Вступ

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості.

Вишивання виникло давно – з любові до рідного краю, всього навколишнього світу, з потреби не тільки бачити і відчувати красу, а й творити її власними руками. Вироби, оздоблені українською народною вишивкою, використовуються в повсякденному житті. Але вони виконують не лише практичну функцію, а й мають велике естетичне значення. Особлива цінність цих виробів полягає в тому, що вони виготовлені руками людини, поєднавши в єдине ціле щирість своєї душі, талант, розум, майстерність рук, любов до праці.

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно - обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш глибокий характер, а саме - вона має велике значення для язичницького світу наших предків. Вишивки — це, в першу чергу, обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, від бездітності, від неврожайності, від нещастя, уроків та інших чар зловмисних людей. Тому багато візерунків не тільки прикрашали одяг, предмети побуту, але і призначалися для захисту від злих духів або залучення успіху і багатства. Розміщення вишивки було не випадковим. Наприклад, в одязі орнамент розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме — в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або подолах одягу. Кожен колір, кожна фігура у вишивці усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику.

З роками змінювалися шви, стиль і техніка вишивки, але завжди в ній відображалося те, що людина бачила навколо себе в побуті і природі. У минулі роки вишивка була не просто улюбленим заняттям у вільний час. Вишивка на одязі була своєрідною характеристикою вміння і працьовитості дівчини. Ручною вишивкою здавна оздоблювали не лише одяг, а й інші вироби, необхідні в побуті: рушники, доріжки, скатерті тощо. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також кожухи, свитки. Красу навколишнього світу жінки передавали у своїх роботах, а своє вміння - дітям.

І тому досі це мистецтво живе серед народу, бо тісний є зв’язок між матір’ю і дочкою.

Дослідження обраної теми дуже важливе для розуміння культурного розвитку України і вивчення історії культури та побуту, інтерес до якої характерний для сучасності.

Дослідникам доступні багато різних видів джерел: речові (зразки рушників, сорочок, серветок тощо в приватних або музейних колекціях), зображувальні (альбоми, є опубліковані орнаменти у працях дослідників), писемні джерела (путівники по музеях України, законодавчі акти, періодична преса). Художня література – це вірші Т.Шевченка, А.Малишка, та інші. Усна історія дає відчути живу історію, її емоційність. Вишивка оспівана у піснях, наприклад «Тримай хаточку, як у віночку, і рушничок на кілочку», «Вишивала дівчина вишиванку», обрядові пісні.

Тема про вишивку видається нам цікавою, тому метою нашої науково – дослідницької роботи є:

-Опрацювати відомі на сьогодні джерела про вишивку;

-Ознайомитися з основними мотивами народного орнаменту, значення кольору у вишивці.

-Ознайомитися з особливостями вишивок кожного регіону України.

Завдання,над якими ми працюватимемо:

-З’ясувати про історію виникнення вишивки;

-Привернути увагу вчителів та учнів до вміння читати візерунки;

-Виховувати почуття любові до батьків, пошани до людей праці;

-Виховувати естетичний смак у молоді, захоплення красою вишивки.

Об’єктом дослідження науково-дослідницької роботи є народознавство.

Предметом дослідження – різновид декоративно-ужиткового мистецтва - вишивка.

Робота складається зі вступу, основної частини та висновку.

Розділ І. Вишивка як один із видів народного мистецтва

Із давніх-давен нам відомо, що дерево життя – це гілочка з трьох листочків. Перший листочок — це символ минулого, другий – сучасного, а третій – майбутнього. Щоб правильно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми, потрібно знати не лише своє минуле, а й минуле своєї Батьківщини, народу. І тому саме вишивка нам може розповісти про наші корені, про сучасність, заглянути у майбутнє.

Популярні зараз написи, як-от: «на щастя, на долю», наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія – нескінченність життя, виноград – символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням, і прокляттям. Ось про це може розповісти одна бувальщина.

Мати вишила рушник синові на весілля. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але… нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе злий фатум завис над родиною: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби… Чоловік, котрий був досі переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. І фахівці розповіли, що в обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду, під нею - орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту. Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже, виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі

страшну програму знищення роду. Тому, відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

На Україні так повелося, що здавна жінки дуже любили вишивання і ним прикрашали і одяг, і житло. Склались традиціі, що без вишитої речі не було жодної хати, а без вишитого одягу – жодної дівчини, жінки. Як тільки люди навчилися виготовляти одяг, виникло бажання його прикрашати. З появою першого стібка з’явилася можливість створювати значки, візерунки, а потім і малюнки на тканині.

Вишиті українські сорочки… Яка дівчина не мріє про нове вбрання, про гарних парубків? З давніх-давен дівчата самі шили собі та своєму нареченому весільні сорочки та оздоблювали їх різноманітними візерунками. Раніше кожна дівчина до заручин повинна була вишити собі та чоловікові сорочку. А готували сорочки на все життя: на будень і свята, на весілля і навіть в останню путь. Бідніші дівчата шили не менше 10 сорочок,а заможніші по 50-80. В деяких регіонах нашої країни ця традиція збереглася і до наших часів. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не навчилася вишивати змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала собі кілька десятків. Сорочки мали різне призначення: буденні, святкові, на весілля, на жнива тощо. І кожна сорочка – це довгі години кропіткої праці. Здавна сорочці приписується чарівна сила, з нею пов’язана низка повір’їв, звичаїв, обрядів. Дівчата змагалися між собою у майстерності прясти, ткати, вишивати, в доборі гарних узорів для вишивання, у поєднанні різних узорів на виробах. Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді вона починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію. То , що ж таке вишивка?

Вишивкою називають техніку прикрашання текстильного чи іншого виробу за допомогою різного виду стібків нитками, а також перлами, бісером, коштовним камінням. Мистецтво вишивки ведеться з сивої давнини і не переривалося ніколи. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд трипільські племена (доба пізнього неоліту і початок періоду бронзи). Вишивкою прикрашали свій одяг ще древні скіфи. У с.Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, датований VІ ст. н.е. Серед багатьох речей тут були виявлені срібні пластини з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з

вишивкою на грудях. Ще один історичний факт – арабський мандрівник Ібн-Фадлан ( Х ст.. н.е.) у своєму оповіданні про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг.

Виникла вишивка ще в глибоку давнину. Археологічні знахідки свідчать, що найдавніший одяг людей, які жили на території нашої країни, оздоблювали намистинами із бивня мамонта. Пізніше почали використовувати металеві нашивки — срібні, золоті, бронзові.

Перші згадки про вишивку зустрічаються у записах давньогрецького історика Геродота, який свідчить, що вишивкою прикрашали одяг та предмети побуту скіфи – мешканці причорноморських степів (ІV ст. до н. е.). А перша школа вишивальниць була створена сестрою Володимира Мономаха Анною в місті Києві в XVI ст.

За часів Київської Русі мистецтво художньої вишивки досягло великого розквіту. В Андріївському монастирі в Києві була створена школа, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Значного розповсюдження набуло гаптування в ХVІ – ХVІІ ст. у Києві, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові.

На рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними композиціями.

У ХІХ ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюдженої у той час бісерної вишивки.

Із середини ХІХ – на початку ХХ ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам своїх смаки. Це зумовило до скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу.

На початку ХХ ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, у Львові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі.

Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах.

Розділ 2.Основні мотиви українського народного орнаменту

Традиції вишивки завжди бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до дочки. За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах завжди можна визначити місце виготовлення вишивки. Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають свої особливі традиції вишивання: перевагу віддають тому чи іншому кольору, узору, техніці вишивання. Так, на Вінниччині вишивають переважно чорними нитками або чорними у поєднанні з червоними. На Полтавщині багато вишивок виконують білими нитками, використовують голубі і жовті відтінки. На Житомирщині та Рівненщині — узори червоного кольору у поєднанні з синім або чорним. На Закарпатті вишивають яскраві багатоколірні узори.

Коли подивитися на чудові замислуваті узори народних вишивок, то побачимо гармонійно поєднані між собою трикутники, ромби, круги, прямі чи ламані лінії. Ці елементи узорів сприймаються нами як звичайні геометричні форми. Але для наших давніх пращурів вони були символічними зображеннями людей, землі, води, птахів.

На вишивці не було жодного зайвого елемента. Кожен мав певне значення. Люди не лише зображували ці знаки, а й уміли їх читати. Так, наприклад, древні слов'яни зображували поле у вигляді ромба, а сонце у вигляді круга. Свої символи мали також земля (пряма лінія), вода (хвиляста або ламана лінія), людина тощо. За народними віруваннями, вишиті на одязі та інших предметах побуту символи оберігали людину від поганого ока, злих духів. Поступово магічний зміст орнаменту змінювався, доповнювався новими знаками, оберегами.

У вишивках пізніших часів це магічне значення окремих елементів частково втрачалося. Вишивка виконувала більшою мірою роль художнього оформлення одягу, рушників, скатертей, наволочок та інших виробів.

Для української народної вишивки найхарактернішими є геометричні, рослинні, зооморфні (зображення тварин) та антропоморфні (зображення людини) мотиви. Окремі мотиви поєднуються в орнаменті. Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). З усіх геометричних форм найчастіше застосовують ромб. Створено безліч його варіантів [Додаток Г].

Часто використовують також зображення круга, розетки. У традиційному орнаменті поширені зубці, хрестики, трикутники, півкруги тощо. Масового поширення зазнав мотив хвилястого бігунця.

Рослинні орнаменти з'явилися в українській вишивці значно пізніше геометричних. Вони тісно пов'язані з природою рідного краю. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. У різних регіонах України найхарактернішими були такі рослинні мотиви: виноград - символ сімейної радості. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках [Додаток Б] .

Калина - символ невмирущості роду . Калина – дерево нашого українського роду. У сиву давнину вона пов'язувалась із народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки на Чернігівщині тяжіють тими могутніми гронами.

Барвінок - символ немеркнучого життя. Ось яка існує легенда про барвінок .У давнину жила собі закохана пара. Хлопець на ім’я Бар і дівчина Вінка. Інша дівчина закохалась у Бара. Але він не відповів їй взаємністю. Мати іншої дівчини присяглась розлучити молодят на користь своєї доньки. В день весілля Бара і Вінки вона підсипала під ноги молодятам на рушник «щастя» отрути. Вони загинули разом, а на тому місті виросла голубенька квітка. Так мотив “барвінку” став символом немеркнучого життя. Цей мотив полюбляють вишивати жінки на Буковині, Гуцульщині.

Хміль - символ кохання. Узори, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Крім центральної України, вони поширені на Поділлі та Волині. “Хміль” дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю – це весільна символіка. Народна пісня підказує, що “витися” – для хлопця означає бути готовим до одруження ( «…а за нію Йванко, як барвінок в‘ється…»), так як для дівчини заміж іти – це “пучечки в’язати”. Вишивка із хмелем поширена у Карпатах і на Закарпатті[.

Крім традиційних символів, вишивка містить і конкретні форми рослин і плодів, які завжди передавалися не в реальному зображенні, а перетворювалися в стилізовані узори. Серед мотивів рослинного орнаменту особливо виділяється один із найдавніших — «дерево», символ усього живого, символ людського роду. Це ніби вазон у глечику. Верхня частина дерева – квітка – то сфера богів, нижча – людей і всього сущого, а внизу – коріння – першооснова і початок світу. Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона – і життєвотворча Мати-природа, і жінка-Мати, і Дерево життя. Мотив дерева ми бачимо на рушниках Слобожанщини.

Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, а краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже згадували як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду.

Із давніх-давен вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжувати свій рід.

Таємницю життя приховує в собі й квітка лілії. В легендах квітка лілії – то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів. Та чому ж саме лілія є жіночим символом? А тому, що вона сама є суттю води. Це підтверджує й давня назва квітки – крин (порівняймо цю назву з однокореневим словом криниця).

В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та материнської енергій.

Хто не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки, які

заплітаються радісною й красивою хвилею, такою ж, як наша прекрасна природа[ Додаток Д ] .

Різноманітна також вишивка на зображення тварин. У вишивках зооморфних орнаментів зустрічаються зображення зайця, коня, риби, півня, голуба, зозулі, метелика, павука та інші.

Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди вишитий рушник.

Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але... все ще попереду. Бо “соловей щебече, собі пару кличе”. А про зозулю співають: “До Петра зозулі кувать, кувать. До осені дівці да гулять, гулять”. Цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона – птах сімейного щастя. Недаремно ж дівчата Полтавщини у весільний вінок вплітали пір’я павича.

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками [Додаток В]. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева – символі нової сім’ї.

Із великою любов’ю наш народ відноситься до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства.

Отже, птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево життя з присутнім філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Розташовували їх при корені, середині стовбура і вітті з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду.

Образ людини в народній вишивці відтворювався або у вигляді людини-дерева, або ж наближувався до реальної дійсності. Голову людини часто

зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Найчастіше у вишивках зустрічається жіноча постать, що символізує богиню життя.

Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води й Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою, полуницею чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як материнську і батьківську енергію.

Як бачимо, символи на українських вишивках не випадковість. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, пов’язаних з усім довгим шляхом життєвим, діяльністю людини від її народження і до смерті. Матері та бабусі змалечку прививали дівчині почуття прекрасного, вчили бачити і відчувати красу і велич навколишнього світу та відтворювати це у візерунках.

Розділ 3.Кольори в народній вишивці

Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку вишивки для дочок, передаючи характерні ознаки місцевості, що різняться між собою орнаментом, технікою виконання, гамою барв.

«Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати», – наказувала мати доньці.

Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українському рушникові.

Вишивка може бути однобарвна й багатобарвна. В багатобарвних українських вишивках завжди переважає який-небудь один чи два кольори, які визначають загальне забарвлення і стають основними. Інші кольори тільки доповнюють кольорову гаму.

Чи знаєте ви, що кожен день має своє забарвлення? Що кожен колір має свою силу і лікувальне значення?

Так, понеділок – зелений, вівторок – червоний, середа – рожева, четвер – фіолетовий, п'ятниця – синя, субота – коричнева і чорна, неділя – жовта.

Якщо ви знаєте, в який день народилися, то той колір буде служити вам як оберіг.

Потреба в кольорах властива людині ще з доісторичних часів. Уже в кам'яному віці вохрою малювали на стінах печер. У єгипетських храмах археологи виявили такі конструкції, де приміщення були побудовані так, що сонячні промені заломлювались і освітлювали кімнату одним із кольорів спектру. Такі кімнати використовувались для лікування і Богослужіння.

Колір є основним фактором у будь-якій системі зцілення. Він необхідний для душі, як повітря для тіла. Колір має силу й вагу. Може підвищити або знизити температуру у приміщенні. Колір можна ввести у тіло через їжу, воду, дихання, шкіру. Шкіра має властивість вибирати барву, якої потребує організм. Кожний колір має свою силу й значення. Зокрема, червоний колір – від сонця, чорний – від землі, зелений – від трав і листя, жовтий – від місяця і зір, синій – від неосяжного неба.

Кожен колір має своє значення, створює потужну енергетику, яку людина відчуває з допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки. Ось, наприклад, трактовка деяких кольорів:

  Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.

 Білий – символ кохання та невинності.

 Жовтий – означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцульщині, оскільки саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю.

 Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зустрічається нечасто – його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію.

 Вишневий та коричневий вважають енергетично важкими кольорами-вампірами. У вишивках вони не домінують, але на Полтавщині зустрічаються як акценти, оскільки там формували нитки дубовою корою.

 Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори переважають на Поділлі та Бойківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.

 Синій символізує воду, тобто жіноче начало. На Київщині на вишивках переважають сині та червоні кольори.

 Фіолетовий – найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагітні жінки.

А де ж брали жінки у давнину кольори для вишивок? Для вишивки спочатку використовувалась навоскована для міцності і кольору нитка «заполоч»,яка мала блідо-жовтий колір. А пізніше віск почали підфарбовувати, і так виникла ціла наука кольорознавства.

Природні барвники були найбільш сильними. Вони не вицвітали на сонці, довго зберігали свій первинний колір. Для фарбування брали кору дерев, листя, коріння, плоди і квіти. Для кожного з них був свій час збирання, зберігання, дозування,технологія приготування. Звертали увагу на фази

місяця, день і годину. Материнку і мокрину, з яких готували червону фарбу, збирали вдосвіта на Луки (5 травня). З дикої груші одержували різні фарби: з кори - темно-коричневу, з листя – жовту; з кисличок диких яблунь – ніжно-жовту. Такий же світло-жовтий колір одержували з ромашки, горицвіту, молодої тополі і гречаної полови. Цвіт сон-трави ішов для темно-синього кольору, а для зеленої – ряст. Для коричневого кольору використовували кору верби, крушини (вовчі ягоди), дуба, берези, листя і шкаралупу волоського горіха, сік хмелю, латаття, лушпиння цибулі. Дубові жолуді давали чорний колір. Нерідко комбінували. Наприклад, кошеніль з цибулею – виходив рожевий. Червону фарбу одержували із сокоживної комахи кошенілі, що була на зворотних листках суниць.

Видобування фарб природним способом була таємницею професійною. Винайдені в 70-х роках ХІХ століття анілінові барвники призвели до занепаду природних барвників і рецептів приготування фарб.

Розділ 4.Регіональні особливості вишивок

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору», «стебелевий шов «, «соснівка», варіанти технік «виколювання», «мережання», тощо. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «штапівка», «плетінка», «хрестик», та ін. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.

Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи – геометризовано-рослинним орнаментом – зі стилізованими гронами винограду, кольором, хмелю, восьмипелюстковими розетками. Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого.

На Чернігівщині характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (квітами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо.

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки,вишиті відбіленими нитками. Рукави у них покриті мереживом дрібних візерунків – ромбиків, прямокутників, укладених у прямі, ламані лінії та смуги. Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті золотистими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські рушники, оздоблені композиціями вазонів. Орнамент зі симетрично розташованими квітами, листям, пташками зорієнтований до центру рушника. Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання — шов «уперед голкою», шов «за голкою».

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь . На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні) мотиви, укладені в найрізноманітніші композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, основний колір – червоний, часом доповнюється вкрапленням синього, чорного або зеленого. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви. Сорочки біля коміра та на рукавах вишивали білими, небесними або червоними кольорами. Вишивки Рівненської та Волинської областей здебільшого нескладні за своїми орнаментами, які утворюються з ритмічного повторення поодиноких або вписаних одних в другі різноманітної конфігурації ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній тощо.

На Поділлі, Буковині, Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники) з найрізноманітнішими за формою контурами. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок [Додаток Е]. Поширені також композиції зі стилізованими рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є «дерево життя», яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні фарби, до яких вкраплювали жовту і синю.

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки), укладені в стрічки. Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Переважають червоні, сині, білі, зелені, жовті кольори.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення – геометричних, іноді геометрично-рослинних мотивів. Переважаюить з’ єднані між собою видовжені ромби . Їх доповнюють дрібні розетки, хрестоподібні фігури, трикутники та інші мотиви. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих барв – чорної, червоної, оранжевої, жовтої, синьої, фіолетової та зеленої.

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням рослинних мотивів. Подекуди зустрічаються геометричні мотиви. Кольорова гама побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтими кольорами.

Традиційними для Бойківщини є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом – ромбом та підпорядкованими йому квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцямию. Трапляються й сітчасті композиції, в яких основні мотиви – ромб або квадрат утворюють прямокутну сітку.

Вишивки Полісся — прості й чіткі за композицією. Українському народному вишиванню властиві мініатюрність, ювелірна чистота виконання, коли вишивка виглядає однаково з лиця та вивороту. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини — графічно чітка. У вишивці домінували прості геометричні узори червоного кольору з добавкою синього. Улюбленими мотивами були також і пташки. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору. На Поліссі жіночі сорочки не вишиваються або вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом.

Кожний регіон – це скарбниця народного мистецтва і відбиває історичний розвиток народу та його ментальність. Це характерно також для вишивки, яка є найулюбленішим заняттям українців. У роботах народних майстрів відчувається їх любов до вишивання і прикрашання свого побуту.

Висновки

Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то, можливо, життя наше буде більш радісним, духовно багатшим.

За власними відчуттями та спостереженнями хочеться зазначити, що вишивка – це особливий вид мистецтва і кожна вишита робота має свою енергетику, що певною мірою здатна впливати на душевний та фізичний стан людей. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ фантазії, мистецтво наснаги.

А як багато згадується про вишивку у творах літератури. Згадаймо слова А.Малишка:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…

Рушник, i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi.. Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. . А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка спiвається:

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами -

Сорочку мати вишила менi

Червоними i чорними нитками

У результаті проведеного дослідження виявилося, що хоч наша промисловість вже давно і задовольняє потреби людей в одязі, але, як приємно бачити,що зараз іде тенденція до відродження народних промислів, збільшення попиту на народні вироби. Це стає дуже стильно і модно. Це свідчить про високу самосвідомість українців та прагнення зберегти та відродити культуру. Ми думаємо, що це може стати підґрунтям для подальших наукових робіт з історії вишивки. Також ми побачили відмінність між регіонами у виконанні вишитих виробів. Кожен регіон має свою чарівність в мистецтві художньої вишивки.

Ми вважаємо, що треба стимулювати у державі розвиток народних промислів, заохочувати майстрів у праці, проводити соціальні програми з метою відродження кращих традицій, стимулювати молодь до творчої діяльності. Треба заохочувати молодь робити щось своїми руками, а не займатися іграми на комп’ютері або в Інтернеті. Треба вносити в народну творчість якусь цікавинку, яка може залучити молодих людей до творчості.

З наближенням відродження Незалежності України вишиванка почала рішуче повертати свою загальнонародність. Як чоловічі, так і жіночі варіації на тему традиційних вишиванок нині поширені на мітингах, урочистих заходах, молодіжних заходах, посіли своє місце у весільній моді.

Отже, народне вишивання – живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, передане від матері доньці. І ми повинні знати, що лише той, хто пам’ятає минуле, має чимало шансів не помилитися у майбутньому. Варто зберігати своє коріння та свої ремесла.

Основними результатами роботи є:

-опрацьовано відомі джерела про вишивання;

-ознайомлено з основними мотивами народного орнаменту, значення кольору в народній вишивці;

-проаналізовано регіональні особливості вишивки.

Дана науково-дослідницька робота може бути використана на уроках української літератури, народознавства та в позаурочний час (виховні години, літературно-мистецькі заходи).

Додаток Е

Додаток Д

Додаток Б

Зміст

І. Вступ -------------------------------------------------------------------------------------------ІІ. Основна частина

Розділ 1. Вишивка як один із видів народного мистецтва -----------------1.1 Історія виникнення вишивки -----------------------------------------

Розділ 2. Основні мотиви українського народного орнаменту ---------- 2.1 Рослинні мотиви ------------------------------------------------------- 2.2 Зооморфні орнаменти ------------------------------------------------- 2.3 Антроморфні мотиви ---------------------------------------------------

Розділ 3. Кольори в українській народній вишивці --------------------------

Розділ 4. Регіональні особливості вишивок ----------------------------------------

Висновки -------------------------------------------------------------------------------------

Список використаних джерел------------------------------------------------------------

Додатки ------------------------------------------------------------------------------------------

Тези

До роботи « Від матері дочці передать…»

Лібіховської Юлії Олексіївни

Хмельницький територіальний відділ Малої академії наук України

Славутська районна філія, 8 клас

Крупецький НВК

Науковий керівник: Кравчук Олена Олександрівна, вчитель І кваліфікаційної категорії української мови та літератури Крупецького НВК

Вишивання виникло давно – з любові до рідного краю, всього навколишнього світу, з потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вважається, що основне призначення вишивки - прикрашання одягу та інтер’єру, але, в першу чергу, це обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, неврожайності, нещастя, уроків. Кожен колір, кожна фігура у вишивці - усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Тому багато візерунків не тільки прикрашали одяг, предмети побуту, але і призначалися для захисту від злих духів або залучення успіху та багатства. Красу навколишнього світу жінки передавали у своїх роботах, а своє вміння – дітям.

Дослідження даної теми дуже важливе для розуміння культурного розвитку України, вивчення історії культури та побуту, інтерес до якої характерний для сучасності.

Тема про вишивання видається нам цікавою, тому метою нашої науково-дослідницької роботи є:

- опрацювати відомі на сьогодні джерела про вишивку;- ознайомитися з основними мотивами народного орнаменту, значення кольору у

вишивці;- ознайомитися з особливостями вишивок кожного регіону України.

Дослідження проводилось шляхом вивчення публікацій про вишивку, аналізу особливостей вишивки регіону України.

Основними результатами роботи є:

- опрацьовано відомі джерела про вишивку;

- ознайомлено з основними мотивами народного орнаменту, значення кольору у вишивці;

- проаналізовано регіональні особливості вишивок.

Дана науково-дослідницька робота може бути використана на уроках української літератури та в позаурочний час (виховні години, літературно-мистецькі заходи).

Список використаної літератури

1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є «Декоративно-прикладне мистецтво». – Львів: Світ, 1999.

2. Артемчук Г. «Методика організації науково – дослідницької роботи: Навчальний посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів». – К.: Форум, 2000. – 271с

3. Гасюк О.О., Степан Н.Г. « Художнє вишивання » / О.О. Гасюк, Н.Г. Степан. – К.: Вища школа, 1989.

4. Гургула І. «Сьогочасне ткання і вишивка Буковини та Полісся» / І.Гургула // Народна творчість та етнографія. – 1967. – №4

5. Гурчала Ірина. «Народне мистецтва Західних областей України».

Київ.: 1966

6. Захарчук-Чугай Р.В. « Українська народна вишивка Західних областей

УРСР». - Київ.: Наукова думка, 1988.

7. Кара-Васильєва Т, Чегусова З. « Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т.Кара-Васильєва, З.Чегусова. – К.: Либідь, 2005.

8. Кара-Васільєва Т. « Українська вишивка ». Альбом. – Київ.: Мистецтво,1993.

9. Ковальов О. «Декоративно-прикладне мистецтво у школі». 1 – 7 клас: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006.

10. Коцур Н.М. «І на тім рушникові…»: Методичний посібник / Н.М.Коцур. – Донецьк, 2004.

11.Макарчик С.А. «Етнографія України». - Львів:Видавництво “Світ”, 1994.

12. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. « Шкільний словник з українознавства».–

К.: Укр. письменник, 1995.

13. Скуратівський В. « Берегиня». – К.: Радянський письменник, 1987.

14. Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник.– К.:

Либідь, 1993.

15. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред.С.П. Павлюка,

Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994.

\

Додаток В

Додаток Г

Додаток А