Захисник ідеалів нації

До 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша

Бібліографічна пам’ятка

Суми 2019

Управління культури Сумської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумська обласна універсальна наукова бібліотека

З фондів Канадсько-Української бібліотеки при

відділі обслуговування користувачів

З циклу "Гордість української нації"

Передмова

7 cерпня 2019 року виповнюється 200 років з дня народження Пантелеймона Куліша (1819–1897) – письменника, перекладача, історика, фольклориста, громадського діяча, однієї з визначних постатей національної культури.

Універсальність його різнодіянь гідна поваги. Перекладач Біблії, автор першої фонетичної абетки для української мови, засновник історичного роману у вітчизняній літературі – це лише невелика частина здобутків Великого Українця.

Будучи надзвичайно творчо плідним, Куліш залишив величезну кількість художніх творів різних жанрів, літературно-критичних студій, статей, рецензій та наукових і публіцистичних праць.

Його ім’я часто згадується поруч з іменем Тараса Шевченка. Вони були друзями і літературними побратимами, які, не дивлячись на значні розходження в поглядах, у магістральному напрямку своєї діяльності, за висловом Куліша, «на одно діло душу положили», що виразилось у їх вірному служінні своєму народові, важкій боротьбі за його волю.

Бібліографічна пам’ятка з циклу «Гордість української нації» має на меті стисло ознайомити з біографією Пантелеймона Куліша та з матеріалами україномовного фонду Канадсько-Української бібліотеки Сумської ОУНБ, де зібрані видання, надруковані українською діаспорою в країнах свого проживання. Пропоноване видання стане в нагоді працівникам бібліотек, викладачам, студентам при проведенні заходів у висвітленні теми вшанування пам’яті Пантелеймона Куліша в українській діаспорі та всім, хто цікавиться життям і творчістю нашого видатного земляка.

Біографія

1

Дедалі все видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я. Могут-ній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет

«Досвіток», перекладач... має право на велику повагу і вдячність.М. Коцюбинський

Пантелеймон Олександрович Куліш – унікальна постать в літературному, науковому й громадському житті України XІX ст. Він яскраво виявив себе як визначний прозаїк, поет, драматург, перекладач, критик, літературознавець, етнограф, фольклорист, мовознавець, педагог, історик, філософ, історіософ, культуролог, релігієзнавець, соціолог, політолог, публіцист, художник, видавець, громадський діяч, організатор національної культури.

Його життєвий шлях – це роман про долю людини, яка сформувала себе сама, яка йшла до мети через колючі терни, досягла успіхів не завдяки, а всупереч обставинам, глибоко усвідомивши, що шлях до омріяного, до кращої долі лежить через невтомну працю.

Дитинство, навчання

Народився Пантелеймон Куліш 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині (тепер Шосткинський район Сумської області) в сім’ї досить заможного землевласника Олександра Андрійовича, який претендував на дворянство (лише не мав документів на підтвердження тих претензій), і доньки козацького сотника Івана Гладкого – Катерини.

Музейна кімната в загальноосвітній школі № 1 у селищі Вороніж Шосткинського р-ну Сумської обл.

Хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» – сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, яка навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії.

У 1833–1837 навчався у Новгород-Сіверській гімназії, по закінченні якої працював приватним учителем у заможних родинах.

У 1837–1839 на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов (не мав документального свідчення про дворянське походження, а отже – й права навчатися в університеті). Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі.

2

1840-віУ 40-х роках учителював у Луцьку, Рівному, Києві, де зійшовся з М. Гулаком,

М. Костомаровим і В. Білозерським, які стали засновниками унікального за ерудованістю і творчим потенціалом гуртка. Незабаром, переїхавши з Петербурга до Києва, до них приєднався Т. Шевченко. Група молодих київських інтелектуалів на межі 1845–1846 років утворила таємне товариство – Кирило-Мефодіївське братство. Разом із друзями Куліш засуджував кріпосницький деспотичний лад Російської імперії, сповідував ідеали волі, громадянських прав, братерства слов’янських народів і майбутньої федерації, грунтованої на демократичних принципах. При цьому Куліш дуже серйозно цікавився західною філософією та культурою, творчістю західноєвропейських, польських та російських поетів-романтиків.

Він захоплювався українською історією та етнографією. Як співробітник Київської археографічної комісії, багато подорожував Правобережною Україною, вивчав історичні документи й пам’ятки минулих епох, цікавився фольклором і народною творчістю.

Пантелеймон Олександрович, як і більшість українських письменників його часу, писав і українською, і російською мовами.

У 1845 році Куліша, який здобув уже досить велику популярність завдяки своїй літературній творчості (історичний роман «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» російською мовою, віршована історична хроніка «Україна» та низка інших творів) й широкій філологічній ерудиції, було запрошено до Петербурзького університету на посаду викладача російської мови для іноземних студентів.

Переїхавши до північної столиці, він бере шлюб з Олександрою Білозерською. У листі до Плетньова, редактора журналу «Современник», щасливий Пантелеймон Олександрович пише: «Жінки створені для того, щоб зробити з нас сократів». Його дружина (пізніше відома українська письменниця, яка публікувалася під псевдонімом Ганна Барвінок), створювала, «ліпила» свого чоловіка впродовж 50-ти років подружнього життя. Правда матеріал був пречудовий, пребагатий. І завдяки цій надзвичайній українській жінці світ побачив у постаті П. Куліша великого українця, кумира кількох поколінь, лицаря просвіти, лідера нації.

Займаючись слов’янознавчими дослідженнями, Куліш одержав наукове відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов’ян. Але через кілька місяців після приїзду до Варшави, вже у 1847 році, його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства. Був засуджений до ув’язнення та адміністративного заслання в Тулу з царською забороною друкуватися.

1850-тіВідбувши заслання, П. Куліш повернувся до Петербурга, де вступив на державну

службу й поринув в наукову та літературну роботу. До повернення права друкуватися (1856) виступав у пресі під псевдонімами Белебень, Т. Вешняк, Гладкий, Гургурдядько, Данило Юс, Денис Федоренко, Іван Горза, Ломус, Макаров, Макогон та ін.

Творчо багатим і успішним був для письменника 1857 р. Вийшла друком «Чорна рада» – перший в новій українській літературі історичний роман. Над ним Куліш працював довго – близько п’ятнадцяти років, почав писати російською, а потім перейшов на українську. Романом він довів, що українською мовою можна творити широкі епічні полотна з історії рідного народу.

3

Надрукована одна з перших українських букварів і читанок – «Граматка», розрахована на поширення освіти серед простого люду, і другий том «Записок о Южной Руси» (перший том з’явився роком раніше). У цих працях Куліш утвердив український фонетичний правопис «кулішівку», що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису.

Він зібрав багатий матеріал з лексикографії, пізніше включений до знаменитого «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

Для здійснення широких задумів щодо видання творів українських письменників, заснував у Петербурзі власну друкарню, де вийшли «Народні оповідання» Марка Вовчка,

4

повісті Г. Квітки-Основ’яненка, дешеві книжечки з серії «Сільська бібліотека» та ін. Тут же періодично друкувався російський сатиричний журнал «Искра».

1860-ті Від початку 1860-х років Куліш глибше знайомиться із соціально-політичними

поглядами європейських мислителів XIX століття, зокрема з позитивізмом, під впливом якого переймається думкою про високу цінність розвитку науки й технічних досягнень для суспільства. Його релігійні уявлення поступово трансформуються в напрямку визнання спільної для всіх народів «природної релігії». Але центральною темою його роздумів завжди залишається Україна.

Народжувалися нові плани, мрії про культурну розбудову гнобленого українського народу. Жила віра в заснування в Петербурзі українського журналу. Його не дозволили. Тоді у 1860 році Куліш видав альманах «Хата», де крім власних, були вміщені твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Є. Гребінки, Я. Щоголева, П. Кузьменка, Ганни Барвінок. Заплановані продовження альманаху світу не побачили.

Спільними зусиллями з Т. Шевченком, М. Білозерським і М. Костомаровим вдалося створити журнал «Основа» (1861–1862), в якому Куліш вів відділ критики й бібліографії. У ньому він умістив кілька своїх літературних та історичних творів.

У 1862 році виходить друком поетична збірка «Досвітки. Думи і поеми» – одна з найкращих поетичних збірок П. Куліша. Тоді ж, чи не першим серед інтелектуалів Наддніпрянської України, він установлює і підтримує зв’язки із західноукраїнськими (галицькими) народниками. В 1863 році, в зв’язку з кризою українського національного руху та польським повстанням, у Петербурзі припиняється видання «Основи».

Як державний службовець Куліш за призначенням у 1864 році переїжджає до Варшави. Там він уважно знайомиться з польськими джерелами стосовно української історії, зокрема козацьких часів. Це сприяє відкиненню ним романтичного сприймання минулого рідної країни, зокрема й найгероїчніших сторінок Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

У середині 1860-х років Куліш активно співпрацював із галицькими народниками, друкуючи у львівських періодичних виданнях свої твори, зокрема «Руїну», присвячену страшним для України наслідкам гетьманських усобиць, а також польсько-російсько-турецьким війнам, що призвели до спустошення країни після смерті Б. Хмельницького. Це критичне й реалістичне висвітлення кривавого минулого, тим більше – співпраця з галицькими демократами, які перебували в підданстві Австрії, спричинили різке невдоволення начальства. Але Куліш відкидає вимогу припинити спілкування із львівськими друзями, тому в 1868 році йде у відставку.

Звільнившись від посадових обов’язків, він вирушає за кордон, знайомиться з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з

5

місцевими журналами й публікує свої переклади біблійних текстів українською мовою. Створення українського перекладу Святого Письма, доступного розумінню простого народу, стало знаменною віхою в історії національної культури.

Наприкінці 1860-х років ставлення Куліша до ролі козацтва в українській історії стає відверто негативним. Масові народні повстання XVI–XVII століть він трактує тепер як руйнівну стихію, що протистоїть цивілізаторській місії Польщі на сході. Водночас Куліш не ідеалізує колоніальної політики поляків в Україні, бачить скоєні ними жорстокості, утиски народних прав і наругу над святинями. Однак, маючи власне розуміння історичних моментів, він вважає вищим культурний рівень розвитку польського суспільства і визнає за ними певну цивілізаторську місію. Ці настрої було відображено в дослідженні «Перший період козацтва від його початку до ворожнечі з поляками», виданому у Львові в 1868 році.

1870-тіУ 1871 році Куліш повертається в Російську імперію, де продовжує досліджувати

історію українського козацтва. Юнацький романтизм давно відійшов у минуле, надії на польську місію в Україні виявилися безпідставними, й Куліш на схилі віку щиро, без будь-якого кон’юнктурного підтексту, схиляється до позитивної оцінки факту возз’єднання України з Росією. Він не ідеалізував російського самодержавства та його жорстокого ставлення до українського народу. Однак, дійшовши висновку про нездатність козацтва створити власну державу, гадав, що приєднання до Росії було найменшою із можливих загроз. З цих позицій написано тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому негативно оцінював селянські та козацькі повстання і їх співців (у тому числі Т. Шевченка); «Мальована Гетьманщина» (1876) та ін. У цих працях автор рішуче виступає проти ідеалізації козацтва і гайдамаччини, представляє їх як деструктивні сили, позбавлені державницьких ідеалів. Це, по суті, означало сповідування поглядів, які панували в офіційній імперській історіографії стосовно минулого приєднаних земель і народів, і викликало загальне обурення української громадськості.

1880-ті У 1881 році Куліш, обурений Емським указом 1876 року, який забороняв

друкування українською мовою в Російській імперії, знову переїжджає до Львова. Видає другу збірку своїх віршів «Хуторна поезія» (1882), в якій уміщує «Зазивний лист до української інтелігенції» із закликом до культосвітньої роботи всупереч усім несприятливим обставинам. Як і раніше, він докладає неймовірних зусиль задля примирення українських і польських кіл у Галичині, однак даремно. Галицька національно свідома громадськість, як і численні представники Наддніпрянської України та Слобожанщини, не могла пробачити йому помірковано-позитивної оцінки возз’єднання України з Росією і сприймала його однозначно негативно. Радикальна молодь також не поділяла його поглядів. Навіть давній товариш М. Костомаров ставився до переконань Куліша з явним несхваленням.

Останні роки життя

Розчарувавшись у громадській діяльності, Пантелеймон Олександрович на схилі літ повертається до рідних країв і оселяється на своєму хуторі Мотронівка (перейменував на Ганнину Пустинь) на Чернігівщині. Цілком віддається творчій роботі. Він робить численні переклади українською мовою з Біблії, В. Шекспіра, Дж. Байрона, Й. В. Гете, Ф. Шіллера, Г. Гейне. Цікавиться історією та культурою досі йому далекого мусульманського світу. Ісламській тематиці присвячена пізня поема Куліша «Магомет і Хадиза» (1891). На першому плані в його творчості дедалі частіше постає тема жінки як носія добра і краси. Водночас у тритомній монографії «Отпадение Малороссии от

6

Польши» (1888–1890), а також у дослідженні «Українські козаки і пани в двадцятиліття перед бунтом Хмельницького» (1895) він і далі розробляє і поглиблює ставлення до козацтва (зокрема й до Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького) як до деструктивного явища в українській історії.

Ці та інші праці вже літнього «хуторянина», як він сам себе охарактеризував, становлять важливий, хоча й дотепер суперечливий внесок в українську культуру.

Помер П. О. Куліш після короткочасної хвороби на хуторі Мотронівка (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області) 2 лютого 1897 року, на 78-му році життя.

Історіко-меморіальний музей-заповідник П. Куліща «Ганнина Пустинь»

Ганнина Пустинь. Усипальниця Пантелеймона Куліша

***

Протягом усього життя Куліш відзначався надзвичайною працездатністю і щирим ставленням до своїх занять. У ньому повною мірою поєднувалися митець і вчений. Він яскраво, у барвах і постатях, бачив історію рідної країни і чудово знав її, проаналізувавши безліч українських, російських, польських джерел і документів, багато з яких були відкриті ним самим і як археографом.

7

Куліш однаково щиро й палко захоплювався козацьким минулим України в молоді роки і громив, по суті, свої ж ілюзії в подальші роки життя, нерідко впадаючи в крайнощі. Йдучи за логікою розвитку своїх поглядів, на схилі літ він у повному розумінні слова виявився чужим серед своїх і своїм серед чужих. Українське суспільство вважало його ренегатом, але він продовжував завзято трудитися над збагаченням національної культури новими перекладами й поемами. Офіційна російська історіографія з розумінням і співчуттям сприймала його пізні об’ємисті історичні праці, але він не міг пробачити самодержавству заборону українського слова і прирік себе на добровільне сільське самітництво.

Він надміру підносив патріархальні, консервативно-дидактичні риси творчості Г. Квітки-Основ’яненка, недооцінював творчість І. Котляревського, Марка Вовчка. Негативно відгукнувся про ранню творчість М. Гоголя, в тому числі про «Тараса Бульбу», що йшло всупереч загальному визнанню. Непослідовним бував Пантелеймон Куліш у стосунках та поцінуванні творчості Тараса Шевченка, з яким приятелював з 1843 р. У них були однакові інтереси, хоча в ряді випадків вони, займаючи різні світоглядні позиції, не знаходили спільної мови. Але вони були друзями, про це свідчить їхнє листування, матеріальна допомога Куліша Шевченкові, запрошення Шевченка при одруженні Куліша старшим боярином (що було ознакою особливої шани та поваги). По-дружньому діяв він і у справі популяризації багатьох творів Шевченка (видання поеми «Наймичка», «Кобзаря» 1860 р. та ін.). Велике значення мають його досить численні відгуки про особу і творчість Кобзаря в критичних статтях і промовах, спогадах і наукових працях.

Куліш постійно перебував у емоційно напруженому стані духовного пошуку, переживав жагучі захоплення й настільки ж сильні розчарування. Відкидаючи ілюзії молодості, піддавав їх нещадній критиці. Багато хто бачив у цьому мало не зраду українських національних інтересів, утім, зробити Кулішеві закид стосовно особистої вигоди внаслідок зміни поглядів не міг ніхто. Багато поколінь українських патріотів поділяли ті романтичні захоплення, яких не уник і він, але протягом життя він їх цілком переборов.

Все краще з творчої спадщини Пантелеймона Куліша повинно бути взяте на духовне озброєння нашого народу. А брати у нього є що. Тільки потрібен вдумливий підхід, об’єктивне ставлення і розумний відбір цінного, визначального зі створеного ним багатства, яке не підлягає забуттю.

Пам’ятник П. Кулішу на хуторі Мотронівка Чернігівської обл.

8

Література з фонду Канадсько-Української бібліотеки СОУНБ

Твори П. Куліша

Куліш П. Твори. Т. ІV. Псалтир / Пантелеймон Куліш. – Берлін : Українське слово, 1923. – 264 с. – (Бібліотека «Українського Слова»; ч. 37)Куліш П. Турова круча : [казка] // Дейко М. Про що тирса шелестіла : читанка-підручник для п’ятого або шостого року навчання. – Австралія ; Англія : Рідна мова, 1969. – С. 26–28.Куліш П. Україна : вірш // Овчаренко М. Золоті ворота : читанка для VІІ і VІІІ року навчання української мови / Марія Овчаренко ; Шкільна Рада при УККА. – Вид. 4-те, поправлене. – Нью-Йорк : Видавництво Шкільної Ради, 1986. – С. 11–12.

Про ньогов книгах:

Глобенко М. В дисгармонії // Глобенко  М. З літературної спадщини. – Париж : Націоналістичне видавництво в Европі, 1961. – С. 114–132.

Про П. Куліша – складну натуру, зіткану із суперечностей велику людину.Глобенко М. Заборонена правда // Глобенко М. З літературознавчої спадщини. –

Париж : Націоналістичне видавництво в Европі, 1961. – С. 56–68.Автор стверджує, що правда про заборону користуватись висловлюваннями

П. Куліша про Т. Шевченка в радянських дослідженнях про Кобзаря криється не в намаганні захисту від «буржуазного націоналіста», а в тому, що Куліш дав найвищу оцінку Т. Шевченку як поету і національному пророку.

Донцов Д. Два антагоністи (П. Куліш і Т. Шевченко) // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. – Торонто : Гомін України, 1958. – С. 11–27.

Дудко В. У Петербурзі після заслання : джерелознавчі уваги // Світи Тараса Шевченка. Т. ІІ. : зб. ст. до 185-річчя з дня народж. поета / ред.: Лариса М. Л. Залеська Онишкевич, Ася Гуменецька, Іван Фізер. – Нью-Йорк ; Львів : Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, 2001. – С. 349–353.

Записки П. Куліша до Т. Шевченка, їх стосунки.Зеров М. Куліш. Біографічні праці й канва // Зеров М. Лекції з історії української

літератури (1798–1870) / Микола Зеров ; ред.: Дорін В. Горзлін, О. Соловей. – Оквілл : Видання Канадського Інституту Українських Студій, 1977. – С. 191–218.

Куліш: «Михайло Чарнишенко» та «Україна». – Там само. – С. 197–201.«Чорна рада». – Там само. – С. 202–208.«Досвітки». Літературна діяльність Куліша в 70–90-х рр. – Там само. – С. 209–217.Зеров М. Куліш : вірш // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : антологія 1917–

1933 : поезія, проза, драма, есей. – Мюнхен : [б. в.], 1959. – С. 129.Зеров М. Лекції з історії української літератури (1798–1870) / Микола Зеров ; ред.:

Дорін В. Горзлін, О. Соловей. – Оквілл : Видання Канадського Інституту Українських Студій, 1977. – 271 с.

Про П. Куліша дивись на сторінках 23–26, 54, 64, 66, 84, 123, 140–143, 218–221, 248.

Зеров М. Поетична діяльність Куліша // Зеров М. До джерел : історико-літературні та критичні статті. – Стейт Каледж, Па : Життя і Школа, 1967. – С. 17–58.

9

Іларіон, митрополит. Куліш, як ідеолог і творець української літературної мови // Іларіон, митрополит. Історія української літературної мови. – Вінніпег : Наша культура, 1949. – С. 164–173.

Книш І. Крізь глум і ворожнечу // Книш І. Смолоскип у темряві: Наталя Кобринська й український жіночій рух / Ірена Книш ; передм. О. Кисілевської. – Вінніпег : [б. в.], 1957. – С. 237–238.

Про взаємини Н. Кобринської з подружжям Кулішів.Книш І. Шекспір і Україна // Книш І. Відгуки часу : вибрані нариси, статті,

спогади, матеріали. – Вінніпег : [б. в.], 1972. – С. 182-183.Про переклади Шекспіра П. Кулішем.Луців Л. Наш життєписний роман // Луців Л. Література і життя : літературні

оцінки. – Джерзі Сіті ; Нью-Йорк : Свобода, [б. р.]. – С. 353–355.Автор зупиняється на праці белетристичного характеру «Романи Куліша»

Віктора Петрова про романтичні стосунки П. Куліша з небайдужими йому жінками.Луцький Ю. Повертаючись до теми «Шевченко і Куліш» // Світи Тараса

Шевченка : зб. ст. до 175-річчя з дня народж. поета / ред.: Лариса М. Л. Залеська Онишкевич, Леонід Рудницький, Богдан Певний, Тарас Гунчак. – Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто ; Львів : [Наукове Товариство ім. Шевченка], 1991. – С. 128–130.

Маланюк Є. В Кулішеву річницю (1897) // Маланюк Є. Книги спостережень : проза. – Торонто : Гомін України, 1962. – С. 105–116.

Автор зазначає, що варто придивитися скільки творчих починів залишив нам Куліш у спадщину. Скільки глибоких думок розкидано в його писаннях з різних ділянок і на різні теми.

Пачовський М. Пантелеймон Куліш. 1819–1897 // Пачовський М. Ілюстроване українське письменство в житєписях. – Вінніпег ; Ман : Українська Видавнича Спілка, 1917. – С. 89–99.

Томашівський С. Куліш і українська національна ідея // Томашівський С. Під колесами історії. – 2-ге вид. – Нью-Йорк : Булава,1962. – С. 90–96.

у періодичних виданнях:

Володимир Р. Пантелеймонові Кулішеві : вірш / Р. Володимир // Визвольний Шлях. – 1958. – С. 1387.

Що читати з давнішої української літератури // Календар УНС. – 1933. – С. 39–41.В огляді імен і творів, що рекомендується для читання українцям у діаспорі,

аналізується і творчість П. Куліша.

10

Зміст

Передмова 2

Біографія 2

Література з фонду Канадсько-Української бібліотеки СОУНБ 9

Захисник ідеалів нації : до 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша : бібліографічна пам’ятка / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; упоряд. Т. І. Касьяненко. – Суми, 2019. – 20 с. – (З циклу «Гордість української нації»).

11