1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

Київ Атіка 2011

2

УДК 343.3/.7(477)(075.8) ББК 67.9(4Укр)408я73 К47

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник

від 11.03.2011 р. (протокол № 1/11–1950)

Рецензенти: Хавронюк Микола Іванович – заступник керівника апарату – начальник

правового управління Верховного Суду України, доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України;

Матвійчук Валерій Костянтинович – перший проректор ВНЗ «Націо-нальна академія управління», доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник освіти України;

Фесенко Євген Володимирович – завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України, доктор юридичних наук, доцент.

Автори:

В. В. Коваленко, О. М. Джужа, А. В. Савченко, І. А. Вартилецька,

Е. М. Кісілюк, О. В. Кришевич, В. В. Кузнецов, О. В. Микитчик, В. О. Останін,

О. В. Смаглюк.

К47

Кваліфікація злочинів, підслідних органам внутріш-ніх справ: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Ковален-ка; за наук. ред. О. М. Джужи та А. В. Савченка.– К.: Атіка, 2011.– 648 с.

ISBN 978-966-326-420-2

У навчальному посібнику комплексно розглянуто питання кваліфікації злочинів, підслідних органам внутрішніх справ, зокрема, злочинів: проти життя та здоров’я особи; проти волі, честі та гідності особи; проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; проти власності; у сфері господарської діяль-ності; проти довкілля; проти громадської безпеки; проти безпеки руху та екс-плуатації транспорту; проти громадського порядку та моральності; у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення. Враховано наукові позиції відомих вітчиз-няних фахівців із кримінального права, новітні зміни та доповнення до Кримі-нального кодексу України, положення відповідних постанов Пленуму Верхов-ного Суду України, матеріали судової та слідчої практики.

Для курсантів і слухачів вищих навчальних закладів Міністерства внутріш-ніх справ України, а також буде корисним для суддів, працівників правоохорон-них органів, адвокатів і всіх, хто цікавиться питаннями кваліфікації злочинів.

УДК 343.3/.7(477)(075.8)

ББК 67.9(4Укр)408я73

ISBN 978-966-326-420-2 Колектив авторів, 2011 Видавництво «Атіка», 2011

3

Авторський колектив:

Коваленко Валентин Васильович – ректор Національної ака-демії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України (тема 5 у співавторстві з В. О. Останіним);

Джужа Олександр Миколайович – проректор Національної академії внутрішніх справ з наукової роботи, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України (тема 1 у співавторстві з А. В. Савченком);

Савченко Андрій Володимирович – начальник кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор (тема 1 у співавторстві з О. М. Джужою; тема 4);

Вартилецька Інна Анатоліївна – професор кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (теми 2 та 10);

Кісілюк Едуард Миколайович – заступник начальника кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ, кан-дидат юридичних наук, доцент (тема 3);

Кришевич Ольга Володимирівна – професор кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (тема 6);

Кузнецов Віталій Володимирович – професор кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (тема 9);

Микитчик Олександр Васильович – професор кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (тема 8);

Останін Валерій Олексійович – професор кафедри криміналь-но-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (тема 5 у співавторстві з В. В. Ко-валенком);

Смаглюк Олександр Володимирович – доцент кафедри кримі-нального права Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук (тема 7).

4

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ................................................... 5

Загальні нормативні акти та рекомендована література 6

ВСТУП ....................................................................................... 8

ТЕМА 1. Кваліфікація злочинів проти життя та здоров’я особи ......................................................................... 9

ТЕМА 2. Кваліфікація злочинів проти волі, честі та гід-ності особи ............................................................... 82

ТЕМА 3. Кваліфікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи .............................. 125

ТЕМА 4. Кваліфікація злочинів проти власності ................ 161

ТЕМА 5. Кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності .................................................................. 235

ТЕМА 6. Кваліфікація злочинів проти довкілля ................... 386

ТЕМА 7. Кваліфікація злочинів проти громадської без-пеки ........................................................................... 426

ТЕМА 8. Кваліфікація злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту .......................................... 470

ТЕМА 9. Кваліфікація злочинів проти громадського по-рядку та моральності ............................................... 507

ТЕМА 10. Кваліфікація злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення .................................................................. 582

5

Перелік умовних скорочень

абз.– абзац БК – Бюджетний кодекс України ВІЛ – вірус імунодефіциту людини ГК – Господарський кодекс України ЗК – Земельний кодекс України КЗпПУ – Кодекс законів про працю України КК – Кримінальний кодекс України КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення ч.– частина п.– пункт ст.– стаття ОВС – органи внутрішніх справ МВС – Міністерство внутрішніх справ МОЗ – Міністерство охорони здоров’я ППВСУ – постанова Пленуму Верховного Суду України УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка ЦК – Цивільний кодекс України

6

Загальні нормативні акти та рекомендована література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004, Відомості Верховної Ради України, 2005, № 2, ст. 44).

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131 (із змінами та доповненнями станом на 1 ве-ресня 2010 р.).

Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): збірник нормативних актів. У 2 кн. / авт.-упоряд.: С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк та ін. – Кн. 2. – К. : Атіка, 2004.

Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений / Ф. Г. Бурчак. – 2-е изд., доп. – К. : Политиздат Украины, 1985.

Галиакбаров Ф. Т. Квалификация групповых преступлений / Ф. Т. Га-лиакбаров. – М., 1990.

Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. – 3-е изд., перераб. и дополн. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2005.

Глистин В. К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений. Объект и квалификация преступлений / В. К. Глистин. – Л.: ЛГУ, 1979.

Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений / А. Ф. Зе-линский. – Волгоград, 1976.

Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступ-лений / Н. И. Коржанский. – Волгоград, 1976.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: [навч. посіб.] / М. Й. Кор-жанський. – Вид. 3-тє, доп. і переробл. – К. : Атіка, 2007.

Корнеева А. В. Теоретические основы квалификации преступле- ний: [учебн. пособ.] / А. В. Корнеева / под ред. А. И. Рарога. – М. : Про-спект, 2009.

Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Алек-сандров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.]; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., переробл. та допов. – К. : Атіка, 2009.

Кримінальне право України: Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Бау-лін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010.

Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Куд-рявцев. – М. : Юристъ, 2001.

Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів: [підручник]. – 2-ге вид., пере-робл. / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко / за заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи; наук. ред. к. ю. н., доц. І. А. Вартилецька. – К. : КНТ, 2007.

Малыхин В. И. Квалификация преступлений. Теоретические вопросы: [учебн. пособие к спецкурсу] / В. И. Малыхин. – Куйбышев : Куйбыш. ун-т, 1987.

7

Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: [навч. посіб.] / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006.

Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової квалі-фікації / В. О. Навроцький. – К. : Атіка, 1999.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 5-те вид., переробл. та доповн. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юридична думка, 2008.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 3-тє вид., переробл. та доп. – К. : Алерта; КНТ; Центр учбової л-ри, 2009.

Наумов А. В. Законы логики при квалификации преступлений / А. В. Нау-мов, А. С. Новиченко. – М. : Юрид. лит-ра, 1978.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1999–2010 рр.) / Офі-ційний сайт Верховного Суду України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до постанов: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/623809DCB56 E022BC2256C95003CF7EA?OpenDocument&Start=1&Count=300

Рарог А. И. Вина и квалификация преступлений / А. И. Рарог. – М. : ВЮЗИ, 1982.

Савченко А. В. Сучасне кримінальне право України: курс лекцій / А. В. Савченко, В. В. Кузнецов, О. Ф. Штанько. – 2-ге вид., виправ. та доповн. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006.

Строган А. Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідаль-ності: [навч. посіб.] / А. Ю. Строган. – К. : Атіка, 2007.

Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / авт.-упоряд. передмови М. І. Хавронюк. – К. : Юрисконсульт, 2006.

Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: [хрестоматія] / упоряд. А. В. Савченко та ін.; за заг. ред. В. В. Кузнецова. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.

Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и след-ственной и судебной практике / С. А. Тарарухин. – К. : Юринком, 1995.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – Изд. 7-е, перераб. и дополн. / отв. ред. Е. Л. Стрельцов. – Х. : Одиссей, 2010.

Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: тео-ретичні, історичні та правові проблеми: [монографія] / П. Л. Фріс. – К. : Атіка, 2005.

Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М. І. Хавронюк. – К. : Істина, 2004.

8

ВСТУП

Кваліфікація злочинів, підслідних органам внутрішніх справ (ОВС),– одна з найважливіших дисциплін кримінально-правового циклу, яка викладається тільки у вищих навчальних закладах системи Міністерства внутрішніх справ України. Цей спеціальний навчальний курс завершує вивчення матеріального кримінального права і покли-каний узагальнити, поглибити і розширити загальнотеоретичні та прак-тично орієнтовані знання, вміння та прикладні навички у курсантів і слухачів, а також сформувати у них чітке уявлення про механізм ква-ліфікації конкретних злочинів, розкривати та розслідувати які покла-дено чинним законодавством України на ОВС. Зокрема, мова йде про: злочини проти життя та здоров’я особи; злочини проти волі, чес-ті та гідності особи; злочини проти статевої свободи та статевої недо-торканості особи; злочини проти власності; злочини у сфері госпо-дарської діяльності; злочини проти довкілля; злочини проти громад-ської безпеки; злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорт; злочини проти громадського порядку та моральності; злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і пре-курсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Отже, призначення цього спецкурсу полягає у тому, щоб через подання теоретичного матеріалу максимально наблизити курсантів і слухачів до їхньої майбутньої професійній діяльності на посадах дізна-вачів, слідчих, експертів, працівників карного розшуку та інших служ-бових осіб ОВС, які повсякденно застосовують положення Кримі-нального кодексу України у своїй правоохоронній діяльності.

У межах розгляду конкретних груп злочинів, підслідних ОВС, на-вчальний посібник розкриває як загальні питання кваліфікації таких злочинів, так і спеціальні питання щодо кваліфікації відповідних під-груп таких злочинів та їх окремих видів. Це передбачає встановлення специфіки кваліфікації злочинів (їх груп чи підгруп) за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, визначення особливостей впливу квалі-фікуючих, особливо кваліфікуючих чи привілейованих складів таких злочинів на кримінально-правову оцінку вчиненого, відмежування одних злочинів від інших задля уникнення невідповідного застосу-вання кримінального закону.

Теоретичні позиції, що подаються у навчальному посібнику, підк-ріплюються думками відомих вітчизняних фахівців з кримінального права, посиланнями на відповідні положення постанов Пленуму Верхов-ного Суду України, а також матеріалами слідчої та судової практики.

Наприкінці кожної теми подано контрольні запитання, запропоно-вано фабули практичних задач та наведено список рекомендованої літе-ратури, що сприяє самоконтролю набутих знань та засвоєнню навчаль-ного матеріалу. Такий підхід створює можливість комплексно та резуль-тативно розглянути питання кваліфікації злочинів, підслідних ОВС.

9

ТЕ М А 1

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ

1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи. 2. Кваліфікація злочинів проти життя особи (статті 115–120, 129 КК). 3. Кваліфікація злочинів проти здоров’я особи (статті 121–128, 130 і 133 КК).

3.1. Кваліфікація тілесних ушкоджень (статті 121–125 і 128 КК). 3.2. Кваліфікація завдання фізичних або моральних страждань (статті 126

і 127 КК). 3.3. Кваліфікація зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК).

4. Кваліфікація злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи (статті 131, 132, 134–145 КК). 4.1. Кваліфікація злочинів у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК). 4.2. Кваліфікація інших злочинів (статті 134–137 КК).

1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Звідси,– особливої уваги потребують питання кваліфікації злочинів проти найцінніших люд-ських благ – життя та здоров’я, оскільки в кримінально-правовому аспекті ці посягання визнаються одними з найнебезпечніших. Кри-мінальна відповідальність за вчинення таких злочинів передбачена розділом ІІ Особливої частини КК України (статті 115–145), який має назву «Злочини проти життя та здоров’я особи».

Кваліфікуючи злочини цієї групи, слід взяти до уваги поло-ження низки законодавчих і підзаконних актів України щодо регу-лювання питань охорони та захисту життя і здоров’я громадян. Наприклад, ретельного вивчення потребують такі нормативно-пра-вові акти: Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром на-бутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р., Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.,

10

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2026, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6, Інструкція щодо констатації смерті лю-дини на підставі смерті мозку, затверджена наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 р. № 226, Інструкція з визначення критеріїв пе-ринатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затверджена наказом МОЗ України від 29 березня 2006 р. № 179, тощо.

Слід також враховувати, що деякі питання забезпечення надій-ної охорони життя та здоров’я людини врегульовано міжнародним законодавством (зокрема, Європейською конвенцією з прав лю-дини від 4 листопада 1950 р., ратифікованою Україною 17 липня 1997 р.; Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, не-людських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованою УРСР 26 січня 1987 р.; Європейською конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 28 листопада 1987 р., ратифікованою Україною 24 січ-ня 1997 р., тощо).

Спеціальні питання кваліфікації злочинів проти життя та здо-ров’я особи висвітлені в ППВСУ «Про судову практику в справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р. № 11 та «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 22.

Кваліфікація злочинів проти життя та здоров’я особи перед-бачає здійснення кримінально-правової оцінки таких суспільно небезпечних і протиправних діянь, що, посягаючи на життя й здо-ров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.

Кваліфікуючи ці злочини за об’єктом посягання, необхідно пам’я-тати, що в розділі ІІ Особливої частини КК об’єднано посягання на два різних родових об’єкти – суспільні відносини щодо охорони життя та суспільні відносини щодо охорони здоров’я особи. При цьому: кожний злочин проти життя завжди пов’язаний із

___________

1 Про судову практику в справах про необхідну оборону: постанова Пле-нуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua

2 Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua

11

заподіянням шкоди здоров’ю, проте не кожне посягання проти здоров’я зашкоджує життю. Наприклад, при вчиненні такого зло-чину проти життя, як убивство, руйнується і життя, і здоров’я потер-пілого. Заподіяння ж особі побоїв, мордувань, умисного легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження не призводить до втрати життя, хоча при цьому страждає здоров’я.

Суспільні відносини у сфері охорони життя та здоров’я особи також є безпосередніми об’єктами відповідних злочинів.

Життя особи – це особлива форма існування людини (люд-ського організму), що характеризується цілісністю та здатністю до самоорганізації; це – найважливіше благо, яке, в разі смерті люди-ни, не може бути відновлено. Здоров’я особи – це стан людського організму, за якого нормально функціонують усі його органи та тканини. Термін «особа» означає окремий індивід, особистість, лю-дину як втілення індивідуального начала в суспільстві.

При кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи слід звернути особливу увагу на їх додаткові безпосередні об’єкти, предмети та потерпілих від цих злочинів.

Зокрема, деяким злочинам проти життя та здоров’я особи влас-тиві додаткові обов’язкові чи факультативні безпосередні об’єкти (наприклад, воля, честь і гідність особи, встановлений законо-давством порядок надання громадянам медичної допомоги тощо).

Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:

а) відомості про проведення медичного огляду особи на вияв-лення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невилі-ковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132 КК);

б) органи тканини людини (ст. 143 КК); в) кров (ст. 144 КК); г) лікарська таємниця (ст. 145 КК) тощо. Потерпілі від цих злочинів – широке коло осіб, зокрема: 1) заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка

тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин); 2) близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи серед-

ньої тяжкості тілесного ушкодження); 3) особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при

ненаданні допомоги такій особі); 4) хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником); 5) пацієнт (при порушенні його прав). У процесі кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи

за об’єктивною стороною слід керуватися тим, що аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими озна-

12

ками: 1) суспільно небезпечним діянням; 2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Звідси, більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним скла-дом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Це означає, що при кваліфікації зло-чинів буде потреба у встановленні наявності не тільки суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), а й суспільно небезпеч-них наслідків і причинового зв’язку між таким діянням і його на-слідками. Однак у розділі ІІ Особливої частини КК є також злочини з формальним складом (наприклад, погроза вбивством, незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці), а тому для їх кваліфі-кації за об’єктивною стороною слід, як мінімум, встановити зміст самого суспільно небезпечного діяння.

На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи мо-жуть упливати такі ознаки їх об’єктивної сторони: а) час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчи-ненні умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини); б) спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насиль-ницького донорства); в) обстановка вчинення злочину (напри-клад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.

Диспозиції деяких статей КК України, що описують об’єктив-ну сторону злочинів проти життя та здоров’я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 «Порушення встановленого зако-ном порядку трансплантації органів або тканин людини») або від-сильними (наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження»), тому для правильної і точної кваліфікації цих діянь необхідно ретельно аналізувати зміст не тільки інших криміналь-но-правових норм, а й положення некримінального законодавства, до якого відсилають статті цього Кодексу.

Кваліфікуючи аналізовані злочини за суб’єктом, виходимо з вимог ст. 22 КК. Такими суб’єктами можуть бути фізичні осуд- ні особи, які досягли 14-річного (статті 115–117, 121 і 122 КК) або 16-річного (решта статей) віку. При вчиненні деяких посягань на життя та здоров’я особи спеціальними суб’єктами злочинів можуть бути: а) медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131 КК); б) службова особа чи медич-ний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного пер-соналу цього закладу (ст. 132 КК); в) особа, що не має належної освіти (ст. 138 КК), тощо.

13

Керуючись вимогами п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, слід зазначити таке: у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з уми-слом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи запо-діяння шкоди його здоров’ю, належить з’ясовувати і зазначати у відповідних процесуальних документах характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шко-ди його здоров’ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров’ю, а дії організаторів, підбурювачів і по-собників, які не були співвиконавцями злочинів, за тими ж стаття-ми з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК. При ексцесі ви-конавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домов-леності щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчи-нені ними в межах домовленості.

Кваліфікація злочинів проти життя та здоров’я особи перед-бачає знання факту про те, що із суб’єктивної сторони вони ха-рактеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необереж-ною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини. Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства, зараження вірусом імуноде-фіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров’я особи, а тому їх встановлення має бути запорукою правильної і точної кваліфікації цих посягань. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК), хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) мотиви або мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК). Скоєння такого злочину, як на-сильницьке донорство (ст. 144 КК), неможливе без мети використан-ня людини як донора. Емоційний стан є обов’язковою ознакою фак-тично двох злочинів проти життя та здоров’я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України).

14

Згідно з п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про зло-чини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, особа, яка добровільно відмовилась від убивства потерпілого або заподіяння шкоди його здоров’ю, підлягає кримінальній відпо-відальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння міс-тить склад іншого злочину. У цьому разі дії інших співучасників злочину (відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 КК) слід кваліфікувати як готування до того злочину чи замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне ви-конати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікува-ти відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, перед-бачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

При кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи слід враховувати кримінально-процесуальний чинник. Так, згідно з ч. 1 ст. 27 КПК («Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого») справи про злочини, перед-бачені ст. 125 та ч. 1 ст. 126 КК щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення3. Також при кваліфікації злочину,

___________

3 Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК у цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Якщо справа про будь-який із зазначених у ч. 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потер-пілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у ч. 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших при-чин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляє-ться для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суд-дею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених ст. 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

15

передбаченого ч. 1 ст. 133 КК України, слід керуватися вимогами гл. 35 «Протокольна форма підготовки матеріалів справи» КПК. Щодо кримінальних справ про решту злочинів проти життя та здоров’я особи (статті 115, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123, 124, ч. 2 ст. 126, статті 127, 128, 129, 130, 131, 132, частини 2 і 3 ст. 133, статті 134, 135, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 145 КК), а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, то досудове слідство провадиться слідчими ОВС.

Як зазначено у п. 27 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, відповідно до ст. 76 КПК України для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення ек-спертизи є обов’язковим. При цьому слід враховувати, що визначен-ня наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлю-вати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допо-могою судово-медичної експертизи. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про дове-деність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію. Для з’ясування, чи вчи-нено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу.

Також, кваліфікуючи злочини проти життя та здоров’я особи, необхідно враховувати питання про їх повторність, сукупність і рецидив (зокрема, на це орієнтують положення ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7)4. Так, у разі, коли стаття чи частина стат-ті Особливої частини КК передбачає у складі злочину вчинення іншого злочину, не вказуючи на видові ознаки останнього (напри-клад, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК тощо), вчинення особою таких злочинів належить розглядати як їх сукупність з окремою кваліфікацією кожного із злочинів. За таких умов сукупності не утворюють лише злочини, які відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, вчинення особою двох умисних вбивств за обставин, що обтяжують відповідальність, одне з яких вчинене з метою при-

___________

4 Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки: постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua

16

ховати інше). Якщо за певне діяння передбачено відповідальність загальною і спеціальною (за об’єктом посягання, суб’єктом злочи-ну тощо) нормами Особливої частини КК, таке діяння кваліфіку-ється, як правило, за спеціальною нормою Особливої частини КК і додаткової кваліфікації за загальною нормою не потребує. У разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК не передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяж-ких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність за певних умов утворює сукупність злочинів і має кваліфікуватись окремо (наприклад, спричинення таких наслідків при вчиненні злочинів, передбачених статтями 142 або 144 КК).

Враховуючи те, що у кримінально-правовій теорії злочини проти життя та здоров’я особи поділяються на три групи (злочини проти життя особи, злочини проти здоров’я особи та злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи), розгляньмо далі спеціальні питання кваліфікації кожної з цих груп, а саме – кваліфікацію:

1) злочинів проти життя особи, що включає дослідження пи-тань про кваліфікацію вбивств (статті 115–119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК);

2) злочинів проти здоров’я особи, що охоплює з’ясування по-ложень про кваліфікацію: а) тілесних ушкоджень (статті 121–125 і 128 КК); б) завдання фізичних або моральних страждань (стат- ті 126 і 127 КК); в) зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК);

3) злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи, що передбачає розгляд кваліфікації: а) злочинів у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК); б) інших злочинів.

2. Кваліфікація злочинів проти життя особи (статті 115–120, 129 КК)

Кваліфікація умисного вбивства (ст. 115 КК). При кваліфі-кації цього злочину слід виходити з того, що ст. 115 КК передба-чає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1) та умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2). Закон визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Самогубство чи замах на самогубство злочином не вважаються, тому такі дії не кваліфікуються ні за ст. 115, ні за будь-якою іншою статтею КК України. Натомість дії особи, яка позбавила потерпілого життя зі співчуття до нього або на його прохання чи за наявності його згоди, кваліфікують як умисне

17

вбивство (зазвичай, за ч. 1 ст. 115 КК, якщо відсутні обтяжуючі відповідальність підстави), оскільки в нашій державі медичним працівникам і громадянам заборонено здійснювати еутаназію – умисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Для правильної і точної кваліфікації вбивств слід враховувати положення про їх диференціацію, вироблені кримінально-правовою доктриною. Так, за суб’єктивною стороною розрізняють убивства умисні (статті 115–118 КК) і вбивство через необережність (ст. 119 КК). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за сту-пенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих або пом’якшуючих об-ставин (ч. 1 ст. 115 КК); кваліфіковане вбивство, тобто вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), і привілейоване вбивство, тобто вчинене за пом’якшуючих обставин (статті 116–118 КК).

Кваліфікуючи будь-яке вбивство (як умисне, так і вчинене з необережності) за безпосереднім об’єктом злочину, виходимо з того, що ним є суспільні відносини, що забезпечують охорону життя особи. Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції Ук-раїни, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя й ніхто не може свавільно позбавити людину життя.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання біоло-гічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця та припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес роз-паду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов’язану із зу-пинкою серця, після якої життєздатність людського організму збе-рігається в середньому ще протягом 5–6 (за деякими даними – 6–8), хвилин і її можна, за певних обставин, надаючи медичну допомогу, повернути до життя. За цих умов ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником (за наявності підстав) утворює склад злочину, передбачений ст. 139 КК.

Посягання на життя людини вже від початку пологів і до на-стання біологічної смерті має кваліфікуватися як убивство (замах на вбивство). Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов (зокрема, залежно від наявності чи відсутності на це згоди жінки або умислу чи необережності в діях винного) може кваліфікуватися по-різному, наприклад: як тяжке тілесне ушко-дження за ознакою спричинення переривання вагітності (ст. 121 КК) або як незаконне проведення аборту (ст. 134 КК). Заподіян- ня смерті під час пологів кваліфікується як вбивство і тоді, коли

18

пологи були викликані штучно і плід був життєздатним (зокрема, життєздатним визнається плід після 6 місяців вагітності)5. Умисні дії, що могли заподіяти смерть, вчинені щодо померлого (трупа), квалі-фікуються як замах на умисне вбивство (наприклад, дії найманого вбивці, який здійснив постріл з гвинтівки з оптичним прицілом у померлу особу та який при цьому був переконаний, що стріляв у живу людину, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і пунктами 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК).

Кваліфікуючи вбивство (як умисне, так і вчинене з необереж-ності) за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає щонайменше три обов’язкові ознаки:

1) діяння – посягання на життя іншої особи, спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини. Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може виявлятись у дії (наприклад, удар ножем, постріл із пісто-лета, скидання з висоти, давання отрути тощо) або бездіяльності (наприклад, батьки, щоб позбавити немовля життя, тривалий час не годують його; медичний працівник із тією ж метою не виконує своїх професійних обов’язків стосовно хворого тощо);

2) наслідки, що виявляються в біологічній (фізіологічній, незво-ротній) смерті потерпілого. Особа вважається померлою з момен-ту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку (затверджена наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 р. № 226). Зокрема, в цьому документі зазначено, що: по-перше, смерть мозку – це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції ле-генів; по-друге, смерть мозку прирівнюється до смерті людини; по-третє, рішучим для констатації смерті мозку є поєднання факту припинення функцій всього головного мозку з доказом незворот-ності цього припинення;

3) причиновий зв’язок між указаним діянням і наслідками. Такий зв’язок має бути необхідним, тобто біологічна смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх сил.

Злочин вважається закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Кваліфікуючи вбивство за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку (стат- ті 115–117 КК) або 16-річного віку (статті 118 і 119 КК).

___________

5 Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: [навч. посіб.] / М. Й. Коржа-нський. – Вид. 3-тє, доповн. та переробл. – К. : Атіка, 2007. – С. 112.

19

Здійснюючи кваліфікацію умисного вбивства за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що остання характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Питання про умисел необ-хідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потер-пілого, що передувала події, їх стосунки. Злочин, передбачений ст. 119 КК, вчиняється тільки через необережність.

Мотив і мета злочину підлягають з’ясуванню, оскільки в де-яких випадках вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Згідно з п. 19 ППВСУ «Про судову практику в справах про зло-чини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керу-валась не одним, а декількома мотивами, необхідно з’ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчи-нення вбивства з такого мотиву. Втім, в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встанов-лено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одно-часно за пунктами 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК. Зазвичай умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за пунктами 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфіка-ція (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) можлива.

Звертаємо увагу на таке: якщо винний діяв з умислом на вбив-ство, тривалість часу, що минув від моменту заподіяння ушко-джень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (п. 22 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2). З цього приводу наведімо такий приклад із слідчої та судової практики:

Так, на підставі вироку Кіровського міського суду Луганської області від 7 грудня 2005 р. Л. було засуджено за ч. 1 ст. 15 і ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 лютого 2006 р. вирок залишено без змін.

За вироком суду Л. визнано винним у тому, що він 24 лютого 2004 р. близько 8-ї години, перебуваючи у відповідній квартирі у м. Кіровську Луганської області, за обставин, встановлених судом і детально наведених у вироку, під час сварки, що виникла на ґрунті

20

особистих неприязних стосунків, з метою умисного вбивства, завдав потерпілій П. три удари гострою частиною сокири у голову, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, але свій умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки П. перехопила сокиру і на її крики у двері квартири почали стукати сусіди, яким вона потім відчинила двері.

У касаційній скарзі захисник цього засудженого – адвокат В.– просив дії його підзахисного перекваліфікувати з ч. 1 ст. 15 і ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 січня 2007 р. було відмовлено у задо-воленні касаційної скарги захисника засудженого Л.– адвоката В6.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обста-вин (просте вбивство) кваліфікують за ч. 1 ст. 115 КК у тих ви-падках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116–118 КК. За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені під час обопільної сварки чи бійки або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками вин-ного з потерпілим (п. 20 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2). Судова та слідча практика відносять до простого умисного вбивства також убивство зі співчуття до потерпілого або на його прохання чи за наявності його згоди.

Наведімо такий приклад із слідчої та судової практики щодо умисного вбивства, вчиненого під час сварки:

Так, вироком Романівського районного суду Житомирської об-ласті від 30 січня 2007 р. Ш. було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Судом встановлено, що 26 серпня 2006 р. о 12 год. 20 хв. у при-міщенні гаража, який належить Т., Ш., перебуваючи в стані алко-гольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, викли-каних суперечкою, що виникла, із Т., вирішив умисно вбити останню. Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на умисне проти-правне заподіяння смерті Т., Ш. у ході суперечки, взявши металеву сковорідку – знаряддя злочину, підійшов до ліжка, де в цей час си-діла Т. і бажаючи цього, наніс останній зі значною силою не менше трьох ударів ребром сковорідки в життєво важливий орган – го-лову.

___________

6 Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер-ховного Суду України від 18 січня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua

21

Смерть Т. настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась вдавленим осколковим переломом кісток склепіння черепа з пошкодженням головного мозку. Дана травма має ознаки тяжких, з причини загрози для життя, знаходиться в пря-мому причинному зв’язку зі смертю, виникла від дії твердого ту-пого предмета з обмеженою плоскою контактуючою поверхнею...

Суд вважає, що навмисне вбивство було вчинене Ш. на ґрунті особистих неприязних відносин, викликаних суперечкою, що виникла між ними. Суд вважає, що Ш., позбавляючи життя Т., діяв з прямим умислом, тобто він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків та бажав їх настання...7

Звісно, що способи простого умисного вбивства можуть бути різними і не повинні впливати на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак встановлення способу вбивства має бути обов’язковим завданням, оскільки вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за пунктами 4 або 5 ч. 2 ст. 115 КК. Ще один приклад із слідчої та судової практики демонструє, що хоча винний і вчинив умисне вбивство потерпілої особи на ґрунті особистих неприязних відносин з нею, однак такий злочин було вчинено за обтяжуючих обставин, оскільки він супроводжувався проявом особливої жорстокості. Через це дії винного були правиль-но кваліфіковані не за ч. 1 ст. 115, а за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК:

Так, Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України було розглянуто в судовому засіданні в м. Києві 22 березня 2007 р. кримінальну справу за касаційною скар-гою засудженого М. та в його інтересах адвоката Б. на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2006 року щодо М. Цим вироком М. засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК Украї-ни до позбавлення волі на строк 14 років.

Встановлено, що 26 квітня 2006 р. близько 21 год., М., перебу-ваючи за місцем свого проживання, після спільного вживання спиртних напоїв з Є., на ґрунті особистих неприязних відносин, під час сварки, вчинив побиття останнього і з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю наніс йому численні удари лезом ножа в голову та у різні частини тіла. Продовжував наноси-ти удари, наздогнавши потерпілого на вулиці, коли той намагався

___________

7 Вирок Романівського районного суду Житомирської області від 30 січ- ня 2007 р. (справа № 1-20/07) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua

22

втекти від нього. Від отриманих тілесних ушкоджень настала смерть потерпілого на місці вчинення злочину...

Згідно з висновками судово-медичних експертиз (а. с. 127–133, 215, 211) на трупі Є. було виявлено численні колото-різані поранення, в тому числі зяюча колото-різана рана по передній поверхні шиї. Смерть настала від геморрагічного шоку, який виник внаслідок профузної зовнішньої кровотечі з ушкоджених судин шиї. Тілесні ушкодження могли бути заподіяні ножем, що вилучений з будинку М. Під час за-подіяння тілесних ушкоджень Є. відчував сильний мученицький біль...

Згідно з висновком комплексної станціонарної психолого-пси-хіатрічної експертизи М. на момент вчинення злочину не виявляв ознак тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності, а перебував у стані простого алкогольного сп’яніння, міг усвідомлю-вати свої дії та керувати ними. Як убачається з висновку експер-тизи, експертами досліджувалися матеріали справи, в тому числі і пояснення самого М. про обставини справи (а. с. 241–248)...

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2006 р. щодо М. залишено без зміни, а ка-саційні скарги засудженого М. і в його інтересах адвоката Б.– без задоволення8.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 115 КК, встановивши хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1–13 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) пе-редбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікую-чі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої пот-ребують кваліфікації за сукупністю злочинів – за ч. 1 або відповід-ним пунктом ч. 2 ст. 115 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

___________

8 Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов-ного Суду України від 22 березня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua

23

Якщо винний, бажаючи вбити декількох осіб, позбавив життя двох із них, а щодо інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Умисне вбивство двох або більше осіб з метою пов