ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

Шелудько Віра Леонідівна

УДК 811.161’276.6:323.05-057.34](043.5)

ДИСЕРТАЦІЯ

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО

ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

0.35 – філологія

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

(доктора філософії)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

____________________ В. Л. Шелудько

Науковий керівник: Соколова Світлана Олегівна, доктор філологічних

наук, професор

Київ – 2018

2

АНОТАЦІЯ

Шелудько В. Л. Мовна особистість сучасного українського

державного службовця в професійному дискурсі. – Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних

наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 «Українська мова» (0.35 –

філологія). – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2018.

Дисертація є першим дослідженням мовної особистості сучасного

українського державного службовця в професійному дискурсі на основі

матеріалів анкетування, спостереження та інтерв’ювання. Уперше в

українському мовознавстві комплексно вивчено колективну мовну

особистість державного службовця, випрацювано методику такого

дослідження, схарактеризовано риси мовної поведінки та проаналізовано

мовні вподобання державних службовців і посадових осіб місцевого

самоврядування, на яких також поширюється дія Закону України «Про

державну службу», досліджено канцелярит як типову мовну девіацію

держслужбовців, зіставлено особливості когнітивного світосприйняття

державних службовців з іншими професійними групами – працівниками

бібліотек із вищою освітою та без неї.

Практичне значення одержаних результатів дослідження пов’язане з

можливістю використання матеріалів у лекційних курсах із соціо- та

психолінгвістики, лінгвостилістики, когнітивістики, лінгвопрагматики, під

час викладання курсів з української мови за професійним спрямуванням для

державних службовців і лінгвокультурології. На основі дисертаційного

дослідження можна розробити курс лекцій для підвищення кваліфікації

сучасних державних службовців. Результати вільного асоціативного

експерименту можуть бути використані для укладання професійних

асоціативного та тлумачного словників.

3

У дисертаційній роботі колективну мовну особистість державного

службовця розглянуто з позицій соціолінгвістики та потрактовано як

узагальнену особистість, якій властивий комплекс типових мовних рис

професійної групи державних службовців на вербально-семантичному

(мовна та мовленнєва компетентність і поведінка), когнітивному (професійна

картина світу) та прагматичному (інтенційність та загальні настанови)

рівнях; будь-які мовні прояви цієї мовної особистості у сфері державного

управління в межах соціального інституту державної служби названо її

професійним дискурсом.

З’ясовано, що оптимальними методами дослідження мовної

особистості держслужбовця в макросоціолінгвістиці є соціо- (анкетування,

інтерв’ю, спостереження) та психолінгвістичні (вільний асоціативний

експеримент) для збирання матеріалу, а також загальнонаукові, математичні,

лінгвостилістичні та методи комунікативної лінгвістики та дискурсології для

опрацювання зібраних матеріалів.

Проаналізовано мовні вподобання та мовну поведінку державних

службовців Києва та Полтавської області у фаховому усному та писемному

спілкуванні. Простежено подібність мовної поведінки держслужбовців з

Києва та Полтавщини під час професійного спілкування. Сутність цієї

поведінки полягає в постійному виборі одного з двох мовних кодів –

української або російської мови – або тільки для сприйняття, або й для

продукування інформації. Нерідко використання цих мов в усному

професійному спілкуванні пов’язане з необхідністю дотримання відповідних

положень сучасного українського законодавства. Мовленню полтавців, за

їхніми власними оцінками, більшою мірою притаманна двомовність з

елементами інтерференції, ніж для мешканців Києва – вихідців з різних

регіонів України. З одного боку, це може відбивати реальну мовну ситуацію

в професійній групі, а з іншого – вказувати на низьку самооцінку полтавців,

внаслідок якої вони оцінюють свою мову більш критично.

4

З’ясовано, що важливу роль у виборі мови професійного спілкування

відіграє службова ієрархія, в якій чільне місце відведено мовній поведінці

керівника. Усередині колективу мовний режим послаблюється і

держслужбовці спілкуються між собою тією мовою, яка для них з певних

причин є зручнішою: мовою освіти або родинного спілкування. Причому

визначено, що більший вплив на вибір мови фахового спілкування має не

мова освіти, а мова спілкування в родині.

На основі аналізу листів і власних спостережень виокремлено та

схарактеризовано виконавську інтенцію в усній та писемній комунікації

державних службовців з громадянами України. Сутність такої інтенції

полягає в прагненні держслужбовця обов’язково дати відповідь на звернення,

не розв’язавши питання по суті. Вона виявляється в порушенні логічних

зв’язків у писемному тексті чи усному висловлюванні, а також порушенням

цих зв’язків між повідомленнями комунікантів.

Проаналізовано реальну компетентнісну модель мовної особистості

державного службовця, на основі чого визначено, що рівень мовної та

комунікативної компетентностей держслужбовців в українській мові загалом

не повністю відповідають вимогам законодавства.

Подано культуромовну характеристику українських держслужбовців з

урахуванням потреб перемикання міжмовних і внутрішньомовних кодів.

Установлено, що на тлі постійного перемикання мовних і внутрішньомовних

кодів держслужбовці схильні до інтерференції, яка подекуди межує з

суржиком, і канцеляриту як мовної девіації. Попри те, що частина державних

службовців застосовують прийом мовної гри, використовуючи професійні

лексику та конструкції в нетипових контекстах з метою створення комічного

ефекту, багато хто з них інколи настільки занурюється у свою професію, що

не помічає, як починає мислити словами документів і робочих матеріалів.

Зафіксовано специфічний вияв інтерференції. Саме допоміжна спеціальна і

загальновживана лексика – дієслова, прислівники, прийменники, сполучники

тощо – зазнає інтерференції під впливом російської мови, оскільки основну

5

українську термінологічну лексику держслужбовці засвоїли, використовуючи

постійно для роботи, – переважно це іменники або іменниково-

прикметникові словосполучення.

Простежено особливості відображення професійної мовної картини

світу державних службовців у їхніх висловленнях. Доведено, що професійна

картина світу сучасного українського держслужбовця є фрагментом мовної

картини світу українців загалом, проте має також і специфічні риси. За

допомогою кількісного аналізу інтерв’ю підтверджено, що кожна

індивідуальна мовна особистість держслужбовця має типові риси у

вираженні тих чи тих смислів порівняно з іншими представниками тієї самої

професії тощо, однак відрізняється від мовної особистості іншої професійної

групи. Тому слова, які відбивають опорні фрагменти у стереотипності

сприйняття мови, себе, своєї роботи та світу (мова (державна, українська,

російська), державний службовець, державна служба, державне управління,

держава, Україна, закон), мають типові контексти та відносно сталу

частотність у різних інтерв’ю представників зазначеної професійної групи.

Кияни частіше за полтавців вступають у діалоги, які стосуються мови

та мовних проблем у державі. Вони вільно використовують лінгвістичну

термінологію, інколи навіть у нетипових контекстах, змінюючи значення

терміна: державна мова в побуті в значенні ‘конструкції офіційно-ділового

стилю в ромовному мовленні’. Загалом прикметник державний / державна /

державне держслужбовці й Києва, й Полтавщини вживають досить часто. І

його поєднання з іменником мова є відносно нечастотним. Частіше його

поєднують з іменниками служба і службовець. При цьому вони більше

схильні уживати двокомонентні словосполучення державна служба і

державний службовець, а не складноскорочення держслужба і

держслужбовець. Те саме стосується й словосполучення державне

управління, розуміння якого часто є інтуїтивним.

Іменник держава держслужбовці вживають у вузькому значенні

‘адміністративно-розпорядчі органи та система правових норм, що

6

визначають їх функціонування’, причому переважно вдаються до критики

державного апарату. Що ж до назви країни Україна, то держслужбовці

переважно використовують її в сталих термінологічних виразах.

Частотними словами в інтерв’ю державних службовців є слова з

коренем закон- та словосполучення з ними: закон України, проект закону. А

також композити: законодавство, законопроект. Це зумовлено тим, що

частина держслужбовців працює над створенням законопроектів (проектів

законів), проте всі без винятку дотримуються законів і законодавства.

Проаналізовано особливості відображення професійної мовної

картини світу державних службовців через асоціативні реакції на стимули-

поняття «службовець», «служба», «адміністрація», «народ», «мова» у

свідомості державних службовців і пересічних громадян. Приділено увагу

аналізу аксіологічних реакцій державних службовців і бібліотечних

працівників з вищою освітою і без неї.

Ключові слова: колективна мовна особистість, індивідуальна мовна

особистість, мовна особистість державного службовця, професійний дискурс,

мовна компетентність, мовна поведінка, культура мови, мовна картина світу,

білінгвізм, інтерференція, суржик.

SUMMARY

Sheludko V. L. Language personality of a modern Ukrainian civil servant in

a professional discourse. – Qualification scientific work on the manuscript rights.

Thesis for the degree of Candidate of Philology (Doctor of Philosophy) in

major 10.02.01 “The Ukrainian language” (0.35 – Philology). – Institute of the

Ukrainian language of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv,

2018.

The thesis is the first comprehensive study of the language personality of a

modern Ukrainian civil servant in a professional discourse on the basis of

questionnaires, observations and interviews. A collective language personality of a

7

civil servant has been comprehensively studied for the first time in Ukrainian

linguistics, which justifies the methodology of such research, characterizes the

features of language behaviour and analyses the language preferences of civil

servants and local government officials, which are also covered by the Law of

Ukraine "On Civil Service", the jargon of officialdom is considered as a typical

linguistic deviation of civil servants, the peculiarities of cognitive world perception

of civil servants are compared with other professional groups – employees of

libraries with and without higher education.

The practical significance of the results of the study is related to the

possibility of using materials in lecture courses on socio-psycholinguistics,

linguistic, cognitive sciences, linguistic pragmatics, teaching professional

Ukrainian courses for civil servants, and linguoculture. On the basis of the thesis

research, one can develop a course of advanced training lectures of modern civil

servants. In addition, the results of a free associative experiment can be used to

compile professional associative and general dictionaries.

In the thesis, the collective language personality of a civil servant is

considered from the sociolinguistics point of view and is interpreted as a

generalized personality, which is characterized by a complex of typical linguistic

features of a professional group of civil servants in verbal and semantic (language

and linguistic competence and language behaviour), cognitive (professional picture

of the world) and pragmatic intentions and general guidelines) levels; any language

manifestations of this language personality in the field of public administration

within the social institution of civil service is called its professional discourse.

It has been found out that the optimal methods of studying the language

personality of a civil servant in macro sociological linguistic studies are

sociological (surveys, interviews, observations) and psycholinguistic (free

associative experiments) for the collection of material, as well as general scientific,

mathematical and linguistic and stylistic methods, methods of communicative

linguistics and discourse study for working out the collected materials.

8

The language preferences and language behaviour of civil servants of Kyiv

and Poltava region in the professional oral and written communication have been

analysed. The similarity of language behaviour of civil servants from Kyiv and

Poltava region during professional communication has been traced. The essence of

this behaviour is the constant choice of one of the two language codes - Ukrainian

or Russian - either for perception only or for the production of information. Often,

these languages in oral professional communication are due to the need to comply

with the relevant provisions of modern Ukrainian legislation. According to their

own estimates, Poltava residents are more likely to have bilingualism with

elements of interference than Kyiv residents – immigrants from different regions of

Ukraine. On the one hand, this may reflect the real linguistic situation in the

professional group, and on the other hand, indicate a low self-esteem of Poltava

residents, as a result of which they evaluate their language more critically.

It has been established that an important role in choosing the language of

professional communication is played by the service hierarchy, in which the main

attention is paid to the linguistic behaviour of the leader. Inside the collective, the

linguistic regime is weakened and civil servants communicate in one language,

which is more convenient for them: the language of education or the language of

family communication. In addition, it has been determined that it is not the

language of education, but the language of family communication that has greater

influence on the choice of language of professional communication.

On the basis of the analysis of the letters and own observations, the

executive intention in the oral and written communication of civil servants with the

citizens of Ukraine has been singled out and characterized. The essence of such an

intention lies in the desire of the civil servant to provide an answer to the appeal

without solving the issue in substance. It manifests itself as a violation of the

logical links in the written text or oral statement, as well as the violation of these

links between messages of the communicants.

The real competence model of the language personality of a civil servant

has been analysed. As a result, it has been determined that the level of linguistic

9

and communicative competencies of civil servants in the Ukrainian language is not

fully in line with the requirements of the legislation.

The cultural of language description of Ukrainian civil servants has been

presented taking into account the need for switching interlingual and intralingual

codes. It has been established that on the background of constant switching of

interlingual and intralingual codes, the civil servants are inclined to interference,

which sometimes borders on the Surzhik (mixture of Russian and Ukrainian), and

the jargon of officialdom as a language deviation. Although some civil servants use

the language game, using professional vocabulary and constructions in non-typical

contexts to create a comic effect, many of them are sometimes so immersed in their

profession that they do not notice how they begin to think in terms of documents

and work materials. A specific interference manifestation has been recorded. It is

the auxiliary special and commonly used vocabulary – verbs, adverbs,

prepositions, conjunctions, etc. – is exposed to interference under the influence of

the Russian language, since the civil servants learned the key Ukrainian

terminology vocabulary using it constantly for work - mostly nouns or noun-

adjectival phrases.

The features of the reflection of the professional linguistic view of the

world of civil servants in their statements have been traced. It has been proven that

the professional picture of the world of modern Ukrainian civil servant is a

fragment of the linguistic view of the world of the Ukrainians in general, but it also

has specific features. Through quantitative analysis of the interview it was

confirmed that each individual language personality of a civil servant has typical

features in expressing certain meanings in comparison with other representatives of

the same profession, etc., but differs from the language personality of other

professional group. Therefore, the words that reflect the basic elements in the

stereotypes of the perception of language, of themselves, of their work and of the

world (language (official, Ukrainian, Russian), civil servant, civil service, public

administration, state, Ukraine, law), have typical contexts and are relatively stable

10

frequency in various interviews with representatives of the specified professional

group.

Kyiv residents often enter into dialogues concerning the language and

language issues in the state more often than Poltava residents. They freely use

linguistic terminology, sometimes even in non-typical contexts, changing the

meaning of the term: the official language in everyday life in the sense of

'constructing official and business style in colloquial speech. In general, civil

servants in Kyiv and Poltava used the adjective state/public/official quite often.

And its combination with the noun language is relatively non-frequent. It is

combined more often with the nouns service and servant. At the same time, they

are more inclined to use two-component word combinations civil service and civil

servant, rather than a complicated reduction of civil service (держслужба) and

civil servant (держслужбовець). The same applies to the phrase public

administration, whose understanding is often intuitive.

The civil servants use the noun state in the narrow sense the ’administrative

and regulatory bodies and the system of legal norms defining their functioning’,

and mainly resort to criticism of the state apparatus. As for the name of the country

Ukraine, the civil servants prefer to use it in constant terminological expressions.

Frequent words in the interview with the civil servants are the words with

the stem law: law and the word combinations with them: the law of Ukraine, the

draft law. As well as compounds: legislation (законодавство), draft law

(законопроект). This is due to the fact that some civil servants work on the

creation of draft laws, but all, without exception, comply with laws and legislation.

The peculiarities of reflection of the professional language view of the

world of the civil servants through the associative responses to the incentive

concepts of "servant", "service", "administration", "people", "language" in the

minds of the civil servants and ordinary citizens have been analysed. Attention is

paid to the analysis of the axiological reactions of civil servants and library

employees with and without higher education.

11

Key words: collective language personality, individual language

personality, language personality of civil servant, professional discourse, linguistic

competence, language behaviour, language culture, language view of the world,

bilingualism, interference, surzhik.

12

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шелудько В. Л. Вербалізація поняття «мова» у свідомості

держслужбовців // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного

університету ім. І. Огієнка. Філологічні науки. – 2017. – Випуск 44. – С. 332 –

336.

2. Шелудько В. Л. Відображення поняття «служба» у свідомості

держслужбовців // Записки з українського мовознавства : зб. наук. пр. –

2017. – Випуск 24, т. 2. – С. 85 – 92.

3. Шелудько В. Л. Інтерференція в мовленні держслужбовців на тлі

їхньої мовної свідомості // Мова: класичне – модерне – постмодерне – 2017. –

Випуск 3. – С. 249 – 258.

4. Шелудько В. Л. Методи дослідження мовної особистості

сучасного українського державного службовця // Мова і суспільство : зб.

наук. пр. – 2016. – Випуск 7. – С. 18 – 24.

5. Шелудько В. Л. Мовна поведінка держслужбовців Києва та

Полтавщини // Ukrainica VII: Současná ukrajinistika: problémy jazyka, literatury

a kultury : sb. příspěvků z mezinár. conf. VIII. Olomoucké Simpozium ukrajinistů

střední a východní Evropy, 25 – 27 srpna 2016. – Olomouc, 2016. – Vydání 7. – S.

333 – 339.

6. Шелудько В. Л. Мовні вподобання держслужбовців-білінгвів –

мешканців Києва // Мовні та концептуальні картини світу – 2015. – Випуск

55, ч. 2. – С. 401 – 409.

7. Шелудько В. Л. Перемикання кодів у розмовному мовленні

держслужбовців Полтавщини – координативних білінгвів // Психолінгвістика

– 2016. – Випуск 19 (2). – С. 77 – 85.

13

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ

ДЖЕРЕЛ................................................................................................................ 16

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ............................................................. 19

ВСТУП ................................................................................................................... 20

РОЗДІЛ І. МОВНА ОСОБИСТІСТЬ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ЯК ОБ’ЄКТ

НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ...................................................................... 27

1.1. Проблеми потрактування поняття мовної особистості у сучасному

мовознавстві ....................................................................................................... 27

1.2. Основні методи та прийоми дослідження індивідуальної мовної

особистості .......................................................................................................... 40

1.3. Сучасні аспекти дослідження колективної мовної особистості ............ 46

1.4. Методи дослідження колективної мовної особистості держслужбовця в

соціолінгвістичному аспекті ............................................................................. 58

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ ............................................................................. 72

РОЗДІЛ ІІ. ПРОФЕСІЙНА МОВА ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ

МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ ..................................................................................... 75

2.1. Прагматика функціонування усної та писемної мови в інституційному

дискурсі ............................................................................................................... 75

2.2. Особливості вибору мовного коду в професійному спілкуванні........... 91

2.2.1. Загальна характеристика основних типів мовної поведінки в

білінгвальному середовищі ............................................................................ 91

2.2.2. Проблеми з визначенням рідної мови серед державних

службовців ....................................................................................................... 99

2.2.3. Мовна поведінка державних службовців в усному спілкуванні ... 103

2.2.4. Мовна поведінка державних службовців у писемному

спілкуванні ..................................................................................................... 109

2.2.5. Мотивація державних службовців до вільного володіння

мовами ............................................................................................................ 111

14

2.3. Мовна компетентність держслужбовців як вияв вербально-

семантичного рівня мовної особистості ........................................................ 115

2.3.1. Особливості самооцінювання мовної компетентності

держслужбовців ............................................................................................ 115

2.3.2. Компетентнісна модель мовної особистості державного

службовця ...................................................................................................... 118

2.3.3. Канцелярит як специфічна риса професійного мовлення державних

службовців ..................................................................................................... 132

2.3.4. Міжмовна інтерференція.................................................................... 142

ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ ......................................................................... 150

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОМОВНОГО

СВІТОСПРИЙНЯТТЯ НА КОГНІТИВНОМУ РІВНІ МОВНОЇ

ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ........................................................ 154

3.1. Державний службовець і його професійна мовна картина світу ......... 154

3.2. Особливості мовної картини світу державних службовців .................. 161

3.3. Поняття «службовець» у свідомості державних службовців і пересічних

громадян ............................................................................................................ 177

3.4. Поняття «служба» у свідомості державних службовців і пересічних

громадян ............................................................................................................ 193

3.5. Поняття «адміністрація» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян ........................................................................................ 200

3.6. Поняття «народ» у свідомості державних службовців і пересічних

громадян ............................................................................................................ 205

3.7. Поняття «мова» у свідомості державних службовців і пересічних

громадян ............................................................................................................ 213

3.8. Порівняльний аналіз асоціативних реакцій держслужбовців Києва та

Полтави на найуживаніші поняття в державному управлінні .................... 219

ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ ........................................................................ 228

ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 233

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 239

15

ДОДАТКИ ........................................................................................................... 270

Додаток А. ......................................................................................................... 270

Додаток Б. ......................................................................................................... 274

Додаток В. ......................................................................................................... 276

Додаток Г. ......................................................................................................... 295

16

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Бутенко-1979 – Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української

мови / наук. ред., авт. вступ. ст. проф., д-р філол. наук А. Є. Супрун. – Львів :

Вища шк., 1979. – 120 с.

Бутенко-1989 – Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень

іменників в українській мові. – Львів : Вища шк., 1989. – 326 с.

Ганич – Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. –

Київ: Вища шк., 1985. – 360 с.

ЕСДУ – Енциклопедичний словник з державного управління /

ред.: Ю. В. Ковбасюка [та ін.] ; уклад.: Ю. П. Сурмін [та ін.]. – Київ : НАДУ,

2010. – 819 с.

ЕДУ-1 – Енциклопедія державного управління : у 8 т. Т. 1. Теорія

державного управління / наук. редкол.: В. М. Князєв та ін. ; Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України. – Київ : НАДУ – 2011. – 746 с.

ЕДУ-6 – Енциклопедія державного управління : у 8 т. Т. 6. Державна

служба / наук. редкол.: С. М. Серьогін та ін. ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – Київ : НАДУ – 2011. – 746 с.

ЕДУ-8 – Енциклопедія державного управління : у 8 т. Т. 8. Публічне

врядування / наук. редкол.: В. С. Загорський та ін. ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – Київ : НАДУ – 2011. – 746 с.

Єрмоленко – Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська

мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – Київ : Либідь,

2001. – 222 с.

Згнітко – Згнітко А. П. Словник сучасної лінгвістики: поняття і

терміни : у 4 т. Т. 2. : К – О. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – 349 с.

ССТ – Словарь социолингвистических терминов / В. А. Кожемякина,

Н. Г. Колесник, Т. Б. Крючкова, О. С. Парфенова, Ю. В. Трушкова [и др.];

Науч.-исслед. центр по нац.-яз. отношениям. – Москва, 2006. – 312 с.

17

Малиновський – Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з

державного управління. – Київ : Атіка, 2005. – 240 с.

Мартінек-1 – Мартінек С. Український асоціативний словник : у 2-х т.

Т. 1. Від стимулу до реакції. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2008. –

344 с.

Мартінек-2 – Мартінек С. Український асоціативний словник : у 2-х т.

Т. 2. Від реакції до стимулу. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2008. –

468 с.

ТСІ – Тлумачний словник з інформатики / Г. Г. Півняк, Б. С. Бусигін,

М. М. Дівізінюк, О. В. Азаренко, Г. М. Коротенко, Л. М. Коротенко; за заг.

ред. акад. НАН України Г. Г. Півняка ; Нац. гірн. ун-т. – 2-ге вид., перероб. і

допов. – Дніпропетровськ : Нац. гірн. ун-т, 2010. – 605 с.

РУС-4/3 – Російсько-український словник : у 4 т. – Т. 3. П – Р / ред.

І. С. Гнатюк, С. І. Головащук, В. В. Жайворонок та ін. – Київ : Знання, 2013. –

933 с.

РУС-4/4 – Російсько-український словник : у 4 т. – Т. 4. С – Я / ред.

І. С. Гнатюк, С. І. Головащук, В. В. Жайворонок та ін. – Київ : Знання, 2014. –

934 с.

Селіванова – Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. – Полтава:

Довкілля-К, 2011. – 844 с.

СРЯ – Словарь русского языка : в 4-х т. Т. 4. С – Я / АН СССР, Ин-т

рус. яз. ; ред. А. П. Евгеньевой. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Рус. яз.,

1984. – 794 с.

СДУЛД – Словник-довідник з української лінгводидактики : навч.

посіб. / ред. М. І. Пентилюк. – Київ: Ленвіт, 2015. – 320 с.

СУМ-11 – Словник української мови : в 11 т. Т. 1. – 11. [Електронний

ресурс] / АН УРСР, Ін-т мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – Київ: Наук.

думка, 1970 – 1980. – URL : http://sum.in.ua (1.07.2017). – Назва з екрана.

18

СУМ-11(1) – Словник української мови в 11 томах. Додатковий том :

у 2 кн. Кн. 1. А – Л / Ін-т укр. мови НАН України. – Київ : Видав. дім Дмитра

Бураго, 2017. – LXVIII + 556 с.

СУМ-11(2) – Словник української мови в 11 томах. Додатковий том :

у 2 кн. Кн. 2. М – Я / Ін-т укр. мови НАН України. – Київ : Видав. дім Дмитра

Бураго, 2017. – 576 с.

СЕС – Социологический энциклопедический словарь. На русском,

английском, немецком, французском и чешском языках / ред. акад. РАН

Г. В. Осипов. – Москва : Изд-во НОРМА, 2000. – 488 с.

Струганець – Струганець Л. В. Культура мови: Словник термінів. –

Тернопіль: Навч. кн. – Богдан, 2000. – 88 с.

Шапар – Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник :

близько 2500 термінів. – Харків : Прапор, 2005. – 639 с.

Grochowski – Grochowski M. Słownik polskich przekleństw i

wulgaryzmów. – Warszawa, 2008. – 240 s.

19

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Д – дослідник

ДС – державний службовець

к. – киянин / киянка

п. – полтавець / полтавка

20

ВСТУП

Актуальність дослідження. Після здобуття Україною незалежності й

ухвалення Конституції українська мова розширила межі свого

функціонування. Зокрема, держава почала регулювати використання

української мови в офіційних сферах на законодавчому рівні, унаслідок чого

основною мовою в галузі державного управління та публічного

адміністрування стала саме українська.

Водночас через недостатню мовну підготовку багатьох держслужбовців

нерідко фіксуємо зниження мовної культури та перманентне явище

міжмовної інтерференції, особливо в процесі спонтанного мовлення. Це

спостерігаємо в офіційному та публічному, а також у неофіційному

службовому та неслужбовому спілкуванні державних службовців і посадових

осіб місцевого самоврядування (на яких також поширюється дія Закону

України «Про державну службу»). Мовна компетенція цієї професійної групи

відбивається і на вправності застосування державних актів загалом і

конкретної термінології зокрема. За таких умов вивчення специфіки мови

українських державних службовців як соціальної групи набуває особливого

значення, передусім на тлі їхньої публічності.

Дотепер частина державних службовців послуговується російською

мовою як основною або допоміжною навіть під час виконання своїх

професійних обов’язків, хоч гіпотетично саме сфера державного управління

мала би закласти перший камінь у фундамент розбудови українськомовної

України, оскільки є найбільш контрольованою сферою держави, зокрема

щодо мовно-культурної політики. Державні службовці як особи, які

втілюють функції держави (її органів) і наділені владно-управлінськими

повноваженнями розв’язувати політичні, державні, соціально значущі

завдання, мусять ретельно та неухильно дотримуватися норм і положень

законодавства України, зокрема й мовного. Відповідно до своїх обов’язків

вони навіть створюють проекти правових норм і випрацьовують механізми

21

їхньої дії, а публічність держслужбовців зумовлює той факт, що їхня мовна

поведінка може моделювати поведінку пересічних громадян. Це спричиняє

те, що люди переймають не тільки модель пасивного ставлення до

української мови як державної, а й повторюють канцеляризми – типові

конструкції офіційно-ділового стилю – та помилки держслужбовців. Це має

негативний вплив на мовні практики українських громадян і відбивається на

культурі української мови в суспільстві. Крім того, мова державних

службовців зазнає критики від громади, засобів масової інформації, мовних

активістів і фахівців (О. І. Козієвська [91], Л. М. Михайлець [130],

І. М. Плотницька [158; 159] та інші).

Удержавлення української мови вимагає ретельного аналізу типових

мовних практик та загального мовного світогляду державних службовців,

зокрема й їх узагальнення як колективної мовної особистості. Дослідженню

офіційно-ділової комунікації присвятили студії Д. В. Горбачук [36; 37],

О. І. Сушко [209], Л. К. Лисак [114], Н. Й. Коцюба [101; 102] та інші; її

підвиди вивчали С. Я. Єрмоленко, Г. М. Колесник, К. В. Ленець,

А. Ф. Марахова, М. М. Пилинський, Л. О. Пустовіт, В. М. Русанівський [133],

Алкаді Мансур Салех Абду [1], О. А. Мацько [124; 125], О. М. Пазинич [145],

О. І. Білоусова [13], С. Ю. Ілініч [79], О. В. Тихоненко [214], О. Я. Лаврінець

[113] та інші; інтенційність – С. Т. Шабат-Савка [235]. Однак попри велику

кількість досліджень офіційно-ділової комунікації загалом, реальні мовні

практики державних службовців переважно залишалися поза увагою

українських дослідників. Зовсім не розглядали ці питання на рівні теорії

мовної особистості, хоч загалом мовній особистості в українському

мовознавстві присвячено низку праць: індивідуальній (Н. С. Дужик [59],

Т. І. Должикова [52], В. Ф. Стецій [204], Н. В. Петлюченко [151],

Н. Г. Майборода [116], О. В. Даниліна, С. І. Єрмоленко [44], Ф. С. Бацевич,

В. С. Чернуха [5], О. М. Григор’єв [41], Т. А. Космеда [97; 99] та інші) та

колективній (Н. П. Шумарова [250; 251], Л. В. Струганець [206],

О. А. Семенюк [178], І. А. Синиця [185], М. А. Федотова [225],

22

О. О. Заболоцька [68], Є. М. Санченко [175], Л. Й. Пулатова [169],

Т. В. Радзієвська [171], Л. Л. Славова [189], Л. Я. Терещенко [210],

В. Ф. Христенок [233], О. Л. Лавриненко [112], В. І. Данильченко [45],

М. І. Пентилюк [149], В. В. Корольова [96] та інші). Дослідження мовної

особистості держслужбовця є лише в зарубіжному мовознавстві

(М. М. Панова [147]).

Наукові праці зазначених учених становлять теоретичне підґрунтя

пропонованої розвідки. Численні мовознавчі студії, присвячені проблемам

вивчення мовної особистості та ділової комунікації, демонструють

масштабність можливостей аналізу мовної особистості державних

службовців із урахуванням різних підходів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему

дисертації узгоджено з планами наукової роботи відділу стилістики,

культури мови та соціолінгвістики Інституту української мови НАН України

«Мовний побут сучасного українського міста» (державна реєстрація теми

№ 0111U001186), її затвердила вчена рада Інституту української мови НАН

України (протокол № 2 від 4 березня 2014 р.).

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі вербально-

семантичного, когнітивного та прагматичного рівнів мовної особистості

сучасного українського державного службовця в її професійному дискурсі.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:

1) визначити теоретичні засади вивчення колективної мовної

особистості державного службовця та з’ясувати її оптимальні методи

дослідження;

2) проаналізувати мовні вподобання та мовну поведінку державних

службовців Києва та Полтави у фаховому усному та писемному спілкуванні;

3) виокремити та схарактеризувати виконавську інтенцію в усній та

писемній комунікації державних службовців із громадянами України;

4) вивчити реальну компетентнісну модель мовної особистості

державного службовця;

23

5) дати культуромовну характеристику українських

держслужбовців, зважаючи на потреби перемикання міжмовних і

внутрішньомовних кодів;

6) простежити особливості відбиття професійної мовної картини

світу державних службовців у їхніх висловленнях;

7) проаналізувати особливості відображення професійної мовної

картини світу державних службовців через асоціативні реакції на стимули-

поняття «службовець», «служба», «адміністрація», «народ», «мова» у

свідомості державних службовців і пересічних громадян.

Об’єкт дослідження – сучасна українська мова у сфері державного

управління.

Предмет дослідження – мовна поведінка держслужбовця в процесі

професійної діяльності та його мовна особистість як узагальнений образ

носія певних професійних і комунікативних цінностей та знань.

Джерельна база дослідження. Матеріалом дослідження слугували 30

листів-відповідей із державних установ на лист-звернення, 687 примірників

соціолінгвістичної анкети (380 – серед киян-держслужбовців, 307 – серед

полтавців-держслужбовців), 594 примірники заповнених бланків вільного

асоціативного експерименту (418 – серед киян-держслужбовців, 57 – серед

полтавців-держслужбовців, 119 – серед недержслужбовців), 60 інтерв’ю

загальним обсягом звучання 12 годин, а також 10 робочих днів включеного

та звичайного спостереження, загальним обсягом звучання 28 годин. Усі

матеріали (крім листів-відповідей) є анонімними, їх отримано зі згоди

респондентів, персональні дані яких не оприлюднюємо. Соціальні

характеристики респондентів (вік, стать, освіта, регіон, місце роботи та інше)

використано лише узагальнено.

Мета, завдання та специфіка об’єкта визначили основні методи

дослідження: для збирання матеріалу використано соціолінгвістичні

(анкетування, інтерв’ювання, спостереження), психолінгвістичні (вільний

асоціативний експеримент) методи, а для його опрацювання –

24

лексикографічні (семантичний аналіз), лінгвостилістичні (структурно-

стилістичний аналіз), загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, опис

(зокрема прийом зовнішньої інтерпретації), математичні (кількісний і

кореляційний аналіз) методи, методи комунікативної лінгвістики та

дискурсології (прагматичний аналіз, дискурс-аналіз).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в

українському мовознавстві комплексно вивчено колективну мовну

особистість державного службовця; випрацювано методику такого

дослідження, схарактеризовано риси мовної поведінки та проаналізовано

мовні вподобання цієї професійної групи; досліджено канцелярит як типову

мовну девіацію держслужбовців, зіставлено особливості когнітивного

світосприйняття державних службовців з іншими професійними групами –

працівниками бібліотеки з вищою освітою та без неї.

Теоретична цінність роботи полягає в тому, що її узагальнення

поглиблюють деякі аспекти теорії мовної особистості (зокрема проблеми

колективної мовної особистості), слугують методологічним підґрунтям для

розгортання нових досліджень мови державних службовців і мовних

особистостей різних професійних груп.

Спостереження за особливостями комунікації та комунікативних

реакцій державних службовців у професійному дискурсі збагачують новими

ідеями сучасну комунікативну лінгвістику та психолінгвістику, а також

відкривають перспективи дослідження в цих галузях мовознавства.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в

тому, що його матеріали можна використати в лекційних курсах із соціо- та

психолінгвістики, лінгвостилістики, когнітивістики, лінгвопрагматики, під

час викладання курсів з української мови за професійним спрямуванням для

державних службовців і лінгвокультурології. На основі дослідження можна

розробити курс лекцій для підвищення кваліфікації сучасних державних

службовців. Результати вільного асоціативного експерименту можуть бути

25

використані для укладання професійних асоціативного та тлумачного

словників.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні

теоретичні положення та практичні результати обговорено на засіданні

відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики (протокол № 4 від 19

квітня 2018 р.), на засіданні Ради молодих учених Інституту української мови

НАН України (протокол № 3 від 4 червня 2015 р., Київ), Міжнародній

науковій конференції «Сучасна філологічна наука у міждисциплінарному

контексті» (8 жовтня 2015 р., Київ), Х Міжнародній науково-практичній

конференції «Психолінгвістика в сучасному світі» (22 –23 жовтня 2015 р.,

Переяслав-Хмельницький), VІІІ Оломоуцькому симпозіумі україністів

Середньої і Східної Європи «Сучасна україністика: проблеми мови,

літератури і культури» (25 – 27 серпня 2016 р., Оломоуц, Чехія),

Міжнародній науковій конференції «Україна і сучасний світ: міжмовний і

міжкультурний діалог» (25 – 26 жовтня 2016 р., Київ), Міжнародній науково-

практичній конференції «Українська мова у парадигмі світової лінгвістики»

(28 – 29 вересня 2017 р., Одеса), VII Міжнародній науковій конференції

«Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (5 – 6 жовтня 2017 р.,

Кам’янець-Подільський), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Мова:

класичне – модерне – постмодерне» (16 – 17 листопада 2017 р., Київ).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення дисертації

викладено в 7 одноосібних публікаціях, 6 із яких надруковано в

затверджених ДАКом України фахових виданнях, а 1 публікація – в

закордонному науковому виданні.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох

розділів, висновків, списку використаної літератури (294 позиції) та додатків

(додаток А «Анкета для соціолінгвістичного опитування «Мовна особистість

державного службовця»»; додаток Б «Анкета вільного асоціативного

експерименту», додаток В «Асоціативний словник державних службовців

26

Києва та Полтави», додаток Г «Приклади інтерв’ю»). Повний обсяг

дисертації – 333 сторінки, з них основного тексту – 219 сторінок.

27

РОЗДІЛ І. МОВНА ОСОБИСТІСТЬ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ЯК ОБ’ЄКТ

НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Проблеми потрактування поняття мовної особистості у сучасному

мовознавстві

Переорієнтація з лінгвоцентричної на антропоцентричну методику

дослідження мови відбулася завдяки переосмисленню ролі мовної діяльності

у розвитку мови. Процеси розуміння та інтерпретації знаків мови є важливим

складником існування мови в певному соціумі. Такі процеси пов’язані з

взаємодією мислення та мови в психосфері особистості. За допомогою

мислення відбувається осмислення суттєвих зв’язків предметів і явищ, а за

допомогою мови ословлюються результати мисленнєвої діяльності. Однак

вплив мови на мислення здійснюється через систему уявлень і ментальність

конкретної мови. Тому дослідження мовної системи поза феноменом

особистості є неможливим.

Поняття особистості в лінгвістику прийшло з психології, де його

розглядають у широкому (як суб’єкт соціальних відносин і свідомої

діяльності) та вузькому (як системну якість індивіда, що зумовлена

включенням у суспільні відносини, сформовану в спільній діяльності та

спілкуванні) значеннях [Шапар, с. 305 – 306]. Особистість становить інтерес

для лінгвістики, оскільки вона може сприймати та породжувати оригінальні

тексти, створювати нові слова, інтерпретувати повідомлення, вступати у

діалог, виголошувати монологи тощо, використовуючи наявні засоби мови

або мов. Згодом у дослідженнях, спрямованих на вивчення національних і

соціальних мовних типів, об’єкт дослідження укрупнився: від конкретної

особистості він трансформувався у представника певної соціальної групи або

етносу в цілому [117, с. 278].

Загалом в еволюції вивчення поняття мовної особистості можемо

умовно виділити три етапи: 1) імпліцитний; 2) метафоричний; 3) теоретично

28

осмислений. Перший етап простежуємо в працях науковців ще XVIII –

XІX ст. В. Гумбольдт стверджував, що «організм мови виникає внаслідок

притаманної людині здатності та потребі говорити» [43, с. 311], а «аналіз

організму мови призводить до вимірювання та перевірки сфери мови та

сфери мовної здатності людини» [там само]. Він указував на взаємозв’язок

мови та людини, адже «людина є людиною тільки завдяки мові, а для того,

щоб створити мову, вона вже має бути людиною» [43, с. 314]. Для

І. О. Бодуена де Куртене сутність мови полягала в мовній діяльності та

мовному функціонуванні. Він потрактовував мову як комплекс

членороздільних і повнозначних звуків і співзвучностей, які об’єднуються в

єдине ціле чуттям конкретного народу […]» [16, с. 77]. У цей же період

О. О. Потебня зазначав, що «в мові найсильніше, ніж у будь-чому іншому,

кожна людина відчуває себе еманацією (ein Ausfluss) всього людського роду»

[164, с. 44]. Він завжди пов’язував мовні явища з психологічними

особливостями мовця.

Згодом Л. В. Щерба, уважаючи себе учнем І. О. Бодуена де Куртене,

розвивав його погляди в праці «О трояком аспекте языковых явлений и об

эксперименте в языкознании» 1931 року [253]. Він увів поняття

психофізіологічної мовної організації індивіда (рос. «психофизиологическая

речевая организация индивида») [253, с. 25], яка зумовлюється мовною

діяльністю (говорінням та розумінням) і є соціальним продуктом. А

послідовник О. О. Потебні Д. М. Овсянико-Куликовський вказував, що

«національність разом із мовою перетворюється у ту психологічну форму

особистості, яка надає їй своєрідного душевного складу.., здіймається у

сферу вищу, всевладну над думкою і над чуттям, у сферу моральну» (цитата

за [207, с 128]). Цілком закономірно, що І. Огієнко робить висновок: «Мова –

це наша національна ознака, у мові – наша культура, сутність нашої

свідомості» [143, с. 239].

Як зауважує Л. В. Струганець, І. Франко мовну діяльність тісно

пов’язував з особистістю, з «таємною робітнею її духу». Творячи концепцію

29

подальшого розвитку української мови, виробляючи теорію мовної поведінки

й мовного життя творчої особистості та народу, вчений осмислював мовну

діяльність видатних письменників з погляду їх значення і ролі в цих

важливих процесах [207, с 129].

О. М. Пешковський навіть приділив увагу особливостям розмовного

синтаксису, що підтверджує його особливий погляд на мову як на субстанцію

та мову як річ, що належить певному суб’єкту.

Другий період ознаменований уведенням метафоричного

словосполучення «мовна особистість» (нім. «sprachliche Persönlichkeit» або

рос. «языковая личность»), на яке ми натрапляємо в працях німецького

мовознавця Л. Вайсгербера «Рідна мова і формування духу» («Muttersprache

und Geistesbildung») (1929 р.) та російського лінгвіста В. В. Виноградова

«Про художню прозу» («О художественной прозе») (1930 р.). Зокрема,

В. В. Виноградов указав, що «мовна особистість як вмістилище соціально-

мовних форм і норм колективу, як фокус схрещення і злиття різних

соціально-мовних категорій» перебувала у полі зору І. О. Бодуена де Куртене

[27, с. 61].

Розгорнуте тлумачення цього феномену здійснено аж через 50 років у

1980-х рр. у працях Г. І. Богіна та Ю. М. Караулова. І саме ці тлумачення й

засвідчили початок третього періоду еволюції вивчення поняття мовної

особистості.

Г. І. Богін, досліджуючи мовну особистість в аспекті лінгводидактики,

уважав її «центральним поняттям лінгводидактики» і тлумачив це поняття як

«людину з огляду на її готовності виробляти мовленнєві вчинки, створювати

і сприймати витвори мовлення» (цит. за: [118, с. 275]). Ю. М. Караулов,

вивчаючи мовну особистість у теоретико-методологічному аспекті в

монографії «Російська мова і мовна особистість» («Русский язык и языковая

личность»), зауважив, що мовна особистість – це «особистість, виражена в

мові (текстах) та через мову, особистість, реконструйована в основних своїх

рисах на базі мовних засобів» [88, с. 38]. Згодом він поглиблює тлумачення

30

мовної особистості як особистості, що розкривається в контексті соціальних

відносин, спілкування та предметної діяльності та має «сукупність

здібностей, які зумовлюють створення і сприйняття текстів, що вирізняються

ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю відображення

дійсності» [87, с. 3]. Як зазначає Т. В. Радзієвська, це визначення майже

точно відповідає поняттю комунікативної компетенції [171, с. 398].

І хоч більшість сучасних українських дослідників ([5; 69; 99; 207] та

ін.) загалом погоджуються з визначенням Ю. М. Караулова як з таким, що

найточніше віддзеркалює мовні реалії, єдиного потрактування поняття

«мовна особистість» досі немає. Цей термін до сьогодні в мовознавстві

тлумачать по-різному. Як стверджує В. В. Красних, поняття мовної

особистості трактують від конкретного суб’єкта, індивіда, автора тексту

(зокрема й художнього), абстрактного носія певної мови до мовної картини

світу і знань про світ, знань мови і знань про мову, зокрема національної

самосвідомості та національного менталітету народу [103, с. 149].

Підтвердженням цього є також розуміння мовної особистості як способу

вияву мовної свідомості [178, с. 5] та корелята індивідуального варіанта

(«ідіолекту») мовної картини світу етносу [41, с. 5].

Навіть не всі сучасні лінгвістичні термінологічні словники та

енциклопедії подають термін «мовна особистість». Ті видання, які фіксують

його, тлумачать по-різному. Як і в психології, одні визначення випливають з

широкого значення поняття «особистість», а інші – з вузького. Відповідно до

цього наявні такі чотири основні тлумачення: 1) «іманентна ознака

особистості як носія мови й комуніканта, що характеризує її мовну й

комунікативну компетенцію та реалізацію їх у процесах продукування,

сприйняття, розуміння та інтерпретації вербальних повідомлень, текстів, а

також під час комунікативної взаємодії» [Селіванова, с. 445]; 2) «мовець,

який досконало знає мову, усвідомлено творчо володіє нею, сприймає мову в

контексті національної культури як духовну серцевину її, користується

мовою як органічним засобом самотворення, самоствердження та

31

самовираження, розвитку своїх інтелектуальних й емоційно-вольових

можливостей та як засобом соціалізації особи в даному суспільстві»

[Струганець, с. 38]; 3) «такий носій мови, який добре володіє системою

лінгвістичних знань (знає поняття та правила), репродукує мовну діяльність,

має навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її розвитку»

[СДУЛД, с. 159]; 4) «поєднання в особі мовця його мовної компетенції,

прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення

різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї

мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального,

територіального середовища, традицій виховання в національній культурі»

[Єрмоленко, с. 93]. Перше визначення – набуток комунікативної лінгвістики

– тлумачить мовну особистість як ознаку носія певної мови, здатного до

комунікації у межах тієї мови, носієм якої він є. Друге, третє та четверте

визначення є частково лінгводидактичними і спрямованими на результат

формування цієї особистості. У психолінгвістиці мовну особистість

тлумачать, спираючись на вузьке значення терміна «особистість» як

«сукупність пізнавальних, емоційних та мотиваційних властивостей, що

забезпечують мовну компетенцію людини як носія певного національно-

культурного простору» [73, с. 84]. Згідно з цим визначенням «мовною

особистістю є лише суб’єкт, мова якого якнайповніше відтворює культурну

спадщину свого народу, що проявляється у вербальних і позалінгвальних

елементах комунікації, мовних стереотипах, правилах етикету тощо» [там

само]. У лінгвокультурології мовну особистість розглядають як

«узагальнений образ носія культуромовних і комунікативно-діяльнісних

цінностей, знань, настанов і поведінкових реакцій» [84, с. 298], акцентуючи

увагу не стільки на індивідуальній мовній особистості, скільки на

колективній.

Розглядаючи особливості індивідуальної мовної особистості

письменників, громадських діячів і науковців, сучасні мовознавці часто

вживають терміни «ідіолект» чи «ідіостиль» (детальніше про це у підрозділі

32

1.2). В українському мовознавстві існує вже понадстолітня традиція вивчення

мови відомих особистостей: М. М. Коцюбинського [146; 227], Т. Шевченка

[23; 99; 173; 212; 213] та ін., І. Франка [11; 148; 97; 202], Г. С. Сковороди [33],

Лесі Українки [201; 122] О. Гончара [195], І. П. Котляревського [238],

Миколи Хвильового [59; 41], У. Самчука [204], Д. Яворницького [116],

П. Куліша [52; 222], В. Шевчука [150], В. Винниченка [12; 138; 139], І. Пулюя

[224] та інших. Переважно новою тенденцією є вивчення індивідуальних рис

конкретних видатних науковців як колективної мовної особистості певного

історичного періоду, наприклад, у монографії та докторській дисертації

І. А. Синиці «Мовна особистість ученого-гуманітарія ХІХ ст.» [185]. Усі ці

дослідники вбачають у мовній особистості передусім творчу особистість з

особливими поглядами на світ та здатну до мовної креативності:

«С. Я. Єрмоленко та Л. І. Мацько стверджують, що мовна особистість – це

той носій мови, який не лише володіє сумою лінгвістичних знань (знає

поняття та відповідні правила) чи продукує мовну діяльність, а й має навички

активної роботи зі словом» (цит. за [207, с. 130]).

Як термін-синонім в українському мовознавстві вживають також

«мовний портрет» (за аналогією до російського терміна «речевой портрет»)

Н. М. Сологуб [193], О. С. Переломова [150], В. Ф. Стецій [204],

Н. Г. Майборода [116], І. Д.Фаріон [224] та ін., попри те, що в словникових

дефініціях зафіксоване лише одне значення терміносполучення «мовний

портрет» – як синоніма до словосполучення «мовна характеристика

персонажів» [Ганич, с. 132; 120, с. 361 – 362]. Водночас персонажа твору

нерідко також досліджують як мовну особистість [139; 95]. Основною

відмінністю понять «мовна особистість» та «мовний портрет» є часові межі

аналізу функціонально-комунікативних характеристик людини [136],

оскільки мовний портрет описують у статиці, а мовну особистість можна

розглядати в динаміці її розвитку, формування. Також не менш важливим є

чинник обсягу охоплених аналізом ознак мови особистості, оскільки під час

33

вивчення мовного портрету ми зосереджуємо увагу на визначальних,

відмітних, характерних рисах мовної діяльності особистості.

Соціолінгвістика передусім оперує поняттям «соціолінгвістичний

портрет», що корелює з поняттям «мовної ситуації» у її зв’язку з конкретною

локацією [70, с. 90] і може використовуватися для узагальнення мовних

явищ, притаманних певному колу людей, які мешкають у межах тієї самої

території й об’єднані за національними, віковими, соціальними,

професійними, статевими та іншими ознаками [108, с. 1]. Крім того, поняття

«соціолінгвістичний портрет» має макро- (соціолінгвістичний портрет

Аргентини, соціолінгвістичний портрет Франції та ін.) та мікровияви

(соціолінгвістичний портрет сільського вчителя (с. Новоукраїнка

Мар’їнського району), соціолінгвістичний портрет футболіста (команда

«Шахтар»); соціолінгвістичний портрет шостого класу ЗОШ № 17

м. Донецька; соціолінгвістичний портрет студентської групи спеціальності

«Прикладна математика» (3 курс) математичного факультету Донецького

національного університету і под.) [70, с. 91]. Саме вивчення мікровияву

соціолінгвістичного портрета і є дослідженням мовної особистості з

акцентуванням уваги на певній території, визначальних рисах у конкретний

часовий період, а не групі мовців. У мовознавстві терміни

«соціолінгвістичний портрет» та «мовна особистість» функціонують

паралельно як різні поняття, адже соціолінгвістичний портрет по суті є

«системним відображенням кількісних показників параметрів соціальних

функцій мов» [ССТ, с. 212] і має стосуватися не колективної чи

індивідуальної мовної особистості, а тільки мовної ситуації, що враховує

«площини активної взаємодії і взаємозумовленості мов у межах території і

відповідних груп» [70, с. 100].

Також у соціолінгвістиці є поняття соціолекту, яке перетинається

частково з поняттям колективної мовної особистості на вербально-

семантичному рівні, оскільки «соціолінгвістична біографія індивіда

обов’язково позначена соціолектом, до якого він обов’язково належить,

34

тобто мовними особливостями, притаманними певній соціальній

(професійній, віковій, становій та ін.) групі, мікросоціальній спільноті»

[200, с. 6]. Під соціолектом розуміємо «соціально марковані лексеми та

словосполуки певної суспільної групи у межах національної мови»

[Селіванова, с. 673].

Крім поняття «мовна особистість», вживають також терміни

«мовець», «мовленнєва особистість» (переважно вивчають у лінгводидактиці

[81; 109; 203; 215] та ін.), «комунікативна особистість» та «дискурсивна

особистість». Зокрема, розмежування понять «мовна особистість» і

«мовленнєва особистість» відбувається на основі розрізнення мови та

мовлення. Проте, українські дослідники, які послуговуються працями

російських учених, не завжди враховують «розбіжності семантичної

структури» [191, с. 34] російських слів язык і речь та українських мова і

мовлення, відповідно. Слово речь можемо перекласти на українську мову і як

мова, і як мовлення: наприклад: деловая и официальная речь – ділова та

офіційна мова, ділове та офіційне мовлення; живая речь – жива мова, живе

мовлення; прямая и косвенная речь – пряма і непряма мова; разговорная и

книжная речь – розмовна і книжна мова; устная речь – усна мова, усне

мовлення, владеть речью – володіти мовою, [РУС-4/3, с. 883 – 884] залежно

від контексту, а язык – як мова, язик (якщо йдеться про рухливий м’язовий

орган) тощо [РУС-4/4, с.869]. Мовлення – це процес реалізації системи мови,

єдиний об’єктивний прояв мови. Поняття мовлення охоплює такі конкретні

аспекти мови, як висловлення вголос або промовляння без сприйманої на

слух артикуляції [127, с. 356 – 357], тобто внутрішнє мовлення. Тому про

правильний переклад слова речь як мовлення ми можемо говорити тільки у

тих випадках, коли йдеться про процес говоріння, а не здатність, уміння чи

навіть талант говорити якоюсь мовою, висловлювати думки [РУС-4/3,

с. 883 – 884]. Тому очевидно, що людина, здатна висловлювати свої думки,

ідеї тощо вголос, спілкуватися з іншими конкретною мовою, є мовною

особистістю і носієм зазначеної мови.

35

Суміжні поняття і, відповідно, терміни у російському мовознавстві

розмежувала В. В. Красних на основі системи мовних феноменів

О. О. Леонтьєва [103, c. 151], з урахуванням особливостей українських

лексем це можна представити так: мовець (рос. «говорящий») – особистість,

одним з видів діяльності якого є мовленнєва діяльність; мовна особистість 1

(рос. «языковая личность») – особистість, яка виявляє себе у мовній

діяльності та володіє певною сукупністю знань і уявлень; мовна особистість

2 («речевая личность») – особистість, яка реалізовує себе в комунікації,

обирає і реалізує ту чи ту стратегію і тактику спілкування, обирає і

використовує той або той репертуар засобів (як власне мовних, так і

позамовних); комунікативна особистість – конкретний учасник конкретного

комунікативного акту, який реально діє у реальній комунікації. Як бачимо,

те, що вкладають російські мовознавці у два поняття, в українській

лінгвістиці має один відповідник у двох значеннях. І мовець, і мовна, і

комунікативна особистості – це різні іпостасі (складники) однієї особистості.

Виявляючи себе у створенні різноманітних дискурсів, мовна

особистість живе у світі текстів, її існування і становлення проходить в

активній дискурсивній діяльності [180, с. 70]. Попри полемічність цього

поняття, дискурсивна особистість – мовна особистість, яка породжує певний

дискурс у вигляді неперервного відновлюваного або закінченого,

фрагментарного або цілого, усного або письмового повідомлення [156].

У контексті лінгвокультурології та теорії дискурсу В. І. Карасик

визначає такі складники мовної особистості, як мовний паспорт та ідіостиль.

Мовний паспорт – сукупність тих комунікативних особливостей особистості,

які роблять цю особистість унікальною (або хоч би упізнаваною). Ідіостиль

людини, на відміну від мовного паспорта, залежить від вибору тих чи тих

засобів спілкування, оскільки стиль передбачає вибір. Мовний паспорт – це

аспект комунікативної поведінки, а ідіостиль – аспект комунікативної

компетенції [84, с. 9].

36

Поняття мовної особистості наявне й поза межами лінгвістики.

Наприклад, у психології мовна особистість є важливим складником цілісної

особистості людини і виконує три основні функції: відображувальну

(пізнання навколишньої дійсності), інструментальну (забезпечення мовної

діяльності як основи для інших видів діяльності особистості), регулятивну

(забезпечення мовного розвитку та ефективної соціальної взаємодії

особистості) [112, с. 7].

Попри велику кількість підходів до вивчення мовної особистості [188,

с. 33 – 34] у лінгвістиці наявні дві основні лінгводидактичні моделі: модель

мовленнєвої здатності людини Г. І. Богіна [15, с. 80 – 97] та методична

модель мовної особистості Ю. М. Караулова [88, с. 48 – 67].

Модель Г. І. Богіна ґрунтується на трьох взаємопов’язаних «китах»

(аксіомах): 1) мова складається з фонетики, лексики та граматики (з

відповідною для них семантикою); 2) використовуючи мову, людина або

говорить, або слухає, або пише, або читає, або поєднує ці дії в якомусь

порядку; 3) мовленнєва готовність може бути більшою або меншою, кращою

або гіршою [15, с. 81 – 82]. Однак більшість дослідників і ми також вважаємо

за доцільне використовувати саме модель Ю. М. Караулова, що ґрунтується

на ідеї про трирівневість процесів сприйняття і розуміння, які виявляються

сумірними самому устрою мовної особистості. Так, відповідно до

виокремлених рівнів мовної особистості (мотиваційного, тезаурусного і

вербально-семантичного) у схемі смислового сприйняття виділяють рівні:

спонукання (об’єднує ситуативно-контекстуальну сигнальну (стимульну)

інформацію і мотиваційну сферу), формування (має 4 взаємопов’язані фази:

смислового прогнозування, вербального звіряння, встановлення смислових

зв’язків між словами і смисловими ланками, змістоформулювання) і

реалізації (на основі встановлення загального значення формує задум мовної

дії у відповідь). У структурі процесу розуміння розрізняють: а) розуміння

задуму автора (відправника) тексту (відповідає мотиваційному рівню мовної

особистості), б) розуміння концепції тексту (відповідає тезаурусному рівню

37

мовної особистості), в) розуміння значення слів і їхньої сполучуваності

(відповідає вербально-семантичному рівню мовної особистості). Об’єктами,

що підлягають розшифруванню та розумінню на кожному рівні, дослідник

пропонує підтекст (мотиваційний рівень), текст (тезаурусний рівень), слова

(вербально-семантичний) [88, с. 51 – 52].

Методична модель мовної особистості складається з трьох рівнів:

нульового – вербально-семантичного, який передбачає для носія нормальне

володіння природною мовою, а для дослідника – традиційний опис

формальних засобів вираження певних значень; першого – когнітивного,

одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, що складаються у кожної мовної

індивідуальності в більш-менш упорядковану та систематизовану «картину

світу», яка відображає ієрархію цінностей (цей рівень охоплює

інтелектуальну сферу особистості, даючи досліднику вихід через мову та

процеси говоріння і розуміння – до знання, свідомості, процесів пізнання

людини); другого – прагматичного, що містить цілі, мотиви, інтереси,

установки й інтенційності [87, с. 5].

Найпоширенішою на сьогодні є модель мовної особистості, яку

розробив Ю. М. Караулов. На її основі досліджують особливості

індивідуальних та колективних мовних особистостей. Вона спрямована на

вивчення мовних і позамовних явищ людської свідомості. Ця модель дає

змогу навіть простежити специфіку світосприйняття у другій мові з огляду на

знання першої, проте не дає змоги визначити рівень знання в кожній з цих

мов. Сама модель визначення рівня володіння мовою є недосконалою, попри

розписані готовності за усіма трьома рівнями. Зрозуміло, що від рівня знань

певної мови залежить готовність до сприйняття та репродукування текстів,

але наявність такої готовності не співвідносна з рівнем її реалізації у різних

людей: фахівця з мови, природного носія, емігранта, того, хто вивчає мову як

іноземну на території країни її поширення, та того, хто вивчає мову як

іноземну в середовищі її пасивного використання. Ю. М. Караулов визнає

38

недосконалість своєї моделі у цьому аспекті ще й з огляду на те, скількома

мовами володіє людина (одномовна / двомовна).

Г. І. Богін же «створив параметричну модель мовної особистості,

абстраговану від індивідуальних розбіжностей людей і специфіки відомих

цим людям мов» [117, с. 275]. Крім того, лінгвіст не враховує ментального

впливу самої мови та впливу професійних чи інших знань на володіння

мовою. Такий вплив підтверджують дані вільного асоціативного

експерименту, що ми провели на основі ключових слів Закону України «Про

державну службу» серед державних службовців і пересічних громадян

(детальніше про це у підрозділі 3.1.), під час якого було з’ясовано, що

поняття адміністрація держслужбовці асоціюють передусім з

Адміністрацією Президента України, а недержслужбовці – з керівним

органом організації, підприємства взагалі або тієї установи, де вони

працюють, тоді як асоціація, пов’язана з Адміністрацією Президента

України, виникає в них значно рідше. Це не означає, що держслужбовці

знають тільки таке тлумачення слова, а свідчить про заглибленість у поняття

професійного спілкування (детальніше про це у розділі ІІІ). Також не

однаковою є й реакція робітника і державного службовця на заклик до

страйку, оскільки для останнього це асоціюється із забороною («табу»).

Модель Г. І. Богіна, як він зазначає, є тією самою для визначення

рівня повноти володіння і рідною мовою, і другою мовою [14], але це

свідчить тільки про те, що в одній особистості може бути одна мовна

особистість або більше залежно від того, скільки мов знає людина, оскільки

не передбачено моделі взаємодії мов. Це питання в лінгвістиці дискусійне,

адже мови взаємодіють і можуть призвести до накладання зразків однієї мови

іншою, що виявлятиметься не тільки у великій кількості запозичень, а й у

сприйнятті другої мови за допомогою першої. Л. В. Щерба розділяв чисту та

мішану двомовність. Чистою вона буває, коли між мовами не встановлюється

ніяких порівнянь, паралелей, і переклад з однієї мови іншою для носіїв

подібної двомовності або неможливий, або дуже складний. Для того, щоб

39

перекласти фразу з однієї мови на іншу, доводиться звертатися до ситуації,

що її спричинила, оскільки немає ніякого безпосереднього зв’язку між

знаковими системами двох мов. Мішаною двомовність буде в тих випадках,

коли друга мова вивчається з постійним покликанням на першу, точніше –

коли друга мова засвоюється за допомогою першої. Саме змішану

двомовність Л. В. Щерба вважає більшою чи меншою мірою нормальною

двомовністю [253, с. 40 – 41], тому що за змішаної двомовності друга мова

завжди зазнає більшого чи меншого впливу першої мови, хоч би в плані

категоризації явищ дійсності.

Загалом поняття мовної особистості знаходимо також у польських

(оsobistość językowa) [282], болгарських (езикова личност) [152] мовознавчих

працях. Також цей термін трапляється й в англомовних наукових публікаціях

(language personality), проте це переважно праці російських [259; 274; 284] і

українських [294] дослідників. Почасти словосполучення language personality

та personality language згадують і в американських [286; 277; 264; 285] та

європейських (нідерландських [258; 278; 279] та болгарських [263])

англомовних психологічних розвідках. Наприклад, С. Е. Гампсон активно

використовує у своїй публікації термін personality language, зважаючи на те,

що мова є важливою умовою існування особистості в міжособистісній

взаємодії [277, c. 76]. На цій основі дослідниця розглядає об’єктивність та

суб’єктивність, які людина виражає як у мові, так і завдяки мові.

Американські психологи [264; 285] також уживають це словосполучення,

коли розглядають особистість як унікального носія мови конкретної

культурної спільноти.

Отже, поняття мовної особистості як в українській, так і в зарубіжній

лінгвістиці не має єдиного потрактування. Кожен напрям і кожна галузь

мовознавства прагне або видозмінити термін, або нашарувати на нього

особливе значення. Попри таку термінологічну розгалуженість поняття,

комплексність підходу до вивчення мови через мовну особистість

виявляється в тому, що мова постає як система, текст і здатність.

40

Найґрунтовніше і системно до творення теорії мовної особистості підійшли

Г. І. Богін і Ю. М. Караулов, які розробили не тільки методологію, а й вихідні

моделі. Ці моделі мають як позитивні, так і негативні риси. Модель

Ю. М. Караулова, яку сам автор назвав «методичною», набула більшої

популярності серед українських лінгвістів з двох причин:

1) екстралінгвальної – доступність фізична (велика кількість перевидань

монографії та наявність її у відкритому доступі у мережі Інтернет);

2) лінгвальної – враховує індивідуальні особливості сприйняття на

ментальному та колективному рівнях під час різних форм взаємодії. Саме з

лінгвальної причини ми застосовуємо модель Ю. М. Караулова у власному

дослідженні.

1.2. Основні методи та прийоми дослідження індивідуальної

мовної особистості

Вивчення мовної особистості, зорієнтоване на індивідуальні риси

мови конкретної особистості, набуло поширення в сучасному мовознавстві,

зокрема в галузях лінгвостилістики, соціолінгвістики (синхронної та

діахронної) та комунікативної лінгвістики. Фактично, саме дослідження

індивідуальної мовної особистості дали поштовх для вивчення колективної

мовної особистості професійних, вікових спільнот тощо на основі

індуктивного методу: від конкретної особистості до цілої спільноти. Адже

людина є соціальною істотою та не може існувати поза соціумом. У різних

ситуаціях вона виконує різні соціальні ролі, її світогляд і мовні практики є

унікальними та типовими одночасно.

Лінгвостилістичні розвідки ґрунтуються на дослідженні мовної

діяльності, уявлень про навколишній світ, мовних здібностей, думок і

смислів на основі різножанрових і різностильових текстів письменників,

громадських діячів, науковців та інших видатних представників суспільства.

Особливості індивідуальної мовної особистості, які вирізняють її з-поміж

41

інших, називають також індивідуальним стилем / ідіостилем автора,

ідіолектом / діалектом індивіда тощо, проте ці терміни мають певні

семантичні відтінки.

Л. О. Ставицька розглядає термін ідіолект як «об’єкт соціолінгвістики

особистості, яка вивчає соціально детерміновані особливості мови

конкретного суб’єкта як результат його соціалізації» [200, с. 5]. Ідіостиль, на

думку дослідниці, яку ми поділяємо, є ширшим поняттям за ідіолект:

«…ідіолект – це сукупність індивідуальних особливостей, що

характеризують мовлення окремого індивіда, а ідіостиль – індивідуальний

стиль, сукупність основних стильових особливостей, які характеризують

твори того чи того автора у певний період або всю його творчість. Ідіостиль

письменника, включаючи ідіолект, виявляється у мовній і комунікативній

компетенції, усвідомленому виборі засобів спілкування, мовному чутті і

смаку» [200, с. 11].

Лінгвостилістичний підхід передбачає вивчення індивідуальної мови

письменників на матеріалі їхніх текстів із залученням біографічних та

документальних даних і без такого залучення. До праць, у яких простежуємо

цей підхід можна зарахувати праці таких учених: Н. М. Сологуб [193; 194];

В. І. Статєєвої [201], Т. І. Панько [148], О. О. Сербенської [182],

Т. А. Космеди [97], О. В. Братаніч [19], Л. В. Зіневич [74], О. Є. Клєщової

[89] та інших. Цей напрям досліджень, як уже зазначалося, є найповніше

репрезентованим в українському мовознавстві. Крім указаних праць,

присвячених ідіолекту та ідіостилю письменників, цей підхід простежено і в

дисертаційних розвідках Н. С. Дужик (1996) і О. М. Григор’єва (2016),

спрямованих на вивчення мовної особистості Миколи Хвильового.

Н. С. Дужик здійснила спробу об’єднати аналіз художнього та

публіцистичного стилів в аспекті виявлення різнорівневих стильових

домінант, які відбивають особливості моделювання світу, світогляду

письменника. Вона використала метод виявлення в тексті стильових

домінант, образно-асоціативних полів, ключових і наскрізних слів. У процесі

42

вивчення стилістично маркованих елементів художнього та публіцистичного

стилів застосувала типологічно-описовий, контекстологічний методи, а

також прийом зіставлення ролі стильових структур у типовому та

функціонально невластивому оточенні [59, с. 2 – 3]. Н. С. Дужик, на відміну

від О. М. Григор’єва (3 цикли памфлетів М. Хвильового), мала ширшу

жанрову палітру для опрацювання: «художні та публіцистичні тексти, що

ввійшли до 2-томного видання творів Миколи Хвильового (К.: Дніпро,

1990)» [59, с. 2]. Проте, О. М. Григор’єв приділив більше уваги моделюванню

мовної картини світу письменника. Він використав методи концептуального

«для вивчення специфіки вербалізації концептів» [41, с. 2] та когнітивного

аналізу. О. М. Григор’єв також застосував власне стилістичні методи,

зокрема семантико-стилістичний аналіз (щодо тропів та фігур). Якщо

Н. С. Дужик зосереджувалася тільки на мові текстів Миколи Хвильового, то

О. М. Григор’єв – ще й на співвідношенні мовних і позамовних чинників

творення мовної особистості (лінгвокультурологічний аналіз).

Ще одним надбанням лінгвостилістичного підходу є дисертація

В. Ф. Стеція «Мовна особистість Уласа Самчука (світоглядна орієнтація і

мовотворчість)» (2003 р.), у якій простежується тенденція до ототожнення

понять «мовна особистість» і «мовна картина світу». Основним матеріалом

слугує один твір автора – роман-тетралогія «Волинь». Крім власне

стилістичного аналізу тексту (використання епітетів, поєднання стандарту та

експресії тощо), з нього вибрано «ключові слова як засоби вираження

авторського світобачення» [204, с. 3] і носії концептуальної інформації твору.

За допомогою статистичного аналізу визначено найчастотніші і через аналіз

функцій ключових слів описано концептосферу зазначеного роману.

Також цей підхід застосовано в працях Т. І. Должикової (2003) та

Н. Г. Майбороди (2010). Вони розпочинають вивчення з мовної та життєвої

біографії письменників (лінгвокультурологічний аналіз) у контексті мовно-

літературного розвитку доби з урахуванням соціальних та культурних

процесів і характеризують позамовні та мовні чинники формування мовної

43

особистості за умов українсько-російського білінгвізму. Н. Г. Майборода на

основі художніх творів та епістолярної українськомовної спадщини

Д. І. Яворницького виконала функціонально-стилістичний аналіз «для

виявлення стилістичних функцій мовних засобів і закономірностей їх

використання» [116, с. 2], зокрема з’ясувала групи лексики загальновживаної

(розмовна, побутова, релігійна, термінологічна, професійно-виробнича тощо)

та діалектної, проаналізувала тематичні групи фразеологізмів і їхні функції у

текстах. Також дослідниця приділила увагу стилістичним засобам

(порівняння, метафора, синекдоха, епітети тощо) та здійснила спробу

моделювання фрагмента мовної картини світу на основі частотності

вживання лексичних одиниць конкретних тематичних груп «людина»,

«природа». За допомогою того самого функціонально-стилістичного аналізу

Т. І. Должикова визначила співвідношення народнорозмовних (розмовно-

нейтральних та емоційно-експресивних), фольклорних та книжних лексичних

елементів у художній та нехудожній, а також перекладацькій мовній

практиці П. Куліша, показала практичне входження в його художньо-образну

мову церковно-книжних мовних одиниць, функції яких представляють один

зі шляхів інтелектуалізації української літературної мови. З цього погляду

нам видається цінним надбанням в українській лінгвістиці праця

Л.Ф.Устенко «Фразеологічна підсистема ідіостилю Пантелеймона Куліша в

контексті формування нової української літературної мови» [222].

Усі ці дослідження різною мірою відбивають грані стилістичного

аналізу різних мовних особистостей і вибудовують мовні картини світу. Хоч

вони й орієнтуються на індивідуальність митця, для нашого дослідження

становлять інтерес передусім тому, що світоглядну орієнтацію професійної

групи державних службовців (колективної мовної особистості) ми так само

вивчаємо через мовну біографію та особливості її впливу на мовну діяльність

і мовні погляди, а під час побудови фрагментів мовної картини світу

використовуємо методику ключових слів у текстах інтерв’ю.

44

Соціолінгвістичний і комунікативний підходи поєднані в

монографії Ф. С. Бацевича і В. С. Чернухи «Мовна особистість у сімейному

спілкуванні: лексико-семантичні виміри» (2014). На основі спостережень

подано один із проявів сімейної комунікації – паралельне спілкування

(мовленнєва сімейна взаємодія в межах «старше – молодше покоління»)

[5, c. 6]. Беручи за основу трирівневу модель Ю. М. Караулова, дослідники

зосереджують увагу тільки на нульовому рівні й описують мовлення людини,

яку знали протягом довгого часу – своєї матері Загорської Болеслави

Олександрівни. Важливе значення Ф. С. Бацевич і В. С. Чернуха в тексті

праці відводять мовно-життєвій біографії респондента.

Ці дослідники, по суті, модифікують модель Ю. М. Караулова і

показують перспективи вивчення самостійно окремих рівнів як

індивідуальної мовної особистості, так і колективної мовної особистості.

Тому в нашій розвідці ми робимо акцент на когнітивному рівні, хоч і не

залишаємо без уваги вербально-семантичний і мотиваційний. Саме

співвідношення матеріалу розподіляємо не рівномірно, а так, щоб розставити

акценти в мовній особистості.

Т. А. Космеда у праці «Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в

комунікативному просторі щоденникового дискурсу» демонструє досвід

аналізу автокомунікації Т. Шевченка, репрезентованої російськомовними

щоденниками. Її дослідження передбачає суто комунікативний підхід без

використання соціолінгвістичних методів. На основі контекстуального та

концептуального аналізів уживання слів у конкретному часі Т. А. Космеда

визначає семантику та прагматику слова-концепта письменника. Узявши за

основу онімні («Москва», «Петербург») та відонімні («русский народ»)

концепти, дослідниця з погляду аксіологічної прагматики простежує основні

семантичні поля, які створюють вузли асоціацій: «Люди», «Архітектура»,

«Фантазія» тощо. Також вона розглядає питання, чому саме російська мова

обрана мовою щоденникової діяльності Тараса Шевченка, як оцінювали його

45

російську мовну й комунікативну компетенцію різні дослідники, і апелює до

його мовної біографії в контексті мовного континууму [99].

З цього підходу ми маємо змогу запозичити спосіб подання мовної

біографії з урахуванням належності держслужбовців до конкретного часу та

території. У нашому випадку на це впливає історичний час, відносний вік

державного службовця, його походження (національність і місце народження

та формування мовної і культурної компетенції) і місце анкетування /

інтерв’ювання. Усі наші дослідження мають ураховувати не тільки погляди

держслужбовців, а й погляди їхніх сучасників, які зафіксовані зокрема в

мережі Інтернет (звертаємося до е-версії газети «День» та дописів

користувачів Фейсбуку).

Крім того, саме у цій монографії Т. А. Космеда розглядає поняття

мовної спроможності як елемент структури мовної особистості, який є

першоосновою для подальшого розвитку та становлення первинного рівня

комунікативної компетенції [99, с. 19]. Ми оперуємо цим поняттям під час

аналізу вербально-семантичного рівня колективної мовної особистості

державного службовця.

Підхід діахронної соціолінгвістики застосовано у монографії

І. Д. Фаріон «Мовний портрет Івана Пулюя» [224]. Вона на прикладі мови

видатного богослова, фізика, мовознавця, підприємця, суспільного діяча,

електротехніка І. Пулюя (1845 – 1918) модифікує модель Ю. М. Караулова та

виписує два основні рівні: мовної практики та мовного світогляду. При

цьому рівень мовного світогляду фіксує ставлення до мови та мовну

біографію, а рівень мовної практики передбачає аналіз правописно-

фонетичної, словотвірної, морфолого-синтаксичної та лексико-словотвірної

практик.

Ця монографія дає наукове обґрунтування, наскільки важливо

простежити в нашому дослідженні ставлення державних службовців до мови,

увівши поняття мова до ключових понять професійної картини світу

сучасних українських державних службовців (адже воно й не було

46

зафіксоване на момент анкетування в Законі України «Про державну

службу», яким ми керувалися під час вибору понять) у процесі реконструкції

фрагментів мовної картини світу (детальніше про це у підрозділах 3.2. і 3.7.).

І хоч у діахронії подібні асоціативні експерименти є неможливими,

І. Д. Фаріон не вдається до методики аналізу ключових слів листів і

публіцистики Івана Пулюя, а знаходить акценти, пов’язані саме з мовою і

мовно-політичним світоглядом видатної постаті. Однак, аналізуючи, мову

держслужбовців, ми можемо провести спеціальне інтерв’ю, яке

передбачатиме відповідні питання.

Усі ці праці становлять для нашого дослідження інтерес, оскільки

майже в усіх індивідуальну мовну особистість письменника, громадського

діяча чи пересічного / непересічного українця вивчають з урахуванням

методичної моделі Ю. М. Караулова, хоч і переважно на основі одного рівня,

рідше – двох чи трьох. Поодинокими є дослідження лише вербально-

семантичного рівня (Ф. С. Бацевич, В. С. Чернуха). Найбільше розвідок

стосуються лінгвокогнітивного рівня незалежно від напряму (ключові слова,

концепти, концепти-образи тощо). Почасти модель Ю. М. Караулова

модифікують і вивчають два складники: мовна практика та мовний світогляд.

Майже всі студії передбачають використання методу мовної біографії, який

полягає у визначенні основних мовних і позамовних фактів у формуванні

мовної особистості, що й становить його основний динамічний компонент.

1.3. Сучасні аспекти дослідження колективної мовної особистості

Дослідження колективної мовної особистості ґрунтуються на

дискурсоцентризмі, який передбачає визначальну роль дискурсу в проявах

мовних характеристик суб’єкта, оскільки «люди в однакових комунікативних

ситуаціях поводяться типово, демонструючи таким чином особливості

групової мовленнєвої поведінки» [180, c. 70]. Деякі дослідники, зокрема

О. А. Ворожбитова, пропонують розрізняти колективну щодо соціальних

47

груп та сукупну мовну особистість стосовно етносу [30, c. 139], проте такий

поділ, на нашу думку, не є виправданим. Під колективною мовною

особистістю розуміємо узагальнений образ певної спільноти, групи чи нації

загалом, що виявляється в мові та за допомогою мови. Для багатьох галузей

мовознавства (дискурсологія, комунікативна лінгвістика, соціолінгвістика

тощо) характерне вивчення індивідуальної мовної особистості в контексті

узагальненої колективної мовної особистості певного віку (дитини, підлітка,

школяра та інших), професійної діяльності (державних службовців,

бізнесменів, учителів, телеведучих, політиків та інших), статі (жінок,

чоловіків), територіальної належності (міста, села тощо) та ін. У якому б

аспекті ми не розглядали реальну мовну особистість, важливим етапом є

повнота та комплексність використання можливих методів дослідження.

Одними з перших в українському мовознавстві почали вивчати

колективну мовну особистість, відійшовши від традиції лінгвостилістичного

аналізу мови письменників, Н. П. Шумарова та Л. В. Струганець. Зокрема в

монографії Н. П. Шумарової [250] простежуємо соціолінгвістичний підхід з

елементами психолінгвістичного, а у Л. В. Струганець [206] –

соціолінгвістичний підхід з елементами культуромовного. У дослідженнях

використано соціолінгвістичні методи: анкетування (у Л. В. Струганець – 500

соціолінгвістичних, 500 культурологічних і 500 лінгвістичних анкет; у

Н. П. Шумарової – 3803 соціолінгвістичні анкети), спостереження (включене

та безпосереднє), інтерв’ювання та експериментальний метод. Для

опрацювання матеріалу застосовували математичні методи та методики.

Саме цей комплекс основних методів і є для нас показовим, оскільки

соціолінгвістичний підхід до колективної мовної особистості не може бути

реалізований без соціолінгвістичного анкетування, інтерв’ювання та

спостереження (включеного та звичайного / безпосереднього) (детальніше

про це у підрозділі 1.4.).

У праці «Мова епохи та мовна особистість у сатирико-

гумористичному тексті» О. А. Семенюк створив узагальнений образ авторів

48

текстів і розглянув його як прототип мовної особистості 1980 – 1990 рр.,

тезаурус мовної свідомості якої формується чи трансформується відповідно

до певного періоду. З огляду на мету та завдання, які поставив автор, можемо

констатувати, що він працював на межі соціолінгвістики та зіставного

мовознавства. Зокрема, мовознавець використовує елементи методики

компонентного аналізу значеннєвої структури слова, стилістичного аналізу

тексту й естетичної інтерпретації індивідуально-стилістичних особливостей

мови письменника, соціолінгвістичний експеримент, порівняльний (аналіз

інтегральних і диференційних рис лексики російської та української мов

зазначеного періоду), контрастивний і статистичний аналіз. Аспекти

розгляду мовних (лексичних та фразеологічних) одиниць у роботі пов’язані з

певною моделлю аналізу ймовірності виявлення соціопрагматичних

нашарувань, конотативних трансформацій слів та фразеологізмів під впливом

позамовних факторів у мові (дискурсі). Така модель передбачає аналіз

зафіксованої в узусі семантико-стилістичної структури мовної одиниці, в

тому числі, й у порівняльно-діахронному та контрастивному планах, аналіз

конотації слів, що виявляються в дискурсі, аналіз можливого вживання

лексичних та фразеологічних одиниць в різних функціональних стилях і

маніпулятивних дискурсах, позначення належності до патогенного тексту чи

тексту-нейтралізатора, визначення місця слова або фразеологізму в тезаурусі

мовної особистості, важливості їх для побудови мовної картини світу [178,

c. 26].

Ця праця є корисною для нашого дослідження з огляду на методику

ключових слів не однієї творчої особистості, а цілої плеяди (збірний образ

авторів – творців сатирико-гумористичних текстів), а також у зв’язку з тим,

що акцентується увага на відмінності словникового складу російської та

української мов, а відповідно і мовних світоглядів.

Особливої уваги в контексті нашого дослідження заслуговує також

дисертаційна робота російської лінгвістки М. М. Панової «Мовна особистість

державного службовця: дискурсивна практика, типологія, механізми

49

формування» [147], яка на основі моделі Ю. М. Караулова проаналізувала

три рівні мовної особистості російських держслужбовців. На вербально-

семантичному рівні вона визначає ключові слова, які чиновники

використовують у різних публічних виступах, і за допомогою статистичного

аналізу з’ясовує частотність використання тієї чи тієї лексеми. Також

дослідниця виконала тематичний та граматичний аналіз одиниць

адміністративно-політичного соціолекту. Досліджуючи цей рівень, вона

провела експеримент (моніторинг протягом двох робочих днів), на основі

якого здійснила лінгвістичний аналіз одержаних результатів. На

лінгвокогнітивному рівні за допомогою концептуального аналізу вивчила

особливості професійного тезаурусу держслужбовців. На

лінгвопрагматичному рівні приділила увагу дискурс-аналізу (цілі, стратегії,

способи подання інформації) та фонетико-експериментальному дослідженню

(взаємовплив офіційності мови та інтонації в мові). Також М. М. Панова

здійснила культуромовний аналіз мовної особистості державного службовця

на основі спостереження за їхнім мовленням та анкетування.

Ураховуючи методику цього дослідження ми маємо змогу осмислити

образ колективної мовної особистості сучасного українського державного

службовця саме в умовах вимушеного українсько-російського білінгвізму й

адміністративно-управлінської ситуації в Україні.

Набутком соціолінгвістичного підходу українського мовознавства є

дисертація І. В. Данильченко «Мовна особистість американського

журналіста: гендерний і віковий аспекти», у якій приділено увагу

професійній мовній особистості. Мовознавець застосувала класифікаційний

(відбір публікацій з урахуванням віку та статі американських журналістів),

компонентний (виявлення номінативних сем, що вказують на когнітивні

основи їхньої семантики) і статистичний методи (для об’єктивації отриманих

результатів і визначення частотності використання мовних лінгвальних

засобів), а також методику лінгвокогнітивного аналізу [45]. Її робота

спрямована на професійний дискурс осіб, які, на відміну від держслужбовців,

50

мають творчий фах і послугуються мовою як засобом своєї креативності

залежно від жанрів журнального дискурсу. Державні службовці ж

послугуються мовою як засобом спілкування у межах жанрів офіційно-

ділового дискурсу. Якщо журналіст балансує на межі творчого підходу та

ремесла, то державний службовець є виконавцем, який чітко дотримується

вимог і його мовна діяльність має суто службовий характер.

І. В. Данильченко детально виписує модель мовної особистості зазначеного

журналіста та подає методику дослідження її дискурсивного втілення, що є

цікавим для нашого дослідження в плані самої концепції.

Лінгвостилістичний підхід спостережено і в студіях, присвячених

колективній мовній особистості, зокрема у монографії І. А. Синиці «Мовна

особистість ученого-гуманітарія ХІХ ст.» [185], яка обрала матеріалом свого

дослідження російськомовні розвідки з філології, історії, етнографії та

фольклористики М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, О. О. Потебні,

П. Г. Житецького, М. П. Драгоманова. У результаті аналізу наукових текстів

ХІХ ст. зазначених учених дослідниця створила узагальнений, колективний

портрет мовної особистості ученого-гуманітарія. Вона використала

історичний метод, який дав змогу відтворити соціально-культурні контексти,

на тлі яких відбувалися становлення та розвиток мовної особистості ученого,

методику ретроспективного накладання з метою виявлення в досліджуваний

період розвитку наукового стилю певних рис, властивих і сучасним науковим

текстам; метод лінгвістичного аналізу тексту, естетичної інтерпретації

індивідуально-авторських мовних особливостей, метод контекстуально-

семантичного та компонентного аналізу семантичної структури слова,

прийоми статистичного аналізу.

Для нашої розвідки, як і для розвідки І. А. Синиці, характерна

екстраполяція дослідження мовних особливостей певної кількості осіб на

стан мови та мовної ситуації загалом.

Лінгводидактичний підхід простежується в працях

О. О. Заболоцької [68], Л. Морської [134], М. І. Пентилюк [149],

51

Л. Й. Пулатової [169], З. Столяр [205], В. Ф. Христенок [233] та ін. Цей підхід

є цікавим саме в плані аналізу мовної компетентності державних службовців,

що є актуальним за умов вимушеного українсько-російського білінгвізму та

відсутності в частини держслужбовців українськомовної освіти. Зокрема,

О. О. Заболоцька працювала у сфері теорії та методики професійної освіти і

застосовувала власне педагогічні та психолого-педагогічні методи:

діагностичні (бесіди, тести, анкети); обсерваційні (психолого-педагогічні

спостереження: пряме і опосередковане); прогностичні (експертні оцінки);

експериментальні (педагогічний експеримент: констатувальний,

формувальний), які були застосовані для педагогічного оцінювання рівня

сформованості індивідуальності майбутніх учителів-словесників,

експериментального обґрунтування актуальності та доцільності обраної

проблеми, перевірки ефективності пропонованої методики роботи з

формування індивідуальності майбутніх учителів-словесників, а також

кількісні методи.

В аспекті міжкультурної комунікації колективну мовну особистість

вивчала М. А. Федотова. Вона використала порівняльний метод – для

зіставлення подібностей та розбіжностей комунікації у своєму та чужому

лінгвокультурологічному просторі, метод моделювання – для генералізації

представлення різних мовних особистостей у різних просторах,

інтерпретаційно-текстовий – для виявлення функціональної специфіки

іноземного мовлення в англомовному тексті, лексико-семантичний та

структурно-морфологічний аналіз – для виокремлення семантичних полів та

структурних особливостей, а також для з’ясування частиномовної належності

чужої лексики, кількісний – для уточнення отриманих емпіричних даних та

порівняння їх [225].

У цьому підході для нас важливим є зіставлення двох

мовнокультурних просторів, у межах яких комунікують мовні особистості.

Це є цікавим з огляду на те, що українські держслужбовці, як і всі інші

громадяни України, є носіями щонайменше двох мовних і культурних кодів.

52

Ми простежуємо особливості українськомовного світосприйняття

держслужбовців та їхнього переходу з однієї мови на іншу, однак не

вдаємося до порівняння мовнокультурних світоглядів.

Діалектологічні пошуки подані в праці Є. М. Санченко «Елітарна

мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови» [175]. Вона

описала риси, притаманні мовленню елітарних мовних особистостей з

поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським,

східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським

субстратами. Дослідниця залучила до аналізу тексти різного обсягу,

застосувавши методи бесіди, анкетування та інтерв’ю, як і ми для вивчення

мовної особистості держслужбовця, однак ми не виявляли діалектних рис

державних службовців, яких досліджували на цій території (у Києві та

Полтавській області). Опрацьовуючи матеріал, Є. М. Санченко не тільки

проаналізувала на різних рівнях діалектні явища (фонетичний, лексичний,

морфологічний аналіз), а й склала паспорт лінгвокультурного типажу

елітарної мовної особистості, який постає в українській колективній

свідомості. Ми ж навпаки, не створюючи паспорту лінгвокультурного

типажу держслужбовця, чітко окреслили його уявлення про себе та

навколишній світ, а також ставлення пересічних громадян до нього у межах

аналізу когнітивного рівня мовної особистості.

Поєднання різних підходів (лінгвокультурологічний,

комунікативний) спостерігаємо у монографії Т. В. Радзієвської [171], що

відображається на виборі методів і прийомів дослідження. На думку

дослідниці, таке поєднання дає матеріал для об’ємнішого висвітлення

механізмів функціонування мови в їхній єдності з мисленням, сприйняттям і

відображенням дійсності, вираженням свого ставлення до зображуваного та

створенням складних мовленнєвих творів [171, с. 4]. Лінгвокультурологічний

підхід спостерігаємо під час аналізу концептів простору та часу, етичної та

ментальної сфер, а також пов’язаних з відображенням діяльності людини як

лінгвоментального утворення. Комунікативний підхід же спрямований на

53

дослідження текстотипу шляхом моделювання базової комунікативно-

прагматичної ситуації текстотворення, а також текстотвірних стратегій

(прагматичний, пропагандистський і дискурс-аналіз).

Ця монографія для нас є базовою з огляду на аналіз концептів робота

/ праця. Ми акцентуємо увагу на відображенні понять у свідомості державних

службовців саме з огляду на вербалізацію таких понять у мовомисленні

інших представників суспільства загалом (якщо є такі дослідження в

українському мовознавстві) і бібліотекарів зокрема (на основі власних

опитувань). Як і Т. В. Радзієвська, вдаємося до аналізу значень слова у

словниковій статті та свідомості носіїв мови.

Суто психолінгвістичний підхід застосовано в роботі

О. Л. Лавриненка [112], присвяченій структурно-функціональним

особливостям мовної особистості студентів. Загалом у цього підходу ми

можемо запозичити для нашого дослідження тільки методику вільного

асоціативного експерименту, зокрема здійснювати експеримент за

допомогою вільного асоціативного тесту. Хоч О. Л. Лавриненко й приділяє

значно більше уваги, ніж ми, значно більше приділяє уваги різним

психолінгвістичним і психологічним методикам, ніж ми: методика

визначення активності вербального та наочно-образного мислення,

оцінювання поняттєвого мислення, ланцюговий асоціативний тест, методика

доповнення. Також ці методи він вважає доцільним застосовувати для вивчення

мотиваційного компонента мовної особистості за методиками «Карта

контролю стану мовлення», оцінювання потреби в спілкуванні, діагностики

комунікативної толерантності тощо. З метою дослідження емоційного

компонента мовної особистості О. Л. Лавриненко використовує методику

дослідження особистості за допомогою модифікованої форми В

опитувальника FPI, а для діагностики індивідуально-психологічних

особливостей профілів мовної особистості – методику факторної діагностики

особистості Р. Б. Кеттела. Результати опитування він піддає обробленню за

допомогою статистичних методів [112].

54

Дискурсивний підхід простежуємо в монографії Н. В. Петлюченко

«Харизматика: мовна особистість і дискурс» [151]. На основі дослідження

усної мови сучасних німецьких і українських політичних лідерів вона

сформувала дискурс-портрети Й. Фішера, Г. Шредера, А. Меркель,

В. Ющенка, В. Януковича та Ю. Тимошенко. Основою всього дослідження

став дискурс-аналіз. Крім того, проведено фонетичний експеримент,

використано методи теоретичного та перцептивного аналізу, наукового

спостереження, інструментального (комп’ютерного) опрацювання тощо з

метою простеження взаємозв’язків фонетичних, генетичних і національних

специфік у формуванні історичного образу харизматичної особистості,

установлення диференційних вербальних, паравербальних і

екстралінгвальних спроб апеляції сучасних політичних лідерів. Загальний

обсяг мовленнєвого матеріалу склали 300 виступів німецьких політиків у

1998 – 2008 рр. і 210 виспупів українських політиків у 2004 – 2007 рр.

загальним обсягом звучання 25 годин [151, с. 172 – 174].

Харизматична мовна особистість має безпосередній вплив на

державного службовця. Оскільки в ієрархії державного управління

представники політичної еліти визначають напрям розвитку держави та

створюють закони, накази, розпорядження, які державні службовці мають

реалізовувати, а також разом з іншими громадянами дотримуватися їх.

Державні службовці в стінах Верховної Ради України стежать за діями таких

політиків у режимі реального часу. Зокрема вдаються й до критики їхнього

мовлення. Наведемо приклад з інтерв’ю:

ДС1: <…> ми навіть з моєю / сусідкою / ведемо такий собі щоденник /

коли іде пленарне засідання / виписуємо такі от афоризми / які / там / наші

депутати / там / висловлюють // багато <…> (к., 39/152).

1 Тексти інтерв’ю та спостереження подаємо без редагування. Однією скісною (/) у тексті інтерв'ю позначаємо коротку паузу, а двома (//) – довгу паузу.

2 39/15 – вік / стаж державної служби – 39 років зі стажем державної служби 15 років.

55

Д: А Ви потім їх вживаєте?

ДС: вживаємо! // час від часу / як між собою / спілкування // (к.,

39/15).

Д: А можна буде якось подивитися цей <…>?

ДС: да / ми готуємо <…> цей / видання окреме / шоб поржать з того

// основнныє пєрли там / наприклад // «народ не интересует цена на газ /

народ интересует / как его приобресть» // наприклад / чи там / «махать

платочками с разрушенных мостов» // або там / «гріх йому і ціна» / ну / і

таких дуже багато насправді / дуже багато / ми фіксуємо все // ну якось

тоже мені цікаво / мова – мовлення // тому / я над цим // працюю // (к.,

39/15).

З огляду на це, дослідження мови українських політиків як мовних

особистостей, що перебувають під пильним оком народу, зокрема

держслужбовців, є актуальними під час вибору фокусу та власне в процесі

дослідження мовної особистості державного службовця.

Когнітивно-дискурсивний підхід окреслено в монографіях

Л. Л. Славової [188; 189] на матеріалі українського та американського

політичного дискурсу. Дослідниця застосовує дискурс-аналіз (аналіз

образно-стилістичних, когнітивно-семантичних засобів, а також мовленнєвих

і поведінкових стереотипів), прагматичний аналіз (аналіз стратегій і тактик,

відображення в тексті комунікативних ролей адресата та адресанта),

структурний і конверсаційний аналіз (аналіз монологічних, діалогічних та

полілогічних форм мовлення українських і американських політиків), а

також фреймовий і аксіологічний аналіз концепту політик в українській та

американській лінгвокультурах, пропагандистський аналіз в текстово-

семантичному контексті (медійні засоби формування образу політика) [189].

Л. Л. Славова видозмінює структуру мовної особистості

Ю. М. Караулова і нульовим рівнем вважає не вербально-семантичний, а

суспільно-мотиваційний (інтереси, переконання, ідеали тощо, якими

керується особистість) [188, с. 45]. Лінгвокогнітивний рівень мовної

56

особистості репрезентований у неї картиною світу, концептами та схемами

їхньої взаємодії і знаходить своє відображення в мові, підпорядковуючись

мотиваційному рівню. Дискурсивно-вербальний рівень враховує жанровий,

тактико-стратегічний і прецедентний аспекти діяльності мовної особистості

політика [188, с. 46]. Проте безпосередньо авторка піддає вивченню тільки

останні два рівні (лінгвокогнітивний і дискурсивно-вербальний) [188; 189].

Дослідження Л. Л. Славової, як і дослідження Н. В. Петлюченко,

цікаві передусім тому, що державні службовці часто працюють

посередниками між народом та владою (зокрема політиками, які обіймають

високі посади державного значення), почасти перебуваючи під впливом

харизматичних лідерів. Слідом за Л. Л. Славовою вдаємося до елементів

аксіологічного аналізу поняття службовець та деяких інших в українському

лінгвокультурному просторі з огляду на когнітивні властивості двох

основних груп – держслужбовців (Києва та Полтавської області) і

недержслужбовців (працівники бібліотеки з вищою освітою та без неї).

Також когнітивно-дискурсивний підхід реалізований у праці

Л. Я. Терещенко «Мовна особистість суб’єкта неправдивої комунікації» на

матеріалі художніх англомовних творів ХІХ – ХХІ ст., електронних

публіцистичних текстів і сценаріїв художніх фільмів. Дослідниця розглянула

мовну особистість у двох формах: 1) як науковий конструкт, що узагальнює

когнітивні, праксеологічні та телеологічні характеристики мовців, які

продукують неправдиві висловлення; 2) як концепт, який відтворює

предметно-оцінні уявлення про цих мовців, відображені у мовній картині

світу англомовної спільноти [210, с. 9].

Вона здійснює лінгвістичне моделювання прототипного суб’єкта

неправдивого мовлення у вигляді мовної особистості брехуна, що

передбачало передусім виділення його типових когнітивних, комунікативних

та вербальних характеристик. Також аналізує дискурс неправди і досліджує

неправдиві висловлення як форми маніфестації мисленнєво-мовленнєвої

діяльності суб’єктів неправдивого мовлення. Дослідниця реконструює

57

довербальні та невербалізовані форми мовної діяльності суб’єкта

неправдивого мовлення та вивчає дискурсні стратегії неправди.

Л. Я. Терещенко зосереджує увагу і на когнітивному та фреймовому аналізі,

вивчаючи структурні компоненти концепту «liar» / «брехун» та розмаїття

форм його вербалізації, що відтворюють колективні знання, уявлення та

оцінки представників англомовної лінгвокультурної спільноти про типові

характеристики мовної особистості брехуна. Метод семантичного аналізу

задіяний з метою створення класифікації засобів номінації зазначеного

концепту. Етимологічний аналіз уможливив відстеження культурно-

історичних особливостей концептуалізації мовної особистості брехуна.

Кількісний аналіз слугував засобом виявлення міри типовості характеристик

цієї мовної особистості у представлених фрагментах художнього дискурсу, а

також визначив ступінь номінативної щільності концепту «liar» / «брехун».

Цей напрям репрезентований й іншою розвідкою – В. В. Корольової

«Комунікативно-прагматична організація сучасної української драми».

Дослідниця вивчає мовну особистість персонажа, яка реалізує себе

переважно через власну мовну діяльність (вербалізована частина лексикону

героя) та авторські цінності й особливості сприйняття світу (узагальнений

образ власника концептуальної й мовної картини світу певного суспільно-

історичного періоду) [95, с. 147 – 148]. Значну увагу вона приділяє методу

спостереження, семіотичному та прагматичному аналізу, дискурс-аналізу

тощо, досліджуючи взаємодію автора і читача як зовнішню комунікацію, а

також персонажів між собою як внутрішню комунікацію. Саме вивчення

внутрішньої комунікації становить суттєвий інтерес для нашого дослідження.

Також В. В. Корольова розглядає рівні мовної компетенції і, застосовуючи

лінгводидактичні методи, розрізняє сильні та слабкі мовні особистості.

Подібні розвідки мови персонажів за методикою дослідження значно

відрізняються від розвідок, які зосереджують увагу на мові реальних людей.

Однак з огляду на наше дослідження такі праці цінні, як джерельна база.

58

Отже, в сучасній лінгвістиці, зокрема й українській, а також у

суміжних галузях наукового знання, виформувалася досить велика кількість

різних підходів до вивчення колективної мовної особистості, основними з

яких є когнітивно-дискурсивний, психо- і соціолінгвістичний,

лінгводидактичний, дискурсивний, діалектологічний і культурологічний,

зокрема в аспекті міжкультурної комунікації. Усі ці дослідження створюють

емпіричну й концептуально-методологічну базу нашого дослідження, у

якому ми більше акцентуємо увагу саме на соціолінгвістичних методах

розв’язання поставлених завдань. Крім того, в процесі вивчення як

індивідуальної, так і колективної мовної особистості, більшість науковців,

незалежно від напрямів та підходів до розгляду зазначеного явища, беруть за

основу модель Ю. М. Караулова й адаптують її до формату своєї розвідки з

урахуванням мети, якої вони прагнуть досягти, та завдань, які для цього

мають розв’язати.

1.4. Методи дослідження колективної мовної особистості

держслужбовця в соціолінгвістичному аспекті

Державні службовці – це своєрідна професійна спільнота. Вони мають

особливі права та обов’язки, пов’язані з виконанням завдань та функцій

держави. Дотримуючись Конституції та інших законів України, зокрема і

мовного законодавства, держслужбовці здійснюють управління державою

відповідно до посад в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Свої обов’язки вони виконують, використовуючи українську та інші мови,

тому рівень їхньої компетенції у кожній з мов є важливим. Особливо це

стосується української мови, яка згідно з Конституцією України є державною

мовою. Ситуація ускладнюється перманентним вимушеним українсько-

російським білінгвізмом і постійною взаємодією мов як у межах колективу,

так і в свідомості тієї самої особистості. Мовні помилки держслужбовців

швидко поширюються в суспільстві, адже громадяни часто-густо

59

повторюють їх, вважаючи, що держслужбовці обізнані краще за них у

тонкощах деяких формулювань. Це все зашкоджує загальному рівню

культури української мови в суспільстві та спричиняє ігнорування деяких

норм використання конкретної лексики та певних функціональних стилів

мови, а також нівелювання ідентичності української мови на тлі інших мов.

Питання професійної комунікації держслужбовців активно вивчають

українські фахівці з державного управління, зокрема в таких напрямах:

проблеми комунікативної діяльності в державному управлінні та підготовки

до неї [55; 230]; формування та розвиток мовної особистості держслужбовця

[226]; культура мови держслужбовців у професійній діяльності [91; 165; 220].

В українському мовознавстві частково досліджено проблеми мовного

етикету в державній службі та культури мови в контексті загальної культури

[158; 159], питання комунікативного навчання іноземної мови, зокрема і

держслужбовців [2; 3; 4; 31], орфоепічні та акцентуаційні огріхи в усному

діловому мовленні державних службовців [130] тощо. Усі ці проблеми суто

лінгводидактичні та спрямовані на поліпшення культури українського

мовлення публічних виступів і повсякденного усного та письмового

спілкування держслужбовців з урахуванням офіційно-ділової специфіки

їхньої діяльності. Дослідники не намагалися цілісно вивчати риси мови

держслужбовців у професійному дискурсі, тобто «на межі лінгвістики,

соціології, психології, етнографії, семіотичного напряму літературознавства,

стилістики та філософії» [84, с. 192] та між «мовленням, спілкуванням,

мовною поведінкою, з одного боку, і фіксованим текстом, що лишається в

«сухому залишку» спілкування, з іншого боку» [там само] у професійній

діяльності.

Хоч зміст поняття «дискурс» неоднозначний, ми розглядаємо його із

соціолінгвістичного погляду як спілкування людей (чи то письмове, чи то

усне), що аналізується з позицій їхньої належності до тієї чи тієї соціальної

групи [84, с. 194]. Також ми зважаємо на те, що в мовознавстві усталилося

три значення цього поняття, а саме: 1) одиниця спілкування, більша за

60

речення, в якій наявні міжреченнєві зв’язки забезпечують цілісність і

зв’язність висловлювання, логічне розгортання думки; 2) висловлення як

безпосередня мовна діяльність, що реалізується у конкретній життєвій

ситуації, певній формі спілкування, поведінки, міміки, жестів, настрою

мовця, а також у характерних соціокультурних, психолінгвальних умовах,

коли на перший план виступає соціальна роль мови; 3) текст (письмовий і

усний), об’єднаний наскрізною ідеєю, одним мотивом [62, с. 142–143].

Професійний дискурс державних службовців – це будь-які вияви мовної

особистості державного службовця у сфері державного управління у межах

соціального інституту державної служби. Тому інституційність цього

дискурсу беззаперечна.

Основними учасниками інституційного дискурсу в сфері державного

управління є державні службовці. Іншим учасником цього дискурсу постає

багатомільйонний народ України, який від імені конкретного громадянина

або від імені організацій, підприємств (фізичної чи юридичної особи) тощо

вступає у діалог з державними службовцями. Тому ядром дискурсу є

стосунки «з попередньо визначеними асиметричними ролями» [223] між

державним службовцем і народом / громадянином / організацією. Їхня

комунікація має відбуватися за статусно-рольовими правилами незалежно від

рівня знайомства, проте цілковите нівелювання особистісного начала

перетворює учасників інституційного дискурсу в манекенів, разом з тим

інтуїтивно відчутна для учасників межа, вихід за яку підриває основи того чи

того інституту [84, с. 195]. Кожен з учасників має певні права та обов’язки,

які інший повинен поважати. Однак держслужбовець як людина, яка має

ефективно виконувати свої обов’язки, несе більшу відповідальність за

успішну ділову комунікацію та підтримування приписаного посадовими

інструкціями формату професійного дискурсу на належному рівні.

Мовну особистість державного службовця в професійному дискурсі

можемо досліджувати на рівні макросоціолінгвістики (різні державні

службовці, які не спілкуються між собою та не перебувають у

61

безпосередньому контакті між собою) [8, с. 177 – 178]. На рівні

мікросоціолінгвістики (конкретний державний службовець і його

безпосереднє оточення: сім’я, друзі та ін.) дослідник має вийти за межі

інституту державної служби і розглядати мовну особистість держслужбовця

у різних типах дискурсу одночасно.

Обираючи для дослідження суб’єктів, які не тільки можуть не

перебувати в безпосередньому контакті, а, навпаки, навіть бути

незнайомими, маємо справу з такою кількістю суб’єктів, що осягнути

можемо їх лише теоретично. За даними Національного агентства України з

питань державної служби, станом на 1 січня 2015 р. загальна кількість

державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування становила

380 257 осіб [49, с. 3]. Навіть за умови, що для статистично достовірної

вибірки не потрібно опитувати абсолютно всіх держслужбовців, така вибірка

вимагає пропорційності та репрезентативної ілюстрації (зменшеної моделі)

генеральної сукупності [61]. Це передбачає рандомізування державних

службовців Києва та Полтавської області за віком, статтю, категорією,

рангом, місцем, де народилися та виросли, й іншими параметрами,

потрібними для зваженої сукупності. Однак проведення такого опитування

на сьогодні є неможливим не тільки через брак матеріальних ресурсів і

великі часових витрати, а й через обмеженість доступу громадян України до

органів державної влади. Тому вибірка респондентів у нашому дослідженні є

стихійною і складається з державних службовців та посадових осіб

місцевого самоврядування Києва та Полтавської області.

Під мовною особистістю державного службовця розуміємо

типового представника професійної групи державних службовців, якому

властивий комплекс типових мовних рис, що відбиваються на вербально-

семантичному (мовна та мовленнєва спроможність і поведінка),

когнітивному (професійна картина світу) та прагматичному (інтенційність та

загальні настанови) рівнях. Вивчення такої особистості передбачає збирання

й аналіз численного емпіричного матеріалу в усній і письмовій формі, адже

62

тільки на основі великої кількості фактів можна вивчати, як використовують

мову соціальні групи, а не окремі особистості. Для цього використовуємо

методи польового дослідження: усного інтерв’ю, анкетування, включеного

спостереження, вільного асоціативного експерименту тощо [245, с. 19]. Їх

зазвичай застосовують для одержання об’єктивних даних про мовця або про

різновиди вживання мови. Важливим є також етап збирання письмового

матеріалу.

Метод інтерв’ювання у соціолінгвістиці зазнав змін у зв’язку зі

специфікою дослідницьких завдань. Для вивчення мовної історії та мовних

преференцій державних службовців і посадових осіб місцевого

самоврядування важливий не лише зміст висловлення, але й форма. У такому

інтерв’ю відсутній етап редагування стенограми, навпаки, фіксація усного

інтерв’ю на папері має бути якомога точнішою і передавати всі фонетичні,

лексичні, морфологічні, синтаксичні, інтонаційні та акцентуаційні

особливості мовлення. Необхідність такого ретельного розшифрування,

пов’язана з його метою – одержати матеріал, що характеризуватиме

спонтанну мовну поведінку представників досліджуваної професійної

спільноти.

Також метод інтерв’ювання дає можливість простежити

комунікативно-когнітивні процеси під час сприйняття окремих слів,

закономірності вживання певних конструкцій, схожість та відмінність

відповідей різних державних службовців на ті самі питання. У зв’язку з цим

має бути ретельно дібраний список запитань з урахуванням усіх аспектів

дослідження.

Наш список запитань мав кілька блоків. Перший блок спрямований на

встановлення контакту (вік, стаж держслужби тощо), другий – з’ясування

ставлення держслужбовців до мови, оцінювання окремих мовних фактів,

адже «аналізуючи мовлення будь-якого носія, важливо враховувати його

лінгвальну біографію, під якою дослідники мають на увазі низку подій

лінгвістичного характеру» [46, с. 27], третій – виявлення характерних рис

63

використання мови (вживання абревіатур і сленгу, зокрема

професіоналізмів), четвертий – вивчення мовленнєво-мисленнєвих процесів,

пов’язаних з професійною діяльністю, і формулювання власної думки про

неї. Проте підготовлений список питань не є остаточним. У процесі

інтерв’ювання кількість питань може варіюватися. Усі відповіді можна

піддавати лінгвістичному аналізу на всіх мовних рівнях.

Іншим важливим чинником під час проведення інтерв’ю є добір

респондентів, оскільки список складаємо зазвичай для потенційного

респондента. Під час пошуку респондентів варто враховувати особливості

саме інституційного дискурсу: орієнтація на структуру, відносно фіксована

зміна комунікативних ролей тощо [229, с. 70]. Наприклад, під час

дослідження якихось аспектів мови учнів у педагогічному дискурсі як

різновиді інституційного, ми не зможемо оминути дозвільної системи від

учителя / завуча / директора школи тощо.

Тому, щоб провести інтерв’ю серед посадових осіб місцевого

самоврядування, які прирівнюються до державних службовців, та

держслужбовців різних категорій, які працюють у державних установах міста

Київ і Полтавської області, потрібно отримати письмовий чи усний дозвіл

керівника установи, підрозділу та безпосереднього начальника. Така

кількаступенева дозвільна система кожної установи пов’язана зі специфікою

ієрархічної організаційної структури державного управління та режимністю

державних установ в Україні й вимагає значних часових витрат, що є

серйозною перешкодою для виконання нашого дослідження. Крім того,

стихійна вибірка респондентів для інтерв’ю залежить від керівника і його

прагнення керувати враженням у напрямі соціальної бажаності [20, с. 200].

Це виявляється в тому, що керівник нерідко дає дозвіл працювати тільки з

держслужбовцями, які мають філологічну або іншу гуманітарну освіту або,

на його думку, досконало володіють українською мовою.

Під час проведення інтерв’ю нерідко виникає потреба або

доповнювати його новими імпровізованими питаннями, спрямованими на

64

підтримування спілкування, або, навпаки, уникати тих питань, що стають

неактуальними у зв’язку з високим рівнем комунікабельності державного

службовця. Запис інтерв’ю з підготовлених питань на диктофон триває

приблизно від 10 до 30 хвилин. У співробітників Миргородської

райдержадміністрації відповіді більш формальні та стислі, ніж у працівників

Апарату Верховної Ради України. Це можна пояснити почасти тим, що

державні службовці Миргородської райдержадміністрації давали інтерв’ю за

розпорядженням керівника адміністрації, а працівники Апарату Верховної

Ради України робили це на добровільній основі.

Для підтримування дослідницького спілкування під час запису

С. Бєлановський рекомендує використовувати різні прийоми для розгортання

інтерв’ю [7]: пауза або мовчання; підбадьорювання або номінальна

підтримка; повторення з питальною інтонацією останньої фрази респондента;

питання-синоніми (у чому це виражено? як це виявляється? розкажіть

конкретно, як це виглядає?) тощо.

Розглянемо, наприклад, прийом перефразування, який полягає не в

тому, щоб змусити респондента розширити відповідь, а в тому, щоб

прояснити щось або переконатися в правильності розуміння.

Д: розкажи будь ласка / як проходить твій день?// що ти робиш? //

Що входить у твої обов’язки / як державного службовця?//

ДС: <…> більше працюємо на // законотворчій ниві / іноді / коли /

там / закінчується сесія / то ми більше працюємо з підготовкою якихось

статистичних аналітичних матеріалів / якщо це // навпаки / напередодні

початку нової сесії / то більше організаційна робота / пов’язана з

підготовкою до відкриття сесії // (к., 39/15).

Д: аналітичні матеріали <…> маєш на увазі / що працюєте над

законопроектами?//

ДС: нє-нє-нє / в даному випа́дку ми просто / узагальнюємо / ті дані /

які нам надають комітети / за результатами їхньої діяльності // <…>

(к., 39/15).

65

Цей прийом сприяє запису спонтанного мовлення, і той, хто дає

відповіді, навіть знаючи мету дослідника (аналіз власне мовлення), бачить у

ньому рівного співрозмовника та відволікається від мовної проблематики. У

відповідь маємо досить об’ємний текст, розшифрування якого сягає

половини сторінки.

У процесі масового дослідження найкращим та найефективнішим є

метод анкетування. Цей метод ефективніший від інтерв’ю тим, що дає змогу

опитати більшу кількість респондентів за короткий час, оскільки анкетування

можна здійснювати індивідуально та в групі, очно та заочно.

За допомогою такого «засобу комунікації між дослідником і

суб’єктом опитування» [20, с. 5] кількісні дані щодо знання та використання

мови (або мов) залежать від поєднання відкритих, закритих і напівзакритих

питань [254, с. 129] у межах однієї анкети, бо є такі питання, відповіді на які

легко передбачити та надати перелік варіантів, а є такі питання, відповіді на

які можуть бути неочікуваними навіть для дослідника. Відкриті та

напівзакриті питання дають змогу опитуваним замислитися і відповісти не

механічно, а висловити власну думку. Крім того, письмова відповідь

респондента на відкрите питання («Яка роль української мови в житті та

роботі сучасного українського державного службовця, на Вашу думку?

Поясніть на своєму прикладі») може підлягати не тільки кількісному, а й

лінгвістичному аналізу як звичайний письмовий текст. Хоч за браком часу в

опитуваного такі питання можуть залишатися без відповіді або бути дуже

лаконічними.

Так, в анкеті «Мовна особистість державного службовця»,

спрямованій на з’ясування мовної самоідентифікації державних службовців і

посадових осіб місцевого самоврядування, у закритих питаннях, наприклад,

визначено, чи повинен державний службовець володіти українською /

російською / англійською мовами на високому рівні, а у відкритому питанні

конкретизується, для чого це потрібно на думку респондента. Напівзакриті

66

питання передбачають після всього переліку варіантів вільне поле для

коментарів і зауважень:

Якщо послуговуєтеся двома мовами, то перехід зумовлений:

необхідністю цитування �; нестачею запасу слів �; зміною виконуваної

соціальної ролі �; темою спілкування �; мовою співрозмовника �; іншими

причинами � (укажіть) ____________________________________________.

Закриті питання дають змогу однозначно інтерпретувати відповідь.

Межі співвіднесення оцінок і суджень визначаються набором єдиних для всіх

опитаних варіантів відповідей. Дослідник має надійніші підстави, ніж за

відкритих питань, зіставляти дані за рівних умов. Проте закриті питання є

стандартизованими, а мовна поведінка інформантів досить різноманітна.

Очевидно, що питання анкети не можуть охопити всі особливості його

виявлення. Внаслідок цього картина, складена за матеріалами анкет, завжди

виглядає дещо спрощеною. Тому в анкетах потрібно залишати напівзакриті

питання.

Ми намагалися ураховувати й те, що респондент може свідомо або

несвідомо бажати показати себе не таким, яким він є насправді [106, с. 22].

Основною причиною цього явища є ухил відгуку респондента в напрямі

соціальної бажаності (social desirability bias) [20, с. 200]. Такий ухил

виявляється там, де відчутний складник соціальної відповідальності або

безвідповідальності. Респонденти з позиції бажаності занижують або

підвищують свій рівень знань мови або частоту вживання тієї чи тієї мови,

щоб створити враження соціальної відповідності.

З метою уникнути таких погрішностей, під час укладання анкети

сформульовано прямі та непрямі питання, які допомагають виявити ухили

відгуку респондента в напрямі соціальної бажаності. Прямі питання

передбачають відповідь, яку треба розуміти в тому самому сенсі, як її розуміє

респондент. Відповідь на непряме питання припускає розшифрування в

іншому, прихованому від опитуваного, сенсі [254, с 144 – 145].

67

Пряме запитання:

Укажіть рівень володіння мовами (для кожної мови обрати одну

відповідь).

Вільно Читаю, пишу, розмовляю

Читаю, пишу

Читаю, розмовляю

Розмовляю суржиком

Розумію, але не розмовляю

українська російська інші:

Непряме питання:

Якою мовою Вам комфортніше спілкуватися? українською �,

російською �, однаково зручно �, мені комфортніше в одному реченні

вживати: поруч з російськими словами українські фразеологізми та інші

елементи мови �; поруч з українськими словами елементи російської мови �.

Непряме питання контролює відповідь на пряме.

Крім того, структура анонімної соціолінгвістичної анкети в процесі

дослідження мовної особистості державного службовця містить питання

паспортної групи: вік, стать, категорію, ранг, місце проживання, освіту тощо,

які ставляться виключно з метою подальшого опрацювання за відповідними

рубриками, і саме цим завданням підпорядковане їхнє формулювання.

Визначення рангу та категорії респондента передбачає вивчення

особливостей використання, рівня знання мови та мовної самоідентифікації

залежно від цих даних.

Урахування всіх особливостей побудови анкети та формулювань

питань збільшує ймовірність одержання об’єктивних відомостей про думку

чи ставлення респондента до мови.

Опрацювання такої анкети здійснюється за допомогою алгоритму, де

кожна відповідь має своє числове значення, з метою створення

автоматизованої бази даних (дослідження виконане з використанням

стандартної програми Microsoft Access для Microsoft Windows). Така база

68

даних може піддаватися кількісному, а не статистичному аналізу, оскільки

статистично достовірних даних за умов стихійної вибірки бути не може.

Метод спостереження під час дослідження мовної особистості

державного службовця реалізуємо в процесі запису інтерв’ю (коли

держслужбовець усвідомлює, що здійснюється запис на диктофон, але не

знає, що з цим записом робитимуть), різних робочих моментів (телефонних

розмов, спілкування з колегою чи відвідувачем у перервах запису інтерв’ю),

особистого приймання громадян (запис від руки та на диктофон). У останніх

двох випадках опитуваний не повинен знати, що його записують на диктофон

до кінця запису, після чого йому потрібно повідомити про це та отримати від

нього дозвіл на роботу з такими матеріалами, що зумовлено вимогами

відповідної статті Кримінального кодексу України.

Включене спостереження дає змогу детально описати мовну

поведінку носіїв мови в різних ситуаціях, але вимагає значних витрат часу, а

також розв’язання певних морально-етичних проблем. Найзручнішим

способом одержання інформації під час особистого приймання громадян, на

нашу думку, є трансформація дослідника в студента-практиканта, який

переймає передовий досвід державного службовця з проведення громадських

прийомів. По-перше, службовець контролює себе лише як професіонал,

забуваючи про свою мову, по-друге, він дає дозвіл на запис за допомогою

технічних засобів. Це усуває потребу оголошувати держслужбовцям про

справжні цілі спостережень до закінчення спостереження.

Спостереження можна здійснювати й за допомогою суб’єкта

дослідження – державного службовця. М. М. Панова, розглядаючи мову

держслужбовців Російської Федерації, провела експеримент з вивчення

мовного існування чиновника в ситуації повсякденного службового

спілкування. Для цього вона знайшла держслужбовця-добровольця, який

погодився протягом двох робочих днів записувати своє мовлення та

мовлення своїх колег на диктофон (загальний час запису – 9 годин)

[147, с. 49–50]. В Україні такий прийом є незаконним, оскільки згода одного

69

держслужбовця не дає право на таємний запис його колег з подальшим

оприлюдненням записів.

Психолінгвістичний метод вільного асоціативного експерименту в

лінгвістиці передбачає визначення системи семантичних і граматичних

відношень, образів свідомості, мотивів і оцінки. Цим експериментом

послугуємося для відтворення фрагменту професійної картини світу та

створення узагальненого соціального портрета аналізованої спільноти [39].

За допомогою асоціативного експерименту можемо з’ясувати відмінність

професійної картини світу державного службовця та людини, яка не має

відношення до державного управління.

У процесі дослідження мовної картини світу держслужбовця віддаємо

перевагу письмовій формі асоціативного експерименту, що дає змогу

опитати більшу кількість інформантів, ніж усна чи письмово-усна. Таке

анкетування можна здійснювати індивідуально та в групі, очно та заочно.

Присутність дослідника є бажаною, але не обов’язковою, оскільки анонімний

бланк асоціативного експерименту передбачає соціально-біографічні дані

(вік, стать, професія, рівень освіти тощо) та інші важливі для дослідження

питання. Навіть за умов проведення експерименту в письмовій формі ми

маємо змогу попросити респондента вказати час початку та закінчення

заповнення анкети, зафіксувавши час його проведення.

Важливим етапом підготовки вільного асоціативного експерименту є

вибір слів-стимулів та їх загальна кількість. Як слова-стимули в цьому

дослідженні обрано одиниці на позначення основних концептів державного

управління, під якими розуміємо ключові поняття та ідеї, які є наскрізними

образами та формулюваннями й домінують у Законі України «Про державну

службу». За допомогою електронного пошуку в базі даних «Законодавство

України» на офіційному веб-порталі Верховної Ради України здійснено

перевірку частотності вживання цих концептів у текстах і назвах документів,

з якими працюють держслужбовці. Частота вживання концептів державного

управління стала основним критерієм відбору слів-стимулів: 25 – уживані

70

більше 5 тисяч разів (адміністрація, акт, апарат, бюджет та ін.), 12 – рідко

уживаних (верховенство, доброчесність, етика та ін.) і 12 – додаткових слів,

які не належать до концептосфери державного управління (для відволікання

уваги від теми дослідження) (детальніше про це у розділі ІІІ). Опитування не

тільки серед держслужбовців і посадових осіб місцевого самоврядування, а й

серед спеціалістів інших галузей, зокрема серед освітян і бібліотечних

працівників, сприяє побудові двох різних моделей мовної картини світу

членів різних професійних груп. За допомогою прийому порівняння в

кінцевому результаті ці моделі мають показати відмінності когнітивного

сприйняття у зазначених фахівців.

Не менш важливим є формулювання завдання для учасників

асоціативного експерименту. Саме від завдання й залежить його тип. Відомі

три типи асоціативного експерименту: вільний, спрямований та ланцюговий.

У процесі проведення вільного асоціативного експерименту учасникові

пропонують дати реакцію першим словом, що спадає на думку після того, як

було запропоновано слово-стимул. Особливості слова-реакції не обмежені

ані формально, ані семантично. Методика проведення спрямованого

асоціативного експерименту полягає в тому, що експериментатор певним

чином обмежує вибір реакції (наприклад, накладаючи обмеження відповідати

лише іменниками). Сутність ланцюгового асоціативного експерименту

полягає в тому, що учасникові експерименту пропонують відповісти будь-

якою кількістю реакцій, що спадають на думку, на запропоноване слово-

стимул і слова-реакції не обмежені ні формально, ні семантично [39]. Хоч у

нашому експерименті й було завдання, яке нагадує ланцюговий асоціативний

експеримент, проте ми не обмежували людину в часі і необхідній кількості

реакцій (5, 10 слів тощо):

До кожного поданого поняття напишіть будь-яку кількість

асоціацій, які першими спадуть на думку. Намагайтеся давати відповідь

якомога швидше, не замислюючись довго над нею. Ваша відповідь має бути

спонтанною!

71

Саме тому ми вважаємо цей експеримент вільним. Адже якщо

держслужбовець відповідає одним словом або кількома однотипними, то це

свідчить про наявність у свідомості лише тієї реакції, яка актуалізує лише

одне значення поняття та ігнорує інші.

Вільний асоціативний експеримент є одним з найнадійніших, оскільки

одержувані за його допомогою результати можуть бути легко відтворені та

перевірені.

Збирання письмового матеріалу є дещо складнішим. Найдоступніші

для громадян документи – офіційні листи різних типів. Крім того, інші види

документів (постанови, накази, розпорядження) мають стандартну форму, де

потрібно замінювати лише поодинокі елементи: дату, ім’я тощо. Вони є

менш цікавими для аналізу, хоч у них найбільшою мірою відображений

поняттєвий апарат галузі.

Частіше за все громадянин України може отримати від державної

установи лист-відповідь на лист-звернення. Ми підготували лист-звернення з

ідентичним текстом з проханням провести анонімне анкетування,

інтерв’ювання тощо держслужбовців установи. По-перше, лист готували з

метою отримання дозволу на таке дослідження, по-друге, планували

отримати письмову відповідь для подальшого аналізу.

У результаті отримали 30 листів, половиною з яких були листи-згоди,

а половиною – листи-відмови. Усі 30 листів можна використовувати як

допоміжний матеріал в аналізі інституційного дискурсу, оскільки вони дають

повну характеристику комунікації державного службовця та громадянина

України як представника народу України. І, порівняно з наказами,

розпорядженнями та ін., дають більше простору для власної творчості

авторів.

Усі ці методи вкупі дають надійну емпіричну базу та дозволяють

уповні висвітлити особливості мовних практик держслужбовців.

Подальший аналіз зібраного матеріалу передбачав використання

загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, опис (зокрема прийом

72

зовнішньої інтерпретації)), математичних (кількісний аналіз),

лінгвостилістичних (структурно-стилістичний) та загальнолексикологічних

(семантичний) методів, методів комунікативної лінгвістики та дискурсології

(прагматичний аналіз, дискурс-аналіз). Також важливим є корелятивний

аналіз, який полягає в порівнянні двох різних професійних груп (соціальний

параметр – професія і рівень освіти, а мовно-когнітивний – професійна

картина світу). Цей самий аналіз застосовуємо і під час порівняння

кількісних показників соціолінгвістичної анкети щодо мовної ідентифікації

та мовної поведінки, коли розглядаємо дані всередині професійної групи

(між держслужбовцями різного віку) тощо.

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

Аналіз мовознавчих напрацювань дає підстави зробити висновок, що

еволюція феномену мовної особистості пройшла три стадії: 1) імпліцитні

дослідження зазначеного феномену; 2) поява метафоричного

словосполучення «мовна особистість»; 3) теоретичне осмислення

терміносполучення «мовна особистість». Протягом цього часу в лінгвістиці

узвичаїлося розуміння мовної особистості як людини, що говорить, і як

властивості людини, що випливає з широкого та вузького понять особистості

в психології. Проте нерідко в поняття мовної особистості вкладають й інші

значення: від конкретного суб’єкта, індивіда, автора тексту (зокрема й

художнього), абстрактного носія певної мови до мовної картини світу і знань

про світ, знань мови і знань про мову, зокрема національної самосвідомості

та національного менталітету народу, а також способу вияву мовної

свідомості та корелята індивідуального варіанта («ідіолекту») мовної картини

світу етносу. Найповніше віддзеркалює мовні реалії тлумачення

Ю. М. Караулова, який потрактовує мовну особистість як таку, що

розкривається в контексті соціальних відносин, спілкування та предметної

діяльності та має сукупність здібностей, які зумовлюють створення і

73

сприйняття нею текстів, що вирізняються ступенем структурно-мовної

складності, глибиною і точністю відображення дійсності.

Первісно в українському мовознавстві сформувалися дослідження

індивідуальної мовної особистості, які передбачають розгляд такої

особистості на основі індивідуальної мови видатної чи пересічної (звичайної)

людини. Її вивчають переважно за допомогою лінгвостилістичного,

соціолінгвістичного (синхронного та діахронного) та комунікативного

підходів. Методологія кожного з підходів має свою цінність з огляду на наш

предмет дослідження. Ці розвідки добре ілюструють вплив мовної біографії,

яка полягає у визначенні основних мовних та позамовних фактів у

формуванні мовної особистості, на мовну діяльність і мовні погляди, а також

особливості побудови фрагментів мовної картини світу з урахуванням

методики ключових слів у текстах, зокрема в інтерв’ю.

Значно більше підходів існує до дослідження колективної мовної

особистості, основними з яких є когнітивно-дискурсивний, психо- і

соціолінгвістичний, лінгводидактичний, діалектологічний і

культурологічний, зокрема в аспекті міжкультурної комунікації, тощо.

Більшість дослідників, незалежно від напрямів та підходів до вивчення

зазначеного явища, як і під час дослідження індивідуальної мовної

особистості, беруть за основу модель Ю. М. Караулова і адаптують її до

формату своєї роботи з урахуванням мети, якої вони прагнуть досягти, та

завдань, які для цього мають розв’язати. Це виявляється у зосередженні уваги

на якомусь одному (переважно когнітивному рівні) чи двох рівнях або у зміні

послідовностей аналізу й опису. Для нашого дослідження це є показовим,

тому що з огляду на масштабність роботи, ми мали змогу основну увагу

акцентувати на інтенційності мови в професійній діяльності як елементі

мотиваційного рівня мовної особистості державних службовців, мовній

компетенції як складнику вербально-семантичного рівня та когнітивному

рівні.

74

Для всебічного дослідження мовної особистості державного

службовця в професійному дискурсі доцільно застосовувати системний

підхід, використовуючи комплекс методів: соціо- (анкетування, інтерв’ю,

спостереження) та психолінгвістичні (вільний асоціативний експеримент)

для збирання матеріалу, а також загальнонаукові, математичні та

лінгвостилістичні методи, методи комунікативної лінгвістики та

дискурсології для опрацювання зібраних матеріалів. Це дозволить

проаналізувати реальну колективну мовну особистість державного

службовця в професійному дискурсі.

75

РОЗДІЛ ІІ. ПРОФЕСІЙНА МОВА ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ

МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1. Прагматика функціонування усної та писемної мови в

інституційному дискурсі

Діалог між владою та громадою за роки незалежності України

перейшов на новий демократичний рівень (прозорість усіх дій і відкритість

суспільству). Він відбувається як безпосередньо між двома учасниками, так і

за участю посередників, якими є державні службовці та посадові особи

місцевого самоврядування. Саме вони виконують функції держави як

представники влади, координують роботу установ, організацій,

департаментів тощо. Громада ж реалізовує свої права та свободи,

спілкуючись і листуючись з державними службовцями, які представляють

інтереси держави. За таких умов державні службовці та посадові особи

місцевого самоврядування виступають у ролі авторитетів, здатних допомогти

з розв’язанням питання будь-якої складності. Для пересічних громадян

державні службовці є публічними особами, навіть якщо ця публічність не

виходить за межі села, району чи міста. Певною мірою це орієнтує людей на

те, що слова, мовні звороти, конструкції, якими послуговуються державні

службовці, є такими, що їх варто наслідувати. Мова державних службовців

завжди перебуває під пильною увагою людей незалежно від того, чи це

зустріч з громадянами, чи це публічна промова, чи інтерв’ю на телебаченні

або радіо, чи якась виїзна конференція. Разом із поняттями, термінами, які

використовують держслужбовці й які можуть розширювати словниковий

запас пересічних громадян, у мовленні держслужбовців трапляються

помилки та мовні недоречності, які можуть тиражуватися, впливаючи на

загальну систему української мови.

Важливе значення за таких умов відводиться не тільки письмовому

тексту, який закріплений на папері та зберігається в установах чи архівах, а й

76

живому мовленню, роль якого часто недооцінена. Зазвичай, комунікативна

швидкість і потужність усної мови є значно вищою, ніж письмового тексту.

Крім того, живе спонтанне мовлення може бути записане на аудіо- чи

відеоносії, опубліковане в мережі та поширене в різних медійних ресурсах.

Однак системного вивчення мови державних службовців як «професійно-

виробничої» [10, с. 86] на писемному та усно-розмовному рівні досі не було

здійснено. В українському мовознавстві системно вивчали усну мову

політиків К. А. Карасьова [85] та у контексті порівняння двох мовних

світоглядів Л. Л. Славова [188; 189]. Звернула увагу на усне ділове мовлення

в державному управлінні О. І. Козієвська [91], проте в коло її спостережень

увійшли учасники політичного дискурсу – народні депутати України.

Загалом, до праць, у яких більшою чи меншою мірою приділено увагу усній

діловій мові, можемо зарахувати розвідки З. Т. Франко [228], П. С. Дудика

[58], А. П. Коваль [90], С. П. Бибик [10] та ін. Що ж до письмової форми

офіційно-ділового стилю, то мовознавці розглядали окремі його аспекти,

зокрема: вербальні та невербальні засоби ділової комунікації (Н. Й. Коцюба

[100; 101; 102]), синтактико-стилістичні функції речень з дієприслівником

(Л. К. Лисак [114]), особливості функціонування нових абревіатур (О. Тур

[217]), структурно-семантичні типи стійких словосполучень (Д. В. Горбачук

[37]), фразеологію (О. І. Сушко [209]) тощо. На сьогодні надруковано велику

кількість підручників і посібників зі спеціальності «Ділова українська мова»,

орієнтованих на вдосконалення письмового мовлення. Вони орієнтовані як на

певний фах (для державних службовців [157], [240], юристів [94], медиків

[75], економістів [26], журналістів [93], істориків та етнологів [195] тощо),

так і загального спрямування ([219; 51; 71; 76; 104; 119; 118; 216; 184] тощо).

У цих підручниках та посібниках подано зразки письмового мовлення та

перелік типових мовних конструкцій, якими у своїй роботі зазвичай

користуються різні фахівці, зокрема й державні службовці.

Науковці також приділяли увагу вивченню підстилів офіційно-

ділового стилю сучасної української літературної мови, зокрема системному

77

аналізу законодавчого (О. І. Білоусова [13], С. Ю. Ілініч [79] та ін.) та

дипломатичного (Алкаді Мансур Салех Абду [1], О. М. Мацько [124; 125],

О. М. Пазинич [145], З. Куньч, М. Куньч [110] та ін.). Частково

охарактеризовано в україністиці і пасивні конструкції в адміністративно-

канцелярському підстилі (О. Я. Лаврінець [113]). На цьому тлі з’являються

праці, які вивчають когнітивно-дискурсивні аспекти ділової мови, зокрема є в

українській лінгвістиці дослідження С. Т. Шабат-Савки, у якому вона

визначає інтенційну домінанту офіційно-ділового дискурсу, окреслює

жанрові вияви інтенцій регламентування та дискурсивно марковані засоби

їхньої вербалізації в ділових паперах [235].

Такі праці створюють гарну джерельну базу для вивчення професійної

мови державного службовця в межах адміністративно-канцелярського

підстилю, що здійснюється у двох основних формах: усній і писемній.

Обидві форми спрямовані на реалізацію завдань державної служби та

функціонують у різних жанрах, незалежно від рівня офіційності (суто

офіційних, менш офіційних, напівофіційних і неофіційних [147, c. 51 – 52]).

При цьому рівень офіційності виявляється «як наслідок міжстильової

інтеграції під впливом соціальних чинників» [10, с. 160]. Передусім це

залежить від субординації, рівня знайомства, умов спілкування та

комунікативної інтенції, під якою розуміють «глобальну настанову

висловлення, його смисловий потенціал, а тому розглядаємо комунікативну

інтенцію як комплексну мовленнєву категорію, що становить єдність

мовленнєвого смислу (психоментальний простір мовної особистості,

інтенційні потреби мовця) та мовних засобів реалізації» [236, с. 105].

Засідання відділу може бути за відсутності керівника –

напівофіційним, а в його присутності – суто офіційним або менш офіційним.

Те саме стосується і службових телефонних, організаційних чи кадрових

розмов, перемовин, інструктажів, консультацій, бесід тощо. Усі ці жанри

реалізуються усно з різною мірою спонтанності. Вони дозволяють мовцям

виявити гнучкість і лабільність у спілкуванні, навіть за умов, що текст

78

підготований заздалегідь. У письмових жанрах, тобто фіксованих текстах,

така гнучкість відсутня, тому держслужбовці обачніше використовують

форми ввічливості та офіційності, навіть під час електронного спілкування.

Загалом уся документація, крім листів, належить до суто офіційних жанрів.

Листи ж, у свою чергу, поділяються на менш офіційні та суто офіційні

залежно від адресата, типу листа та «змістових параметрів інтенційного

простору мовної особистості» [237, с. 44] держслужбовця.

Як бачимо, і письмова, і усна форми мови – невід’ємні складники

професійного спілкування. Письмова форма офіційно-ділового стилю є

первинною щодо усної як стильовий різновид літературної мови. Її

фіксованість на письмі сприймають як «джерело вивчення усної розмовної

мови того чи того історичного періоду» [10, с. 32]. Усна мова професійного

спілкування утворилася уже на основі письмової літературної та розмовної

мов. Вона суттєво відрізняється від письмової не тільки гнучкістю, а й

перетином сфер з розмовною мовою. На думку П. С. Дудика, різноплановість

таких лінгвістичних явищ, як розмовне та усне мовлення, не підлягає

сумніву. Перше виражає функціонально-стилістичний характер комунікації,

який забезпечується відповідним комплексом структурно-лексичних засобів,

а друге вказує на її форму [58, с. 31]. Тому з формалізованого погляду ми й

розділяємо письмову та усну форми офіційно-ділової комунікації, де усна

частково має риси розмовної мови.

С. П. Бибик зауважує також, що розрізнення понять усної та писемної

мови пов’язане зі складним теоретичним питанням про розмежування

висловлення та речення [10, с. 34]. Тому основна відмінність між усною і

письмовою мовою з цього погляду передусім простежується на

синтаксичному рівні, адже висловлення – це «речення, яке розглядають з

боку його комунікативної організації» [28, с. 69]. Висловлення завжди буде

річчю індивідуальною зі своєю інтонацією, подекуди з обірваними та

неповними реченнями (контекстуальними, ситуативними, еліптичними).

Навіть за умов свідомо поставленої мети будь-хто з мовців неспроможний в

79

усіх деталях повторити тонкощі інтонування тієї самої конструкції [58, с. 42].

Водночас речення мають типові розділові знаки, які відповідають правилам, і

не можуть передавати авторські інтонації. Також усна мова має відхилення

від писемної літературної норми і «відрізняється значно меншою кількістю

усталених зворотів, інколи їхнім переставленням, контамінацією або

передачею в скороченому вигляді та певними пропусками слів» [228, с. 175].

Розглянемо кілька типових прикладів усної мови державних службовців:

ДС: <…> бувають різні приколи, але з приводу звернень <…> разів у

п’ять їх стало менше після того / як змінилась влада // тобто / люди почали

писати тим / кому раніше не писали // тобто зараз стали провладною

більшістю <…> і ми тепер відпочиваємо // це ті / шо напряму до депутата

приходять звернення // є також ті / які приходять на голову комітета // він

їх розписує по депутатах // ну ті шо / приходять на голову комітета /

взагалі він даже не по депутатам розписує / він їх <…> це інколи по

депутатам / я не знаю / рідко / ну буває // а взагалі / це все роздається по

головним спеціалістам // вони це все готують // щоб комітет розглянув // і

голова комітету їм потім відписує і всьо // (к., 25/2).

Конструкція тобто зараз стали провладною більшістю <…> є

пояснювально-розповідною. Воно починається з довгої паузи і закінчується

інтонацією обірваності фрази. Конструкція є «неповною приєднувальною»

[58, c. 201] на що вказує відсутність підмета та сполучник тобто. Його

граматико-змістова характеристика збігається зі звичайним неповним

реченням, але його функція – «доповнити зміст попереднього, до якого

додається» [58, с. 203]. Додатковою власне приєднувальною є ще й

конструкція, яку держслужбовець вживає після обірваної інтонаційної паузи і

ми тепер відпочиваємо. У такий спосіб державний службовець доповнив

зміст, указавши, що депутат, на якого він працює, після зміни влади не

належить до провладної більшості, а отже не може ефективно працювати.

Другим важливим аспектом є скорочення висловлення номінативного

стійкого словосполучення з назвою підрозділу до одного слова без будь-яких

80

означень, які б вказували конкретно на певний орган управління: комітет,

на голову комітету. Подібне скорочення не характерне для письмової мови і

вживається для швидкості передачі змісту та економії мовних зусиль.

Розглянемо також розмову інтерв’юера з держслужбовцем.

ДС: <…> слів я тут багато чую / тільки не запам’ятав // ми навіть з

моєю / сусідкою / ведемо такий собі щоденник // коли іде пленарне засідання /

виписуємо такі от афоризми / які там наші депутати / там / висловлюють

// багато <…> (к., 39/15).

Д: А Ви потім їх уживаєте?

ДС: Вживаємо! // Час від часу / як між собою / спілкування //

(к., 39/15).

Якщо першу репліку держслужбовця характеризує обірване

приєднувальне речення, то другу – неповне речення, яке повторює основний

присудковий компонент репліки-запитання з притаманною йому

модальністю (можемо замінити ствердною часткою так). Інші частини

другої репліки також мають риси усної мови. Держслужбовець промовляє їх

з нанизувальною інтонацією, роблячи короткі паузи. Попри їх семантико-

синтаксичну узгодженість вони виражають компресію, лаконізм, а тому

мовну економію внаслідок неназивання частини членів речення, які б

служили об’єднувальним компонентами.

Що ж до письмових текстів, то не заглиблюючись у питання

ретельності добору мовних засобів під час усного чи письмового мовлення,

можемо говорити про ступінь їх стилізації та редагованості. Будь-який

документ на державній службі є колективною працею. Безумовно, документи

вичитують (не враховуючи, що в штаті багатьох держустанов є літературні

редактори) принаймні дві особи: держслужбовець – автор тексту,

держслужбовець – підписант. Однак і письмовий, і усний текст має смислову

інформативність синтаксичної конструкції [128, с. 289], яку передає мовець і

сприймає слухач на основі змісту, вираженого мовними засобами в поєднанні

з контекстом і мовленнєвою ситуацією (цит. за [236, с. 105]).

81

Доволі складний процес письмового листування громадянина України

з державною установою можемо вважати своєрідним комунікативним актом,

який є компонентом інституційного дискурсу. Для прикладу розглянемо

ситуацію, коли дослідник-лінгвіст звертається з проханням провести

анкетування в державній установі. З одного боку, він може розраховувати на

позитивну або негативну відповідь, з іншого боку, відповідь може

стимулювати його до подальших дій (продовження комунікації чи

підключення до комунікації інших учасників) або, навпаки, до припинення

діалогу.

Позитивна відповідь – це згода на проведення анкетування, а

негативна – це відмова. Згода передбачає подальшу активну взаємодію

комунікантів. Відмова може бути різною на те саме звернення: кваліфікована

логічна відмова або відписка. Відписка – це «письмова відповідь, в якій

обминається головне, суть справи» [СУМ-11, Т.1, с. 618]. В одномі з інтерв’ю

держслужбовець для того, щоб пояснити ситуацію щодо своїх відповідей і

відповідей колег, використовує саме слово відписка. Він зауважує, що таке

явище є поширеним:

<…> в принципі / ну відповідають так нормально / но як от реально

дієвий механізм / щоб шось виправити / інститут звернень народного

депутата / він вже себе майже вичерпав // десять років тому депутатське

звернення це було щось страшне і всі борсалися <…> зараз здебільшого

відписки // як я почав працювати / десь тільки третина звернень / яких я

відправляв / вирішувала питання // зараз ще менше показник // (к., 25/2).

Наприклад, можемо порівняти п’ять відмов з кількох установ на

листи-прохання про проведення дисертаційного дослідження мовної

особистості державного службовцяз ідентичним текстом, фрагмент якого

наводимо:

<…> Дослідження передбачає системне вивчення мовної

особистості на матеріалі анкетування, інтерв’ю та спостереження за

мовленням державних службовців і не суперечить Конституції України та

82

Закону України «Про захист персональних даних». Відповідно до цього прошу

Вас надати можливість доступу до Міністерства для проведення

анонімного опитування державних службовців для з’ясування їх мовної

ідентифікації та мовної картини світу, а також анонімного інтерв’ю з

метою виявлення мовних преференцій і визначення «мовної історії». На

основі вивчених даних будуть розроблені рекомендації для державних

службовців щодо підвищення професіоналізму та вдосконалення володіння

ними українською мовою.

Відповідь перша.

Міністерство <…> розглянуло Ваше звернення (реєстраційний №

<…> від <…>) та в межах компетенції повідомляє таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про

звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів

державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян,

підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів

масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних

обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх

статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх

соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів

та скаргою про їх порушення.

Ні Законом, ні Положенням про Міністерство <…>, затвердженим

постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року № 197, не

визначено повноважень <…> [зазначеного Міністерства] щодо участі у

анонімних опитуваннях для з’ясування мовної ідентифікації та мовної

картини світу, а також виявлення мовних преференцій і визначення

«мовної історії» [виділення наше – В. Ш.].

Відповідь друга.

Міністерство <…> розглянуло Вашу заяву від <…> щодо проведення

дисертаційного дослідження «Мовна особистість сучасного українського

державного службовця в професійному дискурсі» і повідомляє, що

83

Міністерство не зацікавлене у проведенні зазначеного дослідження

[виділення наше – В. Ш.].

Відповідь третя.

Міністерство <…> розглянуло Вашу заяву від <…> та повідомляє,

що надання доступу до Міністерства <…> для проведення анонімного

опитування державних службовців для з’ясування їх мовної картини світу, а

також анонімного інтерв’ю з метою виявлення мовних преференцій і

визначення «мовної історії» не є можливим [виділення наше – В. Ш.].

Відповідь четверта.

Ваше звернення щодо надання Вам можливості провести анонімне

опитування державних службовців Міністерства <…> для з’ясування їх

мовної ідентифікації та мовної картини світу, а також анонімного

інтерв’ю без попередньої підготовки з метою вивчення спонтанного

мовлення, та розроблення в подальшому рекомендацій для державних

службовців щодо підвищення професіоналізму та вдосконалення володіння

українською мовою, розглянуто у Департаменті кадрового забезпечення

<…> [зазначеного Міністерства].

Інформуємо, що питання підвищення професіоналізму та

вдосконалення володіння українською мовою державними службовцями

Міністерства <…> є одним з напрямів роботи науково-педагогічного складу

вищих навчальних закладів.

Ураховуючи зазначене, вважаємо проведення запланованих Вами

заходів недоцільним [виділення наше – В. Ш.].

Користуючись нагодою, дякуємо Вам за небайдуже ставлення до

діяльності органів внутрішніх справ, бажаємо Вам міцного здоров’я, злагоди

та благополуччя.

Кожна установа інтерпретувала текст листа по-різному, зробивши

акцент на різних словах і конструкціях. Перша відповідь апелює до того, що

проходити анкетування не входить в компетенцію держслужбовців установи,

оскільки на це немає відповідної норми в положеннях, затверджених

84

Кабінетом Міністрів України: Ні Законом, ні Положенням про Міністерство

<…> не визначено повноважень <…> [зазначеного Міністерства] щодо

участі у анонімних опитуваннях <…>. Фактично, ця відмова змушує

адресата або діяти в межах законодавства і змиритися зі станом речей, або

змінити цю норму, розробивши поправки до Положення і надіславши їх у

потрібну установу.

Друга відповідь узагалі підтверджує, що держслужбовці, які готували

відповіді, не заглиблювалися в зміст листа. Це засвідчує формальна

відповідь, у якій зроблено акцент не на анкетуванні / інтерв’юванні чи

доступі до установи, а на потребі проведення дисертаційного дослідження

мовознавчого спрямування, що виходить за межі компетенції авторів

відповіді. Це підтверджується конструкцією, яку вони вживають двічі в

одному реченні, але з метою уникнення тавтології уживають удруге замість

одного прикметникового означення інше. Порівняймо конструкції:

дисертаційного дослідження і зазначеного дослідження. Очевидно, що в

одному реченні вони не можуть мати різні значення. Ймовірно, що така

комунікація приречена внаслідок неправильної подачі інформації, що є

серйозним бар’єром для продовження успішного спілкування.

У третій відповіді зроблено акцент за доступі до установи й

ігнорується будь-яка інша можливість проведення анкетування

держслужбовців. Той, хто готує відповідь, не має наміру допомогти

розв’язати проблему. Крім того, відсутні будь-які пояснення, які б вказували

на бажання продовжувати комунікацію.

Четверта відповідь, хоч і враховує усі аспекти звернення в першому

абзаці, однак у наступних ігнорує їх. Адже вивчення у вищих навчальних

закладах української мови не є достатньою підставою ані для того, аби не

брати участь у анкетуваннях чи інтерв’ю, ані для того, щоб вдосконалювати

свою мовну компетенцію. Тому відразу впадає в око відсутність логічних

зв’язків між компонентами листа, що призводить до невдалої комунікації.

Попри це кількість мовних помилок у тексті листа засвідчує, що інформація в

85

другому абзаці не відповідає дійсності. Це виявлено передусім в етикетній

формулі звертання, де ім’я адресата вжито не в кличному, а в називному

відмінку. Очевидно, щоб компенсувати відмову, автор листа вирішив ужити

недоречні для офіційного листа конструкції (бажаємо Вам міцного здоров’я,

злагоди та благополуччя), нейтралізуючи цю офіційність. Це суперечить

вимогам і правилам інституційного дискурсу, оскільки він передбачає

формальне вираження норм ввічливості відповідно до етикетних вимог

[84, с. 51].

З усіх цих листів-відмов очевидно, що тільки перший спонукає до

комунікації – нового рівня риторики з залученням додаткових осіб до

діалогу. Інші три засвідчують небажання комунікації, оскільки спроби

роз’яснення з боку адресанта наштовхуватимуться на положення статті 8

Закону України «Про звернення громадян», у якому йдеться, що повторні

звернення не розглядаються. Однак, усі чотири засвідчують виконавську

інтенцію. Невдала комунікація пов’язана з бажанням формальної відписки.

Навіть попри те, що в четвертій відповіді наявні формальні елементи

інформативної (експліцитне висловлення з перформативним дієсловом

інформуємо), оптативної (побажання – бажаємо) та інтерактивної (подяка –

дякуємо) інтенцій. Адже виконавська інтенція передбачає формальну

відповідь без занурення в суть справи.

Підтвердженням формального ставлення до роботи є ще й п’ята

відповідь:

<…> обласна державна адміністрація розглянула Ваше звернення від

<…> щодо анонімного опитування державних службовців та посадових осіб

місцевого самоврядування для з’ясування їх мовної ідентифікації та мовної

картини світу мовної політики [виділення наше – В. Ш.].

Інформуємо, що відповідно до Закону України «Про державну

службу» право на державну службу мають громадяни України незалежно

від походження, соціального і майнового стану, расової і національної

приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця

86

проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку і

пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою

процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, <…> обласна державна адміністрація не

вбачає законних підстав щодо анонімного опитування державних

службовців та посадових осіб місцевого самоврядування для з’ясування їх

мовної ідентифікації та мовної картини світу мовної політики

[виділення наше – В. Ш.], разом з тим рекомендуємо звернутися до закладу

післядипломної освіти «Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації

працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

державних підприємств, установ і організацій при <…>

облдержадміністрації» за адресою <…>.

Держслужбовець, який створював текст відповіді, навіть не

занурювався в суть справи. Він звернув увагу на ключові словосполучення

листа дослідника і додав власне словосполучення мовна політика. У

результаті чого вийшла конструкція мовна картина світу мовної політики,

яка є за своїм значенням парадоксальною. Будь-яка картина світу може

належати суб’єкту, але не об’єкту.

Також у цій відповіді порушена логіка викладу матеріалу. Попри те,

що зовні абзац «Інформуємо…» передує абзацу «Враховуючи

вищезазначене…» в тексті не простежується послідовності думки. Висновок

не випливає з наведеної інформації.

Отже, контекст четвертої та п’ятої відповіді, незважаючи на наявність

перформативних дієслів і прозорої інформативної та інших інтенцій,

насправді підтверджує квазіінтенційність, що полягає в несправжності

прозорих інтенцій, за якими прихована виконавська інтенція. Зокрема, ми

можемо спостерігати, що вона виявляється під час порушень на «рівні

адекватної комплектації цілого тексту» [14, с. 4].

Виконавська інтенція простежується переважно в листах-відповідях з

відмовами. Те саме можна проілюструвати фрагментом розмови двох киян-

87

держслужбовців: ДС навчає молодшого колегу-інтерна писати відповіді,

уникаючи відповіді по суті та демонструючи абсолютну байдужість до

проблеми, якої стосується звернення.

ДС: <…> просто напиши короче / що відповідно до Постанови /

такої то / не помню як вона називається / короче / про предмети відання /

короче / комітетів <…> надсилаю вам за належністю / лист громадянки

такої-то такої-то / ну ещё да в этом / в порядковому рахунку / підпис там

як оце / прошу розглянути та по результатам розгляду проінформувати

мене та замовника // в установлений законом термін / і все // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: постанова про ведення <…>

ДС: ну у нас вона називається / ти про перелік / кількісний склад та

предмети відання Комітетів Верховної Ради України восьмого скликання /

ну введеш в інтернет / вона там // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: а / ну там є вона на тому сайті //

ДС: там вона є / звичайно що вона є в тезаурусі / ти пишеш / короче /

шо питання пенсійного забезпечення / це їхній предмет / тобто ти не

зобов’язаний вобще знати всю цю х<…> (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: а шо / а то їй шо то?

ДС: а їй пишеш короче / ну / шо то за х<…> ти напиши їй пафосний

чос // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: шо?

ДС: шо я / і фракція Самопомощі / наполегливо і плідно / працюємо /

короче / на ниві державотворення / створення української держави /

соціального <…> ну такой пафосний чос для <...> про те шо / ми всє такіє

классниє // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: да-да-да-да //

ДС: тому дуже вам дякуємо за те що ви надсилаєте / ну дали нам

знати про <…> про ті проблеми / які потребують негайного вирішення //

(к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: так-так //

88

ДС: да / ну для того щоб це вирішити / короче / ну і ти потім скажи

шо і / я систематично / і фракція / працює над вирішенням цієї проблеми /

зокрема / короче / ми там висловлювали свої зауваження та пропозиції до

закону про пенсійну реформу / короче / і зокрема наполягали на тому / що

нарахування пенсій / мусить бути справедливим та прозорим // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: ну понятно //

ДС: ну / тобто покажи їй / ну по-перше / ти їй дякуєш / шо вона

дає вам знати про таку / ох<…> проблему / друге / шо ви в курсє / шо така

х<…> є / шо ви не перші звертаєтеся і / що ми над цим систематично

працюємо / ну а ваш лист / ми направили в комітет профільний / який його

розгляне / короче / і зробить висновки та поінформує вас / що дякуємо вам за

небайдужість і впевнені / що спільними зусиллями / короче / ми побудуємо

країну / про яку мріяв Степан Бандера // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: це так буде <…>

ДС: я тобі серйозно кажу / пиши так як в Конституції засвідчені

конституційні права громадян // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: ну так-так //

ДС: ну тому шо громадянка / громадянке цей / їй треба просто

впарити шо ви / ох<…>ть які класні // (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: ну да воно так і є //

ДС: по суті ви нічого зробити не можете <…> (к., 39/15).

Держслужбовець-інтерн: ну да //

ДС: по суті ви звертаєтесь до комітету / хай комітет дасть

роз’яснення / але я готовий поспорить / що комітет <…> ну і пенсію їй

нарахували правильно / ну розумієш / да? / тобто / ну розумієш / якщо ти

юрист // якщо нарахували неправильно / то треба звертатися до суду в

судовому порядку / ну / ви не можете ні х<…> тут зробити // тобто якщо

це / то треба просто шляхом / ну напрацювання нової <…> ну проведення

нової пенсійної реформи / над якою ви зараз працюєте // так / я тобі кажу /

ми працюємо подождіть / ещё чуть-чуть і вот уже всё // (к., 39/15).

89

Звісно, сам процес навчання має інформативну інтенцію. Також фраза

<…> я тобі серйозно кажу <…> приховує мовний егоцентризм [84, с. 16]

(оповідач прагне вплинути на реципієнта). ДС (к., 39/15) радить

використовувати дієслова, які б за умови справедливого розгляду матеріалів

по суті, могли мати інформативну, спонукальну, оптативну чи інтерактивну

інтенції. Однак усі ці квазіінтенції маскують виконавську.

Загалом держслужбовцям у повсякденні властиві й інші інтенції: це і

потреба передати інформацію та передбачити можливе її сприйняття

співрозмовником (інформативна інтенція); запитати про те, що, на думку

адресанта, відомо адресату і він зможе відповісти на питання (питальна

інтенція); попросити, порадити, ввічливо запросити (спонукальна інтенція);

виразити своє бажання чи побажання (оптативна інтенція); налагодити

контакт, подякувати, привітатися, вибачитися, попрощатися, сказати

комплімент (інтерактивна інтенція); емоційно відреагувати на побачене чи

почуте, висловити оцінку (емоційно-оцінні інтенції) [237, с. 44] тощо.

Розглянемо, наприклад, ще один лист-відповідь, у якому вирішено

проблему по суті:

В <…> районній у місті Києві державній адміністрації розглянуто

Ваше звернення від 7 серпня 2015 року щодо проведення анонімного

опитування державних службовців адміністрації з метою з’ясування їх

мовної приналежності.

Повідомляємо, що Вам буде надано тимчасовий доступ до будівлі

адміністрації для проведення опитування. Додатково просимо погодити

дату та час проведення відповідної роботи з керівником адміністрації.

Попри мовну недосконалість у наведеному прикладі проілюстровано

дві інтенції: інформативну та спонукальну. Про це свідчать дієслова

повідомляємо та просимо відповідно, які слід розуміти в прямому значенні.

У повсякденні подібні інтенції постійно мотивують людину до

комунікативно-мовної діяльності. Їхня реалізація добре вивчена та

відображена в посібниках з навчання ділового мовлення. Широко

90

представлені також і маркери зазначених інтенцій у вигляді кліше. Проте

держслужбовці мають ще й інші специфічні інтенції, «зумовлені соціально-

рольовим статусом» [237, с. 49]: виконавську (виконати завдання, яке перед

держслужбовцем стоїть у межах функціональних обов’язків), імперативну

(наказ, вимога до підлеглого) та «регламентування, що есплікується в

адміністративному, статусно орієнтованому контексті й спрямована на те,

щоб регулювати ділові стосунки в установах, організаціях, закладах,

обслуговувати громадські потреби людей у різноманітних побутових

ситуаціях, спонукати адресата дотримуватися певного регламенту під час

виконання якогось завдання, давати настанови, як діяти, інформувати

громадян і суспільство про будь-які явища та події, найновіші закони, укази,

розпорядження» [235, с. 223 – 224]. Це основні інтенції професійного

спілкування держслужбовців.

Усна мова державних службовців у зазначеному прикладі зі

спостереження значно відрізняється від письмової. Передусім діалогічністю,

яка дає про себе знати в офіційно-діловому спілкуванні «хіба що тільки під

час усного спілкування» [58, с. 49]. Назвати приклад суто діалогічним

складно, оскільки один зі співрозмовників радше виступає в ролі активного

слухача, ніж у ролі співрозмовника. Тому їхнє спілкування є «діалогічно-

монологічним» [58, с. 42]. Активний комунікант постійно використовує

просторічну та лайливу лексику, подекуди починає репліку українською, а

закінчує – російською, перериває речення, будує Я-висловлювання. Його

репліки демонструють невимушеність і неофіційність процесу спілкування

на ділову тему. Така тема вимагає спеціальної термінології. Він супроводжує

діалог типовими іменниковими конструкціями з віддієслівними іменниками

та без них: конституційні права громадян, про предмети відання, про перелік

/ кількісний склад та предмети відання Комітетів Верховної Ради України

восьмого скликання, напрацювання нової <…> проведення нової пенсійної

реформи тощо. Термінологічна конструкція в судовому порядку вжита зі

значенням ‘через суд’ або ‘через суд відповідно до вимог законодавства’.

91

Однак держслужбовець супроводжує її словами: треба звертатися до суду в

судовому порядку. У результаті цього виникає тавтологія, якої зазвичай

намагаються не допускати в письмовому тексті.

Держслужбовець використовує й інші конструкції: профільний

комітет та звертайтеся до комітету, комітет дасть роз’яснення. Їх

можемо вважати професіоналізмами (словами та конструкціями,

характерними для мови державних службовців). Словосполучення

профільний комітет він вживає в значенні ‘орган державного управління, до

предмету відання якого належить питання, що розглядають’, звертатися до

комітету – ‘офіційно звертатися до фахівців, які працюють у конкретному

ограні державного управління’, комітет дасть роз’яснення – ‘фахівців

органу державного управління дадуть офіційне пояснення, тлумачення чи

підтвердження яких-небудь дій, положень тощо’.

Через наявність емоційно забарвленої лексики у висловленні

втрачається нейтральність службового спілкування. Це проявляє ставлення

державного службовця до роботи та людини, про яку вони говорять.

Власне ненормативність мови характеризується й інтерферентним

впливом російської мови на українську: по результатам розгляду,

громадянке, поспорить, самопомощ, в курсє, короче, да тощо.

2.2. Особливості вибору мовного коду в професійному спілкуванні

2.2.1. Загальна характеристика основних типів мовної поведінки в

білінгвальному середовищі

Проблема масового білінгвізму на державній службі помічена і

розглянута в контексті культури мови в дисертаційній роботі «Особливості

формування культури мовлення в професійній діяльності державних

службовців» кандидата наук з державного управління О. І. Козієвської [91].

92

Попри те, що знання державної мови є обов’язковою умовою для

держслужбовців, практичне спілкування відбувається в умовах зміни мовних

кодів. В українській соціолінгвістиці досі не були вивчені особливості мовної

поведінки державних службовців у процесі виконання службових обов’язків

та в родиній комунікації за умов українсько-російської двомовності.

Мовна поведінка державних службовців пов’язана з практикою

вибору мовного коду і корелює з віком та іншими соціальними параметрами,

знаннями тієї чи тієї мови, ціннісним ставленням та правилами колективу за

умов вимушеного білінгвізму. Деякі держслужбовці виявляють мовну

стійкість, використовуючи одну мову – українську або й російську.

Розглянемо два приклади мовної стійкості держслужбовців.

У першому прикладі засвідчено тенденцію зберігати українськомовне

спілкування з українськомовними колегами та відвідувачами тощо:

ДС: Доброго дня // (к., 60/20).

Відвідувач: Здравстуйте //

ДС: так / сідайте / дякую // (к., 60/20).

Відвідувач: <називає своє ім’я>

ДС: так // Добре / секундочку // ви на особистий прийом до голови

комітету? // (к., 60/20).

Відвідувач: так //

ДС: так / <називає прізвище> / давайте звернення // вам шістдесят

вісім років // ви працюєте чи на пенсії? // (к., 60/20).

Відвідувач: я / на пенсії / пенсіонерка //

ДС: пенсіонерка / пенсіонерка / категорія? // (к., 60/20).

Відвідувач: по віку / вікова //

ДС: не категорія // ліквідатор аварії / постраждала / ветеран

праці? // (к., 60/20).

Відвідувач: ніхто // просто пенсіонер //

ДС: добре // То коли вийдете з особистого прийому / тоді я поставлю

штамп / отам // (к., 60/20).

93

Відвідувач: добро //

ДС: виходите / я вам зразу ставлю // а-а-а / так // а чому Ви до

голови комітету хочете? (к., 60/20).

Відвідувач: ну / тому шо я вже з дві тисячі восьмого року ходжу по

одному і тому самому питанню / і вже обійшла всі інстанції <…>

ДС: І в чому суть питання? (к., 60/20).

Відвідувач: суть питання / земля // моя приватна земля //

ДС: на підставі рішення якого суду? (к., 60/20).

Відвідувач: рішення нема ніякого //

У другому прикладі той самий державний службовець зберігає

українську мову спілкування і з російськомовним відвідувачем також, що

свідчить про його мовну стійкість:

ДС: Ви з зверненням?// (к., 60/20).

Відвідувач: нет / я хочу лично поблагодарить / Николая Петровича /

за его действия / по поводу / принятия / закона питнадцать / пийсят восемь

/ один //

ДС: так / значить нате / пишіть / заяву / обов’язково повинна бути /

в вигляді письмовому // прошу / прийняти мене на особистому прийомі <…>

то ви дійсно хочете подякувати? // (к., 60/20).

Відвідувач: да //

ДС: то це треба аж на особистий? <…> (к., 60/20).

Мовна стійкість подекуди притаманна й російськомовним державним

службовцям:

Яскравим прикладом може бути такий уривок із дослідницького

інтерв’ю з ДС (к., 26/4):

Д: Що входить у Ваші обов’язки як державного службовця?

ДС: ну / изо дня в день / в мои функциональные обязанности входит /

контактирование и гармонирование совместной деятельности /

международными организациями // с которыми мы сотрудничаем по разным

направлениям / и при реализации различных проектов / рассмотрение жалоб

94

/ граждан / по ряду вопросов которые относятся к сфере нашего управления

// и выполнение прочих поручений // (к., 26/4).

Д: А в якому відділі Ви працюєте?

ДС: управление международного сотрудничества // (к., 26/4).

Д: З якими документами Вам доводиться працювати?

ДС: это как правило международные договора и наше национальное

законодательство // как конвенции / разного рода понятие которые

касаются непосредственно деятельности нашей институции / и прав /

защитой которых мы занимаемся <…> (к., 26/4).

Д: А назвіть кілька законів України, з якими Ви працюєте?

ДС: Закон України про громадянство Украіни / закон Украіни про //

социальный захист населення // закон України про виконання рішень

європейського суду з прав людини // (к., 26/4).

Як бачимо, держслужбовець має досить стійку російськомовну

позицію і українськомовний інтерв’юер не може його спонукати змінити

мову спілкування. Дослідник ставить питання українською, а отримує

відповіді російською. Навіть його намагання сформулювати питання так, щоб

держслужбовець відповів українською мовою, не мають успіху. Єдине

питання, яке змушує держслужбовця перемкнути код, є питання, яке вимагає

від нього вжити специфічний шар професійної лексики – термінологічні

кліше, які складаються переважно з іменників та іменників з прийменниками

та входять до заголовків нормативно-правових актів.

Також держслужбовці можуть виявляти мовну лабільність,

послуговуючись двома мовами залежно від ситуації. Причому навперемінне

використання української та російської мов залежить від різних чинників. З

одного боку, це є мова комфорту (взагалі або залежно від конкретної теми)

або мова співрозмовника, з іншого – це ставлення до мови або мовні

вподобання, тобто залучається такий чинник, як рівень мовної свідомості,

яку кваліфікуємо як «форму свідомості, яка обіймає знання, почуття, оцінки

95

й настанови щодо мови та мовної дійсності» або «небайдуже ставлення до

мови» [176, с. 13].

Яскравим прикладом двомовної поведінки є такий:

ДС: ви на російській мові будете писать? (к., 60/20).

Відвідувач: я буду пісать на російськой / могу і на укра́інской писать /

но я буду писать это самое / на російской //

ДС: председателю комитета Верховного Совета Украины // (к.,

60/20).

Відвідувач: Верховного суда?

ДС: Верховного Совета // (к., 60/20).

Відвідувач: а да / да! / Совета //

ДС: по вопросам правовой политики <…> (к., 60/20).

Відвідувач: и правосудия //

ДС: и правосудия // Князевичу Руслану Петровичу // И свою

полностью фамилию / имя / отчество // (к., 60/20).

Відвідувач: да-да-да //

ДС: и значит вкратце <…> на підставі там / Конституції України /

оскаржую ухвалу / це діло <…> да / вважаю / що вона порушує <…> (к.,

60/20).

Відвідувач: прошу дать оценку <…>

ДС: да / прошу дать оценку і / вжити заходів / предпринять

мероприятия для защиты моих прав <…> и принесете сюда // (к., 60/20).

Схожі двомовні ситуації можна було спостерігати й з іншими

держслужбовцями під час їхніх телефонних розмов з колегами. ДС (п., 47/9)

говорила по телефону російською мовою з періодичними вкрапленнями

української:

<…> абсолютно // я вот сейчас посмотрела // понимаете / да // а вы

так и говорите <…> нет // подождите // вы так и говорите <…> шо <…>

так и скажите / Ирина Александровна / а вы подали <…> отдали ему

концепцию подписанную с печатью // вы отдали? // идет // рабочий план

96

<…> забезпечити розсилку умов участі / первое / друге / затвердити склад

організаційної комісії <…> как я могу сделать так / если она не подписана //

и нет письма // в концепции написано засновник <…> засновник один /

засновник другий / чи організатор один / другий / співорганізатор // она ж

говорила что напишет <…> на бумаге оно есть / а подпись вообще <…>

вернее они их делали / в концепции прописан и нигде // просто пусть напишет

на имя голови / и на начальника / на имя голови / шо просим поддержать

такой-то проект / первый пункт // второй / какая важность проекта /

третий <…> какое-то заседание провести // пусть они напишут / что они

занимаются отбором / коллективов западных / вот этих // яка у них доля як

співорганізацій? // чтоб голова все лично прочитал / расписал // та что ж

они за три недели ничего не написали / месяц прошел // абсолютно / было //

Татьяна Викторовна / ніхто нічого не робе / ніхто нічого не хоче // а я

должна <…> все в отпуск поразъезжаются <…> вот сейчас вы правы // у

нас все готово <…> у нас все сделано / давайте <…> да / да // фестиваль

отсвистит / отфеервертиться / а приедет комиссия <…> (п., 47/9)

Відмінність цього прикладу від попереднього передусім в тому, що

російськомовний держслужбовець має перед собою українськомовний

документ. Вона вживає професійні конструкції з документу українською, які

не тримає в пам’яті постійно. При цьому для неї є складним швидкий

переклад українського тексту на російську мову. Це пов’язано з можливістю

вільно висловлюватися двома мовами і свідчить про відсутність досконалого

знання кожної з мов. Крім того, частково держслужбовець вдається до

мовного меланжу, що полягає у використанні українськомовного вислову в

російськомовній телефонній розмові <…> ніхто нічого не робе / ніхто нічого

не хоче <…>.

Інша телефонна розмова відбувалася між ДС і його колегою також

російською мовою:

алло! <…> с протокольного от токо то / шо я вам прислал // там

один лист / а с юруправления они прислали вот сопроводиловку это то / что

97

я прислал / а все остальное… свои высновкы на все принятые / девять этих

законопроектов / они заканчиваются идентичной фразой <…> ну / я вам

досканирую // я вам это все пришлю // да не совсем // зважаючи на правові

позиції Конституційного Суду України щодо додержання Закону України

«Про регламент» <…> ну короче / они пишут о том, что это скорей всего

будут эти законы признаными неконституционными из-за недотрымання

процедуры прыйняття // вот // ну / я вам щас все досканирую / перешлю // ну

да / тоесть они зауваження сделали, отправили // (к., 25/2).

З цієї розмови також бачимо тенденцію в російськомовному фаховому

спілкуванні частково вживати професійну лексику, фразеологізми,

термінологічні конструкції українською, як і в попередньому прикладі.

Найбільші труднощі становлять іменники та прийменники з іменниками,

ужиті як у дієприслівниковому звороті, так й ізольовано.

Для того, щоб зрозуміти механізми використання мови, ми провели за

допомогою стихійної вибірки анкетування (див. додаток А) 687 державних

службовців та посадових осіб місцевого самоврядування різних категорій

(друга – 2,0 %, третя – 8,6 %, четверта – 7,6 %, п’ята – 27,4 %, шоста – 24,7 %,

сьома – 8,0 %, не вказали категорії – 21,7 %), статі (жінки – 70,6 % та

чоловіки – 28,8 %) та різного віку (22 – 35 років – 44,3 %, 26 – 50 років –

34,2 %, старші 50 років – 19,7 %, не вказали вік – 1,8 %); серед них 380

держслужбовців Києва (Солом’янської та Шевченківської районних в

м. Києві державних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації,

Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Уповноваженого Верховної

Ради України з прав людини, Міністерства освіти та науки України,

Міністерства юстиції України, Міністерства інформаційної політики

України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства соціальної

політики України, Міністерства культури України тощо) та 307

держслужбовців та посадових осіб місцевого самоврядування Полтавщини

(Миргородської районної державної адміністрації, Полтавської обласної

державної адміністрації та Полтавського виконавчого комітету міської ради).

98

Кожен опитаний мав змогу відповісти на 31 питання анонімної

анкети, які враховували дані паспортної групи (місце анкетування, вік, стать,

категорію, ранг, сферу державного управління, місце народження та

постійного мешкання, рівень освіти – у галузі державного управління та в

іншій сфері), мовну самоідентифікацію (рідна мова опитуваного та рідна

мова його батьків), рівень володіння мовами (наскільки вільно володіють

українською, російською та іншими іноземними мовами, як часто

припускаються мовних помилок, яка мова є комфортною для спілкування),

використання мови за офіційних та неофіційних умов (скільки мов

використовують узагалі, якими мовами послуговуються під час професійної

усної (з колективом, керівником, відвідувачами та на засіданні) та письмової

(ведення документації та інших видів письмового спілкування) комунікації,

родинного (з матір’ю, батьком, дружиною / чоловіком, дітьми, іншими

родичами) та позародинного (з сусідами, у магазині, в поліклініці, на роботі)

спілкування), ступінь мовної стійкості (перехід з мови на мову відповідно до

мови співрозмовника чи з інших причин або відсутність такого переходу), а

також власні погляди державних службовців на мовну ситуацію в державі та

значення мови (мова бажаного усного та письмового професійного

спілкування, потрібність і важливість знання української, російської та іншої

іноземної мов на державній службі) тощо. З метою одержання об’єктивних

результатів опитування було поєднано відкриті, закриті та напівзакриті, а

також прямі та непрямі, які виконували контрольну функцію щодо прямих,

питання.

Не менш важливим був вибір території проведення дослідження.

Мова обох регіонів свого часу мала значний вплив на формування

української літературної мови. Проте сучасні мовні практики жителів цих

регіонів засвідчують певну мовну неоднорідність. Мовна ситуація в Києві

вирізняється тим, що київські державні службовці – вихідці з різних областей

(міст, сіл та інших населених пунктів) України та навіть інших країн «з

різними мовними ситуаціями» [190, с. 39], тоді як у Полтавській області

99

мешкають переважно українці – полтавці від народження. Далі подаємо деякі

результати цього анкетування.

2.2.2. Проблеми з визначенням рідної мови серед державних

службовців

Серед киян-держслужбовців і полтавців-держслужбовців є проблема з

визначенням рідної мови, як і в багатьох громадян України, що не є

переважно українськомовними з дитинства. Передусім це пов’зано із

суб’єктивно-оцінним значенням лексеми «рідна», що ґрунтується на

протиставленні «рідна – нерідна» / «своя – чужа» [65]. З огляду на це

закономірним є визначення В. М. Русаніського: «Рідна мова – мова, з якою

людина виходить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їх

національній своєрідності» [172, с. 553]. У цьому визначенні на тлі

протиставлення «свій – чужий» відображено глибинність підсвідомого або

свідомого патріотичного світосприйняття через першу мову. Однак не всі

науковці погоджуються з цим визначенням. Одні дослідники, передусім

Я. Радевич-Винницький, указують, що за нормальних етносоціальних умов

словосполучення рідна мова вживається як значеннєво самоочевидне, тобто

не потребує домовлюваності між учасниками комунікативного акту щодо

обсягу і структури маніфестованого ним поняття, а в неодномовних

спільнотах, де неминучими є міжетнічні тертя або й конфлікти на мовному

ґрунті, в семантиці виразу рідна мова набуває значно більшої значущості

конотативний складник [170]. Інші дослідники, зокрема Н. Дзюбишина-

Мельник [50, с. 157–158] і Ф. Бацевич [6, с. 100], зазначають динамічність

категорії «рідна мова», що містить дві пресупозиції: 1) рідна мова є не в

кожного навіть за умови одномовного середовища; 2) рідну мову можна

набути, втратити, змінити або навіть ніколи не мати відповідно до набуття,

втрати або зміни рідної культури, а також через неінтегрованість у жодну

культуру. Різні погляди на наявність проблеми з визначенням рідної мови в

100

одномовному середовищі свідчать про те, що в багатомовному середовищі

така проблема є однозначно. Разом з цим Ф. Бацевич визначає поняття «рідна

мова» як явище екзистенційне та об’єктивне для кожного етносу і кожної

людини, а не виключно індивідуально-психологічне, яке ґрунтується лише на

суб’єктивному виборі людини, її смаках і уподобаннях [6, с. 98].

Така неоднозначність у потрактуванні поняття відбивається на тому,

що державні службовці та решта громадян України інтуїтивно розуміють

його зміст. Вони вкладають у нього подекуди таке значення «мова батьків,

дідів, прадідів, якою не обов’язково володіти»; «мова, якою думають»;

«перша після народження мова»; «основна мова спілкування»; «мова

етнонаціональної спільноти, з якою себе ідентифікують»; «мова держави,

громадянином якої себе вважають».

Те, що велика кількість держслужбовців вказує, що рідною мовою є

українська, ще не засвідчує їхню українськомовну поведінку. Для них

визнавати українську мову рідною – це скоріше громадянська позиція, ніж та

мова, якою вони постійного говорять чи думають. [192, с. 190]. Їхнє

прагнення захистити своє мовне та культурне середовище саме в такий

спосіб є своєрідним наслідком певних ціннісних установок та явищ, що на

них впливають. Цілком закономірними за таких умов видаються відповіді з

патріотичними гаслами на деякі відкриті питання: «Слава Україні!», «Єдина

країна!», «Одна мова! Одна держава! Одна нація!», а також коментарі щодо

переосмислення значення української мови після подій 2014 р. Доказом може

слугувати навіть уривок з інтерв’ю ДС:

<…> я є носієм російської мови / але рідною вважаю / українську мову

// вагання були до останніх подій в країні // (к., 26/1).

Загалом українську мову визнає рідною 70,8 % київських і 83,7 %

полтавських держслужбовців (рисунок 2.1.). У Києві та на Полтавщині

найвищий відсоток тих, хто визнав українську мову рідною, серед осіб

молодшої вікової групи від 22 до 35 років (77,3 % і 86,9 %, відповідно),

найнижчий – серед осіб старшого віку (понад 50 років – 58,0 % і 77,3 %,

101

відповідно), які не змінили своїх поглядів на визначення рідної мови й

називали рідною мову свого постійного спілкування в родині та за різних

побутових неофіційних ситуацій. Найвищий показник тих, хто вважає

рідною українську мову, у Києві є співмірним з найнижчим показником

таких осіб на Полтавщині, що свідчить про більш нестабільну мовну

ситуацію в столиці, де мешкають вихідці з усіх регіонів України. Також у

Києві в різних вікових категорій показник визнання української мови рідною

послідовно зменшується: між молодшою і середньою – на 9,5 % та між

середньою і старшою – на 9,8 %. Для полтавського регіону така тенденція не

характерна, а розрив між віковими групами незначний.

22 – 35 р. І 36 – 50 р. І понад 50 р. І загалом

0%

20%

40%

60%

80%

100%

Київ Полтава Київ Полтава Київ Полтава Київ Полтава

Українська Російська Обидві Інша Без відповіді

Рисунок 2.1. Віковий склад та рідна мова інформантів (%)

Київські опитувані старшої вікової групи частіше за всіх обирали

подвійну мовну ідентифікацію (13,1 %) або визнавали рідною російську мову

(21,7 %), що майже вдвічі перевищує ці показники в Полтавській області.

Також держслужбовці-кияни різного віку частіше за держслужбовців-

полтавців залишали питання без відповіді, не знаючи, який критерій вони

можуть застосувати, щоб відповісти на питання.

Наші підрахунки визнання української мови рідною є важливими з

огляду на вік передусім тому, що ми можемо спостерігати тенденції, які

вказують на перспективи визнання української мови рідною згодом і в інших

102

вікових категоріях. Ті держслужбовці, які визнаають українську мову в віці

22-х – 35-ти років, визнаватимуть її також і пізніше в 36 – 50 років.

Якщо порівняти дані нашого опитування та репрезентативного

всеукраїнського опитування в межах міжнародного дослідницького проекту

«Регіон, нація і так далі. Міждисциплінарна і транскультурна

реконцептуалізація України» (березень 2013 р.) [9, с. 71], то побачимо, що

серед усіх вікових категорій держслужбовців у Полтавській області вищий

відсоток (приблизно на 14,0 %) тих, хто визнає рідною українську мову

порівняно з киянами та полтавцями різного віку та рівня освіти загалом.

Схожа ситуація й у Києві, якщо взяти до уваги попередні дані анкетування

киян Інститутом української мови НАН України, проведені в 2013 р.

[190, с. 43], адже загалом серед киян показник визнання української мови

рідною нашого анкетування є вищим майже на 9 % порівняно з киянами

різного віку та рівня освіти загалом.

Дані нашого анкетування на перший погляд демонструють нижчі

показники, ніж результати Всеукраїнського перепису населення 2001 р.,

оскільки, за його даними, у Києві визнавали українську мову рідною 72,15 %,

а в Полтавській області – 89,98 %. Проте, якщо ми врахуємо, що форма

запитання під час перепису населення не передбачала відповіді «обидві

мови», як у нашому дослідженні, то очевидно, що люди обирали тільки одну

мову. Відповідно, ті громадяни, які вагаються щодо тлумачення поняття

«рідна мова» і можуть вважати, що рідною мовою є й українська, і російська,

указували або українську, або російську. Якщо ми додамо відсотки тих, хто

вважає рідною тільки українську, та тих, хто вважає рідною і українську, і

російську, то результати нашого анкетування професійної групи, навпаки, у

Києві перевищуватимуть показники зазначеного перепису населення на

8,95 %, а в Полтавській області буде менше на 1,38 %, що по суті може бути

ще й похибкою через стихійність нашої вибірки.

З одного боку, це свідчить про мовну самоідентифікацію саме цієї

професійної групи з усієї кількості громадян України, а з іншого – варто

103

враховувати давність проведення Всеукраїнського перепису населення, адже

на момент його проведення кількість держслужбовців, що визнавала своєю

рідною мовою українську, могла бути значно меншою.

2.2.3. Мовна поведінка державних службовців в усному

спілкуванні

Мовна поведінка, що зокрема виражається через вибір тієї чи тієї

мови, під час усного професійного спілкування в держслужбовців Києва та

Полтавщини є досить подібною (таблиця 2.1.). Спілкування відбувається

переважно або українською, або обома мовами залежно від ситуації та

мовного режиму установи. Проте досить високим залишається відсоток

тільки російськомовної комунікації з колегами (8,7 % – у Києві і 9,4 % – у

Полтавській області) та керівником (7,1 % – у Києві і 6,2 % – у Полтавській

області). Хоч із вищенаведених інтерв’ю бачимо, що російськомовне

професійне спілкування може мати українськомовні вкраплення, зачитані із

документу або механічно завчені. Адже постійно бути «в одномовному

режимі» [276, с. 35] за вимушеного українсько-російського білінгвізму

неможливо.

Таблиця 2.1.

Мова усного фахового спілкування (%)

Українська Російська Залежно від ситуації

Без відповіді

Київ Полт. Київ Полт. Київ. Полт. Київ Полт. З колективом Реально 63,2 64,5 8,7 9,4 27,4 25,4 0,7 0,7

Бажана 68,9 64,5 0,0 0,9 29,5 33,2 1,3 1,3 З керівником Реально 72,1 75,2 7,1 6,2 19,7 17,9 1,1 0,7

Бажана 75,8 73,6 0,0 0,3 22,9 25,1 1,3 0,9 З відвідувачами

Реально 62,9 61,2 1,8 1,9 34,2 36,2 1,1 0,7 Бажана 61,8 57,0 0,3 0,3 36,6 41,0 1,3 0,9

На засіданні Реально 82,4 79,2 1,6 1,3 11,3 14,0 4,7 5,5 Бажана 81,1 74,3 0,0 0,3 15,5 20,5 3,2 4,2

Однак на Полтавщині та в Києві держслужбовці вважають

недоцільним тільки російськомовне спілкування навіть у колективі,

104

виявляючи в такий спосіб високий рівень національної свідомості. Навіть ті

державні службовці, які зараз із колективом спілкується російською, у

майбутньому прагнуть або до тільки українськомовного спілкування, або до

двомовного. Саме це ми з’ясували за допомогою питання: «Якою має бути,

на Вашу думку, мова усного професійного спілкування?» (див. додаток А).

Причому це стосується не тільки мови в менш офіційній сфері фахового

спілкування, але й в офіційній і суто офіційній сферах.

Переважна більшість прагне до української монолінгвальності, а

меншість до українсько-російської білінгвальності (таблиця 2.1.). Результати

анкетування засвідчують перспективу використання в державному

управлінні або виключно української мови, або навперемінне послуговування

українською та російською мовами. На нашу думку, все ж це можна

розцінювати, як бажання позбутися російської мови в найважливішій сфері

розбудови української державності на тлі суспільно-політичних подій – сфері

державного управління. І хоч тяжіння до двомовності ще залишається, є

позитивні тенденції до збільшення кількості української мови в зв’язку з

відсутністю бажання держслужбовців – учасників комунікативної взаємодії

державного рівня створювати російську монолінгвальність.

Що до реальної ситуації, то на Полтавщині українську мову

використовують орієнтовно так само, як і в Києві [246, с. 337]. Найвищий

показник використання української мови під час засідань, де фахове

спілкування офіційне або суто офіційне. На таких засіданнях ведеться

протокол і вся інформація про засідання надалі зберігається у вигляді

документа.

Мовний режим установи послаблюється всередині колективу та

посилюється під час спілкування з керівником. Проте професійна

комунікація з керівником великою мірою залежить від мовних уподобань

керівника, а з огляду на те, що державне управління є ієрархічним, то велике

значення в такому процесі має зміна соціальної ролі. Виконуючи одну роль,

держслужбовець може використовувати російську мову, а виконуючи іншу –

105

українську мову. Це засвідчує і питання, спрямоване на визначення мовної

стійкості. 33,4 % опитаних киян готові змінити мову свого спілкування з

української на російську та 26,1 % навпаки, якщо людина, яка з ними

говорить, має вищий статус. Інші готові змінити мову, навіть не

переймаючись статусом співрозмовника, з української на російську (29,2 %)

чи з російської на українську (53,9 %). У Полтавській області статусом

співрозмовника переймається менша кількість держслужбовців (29,3 %

перейдуть з української на російську і 22,5 % – з російської на українську), а

тому більший відсоток осіб, готових відповідно до мови співрозмовника

змінити мову спілкування (з української на російську – 33,2 % та з російської

на українську – 55,7 %). Ці відсотки засвідчують не тільки мовну повагу до

співрозмовника та здатність оперувати поняттями української мови, а й

бажання вести комунікацію саме українською мовою з українськомовним

співрозмовником.

Високий відсоток опитаних, які спілкуються під час офіційної

комунікації двома мовами (34,2 % – у Києві та 36,2 % – у Полтавській

області), пов’язаний із певними положеннями законодавства, які є наслідком

компромісної мовної політики. Це виявляється, зокрема, у тому, що згідно зі

статтею 6 Закону України «Про звернення громадян» державному

службовцю бажано надавати відповіді мовою, прийнятною для обох сторін, а

отже, для зручності відвідувача держслужбовець має змінювати мову

спілкування, зокрема й з державної української на іншу, якою найчастіше

виявляється російська.

Такі положення штовхають державного службовця до активного

використання двох мов. Якщо звернення російською, а законодавство, на яке

опирається держслужбовець, – українською мовою, то недосконале знання

української чи російської мови може спровокувати в найкращому випадку

мовну інтерференцію, а в гіршому – правові непорозуміння.

Всередині колективу мовний режим послаблюється і держслужбовці

спілкуються між собою тією мовою, яка для них з певних причин є

106

зручнішою. Одні використовують ту мову, якою вивчали термінологію у

вищому навчальному закладі, інші – використовують мову повсякденного

спілкування в родині. Ми простежили, як мова фахової освіти впливає на

вибір мови професійного спілкування (таблиці 2.2. і 2.3).

Таблиця 2.2.

Вплив мови освіти на мову усного професійного спілкування (%)

Мова вищої освіти

Мова спілкування на роботі Українська Російська Залежить від

ситуації Без

відповіді Українська Київ 67,4 7,5 24,7 0,4

Полтавська область 68,4 9,9 21,1 0,6 Російська Київ 50,9 12,7 36,4 -

Полтавська область 57,1 11,1 31,8 - Обидві Київ 59,3 9,9 27,2 3,6

Полтавська область 59,6 9,6 30,8 - Безперечно, мова такого спілкування з колегами залежить від мови,

якою вони здобували освіту. Хто здобуває освіту українською, тому легше

професійно адаптуватися українською мовою навіть у ситуації вимушеного

українсько-російського білінгвізму, тому серед тих держслужбовців, які

здобували вищу освіту українською мовою, відсоток тих, хто її застосовує

під час усного спілкування на роботі, на 11 – 17 % вищий порівняно з тими,

хто навчався російською, але загалом лише 67 % киян і 68 % полтавців, які

здобували освіту українською, залишаються українськомовними і в процесі

виконання своїх професійних обов’язків, а спілкуються лише або переважно

російською 8 % у Києві та 10 % у Полтавській області. Близько чверті

обирають мову усного фахового спілкування залежно від ситуації. Хоч це є і

негативною тенденцією, майже 50 % у Києві та 60 % на Полтавщині навпаки

переходять на українську мову під час фахового спілкування, незважаючи на

те, що здобували освіту російською, суто російськомовними залишаються 11

– 13 %. Очевидно, вони мали мотивацію для зміни мови професійного

спілкування і були схильні до мовної толерантності.

Однак саме в групі тих держслужбовців, які здобували освіту

російською мовою, найвищий відсоток російськомовного або двомовного

спілкування порівняно з іншими групами. Навіть ті особи, які здобували

107

освіту двома мовами, у більшості залишаються українськомовними зі своїми

колегами (і в Києві, і в Полтавській області майже 60 %). Це свідчить, що

державні службовці, які отримували освіту російською мовою, потребують

особливого навчання української професійної термінології на спеціальних

навчальних курсах ділової мови при державних установах, що будуть

спрямовані не тільки на засвоєння нової лексики, але й подолання мовного

бар’єру.

Таблиця 2.3.

Вплив мови родинного спілкування на мову усного професійного

спілкування (%)

Мова спілкування в родині

Мова спілкування на роботі Українська Російська Залежить від

ситуації Без

відповіді Українська Київ 83,1 1,0 15,9 -

Полтавська область 87,3 2,4 10,3 - Російська Київ 36,1 22,9 40,0 1,0

Полтавська область 18,6 46,5 34,9 - Обидві Київ 29,2 4,2 66,6 -

Полтавська область 29,6 7,4 59,3 3,7 Суржик Київ 25,0 8,3 66,7 -

Полтавська область 54,3 6,6 39,1 - Безперечно, на вибір мови професійного спілкування впливає не тільки

мова освіти, а й мова спілкування в родині, зокрема найбільший вплив, на

нашу думку, мови матері. Держслужбовці частіше залишають за собою право

говорити мовою родинного спілкування, ніж мовою освіти. З огляду на це ми

підрахували, що українськомовні в побуті держслужбовці зберігають мову

матері під час фахового спілкування в 83,1 % у Києві та 87,3 % у Полтавській

області. Вони значно рідше вдаються саме до двомовного спілкування на

роботі (15,9 % киян та 10,3 % полтавців), ніж російсько- (40,0 % киян і 34,9 %

полтавців) та двомовні (66,6 % киян та 59,3 % полтавців) держслужбовці від

народження, а також ті держслужбовці, які вважають, що в родинному

спілкуванні переважно говорять суржиком (66,7 % киян і 39,1 % полтавців).

Частина російськомовних в побуті виявляє мовну стійкість навіть у

фаховому спілкуванні незалежно від того, якою мовою була освіта. Особливо

108

це стосується Полтавської області, де відсоток таких осіб становить аж

46,5 %. Вони меншою мірою схильні до переходу на українську мову

(18,6 %), ніж кияни (36,1 %). І серед полтавців, і серед киян цієї групи досить

високий відсоток двомовного та лише російськомовного спілкування на

службі. Причому кияни віддають перевагу двомовному фаховому

спілкуванню, а полтавці – російськомовному.

Ці факти засвідчують передусім слабкий мовний режим в колективі

серед державних службовців. По-друге, засвідчують необхідність належного

мовного управління на рівні державних установ, де проходять службу

державні службовці. Крім того, вимагає відповідних тренінгів і освітніх

курсів для державних службовців у зазначених установах.

Варто звернути увагу на те, що в групі суржикомовців у родині

більшість полтавців (54,3 %) вважає, що на службі з колегами спілкується

саме українською мовою, а кияни навпаки вказують, що вдаються до

двомовної поведінки (66,7 %). Передусім це може бути пов’язано саме з

неправильнем розумінням поняття «суржик». Вони кваліфікують його,

виходячи з побутового розуміння цього поняття як будь-якого українського

мовлення з помилками, зробленими під впливом вимушеної двомовності. Чи

насправді їхнє мовлення суржикове, можна перевірити тільки за допомогою

дослідницького інтерв’ю та спостереження. Проте кияни рідше за полтавців

схильні зараховувати своє мовлення до суржикового (таблиці 2.4. і 2.5.).

Насправді це може означати, що жителі Полтавщини, які маркували себе як

суржикомовців, є українськомовними й оцінюють своє побутове мовлення як

суржики (показник зменшується зі збільшенням ступеня офіційності

мовлення: із сусідами, в магазині, поліклініці, на роботі), а мовлення на

роботі – як українську мову.

Цікавим є те, що використання української мови на роботі

(таблиця 2.1.) за неофіційних умов чи з колегами в позаробочий час

(таблиця 2.4.) є співмірним з показником використаннями всередині

колективу за офіційних умов.

109

Таблиця 2.4.

Мова позародинного спілкування (%)

З сусідами У магазині В поліклініці На роботі Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт.

Українська 42,4 38,4 46,1 39,3 46,6 45,0 64,2 64,2 Російська 16,5 9,4 12,9 11,1 14,2 9,1 7,6 3,6 Обидві 36,6 33,3 37,8 36,2 37,1 34,8 26,1 26,0 Суржик 2,1 16,6 1,1 11,1 0,5 8,5 0,8 3,6 Без відповіді 2,4 2,3 2,1 2,3 1,6 2,6 1,3 2,6

Таблиця 2.5.

Мова родинного спілкування (%)

З матір’ю З батьком З дружиною / чоловіком

З дітьми З іншими родичами

Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Українська 53,2 46,3 46,1 36,2 41,6 41,0 43,9 45,0 48,2 37,8 Російська 27,4 14,7 26,8 13,0 25,8 15,6 18,7 11,3 15,8 12,4 Обидві 6,3 9,1 4,2 9,4 10,0 13,4 12,7 14,7 29,5 30,3 Суржик 3,2 15,6 3,4 12,4 2,9 12,1 1,3 9,8 2,1 15,3 Б/в 10,0 14,3 19,5 29,0 19,7 17,9 23,4 19,2 4,4 4,2

Це засвідчує факт збереження між співрозмовниками тієї мови в

спілкуванні, якою був встановлений контакт, що по суті є спілкуванням за

інерцією [290, с 15]. Підтвердженням є не тільки те, що відсоток опитаних,

які спілкуються українською мовою в родинному спілкуванні (з матір’ю,

батьком, дружиною / чоловіком, дітьми та іншими родичами) значно менший

(таблиця 2.5.), а й те, що за інерцією відбувається збереження також

двомовного спілкування. За таких умов важливим є посилення мовного

режиму державних установ відповідно до статті 10 Конституції України. Він

сприятиме частішому встановленню контактів саме українською мовою.

2.2.4. Мовна поведінка державних службовців у писемному

спілкуванні

Вибір мови писемного професійного спілкування пов’язаний з

вимогою ведення документації державною мовою згідно зі статтею 10

Конституції України та іншими нормативно-правовими актами. Проте в

жодному акті не йдеться, що держслужбовець зобов’язаний здійснювати

110

писемну комунікацію державного та недержавного рівня виключно

українською. З огляду на це маємо показники, які не досягають 100 %.

Українською мовою ведуть документацію 97,6 % держслужбовців у Києві та

98,4 % – на Полтавщині (таблиця 2.6.).

Таблиця 2.6. Мова писемного професійного спілкування (%)

Українська Російська Залежно від

ситуації Без відповіді

Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Київ Полт. Ведення

документації Реально 97,6 98,4 0,0 0,0 2,1 0,7 0,3 0,9 Бажано 94,5 93,2 0,0 0,7 5,0 5,8 0,5 0,3

Інші види писемного

спілкування

Реально 77,6 82,4 1,1 0,7 15,5 11,7 5,8 5,2 Бажано 79,4 78,5 0,0 0,0 16,1 14,3 4,5 7,2

Під час інших видів писемного спілкування показник використання

української мови знижується на 20 % і 16 %, відповідно. Водночас питання

анкети про бажану мову писемного спілкування засвідчило, що не всім

держслужбовцям комфортно писати українською і вони б хотіли більшою

мірою обирати мову писемного спілкування, що свідчить про недостатнє

розуміння ними їхніх професійних обов’язків, зокрема й у плані мови, хоч

тільки на російську мову не хоче переходити практично ніхто.

У зв’язку з необхідністю листування з представниками інших країн і

закордонних установ (зокрема не тільки російською мовою, а й англійською,

німецькою та іншими) або підготовки виступів на європейські заходи, де

однією з офіційних мов є російська, залежно від ситуації для ведення

документації (2,1 % у Києві та 0,7 % на Полтавщині) та інших видів

писемного спілкування (15,5 % у Києві та 11,7 % на Полтавщині)

використовують не тільки українську та російську, а ще й англійську,

німецьку та інші. Варто зазначити, що державні службовці, коли

відповідають на питання «залежно від ситуації», можуть думати не тільки

про українську та російську мови, а й про інші. На це вказує те, що багато

державних службовців є не двомовними, а багатомовними (часто

111

спілкуються з колегами з-за кордону 19,2 % киян-держслужбовців і 3,9 %

полтавців-держслужбовців, рідко – 32,6 % і 21,5 %, відповідно).

Згідно з даними нашого опитування, ніхто з киян держслужбовців не

прагне тільки російськомовного спілкування. Навпаки, навіть ті, хто зараз

послуговується тільки російською мовою з метою писемної комунікації,

прагнуть використовувати або виключно українську, або українську та

російську. Загалом держслужбовці і Києва, і Полтавщини прагнуть або

мають готовність до того, щоб збільшити кількість двомовних документів за

рахунок українськомовних.

Загалом за даними щодо бажаності мови професійного спілкування

(таблиця 6) ми бачимо, що відсоток тих, хто бажає або готовий вести

документацію та писемної спілкування різними мовами «залежно від

ситуації», дещо більший від тих, хто це реально робить.

2.2.5. Мотивація державних службовців до вільного володіння

мовами

Знання української мови для державного службовця – це

загальноприйнята вимога, яку визнають 99,0 % опитаних киян-

держслужбовців і 97,7 % – полтавців-держслужбовців. Показники визнання

нашого анкетування перевищують показники опитування, проведеного в

березні 2013 р. серед громадян України – недержслужбовців [9, c. 77]. Крім

того, Ю. Бестерс-Дільгер зазначає [9, c. 76], що в грудні 2006 р. командою на

чолі зі швейцарським славістом Ульріхом Шмідом з університету Санкт-

Галлен проведено опитування про обов’язковий іспит з української мови для

кожного державного службовця, у результаті якого були відповіді «так» –

50,9 %, «ні» – 34,5 %.

Наразі такий іспит запроваджено. Згідно з Постановою Кабінету

Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 301, у якій затверджено порядок

атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного

112

володіння державною мовою, усі «державні службовці повинні володіти

мовною компетентністю, яка передбачає розуміння структури мови, знання

особливостей її словникового складу та граматичної будови, правил

написання слів та їх використання в різних функціональних стилях, зокрема в

офіційно-діловому. Мовна компетентність державного службовця включає

знання про функціонування і системну організацію української мови на

рівнях лексики, граматики, фонетики і фонології, орфографії, орфоепії,

пунктуації» [167]. Також держслужбовець відповідно до цих документів

зобов’язаний знати структуру, норми і функції української мови у сфері

ділового спілкування, особливості мовного оформлення його основніх

жанрів, що дає змогу посадовій особі ефективно виконувати свої службові

обов’язки [167]. Однак ці мовні та комунікативні знання, навички та вміння

перевіряють не в усіх і не в один день. По-перше, держслужбовці складають

іспит під час переатестації, а вона відбувається за планом. По-друге, частина

держслужбовців звільнена від необхідності його узагалі складати. До таких

осіб належать ті, хто має документи державного зразка про загальну середню

освіту, видані до 2000 року, з оцінкою «5» за вивчення української мови або

загальну середню освіту, видані після 2000 року, з балом про підсумкову

державну атестацію з української мови не менше «10»; диплом молодшого

бакалавра (молодшого спеціаліста), бакалавра, магістра (спеціаліста) з

відповідним додатком з оцінкою «відмінно» за вивчення української мови;

диплом бакалавра, магістра (спеціаліста) за спеціальностями українська мова

та література; українська мова та література й іноземна мова; філологія.

Проте держслужбовець з відмінною оцінкою в атестаті чи дипломі

може, по-перше, не мати українськомовної практики протягом тривалого

часу, а по-друге, мати інтуїтивні знання та не вдосконалювати свої навички.

Тому знання особи, яка пройшла атестацію заочно, не завжди відповідають

рівню знань особи, яка має відносно свіжі знання в результаті ретельної

підготовки до іспиту.

113

Іншим важливим моментом є власне підготовка до іспиту, адже сам

іспит не є способом розв’язання проблеми знання української мови на

держслужбі. Він спрямований тільки на перевірку знань державних

службовців. З одного боку, такий іспит дійсно спрямований на відсіювання

кандидатів на державну службу, а з іншого – не дає достатніх підстав для

подальшого вдосконалення української мови тих осіб, які мають сертифікат з

підтвердженням вільного володіння державною мовою.

Щоб перевірити справжні мотивації держслужбовців, ми дали

напіввідкрите питання: чи повинен державний службовець володіти

українською мовою на високому рівні? Кожний держслужбовець мав змогу

написати свій коментар з настановою, побажанням, зауваженням чи якимось

запереченням. Ці коментарі охоплюють усі аспекти і фактично комплексно

аргументують необхідність знання державної мови держслужбовцями: 1) це

свідчення відповідного рівня освіти та професійної компетенції;

2) українська мова – державна мова, мова народу, серед якого здійснюю

посадові обов’язки; 3) це вимога законодавства України; 4) сприяє

поширенню літературної мови, створює критичну масу носіїв мови; 5) з

метою належного виконання службових обов’язків; 6) офіційні документи

мають бути ідеальні; 7) тому що суржик на державному рівні – сором;

8) чиновник повинен володіти офіційною мовою; 9) громадянин України

повинен володіти мовою країни, в якій живе; 10) без цього неможливо

працювати з законодавством; 11) «а як може бути інакше?!!»; 12) мова

визначає духовний потенціал людини, для державного службовця –

професіоналізм, вміння точно, лаконічно і доступно доводити свою думку;

13) бо державний службовець є представником держави; 14) це обов’язок

кожного українця, який себе поважає; 15) будь-який державний службовець

в очах громадянина уособлює державу, українська є державною тощо.

Аналогічні питання стосувалися також російської та інших іноземних

мов. Щодо російської мови, то, за даними нашого дослідження, 65,3 %

держслужбовців Києва та 61,9 % держслужбовців Полтави вважає, що

114

державний службовець повинен володіти російською мовою на високому

рівні, 27,9 % киян-держслужбовців та 31,9 % полтавців-держслужбовців – не

вбачають у цьому необхідності, відповідаючи на питання «ні», 6,8 % та 6,2 %

відповідно – утримуються. Хоч цей показник і сягає більше 60 % і в

Полтавській області, і в столиці, ніхто з державних службовців не вважає, що

гарні знання російської мови можуть замінити знання української.

Ті, хто відповів, що держаний службовець повинен володіти

російською мовою на високому рівні, вважають потребу знання російськї

мови все ж вторинною і подають такі коментарі: 1) для підвищення

загального культурного рівня; 2) російська мова – близька, як би там не було,

нею володіють чи не половина українців; 3) як однією з іноземних мов, а

також для спілкування з російськомовними громадянами України; 4) тому

що це мова міжетнічного спілкування; 5) будь-якою мовою варто володіти

на високому рівні; 6) адже держава спрямовує і забезпечує функціонування

російської мови і мов національних меншин; 7) лише в місцях компактного

проживання російськомовного населення; 8) чим більше мов, тим краще;

9) для спілкування з тими, хто не розуміє українську мову; 10) володіння

будь-якою мовою є важливим показником розумового розвитку людини та її

культурного розвитку; 11) тому що часто документи приходять російською

мовою, і відповіді потрібно готувати також російською мовою;

12) говорити суржиком на державному рівні – соромно; 13) для багатьох

держслужбовців російська мова – рідна; 14) бо це мова найближчого ворога;

15) «тому що історично вихід з СРСР поклав певний відбиток»; 16) «а як

може бути інакше?!!» тощо.

Ті ж, хто відповів, що держаний службовець не повинен володіти

російською мовою на високому рівні, подають такі коментарі: 1) державною

мовою є українська; 2) «а навіщо?»; 3) але для загального розвитку це

потрібно; 4) але може використовувати її у власному (особистому)

спілкуванні; 5) у професійній діяльності це майже не потрібно; 6) може, але

не зобов’язаний; 7) тому що робота цього не вимагає; 8) немає значення, яку

115

з іноземних мов ти знатимеш; 9) краще вчити англійську; 10) російська

мова – мова однієї з національних меншин, знати мови усіх національних

меншин – неможливо.

Зазначені коментарі свідчать про тенденцію визнання російської мови

іноземною попри те, що багато респондентів вважають, що російську мову

державний службовець повинен знати на високому рівні.

На питання «Чи повинен державний службовець володіти іноземною

мовою на високому рівні?» відповіли згодою близько 80 % опитаних у Києві

та майже 52 % – у Полтавській області, «ні» – майже 39 % та 32 %,

відповідно. Прихильники того, що державний службовець зобов’язаний

знати іноземну мову, переважно підкріплюють своє твердження коментарем

про європейський курс нашої держави і необхідність знання англійської та

ще хоч би однієї європейської мови.

Якщо порівняти відсоток тих, хто вважає за необхідне для

держслужбовця вільно володіти російською мовою (65,3 % у Києві та 61,9 %

на Полтавщині), і тих, хто вважає, що держслужбовець має вільно володіти

іншою іноземною мовою (77,9 % у Києві та 51,8 % на Полтавщині), то стане

очевидним, що престиж російської мови в столиці поступово зменшується.

2.3. Мовна компетентність держслужбовців як вияв вербально-

семантичного рівня мовної особистості

2.3.1. Особливості самооцінювання мовної компетентності

держслужбовців

Українськомовна спроможність державних службовців пов’язана з

рівнем знання української мови. Вона ґрунтується на системі елементів

конкретної мови – фонетичних, словотвірних, лексичних, фразеологічних,

граматичних, стилістичних і семантичних – і правилах реалізації цієї системи

[99, с. 19]. Мовна спроможність як елемент структури мовної особистості є

116

першоосновою для подальшого розвитку та становлення первинного рівня

комунікативної компетенції [там само]. Попри змогу видавати звуки, які

мають певний зміст і смисл, людина має їх вживати за певними правилами

тоді, коли вимагає того ситуація. Ці правила стосуються рівнів правильності,

швидкості, насиченості, адекватного вибору та адекватної комплектації на

всіх рівнях мови під час основних видів мовної діяльності [14, с. 3 – 4].

Власна оцінка державними службовцями свого рівня знання мов, за

результатами нашого анкетування, підтверджує певну суб’єктивність

анкетування порівняно зі спостереженням чи з інтерв’юванням. Адже під час

анкетування респондент сам себе оцінює, а під час спостереження чи

інтерв’ювання оцінюють його. Цілком закономірно, що людина, яка оцінює

себе, є необ’єктивною: носій суржику може вважати себе українськомовним,

а українськомовний з елементами інтерференції – носієм суржику.

Серед наших опитаних найбільше виявилося респондентів, які

оцінюють себе як таких, що вільно володіють українською та російською

мовами (82,6 % від усієї кількості опитаних), проте їхня реальна мовна

характеристика неоднорідна навіть за результатами того самого анкетування,

оскільки тільки 51,4 % зазначили, що їм однаково комфортно спілкуватися

двома мовами, а 30,3 % та 9,5 % вказали, що їм зручніше розмовляти або

українською, або російською, відповідно. Також 7,9 % зауважили, що їм

комфортніше в межах одного речення вживати поруч з російськими словами

українські фразеологізми та інші елементи мови, а поруч з українськими

словами елементи російської мови.

Серед тих, хто позиціонує себе переважно українськомовним, 20,8 %

держслужбовців (7 у Києві та 14 на Полтавщині) комфортно говорить двома

мовами. Що ж до переважно російськомовних, то лише трьом особам з 18

зручно використовувати дві мови. Це дає підстави стверджувати, що 20,8 %

переважно українськомовних ймовірно занижують свій рівень знань

російської мови, а 16,7 % переважно російськомовних – української.

117

Серед держслужбовців-киян 49,3 % респондентів комфортно

спілкуються обома мовами, 36,2 % – українською, 10,4 % – російською,

4,1 % – у межах одного речення схильні вживати українські та російські

слова, фразеологізми тощо, а серед держслужбовців-полтавців – 44,3 %

комфортно спілкуються обома мовами, 32,9 % – українською, 7,8 % –

російською і 14,3 % – у межах одного речення вживають елементи двох мов.

Близько 88 % опитаних киян, які вказують на вільне володіння

українською та російською мовами, і отже, зараховують себе до

координативних білінгвів, зазначають, що послуговуються обома мовами (за

офіційних та неофіційних умов, родинного та позародинного спілкування

тощо). Проте тільки 52,6 % з них здійснює комунікацію комфортно і

українською, і російською. Це співпадає з даними анкетування Інституту

української мови НАН України у 2013 р. щодо основних типів мовної

поведінки киян [190, с. 46].

Загалом з урахуванням результатів нашого анкетування можемо

стверджувати, що лише половина держслужбовців-киян серед тих, хто

оцінює себе як координативних білінгвів (52,6 %) справді ним є, а інші –

субординативні на користь української (36,0 %) або на користь російської

(10,2 %) мов.

Схожа ситуація і в Полтавському регіоні, де 50 % з тих, хто вказав на

вільне володіння українською і російською мовами, насправді є

координативними білінгвами, 40,4 % – субординативними білінгвами на

користь української мови, а 8,6 % – на користь російської.

Ми не можемо однозначно стверджувати, що держслужбовець, який у

межах одного речення вживає поруч з українськими словами російські

фразеологізми та інші елементи мови чи навпаки, є носієм українсько-

російського чи російсько-українського суржику. Це пов’язано з

«інтерференційним порогом» [121, с. 10], за яким починається суржик.

Тому, за нашими спостереженнями, рівень мовної спроможності не

можна однозначно та об’єктивно оцінювати за допомогою питань у

118

соціолінгвістичній анкеті: 1) якою мовою і на якому рівні володієте? 2) якою

мовою Вам комфортніше спілкуватися? Навіть якщо друге питання –

непряме – контролює відповідь на перше – пряме – і допомагає виявити певні

ухили відгука респондента в напрямі соціальної бажаності (social desirability

bias) [20, с. 200]. Для того, щоб отримати об’єктивні дані ми провели

включене спостереження та інтерв’ювання.

2.3.2. Компетентнісна модель мовної особистості державного

службовця

Безсумнівно, державні службовці, спілкуючись між собою та з

громадянами, досягають комунікативної мети, однак їхня усна та писемна

мова є неідеальною. Їхньому мовленню почасти характерні деякі помилки.

Відповідно до Постанови [167], у якій затверджено порядок атестації осіб, які

претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння

державною мовою, визачено вимоги до рівня мовної та комунікативної

компетентності державних службовців. Це єдині офіційно сформульовані

вимоги до мови держслужбовців. Вони формують ідельну компетентнісну

модель мовної особистості держслужбовця, яку ми потрактовуємо як

досконалий образ мовної особистості державного службовця, що

відбивається на всіх рівнях мови та проявляється в різних комунікативних

ситуаціях. Проте реальна мовна та комунікативна компетентності

держслужбовців не завжди відповідають цій ідеальній моделі.

Загалом під мовною компетентністю розробники вимог розуміють

знання мовних норм, правил і закономірностей функціонування мови в

різних сферах суспільної діяльності, а під комунікативною компетентністю

– здатність особи застосовувати знання мови в різних ситуаціях спілкування

[167]. По суті державний службовець зобов’язаний мати не тільки мовні

знання й уміння, набуті в процесі навчання, а й досвід їх застосування на

практиці.

119

Слідом за розробниками програми іспиту для державних службовців

розділимо умовно зазначені компетентності на 5 блоків: знання, вміння,

володіння, застосування, розрізнення.

У блоці «Знання» розробники програми акцентують увагу на тому,

що держслужбовець зобов’язаний знати: функцій державної мови; історію

становлення української мови як державної; лексичний склад і граматичну

будову української мови; значення власне українських і запозичених слів;

фонетичну будову української мови, орфоепічні норми, закономірності

звукових змін (чергування звуків, подовження приголосних, спрощення в

групах приголосних); правила орфографії та пунктуації; стильову

диференціацію мови; типи словників української мови та їх призначення.

Перевірити знання державних службовців стосовно знання функцій

державної мови та історії становлення української мови як державної, а

також типів словників української мови, їх призначення можна лише шляхом

проведення спеціального іспиту або в приватній бесіді, ставлячи відповідні

запитання. Звісно, під час нашого інтерв’ю ми змогли ставити питання, які

стосувалися проблем державності української мови, у результаті чого

з’ясували, що більшість держслужбовців добре знає історію становлення

державної мови в Україні. Дехто починав або продовжував свій професійний

шлях у період її конституційного визнання, а дехто вивчав вже це в школі. Ті

держслужбовці, які були безпосередніми учасниками, навіть розповідають

свої спогади:

ДС: просто історично / два слова вам скажу про дев’ятсот восімсят

восьмий рік // у дев’ятсот вісімдесят восьмому році приймали закон про

мови <…> в Україні // і там перше було записано / шо / державною мовою на

Україні <…> в Україні є / українська мова // і у нас дуже були великі ідейно-

політичні баталії // і баталії записувало КДБ / от // а я тоді працював у

чернівецькому держуніверситеті / вот // і у нас / бу́ли великі діскусії / потім

ми зібрали загальноуніверситетську велику діскусію з цього приводу / от //

потім мене в КДБ тягали за шо <…> тягали мене в КДБ за то / шо <…>

120

сказали так // як же ви вот імярєк / член партії / викладач історії капеерес /

як ви допустилися до націоналістичних вивихів / шо одстоювали <…>

державний статус української мови // і таке було // да / восімсят восьмий

рік // ну це так / до слова // (к., 60/20)

У процесі нашого дослідження, зокрема за допомогою методу

спостереження (включеного та звичайного) ми з’ясували, що українські

держслужбовці добре знають лексичний склад української мови, вільно

володіють фаховою термінологією, проте інколи під час вживання омонімів

(переважно міжмовних) і паронімів є деякі неточності. Це не стосується

абсолютно усіх омонімних і паронімних пар і не є систематичним.

Наприклад:

ДС: <…> якшо це учителювання // якшо ідем в цьому напрямку

(треба: напрямі) <…> (п., 31/8).

ДС: <…> слухай / можна я передзвоню тобі трохи пізніше / бо зараз

зайнятий трохи // буквально / через пару хвилин (треба: кілька хвилин) // на

цей номер / да? // (к., 39/15).

На нашу думку, варто зазначити, що знання граматичної будови

української мови, як і лексичного складу, в держслужбовців виявляється на

рівні творення та розуміння зв’язних текстів письмової та усної української

мови. Це підтверджується і їхньою здатністю породжувати та постійно

підтримувати професійний дискурс. Також позитивною ознакою є те, що

вони добре володіють як питомими словами української мови, так і

запозиченими. Багато хто з держслужбовців, з якими ми спілкувалися, має

власн погляди на оптимальне співвідношення питомої та запозиченої лексики

в українській мові, одні надають перевагу запозиченим лексемам, а інші – це

засуджують:

ДС: професійний жаргон / ну / доволі ч <…> ну / рідко / мені здається

// такі / е-е-е / як би професійний жаргон / щось таке вживається / DFTA /

наприклад // скорочено доволі часто / використовується / але це англійська //

доволі часто вставляють запозичення / ломані слова чи що // ну / як би

121

неправильно робити / чесно кажучи / тому що / є транспарентність /

наприклад / того / як би є відповідна / ну / прозорість в українському слові /

чому вони вставляють?// Сказати / що більш освічена людина / чи знає

англійську мову / ні це не потрібно / тому що для інших мовців <…> це <…>

вони не знають цього слова // (к., 31/4).

Як бачимо, самі держслужбовці схильні до оцінювання своєї мови та

мови своїх колег, що є відбиттям високого рівня мовної свідомості та

певного рівня знань про мову. Почасти вони готові толерантно навіть

пояснювати значення запозичених слів для інтерв’юера:

ДС: Тобто / професіоналізми?// (к., 24/0,4).

Д: Слова, які пов’язані з Вашою професійною сферою, але звичайній

пересічній людині, такій, як я, будуть незрозумілими?

ДС: наприклад / такі як / конкордат / там <…> (к., 24/0,4).

Д: Конкор..?

ДС: конкордат // це міжнародний договір між <…> де однією зі

сторін є Ватикан / наприклад // це виключно з міжнародного права //

от <…> (к., 24/0,4).

Д: Конкордат?

ДС: да // агреман наприклад // там <…> (к., 24/0,4).

Д: А це що?

ДС: це // відповідь іншої держави / що наприклад вони дають дозвіл /

що ця людина / іноземець / буде працювати / наприклад / дипломатом / в

їхній країні // тобто <…> (к., 24/0,4).

Державні службовці мають знання на інтуїтивному рівні фонетичної

будови української мови і переважно дотримуються орфоепічних норм:

ДС: ну / взагалі / гобі було / стріляти / ходити в тир / стріляти там /

з різних видів зброї / ще досі залишилось / але <...> (к., 25/2).

Цей приклад є показовим щодо вживання звуків [и], [і], не

подовженого [б] у слові [г ͦ об’і] тощо.

122

Однак закономірності звукових змін вживаються непослідовно.

Зокрема, маємо записи, у яких держслужбовці не вдаються до

найпоширенішого чергування приголосних (г//ж//з, к//ч//ц, х//ш//с) у процесі

словозміни іменників. Наприклад:

ДС: <…> в принципі / в нас фахові журналісти / які б розумілись на

економіке / ну там / пальцем одной руки // та й взагалі / коли журналіст

тебе питає / намагається взяти інтерв’ю / а потім / як він тебе почув? / це

друге питання / потім / шо він зрозумів / це третє питання // (к., 28/4).

ДС: коли мені було вісім років / я чомусь відчула необхідність / що

мені необхідно навчатися вишивке / записалась в гурток вишивання //

(п., 35/9).

ДС: <…> медичною практикою // навчанням <…> я маю на увазі /

якшо це учителювання // якшо ідем в цьому напрямку / ну і таким іншим /

фізвихованням / фізичною <…> ну так по специфіке / лікувальною справою і

таке інше // навіть якшо це ж погоджено вже зі сторонами / я в принципі не

уявляю як можна викладать в трьох вузах під час // величезного

навантаження / там //керівник великого рангу // коли він встигає? // я не

розумію // ну це таке / інша справа <…> (п., 31/8).

А також маємо приклади, у яких зафіксовано нетипове для української

мови оглушення кінцевого приголосного:

ДС: це все залежить ще й віт того / з ким спілкуєшся // (к., 34/15)

Інколи держслужбовці порушують також і акцентуаційні норми:

ДС: у більшості випа́дків / з рідними людьми я розмовляю російською

мовою / тому що вони російськомовні / але також володію українською //

(к., 24/0,4).

ДС: в Києві живу з самого народження // мені тридцять сім з

половиною // більшу частину звичайно прове́ла в Києві // (к., 37/15).

ДС: <…> мова українська / це мова / якою я гово́рю на роботі / мова /

якою я гово́рю в аудиторії / в університеті // и-м-м / і це є проблема / тому

що я абсолютно не знаю / справжньої української мови / і коли я / спілкуюся з

123

різними людьми / да? / з різних регіонів / вони ніколи не ідентифікують мою

мову // тобто люди / якщо вони з полтавської області / вони говорять / а ти

що з заходу? / тому що для них <…> вони бачуть3 що це начебто українська

мова / але не така якою вони говорять // люди з заходу говорять / а ти що з

полтави? // тому що вони бачуть <…> але не така як говорять вони // за

великим рахунком / мовою / якою / я / гово́рю / це не є розмовна українська

мова / це є книжна / літературна / мова // якої нема в житті // (к., 39/15).

ДС: я зараз не згадаю <…> не згадаю / просто / якшо є якесь

скорочення / яке я не розумію / я відразу фіксую / запитую / а шо це таке /

ди́влюся / так // (к., 59/20).

ДС: <…> може! // я зразу ка́жу / МОЖЕ! //, <…>обіцяли прине́сти /

продать / книжку // (к., 60/20).

На рівні орфографії та пунктуації в офіційній документації помилки

трапляються значно рідше, ніж в усній мові. Зокрема в 30-ти листах-

відповідях на наше звернення щодо проведення дослідження в офіційних

установах наявні пунктуаційні помилки в незначній кількості – 2 помилки:

виділення комами прийменникових зворотів (з метою, з огляду на).

Наприклад: 1) З огляду на викладене, пропонуємо з приводу порушеного

Вами питання звернутися до Національного агентства України з питань

державної служби. 2) На Ваш запит від 22 грудня 2015 р. щодо дослідження,

яке передбачає системне вивчення мовної особистості на матеріалі

анкетування, інтерв’ю та спостереження за мовленням державних

службовців, з метою найбільш якісного проведення анкетування,

пропонуємо звернутися безпосередньо до Інституту підвищення кваліфікації

керівних кадрів Національної академії державного управління при

Президентові України, де керівники структурних підрозділів апарату

Міністерства економічного розвитку та торгівлі України проходитимуть

навчання за двотижневою професійною програмою підвищення кваліфікації

3 Усі тексти подані з фіксацією особливостей індивідуального мовлення інформантів.

124

державних службовців у період з 15 по 26 лютого 2016 року. Також у

писемному тексті наявні помилки в написанні адреси: 04119, Київ,

пл. Л.Українки 1; 04119 Україна, Київ, вул. Мельникова, 36/1. Крім

пунктуаційних помилок, наявна помилка в скорочуванні псевдоніму: треба

Леся Українка, адже за правилами української мови псевдоніми скорочувати

не можна.

Часто в листах порушена також однотипність документа, що полягає в

різному скороченні однієї назви протягом документа. Наприклад, часто в

листах спостерігаємо по три форми назви однієї установи: Міністерство

інфраструктури, Міністерство, Мінінфраструктури або Міністерство

фінансів України, Міністерство, Мінфін. В одному реченні можуть бути

також різні скорочення слова рік.

Що ж до розрізнення функціональних стилів української мови, то

попри розуміння того, що в українській мові наявні стилі залежно від сфер

функціонування мови, держслужбовці часто переносять риси офіційно-

ділового стилю в розмовний (детальніше про це див. у підпідрозділі 2.3.3.)

або навпаки. Ці риси властиві були ще чиновникам ХVІІ – ХІХ ст.

І. П. Котляревський яскраво це показував у образі Возного з п’єси «Наталка

Полтавка»: Рци одно слово: «Люблю вас, пане Возний» – і аз,

вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Щоправда, письменник вкладає в уста героя не тільки канцелярит, а також

слова з рисами інтерференції, старослов’янізми, які вже невластиві сучасній

епосі.

Блок «Володіння» передбачає вміння побудови словосполучень та

речень, навички застосовування загальновживаної лексики та фахової

термінології, володіння усною і писемною літературною мовою, засобами

милозвучності української мови.

Держслужбовці переважно володіють українською літературною

мовою в її писемному різновиді, хоч і припускаються інколи помилок

змістового характеру (порушення законів логіки), помилок, пов’язаних із

125

правилами милозвучності мови (з / із / зі; згідно з / із / зі, в / у тощо: У зв’язку

із здійсненням Центральною виборчою комісією заходів […]), та помилок,

здійснених під впливом російської мови (повідомляємо Вас (треба: Вам),

шановна Віра Леонідівна (звертання в називному відмінку), повідомляємо

наступне, на вказану Вами електронну адресу (орудний відмінок щодо

виконавця дії) тощо – детальніше про це див. у підпідрозділі 2.3.4.). Дещо

гірша ситуація з усною мовою держслужбовців, яка не може підлягати

редагуванню й є спонтанною. У матеріалі, отриманому шляхом

спостереження й інтерв’ювання, є проблеми, пов’язані з внутрішньомовним

(канцелярит) і міжмовним перемиканням кодів (інтерференція).

Окремого розгляду заслуговує питання, пов’язане з використанням

загальновживаної лексики та термінології. Результати інтерв’ю та

спостереження підтверджують, що держслужбовці досить добре володіють

загальновживаною лексикою. Почасти вони навіть готові вступати в мовні

дискусії, використовуючи лінгвістичну термінологію (детальніше про це див.

у підрозділі 3.2.). Багато держслужбовців на питання, які професіоналізми

вони використовують, називають дуже багато правничої, управлінської,

економічної термінології. Вони добре оперують цими поняттями та можуть

пояснити їхнє значення. Так, на запитання:

Які професіоналізми Ви використовуєте або Вам доводиться чути у

процесі виконання службових обов’язків?

(1)

ДС: це не стільки серед держслужбовців / скільки серед юристів / я

думаю // через те / шо я юрист / то в мене / може може зустрічатися /

якась / суто юридична лексикологія // там / оферта / і так дальше //

(к., 24/кілька місяців).

Д: А що це?

ДС: пропозиція / укласти договір // це ось недавно я читав // хвилину

чи дві назад // (к., 24/кілька місяців).

Д: Це якийсь фаховий журнал Ви читали?

126

ДС: нє // я читав / план укладення <…> ощадбанк пропонує всім

іншим банкам України / укласти договір щодо надання / послуг / з приводу

надання онлайн-сервісів // від оффер / англійськомовне походження //

пропозиції // (к., 24/кілька місяців).

(2)

ДС: не можу згадати / можливо що й є / але згадати / не можу так

зараз// Єсть таке слово приведена дата // але коли говоримо приведена

дата / ми знаєм / шо це таке //

Д: Яка дата?

ДС: Приведена //

Д: А що це?

ДС: Це дата від <...> розраховується від того / скільки людина

пропрацювала на державній службі / яка є / не календарна дата / а /

розрахована дата // (к., 35/10)

(3)

ДС: тоді почнемо з простіших там / мабуть / постанова / ухвала /

там // придиція / імператив / диспозитив / дискреція // шо вам ще такого

назвати // оксано / що там у мене ще є ? // з юридичної тут можна масу про

що говорити // (к., 26/0,1).

Д: То ці слова Ви використовуєте досить часто?

ДС: та кожен день <…> по вісім разів на день // (к., 26/0,1).

Попри помилкове вживання терміна лексикологія замість лексика,

держслужбовець з першого прикладу добре володіє професійною

термінологією. Проте деякі держслужбовці не завжди чітко розуміють

українськомовну професійну термінологію. Наведемо приклад з інтерв’ю,

який підтверджує неправильне розуміння терміна страйк:

Д: Але ж поза роботою державний службовець може робити все, що

йому заманеться?

ДС: ну як? // не все / що йому заманеться // участь державного

службовця в страйках / так / заборонена // так? // (п., 31/8)

127

Страйк – це не позаробочий захід. Він відбувається в робочий час.

Відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних

трудових спорів (конфліктів)» страйком є «тимчасове колективне

добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу,

невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації

(структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору

(конфлікту)» [168].

Така ситуація може дещо ускладнювати комунікацію між особами, що

мають різні уявлення про те саме поняття, однак, як ми спостерігаємо, таких

прикладів є небагато, що свідчить загалом про достатній рівень володіння

лексикою та фразеологією офіційно-ділового стилю.

Блок «Вміння» на рівні мовної компетенції зорієнтований на

правильне вживання апострофа та м’якого знака в українських та

іншомовних словах, прийменників у / в, з / із /зі, над / наді тощо, сполучників

сурядності та підрядності, а також сполучних слів для побудови складних

речень; відмінювання загальних і власних назв (імен, прізвищ, географічних

назв, назв установ тощо); використання відмінкових форм іменників,

прикметників, займенників, числівників, особових форм дієслів у різних

часових і способових формах; поєднання числівників з іменниками;

утворення вищого і найвищого ступенів порівняння та присвійних

прикметників; написання складних слів разом, окремо та з дефісом,

утворення і використання складноскорочених слів (абревіатур).

Цей блок частково перегукується з попередніми блоками, однак у

ньому є принципово нові вміння, пов’язані з уживанням форм різних частин

мови (відмінкових, особових, родових, способових), що полягає в творенні не

тільки зв’язних, а й грамотних текстів:

ДС: раніше я так думав / шо державна служба / престижна / а <…>

тепер <…> тепер навряд чи // не те шо я так думаю просто / по-перше / від

того часу як я вперше став державним службовцем / у тища дев’ятсот

дев’яностому році / дуже багато води змінилося / і звичайно особливо в

128

останні роки / дуже сильно час прискорився в цьому сенсі / тому що <…> а

чому ? // тому що / виникло дуже багато інших можливостей / як

самореалізуватися в житті / зрештою / як банально можна де / заробляти

/ гроші // о / в дев’яностому році там / чи ну / чи <…> чи в дев’яностих роках

можливо / тому шо я ще <…> власне / економіка / яка переходила з колії

радянської на колію пострадянську // можливо не було стіки <…> тим

більше там / ті всі страшні інфляції були / і так далі // тому <…> тому

може вона була престижнішою / але <…> якшо підійти з іншого боку / шо

таке престижна // завжди / престижна праця // от наприклад колись я

пригадую / якихось <…> (к., 60/20).

Держслужбовець вільно володіє відмінковими формами іменників,

прикметників, числівників, родовими, особовими та часовими формами

дієслів тощо. Його висловлення є зв’язним, попри обірвані та незакінчені

фрази.

Водночас, у багатьох держслужбовців трапляються проблеми під час

утворення вищого та найвищого ступенів порівняння під впливом російської

мови:

ДС: на держслужбі / от Валєнтін Валєрьєвіч підтвердить / таке ж

повинне бути конкурентне середовище / як на ринку // у нас нема

конкурентного середовища / в відборі держслужбовців // це сама найбільша

біда // (к., 60/20).

ДС: сама перша моя освіта / це вчитель історії та географії // друга

/ магістр державного управління // третя / це як називається / магістр

підприємства / магістр <…> менеджер підприємства // (п., 42/19).

Не менш поширеною (не тільки серед держслужбовців) є проблема

утворення в усній мові числівникових форм, що пов’язані з лічбою,

називанням часу та періоду тощо (детальніше про це див. у підпідрозділі

2.3.4.).

Держслужбовці часто, за їхніми словами, використовують абревіатури

для економії мовних зусиль:

129

Д: Чи використовуєте Ви абревіатури й інші скорочення слів?

ДС: Напевно / що так // наразі не можу сказати // так /

використовую / думаю // (к., 25/3).

Д: Не можете навести приклади які-небудь?

ДС: Ну якщо це там / абревіатури // ну / ми завжди можемо <…> це

ніби якісь <…> не знаю / продовжувати діалог і сказати / і теде і тепе / це

ж теж скорочення певно // ну / не знаю / чи наприклад / абревіатура / це

якщо Верховна Рада / вереу // так / використовуємо // звичайно / щоб скоріше

<…> там довести до іншого свою думку / і ми / розуміємо один одного //

(к., 25/3).

Майже в усіх інтерв’ю для держслужбовця не було проблемою

згадати кілька найпоширеніших у його роботі абревіатур або / і

складноскорочених слів:

ДС: емпе / міжнародне право // юо / юридична / особа // заступник

міністра / замміністра // значіть таке <…> потім / єеспеел // (к., 23/0,4).

Д: Це що?

ДС: Європейський суд з прав людини // багато інших // (к., 23/0,4).

На комунікативному рівні блок «Вміння» передбачає, що державний

службовець у процесі фахової діяльності може спілкуватися з керівниками,

колегами та відвідувачами. З попередніх прикладів ми бачимо, що державний

службовець та інтерв’юер досягають комунікативної мети. Відповіді на

питання є чіткими та зрозумілими, навіть попри обірвані та неповні речення.

Блок «Застосування» передбачає навички правильного застосування

формул ввічливості (вітання, прощання, вибачення, подяки тощо);

послуговування словниками української мови (орфографічним, тлумачним,

іншомовних слів, перекладними словниками тощо); вживання українських

відповідників до поширених конструкцій російської мови, зокрема з

прийменниками «в», «из-за», «около», «по», «при», «у», з активними

дієприкметниками теперішнього часу, зі стійкими словосполученнями тощо;

розділових знаків у простому і складному реченнях; розділових знаків для

130

виокремлення звертань, однорідних членів речення, відокремлених означень,

додатків, обставин, вставних і вставлених слів, словосполучень, речень;

розділових знаків для оформлення прямої та непрямої мови.

У цьому блоці розробники вимог об’єднали уміння користуватися

довідковими матеріалами (словниками української мови – орфографічним,

тлумачним, іншомовних слів, перекладними словниками тощо) для

вдосконалення власної мовної компетенції та застосування вже набутих

мовних навичок. Це не зовсім логічно, але, йдучи за структурою цього

документу, зазначимо, що під час нашого спостереження ми не раз бачили,

що орфографічний, фразеологічний, тлумачний словники є настільними

книгами в деяких держслужбовців. Це свідчить, що вони добре орієнтуються

в таких виданнях.

Маючи доступ до обмеженої кількості документів для аналізу (30

листів), ми не можемо оцінити правильність уживання розділових знаків у

реченнях з однорідними і неоднорідними означеннями, звертаннями,

вставними словами та конструкціями, прямою та непрямою мовою.

Проаналізований матеріал свідчить, що держслужбовці добре знають форми

ввічливості та повсякчас їх використовують, однак у них виникають

проблеми з використанням українських відповідників до поширених

конструкцій російської мови:

ДС: <…> коли при різких змінах влади / значна частина державних

службовців / опиняється / поза стінами / тієї установи / де вони до того

працювали // (к., 59/20).

ДС: <…> ми працюємо з людьми / це / приймаємо на роботу /

дивимося їхні анкетні дані // вибираємо / як менеджери по / управлінню /

вибираємо людей / які повинні працювати на державній службі / чи вони

підходять чи ні // це наша робота // (к., 46/17).

ДС: <…> при листуванні / ми пи<…> пишемо завжди в повній мірі

назви // (п., 30/5).

131

Ці приклади засвідчують нерозуміння значення прийменників по і при

в українській мові (детальніше про це див. у підпідрозділі 2.3.4.).

Болок «Розрізнення» на рівні мовної компетентності передусім

передбачає розрізнення понять «українська мова» й «українська літературна

мова». З наших інтерв’ю очевидно, що держслужбовці добре розрізняють ці

поняття:

ДС: <…> мова українська / це мова / якою я гово́рю на роботі / мова /

якою я говор́ю в аудиторії / в університеті // и-м-м / і це є проблема / тому

що я абсолютно не знаю / справжньої української мови / і коли я / спілкуюся з

різними людьми / да? / з різних регіонів / вони ніколи не ідентифікують мою

мову // тобто люди / якщо вони з полтавської області / вони говорять / а ти

що з заходу? / тому що для них <…> вони бачуть що це начебто українська

мова / але не така / якою вони говорять // люди з заходу говорять / а ти що з

полтави? // тому що вони бачуть <…> але не така як говорять вони // за

великим рахунком / мовою / якою / я / гово́рю / це не є розмовна українська

мова / це є книжна / літературна / мова // якої нема в житті // (к., 39/15).

А також розрізняють українську літературну мову та діалектну:

ДС: <…> в мене батьки не з Києва / з Чергнігівщіни / то розмовляли

українською / саме власно <…> в них тоже / свій чернігівський <…> в мене

тато з Чергнігівської області <…> свій також чернігівський діалект // там

/ трошки / ну такий діалект / ну в принципі <…> (к., 36/13).

На рівні комунікативної компетентності блок «Розрізнення»

передбачає розрізнення жанрів і підстилів української ділової мови,

розуміння їх особливостей. Безперечно, якщо держслужбовець має не

виконавську інтенцію, а ґрунтовно підходить до розв’язання робочих

завдань, то він дотримується принципів ієрархії, виконує усі необхідні

вимоги та якісно працює з документацією, керівниками та відвідувачами.

132

2.3.3. Канцелярит як специфічна риса професійного мовлення

державних службовців

Загалом держслужбовці, які увійшли до груп спостереження в нашому

дослідженні, переважно добре розрізняють міжмовні коди (українську та

російську мову), проте вони не завжди розрізняють внутрішньомовні коди,

або субкоди, пов’язані з використанням різних стилів мови. Це пов’язано з

тим, що вони настільки занурюються в законодавчі документи й

адміністративну роботу, що навіть мислять поняттями законів і вживають

повсякчас професійну термінологію в типових синтаксичних конструкціях

офіційно-ділового стилю. Вони використовують відомі їм конструкції зі

службових ситуацій не лише в межах виконання службових обов’язків, але й

у повсякденні та неофіційному спілкуванні. Звісно, усна мова дозволяє

деякою мірою змішувати різні стилі української мови і навіть

використовувати слова, словосполучення, граматичні форми чи конструкції

офіційно-ділового стилю з метою стилізації чи мовної гри. Однією з умов

існування мовної гри є комунікативна рівність адресата та адресанта, де

адресат має можливість розраховувати на розуміння його мовленнєвої

творчості [98, с. 16]. Відсутність такої рівності та перенасиченість

висловлення канцелярськими конструкціями є ознакою так званої «мовної

хвороби» [231, с. 5], що виникає внаслідок професійної деформації

особистості, яка не в змозі розділити розмовно-побутовий і офіційно-діловий

стилі. Приклади заходимо як у літературі, так і в реальному житті.

У інтерв’ю державних службовців ми простежуємо тенденцію

називати людей громадянами (громадянин / громадяни): прийом громадян

замість зустрічі з людьми, звернення громадян замість листів, заяв, прохань

від людей. У професійній сфері, звісно, така заміна слова людина на

громадянин є слушною під час службового спілкування. Вона частково навіть

допомагає бути неупередженим, але поширення слова в інші сфери може

свідчити про абсолютну байдужість. Крім цього слова, держслужбовці також

133

уживають назву особа / особи. Держслужбовець із Києва підтверджує такі

тенденції своєю розповіддю:

<…> вони настільки профдеформують у цьому сенсі / особливо

юристи // у них немає людей / у них є тільки особи // Ну тобто <…> і дуже

<…> дуже це відчувається / коли починаєш з ними спілкуватися / дуже

відчувається шо <…> ну ця профдеформація / використання оцієї / сказать /

державної мови в побуті / в спілкуванні між собою <…> в мене ця <…> ця

колежанка / яка <…> ну про яку я казала спочатку / з Полтави / пані

Наталя / то вона <…> починаємо спілкуватися / вона як / не може

розслабитися / вона всюди ось така знаєш / офіційна мова в неї // от вона /

ну ти розумієш / це ж треба так усвідомлено / що відповідно до

конституції / ми маємо <…> ну шось таке // боже / кажу / ну ти розслабся

<…> (к., 37/10)

Цілком закономірно, що інший ДС виправдовує вживання

канцеляризмів вимогами своєї служби:

<…> мене ж не запитують / скажи яка твоя думка щодо там /

української мови // а питання стоїть до того / яка там відповідно до

чинного законодавства / моя позиція виходити виключно з норм чинного

законодавства // (к., 39/15).

У цьому висловленні чітко простежуємо межу між двома іпостасями:

людина і державний службовець. Коли він говорить про себе як людину, він

уникає канцеляризмів, проте коли говорить про себе як держслужбовця, то

загальновживані слова замінює канцелярськими конструкціями. Порівняймо,

запитують – питання стоїть. Дієслово запитують вказує на активну дію,

тоді як словосполучення питання стоїть засвідчує пасивну. Канцелярська

конструкція переобтяжена зайвими словами, а інколи й не має чіткого змісту.

Крім того, держслужбовець додатково вживає й інші канцеляризми:

відповідно до чинного законодавства та виходити виключно з норм чинного

законодавства. Перший канцеляризм має такі компоненти: складений

вторинний прийменник + прикметник + іменник у родовому відмінку. Це

134

типова конструкція для документів та ділового спілкування, але в усній мові

вона понад міру навантажує висловлювання. З наведеного уривку можемо

помітити, що респондент не прагнув точних і правильних речень. Він уживає

слово там замість зайвих пояснень, адже з контексту усе і так відомо:

<…> яка там відповідно до <…>. За таких умов прикметника чинний у

словосполученні чинного законодавства можна було б уникнути, уживши

іменник закон у множині. Проте, як бачимо, конструкція відповідно до

чинного законодавства існує у свідомості державного службовця в готовому

вигляді і завжди готова в такому вигляді до відтворення. Це саме стосується

й іншої конструкції, яка має дещо іншу структуру – виходити виключно з

норм чинного законодавства – дієслово + видільно-обмежувальна

частка + простий первинний прийменник + іменник у родовому відмінку

множини + прикметник + іменник у родовому відмінку однини.

Семантико-синтаксичні особливості канцеляризмів полягають у

надмірній кількості іменників з прийменниками та без них, у наявності

безособових дієслів укупі з номінативними словосполученнями та

розщеплених присудків. Що ж до лексичних особливостей, то лексику

вживають нейтральну, складну, переважно запозичену. Прикладом

недоречного вживання лексичних канцеляризмів може слугувати частина

розмови трьох подруг про каву з молоком під час обідньої перерви. Одна з

подруг (дівчина 3) – ДС:

Дівчина 1: о / тобі налили молока? //

Дівчина 2: так / долили //

Дівчина 3: воно у них лімітоване <…> (к., 30/4).

Таке вживання є порушенням стилістичних норм навіть в усній мові.

К. Чуковський назвав це терміном «канцелярит» [234]. Канцелярит збіднює

та знебарвлює мову. В усній мові в неофіційних жанрах канцеляризми слід

замінювати на загальновживану лексику з розмовним синтаксисом, позаяк

мовлення буде «невиразне, образно знебарвлене […], перенасичене словами

та зворотами офіційно-ділового стилю» [Згнітко, с. 11]. Отже, канцелярит –

135

це явище використання мовних засобів офіційно-ділового стилю в іншому

стилі чи сфері спілкування внаслідок випадкових порушень стилістичних

норм. До таких мовних засобів зараховуємо канцеляризми – слова, стійкі

словосполучення, граматичні форми та конструкції, вживання яких у

літературній мові закріплено традицією за офіційно-діловим стилем, зокрема

за канцелярсько-діловим різновидом [Ганич, с. 102]. Поза офіційно-діловим

стилем їх «вживання призводить до порушень стилістичних норм або

створює певний стилістичний ефект» [Селіванова, с. 219] та ефект мовної

гри.

Держслужбовці можуть бути або носіями мовних девіацій, або час від

часу вдаватися до мовної гри як способу «лінгвокреативної діяльності, що

відбиває прагнення (інтенцію), мовців до виявлення власної компетенції в

реалізації мовних можливостей (…), розрахованих на «впізнання»

реципієнтом негласно прийнятих правил (мовного коду) спілкування

[98, с. 17]. Мовна гра та стилізація мови за допомогою канцеляризмів не є

канцеляритом, оскільки канцелярит – це наслідок несвідомих мовних

аномалій.

Навмисне вживання канцеляризмів з метою мовної гри ілюструє

такий приклад. Державний службовець з Києва на Святвечір вирішив

розповісти широкому загалу в соціальній мережі про родинну підготовку до

святкування. Він виставив фото тертого маку в глиняній ступі та підписав:

Готуючися до Святої Вечері, призначили відповідальним по маку (6 січня

2017 р., https://www.facebook.com/orest.kryshtafovych). Аби придати

урочистості події, він вжив конструкцію призначили відповідальним. У

нормативному вживанні вона вказує на те, що держслужбовець має завдання,

підкріплене наказом, розпорядженням чи іншим документом, за яке несе

відповідальність перед законом. У контексті свого повідомлення міг

написати не призначили відповідальним, а попросили чи сказали потерти

мак, але він обирає урочисту форму офіційно-ділового стилю, навмисне

порушуючи норми з метою вираження мовної креативності. Урочистості

136

додає також уживання великої літери, яку зазвичай ігнорують у соціальних

мережах під час спілкування з друзями. Держслужбовець свідомо

використовує прийом «зіткнення» слів, що належать до різних стилів у

одному реченні з метою створення комічного ефекту [98, с. 96].

Цю мету вживання канцеляризмів підтверджує інший ДС:

<…> я використовую це в іронічному сенсі // наприклад дуже часто /

ми використовуємо / набратись державної ваги / тобто покласти щось /

да? / щоб набрати <…> щоб воно набралось <…> щоб документ / який наб

<…> щоб набрався державної ваги // звичайно шо це такий <…> це іронія /

тобто шось <…> за системою / яке передбачає / щоб воно трішки /

полежа́ло / да? / щоб ми осмислили і так далі // ну звичайно це іронічно / це

<…> не обов’язково це робити / але <…> у бюрократичній структурі / да? /

в принципі <…> (к., 32/4).

Ще один приклад мовної гри ми зафіксували під час спостереження в

процесі полілогу, в якому брали участь двоє киян-держслужбовців та

інтерв’юер:

Д: попросите у вашого колеги / я принесла йому чудову книжечку //

ДС1: а дві не можна? // я куплю // я куплю / серйозно // приносьте //

(к., 60/20).

Д: добре//

ДС1: так / Валєнтін Валєрьєвіч? (к., 60/20).

ДС2: ja / ja // (к., 39/15).

ДС1: ви зафіксували? // (к., 60/20).

ДС2: ja ja // (к., 39/15).

ДС1: сьогодні двадцять шос <…> двадцять шосте лютого

дванадцять сорок три / приобідня пора / і обіцяли прине́сти / продать /

книжку // (к., 60/20).

ДС2: а ні / нікуди не дінуться принесуть тому шо / тут варіантів

нема // (к., 39/15).

ДС1: да? / ну все // але ж <…> (к., 60/20).

137

ДС2: ви знаєте механізм / стримування і противаг // у мене отут

лежить <…> анкети <…> (к., 39/15).

ДС1: да! // до речі я анкетувався / це для вас // да Валєнтін

Валєрьєвіч?// (к., 60/20).

У цьому полілозі використано три типи мовної гри. По-перше,

держслужбовець вживає стверджувальну частку німецької мови, а по-друге,

вживає канцеляризм механізм стримування і противаг, проектуючи інтереси

державного службовця на рівень державницьких. По-третє, держслужбовець

60 років зі стажем держслужби 20 років використовує типову офіційну

конструкцію фіксування дати та часу: <…> сьогодні двадцять шос <…>

двадцять шосте лютого дванадцять сорок три / приобідня пора <…>.

Інша ситуація, коли держслужбовці вживають канцеляризми

несвідомо, наприклад, під час невимушеної розмови:

ДС: <…> я колись вивчав румунську мову / ну / працював уже в

другому навчальному закладі / у нас були румуни і вони нам да́ли / цей / курс

<…> румунської мови / уже на латиніце / от // так мене звинуватили у

румунському буржуазному націоналізмі // (к., 60/20).

Замість того, щоб точніше вказати назву своєї роботи (школа,

технікум, університет тощо), держслужбовець вживає родове поняття

навчальний заклад, яке є надто загальним і охоплює низку різних освітніх

інституцій. Також замість того, щоб сказати по-простому, що отримував

уроки румунської мови, держслужбовець називає лексему, яку можна

розуміти в кількох значеннях: ‘cистематичний виклад основ якої-небудь

науки або її частини у вищій школі, а також підручник, що являє собою

такий виклад’, ‘закінчений цикл навчання, його обсяг і час, за який цей цикл

навчання відбувається’ [CУМ-11, Т. 4, с. 412].

Професійна деформація державних службовців має негативний вплив

не тільки на їхню мову, а й виявляється в звичках. Киянка-держслужбовець

37-ми років з десятирічним стажем підтверджує, що їй властива певна

професійна деформація і вона вживає канцеляризми:

138

<…> використовую / особливо коли залишаю йому записки // я

пам’ятаю / було якось / ну / домашня нарада / і навіть був протокол / вівся

протокол домашньої наради / бо я нещодавно наводила генеральну уборку /

знайшла той блокнот / з тим протоколом // то дванадцятий рік // присутні

на нараді // ну тобто / знаєш // ну тобто / тоб <…> таке є // а зараз я

намагаюсь / ні <…>

Саме канцелярит – це те, що люди, які не спроможні виявляти

стійкість і мають недостатній лексичний запас, першочергово перехоплюють

від держслужбовців і охоче повсякчас повторюють. Вони сприймають мовні

аномалії державних службовців як високоінтелектуальні висловлення. Це

призводить до засмічення мови та поширення канцеляриту не тільки серед

держслужбовців. Першочергово цьому піддаються члени їхніх родин. Таке

спостерігаємо в мовленні навіть учительки з української мови: З метою

благоустрою території трудовий та учнівський колективи Андріївської

ЗОШ І – ІІІ ступенів займалися прибиранням пришкільної території. Всі

розуміють, що за чистотою в селі треба стежити, як за своєю домівкою,

тож відклали усі свої справи і долучилися до колективного прибирання.

Учителі та учні об’єдналися навколо однієї мети – піклування про

довкілля та підтримання навколишнього середовища у належному стані.

Прибирали подвір’я школи, висаджували дерева та кущі, перекопували

клумби, впорядкували територію біля пам’ятного знаку загиблим солдатам,

здійснили спилювання аварійних дерев на прилеглій до навчального закладу

території. Всі учасники працювали дуже добре. Результатом наших

спільних зусиль стала чиста, причепурена територія школи! (21 квітня

2018 р., https://www.facebook.com/profile.php?id=100015687699459).

У наведеному уривку яскраво виражене тяжіння до словесної

надмірності, яка виникає в наслідок заміни слів розмовної мови на

канцеляризми, а також через уживання нетипової лексики для типових

публікацій у соціальній мережі.

139

Крім того, у цьому уривку наявна суміш кількох стилів:

канцеляризми, прийнятні для офіційно-ділового стилю, зменшено-пестливі

слова (наприклад: домівка) тощо. У межах одного повідомлення вчителька

української мови вживає паралельні назви: учителі та учні

(загальнорозмовні слова) – трудовий і учнівський колективи (канцеляризм);

подвір’я школи (загальнорозмовні слова) – прилегла до навчального закладу

територія (канцеляризм) тощо. Також мові учительки характерне вживання

розщеплених присудків: займалися прибиранням, здійснили спилювання.

Ті ж, хто виявляє стійкість до мови державних службовців, підсвідомо

фіксують недоречність висловлень з канцеляритом, байдужість і складність

їхньої мови. Це переважно начитані та інтелектуально розвинені люди, які

мають багатий лексичний запас.

Держслужбовці вживають морфолого-синтаксичні та лексичні

канцеляризми, які в писемній формі офіційно-ділового стилю, на відміну від

інших стилів, є доречними. До морфолого-синтаксичних ознак офіційно-

ділового стилю зараховуємо такі:

1) розщеплені присудки: приймають рішення, а не вирішують;

здійснюємо моніторинг, а не спостерігаємо / моніторимо; вносимо

пропозиції, в не пропонуємо; займаються призначенням, а не призначають;

вжити заходів, а не зробити; здійснюємо контроль, а не контролюємо;

провести люстрацію, а не люструвати, займаємося розглядами, а не

розглядаємо, надати інформацію, а не поінформувати, надають відповіді, а

не відповідають тощо.

2) номінативні словосполучення (іменник + іменник;

іменник + прийменник + іменник; прикметник + іменник): пакет

законопроектів, а не законопроекти; професійна діяльність, а не робота або

служба; посадові обов’язки, а не обов’язки; запит на інформацію; лист на

адміністрацію; проект нормативно-правового акту, а не проект закону;

фізична виправка, а не постава; фінансовий ресурс, а не гроші; людський

140

ресурс, а не люди; обслуговування в медичних закладах, а не лікарнях;

обов’язковий до виконання; превентивні заходи; в законодавчому полі тощо.

Номінативні сполучення нагадують багатокомпонентні одиниці, які

поширюються або не поширюються додатковими означеннями [36, с. 103].

Їхня мета пов’язана з конкретизацією поняття.

3) конструкції з віддієслівними іменниками: <…> усунення цих

порушень <…>, <…> виконання обов’язків <…>, <…> ефективне /

виконання тих рішень / які <…>, <…> здійснення перевірок <…>, <…>

можливо для нього це / потрібно було <…> буде роз’яснення якесь

коротеньке <…>, <…> погодження проектів <…>, <…> повинно бути

погодження / з керівником <…>, <…> зараз в процесі тіки творення

перебувають <…>, <…> ну в силу скорочення / да? / предмету для дискусій

<…>, <…> в цьому акті немає / ніякої / там зневажання української мови /

чи інакше / небажання нею говорити //, <…> в основному так це підготовка

/ депутатських / звернень // і надсилання їх <…>, <…> опрацювання

листів <…>, <…> написання там протоколів <…> можливо

запровадження нових систем в Україні / реформуванням / ось! // тощо.

4) конструкції пасивного стану:

з предикативними формами на -но, -то: <…> покладено <…>

вичерпний перелік / прав і обов’язків замість маю права і обов’язки <…>,

<…> ну / якшо це ж / погоджено / вже зі сторонами / я в принципі не уявляю

як можна викладать в трьох вузах <…> тощо;

з дієсловами з постфіксом -ся: <…> вони вважають / що

порушується їх право на захист <…>, <…> якщо за належністю звернення

надсилається / то там теж іде супровідний лист //, <…> виконання тих

рішень / які приймаються [ухвалюються – авт.] на політичному ріш <…> ну

рівні //, <…> якшо звернутися саме до цього / питання вирішиться <…>

тощо. Однак варто враховувати, що дієслова недоконаного виду з постфіксом

-ся в синтаксичній системі української мови, на противагу іншим

141

слов’янським мовам, опинилися на крайній периферії [29, с. 243], а отже, не

повинні бути так широко представлені в офіційно-діловому стилі.

Зловживання канцеляризмами навіть у офіційно-діловому стилі є

негативним явищем. Укупі вони можуть створювати ефект своєрідної

новомови, яка уникає дієслівних форм і нанизує іменники без будь-якого

значення.

Також важливим складником канцеляризмів є вживання вторинних

прийменників: відповідно до посадових обов’язків, щодо роз’яснень, зараз в

процесі тіки творення перебувають, <…> ну в силу скорочення / да? /

предмету для дискусій <…>, <…> згідно з законом <…> тощо.

Ці приклади морфолого-синтаксичних канцеляризмів можуть бути

доречними в офіційно-діловому стилі, якщо точно передають інформацію

про якісь явища, дії чи процеси. Однак в іншому стилі вони вказують на

професійну деформацію особистості.

До канцеляриту також можемо зарахувати приклад, у якому

державний службовець намагається наддетально пояснити якусь річ.

Наприклад, він коментує замітку з газети: <…> це означає / що він мусить

написати заяву / і піти з посади <…> (к., 39/15). Замість того, щоб сказати,

що хтось мусить звільнитися, держслужбовець замінює одне слово шістьома

зі службовими, або чотирма без службових. Він акцентує увагу на деталях, на

які звичайна пересічна людина не звернула б уваги.

Зі сфери розмовної канцелярит переходить і на сферу писемну.

Киянин-держслужбовець 30-ти років зі стажем 5 років у своєму блозі

написав: Головним питанням порядку денного у будь-якій розмові стає:

«Куди їдеш відпочивати?» (15 червня 2015 р.,

http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3527943/) Очевидно, що звичайна

розмова немає «узгодженого» порядку денного і подекуди є спонтанною.

Порядок денний можуть мати тільки наради чи засідання. Проте він не

зважає на доречність використання конструкції.

142

Отже, канцеляризми – це ті слова, сполучення слів, граматичні форми

і конструкції, які держслужбовці постійно використовують в усній мові за

офіційних і неофіційних умов під час професійного чи непрофесійного

спілкування, відповідно. Вони наявні у свідомості як конструкції, готові до

відтворення, і за неофіційних умов під час непрофесійного спілкування

свідчать про професійну деформацію державних службовців, які їх

використовують. Таке вживання суперечить «підсистемі правил вибору

адекватного значення для реалізації відповідного смислу» [99, с. 20].

Постійне використання канцеляризмів призводить до новомови, що є

найвищою мірою канцеляризиції мовомислення. Новомова звужує умовні

межі мовної картини світу українців, обмежуючи її термінологією вузької

сфери діловодства.

2.3.4. Міжмовна інтерференція

Державні службовці під час офіційного / неофіційного професійного,

а також родинного спілкування використовують переважно дві мови

(детальніше про це див. у підрозділі 2.2.). У зв’язку з цим інколи їм важко

переходити на мову, яка є для них менш комфортною, не залишаючи слідів

першої мови в другій, водночас не виключений вплив другої мови на

мовлення першою. Залежно від кількості таких слідів у мовленні

держслужбовців їх можна кваліфікувати як носіїв або інтерференції, або

суржику. Однак це не означає, що держслужбовець, який у межах одного

речення в конкретному відрізку мовлення вживає поруч з українськими

словами російські фразеологізми та інші елементи мови чи навпаки,

обов’язково є носієм українсько-російського чи російсько-українського

суржику. Це пов’язано з «інтерференційним порогом» [121, с 10]. За

інтерференційним порогом постає суржик «у двох термінологічних

іпостасях: українсько-російський та російсько-український» [199, с 68].

Українсько-російський суржик утворюється на основі стихійного переходу з

143

української мови на російську, а російсько-український – з російської мови

на українську.

Якщо історично масовий перехід з української мови на російську

відбувався внаслідок «впровадження російської мови в адміністративно-

управлінську сферу й освіту» [121, с. 12], то зараз частково ми спостерігаємо

зворотній процес. Російськомовні в повсякденні держслужбовці намагаються

пристосуватися до українськомовної термінології державного управління, до

вимог ведення документації тощо без системних знань з української мови.

Вони могли навіть свого часу вивчати українську мову в навчальних

закладах, але не використовували її та не мали українськомовної практики,

держслужбовці старшого віку здебільшого отримували фахову, а дехто і

базову освіту російською мовою. Цілком закономірно, що мові

держслужбовців властиві «порушення мовних норм у різних пропорціях»

[121, с. 64].

Загалом умовно межу між суржиком та інтерференцією О. В. Шевчук-

Клюжева визначає на рівні 20 % порушень норм однієї мови під впливом

іншої, адже якщо кількісний показник деформації тексту перевищує 20 %, то

це свідчить про прояви процесів українсько-російського мовного

змішування, оскільки помилки інтерференційного характеру будуть

з’являтися відразу на кількох рівнях мовної системи [241, c. 112 – 113].

Проте, на нашу думку, зважаючи на умовність межі, ми маємо враховувати

орієнтовну похибку хоч би в 5 %. Тому держслужбовців, які мають у своєму

українському мовленні понад 25 % помилок під впливом російської мови,

можна вважати носіями суржику як вияву «гіперінтерференції» (цит. за [83,

с. 164]). Однак під час кваліфікації мовлення як суржикового чи

інтерферованого варто враховувати, чи розрізняє мовець дві мови – два мовні

коди, оскільки «мовну поведінку двомовця регулює механізм перемикання

коду, який не дозволяє йому змішувати мови, натомість у носія суржику цей

механізм зламано» [121, с. 68].

144

Тільки 4,2 % опитаних державних службовців вважає, що не

припускається помилок. Інші держслужбовці або помічають свої помилки

(89,0 %, 10,1 % з яких припускається помилок під час зміни мови

спілкування), або не звертають на них уваги (6,8 %), що не свідчить про їхню

відсутність, а лише пов’язано з початковим або нульовим рівнем мовної

свідомості, який є радше рівнем мовної несвідомості, свідомості зі знаком

«мінус», за класифікацією П. О. Селігея [176, с. 15 – 26].

Розглянемо для прикладу цитату з інтерв’ю полтавким-

держслужбовця. Вона вживає мовні одиниці з ознаками інтерференції та

висловлюється за можливість наявності двох державних мов в Україні:

<…> я думаю / що на / нашій території можливо двуязиччя / так

само як двомовлення / як і у Канаді і у Швейцарії / і в інших країнах де є //

якшо люди живуть і спілкуються російською мовою / то тут могут бути

перегіби палкі <…> (п., 47/8).

На 38 слів (зі службовими) припадає 4 з ознаками інтерференції, що

становить 10,5 % від загальної кількості вжитих у тексті лексем. Однак якщо

взяти до уваги весь текст інтерв’ю, то цей показник ледь сягатиме 2,5 %.

Мовець припускається помилок нерівномірно, однак їхня частотність

збільшується саме під час висловлення своєї думки про двомовність (вплив

психологічних чинників), яку вона підтримує. Незважаючи на те, що відсоток

мовлення з ознаками інтерференції невеликий, інтерференція виявляється на

кількох рівнях: фразеологічному (точка зору), лексичному (навскидку),

синтаксичному (на місці безприйменникової конструкції під впливом

російської ужито прийменникову конструкцію <…> я перехожу на ту мову /

на якій спілкуюся <…>), – або є комбінованою, наприклад, лексико-

морфологічною (двуязиччя), тощо.

Серед тих, хто помічає власні помилки, є й ті, хто в зв’язку з цим

схильний до самокорекції, а є ті, хто припускається їх усупереч розумінню.

Останні є носіями початкового або середнього рівня мовної свідомості і

виявляють пасивне ставлення до мови. Зазвичай вони не схильні до мовної

145

стійкості та заперечують наявність будь-яких проблем, пов’язаних із

державністю української мови. Прикладом може слугувати відповідь

київського ДС. Він заявляє в інтерв’ю, що проблеми функціонування

української мови в Україні не існує, а в розмові з друзями впевнено говорить:

<…> ми як ветерани мовного майдану / можемо собі дозволити

говорити / на будь-якій мові // он у Серьогі даже нога подвьорнута була //

(к., 28/4).

На 19 слів 5 з ознаками інтерференції – майже 26,3 % репліки. Цей

показник перевищує 25 % і перебуває за межею інтерференції під час

спілкування з друзями. Однак у присутності дослідника держслужбовець

намагається контролювати процес спілкування і відсоток інтерферованого

мовлення різко знижується до 0,8 %. Це засвідчує не тільки потенційну

мовну вправність державного службовця, а й бажання справити гарне

враження на інтерв’юера.

Дехто з інформантів навіть уживає слова з ознаками інтерференції для

комфорту. Так, ДС говорить про своїх колег, які, по-перше, соромляться

вживати деякі українські слова, а по-друге, закріпили за деякими

загальновживаними словами конкретне сленгове значення, внаслідок чого

виникла необхідність запозичення з російської мови (з фонетичною

адаптацією):

<…> ну я ніколи не чув щоб хтось казав там / гума / майже ніколи

<…> все одно всі будуть говорити / гума це / гуманітарна допомога // а так

/ це резина! / ну хоча <…> ну от / чи тоже є проблема / тому що в побуті

коли говорити / я то розумію / шо це не сковородка / це пательня / ну але

сказати це пательня / це якось викликає / ну ти шо / короче Валь / бикуєш? //

ти шо самий умний? <…> (к., 39/15).

Хоч цей держслужбовець і виявляє мовну стійкість за різних ситуацій,

однак для асиміляції в спільноті готовий свідомо вживати неправильні слова,

словосполучення та речення.

146

Дехто навіть усвідомлює, що має прогалини в знаннях української

мови, однак не поспішає їх долати:

<…> та я / в залежності <…> да / я в залежності від того з ким

спілкуюсь // так то я понятно шо я / російськомовний / бо сам я з Харкова /

у принципі // між собою ми спілкуємося / російською / з шефом / я спілкуюсь

українською / вот / майже чистою // ну на скільки у мене / виходить чиста /

настільки воно / й получається // (к., 25/2) – на 51 слово ужито 8 з ознакою

інтерференції (15,7 % – відсоток сталий протягом усього інтерв’ю).

Автори цих висловів належать до групи держслужбовців, що

помічають помилки, але не готові до самокорекції з певних причин. Ті ж

держслужбовці, які схильні до самокорекції та контролюють орфоепію, а

також лексичну, фразеологічну та граматичну правильність, скоріше за все

матимуть високо-середній або високий рівень мовної свідомості. Фактично –

носій такої свідомості є ідеальним типом мовної особистості державного

службовця, адже за умов вимушеного українсько-російського білінгвізму

людині без філологічної освіти та стійкої мовної позиції щодо мовних прав та

обов’язків важко зберігати абсолютну правильність вимови та висловлення,

особливо під час ситуативного спонтанного спілкування.

Тому ми не погоджуємося з О. І. Козієвською, яка стверджує, що

міжмовна інтерференція властива лише окремим державним службовцям

[91, с. 53]. Навіть знання мовних норм не забезпечує того, що людина їх

обов’язково дотримуватиметься. З двох варіантів – нормативного та

ненормативного – він може свідомо обрати другий. Усвідомлення своїх

помилок по суті не обов’язково спонукає державного службовця до

«простого мовного управління» [290, с. 11], що полягає в самокорекції.

Помітити невідповідність знань про мову та реальної мовної практики

можна, порівнюючи писемне й усне мовлення. Наприклад, жоден державний

службовець, яких ми спостерігали, не використовував форми кличного

відмінка в усному звертанні, попри те, що в усіх листах обов’язковим є

звертання до адресата в такій формі (з 21-го листа, що ми отримали в

147

відповідь на наші звернення до офіційних установ, тільки в одному звертання

вжито неправильно). Замість кличного в розмові вживають називний: <…>

так / добре Євгеній / ви не пенсіонер ще? <…> так Євгеній / добре / десь на

півтретьої / підходьте (к., 61/15); <…> Світлана Сергіївна / тут прийшли

із комітету <…> (к., 35/8); <…> так / Валєнтін Валєрьєвіч? <…> (к.,

60/20). В останньому прикладі держслужбовець у власному імені навіть

намагався передати російську фонетику при тому, що весь діалог був

українською. Крім називного відмінка, на місці кличного також у вузькому

колі вживають російську просторічну форму, яка твориться за допомогою

відкидання закінчення -а, -я: <…> ну ти шо / короче Валь / бикуєш? <…>

(к., 39/15).

Ми допускаємо, що не всі держслужбовці обізнані з правилами

творення наказового способу дієслова (заклик до спільної дії: ході́мо,

запросі́мо тощо), якому в українській мові не притаманна аналітична форма з

дієсловом давай / давайте, оскільки в спонтанному усному українському

мовленні часто-густо вживають в українській мові саме її: <…> я там / у нас

був керів <…> ну начальник такий / дуже такий / ну хороша людина / і я

говорю / давайте якось програміста запр <…> запросимо і зробимо / шоб

тіки одну кнопочку натиснути <…> (к., 36/14); <…> давайте я вас

зареєструю <…> (к., 38/5); <…> а давайте я попробую <…> (к., 39/15)..

При цьому частка давай / давайте вживається й там, де вона не є

допоміжною для творення наказового способу: <…> да / ну приходь давай /

да // то ви на особистий підете чи лише звернення? <…> (к., 61/15); <…>

давайте пишіть на тому шапочку / я вам продиктую // голові комітету

<…> (к., 38/5).

Ці два різновиди найпоширеніших помилок належать до

морфологічних, оскільки пов’язані з неправильним творенням певних

граматичних форм. Також держслужбовці неправильно вживають числівники

в непрямих відмінках. Це стосується як простих, так і складних числівників

під час називання часу доби чи дат не тільки на морфологічному рівні, а й на

148

фонетичному та акцентуаційному: <…> дитинство моє пов’язано з тримя

областями // це / Вінницька / Київська / і Донецька //, <…> я свою родину

знаю з тисчу сімсот сорокового року //, <…> по російських коренях я

іденфікував себе з тисчу шіссот чоти́рнадцятого року <…> (к., 60/20).

Конструкції на позначення часу доби будуються переважно за зразком до

російських: <…> двадцять шосте лютого дванадцять сорок три /

придобідня пора / і обіцяли прине́сти / продать / книжку // (к., 60/20); <…>

десь на півтретьої / підходьте <…> (к., 61/15). У тому самому реченні

держслужбовець може вживати нормативну для української мови

конструкцію і ненормативну. Наприклад: <…> робочий мій день /

починається з восьми годин і завершується / о сімнадцятій п’ятнадцять

<…> (п., 25/1). Загалом, державні службовці не роблять помилок у вживанні

назв годин, якщо вживають їх з прийменником о / об.

Нерідко неправильно уживають і держслужбовці й службові частини

мови: сполучники (тоїсть замість тобто), прийменники (згідно + Р. в.

замість згідно з + О. в., відповідно + Д. в. замість відповідно до + Р. в.), частки

(стверджувальна частка да замість так, заперечна частка нє замість ні).

Що ж до міжмовної інтерференції на лексичному рівні, то один з

держслужбовців зізнається:

<…> буває так / я не можу найти українському слову російського

еквівалєнту і навпаки / російському слову / український еквівалєнт // ну це /

залежить мабуть від словникового запасу <…> (к., 60/20).

Говорячи про недоліки свого українськомовного словникового запасу,

він припускається орфоепічних помилок під впливом російської мови: під

наголосом у слові еквівалент він вживає голосний звук, який пом’якшує

попередній приголосний [л̍].

Лексична інтерференція полягає в неспроможності мовця

використовувати словниковий запас двох мов одночасно. Наприклад, ДС

використовує російську лексему заключаться в значенні ‘зводитися до чого-

небудь, мати своєю суттю, своїм змістом щось’ попри те, що є українська

149

лексема полягати з цим значенням: <…> робота заключається в тому /

щоб правильно вести діловодство <…> (п., 25/1). Інший державний

службовець ужив у одному вислові низку слів з ознаками інтерференції, три з

яких є прикладом саме лексичної: <…> ми так примєрно дивимося / що буде

винесено <…>, <…> табличку здєлали / шо от на даному пленарному

тижні / будут розглядатися такі-то / такі-то / такі-то / законопроекти //

(к., 25/3). Замість українського слова приблизно, що вживають у значенні ‘не

зовсім точно’ або ‘не остаточно’, держслужбовець ужив російське примерно з

фонетичною адаптацією до української мови (замість пом’якшеного

приголосного [р̍] використав твердий [р]). Те саме стосується й інших слів.

Замість українського дієслова зробити зі значенням ‘виконати дію’ вжито

запозичення з російської здєлать, а замість синтетичної форми діслова

майбутнього часу розглядатимуться ужито небажану аналітичну форму,

перша частина якої (будут) запозичена з російської мови. Також

держслужбовець замінює вказівний займенник цей на прикметник даний, що

цілком природно для російської мови та небажано в українській.

Як бачимо, інтерференція в мовленні державних службовців

виявляється на фонетичному, лексичному та граматичному рівнях мови.

Подекуди вона межує з суржиком як виявом гіперінтерференції.

Держслужбовці нерідко адаптують російські слова до української мови,

вживаючи українські афікси, і навпаки, до питомих українських слів додають

російські словотворчі афікси. Інтерференції переважно зазнає не професійна

лексика, а допоміжні загальновживані слова:

<…> я начиная от аналітики законопроекту і заканчуя /

особистими дорученнями депутата <…> там десь шось поїхати / там / не

знаю / сину реферат роздрукувать // це всьо равно теж роблю я // (к., 25/2).

Цей приклад, як і попередній, належать ДС 25-ти років з дворічним

досвідом державної служби з Києва. В обох прикладах ми можемо помітити

цю тенденцію. Те саме стосується й інтерв’ю ДС 25-ти років зі стажем 1 рік з

Полтави.

150

ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ

Проведений аналіз соціолінгвістичного опитування, інтерв’ювання

держслужбовців Києва та Полтавщини та спостереження над їхнім

мовленням дав підстави розмежувати сфери використання української та

російської мов у державному управлінні на офіційному та неофіційному

рівнях, а також діагностувати найпоширеніші вади мовлення державних

службовців.

На основі аналізу текстів листів і спостереження з’ясували, що на

мотиваційному рівні мовної особистості державного службовця яскраво

виражена інтенційність текстів. Попри використання типових інтенцій

(інформативна, спонукальна, питальна, оптативна, інтерактивна тощо) до

основних інтенцій держслужбовців зараховуємо ще й специфічні:

регламентування, імперативна та виконавська. Причому виконавську

інтенцію виокремлюємо тільки в негативних усних і писемних відповідях

(відписках), які не вирішують справ по суті. Ця інтенція характеризується

порушенням логічних зв’язків у самому тексті чи висловлюванні, а також

між повідомленнями комунікантів. Хоч текст з такою інтенцією часто-густо

містить перформативні дієслова, які вказують або на інформативну, або на

спонукальну, або на іншу інтенцію, сприйняття в контексті засвідчує їхній

квазістатус. Тому така інтенція по суті є квазіінтенцією, яку ми називаємо

виконавською інтенцією, оскільки вона спрямована на формальне виконання

завдання, а не розв’язання його.

Результати соціолінгвістичного анкетування засвідчують, що в

процесі виконання службових обов’язків державні службовці та посадові

особи місцевого самоврядування і Києва (вихідці з усіх областей України та

інших країн), і Полтавщини мають дещо схожу мовну поведінку, сутність

якої полягає в постійному виборі мовних кодів. Вони вимушені активно

використовувати дві мови або тільки для сприйняття, або й для продукування

інформації. Держслужбовці навперемінно послуговуються українською та

151

російською мовами під час фахової комунікації залежно від мови

співрозмовника та мовного режиму установи. Важливим чинником стає

службова ієрархія, в якій мовній поведінці керівника відводиться вирішальна

роль. Всередині колективу мовний режим послаблюється і держслужбовці

спілкуються між собою тією мовою, яка для них з певних причин є

зручнішою. Незважаючи на це, держслужбовці частіше готові переходити на

українську, якщо їхній співрозмовник українськомовний, ніж на російську,

якщо їхній співрозмовник російськомовний, що є позитивною тенденцією.

Варто зазначити, що з огляду на результати нашого дослідження мовний

режим установ переважно є надто слабким щодо усної комунікації

держслужбовців, тому частина державних службовців досі використовує

переважно російську мову. Одні використовують її, бо саме такою мовою

здобували освіту, а інші – тому що нею послуговуються в сім’ї. Більший

вплив має не мова освіти, якою вони вивчали термінологію, а мова

родинного спілкування. Це виявляється в тому, що 83,1 % у Києві та 87,3 % у

Полтавській області зберігають українську мову родинного спілкування у

фаховій комунікації на противагу 67,4 % і 68,4 %, відповідно, серед тих, хто

здобував освіту українською.

Для мовлення полтавців, за їхніми власними оцінками, більш властива

двомовність з елементами інтерференції, ніж для мешканців Києва.

Комунікативні процеси переважно відбуваються за звичкою, лише невеликий

відсоток державних службовців має стійку позицію щодо використання

української мови.

Більшість держслужбовців Києва та Полтавщини прагнуть до

української монолінгвальності, а меншість – до українсько-російської

білінгвальності. Загалом, вважаємо, що сучасний український

держслужбовець розуміє важливість володіння українською мовою на

високому рівні, хоч і перебільшує вагу такого знання російської мови як

іноземної особливо з метою спілкування з громадянами України, що є

негативним для збереження стабільної мовної ситуації.

152

На основі інтерв’ю та спостереження державних службовців

виявлено, що усна мова суттєво відрізняється від писемної не тільки

гнучкістю, комунікативною потужністю та швидкістю, а й перетином сфер з

розмовною мовою. Передусім це виявляється в інтонації та синтаксисі

висловлення: неповні та приєднувальні речення, обірвані фрази тощо.

Основними вадами їхнього мовлення є канцелярит та інтерференція.

Державні службовці часто використовують елементи офіційно-

ділового функціонального стилю під час неофіційного спілкування.

Приклади засвідчили, що це явище глибоко коріниться в літературі з часів

І. П. Котляревського і розвивається в сучасній епосі. Одні держслужбовці

уживають зазначені елементи свідомо з метою мовної гри, а інші – несвідомо

(носії мовної хвороби, яка отримала назву «канцелярит»). Це виявляється не

тільки в мові, а й у позамовній діяльності. Зокрема, перенесення на родину

правил робочого розпорядку: проведення протокольних засідань родини

тощо. У мові спостерігаємо канцелярит на рівні лексичному (фахова

термінологія, запозичена та інша лексика офіційно-ділового стилю) та

семантико-синтаксичному (розщеплені присудки, стійкі номінативні

словосполучення, конструкції з віддієслівними іменниками, безособові

дієслівні конструкції, вторинні прийменники тощо).

Державні службовці, за якими ми спостерігали, схильні до мовних

помилок, пов’язаних з українсько-російським білінгвізмом. Інколи це має

прояв на рівні окремих слів, а інколи – на рівні інтерферованого тексту, що

переходить у суржик (здебільшого за неофіційних умов спілкування).

Інтерференція виявляється на всіх мовних рівнях, але різною мірою.

Інтерференція в загальновживаних словах, що допомагають формувати

зв’язний текст, засвідчує перехід державних службовців від російської до

української під час фахового спілкування. Основна українська

термінологічна лексика, яку вони використовують для роботи, є відомою та

зрозумілою для них – переважно це іменники або іменниково-прикметникоі

словосполучення. Допоміжна спеціальна і загальновживана лексика –

153

дієслова, прислівники, прийменники, сполучники тощо – зазнає

інтерференції під впливом російської мови. Це свідчить про перехід з базової

російської мови на українську, що загалом є позитивною тенденцією. Однак

процес зміни основної мови спілкування є досить проблемним і складним.

Хоч перехід здійснюється більшою чи меншою мірою стихійно, ми можемо

констатувати, що рівень мовної свідомості або допомагає засвоєнню мови,

або гальмує цей процес на практиці. Одні держслужбовці схильні до

самокорекції, а інші – навпаки свідомо порушують норми однієї мови під

впливом іншої та не прагнуть до мовного самовдосконалення навіть за

офіційних умов. Готовність до самокорекції і рівень мовної свідомості є

взаємозалежними, тому що розвиток однієї сприяє розвитку іншої. Проте

одного параметра – здатності до самокорекції – замало для категоричного

визначення рівня мовної свідомості. Варто враховувати також ті критерії, які

визначає П. О. Селігей: грамотність і чутливість мовця до мовних явищ, його

реакцію на помилки інших, мотивацію і скерованість його мовної діяльності

тощо.

154

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОМОВНОГО

СВІТОСПРИЙНЯТТЯ НА КОГНІТИВНОМУ РІВНІ МОВНОЇ

ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ

3.1. Державний службовець і його професійна мовна картина світу

Одним з етапів опису будь-якої мовної особистості, зокрема

державного службовця, є «реконструкція мовної картини світу, або тезаурусу

цієї особистості (на основі текстів, що вона створює, чи спеціального

тестування)» [88, с. 43]. Мовна картина світу імпліцитно вказує на певні

паттерни в сприйнятті світу через конкретну мову. Ще у філософських

трактатах Е. Б. де Кондільяка в ХVІІІ ст. зазначено відмінність інтонацій у

мовах: «…тон, яким англійці висловлюють свій гнів, в Італії – не що інше, як

тон здивування» [92, с. 219]. Він це пояснював відмінністю клімату та

темпераменту, що безпосередньо відбиваються у мові.

Таке бачення відмінності мов розвивали німецькі й американські

учені. В. фон Гумбольдт дотримувався погляду, що мова має певний уклад

інтелектуального та чуттєвого сприйняття, і цей уклад, дістаючись народу з

далеких епох, не може впливати на народ, не позначившись на його мові [43,

c. 63]. Е. Сепір у праці «Статус лінгвістики як науки» стверджував, що люди

перебувають під владою тієї конкретної мови, яка стала засобом вираження в

певному суспільстві [179, с. 261]. Б. Л. Уорф, порівнюючи кілька мов і

враховуючи погляди Е. Сепіра, робить висновок, що поведінка людей, які

говорять різними мовами, визначається лінгвістично зумовленим

макрокосмом [221, с. 183]. Такі погляди відобразилися у вченні

В. фон Гумбольдта про внутрішню форму слова та гіпотезі лінгвістичної

відносності Сепіра – Уорфа. В українському мовознавстві погляди В. фон

Гумбольдта про мову як діяльність (energeia) духу та творення думки мовою

розвивав О. О. Потебня, вказуючи, що навіть тоді, коли нерозуміння, мабуть,

неможливе, коли, наприклад, обидва співрозмовники бачать перед собою

155

предмет, про який мовиться, то навіть тоді кожен у буквальному сенсі

дивиться на предмет зі свого погляду і бачить його своїми очима [163; 164].

Саме ці вчені заклали підвалини розгляду мови як певного ментального

утворення, здатного впливати на світогляд і спосіб життя людини.

Надалі це випрацьовувалося в дослідженнях таких вчених, як

Д. С. Ліхачов [115]; А. Вежбицька [25] та плеяди польських лінгвістів, які

репрезентували Люблінську етнолінгвістичну школу на чолі з

Є. Бартмінським; З. Д. Попова та Й. А. Стернін [161], що випрацьовували

теорію в напрямі когнітивної лінгвістики; С. Я. Єрмоленко [64],

Б. О. Серебренников, О. С. Кубрякова, В. І. Постовалова, В. М. Телія [183],

Ю. М. Караулов [86], [88], В. Д. Ужченко [218], та інші.

Уже, як наслідок, у ХХІ ст. почали навіть висувати гіпотези про вплив

типу мови, якою говорить матір немовляти, на акустичні властивості його

плачу з першої хвилини після народження [293].

Попри особливу інтонацію та мелодику, кожна мова має унікальну

фонетику, лексику, фразеологію та граматику. Саме лексика та фразеологія

утворюють ядро мовної картини світу, яка є «сукупністю, зафіксованих в

одиницях мови, уявлень народу про дійсність на певному етапі розвитку»

[161, с. 6]. Вона ніби акумулює всю можливу лексику та фразеологію

конкретної мови в певній послідовності та з певними взаємовідношеннями.

Мовна картина світу репрезентує складну систему образів, що відбивають

дійсність у колективній свідомості [84, с. 74]. На мовну картину світу

накладається сітка граматичних і семантичних категорій (за допомогою яких

користувачі мови інтерпретують дійсність) як конкретних характеристик, у

яких усталені образи поєднані з оцінками й зразками поведінки [260, c. 382].

Аналіз мовних даних дозволяє реконструювати ці образи, визначити, яким

чином українець, поляк чи хтось інший інтерпретує дійсність, які риси

(ознаки) речей й осіб зауважує, підкреслює, показує іншим та яке місце

відводить у мовній картині світу для людини взагалі.

156

В українському мовознавстві широко досліджують проблеми мовної

картини світу на таких рівнях: індивідуально-авторському (естетизація усно-

розмовних висловів у поезії Т. Шевченка, зокрема приділено увагу

концептам УКРАЇНА, РОЗМОВА, ХАТА, ЧАС, МОРЕ, СВІТ тощо [211],

фольклорну концептосферу І. Франка [154], типологію концепта ДОЛІ в

романістиці Т. Гарді та українській прозі доби реалізму (І. Нечуй-Левицький,

Панас Марний, І. Франко) [105], семантику та символіку кольору в художній

картині світу А. Гудими [135], національні архетипи та їх вербальну

репрезентацію у мовній картині світу О. Довженка [54], лінгвальне

вираження чоловічих образів у мовній картині світу Р. Іваничука [155],

ключові слова у мовній картині світу М. Коцюбинського [227] та

колективно-національному (концепти ЧОЛОВІК і ЖІНКА в українській та

англійській мовних картинах світу [17], концепти ЧОЛОВІК і ЖІНКА та

гендерні стереотипи у мовній картині світ українців [197], Концептосфера

БОГ [123], концепти ДУША [187], ПТАХ [80], СІМ’Я [256], ВОЛЯ [257],

концептуальна опозиція «свій – чужий» [57] в українській мовній картині

світу, лексика економічної сфери [111] та реклами [48] в структурі мовної

картини світу українців, вербалізація мовно-етичних концептів в українській

мовній картині світу [24], інтелектуальні характеристики людини в

англомовній, чеській, українській та російській мовних картинах світу [160],

лексико-семантична рецепція іншомовної лексики в українській мовній

картині світу [186], мовна картина світу часів Київської Русі на матеріалах

писемних пам’яток ХІ – ХІІІ ст. [126] тощо). Наявні також спроби

моделювання мовних картин світу окремих українських субетносів: лемків

[34] та гуцулів [72]. Українські науковці частково навіть вивчали мовні

картини світу з урахуванням ґендерного, вікового та територіального

параметрів певних груп (асоціативні зв’язки і мовна картина світу в

онтогенезі (україномовні монолінгви та українсько-російські білінгви 3 – 5

років) [32], мовні особливості вираження картини світу в українському

молодіжному середовищі [40] тощо).

157

Кожна професійна група об’єднує людей зі «схожими знаннями та

навичками, почуттям ідентичності з професією та іншими її представниками,

які усвідомлюють спільність інтересів» [СЕС, с. 60], і є складником

соціальної структури суспільства зі своїм мовним репертуаром4.

Представники однієї професії мають подібні риси, зокрема в них неминуче

схожі: «ідеологія, переконання, смаки, симпатії й антипатії, спосіб і рівень

життя, інтереси та прагнення, словом – вся поведінка» [195, с. 348].

Професійний досвід, професійні знання та професійна комунікація стають

фільтром, який за своєю природою є важливим складником у вибудовуванні

розгалуженої «ієрархії смислів і духовних цінностей» [88, с. 36] у фрагментах

мовної картини світу для кожної окремої мовної особистості (чи то

індивідуальної, чи то колективної). Саме цей фільтр і є певною

«синергетичною оптикою» [198], своєрідним «вікном» [63, с. 96] або

«біноклем» [78, с. 48], крізь який мовна особистість дивиться на світ,

держслужбовець як мовна особистість має змогу керувати своїм «біноклем»,

як і будь-яка інша мовна особистість, самостійно, займаючись саморозвитком

і відкриваючи для себе нові знання та грані буття. Попри те, що державні

службовці можуть виконувати різні соціальні ролі, їхній активний

словниковий запас безпосередньо залежить від мовних знань і позамовного

досвіду, зокрема професійного та життєвого. При цьому жодний зі

складників не є вирішальним, а лише більшою чи меншою мірою формує

світогляд.

Крім того, державна служба – це специфічний «соціальний, правовий,

організаційний інститут» [147, с. 61], який покликаний формувати та

реалізовувати державну політику, управляти державою, забезпечувати права

4 Термін «мовний репертуар» використовує Б. Спольський (B. Spolsky) у монографії «Мовний менеджмент» («Language management») для підкреслення особливості вживання мови чи мов у різних соціальних групах: одна людина може бути одночасно батьком / матір’ю / дитиною / братом / сестрою у сім’ї, роботодавцем, працівником тощо. Відповідно до того, яку роль вона виконує (батька чи працівника), буде залежати вибір мови загалом і добір мовних засобів зокрема.

158

та свободи людини й громадянина [137, с. 15]. Цей інститут має свою

структуру та ієрархію, свої традиції і моделі поведінки (як мовної,

вербальної, так і позамовної, невербальної).

Беручи до уваги критерій професії державного службовця, ми

намагалися простежити не тільки спільні риси цієї професійної групи на рівні

ментально-мовних зв’язків, а й з’ясувати основні відмінності у світогляді

інших носіїв мови щодо державних службовців. Одним із методів

відтворення фрагмента свідомості, зокрема і з метою узагальнення

особливостей, притаманних певній соціальній групі – у нашому випадку

держслужбовцям, – є асоціативний експеримент, тому в межах цього

дослідження за допомогою стихійної вибірки було проведено письмовий

вільний асоціативний експеримент серед державних службовців Києва – 418

осіб та Полтави – 57, а також 143 працівники бібліотек (119 з вищою освітою,

24 без вищої освіти) різних вікових груп (таблиця 3.1.). У зв’язку з тим, що

бібліотечних працівників без вищої освіти невелика кількість, ми не поділяли

їх за віковим параметром.

Таблиця 3.1.

Вікові групи учасників вільного асоціативного експерименту

22 – 35 років 36 – 50 років старші 50-ти вік не визначено

загалом

Держслужбовці Києва

196 130 63 29 418

Держслужбовці Полтави

17 23 16 1 57

Працівники з вищою освітою

18 49 49 3 119

Працівники без вищої освіти

- - - 24 24

Жоден опитуваний не мав ніяких обмежень під час заповнення анкети

та міг вільно «виводити» зі своєї свідомості назовні всі асоціації, які спадали

йому на думку. Кожне пропоноване слово-стимул мало на меті визначити

широту конотації реакцій і простежити, чому вибір одного слова тягне за

собою появу іншого.

159

Під час нашого асоціативного експерименту ми подали 49 слів-

стимулів. Такими словами послужили ключові поняття та ідеї, які є

наскрізними образами державного управління та домінують у Законі України

«Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI. Методика

добору стимулів для асоціативного експерименту була такою: за допомогою

електронного пошуку в базі даних «Законодавство України» на офіційному

веб-порталі Верховної Ради України здійснили перевірку частотності

вживання низки концептів у текстах і назвах документів (законів, постанов,

указів, розпоряджень тощо), з якими працюють держслужбовці. Через те, що

неможливо підрахувати загальну кількість слововживань у майже 190

тисячах документів, слова, які повторюються більше 5-ти тисяч разів

визначили, як частотні. У такий спосіб частота вживання понять державного

управління стала основним критерієм відбору слів-стимулів: 25 – уживані

більше 5-ти тисяч разів (адміністрація, акт, апарат, бюджет,

відшкодування, вплив, державний, документ, доручення, зобов’язання,

керівник, народ, обслуговування, органи, особа, посада, проект, резерв,

рішення, робота, секретар, служба, статус, суб’єкт, управління), 12 – рідко

уживаних (верховенство, доброчесність, етика, інтереси, кадри,

неупередженість, патріотизм, присяга, процедура, репутація, службовець,

страйк) і 11 – додаткових слів, які не належать до понять державного

управління (для відволікання уваги від теми дослідження: акція, безмежний,

відкриття, газета, голова, добробут, закономірний, позитив, режим,

секрет, самотність). Також було додано слово-стимул мова, який ліг в

основу аналізу ставлення до мови (мов) та настанов щодо неї.

Хоч в анкеті ми дали 49 стимулів, для безпосереднього вивчення в

дисертації професійної картини світу держслужбовця ми використали лише

12 стимулів. Це ті поняття, які відбивають усвідомлення себе, своєї служби

та місця служби, а також інших представників суспільства та мови:

службовець, служба, адміністрація, апарат, бюджет, державний,

документ, орган, управління, особа, народ і мова. Загалом цього виявилося

160

достатньо, щоб виявити відмінності у світоглядах держслужбовців Києва та

Полтави і пересічних громадян. Причому тільки десять стимулів ужиті

більше 5 тисяч разів в українському законодавстві (служба, адміністрація,

апарат, бюджет, державний, документ, орган, управління, особа, народ),

один рідковживаний (службовець) та один додатковий, орієнтований на

предмет нашого дослідження, – мова. Решта стимулів і відповідей можуть

бути використані в подальшій роботі, оскільки потребують додаткового

аналізу.

Ці стимули зазвичай відсутні в асоціативних словниках [Бутенко-

1979], [Мартінек-1], [Мартінек-2]. Зокрема, єдиний словник, що їх фіксує

(апарат, документ, службовець, служба, особа, народ і мова), – Словник

асоціативних означень іменників в українській мові [Бутенко-1989]. Проте,

потрібно врахувати три особливості цього словника. По-перше, рік видання.

Хоч і не минуло більше 50-ти років з моменту його видання, але з 1989 р.

українське суспільство зазнало багато змін: від здобуття незалежності до

суцільної комп’ютеризації. По-друге, частиномовну належність реакцій. У

словнику немає парадигматичних реакцій, які мають семантичний зв’язок зі

словом-стимулом. Усі реакції є синтагматичними – прикметниковими. Вони

ґрунтуються на лінійному (синтаксичному) зв’язку. Іменники, займенники та

інші частини мови відсутні як реакції. Синтаксичні реакції з психологічного

та психолінгвістичного погляду експериментатори оцінюють як менш цікаві,

а особу, яка дає такі реакції постійно, вважають менш розвиненою в мовному

та інтелектуальному планах [86, с. 9]. Так само і стимулами є тільки

іменники, а не прикметники чи дієслова. По-третє, опитувані не поділені на

професійні групи і неможливо встановити, чи мали вони якесь відношення до

державного управління чи державної служби тогочасного зразка.

161

3.2. Особливості мовної картини світу державних службовців

Кожна лінгвокультурна спільнота є унікальною, одиничною. Ця

одиничність не може не бути специфічно аранжована у вербально-

дискурсивному аспекті [99, с. 17]. Кожна індивідуальна мовна особистість

має типові риси у вираженні тих чи тих смислів порівняно з іншими

представниками такої самої професії, однак відрізнятиметься від мовної

особистості іншої професійної групи. Це відбивається в її мовленні, зокрема

в тому, які вона використовує слова та з якими їх поєднує, щоб передати

конкретний зміст, сенс повідомлення. Навіть можемо простежувати

схильність мовної особистості до певних комунікативних стереотипів, про

які писала Т. М. Ніколаєва. Під комунікативними стереотипами вона

розуміла ті випадки мовлення, коли мовець у тих самих ситуаціях

використовує й ті самі звертання-кліше [141, с. 163]. Однак з огляду на

колективну мовну особистість можемо вважати комунікативним стереотипом

ті мовленнєві випадки, коли різні мовці однієї професійної групи реагують на

ту саму ситуацію однаковими звертаннями-кліше поза вживанням

«етикетних моделей». Найпростіше простежити такі стереотипи в

комунікативній поведінці. Це можна реалізувати на основі визначення

ключових слів і з’ясування їх частотності у висловленнях державних

службовців як представників інституційного дискурсу. Саме такий підхід

реалізований у докторській дисертації М. М. Панової на матеріалі

російськомовного професійного дискурсу держслужбовців. Зокрема, вона

помітила, що держслужбовці почасти вживають політичну, фінансово-

економічну, юридичну та організаційно-управлінську лексику, яка в нестрого

офіційних ситуаціях може перетворюватися на жаргон і вживатися в

контексті розмовної лексики [147, c. 35 – 37].

Використавши ту саму методику ключових слів на основі аналізу 60-ти

інтерв’ю, зібраних у Києві (47 – 57021 слів) та на Полтавщині (13 – 18099

слів), ми виокремили ключові слова та підрахували частотність їх уживання,

162

зокрема в поєднанні з іншими словами, і в такий спосіб визначили склад

одиниць вербально-семантичного рівня мовної особистості сучасного

українського державного службовця в професійному дискурсі. Проте це

суттєво не відрізняється від методики аналізу ключових слів як

мовноментальних утворень художнього тексту [60; 227 тощо].

До ключових слів і словосполучень, зокрема, зараховано такі:

державний службовець, державна служба, державне управління, держава,

Україна, закон. Вони відбивають опорні фрагменти в стереотипності

сприйняття себе та своєї служби. Саме те, у яких контекстах, з якими

словами та якою частотністю їх уживають, указує на акценти в поглядах

держслужбовців щодо мови. Ці слова та словосполучення (державний

службовець, державна служба, державне управління, закон) указують у

текстах інтерв’ю на ставлення до служби, розуміння її завдань і місії.

Сполучуваність цих слів і словосполучень з іншими словами засвідчує як

мовні преференції держслужбовців, так і їхнє ставлення до службової

діяльності. Слова держава і Україна разом з іншими можуть виражати

патріотичне ставлення до країни та її керівництва, розкривати суть ціннісних

установок стосовно державного апарату та людей. Також до ключових слів

ми віднесли словосполучення зі словом мова (державна, українська,

російська) з огляду на проблеми становлення української мови як державної

в Україні. Такому виокремленню ключових слів сприяла структура нашого

інтерв’ю, питання якого поділялися на три блоки (особистісний, професійний

і мовний).

Через стихійність нашої вибірки ми не можемо простежити, наскільки

типовим для держслужбовців загалом є вживання слова мова чи варіантів

усіх форм словотвірної та відмінкової парадигм форм цього слова. Однак ми

можемо визначити, якими словами воно супроводжується та наскільки це

типово для всієї професійної спільноти державних службовців. У 60 інтерв’ю

слово мова та його похідні вжито 665 разів (на 75120 слів). Причому, 600

разів у 45 інтерв’ю киян на 57021 слів та 65 у 15 інтерв’ю полтавців на 18099

163

слів. Це орієнтовно вказує, що кияни вживали приблизно по 13 разів у

кожному інтерв’ю, а полтавці – по 4 рази. Крім того, можемо стверджувати,

що не було жодного інтерв’ю, у якому б це слово було відсутнє. Кияни, на

відміну від полтавців, легко вступають у дискусії про мову, дають розлогі

відповіді, вільно висловлюють свою позицію. Часто вживають

словосполучення – лінгвістичні терміни з компонентом мова / мовний, що

свідчить про ерудованість: <…> тобі як представнику україномовного /

інформаційного простору / ми просто не зможем це пояснити <…> (к.,

25/2); <…> багато людей / які тут працюють / більшу частину свого

життя / працювали в іншому мовному середовищі і / для них оце <…> ну /

вони намагаються підлаштувати ті слова / які вони використовували все

своє життя / під нові реалії мовного середовища <…> от вони говорять

грузинською / говорять-говорять-говорять / але дуже часто можуть в

цьому грузинському // мовному / потоці вживати слова ненормативної

лексики / ну російської <…> (к., 39/15); <…> великий масив / листів /

торкається / оскільки як відомо / мій депутат займається <…> давно

займається мовними <…> питанням / мови / причому листи на цю тему

дуже різні / від абсолютно тотальної підтримки до / заперечення підходів

<…> ішли довкола концепції державної мовної політики / проекту <…>

(к., 59/20); <…> я ідентифікую себе саме з українською нацією / та вважаю

що це <…> нація <…> не тільки україномовна / але / ну це багатомовна

нація <…> (к., 29/4); <…> потрібно завжди / володіти / тобто навіть не

володіти / а просто-напросто бути частиною або того народу / або тієї

мовної культури <…> мовні впливи зрозуміло <…> чим більше

прикордоння / тим більше дифузно змішані і / збагачення мов <…> якшо з

дитинства знаходився у мовно-культурній <…> у мовно-культурному

середовищі / зрозуміло / це набагато полегшує можливість / потім /

оволодівати / знати / і все таке інше <…> (к., 60/20); <…> мовного пе

<…> пу <…> пу <…> пуританізму [пуризму – В. Ш.] як такого / його не

може бути // о / є / писати треба грамотно / тут питань нема // писати

164

треба грамотно / говорити треба грамотно публічно / а спілкуватися

значить / Господи / як тебе мама навчила <…> (к., 65/24); <…> зараз дуже

багато / запозичуєм англомовних / слів / абревіатур // це от пов'язано з /

сферою можливо нашої діяльності / і з тим шо зараз відбувається <…> (к.,

34/10); <…> в принципі всі друзі російськомовні / чоловік російськомовний /

він коли починає розмовляти українською то це жах // він намагається / він

старається <…> знову ж таки вся родина його російськомовна, я там про

<…> жах / але ми з чоловіком потрошку-потрошку переходимо <…> (к.,

34/8); <…> тобто / так щоб українська має бути виключно / тільки

українська державна / тому шо перше негативний досвід Білорусії показує

шо / при тому шо російська як лінґва франка / тобто мова / такого

поширення на <…> скажімо <…> республік <…> (к., 35/15).

Деякі терміни вживають навіть у нетиповому контексті. Наприклад,

держслужбовець уживає термінологічне словосполучення державна мова в

нетиповому контексті, з якого зрозуміло, що для нього державна мова – це

‘офіційно-ділова мова державних службовців, яка неприпустима в побуті’:

<…> особливо юристи // у них немає людей / у них є тільки особи // Ну

тобто <…> і дуже <…> дуже це відчувається / коли починаєш з ними

спілкуватися / дуже відчувається шо <…> ну ця профдеформація /

використання оцієї / сказать / державної мови в побуті / в спілкуванні між

собою <…> (к., 37/10)

Однак цей термін має інше значення, зафіксоване у відповідних

словниках. Зокрема, в енциклопедії «Українська мова» знаходимо

визначення державної мови як закріпленої законодавством мови, «вживання

якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства,

громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних

закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики»

[142, с. 135]. У визначенні терміна йдеться не про конкретний стиль мови, а

про використання мови взагалі її суспільно значущі функції та сфери

функціонування.

165

Якщо проаналізувати словосполучення зі словом мова, виявляється,

що словосполучення українська мова вживається частіше, ніж

словосполучення російська мова в інтерв’ю і киян, і полтавців. В інтерв’ю

киян 36,6 % усіх словосполучень з компонентом мова поєднуються з

прикметником українська, у полтавців цей відсоток сягає аж 50,0 %. Що ж до

словосполучення російська мова, то в киян тільки в 19,9 % і у полтавців у

26,6 % всіх словосполучень з компонентом мова вжитий прикметник

російська. А до словосполучення українська мова (кияни – 23 рази; полтавці

– 4 рази) частіше, ніж до словосполучення російська мова (кияни – 2 рази;

полтавці – жодного), додано ще один прикметниковий компонент державна,

що передусім вживається в конституційному значенні цього поняття і

пов’язане з використанням мови в офіційних сферах життя.

Кияни вбачають у додатковій державній мові проблему, пов’язану

передусім із зайвими перекладами документів і витрачанням на це

додаткових бюджетних коштів. І не важливо, чи це російська, чи це угорська,

чи ще якась. Однак акцентують увагу саме на російській мові. Причому

помітна тенденція вживати словосполучення не друга державна мова, а

друга російська мова, у якому уникають компонента державна. За таких

умов поняття другої мови втрачає своє лінгвістичне значення ‘мова, яку

набули другою в процесі штучного чи природного вивчення’ і вживається в

значенні ‘мова, яку другою за чергою запровадили як державну або

офіційну’. Наприклад, ми можемо це простежити в інтерв’ю одного ДС:

<…> це дурниця / тому що я як державний службовець / як діловод

безпосередньо / я розумію наслідки другої державної мови / наприклад той

же російської / або в інших регіонах України в принципі це може бути будь-

яка / це може бути угорська / це може бути польська / це може бути

білоруська / тому що / ну мало лі // от / і я як людина / яка працює з

документами / я знаю / шо якшо ми введемо другу російську мову / то це / по

перше / це навантаження буде на все наше законодавство // коли кажуть /

шо в інших країнах / там десь там / да там в Швеції / там ще десь там / в

166

якихось невеличких країнах / в той же Бєльгії / три державних мови // то не

питання // в них два мільйона людей // в нас 40 мільйонів людей // і там немає

такого як у нас в принципі шо <…> знаєте як у нас люди бувають? // вони

окремо / держава окремо // а давайте я зараз просто буду оце державу

гнобити / наприклад // так // тобто там <…> ну в тій же Бєльгії / в них

немає такого що / я прийшов до суду / да? / а я не розумію українську / а

давайте ви мені всі матеріали справи перекладете російською // бо це моє

право // це є державна мова // кожна сторінка / скіки вона / я не пам’ятаю

вже нотаріально / сорок гривень по мойому / а матеріалів справи в суді / це

може бути / ну вибачте мене / ну там десять / п’ятнадцять / двадцять /

хто за це буде платити? // держава / тому що вона буде зобов’язана / якщо

вона гарантує другу державну мову / вона зобов’язана буде це забезпечити //

це перше // друге // якшо ми робимо наприклад базу законодавства // да / у

нас є російська мова в принципі / вона в нас є / в нас є база законодавства /

просто стояла у її витоків і знаю / шо це таке / як воно наповнювалося / і яка

спочатку була навіть влада якшо подивитеся постанови Кабміну /

наприклад 93 – 94 року / то ви там побачите / там навіть мова

відрізняється від / зараз якої є // і якшо це наповнювати / це по-перше / це

людські ресурси / по-друге / це воно має розповсюджуватись на всі на всі

бази // тобто на якій підставі я оце готую українською мовою?// а на якій

підставі? // тобто я це маю робити на двух мовах? // а що в нас люди не

зрозуміють однією українською?// кому потрібно буде називаються <…>

(к., 34/15).

Також є й інший погляд, який протиставляє українську мову як свою

іншій як чужій. Наприклад, ще один ДС, пояснюючи, чому українська мова

повинна бути державною, наголошує на тому, що: <…> без мови немає

держави <…> ну / в принципі // можна / я не знаю / спробувати в Україні /

розводити банани // ну тобто є шось своє і шось чуже // (к., 55/23).

Зі словосполученням українська мова найчастіше вживають дієслова

та дієслівні конструкції в зв’язку з нею: як з об’єктною синтаксемою

167

(ідентифікую, думаю, можу думати, важче думати, дуже погано знають,

розмовляю, можу розмовляти, спілкуюся, навчався, працюю, погано знаю,

вивчали, багато читаю); як із суб’єктною синтаксемою (є, має бути, повинна

бути одна, повинна бути тільки ця, стане мовою міжетнічного спілкування,

була єдиною державною мовою і повинна залишатися нею) тощо. Натомість

зі словосполученням російська мова використовують дієслова, які вказують

на неї переважно як на об’єктну синтаксему: можу думати, віддавав

перевагу, трансформувати, розмовляю / розмовляють / розмовляли /

розмовляла, можу розмовляти, спілкувалися, вивчали. Крім того, якщо до

словосполучення українська мова додають дієслова теперішнього та

майбутнього часів, то з словосполученням російська мова переважно

вживають теперішній та минулий часи.

Негативним фактом є те, що за умов додавання прикметникового

компонента чиста до словосполучення українська мова в контексті

переважно або вказують, що до цього ніхто не прагне, або підтверджують,

що за даних умов це є неможливим. Порівняймо: <…> чистої української

мови, на жаль, поки що так не досить виходить // проскакують русізми і

багато-багато <…> (к., 25/2); <…> а в принципі / тут ніхто не бореться

за чистоту української мови // є ті / шо говорять на суржику/ то і те слава

богу // ну є ті / шо намагаються принципово говорити українською // є ті шо

намагаються говорити принципово російською / ну а ми говоримо тут тією

мовою шо хочемо // (к., 28/4); <…> ну ви знаєте / скажем так / дві третини

російською / а одну третину українською // так // ну так склалося // от того

у мене і такий суржик / да / такий суржик і не чиста мова <…> (к., 60/20).

Загалом прикметник державний / державна / державне

держслужбовці вживають досить часто, проте його поєднання з іменником

мова має порівняно невелику частоту уживань. Найчастіше і кияни, і

полтавці поєднують цей прикметник зі словом служба (138 разів та 33 рази,

відповідно) та службовець (132 та 50 разів, відповідно). Слово службовець

168

держслужбовці без прикметникового компонента державний не вживають.

Тоді як слово служба почасти вживають без додаткових компонентів:

<…> от я буду ще раз їхати і ще раз давати цей лист до

одинадцятої години / до одинадцятої години шоб відправити поштою цей

лист наприклад // ну шо за бюрократія? // розумієте коли вже в нас буде

дійсно / ця електронна система / коли буде якісне державне управління/ шоб

можна було приїхати в любий час залишити документи / а там як <…> це

ж відповідальність міністерства // якщо наприклад / ви як заявник / ми

маємо / ми мали вам відповісти на <…> вісімнадцятого березня / в карточці

/ в нас же карточка є // і ми маємо як і на / ну / швидше віддати / і хай

працює ця служба і все / залишити і все // шоб ви би швиденько отримали

<…> (к., 36/14)

Порівняймо: у словосполученні державна служба поняття служби

вживається зі значенням ‘установа, орган, відділ, що відає тією або тією

ділянкою роботи’, а не зі значенням ‘діяльність із практичного виконання

завдань і функцій держави’ [166].

Схоже саме явище спостерігаємо й у іншому прикладі, коли

державний службовець уживає поняття служби в значенні ‘установа, орган,

відділ, що відає тією або тією ділянкою роботи’. При цьому, поєднує слово

служба з прикметниками реєстраційна та виконавча.

ДС: <…> зараз працюю з онлайн-сервісами / готую презентації <…>

узагалі ми працюємо <…> наш відділ працює / з міжнародними і

громадськими організаціями з <…> відповідає за реформу реєстраційної

служби / виконавчої служби <…> все вроді / більш не згадаю // (к., 24/кілька

місяців).

У цьому прикладі такі словосполучення, як реєстраційна служба та

виконавча служба, є редукованими офіційними назвами служб. Виконавча

служба – це скорочена назва колишнього центрального органу виконавчої

влади – Державна виконавча служба України. Те саме стосується і

реєстраційної служби – Державної реєстраційної служби України.

169

Інколи навіть у значенні ‘діяльність із практичного виконання завдань

і функцій держави’ слово служба вживають без прикметника державний:

<…> це по-перше / це є особа яка пішла на службу / для того щоб

виконувати / передбачені законодавством України функції / держави перед

народом / перед громадянинами // (к., 26/0,1); <…> там служба така / що

там і конкурс вище // (п., 47/9).

Також державні службовці вживають складноскорочене слово

держслужба: <…> о-о-о / на держслужбі <…> якщо взяти / то я / з / якщо

брати в цілому те / шо у мене записана держслужба / з двадцяти двох років

// (к., 60/20); <…> ну я думаю що немає / не знаю // хочу бачити ту людину /

яка сказала / що прийшла на держслужбу за покликом серця // (к., 53/15);

<…> ми ж не отримуємо навіть відповідно до закону про держслужбу // ми

не отримуємо тих преференцій / які там прописані для держслужбовців //

(п., 47/9).

Звісно, у відсотковому співвідношенні це лише 37,3 % усіх уживань в

інтерв’ю киян-держслужбовців і 12,1 % – полтавців-держслужбовців. У

решті випадків державні службовці вживають двокомпонентне

словосполучення – аналітичну (розчленовану) номінацію – державна служба

(62,7 % і 87,9 %, відповідно):

<…> ну опрацьовувала / писала / потім прочитала в газеті / що

конкурс / ну я спробувала / подумала / а чому // там зарплата трошки нижча

/ в книжковій палаті України була / але так як зарплата трошки нижча / а

десь на державній службі трошки більша / то чому б і не спробувати / а

може там / в майбутньому / буду депутатом // наприклад <…> (к., 36/13);

<…> державна служба должна буть відокремлена / від політики // ми всі

функціонери / не політики <…> (к., 53/20); <…> в обласному чи в районному

/ якби це було // накопичення фінансове повністю сто відсотків на державну

службу / то якби платили / повністю надбавку / і повністю премії / то й ми

б отримували б зарплати більше // (п., 31/8).

170

Інша ситуація зі словосполученням державний службовець, яке є

сталим і постійним у мові держслужбовців. У 86,5 % інтерв’ю київських та

83,3 % полтавських держслужбовців уживається словосполучення

державний службовець або складноскорочене слово держслужбовець

приблизно по 4 – 5 разів в одному інтерв’ю. При цьому слово службовець як

самостійне поняття без атрибутивного компонента державний

держслужбовці майже не вживають:

<…> тобто ми виконуємо ту <…> ті державні функції / ті функції

державних службовців які притаманні стандартному / державному

службовцю // (к., 25/2); <…> я мушу бути позапартійним / тобто / в своїй

діяльності / да? / як державного службовця / виходити з принципів

незалежності / позапартійності та неупередженості // (к., 39/15); <…> ой

державний службовець / державний службовець це посадова особа / на яку

покладені ряд обов’язків з державною специфікою / відповідно до <…> до

профіля // ну якшо це державний службовець в галузі культури / то в неї

відповідно / є свої обов’язки до з <…> з певними обмеженнями / з певними

посадовими інструкціями / відповідно до яких він користується <…> і

виконує свої посадові функції // державний службовець / це людина яка / ну /

якшо там людям по простому / коли вони звертаються / вони йдуть тут як

до лікаря за допомогою / так само до державного службовця за якимись

можливо послугами // (п., 31/8).

Якщо порівняти кількість уживань двокомпонентного

словосполучення та складноскороченого слова, то побачимо, що і в Києві, і в

Полтаві складноскорочені слова (16,7 % і 4,0 %, відповідно) вживають рідше

за двокомпонентні словосполучення (83,3 % і 96,0 %, відповідно). Хоч

складноскорочені слова і виконують функцію економії мовних зусиль, проте

держслужбовці не надають їм переваги:

<…> у нас нема конкурентного середовища / в відборі

держслужбовців // це сама найбільша біда // (к., 60/20); <…> політика має

бути тільки наприклад / в кабінеті міністрів / на рівні міністрів / і все //

171

будь-які інші держслужбовці мають / просто виконувати своє зобов’язання

перед / державою і все / перед народом України // (к., 26/0,1); <…> справа в

тому / шо із-за оцієї градації / великої розбіжності в рангах і категоріях

вищої <…> вищих рангів отримують спеціалісти більше ніж спеціалісти як

от нашого рівня / а рівня РДА це взагалі // але із-за своєї публічності і

більшої популярності в лапках / у суспільстві вони і здобули таку / ну як це

сказати / ну репутацію / да? / на за <…> на загальну кількість

держслужбовців // і от гноблячи їх і говорячи про те що їм треба знизити

надбавки / позбавити їх льгот і так дальше // це все перекидається на нас //

(п., 31/8).

Зміст висловлювання також може потребувати використання

атрибутивного компонента військовий, однак таких випадків у інтерв’ю ми не

зафіксували. Натомість в одному інтерв’ю з 60 ужито композит

військовослужбовець замість словосполучення військовий службовець: <…>

мій батько військовослу <…> військовослуж <…> ну військовослужбовець

// (к., 51/19).

Із прикметником державний / державна / державне держслужбовці

поєднують ще й інші слова. Найчастіше сполучають зі словом управління (17

випадків у киян і 16 – у полтавців):

<…> ну / в нас / в чистому вигляді / державного управління / і в

чистому вигляді політики / немає // все взаємовключно з найнижчих рівнів //

все є переплетено з домінуванням / на мій погляд / політики // (к., 39/15);

<…> політика якби / не повинна впливати на державне управління / а

державне управління на політику // (к., 24/близько року); <…> політика це

брудна справа / а державне управління це / просто робота / це будь-яке

управління може бути державним (п., 31/8).

Складноскорочення держуправління ні полтавці, ні кияни не

вживають. Однак слово управління подекуди замінюють на менеджмент:

<…> до другого рангу я вважаю що це ще держ <…> держслужбовці / які

дійсно намагаються керувати державою / дійсно політ <…> дійсно

172

державний менеджмент // другий ранг це / щоб тобі було зрозуміло / це

керівники департаментів в міністерствах // (к., 25/2). З цього прикладу

бачимо, що державні службовці вживають лексеми менеджмент і управління

як абсолютні синоніми. І не часто замінюють питоме українське слово

управління на запозичене менеджмент у цій конструкції. Такі випадки є

скоріше поодинокими, оскільки держслужбовці звикли вживати конструкції

у тому вигляді, в якому вони закріплені в законах і фахових словниках.

Уживають обидві конструкції саме в значенні ‘діяльність держави (органів

державної влади), спрямована на створення умов для якнайповнішої

реалізації функцій держави, основних прав і свобод громадян, узгодження

різноманітних груп інтересів у суспільстві та між державою та суспільством,

забезпечення суспільного розвитку відповідними ресурсами’ [ЕДУ-1, с. 157].

З огляду на це значення парадоксальним є розуміння функцій держави,

закладене у свідомості держслужбовців: <…> що входить в обов’язки?// ну у

нас / сфера специфічна / тобто у нас / орган не є в чистому форматі / да?! /

орган державного управління // тобто / ми є державним органом за <...>

статусом але захищаємо людей / представляємо їх інтереси / і намагаємося

захистити інтереси людей / навіть проти держави // (к., 38/15).

Це свідчить про інтуїтивне розуміння поняття державне управління,

адже саме в тому й полягає діяльність будь-якого органу державного

управління, щоб захищати інтереси людей і виконувати в такий спосіб певні

функції держави. Інтуїтивність у розумінні також засвідчує відповідь іншого

ДС на питання: де межа між політикою і державним управлінням?

<…> ну / по-перше / я не зможу вам відповісти на це питання / тому

шо я не є державним управлінцем // я державний службовець // я не є

начальником // типу я ніким не управляю // мені ставлять завдання / я його

виконую // (к., 24/кілька місяців).

Також державні службовці часто (кияни – 40 разів, полтавці – 21 раз)

вживають слово управління без атрибутивного компонента державне. Вони

використовують це слово переважно в значенні ‘адміністративна установа

173

або відділ установи, організації, що відає певною галуззю’ [СУМ-11, Т. 10,

с. 468]: <...> наше управління теж займається <...> розглядом звернень //

(к., 38/15); <...> управління з питань дотримання процесуального

законодавства // (к., 24/близько року); <...> він ке <...> керував кількома

управліннями / відділами там / де дійсно були люди професіонали // і ну я не

знаю / по-мойому такого не повинно бути // Якшо ти патріот і ти хочеш

працювати в державній службі / іди на найнижчу посаду / там себе

зарекомендуєш / тоді <...> (п., 31/8).

Державні службовці Києва та Полтави вживають означення

державний / державна / державне і в інших словосполученнях. Наприклад:

державна влада, державний орган, органи державної влади, державні

функції, загальнодержавний округ, обласна державна адміністрація

(облдержадміністрація), районна державна адміністрація

(райдержадміністрація), державне видавництво, державана дотація,

державні кошти, державні закупівлі, державний заклад, державний

університет (держуніверситет), державний устрій, державна політика,

державні байки тощо.

Спільнокореневий іменник держава кияни вживають частіше, а

полтавці, навпаки, – рідше, ніж іменник управління. Зокрема, кияни

використали це слово в інтерв’ю 65 разів, а полтавці-держслужбовці – 4 рази:

<…> в нас своя держава / незалежна ні від кого / демократична /

вільна <…> наша держава унітарна і вона має свою територію / має свою

мову <…> (к., 25/3); <…> фактично престижною була та робота / яку

<…> яка добре оплачувалася державою / так як держава вважала // на

сьогоднішній день поки що / ну я не бачу щоби держава взагалі ставилася до

<…> державної служби як до престижної речі // це швидше / державна

служба як обслуговування політичного чи представників олігархічного класу

// (к., 59/20); <...> державний службовець / це людина яка перебуває на

службі / держави // забезпечує зв'язок між державами і громадянами / між

державами і суспільством // в інтересах / громадян // (к., 53/20); <...>

174

державний службовець це / людина / яка має виконувати функції держави / і

взагалі не повинна слідувати якимсь / знаєте / політичним переконанням чи

працювати на якісь політичні переконання // (п., 30/6); <...> хто не міг

оплатити в доларах / вони різко почали кричати що / держава винна у тому

/ що він не може сплачувати по кредиту // хоча в принципі є договір / згідно

якого боржник взяв на себе всі ризики / а тепер вони цю проблему

перекидують на державу // (к., 28/4); <...> вчителі російської мови /

отримували зарплату більшу / ніж вчителі української мови // і в них було

більше пріоритетів / тобто держава заохочувала до вивчення російської

мови / да? <...> (п., 35/9).

Назву Україна державні службовці Києва вжили 125 разів, а Полтави

– 23 рази:

<…> ощадбанк пропонує всім іншим банкам України укласти договір

щодо надання / послуг з приводу надання онлайн-сервісів // від оффер /

англійськомовне походження // пропозиції // (к., 24/0,5); <…> я є

громадянином України <…> (к., 25/3); <…> держслужбовці мають /

просто виконувати своє зобов’язання перед / державою і все / перед народом

України // (к., 26/близько місяця); <…> ні нема такої / нема такої / норми //

ну зрозуміло / що якщо там комітет там / не збирається впродовж сесії /

або там провів два засідання / то є <…> то є проблема // але це відповідно

до Закону України про регламент Верховної Ради України і про // закон про

комітети Верховної Ради України / засідання комітету скликаються

головою комітету // і / якщо наприклад / голова не бачить доцільності

скликати засідання комітету або / якщо депутати не приходять на

засідання комітету і / не формується кворум на засіданні / то таке

засідання не відбувається // (к., 39/15).

Як бачимо, державні службовці переважно використовують назву

країни Україна, коли вживають сталі термінологічні вирази, назви законів і

установ. Постійне вживання назви країни в типових конструкціях є

наслідком несхильності до економії мовних зусиль і бажанням відтворити

175

конструкцію повністю. Однак слова закон, законодавство і законопроект /

проект закону не завжди сполучають із назвою країни. Навпаки, частіше

вживають слово самостійно. Порівняймо: кияни вживають словосполучення

закон України – 13 разів, а слово закон – 94 рази, а полтавці – 1 раз і 28 разів,

відповідно.

Загалом слова із коренем закон- та їхні композити кияни-

держслужбовці вжили 226 разів, а полтавці – 41 раз. Якщо розподілити всі

слова всередині груп за відсотковим співвідношенням, то помітимо, що в

групі київських держслужбовців з усієї кількості слів із коренем закон- та

їхніх композитів: 41,6 % слів закон, 25,5 % – законопроект, 15,5 % –

законодавство, 5,8 % – словосполучення закон України, 2,7 % – проект

закону. У групі держслужбовців Полтави найбільша кількість припадає на

також на самостійне вживання слова закон (68,3 %), рідше – на

законодавство (19,5 %), проте тільки 2,4 % з усієї кількості слів припадають

на вживання слова законопроект. Це пов’язано передусім зі специфікою

роботи київських і полтавських державних службовців. Якщо полтавці-

держслужбовці керуються законами у своїй діяльності та зобов’язані їх

знати, то частина киян-держслужбовців ще й розробляє законопроекти.

Показовим є приклад розмови з двома киянами-держслужбовцями:

ДС: <…> ну ми не пишемо закони / ми пишемо проекти законів / а

вже закони треба вчити // (к., 28/4).

ДС: потом их обрезают и получается закон // (к., 25/2).

ДС: да / потом получаються куці закончики // (к., 28/4).

Держслужбовці, які розробляють такі проекти законів, щодо кінцевого

ухваленого закону вживають зменшено-пестливу форму закончик. У такий

спосіб вони дистанціюються від свого внеску в розроблення чинного закону

та іронічно відгукуються про його результат як такий, що втратив початково

закладений сенс.

Крім того, частина київських держслужбовців працює над аналізом

законопроектів: <…> значіт, у нас є план відділу, який розрахований на рік,

176

де ми маємо робити висновки до законопроектів <…> (к., 25/2); <…> ми

аналізуємо законопроекти всі / які реєструються у Верховній Раді / та

робимо табличку з пропозиціями для народних депутатів / для засідання

групи / шоб наші депутати оприділялись з позіцієй / шо ми підтримуємо / що

не підтримуємо // (к., 25/2).

Полтавці-держслужбовці у своїх висловленнях роблять акцент на

іншому. Наприклад: <…> кадрова робота / вона ґрунтується на знаннях

законів <…> в своїй роботі ми керуємося законодавством і на цьому рівні в

принципі / я думаю шо як би <…> ми є гілка виконавчої влади і в принципі /

ми займаємося своєю роботою // (п., 40/14). Хоч і кияни зобов’язані

дотримуватися законів, і вони це усвідомлюють: <…> якщо говорити про

загальні обов’язки які мають усі державні службовці / то це / безпосередньо

/ дотримуватися прав і свобод людини // неухильно додержуватися

конституції / і законів // (к., 59/20)

Безперечно, держслужбовці і Києва, і Полтави часто посилаються на

закони чи певні положення законів: <…> година на іспит / по закону / це

шістдесят хвилин / вони пишуть / дають відповіді на 5 питань // от / є

обов’язковий перелік там / питань // це закон про держслужбу /

конституція / і корупція / і плюс два питання уже ідуть за спеціалізацією /

вони в кожній установі різні // от / витягують білети / їх не менше

п’ятнадцяти по-моєму бути / і годину вони надають відповіді // потім

перевіряються і / можливо / співбесіда / от // (к., 60/20); <…> громадянин /

там шоб не казать фізична особа / о-о-о / наділений згідно з законом / чи про

державну службу чи про місцеве самоврядування / о-о-о / який уклав угоду на

певні трудові відношення з цим органом / який взяв / прийняв на себе

обмеження / пов’язані з цим / наприклад / якшо вам як громадянці дозволено

все / що не заборонено законом / то нам / як посадовим особам / дозволено

тільки ті / шо прямо дозволено / законом / от в чому різниця / і коли ти сюди

ідеш / ти пишеш / там і присягу підписуєш / і те шо / оці обмеження / шо

177

ніззя займатись якоюсь там податковою / роботою / яка дохід приносить /

там / ну багато чого <…> (п., 31/8).

З невеликою частотністю кияни, крім зазначених слів та конструкцій,

вживають також й інші слова з коренем закон-: буква закону, законодавча

процедура, законодавчо врегульовано, в законодавчому полі, підзаконна

нормативна база, підзаконні нормативно-правові акти, підзаконні акти,

законотворча нива, законотворча техніка, найвищий законодавчий орган,

незаконний. Такі конструкції є одиничними, проте їхнє поширення є

беззаперечним.

Отже, ключові слова є опорними компонентами дискурсу. Вони

відбивають основні риси мовної особистості, що виявляються під час

сполучення ключових слів з іншими словами. Саме типовість такого

поєднання слів у різних людей з одного професійного чи іншого колективу є

визначальним фактором у творенні комунікативного стереотипу. Адже вибір

того чи того мовного засобу є наслідком конкретної комунікативної

поведінки, яка властива кожній лінгвокультурній спільноті, зокрема

спільноті українських державних службовців.

3.3. Поняття «службовець» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян

Хоч слово службовець і рідковживане в українському законодавстві,

але воно часто вживане у законі, яким послуговуються державні службовці.

Крім того, це слово держслужбовці вживають коли говорять про себе та своїх

колег. Тому найкраще простежувати характер професійної діяльності

конкретного державного службовця з огляду на те, з чим і ким він себе та

свою роботу / службу ідентифікує на підсвідомому рівні, надаючи асоціації

на стимул службовець та служба.

178

Проаналізуємо спершу стимул службовець, оскільки саме він відбиває

особистість державного службовця, що є ключовим поняттям у нашому

дослідженні.

СУМ-11 фіксує лексему службовець в одному значенні: «Той, хто

займається розумовою працею, а також фізичною працею, пов’язаною не з

виробництвом, а з обслуговуванням кого-, чого-небудь» [СУМ-11, Т. 9,

с. 378]. Це визначення є досить широким і охоплює різні професійні сфери,

проте не відображає всієї повноти образу службовця, що постає у свідомості

українських державних службовців. Фахові енциклопедії та словники-

довідники з державного управління звужують обсяг цього поняття та за

допомогою «термінологічної спеціалізації» [239, c. 77] із загальновживаного

слова утворюють термін службовець, який не має однозначного

потрактування. Згідно з термінологічною дефініцією найзагальнішим є

визначення, у якому службовець – це «особа розумової праці, яка працює в

організаціях, установах, сфері обслуговування й отримує заробітну плату»

[ЕДУ-6, с. 419]. Проте, подаючи термін у словниках не в однині, а у множині

– службовці, – автори словникових статей надають йому ще вужчого

значення. Порівняємо: «Службовець – особа, яка працює за наймом у сфері

розумової праці та отримує фіксований дохід (зарплату). Службовці – група

осіб, які професійно здійснюють управлінські й допоміжні функції та

виконують завдання діючих державних органів, установ, підприємств,

громадських організацій тощо» [ЕСДУ, с. 654]. Цілком логічним за умов

намагання прирівняти поняття «службовець» і «держслужбовець» /

«державний службовець» є визначення в «Словнику термінів і понять з

державного управління» В. Я. Малиновського: «Службовець (і це

особливість юридичного статусу) – учасник специфічних правовідносин,

оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов’язані з

особистим професійним становищем, трудовими правами та обов’язками, із

самим процесом праці, а з іншого боку – в адміністративно-правові, пов’язані

179

з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення)»

[Малиновський, с.192].

На основі вільного асоціативного експерименту виявлено, що

найпоширенішою серед усіх вікових груп киян-держслужбовців (34,4 %)

(молодшої – 33,2 %, середньої – 35,4 % і старшої – 38,1 %) та полтавців-

держслужбовців (17,5 %) (молодшої – 23,5 %, середньої – 13,0 % і старшої –

18,8 %) на слово-стимул службовець є синтагматична реакція державний

(рисунок 3.1.), яка, доповнюючи поняття, становить двокомпонентну

термінологічну сполуку та назву їхньої посади «державний службовець».

0

5

10

15

20

25

30

35

40

Держслужбовці

Полтави

Держслужбовці

Києва

Бібліотечні

праціники з вищою

освітою

Бібліотечні

працівники без

вищої освіти

22 - 35 років 36 - 50 років старші 50-ти років загалом

Рисунок 3.1. Реакція державний на стимул службовець (%)

Це словосполучення зафіксоване в законодавчих та нормативних

документах, а також у фахових словниках з державного управління в

значенні: ‘громадянин України, який займає посаду державної служби в

органі державної влади, іншому державному органі, його апараті

(секретаріаті) (далі – державний орган), одержує заробітну плату за рахунок

коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади

повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій

такого державного органу, а також дотримується принципів державної

180

служби’ [166]. Серед усіх опитаних держслужбовців саме представники

молодшої вікової групи киян-держслужбовців (4,1 %) надають ще й

граматикалізовану реакцію держава, яка вказує на безпосередній

взаємозв’язок понять «службовець» та «держава» у свідомості державних

службовців.

Ця стереотипність реакції простежується і в дослідницьких інтерв’ю,

проведених серед державних службовців, основна частина яких не брала

участі у вільному асоціативному експерименті. У 85 % інтерв’ю київських та

полтавських держслужбовців відповідно уживається словосполучення

державний службовець (детальніше про це див. у підрозділі 3.3.) або

складноскорочене слово держслужбовець приблизно по 4 – 5 разів в одному

інтерв’ю. При цьому слово службовець як самостійне поняття без

атрибутивного компонента державний чи військовий майже не вживається (з

усіх інтерв’ю військовий службовець ужито один раз).

0

2

4

6

8

10

12

14

16

18

20

Держслужбовці Полтави Держслужбовці Києва

22 - 35 років 36 - 50 років старші 50-ти років загалом

Рисунок 3.2. Реакція працівник на стимул службовець серед

державних службовців (%)

Значно рідше (рисунок 3.2) опитувані на цей самий стимул надавали

реакції описового типу працівник / працівник в держустанові / працівник

державного органу / працівник державної організації / працівник народу /

працівник на службі / працівник сфери суспільної діяльності / працівник

181

установи, відомства (у Києві – 13,2 % (молодша вікова група – 15,3 %,

середня – 13,1 %, старша – 9,5 %); у Полтаві – 14,0 %).

Працівник – відносно нейтральна та загальна асоціація. Оскільки

працівниками називають і службовців, і робітників, державні службовці

схильні уточнювати реакцію за допомогою додаткових іменників у непрямих

відмінках без прийменника та з прийменником (див. приклади вище). Усі ці

конкретизовані словосполучення пов’язані з працею в органах державної

влади чи місцевого самоврядування, а в свідомості держслужбовців

сформоване уявлення про їхню синонімічність поняттю «службовець».

Єдина асоціація, що не має нейтрального забарвлення, – працівник

народу – сленгова конструкція з прихованою іронією, яка є наслідком

переосмислення широковживаного фразеологізму слуга народу. Одним із

значень лексеми «слуга» є «людина, яка працює в ім’я кого-, чого-небудь,

віддана комусь, чомусь» [СУМ-11, Т. 9, с. 376].

У понятті «працівник народу» звужуються межі відданості справі до

праці для користі народу, що передбачає витрату фізичної та розумової

енергії на виконання яких-небудь обов’язків перед народом. Ще одним

наслідком переосмислення зазначеного фразеологізму є ще одна сленгова

конструкція «офіціанти народу». Хоч у жодній анкеті вільного асоціативного

експерименту вона не зафіксована, але трапляється у кількох анонімних

інтерв’ю киян-держслужбовців. Уривок з інтерв’ю підтверджує типовість

реакції:

<…> у нас весь такий відділ // ви не думайте // саме тому що ми

офіціанти народу / тому ви й тут // я вважаю / що якщо б ви

зателефонували у будь-який інший відділ або іншому заступнику міністра /

вас тут не було // держслужбовці / це не начальник народу / це по-перше / це

є особа / яка пішла на службу / для того щоб виконувати / передбачені

законодавством України функції / держави перед народом / перед

громадянинами // (к., 26/1).

182

Інший державний службовець це пояснює так: <…> люди до нас

приходять з своїми проблемами / ми їх вирішуємо / ну це як подати їжу в

кафе // тобі людина робить замовлення / ти його виконуєш // це твоя

робота // (к., 25/1).

Жодне з цих переосмислень з погляду структури української мови не є

нормативним, оскільки слуга може служити людині, народу, а працівник – це

людина, яка зайнята в якій-небудь певній сфері діяльності, установі тощо. Те

саме стосується і слова офіціант. Наприклад, нормативне словосполучення

офіціант ресторану вказує на те, де працює людина конкретної посади, а

ненормативне словосполучення офіціант народу – на те, кому працівник має

прислужувати, що суперечить словниковій дефініції: «працівник їдальні,

ресторану і т. ін., що обслуговує відвідувачів, подаючи страви» [СУМ-11,

Т. 5, с. 817].

Дуже поширеною (рисунок 3.3.) серед полтавців-держслужбовців є

парадигматична реакція посадовець / посадова особа / посадова особа у

державній організації (12,3 %: молодша вікова група – 17,6 %, середня –

8,7 %, старша – 6,3 %).

0

2

4

6

8

10

12

14

16

18

Держслужбовці Полтави Держслужбовці Києва

22 - 35 років 36 - 50 років старші 50-ти років загалом

Рисунок 3.3. Реакція посадовець на стимул службовець серед

держслужбовців (%)

183

Це також є наслідком ідентифікації службовця з державним

службовцем, державою, адже на посадових осіб місцевого самоврядування,

крім Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»,

поширюється дія Закону України «Про державну службу». Значно рідше таку

реакцію давали кияни-держслужбовці (3,8 %: молодша вікова група – 2,6 %,

середня – 4,6 %, старша – 3,2 %).

Для киян на відміну від полтавців характерною є парадигматична

реакція чиновник / чиновники (рисунок 3.4.). Якщо в Києві чиновниками себе

вважають 4,3 % (молодша вікова група – 3,1 %, середня – 6,9 %, старша –

3,2 %), то у Полтаві тільки 1,8 % опитаних держслужбовців, при цьому

молодша вікова група – 0,0 %, середня – 4,3 %, старша – 0,0 %. Попри

негативний лінгвокультурний типаж чиновника, зафіксований в

українському художньому дискурсі [208], чиновником у їхній уяві постає

державний службовець певної категорії – начальник.

0

1

2

3

4

5

6

7

Держслужбовці Полтави Держслужбовці Києва

22 - 35 років 36 - 50 років старші 50-ти років загалом

Рисунок 3.4. Реакція чиновник на стимул службовець серед

держслужбовців (%)

З усієї кількості одиничних і повторюваних реакцій державних

службовців можна виокремити також групи оцінних: позитивні та негативні

(рисунок 3.5.). Позитивні реакції мають ширший діапазон і стосуються

184

переважно особистих рис характеру службовців чи кар’єрних висот і переваг.

Зокрема, за результатами опитування киян-держслужбовців різного віку та

рангу можна побудувати таку асоціативно-вербальну мережу позитивних

реакцій до слова-стимулу службовець: відповідальність – 3, відданість – 2,

вищого рангу, вищої категорії, відмінний, відповідальний, гарний, герой,

гідність, гордість, демон, доброта, допомога, зразковий, людина з

державницькою позицією, натхненний, народолюб, патріот, привілеї,

приклад, приязнь, професіонал, професіоналізм, ретельний, роботяга,

самовідданість, сумлінність, честь – 1. Це є наслідком позитивного

оцінювання себе та своїх колег як державних службовців у 7,2 % киян.

Державні службовці Бібліотечні працівники

Полтави Києва з вищою освітою без вищої освіти

Рисунок 3.5. Оцінні реакції на стимул службовець (%)

Негативні реакції щодо себе наявні тільки у 2,6 % опитаних киян.

Передусім це такі реакції, як: бездарний, бідняк, демон, зануда з портфелем,

лайка, «маленька заробітня плата», несамостійність, низька зарплата,

особа з невеликою зарплатою, планктон, примус, раб, рутина, папірці.

Оскільки вони всі одиничні й групувати їх можна лише за семантикою,

доцільно виділити групи, які стосуються фінансового достатку

держслужбовця (бідняк, маленька заробітня плата, низька зарплата, особа з

невеликою зарплатою), шаблонності в сприйнятті й діяльності та відсутності

волі на держслужбі (бездарний, несамостійність, планктон, примус, раб,

185

рутина), його бюрократизму (зануда з портфелем, папірці – іронічне

ставлення до ділового документа та роботи з ним).

Досить нетиповими реакціями для держслужбовців є реакції демон і

лайка. Очевидно, що служба взагалі, а, відповідно до світогляду

держслужбовців, державна зокрема, є для них «уособленням якого-небудь

пороку» (реакція демон) [СУМ-11, Т. 2, с. 239] з постійним уживанням «слів

або виразів, якими лаються» (реакція лайка) [СУМ-11, Т. 4, с. 437]), що

підтверджується записами спонтанного мовлення, у частині яких зафіксовано

лайливі слова.

Переважно лайлива лексика має іншомовне походження, зокрема

запозичена з російської та польської мов. Під час інтерв’ювання нам вдалося

записати розмову двох киян-держслужбовців, у яких вони замінюють слово

«лайливий» у словосполученні «лайливий вислів» на «ідіоматичний»:

ДС: Найпоширеніший ваший [ваш – В. Ш.] ідіоматичний вислів //

починається там ще <…> (к., 39/15).

ДС: Нє / ну це / пригадай / чесне слово // (к., 60/20).

ДС: Ну курва-мама // (к., 39/15).

ДС: А / ах да / курва-мама // це я <…> це тоже <…> нє / це не

українське // да от / таке шось у мене є // ну вже не кажучи про російські

ідіоматичні вирази // мені здається шо там сильніше нема // (к., 60/20).

У польській мові вислів курва-мама (пол. Kurwa mać) вживають як

лайливий вигук для вираження емоцій [Grochowski, с. 109].

Звісно, вживання таких слів на держслужбі є порушенням присяги

державного службовця, адже, присягаючи на вірність, держслужбовець бере

на себе не тільки правові зобов’язання, а й етичні (моральні). Відповідно до

цього Верховний Суд України від 14 березня 2017 року визнав, що «публічна

розмова з використанням нецензурної лайки, із застосуванням погроз та

приниження людської гідності, з підкресленням своєї посади та «особливого

статусу» підриває авторитет державної влади, довіру суспільства до органів

виконавчої влади, поширює думку щодо вседозволеності чиновників

186

високого рангу та не відповідає званню державного службовця» [162], що

потрібно розцінювати як порушення присяги.

Також асоціація демон може свідчити про явище приховування від

недержслужбовців справжніх намірів і почуттів за посмішкою, ввічливістю

та канцеляритом.

Негативні (1,7 %) та позитивні (12,3 %) реакції були і серед опитаних

полтавців-держслужбовців. Така негативна реакція, як бідолашна людина,

засвідчує тенденцію відчуття жалю до себе та співпереживання до свої колег.

Хоч вона і є одиничною, проте за допомогою питання: «Хто такий державний

службовець у їхньому розумінні?» ми отримали подібні відповіді одразу від

двох полтавців-держслужбовців.

ДС: нещасна людина // (п., 31/8).

ДС: Не так / з одного боку ніби нещасна людина / ніби всі ми зараз //

а з іншого боку цей самий <…> ну от / от // колись був в Радянському Союзі

/ який так само зараз всими попирається <…> облик строителя коммунизма

/ ну тобто ідеалізована людина / яка / має побу <…> побуд <…> брати

участь у побудові ідеального суспільства / яке на жаль неможливо / в силу //

знову ж таки / що це не від людини взагалі залежить // це шось звише нами

керує // ну от / людина / яка має дотримуватись всіх моральних / якихось

певних правил // (п., 47/9).

Проте в подальшій дискусії вони доходять висновку, що

держслужбовець <…> це вже не людина / а державний службовець <…> а

за цим людини вже немає <…>

Позитивні реакції так само, як і в киян-держслужбовців, пов’язані з

особистими рисами характеру, принципами держслужби та

професіоналізмом: відповідальність – 2, ввічливість, відповідальний,

високого рівня, доброчесність, чесний – 1.

Бібліотечні працівники з вищою освітою найчастіше (частіше за

полтавських державних службовців, але рідше за київських) давали

синтагматичну реакцію держ / державний (21,0 %), що свідчить про те, що

187

бібліотечні працівники часто чують словосполучення державний службовець

або його композит держслужбовець у ЗМІ або читають у різних видах

видань (рисунок 3.1.).

Інші реакції засвідчують, що громадяни прагнуть у такий спосіб

указати на обов’язки держслужбовців, які вони повинні виконувати або як ті,

хто мають зобов’язання відповідно до посади, або як громадяни, які мають

обов’язок перед своєю країною. Наприклад: ранг – 2, військовий, громадянин

України, який займає посаду, державна посада, державна служба, державне

забезпечення, кабмін, категорія, міністри, налоговий інспектор, органи

влади, райдержадміністрація, урядовець, чин – 1. Усі перераховані реакції

нейтральні та вказують на людину, яка виконує певну роль в системі

державного управління та займає конкретне місце в органах влади. Це явище

засвідчує надмірну утягнутість пересічних людей в політику та державне

управління та наявність постійних розмов про ці сфери, що є наслідком

тяжкого економіко-політичного стану суспільства.

Найпоширенішою реакцією серед бібліотечних працівників без вищої

освіти на зазначене слово-стимул була парадигматична реакція виконавець /

виконавець наказів (25,0 %). Ця реакція разом з іншими (державний, людина,

яка служить в державній установі, посадовець – 1) є наслідком контекстів, у

яких ця номінація трапляється опитуваним у писемних та усних текстах.

За нейтральністю всіх цих реакцій опитувані приховували довіру та

позитивне ставлення до влади та управлінців, попри тяжкий економіко-

політичний стан суспільства. Адже, як зазначає О. М. Вольф, в парі «добре /

погано» оцінка «добре» відповідає нормі, а оцінка «погано» є показником

відхилення від норми [22, с. 19].

Реакції, які б засвідчували яскраве позитивне ставлення, серед

працівників з вищою освітою наявні в невеликій кількості (5,0 %):

відповідальність, державна людина, інтелігент, коректний виконавець у

роботі, роботяга, человек интеллигентного вида – 1. Певна метафоричність

простежується в реакції державна людина. Ця характеристика вказує, що

188

службовець – це людина, яка «має важливе значення для держави, може

впливати на стан її справ» і «бере безпосередню участь у керівництві

державою» [СУМ-11, Т. 2, с. 248]. Інші одиничні реакції прямо вказують або

на зовнішні характеристики (человек интеллигентного вида), або на особисті

якості (відповідальність, інтелігент, коректний виконавець у роботі,

роботяга).

Серед опитаних без вищої освіти яскраво виражена позитивна реакція

щодо службовців наявна лише одна фінансові посадові умови кращі, яка

засвідчує фінансову привабливість державної служби в очах тих, хто не має

до неї стосунку.

Загалом кількість негативних реакцій серед бібліотечних працівників

з вищою освітою та без неї сягає 10,9 % та 25,0 %, відповідно (рисунок 3.5.).

Працівники бібліотеки без вищої освіти давали такі реакції: дармоїд,

залежна людина, примара, слуга народу, хабарник. У працівників з вищою

освітою палітра реакцій дещо ширша: бідний, бюрократ, дармоїд, довге

вирішення питань, леньтяй, не дуже поважаю, незацікавленість, слуга

народу, слуга в армії, Фемиды, хабар, хабарник.

Особливої уваги заслуговує ніби позитивна з першого погляду

парадигматична реакція: слуга народу (вказали 8,3 % опитаних без вищої

освіти та 0,8 % – з вищою освітою). Слугами народу переважно вважають

політиків, яких обирає народ на чергових та позачергових виборах депутатів

до Верховної Ради України, районних, місцевих рад, а також Президента

України. Крім того, що депутатів і Президента України обирає народ шляхом

таємного голосування, він з податків виплачує їм заробітну плату за службу

відповідно до їхніх посадових інструкцій і законодавства України. У цьому

випадку народ виступає у ролі господаря, який має когнітивну ілюзію, ніби

він у змозі проконтролювати чи звільнити свого слугу. За таких умов

називання державних управлінців – політиків «слугами народу» є своєрідним

способом вказати йому на місце, яке де-юре він і займає, але де-факто

перевищує службові повноваження: Найкраще це ілюструють приклади з

189

медійного дискурсу: Через те, що колишній слуга народу прогулювався

місцем історичної слави, дві туристичні групи, що прибули до нашого міста

теплоходами, не могли пройти до музею і познайомитися з історією Великої

Вітчизняної війни (День, 20 серпня 2016 р.; https://day.kyiv.ua/uk/article/top-

net/yak-yanukovych-zi-skandalom-vidvidav-volgograd); Гучна подія цього року

– річні декларації, в яких «слуги народу» оприлюднили (інколи авансом) свої

шалені статки (День, 23 грудня

2016 р.; https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/chy-vyzriye-yakisna-alternatyva);

Проблема тільки в тому, що у нас – насамперед в інформаційному просторі,

який задає тон суспільним настроям – нерідко спостерігається пристрасна

захопленість тим, як влада на владі сидить і владою поганяє, як там наші

слуги намагаються перехитрити один одного, щоб залишитися панами

(День, 20 лютого 2016 р.; https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/gra-prestoliv); І

саме через залучення активного суспільства задля контролю влади ми й

будемо вирішувати цю проблему та налагоджувати баланс між різними

верствами населення — між «слугами народу» та самим народом, між

власниками великих статків та звичайними громадянами (День, 26 березня

2015 р.; https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/zayavka-na-inshyy-pryklad);

Останні ж бо – слуги народу, а в нас, як у тому задзеркаллі, усе навпаки –

народ виконує функцію спонсора, який щомісяця дає гроші на життя

вітчизняних депутатів, але взамін не отримує бажаних демократичних,

модернізаційних змін у суспільстві (День, 21 березня 2013 р.;

https://day.kyiv.ua/uk/article/tema-dnya-podrobici/dorogi-deputati); І мені

здається, що корупція у сучасній Україні – це здебільшого пострадянське

явище, яке примандрувало від російського чиновника з властивим йому

відчуттям всевладності. Натомість чиновник європейської системи – це

слуга суспільства (День, 26 серпня 2016 р.;

https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/franko-perezavantazhennya). Значення

фразеологізму часто-густо переносять з депутатів та президента, яких

обирають, на тих, кого депутати та президент приймають на службу, тобто на

190

державних службовців або посадових осіб місцевого самоврядування:

Обурливим є спроби приховувати інформацію, не пускати громаду на

апаратні наради, адже чиновник – слуга народу і має бути підзвітним йому.

(День, 5 липня, 2016 р.; https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/pro-symvol-

novogo-donbasu). Це цілком закономірно, оскільки державний службовець і

посадова особа місцевого самоврядування впроваджують владні рішення та

мають певні обов’язки перед народом.

Як бачимо, вживають фразеологізм переважно під час критики

державних службовців і чиновників, при цьому підкреслюється невиконання

обов’язків, перевищення повноважень і великі статки, незалежно від того, в

лапках вживається словосполучення, чи без них.

Також метафоричною є синтагматична реакція на слово-стимул –

Фемиды (російською мовою). Ця реакція виникла на основі фразеологізму

«служитель Феміди», який походить від імені давньогрецької богині права та

законного порядку. Поєднання слова-стимула «службовець» та реакції

«Фемиды» показує іронічність у ставленні до державного службовця як

службовця Феміди, тобто службовця, який дотримується усіх законів і є

справедливим в усіх справах.

Отже, у свідомості пересічних людей образ держслужбовця постає або

як охайний, ввічливий розумний, відповідальний працівник інтелігентного

вигляду з достатнім фінансовим статком, який вправно керує державою, або

як примарний слуга народу, лінивий бюрократ, хабарник, який не

зацікавлений у швидкому та законному розв’язанні проблем і, відповідно, не

заслуговує поваги. Якщо перший позитивний образ є нормою, згідно з

поглядом О. М. Вольф [22, с. 19], то інший – відхиленням від норми. Про

наявність такого образу, що є відхиленням від норми, у свідомості

пересічних громадян відомо і самим держслужбовцям: <…> і найбільше / те

шо дратує / коли виходиш з приміщення / їдеш попід <…> їдеш в транспорті

і звертають люди / увагу <…> он де там лю… працюють / нахлєбніки / як я

тільки не чую / про нас кажуть // і злодії / і крадії і я <…> такого

191

наслухаєшся // а потім / коли / заходять сюди / то їхні думки міняються /

коли дивляться чим люди займаються / які послуги надають / за які гроші

працюють // чесно / противно / того / дуже <…> (п., 31/8).

Інший ДС, відповідаючи на питання, чи вважає держслужбу

престижною, зізнається:

коли я сюди попала / мені було страшно // коли я пропрацювала п’ять

років / я навіть нікому не казала / де я працюю / бо мені було страшно / і

трішки / стидно <…> стидалася // тому що відношення було не дуже <…>

негативне // це я вам скажу / це з девяносто четвертого по девяносто

восьмий рік // потім <…> десь так років п’ять <…> потім я вже могла

сказати своїм знайомим / де я працюю // ну / великої поваги не було / ну до

тебе відносилися не тому шо ти працюєш саме в цій установі / а тому шо

ти виконуєш таку серйозну роботу // ну не з повагою / ну / як серйозно // це

тягнулося достатньо недовго / теж / років п’ять / сім / от / а потім <…>

а потім / уже настали часи / коли тобі не то шо страшно казати шо ти

<…> краще взагалі не казати / шо ти працюєш держслужбовцем // не знаю

/ може настане той час / коли не просто будеш казати / от я

держслужбовець / просто <…> наприклад / така ж сама професія як /

лікар // (к., 37/20).

Молодь на держслужбі, що має невеликий стаж, охоче заглиблюється

в саму проблему та шукає причини, а не лише констатує факт. Наприклад,

ДС з однорічним стажем однозначно стверджувала, що державна служба не

є престижною. І цю «непрестижність» вона пояснює так: <…> ну / по-перше /

через мабу́ть стереотипне ставлення / до державних службовців шо вони /

або корупціонери / або просто сидять нічого не роблять на державній

службі / тільки відфудболюють громадян / якось у нас не склалось //

(к., 25/1).

Інший ДС зауважує: <…> якщо брати рівень суспільства / то <…>

досить серйозний вплив / має поняття / корупції // майже всі люди думають

що / всі державні службовці / це корумповані люди // а якшо брати серед

192

самих державних службовців / то непрестижна вона <…> вона мабуть /

тому що не є достатньо висока заробітна плата // (к., 24/1).

Ще з однієї відповіді бачимо також, що ДС намагається заглибитися у

проблему і перераховує такі причини непрестижності держслужби: <…>

через те що всі знають що / по-перше / дуже маленька зарплатня / по-друге

/ всі знають що / держслужбовці хабарники / по-третє / у нас немає

злагодженої системи державної служби // наприклад / судове рішення / воно

є обов’язковим до виконання на всій території України / але / є деякі

державні служби / які не виконують такі судові рішення // тому

авторитет як суду так і такої державної служби / яка не виконала таке

рішення // він автоматично падає в очах людини // (к., 26/1).

Наведені приклади з інтерв’ю, зібрані в різних містах України (у Києві

та Полтаві), підтверджують, що в українському суспільстві побутує

тенденція до негативного сприйняття людини, що обіймає посаду на

державній службі, і ця людина знає про такі настрої. Якщо розглянемо

детальніше лексичні маркери з інтерв’ю держслужбовців, які згадують про

негативне ставлення суспільства до себе, то помітимо, що переважно вони

звертають увагу на слова, пов’язані з фінансовим достатком і фінансовою

доброчесністю: дуже маленька зарплатня, корупція, корумповані люди,

корупціонери, крадії, нахлєбніки, не є достатньо висока заробітна плата,

хабарники. Рідше вони приділяють увагу реакціям людей щодо їхньої

компетентності та фахової порядності (сидять нічого не роблять,

відфудболюють громадян). Реакції ж пересічних людей засвідчують, що їх

більше хвилює професійна порядність і кваліфікація, зокрема це помітно з

таких реакцій: бюрократ, довге вирішення питань, леньтяй, не дуже

поважаю, незацікавленість, слуга народу, Фемиды.

Також перший приклад інтерв’ю полтавця-держслужбовця вказує, що

негативне ставлення до держслужбовців переноситься ще й на будівлі

адміністрацій, у яких ті працюють. Про це свідчить і те, що негативних

193

реакцій на стимул адміністрація більше, ніж на стимул службовець

(детальніше про це у підрозділі 3.5.).

3.4. Поняття «служба» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян

Служба – багатозначне поняття. У СУМ-11 подано вісім значень

лексеми служба: 1. Дія за значенням служити; обов’язок, визначений

посадою; 2. Праця, заняття як засіб існування; місце, де хто-небудь працює,

служить; (застаріле) озброєні люди, що служать у кого-небудь;

3. Перебування в армії, відбування військового обов’язку; 4. Галузь

виробництва, а також установа, організація, що відає тією або тією ділянкою

роботи; 5. Надвірні підсобні господарські приміщення, будівлі (вживається

тільки у множині); 6. Слуги, прислуга; 7. Виконання в церкві релігійних

обрядів; богослужіння; 8. заст., розм. Військовослужбовець, солдат [СУМ-

11, Т. 9, с. 377]. Наразі сформувалося ще кілька значень слова: ‘задача або

операція, яка виконується прикладною або системною програмою’ [ТСІ, c.

450]; ‘спеціалізоване програмне забезпечення, що не має графічного

інтерфейсу й працює без взаємодії з користувачем’ [ТСІ, c. 543]. Усі ці

значення більшою чи меншою мірою відомі звичайному пересічному

українцеві, проте з урахуванням теорії О. О. Потебні про ближче та дальше

значення [163, с. 19 – 20] ми можемо стверджувати, що те значення, яке для

однієї спільноти є «ближчим», для іншої може бути «дальшим».

У київських і полтавських держслужбовців слово служба асоціюється

передусім з державною службою (рисунок 3.6.). Порівняймо: реакцію

державна до стимулу служба надали 24,2 % київських і 14,0 % полтавських

держслужбовців, тоді як бібліотечні працівники без вищої освіти взагалі не

дали такої реакції, а з вищою освітою – лише 10,1 %. Така реакція

трапляється рідше, ніж реакція державний на стимул службовець у киян

(34,4 %) та полтавців (17,5 %).

194

0

10

20

30

40

50

60

Держслужбовці

Полтави

Держслужбовці

Києва

Бібліотечні

праціники з

вищою освітою

Бібліотечні

працівники без

вищої освіти

державна робота праця обов'язок військова

Рисунок 3.6. Реакції на стимул служба (%)

Синтагматична реакція державна доповнює поняття «служба» і разом

вони утворюють цілісне словосполучення з атрибутивним семантико-

синтаксичним відношенням: прикметник державна + іменник служба. Це

словосполучення як термін, подібно до термінологізованого словосполучення

державний службовець, закріплене в енциклопедіях і словниках-довідниках з

державного управління, а також у законодавстві, зокрема у чинному на

сьогодні Законі України «Про державну службу». Згідно з цим законом

«державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена

діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави» [166]. З

цього визначення зрозуміло, що той відсоток опитуваних, чия реакція на

стимул була державна, підсвідомо або свідомо мали на увазі термінологічну

конструкцію, яка передбачає служіння державі та полягає у виконанні її

завдань і функцій.

Проте також можна припустити, що більшість державних службовців,

даючи таку реакцію, мали на увазі назву органу виконавчої влади

(наприклад, Державна служба експортного контролю, Державна служба

України з надзвичайних ситуацій тощо), що є наслідком розуміння поняття як

складника соціального інституту.

195

Така неоднозначність пов’язана з тим, що поняття державної служби

багатозначне, і «Словник термінів і понять з державного управління» фіксує

три її значення: 1) державний правовий і соціальний інститут, який здійснює

в межах своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної

влади; 2) професійна діяльність осіб, які займають посади в державних

органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави

та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів; 3) орган

виконавчої влади, що здійснює державне управління у відповідній сфері чи

секторі управління [Малиновський, с. 46 – 47].

Як бачимо, жодне з цих значень не близьке для опитаних працівників

бібліотек без вищої освіти (рисунок 3.6.). Відповідно до цього цілком

закономірним є відсутність синтагматичних реакцій робота чи праця у них

на цей стимул. Натомість бібліотечні працівники з вищою освітою, державні

службовці та посадові особи місцевого самоврядування Києва та Полтави

мали такі реакції. Зокрема, реакція робота серед цих груп опитаних помічена

в кількості 18,5 %, 14,1 % (молодша вікова група – 12,2 %, середня – 15,4 %,

старша – 17,5 %) та 26,3 %, відповідно, а реакція праця – 2,5 % (молодша

вікова група – 0,0 %, середня – 2,0 %, старша – 4,1 %), 3,3 % (молодша вікова

група – 4,1 %, середня – 2,3 %, старша – 4,8 %) та 1,8 % (молодша вікова

група – 0,0 %, середня – 4,3 %, старша – 0,0 %), відповідно. Попри те, що і

СУМ-11, і словник за редакцією Б. Грінченка вказують на синонімічність

понять робота і праця та розкривають їх одне через одне, розмежування цих

слів у мовній картині світу українців «пов’язане з соціальним контекстом і

конкретними умовами життя суспільства, вплив яких у деяких випадках

набуває певної інтенсивності» [171, c. 25]. Т. В. Радзієвська, детально

аналізуючи їхню вербалізацію у мовній картині світу українців, по-перше,

доходить висновку, що «праця – це діяльність, що реалізується у площині

«людина – природа», в той час як робота перебуває у площині існування

людини в суспільстві» [171, c. 17], а по-друге, науковець виділяє низку

особливостей характеристик суб’єкта праці та роботи [171, c. 17 – 19]. З

196

огляду на це можемо стверджувати, що служба у 3,3 % опитаних киян-

держслужбовців, 1,8 % – полтавців-держслужбовців і 2,5 % – бібліотечних

працівників з вищою освітою асоціюється з діяльністю за визначеним

сценарієм, суб’єкт якої не є її ініціатором, суб’єктом, що визначає її мету, або

ж її організатором, ідеологом чи експертом. Це засвідчує і приклад з одного

інтерв’ю: <…> якщо російська література / це література дворян їхніх / то

українська література / це література / державних службовців // і це не

дивно / бо я думаю / що так само / як я зараз працюю / вони так само

працювали // у них було безліч вільного часу / для того / щоб займатись

літературою // (к., 39/15).

Однак для 14,1 % опитаних киян-держслужбовців, 26,3 % – полтавців-

держслужбовців і 18,5 % – працівників бібліотек з вищою освітою служба є

престижною / непрестижною тимчасовою діяльністю, яка є засобом заробітку

грошей тощо. Наприклад, для однієї киянки державна служба є всього лише

«заробітком» трудового досвіду:

<…> тримає те / що мені потрібен досвід / щоб піти кудись далі //

тому що / як всім відомо / в нас в Україні без досвіду нікуди не беруть // це

все // (к., 25/3).

Таке явище засвідчує негативну тенденцію серед чинних державних

службовців (17,4 % киян і 28,1 % полтавців) сприймати свою службу не як

покликання та внутрішній потяг, здатність, схильність до певної справи,

професії, а як щось перехідне, що не вимагає особливих зусиль. З іншого

боку, є також тенденція, яка засвідчує намагання державних службовців і

посадових осіб місцевого самоврядування вживати дієслово служити та

похідних від нього слів. Це пов’язано передусім з тим, що вони скрупульозно

дотримуються положень законодавства. У чинному Законі України «Про

державну службу» щодо службовців вживається переважно словосполучення

проходження державної служби, яке складається з допоміжного

віддієслівного іменника та віддієслівного іменника з означенням. Це

словосполучення в різних стилях спілкування може зазнавати певної

197

деформації (особова форма однини або множини дієслова в теперішньому чи

майбутньому часі + віддієслівний іменник з означенням або без означення /

родова форма однини дієслова у минулому часі + віддієслівний іменник з

означенням або без означення). Так, в одному інтерв’ю ДС розповів про

ситуацію, яка склалася в його житті під час заповнення важливих службових

документів:

<…> і всі ж пишуть // працюю чи працює в виконавчій обласній раді /

я єдиний / хто написав / проходжу службу / і тут деякі керівники на той час

були <…> він їм сказав / переписуй / він ше тоді відкрив закон / наше

законодавство про службу в органах місцевого самоврядування // тобто ми

проходимо службу / а не працюємо <…> (п., 54/26).

Навіть у назві Закону України «Про службу в органах місцевого

самоврядування», яким керується посадові особи місцевого самоврядування

у своїй діяльності, помітна тенденція до уникання слів «робота» та «праця»

щодо державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Усього 6,5 % київських державних службовців сприймають службу як

обов’язок, даючи відповідну реакцію обов’язок. Більшою мірою це властиво

держслужбовцям молодшої (6,6 %) та середньої (7,6 %) вікових категорій,

меншою мірою – старшій віковій групі (4,8 %). 5,3 % полтавських

держслужбовців також сприймають свою службу як обов’язок (5,9 % –

молодшої, 8,7 % – середньої, 0,0 % – старшої вікових груп).

Натомість 58,3 % бібліотечних працівників без вищої освіти надавали

реакції, пов’язані з армією (33,3 %), антитерористичною операцією (16,7 %)

та військом чи Збройними силами України (8,3 %). Такі реакції притаманні й

іншим опитаним професійним групам (рисунок 3.6.), але різною мірою,

зокрема: 43,6 % бібліотечним працівникам з вищою освітою; 21,1 %

полтавським державним службовцям; 25,6 % київським державним

службовцям (молодша вікова група – 24,5 %, середня – 29,2 %, старша –

22,2 %).

198

Як бачимо, реакції, пов’язані з армією та військовою службою,

недержслужбовці дають значно частіше, ніж держслужбовці. Проте у

державних службовців попри більшу різноманітність реакцій, деякі реакції,

які властиві пересічним громадянам України, відсутні. Такою є, наприклад,

реакція АТО / в АТО. З усієї кількості опитаних бібліотечних працівників з

вищою освітою і без неї 0,8 % і 16,7 % відповідно надавали ці реакції.

Державні службовці Києва також давали реакції, пов’язані з

антитерористичною операцією на Сході України, але використовували не

офіційний термін дипломатії та законодавства, а вказували на сутність

ситуації: війна, воєнна. Такі реакції надали всього лише 0,7 %

держслужбовців-киян.

Держслужбовці Полтави (57 осіб) жодного разу не зреагували на

стимул подібними реакціями, проте й їм властиві реакції тематичного поля

«військова служба», на основі якого можна побудувати такий фрагмент

асоціативно-вербальної мережі: військова – 4, в армії – 3, армія, в збройних

силах, військовий, військові – 1. Це тематичне поле пов’язане безпосередньо з

третім значенням поняття служба.

Держслужбовці Києва (418 осіб) також надають реакції з відповідним

значенням. Порівняймо: військова – 43, армія – 19, військовий – 10, в / у армії

– 9, солдат – 3, військо – 2, за контрактом – 2, армії, армия, військове,

військові, військовослужбовець, дострокова, строкова, у лавах ЗСУ,

перебування в армії – 1.

Отже, третє значення лексеми служба актуальне для всіх опитаних

професійних груп, але різною мірою. Порівняно з іншими групами тільки

чверть киян-держслужбовців надає реакцію, пов’язану з військовою службою

(25,6 %). Це майже співвідносно з кількістю тих, хто надає реакцію,

пов’язану з державною службою (24,2 %). Відмінність полягає в тому, що

реакція, пов’язана з державною службою, лише одна – державна. Вона

повторюється майже стільки разів, скільки в сумі повторюються усі реакції,

пов’язані з військовою службою. Це явище засвідчує типовість асоціацій для

199

цієї професійної спільноти, адже одиничні реакції можуть бути

короткочасними та випадковими. Якщо взяти до уваги всі одиничні реакції,

які більшою чи меншою мірою стосуються держслужби, то до 24,2 % сміливо

додамо щонайменше 13,2 %. Зокрема це будуть такі реакції: держава – 8,

виконання – 5, посада – 5, народу – 4, виконання обов’язків – 3, професійна

діяльність – 2, виконавча, виконання певних обов’язків, виконання покладених

обов’язків, виконання роботи, дипломатична, державний орган, з 9 до 6,

завдання, із метою допомоги та принесення користі людям, кадрів,

механізм, міністру, народ, неупередженість, орган, органи, патронатна,

персоналу, понаднормова, посадові обов’язки, послуги, професійна,

професійна зайнятість у широкому значенні на держпосаді, професія,

процедура, реформа, рішення, стиль поведінки – 1.

Серед полтавських держслужбовців реакції, пов’язані з військовою

службою, надали 21,1 %, а реакції, пов’язані з державною, – 14,0 %. Це

передусім пов’язано з особливостями українського законодавства. Адже,

крім Закону України «Про державну службу», основним законом, який

регулює їхню діяльність, є Закон України «Про службу в органах місцевого

самоврядування». Відповідно до цього 5,3 % полтавських держслужбовців

указали реакцію в органах місцевого самоврядування. Така реакція, як і

реакція державна, разом зі стимулом служба утворює кліше. Державний

службовець видає за реакцію готову конструкцію. Причому, зазначена

конструкція є результатом відтворюваності одиниці. Склавши докупи стимул

і реакцію та звернувшись до основного закону державних службовців, ми

можемо легко простежити, чим спричинена поява наступного слова

[107, с. 97].

Для державних службовців Києва характерні також оцінні реакції, хоч

і в невеликій кількості. В інших опитаних реакції з такою семантикою

відсутні. Полтавські держслужбовці утрималися від будь-яких оцінних

реакцій. Київські держслужбовці (1,4 %) надали переважно позитивні реакції,

що стосуються гарного виконання обов’язків: бездоганна, бути корисним,

200

вдале виконання завдань, порятунок, хороша, чітке виконання обов’язків – 1.

Трохи менша кількість – 0,7 % – дала негативні реакції: рабство, небезпечна,

опасна – 1. При цьому реакція рабство пов’язана передусім з відсутністю

волі та самостійності на держслужбі. Інші реакції небезпечна та опасна

(російський еквівалент українського слова небезпечна) стосуються військової

служби, адже державна служба а priori не несе загрози життю та здоров’ю

службовця.

3.5. Поняття «адміністрація» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян

За допомогою служби пошуку документів у розділі «Законодавство

України» на офіційному порталі Верховної Ради України ми з’ясували, що в

сучасному українському законодавстві слово адміністрація трапляється

понад 5 тисяч разів. У чинному Законі України «Про державну службу» від

10 грудня 2015 р. № 889-VIII ужито лише 13 разів. У попередньому Законі

України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII, який

частково втратив чинність, але на основі якого ми й виділяли ключові слова,

– 17 разів. В обох законах це слово трапляється в таких словосполученнях:

місцева державна адміністрація, Адміністрація Президента України та

Державна судова адміністрація України. Усі вони вказують на

адміністрацію як на установу, орган влади. При цьому, це значення лексеми

адміністрація є суто термінологічним. СУМ-11 не фіксує такого значення.

Натомість у ньому зафіксовано 3 інших: 1) керівний орган установи,

організації, підприємства і т. ін.; 2) збірн. особи, що керують установою,

організацією, підприємством і т. ін.; 3) рідко. те саме, що адміністрування

[СУМ-11, Т.1, с. 20]. Третє та четверте значення, подані в Енциклопедії

державного управління, збігаються з першим та другим значенням СУМу

відповідно. Проте перше та друге значення з Енциклопедії відсутні в 11-ти

томному словнику: 1) державна адміністрація – у значенні певних органів

201

виконавчої влади (Адміністрація Державної прикордонної служби України,

Державна судова адміністрація України, місцеві державні адміністрації);

2) апарат при главі держави (Адміністрація президента) [ЕСДУ, с. 27]. Саме

під ці визначення Енциклопедії підпадають усі словосполучення, знайдені у

законах України «Про державну службу». За таких умов цілком закономірно,

що будь-яке з цих двох значень для державного службовця ближче, а для

пересічного громадянина дальше.

Отже, у процесі вільного асоціативного експерименту ми з’ясували,

що держслужбовці асоціюють поняття «адміністрація» передусім з

Адміністрацією Президента України і надають парадигматичні реакції АПУ,

ПУ, Президент, Президента, Президента України. Причому київські

держслужбовці (40,2 %) так реагують майже вдвічі частіше за полтавських

(24,6 %). Як і серед полтавських, так і серед київських держслужбовців

більшою мірою ця реакція притаманна молоді 22-х – 35-ти років. У київських

молодих держслужбовців цей показник сягає 42,8 %, а в полтавських –

23,5 %. Проте, якщо у полтавських держслужбовців середнього (36 – 50

років) та старшого (понад 50 років) віку цей показник майже однаковий і

дорівнює 21,7 %, то у київських держслужбовців він має незначну різницю в

3,5 %. Навіть попри те, що ця різниця дуже незначна, ми можемо простежити

послідовний спад кількості цієї реакції у різних вікових групах киян-

держслужбовців (молодша вікова група – 42,8 %, середня – 40,0 %, старша –

36,5 %).

На нашу думку, передусім це пов’язано з амбітністю держслужбовців

і престижністю служби в Адміністрації Президента України. Відповідно до

статті 7 чинного Закону України «Про державну службу» держслужбовець

цілком виправдано може розраховувати на «просування по службі з

урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх

посадових обов’язків» [166]. І це повинен контролювати центральний орган

виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері державної

служби. Чим молодша людина, тим більше перспектив вона бачить у своїй

202

кар’єрі державного службовця. Цим і приваблює молодь служба в державних

органах, які підпорядковані один одному та взаємодіють на різних рівнях.

Серед киян-держслужбовців позитивніші настрої щодо планування власної

кар’єри. Територіальна близькість у межах міста до Адміністрації

Президента нівелює ті умовності, які становлять суттєвий бар’єр для

держслужбовців – мешканців інших міст.

Наприклад, один з держслужбовців єдину можливість своїх кар’єрних

перспектив вбачав у Президентському кадровому резерві «Нова еліта нації»

(5 квітня 2012 р. – 2 вересня 2014 р.).:

<…> то створили от / цей / даний кадровий резерв // проходе там два

роки / набирають людей / ну то вже інша схема / як там відбирають / я

надіюсь шо воно було прозорим / да? // відібрали людей / ну і де тепер? /

хтось з тих людей став <…> пішов на підвищення? / можливо хтось став /

ну я таких людей не знаю / от / ну в крайньому разі / з тих / одногрупників які

/ пройшли в цей кадровий резерв // от / я <…> (п., 31/8).

На державній службі яскраво простежуємо централізаційні настрої.

Українські держслужбовці чітко простежують вертикальну ієрархію, де

місцеві органи залежать від центральних органів влади. А найвищим органом

виступає Адміністрація Президента. Адже стимул адміністрація, у якому а

priori закладена інформація про керування чи керівництво, передбачає

відповідну реакцію.

Працівники бібліотеки більшою мірою схильні асоціювати це поняття

з особами, які керують організацією, підприємством, бібліотекою тощо. Тому

для них ближче друге значення лексеми з 11-ти томного словника.

Відповідно 31,9 % (молодша вікова група – 33,3 %, середня – 36,7 %, старша

– 24,5 %) опитаних фахівців з вищою освітою і 45,9 % робітники без вищої

освіти дали реакцію керівництво / начальство. Асоціація, пов’язана з

Адміністрацією Президента України, виникає в них значно рідше: фахівці з

вищою освітою – 18,5 % і робітники без вищої освіти – 4,2 %. Такий високий

відсоток асоціації у бібліотечних працівників з вищою освітою можна

203

пояснити заполітизованістю суспільства. Якщо ввести у пошуковий рядок на

сайті щоденної газети «День» ключові слова адміністрація Президента,

визначимо, що станом на 29 січня 2017 р. виставлено більше 5 тис. новин, у

яких згадується президентська адміністрація. При цьому за допомогою

сортування новин за датою додавання, які знайдені за ключовим словом

адміністрація, ми підрахували, що впродовж дня 28 січня 2017 р. викладено

сім таких новин.

Звісно, державні службовці Києва та Полтави надають й інші реакції.

Зокрема невеликий відсоток надає такі самі реакції, як і працівники

бібліотеки. Вони стосується осіб, що керують установою, організацією,

підприємством. Це такі реакції, як керівник, керівники установи, керівництво,

начальство (російський еквівалент українського слова керівництво). Загалом

їх надало 12,0 % киян-держслужбовців і 21,1 % полтавців-держслужбовців.

Найменше така реакція притаманна молодим держслужбовцям Києва – 7,1 %,

а найбільше (22,2 %) – киянам-держслужбовцям віком понад 50 років. Хоч

полтавці загалом частіше за киян давали таку реакцію, у них різниця між

групами майже несуттєва, порівняймо: молодша вікова група – 17,7 %,

середня – 21,7 %, старша – 18,8 %.

Ще одна реакція, яка притаманна державним службовцям Києва та

Полтави, – влада, власть (російський еквівалент українського слова влада).

Для киян-держслужбовців адміністрація меншою мірою є владою (5,4 %),

ніж для полтавців-держслужбовців (12,3 %). Фактично 5,4 % (молодша

вікова група – 6,1 %, середня – 5,4 %, старша – 4,7 %) киян-держслужбовців і

12,3 % (молодша вікова група – 11,8 %, середня – 21,7 %, старша – 0,0 %)

полтавців-держслужбовців схильні асоціювати адміністрацію з урядом. Така

реакція не властива технічним робітникам бібліотеки без вищої освіти. Проте

бібліотечні працівники з вищою освітою вказували таку реакцію (9,24 %)

частіше за київських держслужбовців і рідше за полтавських.

Окремої уваги заслуговує реакція орган та її варіанти орган виконавчої

влади, орган влади, орган державного управління, орган управління, орган

204

управління підприємства. Тільки 2,5 % недержслужбовців надали таку

реакцію. Усі вони з вищою освітою. Що ж до держслужбовців, то кияни

більшою мірою (6,9%), ніж полтавці (1,7 %) асоціюють адміністрацію з

установою, що «виконує певні функції в галузі державного управління,

контролю, нагляду» [СУМ-11, Т.5, с. 738]. Полтавські держслужбовці давали

таку реакцію навіть рідше за пересічних киян. Одночасно з такою реакцією

держслужбовці надавали і реакції, які є синонімічними замінниками цієї

реакції, – установа, установа державна (5,5 % киян і 8,8 % полтавців).

Особливу групу реакцій становлять оцінні реакції. Київські

держслужбовці більшою мірою схильні ідеалізувати групову роботу всієї

установи, ніж власну. Відсутність великої кількості позитивних реакцій на

стимул адміністрація не засвідчує негативного ставлення. Навпаки, це

підтверджує тенденцію до позитивного сприйняття, згідно з поглядом

О. М. Вольф [22, с. 19]. Крім того, у київських держслужбовців негативних

реакцій на стимул службовець (2,6 %) більше, ніж на стимул адміністрація

(0,8 %). До останніх можемо зарахувати такі: воры, не несе відповідальності,

рішалово. У полтавських держслужбовців ці показники ідентичні

(детальніше про це у підрозділі 3.3.) та становлять 1,7 %.

Що ж стосується пересічних громадян, то, як ми уже зазначали вище,

негативне ставлення до держслужбовців переноситься ще й на установи

адміністрацій, у яких ті працюють. Якщо підрахувати відсоток оцінних

реакцій щодо держслужбовців і установ, у яких ті працюють, то помітимо,

що негативних реакцій на стимул адміністрація від опитаних-

недержслужбовців без вищої освіти більше (29,2 %), ніж на стимул

службовець (25,0 %). Передусім це такі реакції: дурні, корумповані,

корупціонер, крадій, обман, уроды (скоріш за все ужито саме як лайливе

слово, а не в значенні ‘людина з фізичною вадою’ чи ‘людина з негарною,

потворною зовнішністю’ [СРЯ, с. 512]), хами. Фактично вони стосуються не

власне установи, а її працівників. Проте емоційність пересічних громадян

205

спричиняє підміну понять. Емоційність у ставленні виражається лайливою

лексикою. Щодо держслужбовців оцінні реакції є дещо стриманішими.

Бібліотечні працівники з вищою освітою негативних реакцій,

пов’язаних з адміністрацією, надавали менше (7,6 %), ніж реакцій,

пов’язаних з державними службовцями (10,9 %). Їхні реакції стосуються

насамперед не людей, а явищ на держслужбі: ад (у значенні пекло),

бюрократія, жах, монстр, некомпетентність, несправедливість, не

соскучится, тиск, цербер.

3.6. Поняття «народ» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян

Серед державних службовців так само, як і серед пересічних

громадян, які не мають стосунку до держслужби, помітна тенденція до

поділу суспільства на чиновників / держслужбовців і народ. Коли людина

вперше приходить на державну службу, відповідно до законодавства України

вона зобов’язана присягнути на вірність народові України: «Усвідомлюючи

свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити

Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України,

втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні

інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе

звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки» [166].

Ця присяга визначає особливу місію держслужбовця перед народом, яка й

впливає на його світогляд. ДС в інтерв’ю чітко розмежувала владу, народ і

держслужбовців:

<…> ну / державний службовець це людина / яка надає послуги //

послуги решті населення // тобто / це провідник між владою / і рештою

населення / який може <…> донести і підготувати якісь закони / які / знизу

мають бути / так би мовити / населенням зініційовані // чи якось так //

повинні / ну потрібні народу / і підготувати законопроект / ну так би

206

мовити / на нужди народа / населення // і врешті решт <…> донести те /

що приймається згори <…> згори // якісь такі нормативні проекти /

мусить теж // тобто це провідник / це людина / яка служить <…>

державі / власне як для популя.. ні не для популяризації / а власне надає

послуг <…> послуг / управлінських послуг / які не <…> не <…> не сама

генерує / ці <…> ці послуги / ідеї // а власне хтось мусить виконувати те /

що приймається і доводити їх до народа // і народ те / шо хоче народ / теж

мусить доносити в вуха влади // (к., 53/20).

На основі цієї відповіді ми можемо графічно зобразити вертикальну

пряму. На одному кінці (згори) буде влада, на іншому кінці (внизу) – народ.

Посередині цієї вертикальної прямої будуть посередники – державні

службовці.

Що ж власне означає поняття «народ»? І як відображається це поняття

у свідомості державного службовця?

СУМ-11 фіксує 4 значення лексеми народ: 1) населення держави,

жителі країни; 2) форма національної та етнічної єдності (нація, народність,

іноді плем’я); 3) більшість населення країни; 4) взагалі люди, переважно у

великій кількості, або певна кількість людей, яка має що-небудь спільне (у

поведінці або зовнішньому вигляді) [СУМ-11, Т. 5, с. 174]. Багатозначність

слова фіксують і фахові словники та енциклопедії. Наприклад, в

«Енциклопедії державного управління» у 8-ми томах зазначено, що народ –

«складне та багатозначне поняття, яке має понад сотню визначень». [ЕДУ-8,

с. 356]. Проте у виданні наведено тільки два значення: 1) стійке об’єднання

людей на певній території незалежно від їхньої етнічної належності;

2) «нація» як стале суспільно-культурне, соціально-економічне та політичне

утворення [там само]. Енциклопедичний словник з державного управління

окремо виділяє три значення, які найбільше перетинаються з загальномовним

словником: 1) усе населення певної країни або держави; 2) окремий етнос;

3) широкі верстви населення, відокремлені від пануючої еліти [ЕСДУ, с. 462].

Жоден із фахових словників чи енциклопедій не фіксує четвертого значення

207

із загальномовного тлумачного словника ‘взагалі люди, переважно у великій

кількості, або певна кількість людей, яка має що-небудь спільне (у поведінці

або зовнішньому вигляді)’ [СУМ-11, Т. 5, с. 174].

В офіційних документах слово народ найчастіше вживане саме в

першому значенні ‘усе населення певної країни або держави’ [ЕСДУ, с. 462].

Зокрема, у чинному Законі України «Про державну службу» його ужито

тільки тричі і щоразу з атрибутивним компонентом український, написаному

з великої літери: відданість та вірне служіння Українському народові; буду

вірно служити Українському народові; вияв неповаги до держави,

державних символів України, Українського народу. Цілком закономірними за

таких умов на стимул народ є реакція київських (23,9 %: молодша вікова

група – 23,5 %, середня – 21,5 %, старша – 30,2 %) та полтавських (33,3 %)

держслужбовців: Україна, українець, України, український / украинский,

українці, українців. Вона є найчисленнішою серед них (рисунок 3.7.).

0

5

10

15

20

25

30

35

Український Люди Нація Населення Влада

Держслужбовці Полтави

Держслужбовці Києва

Бібліотечні праціники з вищою освітою

Бібліотечні працівники без вищої освіти

Рисунок 3.7. Реакції на стимул народ (%)

Що ж до бібліотечних працівників, то для них ця реакція характерна

меншою мірою, ніж реакція люди. Загалом реакції Україна, України,

208

український, українці вказали 14,3 % опитаних бібліотечних працівників з

вищою освітою і 16,6 % – без вищої освіти. Проте, 25,2 % – з вищою освітою

і 25,0 % – без вищої освіти дали на стимул народ реакцію люди. Така реакція

відповідає четвертому значенню в СУМ-11: ‘взагалі люди, переважно у

великій кількості, або певна кількість людей, яка має що-небудь спільне’.

Натомість у держслужбовців реакція люди перебуває на другому місці

за чисельністю і поступається реакції Україна, українець, України,

український / украинский, українці, українців. 17,0 % опитаних киян-

держслужбовців і 17,5 % – полтавців-держслужбовців вказують реакцію

люди з такими її варіаціями: багато людей / люди / люди кожної держави /

люди країни / люди у великій кількості / люди, що проживають в певній країні

/ люди, які проживають на певній території / людина / людство / оточуючі

люди. Ці реакції умовно за значенням можемо поділити на три групи:

1) жителі країни без уточнення її назви (люди кожної держави / люди країни /

люди, що проживають в певній країні / люди, які проживають на певній

території); 2) особа як представник більшості населення країни (людина);

3) взагалі люди, переважно у великій кількості, або певна кількість людей,

яка має що-небудь спільне (багато людей / люди / люди у великій кількості /

людство / оточуючі люди).

З цих трьох груп реакцій тільки третя передбачає значення ‘взагалі

люди, переважно у великій кількості, або певна кількість людей, яка має що-

небудь спільне’ [СУМ-11, Т. 5, с. 174], якого немає у фахових і

термінологічних словниках та енциклопедіях.

Друга група значень ґрунтується передусім на антиномії:

держслужбовець – людина. Показовим є уривок з інтерв’ю, у якому

зазначено, що держслужбовець <…> це вже не людина / а державний

службовець <…> а за цим людини вже немає <…> (п., 47/9).

Підтвердженням слугують також й інші репліки. Наприклад: <…> я

не можу згадать / щоб ми таке щось використовували / щоб людина нас не

зрозуміла // (п., 31/8); <…> якщо говорити про загальні обов'язки / які мають

209

/ усі державні службовці / то це / безпосередньо / дотримуватися прав і

свобод людини // (к., 35/5); <…>треба написати людині так добре / і так

багато / шоб їй було приємно перечитувати той лист / і наступний раз вона

вже не захотіла б піднімати цю тему <…> (к., 37/20); <…> ви з людиною

повинні так поговорити / шоб вона йшла і / вибачте на слові / сракою двері

закривала / і казала вам спасіба // (к., 65/37).

З огляду на приклади з інтерв’ю ми можемо констатувати, що

антиномія здійснюється з боку державних службовців як на нейтральній

основі, так і на різко вираженій негативній. При цьому інколи держслужбовці

вживають навіть вульгаризми та непристойні ідіоматичні вислови, зокрема

російського походження.

Перша група значень має нейтральні реакції, які близькі до першого

значення, наведеного в СУМ-11: ‘населення держави, жителі країни’[СУМ-

11, Т. 5, с. 174], а також до першого значення Енциклопедичного словника з

державного управління ‘усе населення певної країни або держави’ [ЕСДУ,

с. 462].

Реакція нація більшою мірою притаманна киянам-держслужбовцям

(10,5 %) та полтавцям-держслужбовцям (8,8 %), меншою – бібліотечним

працівникам з вищою освітою (2,5 %) й узагалі відсутня в працівників без

вищої освіти. У держслужбовців ця асоціація пов’язана передусім з роботою

з міжнародним законодавством, ратифікованим в Україні, адже поняття

«народ» у міжнародному праві вживається в значенні ‘нація’ [ЕДУ-8, с. 358].

Навіть попри наявність у 11-томному загальномовному словнику лексеми

народ у значенні ‘форма національної та етнічної єдності (нація, народність,

іноді плем’я)’, пересічні громадяни без вищої освіти більше схильні до

реакції населення (8,3 %).

Майже сумірною серед усіх опитаних є реакція населення (рисунок

3.7.). Її вказали 9,6 % киян-держслужбовців, 7,0 % полтавців-

держслужбовців, 7,5 % бібліотечних працівників з вищою освітою та 8,3 %

бібліотечних працівників без вищої освіти. З одного боку, реакція цілком

210

закономірна, оскільки народ – це ‘населення держави, жителі країни’[СУМ-

11, Т. 5, с. 174], а з іншого боку – народ є ширшим поняттям, ніж населення.

Лексема населення або вказує на дію за значенням ‘населити / населяти’, або

на ‘людей, які проживають в одному місці; сукупність людей, які

проживають на земній кулі, в якій-небудь країні, області тощо’ [СУМ-11,

Т. 5, с. 183]. Це й спричиняє те, що люди вважають народ і населення

синонімами поза контекстом і диференціюють значення цих слів тільки в

контексті. Словник асоціативних означень іменників в українській мові

слугує підтвердженням і фіксує низку асоціацій до стимулу населення: міське

– 136, сільське – 132, велике – 37, гірське – 34, континентальне – 28, чисельне

– 26, багатонаціональне – 23, мале – 20, корінне – 19, густе – 18, мирне,

місцеве – 16, українське – 11, однорідне – 9, жіноче, різноманітне, цивільне –

7, світове – 6, дружнє, польське, свідоме, старе, чоловіче – 5 тощо [Бутенко-

1989, с. 178 – 179].

Важливою відмінністю між держслужбовцями і недержслужбовцями є

наявність реакції влада (рисунок 3.7.). Її вказали 3,6 % опитаних киян-

держслужбовців і 1,8 % – полтавців-держслужбовців у таких варіаціях:

влада, влада народу (безпосередня), джерело влади, єдине джерело влади.

Вони є абсолютними штампами з деяких положень Конституції України та

сконцентровують елементи новомовного висловлювання [177, с. 29].

Крім нейтральних реакцій, держслужбовці надавали також оцінні. Як

полтавські (12,3 %), так і київські (17,5 %) держслужбовці переважно давали

позитивні реакції. Це пов’язано не з етичними вимогами законодавства до

них, а радше є наслідком підсвідомого чи свідомого ставлення. Звісно, це

може бути й наслідком копіткої роботи над собою: <…>ви прийшли як народ

/ ми маємо до Вас гарно ставитись / наприклад / взагалі має бути / як воно

сказати по українські <…> как там / в українській мові? // Гарно ставитися

/ ну дійсно гарно ставитися / має бути // ми для народу <…> (к., 36/13).

Проте, навіть за таких умов реакції у вільному асоціативному експерименті

показують сталі уявлення та свідоме ставлення держслужбовців до народу.

211

Із позитивних реакцій київських держслужбовців на стимул можемо

утворити таку асоціативно-вербальну мережу: єдиний – 16, сила – 13, єдність

– 7, згуртованість – 3, вільний, дружній, незалежний, свобода, чесний – 2,

багатий, відважний, гордість, добрий, единый, етнічна та національна

єдність, згуртований, красивий, мужність, наполегливість, непереможний,

патріотизм, розвиненість, розумний, самодостатність, сильний, спільність,

терплячий, цілісний, цінність, чесність, щасливий, якого правди сила ніким

звойована ще не була – 1.

Реакція держслужбовців єдиний / единый (4,1 %) спровокована

подіями останніх років (2014 – 2017 рр.), зокрема анексією Криму та

окупацією окремих районів Донецької та Луганської областей. З метою

збереження цілісності держави, єднання усього народу та недопущення війни

люди почали закликати усіх гаслами: «Ми – за єдину Україну!» та «Єдина

країна – Единая страна».

Цілком логічними за таких умов видаються й реакції держслужбовців

сила або якого правди сила ніким звойована ще не була (3,3 %) на зазначений

стимул, які вкупі займають друге місце за частотністю серед усіх позитивних

реакцій киян. Очевидно, що держслужбовці мали на увазі життєву енергію,

життєдайність народу та його силу в єдності.

Загалом усі реакції за семантичними параметрами можемо умовно

розподілити на вісім груп: 1) вольові якості (відважний, згуртованість,

згуртований, мужність, наполегливість, непереможний, патріотизм, сила,

сильний, терплячий, якого правди сила ніким звойована ще не була);

2) моральні якості (гордість, добрий, дружній, самодостатність, чесний,

чесність, цінність); 3) інтелектуальні якості (розвиненість, розумний);

4) неподільність території та людей (єдиний, єдність, единый, етнічна та

національна єдність, спільність, цілісний); 5) фінансові можливості

(багатий); 6) естетичні характеристики (красивий); 7) самостійність у

вчинках і діях (вільний, свобода, незалежний); 8) етичні якості (щасливий).

212

Державні службовці Бібліотечні працівники

Полтави Києва з вищою освітою без вищої освіти

Рисунок 3.8. Оцінні реакції на стимул народ (%).

Асоціативно-вербальна мережа полтавців-держслужбовців має інший

вигляд: єдність – 2, братерський, дружній, життєрадісність,

сплоченность, терплячий – 1. З урахуванням семантичної класифікації

оцінних реакцій київських держслужбовців можемо розподілити реакції

полтавських держслужбовців за такими групами: 1) вольові якості

(сплоченность, терплячий); 2) моральні якості (братерський, дружній,

життєрадісність); 3) неподільність території та людей (єдність).

Негативні асоціації держслужбовців ґрунтуються так само, як і

позитивні, на свідомому чи підсвідомому ставленні. До них ми зарахували

такі реакції київських держслужбовців (4,1 %): багатостраждальний, бидло,

бідолага, бідний, деградація, жадність, натовп, необізнаний, овцы,

пригноблений, стадо, толпа. Полтавські держслужбовці надали схожі реакції

(3,5 %): загублений, натовп. По-перше, ці реакції засвідчують ставлення до

людей, пов’язане з негативним досвідом роботи з неконтрольованим

неорганізованим скупченням людей (натовп, стадо, толпа (укр. натовп))

або з необізнаними та безкультурними людьми (бидло, деградація, жадність,

необізнаний, овцы). По-друге, вказують на песимістичне сприйняття

історичних фактів конкретного народу (багатостраждальний, бідолага,

бідний).

213

Позитивні та негативні реакції бібліотечних працівників з вищою

освітою та без неї вказують на ті самі явища, проте відсоток позитивних

реакцій (13,4 % та 16,7 % відповідно) серед них вищий, ніж серед

держслужбовців Києва, і нижчий за держслужбовців Полтави (рисунок 3.8.).

Щодо негативних реакцій, то помітна тенденція негативного сприйняття

самого себе як представника народу аж у 8,3 % опитаних працівників

бібліотек без вищої освіти. Це майже у 3,5 рази перевищує показник таких

реакцій у бібліотечних працівників з вищою освітою (2,5 %).

3.7. Поняття «мова» у свідомості державних службовців і

пересічних громадян

Словом мова український народ позначає різні поняття. Зокрема,

СУМ-11 містить 6 значень лексеми мова: 1) здатність людини говорити,

висловлювати свої думки; 2) сукупність довільно відтворюваних

загальноприйнятих у межах конкретного суспільства звукових знаків для

об’єктивно наявних явищ і понять, а також загальноприйнятих правил

їхнього комбінування у процесі вираження думок; 3) мовлення, властиве

кому-небудь; манера говорити; 4) те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови;

розмова, бесіда; звуки розмови; 5) публічний виступ на яку-небудь тему;

промова; 6) те, що виражає яку-небудь думку, що може бути засобом

спілкування [СУМ-11, Т. 4, с. 768]. Енциклопедії з державного управління

наводять термін мова з двома взаємопов’язаними значеннями: 1) взагалі як

певний клас знакових систем; 2) конкретна, так звана етнічна, або

«ідіоетнічна», знакова система [ЕСДУ, с. 443], [ЕДУ-1, с. 362]. Друге

значення цього терміна пов’язане з етносом, нацією та народом і не

зафіксоване у загальномовному словнику, але цілком співвідносне з другим

значенням загальновживаного слова. Найпоширеніші реакції на стимул мова

серед опитаних держслужбовців і бібліотечних працівників пов’язані саме з

поняттям етнічної (передусім української) мови.

214

Держслужбовці більш схильні давати синтагматичну реакцію

українська на стимул мова, ніж бібліотечні працівники (з вищою освітою

(25,5 %) та без неї (25,0 %)). Понад третина опитаних киян-держслужбовців

(33,5 %) асоціюють зазначений стимул з Україною чи українською

культурою, надаючи реакції: укр., Україна, українська, українська як ознака

нації. У полтавських держслужбовців цей відсоток дещо нижчий і становить

29,8 %. Проте порівняно з іншими реакціями держслужбовців ця реакція є

найпоширенішою. Таке явище вважаємо пов’язаним з тим, що українсько- та

російськомовні українці нерідко слова мова та язик диференціюють за

значеннями ‘українська мова’ та ‘російська мова’ відповідно. Якщо слово

мова фігурує і в позитивному, і в негативному контексті, то язик – переважно

тільки в негативному.

Нерідко від російськомовного українця доводиться чути: <…> хожу

на мову <…> або <…> я выучила на мове <…>. Переважно такі фрази

передбачають вивчення саме української мови або відвідування таких курсів

чи занять. Якщо перевірити соціальну мережу Facebook на наявність такої

гри слів, то помітимо, що воно досить поширене серед громадян України. За

допомогою пошукового рядка «шукайте людей, місця та речі» ми здійснили

пошук у мережі за ключовими словами: учить мову, изучить мову, знать

мову, на мове тощо. Для прикладу наводимо цитати з дописів: На самом деле

они отстаивают право не знать мову и при этом ни в чем не быть

ущемленными (6 лютого 2017 р., https://www.facebook.com/andrey.ermolenko);

<…> им бы самим выучить мову... я говорю о настоящем украинском языке

(31 січня 2017 р., https://www.facebook.com/profile.php?id=100001215278816&

hc_ref=SEARCH&fref=nf); Послушайте эту чудесную, милую, умную,

невероятно красивую и кроткую Грузинскую девочку, как она на мове

душевно поёт! (15лютого 2015 р., https://www.facebook.com/zaza.gabelashvili).

У всіх цих дописах йдеться саме про українську мову. Причому творцями

таких виразів часто-густо є публічні люди: народні депутати України,

державні службовці та інші. Прикладом може слугувати допис народного

215

депутата України – киянина-держслужбовця найвищої категорії 27-ми років:

Красавица Мова перетерпела столько обид, мук, унижений и откровенных

издевательств, что просто заслужила, страдалица, на этот закон (28 січня

2017 р. https://www.facebook.com/Andriy.Lozovyi). Ще один народний депутат

– киянка-держслужбовець найвищої категорії 52-х років використовує таку

саму гру слів в українськомовному дописі щодо поняття язик: Скільки ще має

вбити цей клятий язик окупанта, аби це стало зрозуміло? (3 лютого 2017 р.,

https://www.facebook.com/IrynaFarion).

Як бачимо, частково професійна картина світу державних службовців

відображає загальнонаціональну картину світу, фіксуючи у свідомості

держслужбовців типові для мовців конкретного періоду образи. Наприклад,

крім держслужбовців, подібні приклади вживають й інші українськомовні

українці: Давайте максимально поширимо цей корисний пост для тих

українців, які хочуть спілкуватися мовою, а не язиком! (13 лютого 2017 р.,

https://www.facebook.com/Mova.Online/); За язик по писку (8 лютого 2017 р.,

https://www.facebook.com/profile.php?id=100006787277827). Перший приклад

є показовим щодо дихотомії понять «мова» та «язик» у їхній свідомості. Хоч

ми не можемо стверджувати, що на всіх опитуваних впливає тенденція щодо

розподілу понять мова та язик як символічних назв української та російської

мов, відповідно. Безумовно ці явища керують асоціаціями та впливають на

реакції як переважно українськомовних, так і переважно російськомовних

держслужбовців, однак у відносно нейтральному контексті поняття «язик»

українськомовні українці сприймають у значенні ‘рухливий м’язовий орган у

ротовій порожнині’ [СУМ-11, с. 627]. Яскравим прикладом слугуватиме

реклама мовних курсів SpeakUp, розміщена в київському метрополітені:

«Коля, извини, я ухожу к Саше – он лучше владеет языком». Попри

російськомовність рекламного тексту, емоційний підтекст поняття «язик»

має дещо еротичний характер і елементи патогенності [181].

Другою за поширеністю серед держслужбовців є синтагматична

реакція рідна. Київські держслужбовці (27,0 %) її вказували приблизно з

216

такою самою частотністю, як і полтавські (26,3 %). Така реакція не залежить

від того, яку мову вони вважають рідною насправді. Тільки 73,5 % київських

держслужбовців, які надавали реакцію рідна, вказували, що саме українська є

для них рідною, 13,3 % – російська, 10,6 % – обидві. Що ж до полтавських

держслужбовців, які дали цю реакцію, то 93,3 % зазначили, що їхня рідна

мова українська, а 6,7 % – що російська.

З урахуванням того, що в українському законодавстві, яким постійно

послуговуються державні службовці, поняття «рідна мова» взагалі відсутнє,

варто зазначити, що цих держслужбовців, справді, хвилюють проблеми,

пов’язані з рідною мовою. Доказом може слугувати й невелика поширеність

самого словосполучення рідна мова порівняно зі словосполученням

українська мова. Зокрема, задавши пошук за ключовими словами в

найбільшій пошуковій системі Google, помітимо різницю в кількості

публікацій зі словосполученнями українська мова та рідна мова. Якщо задати

ключові слова в лапках (у такому випадку пошукова система знайде

документи, у яких словосполучення уживається дослівно), то переконаємося,

що сполучення іменника мова з означенням українська (225 млн посилань)

станом на 14 лютого 2017 р. більш поширене, ніж з означенням рідна

(376 тис посилань).

Бібліотечні працівники з вищою освітою дають реакцію рідна (26,9 %)

частіше, ніж реакцію українська (рисунок 3.9.). При тому насправді понад

половина з них (62,5 %) саме українську мову вважають рідною і третина

(31,3 %) – російську. Працівники без вищої освіти менше схильні

перейматися проблемами рідної мови. Реакцію рідна на стимул мова вказали

тільки 16,7 % опитаних.

Ще одна відносно поширена реакція серед держслужбовців Києва –

синтагматична реакція державна (рисунок 3.9.). Її надали 9,1 % опитаних

киян-держслужбовців і 5,3 % – полтавців-держслужбовців. Причому

найбільше вона характерна для київської молоді до 35-ти років на

217

держслужбі (12,2 %), а для держслужбовців середньої та старшої вікової

категорій меншою мірою – 5,4 % і 5,8 % відповідно.

0

5

10

15

20

25

30

35

Українська Рідна Державна Спілкування Засіб / спосіб

спілкування

Держслужбовці Полтави

Держслужбовці Києва

Бібліотечні праціники з вищою освітою

Бібліотечні працівники без вищої освіти

Рисунок 3.9. Реакції на стимул мова

Реакція державна разом зі стимулом мова утворюють термінологічне

словосполучення, або двокомпонентний термін, державна мова. Ми можемо

вбачати в цій реакції також певну клішованість у сприйнятті

держслужбовців, якої не позбавлена частина реакцій і на інші стимули.

Державною мовою для них безперечно постає «українська мова, якій

Конституцією України надано статус мови офіційного спілкування

посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування під

час виконання посадових обов’язків, а також мови діловодства і документації

цих органів та посадових осіб» [166]. Значно рідше цю реакцію надавали

бібліотечні працівники з вищою освітою (2,5 %), а в працівників без вищої

освіти вона узагалі відсутня.

Прикметникові реакції українська, рідна та державна становлять

окрему групу нейтральних реакцій до стимулу мова. Звісно, крім цих

реакцій-означень, є й інші: англійська, іноземна, російська, китайська. Їхня

повторюваність є різною, але незначною. Реакція іноземна має серед них

найбільшу повторюваність серед киян-держслужбовців (4,1 %) і значно

нижчу серед полтавців-держслужбовців (1,8 %). Реакція англійська

повторюється з приблизно однаковою частотністю і серед киян, і серед

218

полтавців і становить 1,8 – 1,9 %. Реакції російська та китайська у полтавців

узагалі відсутня, а в киян менше 0,4 %. Це відображає, на нашу думку,

потребу держслужбовців у конкретній мові та пов’язано з рівнем вимог

відповідної посади на держслужбі.

Іншу групу становлять реакції, пов’язані з міжособистісними

стосунками та комунікаціями. Передусім це реакції спілкування та засіб

спілкування / спосіб спілкування. Кияни-держслужбовці рідше (13,2 %), ніж

полтавці-держслужбовці (21,1 %) та недержслужбовці (17,6 % працівників з

вищою освітою та 16,7 % без вищої освіти), давали реакцію спілкування. Її

значення вказує на «взаємні стосунки, діловий, дружній зв’язок» [СУМ-11,

Т. 9, с. 527]. Проте реакція вжита без уточнень щодо її офіційності,

напівофіційності чи неофіційності.

Якщо реакція засіб спілкування є своєрідним тлумаченням поняття

«мова» в значенні ‘те, що виражає яку-небудь думку, що може бути засобом

спілкування’, то спосіб спілкування – ‘здатність людини говорити,

висловлювати свої думки’. З огляду на це ми об’єднали ці реакції в одну

групу і визначили, що така реакція притаманна 6,9 % киян-держслужбовців,

5,3 % полтавців-держслужбовців. Іншим категоріям опитаних також

притаманні ці реакції, зокрема 4,2 % бібліотечних працівників з вищою

освітою та 8,3 % – без вищої освіти.

Особливістю оцінних реакцій до стимулу мова є те, що негативні

відсутні у всіх категорій опитаних. Наявна лише одна така реакція серед

київських держслужбовців молодого віку – розбрат. Очевидно, що тільки

одна людина з 418-ти опитаних киян-держслужбовців вбачає в мовному

питанні загрозу для українського народу.

Позитивних реакцій серед держслужбовців Києва значно більше

(6,5 %). Це такі реакції, як: солов’їна – 8, багата, без мови немає держави,

генетичний код нації, гордість, дзвінка, ДНК нації, душа держави, душа

народу, єднання, лаконічна, мелодична, надія, необхідна, порозуміння,

правильна, співуча, строката, цінність, швидка – 1. Майже усі ці реакції є

219

метафоричними та метонімічними. Загалом можемо розподілити їх на дві

групи: 1) краса мови (багата, дзвінка, лаконічна, мелодична, правильна,

солов’їна, співуча, строката, швидка); 2) цінність для народу (без мови

немає держави, генетичний код нації, гордість, ДНК нації, душа держави,

душа народу, єднання, надія, необхідна, порозуміння, цінність).

У держслужбовців Полтави менше оцінних реакцій (3,5 %) до цього

стимулу. Усі вони стосуються краси української мови, зокрема її

мелодійності: співуча. Те саме стосується і реакцій бібліотечних працівників

з вищою освітою. Хоч відсоток позитивних реакцій (6,7 %) майже такий

самий, як і в київських держслужбовців, але усі вони стосуються краси мови.

Для працівників бібліотеки без вищої освіти узагалі не характерні оцінні

реакції до цього стимулу.

3.8. Порівняльний аналіз асоціативних реакцій держслужбовців

Києва та Полтави на найуживаніші поняття в державному управлінні

Відмінність професійних картин світу людей різного рівня освіти та

різного фаху є беззаперечною, зокрема це стосується державних службовців і

бібліотечних працівників з різним рівнем освіти. Проте і всередині однієї

професійної групи (держслужбовці Києва та Полтави) ми спостерігаємо риси,

які не збігаються. Вони переважно залежать від установи, в якій службовець

проходить службу (судовий, законодавчий, виконавчий орган або орган

місцевого самоврядування). Це також пов’язано з тим, якими законами, крім

Конституції України, він керується: Законом України «Про державну

службу» чи Законом України «Про службу в органах місцевого

самоврядування». Специфіка служби впливає не тільки на професійні знання,

а й на поняття, якими він оперує, і відповідно на світогляд.

Розглянемо поняття «апарат», «бюджет», «державний», «особа»,

«орган», «управління», що дають змогу більш цілісно відтворити фрагмент

мовної картини світу професійної спільноти державних службовців і

220

порівняти особливості професійної картини світу держслужбовців Києва та

Полтави.

Лексема апарат у СУМ-11 має три основні значення: 1. Прилад,

пристрій для виконання якої-небудь роботи. 2. Установа або сукупність

установ, що обслуговують яку-небудь ділянку державного управління чи

господарства; сукупність працівників такої установи; штат. 3. Сукупність

органів, які виконують певні функції в організмі [СУМ-11, Т.1., с. 53].

Перше значення є первісним і загальновживаним, проте в

держслужбовців передусім актуалізується друге значення. Це виявляється в

тому, що державні службовці надають такі реакції на стимул апарат, як:

Верховна Рада / Верховної Ради / Верховної Ради України / Верховна Рада

України / ВРУ (кияни); керівництво / керівництво закладу / керівники закладу

(полтавці). Реакції ж, пов’язані з першим значенням, за частотністю на

другому місці: прилад / прибор / пристрій (кияни); телефон / телефонний

(полтавці). Щодо третього значення, то реакції, що його стосуються, у

полтавців-держслужбовців (засіб спілкування) і в киян-держслужбовців

(мовний, опорно-руховий, організм людини, спілкування) є поодинокими. Така

схильність асоціювати поняття апарат саме з реаліями суспільно-

політичного життя свідчить про високий рівень заглибленості у свою справу

та термінологію державного управління.

Загалом асоціативно-вербальна мережа найчастотніших реакцій

(повторюваних більше чотирьох разів) на стимул апарат у киян має такий

вигляд: Верховна Рада / Верховної Ради / Верховної Ради України / Верховна

Рада України / ВРУ – 42, прилад / прибор / пристрій – 40, структура

(державного органу / держоргану / органу влади, організаційна, управління,

установи), телефон / телефонний – 30, державний / держава / держави – 29,

управління, орган / органи (в якому працюю / влади / виконавчої влади

/законодавчий / державний / державної влади / законодавчої та виконавчої

влади / структурний / управління / центральний) – 24, АПУ / президент /

президента / секретаріат АП / ПУ – 23, міністерства / міністерство /

221

міністра – 18, ВГСУ / суд / суда / суду – 17, керівництво – 14, центральний –

10, механізм – 9, влада (державна) / влади – 8, бюрократія / бюрократичний,

керівник / керівники – 7, КМУ / Кабінету міністрів / Кабінету Міністрів

України, колектив, самогонний, слуховий, підрозділ / підрозділ в органі /

структурний підрозділ / структурний підрозділ міністерства / сукупність

структурних підрозділів, штат (установи) – 6, адміністрація, керівний

(підрозділ), літальний, працівники, секретаріат, техніка, установа – 5,

кадри / кадровий, робота, система / система органів, служби / служба /

держслужба – 4.

У полтавців така мережа має стисліший вигляд: керівництво /

керівництво закладу / керівники закладу – 8, телефон / телефонний – 6,

Адміністрація Президента / Президент / Президента України, державний,

прилад / пристрій (технічний) – 5, міської ради / міська рада – 4.

У полтавців, на відміну від киян, відсутні або мають значно меншу

повторюваність реакції, пов’язані з назвами деяких установ або органів

державної влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, орган,

секретаріат, суд, структура органу влади тощо. А в киян, на відміну від

полтавців, узагалі відсутні реакції міська рада / міської ради, що пов’язано з

місцем проходження їхньої служби та переліком організацій, з якими вони

співпрацюють.

Такі реакції державних службовців відрізняються від реакцій,

зафіксованих у «Словнику асоціативних означень іменників в українській

мові» Н. П. Бутенко. В її словнику серед частотних переважають реакції з

первинним значенням ‘прилад, пристрій’:

АПАРАТ (751) – новий – 81, телефонний – 40, великий – 36,

державний – 30, доїльний – 26, поламаний, старий, сучасний – 25, складний –

22, фотографічний – 17, медичний – 16, самогонний – 12, дорогий, справжній

– 11, малий, надійний, слуховий, точний, хімічний – 10, військовий, зручний,

потрібний, технічний – 9, добрий, літальний – 8, електричний, електронний,

телевізійний – 7, вдосконалений, корисний, цікавий, цінний – 6, діючий,

222

керівний, красивий, машинний, міцний – 5, адміністративний,

високоякісний, застарілий, космічний, лікувальний, науковий, несправжній,

особистий, поганий – 4 тощо [Бутенко-1989, с. 26].

Тільки три реакції (державний, керівний, військовий,

адміністративний) з перерахованих найчастотніших вказують на друге

значення лексеми апарат ‘установа або сукупність установ, що

обслуговують яку-небудь ділянку державного управління чи господарства;

сукупність працівників такої установи; штат’. Реакція військовий вказує на

різне розуміння слова апарат: або в першому, або в другому значенні. Про

це свідчать приклади речень з медійного дискурсу як дискурсу, у якому

постійно бере участь звичайна пересічна людина: 1) В Україні придумали

незвичайний військовий апарат (17 жовтня 2017 р.,

http://www.rohatyn.com.ua/в-україні-придумали-незвичайний-війс/); 2) Гроші

на сучасну армію є, але бюрократичний військовий апарат не хоче реформ

(17 жовтня 2017 р., https://www.radiosvoboda.org/a/27306391.html).

Реакція науковий також не входить у семантичне поле «Прилад,

пристрій», а скоріше вказує на апарат як ‘сукупність термінів якої-небудь

галузі знань’.

Лексема бюджет у СУМ-11 має два відтінки одного значення:

1. Кошторис прибутків і видатків держави, підприємства на певний період.

2. Сума прибутків окремої особи або родини на певний час [СУМ-11, Т. 1, с.

269]. Обидва значення стосуються передусім грошей як матеріальної

цінності, тому найчастотнішими серед держслужбовців Києва (418 осіб

надали 150 подібних реакцій: гроші / грошей / [деньги] / кошти (державні /

держави / на утримання) / фінанси (для забезпечення функцій держави) /

[финансы]) та Полтави (57 осіб надали 27 реакцій: гроші / [деньги] / кошти

(грошові) / фінанси) є саме ті реакції, які пов’язані з грошима, коштами та

фінансами.

Що ж до актуалізації значень, то кияни-держслужбовці утричі

частіше надають реакцію, яка стосується державних коштів ([государство] /

223

[госсударственный] / держави / державний – 109), ніж сімейних ([семейный]

/ сімейний / сім’ї – 31), а полтавці аж у дев’ять разів частіше: державний /

держава, міста / місто / міський / місцевий – 9. Однак у полтавців, на

відміну від киян, є реакції, які стосуються місцевого бюджету, у зв’язку зі

специфікою їхньої служби.

І в киян-держслужбовців, і в полтавців-держслужбовців є оцінні

реакції. Причому негативні переважають над позитивними:

кияни: обмежені ресурси / обмеженість / обмеження / обмеження в

коштах / обмежено – 5, дефіцит – 4, нема / немає – 3, малий, популізм /

популістський – 2, «0», бідний, відсутність коштів, дефіцитний, діра,

дірявий, з дефіцитом, зіро, зовнішній борг, нахабство, не вистачає,

невиконаний, неприйнятний, нестача, повний абзац, порожній, проблема,

пуста казна – 1;

полтавці: борги, дефіцитний, обмежено, хотілось необмеженого – 1.

Лексему державний у СУМ-11 зафіксовано як прикметник до

іменника держава, який уживають у двох таких основних значеннях: 1. Який

має важливе значення для держави, може впливати на стан її справ. 2. Який

бере безпосередню участь у керівництві державою [СУМ-11, Т. 2, с. 248]. До

найчастотніших реакцій зараховуємо такі:

кияни: держслужбовець / службовець – 99, бюджет – 96, орган

(влади) – 45, прапор / флаг – 34, [гимн] / гімн – 28, герб (України) – 23,

апарат – 18, устрій – 16, борг – 10, національний – 9, контроль, народний,

символ – 7, реєстр, статус – 6, український, уряд / урядовий – 5, влада, діяч,

інститут, комітет, країна, суверенітет, суспільний, установа – 4;

полтавці: бюджет – 17, прапор / флаг – 13, службовець – 9, гімн – 6.

Показовим є те, що ці реакції перекликаються з положеннями

Конституції України, які стосуються устрою, суверенітету, символіки,

управління та основних прав.

Лексема документ у СУМ-11 має три значення: 1. Діловий папір, що

посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь,

224

служить доказом чого-небудь. 2. Письмове свідоцтво, що офіційно

підтверджує особу. 3. Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення

про щось історичне, важливе [СУМ-11, Т. 2, с. 356]. При цьому в

держслужбовців найчастіше актуалізуються тільки перші два значення, що

відображається в таких реакціях:

кияни: 1) акт (нормативний, нормативно-правовий, узаконений,

юридично вагомий) / акти / НПА, [бумага] / [бумаги] / папери / паперовий /

паперові / папір (діловий / з номером і підписом / з офіційним або не дуже

текстом / офіційний), лист / лист-звернення / листування (ділове), офіційний

тощо; 2) паспорт, засвідчення особи, ксіва, посвідчення тощо;

полтавці: 1) [бумага] / папір / папери, акт (офіційно-завірений,

письмовий), закон / закону, дозвіл, постанова, довідка, наказ та інші;

2) паспорт, посвідчення тощо.

Як бачимо, перше значення має ширшу палітру реакцій, які в сумі

суттєво перевищують кількість реакцій, що стосуються інших значень. При

цьому превалюють реакції парадигматичного характеру, адже

держслужбовець намагається перерахувати назви видів документів. У зв’язку

з цим важко порівнювати результати нашого асоціативного експерименту з

результатами, зафіксованими у Словнику асоціативних означень іменників в

українській мові Н. П. Бутенко, оскільки в зазначеному словнику надані

тільки синтагматичні реакції:

ДОКУМЕНТ (518) – важливий – 105, державний – 39, офіційний – 32,

секретний – 30, партійний, потрібний, фальшивий, цінний – 22, підписаний –

18, особистий – 15, діловий, загублений, необхідний – 14, підроблений – 11,

власний – 9, військовий, первинний – 8, дійсний, історичний, недійсний – 6,

новий, цікавий – 5, знищений, опублікований, радянський, чистий – 4 тощо

[Бутенко-1989, с. 86 – 87].

Хоч держслужбовці Києва та Полтави давали синтагматичні реакції,

зокрема: важливий, офіційний, проте зі значно меншою частотністю.

225

Ураховуючи, що анкета вільного асоціативного експерименту була

українською мовою, то варто відзначити особливо велику кількість реакцій

російською мовою на цей стимул, написання якого однакове в українській та

російській мовах, порівняно з іншими стимулами. Наприклад: [бумага],

[бумаги], [договор], [медицинский], [работа], [писать], [поток], [судебный],

[читать]. Такі реакції надавали як кияни, так і полтавці.

Також державні службовці порівняно часто вживають поняття орган

під час виконання службових обов’язків у значенні ‘юридично оформлена,

організаційно відособлена частина державного апарату’ [ЕСДУ, с. 158]. Це

лише одне з п’яти значень (третє), зафіксованих у СУМ-11: 1. Складник

рослинного або тваринного організму, що має певну будову і виконує одну

або кілька функцій. 2. Знаряддя, засіб. 3. Установа, що виконує певні функції

в галузі державного управління, контроль, нагляду і т. ін. 4. Періодичне

видання (журнал, газета, бюлетень тощо) якої-небудь партії, установи,

організації, яке відбиває їх погляди і діяльність. 5. Складник, деталь різних

механізмів, пристроїв, що виконує певну функцію [СУМ-11, Т. 5, с. 738].

Однак, крім того, що це слово багатозначне, воно ще й має однозначний

омонім, який відрізняється наголосом на другому складі та який вживають у

значенні ‘найбільший духовий клавішний інструмент, що скаладається з

набору труб, у які нагнітається повітря; музичний духовий інструмент, що діє

автоматично’ [СУМ-11, Т. 5, с. 739]. Попри те, що ці слова держслужбовцям і

з Києва, і з Полтави відомі, найчастіше реакції стосуються тільки двох

значень: 1) складники організму людини; 2) установа. Порівняймо:

кияни: влади (виконавчої / державної / держвлади) / влада (виконавча

/ законодавча / судова) / власті / власть – 207, державний / державні /

держава / держави – 33, внутрішні – 24, управління (державні /

держуправління) – 22, держустанови / установа / установи (відповідальні,

різної форми) – 19, людини – 9, внутрішніх справ / ОВС, міліція / милиция /

поліція, місцевого самоврядування / місцеве самоврядування – 8, людські,

правоохоронні – 7, людина, МВС – 6, безпеки / СБУ, організації, печінка,

226

самоврядування, серце, тіла – 5, організація, структура, тіло, частина

тіла / частина тіла людини – 4, анатомія, анатомия / анатомія людини,

інститути / інститути управління / інституції, организм / організм,

центральні / центральні органи виконавчої влади / ЦОВВ – 3, внутрішні

органи людини / внутрішні у людини, дихання, зору, легені, місцеві, опіки,

правління, прокуратура, слуху, судові, територіальні, травлення – 2,

адміністрація, антикорупційне бюро, апарат, без чого не можна обійтись,

в медицині, в тілі людини, виконавці, відділи, відомство, врядування,

гастроентерологія, голови, гроші, движение, державні інструкції,

державної служби, донор, деталь, життя, законодавчі, закордонних справ,

засіб відчуття, знаряддя, інструменти, допомога, кадри, керівництво,

керівні, компетентні, контроль, корупція, людська будова, медицина,

механізм, МНС, нервові клітини, нутрощі, операція, підприємства,

повноваження, посадові особи, почки, правопорядку, правоохоронні, праця,

представники держави, примус, розподіл влади, руху, система організму,

складова частина апарату, слухати, структура організації,

трансплантологія, фіскальні, функціонування, хирург, частина структури,

частина структури влади, черга, шлунок – 1

полтавці: влада / влади (державної) – 20, місцевого самоврядування –

7, внутрішні – 6, правоохоронні / правоохоронці – 4, структури (владні /

силові), тіло / людське тіло – 3, внутрішні (людини), державні, людина /

людини, суб’єкт, частини тіла – 2, виконавчі, законодавчі, зору, міліція,

місцеве самоврядування, об’єднання структур, почки, правління,

самоврядування, серце, слуху, управління, установа – 1.

Тільки три реакції в киян указують на інші значення багатозначної

лексеми орган: знаряддя, інструмент (третє значення), деталь (п’яте

значення).

Показовими щодо ставлення держслужбовців до людей є реакції не

тільки на стимул народ (детальніше про це в підрозділі 3.6.), але й на стимул

особа. Не найчастотнішими, але досить частотними (близько 15 %) є реакції:

227

фізична (ФОП), юридична, громадянин. Вони засвідчують нейтральне

ставлення до особи як людини та особистості (детальніше про це в

підрозділі 2.3.3.). Однак позитивною тенденцією вважаємо те, що

найчастотнішою реакцією усе ж у киян є реакція людина (вільна / порядна) /

людина жива / людина з вираженою позицією / людина самодостатня /

людина як індивід / людини / одна людина / окрема людина / человек, а в

полтавців – людина.

«Словник асоціативних означень іменників в українській мові»

Н. П. Бутенко також фіксує асоціації до стимулу особа. Вони стосуються

переважно рис характеру та зовнішності та переважно є оцінними, що не

властиво для асоціацій держслужбовців:

ОСОБА (574) – цікава – 63, весела, приємна – 21, невідома – 20,

незнайома – 19, видатна – 18, відома, розумна – 14, історична – 11, важлива,

ділова, неприємна, таємнича – 10, гарна, підозріла – 9, дійова, молода – 8,

дивна, поважна, приваблива, романтична – 7, висока, добра, загадкова,

знайома, офіційна – 6, велика, велична, знаменита, недоторкана,

симпатична – 5, відповідальна, головна, дипломатична, загадкова,

зацікавлена, інтелігентна, красива, любима, небезпечна, оригінальна,

щира – 4 тощо [Бутенко-1989, с. 201 – 202].

Важливим також є розуміння багатозначної лексеми управління на

державній службі, оскільки, як ми вже з’ясували (детальніше про це в

підрозділі 3.2.), поняття державного управління часто розуміють інтуїтивно.

Однак поза тим укладають у поняття передусім значення ‘керування’ та

надають найчастіше реакції (близько 30 %): здійснення керівництва /

керівництво / керування / процес керування / керувати. Причому ця реакція є

найпоширенішою і серед полтавців, і серед киян, що засвідчує спільну рису.

Вони неодноразово надають також додатково реакцію процес, що

підтверджує розуміння поняття саме як дії за значенням управляти.

Другою за поширеністю в киян, третьою – в полтавців є реакція

державне / державою. Вона звужує розуміння поняття управління до

228

діяльності держави (органів державної влади), спрямованої на створення

умов для якнайповнішої реалізації функції держави, основних прав та свобод

громадян, узгодженості різноманітних груп інтересів у суспільстві та між

державою і суспільством, забезпечення суспільного розвитку відповідними

ресурсами [ЕСДУ, с. 150].

Серед обох спільнот є незначною (близько 3 %) кількість

парадигматичних реакцій менеджер / менеджмент, що цілком закономірно з

огляду на те, що держслужбовці асоціюють управління з державою

(державним) і в їхній свідомості сформована готова конструкція державне

управління.

ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ

На основі результатів вільного асоціативного експерименту доведено,

що професійна картина світу сучасного українського державного службовця

є фрагментом мовної картини світу українців загалом, проте має також

специфічні риси. Проаналізовані поняття «службовець», «служба»,

«адміністрація», «народ» і «мова» відображають усвідомлення себе, своєї

служби, а також інших представників суспільства та мови.

Проведений кількісний аналіз інтерв’ю підтвердив, що кожна

індивідуальна мовна особистість державного службовця має типові риси у

вираженні тих чи тих смислів порівняно з іншими представниками тієї самої

професії тощо, однак відрізняється від мовної особистості іншої професійної

групи. Тому слова, які відбивають опорні фрагменти у стереотипності

сприйняття мови, себе, своєї роботи та світу (мова (державна, українська,

російська), державний службовець, державна служба, державне управління,

держава, Україна, закон), мають типові контексти та відносно сталу

частотність у різних інтерв’ю представників зазначеної соціальної групи.

Лексема службовець у термінологічних словниках з державного

управління не має однозначного потрактування. У фахових словниках часто-

229

густо звужують значення терміна, якщо подають його в множині

(службовці), а не в однині (службовець). Таке явище можемо спостерігати

навіть у межах однієї словникової статті. У процесі нашого експерименту

виявлено, що найпоширенішою реакцією серед держслужбовців (і київських,

і полтавських) є реакція державний. Це вказує, що вони схильні сприймати

поняття відразу з атрибутивним компонентом як готове кліше. Для

працівників без вищої освіти така реакція характерна значно меншою мірою,

а для працівників бібліотеки з вищою освітою – рідше, ніж для киян-

держслужбовців, але частіше, ніж для полтавців-держслужбовців. Така

тенденція пов’язана із загальною заполітизованістю суспільства. Також

держслужбовці надавали й інші реакції: посадовець, працівник, чиновник.

Вони переосмислюють фразеологізм слуга народу та утворюють нові:

працівник народу, офіціант народу.

Окрему групу становлять оцінні реакції. Держслужбовці схильні

більшою мірою оцінювати себе позитивно, ніж їх оцінюють представники

інших професій. Вони це помічають, але з роками служби все менше й менше

заглиблюються в причинно-наслідкові зв’язки таких оцінок. Держслужбовці

звертають увагу на недоліки служби, пов’язані з фінансовим достатком і

фінансовою доброчесністю. Проте реакції пересічних людей засвідчують, що

їх більше хвилює професійна порядність і кваліфікація державних

службовців.

Поняття «служба» – багатозначне, але в київських і полтавських

держслужбовців асоціюється переважно з державною. Меншою мірою така

реакція притаманна бібліотечним працівникам з вищою освітою і зовсім не

характерна – для працівників без вищої освіти. Загалом така реакція

доповнює поняття й укупі зі стимулом утворює цілісне словосполучення з

атрибутивним семантико-синтаксичним відношенням: прикметник

державна + іменник служба. Це словосполучення як термін закріплене в

енциклопедіях і словниках-довідниках з державного управління, а також у

законодавстві. Проте сам термін також є неоднозначним, що становить певні

230

труднощі під час визначення ближчого та дальшого значення слова чи

словосполучення для професійної групи державних службовців. Менш

поширеними серед держслужбовців і посадових осіб місцевого

самоврядування є реакції робота та праця на цей стимул. Розмежування цих

слів у мовній картині світу українців пов’язане з соціальним контекстом і

конкретними умовами життя суспільства та відображає особливості

сприйняття та усвідомлення своєї діяльності. Для одних це можливість

заробляти гроші чи досвід, а для інших – обов’язок. Реакції, пов’язані з

армією та військовою службою, недержслужбовці дають значно частіше, ніж

держслужбовці. Що ж до оцінних реакцій, то вони характерні тільки для

держслужбовців. У інших опитаних реакції з такою семантикою на стимул

служба відсутні.

Поняття «адміністрація» асоціюється більшою мірою в

держслужбовців з Адміністрацією Президента України, а в працівників

бібліотеки незалежно від рівня освіти – з особами, які керують організацією,

підприємством, бібліотекою тощо. Держслужбовці також дають реакції

керівництво / начальство, але значно рідше. Те саме стосується і оцінних

реакцій з негативною семантикою. Що ж стосується пересічних громадян, то

негативне ставлення до держслужбовців переноситься ще й на установи

адміністрацій, у яких ті працюють.

Поняття «народ» у термінологічних словниках з державного

управління набуває іншого значення порівняно із загальномовним

словником. Найчастотніша реакція український у державних службовців

пов’язана саме з термінологічним значенням поняття, що випливає з

розуміння ближчих і дальших значень. Також частотними є реакції люди,

нація, населення та влада. Причому з’ясовано, що такі реакції, як нація і влада

не притаманні бібліотечним працівникам з вищою освітою та без неї. Щодо

оцінних реакцій, то негативні асоціації держслужбовців ґрунтуються, як і

позитивні, на свідомому чи підсвідомому ставленні. Частотність позитивних

реакцій серед держслужбовців на стимул народ нижча, ніж у бібліотечних

231

працівників з різним рівнем освіти, проте і частота негативних реакцій у них

нижча.

Державні службовці Києва та Полтави найчастіше асоціюють поняття

мова саме з українською, що характерно також для бібліотечних працівників

без вищої освіти. Хоч і серед бібліотечних працівників з вищою освітою

відсоток тих, хто надавав таку реакцію, також високий. Це є наслідком

сприйняття поняття в термінологічному значенні: як етнічну, або ідіоетнічну,

знакову систему. Під час надавання реакцій на стимул мова вони,

безперечно, піддавалися тенденції розрізнення понять мова та язик як

символічних назв української та російської мов. Рідше держслужбовці і

Києва, і Полтави давали реакцію рідна на той самий стимул, що не є

характерним для бібліотечних працівників з вищою освітою, у яких кількість

цієї реакцій переважає над усіма іншими. При чому держслужбовці, які

давали реакцію рідна, частіше за бібліотечних працівників вказували, що

вважають рідною саме українську мову. Для молодшої вікової групи киян-

держслужбовців властива також асоціативна реакція державна, що

з’являється внаслідок клішованості сприйняття термінології законодавства.

Інші категорії держслужбовців також надають подібну реакцію, але в меншій

кількості. Для бібліотечних працівників без вищої освіти така реакція зовсім

невластива. Відносно нечисленними серед усіх професійних груп, проте

повторюваними є реакції засіб / спосіб спілкування. Порівняно з іншими

групами саме працівники без вищої освіти найчастіше надають таку

асоціацію. Крім зазначених нейтральних реакцій, держслужбовці дають і

оцінні. Причому серед оцінних превалюють реакції з позитивним змістом.

Такі реакції вказують переважно на цінність мови або її красу. Негативну

реакцію надав тільки один киянин-держслужбовець з 418-ти осіб і ця реакція

пов’язана з мовним конфліктом між українськомовними та

російськомовними українцями.

Також визначено, що поза будь-якими відмінностями державні

службовці Києва та Полтавської області мають спільні риси, які їх

232

об’єднують. Такі риси виявляються в повазі до себе та відносно байдужому

ставленні до громадян України, народу. До своєї служби вони ставляться

частіше як до заробляння грошей, досвіду, рідше – як до обов’язку, однак

вважають свою роботу малооплачуваною. Державні службовці добре знають

термінологію, з якою постійно працюють, але часто розуміють деякі терміни

на інтуїтивному рівні.

Частина понять державної служби для держслужбовців є знайомою,

бо вони чують і активно вживають її постійно, а частина понять є в

пасивному вокубулярі держслужбовців. Передусім це пов’язано зі

специфікою установи, у якій вони проходять службу, а також віддаленістю

від центральних органів влади. Про це ми зробили висновок на основі

найчастотніших реакцій на стимули апарат, бюджет, державний,

документ, орган, особа, управління.

233

ВИСНОВКИ

1. Мовна особистість – це особистість, що розкривається в контексті

соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності та має сукупність

здібностей, які зумовлюють створення і сприйняття нею текстів, що

вирізняються ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю

відображення дійсності. Її дослідження ґрунтується на трирівневій

методологічній моделі Ю. М. Караулова, що полягає у вивченні вербально-

семантичного (в дискурсному та комунікативному підходах часто

трансформують у вербально-дискурсивний), а також когнітивного та

прагматичного рівнів. Колективну мовну особистість державного службовця

розглянуто з позицій соціолінгвістики та потрактовано як узагальнену

особистість, якій властивий комплекс типових мовних рис професійної групи

державних службовців на вербально-семантичному (мовна та мовленнєва

спроможність і поведінка), когнітивному (професійна картина світу) та

прагматичному (інтенційність та загальні настанови) рівнях; будь-які прояви

цієї мовної особистості у сфері державного управління в межах соціального

інституту державної служби названо її професійним дискурсом.

2. Під час виконання службових повноважень і кияни-держслужбовці,

і полтавці-держслужбовці найчастіше послуговуються двома мовами:

українською та російською. З одного боку, інформація, яку вони сприймають,

може бути однією із зазначених мов, з іншого – вони самі можуть

продукувати повідомлення / висловлення напівофіційні чи професійні

неофіційні українською, російською або обома навперемінно. На вибір мови

держслужбовців впливає мовний режим установи та мова співрозмовника. У

деяких випадках вибір мови залежить від необхідності дотримання

відповідних положень сучасного українського законодавства.

Полтавці більш прискіпливо оцінюють свій рівень володіння мовою,

ніж мешканці Києва, що пов’язано як із психологічними, так і з соціальними

чинниками. Також на психологічному рівні державні службовці

234

усвідомлюють конфліктний характер конкуренції української та російської

мов на території України, що виявляється в бажанні захистити своє мовне

середовище заявами про те, що українська мова для них є рідною. Проте їхні

мовні практики часто суперечать громадянській позиції, коли йдеться про

комфортність використання мови. Спілкування переважно відбуваються за

інерцією, лише невеликий відсоток державних службовців має стійку

позицію щодо використання тільки української мови. Найвищим є показник

використання української мови під час засідань, де фахове спілкування

протоколюється. На мовну поведінку держслужбовця також впливає мова

керівника, що свідчить про вагомість службової ієрархії на державній службі.

Усередині колективу мовний режим послаблюється і держслужбовці

спілкуються між собою тією мовою, яка для них з певних причин є

зручнішою. Одні використовують мову освіти, решта – мову повсякденного

родинного спілкування, однак більший вплив на вибір мови фахового

спілкування має не мова освіти, а мова спілкування в родині.

За допомогою анкетного опитування встановлено, що для більшості

держслужбовців є бажаною українська одномовність. І хоч тяжіння до

двомовності ще переважає, наявні позитивні тенденції до активного

використання української мови у зв’язку з відсутністю бажання

держслужбовців – учасників комунікативної взаємодії державного рівня –

створювати російську монолінгвальність. Утім, відсоток тих, хто бажає вести

документацію та писемне спілкування різними мовами «залежно від

ситуації», більший від тих, хто це реально робить.

3. Державним службовцям, як і іншим професійним групам, властиві

різні комунікативні інтенції, зокрема інформативна, питальна, спонукальна

тощо. На основі аналізу листів і власних спостережень ми виокремили

особливий вид інтенції – це виконавська інтенція, що полягає в прагненні

обов’язково дати відповідь на звернення, не розв’язавши питання по суті, і

проявляється порушенням логічних зв’язків у писемному тексті чи усному

висловлюванні, а також таких зв’язків між повідомленнями комунікантів.

235

Прозорі на перший погляд інтенції з яскраво вираженими формальними

ознаками – перформативними дієсловами – є в такому тексті чи усному

висловлюванні квазіінтенціями. Держслужбовець, який створює

повідомлення, керуючись виконавською інтенцією, орієнтується на ключові

слова, часто не розуміючи або не читаючи зміст повідомлення.

4. Порівняння ідеальної компетентнісної моделі мовної особистості

державного службовця, яку склали розробники програми іспиту для осіб, що

претендують на зайняття посади державної служби, з реальною мовною

компетенцією держслужбовців дало змогу констатувати, що рівень мовної та

комунікативної компетентностей держслужбовців в українській мові загалом

не повністю відповідає вимогам законодавства. З’ясовано, що українські

держслужбовці добре знають лексичний склад української мови, вільно

володіють фаховою термінологією, проте інколи під час вживання омонімів

(переважно міжмовних) і паронімів припускаються помилок. На рівні

акцентуаційному та орфоепічному вони неправильно наголошують деякі

слова, непослідовно передають чергування приголосних у словах, оглушують

дзвінкі приголосні в абсолютному кінці слова. На граматичному рівні є

проблеми з творенням ступенів порівняння прикметників, кличного відмінка

іменників і узгодженням числівників з іменниками. На стилістичному рівні

помітне тяжіння до вживання елементів офіційно-ділового стилю поза

межами його функціонування.

5. У результаті дослідження встановлено, що на тлі постійного

перемикання мовних і внутрішньомовних кодів держслужбовці схильні до

інтерференції, яка подекуди межує з суржиком, і канцеляриту як мовної

хвороби. Попри те, що частина державних службовців вдаються до мовної

гри, використовуючи професійні терміни та конструкції в нетипових

контекстах з метою створення комічного ефекту, багато хто з них інколи

настільки занурюється у свою професію, що не помічає, як починає мислити

словами документів і робочих матеріалів. Це виявляється в привнесенні в

інші функціональні стилі офіційно-ділових штампів, канцеляризмів тощо.

236

Інтерференція державних службовців має специфічний вияв. Вона

виявляється переважно в загальновживаних словах, що допомагають

формувати зв’язний текст. Саме допоміжна спеціальна і загальновживана

лексика – дієслова, прислівники, прийменники, сполучники тощо – зазнає

інтерференції під впливом російської мови, оскільки основну українську

термінологічну лексику вони засвоїли, використовуючи її постійно для

роботи, – переважно це іменники або іменниково-прикметникові

словосполучення. Інколи таку інтерференцію виявляємо на рівні окремих

слів, а інколи – на рівні інтерферованого тексту, що переходить у суржик

(здебільшого за неофіційних умов спілкування). Водночас інтерференція в

держслужбовців є переважно усвідомленим явищем. Частина

держслужбовців схильна до самокорекції, частина – припускається помилок

навмисно для зручності або звичності та комфортності комунікації. Це,

безперечно, потребує відповідної корекції, зокрема шляхом спеціального

тренінгу.

Держслужбовці, які стихійно переходять з російської мови на

українську і не помічають у своєму українському мовленні помилок під

впливом російської мови або які необізнані з окремими нормами української

мови, потребують курсів з української мови з комплексною програмою,

спрямованою на формування мовної, мовленнєвої, комунікативної,

предметної та прагматичної компетентностей.

6. Специфіка професійної мовної картини світу держслужбовців

відображається у доборі лексичних і синтаксичних одиниць, поєднанні одних

слів з іншими та частотності їх уживання. У дисертації це проаналізовано на

основі вживання ключових слів, що відображають опорні фрагменти в

стереотипності сприйняття мови, себе, своєї роботи і світу: мова (державна,

українська, російська), державний службовець, державна служба, державне

управління, держава, Україна, закон.

Кияни частіше за полтавців вступають у діалоги, які стосуються мови

та мовних проблем у державі. Вони вільно використовують лінгвістичну

237

термінологію, проте інколи не зовсім коректно: державна мова в побуті в

значенні ‘конструкції офіційно-ділового стилю в розмовному мовленні’.

Загалом прикметник державний / державна / державне держслужбовці й

Києва, й Полтавщини вживають досить часто. І його поєднання з іменником

мова є відносно нечастотним. Частіше його поєднують з іменниками служба

і службовець, переважно вживаючи двокомпонентні словосполучення

державна служба і державний службовець, а не композити держслужба і

держслужбовець, тобто не вдаючись до економії мовних зусиль. Те саме

стосується й словосполучення державне управління, розуміння якого часто є

інтуїтивним.

Іменник держава держслужбовці вживають у вузькому значенні

‘адміністративно-розпорядчі органи та система правових норм, що

визначають їх функціонування’, причому переважно вдаються до критики

державного апарату. Що ж до назви країни Україна, то держслужбовці

переважно використовують її в сталих термінологічних виразах.

Частотними словами в інтерв’ю державних службовців є слова з

коренем закон-: закон та словосполучення з ними: закон України, проект

закону. А також композити: законодавство, законопроект. Це зумовлено

тим, що частина держслужбовців працює над створенням законопроектів

(проектів законів), проте усі без винятку дотримуються законів і

законодавства.

7. Професійна мовна картина світу державного службовця має свої

унікальні риси, які, зокрема, відображаються в оцінних реакціях, що

встановлено шляхом проведення асоціативного експерименту. Так, у

зібраних анкетах переважають позитивні реакції над негативним на стимули

службовець, служба, адміністрація, народ, мова, проте відсоток негативних

реакцій найвищий у поняття народ, тоді як у бібліотечних працівників

найбільше негативних реакцій стосуються стимулів адміністрація та

службовець. Також це відображається у виборі ближчого значення: ті

238

значення, які для держслужбовців є ближчими, для бібліотечних працівників

(як для пересічних носіїв мови) є дальшими.

239

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алкаді Мансур Салех Абду. Дипломатичний підстиль у структурі

офіційно-ділового стилю мови : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.02. –

Дніпропетровськ, 1998. – 19 с.

2. Астапова Т. О. Деякі аспекти навчання іноземним мовам

державних службовців // Актуальні проблеми державного управління. – 2012.

– № 2. – С. 326 – 331.

3. Астапова Т. О. Навчання іноземній мові державних службовців

та посадових осіб органів місцевого самоврядування: комунікативний аспект

// Актуальні проблеми державного управління. – 2012. – № 1. – С. 389 – 396.

4. Астапова Т. О. Сучасні підходи у методиці викладання іноземних

мов державним службовцям // Теорія та практика державного управління. –

2012. – Випуск 1. – С. 365 – 370.

5. Бацевич Ф. С., Чернуха В. С. Мовна особистість у сімейному

спілкуванні: лексико-семантичні виміри : монографія. – Львів : ПАІС, 2014 –

182 с.

6. Бацевич Ф. Рідна мова: диференційні ознаки, функції в

суспільстві // Теорія і практика викладання укр. мови як інозем. : зб. наук. пр.

– Львів, 2008. – Випуск 3. – С. 96–104.

7. Белановский С. А. Глубокое интервью : учеб. пособие

[Электронный ресурс]. – Москва : Никколо-Медиа, 2001. – URL:

http://www.sbelan.ru/ (27.05.2016). – Загл. с экрана.

8. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика : учеб. для ВУЗ. –

Москва : Рос. гос. гуманитар. ун-т, 2001. – 315 с.

9. Бестерс-Дільгер Ю. Українська, російська та англійська мови у

сприйнятті українців (на матеріалі всеукраїнського опитування 2013 року). //

Українське мовознавство. – 2014. – № 1(44). – С. 69–81.

10. Бибик С. П. Усна літературна мова в українській культурі

повсякдення : монографія. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2013. – 589 с.

240

11. Білодід І. К. Каменяр українського слова : до 110-річчя з дня

народження і 50-річчя з дня смерті І. Я. Франка. – Київ : Наук. думка, 1966. –

66 с.

12. Білоус В. Б. Мова драматичних творів Володимира Винниченка у

лінгвокультурному аспекті : дис... канд. філол. наук: 10.02.01. – Кіровоград,

2007. – 196 с.

13. Білоусова О. І. Граматична специфіка мови українського

законодавства : автореф. дис… канд. філол. наук : 10.02.01. –

Дніпропетровськ, 2010. – 20 с.

14. Богин И. Г. Относительная полнота владения вторым языком :

учеб. Пособие. – Калинин : КГУ, 1978. – 54 с.

15. Богин И. Г. Уровни и компоненты речевой способности челова :

учеб. пособие. – Калини, 1975. – 107 с.

16. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему

языкознанию : в 2-х т. Т. 1 / состав. В. П. Григорьев, А. А. Леонтьев. –

Москва, 1963. – 384 с.

17. Бондаренко О. С. Концепти «чоловік» і «жінка» в українській та

англійській мовних картинах світу : автореф. дис... канд. філол. наук :

10.02.17. – Донецьк, 2005. – 19 c.

18. Бондарчук О. Ю. Лінгвокультурний типаж «aussteiger» у

сучасному німецькомовному дискурсі : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. –

Львів, 2015. – 20 с.

19. Братаніч О. В. Лінгвостилістика епістолярію Г. П. Кочура (на

матеріалі листування 60-80-х рр. XX століття) : автореф. дис. на здоб. наук.

ступ. канд. філол. наук. 10.02.01. – Київ, 2004. – 20 с.

20. Брейс А. Анкетирование. Разработка опросных листов, их роль и

значение при проведении рыночных исследований = Questionnaire Design.

How to plan, structure and write survey material for effective market research /

пер.: В. О Шагоян. – Днепропетровск : Балан Бизнес Букс, 2005. – 311 c.

241

21. Вайсгербер Л. Родной язик и формирование духа / пер. с нем.,

вступ. ст. и ком. О. А. Радченко. – Изд. 3-е. – Москва, 2009. – 232 с.

22. Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы / пер. с

франц., нем., англ. и чеш. И. А. Мельчука и В. З. Санникова; под ред. и с

предисл. А. А. Реформатского. – Москва : Прогресс, 1964. – 351 с.

23. Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка : монографія. – Київ : Вид-

во Київ. ун-ту, 1963. – 253 с.

24. Вдовиченко Н. В. Етнокультурні чинники вербалізації морально-

етичних концептів в українській мовній картині світу // Мовознавчий вісник.

– 2014. – Випуск 18. – С. 70–74.

25. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых

слов / пер.: А. Д. Шмелева. – Москва, 2001. – 288 с.

26. Венжинович Н. Ф. Ділова українська мова : навч.-метод. посіб.

для студ. екон. ф-ту. – Ужгород : Закарпаття, 2001. – 154 с.

27. Виноградов В. В. О языке художественной прозы : избр. тр. –

Москва : Наука, 1980. – 360 с.

28. Вихованець І. Р. Висловлення // Українська мова : енциклопедія /

НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; голова ред.

кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ :

Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 69–70.

29. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія

української мови : академ. граматика укр. мови. – Київ : Унів. вид-во

«Пульсари», 2004. – 400 с.

30. Ворожбитова А. А. Теория текста. Антропоцентрическое

направление : учеб. пособие для студ. ВУЗ по направлению «Филология». –

Изд. 2-е, испр. и доп. – Москва : Высш. шк., 2005. – 365 с.

31. Гаврилова О. О. Іноземна мова у професійній діяльності

державних службовців [Електронний ресурс] // Держ. буд-во. – 2008. – № 1. –

URL : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2008-1/ (1.11.2017). – Назва з

екрана.

242

32. Галунова Н. М. Асоціативні зв’язки і мовна картина світу в

онтогенезі (україномовні монолінгви та українсько-російські білінгви 3 – 5

років) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Харків, 2012. – 20 с.

33. Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті

староукраїнської книжної традиції. – Київ : Київ. ун-т, 2010. – 446 с.

34. Гойсак В. Мовна картина світу, відображена в народних колядках

з Лемківщини. – Горлиці : [Об-ня лемків], 2010. – 286 с.

35. Голубовская И. А. Этнические особенности языковых картин

мира. – Киев : ВПЦ «Київ. ун-т», 2002. – 294 с.

36. Горбачук Д. В. Номінативні стійкі словосполучення в структурі

офіційно-ділового стилю (граматико-семантичний аспект) // Граматика

української мови у функціональному висвітленні : зб. наук. пр. – Полтава,

2000. – С. 98–113.

37. Горбачук Д. В. Структурно-семантичні типи стійких

словосполучень слів в офіційно-ділових текстах сучасної української мови

(функціонально-стилістичний аналіз) : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. –

Київ, 1997. – 163 c.

38. Горелов И. Н., Седов К. Ф. Основы психолингвистики. – Москва :

Лабиринт, 2001. – 304 с.

39. Горошко Е. И. Проблема проведения свободного ассоциативного

эксперимента [Электронный ресурс] // Известия Волгоградского

государственного педагогического университета. Серия : Филологические

науки. – 2005. – № 3. – URL : http://www.textology.ru/article.aspx?aId=74

(27.05.2016). – Загл. с экрана.

40. Грабовий П. М. Когнітивні параметри українського молодіжного

сленгу : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2010. – 18 c.

41. Григор’єв О. М. Ідіостиль Миколи Хвильового (на матеріалі

публіцистичних текстів) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Київ,

2016. – 18 с.

243

42. Губа Л. В. Семантика простору та її концептуалізація у малій

прозі Германа Гессе : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. – Київ,

2015. – 20 c.

43. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / пер. с

нем.: Г. В. Рамишвили. – Изд. 2-е. – Москва, 2000. – 400 с.

44. Даниліна О. В, Єрмоленко С. І. Мовна особистість у контексті

сучасної літератури : монографія. – Мелітополь : Вид. будинок Мелітоп.

міськ. друк., 2013. – 210 с.

45. Данильченко І. В. Мовна особистість американського журналіста:

гендерний і віковий аспекти : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. –

Одеса, 2014. – 19 с.

46. Демчик І. Л. Дослідження мовної особистості сучасного

діалектоносія: стан, методи, перспективи // Лінгвістика : зб. наук. пр. – 2010.

– № 3 (21), ч. 1. – С. 24–35.

47. Денисевич О. В. Вільний асоціативний експеримент як засіб

дослідження соціального портрету // Волинь – Житомирщина : іст.-філол. зб.

з регіон. проблем. – 2010. – № 22(2). – С. 334–340.

48. Денисевич О. В. Лексика реклами в структурі мовної картини

світу українців : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Луцьк, 2015. –

20 с.

49. Державна служба в цифрах – 2015 [Електронний ресурс]. – URL :

http://www.center.gov.ua/pro-tsentr/publikatsiji/derzhavna-sluzhba-v-tsifrakh-

2012 (27.05.2016). – Назва з екрана.

50. Дзюбишина-Мельник Н. Поняття «рідна мова» в контексті

сучасних реалій [Електронний ресурс]. – URL :

http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/950/Dzubyshuna-

Melnyk_Poniatty.pdf?sequence=1&isAllowed=y (05.05.2018). – Назва з екрана.

51. Ділова українська мова : навч. посіб. / О. Д. Горбул [та ін.] ; ред.

О. Д. Горбул. – 6-е вид., випр. – Київ : Знання, 2007. – 222 с.

244

52. Должикова Т. І. Мовна особистість Пантелеймона Куліша :

автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. – Київ, 2003. – 21 с.

53. Дорда В. О. Лінгвальні та соціолінгвальні характеристики

англомовного студентського сленгу США кінця XX – початку XXI століть :

автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. – Запоріжжя, 2014. – 20 c.

54. Дорошина Л. Ф. Національні архетипи та їх вербальна

репрезентація в мовній картині світу Олександра Довженка : автореф. дис. ...

канд. філол. наук : 10.02.01. – Харків, 2014. – 20 с.

55. Драгомирецька Н. М. Теоретико-методологічні основи

вимірювання ефективності комунікативної діяльності державного службовця.

– Одеса : ВидавІнформ ОНМА, 2006. – 181 с.

56. Дубравська Д. М. Основи психології : навч. посіб. – Львів : Світ,

2001. – 280 с.

57. Дубчак О. П. Концептуальна опозиція «свій» – «чужий» в

українській мовній картині світу : автореф. дис. ... канд. філол. наук :

10.02.01. – Київ, 2009. – 22 с.

58. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного

літературного мовлення (просте речення; еквівалент речення). – Київ : Наук.

думка, 1973. – 288 с.

59. Дужик Н. С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті

стилістики та історії літературної мови : автореф. дис. ... канд. філол. наук:

10.02.01. – Київ, 1995. – 20 с.

60. Ерохин В. Н. Ключевые слова в художественном тексте. – Тверь,

2004 – Т. 1. – 100 с.

61. Єжова Л. Ф. Інформаційний маркетинг Інформаційний маркетинг

[Електронний ресурс] : навч. посіб. – Київ : КНЕУ, 2002. – URL :

https://books.br.com.ua/5423 (17.12.2017). – Назва з екрана.

245

62. Єрмоленко С. Я. Дискурс // Українська мова : енциклопедія /

НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; голова ред.

кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ :

Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 142–143.

63. Єрмоленко С. Я. Мінлива стійкість мовної картини світу //

Мовознавство. – 2009. – № 3/4. – С. 94–103.

64. Єрмоленко С. Я. Мова і українознавчий світогляд : монографія. –

Київ, 2007. – 440 с.

65. Єрмоленко С. Я. Соціолінгвістичний зміст поняття «Рідна мова»

[Електронний ресурс] // Науковий вісник Херсонського державного

університету. – URL : http://linguistics.kspu.edu/webfm_send/1170 (5.11.2016).

– Назва з екрана.

66. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика : нариси : навч.

посіб. для студ. ВНЗ. – Київ : Довіра, 2007. – 262 c.

67. Жилко Ф. Т. Про умови формування полтавсько-київського

діалекту – основи української національної мови // Полтавсько-київський

діалект – основа української національної мови : зб. ст. – Київ, 1954. – С. 3–

19.

68. Заболоцька О. О. Теоретико-методичні засади формування

індивідуальності учителів-словесників у професійній підготовці : автореф.

дис... д-ра пед. наук: 13.00.04. – Одеса, 2007. – 40 с.

69. Загнітко А. П., Сахарук І. В. Культурологія : навч. посіб. для

студентів ВНЗ. – Вид. 2-ге, доопрац. – Донецьк : Ноулідж, 2014. – 272 с.

70. Загнітко А. П. Мовна ситуація ↔ соціолінгвістичний портрет:

типологічні вияви // Вісник Черкаського університету. Серія : Філологічні

науки. – 2011. – Випуск 213. – С. 90 – 102. – URL :

http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vchu/filol/2011_213/N213p090-

102.pdf (5.11.2016). – Назва з екрана.

246

71. Загнітко А. П., Данилюк І. Г. Українське ділове мовлення:

професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк : БАО, 2004. – 475 с.

72. Заїць В. Г. Мовна картина світу гуцула другої половини XIX

століття (за художньою та епістолярною спадщиною Юрія Федьковича) :

автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Чернівці, 2010. – 20 с.

73. Засєкіна Л. В. Мовна особистість в сучасному соціальному

просторі // Соціальна психологія. – 2007. – № 5. – С. 82 – 89.

74. Зіневич Л. В. Мовна майстерність Миколи Зерова : автореф. дис.

на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.02.01. – Київ, 2002. – 19 с.

75. Золотухін Г. О. [та ін]. Фахова мова медика: ділова українська

мова для студентів-медиків : навч. посіб. для студ. мед. ВНЗ І – ІІ рівнів

акредитації. – Київ : Здоров'я, 2001. – 390 с.

76. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова : підруч. для ВНЗ. –

7 вид., випр. – Харків : Торсінг, 2005. – 448 с.

77. Иванцова Е. В. О термине «языковая личность»: истоки,

проблемы, перспективы, использования [Электронный ресурс] /

Е. В. Иванцова // Вест. Том. гос. ун-та. Филол. – 2010. – № 4 (12). – URL :

http://cyberleninka.ru/article/n/o-termine-yazykovaya-lichnost-istoki-problemy-

perspektivy-ispolzovaniya (5.11.2016). – Загл. с экрана.

78. Ідзьо М. В. Мовні засоби експресивізації в текстах сучасних

польських ЗМІ : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.03. – Київ, 2016. – 222 с.

79. Ілініч С. Ю. Синтаксичні параметри законодавчого тексту :

автореф. дис… канд.. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2012. – 19 с.

80. Казимир І. І. Концепт ПТАХ у мовній картині світу українського

народу : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.01. – Харків, 2007. – 19 c.

81. Калмикова Л. О. Принципи формування мовленнєвої особистості

дошкільника – суб’єкта мовленнєвої діяльності // Психолінгвістика. – 2011. –

Випуск 7. – С. 25 – 31.

82. Калимон Ю., Кульчицький І., Ліхнякевич І. Ідіолект, ідіостиль,

індивідуальний стиль. Тотожне чи різне? // Науковий вісник

247

Східноєвропейський національний університету ім. Лесі Українки. Серія :

Філологічні науки. Мовознавство. – 2014. – № 5. – С. 226 – 229.

83. Калита И. В. Современная Беларусь: языки и национальная

идентичность – Ústí nad Labem, 2010. – 300 с.

84. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс :

монография. – Волгоград : Перемена, 2002. – 477 с.

85. Карасьова К. А. Дискурсивна практика українськомовних

політиків : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Дніпропетровськ,

2016. – 23 с.

86. Караулов Ю. Н. Ассоциативная грамматика русского языка. –

Москва : Рус. язык, 1993. – 330 с.

87. Караулов Ю. Н. Русская языковая личность и задачи ее изучения

// Язык и личность : [сборник] / АН СССР; отв. ред. акад. Д. Н. Шмелев. –

Москва, 1989. – С. 3 – 8.

88. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность : монографія.

– Изд. 7-е. – Москва : Изд-во ЛКИ, 2010. – 264 с.

89. Клєщова О. Є. Мова публіцистики Івана Багряного : aвтореф. дис.

на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.02.01. – Київ, 2003. – 20 c.

90. Коваль О. П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне

ділове спілкування : довідник. – Київ, 1982. – вид. 3-є. – 287 с.

91. Козієвська О. І. Особливості формування культури мовлення у

професійній діяльності державних службовців : дис... канд. наук з держ. упр.:

25.00.03. – Київ, 2003. – 275 с.

92. Кондильяк Э. Б. де. Сочинения : в 3-х т. Т. 1. – Москва : Мысль,

1980. – 334 с.

93. Конюхова Л. І. Ділова українська мова : для студ. ф-ту

журналістики. – Львів : ПАІС, 2006. – 80 с.

94. Корж А. В. Ділова українська мова для юристів : лекції та

комплексні завдання : навч. посіб. – Київ : Ін-т держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 176 с.

248

95. Корольова В. В. Комунікативно-прагматична організація сучасної

української драми : монографія. – Дніпро : Ліра, 2016. – 382 с.

96. Корольова В. В. Персонаж сучасної української драми як мовна

особистість // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. – 2016. –

Випуск 10(2). – С. 46 – 50.

97. Космеда Т. А. Комунікативна компетенція Івана Франка :

міжкультурні, інтерперсональні, риторичні виміри. – Львів : ПАІС, 2006. –

328 с.

98. Космеда Т. А., Халіман О. В. Мовна гра в парадигмі

інтерпритативної лінгвістики. Граматика оцінки. Граматична ігрека

(теоретичне осмислення дискурсивної практики). – Дрогобич : Коло, 2013. –

228 с.

99. Космеда Т. А. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в

комунікативному просторі щоденникового дискурсу : монографія. –

Дрогобич : Коло, 2012. – 372 с.

100. Коцюба Н. Й. Засоби вираження суб’єкта в офіційно-діловому

тексті // Дослідження із лексикології та граматики української мови : зб.

наук. пр. – 2015. – № 16. – С. 20 – 27.

101. Коцюба Н. Й. Мовленнєва стереотипність та засоби її реалізації в

офіційно-діловому тексті // Наукові праці [Чорноморського державного

університету ім. П. Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»].

Серія : Філологія. Мовознавство. – 2016. – Т. 272, випуск 260. – С. 66 – 69.

102. Коцюба Н. Й. Офіційно-діловий текст як об’єкт системно

структурного аналізу // Дослідження із лексикології та граматики української

мови : зб. наук. пр. – 2013. – № 13. – С. 11 – 18.

103. Красних В. В. Основы психолингвистики и теории

коммуникации : курс лекций. – Москва : ИТДГК «Гнозис», 2001 – 270 с.

104. Красницька А. В., Чулінда Л. І. Ділова українська мова : курс

лекцій. – Київ, 2002. – 107 с.

249

105. Крук А. А., Насмінчук Г. Й. Типологія концепту долі у

романістиці Т. Гарді й українській прозі доби реалізму (І. Нечуй-Левицький,

Панас Мирний, І. Франко). – Кам’янець-Подільський : Рута, 2014. – 199 с.

106. Крючкова Т. Б., Нарумов Б. П. Зарубежная социолингвистика.

Германия, Испания. – Москва : Наука, 1991. – 157 с.

107. Кубрякова Е. С. Человеческий фактор в языке: язык и

порождение речи. – Москва : Наука, 1991. – 240 с.

108. Кудрейко І. О. Соціолінгвістичний портрет малих міст

Донеччини : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Донецьк, 2011. –

19 с.

109. Кулик О., Рубан І. Мовна й мовленнєва особистість: проблема

дефініцій // Теоретична і дидактична філологія. – 2014. – Випуск 17. – С. 76 –

89.

110. Куньч З., Куньч М. Особливості дипломатичного мовлення як

різновиду офіційно-ділового стилю // Українська національна ідея: реалії та

перспективи розвитку. – 2014. – Випуск 26. – С. 121 – 127.

111. Кушмар Л. В. Лексика економічної сфери в мовній картині світу

українців : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Луганськ, 2011. –

20 с.

112. Лавриненко О. Л. Структурно-функціональні особливості мовної

особистості студентів : автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01. –

Луцьк, 2011. – 19 с.

113. Лаврінець О. Я. Пасивні конструкції в сучасному

адміністративно-канцелярському підстилі: парадигма, синонімія,

нормативність // Література та культура Полісся. – 2016. – Випуск 84. –

С. 157 – 158.

114. Лисак Л. К. Синтаксико-стилістичні функції речень з

дієприслівником у стилях сучасної української мови : автореф. дис... канд.

філол. наук: 10.02.01. – Харків, 2007. – 20 с.

250

115. Лихачев Д. С. Очерки по философии художественного

творчества. – Изд. 2-е., доп. – Санкт-Петербург, 1999. – 193 с.

116. Майборода Н. Г. Мовна особистість Д. І. Яворницького : автореф.

дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Дніпропетровськ, 2010. – 20 с.

117. Мазепова О. В. Еволюція поняття «Мовна особистість» у

сучасних лінгвістичних дослідженнях // Мовні і концептуальні картини світу.

– 2014. – Випуск 48. – С. 274 – 286.

118. Максименко В. Ф. Сучасна ділова українська мова : зразки

ділової та спеціаліз. документації, уклад. і оформ. док., ділове листування,

орфографія і правопис, організація роботи з док.: підручник для ВНЗ. –

Харків : Торсінг Плюс, 2007. – 445 c.

119. Мамрак А. В., Шаров О. І. Українська ділова мова. Комп’ютерна

версія : навч. посіб. для студ. ВНЗ. – Дніпропетровськ : НГУ, 2002. – 232 с.

120. Масенко Л. Т. Мовна характеристика (персонажів) // Українська

мова : енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т

укр. мови; голова ред. кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і

допов. – Київ : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 361 – 362.

121. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і «язиком». – Київ : Видавн.

дім «КМ Академія», 2011. – 135 с.

122. Масенко Л. Т. У Вавилонському полоні: теми нац. та соц. неволі

у драматургії Лесі Українки. – Київ : Соняшник, 2002. – 151 с.

123. Мацьків П. В. Концептосфера БОГ в українській мовній картині

світу: біблійний, фольклорний, словниково-діахронний дискурси : автореф.

дис. ... д-ра. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2010. – 31 с.

124. Мацько О. М. Дипломатичний підстиль української мови // Наука

і сучасність : зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – Київ :

ІЗМН, 1998. – Ч. 1. – С. 194 – 200.

125. Мацько О. М. Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної

української мови (функціонально-стилістичний аналіз) : автореф. дис... канд.

філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2001. – 21 c.

251

126. Межжеріна Г. В. Мовна картина світу часів Київської Русі (на

матеріалах писемних пам'яток XI – XIII ст.) : автореф. дис... д-ра філол. наук:

10.02.01. – Київ, 2006. – 36 с.

127. Мельничук О. С. Мовлення // Українська мова : енциклопедія /

НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; голова ред.

кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Вид-во

Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 356–357.

128. Мерло-Понти М. Временность // Историко-философский

ежегодник, 90. – Москва : Наука, 1991. – С. 271–293.

129. Миланов В., Сталянова Н. Езикови портрети на български

политици и журналисти. – София : Парадигма, 2014 – 296 с.

130. Михайлець Л. М. Культура мовлення як складова загальної

культури державних службовців / Л. М. Михайлець // Актуальні проблеми

державного управління. – 2009. – № 1. – С. 95 – 100.

131. Михальчук О. І. Етномовна спільнота: соціолінгвістичні критерії

та статус // Мова і суспільство : зб. наук. пр. – Львів, 2015. – Випуск 4. – С. 33

– 43.

132. Михальчук О. І. Мовна поведінка як категорія української

соціолінгвістики // Мова і суспільство : зб. наук. пр. – Львів, 2015. – Випуск

5. – С. 28 – 40.

133. Мова і час. Розвиток функціонування стилів сучасної української

літературної мови / С. Я. Єрмоленко, Г. М. Колесник, К. В. Ленець та ін. ;

відп. ред. В. М. Русанівський ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні.

– Київ : Наук. думка, 1977. – 237 с.

134. Морська Л. Мовна особистість учителя іноземних мов та

проблеми методики її формування // Наукові записки [Кіровоградського

державного педагогічного університету ім. В. Винниченка]. Серія :

Педагогічні науки. – 2010. – Випуск 91. – С. 155 – 158.

135. Мочалова Н. С. Семантика та символіка кольору в художній

картині світу Андрія Гудими // Наукові праці [Чорноморського державного

252

університету ім. П. Могили]. Серія : Філологія. Мовознавство. – 2009. – Т. 98,

Випуск 85. – С. 61 – 63.

136. Мухортов Д. С. Об общем и частном в понятиях «языковая

личность», «речевой портрет», «идиостиль» и «идиолект» (на примере

вербального поведения современный политических деятелей) [Электронный

ресурс] // Политическая коммуникация: перспективы развития научного

направления: материалы Междунар. науч. конф., 26 – 28 авг. 2014 г.,

Екатеринбург. – Екатеринбург, 2014. – URL :

http://istina.msu.ru/publications/article/6886840/ (5.11.2016). – Загл. с экрана.

137. Наливайко Л. Р. Проблеми правового регулювання інституту

державної служби в Україні // Науковий вісник Дніпропетровського

державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 4. – С. 15 – 20.

138. Науменко Л. О. Мова ранніх творів Володимира Винниченка :

дис... канд. філол. наук: 10.02.01. – Київ, 2003. – 225 с.

139. Науменко Л. О. Персонаж як мовна особистість у малій прозі

Володимира Винниченка // Наукові записки [Національнго університету

«Острозька академія»]. Серія : Філологічна. – 2012. – Випуск 29. – С. 137 –

139.

140. Недашківська Т. Вільний асоціативний експеримент як метод

наукового дослідження та можливості його застосування для вивчення

проблем держслужби [Електронний ресурс] – URL :

http://eprints.zu.edu.ua/10618/1/_%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B

F%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B8_%D0%B7%D0%B

0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD

%D0%BD%D1%8F_%D0%92%D0%90%D0%95.pdf (5.11.2016). – Загл. с

экрана.

141. Николаева Т. М. От звука к тексту [Электронный ресурс]. –

Москва, 2000. – 680 с. – URL :

http://inslav.ru/images/stories/pdf/2000_Nikolaeva_Ot_zvuka_k_tekstu.pdf

(30.06.2017). – Загл. с экрана.

253

142. Німчук В. В. Державна мова // Українська мова : енциклопедія /

НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; голова ред.

кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ :

Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 135 – 138.

143. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного

життя українського народа : курс, читан. в Укр. нар. ун-ті. – Київ, 1918. –

273 с.

144. Павлюк О. О. Категоризація негативних моральних якостей

людини у французькій мовній картині світу : дис... канд. філол. наук:

10.02.05. – Запоріжжя, 2003. – 229 с.

145. Пазинич О. М. Функціонально-структурні особливості текстів

дипломатичного листування : автореф. дис… канд. філол. наук. : 10.02.15. –

Київ, 2001. – 16 с.

146. Паламарчук Л. С. Лексична синоніміка художніх творів

М. М. Коцюбинського. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1957. – 94 с.

147. Панова М. Н. Языковая личность государственного служащего:

дискурсивная практика, типология, механизмы формирования : дис... д-ра

филол. наук : 10.02.01. – Москва, 2004. – 393 с.

148. Панько Т. І. Мова і нація в естетичній концепції І. Франка. –

Львів : Світ, 1992. – 188 [2] c.

149. Пентилюк М. І. Мовна особистість майбутнього вчителя-

словесника в контексті професійної підготовки // Збірник наукових праць

Уманського державного педагогічного університету. – 2014. – Ч. 2. – С. 290–

297.

150. Переломова О. С. Ідіостиль Валерія Шевчука : автореф. дис...

канд. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2002. – 18 c.

151. Петлюченко Н. В. Харизматика: мовна особистість і дискурс :

монографія. – Одеса : Астропринт, 2009. – 464 с.

254

152. Петрова Р., Денизов Б. За понятията езикова личност и

лингвокултурна личност в лингвокултурологията // Научни трудове на

рученския университет. – 2014. – Т. 53. – Сер. 5.2. – С. 183 – 192.

153. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. –

8-е изд., доп. – Москва : Языки славян. культуры, 2001. – 544 с. разд. паг.

154. Пилипчук С. Фольклористична концептосфера Івана Франка. –

Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2014. – 465 с.

155. Писаренко К. В. Лінгвальне вираження чоловічих образів у МКС

Р. Іваничука (на матеріалі книги «Страдчівський патерик. Символ віри») //

Лінгвіст. дослідж. – 2014. – Випуск 38. – С. 154 – 159.

156. Плотникова С. Н. Говорящий / пишущий как языковая,

коммуникативная и дискурсивная лисность [Электронный ресурс] // Вестник

Нижневартовского государственного университета. – 2008. – № 4. – URL :

http://cyberleninka.ru/article/n/govoryaschiy-pishuschiy-kak-azykovaya-

kommunikativnaya-i-diskursivnaya-lichnost (5.11.2016). – Загл. с экрана.

157. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного

управління : навч. посіб. – Київ, 2000. – 192 с.

158. Плотницька І. М. Нормативне використання мовних засобів як

чинник успішної комунікації в управлінській сфері // Вісник Національної

академії державного управління при Президентові України. – 2013. – № 4. –

С. 69 – 74.

159. Плотницька І. М. Проблеми мовленнєвого етикету в державній

службі // Духовність українства. – 2002. – Випуск 4. – С. 133 – 136.

160. Поліщук О. С. Інтелектуальні характеристики людини в

англійській, чеській, українській та російській мовних картинах світу :

автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.15. – Одеса, 2014. – 20 с.

161. Попова З. Д., Стернин И. А. Язык и национальная картина мира.

– Изд. 3-е, перераб. и доп. – Воронеж : Истоки, 2007. – 61 с.

162. Постанова Верховного Суду України від 14 березня 2017 р. № 21-

3968а16 [Електронний ресурс]. – URL :

255

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A2080636041795B8C2

2580EA00343EB7 (10.01.2018). – Назва з екрана.

163. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике : [в 4-х т.].

Т. 1 – 2. – Москва : Гос. учеб.-пед. изд-во М-ва просвещения РСФСР, 1958. –

536 с.

164. Потебня А. А. Слово и миф. – Москва : Правда, 1989. – 624 с.

165. Приходько О. Л. Мовна культура державних службовців як

науково-теоретична проблема [Електронний ресурс] // Держ. упр.: теорія і

практика. – 2005. – № 2. – URL : http://academy.gov.ua/ej/ej2/index.html

(1.11.2017). – Назва з екрана.

166. Про державну службу : Закон України : офіц. текст : станом на 21

трав. 2017 р. [Електронний ресурс]. –

URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19 (1.07.2017). – Назва з екрана.

167. Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на

вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою :

Постанова КМ України: офіц. текст : станом на 28 серп. 2018 р. [Електронний

ресурс]. – URL : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249955971 (28.08.2018). –

Назва з екрана.

168. Про порядок вирішення колективних трудових спорів

(конфліктів) : Закон України : офіц. текст : станом на 28 жовт. 2017 р.

[Електронний ресурс]. – URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/137/98-вр

(28.10.2017). – Назва з екрана.

169. Пулатова Л. Й. Мовна особистість учителя: комунікативна

компетенція та мовленнєва поведінка // Педагогічний дискурс. – 2010. –

Випуск 8. – С. 191 – 194.

170. Радевич-Винницький Я. К. Рідна мова у ситуації двомовності

[Електронний ресурс]. – URL :

https://materynka.wordpress.com/2009/11/14/рідна-мова-у-ситуації-

двомовності/ (05.05.2018). – Назва з екрана.

256

171. Радзієвська Т. В. Нариси з концептуального аналізу та

лінгвістики тексту. Текст – соціум – культура – мовна особистість :

монографія. – Київ : Інформ.-аналіт. агентство, 2010. – 491 с.

172. Русанівський В. М. Рідна мова // Українська мова : енциклопедія /

НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; голова ред.

кол. В. М. Русанівський [та ін.]. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ :

Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 553–554.

173. Русанівський В. М. У слові – вічність : (Мова творів

Т.Г.Шевченка). – Київ : Наук. думка, 2002. – 238, [1] c.

174. Самійленко С. П. До характеристики полтавсько-київського

діалекту за пам’ятками ХVІІ ст. // Полтавсько-київський діалект – основа

української національної мови : зб. ст. – Київ, 1954. – С. 20–41.

175. Санченко Є. М. Елітарна мовна особистість від діалектних

витоків до літературної мови : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. – Луганськ,

2009. – 185 с.

176. Селігей П. О. Мовна свідомість: структура, типологія, виховання.

– Київ : Києво-Могилян. акад., 2012. – 118 с.

177. Селігей П. О. Український науковий текст: проблеми

комунікативної повноцінності та стильової досконалості : дис… д-ра філол.

наук : 10.02.01. – Київ, 2016. – 427 с.

178. Семенюк О. А. Мова епохи та мовна особистість у сатирико-

гумористичному тексті : автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.01. – Київ,

2002. – 33 с.

179. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии /

пер.: С. В. Князева, С. А. Крылова, Н. И. Лауфера и др. – Москва, 1993. –

653 с.

180. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного

комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і

жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду

257

українського масовоінформаційного дискурсу) : дис... д-ра філол. наук:

10.01.08. – Київ, 2003. – 408 с.

181. Серажим К. С. Текстознавство : підручник. – 2-ге вид. – Київ :

Київ. ун-т, 2012. – 528 с.

182. Сербенська О. А. Мовний світ Івана Франка : статті, роздуми,

матеріали. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 370 с.

183. Серебренников Б. А., Кубрякова Е. С. , Постовалова В. И.,

Телия В. Н., Уфимцев А. А. Роль человеческого фактора в языке : язык и

картина мира. – Москва, 1988. – 216 с.

184. Середницька А. Я., Куньч З. Й. Ділова українська мова : навч.

посіб. для студ. дистанц. форми навч. – Львів, 2007. – 139 c.

185. Синица И. А. Языковая личность ученого-гуманитария ХІХ века :

монографія. – Киев: Изд. дом Д. Бураго, 2006. – 352 с.

186. Сімонок В. П. Лексико-семантична рецепція іншомовної лексики

в українській мовній картині світу : дис... д-ра філол. наук: 10.02.01. – Харків,

2001. – 478 с.

187. Скаб М. В. Концептуалізація сакральної сфери в українській мові

: автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.01. – Київ, 2009. – 30 с.

188. Славова Л. Л. Мовна особистість лідера у дзеркалі політичної

лінгвоперсонології: США – Україна : монографія. – Житомир: Вид-во ЖДУ

ім. І. Франка, 2012. – 360 с.

189. Славова Л. Л. Мовна особистість політика: когнітивно-

дискурсивний аспект : монографія. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка,

2010. – 358 с.

190. Соколова С. О. Основні типи мовної поведінки киян (за даними

анкетування) // Українська мова. – 2013. – № 2. – С. 38 – 55.

191. Соколова С. О. Регіональні особливості взаємодії мовних кодів за

двомовного спілкування // Українська мова. – 2017. – № 3. – С. 25 – 39.

192. Соколова С. О., Труб В. М., Масенко Л. Т., Данилевська О. М.,

Руда О. Г. Типи мовної поведінки в сучасному слов’янському білінгвальному

258

мегаполісі // Слов’янські обрії : доп. XV Міжнар. з’їзду славістів. – Київ,

2013. – Випуск 6, ч. 1. : Мовознавство. – С. 173 – 196.

193. Сологуб Н. М. Мовний портрет Яра Славутича. – Київ : Дніпро ;

Вінніпег : Укр. Вільна Акад. Наук, 1999. – 152 с.

194. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. – Київ : Наук. думка,

1991. – 140 с.

195. Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи

разных лет [Электронный ресурс]. – Москва : Наука, 1994. – 560 с. – URL :

http://www.gumer.info/authors.php?name=Сорокин+П. (1.07.2017). – Загл. с

экрана.

196. Спанатій Л. С., Стасів Л. В. Ділова українська мова : навч. посіб.

для студ. спец. «Історія», «Етнологія». – Миколаїв : Тетра, 2001. – 141 с.

197. Ставицька Л. О. Гендер: мова, свідомість, комунікація :

[монографія] / Л. О. Ставицька; Ін-т укр. мови НАН України. – Київ : КММ,

2015. – 440 с.

198. Ставицька Л. О. Мова і стиль [Електронний ресурс] // Критика :

міжнар. огляд кн. і ідей. – URL : https://krytyka.com/ua/articles/mova-i-stat

(15.08.2018). – Назва з екрана.

199. Ставицька Л., Труб В. Суржик: міф, мова, комунікація //

Українсько-російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти: зб. наук.

пр. – Київ : Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. – С. 31 – 120.

200. Ставицька Л. О. Про термін ідіолект // Українська мова. – 2009. –

№ 4. – С. 3 – 15.

201. Статєєва В. І. Українські письменники про проблеми літературної

мови та мовознавства кінця XIX – початку XX ст. : (На матеріалах спадщини

М.Коцюбинського, Лесі Українки, Б.Грінченка та ін.). – Ужгород, 1997. –

406, [2] с.

202. Стежками Франкового тексту (комунікативні, стилістичні та

лексикографічні виміри роману «Перехресні стежки») / Ф. С. Бацевич (наук.

259

ред.), С. Н. Бук, Л. М. Процак, А. А. Ровенчак, Л. Ю. Сваричевська,

І. Л. Ціховський). – Львів : Видав. Центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. – 376 с.

203. Степанова Т. М. Педагогічні ідеї С. Ф. Русової щодо виховання

мовленнєвої особистості дошкільників // Науковий вісник Донбасу. – 2012. –

№ 3. – URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2012_3_15 (1.11.2017). – Назва з

екрана.

204. Стецій В. Ф. Мовна особистість Уласа Самчука (світоглядна

орієнтація і мовотворчість) : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. –

Донецьк, 2003. – 18 с.

205. Столяр З. Мовна особистість студента-філолога крізь призму

компетентнісної освіти // Збірник наукових праць Уманського державного

педагогічного університету. – 2014. – Ч. 2. – С. 363 – 368.

206. Струганець Л. В. Культура української мови і мовна особистість

учителя : дис... канд. філол. наук: 10.02.01. – Тернопіль, 1996. – 226 с.

207. Струганець Л. В. Поняття «мовна особистість» в україністиці //

Культура слова. – 2012. – Випуск 77. – С.127 – 133.

208. Сукаленко Т. М. Лінгвокультурний типаж «чиновник»: принципи

виділення й опису [Електронний ресурс] // Наукові записки [Національного

університету «Острозька академія»]. Серія : Філологічна. – 2012. – Випуск

23. – С. 170 – 173. – URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoaf_2012_23_57

(1.07.2017). – Назва з екрана.

209. Сушко О. І. Фразеологія офіційно-ділового стилю української

мови (на матеріалі документів першої половини ХХ століття) : дис. ... канд.

філол. наук : 10.02.01. – Слов’янськ, 2006. – 254 с.

210. Терещенко Л. Я. Мовна особистість суб’єкта неправдивої

комунікації : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04. – Львів, 2013. –

20 с.

211. Територія мови Тараса Шевченка : монографія /

[С. Я. Єрмоленко, Г. М. Вокальчук, А. Ю. Ганжа, Л. П. Гнатюк, Г. М. Сюта] ;

260

за ред. С. Я. Єрмоленко ; Ін-т укр. мови НАН України. – Київ : Вид. дім

Дмитра Бураго, 2016. – 345 с.

212. Тимошенко П. Д. Морфологічні риси мови творів Шевченка

(Займенник) // Збірник праць Шістнадцятої наукової шевченківської

конференції / АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; [відп. ред. Є. П.

Кирилюк]. – Київ : Наук. думка, 1969. – С. 104 – 115.

213. Тимошенко П. Д. Морфологічні риси мови Шевченка // Збірник

праць П’ятнадцятої наукової шевченківської конференції / АН УРСР, Ін-т літ.

ім. Т. Г. Шевченка ; [відп. ред. Є. П. Кирилюк]. – Київ : Наук. думка, 1968. –

С. 133 – 163.

214. Тихоненко О. В. Проблема диференціації офіційно-ділового

стилю української мови // Філологічні студії : науковий вісник Криворізького

національного університету : зб. наук. пр. – 2012. – Випуск 7. – С. 141 – 146.

215. Трифонова О. С. Лінгводидактична модель формування

мовленнєвої особистості дітей старшого дошкільного віку [Електронний

ресурс] // Науковий вісник Донбасу. – 2012. – № 4. – URL :

http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2012_4_16. (5.11.2016). – Назва з екрана.

216. Тупиця О. С., Майборода Н. Г. Ділова українська мова: навч.

посіб. – Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2002. – 194 с.

217. Тур О. Особливості функціонування абревіатур в офіційно-

діловому стилі української мови кінця ХХ – початку ХХІ століть // Науковий

вісник Херсонського державного університету. Серія : Лінгвістика. – 2011. –

Випуск 15. – С. 154 – 161.

218. Ужченко В. Д. Актуальні питання розвитку української мови :

посіб. для магістрів: Вступ. Лексикологія. Фразеологія. – Луганськ : Альма-

матер, 2005. – 148 с.

219. Українська ділова мова : практ. посіб. на щодень / уклад. М. Д.

Гінзбург [та ін.] ; ред. М. Д. Гінзбург. – Харків : Торсінг, 2003. – 592 с.

220. Улунова Г.Є. Культура професійного спілкування державних

службовців // Актуальні проблеми психології: психологія навчання.

261

Генетична психологія. Медична психологія : зб. наук. пр. – 2010. – Т. 10,

випуск 17. – С. 466 – 476.

221. Уорф Б. Л. Отношения норм поведения и мышления к язику //

Языки как образ мира : [сборник] / состав. и пер. К. Королев. – Москва, 2003.

– 568 с.

222. Устенко Л. Ф. Фразеологічна підсистема ідіостилю

Пантелеймона Куліша в контексті формування нової української літературної

мови : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01. — Київ, 2017. — 18 с.

223. Ущина В. А. Інституціональний дискурс як асиметрична

мовленнєва взаємодія [Електронний ресурс]. – URL :

http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=20148&chapter=1 (27.06.2017). –

Назва з екрана.

224. Фаріон І. Д. Мовний портрет Івана Пулюя (за листами

мислителя) : монографія. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2017. – 216 с.

225. Федотова М. А. Мовна особистість у чужому лінгво-

культурологічному просторі (на матеріалі англомовної прози ХХ – ХХІ ст.) :

автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04. – Одеса, 2006. – 20 с.

226. Філіпова Т. В. Професійний менталітет державних службовців в

Україні: технологія формування : автореф. дис... канд. наук з держ. упр.:

25.00.03. – Дніпропетровськ, 2006. – 20 c.

227. Форманова С. В. Ключові слова у мовній картині світу Михайла

Коцюбинського : дис... канд. філол. наук: 10.02.01. – Київ, 1999. – 219 с.

228. Франко З. Т. Стилі усного мовлення // Закономірності розвитку

українського усного літературного мовлення : [колективна монографія] –

Київ : Наук. думка, 1965. – С. 165 – 179

229. Фролова І. Є. Стратегія конфронтації в англомовному дискурсі :

монографія. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 344 с.

230. Хаджирадєва С. К. Підготовка державних службовців до

професійно-мовленнєвої комунікації: концептуальні засади й стратегія

262

модернізації технологій : дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.03. – Київ, 2006.

– 422 с.

231. Харченко А. В. Іронія як стильовий компонент прози

Володимира Дрозда : автореф. дис… канд. філол. наук : 10.01.01. – Харків,

2008. – 19 с.

232. Христенко О. С. Німецький молодіжний сленг:

лінгвокогнітивний та соціолінгвістичний аспекти : автореф. дис... канд.

філол. наук : 10.02.04. – Київ, 2009. – 20 c.

233. Христенок В. Ф. Мовна особистість учителя в процесі

комунікації // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 16,

Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. – 2013. – Випуск 21.

– С. 50–52.

234. Чуковский К. И. Живой как жизнь. Рассказы о русском языке

[Электронный ресурс]. – URL : https://www.e-

reading.club/book.php?book=64318 (13.12.2017).

235. Шабат-Савка С. Т. Жанрові вияви інтенції регламентування в

офіційно-діловому дискурсі [Електронний ресурс] // Лінгвостиліст. студії. –

2015. – Випуск 2. – С. 221 – 229. – URL :

http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/6824/1/(29).pdf (28.06.2017). –

Назва з екрана.

236. Шабат-Савка С. Т. Категорія комунікативної інтенції: типові

вияви та синтаксична реалізація в сучасній українській мові // Українська

мова. – 2013. – № 1. – С. 104–114.

237. Шабат-Савка С. Т. Комунікативна інтенція в соціолінгвістичному

аспекті [Електронний ресурс] // Мова і суспільство. – 2013. – Випуск 4. –

С. 43 – 51. – URL : http://sociolinguistics.lnu.edu.ua/ua/issues/04/04.pdf

(28.06.2017). – Назва з екрана.

238. Шевельов Ю. В. Традиція і новаторство в лексиці і стилістиці

І. П. Котляревського. – Чернівці : Рута, 1998. – 80 с.

263

239. Шевченко Л. Л., Томіленко Л. М. Мотиваційні основи та базові

моделі семантичного процесу термінологізації // Мовознавство. – 2010. –

№ 1. – С. 76 – 85.

240. Шевчук C. В. Ділове мовлення для державних службовців : навч.

посібн. – 4-те вид., виправ. і доп. – Київ : Алерта, 2012. – 428 с.

241. Шевчук-Клюжева О. В. Українське усне мовлення на Донеччині :

монографія. – Вінниця : Нілан, 2015. – 162 с.

242. Шелудько В. Л. Вербалізація поняття «мова» у свідомості

держслужбовців // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного

університету ім. І. Огієнка. Філологічні науки. – 2017. – Випуск 44. – С. 332 –

336.

243. Шелудько В. Л. Відображення поняття «служба» у свідомості

держслужбовців // Записки з українського мовознавства : зб. наук. пр. –

2017. – Випуск 24, т. 2. – С. 85 – 92.

244. Шелудько В. Л. Інтерференція в мовленні держслужбовців на тлі

їхньої мовної свідомості // Мова: класичне – модерне – постмодерне – 2017. –

Випуск 3. – С. 249 – 258.

245. Шелудько В. Л. Методи дослідження мовної особистості

сучасного українського державного службовця // Мова і суспільство : зб.

наук. пр. – 2016. – Випуск 7. – С. 18 – 24.

246. Шелудько В. Л. Мовна поведінка держслужбовців Києва та

Полтавщини // Ukrainica VII: Současná ukrajinistika: problémy jazyka, literatury

a kultury : sb. příspěvků z mezinár. conf. VIII. Olomoucké Simpozium ukrajinistů

střední a východní Evropy, 25 – 27 srpna 2016. – Olomouc, 2016. – Vydání 7. – S.

333 – 339.

247. Шелудько В. Л. Мовні вподобання держслужбовців-білінгвів –

мешканців Києва // Мовні та концептуальні картини світу – 2015. – Випуск

55, ч. 2. – С. 401 – 409.

264

248. Шелудько В. Л. Перемикання кодів у розмовному мовленні

держслужбовців Полтавщини – координативних білінгвів // Психолінгвістика

– 2016. – Випуск 19 (2). – С. 77 – 85.

249. Штуцберг М. О. Структура концепту влада (на матеріалі

публіцистичних текстів) [Електронний ресурс] /

М. О. Штуцберг // Лінгвістичні дослідження. – 2016. – Випуск 42. – С. 183 –

188. – URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_lingv_2016_42_28 (1.07.2017).

– Назва з екрана.

250. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації

білінгвізму. – Київ : КЛДУ, 2000. – 284 с.

251. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості:

соціопсихолінгвістичний аспект : дис... д-ра філол. наук: 10.02.01. – Київ,

1994. – 360 с.

252. Шумарова Н. П. Соціолінгвістика : [навч. посіб. для студентів

ВНЗ]. — Київ : Київ. ун-т, 2015. — 157 с.

253. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность : сборник.

– Изд. 2-е, стереотип. – Москва : Едиториал УРСС, 2004. – 432 с.

254. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология,

программа, методы. – Самара : Самар. ун-т, 1995. – 331 с.

255. Яцимірська М. Г. Сучасний медіатекст : словник-довідник. –

Львів: ПАІС, 2005. – 128 с.

256. Яцкевич В. Б. Вербалізація концепту сім’я в українській мовній

картині світу : автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.01. – Харків, 2008 . –

19 с.

257. Яцкевич О. О. Концепт «Воля» в українській мовній картині світу

: автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.01. – Харків, 2009. – 19 с.

258. Angleitner A. Personality language // International journal of

psychology. – 1992 – Vol. 27, № 3/4. – P. 329.

265

259. Bagirova G. F. Language personality in the aspect of manifestation of

history of culture [Electronic resource]. – URL :

https://cyberleninka.ru/article/n/language-personality-in-the-aspect-of-

manifestation-of-history-of-culture (2.09.2017). – Title from the screen.

260. Bartmiński J., Panasiuk J. Stereotypy językowe // Wspówczesny

język poslki / red. J. Bartmińskiego. – Lublin : Wyd-wo M. Skłodowskiej-Curie,

2001. – S. 371 – 396.

261. Bartmiński J. Językowe podstawy obrazu świata. – Lublin : Wyd-wo

M. Skłodowskiej-Curie, 2007. – Wyd. 2.; uzup. – 328 s.

262. Blanc M. H. A. Bilingualism, Societal // Concise encyclopedia of

sociolinguistics / Ed. R. E. Asher – Amsterdam – New York – Oxford – Shannon –

Singapore – Tokyo: Elsevier, 2001. – P. 16 – 22.

263. Chantov V. A Model for Developing Secondary Language Personality

through Media Education [Electronic resource] // ICT for language learning :

conference proceedings. – URL : http://mediaeducation.ucoz.ru/_ld/9/967_204-

ITL38-FP-Ch.pdf (2.09.2017). – Title from the screen.

264. Church A. T., Katigbak M. S. Personality structure across cultures.

Indigenous and cross-cultural perspectives // Advances in Personality Psychology.

Vol II / Ed. A. Eliasz, S. E. Hampson, B. de Raad. – New York : Psychology

Press, 2005. – P.139 – 178.

265. Cooper R. L. Language Planning and Social Change [Electronic

resource]. – Cambridge, 1990. – 216 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511620812 (30.06.2017). – Title from the screen.

266. Coulmas F. Sociolinguistics. The Study of Speakers’ Choices

[Electronic resource]. – Cambridge, 2005. – 263 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511815522 (30.06.2017). – Title from the screen.

267. Coulmas F. Writing Systems. An introduction to Their Linguistic

Analysis [Electronic resource]. – Cambridge, 1990. – 270 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9781139164597 (30.06.2017). – Title from the screen.

266

268. Dijk T. A. van. Discourse and Context. A Sociocognitive Approach

[Electronic resource]. – Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2008. – 267 p. –

URL : https://doi.org/10.1017/CBO9780511481499 (30.06.2017). – Title from the

screen.

269. Downes W. Language and Society [Electronic resource]. – Cambridge

: Cambridge Univ. Press, 1998. – 503 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9781139163781 (30.06.2017). – Title from the screen.

270. Edwards J. Foundations of Bilingualism // The Handbook of

Bilingualism / Edited by T. K. Bhatia, W. C. Ritchie. – Padstow : Blackwell

Publishers, 2004. – P. 7–31.

271. Edwards J. Language and Identity. An introduction [Electronic

resource]. – Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2009. – 314 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511809842 (30.06.2017). – Title from the screen.

272. Gardner-Chloros P. Code-switching [Electronic resource]. –

Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2009. – 242 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511609787 (30.06.2017). – Title from the screen.

273. Garrett P. Attitudes to Language [Electronic resource]. – Cambridge :

Cambridge Univ. Press, 2010. – 257 p. – URL :

http://ebooks.cambridge.org/ebook.jsf?bid=CBO9780511844713 (30.06.2017). –

Title from the screen.

274. Golubkov S. V. The Language Personality Theory: An integrative

approach to personality on the basis of its language phenomenology // Social

Behavior and Personality: an intern. j. – 2002. – Vol. 30 (6) – P.571 – 578.

275. Grosjean F. Bilingualism, Individual // Concise encyclopedia of

sociolinguistics / Ed. R. E. Asher – Amsterdam – New York – Oxford – Shannon –

Singapore – Tokyo : Elsevier, 2001. – P. 10 – 16.

276. Grosjean F. Studying Bilinguals: Methodological and Conceptual

Issues // The Handbook of Bilingualism / Edited by T. K. Bhatia, W. C. Ritchie. –

Padstow : Blackwell Publ., 2004. – P. 32 – 65.

267

277. Hampson S. E. The social psychology of personality // Processes in

Individual differences / Ed. C. Cooper, V. Varma. – New York, 1997. – P. 73 – 89.

278. Hofstee W. K. B., Vanheck G. L. Personality language // European

Journal of Personality. – 1990. – Vol. 4. – № 2. – P. 75–76.

279. Hofstee W. K. B. The use of everyday personality language for

scientific purposes // European Journal of Personality. – 1990. – Vol. 4. – № 2. – P.

77 – 88.

280. Jernudd В. H, Neustupny̍ J. V. language planning: for whom

[Electronic resource] // Proceedings of the international colloquium on language

planning. – Quebec, 1987. – P. 69 – 84. – URL :

https://lmtjapan.files.wordpress.com/2015/02/1987_jernuddjvn_planing.pdf

(30.06.2017). – Title from the screen.

281. Kolers P. A. Bilingualism and Bicodalism // Language and Speech. –

1965. – № 8. – Р. 122 – 126.

282. Machnicka V. Terminologiczno-metodologiczne dyskusje na temat

idiolektu oraz idiostylu [Electronic resource]. – URL :

http://www.ifp.uph.edu.pl/images/ifp_2012/Conversatoria_Linguisatica/CL_IV/II_

4_.pdf (30.06.2017). – Title from the screen.

283. Matras Y. Language contact [Electronic resource]. – Cambridge :

Cambridge Univ. Press, 2009. – 366 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511809873 (30.06.2017). – Title from the screen.

284. Ochirova I. N. The concepts «personality», «language personality»

and possibility of their modeling in literary text [Electronic resource] // Сетевой

научный журнал «Научный результат». Серия : Вопросы теоретической и

прикладной лингвистики. – Т. 1. – 2015. – №4(6). – С. 18 – 21. – URL :

https://cyberleninka.ru/article/n/the-concepts-personality-language-personality-

and-possibility-of-their-modeling-in-a-literary-text (30.06.2017). – Title from the

screen.

268

285. Raad B. de. Situations that matter personality // Advances in

Personality Psychology. Vol II / Ed. A. Eliasz, S. E. Hampson, B. de Raad. – New

York : Psychology Press, 2005. – P. 179 – 204.

286. Saucier G. Factor structure of English-language personality type-

nouns // Journal of Personality and Social Psychology. – 2003. – Vol. 85 – № 4. –

Р. 695 – 708.

287. Schilling N. Sociolinguistic Fieldwork [Electronic resource]. –

Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2013. – 313 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511980541 (30.06.2017). – Title from the screen.

288. Schmid M. S. Language Attrition [Electronic resource]. – Cambridge :

Cambridge Univ. Press, 2011. – 277 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511852046 (30.06.2017). – Title from the screen.

289. Spolsky B. Hebrew language revitalization within a general theory of

second language learning // The influence of language on culture and thought:

Essays in honor of Joshua A. Fishman’s sixty-fifth birthday. / ed. by R. L. Cooper;

B. Spolsky. – Berlin; New York : Mouton de Gruyter, 1991. – P. 137 – 156.

290. Spolsky B. Lenguage menegment. – Cambridge, 2009. – 308 р.

291. Stavans A. Multilingualism [Electronic resource]. – Cambridge :

Cambridge Univ. Press, 2015. – 308 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9781316144534 (30.06.2017). – Title from the screen.

292. Tagliamonte S. A. Analysing Sociolinguistic Variation [Electronic

resource]. – Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2006. – 284 p. – URL :

https://doi.org/10.1017/CBO9780511801624 (30.06.2017). – Title from the screen.

293. Teiser J., Yovsi E., Wermke P., Robb M., Keller H.,

Lamm B. Fundamental frequency variation within neonatal crying: Does

ambient language matter? [Electronic resource] // Speech, Language and

Hearing. – 2016. – Vol. 19. – URL :

https://www.researchgate.net/publication/303774516_Fundamental_frequency_var

iation_within_neonatal_crying_Does_ambient_language_matter?ev=prf_high

(30.06.2017). – Title from the screen.

269

294. Vasylieva O. Peculiarities of Language Personality Structuring

[Electronic resource] // Intern. Electronic Scientific Journal. – 2016. – Vol. 2. –

№ 12. – P. 4.14 – 4.17. – URL :

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=13&ca

d=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiT_dnb_4XWAhXlB5oKHZ31Cj8QFghzMAw&ur

l=http%3A%2F%2Fling.auf.net%2Flingbuzz%2F003436%2Fcurrent.pdf%3F_s%

3Dt6ABYlgdOnjFJ7do&usg=AFQjCNGXm1p6EuxFILh5uJMIK2KZozKbjw

(2.09.2017). – Title from the screen.

270

ДОДАТКИ

Додаток А.

АНКЕТА

для соціолінгвістичного опитування

«Мовна особистість державного службовця»

1. Місце анкетування: м. Київ , область __________________, обласний центр �, невелике місто �, СМТ �, селище �, мале село �.

2. Вік: 22 – 35 років �, 36 – 50 років �, старші за 50 років �. Укажіть рік народження ________.

3. Cтать – чол. � , жін. �. 4. Категорія ______. Ранг _________. 5. Сфера державного управління _____________________________. 6. Місце народження: ______________________________________. Місце постійного мешкання: м. Київ �, область � ________________,

обласний центр �, невелике місто �, СМТ �, селище �, мале село �. 7. Освіта в галузі державного управління: не маю �, незакінчена

вища �, вища �, маю науковий ступінь �. 8. Освіта спеціальна в іншій галузі: середня спеціальна �,

незакінчена вища �, вища �, маю науковий ступінь �. Галузь: філологічна �, суспільні науки �, економічна �, юридична �,

технічна �. 9. Рідна мова: українська �, російська �, інша � ________________. 10. Рідна мова батьків: матері – українська �, російська �, інша � _______________________; батька – українська �, російська �, інша � _______________________. 11. Укажіть рівень володіння мовами (для кожної мови обрати одну

відповідь). Вільно Читаю,

пишу, розмовляю

Читаю, пишу

Читаю, розмовляю

Розмовляю суржиком

Розумію, але не розмовляю

українська російська інші:

12. Мова освіти:

271

українська російська Обидві інша (яка) дошкільний заклад

середня школа середня спеціальна освіта

ВНЗ 13. Чи Ви послуговуєтесь у спілкуванні лише однією мовою? Так, лише українською мовою ; так, лише російською мовою �;

використовую українську та російську �. 14. Чи допомагає Вам у професійному спілкуванні знання: української мови – так, часто �; рідко �; не допомагає �. російської мови – так, часто �; рідко �; не допомагає �. 15. Яку мову (які мови) Ви зазвичай використовуєте в усному

професійному спілкуванні? українську російську залежно від

ситуації тільки переважно тільки переважно з колективом з начальником з відвідувачами на засіданнях

16. Якою має бути, на Вашу думку, мова усного професійного спілкування?

українська російська залежно від ситуації тільки переважно тільки переважно

з колективом з начальником з відвідувачами на засіданнях

17. Яку мову (які мови) Ви зазвичай використовуєте у писемному професійному спілкуванні?

українську російську залежно від ситуації тільки переважно тільки переважно

ведення документації

інші види писемного спілкування

18. Якою має бути, на Вашу думку, мова писемного професійного спілкування?

українська російська залежно від ситуації тільки переважно тільки переважно

ведення документації

інші види писемного спілкування

272

19. Яку мову (які мови) Ви використовуєте зазвичай в неофіційній ситуації?

українська російська залежно від ситуації

суржик тільки переважно тільки переважно

з матір’ю з батьком з дружиною / чоловіком

з дітьми з іншими родичами

з сусідами у магазині у поліклініці на роботі

20. Чи повинен державний службовець володіти українською мовою на високому рівні?

так � (чому?)_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

ні � (чому?)___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

21. Чи повинен державний службовець володіти російською мовою на високому рівні?

так � (чому?)_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

ні � (чому?)____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

22. Чи повинен державний службовець володіти іноземною мовою на високому рівні?

так � (якою? чому?)____________________________________________________________________________________________________________.

ні � (чому?)____________________________________________________________________________________________________________________.

23. Якою мовою Вам комфортніше спілкуватися? українською �, російською �, однаково зручно �, мені комфортніше в

одному реченні вживати: поруч з російськими словами українські фразеологізми та інші елементи мови �; поруч з українськими словами елементи російської мови �.

24. Якщо Ви зі своїм співрозмовником розмовляєте українською мовою, а до Вас приєднається російськомовна особа, чи зміните Ви мову на російську?

273

так �; ні �; залежить від статусу російськомовної особи �. 25. Якщо Ви зі своїм співрозмовником розмовляєте російською

мовою, а до Вас приєднається українськомовна особа, чи зміните Ви мову на українську?

так �; ні �; залежить від статусу україномовної особи �. 26. Якщо послуговуєтеся двома мовами, то перехід зумовлений:

необхідністю цитування �; нестачею лексичного запасу слів �; зміною виконуваної соціальної ролі �; темою спілкування �; мовою співрозмовника �; іншими причинами � (укажіть) ______________________.

27. Чи припускаєтеся Ви мовних помилок? ніколи �; рідко �; час від часу �; постійно �; коли у розмові беруть

участь кілька людей і доводиться паралельно розмовляти різними мовами �; не звертаю на це уваги �.

28. Чи спілкуєтеся Ви з колегами за кордоном: так, часто �; рідко �; не спілкуюся �.

29. Якщо спілкуєтеся з іноземними колегами, то якою мовою? українською �, російською �, іншою іноземною � _________________. 30. Чи хотіли б Ви вдосконалити свої навички володіння: українською мовою – так, охоче �, мені це не потрібно �, не маю на це

часу �, інше � _____________________________________________________. російською мовою – так, охоче �, мені це не потрібно �, не маю на це

часу �, інше � _____________________________________________________. іноземною мовою – так, охоче �, мені це не потрібно �, не маю на це

часу �, інше � ____________________________________________________. 31. Яка роль української мови в житті та роботі сучасного

українського державного службовця, на Вашу думку. Поясніть на своєму прикладі. _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

274

Додаток Б.

АНКЕТА

вільного асоціативного експерименту

32. Місце анкетування: м. Київ , область _____________________, обласний центр , невелике місто , СМТ , селище , мале село .

33. Укажіть рік народження __________________________________. 34. Cтать – чол. , жін. . 35. Чи Ви державний службовець?

Так (Категорія _____, ранг ______; установа ______________________); Ні (Сфера професійної діяльності:_______________________________).

36. Рідна мова: українська , російська , інша (укажіть) _________________________.

37. Мова спілкування в родині: українська: тільки , переважно ; російська: тільки , переважно ; рівною мірою українська та російська ; інша _________________________________________________________.

38. Мова спілкування на роботі: українська: тільки , переважно ; російська: тільки , переважно ; рівною мірою українська та російська ; інша __________________________________________________________.

39. Дата заповнення анкети: __________________________________. 40. Укажіть час початку заповнення анкети _____________________. 41. До кожного поданого поняття напишіть будь-яку кількість

асоціацій, які першими спадуть на думку. Намагайтеся давати відповідь якомога швидше, не замислюючись довго над нею. Ваша відповідь має бути спонтанною!

Адміністрація Акт Акція Апарат Безмежний Бюджет Верховенство Відкриття Відшкодування Вплив Газета Голова Державний

275

Добробут Доброчесність Документ Доручення Етика Закономірний Зобов’язання Інтереси Кадри Керівник Мова Народ Неупередженість Обслуговування Органи Особа Патріотизм Позитив Посада Присяга Проект Процедура Резерв Репутація Режим Рішення Робота Секрет Секретар Самотність Служба Службовець Статус Страйк Суб’єкт Управління

42. Укажіть час закінчення заповнення анкети ___________________.

276

Додаток В.

Фрагмент асоціативного словника

Державних службовців Києва та Полтави

Стимул Реакції

Адміністрація Київ АПУ / Президент / Президента / Президента України / ПУ – 168, керівництва / керівництво / керівник / керівники установи / начальство – 50, орган (влади / виконавчої влади / державний / державного управління / державної виконавчої влади / державної влади / керівний / керівний установи / керуючий / управління / управління підприємства / назва державного органу) – 40, управління / державне управління / державного управління – 34, установа / установи (державна) – 32, влада / [власть] – 26, державна / державні – 15, київська обласна державна адміністрація / обласна, район / районна (солом’янська, шевченківська) / району / РДА в місті / ШРДА– 14, КМДА / міська / місто – 12, робота – 11, організація – 9, держслужба / служба / служба державного органу, будівля / будинок (з куполом) / [здание] / споруда велична – 7, апарат (керівний, управлінський) – 6, держава – 5, місцева / місцеві виконавчої влади, бюрократія, судова / державна судова адміністрація – 4, голова, заклад, керування, чиновник / чиновники, школи / шкільна – 3, готелю, закладу, інстанція, київська, магазину, механізм, підприємств / підприємства, порядок, послуга / послуги, розпорядження, структура (управлінська), уряд – 2, адмін-web, адміністратор, асоціація, банкет, важливість, велична споруда, верхівка, виконком, виконавча, високопосадовці, вори, все вирішує, вул. Банкова, вхідна, вихідна кореспонденція, головний офіс, господарство, держави, державного зв’язку, депортація,

277

директор, діловий костюм, документ, зв’язку, закон, командування, контроль, коридор, люди, люстрація, менеджер, нарада, не несе відповідальності, підприємство, офіс, офіційний, [пирамида], поліклініки, попереджає, портфель, посадові особи, постійність, правників, представництво, публічна, [ресторана], реформа, рішалово, садка, секретаріат, статус, суровий секретар, тимчасова, товсте лице, тяжкість, устрій, училища, химери, хороша, централізація, центральна, чин, шефи – 1

Полтава Президент / Президента – 13, керівник / керівники / керівництво (управління) – 12, влада – 7, ОДА / обласна / обласної ради / область – 6, установа – 5, управління – 3, будівля / історична красива будівля, голова / головні, заклад / закладу – 2, [бездельники], «Білий дім», державна, держслужба, керівний орган, керівний склад підприємства, колектив, МВК, офіс, папери, підприємства, прапор, прозорість, професіоналізм, район, служба – 1

Апарат Київ Верховна Рада / Верховної Ради / Верховної Ради України / Верховна Рада України / ВРУ – 42, прилад / [прибор] / пристрій – 40, структура (державного органу / держоргану / органу влади, організаційна, управління, установи), телефон / телефонний – 30, державний / держава / держави – 29, управління, орган / органи (в якому працюю / влади / виконавчої влади /законодавчий / державний / державної влади / законодавчої та виконавчої влади / структурний / управління / центральний) – 24, АПУ / президент / президента / секретаріат АП / ПУ – 23, міністерства / міністерство / міністра – 18, ВГСУ / суд / [суда] / суду – 17, керівництво – 14, центральний – 10, механізм – 9, влада (державна) / влади – 8, бюрократія /

278

бюрократичний, керівник / керівники – 7, КМУ / Кабінету міністрів / Кабінету Міністрів України, колектив, самогонний, слуховий, підрозділ / підрозділ в органі / структурний підрозділ / структурний підрозділ міністерства / сукупність структурних підрозділів, штат (установи) – 6, адміністрація, керівний (підрозділ), літальний, працівники, секретаріат, техніка, установа – 5, кадри / кадровий, робота, система / система органів, служби / служба / держслужба – 4, адміністрації, для доїння / для доїння молока / доїльний, люди / люди, які працюють в органах влади / певні люди, які виконують державні функції, службовий, сукупність працівників (установи) / сукупність працівників державних органів, чиновник / чиновництво – 3, дихальний, керівні органи, кавоварка / кавовий, керування, машина, медичний, обслуговування, предмет, райдержадміністрації, розподіл / розподіл повноважень, співробітники, [техника] / технічний, технологія, управлінський, устаткування, фото – 2, абонент знаходиться поза зоною досяжності, агрегат, адміністративний, адміністративний персонал, аксесуар, апартамент, брекети, велика кількість людей, взаємодія, взаємозв’язок, виконавчий, виконавчого органу, виконання, відділ установи, відомство, ВПО, головний в адміністрації, головний офіс установи, державного управління, державної установи, дефібріліатор, діючий, документообіг, Елізарова, життєзабезпечення, зварювальний, іржавий механізм, [кассовый], кількість робітників, компетентність, комунікація, космічний, лікарня, медцентр, ми, міряти тиск, міст, мовний, морозиво, нарада, облдержадміністрації, опорно-руховий, організм людини, офіс, персонал, підводний,

279

повітряний, порядок, правління, працівник, професіонали, ради, робітники, робот, робочий орган, службовці, спілкування, структурна одиниця органу, тиск, управлінці, уряд, факс, фінансовий, частина колективу, штучне дихання – 1

Полтава керівництво / керівництво закладу / керівники закладу – 8, телефон / телефонний – 6, Адміністрація Президента / Президент / Президента України, державний, прилад / пристрій (технічний) – 5, міської ради / міська рада – 4, рада / ради, техніка, управління – 3, адміністративний, Верховної Ради, вимірювання тиску, влада, держслужба, для виготовлення, для вимірювання тиску, доїльний, забезпечення, засіб спілкування, зварювальний, зобов’язання, кабінети, касовий, коловий, літаючий, люди, механізм, обладнання, орган, персонал, пристрій або керуючий, слуховий, структура, установа – 1

Бюджет Київ гроші / грошей / [деньги] / кошти (державні / держави / на утримання) / фінанси (для забезпечення функцій держави) / [финансы] – 150, [государство] / [госсударственный] / держави /державний – 109, [семейный] / сімейний / сім’ї – 31, країна / країни – 21, міський / місцевий – 20, кошторис – 12, Україна / України – 11, фінансування, видатки – 8, витрати, дохід / доходи, казна / казначейство – 7, обмежені ресурси / обмеженість / обмеження / обмеження в коштах / обмежено, установи, фінансовий (план) / фінансові (накопичення / ресурси) – 5, дефіцит, документ – 4, економія, закон, зарплата, заходу, мінфін, нема / немає, планування, пустий, розрахунок – 3, баланс / баланс доходів і витрат, Верховна Рада / ВРУ, грошові (витрати / кошти), малий, на 2016 рік, обласний / області, організації, основний

280

документ країни (сім'ї) на певний період / основний фінансовий документ держави, поміркований, популізм / популістський, рік, розвитку / розвиток, розподіл, розподіл коштів, [смета], сукупність (грошей / коштів), сума / сума грошей – 2, «0», 180 млрд доларів (ВВП) права, бідний, бухгалтер, бюджетні асигнування, Великобританії, весілля, відсутність коштів, гаманець, гарний, гроші, доходи та витрати держави, дирка, доходи та видатки держави, дефіцитний, діра, дірявий, економний, ЄКП, з дефіцитом, заначка, зарплатня, затвердження, зіро, змінений, зовнішній борг, калькуляція, капітал, кишеньковий, компанії, комунальні послуги, контроль, космос, кошик, кредит, куций, листування, мій, міністерства, можливості, монета, муніципальний, на наступний рік, надходження та видатки, нахабство, нарахування, народне, не вистачає, невиконаний, необхідний, неприйнятний, нестача, орган, особи, особистий, підрахунок, план доходів і видатків, повага, повний абзац, податки, поповнення, потреби держави, порожній, президента, прибутки, прибуток, прийняли, проблема, проекту, пуста казна, районний, рахунки, річний, родинний, розрахунки, сейф, система, сплата, спортивні заходи, столиці, установа, фінансово-економічний план, фонд, центральний банк, чіткість – 1

Полтава гроші / [деньги] / кошти (грошові) / фінанси – 27, державний / держава, міста / місто / міський / місцевий – 9, витрати, країни – 2, безрозмірний, борги, відповідальність, грошове забезпечення, дефіцитний, доходи, засідання ВР України, казна, кордон, кошторис, область, обмежено, підприємства, прийнятий, програма, районний, рішучий,

281

сім’ї, фінансовий, хотілось необмеженого, центральний – 1

Державний Київ держслужбовець / службовець – 99, бюджет – 96, орган (влади) – 45, прапор / [флаг] – 34, [гимн] / гімн – 28, герб (України) – 23, апарат – 18, устрій – 16, борг – 10, національний – 9, контроль, народний, символ – 7, реєстр, статус – 6, український, уряд / урядовий – 5, влада, діяч, інститут, комітет, країна, суверенітет, суспільний, установа – 4, головний, громадський, офіційний, політика – 3, акт, владний, власність, вплив, держава, єдиний / єдність, заклад, нічий, мова, обов’язки, обов’язок, публічний, рівень, служба, стандарт, університет, устрій країни – 2, архів, атрибут, банк, Бог, бюрократичний, важливий, великий, верховний, виконавець, вищий, відповідальний, відповідальність, влади, ВНЗ, врегульований, всенародний, гарантія, головний символ, громіздкий, демократичний, документ, друг, етнос, загальний, заказ, зарплата, знак якості, значимий для держави, індустріальний, інтерес, кадастр, керівництво, керуючий, кодекс, конституційний, кошт, лад, місцевий, муж, нагляд, надважливий, надійний, народ, незалежність, обман, обмежений, обов’язковість, офіціальний, офіційний захід, переворот, підпорядкований, податок, порядок, правовий, працює на державу, престижний, приватний, примус, рідний, свято, сектор, сектор економіки, символізує державу, символічний, спільний, справедливий, стаж, стан власності, статут, стосується багатьох, суверенність, таємниця, територіально-цілісний обмежений координатами, такий, який має статус держави, той, що належить державі, той, що стосується усіх, той, що носить статус офіційного, тризуб, Україна, фонд, центральний орган, цивільний,

282

чиновник, якість – 1 Полтава бюджет – 17, прапор / [флаг] – 13, службовець

– 9, гімн – 6, акт, заклад, народний – 2, бідний, борг, важливий, влада, герб, головний, державний службовець – посадова особа, загальний, імунітет, інстітут, казенний, кордон, країна, національний, недосяжність, неякісний, реєстр, символ, справжній, суверенітет, суспільний, університет, установа, устрій – 1

Документ Київ

акт (нормативний, нормативно-правовий, узаконений, юридично вагомий) / акти / НПА – 53, [бумага] / [бумаги] / папери / паперовий / паперові / папір (діловий / з номером і підписом / з офіційним або не дуже текстом / офіційний) – 48, паспорт – 34, лист / лист-звернення / листування (ділове) – 33, робота – 24, офіційний – 20, наказ – 17, важливий – 14, доручення – 13, закон (України), розпорядження / розпорядження ШРДА – 11, інформація – 9, електронний / електронні, заява, підпис, терміновий – 6, виконання, відповідальність, посвідчення, рішення – 5, важливість, державний, контроль, постанова – 4, бланк, бюрократія, вхідний, джерело інформації, довіреність, доказ, нормативний, носій, носій інформації, письмовий, службовий, суд / [судебный] / суду – 3, word, виконавчий, вихідний, відпрацьований, діловодство, до виконання, договір, закритий, звіт, на підпис, оригінал, підтвердження особи, протокол, робочий, секретний, службова записка, таємний, текст, термін, терміново / терміновість, чіткість – 2, аргумент, в роботі, виконати, відзив, відомості котрі мають певне значення, вказівка, влада, ворд, гарний, грамота, громадянство, державного зразка, державної ваги, діловий, для опрацювання, для службового користування, довідка, [договор], доповідна записка, допомога, достовірність,

283

друкований, дуже багато паперу, завдання, завірений, задроцтво, засвідчення, засвідчення особи, засвідчує, засіб інформації, засіб фіксації фактів, подій і т. д., зміст, інформація на офіційному рівні, історичний, клопотання, кодекс, конвенція, контрольний, конверт, копія, корекція, ксіва, літредактор, лаконічний, мандат, матеріали, [медицинский], меморандум, міністерства, на виконанні, на право власності, належним чином завірений акт письмової форми, написаний, наслідок, номер, нотаріальний, нотаріус, що несе певну інформацію та надає права, обіг, об’єкт, що містить інформацію, облік, обов’язковий до виконання, обов’язковість, окреме доручення, опрацювання, організація, особи, офіційна інформація, офіційна реєстрація, офіційність, оформлена дія, оформлення, охайність, пакет документів, паперовий носій або електронний, паперовий носій інформації, паперообіг, перевірка, перепустка, печатка, підготовлено, підписаний, підписати, підтвердження, підтвердження факту, письмове свідоцтво, помилки, порядок, посвідчення особи, [поток], пошта, правовий, правильність, правопис, пред’явлений, причина, про особу, проект, прочитати, процесуальний, пояснення, права, правило, [работа], реквізити, робочі папери, розгляд, розпорядчий, розроблення, роз’яснення, свідоцтво, скарга, служба, спеціальний, справа, створити, статут, строк, те що має бути корисним, текст на папері з усіма реквізитами, типовий, увага, уряд, устав, установчий, ухвала, фальшивий, фінансовий, чинний,[читать], чіткий, що засвідчує особу, юридичний – 1

Полтава [бумага] / папір / папери, паспорт – 9, акт (офіційно-завірений, письмовий), закон / закону – 5, дозвіл, постанова – 3, довідка,

284

наказ, посвідчення, робочий, свідоцтво – 2, word, а-4, в письмовій формі носій інформації, важкі [бумажки], договори, закріплення події, інформація, клавіатура, лист, матеріальний носій, міська рада, надрукований, напрацювання, нормативний, носій інформації, оригінал, [писать], підпис, підготовлений, підтвердження дії, протокол, рішення, службова записка, службовий папір, точить, ярлик – 1

Мова Київ укр. / українська (чиста) / українська як ознака нації – 185, рідна – 63, спілкування – 47, державна / держава / держави – 36, іноземна – 17, засіб спілкування (людей) / спосіб спілкування (людей) – 26, англійська, солов’їна – 8, розмова – 7, пісня, Україна – 5, ідентифікація / ідентичність / ідентифікує народ з-поміж інших народів – 4, душа (держави / народу), знання, країна, література, народ, нація, національність, російська – 3, бесіда, гордість, ділова / ділова (українська), думка / думки, звук, комунікація, культура, лексика, листування, народу, різна, родина, слова, словар / словники, судочинства, цінність, школа – 2, багата, багатогранна, без мови немає держави, веселкова, вираження думки, висловлення думки, висловлювати свої думки, генетичний код нації, говір, говірка, гомін, граматика, грамотність, дельфіна, дзвінка, дискусія, дитинство, діалект, ділове мовлення, ділового спілкування, дія, засіб та здатність спілкування, ДНК нації, єднання, життя, звуки, знак, китайська, колискова, красива, лаконічна, лінгвістика, люди, мелодична, мова, якою розмовляє переважна більшість народу, надія, найпоширеніша, національних меншин, необхідна, німецька, общение, патріотизм, передача, підручник, пісенна, порозуміння, правильна, принцип,

285

промова, регіональна, речення, [речь], рифма, рід, рідня, розбрат, розділова, розповідь, розуміння, рот, серце, система звукових і графічних знаків, співуча, спілкування рідною мовою, спосіб, спосіб висловлення, строката, форма спілкування, це спілкування, швидка, шкільна дисципліна, щира, язик – 1

Полтава українська / Україна / Українська держава / українська співуча / українська та інші – 19, рідна – 15, спілкування – 12, державна, засіб спілкування / спосіб спілкування / метод спілкування – 3, англійська, іноземна, калина, культура, народ, народна пісня, підручник, поліглот, прапор, розуміння, система звукових і графічних звуків, співуча, язык – 1

Народ Київ Україна / українець / українців / України / український / украинский – 97, люди – 58, нація – 44, населення – 30, держава / держави – 22, єдиний / единый – 16, сила – 13, людина / люди кожної держави / люди країни / люди у великій кількості / люди, які проживають на певній території / люди, що проживають в певній країні / людство / оточуючі люди – 12, суспільство – 11, влада / влада народу (безпосередня) / власть, країна / страна – 9, населення держави, українці – 7, єдність – 6, громада / громади, джерело влади, етнос – 5, громадяни – 4, вільний, демократія, об’єднання, спільність, стадо, сукупність – 3, багато, багатостраждальний, бидло, громадянство, група / група людей, дружній, єдність, жителі, згуртованість, країни, культура, маса, маси, мешканці / мешканці держави, ми, мій, мова, народність, незалежний, носій влади, свій, свобода, спільнота, рідний, толпа, чесний – 2, англійський, багатий, багато людей, бідний, батьківщина, бідолага, боротьба, важливість, велич, верховенство, вівчар, відважний,

286

відповідальний, вільний, віра, вірність, власний, волевиявлення, господар, гордість, деградація, демократія, демос, добрий, доброзичливий, друзі, етика, етнічна та національна, єдине джерело влади, жадність, жива сутність, жителі країни, звичай, згуртований, його волевиявлення, корінний, коріння, країн світу, красивий, купа, майдан, ментальність, меншини, миряни, мужність, наполегливість, народна мужність, народовладдя, населення певної країни, натовп, наш, незалежність, населення що проживає на певній території, натовп, національність, не всюди, необізнаний, непереможний, овцы, особистість, патріотизм, носій суверенітету, пісня групи Тартак, підтримка, площа заповнена великою кількістю людей, поселення на одній території, право, православний, пригноблений, приналежність до певної країни, радянський, референдум, рідня, роботодавець, розвиненість, розуміння, розумний, Росія ворог, самодостатність, свідомість, світ, сильний, слов’яни, соціум, співвітчизники, спільнота, становлення, сукупність громадян однієї країни, сукупність людей, сусіди, творець, територія, терплячий, увесь, угорці, формування, цілісний, цінність, чесність, щасливий, якого правди сила ніким звойована ще не була – 1

Полтава Україна / українці / України / український – 13, група людей / людей / люди / люди об’єднані територією / люди, об’єднані однією метою / много людей – 9, нація – 5, населення – 4, єдність, община, суспільство – 2, батьківщина, братерський, велика кількість людей, вірність, влада, громадське суспільство, дружній, етнос, європейці, життєрадісність, загублений, країни, мешканці, натовп, національність, наш,

287

носій влади, патріоти, простий люд, свято, спільнота, сплоченность, територіальна громада, терплячий – 1

Органи Київ влади (виконавчої / державної / держвлади) / влада (виконавча / законодавча / судова) / власті / власть – 207, державний / державні / держава / держави – 33, внутрішні – 24, управління (державні / держуправління) – 22, держустанови / установа / установи (відповідальні, різної форми) – 19, людини – 9, внутрішніх справ / ОВС, міліція / милиция / поліція, місцевого самоврядування / місцеве самоврядування – 8, людські, правоохоронні – 7, людина, МВС – 6, безпеки / СБУ, організації, печінка, самоврядування, серце, тіла – 5, організація, структура, тіло, частина тіла / частина тіла людини – 4, анатомія, анатомия / анатомія людини, інститути / інститути управління / інституції, организм / організм, центральні / центральні органи виконавчої влади / ЦОВВ – 3, внутрішні органи людини / внутрішні у людини, дихання, зору, легені, опіки, правління, прокуратура, слуху, судові, територіальні, травлення – 2, адміністрація, антикорупційне бюро, апарат, без чого не можна обійтись, в медицині, в тілі людини, виконавці, відділи, відомство, врядування, гастроентерологія, голови, гроші, движение, державні інструкції, державної служби, донор, деталь, життя, законодавчі, закордонних справ, засіб відчуття, знаряддя, інструменти, допомога, кадри, керівництво, керівні, компетентні, контроль, корупція, людська будова, медицина, механізм, місцеві, місцевої, МНС, нервові клітини, нутрощі, операція, підприємства, повноваження, посадові особи, почки, правопорядку, правоохоронні, праця, представники держави, примус, розподіл влади, руху, система

288

організму, складова частина апарату, слухати, структура організації, трансплантологія, фіскальні, функціонування, хирург, частина структури, частина структури влади, черга, шлунок – 1

Полтава влада / влади (державної) – 20, місцевого самоврядування – 7, внутрішні – 6, правоохоронні / правоохоронці – 4, структури (владні / силові), тіло / людське тіло – 3, внутрішні (людини), державні, людина / людини, суб’єкт, частини тіла – 2, виконавчі, законодавчі, зору, міліція, місцеве самоврядування, об’єднання структур, почки, правління, самоврядування, серце, слуху, управління, установа – 1.

Особа Київ людина (вільна / порядна) / людина жива / людина з вираженою позицією / людина самодостатня / людина як індивід / людини / одна людина / окрема людина / человек – 185, индивидуальность / індивід / індивідуальність / індивідум – 49, фізична / ФОП – 34, юридична – 32, гражданин / громадянин, особистість / личность – 19, персона – 6, посадова, суб’єкт – 8, приватна, суспільство, я – 5, відповідальна, нон-грата, стать – 4, громадяни, недоторканість, об’єкт, повнолітня, права, цікава – 3, апатрид, відома, відповідальність, державна, жінка, жіночої статі, зацікавлена, контакти / контактна, підозріла, підприємець, працівник, чоловік – 2, VIP, без громадянства, безпосередність, біпатрид, в штаті, виконавця, винна, відвідувач, відрахована, влада, вчинила, вона, геній, гідність, громадянство, директор, дівчинка, дієздатна, ділова, довірена, заявник, здорова, злочинця, знаменита, іноземна, інтелектуальна, комунікація, лицо, матері, молода, монітор, на папері, неординарна, непересічні, незаінтересована, невідома, персонаж, персональний, персони, перша

289

особа держави, порушник, похилого віку, права і обов’язки, правосуб’єктність, працездатного віку, що звертається, представник, при виконанні службових обов’язків, одна, повага, поважна, протилежної статі, посада, самість, самостійна, своєрідний, службовець, спортсмен, справа, статус, стать, сторона, суб’єкт стосунків, ты, толерантна, уповноважена, характер, цілісна, частина суспільства, чесна, член суспільства, чоловічої статі, шимпанзе – 1

Полтава людина – 26, громадяни / громадянин – 6, індивід / індивідуальність / індивідум, місцевого самоврядування, юридична – 3, людини, особистість, персона, фізична – 2, відповідальність, візитка, діти, життя, ім’я, лицо, неповнолітня, об’єкт, один, особливість, підприємець, поважна, праця, приватна, службова, суб’єкт господарювання, суспільство, чоловік – 1

Служба Київ держава / державі / державна / державна особа / державний – 111, робота / як робота – 57, військова – 47, обов’язки /обов’язок / обов’язок визначений посадою / посадові обов’язки – 31, армія / армії / армія / «в / у армії» – 29, виконання (певних обов’язків / покладених обов’язків / обов’язків / присяги / робіт / роботи) / чітке виконання обов’язків – 15, праця –13, військовий / військовослужбовець / військове – 12, відповідальність – 8, безпеки – 6, зобов’язання, орган (державний) / органи / як орган, посада, присяга – 5, відданість, народу служіння (державі, людині) – 4, безпеки України, військові, вірність, діяльність, зайнятості, охорони, солдат, строкова, установа, церковна – 3, богослужіння, борг, варта, воєнна, газу, дружба, за контрактом, збройні сили / у лавах ЗСУ, міліція, охорона, порятунку, прикордонна

290

/ прикордонник, професійна діяльність, собака, структурна одиниця / структурна одиниця підприємства, у справах дітей та сім’ї, форма – 2, Батьківщині, бездоганна, безпека, берці, Бог, бути корисним, в храмі, вдале виконання завдань, вдома, виконавча, відданість Батьківщині, війна, держслужба, дія, допомога, дипломатична, дострокова, з 9 до 6, завдання, заняття, зв’язку, зразкова, и опасна и трудна, іде, із метою допомоги та принесення користі людям, кадрів, користь, людина, мета, механізм, ми, міністру, мундір, навіки, найм, народ, наша, небезпечна, необхідність, неупередженість, новин, обов’язкова, обов’язковість, обряд релігійний, обслуговування, опасна, патронатна, персоналу, підтримки, побуту, повинність, подчиненный, понаднормова, порятунок, послуги, постова, правоохоронна, праця на кого-небудь для чого-небудь, професійна, професійна зайнятість у широкому значенні на держпосаді, професія, процедура, работник, рабство, робота в певних установах, робота у сфері державного управління, реформа, ризик, рішення, розвиток, розвідка, розпорядників, розпорядок, сервіс, силові структури, стиль поведінки, таємниця, термін, Україна, форма діяльності, хобі, хороша, честь, щоденна – 1

Полтава робота – 15, держава / державна – 9, військова / військовий / військові – 6, обов’язок, в армії / армії, в органах місцевого самоврядування, центр зайнятості / зайнятості – 3, бодрість, в збройних силах, в органах, вірність присязі, діяльність в органах, знайомств, люди, нести, оперативна, організація, паспорт, праця, розподіл обов’язків, собака, територіальній громаді, форма, церква – 1

Службовець Київ держ / держава / державна / державний / державні – 145, найнятий працівник /

291

працівник (державної організації / на службі / сфери суспільної діяльності / установи відомства) / працівник народу / працівники державного органу – 54, чиновник / чиновники – 18, виконавець / виконавець державних функцій, посадова особа (у державній організації) / посадовець – 17, робітник / робота / роботяга / робочий – 16, військовий / військовослужбовець – 13, особа (з невеликою зарплатою / займаюча відповідну посаду в органах державної влади / котра працює в державній установі / на яку покладають виконання функцій держави / що працює в державному органі / що працює за певними правилами / яка обслуговує когось, щось) – 12, співробітник – 7, посада – 6, людина – 5, відповідальний / відповідальність, підлеглий, статус – 4, бідний, найманець, обов’язок, раб – 3, апарат / апарату, «білі, сірі, сині комірці» / білий воротничок, виконання обов’язків, відданість, вповноважене лице / уповноважений, зобов’язаний, колега / колеги, костюм, офіцер, праця, ранг, служба – 2, бездарний, бідняк, борг, в/в, визначення, виконання завдань, виконувати обов’язки, виконуючий обов’язки, вищого рангу, вищої категорії, вишиванка, відмінний, ВСУ, гарний, герой, гідність, гордість, демон, державний діяч, держуправління, діяч, доброта, допомога, етика, займається розумовою працею, зайнятість, зануда з портфелем, зразковий, кадрова служба, клерк, корпорації, критика, лайка, людина з державницькою позицією, людина яку наймано на роботу, маленька заробітня плата, молода людина, молодий, найм, надійний, народолюб, натхненний, не самостійність, низька зарплата, обличчя, обов’язки, орган, органи місцевого самоврядування, органу, офіс, офіціоз,

292

охоронець, папірці, пастор, патріот, патронатної служби, пиджак, підприємство, планктон, подчиненный, поняття, посади, права, привілеї, прив’язь, приклад, присяга, примус, прислуга, професіонал, професійний працівник, професіоналізм, посмішка, работник, реалі затор державної політики, реальний, ретельний, ризик життям, робота в держорганах, рутина, самовідданість, слуга народу, сумлінність, той хто займається розумною працею, той хто на службі, українець, фізична особа, функціонер, функція, хто займає посаду державної служби, це я, червоний , честь, чий? – 1

Полтава держава / державний – 11, найнятий працівник / працівник (в держустанові) – 10, посадова особа / посадовець – 7, виконавець, відповідальність, органи влади / органу місцевого самоврядування, особа / особа яка працює в установі, робота / робітник, – 2, акти, бідолашна людина, ввічливість, високого рівня, відповідальний, державна думка, державний діяч, доброчесність, захист, місцевого самоврядування, людина, офіційний стиль, папір, патріот, повинність, представник держави, скарги, той що служить, фах, чесний, чиновник – 1

Управління Київ керівництво / керування (кимось / підпорядкованими особами / чимось) / керувати – 95, державне / державою – 32, справами – 26, менеджмент – 19, процес – 9, відділ (установи) / [отдел], влада (виконавча), керівник (поважний), організація – 8, система – 7, ефективне / ефективність, персоналом – 6, адміністрація, кадри / кадрів (Апарату ВРУ), майном, освіти, підрозділ – 5, кадрами, координація, орган / органи / органом структурний підрозділ (органу влади) – 4, апарат / апаратом, відповідальність, вплив,

293

держава, державного, діяльність, міське / міста, персонал, праці, структура, юстиції – 3, Адміністрації Президента / Президент, академія, вид діяльності (держави), департамент, державний допомога, діяльністю / діяльності, колективом, компанією, контроль, культури, лідерство, людьми, машина, молоді та спорту, організацією, підлеглі, правління, процес впливу однієї особи на іншу, регулювання, ресурсами, робота, розум, справедливість, установа, фінансами, часом, якість – 2, автомобіль, адмінбудівля, адміністративна установа, адміністрування, бездарне, боротьба, будинками, важливість, вдосконалення, ведення, вирішення питань, військовими, вказівки, власністю, вміла дія, вміння вирішувати проблеми і виконувати завдання, володіння, вузол, впорядкування, державний контроль, державним боргом, державність, державної політики.. (назва структурного підрозділу), дії та бездіяльність, доручення, доцільне, другої судової палати, євроінтеграції та взаємодії з місцевими органами, забезпечення функціонування державних органів, засіб керування, зв’язки, здійснення керівництва, здійснення контрольної функції, злагодженість, зміни, зовнішнє, ідеальне, ІНКХ, керівні посади, комп’ютеризованих систем, комп’ютерний центр, конфліктом, коридори влади, корпоративне, корпоративними правами, країна, ланцюг працівників, лідер, людина, майстерність, матеріального забезпечення, маріонетки, медицини, менеджер, механізм, механізм впливу, ми, мистецтво, навантаження, нагляд, науки, необхідність, об’єднання, об’єктом, обласна, організаційної роботи, офіс, охорони здоров’я, певні процеси, переговори, підприємствами, підрозділ

294

організації, податки, покликання, поліція, порядок, право, праця, прийняття рішень, проектом, професійне, процес впливу, процес прийняття рішень, процесами, пульт, раціональність, режим, рішення, розвиток, розподіл, розподіл обов’язків, руль, секретаріат, сила, системою, складова частина держ, світовим валютним фондом, система заходів з організації, сільське господарство, справи, становлення, суду, сфера впливу, сфера діяльності, сферою, талант, театр маріонеток, теорія, територіальні підрозділи органів виконавчої влади, транспортні засоби, транспортом, трудовими ресурсами, фірма, форма керування, функція, централізоване, частина державного органу, штурвал, юридична структура, юридичне, якісне – 1

Полтава здійснення керівництва / керівництво / керування / процес керування – 16, влада, підрозділ, процес, структурний підрозділ – 3, відділ / відділом, господарство / господарством, державне / державою, звернення / звернень громадян, країна / країною, місто / містом, організацією, організація, розум, структура – 2, адмін. установи, вид діяльності, виконавчий орган, вирішальний, галузь, люди, кабінет, кабінет міністрів, Київ, колектив, контроль, майном комунальної власності, менеджмент, народом, освіта, персоналом, порядок, праця, рада, робота, справами, установа, фірмою – 1

295

Додаток Г.

Приклади інтерв’ю

Інтерв’ю 1.

Державний службовець з Києва 60-ти років з 20-річним досвідом

державної служби (запис від 26 лютого 2015 р.)

Д: У якій області Ви провели дитячі та юнацькі роки? Це було село чи

місто? Як давно живете в Києві? І Ваш вік?

ДС: ага / значит так // дитинство моє пов’язано з тримя областями //

це / вінницька / київська / і донецька // так / вік мій шістдесят років / шо там

ше було в нас? / а чи давно живу у Києві?! / три роки // постійно //

Д: Яку мову Ви вважаєте рідною і чи були у Вас колись вагання у

визначенні рідної мови? Чи збігається Ваша рідна мова із нацією, з якою Ви

себе ідентифікуєте? Чи змінювали Ви про це думку протягом життя?

ДС: зрозуміло // так / ну / моя рідна мова російська / бо я сам росіянин

/ ну / самоіденфікувався // от / але / у мене / як кажуть / конфлікт / що на

першу <…> тобто // по національності я росіянин / а подуху / українець //

може буть таке? //

Д: Вам видніше…

ДС: може! // я зразу ка́жу / МОЖЕ! // от // а / було таке / скажем /

розмежування українська російська мова потім воно злилося все в одне / як

іденфікація / в тому відношенні / що / з російської я прийшов / на українську

// так скажем// шо там ще таке може буть? //

Д: Якою мовою розмовляють або розмовляли Ваші батьки?

ДС: ну / у-у <…> мої батьки розмовляли / батько на російській / а

мама на українській / бо мама в мене українка / а батько / росіянин //

Д: Розкажіть щось про свою родину!

ДС: о-о-о! // про свою родину?// ну / я свою родину знаю з тищу

сімсот сорокового року// так // я знаю свою родину з українських / коренів / з

296

тищу сімсот сорокового року // це вихідці з полтавської губєрнії / колишні

<…>

Д: Мої земляки.

ДС: да? / Приятинський повіт / там такий був / а на сьогоднішній день

село Лісняки / тоїсть бу́ло село Лісняки / а на сьогоднішній день місто

Яготин / от // то я іденфікував себе / по материнській лінії / з тищу сімсот

сорокового року // по двох ста <…> по двох социальних верствах / це козаки

/ і посполіти́є / тобто / кріпаки / а по російських коренях / я іденфікував себе з

тисчу шіссот чоти́рнадцятого року //

Д: Ого!

ДС: да! // чому? / тому що // батько походить з Курщини / от // а /

предки моїх батьків були служивими солдатами // такими <…> охороняли /

південно-західний / кордон / Московського царства // так що / корені я свої

знаю // знаю <…> ну / і навіть знаю / на сьогоднішній день родичів <…> їх

багато / але на сьогоднішній день по різні боки // вони в росії частина моїх/

частина тут частина десь там // що ще цікавого?//

Д: Ви родичаєтеся з ними?

ДС: е-е <…> зараз по телефону // ну / таке живе спілкування я хочу

сказати за роки незалежності / воно було важче / з багатьох причин / в тому

числі що / ну це такі роки були / і економічно важкі / і / по-друге / треба якось

бу́ло більше часу приділяти виживанню у / влаштуванню в це життя і таке

інше // скажем / до незалежності ми спілкувались досить часто / а потім коли

вже / коли сталася незалежність ми <…> рідко / або / або / на дні

народження або на смерть // таке //

Д: Зрозуміло. Чи замислювались над тим, якою мовою думаєте? Чи

можете думати різними мовами?

ДС: я можу думати різними мовами але мене трошки збиває на

російську мову // але думаю я <…> можу і так думать / і так думать//

Д: А ось бува йдете по вулиці, якою найчастіше мовою думаєте?

297

ДС: ну ви знаєте / скажем так / дві тритини російською / а одну

тритину українською // так // ну так склалося // от того / у мене і такий

суржик / да / такий суржик і не чиста мова хоч <…>

Д: Іншими мовами не думаєте?

ДС: нє / я інколи думаю польськими <…> словами й англійськими

словами / але <…> то слова як кажуть / такі <…>

Д: Мені цікаво було б Вашу думку почути.

ДС: нє // ну я <…> досить часто вживаю вшистко єдно / нє ну

вшистко єдно дуже / часто // мені легше якось <…>

До розмови долучається ДС 39-ти років з 15-річним стажем (ДС 2)

ДС 2: іще / ще одне не забудьте сказати / слово / яке ви постійно

вживаєте //

ДС: ану нагадайте бо я забув //

ДС 2: як-як?! // скажіть! //

ДС: я ж не пам’ятаю //

ДС 2: найпоширеніший ваший ідіоматичний вислів // починається там

ще <…>

ДС: нє / ну це / пригадай чесне слово //

ДС 2: як? / ну кажіть! // я взагалі його не чув раніше // це нічого що ми

втручаємося?

ДС: нічого / слухай ну а дальше? //

ДС 2: ну курва-мама //

ДС: а / ах да / курва-мама // це я <…> це тоже <…>

ДС 2: значіть / ні ну просто це ж <…>

ДС: ну да / це польське / таке //

ДС 2: це точно не українське //

298

ДС: нє / це не українське // да от / таке шось у мене є // ну вже / не

кажучи про російські ідіоматичні вирази // мені здається / шо там сильніше

нема //

Д: Якою мовою чи мовами спілкуєтеся з рідними, друзями, на роботі?

ДС: ну / я чесно хочу сказать // от є бажання більше спілкуватися

українською мовою / чесно // ну <…> намагаюся // да й держслужба вимагає /

з одного боку / з другого боку ну / буває шо / збиваюся на російську мову /

коли <…> ну таке коло спілкування більш / російськемовне // але / чисто

отакого російського або українського нема //

Д: А як давно Ви на держслужбі?

ДС: о-о-о / на держслужбі якщо взяти / то / я / з / якщо брати в цілому

те шо у мене записана держслужба / з двадцяти двох років //

Д: Це який у Вас стаж уже?

ДС: ну / чистий в мене майже буде двадцять // а / так якшо взяти

викладання в університеті ще <…> до речі / викладав на російській мові / от

//

Д: А які предмети?

ДС: я предмет викладав такий / який називається історія КПРС // да /

такшо я <…>

Д: Зараз дуже популярний.

ДС: ну / нє / ну от Валєнтін Валєрьєвіч / знає / шо курс історії КПРС /

він має свої позитивні сторони // з точки зору / є історичний досвід і є /

питання <…>

ДС 2: методологія!//

ДС: і методологія //

Д: Ну звісно, сказав сам філософ!

ДС: ну так <…> я ж того й ка́жу шо мені / пощастило <…>

ДС 2: ну просто / тому що ця партія / на відміну від нинішніх

реформаторів / насправді зробила революцію / і виграла / громадянську

війну //

299

ДС: ну і потім / забила кілька мільйонів людей // кілька мільйонів

людей забила нахер // (задзвонив телефон) алло / я вас слухаю // доброго //

двадцять четверте / це що? // свобода слова / двадцять четвертого? // я

уточню зараз //

ДС 2: так шо там свобода слова? / це ж мій комітєт //

ДС: нє / свобода слова //

ДС 2: а / це не мій комітєт // все // а то / я вже / злякався //

ДС: нє двадцять четвертого <…> да у вівторок вони ж збиралися це //

зараз я уточню // (до мене) так! //

Д: Якою мовою Вам легше спілкуватися, читати і писати? Чи

залежить від теми спілкування?

ДС: ну / чесно / мені / читать <…> читати / вшистко єдно шо

українською шо російською // в читанні то нема <…> а от / в чистоті мови / і

все таке інше тут є певні / труднощі // буває так / я не можу найти

українському слову російського еквівалєнту / і навпаки / російському слову /

український еквівалєнт // ну це / залежить мабуть від словникового запасу і

те шо / крім спеціальной літератури і <…>

Д: Он попросите у Вашого колеги, я принесла йому чудову книжечку.

ДС: а дві не можна? / я куплю // нє / я куплю / серйозно // приносьте //

Д: Якось може.

ДС: приносьте приносьте //

Д: Добре!

ДС: так / Валєнтін Валєрьєвіч?

ДС 2: ja-ja (німецькою) [я-я] //

ДС: ви зафіксували? //

ДС 2: ja-ja (німецькою) [я-я] //

ДС: сьогодні двадцять шос <…> двадцять шосте лютого дванадцять

сорок три / приобідня пора / і обіцяли прине́сти / продать / книжку //

ДС 2: а ні / нікуди не дінуться принесуть тому шо / тут варіантів

нема //

300

ДС: да? / ну все // але ж <…>

ДС 2: ви знаєте механізм стримування і противаг // у мене отут

лежить <…> анкети <…>

ДС: да! // до речі я анкетувався / це для вас / да / Валєнтін Валєрьєвіч?

ДС 2: да-да / ви ж анкетувалися <…> будете використані в

дисертації //

ДС: ви можете потім порівняти / що ми не дуже кривимо душею //

Д: Там анонімно все. Але там є питання, які підловлюють.

ДС: нє / Валєнтін Валєрьєвічу <…> нє чекайте <…> нє / Валєнтіну

Валєрьєвічу я казав / я сам складав колись тексти / і я знаю / є ловушки // там

в вас я можу навіть сказати / в чому ті ловушки були // там наприклад <…>

Д: Мене розкусили!

ДС: а?//

Д: Кажу, мене розкусили!

ДС: ето же <…> я ж <…> тоже <…>

ДС 2: історія партії //

ДС: да // це історія партії // це по-перше <…>

ДС 2: методологія //

ДС: да // це я відволікаюсь // у мене був <…> у мене був такий / один

/ випадок / шо я прорахував / питання на вступні екзамени дуже в поважний

вуз // просто / співпали девяносто відсотків / а чому? // бо я сам викладач // я

сидів і думав логіку того / хто складав ці питання / і логіку / значіть /

компонування цих питань // і / девяносто відсотків вгадав // потім сказали /

скільки я за це заплатив // я кажу / нє / хлопці / просто треба було мізок <…>

мізки включить // тому я ваші ловушки зловив // тоїсть побачив // там /

стосовно спілкування <…> переходите чи не переходите на мови / і таке інше

// просто історично / два слова вам скажу про дев’ятсот восімсят восьмий рік

// у дев’ятсот вісімдесят восьмому році приймали закон про мови <…> в

Україні // вот // і там перше було записано / шо / державною мовою на

Україні <…> в Україні є / українська мова // і у нас дуже були великі ідейно-

301

політичні баталії // і баталії записувало КДБ / от // а я тоді працював у

чернівецькому держуніверситеті / вот // і у нас / бу́ли великі діскусії / потім

ми зібрали загально університетську велику діскусію / з цього приводу / от //

потім мене в КДБ тягали / за шо? <…> тягали мене в КДБ за то шо <…>

сказали так // як же ви вот імяр́єк / член партії / викладач історії КПРС / як ви

допустилися до націоналістичних вивихів / шо одстоювали <…> державний

статус української мови // і таке було // да / восімсят восьмий рік // ну це так /

до слова //

Д: А чи доводилось Вам, я так зрозуміла, що доводилося, змінювати

основну мову спілкування у зв’язку з переїздом, вступом до навчального

закладу, виходом на роботу, зміною вимог до мовного режиму на роботі і

таке інше. І розкажіть детально про це! Якщо так, то наскільки комфортним

або некомфортним був такий перехід?

ДС: нє / справа в тому / шо я змінював // я ж кажу / я викладав <…>

історію КПРС на російській мові / мене й навчали на російській мові в

київському державному університеті // у мене було буквально один-два

предмети які читався <…> на українській мові / навіть історія України / і та

на російській читалася // ну таке / було колись // от / а тому перехід з

російської на українську мову / по крайнєй мірі в професійній діяльності / це

безумовно було // так само і на державній службі //

Д: І на скільки комфортним був такий перехід?

ДС: нормально // ну / мені навпаки хотілось більше і більше

розмовляти / тому шо / я відстоював ту точку зору що / потрібно завжди /

володіти / тобто навіть не володіти / а / прото-напросто / бути частиною або

того народу / або тієї мовної культури // до мо́го великого жалю // я оце

працював в Чернівецькій області / Буковина // там <…> там більшість ще / в

цьому відношенні / крім знання / своєї власної мови / там треба було <…>

було знать по крайній мірі / побутово / польську / німецьку / румунську /

молдовську / і там старе покоління це знає // а я колись вивчав румунську

мову / ну / працював уже в другому навчальному закладі / у нас були румуни

302

і вони нам да́ли / цей / курс <…> румунської мови / уже на латиніце / от //

так мене звинуватили у румунському буржуазному націоналізмі //

Д: Болгарською не пробували?

ДС: о / нє // хочу сказати / бу́ло таке / але то дитинство / то колись

навчались болгарській мові <…> от / але на скільки я пам’ятаю один віршик

/ навіть не віршик / а / пісеньку / про <…> як же це? // радецький // то

радецкий гордо плув по злтній влні // такшо таке //

Д: Ну зрозуміла мова. Мені подобається.

ДС: це справа / це все словяни // он серби / хорвати / я був пам’ятав / в

Югославії ще / колишній // то / наприклад / серб <…> сербська дуже <…>

якщо розмовляти чисто російською мовою то <…> зрозуміло // а якшо з

хорватами розмовляти чисто українською мовою / теж зрозуміло / це <…> от

російська <…>

Д: Дослідник Смаль-Стоцький говорив, що українська мова більше

споріднена з сербською, ніж з російською. Ви це помітили?

ДС: я з цим згоден // я навіть дивився по інтернету де це <…>

порівняльну табличку з <…> де більше схожих слів // чи на с <…> схід чи на

захід //

Д: В Інтернеті такі таблички популярні.

ДС: нє / ну / по крайній мірі / те шо попались в очі / я ж не ка́жу // да!

// тому що я ка́жу / мовні впливи зрозуміло <…> чим більше прикордоння /

тим більше дифузно змішані і збагачення мов // це безумовно // я єдине що

хочу сказати / з великим задоволенням читаю нашу українську класику /

дореволюційну // ум-м-м <…>

Д: Хто Вам найбільше подобається?

ДС: ну / якшо так сказати / весь шкільний курс // те шо начитувалося /

вот // потом прізвища <…> чи можна <…> можна й можна / да // але <…>

оте <…> це <…> смак того слова <…> якось стрічається //

Д: Можливо хоч когось назвете?

303

ДС: та / боже мій / Нечуй-Левицький / Коцюбинський / Леся

Українска <…>

Д: Приємно, що держслужбовці таке читають.

ДС: це ж читав <…> це ж так <…>

ДС 2: прикол в том / шо половина цих людей були самі

держслужбовцями // це взагалі парадокс <…> якщо російська література / це

література дворян їхніх / то українська література / це література / державних

службовців // і це не дивно // бо я думаю / що так само / як я зараз працюю /

вони так само працювали // у них було безліч вільного часу / для того / щоб

займатись літературою //

ДС: ну / да! //

ДС 2: ні / так серйозно / ну хто <…> так і є! //

ДС: да //

Д: Я бачу, Ви завалені роботою.

ДС 2: а? //

Д: Кажу: «Бачу, завалені роботою».

ДС 2: та завалені <…> жостка робота //

ДС: такшо / да //

Д: Чи змінювали Ви основну мову спілкування у Вашій родині,

наприклад, у зв’язку зі вступом дитини до школи чи з інших причин?

ДС: ну / в принципі / да // у мене / наприклад / син теж починав

навчатися у російській школі / а закінчував український ліцей // нормально? //

Д: Угу, а внуки?

ДС: внуків нема // я ше молодий // нє / хоч я чесно хочу сказати // я

відстоював точку зору <…> от у мене син / він чотири мови знає / українську

/ російську / німецьку і англійську // от / це тільки із-за принципу того шо /

скільки мов стільки й людина // якшо з дитинства знаходився у мовно-

культурній <…> у мовно-культурному середовищі / зрозуміло / це набагато

полегшує можливість / потім / оволодівати / знати / і все таке інше // чим

старше / і чим <…> середовище це пізніше / тим більше треба зусиль // там

304

якось іде як природно так / а тут більше зусиль / скажем <…> зусиль і

психологічних / і / фізичних / і психічних / яких хочете // чому у мене син

чотири мови знає? // він тіки народився / ми його на чотири мови посадили /

бо жінка у мене німецьку вчила / я вчив англійську // ну вона українка / я /

росіянин // так / перечитав <…> це не проблема була // але проблема <…>

тоїсть <…> але сама методика полягала в наступному // от як він в мене вчив

мови? // ми його <…> це як лінгвофонний курс / ми його просто заставляли

повторювати <…> він смислу не знав <…> але <…> заставляли

повторювати ті слова / які <…> в наушниках / які він чув / він просто як

<…> намагався відтворити все / те шо він чув // і тембр / і темп / і це / і

ви́мову / і все таке інше // тому тут / мабуть / полягає не тільки в наявності

середовища / але в інтенсивності самого навчання //

Д: Як Ви ставитеся до проблеми державності української мови? Як

думаєте, чи стосується це безпосередньо Вас і Вашої родини?

ДС: безумовно! // я стою на точкі зору / про те / що якщо живеш / в

державі яка / має титульну націю / от / і / яка / по крайній мірі / кількасот

років / зафіксувала / постійне місце проживання / як мовно-культурне якесь

<…> спільнота / то обов’язково треба / тому що <…> щоби / розуміти різні

<…> різ <…> тоїсть різн <…> ну / різні нації / національності /

проживаючих / тим паче шо ми історично <…> Україна / дуже / історично

багато складалася <…> повинна бути якась мова / яка буде зрозумілою усім

// такою може тільки бути російсь <…> тоїсть українська мова / це ж

зрозуміло // це так само стосується й інших держав // це беззастережно / чи

був би я у другій країні / в іншій / вірніше // такшо таке //

Д: Де межа між державною службою і політикою?

ДС: що-що?//

Д: Де межа між державною службою і політикою?

ДС: ну / в принципі / я хочу сказати наступне // є концептуальні речі /

вони полягають в наступному // є політичні посади / є чисто / професіональні

// тобто / от у нас постійно / скіки у роки незалежності / я от наприклад шість

305

разів звільнявся з роботи / по політичних мотивах // от я сидів весь час в

демократії / а в нас / постійно мінялися на різних рівнях / тому так виходило /

заходили одні / мене з роботи / заходили другі / брали на роботу / ну таке

інше // а з точки зору професіоналізму / мається на увазі / виконання / чи з

професіональних речей / з одного боку / у всьому цьому ніхто не заперечує /

що ви повинні залишатися по крайній мірі / ну людиною // тобто / є в нас у

нормах державної служби / що ви не маєте обов’язком виконувати накази /

які з точки зору вашої / є злочинними // або поставити до відома / що вони не

відповідають законодавству / або / інші шляхи / або піти з роботи // тому в

нас / моральний <…> цей вибір / завжди залишається // складніше у

військових // там є <…> військовий наказ / але тим паче / якшо це злочинний

<…> я маю на увазі <…> ви ж знаєте / якшо дав наказ стріляти / це

злочинний // в мирне населення // якшо навіть хтось там бігав з ружйом то не

масово ж обстрєлєвать // ну таке / тому <…> між державним службовцем і

політикою <…> державний <…> в принципі державний службовець

повинен бути поза політики // є політичні <…> тобто / він виконує / як

нормативні документи // є закони / які він вважає / шо він їх приймає / значіть

на держслужбі / якшо я не приймаю / я не йду з держслужби //

Д: А ким мріяли стати в дитинстві?

ДС: я? // я <…> мріяв <…> стити тим / ким я став // я з глибокого

дитинства мріяв стати істориком // я поясню чому // тому шо <…> я

народився на поділлі / а дитинство я ка́жу вже з трьома областями бу́ла / а

поділля дуже історичний край і там всього вистачає / в мене там і поляки / і

<…> і молдовське князівство / і турки / і українці / і росіяни / і лінія оборони

від товаріща молотова сталіна // там земля просто напхана історієй //

Д: Ви щасливець!

ДС: тому / як мріяв стати істориком / я так і став // потім / правда /

дикваліфікація / і все таке інше // де професіоналізація / бо я <…> я зараз

вибачаюсь / бо я деякі речі уже й не пам’ятаю //

[телефонний дзвінок]

306

ДС: алло / я вам зараз передзвоню //

Д: Та ні, говоріть!

ДС: та все нормально // так шо / таке//

Д: Що входить у Ваші обов’язки як державного службовця?

ДС: скажу словами інструкції // Нє / ну / тут <…>

Д: Можна своїми.

ДС: нє / нє / тут <…> нє справа не в тому // все равно ми діємо в

межах інструкції / вихід за / вправо / влєво вважається як / корупционноє

действіє / або неналежне виконання своїх обов’язков // ну / в принципі / по

широкому загалу / то взяти це / скажем так / забезпечення / діяльності /

верховної ради / і депутатів / з законопроектною контрольною

організаційною роботою / тому в нас головне організаційне управління //

крім того це координація <…> якісь методичні речі / плюс у мене ще

питання документообігу / таке <…>

Д: Розкаіть детальніше про документообіг. Що за документообіг?

ДС: документообіг / слава богу / шо в нас є уже електронна / система

документообігу / яка дозволяє прослідкувати заходження документу / його

проходження / виконання / і списання до архіву // так скажем // от / контроль

виконання / ну все // все на українській мові / слава Богу //

Д: З якими документами працюєте?

ДС: з усіма // все шо заходить // починаючи від законопроектів /

листів <…> звернень / запити на публічну інформацію / все // тоїсть / все що

включається в поняття документа <…> закони / всякі довідники <…> ну все

// все шо по службі //

Д: Чи вважаєте Ви, що професія держслужбовця є престижною?

ДС: на сьогоднішній день / не вважаю / шо вона є престижною / по

декількох речах // скажу чому // на держслужбі / от Валєнтін Валєрьєвіч

підтвердить / таке ж повинне бути конкурентне середовище / як на ринку // у

нас нема конкурентного середовища / в відборі держслужбовців // це сама

найбільша біда //

307

Д: Що ви маєте на увазі?

ДС: ну / скажем <…> є люди більш можливо достойніші / більш <…>

люди які / скажем / креативні / більш творчі / більш / скажем так / за справу

які переживають / більш / прямі / якшо шось не так // тобто він не боїться

піти до свого безпосереднього керівництва і запитать / або попросить / або

шось таке інше // якшо не вдається там / іти до вищого керівництва // має

повне право // от / таких рис / на жаль / ми втратили / тому в нас і така

держава //

Д: А чому ж? На держслужбу набирають за конкурсом. Є конкурс,

подаєш документи, проходиш конкурсний відбір і стаєш державним

службовцем. Хіба не так?

ДС: формально так / а по суті <…> ви просто візьміть проаналізуйте //

я чому ка́жу тому шо <…> сам маю в цьому відношенні певні проблєми /

тому <…> тому / розумієте / не може бути <…> нє / людина може буть сємь

пядей во лбу / але людина якщо / скажем / ні дня а по три дня попрацювала в

/ держслужбі / її назначають на посади / яка <…> яку заробляєш протягом

п’ятнадцяти двадцяти років державної служби / просуваючись <…> і не із-за

того шо в тебе немає царя в голові або шось таке / а від того шо просто

сістєма така / шо треба поступово до чогось рухатся // ну це таке дєло // тому

<…> це як в тридцять сьомому році лєйтєнант став майором / майор став

гєнєралом / і получилось / сорок перший сорок другий рік //

Д: Які незвичні слова Ви чули під час виконання службових

обов’язків? Якісь професіоналізми чи можливо ще якісь?

ДС: о // тільки знаєте що / я позаписував десь на папірцях // тут

безумовно <…> тут їх стільки <…>

Д: Тільки не депутатів, а держслужбовців.

ДС: держслужбовців // неологізмів повно / але я даже не тримаю в

пам’яті // десь по папірцях записую / от / але в мене зараз нема <…>

Д: Далеко ці папірці?

308

ДС: далеко // я їх додому відношу / складаю в цей <…> десь там <…>

всьо збираюсь якийсь такий <…>

Д: Мені не пощастило!

ДС: да! // не пощастило / правда //

Д: так можливо щось пригадаєте, все таки?

ДС: нє / не буду пригадувать // воно не те шо / там / соромітницьке чи

не <…> не це <…> не літєратурне <…> справа не в тому //

Д: Те, що інтелігент боїться подумати, філолог говорить.

ДС: просто-напросто неологізми вони такі / які / відтворюють / ну /

ніби здається / кращого / слова не знайдеш для того / шоб відтворити чи

процес / чи суть / чи / якусь значимість того / чим ти займався / або того /

чого ти зробив // так шо <…>

Д: Спасибі за інтерв’ю!

Інтерв’ю 2.

Державний службовець з Києва 37-ми років з 20-річним досвідом

державної служби (запис від 26 лютого 2015 р.)

Д: В якій області Ви провели дитячі та юнацькі роки? Це було село чи

місто? Як давно живете в Києві? І Ваш вік?

ДС: в Києві живу з самого народження // мені тридцять сім з

половиною // більшу частину / звичайно / прове́ла в києві // але інколи

проводила час / не так довго / місяць може в рік випадало / у своїх родичів //

це Тернопільська область //

Д: Яку мову вважаєте рідною і чи були у Вас колись Вагання у

визначенні рідної мови? Чи збігається Ваша рідна мова із нацією, з якою Ви

себе ідентифікуєте? Чи змінювали Ви свою думку про це протягом життя?

ДС: ну / в першу чергу / рідною / звичайно / залишається українська й

тільки українська / як мене / навчали мої батьки / і звичайно як мої пра <…>

пра <…> прапрапрабатьки / мається на увазі бабусі / дідусі / і прабабусі / от //

309

єдина була проблема шо <…> звичайно навчалась <…> ми в радянській

школі / школа була російська / тому / в повному обсязі / як кажуть / сущ <…>

/ росіяни / сущность / рідної мови пізнаєш все рівно тільки в спілкуванні / а

вже / як кажуть / більш глибоко / то вже як кажуть / це було постфактум /

коли школу закінчила //

Д: Якою мовою чи мовами розмовляли чи розмовляють Ваші батьки?

ДС: батько з мамою завжди розмовляли українською / але в аспекті

того / що то був радянський час / то в основному / як кажуть / дома

українська / за межами / російська //

Д: Розкажіть про свою родину?

ДС: проста / київська родина // проста київська родина // мама

викладачем була / от // педагогом // а батько / інженер / ось // все //

Д: Що мама викладає?

ДС: мама спочатку викладала німецьку мову / от // потім українську

<…> коли вчилася в чернівецькому університеті // як закінчила / то

викладала німецьку / от // а потім вже як / переїхала <…> вийшла заміж за

тата і переїхала сюди / до Києва / українську / от // тому / ось так //

Д: Ви ніколи не задумувалися над тим, якою мовою думаєте і чи

можите думати різними мовами?

ДС: скажу так // інколи навіть <…> коли поча́ла вивчати іноземну

мову / то / було і українською / і англійською / і російською // ви знаєте /

один раз моя дитина брали в неї інтерв’ю приїхали в садочок // і питають її /

дівчинка / ти якою мовою розмовляєш? // а вона каже / коли в нас все добре /

ми балакаємо російсь<…> українською мовою / а коли мама з татом

свариться / або за шось мене лають / то російською // тому ось так скажу // да

/ було // по різному буває / в залежності від ситуації // звичайно / привчаємо і

дітей <…> ну / бажано знати багато мов / але рідною і ностоюємо / і я для

себе / українська //

Д: Якою мовою чи мовами спілкуєтеся з рідними, друзями і на роботі?

310

ДС: робота / вдома / українською мовою // з друзями / ну в мене так

вийшло що / друзі / як вони / поча́ли жити в Україні не так давно / років

десять / п’ятандцять / то російською // з родичами чоловіка / російською // а з

усіма в основному / українською //

Д: У Вас чоловік на половину росіянин?

ДС: нє / киянин // але я якшо киянка в другому поколінні / то він / я

вже й не рахувала в якому //

Д: Якою мовою Вам легше спілкуватися, читати, писати? Чи залежить

це від теми спілкування?

ДС: абсолютно ні // абсолютно // не залежить від того <…> можу й

російською / і українською / і коли була у відрядженні / за кордоном / і

англійською було // я не великий фахівець в англійській мові / тобто // але

розмовляти <…> певно теж немає значення // абсолютно рівноцінно /

обопільно / тобто <…> абсолютно немає різниці //

Д: Чи доводилося Вам протягом життя змінювати основну мову

спілкування у зв’язку з переїздом, вступом до навчального закладу, виходом

на роботу, зміною вимог до мовного регламенту на роботі тощо? Розкажіть

детально. І якщо так, то на скільки комфортним або некомфортним був такий

перехід?

ДС: ну / як я вже казала / закінчила я російську школу / тому коли /

вступила до університету і прийшла сюди на роботу / абсолютно тільки

українську мову // я вам скажу / що для людини / ну / я розмовляла

українською мовою // звичайно ми вивчали якось там в школі / один раз на

тиждень ту українську мову / тобто / граматика // і мама мені допомагала //

але <…> в офіційній <…> в офіційну документацію трішки було важко // ну

я скажу / в мене пішло на це буквально / п’ять / шість / місяців // п’ять / шість

<…> якшо людина захоче / то вона вивчить // ну / тобто / таких складностей

не було // таких складностей не було / абсолютно // тобто / я мала бажання

для цього // а в аспекті / ну / наприклад / якшо от у відрядженні було / то

змушена була спілкуватись англійською / ну не було п’ять / шість абсолютно

311

// якщо людина хоче / то я думаю проблем немає // і посилу такого / шоб

змушувати / теж нема // це залежить від <…> як / правильно відповіла? // чи

шось треба <…>

Д: Ні-ні, все так! Як ви ставитеся до проблеми державності

української мови? Як Ви думаєте, чи стосується це безпосередньо Вас і

Вашої сім’ї?

ДС: державність / мається на увазі <…>

Д: українська мова як державна.

ДС: абсолютно ні // проблем не бачу // ну / у всякому разі / це

залежить від особистостей // якшо я вважаю за доцільне / ну як мама яка вже

передає своїй дитині або сім’я яка передає своїм <…> своїм дітям / що у

тебе твоя рідна мова українська / або там в іншій країні якась інша / то <…>

то я вважаю за доцільне / шо проблем з визначанням державності нема // це

залежить від особистості // моя дитина знала від народження / хоча вона

балакала / і російською / і укра́їнською <…> українською / то її державна

мова українська // навіть якшо вона / інколи з своїми подругами балакає

частиною російською / за межами школи // хоча вдома / я ж кажу / тому <…>

і вона це знає // ну / все залежить від виховання / мені здається //

Д: Хто такий державний службовець у Вашому розумінні?

ДС: в загальному аспекті / чи саме по відношенню до мене? //

Д: І так, і так.

ДС: в загальному аспекті / ви знаєте / критеріїв багато / і визначити

<…> це людина / яка / досконало / достатньо добре / знає <…> не тільки

відповідно до своєї фаховості <…> достатньо добре / знає <…> і / в першу

чергу / виконує / свою роботу // не залежно від того що це // незалежно від

того / чи це просто відповіді громадянам <…> колись наш покійний керівник

сказав / це твоя робота / ти повинен її зробити добре // все // а зараз <…> ну

судячи із ситуації / яка складається / державні службовці зараз зведені до

такого ганебного відношення / і при тому не за нашої допомоги / тому <…>

ну / я скажу так / що / стільки скіки я навчалася / я боюсь / шо мій час трішки

312

втрачено // я <…> ну я <…> знаєте / вимоги тут є одні / от <…> шоб ти став

державним службовцем / наприклад / в наш <…> в нашій установі ти маєш

мати як мінімум магістра / розумієте? // але коли ти стаєш <…> ну стаєш /

отримуєш магістра / ти тут працюєш / ти викладаєш / ну <…> в межах мене

/ як / мене людини // я знаю шо я викладаюсь / я працюю / я повинна зробити

цю роботу достатньо добре // все // то відношення її взагалі / зараз /

абсолютно зовсім по іншому // тобто вимоги які ставляться до посади і потім

робота / яку ти повинен виконувати / не відповідають дійсності //

Д: А як давно Ви державний службовець?

ДС: ну / дай Бог дожити до того часу / в квітні місяці буде двадцять

років //

Д: Ого. Опишіть один день своєї роботи як державного службовця.

Що входить у Ваші обов’язки?

ДС: ну / в першу чергу / листування / от як ви бачите // все це

листування // це / не завжди дуже приємна частина роботи / мається на увазі /

відповіді на листи // інколи є цікавим / наприклад / щодо листування з певних

там проблем / які треба вирішити // а інколи просто <…> відписка

громадянам // знаєте / інколи у нас є така тенденція / шо певні громадяни /

знаєте? / яким дуже одиноко / треба просто переписатися / і ти змушений

відповідати достатньо так / шоб людина / як кажуть / не мала бажання знову

до тебе звертатися // тобто як колись казав мій шеф / треба написати людині

так добре / і так багато / шоб їй було приємно перечитувати той лист і

наступний раз вона вже не захотіла б піднімати цю тему / от // ну / більша

частина це // а ранок починається / як завжди <…> перевірка електронної

пошти / тому що / ми завжди <…> ну / наш колектив досягає в тому шо

економія в першу чергу / економія // так зручніше і пересилати матеріали / і

ознайомлюватися // телефонні дзвінки якшо є потреба // законодавство //

аналітика перечитуєш / особливо багато забирає зара робота з

законопроектами // тому що на превеликий жаль / ті / нормативні / пректи

<…> нормативно-правових актів / які / зараз приходять від наших народних

313

депутатів <…> ну я б вам сказала / ну це абсолютно небо і земля в

порівнянні з тим / шо розробляли депутати першого /другого скликання //

розумієте? // над цим працюєш багато / тому що крім / простих якихось

юридичних / посилок / законотворчих технічних / техніки порушення /

елементарна стилістика / коми / крапки / русизми // тобто / ти стаєш

філологом / ти сидиш / як школяр / вичитуєш / додумуєш шо ж тут не так // в

основному забирає дуже багато листування / дуже багато і <…> ну ось <…>

або / знаєте як? / дуже часто у нас зара забирає тенденція / вже друге

скликання пішло // виконувати термінове доручення сьогодні <…> сьогодні

на поза-позавчора // і так у нас дуже часто // от зара прийшло / от я сиджу

зара перечитую / от як мені зробити мені це швиденько сьогодні / те шо треба

було моєму керівництву / виявляється / два дні тому // ну а я отримую його

сьогодні // ну ось так //

Д: Якось так не рівномірно поділена робота?

ДС: ну / розумієте / якби ж рівномірно // от наприклад / приймається

планування провести якийсь круглий стіл / воно ж планово приймається //

займаєшся підготовкою / обдзвон // і це забирає час / інколи <…> тобто / це

я так <…> один з проблем // звичайно / допомагаєш колегам / інколи таке

буває / от // ну я ж кажу в залеж <…> взалежності від того / от як собі

кожного дня розписую / шо я маю зробити // це / це / це не забути / це / це / це

// але шось в кінці дня / все рівно шось вилазить / треба це відповісти / треба

передзвонити / треба уточнити / треба повідомити / ну / всяке буває // в

основному / з / термінове робиш найшвидше / те шо може почекати /

відкладаєш //

Д: Чи вважаєте Ви державну службу престижною?

ДС: коли я сюди попала / мені було страшно // коли я пропрацювала

п’ять років / я навіть нікому не казала / де я працюю / бо мені було страшно /

і трішки / стидно <…> стидалася // тому що відношення було не дуже <…>

негативне // це я вам скажу / це з девяносто четвертого по девяносто восьмий

рік // потім <…> десь так років п’ять <…> потім я вже могла сказати своїм

314

знайомим / де я працюю // ну / великої поваги не було / ну до тебе

відносилися не тому / шо ти працюєш саме в цій установі / а тому шо ти

виконуєш таку серозну роботу // ну не з повагою / ну / як серйозно // це

тягнулося достатньо не довго / теж / років п’ять сім / от / а потім <…> а

потім / уже настали часи / коли тобі не то шо страшно казати шо ти <…>

краще взагалі не казати / шо ти працюєш держслужбовцем // не знаю / може

настане той час / коли не просто будеш казати / от я держслужбовець / просто

<…> наприклад / така ж сама професія як / лікар//

Д: А чи помічали межу між політико і державним управлінням?

ДС: весь час // на жаль // на жаль преве <…> ну / з досвіду /

наприклад / роботи в інших країнах // просто / коли були круглі столи і один

раз я була / в сенаті / Праги / то / вибачте / на жаль / політика / в аспекті осіб /

які приносять цю політику / таку ззовні / я маю на увазі / керівництво /

депутатів / ніколи не впливало на поточні питання / які повинні робити <…>

ну от наш секретаріат // тобто чітко робилася робота // і / наприклад / розгляд

певних питань ніколи не <…> ну / це в інших країнах <…> ніколи не впливав

на / твій погляд як / науковця / або експерта / або юриста // тобто якшо ви

вважаєте шо / наприклад / ця норма в проекті закону є злочинною / вона

понесе там певні ризики / то я можу це <…> то тепер / ну і раніше так

трішки було / ну зараз це стало сильніше // я змушена не <…> завуальовано

це показувати // на жаль / політика стала впливати на державну службу / ну /

з часів Ющенка // на жаль / це так // тоді стало / достатньо <…> ну не то шо

це стало <…> ну як / гнійна рана / чи що? // ти їх бачиш / тобі противно / але

ти їх терпиш // ну це таке відношення <…> ну от / таке відчуття стало // на

жаль / це так трапилось //

Д: Які не звичні для Вас слова Ви чули під час виконання службових

обов’язків? Можливо якісь професіоналізми, якийсь жаргон, сленг

держслужбовський?

ДС: жаргон? // наш колега колишній / а тепер / як кажуть / наш

куратор / є трішки / є таке // я не буду казати / мені не дуже <…> це часто

315

між собою // жаргонізми // да як таких і немає // розбудова у нас стало /

вибачте уже <…> ну не як певне слово <…> а розбудовуєш // тобто / як

кажуть росіяни / карячешься // розбудовуєш <…> ну / це як жаргонізм / вже

практично як жаргонізм став // ну що розбудовуєш? / ну оце у нас знаєш уже

давненько стало // да-да-да //

Д: Ви мене так заінтригували, що куратор говорить?

ДС: ну просто він / знаєте <…> він з філософської точки зору <…>

нє / в нас ненормативної лексики / слава Богу нема // ми якось так спокійно

без неї використовуємо // але це слово / розбудовуємо / вже стало / як <…>

ну як певним жаргонізмом // ну такі / знаєте / шо розбудовуєш типу <…>

або / гаруєш // така може бути / трішки є // ну я ж кажу <…> тобто дуже

працюєш / коли багато / ну а так немає таких // як кажуть обмежуємся тіки

<…> ну як? // ну нічого! // тільки певними емоційними викликами //

Д: Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

ДС: лікарем //

Д: А чому?

ДС: не знаю // до сих пір / мені навіть / мої рідні мені кажуть / шо я

загубила в собі талант лікаря // інколи я без лікаря можу встановити <…> я

просто дуже багато читала медичної літератури / і навіть вступила в медичне

училище / але за певними сімейними обставинами / змушена була / як кажуть

/ продовжити навчання в школі // лікарем / завжди мріяла бути //

Д: Зрозуміло, спасибі за інтерв’ю!

Інтерв’ю 3.

Державний службовець з Києва 26-ти років із досвідом державної

служби менше місяця (запис від 13 серпня 2015 р.)

Д: У якій області Ви провели дитячі та юнацькі роки? Це було село чи

місто? Як давно живете в Києві? Ваш вік?

316

ДС: мені 26 років // я народилася в місті Антрацит / Луганської

області // до шістнадцяти <…> до сімнадцяти років там проживала // У києві

проживаю вже / останні шість років //

Д: Ким мріяли стати у дитинстві?

ДС: архітектором і музикантом //

Д: А чому архітекторм?

ДС: любила геометрію і фізику //

Д: А музикантом… Ви граєте…?

ДС: граю на піаніно і на скрипці //

Д: Яку мову Ви вважаєте рідною і чи були у Вас колись вагання у

визначенні рідної мови?

ДС: я є носієм російської мови / але рідною вважаю / українську мову

// вагання були до останніх подій в країні //

Д: Чи збігається Ваша рідна мова з нацією, з якою Ви себе

ідентифікуєте?

ДС: так //

Д: Чи змінювали Ви про це думку свою протягом життя?

ДС: так // змінювала // я говорила тільки <…> виключно на

російській <…> виключно російською / але я / ідентифікувала себе як

українку // на разі я гов <…> я гово́рю і так і так / але в будь-якому випа́дку я

українка //

Д: Якими мовами розмовляли Ваші батьки?

ДС: російською //

Д: Чи замислювалися Ви над тим, якою мовою думаєте?

ДС: російською // здебільшого //

Д: Тобто всі 100 % російською?

ДС: ні / 100 відсотків я думаю російською / це все що <…> не

відноситься до моєї роботи // все що / співпадає з юриспруденцією / або

правом / я думаю тільки українською // тому що термінологія / права / вона в

317

мене / у голові є тільки на <…> на українской мові // я на російській не

можу думати //

Д: Якими мовами спілкуєтеся з рідними, друзями, на роботі?

ДС: російською / є тільки декілька друзів / з якими я говорю

виключно українською //

Д: А на роботі українською?

ДС: українська / російська / фіфті фіфті //

Д: Тобто в неофіційних ситуаціях це більше російська, в офіційній…?

ДС: так / так // українська / так //

Д: Якими мовами Ви можете спілкуватися, читати, писати? Фахову і

не фахову літературу?

ДС: фахову / звісно / тільки українською // не фахову російською //

але в мене нема проблем зовсім з <…> наприклад / читати там / Софію

Андрухович / ту ж саму / у неї дуже тяжка українська мова // там / я не знаю /

жада <…> Жадана <…> наприклад / я вважаю, що він не дуже гарно пише

українською мовою // тому що він сам з Харкова здається? / чи з Луганська /

звідки? //

Д: Він з Луганської області.

ДС: з Луганської області // зі сватова так ? / здається / чи? // так ось //

ну / наприклад / я <…> вважаю що Софія Андрухович цікавіше пише / і

художню літературу також я можу читати на українській //

Д: А щодо того якою мовою Вам легше спілкуватися?

ДС: російською //

Д: Залежить від теми спілкування?

ДС: так //

Д: На будь-яку тему буде легше спілкуватися російською?

ДС: ні // я ж кажу що / наприклад / якщо буде стосуватися там

державництва / там / фаховості / там ще чогось / це буде українська / так //

тобто якщо просто поговорити про життя то звісно / на російській //

Д: А писати?

318

ДС: немає різниці // все одно //

Д: Чи доводилося Вам протягом життя змінювати основну мову

спілкування?

ДС: ні //

Д: Чи змінювали Ви мову спілкування у власній родині?

ДС: одного разу я питал <…> ми намагалися з чоловіком говорити по

четвергах на англійській / але / в нас так і не вийшло //

Д: Чи повинна бути українська мова державною?

ДС: звісно // вона і є //

Д: Чому?

ДС: бо ми маємо ідентифікувати себе як окремий народ <…> для того

щоб російські / окупанти не говорили що / ми їх браття //

Д: Які професіоналізми Ви використовуєте або Вам доводиться чути у

процесі виконання службових обов’язків?

ДС: професіо <…> а слова? //

Д: Так! Слова, які пов’язані з Вашим фахом, але не зрозумілі для

звичайної пересічної людини?

ДС: тоді почнемо з простіших там мабуть / постанова / ухвала там /

придиція / імператив / диспозитив / дискреція // шо вам ще такого назвати //

Оксано / що там у мене ще є ? // з юридичної тут можна масу про що

говорити //

Д: То ці слова Ви використовуєте досить часто?

ДС: та кожен день <…> по вісім разів на день // процес / закон / стаття

/ там / люди може це й зрозуміли б / але там <…> окей // реституція

наприклад / так? // таких <…> таких слів дуже багато //

Д: Чи використовуєте Ви абревіатури чи інші скорочення слів?

ДС: так // звісно // ЄСПЛ / європейський суд з прав людини / ВСУ /

верховний суд України / ОАСК / це окружний адміністративний суд міста

Києва // окей // МЮ / я завжди пишу МЮ і / так просто говоримо МЮ / це

319

мін’юст // там цепка / всі кодекси / ми юристи називаємо / абревіатурами / ну

тож / ВРЮ / АП / апарат президента / ВРУ // ну взагалі / абревіатур маса //

Д: Як давно Ви державний службовець?

ДС: ще немає місяця //

Д: Хто такий державний службовець у Вашому розумінні?

ДС: цікаво / вам уже сьогодні говорили хто це? // давали відповіді

цікаві? // про офіціанта / говорили? //

Д: Так говорили!

ДС: ну от офіціанти / у нас весь такий відділ // ви не думайте // саме

тому що ми офіціанти народу / тому ви й тут // я вважаю / що якщо б ви

зателефонували у будь-який інший відділ / або іншому заступнику міністра /

вас тут не було // держслужбовці / це не начальник народу / це / по-перше / це

є особа яка пішла на службу / для того щоб виконувати / передбачені

законодавством України функції / держави перед народом / перед

громадянинами //

Д: На скільки престижною є професія державного службовця?

ДС: на разі вона є дуже не престижною //

Д: Чому?

ДС: через те що всі знають що / по-перше / дуже маленька зарплатня /

по-друге / всі знають що / держслужбовці хабарники / по-третє / у нас немає

злагодженої системи державної служби // наприклад / судове рішення / воно є

обов’язковим до виконання на всій території України / але / є деякі державні

служби / які не виконують такі судові рішення // тому авторитет як суду так і

такої державної служби / яка не виконала таке рішення // він автоматично

падає в очах людини //

Д: З якими документами Ви працюєте?

ДС: це може бути розпорядження / це може бути / доповідні записки /

це можуть бути рішення судів // постанови й ухвали суддів // листи

електронні просто / запити / запити / запити // скарги //

Д: А якою мовою ведеться документація?

320

ДС: виключно українською / іноді англійською / якщо цьо<…> цього

потребує відділ / тому що відділ / називається / по взаємодії з міжнародними

організаціями в тому числі / тому інколи виключно англійською //

Д: Це якійсь листи чи ще якісь види документів?

ДС: листи // переписка //

Д: Що входить у Ваші обов’язки як державного службовця?

ДС: організовувати // бути помічником заступника міністра / ось що //

у нас у всіх це / у нашому відділі / ми допомагаємо організовувати роботу

заступника міністра // організовуємо зустрічі / у кожного з нас є якась сфера

яку ми куруємо / а / наприклад / там Катрін / вона курує зв’язок з

міжнародними організаціями / там юсейд / віар і так далі // Оксана також цим

займається // окрім того / в Оксани / наприклад / є <…> вона контактує з

виконавчою службою // я / наприклад / займаюся всим підряд // я <…>

організовую зустрічі окремі з ким <…> з ким побажає заступник міністра /

супроводжую інколи на зустрічі / супроводжую там / на кадровій комісії / і

так далі // тобто повністю документально / підтримую діяльність заступника

міністра / як і всі інші наші співробітники //

Д: Де межа між політикою і державним управлінням?

ДС: вона повинна бути / тому що політика це / не державне

управління // державне управління <…> вважаю що будь-яке <…> будь-яка

держава має окремо окреслити / що таке державне управління / і що таке

політика // і чим воно буде окреміше / тим воно буде краще // тому що

політика має бути тільки / наприклад / в кабінеті міністрів / на рівні міністрів

/ і все // будь-які інші держслужбовці мають / просто виконувати своє

зобов’язання перед / державою і все / перед народом України //

Д: Дякую за інтерв’ю!

Інтерв’ю 4.

Державний службовець з Полтави 32-х років з досвідом державної

служби 8 років (запис від 17 квітня 2015 р.)

321

Д: Розкажіть про себе, де Ви народилися, виросли, це було місто чи

село, Ваш вік?

ДС: е-е-е / я народилася в селищі міського типу Велика Багачка //

тридцять два роки в даний момент //

Д: Ви там і провели дитячі та юнацькі роки?

ДС: да-да / проживала там / закінчила там середню школу //

Д: Ким мріяли стати в дитинстві?

ДС: в дитинстві мріяла стати дизайнером / і дизайнером інтер’єрів /

але на жаль <…>

Д: А ким стали?

ДС: економістом / фінансистом //

Д: Яку мову Ви вважаєте рідною і чи були коли-небудь у Вас вагання

у визначенні рідної мови? Чи збігається Ваша рідна мова з нацією, з якою Ви

себе ідентифікуєте і чи змінювали про це думку протягом життя?

ДС: ні / мова моя рідна українська / вагань ніколи не було //

Д: Якими мовами розмовляли Ваші батьки?

ДС: українською мовою //

Д: І тато, і мама?

ДС: так //

Д: Чи замислювалися Ви над тим, якою мовою думаєте? Чи можете

думати різними мовами?

ДС: м-м-м думати можем будь-якою мовою / якою володію //

висловлюваться також / але більше це українська мова //

Д: Угу. Якими мовами спілкуєтеся з рідними, друзями, на роботі?

ДС: українською //

Д: Якими мовами Вам легше спілкуватися, писати, читати? Чи

залежить це від теми спілкування?

322

ДС: залежить / е-е-е / художня література кр <…> краще

сприймається на <…> російською мовою / більш вв <…> більш така наукова

/ українською мовою //

Д: Угу, чи доводилось Вам протягом життя змінювати основну мову

спілкування?

ДС: ні //

Д: Чи змінювали Ви мову спілкування у власній родині?

ДС: ні //

Д: Чи повинна українська мова бути державною?

ДС: обов’язково / тіки так / тіки так //

Д: Чому?

ДС: мова державна повинна бути тіки одна //

Д: Які професіоналізми Ви використовуєте або Вам доводилося чути

під час виконання службових обов’язків?

ДС: ну професійні терміни // так більше / розмовна мова / немає таких

слів / не вживаються //

Д: Ага. Чи використовуєте Ви абревіатури і складноскорочення?

ДС: ну / як сказать / ну / не не зовсім // ні // ну/ використовується в

якихсь там оказіях // не могу вам точно так сказать // використовується / і в

письмовій формі використовується звичайно // це ж абревіатура / без неї

нікуди не дінеться / скорочення і все //

Д: Ви посадова особа місцевого самоврядування?

ДС: так //

Д: Чи держслужбовець також?

ДС: ну а посадова особа місцевого самоврядування / прирівнюється

до держслужбовця //

Д: Скільки Ви уже посадова особа місцевого самоврядування?

ДС: Місцеве самоврядування / більше восьми років //

Д: Хто така посадова особа місцевого самоврядування у Вашому

розумінні?

323

ДС: ой / посадова особа місцевого самоврядування це така особа / яка

працює на благо громади //

Д: А що входить у Ваші обов’язки як посадової особи місцевого

самоврядування?

ДС: обов’язки дуже розширені / але вам дуже вони нічого не скажуть

// ну-у-у / як же ж вам краще сказати? //

Д: Та просто розказуйте так як є.

ДС: Ой / Господи! //

Д: Мені цікаво.

ДС: ну як обов’язки / співпраця з громадськістю / допомога /

методична допомога районам // якісь <…> підтримка департаментів

адміністрації / інформаційна підтримка / допомога в розробке рішень

розпоряджень / о-о-о / ну і виконання більш різних доручень //

Д: Угу. А з якими документами Ви працюєте?

ДС: документи / документів дуже велика кількість // це і звернення

громадян ідуть / і звернення підприємств / звернення про отримання коштів //

Люди звертаються / підприємства / організації про отримання коштів / про

використання майна / про призначення керівників обласної власності //

документів дуже велика кількість //

Д: А що це, на списання? Це як?

ДС: це документи які вже відпрацьовані // які розглянуті /

відпрацьовані / по них прийнято якесь рішення / оцей документ списується з

контролю //

Д: І він десь зберігається?

ДС: Він зберігається в нашій канцелярії / так //

Д: А протягом якого періоду?

ДС: ну / в залежності від номенклатури / є документи які там

протягом одного року / є документи які протягом десяти років / є постійного

зберігання / різні //

Д: Ви їх в окремі папки розкладаєте?

324

ДС: це канцелярія і архів робе окремо //

Д: Зрозуміло. Чи вважаєте Ви, що державна служба чи служба

посадової особи місцевого самоврядування є престижною? Чи вважаєте Ви,

що Ваша робота є престижною?

ДС: ой / як Вам сказати? // робота є престижною // вона має бути

престижною / скажем так // вона / ця робота має бути дуже престижною / як

це в інших країнах / але на жаль / у нас / чомусь / на рівні держави / можливо

/ трошки / трішки це / посада <…> і ця служба зводиться до таких

мінімальних розмірів і / забезпечення матеріального і морального / і всього //

не дає можливості до росту //

Д: Де межа між політикою і державним управлінням?

ДС: ну / потрібно розрізняти ці речі / адже / політика не має / не

повинна <…> від політики не повинно залежати державне управління // адже

політика / це депутати / які висловлюють свої побажання / і вони не мають

впливати / їхні особисті позиції на державне управління / і державного

апарату //

Д: Добре. Спасибі за інтерв’ю!

Інтерв’ю 5.

Державний службовець з Полтави 54-х років з досвідом державної

служби 25 – 26 років (запис від 17 квітня 2015 р.)

Д: У якій області ви провели дитячі чи юнацькі роки, це було село чи

місто?

ДС: місто // Полтава //

Д: Розкажіть можливо щось про своє дитинство.

ДС: щасливе //

Д: Дуже?

ДС: дуже //

Д: А ким мріяли стати в дитинстві?

325

ДС: у-у-у / слідчим //

Д: А чому слідчим?

ДС: ну / так хотілось / дитячі мрії / вони не підвладні / аналізу / тим

більше вже / з нинішніх років //

Д: Вам форма подобалась чи суть роботи слідчого?

ДС: романтика мабуть // романтика і / боротьба за правду //

Д: Яку мову ви вважаєте рідною і чи були у вас вагання коли-небудь у

визначенні рідної мови? Чи збігається ваша рідна мова із нацією, з якою ви

себе ідентифікуєте?

ДС: так / так / так // на всі три питання // єдине шо // разо́м з історією /

змінились і <…> ці папір / це був Радянський Союз / рідна мова була /

російська / бо це була мова викладання і в школі / і в вузі там / і в дитячому

садочку і так далі // спілкування у родині / це був завжди полтавський суржик

/ він відомий / полтавські галушки / я його називаю // о! // тепер / коли у нас /

державна мова українська / це зз <…> більше уже переходить і / на

спілкування і / в родині там / на роботі / в спілкуванні з друзями там / тобто /

змінюємося разом з часом //

Д: Чи замислювалися Ви над тим, якою мовою думаєте? І чи можете

думати різними мовами?

ДС: ну / вибір невеликий // досконало знаєм дві // українська /

російська //

У двері стукає ДС 42-х років з 19-річним стажем (ДС 2)

ДС 2: Я прошу вибачення / тоді зайдете́ в чотириста четверту до

мене?

ДС: До тебе? / харашо / всьо // А одьожок в мене повисить / поки Віра

буде тут ходити //

ДС 2: Да / да //

ДС: Ага / можу / і так і так / на двух //

326

Д: А в якому співвідношенні Ви думаєте українською / російською

п’ятдесят на п’ятдесят?

ДС: ні / все більше українською / і це радує //

Д: Це залежить від теми думки?

ДС: ні / не від теми / просто // умови / контінгент з ким спілкуєшся /

тобто все більше чуєш рідну мову / нашу //

Д: А якими мовами Ви спілкуєтеся в родині? Мовою чи мовами, зараз.

ДС: намагаємося / щоб це була українська / але частіше все таки

суржик / полтавський //

Д: А якщо хтось вживає з суржиком слова, хтось з родини може

виправляти його?

ДС: родина невелика / нас двоє //

Д: А з друзями?

ДС: а? // З друзями? / Та я би не сказав / що хтось виправляє //

Д: Якими мовами Вам легше спілкуватися, читати і писати? Чи

залежить це від теми?

ДС: це залежить від стану стресу // от якщо стрес / то дійсно швидше

на ум приходять все ж таки / російські іще терміни / ну і так далі було / ну

більша частина життя була російськомовна // а якшо це спокійна / то навіть /

із задоволенням / коли є час / навіть підшукати більш адекватний вираз //

якийсь там і так далі //

Д: Скільки Вам зараз років?

ДС: пійсят четирє //

Д: То це Ви тільки останні років двадцять?

ДС: двадцять / чотири //

Д: Двадцять чотири роки говорите українською?

ДС: в <…> ну / намагаємся / шоб домінувала і винятково /

українською // а тоді теж при Радянському Союзі було / якшо // у нас же були

українці / етнічні / хто змалечку в сім’ях виховувався українською мовою //

то якшо то вони спілкувалися українською мовою даже / і українські пісні

327

співали теж / і по музикантам раніше на свадьбах грали тоже десь / бо

третина репертуару / це була точно українські народні пісні тіки в обро <…>

обробці / ну / сучасній // так шо / для Полтавщини / ну як на мене // мовна /

ну я б не сказав / шо // не існує мовної проблеми / бо її як такової / я / я не

бачив / шоб тут було / шоб десь колись там // шоб десь когось притісняли в

цьому плані / або ще шо //

Д: А наскільки був для Вас комфортним чи не комфортним перехід з

російської на українську мову?

ДС: викладачі в школі були гарні / тому абсолютно було комфортно //

Д: Чи змінювали Ви мову спілкування у власній родині в зв’язку з

виходом на роботу, чи когось із членів родини, чи з іншої якоїсь причини?

ДС: н-н-н-н / некоректно сформульоване запитання / я думаю // ні / ні

/ ні // для моєї родини це не характерно /

Д: Чи повинна українська мова бути державною?

ДС: вона й так є / державною //

Д: Так, але чи повинна? Можливо Ви вважаєте, що повинна бути

російська / або дві?

ДС: ні / державна / я уже державна // має бути одна // а уже мови

спілкування / офіційні мови // там / в різних державах є різні статуси / ну

дивіться / це можуть бути варіанти // державна тіки одна // титульна нація /

титульна державна мова //

Д: А хто Ви за освітою?

ДС: ой // ну / в дипломі написано / шо вчитель //

Д: А з якого предмету?

ДС: загальнотехнічних дісціплін і праці / отак воно тоже //

Д: А які професіоналізми Ви використовуєте або Вам доводиться чути

від людей, з якими Ви працюєте?

ДС: корупція / дилетантизм //

Д: Чи використовуєте Ви абревіатури? Скорочення?

328

ДС: в документах // ну / загальновживані // а як же // ну / в службовій

документації / уникаєм все більше / раніше да / так ну об <…> хотя // место

сидения определяет точку зрения // да? / щас от на російській краще

воспроизвелося // от / то есть / працюєш в обласній раді / значит намагаєся

кру <…> писати обласна рада / а якщо в тексті нада ще сказати обласна

державна адміністрація / то як правило пишем облдержадміністрація / одним

словом / бо ти / тобто // я вважаю / шо мабуть треба / шоб однаково / якшо /

повністю пишем одну установу / то повністю должна і друга // ну шо / трохи

для того ж і назви // ну куди ж діваться.

Д: А посадова особа прирівнюється до державного службовця.

ДС: у нас в обласній раді / в органах місцевого самоврядування

посадові особи / по закону / називаються / посадові особи місцевого

самоврядування //

Д: Посадові особи місцевого самоврядування, так.

ДС: прирівнюються вони до державних службовців / тіки стосовно

умов праці / оплати праці / там і так далі / тобто отих законів / отам нема

окремо / про оці всі ри… / допустім / закон про державну службу у нас існує /

то про оцих всіх механізмів / проходження цієї служби / і так далі / вони

екстраполюються і на нас / прирівнюють посадових осіб // хоча єсть і

окремий закон / про службу в органах місцевого самоврядування // о там / от

вам може це буде цікаво / навіть тут був випадок колись / там шось чи

характеристику казали чи шось / о / і всі ж пишуть // працюю чи працює в

виконавчій обласній раді / я єдиний / хто написав / проходжу службу / і тут

деякі керівники на той час були / він їм сказав переписуй / він ше тоді

відкрив закон / наше законодавство про службу в органах місцевого

самоврядування // тобто ми проходимо службу / а не працюємо // о / ну отакі

речі десь / інколи приходиться їх //

Д: Лінгвістичне питання.

ДС: по вашому фаху теж тут //

Д: Так, так. І також має категорію і ранг?

329

ДС: Да / да.

Д: А скільки Ви уже працюєте? Ой, не працюєте, а проходите службу?

ДС: службу <…> так // ну / я працював в обласній / короче // з

вісімдесят дев’ятого року / оце тут і держслужба і місцеве самоврядування //

просто / я працював в адміністрації / потім перейшов сюди //

Д: 25, 26?

ДС: Тут дев’ять уже років / майже дев’ять / а там <…> ну порахуйте

скільки //

Д: А хто така посадова особа у Вашому розумінні?

ДС: Ну / закон читайте //

Д: От конкретно, відштовхуючись від обов’язків?

ДС: Це громадянин / там шоб не казать фізична особа / о-о-о /

наділений згідно з законом / чи про державну службу чи про місцеве

самоврядування / о-о-о / який уклав угоду на певні трудові відношення з цим

органом / який взяв / прийняв на себе обмеження пов’язані з цим / наприклад

/ якшо вам як громадянці дозволено все / що не заборонено законом / то нам /

як посадовим особам / дозволено тільки те / шо прямо дозволено / законом /

от в чому різниця / і коли ти сюди ідеш / ти пишеш / там і присягу підписуєш

/ і те шо / оці обмеження / шо ніззя займатись якоюсь там податковою /

роботою / яка дохід приносить / там / ну багато чого //

Д: Науковою, викладацькою можна.

ДС: в позаробочий час <...> о-о / тобто / ну і як для мене / посадова

особа самовільно і чесно дотримується оцих зобов’язань / накладених

законом і взятих на себе обмежень //

Д: Як Ви ставитеся до державних службовців, наприклад, які

працюють у Верховній Раді, які окрім своєї діяльності займаються ще

політологічною? Вони дають інтерв’ю на різні політичні теми, висловлюють

свою думку як політичні аналітики. Як Ви до цього ставитеся?

ДС: Ну / я взагалі до публічності будь-кого / я ставлюсь дуже

позитивно // і завжди вітаю // чим більше відкритості / гласності / прозорості

330

/ і так далі / це на краще // як для людей / так і для самих / тих хто ето / тому

шо в нас час / публічність і відкритість навіть це найкращий захист людей //

того коли / ну / так / трапляється / прийти на захист недоброзичливців / так

м’яко кажучи / в лапках / якісь інтриги протів тебе могут бути і так далі / то

якщо зробити це достоянієм гласності /то уже у них наміри будуть ті самі /

але здоров’я уже не те шо / не настільки вони зможуть нашкодити. А що

стосується там / ну не державні службовці / а кого ви маєте конкретно /

апарат їхній / чи народних депутатів? //

Д: Працівники Апарату.

ДС: Працівники Апарату? //

Д: Так.

ДС: ну / оце / це все визначається посадовими обов’язками / тобто

<…>

Д: Наприклад, головний консультант якогось комітету чи управління.

ДС: ну / іще раз повторюю / Віра / треба брати посадові обов’язки

конкретної посадової особи / і дивитися / якщо це передбачене посадовими

обо <…> обов’язками / значить він не тільки має право / а й зобов’язаний це

робити // якшо цього нема / цих обов’язків / то вже я йому казав / він може

робити тільки те / шо прямо договорено // якшо він просто як людина це

робить / ну тоді мабуть він должен це робити в позаробочий час / потому шо

зараз / спілкуючись з вами / я дещо теж порушую //

Д: Угу.

ДС: І трудове законодавство //

Д: Чому? Ви підтримуєте українську науку.

ДС: ні / ну в моїх посадових обов’язках / прямих / от зараз нема / шоб

я давав інтерв’ю або ще шо / тобто // ну якщо / це ж ви не сама зайшла і не я /

а привів заступник начальника оргвідділу // ну будемо вважати / шо це // хотя

він прямо не може мені дати по субординації доручень / ну все рівно / це / а /

він же сказав шо це від голови обласної ради // все / так шо значить ми нічого

не порушуємо тепер / слава Богу //

331

Д: Так, доручення.

ДС: О-о //

Д: А що входить в Ваші обов’язки?

ДС: о / ше обліковую / а взагалі-то / я працюю / консультант

називається / моя посада / інформаційно аналітичного відділу / тобто з самої

назви уява вже складається / а більш детально / ну там / на дві сторінки //

Д: А з якими документами Ви працюєте?

ДС: з усіма відкритими / допуску до таємних в мене нема //

Д: Листи…

ДС: Листи / зве <…> листи / звернення / заяви / інформація /

клопотання / ну / весь перелік // який існує у // передбачений інструкціями

про документообіг // все це в нас є // довідки / аналітичні записки / ну / маса /

маса //

Д: Чи вважаєте Ви, що Ваша служба є престижною?

ДС: престижною? <…> ху ху ху <…> за визначенням так // але / але

// тому шо от мабуть і у вас / можливо / як у молодої / досить / дівчини

людини / фахівця // оте шо накатано вже в землі / з подачі тих / кого ви

згадували / в Верховній Раді і не тільки / в центральних органах влади / і

інших // коли не розбереш / про кого ви говорили / от дуже високі /

надвисокі посадові оклади / там прибутки / там / преміальні у

держслужбовців / держслужбовців / і це ось роками йшло // років двадцять /

це точно // а ніколи не казали / шо / ви правильно питання задавали / є поділ

на категорії // те про шо йшла мова / це як правило перша / третя категорія / а

ті / то відноситься до пятої / шостої / сьомої / ті що в районах / особливо // в

сільських радах люди де працюють / там мізерні зарплати // Це / чуть-чуть

вище чим мінімальна десь / ну я цифри конкретні не буду називати / о-о-о / а

от звідки возьметься та престижність / якщо найбільша престижність це отут

/ в гущі людей / а коли на тебе дивляться і ото ви думаєте / та ми отут / та ну /

не буду // особо // ну інколи отут / давно працюю та думаю / та може краще

332

пішки на роботу йти / бо ні за шо й проїхать // а якщо сім’я там четирє / пять

з дітьми / налічіє / єдоків / то <…> зрозумійте // шо престижності щас <…>

Д: Зараз чудово, якщо взагалі є робота.

ДС: ну і це так чудово / але // я все бачу / шо для молоді це не

проблема // От якраз <…>

Д: Ну чому? Я, наприклад, змушена була переїхати в Київ, у мене там

є робота та навчання, а тут я перспектив для себе не бачила ніяких, навіть

просто влаштуватись вчителькою в школі.

ДС: ну / я дещо узагальнено сказав / молодь // але ж молодь теж

поділяється // мабуть для той соціальной ніші / яку ви себе комфортно

почуваєте / може дійсно / тобто ви більш такого інтелектуального склада

людина / там іще шось може // а-а-а ті хто / як кажуть / яке твоє хобі? / я

спостерігаю життя // отак от кажуть більше молоді сучасної // от там в них

десь / то там підробив / то там підробив / тобто це не проблєма / там в кахве

посуду помив / там іще шо / і йому хвата шоб в клуб десь сходить / ну

тобто //

Д: Угу.

ДС: ну це для нас / нашого поколєнія дико / ми привикли до якойсь

стабільності // ідеш сумлінно працюєш / а тобі роботодавець так же сумлінно

виплачує адекватну твоїм трудовим зарплатам <…> затратам зарплату // ну

шо ж / так трапилось / да // тим більше / війна / треба пояси затягувать // ну

шо / ну все рівно сподіваємся ми на краще // тому шо оптимізм це рушій і /

життя і / прогресу і / чого завгодно //

Д: Де межа між політикою і державним управлінням і чи існує вона

взагалі?

ДС: де межа? // закони визначають ту межу // три гілки влади /

четверта / журналістика // ну / так просто / в рамках інтерв’ю / складно

відповісти / де ця межа // а як можна взагалі відділити / життя від політики //

чи чого / я вам просто більше скажу / от як лінгвісту / може буде вам цікаво //

політикум / да / фразу / чи фр <…> як сказать / поняття таке / політологічне

333

воно таке і суспільне / політикум // учу воно / то це трошки так с юмором і

сарказмом / то це сугубо наш національний винахід лінгвістичний / це

означає політіка і кумівство // оце у нас / на жаль / процвітає // оце от великі

сподівання шо вчора тридцятип’ятирічна молода людина призначена була

головою антикорупційного національного бюро // президент вчора призначив

/ подивитесь в інтернеті / от оце буде <…> велике сподівання всіляє / шо

може не тіки // ну корупція це ж і похідне від політ <…> політикуму в тому

розумінні / шо я сказав //

Д: Звісно.

ДС: помагай нам / дай Боже / бо вже немає сил в такому хаосі жить //

та опять же я всім кажу / там оце отут у всіх / хто там в цьому будиночку / шо

їх дуже багато отих отам / поза межами цього / пальцем показувати // це / по

моному / Райкін колись гарно сказав // когда паспортистка жека берет у вас

коробку канфет / вам то шо / она шото оформит документы / то коробка не

мне / моих тут только две конфеты / все остальное отдаю выше // оце ще

тридцять или сорок лет назад було / так точно охарактеризоване наше

сьогодення / буремне //

Д: Добре. Спасибі за інтерв’ю.

ДС: Хоть трошки / задовольнив я? //

Д: Так.