А.А.Громовий

Історичний нарис с. Костянтинівки Смілянського району Черкаської області

с. Костянтинівка, 2010р.

Громовий Андрій Анатолійович, вчитель історії Костянтинівської спеціалізованої школи І-ІІІст.

І хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом гріє душу село, моє рідне село – 39ст.

Історичний нарис розрахований на учнів 5-11 класів, які вивчають історію

рідного краю. Матеріал з краєзнавства відповідає віковим особливостям

дітей середньої та старшої ланки школи, і сприяє всебічному розвитку

дитини, збагачує знання про своє село.

2

Прадавні часи.

Сьогодення нашого краю сягає у глибоку сиву давнину, яка згідно з

письмовими історичними джерелами стверджує: «… на лівому березі

р.Сріблянки, в районі Ординських боліт, в урочищах Юрової гори і Деренківці

(с.Будки) та в інших містах виявлено пізньопалеотичне поселення та майстерня

кам’яних знарядь праці доби неоліту, яке існувало тут понад XV тисяч років

тому».

В V тис. до нашої ери племена, які заселяли територію України, вступили в

останню фазу кам’яного віку – новий кам’яний вік (неоліт), який тривав до ІІІ тис.

до нашої ери. На території нашого краю мешкали поселення мисливців, які

відносяться до києво-черкаської та дніпро - донецької культури. Основою

господарства місцевих племен залишалося мисливство і рибальство. Полювали

головним чином заради м’яса на благородних оленів, козуль, кабанів. У

водоймищах добували карпів, щук і сомів. Певне місце займало раннє

землеробство і скотарство. Велику рогату худобу і свиней утримували на

вільному пасовиську, проте на зиму робилися запаси кормів.

Небіжчиків племена києво-черкаської культури спочатку ховали в

безкурганних могильниках з індивідуальними ямами. Пізніше поховання

здійснювалися у великих колективних ямах. Небіжчиків посипали природною

червоною фарбою (вохрою).

Походження назви Юрової гори.

Назву гори деякі історики пов’язують з ім’ям легендарного князя Юрія.

Юрій (Георгій) не обов’язково був саме князем. Це міг бути простий монах-

схимник, який викопав печеру і проживав в ній, чим завоював собі довгу пам'ять

здивованого навколишнього люду.

Можливо, назва гори не має ніякого відношення до чийогось імені. Серед

східнослов’янських слів зустрічається слово «юр» із значенням «жваве місце»,

«торг», «вир», «белебень».

Описуючи неолітичні стоянки наших далеких предків цього періоду,

видатний український історик Михайло Грушевський повідомляє: «…з інших,

особливо визначних останків місць згадаю Юрову гору біля Сміли, де назбирано

майже півтори тисячі відбиваних полірованих кам’яних знарядь».

3

Скіфські курганиМинає час. Усе помітніше стає використання заліза. На території України

доба раннього заліза припадає на І тис. до нашої ери – початок І тис. нашої ери та

хронологічно відповідає кіммерійському, скіфському та сарматському етапам її

історії.

З VII століття до нашої ери та території Середнього Подніпров’я хазяйнують

іраномовні племена скіфів. Ці племена залишили по собі величезну кількість

пам’яток у вигляді валів, курганів, могильників та городищ.

«В 1887-1888 гг. гр..Бобринский нашел группу курганов до трехсот в лесу

«Сокирно» он раскопал из них тридцать. Они оказались скифские, на них найден

цилиндрический каменный брусок с просверлиной»

(Археологическая карта Киевской губернии)

«А.А.Бобринский в районе села отмечает большую группу курганов,

расположенных по обеим берегам р. Серебрянки. Всего раскопано 39 курганов. Из

них не определено время по 10 курганам. (1,3,6,7,10,13,14,215,379,381). Курган за

№522 в урочище «Юрьева гора» относится к пятому веку до нашей эры. К

архаическому периоду относятся 12 погребений за №№2,8,9,15,244,246,247,375-

378,380; к эпохе бронзы относятся 15 курганов за №4, 5, 11, 12, 248, 341, 342,344,

349, 350, 361-364, из них в пяти курганах эпохи бронзы за №№2,8,9,15,375 в

насыпи курганов были впускные скифские погребения».

«Раннескифские погребения бассейна реки Тясмин», В.А.Ильинская, стр.27»

«У села расположено пятнадцать курганов, из них гр.Бобринский раскопал

четыре:

- в первом кургане в верхней части был скелет в сгнившем гробе, ниже две

деревянные крышки, одна над другой и под каждой жженные человеческие и

звериные кости, черенки от сосудов, кремневые ножи, скребки, ядрища, стрелы;

на дне кургана найдены два скелета в согнутом положении, при них два сосуда и

кости животных.

- во втором кургане была деревянная крышка, кремневые: стрелы, скребки,

острия, пилы, сженные кости животных и человека. На дне кургана находились

четыре ямы, в них найденные согнутые скелеты и одна яма, обложенная деревом

с дощатою крышею, в ней сосуд, сделанный из медных листов, сбитых 4

железными гвоздями, глиняные горшки, ковш и бронзовые удила.

- в третьем кургане – в верхней части найден скелет, при нем: железный

меч и нож, глиняный сосуд и три глиняных бусы; в нижней части – скелет,

кремневый скребок и отбойник, полированный каменный молот, другой согнутый

скелет и три ямы с костями животных и человека, окрашенный красной

краской.

- в четвертом кургане: четыре могилы, обставленные деревом и в них

человеческие скелеты, окрашенные красной краской».

(Археологическая карта Киевской губернии)

На территории урочища «Яр Баращина» сохранились следы поселения

скифского периода»

(Археологические памятки института Археологии АН УССР)

Один із 4 курганів, а саме третій знаходився в районі де зараз сходяться

вулиці Карла Маркса і Котовського. Він знаходився неподалік колишньої

Костянтинівської економії( приміщення старого приміщення Костянтинівської

школи).

Всі ці кургани відносяться до скіфської доби VII-III століть до нашої ери.

5

СКІФИ

Всі вони вершники та стрілки із лука. Лук був головною наступальною зброєю.

Часто вони під час битви використовували списи з дротиками та залізними

наконечниками, мечі - акинаки, кинджали.

Вожді та дружинники під час бою носили панцир, виготовлений із пластинок і

нашитий на шкіряний одяг.

Гальваноскопії золотих прикрас.

Предмети одягу та військової зброї скіфські майстри прикрашали зображеннями,

виконаними у вигляді „ звіриного стилю". Однією із особливостей стилю - перевага

стислих і компактних зображень з чітким виразним контуром. Зображення відрізнялися

умовністю, лаконічністю, але водночас чітко передавати головну ідею сутності образу:

сильного і рвучкого хижака або полохливого травоїдного. Була велика кількість

зображень міфічних істот.

Геродот: «Історія» глава 59 – 75.

Сарматські кургани

Починаючи з І століття до нашої ери на території Середнього Подніпров’я

активно проникають кочові скотарські племена – сармати.

Терміни «савромати» й «сармати» – грецького та римського походження.

Сама назва цього народу невідома. За одними даними, давньоіранське «саармат»

означає «оперезаний мечем».

Історикам невідоме жодне сарматське поселення. Їхня повна відсутність

свідчить, що сармати були кочовими скотарями, до того ж із досить рухливим

типом кочування. Сармати розводили і використовували свійські тварини, такі як

вівця та кінь. Саме ці тварини здатні переносити постійний рух, не втрачаючи при

цьому ваги й життєвих сил. В сарматських могилах як напутня їжа

використовувалася лише баранина. Кінь для сарматів був усім: давав їжу, питво,

одяг, силу, заможність, рятував життя. Одним з головних релігійних культів

сарматів був культ коня. Йому приносили жертву, і його самого приносили в

жертву.

Кургани – практично єдині археологічні пам’ятки сарматів на території

України (якщо не рахувати випадкових знахідок їхніх речей).

6

На території села Костянтинівка було розкопано і досліджено сарматські

кургани. Знайдено також окремі речі, які відносяться до ІІІ ст. не. – до доби

черняхівської культури.

7

Заснування села Костянтинівка

У другій половині XV – на початку XVІ ст. у верхоріччі Бугу, на

р.Синюсі, Росі, Сулі і Тясмині з’являються чимало козацьких слобод і хуторів.

Невдовзі козацькі осади зайняли цілу смугу на українському кордонні – від

Лівобережжя Дніпра майже до р.Дністра.

Посилаючись на свідчення інституту української археології АН України,

можна стверджувати, що слобідка Костянтинів почала осаджуватися в 1622 році в

урочищі Вербові лози.

Нова осада була відкрита для заселення з дозволу черкаського старости

Костянтина Вишневецького. Першими поселенцями були втікачі від панського

гніту із Волині, Східного Поділля. Слобожани звільнялись від панщини та

пов’язаними із нею податками на 20 років. Костянтинів залюднювався поволі. За

люстрацією Черкаського старости (1632р.) на початок 30-х років XVІІ ст. у

слобідці проживали 7 родин, а це близько 42-45 осіб.

Новосаджена слобідка відносилась до так званої королівщини. Це такі

землі, які не знаходились у приватній власності.

Костянтинівка є топонім – посесив (що вказує на приналежність об’єкта

його володарю). Записки Ординського монастиря донесли до нас ім’я першого

першопоселенця слобідки – Левка Костянтинівського. В одному з історичних

нарисів ми знаходимо: «… В 1622 році грунт на березі річки зайняв реєстровий

козак Левко Костянтинівський. Збудував хату, загатив греблю і почав

господарювати».

В документах Ординського (Успенського) монастиря згадується, що

Левко Костянтинівський, житель слобідки, продав греблю за 500 злотих

вищезгаданому монастиреві 20 березня 1625 року. Ця гребля, а вірніше водяний

млин, знаходилася на річці Рдені (Ірдині).

Отже, вперше назва села зустрічається в Люстрації Київського воєводства

під 1622 роком. Саме тому 1622 рік і взято як офіційний рік заснування нашого

села.

8

Фрагмент Бопланової мапи Київського воєводства

(кінець 40 років ХVIIст.)

9

Заселення і освоєння слобідки Костянтинів

Щоб привабити селян до роботи в своїх староствах польські магнати

почали закликати селян з інших місць України, обіцяючи їм повне або майже

повне звільнення від повинностей – «слободи» на 15-30 років. Так Костянтинів,

маючи 20 років «слободи» почав інтенсивно заселятися втікачами від своїх панів

з Волині та Поділля, а також тими, хто ховався від набігів кримських татар. З

1633 року слобідка Костянтинів переходить у володіння Станіслава

Конецпольського і входить до складу Мліївської області разом із Млієвом,

Орловцем, Тясмином (Смілою), Балаклією, Городищем, Жаботином і частиною

Медведівки.

Слобідку Костянтинів можна знайти на картах придворного французького

інженера Гійома Левассера де Боплана, який служив у Станіслава

Конецпольського. У 1640 році жителі слобідки для захисту від кримських татар

зводять дерев’яний замок. З того часу слобідку почали називати «замок

Костянтинів». У замку знаходилася невелика польська залога. У 1643 році 22

жовтня особистий хроніст польського гетьмана Станіслава Конецпольського

записав: «По обіді ми проїхали містечко слобідку Костянтинів, що в двох милях

від Балаклії та однієї милі від Тясмина (Сміли). Там зупинилися на ночівлю». В

той час в слобідці Костянтинів проживала значна кількість населення, тому її

називають містечком.

1648-1657 рр. населення слобідки Костянтинів бере активну участь у

Національно-визвольній війні. У травні 1648 року напередодні Корсунської битви

козацькі війська проходять Смілу, с.Костянтинівку, Орловець, в напрямку

Городища. Багато чоловік збігалися до війська Богдана Хмельницького із

проханням записати їх до козаків. Згідно з «Реєстром Війська Запорізького» за

умовами Зборівського миру (1649р.) до складу Чигиринського полку входило 19

сотень – 3190 козаків, серед яких були Василь, Кирило, Яхно, Капець, Левко

Костянтинівські, які належали до Смілянської сотні.

Після поразки військ Б.Хмельницького під Берестечком літом 1651 року і

підписання Білоцерківського мирного договору, велика кількість козаків, які не

10

потрапили до козацького реєстру змушені були переходити в стан селян. Але за

часів Національно - визвольної війни вони відвикли від панів і були змушені

полишити свої села, спалити свої хати і господарські споруди і тікати світ за очі.

Серед цих переселенців були жителі Сміли і с.Костянтинівки. Саме вони осіли

біля м.Ромни (Сумська область). Жителі Сміли, можливо, заснували або

поповнили чисельність жителів містечка Сміла, а жителі с.Костянтинівки осіли

біля с.Костянтинів, біля міста Недригайлів (Сумська область). Колишні сусіди на

Смілянщині, стали сусідами і на Сумщині. Зараз це поселення Сміле і

с.Костянтинів (Недригайлівського р-ну) Сумської області.

В 1652 - 1653 роках в м.Сміла проживав син Б.Хмельницького – Тимофій,

який відвідував і с.Костянтинівку.

Протягом Національно-визвольної війни Б.Хмельницький вів переговори з

Московською державою. 26 – 27 червня 1653 року через село Костянтинівку в

напрямку м.Чигирин проїжджає посольство московського царя Олексія

Михайловича, яке очолив Артемон Матвій і Іван Фомін.

«Из города Городища поехали июня в 26 день. Город Орловец да город

Баклеев проехали того ж числа. И города Баклеева сотник Баклей, а с ним со 100

человек казаков з знамени Артемона и Ивана встретили от города за 4 версты и

провожали до города Крстентинова.

А город Крстентинов проехали того ж числа.

Нове посольство московського царя, яке очолили Радіон Стрешніков і дяк

Мартемян Бредихин, в напрямку м. Чигирина проїжджає села Балаклію і Костянтинівку

23 грудня 1653 року.

В березні 1654 року Переяславський полковник Павло Тетеря, в тайні від

гетьмана Б.Хмельницького і козацького війська випрошує в московського царя

жалувану грамоту на м.Смілу і її окраїни – с.Костянтинів, Балаклею та Орловець.

Влітку 1656 року через Смілу і с.Костянтинів проїжджає Антіохійський патріарх

Макарій.

Взимку 1657, а саме 1 січня, через село проїжджає шведське посольство

Готгарда фон Велінга, яке було в м. Чигирин у гетьмана Б. Хмельницького.

У 1657 році замок Костянтинів разом із Смілою був подарований Іваном

Виговським своєму братові полковнику Данилу Виговському.

11

На польському сеймі, який відбувся 17 березня 1659 року, в честь

перемоги україно-польських військ над російськими під Конотопом 1658 року,

приймається ухвала про передачу у власність Данила Виговського м.Сміли,

с.Костянтинівки та інших сіл.

А вже в 1659 році після Гадяцької угоди Правобережна Україна

переходить польським магнатам. 1661 року Конецпольські домоглись у

польському сеймі утвердження своїх володінь у Київському воєводстві, в які

входив Костянтинів (с.Костянтинівка).

З 1664 по 1668 рік на Смілянщині наступає період «Руїни» - час розорень і

спустошень. В квітні 1674 року на Смілянщину вступають війська татар разом із

військами гетьмана Дорошенка. Не оминуло це лихо і наше село. 6 липня 1674

року в районі сіл Костянтинівки, Балаклеї, Попівки, Тернівки, Малої Смілянки

між військами гетьмана Дорошенка і його союзників татар проти московського

війська відбулася одна з найбільших битв, яку колись бачила Смілянщина. З обох

сторін чисельність війська становила більше 20 тисяч чоловік. Після цієї битви

втікаючи від турецької неволі полишали свої житла сміляни та жителі

навколишніх сіл. Але вже в вересні 1674 року татари неподалік Сміли жорстоко

розправилися із втікачами - одних вбили інших забрали в полон.

З середини 70 по 90 ті роки ХVІІ ст. села Смілянщини спустошуються.

Згідно договору 1686 року між Росією і Польщею, який ввійшов в історію під

назвою «Вічний мир», територія, яка колись входила у володіння гетьмана

Дорошенка, а це була і Смілянщина, повинна залишатися в пустоті. Городів і

містечок тут не будувати і старих не чинити.

Із літопису Самійла Величко.

«Видел я многие города и замки безлюдные, опустелые?» валы высокие

как горы, насыпанные трудами рук человеческих; видел развалины стен

приплюснутые к земле, покрытые плесенью, обросшие бурьяном, где гнездились

гады и черви, видел покинутые впусте привольные украино-малороссийские

поля, раскидистые долины, прекрасные рощи и дубравы, обширные сады, реки,

пруды, озера, заросшие мхом, тростником и сорною травою; видел на разных

местах и множество костей человеческих, которым было покровом одно

небо, видел и спрашивал в уме своем: кто были эти? Вот она — эта

12

Украина, которую поляки нарекли раем света польского, эта Украина,

которая перед войнами Хмельницкого была второю обетованною землею,

прекрасная, всякими благами изобиловавшая наша отчизна, Украина

малороссийская, обращенная Богом в пустыню, лишенная безвестно своих

прежних обитателей, предков наших»

І знову Смілянщина переходить у володіння польських магнатів.

13

Гайдамаки і село Костянтинівна

На початку ХVІІІ ст. село Костянтинівка поступово обживається. Воно

належить до володіння польського магната Юрія Любомирського. У 1724 році

жителі села зводять нову дерев’яну церкву Воскресіння Христового. Перша церва

в селі була збудована ще в ХVІІ ст. Священиком церкви з 1732 по 1741 рік був

Андрій Кашченко. В 1740 році на Смілянщині створюються церковні намісництва

(деканати) з метою віддалити від церкви всіх православних священників та

насадження уніатства. До Смілянського деканату була зарахована і церква в селі

Костянтинівка. В 40 роках ХVІІІ ст. в селі налічувалося приблизно 70 дворів, в

середньому в дворі було по 8 чоловік, а це свідчить про те, що чисельність

населення складало приблизно 500-550 чоловік. В селі оселилося багато колишніх

козаків: Антоненко, Таран, Галушко, Жолудько (Шолудько).

Починаючи з 1734 року Смілянщина була охоплена полум’ям селянсько-

козацьких заворушень, які увійшли в історію як Гайдамацький рух. 1736 року

понад Тясмином. в районі Сміли починають діяти повстанські загони Медведя,

Гриви, Харька, які налічували близько тисячі чоловік. Ці загони нападають на

села і містечка. Проте на кінець 1738 року селянсько-гайдамацький рух

послабився. Гайдамаки зазнали значних втрат, розпочалися знущання гнобителів

над козаками і селянами. У кінці 50-х років дуже зросли повинності селян, які

змушені були платити польській шляхті грошову данину, відбувати додаткову

панщину. Поряд з цим у 60-х роках загострились національно-релігійні утиски

народу. Польські пани, католицькі ксьондзи і уніатські попи жорстоко

розправились з українським населенням, що не бажало переходити в унію. Але

ніякі знущання не могли призупинити боротьбу селян за покращення умов свого

життя. Повідомлення польських магнатів безпосередньо своєму уряду свідчать:

«…протягом всього 1759 року повстанці здійснили напади на Богуслав, Черкаси,

Костянтинів (Костянтинівку) і Смілу, в розгромі панських маєтків, якої брали

участь і запорожці».

Та найбільшого розмаху набрала ця боротьба під час Коліївщини, одного з

найбільших повстань, яке охопило Смілянський край в 1768 році.

14

Повстання назрівало. Гуртувалося воно у Холодному Ярі. Як свідчать

історичні джерела, що встановивши владу у Черкасах, Залізняк відбув до Сміли,

де вже перебував осавула Бурка. Конфедератський загін шляхти, католицьке

духовенство, корчмарі, почувши про захоплення Жаботина, встигли до прибуття

осавули втекти не тільки зі Сміли, але й з навколишніх сіл.

Аби прогодувати своїх коней, козаки Бурки отаборилися врешті-решт не в

Смілі, а в сусідньому селі Костянтинів, понад шляхом на Корсунь. Саме сюди 29

травня прибув Максим Залізняк. Повстанці перебували в Смілі та Костянтинові 4

дні. 31 травня 1768 року вони вирушили на Корсунь. Кіннота йшла попереду, а

піші слідом, «… за Залізняком аж до Умані».

Після здобуття Сміли та Умані Максим Залізняк був проголошений

«гетьманом України, князем Смілянським, батьком козацьким».

Цим подіям Т.Г.Шевченко присвятив найбільший свій поетичний твір-

поему «Гайдамаки».

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє,

А найперша Медведівка

Небо нагріває.

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає…

(Уривок з переказу Кіндрата Таранухи «Пригоди гайдамаків у Смілі»)

"А в другий раз приходив ватажок Вовчок та став коло Костянтиніва, у

Шолудьковім садку, душ їх десяток, тільки стоїть він там, а повк поляків,

почувши, що тут гайдамаки зібралися, притягли аж із Білої Церкви, та й

наткнувсь на той садок. А Вовчок, як вискоче звідти, то жовніри назад. А сам

невеличкий, тільки плечистий, шельма, і на невеличкому конику, та як узяв їх

гнать, то так ратищем і на той, і на той бік і кладе. А на ньому був

кажанок, то з-під того кажанка кров так і ллється, що по ратищу біжить у

рукав. Та як догнав до смілянської греблі і вони вскочили в Смілу, тоді вернувся

та й каже: "Отак Вовчок! Жене панів повчок! "

Як і всі селянські рухи XVІІІ ст., Коліївщина зазнала невдачі.

Повстання проти польської шляхти на Смілянщині тривали і в 1769-1770

15

роках. Розпочалися люті розправи з повстанцями.

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла червоніла,

Текла, текла тай висохла,

Степи зеленіють:

Діди лежать, а над ними

Могили синіють…

Т.Г.Шевченко «Гайдамаки».

Відгомін Коліївщини ще довго витав по Україні.

В 1770 році в селі Костянтинівка збудована нова церква, замість старої

дерев’яної. З 1767 по 1771 рік священиком церкви був отець Микола.

Близько 1779 року новим володарем Смілянщини і села Костянтинівка

став князь Ксавелій Любомирський.

Після придушення гайдамацького руху власник Смілянщини

Любомирський вирішив збути містечко Сміла і навколишні села.

23 грудня 1786 року генерал – фельдмаршал «князь Таврійський», один з

найбільших землевласників у Росії (у тому числі і на Україні), фаворит російської

цариці Григорій Потьомкін, купив польське ”имение” князя Любомирського за 2

млн. срібних рублів.

Після придбання Смілянщини графом Григорієм Потьомкіним, територія

стала називатися «Смілянським графством». Графство було поділено на 7

губерній, в які входило 10 містечок, 122 села, 75 хуторів, 20961дворв,

136666тисяч душ населення, 550000 десятин землі. В 1787 в селі нараховувалося

98 дворів, в яких проживало 884 чоловік, з яких 6 євреїв, діяло 2 церкви і 2

мельниці. В порівнянні з 1885 роком населення збільшилося на 54 чоловіка.

Після ІІ поділу Польщі в 1793 році Смілянщина переходить під володіння

Російської імперії.

З 1793 року князь Потьомкін передає смілянський ключ, в який входить і

16

село Костянтинівка, своєму племіннику генерал–прокурору, члену Державної

думи Росії графу Олександру Самойлову.

Костянтинівка ХІХ ст..

За часів графа Самолова чисельність дворів і населення зменшується.

Чисельність населення і дворів в с.Костянтинівка

за часів графа Самолова в 1793 -1837 році.

У 1814 році село Костянтинівка переходять у володіння старшого сина

Олександра Самолова - Миколи Самойлова.

В кінці січні 1821 року через с.Балаклею і с.Костянтинівку, м.Смілу в

напрямку м.Камянки проїжджає великий російський поет О.С. Пушкін.

Микола Самойлов у 1837 році продав смілянський ключ, в який входили

села Мала Смілянка, Яблунівка, Костянтинів (Костянтинівка), Балаклея,

Старосілля, Гречківка, Будки, Миколаївка, своїй сестрі Олександрі Самойловій

(Бобринській)- жінці надзвичайної вроди, душевної краси.

З 1838 року капітали і підприємливість Бобринських відкрили навкруги

Сміли і навколишніх сіл багато нових засобів для торгівлі, промислів із заробітків

значної частини її мешканців. У 1837-1838 роках Бобринські будують перші

цукрові заводи на Смілянщині.

З 1845 по 1846 рік в селі Костянтинівка працювала цукроварня в тій частині

села, яка мала назву Костянтинівка(село) –можливо, це територія сучасної вулиці

( 9 го Травня.)

На 1840 рік в селі нараховувалося 110 дворів, а чисельність населення

складало 992 особи.

В східній частині села була розташована графська економія з майстернями.

До садиби прилягали родючі землі, але графи не дозволяли селянам селитися у

17

Рік Дворів Населення1795 92 -----1802 ------- 8501808 92 -----1811 ------ 8301816 ----- 816

цій частині села, і тому селяни змушені були будуватися на піщаних ґрунтах.

Бобринські та село Костянтинівка.

«Константиновка, село при речке Серебрянке, в 4- верстах выше

Смелы. Через село идет почтовая дорога. Жителей обоего пола: православных

– 1469, римских католиков -14 (1483 жителей)»

За сприянням графині Софії Бобринської в 1857 році в селі була збудована

нова церква, стара церква, яка була збудована ще в1770 році була розібрана з

причини старості. В 1858 році освячена. По штатах вона прирахавана до 5 класу.

В розпорядженні церкви було 37 десятин землі. Священиком церкви з 1879 по

1882 рік був Матвій Тарнович.

З 1840 по 1860 рік чисельність населення Смілянщини зросло втричі. На

1860 рік населення села складало 1483 чоловіка.

Скориставшись реформою 1861 року графи Бобринські страшно

пограбували селян. На Смілянщині 1868 року вибухнуло повстання селян, яке

було жорстоко придушено. У травні 1868 року жителі нашого села вчинили опір і

вимагали душевного наділу землі або забезпечення городників польовим наділом.

Після цього в село було введено війська.

В 1876 році Костянтинівка (село) і Костянтинівка (економія) об’єдналися і

почали носити назву – Костянтинівка.

В кінці ХІХ ст. через село проходила залізниця Фастів – Знамянка, рух по

якій розпочався в листопаді 1876 року.

В кінці 70 на початку 80 років в селі і на Смілянщині лютує епідемія чуми

і дифтериту. Наслідком цього є зменшення чисельності населення.

В 1885 році в селі було відкрито однокласне міністерське училище.

Розміщувалося воно в будинку разом з усадьбою, який був пожертвуваний

засновником училища Олексієм Олександровичем Бобринським. На утримання

якого граф відпускав по 580 рублів в рік. В перші роки ХХ ст. почесною

піклувальницею закладу була Марія Михайлівна Генріхсен, дружина директора

Балаклеївського цукрового заводу.

23 серпня 1897 року в селі була велика пожежа. Згоріло 5 дворів, клуні,

сараї, хліб та інше майно.

18

Цікавий документ вдалося відшукати краєзнавцю В.Нікіфорову у фондах

Російського Державного архіву місто Санкт-Петербург.

Його Сіятельству графу Олексію Олександровичу Бобринському

Имею честь представить опись имущества крестьян села Константиновки

пострадавших от пожара 23 августа 1897 года .

Упр. ПОДПИСЬ Константин Гемпель

1) Филипп Чайченко имеет семейства 8 душ: жена, 2мальчика 1-ому 11 лет,

2-ому 5лет и 3 девочки, 1-й 8год, 2-й 3 года и 3-й 1год, имеет голов волов сгорел

хлеб не молоченнй, который сохранялся в клуне

Улиты Чайченковой матери Филиппа 3 копы ржи, 3 копи пшеницы 9 коп

гречехи, 4 воза сена лугового.

2) Улита Чайченкова,вдова имеет 2 сына, из них один вь военной службе, а

другой живет отдельно: Чайченкова имеет скота одну телку, один домь в

котором сгорела крыша верхняя связь, часть стен 60 пуд зерна рщи 24 пуд

гречихи, 4 копы ржи не молоченной, 3 копы пшеницы, 3 воза сена лугового

клуня, 3 сарая, 2 воза простих и один бурачннй ящик.

Постройка застрахована вь 60 рублей

Чайченкова получит страховой преміі 55 рублей

3) Андрей Кондратенко состав семейства 6 душ: отець 60лет, женаг 2

мальчика 1-ому 8 лет, 2-му 5 лет и девочка 1,5 года, имеет скота 1-у корову,

дом в котором сгорела крыша, связь, потолок и часть стет одежа и мебель вся

сгорела клуня, 2 сарая, 3 фуры сена луговога, 2 фуры просяної соломы конннй

воз, упряж. 1грабарка, деревянная посуда, 9 пуд зерна ржи, кладовая и в

погребе крыша верхняя связь

Постройка застрахована в 200 рублей...

Кондратенко получит страхової премии 190 рублей Пожар произошел из

сарая, под которым была высыпана зола ...

4) Андрей Поломаренко

Состав семейства 10 душ: старуха мать 63 года, жена, 3 сына 1-му 21год, 2-

ому 18 год, 3-ому 3 года, дочерей 4- 1-й 18лет, 2-й 15 лет, 3-й 11 лет, 4й 5 лет,

2дома, старый дом принадлежал матери Андрея, а новый Андрею на котором

сгорела крыша, двери, связь и часть стен 1 сарай из обзельных досок вокруг

19

дома Старый дом принадлежащий старухе матери остался невредим, скота

имеет 2 штука волов и 1телку

Сгоревшей постройки застрахованы в 60 рублей Страховой премии получит

Поломаренко 55 рублей .

Управляющий экономии Константин Гемпель

25 августа 1897 года .

Архив Бобринских Фонд 899.

20

Початок ХХ століття.

Зі списку населених міст Київської губернії на 1900 рік село Костянтинівка

належить графам Олександру і Леву Бобринським. Господарство в маєтку

веде головний управляючий Генріх Генріхович Тритигель. Відстань від

повітового міста до села 30 верств, від найбільшої залізничної дорожної

станції поштово-телеграфної, почтової (земської) 1-5 верств. Залізнично –

дорожня станція носить назву „ Сміла”. Почтово –телеграфна і почтово -

земська станція знаходиться в місті Сміла. Чисельність дворів – 509, жителів

2545 чоловік, із яких 1270 чоловіків і 1275 жінок. Головне заняття жителів -

землеробство. Загальна чисельність землі складає 2221 десятин: 1000 –

належить поміщикам, 40- церкві, 1181- селянам. Крім того в селі є: 1

православна церква, 1 церковно - приходська школа, 1 водяна мельниця, яка

належить поміщикам, 17 вітряних мельниць – які належать селянам, а

також кирпичний завод, який належить Мацієвичу. Пожарний обоз

складається із 1 насоса, 8 бочок, 16 багрів, 8 драбин, 8 робітників. Обоз існує

на кошти графів Бобринських.

В 1900 році в селі був заснований цегельний завод, власником якого був

Мацієвич. З 1914 по 1917 рік власником цегельного заводу був Бахмацький. Під

час Першої буржуазно-демократичної революції в Російській імперії 1905 -1907

років Смілянська соціал - демократична організація підняла на революційну

боротьбу селянську бідноту Смілянщини, в тому числі і селян села

Костянтинівки.

За описом населених пунктів Смілянщини на 1911 рік в селі нараховувалося

573 двори разом із селом Будки, де проживало 3056 чоловік з яких 1467 чоловіків,

1589 жінок. В Костянтинівській економії Бобринських 4 двори, де проживало 39

чоловік, з яких 18 чоловіків і 21 жінка.

Напередодні І світової війни на території села розташовувалися такі

об’єкти: Кирпичний завод Бахмутського, водяна мельниця Бобринських, 17

вітряних мельниць селян, однокласне міністерське сільське училище, пожарний

обоз, який складався із 2 насосів, 15 робітників і 14 коней, який утримувався на

21

кошти графа Бобринського.

Статистичні дані по селі Костянтинівка на 1912 рік

(чисельність господарств, землі та худоби)

Чис

ельн

ість

госп

одар

ств

Кіл

ькіс

ть д

есят

ин з

емлі

Госп

одар

ства

в я

ких

була

худ

оба

Госп

одар

ства

в як

их н

е бу

ло х

удоб

и

Види худоби

Всь

ого

худо

би (г

олів

)

Кон

і

Коб

или

Лош

ата

Сви

ні

Тел

ята

Буг

аї

Вол

и

Кор

ови

Вів

ці

Пор

осят

а

577 1028 491 86 108 11 11 446 578 2 308 463 22 301 2250

В 1915 -1917 років на Смілянщині шириться злочинність. Злочинницькі напади

відбуваються в багатьох селах краю. В 1916 році такий розбійницький напад

відбувся і в селі Костянтинівка.

1916 рік Константиновка. 14 декабря здесь убит выстрелом из револьвера

местный крестьянин Даниил Галущенко, старик 60-ти лет. Около 4 часов утра

жена покойного была разбужена лаем собак во дворе, почему и разбудила

мужа. Кто-то постучал в окно. Едва хозяин дома успел приоткрыть дверь, как

трое незнакомцев ворвались в сени, втолкнули Галущенко в комнату, где,

угрожая револьвером, потребовали деньги. Старик, не сопротивляясь, отдал

им кошелек, в котором было 6 рублей. «Давай деньги! — потребовали

разбойники. — Де ховаеш?» Старик сознался, что деньги у него хранятся в

кладовой, куда и направился с грабителями.

Как только они вошли обратно в сени, раздался выстрел. Находившиеся в

хате жена, две дочери и сын-подросток, бывшие свидетелями нападения на их

мужа и отца, разбили окно и выбежали во двор: «Рятуйте, люди, рятуйте!»

Разбойники повыбегали за ними и быстро скрылись в темноте. Когда

сбежавшиеся односельчане вошли в дом Галущенко, последний был уже мертв.

22

Встановлення радянської влади.

Повалення самодержавства в Російській імперії (лютий 1917 року), жителі

села Костянтинівка зустріли з великим піднесенням і почали активну боротьбу за

землю. Всупереч встановленій графом Бобринським платні за збір проса в розмірі

четвертого снопа, працівники самовільно почали присвоювати та вивозити з полів

Костянтинівської економії третю частину.

На середину 1917 року на Смілянщині діють нові органи влади – Ради

робітничих депутатів і комітети більшовиків.

1(14) жовтня 1917 року в Смілі проходить 6-тисячне зібрання Вільного

Козацтва Черкащини, на якому полковим отаманом Черкаського полку обрано

жителя Сміли Якова Водяного. На цьому ж з’їзді були обрані делегати на

Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва в Чигирин – полковий отаман Яків

Водяний та козак Костянтинівської сотні Борщ.

Село Костянтинівку не минули події громадянської війни 1917-1921 року. В

ті часи через село проходила залізнична колія, знаходилася залізнична станція,

через яку проходило перевезення зброї, провіанту, спорядження та боєприпасів.

На початку літа 1918 року на Смілянщині розпочинається боротьба жителів

краю з німецькими окупантами і військами гетьмана Скоропадського. В цій

боротьбі беруть участь і жителі села Костянтинівка. В січні - лютому 1919 року в

Костянтинівці знаходилися війська Петлюри.

В березні 1919 року в краї знову встановлюється радянська влада. Але вже

на початку травня 1919 року в село вступають війська отамана Григорьєва.

З серпня 1919 по січень 1920 року на території села орудують денікінці.

Із становленням на селі радянської влади на початку 1920 року, земля

перейшла до рук селян. Графські землі на території села були передані сільській

раді, яка розподілила їх між малоземельними і безземельними селянами. У 1920

році в селі почала зароджуватися ініціативна група молоді, з якої пізніше виникла

комсомольська організація. Першим секретарем партійного осередку був Ревком

Іван Павлович.

23

Колгосп « Нове життя»

В 1922 році в с.Костянтинівка було організоване сільське споживче

товариство, яке нараховувало 500 членів. В селі знаходився один магазин.

Торгівля обмежувалася пайовим внеском.

В період НЕПу в селі було створено два товариства спільного обробітку

землі „Плугатар” та імені Чубаря (1926 рік). В першу артіль, яка була на селі,

входило 17 сімей. До неї входили Терещенко Ольга Федорівна, Березняк Павло

Гнатович, Свириденко Марія Варфоломіївна. Контора цієї артілі містилася в

дяковій хаті, яка знаходилася по Середній вулиці (тепер вул. Шевченка) біля

млина. Першим головою артілі був Антоненко Лука Миколайович. В

розпорядженні артілі було 3 трактора, сівалки, молотарки.

В 1929 році на території села Костянтинівки селяни-незаможники

організували колгосп „Нове життя”. Першим головою колгоспу був Хоменко

Дмитро Миронович який жив по вул.Середній (тепер вул. Шевченка). З 1934 по

1938 рік в розпорядженні колгоспу „Нове життя” було 780 га землі.

Статистичні дані по селі Костянтинівка на 1921 рік (кількість земельних володінь)

Чис

ельн

ість

двор

ів

Безз

емел

ьни

хдв

орів

Чисельність дворів з кількістю десятин землі

До

0,5

дес. До

1 де

с.

До

1,5

дес. До

2 де

с.

До

З де

с.

До

3,5

дес. До

4 де

с.

До

4,5

дес. До

5,5

дес. До

6,5

дес.

623 215 128 19 121 78 3 32 2 16 8 1

24

Голодомор 1932- 1933 років

Шлях до нового життя робітників і селян затьмарив голодомор 1932-1933

років. Він був наслідком злочинної політики Сталіна та його оточення щодо

селянства, в якому він вбачав потенційного ворога своїх диктаторських амбіцій.

Голодомор і масове „розкуркулення” мали на меті зламати авторитет селянства.

Найважчим був 1933 рік, коли особливі загони-комісії під виглядом боротьби з

куркульством забирали у селян все, що залишалось від посіву і посадки на

городах. Люди вмирали скрізь. Спеціальні загони, сформовані із таких же

знедолених людей, зносили мерців у купу, вантажили їх на підводи і вивозили,

скидаючи у безіменні ями, які згодом зрівнювалися з землею і заростали

чагарниками.

Всього по Смілянщині чисельність жертв становила 10890 чоловік.

Статистика свідчить, що із мешканців Смілянщини помер кожен одинадцятий,

а на кожного новонародженого прийшлось 8 мерців. Не оминув штучний голод і

жителів нашого села. Під час голодомору 1932-1933 року в селі померло 332

особи. На сьогоднішній день встановлено близько 40 жителів, які померли від

голоду. Та жителі Костянтинівки, як і весь український народ, подолали це

лихоліття, вижили.

З кожним роком зростав економічний потенціал села. В 1938 році було

відкрито ФАП. В цьому ж році Середню вулицю було перейменовано на вулицю

Шевченка.

25

Репресії

Отак і ви прочитайте!

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників кого, коли,

За що розпинали!

Тарас Шевченко

Україною прокотилися три хвилі масових репресій, метою яких було

виконання трьох головних завдань: ліквідувати організовану опозицію, будь-

яке особисте інакомислення в лавах партії і скрізь в країні, забезпечити

державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою, тримати під

пильним невсипущим контролем і наглядом суспільство.

Перша хвиля припала на 1929-1931 роки. Цей період ввійшов в

історію «Шахтинською справою», розкуркуленням, масовими депортаціями.

Друга хвиля репресій – 1932-1935 роки. Це був прямий терор проти

українського селянства нелюдським способом – голодом.

Третя хвиля припадає на 1936-1938 роки. Вона ввійшли в історію як

доба «Великого терору» та стала завершальним акордом репресивної політики

радянської влади. Протягом 30-х – 40-х років ХХ століття в селі було

репресовано 30 чоловік. Із них – 18 розстріляно, 12увязнено.

26

Друга світова війна 1941-1945 років.

Вогняними сторінками, сльозами і кров’ю вписані в історію Радянського

Союзу грізні події Великої Вітчизняної війни. Чим далі відходять в історію події

тієї страшної війни, тим яскравіше постає перед світом величний подвиг

поколінь. Свій внесок в безсмертний подвиг вклали і наші земляки.

В чорні дні окупації Черкащини (липень 1941 - січень 1944рр.) все

працездатне чоловіче населення нашого села пішло захищати Батьківщину.

Воно воювало як на фронті так і в партизанському загоні імені Пожарського.

Цей партизанський загін було створено в липні 1942 року в місті Ростов із

складу діючого раніше в районі Краснодара партизанського загону „Червоний

шахтар”. В ніч з 16 на 17 серпня 1943 року штаб партизанського руху при

Військовій раді Південного фронті у район Сміли висадив з літака групу

десантників (7 чоловік). Згодом цей десант став ядром майбутнього загону ім.

Пожарського (командир Д.Ф.Гарячий, комісар І.А.Жилін.)

Діяльність партизанського загону ім. Пожарського розгорнулася спочатку

в районі Смілянського, Сунківського та Ірдинських лісів. Загін швидко

поповнювався і нараховував 970 чоловік.

Та згодом керівництво загону, передбачаючи неминучість вирішальних

битв з регулярними ворожими частинами, зосередило свої сили в районі на захід

від м.Сміли (навколишні ліси сіл Костянтинівки, Балаклеї, Малого Старосілля).

В складі партизанського загону воював учитель Костянтинівської школи

Мінченко Митрофан Трохимович, який приймав активну участь у бойових

операціях партизанського загону.

Відважною партизанкою загону ім. Пожарського була учениця нашої

школи Женя Хижняк. Під час виконання бойового завдання Женю було

схоплено. Ніякі муки не примусили сміливу партизанку сказати хоч слово. Вона

загинула не зрадивши своїх товаришів.

Під час окупації на території села діяла підпільна група, яку очолив учень

Костянтинівської школи Кудренко Григорій. Група була зв’язана з партизанами.

Завданням групи було: збирати зброю для партизанів, знайомити населення з

повідомленням Радянського Інформбюро. Кудренко Григорій креслив схеми

боїв на фронтах, а потім ці листівки розповсюджував серед населення.

27

Звільнення Смілянщини та села Костянтинівки

Бої за звільнення Смілянщини були надзвичайно жорстокими. Взяти

раптово місто Смілу прямим наступом з Білозір’я 52-ій армії 2–го

Українського фронту не вдалося. На перешкоді цьому стояло Ірдинське

болото, яке на той час було непрохідним, незамерзлим. І командування фронту

приймає рішення: визволення Смілянського району від окупантів розпочати з

його східної частини.

Перший населений пункт, який було звільнено 9 січня 1944 року – село

Плескачівка. Останнім – село Носачів, 31 січня 1944 року. Наше село було

звільнено 19 січня цього ж року силами 373 Миргородської Червонопрапорної

стрілецької дивізії 52 армії 2-го українського фронту.

Не було в селі такої родини, такої сім’ї, де б не загинув, не був

поранений чоловік, брат, батько. По Костянтинівській сільській раді

нараховується 647 учасників Другої світової війни.

Загинуло: Костянтинівка - 131чоловік.

Пропало безвісті: Костянтинівка – 143 чоловіки.

За мужність та героїзм в боротьбі з фашизмом 256 чоловік сіл

Костянтинівки, Будки, Плоске нагороджено орденами та медалями

Батьківщини.

28

Костянтинівка в повоєнні роки

Після визволення села Костянтинівки від німецько – фашистських

загарбників в січні 1944 року, жителі відразу включились в роботу по

ліквідації наслідків війни. В основному трудилися жінки, старики, підлітки й

діти. Чоловіки зі зброєю в руках продовжували бої з ворогом, що відступав на

захід. Відновили свою роботу в 1944 році Костянтинівська сільська рада і

сільський медпункт, в штаті якого працювало 3 працівника, відкрилася

сільська бібліотека В 1946 році був відбудований цегельний завод. На його

відбудову витрачено 450 тис. карбованців. Багато сил прийшлось прикласти

учням і учителям Костянтинівської школи, щоб відбудувати приміщення

школи. Навчання в післявоєнний період розпочалося в 1944 році. Особливо

активну участь у відбудові приймав учитель математики і фізики Компанієць

Н.І. Поступово умови навчання ставали кращими. В 1954 році було збудовано

ще одне приміщення школи (корпус №2), де навчалися діти молодших класів.

Відновлює свою роботу і колгосп „Нове життя”. У колгоспі « Нове

життя» села Костянтинівка у перший день жнив 1944 року вийшло на поле

понад 260 косарів і женців. В розпорядженні колгоспу до жнив 1945 року було

готові 3 жатки, виготовлено 20 кіс, 100 серпів і 1 молотарка. У 1945 році

велику групу колгоспників з Костянтинівки було нагороджено медалями « За

доблесну працю у Великій Вітчизняній війні у 1941 – 1945 рр.»

В 1949 році колгоспи сіл Костянтинівка, Будки, Плоске об’єднуються в

єдине укріплене господарство – колгосп «Серп і Молот».

В перші післявоєнні роки в колгоспному виробництві було дві

молотарки, дві сівалки, один трактор. На території села Костянтинівка

розташовувалася тракторна бригада яка була створена ще в 1940 році – її

очолювала Федора Чуприна, а також тваринницькі ферми. В 1954 році МТФ

колгоспу «Серп і Молот» виборола перше місце в районі, визнана учасником

Всесоюзної сільськогосподарської виставки, де премійована електродоїльним

апаратом.

На території села в 1961 році було збудовано нове приміщення

фельдшерсько – акушерського пункту, обслуговуючий штат якого склав 3

29

особи. В різні часи тут працювали наші односельчани Козубенко В. А,

Лихолай Р. І, Бондар І. М, Коваленко Г.П.

1 травня 1965 року відкрито нове відділення зв’язку при якому діяла

ощадкаса. Більше 30 років листоношею пропрацювала Благодатна Марія

Миколаївна. В 60 ті роки було збудовано універмаг та продмаг в центрі села,

продмаг біля посту ДАЇ. В 1967 відкритий новий продуктово – овочевий

магазин.

В 1966 році на території села відкриває свою роботу Смілянський РЕМ.

На 1967 рік в селі Костянтинівка нараховувалося 971 двір, чисельність

населення складає 2698 чоловік.

Для послуг жителів села діє сільський клуб на 170 місць, сільська

бібліотека, восьмирічна школа. Багато жителів села працюють на цегельному

заводі, продукція якого направляється на будівництво заводів хімічної

промисловості м. Черкас.

В 70 роках роках до послуг жителів села діє клуб, бібліотека, дитячі

ясла, 5 магазинів, медпункт, відділення зв’язку, середня кола.

На початку 80 – років ХХ ст. в селі була проведена газифікація. На

території села діють соціально – культурні заклади: ФАП, швейна майстерня,

клуб де знаходилася бібліотека, широкоформатна кіноустановка, баня.

Навчання дітей проводилося у двох шкільних приміщеннях: корпус №1

та корпус №2.

В 1988 році в селі відбулася знаменна подія – відкриття нового

приміщення середньої школи. Багато дітлахів із сіл Костянтинівна та с.Будки

зайшли в гарні, світлі, класи.

30

Історія Костянтинівської школи.

Перша школа в с. Костянтинівці була відкрита в 1885 році. В

дореволюційній школі було 4 класи, в яких навчалося 120 учнів. Навчали учнів

4 вчителі. Навчання в школі велося російською мовою. В школі було 2

географічні карти, глобус, проекційний ліхтар. Дітей били лінійкою та різкою.

В 1919 році в селі була організована професійно – технічна школа

(колишній корпус №1). Крім основних предметів таких як математика,

російська мова, українська мова, фізика, креслення, малювання, географія,

історія, природознавство і хімія навчали і ремеслам: токарному, столярному,

слюсарному та ковальському. З того часу за школою закріпилася неофіційна

назва – «ремесляна школа». Пізніше тут була організована семирічна школа,

яка щороку міцніла й розширювалася.

В 30-40-х роках ХХ століття ще один корпус школи, де розміщувалися

тільки початкові класи, знаходився в хаті біля сільської церкви.

В 1941 році в школі навчалося більше 300 учнів. Школа мала хорошу

бібліотеку, фізичний кабінет, гарне шкільне приладдя та посібники.

Працювали різні гуртки. Була художня самодіяльність: в школі працював

великий струнний оркестр (більше 30 осіб). Основою оркестру були балалайки

та мандоліни.

В школі діяла піонерська організація ім.. Н.К.Крупської.

В роки Великої Вітчизняної війни німецькі загарбники по звірячому

розправилися з обладнанням та книгами школи. Німецькі солдати рубали

парти, столи, рвали та палили книги. В школі була відкрита німецька пекарня.

А в останній час свого панування в класах тримали коней, які зіпсували

підлогу, побили вікна, поламали двері. Не залишилося в школі після ворога

жодної парти, жодної книги.

В 1944 році, після звільнення села, діти знову сіли за парти. Багато сил

прийшлось прикласти учням, батькам та вчителям, щоб відбудувати школу.

Особливо активну участь у відбудові приймав учитель математики і фізики

Компанієць К.І.

В перші післявоєнні роки школа відчувала великі труднощі: не було

31

підручників, меблів, зошитів, не було в достатній кількості палива, писали на

газетах, в саморобних зошитах з поганого паперу, але вчилися старанно. Але

поступово умови навчання ставали кращими.

В 1954 році в селі було збудовано ще одне шкільне приміщення – корпус

№2, де почали навчатися учні молодших класів.

В ті часи піонерська дружина вже носила ім’я відважної партизанки

Жені Хижняк.

В середині 60 років ХХ ст. в школі навчалося більше 300 учнів.

В той час школа мала все необхідне для навчання. В школі є майстерня з

необхідним обладнанням: верстати, інструменти. Є фізичний та хімічний

кабінет, в фізичному кабінеті є 2 кіноапарати. Біля школи знаходяться

навчально – дослідні ділянки, теплиця – в якій учні вирощували різні овочеві

та зернові культури, а також розсаду для квітників. Є спортивний та

географічний майданчики. В шкільній бібліотеці нараховувалося 1135 книг.

В школі працювало 18 учителів. Директором школи була – Жмудь Сіма

Семенівна, завучем школи була Таран Марія Панасівна.

В 1962 році при Костянтинівській восьмирічній школі відкрито

навчально – консультаційний пункт від Кам’янської заочної школи. Є 3 класи:

(ІХ,Х,ХІ ). Працювали в цій школі 7 учителів.

З кожним роком кількість учнів в школі збільшувалась. З 1975 року

Костянтинівська восьмирічна школа стала середньою. При школі діяла

шкільна їдальня, тир, та невелика спортивна кімната.

З 1975 по 1988 рік Костянтинівська середня школа складалася з двох

корпусів: №1 та №2. Важко доводилося вчителям, та учням яким доводилося

за день долати відстань від одного корпусу до іншого.

І учні і вчителі чекали поки два корпусу об’єднають в один і збудують

нову школу. І ось цей момент настав.

32

Школа моя, радість моя.

В 1988 році в селі велика подія – відкриття нового двоповерхового

приміщення Костянтинівської загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів.

Учні та вчителі зайшли в світлі та просторі класи. Були обладнані

кабінети хімії, фізики, інформатики, математики, обслуговуючої праці,

майстерня та багато інших кабінетів, блок початкових класів, актовий зал. В

приміщенні школи збудований великий спортивний зал, шкільна їдальня. На

території школи знаходилася шкільна теплиця – в якій учні, разом з вчителем

біології Босецьким Валерієм Івановичем проводили досліди, вирощували квіти

та розсаду.

У школі з тих пір поглиблено вивчаються математика і хімія. На олтар

науки поклали свої сили і вміння ветерани праці Віра Гаврилівна Тимошенко,

яка працювала більше 40 років. Алла Олексіївна Беспалова (більше 30 років

трудового стажу), Тамара Кузьмівна Босецька, яка виховала не одне покоління

юних хіміків. При школі діють гуртки "Юний стрілок", "Волейбол", "Турист»,

«Юний воїн».

У школі на належному рівні представлено учнівське самоврядування. Діє

громадська організація-супутник для учнів молодших класів: "Країна

Веселкова", яку було створено в 1993 році на добровільних засадах. Крім цього,

у навчальному закладі існує шкільний парламент на зразок Верховної Ради

України. До його складу входить 30 осіб, які обираються шляхом відкритого

голосування з учнів 5-11 класів. Голову парламенту чи президента визначають

щорічно. Надає допомогу в роботі шкільного парламенту педагог-організатор

Чорнобай Світлана В’ячеславівна.

Учні Костянтинівської загальноосвітньої школи неодноразові

переможці районних та обласних олімпіад з базових дисциплін, беруть участь у

роботі районної МАН, переможці районних спортивних змагань з футболу,

брали активну участь у Всеукраїнських та міжнародних змаганнях з "КРОКСу"

(команда «К3» була переможцем цих змагань). При школі в 2008 був створений

шкільний музей.

Гордістю цього храму науки є його кадри - досвідчені педагоги та

33

вчителі, які роблять перші кроки в цій нелегкій професії. Не один випуск

пам'ятають на своєму віку "леви" педагогіки Босецька Тамара Кузьмівна,

Тхоржевська Тетяна Владиславівна, Беспалова Алла Олексіївна, Святченко

Ольга Миколаївна, Сивак Світлана Вікторівна, Заболотна Тетяна Миколаївна,

Бжежицька Марія Миколаївна.

Гордістю школи є бібліотека, де повноправною господинею є Любов

Василівна Любченко. Вона проводить бібліотечні уроки, підтримує зв'язки з

іншими навчальними закладами по забезпеченню літературою.

Злагоджено функціонує колектив завдяки керівництву: директора школи

Гончаренко Інесси Анатоліївни, завучів Тхоржевської Тетяни Владиславівни,

Діхтяр Олени Володимирівни. Навчальний заклад переведено в ряд

спеціалізованих.

По всій країні розлетілись її випускники. Близько 100 учнів закінчили

навчальні педагогічні заклади і працюють вчителями практично в усіх районах

Черкащини.

Близько 40 учнів Костянтинівської школи закінчили школу із золотою і

срібною медалями.

В приміщенні школи діє районний центр дитячої та юнацької творчості.

Гудуть гомінливим вуликом коридори, сновигають мурахами верткі

школярики. Колись вони стануть представниками чудових професій, будуть

будівничими кращого життя. А нині їм випала доля навчатися в найбільшій колі

району, яка є рідним домом для багатьох учнів.

34

Історія Сільської ради

Точної дати утворення сільської ради у селі Костянтинівка невідомо. В

обласному архіві знайдено протокол №3 засідання сільської ради, який

підписаний головою сільської ради Подвиженком Захаром Максимовичем, на

долю якого випали буремні 1923 – 1924 роки. Є всі підстави вважати, що

Подвиженко Захар Максимович був першим головою сільської ради. З 1925 по

1939 рік головами сільської ради працювали Чемерис Іван Павлович, Мініх

Роберт Фрідріхович- який засуджений до 10 років виправно – трудових таборів.

З 1939 по 1940 рік головою сільської ради був Гончаренко Панас

Іванович.

Під час Великої Вітчизняної війни сільські ради були ліквідовані і не

працювали на окупованих територіях. Відновила свою роботу сільська рада після

визволення села від німецьких загарбників, січень 1944 року. Післявоєнний час

головами сільських рад працювали- Карпенко Василь Маркіянович, Бердник

Федір Трохимович, Тищенко Іван Степанович, з 1969 по 1992 рік головою

сільської ради працював Панасенко Микола Васильович. 1992 році обов’язки

голови сільської ради виконував Одородько Іван Нікіфорович. З 1992 по 1998 рік

сільським головою був Шульга Олексій Миколайович. З 1998- 1999 рік, головою

сільської ради працював Лисенко Олександр Володимирович. З 1999 -2010 рік

головою сільської ради працював Клименко Павло Іванович. З 2010 по

сьогодення Шульга Олексій Миколайович. На сьогоднішній час до території

сільської ради належать такі села як: Костянтинівка, Будки, Плоске.

35

Цегельний завод села Костянтинівки

В 1900 році в селі був заснований цегельний завод з випалювальною піччю.

Власником заводу був Мацієвич. Сировиною для заводу служила маргелєва глина

яка привозилася за декілька кілометрів. Лісовидні суглинки добувалися на

території заводу. Маса приготовлялася робітниками у м’ялках.

З 1914 по 1917 рік, власником заводу був Бахмацький. В цей час накальна піч не

працювала. Була побудована кільцева 16 –ти камерна піч з прямими переходами

на закругленнях. Піч одночасно вміщувала 80-90 тисяч штук цегли. Формування

серця проводилося вручну. Шукаючи роботи, приходили на завод робітники з

інших місць. «Квартирою» для них служила піч.

З 1917 до 1920 рік завод не працював. З 1921 до 1923 року належав

Смілянському комунгосподарству. Випуск цегли досягав 5-6 тисяч штук на добу.

З 1924 по 1926 рік завод належав Смілянському сахзаводі, потім відділу

постачання залізниць. Кількість кінських м’ялок доведена до трьох. Випалювання

піч була розширена. Випуск цегли за сезон досяг до 700 тисяч штук. Виробничий

сезон починався 15 травня, кінчався 15 серпня. З 1931 року завод став

самостійним підприємством із своїм адміністративним персоналом.

На кінець 1940 року завод виробляв до 50 млн.штук цегли. Завод мав

гуртожиток на 20 чоловік, дитячі ясла, їдальню.

В період Великої Вітчизняної війни завод був зруйнований. В 1946 році завод

був відбудований. Побудована 16 –ти камерна піч з об’ємом пічного каналу 448

куб. м., побудована заводська труба висотою 50 метрів., побудована частина

сушильних сараїв. На відбудову заводу витрачено 450 тисяч карбованців. В1954

році завод був забезпечений локомобільною електричною станцією в 140

кінських сил встановлений прес СМ-58 технологічним устаткування. Формування

сирцю стало машинним. В 1955 році побудована кільцева піч, 1956 році

організовано цех комишових плит, яких виготовлено 21 тисяч кв. м., вироблено 9

млн. 900тис. штук випаленої глини. 1959-1965 роки вироблено цегли 110,5 млн.

штук, в 1967 році виробництво цегли становить 17 млн. штук. 70% продукції

відправляється на будови хімічної промисловості м.Черкас.

В 70-80 роках ХХ ст. був одним з найпотужніших підприємств Смілянщини,

36

входив до складу радіоприладного заводу, фірми «Орізон» м.Сміли.

І лише в кінці 90 років ХХ сторіччя цегельний завод с.Костянтинівки припиняє

свою діяльність.

37

Смілянський РЕМ

Історія енергетики Смілянського району розпочинається з наказу № 200 від

01.09.66 року по Черкаському енергоуправлінню сільського господарства на

основі Смілянської та Кам’янської дільниць, а також Змагайлівського РЕМ був

утворений Смілянський РЕМ. Першим директором РЕМ в 1966 році призначили

Івана Феодосійовича Корчмаря. Було створено 3 експлуатаційні дільниці. Було

створено три експлуатаційні дільниці: Смілянська дільниця високовольтних ліній,

Смілянська дільниця низьковольтних ліній, яка складалася із трьох монтерських

пунктів загальною чисельністю 16 осіб, та Кам'янська експлуатаційна дільниця,

куди входила група з ремонту високовольтних ліній і технічний пункт з 4-х осіб

та група низьковольтних ліній з 6 осіб. Група транспорту складалась із 2-х

електромонтерів-шоферів та двох трактористів. Адміністративний та

господарський апарат 14 — осіб. Всього РЕМ налічував 42 працівників, а уже на

початок 1967 року - 64 особи.

В травні 1967 року була створена диспетчерська служба. А вже в 1968 році

структура РЕМ була з відділом енергозбуту та штатом — 80 осіб, із них — 11

інженери 80 -технічних працівників. Тоді ж створили Смілянську, Ротмістрівську

дільниці, дільницю з ремонту підстанцій, а також службу транспорту, та службу

матеріального забезпечення. На 01.01.1971 року РЕМ налічував 129 працівників,

була створена електротехнічна лабораторія. На цей час фактично закінчилася

електрифікація Смілянського району. З 01.04.1972 року проведена реорганізація

РЕМ з правами цеху при Черкаському підприємстві електросіток. З цей час

створено Кам'янський РЕМ. В Смілянському РЕМІ залишилось 89осіб. Із серпня

1973 року виділили в окрему структуру і енергозбут, а в Смілянському РЕМІ

залишилися Смілянська та Ротмістрівська дільниці, БЦР підстанцій, БЦР ліній

ЕТЛ10 кВ та служба транспорту. В кінці 70-х років створено Смілянський

міський РЕМ. В 1982 році на посаду директора Смілянського сільського РЕМ був

призначений Василь Іванович Бандурко.

Розпочалось будівництво нової продбази та двох чотириквартирних будинків,

які здали в експлуатацію в 1985 році. За короткий період також повністю

замінили автопарк. В 1987 році -до РЕМ знову приєднали службу енергозбуту. По

38

Смілі його приєднали до міського РЕМ, а з 1996 року розділили на міський та

районний. Але це уже сучасна історія і багато хто з нас є її свідками. За

створенням Смілянського РЕМу, подальшого його розвитку та вдосконалення

споруджувалися електромережі. За останні 24 роки споруджено та

реконструйовано лінії електропередач в селах Голов'ятине, Миколаївка, Тернівка,

Балаклея, Теклине, Пастирське, Макіївка, Яблунівка, Сердюківка, Куцівка,

Ковалиха, Березняки, Будки, с. Шевченка. Але нам ще багато потрібно зробити

для відновлення мережі 0,4 кВ. Після спорудження промбази проводились певні

роботи для покращення побутових умов працюючих. Так побудовано перехід між

старим та новим адмінприміщеннями, де відкрилася їдальня. Склад, ще три бокси

гаражів, замінено огорожу, зроблено євроремонт в приміщеннях адмінкорпусу.

Сьогодні РЕМ - складне енергетичне господарство, яке забезпечує

електроенергією 37 населених пунктів, близько 310 підприємств та організацій,

17860 приватних осель. Споживання електроенергії за рік складає 25 млн.кВт

годин електроенергії.

Це все господарство складає 4160 умовних одиниць і обслуговує його 105 осіб, з

них 35 жінок. Автотранспорту по РЕМ налічується 25 одиниць.

Практично колектив РЕМ може виконувати найскладніші завдання. Для цього у

нас є основне - кваліфіковані працівники.

Сьогодні продовжують справу енергетиків ветерани, які пропрацювала більше

20 років в РЕМІ - це Василь Андрійович Жук, Микола Тихонович Зоренко,

електромонтери Валентин Валентинович Галущенко, Василь Олексійович

Сидоренко, Громовий Анатолій Петрович, електромонтер з ескізування Марія

Михайлівна Олійник, начальник ОДС Володимир Олексійович Хлівний,

диспетчер Григорій Іванович Святченко, водії Дмитро Іванович Щербина,

Григорій Іванович Дирдира, Петро Володимирович Тищенко та багато інших.

39

Біль Афганістана

Повідайте, повідайте синам

Повідайте всім дітям ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.

Афганська війна героїчна і трагічна, вона тривала вдвічі довше, ніж Велика

Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена. 25 грудня 1979 року радянські війська

були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для

тисячі радянських солдат, їх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока

кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні

воїни – інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль , як свій, і до останнього

подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

Багатьом з них ніколи вже не судилося повернутися до рідної хати, не побачити

ні рідних своїх, ні неба, ні гарної землі. Кого поховають товариші, хто

пошматований, розлетиться в прах на фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть

східні вітри. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі

республіки Афганістан. Цей день завершив календар афганської війни для

радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного і драматичного

літопису. Припинили надходити похоронки з Кандагара і Гардеса, Джалалабада і

Кабула. Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох з нас – загиблих

не повернути. В афганській війні загинуло 15 тисяч чоловік, 290 воїнів пропало

безвісті. Для тих, хто побував в Афганістані, і зараз перед очима постають

жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться

кошмарні сни.

Ветерани – афганці! Скільки горя випало на ваше покоління!

Але ви мудрі. Ви умієте прощати і любити.

40

Чорнобильське лихо.

Чути птиць із непроглядних нетрівСвітить сонце з голубих небес.

Грізна зона. Тридцять кілометрівЗ центром на Чорнобильській АЕС.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о 1 годині

23 хвилині над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції

нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. Радіоактивна хмара поширилася над

територією багатьох країн Європи. Радіоактивні речовини забруднили землю.

З’явилася «30-ти кілометрова зона відчуження» - територія на якій жити

неможливо.

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні правда буде придушена муром

мовчання. Ще більше часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що сталося.

А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.

Чорнобиль. Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це

подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль. Ліквідаторами на

Чорнобильській АЕС стали 42 чоловіки наші односельчани.

41

Сучасне село

Сучасна територія села займає площу 546,35га. По території села

проходить автомобільні шляхи Київ – Луганськ – Ізварине, Черкаси – Умань

та залізнична вітка Одеської залізничної дороги Київ – ст. ім.Т.Г.Шевченка.

Від обласного центру село розміщено на відстані 35км., від районного

центру 6км. Протяжність доріг по селу 38км., з твердими покриттям 11км.,

23 вулиці, найбільшими з яких є вулиця Леніна та Шевченка. На території

села проживає 2766 жителів, з них 1254

– чоловіків і 1512 – жінок, численність дворів 1285. Багато жителів села

мають телефони – 357 дворів.

На території села розміщені промислові підприємства: Смілянський

сільський РЕМ (директор Бандурку Василь Іванович), заклад громадського

харчування «Салют» (директор Стригун Анатолій Миколайович),

«Затишок»( Захаренко Володимир Олександрович), готель «Рів’єра»

(Нечипоренко Валентин Григорович). Заклад освіти Костянтинівська

спеціалізована школа І-ІІІ ступенів (директор Рак Юрій Євгенович),

виробничі підрозділи СТОВ «Лан», заклад культури – найкраща у районі

42

сільська бібліотека (Тищенко Лариса Андріївна), станції обслуговування

автомобілів (Лементар Олександр Віталійович, Медведєв Генріх

Михайлович, Колесніков Володимир Олександрович). Медичний заклад

ФАП (Журбицька Наталія Миколаївна), районий центр дітей та юнацтва

(Богатирьова Таїса Петрівна), ремпобуттехніка (Крамаренко Ігор

Валерійович), пилорама (Тонконог Олександр Володимирович), приватні

магазини «Дарія» (Бережний Валерій Володимирович), «Макс» (Попар

Владислав Анатолійович), «Мрія» (Кравченко Віктор Іванович). Пилорама

(Герасимчук і Драч), філіал відділення Ощадбанку (Тищенко Володимир

Олександр).

В 2009 році на вїзді в село було встановлено пам’ятник знак на честь

річниці Гайдамацького руху на Смілянщині.

Статистичні дані по селу Костянтинівка

Роки Жителів Дворів1997 3020 13452002 2753 13722003 2855 13722004 2722 13422005 2760 1336 2006 2732 13182007 2769 12612008 2790 12702009 2819 1275

43

Список використаної література

1. Олександр Давиденко. Костянтинівка. історична довідка. –

Черкаси: Голуб 2002.

44

2. Олександр Давиденко. Літописний Кулдюрів –Сміла –

Черкаси,2005.

3. Княжев В.С. Адреса долі – Смілянщина моя. Історико краєзнавчий

нарис у цифрах, датах та подіях. – Сміла: Тясмин, 2000.

4. Княжев В.С. Погляд у минуле Смілянщини.Коротка історико-

документа розповідь про наш край. –Черкаси: Сіяч, 2002.

5. Наш рідний край. Хрестоматія з історії Черкащини. І частина/

Упоряд. А.І.Кузьмінський, Г.В.Суховершко, В.Я.Чудновський. – К.:

Молодь, 1993

6. Наш рідний край. Хрестоматія з історії Черкащини. ІІ частина /

Упоряд. А.І.Кузьмінський, Г.В.Суховершко, В.Я.Чудновський. – К.:

Молодь, 1993

7. Толкушин О.Г. Сміла. Сторінки історії. – Черкаси, 2002.

8. Трубчанінов С.В., Шевченко Г.С. Історія Черкащини. – Черкаси,

1998.

9. Черкащина – серце України/ Під ред. В. Мельниченка та групи

авторів, членів Національної спілки журналістів України. – Черкаси:

АТЗТ „Книга”, 2003.

45

46