької діяльності вимагає розвиненої ринкової інфраструктури, де провідну роль відіграють фінансово-кредитні інститути. З огляду на це, спектр національної політики має включати стимулюючі важелі, які зможуть зацікавити фінансово-кредитні установи вкладати інвестиційні ресурси у сферу господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу та екологічну інфраструктуру.

Аналіз проведених досліджень. Проблема удосконалення фінансово-кредитного забезпечення сфери природокористування перебуває у центрі уваги науковців, представників виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також представників фінансових органів України. Дана проблематика активно піднімається у працях відомих вітчизняних учених, зокрема, В.Алієва,



А.Бодюка, О.Веклич, Л.Горбач, О.Кашенко, Л.Мельника, В.Міщенка, Г.Погріщука, О.Рюміна, М.Хвесика та інших. Однак, позиції науковців і фахівців щодо формування багаторівневих бюджетних систем потребують критичного узагальнення, дослідження можливостей і передумов для їх застосування та удосконалення.

Метою статті є дослідження проблем функціонування діючої системи фінансово-кредитних інститутів сфери природокористування та обґрунтування пріоритетних напрямів її удосконалення.

Основний текст. На базі чинного в Україні природоохоронного, податкового і бюджетного законодавства сформовано фінансово-кредитний механізм, який містить як запровадження зборів за природні ресурси, надання пільг при оподаткуванні, так і систему фінансового забезпечення природоохоронних заходів. Кошти зазначених фондів можуть використовуватися лише за цільовим призначенням, тобто для фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів [1].

Відповідно, система фінансово-кредитних інститутів є складовою ча-стиною загальногосподарського механізму регулювання сфери природокористування і представляє собою структуру, що включає окремі підсистеми, блоки та їх елементи (рис. 1).

Практичне значення взаємозв'язків основних блоків та елементів фінансово-кредитного механізму сфери природокористування полягає у їх сприянні ефективнішому вирішенню завдань раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, а також досягненню необхідної його якості. Важливий також розподіл компетенції щодо регулювання взаємодії підсистем фінансово-кредитного механізму між органами управління різного ієрархічного рівня.

Джерела екологічного фінансування можуть носити як бюджетний (кошти Державного, республіканського та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища), так і позабюджетний характер (добровільні внески, кредити та позики фінансових установ, гранти міжнародних організацій).

Разом з тим, слід зазначити, що питома вага видатків держбюджету на охорону навколишнього природного середовища залишається низькою - 0,42% і має тенденцію до зменшення. Питома вага відповідних видатків у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни становить лише 0,15% [2].

Ідея про відновлення самостійного каналу фінансування раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища в Україні через позабюджетні екологічні фонди є досить поширеною серед управлінців та вчених-економістів. Зокрема, її висловлюють в роботах О. Веклич, О. Кашенко, О. Павленко [3, 4, 5, 6] та ряд інших авторів.

Базовим механізмом державного фінансування природоохоронних заходів та програм є фонди охорони навколишнього природного середовища, які представляють собою спеціалізовані інститути концентрації грошових коштів з метою цільового фінансування екологічних потреб. На сьогодні запроваджено Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди



Рис. 1. Система фінансово-кредитних інститутів сфери

природокористування охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних державних бюджетів.

Екологічні фонди як юридичні інституційні суб’єкти функціонують в Болгарії, Чехії, Угорщині, Словаччині, Польщі, Російській Федерації, Естонії. У перших чотирьох країнах вони створені на загальнонаціональному рівні, в Польщі - на загальнодержавному (Національний фонд охорони навколишнього середовища та водного господарства) і регіональних (воєводських ) рівнях. Екологічні фонди функціонують і в країнах з високо розвинутою ринковою економікою, наприклад у Франції, Нідерландах, «Суперфонд» у США [7, с. 77].

Головною метою створення позабюджетних екологічних фондів в Україні було формування автономного, незалежного від бюджету фінансування природоохоронної діяльності. При цьому передбачалося, що кошти екофондів мають не підміняти, а доповнювати бюджетні кошти і кошти, що виділяються для даної мети підприємствами-природокористувачами. На думку науковців, без функціонування позабюджетних фондів неможливо розв'язати конкретні екологічні проблеми, особливо в умовах хронічного дефіциту Державного бюджету [4, с. 70].

Фахівці зазначають, що платежі за користування природними ресурсами, які виконують функцію екологічного податку в Україні, хоча і становлять значні суми, однак мають яскраво виражений фіскальний характер. Екологічний податок спрямований головним чином на поповнення бюджетних коштів справляється за рахунок експлуатації та забруднення природного

Управління фінансово-кредитним механізмом сфери природокористування

Фінансове забезпечення функціонування об’єктів у сфері природокористування

Фінансово-кредитні важелі регулювання природоохоронної діяльності в сфері природокористування

Реалізація законодавчих, правових, контрольних функцій

Законодавчо-нормативні акти

Бюджетні асигнування

Власні кошти господарських суб’єктів

Позабюджетні асигнування

Екологічне кредитування

Фінансово-економічні важелі

Фінансово-адміністративні важелі



середовища. Таку ситуацію не можна вважати задовільною, оскільки бюджетні доходи від природокористування широко застосовуються для виправлення інших перекосів у економіці [6, с. 22].

Тому, зрозумілою є необхідність одночасної зміни й адресності зворотного фінансування зібраних коштів товаровиробникам-забруднювачам для підтримки конкретних екологічних програм. Пропонована цільова спрямованість зворотного надходження коштів від екологічного податку через позабюджетні фонди охорони природи дозволяє також нагромаджувати потрібні фінансові ресурси на місцевому рівні та інвестувати дохід від екологічного податку в субсидування чи кредитування природоохоронних заходів безпосередньо для підприємств-товаровиробників тієї самої галузі.

Доцільно змінити й порядок стягнення екологічного податку, а саме: нараховувати суму податку не із собівартості екологічно деструктивної продукції (тобто не включати її до ціни і не перекладати на споживача), а з прибутку товаровиробника, і в такий спосіб економічно стимулювати його до екологічно конструктивних змін у технології виробництва, а відтак - і до скорочення забруднення навколишнього середовища; закласти в основу розрахунків екологічного податку принцип залежності від середніх граничних витрат товаровиробників на зменшення забруднення; запровадити коефіцієнти коригування суми екологічного податку залежно від зростання або зниження концентрації токсичних речовин в оподатковуваній продукції, тобто встановити прогресивне або регресивне екологічне оподаткування. Необхідно також запровадити систему моніторингу за наявністю, освоєнням та використанням природних ресурсів місцевого значення, щоб розширити податкову базу стягнення зборів за використання конкретних природних ресурсів, тим більше вони в повному обсязі надходять до бюджетів територіальних громад. Завдяки запропонованим заходам можна очікувати підвищення ефективності цього інструменту як стимулятора обмеження виробництва і споживання безпосередньо екологічно небезпечної або ресурсномісткої продукції.

Досвід розвинутих країн показує, що активне застосування екологічного податку сприяє зниженню загального рівня забруднення природного середовища. У цих країнах значного поширення набув підхід доповнення (заміщення) податків на працю і капітал податками на забруднення. Знижуючи рівень інших податків, які стягуються з підприємства, екологічний податок виконує функцію субсидування його фінансової діяльності.

Важливим питанням, що має науково-практичне значення є розробка нетрадиційних ринкових джерел фінансування природоохоронної діяльності, наприклад, запровадження екологічного лізингу, страхування екологічних ризиків, залучення екологічних інвестицій, запровадження механізму «озеленення» податкової системи.

Вирішення цих питань вимагає стабільності в економіці та податковому законодавстві, обґрунтованості та виваженості при їх змінах. Такий досвід уже накопичений у Чехії, Словаччині, де на п'ять років звільняють від оподаткування прибуток, отриманий підприємством при впровадженні сонячної, вітрової, гідроелектричної енергії. В Польщі надаються податкові



пільги при використанні відходів виробництва, при інвестиціях на охорону довкілля в сільському господарстві і не оподатковуються добровільні внески та діяльність громадських екологічних організацій [8, с. 134-140].

Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі, з точки зору екології, підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню першочергових завдань у короткотерміновий період.

З метою посилення відповідальності підприємств та інших природокористувачів за порушення діючих норм і правил використання природних ресурсів необхідно удосконалити систему економічних санкцій за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів у вигляді штрафних платежів. Їх розмір повинен забезпечувати умови, за яких порушення стає невигідним з точки зору госпрозрахункових інтересів природокористувача. З досвіду розвинених країн, штрафні платежі встановлюються в кратному розмірі щодо нормативних показників плати або щодо величини недоодержаного прибутку.

Разом з тим, такі платежі націлені здебільшого на відшкодування збитків, уже завданих екосистемам. При такій орієнтації на перший план виступає відшкодування уже заподіяної шкоди, але втрачається регулююча роль платежу. В цьому аспекті, важливим є регулювання не тільки самого відшкодування, а й причин формування (виникнення) шкоди.

Враховуючи, що фонди охорони навколишнього природного середовища консолідовані у бюджеті і зазнають впливу негативних факторів бюджетного фінансування, надзвичайно важливим вбачається питання про прийняття Закону України «Про Національний екологічний фонд». Він має бути основною державною фінансовою інституцією в природоохоронній діяльності.

За експертними оцінками, річний бюджет Національного екологічного фонду на загальнодержавному та регіональному рівнях від консолідації екологічних платежів може становити близько 500 млн. грн. [7, c. 281].

Національний екологічний фонд на загальнодержавному рівні та республіканський АР Крим, обласні, міські екологічні фонди з метою реалізації єдиної екологічної політики повинні складати відповідну інституцію та бути об'єднаними за асоційованим принципом, що забезпечить надійні можливості взаємного страхування, кредитування, мобілізації ресурсів при виконанні спільних екологічних проектів.

Необхідно створити, крім Національного екологічного фонду, дохідну частину якого планується формувати за рахунок зборів за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення довкілля, ще один Екологічний фонд, доходами якого можуть бути кошти в рахунок погашення країнами-кредиторами боргів, за умови фінансування природоохоронних заходів за визначеними міжнародними пріоритетами (так звана «екологічна конверсія боргів»). Варто розглянути можливості «екоконверсії» щодо внутрішньої заборгованості (лише безнадійної) підприємствами-



забруднювачами за всіма видами податків, зборів, у тому числі через систему взаємозаліків, вексельних зобов'язань. Уведення системи платежів за забруднення призвело до появи підприємств-боржників. Одним із рішень цієї проблеми може бути зарахування природоохоронних інвестицій підприємств-боржників у рахунок внесення платежів за забруднення.

Ефективне функціонування зазначених вище інститутів вимагає відповідної законодавчої підтримки. Адже, сьогодні в Україні недосконалість законів доповнюється їх нестабільністю. Не відповідає вимогам часу законодавство щодо створення в рамках спеціалізованих фінансово-кредитних установ ефективного механізму акумуляції вільних коштів для реалізації інвестиційних та інноваційних програм та проектів раціонального природокористування.

Відсутність у держави і територіальних громад достатньої концентрації фінансових ресурсів для здійснення модернізації, реконструкції і технічного переоснащення природно-ресурсних об’єктів, обумовлює необхідність впровадження перспективних схем підприємницької діяльності, які дадуть змогу залучити приватний капітал для розбудови низько ліквідних та недостатньо інвестиційно привабливих об’єктів природоохоронної інфраструктури. Найбільш прийнятною формою взаємодоповнення регулюючих механізмів держави й бізнесу в сфері природокористування є державно-приватне партнерство, під час якого держава передає компанія частину своїх традиційних функцій.

Державно-приватне партнерство більшістю фахівців розглядається як найбільш дієва форма консолідації зусиль держави та підприємницьких структур щодо реалізації масштабних інфраструктурних проектів, які забезпечать розвиток сфери природокористування на якісно новому рівні. Важливою перевагою цієї форми підприємництва є збереження державного управління тими об’єктами, приватизація яких в умовах нестабільності базисних інститутів ринкової економіки деструктивно впливає на соціально-економічний розвиток країни. Впровадження державно-приватного партнерства потребує прозорого правового оформлення щодо забезпечення балансу інтересів держави та підприємницьких структур. Переваги такої форми підприємницької діяльності доводить світовий досвід. Зокрема, ще у березні 2005 року Рада Європи офіційно рекомендувала європейським країнам використовувати механізми державно-приватного партнерства для інфраструктурних перетворень.

Зважаючи на сучасні тенденції децентралізації владних інституцій, проекти приватно-державного партнерства особливе значення мають на рівні місцевого та селищного самоврядування. На частку міст і селищ припадає основне навантаження з реалізації багатьох проектів в галузі соціальної інфраструктури, водного і зрошуваного господарства, дорожнього і транспортного господарства, природоохоронної інфраструктури. Враховуючи, що головна проблема, з якою стикається місцева влада, полягає в нестачі фінансових ресурсів, то залучення приватного капіталу до вирішення соціально-економічних завдань на рівні територіальних громад є важливою



формою партнерства, обумовленого вимогами часу. Висновки і пропозиції. Таким чином, інституціоналізація фінансово-

кредитної системи, впровадження інституту державно-приватного партнерства в сучасних умовах модернізації національної економіки повинна не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти раціональному, економічно доцільному та екологічно безпечному природокористуванню завдяки застосуванню достатньо жорстких заходів щодо відповідальності за нераціональне використання природних ресурсів.

Процес вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів у сучасних умовах має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).

Література: 1. Офіційний портал Верховної Ради України: - [Електронний ресурс] -

Режим доступу : http://www. rada.gov.ua/ 2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/. 3. Веклич О. Удосконалення економічних інструментів екологічного

управління в Україні / О.Веклич // Економіка України. – 1998. -№9. С. 65-74 4. Кашенко О.Л. Фінансові аспекти екологічних платежів / О.Л.Кашенко//

Фінанси України, 2009, № 1, с. 36-38 5. Павленко О.О. Урахування екологічних та природоохоронних

податкових надходжень у економічних розрахунках / О.О.Павленко // Вісник СумДУ. Серія «Економіка». - №10 (43). – 2002. – С. 167-171.

6. Економічні аспекти управління природними ресурсами та забезпечення сталого розвитку в умовах децентралізації влади в Україні / [за наук. Ред. Акад. НААН України, д.е.н., проф. М.А.Хвесика, д.г.-м.н., проф. С.О.Лизуна]. – К., 2015. – 72 с.

7. Хвесик.М.А., Голян В.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів: Монографія. – К.: Кондор, 2007. – 480с.

8. Александров І.О., Черніченко Г.О., Половян О.В. Економіко-екологічна безпека територіальних утворень та виробничих систем / І.О.Александров, Г.О.Черніченко, О.В.Половян // Регіональна економіка. – 2004. - № 1. – С. 133-142.

Abstract. It is substantiated that in modern conditions the environmental and economic problems are

exacerbated, the improvement of financial relations in the sphere of nature use and environmental protection is becoming more acute.

Accordingly the article aim is to study the problems of functioning of the existing system of financial and credit institutions in the sphere of natural resources using and to substantiate the priority directions of its improvement.

It is determined that full development of the national economics in the conditions of


http://www./

http://www.ukrstat.gov.ua/


liberalization of economic policy, decentralization and institutionalization of various forms of entrepreneurial activity requires a developed market infrastructure, where financial and credit institutions play a leading role.

The essence, problems of formation and components of the system of financial and credit institutions of regulation of the sphere of nature-making are disclosed. It is established that the share of the state budget expenditures on environmental protection in Ukraine remains low.

Taking into account the experience of developed countries and the achievements of domestic scientists, it is substantiated:

- the nessecity to restore an independent channel for financing the using of natural resources in Ukraine through extrabudgetary environmental funds. They must represent specialized institutions of concentration of funds for the purpose of financing environmental needs;

- Improvement of the system of ecological taxation, due to change of its purely fiscal orientation on ecologically oriented;

- the scientific and practical significance of the development of non-traditional market sources of financing for environmental activities, in particular, the introduction of environmental leasing, environmental risk insurance, environmental investment attraction, the introduction of a mechanism for greening the tax system;

- the need for the adoption of the Law of Ukraine "About the National Ecological Fund", which should be the main state financial institution in environmental protection activities;

Public-private partnership is the most acceptable form of complementing the regulatory mechanisms of the state and business in the field of nature management.

It is concluded that the process of formation and improvement of stable sources of financing of environmental protection measures in modern conditions should become an organic part of the system of management and regulation of the economics, stimulate the protection and reproduction of natural resource potential of the country by creating appropriate economic conditions (investment, tax, credit, etc.).

References: 1. Oficijny`j portal Verxovnoyi Rady` Ukrayiny`: - [Elektronny`j resurs] - Rezhy`m

dostupu : http://www. rada.gov.ua/ 2. Derzhavna sluzhba staty`sty`ky` Ukrayiny` [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu :

http://www.ukrstat.gov.ua/. 3. Vekly`ch O. Udoskonalennya ekonomichny`x instrumentiv ekologichnogo upravlinnya v

Ukrayini / O.Vekly`ch // Ekonomika Ukrayiny`. – 1998. -9. S. 65-74 4. Kashenko O.L. Finansovi aspekty` ekologichny`x platezhiv / O.L.Kashenko// Finansy`

Ukrayiny`, 2009, # 1, s. 36-38 5. Pavlenko O.O. Uraxuvannya ekologichny`x ta pry`rodooxoronny`x podatkovy`x

nadxodzhen` u ekonomichny`x rozraxunkax / O.O.Pavlenko // Visny`k SumDU. Seriya «Ekonomika». - #10 (43). – 2002. – S. 167-171.

6. Ekonomichni aspekty` upravlinnya pry`rodny`my` resursamy` ta zabezpechennya stalogo rozvy`tku v umovax decentralizaciyi vlady` v Ukrayini / [za nauk. Red. Akad. NAAN Ukrayiny`, d.e.n., prof. M.A.Xvesy`ka, d.g.-m.n., prof. S.O.Ly`zuna]. – K., 2015. – 72 s.

7. Xvesy`k.M.A., Golyan V.A. Insty`tucional`na model` pry`rodokory`stuvannya v umovax global`ny`x vy`kly`kiv: Monografiya. – K.: Kondor, 2007. – 480s.

8. Aleksandrov I.O., Chernichenko G.O., Polovyan O.V. Ekonomiko-ekologichna bezpeka tery`torial`ny`x utvoren` ta vy`robny`chy`x sy`stem / I.O.Aleksandrov, G.O.Chernichenko, O.V.Polovyan // Regional`na ekonomika. – 2004. - # 1. – S. 133-142.



ЦИТ: ua317-001 УДК: 332.1

ІНСТИТУЦІЙНА БАЗА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ І СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ГРОМАДИ

THE INSTITUTIONAL FRAMEWORK FOR MANAGING THE COMMUNITY'S ECONOMIC AND SOCIAL DEVELOPMENT

Аспірант, Савчук Д.М. / Postgraduate, Savchuk D.M. Тернопільський національний економічний університет,м.Тернопіль вул.Львівська

11,46020 Ternopil National Economic University, Ternopil vul. Lvivska 11, 46020

Анотація. Стаття присвячена аналізу процесів економічного і

соціального розвитку територіальних громад. Проаналізовано шляхи фінансової підтримки соціального розвитку територіальних утворень, запропоновано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення функціонування місцевого самоврядування за рахунок підвищення рівня соціального розвитку територіальних громад. Охарактеризовано інституції, які здійснюють управління соціально – економічним розвитком громади. Визначено органи місцевого самоврядування, релігійні громади, політичні партії, громадські організації, приватних підприємці як основними інституціями соціально – економічного розвитку громади.

Ключові слова: територія, розвиток, децентралізація, територіальна громада, соціальний розвиток, ресурсне забезпечення, організаційне забезпечення, законодавство, фінансування, адміністративно- територіальна реформа.

Вступ. В період розбудови соціальної ринкової економіки в Україні відбулись значні зрушення в напрямку децентралізації влади та розширення прав органів місцевого самоврядування як виразників інтересів територіальної громади. Більшість питань регіонального та місцевого економічного розвитку перебувають у компетенції місцевої влади та вирішуються на місцях, що відповідає принципам Європейської Хартії місцевого самоврядування. Досить необхідним є розмежування інституційної бази управління економічним і соціальним розвитком громади.

Основний текст. Управління соціально-економічним розвитком громади здійснюють органи місцевого самоврядування, релігійні громади, політичні партії, громадські організації, приватні підприємці та ін... Всі ці інституції в якійсь мірі співпрацюють одна із одною. Щодо релігійних громад, то можна зазначити, що нарівні з центральними органами виконавчої влади та вищими органами державного управління України місцеві органи влади (місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування) відіграють значну роль у регулюванні державно – конфесійних відносин, зокрема в реалізації державної політики у сфері зазначених відносин на місцевому рівні. Реалізація адміністративної реформи, так само як і подальша гармонізація державно – конфесійних відносин в Україні, об’єктивно потребують як аналізу повноважень та практики діяльності вказаних органів у зазначеній сфері, так і



вироблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення їх відповідної роботи [4]. Попри те що законодавство України наділяє органи місцевої влади значними повноваженнями у сфері державно-конфесійних відносин, їх діяльність у вказаній сфері, на відміну від діяльності вищих органів влади України та державного органу у справах релігій, не набула достатнього наукового висвітлення.

Ефективність функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою визначається правовими нормами, що регламентують як процедури вирішення суперечностей між інтересами держави та інтересами територіальних громад, так і механізми самоорганізації місцевих інтересів для реалізації пріоритетів місцевого соціально-економічного розвитку. Однак чинна система законодавчої регламентації взаємодії громади, депутатів, політичних партій, виконавчих комітетів рад виявилася нездатною забезпечити належний баланс інтересів місцевої спільноти з іншими активними учасниками виборчого процесу. З огляду на це актуальним є дослідження механізму взаємодії політичних партій і представницьких органів місцевого самоврядування [3].

Справжню роль партій у політичній системі і процесі політичного управління громадою можна визначити через виконувані ними функції. Вихідною функцією політичної партії в системі політичного управління містом є функція представництва інтересів тих чи інших місцевих соціальних груп – акумулювання і погодження специфічних інтересів, представлених у територіальній громаді з метою підтримки стабільності місцевої політичної системи. Важливим завданням є також практична реалізація зазначених інтересів, головним чином, шляхом використання створених і контрольованих партіями органів міського самоврядування. Серед функцій, що характеризують зв’язок політичних партій із соціальними спільнотами, слід зазначити функцію соціальної інтеграції, під якою розуміють залучення громадян у політичну систему через узгодження і взаємне інтегрування їх інтересів. Завданнями інтеграції є підтримка системи, створення умов для виживання самої політичної партії і тієї політичної системи, в якій вона діє. Поряд з функціями представництва і соціальної інтеграції також виділяється і функція політичної соціалізації – формування політичних настроїв своїх членів і прихильників. Фактором політичної соціалізації особистості є ідеологічна функція партій. Ідеологічна функція сучасної партії в контексті становлення і розвитку місцевого самоврядування виявляється в тому, що партії стають ініціаторами розробки і безпосередніми творцями тих чи інших теорій самоврядування.

Важливим напрямом розвитку і реформування місцевого самоврядування постає налагодження партнерських відносин з такими важливими суб’єктами громадянського суспільства як громадські організації. Йдеться як про окремі громадські організації, що співпрацюють з органами місцевого самоврядування, так і власні асоціації органів місцевого самоврядування. Подальший розвиток співпраці між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями зумовлений широким спектром повноважень органів місцевого самоврядування, особливо у соціальній сфері. Проте тут вони мають обмежене фінансове забезпечення та недостатню кількість



кваліфікованих працівників відповідних місцевих служб. За нових умов господарювання місцеве самоврядування потребує підтримки передусім з боку суб’єктів й інституцій громадянського суспільства. Для громадських організацій співпраця з органами місцевого самоврядування є необхідною для реалізації своїх проектів, одержання підтримки на рівні влади. Місцеве самоврядування тісно пов’язане з населенням та різноманітними громадськими структурами, що представляють інтереси різних соціальних груп – молодіжними громадськими організаціями, асоціаціями органів місцевого самоврядування, благодійними фондами. Громадські інституції відіграють важливу роль у розвитку місцевого самоврядування. Незважаючи на автономність у відношеннях між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, за останніми зберігається функція громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Громадські організації є серйозним партнером у визначенні стратегій локального розвитку, зокрема розвитку міст, районів тощо. Залучення громадських організацій є надзвичайно важливим як на етапі перспективного планування, так і в процесі реалізації розроблених програм. Лише врахування інтересів різних частин громади та забезпечення механізмів участі громадян у їх обговоренні, виконанні та моніторингу за перебігом подій закладають фундамент їх успішної реалізації.

В Україні вже сьогодні напрацьовано конкретний досвід співпраці органів місцевого самоврядування та громадського сектору стосовно практичного втілення та виконання конкретних програм. Це стосується, в першу чергу, екологічних програм та проектів у галузі охорони здоров’я. Співробітництво органів місцевого самоврядування та громадських організацій може набувати різних форм і здійснюватися у різний спосіб, залежно від контексту, в якому відбувається співпраця і відповідних особливостей органів місцевого самоврядування та громадського сектору країни. Серед них виділимо: створення спільних груп для розробки перспективного плану розвитку території, до яких входять депутати місцевого рівня й представники інституцій третього сектору; організацію при місцевих радах постійно діючих аналітичних центрів, які здійснюють оцінку та надають рекомендації з проблем та напрямів роботи; проведення відповідних соціологічних, експертних та маркетингових досліджень по з’ясуванню нагальних проблем в економічній та соціальній сферах; організацію спільних публічних заходів та досліджень громадської думки з питань формування бюджету задля забезпечення відкритого контролю громадою за процедурою його поповнення та статтями витрат; започаткування в засобах масової інформації відкритих дискусій за участю міської, районної влади та громадських організацій [1].

Органи місцевого самоврядування, згідно законодавства України не мають права втручатися у господарську діяльність підприємств і підприємців, але інтереси територіальної громади і суб’єктів господарювання, які розміщені на території цієї громади, мають багато спільного. Бізнес дає роботу членам громади, створює і утримує робочі місця, поповнює бюджет. Тому життєдіяльність міста безпосередньо залежить від ефективності роботи малого і



середнього бізнесу, стану розвитку підприємництва. В свою чергу органи місцевого самоврядування можуть впливати на розвиток підприємництва шляхом створення сприятливого бізнес-клімату. Тому співпраця влади і бізнесу в сучасних умовах має велике практичне значення. Взаємовідносини влади і бізнесу ґрунтуються на партнерських засадах. Ідеологія партнерства є основною моделлю співпраці влади і бізнесу, органу місцевого самоврядування, головними принципами її утворення і функціонування виступають: це рівнозначність інтересів міської громади і підприємств та підприємців; спільне розв’язання проблем шляхом консультацій та домовленостей; використання ресурсів влади і бізнесу на взаємну користь, широке залучення на добровільній основі представників бізнесу до місцевого самоврядування [5].

Зважаючи на значну економічну роль малого підприємництва у наповненні бюджету, стабілізації економіки міста й вирішенні проблеми зайнятості населення, завдання системного підходу до розвитку міста та підтримки бізнесу з боку органів місцевого самоврядування є пріоритетним для вирішення [2].

Висновок. Отже, якщо децентралізацію розглядати як процес передачі значної частини відповідальності, функцій і повноважень від центральних органів державної влади до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, то результатом цього має стати розмежування повноважень, функцій і відповідальності щодо надання державних і громадських послуг між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Управління соціально-економічним розвитком громади здійснюють органи місцевого самоврядування, релігійні громади, політичні партії, громадські організації, приватні підприємці та ін.. Всі ці інституції в якійсь мірі співпрацюють одна із одною. Отже, функціонування та розвиток громад в умовах адміністративно - територіальної реформи є важливим сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Результатом децентралізації стало зростання місцевих бюджетів та підвищення якості послуг на місцях.

Література: 1. Доля І., Пожидаєв. Є., Роль громадських організацій у формуванні та

розвитку оновленої системи місцевого самоврядування/ Проблеми ефективності державного управління... ,- УКРАЇНА: Cтратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006, С.99-100

2. Жаліло Я. Розвиток малого і середнього бізнесу як складова стратегії економічного зростання в Україні/ Я. Жаліло // Стратегічна панорама. – 2002. - №2. – С.107

3. Кокіц О., Козаренко І. «Особливості взаємодії політичних партій і представницьких органів місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі»,- Секретаріат Президента України/ 2014,Київ,- С.2-3

4. Решетніков Ю.Є. Роль місцевих органів влади в регулюванні державно – конфесійних відносин в Україні,- Державне управління та місцеве самоврядування , Київ, 2014,С.179

5. Слєпцов В. «Співпраця влади і бізнесу – запорука успішного розвитку



територіальної громади» ,- 25.11.2014/ Електронний ресурс,- Режим доступу: http://np.pl.ua/freeblog/spivpratsya-vlady-i-biznesu-zaporuka-uspishnoho-rozvytku-terytorialnoji-hromady/

Abstract. The article is devoted to the analysis of processes of economic and social development of territorial communities. The ways of financial support of the social development of territorial entities are analyzed, suggestions and recommendations for improving the functioning of local self-government are proposed, due to the increase of the level of social development of territorial communities. The institutions that manage social and economic development of the community are described. The bodies of local self-government, religious communities, political parties, public organizations, private entrepreneurs as the main institutions of social and economic development of the community are identified. Consequently, if decentralization is viewed as a process of transferring a large part of responsibility, functions and powers from central government to local authorities and local authorities, the result should be a division of powers, functions and responsibilities regarding the provision of public and public services between central and local executive authorities and local self-government bodies. Social and economic development of the community is carried out by local self-government bodies, religious communities, political parties, public organizations, private entrepreneurs, etc. All these institutions cooperate to some extent with each other. Consequently, functioning and development of communities in the context of administrative and territorial reform are important for the sustainable socio-economic development of the regions. The result of decentralization was the growth of local budgets and the improvement of local services.

Key words: territory, development, decentralization, territorial community, social development, resource support, organizational support, legislation, financing, administrative and territorial reform.

References: 1. Dolya I., Pozhydayev. YE., Rolʹ hromadsʹkykh orhanizatsiy u formuvanni ta rozvytku

onovlenoyi systemy mistsevoho samovryaduvannya [The role of public organizations in the formation and development of an updated system of local self-government]/ Problemy efektyvnosti derzhavnoho upravlinnya...[ The problems of the efficiency of public administration .. ] ,- UKRAINA: Ctratehichni priorytety. Analitychni otsinky [Strategic priorities. Analytical scores] – 2006, pp.99-100

2. Zhalilo YA. Rozvytok maloho i serednʹoho biznesu yak skladova stratehiyi ekonomichnoho zrostannya v Ukrayini [Development of small and medium business as a component of the economic growth strategy in Ukraine]/ YA. Zhalilo // Stratehichna panorama. – 2002. - №2. – pp.107

3. Kokits O., Kozarenko I. «Osoblyvosti vzayemodiyi politychnykh partiy i predstavnytsʹkykh orhaniv mistsevoho samovryaduvannya v Ukrayini na suchasnomu etapi» ["Peculiarities of the interaction of political parties and representative bodies of local self-government in Ukraine at the present stage"],- Sekretariat Prezydenta Ukrayiny [The Secretariat of the President of Ukraine]/ 2014,Kyyiv,- pp.2-3

4. Reshetnikov YU.YE. Rolʹ mistsevykh orhaniv vlady v rehulyuvanni derzhavno – konfesiynykh vidnosyn v Ukrayini [The role of local authorities in regulating state and confessional relations in Ukraine],- Derzhavne upravlinnya ta mistseve samovryaduvannya [Public Administration and Local Self-Government] , Kyyiv, 2014,pp.179

5. Slyeptsov V. «Spivpratsya vlady i biznesu – zaporuka uspishnoho rozvytku terytorialʹnoyi hromady» ["Cooperation of power and business is the key to the successful development of the territorial community"],- 25.11.2014/ Elektronnyy resurs,- Rezhym dostupu: [Electronic resource, - Mode of access:] http://np.pl.ua/freeblog/spivpratsya-vlady-i-biznesu-zaporuka-uspishnoho-rozvytku-terytorialnoji-hromady/

Науковий керівник: д.е.н., проф. Монастирський Г.Л. Стаття відправлена: 02.10.2017 г. © Савчук Д.М.


http://np.pl.ua/freeblog/spivpratsya-vlady-i-biznesu-zaporuka-uspishnoho-rozvytku-terytorialnoji-hromady/




ЦИТ: ua317-067 УДК 332.16:911.6 (477)

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ ECONOMIC ZONING OF UKRAINE

к.е.н., доц. Гуцул Т.А. / с.е.s., as prof. Gutsul T.A. ORCID:0000-0002-1826-240X

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, вул. Героїв Оборони 15, 03041


Анотація. Стаття присвячена питанню економічного районування

території України. Розглянуто різноманітні підходи до виділення і розвитку економічних районів з врахуванням об’єктивних умов, в ролі яких виступають наявні природні ресурси, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. Зазначено, що в процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін. Практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно повинно сприяти більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях.

Ключові слова: економічний регіон, територія поділу, регіональний розвиток.

Вступ Утворення економічних районів - об'єктивний процес, що проявляється у

розвитку і розміщенні суспільного виробництва на території окремих держав. Багато країн світу поділяються на економічні райони, тобто великі території, які можуть не збігатися з формальним адміністративним поділом, однак об’єднані господарською спеціалізацією, особливостями історичного розвитку економіки, географічним положенням, схожими природними й трудовими ресурсами тощо. Україна не є винятком. Але проблема в тому, що сучасна державна політика децентралізації та укрупнення адміністративних одиниць майже не враховують історично-сформованих сталих районів. А це може мати негативні наслідки у майбутньому.

Основний текст Галузі господарства розміщені на території держави нерівномірно, у

залежності від природних умов та ресурсів, наявності працездатного населення, особливостей географічного положення. Важливим є також розташування відносно шляхів сполучення. У зв’язку з цим виник географічний, або територіальний, поділ праці між різними частинами країни, тобто їх спеціалізація на виробництві певної продукції або наданні певних послуг. Різні за спеціалізацією території з’єднані інфраструктурою та здійснюють обмін товарами та послугами між собою.

Професор А. Топчієв у роботі «Теоретичні основи регіональної економіки»



відзначав, що районування – це своєрідна територіальна систематика, процес поділу території на певні частини, які виділяються за тією або іншою ознакою (однорідне районування) або ж по їхній сукупності й взаємодії (функціональне районування). Але кожний з виділених районів відразу ж одержує специфічну якість – своє місце розташування, тобто своє розташування щодо інших районів [1].

Теоретичні обґрунтування економічного районування одержали найбільший розвиток у роботах М.М. Колосовського. Ним був створений авторський курс лекцій з економічного районування, розроблений понятійний апарат радянської районної школи економічної географії. Саме М.М. Колосовський ввів у наукову практику такі поняття як енерго-виробничий цикл та територіально-виробничий комплекс. На його думку, основою географічного районооутворюючого процесу є «виробничо-територіальне поєднання, тобто організована в певних технічних формах громадська людська праця з енергетичним і машинним її озброєнням, прикладена до певного поєднання природних ресурсів».

Концепція економічного районування М.М. Колосовського включає такі основні положення:

1. Територія країни ділиться на економічні райони, створені за виробничими ознаками, ці райони у сукупності являють собою закінчену систему регіональних поєднань продуктивних сил.

2. Економічний район є всебічно розвинутою в економічному відношенні територією, що поєднує природні ресурси, виробничий потенціал, населення з його трудовими навичками, транспортні комунікації й інші матеріальні цінності найбільш вигідним способом у вигляді виробничо-територіального комплексу.

3. Науково-технічна політика індивідуалізується за економічними районами. Для досягнення найвищої ефективності залучаються комбіновані технологічні процеси при переробці сировини, одержанні енергії, використанні праці й устаткування, що призводять до створення районних виробничих комбінатів і виробничо-територіальних комплексів.

4. Для кожного економічного району встановлюються три категорії виробництв – районного значення (продукція споживається усередині економічного району); міжрайонного значення (для групи економічних районів); загальнодержавного значення і найвигідніші зони збуту.

5. Розвиток кожного району здійснюється в такій формі, щоб сприяти матеріальному й культурному розвитку всіх національностей країни [2].

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано виділити в Україні 9 економічних районів, а саме: Донецький (Донецька і Луганська обл.); Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.); Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.); Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.); Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.); Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.); Центрально-Український



(Черкаська і Кіровоградська обл.); Волинський (Волинська і Рівненська обл.). У 2010 році Інститутом регіональних досліджень НАН України було

розроблено нову модель районування економічного простору України. За словами авторів відповідно до векторів зовнішньоекономічних торговельних потоків може бути виділено чотири економічних райони, розвиток яких забезпечує вихід на зовнішні ринки: 1) Південний, 2) Західний, 3) Східний і 4) Центральний.

Найбільш радикальні варіанти, що обговорюються – це поділ України на дві частини: 1) Східну з центром у Донбасі та 2) Західну з центром на Галичині, які мають свою специфічну ідентичність. До авторів, які поділяли Україну на дві частини: Лівобережжя та Правобережжя відносяться М.І. Білецький та А.К. Толпиго [2]. Вони поділили Україну на географічні частини з послідуючим використанням політичного індикатора.

Висновки Сьогодні вчені висловлюють думки, що потрібно не тільки об’єднувати

селищні та районні ради, що запроваджується відповідно до реформи, а й задуматися про зміну обласного устрою в бік соціально-економічного районування. Адже, з одного боку, це дасть змогу зменшити витрати на управлінський апарат, а з другого – сприятиме ефективнішому розвитку всіх територій України з урахуванням їх особливостей.

Процес роботи над формуванням та управлінням економічними районами в Україні не припиняється і стає ще більш актуальною. Економічне районування в сучасних умовах розглядається як спосіб управління господарством у територіальному розрізі, як основа розроблення й реалізації державної регіональної політики. Економічний район є важливою складовою державної регіональної політики. Одночасно, це територіальна природно-господарська цілісність, що має свою специфіку - історичну, природну, соціальну, економічну, а також свій потенціал і умови розвитку, що є основою регіонального управління.

Література: 1. Топчієв О.Г. Теоретичні основи регіональної економіки (навчальний

посібник)/ О.Г.Топчієв.- К.: Вид-во УАДА, 1997. 2. Регіональна економіка: Навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора

В.І. та ін. - 2-ге вид., доповн. і переробл.; За ред. / В.К. Збарського та В.І. Мацибори. – К. :ЦП «КОМПРИНТ», 2014. – 363с.

3. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. По данным социологических опросов // ПОЛИС. - 1998. - № 4. - С.75.

Abstract Many countries of the world are divided into economic areas, large areas that may not

coincide with the formal administrative division, but are combined by economic specialization, features of historical economic development, geographical location, similar natural and labor resources, etc. Ukraine is not an exception. But the problem is that the modern state policy of decentralization and consolidation of administrative units almost does not take into account



historically formed districts. And it may have negative consequences in the future. Professor A. Topciyev in his work "Theoretical Foundations of Regional Economics" noted

that zoning is a kind of a territorial taxonomy, a process of division of territory into certain parts, which are allocated on one or another basis (homogeneous zoning) or by their totality and interaction (functional zoning). But each of the allocated areas immediately receives a specific quality - its location, which means its location in relation to other areas.

Theoretical substantiation of economic zoning was mostly established in the works of Kolosovsky M.M. In his opinion, the basis of the geographic district-forming process is "a production-territorial combination, which is organized in certain technical forms of public human labor with energy and machine equipment, applied to a certain combination of natural resources."

The Council for the Development of Productive Forces of the National Academy of Sciences of Ukraine proposed to allocate 9 economic zones (districts) in Ukraine, namely: Donetsk (Donetsk and Lugansk region); Pridniprovsky (Dnipropetrovsk and Zaporizhia region); Northeast (Poltava, Sumy, Kharkiv region); Capital (Kiev, Chernihiv, and Zhytomyr region); Black Sea Region (Autonomous Republic of Crimea, Odesa, Mykolayiv and Kherson regions); Carpathian (Lviv, Ivano-Frankivsk, Zakarpattia and Chernivtsi region); Podilsky (Vinnitsa, Ternopil and Khmelnytsky regions); Central Ukrainian (Cherkasy and Kirovograd region); Volyn region (Volyn and Rivne region).

The Institute of Regional Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine developed a new model of economic zoning of Ukraine. According to the authors, consistent with the vectors of foreign trade flows, four economic regions can be distinguished, the development of which provides a full access to foreign markets: 1) Southern, 2) Western, 3) Eastern and 4) Central.

Nowadays, scholars have suggested that it is necessary not only to unite the settlement and district councils, which are being introduced in accordance with the reforms, but also to think about changing the regional structure towards socio-economic zoning. After all, on the one hand, this may reduce the costs of the management apparatus, and on the other hand, it may contribute to much more effective development of all territories of Ukraine, taking into account their specific characteristics.

The process of formation and management of economic regions in Ukraine does not stop and becomes even more relevant nowadays. Economic zoning in modern conditions is considered as a way of managing the economy in a territorial perspective, as the basis for development and implementation of state regional policy. Economic region is an important part of the state regional policy. At the same time, it is a territorial natural-economic integrity with its own specificity - historical, natural, social, economic, as well as its potential and conditions for development, which are the basis of regional governance.

Key words: economic region, the division territory, the regional development. References: 1. Topchiyev O.G. Teorety`chni osnovy` regional`noyi ekonomiky` (navchal`ny`j posibny`k)/

O.G.Topchiyev.- K.: Vy`d-vo UADA, 1997. 2. Regional`na ekonomika: Navch. posibny`k / Zbars`ky`j V.K., Macy`bora V.I. ta in. - 2-

ge vy`d., dopovn. i pererobl.; Za red. / V.K. Zbars`kogo ta V.I. Macy`bory`. – K. :CzP «KOMPRY`NT», 2014. – 363s.

3. Beleczky`j M.Y`., Tolpыgo A.K. Nacyònal`no-kul`turnыe y` y`deology`cheskyè oryèntacy`y` naseleny`ya Ukray`nы. Po dan¬nыm socyòlogy`chesky`x oprosov // POLY`S. - 1998. - # 4. - S.75.

Статья отправлена: 09.11.2017 г. © Гуцул Т.А.



ЦИТ: ua317-033 УДК 657

ФІНАНСОВА ОРЕНДА НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ: ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ В ОРЕНДАРЯ

FINANCIAL RENT OF UNAUTHORIZED ASSETS: FEATURES OF ACCOUNT FOR RENTALS

студентка 6 курсу магістратури Вітюк В.В. / student of 6th year of magistracy Vitiuk V.V. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Васильківська 90А, 03028

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kiev, Vasylkivska 90A, 03028

Анотація. У статті розглядаються теоретичні аспекти та законодавчо-нормативне регулювання операцій з фінансової оренди необоротних активів, досліджується поняття теперішньої вартості мінімальних орендних платежів та наводиться формула для її розрахунку. Також в роботі зазначені особливості відображення орендарем на рахунках бухгалтерського обліку операцій з оприбуткування орендованих необоротних активів та нарахування і сплати орендного платежу.

Ключові слова: фінансова оренда, ануїтет, необоротний актив, мінімальний орендний платіж.

Вступ. У сучасних умовах складної економічної ситуації в країні дуже актуальним

стає питання використання фінансової оренди з метою оновлення матеріально-технічної бази підприємств. У зв’язку з відсутністю необхідних сум оборотних коштів, для придбання обладнання, підприємства починають користуватися послугами фінансового лізингу. Найбільш актуальним це питання є для підприємств сільськогосподарського виробництва, металообробної та фармацевтичної промисловості та в цілому підприємств, які займаються безпосередньо процесом виробництва, в якому задіяна велика кількість технічного обладнання, машин, складів тощо. Оскільки чинна законодавчо-нормативна база не повністю висвітлює всі бухгалтерські аспекти фінансової оренди, питання обліку таких послуг залишається відкритим та потребує детального дослідження. Отже, метою статті є дослідження теоретичних основ фінансової оренди необоротних активів, а також особливості відображення таких операцій орендарем на рахунках бухгалтерського обліку.

Основний текст. Питання обліку фінансової оренди необоротних активів досліджується у

працях вітчизняних науковців і фахівців у галузі обліку та економічного аналізу, зокрема Р. Ф. Бруханського, В. В. Гливенко, Г. В. Лебедик, В. С. Лень, Т. Н. Мурашко, Г. В. Мисаки, В. М. Шарманської, І. В. Шершун та інших. Здобутки вітчизняних науковців у повному обсязі висвітлюють теоретичні аспекти обліку фінансової оренди, але, наразі, у час активного реформування сфери бухгалтерського обліку і наближення його до МСБО, важливим аспектом є моніторинг останніх нововведень та розгляд практичних засад бухгалтерського обліку фінансової оренди.

Поняття фінансової оренди розглядається у Положенні (стандарті)



бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО 14 «Оренда»), відповідно до якого фінансова оренда – це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з перелічених ознак:

1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

2) орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди;

4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди;

5) орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання;

6) орендар може подовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;

7) орендаможе бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди;

8) доходи або втрати від змін справедливої вартості об'єкта оренди на кінець терміну оренди належать орендарю [4].

Отже, розглянемо облік фінансової оренди необоротних активів у орендаря. Орендар – це фізична або ж юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом фінансової оренди від орендодавця. Об’єкт, який одержаний у фінансову оренду, відображається у бухгалтерському обліку одночасно як актив і зобов'язання за найменшою на початок строку оренди оцінкою: справедливою вартістю активу або ж теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів [2]. Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» справедливою вартістю основних засобів (як і в цілому необоротних активів) є сума, за яку можливо продати актив або оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату [3]. Зазвичай, це є вартістю об’єкта фінансової оренди, яка вказана у договорі та супровідних первинних документах.

Згідно з П(С)БО 14 мінімальні орендні платежі – це платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені на суму гарантованої ліквідаційної вартості [4]. Отже, теперішня вартість суми мінімальних орендних платежів (яка буде дорівнювати справедливій вартості об’єкта оренди) розраховується за формулою:

(1)

де ТВА – теперішня вартість мінімальних орендних платежів; А –сума мінімального орендного платежу, що сплачується регулярно

(ануїтет); n – кількість періодів, за які сплачується орендна плата і нараховуються



відсотки; i – ставка відсотка для вказаного періоду. Тепер розглянемо обліковий аспект оприбуткування необоротного активу,

який є об’єктом фінансової оренди. При веденні обліку операцій з фінансової оренди необхідно робити проведення, які стосуються, по-перше, відшкодування самої вартості обладнання, по-друге, нарахування та сплати фінансових витрат (відсотків). На кожну дату внесення платежу необхідно розраховувати суму фінансових витрат (множенням залишку заборгованості на кінець періоду на відповідну відсоткову ставку). У той же час, вартість обладнання розподіляється по періодам сплати платежу і дорівнює різниці між ануїтетом та фінансовими витратами (відсотками) за період. Отже, узагальнимо інформацію з обліку оприбуткування орендованого необоротного активу (табл.1).

Таблиця 1 Проведення з оприбуткування орендованих необоротних активів у

орендаря № Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків

Дт Кт 1 Отримано необоротний актив

від орендодавця за справедливою вартістю (без

ПДВ)

152 «Придбання (виготовлення)

основних засобів» (або 153, 154, 155)

531 «Зобов’язання з фінансової оренди»

2 Перекласифіковано частину довгострокової заборгованості

в поточну у сумі платежів відшкодування вартості

необоротного активу за перші 12 місяців (без ПДВ)

531 «Зобов’язання з

фінансової оренди»

611 «Поточна

заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в

національній валюті» 3 Відображено податковий

кредит із ПДВ на підставі зареєстрованої податкової

накладної

641/ПДВ «Розрахунки за

податками»

531 «Зобов’язання з

фінансової оренди»

4 Відображено податковий кредит з ПДВ на підставі зареєстрованої податкової

накладної (від суми операції, зазначеної у п.2)

641/ПДВ «Розрахунки за

податками»



національній валюті» 5 Введено необоротний актив в

експлуатацію 10 «Основні

засоби» (або 11, 12, 16)

152 «Придбання (виготовлення)

основних засобів» (або 153, 154, 155)

Авторська розробка. При оприбуткуванні необоротного активу одночасно із зарахуванням його

на баланс, потрібно визнати зобов’язання на рахунку 531 у сумі вартості такого



активу. Після цього частину вартості необоротного активу, яка розподілена на перші 12 місяців, необхідно перенести до складу поточної заборгованості на рахунок 611. Окрім того, на кожну наступну дату балансу необхідно переводити з рахунку 531 на рахунок поточної заборгованості кожен наступний платіж з відшкодування вартості орендованого активу (оскільки з часом нові зобов’язання перестають бути довгостроковими і стають поточними).

Після зазначених проведень орендар відображає суму податкового кредиту з ПДВ, оскільки відповідно до пп.14.1.191 ПКУ передання об’єкту фінансової оренди прирівнюється до постачання товару з метою ПДВ[1], відображає на рахунку 152 (або 153, 154, 155) супутні витрати на доведення необоротного активу до стану, придатного для його використання та вводить необоротний актив в експлуатацію.

На наступному етапі необхідно розглянути питання фінансових витрат (сум відсотків, які необхідно буде сплатити за користування необоротним активом). Різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об'єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є фінансовими витратами орендаря і відображається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду [4].

Як було сказанораніше, для того, щоб визначити фінансові витрати за період, необхідно помножити залишкову суму зобов’язання з оренди на кінець кожного з періодів на відсоткову ставку за цей період. Відсоткові витрати з фінансової оренди будуть відображатися на рахунку 952 одночасно збільшуючи зобов’язання на рахунку 684. Отже, узагальнимо інформацію з обліку нарахування та сплати орендного платежу (табл.2).

Необхідно також зазначити, що у фінансовій звітності залишок за кредитом рахунку 531 «Зобов’язання з фінансової оренди» буде відображатися у формі № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)», статті 1515 «Інші довгострокові зобов’язання», а за кредитом рахунку 611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті» - у рядку 1610 «Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями» цього Звіту. Фінансові витрати періоду (обороти за дебетом рахунку 952 «Інші фінансові витрати») знайдуть відображення в рядку 2250 «Фінансові витрати» форми № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» [5].

Висновки. Отже, як було сказано раніше, при веденні обліку операцій з фінансової

оренди необхідно акцентувати увагу на двох аспектах: по-перше, на відшкодуванні самої вартості обладнання, по-друге, на нарахування та сплату відсотків за користування активом. На відміну від операційної оренди, необоротний актив, взятий у фінансову оренду, буде зараховано на баланс підприємства на відповідний субрахунок рахунку 10. Всі фінансові витрати будуть обліковуватися на рахунку 952 «Інші фінансові витрати» та зменшувати фінансові результати підприємства.



Таблиця 2 Проведення з нарахування та сплати орендного платежу

№ Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків Дт Кт

1 Сплачено перший орендний платіж (тільки у сумі

платежу за відшкодування вартості активу, оскільки за перший період орендар ще не має відсоткових витрат)



національній валюті»

311 «Поточні рахунки

в національній валюті»

2 Переведено довгострокову заборгованість до складу

поточної (у сумі наступного платежу з відшкодування

вартості активу)

531 «Зобов’язання з фінансової оренди»




3 Нараховано фінансові витрати (відсотки)

952 «Інші фінансові

витрати»

684 «Розрахунки за нарахованими відсотками»

4 Сплачено другий орендний платіж (у сумі платежу за відшкодування вартості активу та нарахованих

фінансових витрат)






684 «Розрахунки за нарахованими відсотками»



5 Списано нараховані та сплачені фінансові витрати

на фінансовий результат

792 «Результат фінансових

операцій»

952 «Інші фінансові

витрати» Авторська розробка. Питання фінансової оренди дійсно є наразі вкрай актуальним. Операції, з

отримання необоротних активів у фінансову оренду, дають змогу підприємствам збільшувати свою матеріально - технічну базу, навіть якщо вони не мають велику суму вільних обігових коштів. Даний вид операцій є дуже поширеним закордоном, зокрема, у Європі. Ми вважаємо, що Україна повинна наслідувати приклад іноземних держав, підтримувати та вдосконалювати правовий та економічний аспекти фінансової оренди, оскільки це дозволить підприємствам різних видів діяльності розвиватися та, таким чином,



підтримувати національну економіку.

Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та

доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/law/show/27.

2. Про лізинг: Закон України від 23.03.1998 № 01-8/104 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_104800-98.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.00 № 92 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0487-00.

5. Василенко А. Фінансова оренда в орендаря: оподаткування та облік / А. Василенко. – Все про бухгалтерський облік, № 33, 2017. – С. 10-17.

Abstract This article is about the theoretical aspects, legislative and regulatory regulation of financial

leases of non-current assets, the concept of the present value of minimum lease payments and the formula for its calculation. The article specifies the features of the tenant's reflection in the accounting accounts of transactions on the leasing of non-leased assets, as well as the accruals and payment of the lease payment. It was also noted that an important issue is the reflection of financial costs. They represent the amount of percent that will be required to pay for the use of an irreversible asset. The article reflected the accounting practices that need to be made to reflect the financial costs.

Keywords: financial lease, annuity, non-current asset, minimum lease payment. References 1. The Tax Code of Ukraine dated 02.12.2010 № 2755-VI (with amendments and additions)

[Electronic resource]. - Mode of access: http://zakon.rada.gov.ua/law/show/27. 2. About leasing: Law of Ukraine dated 23.03.1998 № 01-8 / 104 (with amendments and

additions) [Electronic resource]. - Mode of access: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_104800-98.

3. Regulation (standard) of accounting 7 "Fixed assets", approved by the Order of the Ministry of Finance of Ukraine dated April 27, 2004 No. 92 (with amendments and modifications) [Electronic resource]. - Mode of access: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00.

4. Regulation (standard) of accounting 14 "Lease", approved by the Order of the Ministry of Finance of Ukraine dated July 28, 2000 No. 181 (with amendments and modifications) [Electronic resource]. - Mode of access: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0487-00.

5. Vasilenko A. (2017). Lease to Tenant: Taxation and Accounting. Everything about accounting, 33rd ser., рр. 10-17.

Стаття відправлена: 07.11.2017 р. ©Вітюк В. В.



ЦИТ: ua317-057 СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ

TAXATION OF INSURANCE COMPANIES Ковтун Л.І. / Kovtun L

Київського національного університету імені Тараса Шевченка Київ, Васильківська 90А, 03022

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Vasylkivska 90A, 03022

Анотація. В статті розглядаються особливості системи оподаткування

страхових компаній в Україні, що мають бути враховані при організації діяльності страхових компаній та проаналізовано системи оподаткування страхових компаній зарубіжних країн. Досліджено динаміку податкових надходжень з податку на прибуток страхових компаній в Україні. Запропоновано шляхи поліпшення системи оподаткування страхових компаній в Україні.

Ключові слова: страхова компанія, система оподаткування, податок на прибуток, податкові надходження.

Вступ. Оподаткування діяльності страхових компаній потребує вивчення не лише відповідних законодавчих і нормативних актів з оподаткування, а й законодавства щодо страхової справи. Діяльність страхових компаній охоплює страхову діяльність та діяльність, яка не пов’язана зі страхуванням (інвестиційна та інша діяльність). Страхова діяльність має свою відмінність з іншим порядком оподаткування.

В сучасних умовах господарювання за нестійкої економічної, політичної ситуації діяльність страхових компаній гальмується наявністю суттєвих проблем і перешкод, спричинених постійними змінами в оподаткуванні, а це призводить до уповільненості їх розвитку. На сьогоднішній день, однією з актуальних проблем є розробка та реалізація обґрунтованої та ефективної державної фіскальної політики, яка повинна бути спрямована на розвиток страхових компаній та стимулювання їх діяльності.

Огляд літератури. Дослідженням питань оподаткування діяльності страхових компаній займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти як: О.Д. Вовчак, Н.О. Гура, Г.Ю. Коблянська, В.С. Лень, Р.Е. Островерха, В.Г. Швець

Основний текст. Система оподаткування – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються у порядку, установленому відповідними законами держави.

Відповідно до Закону України «Про страхування», страховиками визначаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також отримали ліцензію [1].

Відповідно до п.п. 134.1.1 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який



визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ.

Особливості оподаткування страховика встановлено п. 141.1 ПКУ. Згідно з п.п. 141.1.1 страховики сплачують податок на прибуток за ставкою, визначеною відповідно до п. 136.1, та податок на дохід за ставкою, визначеною відповідно до підпунктів 136.2.1 та 136.2.2 ПКУ. Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків (п. 136.1).

У свою чергу, п.п. 141.1.2 ПКУ передбачено, що об'єкт оподаткування страховика, до якого застосовується ставка, визначена відповідно до пп. 136.2.1 та 136.2.2 ПКУ, розраховується як сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих за договорами страхування і співстрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу об'єкта оподаткування страховика тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування. Відповідно до пп. 136.2.1 та 136.2.2 під час провадження страхової діяльності юридичних осіб - резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах:

3 відсотки за договорами страхування від об'єкта оподаткування, що визначається у п.п. 141.1.2 ПКУ;

0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52 1, 14.1.52 2 і 14.1.116 ПКУ [2].

Отже, ПКУ передбачено 2 об’єкти оподаткування страховика: прибуток від страхової і нестрахової діяльності страховика, що оподатковується за загальною ставкою 18 відсотків, та дохід від страхової діяльності, для оподаткування якого застосовуються різні ставки. Тобто під кожний об’єкт оподаткування виокремлено правила і ставки. При цьому, як встановлено у п. 136.5, податок на дохід від страхової діяльності є частиною податку на прибуток [3].

Нарахований страховиком податок на дохід за ставкою, визначеною в п.п. 136.2.1 ПКУ, є різницею, яка зменшує фінансовий результат до оподаткування такого страховика (п.п. 141.1.1).

Отже, об’єктом оподаткування податком на прибуток страховика, що оподатковується за ставкою, встановленою п. 136.1, є фінансовий результат до оподаткування, визначений за правилами бухгалтерського обліку, який формується, у тому числі з урахуванням доходів та витрат від страхування, відкоригований на різниці. Одночасно дохід за договорами страхування оподатковується за ставкою, встановленою п.п. 136.2.1 ПКУ.



При цьому нарахований страховиком податок на дохід є різницею, яка зменшує фінансовий результат до оподаткування такого страховика.

Платники податку на прибуток, які здійснюють страхову діяльність, подають Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897, зареєстрована у Міністерстві юстиції 11.11.2015 № 1415/27860 [4].

Розглянемо податкові надходження до Зведеного бюджету держави податку на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України (рис.1) [5].

Рис. 1. Надходження податку на прибуток страхових організацій до

Зведеного бюджету протягом 2011-2016 рр.

Таблиця 1 Частка податку на прибуток страхових організацій у загальних

надходженнях податку на прибуток підприємств до Зведеного бюджету протягом 2011-2016 рр.

Показник 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Податок на прибуток страхових організацій, млн. грн.

591,64 748,18 970,16 711,47 854,67 1052,13

Всього податку на прибуток, млн. грн.

55096,98 55793,02 54993,85 40201,48 39053,17 60223,23

Частка податку на прибуток страхових організацій, %

1,07 1,34 1,76 1,77 2,19 1,75



Як видно з графіка, протягом останніх років обсяги надходжень від податку на прибуток страхових організацій є дуже нерівномірними. Так, за результатами 2016 року надійшло 1052,13 млн. грн. податку на прибуток, що на 23,10% більше, ніж аналогічні надходження 2015 року.

Національне податкове регулювання в кожній державі є унікальним, а його створення здійснюється на основі традицій і особливостей фінансової системи. В зарубіжних країнах, незважаючи на активні інтеграційні процеси на страхових ринках та існування загальних підходів до оподаткування страхових компаній, все ще переживають індивідуальні рішення при виборі ставок та порядку сплати податків. Практично єдиним прецедентом формування універсального підходу є дворівнева система податкового регулювання страхової діяльності, в основу якої покладені принципи Європейського Союзу, рекомендовані до впровадження в національні законодавства держав-членів. Податок на страхову премію або його аналоги зустрічаються у всіх західноєвропейських державах і США [6].

Висновки та пропозиції. Отже, система оподаткування діяльності страхових компаній має деякі проблеми, що потребують їх вирішення. Перспективним напрямом удосконалення оподаткування діяльності страхових компаній може бути перехід страховиків на диференційовану систему оподаткування, що значно зменшить можливості участі страхових компаній у схемах податкової оптимізації, виведення коштів за кордон та бажання приховати реальні прибутки. Це дасть поштовх для розвитку страхування в нашій країні, оскільки саме страхова індустрія є важливим компонентом ринкової економіки, що захищає добробут людей та приносить прибуток за рахунок інвестицій тимчасово вільних грошей в перспективні проекти.

Удосконалення механізму оподаткування страхових компаній повинно здійснюватися на державному рівні, тобто шляхом прийняття відповідних законів. Необхідно покращувати кількісно-технічні аспекти податків і зборів (знижувати ставки, розширювати податкову базу) та модифікувати обліково-інформаційні аспекти (вдосконалювати податкову звітність, впроваджувати системи комп’ютеризовані програми сплати податків та зборів).

Література: 1. Закон України «Про страхування» №85/96-ВР із змінами від 07.03.1996//

Відомості Верховної Ради. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua. 2. Податковий кодекс України № 2755 - VІ від 02.12.2010р. зі змінами та

доповненнями. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

3. Лист ДФС від 27.01.2016 № 1559/6/99-99-19-02-02-15 4. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форми

Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» від 20.10.2015р. № 897

5. Офіційний сайт Державної казначейської служби України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. treasury.gov.ua

6. Пономарьова О.Б., Синюк А.О., Підгірний А.Т. Оподаткування


http://zakon2.rada.gov.ua/

http://zakon4.rada.gov.ua/

Том 3. Выпуск 7 Менеджмент и маркетинг

страхових компаній в Україні: зарубіжний досвід, проблеми та перспективи / О.Б. Пономарьова, А.О. Синюк, А.Т. Підгірний // Молодий вчений. – 2016. - № 12(39). – с. 847-851.

Abstract. In the article, the features of the system of taxation of insurance companies are examined in

Ukraine, which should be taken organizing the activities of insurance companies and analyzes of the insurance companies taxation system in our country. Suggested of dynamics of tax revenues from income taxation of insurance companies in Ukraine. The ways of improving of the insurance companies’ taxation system in Ukraine.

Keywords: insurance company, taxation system, income tax, tax revenues. ЦИТ: ua317-062

ГУДВИЛЛ КАК ЭЛЕМЕНТ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА GOODWILL AS A PART OF INTELLECTUALL CAPITAL

д.э.н., проф. Карякин А.М. / d.e.s., prof. Karyakin A.M. аспирант Калинин А.А./ postgraduate Kalinin A.A.

Аннотация. Статья посвящена анализу относительно нового понятия в

науке – Интеллектуальному капиталу. Авторы рассматривают существующие определения данного понятия и предлагает свою версию. Особое внимание уделено понятию "Гудвилл" как составляющей интеллектуального капитала.

Ключевые слова: интеллектуальный капитал, гудвилл, нематериальные активы

В последние годы понятие «Интеллектуальный капитал» представляет значительный интерес для изучения. Появляются работы, посвященные его дефиниции, декомпозиции и оценке. Это обусловлено осознанием важнейшей роли человеческих авуаров в развитии компании. Сегодня нет однозначного определения этому понятию. Среди наиболее известных можно встретить следующие:

Интеллектуальный капитал — знания, навыки и производственный опыт конкретных людей (человеческие авуары) и нематериальные активы, включающие патенты, базы данных, программное обеспечение, товарные знаки и др., которые производительно используются в целях максимизации прибыли и других экономических и технических результатов.[1]

Интеллектуальный капитал в современном понимании – это, прежде всего, люди и знания, которыми они обладают, а также их навыки, связи и все то, что помогает эффективно использовать знания и навыки.[2]

По нашему мнению, Интеллектуальный капитал – это капитал, воплощенный в знаниях, умениях, опыте, квалификации людей, нематериальных активах, отдачей которого является повышение эффективности и качества труда сотрудников.

Иными словами, Интеллектуальный капитал можно представить в виде формулы: ИК = Гудвилл + НМА, где НМА – нематериальные активы по балансу.

В статье мы подробно рассмотрим первую составляющую


http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B2%D1%8B%D0%BA%D0%B8

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BE%D0%BF%D1%8B%D1%82

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BE%D0%BF%D1%8B%D1%82

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%83%D0%B0%D1%80

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%8B

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D1%8B_%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D1%85

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BA

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D1%8C


интеллектуального капитала – Гудвилл. Большое количество сделок в мире по слиянию, при которых компании

приобретались дороже, чем стоимость их активов - прямое доказательство того, что существует нечто нематериальное, возможно неотделимое от самой компании, но существенно изменяющее стоимость бизнеса. Для данного явления в корпоративном бизнесе используется термин "Гудвилл", от английского Goodwill, что в дословном переводе означает "добрая воля", т.е. готовность покупателя заплатить больше общей стоимости активов.

Гудвиллом может являться все, что помогает компании получать больше прибыли на единицу активов, чем у средней аналогичной компании. Например, это может быть грамотный руководитель, хорошо обученный дружный персонал или выгодное территориальное месторасположение.[3]

Итак, что же входит в понятие Гудвилл? Как выяснилось, нет четкого перечня составляющих Гудвилла. В различных источниках встречаются следующие компоненты: репутация фирмы, уважаемая марка, честное имя, повышение квалификации персонала. Поскольку Гудвилл – понятие широкое и его можно учитывать как внутри компании, так и за ее пределами, мы выделяем внутренний и внешний Гудвилл.

Внутренний Гудвилл включает в себя следующие компоненты: Корпоративная культура, Отношение сотрудников к компании, Командный дух, Взаимоотношения сотрудников в компании, Нематериальная мотивация сотрудников, Оптимальность бизнес-процессов, Отношение работников к клиентам компании, Контроль качества работы всех подразделений.

Внешний Гудвилл включает в себя следующие компоненты: Узнаваемость бренда, Территориальное расположение, Система сбыта, Позиция на рынке.

Внутренний Гудвилл дает нам представление о том, насколько слаженно работают сотрудники организации, объединены ли они одной целью. Известно, что если все сотрудники будут преследовать одну общую цель, компания имеет прочный «фундамент» для развития. Нередки случаи, когда можно услышать от сотрудника негативное высказывание в адрес руководства или самой компании. Подобные люди не только не прилагают особых усилий и энтузиазма на работе, но также настраивают на подобный лад своих коллег и могут ввести в заблуждение новых работников, которые, придя в новый коллектив, слушают «старожилов». Подобная ситуация может сложиться по двум причинам: 1) Сотрудник чем-то обижен на руководство по объективным или субъективным причинам; 2) Руководство недостаточно уделяет внимание своим сотрудникам, выявлению их проблем. К сожалению, достаточно сложно встретить организацию, в которой все члены коллектива всем довольны. И независимо от того, справедливо сотрудник недоволен руководством или нет, итог для компании один – этот человек не будет прилагать максимум усилий и стараний на благо фирмы, т.к. у него автоматически идет разделение на «Я» и «недобросовестные люди, на которых я работаю». Такое отношение к работе допускать нельзя. Намного проще не допустить подобного настроения в коллективе, чем исправлять эту ситуацию и возвращать лояльность к фирме.

Возможно, на первый взгляд, может показаться, что внутренний Гудвилл



не так важен, однако, стоит помнить, что всю работу осуществляют именно люди и от их настроя и состояния зависит конечный результат.

Внешний Гудвилл характеризует положение организации с точки зрения ее внешней среды. Компанию ждет успех, если развивается ее клиентская база, лояльность потребителей растет и клиенты ей доверяют.

Внутренний и внешний Гудвилл взаимосвязаны. Если присутствуют серьезные проблемы в области внутреннего Гудвилла, велика вероятность того, что и на уровне внешнего будут проблемы.

Мы считаем, что Гудвилл – значимый показатель работы организации. Отношение сотрудников к компании, их рвение, энтузиазм и хорошие взаимоотношения как с равными по должности, так и с руководством – залог успешной организации в целом. Мы убеждены, что выражение «кадры решают все» актуальным будет всегда, и поэтому руководству стоит уделять Гудвиллу особое внимание.

Литература 1. Интеллектуальный капитал [Электронный ресурc].– URL:

http://ru.wikipedia.org/wiki/%C8%ED%F2%E5%EB%EB%E5%EA%F2%F3%E0%EB%FC%ED%FB%E9_%EA%E0%EF%E8%F2%E0%EB

2. Козырев А.Н. Интеллектуальный Капитал [Электронный ресурc]. – URL: http://kozyrev.labrate.ru/kozyrev_doklad_i-capital_28-08-2001.htm

3. АБК – Активные Бизнес Консультации. Оценка деловой репутации (goodwill) [Электронный ресурc].– URL: http://www.active-consult.ru/ocdelovreputac.htm ЦИТ: ua317-076 УДК 005.93:621.39 (043.3) ЗМІСТ І СТРУКТУРА БІЗНЕС – ПРОЦЕСІВ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ

ПІДПРИЄМСТВ CONTENTS AND STRUCTURE OF BUSINESS PROCESSES OF

TELECOMMUNICATION ENTERPRISES Мартиненко М.О. / Martynenko M.O.

Державний університет телекомунікацій, Київ, Соломянська, 7 State University of Telecommunications, Kyiv, Solomyanska, 7

Анотація. В статті досліджуються питання управління бізнес-процесами

підприємств різних видів економічної діяльності, зокрема, телекомунікаційних, висвітлена необхідність орієнтації сфери телекомунікацій на бізнес - процеси.

Ключові слова: бізнес – процес, бізнес-середовище, телекомунікаційні компанії, процесний підхід.

За сучасних умов мінливого бізнес-середовища головним завданням підприємства стає швидке реагування на зміни і відповідне впровадження адекватних заходів в організації і веденні власної підприємницької діяльності. Аналіз ринку і потреб споживачів, моніторинг змін в їх перевагах і поведінці стали основними, стратегічно важливими процесами підприємства, що



визначають усю подальшу його діяльність щодо створення продукту, його виробництва, доведення до споживача й одержання прибутку.

У свою чергу, це вимагає удосконалення систем управління підприємствами, зокрема, телекомунікаційними, враховуючи їх стратегічне значення для економіки країни, зростаючу роль в умовах активізації процесів глобалізації та євроінтеграції, а також стрімкого розвитку нових засобів зв’язку.

Сучасне інформаційне суспільство на розвиток якого орієнтована Україна, характеризується швидкоплинністю всіх процесів, де інформація стає найважливішим економічним ресурсом, а телекомунікаційні компанії набувають особливої значимості як транспортні системи з її передачі. Тому «ПРОЕКТ Версія 3.2 станом на 05.12.2016 Стратегія сталого розвитку України на період до 2030 року» в пункті 3. НАЦІОНАЛЬНІ ЦІЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ. Операційна ціль 1.2 Створити життєстійку інфраструктуру, сприяти інклюзивному збалансованому промисловому розвитку та інноваціям, одним із завдань зазначається «Істотно розширити доступ до інформаційно-комунікаційних технологій і сприяти забезпеченню загального і недорогого доступу до Інтернету, особливо у сільській місцевості.»[1]

Для забезпечення стабільності розвитку телекомунікаційні компанії в умовах жорсткої конкуренції, повинні, з одного боку, зберегти основний склад клієнтів як постійних споживачів своїх послуг і залучати нових клієнтів за рахунок підвищення якості обслуговування і пропозиції нових видів послуг, а з іншого – мінімізувати затрати шляхом оптимізації внутрішніх процесів і зниження непродуктивних витрат.

В якості основних тенденцій, властивих сучасному етапу розвитку діяльності телекомунікаційних підприємств, можна виділити:

- підвищення попиту на збільшення об’єму інформації, що передається, швидкості і якості її переробки;

- постійне технічне вдосконалення різних видів спеціального обладнання і пристроїв;

- інтеграція телекомунікаційних та комп'ютерних технологій в процесі наданняпослуг зв'язку;

- наявність жорсткої конкуренції, пов'язаної з високою мінливістю, і різноманіттям послуг зв'язку, появою нових їх видів.

Орієнтація сфери телекомунікацій на бізнес - процеси обумовлена зазначеними тенденціями розвитку галузі та особливостями їх діяльності, а саме підвищеною наукоємністю, безперервністю процесу надання послуг і коротким життєвим циклом послуг зв’язку порівняно з невисоким рівнем їх матеріаломісткості, а також необхідністю управління окремими послугами та ресурсами.

Бізнес - процеси є структурним компонентом процесно - орієнтованого управління (англ. Business Process Management, BPM), яке на відміну від функціонального підходу до управління, заснованого на організаційній структурі компанії, дозволяє врахувати такі важливі аспекти бізнесу, як орієнтація на кінцевий продукт і зацікавленість кожного конкретного



виконавця в підвищенні його якості, більш гнучке реагування на зовнішні і внутрішні зміни, оптимізація обміну інформацією між функціональними підрозділами.

Хоча функціональне управління широко використовується, вже давно визнано, що воно породжує значні труднощі. Зокрема, різні функціональні підрозділи підприємства часто мають дуже вузький погляд на його діяльність і не зацікавлені в тому, що їх безпосередньо не стосується. Обмін інформацією також часто значною мірою гальмується через надмірну схильність до бюрократичних звичок передавати повідомлення нагору по ланцюжку.

Підхід до управління організацією як управління функціонально розділеними відділами в сучасному світі не є ефективним. Сучасний підхід управління - це управління бізнес-процесами.[2]

Наприклад, стандарт ISO 9001: 2000 вимагає використовувати процесний підхід до управління організацією.

ISO 9000: 2000 - Ядро стандартів системи якості. Складається з чотирьох міжнародних стандартів, що надають керівництво по розробці та впровадженню ефективної системи управління якістю. Незалежно від специфіки продукції, що випускається ці стандарти застосовуються як до сфери виробництва, так і до сфери послуг. ISO 9001: 2000 є стандартом вимог, а ISO 9000: 2000, ISO 9004: 2000, ISO19011 2000 надають керівні положення.

З огляду на це, сьогодні дедалі популярнішим стає визначення взаємозв'язків всередині підприємства на виокремлення в організації не певних підрозділів, виконуючих визначені функції, а так званих бізнес-процесів, тобто процесів, що наскрізно проходять через усі рівні організації і відповідають за будь-яку певну дію від початку і до кінця

Процеси завжди були і є в будь-якій організації. Але об'єктами управління вони стали відносно нещодавно і лише в окремих підприємствах. Процеси взагалі — це систематичне, послідовне визначення функціональних операцій, які приносять специфічний результат, це послідовність пов'язаних операцій або завдань, що потрібні для досягнення результату. Поняття «бізнес-процес» є багатозначним, і на сучасному етапі не існує єдино прийнятого його визначення. Формалізовано можна вважати, що це якийсь обмежений комплекс діяльності, що характеризується такими поняттями, як «вхід», «процес», «вихід», «управління», «постачальник процесу», «клієнт процесу». Найпоширенішими трактуваннями бізнес-процесу, які у сукупності описують це поняття.можна визначити таким чином:

Під бізнес-процесом у широкому значенні розуміється структурована послідовність дій з виконання певного виду діяльності на всіх етапах життєвого циклу предмета діяльності — від створення концептуальної ідеї через проектування до реалізації і результату (здача в експлуатацію об'єкта, постачання продукції, надання послуг, закінчення певної фази діяльності), тобто певний системно-замкнений процес.

Бізнес-процес являє собою сукупність бізнес-операцій, певну кількість внутрішніх видів діяльності, що починаються з одного або більше входів і закінчуються створенням продукції, необхідної клієнту (клієнт — не



обов'язково зовнішній відносно підприємства споживач, це може бути підрозділ організації або конкретний працівник). Призначення кожного бізнес-процесу полягає в тому, аби запропонувати клієнтові продукцію, що задовольняє його за вартістю, довговічністю, сервісом та якістю. Під продукцією в такому разі розуміється результат бізнесу, що має матеріальну або нематеріальну цінність для конкретного клієнта.

Бізнес-процес — це потік роботи, що переходить від однієї людини до іншої, а для великих процесів — від одного відділу до іншого. Процеси можна описати на різних рівнях, але вони завжди мають початок, визначену кількість кроків і чітко обумовлений кінець. Не існує стандартного переліку процесів, і організації повинні розробляти свої власні. Не в останню чергу це відбувається через те, що в такий спосіб у конкретній організації досягається глибше розуміння власної ситуації, коли її описують через процеси.

Також бізнес-процеси визначають як сукупність різних видів діяльності, у рамках якої «на вході» використовуються один чи більше видів ресурсів, а в результаті цієї діяльності на «виході» створюється продукт, що становить цінність для споживача.

Усі визначення об'єднує насамперед акцентування уваги на тому, що бізнес-процеси є безперервними, мають певні входи (постачання ресурсів, виникнення ідеї бізнесу, ідеї нового продукту, послуги тощо) і виходи у вигляді продукту, що задовольняє потреби споживачів. Таким чином бізнес-процес охоплює всю організацію, зверху до низу.

Бізнес-процес без розгляду його внутрішньої структури можна подати як об'єкт, що характеризується поняттями, наведеними на рис. 1.

Рис.1. Схема описання бізнес-процесу

Не існує стандартного переліку процесів, і організації повинні розробляти

свої власні. На практиці підприємство має до 20 ключових бізнес-процесів від виконання яких залежить успіх на ринку. А загальна кількість бізнес-процесів підприємства може досягати кількох сотень.

Оскільки бізнес-процеси — це потоки роботи і в них є свої межі, іншими словами початок і кінець, для будь-якого окремо взятого процесу ці межі встановлені початковими або первинними входами, з якого він починається(рис.2). Ці входи відкриваються первинними постачальниками процесу. Ресурси або входи процесу можуть бути матеріально-технічними, енергетичними, людськими, інформаційними.



Рис.2. Межі бізнес-процесу

У рамках процесного підходу будь-яке підприємство розглядається як

бізнес-система, що являє собою безліч пов’язаних бізнес-процесів, кінцевими цілями яких є випуск продукції або послуги. [3]

Удосконалення діяльності телекомунікаційних компаній багато в чому пов'язане з оптимізацією бізнес-процесів відповідно до міжнародних стандартів. Питання розвитку і оптимізації бізнесу операторів зв'язку, а також стандартизація управління мережами зв'язку перебувають у віданні Міжнародної некомерційної організації TeleManagement Forum (TM Forum), розроблені документи які прийняті в якості галузевих стандартів Міжнародним союзом електрозв'язку. Rec.ITU T M.3050 [4].

Рис.3. Розширена схема бізнес-процесів телекомунікаційних компаній

З огляду на розширену схему бізнес-процесів телекомунікаційних

компаній (рис.3), доцільно виділити наступні: - допоміжні бізнес-процеси, - бізнес- процеси управління, - бізнес-процеси стратегічного розвитку. Основні бізнес-процеси пов'язані безпосередньо з наданням послуг зв'язку. Допоміжні бізнес-процеси необхідні для функціонування основних

процесів і формують інфраструктуру підприємства. Бізнес-процеси управління включають управління всіма бізнес-процесами

компанії. Бізнес-процеси розвитку стратегії, націлені на отримання прибутку в



довгостроковій перспективі. Це обумовлено особливостями галузі і швидкістю розвитку нових технологій, що використовуються при наданні послуг зв'язку.

Виділення функцій необхідне для виявлення набору основних кроків при здійсненні конкретних видів діяльності і виконання основних завдань під процесів в рамках різних підрозділів телекомунікаційної компанії.

Таким чином, організація витрат по бізнес-процесам в телекомунікаційних компаніях найбільш повно відповідає вимогам сучасного ринку і дозволяє сформувати надійну і своєчасну інформацію для обґрунтування управлінських рішень по ціноутворенню, надання нових послуг зв'язку та інвестування в них.

Литература: 1. ПРОЕКТ Версія 3.2 станом на 05.12.2016 Стратегія сталого розвитку

України на період до 2030 року /Офіційний сайт Представництва ООН в Україні./ режим доступу: http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku

2. Сіменко І.В. Якість систем управління підприємствами: методологія, організація, практика: монографія [Текст] / І.В. Сіменко. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 394 с.

3. Тоцький В. І., Лаврененко В. В., Організаційний розвиток підприємства: - Онлайн бібліотека економіста/ режим доступу: http://library.if.ua/book/28/1887.html

4. ITU T Recommendation M.3050.1 (06/2004) Enhanced Telecom Operations Map (eTOM) – The business process framework.

Abstract. The article deals with the issues of management of business processes of enterprises of various types of economic activity, in particular telecommunication, and highlights the necessity of orientation of the sphere of telecommunications in business processes.

Key words: business process, business environment, telecommunication companies, process approach.

Стаття відправлена: 12.11.2017 © Мартиненко М.О.

ЦИТ: ua317-012 УДК 621.3+ 353.9

СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ “УПРАВЛІННЯ” І “КЕРІВНИЦТВО” ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

д. н з держ. управління, доцент. Орлов М. М. / Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor Orlov N.

Національна академія Національної гвардії України, Харків, майдан Захисників України 3, 61001

National academy of the National household troops of Ukraine, Kharkiv, area of Defenders of Ukraine, 3, 61001

Анотація. В роботі розглянуто підходи щодо сутності понять

“управління” і “керівництво” та їх застосування в теорії державного управління. Проведено порівняльний аналіз цих понять з урахуванням висловлювань вчених та практиків. Дані певні рекомендації щодо практичного їх вжитку управлінцями системи державного управління.

Ключові слова: управління, керування,державне управління, управлінець.


http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku

http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku

http://library.if.ua/books/28.html


Вступ. В практиці роботи управлінців та дослідників у сфері державного управління часто виникають проблеми з коректністю вживання термінів “управління” і “керівництво”. Автор поставив за мету, методом порівняльного аналізу, розглянути сутність цих понять та їх застосування в теорії державного управління.

Основний текст. В теорії та на практиці управління розглядається як певний процес. Як зазначено у праці [1], існування управління пов’язано насамперед з природою існування будь-якого суспільства, соціальним характером праці, потребами обміну продуктами матеріальної та духовної діяльності, дотриманням визначених норм співжиття.

Управління в системі державного управління пов’язане з цілеспрямованою діяльністю людей і здійснюється за допомогою визначених органів і організацій, що свідомо впливає на певну спільноту людей з метою досягнення визначених результатів.

Як показує практика і доведено в дослідженнях пов’язаних з розвитком теорії державного управління [2], безпосереднє управління усіма сферами громадського життя є компетенцією органів державної влади. Властивістю державного управління є поширення управління, як процес, на все суспільство. При цьому державне управління і на теперішній час забезпечує практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою упорядкування, зберігання й перетворення. Тривалий час поняття управління використовувалось людством, але йому надавали різного значення і застосування в залежності до ситуацій різних ступенів складності. Аналіз цього поняття подано в таблиці 1.

Таблиця 1 Тлумачення поняття управління

Джерело Зміст тлумачення Винер Р. Кибернетика, – М. : Наука, 1983. – 340 с.

Управляти значить регулювати. Автор мав на увазі, що коли ми хочемо, щоб деякий пристрій виконував завдання спрямування (руху), різниця між заданим і фактичним спрямуванням використовується як новий вхідний сигнал, що змушує регульовану частину пристрою рухатись так, щоб фактичне спрямування пристрою все більше наближалось до заданого

Друкер П. Ф. Рынк: как выйти в лидеры: практика и принципы. – М. : Book chamber international, 1992. – 354 c.

Управління – особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу

Бир С. Кибернетика и управление производством. – М. : Наука, 1965. – 392 с.

Управління – побудова природного порядку для системи, що піддається впливу обурень і прагне відновити свою рівновагу

Глушков В. М. Кибернетика. Вопросы теории и практики. – М. : Наука, 1986. – 488 с.

Управління – це перетворення інформації в сигнали, що корегують діяльність машини й організму.

Адамчук Г. В. Теория государственного управления, курс лекций. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.

Управління – це цілепокладаючий (свідомий, навмисний, продуманий), організуючий і регулюючий вплив людей на власну, суспільну, колективну і групову життєдіяльність, здійснюваний як безпосередньо (у формах самоврядування), так і через спеціально створені структури



В таблиці подані тлумачення поняття управління як фахівцями технічного напряму, так і напряму державотворення. Аналіз цих тлумачень дає підгрунття стверджувати, що управління починається тоді, коли в будь-яких взаємозв’язках, відношеннях, явищах або процесах наявні свідомі засади; воно існує у межах взаємодії людей, суб’єктивного чинника і виступає як самоврядування, в основі якого лежить принцип зворотнього зв’язку.

Автори праці [1], стверджують що з визначенням поняття управління не виникає істотних розходжень, тоді як з поняттям керівництво воно існує.

Підґрунтям зазначеного можуть слугувати дані, які наведені в таблиці 2.

Таблиця 2 Тлумачення поняття управління і керування

Джерело Управляти Керувати Лопатин В. В., Лопатина Л. Е. Малый толковый словарь русского языка. – М. : Русский язык, 1990. – 704 с

1. Спрямувати хід, рух кого, чого-небудь, чиї-небудь дії. 2. Керувати, управляти діяльністю кого, чого-небудь (наприклад, у сфері державного чи військового управління)

1. Спрямувати чию-небудь діяльність, бути на чолі. 2. Управляти, завідувати (наприклад, організацією). 3. Бути спонуканою причиною чиїх-небудь вчинків

Даль В. И. Толковый словарь живого русского языка. Т.4 P.V. – М. : Русский язык, 1982. – 684 с.

Правити, даючи хід, напрямок; розпоряджатися, завідувати, бути хазяїном, розпорядником чого-небудь

Управляти, радити, указувати, спостерігати, наставляти, в чому-небудь, у справах

Ожегов С. И. Словарь русского языка. – М. : Рус. яз., 1983 – 816 с.

Спрямовувати хід, рух кого чого-небудь. Керувати діями кого чого-небудь

У праці [3] (російський переклад) термін management перекладений як

керівництво. На нашу думку, автор праці [3] під management розумів вид професійно здійсненої діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господарської діяльності організації (фірми), яка функціонує в ринкових умовах, визначених напрямів шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів з застосуванням принципів, функцій і методів економічного механізму менеджменту [4]. У зазначеній праці автори дають поняття корпоративного управління як загальну назву юридичних концепцій і процедур, які покладені в основу створення і управління корпорацією. Під корпорацією розуміється організація підприємців, яка має розвинуту організаційну структуру та широкий діапазон діяльності і займає власну нішу в системі державного (приватного) господарства.

Разом з поняттям керівництво існує поняття господарське керівництво, яке належить до верхніх рівнів ієрархії керуючих систем державного управління. Управління виробництвом охоплює такі ланки як бригада, цех, підприємство, об’єднання, комбінат [6].

Як зазначено у праці [1], керівництво розглядається як самостійна діяльність. Воно припускає можливість впливу на окремих працівників (управлінців) і групи працівників таким чином, щоб вони працювали в напрямі досягнення мети, що вкрай важливо для організації.



У зв’язку з цим з’явилося поняття діяльність управління і діяльність керівництва. Діяльність керівництва може здійснюватися в межах зазначеного управлінняі за допомогою визначених адміністративних структур (наприклад, районних адміністрацій). Воно може бути у тих випадках, коли підлеглі системи не мають власного незалежного функціонування, не ставлять перед собою цілком самостійних завдань – цілком і повністю приймають завдання визначеного керівного органу ( наприклад, відділ районної адміністрації в межах загальних завдань району). Таке керівництво припускає, що вся керована система (наприклад, керована система району) діє як один механізм у досягненні певної мети.

Діяльність управління, навпаки, здійснюється у тих випадках, коли підлеглі системи мають власне функціонування і керуючий орган не пов’язаний з ними безпосередніми адміністративними зв’язками (наприклад, підприємство в районі і районна державна адміністрація). У такому випадку, так звані квазікеровані об’єкти завжди мають власну мету і не можуть відмовитися від їх досягнення.

Підсумовуючи подане вище, розглянемо спільність та відмінність термінів управління і керівництво.

1. У праці [7], М. Вебер поняття керівництво пов’язує із владою: “Що ми розуміємо під політикою? Це поняття має надзвичайно широкий зміст і охоплює усі види діяльності з самостійного керівництва… Отже, політика означає прагнення до влади або розподіл владних повноважень.

2. У праці [8], автори стверджують, що робота керівника зводиться до ефективного використання наданого йому статусу, впливу і влади.

Отже, як результат наведеного вище, може бути твердженням, що як характер управління, пов’язано з виробленням управлінських рішень, так і характер керівництва – з реалізацією підлеглими поставлених завдань.

Таким чином: 1. Управління – це багатоцільова складна свідомість діяльності

управлінців. Воно передбачає можливі природні зміни організації і прогнозує її майбутній стан, а також спрямовує цей процес власним специфічним цілям, використовуючи власні сили і засоби. Крім цього, виробляє і описує детальний стан організації, як об’єкта управління, а також врахововує наслідки впливу людини (колективу) на організацію. Як показує практика, управління дозволяє робити спланований розвиток організації й усувати вплив штучних і природних впливів на неї, при цьому велике значення має стимулювання (заохочення) працівників організації.

2. Керівництво є компонентом ефективного управління, яке притаманне діяльності керівника (начальника) організації для спрямування зусиль колективу (кожного її члену) на виконання загальних завдань організації.

Заключення і виводи. Розглянуто сутність понять “управління” і “керівництво” та їх

застосування в теорії державного управління. Подані певні рекомендації щодо їх вжитку управлінцями та вченими системи державного управління. Напрямом подальшого дослідження може бути формулювання завдань для управління і



керування визначеної організації (наприклад, для сил охорони правопорядку, вищого навчального закладу, певного департаменту міністерства тощо).

Література: 1. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та

організаційні засади: навчальний посібник [Текст] / За загальною редакцією Н. Р. Нижник та В. М. Олуйка. – Львів, 2002. – 352 с. ISBN 966 553 256 0.

2. Орлов М. М. Формування системи взаємодії регіональних органів виконавчої влади у сфері охорони правопорядку (теоретико-методологічні засади) [Текст] : монографія / М. М. Орлов. – Х. : ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2012. – 344 с. ISBN 978-966-390-112-1.

3. Джонсон Р., Каст Ф., Розенцвуйг Д. Системы и руководство. – М. Сов. Радио, 1971. – 648 с.

4. Мазур И. И. Корпоративный менеджмент [Текст] / И. И. Мазур, В. Д. Шапиро, Н. Г. Ольдерогге та ин. – М. : Высшая школа, 2003. – 1077 с. ISBN 5-06-004587-0.

5. Ожегов С. И. Словарь русского языка [Текст] / С. И. Ожегов. – М. : Рус. яз., 1983. – 816 с.

6. Дейнеко О. А. Методологические проблемы науки и управления производством. [Текст] / О. А. Дейнеко. – М. : Наука, 1970 – 296 с.

7. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер. – М. : Прогрес, 1990 – 808 с.

8. Мескон М. Х. Основы менеджмента [Текст] / М. Х, Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. – М. : Дело, 1992 – 702 с.

Abstract Approaches in relation to essence of concepts “management” and “guidance” and their

application are in-process considered in the theory of state administration. The comparative analysis of these concepts is conducted taking into account the utterances of scientists and practical workers. Grounded, that a management in the system of state administration is related to purposeful activity of people and carried out by certain organs and organizations, that consciously influences on the certain association of people with the purpose of achievement of certain results.

A management is bagatocileva difficult consciousness of activity of upravlinciv. It foresees the possible natural changes of organization and the future state forecasts it, and also sends this process own specific aims, using own forces and facilities. Except for it, produces and describes the detailed state of organization, as a management object, and also takes into account the consequences of influence of man (to the collective) on organization. As practice, management, shows allows to do the planned development of organization and remove influence.

In scientific labours guidance is examined as independent activity. It assumes possibility of influence on separate workers (upravlinciv) and groups of workers thus, that they worked in direction of gaining end, that it is uttery important for organization. Guidance is the component of effective management, what inherent activity of leader (chief) of organization for directing effort collective (each to its member) on implementation of general tasks organization.

Certain recommendations are given in relation to the practical consumption of both management term and term, guidance upravlincyami of the system of state administration.

Key words: management, management, state administration, upravlinec'. References: 1. State administration is in Ukraine: scientific, legal, skilled and organizational principles:

train aid [Text] / After the general release of N. R. Nizhnik and In. M. of Oluyka. it is Lviv, 2002. –


Том 3. Выпуск 7 Туризм и рекреация

352 p. ISBN 966 553 256 0. 2. Orlov M. M. Formuvannya systems of co-operation of regional organs of executive power

in the field of guard of law and order (teoretiko-methodological principles) [Text] : monograph / M. of M. Orlov. – Õ. : KHARRI NADU master's “Degree”, 2012. – 344 p. ISBN 966-390-112-1.

3. Johnson, Castes of F., Rozencvuyg D. Sistemy of I rukovodstvo. it is M. of Owls. Radio, 1971. – 648 p.

4. Mazur I. I. Korporativnyy management [Text] / I. I. Mazur, In. D. Shapiro, N. G. Ol'derogge and in. it is M. : Vysshaya school, 2003. – 1077 p. ISBN 06-004587-0.

5. Ozhegov S. I. Slovar' russkogo yazyka [Text] / S. I. Ozhegov. it is M. : Rus. yaz., 1983. – 816 p.

6. Deyneko O. A. Metodologicheskie problemy sciences of I upravleniya proizvodstvom. [Text] / O. And. Deyneko. it is M. : Science, 1970 – 296 p.

7. Veber of M. Izbrannye proizvedeniya [Text] / M. Veber. it is M. : Progress, 1990 – 808 p. 8. Meskon of M. Õ. Osnovy of menedzhmenta [Text] / M. Õ, Meskon, M. Albert, F.

Khedouri. it is M. : Delo, 1992 – 702 p. Стаття підготовлена в межах Програми підготовки фахівців з управління

Стаття відправлена 30.10.2017 р. © Орлов М. М.

ЦИТ: ua317-046

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДІЛОВИХ ГОТЕЛІВ В УКРАЇНІ PERSPECTIVES FOR DEVELOPMENT OF BUSINESS HOTELS IN

UKRAINE магістр Музичук Д.А., к.т.н., доцент Гавриш А.В., к.т.н., доцент Іщенко Т.І. /

master Muzychuk D.А., c.t.s., as. professor Havrysh A.V., c.t.s., as. professor Ishchenko T.I. Національний університет харчових технологій, м. Київ, вул.Володимирська 68, 01601

National University of Food Technologies Kiev, Volodymyrska 68, 01601

Анотація: У статті проаналізовано сучасний стан та перспективи розвитку ділових готелів України. Діловий туризм є одним з основних факторів формування потужної туристичної індустрії країни, інструментом збільшення внутрішніх та міжнародних туристичних потоків, складовою туристичного іміджу.

Розглянуто особливості, складові та вимоги, яким мають відповідати готелі ділового призначення. Запропоновано заходи щодо удосконалення організації діяльності готелів ділового призначення.

Ключові слова: розвиток, готельне господарство, діловий туризм, діловий готель.

Вступ. В останні роки найбільш перспективною та високорентабельною галузю туристичного сектору економіки України стає діловий туризм. В світі здійснюється майже 170 млн. закордонних бізнес поїздок, при цьому не враховуючи внутрішніх потоки в межах країни із діловою метою [1]. Якщо розглянути загальну світову структуру ділових поїздок у відсотковому відношенні, вона матиме такий вигляд: індивідуальні відрядження - 70,8%, участь у конгресах і конференціях – 15,9%, відвідування виставок – 10,9%, інсентив-туризм – 2,4% від загального обсягу [2].

В багатьох країнах світу відкриваються ділові готелі, які мають інфраструктуру для організації бізнес-заходів: конференц-зали, зали для



переговорів, бізнес-кімнати та бізнес-центри, необхідне обладнання для проведення ділових заходів, організація та проведення бізнес-ланчів, кава-брейків, фуршетів.

Центрами ділового туризму в Україні вважаються Київська, Одеська та Львівська області, на території яких є готелі ділового призначення. Виникає нагальна необхідність модернізації засобів розміщення для ділових відвідувачів України, залучення уваги українських та іноземних туристів до можливостей ділового туризму в країні, розвитку його міжнародної концепції та потужної сучасної ділової інфраструктури.

Основний текст. Сучасна ситуація, що склалася в економіці України, призвела до зміни показників роботи підприємств готельного господарства, оскільки рівень економічної активності визначає інтенсивність поїздок, впливає на обсяги наявних доходів і здатність здійснювати туристичні та ділові поїздки. На жаль, офіційні статистичні дані останніх років демонструють зменшення внутрішніх туристів. Для характеристики загального стану туристичної ситуації, розглянемо динаміку туристичних потоків за період з 2011 – 2016 років (табл. 1). Інформацію взято з сайту Головного управління статистики України [3].

Таблиця 1 Туристичні потоки до України за 2011-2016 рр.

Кількість туристів, обслугованих

суб'єктами туристичної діяльності України –

усього

Роки 2011 2012 2013 2014 2015 2016

2199977 3000696 3454316 2425089 2019576 2549606

Із загальної кількості туристів: - іноземні туристи 234271 270064 232311 17070 15159 35071 - туристи-громадяни

України, які виїжджали за кордон

1250068 1956662 2519390 2085273 1647390 2060974

- внутрішні туристи 715638 773970 702615 322746 357027 453561 З таблиці 1 бачимо, що на протязі 2011-2016 років Україну відвідало

15,64 млн. громадян, переважно це внутрішні туристи та гості з Ізраїлю, Білорусі, Польщі, Туреччини, Німеччини та США. У 2011 р. до країни прибуло - 2,19 млн. осіб, у 2012 році - 3 млн. осіб (за рахунок проведення Євро-2012), у 2013 році кількість туристів збільшилась у порівнянні з попереднім роком і становила 3,4 млн. осіб, проте починаючи з 2014 році через воєнні дії та складну політичну ситуацію туристичний потік зменшився до 2,4 млн. осіб. Ситуація почала покращуватись у 2016 році, кількість туристів збільшилась та становила 2,5 млн. осіб.

При цьому, частка ділових туристів, які відвідують Україну становить близько 15 % від загальної кількості приїжджих. Із зростанням туристичних потоків в столиці ділових туристів паралельно зростає потреба у збільшенні кількості засобів розміщення ділового призначення.

Готелі ділового призначення обслуговують осіб, що перебувають у ділових



поїздках і відрядженнях. Підприємства цієї групи найбільш відомі як готелі для конгресового обслуговування - симпозіумів, з'їздів, зборів, конференцій [4].

Для обслуговування ділових людей мають бути створені відповідні умови, у зв’язку з чим до готелів ділового призначення пред’являють наступні вимоги:

- місце розташування поблизу адміністративних, громадських й інших центрів ділового життя;

- перевага в номерному фонді одномісних номерів, - номер повинен бути укомплектований: функціональним письмовим

столом, багатофункційним телефоном з додатковою лінією для підключення до Інтернету, кабельним телебаченням, добре освітленою робочою зоною, електрочайником, кавоваркою та праскою;

- наявність у номерному фонді номерів-апартаментів, що необхідні для обслуговування у випадках розміщення ділових людей із членами своїх родин;

- наявність спеціальних приміщень для проведення ділових заходів: конференц-залів (бажано різної місткості), переговорних кімнат, приміщень для експозиції і т.д.;

- наявність спеціального технічного устаткування: пристрої для синхронного перекладу, аудіо- та відеообладнання до кінопроекторів, фліпчарт, екран, доска-стенд;

- наявність служб фінансового забезпечення: відділень банків, пунктів обміну валюти і т.д.;

- забезпечення можливості надання високоякісного харчування: наявність ресторанів європейської і національної кухні, кафе і барів вищих категорій, а також доставка харчування в номери;

- безкоштовний бездротовий Інтернет по всій території готельного підприємства;

- послуги перекладачів, секретарів та конференц-асистентів; - можливість відпочинку у басейні, сауні, фітнес- та SPA-центрі, стадіонах

та спортивних тренажерних залах, кегельбанах, боулінг-клубах при готелі; - обладнання стоянок і гаражів для транспортних засобів і т. ін. На основі даних порталу Conference-service [5], можна стверджувати, що

зараз в Україні налічується щонайменше 603 готелі, які надають послуги діловим туристам. Однак, поширення готелів ділового призначення по території України відбувається вкрай нерівномірно. Розглянемо забезпеченість засобами розміщеннями, що надають послуги оренди конференц-залів та бізнес-послуг (рис. 1).

Аналізуючи рис. 1 робимо висновок, що більшість бізнес-готелів зосереджено в центрах ділової активності – Київській (101 од.), Львівській (82 од.), Івано-Франківській (72 од.) та Одеській (54 од.) областях.

Проте, незважаючи на достатньо велику кількість засобів розміщення, які надають ділові послуги, існує ряд проблем, які гальмують розвиток та функціонування бізнес-готелів в Україні. Головною перешкодою є відсутність належного рівня обслуговування у готельному господарстві, адже бізнес-готель має об’єднувати в єдиний комплекс конгрес-центр, центр дозвілля та спорту, підприємства сфери послуг і торгівлі.



Рис. 1. Забезпеченість областей України засобами розміщеннями, що

надають послуги оренди конференц-залів та бізнес-послуг Висококваліфіковані працівники готелю є його основною рушійною

силою, адже відповідний рівень обслуговування та організація ділових заходів є одним з найважливіших показників атракції бізнес туристів.

Значним недоліком у розвитку засобів розміщення ділового призначення є відсутність стандартів і технічних регламентів, гармонізованих з європейськими, що істотно знижує кількість іноземних туристів.

Сучасним бізнес-готелям необхідно залучати нових відвідувачів та покращувати організацію роботи з корпоративними бізнес-клієнтами, за рахунок застосування індивідуального підходу, надання знижок на проживання і застосування різних програм лояльності, організовувати безкоштовні вранішні заїзди або пізні виїзди, різноманітні подарунки та дисконти.

Висновки. Збільшення попиту на бізнес-послуги у готелях вказують на доцільність розвитку та будівництва готелів ділового призначення в Україні. Найпривабливішими регіонами для подальшого розвитку ділового туризму, розбудови сучасних бізнес-готелів є найбільші міста України: Київ, Одеса, Харків та Львів. Для розвитку готелів ділового призначення необхідно:

- оптимізувати державну туристичну політику; - розвинути туристичну інфраструктуру у мережі міжнародних

транспортних коридорів; - підвищити якість надання вітчизняних туристичних послуг до

європейського рівня; - удосконалити старі туристичні маршрути і розробити на їх основі нові; - впровадити інновації у туризмі та закладах готельного господарства; - формувати позитивний туристичний імідж держави. Література 1. Дані Всесвітньої туристичної організації [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www2.unwto.org. 2. Портна К. Приїжджайте до нас ще // Контракти. – 2006. – №24.



3. Головне управління статистики у місті Києві. – [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=2697&lang=1

4. Мунін Г.Б. Управління сучасним готельним комплексом: Навчальний посібник/Г.Б.Мунін, А.О.Змійов, Г.О.Зінов´єв, Є.В.Самарцев, О.О.Гаца, К.П.Максимець, Х.Й.Роглєв. - К.: Ліра-К, 2005. - 520 c.

5. Конференц-сервіс в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conference-service.com.ua.

Annotation: The article analyzes the current state and prospects of development of business hotels of Ukraine. Business tourism is one of the main factors in the formation of a powerful tourism industry in the country, an instrument for increasing domestic and international tourist flows, an integral part of the tourist image.

Features, constituents and requirements, which should correspond to hotels of business purpose are considered. Proposed measures to improve the organization of business hotels.

Key words: development, hotel economy, business tourism, business hotel. References 1. Data of the World Tourism Organization [Electronic resource]. - Access mode:

http://www2.unwto.org. 2. Portna K. Come to us more // Contracts. - 2006. - №24. 3. The Main Department of Statistics in the city of Kiev. - [Electronic resource].- Access

mode: http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=2697&lang=1 4. Munin G. B. Management of a modern hotel complex: A manual / G. B. Munin,

A.O.Zmiyov, G.O. Zinoviev, E.V.Sarantsev, A.O.Gats, K.P.Maksimets, H.Y. Roglev - K.: Lira-K, 2005. - 520 c.

5. Conference service in Ukraine [Electronic resource]. - Access mode: http://www2.unwto.org. ЦИТ: ua317-011 УДК 6.631.8

АГРОЕКОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І АГРОХІМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ДОБРИВ ПІД ОЗИМУ ТА ЯРУ

ПШЕНИЦЮ НА ЛУЧНО-ЧОРНОЗЕМНОМУ ҐРУНТІ AGROECOLOGICAL GROUND AND AGROCHEMICAL

SUDSTANTIATION OF FERTILIZERS USE UNDER WINTER AND SPRING WHEAT GROWING IN CROP ROTATION ON MEADOW-

CHERNOZEM SOIL к.с.-н.г., доц. Кудрявицька А.М. / c.a.s. ., as.prof. Kudriawytzka A.N.

Національний університет біоресурсів і природокористування України. м. Київ, вул. Героїв оборони, 17, 03041

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine Kyiv,street of Heroes of defensive,17,03041

Вивчення впливу азотних добрив та проведення позакореневого

підживлення озимої пшениці комплексним добривом «Кристалон особливий» створює сприятливі умови для росту і розвитку рослин. Проведення такого заходу обумовлює значні зміни у величині врожайності та показниках якості зерна озимої пшениці.

Ключові слова: добрива, позакореневе підживлення, врожайність, якість, ґрунт, елементи живлення, сорт, динаміка.


http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=2697&lang=1

http://conference-service.com.ua/

http://www2.unwto.org/

http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=2697&lang=1

http://www2.unwto.org/

Том 3. Выпуск 7 Сельское хозяйство

Збільшення виробництва зерна озимої та ярої пшениці, покращення його якості залишається основною проблемою виробництва зерна в Україні. Вирішити ці завдання можна лише на основі забезпечення достатньої кількості поживних речовин у ґрунті, відповідно до етапів органогенезу, що зумовлює ефективне використання добрив та дає можливість регулювати фізіолого–біохімічні та агрохімічні процеси в рослинах [1-3].

Польові дослідження проводилися в зерно-буряковій сівозміні за схемою:1. Без добрив (контроль); 2. Післядія 30 т/га гною (фон); 3. Фон+Р80; 4. Фон+Р80К80; 5. Фон+N80Р80К80; 6. Фон+N110Р120К120; 7. N80Р80К80.

Дослід закладено у трикратному повторенні, розмір посівної ділянки–172 м2, облікової–100 м2. У досліді використовували аміачну селітру (34 %), гранульований суперфосфат (19,5 %) та калій хлористий (60 %). Добрива вносили згідно зі схемою досліду. Об'єктом дослідження були озима пшениця сорту Миронівська 61 та яра пшениця сорту Миронівська яра.

Було закладено дослід по вивченню впливу кореневого підживлення азотними добривами та позакореневого підживлення озимої пшениці комплексним добривом «Кристалон особливий». «Кристалон особливий» вносили з розрахунку 1 кг/га при використанні 250 л води на 1 га на початку виходу в трубку, у фазі колосіння у позакореневе підживлення. Добрива застосовувалися відповідно до схеми досліду. Дослідження проводилися в трикратній повторності на таких варіантах:1. Без добрив (контроль); 2. Контроль + вода; 3. N45 рано весною поверхнево; 4. N45 рано весною поверхнево + кристалон на початку виходу в трубку; 5. N45 рано весною поверхнево + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння; 6. N45 рано весною поверхнево + N30 на початку виходу в трубку; 7. N45 рано весною поверхнево +N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку; 8. N45 рано весною поверхнево + N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння.

Результати досліджень Тривале застосування мінеральних добрив на фоні післядії 30 т/га гною

сприяє підвищенню врожаю зерна озимої пшениці на 11,4-26,3 ц/га, порівняно з контролем 32,7 ц/га, та ярої пшениці відповідно на 6,1-17,3 ц/га, при врожаї у контролі відповідно 20,6 ц/га, в середньому за роки досліджень (табл.1,2).

Найбільший показник урожайності зерна озимої (59 ц/га) та ярої (37,9 ц/га) пшениці відмічений у варіанті Фон+N110P120K120

Внесення азотних добрив в два строки N45 рано весною поверхнево, N30 на початку виходу в трубку у вигляді аміачної селітри та проведення позакореневого підживлення комплексним добривом «Кристалон особливий” на початку виходу в трубку, у фазі колосіння обумовило значні зміни у величині врожайності пшениці озимої сорту Миронівська 61 (табл.3).

Найбільша врожайність пшениці озимої відмічена у варіанті N45 рано весною поверхнево +N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння – 55,1 ц/га, з відповідно найбільшим приростом до контролю - 24,0 ц/га (за показника у контрольному



варіанті – 31,1 ц/га). Таблиця 1

Вплив тривалого застосування добрив на врожайність зерна озимої пшениці та показники його якості

Варіант досліду

Вро

жай

ніст

ь, ц

/га

Приріст врожаю,

ц/га

Вміст

білка «сирої» клейковини

до к

онтр

олю

до ф

ону

%

збір

біл

ка, ц

/га

прир

іст

до

конт

ролю

, ц/

га

%

збір

«си

рої»

кл

ейко

вини

, ц/

га

прир

іст

до

конт

ролю

, ц/

га

Без добрив (контроль) 32,7 - - 9,2 3,0 - 20,1 6,6 - Післядія 30 т/га гною (фон)

44,1 11,4 - 11,6 5,1 2,1 21,2 9,3 2,7

Фон+Р80 45,5 12,8 1,4 11,9 5,4 2,4 21,5 9,8 3,2 Фон+Р80К80 46,2 13,5 2,1 12,1 5,6 2,6 21,1 9,7 3,1 Фон+N80Р80К80 54,9 22,2 10,8 12,4 6,8 3,8 25,6 14,0 7,4 Фон+N110P120K120 59,0 26,3 14,9 12,7 7,5 4,5 27,2 16,0 9,4 N80Р80К80 46,1 12,1 5,6 2,6 24,1 11,1 4,5 НІР 05, ц/га 2,5

Тривале внесення різних доз і співвідношень мінеральних добрив на фоні

післядії 30 т/га гною позитивно вплинуло на підвищення якості зерна озимої пшениці сорту Миронівська 61 та ярої пшениці сорту Миронівська яра (табл. 1,2,3).

Врожайність зерна озимої пшениці тісно корелює з вмістом білка (r=+0,89) та вмістом «сирої» клейковини (r=+0,89), відповідна кореляція (r=+0,88) та (r=+0,86) відмічена по ярій пшениці.

Отримані результати свідчать про те, що найвищі показники якості зерна озимої пшениці при проведенні підживлення азотом та комплексним добривом «Кристалон особливий» з вмістом білка 13,9%, «сирої» клейковини – 28,6 % відмічені у варіанті N45 рано весною поверхнево +N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння, порівняно з контролем – 10,2%, 18,8%.

Встановлені високі коефіцієнти кореляції між урожайністю зерна озимої пшениці та вмістом білка (r=+0,93), між урожайністю та вмістом «сирої» клейковини (r=+0,95). При тривалому застосуванні добрив на лучно-чорноземному карбонатному ґрунті спостерігається підвищення вмісту проламінів та глютелінів в зерні озимої та ярої пшениці. Отримані результати свідчать про те, що на варіантах, що удобрювалися, хлібопекарсько – технологічні показники борошна були вищими, порівняно з контролем.



Таблиця 2 Вплив тривалого застосування добрив на врожайність зерна ярої

пшениці та показники його якості


Вро

жай

ніст

ь, ц

/га

Приріст врожаю,

ц/га

Вміст

білка «сирої» клейковини

до к

онтр

олю

до ф

ону

%

збір

біл

ка, ц

/га

прир

іст

до

конт

ролю

, ц/

га

%

збір

«си

рої»

кл

ейко

вини

, ц/

га

прир

іст

до

конт

ролю

, ц/

га

Без добрив (контроль) 20,6 - - 14,8 3,0 - 31,9 6,5 - Післядія 30 т/га гною (фон)

26,7 6,1 - 16,1 4,3 1,3 33,7 8,9 2,4

Фон+Р80 30,5 9,9 3,8 15,6 4,7 1,7 32,4 9,8 3,3 Фон+Р80К80 28,7 8,1 2,0 16,1 4,6 1,6 33,8 9,6 3,1 Фон+N80Р80К80 34,5 13,9 7,8 16,3 5,6 2,6 34,6 12,0 5,5 Фон+N110P120K120 37,9 17,3 11,2 16,8 6,4 3,3 36,1 13,6 7,1 N80Р80К80 32,1 11,5 5,4 16,2 5,2 2,2 34,4 10,9 4,4 НІР 05, ц/га 2,41 SХ, % 1,2

Таблиця 3

Вплив азоту та кристалону особливого на врожайність зерна озимої пшениці


Врожай

ність, ц/га

Приріст, ц/га

до контролю

до контролю +

вода

кристалон на початку виходу в трубку

кристалон у фазі

колосіння

Без добрив (контроль) 31,1

Контроль + вода 32,1 1,0

N45 рано весною поверхнево 41,6 10,5 9,5 N45 рано весною поверхнево + кристалон на початку виходу в трубку

46,0 14,9 13,9 4,4

N45 рано весною поверхнево + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння

47,8 16,7 15,7 1,8



N45 рано весною поверхнево +N30 на початку виходу в трубку

46,9 15,8 14,8

N45 рано весною поверхнево + N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку

53,6 22,5 21,5 6,7

N45 рано весною поверхнево + N30 на початку виходу в трубку + кристалон на початку виходу в трубку + кристалон у фазі колосіння

55,1 24,0 23,0 1,5

НІР 05, ц/га 1,7

ВИСНОВКИ 1. Внесення мінеральних добрив на фоні післядії 30 т/га гною на середньо

забезпеченому азотом, фосфором та калієм лучно–чорноземному карбонатному ґрунті сприяє підвищенню врожаю зерна озимої пшениці сорту Миронівська 61 на варіантах, які удобрюються, на 11,4-26,3 ц/га, при врожаї у контролі відповідно 32,7 ц/га, сорту Миронівська яра відповідно на 6,1–17,3 ц/га, при врожаї у контролі 20,6 ц/га. Найбільший приріст врожаю зерна озимої 26,3 та ярої 17,3 ц/га пшениці отримано на варіанті N110P120K120 на фоні післядії 30 т/га гною

2. Проведення позакореневого підживлення озимої пшениці сорту Миронівська 61 кристалоном особливим в нормі 1 кг/га на початку виходу в трубку, 1 кг/га у фазі колосіння на фоні N45 рано весною поверхнево і N30 на початку виходу в трубку підвищує врожайність зерна на 24 ц/га, при врожаї у контролі 31,1 ц/га.

3. Найбільший вміст білка та «сирої» клейковини в зерні озимої та ярої пшениці отримано у варіанті, де вносилися N110P120K120 на фоні післядії 30 т/га гною, які становили відповідно 12,4%, 27,5% для озимої пшениці та 15,9%, 34,9% для ярої пшениці, при вмісті у контролі білка 9,2, 14,8,%, «сирої» клейковини – 20,1, 31,9% відповідно для озимої та ярої пшениці; позитивний вплив мало підживлення озимої пшениці азотними добривами та комплексним добривом «Кристалон особливий», збільшуючи вміст білка на 0,8 – 3,7%, при вмісті у контролі 10,2% та «сирої» клейковини на 0,6–9,8%, при вмісті у контролі 18,8%.

Література: 1. Мінеральні добрива пролонгованої дії для оптимізації живлення

сільськогосподарських культур: [рекомендації для сільськогосподарських підприємств України різних форм власності] / М.М. Городній, А.В. Бикін, І.В. Логінова та ін. – К.: ТОВ "Центр ІТ", 2010. - 72 с.

2. Ничипорович А.А. Фотосинтез и урожай.– М.: Колос.-2000.-47 с. 3. Городній М.М. Технологічні та агроекологічні аспекти

сільськогосподарського виробництва. / М.М. Городній, А.В. Бикін. //



Міжнародний наук.-практ. форум. – Львів, 2006.-148 с. Abstract According to our results, long-term mineral fertilizers application on the background of 30

t/ha manure aftereffect promotes maintenance of constant humus content, substantial increasing of nutrients content in arable and subarable soil layers.

Systematic fertilizer application in crop rotation has a sufficient influence on dry substance accumulation by wheat plants, and accordingly on nutrients content in plants and as a result on their carrying out with the yield.

Investigation of nitrogen fertilizers influence and as a result foliar dressing of winter wheat by composite fertilizer “Kristalon special” creates favorable conditions for plant growth and development. This action causes significant changes of winter wheat productivity.

Effectiveness of long-term fertilizers application in crop rotation and its direct application in meadow-chernozem calcareous soil were determined.

Key words: productivity, foliar fertilizer, soil, elements of nutrition, variety, dynamics References: 1. Prolonged-action mineral fertilizers to optimize the supply of crops: [recommendations for

agricultural enterprises of Ukraine of different forms of ownership] / M.M. Gorodniy, A.V Bukin, I.V. Loginova and others. - K .: LLC "Center IT", 2010. - 72 p.

2. Nichiporovich A.A Photosynthesis and harvest. - M .: Kolos. 2000. 47 p. 3. Gorodnaya MM Technological and agroecological aspects of agricultural production. / М.М. Gorodniy, A.V. Bukin // International sciences-practice. forum. - Lviv, 2006.- 148 р.

Стаття відправлена: 29.10.2017 г. © Кудрявицька А.М.

ЦИТ: ua317-059 УДК 631.4

КРИТЕРІЇ ТА ІНДИКАТОРИ ЕВОЛЮЦІЇ ҐРУНТІВ ПІД ВПЛИВОМ ЗМІН КЛІМАТУ

CRITERIA AND INDICATORS OF SOIL EVOLUTIONS UNDER THE INFLUENCE OF CLIMATE CHANGE

д.с.-.г.н., проф., акад.. НААН Балюк С.А./ D.a.s, prof. Baliuk S.A. к.с.-г.н. Воротинцева Л.І. / c.a.s Vorotyntseva L.I.

к.с.-.г.н. Захарова М.А./ c.a.s Zakharova M.A к.с.-г.н. Носоненко О.А. / c.a.s Nosonenko A.A.

Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», м. Харків, вул. Чайковська, 4, 61024

National Scientific Center «Institute for Soil Science and Agrochemistry Research named after O.N.Sokolovsky»,

Kharkiv, Tchaikovsky str., 4, 61024 Анотація. В роботі розглядається проблема впливу змін клімату на

ґрунтовий покрив, яка є на сьогодні досить актуальною на світовому рівні. Посушливість клімату, що відмічається в останні роки (зменшення кількості опадів, підвищення температури) впливає на еволюцію ґрунтів та їх якісний стан. Ґрунтові процеси та показники з різною швидкістю реагують на зміну умов навколишнього середовища. На підставі узагальнення результатів довгострокових досліджень чорноземів звичайних та темно-каштанових ґрунтів, що використовуються у зрошуваному (грунт-аналог) та богарному



землеробстві, показано вплив умов зволоження на формування ґрунту, потужність гумусово-акумулятивного профілю, розподіл карбонатів .

Ключові слова: грунт, клімат, властивості ґрунту, гумусово-акумулятивний профіль, зрошення, критерії, індикатори, температура

Вступ. Проблема змін клімату є однією із центральних серед глобальних і довгострокових викликів 21-го століття й пріоритетів міжнародного порядку денного. Дослідженню змін клімату на глобальному та регіональному рівнях приділяється багато уваги та присвячено велику кількість наукових праць [1-3]. Як наголосив Жозе Граціану да Сілва, Генеральний директор ФАО: «Зміна клімату є однією з найбільших проблем, з якими сьогодні стикається весь світ».

Створено Міжнародну групу експертів з питань зміни клімату, яка займається дослідженням проблем щодо опустелювання і деградації грунтів, сталого управління земельними ресурсами, продовольчої безпеки і потоків парникових газів у наземних екосистемах. У п’ятому оціночному звіті даної групи (2013) розглянуто нові докази зміни клімату в минулому та прогнозовані зміни його у майбутньому на підставі чисельних наукових досліджень, починаючи від спостережень кліматичної системи, палеокліматичних даних, теоретичних досліджень кліматичних процесів та їх моделювання.

Про глобальний рівень досліджуваної проблеми свідчить прийняття на «Саміті Землі» у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) трьох Конвенцій Організації Об’єднаних націй (Конвенція ООН про охорону біорізноманіття, про боротьбу з опустелюванням, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату), які направлені на забезпечення сталого розвитку у всьому світі. Україна приєдналась до всіх трьох конвенцій. Створено Державне агентство екологічних інвестицій, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання вимог Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.

Інструментами реалізації завдань конвенцій є фундаметальні наукові дослідження щодо вивчення стану ґрунтового покриву, обґрунтування заходів зі збереження екосистем, зниження антропогенного впливу на навколишнє середовище, підвищення стійкості агроекосистем до зовнішніх впливів. Вкрай важливо вже сьогодні опрацювати теоретичні і практичні передумови успішного протистояння можливим негативним наслідкам змін клімату і розробити шляхи адаптації землеробства країни до аридизації та нестачі вологи у ґрунті. У науковому аспекті досліджувана проблема є комплексною міждисциплінарною, що охоплює всі ключові складові стійкого розвитку - екологічні, економічні й соціальні.

Глобальні зміни клімату, що відмічаються у світовому масштабі, безумовно впливають на формування, розвиток та якісний стан ґрунтів, які є «дзеркалом ландшафту» та гарантом продовольчої безпеки України. У зв’язку з цим актуальними є фундаментальні дослідження з вивчення впливу аридизації клімату на еволюцію ґрунтового покриву, трансформацію властивостей, якісний стан та родючість ґрунтів різних природно-кліматичних зон України на підставі визначення критеріїв та індикаторів цих змін.



Для з’ясування можливих змін і тенденцій необхідним є проведення стаціонарних досліджень з вивчення теплового, водного режимів ґрунтів, розробки прогнозних моделей направленості змін параметрів та показників ґрунтів на основі довгострокових моніторингових досліджень, а також напрямків (сценаріїв) адаптації систем землеробства до мінливості грунтово-кліматичних умов.

Методи досліджень. При проведенні досліджень застосовували методи аналізу, синтезу ретроспективних даних довгострокових моніторингових спостережень.

Результати досліджень. Ґрунтовий покрив належить до найважливіших компонентів біосфери Землі. За В.В. Докучаєвим, «грунт – це дзеркало ландшафту», тому в природних умовах виділяється велика різноманітність ґрунтів, що відповідає складності і такій саме різноманітності природи України.

Клімат є одним із провідних факторів грунтотворення, географічного поширення ґрунтів та їх еволюції, енергетичною складовою грунтотворення. Грунтово-біологічні процеси протікають на фоні певної кліматичної ситуації і значною мірою формуються нею. Але існує і зворотній зв'язок – ґрунти, обумовлюючи зміни концентрації парникових газів в атмосфері, призводять до кліматичних змін. Адже емісія вуглекислого газу в атмосферу є однією із причин аридизації клімату. Тому роль ґрунтів у глобальному потеплінні має важливе значення, зокрема при оцінці кліматичних зворотних зв'язків вуглецевого циклу.

Кліматичні показники впливають на формування ґрунтового покриву безпосередньо, визначаючи енергетичний рівень і гідротермічний режим ґрунту, а відповідно і фізико-хімічні властивості, та опосередковано, впливаючи на інші фактори грунтотворення. Від гідротермічного режиму ґрунтів значною мірою залежить рівень біологічної продуктивності екосистем і залучення в ґрунтові процеси органічного вуглецю – носія перетвореної енергії Сонця в хімічну, яка необхідна для життєдіяльності мікробіоти. Для умов України нестача вологи є одним із провідних факторів, що лімітує отримання сталих врожаїв сільськогосподарських культур, адже близько 80 % орних земель (понад 24 млн. га) мають такі типи водного режиму, які формують домінування дефіцитного (або періодично дефіцитного) зволоження. Особливо страждають культури з довгим вегетаційним періодом, тому що під час формування генеративних органів у ґрунті фактично відсутня легко доступна волога [4]. Нестача вологи в ґрунтах України знижує реальні їх бонітети (особливо стосовно чорноземів), інвестиційну привабливість, створює умови для прояву деградації (особливо фізичної - ущільнення, брилистості, тріщинуватості) [5].

Отже, водний режим є основним чинником, що лімітує врожай, знижує ефективність добрив. Тому актуальними є дослідження щодо вивчення водних властивостей, режимів і балансу волого залежно від різних сівозмін, обробітку та удобрення з метою розробки регіональних вологизбережувальних максимально адаптованих до місцевих умов агротехнологій; якісних характеристик вологи за доступністю у ґрунтах різного гранулометричного



складу і гумусованості для уточнення потреби рослин у волозі на різних фазах розвитку; встановлення термодинамічних особливостей поведінки вологи в системі «атмосфера-грунт-рослина» з урахуванням сортових особливостей культур.

Як уже зазначалося, грунт як природне утворення, розвивається у просторі і часі під впливом ґрунтотворного процесу, хід якого змінюється за відносно стабільних умов, а також у разі зміни чинників грунтотворення. Тому у зв’язку зі змінами клімату як в минулому, так і в теперішній час, вкрай важливим є вивчення реакції ґрунту на зміну умов навколишнього середовища.

Грунт є природним утворенням, яке інтегрально відображає через певні властивості і ознаки кліматичні, літологічні, геоморфологічні, геохімічні, біологічні, гідрологічні та інші умови їх формування і розвитку. Опинившись у похованому стані, ґрунтовий профіль тисячоліттями зберігає «палеоекологічну пам’ять» [3]. Хоча грунт вважається достатньо консервативною природною системою (стосовно гранулометричного і хімічного складу) підвищення середньодобової температури на 1оС безперечно викличе значні зміни режиму зволоження і пов’язаних з ним сольового, повітряного, біологічного, окисно-відновного і інших режимів, а також здатності до міграції рухомих компонентів. Очевидними стануть процеси аридізації ґрунтів Лісостепу і Степу, що відіб’ється на послабленні гуміфікації, розвитку процесів осолонцювання, скороченні площ найбільш родючих лучно-чорноземних і лучних ґрунтів, загостренні проблеми вологозабезпечення рослин.

Проведений аналіз змін кліматичних показників районів досліджень в зоні Степу Північного (Донецька обл.) та Степу Сухого (Херсонська обл.) (рис. 1, 2) свідчить про зростання середньомісячної температури повітря як протягом року, так і у вегетаційний період [6, 7]. В Херсонській області в останні роки відмічається зростання середньомісячної температури повітря на 1,4-1,80С, підвищення сумарного випаровування та зменшення величин атмосферних опадів за останні 20 років на 55 мм/рік. Для Донецької області ГТК Селянинова варіює у межах 0,68…0,89, відбулося зростання середньомісячної температури повітря на 0,8-1,50 С, збільшення числа років з посухами, зменшення кількості атмосферних опадів.

Таким чином, у склавшихся кліматичних умовах для забезпечення сталого розвитку агропромислового виробництва та забезпечення продовольчої безпеки України необхідним є відновлення та розширення площ зрошення, перш за все в зоні Степу, що дозволить створити оптимальний водний режим для розвитку сільськогосподарських культур та знизить ризик розвитку деградаційних процесів.

Як уже зазначалося, клімат – один із основних факторів грунтотворення, а еволюція ґрунтів тісно пов’язана з його змінами. На підставі аналізу результатів довгострокових досліджень нами визначено критерії та показники ґрунту, що зазнають змін під впливом кліматичних трансформацій. За об’єкт-порівняння нами взято зрошуваний грунт-аналог, який умовно вважаючи розвивається в оптимальних для природно-кліматичної зони умовах.



Рис. 1. Динаміка температури повітря та кількості атмосферних опадів

за вегетаційний період (ГМС с. Суха Балка, Ясинуватський р-н Донецької обл., 1995-2016 рр.)

Рис. 2. Динаміка температури повітря та кількості атмосферних опадів

за вегетаційний період (ГМС "Асканія Нова", Чаплинський район Херсонської обл., 1990-2015 рр.)

Ґрунтові процеси та показники з різною швидкістю реагують на зміну умов

навколишнього середовища. У науковій літературі є різні підходи щодо оціночних критеріїв змін ґрунтів під впливом глобальних змін клімату [3, 8]. При розробці достовірних прогнозів змін стану та режимів ґрунту важливо враховувати такі показники, як чутливість, адаптивність, уразливість, приймати в розрахунок характерний час змін ґрунтових показників. Найбільшою швидкістю трансформації характеризуються температурний і водний режим,



біологічна складова ґрунту, загальний вміст органічної речовини, вміст поживних речовин, розподіл карбонатів кальцію за профілем. При цьому температура і волога є важливими компонентами екологічних умов, що регулюють перебіг ґрунтово-біологічних процесів. Гідротермічний режим визначає життєдіяльність ґрунтових організмів, впливає на біогеохімічні цикли елементів, і перш за все на кругообіг азоту та вуглецю.

Значно більше часу потрібно для зміни таких показників, як потужність гумусового профілю, якісний склад гумусу, вміст мулистих часточок, мінералогічний склад ґрунту. Порівняння морфологічної будови профілю чорноземів звичайних Степу Північного та темно-каштанових ґрунтів Степу Сухого, що використовуються у зрошуваному та богарному землеробстві, дозволяє оцінити вплив умов зволоження на формування ґрунту та потужність гумусового горизонту.

Дослідженнями встановлено, що довгостроково зрошуваний чорнозем звичайний малогумусний неглибокий легкоглинистий порівняно з незрошуваним аналогом відрізнявся більшою потужністю гумусованої частини профілю і його генетичних горизонтів - відповідно 72 см і 62 см завдяки покращенню водного режиму, промиванню ґрунтової товщі низхідними потоками води на більшу глибину, створенню сприятливих умов для розвитку рослин та поглибленню кореневмісного шару [7]. У темно-каштановому зрошуваному ґрунті потужність гумусованого горизонту складала 70 см, а в незрошуваних умовах - 62 см [9].

Завдяки зміні водного режиму відбуваються трансформація карбонатного профілю зрошуваних ґрунтів, що проявляється у збільшенні ступеню вилуговуваності карбонатів кальцію вглиб за профілем і, як наслідок, зниженні лінії скипання від HCl. Просторово-часовий розподіл карбонатів у зональному та регіональному масштабі є важливою характеристикою ґрунтів. У досліджуваних ґрунтах зони Степу відмічається зниження глибини залягання карбонатно-акумулятивного горизонту: у чорноземі звичайному з 55 см до 67 см, а в темно-каштановому ґрунті – з 60 см до 72 см, а карбонатні утворення – білозірка стали розмитими, розм’яклими, менш консолідованими. У незрошуваних чорноземах звичайних навпаки виділяється горизонт рясної щільної білозірки. Зменшення глибини скипання у незрошуваних умовах свідчить про висхідну міграцію карбонатів кальцію внаслідок аридизації клімату та погіршення водного режиму.

Одним із чутливих критеріїв змін клімату є мікробіологічна активність ґрунту. Глобальні зміни клімату призводять до змін мікробних ценозів. Найбільш значущим чинником, що впливає на функціональну структуру мікробіоценозу, є температура. Глобальне потепління клімату спричиняє зміни в структурі та метаболічній активності ґрунтових мікроорганізмів, їх біоекології.

Висновки. Клімат є одним із основних факторів грунтотворення, який впливає на еволюцію та властивості ґрунтів. На підставі узагальнення результатів довгострокових досліджень в зоні Степу України визначено критерії та індикатори змін ґрунтів в умовах аридизації клімату, які



слугуватимуть основою для розробки баз даних, вивчення еволюції та якісного стану ґрунтів для розробки стратегії адаптації сільського господарства до посушливих умов. На прикладі чорноземів звичайних та темно-каштанових ґрунтів, що використовуються у зрошуваному (грунт-порівняння) та богарному землеробстві, показано вплив умов зволоження на формування ґрунту та потужність гумусово-акумулятивного профілю, карбонатний режим ґрунтів.

Література. 1. Liana Ricci Reinterpreting Sub-Saharan Cities through the Concept Of

Adaptive Capacity. An Analysis of Autonomous Adaptation in Response to Environmental changes in Peri-Urban Areas. – Sapienza, 2016. – 211 p.

2. Turi Fileccia Ukraine: Soil fertility to strengthen climate resilience. Preliminary assessment of the potential benefits of conservation agriculture // Turi Fileccia, Maurizio Guadagni, Vasyl Hovhera, Martial Bernoux. - Food and Agriculture Organization of the United Nations. Rome, 2014.- 79 р.

3. Кудеяров В.Н., Демкин В.А., Гиличинский Д.А. и др. Глобальные изменения климата и почвенный покров // Почвоведение. – 2009. - № 9. – С. 1027-1042.

4. Медведев В.В., Лактионова Т.Н., Донцова Л.В. Водные свойства почв Украины и влагообеспеченность сельскохозяйственных культур. – Харьков: Апостроф, 2011. - 224 с.

5. Медведев В.В. Физическая деградация черноземов. Диагностика. Причины, Следствия. Предупреждение. – Харьков: Городская типография, 2013. - 324 с.

6. Рекомендації щодо напрямків з оптимізації управління та раціонального використання водних і земельних ресурсів Херсонської області / С.А. Балюк, Л.І. Воротинцева, М.А. Захарова та ін.]. - Харків : ТОВ «Смугаста типографія», 2016.- 92 с.

7. Воротинцева Л. І. Зрошувані ґрунти Донецької області: еколого-агромеліоративний стан, комплексні заходи з охорони та раціонального використання.Харків : ТОВ «Смугаста типографія», 2017. - 208 с.

8. Глобальные изменения климата и прогноз рисков в сельском хозяйстве России; под ред. А.Л. Иванова, В.И. Кирюшина. – М., 2009. – 517 с.

9. Воротинцева Л. І. Моніторинг еколого-агромеліоративного стану земель Інгулецької зрошувальної системи // Міжвідомчий тематичний науковий збірник «Зрошуване землеробство». - 2016. - № 65. - С. 122-126.

Abstract The problems of the climate change influence on the soils, which are very topical today are

shown in this article. The aridity of the climate, which has been observed in recent years (a decrease in the amount of precipitation, an increase in temperature) affects on the soil evolution and their quality. Methods - methods of analysis, synthesis of retrospective data of long-term monitoring research. Results of the research. Soil processes and indicators react at different speeds to changes in environmental conditions. The highest rate of transformation is characterized the temperature and water regime, the biological component, the total content of organic matter, the content of nutrients, and the distribution of calcium carbonates along the profile. On the base of generalization of the long-term studies results of of chernozems of ordinary and dark chestnut soils used in irrigated (soil-analogue) and rainfed agriculture, the effect of moistening conditions on the



formation of soil and thickness of the humus-accumulative profile, distribution of carbonates was shown.

Keywords: soil, climate, soil properties, humus-accumulative profile, irrigation, criteria, indicators, temperature

References: 1. Liana Ricci Reinterpreting Sub-Saharan Cities through the Concept Of Adaptive Capacity.

An Analysis of Autonomous Adaptation in Response to Environmental changes in Peri-Urban Areas. – Sapienza, 2016. – 211 p.

2. Turi Fileccia Ukraine: Soil fertility to strengthen climate resilience. Preliminary assessment of the potential benefits of conservation agriculture // Turi Fileccia, Maurizio Guadagni, Vasyl Hovhera, Martial Bernoux. - Food and Agriculture Organization of the United Nations. Rome, 2014.- 79 р.

3. Kudeyarov V.N., Demkin V.A., Gilichinskij D.A. i dr. (2009) Global'nye izmeneniya klimata i pochvennyj pokrov [Global climate change and soils] // Pochvovedenie [Soil Science]. – 2009. - № 9. – S. 1027-1042.

4. Medvedev V.V., Laktionova T.N., Doncova L.V. Vodnye svojstva pochv Ukrainy i vlagoobespechennost' sel'skohozyajstvennyh kul'tur [Water properties of soils of Ukraine and moisture supply of crops]. – Har'kov: Apostrof, 2011. - 224 s.

5. Medvedev V.V. Fizicheskaya degradaciya chernozemov. Diagnostika. Prichiny, Sledstviya. Preduprezhdenie [Physical degradation of chernozems. Diagnostics. Causes, Consequences. A warning]. – Har'kov: Gorodskaya tipografiya, 2013.- 324 s.

6. Rekomendacії shchodo napryamkіv z optimіzacії upravlіnnya ta racіonal'nogo vikoristannya vodnih і zemel'nih resursіv Hersons'koї oblastі [Recommendations on directions of optimization of management and rational use of water and land resources of Kherson region]/ S.A. Balyuk, L.І. Vorotinceva, M.A. Zaharova ta іn.]. - Harkіv : TOV «Smugasta tipografіya», 2016.- 92 s.

7. Vorotinceva L. І. Zroshuvanі ґrunti Donec'koї oblastі: ekologo-agromelіorativnij stan, kompleksnі zahodi z ohoroni ta racіonal'nogo vikoristannya [Irrigated soils of Donetsk region: ecology-ameliorative condition, complex of measures for the protection and rational use].- Harkіv : TOV «Smugasta tipografіya», 2017. - 208 s.

8. Global'nye izmeneniya klimata i prognoz riskov v sel'skom hozyajstve Rossii [Global Climate Change and Risk Forecast in Agriculture of Russia]; pod red. A.L. Ivanova, V.I. Kiryushina. – M., 2009. – 517 s.

9. Vorotinceva L. І. Monіtoring ekologo-agromelіorativnogo stanu zemel' Іngulec'koї zroshuval'noї sistemi [Monitoring of ecological-agroamelorative land state of Ingulets irrigation system]//Mіzhvіdomchij tematichnij naukovij zbіrnik «Zroshuvane zemlerobstvo». - 2016. - № 65. - S. 122-126.

Стаття містить результати досліджень, проведених при грантовій підтримці

Державного фонду фундаментальних досліджень за конкурсним проектом Ф 76- 101/2017

Стаття відправлена 07.11.2017 р. © Балюк С.А., Воротинцева Л.І., Захарова М.А., Носоненко О.А.



ЦИТ: ua317-084 УДК 631.62 : 631.432 : 556.535 (477.41 + 477.51) МОНІТОРИНГ ВОДНОГО РЕЖИМУ НА ОСУШУВАНИХ ЗАПЛАВНИХ

ТЕРИТОРІЯХ У БАСЕЙНІ Р. ТРУБІЖ MONITORING OF WATER REGIME ON DRAINED FLOODPLAIN TERRITORIES IN

THE TRUBIZH RIVER BASIN к.c-г.н., доц. Ладика М.М. / c.а.s., assoc. prof. Ladyka M.M.

ORCID: 0000-0002-5164-7117 Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ,

вул.Героїв Оборони, 15, 0341 The National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine,

Heroyiv Oborony st., 15, Kyiv, 03041 Анотація. Представлено дані моніторингу водного режиму осушуваних

органогенних ґрунтових відмін заплави р. Трубіж за показниками рівнів підґрунтових вод та запасами доступної вологи. Відмічено, що на території дослідження сформувалася, переважно, несприятлива меліоративна ситуація, обумовлена проявом підтоплення (РПГВ > 50 см) або переосушення (аридизації) ґрунтової товщі (РПГВ < 125-200 см). Побудовано графічну модель моніторингу водного режиму торфових ґрунтів. Зазначено, що тільки у витоковій частині заплави (ст. Заворичі (с. Мокрець) Броварського р-ну Київської обл.) у торфовищі низинному були оптимальні запаси продуктивної вологи для вирощування кукурудзи на зерно та допустимі – для вирощування одно- та багаторічних трав.

Ключові слова: водний режим, осушення, еколого-меліоративний стан, моніторинг, підтоплення, переосушення, рівні підґрунтових вод, вологість грунту, басейн, р. Трубіж.

Вступ. Визначальним фактором продуктивності меліорованих сільськогосподарських угідь є їх водний режим. Він є найбільш керованим показником родючості ґрунтів, що безпосередньо впливає на повітряний, тепловий, хімічний і біологічний ґрунтові режими [4, 12]. Порушення рівневого режиму підґрунтових вод на осушуваних масивах призводить до переосушення ґрунтової товщі, підтоплення та заболочування територій. Наразі майже 50 % площі раніше дренованих земель мають водний режим, який не відповідає агротехнічним вимогам сільськогосподарських культур, що на них вирощуються. Тому, з метою контролю за станом меліоративної мережі і територій в зоні її впливу проводяться моніторингові спостереження [5, 13].

Пріоритетним напрямком сучасного моніторингу осушуваних земель є еколого-меліоративний моніторинг, який охоплює дослідження водного режиму, родючості ґрунтового покриву, підтоплення земель, розвитку деградаційних процесів та трансформації ландшафтних комплексів. При цьому враховують показники глибини залягання підґрунтових вод, їх відповідність існуючим нормативним показникам у передпосівний період та в середині вегетації, терміни водовідведення з ґрунтової поверхні й орного шару, а також здійснюють комплексну оцінку технічного стану меліоративних систем [3, 10].

Отже, моніторинг основних параметрів водного режиму є ключовим



елементом загальної системи еколого-меліоративного моніторингу на осушуваних ґрунтових відмінах гумідної зони України. Наявність актуальної інформації щодо рівнів підґрунтових вод й вологозабезпечення сільськогосподарських культур надасть можливість вчасно впроваджувати коригуючі заходи щодо оптимізації роботи меліоративних систем та знижувати ризики прояву деградаційних процесів в осушуваних екосистемах.

Мета дослідження – аналіз показників водного режиму меліорованих органогенних ґрунтових відмін у басейні р. Трубіж.

Матеріали і методи дослідження. У роботі проаналізовано основні елементи водного режиму (рівні підґрунтових вод (РПГВ) та вологість ґрунтів) органогенних ґрунтових відмін у басейні р. Трубіж Використано результати власних польових експедиційних та лабораторно-аналітичних досліджень [7-9] та матеріали моніторингових спостережень Трубізького міжрайонного управління водного господарства і Київської гідрогеолого-меліоративної експедиції. Вимірювання рівнів підґрунтових вод, відбір зразків ґрунту з їх подальшим аналізом в лабораторних умовах проводили за загальноприйнятими стандартизованими методиками. Оцінювання еколого-меліоративного стану за вище згаданими критеріями здійснювали відповідно до ВБН 33-5.5-01-97 [2].

Експериментальні ділянки, на яких здійснювали моніторингові дослідження водного режиму, розміщені у дренованій заплаві р. Трубіж за басейновим принципом (у витоковій, центральній та гирловій частинах). Ґрунтовий покрив цих територій представлений органогенними гідроморфними відмінами: торфовищем низинним глибоким (ст. Заворичі (с. Мокрець), Броварський р-н., Київська обл.), торфовищем низинним слабопотужним (смт. Баришівка, Київська обл.) та торфовищем низинним середньопотужним (с. Пристроми, Переяслав-Хмельницький р-н., Київська обл.).

Результати дослідження та їх обговорення. Головним критерієм оптимального еколого-меліоративного стану осушуваниих грунтів є рівні залягання підґрунтових вод (РПГВ), їх відповідність біологічними вимогами сільськогосподарських культур та вологість орного шару по відношенню до його повної вологоємкості [3, 13]. РПГВ є одним із компонентів природного середовища, який впливає на формування меліоративного режиму території та водночас регулюється системою меліоративних заходів.

Нами проводиться моніторинг водного режиму починаючи із 1999 р. і по сьогодення. Попередніми дослідженнями РПГВ у заплаві р. Трубіж встановлено їх значні відхилення від оптимальних параметрів (50-75 см у передпосівний період і 75-100 см – в середині вегетаційного періоду), які в останні роки наростають [8].

Відмічено [8], що в заплаві Трубежа мають місце випадки підтоплення (коли РПГВ піднімаються вище 50 см) та переосушення (аридизації) грунтової товщі (коли вода опускається нижче 125-200 см), а меліоративний стан характеризується, переважно, як несприятливий. На цій території спостерігається підняття РПГВ до 10-22 см та їх зниження до 180-350 см. Проте, в окремі сезони на території досліджень була сприятлива еколого-меліоративна ситуація (весняно-літній період 2012-2013 р. з РПГВ на глибині



62-115 см (с. Пристроми) та весна 2015 р. – 60-66 см (ст. Заворичі і смт. Баришівка).

Моніторинг водного режиму Трубізьким міжрайонним управлінням водного господарства (ТМУВГ) спільно з Київською гідрогеолого-меліоративною експедицією здійснюється з використанням стаціонарних гідростворів в Броварському (7), Баришівському (4) та Переяслав-Хмельницькому районах (4) протягом року.

Згідно усереднених середньобагаторічних даних глибини залягання РПГВ за 2009-2015 рр., на осушуваних землях басейну р. Трубіж у передпосівний період еколого-меліоративний стан характеризувався як сприятливий у 26,5% випадків, несприятливий – 62,3% та небезпечний – 11,2%. Зокрема, у розрізі районів, які входять у зону діяльності ТМУВГ в межах Київської обл., еколого-меліоративний стан за РПГВ оцінювався як: сприятливий для росту і розвитку с/г рослин у 24,4% (Броварський р-н), 46,4% (Баришівський р-н) і 9,2% (Переяслав-Хмельницький р-н), несприятливий – відповідно, 68,6%, 41,1% і 74,1% та небезпечний – 7%, 12,5% і 16,7%. Слід відзначити, що у цей період коливання РПГВ відбувалося від 36-50 см до 208-230 см.

У середині вегетаційного періоду еколого-меліоративна ситуація в загальному була у 39,7% випадків сприятливою, у 45,4% – несприятливою та у 14,9% – критичною. А в межах районів вона характеризувалася як сприятлива у 40,5% (Броварський р-н), 51,8% (Баришівський р-н) і 25,9% (Переяслав-Хмельницький р-н), несприятлива – 52,4%, 46,4% і 33,3% та критична – 1,8%, 7,1% і 40,7%, відповідно. РПГВ в цей період коливалися від 52-109 см до 208-240 см і глибше.

Як зазначають Булигін С.Ю. та ін. [1], з агроекологічної точки зору залягання підґрунтових вод на рівні 45 см від денної поверхні у весняний період є ознакою наявності вторинного заболочення осушених земель. При РПГВ менше ніж 20 см спостерігається кризовий стан, від 25 до 40 см – передкризовий, а глибше 45 см – благополучний стан.

Зволоження активного шару ґрунту тісно пов’язано із висотою капілярного підняття підґрунтових вод. Між рівнями підґрунтових вод і вологістю ґрунту зони аерації існує кореляційний зв'язок (r ≈ 0,85-0,89). Проте, такий зв'язок порушується в екстремальних умовах (дуже посушливі періоди, надмірною кількістю атмосферних опадів під час вегетації, за глибокого залягання підґрунтових вод (глибше 120-150 см від денної поверхні) [12].

Трускавецький P.C. відмічає [14], що в органогенних ґрунтових відмінах висота капілярного підйому підґрунтових вод обумовлена ступенем розкладу і гуміфікації торфових горизонтів, а також щільністю будови і профільною текстурою підґрунтових порід. Наявність мінеральних піщаних прошарків слугують бар'єром для подальшого капілярного підйому води. За умови опускання підґрунтових води нижче торфових горизонтів та їх знаходження в підстилаючій мінеральній породі має місце їх низький капілярний підйом. У даних випадках в посушливі періоди збільшується імовірність пересихання кореневмісного шару торфу. Крім того, при значному пониженні РПГВ виникає ризик дефляції на незахищених рослинністю ділянках.



Крім того, органогенним ґрунтам характерний різкий перепад вологості від поверхні углиб ґрунту до підґрунтових вод. В сухі періоди торфовий ґрунт сильно висихає у самої поверхні, утворюючи гідрофобний пересохлий прошарок торфового пилу товщиною 1-2 см, який пилить навіть при дуже малій швидкості вітру (2-3 м/с). Під час дощів цей сухий прошарок розчиняється, проникає разом з атмосферними водами в щілини, що виникають в період висихання торфового грунту і кольматує нижні горизонти [14].

Згідно з результатами власних багаторічних досліджень польова вологість у торфовищі низинному меліорованому у заплаві р. Трубіж коливається в межах від 62 до 466%. Вміст вологи в ґрунтовій товщі залежить від їх морфолого-генетичних особливостей, рівнів підґрунтових вод та погодно-кліматичних умов на території досліджень у період відбору зразків.

З агрономічної точки зору головним критерієм оцінювання водного режиму є характер зміни вологозапасів у кореневмісному шарі ґрунту протягом всього періоду вегетації рослин. Для комфортного розвитку рослин нижня межа оптимальної вологи не повинна бути нижчою запасів вологи, що вимірюється за вмістом вологи 70% НВ або 45-55% ПВ, а верхня – 75-88% ПВ. Наведені параметри уточняються в процесі моніторингу водного режиму під конкретною культурою [14].

Трускавецьким Р.С. запропоновано графічну модель моніторингу водного режиму осушуваних торфових ґрунтів. Для її побудови необхідно визначити і встановити такі показники: щільність будови (об’ємну масу), питому масу, ПВ, НВ, ВВ. Отримавши названі показники, розраховують параметри верхніх та нижніх меж оптимальних та допустимих запасів для конкретної культури [14].

Відповідно до результатів власних експериментальних досліджень [6], торфовищу низинному притаманні наступні фізичні та водно-фізичні властивості які дають можливість всебічно оцінити водний режим осушуваних торфових ґрунтів: у шарі 0-16 см – ВВ (39%) – ВРК (112%) – НВ (160%) – ПВ (190%). У шарі 16-41 см – ВВ (38%) – ВРК (145%) – НВ (208%) – ПВ (235%), а в шарі 72-95 см – ВВ (27%) – ВРК (273%) – НВ (390%) – ПВ (407%).

Використовуючи власну базу даних нами побудовано таку графічну модель для органогенних ґрунтів у заплаві р. Трубіж (рис. 1). Для аналізу розраховано запаси доступної вологи в конкретний момент часу (станом на 15.08.2015 р.) та проаналізовано їх зв'язок із рівнями підґрунтових вод. При цьому слід зазначити, що у вказаний період вміст польової вологи в орному шарі торфовища низинного у пункті відбору ст. Заворичі (с. Мокрець) Броварського р-ну коливався від 95% (глибина 0-10 см) до 163% (10-30 см), а РПГВ > 260 см, у смт. Баришівка – від 79% (0-10 см) до 106% (10-30 см) (РПГВ > 260 см) та с. Пристроми Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. – від 62% (0-10 см) до 64% (10-30 см) (РПГВ = 67 см).

Як видно з рис. 1, оптимальні запаси продуктивної вологи у торфовищі низинному були для вирощування кукурудзи на зерно та допустимі – для вирощування одно- та багаторічних трав у заплаві тільки районі ст. Заворичі (с. Мокрець) Броварського р-ну Київської обл. У торфовищі низинному, розташованому в околицях смт. Баришівка і с. Пристроми Переяслав-



Рис. 1. Графічна модель моніторингу водного режиму органогенних

ґрунтів у заплаві р. Трубіж (станом на 15.08.2015 р.) (умовні позначення: а) кукурудза на зерно, b) багаторічні трави, c) однорічні трави; I – зона

оптимальних запасів вологи, II – допустима зона, III – критична зона; 1 – торфовище низинне глибоке (ст. Заворичі, с. Мокрець, Броварський р-н.,

Київська обл.), 2 – торфовище низинне слабопотужне (смт. Баришівка, Київська обл.), 3 – торфовище низинне середньопотужне (с. Пристроми,

Переяслав-Хмельницький р-н., Київська обл.). Хмельницького р-ну Київської обл., запаси доступної вологи для вирощування кукурудзи на зерно, одно- і багаторічних трав знаходилися у критичній зоні.

Висновки. Згідно даних моніторингу водного режиму за показниками



рівнів підґрунтових вод та запасів доступної вологи, на осушуваних землях у заплаві р. Трубіж відмічено, переважно, несприятливу меліоративну ситуацію, обумовлену проявом підтоплення (РПГВ > 50 см) або переосушення (аридизації) ґрунтової товщі (РПГВ < 125-200 см). Негативний вплив на формування водного режиму на даній території відіграє технічна застарілість меліоративної мережі, низька водозабезпеченість осушуваних територій й відсутність додаткових джерел води на зволоження сільськогосподарських угідь в посушливі періоди року.

Література:

1. Булигін С.Ю., Барвінський А.В., Ачасова А.О. Оцінка і прогноз якості земель. – Харків: Харківський національний аграрний університет, 2006. – 262 с.

2. ВБН 33-5.5-01-97. Організація і ведення еколого-меліоративного моніторингу на осушуваних землях. Ч. 2. Осушувані землі. Видання офіційне. – К.: Держводгосп України, 1997. – 70 с.

3. Інструкція з організації та здійснення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель, затверджена наказом Державного комітету України по водному господарству від 16.04.2008 р. №108 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0656-08?test=GqsMfB7.apXVc9KE ZiXS.SIyHI46os80msh8Ie6.

4. Коломієць С.С., Ясенчук Т.О. Сучасні аспекти екологічних проблем осушуваних земель та шляхи їхнього розв'язання // Меліорація і водне господарство. – 2011. – Вип. 99. – С.103-111.

5. Концепція ефективного використання осушуваних земель гумідної зони України. – К., 2015. – 54 с.

6. Ладика М.М. Еколого-меліоративний стан та родючість перезволожених ґрунтів Лівобережного Лісостепу (на прикладі басейну р. Трубіж): Автореф. дис. ... канд. с.-г. наук. – К., 2006. – 21 с.

7. Ладика М.М. Водний режим органогенних ґрунтів як показник сучасного стану Трубізької меліоративної системи // Зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський, 2007. – Вип. 15. – С. 335-339.

8. Ладика М.М., Корх О.В., Дорошенко А.В., Степанчук Н.В. Водний режим осушуваних ґрунтів – основа їх еколого-меліоративного моніторингу // Зб. наук. праць «Ґрунти та меліорація: минуле і майбутнє». – К.: ПП Мастер-Принт, 2015. – С. 98-106.

9. Ладыка М.Н., Гобеляк Н.С., Корх A.В., Полякова Ю.В. Экологический мониторинг осушаемых пойменных земель Левобережной Лесостепи Украины (на примере бассейна р. Трубеж) // Проблемы природоохранной организации ландшафтов [Текст]: Материалы межд. науч.-практ. конф., посв. 100-летию выпуска первого мелиоратора в России (24-25 апреля 2013 г.) / Ред. кол.: С.С. Таран (отв. ред.) и др. – Новочеркасск, НГМА, 2013. – Часть 1. – С. 309-313.

10. Насєдкін І.Ю., Цвєтова О.В., Рябцева Г.П., Яковенко Ю.П. Еколого-меліоративний моніторинг осушуваних земель // Меліорація і водне господарство. – 2008. – Вип. 96. – С. 115-123.


http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0656-08?test=GqsMfB7.apXVc9KE%20ZiXS.SIyHI46os80msh8Ie6

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0656-08?test=GqsMfB7.apXVc9KE%20ZiXS.SIyHI46os80msh8Ie6


11. Рижук С.М., Слюсар І.Т., Вергунов В.А. Агроекологічні особливості високоефективного використання осушуваних торфових ґрунтів Полісся і Лісостепу. – Київ: Аграрна наука, 2002. – 135 с.

12. Рокочинський A.M. Наукові та практичні аспекти оптимізації водорегулювання осушуваних земель на еколого-економічних засадах: Монографія / За редакцією академіка УААН Ромащенка М.І. – Рівне: НУВГП, 2010. – 351 с.

13. Сидоренко О.О. Оцінка сучасного еколого-меліоративного стану осушуваних земель // Вісник аграрної науки. – 2012. – №11. – С. 58-60.

14. Трускавецький P.C. Торфові ґрунти і торфовища України. – Харків: Міськдрук, 2010. – 278 с.

Abstract The determining factor of the productivity of reclaimed agricultural lands is their water

regime. Violation of the groundwater level regime in drained arrays leads to the overgrowth of the soil layer, flooding and waterlogging of the territories. Therefore, in order to control the state of the drainage network and drained areas in the zone of its influence monitoring is carried out.

The purpose of the study is to analyze the water regime of drained organic soil in the Trubizh river basin.

The main elements of the water regime (groundwater level and soil moisture) of the drained soils of the Trubizh river basin are analyzed in the work.

The results of own field expeditionary and laboratory analytical researches and materials of monitoring observations of the Trubizh Interregional Water Management Department and Kiev Hydrogeological and Reclamation Expedition are used.

It is noted that, on the territory of investigation was formed, mainly, an unfavorable reclamation situation, which is stipulated by flooding (groundwater level > 50 sm) or overdrying of the soil layers (groundwater level <125-200 sm). The graphic model of monitoring of water regime of peat soils in the floodplains of the Trubizh River is constructed. It is noted that, optimum reserves of productive moisture in the peats for growing corn for grain and permissible ones - for growing of annual and perennial grasses only were in the river stream part of the floodplain (Zavorychi railway station (Mokrets village) of Brovary district of the Kyiv region).

Negative influence on formation of water regime of this territory plays the technical outdated ameliorative network, low water availability of drained territories and the absence of additional sources of water for irrigation of agricultural lands in dry seasons.

Key words: water regime, drainage, ecological and ameliorative condition, monitoring, flooding, aridity, ground water table, soil moisture, Trubizh River Basin.

References: 1. Bulyhin S.Yu., Barvinsʹkyy A.V., Achasova A.O. (2006). Otsinka i prohnoz yakosti zemelʹ

[Estimation and forecast of land quality]. Kharkiv: Kharkiv National Agriculture University, 262. 2. VBN 33-5.5-01-97. (1997). Orhanizatsiya ta vedennya ekoloho-melioratyvnoho

monitorynhu na osushuvanykh zemlyakh.Ch.2. Osushuvani zemli [Organizing and conducting of ecological-ameliorative monitoring on drained lands. Part. 2. Drained lands]. K., 70.

3. Instruktsiya z orhanizatsiyi ta zdiysnennya monitorynhu irzhivanykh ta osushuvanykh zemelʹ (2008) [Instructions for the organization and monitoring of irrigated and drained lands, approved by the State Committee of Ukraine for Water Management from 16.04.2008. №108 [Electronic resource]. – Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0656-08?test=GqsMfB7.apXVc9KE ZiXS.SIyHI46os80msh8Ie6.

4. Kolomiyetsʹ S.S., Yasenchuk T.O. (2011). Suchasni aspekty ekolohichnykh problem osushuvanykh zemelʹ ta shlyakhy yikhnʹoho rozv'yazannya [Modern aspects of environmental problems of drained lands and ways of their solution]. Reclamation and water management, 99.



103-111. 5. Kontseptsiya efektyvnoho vykorystannya osushuvanykh zemelʹ humidnoyi zony Ukrayiny

(2015) [Concept of effective use of drained lands of the humid zone of Ukraine]. K., 54. 6. Ladyka M.M. (2006). Ekoloho-melioratyvnyy stan ta rodyuchistʹ perezvolozhenykh

gruntiv Livoberezhnoho Lisostepu (na prykladi baseynu r. Trubizh) [Ecological-ameliorative state and fertility of wetlands of the Left Bank Forest-Steppe Zone (for example Trubizh River Basin)]. Manuscript. K., 21.

7. Ladyka M.M. (2007). Vodnyy rezhym orhanohennykh gruntiv yak pokaznyk suchasnoho stanu Trubizʹkoyi melioratyvnoyi systemy [Water regime of organogenic soils as an indicator of the current state of the Trubizh ameliorative system]. Kam’yanets-Podilʹsʹkyy, 15, 335-339.

8. Ladyka M.M., Korkh O.V., Doroshenko A.V., Stepanchuk N.V. (2015) Vodnyy rezhym osushuvanykh gruntiv – osnova yikh ekoloho-melioratyvnoho monitorynhu [Water regime of drained soils as a basis of their ecological-ameliorative monitoring]. Soils and Reclamation: Past and Future, K.: PP Master-Prynt. 98-106.

9. Ladyka M.N., Hobelyak N.S., Korkh A.V., Polyakova YU.V. (2013). Ékolohycheskyy monytorynh osushaemykh poymennykh zemelʹ Levoberezhnoy Lesostepy Ukrayny (na prymere basseyna r. Trubezh)[ Environmental monitoring of the drained floodplain lands in the Left Bank Forest-Steppe Zone Of Ukraine (Trubezh River Basin as an example)]. Problems of the nature protection organization of landscapes, Novocherkassk: NHMA, 1, 309-313.

10. Nasyedkin I.YU., Tsvyetova O.V., Ryabtseva H.P., Yakovenko YU.P. (2008). Ekoloho-melioratyvnyy monitorynh osushuvanykh zemelʹ [Ecological-ameliorative monitoring of drained lands]. Reclamation and water management, 96, 115-123.

11. Ryzhuk S.M., Slyusar I.T., Verhunov V.A. (2002). Ahroekolohichni osoblyvosti vysokoefektyvnoho vykorystannya osushuvanykh torfovykh hruntiv Polissya i Lisostepu [Agroecological features of highly effective use of drained peat soils of Forest Zone and Forest-Steppe Zone]. Kyiv: Agriculture Science, 135.

12. Rokochynsʹkyy A.M. (2010). Naukovi ta praktychni aspekty optymizatsiyi vodorehulyuvannya osushuvanykh zemelʹ na ekoloho-ekonomichnykh zasadakh: Monohrafiya [Scientific and practical aspects of optimization of water management of drained lands on the ecological and economic principles: Monograph]. Rivne: NUVHP, 351.

13. Sydorenko O.O. (2012)/ Otsinka suchasnoho ekoloho-melioratyvnoho stanu osushuvanykh zemelʹ [Assessment of the modern ameliorative state of drained lands]. Bulletin of Agrarian Science, 11, 58-60.

14. Truskavetsʹkyy P.C. (2010). Torfovi hrunty i torfovyshcha Ukrayiny [Peat soils and peatlands of Ukraine]. Kharkiv: Misʹkdruk, 278.

Стаття відправлена: 12.11.2017 р. © Ладика М.М.



Экспертно-рецензионный Совет журнала Expert-Peer Review Board of the journal

Абдулвелеева Рауза Рашитовна, кандидат педагогических наук, доцент, Оренбургский государственный университет, Россия Артюхина Марина Владимировна, кандидат экономических наук, доцент, Слов'янський державний педагогічний університет,

Донбасский государственный педагогический университет, Украина Афинская Зоя Николаевна, кандидат филологических наук, доцент, Московский государственный университет имени М.В.

Ломоносова, Россия Башлай Сергей Викторович, кандидат экономических наук, доцент, Українська академія банківської справи, Украина Белоус Татьяна Михайловна, кандидат медицинских наук, доцент, Буковинська державна медична академія, Украина Бутырский Александр Геннадьевич, кандидат медицинских наук, доцент, Медицинская академия имени С.И. Георгиевского

ФГАОУ ВО КФУ имени В.И. Вернадского, Россия Войцеховский Владимир Иванович, кандидат сельскохозяйственных наук, доцент, Национальный университет биоресурсов и

природопользования Украины, Украина Гаврилова Ирина Викторовна, кандидат педагогических наук, доцент, Магнитогорский государственный технический университет

имени Г.И.Носова, Россия Гинис Лариса Александровна, кандидат педагогических наук, доцент, Южный федеральный университет, Россия Гутова Светлана Георгиевна, кандидат философских наук, доцент, Нижневартовский государственный университет, Россия Зубков Руслан Сергеевич, кандидат экономических наук, ГП НПКГ "Зоря"-"Машпроект" г. Николаев, Украина Ивлев Антон Васильевич, кандидат экономических наук, доцент, Магнитогорский государственный технический университет

имени Г.И.Носова, Россия Идрисова Земфира Назиповна, кандидат экономических наук, доцент, Уфимский государственный авиационный технический

университет, Россия Илиев Веселин, кандидат технических наук, доцент, Болгария Капитанов Василий Павлович, доктор технических наук, профессор, Одеський національний морський університет, Украина Кириллова Татьяна Климентьевна, кандидат экономических наук, доцент, Иркутский государственный университет путей

сообщения, Россия Коваленко Татьяна Антольевна, кандидат технических наук, Поволжский государственный университет телекоммуникаций и

информатики, Россия Котова Светлана Сергеевна, кандидат педагогических наук, доцент, Российский государственный профессионально-

педагогический университет, Россия Лобачева Ольга Леонидовна, кандидат химических наук, доцент, Горный университет, Россия Ляшенко Дмитрий Алексеевич, кандидат географических наук, доцент, Національний транспортний університет, Украина Мельников Александр Юрьевич, кандидат технических наук, доцент, Донбаська державна машинобудівна академія, Украина Мороз Людмила Ивановна, кандидат экономических наук, доцент, Національний університет "Львівська політехніка", Украина Музылёв Дмитрий Александрович, кандидат технических наук, доцент, Харьковский национальный технический университет

сельского хозяйства имени Петра Василенко, Украина Надопта Татьяна Анатолиевна, кандидат технических наук, ст. преп, Хмельницький національний університет, Украина Напалков Сергей Васильевич, кандидат педагогических наук, Нижегородский государственный университет имени Н.И.

Лобачевского, Арзамасский филиал ННГУ, Россия Осипов Виктор Авенирович, доктор географических наук, профессор, Тюменский государственный университет, Россия Привалов Евгений Евграфович, кандидат технических наук, доцент, Ставропольский государственный аграрный университет,

Россия Ребезов Максим Борисович, доктор сельскохозяйственных наук, профессор, Южно-Уральский государственный университет,

Россия Сегін Любомир Васильович, кандидат филологических наук, доцент, Слов'янський державний педагогічний університет, Украина Сентябрев Николай Николаевич, доктор биологических наук, профессор, Волгоградская государственная академия физической

культуры, Россия Сергиенко Александр Алексеевич, доктор медицинских наук, профессор, Львівський національний медичний університет ім. Данила

Галицького, Украина Сочинская-Сибирцева Ирина Николаевна, кандидат экономических наук, доцент, Кіровоградський державний технічний

університет, Украина Сысоева Вера Александровна, кандидат архитектурных наук, доцент, Белорусский национальный технический университет,

Беларусь Тлеуов Асхат Халилович, доктор технических наук, профессор, Казахский агротехнический университет, Казахстан Ходжаева Гюльназ Казым кызы, кандидат географических наук, Россия Чигиринский Юлий Львович, кандидат технических наук, доцент, Волгоградский государственный технический университет,

Россия Шехмирзова Анджела Мухарбиевна, кандидат педагогических наук, доцент, Адыгейский государственный университет, Россия Шпинковский Александр Анатольевич, кандидат технических наук, доцент, Одеський національний політехнічний університет,

Украина


СОДЕРЖАНИЕ / Contents

ЭКОНОМИКА / ECONOMY

Экономическая теория и история / Economic theory and history ЦИТ: ua317-006 МАКРОЭКОНОМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ДИАЛЕКТИКИ СЛУЧАЙНОСТИ И ЗАКОНОМЕРНОСТИ В ИСТОРИИ ОКТЯБРЬСКОЙ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ MACROECONOMIC ANALYSIS OF DIALECTIC OF CONTINGENCY AND REGULARITY IN THE HISTORY OF THE OCTOBER SOCIALIST REVOLUTION к.г.н., доц. Кольцов В. В./ c.g.s., as.prof. Kol’tsov V.V.…………………………………….4

Финансы, денежный оборот и кредит / Finance, money circulation and credit ЦИТ: ua317-063 ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИНСТРУМЕНТОВ ФОНДОВОГО РЫНКА ДЛЯ ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНВЕСТИЦИЙ (НА МЕТЕРИАЛАХ ЭЛЕКТРОЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ) USING STOCK MARKET INSTRUMENTS TO ATTRACT INVESTMENT (ON MATERIALS OF THE ELECTRIC POWER INDUSTRY) д.э.н., проф. Лесных Ю.Г. / d.е.s., prof. Lesnykh Y.G.……………………………………...7

Мировое хозяйство и международные экономические отношения / World economy and international economic relations

ЦИТ: ua317-065 ИНВЕСТИЦИОННЫЕ СТИМУЛЫ И ИХ ВЛИЯНИЕ НА ЭКОНОМИКУ INVESTMENT STIMULES AND THEIR IMPACT ON ECONOMY Инж. Щерба К. / Ing. Scerba K., Мгр. Наторин В. / Mgr. Natorin V.……………………….13

Экономика предприятия и управление производством / Enterprise economics and management

ЦИТ: ua317-028 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ COMPETITIVENESS OF AN AGRICULTURAL ENTERPRISE IN THE SYSTEM OF FOREIGN ECONOMIC ACTIVITY здобувач Марчук Л.М./applicant Marchuk L.M.…………………………………………20 ЦИТ: ua317-066 КАЧЕСТВО И КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ПРОДУКЦИИ QUALITY AND COMPETITIVENESS OF AGRICULTURAL PRODUCTS к.е.н., доц. Суліма Н.М. / с.е.s., as prof. Sulima N.N. студент Нежуренко Л.М./ student Negurenko L.N.……………………………………….27 Научный взгляд в будущее 104

ЦИТ: ua317-072 ОСОБЕННОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ СЕТЕВОЙ РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛИ FEATURES OF RETAIL TRADE ENTERPRISES к.э.н., доцент Писарюк С.Н. / c.e.s., as.prof. Pisariuk S. N.………………………………...30 ЦИТ: ua317-080 УДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНИХ ФОРМ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ СФЕРИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ IMPROVEMENT OF MODERN FORMS OF FINANCIAL-CREDIT INSTITUTES OF THE NATURAL RESORCES USING д.е.н., проф. Рогач С.М./ prof. Rogach S.M.……………………………………………...39

Размещение производственных сил и региональная экономика / Placement of the productive forces and the regional economy

ЦИТ: ua317-001 ІНСТИТУЦІЙНА БАЗА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ І СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ГРОМАДИ THE INSTITUTIONAL FRAMEWORK FOR MANAGING THE COMMUNITY'S ECONOMIC AND SOCIAL DEVELOPMENT Аспірант, Савчук Д.М. / Postgraduate, Savchuk D.M.……………………………………..47 ЦИТ: ua317-067 ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ ECONOMIC ZONING OF UKRAINE к.е.н., доц. Гуцул Т.А. / с.е.s., as prof. Gutsul T.A.………………………………………..52

Бухгалтерский учет и аудит / Accounting and auditing

ЦИТ: ua317-033 ФІНАНСОВА ОРЕНДА НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ: ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ В ОРЕНДАРЯ FINANCIAL RENT OF UNAUTHORIZED ASSETS: FEATURES OF ACCOUNT FOR RENTALS студентка 6 курсу магістратури Вітюк В.В. / student of 6th year of magistracy Vitiuk V.V.….56 ЦИТ: ua317-057 СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ TAXATION OF INSURANCE COMPANIES Ковтун Л.І. / Kovtun L…………………………………………………………………62


МЕНЕДЖМЕНТ И МАРКЕТИНГ / MANAGEMENT AND MARKETING

Управление производством и развитие предприятия /

Control of production and development company ЦИТ: ua317-062 ГУДВИЛЛ КАК ЭЛЕМЕНТ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА GOODWILL AS A PART OF INTELLECTUALL CAPITAL д.э.н., проф. Карякин А.М. / d.e.s., prof. Karyakin A.M. аспирант Калинин А.А./ postgraduate Kalinin A.A.….……………………………………66

Управление качеством / Quality control

ЦИТ: ua317-076 ЗМІСТ І СТРУКТУРА БІЗНЕС – ПРОЦЕСІВ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ CONTENTS AND STRUCTURE OF BUSINESS PROCESSES OF TELECOMMUNICATION ENTERPRISES Мартиненко М.О. / Martynenko M.O.…………………………………………………...68

Государственное управление / Government

ЦИТ: ua317-012 СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ “УПРАВЛІННЯ” І “КЕРІВНИЦТВО” ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ д. н з держ. управління, доцент. Орлов М. М. / Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor Orlov N.…. ………………………………………………………...73

ТУРИЗМ И РЕКРЕАЦИЯ / TOURISM AND RECREATION

Туристский рынок, его современное состояние и прогноз развития /

The travel market, its current status and development forecast ЦИТ: ua317-046 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДІЛОВИХ ГОТЕЛІВ В УКРАЇНІ PERSPECTIVES FOR DEVELOPMENT OF BUSINESS HOTELS IN UKRAINE магістр Музичук Д.А. / master Muzychuk D.А., к.т.н., доцент Гавриш А.В. / c.t.s., as. professor Havrysh A.V., к.т.н., доцент Іщенко Т.І. / c.t.s., as. professor Ishchenko T.I……………………………….78


СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО / AGRICULTURE

Агрономия, зоотехния и лесное хозяйство /

Agronomy, animal husbandry and forestry ЦИТ: ua317-011 АГРОЕКОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І АГРОХІМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ДОБРИВ ПІД ОЗИМУ ТА ЯРУ ПШЕНИЦЮ НА ЛУЧНО-ЧОРНОЗЕМНОМУ ҐРУНТІ AGROECOLOGICAL GROUND AND AGROCHEMICAL SUDSTANTIATION OF FERTILIZERS USE UNDER WINTER AND SPRING WHEAT GROWING IN CROP ROTATION ON MEADOW-CHERNOZEM SOIL к.с.-н.г., доц. Кудрявицька А.М. / c.a.s. ., as.prof. Kudriawytzka A.N.……………………...82 ЦИТ: ua317-059 КРИТЕРІЇ ТА ІНДИКАТОРИ ЕВОЛЮЦІЇ ҐРУНТІВ ПІД ВПЛИВОМ ЗМІН КЛІМАТУ CRITERIA AND INDICATORS OF SOIL EVOLUTIONS UNDER THE INFLUENCE OF CLIMATE CHANGE д.с.-.г.н., проф., акад.. НААН Балюк С.А./ D.a.s, prof. Baliuk S.A. к.с.-г.н. Воротинцева Л.І. / c.a.s Vorotyntseva L.I. к.с.-.г.н. Захарова М.А./ c.a.s Zakharova M.A к.с.-г.н. Носоненко О.А. / c.a.s Nosonenko A.A.…………………………………………87

Водное хозяйство и мелиорация земель / Water management and land reclamation

ЦИТ: ua317-084 МОНІТОРИНГ ВОДНОГО РЕЖИМУ НА ОСУШУВАНИХ ЗАПЛАВНИХ ТЕРИТОРІЯХ У БАСЕЙНІ Р. ТРУБІЖ MONITORING OF WATER REGIME ON DRAINED FLOODPLAIN TERRITORIES IN THE TRUBIZH RIVER BASIN к.c-г.н., доц. Ладика М.М. / c.а.s., assoc. prof. Ladyka M.M.………………………………95


Научное издание НАУЧНЫЙ ВЗГЛЯД В БУДУЩЕЕ

Выпуск 7

Том 3 Экономика

Менеджмент и маркетинг Туризм и рекреация Сельское хозяйство

На украинском, русском и английском языках

Свидетельство СМИ

КВ 22821-12721ПР

Научные достижения Авторов были также представлены на международной научной конференции «Интеллектуальный потенциал XXI века ‘2017» (с 14 по21 ноября 2017 г.) на сайте www.sworld.education

Решением международной научной конференции работы, которые получили положительные отзывы, были рекомендованы к изданию в журнале.

Разработка оригинал-макета – КУПРИЕНКО СВ

Подписано в печать: 01.12.2017 Формат 60х84/16. Печать цифровая. Усл.печ.л. 6,28

Тираж 500. Заказ №ua7-1.

Издано: КУПРИЕНКО СЕРГЕЙ ВАСИЛЬЕВИЧ

А/Я 38, Одесса, 65001 e-mail: [email protected]

www.sworld.education Свидетельство субъекта издательского дела ДК-4298

Издатель не несет ответственности за достоверность информации и научные результаты, представленные в статьях

ФЛП Москвин А.А. Цифровая типография “Copy-Art”

г. Запорожье


http://www.sworld.education/

international periodic scientific journal Б у Н А д У Ч …данных, имен...

Documents