Методичка СЗ ЗТПС Кудряшова...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ЩОДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ЛЕГКА АТЛЕТИКА ТА МЕТОДИКА ЇЇ ВИКЛАДАННЯ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

ЗА НАПРЯМОМ 6.010203 – «ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ»

КРЕМЕНЧУК 2014

2

Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни

«Легка атлетика та методика її викладання» для студентів денної форми

навчання за напрямом 6.010203 – «Здоров’я людини»

Укладач к.н.ф.с., доц. Т. І. Кудряшова

Рецензент к.пед.н., доц. А. Т. Ціпов’яз

Кафедра здоров’я людини

Затверджено методичною радою Кременчуцького національного університету

імені Михайла Остроградського

Протокол №____ від__________

Голова методичної ради______________ проф. В. В. Костін

3

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................4

1 Теми та погодинний розклад лекцій і самостійної роботи ……………....……5

2 Перелік тем і вправ для самостійного опрацювання…………………...……….6

Визначення і зміст легкої атлетики ……………………………………....…6

Історія виникнення та основні етапи розвитку легкої атлетики у світі….10

Класифікація і характеристика легкоатлетичних вправ…………….…….11

Основи техніки виконання легкоатлетичних вправ. ……………………...17

Основи техніки виконання легкоатлетичних стрибків у довжину……….20

Основи техніки виконання легкоатлетичних метань.……………...……..23

Короткі історичні відомості про спортивні споруди для легкої

атлетики……………………………………………………………………………..31

Спортивні л/а споруди, їх застосування та експлуатація. ………………..33

Спортивне тренування легкоатлетів. …………………..….…………...…..35

Визначення поняття «Спортивна техніка»………………………………...42

Основи підготовки в легкій атлетиці та структура багаторічного процесу

спортивного вдосконалення……………………………………………………….43

Організація та проведення змагань із видів легкої атлетики……………..48

Легка атлетика в загальноосвітній школі …..………………...………...….61

Список літератури……………………..………….…………………….………….65

4

ВСТУП

Загальна теорія підготовки спортсменів має не тільки свою історію, але й

велике майбутнє, оскільки спорт виховує, заставляє думати та аналізувати,

зміцнює здоров’я, загартовує волю і характер, у кінцевому підсумку визначає

майбутнє.

Навчально-тренувальний процес вимагає знань у сфері технології

тренувальних навантажень, які відповідають віку, володіння методами та

формами організації занять, умінь оцінювати функціональний стан спортсмена

та вносити корективи до змісту педагогічного процесу.

Тільки оптимальний стан спортсмена, позитивні емоції, правильний і

вмілий педагогічний вплив можуть викликати та підтримувати бажання

щоденно тренуватися, брати участь у змаганнях, навіть якщо не завжди

вдається перемагати.

Методичні вказівки будуть корисні для викладачів і студентів вищих

спеціальних навчальних закладів.

5

1 ТЕМИ ТА ПОГОДИННИЙ РОЗКЛАД ЛЕКЦІЙ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

№ пор.

Т е м а

Денна форма навчання

Заочна форма навчання

Кільк. год.

(лекц.)

Кільк. год. СРС

Кільк. год.

(лекц.)

Кільк. год. СРС

1

2

3

4

5

6

1 2

3 4

5 6 7

8 9

10

11

Визначення і зміст легкої атлетики Історія виникнення та основні етапи розвитку легкої атлетики у світі Класифікація і характеристика лнгеоатлетичних вправ Основи техніки виконання легкоатдетичних вправ Основи техніки виконання легкоатлетичних стрибків у довжину Основи техніки виконання легкоатлетичних метань Короткі історичні відомості про спортивні споруди для легкої атлетики Спортивні легкоатлетичні споруди, їх застосування та експлуатація Спортивне тренування легкоатлетів Визначення поняття „ Спортивна техніка” Основи підготовки в легкій

2

2 2

2 2 2

2 4

2

2 2

4 2 4

- - - - - - - -

- - - - - - - -

6

12

13

атлетиці та структура багаторічного процесу спортивного вдосконалення Організація та проведення змагань із видів легкої атлетики Легка атлетика в загальноосвітній школі

2

4 4

2 ПЕРЕЛІК ТЕМ І ВПРАВ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО

ОПРАЦЮВАННЯ

Визначення і зміст легкої атлетики

Легка атлетика як навчальна дисципліна посідає одне з провідних місць в

процесі підготовки фахівців фізичної культури і спорту. Таке ж місце вона має і

в системі фізичного виховання студентів неспортивних факультетів,

допомагаючи підвищити рівень фізичної підготовленості, оволодіти необ-

хідними руховими вміннями і навичками, понизити негативний вплив нестачі

рухової активності.

Основними завданнями курсу «Легка атлетика та методика її викладання»

є:

- освоєння теоретичних знань студентами факультету фізичної культури;

- рухових умінь і навичок та фізичних якостей, необхідних в професійній

діяльності фахівця з фізичної культури;

- вивчення техніки легкоатлетичних видів;

- формування здатності до аналітичної діяльності,

- корекції помилок і неточностей у процесі виконання технічних

елементів;

- формування здатності навчати і правильно будувати процес навчання,

виходячи з конкретних умов;

7

- розвиток необхідних фізичних якостей для ефективного вивчення

техніки рухів і досягнення високих спортивних результатів як у легкій атлетиці,

так і в інших видах спорту;

- формування вмінь і навичок тренерської діяльності у різних видах

легкої атлетики;

- виявлення і розвиток здатності до ведення науково-дослідної діяльності

та використання отриманих матеріалів у практичній роботі.

До змісту курсу «Легка атлетика» входить техніка легкоатлетичних видів,

спеціальних вправ, які використовуються для навчання і для розвитку фізичних

якостей. Детально розглядається методика навчання техніки легкоатлетичних

вправ. Важливе значення має вивчення історії розвитку видів легкої атлетики та

історії формування техніки вправ. Вивчення і практичне використання різних

тестів, що дозволяють оцінити всі аспекти фізичного розвитку, фізичної

підготовленості, динаміки фізичних якостей, ефективності різних методик

навчання і тренування. На базі вивчення курсу «Легка атлетика» створюються

можливості для формування гармонійно розвиненої особи, яка вміє не лише

виконувати фізичні вправи, але і володіє педагогічними здібностями для того,

щоб залучити і навчити інших людей легкоатлетичних видів спорту, тим самим,

сприяти оздоровленню і розвитку людського суспільства.

Легка атлетика є одним з основних видів спорту в системі фізичного

виховання. Нині вживаються заходи для залучення до занять легкою атлетикою

великої кіькості людей з метою досягнення фізичної досконалості нашого

народу, зміцнення його здоров’я, підготовки до професійної діяльності.

Безліч людей займаються легкою атлетикою, яка проникла в

найвіддаленіші куточки земної кулі, ставши одним із популярних видів спорту

у світі. Майже всі види спорту, так або інакше, використовують вправи з легкої

атлетики для підготовки спортсменів. Під час тренувань і змагань проводяться

наукові дослідження, які надалі допомагають розвиватися таким наукам, як

фізіологія, біомеханіка, спортивна медицина, теорія фізичної культури і спорту

та ін.

8

Починаючи з раннього віку, легкоатлетичні вправи широко

використовуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх і вищих

навчальних закладах. Різноманітні легкоатлетичні вправи і широкі можливості

варіювати навантаження під час ходьбі та бігу, стрибків і метання дозволяють

успішно використати їх у заняттях людей різного віку, статі та різної міри

фізичної підготовленості. Багато з цих вправ може виконуватися на най

простійших майданчиках і на місцевості.

Легкоатлетичні вправи підвищують діяльність усіх систем організму,

сприяють загартуванню, є одним з дієвих чинників профілактики різних

захворювань. Вправи, що легко дозуються, можуть використовуватися як для

розвитку фізичних якостей спортсменів високого класу, так і для розвитку

підростаючого покоління, для людей з ослабленим здоров’ям, літнього віку, у

період реабілітації після перенесених травм і просто для підтримки нормальної

життєдіяльності людського організму. Велика роль відведена видам легкої

атлетики у фізичній підготовці призовників і військовослужбовців.

Доступність, відносна простота вправ, мінімум витрат дозволяють

займатися різними видами легкої атлетики практично скрізь, і в сільській

місцевості, і в міській.

Позитивний вплив легкоатлетичних вправ зумовив їх широке включення

до програми фізичного виховання школярів і молоді, до планів тренування з

різних видів спорту, до занять фізичною культурою людей старшого віку.

Спортивні тренування в легкій атлетиці та діяльність змагання дають

можливість спортсменам реалізувати свої потенційні здібності, проявити себе

як особу, сформувати характер і оптимальний психічний стан.

Легку атлетику можна характеризувати як:

- вид спорту, де спортсмени показують результати на межі людських

можливостей;

- засіб відновлення і реабілітації організму;

- засіб виховання і розвитку підростаючого покоління;

9

- навчальну дисципліну, яка сприяє становленню фахівця в галузі

фізичної культури і спорту.

Класифікувати легкоатлетичні види спорту можна за різними

параметрами: групи видів легкої атлетики, статеві й вікові ознаки, місце

проведення.

Легкоатлетичні вправи чинять різноманітний вплив на організм людини.

Вони розвивають силу, швидкість, витривалість, покращують рухомість у

суглобах, дозволяють набути широкого кола рухових навичок, сприяють

розвитку вольових якостей. Широке використання легкоатлетичних вправ у

заняттях сприяє підвищенню функціональних можливостей організму,

забезпечує високу працездатність.

Легка атлетика включає в себе природні та життєво важливі вправи –

ходьба, біг, стрибки і метання. Більшість легкоатлетичних вправ

загальнодоступні та виконуються людиною у повсякденному житті з раннього

дитинства.

Слово «атлетика» має грецьке походження та означає «вправа»,

«боротьба». У Стародавній Греції атлетами називали тих, хто змагається у силі

та спритності. Тепер атлетами називають фізично розвинутих, сильних людей.

Легку атлетику часто називають «королевою спорту». Пояснюється це

тим, що її програми в усіх найвизначніших змаганнях є найбільшими. На

Олімпійських іграх розігрується 46 комплектів медалей з легкої атлетики.

У навчальних планах факультетів і кафедр фізичної культури легка

атлетика є одним із обов’язкових предметів і посідає важливе місце у системі

підготовки спеціалістів з фізичного виховання і фізичної реабілітації.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть основні завдання курсу «Легка атлетика та методика її

викладання».

2. Яку користь від занять легкою атлетикою отримує людський організм?

Література: [1; 3; 12].

10

Історія виникнення та основні етапи розвитку легкої атлетики у світі

Назва «легка атлетика» сьогоднi досить умовна, адже важко назвати,

наприклад, марафон або метання молота «легкими» фiзичними вправами.

Найдавнiшим змаганням атлетiв, безсумнiвно, є бiг. Разюче, що сьогоднi

ми знаємо iм’я першого олiмпiйського чемпiона Стародавньої Грецiї та дату,

коли вiдбулася ця подiя. Це трапилося 776 р. до н. е. в Олiмпiї. Переможець

був один, тому що атлети змагалися на тих Іграх тiльки з бiгу на одній стадiй

(приблизно 192 м) – звiдси слово «стадiон». Переможця звали Корiб, здається,

вiн був кухарем з мiста-полiса Элiди.

В Ермiтажi, у Санкт-Петербурзi, можна побачити грецькi й римськi

пам’ятнi медальйони, монети iз зображеннями бiгунiв.

Змагалися древнi i у метаннi диска. Були диски з дерева, каменю, залiза,

бронзи, нерiдко прикрашалися рiзьбленням, зображеннями птахiв, тварин або

сценами спортивних змагань. Вага диска була вiд 1,25 до 6,63 кг. (сьогоднi диск

важить 2 кг для чоловiкiв i 1 кг для жiнок.) Серед уболiвальникiв тодi дуже

цiнувалися метальники списа. Їх охоче зображували i скульптори.

Сучасна легка атлетика ранiше нiж в iнших країнах, почала

культивуватися в Англiї. Ще 1837 р. тут вiдбулися першi змагання з бiгу на

дистанцiю близько 2 км. Учасниками цього змагання були учнi коледжу мiста

Регбi. Незабаром i в коледжах Оксфорда, Кембриджу, Лондона також

органiзовуються спортивнi змагання. Трохи пiзнiше до програми змагань

включаються бiг на короткi дистанцiї, бiг з перешкодами i метання ваги, з

1851 р. включенi до програми стрибки в довжину i висоту з розбiгу, а з 1864 р.

– метання молота i штовхання ядра. Новий етап почався з проведення щорiчних

змагань мiж унiверситетами Оксфорда i Кембриджу. 1865 р. був заснований

Лондонський атлетичний клуб, що проводив першi чемпiонати країни з легкої

атлетики.

1880 р. в Англiї була заснована аматорська легкоатлетична асоцiацiя, що

одержала права вищого органа з легкої атлетики в межах Британської iмперiї, а

також у її колонiях. У США перший атлетичний клуб з’явився 1868 р. у Нью-

11

Йорку. Але, мабуть, центрами розвитку легкої атлетики в Америцi в тi роки

стали унiверситети. У 1880-90-тi рр. легка атлетика як самостiйний вид спорту

починає культивуватися майже у всiх країнах Європи.

Вiдродження 1896 р. Олiмпiйських iгор сучасностi дуже вплинуло на

розвиток легкої атлетики. До програми Ігор I Олiмпiади в Афiнах (1896 р.) були

включенi 12 видiв легкоатлетичних змагань. Майже всi медалi на цих Іграх

завоювали американськi легкоатлети. Правда, з появою 1952 р. на

Олiмпiйських iграх збiрної СРСР, в американцiв з’явилися серйознi конкуренти

в легкiй атлетицi. На Олiмпiйських iграх в Атлантi (1996 р.) 2000 атлетiв

розiгрували 44 комплекти нагород (бiльше нiж у будь-якому iншому видi

спорту). Змагання для жiнок з’явилися на Олiмпiйських iграх 1928 р., на Іграх

1996 р. жiнки змагалися у 20 видах легкої атлетики, а вже на лiтньому

чемпiонатi свiту (1999 р.) i Олiмпiадi в Сiднеї (2000 р.) жiнки почали змагатися

в стрибках із жердиною i метаннi молота.


1. Розкажіть про легкоатлетичні змагання давніх греків.


Класифікація і характеристика легкоатлетичних вправ

Легка атлетика характеризується великою різноманітністю змагальних

вправ і значною кількістю способів їх виконання.

Основу складають п’ять видів легкої атлетики: ходьба, біг, стрибки,

метання і багатоборства. Класифікація за статевими і віковими ознакам:

чоловічі, жіночі види; для юнаків і дівчат різного віку.

Наступна класифікація видів спорту наводиться за місцем проведення

тренувань і змагань: стадіони, шосейні, пересічена місцевість, спортивні манежі

і зали.

За структурою легкоатлетичні види спорту поділяють на циклічні,

ациклічні та змішані, а з точки зору прояву якої-небудь фізичної якості:

12

швидкісні, силові, швидкісно-силові, швидкісна витривалість, спеціальна

витривалість.

Ходьба – звичайний спосіб пересування людини, чудова фізична вправа

для людей будь-якого віку. При тривалій і ритмічній ходьбі до роботи

залучаються майже всі м’язи тіла, посилюється діяльність серцево-судинної

системи, дихальної та інших систем організму, підвищується обмін речовин, що

має оздоровче значення. У змаганнях застосовується спортивна ходьба –

найбільш складна за технікою, але разом з тим найефективніша. Швидкість її

більш ніж удвічі вища за швидкість звичайної ходьби. Вона вимагає вищої, ніж

при звичайній ходьбі, інтенсивності роботи, а отже, підвищення енергетичних

витрат. У зв’язку з цим заняття спортивною ходьбою суттєво впливають на

організм спортсмена, зміцнюють його внутрішні органи і системи, поліпшують

їх працездатність, позитивно пливають га розвиток сили та особливо

витривалості, загартовують силові якості.

Змагання з ходьби проводяться як на доріжці стадіону і на звичайних

дорогах (шосейних, міських, степових тощо) на дистанції від 5 до 50 км.

Учасникам змагань з ходьби зобов’язані дотримуватись особливостей

техніки ходьби – ні на мить не переривати контакту з доріжкою (фаза польоту

свідчить про перехід на біг). За порушення цього правила судді знімають

спортсмена зі змагань.

Біг – природний спосіб пересування. Це найбільш поширений вид

фізичних вправ, який входить до багатьох видів спорту (футбол, баскетбол,

ручний м’яч та ін.). Значне число різновидів бігу є органічною частиною різних

видів легкої атлетики. При бігу більшою мірою, ніж при ходьбі, висуваються

високі вимоги до працездатності всього організму, оскільки до роботи

залучаються майже усі м’язові групи тіла, посилюється діяльність серцево-

судинної, дихальної і інших систем, значно підвищується обмін речовин.

Змінюючи довжину дистанції та швидкість бігу, можна дозувати

навантаження, впливати на розвиток витривалості, швидкості та інших якостей

тих, хто займається відповідно до їх можливостей. Так, наприклад, тривалий біг

13

з невеликою швидкістю, особливо в лісі, парку, має велике гігієнічне значення і

є одним з кращих засобів оздоровлення. Біг з більш високою швидкістю

висуває підвищені вимоги до тих, хто займається, особливо до їх серцево-

судинної і дихальної системам, і служить відмінним засобом для розвитку

витривалості. Біг з дуже високою швидкістю включається до тренування для

розвитку сили і швидкості.

У процесі занять бігом виховуються вольові якості, набувається вміння

розраховувати свої сили, долати перешкоди, орієнтуватися на місцевості.

З усіх видів легкої атлетики біг є найбільш доступною фізичною вправа.

У змаганнях з легкої атлетики різні види бігу та естафет посідають провідне

місце. Вони завжди викликають великий інтерес у глядачів і тому є одним з

кращих засобів пропаганди фізичної культури.

Біг ділиться на категорії: гладкий біг, бар'єрний біг, біг з перешкодами,

естафетний біг, кросовий біг.

Гладкий біг – циклічний вид, що вимагає прояву швидкості (спринт),

швидкісної витривалості (300−600 м), спеціальної витривалості.

Спринт, або біг на короткі дистанції, проводится на стадіоні та в манежі.

Дистанції: 30, 60, 100, 200 м, однакові для чоловіків і жінок.

Довгий спринт проводиться на стадіоні та в манежі. Дистанції: 300, 400,

600 м, однакові для чоловіків і жінок.

Біг на витривалість:

- середні дистанції: 800, 1000, 1500 м, 1 миля − проводиться на стадіоні та

в манежі у чоловіків і жінок;

- довгі дистанції: 3000, 5000, 10 000 м – проводиться на стадіоні (у манежі

тільки 3000 м), однакові для чоловіків і жінок;

- наддовгі дистанції:15000; 21,0975; 42,195; 100 км – проводиться на шосе

(можливий старт і фініш на стадіоні), однакові для чоловіків, і жінок;

- ультрадовгі дистанції: добовий біг проводиться на стадіоні або шосе,

беруть участь і чоловіки і жінки. Також проводяться змагання на 1000

миль (1609 км) і 1300 миль – щонайдовшу дистанцію безперервного бігу.

14

Бар’єрний біг – за структурою змішаний вид, що вимагає прояву

швидкості, швидкісної витривалості, спритності, гнучкості. Проводиться у

чоловіків і жінок, на стадіоні та в манежі. Дистанциї: 60, 100 м у жінок; 110,

300 м і 400 м − у чоловіків (останні дві дистанції проводяться тільки на

стадіоні).

Біг з перешкодами – за структурою змішаний вид, який вимагає прояву

спеціальної витривалості, спритності, гнучкості. Проводиться у жінок і

чоловіків на стадіоні та в манежі. Дистанції у жінок – 2000 м; дистанції у

чоловіків – 2000, 3000 м. Незабаром цей вид бігу і у жінок став олімпійським.

Естафетний біг – за структурою змішаний вид, дуже близький до

циклічних видів, командний вид, що вимагає прояву швидкості, швидкісної

витривалості, спритності. Класичні види 4х100 м і 4x400 м проводяться у

чоловіків і жінок на стадіоні. У манежі проводяться змагання з естафетного бігу

на 4х200 м і 4х400 м, однакові для чоловіків і жінок. Також можуть

проводитися змагання на стадіоні з різною довжиною етапів : 800, 1000, 1500 м

і різною їх кількістю. Проводяться естафети на міських вулицях з

неоднаковими етапами за довжиною, кількістю і контингентом (змішані

естафети – чоловіки і жінки). Раніше великою популярністю користувалися так

звані шведські естафети: 800 + 400 + 200 + 100 м − у чоловіків, і 400 + 300 + 200

+ 100 м − у жінок.

Кросовий біг – біг по пересіченій місцевості, змішаний вид, що вимагає

прояву спеціальної витривалості, вправності. Завжди проводиться в лісовій або

парковій зоні. У чоловіків дистанції − 1, 2, 3, 5, 8, 12 км; у жінок − 1, 2, 3, 4,

6 км.

Стрибки як спосіб подолання перешкод характеризуються

короткочасними, але максимальними нервово-м’язовими зусиллями. На

заняттях легкоатлетичними стрибками вдосконалються вміння володіти своїм

тілом і концентрувати силу; розвивати силу, швидкість, спритність і сміливість.

Стрибки – одна із кращих вправ для зміцнення м’язів ніг, тулуба і для набуття

так званої стрибучості, яка потрібна не лише всім легкоатлетам, але і

15

представникам інших видів спорту, особливо баскетболістам, волейболістам,

футболістам, штангістам.

Легкоатлетичні стрибки діляться на два види: 1) через вертикальні

перешкоди, де на меті стрибнути якомого вище (стрибок у висоту і стрибок із

жердиною); 2) через горизонтальні перешкоди, де прагнуть стрибнути можливо

як далі (стрибок у довжину і потрійний стрибок). Досягнення в стрибках

вимірюються в метрах і сантиметрах. Окрім стрибків з розгону в тренуванні

використовуються стрибки з місця у висоту, довжину і потрійний.

До першої групи належать: а) стрибки у висоту з розбігу; б) стрибки з

жердиною з розбігу. До другої групи належать: а) стрибки в довжину з розбігу;

б) потрійний стрибок з розбігу.

Перша група легкоатлетичних стрибків (вертикальні):

а) стрибок у висоту з розбігу – ациклічний вид, що вимагає від

спортсмена прояву швидкісно-силових якостей, стрибучості, спритності,

гнучкості. Проводиться у чоловіків і жінок, на стадіоні та в манежі;

б) стрибок із жердиною з розбігу – ациклічний вид, що вимагає від

спортсмена прояву швидкісно-силових якостей, стрибучості, гнучкості,

спритності, один з найскладніших технічних видів легкої атлетики.

Проводиться у чоловіків і жінок, на стадіоні та в манежі.

Друга група легкоатлетичних стрибків (горизонтальні):

а) стрибки в довжину з розбігу – за структурою належать до змішаного

виду, що вимагає від спортсмена прояву швидкісно-силових, швидкісних

якостей, гнучкості, спритності. Проводяться у чоловіків і жінок, на стадіоні та в

манежі;

б) потрійний стрибок з розбігу – ациклічний вид, який вимагає від

спортсмена прояву швидкісно-силових, швидкісних якостей, спритності,

гнучкості. Проводиться у чоловіків і жінок, на стадіоні та в манежі.

Метання – вправи в штовханні та кидки спеціальних приладів на

дальність. Результати вимірюються в метрах і сантиметрах. Метання

характеризуються короткочасними, але максимальными зусиллями не лише

16

м’язів рук, плечового пояса, тулуба, але і ніг. Щоб далеко метати

легкоатлетичні прилади, потрібні високий рівень розвитку сили, швидкості,

спритності та уміння концентрувати свої сили. Заняття метанням сприяє не

лише розвитку цих важливих якостей, але і гармонійному розвитку

мускулатури всього тіла.

Залежно від способу виконання легкоатлетичні метання діляться на три

види: 1) кидки із-за голови (спис, граната); 2) з поворотами (диск, молот); 3)

поштовхом (ядро).

Легкоатлетичні метання можна також розділити на метання приладів, що

володіють і не мають аеродинамічних властивостей.

Відмінність способів метань пов’язана з формою і вагою приладів. Легкі

прилади можна далі метнути із-за голови з прямолінійного розбігу. Важкі

прилади зручніше метати з поворотами, а такий важкий прилад, як ядро, не має

спеціальної ручки, зручніше штовхати.

Метання списа (гранати, м’яча) – ациклічний вид, вимагає від спортсмена

прояву швидкісних, силових, швидкісно-силових якостей, гнучкості,

спритності. Метання виконується з прямого розбігу, чоловіками і жінками,

тільки на стадіоні. Спис має аеродинамічні властивості.

Метання диска і молота – ациклічні види, що вимагають від спортсмена

силових, швидкісно-силових якостей, гнучкості, спритності. Метання

виконуються з кола (обмежений простір), чоловіками і жінками, тільки на

стадіоні. Диск має аеродинамічні властивості.

Штовхання ядра – ациклічний вид, що вимагає від спортсмена прояву

силових, швидкісно-силових якостей, спритності. Виконується штовхання з

кола (обмежений простір), чоловіками і жінками на стадіоні та в манежі.

Багатоборства включають різні види бігу, стрибків і метань.

Багатоборства висувають дуже високі вимоги до тих, хто займається. Окрім

високої технічної майстерності, їм потрібні швидкість спринтера, сила

метальника, стрибучість і спритність стрибуна, сміливість бар’єриста і

жердинника, витривалість бігуна на середні дистанції. А виконання програми

17

багатоборства в цілому вимагає відмінної загальної витривалості та

високорозвинених вольових якостей.

Класичними видами багатоборства є: у чоловіків – десятиборство, у жінок

– семиборство. До складу десятиборства входять: 100 м, довжина, ядро, висота,

400 м, 110 м з/б, диск, жердина, спис, 1500 м. У жінок до семиборства входять

наступні види: 100 м з/б, ядро, висота, 200 м, довжина, спис, 800 м.

До некласичних видів багатоборства належать: восьмиборство для юнаків

(100 м, довжина, висота, 400 м, 110 м з/б, жердина, диск, 1500 м); п’ятиборство

для дівчат (100 м з/б, ядро, висота, довжина, 800 м). У спортивній класифікації

визначені: у жінок – п’ятиборство, чотирибортсво і триборство, у чоловіків –

дев’ятиборство, семиборство, шестиборство, п’ятиборство, чотириборство і

триборство. Чотириборство проводиться для школярів 11−13 років. Види, які

входять до складу багатоборства, визначаються спортивною класифікацією,

заміна видов не допустима.


1. Які існують класифікаційні групи легкоатлетичних вправ?

2. Дайте характеристику легкоатлетичних стрибків.

3. Назвіть різновиди багатоборств.

Література: [1; 5; 7; 10].

Основи техніки виконання легкоатлетичних вправ

Техніка в спорті – це спосіб виконання будь-якої вправи. Будь-яку вправу,

у тому числі й легкоатлетичну, можна виконувати декількома способами. За

своїми кінематичними характеристиками різні способи можуть значно

відрізняться один від одного, проте основи у них залишаються загальними.

До техніки належать не лише форма руху (напрямок, амплітуда, темп),

але і його якість, суть – чергування зусиль, зміна швидкостей, ритм, тобто все

те, що випливає зі взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил. Будь-яке переміщення

людини можливе лише в результаті взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил і

підпорядкованих певним фізичним законам.

18

При виконанні будь-якої легкоатлетичної вправи, окрім вимог, що

висуваються правилами змагань, спортсмени керуються головними критеріями

– економічністю та ефективністю.

На прикладі будь-якого виду легкої атлетики можна простежити

еволюцію його техніки, застосування все більш раціональних способів рухів,

що забезпечують безперервний ріст спортивних результатів.

Чим досконаліша техніка, тим повніше будуть використані фізичні

можливості спортсмена і тим вищими будуть спортивні досягнення. Проте нині

в процесі навчання і тренування застосовуються не лише досконала техніка,

найбільш ефективні способи, але і менш ефективні, зате простіші способи.

Таким чином під досконалою технікою розуміють найбільш раціональний

і ефективний спосіб виконання спортивної вправи, що дозволяє досягти

найкращого спортивного результату.

На початкових етапах навчання і спортивної підготовки також

застосовують простіші, менш раціональні, способи техніки спортивних вправ,

зокрема це пояснюється застосування цих способів.

Легка атлетика як вид спорту поєднує п’ять груп вправ: спортивна

ходьба, біг, стрибки, метання, багатоборство. З точки зору техніки їх

виконання, види легкої атлетики можна поділити на дві великі групи. До

першої належать технічно прості (природні) види легкої атлетики, які доступні

навіть спортсменам-початківцям. Туди входить спортивна ходьба, біг на різні

дистанції, стрибки у довжину спосіб «зігнувши ноги», у висоту спосіб

«переступання». До другої групи належать складнокоординовані вправи:

бар’єрний біг, стрибки у висоту спосіб «фосбюрі-флоп», довжину спосіб

«ножиці», потрійний стрибок, стрибок із жердиною, суто легкоатлетичні

метання (ядро, диск, спис, молот). Найбільш доступним з простих видів легкої

атлетики є вправи циклічного характеру, тобто вправи, у яких багаторазово у

визначеній послідовності повторюються одні й ті самі рухи. До них належать:

спортивна ходьба та біг. Ациклічна група видів легкої атлетики представлена

метанням диска та штовханням ядра, де рухи виконуються одноактно і мають

19

асиметричний характер. Третю групу утворюють циклічно-ациклічні вправи.

Особливостями видів цієї групи є те, що попередні рухи належать до циклічної

частини, а основні – до ациклічної. Це всі види стрибків з розбігу, метання

гранати та списа і навіть метання молота. До циклічної частини вправи

належать розбіг, оберти в метанні молота, до ациклічної – стрибок, фінальна

частина метання.

Незважаючи на широку різноманітність, техніка легкоатлетичних вправ

має і деякі загальні особливості. Досконала техніка характеризується

раціональною та ефективною взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил, що

дозволяє досягнути найкращого спортивного результату. Джерелом рухомих

сил є робота м’язів, яка повинна активно взаємодіяти з опорою (біг, стрибки),

або з опорою та приладом (у метаннях).

У будь-якому виді легкої атлетики правильна послідовність м’язів має

велике значення. На початку руху беруть участь більш великі, але повільні

м’язи, у кінці – швидкі, але невеликі м’язи. Наприклад, у бігу, стрибках,

спочатку спрацьовують м’язи таза, стегна, гомілки; у метаннях – м’язи ніг, таза,

тулуба, руки.

Для повної характеристики техніки необхідно розглядати як зовнішню її

форму – кінематичну структуру (швидкість, прискорення, розмах, амплітуда,

напрямок), так і динамічну структуру, яка утворюється взаємодією різних сил і

характеризується величиною, напрямком, послідовністю, тривалістю, місцем

прикладання.

Такий шлях дає змогу зрозуміти основну суть техніки, визначити її

ефективність, знайти можливі способи раціонального виконання вправи.


1. Розкрийте суть техніки в спорті.

2. Дайте характеристику видів легкої атлетики з точки зору техніки їх

виконання.

Література: [3; 4; 7; 9].

20

Основи техніки виконання легкоатлетичних стрибків у довжину

Стрибок – це спосіб подолання відстані за допомогою акцентованої фази

польоту. У легкій атлетиці є чотири види стрибків: стрибок у довжину, у

висоту, потрійний і з жердиною. Раніше тільки чоловіки змагалися в усіх

чотирьох видах стрибків. У 80-х рр. XX ст. жінки також стали змагатися в

чотирьох видах стрибків, до цього вони виступали тільки в двох видах: у

стрибках у довжину і у висоту. Усі легкоатлетичні стрибки можна розділити на

дві групи: 1) стрибки з подоланням вертикальних перешкод (стрибки у висоту і

стрибки із жердиною); 2) стрибки з подоланням горизонтальних перешкод

(стрибки в довжину і потрійний стрибок). Легкоатлетичні стрибки також можна

класифікувати як стрибки змагань – обидва види перелічених вище стрибків; і

як різні стрибки, що мають тренувальне значення, – стрибок з місця,

багатократні стрибки, сплигування в глибину і вистрибування і тому подібне

Мета легкоатлетичних стрибків – стрибнути якнайдалі або якнайвище.

Стрибок одноразова вправа, у якій немає частин, що повторюються, і фаз руху.

Характерною його особливістю є політ. Дальність і висота польоту тіла

залежить від початкової швидкості ЗЦМ стрибуна і кута вильоту.

Складові частини стрибка і чинники визначальні у дальності стрибка.

Як цілісну дію стрибок можна розділити на складові частини:

1) розгін і підготовка до відштовхування – від початку руху до

моменту постановки поштовхової ноги на місце відштовхування;

2) відштовхування – з моменту постановки поштовхової ноги до мо-

менту відриву її від місця відштовхування;

3) політ – з моменту відриву поштовхової ноги від місця відштовхува-

ння до зіткнення з місцем приземлення;

4) приземлення – з моменту зіткнення з місцем приземления до повної

зупинки руху тіла.

Розбіг і підготовка до відштовхування. Усі легкоатлетичні стрибки

мають свої особливості в розбігу, але також мають визначені загальні риси.

21

Основні завдання розбігу – надати тілу стрибуна оптимальної швидкості

розбігу, що відповідає стрибку, і створити оптимальні умови для фази

відштовхування. Майже в усіх видах стрибки мають прямолінійну форму, окрім

стрибка у висоту способом «фосбюрі-флоп», де останні кроки виконуються по

дузі.

Розбіг має циклічну структуру руху до початку підготування до

відштовхування, у якій бігові рухи дещо відрізняються від рухів у розбігу.

Початок розбігу має бути звичним, завжди однаковим. Завдання стрибуна

в розбігу – не лише набрати оптимальної швидкості, але і точно потрапити на

місце відштовхування поштовховою ногою, тому розбіг, його ритм і всі рухи

мають бути постійними.

Можна виділити два варіанти розбігу: 1) рівноприскорений розбіг;

2) розбіг з підтримкою швидкості. Застосування того або іншого варіанта

розбігу залежить від індивідуальних особливостей стрибуна.

Відмінні особливості останньої частини розгону (підготовка до

відштовхування) залежать від виду стрибка. Загальна відмінна риса –

збільшення швидкості розгону і рухів частин тіла на цьому відрізку розбігу, так

зване набігання.

У стрибках у довжину з розбігу і потрійному стрибку з розбігу при

підготовці до відштовхування відбувається деяке зменшення довжини останніх

кроків і збільшення їх частоти.

У стрибках із жердиною при підготовці до відштовхування відбувається

виведення жердини вперед і також збільшення частоти кроків з одночасним

зменшенням довжини кроку.

У стрибках у висоту з розбігу цей етап залежить від стилю стрибка. У

всіх стилях стрибка, що мають прямолінійний розгін («переступання», «хвиля»,

«перекат», «перекидний»), підготовка до відштовхування відбувається на

останніх двох кроках, коли махова нога робить довший крок, тим самим

знижуючи загальний центр маси (ЗЦМ) тіла, а поштовхова нога робить

коротший швидкий крок, при цьому плечі стрибуна відводяться назад за

22

проекцію (ЗЦМ). У стрибку «фосбюрі-флоп» підготовка до відштовхування

починається на останіх чотирьох кроках, що виконуються по дузі з відхиленням

корпуса тіла вбік від планки, де останній крок – дещо коротший, а частота

кроків збільшується.

Дуже важливо найефективніше виконати техніку подготовки до

відштовхування останньої частини розбігу. Швидкість розбігу і швидкість

відштовхування взаємопов’язані між собою. Необхідно, щоб між останніми

кроками і відштовхуванням не було ніякої зупинки або уповільнення рухів,

ніякої втрати швидкості.

Відштовхування – основна фаза будь-якого стрибка. Завдання

відштовхування зводиться до зміни напрямку руху ЗЦМ стрибуна. У стрибках

ця фаза найбільш короткочасна і в той же час найбільш важлива та активна.

Фазу відштовхування можна розділити на дві частини: 1), що створює і 2) що

творить.

Перша частина створює умови для зміни вектора швидкості, а друга

реалізує ці умови, тобто творить сам стрибок, його результат.

Політ. Після відштовхування стрибун віддаляється від землі, і його ЗЦМ

описує певну траєкторію польоту. Фаза польоту в стрибку є безопорною, окрім

стрибка із жердиною, де політ ділиться на дві частини: опорну і безопорну.

У фазі польоту стрибун не може змінити траєкторію руху ЗЦМ, яка

виникає у фазі відштовхування, але може змінювати положення частин тіла

відносно ЗЦМ.

Для чого стрибун виконує різні рухи руками, ногами, змінює положення

тіла в повітрі. Наприклад, у стрибках у висоту спортсмен своїми рухами

створює оптимальні умови для подолання планки. У стрибках із жердиною в

першій опорній частині − це створення оптимальних умов для згинання і

розгинання жердини. У другій безопорній частині − створення оптимальних

умов для подолання планки. У стрибках у довжину − збереження рівноваги у

польоті та створення оптимальних умов для приземлення. У потрійному

23

стрибку – збереження рівноваги і створення оптимальных умов для подальшого

відштовхування, а в останньому стрибку та ж мета, що і в стрибках у довжину.

Приземлення. Кожен стрибок завершується фазою приземлення. Завдання

будь-якого приземлення це створення безперечних умов для спортсмена та

можливості покращення спортивного результату (стрибок у довжину і

потрійний стрибок). Тіло стрибуна у момент приземлення зазнає сильного

удару, який припадає не лише на частини тіла, які безпосередньо стикаються з

місцем приземлення, але і на дистанційні, найбільш віддалені від нього

частини. Такій же ударній дії піддаються і внутрішні органи, що може

призвести до різного роду порушеннь їх життєдіяльності та захворюванням.

Необхідно знизити шкідливу дію цього чинника. Тут два шляхи: перший

– покращення місця приземлення; другий – оволодіння оптимальною технікою

приземлення. Перший шлях отримав своє відображення в стрибках у висоту і з

жердиною. Із застосуванням поролонових подушок і місце приземлення стало

значно м’якшим, для зростання результату, з’явився новий вид у стрибках у

висоту («фосбюрі-флоп»), з’явилися фиібергласові жердини.

Консервативніше місце приземлення залишилося в стрибках у довжину і

в потрійному стрибку. Не дивлячись на ріст результатів приземлення

здійснюють у яму з піском, але тут знайшов своє відображення другий шлях –

створення оптимальних умов для приземлення і раціональна техніка

приземлення, за рахунок падіння під кутом до площини піску, а також за

рахунок амортизуючого згинання в тазостегнових, колінних і гомілковостопних

суглобах при зростаючій напрузі м’язів.


1. Дайте детальний опис складових частин виконання стрибка.

Література: [ 6; 7; 14; 16].

Основи техніки виконання легкоатлетичних метань

Метання – це вправа в штовханні або киданні спеціальних приладів на

дальність (форма, розмір і вага приладу суворо регламентовані міжнародними

24

правилами змагань). Залежно від способу виконання, легкоатлетичні метання

діляться на три види:

1) кидок із-за голови над плечем (спис, граната);

2) кидок з поворотами (диск, молот);

3) поштовх (ядро).

Метання також можна розділити на дві групи: метання і штовхання

приладів, що не мають аеродинамічних властивостей, і метання приладів, що

мають аеродинамічні властивості.

Метання списа (гранати, малого м’яча) – змішаний вид (циклічний і

ациклічний), що вимагає прояву швидкісних, силових, швидкісно-силових

якостей, гнучкості та координації, хто займається. Метання виконується з

прямого розбігу, переважно на стадіоні. Спис має аеродинамічні властивості.

Метання диска і молота – ациклічні види, що вимагають прояву силових

і швидкісно-силових якостей, а також гнучкості та координації. Метання

виконуються з кола (з обмеженого простору), переважно на стадіоні. Диск має

аеродинамічні властивості.

Штовхання ядра – ациклічний вид, що вимагає прояву силових і

швидкісно-силових якостей, а також координації. Виконується штовхання з

кола (з обмеженого простору).

Основною метою спортивних метань є дальність польоту приладу, проте

падіння приладу має бути в зоні, яка встановлена правилами змагань.

Легкоатлетичні метання за структурою є одноактними або ациклічними

вправaми. Метання різні тільки за зовнішньою картиною рухів метальника,

основи ж техніки всіх метань складаються з наступних чинників:

1) початкова швидкість вильоту приладу, тобто швидкість, яку має

прилад у момент відриву від руки метальника;

2) кут вильоту − це кут, утворений вектором початкової швидкості

приладу і лінією горизонту;

3) висота випуску приладу - ця відстань по вертикалі від точки відриву

приладу від руки до поверхні сектора;

25

4) опір повітряного середовища;

5) кут місцевості − це кут, утворений лінією, що з'єднує точку випуску

приладу з місцем приземлення приладу і горизонтом.

Ці чинники властиві всім метанням, і, по суті, у них одна мета – надання

приладу найбільшої швидкості вильоту, яка є одним з основних чинників

дальності польоту приладу.

1-й чинник – початкова швидкість вильоту приладу.

Швидкість, яка надається приладу, залежить від величини м’язових

зусиль або від величини прояву сили. Спочатку на довшому шляху розгону за

рахунок менших м'язових зусиль надається швидкість системі «спортсмен-

прилад», а потім на його короткому відрізку у фінальному зусиллі додається

максимальна потужність для збільшення швидкості приладу.

2-й чинник – кут вильоту приладу.

Кут вильоту приладу є одним з основних чинників, що визначають

результативність у метаннях. З точки зору механіки оптимальний кут вильоту

приладу – 45° (у безповітряному просторі та без дії будь-яких інших сил). У

реальному житті кут вильоту приладу різний в усіх видах метань, він

вирізняється за статевою ознакою метальника і вагою приладу.

У легкоатлетичних метаннях кут вильоту приладу залежить від:

початкової швидкості вильоту приладу; висоти випуску приладу;

аеродинамічних властивостей приладу; швидкості розбігу; стану атмосфери

(напрямок і швидкість вітру).

Кут вильоту в штовханні ядра коливається від 38 до 42°, найбільш

оптимальним є кут 40°, подальше збільшення кута позначених вище зазначеної

межі, призводить до зниження результату.

Кут вильоту в метанні диска: у жінок – 33−35°, у чоловіків – від 36 до 39°.

Це можна пояснити різною вагою приладів, різною швидкістю вильоту і різною

площею поверхні приладу.

26

Оптимальний кут вильоту в метанні списа знаходиться в межах від 27 до

30° для ширяльного списа, тобто старого зразка. З введенням списа зі зміщеним

центром тяжіння кут − збільшивсяся до 33-36°.

Кут вильоту в метанні гранати знаходиться в межах 40−42°.

У метанні молота найбільший кут вильоту – 44°. Це можна пояснити

великою масою приладу і великою початковою швидкістю вильоту.

При збільшенні швидкості розгону кут вильоту приладу в усіх видах

метань трохи підвищується, окрім метання диска, де, навпаки, кут вильоту

знижується.

3-й чинник – висота випуску приладу.

Висота випуску приладу також чинить вплив на результат у метаннях:

чим вища висота, тим далі летить прилад, тому при спортивному відборі в

метанні необхідно враховувати не лише силові можливості, але і зріст, і

довжину рук спортсменів.

4-й чинник – опір повітряного середовища.

При метаннях молота, гранати, малого м’яча і штовханні ядра опір

повітряного середовища малий і постійний, тому їх значення зазвичай не

враховується. А при метанні списа і диска, тобто приладів, що мають

аеродинамічні властивості, повітряне середовище чинить істотний вплив на ре-

зультат.

Аеродинамічні властивості диска приблизно в 4,5 раза кращі, ніж у списа.

У польоті ці прилади обертаються: спис – навколо своєї подовжньої осі, а

диск – навколо вертикальної осі. Спис здійснює приблизно 25 оборотів, що

недостатньо для появи гіроскопічного моменту, але ця швидкість обертання

стабілізує положення списа у польоті. При польоті диска обертання його задає

гіроскопічний момент (ефект крила), який протидіє повороту диска навколо

вертикальної осі та стабілізує його положення в повітрі.

У польоті виникає сила лобового опору, яка характеризується

відношенням площі поперечного перерізу приладу до сили і швидкості

зустрічного потоку повітря. Зустрічний потік повітря давить на площу

27

поперечного перерізу приладу, протикаючи його. З протилежного боку виникає

область зниженого тиску, що характеризує підйомну силу, величина якої

залежатиме від швидкості зустрічного потоку вітру і кута атаки приладу. У

метанні списа і диска підйомна сила перевищує лобовий опір, збільшуючи тим

самим дальність польоту приладу. У метанні списа оптимальний кут атаки

знаходиться в межах 2−10°.

Кут атаки може бути негативним і позитивним. При зустрічному вітрі

необхідно зменшувати кут атаки, тим самим, зменшуючи силу лобового опору.

При метанні жіночого диска зустрічний вітер вимагає більшого зниження кута

вильоту, ніж при метанні чоловічого диска.

Метаючи диск при попутному вітрі, кут атаки, навпаки, необхідно

підвищувати до 44°, створюючи тим самим диску властивості вітрила. Даль-

ність метання приладу впливатиме на кут вильоту: чим далі летить прилад, тим

більший кут вильоту.

В усіх видах метання, окрім штовхання ядра, сила дії на снаряд (сила

лобового опору) не впливає на кут вильоту. При штовханні ядра, чим менша

сила дії на прилад, тим більший кут вильоту, і навпаки.

У легкій атлетиці цілісну дію метання можна умовно розділити на чотири

фази:

- тримання приладу;

- підготовка до розбігу і розбіг;

- фінальне зусилля;

- гальмування після випуску приладу.

Тримання приладу. Завдання цієї частини метання – тримати прилад так,

щоб виконати метання вільно, з оптимальною амплітудою руху. Правильне

тримання повинне сприяти передачі метальником приладу сили для його руху

по найбільшому шляху в потрібному напрямку, а також викиданню приладу з

найбільшою швидкістю.

Підготовка до розбігу і розбіг. Основне завдання цієї частини − надання

системі «метальник-прилад» оптимальної початкової швидкості. Під

28

оптимальною швидкістю в даному випадку розуміють найбільшау швидкість,

при якій метальник у змозі контролювати свої дії для створення сприятливих

умов при виконанні фінального зусилля.

У легкоатлетичних метаннях розбіг виконується таким чином:

1) поступальною ходою (граната, спис, ядро);

2) обертально-поступальним рухом (диск, молот, ядро).

У поступальній ході швидкість системи «метальник–прилад» досягається

або при розбігу у вигляді бігу (спис і граната) або у вигляді стрибка (ядро); в

обертально-поступальному – у вигляді одного повороту (диск, ядро) або

декількох поворотів (молот).

Під час розбігу, системі «метальник−приладд» надається попередня

швидкість, яка в різних видах метань буде різною (у штовханні ядра – 2−3 м/с;

у метанні списа і диска – 7−8 м/с; у метанні молота – 23 м/с). Слід пам’ятати,

що в штовханні ядра і метанні списа визначається лінійна швидкість, а в

метанні диска і молота – кутова швидкість.

У метаннях одним з основних правил є те, що для надання швидкості

системі «метальник−приладд» необхідно цей снаряд «вести» за собою, а не

«йти» за ним. Іншими словами, руху знаряддя повинен передувати послідовний

ланцюг м’язових зусиль, що створюють випереджальний рух.

Розбіг закінчується підготовкою до фінального зусилля. Основне

завдання цієї частини метання – при мінімальній втраті горизонтальної

швидкості руху приладу прискореним рухом окремих частин тіла розтягнути

м’язи всіх ланок тіла так, щоб створити умови для їх послідовного скорочення,

тим самим набути такого положення, щоб прилад виявився на яко мога більшій

відстані від передбачуваної точки вильоту, тобто збільшити шлях розгону

приладу і створити найбільш сприятливі умови для виконання фінального

зусилля.

Фінальне зусилля. Завдання цієї частини метання надання приладу

максимальної швидкості вильоту під оптимальним кутом при правильному

29

його розташуванні в просторі. Це завдання виконується за рахунок швидкого,

суворо послідовного скорочення м’язів, насамперед м’язів ніг.

У фінальному зусиллі спортcмен повинен виконувати рух по певному

шляху, не відхиляючись від нього, це необхідно для того, щоб вектор

попередньої швидкості системи «метальник−прилад» збігався з вектором

початкової швидкості вильоту приладу. На практиці це називають «потрапити в

прилад», характеризуючи тим самим технічну підготовленість метальника.

Під час фінального зусилля попередня швидкість збільшується і

здійснюється передача кількості руху системи «метальник-прилад»

безпосередньо приладу. При цьому швидкість приладу у фінальній частині в

метанні списа і штовханні ядра збільшується в 4−5 разів, в метанні диска – у 2

рази, а в метанні молота у фазі попереднього розкручування приладу швидкість

у 4−5 разів вище за кінцеву. У метанні молота інерція руху розкрученого

приладу настільки велика, що спортсмен за рахунок власних м'язових зусиль не

може істотно впливати на швидкість приладу і майже усі його зусилля

спрямовані на підтримку швидкості та створення оптимальних умов для його

випуску.

Гальмування після випуску приладу. Завдання цієї частини – погасити

тривалий інерційний рух метальника, не порушуючи правила змагань.

Реалізація всіх перерахованих на початку чинників, що впливають на

результат у метанні, можлива за умови досягнення високої фізичної й технічної

підготовленості. У свою чергу, ефективність виконання техніки в метанні

залежить від розвитку таких фізичних якостей, як сила, швидкість, швидкісно-

силові можливості, координація і гнучкість.

Швидкість вильоту приладу безпосередньо залежить від попередньої

швидкості в розгоні, яка надається системі «метальник-прилад» за рахунок

роботи м’язів ніг і тулуба, а у фазі фінального зусилля система передає

швидкість приладу за рахунок м’язів плечового пояса і рук, а також за рахунок

випереджальних дій нижніх частин тіла. Це стосується і метання гранати,

списа, диска, а також штовхання ядра.

30

У метанні молота інша ситуація. Спочатку робота м’язів рук і верхнього

плечового пояса надають швидкість, і потім, у міру збільшення швидкості

приладу, включаються м’язи тулуба і ніг, які сприяють утриманню правильного

положення тіла і руху його навколо осі з подовжнім просуванням уперед,

протидіючи відцентровій силі приладу.

Попередня швидкість набирається на довшому шляху руху плавно до

оптимального значення. У фазі фінального зусилля ця швидкість досягає таких

максимальних величин, на які тільки здатний метальник, і в останній частині

цієї фази передається приладу.

У наданні швидкості приладу беруть участь різні частини тіла і різні

групи м’язів, які працюють у певній послідовності. Причому подальші рухи

повинні як би нашаровуватися на попередні. Починають роботу м’язи ніг, потім

– м’язи тулуба, плечей, передпліччя, а завершують роботу м’язи кисті.

За рахунок послідовного включення в роботу частини тіла знизу-вгору у

фазі фінального зусилля відбувається перенесення кількості руху з нижніх

частин на верхні, тут також у роботу включаються розтягнуті м'язи в кожній

ланці, і кожна ланка включається в роботу на швидкості, а не з місця. Причому

швидкість частин зростає знизу вгору.

Для того щоб збільшити швидкість вильоту приладу, можна йти

наступним шляхом: 1) збільшити силу; 2) збільшити шлях дії сили; 3)

зменшити час дії сили; 4) комплексний напрям за трьома попередніми

пунктами.

Метальник постійно працює над збільшенням сили м’язів, але цей процес

тривалий, і в той же час не можна до безкінечності збільшувати м’язову силу,

оскільки у людського організму є своя межа.

Спортсмен обмежений правилами змагань, тобто місцем виконання

метання. Зміни в техніці метань останнім часом в основному стосувалися фази

розгону. Лише у штовханні ядра була зроблена спроба змінити

стрибкоподібний прямолінійний розгін на обертальний, уперше

продемонстрував техніку штовхання ядра з повороту радянський метальник

31

А. Баришников. У цих двох видах техніки штовхання ядра є свої як позитивні,

так негативні аспекти.

Наступний напрям це зменшення часу дії цієї сили на певному шляху,

тобто спортсмен працює конкретно не над розвитком сили, а над збільшенням

приросту сили за одиницю часу, над швидкістю прояву цієї сили, яка належить

до швидкісно-силових якостей. Цей напрям має більше перспективи в

подальшому розвитку техніки метань для досягнення високих результатів.


1. Перерахуйте чинники, які впливають на техніку легкоатлетичних

метань.

2. Опишіть фазу розбігу у виконанні вправи легкоатлетичного метанння.

Література: [ 1; 2; 5; 12].

Короткі історичні відомості про спортивні споруди для легкої

атлетики

Різноманітності видів спорту й фізкультурних занять відповідають

об’єкти й споруди різних типів, з яких складається досить розвинена мережа

фізкультурно-спортивних споруд.

Першою спортивною спорудою історики називають майданчик для

культових танців. Близько 1000 років до н. е. племена майя та ацтеки у Мексиці

вже використовували кам’яні кільця для гри у м’яч. Такими ж давніми часами

(IV століття до н. е.) археологи датують майдачики для стрільби з лука, які в

Давній Азії будувалися прямо у дворах.

У Давній Греції, Олімпії та Дельфах, навпаки – стадіони та храми

спочатку будували подалі від житла, а вже пізніше – у межах міста чи селища.

Спочатку змагання з найпопулярнішого виду – бігу – проходили на відкритих

майданчиках за містом, які називались «дромос». Потім, зважаючи на велику

популярність спортивних свят, майданчики перенесли до міста і стали називати

«палестрами» («пале» – боротьба). Палестри – це прямокутні майданчики,

оточені колонадами та допоміжними приміщеннями.

32

Одночасно виникли «гімнасії». У Гомера «гімнос» (у перекладі – «без

зброї, без одягу») – це майданчики для боротьби, обсаджені деревами

(«священні бори»), які використовувалися греками для розумових і фізичних

вправ. З третього століття з'являються «ксистоси» − криті колонади.

Далі з’являються «стадіони» – за назвою перших олімпійських змагань, у

програмі яких був лише один вид змагань – біг на одну дистанцію. Таким

чином, перші стадіони виникли в Олімпії. Вони мали у своєму складі місця для

занять з розміткою, місця для суддів, для глядачів. Тобто за складом ці стадіони

були повноцінною спортивною спорудою. Кількість доріжок на них доходила

до 6, довжина – від 1 до 6 і більше стадій (1 стадія = 600 грецьких футів).

Еволюційні зміни відбувалися і з формою стадіонів – від перших

прямокутних (Олімпія, Мілет) до заокруглених з одного боку (Дельфи, Афіни),

а далі – округлих з обох боків, призначених не лише для бігу, а й для змагань

колісниць.

У величних давньоримських амфітеатрах (Колізей) знайшла втілення ідея

об’єднання стадіону й цирку. Купальні з водою, що підігрівається, існували вже

в давньогрецьких палестрах, а свого подальшого розвитку вони озазнали у

давньоримських термах.

Найпотужнішим двигуном удосконалення спортивних споруд можна

вважати Олімпійські ігри. Олімпійські ігри Давнього часу проводилися 293

рази, розширення їх програми щоразу вимагало подальшого вдосконалення

місць змагань – спортивних споруд.

За новітнього часу широке будівництво спортивних споруд розгорнулося

в XIX столітті. Особливо інтенсивно спортивні об’єкти почали будуватися з

1896 р., коли стали проводитися сучасні Олімпіади.


1. Назвіть найстаріші легкоатлетичні споруди світу і місце їх виникнення.

Література: [ 1; 3; 10].

33

Спортивні легкоатлетичні споруди, їх застосування та експлуатація

Навчально-тренувальні заняття і змагання з легкої атлетики проводять на

різноманітних майданчиках, полях, бігових доріжках, місцях для стрибків і

метань. Ці численні споруди можуть будуватися як окремо одна від одної, так і

у вигляді комплексу – спортивного ядра або спортивної арени.

Для різних видів легкої атлетики облаштовують:

- замкнуті (колові) та прямі легкоатлетичні доріжки;

- місця та сектори для стрибків і метань;

- поля для метань тощо.

Вони можуть бути окремими або в єдиному комплексі (н-д., у складі

спортивного ядра). Так, усі наймасштабніші (міжнародні, національні та ін.)

змагання з усіх видів легкої атлетики (включаючи марафонський біг і ходьбу)

проводять на стадіоні, де навколо основного поля розташовані бігові доріжки,

розмічені білими лініями по всьому 400-метровому колу, сектори для стрибків,

метань списа та спеціальні круги для метань диска, молота, штовхань ядра.

Траса для марафонського бігу проходить за межами стадіону, вона є замкненою

кривою з підйомами та спусками.

Споруди або місця для проведення навчально-тренувальних занять і

змагань з легкої атлетики класифікують:

– за призначенням:

а) бігові доріжки (прямі й колові) для бігу та ходьби на різні дистанції –

від 60 до 10000 м і більше;

б) бігова доріжка зі спеціальною ямою з водою та перешкодами для бігу

на 3000 м (стиль-чейз);

в) місця для стрибків, потрійного стрибка, стрибків у висоту з розбігу і з

жердиною);

г) місця для метань списа, диска, гранати, м’яча, молота і штовхання ядра.

– за часом використання (залежно від пори року):

а) сезонного використання;

б) протягом року використання.

34

Сезонні споруди зазвичай використовують у певну пору року (у літній

або зимовий періоди). Як правило, це відкриті літні споруди окремі

легкоатлетичні доріжки або сектори для метань і стрибків.

Цілорічні споруди експлуатуються протягом річного циклу незалежно від

пори року. Зазвичай до них належать криті легкоатлетичні манежі, які

вміщують колову легкоатлетичну доріжку (у більшості випадків завдовжки

200 м), яка окреслює місця для стрибків і штовхань ядра).

– за конструкцією покриття:

а) гареві;

б) коксо-гареві;

в) пірито-гареві;

г) коксо-піритові;

д) керамічні;

е) стружкові;

ж) гумо-бітумні;

и) асфальтно-гумові;

к) синтетичні;

Найбільш поширеними в Україні є гумо-бітумні, асфальтно-гумові та

синтетичні покриття (із синтетичних матеріалів).

– за планувальною структурою:

а) пряма бігова доріжка (60 або 100 м);

б) замкнута бігова доріжка;

в) прямокутна бігова доріжка;

г) коробова бігова доріжка;

д) одноцентрова бігова доріжка;

е) поліцентрова бігова доріжка;

ж) місця для стрибків;

и) місця для метань;

к) спортивне ядро;

л) спортивна арена.

35


1. За якими критеріями класифікуються споруди або місця для занять

легкою атлетикою?

2. У чому відмінність між одиночними та комплексними спортивними

спорудами?

Спортивне тренування легкоатлетів

Навчання – це педагогічний процес формування і вдосконалення

необхідних знань, умінь і навичок, а також оволодіння ними.

У процесі навчання вчаться отримувати спеціальні знання про техніку

виконання вправи, основні правила розучування і способи виконання. Проте

успішність навчання залежить не лише від спеціальних знань, а також від

колишнього досвіду рухових умінь і навичок.

Розглядаючи готовність учня до навчання, необхідно виділити групу

основних передумов, які дозволяють характеризувати її.

Перша передумова – це фізична підготовленість учня. Розв'язання рухової

задачі вимагає певного рівня розвитку фізичних якостей. Перед початком

навчання слід з’ясувати рівень фізичних якостей учнів і, якщо він недостатній

для освоєння запрограмованих рухових дій, необхідно провести курс

попередньої фізичної підготовки.

Друга передумова – це рухова готовність, у тому числі координаційна.

Швидкість оволодіння новою руховою дією залежить від швидкості

формування її орієнтовної основи. Рухове уявлення формується у міру

закріплення рухового досвіду і фіксується в довготривалій пам’яті. Чим

багатший руховий досвід, тим вірогідніше наявність у ньому уявлень,

необхідних при освоєнні нової дії, тим швидше може сформуватися орієнтовна

основа нової дії і відповідна рухова навичка.

Третя передумова – психічна готовність. Її основою является мотивація

учня до занять фізичною культурою. Навчання рухових дій буде успішним

36

тільки у тому випадку, якщо досягнення мети навчання стане домінуючим

мотивом занять.

У процесі навчання вирішуються наступні основні завдання:

1) підготувати тих, хто займаються, до вивчення конкретного виду легкої

атлетики, тобто озброїти знаннями, уміннями і навичками виконання вправи

відносно простими рухами, які потрібні для володіння технікою;

2) опанувати основи техніки легкоатлетичної вправи, що вивчається, а

також техніку спеціально-підготовчих вправ добиваючись при цьому міцності

умінь і навичок, їх пристосовності до умов, що змінюються;

3) опанувати знання, а також уміння продемонструвати техніку

легкоатлетичних вправ;

4) опанувати основи рухових умінь і навичок, які надалі будуть потрібні в

спортивній, трудовій і побутовій діяльності.

Критерієм ефективності процесу навчання є міра оволодіння технікою

легкоатлетичної вправи.

Техніка – це найбільш ефективний спосіб виконання спортивної вправи з

метою досягнення найкращого результату.

Техніка спортивної вправи – це раціональна й ефективна система рухів,

спрямована на організацію взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, з метою

якнайповнішого використання їх для досягнення високого результату.

Суть техніки легкоатлетичної вправи полягає у виконанні системи

одночасних і послідовних дій при розучуванні її елементів з використанням

власних фізичних здібностей того, хто навчається, для кращого вирішення

рухового завдання з найкращим результатом.

Характеристикою техніки є її ефективність, надійність, економічність,

простота і природність.

Ефективність і надійність – це максимальне використання фізичних

здібностей спортсмена в умовах різних змін − як внутрішніх, так і зовнішніх.

37

Економічність – це економічне витрачання нервових і фізичних сил,

особливо в тих вправах, які вимагають тривалого виконання технічних рухів,

що повторюються.

Простота і природність – це критерії високого рівня спортивної техніки

виконуваної природно і просто, без зайвого напруження.

Оцінка техніки

Оцінка рівня освоєння техніки здійснюється за наступними критеріями по

низхідній:

1. Учень не може виконати вправу в цілому або виконує її з великою

кількістю грубих помилок (оцінка 2).

2. Вправа за загальною схемою виконана правильно, але з окремими

явними помилками (оцінка 3).

3. Вправа виконана правильно, але з деякими недоліками (оцінка 4).

4. Вправа виконана ритмічно (узгоджено), з великою амплітудою, точно,

швидко, витримано акцент на головній фазі (оцінка 5).

Оцінку техніки потрібно супруводжувати роз’ясненням як позитивних

сторін, так і недоліків. Будь-яка оцінка має велике виховне значення, і,

незалежно від того хороша вона або погана, оцінка повинна стимулювати до

подальшого прогресу в навчанні.

У результаті повторення однієї і тієї самої вправи багаторазово

створюються умовно-рефлекторні зв’язки, тобто утворюється навичка, що має

ряд важливих властивостей: 1) автоматизованістю процесів нервово-м’язової

координації рухів; 2) підпорядкованістю свідомості волі спортсмена; 3)

стабільністю (міцністю); 4) рухливістю (варіативною).

Процес навчання будується відповідно до наступних принципів:

1. Принцип науковості – цей принцип припускає науково обгрунтований

підхід у розв'язанні завдань навчання рухових дій, узгоджуючи його із

закономірностями інших суміжних наук, таких як фізіологія, педагогіка,

психологія та ін.

38

2. Принцип свідомості й активності. Щоб досконало опанувати техніку

рухової дії, що вивчається, учень повинен свідомо і цілеспрямовано

застосовувати свої здібності для досягнення як кінцевої мети, так і поетапного

розв'язання завдань, долаючи труднощі і невдачі.

3. Принцип доступності. Цей принцип припускає, передусім, простоту і

елементарність виконання рухової дії, яку в змозі виконати будь-хто, незалежно

від його можливостей.

4. Принцип наочності – це створення певного поняття й образу дії,

уявлення про зовнішню картину рухів і виявлення простих механізмів руху в

тому або іншому елементі техніки.

5. Принцип системності. Цей принцип припускає, що рухова дія,

особливо складна за технікою виконання, вивчається і закріплюється тільки при

багатократному його повторенні через оптимальні проміжки часу, тобто при

навчанні рухових дій вони повинні мати оптимальну повторюваність виконання

й оптимальний проміжок часу між ними для відновлення, щоб зберегти

позитивні зрушення від попередніх дій.

6. Принцип послідовності – цей принцип у процесі навчання полягає в

таких правилах як: «від засвоєного – до незасвоєного», «від простого – до

складного», «про відповідність рівня розвитку фізичних якостей вимогам

технічного виконання рухової дії».

7. Принцип поступовості – цей принцип прямо пов’язаний із

застосуванням фізичних навантажень у процесі навчання й ускладненням

техніки виконуваних рухових дій. У процесі навчання цей принцип повинен

реалізовуватися по прямолінійно-висхідній лінії, щоб не було стрибкоподібних

коливань.

8. Принцип індивідуалізації – цей принцип у навчанні виникає, якщо ті,

хто навчаються, мають різний рівень підготовленості, вікові або статеві

відмінності, анатомо-фізіологічні і психологічні особливості, а також різну міру

реагування конкретного організму на процес навчання.

У процесі навчання використовуються такі методи, як:

39

1. Метод «слова» – розповідь, пояснення, розпорядження, команда та ін.

2. «Наочний» метод – демонстрація наочного приладдя, плакатів,

відеоматеріалів, а також демонстрація вправи в цілому.

3. Метод «практичного виконання» – виконання вправи безпосередньо

учнем.

4. Метод «практичної допомоги» – надання допомоги педагогом

безпосередньо при виконанні вправи.

Типова схема навчання.

Навчання будь-якої легкоатлетичної вправи рекомендується проводити,

дотримуючись типової схеми, яку можна подати у такому вигляді, розділивши

на етапи:

Перший етап: етап початкового розучування техніки (отримання знань).

Завдання: створити в учнів правильне уявлення про техніку цієї

легкоатлетичної вправи.

Засоби:

1. Пояснення вправи, вивчення її основних закономірностей і умов

виконання за правилами змагань.

2. Досконалий показ техніки вправи.

3. Ілюстрація техніки вправи різним наочним приладдям і вказівки про

способи оволодіння вправою.

4. Підготовчі вправи, що дозволяють скласти уявлення про техніку

вправи, яка вивчається.

Другий етап: етап поглибленого розучування техніки (реалізація уміння і

поява навички).

Завдання: опанувати техніку основної ланки вправи, оволодіти її де-

талями і технікою в цілому.

Засоби:

1. Спеціальні підготовчі вправи для опанування основної ланки.

2. Вправа, що вивчається, у спрощеному вигляді, із зосередженням уваги

учня на головній фазі.

40

3. Вправа, що вивчається, у спрощеному вигляді, із зосередженням уваги

учня на основних сторонах руху в деталях.

4. Вивчення вправи в цілому відповідно до умов змагань.

Третій етап: етап удосконалення техніки (закріплення навички).

Завдання: уточнити індивідуальні особливості техніки і визначити шляхи

подальшого вдосконалення.

Засоби:

1. Виконання вправи різними варіантами і вибір індивідуально кращого.

2. Виконання вправи на результат з оцінкою техніки руху.

3. Визначення індивідуальних завдань для досягнення більш високого

спортивного результату у виді, що вивчається.

Пропоноване розділення навчання здійснюється залежно від етапу

навчання, визначається напрямок у розв'язанні тих або інших завдань навчання

і використанні засобів.

До форм занять легкою атлетикою належать: урок, секційні заняття,

навчально-тренувальні заняття, змагання і самостійні заняття.

Основною формою навчання легкоатлетичних вправ є урок. Урок легкої

атлетики ділиться на три частини: підготовча, основна і завершальна. Кожна з

перерахованих частин має свою мету і завдання.

Підготовча частина уроку. Мета – підготовка організму до завдань

основної частини заняття.

Завдання підготовчої частини:

1) організація групи, повідомлення мети і завдань заняття, привертання

уваги учнів до майбутньої роботи, підвищення емоційного тонусу, освоєння

стройових навичок, поліпшення постави;

2) посилення обміну речовин і вегетативних функцій організму,

забезпечення оптимальної еластичності м’язів і суглобів рухового апарату;

3) спеціальна підготовка відповідно до майбутнього змісту заняття.

41

Основна частина уроку. Мета – навчання техніки легкоатлетичних вправ

через формування спеціальних знань, а також розвиток фізичних якостей і

рухових здібностей.

Завдання основної частини:

1) поліпшення діяльності функціональних систем організму, підвищення

рівня фізичного розвитку і підготовки до фізичних навантажень;

2) оволодіння технікою видів легкої атлетики, що вивчаються, розвиток

фізичних якостей і рухових здібностей;

3) морально-вольова підготовка.

Завершальна частина уроку. Мета – приведення організму учнів в

оптимальний для подальшої діяльності стан.

Завдання завершальної частини:

1) сприяти зниженню діяльності органів дихання, кровообігу, знизити

м’язове напруження, забезпечити перехід до іншої діяльності або відпочинку;

2) підбити підсумки заняття й оцінити діяльність учнів;

3) визначити зміст домашнього завдання, організовано покинути місце

проведення заняття.

При проведенні занять з навчання техніки окремих видів легкої атлетики

необхідно дотримуватися техніки безпеки, що полягає в наступному:

а) перед проведенням занять з бігу вирівняти нерівності бігової доріжки,

проводити біг необхідно тільки в одному напрямку;

б) на заняттях з бар’єрного бігу перевіряти правильність розставляння

бар’єрів;

в) на заняттях зі стрибків необхідно, щоб місце приземлення було скопане

і вирівняне, а місце розгону було рівним і сухим;

г) на заняттях з метання не допускати зустрічних метань, витримувати

безпечний інтервал між тими, хто займаються, встановлювати черговість

кидання приладу, перевіряти справність інвентарю і запобіжних загороджень.

42


1. На яких принципах будується процес навчання і тренування

легкоатлетів?

2. Назвіть етапи та особливості типової схеми навчання легкоатлетів.


Визначення поняття «спортивна техніка»

Спортивна техніка – це засіб для досягнення спортивної дії, що

характеризується певною часткою ефективності і раціональності використання

спортсменом своїх психофізичних можливостей.

Роль спортивної техніки у різних видах спорту неоднакова. Вирізняють

чотири групи видів спорту із властивою їм спортивною технікою.

1. Швидкісно-силові види (спринтерський біг, метання, стрибки, важка

атлетика та ін.). У цих видах спорту техніка спрямована на те, щоб спортсмен

міг розвинути найпотужніші і швидкі зусилля у провідних фазах вправи,

наприклад, під час відштовхування з бігу чи стрибках у довжину та висоту, і

під час фінального зусилля у метанні списа, диска тощо.

2. Види спорту, які характеризуються переважним проявом витривалості

(біг на довгі дистанції, лижні перегони, велоспорт та ін.). Тут техніка

спрямована на економію витрат енергетичних ресурсів в організмі спортсмена.

3. Види спорту, в основі яких лежить мистецтво рухів (гімнастика,

акробатика, стрибки у воду та ін.). Техніка має забезпечити спортсмену красу,

виразність і точність рухів.

4. Спортивні ігри та єдиноборства. Техніка має забезпечити високу

результативність, стабільність і варіативність дій спортсмена у постійно

мінливих умовах змагальної боротьби.

Ефективністю володіння спортивною технікою (чи ефективністю техніки)

того чи іншого спортсмена називається ступінь близькості її до найбільш

раціонального варіанта. Ефективність техніки – це характеристика не того чи

43

іншого варіанта техніки, а якості володіння технікою. Ефективність спортивної

техніки оцінюють по-різному.

Розрізняють три різновиди ефективності техніки:

1. Ітегральну, коли оцінюється ефективність техніки вправи загалом.

2. Диференційну, у якій визначають ефективність деяких елементів

змагальницької чи тренувальної вправи. Так, оцінка техніки веслування

проходить за співвідношенням часу проведення і пронесення весла.

3. Диференційно-сумарну оцінку – після визначення ефективності техніки

кожного елемента вправи оцінки підсумовуються і виводиться загальна оцінка.


1. Які існують групи видів спорту з властивою їм спортивною технікою?

2. Назвіть три різновиди ефективності техніки.


Основи підготовки в легкій атлетиці та структура багаторічного

процесу спортивного удосконалення

Між етапами багаторічної підготовки немає чітких меж, їх тривалість

може певною мірою варіюватися, передусім, через індивідуальні особливості

спортсмена і навіть структуру та зміст навчально-тренувального процесу.

Немає чітких розбіжностей у комунікативній методиці підготовки легкоатлетів

на суміжних етапах багаторічної підготовки. Наприклад, методика тренувань у

другій половині етапу поглибленого тренування має багато спільного як і у

постановці завдань, складі, обсязі й співвідношенні засобів, що застосовуються

у першій половині етапу спортивного вдосконалення і т. д.

Передумови сучасної системи підготовки спортсменів почали

закладатися у другій половині XIX ст. у зв’язку з підвищенням популярності

спорту. У різних країнах підвищується кількість різних видів спорту, які надалі

включаються в програму Ігор Олімпіад. Постійно зростаюча кількість змагань

вимагала узгодження правил та умов їх проведення, удосконалення спортивних

споруд, обладнання інвентарю, техніки і тактики ведення змагання.

44

Незважаючи на те, що в різних країнах Європи, а також у США з багатьох

видів спорту спортсмени тренувалися щодня, а то й два рази на день по дві, три

години, ефективність таких тренувань була невелика, оскільки був відсутній

інтерес до таких наук, як медицина, біологія, педагогіка.

У більшості видів спорту підготовка велася спортсменами самостійно, на

основі власного досвіду і наслідування відомих спортсменів. Цілком природно,

що такий стан справ знижував рівень ефективності підготовки спортсмена у

другій половині XIX ст. і на початку X Х ст.

Удосконалення методики підготовки було тісно пов’язане з розвитком

матеріальної бази спорту. Наприклад, поява велотреків з похилою поверхнею

привела до різкого підвищення швидкості, змінюється техніка і тактика

спортсменів-велогонщиків.

Що стосується побудови тренування – динаміки навантажень, планування

програм тренувальних занять, чергування навантажень, різних спеціальних

дієт, то цей напрямок розвивався методом спроб і помилок.

Видано перші науково-практичні праці, у яких були зроблені спроби

фізичного обгрунтування тренувань спортсменів, аналізувалися особливості

діяльності системи дихання, серця і судин, м’язової діяльності.

Поступово, у міру зростання спортивних результатів, а також під впливом

досвіду професійного спорту теорія підготовки різнобічного спортсмена стала

витіснятися диференційованими системами підготовки спортсменів у різних

видах спорту.

Зараз досягнення високих спортивних результатів можливе лише за

впертих і раціонально організованих тренувань спортсмена протягом кількох

років. Структура багаторічних тренувань зумовлюється багатьма чинниками, у

тому числі: середньою кількістю років регулярних тренувань; оптимальною

віковою межею; індивідуальними особливостями спортсмена і темпами

зростання його спортивної майстерності; віком початку спортивних занять.

Сьогодні багаторічну спортивну підготовку можна розділити на такі

етапи:

45

– попередньої підготовки;

– початкової спортивної спеціалізації;

– поглибленого тренування у вибраному виді спорту;

– спортивного вдосконалення;

– спортивного довголіття.

Початком усього має бути раннє дитинство, коли вирішуються такі

основні завдання: оздоровлення, усебічний фізичний розвиток, навчання різних

фізичних вправ, прищеплення інтересу до занять фізкультурою і спортом.

Підготовка юних спортсменів повинна характеризуватися розмаїттям засобів і

методів тренування, широким використанням вправ з різних видів спорту,

рухливих ігор. У сфері технічного вдосконалення слід поступово

переорієнтовуватися на необхідність освоєння найрізноманітніших технічних

елементів у різних видах спорту – плаванні, веслуванні, ходьбі на лижах,

катанні на ковзанах, спортивних іграх, гімнастиці тощо, створюючи своєрідну

«школу рухів». Саме тоді у юного спортсмена закладається різнобічна технічна

основа задля її подальшого вдосконалення у своєму виді спеціалізації.

Тренування проводяться не частіше 2-3 разів на тиждень по 30-60 хв. Вони

мають органічно поєднуватися з уроками фізичної культури у школі і мати

переважно ігровий характер. Річний обсяг навантажень у юних спортсменів

невеликий – 100-150 год, а з урахуванням уроків фізкультури у школі може

становити 200-250 год на рік.

Етап початкової спортивної спеціалізації зазвичай охоплює роки

перебування у спортивній школі (13-15 років). Основні завдання на цьому етапі

тренування: різнобічний розвиток фізичних можливостей організму; усунення

недоліків фізичної підготовки; освоєння різноманітних рухових навичок

(зокрема відповідних специфіці майбутньої спортивної спеціалізації);

створення сприятливих умов поглибленої спеціальної спортивної підготовки.

Технічне вдосконалення на цьому етапі має будуватися на різноманітному

матеріалі для вибраного виду спеціалізації. Спортсмен повинен досить добре

опанувати техніку багатьох спеціальних підготовчих вправ з метою

46

формування у собі здатності до швидкого освоєння техніки вибраного виду

легкої атлетики. Такий підхід забезпечує надалі вміння варіювати основними

параметрами технічної майстерності залежно від умов конкретних змагань і

функціонального стану спортсмена. Тренування залежно від виду легкої

атлетики проводяться 3-5 разів на тиждень по 60-90 хв. Сумарний обсяг річного

навантаження сягає 200-250 годин, а з урахуванням уроків фізкультури – 400

годин. При плануванні окремих занять основне місце, як і на першому етапі

багаторічного вдосконалення, посідають уроки комплексної спрямованості.

Заняття ж виборчої спрямованості мають становити всього 20-25 % від

загальної кількості, а заняття з більшими навантаженнями потрібно проводити

не частіше разу на тиждень.

Етап поглибленого тренування у вибраному виді легкої атлетики

спрямований на створення всіх передумов для дуже напруженої підготовки з

єдиною метою максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Це

передусім, цілеспрямована робота з формування міцного фундаменту

спеціальної підготовленості і стійкої мотивації досягнення результатів. Цей,

етап припадає на період закінчення навчання у школі і відповідає вікові 16-20

років. На початку етапу застосовується в основному ще загальна підготовка, де

широко використовуються елементи різних видів спорту, а до кінця етапу вона

стає більш спеціалізованою. Тут зазвичай визначається предмет майбутньої

вузької спеціальності, до якої спортсмени дійдуть через тренування в суміжних

дисциплінах. Наприклад, майбутні марафонці спочатку часто спеціалізуються з

бігу на середні дистанції, стрибуни потрійним стрибком – у спринтерському

бігу чи стрибках у довжину. Аналізуючи цей етап важливо вибрати такий

спосіб тренувальних навантажень, щоб, з одного боку, створити передумови

для початкової реалізації індивідуальних можливостей, з другого – залишити

значні резерви для ускладнення тренувального процесу у змагальній практиці.

Заняття комплексної спрямованості широко застосовують на початку

підготовчого періоду. Середнє відсоткове співвідношення занять комплексної й

виборчої спрямованості приблизно 40-60, а частка занять із великими значними

47

навантаженнями на цьому етапі сягає 50-60 % від загального обсягу

тренувальних засобів. Тренування можуть доходити до 6-10 разів на тиждень

по 1,5-3 годин щодня, становлячи обсяг до 550-800 годин. Кількість змагань

сягає 13-18. Мінімальна кількість годин − для фахівців з бігу на короткі

дистанції й у стрибках, а максимальна – до бігунів на середні і довгі дистанції.

Тренувальний процес набуває виражених рис поглибленої спортивної

спеціалізації.

Етап спортивного вдосконалення передбачає досягнення максимальних

успіхів у номерах програми, характерних для поглибленої спеціалізації. Він

починається з 18-20 років. На цьому етапі досягають максимуму сумарні

величини обсягу й інтенсивності тренувальної роботи, різко зростає обсяг

спеціальної психологічної, тактичної та інтегральної підготовки. Кількість

занять на тиждень може становити 15-20 і більше. Витрати часу на тренувальну

діяльність за рік сягають 1000-1500 год залежно від спеціалізації. Аналізуючи

цей етап, дуже важливим моментом є забезпечення умов, у яких період

максимальної схильності спортсмена до досягнення найвищих результатів

збігається з періодом найбільш інтенсивних і складних у координаційному

відношенні тренувальних навантажень. За такого збігу спортсмену вдається

досягти максимально можливих успіхів за оптимальний час.

Тривалість й особливості підготовки до зовнішніх досягнень великою

мірою залежить від специфіки формування спортивної майстерності у різних

видах легкої атлетики, у чоловіків і жінок. Так, чоловікам, що спеціалізуються з

бігу на короткі дистанції, знадобиться щонайменше 3-4 роки напруженої

підготовки, аби пережити шлях від майстра спорту до перших перемог на

міжнародній арені, а жінкам – 2-3 роки. Фахівці у стрибках досягають успіхів

на світовий арені у віці 22-24 років, а скороходи і метальники молота – у віці

27-30 років. Особливо довгий шлях до вищої спортивної майстерності у

багатоборців і марафонців, хоча бувають і винятки.

48


1. Розкажіть про історію формування системи багаторічної підготовки

спортсменів.

2. Дайте коротку характеристику етапу поглибленого тренування.


Організація та проведення змагань з видів легкої атлетики

Змагання – це невід’ємна частина всебічної підготовки спортсмена, яка є

однією з найважливіших форм тренувального процесу, засобом підбиття

підсумків навчально-тренувальної роботи, а також ефективною формою

популяризації легкої атлетики серед молоді.

Змагання за своєю значущимістю поділяються на поточні, у яких

спортсмени набувають і вдосконалюють свій досвід змагання, і головні, де

необхідно показати найвищий для цього спортсмена результат. Прагнення бути

першим мобілізує всі сили спортсмена, що не лише сприяє прояву

функціональних можливостей, але і слугує засобом їх формування.

Завдання змагання:

- популяризація легкої атлетики;

- залучення молоді до регулярних занять легкою атлетикою;

- підбиття підсумків навчально-тренувальної роботи за певний

період;

- виявлення кращих спортсменів і колективів фізичної культури;

- обмін передовим досвідом тренувальної роботи;

- виконання спортсменами розрядних нормативів і вимог єдиної

спортивної класифікації України;

- виконання норм ЗФП (загальної фізичної підготовки).

Нині програма олімпійських ігор з легкої атлетики, з яких реєструються

офіційні світові рекорди, складається з 16 видів у жінок і 26 у чоловіків.

Результати учасників змагань визнаються дійсними тільки у тому

випадку, якщо вони показані на офіційних (календарних) змаганнях, інвентар і

49

устаткування відповідають вимогам справжніх правил і в цьому виді змагань

брало участь не менше трьох спортсменів або двох естафетних команд.

Змагання з легкої атлетики проводяться на відкритому повітрі або в

закритому приміщенні. Змагання на відкритому повітрі діляться на змагання,

що проводяться на стадіоні, і змагання, організовувані поза стадіоном.

Змагання поза стадіоном поділяються на змагання, що влаштовуються на

заміських шосе (марафонський біг, спортивна ходьба і різні пробіги) і на

пересіченій місцевості (кроси). Дистанції цих змагань можуть бути різними.

До програми змагань, що проводяться в закритих приміщеннях, зазвичай

включають біг на укорочені дистанції (30, 50, 60, 60 з/б, 200, 600 та ін.), усі

види стрибків, штовхання ядра і різні багатоборства.

За формою організації змагання діляться на закриті (тільки для членів

організації, що влаштовує їх) і відкриті (для усіх охочих).

Змагання бувають очними і заочними, а за принципом розіграшу –

відомчими і територіальними.

Залежно від мети, яка ставиться перед змаганнями, їх можна розділити на

масові, тренувальні, показові та спортивні.

Масові змагання (кроси, відкриті старти з видів та ін.) є прекрасним

засобом залучення молоді до регулярних занять легкою атлетикою.

Тренувальні змагання (офіційні прикидки, випробування ін.) проводяться

для перевірки якості виконаної тренувальної роботи за певний період і

контролю за рівнем підготовленості, а також для відбору кандидатів до яких-

небудь змагань.

Прикидки особливо корисні початкуючим легкоатлетам-початківцям для

набуття досвіду змагання.

Показові змагання влаштовуються з агітаційно-пропагандистською

метою. До програми таких змагань зазвичай включаються виграшні у

видовищному відношенні види: пробіги, естафети вулицями міста, естафети,

що проводяться під час масових спортивних свят і подібне.

50

Спортивні змагання виявляють найсильніших спортсменів в окремих

видах легкої атлетики і в команді. Спортивні змагання за своїм характером

можуть бути особистими, командними і особисто-командними. В особистих

змаганнях технічні результати зараховуються кожному учасникові, і за ними

визначається його місце в змаганнях.

У командних змаганнях технічні результати окремих учасників і

естафетних команд зараховуються команді в цілому, і за ними визначається її

місце в змаганнях.

Найбільш поширеними є особисто-командні змагання, на яких

розігрується як особиста, так і командна першість. Характер змагання у

кожному окремому випадку визначається положенням про це змагання. За

значенням змагання можуть бути кубковими, першість, чемпіонати. Кубкові

змагання проводяться щорічно або через рік, переможець нагороджується

перехідним кубком.

Першість проводиться щорічно для визначення першого і подальших

місць.

Чемпіонати визначають не лише переможця, але і присуджують звання

чемпіона, проводяться щорічно або через рік. Чемпіоном у якому-небудь виді

спорту можна стати тільки на чемпіонаті відповідних змагань.

У ряді випадків виникає необхідність в проведенні спеціальних змагань,

до яких належать:

1. Класифікаційні змагання проводяться з метою надання учасникам

можливості виконати, підтвердити або підвищити спортивний розряд.

Класифікація учасників може також проводитися за результатами, показаними

на будь-яких інших офіційних змаганнях.

2. Розрядні змагання проводяться для спортсменів певного розряду при

дотриманні наступних умов: а) спортсменам, що мають більш високі розряди,

не дозволяється брати участь у змаганнях за участю спортсменів, які мають

низькі розряди; б) допускається участь спортсменів суміжного старшого

розряду в змаганнях молодшого розряду.

51

3. Кваліфікаційні змагання проводяться при великому числі учасників, їх

мета – відбір найсильніших спортсменів для участі в основних змаганнях.

Учасник, що виконав кваліфікаційний норматив, звільняється від подальшої

участі в цих змаганнях. До основних змагань допускаються учасники, що

виконали кваліфікаційний норматив. У випадку, якщо в основних змаганнях

недостатня кількість учасників, до них допускаються спортсмени, що показали

результат найбільш близький до кваліфікаційного нормативу. Результати

кваліфікаційних змагань не враховуються при визначенні особистої першості в

основних змаганнях, у водночас результати, що перевищують рекордні

досягнення, фіксуються як рекорд. Розрядні норми, виконані на таких

змаганнях, також зараховуються.

4. Окремі або видові змагання. Змагання, що проводяться з окремих видів

або групи видів легкої атлетики, наприклад, «День бігуна», «День

метальника» тощо.

До змагань допускаються особи, що мають необхідну підготовку і дозвіл

лікаря. Існує технічна й іменна (лікарська) заявка.

Дозаявка або перезаявка про допуск нових учасників до змагань повинна

подаватися за формою. Дозаявку або перезаявку необхідно подавати не пізніше

ніж за годину до початку змагань цього дня.

Кожна команда, що бере участь у змаганнях, повинна мати представника,

який керує своїм колективом і несе відповідальність за дисципліну учасників і

їх своєчасну явку на змагання.

Тільки представник має право подавати заявки, дозаявки і перезаявки

відповідно до правил змагань з легкої атлетики. Він є присутнім на нарадах

суддівської колегії, якщо вони проводяться спільно з представниками, і має

право виступати там від імені команди.

Представник не має права знаходитися на місцях проведення змагань,

надавати допомогу учасникам під час змагань, втручатися в розпорядження і

рішення суддів.

52

У разі виникнення в учасників або представника яких-небудь сумнівів у

правильності ходу суддівства змагань тільки представник має право звертатися

до головного судді або його заступника із заявою (усно) або протестом

(письмово).

Учасник змагань зобов’язаний знати правила, положення й умови

проведення змагань. Учасникові не дозволяється отримувати яку-небудь

допомогу під час змагань, окрім медичної, якщо вона знадобиться. Учасник

може бути знятий зі змагань за явну непідготовленість. При участі у декількох

видах програми учасник зобов’язаний спочатку виступити у бігових видах за

розкладом, а потім у технічних видах. При неявці учасника на фінальні

змагання його місце не може бути зайняте іншим спортсменом. Усі питання про

участь у видах програми вирішуються учасником із старшими суддями на

видах. Учасник повинен виступати у відповідному спортивному одязі і взутті

(допускається виступати без взуття), зобов’язаний мати номер, особливо у

бігових видах.

Учасники мають бути дисциплінованими, являтися у вказані місця збору

без запізнень. Учасник, що запізнився на місце збору і не відмитився у судді в

призначений час, до змагань у цьому виді не допускається.

За необхідності на вимогу суддівської колегії будь-який спортсмен

зобов'язаний пройти обстеження на наявність допінгу (допінг-тест), а у разі

відмови він піддається дискваліфікації.

Суддівство спортивних змагань є почесним і відповідальним

громадським обов'язком. Суддя має бути чесний і неупереджений, строго і

об'єктивно ставитися до дотримання правил змагань і при доброзичливому

ставленні до учасників вимагати від них строгого виконання правил змагань і

дисциплінованої поведінки.

Для проведення змагань з легкої атлетики завчасно (не менше ніж за 2-3

місяці) організацією, що проводить змагання, і відповідальними президіями

колегій суддів призначається головна суддівська колегія, яка організовує і

проводить ці змагання. Потім, також завчасно, спільно з головним суддею

53

змагань і його заступниками проводиться підбір суддівської колегії (передусім

старших суддів).

Кількісний склад головної суддівської колегії залежить від характеру і

масштабу змагань, місць їх проведення і ряду інших чинників.

Головна суддівська колегія має бути призначена заздалегідь, для того щоб

завчасно приступити до підготовки змагань.

Кількість суддів і бригад визначається залежно від масштабу змагань і

кількості учасників у кожному виді програми.

Головний суддя є керівником змагань, він очолює роботу усієї

суддівської колегії.

До обов'язків головного судді входить:

1) складання розкладу змагань за дням і годинами;

2) розробка вказівок суддям, представникам і учасникам про порядок

проведення змагань, у яких передбачається:

- уточнення і роз’яснення положення;

- виклад порядку проведення відкриття, закриття та інших церемоній

змагання;

- порядок проведення змагань зі стрибків, бігу, метанні (залежно від

кваліфікації спортсменів);

- умови проведення змагань поза стадіоном.

Для більш оперативного і чіткого проведення змагань на допомогу

головному судді призначаються його заступники, які підпорядковуються

безпосередньо головному судді і працюють під його керівництвом, а за його

відсутності користуються його правами на дорученій ділянці.

Заступники головного судді:

1. З обладнання та інвентарю.

2. З інформації і проведенн урочистих церемоній.

3. Із забезпечення медичного обслуговування.

4. З видів, включених до програми змагань.

54

Головний секретар підпорядковується головному судді змагань і керує

спеціальною службою – секретаріатом.

Головний секретар зобов’язаний:

- розробити структуру і схему організації роботи секретаріату і

здійснювати керівництво цією службою;

- розробити схему документообігу;

- організувати прийом іменних заявок, видачу нагрудних номерів,

проведення жеребкування;

- здійснювати взаємодію з усіма іншими підрозділами суддівської колегії;

- вести протокол засідання ГСК і нарад з представниками команд.

Бригада суддів у бігових видах і спортивній ходьбі.

Судді на старті. Бригада суддів на старті складається з основного стартера

і одного або декількох помічників. Головний обов’язок основного стартера –

дати старт так, щоб ніхто з учасників не почав біг до стартового сигналу, а

додаткові стартери повинні дати повторний сигнал для зупинки і повернення

учасників при порушенні ними правил старту.

Обов’язки головного стартера:

1. Упевнитися перед кожним стартом у готовності суддів на фініші і

хронометристів.

2 .Стежити, щоб учасники не витрачали на підготовку більше часу, ніж

бередбачено правилами.

3. Стежити за правильністю положення учасників на старті.

4. Подавати стартові команди і сигнал спершу стартовим пістолетом або

сигналом − прапором з голосом.

При поданні команд стартер повинен стояти в такому місці, звідки йому

краще краще за все видно усіх, хто стартують, і так, щоб його було добре видно

суддям-хронометристам. Основний стартер одноосібно вирішує всі питання,

пов’язані зі стартом.

Помічник стартера:

55

1. Перевіряє явку учасників чергового забігу і робить відмітку про явку в

стартовому протоколі.

2. Робить жеребкування серед учасників забігу для визначення доріжки

або місця на старті.

3. Викликає і направляє кожного учасника на відповідну доріжку.

Судді на фініші. Основне завдання суддів на фініші – визначити порядок

(послідовність) приходу учасників на фініші. Нагадаємо, що закінченням

дистанції вважається той момент, коли яка-небудь частина тулуба учасника,

включаючи і шию, торкнеться уявної площини фінішу.

Перед кожним забігом старший суддя на фініші, упевнившись у

готовності суддів-хронометристів до роботи, заздалегідь погодженим зі

стартером способом дає їм дозвіл на старт.

У бігу на короткі дистанції судді розташовуються на продовженні лінії

фінішу зазвичай на суддівській вишці, що встановлюється за внутрішньою

брівкою доріжки не менше ніж за п’ять метрів від фінішної стійки.

Старший суддя на фініші завчасно розподіляє між суддями роботу за

визначенням порядку закінчення бігунами дистанції, тобто порядок перетину

бігунами створу фінішу.

Окрім визначення порядку приходу бігунів на фініш, кожен суддя

повинен фіксувати відстань між «своїм» бігуном і тим, за яким він фінішував

(метраж).

Усі дані (номер учасника і метраж) кожен суддя заносить до свого

блокнота (суддівської записки). Потім старший суддя збирає суддівські

записки, і усі дані заносяться до протоколу фінішу.

Існує й інша методика прийому бігунів на фініші. За наявності двох

суддів на фініші один голосно і чітко говорить номер учасника у послідовності

приходу, а другий записує.

У бігу на середні та довгі дистанції судді на фініші, окрім фіксації

порядку приходу бігунів, ведуть рахунок кіл. Судді, що ведуть рахунок кіл,

56

розташовуються вздовж внутрішньої брівки бігової доріжки на деякій відстані

один від одного.

Судді-хронометристи визначають час проходження учасниками змагань

тієї або іншої дистанції у бігу і ходьбі.

До суддівства як судді-хронометристи повинні залучатися переважно

судді, що пройшли випробування. Рекорди у бігу можуть реєструватися тільки

у тому випадку, якщо вони були зафіксовані трьома секундометристами, що

входять до складу бригади суддів.

Перед початком змагань судді перевіряють синхронність і точність

секундомірів.

При проведенні змагань на стадіоні судді-хронометристи розміщуються

на лінії фінішу, на суддівській вишці з протилежного боку від суддів, що

фіксують порядок приходу.

За 10-15 хвилин до початку змагань судді-хронометристи на чолі із

старшим суддею організовано виходять до місця фінішу і розташовуються на

такій суддівській вишці, що знаходиться на рівні створу фінішу.

Старший суддя розсаджує суддів на вишці в порядку прийому учасників;

зверху – суддя, що приймає першого учасника; потім – другого учасника і так

далі.

Секундоміри пускають у момент появи вогню або диму з пістолета або у

момент початку руху прапора. Зупиняють секундомір у мить, коли тулуб бігуна

перетинає уявну площину фінішу.

Після закінчення забігу судді-хронометристи по черзі, починаючи з тих,

хто приймав першого бігуна, повідомляють показання своїх секундомірів, а

старший суддя заносить ці результати до протоколу хронометражу. Іноді судді-

хронометристи записують показання до суддівської записки і потім віддають

старшому судді.

При розбіжності показань трьох секундомірів за остаточний час береться

час двох секундомірів, що показали однаковий результат, а при розбіжності

показань усіх трьох секундомірів – час «середнього».

57

У разі розбіжності думок в оцінці показань секундоміра вирішальне слово

належить старшому судді-хронометристові.

При проведенні змагань у бігу на короткі дистанції старший суддя-

хронометрист повинен порівняти запис часу із записом метражу на фініші і у

разі потреби, узгодившись з даними метражу, внести відповідні зміни до

протоколу.

При розбіжності думок старшого судді-хронометриста і старшого судді

на фініші спірне питання вирішується головним суддею або його заступником з

бігу.

Робота секретаря:

1. Секретар отримує в секретаріаті необхідну документацію (робочі

протоколи, диспетчерський розклад, протоколи фінішу та ін.);

2. Перед початком чергового виду бігової програми уточнює в службі при

учасниках або у бригаді на старті наявність учасників. Передає отриману

інформацію бригаді на фотофініші, а також бригаді інформації і табло;

3. Заносить до протоколу порядок закінчення учасниками дистанції згідно

у записом старшого судді на фініші, результатиучасників згідно з протоколом

фотофінішу або запису старшого судді-хронометриста, швидкість вітру при

проведенні забігу згідно з протоколом судді метеобригади;

4. Після закінчення змагання в цьому виді програми підписує протокол,

який також має бути підписаний заступником головного судді з бігу (рефері),

старшим суддею на фініші і старшим суддею-хронометристом;

5. Секретар комплектує всю документацію щодо проведення цього виду

(робочий і стартовий протоколи, протокол фотофінішу і метеобригади,

суддівські записи старшого судді на фініші, старшого судді-хронометриста і

старшого судді на дистанції);

6. Заносить до карток час, показаний учасниками, швидкість вітру під час

забігу, показаний розрядний норматив;

7. Уся документація здається в секретаріат.

Робота секретаря в спортивній ходьбі.

58

1. Для ведення протоколу в спортивній ходьбі призначається секретар,

який підпорядковується старшому судді з ходьби.

2. При суддівстві змагань поза стадіоном секретар і старший суддя

слідують по трасі на автомашині. Суддівські записи надходять секретареві від

суддів на трасі.

3. Секретар заносить до протоколу відомості, що надійшли від суддів у

вигляді записок (у тому числі і від старшого судді), у яких містяться дані про

оновлення попереджень і про дискваліфікацію учасників.

4. Під час змагання секретар негайно (у міру надходження суддівських

записок) повідомляє старшого суддю про дискваліфікацію учасника для

ухвалення остаточного рішення на підставі поданих двох суддівських записок

від різних суддів, а також повідомляє старшого суддю, скільки було зроблено

попереджень цьому учасникові суддями зі стилю.

5. Після закінчення змагання оформлений протокол суддівства техніки

спортивної ходьби й усі суддівські записки секретар передає до секретаріату.

На дискваліфікованих учасників складається довідка з вказівкою номера

учасника, яку підписує старший суддя і секретар, вона додається до протоколу

суддівства техніки спортивної ходьби.

Крос

Легкоатлетичні кроси є одним з наймасовіших і популярніших

спортивних змагань. Правилами передбачені змагання з кросу на

найрізноманітніші дистанції для певних груп.

Склад суддівської колегії з кросу відрізняється від бригад суддів у біговій

програмі на стадіоні.

Бригаду суддів на кросі складають: начальник дистанції, помічники

начальника дистанції та контролери.

До обов'язків начальника дистанції входить:

- вибір дистанції;

- її вимір і розмітка;

- розставляння контролерів на дистанції.

59

Усі учасники розбиваються на декілька забігів, кількість учасників у

забігу визначається залежно від довжини дистанції. Учасникам змагань

видаються номери (на груди і на спину). У масових змаганнях часто

практикується проведення кросів без номерів, за контрольними картками.

Бригада суддів в стрибках і метаннях

Для проведення змагань з кожного окремого виду стрибків і метань

призначається бригада суддів, що складається із старшого судді, суддів-

вимірювачів і секретаря.

До обов'язків старшого судді входить:

1. Перевірити перед початком змагань із свого виду стрибків або метань

правильність підготовки місця змагань і інвентар.

2. Виділити зі складу бригади суддів, які організовують виведення

учасників з місця збору на місце проведення змагання.

3. Забезпечити організоване і чітке проведення свого номера програми і

стежити за порядком на місці змагань.

4. Стежити за виконанням правил змагань і контролювати вимір

результатів, правильність ведення й оформлення протоколу.

5. Робити зауваження учасникові за необгрунтоване затягування часу,

відведеного на підготовку і виконання спроби.

6. Позбавляти учасника чергової спроби або усувати його від подальшої

участі за порушення правил змагань.

6. Своєчасно передавати необхідні відомості в групу суддів з інформації.

7. Забезпечувати явку переможців для нагородження.

8. Після закінчення змагань свого виду підписати протоколи.

При проведенні змагання старший суддя повинен мати при собі два

прапорці − червоний і білий. Піднятий угору червоний прапорець означає, що

спроба не зарахована, а білий − що спроба вдала.

У стрибках, якщо суддя тримає червоний прапорець на витягнутій убік

руці − розгін починати не можна.

Старший суддя дозволяє зробити по одній пробній спробі, а якщо

60

дозволяє час, то більше. Пробні спроби необхідно закінчити за п’ять хвилин до

визначеного в програмі часу початку змагань.

Обов'язки суддів-вимірювачів:

1. За сигналом старшого судді з виду про правильність виконання

учасником спроби відмічають місце приземлення стрибуна або падіння приладу

і потім проводять вимір результату.

2. У стрибках встановлюють і вимірюють висоту планки.

Робота секретаря:

1. Реєструє учасників, перевіряє нагрудні номери, форму (за відсутності

спеціальної служби).

2. У стрибках у висоту і з жердиною під час розминки уточнює початкову

висоту.

3. Відповідно до диспетчерського розкладу задає ритм змагання, викликає

учасників і контролює час, що витрачається на виконання спроби, стежить за

мірою готовності учасників.

4. За допомогою демонстраційного протоколу інформує учасників про

показані результати.

5. Після закінчення змагань повідомляє учасникам підсумки їх виступу з

виду і відводить призерів до служби нагородження.

6. До початку змагання в цьому виді програми повинен повідомити в

службу інформації і табло про зміни в протоколі при реєстрації учасників.

7. Під час проведення змагання інформує учасників (за допомогою

демонстраційного протоколу) і службу інформації про показані результати.

8. Після закінчення змагання в цьому виді програми зобов’язаний

забезпечити копіями протоколу службу інформації, табло, групу нагородження,

прес-центр, представників команд.


1. Дайте класифікацію легкоатлетичних змагань.

2. На прикладі змагання зі спортивної ходьби описати функції суддівської

бригади.

61


Легка атлетика в загальноосвітній школі

Починаючи з першого класу, на уроках з фізичного виховання вводиться

матеріал з легкої атлетики, який вивчають учні в усіх наступних класах.

Основною формою заняття легкою атлетикою у школі є урок. Є декілька

типів уроків легкої атлетики: ввідні, навчальні, уроки повторення, закріплення

навчального матеріалу – тренувальні уроки; уроки на перевірку засвоєння

знань, умінь і навичок, фізичної та технічної підготовки – залікові уроки і,

зрештою, уроки мішаного типу – навчально-тренувальні уроки. На кожному

уроці з легкої атлетики прийнято розрізняти підготовчу, основну і заключну

частину. Можливе об’єднання перших частин в одну. Поділення уроку на

частини є умовним, структура уроку – це певна послідовність відношень і

взаємозв’язків конкретних елементів, зумовлених головною цільовою

установкою уроку визначеного типу.

Заняття з легкої атлетики спрямовані на засвоєння бігу, стрибків, метання

й удосконалення цих видів. З цією метою, починаючи з четвертого класу, в

уроки включаються вправи, які сприяють розвитку швидкості, сили,

витривалості. Згідно з програмою на занятті учні вивчають техніку бігу на

короткі дистанції, біг на середні дистанції, естафетний біг, стрибки у висоту

способом переступання й перекидання, стрибки у довжину способом «зігнувши

ноги» і «ножиці», засвоюють техніку метання малого м’яча та метання гранати.

Молодший шкільний вік (7-9 років, I-III класи) характеризується доволі

інтенсивним або порівняно плавним і рівномірним розвитком організму.

Протягом кожного з цих трьох років довжина і маса тіла зростають у

середньому на 4-5 см і 2-3 кг, а окружність грудної клітки на 2-3 см. Хлопчики і

дівчатка у початкових класах ростуть приблизно однаково, з тією різницею, що

у хлопчиків довжина тіла збільшується переважно за рахунок росту ніг, а дівчат

− за рахунок росту тулуба.

62

Кісткова тканина і скелет у віці 6-10 років продовжують активно

формуватися, але процес окостеніння скелету в цілому ще далеко не

завершений. Цей факт необхідно враховувати при проведенні занять з

молодшими школярами і по можливості уникати вправ, пов’язаних з

підвищеним навантаженням на кістки таза та тазової ділянки (стрибки з великої

висоти на тверду опору та інше).

Незвазаючи на бурхливий розвиток м’язової системи, у молодшому віці

вона ще дуже слабо розвинута. Але все ж таки до 9 років порівняно з

семирічним віком сила кісток збільшується удвоє, а станова сила відповідно у

хлопчиків і дівчаток збільшується на 10-15 і 20-30 %.

Встановлено, що серце у дітей молодшого шкільного віку порівняно

легко пристосовується до різних режимів роботи і його ритм досить швидко

відновлюється. Водночас спостерігається деяка недосконалість регуляторних

механізмів, що є причиною нестійкої роботи серця дитини.

Знаючи ці особливості, учитель фізичного виховання повинен виключити

з занять непосильні фізичні і психічні навантаження, і тим самим уникнути

деяких функціональних розладів у серцевій діяльності учнів.

Середній шкільний вік (10-13 років, IV-VII класи). У хлопчиків припадає

початок періоду статевого дозрівання, а у дівчаток – перша його половина.

Тому характерною рисою даного віку є посилений ріст тіла у довжину

(повторне витягування), інтенсивний приріст м’язової маси, а значить, і маси

тіла. Оскільки за темпами статевого дозрівання дівчатка випереджають

хлопчиків, то вони ідуть попереду і у показниках довжини і маси тіла. Важливо

відмітити, що у цьому віці не тільки суттєво збільшується об’єм м’язової маси,

але й змінюються функціональні властивості м’язів. У цей період м’язова сила

у хлопчиків зростає значно швидше, ніж у дівчаток. При цьому у хлопчиків

збільшуються одночасно показники і абсолютної, і відносної (у перерахунку на

1 кг маси тіла) м’язової сили, а в дівчаток при значному зростанні абсолютної

м’язової сили відносні її показники можуть у цей же час навіть зменшуватись.

Цю обставину необхідно враховувати не тільки вчителям на уроках фізичної

63

культури, але й тренерам при визначенні здібностей у дівчаток до легкої

атлетики взагалі і до окремих легкоатлетичних вправ у цілому.

Підлітковий вік – період активного формування скелету. У цьому віці

м’язово-зв’язковий апарат у дітей все ще недостатньо міцний. Тому можливі

різного виду викривлення хребта (лордози, сколіози, кіфози). У зв’язку з цим не

рекомендується давати підліткам такі вправи, як потрійний стрибок з повного

розбігу і на повну силу, стрибки у глибину з висоти більше 90-100 см і з

приземленням на жорстку опору, присідання з навантаженнями, що

перевищують власну масу тіла, і деякі інші. Потрібно уникати і тривалого

виконання одноманітних фізичних вправ, оскільки це призводить до

одностороннього розвитку м’язових груп, що, у свою чергу, може призвести до

викривлення хребта і різних порушень постави. Вправи повинні підбиратись з

таким розрахунком щоб достатньо навантажувались м’язи задньої поверхні

тулуба (спини і шиї). Це допоможе уникнути «круглої» спини і сутулості. З

перших же занять необхідно суворо стежити за правильністю постави під час

виконання бігових і стрибкових вправ.

Незважаючи на те, що вікові багатофункціональні особливості серцево-

судинної, дихальної, м’язової та інших систем дитячого організму

забезпечують більш швидку, ніж у дорослих, спрацьованість, підлітки скоріше

стомлюються від одноманітного навантаження. З цього випливає, що в процесі

занять легкою атлетикою треба якомога частіше змінювати характер

виконуваних вправ.

Організм підлітків по-різному реагує на навантаження різного характеру.

Школярі 10-13 років легше переносять навантаження швидкісного і швидкісно-

силового характеру і значно важче − навантаження силового характеру,

пов’язаного з проявом витривалості.

Таким чином, у цьому віці треба надати перевагу вихованню швидкісних

і швидкісно-силових якостей, а також удосконаленню координаційних

здібностей. Старший шкільний вік (14-17, VIII-XI класи) порівняно з

підлітковим характеризується більш повільним і рівномірним процесом

64

розвитку. У цей час юнаки ростуть помітно швидше, ніж дівчата. Статеве

дозрівання до 17 років, як правило, вже закінчується, і за особливостями будови

і пропорцій тіла юнаки та дівчата майже не відрізняються від дорослих.

Разом з уроками фізичної культури комплексна програма фізичного

виховання передбачає проведення занять до уроків, фізкультхвилинки у процесі

уроків, фізичні вправи і рухливі ігри на великих перервах, щоденні фізичні

заняття у групах продовженого дня.


1. Як пов’язані фізіологічні особливості дитячого організму в дитячому

віці з плануванням легкоатлетичних тренувань у школі?


65

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Артюшенко О .Ф. Легка атлетика. Теорія і методика викладання :

навчальний посібник /О.Ф.Артюшенко. – Черкаси : Брама-України,

2008. – 631 с.

2. Жилкин А. И. Легкая атлетика /А. И. Жилкин, В. С. Кузьмин,

Е. В. Сидорчук. – М. : Изд. центр Академия, 2003. – 464 с.

3. Кузнецов В. С., Методика обучения основным видам движений на

уроках физической культуры в школе /В.С.Кузнецов, Г. А.

Колодницкий. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 176 с.

4. Лазарев И. В. Практикум по легкой атлетике : учеб. пособие для студ.

пед. учеб. заведений, /И. В. Лазарев, В. С. Кузнецов, Г. А. Орлов. – М. :

издат. центр «Академия», 1999. – 160 с.

5. Легкая атлетика и методика преподавания : учебник для институтов

физической культуры; − /под ред. О. В. Калодия, Е. М. Лутковского,

В. В. Усова. − М. : Физическая культура и спорт, 1985. − 271 с.

6. Легкая атлетика. Правила соревнований ВФЛА. − М. : Советский спорт.

− 2003. – 200 с.

7. Легкая атлетика : учебник для студентов институтов физической

культуры; /под редакцией Н. Г. Озолина, В. И. Воронина,

Ю.Н.Примакова. − М. : Физкультура и спорт, 1989. − 671 с.

8. Обучение легкоатлетическим упражнениям на уроке физической

культуры в школе : метод. реком. [сост. С. А. Кошар, Ф. Ф. Мордухай,

Ю. Н. Чудаков]. – Гродно : Гр.ГУ, 1999. – 94 с.

9. Программы 12-летней общеобразовательной школы «Физическая

культура», подготовительный, 1-3 классы. – Минск, 2000.

10. Программа «Физическая культура и здоровье» для 1-3 классов. –

Минск, 2004.

11. Организация и судейство соревнований по легкой атлетике:

практическое руководство; /под общей редакцией Вадима Величенка,

66

перевод Людмилы Потанич (при участии Анны Гнетовой). − М. :

Терра–спорт, Олимпия Пресс. − 2003. – 72 с.

12. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта :

учебное пособие для студентов высших учебных заведений. /Ж. К.

Холодов, В. С. Кузнецов. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Издательский

центр «Академия», 2001. – 480 с.

13. Анализ проведения урока физической культуры /авт. сост.

В. А. Муравьев, И. П. Залетаев. − М. : Спорт Академ Пресс, 2002. –

92 с.

14. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М. : Физкультура и

спорт, 1985. – 192 с.

15. Глазырина Л. Д., Лопатик Т. А. Методика преподавания физической

культуры : 1-4 кл. метод. пособие и программа. – М. : Гуманит. изд.

центр ВЛАДОС, 2003. – 208 с.

16. Глазырина Л. Д., Лопатик Т. А. Физическая культура : учеб.для 1-го кл.

общеобр. школы с русским яз. обучения. − Мн. : «Асар», 1998. − 104 с.

17. Глазырина Л. Д., Лопатик Т. А. Физическая культура : учеб. для 2-го

кл. − Мн. : «Асар», 1996. − 112 с.

18. Гужаловский А. А. Физическое воспитание в школе : методическое

пособие /А. А. Гужаловский, Е. Н. Ворсин. − Мн. : Полымя, 1988. –

95 с.

19. Гуревич И. А. 1500 упражнений для моделирования круговой

тренировки. − 2-е изд., перераб. и дополн /И. А. Гуревич. − Мн : Выш.

школа, 1980. − 256 с.

67

Методичні вказівки щодо самостійних занять з навчальної дисципліни

«Легка атлетика та методика її викладання» для студентів денної форми

навчання за напрямом 6.010203 – «Здоров’я людини»

Укладач к.н.ф.с., доц. Т. І. Кудряшова

Відповідальний за випуск зав. кафедри здоров’я людини А. Т. Ціпов’яз

Підп. до др. _________ .Формат 60х84 1/16. Папір тип. Друк ризографія.

Ум. друк. арк. _____. Наклад_______ прим. Зам. №________. Безкоштовно.

Видавничий відділ

Кременчуцького національного університету

імені Михайла Остроградського

вул. Першотравнева, 20, м. Кременчук, 39600

Методичка СЗ ЗТПС Кудряшова...

Documents