1

Вихователь

Стасюк О.В.

2

Мета: розширювати уявлення учнів про народні символи і обереги України,

збагачувати знання новою інформацією. Розвивати вміння займатися пошуковою

роботою. Виховувати інтерес до народних традицій.

Обладнання: українська піч, вишиті рушники, криниця, крилаті вислови,

прислів'я.

(На сцені стоїть молода Мати. Вона пече хліб, пироги. Біля неї хлопчик і

дівчинка, які граються: дівчинка лялькою,а хлопчик забиває цвяшки. Мати виймає

хліб, кладе його на рушник і накриває вишитим рушником. Тоді примовляє до хліба.)

Мати. Хліб наш насущний, будь у нас довіку,

В кожній оселі, на кожнім столі.

У тяжку годину і в радість велику

Сійся, родися на рідній землі!

Символ життя і достатку, й любові,

В праці здобутий приходиш у дім.

На вишиванім лежиш рушникові

І перевагу ти маєш над всім!

Хлібом насущним гостей зустрічаєм,

На рушникові рясному несем.

Все найдорожче, що в серденьку маєм

Радісно друзям своїм віддаєм.

Ми ж, українці, душею багаті,

Працею славен народ наш завпеди.

Хочем, щоб хліб був у кожного в хаті

І не було в нас ніколи біди.

А рушники - обереги народні –

Давня святиня народу мого.

Тож: возвеличимо хліб наш сьогодні

І не цураймося роду свого!

3

Дівчинка. Матусю, так пахне смачно

хлібчик! Я так люблю, як ти виймаєш із печі

хліб і кажеш про нього гарні слова. Наша

бабуся ще й молитву читає до хліба, бо каже,

що хліб - святий! А чому і ти, і бабуся

накриваєте його завжди вишитим рушником та

ще й слова такі гарні кажете?

Мати. Завжди до хліба хочеться щось

сказати, бо він такий гарний та запашний. А

кажу такі самі слова, як і моя мама. Вона теж до хліба вірші чи молитву казала, бо

справді, хліб святий, без нього нема життя. Накрити його треба обов'язково, щоб хліб

м'якеньким був. Ліпше полотняним рушником, а мені ще

й вишитим хочеться, бо це так гарно!

(Дівчинка співає ляльці колискову пісеньку,

грається.)

Дівчинка.

Котику сіренький, котику біленький,

Котку волохатий, не ходи по хаті,

Не ходи по хаті, не буди дитяти!

Дитя буде спати, котик — воркотати.-:

Ой на кота-воркота та й напала дрімота.

4

А-а, люлі!

Мамо, а як я була маленька, ти теж мені цю пісеньку співала?

Мати. Так, доню, і цю, та ще й багато інших. Я й тепер їх тобі співаю, щоб ти

була у мене розумненькою, доброю, щасливою, бо хіба можна без пісні? Пісня всього

навчає, сили додає, любов переливає до того, кому вона співається. Бо українці такий

вже співучий народ, що б не робив, а все співає. Все на світі у пісні передає: і про

свою історію, і про життя, і про свої мрії. Тим самим вчить мати своїх дітей, бо якщо

не вчити - це великий гріх.

Хлопчик. Мамочко, а ти розкажи нам щось. Я дуже люблю слухати твої казки.

Мати. А про що ж вам розповісти, я ж ділом зайнята, пироги в піч пора

саджати.

Хлопчик. А я про пироги прислів'я знаю!

Дівчинка. Яке?

Хлопчик. Без трудів не їстимеш пирогів!

Мати. Гарне прислів'я, та воно більше про працю, ніж про пироги. Бо хто як

працює, так і має. А ще таке: "Тяжко тому жить, хто не хоче робить".

Хлопчик. Ага, і то правда, а я переплутав. А ще тато казав, що чого навчишся,

того за плечима не носити!

Дівчинка. Це він тоді тобі так казав, як учив стільчика маленького робити! А ще

додав: "Вчись змолоду, а на старість, як знайдеш!"

Мати. О! Так ви у мене просто молодці, стільки прислів'їв знаєте! А я то думаю,

чого наш Дениско так за роботу взявся! Молодець!

Хлопчик. Так, бо без діла слабіє сила! А без діла сидіти, так можна одуріти.! От

я й вирішив працювати, щоб цікаво було жити. Так, як тато!

Дівчинка. А я, як мама! У нас мама все вміє, і я також усе хочу вміти. Ось тільки

пирогів ще не вмію робити... Навчи мене, матусю!

Мати. А ти придивляйся, придивляйся! А тепер піди помий ручки і берись сама,

я допоможу.

5

(Дівчинка миє руки і береться до роботи).

Дівчинка. Мамо, а заспівай пісню про пироги. Будемо робити і співати, і

Дениско нам допоможе, правда?

Мати. Пісню любиш співати про пироги чи пироги з сиром їсти?

Дівчинка. І те, і друге.

(Співають гуртом українську народну пісню "Із сиром пироги").

Хлопчик. І я теж люблю пиріжки з сиром, а ще з маком!

Мати. От ми, якраз зараз, саме такі і робимо. Тато також такі любить, от ми вас

обох і порадуємо з Яринкою. Бо це незвичайні пироги, в них вкладена і Яринчина

праця.

Хлопчик. А я теж порадую тата. Ось бачиш, я стільчика підремонтував. Тобі

подобається, мамо?

Мати. Звичайно! Молодець! Ти, як і тато, справжнім майстром виростеш.

Дівчинка. Мамо, а мене похвалить тато?

Мати. Так, моя пташечко, ти ж у нас роботяща дівчинка, за всяку роботу

берешся. Ти ж моя помічниця, хоч ще й маленька. А ось зараз ми посадимо пироги в

піч, а самі приберемося, тарілочку вербову підготуємо для пиріжків та рушничок

гарненький, щоб все у нас було чистенько та гарненько.

6

Дівчинка. Вишитий рушничок з півниками, правда?

Мати. Так, доню, це у нас, українців, традиція така, щоб хліб на вишитому

рушникові лежав, бо хліб - це життя. А от рушничок - це наш оберіг, бо оберігає він

хату від зла, від недолі, від темних сил. Вишитий рушник, як наша доля. Кожна жінка,

вишиваючи його, вкладає в нього свою любов, радість, надію, мрію і всю свою душу.

Тому шиє то чорним, то червоним кольором. Бо червоний - це світла радість, любов, а

чорний - то печаль.

Дівчинка. А нащо чорним шиють, хай би тільки червоним, щоб радість була весь

час, а то сумно...

Мати. Життя, дитино моя, не буває легким і безхмарним, неможливо своє

життя прожити без суму і печалі, кожна людина через це проходить. Тому це все

відбивається на рушникові, який вишивають. От думає жінка про щось світле, радісне

і тягнеться ниточка червона. Але раптом думка, мов пташка, перекинулась на щось

сумне і мережить полотно чорна ниточка печалі, як вороняче крило. Жінка думає про

своїх дітей, щоб доля була у них світлою, радісною і знову рука тягнеться до червоної

ниточки. Тому рушник і є оберегом, бо поки вона вишиє його, стільки тепла свого

вкладе, стільки любові у ті узори...

Дениску, а принеси-но вербовий кошичок для пиріжків.

Хлопчик. Той, що тато сплів?

7

Мати. Так, синочку, той, бо пиріжків багатенько.

(Хлопчик несе тарілочку, а мама кладе на неї рушник, викладає пиріжки і

накриває рушником.)

Дівчинка. А пироги теж треба накривати?

Мати. Так, доню, щоб м'якенькі та довше тепленькі були.

Хлопчик. Все, кінець, ділу вінець! Оцініть мою роботу!

Мати. А що, гарно зробив. Ти в мене вже великий, мій хлопчику, помічником

стаєш! А зараз, діти, підемо до нашої криниці по водицю та пиріжками пригостимо

жінок та дівчат, що там сидять під розлогою вербою, хай скуштують. Ти, Яринко, бери

ось цю тарілочку з пирогами, а ти, Дениску, відерце для води. Та разом з ними і ми

посидимо та відпочинемо, новини послухаємо.

(Дає дівчинці маленьку тарілочку, накладає пиріжків, а хлопчик бере відерце і

виходять з хати. Двір, криниця розмальована, біля неї верба і калина. На лавочці

сидять жінки, біля них трішки віддалік граються діти.)

Мати. Доброго здоров'я, сусіди. Прийміть і нас до свого гурту. Ми не просто з

добрими речами, а з тепленькими пирогами. Ми їх сьогодні з донькою пекли, а вам на

пробу принесли.

(Всі вітаються, куштують пироги, хвалять господиню і доньку.)

Жінка. Але й смачні ж, Яринко, твої пироги з сиром та ще й з маком!

Жінка. Та невже ти, Яринко, сама таких пирогів напекла?

Дівчинка. Та ні, я не сама, я тільки допомагала мамі.

Жінка. Тому вони такі смачні і вийшли, що маленькі рученята допомагали а ще

й на вербовій тарілочці подавали. Це ж усім відомо!

Дівчинка. А чому, саме на вербовій тарілочці? Хіба на іншій не такі б смачні

були?

Жінка. А ти не знаєш?

Дівчинка. Ні, а ви розкажіть, будь ласка.

Жінка. А можу і розказати. Верба - це святе дерево. У нас, в Україні, про це

завжди знали, здавна звертались до верби, бо вона злих духів відганяла, в біді людині

8

допомагала, від хвороб рятувала. Буває, захворіє тяжко людина, то до верби іде аби та

дала їй своєї білої кори, щоб запарити та й випити чи всьому випаритися у ній. Так за

декілька разів і проходить хвороба, як і не було. А коли тобі на душі важко, прийди до

верби, притулися до неї, розкажи про свою тугу - все як рукою зніме. Верба і воду

очистить. А думаєте ось цю вербу так просто біля криниці посадили? Ні народ так

просто нічого не робить, люди дуже мудрі, вони здавна примітили, що верба воду

очищає, робить її смачною і чистою, солоденькою і цілющою. Тому і садять верби біля

води, на берегах ставків, річок, біля криниць, щоб вода стала живою, як у нашій

криниці.

2 жінка. А хто знає пісню про вербу?

Діти. Я! Я! Я!

1 дитина. Я знаю "В кінці греблі шумлять верби"

2 дитина. А я знаю "Вербовая дощечка", а ще "На городі верба рясна".

3 дитина. Я вмію співати "Ой, вербо, вербо"

Жінка. О, які молодці! Не вмре наша рідна пісня, не вмре, не загине, коли такі

малі діти їх підхопили і несуть у нове тисячоліття!

Жінка. Тож давайте всі разом і поспіваємо пісень про вербу. Почали!

(Всі співають пісні про вербу)

Жінка. А знаєте, що вербові котики - це перші вісники весни?

2 жінка. А ще така прикмета є: якщо верба зацвіла, коли тепла і ясна погода, то

літо буде тепле і щедре на мед!

3 жінка. А от воду колись, та й тепер, зберігають у вербових барильцях, щоб

вона не нагрівалась. А як ішли на косовицю, то косар обов'язково таке барильце брав з

собою. А про це в народі казали: "Не той не косар, що косу забув, а той, що барильце

вербове забув з собою взяти". Ось воно як!

3 дитина. А я знаю віршика про вербу!

Жінка. Ну, то й розкажи, а ми послухаємо.

Дитина.Як йде весна до мого краю,

9

І грає сонце веселіше,

Верба найперша зацвітає,

1 на землі стає світліше.

Верба схилилась над водою

І віти-коси в річці миє.

Своєю вродою простою

Людині завжди серце гріє.

А як журба на серці, туга,

Прийди до світлої вербички

І прихилися, як до друга

Чи як до рідної сестрички.

Вона послухає, зігріє

І стане легше в світі жити.

Вона твій біль забрать зуміє,

Верба уміє це робити.

Жінка. От, який гарний вірш ти нам прочитала.

Діти, а що роблять з верби? Хто знає?

1 дитина. Я знаю! Кошики роблять з верби, мій дідусь уміє і мене навчив.

2 дитина. А мій тато меблі з верби вміє робити, він поробив крісла, диванчик і

стола. А ще вазу для квітів сплів, таку велику та гарну, що хто вперше побачить, то не

може натішитись!

Дівчинка. А наш татусь з верби тарілочки ось такі поробив, а вдома ще кращі є.

3 дитина. А я знаю, щоб від маленької дитинки злих духів відганяти, то для них

роблять з верби колисочки та ліжечка. Тоді в дитини хороший і міцний сон буде. У

нашого братика така колисочка є. Вона дуже легка, пахуча, у ній не гаряче і дуже

зручно. І я в такій спала.

3 жінка. Ну, тоді ставайте всі в танок, беріться за руки та поспіваємо.

Ой вербо, вербо зеленая,

Спусти гіллячко додолу,

На зеленую діброву,

На червоную калину,

10

Де соловейко гніздо в'є,

А сивая зозуля кукує!

Жінка. Гарно ми посиділи, поспівали, дітей послухали та так стало легко на

душі. Не вмирають наші традиції, наша пісня і дотепне слово. Та час уже й додому, бо

хоч і вихідний день сьогодні, але в кожного є якась робота. Всього не переговориш,

усіх не переслухаєш.

Жінки. Грайтеся, діточки, доки малі.

(Діти граються в піжмурки, один ведучий говорить лічилку.)

Котилася торба з високого горба,

А в тій торбі хліб-паляниця,

Хто попадеться, той буде жмуриться.

А як десять я скажу, то за вами побіжу!

(Біжить шукати дітей)

Біля криниці з'являються чоловіки з бандурами. Діти обступають їх, просять, щоб

заграли.

1 чоловік. Обов'язково заграємо, тому й прийшли сюди. Бо де-де, а біля криниці

завжди є люди. Ми почули, що тут людно - дорослі і діти, то й прийшли пограти.

(Співають українські народні пісні. Діти і собі співають.)

2 .чоловік. Добре ми поспівали, та вже вечоріє, незабаром молодь почне

збиратись. А от ми своє відгуляли. Як же гарно бути молодими!

3 чоловік. Ну, ходімо. Дякуємо, що послухали нас, бо бандура козакові рідна

11

ненька, вона завжди з козаком, у часи радості і смутку. Біжіть, діти, додому, а прийде

свято, то ще не раз поспіваємо.

4 жінка. Та ще посидьте, молоде молодим, а літнім та дітям з вами весело й

добре. Тут і гарно ж як, калина пахне, прохолодно, і вода в криниці холодна, аж зуби

зводить. А це тому, що калина біля криниці росте. Діти, а ви нам пісню про калину ще

заспівайте, а вам підіграють.

(Діти співають пісню і водять танок "Ой, у лісі калина ".)

3 жінка. Діти, а ви знаєте, чого в нас так калину люблять і величають?

Діти. Знаємо, бо без верби та калини нема України. Це наші символи.

4 жінка. Правильно, це наше, рідне! І верба в нас повсюди росте, де вода, там і

верба, там і калина. Скрізь так по Україні росте калина над водою. Три знаки вона має:

кров, жаль і чистоту На могилі вона виражає глибокий сум, жаль, печаль за втратою,

яку не можна повернути. І хилиться калинонька в журбі, мов розуміє людське горе і

ронить пелюсточки на могилу, як сльози. Біля хати калину садять, щоб рід не

перервався, щоб діти народжувались, щоб родина збільшувалась і могутнішала А ще

калина означає дівочу красу, чистоту, гордість.

5 жінка. Калиною коровай весільний прикрашали. Калину на рушниках

вишивали, про неї співали, прислів'я складали.

2 жінка. Ага, є таке прислів'я "Любуйся калиною, як цвіте, а дитиною, як росте",

А в цьому великий зміст і мудрість народу.

3 жінка. У калині солов'ї гніздечка в'ють, дякуючи людям за турботу. Калина

12

всіх вражає красою з весни до пізньої осені. Навесні - віночками квітів, а восени -

червоними кетягами ягід. Цікаво, що насіннячко калини схоже на сердечка. Це, може,

вона ними любов свою до людей висловлює, а може, ті сердечка, як і серце

українського народу - добре, чисте, чуйне...

(Діти співають пісню про калину)

4 жінка. А восени ідеш селом, а біля кожної хати червоніє калина, ніби коралі

розвісила. Та й для людини це найперші ліки. Чай калиновий і від застуди врятує, та й

від інших хвороб. А які пиріжки смачні з калиною! Але ягоди треба брати, як їх поб'є

перший мороз, тоді вони втрачають гіркоту А ще трохи цукру до них, то й за вуха не

відтягнеш!

1 жінка. Якщо зробити з калини сопілочку та заграти на ній, то кого завгодно

причаруєш. Лиш заграй на ній так, щоб аж серце зайшлося. А як парубок заграє, то

відбою від дівок не буде!

(Підходить хлопець і грає на сопілці, підходять дівчата і починають співати.)

1 дитина. А тепер я заспіваю пісню про калину на слова Тараса Шевченка.

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Любо-любо стало,, пташечка зраділа

І защебетала.

1 жінка. Я радію з того, що наші діти так багато знають про калину і про всі

наші обереги, традиції. Поки молодь буде шанувати все це в своєму краю: і традиції,

культуру, свою мову, свою пісню - житиме і наша рідна Україна! Хоч як важко було

спочатку, а таки повертається все: і мова, і пісня, і традиції, бо це наше, рідне, без

нього ми не нація, а просто населення без роду-племені. Сьогодні душа радіє, бо ми не

втратили своїх оберегів, символів, не втратили українського духу, своєї духовності.

Про все є в нас пісня: про вербу і калину, про струмок і джерельце, і про весь

навколишній світ без якого не можна прожити.

Наші діти теж виростуть, знаючи якого вони роду, де їхнє коріння, і в світ вони

підуть у новому тисячолітті - українцями, добрим, роботящим, мудрим, мирним і

щирим та щедрим народом зі своєю культурою, рідною українською мовою, із щирою

променистою піснею.

13

(Співають пісню "Червона калино, чого в лузі гнешся")

Дівчина. Уже час загадки для вас загадати.

1. У лісі на пралісі висить сукня червоняста. (Калина).

2. І не дівка, а червоні стрічки носить. (Калина.)

3. У вінку зеленолистім, у червоному намисті

Задивилася у воду на свою хорошу вроду. (Калина.)

Хлопець. А в мене інша загадка, хто відгадає, того тим і пригощу.

Із-під гори, із-під крутої

Прокрадається порою

Та й до моря утіка

Через лози по ярках.

Ну, хто знає, про що загадка? Правильно, це джерело. А тепер я пригощу вас

чистою і смачною джерельною водою! Вода у нашій криниці - найсмачніша!

1 чоловік. А ти, юначе, справді підмітив те, про що я хотів сказати. Тут вода

найсмачніша!

2 жінка. Ще б пак! Бо тут твої корені, земля твоя, рідне місце на землі. Тут твоя

Батьківщина, найрідніша сторона, святе місце під сонцем.

Хлопчик. А я про свою землю вірш знаю.

Земля моя, земля найкраща в світі -

14

Я твій маленький тонкий пагінець.

Без тебе я ніде не зможу жити.

Для мене ти і ненька, і мудрець.

Земля моя, мій милий, рідний краю!

Тебе я тільки-тільки пізнаю.

Твою красу всім серденьком вбираю

І хочу знать історію твою.

Я хочу знати витоки-джерела,

І рідну мову, щирості слова,

Бо ще жива культура, ще не вмерла,

Бо Україна - вічна і жива!

Земля моя, земля найкраща в світі,

Ось тут моє коріння і рідня.

Бо тут мого дитинства сонце світить,

Я тут росту і тут живу щодня.

Земля моя, прекрасна Україно!

Твоєю піснею я серденько живлю.

Для мене ти і вічна, і єдина,

І я тебе всім серденьком люблю!

З чоловік. Таки правда, своя земля найрідніша у світі. Де я;не був, а ліпшого

місця на землі нема.

З жінка. Так, своя земля, як рідна ненька. Тому треба любити і берегти її,

цінувати її традиції, слово, пісню, історію, все, що маємо, бо ж ми її діти. Я рада, що

так воно і є, наші діти люблять свою Україну, знають все про неї, стараються знати ще

більше. Тому не вмре наша Україна, не вмре, не загине. Молоде покоління всім серцем

любить свій рідний край і в нове тисячоліття піде гордо і незалежно українцями у світ.

На завершення свята дівчина виносить на вишитому рушникові хліб.

Дівчина. Хліб на вишиванім гарнім рушникові

Хай у нашій хаті буде кожен день.

Будьте всі щасливі, добрі і здорові

І співайте щиро радісних пісень.

15

Хлопець. Пригощайтесь теплим хлібом, добрі люди!

І веселі будьте, й радісні завжди.

Хай у вас на серці світло й гарно буде

Дякуємо дуже, що прийшли сюди.

Дівчина. Вся земля кохана в вербах і калинах

В зелені і в квітах, наче у вінках

Хлопець. Не загине наша Ненька-Україна,

Процвітай, наш краю, в славі у віках!

(Всіучасники свята співають разом пісню "Червона калина".)