ЗМІСТ Секція Історія право та міжнародні...

"Інноваційний потенціал світової науки - ХХI сторіччя" (24-27 листопада 2015 р.)

1

ЗМІСТ Секція «Історія, право та міжнародні відносини»: Марчук В.В. ПЕРІОДИЗАЦІЯ НОВІТНЬОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ……………………………… Ціватий В.Г. ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ПРО ДИХОТОМІЮ ВІЙНИ І МИРУ В ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНОМУ СВІТОГЛЯДІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЦІУМУ ХVI СТОЛІТТЯ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ………………………………………………………………………………….. Секція «Психологія і соціологія»: Бантишева О.О. ЕМПИРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ЧИННИКІВ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ……………………………………………………………………………. Калюжна Є.М., Білюк А.Ю. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРИЗИ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ……………… Секція «Педагогічні науки та освітні технології»: Зоря Р.Р. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИКЛАДАННІ ДИСЦИПЛІНИ «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ» …………………………………………………………………………………... Николаенко-Ломакина А.Н. ПРЕПОДАВАТЕЛЬ ГЛАЗАМИ СТУДЕНТОВ ……………………………………... Скороход Г.И. НЕКОТОРЫЕ ТИПЫ ТЕКСТОВЫХ ЗАДАЧ И МЕТОДЫ ИХ РЕШЕНИЯ ……………………... Якубовська М.С. РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЙ ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ – ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ПРОФЕСІОНАЛА-ФАХІВЦЯ (З ДОСВІДУ РОБОТИ КАФЕДРИ КНИГОЗНАВСТВА ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЗАВ. КАФ. АНТОНИК О.І.) … Секція «Філософія та культура»: Дацюк Т.В., Скляренко Н.В. POP-UP ЯК ПРОЯВ ДОБИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ …………………………………. Лещенко А.М. МІСЦЕ І РОЛЬ МИСТЕЦТВА В ХРИСТИЯНСТВІ У ТРАКТУВАННІ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО ………………………………………………………………………………………………………... Старикова Г.Г. ЯЗЫК О ЯЗЫКЕ: КОНЦЕПЦИЯ ЕСТЕСТВЕННОЙ ЛИНГВИСТИКИ …………………………. Шаронова А.В. ГУМАНІЗМ У ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКОГО ПИСЬМЕННИКА ЗІГФРІДА ЛЕНЦА …………... Секція «Біологічні науки, екологія та хімія»: Житов І.А., Дунаєвська О.Ф. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ НА СЕЛЕЗІНКУ ТВАРИН ……………………………………………………………………………………………. Каплун Е.А., Шеянова Т.И. ВЛИЯНИЕ ПАЛЬМОВОГО МАСЛА НА ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА ………………. Підгорна Н.О., Степанчук Н.А., Хоменко О.М., Руденко А.І. ПРОЦЕСИ ОБМІНУ ТА ЖОВЧОВИДІЛЕННЯ ЗА УМОВ БЛОКУВАННЯ NO-ЕРГІЧНОЇ СИСТЕМИ ПРИ МОДЕЛЮВАННІ ХРОНІЧНОГО АЛКОГОЛЬНОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ …………………………………………………………………………... Складановська М.Г. РОЗБУДОВА НООСФЕРИ: МІФ ЧИ ГЛОБАЛЬНА МЕТА? ……………………………….. Секція «Сучасні інформаційні технології»: Ковшов Г.М., Рижков І.В., Ужеловський А.В. ПЕРЕВІРКА АДЕКВАТНОСТІ ІМІТАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ КУТА ЗАКРУЧУВАННЯ БУРИЛЬНОЇ КОЛОНИ …………………………………………………

3 5 7 11 12 13 14 15 17 19 20 23 24 25 26 29 31


2

Кравцова Л.В. Каминская Н.Г. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ КОМП'ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ………………………………………………. Polovin S.M. PADLET – A JACK OF ALL TRADES FOR A TEACHER …………………………………………… Шведова В.В. ІНТЕРНЕТ-МЕТРОЛОГІЯ І ЇЇ РОЛЬ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАТИЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВІ …………………………………………………………………………………………………………. Секція «Технічні та фізико-математичні науки»: Білик А.В, Кирик В.В. ТЕХНОЛОГІЇ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ ВИСОКОЇ НАПРУГИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ КЕРУВАННЯ ЕНЕРГОСИСТЕМАМИ …………………………………………………………….. Гладкая Ю.А., Щетинина Е.К. ОБ УСТОЙЧИВОСТИ ОДНОЙ РАЗНОСТНОЙ СХЕМЫ РАСЩЕПЛЕНИЯ ДЛЯ УРАВНЕНИЯ КОНВЕКТИВНОЙ ДИФФУЗИИ ……………………………………………………………… Левкович О.А. ПРОСТРАНСТВЕННО-ВРЕМЕННОЕ РАСПРЕДЕЛЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ СТРУЙ ИМПУЛЬСНОЙ ПЛАЗМЫ, РАСШИРЯЮЩЕЙСЯ В ВАКУУМ ………………………………………………….. Похвалитый А.А., Кулик А.Д., Полетаев В.П., Кащеев М.А. ПРЕДВАРИТЕЛЬНОЕ УГЛЕРОДНОЕ РАСКИСЛЕНИЕ СТАЛИ ……………………………………………………………………………………………... Прудько Е.И. МАТЕМАТИЧЕСКИЕ МОДЕЛИ УПРУГИХ ОСНОВАНИЙ ФУНДАМЕНТНЫХ ПЛИТ ……… Федорченко Є.В. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ КОНКУРУЮЧИХ СПІЛЬНОТ ………………………………………….. Секція «Економіка, менеджмент та маркетинг»: Душина Л.М. ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ ……… Литвинюк Н.Я. СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я ……………………. Лобачева І.Ф., Гончар С.І., Шавлай А.П. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА – ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ ……………………………… Мельничук О.П., Гончар С.І., Шавлай А.П. ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ …………… Ревенко Ж.А., Навчук І.В. ВДАЛИЙ БІЗНЕС-ПЛАН, ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ЗАКЛАДУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ …………………………. Ревенко Ж.А., Навчук І.В. ПІДХОДИ ДО РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ………………………………………………………………………………………... Рибчинська С.В. СТРАХУВАННЯ ПРОЕКТНИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ………………………………… Ясинська Е.Ц. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ………………………………………………………………………………………………...

34 36 37 39 40 42 44 45 47 49 50 52 55 58 60 62 63


3

Секція «Історія, право та міжнародні відносини»:

ПЕРІОДИЗАЦІЯ НОВІТНЬОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Марчук В.В. Україна, м. Запоріжжя

Запорізький національний університет

Аннотація. The stages of constitutional process in Ukraine after the declaration of Independence in 1991 are considered. The basic essence of these stages is determined.

Ключові слова: Конституційний процес, конституційна комісія, Акт проголошення незалежності України, місцеве самоврядування, громади.

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі, Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави. Конституційний процес в сучасній Україні умовно можна поділити на чотири основних періоди: перший

період (1990–1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України; другий період (1996–2004 роки) став періодом реалізації Конституції України; третій період (2005–2013 р.) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2014 р. Четвертий період – (2014 р. – донині) відзначився пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону, шляхом укладення нового суспільного договору. Кожному із зазначених періодів конституційного процесу властиві свої особливості, специфіка.

Перший період конституційного процесу був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найбільш складним і суперечливим. Його умовно можна поділити на декілька етапів:

1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до підготовки Концепції Конституції України 1991 р. та винесення першого проекту Конституції України на всенародне обговорення в 1992 p.;

2) від завершення обговорення першого проекту Конституції України в грудні 1992 р. до підготовки, затвердження та доопрацювання Верховною Радою України другого проекту Конституції України у листопаді 1993 p.;

3) листопад 1993 р. – 1995 р. – конституційна криза в Україні; 4) підготовка та прийняття Конституційного договору України в 1995 p.; 5) від прийняття Конституційного договору в 1995 р. до прийняття Конституції України 1996 р. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. стало основним здобутком першого періоду і, одночасно,

точкою відліку другого періоду розвитку українського конституціоналізму. Характерною ознакою другого періоду конституційного процесу стала реалізація положень Конституції через

новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Основним Законом. Тобто упродовж цих років загалом були сформовані нормативно- та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України. Водночас життя доводило необхідність реформування окремих положень Конституції України. Політичні,

економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни форми держави, а відтак, – конституційної реформи. Політики, громадські діячі, науковці пропонували власні проекти внесення змін до Конституції України, але переважна більшість із них не знайшла підтримки у парламентаріїв. Посиленням соціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України та Президентом

України позначився в Україні 2000 рік. Зазначені кризові явища загострилися у зв'язку з неспроможністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на 2000 рік, поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж сам парламент розколовся на так звану «більшість» та «меншість». У влади визріла ідея проведення конституційного референдуму, який провели навесні цього року. Однак ухвалені ним зміни так і не були імплементовані парламентом через загострення політичної боротьби між владою і опозицією. Події, пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, отримали в політичній теорії та практиці назву

«Помаранчевої революції». Ці події ознаменували третій період конституційного процесу, пов'язаний процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Правові здобутки Помаранчевої революції були втілені, передусім, у Законі України «Про внесення змін до

Конституції України». 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було вирішене питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів – Закон про внесення змін до Конституції України, Закон про особливості застосування Закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р., та про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування. Більшість положень Закону про внесення змін до Конституції України набули чинності з 1 січня 2006 р.

Водночас окремі питання щодо легітимності положень Закону України «Про внесення змін до Конституції


4

України» зберігали свою актуальність до 2010 року. Так, Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права у грудні 2005 р. оприлюднила «Висновок щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України», у якому акцентувалася увага на проблемних аспектах унормування конституційної реформи в Україні, а саме: порушенні процедурних питань при ухваленні змін до Конституції України, відсутності висновку Конституційного Суду України на відповідний законопроект, до якого в процесі розгляду та голосування 8 грудня 2004 р. вносилися зміни; «пакетному» голосуванні; порушенні Регламенту Верховної Ради України, який мав силу закону. Зазначений висновок також звернув увагу на змістовні невідповідності конституційного проекту загальним засадам Конституції України та вимогам і стандартам сучасного європейського конституціоналізму, а саме положення про: збільшення строку повноважень Верховної Ради України та місцевих рад; введення імперативного мандата; суперечливість у формуванні Уряду, його складу, відповідальності, злагодженості роботи; відновлення загальнонаглядової функції прокуратури тощо. Пізніше, у 2006–2010 роках, згадані вище недосконалості та колізії оновленої Конституції України спричинили

низку конституційних конфліктів. На початку червня 2009 р. дві найбільші парламентські фракції у Верховній Раді України – Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко – виступили з ініціативою щодо створення широкої коаліції та внесення системних змін до Основного Закону з метою запровадження парламентської республіки. Але вихід із переговорного процесу Партії Регіонів унеможливив відповідні конституційні ініціативи. У вересні 2010 року після перемоги на президентських виборах В.Януковича було відновлено дію Конституції

України в редакції 1996 року шляхом прийняття рішення Конституційного суду України у справі про дотримання процедури внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року. В лютому 2011 року рішенням Президента України було створено Науково-експертну групу під головуванням

першого Президента України Леоніда Кравчука, що мала «напрацювати пропозиції щодо механізму створення і діяльності Конституційної Асамблеї, а також проаналізувати концепції реформування Конституції України». Конституційна Асамблея як «спеціальний допоміжний орган при Президентові України» під головуванням колишнього Президента України Л. М. Кравчука була утворена 17 травня 2012 року. Незважаючи на те, що в грудні 2013 року голова Конституційної асамблеї Л. Кравчук заявив, що підготовка концепції змін до Конституції завершена, цей орган був розформований новим Президентом України П. Порошенком 1 грудня 2014 року. Революційні події 2014 року започаткували четвертий етап конституційного процесу. Від початку 2014 року,

на фоні безпрецедентної кризи владної вертикалі, в політичному просторі України активізувалися пропозиції «повернутися до Конституції 2004 року» шляхом обрання парламенту за пропорційною системою та позбавлення скомпроментованого насиллям Президента Януковича значної частини повноважень. Основним аргументом такого кроку називалася сумнівний з юридичної точки зору шлях скасування

конституційної реформи (2010), а також бажання відійти від авторитарних методів правління Януковича. Противники повернення до конституційних змін 2014 року висловлювали такі аргументи:

• документ зразка десятирічної давності (реформа 2004 року) недостатньо добре прописаний; • євроінтеграційні закони суперечитимуть цій версії Конституції; • зміна тексту Конституції не вирішить гострих проблем всього суспільства; • боротьба з однією людиною перетворюється на боротьбу з авторитетом Основного Закону; • важко обрати повністю легітимний шлях повернення до старої редакції Конституції.

21 лютого 2014 року Верховна Рада на революційній хвилі конституційною більшістю в 386 голосів прийняла за основу та в цілому без рішення профільного Комітету проект Закону про відновлення дії окремих положень Конституції України. Це означало, що Верховна Рада повернула в дію Конституцію 2004 року. Законом, зокрема, передбачено, що Верховна Рада України може формувати коаліцію депутатських фракцій, яка формуватимуться як фракціями, так і окремими народними депутатами. Ці зміни були внесені на підставі окремої угоди між політиками в обхід розділу ХІІІ Основного Закону.

4 березня 2015 року Верховною Радою була утворена Тимчасова спеціальна комісія з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України. На тлі сепаратистських заворушень у східних областях України в квітні актуалізувалося питання розширення прав місцевого самоврядування. Відповідний проект конституційних змін почав розроблятися.

3 березня 2015 року Президент Порошенко створив Конституційну Комісію, яка розроблятиме зміни до Основного Закону. Комісія створюється як спеціальний допоміжний орган при Президентові України з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо вдосконалення Конституції України з урахуванням сучасних викликів та потреб суспільства. В результаті роботи комісії був напрацьований законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо

децентралізації влади), поданий 1 липня 2015 року. Проект, серед іншого, встановлює:

• територія України поділена на громади; • скасовується інститут голів місцевих державних адміністрацій. Основні повноваження зосереджуються на

базовому рівні у громаді; • утворюються виконавчі органи місцевого самоврядування; • для нагляду за додержанням Конституції і законів України органами місцевого самоврядування

запроваджується інститут префектів. Префект зупиняє дію актів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду.

• Президент України отримує право зупинити дію відповідного акта місцевої ради з одночасним зверненням до Конституційного Суду України, тимчасово зупинити повноваження голови громади, складу ради громади,


5

районної, обласної ради та призначити тимчасового державного уповноваженого; • з метою виконання Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року, до прикінцевих та перехідних положень

Конституції додається положення про те, що особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом. Венеціанська комісія в цілому схвалила законопроект, проте зазначила, що конституційну реформу не можна

проводити без громадського обговорення. 16 липня 2015 року проект направлено до Конституційного Суду України. Вже 31 липня цей суд схвалив ці

зміни як такі, що відповідають вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. Законопроект було попередньо схвалено парламентом 31 серпня 2015 року голосами 265 депутатів. Проти цих

змін виступали ті, хто вбачав у законопроекті надмірне посилення влади Президента, а також небезпеку окремого згадування «районів Донецької і Луганської областей» для територіальної цілісності держави. Надзвичайне напруження, що склалося в суспільстві у зв'язку з поспішним прийняттям проекту щодо

децентралізації, вилилося в насильницькі сутички біля Верховної Ради 31 серпня. ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ПРО ДИХОТОМІЮ ВІЙНИ І МИРУ В ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНОМУ

СВІТОГЛЯДІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЦІУМУ ХVI СТОЛІТТЯ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Ціватий В.Г. Україна, м. Київ

Дипломатична академія України при МЗС України

В статье анализируется внешняя политика и дипломатия европейских государств на рубеже Средневековья и раннего Нового времени. Особое внимание уделяется институциональному развитию общественно-политической мысли и институционально-дипломатической практике в Европе. Определены направления развития теории и практики внешней политики и дипломатии в Европе в контексте формирования модели миропонимания Эразма Роттердамского и социума как в Европе, так и в Нидерландах. Определены направления развития института власти, в контексте дихотомии понятий «война» и «мир», в исследуемую эпоху как приобретение европейского историко-культурного наследия.

Ключевые слова: власть, война, мир, внешняя политика, дипломатия, институционализация, Европа, Эразм Роттердамский, Нидерланды.

У добу раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.), поряд з виникненням і еволюцією європейської системи держав, відбувається об’єктивно обумовлений процес інституціонального оформлення зовнішньої політики і дипломатичних служб держав Європи. Відповідно й постає споконвічне питання співвідношення і пріоритетності концептів «мир» і «війна». У цю історичну епоху мир був противагою війнам, які на той час були візитівкою держав європейського простору. Мир, перш за все, створював умови для еволюційного розвитку державності в Європі та формування нових інститутів влади, економічного розвитку та розвитку міждержавних стосунків. Роль інституцій в житті організованого суспільства була і залишається досить впливовою в усі історичні епохи,

тому сучасні теоретико-методологічні підходи вирішальною мірою формуються під впливом інституціоналізму. Інституціональні критерії базуються на врахуванні конкретно-історичних умов тієї чи іншої держави, наслідуванні традицій, ідей, рецепції, духовного світу населення, системи ціннісних уявлень. Відзначимо, що ці фактори не зводяться до суто психологічних ознак, а побудовані на взаємодії між окремими елементами, що породжує певну цілісність інституціонально-світоглядної та політико-дипломатичної системи взагалі. У будь-яку історичну епоху, поряд з виникненням інституту держави, відбувається об’єктивно обумовлений

процес інституціонального її оформлення, як характерних рис, так і особливостей її окремих інститутів. Для вивчення цих історичних процесів, явищ і подій автор пропонує до раніше існуючих досліджень підійти з нових методологічних засад, а саме – використати теорію інституцій та інституціональних змін у політичних, правових, суспільних системах і дипломатичних системах. Для вивчення історичних процесів, концептів і дихотомій, явищ і подій, автор пропонує до раніше існуючих

досліджень підійти з нових методологічних засад, а саме – використати теорію інституцій та інституціональних змін у політичних, правових, суспільних системах і дипломатичних системах. Такий методологічний підхід дає можливість показати, як інституції розвиваються у відповідь на конкретні виклики, стимули, стратегії та варіанти вибору і, відповідно, як вони впливають на функціонування систем міжнародних відносин упродовж тривалого історичного періоду [1, с. 268-274; 2; 3; 4]. Поняття «інституціоналізація» активно використовують політологи, правознавці, філософи, соціологи,

економісти для виявлення суперечливих проблем суспільного розвитку з найдавніших часів до сьогодення. Така постановка проблеми має показати, яким чином відбувалося виникнення, формування інституціональних основ і розвиток дипломатичних служб європейських держав. Постановка проблеми інституціоналізації зовнішньої політики є новою для історичного дослідження, відтак вимагає застосування системного аналізу та відповідної термінології, яка необхідна для виконання наукових завдань. З цією проблематикою пов’язані й оцінки сучасників щодо різноманітних державно-правових форм і типів правління, інституційних політичних процесів, характеристик реальності й створення ідеалів при висвітленні завдань і практичної діяльності влади, концептів «війна» і «мир», моделей дипломатії тощо. З кінця ХV століття Європа вступає в новий період міжнародних відносин. Нові політико-дипломатичні

тенденції знайшли свої чітке відображення в подіях Італійських воєн (1494-1559) [1]. У нових політичних умовах


6

формуються і нові погляди на зовнішню політику та дипломатію, концепти «війна» і «мир» у тогочасній суспільно-політичній думці. Дипломати доби раннього Нового часу беззаперечно пов’язували кожен зовнішньополітичний крок своєї

держави з міжнародними відносинами часу, навчилися враховувати позиційне розташування зовнішньополітичних сил і визначити місце своєї держави в цьому розташуванні. Вони здійснювали прелемінарні переговори і готували проекти майбутніх угод, опанували посольський церемоніал, систему дипломатичних стереотипів. Проте, доки ще формувалися постійні дипломатичні кадри, глави держав багато в чому самоособисто займалися зовнішньополітичною діяльністю та дипломатією, визначали пріоритети між концептами «мир» і «війна», та приймали доленосні для їх держав рішення [2]. Постійна дипломатична служба набувала швидкого поширення та вжитку в практиці міждержавних відносин.

Так, із 1510-х років – у Папській державі, із 1520-х – в Англії, в Імперії – за доби Карла V. До середини ХVІ століття це вже стало європейською традицією [3]. У період раннього Нового часу продовжується етап розвитку й удосконалення дипломатичної практики досвідом багатьох держав і народів, і, беззаперечно, що в центрі цієї практики споконвічно стояли питання війни й миру. Пристрасний заклик до миру прозвучав у першій чверті ХVІ століття зі сторінок трактату видатного гуманіста

доби Відродження Еразма Роттердамського «Жалоба мира!» [4, 625-642]. Трактат не був спеціально присвячений проблемам Європи, він торкається більш широкого кола питань. Але,

цілком можливо, що саме з Еразма в історії європейської політичної думки набуває поширення проблема війни й миру, ідеї вічного миру, почала формуватися широка європейська традиція, що ґрунтувалася на переконанні у можливості досягнення такого загальнолюдського ідеалу як вічний і справжній мир. Змальовуючи картину воєн і повсякденного ворогування, Еразм бере приклади переважно з життя

європейських держав, бо саме він був безпосереднім свідком подій Італійських воєн, перебуваючи з 1492 по 1499 роки у Франції й Італії. «Нація з нацією, місто з містом, цех з цехом, державець з державцем стикаються й завдають один одному втрати»; «англійці дивляться на французів як на ворогів, ті ж англійці ворогують із шотландцями; німці налаштовані проти французів, іспанці проти тих й інших» [5, 47]. Різкій критиці піддає автор різні союзи. «Цілковитий мир ґрунтується не на лігах і конференціях, із яких, як ми

знаємо й бачимо, як часто народжуються та починаються війни. Джерело, із якого починається це зло, має бути очищене від злих помислів і бажань, які породжують розбрат і суперечки» [6, 34]. Трактат Еразма заклав основи загальногуманістичних традицій у питаннях війни й миру. Він виокремлюється

серед інших творів подібного типу того часу своєю демократичною спрямованістю, критикою церкви і королівської влади за їх нездатність і небажання сприяти утвердженню миру, щиросердним і палким закликом до миру. Зрозуміло, що він не позбавлений відбитку певної обмеженості та умовностей, а моральні й етичні категорії, якими оперує автор, багато в чому були далекими від реального життя. Відсутність розуміння соціальних закономірностей – «... мені соромно згадувати із-за яких химерних і суєтних

причин ввергають світ у війни християнські державці» [7, 399], – позбавляло Еразма можливості з’ясування достеменних причин воєн, але руйнівні їх наслідки він бачив добре і описував їх з притаманним йому красномовством. Гуманіст систематично протиставляє мир і війну. Якщо мир – умова і навіть джерело добробуту людства, то «війна – першопричина усіх бід і зла, певний океан, що поглинає все без різниці» [8, 625С]. Зазначаючи про необхідність постійного усунення причин і мотивів війни, Еразм виступає із закликом: «Нехай же усі люди об’єднаються проти війни, всеосяжно, прославляючи мир» [9, 637F]. Вплив Еразма Роттердамського на сучасників був колосальним. У століття безперервних воєн він не втомлюється боротися за мир між державцями Європи. В іншому своєму творі – «Похвала Глупоті» – він висловлює відразу до війни, відповідальність за яку несуть носії влади, а отже, перш за все, державці. У «Похвалі Глупоті» війна подається як одне з найбільш тяжких і ганебних колективних проявів усе тієї ж усевласної Глупоти. Соціально-політична думка раннього Нового часу (ХVІ-ХVІІІ ст.) була зорієнтована на стабільність сущого й

головне завдання суспільства вбачала в забезпеченні його сталості й незмінності шляхом упередження змін, розбрату й війн, у превалюванні концепту «мир» над концептом «війна». Зло, яке приносить війна, виправдовувалося лише її справедливістю. «Необхідно, щоб предмет позову був надто справедливим, обґрунтовувався правом і угодний богу, все це дасть підстави для виправдання жорстокості під час війни» [10, 389]. Отже, шлях до нового не проходив по прямій висхідній лінії, а навпаки, при збереженні загальної схоластичної

орієнтації, у ньому перепліталися елементи старого і нового способів мислення, старі і нові ментальні установки, траплялися і компроміси, але при цьому нове мислення вимагало свого прояву, і насамперед у питанні концептів «війна» і «мир», у питанні влади: що таке «влада», «війна», «мир» у новому світосприйнятті й реальне місце владаря-державця в цьому новому суспільстві, у новий період політичної інституціоналізації європейських інститутів держави раннього Нового часу (ХVІ-ХVІІІ ст.). Таким чином, проблема війни й миру, війни й дипломатії хвилювали сучасників XVІ-XV ІІІ століть. Вони

перебували у пошуку відповідей на ті питання, які ставила перед ними об’єктивна реальність. Адже цей період історії не міг залишити нікого байдужим, так як «мир і злагода – першочергово необхідні речі для королів і держав» [11, 254]. Але поряд із цим для тодішньої Європи як найкраще підходили слова Заратустри: «Любити мир як засіб для нових війн. І короткий мир більше ніж тривалий» [12; 13].

Список источников и литературы 1. Ціватий В.Г. Франко-іспанські відносини кінця XV – початку XVI століття [Текст]: автореф. дис. … канд. іст.

наук: 07.00.03 / В.Г. Ціватий. – 1995. – 24с.


7

2. Властные институты и должности в Европе в Средние века и раннее Новое время: Монография / отв. ред. Т.П. Гусарова. – М.: КДУ, 2011. – 600 с.

3. Цатурова С.К. Формирование института государственной службы во Франции XIII-XV веков / С.К. Цатурова. – М.: Наука, 2012. – 638с.

4. Erasmi R. Querella pacis undique ejectae profligataeque // Desiderii Erasmi Roterodami Opera omnia … recognovit Johannes Clericus Lugudum Batavarum , 1703-1716. – T.4. – P. 625-642.

5. Opus epistolarum. Des Erasmi Roterodami / Ed. P.S. Allen et H.M. Allen.-Oxonii, 1912. – T.6. – P.47. 6. Opus epistolarum. Des Erasmi Roterodami / Ed. P.S. Allen et H.M. Allen.-Oxonii, 1912. – T.7. – P.34. 7. Эразм Р. Жалоба мира / Пер. Ф.Л. Мендельсона / Р. Эразм // Эразм Роттердамский. Похвала глупости. – М.: Сов.

Россия, 1991. – С. 399. 8. Erasmi R. Querella pacis undique ejectae profligataeque // Desiderii Erasmi Roterodami Opera omnia … recognovit

Johannes Clericus Lugudum Batavarum , 1703-1716. – T.4. – P. 625C. 9. Erasmi R. Querella pacis undique ejectae profligataeque // Desiderii Erasmi Roterodami Opera omnia … recognovit

Johannes Clericus Lugudum Batavarum , 1703-1716. – T.4. – P. 637F. 10. Lannoy G. de. Oeuvres / Ed.Ch. Potvin. – Louvain, 1878. – P. 389. 11. Masselin J. Journal des Etats Généraux de France tenus à Tours en 1484/ J.Masselin/ Ed. A.Bernier. – Paris, 1835.– P.254. 12. Цит. по: Проэктор Д.М. Пути Европы / Д.М. Проэктор. – М.: Знание, 1978. – С. 24. 13. Циватый В.Г. Дипломатический инструментарий Никколо Макиавелли и институты европейской дипломатии

раннего Нового времени (XVI-XVIII вв.) / Циватый Вячеслав Григорьевич // Перечитывая Макиавелли. Идеи и политическая практика через века и страны. Сборник научных статей / отв. ред. М.А. Юсим. – М.: Институт всеобщей истории РАН, 2013. – С. 271-285.

Секція «Психологія і соціологія»:

ЕМПИРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ЧИННИКІВ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Бантишева О.О.

Україна, м. Київ, НАУ

Аннотация: В статье приведены результаты эмпирического исследования особенностей и факторов (гендерно-возрастных и социально-демографических) эмоционального интеллекта лиц юношеского возраста. Выявлен низкий уровень эмоционального интеллекта среди лиц юношеского возраста: низкий и средний его

уровни имеют более чем девяносто процентов респондентов. Определенно, что в целом эмоциональный интеллект выше у юношей, чем в девушек, в особенности за счет управления юношами своими эмоциями, при этом с возрастом способность к управлению своими эмоциями возрастает. Наблюдается (на уровне тенденции) низкий уровень эмоционального интеллекта среди учащихся технических

специальностей. Также исследование показало, что у студентов-психологов, по сравнению со студентами других факультетов, низкий уровень управления своими эмоциями. Установлены особенности проявления отдельных показателей эмоционального интеллекта в зависимости от

места рождении юношей. При этом ни состав семьи, ни образование родителей не дают статистически значимых различий в показателях эмоционального интеллекта лиц юношеского возраста. Исключение составляет лишь показатель самомотивации в зависимости от пола сиблингов: высокий уровень эмоционального интеллекта в целом и самомотивации в частности – у сиблиингов разного пола.

Ключевые слова: эмоциональный интеллект; лица юношеского возраста, факторы эмоционального интеллекта, эмоциональная осведомленность, управление своими эмоциями, самомотивация, эмпатия, способность к распознаванию эмоций других людей; виктимное поведение.

В емпіричному дослідженні використана методика Н. Холла на визначення рівня ЕІ [7, с. 57–59], а також авторська анкета, що була спрямована на виявлення гендерно-вікових та соціально-психологічних характеристик досліджуваних респондентів. Методика Н. Холла складається з тридцяти тверджень і містить п’ять шкал, за якими виявляють як загальний рівень самого емоційного інтелекту, так і його парціальні рівні за такими показниками, як:

• емоційна обізнаність (здатність усвідомлювати і визнавати власні емоції та їх наслідки, а також усвідомлювати почуття інших людей; люди, компетентні в цьому відношенні знають, які емоції вони відчувають і чому, уявляють зв'язок між власними почуттями і тим, що вони думають, роблять або кажуть [5]);

• управління своїми емоціями (емоційна гнучкість [7, 57–59]); • самомотивація (сила що спонукає до дій і яка підвладна власної свідомості [5]); • емпатія (співпереживання, розуміння емоційного стану іншої людини [4]); • здатність до розпізнавання емоцій інших людей (здатність розуміння людини при використанні різних

каналів експресії: міміки, мови, вегетативної та рухової реакцій [6]). Це дозволяє не лише виявити високий, середній або низький рівні емоційного інтелекту, але й описати його

особливості. Вибірку досліджуваних склали 438 юнаків та юнок (студентів вищих навчальних закладів) віком від 17 до 21

року, яких за результатами анкетування було розподілено на групи за: • статтю: 1) юнаки (42,3%); 2) юнки (57,7%);


8

• майбутньою спеціальністю: 1) майбутні психологи (31,3%); 2) інженери (32,3%), історики (18,4%) та юристи (18,0%);

• місцем народження; 1) місто (79,1%), 2) село (11,2%), 3) селище міського типу (9,7%); • складом сім’ ї: 1) повна (80,8%), 2) неповна (19,2%); • наявністю сиблінгів: 1) так (66,2%); 2) ні (33,8%); • статтю сиблінгів по відношенню до досліджуваного: 1) одна стать (36,7%); 2) різна стать(63,3%); • порядком народження досліджуваного; 1) молодша дитина серед братів і сестер (40,7%), середня (9,3%);

старша (50,0%); • освітою батьків: мати 1) середня (28,6%), 2) вища (70,4%), 3) науковий ступінь (1,0%); батько 1) середня

(39,6%), 2) вища (57,8%), 3 наукова ступень (2,7%). Підставою для такого виокремлення стали результати теоретичного аналізу літератури, за яким, зокрема,

важливим чинником емоційного інтелекту може бути стать досліджуваних, виховання яких здійснюється відповідно до гендерних настановлень і стереотипів, властивих певному суспільству [9]. Щодо віку досліджуваних слід згадати думку Д. Гоулмана [5], за якою емоційний інтелект є здібністю, над якою

потрібно працювати й яка може бути успішно розвинена. Емоційний інтелект росте протягом усього життя, природним чином збільшуючись з віком і життєвим досвідом. Обрана спеціальність осіб юнацького віку, тобто майбутня професія, також може зумовити особливості

емоційного інтелекту. Підставою для такого висновку є результати емпіричних досліджень про недостатній рівень комунікативних та емоційних характеристик у представників інженерних спеціальностей [8, с. 387–391]. Склад сім’ ї як чинник ЕІ було описано О. Ахвердовою [3]. Вона зазначає, що міжособистісний емоційний

інтелект у підлітків з неповних сімей характеризується нездатністю розуміти емоційний стан людини на основі зовнішніх проявів емоцій (міміка, жестикуляція, голос); відсутністю або низьким проявом емоційної чуйності на переживання інших та труднощами в усвідомленні власних емоцій. У свою чергу, у підлітків з повних сімей отримані значення свідчать про більшу здатність до розпізнавання своїх емоцій та емоцій інших людей, емпатійного розуміння почуттів партнерів по спілкуванню. Праці А. Адлера [2] стали підставою для виокремлення чиннику статі та послідовності народження сіблінгів,

адже Адлер постулював зв'язок між порядком народження і розвитком особистості, підтверджений пізніше у великій кількості емпіричних досліджень. А. Адлер також писав і про стать сіблінгів, роблячи акцент на конкуренції між братом та сестрою: хлопчики отримують у сім’ ї всі можливі привілеї, яких дівчата позбавлені, просто тому, що вони – не хлопчики. Таким чином дівчинка може поставити перед собою мету перевершити своїх братів. У них розвивається дух суперництва і цілеспрямованість (якості, які сьогодні відносять до емоційного інтелекту). Щодо місце народження, спираючись на теорію ЕІ (Д. Гоулман, Д. Карузо, Дж. Мейер, Р. Бар-Он, П. Селовей

та ін.), відповідно до якої розвиток емоційного інтелекту відбувається у процесі спілкування, ми зробили припущення, що місто – це велике скупчення людей в порівнянні із селом, а отже, може сприяти постійному спілкуванню з великою кількістю людей, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на розвиток емоційного інтелекту. Освіта батьків може виступати чинником емоційного інтелекту через те, що досягнення батьками кар'єрних і

матеріальних успіхів є наслідком високого рівня EI; при цьому відповідні задатки можуть успадковуватися їх дітьми [1, с. 7–11]. Саме ці міркування було покладено в основу організації та інтерпретації результатів нашого емпіричного

дослідження. Статистично-математичне опрацювання даних здійснювалося за допомогою пошуку первинних статистик, кореляційний та дисперсійного аналізів з використанням комп’ютерної програми SPSS (версія 17.0). На першому етапі емпіричного дослідження визначено показники емоційного інтелекту осіб юнацького віку

(табл. 1). Таблиця 1

Показники емоційного інтелекту осіб юнацького віку

Показники емоційного інтелекту Бали, у середньому

Емоційна обізнаність 8,65

Управління своїми емоціями 1,18

Самомотивація 7,20

Емпатія 8,83

Здатність до розпізнавання емоцій інших людей 7,95

Загальний показник 34,2

Як випливає з даних, наведених у табл. 1, загальний показник емоційного інтелекту осіб юнацького віку складає в середньому 34,2 бали, тобто є доволі низьким. Щодо окремих показників, дещо вищими є прояви емпатії (8,83 бали) та емоційної обізнаності (8,65 бали), але й вони наближаються до нижньої границі середнього рівня. Особливу тривогу викликає низький показник «управління своїми емоціями» (1,18 бали у середньому), що свідчить про утруднення в довільному керуванні власними емоціями. Більш розгорнуте уявлення про вираження показників емоційного інтелекту осіб юнацького віку дають

результати визначення його парціальних рівнів (табл. 2).


9

Таблиця 2 Рівні емоційного інтелекту осіб юнацького віку

Рівні (кількість досліджуваних у %) Показники

Низький Середній Високий

Емоційна обізнаність 42,2 47,6 10,2

Управління своїми емоціями 85,2 12,3 2,5

Самомотивація 55,0 38,3 6,7

Емпатія 37,1 51,4 11,5

Здатність до розпізнавання емоцій інших людей 50,7 40,0 9,3

Емоційний інтелект 59,8 38,1 2,1

Як випливає з даних, наведених у табл. 2, переважна кількість респондентів характеризується низькими загальним і парціальними рівнями показників емоційного інтелекту. Так, лише у 2,1% респондентів є високий рівень емоційного інтелекту. А це означає, що дуже невелика кількість досліджуваних здатна використовувати емоції для сприяння мисленню, розуміти емоції й регулювати їх з метою особистісного зростання, свого психічного здоров'я, душевної гармонії та високої якість особистого життя. Лише 10,2% наших юнаків та юнок мають високий рівень емоційної обізнаності. Саме вони є компетентні у

питанні усвідомлення власних емоцій та їх наслідків, та розуміють глибину почуттів інших людей, проти 42,2% і 47,6% досліджуваних, які за цим показником мають низький і середній рівні відповідно. Показник управління своїми емоціями високого рівня виявлений лише у 2,5% респондентів, які є емоційно

гнучкими, відповідно низький і середній рівні мають 85,2% і 12,3% юнаків та юнок. Високий рівень самомотивації, продемонстрували лише 6,7% молодих людей. Лише у 11,5% досліджуваних виявлений високий рівень за показником «емпатія». Низький і середній рівні за

цим показником мають 37,1% і 51,4 юнаків відповідно. Здатність до розпізнавання емоцій інших людей на високому рівні виявлено у 9,3% досліджуваних. Натомість,

низький і середній рівні даного показника – у 50,7% і4,0% відповідно. Отже, одержані результати демонструють, що більшість осіб юнацького віку не вміють керувати своїми

емоціями та спрямовувати їх у конструктивне русло, емоційно не гнучкі, погано уявляють, що відчувають оточуючі і як з цім усім можна взаємодіяти. На наступному етапі емпіричного дослідження встановлено гендерно-вікові та соціально-психологічні чинники

емоційного інтелекту осіб юнацького віку. За результатами дисперсійного аналізу виявлено гендерно-вікові особливості емоційного інтелекту

досліджуваних: показники емоційного інтелекту (на рівні тенденції) вище у юнаків ніж у юнок. Це відбувається за рахунок вищих показників «управління своїми емоціями» (р < 0,05), «емоційна обізнаність» (р < 0,05) та «самомотивація» (на рівні тенденції). Особливо чітко гендерно-вікові відмінності виявляються у старших за віком осіб юнацького віку за показником

«управління своїми емоціями» (рис. 1).

Рис. 1. Гендерно-вікові відмінності осіб юнацького віку за показником «управління своїми емоціями»

З рис. 1 випливає, що є особи юнацького віку старші за віком, яки виявляють більшу здатність до управління своїми емоціями (р < 0,01), що повністю узгоджується з теоретичними припущеннями про можливість розвитку емоційного інтелекту з набуттям життєвого досвіду. При цьому показники «управління своїми емоціями» вище у юнаків ніж у юнок (р < 0,05). Такі результати, на

наш погляд, можна пояснити особливостями гендерного виховання, за якими в юнаків формують прагнення придушувати вияв емоцій, тобто, певним чином керувати ними [9]. У такому разі перевага юнаків у виявах ЕІ є досить ілюзорною і потребує відповідної уваги в корекційно-розвивальній роботі.


10

Натомість, досліджувані юнки мають вищі показники емпатії ніж юнаки (р < 0,01). Таким чином, результати емпіричного дослідження свідчать про досить вагомий вплив гендерно-вікових

чинників на розвиток емоційного інтелекту осіб юнацької статі. У спряженості зі спеціальністю досліджуваних розбіжностей у загальних показниках ЕІ не виявлено. Разом з

тим, констатовано відмінності емоційного інтелекту за окремими його показниками (рис. 2).

Рис. 2. Відмінності показника «управління своїми емоціями»

у досліджуваних осіб юнацького віку залежно від обраної спеціальності

Зокрема, юнаки – майбутні інженери, мають найнижчі показники за шкалою «управління своїми емоціями» ніж інші досліджувані (р < 0,01). Привертає увагу той факт, що для майбутніх психологів цей показник є лише дещо вищим, що абсолютно неприпустимо в контексті специфіки їхньої професійної діяльності. Натомість, майбутні історики та психологи характеризуються вищими показниками за шкалою « здатність до

розпізнавання емоцій інших людей» (р < 0,05). За іншими показниками емоційного інтелекту статистично значущих відмінностей у юнаків, які навчаються за різними спеціальностями, встановлено не було. Щодо чинника «склад сім’ ї»: статистично значущі відмінності були виявлені лише за показником

«самомотивація»: вищий рівень емоційного інтелекту виявлено у досліджуваних, які мають різну стать з сиблінгами (р < 005). Цікаво, що припущення про залежність емоційного інтелекту від порядку народження досліджуваних

підтвердилося лише частково (на рівні тенденції) для юнаків. Для юнок статично значущих відмінностей у показниках ЕІ залежно від порядку народження виявлено не було (рис. 3).

Рис. 3. Особливості емоційного інтелекту осіб юнацького віку залежно від порядку народження

Щодо місця народження як чинника емоційного інтелекту: на рівні тенденції виявилось, що в цілому рівень емоційного інтелекту вище у досліджуваних – містян і жителів селища міського типу ніж жителів села. Примітно, що показник ЕІ найвищий у жителів селищ міського типу. Це, на наш погляд, можна пояснити тим, що, з одного боку, такі поселення мають досить велику кількість людей і, відповідно, можливість різноманітних контактів як передумови розвитку ЕІ, а з іншого боку, спілкування у відносно невеликих селищах міського типу є не таким напруженим і перенасиченим контактами, як у великих містах. За чинником «освіта батьків» статистично значущих відмінностей в осіб юнацького віку встановлено не було. Висновки. Виявлено недостатній рівень розвитку емоційного інтелекту осіб юнацького віку, особливо за

показником «управління своїми емоціями». Доведено вплив гендерно-вікових (стать, вік) і соціально-демографічні чинників (склад сім’ ї; послідовність

народження сиблінгів; місце народження; майбутня спеціальність, яка обрана для навчання тощо) на показники емоційного інтелекту юнаків і юнок.


11

Список використаних джерел 1. Андреева И.Н. // Когнитивная психология: сб. статей / Под ред. А.П. Лобанова, Н.П. Радчиковой. – Минск : БГПУ,

2006. С.7-11. 2. Адлер А. Воспитание детей. Взаимодействие полов [електронний ресурс] / А. Адлер: пер. с англ. А. А. Валеева и Р.А.

Валеевой – Ростов н/Д. : изд-во «Феникс», 1998. – Режим доступу: http//www.koob.ru/adler/#books 3. Ахвердова О.А. Дифференциальная психология [електронний ресурс] / О. А. Ахвердова, Т. В. Белых, Н. Н. Волоскова –

Спб. : Речь, 2004. – Режим доступу: http://gendocs.ru 4. Блейхер В. М. Толковый словарь психиатрических терминов [електронний ресурс] / В. М. Блейхер, И. В. Крук –

Воронеж. : НПО МОДЭК, 1995. – Режим доступу: http://vocabulary.ru/dictionary/28 5. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект [електронний ресурс] / Д. Гоулман. – М. : ВКТ, 2009. – Режим доступу:

http://likebook.ru/books/download/185850 6. Ильин Е.П. Эмоции и чувства [електронний ресурс] / Е.П. Ильин. – СПб. : 2001. – Режим доступу:

http://www.alleng.ru/d/psy/psy036.htm 7. Козлов В.В. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / В.В. Козлов, Г.М.

Мануйлов, Н.П. Фетискин. – М., Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 490 с. 8. Ткачишина О.Р. Проблема соціально-психологічної адаптації студентів – майбутніх фахівців з комп'ютерних

технологій / О.Р. Ткачишина // Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – Херсон, 2006. – Вип. 41. С. 387-391 9. Юнг К.Г. Психологические типы [електронний ресурс] / К.Г. Юнг. – СПб. : Азбука, 2001. – Режим доступу:

http://www.pedlib.ru/Books/1/0163/1_0163-355.shtml

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРИЗИ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Калюжна Є.М., Білюк А.Ю. Україна, м. Запоріжжя

Запорізький національний університет

The article draws attention to the psychological characteristics the crisis of adolescence age. It is shown that the crisis is an important link in development of the individual young person that is associated with development of the adolescent as a subject of its own development and share of society. Based on the theoretical and empirical research is concluded that the psychological characteristics of this age are the interpersonal relationships.

Розвиток людини як особистості продовжується на протязі всього життя. Життєвий шлях людини має етапи, які пов’язані зі зміною способів життя, залежно від її віку. Підлітковий етап онтогенезу характеризується як перехідний, складний, важкий, кризовий і має найважливіше значення у становленні особистості: розширюється зміст діяльності, якісно змінюється характер, закладаються основи свідомої поведінки, моральні уявлення та життєва позиція. У зв'язку зі швидким темпом фізичного та розумового розвитку, підліток позбавлений обставин життя, до яких

він звик з дитинства, як до життєво необхідних, тож вони не можуть бути задоволені в умовах недостатньої соціальної зрілості цього віку. Таким чином, у цей період криза виражена значно сильніше, і подолати її у фізичному, психічному і соціальному розвитку підлітка дуже важко. З огляду на це, актуалізується необхідність детального вивчення динаміки розвитку особистості підлітка. Вплив підліткової кризи на розвиток особистості прямо чи опосередковано вивчався такими вітчизняними та

зарубіжними вченими як: Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Т.П. Гаврилова, Д.Б. Ельконін, Е.Еріксон, І.С. Кон, А.Е. Личко, Е.Шпрангер, А.В. Петровський, Х.Ремшмідт, Ф.Райс та іншими дослідниками. За Л.С. Виготським, кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень попереднього стабільного

періоду, які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку (система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої [3]. Підліткова криза значно відрізняється від інших вікових криз. На думку Л.І. Божович, основною відмінністю

підліткової кризи є депривація потреб особистості на фоні відсутності синхронізації між фізичним, психічним та соціальним розвитком. Криза підліткового віку, на відміну від криз інших вікових періодів, більш затяжна і гостра, так як у зв'язку зі швидкими темпами фізичного і розумового розвитку, а також через недостатню соціальну зрілість, у підлітків виникає багато актуальних нереалізованих потреб [1]. Криза підліткового віку проявляється у стереотипних поведінкових реакціях підлітка: реакції емансипації,

реакції групування з однолітками, реакції захоплення і формування сексуальних потягів. Реакція емансипації – прагнення звільнитися від нав'язливої опіки старших, самоствердитися. Крайній прояв емансипації – заперечення стандартів, загальноприйнятих цінностей і норм. Реакція групування – об'єднання у групи однолітків. Реакція групування у значній мірі пояснює схильність підлітків до вживання психоактивних речовин. Реакції, обумовлені формуванням сексуальних потягів, яскраво представлені явищем «юнацької гіперсексуальності», яка найбільш бурхливо проявляється у старшому підлітковому віці. Для підліткового віку захоплення мають дуже характерну особливість: завдяки захопленням формуються схильності, інтереси, індивідуальні здібності підлітків. Знання підліткових захоплень допомагає дорослим краще зрозуміти внутрішні переживання підлітка, покращує взаєморозуміння між підлітком і соціальним оточенням [4]. Підлітків можна охарактеризувати як особливу соціально-психологічну та демографічну групу, що має свої

власні норми, установки, специфічні форми поведінки, які, у свою чергу, утворюють особливу підліткову субкультуру. Будь-які стійкі мотиви змінюють увесь внутрішній світ підлітка. Мотиви стають домінантними у структурі мотиваційної сфери, які підпорядковують собі усі потреби та прагнення, роблять підлітка більш гармонійним [2].


12

Велику роль у становленні характеру підлітка відіграє оточуюче соціальне середовище. Взаємини з дорослими, однолітками, ситуація в школі та поза нею створюють сприятливі просоціальні або, навпаки, асоціальні умови для розвитку особистості підлітка. У підлітка починає розвиватися почуття дорослості, він активно намагається включатися у різні види суспільно-корисної діяльності, розширює сферу спілкування. У підсумок, слід зазначити, що криза підліткового віку минає по мірі формування самосвідомості та

урівноваження самооцінки. Нові можливості підлітка викликають у нього потребу в самостійності, самоствердженні, визнанні з боку дорослих і однолітків, закладаючи тим самим ґрунт для розвитку такого характерного для цього віку новоутворення, як дорослість.

Література 1. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе / Л.И.Божович // Проблемы формирования личности:

Избр. психологические труды / Под ред. Д.И.Фельдштейна. М.: Воронеж, 1995. – 345 с. 2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л.И.Божович. – СПб.: Питер, 2008. – 400 с. 3. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии / Л.С.Выготский. – СПб.: Союз, 1997. – 224 с. 4. Кон И.С. Психология раней юности / И.С.Кон. – М, 1989. – 316 с. Секція «Педагогічні науки та освітні технології»:

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИКЛАДАННІ ДИСЦИПЛІНИ «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»

Зоря Р.Р.

Україна, м. Харків Харківський торговельно-економічний коледж

Київського національного торговельно-економічного університету

Abstract: Статья посвящена использованию современных информацилонных технологий при изучении дисциплины «Безопасность жизнедеятельности».

Keywords: информационные технологии, современная молодежь, безопасность жизнедеятельности.

Перед сучасною освітою стоїть завдання виховати та підготувати майбутнього фахівця, який вільно володіє сучасними засобами інформаційних технологій, що дозволяє створювати, опрацьовувати інформацію і забезпечувати ефективні засоби донесення її до споживача. Необхідність вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студентами усіх спеціальностей Харківського

торговельно-економічного коледжу КНТЕУ, актуалізується необхідністю безпечної життєдіяльності особи, як першочергового завдання о на рівні держави, суспільства та окремої людини. Використання комп’ютерів у навчанні, створення електронних версій конспектів дисциплін й інших навчально-методичних матеріалів дозволяє ефективно організовувати освітній процес у коледжі, створені умови що дозволяють урізноманітнити та вдосконалити навчальний матеріалу, допомогти акцентувати увагу студента на основних положеннях дисципліни, зменшити витрати навчального часу на виконання допоміжних видів роботи, навчити студентів самостійно здобувати потрібну інформацію та формувати в них уміння аналізувати отримані знання. З метою активізації використання сучасних інформаційних технологій при вивченні дисципліни «Безпека

життєдіяльності» комп’ютерні презентації використовуються як під час занять за участю викладача, так і при виконанні студентами денної та заочної форми навчання завдань до самостійної роботи, передбаченої навчальної програмою дисципліни. Використання програми Power Point не потребує значної підготовки для оволодіння нею, але викликає зацікавленість при створенні презентацій. Студент повинен знайти потрібну інформацію, обробити її та виділити головне для створення слайдів. При цьому студент має можливість використовувати необхідну інформацію у будь-який формі представлення - текст, таблиці, діаграмі, слайди, відео- та аудіо фрагменти, малюнки, тощо. Це дає змогу проявити творчість і компанувати оброблений матеріал на свій розсуд, проявити маневреність при доборі послідовності відображення інформації. Захист презентації відбувається під час заняття, що дає змогу викладачу ще більше зацікавити студентську

аудиторію предметом, зробити заняття більш емоційним, а студенту – продемонструвати свої можливості та знання. Під час презентації викладач має можливість вести діалог, ставити питання та оцінювати роботу студента. Така робота є дуже результативною: підвищується рівень як успішності, так і якості навчання, адже, використання досягнень сучасних інформаційних технологій у системи освіти має багато переваг, головною з яких є наочність інформації, що доноситься до аудиторії та викликає підвищений інтерес у сучасних студентів, які надають перевагу інтерактивним технологіям. Важко заперечувати переваги сучасних засобів навчання, які засновані на сучасних інформаційних технологіях. У

процесі навчання студентів інформацію на комп’ютері можна представляти за різними аспектами. Наприклад, технічні аспекти, при вивченні, техногенних небезпек або інформацію про ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій та проведення рятувальних робіт можна висловлювати словами і подавати як зразок у різних просторових і часових вимірах. За допомогою комп’ютера отримують не просто статичні результати, а й наочне зображення. Зображення різних дій небезпек за допомогою комп’ютерної програми дозволяє студентам наочно представляти фізичні процеси. Останнім часом популярності набуває комп’ютерне тестування, що є одним із потужних інструментів для викладача.

У навчальному процесі тестовий контроль виконує діагностичну, навчальну, організаційну та виховну функції.


13

Тестовий контроль можна використовувати для діагностичного контролю вимірювання рівня знань кожного студента як з дисципліни в цілому, так і з кожного її розділу. Навчальна функція полягає у повторенні всього матеріалу дисципліни під час тестування або пробного тестування, коли після одержаної відповіді студента йому подається вірна відповідь. Тестовий контроль можна застосовувати при самостійній роботі студентів. Замість письмових контрольних робіт можна використовувати тестові завдання, які охоплюють весь матеріал. Це

займає менше часу для проведення опитування та перевірки письмових робіт з дисципліни. Комп’ютерна програма автоматично визначає рівень засвоєння конкретного матеріалу та виставляє оцінки. Така організуюча функція тестового контролю підвищує мотивацію навчання студентів. При проведенні тестового контролю студент повинен самостійно приймати правильне рішення і нести

відповідальність за свої дії, що сприяє його вихованню. Тестовий контроль, незважаючи на ряд власних йому недоліків, єдиний відомий нині інструмент вимірювання

результатів навчального процесу, який гарантує об’єктивність оцінки та повноту охоплення матеріалу. Тестування дає змогу кількісно оцінити знання студентів з метою об’єктивного визначення рівня засвоєння кожною групою всієї навчальної дисципліни чи окремих її розділів. Спілкування з комп’ютером сприяє інтелектуальному розвитку студентів, їх духовного та морального потенціалу,

виховує вміння планувати, точно визначати цілі діяльності, формує охайність, точність і обов’язковість. Використання навчально-контролюючих програм дає змогу досягти більш високого освітньо-виховного ефекту, створити сприятливі умови для розвитку здібностей та абстрактного мислення студентів. У процесі підготовки до викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності» викладачами коледжу створена

відеотека з курсу. Ці матеріали можна використовувати на лекціях для закріплення нового матеріалу, а також при самостійній роботі студентів як денної, так і заочної форм навчання. Активізація форм навчального процесу й удосконалення системи оцінювання знань студентів є актуальним

завданням для сучасного викладача. Одним із засобів вирішення цих питань є використання нових комп’ютерних технологій навчального призначення. Таким чином, інформаційні технології дозволяють зробити навчально-методичну роботу більш прозорою та краще

контрольованою і тим самим підвищивши її якість; використовувати електронні навчально-методичні матеріали, котрі допомагають студентам самостійно опановувати матеріал, викладачам упровадити зручну й ефективну систему тестування, а навчальному закладу створити умови для інтерактивного виховання особистості та забезпечити підготовку фахівців, здатних вирішувати типові завдання професійної діяльності з питань безпеки життєдіяльності на високому рівні.

Література: 1. Бакушевич Я.М., Капаціла Ю.Б. Інформатика та комп’ютерна техніка. Навчальний посібник. –Львів: «Магнолія 2006,

2009. -312с. 2. Жалдак М.І. Компютер на уроках математики: Посібник для вчителів. К., Техніка, 1997.- 303с. 3. Несходовский І.С. Інформаційні технології і технології фінансового контролю : навч. посіб./ І.С. Несходовский. – К.: Київ.

нац. торг.-екон. ун-т, 2011. -231с.

ПРЕПОДАВАТЕЛЬ ГЛАЗАМИ СТУДЕНТОВ

Николаенко-Ломакина А.Н. Украина, г. Харьков

Харьковский торгово-экономический колледж КНТЭУ

Abstract: статья посвящена формированию образа современного преподавателя , анализу профессиональных и личных качеств педагогов.

Keywords: образ преподавателя, профессиональные качества, личные качества, преподаватели, студенты.

Педагог играет важную роль в развитии личности. Образ преподавателя складывается из его личных и профессиональных качеств. Личные качества – это свойства характера, особенности поведения, которые проявляются при первой встречи преподавателя со студентами и формируют его имидж. Студенческие требования к преподавателю становятся более четкими и ясными. К профессиональным

качествам преподавателя относятся: умение заинтересовать, умение логично преподать учебный материал, умение грамотно и красиво говорить, последовательность в действиях, объективность беспристрастность. К личным качествам преподавателя относятся такие требования как, честность, дружелюбие, эрудированность, способность сочувствовать, общительность, умение произвести впечатление, постоянство в суждениях. В каждом учебном заведении позиция преподавателей и студентов зависят от традиций вуза. Приоритет

отдается либо личным качествам, либо профессиональным. Идеальный вариант - их взаимосвязь. В Харьковском торгово-экономическом колледже каждый преподаватель в обязательном порядке в течение

учебного года выполняет образовательную, воспитательную, методическую и научно-исследовательскую работу. Образовательная работа преподавателя заключается в разработке занятий, проводимых в нетрадиционной

форме. Воспитательная работа преподавателя – это разработка и проведение кураторских часов, подготовка студентов к конкурсам, соревнованиям, подготовка и проведение общевузовских воспитательных мероприятий. Методическая работа включает в себя разработку учебных программ, разработку методических комплексов по учебным дисциплинам, тестового контроля и т.д. Научно-исследовательская работа – это публикация статей, учебных пособий. Именно выполнение различных видов работ преподавателем формируют его профессиональные


14

качества. Личные качества преподавателя зависят от мотивационных установок и представлений, которые определяют его отношение к профессии. Для определения того, какие качества преподавателя положительно влияют на образовательный,

воспитательный и научный процессы вуза в нашем колледже были проведены социологические опросы. Респондентами выступали студенты и преподаватели. 94% студентов отдают предпочтение такому функциональному качеству преподавателя, как «знание предмета». «Объективность» преподавателя существенно влияет на атмосферу учебного процесса. Ценность этого качества оценили 62% студентов. От характера изложения материала зависит его усвоение студентами. Важность этой компетенции оценили 58% опрошенных. 86% оценили «умение красиво говорить». Студенты стали больше внимания уделять такому качеству, как «постоянство в суждениях». 48% опрошенных считают, что преподаватель должен быть последовательным в своих требованиях. Оценили студенты и личные качества преподавателя, такие как общительность, честность, дружелюбие, эрудированность, умение произвести впечатление, способность сочувствовать. 82% студентов считают самым главным личным качеством преподавателя – общительность. В целом, как показал опрос, студенты нашего вуза стали больше внимания обращать на профессиональные

качества преподавателя. В анкетирование был включен вопрос о том, каким им видится преподаватель будущего. По результатам ответов, студенты нашего колледжа в преподавателе видят больше педагога, чем ученого. Научная деятельность преподавателя не является для студентов приоритетом в оценивании его профессионализма. Для студентов главное - чтобы преподаватель «мог заинтересовать их вне зависимости от их желания». На аналогичные вопросы отвечали и преподаватели колледжа. Среди профессиональных качеств приоритетным

для них является умение логично преподавать учебный материал. На втором месте – умение заинтересовать. Далее следует «умение красиво и грамотно говорить». Для преподавателей на первом месте находятся профессиональные качества. Среди личных главных качеств большинство опрошенных преподавателей отметили такое качество, как честность. Отдельная группа респондентов считает первостепенными мотивационно-личностные качества, такие как

вежливость, выдержанность, высокий культурный уровень педагога, готовность объяснять учебный материал, дисциплинированность, доброжелательность, доступность, желание работать, желание преподавать, объективность. Далее были отмечены такие качества, как квалификация преподавателя, его компетентность, знания, ум, профессионализм, научная деятельность. В третью группу входят такие характеристики как педагогическое и ораторское мастерство, умение объяснять, воспитывать личным примером, хорошая дикция. Часть респондентов считает, что для преподавателя важно владеть различными методиками обучения,

постоянно повышать свою квалификацию, создавать на занятиях условия для научных споров. Как показывает практика преподаватели нашего колледжа ставят перед собой конкретные конструктивные

цели, связанные с профессиональным развитием и использованием новых технологий преподавания., которые формируют желаемый образ преподавателя.

Литература: 1. Микитюк О.М. Становлення та розвиток науково-дослідної роботи у вищих педагогічних закладах України, Харків,

«ОВС», 2003 р., 272 с. 2. Сидоренко О., Чуба В. К., Центр інновацій та розвитку, 2001 р., 256 с. 3. Ягупов В.В. Педагогіка, Навчальний посібник, К., «Либідь» 2003 р., 560 с.

НЕКОТОРЫЕ ТИПЫ ТЕКСТОВЫХ ЗАДАЧ И МЕТОДЫ ИХ РЕШЕНИЯ

Скороход Г.И. Украина, г. Днепропетровск

Днепропетровский национальный университет им. О. Гончара

Предлагается рассматривать текстовые задачи как прикладные и учить определять тип задачи. Под типом задачи понимается не внешняя форма (задачи на движение, проценты и т.п.), а её внутреннее логическое содержание. Кратко рассмотрены три типа задач (преобразование объектов, сравнение величин, пересечение множеств), методы их решения и примеры.

Текстовые задачи в школьном курсе математики должны занимать важное место, поскольку их объекты не являются математическими, а решаются эти задачи методом математического моделирования. Именно с такого рода задачами будут иметь дело в дальнейшей жизни подавляющее большинство сегодняшних учеников, и именно таким методом они будут их решать, если им придётся их решать. Название «текстовые» является общепринятым [1]. Но оно отражает лишь то, что задачи сформулированы в виде текста на естественном языке. На наш взгляд, для большинства таких задач более подходит название «прикладные», ибо в науке так принято называть задачи относительно не математических объектов, которые решаются математическими методами. Например, задача «Вычислить площадь прямоугольника по длинам сторон» – математическая, а задача «Вычислить площадь прямоугольного участка» – прикладная, т.к. в первой задаче прямоугольник – математическая фигура, а во второй – математическая модель. Если подходить к текстовым задачам как к прикладным, то отпадает вопрос (который дискутируется в [1]), зачем учить их решать, потому что для большинства учеников научиться решать прикладные задачи с помощью математики намного важнее, чем решать задачи чистой математики. Заметим, что логические задачи (которые с желанием решают учащиеся от 5-го класса до 5-го курса) также являются текстовыми и прикладными.


15

Для решения задачи необходимо проанализировать её особенности и, если это удаётся, выделить тип задачи. Типом задачи мы называем не её внешнюю форму (задачи на движение, проценты и т.п.), а её внутреннее логическое содержание, именно оно позволяет составить адекватную математическую модель и выбрать метод решения. Метод решения тесно связан с типом задачи, и если задачу можно решить разными методами, это означает, что она может быть отнесена к разным типам задач. Далее кратко рассмотрены три типа задач, методы их решения и примеры. 1. Преобразование объектов. Преобразования заполняют жизнь и, соответственно, математику как её

отражение. Преобразование как тип задачи всегда содержит три элемента: 1) начальное состояние объекта Н, 2) операция преобразования (или последовательность операций) П, 3) конечное состояние объекта К. Схема: Н→П→К. Рассмотрим возможные постановки задач, при которых два из этих элементов заданы, третий требуется найти. 1.1. Дано: Н и П. Определить К (или свойства К). Общий метод решения: найти инвариант преобразования, он позволяет составить уравнение с неизвестным, в

левой части которого – выражение инварианта в исходном состоянии объекта, а в правой – в преобразованном состоянии. Решение этого уравнения либо прямо даёт ответ на требование задачи, либо существенно приближает к решению задачи. К этому типу относятся задачи на преобразование растворов, смесей и сплавов, рост депозита в банке и т.п.

1.2. Дано: Н и К. Определить П, т.е. последовательность операций, осуществив которую можно состояние Н перевести в состояние К. Задача. Из 5 одинаковых квадратов сложен крест. Разрезать квадраты прямыми линиями так, чтобы из

полученных фигур можно было сложить один квадрат. Инвариантом такого преобразования фигуры одной фигуры в другую является её площадь.

1.3. Дано: П и К. Определить Н. Частный случай: каждая операция в последовательности П: 1) применяется к результату предыдущей операции, 2) является однозначной, 3) имеет однозначную или многозначную обратную операцию. Такие задачи решаются методом обратных преобразований («от конца к началу»): к конечному значению применяется последовательность обратных операций.

2. Дано: Н, П и К. Определить некоторое промежуточное состояние объекта. Метод решения: от начала либо с конца до заданного промежуточного состояния. 3. В постановке многих задач нет преобразования, но оно есть в методе решения. Например: 1) найти

подмножество (элемент) Х заданного множества М, удовлетворяющее условиям У, 2) доказать, что существует подмножество (элемент) Х заданного множества М, обладающее заданными характеристиками У. Метод решения: преобразование одного или нескольких элементов постановки задачи Х, М, У.

4. Сравнение – базовая умственная операция. Она лежит в основе анализа, аналогии, обобщения, абстрагирования. Равенства и неравенства являются формой выражения операции сравнения. Методы решения, основанные на сравнении:

4.1. Представить одну величину двумя разными способами и таким образом получить уравнение для определения неизвестного.

4.2. Представить виртуальную ситуацию, в которой величину А, связанную с искомой величиной, легко вычислить, сравнить значения величины А в реальной и виртуальной ситуациях и получить решение задачи на основе выводов из этого сравнения. Именно таким методом могут быть решены столь разные по постановке известные задачи о нахождении мешка с фальшивыми монетами за одно взвешивание и о фазанах и кроликах.

4.3. Сравнить две величины через третью. 5. Пересечение множеств [3]. Многие логические задачи существенно продвигаются к решению, если

подвести их под тип пересечения множеств. В одних задачах пересечение множеств заложено в условии задачи, в других пересекающиеся множества нужно создать, например, путём введения вспомогательного элемента, который и создаёт новые множества, и сам же является их пересечением.

Литература 1. Шевкин А. Текстовые задачи в школьном курсе математики. // http://www.shevkin.ru/?action=Page&ID=399. 2. Тоом А.Л. Как я учу решать текстовые задачи. // http://www.shevkin.ru/?action=Page&ID=237 . 3. Скороход Г.И., Гостева А.К. Пересечение множеств как модель и метод решения задач. // «Фактори розвитку

педагогіки и психології в XXI столітті»: Збірник тез міжнар. науково-практ. конф. Харків, 12-13 июня 2015 г. // Харків, 2014. С. 21-24.

РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЙ ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ – ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ПРОФЕСІОНАЛА-ФАХІВЦЯ (З ДОСВІДУ РОБОТИ КАФЕДРИ КНИГОЗНАВСТВА ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ,

ЗАВ. КАФ. АНТОНИК О.І.)

Якубовська М.С. Україна, м. Львів

Українська академія друкарства

Завдання статті: на основі досвіду роботи кафедри книгознавства та комерційної діяльності (зав. каф. Антоник О.І.) проаналізувано реалізацію наукових поглядів проблеми безперервної освіти, їх роль у формуванні


16

сутності феномену культури та досліджено роль культурологічної підготовки у процесі професійної підготовки майбутніх книгознавців.

Ключові слова: професійна підготовка, культурологічна компетентність, формування особистості, професійна освіта, професійна самовизначеність.

Задача статьи: на основе опыта заведующего кафедры книговедения и коммерческой деятельности Антоник А.И. проанализировано реализацию научных взглядов проблемы непрерывного образования, его роль в формировании сущности феномена культуры и исследована роль культурологической подготовки процессе профессиональной подготовки студентов технических университетов, в формировании основ профессиональной самоопределения будущих специалистов.

Ключевые слова: профессиональная подготовка, культурологическая компетентность, формирования личности, профессиональное образование, профессиональная самоопределение.

Objective of the article: based on experience and book science department head business Antonyk AI proanalizuvano implementation of scientific views the problem of continuing education and its role in the formation of the phenomenon investigated the role of culture and cultural preparation process of training students of technical universities, professional formation principles samovyznachenosti future professionals.

Tags: training, cultural competence, personality formation, vocational training, professional samovyznachenist.

У нинішніх умовах до професіонала-фахівця висуваються підвищені вимоги щодо професійних і особистісних якостей. Його статус і роль як професіонала і культуротворчої особистості визначаються, культурологічною підготовленістю. Радикальне підвищення професіоналізму у поєднанні із загальною культурою передбачає різнобічний особистісний розвиток, формування гуманістичної педагогічної позиції на основі єдності професійної, суспільно-економічної і культурологічної підготовки. Педагогіка життя, концептуально осмислена у працях В.Кременя, І.Зязюна, Н.Ничкало, побудована на

теоретичних засадах формування гармонійної особистості сучасного професіонала-фахівця, набуває щораз активнішого втілення у практиці роботи вищих навчальних закладах України. Як бачимо із практики науково-практичної діяльності кафедри книгознавства та комерційної діяльності (зав.

каф. Антоник О.І.) формування культурологічної компетентності є засобом і метою сутнісної самореалізації людської особистості, а відтак і професійної компетентності майбутнього професіонала-книгознавця. Як показує досвід роботи викладачів кафедри, взаємоопосередованість людини і культури на рівні герменевтичного і метафізичного вимірів найкраще виявляється у сфері мистецтва як “особистісного modus existendi першообразу людини” (П.Євдокимов). Культорогічна парадигма, до якої лаконічно входять водночас усі енергетичні рівні людської особистості, ґрунтується на дії психологічного механізму герменевтичного закону “нероздільності відкриття-перетворення” (П.Ріккерт), спонукаючи людського індивіда до актуалізації постійно самоудосконалюватись. Культурологічна підготовка у професійній підготовці студентів, майбутніх книгознавців, – це живий струмінь

життя, який оновлює не лише душу, а і серце майбутнього фахівця, спонукає до творення власного індивідуального світу, насиченого барвами життя, здатністю до творчої праці, дає важливу мотивацію професійної діяльності тощо. На кафедрі книгознавства та комерційної діяльності розроблено комплексну методику діагностики

культурологічної підготовки студентів, майбутніх книгознавців, удосконалено теорію викладання фахових дисциплін у ракурсі загальної культурологічної підготовки. Як показує досвід роботи кафедри книгознавства та комерційної діяльності (зав. каф. Антоник О.І.), проблема

створення концепції культуротворчості щораз частіше стає предметом комплексного психолого-педагогічного дослідження. Існуючі моделі культурологічної підготовки майбутніх фахівців справедливо спрямовані на реалізацію творчих можливостей особистості. Культурологічна підготовка майбутніх книгознавців створює основу для реалізації компетентнісного підходу у практиці професійної освіти, орієнтується на кінцевий результат освітнього процесу та спрямовується на формування у випускника готовності ефективно зорганізовувати внутрішні і зовнішні ресурси для досягнення поставленої мети. За переконанням завідувача кафедри книгознавства та комерційної діяльності Антоник О.І., гносеологічна

образоцентристська концепція особистісного осмислення культурних цінностей надає процесу культурологічного пізнання дискурсивного характеру і перетворює культурологічний діалог студента–викладача в основу реалізації культурологічної парадигми як основи безперервної освіти професіонала-фахівця. Як бачимо з наукових досліджень завідувачої кафедри книгознавства та комерційної діяльності Антоник О.І.

[1– 4], на нинішньому етапі розвитку професійної освіти особливого значення набуває проблема розвитку професійної компетентності майбутніх книгознавців, діяльність яких пов’язана з фаховою поліфункціональністю, багатопредметністю, розгалуженістю емоційно-комунікативної сфери тощо. Сучасний спеціаліст-професіонал, у процесі своєї практичної професійної діяльності все частіше виконує культурологічну, соціально-психологічну, розвивальну, дослідницьку, проективну функції, створює умови, що забезпечують освітній і духовний розвиток сучасного суспільства. Як показує вивчення досвіду кафедри книгознавства та комерційної діяльності, фахова досконалість майбутніх

книгознавців усе більше характеризується рівнем компетентності, що визначає ефективність і результативність професійних дій. Актуальність вивчення зазначеної проблеми полягає у тому, що сучасній книгознавчій сфері все частіше потрібні фахівці з високим рівнем професійної компетентності, які здатні працювати в умовах швидкого зростання наукової інформації, готові опановувати та впроваджувати інноваційні освітні технології, сприяють розвитку пізнавальних інтересів суспільства.


17

Вивчення досвіду кафедри книгознавства та комерційної діяльності переконливо доводить, що культурологія, зокрема така її галузь як культурологія освіти, значною мірою виконує функції філософії освіти. Адже вона і зародилася у царині філософії. Дана проблема, на наш погляд, є складовою частиною сучасних педагогічних інновацій, які є основою для створення принципово нових освітніх технологій. Сучасне суспільство гостро відчуває наслідки світових соціально-політичних та фінансово-економічних кризових явищ. Воно потребує „нової генерації” технічної інтелігенції, особливо економічної сфери, структурним різновидом якої є книгознавці. Об’єктивна реальність сучасного книговидавничого процесу, за переконанням завідувача кафедри

книгознавства та комерційної діяльності Антоник О.І., зумовлює суспільні очікування від професійної підготовки студентів-книгознавців, результатом якої повинні стати фахівці із осмисленими світоглядними позиціями, грунтовними професійними знаннями, високим рівнем загальної й професійної культури. З огляду на це й виникає необхідність звернення до життєвого досвіду студентів, аксіологогічних витоків найважливіших переконань. Адже книга і її тривання у сучасному духовному просторі – є основою творення духовного світу сучасності. Як показує досвід роботи кафедри книгознавства та комерційної діяльності під керівництвом зав. каф. Антоник

О.І., процес навчання будується на потребі формування самостійної пізнавальної діяльності студентів – майбутніх книгознавців. У процесі навчальної діяльності створюється таке освітнє середовище, яке максимальною мірою сприяє розкриттю творчих здібностей студентів: за даних умов потреба культурологічного розвитку майбутніх професіоналів-фахівців стає їх внутрішньою потребою; оскільки освоєння культури є не лише набутком певної суми знань, а і вміння співвідносити їх із практикою щоденного життя. Як показує досвід роботи кафедри книгознавства, проблема сталого безпечного розвитку людства – це передусім проблема індивідуальної та колективної свідомості. Лише висока культура створить умови для збереження гармонійного розвитку особистості й суспільства, які шляхом формування нової моралі, світогляду, психологічного настановлення на сприйняття культурологічного досвіду та цінностей суспільства як особистих формують пріоритетні напрямки професійної підготовки студентів.

Використана література: 1. Антоник О.В. Культура читання як фундамент інформаційної культури особистості // Національна книжкова та

рукописна культура: історія, методологія, джерельна база: матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів, 29-30.04.2009). – Л. : ЛННБУ ім. В.Стефаника, 2009. – С. 8-12.

2. Антоник О.В. Книгознавство як системне знання про книгу і книжкову справу: ринкові можливості / О.В. Антоник // Поліграфія і видавнича справа. — 2011. — Вип. 1 (53). — С. 3–10.

3. Антоник О.В. Пропаганда книги і читання серед учнів як суспільний пріоритет: книгознавчо-педагогічний контекст [Текст] / О.В. Антоник, Н.В. Жмовка // Поліграфія і видавнича справа : наук-техн. Зб. – Л., 2008. - № 1. – С. 80-90.

4. Антоник О.В. Споживні властивості книги як товару: ринкові акценти [Текст] / О.В. Антоник, Н.Н. Зубко // Поліграфія і видавнича справа. – 2006. – № 2 (44). – С. 20-30.

5. Зязюн І. Освітній простір культури в умовах сучасних інформаційних технологій// Рідна школа.– 2006.– № 5.– С.3-6. 6. Ничкало Н.Г. Проблеми сучасної дидактики // Шлях освіти.–1994.– № 3.– С.52–54. Секція «Філософія та культура»:

POP-UP ЯК ПРОЯВ ДОБИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Дацюк Т.В., Скляренко Н.В. Україна, м. Луцьк

Луцький національний технічний університет

Аннотация. Статья посвящена выявлению принципов проектирования pop-up объектов (игра, неожиданность, синтез искусств, мобильность) в эпоху постмодернизма. Рассмотрены особенности формообразования pop-up объектов.

Ключевые слова: дизайн, pop-up, дизайн-объекты, постмодернизм.

Актуальність теми. Концептуальне pop-up мистецтво викликає інтерес у людей і набуває поширення в світі реклами та бізнесу. Pop-up є однією із домінуючих сьогодні тенденцій у дизайні. Актуальність теми визначається культурологічними, мистецтвознавчими чинниками, які вказують на необхідність усвідомлення специфіки pop-up як методу проектування у добу постмодернізму. Прояви постмодернізму в усіх аспектах сучасної соціокультурної діяльності, включаючи і pop-up, вказують на його багаторівневість, складність і внутрішню суперечливість. Pop-up доби постмодернізму став специфічною системою світосприйняття, яка створює свою модель світу, актуалізує проблему креативності через гру та деконструкцію, формує нові принципи культуротворчої дяільності. Поодинокі дослідження pop-up об’єктів не дозволяють розкрити сутність напряму pop-up загалом та використання його в дизайні зокрема.

Мета і завдання роботи. Метою роботи є комплексний аналіз принципів проектування pop-up об’єктів у контексті постмодернізму. Завдання: 1) проаналізувати формування напряму pop-up в історичному контексті; 2) дослідити специфіку формотворення та виявити принципи проектування pop-up у художньо-проектній культурі. Об’єктом дослідження є pop-up дизайн-об’єкти. Предметом дослідження є теоретичні та проектні аспекти pop-up як методу проектування у дизайні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження складають праці зарубіжних (Ж.-Ф. Ліотар, Д. Деннет, С. Леш, Р. Барт, Р. Рорті, М. Мамардашвілі, О. П’ятигорський, П. Козловські)


18

та українських (С. Безклубенко, В. Танчер, В. Загороднюк, В. Лук’янець, О. Соболь) дослідників, в яких розкриваються основні етико-естетичні та загальнокультурні норми постмодерного мислення [5]. У дослідженні В.М. Діанової [2] через осмислення проблем постмодерністського мистецтва проведена ідея наступності художнього розвитку. Особливості композиційних форм pop-up об’єктів, зокрема книжок, частково розкрили О. Голубєва [3], Л.А. Волкова [4]. Проте комплексного дослідження pop-up в контексті доби постмодернізму проведено не було, аналізу піддані лише поодинокі аспекти окреслених питань, що засвідчує актуальність обраної теми.

Виклад основного матеріалу. Світоглядно-мистецький напрям останніх десятиліть ХХ ст., який прийшов на зміну модернізму, визначається як постмодернізм. Уособленням постмодернізму у сфері художньої творчості можна вважати концептуальне pop-up мистецтво (від лат. соnceptus – ідея, думка, уявлення), що вимагає не емоційної реакції при його сприйнятті, а інтелектуального осмислення [1]. В основі терміну pop-up лежить англійське трактування – «несподівано виникати» або «спливати». Спочатку

термін з’явився в сфері виробництва об’ємних книжок, а потім з розвитком технологій проник у фешн-індустрію, світ дизайну і бізнес.

Pop-up мистецтво XXI ст. репрезентує себе в таких формах, як відео-арт, pop-up lighting, portable pop-up, перформанс та pop-up інсталяція. Прояв постмодернізму у проектуванні pop-up об’єктів полягає в ігровій спрямованості, несподіваних рішеннях об’єктів, заснованих на синтезі мистецтв та можливості швидкої трансформації, адаптованої для людини (перфоменс, спрямований на людину та її здібності).

1) Принцип гри. Pop-up як метод проектування знаходить втілення у грі. Основною особливістю у проектуванні є неперервність, складання та розкладання виробу. Так, pop-up листівка містить у собі елементи гри, завдяки чому її відкривання і розгортання може тривати нескінченно довго (рис. 1:1).

1 2 3 4

Рис. 1. Pop-up із ознаками постмодернізму: 1 – принцип гри; 2 – спонтанність; 3 – синтез видів різних мистецтв; 4 – принцип мобільності.

2) Спонтанність та несподіваність. Втрата свободи дій була основною характеристикою радянської доби в суспільстві. Епоха постмодернізму реабілітувала імпровізацію та випадковість. Поліграфія із рекламним pop-up носієм, що вистрибує з конверта, є яскравим прикладом спонтанності, в основі якої лежить швидка трансформація форми (рис 1:2).

3) Синтез видів мистецтв. Історично появу сучасних pop-up дизайн-об’єктів обґрунтувало тісне переплетення різних технік паперопластики: техніка складання (орігамі), техніка вирізання (кірігамі, витинанки), техніка аплікації (скрапбукінг, квіллінг). Інтенсивний розвиток концептуального дизайну сприяв появі нових концепцій на основі pop-up трансформацій в дизайні одягу (pop-up fashion), реклами (pop-up стенди та афіші), середовища (pop-up архітектура), у поліграфії й промисловому дизайні (pop-up меблі, світильники, portable pop-up) із використанням світла, об’єму і трансформацій. Таке злиття забезпечує появу нових напрямків у художньо-проектній творчості, що базуються на принципах трансформативного формотворення. Так, синтез pop-up із світловим мистецтвом сформував інноваційний напрям pop-up lighting (світловий pop-up), який представлений нічниками-орігамі в стилі книжок-розкладачок (проект pop-up освітлення здійснив Chen Bikovski) (рис. 1:3).

4) Принцип мобільності. Здатність до швидкої трансформації форми, можливості вільного переміщення як характеристика доби постмодернізму знайшли реалізацію у концепції рortable pop-up, що має ознаки інсталяції. Принцип мобільності лежить в основі дизайну розкладного магазину для шведського виробника годинників Triwa (торговий центр Galeria Мальта, Польща). Магазин складається з модульних елементів – картонних коробок для перевезення вантажів (сировина легко доступна, дешева і надзвичайно міцна) та скляних акваріумів (30×30 см). Після демонтажу магазину ящики будуть знову використовуватися для перевезення годинників, а акваріуми – для створення наступної експозиції магазину (рис. 1:4).

Висновки. Pop-up сформувався на основі давніх технік складання, прорізання, аплікації та сьогодні став втіленням доби постмодернізму. Принципи гри, випадковості синтезу мистецтв, мобільності обґрунтували специфіку pop-up об’єктів у художньо-проектній культурі доби постмодернізму. Внаслідок своєї універсальності і функціональності pop-up має широкі перспективи розвитку, що базуються на формотворчих трансформаціях та зміні способів сприйняття інформації.

Список джерел та літератури 1. Боднарчук Т.В. Постмодернізм у світлі філософських поглядів ХХ століття / Т.В. Боднарчук // Теоретичні та

практичні питання культурології. – Мелітополь, 2005. – Вип. ХХІ. – С. 162–168. 2. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. – Санкт-Петербург, ООО

«Издательство “Петрополис”», 1999. – 240 с. 3. Голубева О.Л. Основы композиции: учеб. пособие. – М.: Искусство. 2004. – 120 с.


19

4. Волкова Л.А. Основные принципы моделирования изданий / А.А. Волкова, О.Н. Ревякова, Е.Г. Решетникова // Квалілогія книги. – Львів, 2003. – № 6. – С. 58–64.

5. Хассан І. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999. – №5. – С. 99–111.

МІСЦЕ І РОЛЬ МИСТЕЦТВА В ХРИСТИЯНСТВІ У ТРАКТУВАННІ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО

Лещенко А.М. Украина, г. Херсон

Херсонская государственная морская академия

Анализируются взгляды Августина Блаженного относительно роли и значения искусства в христианстве. Акцентируется внимание на том, что Августин Блаженный вводит так называемый практически-утилитарный подход в понимании значения искусства для развития и распространения христианского вероучения. Определяется, что А. Блаженный формулирует основы нового понимания предназначения искусства: транслировать духовные ценности христианства.

Протягом двох тисяч років християнські мислителі шукають відповіді на питання щодо можливостей мистецького впливу на людину. З моменту зародження християнства спроби відмежуватися від мистецтва не мали успіху. Тож, протягом всього періоду йде процес «діалогу» християнства та мистецтва. Починаючи з апологетичного періоду, робляться спроби дати відповідь на питання: у чому сила мистецтва і яке місце воно займає у християнському віровченні. Це питання не втрачає своє актуальності і сьогодні, а тому аналіз поглядів християнських мислителів дає змогу

наблизитися до розуміння ролі та значення мистецтва у християнстві, визначення основних функцій та завдань, які ставилися і ставляться перед ним з точки зору християнського віровчення. Важливими є погляди Августина Блаженного, який підсумовує напрацювання своїх попередників щодо ролі та

значення мистецтва у християнстві. Августин, закріплює практично-утилітарний підхід у розумінні значення мистецтва для християнина. Він акцентує увагу на аспектах корисності чи шкоди мистецтва для людини «нового града» [2]. Мистецтво, Августин, ділить на вільне і корисне. Вільне мистецтво призначене для інтелектуальної діяльності,

воно високе за своєю суттю і призначенням і разом з тим, істинне (сім вільних мистецтв). Істинність вільного мистецтва зумовлюється його раціональністю. Тому, він закликає вивчати вільне мистецтво, адже це допоможе людській душі зрозуміти «... у чому криється краса всесвіту (universitatis), вірно названого так від слова «єдність» (abuno) [3]. Корисним є все те, що є витвором людських рук, але разом з тим воно приносить раціональне та почуттєве задоволення. Продовжуючи розвивати ідеї попередників, Августин настоює на існуванні насолоди, як зв’язуючої ланки між

розумом і почуттями людини, але почуття це іманентна складова розуму, їх не можна відокремити, адже «відчувають не самі очі чи вуха, а дещо інше. І якщо ці почуття не приписати розумові, то ще менше вони можуть бути приписаними будь-якій іншій частині душі» [3]. Але, разом з тим, розум може стати підконтрольним почуттям, коли мова йде про витвори мистецтва. Саме тоді людина сприймає все завдяки зорові та слухові, які і впливають на розум. «Що стосується зору, то все, у чому помічається розумна співмірність частин, за звичай називається прекрасним. А що стосується слуху, то коли ми знаходило слово розумним і розмірений спів гармонійним, отримана від цього насолода називається вже власним ім’ям. ... Ми визнаємо віднесеними до розуму те, у чому виявляється деяка стрункість і співмірність» [3]. Августин наголошує, що ці ознаки характерні для усіх видів мистецтва і саме вони відповідають за отримання розумної насолоди від сприйняття того чи іншого твору. Фактично мистецтво має нести не просто тільки насолоду почуттів, але й давати певну насолоду для розуму: обмислювання значення того чи іншого знаку твору, визначення сенсу тощо. У цьому процесі розум і почуття виступають як єдине ціле, зокрема «одна справа почуття, а інша - те, що через почуття: почуттю приносить насолоду ..., але душі через почуття - тільки прекрасний сенс...» [3]. Роль розуму, у творені людиною всього, є безапеляційною для Августина, і мистецтво не стало виключенням: «розум ... прийшов до думки відшукати і дослідити ту силу, яка народила мистецтво» [3]. Для цього йому, за Августином, треба було позбутися почуттів і відшукати красу, яка є породженням Всевишнього. Саме у пошуці відповіді на це питання, Августин приходить до висновку, що завдяки тому, що розум сформулював такі поняття як ритм, римування тощо, сила мистецтва має колосальний вплив на почуття людини. А так, як в основі цих категорій лежать числа,то розум трактує їх «божественними і вічними, особливо тому, що за їх допомогою він випрацьовував усе найбільш піднесене» [3]. Так, музика бере свій початок частково від почуттів, а частково від розуму. Фактично, почуття спровокували розум на пошук і формування ритму, ладу тощо, що і привело до виникнення теорії музики. Приблизно такий же процес формування усіх видів мистецтва. Саме ж мистецтво, розуміється Августином існуючим тільки у душі художника. Воно є своєрідною потенцією до творчості, а у творах художник зображує тільки копію того, що є в його душі. Августин запитує: «Хто почне стверджувати ... Що яке-небудь мистецтво зобов’язане своїм існуванням не розумові; чи що мистецтво не існує в художникові, навіть якщо він його не застосовує на ділі; або що воно може існувати поза [його] душею, чи там, де немає життя; ... Чи що одне є мистецтвом, а дещо інше розум? Бо хоч і говориться, що мистецтво є ніби то якийсь єдиний звід багатьох розумних положень, проте ми маємо повне право розуміти і називати мистецтво єдиним розумом» [1]. Найвищим з мистецтв є музика, яка дозволяє людині передати її глибинний стан душі, те що не можна передати

словами, те що є найпотаємнішим. Найпотаємнішим для людини є переживання Божественного, належності до


20

нього тощо. Крім того, музика при поєднанні з поетичним словом має колосальний емоційний вплив, а тому це сприяє ефективному розумінню та засвоєнню духовного сенсу твору. Августин наголошує на тому, що будь-який вид мистецтва має сприяти засвоєнню християнських духовних істин. Ці думки, стануть основою для розуміння ролі мистецтва, як допоміжного засобу для залучення людини до християнського віровчення. Отже, для Августина (до речі як і для його попередників) абсолютною красою є Бог, який є творцем усього. Усе

творилося Богом, як найгеніальнішим Художником, за законами краси, тому у всьому присутня Божественна геніальна задумка. Августин, підводячи підсумок апологетичних шукань, акцентує увагу на духовній красі, яка досягається вивченням мистецтва. Тільки після цього людина може досягти блаженства, яке є результатом задоволення отриманого від сприйняття та розуміння Прекрасного. Тому, людина-художник, маючи досвід Божого творіння, намагається також творити за законами краси. У дусі людини-художника вже закладені ці закони краси, тому вона намагається реалізувати цей дар у творах мистецтва. Найкраще виразити красу можна у слові та музиці, які і передають ту найвищу духовну суть. Августин чітко сформулює завдання мистецтва: долучити людину до духовних цінностей християнства. Для цього воно може використовувати як емоційно-естетичний вплив, так і символьно-знакові механізми. Останні займуть пріоритетне місце у середньовічній християнській традиції. Отже, Августин, продовжуючи захищати християнство від впливу греко-римської культури, акумулює

надбання своїх попередників щодо формування основи нового розуміння ролі мистецтва у житті людини-християнина: презентувати духовні цінності християнства. Піднімає питання пов’язанні з творчістю, як сакральним процесом. Адже, світ також є результатом творчості: Божественної творчості яка ґрунтується на законах міри, гармонії, порядку, краси тощо. Закладає початки так би мовити емоційно-естетичного та символьно-знакового підходів до пізнання та розуміння світу реального та ірраціонального, а сприяти цьому має якраз мистецтво. Тим самим, стверджується пріоритетна роль мистецтва у трансляції сакральної суті християнського віровчення у свідомість вірянина.

Список джерел та літератури 1. Аврелий Августин, блаженный. О бессмертии души. // Блаженный Августин. Творения (том первый). Об истинной

религии. СПБ: Издательство «Алетейя» и К.: УЦИММ-Пресс. 1998. – С. 373 – 393 // Режим доступа: http://azbyka.ru/otechnik/ Avrelij_Avgustin/o-bessmertii-dushi/

2. Аврелий Августин, блаженный. О граде Божьем. // Блаженный Августин. Творения. – Том 3-4. СПБ: «Алетейя», 1998. Подготовка текста к печати С. И. Еремеева (оцифровка с издания: Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000) // Режим доступа: http:// azbyka.ru/otechnik/Avrelij_Avgustin/o-grade-bozhem/

3. Аврелий Августин, блаженный. О порядке // Режим доступа: http://azbyka.ru/ otechnik/Avrelij_Avgustin/o_porjadke/

ЯЗЫК О ЯЗЫКЕ: КОНЦЕПЦИЯ ЕСТЕСТВЕННОЙ ЛИНГВИСТИКИ

Старикова Г.Г. Украина, г. Харьков

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

The article is devoted the problem of “natural” linguistic – the modern direction in investigations of language’s phenomena. The definitions of language in “natural” linguistic are analyzed. Also the modern conceptions of language’s activity are represented there. For example the Humboldt’s conception of living and active language as a product of social and culture development and also such modern conception as Fuko’s theory are analyzed.

Проблема специфики человеческого языка, его глубинной сущности – очень древняя и, в то же время, сравнительно новая для философии проблема. С одной стороны, феномен языка серьезно интересовал философов периода классической античности (Сократ, Платон и особенно Аристотель), когда были разработаны первые лингвофилософские концепции. С другой стороны, углубленный философский анализ языка стал возможен лишь к концу XIX века в связи с активным развитием филологии и лингвистики. Однако следует отметить, что философские направления и концепции, связанные с изучением языка и языковой деятельности (все разновидности неопозитивизма, герменевтика, структурализм и постструктурализм), как правило, основное внимание обращали либо на язык науки, либо на язык как таковой, абстрактный и универсальный для всего человечества феномен вне естественной среды его «обитания». И лишь к концу ХХ века формируется специфическое направление в лингвистических исследованиях, получившее название «наивной», или естественной лингвистики. Если научно-лингвистические, структуралистские, когнитологические, позитивистские подходы стремятся рассмотреть язык «со стороны», извне (но при этом пользуясь тем же языком), то естественная лингвистика бытует внутри самого языка, является его неотъемлемой, хотя и неявной, имплицитной частью. Для нее интерес представляют образы языка, запечатленные в самом языке. Иными словами, естественная лингвистика – это нерефлектирующая рефлексия говорящих, спонтанные представления о языке и речевой деятельности, сложившиеся в обыденном сознании человека и зафиксированные в значении металингвистических терминов, таких, как язык, речь, слово, смысл, значение, говорить, молчать и др. Как представлял себе язык-речь человек, ничего о языке не знавший, но им владевший? Как воспринимал он сам звуковой поток – расчлененно или целостно? Эти и многие другие вопросы, как правило, не рассматривались ранее ни лингвистами, ни философами. Когда физик изучает электричество, его мало интересует значение слова электричество в обыденном языке.

Однако в гуманитаристике ситуация иная. Например, эпистемолог обязан представлять себе значение глагола знать во всех его вариантах, поскольку эпистемология как раз и изучает вопрос о том, что значит знать нечто, как мы достигаем этого знания, где границы знания и т.п. В языкознании и в философии языка таким первичным


21

вопросом является вопрос о значении и употреблении слова язык. Традиция выяснять смысл терминов, исходя из их обыденного значения, была заложена Аристотелем. Этот

подход в философии сохранился до сих пор, например, в герменевтике или аналитической философии. Так, для уяснения смысла слова язык немецкие герменевты начала XIX века анализировали древнегреческое понятие логос, которое происходило от слова legere (лат. вариант - класть), означавшего: 1) соединяющую и разъединяющую, различающую, создающую («кладущую», legende) и анализирующую (zerlegende) деятельность духа, то есть рассудок; 2) продукты и предметы рассудка, т.е. умозрительные и теоретические дисциплины; 3) тот продукт рассудка, который одновременно и является органом этой деятельность, то есть собственно язык [1, c. 195]. Так, аналитическая философия стремилась «вывести» язык из-под обыденного словоупотребления, «избавить» точную научную терминологию от искажений и нюансов повседневного языка. В результате «логического анализа» (в смысле Фреге, Рассела и Уайтхеда) устраняется неадекватность обыденного языка (этим ограничивается Витгенштейн) и выводится «истинная» форма фактов (Рассел) (см. также понятие philosophical elucidation of language Айера). А при «концептуальном анализе» (Мур) устанавливается, какие правила обыденного языка нарушены в философских высказываниях типа: Материальных предметов нет или Время не является реальностью. Мы же хотели бы проанализировать свойства человеческого языка, подаваемые через призму обыденной речи о

языке, то есть в рамках так называемой естественной, или «наивной», лингвистики. Естественная лингвистика тесно переплетается с лингвистикой «научной», теоретической, хотя последняя до конца ХХ века практически игнорировала «наивную», «естественную» составляющую языка. В связи с этим следует обратить внимание на тот факт, что лингвисты (психологи, философы, когнитологи и др.) стараются максимально четко разграничить понятия речь и язык. Однако «наивной» лингвистике (художественной и обыденной речи) такое разграничение чуждо, и языком часто называют результат речевой деятельности, то есть речь. Следовательно, обыденное сознание видит язык через призму речи. Язык составляет один из основных признаков, выделивших человека из мира живой природы и придавший

духовному началу физическое обличье. Как и человек, язык соединяет в себе материю и дух, он воспринимается одновременно и умом, и органами чувств. Этот дуализм языка, повторяющий двойственную природу человека, отражен почти во всех его научных дефинициях. Так, Н.В. Крушевский достаточно полно выразил в своей дефиниции языка этот дуализм: «Язык представляет нечто, стоящее в природе совершенно особняком: сочетание явлений физиолого-акустических, управляемых законами физическими, с явлениями бессознательно психическими, которые управляются законами совершенно другого порядка». И хотя язык конвенционален, а человек органичен, в саму природу человека внедрена возможность семиозиса, а в природу языка органическое единство звука и смысла, в котором берет свое начало языковой знак. М.О. Гершензон писал: «Все духовное творчество человека коренится в природе и все ныне организованные деятельности его, столь сложный и сознательные… родились из непроизвольных побуждений», он считает, что «первоначальный звук» рождается как непроизвольное телодвижение гортани и «разрешает тягостное напряжение чувства», одновременно вынося чувство наружу, «ставя его пред человеком». «Для того чтобы звук удовлетворял личность, то есть возможно полнее разрешал напор чувств и возможно целостнее выражал его вовне, он должен был воплощать в себе именно личное состояние духа. Напротив, социальный интерес побуждал обезличивать звук, потому что звук совершенно личный не пригоден для общения, и чем он личнее, тем менее пригоден. Только звук, вмещающий родовое ядро чувства, понятен всем» [2, с.127-128]. В естественной лингвистике выделяют такие значения слова язык:

• система словесного выражения мыслей, служащая средством общений людей; • разновидность речи, обладающая теми или иными характерными признаками: стиль, слог и т.п.; • собственно средство общения, не обязательно вербального (язык музыки, язык танца). Интеллект больше любит вещи, чем процессы и свойства, а языковые объекты не обладают независимой

реальностью. Чтобы стать предметом размышлений и речи, лингвистический язык как абстракция должен быть овеществлен, что и делает метафора, помещая абстракции в трехмерное пространство. «Абстрактные идеи – это лишь наименования. Если бы мы непременно хотели подразумевать под ними нечто другое, мы были бы похожи на художника, который упорно желает нарисовать человека вообще и тем не менее всегда рисует лишь индивиды» [3, с. 244]. Образы языка, овеществленные инструменты означивания, меняют «прототипический контекст

интерпретации», по словам Баллмера. Одни образы орнаментальны, будучи «ментальной роскошью». А другие являются «несущими конструкциями дискурса», и слово в них – не знак готовой мысли, а «средство добывать ее из рудников своей души и придавать ей высшую цену» [4, с.152]. «Рабочие» образы слова язык являются не аберрациями буквального смысла, а непосредственной данностью мысли; мышление совершается в образах, которые только задним числом оцениваются как тропы. В языкознании особенно часто язык представляется как игра, живой организм, культурное достояние,

выражение ментальности или «духа» народа (В. фон Гумбольдт), духовный принцип человека, коллективный продукт истории, символический ключ к культуре, символ социального статуса, носитель социализации, средство для достижения групповой солидарности, инструмент для снятия агрессивности, средство психотерапии, инструмент власти, уменьшенная копия действительности и т.д. В концепции, разработанной В. Гумбольдтом в конце XIX века, впервые была сформулирована идея о творческом и активно-деятельном характере языка, об обратном воздействии языков на национальный дух и интеллектуальный уровень народов. Две стихии – язык и духовная деятельность – попеременно обусловливающие друг друга, поочередно дающие друг другу импульс для дальнейшего развития, в то время представлялись ему «узлами, упорно не дающими себя распутать». Вместе с тем,


22

несмотря на невозможность вникнуть в сущность явлений и предугадать их, в сочинениях В. Гумбольдта со всей очевидностью раскрывается цикличность движения: с одной стороны, язык как создание индивидов и творение наций «всегда… опирается на совокупность человеческой духовной силы» [5, с. 66]; с другой стороны, сам язык воздействует на человека и человечество, и «главное воздействие языка на человека обусловливается его мыслящей и в мышлении творящей силой; эта деятельность имманентна и конструктивна для языка» [5, с.58]. Ядром гумбольдтовской концепции языка считается определение, ставшее монументальным моментом истории

языкознания: «Язык не есть продукт деятельности, а деятельность» [5, с.70]. Это определение уточняется в следующих словах: «Язык следует рассматривать не как мертвый продукт (эргон), но как созидающий процесс (энергейя)» [5, с.69]. Следует обратить внимание на важный нюанс в концепции Гумбольдта. Он размышлял о языке как естественном процессе, имея в виду именно естественный язык народа, а не литературную и т.п. его интерпретацию – мысль, которая была воспринята лингвистами лишь в конце ХХ века. Гумбольдт понимал язык как феномен, который «может родиться лишь благодаря одновременной самодеятельности всех» [5, с.65]. Важно отметить, что такой подход к языку был заложен еще в античности, в дискуссиях между аналогистами и аномалистами. Если первые исходили из понимания языка как системы четких правил, то вторые были сторонниками окказиональности и считали, что норма может быть выведена только из живой практики речи, не подчиняющейся правилам. На фоне предшествовавшей западной лингвистической традиции определение В. Гумбольдта было

революционным и до настоящего времени сохранило потенциал продуктивной научной модели, отнюдь не став отжившим фактом истории познания. Вышеобозначенная антитеза «эргон-энергейя» предопределила дальнейшее развитие мысли: последующие лингвистические учения разделились по двум основным направлениям, обозначенным В. Гумбольдтом. Преобладала, несомненно, тенденция изучения продуктов языковой деятельности – она доминировала в сравнительно-историческом языкознании; в концепции Ф. де Соссюра и трудах Женевской школы; в функциональном структурализме Пражского лингвистического кружка; в американском дескриптивизме; французском структурализме и постструктурализме. До середины ХХ в. гумбольдтовская традиция в философии языка практически не поддерживалась и не

развивалась. Однако еще на рубеже ХIХ-ХХ вв. она оказалась плодотворной, например, для отечественной философии и лингвистики. Так, известный языковед, философ, фольклорист А.А. Потебня понимал язык как силу, творящую и преобразующую мысль. В своей книге «Мысль и язык» он утверждал, что язык не есть отражение миросозерцания, а слагающая его деятельность [4, с.156]. Оригинальным преломлением гумбольдтовских идей стала так называемая «философия имени» - самобытное течение в русской философии 10-20-х гг. ХХ в., представленное трудами П.А. Флоренского, С.Н. Булгаков, А.Ф. Лосева. Эти искания русских философов соотносятся с некоторыми позициями Марбургской школы, например, с идеями Э. Кассирера о семантическом и магическом использовании слова. «… Магическая функция слова явно доминирует над семантической функцией» [6, с.159]. Возник так называемый «гумбольдтовский ренессанс». Аналогично понимает языковой процесс М. Фуко: «Грамматические структуры языка оказываются

априорными предпосылками всего, что может быть высказано» [7, с.321]. По мысли французского философа, язык связывается с цивилизациями на уровне достигнутого ими познания через дух народа, который их породил, одушевил и может узнавать в них себя (языковая и т.п. самоидентификация). Язык, став «весомой и плотной исторической реальностью», образует вместилище традиций, привычек мысли, «темного духа народов» и вбирает в себя «роковую память, даже не осознающую себя памятью». «Выражая свои мысли словами, над которыми они не властны, влагая их в словесные формы, исторические изменения которых от них ускользают, люди полагают, что их речь им повинуется, не ведая о том, что они сами подчиняются ее требованиям» [7, с.321]. Разработка методологически обоснованного подхода к предложенной проблеме опирается на культурно-

лингвистический подход к науке. В языке каждого народа существует глубинный слой, из которого и «вырастает» и на котором базируется естественный язык. Этот слой включает имплицитные компоненты, неосознаваемые структурные и семантические предпосылки языка. Такое представление о фундаментальной и, одновременно, активной роли языка в функционировании культурных феноменов (таких, как искусство, наука, философия) может стать основой для дальнейших исследований данного феномена на стыке лингвистического, философско-аналитического, структуралистского и культурологического подходов. Итак, во второй половина ХХ века традиция изучения языка «в самом себе и для себя», доминировавшая в

лингвистике предшествовавших десятилетий, отчасти сменилась тенденциями, идущими от Гумбольдта и концептуализирующими язык как энерджейя, как метаструктуру, которая детерминирует социально-исторические структуры и обладает опережающим потенциалом и прогностической валидностью. Это междисциплинарное направление представлено исследованиями в области философии (М. Фуко, Ю. Хабермас), филологии (Н. Хомский), психологии и психолингвистики (Б. Уорф, М. Коул, С. Скрибнер и др.) и в области художественного осмысления действительности (в литературе). Можно предположить, что это направление исследований имеет большой креативный потенциал, как и его

объект – креативный живой язык. Перечень ссылок:

1. В.З. Демьянков. «Семантические роли и образы языка». – Язык о языке. Сб. ст. / Под общ.рук. и ред Н.Д. Арутюновой. – М.: Языки русской культуры, 2000. – с. 193-270.

2. Гершензон М.О. Демоны глухонемые // Записки мечтателей, № 5, 1992. 3. Кондильяк Э.Б. де. Логика, или начала искусства мыслить // Кондильяк Э.Б. де. Сочинения в трех томах. М., 1983.

Т. 3. - С. 183-270. 4. Потебня А.А. Мысль и язык // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М., 1976. С. 35-220 - с.152.


23

5. Гумбольдт В. фон. – Избранные труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 2000. – с. 70. 6. Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник МГУ, Философия, 1990, №2. – с.159. 7. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук / М. Фуко. – СПб.: A-cad. – 1994. – 345 с.

ГУМАНІЗМ У ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКОГО ПИСЬМЕННИКА ЗІГФРІДА ЛЕНЦА

Шаронова А.В. Україна, м. Харків

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

The article is dedicated to the creative work of a famous German writer S. Lenz, who personified the moral conception in literature. There is examined the role of his creative work at the humanistic flows.

Key words: Collective memory, conception, creative work, humanism, Lenz S., moral.

У жовтні 2014 р. літературна спільнота Німеччини і світу втратила видатного письменника, новеліста, драматурга післявоєнного та сучасного періодів Зігфріда Ленца. Його чисельні твори, які перекладено понад 30 мовами, є цілком різноманітними за жанрами, тематикою, художніми засобами та образами. Їх об’єднує висока майстерність самого автора, його любов до людини і довколишнього світу, глибинний аналіз історичних подій та дослідження їх впливу на життя і свідомість народів. Особистість 3. Ленца, його творчість привертають увагу критиків і літературознавців багатьох країн, а твори є

предметом дослідження німецьких вчених (В. Басманн, X. Петцольд, К. Расс, К.Г. Юст, X. Бекманн, Й. Нольте, М. Райх-Раніцкі, Р. Леонхард, Е. Малетцке та ін.), канадських (В. Шварц), американських (А. Шміт, Г.В. Вебер), австралійських (К. Ельтіс), шведських (Д. Пайнерт), австрійських (І. Лахінгер), російських (Г.А. Хотинська , І. В. Млечіна, Ю.І. Архіпов, О.Н. Романенко) та інших. В українському літературознавстві творчість Зігфріда Ленца вивчено недостатньо, виняток становлять невеликі

критичні роботи Д. В. Затонського, а також навчальний посібник з німецької літератури С. П. Фіськової. У зв'язку з процесами глобалізації, самоідентифікації та локалізації культур, що відбуваються сьогодні, гостро

встає питання про долі цих культур. Тут дуже важливим є слово митця, покликаного перешкодити людству загинути від здичавіння і самознищення. З. Ленц гостро відчував провину Німеччини за події у Другій світовій війні, що знайшло відображення у його відомому романі «Урок німецької». Цей роман став візитною карткою письменника не тільки через те, що він приніс автору світове визнання, а й через свою постійну актуальність. На превеликий жаль, людство постійно стикається з проблемами війни, расової нетерпимості та скалічених душ людей, які через це пройшли. Критика одностайно визнала цей роман “епохальною літературою совісті”, вона багато писала про його морально-етичну проблематику, особливий характер конфліктів, образну систему та антифашистські тенденції, спрямовані проти новітнього релятивізму. Також слід зазначити, що особливої реалістичності та близькості до читача його твори набувають завдяки тому, що автор пише лише про те, що пережив сам, що добре знає, що його дійсно глибоко турбує. Письменник був переконаний, що література може змінювати світ, особливо наш внутрішній світ, а потім і зовнішній. Зігфрід Ленц, поряд з лауреатами Нобелівської премії Г.Беллем (Heinrich Böll) та Г.Грассом (Günter Grass),

належить до кола німецьких письменників, які вбачали своїм головним завданням переоцінку нацистського минулого Німеччини та активно сприяли розвитку мирного процесу в Європі та у світі. У 1988 р. митець отримав премію миру Спілки німецької книготоргівлі, а у 2009 р. – Премію ім. Л. Копелєва (відомого українського письменника, дисидента, філософа), з яким Ленц мав дружні стосунки. Письменник завжди займав активну позицію в питаннях літератури, її покликання і проблематики. Те, що

література є колективною пам'яттю соціуму, було для автора аксіомою і не викликало жодних сумнівів. Проблеми поколінь, свободи і творчості, історії та сучасності, мистецтва і влади, провини та боргу, боргу і пам'яті, реальності та віртуальності, жорстокості і гуманізму – ось, що постійно хвилювало письменника Ленца з притаманними йому моральними ідеалами. Завжди пам'ять, розум і свобода вважалися трьома найвищими силами душі (die drei oberen Kräfte der Seele), тому зазначені концепти постійно представлені у творчості моральних письменників, до числа яких належав й талановитий митець [6]. Кожна історична подія або артефакти сучасності мають тенденцію піти в історичний час, розчинитися в ньому

або перетворитися на легенду і таким чином канути в забуття. Щоб цього не сталося, письменник і читач звертаються до пам'яті, до спогадів, тим самим, відкриваючи завісу історії. Писати – значить діяти (Schreiben heisst handeln), – так вважав З. Ленц слідом за французьким письменником Сартром [4]. Писати – значить діяти проти забудькуватості, а забудькуватість – на думку письменника – це друга смерть. Пам'ять, спогади і фантазія є своєрідною протиотрутою від забудькуватості, байдужості і жорстокості. Доброта, людинолюбство, освіченість, матеріальна і духовна культура – ось ті стовпи, на яких тримається категорія гуманізму. У зв'язку з концептом «гуманізм» буде доречним згадати відому українську письменницю Л. Костенко, нашу

сучасницю, яка, виступаючи перед студентами та викладачами Київського національного педагогічного університету ім. Драгоманова, де вона колись навчалася, говорила про пріоритети в розвитку та вдосконаленні соціуму. Письменниця абсолютно справедливо вважає, що в суспільстві, поряд з розвитком економіки «повинна бути гуманітарна аура, яка не вирішує всіх проблем, але вона дає той шляхетний образ нації, що не соромно і в світі показати», і, продовжуючи, називає одним з найбільш яскравих спектрів гуманітарної аури літературу, яка є «високовольтною лінією духу», цей рух опору. «Але створенню гуманітарної аури духу не сприяє комерціалізація в культурі» [2].


24

В умовах сучасності спостерігаються індивідуалістичні тенденції, коли непомірно зросли особисті амбіції і значення особистого успіху, люди припинили співвідносити свої бажання і вчинки з оточуючими їх людьми, а це насторожує, оскільки поступово може здійснитися прогноз Ленца, який передбачав можливість появи надгробної плити з наступним текстом: «Тут загинуло людство, де кожен хотів кращого тільки для себе» [5]. Для подальшого розкриття цієї теми вважаємо правомірним і доцільним проаналізувати реалізацію

гуманістичних ідей письменника в більш широкій парадигмі.

Література 1. Затонский Д. В. Художественные ориентиры ХХ века / Д. В. Затонский. – М.: Советский писатель, 1988. – 416 с. 2. Костенко Л. Гуманітарна аура нації. Лекція для студентів НПУ ім. Драгоманова/ Л.Костенко.–Київ, вересень 2011. 3. Фіськова С. П. История немецкой литературы. Периоды, направления развития, идеи, образы / С. П. Фиськова. –

Львов: ПАИС, 2003. – 340 с. 4. Lenz Siegfried. Selbstversetzung / Siegfried Lenz. – Hamburg: Hoffmann und Campe Verlag, 2006. – 100 S. 5. Lenz Siegfried. Über das Gedächtnis. Reden und Aufsätze/Siegfried Lenz.–München: Deutscher Tagesbuch Verlag,2001–80S 6. Maletzke E. Siegfried Lenz. Eine biographische Annäherung / E. Maletzke. – Hannover: Kampen Verlag, 2006. – 204 S. Секція «Біологічні науки, екологія та хімія»:

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ НА СЕЛЕЗІНКУ ТВАРИН

Житов І.А., Дунаєвська О.Ф.*

Україна, м. Київ Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

*Україна, м. Житомир

Житомирський національний агроекологічний університет

Представлен краткий обзор литературы по вопросу влияния электромагнитного излучения на селезёнку лабораторных животных, что проявлялось в изменении макро-, микроскопических и физиологических показателей. Экспериментально показано, что под воздействием ионизирующего излучения малыми дозами снижается лимфопоэтическая активность органа, о чём свидетельствует достоверное уменьшение относительной площади белой пульпы за счёт увеличения относительной площади трабекулярного аппарата и увеличения толщины капсулы.

У сучасному виробництві та в умовах проживання людина зазнає дії електромагнітного випромінювання (ЕМВ), джерелами якого є промислове обладнання, побутові прилади, системи мобільного зв’язку [1], додаткового іонізуючого опромінення (ІО) зазнає внаслідок радіоактивного забруднення складових довкілля після аварії на ЧАЕС [2]. Відомо, що селезінка – найбільший вторинний лімфоїдний орган в організмі ссавців, який виконує

фільтраційну, імунну, кровотворну і депонуючу функції [3] та чутлива до факторів зовнішнього середовища [4]. При гострому променевому уражені спостерігається зменшення маси і об’єму селезінки, розпад лімфоцитів, збіднення пульпи клітинними елементами лімфоїдного ряду, в периваскулярних просторах виявляли накопичення серозної рідини, в пульпі – атипові клітини [5], на ранньому етапі радіаційного апоптозу лімфоцитів зростає внутрішньоядерна концентрація Са2+ [6]. Щодобове зональне лазерне опромінювання сприяє розвитку гіперплазії лімфоїдного компоненту, інтенсивному формуванню гермінативних центрів, посиленню процесів проліферації та диференціації лімфоцитарних клітин, що розглядається як імуноіндукуючий ефект, тотальне рентгенівське опромінювання (РО) викликає порушення систем синтезу, репарації, процесів проліферації, що призводить до депопуляційних змін [7], тотальне одноразове опромінення після дії РО призводить до запуску каспазного каскаду, який або включає механізм захисту, або відбувається загибель імунокомпетентних клітин [8], зміни в білій і червоній пульпі [9]. Навіть при впливові хронічного ІО малими дозами тяжкість перебігу захворювань, зокрема, черепно-мозкової травми збільшується [10]; пригнічується функціональна активність глутатіонової редокс-системи [11], спостерігається слабка експресія білку р53 у лімфоцитах, що може свідчити про високу імовірність реалізації онкогенного потенціалу хронічного запалення [12]. Під впливом ЕМВ надвисокого діапазону слизові оболонки селезінки гіперемуються, тонус м’язової стінки знижується [13], його поєднання з низькими температурами призводить до ознак антигенної стимуляції [2]. Селезінка є критичним органом для ізотопу Cr51 [14]. На базі кафедри анатомії і гістології Житомирського національного агроекологічного університету згідно

наукової тематики «Розвиток, морфологія та гістохімія органів тварин у нормі та при патології» (державний реєстраційний № 0113V000900) вивчається вплив малоінтенсивного хронічного іонізуючого випромінювання на організм тварин. Встановлено, що у цуценят (2-х місячний вік) та статевозрілих собак (2 роки) спостерігалась тенденція до збільшення товщини капсули селезінки в 1,36 рази, відсоткової частки трабекулярного апарату з 4,76±1,22 % до 7,04±1,14 % у цуценят. Кількість лімфатичних вузликів (ЛВ) на одиницю площі у цуценят зазнавала зменшення в 1,3 рази (з 3,86±0,35 шт до 3,01±0,16 шт). Проте у статевозрілих собак такий показник істотно не змінювався (збільшувався в 1,12 рази) і становив 3,04±0,08 шт. ЛВ не завжди мали чітко окреслені границі, часто були відсутні реактивні центри та не завжди сформована маргінальна зона. Відбувалося зниження лімфопоетичної активності селезінки, про що свідчить достовірне зменшення відсотку білої пульпи у 1,75 рази у цуценят (з 10,20±1,23 % до 5,83±1,36 %) та в 1,57 рази у собак ( з 8,12±0,39 % до 5,17±0,92 %) та зменшення кількості малих лімфоцитів. В червоній пульпі збільшувалась кількість гемолізованих еритроцитів.


25

Список джерел та літератури 1. Патоморфологічні дослідження внутрішніх органів лабораторних тварин, які зазнали впливу

електровипромінювань в умовах холодового стресу / І.В. Завгородній, Н.І. Горголь, Д.П. Перцев [та ін.] // Сб. тр. ХХІІ Междун.-практ. конф., Харьков: НТМТ, 2014. – Т. 1, – С. 273-275.

2. Барабой В.А. Чернобыль: десять лет спустя. Медицинские последствия радиационных катастроф / Барабой В.А. – К.: Чернобыльинтеринформ, 1996. – 187 с.

3. Константинова С.А. Структурно-функциональные изменеия крови, печени, селезёнки и кишечника белых крыс при остром лучевом поражении : автореф. дисс. на соискание уч. степени к. б. н. 16.00.02. «Патология, онкология и морфология животных» / С.А. Константинова. –Улан-Удэ, 2004. – 24 с.

4. Труфакин В.А. Проблемы гистофизиологии иммунной системы / В.А. Труфакин, А.В. Шурлыгина // Иммунология. – 2002. – Т. 23. – № 1. – C. 4-8.

5. Борисов С.І. Са 2+ та фрагментація хроматину у ядрах лімфоцитів тимусу та селезінки щурів за радіаційного апоптозу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.б.н.: спец. 03.00.04 “Біохімія” / С.І. Борисов. – К., 2000. – 22с.

6. Торяник І.І. Морфофункціональні зміни селезінки під впливом лазерного та рентгенівського опромінювань : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. м. н. :спец. 14.03.01 “Нормальна анатомія” / І.І. Торяник. – Харків, 1995. – 21 с.

7. Драган Л.П. Стан каспазного каскаду в клітинах селезінки щурів за радіаційно-індуковано апоптозу / Л.П. Драган // Медична і клінічна хімія. – 2011. – Т. 13. – № 4. – С. 29-32.

8. Евлахова Л.А. Структурные особенности белой пульпы селезёнки у мышей после радиационного воздействия низкой интенсивности / Л.А. Евлахова, С.В. Чава, Н.К. Акыева // Морфологические ведомости. – 2013.-№ 2.-С. 98-100.

9. Дяків В.В. Особливості імунних порушень у віддалений період легкої закритої черепно-мозкової травми на фоні впливу хронічного іонізуючого опромінення в експерименті / В.В. Дяків // Український нейрохірургічний журнал. – 2000. – № 2. – С. 130-133.

10. Терещенко Л.О. Патогенетичне обґрунтування фармакологічного захисту антиоксидантної системи у тканинах опромінених щурів/ Л.О. Терещенко// Актуальные проблемы транспортной медицины.– 2014.– № 3 (37).– С. 155-159.

11. Клименко М.О. Експресія білка р53 у лімфоцитах тимуса й селезінки щурів при дії низько інтенсивного гамма-випромінення на фоні хронічного запалення / М.О. Клименко, О.С. Варваричева // Укр. радіологічний журнал. – 2007. – № 15. – С. 71-75.

12. Зміни внутрішніх органів експериментальних щурів під впливом електромагнітного випромінювання надвисокочастотного діапазону / М.М. Селюк, М.В. Хайтович, В.С. Потаскалова [та ін.] // Ліки України. – 2012. – № 1-2 (9-10). – С. 92-95.

13. Изотопные методы исследования гемолитической функции селезёнки [Текст] : (Метод. рекомендации ) / Сост. С.В. Канаев, В.И. Лапченков, И.С. Осипов; Центр. науч.-исслед. рентгено-радиол. ин-т, 1-й Ленингр. мед. ин-т им. акад. И.П. Павлова. – Ленинград, 1976. – 24 с.

14. Кацай В.В. Характеристика структурних елементів селезінки при гострому асептичному запаленні черевної порожнини / В.В. Кацай, В.І. Шепітько // Світ медицини та біології. – 2013. – № 1. – С. 124-126.

ВЛИЯНИЕ ПАЛЬМОВОГО МАСЛА НА ЗДОРОВЬЕ ЧЕЛОВЕКА

Каплун Е.А., Шеянова Т.И. Украина, г. Харьков

Харьковский торгово-экономический колледж КНТЭУ

This article is dedicated to harmness of food additives including palmtree oil and its cause on health.

В настоящее время в средствах массовой информации дискутируются вопросы: о вреде пищевых добавок; об их роли в здоровом питании; о влиянии на организм человека Е-кодов. Все чаще мы начинаем задумываться о том, что мы едим, о полезном питании. И это абсолютно правильно, так как есть замечательная фраза: мы то, что мы съели. Это означает только одно – есть проблемы со здоровьем – задумайся над своим рационом, в частности, о питании. Состав различных продуктов питания пестрит разнообразием Е – кодов - это официальный код, который присваивается той или иной пищевой добавке. В свою очередь, пищевая добавка – это натуральное, идентичное натуральному или синтетическое вещество, которое вводится в пищевой продукт с целью улучшения природных вкусовых качеств, придания товарного вида продукту и, самое главное, продления срока годности. Как в дальнейшем это скажется на нашем здоровье неизвестно, потому что ввод химических веществ (некоторые пищевые добавки действительно получены с помощью органического синтеза) осуществляется сравнительно недавно. Но есть такие вещества, вред которых доказан уже сегодня. Одному из них мы и хотим посвятить свою статью – это пальмовое масло или пальмовый жир. Давно уже известно, что шоколад, особенно черный горький, обладает рядом полезных свойств: улучшает

память, является хорошим антидепрессантом, укрепляет иммунитет, нормализует давление, защищает от сердечно – сосудистых заболеваний, хорошая профилактика онкологических заболеваний, профилактика язвенной болезни. Это все так. Есть и обратная сторона. В состав любимого лакомства очень часто входит пальмовый жир или

пальмовое масло. Эта добавка может свести к нулю все полезные свойства шоколада. Почему собственно стали использовать пальмовое масло в пищевой продукции? Здесь тоже есть свои причины:

• дешевизна (по сравнению с другими растительными жирами и жирами животного происхождения); • долго хранится (процесс окисления идет гораздо медленнее), тем самым увеличивает срок годности пищевого

продукта;


26

• придает приятный сливочный вкус и самое неприятное, вызывает привыкание. Так что же такое пальмовое масло? Пальмовое масло – это растительный жир, который получают из плодов

пальмы вида Elaeis guineensis. По органолептическим показателям – это оранжевое, полутвердое вещество с приятным сливочным вкусом и запахом. Ошибочно считать, что если пальмовое масло природного происхождения, то значит не вредно для здоровья, но это не так. И мы объясним почему. Пальмовое масло имеет сложный состав: на 50% оно состоит из ненасыщенных жирных кислот и 50%-насыщенных. Здесь уточним, что это дает. Пальмовое масло изначально имеет полутвердую структуру, поэтому с ним тяжело работать технологам. Добавляя полутвердое пальмовое масло, например, в шоколад, может получится расплывшаяся масса. Именно из этих соображений, пользуются способом, который называется гидрогенизация. Это превращение жидких жиров, имеется в виду их агрегатное состояние, в твердые. Как следствие этого процесса происходит переход в транс – конфигурацию. Такая конфигурация считается неправильной, и организм человека не способен воспринимать такой жир на клеточном уровне. Вот поэтому и возникают различные проблемы со здоровьем. Перевод из полутвердого состояния в твердое существенно облегчает работу производителям того же шоколада. Такая обработка пальмового жира приводит к серьезным проблемам со здоровьем и первая из них - ожирение. Кроме того, пальмовое масло имеет высокую температуру плавления гораздо выше, чем температура

человеческого тела, поэтому попадая в организм человека, оно не перерабатывается, а приобретает консистенцию пластилина и «оседает» на стенках кровеносных сосудов, затрудняя движение кислорода и как результат – сердечно – сосудистые заболевания. Постоянное употребление продуктов в состав которых входит пальмовое масло может привести к атеросклерозу, тромбозу, онкологическим заболеваниям. Добавление пальмового масла может привести к серьезным отравлениям, так как данное вещество является канцерогенном.

Какие выводы из всего можно сделать: 1. Внимательно изучать состав продукта на предмет содержания пальмового масла. И не приобретать продукт, если оно имеется в составе; 2. Покупать продукты, сделанные по ДСТУ. ДСТУ – это стандарт Украины, запрещающий использовать пальмовый жир в производстве пищевых продуктов.

Література 1. Кириченко В.І. Загальна хімія: Навч. посібник/ В.І. Кириченко.-К.: Вища школа, 2005. 2. Малиновський В.В. Неорганічна хімія: Навч.посібник/ В.В.Малиновський, П.Г.Нагорний.-К.:Київ нац.торг.-ун-т,2003. 3. Некос А.Н. Экология и проблемы безопасности товаров народного потребления/ А.Н. Некос, Т.А. Праченко,

А.Ю.Леонов. – Харьков: ХНУ, 2001.

ПРОЦЕСИ ОБМІНУ ТА ЖОВЧОВИДІЛЕННЯ ЗА УМОВ БЛОКУВАННЯ NO-ЕРГІЧНОЇ СИСТЕМИ

ПРИ МОДЕЛЮВАННІ ХРОНІЧНОГО АЛКОГОЛЬНОГО ГЕПАТИТУ У ЩУРІВ

Підгорна Н.О., Степанчук Н.А., Хоменко О.М., Руденко А.І. Україна, м. Дніпропетровськ

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України»

В експерименті на щурах досліджено вплив надлишку та нестачі оксиду азоту на процеси обміну та жовчовиділення при модулюванні хронічного алкогольного гепатиту у щурів. Встановлено зміни загального білку, альбумінів, α-амілази та холестеролу у крові досліджуваних тварин.

За останні роки кількість осіб з алкогольним гепатитом (АГ) підвищилась більше, ніж у 2 рази [1]. У людей, хворих на АГ, порушується функціонування травних залоз, зокрема, печінки та підшлункової залози, що призводить до змін в обмінних процесах та жовчоутворенні. Відомо, що змінювати діяльність шлунково-кишкового тракту (ШКТ) можливо впливаючи на NO-ергічну систему регуляції [2]. Але, щодо механізмів дії різних блокаторів NO-ергічної системи за умов моделювання алкогольного гепатиту, то багато питань залишаються невирішеним. Тому метою роботи стало вивчення особливостей обмінних процесів та жовчовиділення при блокуванні NO –

ергічної системи різними інгібіторами за умов моделювання хронічного АГ у щурів. Дослідження проводилось на 18 лабораторних щурах-самцях лінії Вістар вагою 180-200 г, які були розподілені

на 3 групи по 6 тварин у кожній: І група-контрольна, щурам якої щоденно вводили внутрішньочеревно по 4 мл фізіологічного розчину; у тварин ІІ та ІІІ груп моделювали хронічний алкогольний гепатит, додаючи до питного раціону у якості єдиного джерела питва 10% етанол, а також вводячи щодня щурам даних груп внутрішньочеревно по 4 мл 16,5% розчину етанолу, який розводили 10% глюкозою. Моделювання тривало 4 тижні. Наступні 4 тижні тваринам ІІ групи внутрішньочеревно вводили 40 мг/кг неселективного блокатора NO-синтази - NG-нітро-L-аргінін (L-NNA), тоді як щурам ІІІ групи - 40 мг/кг селективного інгібітору для індукованої NO-синтази - аміногуанідин (AG). Після закінчення терміну введення блокаторів у тварин досліджуваних груп проводили збір жовчі шляхом канюлювання жовчної протоки. При цьому щури знаходились під уретановим наркозом, який їм вводили внутрішньочеревно у дозі 100 г/кг. Дослідження проводили, дотримуючись нормативів Конвенції з біоетики Ради Європи (1997), Європейської

конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей,


27

загальних етичних принципів експериментів на тваринах, ухвалених Першим національним конгресом України з біоетики (2001), інших міжнародних угод та національного законодавства у цій галузі [6]. В сироватці крові визначали загальний білок (біуретовим методом), альбумін, за допомогою електрофорезу α-

амілазу - за методом Каравєя, холестерол- методом Ілька. Отримані числові дані обробляли за допомогою стандартних методів математичної статистики з визначенням середніх величин за t – критерієм Ст’юдента [8]. В результаті досліджень спостерігалися наступні зміни концентрації загального білку при дисбалансі NO в

організмі щурів (рис.1): у тварин ІІ групи рівень даного показника зменшився у порівнянні з контролем на 12% (з 72±1,9 г/л до 64,3±2,84 г/л, р<0,05), тоді як у ІІІ групі ця складова становила 56,8 ± 0,24 г/л (тобто, у порівнянні з контрольною групою, відбулося зменшення концентрації загального білку на 22%). Зменшення концентрації загального білку в сироватці крові свідчить про пригнічення білково-синтетичної функції печінки, що є характерною ознакою при алкогольному гепатиті [4], однак, за умов застосування інгібітору для індукованої NO-синтази, зміни у синтезі білку виявилися більш глибокими. Такий ефект може викликатися сильнішим спазмуванням кровоносних судин печінки.

Рис. 1. Зміни концентрації загального білку у сироватці крові тварин досліджуваних груп.

Умовні позначення: *- р<0,05 порівняно з контролем.

Щодо вмісту альбумінів за умов проведеного експерименту, то результати виявилися протилежними (рис.2). Так, у тварин ІІ групи цей показник збільшився на 5,5% (з 22±0,03ммоль/л до 23,3±0,48ммоль/л, р< 0,05), тоді як у крові щурів ІІІ групи - на 9,6% (від 22±1,9 ммоль/л до 24,3± 0,42 ммоль /л, р<0,05). Таким чином, за умов блокування продукції NO в організмі щурів як неспецифічним, так і специфічним блокатором, відбувається підвищення концентрації альбумінів у сироватці крові тварин [7]. Така гіперальбумінемія спостерігається при алкогольному гепатиті, а введення аміногуанідину погіршує ситуацію.

Рис. 2. Зміни концентрації альбумінів у сироватці крові тварин досліджуваних груп.


Оцінку вуглеводного обміну робили, визначаючи концентрацію α-амілази у сироватці крові тварин. По закінченню експерименту кількість даного ферменту у ІІ групі становила 3806±30,72 мг/л, що у 5 разів більше за контроль (рис.3), а у ІІІ групі - 2409,56±0.08 мг/л, тобто, її кількість збільшилась на 74,1% (від 625±1,89 мг/л до 2409,56±0,08 мг/л, р< 0,05). Отримані дані свідчать про наявність запальних процесів в підшлунковій залозі, які виявилися найбільш вираженими за умов застосування при алкогольному гепатиті NG-нітро-L-аргініну [9].


28

Рис. 3. Зміни концентрації α-амілази у сироватці крові тварин досліджуваних груп.

Умовні позначення: ***- р<0,05 порівняно з контролем.

В результаті досліджень спостерігалися такі зміни концентрації холестеролу при дисбалансі NO в організмі щурів (Рис.4). У тварин з ІІ групи рівень даного показника мав тенденцію до зменшення, у порівнянні з контролем на змінився (з 1,55±0,33 моль/л до 1,4±0,66 моль/л), тоді як у ІІІ групі ця складова становила 1,71±0,089 ммоль/л, яка у порівнянні з контрольною групою збільшилася на 10,32%. Таким чином при блокуванні синтезу NO селективним блокатором рівень цієї складової збільшується у порівнянні з контрольною групою, що свідчить про наявність печінково-клітинної недостатності на тлі виникнення холестазу при моделюванні хронічного АГ [5].

Рис. 4. Зміни концентрації холестеролу у сироватці крові тварин досліджуваних груп.


Після проведення дослідження у тварин ІІІ групи (Рис.5) відмічалося значне зменшення рівня жовчовиділення відносно контрольної групи - на 23,13% (від 2,2±0181 мл/кгЧгод до 1,6±092 мл/кгЧгод, р<0,05), тоді як у тварин ІІ групи - в 1,2 рази порівняно з контрольною (від 2,2±0181 мл/кгЧгод до 1,8±015 мл/кгЧгод, р<0,05). Зменшення жовчовиділення пов’язано з ураженням печінки, що часто спостерігається при алкогольному гепатиті [3], при чому цей ефект посилюється обома інгібіторами. Механізм цього явища, ймовірно, полягає у зменшенні кровонаповнення печінки. Для більш детального встановлення можливих причин зменшення жовчовиділення необхідно зробити реограму печінки.

Рис. 5. Зміни жовчовиділення у тварин експериментальних груп. Умовні позначення: *- р<0,05 порівняно з контролем.

Отже, за умов блокування утворення оксиду азоту в організмі щурів з модельованим хронічним алкогольним гепатитом виникають порушення функціонування травних залоз, які супроводжується фазовими змінами


29

білкового, жирового та вуглеводного обміну. При повному інгібуванні ферментативного синтезу оксиду азоту шляхом застосування неселективного блокатора NOS-NG-нітро-L-аргінін (L-NNA) більш виражені зсуви спостерігаються у вуглеводному обміні, тоді як при AG-селективному блокаторі іNOS – у білковому та жировому. Щодо жовчовидільної функції печінки, то зменшення виділення жовчі має місце при застосуванні будь-якого з блокаторів NO-ергічної системи.

Список використаних джерел: 1. Бабич П.Н. Применение статистических методов в практике клинических исследований. Сообщение второе. При-

менение критерия ХИ-квадрат / П.Н. Бабич, А.В. Чубенко, С.Н. Лапач // Український медичний часопис. — 2004. — Т. 40, № 2. — С. 138-143.

2. Воробець З.Д. Аргіназна система в організмі людини при розвитку патологічних процесів / З.Д. Воробець, У.П. Єфремова, О.І. Якубець // Клінічна та експериментальна патологія. — 2012. — Т. 11, № 3 (41), ч. 2. — С. 153-160. Коротько Г.Ф. Ренуляци секреции поджелудочной железы / Г.Ф. Коротько // Российский журнал гастроентерологии. – 2006. - №4. С. 6-9.

3. Вплив даларгіну на морфоструктуру тканини печінки та активність ферментів сироватки крові щурів за умов моделювання підгострого алкогольного гепатиту / Ж.В. Картіфузова, Є.М. Решетнік, С.І. Павлович [та ін.] // Вісник наукових досліджень. — 2010. — № 1. — С. 88-91.

4. Малышев И. Ю. введение в биохимию оксида азота. Роль оксида азота в регуляции основных систем организма / И. Ю. Малышев // Росс. Журнал гастроентерологии, гепатологии, проктологии. – 1997. - №1. – С. 49-55.

5. Метельская В. А. Скрининг – метод определения уровня метаболитов оксида азота в сыворотке крови / В. А. Метельская, Н. Г. Туманова // Клин. лаборат. дианг. – 2005. - №6. – С. 15-18.

6. Руденко А. І. Спосіб моделювання гепатиту в експерименті / А. І. Руденко. О. О. Крилова, Ю. А. Гайдар, В. А. Макарчук, М. С. Опихайло // Держ. установа Інститут Гасроентерології НАМН України. – 2014. – 6 с.

7. Смирнов В.В., Горбунов Г. Е. Роль оксида азота в физиологии и патологии органов и систем //Педиатрия.- 2010.- №6.- С. 182-188.

8. Ушакова Г. О. Вивчення методів наукових досліджень у фізіології, біохімії та мікробіології. Навчальний посібник. / Г. О. Ушакова, А. О. Тихоміров, В С. Недзвецький Д.: РВВДНУ, 2010. – 68 с.

9. Lundberg YJ. Biology of nitrogen oxides in the gastrointestinal tract./Lundberg YJ.,Weitzberg E.//Gut.-2013.-№4.-С.616-629

РОЗБУДОВА НООСФЕРИ: МІФ ЧИ ГЛОБАЛЬНА МЕТА?

Складановська М.Г. Україна, м. Дніпропетровськ

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

В статье анализируются существующие трактовки понятия «ноосфера», ноосферогенез как необходимый этап коэволюции природы и общества, стратегия выживания человечества.

В наш час практично всі сфери діяльності людини дістали такого розвитку, при якому вирішальним для збереження життя стає адекватність цілісного сприйняття буття. Ситуації порушення основних принципів гомеостату раніше торкалися головним чином структури людських стосунків. Сьогодні вони розглядаються в системі стосунків людини з природою, в її моральних орієнтаціях, у ставленні до себе. Якщо раніше екологічні кризи носили локальний або регіональний характер, то зараз виникла загроза глобальної кризи, яка вже почала реалізуватися внаслідок необмеженого росту населення планети, необміркованого природокористування, неусвідомлення його результатів і темпів наближення екологічної катастрофи, яка неминуче охопить планету за умови продовження руйнування людиною біосфери і відсутності змін у формуванні екологічної свідомості кожної особистості. Реальною стає загроза виснаження не тільки матеріальних, природних, але й екологічних ресурсів, тобто таких, без яких не можливе життя на Землі: чисте повітря, прісна вода, родючі ґрунти, рослинний та тваринний світ, ліси, джерела енергії. Руйнується біосфера – руйнується і система цінностей, особливо у молодого покоління. Великий вчений і філософ В.І. Вернадський вже на початку ХХ століття передбачав: “Вплив людини на

природу зростатиме настільки швидко, що людина повинна взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток планети. Розвиток довкілля і суспільства стане нероздільним, а біосфера переходить до нового етапу свого еволюційного розвитку, нового стану – ноосфери.” [1, с.138] Цей термін ввели геолог-палеонтолог П. Тейар де Шарден та Е. Леруа – французький математик і філософ, які сформулювали свої ідеї після лекцій В. Вернадського у Сорбонні в 1923-24 роках. Ще й досі цей термін припускає багатозначні тлумачення.

Мета статті – аналіз існуючих трактувань змісту поняття «ноосфера» та його рецепції в сучасному науковому дискурсі.

Виклад матеріалу. Дослівний переклад „ноосфера” - сфера Розуму. В літературі можна зустріти й такі тлумачення: ноосфера – це: частина біосфери, яка опинилася під впливом людини і перетворюється нею; освоєна людиною біосфера; онтологічна категорія; інтегрована думка людства; границя нашого сучасного світосприйняття; екран, на який проектується загальнокультурний художньо науковий гіпертекст - змістовне поле; не предмет, який ми бачимо, а умова бачення в природі того, що залежить від людини; теоретичний конструкт; науково - поетичне вираження ідеї космічності людського розуму як творіння. В останні десятиліття в літературі відбувається гостра дискусія навколо інтерпретації поняття «ноосфера» і

можливості ноосферного розвитку людства. І це не дивно. Адже трактування поняття ноосфера як необхідної


30

умови коеволюції людського суспільства і природи ставить під сумнів значення великої кількості досягнень техногенної цивілізації. Фактично можливі наслідки застосування технологій останнього століття можуть бути спрогнозовані тільки на обмежений період часу, причому існуючі моделі дають можливість зробити висновок про кількісні зміни в оточуючому середовищі, кількісні коефіцієнти інтенсивності впливу зміненого середовища на організм людини. Але, нажаль, ми ще не здатні спрогнозувати якісні зміни в довкіллі, фізичному й психічному здоров’ ї людини. Як наслідок, виникають концепції трактування ноосфери як «релігійно-утопічного» вчення (М.Кузнєцов, І.Понкін, Ф.Штільмарк), сцієнтистського аналогу соціально-політичної утопії (А.Позняков, В.Кутирєв, Н.Мітрохін). Але є й інші погляди на зміст поняття ноосфери й можливості носсферного розвитку людства. М.Моїсеєв визначає ноосферу як той період історії людства, коли «його Колективний розум і Колективна Воля

виявляться здатними забезпечити коеволюцію, тобто сумісний розвиток Природи і Суспільства» [2, с.253]. Л.Фесенкова [3] вважає вчення про ноосферний розвиток людства утопією, яка віддаляє від пошуку реальних

шляхів подолання екологічної кризи, і тільки екофільний світогляд людства захистить природу від тотального знищення. Але які ж шляхи формування екологічної свідомості, екофільного світосприйняття? Про це авторка не пише. Ми вважаємо, що саме поняття світогляду має своїм підґрунтям свідому діяльність людини, розвиток її інтелекту. Таким чином, керована коеволюція людини і біосфери обов'язково приводить нас до необхідності усвідомлення причин глобальної екологічної кризи, прогнозування можливих наслідків прийняття рішень в економіці, політиці, культурі. А отже – до першочергової ролі розуму, інтелекту людини у виборі стратегії свого подальшого розвитку. В інтерпретаціях поняття «ноосфера» в наш час переважають песимістичні оцінки. І це не випадково. Адже й

наукова думка відчуває на собі вплив життєвої реальності, яка надає все більше прикладів дисгармонійного впровадження в практику наукових досліджень, відкриттів і технологій. Техногенні катастрофи й аварії все більше стають залежними не від помилок технічного характеру, а від здатності людського інтелекту передбачати наслідки своїх повсякденних вчинків, відповідальності за них, за виконання або невиконання інструкцій з експлуатації складних систем, інфраструктури тощо. Отже, реальних кроків на шляху коеволюції людини і природи, розумного управління цим процесом, нажаль, мало. На наш погляд, розповсюджена методологічна помилка полягає в сприйнятті тотожності наукового і технічного

розвитку як підґрунтя ноосферного розвитку людства. Так, залежність сучасної людини від техногенної цивілізації зростає, а отже не може гарантувати гармонійне співіснування людини і природи. Але, на нашу думку, тільки перший етап перехідного періоду ноосферогенезу буде спрямований на досягнення сталості розвитку технологій та їх безпечного використання. Мета подальших наукових досліджень – пізнання фундаментальних законів природи і життєдіяльності людини як її частини для можливої зміни способу життя Homo Sapiens, що тягне за собою зменшення залежності виживання людини від техногенного оточення в повсякденному житті, опанування нової культури, базисом якої є екоетичні цінності, екоцентрична парадигма світосприйняття.Тож навіть з прагматичної точки зору (адже ціна таких змін – виживання людства), зусилля, спрямовані на трансформацію суспільної екологічної свідомості, аксіосфери сучасної людини, формування її екологічної культури — це першочергове і невідкладне завдання, яке ставить перед науковою, освітянською, культурною спільнотою загроза глобальної екологічної кризи, небезпека проходження «точки неповернення». Прогнозування шляхів прямування людства до етапу ноосфери (ноосферогенез), нової цивілізації ми знаходимо

у роботах М.Моїсєєва, М.О.Реймерса, А.Урсула, В.Матросова, В.Зубакова. Поруч з необхідністю розробки теоретичних основ нового світосприйняття як державної ідеології згідно з принципом “Земля – наш дім ”, вважається за необхідне істотна депопуляція людства для усунення хронічної бідності і забезпечення гомеостазу. В.Горшков, В.Данілов-Данільян, К.Кондратьєв обґрунтували теорію біотичної регуляції і стабілізації

навколишнього середовища. Запропонований ними критерій – екологічна техноємність – визначає межу стійкості біосфери до антропогенних впливів. Виходячи з їх розрахунків, необхідні термінові зниження чисельності населення Землі заради збереження біотичної рівноваги і антропогенного навантаження на біосферу – в 10 разів як найменш. Отже усвідомлення необхідності обмеження особистих потреб людини є необхідною умовою подальших кроків коеволюції. Можливість здійснення цих кроків та їх результативність спеціалісти оцінюють по-різному: як песимістично, так і оптимістично, зі значною долею сумніву в оптимістичному прогнозі можливості досягнення умов коеволюції Людини і Природи і з рівною долею раціонального прогнозування “50 на 50” за умови здійснення вище означених заходів. Теперішній етап розбудови ноосфери (або наближення до цього етапу) має включати як вивчення умов

екологічного імперативу, так і його впровадження в практичну діяльність, вироблення нової системи моральності епохи ноосфери і запровадження її у життя, заборону війн, аналіз конфліктних, кризових ситуацій і вироблення колективних рішень, безперервний діалог «Природа-Суспільство», постійне самовдосконалення. Екологічний імператив в цьому контексті – це сукупність умов , порушення яких буде мати для людства

незворотні катастрофічні наслідки. Це умови забезпечення майбутнього людства. До них, на наш погляд, можна віднести: • усвідомлення єдності Людини і Природи, Людині і Всесвіту; • усвідомлення права на життя для кожного суб’єкта (об’єкта) біосфери; • неможливість припинення існування будь-якого елементу Універсуму, виходячи з бажання іншого; • необхідність пізнання законів Всесвіту, законів розвитку природи для координації з ними діяльності людства,

активності Розуму, необхідність самопізнання і розвитку самосвідомості людини; • об’єктивна неможливість зміни параметрів навколишнього середовища в окремо взятому місці без зрушень в

усій системі в цілому;


31

• усвідомлення катастрофічності для існування людства подальшого розвитку техногенної цивілізації і необхідності пошуків шляхів коєволюції людини і природи;

• усвідомлення невідкладності розв’язання першочергових екологічних і психолого-екологічних завдань задля припинення сповзання до прірви самознищення. В останні роки для вивчення ноосферної стадії еволюції біосфери почали використовувати математичне

моделювання. Прикладом може бути експериментальний комплекс “Біосфера-2” в Аризоні, мікрокомплекс “Біос-3”, за допомогою яких було з'ясовано, що система життєзабезпечення, що заснована на біологічному кругообігу, реально може існувати. Ці штучні екосистеми – моделі ноосферного розвитку, які можуть стати основою для розробки нових принципів природокористування, збереження основних структур біосфери, що буде основою для подальшого розвитку людства. Такого розвитку цивілізованого суспільства, де основним фактором є розумова діяльність людини. Л.Юрченко вважає, що в наш час розвиток ноосфери – це глобальна мета суспільного прогресу як в силу всезагальності, так і в силу глибини перетворень [4, с.81]. Синергетичний підхід дає підстави стверджувати: майбутнє неоднозначне, але саме людина, її зусилля грають

провідну роль як у трансформації нелінійних соціальних серед, так і у виборі шляху виходу з нелінійних ситуацій, що мають широкий спектр варіантів розвитку.

Висновки. Вернадський вважав, що ноосферу треба творити. Це процес, який містить в собі не тільки наукове пізнання, освіту, інтелектуалізацію всіх сфер діяльності людини, але й формування демократичних і соціальних організацій людей, здатних об'єднати людство, соціальних структур, здатних забезпечити цілеспрямований розвиток біосфери і контролювати ці процеси в планетарному масштабі. І ключовий ланцюжок – зміна акцентів і пріоритетів у ставленні людини до світу, гуманістичних цінностей людства, формування нової ноосферної моралі і етики, визнання права на існування усього живого на Землі. Актуальність вчення В.Вернадського в наш час полягає саме у вимогах розробки нових принципів зкоординованих дій людства, нових стандартів поведінки людини і критеріїв її діяльності. В наш час поняття ноосфера та ноосферний розвиток людства нероздільно пов’язані з формуванням екологічної

свідомості, екологічної культури сучасної людини, всього суспільства. Отже, в наш час вивчення проблеми розвитку ноосфери є нагальним завданням і необхідною умовою подальшого існування людства. Ноосферний розвиток людства – це стратегія його виживання. Доля нашої планети й доля людства – це єдина доля.

Використана література 1. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский – М.: Наука, 1989. – 261с. 2. Моисеев Н.Н. Быть или не быть… человечеству? / Н.Н. Моисеев – М.: б/и, 1999. – 288 с. 3. Фесенкова Л. Учение о ноосфере в современной экологической ситуации / Л. Фесенкова // Высшее образование в

России. – 2008. – №1. – С. 142-147. 4. Юрченко Л.І. Екологічна культура в контексті екологічної безпеки: моногр./Л.І.Юрченко.–К.:ПАРАПАН,2008.–296с. Секція «Сучасні інформаційні технології»:

ПЕРЕВІРКА АДЕКВАТНОСТІ ІМІТАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ КУТА ЗАКРУЧУВАННЯ БУРИЛЬНОЇ КОЛОНИ

Ковшов Г.М., Рижков І.В., Ужеловський А.В. Україна, м. Дніпропетровськ

«Придніпровська державна академія будівництва та архітектури»

Анотація. В статті приведена перевірка і підтвердження адекватності створеної імітаційної моделі автоматизованої системи орієнтування свердловини бурового снаряду при визначенні кута закручування бурильної колони під час її повороту на заданий кут в умовах близько к реальним.

У процесі роботи модель виступає в ролі як самостійний квазіоб'ект та дозволяє отримати при дослідженні деякі знання про сам об'єкт. Якщо результати такого дослідження (моделювання) підтверджуються і можуть служити основою для прогнозування в досліджуваних об'єктах, то кажуть, що модель адекватна об'єкту. При цьому адекватність моделі залежить від мети моделювання і прийнятих критеріїв. Перевірка адекватності і коректування моделі. Перевірка адекватності моделі необхідна, так як по невірних результатів моделювання можуть бути прийняті неправильні рішення. Перевірка може проводитися шляхом порівняння показників, отриманих на моделі, з реальними, а також шляхом експертного аналізу. Бажано проведення такого аналізу незалежним експертом. Якщо за результатами перевірки адекватності виявляються неприпустимі розбіжності між системою та її моделлю, в модель вносять необхідні зміни. В загальному випадку під адекватністю розуміють ступінь відповідності моделі тому реальному явищу чи об'єкту, для опису якого вона розробляється. Разом з тим, створювана модель орієнтована, як правило, на дослідження певної підмножини властивостей цього об'єкта. Тому можна вважати, що адекватність моделі визначається ступенем її відповідності [7] При імітаційному моделюванні на достовірність результатів впливає цілий ряд додаткових факторів, основними

з яких є: моделювання випадкових факторів, засноване на використанні датчиків СЧ, які можуть вносити «спотворення» в поведінку моделі; наявність нестаціонарного режиму роботи моделі; використання декількох різнотипних математичних методів в рамках однієї моделі; залежність результатів моделювання від плану експерименту; необхідність синхронізації роботи окремих компонентів моделі; наявність моделі робочого навантаження, якість якої залежить, у свою чергу, від тих же факторів.


32

Придатність імітаційної моделі для вирішення завдань дослідження характеризується тим, якою мірою вона має так званими цільовими властивостями. Основними з них є: адекватність; стійкість; чутливість. У загальному випадку під адекватністю розуміють ступінь відповідності моделі тому реальному явища чи

об'єкту, для опису якого вона будується. Адекватність моделі визначається ступенем її відповідності не стільки реальному об'єкту, скільки цілям дослідження. [1] Для перевірки адекватності імітаційної моделі системи автоматизованого управління технологічним процесом

орієнтування бурового снаряду, необхідно виконати розрахунки бурильної колони, взявши її параметри з паспортних даних. Скориставшись відомими виразами для розрахунку: Кут закручування бурильної колони може бути визначений із виразу:

pIG

lM

*

*об=ϕ (1)

де: G – модуль пружності другого роду, G=8*1010 Н/м4; Iр – полярний момент перерізу, м4; Моб – обертовий момент ( момент внутрішніх сил), Н*м; l – довжина , бурильної колони (ділянки). Розглянемо бурильну колону як складову бурильного ставу, що складається із привідного двигуна, редуктора,

ротора бурового станка, бурильної колони. Для знаходження кута закручування розрахуємо складові із виразу, використавши для цього основні параметри

колони бурильних труб, які були взяті для реальної свердловини приведені в, глибиною 2500 м, що складається із двох частин, верхньої і нижньої (з більшою вагою). Верхня частина має: зовнішній діаметр бурильної труби, Дв (м); внутрішній діаметр, dв (м); довжина труби lт

(м); довжина ділянки Lділ1; маса одиниці довжини труби 33 кг/м. Нижня частина колони має: зовнішній діаметр бурильної труби, Дн (м); внутрішній діаметр, dн (м) ; довжина труби, lтр (м); довжина ділянки Lділ2 (м); маса одиниці довжини труби Модтр (кг/м). Будемо вважати, що в усталеному врівноваженому режимі буріння обертовий момент (Моб) приблизно дорівнює

статичному моменту опору. Свердловина вертикальна, тобто зенітний кут дорівнює нулю, а коефіцієнт в’язкого

тертя, втрβ .

Полярний момент перерізу для верхньої та нижньої частини колони зайдемо із виразу:

)(32

))(1(*4

44

мR

rd

I p

−=

π (2)

Кут повороту нижньої частини становитиме:

);(*

l*об радIG

M

pн =ϕ (3)

Кут повороту верхньої частини становитиме:

);(*

l*об радIG

M

pв =ϕ (4)

Тоді сумарний момент повороту всієї колони становитиме:

);(раднв ϕϕϕ += (5)

Кут закручування бурильної колони визначимо також, користуючись виразом (3):

)( радс

М ОБ=ϕ ; (6)

Кут закручування бурильної колони також знайдемо, підставивши необхідні числові значення параметрів в структурну схему імітаційної моделі. Визначимо коефіцієнти жорсткості верхньої та нижньої частини бурильної колони, при цьому зв’язок між

верхньою частиною бурильної колони і валом двигуна приймемо абсолютно жорстким:

)/*(*32

)(G* 44

радмНl

dDс

ТРН

ТР

−= π , (7)

де – lТР1 =12 м, довжина однієї труби. Для нижньої частини:

);/*(*32

*)(G* 44

радмНl

dDс

ТРН

ТРН

−= π (8)

Для верхньої частини:

);/*(*32

*)(G* 44

радмНl

dDс

ТРВ

ТРВ

−= π (9)

Кут повороту нижньої частини становитиме:

);(об радс

Mн =ϕ (10)


33

Кут повороту верхньої частини становитиме:

);(об радс

Mв =ϕ (11)

Тоді сумарний момент повороту всієї колони становитиме: );(раднв ϕϕϕ += (12)

В системі рівнянь, на основі якої була створена імітаційна модель системи, присутні моменти інерції її складових. Значення момента інерції двигуна приймемо із його приведених паспортних даних. Моменти інерції нижньої і верхньої частин бурильної колони знайдемо із виразу :

)*(8

)(**2

22

мкгdDql

J тртр

тр

+= , (13)

де q – маса одиниці довжини труби, кг. Для нижньої частини: Сумарний момент інерції нижньої та верхньої частин колони труб визначиться із виразу:

)*(8

*2мкг

JlJ трнктр

ктр = (14)

Приведений момент інерції частин колони бурильних труб до валу двигуна знайдемо:

)*( 22

мкгі

JJ тр

ктрп = , (15)

де і=6,3 – коефіцієнт передачі редуктора Після підстановки отриманих числових даних в структурну імітаційну схему (рис.1) і її реалізації, результати

моделювання представлені на рис.2. По вісі ординат відкладені кут закручування бурильної колони в радіанах, обертовий момент в Нм, динамічний момент в Нм, момент в’язкого тертя, а по вісі абсцис, час в секундах.

Рис. 1. Імітаційна модель трьохмасової замкнутої системи керування орієнтування бурового снаряду

Рис. 2. Перехідні процеси замкнутої системи керування орієнтацією бурового снаряду


34

Аналізуючи отримані результати розрахунку кута закручування за виразами (1) і (13) слід відзначити, що вони різняться. Ця різниця становить:

%4,31100*204,0

14,0204,0 =−=∆ϕ .

Кут закручування, отриманий в результаті моделювання, становить 0,1317 рад і майже співпадає із його розрахунковим значенням за формулою (13). Похибка при цьому становить:

%64,5100*14,0

1321,014,0 =−=∆ϕ .

Тобто, імітаційна модель адекватна загально визнаним способам розрахунку кута закручування бурильної колони. Як показало моделювання амплітудні коливання значень обертового моменту, динамічного моменту, кутових

швидкостей верхньої та нижньої частин бурильної колони, кута закручування змінюються в різних діапазонах. Оскільки бурильна колона являється структурно-нестійким об’єктом, що вказується і підтверджується осцилограмами, приведеними вище, то приведення системи керування до стійкого стану потребує корекції. Таку корекцію можна виконати застосувавши введенням ПІД – контролера в основний ланцюг та

диференційної ланки в зворотному зв’язку по кутовій швидкості. При цьому, коливання і їх амплітуда зменшуються. Це дозволяє зробити висновок, що кут закручування необхідно визначати після завершення перехідного процесу. Враховуючи, що розроблена імітаційна модель керування процесом установки бурильної колони дозволяє

враховувати зовнішні фактори, як при зупинці, так і в процесі буріння, то можна очікувати, що визначення кута закручування з використанням системи є більш точним.

Висновки: 1. Розроблена імітаційна модель дозволяє враховувати вплив зовнішніх факторів на закручування колони,

завдяки інформації датчика кута повороту, що розміщений в її нижній частині, як в усталеному стані, так і при бурінні свердловини. Це забезпечує більш точне визначення кута закручування бурильної колони і установку її в заданому напрямку.

2. Застосування розробленої імітаційної моделі керування процесом установки бурильної колони в заданому напрямку буріння, при роботі в складі автоматизованого комплексу керування бурового станка, дозволить підвищити продуктивність буріння, за рахунок скорочення затрат часу на спуско-підйомні операції, які необхідні при визначенні кута закручування відомими методами.

Література 1. http://www.life-prog.ru/1_995_otsenka-kachestva-imitatsionnoy-modeli.html 2. Ковшов Г.Н.. Инклинометры (основы теории и проектирования) / Г.Н. Ковшов, Р.И. Алимбеков, А.В. Шибер – Уфа :

ГИЛЕМ, 1998. – 380 с. 3. Ковшов Г.Н., «Приборы контроля пространственной ориентации скважин при бурении» / Ковшов Г.Н. ,

Коловенртнов Г. Ю - УФА 2001 - 228 с. 4. Ковшов Г.Н., Ужеловский А.В «Исследование характера зависимости показаний акселерометра от влияния

температуры окружающей среды». Г.Н.Ковшов, А.В. Ужеловский- Наукова весна 2013. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ 2013

5. Чиликин М.Г. Теория автоматизированного электропривода / М.Г. Чиликин, В.И. Ключев, А.С. Сандлер - Учеб. Пособие для вузов/ – М.: Энергия, 1979. – 616 с., ил.

6. Зимин Е.Н. Автоматическое управление электроприводами / Е.Н. Зимин, В.И. Яковлев / Учеб. Пособие для студентов вузов.- М.: Высш.школа, 1979. -318 с.

7. http://zxshader.narod.ru/index/0-72

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Кравцова Л.В. Каминская Н.Г.

Украина, г. Херсон Херсонская государственная морская академия

Аннотация. Рассмотрена проблема информационного обеспечения образовательного процесса в Херсонской государственной морской академии, внедрение в подготовку специалистов морских специальностей современных информационных технологий, создание новых условий обучения, новых форм представления учебного материала, методик работы с новыми методами обучения и управления самостоятельной познавательной деятельностью.

Сучасний етап розвитку світового співтовариства формулює нові підвищені вимоги до рівня підготовки фахівців будь-якого профілю, використання інформаційних і комп'ютерних технологій у своїй професійній діяльності. Херсонська державна морська академія не є виключенням. Більше того, саме підготовка фахівців для іноземних компаній вимагає особливого підходу, в тому числі і впровадження найсучасніших засобів і методів навчання, оскільки якість підготовки фахівця оцінюється вже на міжнародному рівні. Тому на перше місце у Херсонської державної морської академії ставиться проблема підвищення інформаційної культури курсантів, впровадження у підготовку фахівців морських спеціальностей новітніх інформаційних технологій, їх підготовка до вирішення складних проблем за допомогою комп'ютерної техніки. В даний час зростає потреба морського


35

транспорту у фахівцях, здатних розробляти, експлуатувати і обслуговувати сучасні інформаційні системи управління транспортними технологічними процесами. Це викликає необхідність створення нових умов навчання, нових форм представлення навчального матеріалу, методик роботи з новими засобами навчання та управління самостійною пізнавальною діяльністю, які і повинні стати основою впровадження нових освітніх технологій. Використання комп'ютерів у освітньому процесі розвиває не тільки пізнавальну діяльність, а й формує своє

мотиваційне, емоційне, комунікативне середовище, відкриває нові перспективи в удосконаленні системи освіти, придбанні таких нових знань про світ, які складно, а часом і неможливо отримати без комп'ютера. Функціональні властивості сучасних комп'ютерних і комунікаційних технологій надають освітньому процесу можливість реалізації різноманітних завдань, таких як підвищення доступності освіти; забезпечення безперервності її отримання та підвищення кваліфікації протягом усього активного періоду життя; створення єдиного інформаційно-освітнього середовища навчання; незалежність освітнього процесу від місця і часу навчання;значне вдосконалення та збагачення методичного та програмного забезпечення освітнього процесу та багато іншого. Всі перераховані можливості дозволяють розробляти нові технології навчання, що сприяють підвищенню

якості освіти. Для досягнення цієї мети в Херсонській державній морській академії створено всі необхідні умови: комп'ютерні аудиторії оснащені сучасною комп'ютерною та мультимедійною технікою, встановлено відповідне програмне забезпечення, є доступ до інформаційного простору. Так, функціонує спеціалізований комплекс лабораторій дистанційного навчання Wi-Fi, який включає чотири лабораторії та пов'язаний з ними сервер. Ці лабораторії оснащені сучасним мультимедійним обладнанням – комп’ютери, проектори, відеокамери та ін., що дозволяє проводити заняття на самому високому технічному рівні. Але максимальна перевага використання цих можливостей – проведення занять у лабораторіях Wi-Fi у режимі відео-конференцій. Це надає викладачеві змогу працювати одночасно з декількома групами, а курсантам творчо спілкуватися, проводити дискусії та навчатися колективно вирішувати фахові проблеми. Однак, крім технічного забезпечення, потрібно формувати нове мислення, що спирається на усвідомлення

безумовної необхідності використання та застосування в будь-якому вигляді професійної діяльності сучасної комп'ютерної техніки. Тому провідні фахівці академії доклали чимало зусиль щодо створення навчально-методичних комплексів дисциплін з урахуванням компетентнісного підходу до навчання. З метою інформаційного забезпечення тих, хто навчається або працює у ХДМА, та просто бажаючих

ознайомитися з життям академії, у 2012 році було створено новий сайт академії, дизайн та структура якого відповідають вимогам сучасності (kma.ks.ua). Цей проект розроблено та впроваджено кафедрою інформаційних технологій, комп’ютерних систем і мереж. Інформація на сайті постійно оновлюється, таким чином, у кожного є можливість спостерігати за досягненнями, новинами та моментами життя академії. Сайт містить інформацію про факультети та кафедри академії, про студентське самоврядування, про основні події, що трапляються в академії, про вимоги до вступу в навчальний заклад, аспірантуру, докторантуру. Особлива гордість академії наукові лабораторії і тренажерні комплекси, що також можна побачити на сторінках сайту. Наступним етапом інформаційного забезпечення освітнього процесу в умовах компетентнісного підходу є

впровадження системи дистанційного навчання. Для таких навчальних закладів як морська академія цей крок є дуже важливим, оскільки відповідно до навчальних планів курсанти довгий час знаходяться на плавальної практиці і не можуть безпосередньо спілкуватися з викладачами та отримувати консультації. Ефективна організація самостійної роботи створює умови для підвищення рівню навчальних досягнень курсантів, розвитку професійно-значимих якостей особистості, творчих здібностей, самостійності та активності, тим самим сприяючи становленню та розвитку професійної компетентності майбутнього моряка. Впровадження мережевих технологій навчання є одним із засобів підвищення результативності управління

самостійною роботою курсантів як очної, так і заочної форм навчання, що дозволяє оптимізувати цей процес, створює сприятливі умови для здійснення всіх етапів пізнавальної діяльності. Кафедра інформаційних технологій, комп’ютерних систем і мереж впроваджує в освітній процес систему дистанційного навчання. Для вирішення цього завдання було використано платформу системи дистанційної освіти MOODLE. Ця система забезпечує: • вибір зручного часу та місця навчання як для викладача, так і для курсанта (студента); • міцне засвоєння знань; • контакт викладача зі студентом по мірі необхідності; • індивідуалізацію навчання; • підвищення якості навчання за рахунок застосування сучасних засобів, електронних бібліотек, та ін.; • контроль якості навчання. Контроль за результатами самостійної роботи курсантів та рівнем сформованості фахових компетенцій

здійснюється завдяки наявності тестових завдань для курсантів за кожним тематичним блоком. Курсанти отримують можливість проходити тестування у зручний для них час та у зручній обстановці, навіть знаходячись на морській практиці. Тестовий редактор автоматично перевіряє та оцінює результати роботи курсантів. Зазначимо, що коли моряк бажає отримати роботу на судні будь-якої компанії, він обов’язково проходить тестування за професійними здібностями, тому досвід у цьому напрямку для нього є дуже важливим. Інформаційне забезпечення освітнього процесу в умовах компетентнісного підходу надає можливості:

• отримувати вчасну консультативну допомогу курсантам та викладачам завдяки використанню сайту дистанційного навчання;

• швидко обмінюватись інформацією, ідеями, планами тощо на форумі сайту; • формувати у курсантів та викладачів комунікативні вміння, культуру спілкування, спільного пошуку

вирішення проблем, готовності до дискусії, формуючи навички справжньої дослідницької діяльності;


36

• навчати пошуку, обробці, збереженню та передачі інформації за допомогою сучасних комп’ютерних технологій. Треба зазначити, що впровадження інформаційно – комунiкацiйних технологій в освітній та науково-

дослідницький процеси є обов’язковою вимогою для реалізації концепції модернізації вищої освіти в Україні.

Литература 1. Федорук П.И. Адаптивная система дистанционного обучения и контроля знаний на базе интеллектуальных

Интернет-технологий /П.И.Федорук. - Киев: Издательско-дизайнерский отдел ЦИТ Прикарпатского национального университета им. Василия Стефаника, 2008. - 315 с.

2. Інформаційний портал Moodle. http://moodle.org/ 3. Документація Moodle. http://docs.moodle.org 4. Титенко С.В. Образовательные интернет системы и моделирование знаний /С.В. Титенко// Лаборатория

СЕТ.Киев-2006. http://www.setlab.net/

PADLET – A JACK OF ALL TRADES FOR A TEACHER

Polovin S.M. Ukraine, Krasnoarmiysk, Donetsk National Technical University

If you are currently looking for a free web application to ease your life in the classroom – look no further than Padlet. Simply put, Padlet gives you a blank piece of paper, and allows you to put whatever you want on it and share it with people. Using a huge potential of the Web, this ‘blank piece of paper’ concept lets you create amazing things with your students.

When you first start to use Padlet, you have a blank page where you can do a variety of things. You can drag and drop documents, images, and PDFs from your desktop to your wall. You can also copy and paste links to videos or websites as well as use your computer’s camera to take a picture to put up. Lastly, you have the option to just start typing on your page and create notes on it.

A couple of other features that are worth noting about using Padlet is that you can choose to have a background to help make your page stand out and you can also choose between two different layouts. The first one is called Freeform, which like the name states, lets you put things wherever you want on your page. The second one is called Stream, where items that you put on your wall are ordered one after the other, which makes it look like a blog.

When you are done adding and putting things onto your wall, you can now share it with others in a variety of ways. Whenever you start a new wall, you are automatically given a unique URL for it, and you can decide to keep it and share that with others, or you can create your own address that starts with padlet.com/wall. Another option that you have is that if you have your own domain, you can use that instead, which is a nice option to have.

Once your students know the wall URL, they are ready to work. Before inviting students to work on a Padlet wall, I ask them not to use fancy nicknames, just their names and the first letter of the surname to avoid confusion. This is the case when two or more groups are working on the same wall.

The reason why I turned to Padlet was to encourage my students to start writing. Many teachers know how students detest writing.

A few years ago I launched a course based on the idioms my IBA and international economics students studied according to the syllabus.

I divided the idioms into topics, e.g. ‘Work’, ‘Relationships’, ‘Happy Occasions’, etc., and started uploading them on corresponding Padlet walls five times a week, setting weekends aside to correct the mistakes in students’ comments. Here is a screen shot of one such Padlet wall about the topic ‘Learning’.

When I correct mistakes on a Padlet wall, I just cross out the wrong word or letter, or a whole sentence, and type the correct one in bold. This way students can see my corrections right in their posts. Another positive thing about Padlet is that any board can be used multiple times, and students can see what their peers have posted.


37

I also use Padlet to generate discussions on the topics from the course books I use in class. Students are assigned to post comments about the pros and cons of different issues. It is easy to monitor students’

contributions to the discussion, and provide instant feedback using Padlet. Padlet is great for collaborative projects. If we have twenty new idioms to learn, I create a Padlet wall, divide a group

into pairs, and assign them the following task: find the definitions of the idioms, some videos featuring these idioms, etc. Here is a screen shot of a collaborative project done by IBA and international economics students.

To sum up, Padlet is basically a way of using post-its electronically, but it has the advantage of being paper-free and you can save your Padlet wall and use it over and over again.

Padlet can also be used for article and book reviews. Students can highlight interesting ideas, ask questions, discuss controversial issues and more. A Padlet wall can be used by teachers in class to continue a face-to-face discussion.

A Padlet wall can easily be turned into a topic summary, with text, audio, video and other learning tools, and shared with students before a test or an exam.

Padlet can be used as a question board. Students can anonymously post questions. The teacher can read and answer them on a regular basis.

References 1. Баданов А. Виртуальная доска Padlet для организации коллективной работы с различными материалами

[Электронный ресурс] / Баданов А. – Режим доступа : http://badanovag.blogspot.com/2013/09/padlet.html. 2. Буйницька О.П. Студент в інформаційно-освітньому середовищі сучасного університету [Електронний ресурс]/

О.П.Буйницька,Б.І.Грицеляк–Режим доступу:http://elibrary.kubg.edu.ua/2276/1/O_Buinytska_B_Hrytseliak_ITZN_4.pdf. 3. Морзе Н.В. Інформатичні компетентності професора – міф чи реальність? [Електронний ресурс] / Морзе Н.В. –

Режим доступу : http://elibrary.kubg.edu.ua/853/1/N_Morze_NCNPUD_2.pdf. 4. Хміль Н., Дяченко С. Соціальний сервіс Padlet як елемент педагогічної діяльності / Н. Хміль, С. Дяченко //

Інформатика та інформаційні технології в навчальних закладах. – 2014. – № 2 – С. 24-30. 5. http://www.educatorstechnology.com/2014/07/teachers-guide-to-using-padlet-in-class.html 6. http://literacyworldwide.org/blog/literacy-daily/2014/08/08/creating-collaborative-spaces-using-padlet

ІНТЕРНЕТ-МЕТРОЛОГІЯ І ЇЇ РОЛЬ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАТИЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Шведова В.В. Україна, м. Київ,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

The article defines the phenomenon of modern metrology as Internet metrology, considered technical, institutional and regulatory bases for designing online systems metrology; systematized functions of Internet metrology, such as that associated with traditional metrological services, information technology remote access, organizational, technical and educational activities.

Розвиток інформаційних технологій і їх впровадження в різні галузі науки, промисловості і економіки формує нові можливості для удосконалення та розвитку цих галузей. Це стосується і метрології, як науки і сфери діяльності, де впровадження інформаційних технологій відкриває нові напрямки розвитку і сприяє удосконаленню традиційних. В сучасному світі набуває поширення напрям в інженерії, який охоплює питання використання Інтернету для забезпечення доступу до всього переліку метрологічних сервісів (служб) – це Інтернет-сумісна метрологія (Internet–enabled metrology). Основними напрямами, що охоплює Інтернет - метрологія є [1]:

• Інтернет-сумісне калібрування, при якому калібрувальна лабораторія проводить віддалений контроль за процесом калібрування в лабораторії клієнта.

• Віддалений моніторинг обладнання.


38

• Реалізація доступу до бібліотек, контролюючих сервісів, історій калібрування, вимірювальних даних, імітуючого програмного забезпечення (симуляторів) з використання Web. Впровадження віддаленого калібрування з використанням Інтернет як середовища для передачі інформації крім

цього дозволяє вирішити ряд питань, пов’язаних з транспортуванням, нестачею обладнання, простоями в роботі та економічними затратами. Однак використання Інтернет-калібрування потребує вирішення таких питань як: • Безпека передачі даних; • Акредитація обладнання, що використовується при Інтернет-калібуванні; • Зберігання даних калібрування; • Формування електронних сертифікатів; • Розробка і застосування стандартів передачі даних тощо. Вперше поняття Інтернет-метрологія та Інтернет-калібрування почало згадуватись в останні роки 20-го

століття. Зараз Інтернет-метрологія являє собою область досліджень, яка займається розробкою та впровадженням нового покоління розподілених систем з використанням інформаційних і комунікаційних технологій. Не зважаючи на загальноприйняту назву в системах Інтернет–метрології крім технології Internet використовуються і інші мережеві технології, зокрема Intranet, Ethernet, а також різноманітні телекомунікаційні системи: оптичні системи комунікацій; глобальну позиційну систему (GPS) тощо. Все це дозволяє забезпечити швидкий доступ при виконанні вимірювань, повірці, калібруванні тощо; передачі результатів виконання метрологічних процедур, автоматизації обробки великих масивів даних, отриманих від розподілених джерел. Таким чином системи Інтернет–метрології можна визначити, як поєднання метрологічного обладнання,

мережевих ресурсів (мережі Internet, Intranet, Ethernet тощо) та телекомунікаційних систем, а також загального та спеціалізованого програмного забезпечення, робота та взаємодія яких регулюється за допомогою протоколів передачі даних і відповідних нормативних документів законодавчої метрології для забезпечення швидкого доступу при виконанні і розповсюдженні вимірювальних і калібрувальних сервісів. Основні засадові елементи побудови систем Інтернет-метрології можна ілюструвати рисунком 1.

Рисунок 1 – Технічні, організаційні та нормативні засади побудови систем Інтернет-метрології.

Серед основних функцій, що виконують системи Інтернет-метрології систематизовано на рисунку 2.

Рисунок 2 - Функцій системи Інтернет-метрології.


39

Використання Інтернет – метрології дозволяє розв’язувати від суто життєвих питань (використання в охороні здоров’я (телемедицина) – дистанційне вимірювання тиску, температури тіла та інших біохімічних показників; передача сигналу точного часу; логістика транспорту; авіаційна навігація; вирощення овочів та інших культур; комунальне господарство; в кравецькій справі) до таких науково-практичних задач, як забезпечення електронної простежуваності вимірювань та створення загальнодоступних баз даних вимірювальної інформації. Серед переваг Інтернет-метрології порівняно з традиційними метрологічними сервісами виділяють дві групи:

переваги простоти отримання й доступності даних вимірювання та способі обробки вимірювальної інформації та забезпечення єдності вимірювання (забезпечення електронної простежуваності вимірювань) [1-3]. Найбільшими перевагами таких систем визнані наступні:

• Не виникає потреби в демонтажі та транспортуванні засобів вимірювальної техніки (ЗВТ), що дає можливість зменшення вартості метрологічних послуг.

• Можливість надання сервісу в обраний метрологічним центром та користувачем час, а метрологічна діяльність може проводитись в лабораторії користувача, що дозволяє відтворити умови експлуатації обладнання.

• Данні можуть оброблятись загальноприйнятими та загальнодоступними способами або спеціалізованими способами, а також передаватись у потрібному форматі.

• Можливість швидкого прийняття рішення та отримання консультацій спеціаліста через мережу Інтернет. • Використання оперативного візуального моніторингу вимірювальних процесів сприяє пошуку несправностей у

ході діагностування. • Результати вимірювання можуть зберігатися в базі даних постачальника послуг (наприклад в калібрувальних

лабораторіях), що забезпечує можливість їх отримання в будь – який час (для калібрування, під час аудиту тощо).

• Спрощення вирішення конфліктних ситуацій за наявності історії калібрування і контрольних журналів. • Інтернет – метрологія надає можливість зв’язку засобу вимірювальної техніки з еталонним ЗВТ, що дозволяє

зменшити ланцюг простежуваності та підвищити точність калібрування. • В процесі Інтернет–калібрування персоналу лабораторії передається ряд умінь та досвід, що є корисним в

повсякденній праці та сприяє підвищенню довіри до проведених цими спеціалістами вимірювань.

Перелік посилань 1. Software Support for Metrology: GPG 19- Internet-enabled Metrology Systems (NPL Report DEM-ES 012), June 2006 2. Величко О.М. Калібровка засобів вимірювальної техніки через інтернет: стан і перспективи впровадження

//Український метрологічний журнал, 2006, №1. – с. 45-49. 3. Величко О.Н., Гурин Р.В., Баранов П.Ф. Организация дистанционной калибровки средств измерений

электрических величин// Известия томського политехнического университета, 2014, Т.324, № 5. – с. 108-114. Секція «Технічні та фізико-математичні науки»:

ТЕХНОЛОГІЇ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ ВИСОКОЇ НАПРУГИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ КЕРУВАННЯ ЕНЕРГОСИСТЕМАМИ

Білик А.В, Кирик В.В.

Україна, м. Київ Київський національний технічний університет "КПІ"

The basic technology of high voltage power transmission DC, their main advantage. In view of the properties owned by these systems, determined the possible scope of these technologies, particularly in the renewable power energy.

Сучасні енергосистеми мають дуже складну технічну структуру. Вони складаються з великою кількості взаємопов’язаних підсистем і компонентів, які взаємодіють між собою. А відтак в зв’язку з швидким розвитком відновлюваної енергетики, такої як вітрова, сонячна і електричної потужності, що генерується на віддалених південних областях, необхідний економічний і нешкідливий для навколишнього середовища спосіб передачі і розподілу електроенергії. Одним з таких способів може виступати технологія високої напруги постійного струму (ВНПС). Технології ВНПС являють собою енергоефективні і надійні, а головне абсолютно керовані способи передачі

електричної енергії значної потужності на значні відстані. Найпростішою системою ВНПС є вставка постійного струму, яка має два перетворювачі. Такі типи ВПНС застосовується для з’єднання двох різних енергосистем змінного струму. Монополярні лінії електропередач з’єднують дві перетворювальні підстанції за допомогою одного провідника і землі, в якості зворотного зв’язку. Найбільш поширені ВНПС передачі – це біполярні, де перетворювальні станції з’єднуються за допомогою двох провідників (±) кожен з яких має власний зворотній зв'язок по землі. Розвиток силової електроніки не стоїть на місці і разом з цим розвиваються технології передачі електроенергії

ВНПС. Лідерами в даній галузі є такі компанії як AББ та Сіменс. Технології ВНПС надають можливості надійного керування потоками потужності і більш швидкого відновлення живлення в аварійних ситуаціях, дозволяють стабілізувати перетоки потужності при появі коливань при підключені до системи джерел відновлювальної


40

енергетики, графік видачі потужності яких грубо кажучи не нормований, і в деякій мірі може порушувати баланс потужності в системі. Технології ВНПС дозволяють здійснювати підземну (підводну) передачу на великі відстані. Вони забезпечують

численні екологічні переваги, зокрема, незначні електромагнітні поля, компактні перетворювальні станції і безмасляні кабелі, швидкий монтаж обладнання та інше, підвищують надійність енергосистеми і розширюють економічні діапазони потужностей до декількох десятків мегават. Враховуючи ряд значних переваг при прокладці кабельних ліній (КЛ) постійного струму перед системами

змінного струму, а зокрема: можливість незалежного контролю потоками активної і реактивної потужності, відсутні втрати на випромінювання, можливість роботи підводних КЛ при більш високому градієнті напруженостей, відсутні будь-які фізичні обмеження на відстань або рівень потужності та простота і економічність монтажу та експлуатації робить технологію ВНПС незамінним рішенням при підключеннях віддалених морських платформ і офшорних вітрових електростанцій.

Висновок. У сучасній промисловій електроенергетиці, у зв’язку з лібералізацією сфери енергетики та посиленням заходів спрямованих на захист навколишнього середовища, рішення щодо використання систем ВНПС стали більш доцільними з наступних причин: економічність, екологічні переваги, ефективне управління перетоками потужності та ін.. Через високу керуючу здатність, стійкість і надійність роботи системи високої напруги постійного струму

входять до ряду інструментів, якими в даний час утворюються так звані «розумні мережі». Інтеграція даних технологій в склад існуючих енергосистем суттєво підвищить продуктивність мереж, а головне їхню керованість.

ОБ УСТОЙЧИВОСТИ ОДНОЙ РАЗНОСТНОЙ СХЕМЫ РАСЩЕПЛЕНИЯ ДЛЯ УРАВНЕНИЯ КОНВЕКТИВНОЙ ДИФФУЗИИ

Гладкая Ю.А., Щетинина Е.К.

Украина, г. Киев Киевский национальный торгово-экономический университет

В данной работе для численного решения уравнения конвективной диффузии предлагается подход, использующий реализацию полученной схемы расщепления с помощью явных схем бегущего счета. Исследованы вопросы устойчивости двухшаговой разностной схемы расщепления с явной организацией вычислений.

Введение. Основой компьютерной технологии математического моделирования процессов переноса загрязнений в атмосфере являются численные алгоритмы для решения дифференциальных уравнений в частных производных, которые учитывают диффузионный и конвективный перенос [1,2]. В данной работе для численного решения уравнения конвективной диффузии предлагается подход,

использующий реализацию полученной схемы расщепления с помощью явных схем бегущего счета. Исследованы вопросы устойчивости двухшаговой разностной схемы расщепления с явной организацией вычислений.

Постановка задачи. Вопросы построения и исследования двухшаговой схемы расщепления рассмотрим на примере одномерного уравнения конвективной диффузии [1]

0)( =∂∂µ

∂∂−σ+

∂∂+

∂∂

z

C

zC

x

Cu

t

C , ,Gx∈ ],0( Tt ∈ , (1)

с заданным начальным условием и однородным граничным условием первого рода.

Здесь ),( txC – концентрация примеси, { }lxG <<= 0 , constu = – компонента вектора скорости,

0)( 0 >≥= µµµ x – переменный коэффициент турбулентной диффузии, σ – коэффициент трансформации

примеси (биохимического разложения), учитывающий изменение концентрации.

Схема расщепления. Представим компоненту вектора скорости в виде суммы −+ += uuu , где

( ) ,05,0 ≥+=+ uuu ( ) 05,0 ≤−=− uuu .

Пусть },,0,:{ TNNnnttt n ===== ττωτ равномерная временная сетка с шагом τ между точками nt и 1+nt

. Двухшаговую схему расщепления на разностном уровне получим, решая последовательно две вспомогательные задачи:

),(),(,0 1111 txCtxCCAt

C ==+∂

∂ , (2)

)ˆ,(),(,0 12222 txCtxCCAt

C ==+∂

∂ , τ+= tt̂ , (3)

где

∂∂

∂∂−+

∂∂= +

x

C

xC

x

CuCA µσ

2

1

21 ,

∂∂

∂∂−+

∂∂= −

x

C

xC

x

CuCA µσ

2

1

22 .

Для численного решения в области { }lxG ≤≤= 0 введем равномерную разностную сетку

}/;,0,:{ 1 NlhNiihxxx ihhh ====== γωω Υ , где hω – множество внутренних узлов, hγ – совокупность


41

граничных узлов. Дифференциальные операторы 21, AA будем аппроксимировать разностными, используя для

аппроксимации конвективных слагаемых схемы с направленными разностями [1]. Тогда, например, оператору

1A на сетке hω можно поставить в соответствие разностный оператор xxx xau ))((2

1

2ϕ−ϕσ+ϕ=ϕΛ + , где ϕ –

сеточная функция, и используются общепринятые обозначения теории разностных схем [1]

τϕϕϕϕϕϕϕϕ /)(,ˆ,),( 11 nk

nkt

nkk

nnknk yytx −====== ++ ,

,/)(,/)( 11 hh kkxkkx −+ −=−= ϕϕϕϕϕϕ

( ) 2/111121 ,)(1

)(1

)( −++++ =++−=−= kkkkkkkkkxkxkxx aaaaah

aah

a µϕϕϕϕϕϕ .

На первом шаге схемы расщепления явная разностная схема бегущего счета имеет вид

( ) 021

21

111

1 =ϕ−ϕ−ϕσ+ϕ+ϕ=ϕΛ ++

+++ nxk

nxk

nnxt aa

hu . (4)

На втором шаге схемы расщепления можно получить явную разностную схему бегущего счета

( ) 021

21

111 =ϕ−ϕ−ϕσ+ϕ+ϕ +

+++− n

xknxk

nnxt aa

hu . (5)

Определим конечномерное гильбертово пространство hH сеточных функций, заданных на сетке hω и равных

нулю на ее границе. Скалярное произведение в hH зададим соотношением hxx

hx

)()(),()(

ψϕψϕω∑∈

= , тогда норма

),( ϕϕϕ = . Для самосопряженного и положительного разностного оператора A можно определить

энергетическое пространство AH со скалярным произведением ),(),( ψϕψϕ AA = и нормой ),( ϕϕϕ AA

= . В

дальнейшем при исследовании нестационарных задач будем рассматривать сеточные функции )( ntϕ дискретного

аргумента τω∈nt со значениями из конечномерного пространства hH , т.е. hn Ht ∈)(ϕ .

Исследуем важное свойство устойчивости разностной схемы (4),(5) по начальным данным. Рассмотрим сначала уравнение (4). Воспользовавшись принципом замороженных коэффициентов, преобразуем уравнение (4) к каноническому операторному виду

,0=ϕ+ϕ AB t (6)

где линейные операторы AB, действуют в гильбертовом пространстве hH .

Как известно[2], необходимое и достаточное условие устойчивости по начальным данным двухслойной разностной схемы (6) с самосопряженными положительно определенными операторами A , B означает выполнение операторного неравенства

AB τ5,0≥ , (7)

причем для решения справедлива оценка NnAn

An ,0,1 =≤+ ϕϕ .

Легко показать, что разностное уравнение (4) можно записать в операторном виде (6), где линейные операторы BA, действуют в сеточном пространстве hH , и определяются формулами

οx

uAhu

AAAA ϕ=ϕϕΛ

+µ+ϕσ=ϕ+= +

+1010 ,

222, , )(5,0 xx

xϕ+ϕ=ϕ ο

,

οxh

uBBBBBuh

B ϕτµτϕϕϕτµτϕτσϕ

+=+=+Λ

++

+= ++2

,,422

1 1101 .

С учетом самосопряженности и положительной определенности операторов 00,BA , а также

кососимметричности операторов 11,BA , условие устойчивости (7) эквивалентно условию 00 5,0 AB τ≥ . Замечая, что

00 2441 Au

hEB

τττσ +Λ+

+= + , запишем операторное условие устойчивости схемы разностной (4) в виде

00 22441 AAu

hE

ττττσ ≥+Λ+

+ + .

Это условие всегда выполняется, поэтому на первом шаге расщепления разностная схема (4) равномерно устойчива по начальным данным. Устойчивость разностного уравнения (5) исследуется аналогично. Таким образом, справедлива теорема. Теорема. Явные двухслойные разностные схемы бегущего счета (4), (5) равномерно устойчивы по начальным

данным в энергетической норме 0A⋅ .


42

Литература 1. Гладкий А.В., Сергієнко І.В., Скопецький В.В., Гладка Ю.A. Основи математичного моделювання в екології: –

К.:НТУУ "КПІ", 2009. – 240 с. 2. Самарский А.А., Вабищевич П.Н. Численные методы решения задач конвекции–диффузии. – М.: Эдиториал УРСС,

2004. – 248 с.

ПРОСТРАНСТВЕННО-ВРЕМЕННОЕ РАСПРЕДЕЛЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ СТРУЙ ИМПУЛЬСНОЙ ПЛАЗМЫ, РАСШИРЯЮЩЕЙСЯ В ВАКУУМ

Левкович О.А.

Украина, г. Днепропетровск ГВУЗ «Приднепровская государственная академия строительства и архитектуры»

Методология комплексной диагностики плазменных сгустков и струй в вакууме позволяет в реальной физической ситуации оценивать динамическое воздействие струй на образцы строительных материалов. Модель позволяет в реальной физической ситуации определять структуру, плотность ионного тока, распределение плазмогазодинамических параметров, оценивать динамическое воздействие струй на образцы строительных материалов.

Задачи о разлете плазменных сгустков и струй, взаимодействии струй импульсной плазмы с преградами имеют самостоятельное фундаментальное значение. Условием применения плазменных струй в технологии обработки материалов является условие равномерного

распределения ионов в рабочем сечении струи.

Пространственное распределение плотности ионного тока ij в плазменной струе приближенно может быть

представлено в виде ( ) ( )z,θfUeNrfjj iii ∞≈= 00ρ

, (1)

iN0 − концентрация ионов на срезе струи, ∞U − скорость истечения струи, e – заряд электрона, Rrz = ,

r − радиальная координата, θ − полярный угол, R – расстояние от среза УЗДП

Погрешность аппроксимации (1) для распределений плотности ионного тока в плазменной струе УЗДП-70 и УЗДП-100 иллюстрирует рисунке 1. Точками 1 на рисунке 1 представлены результаты измерений в струе УЗДП-70 [3]; точками 2, 3, 4 – в струе УЗДП-100 [2]. Кривая 5 – функция ( ), 0f z θ = .

Данные рисунка 1 свидетельствуют о том, что при 9<z рассчитанные с помощью аппроксимации (1)

зависимости плотности ионного тока ( ) 00i ij z, j в плазменной струе в пределах погрешности ± 5 % согласуются

с результатами физического и эксперимента для разных типов УЗДП. Представленные на рисунке 1 данные подтверждают требуемую точность модели (1) для распределения

параметров в струе плазмы и могут быть использованы при обработке поверхности материалов для определения рабочего расстояния с заданной плотностью ионного тока в сечении струи. В данной работе показано (рис. 2), что начало области стабилизации спада температуры электронов eT при

истечении импульсной плазмы в вакуум, характеризующей изменение режима расширения плазмы вдоль трассы

расширения плазмоида, является точка ≈αe

rr 23,0 (r − радиус струи; 0e

r − радиус среза сопла ИПГ). На рисунке

2 приведена зависимость ( ) 0α

e e eT r r T , где точки 1 относятся к ИПД-2, 2 − данные работы [6], 3 – ИПД-3, 4 –

данные работы [7], кривая 5 − аппроксимация

Рис. 1. Распределение плотности нормированного ионного тока на оси плазменной струи УЗДП

Рис. 2. Распределение температуры электронов

вдоль трассы расширения плазмоида


43

( ) ( )0 1 exp α

α

e

e e e

r rT r r T a a

b= + − −

(2)

при ≈a 0,51; b = 4,0,

eT0 − температура на срезе ускорителя.

С изменением режима расширения импульсной плазмы в вакуум связано и изменение характера зависимостей

среднемассовой скорости плазмоидов ( ) 0α

i e iV r r V , измеренных в ИПД-1 (кривая 1) и ИПД-3 (кривая 2, рис. 3).

Здесь ≈αe

rr 23,0 соответствует началу отклонения от линейного участка зависимости ( ) iei VrrVα 0 ( iV0 −

среднемассовая скорость плазмоида на срезе ИПД).

На рисунке 3 приведены усредненные результаты зависимости ii VV 0 , полученные время-пролетным

методом, по импульсу зондового тока, ионному току насыщения вольтамперной характеристики одиночного зонда Ленгмюра и по эффекту Доплера. Величина среднемассовой скорости плазмоида, найденная по времени запаздывания сигнала с пояса Роговского, в пределах погрешности ~ ± 2,5 % согласуется с результатами измерений скорости по эффекту Доплера. Это иллюстрируют точки кривых 1, 2 (рис. 3).

Рис. 3. Пространственная зависимость скорости ионов плазмоида

Результаты зондовых измерений, подобие структур осцилограмм ионного и электронного токов, их одинаковое положение во времени свидетельствуют о выполнении условия квазинейтральности в плазмоидах и равенстве средних скоростей поступательного движения ионов и электронов при расширении плазменного образования в вакуум.

Использованная литература

1. Авдюшин С. И., Подгорный И. М., Попов Г. А. и др. Использование плазменных ускорителей для изучения физических процессов в космосе // Плазменные ускорители и ионные инжекторы. – М. : Наука, 1984. − C. 232 − 250.

2. Boyd I. D. Review of hall thruster plume modeling. // Journal Spacecraft and Rockets. – 2001. – 38, № 3. − P. 381 − 387.

3. Асхабов С. Н., Бургасов М. П., Веселовзоров А. Н. и др. Исследования струи стационарного плазменного ускорителя с замкнутым дрейфом электронов (УЗДП) // Физика плазмы. – 1981. – 7, № 1. − C. 225 − 230.

4. Лукьянов Г. А. Сверхзвуковые струи плазмы. − Л. : Машиностроение, 1985. − 264 с. 5. Левкович О., Цокур А., Лазученков Д. Структура плазменных струй для модификации поверхностеи

строительных материалов// Теоретичні основи будівництва: Сб.наукових праць.− Т.14.(Варшава-Вильнюс, июнь 2006г.)– С.631-636

6. Eckman R., Byrue L., Gatsonis N.A. et al. Triple Langmuir probe meassurements in the plume of a pulsed plasma thruster // Journal Propulsion and Power.– 2001.– 17, № 4.−P. 762 − 771.

7. Gatsonis N. C., Eckman R., Yin X. et al. Experimental investigations and numerical modeling of pulsed. 8. Грановский В. Л. Электрический ток в газе. – М. : Гостехиздат, 1952. − 432 с. 9. Райзер Ю. П. Физика газового разряда. – М. : Наука, 1987. − 592 с. 10. Гришин С.Д., Лесков Л.В. Электрические ракетные двигатели космических аппаратов.– М.:

Машиностроение, 1989. − 216 с. 11. Чутов Ю. И., Кравченко А. Ю. Влияние дополнительного охлаждения и нагрева электронов на разлет

плазменных сгустков в вакуум // Физика плазмы. − 1983. − 9, № 3. − C. 655 − 658. 12. Шувалов В. А., Левкович О. А., Кочубей Г. С. Приближенные модели истечения сверхзвуковой струи газа в

вакуум // Прикладная механика и техническая физика. – 2001. − 42, № 2. − С. 62 − 67.


44

ПРЕДВАРИТЕЛЬНОЕ УГЛЕРОДНОЕ РАСКИСЛЕНИЕ СТАЛИ

Похвалитый А.А., Кулик А.Д., Полетаев В.П., Кащеев М.А. Украина, г. Днепродзержинск

Днепродзержинский государственный технический университет

Аннотация. Статья посвящена обзору способов уменьшения окисленности конвертерной стали за счет остаточного углерода. Представлены некоторые способы реализации углеродного раскисления. Приведены данные о положительном влиянии продувки нераскисленной стали аргоном для снижения её окисленности.

Ключевые слова: конвертер, сталь, углерод, кислород, раскисление, аргон

До конца продувки в металле остается некоторое количество кислорода. Его концентрация и активность к моменту выпуска металла из конвертерного агрегата определяется составом металла (прежде всего содержанием углерода) и шлака (в основном активностью оксидов железа), температурой ванны. Почти весь содержащийся в металле кислород находится в растворенном состоянии, а содержание оксидных неметаллических включений в этот период плавки очень незначительно. Во избежание отрицательного влияния кислорода на свойства стали его концентрацию в жидком металле снижают ниже предела растворимости даже в охлажденном состоянии. [1] Наиболее распространенным методом раскисления является осаждающий метод, при котором присадкой

твердых раскислителей кислород связывают в прочные оксидные соединения. Как правило, на следующих этапах внепечной обработки (вплоть до разливки) одной из главных задач является снижение содержания неметаллических включений в готовой стали. Оксидные неметаллические включения представляют собой конденсированную фазу, которая формируется в

процессе раскисления металла элементами раскислителями. Например, в малоуглеродистой легированной алюминием стали (содержание Al не менее 0,02%) неметаллические включения представлены в виде недеформирующихся частиц корунда (Al2O3). Их количество зависит от содержания кислорода в металле перед раскислением и степени удаления продуктов раскисления. Чем больше содержание кислорода в металле перед началом раскисления, тем больше оксидных включений в готовой стали. При этом следует отметить, что при использовании осаждающего способа раскисления получить чистую от неметаллических включений сталь – практически не возможно. [2] Поэтому возникла необходимость искать пути раскисления металла без металлических раскислителей и,

следовательно, без загрязнения металла оксидами. В последние годы много сделано для внедрения углеродного раскисления, однако до полного или даже значительного снижения расхода металлических раскислителей еще далеко. [3] Заметное распространение получило вакуумное углеродное раскисление за счет того, что раскисляющая

способность углерода при низком давлении значительно увеличивается. Таким образом, задача получения стали с особо низким содержанием углерода и кислорода (оксидных включений) во многих случаях успешно решается с помощью внепечной вакуумной обработки металла перед раскислением, однако это не всегда можно осуществить. В ряде цехов отсутствует необходимое оборудование. В некоторых случаях, например, при выплавке кремнистой электротехнической стали выпуск металла из конвертера без раскисления затрудняет десульфурацию. Применение печи-ковша возможно поможет в этом, но при этом возникает опасность науглероживания металла. Многочисленные исследования показывают возможность выполнения углеродного раскисления без понижения

давления (т.е, при атмосферном давлении) за счет продувки металла определенным (достаточным) количеством аргона. Данного эффекта в вакуумной индукционной печи достигли Щуле с сотрудниками [4], применив вместо вакуума атмосферу аргона. По Нельсону [4], в лабораторных условиях в результате продувки аргоном и присадки стехиометрического количества углерода в качестве раскислителя удалось снизить содержание кислорода в стали с 0,05–0,07 до 0,01 %. Представляет интерес возможность глубокого обезуглероживания металла и удаления из него кислорода

непосредственно в конвертере, как это осуществляется в процессе аргонно-кислородного рафинирования. При этом выпуск плавки в ковш можно использовать для раскисления и десульфурации стали синтетическим шлаком или твердой шлакообразующей смесью (ТШС). Для снижения содержания кислорода и углерода в металле перед выпуском плавки в ковш авторами работы [5] была предложена залповая продувка инертным газом через донные продувочные устройства. Расход аргона определяли при помощи следующей формулы, м3/100 кг стали:

( ) ( )knk

n

n21nAr ]C[]C[7.18

]C[

]C[lg

]O[KK]O[

3.27.18V −⋅−⋅

⋅+⋅⋅α⋅= , (1)

где α - коэффициент степени достижения равновесия между металлом и газом; К1 и К2 – константы равновесия для СО и СО2; n]C[ и

k]C[ - начальная и конечная концентрация углерода, %; n]O[ - начальная концентрация

кислорода, %. Согласно формуле (1) удельный расход аргона, необходимый для выполнения рафинировочных операций,

находится в пределах 1 м3/т стали. Авторами отмечается заметное снижение концентрации кислорода и углерода. Так, содержание углерода в металле снижалось с 0,017-0,025 % до 0,008-0,015 %, кислорода - с 0,07-0,12% до 0,055-0,085%. Однако, в некоторых плавках содержание кислорода в металле оставалось практически неизменным


45

или даже повышалось. Данный эффект можно объяснить интенсивным взаимодействием высокоокисленного шлака с металлом в период относительно продолжительной продувки аргоном (7,5-10 минут). Фундаментальные исследования в области обработки нераскисленного металла аргоном выполнены в работе

[6]. Исследования были выполнены на опытном 1,5-т конвертере Института черной металлургии (ИЧМ). В качестве донных дутьевых устройств для подачи нейтрального газа использовали трубчатые одноканальные фурмы внутренним диаметром 3-4 мм. Расход нейтрального газа в период послепродувочного перемешивания составлял 0,164-0,264 м3/(мин*т). По итогам исследований при исходном содержании углерода 0,035 % снижение его содержания в результате перемешивания составило 0,0085-0,0175 % (абс.) при расходе нейтрального газа 0,21-0,64 м3/т и 0,0125-0,022 % (абс.) при расходе 0,685-1,32 м3/т. При этом снижение содержания кислорода за время перемешивания составило 20,5-39,6 % (отн.). При расходе газа 0,4 м3/т степень удаления кислорода находится в пределах 7-16 %, а при расходе 0,8 м3/т - 32-58 %, т.е. повышение удельного расхода аргона способствует снижению концентрации кислорода металла. Также была установлена довольно четкая взаимосвязь снижения концентрации кислорода в металле с содержанием углерода в стали: чем выше содержание углерода до перемешивания, тем меньше удаляется кислорода. Авторами работы [6] также отмечено, что влияние послепродувочного перемешивания на изменение

содержания Feобщ в шлаке имеет неустановленный (неопределенный) характер: в одних случаях оно увеличивается на 2,57 %, в других - примерно на такую же величину уменьшается. Колебание содержания Feобщ в шлаке указывает на возможность (негативного) влияния высокоокисленного шлака на процесс углеродного раскисления металла при продувке аргоном, т.к. в раскислении участвует кислород шлака. В работе [2] выполнен анализ влияния окислительного потенциала шлака на активность кислорода в металле.

Авторами установлено, что при содержании углерода в металле более 0,05% существенное влияние на активность кислорода оказывает реакция окисления углерода, а при содержании углерода менее 0,04 % доминирующее влияние на активность кислорода в металле оказывает окислительный потенциал шлака.

Выводы. Выполнен анализ влияния различных факторов (концентрация углерода, окисленность шлака, продувка аргоном) на процесс углеродного раскисления стали. Установлено положительное влияние продувки аргоном нераскисленной стали на снижение её окисленности. Степень снижения окисленности может достигать 38-52% (отн.) при условии расхода аргона не менее 0,8 м3/т стали. Для достижения положительного эффекта при углеродном раскислении необходимо максимально снизить влияние окислительного потенциала шлака.

Литература 1. Бойченко Б.М. Конвертерне виробництво сталі: теорія, технологія, якість сталі, конструкції агрегатів,

рециркуляція матеріалів і екологія: Підручник / Б.М. Бойченко, В.Б. Охотський, П.С Харлашин – Дніпропетровськ: Дніпро-ВАЛ. – 2006. – 454 с.

2. Назюта Л.Ю. Анализ окисленности конечного металла при выплавке стали в большегрузных конвертерах / Л.Ю. Назюта, В.С. Денисенко // Вестник Приазовского государственного технического университета. Серия: Технические науки. – 2011. – № 22. – С. 68-76.

3. Лякишев Н.П. Некоторые проблемы современного сталеплавильного процесса / Н.П. Лякишев // Труды третьего конгресса сталеплавильщиков. (Москва, 10-15 апреля 1995 г.). Москва. – 1996. – С. 11-15.

4. Аргон в металлургии. Перевод с немецкого под ред. П.П. Арсентьева. – М: «Металлургия». – 1971. – с. 120. 5. Рафинирование металла от углерода и кислорода с помощью залповой продувки аргоном в конвертере /

А.Я. Стомахин, Г.И. Васильев, В.В. Рябов, М.Г. Королев, Л.С. Климашин, В.И. Савченко // Труды второго конгресса сталеплавильщиков. (Липецк, 12-15 октября 1995 г.). Москва. – 1994. – С. 105-107.

6. Эффективность послепродувочного перемешивания металла в конвертере при комбинированной продувке / В.В. Смоктий, Ю.И. Жаворонков, Н.И. Хохлова, В.А. Кравченко // Труды первого конгресса сталеплавильщиков. (Москва, 12-15 октября 1992 г.). Москва. – 1993. – С. 45.

МАТЕМАТИЧЕСКИЕ МОДЕЛИ УПРУГИХ ОСНОВАНИЙ ФУНДАМЕНТНЫХ ПЛИТ

Прудько Е.И. Украина, г. Днепропетровск

Государственное высшее учебное заведение ''Приднепровская государственная академия строительства и архитектуры”

Проводится сравнительный анализ наиболее часто используемых на практике математических моделей упругих оснований фундаментных плит: Винклера, Власова, Муравского. Определяются области применимости каждой из этих моделей.

Наиболее распространёнными на практике являются модели оснований Винклера, Власова (двухпараметрическая модель) и Муравского. Как показывают натурные исследования, модель Винклера применима для илистых, торфяных грунтов, мелкопористых водонасыщенных песков [1]. В других случаях она не способна адекватно отразить реальную картину взаимодействия между конструкцией и подстилающим её грунтом [1, 2]. Например, при связанных грунтах применение модели Винклера становится совершенно необоснованным. Модель упругого полупространства (или полуплоскости) завышает распределительные свойства грунта, что подтверждает эксперимент [1]. В связи с этим на практике чаще применяют модели оснований Власова или Муравского.


46

Уравнение основания Муравского получается, если положить в уравнениях теории упругости горизонтальные перемещения слоя равными нулю [3]. Это же предположение использовал и Власов [4,5], однако в дальнейшем он дополнительно применил вариационный метод и получал двухпараметрическую модель. Независимо и из других предпосылок двухпараметрическая модель была построена Пастернаком [6] и Филоненко-Бородичем [7].Отметим, что модели, основанные на аналогичных методу Муравского предположениях, широко применялись в авиа- и ракетостроении [8,9] и теории композитов [10] и нашли математическое обоснование в [11 – 13]. Встречаются утверждения, что из модели Муравского может быть получена двухпараметрическая модель в

результате применения процедуры Власова-Канторовича после аппроксимации перемещения по глубине. Покажем, что на самом деле это не так. Рассмотрим два предельных случая, допускающих точное решение. Пусть бесконечная балка, обладающая изгибной жёсткостью ЕI, находится на упругой полуплоскости и

нагружена нормальной нагрузкой ( )lxP /cos (рис.1). Основание в рамках модели Муравского описывается

уравнением 2 2

12 2( ),

u uВ B q x

z x

∂ ∂+ =∂ ∂ (1)

а уравнение балки может быть записано в виде 4

4cos( / ) ( ).

d wEI P x l q x

dx= − (2)

Здесь q(x) – контактное усилие взаимодействия. Принимая, что u(х, 0) = w(x), выпишем решение уравнений (1), (2) для прогиба балки w(x):

Рис. 1. Бесконечная балка на упругом основании.

( )3

1

4

BBEI

/xcosPw

λ

λλ

+= . (3)

Отсюда видно, что точное решение для модели Муравского в случае большой протяженности балки не отвечает двухпараметрической модели. В данном случае адекватным является основание Винклера с коэффициентом,

зависящим от изменяемости внешней нагрузки 4

24

0,d w

EI k wdx

+ = где 21 / .k BB= l Аналогичный вывод

справедлив и для конечной по x и z области, а также в пространственном случае. Рассмотрим теперь второй предельный случай – колебания балки малой длины на слое конечной глубины

(рис.2).

Рис. 2. Балка малой длины.

Естественно в этом случае привести задачу к следующей (рис.3).


47

Рис. 3. Аппроксимация для случая балки малой длины.

В этом случае F = 2ah, m = 2ahρ,ρ - плотность материала балки.Решение подобных задач описано, например, в [12,13], и в этом случае мы не приходим к двухпараметрической модели.

Выводы. Таким образом, обосновано получить двухпараметрическую модель из модели Муравского невозможно. Двухпараметрическую модель логично рассматривать как феноменологическую, коэффициенты которой определяются по результатам натурных испытаний [2,14,15] либо на основе энергетических соображений [2,16 – 19]. Сравнение практической точности двухпараметрической модели и модели Муравского должно производиться в

каждом конкретном случае.

Литература 1. Горбунов-Посадов М.И., Маликова Т.А., Соломин В.И. Расчёт конструкций на упругом основании. М.: Стройиздат,

1984. 679 с. 2. Перельмутер А.В., Сливкер В.И. Расчётные модели сооружений и возможности их анализа. Киев: Сталь,2002. 600с. 3. Муравский Г.Б. О модели упругого основания // Строительная механика и расчёт сооружений // 1967, № 6, с. 14–17. 4. Власов В.З. Строительная механика тонкостенных пространственных систем. М.: Стройиздат, 1949. 434с. 5. Власов В.З., Леонтьев Н.Н. Балки, плиты и оболочки на упругом основании. М.: Физматгиз, 1960. 492 с. 6. Пастернак П.Л. Основы нового метода расчёта фундаментов на упругом основании при помощи двух

коэффициентов постели. М.-Л.: Госстройиздат, 1954. 56 с. 7. Строительная механика и расчёт сооружений, 1981, № 1, с. 36 – 39.

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ КОНКУРУЮЧИХ СПІЛЬНОТ

Федорченко Є.В. Україна, м. Київ

Національний технічний університет України «КПІ»

В статье рассмотрена модель взаимодействия трех сообществ. Показан результат конкурентного взаимодействия на основе модели «хищник – две жертвы», в которой два более слабых сообщества противостоят влиянию более сильного соперника («хищника). Также проанализированы основные варианты противостояния, в результате было продемонстрировано, что при определённых условиях, доминирующее сообщество может победить или поглотить слабых соперников и наоборот - в результате стремительной мобилизации собственных возможностей «жертвы» могут победить общего врага («хищника»).

Події та процеси, що відбуваються у навколишньому світі, тісно взаємопов’язані між собою і перебувають у специфічних зв’язках. Будь-який компонент навколишнього середовища – людина, підприємство, держава чи суспільство перебувають у тісній залежності між собою та усім, що їх оточує. Така взаємодія може мати як позитивні, так і негативні прояви. У разі негативного впливу, така взаємодія називається конкуренцією [3]. Розглянемо базову модель конкуренції. Нехай є N взаємодіючих спільнот (біологічних або соціальних),

причому кожна спільнота описується вектором характеристик Хi (i=1, ..., N). Тоді взаємодія цих спільнот в узагальненому вигляді може бути описано системою рівнянь:

( ) ( , , ), , , 1,...N

ii i ijk i j k

j i k

dXA X B X X X i j k N

dt ≠ ≠

= + =∑ (1)

де функціонал Аі(Хi) описує автономний розвиток співтовариств (без урахування їх взаємодії), а функціонали Вijk(Хi,Хj,Xk) враховують взаємодію спільнот один з одним (в цій статті ми розглянемо взаємодію трьох систем на прикладі моделі «хижак - дві жертви»). Будемо для спрощення вважати, що кожне i-те співтовариство описується тільки однією характеристикою хi, тоді рівняння (1) набуває вигляду [1,2]:

( ) ( , , ), , , 1,...N

ii i ijk i j k

j i k

dxA x B x x x i j k N

dt ≠ ≠

= + =∑ (2)


48

Розкладаючи в ряд і обмежуючись лінійними і квадратичними членами, з (2) отримуємо:

, 1

, , , 1,...N

ii i ijk i j k

j k

dxa x b x x x i j k N

dt =

= + =∑ (3)

де аi і bijk - параметри моделі . Врахуємо специфіку конкурентних взаємин, розглянемо найпростіший випадок N=2, тоді з (3) маємо [6] :

(4)

Параметри а1, а2, а3 характеризують власні механізми росту змінних х1, х2, х3 розглянутих спільнот. Параметри b1, b2, b3 характеризують обмеження, що накладаються на зростання змінних х1, х2, х3 (наприклад, обмеженість наявних ресурсів) [7]. Параметри g1, g2, g3, d1, d2, d3, характеризують конкурентну взаємодію між розглянутими акторами, тому перед відповідними членами в (4) стоїть знак «мінус»: конкуруючі актори хочуть придушити свого суперника і завдають шкоди один одному, тому їх взаємодія призводить до зменшення значень змінних х1, х2, х3[5]. В моделі «хижак - дві жертви», хижаком є спільнота, що має кращі початкові умови розвитку, більшу кількість

ресурсів і великий потенціал для нарощування власних сил, жертви мають гірші показники розвитку і не можуть по одинці сильно впливати на хижака. Розглянемо різні варіанти взаємодії: Варіант 1. Жорстка конкуренція |g1g2|>|b1b2| та |d1d3|>|b1b3| Цей випадок відповідає ситуації, коли жертви намагаються протистояти потужному супернику (хижаку). На

початковому етапі «хижак» зазнає втрат, але згодом він долає спільний натиск і перемагає. За рахунок незначних відмінностей g1, g2, d1, d2, «жертви» намагаються боротися за своє існування доволі довгий час, але їх загибель є неминучою. Варіант 2. Жорстка конкуренція |g1g2|>|b1b2| та |d1d3|>|b1b3|, але при істотно відмінних значення g1, g2, d1, d3. Ця ситуація відрізняється від ситуації 1 лише тим, що «хижак» настільки сильний, що «жертви» не можуть

протистояти йому, тому результат протистояння відомий вже на початковому етапі конкуренції. «Хижак» не зазнає жодних збитків і стрімко розвивається, а «жертви» гинуть. Варіант 3. Випадок помірної конкуренції |g1g2|<|b1b2| та |d1d3|<|b1b3| при позитивних значеннях g1, g2 та d1,d3. Цей випадок відповідає ситуації, коли домінуюча спільнота повністю переважає у темпах розвитку, не

зазнаючи жодних втрат, при цьому «жертви» досягають деякого стану рівноваги (гіршого ніж за відсутності конкуренції), не гинуть і продовжують існувати. Варіант 4. Випадок помірної конкуренції |g1g2|<|b1b2| та |d1d3|<|b1b3| при негативних значеннях g1, g2 та d1,d3. В умовах жосткої конкуренції та за наявності ресурсів кожна спільнота починає мобілізовувати власні зусилля і

нарощує темпи розвитку настільки наскільки це дозволяють зробити конкуренти та наявні ресурси. При цьому зазделегіть слабші конкуренти можуть протистояти сильнішій спільноті. Варіант 5. Випадок сильної конкурентної взаємодії |g1g2|>|b1b2| та |d1d3|>|b1b3|. У цій ситуації протистояння настільки сильне, що спільноти з гіршими умовами можуть завдати збитку

«хижаку» (спільноті з кращими умовами розвитку). Конкуренти досягають такого стану рівноваги, при якому прогнозований лідер може програти боротьбу. Отже, досить проста система рівнянь може описувати як прагнення до положень рівноваги у спільнотах з

конкуренцією (де вона виступає як обмежувач), так і процеси росту, в тому числі в режимі з загостренням (де конкуренція виступає як стимул). Система дозволяє також з'ясувати, при яких значеннях параметрів відбувається перехід від одного режиму до іншого.

Література

1. Арнольд В. И. «Жесткие» и «мягкие» математические модели, Москва, 2009, с.32-35. 2. Арнольд В. И. Обыкновенные дифференциальные уравнения, Москва, 1971, с. 239 3. Балацкий Е.В. Моделирование процессов межсекторальной конкуренции. // Общество и экономика. 2008. № 5.

с.54-70 4. Исаев А.С., Недорезов Л.В., Хлебопрос Р.Г. Математическая модель эффекта ускользания во взаимодействии

хищника и жертвы // Математический анализ биогеоценозов, Новосибирск, 1979 6, с. 74-82. 5. Малков С.Ю., Кирилюк И.Л. Моделирование динамики конкурирующих сообществ: варианты взаимодействий

// Информационные войны №2, 2012. 6. Шкіль М. І., Сотниченко М.А. Звичайні диференціальні рівняня, Київ, 1992, с. 303. 7. Holling С.S. The functional response of predator to prey density and its role in mimicry and population regulation //

Mem. Entomol. Soc. Canada, 1965, vol. 45, pages 1-60.


49

Секція «Економіка, менеджмент та маркетинг»:

ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Душина Л.М. Україна, м. Дніпропетровськ

Національна металургійна академія України

В статье рассмотрены вопросы, связанные с обобщением и развитием теоретических и методологических подходов определения инвестиционной привлекательности предприятий. В условиях неопределенности существенно возросли требования потенциальных инвесторов, для которых инвестиционная привлекательность выступает побудительным мотивом при выборе объекта инвестирования и принятии решения о начале инвестирования, к технико-экономическим и финансовым характеристикам предприятия.

Розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища, та суттєвого нарощування обсягів інвестицій є актуальними завданнями в умовах ринкових перетворень. Для залучення інвестиційних ресурсів підприємство повинно відповідати ряду характеристик, тобто бути інвестиційно привабливим, що виступає спонукальним мотивом при виборі інвестором об'єкта інвестування та прийнятті рішення про початок інвестування. У зв'язку з цим аналіз інвестиційної привабливості набуває значення важливої економічної категорії,

планування та підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємства необхідно розглядати як самостійні завдання його діяльності в плані залучення зовнішніх інвестицій. Формування інвестиційної привабливості підприємства необхідно для: забезпечення конкурентоспроможності

продукції і підвищення її якості; структурної перебудови виробництва; створення необхідної сировинної бази для ефективного функціонування підприємств; вирішення соціальних проблем: інвестиції необхідні для забезпечення ефективного функціонування підприємств, їх стабільного стану й у зв'язку з цим вони використовуються для досягнення подальшого розширення і розвитку виробництва; відновлення основних виробничих фондів; підвищення технічного рівня праці і виробництва та ін. [1]. В економічній літературі немає однозначного визначення дефініції «інвестиційна привабливість». Під

інвестиційною привабливістю об’єкта вчені розуміли доцільність вкладень в нього вільних грошових коштів. Більш повне за змістом і формою трактування визначення даної економічної категорії було запропоновано російським вченим В.В. Косовим в роботі "Инвестиции" в 1989 році. Він подає трактування інвестиційної привабливості країни як сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Тоді як на території вже незалежної України поняття «інвестиційна привабливість підприємства» вперше було сформульоване та законодавчо закріплено наказом №22 від 23.02.1998 року Агентством з питань банкрутства в "Методиці інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства та організації". Відповідно, "Інвестиційна привабливість підприємства – це рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвестора щодо конкретного підприємства, яке може визначатися чи оцінюватися значеннями відповідних показників, у тому числі інтегральної оцінки". В сучасному розумінні поняття «інвестиційна привабливість» досить широке і багатьма авторами трактується по різному. В навчальному посібнику Коюди В.О., Лепейко Т.І., Коюди О.П. інвестиційна привабливість підприємства – це

сукупність характеристик його фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливостей залучення інвестиційних ресурсів. Цей підхід не враховує психологічний аспект, який відіграє важливу роль при виборі об’єкта інвестування. Є.В. Савенкова вважає, що поняття «інвестиційна привабливість» тотожне поняттю «інвестиційне

підприємництво». На її думку, чим вище ефективність інвестицій, тим вищий рівень інвестиційної привабливості. Але це суперечливий висновок, оскільки ефективність можна отримати через деякий час і не завжди в матеріальному вигляді. На думку Довбні С.Б., Охлопкової Т.Л. інвестиційну привабливість підприємства слід розуміти як оціночну

характеристику стану підприємства, що задовольняє вимогам інвестора та переконує його в доцільності вкладання коштів в даний об’єкт. Цей підхід не визначає, які саме оціночні показники вказують на інвестиційну привабливість. Проте, Т.С. Колмикова визначає, що «інвестиційна привабливість це категорія, яка характеризується:

ефективністю використання майна підприємства, його платоспроможністю, стійкістю фінансового стану, можливістю розвиватися на основі підвищення дохідності капіталу, техніко-економічного рівня виробництва, якості і конкурентноздатності продукції». Таке тлумачення інвестиційної привабливості не дає тієї ємної та раціональної характеристики, яку можна використовувати на практиці. Проаналізувавши економічні джерела, автори дійшли висновку, що всі визначення досить відмінні між собою і

висвітлюють різні аспекти інвестиційної привабливості, але більшість понять мають схожі ключові моменти, на які автори роблять наголос, тому їх можна згрупувати за чотирма групами, які виділено в результаті аналізу підходів до визначення економічної категорії «інвестиційна привабливість»:

1) інвестиційна привабливість як ефективність; 2) інвестиційна привабливість як можливість для інвесторів; 3) інвестиційна привабливість як порівняльний показник;


50

4) інвестиційна привабливість як сукупність факторів. Але визначення деяких авторів не можна однозначно віднести до тієї чи іншої групи, тому що вони містять в

собі ознаки деяких груп. Наприклад трактування «інвестиційної привабливості» Вологдіна Е. В. можна віднести, як до першої, так і до четвертої групи. Чорна Л.О. вважає, що під інвестиційною привабливістю підприємства слід розуміти сукупність економіко-психологічних характеристик фінансово-господарської діяльності підприємства, які відповідають вимогам інвестора та забезпечують досягнення ефекту від вкладень при відповідному рівні ризику, таке визначення також можна віднести, як до першої, так і до четвертої групи. Е.І. Крилова, В.М. Власова та М.Г. Єгорова в своєму навчальному посібнику визначають, що інвестиційна привабливість характеризується не тільки стійкістю фінансового стану, але й поряд з тим вона формується завдяки конкурентоспроможності продукції та клієнтоорієнтованості, висловлюючи тим самим можливість задоволення вимог споживачів, таке визначення може відноситися як до другої, так і до четвертої групи. Згідно приведених вище визначень, автор дійшов висновку: якщо визначення і містить в собі ознаки деяких

груп, то однією із груп з найбільшою долею ймовірності буде четверта група, яка визначає інвестиційну привабливість як сукупність факторів, що вказує на те, що ця група є найбільш широкою. Отже, на думку автора, інвестиційна привабливість – це інтегральна характеристика підприємства, як об’єкта майбутнього інвестування, з позиції доцільності для інвесторів вкладення коштів в підприємство для перспективи його розвитку. Визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування

здійснюється інвесторами в процесі визначення доцільності капітальних вкладень, вибору в придбанні альтернативних об'єктів і купівлі акцій окремих підприємств. Інвестиційна привабливість підприємства – це сукупність характеристик його фінансово-господарської та

управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства є інтегральною характеристикою його внутрішнього середовища. Інвестиційна привабливість об'єкта інвестування формується під впливом певних умов і факторів внутрішнього

та зовнішнього характеру. Оцінка та аналіз інвестиційної привабливості підприємства, з одного боку – це основа для розробки його

інвестиційної політики, а з іншого, – можливість виявити недоліки в діяльності підприємства, передбачити заходи щодо їх ліквідації та покращити можливості залучення інвестиційних ресурсів. А це, у свою чергу, допомагає інвесторам визначитися у своєму рішенні про інвестування у певне підприємство. Інвестиційна привабливість навколишнього для підприємства середовища (регіону, галузі, країни) має

опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємства, по-перше, тому, що підприємство – це відкрита система. По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об'єкт інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості на розглянутих рівнях – це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів і підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях. Отже, визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування є завершальним етапом оцінки інвестиційного ринку. Від стану привабливості підприємства залежить галузева та регіональна спрямованість його інвестиційної діяльності. На інвестиційну привабливість діючого підприємства впливає стадія його життєвого циклу. На стадіях

зростання та стабільності (перші 4 стадії) підприємство є привабливим об'єктом інвестування. Технічне переозброєння, реконструкція, модернізація та ін., конкурентоспроможність підприємства, зростання обсягів інвестиційних ресурсів забезпечують привабливість об'єкта інвестування. На останніх двох стадіях ("остаточної зрілості" та "старіння") підприємство практично втрачає свою інвестиційну привабливість, тому що всі свої потенційні можливості воно використало і потребує кардинальних змін. Проте, проблема залучення інвестицій у підприємство шляхом удосконалення політики по підвищенню

інвестиційної привабливості потребує подальшого дослідження, особливо, треба приділити увагу методам оцінки інвестиційної привабливості підприємства, зведення її результатів у інтегральний вигляд та його інтерпретацію.

СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я

Литвинюк Н.Я. Украина, м. Чернівці

Вищий державний навчальний заклад України «БДМУ»

Анотация. В статье проанализированы методические подходы по определению специфичности сегментации рынка медицинских услуг в лечебно-профилактических учереждениях, а также выбор программ врачебных действий для каждого сегмента с учётом индивидуальности пациента.

В статті проаналізовані методичні підходи щодо визначення специфічності сегментації ринку медичних послуг в лікувально-профілактичних закладах, а також вибір програм лікарських дій для кожного сегменту з урахуванням індивідуальності пацієнта . Адаптація традиційних систем охорони здоров'я до умов ринкових відносин, дослідження лікарської медичної

діяльності з точки зору виробництва і продажу медичних послуг, розкриття дії економічних законів при організації та здійсненні лікувально-діагностичного процесу - об'єктивні реалії сучасного етапу розвитку охорони здоров’я[1]. Принципова сутність сучасного періоду реформування вітчизняної системи охорони здоров'я, поряд з іншими,

характеризується об'єктивними умовами, при яких медична послуга стає товаром, а відносини виробників і


51

споживачів медичних послуг (зокрема, лікаря і пацієнта) визначаються як маркетингові c переважанням ролі пацієнта. Частина специфічних потреб в медичній допомозі, набуваючи маркетингової сутності попиту, породжує ринок здоров'я з його цільовими функціями і відповідними медичними пропозиціями та діями [2]. Умовні групи пацієнтів (хворі однією хворобою, особи диспансерних груп спостереження та ін.) починають співвідноситися з характерними для ринку структурами. Полем реалізації маркетингових взаємовідносин у медицині стають певні сегменти ринку медичних послуг, різноманітність яких за формою і змістом відноситься до принципу демократичності. Однією з характеристик ринку медичних послуг в умовах ліберальних (маркетингових) систем охорони здоров'я стає сегментація. Разом з тим, необхідно розкривати і досліджувати негативні складові ринку медичних послуг [3]. Зокрема, до негативної сутності маркетингових взаємин в охороні здоров'я відносять послаблення профілактичних заходів, несприйняття медичних послуг з високою часткою гуманітарної місії охорони здоров'я і низьким ступенем прямої економічної вигоди, побоювання дискримінації хворих соціально уразливих груп. Деякі протиріччя подібних проблем можна уникнути при методологічному підході, що розглядає такі групи пацієнтів, їхні медичні нестатки і потреби в якості своєрідних і специфічних сегментів ринку, визначення їхнього законного місця у маркетинговій системі охорони здоров'я з урахуванням задоволення потреб і попиту клієнтів цих сегментів. Маркетингові системи охорони здоров'я, що спираються на об'єктивні економічні закони характеризуються певними сегментами ринку [4]. Завдання даної статті - розглянути сегментацію ринку медичних послуг з урахуванням індивідуальності пацієнта та масового споживання медичних послуг. Якогось єдиного методу сегментації ринку медичних послуг не існує. Необхідно випробувати варіанти

сегментування на основі різних змінних параметрів, одного чи декількох відразу, для пошуку найбільш якісного підходу до розгляду структури такого ринку. Реструктуризація галузі охорони здоров'я з урахуванням маркетингових функцій також повинна здійснюватися відповідно до сегментів ринку медичних послуг. Державні гарантії в охороні здоров'я громадян повинні охоплювати ті сегменти ринку, які розраховують на рентабельність. Взаємодія усіх суб'єктів системи охорони здоров'я, особливо в системі обов'язкового медичного страхування, визначення їх функцій, а отже, і формування типів і форм відносин лікаря і пацієнта, природно пов'язано з конкретними характеристиками населення як споживача медичних послуг. Такими характеристиками є стать, вік, сімейний стан, рід занять, рівень освіти і доходів тих чи інших соціальних груп, а також належність до того чи іншого соціального прошарку, стиль життя, особистісні та поведінкові якості. Виходячи із реального розшарування суспільства необхідно визначати підходи до специфічності ринку

медичних послуг, його сегментації, особливо щодо питань характеристики виробничих відносин у цих сегментах. Прошарком реалізації маркетингових взаємовідносин у медицині стають певні сегменти ринку медичних послуг. Об'єктивно у діяльності лікувально-профілактичних установ відбувся процес класифікації пацієнтів на групи із різними потребами. За результатами сегментації лікувально-профілактичний заклад (ЛПЗ) повинен прийняти одне з трьох

альтернативних рішень за ступенем охоплення ринку: 1. Цільовий, чи концентрований, маркетинг - робота на один вибраний сегмент. Існує небезпека в

недостатньому вивченні конкуренції, що може призвести до вимушеного відходу від сегмента. Іноді концентрований маркетинг називається маркетингом ніші, що справедливо лише за відсутності конкуренції на сегменті.

2. Множинна сегментація, - робота на декільких сегментах. Диференційований маркетинг медичних послуг - розробка різних видів медичних послуг і спрямованих програм лікарських дій для кожного сегмента. Використовуючи варіації медичних послуг і змінюючи їх, лікувально-профілактична установа (лікар) сподівається отримати більш високий прибуток при оптимальних результатах та якості медичної допомоги (ЯМД). В результаті зменшується ризик повної втрати збуту послуг і установа зберігає за собою частину сегмента.

3. Масовий, або недиференційований маркетинг - орієнтація на широкий споживчий ринок без поділу на сегменти. Стратегія недиференційованого маркетингу медичних послуг полягає в мінімізації різниці між сегментами ринку, коли в першу чергу приймаються до уваги загальні характеристики споживачів медичних послуг, а потім їх відмінність. Лікувально-профілактичний заклад прагне отримати ліцензію і виставити на ринок такі медичні послуги (види медичної допомоги), які привернуть якомога більшу кількість пацієнтів, і прагне створити унікальний імідж у свідомості покупця медичних послуг. Така стратегія застосовується, якщо нею може бути досягнуто скорочення витрат, але підприємство ризикує потрапити або в інтенсивну конкуренцію у даному сегменті, або понести істотні економічні витрати. До умовно недиференційованого маркетингу медичних послуг можна було б віднести імунопрофілактику, профілактичні огляди населення та ін. Цілком ймовірно, що в рамках недиференційованого маркетингу медичних послуг, з його негативними економічними ризиками, для виробника повинні визначатися державні гарантії, тобто покупцем таких медичних послуг повинна виступати держава. Саме такі критерії, поряд з деякими іншими, визначають сегментацію ринку медичних послуг у маркетингових

системах, тобто специфікацію медичних технологій і медичних процедур, задовольняють певний попит пацієнта (клієнта), об'єктивно і закономірно орієнтують на потенційних споживачів певного сегмента ринку. Таким чином, маркетингові системи охорони здоров'я, що спираються на об'єктивні економічні закони

характеризуються певними сегментами ринку. Сегментація ринку медичних послуг дозволяє надати медичну допомогу (задовольнити конкретний попит) з урахуванням індивідуальності пацієнта.

Література: 1. Решетников А.В. Модель корпоративного управления здравоохранением / А.В. Решетников, Н.Г. Шамшурина //

Здравоохранение. 2000. № 3. С. 35. 2. Троценко В. Травматизм и ортопедиче- ская заболеваемость. Состояние травматолого- ортопедической службы в

России // Врач. 2003. № 4. С. 3–6.


52

3. Рыбин, А.В. Межведомственный подход в решении вопросов профилактики травматизма в Орджоникидзевском районе / Н. Л. Кузнецова, А. В. Рыбин // Экономика здравоохранения : сб. науч. тр. Екатеринбург, 2001. С. 103–105.

4. Рыбин А.В. Профилактика травматизма как одно из актуальных направлений развития травматологической службы крупного индустриального центра / Н.Л. Кузнецова, А.В. Рыбин // Полвека на страже здоровья : материалы юбилейной науч.-практ. конф. ГКБ № 23 г. Екатеринбурга. Екатеринбург, 2001. С. 33–34.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА – ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ

Лобачева І.Ф., Гончар С.І., Шавлай А.П.

Україна, м. Вінниця Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

В статье исследованы особенности стратегического управления страховой компанией на рынках развивающихся стран и предложены меры по решению выявленных проблем.

Сучасний стан страхового ринку характеризується посиленням негативних тенденцій, про що свідчать падіння обсягу страхових премій і рівня виплат, зменшення кількості страхових компаній та зростання концентрації страхового ринку. Саме в цих умовах керівництву страхових компаній доцільно звернути особливу увагу на збереження або досягнення задовільного фінансового стану та опір дії несприятливих факторів, тобто на забезпечення фінансової стійкості страховика. Аналіз фінансової стійкості будь-якого господарюючого суб'єкта є найважливішою характеристикою його діяльності та економічного благополуччя, характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку. Таким чином, посилюється необхідність стратегічного управління страховими компаніями, що здатне

забезпечити максимально ефективне використання наявних ресурсів і потенціалу для досягнення поставлених цілей. Метою написання статті є розкриття сутності фінансової стійкості як об’єкта стратегічного менеджменту,

способів її оцінки для ефективного управління страховою компанією та визначення її особливого значення в діяльності страхової компанії. Одне з актуальних завдань сьогодні – запропонувати сучасні методологічні підходи до означеної проблеми,

методику оцінки, вимірювання, аналізу фінансової стійкості, факторних складових показників фінансової діяльності. Аналіз і розробку питань розвитку страхування та окремих аспектів цієї наукової проблеми було здійснено

такими видатними українськими вченими, як О.Д. Заруба, О.Є. Журавльова,А.О. Бойко ,В.Д. Базилевич, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, А.С. Глущенко, В.А. Малько, С.В. Науменкова, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.В Шірінян. Належне місце в розробці процесів страхування та аналізу окремих аспектів проблеми надійності страхування займають роботи зарубіжних вчених Д.П.Бленда, А.А. Гвозденка, Дж. Кілбі, Р. Кілна, Дж. Мішеля, Л.А. Орланюк-Малицької, А.І. Рейтмана, В.А. Сухова, К.Е. Турбіної, Д. Хемптона, Д. Хервада, В.В. Шахова та ін. Але розробки цих авторів не дають можливості отримати повну картину щодо поведінки страхових компаній в умовах змінного ринкового середовища та їх фінансової стійкості. Також в Україні майже немає комплексних спеціальних досліджень, присвячених проблемам фінансової надійності страхової компанії та методам її підвищення. Закон України «Про страхування» визначає лише необхідні складові протистояння багатьом ризикам і

досягнення фінансової стійкості страховика. Згідно Закону страхові компанії з метою забезпечення власної платоспроможності і фінансової стійкості можуть створювати і формувати вільні резерви; брати участь у централізованих резервних і добровільних фондах страхових гарантій (пулах), збільшувати розмір власних коштів відповідно до обсягу операцій, формувати збалансований страховий портфель тощо [1, с. 7-12 ]. В умовах ринкових відносин пріоритетним завданням аналізу стану страхової компанії стає не стільки облік

грошових потоків, скільки дослідження фінансово-економічного стану і його фінансової стійкості. Фінансова стійкість – одна з найважливіших характеристик стану будь - якої організації та її поведінки щодо зовнішніх і внутрішніх змін, зокрема страхової компанії. До цього часу немає чіткого і адекватного визначення цього поняття. Досить вдалим та повним є визначення

наведене Бойко А.О. «Фінансова стійкість страхової компанії – це комплекс дій (фінансового, інвестиційного та організаційного характеру), направлених на постійну підтримку балансу між витратами і зобов’язаннями страховика та фінансовими ресурсами, необхідними для їх покриття або виконання, в результаті чого досягається ефективний розвиток страхової компанії незважаючи на зміну зовнішніх та внутрішніх факторів функціонування економіки» [2, с. 30-32]. Фінансова стійкість страхової компанії за вимогами, що ставляться до страхових компаній як до суб’єктів

фінансового ринку полягає у створенні такої структури фінансових ресурсів страхової компанії, яка б забезпечила формування відповідного співвідношення нормативного і фактичного запасів платоспроможності, необхідних резервів, статутного капіталу та слідування іншим вимогам законодавства, що ставляться до цього виду фінансової діяльності. Контроль за виконанням законодавчих вимог щодо забезпечення платоспроможності страховиків здійснює

державний регулятор – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг).


53

Разом з тим до керівництва висуваються вимоги з боку партнерів, серед яких вітчизняні та закордонні перестрахові корпорації, комерційні банки, фінансові групи, стосовно наявності ефективної системи управління ризиками, рівня власного капіталу та розміщення резервів у надійних фінансових інструментах (депозитах, акціях, облігаціях). Кредитори компанії мають бути впевнені в тому, що взяті на себе зобов’язання будуть виконані в повному

обсязі й у визначені строки. Власники (акціонери) компанії, які можуть виступати як її партнери, що є досить поширеним явищем в Україні, зацікавлені в максимізації ринкової вартості за умови лістингу акцій страховика на фондовій біржі або ж максимізації прибутку компанії чи фінансово-промислової групи, якій вона належить, використовуючи особливості оподаткування страхової діяльності в Україні. Таким чином, за допомогою стратегічного управління фінансовою стійкістю можливо досягти збалансованого

задоволення вимог власників, страхувальників, партнерів, кредиторів і держави. При оцінці рівня фінансової стійкості страхової компанії остання має розглядатись як (рис. 1):

Рис. 1. Багатогранність страхової компанії - позичальник (для оцінки з боку кредиторів компанії); - об’єкт інвестування (для оцінки з боку мажоритарних і міноритарних власників); - особливий фінансовий інститут, що здійснює діяльність у сфері управління ризиками.

Головними інструментами стратегічного управління фінансовою стійкістю виступає система збалансованих показників (Balanced scorecard), які зосереджені на комплексній оцінці та перспективах розвитку, досягненні стратегічних цілей, зростанні капіталізації, удосконаленні внутрішніх процесів і задоволенні потреб користувачів страхових послуг [5, с. 245-246]. З одного боку страхування на даний момент є засобом забезпечення добробуту населення та слугує для захисту

юридичних осіб від настання можливих ризиків, а з іншого – являється комерційною діяльністю, метою здійснення якої, є отримання прибутків шляхом розміщення тимчасово вільних коштів. Протягом останніх років спостерігається зменшення кількості страхових компаній на страховому ринку

України (рис. 2), з 414 загальної кількості до 382, що пояснюється досить важкими проблемами в економіці країни в цілому, а відповідно і на страховому ринку [6].

Рис. 2. Динаміка кількості страхових компаній України протягом 2012-2014 рр., шт.

Така тенденція змушує менеджмент страхових компаній приділяти особливу увагу забезпеченню високого рівня фінансової стійкості підприємства для продовження його діяльності та розвитку компанії в майбутньому. Визнано, що сприятливими чинниками зовнішнього середовища для лайфових компаній в Україні є: – проведення пенсійної реформи, що передбачає перехід від пенсійного забезпечення населення до пенсійного

страхування; – надання пільг в оподаткуванні прибутку підприємств, зокрема зарахування до витрат юридичної особи

страхових внесків з довгострокового (мінімум на 10 років) страхування життя своїх працівників; – законодавче впорядкування діяльності страховиків, тобто прийняття Порядку використання коштів резервів із

страхування життя для довгострокового кредитування житлового будівництва. До несприятливих зовнішніх чинників, які визначатимуть фінансову стійкість страховиків, зараховано:

збереження недовіри населення до страхових компаній; політичну нестабільність в країні; інфляційні очікування в країні; низький рівень доходів переважної частини населення, який не сприяє формуванню довгострокових заощаджень; обмежені можливості операцій лайфових страховиків на фондовому ринку, з одного боку, через недостатність інвестиційних ресурсів, а з іншого – через відсутність привабливих цінних паперів; зростання конкуренції з боку недержавних пенсійних фондів.


54

Найважливішими фінансовими важелями у діяльності страхових організацій є страхові премії та страхові виплати (рис.3).

Рис. 3. Динаміка валових страхових премій та виплат (млн. грн.) страхових компаній України

та рівень валових виплат у 2012-2014 рр.

Рівень валових страхових виплат у 2014 році порівняно з аналогічним періодом 2013 року збільшився на 2,7 в. п. та становив 18,9%. Збільшення рівня валових страхових виплат у 2014 році пов’язане зі зменшенням надходжень валових страхових платежів (-6,6%) при збільшенні валових страхових виплат (+8,9%). Високий рівень валових страхових виплат спостерігається з медичного страхування – 68,2% , за видами добровільного особистого страхування – 42,0%, з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів – 37,6% [6]. Менеджмент страхової компанії має прагнути досягти якомога нижчого рівня страхових виплат, що в свою

чергу являється важливим фактором впливу на фінансову стійкість страхової компанії. Фінансова стійкість страховика знаходиться під впливом ряду факторів, які можуть мати як зовнішнє джерело

походження, так і внутрішнє. Страхова компанія не може бути стійкою до усіх факторів, тому рівень її фінансової стійкості залежить від числа факторів до яких вона є стійкою. Групування зовнішніх та внутрішніх факторів, що здійснюють вплив на фінансову стійкість страхової компанії

(розроблено автором Журавльова О.Є.) зображено на Рисунку 4 [3, с. 39-45].

Рис. 4. Фактори, що впливають на фінансову стійкість страхової компанії

До зовнішніх належать фактори спричинені зовнішнім середовищем, до них, відповідно до рисунку, належать економічні, соціальні, психологічні та екологічні фактори. Ми вважаємо доцільним додати до наведеного групування зовнішніх факторів політичні фактори, адже вони також значним чином можуть вплинути на діяльність страхових компаній. За умов нестабільної політичної ситуації в країні може погіршитися інвестиційна активність, що в свою чергу може гальмувати розвиток страховиків. До внутрішніх факторів належать розмір власного капіталу, тарифна політика, збалансованість страхового

портфеля, інвестиційна політика, стратегія розподілу прибутку, організаційна структура підприємства, склад та фінансова стійкість засновників страхової компанії та ін. Звісно страхова компанія не може врахувати всі наведені вище фактори в процесі своєї діяльності, тому її

фінансова стійкість буде залежати від кількості факторів, які будуть враховані. Одним з пріоритетних напрямків страховика має бути управління внутрішніми факторами впливу на фінансову стійкість, адже за зовнішніми факторами страхова компанія практично не може здійснювати контроль та дуже важко ефективно їм протистояти.


55

Страхові компанії є потужним інвестиційним інститутом за рахунок нагромадження значних фінансових ресурсів. Період між можливим здійсненням страхової виплати та сплатою страхувальником страхової премії дає можливість страховику ефективно інвестувати акумульовані кошти для отримання додаткового прибутку. Успішна інвестиційна політика страхової компанії позитивно впливає на якість надаваних послуг, дозволяє зменшити вартість страхових послуг та дає можливість для розвитку страхової компанії. В сучасних умовах особливої актуальності набуває проведення кризи-менеджменту для забезпечення

фінансової стійкості страхової компанії. Проведення антикризової політики повинно носити систематичний характер, адже фінансово-економічна криза здійснює негативний вплив на всі сфери діяльності суб’єктів господарювання і, як показала історія, кожна наступна криза має все більш негативні наслідки. Менеджмент страховика зобов’язаний досліджувати причини і наслідки попередніх негативних явищ в

економіці, формуючи на основі обробленої інформації коротко і довгострокові стратегії антикризових заходів [4, с. 50]. Дана політика страхової компанії надасть їй можливість запровадити комплекс дієвих превентивних заходів на ранніх стадіях дестабілізації як страхового, так і інших суміжних ринків фінансових послуг (фондовий ринок, валютний ринок, ринок нерухомості, банківський ринок і т. д.), що в результаті дасть змогу страховику вийти з кризи не тільки швидкими темпами, але й з мінімальними втратами. Отже, проведене дослідження показало, що фінансова стійкість страхової компанії – це комплекс дій,

направлених на постійну підтримку балансу між витратами і зобов’язаннями страховика та фінансовими ресурсами, необхідними для їх покриття або виконання, в результаті чого досягається ефективний розвиток страхової компанії незважаючи на зміну зовнішніх та внутрішніх факторів функціонування економіки. Проаналізувавши діяльність страхових компаній, ми побачили, що протягом останніх років спостерігається

зменшення кількості страхових компаній на страховому ринку України. Це свідчить про недостатнє забезпечення рівня фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість страхової компанії знаходиться під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Особливу

увагу менеджмент компанії має приділити управлінню внутрішніми факторами, адже змоги здійснювати вплив на зовнішні фактори керівництво підприємства практично не має. Чим більше факторів підприємство врахує в процесі своєї діяльності, тим вищий рівень фінансової стійкості можливо буде досягти.

Список використаних джерел: 1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІІІ від 4 жовтня 2001 р. //Україна-

business. – 2001. – № 44. – С. 7–12. 2. Бойко А.О. Теоретичні основи та практичний досвід забезпечення фінансової стійкості страхової компанії

[Електронний ресурс] /А.О. Бойко //«Економічні науки». – 2010. – №7. 3. Журавльова О.Є. Особливості впливу факторів на фінансову стійкість страхових компаній /О.Є. Журавльова

//«Ринок цінних паперів України». – 2013. – №1-2. – С. 39-45. 4. Цугунян А.М. Фінансова стійкість страховиків та шляхи її зміцнення /А.М. Цугунян //«Науковий вісник: Фінанси,

банки, інвестиції». – 2014. – №2. – С. 45-53. 5. Стратегічне управління страховою компанією : монографія /[В.М. Фурман, О.Ф. Філонюк, М.П. Ніколенко та ін.];

наук. ред. і кер. авт. В.М. Фурман. – К. : КНЕУ, С. 2008. – 440 . 6. Офіційні звіти Національної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг України //dfp.gov.ua

ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ

Мельничук О.П., Гончар С.І., Шавлай А.П. Україна, м. Вінниця

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Анотация: Исследовано технологию учета применения платежных карточек клиентов в банке, рассмотрена специфика данных операций , охарактеризованы типичные бухгалтерские проводки в учете банка и отмечено преимущества и недостатки использования платежных карточек.

Постановка проблеми. Розвиток безготівкових розрахунків, вдосконалення наявних та виникнення нових форм і способів платежів відбувається завдяки технічному прогресу. На сьогодні, безготівкові розрахунки з використанням платіжних карт часто застосовуються на практиці. Це досить зручний і невід’ємний інструмент для досвідченого користувача. За допомогою платіжних карток багато суб'єктів господарської діяльності вирішують питання щодо надання авансів своїм працівникам як на придбання основних засобів, запасів, оплату послуг і робіт іншим особам, так і видачу авансу відрядженому працівникові. Тому постає актуальне питання в правильності обліку таких операцій, так як сучасне законодавство відносить розрахунки за допомогою корпоративних карток до готівкових розрахунків, тому користуватися ними потрібно дуже обачно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням банківських операцій з платіжними картками займалися такі вчені, як Кіндрацька Л.М., Табачук Г.П., Сорохман О.М., Бречко Т.М., Мороз А.М. та ін.

Метою дослідження є визначення особливостей відображення в обліку розрахункових операцій із використанням платіжних карток.

Виклад основного матеріалу. Згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під платіжною карткою розуміють електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу


56

коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором [1]. В даний час понад 200 країн світу розвивають банківські послуги на основі пластикових карток, і частка

безготівкової оплати товарів і послуг постійно зростає. Станом на 01.01.2015 в Україні працює 163 банки, які є учасниками внутрішньодержавних платіжних систем, а

також міжнародних систем. Розвиток новітних технологій відкрив можливість поширення нових банківських послуг за допомогою

пластикових банкнотів та карток. З 08.05.2005 р. Вступила в дію постанова Правління Національного Банку України від 08.04.2005 р. № 123 «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України». Ці Правила було розроблено відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Нацбанку України, вимог міжнародних та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Правила визначають порядок обліку банками України операцій з використанням платіжних карток

внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем при здійсненні оплати вартості товарів і послуг, проведенні операцій через банківські автомати самообслуговування, через каси банку за допомогою платіжних терміналів та іншого обладнання, а також під час фінансових розрахунків між членами міжнародних платіжних систем. Правила регулюють бухгалтерський облік операцій з використанням платіжних карток, що здійснюються як у національній, так і в іноземній валюті. Бухгалтерський облік операцій з використанням платіжних карток Національної системи масових електронних

платежів регулюється внутрішніми документами платіжної системи та нормами цих правил і здійснюється на підставі первинних документів, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного Банку України. З урахуванням цих Правил та особливостей внутрішньобанківської платіжної системи банки самостійно розробляють порядок бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних.

Таблиця 1 Рахунки для обліку розрахунків платіжними картками

Рахунок Призначення рахунку За дебетом рахунку За кредитом рахунку

2605 АП «Кошти на вимогу суб'єктів господарювання для здійснення операцій із використанням платіжних карток»

облік коштів на вимогу суб'єктів господарювання (крім небанківських фінансових установ) для здійснення операцій із використанням платіжних карток; надані кредити овердрафт.

проводять суми перерахувань, виплат за розпорядженням держателів платіжних карток згідно з режимом роботи рахунку; суми коштів, що підлягають примусовому стягненню відповідно до законодавства України; надані кредити овердрафт

проводять суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів - держателів платіжних карток згідно з режимом роботи рахунків; суми залишків кредитів овердрафт, що перераховані на рахунки простроченої заборгованості

2625 АП «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій із використанням платіжних карток»

облік коштів на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій із використанням платіжних карток; надані кредити овердрафт

проводять суми перерахувань, виплат за розпорядженням держателів платіжних карток згідно з режимом роботи рахунків; суми коштів, що підлягають примусовому стягненню відповідно до законодавства України; надані кредити овердрафт.

проводять суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів - держателів платіжних карток згідно з режимом роботи рахунків; суми залишків кредитів овердрафт, що перераховані на рахунки простроченої заборгованості.

2924 АП «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими з використанням платіжних карток»

облік коштів за операціями, здійсненими з використанням платіжних карток, у тому числі під час розрахунків за товари та послуги.

проводять суми перерахувань за здійснені розрахунки з використанням платіжних карток

проводять суми надходжень за здійснені розрахунки з використанням платіжних карток згідно з інформацією, що надається процесинговим центром, інші операції з використанням платіжних карток

Банки виконують різноманітні операції з використанням платіжних карток. Обсяг послуг залежить від виду картки і платіжної системи. Переказ коштів на картрахунки фізичної особи може виконуватися за рахунок внесення готівки через банкомат, касу банку-емітента, іншого банку шляхом переказу коштів із своїх поточних або депозитних рахунків, а також із рахунків інших осіб за їх дорученням. Банки самостійно розробляють порядок бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток з урахуванням особливостей внутрішньобанківської платіжної системи, дотримуючись основних принципів бухгалтерського обліку[4].


57

Таблиця 2 Бухгалтерські проведення під час проведення операції з поповнення

коштів на картрахунку в банку-емітенті

№ У разі: Дт Кт

1. Внесення готівкових коштів через касу рахунки для обліку готівкових коштів

2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій із використанням платіжних карток»

2. Переказу з поточних та інших рахунків рахунки клієнтів (2620, 2630), інші рахунки

2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток»

3. Проведення розрахунків за придбані із застосуванням платіжної картки товари та отримані послуги в банку-еквайрі здійснюють такі бухгалтерські проведення:

3.1. на суму оплати за товари, що здійснена банком-еквайром до одержання коштів від банку- емітента

2924 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими з використанням платіжних карток»

2600 кошти на вимогу суб'єктів господарювання (рахунок одержувача)

3.2. на суму одержаного покриття з банку-емітента

коррахунки 2924 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими з використанням платіжних карток»

4. Якщо банк-еквайр одночасно є банком-емітентом, то в разі переказу/зарахування коштів за товари під час переказу

картрахунки клієнтів (2605, 2625, 2655)

2924 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими з використанням платіжних карток»

Переваги, які отримує фізична особа та суб'єкт господарювання при використанні пластикових карток, представлені на рис. 1.

Рис 1. Переваги при використання пластикових карток.

Щодо недоліків надання даних карток суб'єктам господарювання, то можливо відмітити наступні: 1) корпоративні картки можуть обслуговуватися лише у великих населених пунктах чи в окремих банкоматах –

це викликає значні труднощі з поширенням їх серед клієнтів та забезпеченням переваг у безготівкову обігу грошей.

2) затримка зі здійсненням карткових операцій у випадках кризи банківської системи або проблем у конкретному банку;

3) власник корпоративної картки отримує доступ до рахунку юридичної особи і може розпоряджатися грошовими коштами всієї компанії [3]. Проте дані недоліки є незначними перед очевидними перевагами корпоративних карток для всіх учасників. Висновки. На сьогоднішній день в Україні платіжні картки не використовуються як повноцінний платіжний

інструмент. Для багатьох людей банкомат – лише сучасна каса для здобуття зарплати, пенсій, стипендій та інших переведень. Проблеми розвитку карткових технологій в сучасних умовах являють собою замкнутий круг. У банкірів і торговців немає достатньо мотивації до встановлення банкоматів і терміналів для карток, які ще не отримали визнання у покупців, – а це визнання виникне тільки тоді, коли люди зможуть розраховуватися технологічнішими картками, оплачуючи товари і послуги, і без проблем знімати готівку в банкоматах.


58

Перспективи використання платіжних карток в Україні досить великі. Для подальшого розвитку ринку платіжних карток необхідні впроваджувати такі заходи:

1) визначити зобов'язання підприємств послуг і торгівлі приймати оплату за товари й послуги з використанням платіжних карток законодавчо;

2) визначити відповідні категорії торговельних підприємств і критерії, згідно яких ці підприємства сфери торгівлі та послуг зможуть мати право приймати платежі готівкою;

3) завданням масового використання платіжних карток забезпечити технологічну адекватність обладнання; 4) здійснювати відповідну роботу з підвищення фінансової грамотності населення; 5) встановити обов'язкові вимоги щодо інфраструктури кредитних організацій. Подальші дослідження доцільно вести у напрямку розробки конкретних пропозицій щодо підвищення

ефективності використання платіжних карток , з врахуванням особливостей специфічних ділянок обліку та господарських операцій а саме: • відкоригувати правила використання касових апаратів при здійсненні платежів з використанням платіжних

карток за межами роздрібної мережі; • відповідні технології повинні стати національними стандартами, широко використовуватись торгівлею та

банками.

Список використаних джерел: 1. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III [Електронний

ресурс]:– Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2346-14. 2. Ільницька Н. Аналіз світового ринку електронних грошей / Н. Ільницька // Вісник НБУ.– 2010. – № 5.– С. 31–36. 3. Мовчан О.А. Система електронних розрахунків з застосуванням платіжних карток // Вісник Національного

банку України – 2012. – № 7. – С. 38−41. 4. Харченко В., Капралов Р. Статистичний аналіз ринку банківських платіжних карток в Україні у контексті

країн із розвинутими картковими ринками / В. Харченко, Р. Капралов // Вісник НБУ. – 2013. – № 5. – С. 44–52.

ВДАЛИЙ БІЗНЕС-ПЛАН, ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО

ЗАКЛАДУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ревенко Ж.А., Навчук І.В. Украина, м. Чернівці


В статье рассматриваются основные функции и задания, которые выполняет бизнес-план, приводится пример структуры и схемы бизнес-плана для лечебно-профилактического учереждения.

У практичному житті не існує єдиної форми бізнес-плану, бо останній залежить від специфіки бізнесу,

особливостей проектованої діяльності, її масштабів. Розробка бізнес-плану фактично є спробою створити так звану модель майбутньої підприємницької діяльності, до якої життя, безперечно внесе свої корективи. Але, зрозуміло, що чим менше похибок буде допущено на стадії проектування, тим менше неприємних несподіванок очікуватиме потім. Бізнес-план є документом, що дозволяє управляти бізнесом, тому його можна представити як невід’ємний

елемент стратегічного планування і як керівництво для виконання та контролю. Бізнес-план – короткий, точний, доступний й зрозумілий опис передбачуваного бізнесу, найважливіший

інструмент при розгляді великої кількості різних ситуацій, що дозволяє вибрати найбільш перспективні рішення і визначити засоби для їх досягнення. Бізнес-план є свого роду документом, що страхує успіх передбачуваного бізнесу, а в той же час бізнес-план

виступає інструментом самонавчання. Важливо розглядати бізнес-план як сам процес планування, а також як інструмент внутрішнього фірмового управління. Метою розробки бізнес-плану закладу охорони здоров'я є необхідність дати обґрунтовану, цілісну, системну

оцінку перспектив розвитку лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), тобто спрогнозувати та спланувати її діяльність на найближчий період і перспективу виходячи з потреб ринку і можливостей фірми по їх задоволенню. У сучасній практиці бізнес-план виконує п’ять основних функцій:

• перша з них пов’язана з можливістю його використання для розробки стратегії бізнесу; вона необхідна у період створення ЛПЗ, а також при виробленні нових напрямків діяльності;

• друга пов’язана з плануванням і дозволяє оцінити можливості розвитку нового напрямку діяльності та контролювати процеси всередині ЛПЗ;

• третя дає можливість залучати грошові кошти – позички, кредити, тому що вирішальним фактором при наданні кредиту є наявність бізнес-плану;

• четверта дозволяє залучити до реалізації планів потенційних партнерів, які бажають вкласти власні кошти у медичні послуги, котрі ви плануєте надавати;

• п'ята дозволяє поліпшити інформативність усіх співробітників про майбутні дії, створити мотивацію досягнення цілей шляхом залучення їх у процес складання бізнес-плану.


59

Бізнес-план допомагає вирішити такі основні завдання, які ставлять перед ЛПЗ: 1. визначити конкретний напрям діяльності ЛПЗ, цільові ринки і місце лікувального закладу на цих ринках; 2. сформулювати довготривалі та короткострокові цілі лікувального закладу, стратегії та тактики їх досягнення; 3. вибрати номенклатуру і визначити показники товарів і послуг, які будуть пропонуватися лікувальним

закладом споживачам, а також, оцінити витрати по їх створенню та реалізації; 4. оцінити відповідність співробітників лікувального закладу та умов мотивації їх праці вимогам по досягненню

поставлених цілей; 5. визначити склад маркетингових заходів лікувального закладу по вивченню ринку, організації реклами,

стимулювання продажів, ціноутворення, каналів збуту тощо; 6. забезпечити життєздатність свого ЛПЗ в умовах жорсткої конкуренції; 7. домогтися максимізації прибутку у конкретних умовах; 8. оцінити матеріальне та фінансове становище лікувального закладу. Подаємо орієнтовну структуру та схему розробки бізнес-плану закладу охорони здоров’я: Титульна сторінка бізнес-плану. На титульній сторінці треба подати таку інформацію: повну назву та адресу

Вашого лікувального закладу, ім’я підприємця та його телефони, суть запропонованого проекту (2-3 речення), загальну вартість проекту, заяву про те, що зміст проекту не підлягає розповсюдженню.

Резюме складається, як правило, після закінчення розробки бізнес-плану в цілому, але розміщується саме на початку документа. Це своєрідна візитка майбутньої справи, тому необхідно чітко та переконливо викласти головні положення проекту, а саме: чим буде займатись ЛПЗ, скільки коштів треба для його діяльності, який буде попит на його продукцію чи послуги і чому підприємець вважає, що саме його справа матиме успіх.

Аналіз стану галузі. При написанні цього розділу необхідно сформулювати ідею нового закладу з урахуванням дійсного стану справ у галузі, щоб інвестор позитивно оцінив шанси нового закладу охорони здоров’я порівняно з іншими. Для цього в бізнес-плані рекомендується провести короткий історичний екскурс, дати аналіз поточного стану справ у сфері діяльності, в якій Ви починаєте працювати, та визначити тенденції її розвитку. Найкраще дати довідку про останні новинки галузі, назвати потенційних конкурентів, показати їхні сильні та слабкі сторони і те, яким чином вони можуть вплинути на хід Вашої справи.

Суть запропонованого проекту. У даному розділі необхідно дати відповідь на основні запитання: • Яку продукцію, товар Ви будете випускати або які послуги надавати чи яку діяльність здійснювати? • Точний опис продукту чи послуги включно з інформацією про наявні патенти. • Де буде розташований заклад охорони здоров’я (чи то власне приміщення, чи Ви його орендуєте, чи потребує

приміщення ремонту)? • Які Вам потрібні фахівці для роботи? • Яке обладнання Вам потрібне (закупка чи оренда)? • Чи є у Вас досвід підприємницької діяльності (коротко про Вашу попередню діяльність)?

Виробничий план. Виробничий план, що входить до бізнес-проекту, орієнтований на надання медичних послуг, має складатись з таких розділів:

1. Технологічний процес: • основні виробничі операції; • ліцензії, патенти, наукові розробки.

2. Основні виробничі фонди: • будинки • устаткування й апаратура.

3. Фармакологічні препарати, медичний інструментарій, матеріали. 4. Вплив зовнішніх факторів. План маркетингу. У цьому розділі необхідно викласти головне: за якими каналами будете продавати свій

товар, як визначатимете ціну товару, як рекламуватимете, як організуєте службу сервісу. Якщо будете реалізовувати товари за кордоном, то Вам необхідно провести відповідні патентні дослідження (оцінку патентної чистоти товару тощо).

Організаційний план. Необхідно навести організаційну схему (побудову) Вашого підприємства. Це дасть можливість отримати уявлення щодо ефективності взаємодії служб підприємства. Після цього необхідно обґрунтувати, скільки і яких спеціалістів (за фахом, посадами тощо) Вам потрібно і якою повинна бути їхня заробітна плата.

Юридичний план. У цьому розділі вирішується питання щодо форми власності і типу майбутнього підприємства: державне, приватне, відкрите акціонерне чи товариство з обмеженою відповідальністю, мале, орендне чи спільне підприємство тощо. Залежно від вибраної організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я будується зміст цього розділу.

Оцінка ризику та страхування. Важливіше тут – не точність розрахунків, а вміння розробника бізнес- плану заздалегідь передбачити всі можливі види ризику. Спектр ризиків дуже широкий – від пожеж, землетрусів, міжнаціональних конфліктів до знеструмлення обладнання чи травмувань персоналу, ятрогенних захворювань. Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, потрібно так побудувати діяльність, щоб зменшити ризик і залежні від нього втрати в. майбутньому.

Фінансовий план. Цей розділ бізнес-плану дає узагальнюючу картину попередніх складових плану, але подає їх у вартісному виразі. Він містить кілька документів, а саме:прогноз обсягу реалізації, баланс грошових витрат і


60

прибутків, таблицю витрат і прибутків,зведений баланс активів і пасивів підприємства. Стратегія фінансування. У цьому розділі необхідно викласти Ваш план отримання коштів для створення чи

розширення Вашого закладу (проекту). Перше питання – скільки взагалі необхідно коштів для реалізації цього проекту.Друге питання – з яких джерел отримаєте ці кошти і в якій формі. І третє питання коли можливо очікувати повне повернення вкладених коштів та отримання інвесторами прибутку.

Додаток. У додаток до бізнес-плану найчастіше включають: • Технічні характеристики продукції. • Патентні документи (за необхідністю). • Відомості стосовно керівних кадрів. • Організаційну схему підприємства. • Звіт за ревізією бухгалтерських документів. • Прізвища бухгалтерів, юридичних консультантів. Отже, правильно складений бізнес-план показує перспективу розвитку лікувально – профілактичного закладу,

дає оцінку чи варто вкладати гроші в цю справу і чи принесе вона доходи, які окуплять всі витрати сил і засобів.

Література: 1. Агафонова Л.Г. Підготовка бізнес-плану: практикум/Л.Г. Агафонова. – К.: Знання, 2001. – 123с. 2. Бизнес-планирование в условиях открытой экономики: учеб.пособие. – 2-е изд./Г.П. Самарина, С.Е. Дорошко. – М.:

Академыя, 2006. – 288с. 3. Самарина Г.П. Бизнес-планирование/Г.П. Самарина, С.Е. Дорошко. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 384с. 4. Ліпісіц І.В. Бізнес-план – основа успіху/І.В. Ліпсіц. – вид. 2-е, перероб. і доповнене. – М.: «Дело ЛТД», 1995. – 112с. 5. Халтаева С.Р. Бізнес-планування/С.Р. Халатаева, Г.А. Яковлева – К.: КНЕУ, 2003. – 148с.

ПІДХОДИ ДО РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ

Ревенко Ж.А., Навчук І.В. Украина, м. Чернівці


Reforming health care is always the direct participation of society and political forces. That is how the reform process quite clearly reflect the currently existing societal priorities. Health systems that function properly are in countries which are characterized by high accomplishment citizens. Then the state can take care of the necessary health care obsyahah, and citizens are able to contribute to the protection of their health. Even advanced countries can no longer afford to provide significant social guarantees for the population and browsing social obligations, narrowing the range of benefits in health care, thus increasing the fee from the population by providing medical services.

Гостро необхідність збереження здоров’я націїї потребує сьогодні швидкої розробки, продуманої, обгрунтованої та відповідальної державної політики в області охорони здоров’я. У відповідності до цього положення ціллю реформування охорони здоров’я на даному етапі є задоволення потреб населення у доступній профілактичній та лікувальній медичній допомозі з урахуванням реально існуючої економічної ситуації у країні. Успіх реформування охорони здоров’я, досягнення доступного рівня медичної допомоги та показників здоров’я

населення багато в чому визначаються правильністю обраної моделі фінансування, яка буде найбільш адекватна до соціально-економічних та політичних умов країни. Фінансове забезпечення охорони здоров’я в розвинених країнах здійснюється з різних джерел: державний

бюджет, кошти підприємств та організацій, особисті внески громадян. З урахуванням цього виділяють наступні моделі базового фінансування в охороні здоров’я: 1. Державна – заснована на беверіжській концепції, фінансується переважно до 90% з бюджетних коштів

(системи, які фінансуються за рахунок податків). Оплату медичних послуг здійснюють за рахунок основних доходів держави. Фінансування на всі послуги, які здійснюються необхідно розглядати, як частину процесу планування у загальних державних витрат.

2. Бюджетно-страхова, яка фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працюючих громадян (бісмарковська концепція) та субсидій держави (система соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків у фонд охорони здоров’я. Внески засновуються на платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, не залежить від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно встановлені види послуг та встановлюються такі частини внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права.

3. Приватно-підприємницька, яка фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, яке застраховане оплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, які надаються, при чому особи з високим ризиком платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься ні до страхування, ні до взаємопідтримки. Пацієнти виконують проплати у відповідності до тарифів за ті послуги, які їм надані. Загально відомо, що провести реформу в окремо взятій галузі не можливо на тлі загальної кризи у державі, але

це шанс для кардинальних змін в охороні здоров’я, зокрема. За даними Міністерства охорони здоров’я України реформи в галузі охорони здоров’я не задоволені 90% українських пацієнтів та 95% медиків. Ми погоджуємося з


61

тим, що існуюча система охорони здоров’я України потребує системних змін та розуміння їх необхідності усіма. Управління охорони здоров’я потребує децентралізації та демонополізації, необхідно не тільки запровадити, а й

підвищити роль самоврядування у національній медицині. Хочемо зазначити, що реформа і передача певних управлінських функцій професійному самоврядуванню повинні базуватися на відповідній законодавчій базі. Вирішити проблему фінансування в медицині можна шляхом запровадження загальнообов’язкового медичного

страхування, з належним державним контролем, а також залученням коштів від міжнародних організацій та приватних осіб. Проблему підготовки медичних кадрів необхідно починати вирішувати ще на додипломному етапі підготовки

лікарів. Не має бути переваг теоретичної або практичної підготовки на всіх етапах навчання. Ми маємо отримати повноцінного фахівця, добре підготовленого як практично, так і теоретично й готового до виконання своїх професійних обов’язків. Експертна група при Міністерстві охорони здоров'я презентувала Національну стратегію реформи системи

охорони здоров'я України в 2015-2025 роках. Відповідно до неї можна виділити основні напрямки реформування охорони здоров'я:

1. Медичне забезпечення та надання послуг. Головною проблемою нинішньої системи охорони здоров'я експерти називають низький рівень забезпечення населення медичними послугами. Для її вирішення передбачається створити вільний ринок медичних послуг, на якому будуть представлені як державні, так і приватні гравці, а медустанови отримають повну автономію. При цьому кількість лікарень в країні буде оптимізовано, вузькопрофільні медустанови будуть ліквідовані, а

послуги відомчої медицини будуть доступні всім. Непрофільні напрями діяльності лікарень (діагностика, харчування та інше) будуть передані на аутсорсинг. Окрім зменшення кількості лікарень, стратегія передбачає створення великих медичних центрів, що надаватимуть широкий спектр медичних послуг. Чільна роль у новій системі охорони здоров'я буде відведена первинній медико-санітарній допомозі (ПМСД)

або так званим сімейним лікарям. Саме до них звертатимуться пацієнти зі своїми недугами і саме сімейний лікар матиме виняткове право направляти їх до вузькопрофільних фахівців. Це сприятиме зниженню рівня самолікування серед населення. При цьому в первинній медицині буде введена приватна практика. В даний час медичні установи на місцевому, обласному та центральному рівнях дублюють функції, що в

підсумку призводить до надання некваліфікованих медичних послуг. Цю проблему також має вирішити розвиток ПМСД. У селищі, де проживає невелика кількість людей, нерентабельно тримати велику лікарню з обслуговуючим персоналом. У таких населених пунктах можна залишити сімейних лікарів приватної практики. Лікарі загальної практики зможуть направити хворого в районний центр, де йому нададуть допомогу в медичному центрі

2. Фінансування системи охорони здоров'я. Експерти впевнені - скорочення державного фінансування системи охорони здоров'я неминуче. Єдиний вихід в цьому випадку - збільшення ефективності. Так, в першу чергу пропонується відмовитися від фінансування лікарень за кількістю ліжко-місць і перейти на систему оплати за результат (тобто, за кожного вилікуваного пацієнта і надану послугу). Крім того, експерти пропонують відмовитися від фінансування за кожну статтю, що дасть лікарням можливість самостійно перерозподіляти фінансові потоки виходячи з власних потреб. "Як може держава знати, скільки потрібно лампочок, ліжок або томографів лікарні, яка знаходиться в іншому районі? Про це знають лише самі працівники медустанови. Лікарня сама повинна витрачати свої гроші. Хочуть - лампи купують, хочуть - обладнання"! Введення страхової медицини також прописано в стратегії, але експерти вказують, що це буде можливо тільки в довгостроковій перспективі після забезпечення належної інфраструктури.

3. Зміна системи управління. Реформування чекає і саме Міністерство охорони здоров'я. Так, відомство позбавлять права на закупівлю ліків - їх за державні кошти будуть закуповувати міжнародні агентства (ВООЗ і ЮНІСЕФ із залученням фахівців USAID). Це означає, що уряд буде укладати угоди на закупівлю ліків безпосередньо з міжнародними організаціями, а ті, у свою чергу, здійснюють закупівлі ліків від його імені. Як показує світова практика (існує в більш ніж 100 країнах світу), в середньому це призводить до зниження ціни на закупівлю препаратів до 30%. Міністерство ж відповідатиме за три напрямки: розробка стратегії розвитку галузі, регуляторний нагляд та інформаційне забезпечення у сфері охорони здоров'я.

4. Фармацевтика. Фармринок також переживе реформи. Так, стратегія пропонує скасувати обов'язкову реєстрацію в Україні тих ліків, які вже були сертифіковані в ЄС і США. Це допоможуть знизити ціни на ліки на 30-40%. Ще одна необхідна міра - дозвіл паралельного імпорту, що також є ефективним інструментом зниження цін. Оператори ринку зможуть купувати ліки не тільки у виробників безпосередньо, але і просто на ринках інших країн, де ціна на ці ліки нижче. Отже, нова система охорони здоров'я має формуватися на системному підході до змін в управлінні,

фінансуванні та підготовці медичних фахівців на всіх рівнях з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду.

Література: 1. Крутова И.Н., Акимова С.Н., Жистикова Е.С., Лукшина А.А. Финансирование здравоохранения в РФ и странах

ОЭСР, 2008. - №10. – С. 5 – 8. 2. Ллехан В.М., Лакіза-Сачук Н.М., Войцехівський В.М. та ін. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в

Україні. – К.: Сфера, 2001. – 174с. 3. Коробов М.Я. Фінансово економічний аналіз діяльності підприємств: підручник/М.Я.Коробов.– К.:КНЕУ,2001 –238с. 4. Kane N. Costs, Productivity and Finanical Outcomes of Managed Care. In: Implementing Markets in Health Care. – Ed. By

R. Saltman and Casten von Otter, 1995. – P. 112 – 132. 5. Field M.G. The Health System and Policy: a Contemporary American Dialectic//Sosial Sciene and Medicine, 1980. – V 14a,

№5. – H. 401.


62

СТРАХУВАННЯ ПРОЕКТНИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА

Рибчинська С.В. Україна, м. Київ

Київський національний університет технологій та дизайну

Аннотация: статья посвящена исследованию формам и видам страхования проектных рисков предприятия. Одним из самых распространенных способов предотвращения или уменьшения рисков, факторам направленным на своевременное завершение работ.

Страхування проектних ризиків – це захист майнових інтересів підприємства в разі настання страхової події страховиками за допомогою грошових фондів, сформованих шляхом отримання від страхувальників страхових премій або внесків. Підприємству забезпечується страховий захист за основними видами проектних ризиків – як систематичних, і

не систематичних. Обсяг відшкодування наслідків проектних ризиків страховиками не обмежується, він визначається реальною вартістю об'єкта страхування (розміром страхового оцінювання), страхової суми та розміром вартості. За форми страхування розподіляється на: обов'язкове страхування – базується на законодавчо оформленій

обов'язковості здійснення страхування як страхувальника, так страховика. Воно дозволяє знизити розміри страхових тарифів та спростити процедуру його здійснення. Проте обов'язкове страхування не враховує повною мірою особливості страхових активів (можливості настання страхової події на підприємствах різних типів та ін.); добровільне страхування – характеризує форму страхування, засновану тільки тоді коли договор між страхователем і страховиком заключається добровільно виходячи з інтересів кожного. Принцип добровільності, заснований на страховому інтересі сторін, поширюється як на підприємство так і на страховика, дозволяючи останньому ухилятися від страхування небезпечних чи невигідних йому проектних ризиків [2]. За об'єктами страхування діюча практика виділяє такі групи: майнове страхування – охоплює майже всі основні

види і потребує матеріальних та нематеріальних активів підприємства, задіяних в інвестиційному процесі. Таке страхування визначається такими зобов'язаннями сторін: страхувальник має забезпечити своєчасну сплату страхових внесків (страхової премії), а страховик має забезпечити відшкодування фінансової шкоди, понесеної підприємством в разі настання страхової події. У ролі страхувальника можуть виступати при майновому страхуванні не тільки власники відповідних активів, а й юридичні осіби, зацікавлені у їхній цілісності; страхування відповідальності – об'єктом цього виду страхування є відповідальність підприємства та персоналу перед третіми особами, що потенційно можуть понести фінансовий і та інші вид шкоди. Це страхування забезпечує страховий захист підприємства від ризиків фінансових втрат (забезпечує підприємству страховий захист по значній кількості видів його проектних ризиків), які можуть бути покладені нею у законодавчому порядку через відкликання заподіяного їм збитку третіми особами – як фізичними так і юридичними. Відносини сторін при страхуванні відповідальності визначаються такими взаємними зобов'язаннями: страхувальник зобов'язаний сплачувати необхідні страхові внески, а страховик зобов'язаний відшкодувати страхувальникові суму коштів, що підлягає сплаті їм третіми особами за завдані збитки; страхування персоналу – охоплює страхування підприємством життя співробітників, що у реалізації інвестиційного проекту, і навіть можливі випадки втрати ними працездатності, наступу інвалідності та інші Конкретні види цього страхування здійснюються підприємством добровільно з допомогою його прибутку на відповідність до колективно-трудового договору та індивідуальними трудовими контрактами. За обсягом страхування підрозділяється на: повне страхування – це забезпечує страховий захист підприємства

від негативних наслідків проектних ризиків в повному їх обсязі та разі настання страхової події; часткове страхування – обмежує страховий захист підприємства від негативних наслідків проектних ризиків певними страховими сумами, і системою конкретних умов наступу страхової події. Страхування за видами класифікації поділяють на: - страхування майна (інвестиційних активів), на відміну обов'язкового, цей вид добровільного страхування має

такі особливості: а) охоплюються матеріальні й нематеріальні інвестиційні активи підприємства; б) у вигляді реальної ринкової вартості (тобто з їхньої відновлювальної, або при балансовій оцінці) за наявності відповідної експертної оцінки; в) страхування різних видів цих інвестиційних активів можливе у кількох (одного) страховиків, які гарантують міцну ступінь надійності страхового захисту, зокрема, під час банкрутства самих страховиків (таке страхування для підприємства являється одним з напрямів диверсифікації проектних ризиків); г) можливе врахування інфляційних ризиків перспективного періоду;

- страхування інвестиційних ризиків – об'єктами цього виду страхування є прості ризики реального інвестування;

- страхування непрямих фінансових ризиків – таке страхування передбачає багато видів проектних ризиків підприємства за наявності достатнього страхового впливу на страховика. Тобто охоплюються такі різновиди, як страхування розрахунково-інвестиційного прибутку, страхування упущеної вигоди, страхування перевищення встановленого бюджетом капітальних видатків, страхування лізингових платежів та інші;

- страхування фінансових гарантій – до такого виду страхування підприємство вдається у процесі залучення для інвестиційних цілей позикових фінансових коштів (у вигляді банківського, комерційного та інших видів кредитів) на вимогу кредиторів. Об'єктом такого страхування є ризик неповернення (невчасного повернення) суми основного боргу і несплати (невчасну оплату) встановленої суми відсотків;


63

- інші види страхування проектних ризиків – об'єктами даного виду страхування є інші види проектних ризиків, вуглепостачальники, які у складі розглянутих вище традиційних видів страхування. При взаємному задоволенні страхових інтересів сторін склад інших видів страхування може мати широкий діапазон (через включення раніше не страхових ризиків, інноваційних страхових продуктів, тощо) [1].

Література 1. Катасонов В.Ю. Проектне фінансування: організація, управління ризиком, страхування – М.:Анкил, 2001; 2. Морозов Д. Проектне фінансування: управління ризиками страхування – М.: Міжнародний Інститут дослідження

ризику; Анкил, 1999; 3. Посилання наинтернет-библиотеку:newave.com.ua/tag/strahovaniye/page/11; 4. Посилання наинтернет-библиотекуaxelot/Company/publ/minim/ 18; 5. Страхування: теорія та практика: Навчально-методичний посібник/ Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В.

та ін.; За загально. Редакцією проф. Внукової Н.М. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 376 с.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Ясинська Е.Ц.

Украина, м. Чернівці Вищий державний навчальний заклад України «БДМУ»

Анотация. В статье проанализировано влияние факторов формирования рынка медицинских услуг, а также дана оценка маркетинговой деятельности, которая направлена на получение качественной медицинской помощи.

У статті проаналізовано вплив чинників формування ринку медичних послуг, а також дана оцінка маркетингової діяльності, яка спрямована на отримання якісної медичної допомоги. В основі поняття “маркетинг” лежить термін “ринок”. Маркетингова діяльність дуже різноманітна. Вона

включає в себе вирішення практично всіх господарських питань, пов’язаних з розробкою, виробництвом та збутом товарів[1]. Під медичним маркетингом розуміють діяльність спрямовану на отримання повної інформації щодо потреб

населення у різних видах медико-соціальної допомоги, яка забезпечує збереження суспільного здоров'я. Для системи охорони здоров’я головною метою маркетингу є задоволення потреб людей у здоров’ ї [2]/. У сучасній економіці України активізувалися процеси формування ринкового середовища. Спричинені ними

перетворення охопили усі сфери господарювання, в тому числі й систему охорони здоров’я (СОЗ). Це вимагає проведення ефективних досліджень ринку медичних послуг [3]. Разом з тим, окремі економічні аспекти розвитку ринку медичних послуг досліджені недостатньо, вони потребують подальшого науково-практичного розгляду. Зокрема, важливо приділити належну увагу розробці напрямів діяльності медичних установ. Медичні установи повинні враховувати: можливості споживача (кількість, концентрація, платоспроможність, структура захворюваності); можливості лікувального закладу (оснащеність, стан кадрів, ліцензування, послуги, фондоозброєність новою технікою, досвід комерційної діяльності); якість, рівень, доступність медичних послуг (набір послуг, їх кількість, додаткові, бажані і обов'язкові послуги, можливості вдосконалення і оновлення послуг, їх новизна, практичний і медичний ефект тощо); конкуренцію (кількість аналогічних послуг, їх якість і ефективність, оснащення новітньою технікою, професійний рівень фахівців та їх авторитет в інших установах) [4]. Саме необхідністю розв’язання цих та інших завдань і обґрунтований вибір теми даної статті. Сучасний критичний стан розвитку медичної галузі визначає актуальність даної проблематики і зумовлює

подальші дослідження у цій сфері. Зі зміною економічних відносин в охороні здоров'я, формуванням ринку, розвитком платних послуг, наявністю установ різних форм власності з конкуруючими взаємовідносинами між ними, постала актуальною задача не просто надання будь-яких послуг, але приведення їх у відповідність з реальними потребами та побажаннями пацієнтів. Саме це і складає сутність маркетингової діяльності кожного закладу охорони здоров’я. В основу реформування системи охорони здоров’я завжди слід класти пріоритет інтересів хворої людини і

вирішення питання надання їй допомоги, шукати шляхи матеріального забезпечення і фінансового підгрунтя. Одним із найважливіших завдань реформування системи охорони здоров'я є адаптація цієї галузі до умов

ринкових відносин, що розвиваються в усіх сферах соціально-економічного життя нашого суспільства. Це обумовлює необхідність розробки і потреби впровадження нових організаційних, інформаційних та інших технологій, спрямованих на проведення реформ, розвиток сучасних форм і методів управління у новій економічній та медико-соціальної ситуації. З метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої країни, одним із пріоритетів

державної політики повинна бути збереження і зміцнення здоров'я населення на основі формування здорового способу життя та підвищення доступності та якості медичної допомоги. Впровадження концепції маркетингу в систему охорони здоров'я зумовлено тим, що в ній існують державний, муніципальний і приватний сектори, сформувалася система обов'язкового медичного страхування, сприяюча зародженню елементів ринкових відносин. Найбільш ефективне використання концепції маркетингу може бути досягнуто лише при комплексному

підході, який передбачає його наступні функції: - вивчення і прогнозування ринку медичних послуг (вивчення виробничих можливостей установи охорони здоров'я, визначення того обсягу медичних послуг, який дана установа реально зможе надати, управління


64

персоналом, контроль діяльності медичних установ); - вивчення поведінки пацієнтів (чого пацієнти прагнуть отримати дані послуги або чому частина пацієнтів переключилися на нетрадиційні методи лікування, звертаються до знахарів, ворожок і т.п.); - вивчення попиту на медичні послуги і впливу на нього чинників (які надані послуги будуть користуватися найбільшим попитом, який віковий, соціальний і професійний склад звертаються за послугами, яка їхня реакція на передбачувані ціни, які чинники можуть активно впливати на попит і головне - яка платоспроможність населення); - вивчення конкурентів, що надають аналогічні послуги (визначення реальних конкурентів, виявлення їх переваг, отримання інформації про усі аспекти діяльності конкурентів, в т.ч. про фінансове становище, ціни і витрати на медичні послуги, структуру запропонованих послуг, стратегію в галузі реклами, пільги, співвідношення цін і витрат на свої медичні послуги та послуги конкурентів та ін.); - вивчення найбільш ефективних каналів просування послуг, що надаються (стимулювання збуту, дослідження рекламної діяльності, чіткий розрахунок кількості грошових коштів, яке буде виділятися на рекламу та економічну віддачу від цього). Оскільки в маркетинговій діяльності відводиться пріоритетне місце споживачам, то початковим етапом є ретельне вивчення їх реальних і потенційних потреб. Тому маркетингова діяльність повинна починатися із всебічного і глибокого аналізу ринку та його можливостей. Маркетингові служби за рівнем управління можуть бути двох видів: центральні маркетингові управління, або

відділи, і оперативні відділи, або сектори. У загальному апараті управління центральні маркетингові служби координують, планують і контролюють виробничо-збутову діяльність. Більшість оперативних питань з реалізації комплексної ринкової і товарної політики вирішуються на базовому рівні управління. Якщо розглядати мету управління маркетингом, як двобічний обмін, то слід зважити на те, що в умовах ринку медичних послуг ми зустрінемось не з двобічним, а трьохбічним обміном: виробник (лікар) – споживач (пацієнт) – продавець (роботодавець). Останній виступатиме як основний фондотримач. Характерні особливості управління маркетингом в охорони здоров’я полягають у наступному:

• завжди існує асиметрія інформації у виробника (лікаря) і споживача (пацієнта) щодо споживчих властивостей отриманої послуги;

• медичній послузі притаманна висока довіра до продавця медичних послуг; • медична послуга повинна відповідати жорстким показникам якості; • спостерігається певна пряма залежність пріоритетності медичних послуг від глибини проблеми зі здоров’ям; • відсутність чіткого взаємозв’язку між витратами праці медпрацівників і кінцевим результатом; • пріоритетність соціальної і медичної ефективності перед економічною з боку пацієнта і держави, і, навпаки - з

боку виробника. Відмінною особливістю медичної послуги у порівнянні з іншим товаром на ринку є те, що, як правило,

споживачу невідомо який набір послуг йому необхідний за станом здоров'я. У зв’язку з цим необхідно компетентне формування потреби у медичних послугах за допомогою кваліфікованих фахівців. В результаті цього процесу визначається формування обсягу і характеру обстежень (медичних послуг) для уточнення або встановлення діагнозу. Дослідження впливу чинників формування ринку медичних послуг дасть змогу оцінити вплив маркетингової

діяльності на надання якісної медичної допомоги та розробити заходи підвищення ефективності функціонування суб’єктів ринку медичних послуг.

Література:

1. Акопян А. Маркетинговая деятельность и логистика на медико-фармацевтическом рынке / А. Акопян, Р. Дарсигова, Р. Бочкаев // Маркетинг. - 2012. - № 3. - С. 84 - 89.

2. Александров О.Ю. Модель реформирования муниципальной системы здравоохранения / О.Ю. Александрова, И.В. Груздева // Экономика здравоохранения. – 2005. - № 9. С. - 17 - 20.

3. Алексунин В.А. Медицинские услуги : специальные маркетинговые исследования / В.А. Алексунин // Маркетинг и маркетинговые исследования. – 2008. - № 5 (59). – С. 53 - 57. Алексунин В.А. Маркетинговое исследование рынка платных медицинских услуг Краснодарского края / В. А. Алексунин, С. А. Митьков // Маркетинг в России и за рубежом. - 2009. - № 5. - С. 74 - 80.


65

Д Л Я Н О Т А Т О К :


66

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ СВІТОВОЇ НАУКИ: Збірник статей учасників тридцять п’ятої міжнародної науково-практичної конференції " ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СВІТОВОЇ НАУКИ – ХХI СТОРІЧЧЯ" (24–27 листопада 2015 р.). – Видавництво ПГА. – Запоріжжя, 2015. – 66 с.

Адреса оргкомітету: 69057, м. Запоріжжя, вул. Клари Цеткін, 76 Підписано до друку 07.12.2015 р. Друк офсетний. Папір типографський. Тираж 100 прим. Замовлення № 100324

ЗМІСТ Секція Історія право та міжнародні...

Documents